ЗАКОНВИДАННЯ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Газета видається з 1955 року

ОБОВ’ЯЗОКТРЕНІНГ

i

16 червня 2017 рокуп’ятниця

№ 23 (3325)

У МІЖНАРОДНІЙ ПРАКТИЦІ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ ЗАГАЛЬНОВИЗНАНО, ЩО ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ПОВИННО ЗАСТОСОВУВАТИСЯ ЯК КРАЙНІЙ ЗАСІБ ВПЛИВУ ДО НЕБЕЗПЕЧНИХ ЗЛОЧИНЦІВ, ОСКІЛЬКИ ІЗОЛЯЦІЯ ВІД СУСПІЛЬСТВА НЕРІДКО СПРИЯЄ РУЙНУВАННЮ ОСОБИСТОСТІ, ВТРАТІ СОЦІАЛЬНО КОРИСНИХ ЗВ’ЯЗКІВ. У РАЗІ, ЯКЩО ПОКАРАННЯ БІЛЬШ СУВОРЕ, НІЖ ТЯЖКІСТЬ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ТО ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯМ НЕ ПОНОВЛЮЄТЬСЯ СОЦІАЛЬНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ, ТОМУ ОБРАННЯ АДЕКВАТНОГО ПОКАРАННЯ МАЄ ДУЖЕ ВЕЛИКЕ ЗНАЧЕННЯ.

Метою пробації, відпо-відно до ст. 4 Закону

України “Про пробацію”, є за-безпечення безпеки суспільства шляхом виправлення засудже-них, запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень та забезпечення суду інформацією, що характе-ризує обвинувачених, з метою прийняття судом рішення про міру їхньої відповідальності. А тому, аби зменшити витрати держави на утримання осіб в місцях позбавлення волі, а також мінімізувати ті можливі негативні явища, що зумовлює ізоляція від суспільства, ство-

рена в Україні система пробації покликана на те, щоб ще на стадії досудового розгляду об-винуваченого мати можливість надати людині всю необхідну правову, соціальну, медичну та інші види допомоги, аби при-значене покарання було спра-ведливим та з дотриманням прав і свобод людини і громадянина.

14 червня в м. Суми відбувся одноденний тренінг на тему: “Побудова партнерської мережі в рамках реалізації наглядової та досудової пробації” під голову-ванням начальника управління пробації Північно-Східного міжрегіонального управління

з питань виконання кримі-нальних покарань та пробації Міністерства юстиції – Ірини Яковець, за участю її заступника Андрія Мовчана та за підтримки благодійної організації “Світло надії”в особі заступника ви-конавчого директора Романа Дрозда.

На тренінгу, керівником якого був доцент кафедри кри-мінології та кримінально-ви-конавчого права Національ-ного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого Костян-тин Автухов та його учасники – керівники відділів та секторів уповноважених органів з пи-

тань пробації Сумської області, ознайомились з теоретични-ми основами – завданнями та функціями уповноваженого органу пробації в процесі здій-снення наглядової та досудової пробації та напрямами співпраці з іншими органами та службами.

Окремим практичним бло-ком стало об’єднання учасників в мікрогрупи для відпрацювання запропонованих вправ, що сто-суються схеми перенаправлення суб’єктів пробації та можливості залучення волонтерів пробації:

“створення мультидисципліно-ваної команди та організація її роботи при реалізації досудової пробації”, “створення мульти-дисциплінованої команди при реалізації наглядової проба-ції”, “схеми перенаправлення суб’єктів пробації в процесі ре-алізації наглядової та досудової пробації”, “волонтери пробації: можливості залучення та спів-праці”, “шкідливі поради щодо реалізації досудової та наглядо-вої пробації”.

Наш кор.

ПРОБАЦІЯ ЯК ШАНС НА СПРАВЕДЛИВІСТЬ

2 червень 2017 року № 23ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

НА ПУЛЬСІ

СПІВПРАЦЯ

Сьогодні освіта за кор-доном відкриває великі

перспективи для майбутнього. Поїхати жити за кордон, позна-йомитися з культурою і тради-ціями – це колосальний досвід, який допоможе кожній молодій людині досягти багато чого і зробити успішну кар’єру, а також – це чудова нагода розширити горизонти і пізнати щось нове, а головне – досконало оволодіти іноземною мовою.

Навчання за кордоном також допоможе знайти престижну роботу в Україні чи за її межами, адже багато роботодавців надають перевагу тим людям, які володі-ють кількома мовами, та тим, хто має диплом міжнародного зразка і досвід роботи в інших країнах.

Якраз тема навчання та ста-жування за кордоном і обгово-рювалася під час зустрічі на-чальника Інституту криміналь-но-виконавчої служби Євгена Бараша з канцлером Університету управління охороною праці в м. Катовіце (Польща) Мавгожа-тою Сікорською, що відбулася цими днями в Державній кримі-нально-виконавчій службі Мініс-терства юстиції України.

Мавгожата Сікорська пре-зентувала свій навчальний за-

клад, який створений ще 2001 року. Його напрям – це вивчення галузі безпеки, а пріоритетом є дослідження проблем, пов’язаних з безпекою, економікою та куль-турою. Випускники отримують ступені інженера, бакалавра, магістра. Університет також має післядипломне навчання.

Що ж пропонує катовіць-кий виш студентам Інституту кримінально-виконавчої служби сьогодні? Випускники, які отри-мали диплом магістра, мають можливість навчатися у вищій школі управління охороною пра-ці протягом двох місяців і після отримання диплому начального закладу матимуть змогу про-

йти стажування за програмою ERASMUC+ або POWER3.1. в Польщі або в іншій країні ЄС.

Натомість начальник Інсти-туту Євген Бараш поінформував про міжнародну співпрацю свого навчального закладу з польськи-ми вишами та подякував пані Сікорській за презентацію її Уні-верситету.

У рамках зустрічі сторони до-мовилися про співпрацю та підпи-сання відповідного меморандуму у сфері навчання та стажування між двома навчальними закла-дами з можливістю отримання дипломів європейського зразка.

Юлія СЕРЕДАФото Анатолія РАРОГИ

ОНЛАЙН-ПРИЙОМ: ОПЕРАТИВНО ВИРІШУВАТИ ПИТАННЯ

У Південно-Східному міжрегіональному управлінні вперше започатковано онлайн-прийом засуджених, їхні родичів та

співробітників виправних закладів з особистих питань.Перший онлайн-прийом задля оперативного вирішення на-

гальних потреб засуджених осіб, їхніх родичів та співробітників виправних закладів відбувся 12 червня 2017 року під головуванням начальника управління Володимира Мелюхова та за участі начальни-ків профільних управлінь та відділів. На прийом з особистих питань звернулись п’ятеро засуджених та двоє співробітників. На поставлені запитання були надані кваліфіковані відповіді, з окремо порушених питань були призначені перевірки.

На сьогодні у підпорядкуванні міжрегіонального управління перебуває 31 установа виконання покарань та 101 орган пробації на території Дніпропетровської, Запорізької та Донецької областей. Найвіддаленіша установа від міста Дніпра розташована на відстані 355 кілометрів. Враховуючи таку значну віддаленість, дистанційні онлайн-прийоми стануть у нагоді громадянам. Онлайн-зустріч з керівництвом управління відбуватиметься щопонеділка з 14 до 16 години.

Наразі з графіком проведення онлайн-прийомів ознайомлено засуджених, їхніх родичів та співробітників державних установ регі-ону. Відповідна інформація про можливість участі в онлайн-прийомі розміщена в кімнатах очікування, кімнатах тривалих побачень та стендах наочної інформації у гуртожитках установ виконання по-карань. Запис на прийом здійснюється щотижня.

Керівництво управління переконане, що такий дистанційний онлайн-прийом громадян допоможе оперативно вирішувати набо-лілі питання у сфері виконання покарань та значно пришвидшить їхнє вирішення.

Наш кор.

НОВАЦІЇ

Передплатний індекс: 23102

04050, м.Київ-50, вул. Мельникова, 81.Редакція газети “Закон і обов’язок”

Талон-замовленняПросимо прийняти передплату на газету

“Закон і обов’язок”: від працівників на друге півріччя 2017 року

в кількості ________ примірників;

від засуджених на друге півріччя 2017 рокув кількості ________ примірників.

Газету просимо надсилати за адресою: ________________

________________________________________________

_______________________________________________Сума ___________ перерахована на рахунок Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку ДКВС України,

с/р 31253275299332, МФО 820172 в ДКСУ у м.Києві, ЄДРПОУ 41220556

Доручення (авізо) №_____ від “___”________201__ року.

Начальник установи ______________________________

Головний бухгалтер _______________________________

М.П.

(повна поштова адреса та індекс відправника)

(6 міс.)

(6 міс.)

ПЕРЕДПЛАТА

РОЗ’ЯСНЕННЯ

Законодавчі умови для реалізації досудової про-бації, особливостей статусу та повноважень

персоналу органів пробації визначені Законом “Про пробацію”, а також Законом України “Про внесен-ня змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених” від 7 вересня 2016 року № 1492-VIII.

Законодавцем визначено, що досудова доповідь – це формалізована інформація, що характеризує об-винуваченого для ухвалення судом рішення про міру його відповідальності.

Підставою для складання досудової доповіді є ухвала суду. Представник органу пробації проводить дослідження соціального оточення обвинуваченого, його психологічної характеристики, аби з’ясувати причини вчинення злочину. Під час підготовки досудової доповіді представник органу пробації з’ясовує кримінальну історію особи, його сімейний стан та відносини у сім’ї, житлові умови, дані про роботу, фінансове положення, спосіб проведення вільного часу, наявність алкогольної або наркотичної залежності, дані про фізичне та психічне здоров’я.

Варто враховувати, що досудова доповідь не може використовуватися у кримінальному про-вадженні як доказ винуватості обвинуваченого у вчиненні злочину.

При ухваленні вироку досудова доповідь прий-мається судом до відома та долучається до матеріалів кримінального провадження.

Кримінально-процесуальним кодексом України визначено чітке коло обвинувачених осіб, стосовно яких повинна складатися досудова доповідь. Це осо-би, обвинувачені у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості або тяжкого злочину, нижня межа санкції якого не перевищує п’яти років позбавлення волі. Досудова доповідь щодо неповнолітнього об-винуваченого віком від 14 до 18 років складається незалежно від тяжкості вчиненого злочину, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Для підготовки досудової доповіді працівник органу пробації має право спілкуватися з найближ-чим оточенням обвинуваченого: рідними, друзями, колегами, іншими особами, які знайомі з ним, а також отримувати інформацію з інших джерел, зокрема, матеріалів кримінального провадження, місця роботи або навчання, проживання тощо.

У обвинуваченої особи також є права, які поляга-

ють в участі у складанні досудової доповіді, надаючи необхідну достовірну інформацію представникам органу пробації, надавати зауваження та уточнення до неї, отримувати інформацію про можливу допо-могу і консультації.

Від участі обвинуваченого у підготовці досудової доповіді та від достовірності інформації, що буде ним надана, залежить висновок працівника органу про-бації щодо перспективи позитивних змін.

Від злагодженої роботи всіх учасників досудової пробації, насамперед, суду (в частині надання розум-них строків на підготовку досудової доповіді), органу пробації та обвинуваченого залежить повнота інфор-мації про обвинуваченого та його потреби і, найголов-ніше, допомога у прийнятті справедливого рішення щодо можливості виправлення без позбавлення волі.

Загалом з початку 2017 року органами пробації отримано 3846 ухвал щодо складення досудових до-повідей, на виконання яких складено та направлено до суду 3103 доповіді, у 75 відсотках яких надано ви-сновок про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.

Основними проблемними питаннями у процесі реалізації досудової пробації залишаються стислі терміни на підготовку досудової доповіді, вказані в ухвалі суду (часто це менше 10 днів), що позбавляє можливості персонал органів пробації зібрати всю необхідну інформацію для складення повної та всебічної досудової доповіді. Також суд практично не повідомляє орган пробації про дату проведення підготовчого судового засідання та, відповідно, не запрошує для участі його представника.

149 судів по Україні ще не почали залучати персо-нал органів пробації до участі у кримінальному про-вадженні та не винесли жодної ухвали щодо складення досудової доповіді.

Задля вирішення зазначених та інших питань Департамент пробації спільно з Проектним офісом Міністерства юстиції організували низку зустрічей з органами суду, прокуратури та центрами із надання безоплатної правової допомоги. Перший такий захід уже відбувся у місті Полтава, де обговорено проблемні питання, шляхи їх вирішення, які найближчим часом будуть висвітлені у рекомендаціях судам та органам пробації.

Відділ досудових заходів та пенітенціарної пробації Управління організації діяльності пробації

Департаменту пробації

ДОСУДОВА ПРОБАЦІЯ В УКРАЇНІ

ДРУГА ОСВІТА В ЄВРОПІ

Євген Бараш та Мавгожата Сікорська під час зустрічі

червень 2017 року № 23 3ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

АКЦЕНТЫ

ЛИСТ У НОМЕР

“НАШ РОДНОЙ ЧЕЛОВЕК В РУКАХ У ХОРОШИХ ЛЮДЕЙ”

Здравствуйте, уважаемые сотрудники газеты “Закон і обов’язок”. В первых

строках свого обращения хочу поблаго-дарить всех вас за вашу работу и за то, что даете возможность обращаться через вашу газету. Большое вам спасибо!

С 2004 года отбываю наказание в Харь-ковской области, а родные и близкие все в Крыму, долгое время не приезжают, но, слава Богу, общаемся через видеосвидание. На последнем видеосвидании с родными мой дядя попросил передать огромную благодарность всем людям, которые за-нимаются моим воспитанием. Цитирую слова дяди: “Наш родной человек в руках у хороших людей: живой и здоровый и очень изменился в лучшую сторону. Большое вам спасибо!”

От своего имени и от имени дяди бла-годарю начальника ТИК №100 Олега Най-денова, первого заместителя Владимира Арзуманова, заместителя начальника по социально-воспитательной и психоло-гической работе Валерия Ерохина, на-чальника сектора максимального уровня безопасности Сергея Шульгу. Также хочу поблагодарить всех работников медицин-ской части – большое вам спасибо!

А. РЕШИТОВ,Харьковская область

Кому дістанеться квартира, право власності на яку

людина за життя не встигла заре-єструвати?

Життя складне й неперед-бачуване. Інколи від нас ідуть в інший світ близькі та рідні. Часто це трапляється неочікувано. Під-готуватися до таких моментів не-можливо. Тоді більшість людей не може думати ні про що. Особливо про юридичні тонкощі, які необхід-но владнати після смерті людини. Тож що робити, якщо спадкодавець оформлював право власності, на-приклад, на будинок, але раптово помер? Можливо, комусь скажуть, що все втрачено, але це не так.

Звертатися по оформлення спадщини потрібно протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця. “Право власності за померлим спадкодавцем реєструють на під-ставі заяви спадкоємця. Для цього необхідно подати документи, що підтверджують набуття спадкодав-цем права власності на нерухомість, – каже заступник міністра юстиції Павло Мороз. – Ще необхідно по-дати витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної справи і документ, що містить відомості про склад спадкоємців.

ОБМЕЖЕНІ ТЕРМІНИ

Останній має видати нотаріус чи уповноважена на це

посадова особа органу місцевого самоврядування, яка завела відпо-відну спадкову справу. Реєстратор вносить до Державного реєстру прав відомості про спадкодавця з обов’язковим зазначенням відо-

мостей про смерть такої людини”.Якщо є кілька об’єктів нерухо-

мості, розташованих на різних тери-торіях – приміром, в АР Крим, місті Києві тощо, то права реєструють у в межах однієї з територій, обраних заявником. Необхідно знати, хто саме може проводити реєстрацію. Це робить за заявкою державний реєстратор у межах області, де розташоване майно. Але варто на-голосити, що реєстрацію прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомістю, об’єктом неза-вершеного будівництва проводить лише той нотаріус, який оформляв документи попередньому влас-никові. З огляду на розташування нерухомого майна зареєструвати право власності за померлою лю-диною може нотаріус, який відкрив спадкову справу. Для спадкоємця такий варіант буде найзручнішим.

Але в житті трапляється різ-не. Після смерті людини може з’ясуватися, що в неї кілька спад-коємців, і один без згоди другого відкриває спадкову справу. Але цей другий хоче змінити нотаріуса для оформлення права власності. Що ж робити в цьому разі?

Павло Мороз каже, що спад-кову справу заводять за місцем відкриття спадщини на підставі по-даної першої заяви про її прий няття. “Під час заведення спадкової спра-ви нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність справи, договору, заповіту. Спадкові спра-ви, відкриті з порушенням вимог Цивільного кодексу, слід передати за належністю нотаріусу, до компе-тенції якого входить їхнє ведення,

– наголошує Павло Мороз. – Ана-логічні дії й під час встановлення одночасного відкриття кількох спадкових справ”.

Якщо ж один із спадкоємців забажає оформлювати спадщину в іншого нотаріуса, то в нього нічого не вийде, бо чинне законодавство не передбачає передачі спадкової спра-ви від одного нотаріуса до іншого.

ПЕРШОЧЕРГОВІ ПРЕТЕНДЕНТИ

Передовсім право на спад-кування мають діти спад-

кодавця, зокрема, зачаті за його життя і народжені після смерті, а також той із подружжя, хто пере-жив померлого, і батьки. Потім на черзі – рідні брати та сестри спад-кодавця, баба і дід з боку матері й батька. Третя черга – рідні дядьки й тітки спадкодавця, четверта – ті, хто жив з ним однією сім’єю не менш як п’ять років до часу від-криття спадщини. У п’ятій черзі інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, а також його утриманці, які не були членами сім’ї.

Спадкоємці за законом одер-жують право на спадкування по-чергово. Кожна наступна черга одержує право на спадкування в разі відсутності спадкоємців по-передньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Недавні події на сході України внесли корективи в життя людей. Траплялося, що спадкову справу відкрили на території так званих

ДНР та ЛНР, і тепер люди не зна-ють, чи можуть отримати спадщину.

“Державні нотаріальні кон-тори Донецької та Луганської об ластей, що були розташовані на тимчасово неконтрольованій території, переміщені в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, – роз’яснює Павло Мороз. – А ось архіви державних нотаріальних контор, які переїхали, залишились у приміщеннях, розташованих на тимчасово неконтрольованих те-риторіях. Доступу до цих архівів, а також до державних нотаріальних архівів Донецької та Луганської областей, нема зі зрозумілих при-чин – у зв’язку із захопленням цих приміщень представниками неза-конних озброєних формувань. А через це видати свідоцтво про право на спадщину за спадковими справа-ми, заведеними у цих нотаріальних конторах, неможливо”.

Визнати право власності на спадкове майно в порядку спадку-вання спадкоємець може шляхом звернення до суду з позовом.

Якщо спадкову справу було заведено у приватного нотаріуса, ситуація аналогічна. Тобто нині доступу до архівів приватних нота-ріусів, які працювали чи працюють на територіях населених пунктів, де органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, немає. Оскільки архіви залишились у приміщеннях, розташованих на тих територіях.

Також тимчасово припинено доступ нотаріусів до єдиних та

державних реєстрів інформаційної системи Мін’юсту. Передовсім ідеться про Державний реєстр обтя-жень рухомого майна, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Спадковий реєстр, Єдиний реєстр спеціальних бланків нотарі-альних документів та до Єдиного реєстру довіреностей до закінчен-ня антитерористичної операції на сході України.

“Для вирішення питання з оформлення спадкових прав спад-коємець може звернутися до суду для визначення права власності на спадкове майно в порядку спадку-вання, – продовжує посадовець. – Варто знати, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця такого права. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які при-йняли спадщину, жодним терміном не обмежена”.

Останнім часом деяких нота-ріусів позбавляють профільного свідоцтва. У підсумку такий фа-хівець більше не може займатися нотаріальною діяльністю. У такому разі він повинен передати справи до нотаріального архіву області чи Києва. А коли людина звертається до іншого нотаріуса, щоб отримати свідоцтво про право на спадщину, нотаріус витребовує справу з архіву і разом з відповідними документами оформлює спадщину.

Ірина ПОЛІЩУК,“Урядовий кур’єр”

ЯК ОФОРМИТИ СПАДЩИНУ БЕЗ ПРОБЛЕМ

Чи задумувались ви про те, що рятувати життя людям дуже про-

сто, і це під силу кожному? І для цього не обов’язково ставати поліцейським, пожежником чи вчитися на лікаря. Для цього не треба мати особливих навичок чи ризикувати своїм життям. Достатньо пройти просту процедуру здачі крові і стати донором. Слово “донор” походить від латинського “donare”, що означає “да-рувати”, і у цьому випадку подарунком для реципієнта є життя?

Переливання крові для порятунку людей намагалися здійснювати ще у XVIII столітті, але дійсно безпечною ця процедура стала після відкриття австрійським лікарем Карлом Ландштейнером груп крові люди-ни. Його відкриття підтвердило, що вливан-ня крові несумісної групи може привести до тяжких наслідків і навіть до смерті пацієнта. За значний внесок у розвиток медицини у 1930 році він отримав Нобелівську премію, а переливання крові стало рутинною медич-ною практикою. До дня його народження – 14 червня – приурочили щорічний Все-світній день донора, за впровадження якого виступили чотири міжнародні організації: ВООЗ, Міжнародна федерація Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Міжнарод-на Федерація Організацій Донорів Крові і Міжнародне товариство з переливання крові, які закликають до добровільної і без-коштовної здачі крові.

Цього року гасло Дня донора звучить так: “Чим ви можете допомогти? Здавайте кров. Здавайте її зараз. Здавайте її часто”. Суть полягає у тому, що переливання кро-

ві – життєво важлива складова надання невідкладної медичної допомоги, і успіх її залежить від достатності запасів донорської крові. Потреба у ній є постійно, отже попо-внювати запаси необхідно регулярно, тому медичні заклади не втомлюються запро-шувати свідомих громадян до донорства на постійній основі.

Донором може стати будь-яка здорова людина віком від 18 років за умови, що вона не має протипоказань для здачі крові. Протипоказання є абсолютні, що означає усунення від донорства незалежно від дав-ності захворювання і результатів лікування, і тимчасові. Підставою для перших є, поміж іншим, усі форми туберкульозу, наркоманія і алкоголізм, а для других, наприклад, на-несення татуювання, проколювання вух і пірсінг передбачають усунення від донор-ства на рік.

Якщо протипоказань немає, то здавати цільну кров можна до 5 разів на рік з пере-рвами не менше 60 днів для чергової здачі крові і не менше 30 днів до здачі в донорство плазми. Компоненти крові можна здавати значно частіше приблизно раз на місяць. За один прийом у донора беруть до 450 грамів крові, яку організм відновлює дуже швидко. Така незначна кількість для дорослого – це весь об’єм крові новонародженого, а отже – врятоване життя.

Держава, як може, заохочує донорство: так, за кожну здачу крові надається два вихідних дня зі збереженням зарплати. А тим, хто безоплатно здасть 40 доз крові або 60 доз плазми, незалежно від часу їх здачі, присвоюється звання “Почесного донора

України”, що дає право на певні пільги, зо-крема, отримати безкоштовно позачергово зубопротезування у державних закладах охорони здоров’я або пільгові кредитні позички на будівництво індивідуального житла, що передбачено програмами роз-витку донорства крові в Україні.

І це не межа. Саме за донорство Во-лодимир Ніколаєв із Дніпра став Героєм України. За життя він здав кров понад 700 раз – абсолютний рекорд в Україні. Його більш ніж 500 літрів крові та 230 літрів плаз-ми врятували життя 1,5 тисячі людей. І всі ці роки він допомагає хворим безоплатно, натомість отримує безліч подяк і хороше здоров’я.

Медики відзначають, що люди, які регулярно здають кров, менше хворіють на грип та застуду, рідше страждають на онко- та серцево-судинні захворювання і психічні розлади. Дослідження показують, якщо здавати кров регулярно, то це може стати і профілактикою захворювань імунної сис-теми, викликаних проблемами з обміном речовин, подагри, атеросклерозу, а також порушення роботи підшлункової залози, шлунка, печінки та інших. Пояснюють це тим, що кров постійно поновлюється, тому організм омолоджується. Додатковий бонус – регулярні безкоштовні обстеження на гепатити “В” і “С”, сифіліс, ВІЛ-інфекцію тощо – лікарі мають бути впевнені в якості донорської крові.

Наталія УСИК

РЯТУВАТИ ЖИТТЯ ЛЕГШЕ, НІЖ ЗДАЄТЬСЯ

14 ЧЕРВНЯ – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ДОНОРА

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

4 червень 2017 року № 23ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ТЕМА НОМЕРАОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

СПЕЦКОРПУС ВІЧНОЇ НЕВОЛІ

Качанівська виправна ко-лонія №54 розташована у

глибині промзони, в якій не поба-чиш житлових висоток. У приват-ному секторі упереміш зі старими малоповерховими будівлями будь-який перехожий вкаже на терито-рію, оточену високим червоним і жовтим парканом із колючим дротом і табличками “Заборонена зона. Прохід заборонено”.

З 2003 року тут, в окремому корпусі, містяться всі жінки, за-суджені до довічного позбавлення волі в Україні. Зараз таких 22. Най-

молодшій із них – 34 роки, най-старшій – 70. В основному всі вони потрапили сюди за вбивства, у тому числі, і дітей. По дорозі до корпусу віддалік чується бекання – в коло-

нії є своє підсобне господарство, де вирощують овець і домашню птицю. Об’єкт– режимний, тому є ряд обмежень на пронесення пред-метів на територію спецсектору. За

словами начальника колонії №54 Андрія Явтушенка, усі 22 засуджені мають право на отримання пере-дач. Крім небезпечних предметів, під забороною –консервація та їжа

домашнього приготування, тобто все те, чим жінки можуть отруїтися. Перед тим, як видати посилку, її пе-реглядають співробітники колонії.

– Одяг, взуття неяскравих то-

нів – їм дозволяється, – запевняє Явтушенко. – За останні три роки не було спроб пронести заборонені речі.

Пройшовши через пропуск-ний пункт, відразу потрапляєш у двір, з лівого боку якого високий металевий паркан з вічком на ньому і попередженням про про-ведення відеоспостереження. За ним – триповерхова пофарбована у світлі тони будівля. Практично перед самим входом крихітний дворик для прогулянок із лавками і колючим дротом нагорі. Туди поди-хати свіжим повітрям або почитати книгу засуджені можуть вийти у будь-який час, окрім нічного сну, коли двері кімнат закриваються.

Будівля невелика, і, за словами начальника колонії, там – 88,3 ква-дратних метра житлової площі. Для нього це – головний біль. Спочатку корпус був розрахований на 12 осіб, зараз там вже 22 жінки. Якщо прибуде хоча б ще пара “довіч-ниць”, до адміністрації можна ви-сувати претензії щодо порушення

умов тримання і обмеження прав засуджених. За міжнародними стандартами, на кожного засудже-ного – чотири квадратних метри житлової площі. Поки грошей на розширення спецкорпусу у дер-

жави немає. Але жінки не живуть в одиночних камерах у повній ізоляції. На кількох поверхах – зви-чайні житлові кімнати, в яких живе від двох до чотирьох засуджених.

Уздовж коридору – двері житло-вих кімнат, а також спеціальних приміщень, в яких можуть прово-дити тривалі побачення засуджені. Згідно із законом, такі побачення з близькими тривалістю від одного до трьох днів їм дозволені раз на два місяці. За хорошу поведінку протягом року можуть додати ще одну заохочувальну зустріч з рід-ними. Також вони мають право і на короткострокові побачення раз на місяць. У них є можливість спису-ватися по Інтернету, спілкуватися по Skype і дзвонити по мобільному телефону в присутності інспектора. Заступник начальника колонії із соціально-виховної та психо-логічної роботи Ірина Евреїнова розповідає, що у черговій частині є п’ять телефонів.

– Вони пишуть заяву, інспек-тор набирає номер телефону, який вказаний у ній, і вони розмовляють у його присутності, – говорить за-ступник начальника. – Одна роз-мова – до 15 хвилин.

– Увага! Адміністрація! – ви-

гукує гучним голосом, відкриваючи залізні засуви на дверях на поверсі, охоронниця корпусу. – Хто виявив бажання спілкуватися? – уточнює у персоналу Евреїнова, перепитую-чи, чи написали засуджені письмо-ву згоду на розмову з журналістом. – Кушінська, Лучанінова, – відпо-відають їй.

У кімнаті на верхньому поверсі нас зустрічає 54-річна брюнетка з довгим укладеним волоссям Любов Кушінська. Разом з нею там живуть ще дві жінки. У самій кімнаті є окремий санвузол з біде, на сті-нах – картини і полиці з книгами. Біля ліжка Любові з табличкою на спинці із зазначенням її імені

З НАДІЄЮ НА СВОБОДУ

В УКРАЇНІ ПОНАД 1500 ОСІБ ЗАСУДЖЕНО ДО ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ. З НИХ ЖІНОК – 22. ВСІ ВОНИ ПЕРЕБУВАЮТЬ У КАЧАНІВСЬКІЙ ВИПРАВНІЙ КОЛОНІЇ №54, ЩО У ХАРКОВІ. ОДНОЗНАЧНО ГОВОРИТИ ПРО ПОВНУ ЇХНЮ ІЗОЛЯЦІЮ НЕ МОЖНА – ЖІНКИ ПРОЖИВАЮТЬ ПО ДЕКІЛЬКА ОСІБ У ЖИТЛОВИХ КІМНАТАХ, МОЖУТЬ КОРИСТУВАТИСЯ ІНТЕРНЕТОМ І МОБІЛЬНИМ ТЕЛЕФОНОМ ДЛЯ ЗВ’ЯЗКУ З РІДНИМИ В ПРИСУТНОСТІ ІНСПЕКТОРІВ. НЕЗВАЖАЮЧИ НА ДОВІЧНИЙ ТЕРМІН, ВСІ ВОНИ СПОДІВАЮТЬСЯ НА ТЕ, ЩО РАНО ЧИ ПІЗНО ВИЙДУТЬ НА СВОБОДУ. ЄДИНИЙ СПОСІБ ДЛЯ НИХ – ПОМИЛУВАННЯ ПРЕЗИДЕНТА. ТА ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЦЬОГО ШАНСУ ПОТРІБНО, ЩОБ ВОНИ ВІДСИДІЛИ У В’ЯЗНИЦІ 20 РОКІВ, ПОДАЛИ ПРОХАННЯ І ПОВНІСТЮ РОЗКАЯЛИСЯ У СКОЄНОМУ. ТА ГЛАВА ДЕРЖАВИ ДОСІ НЕ СКОРИСТАВСЯ ЦИМ ПРАВОМ І НЕ ПОМИЛУВАВ ЖОДНОГО З “ДОВІЧНИКІВ” – НІ ЧОЛОВІКІВ, НІ ЖІНОК. НЕЩОДАВНО В ПАРЛАМЕНТІ НАРОДНІ ДЕПУТАТИ ІЗ РІЗНИХ ФРАКЦІЙ ЗАРЕЄСТРУВАЛИ ЗАКОНОПРОЕКТ ПРО СКАСУВАННЯ ДОВІЧНОГО УВ’ЯЗНЕННЯ ДЛЯ ЖІНОК. ПРО ТЕ, ЯКИЙ КОМПРОМІС ПРОПОНУЮТЬ АВТОРИ ДОКУМЕНТА, ЯК ПРАЦЮЮТЬ, ВІДПОЧИВАЮТЬ І ВЛАШТОВУЮТЬ ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ ЖІНКИ З ДОВІЧНИМ ТЕРМІНОМ УВ’ЯЗНЕННЯ І ЩО ЗАВАЖАЄ ПРЕЗИДЕНТУ ЇХ ЗВІЛЬНИТИ – У РЕПОРТАЖІ РБК-УКРАЇНА.

Нещодавно у парламенті народні депутати із різних фракцій зареєстрували законопроект про скасування довічного ув’язнення для жінок.

червень 2017 року № 23 5ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ТЕМА НОМЕРАОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ЖІНКИ ЗА ГРАТАМИ

– букет квітів. Це подарунок на її день народження, який переслали їй близькі. Вона каже, що саму дату відзначала “як вдома”.

– Хоч столу немає, але у нас є прасувальна дошка, ми її розклали, нарізали салат, зробили піцу, – роз-повідає вона. – Солодке теж було, навіть вас ще можу паскою пригос-тити. Але ми намагаємося менше солодощів їсти, оскільки ми жінки, і потрібно тримати себе у формі.

Перед приходом адміністра-ції з журналістом жінка дивилася фільм польською мовою. Вона во-лодіє кількома іноземними мовами і переглядає фільми, щоб поліпши-ти свої знання. Любов тут з 2005 року після винесення їй довічного вироку. До цього вона ще провела 8 років у СІЗО Львова, поки її справу розслідували. У 1997 році вона володіла кількома фірмами і була досить забезпеченою людиною. Її звинуватили в організації вбив-ства двох чоловіків, під час якого, за версією слідства, Кушінська застрелила одного з них. У право-охоронних органах стверджували, що вона це зробила, щоб заволо-діти квартирою одного з убитих. Любов відкидає всі звинувачення, вказує на низку розбіжностей під час розслідування, стверджує, що вбиті, навпаки, позичили у неї 20 тисяч доларів США. Вона вважає, що її підставили високопоставлені співробітники правоохоронних органів, щоб не віддавати їй борг у кілька сотень тисяч доларів. При розмові вона постійно твер-дить, що у неї не було мотиву для вбивства, і сподівається тільки на законодавче скасування довічного ув’язнення для жінок.

– Це взагалі дуже страшно, якби хоч раз хтось сюди потрапив!

Уже не раз такий законопроект подавали до парламенту, але ніяк. Серед нас таких, як Онопрієнко (Анатолій Онопрієнко – серійний вбивця, жертвами якого стали 52 людини, – ред.), і близько немає, – каже Кушінська. – Мені потрібен просто шанс, щоб скасували дові-чне. Розв’язати мені руки, і я далі буду добиватися справедливості, тому що я так просто це не залишу! Я з цим лягаю і з цим встаю. Нама-гаюся тримати себе у руках, у мене хороші друзі, хороша донька, у неї чудова сім’я. Але все одно дуже важко – буває, занепадаю духом, потім знову видряпуюсь.

Але просити про помилування у Президента Любов Кушінська не

збирається – для подачі такої заяви треба визнати свою провину.

– Яка може бути вина, якщо я нікого не вбивала ?! – наполягає вона на своєму.

Під час розмови з Любов’ю заходить її сусідка по кімнаті Ва-лентина Лучанінова у чорній робі з нашивкою на грудях з її ім’ям і терміном ув’язнення. Вона вий-шла на перерву зі швейного цеху.

Там вона працює з 7 ранку до 14-15 годин дня з перервами. Вона пра-цює, щоб час швидше проходив і щоб отримати хоч невеликий, але заробіток. За її словами, у родини немає великих фінансових мож-ливостей її тут підтримувати. Вос-таннє дочка з онуком приїжджали у 2014 році. Але по телефону вона постійно спілкується із близьки-ми. Із посмішкою згадує, що коли її показували по телевізору, то все село збіглося подивитися.

У Качанівській колонії вона вже десятий рік. По її справі про-ходило ще четверо чоловіків за потрійне вбивство. Але тільки їй і одному з них дали довічне, всім іншим – по 15 років. Свою вину

вона визнала частково і готова від-сидіти певний термін, але з довіч-ним ув’язненням жінка не згодна.

– Я не відмовляюся і не кажу, що я біла і пухнаста! Якщо кінь на чотирьох ногах спотикається, то людина тим більше помиляєть-ся, але дайте шанс ..,– починає плакати Валентина. – Тому споді-ваємося хоч на щось, надія вмирає останньою.

Любов Кушінська спеціально запускає телевізійну передачу про їхній спецсектор, в якій згадується і її справа. Окрім неї, у програмі з’являються і інші засуджені.

– Мама кинула у колодязь своїх дітей, п’яна була, –кажуть жінки, коли на екрані з’являється заплакана Наталія Костюченко. Цей випадок стався у 2011 році у Чернігівській області. Будучи на підпитку, чоловік і дружина поспе-речалися, хто з дітей кого більше любить. Розлютившись через мовчання дітей, чоловік Наталії кинув її 4-річну дитину від першо-го шлюбу в колодязь. Наталя ж, не тямлячи себе, втопила у тому ж колодязі їхнього спільного дво-

річного малюка. Обоє отримали довічний термін ув’язнення.

– Я вам не кажу, що всіх треба звільняти, ні, – твердить Любов. – Жінок, які неодноразово засудже-ні, однозначно нічого відпускати. Вони живуть в’язницею, у них був шанс змінити своє життя.

Обидві жінки як гостинні господині проводжають кореспон-дента зі своєї житлової кімнати-камери.

– Ми потребуємо вашої допо-моги, – каже на прощання Кушін-ська. – До побачення!

“До побачення!” – відповіда-єш автоматично, але вертатися сюди зовсім не хочеться.

ВІК ВОЛІ ПОБАЧИТИ

Далі – показ швейного цеху. За словами Андрія Явту-

шенка, засуджені працюють тільки за власним бажанням. Із 22 “жінок-довічниць” 13 погодилися працю-вати. Поки йдемо у цех, проходимо повз невелику кімнату, в якій жінки клеять конверти. Ті, у кого зір по-ганий, можуть заробляти таким чином. Але більшість все ж працює на “швєйці”. Оплата – відрядна, від виробітку. У кімнаті близько один до одного розставлені швейні машинки, всюди валяється їхня продукція – недошиті наматрацни-ки, рукавиці, чохли, сидушки для стільців. У цеху, за словами жінок, певний час навіть шили тканинні елементи для бронежилетів. На запитання, хто з них найбільше шиє продукції, засуджені вказують на худорляву, невеликого зросту темноволосу жінку.

– Стахановець он стоїть по-руч!

Вона відповідає, що заробила недавно “чистими” і отримала на свій особовий рахунок близько 1000 гривень. Щоб отримати таку зарплату, необхідно пошити 1500 наматрацників. Жінка каже, що в основному у неї гроші йдуть на Ін-тернет і телефон. Потрібні товари також можна купити в магазині на території колонії.

– Косметику купуємо, ми ж дівчата! – жваво, сміючись, відповідає інша молода жінка. –

Правда, дорогими кремами не користуємося!

Саме вона і ще одна дівчи-на вперше за стільки років існу-вання спецкорпусу для довічно ув’язнених жінок у минулому році вийшли заміж. Але розповідати про свою сім’ю вона відмовляється, ви-суваючи перед себе 34-річну Кате-рину Костіну. Їй не звикати – саме про весілля Катерини писали ба-гато ЗМІ минулого року. 27 квітня було вже рік, як вони розписалися з чоловіком Юрієм. За її словами, їх познайомила Юрина названа мати, яка переписувалася з Катериною як з прихожанкою протестантської церкви. Вони почали потім листу-ватися з ним і буквально через пару місяців вирішили одружитися.

– Віруючі переслали мені ве-сільну сукню, не дуже християн-ського плану, занадто відкриту, – розповідає Катерина. – Але вона мені сподобалася.

Дівчину засудили за потрійне вбивство – у справі вона йшла як його організатор, а також як вбивця двох із трьох осіб. Однак раніше вона говорила, що провину на себе умовив взяти її співмешканець, який ніби й вчинив злочин.

– Я дізнавався мотивацію цього хлопця (Юрія – ред.), наві-що він одружився, якщо, можливо, людина ніколи не вийде на свобо-ду, – розповідає Явтушенко. – Але мені відповідали, що є надія, що він вірить, що вона вийде на свободу і вони будуть разом.

На запитання, як Катерина відзначатиме першу річницю ве-сілля з чоловіком, який приїжджає до неї на днях, вона посміхається.

– У нас кожне побачення – свято, – відповідає дівчина.

Заступник начальника Ірина Евреїнова розповідає, що багато хто з жінок живуть мрією на-родити дитину. Після того, як дівчата почали офіційно вихо-дити заміж, адміністрація на-писала листа до Мін’юсту, щоб там дали роз’яснення, як діяти у разі народження дитини довічно ув’язненою. Засуджених жінок з ін-шими термінами покарання після 4-х місяців вагітності відправляють у спеціальну колонію в Одесі, де у них є можливість перебувати зі своїми дітьми до певного віку. Але по “довічницям” поки інструкцій немає. У відомстві запевнили, що зараз розробляють відповідне по-ложення. За словами заступника начальника колонії, всі, хто від-буває у “Качанівці” довічне пока-рання, хочуть звільнитися.

– Усі ці жінки живуть надією, що рано чи пізно вони вийдуть, ніхто не вірить, що вони будуть відбувати довічний термін, – каже Ірина Евреїнова. – Але ми не обі-цяємо їм нічого, ми не маємо права таке робити, звісно, ми говоримо, що життя прекрасне, що потріб-но йти далі. Такі слова потрібно кожному казати, навіть і нашим співробітникам.

Вже на виході, після прохо-дження декількох дверей, воріт і по-вернення паспорта, кореспондент смикає звичним для вільної люди-ни рухом ручку останніх дверей із цієї частини Качанівської колонії. Але вони закриті.

– Від нас не так легко вийти, – жартує заступник начальника Іри-на Евреїнова, після спеціального сигналу відкриваючи останні двері.

Ірина ЛОПАТІНА,РБК-Україна газета

Продовження у наступних числах газети

Але по “довічницям” поки інструкцій немає. У відомстві запевнили, що зараз розробляють відповідне положення. За словами заступника начальника колонії, всі, хто відбуває у “Качанівці” довічне покарання, хочуть звільнитися.

6 червень 2017 року № 23ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ЧИТАЧ – ГАЗЕТА – ЧИТАЧЛІТЕРАТУРНИЙ

КОНКУРС “ДЗЕРКАЛО” РОЗДУМИ ЗАСУДЖЕНОЇ

Одна. Я столько раз об этом задумывалась, что боли в душе

было, сколько не выдержал бы ни один человек. Одиночество… Это слово пугало, что хотелось не только кричать, а просто выть от боли. Все терпеть. А ведь сил боль-ше нет, и я устала бороться. И смирилась…

Да, есть родители. И слава Богу! Есть дети, и даже уже внуки. Это же здорово! Тебя любят и ждут. Ждут дома. И я с нетер-пением жду этой встречи. Обнять родных, увидеть маму. Посидеть с ней, посекрет-ничать, как раньше. Ах, столько хочется рассказать! О прошлом, о будущем. А в будущем… Что?..

И опять эта боль, которая съедает изнутри. И крик души, который слышу только я…

Наверное, много кто из женщин уви-дел в моем рассказе себя. Какое может быть будущее у такой, как я? С таким клеймом – “одиночество” – вот мое будущее.

Но так думала я. А душа все молила о спасении, душа моя не хотела мириться с таким будущим и кричала все громче…

Зададите вопрос: “Ну и что? Хоть кто-то услышал?” Это ваше право, верить или нет, но я сама до сих пор не могу поверить. Но да. Услышали. Испытав в жизни столь-

ко боли, перенеся столько потерь, я до сих пор не верю, что это случилось…

Я очень люблю арфу как музыкальный инструмент. В ней столько струн, и каждая из них звучит по-своему. Но когда все эти звуки сливаются воедино, то ее мелодия уносит тебя в страну мечтаний, в страну волшебства…

Почему я говорю об этом? Плач моей души был услышан музыкантом-романтиком. Он просто почувствовал каждую струночку. Он сложил все звуки в единую мелодию. А потом заставил душу петь. И мир остановился. И закружил по-новому, но уже для двоих. Единственная преграда – это расстояние. Но я оставила ему свое сердце, а его забрала с собой.

Я знаю – то, что я сейчас пишу, он обязательно прочитает, пусть не сейчас, потом. И поймет. Я поверила в то, что я не одинока. Каждым облачком плыву к нему, каждым солнечным лучиком хочу его со-греть, каждой капелькой дождя хочу его коснуться. И пусть мы пока далеки друг от друга, пройдут годы, и расстояние между нами исчезнет, как туман от солнечных лучей. Все плохое со временем забудется, как страшный сон. И впереди меня ждет не одиночество. Я даже крика уже не

слышу. Слышу музыку. Музыку надежды, музыку счастья, музыку любви.

Не скрою – когда-то я думала, что рухнул весь мир и впереди ничего нет, пус-тота. Обо всем не скажешь, не напишешь. Это нужно прожить,чтобы понять.

Сейчас нас разделяют километры, но для нас это только шаги к нашему будуще-му, к нашему счастью. Мой родной, мой единственный! Я знаю, как тебе трудно. Будут преграды (помнишь?) и годы впере-ди на расстоянии. Но ты ведь знаешь – я всегда буду рядом! Ты помнишь? Каждым солнечным лучиком я тебе улыбнусь, каждой капелькой дождя на щеке я тебя поцелую, с каждым глотком свежего воздуха я буду твоим дыханием. Осталось всего лишь немного подождать, всего лишь несколько лет. Мы ведь столько уже прошли, столько перетерпели! Что-то в нашем прошлом мы упустили. Но даже во время разлуки нам судьба подарила самые счастливые минуты и возможность увидеть друг друга!

И опять испытание временем и рас-стоянием… Я даже шепотом могу тебе сказать, что я тебя люблю. И ты меня услышишь где-то там, в тишине. И там, в тишине, только для тебя поет моя душа. И только для нас звучит музыка нашего счастья, музыка нашей любви…

Оксана МЕРТВЯКОВА,г. Одесса

А МУЗЫКА ЗВУЧИТ…

ТЕПЛІ РЯДКИ

ЦІКАВО ЗНАТИ

Анотація – стисла характеристика книги, статті тощо. Приклад вживання: прочитати анотацію

Апеляція – оскарження чого-не-будь; звернення за підтримкою: подати апеляцію

Апломб – самовпевненість: поводити-ся з апломбом

Безпрецедентний – той, що не мав подібних прикладів у минулому: безпре-цедентний випадок

Вердикт – ухвала, вирок: оголосити вердикт

Візаві – той, хто перебуває напроти: чарівна (чарівний) візаві

Генерація – покоління: нова генераціяДилетант – особа, котра має поверхові

знання: дилетант у науціЕфемерний – примарний, ілюзорний:

ефемерні почуття

Індиферентний – байдужий: індифе-рентна людина

Інфантилізм – затримка в розвитку організму; збереження у дорослої людини рис, притаманних дитячому вікові: інфан-тильний студент

Інцидент – непорозуміння, неприєм-ний випадок: стався інцидент

Квінтесенція – найважливіше, най-суттєвіше: квінтесенція промови

Конфіденційний – секретний: конфі-денційна інформація

Легітимний – законний: легітимний президент

Нувориш – багатій-вискочка: україн-ські нувориші

Одіозний – неприємний, небажаний: одіозний політик

Паритетний – рівноправний: пари-тетні умови

Перманентний – постійний, неперерв-ний: перманентні вибори

Преференція – привілей, пільга: пре-ференції для ветеранів

Раритетний – рідкісний: раритетні експонати

Резюме – відомості про освіту, про-фесійний досвід тощо: грамотне резюме

Скрупульозний – дуже ретельний, точний до дрібниць: робота вимагає скру-пульозності

Фамільярний – безцеремонний, пані-братський: фамільярна поведінка

Фешенебельний – той, що відповідає вимогам смаку і моди, елегантний, розкіш-ний, вишуканий: фешенебельний готель

Філантроп – благодійник: долучай-мось до філантропів

Харизма – виняткова обдарованість, авторитет: харизматичний лідер

CЛОВНИЧОК ІНШОМОВНОЇ ЛЕКСИКИ:

ПОДЯКА МОЛОДОМУ ФЕЛЬДШЕРУ

У нас в санітарній частині Копичинської ВК №112 є чуйна і чудова людина. Незважаючи

на молодий вік, фельдшер Олег Стефанів виконує чесно і сумлінно свої обов’язки. Ніколи не по-бачиш його в поганому настрої. Адже від доброго слова теж іде добра енергетика і воно діє як ліки на хворих. Користь від нього велика, і за це від нас йому щира подяка.

Ігор ГАЛУШКА,Тернопільська область

Обращаемся к вам с огром-ной просьбой опубли-

ковать наше письмо, в кото-ром мы хотим поблагодарить сотрудников Черниговской исправительной колонии №44 за высокий профессиональный уровень, за сочувствие, понима-ние, за вкладывание сил в наши непростые судьбы, за чуткий под-ход к каждому из нас. Искренне благодарны начальнику ДСР

Людмиле Дудник, начальнику оперотдела Андрею Вербе, а так-же младшим инспекторам: Ольге Ковтун, Раисе Крипан, Оксане Пыльник, Елене Чусте. Мы хо-тим пожелать им безмерного счастья, цветущей, неугасаемой любви, радости, Божьей защиты, крепкого здоровья и жизненных успехов.

Осужденные ДСР Черниговской исправительной колонии №44

“СПАСИБО ЗА ЧУТКОСТЬ...”

ИСПОВЕДЬ

Еще пока живу, как птица в клетке, –Жизнь снова пролетает, как в кино!Зачем в душе моей осталась метка –Чернее сажи въелась как клеймо?Да, ну и пусть, что в спину слышу: “Зечка!”,Но я живу, люблю, смеюсь, пою,Пойду я в церковь и поставлю свечку,Чтоб успокоить душеньку свою.Я помолюсь: “О Господи Всевышний!Услышь молитву тихую, прошу!Дай мне покоя и терпенья. Слышишь?Пока живу еще. Пока дышу!”Я птица в клетке. Я не так хотела…Всего, что было, я не сберегла…Но я жила, я все-таки терпелаВсе, с чем смириться раньше не могла.Жизнь била так, что выдержит не каждый,Но я, не падая, идти умела,Я знала боль, предательство, однаждыВ глаза я смерти посмотреть успела…Я не боюсь ни алчности, ни злобы,С любой бедою справиться смогу…Я просто лишь хочу однажды, чтобыЯ не споткнулась снова на бегу!Ну, а пока я просто в клетке птицаИ жить теперь стараюсь не спеша.Моя любовь к тебе еще стремится,И рвется вновь к тебе моя душа!Наступит миг, когда расправлю крыльяИ тихую молитву прошепчу,И моя клетка станет просто пылью –Я полечу туда, куда хочу!Туда, где ждут с любовью и надеждой –Там буду счастлива, там обрету покой!Ну, а пока лечу душой, как прежде,К тебе, единственный, любимый и родной!

Оксана МЕРТВЯКОВА,г. Одесса

Когда-то в детстве я мечтала –Все будет, как я захочу.Но если б ты узнала, мама,Как время я вернуть хочу!То время, где еще ребенкомС бантом огромным и косойНа утренниках пела громко,По лужам бегала босой,То время школы и уроков,Занятий музыкой, балетом,То время дружбы без упрековИ нескончаемого лета!И первое свиданье тожеХотела б я вернуть хоть раз –Была б я умной, может,Я парню не дала б “отказ”…На свадьбе первый танец мой,Рожденье сына… Боже! Стой!Остановись! Ведь не вернутьНазад, мне не пройти тот путь!И надо двигаться вперед!Но сердце вдруг тоска сожмет…Не плачь. И пусть не будет нам секретом,Что мрак бывает пред рассветом.Наступит новая заря,Надежду радугой даряВ любовь. Вернется и покой.Преодолею страх любой,Вернусь я к тем, кто ценит, любит.Я верю – так оно и будет!В ладонях веру я несу!Надеждой я себя спасу,Любовь я миру подарю –О жизнь! За все благодарю!

Алена АНТОНЕНКО,Днепропетровская область

“СПАСИБО ЗА ДОВЕРИЕ...”

“Спасибо вам за доверие и пред-оставленную фактически

всем нам возможность обмениваться друг с другом своими мыслями, мне-ниями, общаться и не чувствовать себя оторванными, изгоями.

Думки словами сіялись,В рядки вплітався сум,Серця оманой мріялись,В облуді грішних дум.

Ой лишенько, облиш менеЦур, пек тобі та край,Мерщій тікай за обрій,Лети за небокрай.О доленько! З неволенькиПомилуй і звільни.Моєї в тім, що трапилось,Повір, нема вини.О правдонька, від яблунькиПізнав тебе весь люд.І я грішив, бо теж вкусивВід того плоду блуд.Тож істину воістину,

Правдиву і святу,І я пізнав, тож нестимуЯк прапор і мету.О любонько-голубонько,З неволі зустрічай!Ми дочекались дня цього –До серця пригортай.Стелилась доля мріями…Облуду марних думРоки тюрми розвіяли…Від грішних дум – лиш глум!

Олександр ДЗЮБА,Чернігівська область”

Я проснулся очень рано,До чего ж красиво!Над седым, туманным ставомКосы мочат ивы.Села “божия коровка”На мою рубашку.Перепутала, плутовка,Мой рукав с ромашкой.В нежных, мягких очертаньяхИзбы, овин, поле…Утешает Бог в страданьях.Хорошо на воле!

Виктор Мураль-Сикорский

ТВОРЧІСТЬ

червень 2017 року № 23 7ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ІСТОРИЧНІ ПОСТАТІ

Проте для доброти безмеж-ного людського серця

кордонів не існує, а й поготів там, де це найбільше потрібно. Це розумів і Федір Петрович Гааз, на долю якого випало складне, про-те почесне випробування – бути тюремним лікарем.

Народився він неподалік від Кельна в маленькому містечку Бад-Мюнстерайфель у небагатій родині аптекаря. І звали його тоді Фрідріх-Йосип. У Єнському університеті Фрідріх прослухав курс фізики і філософії, а ме-дичну освіту він вже отримав в Геттінгені.

Але поворотний для Фрідріха момент трапився у Відні, куди він приїхав вивчати хвороби зору. Тут він у 1802 році рятує від сліпоти російського князя Рєпніна, який запропонував йому відправитися в Росію. І Гааз погодився.

Приїхавши до Росії, Фрі-дріх оселився в Москві, де дуже швидко став відомим. Тоді хо-роші офтальмологи були на вагу золота. Слава лікаря настільки поширилася, що в 1807 році імпе-ратриця Марія Федорівна видала наказ, в якому призначила Гааза головним лікарем Павлівської лікарні. І з першого ж дня робо-ти доктор став після закінчення робочого дня їздити в богадільні і притулки, де лікував хворих аб-солютно безплатно. З цього часу до Гааз назавжди “приліпилося” ім’я Федір Петрович.

Саме йому зобов’язані своєю появою Кисловодськ і Желєз-новодськ, оскільки він зміг зро-зуміти та відкрити всю цінність мінеральних вод і зробив доклад-ний опис. Він відкрив першу лі-карню хвороб зору та лікарні для бідняків. Проте благовоління до бідарів аж ніяк не позбавило його й заможної клієнтури.

Федора Петровича запро-шували в найвідоміші і багаті сім’ї для лікування хвороб. Він став заможною людиною зі своїм будинком, маєтком і навіть з по-лотняною фабрикою.

Під час війни 1812 року Федір Петрович пішов у армію і дійшов до Парижа. Після цього його призначили головним лікарем московської медичної контори, а також керівником всіх казенних аптек.

І тут Гааз розвернувся. Саме він провів в палати водопровід і зробив перші в Росії сірчані ванни, а в лікарнях навів ідеальну чистоту. Він відкрив лікарню для безпритульних, яку народ швидко перейменував з Олександрівської в Гаазівську. Лікар особисто огля-дав усіх калік, жебраків, безпри-тульних і навіть давав деякі гроші тим, хто одужував.

І ось у 1827 році Федір Пе-трович отримав посаду головно-го лікаря московських тюрем. Саме тоді він допоміг скасувати залізний прут. Це прут, до якого приковували кілька каторжників, і так кілька місяців вони йшли

до місця каторги. На вимогу Гааза кайдани були полегшені з шістнадцяти кілограмів до семи. Причому він сам випробував їх на собі. Була відкрита тюремна лікарня в пересиланні на Вороб-йових горах і відділення для аре-штантів в Староєкатеринінській лікарні. При цьому арештанти могли залишатися там цілий тиждень, поки Гааз розбирався у їхніх хворобах.

Це була людина величезної енергії та доброти. Чого вартий той факт, що саме при ньому в тюрмах стало з’являтися опален-ня, роздільні туалети, а на нарах – постільна білизна. З його подачі в 1836 році наручники стали об-шивати шкірою, оскільки залізо розтирало зап’ястя в кров. У 1847 році влада розпорядилася змен-шити утримання ув’язнених на одну п’яту, тоді лікар вніс 11 тисяч рублів, щоб воно не зменшилося. А біднякам він іноді таємно під-кидав гаманці з грошима.

А ще Гааз був людиною сміливою і рішучою. Ось що про один з його вчинків писав А.Ф.Коні в своїй книзі “Федір Петрович Гааз”: “Он не был чело-веком, который останавливается в сознании своего бессилия пред бюрократической паутиною. К каким средствам прибегал он в решительных случаях, видно из рассказа И. А. Арсеньева, подтверждаемого и другими лицами, о посещении Импе-ратором Николаем московско-го тюремного замка. Государю

был указан “доброжелателями” Гааза старик семидесяти лет, приговоренный к ссылке в Си-бирь и задерживаемый им в те-чение долгого срока в Москве по дряхлости (по-видимому, это был мещанин Денис Королев, который был признан губернским правлением “худым и слабым, но к отправке способным”). “Что это значит?” — спросил Государь Гааза, которого знал лично. Вмес-

то ответа Федор Петрович стал на колени. Думая, что он просит таким своеобразным способом прощения за допущенное им послабление арестанту, Государь сказал ему: “Полно! Я не сержусь, Федор Петрович, что это ты, встань!” – “Не встану!” – реши-тельно ответил Гааз. “Да я не сер-жусь, говорю тебе... чего же тебе надо?” – “Государь, помилуйте старика, ему осталось немного жить, он дряхл и бессилен, ему будет очень тяжко идти в Сибирь. Помилуйте его! Я не встану, пока Вы его не помилуете...” Государь задумался... “На твоей совести, Федор Петрович!” – сказал он наконец и изрек прощение. Тог-да счастливый и взволнованный Гааз встал с колен”.

Двадцять років по понеділ-ках Федір Петрович проводжав арештантів. У своїй прольотці він привозив їжу й інші потрібні речі. Ось що писав про Гааза Московський пошт-директор Олександр Булгаков: “Хотя Гаа-зу было за 80 лет, он был весьма бодр и деятелен, круглый год (в

большие морозы) ездил всегда в башмаках и шелковых чулках. Всякое воскресенье ездил он на

Воробьевы горы и присутствовал при отправлении преступников и колодников на каторжные работы в Сибирь. Александр Тур-генев, который был весьма дру-жен с Гаазом, познакомил меня с ним. Они уговорили меня один раз ехать с ними на Воробьевы горы. Я охотно согласился, ибо мне давно хотелось осмотреть это заведение. Стараниями Гааза устроена тут весьма хорошая больница, стараниями его и выпрашиваемым им подаянием ссылочные находят здесь все удобства жизни. Гааз обходится с ними, как бы нежный отец со своими детьми... Цепь колодни-ков отправлялась при нас в путь, большая часть пешком... Гааз со всеми прощался и некоторым давал на дорогу деньги, хлебы и библии”.

Одного разу Гааз вночі йшов на виклик, але його зупинили бандити і спочатку не впізнали. Доктор зняв шубу, сказав, щоб забирали, а він поспішає до хво-рого. Бандити миттєво впізнали лікаря і не тільки повернули йому

шубу, а й проводили до будинку хворого, щоб з ним не трапилося жодних неприємностей.

Тут можна навести ще один історичний досить кумедний ви-падок, який трапився з Гаазом і також описаний О. Булгаковим: “Говоря уже о докторе Гаазе, не могу не поместить анекдот, который может заменить целую биографию его. Это случилось во время генерал-губернаторства князя Дмитрия Владимировича Голицына, который очень Гааза любил, но часто с ним ссорился за неуместные и незаконные его требования. Между ссылочными, которые должны были быть отправлены в Сибирь, находился один молодой поляк. Гааз про-сил князя приказать снять с него кандалы. “Я не могу этого сделать, – отвечал князь, – все станут просить той же милости, кандалы на девают для того, чтобы пре-ступник не мог бежать”. “Ну при-кажите удвоить караул около него; у него раны на ногах, они никогда не заживут, он страдает день и ночь, не имеет ни сна, ни покоя”. Князь долго отказывался, коле-бался, но настояния и просьбы так были усилены и так часто повторяемы, что князь, наконец, согласился на требования Гааза.

Несколько времени спустя, отворяется дверь князева каби-нета, и можно представить себе удивление его при виде доктора Гааза, переступающего с большим трудом и имеющего на шелковом чулке своем огромную кандалу. Князь не мог воздержаться от смеха. “Что с Вами случилось, дорогой Гааз, не сошли ли Вы с ума?”, – вскричал князь, бросив бумагу, которую читал, и встав-ши со своего места. “Князь, несчастный, за которого я просил Вас, убежал, и я пришел занять его место узника! Я виновен бо-лее, чем он, и должен быть нака-зан”. Не будь это князь Дмитрий Владимирович Голицын, а другой начальник, завязалось бы уголов-ное дело, но отношения князя с Государем были таковы, что он умел оградить и себя, и доктора Гааза, которому дал, однако же, прежестокую нахлобучку. Гааз вышел из кабинета, заливаясь слезами, повторяя: “Я самый несчастный из смертных, князь сказал, чтобы я никогда не смел больше просить его ни о какой милости, и я не смогу больше помочь ни одному несчастному”.

Лікар, який ніс стільки лю-бові до людей, помер у злиднях в будинку при Поліцейській лі-карні, де й жив. На благодійність він витратив весь свій статок. Уся нерухомість, фабрика, коні – все було продано, а кошти переведені на благодійні потреби. Ховали його за казенний рахунок. За його труною йшли 20 тисяч осіб різного соціального статусу: від колишніх каторжників до дворян, від купців до генералів. Сотня ко-заків, яка була надіслана владою, щоб охороняти процесію, злізла з коней і теж пішла за труною.

А в 1909 році у дворі Полі-цейської лікарні на пожертвуван-ня москвичів був споруджений пам’ятник доктору. Скульптор Андрєєв грошей за роботу не взяв.

Підготувала Людмила ТОМІНА

ІСТОРІЯ ЗНАЄ БАГАТО ВИДАТНИХ ЛЮДЕЙ, ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ЯКИХ, ЇХНІЙ ВИСОКИЙ ПРОФЕСІОНАЛІЗМ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ПРАЦЕЛЮБНІСТЬ, ПОРЯДНІСТЬ ТА ЛЮДЯНІСТЬ МОЖУТЬ БУТИ ПРИКЛАДОМ ДЛЯ НАСЛІДУВАННЯ У ВСІХ СФЕРАХ НАШОГО ЖИТТЯ. НЕ Є ВИНЯТКОМ І СИСТЕМА ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ, ДЕ ЗА СМУТКОМ, БОЛЕМ ТА РОЗПАЧЕМ ЧОГОСЬ ПОЗИТИВНОГО,ЗДАВАЛОСЯ Б, І ГОДІ ШУКАТИ.

ТЮРЕМНИЙ ЛІКАР, ЯКОГО ХОВАЛА ВСЯ МОСКВА

8 червень 2017 року № 23ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

КАЛЕЙДОСКОП

Фінансові реквізити: рахунок Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку

ДКВС України, с/р 31253275299332, МФО 820172 в ДКСУ у м.Києві,

ЄДРПОУ 41220556

ГазетаДержавної

кримінально-виконавчої

служби

Адреса редакції: 04050, м. Київ50, вул. Ме льни кова, 81.

Телефон: 4810562; еmail: zio@kvs.gov.ua

Листування з читачами тільки на сторінках газети. Думки авторів

публікацій не завжди збігаються з точкою зору редакції. За точність

викладених фактів відповідальність несе автор. Художні твори друкуються мовою

оригіналу. При використанні наших публікацій посилання

на “Закон і обов’язок” обов’язкове.

Головний редакторОксана

ВЄЛКОВА-ЛАГОДАСвідоцтво

про реєстраціюКВ №9609

від 21.02.2005р. Ціна договірна.

Рукописи і фотознімки не повертаютьсяі не рецензуються. Відповідальність за

достовірність реклами несе рекламодавець.

Передплатний індекс 23102Наклад: 26000

Замовлення № 53547ТОВ “МЕГАПОЛІГРАФ”,

м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14

ОБОВ’ЯЗОКЗАКОНЗАКОН

ОБОВ’ЯЗОКi

ОБОВ’ЯЗОКЗАКОНЗАКОН

ОБОВ’ЯЗОКi

СПОРТЦІКАВІ ФАКТИ

СКАНВОРД

Відповіді на сканворд у № 22

Сонячного суботнього дня у Дер-жавній установі “Кременчуцька

виховна колонія” відбулись спортивні змагання з волейболу.

Участь у турнірі взяли дві команди: вихованці установи та спортсмени Кре-менчуцького міського центру фізичного здоров’я населення “Спорт для всіх”. Атмосфера змагань видалася теплою та дружньою. Волейболісти обох команд продемонстрували не лише яскраву і про-фесійну гру, але й гаряче бажання захистити спортивну честь своїх команд, добрі навики гри у волейбол. Перемогу з невеликим від-ривом вибороли гості.

Олена УДОВИЦЬКА

СЕРВЕТКИ

Перші замітки про вико-ристання їдальнею сер-

ветки беруть своє літочислення 3500 років тому, будучи в прооб-разі фігових листочків, якими раби витирали руки й обличчя своїх панів.

– Італійці першими закріпили правило використання їдальнею серветки під час прийому їжі.

А в епоху Відродження серветка разом з іншими досягненнями науки і мистецтва поширилася далі Європою.

– Мода на столові прибори змінювалася, а разом з нею і зо-внішній вигляд столових серветок. Після початку промислового виробництва порцеляни в 1710 році серветки стали робити з легких тонких тканин і мережив. Саме тоді з’явилося мистецтво складати їх у різні фігури.

– На Русі замість серветок завжди користувалися рукавами одягу або статями скатертини. І тривало так майже до 18-го століття, поки цар Петро не прорубав “вікно в Європу”. Своїм Указом він ввів столові серветки в обов’язковий повсякденний побут російської знаті. У 1729 році в книзі з етикету було дано вказівку, як і для чого слід використовувати столові серветки.

– Ще на початку минулого століття тканинні столові серветки було прийнято вішати за комір, а сьогодні у вишуканому товаристві це вважатимуть верхи непристойності. Сучасну тканинну серветку можна лише розстелити на колінах, щоб захистити одяг від крапель і крихт.

– 9 липня 1887 року вперше офіційно на урочистому обіді були представлені паперові серветки. Цим ми вдячні англійському вироб-никові паперу Джону Дикенсону, який і вважається винахідником паперових серветок.

– Антонія Козакова зі Словаччини зібрала найбільшу в світі колекцію серветок і потрапила до Книги рекордів Гіннеса. Самий останній результат, який увійшов до редакції Книги рекордів Гін-неса, дорівнює 62.757 серветок.

МАКАРОНИ ПО-КИТАЙСЬКОМУ

Китайські археологи мають намір спростувати поширену

думку, що макарони винайшли іта-лійці. Вони заявляють: батьківщина спагеті – Китай!

При розкопках у долині річки Янцзи виявлені макарони віком близько чотирьох тисяч років. Одним з авторитетних китайських вчених було зроблено припущення, яке із задово-ленням підхопила преса, що макаронні вироби були завезені в Італію з Китаю мандрівником Марко Поло. І зараз у Китаї по-чинають говорити про те, що треба відтепер перестати називати італійців “макаронниками”.

ВИНАЙШОВ НА СВОЮ ГОЛОВУ

У 1813 році німецький барон Драйс винайшов дивну на ті часи конструкцію – раму з сідлом на чотирьох колесах.

Осідлавши її, можна було, відштовхуючись ногами, пересуватися зі швидкістю вершника.

Спершу машина Драйса не отримала визнання і вва-жалася абсолютно марною. Дійсно, навіщо працювати ногами, якщо можна осі-длати коня? Але незабаром через природний катаклізм в Європі почався голод, і овес став таким дорогим, що тримати коней стало дуже затратно. Ось тоді згадали про чудову машину барона.

До того моменту винахідник удосконалив своє дітище – залишив тільки два колеса і приробив подобу керма. 12 липня 1817 року Драйс зробив пробний пробіг, подолавши 15 кілометрів менше ніж за одну годину.

Новий вид транспорту швидко набув популярності. Драйс отримав патент на свій винахід, але виготовлення чудо-машини було настільки складним, що світ заполонили “неліцензійні” копії.

У кінцевому підсумку велосипедне “піратство” розорило барона.

Інф. “ЗіО”

ЗМАГАННЯ З ВОЛЕЙБОЛУ

НА СТАРТ!У Державній установі “Курязь-

ка виховна колонія імені А.С.Макаренка” розпочалася ХХVIII заочна літня спартакіада.

Вихованці установи змагалися з десяти дисциплін з легкої та важкої атлетики. Як у командних змаганнях, так і в індивідуальному заліку юнаки виступили дуже пристойно.

Героєм заходу став вихованець 1-го відділення Юрій Ч., який зміг штов-хнути 16-ти кілограмову гирю однією рукою 250 разів. Своїм досягненням він здобув 1-е місце для своєї команди

і став безумовним лідером в особистому заліку. За результатами змагань в цілому 1-е місце посіло 2-ге відділення соці-ально-психологічної служби.

З початком спартакіади хлопців привітали керівники Харківської обласної організації ФСТ “Динамо” України на чолі з заступником голо-ви товариства Валерієм Разіним, директор Благодійного фонду “Разом з вами” Зоя Московченко та пред-ставник центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Дергачівського району Тетяна Фадєєва, які подарували хлопцям спортивний інвентар і солодкі подарунки.

Володимир ВАСИЛЬЄВ