Европейский суд по правам человека - Кирилл Номинас ("Соколовский и Партнеры")

SPLF.UA

SPLF.UA 06.02.2014 SPLF.UA

• Конвенція та сфера оподаткування

• Право на справедливий судовий розгляд у спорах з податковою

• Цивільний аспект статті 6 Конвенції

• Кримінальний аспект статті 6 Конвенції

• Захист власності (стаття 1 Протоколу 1)

• Податкові поради

2


• «Європейська конвенція з прав людини», була відкрита для підписання в Римі 4 листопада 1950 року, і загалом набрала чинності 3 вересня 1953.

• Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 та відповідні Протоколи до неї (далі Конвенція) було ратифіковано в Україні Законом від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, набрала чинності для України вона 11.09.1997 року.

• Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року

3


Baker P., Taxation and Human rights, in: GITC Review 2001, p.5, available 26.05.2012 at: http://www.taxbar.com/documents/gitc_review_v1_n1.pdf

4

Я вважаю, що права людини є фундаментальним аспектом

оподаткування. проф. Філіпп Бейкер

http://www.taxbar.com/documents/gitc_review_v1_n1.pdf

http://www.taxbar.com/documents/gitc_review_v1_n1.pdf


• Стаття 6. Право на справедливий суд Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

5


• Стаття 6 § 1 – Право на справедливий судовий розгляд

• «1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру (…)»

6


• Стаття 6 § 1 – Право на справедливий суд

• «1. Кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (…), який встановить (…) обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.»

7


• Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

• Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. 8

SPLF.UA 06.02.2014 SPLF.UA 9

Рішення інших судів слід брати до уваги, оскільки, наприклад, Європейський суд з прав людини неодноразово враховував та зазначав те, що судова практика традиційно грає настільки важливу роль у континентальних країнах, що цілі розділи позитивного права в значній мірі є її результатом, а відповідно і суд під час розгляду справ має приймати до увагу судову практику (Eur. Court H.R. Kruslin v. France, Judgment of 24 April 1990. Series A. No. 176-A.; Eur. Court H.R. Miiller and Others v. Switzerland, Judgment of 24 May 1988. Series A. No. 133. Para. 29; Salabiaku v. France, Judgment of 7 October 1988. Series A. No. 141-A. Para. 29; Markt Intern Verlag GmbH and Klaus Beermann v. Federal Republic of Germany, Judgment of 20 November 1989. Series A. No. 165. Para. 30.). Таким чином, посилання на рішення національних судів в інших справах (навіть якщо це не суди вищих інстанцій) є корисним та може суттєво посилити правову позицію по справі і взагалі, в наших реаліях допомогти структуризації судової практики.


Загалом, в більшості випадків, вимоги податкових органів щодо надання документів є безпідставними і положення чинного законодавства України (звичайно з урахуванням конкретних обставин справи) дозволяють аргументовано не надавати такі документи. Але варто звернути увагу на деякі позиції Суду щодо цих обставин, так, неодноразово в практиці Суду виникали питання щодо меж права не зберігання мовчання (права на не свідчення проти себе), зокрема у справі (FUNKE v. FRANCE, 10828/84, J.B. v. SWITZERLAND 31827/96, Saunders v. the United Kingdom, 19187/91). У наведених справах було встановлено порушення статті 6 Конвенції в частині порушення права на мовчання (не надання свідчень та документів проти себе). Але практика Суду в цих питаннях є не надто визначеною та узгодженою (навіть в наведеному переліку), і завжди стосується конкретних обставин справи. В будь-якому разі можна відмітити, що право на мовчання ні в якому разі не може інтерпретувати як безумовну можливість утримувати існуючі документи, які можуть бути доказами у відповідній кримінальній справі, але, за певних умов відповідна практика Суду може бути використана і платниками податків в Україні.


Захист репутації (ділової репутації) у випадках використання (внесення та поширення) контролюючими органами недостовірної (необґрунтованої, непідтвердженої) інформації в актах перевірки, які не можна оскаржити, не поставало перед Судом. Але з урахуванням наявної практики Суду можна вказати, що досить широкий перелік статей Конвенції тією чи іншою мірою може бути використаний під час захисту репутації платників податків (та їхнього менеджменту). Справи про захист репутації можуть стосуватися статей 6, 8 Конвенції та статті 1 Протоколу 1 (Chauvy та інші проти Франції; Pfeifer проти Австрії, Petrina проти Румунії, Polanco Torres і Movilla Polanco проти Іспанії, Pocius проти Литви, Uћukauskas проти Литви, Van Marle & Ors v The Netherlands). Звичайно, наведені справи лише умовно можуть бути пов’язаними із захистом ділової репутації платника податків за українським законодавством, але в разі доведення понесеної шкоди неправомірними діями державного органу, вони цілком можуть бути застосовні (визначеність в цих питаннях буде через рік-два, коли сформується судова практика принаймні в Україні щодо захисту ділової репутації платника податків).


Важливість дотримання вимог законодавства щодо застосування найбільш сприятливого в разі наявності суперечливих тлумачень норми законодавства Суд відмітив у справі (SHCHOKIN v. UKRAINE заяви №№ 23759/03 та 37943/06) де у сукупності із встановлення «неякісності закону» висновок про застосування «несприятливого» для платника податків тлумачення призвів до встановлення порушення статті 1 Протоколу 1.


Не вдаючись до теоретичних тонкощів вкажемо, що публічність судового розгляду є більш широким принципом, який охоплює і гласність та відкритість. Публічний характер судового розгляду, визначений в § 1 статті 6 Конвенції захищає від здійснення правосуддя в таємниці, без контролю з боку громадськості. Він також є одним із засобів підтримки довіри в судах, вищих і нижчих. Надаючи відправленню правосуддя видимості, гласність сприяє досягненню такої мети, § 1 статті 6, а саме справедливого судового розгляду, гарантія якого є одним з основоположних принципів будь-якого демократичного суспільства, за змістом Конвенції (Pretto and Others v. Italy; Axen v. Germany). Додаткового аргументуючи свої дії цими положеннями є сенс використовувати право, визначено в КАС України щодо здійснення аудіофіксації судового засідання. Крім того, у зв’язку із можливими зловживаннями в застосуванні положень статті 128 КАС України (щодо переходу в письмове провадження) можна звернути увагу на те, що відповідно до усталеної прецедентною практики Суду, проведення усного слухання, є складовою справедливого розгляду справи (Malhous v Czech Republic; Oganova v Georgia) і лише в окремих випадках можуть бути виключення. З урахуванням цього, в разі наявності сумнівів щодо недобросовісності можливого переходу в письмове провадження, бажаним є подання заяв щодо проведення судового розгляду в загальному порядку з відповідною аргументацією.


Хоча проблему відносно тлумачення національного законодавства мають вирішувати передусім національні органи влади, зокрема суди, завдання Суду полягає в тому, щоб з’ясувати, чи не суперечить результат такого тлумачення положенням Конвенції (Kushoglu v. Bulgaria, № 48191/99, 10.05.2007 року). Отже, хоча Суд має лише обмежену компетенцію з перевірки дотримання національного законодавства, він може сформулювати відповідні висновки за Конвенцією, якщо встановить, що при застосуванні закону в тій чи іншій справі національні суди припустилися явної помилки або застосували його так, щоб ухвалити свавільне рішення (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal, № 73049/01, «Кузнєцов та інші проти Росії»). Рішення національних судів мають бути належним чином обґрунтованими (Tatishvili v. Russia, no. 1509/02; Seryavin and Others v. Ukraine, no. 4909/04, 10.02.2011, Hadjianastassiou v. Greece, 16.12.1992). Доречні та важливі аргументи сторони не можуть бути проігноровані (Pronina v. Ukraine, no. 63566/00, 18.07.2006).

14


Одразу зазначимо, що Конвенцією прямо не визначається з якого моменту в особи, що стає учасником кримінального провадження (в тому чи іншому статусі), виникає право на правову допомогу (досудове слідство чи судовий розгляд). З часом (IMBRIOSCIA v. SWITZERLAND, 24.11.1993) все ж було визначено поширення відповідних положень Конвенції на досудове провадження. В справі (SHABELNIK v. UKRAINE, 19.02.2009) Суд вказав, що, хоча право кожного обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення на ефективний захист з боку адвоката - який, у разі потреби, може бути призначений офіційно - не є абсолютним, воно становить одну з основоположних засад справедливого судового розгляду (див. справу "Кромбах проти франції" (Krombach v. France), N 29731/96, п. 89, ECHR 2001-II). Крім того, вимоги статті 6 можуть також бути застосовними ще до того, як справу передано на розгляд суду, і тією мірою, якою недотримання таких вимог на самому початку може серйозно позначитися на справедливості відповідного судового розгляду (див. згадане вище рішення у справі "Імбріоша проти Швейцарії", п. 36, та рішення у справі "Оджалан проти Туреччини" (Ocalan v. Turkey) [GC], N 46221/99, п. 131, ECHR 2005-...). Спосіб застосування пункту 1 і пункту 3(c) статті 6 на етапі слідства залежить від особливостей відповідного провадження та фактів конкретної справи. Згідно зі статтею 6, як правило, вже на початку поліцейських допитів обвинуваченому має надаватися можливість користуватися допомогою захисника. Права захисту буде в принципі непоправно порушено, якщо при засудженні його судом використовуватимуться викривальні показання, отримані під час допиту без присутності захисника (справа "Сальдуз проти Туреччини" (Salduz v. Turkey) [GC], N 36391/02, п. 55, від 27 листопада 2008 року). На нашу думку, з урахуванням небажання слідчих допускати адвокатів зокрема на таку слідчу дію, як обшук, платникам податків слід обов’язково клопотати про надання їм можливості користуватися правовою допомогою під час неї.

SPLF.UA 06.02.2014 SPLF.UA 16

НОМІНАС Кирило Володимирович, асоційований партнер

Адвокатської компанії «Соколовський і Партнери»

SPLF.UA

Education

Европейский суд по правам человека - Кирилл Номинас ("Соколовский и Партнеры")