ЗМІСТ

Шляхи активізації еколого-інноваційної діяльності в АПК

Шапоренко О. І., Каменський А. К. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

2

Захист атмосфери від викидів ТЕС вітчизняними електрофільтрами

Здановський В. Г. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

5

Організаця діяльності з управління екологічною безпекою промис-

лового підприємства

Душанова Т. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

9

Контроль загрязняющих атмосферу выбросов промышленных пре-

дприятий

Глушаев В. В., Максименко Ю. Н. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

12

Екологічні аспекти реформування агросфери Вінниччини

Верестун Н. О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

15

Можливість використання гумінових речовин та відходів олійно-

екстракційних виробництв для екологізації аграрного сектору

Горова А. І., Лисицька С. М., Павличенко А. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . .

19

Энергетическое обследование металлургического предприятия,

определение объемов выбросов парниковых газов, отбор и обосно-

вание энергосберегающих мероприятий в качестве проектов совме-

стного осуществления (ПСО)

Каневский А. Л., Слисаренко А. А. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

23

2

ШЛЯХИ АКТИВІЗАЦІЇ ЕКОЛОГО-ІННОВАЦІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ В АПК

Шапоренко О. І.

доктор наук з державного

управління професор

Каменський А. К.

аспірант

Луганський національний

аграрний університет

Стан і проблеми підприємств АПК спричинюють тривогу і стають

предметом серйозних досліджень і стурбованості виробників і учених, зако-

нодавців і виконавчої влади. Звертають їх увагу на необхідність переведення

галузі на інтенсивний шлях розвитку.

Перетворення аграрного сектора економіки передбачається здійснюва-

ти на основі: максимального використання природно-кліматичних, ґрунтових

умов і інших ресурсів; впровадження науково-технічних досягнень та вироб-

ничого досвіду; вдосконалення економічних відносин.

Визначальне значення для стійкого розвитку сільського господарства

повинна мати нова інноваційна політика, основою якої стає підвищення

ефективності використання науково-технічних досягнень. Очевидно, що без

науково обґрунтованої і збалансованої інноваційної політики, системного

принципу її реалізації з науковим, ресурсним, організаційним і інформацій-

ним забезпеченням розв’язати проблему підвищення рентабельності сільсь-

когосподарського виробництва неможливо. Оптимізація еколого-

інноваційного процесу і створення інструмента доведення інновації до спо-

живача набувають національного значення і стають проблемою держави.

Чинниками, що стримують інноваційну активність є:

– нестача власних засобів і відсутність зовнішніх інвестицій для прид-

бання інновацій та їх освоєння;

– недостатня заінтересованість товаровиробників в освоєнні інновацій

та високі інвестиційні і технологічні ризики;

– відсутність законодавчої бази і нормативних актів, що регла-

ментують відносин і відповідальність учасників-суб’єктів інноваційної діяль-

ності;

– відсутність системи, що збирає, зберігає і надає достовірну інформа-

цію про наявність ефективної науково-технічної продукції, розроблення і

здійснення інноваційних проектів.

Пріоритетними еколого-інноваційними напрямами в сільському госпо-

дарстві слід вважати:

– вдосконалення організаційно-економічних відносин у процесі ви-

робництва;

– впровадження перспективних форм організації виробництва і

управління;

3

– вдосконалення системи підготовки, підвищення кваліфікації кадрів і

мотивації праці;

– вдосконалення системи реалізації продукції;

– вдосконалення кредитно-фінансового механізму, податкової систе-

ми і принципів ціноутворення на сільськогосподарську продукцію;

– вдосконалення системи планування, управління, обліку і контролю

за виробництвом на базі використання нових інформаційних технологій і

ЕОМ;

– підвищення родючості ґрунту;

– зростання врожайності і поліпшення якості продукції;

– екологізация виробництва;

– освоєння високоадаптивних ресурсозберігаючих технологій вироб-

ництва продукції рослинництва і тваринництва;

– економія трудових і матеріальних витрат;

– удосконалення селекційно-генетичного потенціалу сільськогоспо-

дарських тварин і птиці;

– ефективне використання кормових ресурсів;

– відновлення і вдосконалення виробничо-технічного потенціалу ви-

робничих потужностей;

– збільшення потужності тракторів і самохідної техніки;

– організація і розвиток кооперативних способів використання сільсь-

когосподарської техніки;

– розвиток ремонтної бази і технічного сервісу.

У цей же час необхідно відмітити, що деяке пожвавлення інноваційної

діяльності, вихід з тривалої кризи, що намітився, це лише тенденція, а не за-

кономірність.

При визначенні стану і оцінюванні перспектив науково-технічної дія-

льності виділяють основні чинники, що впливають на інноваційну актив-

ність:

– політична та економічна стабільність;

– організаційні, тобто система наукових, освітніх та інших інновацій-

них формувань, інноваційно активних сільськогосподарських підприємств –

під-приємств, що забезпечують їх відносин і зв’язки, узгодженість і збалансо-

ваність дій;

– законодавчі і правові акти, що забезпечують пріоритетність науко-

во-технічних перетворень, інституційне положення їх учасників, інноваційно-

спрямовану податкову та інвестиційну політику;

– матеріально-технічний і фінансово-економічний стан сільськогос-

подарських підприємств, усіх інших інноваційних структур;

– інформаційні системи та їхні можливості забезпечити доступність і

повноту інформації про нові знання, науково-технічні досягнення;

– кадровий потенціал наукових та інших інноваційних формувань, а

також споживачів науково-технічної продукції.

На нашу думку, найстійкішою до змін, що відбулися, і готовою взяти

найактивнішу участь у науково-технічному оновленні виробництва, переду-

4

мовою і потенціалом еколого-інноваційної діяльності є наука. Аграрна наука

має певні науково-технічні можливості – розгалужену мережу наукових

установ і дещо скорочений, але цілком працездатний кадровий склад. Раніше

створені інновації володіють цілком певним запасом ефективності і їх можна

використовувати як відчутний внесок в інноваційне оновлення виробництва.

До складу науково-технічного потенціалу АПК входять освітні заклади, ін-

новаційно-активні сільськогосподарські, машинобудівні та інші підприємст-

ва, що забезпечують галузь, їх кадрові, матеріальні і фінансові ресурси, що

впливають у сукупності на створення, поширення та освоєння інновацій. Як

систему, науково-технічний потенціал не слід ототожнювати з науковим по-

тенціалом, що є його підсистемою, здатною поширювати наукові знання і

науково-технічну продукцію, яка лише разом з системою освіти, освоєння і

інноваційно-активними підприємствами може підтримувати та забезпечувати

зростання продуктивності виробництв і його конкурентоспроможність. З по-

зиції системного аналізу науково-технічний потенціал сприймається як відк-

рита система, що складається з підсистем науки, освіти, інформування, осво-

єння і виробництва, здатна забезпечувати науково-технічний прогрес у їх су-

купності, кількість і ступінь участі яких залежить від поставлених зав-дань і

визначення цільової функції.

Таким чином, у результаті реформування аграрного сектора економіки

сформовано багатоукладну економіку, основними суб’єктами якої і спожива-

чами науково-технічної продукції, є великі сільськогосподарські підприємст-

ва та об’єднання.

Основними суб’єктами еколого-інноваційної діяльності в сільському

господарстві є наукові організації, інформаційні і впроваджувальні форму-

вання, виробничі структури, В інноваційному процесі беруть участь органи

управління, освітні заклади, інвестори.

Передумовами активізації еколого-інноваційної діяльності є: оголоше-

на Президентом України пріоритетність аграрного сектора економіки та ін-

новаційного розвитку, заходи, що вживає Уряд, щодо фінансового оздоров-

лення і підтримки сільськогосподарських товаровиробників; тенденція під-

вищення рентабельності та економічної ефективності сільськогосподарсько-

го виробництва; наявність галузевого науково-технічного потенціалу (науки,

утворення інформаційних, консультаційних і впроваджувальних формувань);

перевага по-тенційно-інноваційно-активних великих сільськогосподарських

підприємств, створення агрохолдингових утворень, кооперативних об’єднань

тощо.

5

ЗАХИСТ АТМОСФЕРИ ВІД ВИКИДІВ ТЕС ВІТЧИЗНЯНИМИ

ЕЛЕКТРОФІЛЬТРАМИ

Здановський В. Г.

доктор технічних наук, професор,

завідувач кафедри інженерної

екології Міжнародного

науково-технічного університету

На теплових електростанціях (ТЕС) України встановлено понад 300

вугільних котельних агрегатів, які дають левову частку забруднення атмос-

ферного повітря викидами стаціонарних установок. Тому реалізація завдання

ефективного очищення димових газів є складовою екологічних проблем ене-

ргетики і залишається досить актуальною. Основним засобом очищення ди-

мових газів котлоагрегатів є електричні фільтри. Вони використовують ста-

тичну електрику для осадження твердих частинок попелу палива з потоку га-

зів з їх подальшим видаленням.

Низька ефективність попеловловлюваних енергоустановок зумовлена

рядом факторів і насамперед тим, що устаткування більшості ТЕС, спроекто-

ваних у 60–70-х роках минулого століття, застаріло і надто довго не модерні-

зувалось, маючи фактичні викиди в атмосферу до 1000 мг/м3 видалених газів.

Великим недоліком проектування минулих десятиліть була орієнтація на не-

досконалі електрофільтри (ЕФ) російського виробництва, кращі зразки яких

навіть наприкінці 90-х років мали ККД, нижчі від 97 %. У світовій енергетиці

в цей час конкурентоспроможними вже вважалисяелектрофільтри з ККД ви-

ще за 99,5 %, у яких викиди попелу в атмосферу на два порядки нижчі. Ос-

новними причинами низької експлуатаційної ефективності електрофільтрів є:

– значне зменшення попеловловлювального устаткування;

– висока вхідна запиленість димових газів через спалювання низько-

гатункового вугілля;

– висока швидкість газового потоку в ЕФ і недосконалий його газо-

розподіл;

– відсутність електронних систем автоматичного управління роботою

ЕФ.

Підписання Україною ряду міжнародних угод по екології, запрова-

дження жорсткіших норм щодо викидів в атмосферу і плати за них як у Єв-

росоюзі, так і у нас стимулюють енергокомпанії до підвищення ефективності

газоочищення.

Від часткової заміни вузлів і агрегатів та малозатратної модернізації,

що дають обмежений ефект зниження викидів до рівня 300 мг/нм3, необхідно

переходити до комплексної заміни ЕФ на нові. Енергетичною програмою

країни передбачено замінити (повністю реконструювати) у найближчі

10 років 160 ЕФ. Вартість сучасних ЕФ, які відповідають вимогам євронорм

по викидах (50 мг/м3), становить від 12 до 15 млн у.о. Зрозуміло, що за таких

умов виконати програму заміни ЕФ на понад 80 потужних енергоблоках

6

України поставками зарубіжного устаткування нереально. Для цього знадо-

билося б понад 1 млрд дол. США, а в цілому для модернизації ТЕС необхід-

но у 10 разів більше. Крім того, не слід забувати про проблему поставки зап-

частин, що за повної залеж-ності від імпорту поставить теплову енергетику у

скрутне становище.

Таким чином, проблема створення власного виробництва ЕФ и його

пос-тавки «під ключ» перетворилася на нагальну державну потребу. Аналіз

сировинних, технічних та технологічних ресурсів металургії і машинобуду-

вання ще 15 років тому засвідчив, що є всі можливості для реалізації програ-

ми створення вітчизняного ЕФ. Це тим більш важливо, адже в Україні є над-

лишкові потужності як з виробництва металу, так і з виготовлення необхід-

ного сортаменту листової сталі та прокату. А це, виходячи з загальної маси

одного комплекту поставки ЕФ від 1500 до 2000 т металоконструкцій, є ви-

значальним. Не слід забувати й про загальноекономічний ефект від створен-

ня високотехнологічного конкурентоспроможного устаткування, включаючи

завантаженість під-приємств, освоєння нових технологій і видів продукції, а

також забезпечення зайнятості працівників. Однак, як не дивно, маючи все

необхідне, тривалий час не вдавалося створити єдиний комплекс виробницт-

ва ЕФ.

За реалізацію пілотного проекту створення українського ЕФ в якості

лідера взялось держпідприємство по зовнішньоекономічній діяльності в ене-

ргетиці (ДПЗД) «Укрінтеренерго», забезпечивши заміну ЕФ «під ключ». Бу-

ло створено ініціативну групу з реалізації комплексного проекту, до складу

якої увійшли представники консорціуму «Енергомашінжиніринг», розробни-

ки проекту, в тому числі автор статті. Об’єктом впровадження було обрано

тривалий час непрацюючий через відсутність належного фінансування та

устаткування газоочищення енергоблок № 11 Бурштинської ТЕС. Як основ-

ний експортер української електрики до кількох європейських країн, Бурш-

тинська ТЕС (БТЕС) працює паралельно з UCTE – об’єднанням європейсь-

ких енергетичних систем. Принадливість для замовника проекту консорціу-

му полягала у тому, що співвідношення ціна – якість у його бізнеспропозиції

було найприйнятнішим порівняно з іншими пропозиціями учасників тендеру,

серед яких були й зарубіжні фірми. Які ж переваги конструкції нашого

ЕФ типу ЭГТ-175-38-12-10WS-380-5?

Українські розробники у своєму проекті гарантували досягнення нор-

мативів ЄС по викидах попелу в атмосферу при запиленості димових газів на

вході в ЕФ навіть вище прийнятої у технічному завданні. Цього не могли за-

пропонувати інші учасники тендеру. Більше того, зарубіжні фірми пропону-

вали знизити проектну вхідну запиленість нижче фактичної для спалюваного

на БТЕС вугілля, що було не припустимо, бо призвело б до фактичного зме-

ншення ефективності газоочищення.

Застосування в українському проекті нових конструктивних рішень на

рівні ноу-хау забезпечує збільшення часу перебування частинок попелу в ак-

тивній зоні ЕФ у 1,5 раза проти зарубіжних аналогів. До таких ноу-хау нале-

жать:

7

– газорозподільча решітка для інерційного вловлювання попелу;

– вдосконалення аеродинаміки потоку на виході з ЕФ;

– оснащення ЕФ досконалішими мотор-редукторами систем струшу-

вання електродів;

– нова конструкція механізмів струшування електродів;

– застосування пристроїв, що виключають «вторинне винесення» по-

пелу;

– застосування силових агрегатів живлення з регульованим імпульсом

(ІАЖ). Імпульсні режими живлення заощаджують до 50 % споживаної ЕФ

електроенергії. Завдяки цьому забезпечується високоефективне очищення

димових газів за мінімуму енергозатрат, тобто залишкова запиленість стано-

вить 30–40 мг/нм3 при витраті електроенергії 0,3–0,4 кВт•г на 1000 м

3 димо-

вих газів.

Цей проект передбачає, що загальний об’єм очищуваних газів стано-

вить 1500000 м3/час (два ЕФ по 750000 м

3/год). Кожне електричне поле віт-

чизняного ЕФ має систему електричного доуловлювання, а перше поле – пе-

редзарядку, що гарантує високі експлуатаційні показники. Застосовано елек-

троди нової конструкції з удосконаленим профілем, які мають істотно кращі

техніко-економічні й екологічні показники. Їх застосування дає змогу знизи-

ти швидкість газів на 10–12 %.

Підвищення ступеня очищення газів досягають не лише новою конфі-

гурацією осаджувального електрода, що наближається до теоретично найе-

фективніше, а й внаслідок рівномірного розподілу щільності струмів по по-

верхні осаджування. Цей показник наших електродних систем поліпшення

удвічі проти зарубіжних аналогів.

За рахунок підвищення жорсткості електродів досягають значного збі-

льшення гарантійного строку експлуатації. Підвищено зносо- і корозостій-

кість, різко зменшено експлуатаційні та ремонтні витрати. У свою чергу ви-

сока довговічність основних елементів ЕФ сприяє підтриманню на проект-

ному рівні ступеня очищення димових газів в умовах довготривалої експлуа-

тації. Електроди цієї конструкції – єдині, вони допускають підвищення тем-

ператури газів до 350 С, що має велике значення для очищення газів не

тільки на ТЕС, а й у металургії та коксохімічному виробництві.

Осаджувальні електроди типу WS-420 довжиною 13 м успішно пройш-

ли стендові випробування. Вперше у нас матеріал електродів використовува-

ли якісну сталь глибокої витяжки. Коронуючі електроди нової конструкції

профілю V-W-Z мають високу жорсткість і надійність. Новий коронуючий

електрод має нижчу напругу запалювання, що дозволяє майже у 2 рази під-

няти його потужність.

Одине лише перерахування ноу-хау новоствореного ЕФ показує, що це

самостійна розробка і визначається як інноваційний проект. Він гарантує

ефективність очищення газів з ККД не нижче ніж 99,8 %. Практично все об-

ладнання ЕФ суто українське.

Проект українського ЕФ, про який стільки говорили і який багато років

намагались опрацювати і впровадити цілі науково-виробничі колективи, на-

8

решті, став реальністю. Створений в Україні ЕФ перебуває в експлуатації,

напрацьовуючи досвід роботи и виявляючи «вузькі місця». Вже в перші тиж-

ні після пуску енергоблока одержано показники запиленості потоку димових

газів за ЕФ, близькі до проектних. При запиленості потоку перед ЕФ 33 г/м3

викиди в атмосферу становили 34–38 мг/нм3, тобто одержано непилювання

потоку у 1000 разів. Це відповідає ККД ЕФ 99,79–99,82 % при потужності

енергоблока 190 МВт. Завдяки вперше застосованій автоматизованій системі

контролю технологічного процесу (АСК ТП) і системі моніторингу викидів

твердих частинок і газоподібних продуктів згоряння палива – СО, СО2, NOx,

та SO2 з‘явилася можливість безперервно контролювати ефективність роботи

ЕФ і оптимізувати режим енергоблока, мінімізуючи емісію забруднювачів.

Для головного зразка ЕФ це більш ніж вагоме досягнення. Для порів-

няння можна навести дані по встановленому на сусідньому енергоблоці

БТЕС ЕФ Семибратівського заводу (Росія). Ефективність російського ЕФ

виявилася нижче очікуваної. Викиди попелу за цим ЕФ дорівнювали 200–

250 мг/м3, а ККД – 98,1–98,4 %. Це у кілька разів гірший результат, ніж у віт-

чизняного ЕФ, він значно перевищує нормативи Євросоюзу. Сьогодні конку-

руючі фірми-виготовлювачі ЕФ Лургі, Роте Мюлле, ЗВВЗет-Мілевско, Альс-

том Пауер тощо постачають ЕФ з ККД 99,7 % і вище. Так, наприклад, ЕФ

Роте Мюлле (ФРН), введений в експлуатацію на енергоблоці 300 мВт Зміїв-

ської ТЕС, забезпечує викиди попелу нижче 80 мг/м3 з ККД на рівні 99,6–

99,7 %. Орієнтовна вартість такого ЕФ становить 15 млн доларів США, що у

1,5 раза перевищує ціну досконалішого вітчизняного ЕФ. У даний час продо-

вжується впровадження досконалого вітчизняного ЕФ, ефективність його ві-

дповідає показникам, вже досягнутим раніше. Все устаткування працює на-

дійно, в заданих режимах. Таким чином констатуємо, що:

1. В енергетиці України намітилася стійка тенденція досягнути показ-

ників забрудненості атмосферного повітря на рівні, близькому до норм ЄС.

Створено технічно й екологічно досконалий ЕФ типу ЕГТ-175-38-12-10WS-

380-5, почато серійне виробництво високоефективних ЕФ цього типу.

2. Досягнуто результати істотно кращі діючих нормативів ЄС – вики-

ди попелу становлять 34–38 мг/нм3, ККД попеловловлювання – 99,80 % при

мінімальній витраті електроенергії 0,3–0,4 кВт•г/ 1000 м3.

3. Порівняльний техніко-економічний аналіз свідчить, що створений в

Україні ЕФ типу ЕГТ-175-38-12-10WS-380-5 за всіма параметрама і показни-

ках перебуває на рівні зарубіжних аналогів.

4. Проект вітчизняного ЕФ дістав високу оцінку. В 2004 р. він став пе-

реможцем конкурсу на кращу природоохоронну розробку в Україні.

Сьогодні створено всі передумови для прискореного технічного пере-

оснащення не тільки ТЕС, а й металургійних комплексів на базі сучасного

природоохоронного устаткування, включаючи також поставки ЕФ на експорт

для об’єктів, споруджених у минулому столітті з участю Радянського Союзу.

Якщо ж говорити про екологічні проблеми Карпатського регіону, то

цей проект вже зробив неоціненний внесок в оздоровлення Прикарпаття,

маючи на увазі, що БТЕС є чи не найбільшим забруднювачем повітря у ре-

9

гіоні. Хоч можливості його подальшого впровадження на БТЕС ще далеко

невичерпані – з 12 енергоблоків новітній ЕФ працює поки що на чотирьох,

але є вже цілком реальні досягнення. На енергоблоках, де працює наш ЕФ

викиди попелу зменшилися у 15–20 разів. Це також дещо вплинуло на змен-

шення викидів сполук сірки і важких металів, що містяться у золі вугілля.

Зроблено ще один крок до перетворення Карпатського краю на екологічно

чистий регіон.

ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ З УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГІЧНОЮ

БЕЗПЕКОЮ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

Душанова Т. В.

старший викладач

Кам’янець-Подільський

національний університет

імені Івана Огієнка

На фоні занепаду більшості промислових підприємств, збільшення кі-

лькості робочих місць, що не відповідають стандартам безпеки, офіційно за-

фіксована професійна захворюваність зменшується. Така невідповідність

пов’язана з одного боку, з ліквідацією медико-санітарних частин підпри-

ємств і передачею їх функцій до лікувально-профілактичних закладів, де лі-

карі часто не готові діагностувати та лікувати професійні патології, а з іншо-

го – дедалі зростаючим браком інформації про можливі шкідливі та небез-

печні чинники впливу. Тому нагальною є потреба запровадження в практику

нових форм одержання та передавання інформації про стан виробничого се-

редовища та людини, яка перебуває в ньому.

Сьогодні ідентифікацію небезпек, оцінювання та документування заг-

роз життю та здоров’ю робітників вкрай спрощено. Людина працююча розг-

лядається як окремий, ізольований у межах виробничого середовища об’єкт

шкідливого впливу. Методологія атестації робочих місць за умовами праці

включає лише такі елементи, як: збирання та обробку даних, що характери-

зують технологічні процеси та виокремленні робочі місця, організацію праці,

чинники впливу на окремо взятому робочому місці. Атестацію проводять під

наглядом територіальних санітарно-епідеміологічних служб МОЗ України.

Окремими процедурами, ніяким чином не пов’язаними з атестацією

робочих місць за умовами праці, проводять роботи, підконтрольні підрозді-

лам Міністерства охорони навколишнього природного середовища України,

з інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин до атмосферного по-

вітря, оцінки впливу діяльності підприємства на навколишнє середовище та

ін., хоч вони, безумовно, взаємопов’язані. Як наслідок можливості санітарно-

гігієнічного та екологічного нормування при оцінюванні негативних впливів

не використовують повною мірою; не створюються бази активного інформа-

10

ційного обміну за результатами оцінювання стану виробничого та позавироб-

ничого середовищ, природного середовища та здоров’я людей.

На нашу думку, доречно було б запровадити такий алгоритм оцінки

шкід-ливої та небезпечної дії екотоксикантів у системі екологічного моніто-

рингу виробничого середовища, який дав би змогу прогнозувати не лише те-

перішній та прийдешній стан здоров’я людини праці, а й стан внутрішнього

(закритих приміщень) та зовнішнього виробничих середовищ у межах сані-

тарно-захисної зони залежно від умов виробничого процесу і що важливо – у

логічному зв’язку – те саме, тільки для позавиробничого середовища та

об’єктів, що перебувають у ньому.

Такий підхід дасть змогу зробити надзвичайно важливий крок – склас-

ти екологічний паспорт підприємства як власника реальних або потенційних

аг-роз навколишньому середовищу.

Слід підкреслити, що методологія внесення даних до екологічного пас-

порта має бути конкретною, розділеною на етапи, інформативною, відкри-

тою для правок та уточнень, обміну міжнародним досвідом. Будь-якому оці-

ночному показникові має передувати ряд процедур: збирання інформації, об-

роблення даних, визначення програми досліджень, уточнення та внесення

коректив до програми досліджень, створення власної (робочої) інформацій-

ної бази, коректування інформації, поповнення інших інформаційних баз за

рахунок передачі частини даних.

Етапи збирання та оброблення даних, визначення програми досліджень

стану виробничого середовища та умов праці, як то прийнято, базуються на

інформації стосовно: раніше встановлених для даного об’єкта (виробничого

процесу) небезпек або таких відомих для аналогічних об’єктів (процесів);

виду й тривалості негативного впливу; властивостей матеріалів, характерис-

тик технологічних процесів; нормативних вимог, спрямованих на забезпе-

чення здорових та безпечних умов праці.

Джерелами інформації, крім звичних, мають стати скарги та пропозиції

робітників, виказані відкрито або встановлені в результаті анкетування, опи-

тування та ін. Як особливо цінні, достовірніші (за результатами власних дос-

ліджень), враховують пропозиції та зауваження, що їх внесли:

– фахівці-екологи, медики та хіміки підприємства;

– робітники-чоловіки зі значним стажем роботи в шкідливих умовах на

робочих місцях, що потребують високої кваліфікації;

– жінки-працівниці вікової категорії від 40 до 55 років;

– члени дослідницьких груп з оцінювання умов праці, за умови обгово-

рення виявлених невідповідностей.

Важливе значення має програма спостережень, складена після ознайо-

млення зі специфікою ведення технологічних процесів, що застосовуються

на підприємстві, контингентом працюючих та інформаційними базами сис-

теми екологічного моніторингу (СЕМ). У ній слід висвітлити напрями та об-

сяги досліджень, передбачити способи та засоби ідентифікації загроз та ри-

зиків внаслідок впливу шкідливих факторів.

11

Так, ідентифікація хімічних чинників передбачає встановлення:

– наявності хімічних чинників впливу через визначення за переліком

обов’язкових та пріоритетних речовин;

– градації хімічних речовин за напрямом біологічної дії;

– шляхів та середовищ міграції речовин внутрішнім виробничим се-

редовищем та поза ним;

– шляхів потрапляння хімічних речовин до організму людини пра-

цюючої;

– умов, за яких здійснюється вплив хімічних чинників;

– тривалості впливу по кожній речовині та рівню концентрації окремо

у просторовій та часовій прив’язці до технологічного процесу;

– джерел впливу на виробниче середовище та людину, яка перебуває

в ньому;

– джерел впливу на навколишнє середовище (позавиробниче середо-

вище) та його об’єкти.

Ідентифікацію слід виконувати, враховуючи вплив простоїв підприємс-

тва. Паралельно з ідентифікацією відбувається підготовка спеціальних шарів

інформації для геоінформаційної системи, що має на увазі оцифрування та

прив’язку спеціалізованих банків даних до топооснови. ГІС-технології дають

змогу систематизувати накопичену інформацію, виконати диференційований

аналіз екологічного стану виробничого середовища та прилеглих до нього

територій, прогнозувати тенденції зміни стану, визначати проблемні зони та

точки, розробляти заходи щодо його поліпшення.

За існуючим порядком розглядові підлягають контингенти працівників,

діяльність яких безпосередньо пов’язана з небезпекою хімічних впливів. Ра-

зом з тим, наші дослідження вказують на необхідність дослідження умов

праці та здоров’я працівників, для яких існує ймовірність такого впливу. У

цьому можуть допомогти нанесені на карти концентраційні поля, у тому чис-

лі канцерогенної, тератогенної та іншої специфічної дії на організм.

Ідентифікації та документуванню слід піддавати реакції-відповіді пра-

цівників підприємства на вплив хімічних чинників виробничого середовища.

Тут у пригоді стануть періодичні медичні огляди, виконані з використанням

спеціальних інформаційних листів.

Реакція-відповідь на вплив чинників може бути пом’якшена або змен-

шений сам вплив, коли людина готова до шкідливої дії, усвідомлює її вели-

чину та напрям дії (реальної чи потенційної). Отже, важливою є ідентифіка-

ція рівня набутої екологічної освіти, а також напрямів її вдосконалення.

Подальший крок, що потребує значного концентрування знань з посе-

редовищного нормування стану навколишнього природного середовища,

умов праці та здоров’я працюючих – це оцінка шкідливого та небезпечного

впливу. Пропонуємо проводити її, орієнтуючись на єдність людини праці з

довкіллям. Оцінювання має бути професійним, однак таким, що містить яко-

мога більше інформації, яка б лягла в основу суміжних та близьких за метою

баз даних органів охорони здоров’я та навколишнього природного середо-

вища, місцевих органів самоврядування. Оцінка бере свій початок з інфор-

12

маційної бази СЕМ, доповненої результатами ідентифікації чинників, що

впливають (можуть впливати) на організм людини працюючої; шляхів, особ-

ливостей та умов впливу; усвідомлення впливу та загроз, які він несе. Транс-

формуючись через поповнення результатами оцінки шкідливих та небезпеч-

них впливів, стає придатною для оцінки ризиків підприємства навколишньо-

му середовищу та об’єктам, що у ньому перебувають. Стає можливим визна-

чити характеристики потоків і шляхів міграції екотоксикантів внутрішнього

виробничого середовища до зовнішнього, обмеженого санітарно-захисною

зоною, та далі, поза ці межі. Це у свою чергу дає можливість вносити правки

до програм інвентаризації джерел викидів промислових підприємств та прог-

рам спостереження за станом здоров’я громадян. Така багатоступенева інтег-

ральна оцінка має переваги, бо можна зробити наступний крок до прогнозу-

вання як стану довкілля, так і стану здоров’я.

Процедури документування оцінок з використанням екологічного пас-

порта, як бази даних про екологічне здоров’я та безпеку підприємства, з па-

ралельним рознесенням по інших базах даних (міських санепідслужб, управ-

лінь з надзвичайних ситуацій та ін.) є надзвичайно важливими, адже вони

дають можливість розмежовувати та порівнювати результати досліджень, їх

оцінку за умови: зміни виробничих процесів, обладнання, матеріалів та орга-

нізації праці; переобладнання приміщень або реконструкції підприємств; зас-

тосування природозберігаючих процесів та обладнання; зміни положень нор-

мативних документів; підвищення рівня екологічної освіти.

КОНТРОЛЬ ЗАГРЯЗНЯЮЩИХ АТМОСФЕРУ ВЫБРОСОВ

ПРОМЫШЛЕННЫХ ПРЕДПРИЯТИЙ

Глушаев В. В.

директор ООО «КСМ-05», г. Киев

Максименко Ю. Н.

кандидат технических наук,

директор ООО «Экомак-7», г. Киев

Основными проблемами, которые необходимо решить каждому, кто

берется за осуществление контроля загрязняющих атмосферу выбросов кон-

кретного предприятия, являются:

1) что контролировать;

2) чем контролировать.

Первая проблема решается с помощью нормативных документов. На

сегодня на Украине имеется ряд документов [1, 2], которые определяют ос-

новные выбросы, подлежащие обязательному непрерывному автоматическо-

му контролю. К таким выбросам относятся [1, п. 4.5]:

вещества в виде суспензированных твѐрдых частиц, включая части-

цы лѐгкой золы, твердого топлива, сажи;

13

диоксид серы SO2;

оксиды азота NOx в пересчете на NO2;

оксид углерода СО;

парниковые газы (СО2, СН4, N2O );

стойкие и летучие органические соединения;

тяжелые металлы (Ar, Cd, Cu, CrO 3 , Hg, Ni, Pb, Sn, Zn, V 2 O 5 и др.).

При этом по веществам в виде твердых частиц, а также SO2, NOx, СО

концентрации количества веществ определяют инструментальным, инстру-

ментально-лабораторным или расчетным методами, а по остальным вещест-

вам – только расчетным методом.

Определено также, что в зависимости от мощности установки сжига-

ния систематический контроль выбросов подразделяется на непрерывный и

пе-риодический. Непрерывный контроль проводится на установках мощнос-

тью свыше 300 МВт – твердых частиц, SO2, NOx, СО, а при мощности уста-

новки сжигания от 100 до 300 МВт – твердых частиц и NOx. На остальных

установках сжигания проводится периодический контроль с помощью пере-

носных или стационарных приборов в соответствии с графиком, но не реже

одного раза в квартал.

Непрерывный контроль проводится при выполнении ещѐ одного кри-

терия (см. [1], Приложение Б к СОУ-Н МПЕ 40.1.02.3-7:2005) – мощность

выбросов контролируемых веществ (твѐрдые частицы, NOx, SO2, CO) должна

превышать определѐнное значение, например, для SO2 – более 75 кг/час).

Следует обратить внимание, что при использовании оборудования

очистки отходящих газов в обязательном порядке необходимо обеспечение

непрерывного контроля содержания указанных выше загрязняющих веществ

на выходе оборудования очистки. Значение концентрации NOх определяется

путѐм раздельного измерения концентрации NО и NО2 с последующим пере-

счѐтом на суммарное содержание NО2 (см. [1], п. 5.13).

Решение проблемы «чем контролировать» является многофакторным.

Оно определяется наличием средств, поставленной задачей, сроками, такти-

ческими и стратегическими планами. Учитывая государственную концепцию

на оснащение предприятий, в первую очередь, приборами отечественного

производителя, рассмотрим какими же отечественными приборами можно

контролировать загрязняющие атмосферу выбросы промышленных пред-

приятий.

Для одновременного непрерывного автоматического контроля выбро-

сов NО, NО2, NОХ, СО, SO2 имеется инфракрасный многокомпонентный га-

зоанализатор МАРС-5 [3]. Прибор серийно выпускается уже многие годы,

внесѐн в Госреестр средств измерения, допущенных к использованию на Ук-

раине за № У1307-04, используется для контроля выбросов предприятий как

самостоятельно, так и в составе систем контроля выбросов [4–6].

Иногда применяемые для таких измерений электрохимические анали-

заторы не обеспечивают необходимой точности и к тому же требуют перио-

дической замены дорогостоящих сенсорных элементов. Электрохимические

14

приборы могут быть применены для периодического (разового) контроля

токсичных газов в выбросах малых (10–100 т пара/час) котлов.

Для измерения массовой концентрации твѐрдых частиц в выбросах

предприятий разработаны оптический пылемер ВОГ-1 [7] и переносной оп-

тический пылемер ВОГ-2.

Среди других подходов к измерению концентрации взвешенных час-

тиц (пыли) следует отметить трибоэлектрический метод. Суть его заклю-

чается в том, что на стержне из специального сплава измеряется электричес-

кий потенциал, наведенный трущимися о стержень частичками пыли. Такой

потенциал достаточно сильно зависит от скорости потока дымовых газов,

поэтому скорость приходиться измерять с достаточно высокой точностью.

Другим влияющим фактором является размер и состав частиц пыли. Как

правило, прибор нас-траивается по параметрам каждого вида топлива. При-

боры такого типа в Украине не выпускают.

Если необходимо вести контроль валовых выбросов токсичных газов, в

состав системы должен быть введен измеритель скорости потока. В основ-

ном для измерения этого параметра используют принцип трубки Пито или

ультразвуковой метод. Не умаляя достоинств ультразвукового метода, сле-

дует отметить, что приборы, основанные на принципе Пито, являются более

надежными и дешевыми, а также менее сложными в обслуживании.

Диапазоны измерения, погрешность измерения, условия эксплуатации

вышеприведенных приборов адаптированы к требованиям нормативных до-

кументов и реальным условиям на предприятиях Украины.

Литература:

1. Наказ № 408 від 19.08.05 Міністерства палива та енергетики Украї-

ни про затвердження та введення в дію нормативного документа «Установки

спалювання на теплових електростанціях та в котельнях. Організація конт-

ролю за викидами в атмосферу».

2. Наказ №541 від 22.10.08 Міністерства охорони навколишнього при-

родного середовища України «Про затвердження технологічних нормативів

допустимих викидів забруднюючих речовин із теплосилових установок, но-

мінальна теплова потужність яких перевищує 50 Мвт».

3. Максименко Ю. Н. Многокомпонентные газоанализаторы // Вісник

НТУУ «КПІ», серія приладобудування. – 2005. – Вип. 30. – С. 51–61.

4. Довготелес Г. А., Максименко Ю. Н., Попутников А. Б. Контроль

выбросов вредных газов котлов ТЭС // Энергетика и электрофикация. – 2005.

– №5. – С. 48–49.

5. Максименко Ю. Н. Синтез требований к системам контроля учета

выб-росов вредных веществ промышленных предприятий // Міжнародна на-

ук.-прак. Конф. «Екологічна безпека: проблеми і шляхи вирішення» : зб. нау-

кових статей у двох томах. – Т. 2. – 12–16 вересня 2005 р., м. Алушта, АР

Крим, Україна. – Харків, 2005. – С. 183–185.

6. Максименко Ю. Н. Системы контроля токсичных выбросов про-

мышленных предприятий и ТЭС // XVI (ежегодная) международная конфе-

15

ренция «Экологическая и техногенная безопасность. Охрана водного и воз-

душного бассейнов. Утилизация отходов»: сб. научных трудов. – 9–13 июня

2008 г., Бердянск. – ВОДГЕО. – Харьков, 2008. – С. 319–327.

7. Гейко О. Н., Максименко Ю. Н., Тимин А. К., Цвелых Ю. М. Опти-

ческий пылемер ВОГ-1. – Забезпечення єдності вимірювань фізико-хімічних

та оптико-фізичних величин: ХІММЕТ-3-2008 // Матеріали III міжнародної

науково-практичної конференції, 11–13 листопада 2008 р. – К., 2008. –

С. 147–151.

УДК 502.03(477.44)

ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РЕФОРМУВАННЯ

АГРОСФЕРИ ВІННИЧЧИНИ

Верестун Н. О.

аспірантка кафедри екології

Національного авіаційного

університету

Постановка проблеми Відомо, що будь-яке суспільство не зможе

функціонувати нормально, якщо не матиме високорозвинутого аграрного

сектора і достатньої кількості продовольства для забезпечення населення.

Аграрна галузь завжди посідала і посідатиме провідне місце в розв’язанні

економічних, екологічних і соціальних проблем. Адже від стану аграрної га-

лузі значною мірою залежать добробут і умови життя нинішнього і прий-

дешніх поколінь нашого народу. Кожна країна має право здійснювати свою

аграрну політику, виходячи з конкретних умов, економічних і технологічних

можливостей, рівнів земле- і водозабезпеченості, історичних традицій народу

та ін. В Україні головним ресурсним потенціалом є земля. А тому в історії

України не тільки нині, а й з найдавніших часів аграрне питання завжди було

актуальним і складним. Сьо-годні саме в аграрному секторі створюється бі-

льше третини національного доходу, формується 70 % обсягу загального ро-

здрібного товарообороту, зосеред-жено близько третини основних виробни-

чих фондів, працює четверта частина населення, зайнятого в економіці Укра-

їни [1].

Матеріали досліджень Агроекологічна безпека для Вінницького ре-

гіону є надзвичайно важливою. Адже якщо говорити про негативні зміни

довкілля, то масштаби руйнівного впливу аграрного виробництва є набагато

більшими, ніж промисловості. Саме неефективний розвиток сільського гос-

подарства на Вінниччині спричинив знищення більшої частини лісів, перет-

воренню на пустирі значних просторів родючих земель, позначився на зміні

клімату, пересиханню річок, знищенні водно-болотних угідь, підтопленні те-

риторій тощо. На відміну від поступового відновлення біотичної складової

16

довкілля при зниженні впливу промислового виробництва втрата агросфери

області є практично безповоротною.

Вінниччину характеризують, як край аграрного виробництва. Площа

області становить близько 4,4 % площі України. Проте за обсягами вироб-

ництва сільськогосподарської продукції вона займає одне з перших місць.

Так, в області протягом 2008 року вироблено 5,7 % валової продукції сільсь-

кого господарства всієї України (5-тє місце), в т. ч. рослинництва – 6,3 %

(3-тє місце), тваринництва – 4,9 % (7-тє місце). Грунтово-кліматичні умови є

сприятливими для вирощування сільськогосподарських культур. Частка ви-

робництва зернових та зернобобових культур області становить 5,8 % зага-

льного обсягу (5-тє місце), цукрових буряків – 17,0 % (1-тє місце), картоплі –

6,0 % (6-тє місце), поголів’я великої рогатої худоби – 7,0 % (1-тє місце), сви-

ней – 5,6% (4-тє місце), молока – 6,8 % (1-тє місце) [2].

Забруднення навколишнього природного середовища Вінницької об-

ласті внаслідок агропромислової діяльності виробництва становить 20 %,

вплив його поширюється на 65 % території області. Аграрне виробництво

краю має певну специфіку, свої особливості, що зумовлені ґрунтово-

кліматичними умовами, рельєфом (переважно хвилястим, подекуди сильно

розчленованим з густою мережею річок, ярів і балок), структурою агроугідь

та земельними відносинами. Внаслідок земельної реформи більшість угідь

агровикористання приватизована або орендується [3].

Цілковита відсутність інфраструктури, науково-методичного й матеріа-

льно-технічного обслуговування численних малоземельних селянських гос-

подарств, низька культура землеробства (малопродуктивна ручна праця, об-

межений набір культур, монокультура, незбалансоване мінеральне живлення,

нераціональна організація території) спричинили погіршення фітосанітарно-

го стану в агроценозах, знизили продуктивності угідь, підсилили ерозію й

дегуміфікацію грунтів, погіршили загальний стан довкілля. Сучасні господа-

рі землі – фермери, керівники асоціацій, кооперативів, фірм не надають

проблемі охорони грунтів належного значення. Роздержавлення, приватиза-

ція земель, створення малих фермерських господарств, кооперативів, акціо-

нерних товариств, паювання земель створили набагато більше проблем, ніж

дали позитивних результатів. Державне фінансування (інвестування, креди-

тування) вирощування сільгосппродукції не перевищує 20–25 % від потреби.

Селяни, не маючи матеріально-технічних можливостей, не можуть ефектив-

но вирішувати питання сільгоспвиробництва, вони не відчувають себе госпо-

дарями землі, тому з’являються прошарки наймитів (бідних) і землевласни-

ків (багатих). Створені в області господарства здебільшого ще не мають

юридично сформованих і технічно оформлених володінь і землекористува-

чів, що не дає їм можливості планувати господарську діяльність [3].

У зв’язку з цим назріла гостра потреба визначити екологічну стратегію

розвитку як аграрного виробництва Вінниччини, так і агросфери в цілому.

Пот-рібні чіткі уявлення про кінцеву мету, про те, який шлях ми маємо обра-

ти, – чи повернутися до індустріального сільського господарства, яке існува-

ло в Україні у 80-х роках 20 ст., чи реалізувати нову стратегії формування

17

агросфери на принципах збалансованого розвитку, біосферно-ноосферного

підходу, що ґрунтується на ідеях В. І. Вернадського. На жаль, усі програми

розвитку АПК, які розробляють уряд і різні партії, фактично базуються на

засадах, характерних для індустріального сільського господарства 2-ї поло-

вини минулого століття. Серйозним недоліком майже всіх програм, які сто-

суються агросфери, є те, що в їх основу покладено підходи і принципи, на-

працьовані для галузей економіки. Не приділяється належна увага тим змі-

нам, що сталися внаслідок значного посилення антропогенного тиску на дов-

кілля, і пов’язаній з цим небезпеці існуванню людини [4]. Слід усвідомити,

що вже минули ті часи, коли можна було мати тільки одну головну мету –

використання ресурсів агросфери для збільшення виробництва продовольст-

ва і одержання промислової сировини. Адже саме такий підхід призвів до

виснаження природного потенціалу і забруднення довкілля. Нині цілком

очевидно, що цей шлях веде у глухий кут і необхідні нова екологічна філо-

софія та екологічна стратегія й тактика формування агросфери. Безперечно,

функцію основного годувальника людини агросфера виконуватиме завжди.

Але ця мета має досягатися на основі пріоритетності збалансованого розвит-

ку агросфери. Видатний учений — біолог, генетик, еколог М. Свамінатан у

своїй пленарній доповіді на Міжнародному конгресі 5 липня 2000 року в Бу-

дапешті, посилаючись на праці Т. Ривc та інших, визначив чотири фактори,

від яких залежить успіх у цій справ:

Фактор «а» — природні умови. Ґрунтово-кліматичні умови більшості

регіонів України сприятливі для ведення ефективного сільського господарст-

ва. Причому, на відміну від Західної Європи, у нас може ефективно функціо-

нувати аграрний сектор за порівняно обмежених обсягів енергетичних ресур-

сів, техніки, добрив тощо.

Фактор «b» — економічний потенціал. Нині він перебуває в кризі, але

існують умови для його відродження. Ще збереглися досить потужні та ефек-

тивні підприємства, висококваліфіковані інженерні кадри, інфраструктура

(енергетична мережа, атомна енергетика, магістральні водні канали, газо- і

водосховища, шляхи, розвивається інформатика тощо).

Фактор «с» — менталітет. Його формування значною мірою залежить

від рівня освіти і науки. Система освіти, яка існувала в Україні у попередні

десятиліття, забезпечила досить високий рівень знань для освоєння новітніх

ідей і технологій. Про це, зокрема, свідчить швидкість поширення в особис-

тих господарствах нових сортів, технологічних засобів одержання, перероб-

лення і зберігання продукції.

Фактор «d» — політика. Це найгостріша проблема для України. Жодна

війна або стихія не завдали стільки лиха нашій економіці, зокрема аграрному

виробництву, як розкрадання державного майна і корупція. І, на жаль, не

останню роль у цих руйнівних діях відігравала наша так звана еліта. Але,

здається, суспільство вже почало розуміти, що далі так жити не можна. Сум-

но, що політичний фактор, упорядкування якого не потребує ні інвестицій, ні

ресурсів, а тільки доброї волі, став головною перепоною у розв’язанні проб-

леми збалансованого розвитку агросфери.

18

Для Вінниччини проблема формування збалансованої агросфери має

особливе значення. Аграрне виробництво не може бути за своєю сутністю

«локомотивом» економічного прогресу, але сьогодні, за умов глибокого за-

непаду більшості галузей промисловості, воно годує наше суспільство. Крім

того, воно може стати основою щасливого майбутнього нашого суспільства

не тільки як джерело продовольства, а й і як середовище для комфортного

життя сільських та міських мешканців. Проте для того, щоб досягти цієї ме-

ти, необхідно мати надійну модель розвитку агросфери. Вона має бути побу-

дована на основі усталених принципів економічної, екологічної та соціальної

сфер.

Висновок Важливим важелем розвитку аграрного виробництва Він-

ниччини як основи сталої агросфери є екологічна інформатизація. Щоб дося-

гти високого і стабільного рівня випуску конкурентоспроможної продукції,

забезпечити збереження природних ресурсів, необхідно мати можливість

приймати як довгострокові, так і оперативні рішення на підставі інформації

про ті процеси, що відбуваються на регіональних і світових екологічних рин-

ках продукції. Крім того, здійснювати постійну екологічну корекцію техно-

логій на основі даних про екологічний моніторинг, аудит, менеджмент, пас-

портизацію територій. Однією з головних перепон у реалізації цієї мети є

низький рівень екологічної освіти та культури нашого сільського населення в

галузі екологічної інформатизації. І найголовніше – стабільний, збалансова-

ний розвиток сільськогосподарського виробництва можливий за докорінної

зміни еколого-соціально-економічної ситуації на селі. Програма розвитку

АПК повина стати на шлях альтернативного сільського господарства [5], ос-

новна мета якого:

– екологізація сучасного землеробства, яке має стати нешкідливим для

дов-кілля й забезпечувати споживача якісними продуктами харчуван-

ня;

– розвиток землеробства на основі максимальної утилізації всіх відходів;

– підвищення рентабельності господарства.

Література:

1. Агропромисловий комплекс України: стан та перспективи розвит-

ку (1999–2000). – К.: ІАЕ УААН, 1999. – С. 336.

2. Довкілля Вінницької області у 2007 році: Економічна доповідь. –

Вінниця, 2008. – 27 с.

3. Екологічний стан Вінницької області на рубежі тисячоліть: Ана-

літично статистичний довідник. – Вінниця: Велес, 2005. – 162 с.

4. Екологічна безпека Вінниччини. Монографія / За заг. ред. Олек-

сандра Мудрака. – Вінниця: ВАТ «Міська друкарня», 2008. – 456 с.

5. Білявський Г. О. та ін. Основи екологічних знань: Підручник. –

К.: Либідь, 2006. – 334 с.

19

МОЖЛИВІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ГУМІНОВИХ РЕЧОВИН ТА

ВІДХОДІВ ОЛІЙНО-ЕКСТРАКЦІЙНИХ ВИРОБНИЦТВ ДЛЯ

ЕКОЛОГІЗАЦІЇ АГРАРНОГО СЕКТОРУ

Горова А. І.

доктор біологічних наук,

завідувач кафедри екології

Лисицька С. М.

кандидат сільськогосподарських

наук, доцент кафедри хімії

Павличенко А. В.

кандидат біологічних наук,

доцент кафедри екології

Національний гірничий

університет

Застосування пестицидних препаратів для захисту сільськогосподарсь-

ких рослин від шкідників потребує значних витрат на технологію та будів-

ництво підприємств нової пестицидної продукції, вивчення її токсикологіч-

них властивостей, впливу на природне середовище. З огляду на це дедалі бі-

льшого значення набуває пошук способів поліпшення існуючих інсектицид-

них композицій, оптимізація їх екотехнологічних характеристик з мінімізаці-

єю фінансових витрат. До перспективних напрямів належить комплексне ви-

користання інсектицидів з матричною основою-носієм, які показали високу

біологічну ефективність при зменшених дозах інсектицидів різних хімічних

класів [1].

Матричною основою нових інсектицидних препаративних форм є ком-

плекс екологічно безпечних речовин нейтралізованих відходів олійноекстра-

кційних виробництв (соапстоку) після лужної рафінації харчових рослинних

олій. За компонентним складом жирно-кислотна фракція матричної основи

представлена переважно ненасиченими (16,5–18,5 %) та насиченими (до

2,4 %) жирними кислотами, їх натрієвими солями, фосфоліпідами [2].

У процесі використання інсектицидних сумішей (діючих речовин ін-

сектицидів різних класів хімічних сполук) та компонентів матричної основи)

для контролю чисельності шкідників в агроценозі у зв’язку з попаданням їх

на листя рослин виникає необхідність вивчення можливого негативного еко-

логічного впливу, тобто фітотоксичності.

Відомо, що чужорідні сполуки здатні поглинатися листками рослин, і

біотрансформація ксенобіотиків у них відбувається складно. Рослинні куль-

тури можуть вибірково регулювати ці процеси. Зокрема, транспорт речовин

крізь багатошарову листову поверхню (кутикулу, епідерміс з продиховими

канальцями, хлорофілоносний шар) здійснюється шляхом тривалої дифузії.

При цьому проникнення діючих речовин та різних продуктів їх перетворення

у рослинах тісно пов’язане з реакціями метаболізму за участю ферментних

систем. Сторонні органічні та неорганічні речовини (HCN, H2S, тіосечовина

20

та ін.), за даними вчених, переважно реагують з адаптаційними ферментними

редоксі-системами рослинного організму [3].

За методом [4] вивчали екологічні наслідки хімічної обробки запропо-

нованими інсектицидними сумішами, які містять інсектициди з ціано- і тіог-

рупами, біологічно активні гумінові речовини та компоненти матричної ос-

нови на ферментні системи листя рослин у вегетаційній фазі. Було визначено

можливі зміни в адаптаційній системі рослини, які характеризуються показ-

никами пероксидазної та каталазної активності.

Після обприскування рослин досліджуваними сумішами з часом відбу-

вається незначне (на 5–6 %) зниження активності окисно-відновного фермен-

ту пероксидази, але при цьому активується каталаза (виявлення антиоксида-

нттної стійкості). Особливе місце в реакціях метаболічного окиснення ксено-

біотичних речовин у клітинах рослин посідають мікросомні фракції мітохон-

дрій, які містять монооксигенази та комплекси мембранно-пов’язаних окси-

дазних ферментів цитохромів Р-450, основна функція яких –метаболічне

знешкодження ендогенних субстратів [5]. Цей комплексний ефект сприяє пі-

двищенню адапторегуляції окислювальних процесів у листках рослин.

Процеси прилипання, полімеризації компонентів суміші під дією абіо-

тичних факторів, які забезпечуються речовинами матричної основи, галь-

мують швидке проникнення токсикантів усередину листка рослини. Водно-

час у хлорофілоносних шарах стовпчастих клітинах палісадної тканини та

губчатих клітин мезофілу листків відбувається адаптаційна детоксикація

внаслідок пригнічення транспорту хімічно активних речовин під дією систе-

ми мікросомних ферментів. Крім того, у запропонованих сумішах містяться

фосфоліпіди, які виконують роль імуномодуляторів і можуть запобігати

зв’язуванню детергенту з цитохромом Р–450 рослинних тканин, що у свою

чергу призведе до відновлення активності ферментних центрів [5]. Саме то-

му, при одночасному внесенні детергентів (натрієві солі жирних кислот) та

фосфоліпідів останні сприяють збереженню адаптаційної реакційної здатнос-

ті оксидазних ферментів – детоксикаційної системи рослин. Особливістю

рослинних організмів є відсутність нервової системи та м’язових тканин, які

здатні уражуватися ксенобіотичними агентами. Внаслідок цього, на нашу

думку, і не спостерігається фітотоксична дія на листя рослин під дією речо-

вин матриці у суміші з інсектицидами. Саме тому візуальні дослід-ження за

бальною шкалою [6] не виявили ознак фітотоксичності через два та три тиж-

ні.

В результаті досліджень розроблено функціональну схему дії інсекти-

цидної суміші з матричною основою на листки рослин (рис.).

Схема характеризує послідовність процесів і механізмів дії запропоно-

ваних сумішей на рослинні організми. Особливістю цих сумішей є те, що до

складу матричної основи входять речовини, близькі до структурних компо-

нентів рослин і тому контакт речовин матриці з поверхнею листя не спричи-

нює значного стресу для імунної системи рослини. Це, очевидно, допомагає

листям при проходженні метаболічних процесів зберігати активність адапта-

ційних (детоксикаційних) ферментів.

21

Як відомо, гумінові речовини відносять до групи природних адаптоге-

нів. Вони, виконуючи найважливіші протекторні функції у біосфері, сприя-

ють блокуванню шляхів міграції токсикантів в екосистемах. Гумінові сполу-

ки зменшують кількість порушень в клітинах живих організмів, стимулюють

процеси репарації ДНК [7]. Все це позитивно відображається на стані як

окремих популяцій клітин, так і на процесах онтогенезу. При дії на клітини

живих організмів за нормальних умов вони стимулюють, а в екстремальних –

нормалізують процеси білкового нуклеїнового метаболізму, що зумовлює ві-

дповідні реакції на рівні організмів [8].

Отже, кожен компонент матриці-носія на основі відходів окремо воло-

діє певною інсектицидною активністю, а в сукупності з діючими речовинами

інсек-тицидів у препаративних формах вони доповнюють один одного.

Наявність у суміші гумінових речовин сприяє підтриманню гомеостатичного

рівня життє-діяльності рослин, активності метаболічних процесів, підвищен-

ню толерантності до пестицидів.

Рис. Схема механізму дії суміші окремих інсектицидів з матричною основою на рослини

Суміш матрична основа +

гумінові речовини + інсектицид

Обприскування листя рослин

Утворення

напіввисихаючої липкої

ліпідної плівки

Затримання міцелярного

детергенту на кутикулі

листка та клітинній

стінці

Часткове проникнення

ПАР Виникнення ліпідної

плівки (дія абіотичних

факторів) Індукований

ксенобіотичний стрес

Адаптаційна

дія покривних

структур

листя

Збереження активності

детоксикаційних

ферментів листя

Нетоксичні метаболіти

Відсутність фітотоксичності

Інгібування

фосфоліпідами пар

(зв’язування детергентів

з цитохромом Р-450)

Гідролітичне

розкладання ПАР

22

Такий рецептурний склад забезпечує підвищення загальних технологі-

чних властивостей та виявлення синергізму при контролі чисельності шкід-

ників в агроценозах сільськогосподарських рослин, що дає змогу зменшува-

ти норми витрат токсичних інгредієнтів пестицидів.

Тому вважаємо, що впровадження запропонованих сумішей в аграрно-

му секторі сприятиме екологізації та підвищенню рівня екологічної безпеки.

Література:

1. Секун М. П., Кошевська Н. М., Кулик О. П., Лисицька С. М. Токсич-

ність суміші інсектицидів з РАПТ для колорадського жука // Захист і каран-

тин рослин. – 2003. – № 49. – С. 174–179.

2. Пестицидный стресс озимой пшеницы: Монография / Рябченко Н. А.,

Лисицкая С. М., Мочалов В. В. и др. – Днепропетровск: Пороги, 2006. –

379 с.

3. Юрин В. М. Основам ксенобиологии: Учеб. пособие. – Мн.: Новое

знание, 2002. – 267 с.

4. Шевряков М. В., Яковенко Б. В. Практикум з біологічної хімії: Навча-

льно-методичний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. –

204 с.

5. Дурмишидзе С. В., Девдариани Т. В., Кахниашвили Х. А. Биотранс-

формация ксенобиотиков в растениях. – Тбилиси: Мецниереба, 1988. – 287 с.

6. Методики випробування і застосування пестицидів / С. О. Трибель,

Д. Д. Сігарьова, М. П. Секун та ін. / За ред. С. О. Трибеля. – К.: Світ, 2001. –

448 с.

7. Горовая А. И., Орлов Д. С., Щербенко О. В. Гуминовые вещества.

Строение, функции, механизм действия, протекторные свойства, экологичес-

кая роль: Монографія. – К.: Наукова думка, 1995. – 302 с.

8. Горова А. И., Скворцова Т. В., Павличенко А. В. Цитогенетические

механизмы действия физиологически активных гуминовых веществ в норма-

льных и экстремальных условиях // Гігієна населених місць. – Вип. 42. – К.:

Полімед, 2003. – С. 491–503.

23

ЭНЕРГЕТИЧЕСКОЕ ОБСЛЕДОВАНИЕ МЕТАЛЛУРГИЧЕСКОГО

ПРЕДПРИЯТИЯ, ОПРЕДЕЛЕНИЕ ОБЪЕМОВ ВЫБРОСОВ

ПАРНИКОВЫХ ГАЗОВ, ОТБОР И ОБОСНОВАНИЕ

ЭНЕРГОСБЕРЕГАЮЩИХ МЕРОПРИЯТИЙ В КАЧЕСТВЕ

ПРОЕКТОВ СОВМЕСТНОГО ОСУЩЕСТВЛЕНИЯ (ПСО)

Каневский А. Л.

кандидат технических наук,

заведующий лаборатории

энергосбережения в ГМК

Слисаренко А. А.

научный сотрудник УкрГНТЦ

«Энергосталь» (г. Харьков)

В 2008 г. вступил в силу Киотский протокол к Рамочной конвенции

ООН об изменении климата (РКИК). Данный протокол предусматривает ряд

таких «гибких» механизмов для его реализации, как продажа излишков квот

и внед-рение проектов совместного осуществления. Для применения этих

механизмов необходима информация относительно объемов эмиссии парни-

ковых газов (ПГ).

Выбросы ПГ на предприятиях горно-металлургического комплекса

(ГМК) образуются при сжигании всех видов топлива: кокса, мазута и камен-

ного угля, природного, коксового, доменного газов, а также при технологи-

ческих преобразованиях углерода и окислении углеродосодержащего сырья:

извести, известняка и доломита. При этом коэффициенты эмиссии СО2 су-

щественно зависят от количества углерода в топливе, а валовые выбросы в

значительной мере определяются объемом выпускаемой продукции.

УкрГНТЦ «Энергосталь» разработал «Руководство по проведению ра-

счетов объемов выбросов парниковых газов на предприятиях горно-

металлургического комплекса Украины», утвержденное Минпромполитики

Украины и согласованное с Минприроды Украины. Данное руководство ис-

пользуется при проведении оценки объемов выбросов парниковых газов и

для оформления проектов совместного осуществления (ПСО) на стадиях

PIN, PDD. Указанное Руководство апробировано на таких предприятиях как

ОАО «Донецкий МЗ», ОАО «Енакиевский МЗ», ОАО «Арселор Миттал

Кривой Рог», ОАО «Азовсталь», ОАО «Запорожсталь», ОАО «Часовоярский

огнеупорный комбинат», ОАО «Центральный ГОК» и ОАО «Пантелеймоно-

вский огнеупорный завод».

Задачей детального энергетического обследования является определе-

ние величины и причин экономии (перерасхода) топлива и покупных энерго-

носителей в целом по предприятию и в его структурных подразделениях.

Данная задача решалась на основе проведения расчетов сквозной энергоем-

кости продукции и анализа причин ее изменения. Инструментом такого рас-

чета является разработанная УкрГНТЦ «Энергосталь» методика расчета зат-

рат топливно-энергетических ресурсов на предприятиях ГМК с использова-

24

нием заводской (сквозной) энергоемкости. Преимущество использования

этой методики при определении выбросов ПГ заключается в том, что имеет-

ся возможность прог-нозирования выбросов ПГ с учетом изменения объемов

производимой продукции и намеченного плана проводимых энергосбере-

гающих мероприятий, вносящих коррективы в технологию производства.

В качестве примера ниже приведены результаты исследований, выпол-

ненные на ОАО «Енакиевский метзавод». Аналогичные работы выполнены

на ОАО «Запорожсталь», ОАО «Азовсталь», ОАО «Арселор Миттал Кривой

рог», ЗАО «Донецксталь-МЗ» и других предприятиях.

Исследования позволили определить удельные показатели эмиссии

парниковых газов для всех основных производств, сопоставить показатели

эмиссии и выполнить сравнительный анализ различных предприятий.

К началу 2008 г. производство основных видов продукции на пред-

приятиях ГМК Украины составляло 80–90 % от уровня 1990 г. За период

1990–2007 гг. произошло существенное снижение выбросов парниковых га-

зов – на 50 млн т СО2 (рис. 1). Учитывая, что производство чугуна за это

время уменьшилось только на 20 %, а стали и проката еще меньше, был сде-

лан вывод – снижение выбросов более чем на 20 млн т СО2 обусловлено про-

веденными на предприятиях энергосберегающими мероприятиями.

Рис. 1. Динамика выбросов парниковых газов на предприятиях ГМК Украины (1) и

возможное их сокращение при внедрении энергосберегающих мероприятий (2)

По поручению Министерства промышленной политики Украины

УкрГНТЦ «Энергосталь» являлся основным разработчиком «Галузевої прог-

рами енергозбереження та енергоефективності на період до 2017 року». В

соответствии с Программой на предприятиях ГМК Украины предусмотрено

внед-рение более 220 энергосберегающих мероприятий. Был выполнен ана-

лиз эффективности этих мероприятий как с точки зрения энергосбережения,

так и динамики выбросов парниковых газов.

0

50

100

150

Вы

бр

осы

пар

ни

ков

ых

газо

в,

мл

н т

СО

2

1 2 31990 2007 2012

годы

Ряд1

Ряд2

25

Основными энергосберегающими мероприятиями являются:

– замена агломашин старой конструкции на агрегаты с увеличенной

площадью спекания и усовершенствованной технологией производства аг-

ломерата;

– разработка и внедрение оборудования и технологии вдувания пыле-

угольного топлива (ПУТ) в горн доменных печей с комплексом работ по мо-

дернизации основного и вспомогательного оборудования;

– совершенствование конструкции воздухонагревателей для домен-

ных печей;

– реконструкция доменных печей со строительством газовых утили-

зационных безкомпрессорных турбин (ГУБТ) для производства электроэнер-

гии;

– замена мартеновского способа производства стали на кислородно-

конвертерный;

– замена мартеновского способа производства стали на электростале-

плавильный;

– внедрение машин непрерывного литья заготовок;

– реконструкция охладителей конвертерных газов с утилизацией теп-

ла;

– замена нагревательных печей старых конструкций на современные

агрегаты;

– теплотехническая наладка режимов сжигания топлива в нагревате-

льных и термических печах;

– строительство когенерационных установок для производства элект-

роэнергии;

– модернизация кислородных блоков и компрессорного хозяйства.

Анализ показал, что наибольшее уменьшение удельных выбросов

парниковых газов обеспечивают следующие энергосберегающие

мероприятия:

– внедрение машин непрерывного литья заготовок – 352 кг СО2/т;

– внедрение оборудования для вдувания ПУТ в горн доменных печей

– 137 кг СО2/т;

– замена мартеновского способа производства стали на кислородно-

конвертерный – 97 кг СО2/т.

Общее уменьшение выбросов парниковых газов за счет внедрения эне-

ргосберегающих мероприятий на предприятиях ГМК составляет по оценкам

УкрГНТЦ «Энергосталь» 15,9 млн т СО2/год, причем 78,1 % общего умень-

шения выбросов СО2 обеспечивается внедрением трех мероприятий: приме-

нения машин непрерывного литья заготовок, заменой мартеновского способа

производства стали на кислородно-конвертерный и внедрением технологии

вдувания ПУТ в горн доменных печей.

Проведенные исследования позволяют нам оказать необходимую по-

мощь предприятиям в выполнении оценки и технико-экономическом обос-

новании предполагаемых мероприятий по сокращению выбросов парнико-

вых газов.

26

В настоящее время, в связи с принятым Кабинетом Министров Украи-

ны «Національним планом заходів з реалізації положень Кіотського прото-

колу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату» УкрГНТЦ «Энергос-

таль» считает первостепенными мероприятиями:

– проведение ежегодной инвентаризации антропогенних выбросов

парниковых газов на предприятиях ГМК Украины;

– разработку отраслевого плана разрешений на антропогенные выб-

росы из источников парниковых газов на предприятиях ГМК Украины;

– определение прогнозных показателей возможного объема продаж

единиц установленного количества выбросов парниковых газов в 2010–

2012 гг. от предприятий ГМК Украины;

– разработку отраслевого плана мероприятий по смягчению антро-

погенного влияния на изменение климата;

– определение потенциала по сокращению объемов выбросов пар-

никовых газов на предприятиях ГМК Украины на период до 2020 г. с целью

формирования позиции после 2012 г.;

– создание банка данных об экологически безопасных технологиях и

методах, которые могут применяться для уменьшения объемов антропоген-

ных выбросов загрязняющих веществ и парниковых газов.

Выводы:

1. При прогнозировании выбросов ПГ с учетом изменения объемов

производимой продукции и намеченного плана проводимых энергосбере-

гающих мероприятий целесообразно применение методики расчета затрат

топливно-энергетических ресурсов на предприятиях ГМК с использованием

заводской (сквозной) энергоемкости, разработанной УкрГНТЦ «Энергос-

таль».

2. Уменьшение выбросов ПГ за счет внедрения энергосберегающих

мероприятий на предприятиях ГМК, по оценке авторов, составляет

15,9 млн т СО2/год, из них 78,1 % обеспечивается внедрением трех меро-

приятий: применение машин непрерывного литья заготовок, замена мартено-

вского способа производства стали кислородно-конвертерным и внедрение

технологии вдувания ПУТ в горн доменных печей.

3. Предприятия ГМК имеют значительный потенциал в сокращении

антропогенных выбросов. УкрГНТЦ «Энергосталь» готов оказать помощь

предприятиям в выполнении оценки эффективности сокращения выбросов

ПГ при внедрении энергозберагающих мероприятий, а также в оформлении

мероприятий в качестве ПСО.