О. О. ЧУВПИЛО

ВИБРАНІ ІНДОЛОГІЧНІ ТВОРИ

1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА

Присвячується світлій пам'яті моїх батьків

Чувпило Олександра Ілліча та Чувпило

Явдокії Федорівни, уродженої Опалко Я. Ф.

О. О. ЧУВПИЛО

ВИБРАНІ ІНДОЛОГІЧНІ ТВОРИ

Харків 2013

УДК 94(540)(081)

ББК 63.3(5ИНД)я44

Ч82

Друкується за рішенням Вченої ради історичного факультету

Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

Рецензенти:

Лиман С. І. – доктор історичних наук, професор кафедри музеєзнавства та

пам'яткознавства Харківської державної академії культури;

Чернявський Г. Й. – доктор історичних наук, професор департаменту історії

університету ім. Джонса Гопкінса (м. Балтимор, США)

Ч82 Чувпило О. О. Вибрані індологічні твори. – Харків: ХНУ

імені В. Н. Каразіна, 2013. – 748 с.

У даному виданні вміщені кращі твори, опубліковані в різних виданнях

протягом 40 років, доктора історичних наук, професора кафедри нової та

новітньої історії Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

Олександра Олександровича Чувпила – видатного харківського індолога,

фундатора української національної індології, який увійшов до десяти провідних

індологів світу.

Воно може бути корисним історикам, індологам, сходознавцям, усім тим, хто

цікавиться історією Індії, Пакистану та Бангладеш.

Автор висловлює щиру подяку дружині Чувпило Раїсі Іванівні за видання

цієї книги.

ISBN

УДК 94(540)(081)

ББК 63.3(5Инд)я44

© Харківський національний університет

імені В. Н. Каразіна

© Чувпило О. О., 2013

14

Від автора

Ідея видання цієї книги належить моїй дружині Чувпило Раїсі Іванівні, яка з

дитинства займається вивченням культури народів Сходу, зокрема японської

каліграфії, а також японського, китайського та індійського живопису. Вона ж

стала її упорядником і редактором, повністю зберігши авторську редакцію робіт,

їхній стиль і пунктуацію. Оформлення довідкового апарату публікацій відповідає

правилам тих численних видань, у яких вони друкувалися й передруковувалися

протягом майже чотирьох десятиліть. Щиро дякуючи Раїсі Іванівні, не можна не

згадати світлі імена тих моїх улюблених учителів, без яких не могло відбутися

мого становлення як індолога та сходознавця. На превеликий жаль, змушений

говорити про них у минулому часі. Це, насамперед, мій перший науковий

наставник, керівник моїх перших студентських наукових робіт (курсових і

дипломної), визначний одеський історик і лектор-міжнародник, доктор

історичних наук, професор кафедри нової та новітньої історії Одеського

державного (зараз національного) університету ім. І. І. Мечнікова (тривалий час

він очолював цю кафедру) Семен Йосипович Аппатов. Він же дав мені шлях у

велику науку, рекомендувавши до аспірантури в Інститут сходознавства

АН СРСР. Це також не менш визначна особистість, декан історичного факультету

ОДУ, доктор історичних наук, професор, завідувачка кафедри історії СРСР ОДУ

Заїра Валентинівна Першина, яка з першого курсу всіляко підтримувала мої

сходознавчі та індологічні наукові уподобання. Святе ставлення у мене до

Степана Івановича Сідєльнікова – людини з великої літери, Героя війни,

видатного дослідника національно-визвольного руху болгарського та інших

слов'янських народів, декана історичного факультету ХДУ, завідувача кафедри

нової та новітньої історії ХДУ, великого лектора, педагога й вихователя. Під його

керівництвом я написав і захистив кандидатську дисертацію, а також став активно

працювати над докторською дисертацією. Я щиро вдячний доценту кафедри нової

та новітньої історії ХДУ, визначному досліднику робітничого та національно-

визвольного рухів народів Британської Індії – Юрію Григоровичу Литвиненку,

який надав мені величезну допомогу під час роботи над кандидатською та

докторською дисертаціями. Саме Ю. Г. Литвиненко влітку 1971 р. визначив

темою моєї наукової роботи боротьбу течій в Індійському національному конгресі

в 20-ті роки ХХ ст.

У пам'яті я тримаю імена ще кількох сотень людей, яким теж хотілося б

висловити свої найтепліші слова вдячності за їхнє добре ставлення до мене.

Своїми порадами, зауваженнями, дружньою увагою та участю вони надавали мені

неоціненну допомогу. На жаль, всіх їх неможливо назвати. Я особливо вдячний

Васильєвій (Злодєєвій) Тамарі Костянтинівні, Васильєву Івану Михайловичу,

Винограденку Павлу Ананійовичу, Гончару Борису Михайловичу, Дев'яткіній

Тамарі Пилипівні, Єгоровій Маргариті Миколаївні, Єні Миколі Івановичу,

Жиліній Зої Юхимівні, Калюжко Наталі Іванівні, Клейману Ісаку Йосиповичу,

Коптєловій Галині Василівні, Котовському Григорію Григоровичу,

Крижанівському Олегу Прокоповичу, Кротенку Трифону Івановичу, Лиману

Сергію Івановичу, Літману Олексію Давидовичу, Лукаш Ользі Іванівні, Меламеду

15

Борису Мойсейовичу, Маценку Миколі Івановичу, Мітряєву Анатолію Іллічу,

Муйжнієкс Галині Омелянівні, Нефедову Костянтину Юрійовичу, Опалко

Анатолію Івановичу, Опалко (Слупіцькій) Секлеті Іванівні, Павлову Володимиру

Івановичу, Пащенко Наталі Сергіївні, Петряєву Костянтину Дмитровичу,

Погорєловій Раїсі Василівні, Пріцаку Омеляну Йосиповичу, Райкову Олексію

Васильовичу, Рєзніку Ісаку Михайловичу, Рибалці Івану Климентійовичу, Рубелю

Вадиму Анатолійовичу, Сєнченку Івану Андрійовичу, Ужвію В'ячеславу

Федоровичу, Урсу Дмитру Павловичу, Чернікову Ігорю Федоровичу,

Чернявському Георгію Йосиповичу, Чорноморченко Ларисі Степанівні, Чувпило

Лідії Олександрівні, Чумаку Володимиру Михайловичу, Щербаню Петру

Миколайовичу, Щербінській Любові Олександрівні, Яблоковій Тетяні

Анатоліївні.

Автор вважає своїм приємним обов'язком окремо висловити щиру подяку

усім без винятку викладачам минулого й сьогодення рідної мені кафедри нової та

новітньої історії ХДУ/ХНУ, очолюваної С.І. Сідєльніковим, М.П. Подлєсним,

Г.M. Поповим, Є.П. Пугачем, О.П. Чижовим і М.Г. Станчевим, усім викладачам і

співробітникам дорогого мені історичного факультету ХДУ/ХНУ, очолюваного

С.І. Сідєльніковим, В.В. Кадєєвим, В.І. Булахом, Ю.Й. Журавським,

Ю.В. Буйновим і С.І. Посоховим, викладачам історичних факультетів Київського

національного університету ім. Тараса Шевченка та Одеського національного

університету ім. І.І. Мечнікова, колективам Інституту сходознавства НАН

України на чолі з Л.В. Матвєєвою та Центру індійських досліджень Інституту

сходознавства РАН, працівникам Центральної наукової бібліотеки ХНУ,

Харківської наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка, архівів і бібліотек Москви та

Санкт-Петербургу.

Олександр Чувпило

16

ІДЕЙНО-ПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА

В ІНДІЙСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ КОНГРЕСІ

(20–30-ті роки ХХ ст.)

17

ВСТУП

65 років тому, у 1947 р. Індія звільнилася від гніту англійських

колонізаторів і стала на шлях самостійного розвитку. Завоюванню національної

незалежності передувала тривала й вперта боротьба народів Індійського

субконтиненту проти іноземного гноблення. Особливого розмаху вона набула

після Першої світової війни 1914–1918 рр., коли у зв'язку із послабленням

європейських країн, викликаного війною, спостерігалося піднесення визвольних

рухів у всьому світі й почалася криза британської колоніальної імперії.

Антиколоніальний рух очолювала найбільша й найвпливовіша

загальноіндійська політична організація – Індійський національний конгрес (ІНК),

що являв собою фактично не традиційну партію в звичайному розумінні цього

слова, а швидше широкий блок або навіть своєрідний національний фронт різних

патріотичних сил країни, які тимчасово об'єдналися навколо величної ідеї

національного визволення. Це значною мірою зумовило його своєрідність і

суперечливий характер діяльності, а також наклало свій відбиток на політичний

курс, програмні й тактичні настанови. Ідейним керівником і беззаперечним

харизматичним лідером ІНК із 1919 по 1947 рік був М.К. Ганді. Під його

керівництвом Конгрес перетворився на масову організацію, що нараховувала

мільйони членів, і користувалася підтримкою широких верств народних мас.

У багаторічній історії ІНК, який виник ще у 1885 р., особливе місце

займають 20–30-ті роки ХХ ст. Саме в цей час Конгрес став загальнонародною

партією, виробив програму й тактику визвольної боротьби, що передбачала

завоювання політичної незалежності, зробив важливі кроки до встановлення

співробітництва з антибританськими рухами на міжнародній арені, взяв активну

участь у створенні робітничих, селянських і молодіжних організацій, розробив

низку заходів щодо ліквідації міжобщинної та кастової ворожнечі, ліквідації

інституту недоторканості, прийняв схему адміністративного поділу Індії, яка

передбачала знищення князівств і створення провінцій на лінгвістичній основі,

ухвалив проект конституції суверенної Індії, створив напередодні Другої світової

війни конгресистські уряди у більшості провінцій Британської Індії, котрі

розпочали перетворення, що взагалі відповідали національним інтересам.

Цей складний і цікавий період діяльності Конгресу, що висунув багато

надзвичайно важливих проблем, які не втратили свого значення й актуальності

навіть у наш час, характеризувався гострою ідейно-політичною боротьбою між

різними угрупованнями конгресистів, які відстоювали своє розуміння суті, цілей і

завдань національно-визвольного руху.

Об'єктивне висвітлення з наукових позицій важливих етапів історії ІНК,

внутрішньопартійної боротьби в ньому є актуальним з точки зору відтворення

справжнього ходу визвольних змагань, визначення в них позицій усіх угруповань

конгресистів, аналізу їхніх програмних і тактичних вимог, форм і методів впливу

на народні маси, еволюції поглядів лідерів нації, усунення "білих плям" історії, а

також викриття різноманітних вигадок і фальсифікацій як апологетів

колоніалізму, так і дослідників, що мали на меті певні політичні цілі.

18

Значної уваги дослідженню історії боротьби народів Індії за свободу й

незалежність приділила радянська історіографія [про неї детально див.: Алаев

2000б, 25-41]. Можна назвати багато наукових і науково-популярних статей

В.В. Балабушевича (Бушевича), О.М. Дьякова, І.М. Рейснера, Л. Геллера,

Б. Сейгеля та ін., що були опубліковані в центральних журналах ще у 20–30-ті

роки ХХ ст. [див.: Балабушевич (Бушевич) 1927, 13-16; 1929, 922-927; 1939, 133-

152; Борисов 1930, 88-105; Валия 1930, 35-43; Варга 1928, 53-71; Геллер 1928,

264-279; Дьяков 1939, 77-92; Осипов 1934, 134-152; Процесс… 1929, 64-74;

Работа… 1927, 40-43; Рейснер 1922, 119-132; 1929а, 44-52; 1929б, 108-120; 1930а,

37-42; 1930б, 59-71; 1930в, 28-44; 1932а, 109-142; 1934, 108-123; Рославлев

(Ульяновский) 1932б, 37-51; 1934, 136-148; Сафаров 1922, 58-74; Сейгель 1923,

98-121; 1924, 226-244; 1928а, 45-76; 1928б, 49-71; Тивель 1922, 104-118; Фрейер

1929, 5-30; 1932, 59-72; Шубин 1929, 12-22]. У них із позицій того часу та

відповідно до офіційних партійних настанов давалася оцінка найважливішим

подіям політичного життя Британської Індії та діяльності Конгресу. Однак

ідейно-політичну боротьбу в ньому автори цих статей спеціально не розглядали.

Тоді ж з'явилися й перші монографічні праці, присвячені різним аспектам

політичного та економічного розвитку Індії у міжвоєнні роки. Заслуговують на

увагу передусім дослідження І. Дубінського, А. Камова, М. Корнієнка, Д. Нагієва,

М. Павловича, О. Проніна, М. Рафаїла, І.М. Рейснера, У. Рославлєва

(Р.О. Ульяновського), К. Штейнберг [див.: Дубінський 1930; Камов 1931;

Корнієнко 1924; Нагиев 1925; Павлович, Гурко-Кряжин, Вельтман 1925; Пронин

1934; Рафаил 1928; Рейснер 1932б; Рославлев 1931; 1932а; Штейнберг 1926;

1930]. Аналізуючи економічні й політичні проблеми Індії, робітничий і

селянський рухи, їхні автори торкалися також визвольної боротьби, діяльності

ІНК та інших індійських політичних партій. Що ж стосується суперечностей у

лавах конгресистів, то вони лише констатувалися.

У 50–80-ті роки ХХ ст. побачила світ величезна кількість публікацій,

присвячених історії індійського визвольного руху, участі різних партій,

організацій, угруповань і прошарків у боротьбі за незалежність, суспільно-

політичній діяльності видатних лідерів нації, діяльності патріотичних організацій.

Це дослідження В.В. Балабушевича, О.М. Дьякова, І.М. Рейснера,

М.М. Гольдберга, Р.О. Ульяновського, В.І. Павлова, Т.П. Дев'яткіної,

О.В. Райкова, А.А. Куценкова, Л.Р. Гордон-Полонської, Г.Г. Котовського,

П.В. Куцобіна, Е.Н. Комарова, О.І. Регініна, М.М. Єгорової, І.М. Хашимова та ін.

[див., наприклад: Балабушевич 1954, 3-56; Гольдберг 1965; Гордон-Полонская

1957а, 82-97; Девяткина 1966, 155-167; 1970; Девяткина, Егорова, Мельников

1978; Дьяков, Рейснер 1956, 21-34; Дьяков 1957; Егорова 1973, 59-66; 1988;

Комаров 1974, 162-173; 1985, 10-13; Котовский 1951, 20-39; Куценков 1983;

Куцобин 1985; Левковский 1956; Литвиненко 1964; Мартышин 1969, 380-421;

Павлов 1958; Райков 1968; 1979; 1985; Регинин 1978; Ульяновский 1986б;

Хашимов 1977; 1985; Хашимов, Кутина 1988]. У них поставлені ключові

проблеми історії індійського національно-визвольного руху й зроблена спроба

розв'язати їх на основі істматівської методології. Проте діяльність ІНК у 20–30-ті

роки ХХ ст., внутрішньопартійна боротьба в ньому та політичний курс

19

угруповань не стали предметом спеціального дослідження, хоча окремі автори

торкалися становища у Конгресі при висвітленні інших питань.

Із багатьох робіт радянських індологів слід виділити дослідження, в яких

аналізувалося життя, діяльність і світогляд видатних діячів індійського

визвольного руху Б.Г. Тілака, М.К. Ганді та Дж. Неру [див.: Вафа, Литман 1987;

Володин, Шаститко 1990; Горев 1984; Горев, Зимянин 1980, 93-108; 1988;

Джавахарлал Неру… 1965; 1989; Комаров, Литман 1969; Мартышин 1970; 1981;

Мировоззрение… 1973; Национально-освободительное… 1958; Райков 1967, 145-

167; Ульяновский 1964, 16-19; 1983; 1986а, 57-65; 1986б]. Розглядаючи суспільно-

політичну діяльність і погляди цих відомих усьому світові індійців, які

присвятили своє життя боротьбі за незалежність батьківщини, автори звернули

увагу й на боротьбу між поміркованими та екстремістами, противниками змін і

свараджистами, правим і лівим крилом.

Необхідно також відзначити фундаментальні колективні праці "Новітня

історія Індії" [Новейшая… 1959] та "Історія Індії" [Антонова, Бонгард-Левин,

Котовский 1979], написані провідними радянськими індологами. Вони

узагальнили накопичений радянською історіографією значний фактичний

матеріал, висвітлили діяльність конгресистської організації та показали її

особливу роль у визвольному русі. При цьому стисло викладається боротьба

угруповань, які діяли всередині ІНК у міжвоєнні роки.

Підбиваючи підсумки огляду індологічної літератури, яка вийшла в світ за

радянських часів, можна констатувати, що в ній не аналізувалася діяльність ІНК

та ідейно-політична боротьба серед його членів у 20–30-ті роки ХХ ст. До того ж

радянські індологи піддавали не завжди виправданій різкій критиці представників

немарксистської історіографії, перебільшували роль індійських комуністів у

визвольному русі, ідеалізували робітничий клас Індії, а також деякою мірою й

селянство, ІНК називали буржуазною організацією, критикуючи його за

поміркованість, відмову від революційних методів боротьби та стійке прагнення

досягти компромісу з британськими колонізаторами, недооцінювали або

ігнорували діяльність окремих партій та угруповань, особливо тих, які намагалися

протидіяти політиці Комінтерну або індійських комуністів.

Після розпаду СРСР серед індологів незалежних країн СНД активно

розпочався процес переосмислення історії Індії та її визвольного руху [детально

див.: Индийские… 2007]. Однак, незважаючи на значні досягнення української та

російської індологічної науки за останні двадцять років, внутрішньопартійна

боротьба в ІНК у міжвоєнний період ще не стала предметом спеціального

дослідження в узагальнюючій фундаментальній праці, а висвітлювалися лише

окремі її аспекти [детально див.: Алаев, Загородникова 1993, 121-128; Алаев

2000а; 2000б, 25-41; 2003, 5-9, 242-268; Альбедиль 2005; Амоголонова 1996, 141-

165; Белокреницкий, Москаленко, Шаумян 2003; Борділовська 2000, 114-119;

2002, 24-29; 2003а, 162-164; 2003б, 68-73; 2004; Бочкарева 2004; Брагина 1999,

109-113; Бурмистров 2006, 55-69; Взаимодействие… 2004; Выдающиеся… 2002;

Галака 1999, 64-68; Галиуллин 2007; Горобець 2000, 20-25; Горошко 1999; Гусева

2002; Древо… 1999; Ерекешева 1997; 2005; Жириновский 2000; Ибрагимова 2003;

Индийская… 2005; Индия… 2000; 2002; 2003а+б; 2004; Индуизм… 1996;

20

История… 2004; Ігнатьєв 2003, 117-120; Індія… 2003; Кашин 1998, 65-69; 2001,

42-48; 2004, 45-50; Клюев 2002; Кожина 1999; Комаров 1998; Костиков 2000;

Криворучко 1997; Курныкин 1996, 140-150; 1998; Куценков 1999, 4-12; Ленько

2001; Лукаш 2001, 161-162; Мартышин 1998, 108-124; Матьянова 2006;

Москаленко 2001, 47-51; Небогатова 2004, 91-105; Носовский 2004; Паничкин

2005; Пахомов 2001; Плешова 1992; Поліха 1997а, 174-180; 1997б; Попов 2006;

Потапов 2002, 10-17; Райков 1994, 167-170; 1999; Растянников 1999; Рашковский

2003, 66-73; Розка 2003; Российско… 2006; Россия… 2005; Сдасюк 2005;

Семенець 2002, 3-8; Скороходова 2000; Тези… 2000; 2007; Трыканова 2001;

Ульциферов 2005; Федорова 2006; Цепенко 2002; Черешнева 1995; 2007, 24-36;

Черновская 1993; Чернышов 1998; Чувпило А.А. (О.О.) 1996; 1999; 2000а; 2000б;

Чувпило Л. О. 2002; Шаумян 2002, 63-70; Шахматов 2005; Южная… 2004;

Юрлова 2003; Юрлов 1997, 61-63; 1998; 2003, 24-30].

Багато уваги вивченню історії ІНК та визвольного руху приділила

історіографія Індії [детально див.: Чувпило О.О. 2002, 249-253; Majumdar R.C.

1970; National… 1985; Sharma J.S. 1959]. У численних працях індійських авторів

різних напрямів детально висвітлюється історія Індії за часів колоніалізму,

боротьба народів Індостану проти іноземного гноблення, повідомляються важливі

дані про становище в Конгресі та інших індійських партіях і організаціях, про

діяльність провідних національних лідерів і очолюваних ними угруповань,

розглядається політика колоніальної влади, її ставлення до сил національного

визволення тощо [див., наприклад: Aggarvala 1956; Anand 1967; Bahadur L. 1983;

Bakshi 1985a+b; 1987; 1996; Bala 1986; Bartarya 1958; Bipan 1966; Chand 1961;

Chandra 1966; 1981; 1989; Chandra, Tripathi 1992; Chatterji 1958; Choudhary S. 1973;

Desai A.R. 1966; Gopal R. 1967; Guha A.C. 1982; Gupta D. 1970; Hardas 1958; Jha

1973; Joshi 1999; Kaur 1985; Majumdar R.C. 1961; 1963; 1969; Mittal 1977;

Mukerjee H. 1948; Nanda R.L. 1968; Nargalkar 1975; Prasad B. 1966; Radhon 1930;

Raghuvanshi 1959; Rao B.S. 1972; Sareen 1977; Shach 1979; Singh B.P. 1996;

Singh D. 2005; Sinha L.P. 1965; Sinha P.B. 1975; Sinha S. 1964; Srivastava N.M.P.

1973; Tarooqi 1974; The Role … 1986]. Проте досліджень, в котрих спеціально

аналізувалася б ідейно-політична боротьба серед конгресистів у міжвоєнний

період, немає. Всі автори обмежуються лише її констатацією, повністю

зосередившись на масовому антибританському русі.

Найбільший фактичний матеріал містять публікації, присвячені історії

конгресистської організації та різним аспектам її багатогранної діяльності

[див.: A Study… 1961; Attar 1985; Bakshi 1985a+b; 1996; Bhattacharya N. 1948; Das

Gupta 1947; Dua 1967; Gautam 1981; Ghose 1975; Has Congress… 1943; Kaushik

1964; Lakshman 1947; Malaviya 1966; Mehrotra 1971; National Seminar… 1985;

Pandey G. 1984; Rai G. 1946; Rajkumar 1949; Rao M.V.R. 1958; 1959; Ray N.R.

1985; Sadig 1961; Satyapal 1946; Shankardas 1982; Singh G.N. 1985; Sitaramayya

1946–1947]. Переважно це англомовна література. Із робіт, виданих

національними мовами, зокрема мовою гінді, можна виділити лише працю

Т.Р. Сінха [Сінх 1949]. Найзначнішою ж є фундаментальна монографія

Б.П. Сітарамайї, в якій розглядається історія Конгресу від його заснування і до

1947 р., коли Індія отримала довгоочікувану свободу [див.: Sitaramayya 1946–

21

1947]. Перший том видання (690 с.) охоплює період 1885–1935 рр., а другий (828

с.) – наступні досить насичені 12 років боротьби за незалежність.

Автор – учасник і свідок багатьох описуваних ним подій. Зокрема, у 20-ті

роки ХХ ст. він був одним із лідерів досить впливового конгресистського

угруповання противників змін, а в 30-ті – претендував на вищі партійні посади. У

1939 р. кандидатура Б.П. Сітарамайї навіть висувалася на пост президента

(голови) ІНК, але в суперництві з С.Ч. Босом він зазнав поразки. Залучивши

оригінальні документальні матеріали, автор докладно й всебічно описав

діяльність конгресистів і зобразив розгорнуту картину визвольного руху протягом

шести десятиліть. Отримавши загальне визнання й будучи офіційною історією

партії, твір Б.П. Сітарамайї, надрукований ще напередодні незалежності

англійською мовою, а у 1948 р. перекладений на гінді [див.: Сітарамай 1948],

надовго став головним посібником для усіх тих, хто вивчав минуле найстарішої

індійської політичної партії. Навіть у наш час він фактично є основою наукових і

популярних видань про неї. Однак Б.П. Сітарамайя обмежився лише переліком і

стислим викладом суперечностей у лавах конгресистів, хоча як учасник і

очевидець усього того, що відбувалося в партії у 20–30-ті роки ХХ ст., володів

унікальними даними. Пояснюється це передусім його побоюваннями бути

звинуваченим сучасниками й нащадками в упередженості щодо окремих

угруповань або політичних діячів.

Значно меншими за обсягом і наявністю фактичного матеріалу є інші праці

індійських вчених і політиків із історії ІНК. Переважна більшість цієї літератури

вторинна, оскільки їхні автори не повідомляють майже нічого нового,

обмежившись повторенням того, що написав у свій час Б.П. Сітарамайя. Серед

оригінальних виділимо ювілейне тритомне видання до 100-річчя від дня

заснування конгресистської організації, написане колективом провідних

індійських "конгресологів", а також роботи Т. Кундри, Б. Прасада та Б.П. Сінгха

[див.: A Centenary… 1985; Kundra 1996; Prasad B. 1960; Singh B.P. 1996]. Для них

притаманний більш аналітичний характер, критичне ставлення до праць і поглядів

попередників, намагання не повторювати загальновідоме, а залучати нові джерела

й під новим кутом розглядати події минулого. Проте, слід підкреслити, що автори

цих праць лише вказують на наявність гострої ідейно-політичної боротьби у лавах

ІНК, але ніхто спеціально не зайнявся її аналізом.

Те ж саме можна сказати й про дослідження із загальної історії індійського

національно-визвольного руху, що з'явилися у великій кількості після здобуття

Індією незалежності [див., наприклад: Кабирадж 1956; Aggarvala 1956; Chandra

1966; 1981; 1989; Chandra, Tripathi 1992; Chatterji N. 1958; Gopal R. 1967; Gupta D.

1970; Mahajan V.D. 1976; Mukerjee H. 1948; Raghuvanshi 1959; Sinha S. 1964].

Винятком у цьому відношенні є тритомна монографія одного з провідних

індійських істориків Р.Ч. Маджумдара [див.: Majumdar R.C. 1963]. Її третій том

(902 с.) охоплює період 1919–1947 рр. Висвітлюючи визвольну боротьбу індійців

під керівництвом ІНК, автор вказав на розбіжності серед конгресистів щодо її

тактики й програми, які стали причиною утворення угруповань, подав стислі

відомості про них, виділивши противників змін, свараджистів, респонсивістів і

конгрес-соціалістів. Він також охарактеризував діяльність і погляди визначних

22

конгресистських лідерів Б.Г. Тілака, М.К. Ганді, Ч.Р. Даса, М. Неру, Дж. Неру,

С.Ч. Боса, Ч. Раджагопалачарії, М.Р. Джаякара, Н.Ч. Келкара та деяких інших.

Однак Р.Ч. Маджумдар не ставив перед собою завдання розглянути усі перипетії

внутрішньопартійної боротьби в ІНК, а торкнувся лише окремих її аспектів,

приділивши значно більше уваги протиріччям серед конгресистів у 20-ті роки

ХХ ст., коли поляризація в таборі патріотичних сил була найбільш виразною [у

зв'язку з цим див. також дві інші його роботи: Majumdar R.C. 1961; 1969].

Значний фактичний матеріал містить література, в якій описується

життєвий шлях, діяльність і світогляд визначних лідерів ІНК і визвольного руху.

У незалежній Індії побачила світ величезна кількість подібних публікацій [див.,

наприклад: Ahluwalia B.K. 1974; Baig 1974; Bajwa 1987; Bakshi 1985a; 1987; 1996;

Bala 1986; Bose N.K. 1972; Chalapathi 1967; Chatterjee 1965; Chattopadhyaya 1973;

Chaturvedy, Sykes 1971; Choudhary N.N. 1965; Dalal 1971; Das Gupta 1960;

Dharmavira 1970; Gopal R. 1956; Gopal S. (Гопал) 1976–1984; 1989–1990; Gopal T.

1953; Gordon 1990; Gupta H.D. 1960; Jagadisan 1969; Karunakaran 1979;

Kripalani J.B. 1970; Krishnan 1971; Kulkarni 1976; Kumar M. 1981; Majumdar S.K.

1966; Malaviya 1964; Mangat 1986; Mukerjee H. 1958; 1964; 1982; Nanda B.R. 1959;

1962; 1964; 1974; 1977; 1985; 1989; Narasimhan 1963; Netaji… 1948; Patel G.I. 1951;

Patel P.U. 1964; Patil 1977; Pradhan B. 1974; Pradhan G.P. 1963; Raj 1981; Rau 1978;

Ray P.C. 1927; Saha 1970; Sastri K.R.R. 1972; Shankardas 1988; Sharma J.S. 1955b+c;

Singh H. 1984; Singh V. 1977; Tendulkar 1951–1954; 1967; Thakur 1953; Yajnik

1950]. Не забули нікого з більш-менш відомих керівників антиколоніальної

боротьби, хоча перевага надавалася знаковим особистостям – Б.Г. Тілаку,

М.К. Ганді, Ч.Р. Дасу, М. Неру, Дж. Неру, С.Ч. Босу, А. Безант, Р. Прасаду, обом

Пателям, М.Р. Джаякару, Б. Сінгху, біографічні твори про яких видавалися

неодноразово. Але найбільше, звичайно, написано про М.К. Ганді, що дало змогу

індійському історику Дж. С. Шармі ще у 1955 р. створити "Гандіану" –

бібліографію видань про "найвідомішого індійця ХХ ст.", яка нараховує сотні

назв [Sharma J.S. 1955c].

Найзначнішою ж є восьмитомна, детальна, добре ілюстрована біографія

М.К. Ганді, написана другом і дослідником його життєвого шляху

Д.Г. Тендулкаром, що вийшла в світ на початку 50-х років ХХ ст., і стала основою

для переважної більшості наступних подібних робіт [Tendulkar 1951–1954]. Праця

насичена уривками з промов, статей, листування М.К. Ганді. Автор навів чимало

цікавих фактів стосовно некоронованого короля ІНК та інших його керівників.

У другому й частково в третьому томі містяться важливі відомості про

внутрішньопартійну боротьбу серед конгресистів. При цьому головна увага

звертається на суперечності між противниками змін і свараджистами у першій

половині 20-х років ХХ ст. та на ставлення М.К. Ганді до програми й тактики цих

двох угруповань.

Великий інтерес також викликає двотомна біографія М.К. Ганді, що

належить перу відомого індійського дослідника Н. П'ярелала [Pyarelal 1956–1958].

У свій час вона цілком справедливо користувалася світовою популярністю,

вважаючись однією з кращих у своєму жанрі. У праці, багатій фактичним

матеріалом, дається не тільки детальний опис життя, діяльності та поглядів

23

М.К. Ганді, а й робиться спроба проаналізувати різні аспекти гандистської

ідеології та показати її вплив на Конгрес і визвольний рух. У деяких місцях автор

показує розбіжності в ІНК, аналізує ставлення М.К. Ганді до різних течій

індійського націоналізму.

Серед інших численних праць, у яких розглядаються діяльність і погляди

визначних борців за незалежність, помітне місце посідають біографії лідерів

лівого крила ІНК Ч.Р. Даса, Дж. Неру, С.Ч. Боса та С. Айєнгара [див., наприклад:

Das Gupta 1960; Gopal S. 1976–1984; Jog 1969; Sastri K.R.R. 1972]. У них є цінна

інформація про боротьбу між поміркованими й радикальними конгресистами, про

становище в інших індійських партіях та організаціях, наводяться важливі дані

про діяльність неконгресистських діячів антиколоніального руху, цитуються

матеріали Конгресу та організацій, що знаходилися під його впливом, свідчення

індійської та європейської преси, висловлювання представників англійської

колоніальної адміністрації в Індії.

На жаль, після урочистого святкування в грудні 1995 р. 110-ї річниці від дня

заснування ІНК і публікації серії ювілейних видань про найстарішу політичну

партію Республіки Індія у наступні роки значно послабився інтерес не тільки до

неї та до її харизматичних лідерів М.К. Ганді й Дж. Неру, а й взагалі до історії

національно-визвольного руху народів Індостану. Пояснюється це насамперед

тим, що ІНК втратив монополію на владу в країні, позбувшись ореолу

легендарності й перетворившись із широкого національного фронту, яким він був

напередодні досягнення незалежності, на звичайну політичну партію, значною

мірою дискредитовану діями окремих її керівників, віддаленістю подій

антиколоніальної боротьби, які в очах нинішнього покоління не викликають такої

гострої зацікавленості, як у його попередників, загальною вивченістю ключових

проблем визвольного руху та проблем становлення й розвитку провідної

індійської політичної організації, що очолювала антибританський рух за

національне визволення протягом шести десятиліть. Тим більшу цінність у цьому

відношенні становить видання у 2001 р. Радою з дослідження духовних і

філософських цінностей (RVP) з центром у Вашингтоні солідної колективної

праці під редакцією К. Пандікатту про беззаперечного лідера Конгресу й

індійського визвольного руху М.К. Ганді та значення його спадщини для людства

на початку третього тисячоліття, авторами якої стали 9 провідних вчених із різних

індійських штатів [див.: Gandhi... 2001].

Отже, індійська національна історіографія, присвячена історії ІНК і

визвольного руху, не створила спеціального комплексного дослідження, в якому б

аналізувалася ідейно-політична боротьба в ІНК у міжвоєнні роки, хоча окремі її

аспекти знайшли певне відображення у працях Б.П. Сітарамайї, Р.Ч. Маджумдара

та в літературі біографічного жанру.

У західній індологічній літературі досліджувалися переважно загальні

проблеми теорії й практики індійського визвольного руху та роль у ньому ІНК,

стратегія й тактика Комуністичного Інтернаціоналу в Індії, політика СРСР щодо

найбільшої британської колонії, комуністичний рух та його стосунки з силами

індійського націоналізму, політична діяльність і світогляд Г.К. Гокхале,

Б.Г. Тілака, М.К. Ганді, Дж. Неру, С.Ч. Боса, розпад Британської імперії,

24

внутрішня та зовнішня політика конгресистських урядів після проголошення

незалежності, політична боротьба в Республіці Індія та ін. [див., наприклад:

A Military… 2006; Aloysius 1999; Alphonso-Karkala 1975; Alter 2000; Anagol 2006;

Bondurant 1971; Borman 1986; Brass 1990; Brecher 1959; Brock 1995; Brown 1961;

1972; 1977a+b; 2003; Campbell-Johnson 1951; Clymer 1995; Crocker 1966; Dalton

1993; Deliege 1999; De Mello 1934; Draper 1981; Druhe 1959; Edwardes 1971;

Erikson 1969; Fay 1995; Fischer 1981; Fisher 1966; Fox 1935; Frank K. 2002;

Frank M. 1956; French 1997; Gordon 1974; 1990; Green 1993; Griffiths 1946;

Haithcox 1971; Hardgrave, Kochanek 1993; Heehs 1988; 1994; Heimsath 1964; Hunt

1978; Hutchins 1973; Hutchinson 1935; Israel 1994; Jaffrelot 2004; Jordens 1998;

Kautsky 1956; Kidambi 2007; Kochanek 1968; Lovett 1920; Low 1977; 1997; Mallick

1994; Marcovits 1985; Martin 1969; McDonough 1994; McLane 1977; Meadowcroft

2003; Moore 1974; Moraes 1958; 1960; Morris-Jones 1971; Overstreet, Windmiller

1959; Pandiri 2007; Park 1967; Riddick 2006; Rothermund 1970; Rudolph L.S.,

Rudolph S.H. 1967; Rutherford 1927; Schweinitz 1983; Sisson, Wolpert 1988; Smith

1973; Stern 1970; Strachey 1959; Studdert-Kennedy 1991; Sunderland 1929; Swinson

1964; Thomas G. 1979; Thompson 1970; Tomlinson 1976; Toye 1959; Trevaskis 1973;

Tunzelmann 2007; Tyne 1923; Veer 1994; Waley 1964; Weiner 1957; 1967; Wilson P.

1956; Wolpert 1962; 1984; 1997; 2004; 2006; Zachariah 2004]. Торкаючись

безпосередньо питань визвольної боротьби індійців проти англійських

колонізаторів у 20–30-ті роки ХХ ст., представники західної історіографії

вказували на гострі розбіжності у лавах конгресистів, але ніхто спеціально їх не

розглядав.

Таким чином, стислий аналіз радянської, пострадянської, індійської та

західної індологічної літератури показує, що в ній досить поверхово

висвітлювалися лише окремі аспекти ідейно-політичної боротьби в ІНК у

міжвоєнні роки, але спеціального комплексного дослідження, присвяченого її

цілісному та всебічному відображенню, немає.

Метою даної монографії є комплексний аналіз ідейно-політичної боротьби

в Індійському національному конгресі у 20–30-ті роки ХХ ст., висвітлення питань

утворення та діяльності найважливіших угруповань усередині партії, з'ясування

мети і завдань, які вони ставили в національно-визвольному русі, розгляд роботи

сесій Конгресу та його керівних органів, показ діяльності ІНК щодо організації

масових антибританських кампаній.

Хронологічні рамки праці – 1922–1939 рр., тобто від припинення масової

ненасильницької кампанії неспівробітництва у лютому 1922 р., що спричинило

різке загострення ідейно-політичної боротьби серед конгресистів та утворення

угруповань, і до 1939 р., коли почалася Друга світова війна, яка започаткувала

принципово новий етап конгресистської історії.

Її територіальні рамки – Британська Індія (без князівств) у період 1922–

1939 рр.

Джерельну базу роботи складають:

- матеріали Індійського національного конгресу; - документи й матеріали інших індійських партій та організацій;

25

- збірники документів із історії індійського національно-визвольного руху;

- щорічні звіти англійської колоніальної адміністрації в Індії британському парламенту й уряду, а також різні індійські та англійські офіційні

публікації, що мали відношення до Індії;

- матеріали преси; - виступи, праці та листування лідерів Конгресу й визвольного руху; - спогади учасників визвольних змагань і мемуари англійських

колоніальних чиновників.

Найважливішим джерелом є різноманітні матеріали Національного

конгресу, опубліковані в Індії у колоніальний період і після здобуття нею

політичної незалежності [див., наприклад: Сут ке дхаге… 1920; A Centenary…

1985; Chakrabarti, Bhattacharya C. 1935; Congress Presidential… 1934; 1975;

Congress Varnika… 1985; Indian National Congress… 1919; 1920; 1922a+b; 1924;

1925a+b; 1929; 1936a+b; 1937a+b; 1938; 1954; 1956a+b; The Indian National

Congress… 1917; The Indian National Congress… 1924]. Це матеріали сесій ІНК,

засідань Робочого комітету та Всеіндійського комітету Конгресу (ВІККу),

звернення конгресистських президентів до щорічних партійних сесій (з'їздів),

доповіді генеральних секретарів ІНК, з якими вони виступали на сесіях, програми

партії, матеріали, що утворилися в процесі діяльності керівних органів Конгресу,

документи й матеріали провінційних партійних організацій, агітаційно-

пропагандистські та роз'яснювальні документи тощо. У них знайшла своє

конкретне відображення багатогранна діяльність ІНК на всіх етапах його

розвитку, зокрема, керівництво національно-визвольним рухом, процес розробки

його програми й політики, розвиток організаційних форм і принципів роботи

партії, процес розробки, обговорення та прийняття рішень і постанов, деякі інші

важливі аспекти внутрішньопартійного життя. Аналіз матеріалів ІНК дає

можливість всебічно охарактеризувати не тільки діяльність і політичний курс

партії на будь-якому відрізку часу, а й становище в ній, основні напрями

внутрішньопартійної боротьби, ідейні засади, програму, тактику й діяльність

практично всіх угруповань конгресистів.

Велику цінність становлять документи й матеріали інших індійських партій

та організацій [див., наприклад: Біхар… 1936; Сам'явад… 1936; Ahmedabad…

1925; All-India Congress… 1934; All-India Kisan… 1936; All-India Trade… 1925;

1927; 1928; 1936; 1973; All Parties Conference… 1928; All Parties National… 1928;

Communist Party… 1925; 1926; 1934; Communist Statement… 1958, 32-51;

Documents… 1971; 1974; 1979; Foundations… 1982; Indian Communist… 1957;

Proceedings… 1925; Report… 1938; 1939; Sareen 1988; The All India… 1972; The

Constitution… 1926; 1944; The Political… 1929, 151-162; The Proceeding… 1928;

Workers… 1927; 1928a+b]. У них містяться важливі дані про діяльність Федерації

лібералів, Мусульманської ліги, Хінду Махасабхи, Комуністичної партії та інших

партій та організацій, є відомості про становище в Індії, про політику британських

колоніальних властей, визвольний рух, діяльність Конгресу та його лідерів,

особливо М.К. Ганді, про деякі події міжнародного життя того часу. На основі

цих документів можна дослідити розвиток індійського національно-визвольного

26

руху, боротьбу течій в ньому, стратегію, тактику й основні напрями діяльності

окремих партій, їхнє ставлення до форм і методів боротьби за незалежність,

висунутих Конгресом. Щодо цього значний інтерес викликають вміщені в

збірниках документів із історії окремих партій звернення їхніх лідерів до ІНК та

його керівників, програмні документи партій та угруповань, які в тій чи іншій

формі брали участь у визвольній боротьбі, промови та уривки з праць визначних

діячів неконгресистського руху з питань теорії й практики антиколоніальної

боротьби, різноманітні матеріали про участь представників Індії в роботі різних

міжнародних організацій, конференцій тощо, їхні звернення на адресу індійських

політичних партій чи до їхніх лідерів.

Особливу цінність становлять збірники документів із історії індійського

національно-визвольного руху [див.: Бхаратій… 1939; A History… 1956; 1960;

Bazaz 1954; Datta 1957–1958; Die Internationale… 1984; Dobbine 1970; Historic…

1970; History… 1957; 1968; Indian Constitutional… 1948; Indian Nationalist… 1979;

India's… 1962–1965; Philips 1964; Rare… 1967; Selected Documents… 1958; Some

Documents… 1992; Speeches… 1957; Struggle… 1993; The Freedom… 1956; 1957–

1958; The History… 1956; The Indian… 1979; The Making… 1997; Towards… 1985].

Вони містять найрізноманітніші документи стосовно боротьби народів Індії проти

британських колонізаторів, починаючи ще з другої половини XVIII ст.:

законодавчі акти британського парламенту щодо Індії, матеріали діяльності

колоніального уряду та різних його служб, промови віце-королів, генерал-

губернаторів провінцій та інших високопоставлених чиновників, документи

різних організацій, політичних партій, конференцій, промови лідерів Конгресу та

інших індійських партій, уривки з преси. Першорядне значення мають вміщені в

збірниках численні матеріали Національного конгресу. Вони включають

документи й матеріали сесій, конференцій, засідань Робочого комітету й ВІККу

(доповіді, звіти, промови, виступи, програмні документи, резолюції, постанови,

звернення, заклики, привітання та ін.), матеріали діяльності конгресистських

організацій окремих провінцій, програмні документи ІНК та угруповань, що діяли

всередині нього (противників змін, свараджистів, респонсивістів, конгрес-

соціалістів, Форвард блоку та ін.), виступи керівників партії та угруповань перед

народом, їхні заяви, інтерв'ю, заклики, звіти про участь конгресистських

представників у роботі центральної та провінційних легіслатур, матеріали

організацій, що були складовою частиною ІНК або знаходилися під його впливом

(Всеіндійської асоціації ручних ткачів, Ліги боротьби з недоторканістю,

Товариства індійських слуг-недоторканих тощо).

Значний фактичний матеріал містять щорічні фундаментальні звіти

колоніальної адміністрації британському парламенту й уряду [India in… 1920–

1939; Statement… 1922–1937; The Indian Year… 1918–1939]. У них докладно

висвітлювалося економічне й політичне життя Британської Індії за рік, що минув,

подавалися важливі відомості про визвольну боротьбу її народів і настрої

населення, про діяльність ІНК та інших партій, характеризувалися визначні

національні лідери, передусім М.К. Ганді, описувалася діяльність Центральних

законодавчих зборів і місцевих легіслатур, провінційних урядів, різних установ,

служб, органів місцевого самоврядування тощо. До звітів, як правило, додавалися

27

досить важливі офіційні документи: матеріали діяльності центральної

легіслатури, документи Конгресу, Мусульманської ліги, Хінду Махасабхи та

інших провідних партій країни, зокрема, резолюції їхніх щорічних сесій,

матеріали колоніального уряду й різних державних установ, промови віце-

королів, генерал-губернаторів провінцій, деяких інших впливових офіційних осіб.

Однак слід зазначити, що колоніальна адміністрація, звичайно, не могла

об'єктивно висвітлювати становище в Індії. Укладачі звітів заперечували право її

народів на самостійне існування й вільний розвиток, вбачаючи його лише у складі

Британської імперії. Панування англійців у найбільшій колонії світу

обґрунтовувалося різними посиланнями на її загальну відсталість, гострі

релігійно-общинні протиріччя в індійському суспільстві, кастове розмежування

індусів і політичну незрілість населення країни, яке начебто ще довго треба було

готувати для надання самоврядування. Внаслідок цього матеріали звітів

здебільшого підбиралися вкрай тенденційно, маючи на меті прикрасити існуючий

колоніальний режим, і в непривабливому вигляді показати визвольний рух,

Конгрес та його керівників. Тому ці документи вимагають до себе особливо

критичного підходу. Те ж саме стосується й інших індійських та англійських

офіційних публікацій 20–30-х років ХХ ст., що мали відношення до Британської

Індії [див.: Documents… 1930; East India… 1932; Great Britain… 1918a–1947a;

1918b–1947b; 1926; 1928; 1930; 1931; 1934; 1935; India. Governor… 1939; India.

Home… 1918; India. Legislative… 1921–1946; Indian Constitutional… 1934; Indian

Round… 1931a+b+c; 1932a+b; 1933; Indian Statutory… 1930; Montagu, Chelmsford

1918; Papers… 1920; Selections… 1987; Source… 1957–1958; The Simons… 1930;

Times… 1918–1939].

Важливим джерелом для дослідження історії індійського національно-

визвольного руху, очолюваного ІНК, є періодична преса. Дореволюційні російські

періодичні видання дуже мало уваги приділяли Індії та боротьбі її народів за

свободу й незалежність. Натомість численні статті, в яких аналізувалося

становище в Індії, визвольному русі та Конгресі, друкували у 20–30-ті роки

ХХ ст. радянські газети й журнали "Правда", "Известия", "Комсомольская

правда", "Заря Востока", "Большевик", "Коммунистический Интернационал",

"Новый Восток", "Революционный Восток", "Східний світ", "Червоний Схід" та

ін. Однак висвітлювали вони визвольний рух виключно з партійно-класових

позицій, у дусі свого часу. Називаючи ІНК національно-буржуазною

організацією, яка начебто проводила угодовську політику щодо колонізаторів,

майже повністю відмовившись боротися за незалежність, автори статей піддавали

різкій критиці його керівництво, зокрема М.К. Ганді, за поміркованість,

небажання вдаватися до насильницьких форм боротьби, намагання отримати

поступки від метрополії лише на користь експлуататорських класів Індії, забувши

про мільйони голодуючих бідняків. Визнаного лідера конгресистів М.К. Ганді

вони вважали "пророком індійської буржуазії", який свідомо відвертав широкі

народні маси від революційних методів боротьби, пропонованих Комінтерном та

індійськими комуністами, а лідерів свараджистів Ч.Р. Даса й М. Неру, що

наполягали на участі конгресистів у роботі реформованих колонізаторами

законодавчих органів, виразниками інтересів індійської компрадорської

28

буржуазії. Що ж до суперечностей у лавах конгресистів, то вони розцінювалися як

боротьба між різними прошарками національної буржуазії за владу в партії та

визвольному русі. Діяльність ліворадикальних конгресистів на чолі з Дж. Неру та

С.Ч. Босом, які висунули гасло активної боротьби за повну незалежність Індії,

характеризувалася як лівий маневр з боку буржуазії, спрямований на підрив

впливу комуністів і членів робітничо-селянських партій у визвольному русі.

Багата інформація про найрізноманітніші події індійського політичного

життя колоніальної епохи міститься на сторінках численних британських

періодичних видань. "Таймс", "Манчестер Гардіан", "Манчестер Пост", "Дейлі

Геральд", "Дейлі Телеграф" та ін. описували їх щоденно й здебільшого з усіма

подробицями. Вони повідомляли про становище в Індії взагалі, про національно-

визвольний рух, про діяльність усіх політичних партій, організацій та товариств,

як загальноіндійських, так і провінційних. Особливо широко висвітлювалася

діяльність Конгресу та його лідерів. Майже в кожному номері газет можна знайти

докладний опис засідання Робочого комітету ІНК чи ВІККу з досить повним

текстом ухвалених резолюцій з питань визвольного руху та аналізом

суперечностей, що виникли під час їхнього обговорення, або відомості про

життєвий шлях, діяльність і навіть світогляд М.К. Ганді, Ч.Р. Даса, М. Неру,

Дж. Неру, С.Ч. Боса. При цьому слід зазначити, що значна кількість повідомлень

та оглядів мають суто інформаційний характер, коли симпатії чи антипатії авторів

дуже важко визначити. Деякі оглядачі, як наприклад, кореспондент "Дейлі

Геральд" Дж. Слокомб, засуджували колоніальні порядки й співчували справі

індійської незалежності. Але було чимало й таких журналістів, особливо в

періоди піднесень визвольного руху, які висвітлювали його тенденційно, з

проімперських позицій, відкрито й прямо відстоюючи англійське панування в

Індії, виправдовували звірства колонізаторів, виступали проти надання будь-яких

поступок індійцям, таврували видатних борців за національне визволення.

Подібні статті час від часу з'являлися майже в усіх британських газетах і

журналах. Звичайно, що вони потребують особливо ретельного критичного

підходу й розгляду.

Великий фактичний матеріал містить індійська преса. На жаль, у

книгосховищах незалежних країн, що виникли на терені колишнього СРСР,

наявні далеко не всі індійські газети й журнали колоніального періоду. Значна

частина їх представлена лише окремими примірниками чи тематичними

вирізками, переважно в бібліотеках або архівах Москви. Все ж навіть ці

нечисленні індійські видання можна розділити на дві частини: англо-індійська та

національна преса. Англо-індійські часописи, висвітлюючи події в Британській

Індії, як правило, з точки зору колоніального уряду, дуже мало уваги приділяли

визвольній боротьбі та діяльності ІНК. На сторінках таких газет, як "Таймс оф

Індіа", друкувалися лише коротенькі повідомлення про найважливіші події

антиколоніального руху, та й то досить часто в перекрученому вигляді. У цьому

відношенні вигідно відрізняються національні видання, особливо ті з них, які

були в свій час органами ІНК. Такими є газети "Бенгалі", "Бомбей кронікл", "Янг

Індіа". Головну увагу вони приділяли боротьбі за незалежність і діяльності

конгресистської організації. На їхніх сторінках із номера в номер детально

29

висвітлювалися антибританські виступи народних мас, всі аспекти діяльності

Конгресу та його керівників, друкувалися програмні документи партії, матеріали

її сесій, засідань Робочого комітету й ВІККу, промови та полемічні статті

національних лідерів. Надзвичайно важливим джерелом для вивчення ідейних

засад, політичного курсу й діяльності свараджистів, одного з найбільших

угруповань в ІНК за всю його історію, був офіційний орган свараджистської

партії – газета "Форвард". Тривалий час її редагував один із визначних лідерів

ліворадикального крила Конгресу й визвольного руху С.Ч. Бос. Газета "Форвард"

всебічно висвітлювала діяльність свараджистів, друкувала їхні програмні

документи й матеріали, виступи та праці лідерів.

Діяльність конгресистів і членів інших патріотичних організацій

висвітлювалася й на сторінках деяких індійських журналів, які також друкували

різноманітні документи й матеріали визвольного руху, праці його керівників,

насамперед М.К. Ганді та Дж. Неру. Зокрема, багато цікавих відомостей щодо

цього наводив журнал "Індіен Рев'ю", що виходив у Мадрасі англійською мовою.

Різні аспекти економічного розвитку та політичної боротьби в індійському

суспільстві знайшли своє відображення на сторінках бомбейських журналів

"Лейбор газетт", "Індіен сошіел реформер", "Модерн Рев'ю". Точку зору лівої

частини індійської еміграції на найважливіші події політичного життя Індії 20-х

років ХХ ст. відображав журнал "Месіз оф Індіа", який видавався нею у 20-ті роки

в Парижі англійською мовою.

Велике значення для вивчення історії ІНК та індійського національно-

визвольного руху мають виступи, праці й листування визначних борців за

незалежність. В Індії у колоніальний період та особливо після завоювання

незалежності видано надзвичайно багато подібної літератури. Найбільший інтерес

викликає написане й висловлене М.К. Ганді, Ч.Р. Дасом, М. Неру, Дж. Неру та

С.Ч. Босом [див.: Гхош 1962; Данге 1930; 1974, 115-121; Дев 1938; Дев,

Сампурнананд 1940; Неру 1955а; 1981; Рой 1926; Сардесаи 1967; Сатьябхакта

1924; 1975; Сітарамай 1948; A Bunch… 1958; Ahmad M. 1959; 1987; Andrews

1929a+b; 1930; Andrews, Mookerjee G.N. 1938; Aurobindo 1947; Barr 1948; Besant

1925; Bhave 1964; Bose S.C. 1938; 1962; Dange 1952; 1969; 1974; Das C.R. 1921;

1922; Desai M. 1929; 1941; Gandhi M.K. 1924; 1927; 1948; 1949; 1951; 1954; 1956;

1957; 1958a; 1958b–1978; 1959; 1963; 1965; 1969; 1991; 1992; 1994; 1998; Gokhale

1920; Goswami 1971; Gupta M. 1972; Jinnah 1960; Kelkar 1925; 1928;

Kripalani A.J.B. 1948; Mazumdar A.C. 1917; Muslims… 1979; Naoroji 1887; 1901;

Narayan J.P. 1946; Narayan S. 1968; Nehru J. 1936; 1948; 1949; 1964a+b; 1965;

1972a; 1972b–1982; Nehru M. 1928; 1961a+b; 1982–1986; Pal 1916; 1954; Pyarelal

1956–1958; Rai L.L. 1928; 1966; Ranade 1906; Ranga 1938a+b; 1939a+b; 1949;

Roy M.N. 1923; 1926; 1945; 1960; 1968; Sastri S., Sankaranarayana V. 1963;

Sitaramayya 1943–1944; 1946–1947; Tilak 1918; 1919]. Уважне вивчення цієї групи

джерел дає змогу виразніше зрозуміти різні аспекти ідейно-політичної боротьби в

Конгресі, уточнити окремі важливі деталі виникнення й діяльності всіх

угруповань у ньому, визначити роль деяких лідерів партії в появі та діяльності

противників змін, свараджистів, респонсивістів, конгрес-соціалістів та ін.,

з'ясувати характер розбіжностей між ними, мотиви, що визначали поведінку тих

30

чи інших діячів визвольного руху, узнати їхню оцінку подій, що відбувалися,

настрої народу. При цьому звертаємо увагу на те, що псевдоніми учасників

визвольного руху не мають ініціалів (наприклад: Махадевабхаї, Сампурнананд,

Сатьябхакта, Сатьяпал, Яшпал).

Одним із найважливіших джерел з історії боротьби ІНК за незалежність є

мемуари учасників національно-визвольного руху та англійських колоніальних

чиновників. Це їхні щоденники, спогади про події чи окремих діячів, записки,

автобіографії [див.: Азад 1961; 1993; Ганди 1934; 1959; 1969; Махадевабхаї 1947–

1951; Неру 1955б; Прасад 1961; Сатьябхакта 1956; Ahmad M. 1970; Ali 1946;

Banerjee 1925; Besant 1939; Birla 1953; Bose N.K. 1974; Bose S.C. 1964; Chirol 1926;

Coatman 1928; 1932; 1942; Desai M. 1927; 1978; Dutt 1945; Dwarkadas 1966; 1968;

Ghosh A. 1946; Gupta M. 1969; Jayakar 1958–1959; Krishnadas 1928; Montagu 1930;

Morley 1924; Mukerjee H. 1983; Narayan S. 1971; Nehru J. 1941; Nehru K.H.,

Hatch A. 1967; O'Dwyer 1925; Prasad R. 1955; Rai L.L. 1965; Roy M.N. 1964; Slade

1960; Spratt 1955; Trevaskis 1973; Wavell 1973; Yashpal 1981]. Спогади М.К. Ганді,

Дж. Неру, С.Ч. Боса, А.К. Азада, Р. Прасада, М.Р. Джаякара, М. Десаї, а також

М.Н. Роя