Для выявления круга проблем, характерных для жителей Житомира, а также для создания ре-альных механизмов оказания помощи Фонд Михаила Заславского открывает Общественную приёмную. У нас Вы можете получить квалифицированные кон-сультации юристов и специалистов, работающих в различных сферах городского хозяйства.

Если Вам необходима помощь в реализации Ваших законных прав и защите интересов, обращайтесь в

Общественную приёмную благо-творительного Фонда.

Заглянь під кришечку стр 2

План развития Житомира выполнен «под копирку» стр 3

«Контролировать нужно любую власть» стр 3

Рейтингпроблем города стр 3

«Веселі музики»: чверть сторіччя на сцені стр 6

Как возродить экономический потенциал города стр 4

Перші «фотоуроки»в Житомирі стр 6

Кам’яна спадщинаВацлава Длоугі стр 7

Житомирские истории стр 7

Житомирщина отримала нового губернатора стр 2

Все більше дітей страждають вадами зору стр 2

2010 год

распространяется бесплатно

#8(08)

2303

«Інтелект – це найбільший капітал» стр 8

«Я себе ніколи не уявляв Павліком Морозовим» стр 8

«Металл и музыка – то, чем я живу» стр 8

«Цю сокиру тримала первісна людина» стр 8

Живая история Житомира

«В отношении отечественной систе­мы образования нам нечего стыдиться, – считает основатель Фонда Михаил Заслав­ский. – Более того, отечественное вузовское образование имеет ряд преимуществ перед за­падным. У них готовят узких специалистов, у нас – дают комплексное образование. на мой взгляд, наши вузы неплохо справляются со своей работой».

Благодаря чему украинская система обра­зования при всех экономических и социаль­ных проблемах нашего государства продол­жает сохранять достаточно высокий уровень обучения, читайте в интервью Михаила Заславского.

«У нас высокий уровень образования по любым стандартам»

не хочу учиться... Большая «кондитерка»Вопрос об очередной ре­форме в системе школь­ного образования активно обсуждается в Верховной раде. одни выступают за ре­формирование, потому что считают нынешнюю систе­му сырой и непродуманной. Другие – против, посколь­ку опять придется менять школьную программу и пе­реписывать учебники.

однако нам кажется, что

под вопросом находится функционирование всей си­стемы образования. профес­сиональный уровень специа­листов, которых выпускают украинские вузы, снижается из года в год. Что дальше? от ответа на этот вопрос зависит не только дальнейшая судьба отечественной системы об­разования, но и перспективы украинского го­сударства.

слеДУющий репор­таж нашей газеты из серии «индустриальный жито­мир» рассказывает об опыте житомирской кондитерской фабрики. Мы уже писали о заводах «Химволокно» и «Электроизмеритель». пер­вый – принадлежит госу­дарству. его производство полностью остановлено. Второй – был приватизи­рован, но масштабы его

работы в разы отстают от производительности при со­ветском союзе. Кондитер­ская фабрика также прошла приватизацию. сегодня Зао «житомирскі ласощі» является одним из лидиру­ющих предприятий в своей отрасли по всей Украине. Это еще раз говорит о том, что универсальных рецеп­тов успеха не существует.

Общественная приёмная

г.Житомир, ул. Пушкинская 25,Фонд Михаила Заславского «Возрождение Житомира».

Адрес:

Телефон:42-06-08

стр 5

стр 2 стр 4

2 # 8 | 23 марта Возрождение Житомира

Газета Фонда Михаила Заславскогоhttp://zaslavskiy.com.ua

образованиеУкраинская система образования готовит специалистов, которые не нужны ни государству, ни частному работодателю

на конец марта по всей Украине запланировано про ведение пробного вне­шнего тестирования. Вы­пускники школ и те, кто на­мерен поступать в этом году в вузы, имеют возможность потренироваться перед ре­шающим испытанием и по­нять, наколько они готовы к оцениванию.

Как признают сами педа­гоги, в разных школах раз­лично и качество подготов­ки учеников к независимому тестированию. наибольший разрыв существует между учениками городских и сель­ских школ. нехватка учите­лей, учебников, технических средств снижает шанс школь­ника получить высокий балл во время тестов.

при всем этом поступить в вуз – не проблема, и уро­вень знаний здесь ни при чем. проблема – попасть на бюджетное место, за которое и идет борьба среди абитури­ентов. сегодня в житомире существует около двух десят­ков учебных заведений III­IV уровня аккредитации. Боль­ше половины из них – част­ные, где обучение полностью платное. а в государственных вузах количество бюджетных мест постоянно сокращается.

однако, уже одно только количество вузов свидетель­ствует о большом спросе на высшее образование. Хотя неизвестно, где сегодня в житомире просят показать диплом при устройстве на работу. по словам директо­ра житомирского городс­кого коллегиума надежды поливоды, госзаказ на спе­циалистов не соответствует количеству выпускников ву­

зов. и «свежеиспеченные» специалисты, в основном, либо занимаются неква­лифицированным трудом, либо устраиваются рабо­тать «по знакомству». Что касается самих работодате­лей, многие из них предпо­читают проверять знания претендентов на практике, не доверяя «корочке». Бух­галтеры, которые не умеют считать, филологи, которые

не могут правильно расста­вить запятые – такие «дип­ломированные специалис­ты» сейчас не редкость.

сегодня житомирские школьники массово осваи­вают профессии юристов, экономистов и банкиров. однако такой выбор про­фессий не имеет никакого отношения к потребностям города. Вузы зарабатыва­ют на «модных» специаль­

ностях, родители платят за ненужные дипломы, а вы­пускникам приходится или сидеть без работы, или пе­реучиваться. по данным Государственной службы занятости, наиболее затре­бованные при переобуче­нии профессии – электро­сварщик и слесарь. Многие обучаются также востребо­ванным строительным спе­циальностям.

Уже стала анекдотом ис­тория о том, как на дверях киевского телецентра вы­весили объявление: «Вы­пускников Университета культуры просьба не бес­покоить». потом объявле­ние сняли. правда, не по­тому, что выпускники стали лучше, просто список вузов стал длиннее. и пока укра­инская система образования занята многочисленными реформами, ценность моло­дого специалиста становит­ся все ниже.

Ольга МОсийчук

фокус

Житомир уникальный

місто «традиція» зніма­ти кришки з каналізацій­них люків в місті стара і вже стала невід’ємною части­ною життя. підприємливі люди здають кришки на ме­талобрухт (невже не мож­на цьому зарадити?); кому­нальники накривають люки бетонними плитами; плити кришаться, як пінопласт, під колесами численних по­зашляховиків. Відповідно, у відкритий люк може впасти дитина або літня людина, яка не помітить небезпеки.

Комунальники звинувачу­ють крадіїв «металевих виро­бів», а житомиряни вимага­ють пильності контролюючих органів. І поки це «замкнене коло» безвідповідальності не вдасться розірвати, мешкан­ці просять принаймні огоро­джувати небезпечні місця.

нехочу учиться...

Директор Житомирсько-го міського колегіуму Надія Полівода:

«Зовнішнє неза лежне оці­ню вання – єдина реальна можливість вступу до вищо­го навчаль ного закладу за якістю знань, але тільки за однієї умови: якщо буде впо­рядковано питання пільго­виків. розглядається навіть така пропозиція: якщо ди­тина має пільги при вступі,

то вона не повинна претен­дувати на місце держзамов­лення. Вона має навчатись за контрактом, за який буде сплачувати держава.

Існує думка, що поява ве­ликої кількості вищих уч­бових закладів негативно вплинула на якість навчан­ня. проте, кількість вишів не має принципового значення для бажаючих отримати вищу освіту. Головне – якість на­

бутих знань, умінь та навичок у майбутнього бакалавра чи магістра. щоб відбувся відбір вузів за якістю, можна запро­понувати рейтингову систему зарахування до вишу за ре­зультатами Зно за єдиною схемою по кожному фаху на території України. таким чином автоматично визна­читься престижність того чи іншого закладу, який забез­печує якісною освітою».

українську систему освіти потрібно не реформувати, а модернізувати

Заглянь під кришечку

влада 18 березня прези­дент України Віктор Януко­вич підписав указ про при­значення нового керівника житомирської обласної дер­жавної адміністрації. ним став «регіонал» сергій рижук.

У 2004­2005 роках сергій рижук вже був губернатором житомирської області. тоді він прийшов на цей пост з мі­ністерської посади: з 2002 по

2004 рік пан рижук очолював міністерство аграрної політи­ки в уряді прем’єр­міністра Януковича.

Кандидатура сергія рижу­ка була не єдиною, яка роз­глядалась для призначення на пост очільника житомирської області. Конкуренцію рижу­ку склав його однопартієць та колишній помічник Мико­ла присяжнюк, який також працював у стінах житомир­ської обладміністрації. проте 11 березня останній отримав призначання на пост міністра аграрної політики України.

сергій рижук народився у м. Чуднові житомирскої об­ласті, здобув освіту в жито­мирському сільськосподар­ському інституті. нагадаємо, що одночасно з житомирщи­ною нових губернаторів отри­мали ще 10 областей України.

житомирщина отримала нового губернатора

Все більше дітей страждають вадами зорумедицина В ході Всеук­раїнської благодійної акції «Від серця до серця» для жи­томирської обласної дитячої лікарні було закуплено нове офтальмологічне обладнан­ня. Ці апарати допоможуть маленьким пацієнтам підня­ти зір при амбліопії, випра­вити косоокість, зупинити розвиток короткозорості.

«поява компьютерів, різ­

ної відеотехніки призводить до того, що все більше дітей мають вади зору, тому таке обладнання нам необхідне, – говорить завідувач офтальмо­логічним відділенням світла­на Корбутяк. – раніше на обліку було 8, 9, 10 тис. дітей зі зниженим зором, а в цьому році – 14. Зорове наванта­ження призводить до значно­го зниження зору».

Ніхто з нас не застрахований від падіння у відкритий каналізаційний люк

Для Житомирської обласної дитячої лікарні було закуплено нове офтальмологічне обладнання.

Высокий уровень образования – это наш главный потенциал для возрождения страны.

Фот

о о

ксан

а Го

нчар

ова

3# 8 | 23 марта Возрождение Житомира

Газета Фонда Михаила Заславскогоhttp://zaslavskiy.com.ua

стратегияГороду нужно ставить перед собой реальные цели

разработанный в стенах мэрии в позапрошлом году «стратегический план раз­вития города житомира на период 2008–2017 гг.» трудно назвать серьезным докумен­том. Как большинство таких же программ в других городах страны, он готовился не для того, чтобы выработать конк­ретную концепцию поступа­тельного развития житоми­ра, а просто чтобы отчитаться перед Министерством эконо­мики. Даже поверхностный анализ «стратегического» плана вызывает ряд вопросов по поводу механизма дости­жения поставленных целей.

претензия номер один – план был сформулирован не в ходе аналитической работы группы экспертов, а стал ито­гом анкетирования, причем проведенного бессистемно, с нарушением всех возможных принципов социологических исследований, а значит – бессмыс­ленного.

однако вер­немся к стратегии житомира. В ней з а ф и к с и р о в а н о (далее языком документа), что «житомир – це історич­ний, культурний, освітній, науковий, інноваційно­тех­нологічний центр, важливий транспортний вузол північно­центрального регіону України, місто, привабливе для інвес­торів, підприємців і туристів, екологічно безпечне та ком­фортне для проживання».

получается, что житомир должен стать:

1. Важным инноваци он­но­техно логичным центром, транспортным узлом се вер­но­цент рального региона.

2. Городом развитого предпринимательства.

3. Уютным и комфорт­ным для проживания.

4. Культурно­истори чес­ким центром.

Давайте подумаем, как со­относятся задачи 1, 2 и 3 между собой? никак – они вза­имно исключают друг друга. К тому же следует помнить, что все это мы хо­

тим разместить на площади 65 квадратных километров.

настоящая цель не мо­жет быть такой громоздкой и внутренне противоречивой. Это вторая принципиальная претензия.

необходимо осознавать, что логика плана (стратегии) должна базироваться на про­стых позициях.

1. Критичное осознание имеющихся ресурсов. Без­

у с л о в ­но, важнейшим и

первичным ресурсом города является его географическое положение. необходимо кри­тически оценить ресурс горо­да в этом отношении. понят­но, что в «стратегии развития житомира» географическое расположение города оценено как «выгодное» – не повери­те, но то же самое написано в стратегиях всех остальных го­родов Украины. разве это так на самом деле? получается, что в первом же пункте плана вместо адекватного и крити­ческого анализа ситуации мы видим банальное «ксерокопи­рование» определяющих, ре­шающих факторов развития.

2. Какая же цель должна стать интегрирующей для всех планов и стратегий раз­вития городов, областей и страны в целом? таковой,

безусловно, должно стать «качество жизни населе­ния». Эта комплексная меж­дисциплинарная категория прошла длинный эволюци­онный путь от «экономи­ческой теории благососто­яния», сформированной на теории а.смита до «качес­тва жизни населения» как

акценты

план развития житомира выполнен «под копирку»

Социологическое исследование

мнениепочему в житомире началось антикоррупционное движение

Я просто обязан обратить­ся со словами благодарности к редактору «КроК радіо» игорю иваницкому. он на­чал важное и нужное для города дело, без которого нельзя представить ни на­стоящее самоуправление, ни гражданский контроль за де­ятельностью власти.

получив информацию, что игорь иваницкий инициирует создание анти коррупционно­го движения в житомире, Фонд Михаила Заславского предложил его организато­ру финансо вую помощь. но игорь николаевич отказался, моти вировав свое решение тем, что не хочет зависеть ни от поли тических, ни от граж­данских организаций. Это его выбор. со своей стороны Фонд готов оказать помощь в распространении дайджеста игоря иваницкого «Всерйоз

про головне», где освещаются конкретные случаи злоупот­ребления властью.

В отличие от разнообраз­ных «изобли ча ющих» лис­товок, материалы дайджеста игоря иваницкого – не ано­нимны. их автор пользовался только достоверной инфор­мацией и отвечает за каждое свое слово.

Я благодарен игорю ни­колаевичу за проявленное мужество. очевидно, что лю­бую власть нужно кон тро­лировать, и объективное ос­вещение ее работы является лучшим средством для борь­бы с коррупцией.

Эдуард круглЯк,председатель Фонда

Михаила Заславского.

«Контролировать нужно любую власть»

В феврале 2010 г. соци­ологическая служба Фонда Михаила Заславского провела социологическое исследова­ние «проблемы г. житомира и возможности их решения». В исследовании была исполь­зована двухступенчатая вы­борка (N=1200) с использова­нием схем систематического и случайного механического отбора. статистическая ошиб­ка выборки не превышает 3%.

ниже приведено распределе­ние ответов на вопрос: «Ска-жите, пожалуйста, какие про-блемы города беспокоят Вас больше всего и требуют, по Ва-шему мнению, первоочередного решения?», %

сумма ответов >100%, так как можно было дать не­сколько вариантов ответа.

результаты исследования по другим вопросам читайте в следующих номерах газеты.

эталона, политической идеи «золотого миллиарда».

3. складывается ощуще­ние, что на стратегию разви­тия города не может повлиять ничто – ни кризисы, ни катак­лизмы. Города живут сами по

себе, без опоры на территори­альные, материальные, людс­кие и прочие ресурсы приго­родной зоны и пространства его непосредственного влия­ния. развитие предусматрива­

ется предопределенным (поп­росту – нажал на кнопку и вот он, ожидаемый результат), без разработки многовариантнос­ти развития ситуации.

недостатки такого серь­езного документа как «стра­тегический план развития города житомира на пери­од 2008­2017», типичны для многих планов развития. Хо­телось бы, чтобы в дальней­шем такие «стратегии» отли­чались большим реализмом и в них учитывались условия развития не только города, но и, как минимум, региона.

игОрь ПилиПенкО,кандидат

географических наук

рейтингпроблем города

Фонд Михайла Заслав­ського пропонує взяти участь у розробці дієвої програми со ці аль но­економічного роз­витку «Ве ли кого житомира». напрямки і тематичні блоки для розроблення такої кон­цепції розміщено на сайті

Фонду. Якщо вам не байдуже майбутнє нашого міста, звер­тайтесь зі своїми пропозиці­ями до координатора Фонду Заславського Миколи Гома­нюка. робота над програмою проводитиметься на тендер­ній основі.

стратегія розвитку«великого житомира»

житомиру нужен реальный план развития

необходимо адекватно оценить имеющиеся

ресурсы города

Проблемы %Качество воды в водопроводной сети 51Состояние и ремонт дорог 50Медицинское обслуживание 47Повышение тарифов на коммунальные услуги 46Помощь в трудоустройстве и переквалификации 33Состояние домов и подъездов 33Снабжение горячей водой 30Благоустройство придомовых территорий 29Отопление квартир 29Освещение улиц и дворов 28Состояние детских и спортивных площадок 24Наркомания 22Помощь инвалидам и малообеспеченным 22Уборка и вывоз мусора 22Работа общественного транспорта 21Организация детского и молодежного досуга 20Экологическая ситуация в городе 20Состояние крыш 19Охрана общественного порядка 18Состояние парков, скверов и мест отдыха 18Озеленение города 17Обслуживание, ремонт и оплата лифтов 14Обеспечение местами в детских садах 12Переименование улиц города 5

4 # 8 | 23 марта Возрождение Житомира

Газета Фонда Михаила Заславскогоhttp://zaslavskiy.com.ua

житомир индустриальный

З того часу, як була випущена перша партія продукції єдиного на той час пряничного цеху,

минуло вже 66 років. там, де зараз знаходиться одна з най­відоміших кондитерських фабрик в Україні – Зат «жи­томирські ласощі», в 1944 році стояв старий млин, єди­на вціліла після війни трипо­верхова споруда. В перший період роботи впродовж одні­єї зміни цех виробляв до 130 кг пряників, печива, галет, що «штампувалися» склян­ками, принесеними з дому самими співробітниками під­приємства. Випікалися виро­

би також по­ домашньому – в духовці. Значна частина гото­вої продукції відправлялася на фронт, в дитячі будинки та лікарні.

Вже через рік після засну­вання підприємство почало нарощувати свої потужності. спочатку добудувалися біс­квітний, карамель­ний, цукерковий і дражейно­мар ме­ладний цехи. по­тім перманентно проходили рекон­струкції та буду­валися нові цехи. а починаючи з 1973 року фа­брика почала випускати про­дукцію з державним «Знаком якості», найулюбленіші й сьо­годні цукерки: «пташине мо­локо», «стріла», «Білочка», «Метеорит», «Червоний мак». У 80­тих роках фабрика дося­гла такого рівня, що могла ви­

пускати до 30000 тон солодо­щів на рік.

проте, важкі дев`яності не могли не відбится на роботі фабрики. Існуюча за радян­ського союзу система поставок і збуту розвалилася. результат – в 1992 році почалося зни­ження виробництва. Криза

поставила іс­нування під­приємства під загрозу. тоді його порятун­ку посприяла вчасна при­в а т и з а ц і я .

Фабрика була викуплена у держави, її власниками стали співробітники, які працювали там в 1991­1993 роках. Всі вони зробили свій внесок і були за­цікавлені у розвитку підприєм­ства. тож завдячуючи зміненій стратегії, тактиці виробництва, вдосконаленій системі управ­

ління, створенні служби мар­кетингу, дистриб'юторській мережі, комп'ютерізації всіх систем підприємство невдо­взі знову продемонструвало позитивну тенденцію до роз­

витку. В 2000­му році завдяки інвестиційній політиці на фа­бриці вдалося налагодити су­часну лінію в карамельному цеху з виробництва вафель та шоколадних цукерок, тож об­

сяг продукції зріс більш ніж втричі.

наразі Зат «житомир­ські ласощі» – це велика фа­брика, що займає 5­е місце в кондитерській галузі України за обсягом виробництва. про­дукція «кондитерки» виро­бляється в семи цехах з сучас­ним обладнанням, де працює більше двох тисяч фахівців. «Кондитерка» випускає більш ніж 227 найменувань солодкої продукції і активно експортує солодощі в країни снД. Крім того, 66 років існування дали «житомирським ласощам» право впевнено носити почес­не звання солодкого символу житомира.

сергій рОздуМ

житомирські пряники відправлялися на фронт та у дитячі будинки

економіка 65 років тому робітники«житомирських ласощів» випікали пряники у звичайних духовках

Сьогодні кондитерська фабрика – це одне з найпотужніших підприємств Житомира.

Фот

ореп

орта

ж с

ерге

й р

озду

м

Від млина до великої «кондитерки»

на думку експертів, кон­дитерський ринок в Украї­ні можна вважати достатньо концентрованим та одним з найпривабливіших й ди­намічно зростаючих ринків. обсяг українського ринку кондитерських виробів за останнє десятиріччя в ціло­му складає близько 2 млн. тон. також варто зазначити, що українська кондитерська продукція продовжує не тіль­ки витісняти з внутрішнього ринку імпорт, а й нарощує темпи експортних поставок.

на сьогоднішній день в Україні нараховується при­близно десять «кондитер­ських» лідерів, серед яких 5 місце в галузі посідає фа­брика «житомирські ла­сощі». попереду – відомі кондитерські фабрики: «ро­шен», Зат «аВК», Зат «Во Київ­Конті».

За підсумками 2009 року фабрикою «житомирські ла­сощі» було продано продук­ції на загальну суму понад 727 млн грн., що склало май­же 117% до минулого року.

при цьому динаміка зрос­тання кондитерського ринку України в цілому негативна і становить 95,9% до минуло­го року. Враховуючи вище­наведені показники, можна відзначити стабільну роботу фабрики і динамічний роз­виток компанії. Крім того, «житомирські ласощі» про­довжують заохочувати спо­живачів новими пропозиці­ями – протягом минулого року на ринок було виведено 66 цікавих та унікальних со­лодких новинок.

солодка статистика

перспективапростого рецепта успеха не существует

наша газета стремится объ­ективно оценить индустри­альный потенциал житомира. поэтому в наш фокус попа­дают не только депрессивные промышленные площадки (которых, к сожалению, в на­шем городе большинство). однако не все предприятия последние девятнадцать лет двигались вниз по наклон­ной. объективно, есть заводы и фабрики, которые не только

приспособились к рыночной экономике, но даже смогли нарастить объемы производ­ства. Кондитерская фабрика «житомирські ласощі», мате­риал о которой публикуется в этом номере, является одним из примеров таких успешных предприятий.

не существует какого­то простого рецепта успеха. ни приватизация, которую рань­ше рассматривали как пана­цею от всех наших бед, ни возвращение государства в экономику как главного ре­гулятора, не решит проблем

житомирской индустрии. потому что на самом деле эффективность работы пред­приятия никак не связана с формой собственности – го­сударственной, частной или иностранной. Доказательств этого – более чем достаточ­но. труд, ответственность, целеустремленность – вот что характеризует успешные предприятия и отличает их от всех остальных.

нужно понимать, что только так и возможно возро­дить экономический потен­циал родного города. трудом

каждого из нас, ответствен­ностью бизнеса перед людь­ми, целеустремленностью и профессионализмом власти. если мы все не проявим эти качества, о житомирской ин­дустрии придется забыть.

ирина кОгут

Как возродить экономический потенциал родного города

5# 8 | 23 марта Возрождение Житомира

Газета Фонда Михаила Заславскогоhttp://zaslavskiy.com.ua

прямая речь

интервьюМихаилу Заславскому нравится как учатся его дети

– Михаил Витальевич, сей-час много говорят об очеред-ной реформе образования. Есть ли надежда на повы-шение уровня отечественного образования? Или реформы лишь окончательно «добьют» украинскую школу?

– Вы зря иронизируете. систему образования дей­ствительно нужно модерни­зировать и, насколько я знаю, реформа нацелена именно на это. не нужно политизировать этот вопрос – школа в Украи­не и так излишне политизи­рована. посмотрите, в Крыму у нас сжигают одни учебники, во львове – принципиально сдают на макулатуру другие. ни к науке, ни к образованию эти действия не имеют ника­кого отношения. Это чистая политика. нужно, наконец, согласиться с тем, что главная задача школы – не политика, а подготовка конкурентоспо­собных специалистов. – Ну, все-таки средняя шко-ла не дает специального об-разования…

– нет, Вы меня не поняли, под школой я подразумеваю всю систему образования – от детского садика до аспи­рантуры. – Другой вопрос, насколько эта система эффективна.

– несмотря на все наши экономические и социальные проблемы, уровень образова­ния в Украине высок по лю­бым стандартам. В этом отно­шении нам нечего стыдиться. Более того, отечественное ву­зовское образование имеет ряд

преимуществ перед западным. У них готовят узких специали­стов, у нас – дают комплексное образование. Можно спорить, что лучше – здесь есть разные мнения. на мой взгляд, наши вузы неплохо справляются со своей работой. то же самое можно сказать и про среднюю школу, хотя, конечно, уровень качества образования может сильно колебаться в зависи­мости от педагогического кол­лектива в том или ином учеб­ном заведении. Я это вижу по тому, как учатся мои дочери. Все зависит от конкретного учителя. Заинтересует ли он школьников, студентов или навсегда отобьет охоту к свое­му предмету – зависит лишь от его таланта. Что, кстати, лиш­

ний раз подтверждает, что учи­тель – действительно профес­сия от Бога. – Своих детей Вы отдавали учиться в частные школы или в обычные?

– В обычные. Это я гово­рю про двух старших дочерей – младшая еще не учится. а насчет частных школ – мне кажется, что их достоинства сильно преувеличены. Да, они хорошо укомплектованы тех­нически. Да, там значительно меньше детей в каждом клас­се, что, безусловно, упроща­ет педагогический процесс. объективно, преподавателю трудно работать, когда в клас­се сорок учеников. однако в частных школах, как правило, довольно низкие требования

к качеству самого образова­ния. обычная средняя школа в этом плане стоит на более высоком уровне. и это – са­мое сильное место нашего об­разования. при всем том, что произошло расслоение обще­ства на богатых и бедных, у нас по­прежнему сохраняется го­сударственная школа для всех. причем, эта школа не просто продолжает оставаться бес­платной и общедоступной – она дает хороший уровень об­разования. Было бы желание его получить. со школьным образованием можно посту­пать в любой университет страны. нет школ для бедных и для богатых – и хорошо, что нет. любой ребенок независи­мо от происхождения, благо­

состояния своих родителей и уровня престижности школы, в которой он учится, имеет шанс. Ведь многим странам к этому еще идти и идти. – Странно это слышать от такого обеспеченного чело-века, как Вы…

– сам я в этом ничего странного не вижу. Здесь нет предмета для спора – каче­ственное и общедоступное образование однозначно яв­ляется нашим плюсом. – Но все-таки нечасто отече-ственная школа удостаивает-ся столь высокой оценки.

– Мы привыкли воспри­нимать существующую у нас систему образования как дан­ность. Критикуем ее недо­статки, не обращаем внима­

ния на достоинства. а их не так уж мало. В Украине мож­но получить хорошие зна­ния – это касается и школы, и вуза. поэтому лично для меня вопрос, где учить детей, даже не стоял. однозначно, дома. – Какое об-разование Вы даете своим дочерям?

– они сами выбрали. одна учится по специальности «ме­неджмент и экономика», вто­рая пошла в иняз на психо­логию. Конечно, претензии к тому, чему и как их учат, у меня есть – наверное, так сказал бы

любой отец. но в целом, наша система высшего образования мне нравится. по большо­му счету, вуз должен научить пользоваться специальной ли­тературой и подготовить к са­

мостоятельной жизни. если насчет литера­туры еще мож­но поспорить, то в плане са­мостоятельно­

сти дочерей у меня уж точно вопросов нет. – Что, даже в школе не при-ходилось с ними домашние задания делать?

– пожалуй, только в стар­ших классах, когда пошли

сложные задачи по физике и математике, иногда все­таки решал с ними по вечерам. но в целом, мои дети учились сами. и, нужно сказать, по не­которым предметам – весьма успешно. Вы знаете, какая у них была учительница по ан­глийскому – она раньше пре­подавала язык нашей резиден­туре, тем, кого отправляли за границу. Дети в школе учили сленг, специфические идиомы и различия между британским и американским варианта­ми английского языка. разве можно после этого говорить, что у нас в Украине слабое об­разование?

сергей леОнОв

«У нас высокий уровень образования по любым стандартам»

самое сильное место нашего образования – общедоступная школа

Михаил Заславский делал домашние задания с дочерьми только в старших классах, когда пошли сложные задачи по физике и математике.

Посмотри на Житомир по-новому!

Условия конкурса:Фотографии принимаются в цифровом виде на e-mail: photosphere@rambler.ruлибо в бумажном варианте по адресу ул. Пушкинская, 25.

Фонд Михаила Заславского вместе с Житомирским клубом фотографов «Фотосфера» и ЖОО НСФУ объявляют конкурс фотографий «Посмотри на Житомир по-новому!»

Если на минуту остановиться и посмотреть вокруг, можно увидеть, как прекрасен наш город и его люди. Архитектура, природа и пейзажи Житомира, исторические места, интересные лица житомирян – всё это нужно запечатлеть. В течение двух месяцев мы будем собирать снимки,

которые отражают дух нашего города, чтят его историю, передают характер его жителей. Конкурс проводится в четырех номинациях:

природа Житомира и его окрестностей

архитектура города, исторические места

жизнь города репортажные фотографии 

жанровый портрет людей нашего города

отечественное образование имеет ряд преимуществ перед западным

6 # 8 | 23 марта Возрождение Житомира

Газета Фонда Михаила Заславскогоhttp://zaslavskiy.com.ua

фотоконкурсподивись на житомир по­новому

20 березня в приміщен­ні інтелект­кафе «Кавома­нія» в рамках фотоконкурсу «подивись на житомир по­новому» відбувся перший майстер­клас. організато­ри фотоконкурсу з Фонда М. Заславського вирішили продовжити кон­курс до 15 травня 2010 року, а та­кож за допомогою м а й с т е р ­ к л а с і в зробити його ін­терактивним і допомогти житомирським фотографам­початківцям реалізувати себе в мистецтві фотографії.

І хоча навчити людину ге­ніально фотографувати за­вдяки лише теорії немож­ливо, врешті­решт, існують певні норми та правила, без яких годі й сподіватися на самореалізацію в тій чи ін­шій сфері. на думку ведучого майстер­класу та заступника голови клубу «Фотосфера» Максима пашкевича, щоб по­спражньому зрозуміти

фотографію, необхідно мати певний творчий та теоретич­ний рівень, без якого зрозумі­ти справжнє мистецтво, а тим більше, почати «з нуля» роби­ти гарні фотографії, практич­но нереально.

протягом майстер­класу професійний фотограф роз­повів про теоретичні засади грамотної побудови кадру, об’єкти композиції, основні

та додаткові компо­зиційні прийоми, підняв тему психо­логії сприйняття, на якій базується побудова кадру,

провів паралелі фотомисте­цтва з живописом – адже саме живопис може дати серйозний творчий грунт для фотографа.

невдовзі в рамках про­екту «подивись на житомир по­новому» планується про­вести ще декілька майстер­класів. «на мою думку, подібні майстер­класи допоможуть майбутнім фотографам швид­че знайти необхідний напря­мок та почати розвиватися», – резюмує спікер майстер­класу Максим пашкевич.

Ольга БОндаренкО

мистецтвонаступний концерт дитячого ансамблю звучатиме ще краще

18 березня в актовому залі Зош № 33 пройшов звітний урочистий концерт, при­свячений ювілею народного дитячого ансамблю «Веселі музики». ансамблю випо­внилося 25 років. В рамках концертної програми висту­пили його теперішні моло­ді учасники, які виконали дев’ять номерів з українськи­ми народними піснями та мелодіями. Завітали на юві­лей і випускники першого складу ансамблю, які вико­нанням пісні «Мала баба три сини», довели, що не забули уроків незмінного керівни­ка ансамблю Віктора Голуба. піснями привітали «Веселих музик» гурт «Барабас» (де син Віктора Голуба та випускник ансамблю Дмитро завзято грав на екзотичних бараба­нах і співав), та вокально­інструментальний ансамбль «Криниченька» на чолі з любов’ю Голуб – дружиною пана Віктора.

Між тим гості концерту привітали «Веселих музик» не лише музичною програ­мою. Випускники (серед яких професор, доктор наук люд­мила Чижевська) подарували Віктору Голубу та «Веселим музикам» вишивану сороч­ку та радіомікрофон, батьки випускників та учнів – ви­шитий рушник з ювілейним написом та колективні фото­графії ансамблю, від шкіль­

ної їдальні – великий свят­ковий торт, а міськвиконком вручив почесну грамоту.

Історія створення дитячо­го ансамблю «Веселі музики» почалася з ініціативи випус­кника Кіровоградського пе­дінституту, за фахом вчителя музичного мистецтва та ке­рівника оркестру Віктора Го­луба. Допомогла йому в цьо­му тодішній директор школи Галина Івчук. «Я завжди мрі­яв про створення дитячого гурту, який грав би інстру­

ментальну народну музику. І коли повернувся до жито­мира, намагався втілити свою мрію. спочатку були певні складнощі, перш за все – з інструментами. У мене тоді було тільки три своїх: сопіл­ка, бубен, металофон. після

виступу на районному огля­ді художньої самодіяльності нами зацікавилися, підтри­мали і допомогли купити ще народні інструменти: ліру, кобзу, козобас, бугай, нові сопілки», – розповідає Ві­ктор Голуб.

на той час таких самобутніх інструментів в житомирі не було, тож «Веселі музики» ста­ли одним з перших колективів, який почав на них грати.

Крім колективу «Весе­лі музики» після першого

випуску Віктором Голубом був створений колектив­супутник «ложкар», який го­тував малих музик через гру на ложках до гри на більш складних інструментах, на­вчав ритміці та відчуттю ан­самблю. З того часу кожен

випускник «Веселих музик» спочатку проходив школу ложкарів.

«творчість нашого ан­самблю завжди всіх дивува­ла. Дуже хотілося, щоб це мистецтво не вмирало на тлі сучасних інструментальних колективів і завжди мало сво­їх слухачів та шанувальни­ків», – зазначив Віктор Голуб.

Міський благодійний Фонд Михайла Заславського підтри­мав цей талановитий колек­тив, бо хоча артисти ансамблю

завжди юні, інструменти старі­ють. Фонд вирішив передати школі нові музичні інструмен­ти – на зміну тим, що вже від­служили своє. тож наступний концерт «Веселих музик» зву­чатиме ще краще.

ЮліЯ МакаренкО

культурный слой

перші «фотоуроки»в житомирі

натальянаталье Калугиной 28 лет.

Уже три года она пытается побороть рак. после четы­рех операций и курса лучевой терапии появилась надежда, что болезнь уже позади. од­нако, улучшение продлилось недолго. сейчас молодой женщине уже приходится ле­чить осложнения онкозабо­левания. на операцию, кото­рую ей могут сделать в Киеве, наталье срочно нужны 20 ты­сяч гривень.

самое страшное, что се­милетняя дочь натальи так­же имеет онкологическое заболевание. еще в воз­расте восьми месяцев у ре­бенка диагностировали рак лимфоузлов, девочка была прооперирована. сейчас ее состояние стабильно, но об­следование приходится про­ходить каждый год.

Матери и дочери финан­сово также приходится очень сложно. из­за плохого состо­яния здоровья наталья даже не может выйти на работу.

проект «неравнодушный житомир» показал, что, несмотря на свои собственные трудности, житомиряне готовы прийти на помощь землякам. на банковский счет саши Федорова, нуждающегося в операции, чтобы получить возможность слышать, продолжают поступать деньги. общая сумма уже составляет тысячу сто гривен. а мы еще раз напоминаем о том, что любая по­мощь, оказанная Вами, является для участников проекта синонимом надежды.

Банківські реквізити для надання благодійної допомоги: Р/рахунок 26007000720002 в ЖФ АТ «Укрінбанк» МФО 311584

код ЄДРПОУ 36893843Обов’язково вкажіть мету банківського переказу: Благодійна допомога для … (впишіть прізвище та ім’я людини, якій Ви збираєтесь допомогти)

НеравНодушНый Житомир

живопис – це творчий грунт для фотографа

За 25 років існування ансамблю було підготовлено п’ять випусків артистів.

Максим Пашкевич апелює до творчості відомого київського фотографа.

«Веселі музики»:чверть сторіччя на сцені

Ярослав Радіонов побачив свої знімки в нашій газеті.

Фот

о о

ксан

а Го

нчар

ова

Фот

о о

ксан

а Го

нчар

ова

Фот

о ю

лия

Дры

мба

7# 8 | 23 марта Возрождение Житомира

Газета Фонда Михаила Заславскогоhttp://zaslavskiy.com.ua

В житомире к прокладке трамвайной колеи приступили одновременно с Москвой – в начале 1898 года. на тот мо­мент трамвай ходил лишь в двух городах российской им­перии – в Киеве (с 1892 г.) и в нижнем новгороде (с 1896 г.)

строительство закончи­лось к середине 1899 года, тор­жественное открытие было назначено на 22 августа. по городу двигались всего 8 ва­гонов со средней скоростью 10 км / час. Каждый вагон был рассчитан на 16 посадочных

мест внутри и на 6 стоячих – в открытой части. Вот как пи­сала об этом газета «Волынь» (август 1899 года):

«итак, долгожданный трамвай начал функциониро­вать, и те житоми­ряне, которые в последние дни до­нельзя напрягали мускулы своих ног, состязаясь в беге с трамваем и держа раскрытыми рты от изумления – надо ду­мать, скоро дадут себе отдых, когда привыкнут к быстро

мелькающим изящным ваго­нам своего трамвая…

наряду со справедливы­ми нареканиями публики на неподатли вость кондукто­ров, отказывающихся оста­

навливать вагоны в указываемых пассажирами ме­стах, попадаются курьезные требо­вания. Вагон, дви­

гавшийся по направлению к вокзалу, был задержан на углу Мещанской улицы какой­то горничной. на предложение

кондуктора садиться гор­ничная ответила: «обожди­те, сейчас барыня оденется и выйдет». Другой случай про­изошел на Киевской улице. на этот раз дама старалась за­держать вагон чрез открытую в окне своего дома форточку. Кондуктор, торопясь доста­вить пассажиров к поезду, не мог, конечно, выполнить это странное требование. Дама разобиделась и подала в управление трамвая формен­ную жалобу…»

геннадий МахОрин

лише на 10 схо­динок «графські сходи» у жито­мирі коротші, аніж знамениті

потьомкінські в одесі. остан­ні потрапили до десятки най­гарніших сходів Європи. про житомирські там, непевно не знають. а що знаємо ми?

У 1912 році їх побудував звичайний житомирський каменяр, робітник, чех за на­ціональністю Вацлав Длоугі (по­чеськи – Длугий, тобто, Довгий).

наприкінці ХІХ – на по­чатку ХХ ст., так би мовити, «головні каменярські сили» житомира – п’ять з шес­ти каменеобробних майсте­рень знаходилися на вулиці Вільсько­шосейній (тепер вул. перемоги в районі пло­щі Короленка). пояснити це, очевидно, можна лише тим, що саме вона з давніх­давен вела до двох найстаріших міських кладовищ: право­славного та Католицького – основних «адресатів» про­дукції каменярів. жила на цій вулиці і родина Длоугі.

от і спадкоємні каменя­рі, батько і син – йосип та Вацлав Длоугі залишили по собі на цих двох найбільших цвинтарях житомира чима­ло прегарних пам’ятників­надгробків, справжніх ви­творів мистецтва. так, на Католицькому (польському) кладовищі збереглось 46 виго­товлених ними пам’ятників. найперший пам’ятник дато­ваний 1889 роком, найостан­ніший – 1927.

У 1900­х роках Вацлавом зацікавивився один з най­впливовіших багатіїв Во­лині, меценат, барон Іван Максимиліанович шодуар. останній, окрім колекціо­нування художніх полотен, поставив за мету створити на Волині один з найкра­щих ландшафтних парків. Для будівництва палацу, де барон планував розмістити придбані ним в різних краї­нах шедеври живопису, а та­кож для оформлення парку йому потрібен був досвідче­ний каменеобробник. свій вибір він зупинив на Вац­лаві Длоугі. З того часу ка­меняр, як свідчить архівний документ, «состоит на служ­бе у домовладельца» (тобто

І.М. шодуара). саме рука­ми Вацлава було витесано і припасовано 182 ступені т.зв. «графських сходів», що ведуть від парку до набереж­ної тетерева.

Є всі підстави вважати, що склеп на лютеранському кла­довищі, у якому був похований

барон шодуар, теж облицьо­ваний камінням, обробленим саме Вацлавом Длоугі. слово «був» – не випадкове, адже у 1919 році червоноармійці викинули зі склепу останки барона і поховали в «експро­прийованій» труні свого ге­роя – Василя Боженка...

не залишився без роботи талановитий майстер і в ра­дянські часи. В 1930 році на житомирщині повним ходом йшли роботи по видобуван­ню блоків для нового Мавзо­лею леніна. Все було добре. І раптом так званий «голо­вний камінь» — моноліт ва­

гою понад 60 тон, видобутий на сліпчицькому кар’єрі, дав тріщину... Залишалося кіль­ка днів до відправки брили. І тут хтось пригадав, що на цьому кар’єрі до револю­ції працював один з най­досвідченіших майстрів – В.й. Длоугі. його мерщій

відшукали. поставили за­вдання: у найстисліші стро­ки виявити ділянку, де мож­на було б видобути якісний моноліт. Вацлав йосипович пригадав, де саме. розрахунок досвідченого каменяра випра­вдався – моноліт видобули.

але ж треба було достави­ти велетенську брилу до Мо­скви! Вісім днів 80­тонний «камінець» долав 16­кіломе­трову відстань від кар’єру до станції Горбаші. його тран­спортування мало чим від­різнялося від часів спору­дження пірамід Хеопса. Хіба що замість людей камінь по дерев’яних валках тягнули з десяток тракторів «Фордзон­путіловець». а потім на спе­ціальній платформі, на якій під час першої світової війни перевозили підводні човни, камінь­гігант доставили в Москву.

Викликали до столиці й Вацлава Длоугі. під його технічним керівництвом ка­менярі житомирщини здій­снили остаточну обробку блоків, їх поліровку. Вони ж встановлювали на місце пі­дігнані блоки та плити.

після завершення будів­ництва Мавзолею Длоугі за­просили на роботу до нарко­мату будівельних матеріалів, потім – в управління будів­ництвом палацу рад, пом­пезна споруда якого мала зводитися за вказівкою ста­ліна на місці зруйнованого храму Хреста спасителя... на заваді стала війна.

по війні Вацлав йоси­пович з ентузіазмом вклю­чається у спорудження го­ловного корпусу МГУ. З першого до останнього дня будівництва Длоугі керу­вав тут роботами, в яких застосовувався декоратив­ний граніт. йому тоді було вже майже 80 років... про­жив їх житомирський каме­няр недарма. Цій скромній і простій людині можна по­доброму позаздрити. по­годьтеся, не кожному в жит­ті пощастить залишити після себе такий яскравий слід: Мавзолей, мости і набереж­ні в одному з найбільших міст світу, всесвітньо відо­мий університет. свого роду «кам’яні автографи» у Мо­скві та житомирі…

геОргій МОкрицький

житомирский глобус

Кам’яна спадщинаВацлава Длоугі

історія Гранітні брили для Мавзолея леніна тягнулиз житомирських кар’єрів так само, як кам’яні блоки

для піраміди Хеопса

Фот

о с

архи

ва Г

еорг

ия М

окри

цког

о

Фот

о с

архи

ва Г

еорг

ия М

окри

цког

о

Житомирские истории: состязание в беге с трамваем

«Графські сходи» у парку ім. Гагаріна, побудовані Вацлавом Длоугі в 1912 році.

Пам’ятник на Польскому кладовищі – творіння рук житомирського майстра. Важко повірити, що цей «хрест на пні» з каменю...

Палац барона Івана де Шодуара в Житомирі (не зберігся), оздоблений Вацлавом Длоугі. Фото кінця 1930- х рр.

Мавзолей Леніна. Оздоблювальними роботами керував каменяр з Житомира.

Житомирский трамвай «моложе» московского на 4 месяца.

обождите, барыня оденется и выйдет

Фот

о н

икит

а с

адко

вски

й

8 # 8 | 23 марта Возрождение Житомира

Газета Фонда Михаила Заславскогоhttp://zaslavskiy.com.ua

Для Галини шкатули, викладача житомирського агротехнічного коледжу, найбільшою винагородою є успіхи її випускників

«Мама мені розповідала, що батько дуже хотів, щоб я була вчителькою… по суті, я виконала його наказ. В цьо­му величезну роль зіграли і мої викладачі з інтернату. Я пам’ятаю, як приїхали до нас вчителі з полтави. а це Західна Україна, там «міси­во» було, могли і вбити, і за­різати, за те, що вони несли світло до людей. І моя перша

вчителька, Катерина Єщен­ко, заклала підвалини такого ставлення до науки. Я нею дуже захопилася.

Я згадую, як мене навча­ли, і як я вчила. не було ж комп’ютерних технологій. Був

один принцип – побудувати систему навчання так, аби тим, хто вчиться, було цікаво. щоб вони брали участь в процесі навчання. Кажуть, що демо­кратії не було, але це неправ­да. Я, скільки себе пам’ятаю,

говорю українською мовою, і ніхто за це мене не принижу­вав. І заняття були відкриті, і всесоюзні семінари, куди при­їжджали таджики, грузини, які розуміли, що я говорю укра­їнською зі своєї математики. щось тоді було правильно, щось – ні. але вчителі намага­лися дати знання і дуже раділи, коли учень «переростав» вчи­теля. Ми пишаємось наши­ми випускниками: професо­ром Михайлом лемківським, який закінчив наш технікум і Василем Гуменюком, який є суддею Верховного суду. су­часна молодь повинна зрозу­міти одне: інтелект – це най­більший капітал».

иван Карпов всю жизнь реставрировал органы и куранты

«Я воспитывался в детском доме в прибалтике. там же мне дали русскую фамилию Кар­пов. наши воспитатели всегда пытались уловить, в каком на­правлении развивать талан­ты детей. если ребенок умеет различать ноты – может быть музыкантом, цвета – художни­ком. Я с пяти лет учил сольфед­жио. играл в военном оркестре в риге. потом стал занимать­ся реставрацией музыкальных инструментов – механических и электронных органов, куран­тов. Дорабатывать и реставри­ровать башенные часы – это очень тяжелый труд. В Германии как­то устанавливали часы при 27 граду­сах мороза. под­ниматься к ним нужно было как минимум 70 ступенек. У меня было два помощника­немца, так они не могли ра­ботать в таких условиях. а там нужно было завести барабаны, в механике все нужно учиты­вать: вес, размер. людей, кото­рые создают или реставрируют куранты, даже называют «хра­нителями времени».

У меня и сейчас много за­граничных приглашений, но хотелось бы делать куранты у нас, в Украине. Это ведь своеобразный шедевр: там и механика, и художественная ковка, и музыка. процесс соз­дания курантов весьма щепе­тильный. нужно учесть ар­хитектурные нюансы, стиль, особенности города, симво­лику. а еще персонажи ото­бражают основную идею. В самых сложных в европе часах – в страсбургском со­боре можно увидеть четы­ре периода жизни человека. Замыкает шествие персона­жей смерть, которая отбива­ет часы посохом. В пражских

курантах – двенад­цать апостолов. В санкт­петербурге в полдень стреляет пушка: пригревает солнце, нагревает фитиль и раздается

выстрел. В Москве уже 30 лет работают часы в театре кукол им. образцова. Я учил рабочих ухаживать за этими часами.

Я даже начинал делать проект курантов для жито­мира при мэре Фесенко. та­кие часы были бы уместны в здании на перекрестке Ми­хайловской и лятошинского. Мы уже продумывали эффек­

ты со светом, персона­жей, которые вы­двигались бы, п о д б и р а л и музыку. про­ект был раз­работан на 70%, но из­за недостат­ка финанси­рования его «свернули».

живая история

Газета «Возрождение Житомира»Выходит каждый вторник

Тираж 20 000Свидетельство о регистрации:

серия ЖТ №61/438Р от 26.01.2010 Учредитель: Житомирский городской благотворительный фонд развития

громады Михаила Заславского

Адрес редакции-издателя: 10014, Житомир, ул. Пушкинская, 25

Телефон: (0412) 42-21-06Главный редактор: Байша И.В.

Заместитель главного редактора: Журба А.Г. Дизайн и верстка: Садковский Н.В.

Друк ТОВ «Мега-Поліграф», 04073, Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14, тел: (044) 581-68-15, зам №

Галина Шкатула з учнями під час занять.Батько Святослава Васильчука (фото зліва) був членом ОУН, а йому самому довелося служити в радянській армії.

Телефон гарячої лінії проекту «Жива історія»: 42-06-08

«Металл и музыка – то, чем я живу»

«Інтелект – це найбільший капітал»

Володимир нестерчук зібрав колекцію предметів часів кам’яного віку

«У 60­70­ті роки, пра­цюючи вчителем історії у школі в селі Кам’янка, я створив цілий стенд з пред­метами часів кам’яного віку. Кілька експонатів ми з учня­ми знайшли, коли були «на картоплі». трактором орали й вибирали картоплю. тоді ми

й натрапили на вироби, які відносяться до дуже давніх часів. Зокрема там були стату­етка і кам’яне рубило. рубило зроблене з простого каменю, а статуетка – з кольорового, ніби граніт.

Біля того стенду я прово­див уроки історії, коли тема була про первісних людей. ось, наприклад, цю сокиру тримала волохата рука пер­вісної людини. Діти дивилися на знаряддя, зроблені 20 ти­

сяч років тому і розуміли, що вже в кам’яному віці на місті нашого житомира жили люди. Учні мали уявлення, що вже тоді були майстри: щоб зро­бити сокиру, в камені кісткою «прокручувалась» дірка, тоді вставлялася палка. І цим зна­ряддям можна було чи тварину вбити, чи гілку зрубати.

Деякі знахідки я приносив у житомирський краєзнав­чий музей. Вчені у нас ще й розкопки проводили».

«Цю сокиру тримала первісна людина»

Я давно мечтаю сделать куранты в житомире

святослав Васильчук принципово розмовляв тільки українською мовою

«рід мій – козацький. Дід олексій Федорович та батько Карпо воювали у війську Унр під проводом симона пет­люри. Батько служив з Воло­димиром сосюрою, а потім очолював просвіту у своєму селі. пізніше став членом оУн, і саме за це в 1945 році був заарештований. Відбував каторжні роботи на Воркуті, де й помер. У 18 років загинув і мій старший брат андрій – вояк Упа. Загинули й двоє моїх дядьків.

от з такої я родини. після закінчення фа­культету журна­лістики я хотів залишитися в Києві, але КГБ за мною ходило назирці. на­віть на завод не можна було влаштуватися, в першу чергу завжди запитували, як я оці­нюю діяльність батька. Я ж розумів, що мені треба було сказати, що батько сякий­такий, що він ворог народу і я його засуджую. але мені со­вість такого не дозволяла, бо павліком Морозовим я себе не уявляв ніколи.

тож завжди на рідній землі я розмовляв рідною українською мовою. а тоді ж російська була скрізь. І мене часто запитували: «Это Вы, наверное, с Запа­да, да? интересно, откуда конкретно?». Я кажу: «так, так, з Заходу, з любара». а вони: «так что, любар это разве Запад?». а я: «Звісно, по відношенню до жито­мира – це західний район». а один начальник, як почув мою українську, докоряє: «Это уже попахивает наци­онализмом!» а я все це на­перед продумав і кажу: «Я розмовляю державною мо­

вою Української радянської соці­алістичної респу­бліки! так записа­но в Конституції!» не було там тако­

го записано, та я знаю, що більшість із посадовців її й не читали зовсім.

В 1990 році я почепив у себе на стіні жовто­блакитного прапора, розбудив дітей і кажу: «ото, щоб ви знали, це прапор української волі та незалеж­ності. під цим прапором вою­вала моя сім’я: мій батько, мої брати, усі мої родичі, ваш пра­дід». після чого кожен з них підходив і цілував прапора».

«Я себе ніколи не уявляв павліком Морозовим»

В Києві КГБ ходило за мною назирці