ЗАКОНВИДАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

22 cерпня 2014 рокуп’ятниця

№ 34 (3180)

Газета видається з 1955 року

ОБОВ’ЯЗОКСВЯТО ДЕРЖАВНОСТІ

Україно! Ти моя молитва,Ти моя розпуко вікова...

Гримотить над світом люта битваЗа твоє життя, твої права.

Цей уривок з вірша “Україні” поета Василя Симоненка,

написаний багато років тому, актуаль-ний і нині.

Сьогодні, у неспокійний для Украї-ни час, ми згадуємо той незабутній 1991 рік, коли 24 серпня того року волею Всевишнього постала незалежна Укра-їнська держава. Здійснилася мрія бага-тьох поколінь нашого народу про свою державність. Тріумфували села і міста, раділи люди від Сяну до Дону, плакали ті, хто знав справжню ціну свободи й поминав полеглих у боротьбі за неї.

Увесь цей пройдений шлях по-літики, державники мали б потур-буватися, щоб Україна стала рідною ненькою для всіх, хто з’єднав свою долю з нашим краєм, і стала справді самостійною!

Подаємо думки деяких політиків про те, які спогади для них залишила дата 24 серпня 1991 року і що для українців значить День Незалежності.

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, РІДНА КРАЇНО!

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, РІДНА КРАЇНО!

i

Читайте стор.7

2 серпень 2014 року № 34ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

НА ПУЛЬСІ

ПАСПОРТ В КОЛОНІЇ – КРОК ДО НОВОГО ЖИТТЯ

УЯВЛЕННЯ ПЕРЕСІЧНОГО ГРОМАДЯНИНА ПРО ТЮРМУ, КОЛОНІЮ, ДЕ ВІДБУВАЮТЬ КРИМІНАЛЬНЕ ПОКАРАННЯ ЗЛОЧИНЦІ, ЧАСТО НЕ ВІДПОВІДАЄ ДІЙСНОСТІ, СПОТВОРЕНЕ РЕПОРТАЖАМИ, СЮЖЕТАМИ, ЯКІ ВІДОБРАЖАЮТЬ НЕГАТИВНІ СТОРОНИ ТЮРЕМНОГО ЖИТТЯ. ЗВИЧАЙНО, ПОЗИТИВНОГО У КОЛОНІЇ НЕ ТАК УЖЕ Й БАГАТО. ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ РІДНИМИ, БЛИЗЬКИМИ ТА УВ’ЯЗНЕНИМИ СПРИЙМАЄТЬСЯ ПРОТИПРИРОДНО І НЕГАТИВНО.

Однак позбавлення волі на дер-жавному рівні вже давно пере-

стало сприйматися як суто покарання. Насамперед метою кримінального пока-рання є повернення людей, які схибили в житті, до суспільства повноцінними його членами. Пенітенціарна служба використовує для цього різноманітні засоби та методи, залучає до процесу ресоціалізації громадськість, релігійні, державні та недержавні організації, небайдужих до чужого горя громадян.

Проте не менш важливим питан-ням у виконанні пенітенціаріями своєї суспільної місії є підготовка засуджених до звільнення. Одним із моментів, який суттєво позначається на подальшому жит-ті звільнених на волі є отримання ними паспорта громадянина України.

У Копичинській виправній колонії № 112 проводиться планомірна робота у вирішенні питань оформлення за-судженим паспортів. Завдяки співпраці з Міністерством внутрішніх справ та Міграційною службою України багато проблемних питань вдається вирішити в найкоротші строки. За 7 місяців 2014 року було виготовлено та вручено засудженим 37 паспортів, ще чотири нині на стадії виготовлення.

Засуджені розуміють потребу мати після звільнення з колонії паспорт, тому самостійно звертаються із подібними про-ханнями. Оскільки наявність паспорта допоможе їм у розв’язанні побутових, трудових та інших питань, які постануть перед ними на шляху до повернення в суспільство повноправними громадянами.

Ігор РИБОЙЧУК

ПРИСЯГА НА ВІРНІСТЬНАПЕРЕДОДНІ СВЯТКУВАННЯ ГОЛОВНОГО ДЕРЖАВНОГО СВЯТА

В УПРАВЛІННІ ДПТС УКРАЇНИ В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ ВІДБУЛАСЬ УРОЧИСТА ПОДІЯ – СКЛАДАННЯ ПРИСЯГИ ПРАЦІВНИКА ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ.

ВІТАННЯ

ГРАФІК ОСОБИСТОГО ПРИЙОМУ ГРОМАДЯН КЕРІВНИЦТВОМ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Прийом громадян починається о 15.00 годині у приміщенні приймальні громадян ДПтС України за адресою: м.Київ, вул. Мельникова, 81

“ЧЕКАЄМО НА ВАС ВДОМА!”У В і л ь н я н с ь к о м у

слідчому ізоляторі було зібрано гуманітарну допомогу бійцям Збройних Сил України. За ініціативою профспілкової організації серед працівників установи проведена благодійна акція “Допоможи країні – ми її діти”. Таким чином, про-тягом останнього тижня всі співробітники СІЗО при-носили необхідні речі для воїнів, які беруть участь в

антитерористичній опера-ції на сході країни: крупи, макаронні вироби, олію, консерви, цукор, засоле-не сало, тушковане м’ясо, овочі, питну воду; предмети особистої гігієни, шкарпет-ки та цигарки з сірниками.

На кожній запакованій посилці, переданій до Віль-нянського територіального центру соціального захис-ту населення, працівники слідчого ізолятора напи-

сали свої побажання: “До-рогі наші воїни-чоловіки! Наш колектив перейнявся потребою допомогти і на-діслати Вам посилки! У них любов, віра і надія на якнайшвидше завершення війни і повернення додо-му. Дякуємо Вам за мирні ночі на Запорізькій землі. Бережіть себе! Вас чекають вдома! Ви справжні Герої України!”

Ольга КУЗНЄЦОВА

Ш а новні колеги, співгромадяни! Прийміть щирі вітання з нагоди

свята нашої державності – Дня Незалеж-ності України!

24 серпня 1991 року українці свідомо та добровільно висловили бажання законодавчо закріпити вікові демократичні прагнення до національної єдності, духовної свободи, економічного зростання та культурного піднесення своєї держави. Акт проголошен-ня Незалежності омитий кров’ю мільйонів людей, які в різний період боронили від за-гарбників рідну землю, висловлювали свої прагнення до об’єднання навколо спільних ідей, дивували світ своєю солов’їною мовою та незламністю духу.

Перші кроки на шляху розвитку власної

держави також не були легкими. При цьому законодавче врегулювання усіх сфер життя, економічні та соціальні реформи, розвиток міжнародних відносин показали, що українці гідні кращого майбутнього, готові до діалогу та компромісів.

Сьогодні, на жаль, частина України зно-ву в вогні. І нам потрібно вкотре відстояти свою принципову позицію, об’єднатися та захистити державні інтереси заради впевне-ного майбутнього для наших дітей та онуків.

Звертаюся до кожного з проханням бути свідомими громадянами своєї держави, не піддаватися паніці та продовжувати гідно служити в ім’я Законності й Правопорядку на благо процвітаючої демократичної та суверенної України!

Бажаю Вам і Вашим родинам злагоди, добробуту, міцного здоров’я та щасливої долі! А нашій Україні – миру й процвітання!

Людям, які тимчасово перебувають у місцях позбавлення волі, бажаю терпіння та віри. Кожен, оступившись у житті, обов’язково має шанс на переосмислення своїх вчинків та право на виправлення й самовдосконалення. Не відвертайтеся від допомоги ближніх, перегляньте своє ставлення до законів цього суспільства та оберіть правильний шлях до кращого майбутнього!

З повагоюВолодимир ПАЛАГНЮК,

Голова Державної пенітенціарної служби України

З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ!

Тридцятеро молодих офіцерів по-клялися завжди залишатися відданими українському народові, неухильно додер-жуватися Конституції та законів України, із високою відповідальністю виконувати свій службовий обов’язок.

Заступник начальника управління ДПтС України в Одеській області В’ячеслав Кравченко зазначив, що Державна пенітен-

ціарна служба України посідає особливе місце у житті суспільства, оскільки поєднує в собі важливу правоохоронну функцію і відповідальність за долю громадян, які по-рушили закон. Високопрофесійні та віддані своїй справі фахівці спроможні ефективно виконувати такий складний, але почесний обов’язок.

Ірина ТЕРЗІ

серпень 2014 року № 34 3ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ВІСТІ З РЕГІОНІВ

Молодші інспектори-кі-нологи та їхні службові

собаки продемонстрували свої професійні навички у різних вправах. Зокрема, у комплек-сі загальної підготовки, вправ на подолання смуги перешкод, роботи по сліду, пошуку стрі-ляних гільз, обшуку місцевос-ті та затримання порушника.

Усі чотирилапі продемон-стрували високий рівень підготов-

ки. Їхня витривалість та вірність господарю приємно вразила суд-дів, гостей та вболівальників. Перше місце виборов старший прапорщик внутрішньої служби Білоцерківської ВК №35 Павло Наконечний та його вірна по-мічниця Неда, друге місце посів прапорщик внутрішньої служби Березанської ВК №95 Артем Жи-гунов з Редом, третє місце здобув прапорщик внутрішньої служби Білоцерківської ВК №35 Руслан Жуковський і його Неті.

Переможців нагородили куб-ками, медалями та грамотами.

Гаяне ОГАНЕСЯН

НЕЩОДАВНО НА БАЗІ БЕРЕЗАНСЬКОЇ ВИПРАВНОЇ КОЛОНІЇ №95 ВІДБУЛИСЬ ЩОРІЧНІ ЗМАГАННЯ З БАГАТОБОРСТВА КІНОЛОГІВ УСТАНОВ ОБЛАСТІ ТА КИЇВСЬКОГО СЛІДЧОГО ІЗОЛЯТОРА НА ПЕРШІСТЬ УПРАВЛІННЯ ДПТС УКРАЇНИ В М. КИЄВІ ТА КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ.

НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ УГІДДЯХ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ В СУМСЬКІЙ ОБЛАСТІ ФІНІШУВАВ ЗБІР ТА ОБМОЛОТ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР. ТАК, ЦЬОГО РОКУ ОБ’ЄМ ЗІБРАНОГО ВРОЖАЮ ЗБІЛЬШИВСЯ МАЙЖЕ В ТРИ РАЗИ ПОРІВНЯНО З МИНУЛИМ РОКОМ. НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЛЬНИЦІ У С. ВОЗДВИЖЕНСЬКЕ, ЩО ПІДПОРЯДКОВАНА ШОСТКИНСЬКІЙ ВК №66, БУЛО ОБРОБЛЕНО МАЙЖЕ П’ЯТЬ ГЕКТАРІВ ЗЕМЛІ, З ЯКОЇ ОТРИМАНО БЛИЗЬКО П’ЯТИ ТОНН ВІВСА. У ТОЙ ЖЕ ЧАС З СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ УГІДЬ КОНОТОПСЬКОГО ВИПРАВНОГО ЦЕНТРУ №130, ЯКІ РОЗТАШОВАНІ В СМТ. БУРИНЬ, БУЛО ЗІБРАНО БЛИЗЬКО 14 ТОНН ЯЧМЕНЮ ТА 20 ТОНН ВІВСА, ПІД ПОСІВ ЯКИХ ВІДПОВІДНО БУЛО ВИДІЛЕНО 6 ТА 14 ГЕКТАРІВ ЗЕМЛІ.

Зібраний урожай плану-ється використовувати

як корм для підсобного госпо-дарства – свиней, птиці, великої рогатої худоби, а також для част-кової реалізації з метою отри-мання коштів та їх подальшого використання в напрямі модер-нізації сільськогосподарського обладнання, а також придбання елітної озимої пшениці та про-ведення посівів восени 2014 року.

Як заявив начальник управ-ління ДПтС України в Сумській області Анатолій Носаль, цього року працівники, відповідальні за збір зернової врожаю, спра-цювали швидко та якісно, що дасть змогу забезпечити потреби установ області та підсобних гос-подарств у кормовій базі.

Анна СИДОРЕНКО

ЗМАГАННЯ

Завдяки ініціативі керівництва Хер-

сонської виправної коло-нії №61 – міжобласної спеціалізованої туберку-льозної лікарні управління Державної пенітенціарної служби України в Херсон-ській області установа по-новила свій бібліотечний фонд на тисячу примір-ників літератури різного

жанру. Таку спонсорську допомогу колонії переда-ла заступник директора Херсонської обласної уні-версальної наукової біблі-отеки імені Олеся Гончара Галина Шендерук. Адже книга є невід’ємною час-тиною корисної зайнятості засуджених.

Книга – джерело знань, чудовий співбесідник, чу-

додійні ліки і цікава роз-вага, вона – прекрасний товариш і приємний гість, найкращий порадник. Книги є вікном у просторі і часі, що відкривають перед нами різні цивілізації і со-ціальні культури, історичні повороти і неминучий про-грес.

На сьогодні бібліо-течний фонд установи

налічує понад три тисячі книжок. Певна кількість літератури вже є мораль-но-застарілою, тому по-стійно проводиться онов-лення фонду завдяки спів-праці керівників установ кримінально-виконавчої служби з міськими біблі-отеками і книжковими фондами.

Катерина БРАГА

ПОНОВЛЕННЯ БІБЛІОТЕЧНОГО ФОНДУ

ЗАВЕРШЕНО ЗБІР ЗЕРНОВИХ

ПРАВО НА ЗВ’ЯЗОК З РІДНИМИ

ПРАЦІВНИКИ ВІДДІЛУ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНІЧНИХ ЗАСОБІВ ОХОРОНИ, ЗВ’ЯЗКУ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СОФІЇВСЬКОЇ ВИПРАВНОЇ КОЛОНІЇ №55, ВІДПОВІДНО ДО ЗМІН У КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОМУ КОДЕКСІ УКРАЇНИ, ВСТАНОВЛЮЮТЬ ТАКСОФОНИ В ДІЛЬНИЦЯХ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ ЖИТЛОВОЇ ЗОНИ ТА В СЕКТОРІ МАКСИМАЛЬНОГО РІВНЯ БЕЗПЕКИ. ЗАВДЯКИ ЦЬОМУ ЗАСУДЖЕНІ ВЖЕ ЗДІЙСНИЛИ ПЕРШІ ДЗВІНКИ РІДНИМ ТА БЛИЗЬКИМ, НЕ ВИСТОЮЮЧИ В ЧЕРЗІ ДО ЄДИНОГО ТАКСОФОНУ В УСТАНОВІ, ЯКИЙ БУВ ВСТАНОВЛЕНИЙ РАНІШЕ.

“Забезпечення телефонним зв’язком засудже-них з родичами є невід’ємною складовою

процесу перевиховання, також спілкування з рідними є своєрідним стимулом швидше повернутися до своєї сім’ї”, – наголосив в.о. начальника установи Сергій Пронін.

Ольга КУЗНЄЦОВА

ЇХНЯ ВІРНІСТЬ ТА ВИТРИВАЛІСТЬ ВРАЖАЄ

СПОРТ

“ДИНАМІАДА-2014”ДЕВ’ЯТИЙ РАЗ НА БАЗІ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО УЧИЛИЩА

ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ТА ПЕРЕПІДГОТОВКИ ПРАЦІВНИКІВ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ІНІЦІАТИВИ НАЧАЛЬНИКА УПРАВЛІННЯ ДПТС УКРАЇНИ У ХМЕЛЬНИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ ТИМОФІЯ ЯКИМЧУКА ТА ЗА ПІДТРИМКИ ОБЛАСНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ФСТ “ДИНАМО” УКРАЇНИ ВІДБУЛИСЯ СПОРТИВНІ ЗМАГАННЯ, ПРИСВЯЧЕНІ 23-Й РІЧНИЦІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ.

Спортивне свято розпочалося із під-няття Державного прапора України.

Тимофій Якимчук привітав учасників та гостей та зазначив, що заняття спортом є важливою та невід’ємною частиною навчання і вихован-ня персоналу Служби з метою забезпечення фізичної готовності особового складу до служ-бової діяльності та дій в екстремальних умовах.

Голова Хмельницької облдержадміністрації Леонід Прус привітав збірну команду органів та установ виконання покарань в Хмельницькій області, яка стала чемпіоном ДКВС України з футзалу, вручив усім членам команди почесні грамоти та цінні подарунки.

Наталія ФУРМАН

“ЧЕКАЄМО НА ВАС ВДОМА!”

4 серпень 2014 року № 34ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

СТОРІНКИ ІСТОРІЇОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

КЕРІВНИЦТВО РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ, А ПОТІМ І РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ, ЗАВЖДИ ВМІЛО ВИКОРИСТОВУВАЛО ПРОПАГАНДУ: ВІД “ЛІНІЇ ПАРТІЇ” ЗАЛЕЖАЛО І ТЕ, ЯКИЙ ВИГЛЯД МАЛИ ПРЕДСТАВНИКИ ТИХ ЧИ ІНШИХ НАРОДНОСТЕЙ В ГАЗЕТАХ І НА АГІТАЦІЙНИХ ЛИСТІВКАХ. А ОСКІЛЬКИ ІСТОРИЧНІ РЕАЛІЇ ВЕСЬ ЧАС ЗМІНЮВАЛИСЯ, ТО Й ОБРАЗИ СТАВАЛИ ІНАКШИМИ: УКРАЇНЕЦЬ, ФОТО ЯКОГО ДРУКУВАЛИ НА ПЕРЕДОВИЦЯХ РЕСПУБЛІКАНСЬКИХ ГАЗЕТ НА ПОЧАТКУ МИНУЛОГО СТОЛІТТЯ, МАЛО СХОЖИЙ НА СУЧАСНОГО ГРОМАДЯНИНА НАШОЇ КРАЇНИ. ОСЬ ЯК ЗМІНЮВАВСЯ ОБРАЗ УКРАЇНЦЯ ПРОТЯГОМ СТОЛІТТЯ.

1910

Назріває Перша світова в ійна.

Прем’єр Російської імпе-рії Столипін починає об-межувати все українське, насаджуючи ідею велико-руського шовінізму. На листівках з України знову

з’являються надписи “ма-лороси”. Українці всту-пають у білогвардійські і махновські рухи, випуска-ють агітки, які закликають

боротися з панами і багато працювати. Після жовтне-вого перевороту створю-ється Українська Народна Республіка.

1920

Щоби завоювати симпатії насе-лення, у 1923 році радянська

влада оголосила політику коренізації: на керівні посади висували українців, чинов-ників змушували вивчати мову (інакше – звільнення), на українську перекладали усю документацію. Крик моди: фотосесії в українському стилі на фоні пейзажів зі спецреквізитами – жупанами, вінками

і бандурами. До початку 1930-х Сталін вирішив, що українці стануть “занадто самостійними”, і все українське потра-пляє знову під заборону.

1930

З 1929 року розпочи-нається форсована

індустріалізація, щоб заро-бити на розвитку промис-ловості. Врожай зерна про-дають за кордон, а селян перетворюють фактично

у рабів, змушуючи здавати всю продукцію на благо країн. На агітках українців зображують селянами, які разом з робітниками буду-ють соціалістичне майбут-нє і живуть щасливим тру-довим життям. На фото в газетах чоловіки одягнені в робочий одяг, а жінкам ін-

коли дозволяли з’являтися в народних костюмах.

1940

Розпочинається війна. Лояльних радянських українців показують

трудівниками і непримиримими борцями з фашизмом. У той же час жителі західної України починають боротися за власну незалежність від радянської влади. Після війни жителям союзних республік доводи-лось працювати з усіх сил, щоб відновити економіку. Чоловічих рук не вистачало, тому українців на плакатах замінили українки, які займаються важкою чоловічою роботою.

1950

З 1953 по 1964 рік у Кремлі керував лояльний до України Микита Хру-

щов. Розпочинається кампанія з підняття цілини і вирощування кукурудзи. Українців зображують з посмішками трударів-селян, які вміють працювати і відпочивати. Чоло-віки одягнені у повсякденний одяг, а дівчата – в народні костюми. Причому, народні мотиви використовували і для весільного вбрання. Розпочинається реформа освіти, яка сприяє русифікації, проти якої активно виступає українська інтелігенція.

ЕВОЛЮЦІЯ ОБРАЗУ УКРАЇНЦЯ ЗА ОСТАННІ 100 РОКІВ

1900

Українці у світовій свідомості були росіянами, тільки “маленькими”:

на листівках, які продавали іноземці, французькою мовою було написано: La Petite Russie (“малороси”). У 1905 році Ніколай ІІ відмінив Емський указ, який обмежував з 1876 року усе українське

(заборонялося видавати книжки україн-ською). Після цього розпочалося активне відродження мови і культури: з’явилися перша україномовна газета “Хлібороб” та товариство “Просвіта”. Бути українцем стало модно. Саме у цей час прогриміли імена Лесі Українки, Марії Заньковецької, Михайла Коцюбинського. Стало популяр-ним влаштовувати фотосесії в українських строях.

серпень 2014 року № 34 5ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

СТОРІНКИ ІСТОРІЇОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

1960

Владу в республіці очолює украї-нець Петро Шелест, який прово-

дить політику українізації. Розпочинається епоха українського кіно – у 1964-му на екрани виходить картина Параджанова “Тіні забутих предків”. Тоді розпочинають

творити “шістдесятники”: Стус, Костенко, Драч. Реабілітують репресованих в ста-лінські часи українських письменників. Набирає популярності наївне, примітивне мистецтво – найяскравішою представ-ницею стала художниця Марія Прийма-ченко. Незважаючи на активну позицію української інтелігенції, звичайні українці живуть, як і десять років тому.

1970

Керівництво Радянського Союзу оголошує конкурс на зближення

націй, тому процес русифікації посилю-ється, а використання української мови зменшується. Постійно розповідається про дружбу народів, а представники усіх національностей СРСР в газетах зображу-

ють стандартно: веселими і в національ-ному одязі. Усе українське скочується на шароварщину: радянські серванти при-крашають фарфорові статуетки пухких козачків і чорнобривих україночок, які стоять поруч з білорусами і казахами в тюбетейках.

1980

Залізна завіса привідкривається, і українці розпочинають жадібно

хапати усе закордонне: дивляться амери-канські бойовики, ганяють за жувальними гумками, п’ють колу і носять джинси. У той же час в країну активно приїздять представ-ники діаспори. Вони дають гроші на видання книжок українських авторів, розмовляють українською, намагаються вплинути на про-цеси українізації. У 1989 році українська стає державною, видаються раніше заборонені твори українських письменників, друкують роботи з історії України.

1990

Перші п’ять років після набуття не-залежності було не до патріотиз-

му і культури – потрібно було виживати. У цей час відкривається багато фактів з історії України, які замовчувалися за радянських

часів. Наприклад, подробиці Голодомору. Сучасні художники часто зображували українців нещасними і замученими. З іншого боку, поетизувалися українські кра-суні та сміливі козаки. Дизайнери розпо-чинають робити по-справжньому модний одяг з етнічними елементами – “осучасне-ні” вишиванки стали справжнім трендом.

НАШІ ДНІ

Підростає покоління, на-роджене вже в незалежній

Україні. Мова, гімн, прапор, герб – усе це було з ними з пелюшок. При-лив патріотизму спочатку викликала “помаранчева” революція: у ті часи він був навіть показовим. Проводять паради вишиванок, відновлюють місця української слави.

Сьогодні, після революції гід-ності, в країні знову виток любові до своїх коренів: українці красуються на світлинах у вишиванках, вінках, а синій і жовтий кольори використо-вуються для декору всього на світі – від дамських сумок до стін будинків. Акцентувати на своєму етнічному походженні стало по-справжньому модно.

Підготовлено за матеріалами ЗМІ

6 серпень 2014 року № 34ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ЧИТАЧ – ГАЗЕТА – ЧИТАЧ

Пишет тебе Оксана, вос-питанница Мелитополь-

ской воспитательной колонии.Знаешь, мы с тобой ровесни-

ки, но между нами есть огромная разница. Чтоб ты понимал, о чем я, я расскажу тебе немного о себе.

Родилась и выросла я в Донец-кой области в городе Торез, где сейчас у меня остались мама, брат и бабушка с дедушкой. С самого детства я получила хорошее об-разование и воспитание. Я рано стала самостоятельной. Мама ви-дела это и доверяла мне. А я этим гордилась. И вот сама не успела заметить, как начала жить двумя разными жизнями.

Дома – воспитанная, талант-ливая девочка-отличница, со свер-стниками – грубая самовлюблен-ная эгоистка. Но я заигралась и вот в 2009 году совершила страшное преступление – убила человека. Невиновного человека. А самое

страшное, что в тот момент этим человеком мог быть любой.

Я жила тогда в мирное время, когда у людей были свои дела, заботы, когда люди радовались жизни. И как страшно осознавать, что в тот момент я нашла повод для подобного, тогда как сейчас люди гибнут сотнями за свободу, за-щищая других людей. Вспомнила сейчас то мое состояние: оно напо-минает мне нынешнюю ситуацию в стране. То был бой своих против своих, мой поединок воспитания, сознательности, гнева и амбиций. Так вот, анализируя все, сейчас я говорю: жертвы не оправданы. Восемь лет лишения свободы, слезы мамы, роднее которой у меня никого нет, а самое главное и непоправимое – человеческая жизнь, которой я распорядилась.

И вот сейчас, когда я здесь отбываю наказание, ты, мой род-ственник, там защищаешь мою

родину, мою семью, моих родных. Мне страшно наблюдать за всеми этими событиями с экранов теле-визоров, но, не имея возможности хоть чем-то помочь, я с глубо-чайшим уважением отношусь к тому, что ты сейчас делаешь для страны. Все вы в моих глазах уже герои! Я каждый вечер молюсь за вас и за ваши жизни, тех которые уже ушли во имя свободы нашей

страны, и тех, которые еще горят, дабы Бог сохранил их и вернул всех вас целыми и невредимыми в ваши семьи.

Низкий тебе поклон, солдат, за то, что я сейчас могу позвонить домой и узнать, что вся моя семья жива, что ее защищаешь ты и все вы! За то, что тем мирным людям, которые живут в Луганской и Донецкой областях и надеются

на мир и освобождение города, есть на что надеяться! За то, что вопреки всем страхам и рискам ты просыпаешься утром и снова берешься за оружие, понимая, что каждый день может быть послед-ним. Спасибо тебе, солдат!

Я желаю тебе удачи, желаю, чтоб эта война поскорее закон-чилась и ты вернулся домой, где тебя ждут родные, семья и друзья. Пусть силы не покидают тебя и в трудный момент рядом окажется надежное плечо друга! И помни, что за твоим плечом всегда есть ангел-хранитель, который обере-гает тебя!

Мне очень важно, чтобы ты получил это письмо. Ведь это единственное, что я могу сделать для тебя – выразить поддержку и благодарность. Спасибо тебе, солдат, за твой неоценимый вклад в победу, в которую все мы верим и знаем, что она будет! Твой подвиг бесценен! Да хранит тебя Бог!

От всего сердца…Оксана

11.08.2014 г.”

НАМ ПИШУТЬ

“ПРИСВЯЧУЮ РІДНІЙ НЕНЬЦІ УКРАЇНІ”

Країна переживає важкі часи, пере-

буваючи фактично у стані війни з агресором, але ці важкі випробування згурту-вали і об’єднали українську родину. Я глибоко переко-наний, що спільно ми здо-лаємо будь-які труднощі і гідно пройдемо крізь ви-пробування, тому що разом ми спроможні досягнути

будь-якої омріяної мети. І ця єдність буде запорукою нашої перемоги! Але ми по-винні усвідомити і завжди пам’ятати: Свобода не да-ється раз і назавжди! За неї треба постійно боротися! І треба завжди її берегти!

З побажаннями миру, злагоди і добробуту усім нам!

Руслан ШКАРУПАХарківська область

ШАНОВНИЙ ТВОРЧИЙ КОЛЕКТИВ РЕДАКЦІЇ!ІЗ ВЕЛИКИМ ЗАДОВОЛЕННЯМ І БЕЗМЕЖНОЮ ВДЯЧНІСТЮ ПИШУ ВАМ ЧЕРГОВОГО ЛИСТА. ЗНОВУ НАДСИЛАЮ ДО ВАШОЇ УВАГИ І УВАГИ ЧИТАЧІВ ВІРШІ І ТВОРЧІ ДОРОБКИ ЗІ СПОДІВАННЯМ, ЩО ВОНИ СПОДОБАЮТЬСЯ. ЗВІСНО, ПЕРЕВАЖНА БІЛЬШІСТЬ З НИХ ПРИСВЯЧЕНА НАШІЙ РІДНІЙ НЕНЬЦІ УКРАЇНІ І ДНЮ НЕЗАЛЕЖНОСТІ. ТОМУ ЩО ЦЬОГО РОКУ ЦЕ СВЯТО НАБИРАЄ ІСТИННОГО ЗНАЧЕННЯ І НЕСЕ В СОБІ ТЕ, ЩО ВИКЛИКАЄ ПОЧУТТЯ ГОРДОСТІ, ПІДНЕСЕННЯ, ГІДНОСТІ, СВОБОДИ, БРАТЕРСТВА ТОЩО.

“ЗДРАВСТВУЙ, СОЛДАТ!

ТЕПЛІ РЯДКИЛІТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС “ДЗЕРКАЛО” Шановні керівники Держав-

ної пенітенціарної служби України! З великою повагою та вдячніс-тю звертається до вас родина засудже-ного Павла Христенка, який відбуває покарання у Комсомольському ви-правному центрі Полтавської області, що очолює Сергій Поліщук. Виправ-ний центр – охайний, всюди порядок,

квітнуть квіти, буяє зелень. Засуджені ходять у чистому одязі, працюють.

Під час відвідування нашого Пав-ла начальник установи провів бесіду із рідними, підтримав добрим словом, за що ми йому дуже вдячні. Кімнати для побачень затишні, там панує домаш ня обстановка, люди привітні, доброзичливі.

Наша родина висловлює керів-никам установи Сергієві Поліщуку та Володимиру Гребенюку щиру подяку і поздоровляє з Днем Незалежності України, бажає щастя, здоров’я, мирно-го неба та успіхів у їхній нелегкій праці.

З повагоюродина засудженого

Павла ХРИСТЕНКА

ЛІКАРЯМ ВІД БОГАСаме таким талановитим, добрим, чуйним лікарям

адресовані найщиріші слова вдячності від їхніх па-цієнтів і наших дописувачів.

Просто і безхитрісно дякує засуджений Городищенської ВК № 96, що на Рівненщині, Віктор Макаренко своєму лікарю Ігорю Горобцю. “У мене хворе серце, часто буває аритмія, – пише Віктор, – та наш лікар завжди допоможе у потрібний момент. На виклик до хворого приходить за лічені хвилини, тому що до своєї роботи ставиться добросовісно і душевно. Він рятує здоров’я кожного засудженого у нашій колонії, що й казати – лікар від Бога. Надрукуйте про нього в газеті, бо у цього лікаря золоті руки та Божий дар”.

Завжди втішно знати, що є люди щирі і добрі душею, які можуть допомогти і роблять це безкорисливо. Про таких і у листі

від засудженого з Харківської ВК № 43 Валерія Степанцова. Зараз він перебуває на амбулаторному обстеженні і лікуванні у міжобласному лікувальному закладі при Темнівській ВК №100. “Хочу через вашу газету подякувати медперсоналу, який тут працює, а саме: начальнику Олені Єлезевій, лікарю Тетяні Гула, медсестрі Аліні Солоп. Ці люди від самого Бога послані на зем-лю, аби зцілювати і рятувати своїм професіоналізмом, щирою увагою і всілякою допомогою. Від них випромінюється добро та любов, і своїм ставленням вони дають нам надію на життя, любов і одужання”.

Надзвичайно приємно отримувати і публікувати такі слова вдячності людям, які цього заслуговують. Вдвічі приємніше, що ці люди працюють у нашій системі. Підсвідомо, добрими справами вони позитивно впливають на засуджених, тим самим пробуджу-ють у них кращі якості, а отже, роблять цей світ трішки кращим.

Підготувала Наталія УСИК

ИКОНА БОГОРОДИЦЫНочь шагнула на околицу,В небе звезды разбросала,Пред иконой БогородицыЗа детей молилась мама.Зажгла свечку пред иконою,На колени снова стала,Со слезой в глазах соленоюВсе молитвы прочитала.Месяц в окна все заглядывал,Ветер форточкой похлопывал,И казалось, будто взглядамиМамы встретились. ЗаботливоМама свечку вдруг поправилаИ вздохнула – тихо в доме.Свой молитвенник поставилаЗа той самою иконой,Что когда-то ей досталася В наследство, на венчании.Матерь Божья улыбалась ей –В дом вернулось снова детство,Над кроваткой наклониласьМама, дочь перекрестила

И тихонько помолилась,Чтобы дочь была счастлива.Улыбнулся сын во снеИ сказал так нежно: “Мама”.Помолилась, чтоб бедеЕго счастье не досталось.Ночь шагала за околицу,С неба звезды собирая.Пред иконой БогородицыСвечка тихо догорала...

Наталия ДУБОВАЯ,Харьковская область

серпень 2014 року № 34 7ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

СВЯТО ДЕРЖАВНОСТІ

Закінчення. Початок на стор. 1

Іван ЗАЄЦЬ – депутат Верхов­ної Ради України 1­4,6 скликань, безпосередній учасник підготовки та ухвалення Верховною Радою Декларації про державний сувере­нітет України, про що він ділився думками на сторінках нашої газети:

– Це був день дуже напруже-ної праці в парламенті. Усе було підпорядковане одному – про-голосити незалежність України. А щоб це відбулося, потрібно

було нейтралізувати протидію тих депутатів, які не бажали власної української державності. І зібрати докупи тих, хто хоче проголосува-ти за незалежність, але через різні причини вагається. Тому цілий день я провів у розмовах з депута-тами від комуністичної більшості, переконував їх в історичності нашого кроку, брав участь у засі-данні Народної Ради – тодішньої опозиції у Верховній Раді, щоб ви-робити таку лінію поведінки, яка приведе до бажаного результату. Під час перерв виходив до людей на площу перед парламентом. А було їх там десятки тисяч. Зранку і до вечора вони тримали націо-нальний синьо-жовтий прапор і чекали тої миті, коли його внесуть у парламент як ознаку торжества історичної справедливості для українського народу, як символ визнання плідності боротьби по-передників за святу справу – за власну державність.

Доля розпорядилась так, що я і В’ячеслав Чорновіл опини-лися на чоловому місці під час внесення цього прапора у залу Верховної Ради. І мене перепов-

нювала гордість за побратимів, за всіх українців.

А ще були пісні біля трибу-ни Верховної Ради. Із відкритих вікон парламенту летіло у світи “Ще не вмерла Україна…”, “Ой, у лузі червона калина…”. У вечірню пору був мітинг на Софійському майдані.

То були великі часи. І творили їх великі люди.

День Незалежності – головне свято країни для кожного з нас, день особливої гордості українців. Можливо, на тисячу років випадає нагода створити свою державу. Це вікно історичних можливостей відчиняється на дуже короткий час. І до честі моїх побратимів, до честі всього тодішнього поколін-ня українців така можливість не була згаяна.

І кожного року, незважаючи на всі теперішні життєві труднощі, зростає число тих, хто пишається, що він громадянин України.

Степан ПАВЛЮК – академік Національної академії наук Украї­ни, доктор історичних наук, депутат Верховної Ради України першого демократичного скликання:

– 24 серпня 1991 року ста-лася подія, ефект якої важко переоцінити.

Старше покоління укріпи-лося у вірі в історичну спра-ведливість, молодше – дістало здоровий грунт для формування міцних національних засад у своєму духовному, інтелекту-альному і суспільному розви-тку. Усі вони отримали ковток свободи, який увійшов у їхню плоть і кров.

Як тоді все відбувалося? – Верховна Рада України першо-го демократичного скликання виявилася за своєю історичною місією фактором незворотності в процесі українського держа-вотворення як волевиявлення суверенного народу. Джерелом несхитності на шляху соборнос-ті та єднання України став сам народ на всьому національному просторі, і це відчула комуніс-тична більшість у парламенті, поставившись доволі лояльно до неминучих радикальних змін. Народна Рада блискуче використала невпевненість ще більшовицької більшості, знайшла можливість, засто-сувавши певні тактичні дії, ухвалити основоположні для будівництва Держави і оста-точного виокремлення себе з Радянського Союзу (тобто від Росії) документи, зокрема Декларацію про незалежність України, а згодом проголосити Акт про незалежність України.

Наша дорога буде перемож-ною. Віримо в це!

Зоряна НАГІРНЯК

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, РІДНА КРАЇНО!

23 СЕРПНЯ – ДЕНЬ ДЕРЖАВНОГО ПРАПОРА УКРАЇНИ

З того часу Державний прапор був встановлений на усіх

цивільних і військових установах. А перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк під час польоту в космос взяв його із собою як найдорожчу реліквію.

Ще за часів язичництва на Русі прапори мали велику популярність, а з прийняттям християнства вони освячувалися і ставали ще й релігій-ною святинею. До речі, в ті часи дер-жавного прапора не було, а кожен князь мав свій прапор із зображеною на ньому власною символікою. Пра-пори були різного кольору, розмірів і форми. Прапор супроводжував князя і дружину в походах, жоден бій не розпочинався без нього. Як зазна-чає історик М.Карамзін, “слов’яни обожнювали свої знамена й вірили, що у воєнний час вони найсвятіші від усіх ідолів. Стяги спершу возили разом із зброєю; перед боєм ставили на узвишші, аби кожен ратник бачив їх. Прапороносцями призначали, як правило, визначних богатирів, які мали за обов’язок постійно тримати прапор над полем бою, пильно охо-роняти його. Значення прапора під час бою було надзвичайно велике. Якщо він стояв нерухомо, вояки знали – успіх на їхньому боці, а якщо зникав з поля зору ратників, то це мало означати ніщо інше, як поразку”.

Давньоруські прапори були різних кольорів. Перші відомості про синьо-жовтий прапор датують-ся 1410 роком, коли відбувалася

Грюнвальдська битва львівських ополченців із німецьким рицарями, де на блакитному тлі прапора був зоб ражений жовтий лев, що спира-ється на жовту скелю.

Як найдорожчу святиню бе-регли прапори запорозькі козаки. “Біля прапорів розгорталися найза-пекліші поєдинки, бо втрата прапора для запорожця, як і для його предків – давніх русичів, – поразка, ганьба”, – наголошує доктор історичних наук Володимир Сергійчук. Кожна со-тня, кожен полк мали свій прапор. Історія донесла до нас 14 описів козацьких прапорів. Дослідники стверджують, що одяг козаків ХVІІІ ст. мав ці ж фарби: жовтий жупан і сині шаровари, що, за свідченням сучасників, було типовим за часів Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та у війську Гонти під час повстання гайдамаків 1768 року.

Прапори були різного кольору із зображенням сонця та зірок, але з ХVІІІ ст. їх починають виготовляти з блакитного полотнища, наносячи жовтою фарбою постаті святих, хрести тощо. У книзі “Доля укра-їнської національної символіки” (К., 1990 р.) історик В.Сергійчук подає слова полтавського сотника Івана Черняка, який доповідав 1717 року гетьманові Іванові Скоро-падському: “… на сотенні хорогви куплено блакитну лузану, а жовтий лузан дано на пряжі”. Навіть на кольоровій репродукції картини Іллі Рєпіна “Запорожці пишуть листа ту-

рецькому султанові” з-поміж різних прапорів видніється і синьо-жовтий.

У 1911-1913 роках на сторін-ках багатьох українських

часописів зав’язалася наукова дис-кусія про українську національну символіку. Новим поштовхом до використання українським народом синьо-жовтої символіки стали Укра-їнська революція 1917-1923 років. У березні 1918 року Центральна Рада затвердила синьо-жовтий прапор символом Української Народної Республіки. Ініціатором такого ви-

бору був Михайло Грушевський, го-лова Центральної Ради, який добре знав традиції української національ-ної символіки. У 1917-1918 роках синьо-жовті знамена майоріли над кораблями Чорноморського флоту, над штабом флоту, військовими й цивільними установами, над гімна-зіями та підприємствами.

13 листопада 1918 року Держав-ним символом Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) став синьо-жовтий прапор. Його також було затверджено на Підкарпатській Русі, а у 1939-му – в Карпатській Україні. Під цим прапором насе-лення Західної України зустрічало Червону армію у вересні 1939 року.

Історичним фактом також є і те, що у період 1917 – початку 1919 років синьо-жовтим прапором ко-ристувалися в Україні й більшовики.

Лише з другої половини 1919 року через ідеологічні міркування прапор УРСР був замінений на червоний з абревіатурою назви республіки, об-лямованою золотою рамкою.

У 1949 році Організація Об’єднаних Націй поставила вимогу замінити прапор УРСР, який на той час нарівні з союзним та білоруським був однотонним – червоного кольо-ру. 21 листопада 1949 року Президія Верховної Ради УРСР ухвалила но-вий прапор. Згідно з вказівками, він зберігав традиційно червоний колір,

затверджений як обов’язковий для всіх союзних республік, а також мав загально-союзну емблему – серп і молот з п’ятикутною зіркою. Національні особливості України відображала лише блакитна смуга розміром з третину полотнища. Тому прапор мав такий вигляд: верхня горизонтальна смуга (на дві третини висоти прапора) – червона, а нижня (на одну третину висоти прапора) – блакитна. На верхній смузі – золоті серп і молот, над ними – п’ятикутна червона зірка, облямована золотом.

24 серпня 1991року відбуло-ся проголошення Акта про неза-лежність України, і над будинком Верховної Ради України замайорів синьо-жовтий прапор.

1 грудня 1991 року в історії України сталася подія історичної ваги: після Всенародного рефе-

рендуму українського народу на політичній мапі світу з’явилася нова незалежна суверенна держа-ва – Україна. Їй необхідні були всі атрибути державності, які належить мати членові Організації Об’єднаних Націй. Без цього неможливо увійти рівноправним членом у світове спів-товариство.

28 січня 1992 року сесія Верхов-ної Ради України ухвалила постано-ву “Про Державний прапор Украї-ни”. Ним став саме національний синьо-жовтий стяг. Нове двобічне шовкове полотно було вишито на німецькому обладнанні з викорис-танням новітньої комп’ютерної технології, яка дозволяє досягнути унікальних ефектів. На одному боці штандарта нанесено понад мільйон стібків ниткою двох відтінків: чер-воного та жовтого золота. Вишитий “Тризуб”, завдяки використанню спеціальної прокладки, вийшов об’ємним. За цією ж технологією виготовлені прапори Великої Бри-танії, США і Франції.

З ухваленням 28 червня 1996 року Конституції України

її стаття 20 проголошує: “Дер-жавними символами України є Державний Прапор України, Дер-жавний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України – стяг із двох рівновели-ких горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів”.

Державний прапор України, символізуючи кольори неба та пше-ниці, є національною символікою і належить до напрацьованих багать-ма поколіннями духовних скарбів українського народу, які надихали і надихають його в боротьбі за со-ціальне та національне визволення, збагачують неперехідними та есте-тичними цінностями.

Це наш історичний дух, наша совість, єдність і спадковість по-колінь, це вічно жива пам’ять й звитяга нашого народу. Нині українські національні прапори майорять по всій країні як символ єднання держави та незнищенності українського духу.

Зоряна НАГІРНЯК

НАША НАЙДОРОЖЧА СВЯТИНЯДЕРЖАВНИЙ ПРАПОР УКРАЇНИ НАЛЕЖИТЬ ДО ТАКИХ

СКАРБІВ, ЯК НАЦІОНАЛЬНА СИМВОЛІКА УКРАЇНИ. З 1991 РОКУ ДЕРЖАВНИМ ПРАПОРОМ УКРАЇНИ Є СТЯГ ІЗ ДВОХ РІВНОВЕЛИКИХ ГОРИЗОНТАЛЬНИХ СМУГ СИНЬОГО І ЖОВТОГО КОЛЬОРІВ, ДЕ СИНІЙ КОЛІР Є СИМВОЛОМ МИРУ, ЯК БЛАКИТНЕ ЧИСТЕ НЕБО, А ЖОВТИЙ – ЯК ЛАН СТИГЛОЇ ЗОЛОТОЇ ПШЕНИЦІ, ЩО СИМВОЛІЗУЄ БАГАТСТВО КРАЇНИ.

8 серпень 2014 року № 34ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

КАЛЕЙДОСКОП

Фінансові реквізити: рахунок ДЗД ДПтСУ, с/р №31251201201887 в ГУДКСУ в м. Києві,

код банку 820019, ЄДРПОУ 08565003. Свідоцтво платника ПДВ №200062177.

Інд. под. № 085650026068

ГазетаДержавної

пенітенціарної служби України

Адреса редакції: 04050, м. Київ50, вул. Ме льни кова, 81.

Телефон: 4810562; еmail: zio@kvs.gov.ua

Листування з читачами тільки на сторінках газети. Думки авторів

публікацій не завжди збігаються з точкою зору редакції. За точність

викладених фактів відповідальність несе автор. Художні твори друкуються мовою

оригіналу. При використанні наших публікацій посилання

на “Закон і обов’язок” обов’язкове.

Головний редакторОксана

ВЄЛКОВА­ЛАГОДАСвідоцтво

про реєстраціюКВ №9609

від 21.02.2005р. Ціна договірна.

Рукописи і фотознімки не повертають-ся і не рецензуються. Відповідальність за

достовірність реклами несе рекламодавець.

Передплатний індекс 23102Наклад: 52000

Замовлення № 48032Друкарня “Укрполіграфмедіа”,

м. Київ, вул. Фрунзе, 104 А.

ОБОВ’ЯЗОКЗАКОНЗАКОН

ОБОВ’ЯЗОКi

ОБОВ’ЯЗОКЗАКОНЗАКОН

ОБОВ’ЯЗОКi

Відповіді на сканворд у № 32

У народі Преображення Господнє ще називають Яблучним або Другим Спасом. Освячення у цей

день різних плодів символізує розквіт і плодючість усього, створеного у цьому житті.

Святкове богослужіння провели настоятель храму, голова Синодального відділу Української православної церкви у справах пастирської опіки пенітенціарної сис-теми протоієрей Віктор Яценко спільно з єпископом Фе-одосієм Боярським, протоієреєм Віталієм Бойком – бла-гочинним Шевченківського благочиння, архімандритом Лукою (Винарчуком) – заступником голови Синодального військового відділу Свято-Преображення Господнього.

На храмове свято завітали: Голова Служби Володимир Палагнюк та його заступники, керівники департаментів та управлінь, персонал відомства. Після святкової літургії уже традиційно відбулася хресна хода та освячення кошиків з плодами.

Свято завершилося пригощанням усіх прихожан та гостей біля храму. На столах були пиріжки з яблуками, маком та корицею, мед, яблука та чай.

Настрою співробітникам та гостям свята додавав на-родно-аматорський фольклорний ансамбль “Веснянка”, чудово виконуючи українські народні пісні.

Людмила КРАВЧЕНКО

СВЯТО У НАШОМУ ХРАМІУЖЕ ЗРАНКУ 19 СЕРПНЯ ЦЕРКОВНИЙ ДЗВІН СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКОГО ХРАМУ, ЩО

ДІЄ ПРИ ДЕРЖАВНІЙ ПЕНІТЕНЦІАРНІЙ СЛУЖБІ УКРАЇНИ, СКЛИКАВ СВОЇХ ПРИХОЖАН НА ІМЕНИНИ – СВОЄ ПРЕСТОЛЬНЕ СВЯТО. ЛЮДИ, ОДЯГНЕНІ У СВЯТКОВИЙ БІЛИЙ ОДЯГ, ПОСПІШАЛИ СЮДИ З ДАРАМИ ПРИРОДИ ДЛЯ ОСВЯЧЕННЯ – ЯБЛУКАМИ, ГРУШАМИ, СЛИВАМИ, ВИНОГРАДОМ, МЕДОМ ТА ПИШНИМИ БУКЕТАМИ КОЛОССЯ ЖИТА, ПШЕНИЦІ І РІЗНОМАНІТНИМ ЗЕЛОМ – ЩЕДРИМ ВРОЖАЄМ, ЯКИЙ ПОДАРУВАЛА ВКРАЇНСЬКА ЗЕМЛЯ.

ФОТОФАКТ

НЕЩОДАВНО ПІДБИЛИ ПІДСУМКИ ФІНАЛЬНОГО ЕТАПУ КОНКУРСУ “ВИШИВАНКА – РІДНИЙ КРАЙ У КОЛЬОРІ”, ПЕРШИЙ ЕТАП ЯКОГО БУВ ПРОВЕДЕНИЙ В УСТАНОВАХ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ У ЧЕРВНІ-ЛИПНІ ЦЬОГО РОКУ. СЕРЕД КОНКУРСНИХ РОБІТ, ЯКІ ЗРОБИЛИ ДІТИ СПІВРОБІТНИКІВ, НАЙКРАЩОЮ ВИЗНАНА РОБОТА “КУЛЬБАБКА”. ЦЮ ЖИТТЄРАДІСНУ КОМПОЗИЦІЮ ВИГОТОВИЛА РОДИНА ПРАЦІВНИКА ВІЛЬНЯНСЬКОЇ ВК №20 ФЕЛІКСА КОРОТКЕВИЧА.

ПЕРЕМОЖЦЯМИ СЕРЕД РОБІТ, ВИКОНАНИХ ПРАЦІВНИКАМИ, ВИЗНАНІ РОБОТИ ПРАЦІВНИЦІ БЕРДЯНСЬКОЇ ВК №77 ОЛЕНИ ФАСТОВЕЦЬ – “ЕКЗОТИЧНІ ПТАХИ” ТА СПІВРОБІТНИЦІ УПРАВЛІННЯ ДПТС УКРАЇНИ В ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ НАДІЇ КАЛАШНИК – ВИШИТІ СУКНІ.

Ольга КУЗНЄЦОВА