Все буде Все буде

добре,добре,якщо ти якщо ти будешбудешслідувати слідувати

моїм моїм настановам.

дитячий християнський журналдитячий християнський журнал

ISSN 2194-3796

2014

3

Яке цікаве завдання!

Але, на мій погляд, його легко виконати. Зараз дізнаємось, яка

тема цього номера журналу!

Мені подобається,

що кожний номер має власну тему. У біблійному

переказі ми прочитаємо про Авраама. Тут іще є пісня,

а також розповідь з історії християнства.

Тему цього номера

журналу тобі підкаже

слово, яке треба скласти

з виділених літер.

Благо нам Бога славити

У піснях та в своїх серцях,

Благо Він дарує усім,

Хто шукає до Нього шлях.

Дар від Господа – вічне життя,

Дар від Бога – любов та добро,

Дар від Нього – спасенний я,

Я навіки в руці Його!

Син Господній нас полюбив,

В небі був, та зійшов з небес,

Жив у тілі, та не грішив,

На хресті вмер, але воскрес.

Є початок і є кінець,

А ще є в небі майбуття,

Там Син Божий зустріне нас,

Бо Iсус – правда, шлях, життя.

I розповіді про тварин тривають!

Далі пропонується

зробити з паперу слона.

Але краще я розпочну

з самого початку й читатиму все по черзі, а вже потім

зроблю слона.

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

2

Ірина ОРЛОВА

Любов БожаВ кожній дощика краплинці –Любов Божа,У роси малій сльозинці –В кожній-кожній.У квітках, плодах, бруньках Її багато.Всюди зможеш ти її Відшукати.

Пречудова ця любов,Придивися! Ти долоньку простягни,Доторкнися!Ось троянди пелюстки,Гарні й ніжні,I тюльпани навесніДивовижні.

Все творіння на земліСлавить Бога,Навіть заєць та ведмідьКлишоногий.Ось чому співаю яЙ ви зі мною – Ллється пісенька мояIз хвалою!

Едуард СКАЧКОВ

Я Богові співаюЯ Богові співаю,Бо дуже вдячний я,Що сонце в небі сяє,Й радіє вся земля.

Що золота пшеницяСмачний нам хліб дає,А з чистого джерельця Овечка воду п'є.

Я дякую за Слово –I вічне, і живе.За віру, що спасаєI в серденьку живе.

Я бачу щохвилиниIсусові сліди.Нехай ця пісня лине,Бо з Ним я назавжди!

Малювала Юлія СУЛІМА

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

3

Наталія ВАЛЬДМАНЕммануїл

– Е-е-еге-гей! – лунко рознеслося по широкому полю.Це молодий пастух Еммануїл, дивлячись на золотий обруч сонця, що

піднімався вгору, зустрічав світанок нового дня. Легкий вітерець ніж-но торкався полотняного одягу пастуха й бавився з його світлими ку-черями.

– Доброго ранку, Еммануїле! – вітали його рибалки, що проходили мимо.

– Здоровий будь, пастушку! – посміхалися йому господині, поспіша-ючи на недільний ярмарок.

Еммануїл привітно посміхався їм у відповідь. Його широко розкриті карі очі сяяли іскорками світла. Він підійшов до свого улюбленого дере-ва й почав спостерігати, як кізочки й овечки бігли на трелі його дудоч-ки, яку подарував йому дідусь. Дзенькаючи мідними дзвіночками, вони поспішали до свого пастиря. Та тільки-но він переставав грати, твари-ни потихеньку розсіювалися по всьому полю.

Була весна. Трави наповнилися соком, відцвіли перші квіти. Легкий ві-терець пестив молоде листя, гладив Еммануїла по шовковому волоссю. Юнак знову заграв на сопілці й повів за собою невеличке стадо до прозо-рого бірюзового озера. Дивлячись у розпростерте над ним блакитне не-бо, пастушок заспівав красивим, дзвінким голосом свою улюблену пісню:

Мої вуста промовляють знов:«Ісус Христос» – дороге ім'я.Він – все найкраще, що я знайшов,Лише Його прославляю я.Лише Його!

Я прославляю мого Христа,Йому співає душа моя,Співати буду: «Алілуя! Алілуя! Алілуя!»

На землю сонце проміння ллє,Земля зігріта його теплом,І серце в грудях горить моє,Бо я співаю Христу псалом.Лише Йому!

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

4

ЕммануїлПісня лилася полем, її мелодія, здавалося, піднімалась аж до самого

неба. «Який прекрасний день! – думав юнак. – А багато ж хто не помі-чає цього в суєті. Турботи поглинають людей цілком, вони, немов бджо-линий рій, літають, поспішають кудись... А життя проходить, вислизає. Як дивно... І чому люди не помічають, як встає сонце й починається но-вий день? Зате кожна квітка в полі, кожна травинка, прокидаючись, зу-стрічає світанок нового дня! А спів птахів! Як вони прославляють Твор-ця! Шкода, що людям ні до чого немає діла...»

Еммануїл хитнув своєю кучерявою золотавою головою, намагаючись відігнати потік сумних думок, що наплинув на нього.

Непомітно пролетів день. Юний пастух поглянув на захід, де черво-на чаша сонця повільно ховалася за обрій. Усе небо було помальоване в райдужні кольори, на ньому з’явилися перші, ледь помітні, зорі.

Це малював не художник. Це Ісус подарував Своєму юному другові ще один день, сповнений любові та сонця.

Малював Олександр ВОЛОСЕНКО

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

5

Алла ЧЕПУРЕНКО Віталій КРИВЕНКОВ

Малювала Маргарита ХРЕБТЕНКО

рець ве-лич-ний, му-дрий і свя-тий, Я Йо - му спі - ва - ю, хоч і -

ще ма - лий. Наш Тво - ще ма - лий.

1. Со - не - чко ра - ді - є, і ра - ді - ю я,

2. Ось вес - на на - ста - ла, роз - цві - ли квіт - ки,

3. Сер - день-ко ра - ді - є, від - чу - ва - є знов,

Бо - го - ві спі - ва - є не - бо і зе - мля. Наш Тво -

На гіл - ках бе - ре - зи ло - па - ють брунь - ки.

Гос - по - да тур - бо - ту і Йо - го лю - бов.

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

6

Про вдячністьЧому одних людей вважають гарними, а інших – не дуже? Яка риса гарної лю-

дини першою впадає в очі? Гарна людина – людина вдячна. Давай поговоримо про те, чому важливо бути вдячним.

Вдячним слід бути насамперед тому, що так велить Господь. Бог говорить че-рез апостола Павла: «Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Хрис-

ті Iсусі» (1 Сол. 5:18).Якщо ми за щось не вдячні, то цим говоримо Богові, що нам не подобаєть-

ся те, що Він зробив або робить. Нам не подобається, наприклад, де ми жи-вемо або як виглядаємо, не подобається те чи інше. Але в Біблії написано: «I зна-ємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28).

Думаю, ти зі мною згоден, що Бог хоче, щоб ми були вдячними. I, звичайно ж, цю подяку висловлювали, тобто говорили Богові в молитві, що ми вдячні Йому

за все, що Він нам дає та посилає: за радощі й печалі, за легке й важке, за здоров’я й хворобу, за друзів і ворогів, але найго-

ловніше – за те, що Він є і нас любить.Ми повинні бути вдячними також і тому, що це корисно

для нас самих. Так-так... Якщо ми вдячні Богові та людям і цю подяку висловлюємо, то ми стаємо кращими, добрі-шими, м’якішими, спокійнішими. Змінюється серце наше. Ми в усьому раптом помічаємо хороше, і це радує нас, та й з оточуючими нам стає простіше спілкуватися. А їм із нами дуже навіть добре стає. Від цього в нас з’являється

більше друзів, і нам легше жити.А ще від того, що ми вдячні, в нас навіть характер зміню-

ється. Саме цього хоче Бог: змінити наш характер на краще. Від того, як ми думаємо, залежать наші вчинки, а від вчинків

і характер залежить. Адже нам, віруючим в Iсуса Христа, дуже хочеться бути схожими на Нього, правда ж? Це дуже висока мета. Але цю мету перед нами Сам Бог поставив. У Біблії, від-разу після слів про те, що тим, хто любить Бога, усе допомагає на добре, написано: «Бо кого Він (Бог) передбачив, тих і при-значив, щоб були подібні до образу Сина Його (Iсуса Христа), щоб Він був перворідним між багатьма братами» (Рим. 8:29).

I ще хочу тобі дещо важливе сказати. Бути вдячним – спра-ва навички. Ти можеш прямо сьогодні вирішити бути вдячним і почати так чинити. Ось побачиш, яку радість це буде тобі приносити й як це змінить твоє життя. Почнемо?

Вальдемар ЦОРН

Над цим

варто замислитись

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

7

Розгорнімо Біблію

Після Всесвітнього потопу минуло вже чимало років. Від синів Ноя утворилося багато народів і племен, які розселилися по всій землі. Спочатку вони розуміли один одного, та коли люди знову повстали проти Бога й ви-рішили побудувати на свою честь пам’ятник заввишки до небес, Бог змішав їхні мови. Тож вони, розмовляю-чи різними мовами, перестали розуміти одне одного.

Розсіявшись по всій землі, люди почали будувати міста, а також храми своїм богам, в яких вірили й яким поклонялися. В одному з цих стародавніх міст, яке на-зивалося Ур і знаходилося в Месопотамії, жила лю-дина на ім’я Аврам. Аврам був одружений, але дітей

у нього не було. Дружину його звали Сара. І ось одно-го разу Бог звернувся до Аврама й сказав: «Залиш своє місто, свій народ, своїх рідних і йди в країну, якої не знаєш. Я поведу тебе в землю, яку дам тобі та нащадкам твоїм у вічне володіння».

Аврам повірив Богові. Він узяв дружину й старого батька й пішов угору за течією річ-ки Євфрат. Пішов із ними й племінник Ав-рама Лот. Пройшовши близько трьохсот кілометрів, вони дійшли до Вавилонської вежі, через яку Бог змішав мови людей. Не знаю, ходили вони на неї диви-тися чи ні, – про це в Біб лії не на-писано. Пройшовши ще близько шестисот кіломет рів, вони зу-пинилися в місті Харан. Там помер Фарра – батько Аврама.

Вальдемар ЦОРН

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

8

Поховавши батька, Аврам вирушив далі. Тепер його шлях ле-жав на південь. Коли Аврам із дружиною та племінником залишив Харан, йому вже виповнилося 75 років. Через деякий час при-йшли вони, а шлях їхній був дуже довгий, в землю Ханаан. У той час у тій землі жили ханаанці. Там Бог з’явився Аврамові знову й сказав: «Авраме, поглянь на небо! (А відбувалося це вночі, і все небо було всіяне зірками.) Таким численним буде потомство твоє, що не злічити його. Воно буде таким самим численним, як пі-сок на березі моря».

І хоча в Аврама з Сарою дітей не було, він повірив Богові! Цим він дуже Богові догодив. Бог дав Аврамові нове ім’я – Авраам, що означає «батько багатьох народів». Дружині Ав-раама Бог теж дав нове ім’я – Сарра, що означає «цариця,

володарка». І показав Бог Авраамові всю землю ханаан-ську, і сказав, що йому та його нащадкам належатиме

ця земля. І благословив Бог Авраама, кажучи: «Всякий, хто прокляне Авраама або потомство його, прокля-тий буде, а всякий, хто благословить Авраама й по-томство його, буде благословенний».

І знову повірив Авраам Богові й поставив жертов-ник, на якому приніс жертву Богу Всемогутньому.

Авраамові було вже близько ста років, коли Бог з’я вив ся йому знову й сказав, що наступного року в нього народиться обіцяний Ним син. І хоча Ав-раам уже так довго чекав, коли ж Бог виконає

Свою обіцянку, він знову повірив Богові. І Бог назвав Авраама Своїм другом. З тієї по-

ри Авраам став батьком усіх віруючих.Через рік у Авраама та Сарри

народився син Ісак. Але це вже інша історія.

Малювала Людмила ЯНБУЛАТОВАІсторію про Авраама ти можеш прочитати

в книзі Буття, в розділах 11—25.

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

9

Едуард СКАЧКОВ

Я дуже вдячний БогуЗа все, що маю я,За те, що є у менеМатусенька моя.

За річечку блакитну,За бурний водоспад,За квіточку привітну,За стиглий виноград.

Я шлю подяку БогуЗа тихий, теплий дім,За місяць та за сонце,Що за вікном моїм.

За пісеньку веселу,Що ллється з вуст в цю мить,Нехай подяка БогуУ небеса летить!

Ванда САВОЛАЙНЕН

Мами ось які бувають:Мами ходять та літають, Мами мукають, співаютьI на дно морське пірнають.

Мама є у бегемота,У синиці, у єнота,У слона, у мишенят,У дівчаток і хлоп’ят.

Мами ці несхожі дуже.Ну то й що? Мені байдуже!Бо напевно знаю я:Найкраща мама – це моя!

Жодною якіст

ю я не хотів

би володіти в т

акій мірі,

як умінням

бути вдячним.

Бо це не лиш

е най більша

чеснота, але

й матір усіх

інших чесно

т.Цицер

он,

давньоримський політик,

філософ і промовець

ЯЯ ввддяяччнниийй ББооггууу

МММММММММММММММаааааааааамммммммммммммиииииииииииииии ооооооооссссссссссььььььььььь яяяяяяяяяяякккккккккккккііііііііііііііі ббббувають

Малювала Лариса ГОРОШКО

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

10

ЯК МЕНЕ ЗВАТИ?Склала Ельвіра ЦОРН

Малювала Лариса ГОРОШКО

12 3

4 5 6

7 89

10 11 12

Я – перший пастух овець, про якого говориться в Біблії. Мене звуть ____.

Я вдячний Богові за те, що Він зберіг мене та мою сім'ю під час потопу. Моє ім'я ____.

Я приходив уночі до Iсуса, щоб поговорити з Ним. Мене звуть ____.

Я вже чотири дні був у домо-вині, але Iсус повернув мені життя. Мене звуть ____.

Я був смертельно хворий, але по молитві Бог продовжив мені життя на 15 років. Моє ім'я ____.

Я був проданий своїми братами в рабство до Єгипту. Мене звуть ____.

Я – молодший з дванадцяти синів патрі-арха Якова. Моє ім'я ____.

Я був кинутий на поживу левам, але Бог загородив їм пащі, і вони не чіпали мене. Мене звуть ____.

Я хворів на проказу, але, завдяки пораді дівчинки-полонянки, видужав. Моє ім'я ____.

Я був рибалкою, до того як пішов за Iсусом. Мого брата звати Симон Петро, а мене ____.

Після смерті Мойсея Бог наказав мені вести ізраїль-ський народ в обітовану землю. Моє ім'я ____.

Я знаходився у в'язнич-ному домі, однак ангел вночі звільнив мене й вивів звідти. Моє ім'я ____.

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

11

Льоша сидів і дивився, як хлопці грали в баскетбол. А гра скла-

далася цікаво. Команди були рівні за силою, тому гострота при-

страстей на майданчику була неймовірною – ніхто не хотів по-

ступатися.

Разом із Льошою за грою спостерігало чимало хлопців: те, що

відбувалося на майданчику, радувало й захоплювало всіх. Тільки

Льоша сидів сумний і майже не реагував на гру. Річ у тім, що він

завжди мріяв грати в баскетбол, багато разів намагався приєд-

натися до різних дворових команд, але його не приймали. І лише

тому, що Льоша був невисокий на зріст і дуже худенький. А з та-

кою статурою в баскетболі робити нічого. Кожна команда шука-

ла хлопців високого зросту, міцної статури.

Льоша, звичайно, грав у цю гру, і, до речі, дуже добре...

Але тільки один, сам із собою. А коли він чергового разу

намагався запропонувати себе як гравця, йому незмінно

відмовляли й неодмінно кепкували з нього.

– Льохо, – казали хлопці – не сміши нас. Адже тебе й ко-

мар із ніг зіб’є. А нам потрібні міцні хлопці!

На зріст Льоша був набагато нижчий за своїх однолітків

і на уроці фізкультури стояв останнім у шерензі. Хлопчик

дуже переймався через свій зріст, тому часто відчу-

вав себе вельми незатишно в школі й тоді, коли ви-

ходив у двір до хлопців. Багато разів він із сумом

розмірковував над тим, чому він такий маленький

і худенький і для чого він, ось такий, взагалі по-

трібен у цьому світі...

Андрій ДЕШКЕВИЧАнАнАнАнАнААнАнААнААнАнннддддддддрдрдрдрдрдрдррдрррдрррдрррдррррійійійійійійійійййййййййійій Д Д ДД Д Д Д Д ДДД ДДДЕШЕШЕШЕШЕШЕШШЕШЕШЕШЕШЕШЕШЕШЕШЕЕЕШККЕКЕКЕККЕКЕКЕКЕКЕКЕКЕЕКЕКЕЕККК ВИВИВИВИВИВИВИВИВИВИВИВВИВИИИИВИВВВИИЧЧЧЧЧЧЧЧЧЧЧЧЧЧЧЧАнАнАнАнАнАнАнАнАнАнАнАнАнннАнАнАнААндддддддд

та молодецькийСТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

12

А вечорами Льоша мріяв про те, як було б добре, якби він був

ве-е-личезного зросту! Він ходив би вулицями, а люди ледь дотя-

гувалися б йому до плеча. І тоді він, звичайно, грав би в баскетбол

краще за всіх! Будь-яка команда мріяла б роздобути такого напад-

ника, як він... Але це були лише мрії. І йому здавалося, що немає

на світі нікого, нещасливішого за нього.

Одного разу Олексій узяв м’яч і, як зазвичай, відправився грати

на самоті в баскетбол. Він прийшов на порожній майданчик і почав

водити м’яч. Льоша бігав по майданчику, ніби обігруючи невиди-

мих суперників. Він уявляв собі, як обходить останнього захис-

ника й кидає в кільце м’яч, який, трохи покрутившись на краю

кошика, провалюється в нього. Хлопчик переможно скрику-

вав і уявляв, як його вітають друзі, такі ж невидимі, як і його

суперники. Потім він знову бере м’яч, і все повторюється.

У запалі гри Льоша не помітив, як до майданчика пі-

дійшов літній чоловік і почав спостерігати за ним. Йому

дуже сподобалося, як цей хлопчик маленького зросту

спритно порається з м’ячем. І після чергової атаки, що

завершилася чудовим кидком, чоловік не витримав і го-

лосно вигукнув:

– Браво!

Тільки тепер Льоша звернув увагу на те, що за ним спо-

стерігають, і зупинив гру.

– Ти чудово граєш, хлопче! А чому один?

– Хіба ви не бачите, якого я зросту? Адже мені 12 років! Ме-

не ніхто не бере в свою команду.

– Шкода, у тебе добре виходить... Я бачу, ти дуже стражда-

єш через те, що не граєш у баскетбол у команді?

– Ще й як! Ви не уявляєте, як я мрію грати разом із усіма!

Баскетбол – моє найулюбленіше заняття у вільний час! Я вже не

раз просився в дворову команду, але мене не беруть через неви-

сокий зріст і недостатню вагу. Не знаю, для чого я взагалі такий!

Льоша стояв засмучений. На нього знову

насунула хвиля образи, він у черговий раз

та молодецький

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

13

відчув свою нікчемність. Літній чоловік ясно побачив в очах хлопчика той

біль, якого завдавав йому недолік у зрості. Подумавши трохи, він сказав:

– Знаєш, я вірю, що Бог створив усе, що ми бачимо навколо, в тому

числі мене й тебе. Ти віриш у це?

– Взагалі, звичайно, вірю. Я не вірю в те, що походжу від мавпи, та

ще й сам по собі.

– Я впевнений, що Бог, створюючи навколишній світ, укладав сенс

у все те, що Він робив! Ніщо, створене Ним, не може бути нікчемним

або марним!

– Отже, ви вважаєте, що, створюючи мене, Він щось мав на увазі,

задумавши мене таким маленьким?

– Так, саме так!

– Я щось сумніваюся... Мені все-таки здається, що Бог просто за щось

обділив мене зростом...

– Можливо, у тебе зараз виникають проблеми. Наприклад, насмішки

і, що найгірше, друзі недооцінюють твоє вміння грати в баскетбол. Але

повір, ти з’явився на світ таким не просто так! І якщо ти довіришся Бо-

гові, Він покаже тобі твої переваги. Так-так, саме переваги! У твоєму

невисокому зрості є щось хороше, тільки це треба побачити.

– Що ж це?

– А ти сам побачиш! Просто довірся Богові! Гаразд, ви-

бач, мені треба йти. Прощавай і пам’ятай, що я тобі сказав!

Льоша залишився сам на майданчику. Розмова з чо-

ловіком змусила його замислитись про себе. Хлопчик

більше не грав того дня. Він пішов додому й увечері, си-

дячи в своїй кімнаті, думав про те, які ж переваги дав

йому Бог. Потім сказав:

– Боже, якщо Ти дійсно створив мене таким не мар-

но, та ще й дав мені переваги, то покажи мені це. Я до-

віряю Тобі, допоможи мені розібратися в цьому питанні!

Льоша вклався спати. Наступного дня він продо-

вжував розмірковувати над сенсом свого існуван-

ня. І ось, у другій половині дня, він почав серйоз-

но замислюватися над тим, що, можливо, в його

маленькому зрості таки щось є! І, звичайно, Льо-

ша почав думати, як його зріст можна використа-

ти в баскетболі: «Зрозуміло, я не зможу обіграти

рослих хлопців, якщо спробую грати з ними на рівних.

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

14

Але якщо буду обігравати їх, нахилившись трохи нижче, та постара-

юся водити м’яч дуже швидко, вони мене просто не впіймають».

Льоша вирішив у черговий раз запропонувати знайомим хлоп-

цям взяти його в команду.

– Та годі, ти ж уже до нас підходив. У нас, звичайно, не вистачає

людей, але тебе ми ніяк не можемо взяти, – сказав старший з них.

– Візьміть мене, не пошкодуєте, – переконував Льоша.

– Хлопці, давайте візьмемо його на одну гру, нехай спробує, –

запропонував один з них. – Може, заспокоїться та відчепиться на-

решті...

– Гаразд, умовив, – погодився старший. – Тільки сам на себе

нарікай потім.

Почалася гра. Суперники сміялися, побачивши Льошу:

– А що це у вас за малюк? Невже більше нікого не знайшлося?

На початку гри Льоша не особливо боровся за м’яч. Він знав,

що в цих високих хлопців не зможе його відібрати. Але ось один із

гравців його команди дав йому пас, і м’яч опинився в руках Льоші.

Хлопчик дуже швидко, намагаючись якомога нижче пригина-

тися, прошмигнув між суперників і, опинившись біля їхнього

кільця, кинув м’яч і потрапив у кільце. Ніхто не очікував та-

кого! А Льоша був у захваті! Звичайно, упродовж гри супер-

ники намагалися вживати різних заходів проти маленького

нападника, але в довготелесих хлопців не завжди виходило

обіграти Льошу, точніше, впіймати цього верткого суперника.

Він дуже спритно обходив їх і приніс своїй команді чимало очок.

Його команда виграла того дня. Льоша дуже втомився, але був

неймовірно щасливий! Звичайно ж, йому запропонували залиши-

тися в команді. З тих пір Льошу поважали й вважали рівним грав-

цем. Вперше в житті він відчув себе повноцінною людиною!

Щовечора Льоша дякував Богові за те, що Він дав йому можливість

стати таким само значущим, як усі, і бути, нарешті, прийнятим оточу-

ючими. Незабаром Льоша досяг таких успіхів у баскетболі,

що став знаменитим в окрузі – як один із кращих гравців,

і вже ні хто не наважувався глузувати з нього.

Але ось одного разу, повертаючись додому після чер-

гової гри, Льоша побачив, що на їхній вулиці горить жит-

ловий будинок. Полум’я виривалося з одного з вікон.

Але найстрашнішим було те, що в будинку були діти. СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

15

Батьки ще не повернулися з робо-

ти, а в будинку почалася пожежа.

Льоша почув голосний плач ді-

тей у спальні. На всіх вікнах були міц-

ні ґрати, а вхідні двері були з металу. Чо-

ловіки намагалися зламати двері та решітки,

але в них нічого не виходило. Пожежна коман-

да ще не прибула, а дорогоцінний час спливав.

Льоша побіг навколо будинку й побачив, що одне

з вікон було без ґрат. Це було зовсім маленьке

віконце комори, майже під дахом будинку. Тоді

хлопчик попросив одного з чоловіків:

– Підсадіть мене он до того вікна!

– А ти в нього пролізеш?

– Гадаю, пролізу.

Роздумувати було ніколи. Чоловік схопив

камінь і, кинувши його, розбив скло у віконці.

– Давай-но, я підсаджу тебе! Якщо потра-

пиш у будинок, забери дітей зі спальні та від-

крий вхідні двері зсередини. Вони мають

відчинятися без ключа.

Чоловік без особливих зусиль підсадив

Льошу. Хлопчик ухопився за раму, підтяг-

нувся й почав протискуватись у віконний отвір.

Вікно було дуже маленьке, але Льоша, хоч і з ве-

ликими труднощами, протиснувся всередину.

Вбігши в будинок, незважаючи на густий дим, він

швидко зорієнтувався всередині й знайшов пере-

ляканих дітей у спальні.

Вогонь швидко поширювався, але до коридору

та вхідних дверей ще не дійшов. Схопивши обох дітей

за руки, Льоша швидко провів їх крізь густий дим ко-

ридором до дверей. Двері й справді відкривалися зсере-

дини без ключа. І ще за кілька секунд Льоша з дітьми був

уже на вулиці.

Того дня він остаточно переконався в тому, що народив-

ся не даремно! І був створений Богом саме таким не просто

так! Адже тільки невисокий, худорлявий хлопчик міг проник-

нути в будинок через те віконце. Льоша був малий на зріст,

але дуже тямущий, що й урятувало того дня життя двох ма-

леньких дітей.

Увечері щасливий Льоша, зі сльозами радості на очах, дя-

кував Богові за те, що Він створив його саме таким, і за те,

що Він допоміг йому побачити, якими перевагами наділив

його Господь. І ніхто на світі вже не зміг би переконати його

в тому, що він з’явився в цьому світі марно!

Малювала Олена МИХАЙЛОВА-РОДІНА

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

16

Усі наші нар

ікання

з приводу т

ого,

чого ми позб

авлені,

витікають від н

естачі

вдячності за т

е, що

ми маємо.

Даніель Де

фо,

англійський письменник

ПРО ЩО СПІВАС- ДАВИД?

Склала Ірина ВИСОЦЬКА

Нумо,

довідайся

!Уз

У1

Д40

А51

Я3

Й17

К12

С22

Е19

Е54

Т55

Л13

О44

В50

Г57

,45

Р58

І41

М6

У16

С42

У34

Г20

П48

Т36

К15

Р38

Н43

,9

О29

И11

С2

К30 А

56

Й52

В10

О21 А

39

П23

Е5

З4

,27

Е8

Е37

Т18

А59

Й60

Т61

Е62

!63

Л7

О24

И32

С47

П28

У26

К33

Д25

Й35

І49

И14

Т53

І46

Л31

Малювала Лариса ГОРОШКО

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

17

Пауль УАЙТ

Вона дивилася, як у синьому небі про-пливали хмаринки, і думала: «Яке бла-го – жити! Як мирно навколо!» У цей мо-мент ззаду почулося голосне шипіння.

Антилопа озирнулась і побачила змію Нцоку, готову до кидка. Перелякана Дік-Дік перескочила через мурашник і кинулася вниз до річки.

Обабіч стежки тяглися густі зарості колючого чагарника. Дік-Дік звернула вбік, але раптом шлях їй перегородили троє шакалів.

Із серії

«Фару сильніший

за всіх

»

«Що там унизу відбувається?» – запи-тав сам себе гіпопотам Буху, піднімаю-чись на пагорб, звідки відкривався чу-довий вид на водоспад. Далеко внизу він побачив гієну й трьох шакалів.

Вони пробиралися різними стежками. Ззаду почувся голос жирафа Твіги: «Буху, дивись-но, вони підкрадаються до антилопи Дік-Дік».

«Так, – пробурмотів Буху, – схоже, ти правий. Ой, та що ж це таке?» А Дік-Дік спокійно пощипувала травичку не-подалік річки.

Вона помчала вниз вузькою бічною стежкою, де на неї, однак, уже чекала

усміхнена гієна.

Дік-Дік знову відскочила вбік і поне-слася по колючках і кропиві до довгої, вузької смуги піщаного берега.

Вона зупинилася, щоб озирнутися, й по-бачила, що змія повзе між нею і бере-гом. Незабаром тут з’явилися шакали та гієна.

З ноги Гулу зняли гіпс, і тепер він пересувався, спираючись на паличку. Цього разу на тачці привезли Луту. Дів чинка була вкрита простирадлом і сиділа, відкинувшись на подушку. Під баобабом, із похмурим виглядом, сидів Ден і розмірковував:

– Чому слон говорив: «Не роби цього, не роби сього»? Не-вже він жодного разу не сказав, що ТРЕБА робити?

Дауді, помічник лікаря в джунглях, посміхнувся:– Тим, хто його слухає, він завжди вказує шлях – і найчас-

тіше зі словом ТРЕБА, ніж НЕ ТРЕБА. Антилопа Дік-Дік зро-зуміла, наскільки це важливо.

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

18

Гіпопотам Буху, що стояв на вершині пагорба, похитав головою: «Погано. Во-ни намагаються загнати антилопу в річ-ку, яка понесе її до водоспаду, де вона зірветься й загине».

«Так, – погодився Твіга, – саме цього вони й хочуть. На щастя...» Він замовк і подивився вниз. Антилопа Дік-Дік зро-зуміла, що потрапила в пастку.

Рев водоспаду наводив на неї жах. Ан-тилопа опинилася в оточенні ворогів, що вселяли страх. «О, якби слон був тут», – подумала вона.

I, немов у відповідь на цю думку, почув-ся дужий голос Нембо: «Дік -Дік, ти по-винна перетнути річку! Я буду весь цей час поруч із тобою».

Буху повернув голову: «Твіга, ти чуєш? Це голос слона». – «Чую, – відповів жи-раф, – але чи чує Дік-Дік?»

Під час розмови вони помітили, що Дік-Дік розуміюче закивала головою. «Все буде добре, якщо зробиш так, як я тобі скажу, – знову пролунав голос слона. –

Біжи вбрід у напрямку до круглої скелі, потім іди вздовж смужки білої піни». Дік-Дік, не вагаючись, стрибнула у во-ду. Ззаду майнула тінь гієни.

Бризки потрапили Дік-Дік в очі, але но-ги її торкнулися кам’янистого дна. Вона швидко рухалася вперед. Раптом анти-лопа опинилася на глибині.

I потік стрімко підхопив її. Попереду по-казалася смужка білої піни. Дік-Дік плив-ла з усіх сил. Натрапивши на м’який гра-вій, вона встала на ноги.

«Молодець! – пролунав підбадьорливий голос. – Обережно йди вперед – і поба-чиш довгу піщану мілину, розташовану поперек річки.

Вийди на неї та трохи відпочинь». Дік-Дік зціпила зуби. У неї горіло в грудях, голова йшла обертом. Вона ледве утри-мувала голову над поверхнею води.

Нарешті її ноги торкнулися піщаної мі-лини. Тут було мілко. Вона зупинилася на хвилинку, щоб перевести подих.

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

19

З піщаної мілини почувся голос гієни: «Що будеш робити, коли скінчиться ко-лода? У тебе не вистачить сили впора-тися з потоком.

Тільки подивися на нього, подивися!» Дік-Дік озирнулася. При цьому вона оступилась і опинилася в глибокій во-ді. За мить вона вже зникла під водою.

I течія понесла її до водоспаду. Відчай-душним зусиллям Дік-Дік підняла голо-ву і, захлинаючись, прокричала: «До-поможіть!»

Тому йди по ній обережно, поки не по-бачиш рівну сіру поверхню». Під стрім-ким водним потоком Дік-Дік справді по-бачила обриси колоди.

Душа в неї пішла в п’яти, коли вона обе-режно ступила на неї. Крок за кроком антилопа повільно просувалася вперед.

Сила потоку була жахливою. Внутріш-ній голос говорив: «Якщо впадеш, потік понесе тебе, як тріску». Нарешті Дік-Дік помітила сіру поверхню.

Її ноги тремтіли, коли вона обережно почала рухатись уздовж піщаної міли-ни. Рев водоспаду змушував її здрига-тися. Навколо неї була тільки глибоко-водна річка.

Дік-Дік озирнулася. Гієна перепливла білу смужку, вибралася на піщану міли-ну й жадібно облизувала губи.

Але зовсім поруч пролунав голос слона: «Попереду, під водою, ти побачиш до-вгу колоду. Вона доволі слизька.

Несподівано хтось теплий і сильний під-хопив її і потягнув до берега. «Це ти,

Нембо, – сказала Дік-Дік, задихаю-чись. – Ти весь цей час був поруч».

Слон кивнув і обережно витягнув ан-тилопу на сушу. «Сірою поверхнею ви-явилася верхівка твоєї голови, а сам ти був наприкінці колоди!» – здогада-лася Дік-Дік.

«Так, – відповів Нембо. – Будь-якої миті я міг врятувати тебе не тільки від бурх-ливих вод річки, а й від змії та її мерзен-них приятелів».

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

20

Дік-Дік потерлася головою об хобот сло-на: «Спасибі, Нембо! Ти сказав, що, ко-ли я буду тебе слухатися, ти мене вря-туєш». Вона подивилася прямо в його усміхнені очі й почула добрий голос:

«Коли ти потрапила в пастку, ти дові-рилася мені й чинила, як я тобі велів. Сьогодні ти зробила це знову. Я завжди поруч, тому продовжуй довірятися мені й робити те, що я говорю».

З вершини пагорба Буху дивився на все широко відкритими очима: «Дік-Дік в безпеці». – «Так, вона в безпеці, – сказав Твіга, – і засвоїла два важливих правила: довірся і слухайся».

Корисна порада

Довірся Богові

та слухайся Його.

Немає нічого мудрішого

на світі.

Дауді посміхнувся:– Божа Книга говорить про людей, які

покладалися, слухалися, а також про тих, хто цього не робив. Наприклад, Йона

був людиною, яка не послухалася Бога, й через те потрапив у бі-

ду. Прочитайте Книгу пророка Йони. Вам напевно сподоба-

ється ця пригодницька історія. А тут, – він показав аркуш паперу, – я записав для вас

кілька віршів з Євангелія від Матвія: «Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені. I линула злива, і розлилися річки, і буря знялася, і на дім отой кину-лась, – та не впав, бо на камені був він заснова-ний. А кожен, хто слухає цих Моїх слів та їх не виконує, – подіб ний до чоловіка того не-обачного, що свій дім збудував на піс-ку. I линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кину-лась, – і він упав. I велика була та руїна його!» (7:24–27).

Малювала Юлія ПРАВДОХІНАДауді п– Божа

покладалхто цьо

був

ється ця прпоказав арку

кілька віршів з

ла злива,ину-

ХТО ЦЕ!

З'єднай точки між собою, і ти дізнаєшся,

яку тварину тут зображено.

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

21

Впиши відповіді в клітинки по вертикалі, і у виділених

клітинках по горизонталі ти прочитаєш слово, яке означає

почуття, що виникає в людини у відповідь на добро.

ДО ЛІТЕРИ

1. Це слово кажуть, коли просять уваги або пробачення.

2. Це слово – попередження.3. Цим словом розпочинає звернення ввічлива

людина.4. Цим виразом користуються, коли прощаються.5. Цим словом висловлюють вдячність.6. Почуття до дорослих.

Прочитай пораду

апостола Павла

солунянам. Склала

Наталя АНІНОВАЬЗ

Я!

З

Е

В

Е

Д

ТР

Н

Д

У

Й

О

Е

І

Б

СЕТ!

Л

Т

М

І

КА А И

С

Ж

Р

А

П

Склав Даниїл СТЕПАНОВ, 10 років4

6

3 5

1 2

СЛОВА

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

22

Свідчення

Вдячність – це

прекрасна к

вітка,

що росте

з глибини ду

ші.

Хосе Балу

жив у старому будинку на краю міста. Нас

мали скоро переселити в нові будинки.

Мої друзі і я не хотіли цього, тому що ми

змушені будемо розлучитися.

Настав цей день. Наші батьки були раді, що нареш-

ті отримали нові квартири, а ми не раділи, бо нас роз-

селили в різні будинки. Тепер ми бачилися дедалі

рідше й рідше. Звичайно, у кожного з’явилися нові

друзі, але ми все одно продовжували іноді зустрі-

чатися.

Минуло небагато часу. З кожним днем мені

було все цікавіше з новими друзями. Одного

разу мене запросив до себе мій новий друг

Микола. Час пролетів непомітно, і мені по-

ра було йти додому. Раптом я побачив

у нього на столі багато журналів. Я за-

питав, що це за журнали. Він розпо-

вів мені про них, навіть дав кілька

почитати.

Прийшовши додому, я сів чи-

тати один із журналів, і мені бу-

ло дуже-дуже цікаво. Наступ-

ного дня я зателефонував

моїм друзям Галині й Ми-

рону, щоб розповіс ти,

які в мене є журнали.

Вони прийшли до мене, бо дуже хотіли поба-

чити журнал «Стежинка». Переглянувши весь

номер, ми побачили наприкінці адресу «Сте-

жинки» й вирішили всі втрьох написати листа

з проханням, щоб і нам теж надсилали цей чудо-

вий журнал.

Кожного дня ми чекали «Стежинку». Одного ра-

зу, прийшовши додому, я побачив на столі якийсь

білий конверт. Прочитавши на конверті, що це мені,

я з великою радістю відкрив його. З нього одразу

запахло свіжим папером і фарбою. Не роздумуючи,

я пішов із журналом до Галини й Мирона – дізнати-

ся, чи отримали й вони журнал. А вони вже сиділи

й розглядали «Стежинку». I тепер ми щодня чека-

ємо на новий номер журналу.

Я не знаю, якби не «Стежинка», якби не не-

дільна школа, я б, напевно, залишився невірую-

чим. Але тепер, коли зі мною Бог, я вірю.

Віталій ПРУСКАВЕЦЬКИЙ

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

23

Розповіді з

історії

християнства

Сергій САННИКОВ

Ми йшли вулицею. Вечоріло. Раптом підліток років дванадцяти на протилеж-ному боці вулиці стрімко схопив чи то за лапу, чи то за хвіст кішку, що мирно собі лежала, й високо підкинув її вгору. З про-низливим вереском, але на диво сприт-но, кішка впала на всі чотири лапи на дах будинку й злісно зашипіла на хлопця. Ба-буся, яка йшла позаду, голосно зойкнула й закричала: «Навіщо ти її? Безбожник!» Підліток у відповідь тільки розреготався й підтюпцем побіг за ріг.

«Чому вона назвала його безбожником? – подумав я. – Напевно, тому, що він знущався над твариною і, ймовірно, людини не пожа-ліє». І справді, як казав російський письмен-ник Федір Достоєвський, «якщо Бога немає, то все дозволено». Можливо, саме для то-го щоб «усе було дозволено», люди почали заперечувати Бога: не хочемо, щоб Він був і стримував нас! Очевидно, це й стало голов-ною причиною появи атеїзму, тобто запере-чення Бога.

Безбожники, які не боялися Божої від-плати, були завжди, але масовим це явище зробила Французька революція наприкінці XVIII століття. Найбільшого розквіту атеїзм досяг у Росії, починаючи з 1917 року. З цьо-го часу виникла «пролетарська» держава, ідеологією якої стали матеріалізм і безбож-ництво.

З перших днів свого існування радянський уряд боровся з релігією найжорстокішим

чином. Священиків, проповідників і активних віруючих оголошували

контрреволюціонерами, судили й розстрілювали тільки за те,

що вони вірили в Христа.У січні 1923 року в клу-

бі Московського гарнізо-ну, у присутності наркомів Л. Троцького і А. Луначар-ського, відбулися збори, на яких було інсценова-не засідання політичного трибуналу – для вине-сення вироку Богові.

Революційне свято, впроваджене для боротьби з християнством.Франція, 1794 р.

Червоноармійці грабують монастир.1923 р.

21. Безбожники

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

24

Омелян Ярославський на антирелігійному мітингу

З цього часу влада почала руйнувати церков-ні будівлі, храми, молитовні будинки, відбирати майно віруючих, забороняти зібрання.

З 1929 року в Радянському Союзі був за-проваджений шестиденний тиждень замість семиденного. Тобто було п’ять днів робочих і шостий – вихідний. Це було зроблено, щоб стерти пам’ять про воскресіння Христа. Такий тиждень, без неділі, проіснував до 1940 року. Були скасовані всі християнські свята – ні-бито «у відповідь на численні прохання ра-дянських трудящих». Майже всі молитовні будинки були зняті з реєстрації та закриті. Але біда об’єднала віруючих, і на всій тери-торії Радянського Союзу утворилося релігій-не підпілля.

З початком Великої Вітчизняної війни го-ніння на церкву було призупинено, «Союз войовничих безбожників» розпущений. Ста-ліну, тодішньому керівникові радянської дер-жави, потрібна була підтримка народу для перемоги над гітлерівськими загарбника-ми. Тому була відновлена Московська па-тріархія, дозволений Союз євангельських християн-баптистів. Знову почали відкрива-тися молитовні будинки, хоча всі дії вірую-чих суворо контролювалися органами влади. Деякі віруючі виконували вимоги уряду, інші відмовлялися підкорятися законам, які об-межували право людей поклонятися Богу. У відповідь на це до 80-х років XX століття тривали арешти віруючих і суди над ними.

Ситуація змінилася з 1988 року, коли в СРСР, а пізніше в республіках, які утвори-

лися після його розпаду, припинилися релігійні гоніння. Але безбожники

не зникли з лиця землі.

Наприкінці 1922 року почала видаватися га-

зета «Безбожник», а потім був організова-

ний «Союз войовничих безбожників», який

замислювався як громадська організація ан-

тирелігійних хуліганів. Його керівником став

вихованець Леніна – Омелян Ярославський,

якого історики влучно назвали комісаром ди-

явола. Ярославський активно продовжував

політику Леніна, який вважав боротьбу з ре-

лігією «державною роботою». Під його керів-

ництвом безбожники громили церкви, палили

ікони, влаштовували «антирелігійні паради» –

так звані комсомольські «паски» і «різдва».

Руйнув

ання храм

у в Москві 5 грудня 1931 року

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

25

М-м-м! У мені стільки протиріч! Чи варто ди-вуватися? Адже родова назва походить від ла-тинського слова «vacca», що означає «корова», а видова – від слова «myrtus», яке перекладаєть-ся як «мирт».

З коровами мене пов’язує те, що листя деяких моїх видів годяться на корм худобі, а за зовніш-ню схожість із невеличким миртом я отримала свою видову назву. Українську ж назву я придба-ла за колір ягід, оскільки вони чорнять руки і рот. Є в мене й інші назви, але про це трохи згодом. Навіть є рід кактусів миртіллокактус (Myrtillo-cactus), названий на мою честь за схожість на-ших плодів. Ось як!

Трохи про себе. Я – чагарничок заввишки 10–50 см. У тундрі я виростаю лише карликом – усьо-го в кілька сантиметрів заввишки. Для життя від-даю перевагу північним районам, особливо сосно-вим лісам і болотам. У мене повзуче кореневище, яке дає велику кількість пагонів. Квітую я в трав-ні. Запилюють мене домашні бджоли й джмелі. Мої ягідки зовні синьо-чорні через восковий на-літ, а всередині – пурпурового кольору. Воско-вий наліт легко видаляється, тоді ягоди стають зовсім чорними.

Де тільки не вживають мої плоди! З них варять варення, киселі, їх заморожують, з ними печуть пи-роги. Адже мої ягоди смачні й корисні! У них бага-то вітамінів А, В, Р і С, а також вони містять залі-зо, марганець, магній і калій.

Можу похвалитися, що славлюся як відмінний барвник. Ще за старих часів люди використову-вали мене для фарбування льону та вовни в чер-воний і фіолетовий кольори. Підтверджено мої лікарські властивості. Наприклад, моє листя та ягоди використовують при лікуванні хвороб очей, шлунково-кишкового тракту, виразок та опіків, а також при цукровому діабеті. Раніше люди вва-жали, що вживання моїх ягід покращує сутінковий зір, тому під час Другої світової війни британські льотчики їли джем із моїх ягід перед нічними ви-льотами. Однак дослідження не виправдали по-дібних припущень.

Так, що б іще розповісти про себе? Щось хви-лююче і знаменне? О, так! У 1964 році в Радян-ському Союзі була випущена поштова марка з мо-їм зображенням, а в Україні, в селі Гукливий Во-ловецького району Закарпатської області, вста-новлено пам’ятник мені!

А тепер дозвольте без зволікання предста-витися: я – родичка брусниці й вересу, чорниця звичайна, або чорниця миртолиста (Vaccínium myrtíllus). Деякі ще звуть мене чорнега, чорниж-ник, чорниця, чорничник, чернішнік. Та звіть, як вам подобається! Аби я вам до смаку була.

Ольга МАРТИНОВА

Малювала Катерина ПРАВДОХІНА

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

26

ЦЕ ЦІКАВО!

що банан – це яго-да? Батьківщина ба-нана – Малайзія. Ди-

кі банани, які до цих пір можна зустріти в Пів ден-

но-Схід ній Азії, містять велике твер-де насіння й зовсім невелику кількість м’я ко-ті. Банани, які ми їмо, – це культурний сорт. Во-ни відрізняються м’ясистою м’якоттю й відсут-ністю насіння. що гарбуз – теж ягода, при-

чому найбільша в світі? Вона містить 92% рідини, багато ві-

тамінів та інших корисних речо-вин. Батьківщиною гарбуза вважа-

ється Америка. В Європу його завіз наприкін-ці XV століття Христофор Колумб. Найбільший гарбуз, вирощений американським фермером у 2013 році, важив 922 кг.

Чи знаєш ти,

Чи знаєш ти,

що полуниця й суниця – зовсім не ягоди? Це багато-

річні трав’янисті рослини із родини трояндових. Солодка,

ніжна м’якоть полуниці – це квіт-коложе, що розрослося, а дрібні зернят-ка, які ми бачимо на її поверхні, – це горіш-ки. Батьківщина дикої суниці – Східна Азія, звідки вона з часом розселилася по Європі та Америці.

Чи знаєш ти,що й кавун – цей солодкий

смугастий м’ячик із родини гарбузових – також належить

до ягід? Дикий кавун розміром усього лише з велике яблуко. Бать-

ківщиною кавуна вважається пустеля Калаха-рі (Південна Африка). З Кала-харі кавун потрапив до Азії, а звідти – й до нас. В Iндії його називають тарбуз, у Туреччині – карпуз, в Iрані – хербоза. А от українці нази-вають його так само, як єгип-тяни: кавун.

Чи знаєш ти,

Мал

ювал

а Ка

тер

ина

ПРА

ВДО

ХІН

А

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

27

РИБКИРИБКИПерш ніж розфарбувати рибок, роздивись уважно ту

рибку, яка знаходиться в центрі, і постарайся запам'ятати всі деталі на цьому малюнку. Цю ж рибку ти знайдеш в усіх кружечках, але в кожному з них бракує однієї деталі. Дома-люй ці деталі в потрібному місці.

Крім того, на цій сторінці загубилися три маленьких істоти. Чи знайдеш ти їх?

Олена ГРАНЖЕН

Перш нрибку, яка всі деталі нкружечкахлюй ці дета

Крім тоістоти. Чи з

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

28

СаморобкаСЛОНВізьми квадратний аркуш паперу і згорни його по діагоналі, потім розгорни й склади по пунктирних лініях, як показано на малюнку.

Верхній кут аркуша зігни вперед по нижній пунктирній лінії, потім, відмірявши, відігни назад по верхній пунктирній лінії.

Нижній кут аркуша відігни назад по верхній пунктирній лінії, потім вперед – по нижній пунктирній лінії.

Склади фігуру навпіл, як показано.

Щоб отримати голову слона, замість згину АБ зроби згин ВБ (те ж саме й на зворотному боці). Кут Д підніметься вгору. Щоб отримати хвіст, зігни верхній лівий край фігури спочатку вперед по пунктирній лінії, потім розігни й зроби згин всередину.

Щоб отримати хобот, зігни його спочатку вперед, потім розігни

й зроби внутрішній згин

по всій довжині. Хвіст склади по діагоналі вперед,

потім відігни верхню частину назад. Сховай кінчики. Вирівняй

нижні сторони фігури (паралельно спині), зігнувши ліві краї всередину.

Зігни ліві сторони нижче хвоста всередину по лівій пунктирній лінії. Сторону ГВ зігни по середній пунктирній лінії. Хобот склади навпіл у довжину, відігнувши краї в різні боки. Склади хобот кілька разів поперек (див. готовий малюнок), щоб він був піднятим. Виділи ноги слона, зробивши в потрібних місцях складки.

и

их

й зі

1

23

4 5

6

7

11

42 см

10,5 см 6,8 см

Г

В

Д

Д Б

Г

В

А

42 см

19,5

см 4

,5 см

14 см

СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

29

Часто, йдучи до школи, я спостері-гаю за природою й мимоволі замис-лююся. Як усе чудово й прекрасно

навколо! Особливо цікаво спостерігати за птахами. Влітку вони пустують і спі-вають. Коли настають холоди, деякі з них відлітають у теплі краї, а інші зали-шаються. Взимку вони поселяються ближче до житла людини, мабуть, відчу-вають, що люди допоможуть їм пережити холодну зиму. У себе вдома ми з се-строю підгодовуємо птахів.

А ось у бабусі й дідуся я спостерігав таку картину (я часто проводжу в них ви-хідні). Коли настають холоди, бабуся щоранку насипає насіння гарбуза на до-щечку, яка прибита біля ґанку. I звідки птахи знають це місце? Їх збирається ду-же багато, вони люблять гарбузове насіння. Одного разу я налічив понад 30 си-ниць. По черзі вони хапають насіннячко, відлітають на гілку дерева й дзьобиком дістають із середини зернятко, а лушпиння летить униз. I якщо, буває, бабуся запізниться винести корм, то пташка, яка сміливіша, підлітає й дзьобиком сту-кає в кухонне вікно. А одного недільного ранку ми трохи довше спали, то синиця підлетіла й постукала у вікно спальні. I ми здивувалися: звідки такий маленький птах знає, куди треба постукати, щоб йому винесли їжу? Зате навесні й улітку вони вдячні людині: очищають сад і город від гусениць і личинок.

Я часто думаю, як Господь створив усе мудро й правильно. Пташка й та дякує людині. Як же ми повинні бути вдячні нашому Творцеві за те, що Він так чудово створив усе для нас, людей! Слава Йому за все!

Коля ГОРУПИЧ, 9 років, Росія

БУДЬ ВДЯЧНИМ

Я ІСУСА ЛЮБЛЮ

Завжди люби IсусаI вдячним будь завжди.Люби Христа Iсуса,Так Бог велить тобі.

Як прийде ніч, подякуйХристу за кожну мить,Лягай у ліжко спати,I Бог благословить.

За тата і за мамуТи дякувати вчись,I навіть за погодуПодякуй, не мовчи.

А якщо щось турбує,Йому ти розкажи,I буде мир у серціI радість у душі.

Надіслала Агнета НЕСТЕРЕНКО,

11 років, Україна

Я вийшла на ґанок,Навколо краса:Спасибі, Господь, за Твої чудеса!Я в захваті, Боже, як все Ти зробив,Спасибі за землю Тобі!

Люблю я дерева,Квітки у полях,I щебет пташок, що сховались в гілках,I сонце, що сяє у небі завжди,I зорі, що світять вночі.

А понад усеЯ Iсуса люблю!Наповнив Він радістю душу мою,Гріхи мої власною кров’ю омив,Iз Батьком мене примирив.

Надіслала Марина ДЕГТЯР, Росія

Віка ШМАКОВА, 11 років, Росія

Артур ТРАЧ, 12 років, Україна

СИНИЦІ

Бажена ДУЛЮК-ОРЛОВА, 13 років, Україна

Дякую Богові за все, що маю!

«Кому багато прощено, той багато любить».

З пошти

«Стежинки

»СТЕ

ЖИ

НКА

3/

14

30

Відповіді:

КРОСВОРДПо горизонталі:3. Тварина, на якій Iсус

в’їхав у Єрусалим (Мт. 21:5).

7. Найкращий дитячий журнал.

8. Найперший цар Iзраїлю (1 Сам. 9:17).

По вертикалі:1. Цар, який перевершив своєю мудрістю всіх земних царів

(1 Цар. 5:10–12).2. Олія, якою робили святе помазання у давнину (Вих. 30:25).4. Тварина, яка перевозила людей та вантажі пустелею

(Бут. 37:25).5. Музичний інструмент, схожий на гуслі (1 Хр. 25:6).6. Країна, яку Бог обіцяв Авраамові (Бут. 12:5).

Склала Оля ГЕРАСИМОВА, 13 років, Росія

Андрій ПЕЧУРІН, 10 років, Україна Віка ПЕЧУРІНА, 9 років, Україна

1 2

3

4 5 6

7

8

До стор. 2: Вдячність. До стор. 11: 1. Авель. 2. Ной. 3. Никодим. 4. Лазар. 5. Єзекія. 6. Йосип. 7. Веніямин. 8. Даниїл. 9. Нааман. 10. Андрій. 11. Iсус Навин. 12. Петро. До стор. 17: «Уся земле, викликуйте Господу, покликуйте радісно, і співайте та грайте!» (Пс. 97:4). До стор. 21: Бегемот. До стор. 22: КРОСВОРД. По вертикалі: 1. Пробачте. 2. Обережно. 3. Будь ласка. 4. До побачення. 5. Дякую. 6. Повага. По горизонталі: Подяка. ВIД ЛIТЕРИ ДО ЛIТЕРИ: «Завжди радійте! Безперестанку моліться!» (1 Сол. 5:16–17). До стор. 31: КРОСВОРД. По горизонталі: 3. Ослиця. 7. Стежинка. 8. Саул. По вертикалі: 1. Соломон. 2. Миро. 4. Верблюд. 5. Цимбали. 6. Ханаан. До стор. 32: 1/а, 2/б, 3/б, 4/в, 5/а.

Християнський журнал для дітей молодшого та середнього шкільного віку.

Виходить шість разів на рік.

Засновник: Українське місіонерське товариство «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

Головний редактор Ельвіра Цорн

Відповідальний редактор українського випуску В. Новомирова

Художній редактор I. Козіна

Підписний індекс: 06597

Тираж 29 400 прим.

Розповсюджується безкоштовно усім бажаючим.

Адреса редакції: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.Телефон: (44) 296-86-39; факс: (44) 296-87-73;e-mail: sns@sns.org.ua

Журнал зареєстровано в Державному комітеті ЗМI України; реєстр. № КВ 6658 від 30.10.2002.

Видавець: УМТ «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

С. 18–21: © Paul White Productions, переклад з англійської Олександра СибільоваС. 28: © Das Haus der Bibel, CP 151, CH-1032 Romanel-sur-Lausanne

Номер підписано до друку 14.03.2014.Надруковано ТОВ «Новий друк»,вул. Магнітогорська, 1, м. Київ, Україна, 02660.

Оформити підписку та надсилати кореспонденцію і матеріали можна за адресою: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

Пожертвування можна надсилати: УМТ «Світло на Сході», код 14300272, р/р 26008286434001 в КГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» м. Києва, МФО 321842; адреса: Київ-1, 01001.

© УМТ «Світло на Сході», 2014.

ISSN 2194-3796Комп’ютерна верстка: Костянтин Суліма

На першій сторінці обкладинки: фото © Monkey Business Images/shutterstock.com

www.tropinka.eu

3/2014

2. ПершI люди

а) Ламех і Ада б) Адам і Єва в) Йосип і Марія

1. Дядько Лота

а) Авраам б) Ной в) Адам

3. Ноя попередив про потоп

а) безперервний дощ б) Бог в) народ

4. ДIти Адама ТА с-вИ

а) Яков та Iсав б) Петро й Андрій в) Каїн, Авель і Сиф

5. СкIльки рокIв прожила Сарра?

а) 127 б) 130 в) 200

Склала Оксана ДОЛЖАНСЬКА

ПРАВИЛЬН

А?ЯКА ВIДПОВ

IДЬСклала Оксана ДОЛЖАНСЬКА

ПРАВИЛЬН

А?

ПРАВИЛЬН

А?ЯКА ВIДПОВ

IДЬ

ЯКА ВIДПОВ

IДЬ

Малювала Вікторія ДУНАЄВА