ЗМІСТ

Наукові принципи оптимізації пришкільних насаджень

Байрак О. М., Черняк В. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

2

Біологічні особливості розвитку деяких перспективних декоративних

трав для озеленення пришкільних ділянок

Клименко А. В., Дьяченко А. Д. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

6

Характеристика деяких рекомендованих видів інтродукованих дерев

для вирощування на пришкільних ділянках

Панасенко Т. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

9

Рекомендації зі створення формованих зелених насаджень у

відкритому ґрунті

Смілянець Н. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

14

Троянди на пришкільній ділянці

Рубцова О. Л., Чижанькова В. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

21

Використання формового садівництва в озелененні

Кудренко І. К. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

26

Використання деревних рослин у навчально-виховній роботі

Потоцька С. О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

30

Деревні лікарські насадження в оптимізації дендрофлори пришкільних

територій Полтавщини

Федько Р. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

42

Квітникові партери – прикраса будь-якої території

Пилипчук В. Ф. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

45

2

НАУКОВІ ПРИНЦИПИ ОПТИМІЗАЦІЇ

ПРИШКІЛЬНИХ НАСАДЖЕНЬ

Байрак О. М., доктор біологічних

наук, заступник директора з

наукової роботи Наукового центру

екомоніторингу та

біорізноманіття мегаполісу НАН

України, член ради ботанічних

садів і дендропарків України,

Черняк В. М., доктор біологічних

наук, завідувач кафедри ботаніки

Білоцерківського аграрного

університету

Зелені насадження навколо навчальних закладів (насамперед загально-

освітніх шкіл) виконують: санітарно-гігієнічну, захисну, архітектурно-

художню, протипожежну, рекреаційну, навчально-виховну функції. Різнома-

нітність рослин території навчального закладу є важливою ланкою в системі

озеленення міста чи села, яке є складовою природного довкілля і в сучасних

умовах антропогенної трансформації середовища відіграє надзвичайно пози-

тивну роль.

За результатами вивчення досвіду озеленення території загальноосвіт-

ніх шкіл (далі ЗОШ) різних регіонів України з’ясовано, що у більшості з них

ділянки розподілено під квітники, деревні насадження (у т. ч. плодовий сад),

є навчально-дослідні ділянки (з лікарськими, кормовими культурами), проте

асортимент рослин є нечисленним, а ефективність насаджень пришкільних

ділянок як у ландшафтно-естетичному, так і в навчально-виховному значенні

– низька [1].

Для активізації визначення та реалізації шляхів оптимізації озеленення

територій навчальних закладів в Україні у 2008 р. діє довгостроковий науко-

во-освітній проект «Оптимізація озеленення території навчальних закладів»,

співорганізаторами якого є Національний еколого-натуралістичний центр

учнівської молоді Міністерства освіти і науки України, Національний бота-

нічний сад імені М. М. Гришка НАН України та Науковий центр екомоніто-

рингу та біорізноманіття мегаполісу НАН України. У Положенні про проект

визначено етапи, завдання, учасників, критерії оцінювання. Основними зав-

даннями І етапу є ретельна інвентаризація насаджень території шкільного

навчально-виховного закладу, розроблення проекту (реконструкції або ство-

рення); добір видового складу дерев і кущів.

На жаль, на території більшості ЗОШ різних регіонів України насад-

ження формували здебільшого стихійно з переважанням плодових садів, які

нині втратили своє призначення, тому потребують реконструкції, оновлення,

оптимізації з урахуванням екологічних умов території навколо ЗОШ у нап-

рямі підвищення декоративності за рахунок різноманіття видів і форм дерев і

3

кущів, використання сучасних технологій ландшафтного дизайну для ство-

рення у перспективі шкільного парку.

Основні завдання реконструкції пришкільних ділянок:

- проведення ретельної інвентаризації насаджень території навчального

закладу, створення картотеки видів і форм рослин (як деревних, так і

трав’янистих);

- ознайомлення з асортиментом садивного матеріалу (в ході екскурсій до

парків, опрацювання каталогів, прайсів тощо).

Основні етапи створення шкільного дендрарію:

– вибір і планування земельної ділянки навколо ЗОШ (площею

1–3 га);

– обґрунтування концепції дендрарію (наукового принципу влашту-

вання експозицій)

– розроблення проекту дендрарію за принципами ландшафтного

будівництва з використанням ландшафтного (або природного) та геометрич-

ного (або регулярного) стилів;

– добір видового складу дерев і кущів насаджень;

– формування розсадника;

– підготовка ґрунту, садіння рослин.

Учнівський дендрарій повинен мати колекцію дерев, кущів і ліан для

забезпечення навчального-виховного процесу, дослідницької роботи з біоло-

гії, екології, природознавства, дендрології, а також для виховної та освітньої

роботи серед місцевого населення. Слід пам’ятати, що при плануванні насад-

жень доцільно використовувати такі наукові принципи формування колекції,

щоб поєднати елементи різних підходів [2]:

Систематичний – полягає в тому, що на відведеній ділянці садять де-

рева, кущі й ліани, які належать до однієї родини чи роду.

Ботаніко-географічний – передбачає групування рослин, спільних за

походженням.

Господарський – потребує розміщення рослин за корисними властивос-

тями (наприклад, з декоративними властивостями, харчовими, лікарськими, з

цінною деревиною тощо).

Естетичний – потребує особливої уваги щодо використання різних ди-

вовижних форм крон, забарвлення листя, які викликають здивування, захоп-

лення, позитивної емоції.

Фізіономічний – має на меті показати найхарактерніші риси будови,

властивостей, особливостей вегетації, цвітіння та плодоносіння дерев і ку-

щів.

Санітарно-гігієнічний – реалізується за рахунок створення різних еле-

ментів насаджень (захисна смуга від автомобільних доріг) та різних видів де-

рев і кущів з фітонцидними властивостями (хвойні).

Територію учнівського дендрарію доцільно поділити на зони, різні за

функціями та режимом користування.

4

Експериментальна зона відкрита для масових відвідувань учнів (вихо-

ванців), вона повинна мати розсадник, дослідні, колекційні ділянки лікарсь-

ких і рідкісних рослин, а також теплицю.

Експозиційна зона відкрита для масових відвідувань та відпочинку,

тому на ній мають бути раціонально розміщені ландшафтні групи дерев і

кущів. У межах цієї зони доцільно виділити ділянки:

голонасінних рослин,

покритонасінних рослин,

декоративних кущів,

витких рослин,

каменистої гірки (рокарій),

плодових рослин.

Колекцію голонасінних рослин експонувати в учнівському дендрарії

доцільно у вигляді єдиного масиву в окремій частині, деякі види (яловець) –

у ландшафтних групах центральних ділянок. При формуванні ділянки хвой-

них слід передбачати створення багатоярусних композицій, використовуючи

в першому ярусі види з родів сосна, ялина, ялиця, модрина; у другому – ки-

парисовик, тую, у третьому – яловець, мікробіоту, карликові форми хвойних.

Ділянка покритонасінних займатиме найбільшу площу дендрарію, ха-

рактеризується найвищим систематичним різноманіттям та декоративними

формами (плакучі, кулясті, ряболисті, пірамідальні та ін.). В основі насад-

жень – представники природної флори (види з родів дуб, береза, клен, граб,

ясен, верба, тополя, липа та ін.) та інтродуценти, у т. ч. екзотичні види (со-

фора, сумах, скумпія, катальпа та ін.).

Особливу роль в озелененні території навчального закладу відіграють

декоративні кущі, які разом з газонами забезпечують високий декоративний

ефект протягом 2–3 років після їх висаджування. Правильним добором і роз-

міщенням кущів у дендрарії можна досягти безперервної зміни гами кольорів

протягом усього вегетаційного періоду: наприкінці квітня – форзиція, кизил,

у травні – мигдаль, магонія падуболиста, жимолость капріфоль, бузок, спірея

японська, вейгела рання, влітку – тамарикс, гортензія, дейція та ін.

Серед витких рослин доцільно культивувати дикий виноград, жимо-

лость витку, виткі троянди, а також трав’янисті рослини (декоративні садові

боби, іпомею, гарбуз фігурний та ін.).

Рокарій – це поєднання карликових і низькорослих рослин (як покри-

тонасінних, так і голонасінних) із каменями або залишками старої будівлі.

У плодовому саду доцільно представити різноманітність сортів най-

важливіших садових культур.

Загальна принципова схема розміщення експозиційних ділянок в уч-

нівському дендрарії полягає в тому, щоб сконцентрувати у фасадній частині

навчального корпусу гарноквітуючі та цікаві за формою групи рослин, які

викликають найбільший інтерес у весняно-літній період.

Основне завдання проектування – найкраще використати всі особи-

вості території навчально-виховного закладу (позашкільної установи) для

5

вдалого і найдоцільнішого розміщення всіх компонентів озеленення: дерев-

них насаджень, газонів, квітників, алей, доріжок, спортивних майданчиків та

ін. Проектуючи дендрарій, слід враховувати, що зелені насадження з часом

будуть розвиватися. Під час закладання учнівського дендрарію слід брати до

уваги природну рослинність, яка є індикатором умов місцезростання, що

особливо важливо при доборі інтродуцентів і водночас є тим фоном, в який

повинен вписатися новостворений дендрарій.

У проектуванні учнівського дендрарію доцільно поєднати окремі еле-

менти двох стилів планування: ландшафтного і геометричного, або регуляр-

ного. Якщо ландшафтний базується на природних особливостях місцевості,

регулярний є цілком штучним і передбачає створення симетричних доріжок,

квітників, газонів тощо. Один з перших елементів проектування дендрарію –

визначення мережі доріжок, їх ширини і розташування. Відповідальним мо-

ментом є встановлення кількості дерев, кущів і ліан, які передбачено висади-

ти. Асортимент визначають проектанти (фахівці) з урахуванням

рекомендацій учителя біології.

Розміщення дерев, кущів і ліан у дендрарії планують у вигляді груп

(куртина), поодиноких рослин (солітер) і суцільних насаджень.

Щоб забезпечити дендрарій садивним матеріалом потрібного асорти-

менту деревно-кущових плодів, необхідно організувати його вирощування

безпосередньо в навчально-виховному закладі (позашкільній установі). Для

цього закладають невеликий розсадник з різними відділами: насінний,

шкілка, маточник, вегетативного розмноження, колекційний.

Критерієм для добору рослин дендрарію мають бути:

успішне проростання їх в умовах регіону (зимостійкість,

посухостійкість та інші еколого-біологічні ознаки);

архітектурно-декоративні ознаки (характер росту, форма і розміри

крони, забарвлення листків, плодів і квіток);

швидкість росту та розвитку;

можливість одержання вихідного матеріалу (насіння, живців).

Різноманітність видового складу дерев і кущів має насамперед задо-

вольняти навчально-біологічні вимоги. Вивчення курсів «Природознавство»

та «Біологія» неможливе без дослідницько-практичної роботи, уроків «серед

природи».

Література:

1. Байрак О. М. Сучасний стан та шляхи оптимізації озеленення

території навчальних закладів Полтавської області / Сучасний стан і пер-

спективи озеленення навчальних закладів Полтавщини: Матеріали наук.-

практ. семінару (м. Лубни Полтавської області, 18–19 жовтня, 2007 р.). –

Полтава: Верстка, 2008. – С. 6–9.

2. Черняк В. М., Водяник В. П., Казімірова Л. П. та ін. Шкільний

дендрарій. – Тернопіль, 1998. – 36 с.

6

БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДЕЯКИХ

ПЕРСПЕКТИВНИХ ДЕКОРАТИВНИХ ТРАВ ДЛЯ ОЗЕЛЕНЕННЯ

ПРИШКІЛЬНИХ ДІЛЯНОК

Клименко А. В.,

Дьяченко А. Д., кандидат

біологічних наук, старший

науковий співробітник відділу

ландшафтного будівництва,

куратор гірки декоративних

сукулентів,

Національний ботанічний сад

імені М. М. Гришка

НАН України

У Національному ботанічному саду імені М. М. Гришка НАН України

розроблено й створено експозицію газонних і декоративних трав з насіння

вітчизняної селекції та насіння, одержаного внаслідок обміну між ботаніч-

ними садами європейських держав. Експозиція має у вигляд стрічкового га-

зону з різних сортів довголітніх злаків у чистій культурі. Крім стрічкового

газону, до неї включено декоративні трави, вирощені з насіння або висаджені

поділом кущів у вигляді невеликих груп. Декоративні трави підібрано за

оригінальним листям, здатністю яскраво колоситися та красиву форму куща.

Для ознайомлення школярів з вітчизняними сортами газонних та вида-

ми декоративних трав ми пропонуємо використовувати їх в озеленені

пришкільних ділянок. Багаторічні та однорічні злаки добре поєднуються між

собою, з декоративними цибульками, квітково-декоративними деревними й

трав’янистими рослинами, тому на території школи декоративні та газонні

трави потрібно використовувати як у чистій експозиції, так і разом з дерева-

ми, кущами й квітами. Основна маса трав – посухостійкі, морозостійкі й

невибагливі до ґрунту, але вони потребують освітлення, лише небагато видів

або сортів трав тіньовитривалі. Вирощування довголітніх газонних трав

потребує підготовки ґрунту та догляду за рослинами: поливу, прополки,

стрижки та проколювання дернини газону на глибину 10 см для підвищення

доступу води та повітря до коріння. Багато трав добре реагують на внесення

добрив, але деякі декоративні трави, навпаки, не потребують внесення доб-

рив та ростуть переважно на кам’янистому ґрунті або щебені. Це цікаво та

корисно знати школярам.

Для вирощування на пришкільної ділянці з багаторічних злаків ми

рекомендуємо такі інтродуковані види, які добре адаптувалися в умовах

Києва: сеслерія блакитна, сеслерія блискуча, костриця Готье, костриця попе-

лясто-сіра, костриця срібляста, костриця сиза, ячмінь гривастий, пенісетум

східний, чумиза, кортадерія Село і перлівки. Гірше розвиваються: медова

трава м’яка, пухоцвіт цукроквітковий, белардіахлоа фіолетова, райграс буль-

7

боносний і келерія сиза. У посуху вони потребують додаткового поливу та

краще ростуть на ділянках з північною експозицією у напівзатінку.

Опишемо декоративні злаки, які мало використовують в озелененні.

Ячмінь гривастий (Hordeum jubatum L.) – невисокий багаторічний злак, який

вирощують як дво-три-річну рослину. В природних умовах росте на лісових

галявинах та луках у Східному Сибіру, на Далекому Сході, у Північній

Америці. В Україні – інтродукований вид. Для рослини характерне тонке

стебло, яскравий колос та сіро-зелене листя. Рослина посухостійка, частого

поливу не потребує. Легко розмножується насінням. Використовують для

створення складних композицій з іншими злаками та квітами.

Зайцехвіст яйцевидний (Lagurus ovatus L.) – рослина Середземномор’я,

в умовах Києва вирощують як однорічну. До ґрунтових умов невибаглива,

може рости на щебені, камінні та піску, але у посуху потребує додаткового

поливу. Може рости як на сонці, так і в напівзатінку. Це рослина переднього

плану, заввишки від 15 до 30 см. Вона має багато стебел, пухнасті

яйцеподібні, білуваті суцвіття – колоски, які нагадують заячий хвіст у

мініатюрі. Розмір суцвіття –1,5–4 см завдовжки та 1–2 см завширшки.

Квітування триває з початку літа до пізньої осені. Суцвіття зберігається до

зими на ділянці, воно міцно тримається на стеблі, тому його широко викори-

стовують в сухих букетах. Добре поєднується з квітами та іншими злаками.

Розмножується насінням, посіяним у ґрунт навесні або в теплиці на розсаду.

Трясунка велика (Briza maxima L.) – рослина Середземномор’я та

Південної Африки, яка росте у природних умовах серед кущів та на соняч-

них схилах. Це рослина переднього плану, заввишки до 40 см. Має незвичай-

ний вигляд: суцвіття – колоски, які нагадують світло-жовті ліхтарики зав-

довжки 1,5–3 см, на тонких стеблах. Квітування триває з початку літа до

осені. Рослину використовують у сухих букетах. В умовах Києва вирощують

як однорічник. Добре поєднується з квітами та іншими злаками.

Розмножується насінням, посіяним у ґрунт навесні. Може рости на різних

ґрунтах, на сонці, а також у напівзатінку.

Сеслерія блакитна (Sesleria coerulea Ard.) – вічнозелена, багаторічна,

швидкоросла рослина, яка рано починає вегетацію. Суцвіття – колоски тем-

ного кольору, 2–3 см завдовжки. Листові пластинки вузькі, блакитні зверху

та темно-зелені й блискучі знизу. Добре росте на бідних вапнякових ґрунтах

у вигляді невисоких кулястих дернин 20–30 см заввишки.

Сеслерія блискуча (Sesleria nitida Scop.), як і сеслерія блакитна, є

вічнозеленим багаторічником. Має жорсткі сіро-блакитні листки та зеленку-

вато-білі суцвіття. Це рослина, що дуже рано починає вегетацію. Суцвіття –

колос, починає квітувати в окремі роки вже в середині квітня або найчастіше

в кінці квітня – на початку травня. Колоски маленькі та пухнасті, трохи

підносяться над листям. Квітує тривалий час. Хоч сеслерії невибагливі до

ґрунтів, але краще ростуть на дренованих середньородючих ґрунтах, на сонці

або у тіні. Рослина має кулясту форму невисокої купини. Сеслерію блискучу

використовують у різних композиціях з камінням, декоративними травами,

декоративними цибульками та квітами, з неї також створюють бордюри для

8

окантування тюльпанів, нарцисів, для розмежування квітів у міксбордерах.

Може зміцнювати схили. Легко розмножується насінням та поділом куща.

Костриця попелясто-сіра (Festuca cinerea Vill.), костриця Готье (Festuca

gautieri (Hack) K. Richt), костриця срібляста (Festuca punctoria Sm.) – росли-

ни, які ростуть у природі у середньо-низькогірних районах Західної Європи.

Костриця срібляста та костриця попелясто-сіра створюють дуже яскраві сіро-

блакитні подушкоподібні дернини, костриця Готье – яскраво-зелені, густі

купини. Листя жорстке, вузьке, стирчить догори, нагадує голки. Ці костриці

належать до декоративних злаків. Вони швидко відновлюються після не-

сприятливих погодних умов. Добре ростуть на сонці, посухо- та

морозостійкі, витримують значні коливання температур взимку. Вони також

витривалі до шкідників та хвороб. Використовують у різних композиціях з

камінням, декоративними травами, декоративними цибульками та квітами, з

них можна створювати бордюри, а також партерні газони різного кольору:

блакитно-сріблясті, яскраво-зелені, сріблясті, блакитні. Можуть зміцнювати

схили. Вони розмножується насінням, поділом куща. У перший рік вегетації,

після висівання насіння, костриці розвиваються дуже повільно, тому потре-

бують значного догляду. Але з часом дернина ущільнюється, можуть утво-

рювати довголітні газони та рости на одному місці протягом 15–20 років.

Райграс бульбоносний Строкатий, або французька смугаста бульбоч-

кова трава (Arrhenaterum elatius (L.) J. et C. Presl var. bulbosum Variegatum) –

рослина до 25–30 см заввишки з білими широкими смугами на листі, що за-

галом створює враження білолистяної рослини. Листя ніжне, кореневище

слабке, с бульбами, які накопичують ґрунтовий азот. Добре росте на сонці у

прохолодному та сухому кліматі. Але на відкритих схилах південної

експозиції умови для зростання несприятливі навіть при достатньому поливі.

Райграс бульбоносний також вирощують на ділянках північної та східної

експозиції. Рослину слід поливати обережно під коріння, не обливаючи лис-

тя. Райграс бульбоносний треба розмножувати вегетативно, тому що росли-

ни, вирощені з насіння, втрачають смугастість.

Пенісетум східний (Pennisetum orientale L.) – багаторічна трав’яниста

рослина до 50–80 см заввишки з ареалом походження: Закавказзя, Передня та

Середня Азія, Індія, Пакистан, Північно-Східна Африка. Росте на

кам’янистих схилах, насипах, скелях до середнього гірського пояса. Листя

широколінійне, зелене. Суцвіття фіолетово-коричнюваті, дрібні, зібрані у

щільні волоті на кінці прямостоячих стебел. Рослини світлолюбні, відносно

холодо- та посухостійкі невибагливі до родючих ґрунтів. Швидко розроста-

ються та утворюють щільні дернини. Здатні швидко задерняти будь-які доб-

ре освітленні ділянки та круті схили. Вони розмножуються насінням,

поділом куща. В експозиціях рослини слід висаджувати поруч з іншими ко-

реневищними високими багаторічниками: пенісетумами волохатим та щети-

нистим, колосняками гіллястим та піщаним, кортадеріею Село, пухоцвітами

китайським та цукроквітковим. Квітують колосняки, кортадерія, пухоцвіти

та пенісетуми дуже рясно с середини літа до осені, їх волоті використовують

у сухих букетах. З них можна створити сад гігантів трав’янистих рослин.

9

Найвищою з них є: кортадерія Село, або пампасна трава (Cortaderia selloana

(Schult et. Schult), – багаторічна рослина заввишки 2–2,5 м, у природі росте в

пампасах Південної Америки. Через своє походження одержала назву пам-

пасна трава. Рослина має довге широколінійне зелене листя з дрібними, дуже

гострими зубчиками по краю. Квітує у другій половині літа до осені велики-

ми, дуже красивими шовковистими волотями різних відтінків на міцному

стеблі. Рослина світлолюбна, краще росте та квітує на добре прогрітій сон-

цем ділянці.

З високих злаків можна створити групові та одиничні композиції на

відкритих місцях або біля малих архітектурних форм, затишну стінку для по-

казу різних низьких декоративних трав та квітів на їх тлі або декорувати ого-

рожу.

Якщо є бажання створити свою особливу пришкільну ділянку декора-

тивних злаків, ми можемо рекомендувати шкільним біологам за насінням

звернутися до товариства «Декоративні трави» в селищі Тарасівка і до

ботанічних садів.

Литература:

1. Клименко А. В., Дьяченко А. Д. Создание экспозиции газонных трав

в НБС НАН Украины // Будівництво та реконструкція ботанічних садів і

дендропарків в Україні: Матеріали наук. конф. – Сімферополь: Таврійський

нац. ун-т ім. В. І. Вернадського, 2006. – С. 54–56.

2. Клименко А. В., Дяченко Г. Д. Газонні та декоративні трави. – К.:

Дім, сад, город, – 2008. № 4. – 40 с.

ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕЯКИХ РЕКОМЕНДОВАНИХ ВИДІВ

ІНТРОДУКОВАНИХ ДЕРЕВ ДЛЯ ВИРОЩУВАННЯ НА

ПРИШКІЛЬНИХ ДІЛЯНКАХ

Панасенко Т. В., кандидат

біологічних наук, доцент кафедри

ботаніки Полтавського

педагогічного університету

ім. В. Г. Короленка

Для більшості видів дерев, які нині культивують на території України,

властива висока життєвість, пагоноутворювальна здатність, щорічний при-

ріст пагонів, декоративність ознак. Вони дають повноцінне насіння, можуть

розмножуватися в культурі насінням місцевої репродукції чи вегетативним

шляхом. Саме такі види інтродукованих дерев рекомендуються до ширшого

впровадження в озеленення пришкільних територій. Наводимо коротку ха-

рактеристику окремих видів дерев, які, зокрема, культивують на території

10

Полтавщини і є перспективними для зеленого будівництва як області, так і

інших регіонів України.

Айлант високий, або китайський ясен (Ailanthus altissima Sw.), при-

родно поширений у Північному Китаї. Листопадне дерево до 25–30 м завви-

шки зі струнким циліндричним стовбуром, покритим тонкою світло-сірою

корою. Крона широкопірамідальна, у старіших дерев – шатроподібна, розло-

га. Має складні, непарноперисті листки до 60–100 см завдовжки. Декоратив-

ність збільшується під час квітування рослини дрібними, жовтувато-

зеленими, зібраними у волоті до 10–20 см квітками [2, 3].

У культурі досить швидко росте, зокрема в молодому віці, хоч молоді

пагони можуть в окремі роки підмерзати. Є невибагливим до родючості ґрун-

тів, але найкращими для нього є глибокі суглинки з достатнім зволоженням.

Зростає на сонячних або злегка затінених місцях.

Для стимулювання ажурності листкової поверхні та обмеження росту

дерева впроваджують щорічну весняну обрізку.

Вид має життєздатне насіння, яке можна висівати восени або навесні.

Перед початком висівання його необхідно замочити у воді на 1–2 дні. Загор-

тають насіння на глибину 2,5–3 см. Трохи гірше розмножувати айлант жив-

цями, при цьому рекомендують використовувати стимулятори росту, зокре-

ма, кухонну сіль, оцет 8 % харчовий, харчову соду. Здатний утворювати ба-

гато кореневих паростків, які надалі можна використовувати як власний са-

дивний матеріал.

Айлант рекомендують для створення поодиноких і алейних насаджень

вздовж автомагістралей або вулиць, оскільки він є досить стійким до антро-

погенного забруднення, невеликих деревних груп, зокрема його доцільно ви-

користовувати для закріплення кам’янистих схилів, пісків, обвалів тощо.

Бархат амурський, або амурське коркове дерево (Phelodendron amu-

rense Rupr.), природно росте на півдні Далекого Сходу. Дерево заввишки до

20–25 м з густою, низькоопущеною шатроподібною кроною. Кора стовбура –

сріблясто-біла, тріщинувата, бархатиста, корковий шар до 4 см. Листки скла-

дні непарноперисті з яйцеподібно-ланцетними листочками, завдовжки до 40

см. Плід представлений кулястою чорною блискучою кістянкою, дозріває у

жовтні й може зберігатися на дереві протягом всієї зими [2, 3].

Найкраще росте на родючих ґрунтах, витримує надмірне зволоження,

але недосить добре витримує посуху. Є тіньовитривалим і зимостійким ви-

дом, але іноді зазнає пошкодження весняними і ранніми осінніми примороз-

ками. Живе вид 250–300 років.

Добре витримує пересаджування, обрізку та стрижку. В умовах куль-

тури утворює кореневі відростки та самосів. Можна вирощувати садивний

матеріал з власної насіннєвої бази. Найкраще висівати насіння восени з

м’якушем плоду. Насіння, яке висівають навесні, потребує попередньої стра-

тифікації за температури 0–4˚С протягом 3–4 місяців у вологому піску чи то-

фі. Глибина загортання насіння – 2–3 см. Досить важко розмножувати бархат

живцями. Можна розмножувати щепленням та окуліруванням.

11

За декоративністю крони, листків і кори вид рекомендують для широ-

кого впровадження у зелене будівництво. Ефектно виглядає протягом року у

поодиноких і групових насадженнях, алеях.

Бундук дводомний, або канадський (Gymnocladus dioica K. Koch), –

представник північноамериканської флори. Листопадне декоративне дерево

до 30 м заввишки з трохи піднятими гілками, овальною кроною, прямим

стовбуром з товстою глибокотріщинуватою сірою корою. Листки великі, до

1 м завдовжки, двічіперисті. Квітки дрібні, зеленкувато-білі, пахучі, зібрані у

волоті завдовжки до 1 м. Плід – біб до 25 см завдовжки, товстий, широкий,

має велике насіння [2, 3].

Широко використовують в озелененні населених пунктів України. Рос-

те на будь-яких ґрунтах, але найкраще – на родючих ґрунтах. Є світловибаг-

ливим видом, посухо- та відносно морозостійким, стійким до токсичних ре-

човин в умовах міста.

Бундук дводомний можна вирощувати щепленням у квітні та окуліру-

ванням у липні–серпні. Досить важко розмножувати живцями. Добре розм-

ножується насінням, зокрема у паркових насадженнях може утворювати мо-

лодий підріст. Насіння краще висівати навесні без стратифікації. Але для

швидкого проростання рекомендують обробляти його концентрованою сір-

чаною кислотою протягом двох годин з подальшим промиванням у воді. Іно-

ді насіння піддають легкому механічному пошкодженню. Оптимальна гли-

бина його загортання становить 2–3 см.

Рекомендуються бундук канадський для створення солітерів, невели-

ких груп чи алейних насаджень.

Гледичія триколючкова або звичайна (Gleditschia triacanthos L.), фор-

ма безколючкова природно поширена в Північній Америці. Листопадне де-

рево заввишки до 45 м з плоскорозлогою ажурною кроною. Стовбур вкритий

трійчастими колючками завдовжки до 15 см. Листки двічіперистоскладні,

темно-зелені, блискучі, завдовжки до 30 см. Квітки дрібні, зеленкуваті, зіб-

рані в китиці завдовжки до 8 см. Плоди червоно-бурі, блискучі, завдовжки до

50 см, повислі, можуть залишатися на дереві до середини зими [2, 3].

За своїми декоративним ознаками, стійкістю до міських умов набула

поширення в зеленому будівництві. Росте швидко на родючих ґрунтах, але

може зростати й на сухих піщаних ґрунтах, витримуючи ущільнення ґрунту.

Належить до світловибагливих порід, посухо- та зимостійких рослин. У мо-

лодому віці добре піддається стрижці.

У паркових насадженнях масово утворює молодий підріст, призводячи

до їх загущення. Насадження потребують відповідного догляду. Висівають

насіння навесні з попередньою стратифікацією або обробкою сірчаною кис-

лотою протягом 1–2 годин. рекомендують також замочувати насіння в гаря-

чій воді, залишаючи його до повного охолонення, після чого необхідно від-

разу висіяти це насіння в підготовлений ґрунт на глибині 3–4 см. Крім того,

розмножують щепленням та окуліруванням.

Гледичію триколючкову рекомендують висаджувати в алеях, групах,

вона придатна для формування живих огорож.

12

Сумах пухнастий, або оцтове дерево (Rhus typhyna L.), репрезентує

флору Північної Америки. Дерево заввишки до 10 см з широкою розлогою

кроною, іноді росте у вигляді кущової форми. Має товсті, не гіллясті пагони,

вкриті густими, м’якими червонуватими залозами. Листки чергові, непарно-

перисті з 11–13 опушеними листочками дрібнопильчастими з країв. Квітки

зеленкувато-жовті, зібрані в густі волоті до 20 см. Плоди – кулясті, густо

вкриті червоними волосками кістянки; достигаючи, набувають червоно-

коричневого чи малинового кольору. На дереві вони зберігаються досить

довго [2, 3].

Значного поширення в культурі набув за високі декоративні якості. Ро-

сте досить швидко, є невибагливим до ґрунтів: можна вирощувати і на

кам’янистих субстратах, здатен витримувати засоленість та надлишок вапна.

Належить до зимо- та посухостійких, світловибагливих деревних порід.

У культурі має високу здатність утворювати кореневі паростки (за пер-

ший рік – завдовжки до 2 м), іноді в парках створює суцільні зарості, тому

потребує певного догляду. Можна розмножувати кореневими живцями та

насінням власної репродукції. Рекомендують висівати після 4–6-місячної

стратифікації восени або навесні. Сіянці ростуть швидко, але рослина недов-

говічна. Відмирає на 15–20 році життя, відновлюючись численними корене-

вими паростками.

Рекомендують для формування груп або солітерних насаджень на газо-

нах, створення кам’янистих гірок, а також закріплення еродованих земель.

Ліщина деревоподібна, або ведмежий горіх (Corylus colurna L.), – де-

рево до 25 м заввишки. У молодому віці має струнку, пірамідальну, пізніше –

широку та розлогу крону. Стовбур стрункий з білувато-сірою розтрісканою

корою, що відокремлюється пластинками. Листки оберненояйцеподібні або

широкоовальні, двічізубчасті з країв [2, 3].

Природно вид поширений на Балканському півострові, Кавказі, Малій

Азії. В Україні широко культивується. Краще росте на, родючих і свіжих

ґрунтах. Це тіньовитривала, досить морозо- та посухостійка рослина.

У культурі масово плодоносить, розмножується добре самосівом. У ра-

зі штучного розведення – насіння висівають навесні після стратифікації і пев-

ного періоду його спокою у пісок на глибині 3–4 см. Восени насіння висіва-

ють на глибину 10–12 см, прикриваючи шаром органічних решток, потім

шаром ґрунту завтовшки 10–15 см. Задовільно розмножується ліщина жив-

цями, можна застосовувати щеплення.

Рекомендують для формування солітерних, алейних, групових, вулич-

них насаджень. Є переспективною породою для вирощування в лісових на-

садженнях.

Дуб червоний (Quercus rubra L.) природно поширений на сході Північ-

ної Америки. Листопадне, струнке дерево до 25–30 м заввишки з густою ку-

лястою кроною. Кора стовбура сіра, тонка, у старих дерев потріскана. Листки

оберненояйцевидні із загостреними лопатями до 25 см завдовжки, блискучі,

темно-зелені зверху [2, 3].

13

Досить швидко росте. Є невибагливим до ґрунтів, але краще вирощу-

вати його на чорноземних супісках чи лісових суглинках. Вид вибагливий до

вологості ґрунту. Тіневитривалий, відносно морозостійкий. Дуже стійкий до

шкодочинних організмів (борошнисторосяних грибів та попелиць).

Добре витримує пересаджування. Розмножується самосівом. Для ство-

рення штучних насаджень плоди (жолуді) збирають восени, навесні проро-

щують у вологому піщаному субстраті.

Відмерлі чи пошкоджені пагони вирізають взимку.

Привабливо виглядає в алейних чи вуличних насадженнях, масивах,

групах і солітерах.

Горіх сірий (Juglans cinerea L.) репрезентує північноамериканську

флору. Дерево з ажурною, шатроподібною кроною до 30 м заввишки. Стов-

бур має тріщинувату темно-сіру кору. Листки досягають до 90 см у довжину

[1, 2, 3].

Широко використовують в зеленому будівництві. Добре росте, є від-

носно посухостійким та зимостійким видом, але вибагливий до ґрунтового

середовища.

Щороку рясно квітує та плодоносить, насіння характеризується висо-

кою життєздатністю. У паркових насадженнях може утворювати самосів,

даючи власний садивний матеріал. Насіння висівають разом з оплоднем во-

сени. Для весняного висівання необхідно провести попередню стратифікацію

впродовж 1–2 місяців у вологому піску чи торфі, потім його загортають на

глибину 5–6 см.

Досить важко розмножувати горіх живцями, краще щепленням чи оку-

ліруванням.

Крону необхідно проріджувати влітку або восени, але в жодному разі

не навесні.

Можна використовувати для створення поодиноких, вуличних, алей-

них, групових насаджень, а також масивів. Є перспективним для викорис-

тання в лісогосподарстві.

Лапина крилоплідна (Pterocarya pterocarpa (Michx.) Kunth.) – дерево

до 30 м заввишки з темно-сірою слабко розтрісканою корою. Листки складні,

до 60 см завдовжки. Природно росте в Закавказзі, Східній Туреччині, Ірані

[1, 2, 3].

Швидкий ріст характерний у разі достатньої зволоженості ґрунту, зок-

рема за вегетаційний період приріст пагонів може досягати до 1 м і більше.

Задовільно посухостійка і зимостійка.

У культурі розмножується насінням, яке утворюється регулярно, та ко-

реневими паростками.

Рекомендують для створення алейних, вуличних, солітерних насад-

жень.

14

Література:

1. Дендрофлора України. Дикорослі й культивовані дерева і кущі.

Покритонасінні. Частина І: Довідник / М. А. Кохно, Л. І. Пархоменко, А. У.

Зарубенко та ін. – К., 2002. – 448 с.

2. Калініченко О. А. Декоративна дендрологія: Навч. посібник. – К.,

2003. – 199 с.

3. Листопадні дерева, кущі та ліани / В. К. Балабушка, М. П. Балабуш-

ка, Л. В. Ібрагім, Н. В. Ульяненко, В. Ю. Ульяненко. – К., 2006. – 114 с.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЗІ СТВОРЕННЯ ФОРМОВАНИХ ЗЕЛЕНИХ

НАСАДЖЕНЬ У ВІДКРИТОМУ ҐРУНТІ

Смілянець Н. М., кандидат

біологічних наук, старший

науковий співробітник відділу

ландшафтного будівництва,

куратор ділянки топіарного

мистецтва Національного

ботанічного саду імені

М. М. Гришка НАН України

Зміна природної форми рослин шляхом стрижки та формування

називається топіарним мистецтвом.

Історія топіарного мистецтва своїм корінням сягає далекої давнини. У

Давньому Римі був особливий цех садових майстрів, які працювали над фор-

муванням рослин. З вічнозелених рослин садівники створювали не лише жи-

воплоти, а й великі вази, шари, колони, піраміди і навіть фігури птахів і

звірів. Мистецтво стрижки рослин римляни привезли в Англію, де спочатку

живоплоти використовували як загорожі володінь.

Дуже популярною була стрижка в епоху Відродження. Жоден створе-

ний в той час парк не обходився без акуратних бордюрів, які облямовували

доріжки та квітники, стрижених стін, які розділяли простір на зелені кімнати,

без вишуканих фігур. У XVII столітті право бути законодавцем цієї моди пе-

рейшло до Франції. У Росії вона також знайшла своє відображення. Сади та-

кого типу можна побачити поблизу Санкт-Петербурга. Найвідоміші світові

парки з регулярним плануванням – Шенонсо, Во-ле-Віконт, Версаль

(Франція), Хемптон Корт (Англія), Род-Айленд (Америка), Петергоф (Росія).

Сьогодні стрижені форми також використовують в основному в

композиціях з регулярним плануванням: ними підкреслюють парадний вхід

або надають ошатності та впорядкованості площам, територіям біля

адміністративних будівель, навчальних закладів, житлових будинків у

містах, а також навколо дитячих майданчиків.

15

У парках стрижені форми використовують у вигляді живоплотів,

бордюрів, зелених стін, боскетів для відокремлення різних за призначенням

зон відпочинку, захисту від шуму та пилу, облямування квітників та доріжок,

а також як архітектурні форми у вигляді фігурної стрижки окремих дерев.

Вздовж трас і доріг, навколо промислових підприємств, шкіл, лікарень

також використовують живоплоти та захисні зелені стіни, які маскують або

замінюють паркани.

Всі ці елементи топіарного мистецтва виконують захисну, оздоровчу та

естетичну функції.

Основними стриженими формами є живоплоти (бордюри, «зелені

стіни»), боскети, штамби, фігурна стрижка окремих або групи дерев чи

кущів.

ЖИВОПЛОТИ. Дерева або кущі, які розміщені щільними рядами

(один або декілька), вздовж доріжок, парканів чи облямовують квітники, на-

зивають живоплотами. Залежно від висоти їх поділяють на низькі (до 50 см)

– бордюри; середні (0,5–2 м), високі (2–4 м) – «живі стіни». Живоплоти бу-

вають вільноростучі або стрижені: сформовані у вигляді прямокутника,

трапеції, напівсфери та ін. Стрижені – живоплоти створюють для поділу саду

або парку на окремі частини або для ізоляції певної ділянки відвідувань.

Прикладом вдалого використання живоплоту є живопліт з грабу звичайного

в Парку Вічної Слави, який разом з монументом є візитною карткою Парку і

на сьогоднішній день може становити історичну цінність за довговічністю

використаня та декоративністю.

БОСКЕТИ. Замкнутий чотирикутний простір, облямований високими

стінами зі стрижених дерев – це боскет. В середині боскету можуть бути

розміщені лави для відпочинку, а у вистрижених нішах – скульптури. Боске-

ти ще називають «зеленими кабінетами». Асортимент рослин для створення

боскетів – такий самий, як і для високих живоплотів. Класичний приклад

боскетів з грабу звичайного – на партері Національного ботанічного саду

імені М. М. Гришка НАН України.

ФІГУРНІ СТРИЖЕНІ ФОРМИ. Для оформлення партерів міських

площ, садів, парків, парадних входів адміністративних будівель, дитячих

майданчиків рекомендують окремо стоячі стрижені дерева або групи дерев

чи кущів. Дуже поширеним є просте формування, тобто стрижка у вигляді

простих геометричних форм: куб, куля, піраміда, конус. Складне формування

включає кілька геометричних елементів або фігури людей, тварин, птахів,

предметів. Прикладом складної багатокомпонентної фігурної стрижки є час-

тина парку при музеї О. С. Пушкіна у м. Гурзуфі.

ШТАМБИ. Формування окремо ростучих рослин з яскраво вираженим

стовбуром, який може бути заввишки від 20–30 см до 1,5–2 м. Поширені

штамби при вирощуванні троянд, плодових та декоративних кущів і дерев.

Штамби широко представлені на ділянці «Сад троянд» Національного

ботанічного саду імені М. М. Гришка.

ДЕКОРАТИВНО-ПЛОДОВІ ФОРМОВІ САДИ. Для живоплотів та

фігурно сформованих дерев також можна використовувати плодові культури,

16

зокрема яблуню, грушу. Це доцільно не лише з естетичного погляду, а й для

кращої освітленості та захисту рослин від вітру, економії площі, полегшення

догляду. Одним з найкращих у Європі серед декоративо-плодових садів є

формовий сад Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка, створе-

ний у 1957 році на площі близько 1 га, що має понад 40 різних штучно ство-

рених форм з 50 сортів і форм плодових культур.

ДІЛЯНКА ТОПІАРНОГО МИСТЕЦТВА. У Національному

ботанічному саду імені М. М. Гришка з 2005 року розпочато створення

ділянки топіарного мистецтва, яка розташована в центральній частині

ботанічного саду і займає площу близько 0,7 га.

Завдання цієї ділянки – не тільки створити неординарне місце

відпочинку, а й показати можливості побудови ландшафтів з регулярним

плануванням, ознайомити з можливостями стрижки різних видів і

культиварів дерев та кущів. Для надання більшої естетичності стриженим

формам, було вирішено представити їх у вигляді лабіринту, живоплотів,

бордюрів та окремих стрижених фігур. Лабіринт має діаметр 37 м, сторона

трикутника, в який він вписаний, – близько 100 м. Основним видом насад-

жень (власне лабіринт) є з бирючина звичайна (Ligustrum vulgare).

Центральна композиція являє собою невисокий бордюр (30–40 см) з

самшиту у вигляді пелюсток квітки, середина кожної заповнена квітами, на-

приклад петунією.

Живопліт входів (центральний та найдовший), щоб уникнути

одноманітності довгих живоплотів, переривається майданчиками відпочинку

з квітниками та лавами. Самі входи також оформлені майданчиками

відпочинку. Лабіринт вписано у неповний трикутник, облямований живопло-

том з бирючини звичайної. В кутах трикутника розміщено стрижені фігури

геометричної форми з бирючини звичайної культивару «Aurea», кизильника

блискучого, тису середнього.

Для створення бордюрів, живоплотів, живих стін, стрижених форм

рекомендуємо керуватись такими якостями дерев та кущів:

– відповідність морфологічних показників (висота, габітус, швидкість

росту, довговічність та ін.) запланованим функціональним параметрам

живоплоту чи стриженої форми;

– нескладність агротехніки у процесі створення посадок та догляду за

ними;

– стійкість до ґрунтово-кліматичних умов;

– стійкість до загазованості та задимленості повітря;

– солестійкість для живоплотів та стрижених форм уздовж доріг та

тротуарів;

– тіньовитривалість або світлолюбність залежно від запланованого місця

розміщення;

– здатність переносити посилену стрижку;

– висока здатність до кущування та гілкування не лише верхівкових та

бічних пагонів, а й при основі куща;

– високий ступінь вкривання листом;

17

– достатня щільність гілкування;

– висока декоративність;

– неотруйність листя і плодів та відсутність колючок для живоплотів і

стрижених форм, розміщених біля дитячих закладів та житлових

будинків.

Таблиця – Асортимент та характеристика найпоширених рослин

для використання в топіарному мистецтві

№

п/п Назва рослини

Солітер з

формованою кро-

ною

Живі

стіни Живопліт

Борд

юри

Штам-

бова

форма

фігурна

крона

3–5 м і

вище

2–3

м

1–2

м

0,5–

1 м

1. Абрикос звичайний

(Armeniaca vulgaris) + +

2. Айва звичайна

(Cydonia oblonga) + + +

3. Аморфа кущова

(Amorpha fruticosa) +

4. Бирючина звичайна

(Ligustrum vulgare) + + + + +

5. Біота східна

(Biota orientalis) + + + + + +

6. Бруслина карликова

(Euonymus nana) + +

7. Бруслина європейська

(Euonymus europaea) + + + +

8. Бузок китайський

(Syringa x chinensis) + + + +

9. Бузок перський

(Syringa x persica) + +

10. Бузок угорський

(Syringa josikaea) + +

11. Бук європейський

(Fagus sylvatiсa) + + + + +

12. Верба біла

(Salix alba) + + +

13. Верба пурпурова

(Salix purpurea) + + + +

14. Вишня піщана

(карликова)

(Cerasus pumila)

+ +

15. Вільха сіра

(Alnus incana) + + +

16. В’яз гладенький

(Ulmus laevis) + + +

17. В’яз приземкуватий

(Ulmus pumila) + + +

18

18. Граб звичайний

(Carpinus betulus) + + + + +

19. Груша звичайна

(Pyrus communis) + + +

20. Дейція граціозна

(Deutzia gracilis) + + +

21. Дерен сибірський

(Cornus sibirika) + + +

22. Дерен справжній

(Cornus mas) + + + +

23. Жимолость сиза

(Lonicera dioica) + +

24. Жимолость татарська

(Lonicera tatarica) + + +

25. Ірга канадська

(Amelanchier canadensis) + +

26. Ірга колосиста

(Amelanchier spicata) + +

27. Калина гордовина

(Viburnum lantana) + + +

28. Калина звичайна

(Viburnum opulus) + + + +

29. Карагана деревовидна

(Caragana arborescens) + + +

30. Кизильник багато-

квітковий (Cotoneaster

multiflorus)

+ + + +

31. Кизильник блискучий

(Cotoneaster lucidus) + + + +

32. Кизильник горизонта-

льний (Cotoneaster

horizontalis)

+

33. Кизильник звичайний

(Cotoneaster

integerrimus)

+ + + +

34. Кипарисовик горохоп-

лодий (Chamaecyparis

pisifera)

+ + + + +

35. Кипарисовик Лавсона

(Chamaecyparis

lawsoniana)

+ + + + +

36. Клен польовий

(Acer campestre) + + + +

37. Клен прирічковий (Гін-

нала) (Acer ginnala) + + + +

38. Клен татарський

(Acer tataricum) + + +

39. Лапчатка кущова

(Potentilla fruticosa) + +

40. Липа дрібнолиста

(Tilia cordata) + + +

19

41. Липа широколиста

(Tilia plathyphyllos) + + +

42. Магонія падуболиста

(Mahonia aquifolium) + +

43. Маслинка вузьколиста

(Elaeagnus angustifolia) + + +

44. Маслинка срібляста

(Elaeagnus argentea) + +

45. Мигдаль низький

(Amygdalus nana) + + +

46. Модрина сибірська

(Larix sibirica) + + +

47. Модрина японська

(Larix leptolepis) + + +

48. Піраканта шарлахова

(Pyracantha coccinea) + + + +

49. Пухироплідник калино-

листий (Physocarpus

opulifolius)

+ + +

50. Самшит вічнозелений

(Buxus sempervirens) + + + + +

51. Свидина біла

(Swida alba) + + + + + +

52. Свидина кров’яна

(Swida sanguinea) + +

53. Слива розлога (алича)

(Prunus divaricata) + + +

54. Смородина альпійська

(Ribes alpinum) + + + +

55. Смородина золотиста

(Ribes aureum) + +

56. Смородина червона

(Ribes rubrum) +

57. Смородина чорна

Ribes nigrum +

58. Сніжноягідник білий

(Symphoricarpos albus) + +

59. Сосна гірська

(Pinus mugo) + + +

60. Таволга Бумальда

(Spiraea x bumalda) + +

61. Таволга Ван-Гутта

(Spiraea x vanhouttei) + +

62. Таволга ніпонська

(Spiraea nipponica) + + +

63. Таволга середня

(Spiraea media) + + +

64. Таволга японська

(Spiraea japonica) + + +

65. Тис ягідний

(Taxus baccata) + + + +

20

66. Тис середній

(Taxus x media) + + + +

67. Тополя Болле

(Populus bolleana) + +

68. Тополя пірамідальна

(Populus pyramidalis) + +

69. Туя західна

(Thuja occidentalis) + + + + + + +

70. Широкогілочник схід-

ний (Platycladus

orientalis)

+ + + + + +

71. Форзиція повисла

(Forsythia suspense) + +

72. Хеномелес Маулея

(Chaenomeles maulei) +

73. Хеномелес японський

(Chaenomeles japonica) + + +

74. Черемха звичайна

(Padus racemosa) + +

75. Шовковиця біла

(Morus alba) + + + +

76. Ялина звичайна (Picea

abies) + + + + +

77. Ялина колюча

(Picea pungens) + + + +

78. Ялина сиза (біла)

(Picea glauca) + + + +

79. Ялиця одноколірна

(Abies concolor) + + +

80. Ялиця сибірська

(Abies sibirica) + + +

81. Ялівець віргінський

(Juniperus virginiana) + + + + +

82. Яблуня лісова

(Malus silvestris) + + +

83. Яблуня Недзведського

(Malus niedzwetzkyana) + +

84. Яблуня сибірська (ягід-

на)

(Malus baccata)

+ + +

21

ТРОЯНДИ НА ПРИШКІЛЬНІЙ ДІЛЯНЦІ

Рубцова О. Л., кандидат

біологічних наук, провідний

науковий співробітник відділу

ландшафтного будівництва,

куратор розарію,

Чижанькова В. І.,

Національний ботанічний сад

імені М. М. Гришка НАН України

Озеленення шкіл відрізняється від озеленення інших елементів міста

тим, що висаджені на пришкільній ділянці рослини, не тільки створюють де-

коративний ефект, вони є ще й базою для навчального процесу з природни-

чих дисциплін [2].

У разі використання троянд на пришкільній ділянці необхідно врахову-

вати, що представників роду Rosa L. поділяють на три великі групи: шипши-

ни (їх в природі – близько 400 видів, значна кількість з них є вітаміноносни-

ми), декоративні троянди (всього виведено понад 15 000 сортів) та ефіроо-

лійні троянди (майже 50 сортів), з яких виробляють ефірну трояндову олію.

Для озеленення пришкільної ділянки найкраще використовувати декоративні

троянди, а шипшини та ефіроолійні троянди можна висадити в невеликій кі-

лькості для демонстрації учням.

Рис.1. План пришкільної ділянки

1 – бордюри з трояндами

2 – групи паркових троянд

3 – деревні насадження

22

Декоративні троянди вирізняються квітками вишуканої форми, різно-

барвним і, головне, тривалим цвітінням. Тому на пришкільній ділянці вони

мають зайняти почесне центральне місце. Це можуть бути бордюри вздовж

входу до школи (рис. 1), групи, живопліт, або невеличкий сад троянд (рис. 2).

Композиції з троянд на пришкільній ділянці повинні бути нескладними, ре-

гулярного планування, отже будуть природно поєднуватись зі стилем будівлі

школи.

Рис. 2. Сад троянд на пришкільній ділянці

При плануванні квітників з трояндами слід враховувати, що більшість з

них – рослини теплолюбні й світлолюбні. Це означає, що їх потрібно висад-

жувати так, щоб рослини не затінювались будівлею школи і деревами, які

ростуть на ділянці.

Рис. 3. Суцвіття троянди групи флорибунда

23

Для бордюрів найкраще підійдуть сорти групи флорибунда: Айсберг

(білий), Сантенер де Люрд (рожевий), Ліллі Марлен (червоний), Ніна Вейбал

(червоний), Нордія (червоний), Еуропеана (червоний), Цикламен (рожевий),

Фрезія (жовтий), Фіона (червоний). Всі представники цієї групи троянд

мають різнокольорові квітки красивої форми, які зібрані у великі суцвіття

(рис. 3). Цвітіння тривале.

Рис.4. Квітка чайно-гібридної троянди

Якщо є можливість створити невеличкий сад троянд, можна викорис-

тати сорти вишуканішої групи – чайно-гібридні. Ці троянди мають поодинокі

або в невеликих суцвіттях квітки келихоподібної форми (рис. 4). Найдекора-

тивнішими і найстійкішими чайно-гібридними трояндами є: Дам де Кер (че-

рвона), Бель Анж (рожева), Ландора (жовта), Дольче Віта (коралова), Гранд

Норд (біла), Піккаділлі (двоколірна), Глорія Деі (жовта з рожевим), Коронен-

бург (двоколірна), Фольклор (помаранчева), Стелла (рожева).

Усі чайно-гібридні троянди та троянди групи флорибунда в умовах

України (за винятком Південного берегу Криму) потребують укриття на зи-

му. Найпоширеніший спосіб укриття троянд – підгортання рослин ґрунтом

на висоту 30–40 см.

У зв’язку з недостатньою зимостійкістю зазначених груп троянд важ-

ливе значення в озелененні мають паркові троянди (рис. 5 ). квітки яких –

здебільшого чашоподібної форми, їхні кущі мають значні (заввишки до

2,5 м) розміри, до того ж паркові троянди не потребують зимового укриття.

До групи таких троянд відносять декоративні шипшини, їхні гібриди та ста-

ровинні троянди (найвідоміша з них – центифольна троянда) [3].

24

Рис.5. Кущ паркової троянди

Використовувати їх в садових композиціях можна так само, як і краси-

воквітучі чагарники (бузок, форзиція, вейгела, чубушник) – висаджувати ря-

дами, у групах, як живопліт. На шкільній ділянці паркові троянди потрібно

розміщувати на другому плані, позаду рабатки з сортів флорибунда. Реко-

мендують такі декоративні види, як шипшина зморшкувата, шипшина бага-

токвіткова, та сорти: центифольна троянда, Робуста (червоний), Пінк Робуста

(рожевий), Ганза (рожевий), Фрюлінгсгольд (жовтий), Хортиця (жовтий),

Карл Форстер (біла), Фрюлінгсдуфт (рожево-жовтий), Ф. І. Гротендорст (чер-

воний) [1].

Троянди, висаджені на шкільній ділянці, не тільки створюють вражаю-

чий декоративний ефект, їх можна також використовувати на уроках біології

для демонстрації будови квіток, плодів, пагонів (рис. 6) [4]. Також є можли-

вість на живому матеріалі показати способи розмноження рослин як насіннє-

вого, так і вегетативного (щеплення і живцювання).

25

Рис.6 – Демонстраційний матеріал для школярів:

А – бутон шипшини; Б – квітка (загальний вигляд та розріз);

В – чашолисток; Г – маточка; Д – діаграма квітки;

Е – репродуктивний пагін; Ж – плід – циннародій (розріз) Отже, троянди – важливий компонент озеленення шкіл і цінний мате-

ріал для учбового процесу.

Література:

1. Мешкова В. И., Рубцова Е. Л. Сад роз. – К.: Мистецтво, 2007. –

140 с.

2. Рубцов Л. І., Лемпіцький Л. П. Вирощування красивоквітучих кущів

у школі. – К.: Радянська школа, 1963. – 67 с.

3. Рубцова О. Л. Паркові троянди. – К.: КП Дім, сад, город, 2004. –

48 с.

4. Хржановский В. Г., Пономаренко С. Ф. Ботаника. – М.: Колос, 1982.

– 431 с.

ВИКОРИСТАННЯ ФОРМОВОГО САДІВНИЦТВА В ОЗЕЛЕНЕННІ

26

Кудренко І. К., кандидат

біологічних наук, завідувач відділу

плодових культур Національного

ботанічного саду імені

М. М. Гришка НАН України

Породы и сорта деревьев подбирая,

Мы можем на земле создать подобье рая…

Жак Делиль

У 1957 р. у Києві в Національному ботанічному саду імені

М. М. Гришка Національної академії наук України був закладений Формовий

плодовий сад. Це – унікальний живий музей формування плодових дерев.

Мета створення формового саду – звернути увагу на використання плодових

рослин як складової озеленення міст і зон відпочинку і, звичайно, відкрити

нові обрії для садівників-аматорів.

Одним із важливих завдань Національного ботанічного саду є

підготовка наукових кадрів і висококваліфікованих фахівців. Формовий сад є

практичною лабораторією, де студенти вищих навчальних закладів і

технікумів, школярі освоюють методи керування ростом плодових рослин

під час їхнього формування.

Семінари, які проводять для садівників-аматорів, дають уявлення, як

оптимально використовувати кожен метр землі садової ділянки при

розміщенні рослин для одержання максимального врожаю високоякісних

плодів.

Формові дерева дуже декоративні протягом усього року. Навіть в без-

листому стані вони привертають увагу своїми цікавими формами, під час

цвітіння – великою чисельністю квіток, у період плодоношення – великими і

красивими плодами.

У формовому саду поєднують як декоративні, так і інтенсивні форми,

які теж є дуже декоративними, але їх використовують у промислових насад-

женнях і тому називають виробничими.

У формовому садівництві використовують рослини, вирощені на кар-

ликових підщепах, що рано входять у пору плодоношення. Так, культурні

сорти яблунь, щеплених на сіянцях дикорослої яблуні, вступають у пору

плодоношення на 5–7-й рік після садіння, а формові дерева тих самих сортів,

щеплені на карликових підщепах, починають плодоносити на 3-й рік і дають

великі, яскраво забарвлені плоди, з високими смаковими якостями.

На відміну від природних, вільно зростаючих дерев, коли зберігається

характерне розташування гілок, штучне формування крони потребує втру-

чання людини у процеси росту і розвитку рослин протягом вегетаційного

періоду не один раз. Природні форми крони, як правило, є об’ємними. У

штучних формах крони не зберігають природного розташування гілок, кроні

27

надають виду залежно від використання – або для інтенсивного садівництва,

або для декоративного.

Основні форми штучних крон – плоскі й об’ємні. Плоскі форми

відрізняються розміщенням галузок дерева у вертикальній площині, при

цьому міжряддя залишаються вільними, що полегшує догляд за рослинами.

Основні типи плоских форм – кордони і пальмети. Об’ємні форми крон –

пірамідальна, веретеноподібна та ін.

У формовому саду широко представлені плоскі крони, вирощені на

парадизці, з вертикальним, косим, горизонтальними одноплечим, двоплечим,

сітчастим кордонами.

Найпростішим є вертикальний кордон, що складається зі стовбура

яблуні, на якому і дозрівають плоди. У нас такий кордон вирощують

двостороннім. Відстань між рядами – 60 см, між рослинами – 50 см, щоб

запобігти переміщенню плодоношення до верхівки й оголення нижньої час-

тини, щороку укорочують центральний провідник приблизно на третину

приросту. Щоб пагони на стовбурі мали однакову силу росту, знизу менш

сильні пагони під час пінцирування залишають довшими, ніж вгорі. На

парадизці вертикальний кордон вирощують до 3 м заввишки, на дусені –

до 4 м.

Косий кордон, який використовують в інтенсивному садівництві, дуже

декоративно виглядає при облаштуванні доріжок. Вперше цю форму розро-

бив француз Дюбрейль. Вона є досконалішою, ніж попередня, тому що в ній

завдяки вирощуванню рослин під кутом від 30º до 60º до поверхні ґрунту,

трохи знімається апікальне домінування, і плодові бруньки рівномірно роз-

ташовуються по стовбуру. Для цієї форми рослини можна висаджувати по-

хило і вертикально, а потім згинати під потрібним кутом, прив’язуючи до

конструкцій. У ряді рослини висаджують так само, як і у вертикальному

кордоні – 50–60 см між ними, заввишки – 2,5–3 м. Крім яблунь, культивують

груші, значно рідше – абрикоси і персики.

Широко використано у формовому саду горизонтальні види кордону.

Ввів цей кордон у садівництво у Франції Жамен. У нас у саду горизонтальні

види кордону представлені одноплечим, двоплечим; одно-, дво-, три- і чоти-

ри’ярусним. Усі вони формуються аналогічно одноплечому.

Одноплечий горизонтальний кордон висаджують однолітніми саджан-

цями яблуні з відстанню між ними 2,5–4 м. Штамби саджанців яблуні

підкручують до півобороту навколо своєї осі і згинають уздовж натягнутого

дроту, прив’язуючи до нього. Дріт розташований на висоті 50–60 см від

поверхні ґрунту. Саджанці груші просто акуратно згинають, тому що вони

тендітніші. Краще проводити ці прийоми на другий рік після висаджування,

давши деревам зміцніти. Цю форму використовують у нас в основному

вздовж доріжок, для завершення композицій, відбиття кутів.

Двоплечий горизонтальний кордон формують так само, як і однопле-

чий, але при цьому залишають дві основні скелетні гілки. Відповідно дерева

висаджують на більшій відстані одне від одного, ніж в одноплечому, – 5–7 м.

Однолітки підрізають на рівні дроту, висота – 50–60 см.

28

Можна вирощувати горизонтальні кордони в три-, чотири яруси, а та-

кож змішані кордони. Верхній ярус – з груш, нижній – з яблунь, таке розта-

шування більше відповідає екологічним вимогам культури, яблуня більше

любить вологу.

Для триплечого горизонтального кордону прототипом також є одно-

плечий, але при цьому він складається з трьох горизонтальних гілок, з яких

дві бічні знаходяться у нижньому, центральна – у верхньому ярусах.

Особливий практичний інтерес становить горизонтальний кордон чо-

тириярусний – для обсаджування садових доріжок.

Видатний французький садівник Дельбар створив сітчастий кордон,

який, крім декоративного, має виробниче значення, тому що відзначається

високою врожайністю. У промисловому садівництві часто використовують

дерева, сформовані у вигляді сітчастого кордону. Для цього висаджують

яблуні на відстані 0,5 м одна від одної, щеплені на парадизці, та і саджанці

груш, щеплені на айві.

При створенні формового саду не можна обійтися без основних штуч-

них форм – пальмет. Ці форми також дають можливості для самовираження

в оформленні ділянки. Завдяки їм можна змоделювати нові, нетрадиційні

композиції.

Пальмета – це форма гілок, розташованих в одній площині, які

відходять від стовбура під прямим кутом або під кутом 45º. Вони бувають

найрізноманітніших форм – прості й складні, правильні й неправильні. До

простих належать U-подібні форми, складних – канделяброві одно-, дво-,

три-, чотиригілкові Вер’е та ін. Правильні – пальмети з горизонтальними по-

хилими гілками, неправильні – італійська коса, віялоподібна та ін. У формі

пальмет в основному культивують яблуні й груші, рідше – абрикоси, перси-

ки, сливи.

У формі простих двогілкових пальмет у нас представлені сорти яблуні

й груші. Для формування їх саджанці були обрізані на висоті 40–50 см два

пагони, які утворилися, прив’язали до каркаса і спрямували вгору. Відстань

між гілками для груші та яблуні – 30–40 см, між рослинами – 60–90 см.

Однією з цікавих форм, які здавна застосовували у формовому

садівництві, є пальмета Вер’є, названа іменем французького садівника, яка

вже стала класичною. Перевага її в тому, що при загальному дуже декора-

тивному вигляді для її створення використовують як сильнорослі, так і

слаборослі сорти, а кількість гілок може бути від 3 до 16. Вона належить до

складних пальмет, а складається з простих U-подібних форм, що знаходяться

одна всередині іншої. Зазвичай використовують сорти яблуні, щеплені на

слаборослих підщепах, груші – на айві.

Щоб створити пальмету Вер’є, рослини висаджують на відстані 2–3 м

одна від одної, висоту підтримують до 2–2,5 м. Як і в попередніх випадках,

формувати її потрібно з першого року посадки. Обрізають саджанці на висоті

30–40 см, центральний провідник пінцирують на висоті 50 см, а 2 бічні паго-

ни спрямовують горизонтально по дроту, всі інші гілки прищипують. На на-

ступний рік центральний провідник знову підрізають дуже коротко, а бічні

29

гілки вкорочують до 40–50 см, коли вони досягають 70–75 см, їх спрямову-

ють вертикально та обрізають на висоті 20 см вище коліна. Відповідно для

формування шестигілкової пальмети необхідно, щоб гілки досягли довжини

125 см до їхнього згинання. Відстань між основними гілками має бути 40 см.

Бічні гілки формують під прямим кутом, але можна й дугоподібно.

Також широко представлені у формовому саду канделяброва, віялова

та інші види пальмет. Канделяброва пальмета відрізняється від пальмети

Вер’є тим, що вертикальні гілки формують з одного ярусу, а не з двох або

трьох. Для її формування після обрізки саджанця на висоті 30 см два верхні

пагони спрямовують горизонтально, з них у наступні роки виводять

вертикальні пагони. Віялова пальмета нагадує косий кордон, але

відрізняється зближеною відстанню ярусів в основі та великою відстанню у

верхній частині.

Дуже оригінальними і барвистими у формовому саду є пальмети в

різних декоративних формах: кругова, вісімка, ліра, книга.

Привернути увагу і розставити акценти на ділянці допоможуть різні

вазоподібні форми. Загальним для них є відсутність центрального

провідника, а розташування скелетних гілок – рівномірне по колу (30–40 см

одна від одної), може бути – 6, 12, 16 скелетних гілок і більше. Висота ваз –

1,5–2 м. Схему вази використано в центральній композиції нашого формово-

го саду – плодовій клумбі. У нас також представлені ваза тюльпан, спіральна

ваза, крім того, дуже оригінальна форма – «куля».

Для зеленого будівництва інтерес становлять різні види пірамід,

спіральні та сланкі форми, а також арки, широко представлені у формовому

саду.

Формовий сад починається з входу прикрашеного вхідною аркою,

створеною з різних сортів яблунь на карликових підщепах, відстань між яки-

ми – 0,7 м. Вхідну арку можна використати при вході у парк, на садову

ділянку.

З вхідної арки відкривається вид на плодову клумбу. В центрі її висад-

жено одну яблуню (сорт Ренет ландсбергський), усі скелетні гілки щеплені

різними сортами – всього 7 сортів. Ця яблуня символізує плодову вазу, що

відповідає назві, особливо восени, коли на кожній гілці дозрівають різні пло-

ди – жовті, червоні, жовтогарячі. Ваза оточена сланкими яблунями сорту Ви-

дубецька плакуча. З квіткових культур створено бордюр, спектри цвітіння,

які змінюють один одного.

З боків симетрично розміщено піраміди, змійки, пальмети Вер’є та

канделяброві, вздовж доріжок – сітчастий і горизонтальні види кордону.

Догляд за всіма штучними формами має бути систематичним, двічі-

тричі за вегетаційний сезон їх необхідно обрізати.

Штучні форми плодових рослин, представлені у формовому саду,

можна використовувати для створення різних композицій, садівник може

фантазувати як завгодно.

Створити формовий сад – це можливість відчути себе творцем нових

ідей, поєднати корисне з приємним. Милуватися справою своїх рук можна в

30

будь-який час, узимку штучна форма буде виглядати як лаконічна чорно-біла

графіка, навесні під час цвітіння – святково; влітку з плодами – ошатно, во-

сени – барвисто.

ВИКОРИСТАННЯ ДЕРЕВНИХ РОСЛИН

У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНІЙ РОБОТІ

Потоцька С. О., викладач

Чернігівського обласного

педагогічного ліцею для

обдарованої сільської молоді

Чернігівської обласної ради

E сучасних умовах всебічного посилення антропогенного впливу на

природні екосистеми особливого значення набуває проблема вивчення, збе-

реження і відтворення біорізноманіття, в тому числі різних груп і видів де-

ревних рослин. Дендрофлора як складова всієї флори становить інтерес не

лише для фахівців-ботаніків, дендрологів, а й вчителів, працівників поза-

шкільної сфери, натуралістів і природолюбів-краєзнавців.

Велике значення мають дерева і кущі у створенні зелених насаджень та

ландшафтних композицій в умовах посиленої урбанізації та техногенного

забруднення окремих територій. У міських школах види дендрофлори мо-

жуть бути біологічними об’єктами для навчальних занять, екскурсій та нау-

ково-дослідницької роботи.

Важливу роль у системі навчально-виховної роботи з учнями ві-

діграють екскурсії, які формують пізнавальний інтерес учнів, виховують ша-

нобливе ставлення до природи, почуття прекрасного та сприяють розвитку

творчої особистості. Практично нічим не можна замінити учням безпосеред-

нього спілкування з природою, коли дитина чує шум вітру в гілках дерев, ба-

чить барви природи, захоплюється нею, помічає найменші зміни в лісі, пар-

ку, на озелененій території.

Екскурсії і спостереження за парковими рослинами, видами дендроф-

лори зелених зон міст і селищ можуть мати суто навчальний характер та ви-

користовуватися з метою закріплення матеріалу, викладеного на уроці, а та-

кож можуть бути включені до тематики гурткової роботи і самостійної

дослідницької роботи учнів. У разі виникнення складностей проведенням за-

міських екскурсій їх можна частково замінити спостереженнями і вивчен-

ням рослин у міських садах, парках, навіть на міських бульварах. Але при

цьому слід враховувати те, що умови росту рослин парків мають свою спе-

цифіку, однак зберігають всі свої видові особливості як в будові, так і роз-

виткові, і в цілому їх з успіхом може використати вчитель у своїй роботі.

Екскурсія як форма навчально-виховної роботи з класом (або групою

учнів) в умовах природного ландшафту передбачає спостереження і вивчен-

31

ня учнями різних об’єктів і явищ природи, в тому числі окремих видів денд-

рофлори або біоценозів з їх участю. За методами проведення екскурсії поді-

ляють на дослідницькі, ілюстративні й комбіновані, а за часом проведення

щодо тем занять можуть бути вступні й підсумкові.

Так, першу вступну тему з розділу «Рослини» шкільного курсу біо-

логії з використанням деревних рослин учитель може розкрити під час

заняття-екскурсії, тому що досліджувати рослини і умови їхнього існуван-

ня найкраще шляхом спостереження за ними в живій природі. У ході

екскурссії учні ознайомлюються з різними формами дикорослих рослин, їх-

нім різноманіттям, взаємозв’язками і закономірностями рослинного світу (на

прикладі пришкільної території або шкільного дендрарію).

На прикладі рослин парків є можливість ознайомити учнів з

представниками основних груп рослинного світу. На стовбурах дерев, у во-

логому ґрунті можна виявити водорості та лишайники, на листках, стеблах

і плодах паркових рослин – грибкові хвороби (іржу, борошнисту росу,

фузаріози), плодові тіла трутовиків і шапинкових грибів, які часто трап-

ляються на поверхні ґрунту, біля пнів. В умовах парків можна також знай-

ти місця зростання зелених мохів.

Характерні ознаки голонасінних легко продемонструвати на різних

видах ялин, що ростуть в умовах міста. У будь-якому парку є численні

види покритонасінних, які можуть бути чудовими об’єктами для ілюстрації

різноманіття форм цієї переважаючої на Землі групи рослин.

Екскурсії в міські парки та лісопарки також допоможуть учням закрі-

пити знання про важливі родини, які вивчають у шкільному курсі біоло-

гії. Досить легко показати на прикладі паркових рослин їхні основні життєві

форми, зокрема дерева, кущі, ліани, однорічні й багаторічні трав’янисті фор-

ми. Проростання рослин і морфологію проростків можна вивчати на

прикладі численних проростків під деревами, по краю стежок і газонів.

Для демонстрацій, лабораторних робіт розділу «Рослини» в міських

садах і парках також неважко знайти необхідний рослинний матеріал. Так,

тема «Листок, його будова і функції» – одна з найцікавіших та інформа-

тивних тем для екскурсій. На основі зібраного у парках різноманітного ма-

теріалу можна ознайомити (залежно від пори року) з морфологією листка,

його метаморфозами, зокрема з розподілом за формами листкової пластинки,

можна знайти листки з прилистками, а також сидячі, черешкові, прості й

складні (карагани, шипшини, горобини, кінського каштану), голі й опушені

(верба срібляста, біла тополя та ін.).

У парках також можна показати і основні типи листкорозміщення,

зокрема супротивне (у клена, чубушника, бузку), чергове (у берези, липи,

тополі та інших дерев), листкову мозаїку як приклад пристосування рослин

до поглинання листками світла (у липи, в’яза, клена). Різний ступінь ті-

ньовибагливості рослин визначає спрямованість росту гілок і їхнє розміщен-

ня. Особливо чітко це видно на кущах, розташованих групами (так, у куща

таволги на освітленій стороні розвиваються гілки і листя майже до землі, а на

тіньовій стороні – гілки майже голі і дуже часто відмирають).

32

Для тем «Морфологія стебла», «Брунька», «Ріст стебла» у парках та-

кож є багато демонстраційного та ілюстративного матеріалу. Взимку мо-

жна провести екскурсію і показати відмінності дерев і кущів за корою і бру-

ньками; за безлистими обрисами дерев – визначити типи гілкування: моно-

подіальне (у голонасінних) і симподіальне (у берези, липи, в’яза та інших

дерев).

Навесні, коли набухлі бруньки тріскаються і оголюється молодий і

ніжний пагін, учні можуть переконатися у великому значенні лусочок, які

захищають точку росту від зимових умов. Якщо в парку є зрізані дерева, то

на пеньках можна підрахувати річні кільця і визначити вік дерева.

Тему «Розмноження рослин» можна ілюструвати живими рослинами в

парках та лісопарках. Так, на прикладі дерев і кущів навесні або на початку

літа легко знайти різні види квітучих рослин (комахо- і вітрозапильні види),

показати типи суцвіть, плодів і насіння, ознайомити учнів з різними спосо-

бами їх розмноження. Навесні і восени в парках можна спостерігати за озна-

ками, пов’язаними з початком і завершенням вегетаційного періоду, які мо-

жуть бути використанні під час вивчення теми «Сезонні явища в житті рос-

лин».

Отже, з наведених прикладів живими об’єктами парків і лісопарків

можна ілюструвати багато тем шкільних уроків ботанічного циклу. Подібні

навчальні екскурсії можуть бути нетривалими і фіксувати увагу учнів лише

на будь-якому одному явищі або об’єкті, їх можна також використовувати

для повторення матеріалу.

У лісопарках проводити екскурсії набагато легше, тому що там немає

суворо визначених стежок і засіяних газонів, там можна підійти до

об’єкта і детально розглянути його. Рослини тут перебувають умовах, біль-

ше наближених до природних, і вчитель може дати уявлення про рослинні

угруповання, тоді як в міських парках угруповання рослин, штучно

сформовані людиною.

Крім навчальних урочних екскурсій, у садах, парках і лісопарках

можна проводити спостереження і в системі гурткової роботи, зокрема під

час занять в гуртках ботаніків, дендрологів, фенологів, екологів. У цьому

разі зміст і тематика завдань виходять за рамки шкільної програми, і вони

пот-ребують тривалих спостережень, послідовної обробки матеріалу і уза-

гальнення одержаних результатів. Такі роботи носять характер перших не-

великих самостійних досліджень, виконують їх в необов’язковому по-

рядку лише кілька учнів, які зацікавились вивченням живої природи або пи-

шуть дослідницьку роботу в системі МАН.

Прикладом дослідницької роботи можуть бути фенологічні спосте-

реження, які можна проводити у парках і лісопарках навесні, протягом всьо-

го літа і восени. Краще, якщо це буде група школярів, кожному з учасників

доручають 3–4 деревні рослини одного виду, за якими вони будуть спос-

терігати. Учні у своїх щоденниках зазначають настання фаз розвитку (на-

бухання бруньок, розпускання та ін.) і закінчують ці спостереження у кінці

33

жовтня або на початку листопада, коли майже всі дерева і кущі в парках

стоять уже без листя.

Отже, слід констатувати, що паркові, лісопаркові території та інші

штучні насадження можна досить ефективно використати у шкільному курсі

біології під час вивчення розділу «Рослини», а також під час організації ро-

боти гуртків юних ботаніків, дендрологів, фенологів, екологів та ін.

Як приклади ми пропонуємо кілька навчальних екскурсій і можливі

напрями діяльності з парковими рослинами в навчальній та гуртковій роботі.

Екскурсія «Дерева та кущі міських садів і парків

родин Розові (Rosaceae) та Бобові (Fabaceae)»

Час проведення екскурсії: травень–червень або вересень–жовтень.

Мета екскурсії: ознайомити учнів з різними видами деревних рослин з ро-

дини Rosaceae і Fabaceae, особливостями їх морфологічної будови.

Загальні рекомендації до проведення екскурсії

Родина Rosaceae представлена у наших лісопарках, садах і парках до-

сить широко – понад 20 видів, вивчати їх краще під час цвітіння. Однак во-

ни зацвітають лише у травні–червні і продовжують квітувати липень і сер-

пень (під час канікул), коли навчальні екскурсії не проводять. Ці місяці мож-

на використати для роботи з учнями під час навчальної (виробничої) прак-

тики, для екскурсій, коли діти перебувають в міських таборах та таборах ві-

дпочинку. В місті можна провести екскурсію на цю тему і в вересні, але ви-

користовувати уже не квітки, а плоди, або вторинні квітки деяких видів (спі-

рея, шипшина).

З Розових легко знайти в парках такі види, як таволги верболиста (Spi-

raea salicifolia L.) та середня (Spiraea media Franz Schmidt), ряд інших видів

роду, горобинник горобинолистий (Sorbaria sorbifolia (L.) A. Br.), пухироп-

лідник калинолистий (Physocarpus opulifolius (L.) Maxim) і види шипшини

(Rosa L.), види роду кизильник (Cotoneaster Medik), види роду глоду (Cra-

taegus L.), види роду черемха (Padus Mill) та ін.

Серед паркових Розових можна знайти представників всіх чотирьох

підродин, які відрізняються деякими особливостями будови квіток і пло-

дів.

Всі Rosaceae є комахозапильними рослинами, більшість з них виді-

ляє нектар, який утворюється залозистими кільцевидними дисками, розта-

шованими у глибині квітки, між маточками і тичинками. Плоди Rosaceae

дуже різноманітні: листівки у таволги, горішки у шипшини, несправжні

плоди типу яблука у глоду, кістянку у черемхи.

Родина Fabaceae у парках представлена переважно двома-трьома

видами родів карагана (Caragana Lam.) та робінія (Robinia L.). На прикладі

квіток Fabaceae можна показати неправильний віночок, через який

можна провести одну вісь симетрії, не менш характерним для родини

Fabaceae є й плід – багатонасінний біб.

Квітки рослин родини Бобових є зазвичай добрими медоносами і міс-

тять нектар, який виділяється в основі маточки, всередині тичинкової

34

трубки. Комахи (бджоли, джмелі, оси) сідають на квітку, спираючись на

свої крила та весла квітки, які з’єднані з її човником. Човник при цьому ві-

дгинається до низу і звільнює розташовані всередині квітки тичинки і

маточки. Пилок прилипає до тіла комахи і переноситься нею на інші квітки,

що сприяє перехресному запиленню. Деревні Fabaceae (жовта акація, робі-

нія звичайна) в місцях їх масового зростання мають велике значення для

бджільництва.

На прикладі Розових і Бобових можна яскраво ілюструвати те, що

великі систематичні одиниці (родини й підродини) завжди виділяють

за ознаками будови квітки, а поділ на підродини проводять за ознаками бу-

дови плодів. Що стосується виділення родів, то береться до уваги не лише

будова квітки й плода, а й особливості вегетативних органів рослин, осо-

бливо листків. Щоб переконатися в цьому, достатньо порівняти добре ві-

домий учням горох з жовтою акацією: у обох представників схожа будова

квіток, плодів, перисто-складні листки, але жовта акація – кущ, а горох –

трав’яниста рослина; у гороху є на кінцях листків вусики, а у жовтої акації

замість вусиків короткий гострий листок. Квітки у них різного кольору.

Отже, поділ на родини здійснюється за дрібнішими ознаками, ніж

при виділенні родин. Поділ за видами представників одного роду включає

характеристику дрібніших ознак.

На основі запропонованих під час екскурсій модельних об’єктів дере-

вних видів родин Rosaceae і Fabaceae досліджують характерні риси рослин,

дізнаються про їх практичне значення, що дає можливість і добитися ефек-

тивного вивчення заданої теми на уроці. Учні оформлюють звіт про екскур-

сію з відповідними замальовками у зошиті, дають відповіді на поставлені за-

вдання і роблять висновки.

Екскурсія «Хвойні породи наших парків»

Час проведення екскурсії: квітень – вересень.

Мета екскурсії: ознайомити учнів з різноманіттям хвойних рослин місцево-

го парку (або лісопарку).

Загальні рекомендації щодо проведення екскурсії.

Хвойні породи в міських садах і парках представлені різною кількістю

видів, здебільшого лише вкрапленими в масиви листяних насаджень. Таке

підпорядковане положення хвойних у зелених насадженнях пояснюється в

основному їх недостатньою витривалістю при зростанні в промислових

центрах, насамперед шкідливою дією вихлопних газів і диму.

Але різні й оригінальні за обрисами крони хвойних, їхня темно-

зелена хвоя, що на падає на зиму є прекрасними декоративними ознаками,

що надають багатий зовнішній колорит вигляду дерев. Тому, незважаючи

на складності культури, хвойні дедалі більше використовують в архітектурі

зеленого будівництва та формуванні відповідних ландшафтів.

Хвойні парків можна використовувати для закріплення матеріалу з

теми «Голонасінні рослини». Для цього потрібно відвідати парк у весняний

35

період, коли можна побачити будову молодих чоловічих і жіночих генера-

тивних органів.

У парках нашого міста є такі основні види хвойних порід, як ялина

колюча (Picea pungens Engelm) (срібляста форма), туя західна (Thuja occi-

dentalis L.), сосна звичайна (Pinus sylvestris L.), рідше трапляються сосна

Веймутова (Pinus strobus L.), модрина європейська (Laris decidua Mill).

Останнім часом збільшується асортимент хвойних в озелененні

міст, формують різні композиційні поєднання їх та вводять у культуру нові

види та форми.

Перед екскурсією слід провести бесіду з учнями про особливості го-

лонасінних рослин і ознаки, які відрізняють хвойні рослини. У класі рекоме-

ндується показати шишки хвойних, особливо тих, які можна побачити під

час екскурсії. Можна також скласти порівняльну таблицю хвоїнок різних

видів хвойних, розглянути і замалювати їх будову.

З усіх наведених вище видів хвойних модрина – листопадне дерево,

всі інші – типові вічнозелені рослини, які мають листя-хвоїнки, які живуть

від 2 до 15 років. Під час весняної екскурсії слід зазначити, що цей час є

дуже зручним для ознайомлення з будовою чоловічих жіночих шишок, і вод-

ночас можна розглянути вегетативні органи, тому що навесні найяскравіше

виражені характерні ознаки росту пагонів та їхні видові морфологічні

ознаки.

Можна ознайомитися з будовою генеративних органів на модрині, у

якої чоловічі й жіночі шишки знаходяться в близькому сусідстві одна з од-

ною, легкодоступні, тому що велика кількість їх розвивається на нижніх гіл-

ках дерева. Крім того, шишки модрини на початку розвитку зеленкуваті, по-

тім червоніють, вони розміщені на укорочених пагонах з пучком хвоїнок біля

основи.

Серед модельних об’єктів під час екскурсій до парку можна викорис-

товувати тую західну – північноамериканську рослину, яку широко викорис-

товують у культурі міст, вона є витривалою до міських умов і досить поши-

рена у багатьох садах і парках міст. Туя добре переносить зиму у відкритому

ґрунті, повільно досягає великих розмірів і доступна для дослідження. Шиш-

ки у неї розвиваються у травні на кінцях численних пагонів. Чоловічі й жіно-

чі шишки завершують собою пагін. Лусочки жіночих шишок зеленкуваті,

пористі, й розміщені хрест-навхрест (а не по спіралі, як ми бачимо у інших

представників хвойних). Можна розрізати шишечку вдовж і роздивитися по-

верхню лусочок. На нижніх парах лусочок (3–4 пари) знайдемо у основи

насіннєві бруньки, у верхній парі лусочок насіннєвих зачатків немає. Між

цими безплідними лусочками можна знайти конус наростання. Загальні роз-

міри шишечок – до 1,5 см завдовжки. У зошитах можна замалювати як самі

шишечки, так і форму окремих лусочок.

Під час екскурсії потрібно звернути увагу і на вегетативні органи

хвойних. Можна детально розглянути будову і видову різницю пагонів і

листків хвойних. Розміщення, кількість і форми бруньок неоднакові у різ-

36

них видів і є систематичними ознаками, тому під час екскурсії слід зробити

серію малюнків бруньок різних видів хвойних.

Різні види ялин можна використовувати для оцінки стану забруднен-

ня атмосферного повітря. Так, ялина європейська гірше переносить умови

промислових міст, ніж ялина колюча та її садові форми. Таку різницю у

витривалості до міського повітря можна пов’язати з наведеними вище

особливостями будови хвоїнок (можливо, що восковий наліт у ялини колю-

чої захищає від проникнення шкідливих газів).

Коли спостереження за хвойними проводять у парку, то слід зробити

відповідні замальовки; якщо екскурсія проходить у лісопарках або в зе-

леній зоні міста, можна також зібрати гербарний матеріал.

У парках міста можна також провести спостереження за швидкістю і

тривалістю їх росту, в тому числі за формуванням і розвитком листків-

хвоїнок. Спостереження слід проводити протягом 30 або 45 днів після ве-

сняного пробудження, здійснюються виміри не рідше ніж раз на тиждень,

заносять їх у спеціальний зошит і припиняють лише тоді, коли цифри двох

строків спостережень збігаються. До цього строку остаточно формуються і

хвоїнки. Серед наведених вище напрямів дослідження хвойних рослин, мож-

на вибрати окремі завдання для екскурсії з урахуванням можливостей тери-

торії парку або лісопарку, пори року, часових обмежень. Частину завдань та-

кої екскурсії можна також виконати під час гурткових занять. Матеріали екс-

курсій оформлюють у вигляді звіту.

Важливою складовою приміських зон та територій міст є лісові наса-

дження. Вони захищають міські території та об’єкти від спекотних вітрів

влітку і холодних – взимку, є резервуарами повітря для міста та місцем рек-

реаційної діяльності та відпочинку. На сучасному етапі у зв’язку з подаль-

шим розвитком виробництва, зростанням міст і кількості міського населення

роль лісових насаджень у містах та приміських зонах набуває дедалі більшо-

го значення.

Приміські ліси, паркові та зелені зони міст характеризуються різнома-

нітним породним складом, який включає не лише місцеві породи дерев та їх-

ні форми, а й ряд дерев-інтродуцентів північноамериканської та далекосхід-

ної флори, для яких кліматичні умови регіону є схожими або оптимальними.

Сучасні технології розмноження та вирощування деревних видів дають мож-

ливість одержувати достатню кількість високоякісного посадкового матеріа-

лу для забезпечення потреб зеленого господарства.

Особливе місце у зв’язку з цим займають заходи з подальшого вдоско-

налення методів ведення господарства на територіях, де ростуть деревні рос-

лини, формування відповідних ландшафтних поєднань і композицій зі збе-

реженням їх складових та внесення нових видів, форм деревних інтродуцен-

тів. Такі заходи у межах міст та інших урбанізованих і штучно створених те-

риторій сприяють збільшенню їхнього рекреаційного, санітарно-захисного та

оздоровчого значення. У рамках реалізації цих заходів можна залучати шко-

лярів у період навчальної (виробничої) практики до впрядкування паркових і

37

лісопаркових територій, створення шкільних дендраріїв, розсадників для на-

сіннєвого і вегетаційного розмноження деревних рослин.

В позаурочний час учні можуть брати участь у Всеукраїнських еко-

логічних акціях, роботі природоохоронних загонів, профільних гуртків на-

туралістичного спрямування. Вчитель проводить тематичні уроки, конкур-

си екологічного спрямування.

На деяких з них ми акцентуємо увагу.

Система позашкільних еколого-натуралістичних заходів з озеленення,

впорядкування та пропагування вивчення дендрофлори

І. Всеукраїнська акція «Зелений паросток майбутнього»

(Лист Міністерства освіти і науки (МОН) України

від 8 квітня 2005 р. № 1/9-184).

Мета акції: поліпшення стану довкілля, озеленення та благоустрій

населених пунктів і прилеглих територій, заповідних та особливо цінних

об’єктів.

Завдання: впорядкування та благоустрій територій навколо навчаль-

них закладів, вздовж вулиць, міст, сільських населених пунктів за допомо-

гою «трудових десантів», прибирання сміття, у парках, скверах природно-

заповідних та інших особливо цінних територіях, на ділянках зелених насад-

жень, ліквідація стихійних сміттєзвалищ.

Акцію проводять за двома напрямами:

1. Операція «Жива зелена хвиля довкілля», в рамках якої передбача-

ється догляд за зеленими насадженнями, висаджування дерев, закладання

алей, скверів.

2. Операція «Лісам, паркам, скверам – бути чистими», у ході мета

якої –прибирання, впорядкування, очищення від сміття та побутових від-

ходів територій парків, лісопарків, шкільного подвір’я.

ІІ. Всеукраїнський конкурс школярів та учнівської молоді

«Вчимося заповідувати» (лист Національного еколого-

натуралістичного центру (НЕНЦ) учнівської молоді

від 16 січня 2007 р. № 6).

Мета: залучення учнів-активістів заходів до участі у проведенні зі

збереження біорізноманіття у рамках Всеєвропейської стратегії збере-

ження біологічного і ландшафтного різноманіття; активізація природоо-

хоронної роботи через різні форми еколого-краєзнавчої діяльності.

Завдання: дослідження стану навколишньої території, підготовка до-

кументів на заповідання території або пропозиції до включення до списку

тих, що мають наукове значення; виявлення і фіксація порушення природоо-

хоронного законодавства; просвітницька робота та збереження унікальних

територій.

38

ІІІ. Всеукраїнська акція школярів та учнівської молоді «Посади сад»

(Положення в Інформаційному збірнику МОН України № 23, 1999 р.;

акцію продовжено до 2009 р. згідно з Наказом № 54

від 10 жовтня 2003 р. НЕНЦ учнівської молоді МОН України).

Всеукраїнську акцію школярів та учнівської молоді «Посади сад» про-

водить НЕНЦ учнівської молоді МОН України, Інститут садівництва Акаде-

мії аграрних наук України, Укрсадвинпром Міністерства аграрної політики

України.

Мета: виховання цивілізованого господаря, здатного працювати в

умовах ринкової економіки, формування творчої працелюбної особистості,

екологічної і трудової культури учнів, привернення уваги органів влади,

громадськості до проблем сільської школи.

Завдання: оволодіння сучасними технологіями вирощування плодово-

ягідних культур, методами одержання високих урожаїв, вирощування висо-

коякісного посадкового матеріалу; залучення до дослідницької роботи з са-

дівництва; закладання плодових садів, шкілок, розсадників у школах, поза-

шкільних закладах, на присадибних і дачних ділянках.

ІV. Всеукраїнський конкурс «Парки – легені міст і сіл»

(Положення в Інформаційному збірнику МОН України № 18, 2000 рік).

Мета: формування екологічної культури особистості, набуття навичок і

досвіду розв’язання екологічних проблем, систематичне залучення до практич-

ної природоохоронної роботи учнів загальноосвітніх, професійно-технічних і

позашкільних навчальних закладів, виховання у них бережливого ставлення до

навколишнього середовища.

Завдання: залучення учнів до діяльності, спрямованої на збереження

зелених насаджень, участь у благоустрої парків, садів, скверів, бульварів;

створення нових парків, лісопарків, скверів та інших об’єктів зеленого бу-

дівництва з урахуванням вимог ландшафтної архітектури та садово-

паркового мистецтва; пропагування досвіду цієї роботи; вивчення історії

зеленого будівництва і садово-паркового мистецтва в Україні, традицій

природокористування, сучасних напрямів паркобудівництва; вивчення кра-

щого досвіду створення та утримання зелених насаджень; вирощування по-

садкового матеріалу плодово-декоративних дерев, кущів.»

V.Всеукраїнська акція «Майбутнє лісу в твоїх руках»

(Лист МОН України від 2 березня 2007 р., № 1/9 - 122).

Мета: виховання у підростаючого покоління дбайливого ставлення до

природи, ознайомлення та безпосередня участь молоді у створенні нових лісів,

роз’яснення широким колам громадськості важливості створення лісових наса-

джень як одного з основних компонентів збереження біорізноманіття та еколо-

гічної рівноваги на планеті.

Завдання: садіння дерев та створення нових лісів із залученням уч-

нівської молоді, представників громадських організацій, центральних та міс-

39

цевих органів влади, засобів масової інформації проводиться з 21 березня

(Всесвітній день лісництва) по 21 квітня (День Довкілля).

VІ. Всеукраїнська акція «Ліси для нащадків»

(Лист НЕНЦ учнівської молоді від 1 жовтня 2003 р., № 154).

Мета: виховання господаря, здатного працювати в умовах ринкової еко-

номіки; формування творчої працелюбної особистості, економічної і екологічної

культури учнів; привернення уваги органів влади, громадськості до проблем

сільської школи, висаджування лісу за участю учнівської молоді, членів учнів-

ських лісництв та студентів вищих навчальних закладів.

Завдання: розвиток екологічної свідомості особистості; оволодіння

сучасними технологіями вирощування лісових культур, посадкового мате-

ріалу; створення лісових смуг, лісопарків, скверів та інших об’єктів зелено-

го будівництва; залучення до дослідницької діяльності з лісівництва; закла-

дання лісорозсадників, шкілок в загальноосвітніх та позашкільних навчаль-

них закладах, лісництвах, на присадибних ділянках.

Серед регіональних масових еколого-натуралістичних заходів

(пропонуються під егідою Чернігівської обласної СЮН) слід відзначити:

1. Екологічний місячник «Садимо дерево – відроджуємо землю»

Мета: відродження зелених пам’яток Чернігівщини, благоустрій і

озеленення територій садиб, навчальних закладів, громадських установ,

вулиць, розчищення криниць та джерел, вирощування садивного матеріалу

дерев та кущів, розсади квітів.

ІІ. Конкурс-огляд на краще зовнішнє озеленення загальноосвітніх

шкіл, дошкільних та позашкільних закладів

Мета: покращення зовнішнього озеленення освітніх закладів Чернігів-

ської області відповідно до сучасних вимог квітниково-декоративного офор-

млення та ландшафтного озеленення; упорядкування територій загальноосві-

тніх навчальних закладів, створення зелених захисних смуг і огорож та збе-

реження наявних зелених насаджень; внутрішнє озеленення освітніх закла-

дів, розвиток мережі гуртків юних квітникарів, дендрологів; залучення шко-

лярів та учнівської молоді до дослідницької роботи з садівництва й дендро-

логії.

Значна частина позашкільних і позаурочних заходів з озеленення та

впорядкування територій спрямована на збільшення кількісного складу видів

деревних рослин, урізноманітнення їхнього видового складу, який включає

не лише аборигенні види деревних рослин та їхні форми, а й ряд інтродуко-

ваних рослин з різних флористичних областей; створення різноманітних

композиційних поєднань і ландшафтних композицій зі збереженням наявних

складових та внесення нових видів і форм дерев і чагарників-інтродуцентів.

Також слід акцентувати увагу на створенні навколо дошкільних, позашкіль-

них і навчальних закладів сучасних дендрологічних і ландшафтних терито-

рій, які сприятимуть збільшенню рекреаційного, санітарно-захисного та

оздоровчого їх значення.

40

Для оптимізації насаджень територій навчальних закладів наводимо

перелік перспективних видів і кущів.

Перелік рекомендованих видів деревних рослин для озеленення

пришкільних територій з метою подальшого їх використання

в процесі навчально-виховної роботи

Відділ Голонасінні (Pinophyta)

Назва родини Назва виду

Ginkgoaceae Engеlm. Гінкго дволопатеве (Ginkgo biloba L.)

Pinaceae Lindl. Сосна звичайна (Pinus sylvestris L.)

«» Сосна Банкса (Pinus banksiana Lamb.)

«» Сосна чорна (с. австрійська) (Pinus nigra Arn.)

«» Сосна Банкса (Pinus banksiana Lamb.)

«» Сосна Веймутова (с. біла) (Pinus strobus L.)

«» Сосна кримська (с. Палласа) (Pinus pallasiana D. Don.)

«» Ялина колюча (Picea pungens Engelm.)

«» Ялина звичайна (я. європейська) (Picea abies (L.) Karst.)

«» Модрина європейська (Larix decidua Mill.)

Cupressaceae Rich. ex Bartl. Туя західна (Thuja occidentalis L.)

«» Яловець звичайний (Juniperus communis L.)

«» Яловець козацький (Juniperus sabina L.)

«» Яловець горизонтальний (Juniperus horizontalis Moench.)

«» Яловець віргінський (олівцеве дерево) (Juniperus virginiana L.)

«» Яловець лускатий (Juniperus squamata Lamb.)

«» Тсуга канадська (Tsuga canadensis (L.) Carr.)

«» Кипарисовик Лавсана

(Chamaecyparis lawsoniana (Murray) Parl.)

«» Кипарисовик горохоплодий

(Chamaecyparis pisifera Siebld et Zucc.)

«» Широкогілочник східний (біота східна)

(Platycladus orientalis (L.) Franco.)

«» Туя західна та її форми (Thuja occidentalis L.)

«» (Thuja plicata Donn ex D. Don.) Туя складчаста (т. гігантська)

«» Мікробіота перехреснопарна (Microbiota decussata Kom.)

Taxaceae Lindl. Тис ягідний (негній-дерево) (Taxus baccata L.)

Taxodiaceae Neger. Метасеквоя гліптостробоподібна

(Metasequoia glyptosroboides Hu et Cheng.)

Відділ Покритонасінні (Magnoliophyta)

Aceraceae Juss. Клен гостролистий (Acer platanoides L.)

«» Клен сріблястий (Acer saccharinum L.)

«» Клен польовий (Acer campestrе L.)

«» Клен несправжньоплатановий (явір)

(Acer pseudoplatanus L.)

Anacardiaceae Lindl. Скумпія звичайна (Cotinus coggygria Scop.)

«» Сумах оленерогий (Rhus typhina L.)

Berberidaceae Juss. Барбарис звичайний (Berberis vulgaris L.)

«» Барбарис Тунберга (Berberis thunbergii DC.)

«» Магонія падуболиста (Magonia aquifolium Nutt.)

Betulaceae S. F. Gray Береза повисла, бородавчаста (Betula pendula Roth.)

41

Bignoniaceae Juss. Катальпа бігнонієвидна (Catalpa bignoniodes Walt.)

Caesalpiniaceae R. Br. Гледичія звичайна, триколючкова (Gleditsia triacanthos L.)

Caprifolaceae Juss. Жимолость татарська (Lonicera tatarica L.)

«» Сніжноягідник білий (Symphoricarpos albus (L.) Blake)

Corylaceae Mirbel. Ліщина ведмежа (Corylus colurna L.)

Fabaceae Lindl. Карагана деревовидна (жовта акація)

(Caragana arborescens Lam.)

«» Робінія звичайна (р. псевдоакація) (Robinia pseudoacacia L.)

«» Робінія клейка (Robinia viscose Vent.)

«» Аморфа кущова (Amorpha fruticosa L. )

Fagaceae Dumort. Дуб звичайний (черешчатий) (Quercus robur L.)

«» Дуб червоний (Quercus rubra L.)

Hippocastanaceae DC. Гіркокаштан звичайний (Aesculus hippocastanum L.)

Hydrangeaceae Dumort. Жасмин звичайний (Philadelphus coronaries L.)

Oleaceae Hoffsgg. & Link Форзиція повисла (Forsythia suspense Thunb. Vahl.)

«» Бузок звичайний (Syringa vulgaris L.)

«» Бузок угорський (Syringa josikaea Jacq.)

«» Бирючина звичайна (Ligustrum vulgare L.)

Rosaceae Juss. Аронія чорноплідна (Aronia melanocarpa (Michx.) Elliot.)

«» Ірга круглолиста (Amelanchier ovalis Mediс.)

«» Кизильник блискучий (Cotoneaster lucidus Schlecht.)

«» Горобина звичайна (Sorbus aucuparia L. )

«» Черемха звичайна (Padus racemosa (Lam.) Gilib.)

«» Черемха віргінська (Padus virginiana (L.) Mill.)

«» Шипшина собача (Rosa canina L.)

«» Пухироплідник калинолистий

(Physocarpus opulifolius (L.) Maxim.)

«» Таволга верболиста (Spirea salicafolia L.)

«» Таволга японська (Spirea japonica L.)

«» Таволга зарубчаста (Spirea creanata L.)

«» Таволга усурійська (Spirea ussuriensis Pojark.)

«» Таволга середня (Spirea media Franz. Schmidt.)

«» Таволга білоквіткова (Spirea albiflora Zab.)

«» Таволга Бумальда (Spirea x bumalda Burvenich)

«» Малина запашна (Rubus odoratus L.)

Sambucaceae L. Бузина чорна (Sambucus nigra L.)

Sambucaceae Бузина червона (Sambucus racemosa L.)

Tiliaceae Juss. Липа серцелиста (дрібнолиста) (Tilia cordata Mill.)

Плодові породи

Rosaceae Вишня звичайна (Cerasus vulgaris Mill.)

«» Вишня пташина (черешня) (Cerasus avium (L.) Moench.)

«» Хеномелес японський, айва японська

(Chaenomeles japonica (Thunb.) Lindl.)

«» Яблуня домашня (Malus domestica Borkh.)

«» Слива колюча (терен) (Prunus spinosa L.)

«» Слива розлога (алича) (Prunus divaricata Ledel.)

«» Слива домашня (Prunus domestica L.)

«» Груша звичайна (Pyrus communis L)

«» Малина звичайна (Rubus idaeus L.)

Viburnaceae Raf. Калина звичайна (Viburnum opоlus L.)

Moraceae Link. Шовковиця чорна (Morus nigra L.)

42

Moraceae Шовковиця біла (Morus alba L.)

Горіхоплідні породи

Juglandaceae A. Rich. et

Kunth

Горіх грецький (Juglans regia L.)

ДЕРЕВНІ ЛІКАРСЬКІ НАСАДЖЕННЯ В ОПТИМІЗАЦІЇ

ДЕНДРОФЛОРИ ПРИШКІЛЬНИХ ТЕРИТОРІЙ ПОЛТАВЩИНИ

Федько Р. М., молодший науковий

співробітник Березотоцької

дослідної станції лікарських рослин

Зелені насадження на території пришкільних ділянок – це важливі еле-

менти ландшафтно-архітектурного комплексу навчального закладу. Вони

сприяють поліпшенню санітарно-гігієнічних і мікрокліматичних умов, погли-

наючи шум, знижуючи швидкість вітру, забезпечуючи очищення та зволо-

ження повітря. З розвитком науково-технічного прогресу у сучасної молоді

спостерігається ослаблення імунітету, агресія, знервованість. Саме зелені на-

садження діють на людину як стабілізуючий психоемоційний фактор, пози-

тивно впливають на організм після тривалої праці, знімають напругу, нерво-

ве збудження, підвищують настрій.

У процесі аналізу різноманіття дендрофлори пришкільних насаджень

Полтавщини виявлено, що кількісний показник видового складу відносно

невисокий – близько 80 видів і форм. Це становить майже 15 % загальної кі-

лькості різноманіття деревних видів у парках Полтавщини. Під шкільні пар-

ки і насадження відведено ділянки розміром від 0,01 до 2,0 га, іноді й більші

території.

У пришкільних насадженнях найчастіше трапляються аборигенні види

флори (дуб звичайний, клен гостролистий, тополя біла, липа серцелиста, вер-

ба біла, береза бородавчаста), рідше – групи або поодинокі дерева кленів

польового і татарського, ясена звичайного, в’яза граблистого, граба звичай-

ного, горобини звичайної. У вигляді груп або солітерів трапляються шипши-

на, глід, барбарис, калина, ліщина. На території багатьох ЗОШ ростуть

інтродуценти (акація біла, гіркокаштан звичайний), декоративні чагарники

(бузок, чубушник, спірея, самшит вічнозелений та ін.), плодові (яблуня, виш-

ня, слива, шовковиця, обліпиха, смородина).

Всі перелічені рослини виконують не лише захисну і санітарно-

гігієнічну функцію, їхні декоративні властивості гармонійно поєднуються з

лікарськими.

Серед лікарської дендрофлори в Україні культивують близько 320 ви-

дів, серед яких переважна більшість – інтродуценти.

Так, сировину деревних лікарських рослин використовують як в офі-

ційній медицині (у вигляді лікарських засобів і препаратів), так і в народній.

43

Деяким деревним рослинам властива цілюща дія фітонцидів, особливо пред-

ставникам хвойних порід: сосні, ялівцю, ялині, модрині.

При культивуванні певної уваги потребують види, що походять з ін-

ших природно-кліматичних зон. Деякі інтродуценти легко приживаються в

умовах пришкільних ділянок, інші потребують догляду. Особливе значення

має ставлення школярів до розвитку висаджених ними рослин. У процесі

навчання діти набувають навичок висаджувати рослини, досвіду з догляду за

деревами і кущами, засвоюють на наочних прикладах екологічні особливості

рослин (потреба у воді, вибагливість до ґрунту і світла, зимостійкість і моро-

зостійкість), усвідомлюють негативні наслідки погодних умов і антропоген-

ного навантаження та ін. Саме зелені насадження навколо навчально-

виховних закладів є не лише природоохоронними та науковими об’єкти, а й

ґрунтовною навчально-методичною базою для викладання багатьох біологіч-

них курсів.

В Україні росте досить багато цікавих екзотичних рослин, що не дуже

знайомі школярам, але їх можна повною мірою використовувати на пришкі-

льних ділянках. Зупинимось на кількох з них.

У будь-яку пору року хвойні рослини не втрачають своєї величної кра-

си. Усі вони мають цінні біологічні та декоративні якості. Велика кількість

декоративних форм за розмірами крони та забарвленням хвої дає змогу ство-

рити широку палітру барв на пришкільних ділянках. Серед хвойних дерев і

кущів значне місце займають ялівці, туї, ялиця, ялина, сосна, модрина, тис.

Ці види, їх різновиди та декоративні форми добре ростуть у населених пунк-

тах і є досить стійкими проти впливу на них диму, пилу та газів. Вони порів-

няно легко розмножуються, добре витримують підстригання.

Серед голонасінних особливе місце займають гінкгові. Гінкго дволопа-

тевє – надзвичайно цінний релікт, що є єдиним представником родини гінк-

гових. У дикорослому вигляді росте в Китаї і Японії. Народи, які сповідують

буддизм, визнають гінкго як священну рослину. В Україні у культурі він ві-

домий з ХІХ століття. Світлолюбна, зимостійка, невибаглива до родючості

ґрунту рослина. Завдяки своєрідним декоративним якостям – віялоподібній

листяній пластинці на довгих черешках, світло-зеленій протягом вегетацій-

ного періоду і яскраво-жовтій – восени, гінкго використовують у зеленому

будівництві міст і сіл. У медицині гінкго застосовують для різних настоянок.

Відомим представником серед хвойних є рід Ялівець. Серед 22 видів

ялівців, що трапляються в Україні, 6 видів мають лікарські властивості. Рос-

лини цього роду представлені вічнозеленими стрункими деревами чи при-

земкуватими або розпростертими кущами. У Лісостепу України добре відомі

ялівці звичайний, козацький, віргінський, горизонтальний, лускатий, китай-

ський та ін. Вони ростуть на різних ґрунтах: трапляються в лісах, на болотах,

на сухих піщаних місцях. Ростуть повільно, але в культурі на родючих зем-

лях значно швидше.

Іншим рослинам подобаються більш лужні ґрунти. До таких представ-

ників відносять кизили. Хоч це посухостійка рослина, але надає перевагу по-

мірно зволоженим вапняковим ґрунтам. Ранньою весною, до розпускання

44

листя, деревця кизилу вкриті золотистими квітами. Восени кизил покри-

вається рубіновими плодами. Плоди кизилу не тільки смачні, вони дуже ко-

рисні для здоров’я людини. Використовують його як плодову, лікарську, те-

хнічну та декоративну рослину.

Ще одна цікава рослина, яку обов’язково потрібно вирощувати на

пришкільних ділянках – лимонник китайський. Лимонник має високі декора-

тивні, смакові й лікувальні властивості, про які складено легенди. Широко

застосовують у медичній, харчовій і парфумерній промисловості. Це довго-

вічна і морозостійка рослина, не потребує складного догляду.

До ліан, крім лимонника, належить актинідія – дивовижна плодова й

декоративна рослина з надзвичайно високим вмістом вітаміну С. Всі актині-

дії називають «сибірським ківі». Лікарськими є 4 види актинідій. Плоди її

мають добрий смак і приємний аромат. Це чудовий продукт дитячого харчу-

вання. Актинідію як ліану застосовують у парках і садах для вертикального

озеленення. Гнучкі й міцні стебла використовують для виготовлення плете-

них виробів: кошиків, підставок для посуду, щитів.

Чудова декоративна і лікарська культура, яку можна використовувати

на шкільних присадибних ділянках, – айва довгаста. З неї створюють алеї,

солітери, групи та композиції. Відносно швидкоростуча, посухостійка і зи-

мостійка. Витримує загазованість великих міст. Росте на будь-яких ґрунтах.

Віддає перевагу сонячним місцям.

Оригінальним матеріалом для зеленого будівництва вважається жостір.

Має красиві листки, різні за розміром, формою та забарвленням, його висад-

жують як солітер, у групах і композиціях. В Україні є 4 види жостерів, які

мають лікарські властивості. Вони ростуть на будь-яких ґрунтах, на соняч-

них місцях або у напівзатінку. Рослини добре витримують обрізування, легко

формуються.

На жаль, у шкільних дендраріях рідко трапляються представники роду

жимолость. У озелененні жимолості вважають декоративними видами і ви-

користовують як поодинокими кущами, так і в групах – для створення алей і

живоплотів. Вони добре ростуть на будь яких ґрунтах, на сонячних або напі-

взатемнених місцях. Серед них 6 видів, які ростуть в Україні, мають лікарсь-

кі властивості.

Під час росту і розвитку молодих насаджень на пришкільних ділянках

важливим етапом у навчально-виховній роботі є догляд школярів за росли-

нами в перші роки після садіння, що включає в себе: періодичне видалення

бур’янів, розпушування ґрунту, підживлювання рослин, поливання. Молоді

деревця і кущі в перші роки після садіння досить вибагливі до прямого со-

нячного освітлення і потребують невеликого затінення. Завдяки затіненню і

збереженню вологи саджанці швидко приживлюються і дають добрий при-

ріст.

Ще один спосіб збереження вологи у ґрунті – мульчування. У спекот-

ний період літа ґрунт навколо молодих рослин обсипають тирсою, минуло-

річним листям, рештками трав’янистої рослинності або соломою. Таким чи-

ном, волога, яка потрібна для нерозвинутої кореневої системи саджанців,

45

зберігається у ґрунті. Для певної групи видів, що мають південне походжен-

ня, необхідне утеплення взимку, особливо на початку розвитку.

Деякі рослини, особливо плодові, потребують формування крони у

перші роки. Під час формування у саджанців видаляють пагони, що розта-

шовані нижче запланованої висоти штамба. Надалі обрізування плодоносних

рослин зводиться до видалення поламаних, скелетних гілок, що переплі-

таються, і дрібних пагонів, які загущують крону. У добре освітленій кроні

плоди мають добрий смак і колір і достигають одночасно.

Прикладом тісної співпраці дорослих та школярів було проведення у

2008 р. озеленення пришкільних територій у Лубенському районі Полтавсь-

кої області. За ініціативою Низового куреня вільних козаків Лубенщини у

селах Маківці, Піски, Березоточа біля шкіл та на березі річки Сули проведено

акцію із закладання алеї козацької слави. Місцеві школяри висадили близько

300 рослин деревно-чагарникових видів (зокрема, барбарис звичайний, верби

біла та гібридна, калина звичайна, ліщина звичайна, береза бородавчаста,

ялина звичайна, туя західна, тополя біла, горобина звичайна, яблуня Недзве-

цького, горіхи волоський та сірий).

Загалом в озелененні територій навчально-виховних закладів Полтав-

щини використано майже 80 видів деревних рослин, серед яких значний від-

соток належить лікарським видам. Необхідно звернути увагу на подальшу

оптимізацію зелених насаджень пришкільних територій, яка полягає у роз-

ширенні видового складу лікарськими аборигенними та інтродукованими де-

ревними рослинами.

Пропонуємо підтримати нашу акцію по всій Україні на благо розквіту

рідної держави.

КВІТНИКОВІ ПАРТЕРИ – ПРИКРАСА БУДЬ-ЯКОЇ ТЕРИТОРІЇ

Пилипчук В. Ф., кандидат

біологічних наук, старший

науковий співробітник відділу

ландшафтного будівництва,

куратор партеру Національного

ботанічного саду

імені М. М. Гришка НАН України

В одном мгновении видеть вечность,

Огромный мир – в зерне песка,

В единой горстке – бесконечность,

И небо в чашечке цветка.

У. Блейк

Квітники – найкраща прикраса будь-якої території. Клумби правильної

форми, акуратні квітники були невід’ємним атрибутом садиб у різні часи.

46

Високо цінували красу квітів ще у Давньому Єгипті. Багато рослин були

предметом релігійних культів. В епоху середньовіччя квітники мали форму

прямокутних грядок, відокремлених смужкою стриженого самшиту. Такі

квітники були характерні й для монастирських садів, де вирощували лікарсь-

кі рослини, висаджуючи кожен вид на крему грядку. З розвитком садово-

паркового мистецтва розвивалось і мистецтво створення квітників. До основ-

них видів квітникових композицій належать партери, клумби, рабатки, бор-

дюри, арабески, групові та окремі посадки рослин (солітери), бордюри з ба-

гаторічників, міксбордери, рокарії, а також квітникові галявини, смужки та

масиви. Для створення регулярних композицій використовують партери,

клумби, рабатки, бордюри, арабески, групові та окремі посадки рослин (солі-

тери), всі інші елементи – для ландшафтних композицій. Винятком є соліте-

ри, вони чудово вписуються в природу ландшафтного парку, і є поширеним

елементом регулярних парків.

Першими набули популярності квітникові партери. Мистецтво їх ство-

рення зародилось ще у Давньому Римі. Перед головним фасадом вілли рівні

поверхні у мармурових огорожах з підстриженими бордюрами із самшиту

засаджували квітами. Формували садові композиції: сади кист (рівнинний

сад, який мав вигляд партеру і був пов’язаний з портиком будівлі); сад-

іподром (рівна відкрита площина газону з квітами, окантована регулярними

алеями та стриженими кущиками). Такі сади були описані Плінієм-

молодшим (І ст. до н. е.), який особливо виділяв чудовий пейзаж, що оточу-

вав віллу в Тоскані [2, 4].

Партер походить від французьких слів «par» – по і «terre» – земля, дос-

лівно – рисунок «по землі». В роботі Хаустова знаходимо визначення парте-

ру, як його розуміли в старих французьких садах: «…Партером в строгом

смысле слова называется геометрически построенная часть сада или парка,

где большое место занимают ковровые клумбы и рабатки, связанные между

собой единством оформления» [5]. Партер – це традиційний елемент не лише

історичних садів і парків ХVІ–ХVІІІ ст., в ансамблі сучасної міської забудо-

ви вони також не втратили своєї декоративності. Поділяють партери на квіт-

никові, квітниково-газонні, газонні, комбіновані, квітниково-орнаментальні,

газонно-орнаментальні [3]. Останні три типи відносять до архітектурних

комплексів минулих епох. Їх влаштовують під час реставрації старовинних

парків.

Квітникові партери є основою садово-паркового ландшафту. Саме зав-

дяки їм будь-який витвір садово-паркового мистецтва набуває швидкого і

високодекоративного ефекту за умови збереження основних принципів, які

забезпечують художній рівень квітникового оформлення: цілісність компо-

зиційного задуму, масштабність, пропорційність, контрастність і ритміч-

ність.

Останнім часом партери дуже змінились. Сучасний партер може бути у

вигляді доглянутого газону, що облямований по периметру бордюром з квіт-

никово-декоративних культур або стриженими низькими кущиками (самшит,

тис, бирючина). Партер – це найбільша за площею квітникова композиція.

47

Рисунок сучасного партеру, так само, як і його давнього попередника, розра-

хований на сприйняття в цілому з будь якої високої точки стосовно до нього,

наприклад, з вікон будинку (школи), перед яким він розміщений. Партер мо-

же бути простим і складним (складатися не лише з квітників, а й з кущів і не-

великих дерев). До складу партеру можуть входити фонтани, басейни, різні

види квітників (міксбортери, рабатки, клумби, арабески) та елементи, що їх

поєднують (доріжки, алеї, майданчики). Характерна риса партеру – чітке об-

меження (відокремлення) його від прилеглих ділянок доріжками, газоном,

стриженим живоплотом. Від того, як розташовані клумби в партерах, їх по-

діляють на центральні (головні) та допоміжні. Перші відзначаються високою

декоративністю і яскравістю, їхній центр зазвичай прикрашають вишукані

екзотичні рослини або квіткові вази.

Характер побудови будь-якого партеру передбачає, що геометричність

рисунка, форми елементів його планування і симетричність розміщення їх

підпорядковані композиції архітектурного ансамблю, до складу якого він

входить. Партери, які створювали біля пам’ятників або будинків, мали підко-

воподібну, П-подібну, О-подібну форми. Особливість партеру полягає в то-

му, що завдяки своїй просторовій і площинній побудові він повністю відкри-

тий для огляду.

Квітники мають відповідати основним вимогам – органічно вписува-

тись у загальне планувальне вирішення саду, парку, або шкільної ділянки.

Рис. 1 Геометричність і симетричність рисунка в партерній композиції

Прийоми створення партерів

У будь-якій партерній композиції слід враховувати співвідношення ча-

стин до цілого, основних деталей до другорядних, розмірів окремих елемен-

тів (квітників, доріжок газонів, майданчиків) та прагнути до досягнення про-

стоти й чіткості. Наприклад, сумарна площа квітників партеру має становити

третину або половину площі, яка зайнята газоном. Але на партерних ділян-

ках, розміщених перед будинками або пам’ятниками, допускається, щоб за-

48

гальна площа, яку займають квітникові культури, перевищувала площу газо-

ну. Ширина квітникових рабаток повинна становити від однієї шостої до

двох третин їхньої ширини, але не бути ширшою за доріжку. Діаметр клум-

би, розміщеної у центрі круглого майданчика, як правило, становить третину

або дві третини діаметра майданчика [6].

Малі архітектурні форми, що їх використовують у партерних компози-

ціях (скульптури, квітникові вази, декоративна загорожа), за своїми пропор-

ціями і кольором мають відповідати характеру квітникового оформлення і

величині партерів, а також їхнім основним елементам – клумбам та рабаткам.

Якщо, наприклад, у центрі клумби є скульптура, то висота її не повинна пе-

ревищувати третину величини клумби. Цікавою є композиційна можливість,

пов’язана із золотим перерізом («золотое сечение»), який може бути вираже-

ний таким рядом чисел 3:5, 5:8, 8:13, 13:21 і т. д. Співвідношення частин пар-

теру за золотим перерізом буде найкращим у тому разі, коли центральна його

частина буде дорівнювати його меншій частині, а кожна з бічних частин буде

становити половину великої частини. Наприклад, якщо ширина композиції –

8 м, менша частина буде дорівнюватиме 3 м, більша – 5 м [5].

Щоб надати партеру більшої виразності, створюють об’ємно-

просторову форму, використовуючи простір (територію), площину (поверх-

ню землі) і об’єм (рослини, малі архітектурні форми).

Оформлюючи партер, використовують не лише однорічні та багаторіч-

ні рослини, а й кущі та оранжерейно-тепличні рослини, які висаджують у ві-

дкритий ґрунт в літній період, а також виставляють у контейнерах рослини,

які піддають топіарній стрижці. Декоративні рослини, фонтани і вази є своє-

рідними «вертикалями», які надають додаткового об’єму всій композиції.

Рис. 2 Використання топіарних форм при оформлені партеру

49

Рис. 3 Використання оранжерейних рослин при оформлені партеру Версалю

Під час створення партеру важливо враховувати і об’єктивні закономі-

рності зорового сприйняття: величину кута зору (оптимальна точка огляду

партеру); закон лінійної перспективи; явище просторової перспективи. Лі-

нійна й просторова перспективи тісно пов’язані, про що свідчать спостере-

ження, коли предмети і рослини у міру віддалення їх змінюються не лише за

величиною і чіткістю, а й за ясністю (темні предмети світлішають, світлі –

темнішають), а також набувають блакитного відтінку внаслідок збільшення

густини повітря. Просторова перспектива є способом відображення просто-

рової глибини композиції і водночас не заважає огляду.

Враховуючи і знаючи прийоми створення партерів, можна приступати

до їх безпосереднього влаштування. Оскільки ділянка, де ми будемо намага-

тися створити партер, – пришкільна територія, то і вимоги до цього будуть

трохи спрощені. У цьому разі можна використати окремі елементи, з яких

складається партер, зокрема: клумбу, рабатку, арабеску, тобто створити сво-

го роду квітник.

Розроблення ескізного проекту – початок створення будь-якого квіт-

ника. Для цього ділянку, призначену для квітника, у певному масштабі нано-

симо на папір, розробляємо рисунок квітника і підбираємо асортимент квіт-

никово-декоративних рослин. Складаємо експлікацію, до якої, крім назви,

можна додати площу для того чи іншого виду квітникових рослин, відстань

між ними при висаджуванні та їхню кількість.

Проект виготовляють у масштабі 1:25, 1:0, 1:100, 1:200. Рисунки клумб

мають бути не дуже складними, легкими у виконанні, з невеликим набором

квітникових рослин.

Складні малюнки орнаментів переносимо з проекту в натуру за допо-

могою квадратної сітки. Для цього на рисунок, зафіксований на папері, нано-

симо квадратну сітку, яку потім креслимо на землі вже в натуральну величи-

ну, натягуємо шнури й закріплюємо їх кілочками на місці майбутнього ри-

50

сунка. Після цього, засаджуючи квітами квадрати, розміщуємо в них окремі

частини малюнку.

Щоб розпланувати квітник, особливо килимовий, потрібно мати від 50

до 150 кілочків, шнури, складаний метр-циркуль, лінійку завдовжки 2–

2,5 метрів, сапи, молоток для забивання кілків, кілька лінійок завдовжки до

40 см для намічування міжрядь під час садіння, шаблони з дроту або фанери

для часто повторюваних елементів квітника. У процесі планування шаблон

кладемо на землю й обводимо кілочками.

Підготовка ґрунту полягає в перекопуванні та розпушуванні або замі-

ні його верхнього шару, а також внесенні добрив. Підготовка ґрунту у квіт-

никах будь-якого типу є однаковою. Восени ділянку перекопують або шти-

кують на глибину 20–25 см, навесні розрівнюють поверхню.

Вимоги до ґрунту у рослин різні. Одним рослинам потрібна глиниста

земля, удобрена перегноєм, іншим – багата гумусова або поживна перегній-

на.

Для килимових клумб і рабаток земля має бути малопоживною й добре

ущільненою. Це сповільнює ріст килимових рослин, зумовлює здрібнення

листочків і збільшує яскравість його забарвлення. Внесення у ґрунт значної

кількості добрив сприяє швидкому розвитку вегетативних органів, що шко-

дить квітуванню.

Для висаджування квітниково-декоративних рослин у партерні квітни-

ки використовують тільки розсаду в квітуючому стані, завдяки чому квіткова

композиція утворює закінчену картину відразу ж після садіння.

Розсаду однорічних рослин висаджують навесні після того, як мине

загроза заморозків, дворічних культур – влітку або восени залежно від виду і

сорту рослин, багаторічників, що квітують навесні, – восени, а багаторічни-

ків, що квітують восени, – навесні.

Висаджувати розсаду бажано до десяти години ранку або після п’ятої

вечора. Після цього її обов’язково поливають. Полив має бути рясним, але

51

здійснювати його слід обережно, пильнуючи, щоб струмінь води не потрап-

ляв на рослину. Надалі квітники поливають щодня.

На квітниках рослини висаджують від середини до країв. Якщо у нас

не партерний квітник, то можна висівати насіння рослин безпосередньо у

ґрунт. У такому разі квітувати рослини будуть трохи пізніше.

За часом квітування після висівання однорічні культури поділяють на

три групи:

1 – зацвітають через 1–9 тижнів;

2 – зацвітають через 10–12 тижнів;

3 – зацвітають через 13–14 тижнів.

Догляд за квітниками полягає в регулярному поливанні рослин, роз-

пушуванні ґрунту, яке запобігає надмірному випаровуванню вологи та зарос-

танню його бур’янами, створює кращий доступ повітря до коренів, що спри-

яє розвитку міцної кореневої системи й усієї рослини, прискорює рясне кві-

тування. Слід своєчасно видаляти зів’ялі суцвіття. Для регулярних квітників

важливим є підстригання, що надає акуратності й чіткості рисунку.

Асортимент рослин. Підбираючи квітникові рослини для класичних

партерів, слід враховувати їх індивідуальність, використання, характер побу-

дови, особливості кольору та аромату. Квіти в партерах – насамперед мате-

ріал, з якого виконують рисунок. Щоб підкреслити ефектність, використо-

вують сезонне висаджування рослин, тим самим забезпечуючи безперерв-

ність квітування.

Для створення партерних квітників на пришкільних територіях реко-

мендуємо використовувати: однорічні рослини – бегонію вічноквітучу, бего-

нію гібридну, сальвію блискучу, чорнобривці прямостоячі, агератум мекси-

канський, ротики садові, вербену гібридну, гвоздику китайську, геліотроп,

кохію віничну, лобелію, лобулярію; декоративно-листяні види – колеус, без-

смертник, ехеверію, альтернатеру, іризіне, цинерарію приморську, деякі види

седуму; дворічні та цибулинні рослини – фіалку Вітроока, примулу, тюльпа-

ни садові, нарциси садові, гіацинти.

Література:

1 Великотная М. В. Искусство создания цветников. – М.: Вече, 2005.

– 160 с.

2 Горохов В. А., Лунц Л. Б. Парки мира. – М.: Стройиздат, 1985. –

328 с.

3 Ожегов С. С. История ландшафтной архитектуры: краткий очерк. –

М.: Стройиздат, 1993. – 240 с.

4 Рубцов Л. И. Проектирование садов и парков. – М.: Стройиздат,

1979. – 184 c.

5 Хаустов П. П., Стоянов Т. А. Зарубежные парки, сады и архитек-

турно-планитровочные элементы. – К. 1947.

6 Цветочно-декоративные композиции и их элементы: Рекомендации.

Академия архитектуры Украинской ССР, 1953.