Вища освіта в Росії: історія становлення та сучасний стан

Миколаївський національний університет ім. В. О. Сухомлинського

Роботу виконала: Студентка 128 групи

Сидоренко Ірина Валеріївна Перевірила:

к. п. н., старший викл. каф. матем. Ручинська Н. С.

Зміст

Вступ 1. Багаторівнена система освіти України 2. Перші вищі навчальні заклади в Росії 3. Особливості розвитку вищої освіти в Росії і СРСР між Першою і Другою світовими війнами 4. Висновок 5. Список використаної літератури

В інформаційну епоху чітко проявляється соціальна роль

освіти як інтегральної цінності духовної культури. При цьому до

освіти ставляться принципово нові соціально-економічні, духовно-

моральні, культурологічні вимоги. Перш за все, ми повинні

допомогти освіті нашої держави якомога швидше дійти до

європейського рівня.

В цій справі, звичайно ж, незамінним є досвід сусідніх

держав, зокрема і вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову,

професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами

освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань,

інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної

підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації [4, ст.42].

Вступ

Централізовану багаторівневу систему освіти в Росії було створено у XIX сторіччі, а її реформування та розширення припало на його другу половину і початок XX ст., коли в різних містах імперії виникло понад сто класичних і

1. Багаторівнева система освіта Росії

технічних університетів, закладів інших профілів (військових і педагогічних інститутів тощо). Перші два десятиріччя після Другої світової війни вища освіта в Росії входила у трійку кращих у світі як за рівнем охоплення молоді, так і за змістом та якістю навчання.

На сьогодні в Росії налічується 541 цивільний і 89 військових ВНЗ; у недержавному секторі приватних і муніципальних ліцензованих закладів - 225 університетів, академій, інститутів, коледжів, тому загальна кількість студентів у Росії перевищила 3 млн. з навчанням за 89 напрямами і понад 400 спеціальностями [1, с.64]. Що ж до кількості російських студентів, які як і ми навчаються за спеціальністю “Юриспруденція”, то їх налічується 73 220 осіб [11, с.20].

2. Перші вищі навчальні заклади в Росії

У Росії, в межах її сучасній території, першими, найбільш відомими академіями і вищими школами були Слов'яно-греко-латинської академії (1687) та Школа математичних і навігаційних наук (1701) в Москві; в Петербурзі це Морська Академія (1715), Академічний університет при Академії наук (1725) - як самостійний Петербурзький університет був заново заснований в 1819 р., Гірське училище (1733), Морський кадетський корпус (1750). Важливу роль у становленні вищої освіти в Росії зіграла Академія наук, створена в Петербурзі за вказівкою Петра I. Її перше засідання пройшло в самому Наприкінці 1825 р. вже після смерті Петра I.

З ініціативи та проекту М. В.Ломоносова в 1755 р. був заснований Московський університет, що дозволило завершити триступеневу модель . У другій половині XIX в. відкриваються перші «всесословние жіночі училища» як важлива ланка системи середньої освіти. Проте в 1863 р. випускницям жіночих гімназій був закритий доступ до вищої освіти. У підготовці педагогічних кадрів важливу роль зіграв Головний педагогічний інститут у Петербурзі. Він був заснований в 1816 р. на місці Санкт-Петербурзького педагогічного інституту (1804 - 1816), а в 1819 р. переведений в Санкт-Петербурзький університет. Однак в 1828 р. він відродився як самостійного і проіснував до 1859 р.

3. Особливості розвитку вищої освіти в Росії і СРСР між Першою і Другою світовими війнами

Перша світова війна, Жовтнева революція і наступна за нею Громадянська війна завдали величезної шкоди всій системі освіти в Росії і особливо вищої освіти. До 1927 кількісні показники роботи системи вищої освіти перевершили показники 1914 р. На довоєнній Росії було 96 вузів, в яких навчалося 121,7 тис. студентів (за іншими даними, 105 вузів і 127,4 тис. студентів); в 1927 р. в СРСР - 129 вузів (з них 90 в РРФСР) і навчалося близько 150 тис. студентів.

У перші ж роки радянської влади були ліквідовані або істотно

обмежені академічні свободи в вузах. Замість автономії вузи були

включені в систему жорсткого централізованого управління і

планування, аналогічну тій, що існувала в народному

господарстві. Знекровлення кадрів вищої школи

супроводжувалося посиленням централізованої системи

командно-адміністративного управління нею.

У 1929 р. були ліквідовані останні залишки самоврядування у вузах - вибори ректорів, деканів і т.д. були замінені їх призначенням зверху. Технічні вузи стали вилучатися з ведення Наркомпросу (на чолі якого стояв «ліберал» А.В.Луначарский) і передаватися у ведення ВРНГ і відповідних галузевих наркоматів.

У 1935 р. був початий черговий крок щодо посилення централізації управління вищою школою - створений Всесоюзний комітет у справах вищої школи (ВКВШ), у відання якого передавалися всі вузи, незалежно від відомчого підпорядкування, за винятком військових і пов'язаних з мистецтвом.

У роки першої п'ятирічки почалося бурхливе зростання числа учнів в вищій школі, який не відповідав матеріально-технічним і фінансовим можливостям народного господарства і перевищував його реальні потреби у фахівцях. Це було наслідком перевиконання і без того волюнтаристськи завищених планів. Так, першим п'ятирічним планом передбачалося збільшити число студентів з 159,8 тис. в 1928 р. до 196 тис. в 1932 р. Фактично ж в 1932 р. чисельність студентів зросла до 492,3 тис. і в 2,5 разу перевищила спочатку запланований показник, а число вузів збільшилася до 832.

5. Висновок Зміст шкільної освіти - це основа освітньої системи, і в умовах

перехідного періоду в розвитку суспільства воно є основним об'єктом реформування та оновлення. Зміст освіти та його реалізація втілюють ті цінності і цілі, які суспільство ставить перед новим поколінням. Успішна реалізація реформи в області змісту освіти є складною і важкодосягаємого завданням. Вона вимагає ретельного планування, добре розробленої стратегії, прихильності мети тих, хто її реалізує, уваги до ресурсів, забезпечення перепідготовки і розробки відповідної процедури оцінки. Реформу змісту освіти ускладнює ще й те, що вона проводиться в суспільстві, де викладачі та інфраструктура не забезпечені відповідними ресурсами.

Колишня радянська освітня система відрізнялася жорсткими навчальними планами, які складаються централізовано. Ці плани грунтувалися на тому, що учні набували фактологічні пізнання у вузько спеціалізованих предметах. Акцент робився на науку й інженерна справа. Педагогічним ініціативам школи або вчителя місця майже не відводилося. Існував загальний навчальний план, для всіх шкіл, який складався під керівництвом держави. Підручники вироблялися державою монопольно і були безкоштовними. Не було ніякої структурованої системи оцінки освітніх стандартів у національному масштабі. Освітні потреби визначалися централізованим плануванням розподілу робочої сили.

Незважаючи на все це, сьогоднішня система освіти в Росії - федеральна, централізована. В даний час російська система освіти але все ж вона представлена у вигляді:

•Дошкільна освіта, яке, дає дітям елементарні знання, але, все ж, не

прирівнюється до першого ступеня шкільної освіти. Діти починають

відвідувати дитячий сад з 1/1, 5 року (ясла) і перебувають там до 6

років (також добровільно за бажанням батьків).

* Початкова освіта (початкова школа) починається з повних 6 років і

триває протягом 4 років (за результатами останніх реформ у сфері

освіти). На відміну від Німеччини, наприклад початкову освіту діти

можуть отримувати вже в гімназіях чи ліцеях, так як в Росії дані типи

навчальних закладів представлені комплексно - з 1 по 11 класи.

•Неповна середня освіта в ліцеях, гімназіях, загальноосвітніх школах

триває протягом 5 років. Закінчення 9 класів кожного з цих типів

навчальних закладів дає право на отримання атестата про загальну

середню освіту.

* Повна середня освіта або виробничо-технічна освіта з правом вступу

до технікуму, коледж та інші професійні установи. По завершенні

навчання 10 і 11 класів школи, гімназії, ліцею випускники отримують

атестат про повну середню освіту і мають повне право на вступ до ВНЗ.

Це право поширюється також на який закінчив будь-яке професійне

установа, що в Німеччині є неприйнятним.

* Вища освіта з отриманням диплома спеціаліста, ступеня бакалавра,

магістра або майстра з правом підвищення кваліфікації в університеті

або НДІ, по закінченні якого отримують ступінь кандидата наук, а

пізніше - доктора наук.

Список використаної літератури 1. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За ред. В.Г. Кременя. Автор.колектив: М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, І.І. Бабин.—Тернопіль: Навч.книга—Богдан, 2004.—384 с. 2. Педагогіка / В.А. Сластенін, І.Ф. Ісаєв та ін - 3-е изд. - М., 2000. 3. Ананьєв Б. Г. Про проблеми сучасного людинознавства. СПб., 2000. 4. Ананьев Б. Г. Людина як предмет пізнання. СПб., 2001. 5. Бодров В. А. Психологія професійної придатності. М., 2001. 6. Брушлінскій А. В. Психологія суб'єкта / Відп. ред. В. В. Знаків. М., 2003. 7. Пряжников Н. С, Пряжникова Є. Ю. Психологія праці та людської гідності. М., 2001. 8. Топорнин Б.Н. Высшее юридическое образование в России: проблеми развития /Ин-т гос. и права РАН.—М.—1996.—32 с.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!