20154дитячий християнський журнал

ISSN 2194-3796

Хочемо!Так!

Хочет

е мені допомогти

в годівлі диких

кабанів?

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

Знайди та розфарбуй заховані літери. Склади з них слово, і ти дізнаєшся тему цього номера журналу.

Ні, Петрику, давай-но проявимо 

старанність і зробимо, як у завданні запропоновано. 

Адже так буде навіть цікавіше!

Оленко, може, 

спробуємо знайти букви й відгадати 

тему журналу без того, щоб їх 

фарбувати?

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

2

Малювала Олена МИХАЙЛОВА-РОДІНА

Тигри, рисі та пантери –Спритні, сильні та прудкі,Коні, олені, косулі –Швидконогі та стрункі.

А слони, орли, верблюди –Дивовижні й гарні всі,Але ми з тобою – люди,Образ Божий на землі.

Бог, величний та єдиний,Всесвіт мудро так створив,Весь тваринний світ людині – Нам з тобою – підкорив.

Щоб життя було прекрасним,Гармонійним щоб було,Будемо завжди старатисьМи робити лиш добро.

А за дивну цю можливість –Бути образом Творця,Хай ім’я Господнє славлятьНаші душі та серця.

Ми найщасливіші в світі, В небесах наш Бог Отець,Ми з тобою – Його діти,I творіння ми вінець!»

Якось дві малі сестричкиНа ґаночку міркували:«Якби ми були пташками,В небі високо б літали.

Ми б серед гілок ховалисьТа співали залюбки,Щоб дорослі посміхалисьТа раділи малюки.

Зранку б сонце зустрічали,Гнізда вили навесні,Iз батьками б відліталиМи на південь восени.

Там, на півдні, де немаєАні снігу, ні зими,Де троянди розцвітають,Там на сонці б грілись ми».

«Ні, бджолою краще бути,Трудівниці всі вони.День працюють, щоб здобутиМед корисний і смачний».

«Ні! Жирафа – справжнє диво,Довгошия он яка!В неї шерсть така красива,А хода яка легка!

Любов ЛАЗЬКО

МІРКУВАННЯ

Переклав з російської Степан ЗАГОРУЛЬКО

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

3

ДИВОВИЖНЕ ВСЕ ТВОРІННЯОлександр РИЖОВПереклад з російської Олени МІКУЛИ Віталій КРИВЕНКОВ

Малювала Тетяна КОСТЕЦЬКА

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

4

Як перемогти лінощі?Чи подобається тобі збирати марки, рідкісні книги або старі журнали? Дуже цікаве заняття. Три

тисячі років тому жив мудрий цар Соломон. Одним із його найулюбленіших занять було збирати... мудрі вислови та прислів’я. Зібрав він їх за своє життя більше трьох тисяч. Багато з них ти можеш знайти в Біблії, в Книзі приповістей Соломонових.

Сьогодні я хочу поговорити з тобою про... лінощі. Так-так! Лінощі – тема дуже неприємна. Але пого-ворити про це потрібно. Приймеш те, що я тобі скажу, чи не приймеш – твоя справа. Але знати, що Біб-лія говорить про лінощі, важливо. Iнакше Бог не доручив би Соломонові так багато про це написати.

Що таке лінощі, ти, звичайно, знаєш. Це коли ти вирішив відкласти важливу справу на потім. Це коли замість того щоб довести розпочату справу до кінця, ти залишив її недоробленою. Або коли ти кажеш, що в тебе все одно нічого не вийде, а сам навіть не спробував це зробити.

Як перемогти лінощі? У Біблії є кілька порад.Перша: дружи з працьовитими хлопцями та дівчатами. Є таке прислів’я: «З ким поведешся, від того

й наберешся». А Соломон пише: «Хто з мудрими ходить, той мудрим стає, а хто товаришує з безумним, той лиха набуде» (Пр. 13:20).

Навчися дисципліни. Кажуть, для того щоб бути, наприклад, успішним письменником, треба п’ять від-сотків таланту й дев’яносто п’ять відсотків праці. Як же навчитися дисципліни? Завжди робити те, що вважаєш правильним. Наприклад, ти вирішив робити гімнастику щоранку або перед школою щодня чи-тати одну главу з Нового Заповіту. Тримайся свого рішення, чого б це тобі не коштувало. I ти загартуєш свою волю, станеш людиною дисциплінованою, а значить, успішною в усьому.

Ще одна порада: навчися правильно відпочивати. Усім подобається відпочивати, але й у цьому потрібно знати міру. Ось що пише про це Соломон: «Аж доки, лінюху, ти будеш вилежуватись, коли ти зо сну сво-го встанеш? Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложити, щоб полежати, і прийде, немов

волоцюга, твоя незаможність, і злидні твої, як озброєний муж!..» (Пр. 6:9–11). Порада: ніколи не називай свої лінощі відпочинком.

Відпочинок потрібен, щоб відновити сили для роботи. А від лінощів – погані оцінки в школі, погана робота, бідність...

Бог створив нас людьми творчими. Якщо ми що-небудь робимо, то отримуємо від зробленої роботи велике за-

доволення. I сумління наше спокійне, якщо ми старан-ні. Є вірне прислів’я: «Очі бояться, а руки роблять».

Хочеш бути успішним? Оголоси лінощам війну!

Вальдемар ЦОРННа

д ци

м ва

рто з

амис

лит

ися

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

5

Розг

орні

мо Б

іблію

Після вознесіння Ісуса на небо Його учні в день П’ятидесятниці сповнилися Духа Святого й почали проповідувати Євангеліє по всій країні. Так Блага звістка про Божу любов досягла й маленького міс­течка на морському узбережжі – Йоппії (сучасна назва – Яффа). У цьому місті жила дівчина на ім’я Тавіта (що означає «сарна»), яка була дуже вправ­ною майстринею – вона шила чудовий одяг. Кож­ний пошитий нею наряд був на рідкість гарний, то­му що вона дуже старанно й акуратно виконувала свою роботу.

Одного чудового дня і до неї дійшло слово про безцінну жертву Ісуса, і вона зі щирою радістю при­йняла Господа в своє серце. «О, я так люблю Ісуса! Що б мені для Нього зробити? – міркувала Тавіта й вирішила: – Я ж можу робити добро людям! Цим я буду служити Богові!»

І Тавіта з іще більшою ретельністю і старанністю стала виконувати свою роботу. Адже тепер вона

вже не для себе працювала, а для Бога!Нужденні люди приходили до неї з усією око­

лиці, і вона, не лінуючись, із радістю допома­гала їм, одягаючи бідарів у гарний одяг, по­шитий її руками. Серце Тавіти було відкрите для кожного, тому багато сусідів вбачали в ній

справжнього й доброго друга. «Ви тільки по­гляньте, який подарунок зробила мені Та­

віта!» – казали одна одній сусідки, пока­зуючи свої сукні та кофти. Особливо її

полюбили жінки, що втратили своїх чоловіків, тому що Тавіта не тільки

одягала бідних удів, але й бу­ла для них опорою у важ­

кі хвилини.

Малювала Людмила ЯНБУЛАТОВА

ТАВІТАРут ТАЛІПОВА

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

6

Та ось так сталося, що Тавіта тяжко захворіла. Її друзі з тривогою спостерігали, як із кожним днем погіршувався стан її здоров’я. Як не лю­били її люди, однак ніхто не був спроможний допомогти цій добрій дівчині – хвороба набу­ла такого загострення, що незабаром життя Та­віти обірвалося.

Почувши про це, люди глибоко засмутили­ся. «Чому померла саме Тавіта? – запитували вони один одного. – Адже стільки милостині виходило з її рук, стільки любові – з її серця!» Ніхто тоді не знав, що її смерть – так само, як і життя, – послужить до слави Божої. А стало­ся це ось як.

Саме в той час неподалік від Йоппії, в Лід­ді, знаходився апостол Петро. І мешканці Йоппії послали до нього двох християн із проханням терміново прийти до їхнього міс­та. Цікаво, про що вони думали, просячи Пет­ра про допомогу, адже Тавіта вже померла?! Що міг зробити Петро? Але віра друзів Тавіти виявилася дуже сильною, і вони, незважаючи ні на що, привели апостола в будинок, де спо­чила їхня улюблена Тавіта. Там Петра зустріли жінки, які зі сльозами на очах показували йому речі, пошиті для них цією доброю дівчиною. Во­ни не хотіли вірити, що їхня благодійниця поки­нула їх назавжди.

Бачачи горе й страждання людей, які знали Та­віту, Петро попросив впустити його до померлої. У її кімнаті він став навколішки й попросив Ісуса про диво. Після молитви він підійшов до дівчини й сказав: «Тавіто, вставай!»

І... сталося неймовірне! Тавіта воскресла! Во­на розплющила очі, подивилася на Петра й сіла на своєму ліжку. Апостол подав їй руку й допо­міг звестися на ноги, а потім покликав усіх її дру­зів – сусідів та інших віруючих, які засмучувалися з приводу смерті Тавіти. І ось перед ними – жива й іще більш прекрасна Тавіта. Скільки радості й мо­литов подяки за воскресіння Тавіти було піднесено до Господа того дня! Але, найголовніше, завдяки цій дивовижній події ще багато людей повірили в силу Божу, відкривши свої серця для Ісуса!

Ти лише уяви собі радість Тавіти: адже не тільки її життя, але й воскре­сіння з мертвих послужило до навер­нення багатьох людей до Бога!

Історію про богобоязну, працьовиту Тавіту ти можеш прочитати в дев’ятій главі книги Дії

апостолів, з 36-го по 42-й вірш.

Як ти гадаєш:1. Що, насамперед, 

цінували люди в Тавіті?

2. Як вплинули на людей життя, смерть і воскресіння Тавіти?

3. Який урок можна винести з цієї історії?

ТАВІТА

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

7

Чи знаєш ти,

що пискуха (ссавець із родини

пискухових ряду зайцеподібних)

влітку запасає сіно на зиму?

Тваринки збирають трав’янисті

рослини, просушують їх на сонці

і в особливому місці

складають,

кожен у власний

стіжок,

який вони

охороняють.

БУТИ СВІТЛОМВікторія ДАВИДОВА

БУТИ СВІТЛОМЯгідки у кошику солодкіМамі я сьогодні принесу,Перемию блюдця, чашки, ложкиТа зварю смачний гарячий суп.

Виконаю все я швидко, вміло,Адже з Богом справи всі роблю,Де б я не була, що б не робила –Поруч Він, бо я Його люблю.

Слухатимусь маму я і тата.Помолюсь, щоб Бог мені помігВчитися старанно і завзятоВ школі й вдома весь наступний рік.

Буду я, як всі Господні діти,Брати приклад з Господа Христа,Щоби бути завжди лише світлом,Хай хранить мене Його любов свята!

МУРАХАВалентина КОНОВАЛЕНКО

МУРАХАЩо за дім стоїть в лісочку,Гарний та просторий?В ньому жодного куточкаЙ сотні коридорів.

Це мурахи дуже добреДім побудували,I кімнати, і комори,Й спальні влаштували.

Серед них нема ледачих,Кожен справу знає,У комору харч на зимуВся сім’я складає.

Хоч ніхто не підганяє, Трудяться мурашки,У мурашнику всі знають – Взимку буде важко.

Сонце вранці його збудить,Спати довго він не звик.Гарний приклад навіть людямЦей мураха-трудівник.

Малювала Ірина ПОМЕРАНЦЕВА

З російської переклала Олена МІКУЛА

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

8

1. Як звали багатого чоловіка, на полі якого Рут збирала колосся? (Рут, 2:1–3).

2. Яке небесне тіло було дороговказом для мудре-ців? (Мт. 2:9).

3. Який орган людини повний смертельної отрути? (Як. 3:8).

4. Місто, в якому Iсус уздоровив слугу сотника (Мт. 8:5–13).

5. З якої країни була Рут? (Рут, 1:4). 6. Iм’я царя, який побачив руку, що писала на сті-

ні (Дан. 5:1–5). 7. Хто за родом занять був Каїн? (Бут. 4:2). 8. Старший син Адама (Бут. 4:1). 9. У якій річці знайшли маленького Мойсея? 10. Євангеліст. 11. Хто розповів пастухам про народження Iсуса?

(Лк. 2:8–12).12. Квітка, про яку розповідав Iсус (Мт. 6:28).13. Місце, куди Марія поклала новонародженого

Iсуса (Лк. 2:7).

14. Нечестивий цар Iзраїлю (1 Цар. 16:29–34).15. Те, на що Iсус перетворив воду в Кані

(Iв. 2:1–11).16. «Моє ___ вважає на тебе!» (Пс. 31:8).17. Невістка Ноомі (Рут, 1:4).

ЧАЙНВОРД

Проч

итай

!

1 2 3

7 8

13 4

17 14

12 16 9

15

11 10

6 5

КАЛИНОВЕ НАМИСТОПрочитай, одна за одною, літери, написані в ягідках 

калини, і ти дізнаєшся, для чого Бог створив нас.

Склала та намалювала Олена МІКУЛА

Склала Ліра РОМАРНЮК

Б оми

Йо

го

тво р и в о

с

вор

ен

і

в

І сус

і

Х р и с т і

надоб р і д і л

а

т

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

9

Швидко збігши сходами до вітальні, Марк знову став біля вікна. Коли бабу­ся з Анею увійшли до кімнати, він зробив вигляд, що весь цей час нічим ін­шим не займався, як тільки милувався сніговим ландшафтом перед будинком.

– Марку, наша косуленька незабаром повністю одужає! – повідомила Аня. – Вона вже ходить по стійлу. Але бабуся сказала, що їй іще доведеться носити пов’язку, поки в неї не загоїться нога. Знаєш, я думаю, маленька на нас більше не сердиться. Вона знову їла овес у мене з рук. Така довірлива!

– Правда? – лише коротко сказав Марк, не дуже дослухаючись до того, що каже сестра.

Аня сторопіла, але не встигла нічого сказати, тому що в цей момент ба­буся покликала їх вечеряти.

І вечірня проповідь дідуся сьогодні не викликала в Марка радості. Ді­дусь говорив про непослух. Навіть будучи впевненим, що ніхто не бачив, як він шукав пряники, Марк усе­таки не міг звільнитися від дивного відчуття:

Схованка в домі лісника

Еріх ШМІДТ-ШЕЛЬ

Марк і Аня проводять зимові канікули в бабусі та дідуся. Їхній дідусь – лісник. Приїхавши з міста, онуки допомагають доглядати за пораненим косулятком,

стають свідками гонитви собаки за косулею... А ще Марку дуже хочеться знайти бабусин тайник.

Частина 4

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

10

«Дідусь усе знає. Це він, напевно, про мене говорить». І твердо вирішив більше не шукати пряники. Йому не хотілося через пряники постійно му­читися докорами сумління.

Після молитви дідуся Марк, полегшено зітхнувши, хотів відразу вийти з кімнати. Але тут дідусь оголосив:

– Завтра вранці я піду до родини «хрюків» і віднесу їм корм. Якщо хоче­те, можете піти зі мною. Але тоді вам доведеться рано прокинутися.

– А хто це – родина Хрюків? – поцікавилася Аня.– Це дикі кабани. Їх потрібно завтра погодувати, – засміялася бабуся.– О так! Клас! Звичайно, ми підемо з тобою! – в один голос закричали

онуки.Потім діти пішли спати. Бабуся прочитала їм історію з Біблії і, помолив­

шись із ними, вийшла з кімнати. Незабаром діти поснули.Наступного ранку Марка й Аню не потрібно було будити. Вони зрання

були вже на ногах. Коли онуки увійшли до кухні, бабуся ще навіть не по­ставила на стіл сніданок.

– Тут усе так цікаво й усе так захоплює, що вам не спиться, правда? – за­сміялася бабуся.

Онуки згідно кивнули.– Чи вдасться нам сьогодні побачити «хрюків»? – запитала Аня після сні­

данку.– Гадаю, так, – відповів дідусь. – Учора ввечері вони поводилися дуже до­

вірливо: так близько підійшли до мене, навіть обнюхали мої чоботи. У такий мороз їм теж доводиться нелегко. Взимку дикі кабани можуть харчуватися тільки корінням, яке вони насилу викопують із замерзлої землі. Тут уже вони втрачають усякий страх і чекають не дочекаються, щоб ми принесли їм корму.

– Якщо «хрюки» не такі боягузливі, як косулі, і підійдуть до нас зовсім близь­ко, я буду особливо радий, що можу брати участь у їх годівлі, – сказав Марк.

– А що вони їдять? – запитала Аня.

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

11

– Картоплю, овес, ячмінь, ріпу, каштани, жолуді й багато іншого, – пояснила бабуся. –

Ви можете допомогти мені зібрати їм корм.Природно, діти із задоволенням допомогли бабусі.

Нарешті все для родини «хрюків» було зібрано, і дідусь по­клав корм на сани. Раптом бабуся згадала:

– Почекайте­но, я ще назбирала черствого хліба. Ви і його можете взя­ти для кабанів!

На прощання бабуся сказала:– Дивіться, будьте обережні, щоб із вами нічого не трапилося!Аня добре чула повчання бабусі. Хоч вона й нічого не відповіла, але ці

слова глибоко запали в її серденько. Перед самим лісом вона зупинилася й боязко запитала:

– А дикі кабани небезпечні?Дідусь похитав головою і сказав:– Взагалі­то ні. Але якщо виникне небезпека, то мені не хотілося б зв’я­

зуватися з великим кабаном.Раптом у підліску, за ялинами, щось затріщало. Діти так злякалися, що

кинули сани й у страху вхопилися за дідуся.– Кабани, дідусь! Кабани! – запхикала Аня.– О, ні, не бійтеся! – заспокоїв дідусь онуків. – Тут, де високі дерева, ка­

бани не водяться. Їх можна зустріти тільки в густих заростях. Он, подивіть­ся туди – там вони можуть бути.

Дідусь показав рукою вперед і додав:– Але там їх можна побачити тільки взимку, тому що вони знають, де

їх підгодовують. Влітку «хрюки» водяться в заболочених місцевостях. Во­ни можуть скільки завгодно валятися на м’якому, заболоченому ґрунті, ви­шукуючи жуків, равликів, личинок, яких у ньому дуже багато. Крім того, в землі чимало грибів, жолудів, букових горіхів, ягід.

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

12

Хвилин за десять вони підійшли до молодого лісу. Ялинки тут були мет­ра два заввишки, а їх гілки доходили до землі. Дідусь зупинився і сказав:

– Думаю, що під густими гілками цих покритих снігом дерев і знахо­диться укриття родини «хрюків».

– Мені так хочеться на них подивитися! – зізнався Марк і запитав: – Як ти вважаєш, вони сьогодні тут?

– Це ми зараз побачимо, – відповів дідусь. Підшукавши палицю, він по­стукав нею по заповненому вівсом відру.

– Їх немає, – засмутився Марк.– Не хвилюйся, вони нас почули, – запевнив дідусь. – Постукаю іще раз.Раптом під густими гілками щось заворушилося.– Зараз вони прийдуть, – впевнено сказав дідусь. – Он там, з­під гілок

ялинки, вже визирає чорна мордочка.Діти напружено вдивлялися туди, куди показав лісник, але нічого не по­

бачили. Їхні очі ще не були достатньо натреновані для цього. І тільки коли гілки сильно заворушилися і з­під них визирнули ще дві кабанячі мордоч­ки, діти побачили «хрюків».

– Он там! – збуджено вигукнув Марк.Але, крім чорних голів, вони нічого не побачили. Кабани не наближалися

до них ні на крок. Вони нерухомо стояли в заростях, які захищали їх, і спосте­рігали за дідусем: як той, розчистивши сніг, висипав привезений для них корм.

Потім лісник із онуками віддалився. Відійшовши метрів на двадцять, во­ни сховалися за товстими стовбурами дерев і стали спостерігати за годівни­цею. Але нічого не відбувалося. Навколо було, як і раніше, тихо.

– Сьогодні ви, мабуть, не голодні, – промовив дідусь у бік хащі. – Ви що, не бачите, що ми вам принесли? Адже для вас там справжні ласощі! Підій­діть до годівниці, подивіться!

Немов почувши лісника, родина «хрюків» раптом пожвавішала. З­під низь­ких ялин рішуче вийшла велика кабаниця й рушила прямісінько до годівниці.

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

13

«Чав­чав­чав», – почулося незабаром, і за кабаницею нерішуче пішли чотири поросяти. Тепер і вони ласували їжею.

– Найбільша з них – це мама малюків? – запитала Аня.– Так, – підтвердив дідусь. – Це кабаниця, самка кабана.– А скільки років малюкам? – допитливо спитав Марк.Дідусь, наморщивши лоба, подумав і сказав:– Майже рік.– Оце так! – здивувався Марк. – І вже такі великі! Адже вони ненабагато

менші за свою маму! Якби ми так швидко росли, то вже давно наздогнали б наших батьків.

Раптом кабаниця, плямкаючи, підвела голову й подивилася в бік трьох спостерігачів. Почулося потужне «хрю­хрю», і діти побачили довгі білі ікла. Вони не думали, що зустріч буде настільки серйозною, а вид тварин – настільки страшним. Довга, витягнута вперед голова, чорно­бура щетина, глухе, різке ревіння – все це лякало.

– А тато­кабан теж прийде? – стурбовано запитав Марк.– Ти маєш на увазі сікача? – поправив дідусь і додав: – Ні, він уже не

прийде. Його вбили минулої осені під час полювання. Він був іще більший і сильніший від кабаниці, з великими, гострими іклами.

– Ой, добре, що він не прийде! – полегшено зітхнула Аня.Діти поступово заспокоїлися. Мати­кабаниця опустила го­

лову і, старанно плямкаючи, продовжувала їсти. Довгим чор­ним рилом вона підбирала з землі всі, навіть найменші, за­

лишки їжі, і молодші «хрюки», наслідуючи її приклад, робили те ж саме. Весело хрюкаючи, вони легко розла­

мували черстві хлібні скоринки й наминали їх із жадібністю.

Одне з поросят, із криком і писком, рап­том різко повернулося й почало брутально

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

14

кусати й щипати свого сусіда. Здійнявся шум і гамір: усі чотири малюка почали безладно хрюкати, битися й кусатися.

Кабаниця деякий час спокійно спостерігала за цією метушнею, але потім енергійно втрутилася. Кожен із малюків отримав по кілька сильних поштов­хів рилом, і порядок було відновлено. Знову почулося дружне плямкання.

Дідусь кинув на онуків багатозначний погляд.– От бачите, кабани теж карають своїх дітей, якщо ті погано поводять­

ся, – зауважив він.Марк, щось насвистуючи, зробив вигляд, що нічого не чув, Аня ж засо­

ромлено дивилася під ноги. Вони знали, що не завжди керуються волею Божою, але не любили, коли їм нагадували про це.

Дідусь посміхнувся. Аж надто кумедною була поведінка дітей.– Знаю, вам не подобається, коли вам говорять про непослух, – продов­

жив він. – Мені теж не подобається, коли вказують на мої помилки. Ду­маю, ніхто не любить, коли йому про них нагадують. Усім хочеться бути завжди гарними. Але, на жаль, ми не такі, і горе тому, хто цього не ви­знає. Адже Ісус прощає гріхи тільки тим, хто в них зізнається й не при­ховує їх. Тож, якщо ми скажемо Йому, які помилки зробили, це піде нам тільки на користь.

Почувши, що й дідусь усе ще робить помилки, діти відчули себе більш упевнено.

– Значить, тобі не легше, ніж нам, – зробив висновок Марк.– Вірно, – підтвердив дідусь. – Я теж потребую прощення Небесного От­

ця, як і ви. Жодна людина не праведна перед Богом. І не має значення, ста­ра вона чи молода.

Лісник із онуками попрямував по засніженій лісовій дорозі додому, а ка­баниця й поросята ще довго дивилися їм услід.

Малювала Юлія ПРАВДОХІНА

(Далі буде)

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

15

В Атлантичному океані є дивовижний острів – Мар тас-Він’ярд. Назва перекладається з англій-ської мови як «Виноградник Марти», і дано її на честь дочки британського мореплавця, який пер-шим із європейців залишив документальне свід-чення про це місце.

Острів розташований на південному сході аме-риканського штату Массачусетс. Навіть у наш час дістатися до нього можна лише на літаку або по-ромі. Ласкаві хвилі Атлантики, піщані пляжі та ди-вовижна природа зробили цей острів улюбленим місцем відпочинку жителів Нової Англії.

Нова Англія – це регіон США, що поєднує кіль-ка штатів. У 1620 році тут з’явилися перші пересе-ленці з Великобританії. Вони-то й назвали своє но-ве місце проживання Новою Англією.

Зараз на острові багато готелів і магазинів. А від-почивати сюди приїжджають навіть американські президенти.

Початок служіння родини Мейх’ю

Однак 500 років тому на острові жили племе-на індіанців – вампаноагів. Коли на їхню територію вторглися блідолиці завойовники, почалися зброй-ні сутички й багаторічне протистояння місцевого населення з європейськими переселенцями.

У таких важких, напружених умовах у 1630-і роки почала свою працю родина Мейх’ю. Голова родини,

Трудівники у «Винограднику Марти»

Мейх’юРодина

Пастор Джонатан Мейх’ю.Портрет 1750 р.

Ш т а т

М а с с а ч у с е тс

А т л а н т и ч н и й о к е а но. Мартас-Він’ярд

С Ш А

Дім, в якому мешкала родина Мейх’ю у 1676–1699 роках

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

16

Вида

тні

особ

ист

ост

і

Томас Мейх’ю-старший, став губернатором Мар-тас-Він’ярд. Його син, Томас Мейх’ю-молодший, був священиком.

Місіонерська діяльність Томаса-молодшого

Молодий служитель (Томасові-молодшому було тоді трохи більше двадцяти років) проповідував Сло-во Боже і білим поселенцям, і місцевим племенам. Довго й терпляче ніс він Благу звістку індіанцям. Ли-ше через кілька років з’явив-ся перший віруючий вампа-ноаг – Хайакумс.

Хайакумс став другом, перекладачем і вірним су-путником Томаса в його мі-сіонерських подорожах по лісах Мартас-Він’ярда. Ба-гато миль довелося їм ра-зом пройти, відвідуючи віддалені стоянки, де во-ни проповідували Єванге-ліє. Їхня праця була успіш-ною: не минуло й десяти років, як число індіанців, що повірили в Христа, до-сягло трьохсот людей. То-мас Мейх’ю побудував для них школу, був уважний до потреб і проблем своїх пі-допічних.

Томас-молодший вирі-шив, що про пробудження серед індіанців повинні дізнатися на його історич-ній батьківщині – в Англії. I, незважаючи на вмов-ляння близьких не залишати Америку, все-таки вирушив у 1655 році в далеку подорож. Його подо-рож закінчилася трагічно – Томас Мейх’ю-молод-ший згинув безвісти в океані.

Служіння Томаса-старшого

Коли сталася ця біда, губернаторові було вже 70 років. Однак він вирішив продовжити місіонер-ське служіння сина. Iндіанці, які любили й пова-жали свого священика, так само поставилися і до його батька. Він став для них духовним наставни-ком. Життя Томаса-старшого було довгим і благо-словенним, він помер у віці 92 років, присвятивши, таким чином, служінню благовіствування 22 роки.

По стопах прабатьків

Наступні покоління роди-ни Мейх’ю також присвятили своє життя Богові та індіан-цям: Джон, син Томаса-мо-лодшого, і його діти несли це служіння ще більше 30 років.

У Мартас-Він’ярд ростуть дивовижні сосни. Місцеві жи-телі називають їх «плачучи-ми». Якщо в спекотний день пробратися в лісову гущави-ну, то можна побачити, як із соснових голок падають на землю краплі чистої, прозо-рої води. I мандрівник може підставити розпалене облич-чя прохолодному, освіжаю-чому дощику. Такого дивно-го природного явища більше немає ніде в світі.

Колись таким освіжаючим і воскрешаючим дощем стало служіння християн-ської родини Мейх’ю для індіанців і європейців, що гинули у взаємній ворожнечі.

Надія ОРЛОВА

Томас Мейх’ю-молодший проповідує індіанцям вампаноаг

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

17

1. Місце, де жили Адам та Єва до гріхопадіння (Бут. 2:8).2. Що ми маємо робити всім? (Гал. 6:10).3. Що бачив Iсус у фарисеях, які спокушували Його? (Мт. 22:15–18).4. Місце, де стратили Iсуса (Мт. 27:31–33).5. Один із народів, який сатана підбурить постати проти святого міста (Об. 20:7–9).6. Один із «малих» пророків.7. Брат Каїна (Бут. 4:1–2).8. «Він каже до них: ◊А ви за кого Мене __________“»? (Мт. 16:16).9. «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб ________,

хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Iв. 3:16). 11. Столиця імперії, до складу якої входила Юдея за часів Iсуса.12. «I сказав Господь Ноєві: ◊Увійди ти й весь _______ твій до ковчегу» (Бут. 7:1).13. «I зглянувся Господь на Авеля й на жертву його. А на ________ й на жертву

його не зглянувся» (Бут. 4:4–5).14. «Лицеміре, – ________ перше колоду із власного ока…» (Мт. 7:5).15. Десять заповідей це – _________ Божий. 16. Правитель, який віддав Iсуса на розп’яття (Мр. 15:15).17. Що обіцяв Бог Авраамові зробити численним, як морський пісок? (Бут. 13:14–16).18. «Будь вірний до смерті, і Я тобі дам ________ життя!» (Об. 2:10).19. Племінник Авраама (Бут. 14:12).20. Камінь, із якого зроблено мур Золотого міста та прикрашено першу підвалину

(Об. 21:18–20).21. «____ Господній – початок премудрості» (Пр. 1:7).22. Найбільше християнське свято, яке символізує воскресіння Христа.23. Так зверталися до Iсуса (Мт. 8:19).24. Невістка Ноомі.25. Міра борошна (Чис. 28:11–13).26. Дружина Давида, яка погордувала ним за те, що він танцював

(2 Сам. 6:16).27. Місто, яке заснували Лаван та Яків на знак примирення

(Бут. 31:48–49).28. «Він же промовив до неї: ◊______, твоя віра спасла тебе…“»

(Лк. 8:48).29. Місцевість, де фараон дозволив жити родині Йосипа

(Бут. 47:5–6).30. Під цим ім’ям Бог відкрився Мойсею (Вих. 3:14). 31. «Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що ______»

(Мт. 13:16). 32. Назва квітки, що розцвітає навесні (Iс. 35:1). 33. «Сталося! Я ___________ і Омега, Початок і Кінець»

(Об. 21:6).

АЛФАВІТСклала Олена МІКУЛА

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

1 А2 Б

3 В4 Г

5 Ґ6 Д7 Е8 Є9 Ж10 З

11 И12 I

13 Ї14 Й15 К16 Л

17 М18 Н

19 О20 П21 Р22 С

23 Т24 У25 Ф

26 Х27 Ц28 Ч29 Ш30 Щ31 Ю

32 Я33 Ь

Поду

май

, нап

иши!

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

18

Чи знаєш ти,

що бобри запасаються

восени гілками дерев

і зберігають їх під водою

поруч зі своїм будиночком?

Взимку, по підводному тунелю

добираючись до комор, вони

харчуються

їх корою.

Малювала Наталія ЖУРАКОВСЬКА

БДЖІЛКА ТА ЗОЗУЛЯ«Бджiлко! – крикнула зозуля, – Сядь, спочинь зі мною. Любо, мило спочивати В холодку весною! Будем звідси ми дивитись, Як земля радіє, Як горить i сяє сонце, Як садок бiлiє. Будем слухати з тобою, Як степи співають, Як шумлять широкі ріки, Як вітри гуляють». «Ой, зозуленько ледача, – Бджiлка одказала. – Чи не гріх тобі казати, Щоб i я гуляла?! Подивися: все працює На широкім свiтi, I у лiсi, i у полi, I в яснiй блакитi. Ось несе горобчик гусiнь Дiток годувати, Ось комашка травку тягне Хатку будувати.

Там кує ковалик-дятел, Нірку жук копає, В небі вітер хмару гонить, Де дощу немає. Чи не соромно ж, зозуле, Цілий день гуляти? Чи не краще й веселіше Жити-працювати?! Прощавай – немає часу! Треба мед збирати, Треба кожну квітку в полi Бджiлцi облітати. Як зима страшна настане, Полетиш ти в вирій, Я ж останусь зимувати На Вкраїнi милiй. Буду ж дбати я весною, Щоб було що їсти, Як сніги та хмари вкриють Сонце променисте». Заспiвала бджiлка пiсню, В сизiм полi зникла. А зозуля засмутилась, Бо робить не звикла.

Олександр ОЛЕСЬ

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

19

Так ведмедиків і розрізняли: той, хто ділиться, – Дрік; а той, хто хо-ває все в свої кишені, – Адька. Друзі ведмедиків навіть вигадали їм пріз-виська й між собою називали братів так: Щедрик і Жадько.

Адька не розумів свого брата: на-віщо роздавати те, що тобі самому дуже подобається, або те, що може коли-небудь стати в нагоді? Він зов-сім не розумів, чому друзі прозвали його Жадьком.

Він не жадібний, він просто економ-ний і запасливий. I взагалі, з якого дива він повинен ділитися цукерка-ми та іграшками? Це належить йому, і він не зобов’язаний ні з ким діли-тися.

У лісі, де ростуть високі ялини та со-сни, жили собі двоє братів-ведме-диків – Дрік і Адька. Вони були та-кі схожі між собою, ну справді, як дві краплі води, – ніхто не міг їх роз-різнити.

Хоча... коли ведмежата виходили гуляти з повними кишенями цуке-рок, Дрік відразу ж пригощав ними всіх. А ось Адька потихеньку, поки ніхто не бачить, ховався за кущик і з’їдав усі цукерки сам.

Яна ПАРАЩИЧЯКЖАДЬКО СТАВ

ЩЕДРИКОМ

Малювала Лариса ГОРОШКО

Чи знаєш ти,

що дощові черв’яки все

життя – цілий день

і кожен день – проводять

у землі й трудяться як

підземні садівники, риючи

глибокі ходи й таким

чином спушуючи

землю? А якщо хочуть цукерок, нехай ідуть у магазин і купують, от! «Адька, хо-дімо на ромашкову галявину на ве-ликах кататися», – якось запропо-нував Дрік братові. «На великах?! Класно!» – зрадів Адька.

«Тільки поквапся, а то нас уже заче-калися», – додав Дрік. «А що... там іще хтось буде?» – насторожено за-питав Адька. «Звичайно! Білочка, зайча, вовченя, лисичка і...

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

20

Він намагався звернутися до Адь-киної совісті, але той був зайнятий іншою проблемою. «А вовченя і бі-лочка?» – запитав Адька. «Що вов-ченя і білочка?» – не зрозумів Дрік.

«Ну, на яких велосипедах вони бу-дуть кататися? У них же їх немає». – «Ми з ними поділимося», – не заду-муючись, відповів щедрий ведмедик. «А якщо вони поламають мій вело-сипед?

Ні, я краще піду сам де-небудь пока-таюся», – примруживши очі, сказав Адька. «Нудно ж одному», – сказав Дрік. «Зате велосипед ціліший бу-де», – заперечив брат. «Ну, як хо-чеш, а я поїхав», – зітхнув Дрік.

«Хотів подарувати їй дзвінок, я його десь бачив, але не пам’ятаю де. О, згадав! У тебе під ліжком», – ра-дісно вигукнув він і вже був поліз під ліжко брата.

Але Адька заступив йому шлях: «Це мій дзвоник! Я його знайшов!» – «Та в тебе ж є на велосипеді дзвоник. Навіщо тобі ще один?» – здивувався Дрік. «Потрібен. А раптом цей пола-мається», – відповів Адька.

«А якщо не поламається?» – запе-речив Дрік. «Ну... тоді... придасть-ся», – не здавалося запасливе вед-межа, відстоюючи своє майно. «Не даси?.. Шкода, – засмутився Дрік. – А я хотів приємне лисичці зробити».

Ще їжачок хотів прийти, якщо йому дозволять». – «Отакої! А на чому вовченя, білочка та лисичка будуть кататися, адже в них немає велоси-педів?» – зауважив Адька.

«Та ж лисичці вчора купили вело-сипед! – захоплено відповів Дрік. – Нарешті її мрія збулася. Тільки, шко-да, на кермі чомусь немає дзвоника.

«Дзинь-дзинь!» – подзвонив, і всі почули, що їде велосипедист. А без дзвоника лисичці доведеться всім кричати: «Обережно! Відійдіть!» Дрік переглядав ящики з інстру-ментами.

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

21

«Ох, нарешті великий пагорб, а там і моя галявина. Зараз відпочину, пе-рейду через пагорб – і буду катати-ся на велосипеді», – втішав він се-

бе. Стомлений нелегкою доро-гою, Адька вирішив відпочити

перед крутим підйомом. Як він буде підійматися на цей пагорб, він іще й сам не знав. Адже велосипед – не кошик із ягодами й навіть не ба-рильце з медом, хоча барильце теж не було легким.

Але назад шляху немає! Заради збе-реження велосипеда ведмедик лад-ний був на все. Ось тут усе й поча-лося! Крекчучи, пихкаючи, зітхаю-чи, Адька почав підійматися на ви-сокий пагорб.

Адька вже не раз ховався там від сторонніх очей, поїдаючи свої запа-си. Ось і тепер прийшов час відвіда-ти секретне місце. «Ух, ну й дорога: самі купини та ямки!

Може, треба було з Дріком піти? – підштовхуючи велосипед, міркував він. – Але якщо хто-небудь зламає мій велик? Ні, правильно, що я не пішов на ромашкову галявину. Во-на, звичайно, гарна, рівна...

Але дарма, зате велосипед ніхто просити не буде: всілякі там білоч-ки, їжачки та вовченята... Я що, по-винен із ними ділитися? Ні! Це мій велик!» – заспокоював себе Адь-ка, виправдовуючи свою поведінку.

Йому не переконати брата. Як-що Адька вирішив, що «він сам і це його», то хоч барило меду й скриню цукерок пропонуй йому, він не поді-литься. Дрік сів на велосипед і поїхав до друзів на ромашкову галявину.

Адька ж заходився шукати підходя-ще місце, де б його ніхто не побачив і не знайшов, де б він без «жебра-ків» міг покататися на велосипеді. Така галявина була за великим па-горбом.

Щоправда, це далеченько від дому й не зовсім зручно для їзди на вело-сипеді: занадто багато ям і купин, – зате на тій галявині його точно ніхто не знайде.

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

22

Ось я, кар, і полетіла довідатися, що трапилося. Дивилася-дивилася й ба-чу... ти разом із велосипедом із па-горба стрімголов котишся. Я вирі-шила посидіти на гілці та подивити-ся, що буде далі».

«Я хочу покататися на велосипеді. Тут, за пагорбом, є чудова галяви-на, – видав свій секрет Адька. – Ой! Тільки ти нікому не кажи, це моє се-кретне місце», – вже пошепки ви-мовив він.

«А навіщо, кар-кар, тобі секретне місце?» – поцікавилася Карка. «По-трібне! – грізно відповів Адька й до-дав: – Усе, лети на ромашкову га-лявину й не заважай мені».

(Закінчення буде)

«Хто тут? Виходь, я тебе не боюся!» I, захищаючись, почав розмахувати кулачками. «Кар-кар, ти чого кула-ками махаєш? Це ж я, Карка», – по-спішила заспокоїти його підлетіла ворона.

«Карка?! А що ти тут робиш?» – опу-стивши кулачки, запитав здивова-ний Адька. «А ти що тут робиш?» – хотіла знати ворона. «Я перший за-питав. А... ти стежиш за мною?» – припустив ведмедик.

«Ніхто за тобою, кар, не стежить. Я була на ромашковій галявині, кар-р-р, там і твій брат на велоси-педі катається. I раптом ми почули ◊бах!“, а потім по всьому лісу рознес-лося ◊трах!“.

Як тільки він не мучив свій велоси-пед: затягував його спереду, трима-ючи за кермо, підштовхував ззаду, тягнув на собі, – все одно той тягнув Адьку вниз, і вони разом стрімголов скочувалися з пагорба.

Але ведмедик не здавався, він вирі-шив підкорити пагорб у що б то не було. I ось, насилу тягнучи велоси-пед і кульгаючи, він нарешті дістав-ся вершини пагорба.

«Ух! Ох! Ну й важкий же ж велик, фух!» – «А навіщо, кар-кар, ти його сюди затягнув?» – раптом запитав хтось. «Так треба, – спокійно відпо-вів Адька, але потім, озирнувшись навколо, злякано закричав:

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

23

Дом

алюй

, роз

фарб

уй, з

найд

и!

Малювала Лариса ГОРОШКО

АДЬЧИНІ СКАРБИ

ЛАБІРИНТ

АДЬКА-ЖАДЬКО

Знайди в кімнаті 

всі заховані Адькою 

солодощі.

Знайди дорогу, яка приведе Адьку до пагорба.

Домалюй Адькові обличчя та розфарбуй його.

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

24

ХТО Я?Я належу до тих самих перелітних птахів, чиї

гучні крики чути високо в небі навесні та восени. Наші трубні голоси важко сплутати з будь-яки-ми іншими. Живемо ми в Євразії, любимо боло-та, заплави річок і береги озер, зарослі очеретом або чагарником. Але побачити нас не так легко, бо ми птахи обережні й людей до себе близько не підпускаємо. Зимуємо ми в Африці, на північ-ному березі Середземного моря, в Iрані, Iраку та північних районах Iндії. Летимо туди в денний час зграями, вишикувавшись клином. Навесні повер-таємося в рідні краї.

Наше гніздо – це щільно утрамбована купа сте-бел осоки та очерету з домішкою шматочків мо-ху. З двох яєць, відкладених із інтервалом у кіль-ка днів, які насиджують обоє батьків, через 28–30 днів вилуплюються пташенята. Обсохнув, вони вже через кілька годин залишають гніздо й ні-коли не повертаються до нього: перший у супро-воді тата починає свій шлях по землі, а другий

приєднується до них через кілька днів у супрово-ді мами. Через два місяці пташенята починають літати, але родина тримається разом до наступної весни. А пари залишаються разом на все життя.

Харчуємося ми молодими пагонами трав, схо-дами зернових культур, насінням рослин і ягода-ми. З тварин їмо молюсків, жаб, змій і дрібних гризунів, а також комах. «Який же птах упора-ється з такими тваринами?» – запитаєш ти.

Я дійсно великий птах, на зріст близько 125 см і вагою 4–5,5 кг. А зріст мого індійського родича досягає навіть 176 см, вага – 7 кг. Розмах крил у мене більше 2 м. Незвично довгі ноги роблять мене найвищим літаючим птахом на світі, але я й по землі добре бігаю. Забарвлення в мене в цілому сіре, на кінцях крил – майже чорне. «Вуз-дечка», лоб і передня частина тімені не оперені й мають чорний колір. На задній частині тімені та на потилиці – гола пляма червоного кольору. Від очей з боків голови й по верхній частині шиї йде біла смуга, що поступово переходить у сірий ко-лір. Ноги чорні, чотирипалі, зовнішній і середній пальці з’єднані перетинкою. Дзьоб довгий, зе лен-ку ва то-бурого кольору.

Відрізняє мене та моїх родичів від інших птахів і наша здатність робити різні речі: ми підстрибу-ємо вгору, бігаємо, розпустивши крила, вклоня-ємося, піднімаємо із землі дрібні гілки й підкида-ємо їх у повітря. Цими рухами ми висловлюємо занепокоєння, збудження, а також задоволення. Оскільки нас стає дедалі менше, ми потребуємо особливого захисту.

Ти, напевно, вже давно здогадався, хто я. Пра-вильно, я – (Grus grus).сірий журавель

Малювала Наталія ЖУРАКОВСЬКА

Ельвіра ЦОРН

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

25

Cемен Петрович та Ганна Михайлівна Налимови мали власний бу­динок за містом. Четверо їхніх дітей були вже одружені й роз’їхали­ся хто куди. Щовечора, повернувшись додому з університету, в яко­му Семен Петрович викладав, він знаходив відраду, заспокоєння та відпочинок на своєму улюбленому городі. Семен Петрович був зав­зятим городником­аматором. Кожна нова цікава рослина була для нього маленьким святом.

Одного разу Семен Петрович запросив у гості родину свого співро­бітника. Була субота. Після спільного обіду він повів гостей на город, щоб показати їм свої скарби. І дійсно, Кузнєцови – Сашко, Ліля, Ро­за та їхні батьки – були вражені. Деякі рослини вони бачили вперше.

Семен Петрович сказав, що вони належать до родини гарбузових – дуже різноманітної за формою плодів і їх оригінальністю. Гості по­знайомилися з такими рослинами, як, наприклад: люфа­мочалка, ан­гурі – огірок­їжачок, мелотрія жорстка – африканський огірок, мо­мордика­дракончик, циклантера, ехіноцистис, огірок­профелярум – колючий кавунчик, трихозант – змієподібний огірок. Однак не всі ці рослини їстівні.

Сашкові найбільше сподобався момордика­дракончик. Один із плодів розкрився й виглядав дійсно декоративно, нагадуючи такого собі «дракончика». Але Сашко дізнався, що його плоди гіркі. Папуа­си перед вживанням їх вимочують.

Лілі сподобався змієподібний огірок, він нагадував повітряного змія. Стиглі огірки трихозанту япон­ського пофарбовані в яскраві оранжево­червоні то­ни й сягають 1 м. Семен Петрович розповів, що одного разу, проходячи повз грядки, він зачепив один його плід і обломив кінчик 30­сантиметро­вого огірка. І раптом він побачив, що кінчик «за­плакав». Тоді він доклав його на колишнє місце, і той, приклеївшись, вже наступного дня ріс, на­че нічого не сталося, далі. Ці огірки мають при­смак солодкої редиски.

А Розі сподобався огірок­їжачок. Дрібні жор­сткі шипи, якими вкриті світло­зелені пло­ди довжиною близько 8 см, дійсно схожі на голки їжака. Огородник сказав, що смак огірка­їжачка такий самий, як у звичай­ного огірка. Зірвавши кілька ангурі, Семен Петрович дав покуштувати своїм гостям, і вони самі змогли переконатися в цьому.

Кузнєцови повернулися додо­му, сповнені вражень і збага­чені знаннями про екзотич­

них родичів усім відо­мого огірка.

Огірок належить до родини 

гарбузових. Ця теплолюбна 

однорічна городня рослина 

з невеличкими довгастими 

зеленими плодами 

вважається овочем. 

Їдять огірок у незрілому 

вигляді. Стиглий плід жовтого 

кольору.

ОГОРОДНИК

ангур

і

мелотрія жорстка

огірок-профелярум

момордика-дракончик

циклантера

ехіноцистис

люфа

-моч

алка

змієподібний огірок

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

26

Ціка

ві ф

акт

и

В Ірані огірок вважається фруктом і подається на стіл із солодощами.

На тихоокеанських островах аборигени запасаються огірками на випадок шторму чи неврожаю, обертаючи їх у бананове листя й зариваючи в землю. У тих краях огірки – дорогий делікатес. Чим більше у нареченого в запасі огірків, тим він цікавіший, в матеріальному плані, для місцевих наречених. На островах Фіджі, наприклад, батьки не дають згоди на шлюб дочки, поки наречений не пред’явить свої запаси огірків. Свіжі огірки мають цілющі властиво-

сті. В огірках міститься калій, який покращує роботу серця та нирок. Зов-нішньо їх вживають при опіках, а також як косметичний за-сіб при вуграх, висипу та де-яких шкірних захворюваннях. Свіжі огірки входять до складу косметичних масок для облич-чя, які відбілюють шкіру й роблять її більш еластичною.

Малював Олександр ВОЛОСЕНКО

ОГІРОКОГІРОКОГІРОК

Чуде

са т

ворі

ння

З історії огіркаЦілком імовірно, батьківщи-

ною огірка є Iндія. Там, у тропіч-них і субтропічних районах Iн-дії, він досі росте в природних умовах. З Iндії він потрапив до Греції та Стародавнього Риму. В епоху Карла Великого ця куль-тура поширилася вже по всій Центральній Європі. У Біб лії огі-рок згаданий як «овоч Єгипту».

Ельвіра ЦОРН

У деяких містах Росії встановлені пам’ятники огірку.

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

27

ВІДСУТНІПРЕДМЕТИ

Кілька гарних грибів їжачок уже знайшов. Чи є ще серед грибів хороші? Допоможи їжакові вибрати їх.

Заповни порожні клітини зображеними предметами так, щоб у кожному ряді – по горизонталі та вертикалі – вони не повторювалися.

Милосердя

ГордістьТерпіння

Відг

адай

!

ЗАПОВНИ!

Склала Єва БАУЕР

ЇЖАК І ГРИБИ

Заповни порожні клітини зображеннями бананів, яблук і апельсинів так, щоб у кожному ряді – по горизонталі та вертикалі – вони зустрічалися тільки по одному разу.

Склала та намалювала Наталія ЖУРАКОВСЬКА

Доброта

Заздрість

Злоба

Любов

Ненависть

Старанність

Злодійство

Для отруйних грибів

Лагідність

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

28

«I побачив Бог усе, що вчинив. I ото, вельми добре воно! I був вечір, і був ранок, день шостий».

Бут. 1:31

1. Виріж деталі по пунктирній лінії.

2.Зігни їх у місцях, зазначених стрілками, щоб твоя саморобка стояла

3.Приклей біблійний вірш.

саморобкаАДАМ І ЄВАЮлія ІЛЬЧУК

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

29

Я ДЯКУЮВікторія Бахмат, 16 років, Україна

Павлик ПРИДЮК, 7 років, Україна Галина БIЛОУСОВА, 10 років, Казахстан

Анна ГРУШЕВСЬКА, 13 років, Україна

Лера ПРИВАЛОВА, Казахстан

ЯРМОШИК ТавІфа, 7 років, Україна

Світлана ПАВЛIОГЛО, 7 років, Україна

Вікторія БАХМАТ, 

Україна

З по

шт

и «С

теж

инки

»

Я дякую Тобі, мій Боже,За небо, гори, луки, ліс.Я дякую Тобі, мій Боже, За сонце, що цей день приніс.

Я дякую Тобі, мій Боже,За те, що завжди Ти зі мною є.Я дякую Тобі, мій Боже,За радісне життя моє.

Я дякую за сестер та брата,Яких мені подарував,Я дякую за маму й тата,Що їх любити наказав.

Прийми подяку, о Всевишній,За вічну радість і любов.Iз уст моїх, мій Спасе милий,Лунатиме подяка знов і знов!

Альона САМАРАШ, с. Білоусівка Чернівецької обл.

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/15

30

Відп

овід

і:

Роксолана ПОПОВИЧ, 12 років, Україна

2. Що побачили на небі мудреці?

1. Що побудував Ной?

ЯКИЙ МАЛЮНОК-ВІДПОВІДЬ ПРАВИЛЬНИЙ? Склала та намалювала Надійка 

ЄГОРОВА, 14 років, Киргизстан

Ксюша ПАВЛЮК, 7 років, Україна

Християнський журнал для дітей молодшого та середнього шкільного віку.

Виходить шість разів на рік.

Засновник: Українське місіонерське товариство «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

Головний редактор Ельвіра Цорн

Відповідальний редактор українського випуску В. Новомирова

Художній редактор I. Козіна

Підписний індекс: 06597

Тираж 29 400 прим.

Розповсюджується безкоштовно усім бажаючим.

Адреса редакції: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.Телефон: (44) 296-86-39; факс: (44) 296-87-73;e-mail: sns@sns.org.ua

Журнал зареєстровано в Державному комітеті ЗМI України; реєстр. № КВ 6658 від 30.10.2002.

Видавець: УМТ «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

C. 10–15: © CSV, Hückeswagen, переклад з німецької Марії Вінс.С. 28: © з журналу «Vakaro zvaigzdele» («Вечірня зірочка»), Вільнюс.

Номер підписано до друку 25.05.2015.Надруковано ТОВ «Новий друк»,вул. Магнітогорська, 1, м. Київ, Україна, 02660.

Оформити підписку та надсилати кореспонденцію і матеріали можна за адресою: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

Пожертвування можна надсилати: УМТ «Світло на Сході», код 14300272, р/р 26008286434001 в КГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» м. Києва, МФО 321842; адреса: Київ-1, 01924.

© «Свет на Востоке», 2015 р.

ISSN 2194-3796Комп’ютерна верстка: Костянтин Суліма

На першій сторінці обкладинки: фото © Pressmaster/shutterstock.com

www.tropinka.eu

4/2015

  До стор. 2: Старанність.  До стор. 9: КАЛИНОВЕ НАМИСТО: «Бо ми – Його твориво, створені в Христі Iсусі на добрі діла» (Еф. 2:10). ЧАЙНВОРД: 1. Боаз. 2. Зоря. 3. Язик. 4. Капернаум. 5. Моав. 6. Валтасар. 7. Рільник. 8. Каїн. 9. Нил. 10. Лука. 11. Ангел. 12. Лілея. 13. Ясла. 14. Ахав. 15. Вино. 16. Око. 17. Орпа.  До стор. 18: Кросворд «АЛФАВIТ»: 1. Рай. 2. Добро. 3. Лукавство. 4. Голгофа. 5. Маґоґ. 6. Овдій. 7. Авель. 8. Маєте. 9. Кожен. 10. Розум. 11. Рим. 12. Дім. 13. Каїна. 14. Вийми. 15. Закон. 16. Пилат. 17. Потомство. 18. Вінця. 19. Лот. 20. Яспис. 21. Страх. 22. Пасха. 23. Учитель. 24. Рут. 25. Ефа. 26. Мелхола. 27. Міцпа. 28. Дочко. 29. Гошен. 30. Сущий. 31. Чують. 32. Троянда. 33. Альфа.  До стор. 28: ЇЖАК ТА ГРИБИ: Любов, старанність, терпіння.  До стор. 31: ЯКИЙ МАЛЮНОК-ВIДПОВIДЬ ПРАВИЛЬНИЙ? 1. Ковчег. 2. Зоря.

Чи знаєш ти,

що дві художниці

«СТЕЖИНКИ», Наталія

Жураковська та Олена Мікула,

майже з самого початку

видання журналу

(з номера 3/1991 р.)

сприяють тому,

щоб журнал був

красивим?

Малювала Ліза ЖУЖА, 9 років, УкраїнаЗнайди 7 відмінностей!