Великі перегони,4сто

р.

або Швидкість проти функціональності

Joomla! і WordPress

– Назва вашої організації – FEMEN.Як часто вас плутають із фемініс-тками? Як самі себе позиціонуєте?

– Спершу лякалися змішувати по-няття й визначення, бо ще не до кінцямогли ідентифікувати себе. Сьогоднічітко й упевнено можна сказати – так,ми феміністки, нью-феміністки. Ценова хвиля; тут жінка вже усвідомлюєсвої права в суспільстві та політиці, ро-зуміє, що в світі панують патріархат ісексизм. Вона використовує його в бо-ротьбі за свої права, адже на війні всіметоди згодяться. Класичні феміністкиможуть плюватися, але ми теж захи-щаємо права жінок. Потрібно диви-тися в корінь проблем усієї жіночоїспільноти – це конкуренція за чоловічуувагу й небажання об'єднуватися. Безконсолідації жіноча революція так і невиникне.

– Як народилась ідея голих протестів?– Насправді це стара світова прак-

тика. Заборона активно відстоювативласну критичну позицію, реакція мілі-ції – все це підштовхувало нас до ради-кальних заходів. Ми роздяглися,відчули резонанс, шалену реакцію пра-воохоронців, зрозуміли, що є сенс про-довжувати. Адже це лякає їх. Завданняцих так званих доглядачів порядку – недати FEMEN оголитися. Наших чинов-

ників топлес дійсно бентежить. Вонивідчувають себе зганьбленими і прини-женими. Тому ми й почали впроваджу-вати роздягання.

Зауважу, що голі протести не маютьнічого спільного із проституцією, незва-жаючи на існуючу серед недоброзичлив-ців думку. Це стереотип у ставлення дожінок: не прогнулася, значить, шльондра.Повії не ходять голими.

№7

люти

й 20

12

продовження на стор. 3

Навіщо жінкам виходити навулицю з протестами, та ще йу чім мати породила? Хто вони,що роблять і з якою метою? Пронайскандальнішу жіночу органі-зацію України FEMEN розмов-ляємо з її лідеркою Анною Гуцол.

діагноз чи спосіб життя?

«Ять» продовжує спілкуватися із ціка-вими та неординарними особистостями.Цього разу своїм досвідом, порадами таісторіями з нами ділиться дизайнер ІлляСтронґовський.

Радіоведучий розважального шоу «Фієста»,що на «Люкс FM», Слава Дьомін в ексклюзив-ному інтерв’ю «Яті» розповів про творчукризу й імпровізації в прямому ефірі.

Фо

то В

ален

тин

Огі

рен

ко

і радіти життю!

Подаруймо

на порятунок!Допоможемо

Володі Росенкужити

надію

Жінки протестують:яскраве шоу чи крик душі?

Мозковий штиль –

продовження на стор. 2

стор.2

7стор.

5стор. Симптоми

Останні кільканадцять роківсвітлі голови людства не покла-даючи рук трудилися, все вигаду-вали, як то зробити так, щобилюдству жити стало легше йкомфортніше. От, приміром,наша професійна сфера – ви-давнича справа, журналістика,дизайн. Комп’ютерні техноло-гії настільки «поліпшили» ди-зайнерське буття, що «дизай-нером» себе може вважатикожен третій власник не-тбуку. А що? Встановив гра-фічний редактор, якийсь

WYSIWYG (візуальний автоматизованийредактор), що дає змогу, натискаючина клавішу «Далее», обирати готовішаблони, кілька чарівних помахівмишки та кліків клавішею «Готово» і…Маєш: хоч сайт, хоч візитку, календа-рик чи іншу поліграфічну продукцію.

Перебіг хворобиХалява завжди вабила людей. Уя-

віть: бізнесменові закортіло зробитисобі, приміром, візитки і сайт. Знахо-дить спеціалістів і бачить передсобою приблизно такий рахунок: роз-робка фірмового дизайну – $100,друк – $20, сайт – $300, плюс хостинґ,домен десь на $100... Задумливо чешесвою макітру, аж тут наче грім середясного неба – фіолетово-жовто-зеле-ний банерок у правому куточку ек-рану сповіщає благу вість про мож-ливість зробити це все власноруч.Майже безкоштовно, за $49,99 –лише скачай кілька програм зі сайту!Реальна економія затьмарює свідо-мість, і, як результат, кмітливий ділокотримує ДЕЩО за $81 (так-так, як пра-вило, завжди трохи грошеняток до-датково набігає).

Думаю, кожен, хто намагався написати щось унікальне, цікаве тазахопливе, стикався з такою проблемою: ввімкнув комп, Word запус-тив, хвацько потер руки, кілька разів клацонув ентером для запалу і!..Цілеспрямований, заряджений на творчість вираз обличчя посту-пово змінювався на кардинально протилежний. Так-так, дозвольтепознайомити вас, його величність Мозковий Штиль, або в народі –просто ступор. Це те, про що не відають плагіатори, і те, чого бо-яться творці, те, що гальмує прекрасне і, на жаль, масово плодитьнепотріб. Що ж це? Хвороба? Вірус? Як його спекатися? Чи є ліки? З

огляду на медичні порівняння, спробую відпо-вісти як лікар.

2 мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012 мотивуюча

Що ж маємо далі? Бізнес заглух, настолі замість візитівок лежить кіпка недо-лугих кольорових клаптиків форматом 9х5см, сайт бачить лише жертва власної еко-номності… І його абсолютно не турбує, на-приклад, адреса – bisnesa.haha.i.net; даро-ваному ж коню… словом, ви знаєте.

Побічні ефектиУсе клоноване наче напівфабрикати –

смачненькі, однак аж ніяк не корисні дляздоров’я. Кожен другий сайт схожий напопередній, кожен третій гидкий, а коженп’ятий – ледве конає. Приблизно те жсаме з газетами – більшість із них абосхожі одна на одну, або зверстані абияк,або придатні до вжитку хіба як обгорткачи підстилка.

ДіагнозМозковий штиль. Криза. Творча, есте-

тична, матеріальна, а найприкріше – мо-ральна.

Спосіб поширенняМережево-флешечним шляхом.

Рідше – через особистий контакт.РецидивНеобізнаність у тонкощах професії,

але непогана зарплатня принаджує охо-чих до легких грошей «всьознайок», особ-ливо у сферу журналістики, видавничогодизайну і веб-дизайну. Дуже небезпечно,коли такі майстри стають викладачами впрофільних вишах! Постає небезпекасмертельної епідемії. Незнаючі да не уз-нають, а знаючі хай перехочуть…

Та спустімося з олімпу знань до буден-ності. Для аматора, наприклад, створеннядизайну сайту може здатися «пльовим»ділом. Зробити красиво – льогко! Тиц-тиц,клаць, «создать» і «готово». І для чогоп’ять років мучитися?..

Результати розтинуРозтин засвідчив, що криза наступає

тоді, коли людина перестає думати. Ма-буть, саме тоді відкриваються чакри,через які й заходить усіляка дурня. Тойсамий дизайн має творитися індивіду-ально, складаючи мов пазл усі характе-ристики продукту, вимоги, побажаннязамовника, а головне – фахові знання ди-зайнера. «Зроблено красиво не означаєзроблено якісно» – одна з аксіом дизайну.Більшість людей і досі впевнена, що розу-

міє поняття «дизайн». Змушений розчару-вати. Мало хто з наших співвітчизниківсприймає цей термін адекватно.

Нарешті епіцентр захворювання. Якне знаючи, що таке дизайн, можна йоготворити?! Дизайн – це технологічний про-цес, який вбирає у себе знання і здобуткимайже всіх наук, він покликаний зробитиконтакт людини із довкіллям ефектив-ним, зручним, зрозумілим, гарним. І самев такій послідовності!

Що маємо ми? Аматор-всьознайко бе-реться за створення, скажімо, дизайну ін-тер’єру квартири. Припустімо, зробив«усьо красіво». Ми радо відраховуємокільканадцять зелених купюр, і подумкиговоримо: «Як нам пощастило з дизайне-ром». Та дизайн починається трохи піз-ніше. Тоді, коли ви починаєте жити в ційквартирі. Всі ваші синяки на ногах від кут-ків столика чи тумбочки, незручні стіль-чики, через які болить самі знаєте що,вирвані з дюбелями полички, в які, до речі,неможливо було всунути ні книжку, нівазу, слизька але дуже гарна підлога у ван-ній кімнаті. В цьому впевнюєтеся що-ранку, коли розглядаєте її неочікувано йдуже зблизька…

Тоді й починаєш ненавидіти ту болючукрасу! І винні не азійські ремонтні бригади,а дизайнер! Саме він має знати матеріалита їх характеристики, функціонал речей,психологію людини і ще багато всього.Так само й у видавничій сфері справжнійдизайнер розуміє, що його головне зав-дання – зробити дизайн ефективним. Пе-редовсім дієвим, а вже потім гарним.

Якщо сприймати кожну роботу індиві-дуально та професійно, штилю мозковогобути не повинно. Коли починаєш із розу-мом зіставляти всі нюанси, особливості,то в тебе мимоволі народжуються об-риси того, що маєш зробити. Якщо жкожне нове замовлення підставляти підіснуючі безкоштовні шаблони, а це «чо-мусь» не сподобається замовнику, тоді йпочинається почісування голови і пошуктемних ідей у темній печері пізно вночі йбез ліхтарика... А що поробиш, мозок від-вик думати, адже до цього його ліва пів-куля відповідала за ctrl+c, а права – заctrl+v.

ЛікуванняУ глобальних масштабах вилікує, ма-

буть, лише час. Люди мають насититисьтими напівфабрикатами до печії. Ажпоки до них не дійде, що вони втрачаютьбільше, ніж економлять. У конкретнихже випадках, якщо відчуваєте, що увашій голові все завмерло, або думкаб’ється як метелик об скло, а треба тво-рити, вихід один – не зупиняючись ро-бити, творити, писати! Із кінця, зісередини, паралельно – звідки з’явля-ються хоч якісь іскорки думок. Психо-логи це підтверджують і додають, щолюдина досить часто сама себе вводитьу стан ступору, бажаючи отримати по-трібний результат миттєво.

Якщо мова йде про дизайн, треба про-дукувати десятки, а то й сотні варіантів,хай безглуздих, нехай недолугих. Черездеякий час ви помітите, що зачепилися заякусь творчу ниточку. Вона й приведе допозитивного результату. Тільки наполег-лива робота над собою і власними вмін-нями й навичками маленькими крочкаминаближатиме вас до мети.

Не спокушайтеся на шаблонне, якщохочете, щоби до вас ставилися як до осо-бистості. Не нийте, що все погано, непра-вильно, а намагайтеся щось змінити. Боце як камінь на шиї – завжди тягнутиме надно. Продукуйте оригінальне й до вас по-тягнуться люди. Станьте для них мораль-ним, етичним та естетичним дорого-вказом, шановні видавці, журналісти, ди-зайнери.

Отож – будьте творчо здорові!Ятьрик ЗубоСКаЛьний

2 мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012 мотивуюча

початок на 1 стор.

та ступору голові…

творчість

-редактораКолонка

Яким чеснотами володієте Ви? На-вряд чи хтось ствердить. що він скупий,жадібний, злий та черствий. Але чому мипропускаємо повз вуха прохання допо-могти? Ось зараз ми вам розповімотрішки про благодійність, та попросимовас не зневажати цим зверненням, ботут річ зовсім не про химерні «лікарнімайбутнього». Мова йде про справжнюпроблему справжньої людини, яка живез нами поруч.

Студент НПУ ім. М. Драгоманова Во-лодимир Росенко захворів, лікарі поста-вили страшний діагноз – апластичнаанемія важкого ступеня (хвороба вра-жає кістковий мозок, внаслідок чого невироблються клітини крові). Хлопець ізбагатодітної сім’ї не має коштів на ліку-вання. Його друзі, вчителі, колеги й про-сто студенти не лишились байдужими іпочали активно залучати людей підтри-мати Володю, вирішили провести кількаблагодійних акцій – книжковий ярма-рок, виставу театру «Вавилон», футболь-ний матч, КВК. Саме такий форматдопоміг знайти небайдужих, надати фі-нансову та моральну допомогу. На жаль,не дивує, що допомагати Володі почали

не українські меценати і тим паче невладні установи, а звичайні студенти йвикладачі. Резонанс у ЗМІ та посиленаувага до проблеми почалася саме зав-дяки спільноті небайдужих у Фейсбуці таблагодійній виставі.

Вражаюче: акції допомоги миттєворозповсюджуються у соціальних мере-жах та у ЗМІ завдяки активній підтримціоднокурсників Володі. Студенти зага-лом зібрали 50 тис, і редакція «Ять»також долучилась до марафону акційдопомоги.

Отже, навряд чи можна говорити,що у наш час альтруїзм доживає віку –адже дружня підтримка Володі, віра уйого швидке видужання, згуртованістьперекреслюють цей стереотип. Студент-ська родина – то велика сила, яка пока-зала свою здатність змінювати світ, тожне варто складати руки перед горем, аварто єднатись заради спільної бо-ротьби за те, щоб Володя знову був ізнами.

Підтримаймо Володю Росенка у тяж-кий для нього час. Зробімо внесок удобру справу!

Анастасія Буяло

Альтруїзм без домішок

діагноз чи спосіб життя?Мозковий штиль –

Реквізити для небайдужих допомогти Володимирові Росенку:кошти можна перерахувати в будь-якому відділенні «ПриватБанку»

(у касі або в терміналі поповнення карток) за номером картки: 4149 4374 0436 5213 Росенко Володимир Миколайович.

Про музу,

Ять-привіт, читачі! Раді бачити ваші зацікавленіочі, що спинилися на сторінках нашого яскравогосьомого номеру! Цілий місяць довгими зимовимивечорами ми чемно готувалися до іспитів, а в пе-рерві між цим важливим заняттям придумувалитеми для «Яті». Та крім цього часу не гаяли й «за-вербували» до своїх лав нових авторів. Відтеперредколегія «Яті» розширилась до п’яти універси-тетів: КНУ ім. Тараса Шевченка, КНУКіМ, ЛНУ ім.Івана Франка, університет «Україна», НПУ іменіМ.П. Драгоманова. Сподіваємося, що на цьомурозширення не обмежиться і наступного числасаме ви станете одним із наших авторів!

У цьому номері на вас чекають відверті історіївідомих людей про творчу кризу та пошуки на-тхнення. «Ять» розпитала письменників, ілюстра-торів, телеведучих та представників шоу-бізнесу,чи буває у них творча криза та як із нею треба бо-ротися? Тож читайте лише на сторінці 10 нашоговидання унікальні секрети виходу із творчого сту-пору від селебрітіз.

Також ми спробували з’ясувати саму причинувиникнення творчої кризи й розпитали в психо-лога Ольги Лазаренко, звідки вона береться і якїї подолати. Про це на сторінці 6.

Щоби розповісти вам більше про натхненнята відкрити таємницю музи, ми звернулися дожиттєписів видатних митців Сальвадора Далі,Сергія Єсеніна і Пабло Пікассо. Про те, хто нади-хав їх, – на сторінці 9.

Як шукати музу можуть розповісти не лишевидатні постаті минулого, а й наші сучасники. Тожкореспонденти «Яті» поцікавилися, де беруть на-тхнення наші читачі й друзі, які є письменниками,художниками, журналістами та представникамиінших творчих професій. Їхні поради читайте насторінці 10.

Є люди, яких мистецтво рятує від самотностіта відчаю. Вони розповіли нам про свої секретиспівпраці з музою. Історії з життя митців з особли-вими потребами читайте на сторінці 8.

Для найвибагливіших же – черговий епізоднеперевершених двобоїв нездоланних титанівкафедри електронних видань і медіадизайну –Павла Салиги й Олексія Ситника. Шукайте на сто-рінці 4. Небувале натхнення по прочитанню га-рантоване!

Щиро сподіваємося, що це число надихатимена творчість і ви ніколи не відчуватимете бракуідей. Читайте «Ять», шукайте музу, а для на-тхнення – свіжий пиріжок:

Антон не знає що писатиі творчий ступор в головітоді він кличе свою музуа жінка каже йому – зась!

Анастасія ЗелінськА

3мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012 демотивуючаТреба виділ ся

3мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012 демотивуюча

початок на 1 стор. Якщо жінка знімає одяг і про-

тестує – отже, щось трапилося.Коли ми стояли під УНІАНом, пе-рехожі іноземці запитували, щовідбувається, а не скільки кош-туємо. Наші акції виконують двіфункції: розкриття певної про-блеми і боротьбу зі світовим па-тріархатом.

Ми звільнюємо себе. Нас пова-жають не за те, що ми голі, а засміливість й вирішення нами спіль-них, а не особистих негараздів.

– Розкажете про історію ва-шого логотипу?

– Нам його розробив і подару-вав відомий російський дизайнерАртемій Лебедєв. Він читав нашЖЖ і поштою надіслав лоґо. Вономає дуже багато смислів: літера«Ф» – це Україна, жало оси, якказав сам його творець. А післятоплес-протестів ми помітили, щоце ще й цицьки. Тепер використо-вуємо лоґо в новому арт-проектіяк «цицькограф», бюстпринт: роз-мальовуємо груди в кольори ло-готипу, робимо відбиток накартині, домальовуємо, творимоарт цицьками. Якщо мужикамможна малювати геніталіями, тохіба нам – зась?

– Звідки йде фінансова під-тримка FEMEN?

– Ми не робимо членськихунесків, адже сформовані в ос-новному зі студенток – людейбідних у фінансовому плані. Напочатку, звичайно, скидалися нареквізит. Деякі мало не півзар-плати зливали. Зараз ми здебіль-шого отримуємо фінансуваннявід піклувальної ради (не політич-ної і не релігійної).

Чимало витрачаємо не лишегрошей, а й часу. Для розвиткугромадського руху, ним требажити. Нині ми з сестрами Шев-ченко відходимо від особистоїучасті в протестах, натомістьбільше заглиблюємося в органі-зацію цих заходів.

– Розкажіть докладніше провикрадення учасниць після акційв Мінську.

(Нагадаємо, 19 грудня в білору-ській столиці FEMENістки висловлю-вали своє «фе» лукашенківськомусвавіллю. Зрештою, Інну Шевченко,Олександру Немчинову й ОксануШачко викрали невідомі – принаймні,так стверджують самі активістки– прим. авт.)

– Це злочин. Звісно, ми знали,на що йдемо, офіційні арешти насне лякають. Але викраденнялюдей і психологічне насильствоне міг передбачити ніхто. Наступ-ного дня дівчата вийшли назв'язок із нами, і консул Українизабрав їх. Якби самостійно незв'язалися із ним, аніхто пальцемне поворухнув би. Видзвонювалийого вночі, наполягали на втру-чанні. І справді допоміг – перевізнаших активісток через кордоннавіть без документів. Ми обу-рені тим, що українська влада нерозпочала відповідне розсліду-вання.

– А чи є у FEMEN чоловіки? По-ясніть їхню роль.

– Ми не вилучаємо чоловічустать. Зазвичай хлопці зайнятітехнічною роботою. У нас є і ди-

зайнери, і фотографи. Крім нихмаємо одиного хлопця нетради-ційної сексуальної орієнтації,який захотів брати участь в ак-ціях. Стався кумедний випадок.Був у фонтані, коли ми протесту-вали проти Євро, як і дівчата –теж у бікіні. Міліціонери ніяк немогли дочекатися, коли ж будетоплес, аби заарештувати. І осьодин каже: «Дивись, дивись, онодна, гола, затримуємо її!» А яйому: «Та це ж чоловік!» Зазвичайже не беремо того хлопця наакції – поки не можемо вигадатидля нього роль.

Також чоловіки допомагаютьнам із постановками, де требакогось зіграти. Переважно розра-ховуємо на жіночий актив. Алеколи приходять люди й пропону-ють свою допомогу, приймаємоїї. FEMEN вільно впускає людейдо своїх лав і випускає із них.

– Як до такої діяльності став-ляться ваші сім'ї та бойфренди?

– Із хлопцями легше – адже за-звичай вони сприймають захоп-лення своїх дівчат. Незвичайнийхлопець у Тані Зацерковної – вінсам відправив її до нас! Аргументу-вав необхідністю розкріпоститисяі продемонструвати громадянськупозицію. Він допомагає їй до і післяакцій, хороший такий!

Сім'ї теж усі мають. Деякізараз не беруть участі в акціяхчерез необхідність бути з ними, іми це розуміємо. Але вони гра-ють важливі допоміжні ролі. Збатьками складніше – багато хтоз них консерватори, які незгодніз нами. Для них важливо «щолюди скажуть», відповідність сус-пільним стандартам. Часто-густовони стають лояльнішими й лишебояться за нашу безпеку. Із

часом їх не лякає факт топлес-протестів, чого не скажеш проконфлікти. А є батьки, які всілякопідтримують. Наприклад, мамаоднієї з дівчат теж брала участь вакції проти пенсійної реформи.

А от на роботі має місце ітиск, але все залежить від керів-ництва. Інна працювала в прес-службі мерії. Коли там дізналисяпро її захоплення, звільнили. Адеяких навіть відпускають із ро-боти раніше й підтримують.

– Чи можете описати вашідосягнення?

– Розумієте, дійсно важливорозповідати суспільству про іс-нуючі проблеми. Більшість підня-тих FEMEN тем раніше булиневідомими загалові. Як не аб-сурдно це звучить, нам важливийсаме ЖІНОЧИЙ протест, колижінка розуміє, що вона маєправо боротися. До нас підхо-дять бабусі й кажуть, що ми всеробимо правильно, мовляв, до-вели до того, що тільки без трусіві виходити. Будь-яка жінка, див-лячись на нас, повинна подумати,що «якщо ці божевільні не бо-

яться вийти, то чому я не можу?»Я бачу все більше жіночих про-тестів, зокрема матерів-одина-чок, які на нашому прикладі тежвийшли в Криму з плакатами.

Коли ми тільки починали в2008 році, подібне було дикістю ішоком. Нас постійно запитували,хто за нами стоїть, але ж тут усепрозоро: робимо все самі. Заразлюди вже трохи почали звикати,а не посилати «на кухню варитиборщ». За чотири роки ми зро-

били революцію в свідомості,дали зрозуміти, що жіночий про-тест – це норма.

Акції не завжди дають пози-тивні результати. Адже владуможна як максимум тільки при-соромити, бо вона в принципі неслухає думку народу. Однактреба ж робити перші кроки допобудови громадянського сус-пільства. Якщо не протестувати,влада робитиме все що за-вгодно. Нині важливий навіть нерезультат події, а демонстраціятого, що ми незадоволені вла-дою й показуємо це.

Можна згадати успіхи в бо-ротьбі зі проституцією, секс-ту-ризмом. Два роки тому готувализаконопроект про криміналіза-цію клієнта. Усвідомлюємо, щойого, напевно, не приймуть, боце загрожує великим ділкам, алепочаток покладено. Можливо,суспільство поступово прийде доусвідомлення потреби криміналі-зації означеного.

Також відомий випадок, колиновозеландський секс-туристҐреґ шукав «наречену», а ми про-вели кілька протестних акцій. Очі-кувалося, що він прилетить доДонецька, але в зв'язку з міжна-родним резонансом новозелан-дець присоромився і відмовивсяприїжджати. Все більше зверта-ються до нас люди за допомогоюз протестами. Ми робимо їх насоціальне замовлення, після по-переднього моніторингу, щобине йшлося про особисті інтереси.Наприклад, ситуація зі житловимкооперативом біля Троєщини(вкладники вже 7 років чека-ють на будівництво). Завдякинам їх нарешті помітили,сформували комісію з вирі-шення проблеми.

– Не думали про перетво-рення на політичну партію?

– Робили відповідну заяву,але поки що це безглуздо, томущо ми й так суспільно-політичнаорганізація, яка впливає на ситуа-цію і має свої погляди. Кращебути політичною силою на вулиці,

ніж у парламенті. Тим паче неособливо хочеться відповідатийого корупційним схемам і ста-вати негідницями.

– Як можете охарактеризу-вати вітчизняні ЗМІ порівнянозі зарубіжними на прикладі ви-світлення діяльності FEMEN?

– Я б хотіла відзначити величез-ний непрофесіоналізм українськихжурналістів, особливо телевізійних(окрім тих, хто веде власні про-екти і володіє багатим досвідом).Канали набирають студентів-ста-жерів, не платять їм грошей, по-токи новачків змінюються, апрофесіоналів немає. Закордонніжурналісти більше заглиблюютьсяв розслідування й аналітику. За чо-тири роки нашої діяльності прак-тично всі відомі телекомпанії світу,від Кореї і до США, знімали про нассюжети. В Україні було всього трирозслідування. Наші не бажаютьзрозуміти, що і навіщо ми робимо,їх цікавить щось на кшталт, мов-ляв, ось, знову заарештували, такїм і треба.

– І, наостанок: як же дівчатазагартовуються, що легко роз-дягаються навіть взимку?

– Ми не загартовується, особ-ливо спортом не займаємося. Ад-реналін – ось наша формула. Коливиходиш на акцію, зашкалюютьемоції і ти запалюєшся. Допома-гає віра в себе і власну мету. А щекажуть, що гусячий жир допома-гає, але ми не пробували).

Фо

то В

ален

тин

Огі

рен

ко

Фо

то В

ален

тин

Огі

рен

ко

протестують:?яскраве шоу чи крик душіЖінки

РозмовлялаАнастасія Буяло

4 мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012 мотивуючаВеликі перегониабо швидкість проти функціональності

4 мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012 мотивуюча

Перед стартомСистеми управління контен-

том (CMS) ростуть як гриби. Фак-тично кожен із веб-програмістівколись розробляв власні «дви-жки». Однак для більшості сайтівунікальні програмні коди абсо-лютно не потрібні. Навіть досвід-ченні програмісти розуміють, щоне варто вигадувати велосипедкожного разу, коли кортить пока-татися. Тому й спрямовують своїзусилля на підгонку готової сис-теми управління контентом довимог замовника. На сьогоднісеред CMS найпоширенішимивважають Joomla!, WordPress таDrupal. Перші дві більш поширеній володіють більш дружнім інтер-фейсом, тому на них і зупини-мося. Якщо порівнювати їх ізвелосипедами, то WordPress маєвигляд швидкісного шосейника зполегшеною рамою і без багаж-ника, тоді як Joomla! більшесхожа на хардтрейл із двомаамортизаторами, посиленою ра-мою, насосом, пляшечкою дляводи, дзеркальцем і двома багаж-никами, на яких прив’язані два ве-лорюкзаки, намет і спальник.

Отже на старт, приготуватися… …Марш!Першим зірвався з місця Павло

Георгійович. Із несамовитим об-личчям він чимдуж жене вперед іводночас коментує:

– Вордпрес «легкий». У ньомунемає нічого зайвого – тільки мож-ливість публікувати, макетуватитексти з фотографіями, коменту-вати й створювати нові рубрики,тобто стандартний набір для ве-дення блоґу. При встановленні вінстворює всього 11 таблиць у базіданих – проти 34 у Joomla!. Великакількість файлів і складність її кодувповільнюють роботу з такимисайтами. Тоді як у Вордпреса всенабагато швидше!

Так, на старті СитниковаДжумла пасе задніх. Та поди-віться! Повільно, але вона такипоступово наближається до лі-дера. Здається, Олексій Валері-йович зовсім не докладає зусиль,аби наздогнати суперника, а спо-кійно, із задоволенням попиваєводичку із пляшечки, що йшла «вкомплекті» зі Джумлою.

– Ще кілька років тому, – за-значає О. В., – вордпресівськогофункціоналу й справді вистачалодля більшості сайтів-візиток.

Проте нині все змінюється. Всебільше і більше у користувачів івласників сайтів виникає потребаще й фінансово комунікувати зісвоїми клієнтами, а тут Вордпресє дірявим гаманцем у порівняннііз пластиковою карткою. Вінгірше пристосований для елек-тронної комерції та інформацій-них порталів.

Велопілотон завершує першеколо й наближаються до трибун.

Мабуть, спортсменам требаякось підбадьорити своїх не-стримних уболівальників.

– WordPress має більшу кіль-кість безкоштовних розширень ітем дизайну, – із незворушністюсправжнього чемпіона усміха-ється своїм фанам П. Г. – Наприк-лад, шаблонів для Joomla! 1.7 –437, а для WordPress – 1468. За-гальна кількість шаблонів ди-зайну, плаґінів та модулів для всіхваріацій Joomla! – 8998, у Word-Press же тільки віджетів – 18тисяч. Важливим моментом єкривизна джумлівських розши-рень. Частина з них завалюєувесь сайт і його потрібно віднов-лювати, інші не встановлюються,решта встановлюється, але непрацює… Деякі, звісно, працю-

ють – але не так, як було обіцяно.У Вордпресі ж ставиться біль-шість віджетів і плаґінів.

– Кількість не означає якість! –вітально махає рукою власнійгрупі підтримки О. В. – Та й кіль-кісний бік тут відносний, близько9 тисяч згаданих розширеньJoomla! – це перевірені й затвер-джені компоненти та модулі, щестільки ж мандрує сайтами й по-рталами в тестовому режимі. Те,

що багато розширень Джумли нестає, це факт, здебільшого озна-чене залежить від майстерностікористувачів. Погоджуюся, щоскладність в інсталяції її компо-нентів і модулів вища, точніше,потребує більших знань. Та й докількості модулів варто підхо-дити зі здоровим глуздом. На-віщо, приміром, 870 варіантівмодулів пошуку по сайту?)). Нато-мість у Вордпресі їх велика кіль-кість пов’язана з відсутністюможливості налаштувань варіа-тивності й адаптації до шаблоно-вого дизайну.

Погляньте: вони вирівню-ються, напруга неймовірно зрос-тає, боротьба йде за секунди!Морський вовк веб-дизайнуПавло Салига починає відрива-тися, та йому треба поберегтисвій цмс-байк, адже ремкомплек-том він не оснащений. Начебто іхитрий лис Олексій Ситник затур-бувався про перемогу: нарештіпускає у хід усі новації свого цмс-роверу. Ого, лиш подивіться, під-ступний Салига починає штурхатиногою Ситникового велика! На-певно, без крові й цього разу необійдеться!!!

– Вордпрес легкий для ви-вчення. Система виглядає більшцілісною і однорідною, тоді якпри роботі зі Джумлою склада-ється враження, що це каша зкількох десятків різних проектів,– стає «на козу» зухвалий П. Г. –

Для того, щоби засвоїти Word-Press, необхідно три пари. Аби жрозібратися в Joomla! потрібноне менш, аніж півсеместра кро-піткої роботи. Тому, коли ми по-чинаємо викладати динамічнісайти для студентів, стартуємо зіДжумли, а потім вчимо Ворд-прес. Якщо робити навпаки – устудентів виникатиме внутрішнійспротив і запитання: «Нащо мивчимо цю складну для розуміннясистему, якщо є WordPress?»

– Геть із цим не погоджуюсь, –вирівнює рівновагу незламний О.В. – Розуміння та вивчення будь-якої СМS базуються в основномуна філософії та алгоритмі її ро-

боти. Тому кожен обирає ту, якайому більше імпонує і є доступні-шою. Якщо зважати на досвід ви-кладання, то частина студентівпісля навчального курсу залиша-ється вірною Joomla!, а решта «за-кохується» у WordPress чи іншуСМS. Тому я б не був таким кате-горичним.

Противники зрівнюються ійдуть уже плече-в-плече! Безсум-нівно, вони мають у своєму бага-тющому арсеналі ще парочкусекретних прийомів. Тож ос-новна борня ще попереду!

– Вордпрес краще оптимізо-ваний для пошукових машин. Ізцим погоджуються навіть найза-тятіші фанатики-захисникиJoomla!, – несподівано робитькарколомний поворот Салига. –Пошукові павуки проходять базиданих сайту швидко, зчитуючивсю інформацію на свої сервера.Існує безліч плаґінів, які можутьвивести пошукову оптимізаціюна небачений до цього рівень.Один із моїх найулюбленіших –XML-Sitemap, що дозволяє додрібниць налаштувати поведінкупавуків на сайті та смикатиме Go-ogle й основні пошуковики прибудь-якій зміні контенту на сайті.

– Так, дійсно, з оптимізацією уСМS Joomla! були проблеми.Однак так само існували й спеці-альні компоненти для вирішенняцієї проблеми, що потребувалипевних знань зі SEO… – набирає

неймовірний темп Ситник. –Проте я з радістю констатую тойфакт, що кілька тижнів тому ви-йшла нова версія Joomla! 2.5, вякій процедура оптимізації зна-чно полегшилася, всі необхіднімодулі вже вшиватимуться дошаблонів 2.5. До речі, новий сайтнашого видання поставленийсаме на Joomla! 2.5 за кілька дібдо виходу цього номеру, а йогооптимізація виконувалася лишевбудованими до шаблону компо-нентами. Результат легко переві-рити: вбийте в Google, напри-клад, «Мотивуючо-демотивуючаЯТЬ» – 3-5 позиція на першій сто-рінці гарантована!

Неймовірно! Як спортсменамвдалося уникнути серйозного зіт-кнення? Та вони вже виходять нафінішну пряму! Обидва змагаль-ники вичавлюють максимум зісвоїх движків. Хто ж переможе?!

– На WordPress можна поста-вити більшість сайтів, – здіймає пе-кельну куряву нестримний П. Г. –Його потенціалу достатньо длятого, щоби зробити різні типи сай-тів – від власного блоґу до інфор-маційного порталу. Якщо вамзамовляють сайт для фірми, фото-сайт або Інтернет-ресурс організа-ції – просто немає сенсу ставититяжку й повільну систему, більшаполовина функцій якої не буде за-діяна в роботі, а лиш висітимемертвим вантажем на хостинґу.

– Хм-м, «важкість» досить від-носна. Сама Joomla! важить при-близно 14 мб, WordPress – близько9 мб. Чи можна вважати це кри-тичним? – здійснює очманілий фі-нішний спурт майстерний О. В. –Сьогодні будь-яку сучасну CMSможна примусити виконувати різ-номанітну роль, зрозуміло, не безвтручання програмістів. Це сто-сується і Вордпресу, й Джумли. Вуяві одразу постає таке порів-няння: можна до маленької ав-тівки Matiz приладнати причеп, ана дах прикріпити багажник. І пе-ревезти диван із шафкою… Осьтільки чи не зручніше це зробитиГАЗЕЛЬкою? Чи, скажімо, їздитина роботу на вантажному КРА-Зові… Кожна машина і, відпо-відно, кожна CMS має своє ко-нкретне призначення – це слідпам’ятати. WordPress – це CMS длястворення блоґів, і рівних їй уцьому нема. Joomla! – розрахо-вана на прості та середньої склад-ності статичні й динамічні сайти,інформаційні портали. Тоді як длястворення форумів і складних Ін-тернет-порталів ліпший Drupal.

Фініш! Надзвичайно, я навітьне можу одразу визначити – хтопереміг?! Потрібно переглянутифотофініш. Щойно нам пощас-тило побачити неймовірно по-тужні перегони. Обидва CMSпродемонстрували тільки час-тину своїх властивостей, та вже зних ми можемо сказати, що цесправжні мегамонстри у своїйсфері. Поки ж ми дякуємо нашимголовним героям і даємо цимбезстрашним зухвальцям змогувіддихатися від Великих перего-нів до наступного числа «Яті». Ачитачам бажаємо дешевого хос-тинґу та вчасного бекапу!

До зустрічі!Репортаж вів

ятьрик ЗуБоскАльний

увага: стаття містить елементи насилля і професійний сленґ.якщо ви ще не маєте 16 років і не є студентом ВсР – не читайте далі!

Тест-драйв цих двох «транспортних СМS-засобів» проводитимуть до-

свідчені спортсмени й (часом) непримиренні опоненти в поглядах – Павло

Салига (крутитиме педалі жовтого Вордпресу) й Олексій Ситник (мчатиме

на синій Джумлі).

Joomla! і WordPress,

5мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012 демотивуюча 5мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012 демотивуюча

В цей раз ми поговоримо прозовнішню рекламу, а точніше про їїрегресивні нахили. Перед початком,звернемося до Вікіпедії, щоб уточ-нити для себе, що ж це таке «зов-нішня реклама», і тоді спробуймозрозуміти «…чому вона така?..».

Вікіпедія нам однозначно «го-ворить»: Зовнішня реклама — рек-лама, розміщена на вулицях, нафасадах, вітринах, транспорті.Один з найефективніших реклам-них носіїв. Потім одразу зазначає,що при порівняно низьких витратахрекламний продукт піднімає свійрейтинг до дуже високого рівня,охоплюючи величезну аудиторію.Зовнішня реклама є найбільш ви-довищною зі всіх засобів реклами.

От на останній фразі і зупи-нюсь… Одна моя знайома коли ба-чила людську дурість завждиказала «… зеленку треба пити,якщо вава в голові!». От я і почавчастенько згадувати її слова. Авлітку, коли поїхав до Одеси, зро-зумів, що зеленка у нас в дефіциті.Особисто мене вбила своєю нахаб-ністю, вибачте «видовищністю»реклама одного із ресторанів натрасі «Одеса-Київ».

Не знаю як кому, а мені ні, ду-найського оселедця, ні річковогосудачка зовсім не захотілося післятакого «меседжу». Хоча певні зав-дання цей білборд (англ. Billboard)виконав, увагу привернув, за-пам’ятався, та особисто я тепербуду стороною обходити цей за-клад. А ви? До того ж, якщо профе-сійно глянути на цю рекламу можуоднозначно сказати: ідея «заїж-джена», «здерта», і не найкращимчином подана. Подібних реклам врізних містах та й в мережі десяткиможна побачити. Ось вам приклад:московський ресторан «Чайхана»…

Набагато оригінальнішими і«креативнішими» є рекламніагентства міста Харків. Вони частошокують своїм «креативом» та«еро-дизайном» всю Україну, аіноді й наших сусідів. Ну, тут при-наймні на білборді є «усмішка»,сніжна зима, образ Нового року,одним словом «пазітіф». От тількибіда, дівчина каже про «сосну», анамальовані ялинки! Чи я зновущось не так зрозумів? Мабуть при-мітивно мислю.

Ось ще один перл Харківськихрекламістів. Відверто кажучи, цяреклама занадто вже на межіфолу. Гаразд, я ще можу зрозуміти,що влітку дівчиною у купальникунікого уже не здивуєш. Спекотно,хочеться води, а її треба качати на-сосами… Наче все логічно. Та уявітьросіян, які побачили перед собою

цей рекламний щит, або поляків, уяких і так уже склався певний сте-реотип про українок.

І нарешті, все та ж Вікіпедіястверджує, що зовнішня рекламавпливає на людей постійно: на ро-боті, на відпочинку, вдень і вночі.А тепер подумайте яким «месед-жем» впливає ця реклама скажімона дівчат, підлітків, які цінності іідеали формуються…

Особисто мені, сумно констату-вати той факт, що моральність по-ступово полишає більшість людей.Важко пояснити на що сподівалисяпредставники компанії Fozzy groupколи розробляли чи затверджу-вали цілу серію подібних реклам!

Ну і на останок формула яку«винайшли» наші рекламні агент-ства 1+1=0. Йдеться про те, як, по-ставивши поряд випадкові реклам-ні щити, можна абсолютно зни-щити ідею рекламації, чи ще гірше– зробити антирекламу. Таких при-кладів сотні, і думаю що варто при-ділити такому виду «рекламу-вання» окрему статтю в одному ізнаступних номерів «ЯТЬ». Та поба-чивши таких «сусідів» в одному ізспальних районів Києва просто нестримався.

Скажіть мені, яка реакція будеу батьків цієї дитини, які побачатьось цей міні діалог на бордах? Умене відповідь одна, власникирекламних щитів у цьому випадкудумали не про соціальну рекламуі тим більше про хлопчика, у якогодень народження, а про кількістьбанкнот, які вони за це отримали.

Підводячи певні висновки хочуодразу зазначити, що головноюметою цього матеріалу не було ба-нальне «хі-хі» над пришелепкува-тими чи відвертими рекламамиабо доведення «мозкового шти-лю» у наших рекламістів, а нама-гання привернути увагу майбутніхспеціалістів, що творитимуть рек-ламу, думати та розуміти всю від-повідальність за свої вчинки.Створюючи низькопробну, особ-ливо зовнішню, рекламу, із відсут-ністю моралі, етики ми програ-муємо на це суспільство! Хочу на-гадати, що у цьому суспільстві намусім жити. Тому створюючи новийрекламний «хіт», двічі подумайтене лише про те, яку фінансову ко-ристь він принесе, а і яку моральнучи суспільну реакцію він викличе.Отже будьте професійними та мо-ральними і бажаю вашим роботамне потрапляти до мене в колонку!

Повна версія на jat.in.ua

– Славо, чи знайоме вам від-чуття «мозкового штилю»(тобто є потреба щось приду-мати, а мозок не видає жодноїідеї)? Якщо так, то як часто? Якнамагаєтеся із цим боротися?

– Буває, але не дуже часто.Адже всі ми живі люди зі своїмипроблемами. Найчастіше такетрапляється, коли забагато ро-боти (ефір, корпоративи, ве-чірки). А борюся доволі просто.Заходячи до студії намагаюся від-межувати проблеми й ефір, аджелюди хочуть чути веселого веду-чого. В них і своїх негараздів вис-тачає. Якщо халепи не стосуютьсяефіру, то краще перекласти всі

справи на завтра. І вже тоді зі сві-жою головою зайнятися ними.

– Чи не доводилося Вам як ве-дучому під час прямого ефіруопинятися в ступорі? Як викру-чуєтеся із цієї ситуації?

– Ступору як такого не було.Завжди є що сказати слухачам.Мені легше. Зі мною працює мояколега Тетяна Татарченко, вонаяк справжній професіонал зможепідтримати в будь-якій ситуації.

– Чи є якісь класичні інструк-ції, що робити, коли раптоворозгубив усі слова?

– Відкрию вам маленьку та-ємницю. Якщо нам немає чогосказати від себе, завжди мо-жемо згадати про різні акції, яків цей час відбуваються в ефірі«Люкс FM».

– Як народжується тема на-ступної програми? Під час моз-кового штурму в колективі чивипадково, «відпочиваючи» в ки-ївських заторах?

– Все імпровізація. Більшістьречей народжується під час ефіру.

– Ви закінчили Львівський на-ціональний університет іменіІвана Франка; які знання, дисцип-ліни знадобилися в професійнійроботі, а яких катастрофічноне вистачає?

– До університету я пішовтоді, коли вже кілька років пра-цював на радіо. Скажу чесно –поки не скористався нічим, чоговчили в універі.

– Якими навичками та знан-нями, на вашу думку, має воло-діти студент, щоби влашту-ватися працювати, скажімо, на«Люкс FM»? На що слід звер-тати увагу під час навчання?

– Найголовніше – це досконалеволодіння українською мовою.Якщо ви молодий, амбітний,маєте хороші свіжі ідеї – ви скарбдля будь-якої радіостанції. Із ро-зумним керівництвом, звісно.

– Що ви можете порадитистудентам, які бажають статирадіоведучими?

– Не зупинятись і досягатисвоєї мети. Якщо вас не пускаютьу двері, лізьте у вікно. Саме такуперше я потрапив у радіоефір.

не пускають у двері,

(Саме так упершея потрапиву радіоефір…)

«»

лізьте у вікно!

слава Дьомін:

Авторська колонка Ятьрика Зубоскального

Якщо вас

-персона

Розмовляла оля ФоМіШинА

Радіоведучий розважального шоу «Фієста», що наЛюкс FM, Слава Дьомін в ексклюзивному інтерв’ю«Яті» розповів про творчу кризу й імпровізації в пря-мому ефірі.

«Зовнішня» дурістьЯкщо вава в голові треба пить зеленку!

18+

Технологія написання роману

6 мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012 мотивуюча

П’ять років позаду, диплом укишені, – а що далі? Думаю, коженвипускник ставив і найближчимчасом ще ставитиме собі це запи-тання.

Прикро те, що в Україні сотнісправді талановитих фахівців про-стоюють без роботи. А вонимогли би зробити наше життя ці-кавішим, яскравішим, пізнавальні-шим. Сотні вишів, як конвеєр,кліпають тисячі випускників, не-потрібних через те, що кілька про-грам, машин або роботів косо-криво, але виконують ту ж самуроботу. До того ж – без додатко-вих витрат. Відповідно, щорокузгадані тисячі, з вищою освітою йсилуваною усмішкою, змушені нарізні голоси й без особливих надійкричати «Вільна каса!». Селяві…

Складається враження, що уні-верситети ніби паралельно співіс-нують із реальним життям. Ство-рюючи сотні милозвучних, при-вабливих спеціальностей для де-сятків тисяч студентів – чи ду-мають вони про потребу в країнічи світі певних спеціалістів? Як намене, більше про власні заро-бітки. Гаразд, це очевидно, але жчим тоді думаємо ми – абітурі-єнти, студенти?

Йдемо далі. Технології стрімкорозвиваються, а як із цим у нашихінститутах-університетах? Десят-ки поколінь студентства маютьсправу здебільшого з музейнимиекспонатами, які частенько обзи-вають матеріально технічною ба-зою. Та про це вже остогиділовести мову!

«То все філософствування!» –скажете… ОК, спробуймо конк-ретніше. Кілька років тому, колиприйшов мій час вступати до уні-верситету, всі виші одноголосноволали про працевлаштуваннясвоїх студентів, конкурентоспро-можність диплому, відповідно, ймене як випускниці. І от я передфінішною прямою в доросле, са-мостійне життя. Мимоволі хо-четься підбити певні підсумкипройденої п’ятирічки. Одразу по-переджаю, що моя думка є сутосуб’єктивною, тому ваше право –погоджуватися з нею чи ні.

Вступаючи до вишу, я вже маланевеличкий досвід роботи в жур-

налах і газетах, тому вибір був сві-домий. На першому ж курсі в меневідпало бажання навчатися черезте, що цілий рік довелося слухати«про все і ні про що». Під кінецькурсу я вже навіть друзям чітко немогла сказати, на кого вчуся…

Любі викладачі! На першомукурсі ми як ніколи вмотивовані донавчання, скористайтеся цим! А невідбивайте бажання навчатися.Зробіть так, щоб усі наступні дис-ципліни ми вимагали від вас, а ненавпаки. Та й урешті-решт, збе-

ріться якось усі за круглим столомі обговоріть, хто і що читає,пов’яжіть матеріал в один масив. Ато на практиці ми бачимо лише ін-дивідуальні навчальні курси, які не-узгоджені між собою, іноді навітьаналогічні. Звертаюся й до дирек-торів і завідувачів кафедр: зо-бов’яжіть викладачів хоча б напівставки працювати за фахом,який вони викладають. Повірте,крім додаткової копієчки до їх-нього бюджету додасться і вели-чезний конструктив нам на пари.Бо часто відчувається викладацькавідчуженість від реального світу!

Отож, п’ять років позаду.Знайшла роботу. Саме за фахом(одна зі семи моїх одногрупниць).Головна редакторка журнальноговидання – звучить гордо! Та післятретього робочого дня розумієш,що необхідних знань у тебеменше, ніж на це сподіваєшся. Тай колектив у п’ять разів менший,ніж мав би бути згідно з підручни-ком. І вибору немає, потрібно ро-бити видання для тієї галузі, прояку навіть не чула. «Ти ж на це вчи-лася», – щоранку каже мені ви-

дання, а я подумки цитую класика:«…Не питайте мене, чому запла-кані очі…».

Ні, насправді не все так по-гано. Дякую всім викладачам, якіборолися за мою грамотність, цедійсно основа основ. Низькийуклін практикам, які розповідалицікаві, інформативні, а головне по-вчальні історії та ситуації із реаль-них робочих днів. Дужезнадобилося принаймні повер-хове знання всіх журналістсько-видавничих процесів, адже хоч іне можу зробити, але знаю, якмає бути. Тож можу контролю-вати і вимагати!

Однак є й такі, які починаютьпрацювати не за фахом. А дехтойде отримувати новий диплом ізновим прикольним написом, якийдарує ще кілька років ілюзії.

Особисто вважаю, що голов-ною причиною таких процесів є

недалекоглядність та безвідпові-дальність керівництва міністер-ства освіти та вишів. Немаякісного дослідження розвиткутехнологій і ринку праці. Когозараз здивуєш журналістом із фа-культету кібернетики, комп’ютер-ником, що закінчив філологічний,економістом із педагогічною осві-тою, дизайнера із хімічною осві-тою чи продавцем-консультантоміз фізмату?

Не варто знімати відповідаль-ність із себе і нам, шановні колеги.Поки будемо наче вівці йти за ота-рою, то з нас і доїтимуть гроші тазістригатимуть бажання вчитися.Маємо цікавитися навчанням ісвоєю майбутньою професієюбільше за всякого науковця й усві-домити банальну істину, що «ні-кому крім себе не потрібні». Тожвимагаймо від викладачів профе-сійних, актуальних, практичних іпізнавальних знань. В іншому разі,готуймося до гордого титулу«лузер». Щиро бажаю вам бутизатребуваними!

світлана АнДРійчук

Для початку з’ясуймо, що жтаке криза, при цьому зважаючина поняття творчості й ступору яквідсутності ідей і бажання їх ство-рювати. Під кризою слід убачатитакий собі етап для розвитку і при-стосування до умов, що зміни-лися. Тобто цей період – над-звичайно важливий для прогресу ів роботі, і в особистому житті. Авже як ми скористаємося ним, за-лежить од нас. Дехто втікає відкриз, обираючи легший і спокійні-ший спосіб існування, не ґвалтуєсвою свідомість самоаналізом, ін-сайтами й інтеграцією пережи-того, часто болючого досвіду. Іншіадаптуються до нових обставин,розвивають свою особистість, ви-користовуючи творчі рішення, мі-няючи свою поведінку.

На мій погляд, творча криза –це показник певних внутрішніхпроцесів особистості. Вести пронеї мову можна в двох аспектах:як про відсутність мотивації тапро внутрішні конфлікти чи інтен-сивні переживання.

Буває так, що певний ступорвиникає від того, що людина немає стійкої внутрішньої мотиваціїробити те, чого від неї вимага-ють. І тоді стає ліньки ходити напари або на роботу, відвідуватиякусь секцію, клуб. Питання втому, чи насправді це потрібно вжитті, чи просто є вимогами бать-ків, родичів, друзів, яким часомбуває складно відмовити.

Якщо з мотивацією все га-разд, погляньмо на інший бік –внутрішні конфлікти. Я розуміюпід цим певні суперечливі по-чуття, а також незавершені кон-фліктні ситуації з минулого,пережиті емоційні травми (розча-рування, горе, ненависть тощо),

здатні викривляти реальність івпливати на сьогодення. Чимбільше таких «незавершенос-тей», тим вища вірогідність сту-пору й утворення такої собіекзистенційної порожнечі.

Іноді паузи потрібні психіцідля перезавантаження й об-робки інформації, щоби зберег-тися й відновити свій потенціал.Такі перерви кожна людина отри-мує під час сну. Якщо ж особис-тість переживає стрес, великежиттєве потрясіння, тоді різніпсихічні процеси починають галь-мувати, обробляючи великий заінтенсивністю обсяг емоційної ін-формації.

Що робити, коли настає твор-ча криза чи мозковий штиль? Якце не банально – прислухатися досебе й турбуватися про власнийвнутрішній світ ще до початкукризи. У разі ж відсутності ідей чиступору спробуйте дати відповідьна чотири простих запитання: щови робите, як себе при цьому по-чуваєте, чого хочете і що стає назаваді? Краще зробіть це пись-мово, особливо уважно опи-суючи зміну своїх переживань.Можливо, тоді з`явиться ключикдо творчості й оновлення.

Де брати натхнення? У речах,які дають задоволення, в тому,що є сенсом вашого життя. Цеможе бути радість від першогозліпленого цього року сніговикаабо подарунок коханій людині,що завгодно із того, що прино-сить піднесення. Й у всіх вономоже бути різним. Якщо ж само-тужки відповіді знайти не вда-ється – ліпше проконсультуватисязі психологом, бо в діалозі буваєпростіше зрозуміти себе й усвідо-мити те, що насправді непокоїть.

6 мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012 мотивуючаНаш штатний -психолог

Творча криза.Звідки береться ступор в голові

і як його подолати?

Мозковий штиль

Коли в письменника творчакриза, кажуть, що він «геть випи-сався». Коли ж мова йде про туж халепу в журналіста – це озна-чає, що його матеріалами вже незачитуються, а сам він перехо-дить у режим конвеєрного шта-мпування (виробництва). Але цеще півбіди. Як творча криза в ці-лого видання – отоді вже справигеть кепські. Адже від такого не-щастя потерпає значно більшакількість людей.

На розкладках преси ми частоможемо побачити із десяток жі-ночих журналів, які ну дууужесхожі між собою. Однаковий зов-нішній вигляд, однакові обличчяна обкладинках, однакові теминомеру.

Чому таке одноманіття досііснує на видавничому ринку та

прекрасно купується і читається?Оскільки ж теми у жіночих журна-лах одвічно жіночі (щастя – ко-хання – сім’я – діти – секс – їжа –красиве життя – косметика –шмаття – гороскопи), то відпо-відні їм легкі до вжитку матеріалиспокійненько споживаються й таксамо спокійно підлягають швид-кому забуттю. Виходить такийсобі постійний цикл (дуже подіб-ний до циклу споживання їжі).

І тут уже випливає одвічне фі-лософське питання нашої справи:чи потрібен нам видавничийфаст-фуд? Звичайно потрібен.Але, як і з їстівним фаст-фудом,його надмірне споживання при-зводить до сумних наслідків. Такінаслідки тусуються по клюбахабо днюють й ночують удома, по-стійно цитують Cosmopolitan і

вважають, що знають про життявсе. Але, повертаючись до нашоїтеми… де ж схована справжняпричина кризи?

Основна причина в конкрет-ному випадку – кількість у такихвиданнях важливіша за якість.Саме в таких умовах більшістьжурналістів одночасно пережи-вають творчу кризу і переходятьу режим конвеєрного штампу-вання однакових текстів, а дизай-нери створюють однаковіобкладинки-обгортки для цих од-накових статей.

Коли вам захочеться переку-сити в дорозі та почитати жіно-чий журнальчик, пам’ятайте, щонадмірне вживання фаст-фудушкодить вашому здоров’ю!

катя ШеДель

Видавничий ФАсТ-ФуД

або кого штампують у вишах?(Рефлексія на кризу студентського працевлаштування)

«у директори б пішов,най мене научать!»,

ольга лАЗАРенко, психолог,

гештальт-консультант,olgalaz@inbox.ru

Ятр студентську душу

Отаке їд

7мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012 демотивуюча

– Іллє, розкажіть читачам«Яті» коли саме Ви зрозуміли, щодизайн – це те, чим Ви хочетезайматися все життя? Щоцьому посприяло?

– Формулювання трохи недо-речне, бо направду все життя я бхотів займатися розтринькуван-ням свого багатомільярдногостатку, але оскільки його нема,то займаюся тим, що смакує.Тобто уявлення із дитинства «ви-росту і стану дизайнером» небуло, космонавтом хотів бути.Після школи волів учитися на рек-ламіста – копірайтинґ, сценаріїдля реклам – то видавалося ціка-вим. Натомість довелося працю-вати в журналістиці, потім –трохи верстати оголошення в га-зеті, а вже звідти почав шукатисобі стабільнішого місця – і втра-пив до поліграфічної фірми. Ос-кільки весь цей час я ще й шукавсебе в літературі, то якось зако-номірно вийшло, що зацікавивсясаме книжковим дизайном,однак через те, що не в нашійтрадиції зосереджуватися тількина чомусь одному, став робитизагальну поліграфію і логотипи.

– Як успішний графічний ди-зайнер, що Ви можете назватинайскладнішим у вашій роботі?

– О, до успішного мені ще да-леко! Найскладніше – це пошукроботодавців. Оскільки я не єштатним дизайнером, кожногоклієнта доводиться шукати само-

стійно – сумна правда фрілансер-ства. На практиці це означає, щовід замовлень не відмовляються,тому що їх може не бути. Алеможе трапитися й забагато, іцьому теж треба вміти даватираду. Двоє-п’ятеро клієнтів одно-часно – чудовий спосіб триматисебе в тонусі. Ще складно не про-пускати дедлайни. Дизайн – цетворчість, і якщо не твориться,себе не змусиш – це одразу по-значиться на результаті. Томуслід прокачувати навичку на-тхнення на замовлення. Такождуже важливо правильно вибу-довувати фінансові стосунки із за-мовником: 50% передоплатиубезпечать вас од кидалова, алев наших умовах згодиться йуміння забрати другі 50%.

– Чи мали Ви періоди твор-чого ступору, коли ну нічого нехотілося і не моглося? Як часто?І які шляхи виявилися найефек-тивнішими, аби найшвидше вилі-куватися від цього?

– Звісно трапляється. Це ж ти-пова річ для творчої людини. Невсі замовлення легко даються йне всі замовники знають, чого хо-чуть. При цьому, не кожен із нихготовий вам довіритися. Тодімусиш на-гора видавати різні ва-ріянти, тицяючи пальцем у небо.Отоді й може статися криза.

Виходити із кризи можна різ-ним чином. Щонайперше – змі-ною поля діяльності. Коли я

втомлююся, то йду гратися з ди-тиною чи верстати, чи перекла-дати. Поспати – теж цілком вихід.Якщо ж таке не на часі, необхіднонадиха́тися. Зокрема корисно по-додавати всі тематичні ресурси вGoogle Reader і регулярно пере-глядати – розуміння того, що і якроблять інші, наснажує і розви-ває. Тематичну літературу тежніхто не скасовував. Однак усе цене йде в жодне порівняння з го-лодом. Якщо їсти нема чого, нажодну депресію не відволікати-мешся. Шлунок тут найперекон-ливіший ментор.

– Як Ви вважаєте, чи впливаєявище «мозкового штилю» на за-гальну кваліфікацію фахівців,приміром, дизайнерів. Можливо,якби в україні вони майже не від-чували творчої недостатності,то й рівень національного ди-зайну став би вищим?

– Дуже важко уявити межутворчої недостатності, яка бмогла вплинути на загальний рі-вень дизайну в країні. Його дикту-ють кілька умов і, власне,креативність дизайнера тутрадше третьорядна категорія.Найбільше на рівень дизайнувпливає рівень відповідальнихосіб, себто рівень замовника.Якщо клієнт не має смаку, занього він не платитиме. Плати-тиме за несмак. Якщо ж справдіздатен оцінити високий дизай-нерський рівень, то скоріше завсе виникатимуть проблеми з оп-латою. Якось у нас тут інтелект ізгрошима не товаришують. Затаких умов якість неминуче по-ступатиметься клієнтовим ба-жанням.

У всьому світі найцікавіші про-екти – ті, які дизайнери роблятьдля самих себе. Але тільки в насрізниця між тим, що для себе, іщо – для клієнта, настільки ве-лика. Крім того, дизайнер ізчасом переконується, що креа-тив не оплачується, отже, немачого вкладатися у власний розви-ток – все одно інвестиції не окуп-ляться.

– За вашими роботами мож-на сміливо стверджувати, щоВи ніколи не вдаєтеся до шаб-лонного дизайну, шукаєте оригі-нальні свіжі ідеї та втілюєте їх.Чи доводилось і вам грішитистандратщиною?

– Маю 12 років досвіду в поліг-рафії, а книжковим дизайномзаймаюся лише три з них. Рештуж грішив шаблонним дизайном –провінційні клієнти з районів Жи-томирщини не могли бажатибільшого. І от коли мені оста-точно це набридло, подався уфрілансерство з попередженням,що більше за типовий дизайн усучасному українському розу-мінні я не беруся. Клієнтів од тогосуттєво поменшало, зате можуробити те, що люблю.

– Іллє, Ви часто критикуєтеінших дизайнерів, вказуючи навади їхніх робіт. Чи бувало непе-

реливки за свою критику? І як Виставитеся до критики на своюадресу?

– Я завжди готовий тримативідповідь – і за свою критику, і зате, що зробив. Свого часу, та йзараз іноді, мене добряче лаяличерез мої переклади Палагнюка іБуковскі. Вони недосконалі,кожен по-своєму, але всю кон-структивну критику я сприйняв.Натомість сам переважно крити-кую книжковий дизайн. Доволівузьке поле гри, на ньому не-складно стати експертом. Цеможна вважати і за запрошеннядолучатися.

Низький рівень оформленнякнижок в Україні є насамперед

наслідком низької культуринаших видавців і відповіднихвимог до оформлення, про цінивже мовчу. На ситуацію можна ітреба впливати – чим більше кри-тики, тим більше розуміння, щопотрібно щось виправляти. По-троху, маю зауважити, загальнийрівень і справді поліпшується, аленадто повільно. Якщо в 2012 роцідизайнер не вміє красиво впи-сати текст на ілюстрацію, що вжеговорити про тонші речі!

– більшість українських ви-давництв, на вашу думку, уважнідо художнього та поліграфіч-ного оформлення, чи радше зне-важають ним?

– Якщо вже на те пішло, я волівби, щоби більшості українських ви-давництв не існувало. Вони як ра-дянські заводи – застарілі,страшенно витратні і дають на ви-ході однотипну низькоякісну про-дукцію за накрученими цінами.Простіше перерахувати, хто мавби лишитися: «А-ба-ба…», «СтарийЛев», «Акта», «Український пись-менник» – дуже несподівано, знаю– «Родовід», можливо – «Грані-Т»,«Критика», «Урбіно». Назвав не всі,але зайвих – точно ні. От «Крок» неназвав – мале, незалежне, друкуємолоду поезію. Я з ними багатопрацюю. Є студія «Аґрафка» – цеподружжя художників-дизайне-рів. Те, що вони роблять, – дужекласно і вельми прогресивно. Алезатребувані в нас вони значноменше, ніж мали би бути. От у По-льщі на них є попит.

– Із чого Ви можете порадитипочинати свою кар’єру молодимнедосвідченим співвітчизникам,які мріють працювати в дизайні?Влаштовуватися на роботу, зай-матися фрілансом, сидіти вдомай працювати для себе тощо?..

– Недосвідчені люди... гм…Щонайперше, треба попрацюватина себе. На Заході в кожному за-кладі дизайнерської освіти є пере-лік завдань, які має вмітивиконувати майбутній освіченийдизайнер. І цих завдань – кіпа.Журнальна ілюстрація, зверстанаобкладинка для журналу та книги,робота в різних техніках, упа-ковка, повноцінне айдентіті,афіша, календар... Результати за-

ведено викладати на сайти-порт-фоліо, штибу behance.net. Івиходить так, що людина ще й ос-віту не здобула, а напрацюваннядля портфоліо вже є, гіпотетичнийклієнт має на що глянути.

У нас із профосвітою тугувато,але не бачу підстав кожному по-чатківцеві не поставити собі тавиконати подібні завдання. Ба-гато відомих дизайнерів почи-нали з фіктивної роботи длявідомих брендів – таким чином,якщо пощастить, можна і брен-дові в око впасти. Маючи щось задушею вже можна кудись смика-тися. Спробувати зробити щось«за так» для знайомих і дізнатисятонкощі роботи з клієнтом. Тодівже шукати якісь вакансії поміч-ників графічних дизайнерів – гро-шей і відповідальності менше,зате, як щаститиме, можна наха-патися досвіду в досвідченішихлюдей. І дуже раджу не красти. Нішрифтів, ні картинок, ні ідей, ні,бажано, програм. Окрім талантуі досвіду, в дизайнера має бутигідність. А тоді вже й розумінняяк діяти далі прийде.

отже, панове студенти,мріємо якнайбільше, вчимосявсьому й одразу, працюємо, до-кладаємо зусиль, набираємосядосвіду, читаємо «Ять»… і всеобов’язково здійсниться. Го-ловне – діяти.

Розпитувала Діана неПРАнВідповіді Іллі на інші наші

запитання читайте на сайтіwww.jat.in.ua

7мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012 демотивуюча

будь-яка криза минуща,ілля стронґовський:

в нашому житті…як і все

»«

«Ять» продовжує спілкуватися із цікавими та неор-динарними особистостями. Цього разу своїм досвідом,порадами й історіями з нами поділиться дизайнер ІлляСтронґовський.

Міні-біографія: стронґовський (Ілля Юрійович). Пись-менник, перекладач, літературтреґер, дизайнер. Наро-дився 1982 року в Житомирі. Одружений. Виховує доньку.

-персона

Мистецтво, як один із проявівкраси, теж може врятувати. Відсуму, зневіри, розпачу. Люди зособливими потребами знаютьце як ніхто інший. Адже колисерце розривається від само-тності, коли поруч – лишеблизькі, чи не єдиним порятун-ком і співрозмовником лиша-ється ручка чи пензлик. І папір, наякий лягають зворушливі римо-вані рядки або розквітають квітинеймовірної чарівності.

Люди, мова про яких ітимедалі, пересвідчились у цьому навласному гіркому досвіді. Всівони мають особливі потреби, апростіше кажучи – інвалідність.Однак вони не зламалися – допо-могло саме мистецтво. Саметворчість зробила їх такими,якими їх знають тепер – талано-витими та мужніми.

Іванна Сілецька: «Я не прагнусвітової слави»

Іванна Сілецька народилася йживе у селі Полковничому Стави-щенського району, що на Київ-щині. На «відмінно» закінчила 9класів. Могла б напевне й біль-шого досягти, але людям з особ-ливими потребами в нашійдержаві, на жаль, і справдіскрутно зі звершеннями, особ-ливо сільським мешканцям.Однак попри важку форму ДЦП,постійну необхідність пересува-тися в інвалідному візку, Іваннасповнена оптимізму й жаги дожиття. У пригоді стає творчість.

Ми знайомі досить давно.Якось поцікавилася, із чого поча-лося її захоплення малюванням. Іось що почула у відповідь: «Малю-вати розпочала в 9 років. Я тодібула в санаторії «Хаджибей» ізмамою, але дуже скучила за татом.Тоді прийшла думка написатийому листа, тримаючи ручку взубах». Так і зробила. Лист мамавідправила, а наполеглива Іваннапо приїзді додому списала цілий за-гальний зошит. Так дівчина навчи-лася писати, а згодом – малювати.

На творчість Іванну надихаєвесна – коли все цвіте і буяє.Також надихнути можуть і друзі.Серед улюблених художниківдівчини – Леонардо да Вінчі та Ра-фаель. Зазвичай спілкуємосяелектронною поштою або черезсоціальні мережі. Коли я, го-туючи цей матеріал, попросилаподругу розповісти про себе до-кладніше, Іванна написала неве-личкого листа й закінчила йоготак: «Якщо тобі здається, що ямало про себе написала, то не ди-вуйся – я не прагну світовоїслави». Скромно. Навіть дуже.Знову ж підтверджується істина,що справжній талант не потребуєгучної реклами.

Іванна – неодноразова учас-ниця київського обласного фес-тивалю творчості дітей та молоді«Повір у себе». Участь у цьомуважливому для молоді з особли-вими потребами заході допома-гає Іванні знаходити новихдрузів, демонструвати свої ма-люнки. До речі, вони майже невідрізняються від витворів зви-чайних художників. І це – своєрід-ний подвиг, адже, напевно, тількивона сама та її рідні знають, скіль-кох зусиль коштує намалюватихоча б сонячний промінчик лю-дині, чиї руки скуті безжальноюхворобою.

Степан Гірчак: «Вірю, живу інадіюсь»

Із наступним героєм долязвела мене на безмежних про-сторах Інтернету. Це – поет Сте-пан Гірчак. Живе він на Львівщині,в селі Нагуєвичах. Як відомо, цейкрай дав Україні та світові услав-леного Івана Франка. Тож недивно, що чоловік, романтик удуші, теж почав писати, як і йогознаменитий односелець. Єдине,що затьмарює Степанове життя –тяжка хвороба, яка звалилася нанього буквально з народження іприкувала до інвалідного візка.Поезія стала для чоловіка тим ря-тівним колом, яке не дає пото-нути в глибокому морі відчаю.Писати він почав ще в дев’янос-тих, за порадою однієї знайомої,яка теж пише. На поезію Степананадихає кохання, жінка, природарідного краю.

Незважаючи на хворобу, мо-лодий поет завжди намагаєтьсяжити активним життям. Працю-вав у культурній сфері (неоднора-зово нагороджений ціннимипризами та грамотами за внесоку проведення культурної полі-тики серед молоді), виступав зісвоїми віршами на концертах.

Хоч хвороба і не відпускає його,але бажання жити чоловік невтрачав ніколи. Степан Гірчак –поет-самоук, однак його поезіїпронизані світлом, теплом, віроюв майбутнє:

«Вірю, живу й надіюсь,Доле моя молода,Що я з тобою зустрінусь,І прийде до мене весна».Степановому перу належать

поетичні книжки «Втрачаюрозум… Я кохаю» та «Вірю, живуі надіюсь». Нещодавно побачиласвіт збірка поетів з особливимипотребами «Поетичний рушник»,де також є його вірші. Так і живе,рятуючи поезією свою душу відбезнадії.

Віршовані картини Анни Крю-кової

Анна Крюкова зі Славутичатеж займається поетичною твор-чістю і, як і попередні герої, бо-реться із невблаганним недугом,що і її посадив на візок. Народи-лася в далекій Росії, згодом сім’япереїхала до України. Із відзна-кою закінчила Полтавський інсти-тут економіки та права ВМУРОЛ«Україна» за спеціальністю «Пра-вознавство».

Вірші пише зі семи років. Анна –учасниця багатьох конкурсів длядітей та молоді з особливими по-требами, зокрема – різних етапівфестивалю «Повір у себе». Наго-роджена дипломами, грамотамита подяками. Серед недавніх пере-мог дівчини – перше місце в номі-нації «Пейзажна лірика» першогообласного конкурсу поетів з особ-ливими потребами «Поетичнийрушник». У 2004 році вийшла збіркаїї вибраних поетичних творів.

Поезія Анни – це розповідьпро світ, що її оточує, про пере-житі враження. Із її віршів можнамалювати картини:

«Стоят деревья в глубине –Торжественные великаны.В своём глубоком тихом снеОни хранят природы тайну».Читаєш ці рядки – і в уяві по-

стають могутні дерева, які стоятьна сторожі таємниць природи.Стоять на сторожі життя.

Порятунок творчістюЧитаєш твори цих та інших по-

етів із особливими потребами,дивишся витвори митців із інва-лідністю і думаєш: «А що було б,якби свого часу їм не зустрілисялюди, які спонукали до твор-чості? Аби не було в їхньомужитті спеціальних фестивалів івиставок?» Відповідь одна – їхжиття було б не таким яскравим.Адже друкуючи свої вірші у збір-ках, беручи участь у відповіднихзаходах, такі люди знаходятьнових друзів, можуть поділитисясвоїм талантом і набути позитив-ного досвіду в творчості та житті.

Людям із особливими потре-бами доводиться боротися засвоє існування чи не з усім світом.І творчість допомагає знаходитисили для подальшої боротьби.Спостерігаючи за своїми знайо-мими, я помітила, що молоділюди, які хоч і не пишуть самі, алецікавляться мистецтвом, меншсхильні до депресій, ніж їхні од-нолітки, що не мають чітких упо-добань.

Мистецтво – це крила, які під-німають людину над безоднеюбезнадії та розпачу. Творчість пе-рековує відчай у вірші, фотогра-фує радість у малюнках, робитьлюдину безсмертною.

світлана ПАТРА

Мистецтво – один із найдавніших видів людської ді-яльності. Навіть у первісних печерах були примітивні, авсе ж малюнки. З давніх-давен люди пізнавали навко-лишній світ та створювали свій власний – внутрішній.Здавна мистецтво передавало красу природи та лю-дини. Недарма говорять, що саме краса врятує світ.Вона постійно це робить, адже споглядаючи її душа на-буває неймовірної сили, щоби бодай спробувати змінитинаш світ на краще.

8 мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012 мотивуючаВрятовані мистецтвом

Вір у мистецтво

Натхення – невід’ємна час-тина творчості. Кожен митецьчекає, коли прийде та єдина, безякої вірші – римований набір слів,а картина – лише рукотворнезображення дійсності. Чекає намузу – уособлення натхнення.Тож не дивно, що її малювали,присвячували їй молитви-про-хання. Та іноді примхлива музаполишає бідолаху. А творити такхочеться. Ситуація погіршуєтьсяіноді й тим, що творчість для ко-гось – ще й робота. Так, у наш часна витребенькувату музу чека-ють не лише художники та поети,а й журналісти, науковці та… сту-денти. Так-так! Адже щоби напи-сати контрольну чи курсову так,

аби викладач не сумнівався в їїоригінальності, часом потрібномати неабияке натхнення.

Тож не дивно, що що час-тенько без пошуку заблукалоїмузи творчості не буває. Чи некожен митець має у своєму арсе-налі один або кілька засобів по-долання творчої кризи. Дієвих тане дуже, правильних і сумнівних–їх безліч. Багатьма з них воло-діли відомі особистості.

Та щоб дізнатися їх, потрібноперегорнути тисячі книжковихсторінок, адже із видатними по-передниками нас розділяють де-сятки, а то й сотні років. Книга хочі дієвий засіб передачі інформації,але таки посередник між авторомі читачем. А хочеться дізнатисяпро все з перших уст. Тож я поці-кавилася думкою про натхненнята способи його «привороту», вмоїх сучасників і друзів, які є пись-менниками, художниками, жур-налістами та представникамиінших творчих професій.

«Я просто сідаю і починаю пи-сати, навіть коли в мене немає

думок, пишу короткі речення,словосполучення, а через якийсьчас думки утворюють цілком при-йнятний текст», – говорить ве-дуча програм Національної радіо-компанії України Ганна Коро-ненко. І додає: «А ще обов’яз-ково маю вимкнути всі мобільні,аудіо-, відео- й Інтернет-пристрої,зачинити двері в кімнату і попро-сити рідних не заважати».

Студентці Олені Ткачук ізКиєва допомагає молитва. «Не змолитовника, а від серця. Вонаможе бути без слів, головне – абищира. От тоді і натхнення прийде,і шедевр створиться!» – ствер-джує дівчина.

Поет Степан Гірчак зі Львів-щини ділиться власним досвідом:«А я просто замислююсь, заплю-щую очі й переживаю все своєжиття в думках, згадую (тільки хо-роше), трішки сумую, мрію (однакне фантазую!)... І виходить вірш».«Або просто присвячую його лю-дині, яка мені імпонує, близька задухом і дорога серцю. Тоді вихо-дить супер, тому що нема нічого

кращого, ніж те, що йде від щи-рого серця!» – впевнений Степан.Саме поезія допомагає йому до-лати життєві негаразди, пов’язаніз… інвалідністю. Поезія рятує Сте-пана від нудьги та відчаю, піднімаєна вершини таланту й мужності.

Скільки людей, стільки й думок.Творчість не має точних законів ішляхів вирішення окремих про-блем. Натхнення може прийти най-несподіванішої миті. Іноді вартоіноді лише пережити щось неймо-вірне, що змусить заблукалу музузнайти дорогу до митця. Прочи-тати дещо вражаюче, від захопли-вої книги до влучного статусу всоціальній мережі. Або ж побачитигеніальний фільм чи зворуш- ливийвідеоролик. Шлях до натхненнябуває легким або ж тернистим. Такінець цього шляху один – твір.Твір, який не залишить байдужимичитачів, слухачів або глядачів. Аякщо пощастить – такий твір усвою чергу надихатиме інших по-етів чи художників на нові ше-деври. Кругообіг творчості вічний.

світлана ПАТРА

натхнення,В пошукахзаблукалої Музи

або

9мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012 демотивуюча

Гала Далі, або Дівчина з авто-ручки

Олена Дьяконова знала, щоробить, коли взяла собі ім’я Гала– в перекладі зі французької воноозначає «свято». Свято, в яке з го-ловою поринув один із найкра-щих сюрреалістів ХХ століття.

Змалечку Сальвадора Далівважали дивакуватим. Мало спіл-кувався з однолітками, був задум-ливим, а в шість років заявив, щона все життя закохався і маєнамір одружуватися. Тоді наслова хлопчика не звернулиуваги, бо предметом обожню-вання малого стала дівчина, нама-льована на ковпачку подарованоїавторучки. Так і не зустрівшисвою красуню, до 25 років Даліпанічно боявся жінок.

Тим часом Гала вийшла заміж– француз Ежен Ґрендель втра-тив од неї голову. І це ще неві-домо, чи мали б ми честь і радістьчитати Поля Елюара, якби вонане придумала чоловікові такийпсевдонім і не надихнула його нацикл сонетів.

Гала не була гарною, нато-мість – магнетичною. Завжди всвоєму дамському саквояжику(ох, уже ці таємниці жіночих су-мочок!) носила колоду карт – ну,любила жіночка видавати себе замедіума, що ж тут такого. Такомуопиратися складно, тому німець-

кий художник Макс Ернст чудоводоповнив собою любовний три-кутник.

У свої 36 Гала зустріла Далі.Саме в ній, тоді ще заміжній,майстер побачив мрію свого ди-тинства. Муза розлучилася зПолем, але, шкодуючи його, офі-ційно оформила свої стосунки зіСальвадором лише після поето-вої смерті. Який, до речі, до ос-

таннього вірив, що вона повер-неться, і ладен був усе проба-чити.

Гала змусила Далі повірити,що він – геній. Художник бачив її увсьому, зображав чи не на кож-ному своєму полотні, а картинипідписував «Гала-Сальвадор Далі».Подейкували, що він збоченець ішизофренік, але це був один ізнайліпших тандемів творця ймузи.

Сім муз Пабло ПікассоВідомий кубіст був генієм у

всьому – й у малюванні, й у вмінніобирати собі жінок. Натхненницьбуло безліч, і це ще раз доводить,що сюрреалізм і музи гарно поєд-нуються. Він міг усіх їх називатиоднаково, проте для кожної вига-дував щось своє, що асоціюва-лося винятково з нею.

Першою стала зеленоока кра-суня Фернанда Олів’є. Вона буластаршою за Пабло на 4 місяці,однак Пікассо завжди казав,представляючи її друзям: «Врод-лива дівчина. Шкода, стара». Амали вони всього по 23 роки.

Фернанда, напевно, була справ-жнім скарбом, бо художник мігзачинити її вдома на два місяці йне випускати – боявся, що вкра-дуть. Хтось вважає, що через ска-жені ревнощі та нездоровийглузд митця, інші запевняють:пара жила настільки бідно, що немала грошей на взуття для па-нянки. За сім років спільногожиття вони так і не побралися. АФернанді хотілося від коханогодитину, що в митцеві плани натой час не входило.

Започаткувавши в 30 років ку-бізм, Пікассо зрозумів: натурницітут не до шмиги, потрібна муза!Марсела Амбер – маленька, ви-тончена, тендітна – ідеально під-ходила на цю роль. Пікассо нероздумуючи назвав її Євою… ібуло йому щастя! Він малював ізнеї кубічну картину «Моя кра-суня». Невідомо, чи сподобавсядівчині сам портрет, але сам фактуваги! Взагалі, художники маютьбезпрограшний варіант підко-рення жіночих сердець: намалю-вати обраицю.

Адамом Пікассо відчував себе4 роки. Потім його кохана захво-ріла на рак і померла. Знову ж –вони не були в шлюбі.

У 36 майстер нарешті одру-жився зі 26-річною балериною

Ольгою Хохловою. Ідеальний, наперший погляд, альянс: вона тан-цює, він малює. Та дружина нади-хала митця лише на початкуїхнього подружнього життя,потім Пікассо все частіше драту-вався, втілював її не в прекрас-ному образі, а в огидливих шар-жах, спотворену. Завершилосьусе логічно: вона дотанцюваласьдо спільного сина, а він домалю-вався до чергової музи-коханки.Мадемуазель Марія-Тереза Валь-тер надихала Пікассо в його 46років.

Зустрілася парочка роман-тично, в «Галереї Лафайет». Ча-рівна 17-річна блондинка немогла залишити художника бай-дужим. Хоч вона була для ньоголише періодом творчості, він длянеї – став цілим життям. Разомвони були недовго, а по митцевійсмерті бідолашна повісилась.

Протягом всього свого життяПікассо псував нерви сімом жін-кам і розхитував їхні й без тогокрихкі нервові системи.

«Ти така ж проста, як усі…»Ще один приклад femme fa-

tale у ролі музи – Айседора Дун-кан, американська танцівниця.Життя жінки було насичене по-

діями, світовим визнанням та..кавалерами. Один із них, теат-ральний режисер і художник Ед-вард Ґордон Крейґ, навіть викравїї після велелюдної прем’єри. Дватижні вони милувалися однеодним у його студії, зриваючи Ай-седорині концерти по всьомусвіту – їй було байдуже.

Ось вона, справжня натурамузи: авантюрна бешкетниця, та-лановита й уперто впевнена всвоїй неперевершеності. Натхне-нниця, яка заряджає власним ен-тузіазмом і пробуджує навітьнайменші здібності обранця.

З Єсеніним вони брали шлюбдвічі – в Росії та за кордоном.Дункан не відпускала поета ні накрок, ставилась до нього, як досина й ревниво оберігала відвпливу оточуючих. Якось у Бер-ліні Єсенін таки втік із приятелем.Розгнівана дружина через чотиридні знайшла його в приватномупансіоні, батогом перебила все вприміщенні й виштовхала своюполовину на вулицю в самій ніч-ній сорочці.

Це були дивні стосунки, ко-хання на межі божевілля. Поетзмушував дружину пиячити нарівні зі собою, якщо пручалася –добряче лупцював. Складно збаг-нути, як вони розуміли одне од-ного. Адже Єсенін не знаванглійської, а Дункан російської.Однак щось тримало їх укупі.

Незважаючи на те, що дружи-ною Олександра Пушкіна булаНаталія Гончарова, своє чи ненайвідоміше «Я мить чудовупам’ятаю…» він написав підівпливом Анни Керн. Дивовижнажінка надихає на дивовижні речі.Це ще раз доводить, що кохана– не завжди муза, але муза –завше кохана.

Зазвичай натхненниць уявля-ють собі якимось божевільнень-ким, зате крилатим адамовимребром із премилим янголь-ським личком. Насправді ж, за-звичай це реальні земні жінки,часом навіть не красуні. Нато-мість усі – зі природнім магнетиз-мом і вмінням надихати навелике.

олександра ПуШкінА

«Біжи, музо, біжи!» – саме так на студентську думкужительки Парнасу чують прохання про будь-яку допо-могу. Іноді навіть спадає на думку, що то вони на-вмисне. Людство досі не знає, чим зупиняти цихбожевільних. Підніжки неефективні, як же тоді? Зви-чайно, не всіх надихали жінки – були добродії, яким вис-тачало подивитися на хмарки або в трьох соснахпоблукати. Оскар Вайлд узагалі Альфредом Брюсом Дуґ-ласом захоплювався, а Леонардо да Вінчі, кажуть, слухавдзвони. Але в кожного сповненого самоповаги генія буласвоя муза – звісно, хто ж перед винятковістю встоїть..

Сальвадор Далі зі своєю музою.

Пабло Пікассо з дружиною Жаклін Роке.

Американська танцівниця Айседора Дункан та Сергій Єсенін.

Ця божевільна, божевільна муза! Великі твор

10 мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012 мотивуюча

ірен Роздобудько, письмен-ниця, журналістка:

«Для боротьби з кризою твор-чості я слухаю музику. Криза зни-кає миттєво».

ірина савченко, кандидатфілологічних наук, доцент, ди-ректорка Центру культури тамистецтв нПу імені МихайлаДрагоманова, художній керівникта режисерка народного сту-дентського театру «Вавилон»:

«Криза, трапляється, як пра-вило, після завершення кожноговеликого проекту. Причину вба-чаю в моральній та інтелектуаль-ній утомі, нервовому перена-пруженні. Подолати просто: ні-чого масштабного не робити, всепотрошки – й ніякі кризи нестрашні. Але це жарт. Нормальналюдина нікуди подітися від подіб-ного неспроможна.

Коли ти відчуваєш, що кризанаступає, треба швиденько по-

чати придумувати щось нове й ці-каве. Спочатку будеш стояти намісці, однак придумане, живучи втобі, спонукатиме до подальшихдій. І криза поступово відступитьсама».

олена коляденко, хореог-раф, керівниця балету Freedom:

«Як змусити свій мозок пра-цювати в правильному напрямкуі вийти з творчої кризи? Ніколи неорієнтувалася на розум, частіше– на емоційне збудження! Якщось заводить, то мене вже невтримати нічим!

Зазвичай я відразу уявляю кін-цевий результат задуманого... іпоки я не досягну фінішу, не зійдуз дистанції. Це обов'язково по-винно бути складне завдання.Тоді є ризик, драйв! Ось так!»

сергій Жадан, письменник:«Потрібно постійно змінюва-

тися й уникати самоповторів»

Роман Заяць, фахівець із ра-діомовлення, медіа-тренер, жур-наліст:

«Під час «творчої імпотенції»слід вживати так звані «стимуля-тори»: книги (особливо автобіог-рафічні, надто про творчих лю-дей), особисто мені це помагає;кіно; екстремальна зміна роду ді-яльності (для прикладу – хай жур-наліст, який висвітлює культурніновинки, зробить репортаж проневиліковно хворих людей)… Іголовне – говорити, говорити зусіма довкола щодо своїх «криз»,ні в якому разі не комплексувати– адже їх мають усі, й хто черезних проходить – із радістю ді-литься рецептом».

Ганна сарвіра, ілюстраторка:«Ой, моменти творчої кризи

ще й як бувають! Іноді дуже ба-гато малюю, бракує свіжих ідей –тоді допомагають прогулянки,зустрічі з друзями або навіть по-

хід у Карпати. Трапляється, ро-бота просто не виходить. Тодідивлюся на витвори улюблениххудожників або йду до книгарні,у відділ дитячої літератури, шу-кати нові цікаві книжки (і на кон-курентів подивитися) – такийзаряд натхнення, одразу щосьхочеться робити :)). А іноді про-сто потрібно змусити себе пра-цювати».

ілля Вікторов (diliago), ху-дожник:

«Усе це вважаю надуманим. Утворчому процесі не існує про-блем, натомість є завдання, і всіці завдання можна вирішити. Цеяк гра – є передумови, умови, йіз цього матеріалу завжди можназібрати ЩОСЬ. Не потрібно боя-тися грати в гру. Чим менше бо-їшся, тим більше шансів зробитищось таке, що здивує не тількиоточуючих, але й тебе самого.Горезвісний «синдром чистогоаркуша» породжений саме тими,хто боїться. Виникла ідея в го-лові? Так бери й малюй! Не ви-никла? Намалюй два довільнихштриха, відразу виникне ідеятретього, а там уже бах! – і за-гальна концепція сформується,та ще й така, яку раніше сам бине придумав!

Я не можу навіть пригадати,коли взагалі впадав у ступор –що б не трапилося, завжди з го-ловою поринаю в цю гру – з ма-теріалом, із сюжетом, з ідеєю, знесподіванками, обігруваннямнезапланованих обставин (а нем'яттям і викиданням папірцяпри випадковому русі, що вихо-дить за рамки первинної за-думки). Впадати в ступор – цевсе одно, що скачати іграшку нателефон, відкрити її і заціпеніти,бо не знаєш, що робити. Зробикрок – і вперед! Все треба пізна-

вати емпірично, в безперер-вному русі.

Ніколи не забуду, як я навчивдружину Оксану кататися на гір-ських лижах: вона стояла як уко-пана на вершині гори, нажаханодивилася вниз і не піддавалася нажодні умовляння. «Ну не бійся!»– кажу. «Я не боюся, – злякановідповідає. – Я думаю, як меніїхати». «Не думай до того, як їха-тимеш. Думай, коли вже поїдеш,і всі завдання вирішуй у процесі!»Й вона відразу поїхала. Ужекілька років як із задоволеннямкатається. Бажаю всім не боя-тися, рухатися, дивуватися, і щобЖОДНИХ СТУПОРІВ і КРИЗ!»

Юрій Макаров, журналіст,телеведучий, документаліст, ог-лядач часопису «українськийтиждень»:

«Мені здається, що «кризажанру» – нормальний, штатнийрежим роботи будь-якої творчоїлюдини. Інша річ, що деякі творчілюди схильні занадто рефлекту-вати, задивлятися в дзеркало йробити зі своїх страждань сюжетдля милування та кокетування(звичайний, досить комфортниймазохізм). Стандартний антидот– нові враження. Востаннє меневитягнув із меланхолії всьоголише перегляд «Опівночі в Па-рижі» Вуді Алена. Це економний,бюджетний варіант. Іще можебути хороша книжка, а в ідеалі –подорож.

Якщо йдеться лише про пере-втому, тоді бажано тупо відіспа-тися. Головне – знати, що ти незробив ніяких ницостей, отже,Господу нема за що позбавлятитебе креативного дару. І, повто-рюю, якомога менше концентру-ватися на собі й якомога більше –на предметі зусиль. Принаймнімені допомагає».

10Митці рад

З творчою кризою стикалися, мабуть, усі. Особливо актуальним питання вчасноговиходу з неї є для людей відомих. «Ять» розпитала письменників, ілюстраторів, те-леведучих та представників шоу-бізнесу, чи буває у них творча криза та як із неютреба боротися? Тож читайте лише на сторінках нашого видання унікальні секретивиходу із творчого ступору від селебрітіз.

Чи буває у Вас творча криза, творчий ступор?

Як із ними боретеся?Бліц-опитування:

Лайфхакінг – це злам життя.Полягає він у невеличких пора-дах та хитрих трюках, що допо-магають нам якнайшвидшедосягати поставлених цілей, змі-нюючи своє ставлення до навко-лишнього світу, цим покращуючисвоє життя. Лайфхак допомагаєнам самовдосконалюватися тавідкривати у собі надзвичайніможливості.

А потрібно для цього, по-суті,всього кілька речей: достатня мо-тивація аби зрозуміти, чого тихочеш і досягти у цьому успіху, таготовність ризикнути!

Ми дібрали кілька корисниххаків, що допоможуть вам подо-лати творчу кризу.

Розбудіть вашого внутріш-нього генія!

Творча криза - ситуація, зна-йома кожному. Рішення, яке виніяк не можете знайти, виявля-ється, лежить буквально на по-верхні. Тільки вам його не видно.

ось кілька способів, які допо-можуть вам вийти з творчоїкризи:

1. Запитайте «чому?» Запитайте себе, чому ця про-

блема взагалі виникла? Намагай-теся дати не менше шестипричин, розширюючи такимчином бачення проблеми, ви,можливо, знайдете альтерна-тивне рішення.

2. Засинайте спокійно Не катуйте себе проблемою.

Подумали - забули. Намагайтеся необмірковувати проблему передсном. Краще виспіться гарненько,і зранку на «свіжу» голову ви поба-чити те, чого не добачали вчора.

3. обговоріть це з тими, хто немає ніякого стосунку до ситуації

Вони, звичайно, будуть зановоз'ясовувати вже давно відомі вамобставини, ставити нескінченніпитання, пропонувати відпрацьо-вані або дурні рішення. Повірте,якщо навіть жодне з них не вия-

витьсяправильним, ви зможетенесподівано знайти рішення, роз-клавши ще раз усе по поличках.Одна голова добре, а дві краще.

4. спроектуйте ситуацію навідому людину

Це може здатися смішним, алеуявіть, що б робив в даній ситуаціїСальвадор Далі? Шерлок Холмс?Індіана Джонс? Приміряючи ситуа-цію до різних характерів, ви самідивитесь на неї з різних сторін, аотже і бачите різні підходи до її ви-рішення.

5. сходіть в художню гале-рею або на фотовиставку

Велика кількість зорових об-разів стимулює вашу фантазію.

6. Замалюйте ситуацію У вигляді коміксу або муль-

тфільму спробуйте зобразитипроблему так, щоб вона буламаксимально зрозумілою сторон-нім людям. Розвісьте розкадру-вання на стіні і подумайте - щомогло б бути далі? Представляйтерозвиток історії, як і раніше, покадрам. Деяким людям набагатолегше думати образами.

Ці методи працюють як длялюдей, так і для груп. Застосо-вуйте все і шукайте найкращі ідеїдля вас.

Простір для творчостіЦей лайфхак присвячений

тому, як ви працюєте над новимиідеями та проектами. Ваші креа-

тивні здібності потребують уваги,турботи і творчого живлення.Крім того, у них є потреби. І осьщо вони від вас вимагають:

Блокнот. Інакше ваші думкипросто йдуть в нікуди. Усі ідеї, якіу вас виникли у зв'язку з проек-том, але не стали в пригоді,обов'язково фіксуйте. Вони потімще дуже знадобляться. До тогож, у вас завжди під рукою запасрізних напрацювань на випадоктворчої кризи.

спокій, тільки спокій. У станідушевного розладу, тривоги виніколи не зможете придумати ні-чого неординарного. Не зацик-люйтеся на негативних емоціях.Подивіться веселу комедію, авже потім - за роботу.

Зосередженість. Не відволі-кайтеся ні на що - мозок цього нелюбить. Якщо ви «зловили за

хвіст» творчу ідею, не злякайте їїтелевізійним шоу або нескінчен-ними смсками.

Фонова музика. Багато хтовважає що музика відволікає віддумок, але це поширений міф.Все залежить від того, яка це му-зика. Енергійна класика або джазпризводять вас в стан підвищеноїемоційної активності, яка допо-магає креативно мислити. Протедеяким необхідна повна тиша.

Місце. Не обов'язково зами-катися в задушливому офісі.Влаштуйтеся з ноутбуком вдомана дивані, а ще краще - в паркуна лавочці або на газоні дачноїділянки.

Сподіваємося, що ці лайфхакидопоможуть вам у подоланнітворчої кризи!

олена ГРоЗнА,олексій сМіРноВ

Lifehacking – самовдосконалення у чистому вигляді

Все починається з дрібниць. Коли ми змінюємо своєжиття з чогось незначного, але постійно й наполегливо– ми в результаті змінюємо його докорінно. Саметаким є принцип лайфхакінгу.

11мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012 демотивуюча

Можу побитись об заклад, щобільшість із вас сприймають мис-тецтво в масштабах візуальногопрояву, себто виставок, інсталя-цій, відео, перформансів, реалізо-ваних у Пінчука, в «Мистецькомуарсеналі» чи ще деінде.

А от і ні. Мистецтво є навіть уваших комп’ютерах. Зараз наслово «арт» неодмінно насідаютьнаука й технологія. Популярним іпрогресивним стає медіамистец-тво (медіа-арт), а саме – діджи-тал-арт та нет-арт. І це вже нечудернацькі гіпертекстові твориМілорада Павича, не восьмибітнамузика, а новітнє мережеве мис-тецтво, головна цінність якого –не демонстрація, а комунікація.

Уся ця каша заварилась у 90-их.Піонер напряму – Олексій Шуль-гін, який написав маніфест нет-арту – «Мистецтво, Влада іКомунікація», що закликає мит-ців до відмови від минулого,авангардного пошуку, викорис-тання Інтернету як основного за-собу комунікації, в жодному разіне називати себе медіа-художни-ком і забути слово «мистецтво».Сам термін «нет-арт» вигадав ВукКозік, який зробив інфографічнуонлайн-історію мистецтва для ае-ропорту (картини класиків у стилізнаків – http://www.ljudmila.org/~vuk/).

Серед класиків нет-артуможна виокремити дует Jodi.При переході за посиланнямhttp://jodi.org чи http://xxxx.win-ning-information.com вас зустрі-нуть шокотерапія для очей і

когнітивний дисонанс – кислотнікольори, кожен клік видає по-милки й незрозумілі коди. Якісьбаґи – подумаєте ви. А от і ні.)Jodi вкладають у це натяк на не-обхідність коректного повод-ження з інформацією.

Наступним веб-витівником єдизайнер Benjamin, зі своєютреш-рефлексією на поп-куль-туру – http://www.superbad.com/.Як і в попередньому випадку,треба клацати на клікабельнілінки. Між іншим, ця витівка здо-була нагороду бієнале Whitney

Artport, однієї із інституцій, щодосліджує нет-арт.

Згаданий Шульгін іронічно даєнам панацею від перенасиченняінформацією – http://www.desk.nl/~you/remedy/. Схема дій: кла-цаємо на назву, читаємо поба-жання, вибираємо зліва картинку(котика, Че Ґевару, бляшанкусупу Campbell тощо), визначаємодля неї положення в просторі. Лі-куємось.

А тепер про скандал, суд і роз-слідування. Художники з ко-манди Etoy, противники корпора-

цій, зареєстрували домен etoy.comу 1994, а два роки потому великакомпанія виробників іграшокоселилася на etoys.com. З бокухудожників це було чимось накшталт digital hijack, електронноїкрадіжки; такий крок вартував їмнагороди Golden Nika на австрій-ському Фестивалі електроннихмистецтв. Неуважні відвідувачісайту іграшкової корпорації по-трапляли на зухвальців з Etoy.Про деталі цієї справи й вигляд ста-рого сайту – http://www.etoy.com/projects/hijack/.

Творці нет-арту не забуваютьі про музику. Цікавенький онлайн-музей саунд-арту – soundmuseum.fm.

Напевно, найфантастичнішимвідповідним прикладом є http://www.codeorgan.com/, засіб трансмедіації – процесу, коли одна зна-кова система перебирає власти-вості іншої. Прописуємо у стрічкупосилання на свій сайт… і слу-хаємо, як він звучить!

Не вразило? А хочете теле-портуватися? Будь ласка, можнахоч кудись у незвідані далі Всес-віту, хоч на Бора-Бора. Можнатрохи зачекати, підзаправитисятощо на http://www.teleportacia.org/.

Маєте змогу побудувати своємінімалістичне техно-місто наhttp://city.v2.nl/. Натискайте наквадратик під першою літерою,дочекайтесь автоматичного бу-дівництва фундаменту, а далі кла-цайте на кнопки, надбудовуючидеталі.

Отже, творці нет-арту праг-нуть не лише показувати інав’язувати, а й давати спожива-чам можливість самостійно ро-бити вибір, вкладаючи в ньогосвою місію. А про те, що краще–полотна епохи Відродження чисучасні медіавикрутаси – вирішу-вати лише нам.

Застереження: конгітивно-ди-сонансні посилання шкодятьвибагливим смакам тендітних ди-зайнерів!

Досліджувала і граласьАнастасія Буяло

Вас зараз

нет-арті його вибрики

Проте дизайнери ж мають на меті як-найшвидше зламати цей усталений образу наших головах та пропонують щоразнові й цікаві способи зображення обличвідомих людей. Ось що значить по-справ-жньому «пограти зі шрифтами».

Використання типографіки дає змогустворювати незвичайні зображення,сповнені простотою та вишуканістю, йводночас складністю їх виконання. Різно-манітні техніки поєднання шрифтів, усіля-ких написів в одне ціле створюютьабсолютно різні ефекти. Шрифтові по-ртрети - оригінальні спосіб представити і,можливо, додатково розповісти про лю-дину. Такі портрети передають не лишезображення людини, а й її думки. Словаможуть розказати про людину більше, ацікаве поєднання літер створює текстурузображення. Це своєрідний «меседж»усім, хто бачить це чудо типографічногодизайну.

Пропонуємо вашій увазі кілька такихпортретів. Вони всі різні, незвичні, але од-нозначно привертають до себе увагу. Анастасія ЗелінськА

намалюй мій портрет…Типографіка - не просто підбір красивої шрифтової гарнітури, а наба-

гато більше: мистецтво прикрашати шрифтами будь-який дизайн-про-ект, підбираючи розмір, товщину, щільність і тип шрифту. Деякідизайнери йдуть далі і об'єднують типографіку з портретизмом. По-ртрети бувають різними, але зізнаймося собі чесно, при згадці слова «по-ртрет» у наші й голові виникає образ полотна, на якому олійнимифарбами намальовано чиєсь досить серйозне обличчя.

Гельветикою

12 мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012 мотивуюча12

Головний редактор:Анастасія Зелінська

Шеф-редактор проекту:Олексій Ситник

Дизайн, верстка:Оля Фомішина

над номером працювали: Анастасія Буяло, Катерина Шедель, Гліб Семенюк,

Ірина Демченко, Діана Непран, Олександра Пушкіна,Ятьрик Зубоскальний, Світлана Патра, Ольга Лазаренко,

Оксана Піддубна, Олена Грозна

Тираж: необмеженийПідписано до друку: кульковою ручкою

Відповідальний за випуск: утік

Адреса редакції:м. Київ, Мельникова 36/1 — Щорса 36б

Адреса для листування:yat.gazeta@gmail.com

наш сайт:www.jat.in.ua

За достовірність інформації редакціявідповідальності не несе, бо таке

понаписують...Всі права захищено, кулаками!

______________________як отримувати газету “яТь” регулярно?

Надішли листа з текстом “Хочу ...ЯТЬ” на ел.скриньку — yat.gazeta@gmail.com,

а також шукайте нас у facebook чи vkontakte

• Насамперед навчися працювати, якстарі майстри. Коли ж здобудеш визнання йповагу, зможеш творити так, як захочеш.

• Якщо вважаєш сучасне мистецтвовищим за творчість Вермера і Рафаеля, неберися за книги і перебувай у блаженномуідіотизмі.

• Не будь недбалим до своєї праці,інакше люди також знехтують і тобою.

• Не втрачай око, руку, а тим паче го-лову – коли станеш майстром, вони станутьтобі в пригоді.

• Якщо мистецтво не вподобає тебе, всятвоя любов до нього буде марною.

• Не бійся прагнути досконалості: всеодно її неможливо досягти.

• Краще бути багатим, ніж бідним; на-вчися працювати так, аби із твоїх рук народ-жувалися золото й коштовності.

• У лінощах шедеврів немає. Митцю,працюй!

Валерій лисенко

Всяка ...

та його новий дискта про те, чим плануєзайматись надалі

сергій ЖаданВеликий митець ХХ століття Сальвадор Далі сформулював наста-

нови художникам-початківцям. Ці поради здаються нам доречними дляздобуття майстерності в будь-якій сфері суспільного життя, тож на-водимо їх у власній інтерпретації.

Митцю, працюй! у наступному номері:

про творчістьта нові жанри

спеціально для «яті»розповість

Ви дізнаєтеся проукраїнський рок-гурт

«Біла вежа»Фагот із «ТнМк»

Ну, нам здається, це потрібно зро-бити в стилі мрій, це ж переважно для чо-ловіків розділ. Заходиш на пляж, а тамдівчата красиві хаотично пролітають.Штук двадцять. Літають, літають ... Апотім хопа! – і єнот!

* * *Закінчено болісний процес узгод-

ження.Клієнт: «Клас! Мені все подобається,

а вам як?»Дизайнер: «Мені теж, тільки нікому не

кажіть, що це я зробив».* * *

Дизайнер здає роботу замовникові.Той задоволено киває, з усім погоджу-ється. Віддає гроші:

– Сподіваюся, якщо потім потрібнобуде переправити, можна звернутися?Адже це не так, що один раз зробили йзабули?

– Зрозуміло, в залежності від того,що і як потрібно буде виправити.

– Звичайно! Я ж не запропоную всеперероблювати!

– Жодних проблем. До речі! Можна ймені потім, якщо раптом закінчатьсягроші або виникнуть нові плани, зверта-тися до вас щодо невеличкої доплати?Це дрібниця, я потребую її дуже рідко,думаю, ви не надто постраждаєте.

– ???– Та не переживайте! Я ж не вимага-

тиму заплатити мені ще раз!* * *

Розвеселіть хлопчика засобамикомп’ютерної графіки!

* * *Клієнтка: «Мені потрібен один дизайн

о 16.00 і другий о 18.00!»Дизайнер: «Але зараз 15.45...»Клієнтка: «Я відправляла листа до

14.30. Ви знову нас підвели».

* * *Мене цікавить розробка сайту-ві-

зитки. Із можливістю замовляти товари,сплачувати кредитною карткою, реєс-труватися, додавати фотки й листува-тися з друзями.

* * *Прайс дизайнера:1) Усе роблю сам – $ 100.2) Я роблю, ви дивитеся – $ 200.3) Я роблю, ви радите – $ 300.4) Я роблю, ви допомагаєте – $ 500.5) Ви робите, я допомагаю – $ 800.

* * *Про журналістське суще:Оригінал новини: «Фанати «Шахтаря»

вшанували річницю УПА».Подача на «Інтері»: «Фанати «Шах-

таря» виступили за Україну та Януко-вича».

Подача на «НТВ»: «Фанати «Карпат»увірвалися в Донецьк і побили інвалідівта пенсіонерів».

* * *Ви знаєте, ми зацінили всі отримані

варіанти. Навіть не знаємо, що вибрати...А може, спробуємо об'єднати всі три ло-готипи в один?

* * *«Дякуємо за макети. У цілому, мені

сподобалися. Досить-таки якісно. А отфон – ні. І завитки. І колір синій. Поди-віться мої макети, в якому кольорі зроб-лене лоґо... Киньте оком, можливо, ви несправляєтеся з цим завданням...» Й од-разу наступний лист: «Призупинімо нашуспівпрацю. Справа в тому, що я вирішиласама зробити дизайн. Бо дуже важко до-нести до дизайнера бажане. Все-таки я 5років присвятила дизайнові, тож маю ве-ликий досвід. Якщо вам цікаво, пришлюготовий дизайн макету. Будь ласка,більше не витрачайте на мене час».

Стонадц порад

розкаже про своє сьогодення