Про життя і творчість Віталія Валентиновича Біанкі

Віталій Біанкі родився в Петербурзі. Співуче прізвище йому досталось від предків -італійців. Можливо від них же захоплююча і артистична натура. Від батька — вченого-орнітолога — талант дослідника і інтерес до всього , «що дихає, цвіте і росте».

Батько працював в Зоологічному музеї Російської Академії наук. Квартира хранителя колекції находилась прямо напроти музею, і діти — троє синів — часто були в його залах. Там за скляними вітринами завмерли тварини, привезенні зі всієї земної кулі. Як хотілось найти чарівне слово, яке б «оживило» музейних звірів. Справжні були дома: в квартирі хранителя розташувався невеликий зоопарк.

Літом сім’я Біанкі виїжджала в село Лєбяже. Тут Вітя вперше відправився в справжню лісову подорож. Було йому тоді років п’ять-шість. З тих пір ліс став для нього чарівною країною, раєм.

Інтерес до лісового життя зробило його пристрасним мисливцем. Недарма першу рушницю йому подарили в 13 років. А ще він дуже любив поезію. Деякий час захоплювався футболом, входив в гімназійну команду.

Різні були інтереси, таким же була — освіта. Спочатку гімназія, потім — факультет природознавчих наук в університеті, пізніше — заняття в інституті історії мистецтв. А своїм головним лісовим учителем Біанкі вважав батька. Саме він привчив сина записувати усі спостереження. Через багато років вони перетворились в захоплюючі оповідання і казки.

Біанкі ніколи не приваблювали спостереження з вікна

затишного кабінету. Все життя він багато подорожував (правда, не завжди з власної волі). Особливо запам'яталися походи по Алтаю. Біанкі тоді, на початку 20-х років, жив у Бійську, де викладав біологію в школі, працював у краєзнавчому музеї.

Восени 1922 -го Біанкі з родиною повернувся до Петрограда. У ті роки в місті при одній з бібліотек існував цікавий літературний гурток , де збиралися письменники , що працювали для дітей. Сюди приходили Чуковський , Житков , Маршак . Маршак і привів одного разу з собою Віталія Біанкі . Незабаром в журналі « Горобець» було опубліковано оповідання «Подорож червоноголового горобця ». У тому ж , 1923 році, вийшла перша книжка ( «Чий ніс краще »).

Найвідомішою книгою Біанкі стала «Лісова газета». Іншої подібної просто не було. Все саме цікаве, саме незвичайне і звичайнісіньке, що відбувалося в природі кожен місяць і день, потрапило на сторінки «Лісової газети».

Тут можна було знайти

оголошення шпаків «Шукаємо квартири» або повідомлення про перший «ку -ку » , що прозвучав в парку , або відгук про виставу , який давали на тихому лісовому озері птахи- чомги . Була створена навіть кримінальна хроніка: «біда в лісі» з невеликого журнального відділу . Біанкі працював над нею з 1924 року до кінця життя , постійно вносячи якісь зміни. Книга «виросла» .

З 1928 року вона кілька разів перевидавалася, ставала товстіша, її перекладали різними мовами світу. Розповіді з «Лісової газети» звучали по радіо, друкувалися, поряд з іншими творами Біанкі, на сторінках журналів і газет.

.Будинок у Бійську, в якому Біанкі жив у 1921 - 1922 роках.

У цьому будинку написав свою «Лісову Газету» Віталій

Біанкі.

Біанкі не тільки сам постійно працював над новими книгами (він автор більше трьохсот творів), йому вдалося зібрати навколо себе чудових людей, які любили і які знали звірів і птахів. Він називав їх «перекладачами з безсловесного».

Це були Н.Сладков, С.Сахарнов, Е.Шім. Біанкі допомагав їм у роботі над книгами. Разом вони вели одну з найцікавіших радіопередач «Вісті з лісу».

Тридцять п'ять років писав Біанкі про ліс. Це слово часто звучало в назвах його книг: « Лісові будиночки» , «Лісові розвідники ». Повісті, оповідання , казки Біанкі своєрідно поєднали в собі поезію і точні знання . Останні він навіть називав по - особливому: казки – Неказки.

У них немає чарівних паличок або чобіт - скороходів , але чудес там не менше. Про самого непоказного горобця Біанкі міг так розповісти , що ми тільки дивуємося : виявляється , той зовсім не простий . Вдалося - таки письменникові знайти чарівні слова , які « розчарували » таємничий лісовий світ .