ДЕПАРТАМЕНТ З ПИТАНЬ ПОМИЛУВАННЯ АДМІНІСТРАЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА ПЕНІТЕНЦІАРНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ

ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ПОМИЛУВАННЯ

Збірник матеріалів круглого столу

(Київ, 23 березня 2016 року)

Київ 2016

2

УДК 343.292

ББК Х628.1

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту кримінально-виконавчої служби

від 25 травня 2016 року (протокол № 4)

А 43

Актуальні питання вдосконалення процедури помилування : зб. матеріалів круглого столу. ‒ К. : Ін-т крим.-викон. служби, 2016. ‒ 112 с.

ISBN 978-617-7373-65-9

Збірник містить матеріали доповідей учасників круглого столу з

обговорення актуальних питань щодо вдосконалення процедури помилування.

Круглий стіл присвячено визначенню критеріїв помилування, визначенню кола клопотальників у процедурі помилування, аналізу проблем у процедурі помилування при взаємодії зацікавлених суб’єктів (засуджені, Державна пенітенціарна служба України, Департамент з питань помилування при Адміністрації Президента України, Комісія при Президентові України у питаннях помилування) та іншим питанням.

Для викладачів, науковців, студентів, курсантів вишів, практичних працівників Державної кримінально-виконавчої

служби України.

Матеріали подано в авторській редакції.

ISBN 978-617-7373-65-9

УДК 343.292

ББК Х628.1

© Інститут кримінально-виконавчої служби, 2016

3

ВІТАЛЬНІ СЛОВА

А. І. Таранов, заступник Глави Адміністрації Президента України, голова Комісії при Президентові України у питаннях помилування

Шановні учасники круглого столу !

омилування є одним з важливих конституційних повноважень Президента України. Водночас, коли кожен день дає приклади жорстокості та ненависті, милосердя

залишається однією з важливих цінностей нашої країни. Процедури розгляду клопотань засуджених про помилування

на сьогоднішній день є сталими, вивіреними практикою. Разом із тим відсутні ґрунтовні дослідження процедур помилування та чинників, які при цьому застосовуються, а також наслідків його застосування. Немає й широких публічних обговорень різних аспектів застосування помилування.

Круглий стіл, який було проведено за ініціативи Департаменту з питань помилування Адміністрації Президента України, став важливим кроком до виявлення проблем у цій сфері. Ініціатива Департаменту засвідчує відкритість і прозорість діяльності цієї структури, а також зацікавленість в удосконаленні процедури помилування. Участь в круглому столі провідних фахівців у сфері застосування помилування робить його знаковою науковою подією.

Сподіваюсь, що збірник матеріалів за наслідками цього заходу сприятиме вдосконаленню процедур розгляду клопотань засуджених і стане важливим етапом у розвитку інституту помилування в Україні.

П

4

Є. Ю. Бараш, начальник Інституту кримінально-виконавчої служби, доктор юридичних наук, доцент генерал-майор внутрішньої служби

Шановні учасники круглого столу щиро вітаю Вас на цьому науковому заході!

емою сьогоднішньої науково-практичної дискусії є інститут помилування в Україні – проблеми в його функціонуванні та перспективи розвитку, включаючи

міжнародні виклики, які стоять перед Україною з огляду на Мінські домовленості. Метою роботи круглого столу є діалог між усіма, хто бере участь у здійснені процедури помилування, пошук оптимальних механізмів реалізації цього правочину завдяки єднанню науки та практики.

Дякуємо всім співорганізаторам заходу: Департаменту з питань помилування Адміністрації Президента України в особі його керівника Букалова Олександра Павловича; ректорові Національної академії внутрішніх справ, доктору юридичних наук, професору Чернєю Володимиру Васильовичу за гостинність та можливість провести круглий стіл у цих стінах.

Ми щиро вдячні всім, хто знайшов час взяти участь у науковому заході. Обговорення критеріїв ступеня виправлення засуджених при застосуванні до них процедури помилування; удосконалення процедури помилування; критеріїв застосування процедури помилування у форматі круглого столу з участю представників і членів комісії при Президентові України у питаннях помилування, Центрального апарату та територіальних управлінь Державної пенітенціарної служби України, науково-педагогічних працівників навчальних закладів, представників громадських організацій і засобів масової інформації сприятиме формуванню поглядів на найважливіші проблеми та виступатиме передумовою ухвалення актуальних для нашої держави рішень.

Дуже приємно, що Департамент з питань помилування при Адміністрації Президента України виступив ініціатором масштабного наукового цього дослідження з різних аспектів процедури помилування в Україні, яке було виконано Інститутом кримінально-виконавчої служби. Ця тематика не є новою для досліджень нашого навчального закладу. 2013 року Інститутом проводився круглий стіл «Інститут помилування в Україні». За три

Т

5

роки примножили наукові та практичні напрацювання, що нині зробимо наступний крок у вдосконаленні процедури помилування.

Також у залі присутні керівники департаментів Державної пенітенціарної служби України, територіальних органів і пенітенціарних установ, які є безпосередніми учасниками здійснення процедури помилування. Окремо зазначу, що у проведеному дослідженні актуальних питань здійснення процедури помилування представники територіальних органів та установ виконання покарань брали активну участь, допомагали у збиранні статистичних даних і надавали пропозиції щодо створення оптимального алгоритму помилування, висловлювали думку щодо критеріїв застосування помилування.

Маю надію, що результати співробітництва науковців, практиків виконання покарань, посадовців різних органів влади, представників громадянського суспільства будуть вагомим внеском у розвиток вітчизняної науки, а у подальшому втіляться у життя. Обговорювані ідеї та рекомендації круглого столу будуть сприяти подальшому розвитку науки і практики, послугують процвітанню нашої держави.

Сподіваюся і вірю, що всі ми, український народ, знайдемо в собі сили і волю, щоб подолати сьогоднішні негаразди та труднощі, утвердитися як сучасна високорозвинена, соціальна і демократична держава.

6

Ю. Р. Мірошниченко, голова підкомітету з питань діяльності Державної пенітенціарної служби Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, народний депутат України

Шановні колеги!

ітаю всіх присутніх на круглому столі з обговорення актуальних питань щодо вдосконалення процедури помилування та дякую шановним організаторам –

Департаменту з питань помилування Адміністрації Президента України, Державній пенітенціарній службі України та Інституту кримінально-виконавчої служби за запрошення.

Хотів би ще раз привітати Інститут кримінально-виконавчої служби з їхнім 5-ти річним ювілеєм і побажати подальшого розвитку, високих досягнень у напряму захисту прав людей, здоров’я, добробуту та міцності духу всьому колективу Інституту!

Я щиро дякую керівництву і представникам пенітенціарної служби, Інституту та Департаменту за їхню активну участь у робочих зустрічах, які проводяться на базі очолюваного мною підкомітету по роботі з Державною пенітенціарною службою України.

Проведення таких зустрічей і круглих столів сприяє просуванню вперед у справі вирішення проблем, які мають місце у сфері дотримання прав людини в закладах і установах пенітенціарної системи України.

Усі законопроекти, які розробляються на підкомітеті, є результатом нашої з вами спільної роботи та співробітництва. Висновки, які нам надсилають фахівці Інституту кримінально-виконавчої служби та Державної пенітенціарної служби України, Департаменту з питань помилування, є слушними і ми прислухаємося до них під час ухвалення рішень.

Переконаний, що діалог між політиками, представниками органів державної влади і місцевого самоврядування, міжнародними та всеукраїнськими неурядовими організаціями – гарний приклад ефективного та якісного налагодження системи взаємодії громадськості і влади у процесі прийняття важливих рішень.

В

7

Істина народжується в дискусії. Сподіваюсь, що в результаті сьогоднішніх обговорень, учасники зможуть запропонувати нові шляхи удосконалення процедури помилування та її оптимальний алгоритм, дійти спільної згоди щодо оптимальних критеріїв застосування помилування до засуджених різних категорій. Зі свого боку, хочу ще раз зазначити про те, що підкомітет готовий і надалі підтримувати вас та ваші законодавчі ініціативи.

Я дуже ціную нашу з вами співпрацю та переконаний, що разом, спільними зусиллями ми зробимо крок вперед на шляху подолання цієї проблеми та покращимо ставлення до людей, які за тих чи інших обставин опинилися за гратами, адже вони теж є люди і заслуговують на повагу.

Дякую за увагу та бажаю бажаю всім нам сьогодні плідної роботи, натхнення та успіхів у досягненні цієї благородної мети!

8

О. П. Букалов, керівник Департаменту з питань помилування Адміністрації Президента України, заступник голови Комісії при Президентові України у питаннях помилування

Вітаю всіх учасників круглого столу!

вдячний представникам Інституту кримінально-виконавчої служби і за підтримку нашої ідеї про проведення круглого столу з питань помилування, і за доволі значну організаційну

роботу з підготовки такого заходу. Керівником Департаменту з питань помилування

Адміністрації Президента України (Департамент) я працюю рік. Питання помилування до того, як я обійняв цю посаду, мене цікавили тільки в рамках діяльності правозахисної організації. За минулий рік мав нагоду детальніше ознайомитись із процедурою помилування, придивився уважніше до неї. Чимало деталей я бачу та розумію краще.

За цей рік ухвалено оновлений варіант Положення про порядок помилування, в якому реалізована більшість пропозицій, які подавались мною як керівником правозахисної організації. Якісно іншим є склад Комісії у питаннях помилування при Президентові України, до якої увійшли представники громадських організацій.

Департамент прагне у своїй діяльності до відкритості та прозорості. Зокрема, й тому, що відчутною особливістю теми помилування я б відмітив сприйняття її у суспільстві в ореолі утаємниченості.

Серед ініційованих Департаментом кроків – розміщення на сайті Президента Указів про помилування, майже кожний з них супроводжується додатково розміщенням інформаційних повідомлень з описом того, хто помилуваний. З’явилась низка розлогих публікацій у пресі на тему помилування, була оприлюднена статистика помилування за останні двадцять років. У жовтні в Департаменті було проведено день відкритих дверей для журналістів і представників громадськості. Цей «круглий стіл» є продовженням політики відкритості у діяльності Департаменту.

Нині у сфері здійснення помилування, на мій погляд, не існує істотних проблем. Натомість є низка питань, розгляд та обговорення яких можуть сприяти вдосконаленню процедури застосування помилування.

Я

9

Для впровадження можливих змін доцільно провести дослідження деяких аспектів існуючої процедури, обговорити дискусійні питання, що ми й маємо нині зробити.

Які ж це запитання? Ось деякі з них. 1. На мій погляд, буде доречним уважно переглянути набір

чинників і підстав задоволення клопотань та відмов у їх задоволенні. Не тому, що такий перегляд на часі і потрібна їх кардинальна зміна, а скоріше для того, щоб пересвідчитись, чи є потреба в їх корегуванні. І якщо так, то в якому саме.

2. Корисно визначити, чи є істотні зауваження до процедури помилування, включаючи визначення кола клопотальників, міру відкритості процедури розгляду клопотань, добір документів, які додаються установами до клопотання. Особливо хотів би підкреслити важливість якості підготовки адміністрацією установ анкет засуджених осіб та їх характеристик. Доречно буде й придивитися до формулювань у висновках характеристик,

вживаних при цьому, як от, зокрема, установа вважає помилування передчасним, можливим, недоцільним або взагалі неможливим. Вельми проблемним є використання щодо умовно-дострокового звільнення або щодо заміни на більш м’яке покарання

таких визначень, як «пільга» або «заохочувальна норма». 3. Важливим убачається аналіз наслідків ухвалених рішень

про помилування. За даними ДПтС України станом на 1 жовтня 2015 року відбували кримінальні покарання 133 особи, які були раніше помилувані. Доцільно з’ясувати, що це за особи та які злочини вчинені ними.

4. Можливо, буде доречно ще раз подискутувати про відмінності у сферах компетенції Департаменту з питань помилування, Комісії у питаннях помилування при Президентові України та самого Президента України.

5. Окремо потребує вивчення питання помилування довічно засуджених осіб. Нам убачається важливим при процедурі розгляду клопотань про помилування в деяких випадках залучати експертів, насамперед, психолога та медичного працівника.

Непогано було б упорядкувати й іноземний досвід застосування помилування. Сьогодні тут зібрались фахівці, які добре розуміються на проблемах помилування, а тому я сподіваюсь на цікаві та важливі доповіді, ідеї та пропозиції. Звичайно, дуже хотілося б більш широко почути й працівників установ, що у цьому форматі зробити доволі складно. Мені дуже прикро, що Голова пенітенціарної служби відмовив у нашому проханні про зустріч з

10

широким колом працівників установ. Надіюсь, він змінить свою позицію на більш прихильну до діяльності нашого Департаменту.

Наостанок хотілося б звернути увагу на питання, так би мовити, методологічного ґатунку. Спілкуючись щодо названих питань з різними зацікавленими особами, я помічаю наявність двох доволі відмінних підходів до вирішення проблемних питань. Умовно їх можна окреслити так:

один ‒ абстрактний, який передусім бере до уваги певні

юридично-логічні конструкції без прив’язки до реалій, до практики відбування покарань;

другий слідує з прагматичних мотивів, разом із тим намагається максимально враховувати засадничі принципи дотримання прав людини.

Я вважаю, у кожному з них можуть бути корисні моменти, і це може підвищити рівень ефективності дискусій. Єдине, що, на мою думку, було б бажано ‒ це уникати спокуси вважати якусь з точок

зору безапеляційно та єдино правильною. Бажаю всім плідного обміну думок.

11

П. В. Лейковський, перший заступник Голови Державної пенітенціарної служби України полковник внутрішньої служби

Шановні учасники круглого столу!

сторично помилування розглядають як вияв милосердя з боку Глави держави до особи, яка скоїла злочинне діяння.

На території нашої держави перші згадки про звільнення від покарання шляхом милування або прощення документовані ще за часів Київської Русі, в якій правом помилування був наділений не лише князь Київський, а й інші князі праукраїнських земель.

У період включення більшої частини українських земель до складу Російської імперії правом помилування наділявся монарх (цар), який своїм маніфестом милував злочинців. Як правило, помилування здійснювалося з нагоди свят та урочистостей (наприклад, одруження особи царської крові, народження спадкоємця престолу).

За радянських часів інститут помилування був закріплений як на рівні окремої Республіки, так і Союзу в цілому. Право на здійснення помилування осіб, засуджених судами України, належало Президії Верховної Ради УРСР.

У нашій державі вперше право здійснювати помилування осіб, засуджених судами України, надано Президенту України на підставі Закону від 5 липня 1991 року, згідно з яким Основний Закон доповнено новою главою під назвою «Президент України».

Нині інститут помилування закріплено в Конституції України як нічим формально не обмежене право президента здійснювати помилування. Це – найширша формула, яка трапляється у світовій практиці.

Основоположними після Конституції України нормативно-правовими актами, які спрямовані на реалізацію інституту помилування, є:

Кримінальний кодекс (КК) України (ст. 85, 87) та Кримінально-виконавчий кодекс (КВК) України (ч. 7 ст. 154); Положення про порядок здійснення помилування (Положення), що затверджене Указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 223/2015 (п’яте за рахунком, після проголошення державного суверенітету й

незалежності України, власне як і президентів); Указ Президента України від 21 травня 2015 року

№ 278/2015 Про новий склад Комісії при Президентові України у

І

12

питаннях помилування, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 22 лютого 2016 року № 59/2016; Наказ Мінюсту від 28 вересня 2012 року № 1439/5 Про затвердження Порядку подання до Адміністрації Президента України матеріалів за клопотаннями засуджених про помилування та виконання указів Президента України про помилування, із змінами внесеними наказом Мінюсту від 3 листопада 2015 р. № 2200.

У деяких країнах Європи помилування на конституційному рівні обмежується законом, зокрема у Конституціях Іспанії та Латвійської Республіки.

Чимало країн обмежують право помилування спеціальними процедурами, пов’язаними із притягненням до відповідальності вищих посадових осіб, зокрема у США, Польщі, Греції, Ісландії, Норвегії, Ліхтенштейну.

Таким чином, незважаючи на те, що у європейських країнах форми помилування істотно різняться між собою, об’єднує їх той факт, що право помилування належить лише Главі держави.

У зв’язку з суспільно-політичною ситуацією в державі, робота Комісії при Президентові України у питаннях помилування мала досить тривалу перерву: з 06.02.2014, коли відбулось останнє засідання Комісії при Президентові Януковичу В. Ф., до 09.06.2015, коли відбулось перше засідання новоутвореної Комісії.

Як член Комісії – я людина нова. Моє перше враження зводиться саме до великої відповідальності під час вивчення матеріалів щодо конкретної засудженої особи, яка клопоче про помилування.

Відповідно до цього, вважаю що існуючі на сьогодні критерії до помилування необхідно розширити задля повного та всебічного вивчення кола осіб, до яких можливо було б застосування помилування.

Практичні працівники ДПтС України для досягнення вищезазначених цілей пропонують окрім загальної характеристики долучати до матеріалів за клопотаннями засуджених про помилування також і психологічну характеристику.

Слушною та такою, що потребує обговорення, є пропозиція щодо обов’язку відшкодування заподіяної злочином шкоди та думка про доцільність помилування особи, яка вчинила злочин, саме від потерпілої сторони. Деякі практики акцентують на тому, що розпочинати процес помилування можна лише після того, як особа відшкодувала завдану злочином шкоду, оскільки заподіяну приватній особі шкоду морального й матеріального характеру глава

13

держави за будь-яких умов не має права пробачати. Милуючи особу, яка вчинила злочин, необхідно враховувати й законні інтереси потерпілої сторони.

На мою думку та думку практиків служби, для повного використання свого права на помилування, коло клопотальників, окрім самого засудженого, слід доповнити адвокатом (захисником) засудженої особи, а також Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини.

Вивчаючи практику застосування помилування, слід зазначити, що відповідно до Положення про ДПтС України, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р. № 225 зі змінами від 30 червня 2015 р. № 456, у питаннях помилування на службу покладено завдання щодо забезпечення своєчасного виконання указів Президента України про помилування.

За останні 15 років ДПтС України організовано виконання 144 указів Президента України про помилування (до 2010 року в середньому по 12 щорічно). Найбільша кількість указів виконана була протягом 2003‒2004 рр. (по 17).

13

15

17 17

1312

11 11 11

4

23

4

1

5

2123456789

101112131415161718

Кіл

ьк

ість

ук

азі

в

Рік

Порівняльна кількість указів «Про помилування»

Загальна кількість помилуваних осіб до 2010 року в

середньому складала близько 855 засуджених (за вказаний період найменше 2005 року – 495 та найбільше 2004 і 2002 роках 1187 та 1162 відповідно).

14

1162

676

815

1187

495

991949

845

571

146

4 21 14 167

180

100

200

300

400

500

600

700

800

900

1000

1100

1200

Усього помилувано засуджених

До вересня 2010 року (коли було змінено Положення про

здійснення помилування) Президент України та його Комісія широко застосовували такий вид помилування, як звільнення з випробовуванням. Зазначене суттєво розширювало кількість звільнених з установ виконання покарань засуджених внаслідок акта помилування. Фактично, понад 40 відсотків від загальної кількості помилуваних було звільнено.

020406080

100120140160180200220240260280300320340360380400420440460480500

Кількість звільнених засуджених

Звільнено Звільнено з випробуванням

15

Показник виконаних у ДПтС (ДДВП) України

указів Президента України про помилування засуджених

Кількість

указів

Усього

помилувано засуджених

З них Примітка

(% звільнених з установ від

загальної

кількості

помилуваних)

звільнено

скорочено строк

звільнено

з випробо-

вуванням

2001 13 1162 66 590 506 49,2

2002 15 676 23 419 234 38

2003 17 815 4 372 439 54,3

2004 17 1187 5 714 468 40,5

2005 13 495 19 294 182 40,6

2006 12 991 47 615 329 37,9

2007 11 949 64+1 (КВІ) 618 266 34,8

2008 11 845 139 515 191 39

2009 11 571 211+3(КВІ) 274 83 51,5

2010 4 146 57 63 6 43,2

2011 2 4 1 3 0 25

2012 3 21 15 6 0 71,4

2013 4 14 11 3 0 78,5

2014 1 1 1 0 0 100

2015 5 67 18 49 0 26,9

2016 2 18 11 7

2015 року до ДПтС України на виконання надійшло п’ять указів Президента України про помилування 67 засуджених осіб. За існуючою процедурою організації їх виконання, ДПтС України видано 67 наказів, згідно з якими 18 засуджених звільнено від відбування покарання та 49 засудженим скорочено призначено

судами строки покарань. Для порівняння: 2014 р. організовано виконання лише одного Указу Президента України про помилування однієї особи, 2013 року чотири укази про помилування 14 засуджених.

У поточному році ДПтС України вже виконано два укази про помилування 18 засуджених (11 осіб звільнено та семи засудженим скорочено терміни покарання).

Поряд з організацією своєчасного виконання указів Президента України про помилування, за дорученням керівництва

16

ДПтС України, щомісяця узагальнюються дані про кількість надісланих з установ виконання покарань матеріалів за клопотаннями засуджених про помилування, а також дані про результати розгляду цих матеріалів Комісією при Президентові України у питаннях помилування.

Показник

надісланих з установ матеріалів

Примітка: Адміністрація Президента України (АПУ)

Особлива увага під час підготовки вищезазначених звітних даних приділяється показнику надісланих матеріалів на засуджених, яких можна віднести до соціально незахищеної категорії (неповнолітні, інваліди, жінки, жінки з дітьми та особи віком понад 70 років).

Додатково в порядку інформації зауважмо, що ДПтС України узагальнювалась інформація про кількість засуджених до довічного позбавлення волі, які відбули понад 20 років призначеного покарання і відповідно мають право подати клопотання про помилування. Так, наразі в установах виконання покарання відбуває 1540 осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Відбули більше ніж 20 років призначеного покарання 70 осіб, а скористалися правом на подачу клопотань про помилування 43 особи, яким відмовлено у застосуванні помилування.

Роки Загальна кількість надісланих матеріалів

Кількість відхилених АПУ клопотань

Кількість помилуваних

2009 15 039 (розглянуто АПУ)

571

2010 *змінено

Положення 3572 146

Органами й установами 2010 року надіслано 3572 матеріалів за клопотаннями про помилування. З них за положенням 2005 року 3370, за положенням 2010 ‒ 202

2011 1072 793 4

2012 745 742 21

2013 666 562 14

2014 775 97 1

2015 *змінено

Положення

642 735 67

2016 (за 2 міс.)

46 20

17

Другим із завдань, покладених на службу, є проведення перевірок дотримання органами й установами вимог нормативно-правових актів, які регламентують порядок оформлення матеріалів до клопотання про помилування.

Цей напрям роботи ведеться в основному в рамках розгляду звернень громадян і скарг засуджених, а також під час виїздів у службові відрядження.

Так, 2015 року під час проведення перевірок виявлено низку порушень вимог Положення, серед яких не надіслання матеріалів за клопотаннями засуджених про помилування та неякісне оформлення самих матеріалів. За кожним із виявлених фактів проведені службові розслідування, винні службові особи притягнуті до дисциплінарної відповідальності (Чернігівська та Закарпатська області), ряд службових осіб попереджені про дисциплінарну відповідальність у разі допущення порушень вимог законодавства у питаннях помилування.

Стан роботи щодо подання до Адміністрації Президента України матеріалів за клопотаннями засуджених про помилування знаходиться на постійному контролі керівництва служби.

Вивчаючи коло помилуваних при діючій Комісії осіб, одразу хочу зауважити, що серед помилуваних 2015 року ‒ майже всі (56

із 67) вчинили злочини, які спричинили смерть потерпілих, на побутовому підґрунті, найчастіше перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння. Із 67 помилуваних лише дві особи, які вчинили злочини середньої тяжкості; п’ять осіб учинили тяжкі злочини, а решта 60 ‒ особливо тяжкі.

Вивченням матеріалів помилуваних з’ясовано, що саме викладена адміністрацією установи виконання покарань думка про доцільність (недоцільність або передчасність) помилування майже у 80 відсотках не враховується, а якщо точніше, то не співпадає з прийнятим Комісією попереднім рішенням. Фактично не враховується думка практичних працівників служби, які, відповідно до покладених на них державою завдань, виконують функції з створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених. Іноді висновок про передчасність помилування адміністрацією установи зазначається у випадках, коли у засудженої особи найближчим часом настане термін можливого застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Доречним буде звернути на це увагу, оскільки більшість науковців вважають застосування умовно-дострокового звільнення

18

від відбування покарання наряду з амністією саме компенсаторними (заміщувальними) заходами процедури помилування.

Членами Комісії в основному враховується характеристика особи до засудження та обставини вчиненого злочину. Зазначені два критерії не можуть давати об’єктивного оцінювання особистості, оскільки з психологічної точки зору, будь-яка особистість, попадаючи у стресову ситуацію (а взяття під варту, засудження та поміщення в установу виконання покарань на тривалий термін – це серйозний стрес), здебільшого кардинально змінює свою поведінку. А тому говорити про готовність особи до повернення в суспільство та про її подальшу правослухняну поведінку неможливо без думки практичних працівників служби ДПтС України.

З урахуванням викладеного, звертаємось з наполегливим побажанням прислуховуватись до думки практичних працівників установ виконання покарань під час попереднього розгляду Комісією матеріалів за клопотаннями засуджених про помилування.

Доречно також було б для повного та всебічного вивчення особистості засудженого долучати до матеріалів, що додаються до клопотання про помилування, психологічну довідку.

Водночас, звертаючись до присутніх практичних працівників органів і установ виконання покарань, що належить до сфери управління ДПтС України, прошу посилити контроль за станом практичної роботи у питаннях помилування та акцентувати увагу усіх працівників, причетних до цього напряму діяльності, на неухильне дотримання вимог чинних нормативних документів під час оформлення матеріалів до клопотання про помилування, при цьому наголошую на обов’язковість прийняття від засуджених клопотань про помилування, а також на об’єктивність та обґрунтованість викладеної у характеристиці думки про доцільність помилування.

19

ДОПОВІДІ

О. П. Букалов, керівник Департаменту з питань помилування Адміністрації Президента України, заступник голови Комісії при Президентові України у питаннях помилування

ПРОБЛЕМИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ У ЗАСТОСУВАННІ ПОМИЛУВАННЯ

омилування є одним з повноважень Президента України, яке передбачене п. 27 ст. 106 Конституції України. За радянських часів здійснення помилування було

прерогативою Президії Верховної Ради УРСР. У перші роки незалежності помилування було важливим

елементом процедури покарання у виді смертної кари: засуджена до страти особа зверталась до Президента з клопотанням і тільки після його рішення відбувалось або виконання смертного вироку, або він замінювався на позбавлення волі.

Відповідно до чинного на той час Положення про порядок здійснення помилування, виконання вироку щодо особи, засудженої до смертної кари, зупинялось й очікувалось на результат. Саме завдяки цій процедурі в Україні 1997 року припинились страти засуджених без формального оголошення мораторію на виконання смертних вироків: Президент України з грудня 1996 року перестав розглядати питання помилування засуджених до смертної кари осіб, чим і зупинив процедуру виконання смертних вироків щодо них.

Дані про результати розгляду клопотань про помилування засуджених до смертної кари осіб наведено у таблиці.

П

20

Таблиця

Трималось засуджених до смертної

кари на 01.11

Засуджено за

обліками Верховного

Суду України

Розглянуто щодо

помилування

Помилування з заміною смертної кари на

позбавлення волі

Виконано вироків

Усього У тому числі

засуджено і виконано

у п.р.

1990 – 107 1990 – 117 1990 – 100 1990 – 7 1990 – 49 1990 – 2

1991 – 167 1991 – 111 1991 – 104 1991 – 6 1991 – 83

1991 – 0

1992 – 152 1992 – 80 1992 ‒ 91 1992 – 5 1992 – 156

1992 – 14

1993 – 81 1993 – 127 1993 – 101 1993 – 3 1993 – 96 1993 – 26

1994 – 115 1994 – 168 1994 ‒ 120 1994 – 3 1994 – 70 1994 – 0

1995 – 191 1995 – 185 1995 – 133 1995 – 1 1995 – 184

1995 – 8

1996 – 213 1996 – 176 1996 – 201 1996 – 3 1996 – 204

1996 – 0

1997 – 186 1997 – 129 1997 – 25 1997 – 25 1997 – 9 1997 – 0

1998 – 288 1998 – 146 1998 – 7 1998 – 7 1998 – 0 1998 – 0

1999 – 388 1999 – 88 1999 ‒ 70 1999 – 70

За часів Президентів України Л. Кучми та В. Ющенка щороку відбувалось помилування від 500 до 1350 осіб.

Кількість щорічно помилуваних осіб протягом двох останніх десятиліть змінювалась таким чином.

Кількість помилуваних осіб протягом 1994–2015 рр.

Рік помилувано Рік помилувано

1994 170 2005 507

1995 113 2006 1018

1996 260 2007 962

1997 812 2008 855

1998 927 2009 573

1999 954 2010 146

2000 1351 2011 4

2001 1172 2012 21

2002 685 2013 16

2003 819 2014 2

2004 1191 2015 67

21

Під час бурхливих подій 2014 року в застосуванні помилування виникла пауза: засідання Комісії у питаннях помилування, що була створена при В. Януковичу, не скликалися, а нова не була утворена. Останній Указ про помилування виданий В. Януковичем у лютому 2014 року.

Поновлення застосування помилування сталося у червні 2015 року, коли відбулось перше засідання нового складу Комісії. Відповідно до Указу Президента України від 21 травня 2015 р. № 278/2015, до складу Комісії увійшли:

Таранов А. І., заступник Глави Адміністрації Президента

України, голова Комісії; Букалов О. П., керівник Департаменту з питань помилування

Адміністрації Президента України, заступник голови Комісії; Козирєв М. К., голова громадського комітету захисту

конституційних прав і свобод громадян (м. Луганськ), заступник голови Комісії;

Ажиппо В. А., журналіст; Іонова М. М., народний депутат України; Касько В. В., заступник Генерального прокурора України; Левченко К. Б., президент Міжнародного жіночого право-

захисного центру «Ла Страда – Україна»; Лутковська В. В., Уповноважений Верховної Ради України з

прав людини; Ошовський В. І., перший заступник Голови Державної пені-

тенціарної служби України; Пуховець І. М., заступник Керівника Департаменту з питань

помилування Адміністрації Президента України, секретар Комісії; Севостьянова Н. І., перший заступник Міністра юстиції

України; Сухоруков А. О., голова правління Міжнародної громадської

організації «Міжнародне товариство прав людини ‒ Українська

Секція». Із червня до кінця 2015 року відбулося п’ять засідань Комісії

при Президентові України у питаннях помилування. За її пропозиціями Президент України помилував 67 осіб ‒ 25 жінок і

42 чоловіки. Водночас клопотання 1260 засуджених залишились без задоволення.

Загалом, за період із 6 лютого 2014 р. до 10 грудня 2015 р. Департамент отримав 4137 звернень щодо помилування 3249 осіб. Кількість осіб, щодо яких отримані звернення, значно перевищує кількість осіб, щодо яких розглянуті клопотання, тому що за період

22

тривалої паузи у здійсненні помилування у частини клопотальників могли змінитися обставини, що робили помилування не актуальним, наприклад, вони могли звільнитися умовно-достроково. Зрозуміло, що розглядати їх звернення вже не було потреби.

Саме тому статистичні дані про цей період доцільно наводити окремо. Отже, за 16 місяців до першого засідання Комісії 9 червня 2015 р. надійшло 3313 звернень про помилування 2540 осіб (у середньому щомісяця надходило по 206 звернень щодо 158 осіб). Після першого засідання Комісії протягом наступних шести міся-ців – до моменту проведення п’ятого засідання на початку грудня 2015 року ‒ надійшло 824 звернення щодо 709 осіб (у середньому

щомісяця по 136 звернень щодо 118 осіб). Комісією на першому засіданні було ухвалено рішення щодо 891 особи, а на чотирьох наступних засіданнях з липня по грудень – щодо 436 засуджених.

Під час помилування 2015 р. повністю були звільнені від відбування покарання та вийшли на волю 18 осіб, ще для 49 суттєво зменшені терміни покарання. Здебільшого у помилуваних лише одна судимість. Майже третина з них – люди пенсійного віку.

Під час розгляду клопотань про помилування враховується ціла низка чинників, насамперед ‒ характер та обставини

вчинення злочину, частина відбутого покарання, особистість засудженого, його поведінка у місцях позбавлення волі. Часто важливими чинниками є вік особи, стан здоров’я, сімейні обставини. Варто зазначити, що під час розгляду клопотань жоден з чинників, які впливають на рішення, не має абсолютного значення, тобто не може бути єдиною підставою для ухвалення рішення. Було відмовлено у задоволенні клопотань особам, які мають кілька судимостей, неодноразово вчинювали тяжкі чи особливо тяжкі умисні злочини (розбої, зґвалтування, вбивства, збут наркотичних засобів тощо) або скоювали повторні злочини під час іспитового строку за попередньою судимістю. Залишались не задоволеними й клопотання осіб, які фактично відбули дуже незначну частину покарання.

На значне зменшення 2015 р. щорічно помилуваних осіб порівняно з 1997‒2009 рр. вплинули різні чинники, передусім –

зменшення загального числа засуджених осіб, а також криміногенний склад засуджених. Ці чинники за останні роки помітно змінилися. Так, згідно з даними Державної пенітенціарної служби України, протягом 2013‒2015 рр. відбулось значне

23

зменшення кількості засуджених осіб – зі 114 994 осіб станом на 01.01.2013 року до 53 382 особи станом на 01.01.2016 року на підконтрольній українській владі території.

На зміну чисельності різних категорій засуджених за останні два-три роки вплинуло значне скорочення застосування покарання у виді позбавлення волі до осіб, які вчинили нетяжкі злочини й які отримували, як правило, покарання у межах до п’яти років ув’язнення. Їх частка у загальній кількості засуджених зменшилась. При цьому частка осіб, які засуджені за тяжкі чи особливо тяжкі злочини або мають дві і більше судимостей за вчинення умисних злочинів та які отримали покарання у 8‒

10 років і більше, збільшується. Тому природно, що серед осіб, які звертаються з

клопотаннями про помилування, збільшується частка засуджених, які вчинили вбивства або мають по кілька судимостей, зазвичай, за розбій і крадіжки. Чимало хто з них має досвід вчинення повторного злочину під час іспитового строку. Тому відповідно до Положення про порядок здійснення помилування, вони можуть бути помилувані «у виняткових випадках за наявності надзвичайних обставин». Саме частка таких засуджених останнім часом збільшується, а шанси бути помилуваними у багатьох з них мінімальні.

Про зазначені зміни у криміногенному складі засуджених свідчать і статистичні дані: за інформацією ДПтС Україна, частка осіб, які відбувають покарання за умисні вбивства та за нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень за 2013‒2015 рр., збільшується з 23,1 % до 28,2 %, а за зґвалтування – з 2,1 % до 2,6 %. Загалом частка осіб, засуджених за ці злочини, а також за вчинення розбої та грабежі збільшується у цей період з 50,3 % до 56,1 %.

24

Криміногенний склад засуджених до позбавлення волі

такий:

1 січня 2013

1 січня 2014

1 січня 2015

1 січня 2016

Число всіх засуджених 114994 103898 56954 53382

Засуджені за умисне вбивство, тис. 16,7 тис. 16,3 тис. 14,2 тис 10,6 тис.

Відсоток від усіх засуджених 14,5 % 15,7 % 24,9 % 19,3 %

За нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження

9,9 тис. 9,3 тис 7,4 тис 4,7 тис.

Відсоток від усіх засуджених 8,6 % 8,95 % 13,0 % 8,8 %

Відсоток разом за двома категоріями

23,1 % 24,65 % 37,9 % 28,2 %

За зґвалтування 2,4 тис. 2,3 тис 2,1 ти 1,4 тис

Відсоток від усіх засуджених 2,1 % 2,2 % 3,7 % 2,6 %

За розбій, грабіж та вимагання 28,9 тис. 25,7 тис 15,2 тис. 13,5 тис.

Відсоток від усіх засуджених 25,1 % 24,7 % 26,7 % 25,29 %

Сума за всіма чотирма категоріями, у %

50,3 % 51,55 % 68,3 % 56,09 %

Сума за всіма чотирма категоріями, у тис. осіб

57,84 тис

53,56 тис.

38,90 тис.

29,94 тис

З огляду на помітно змінений криміногенний склад засуджених і значне зменшення загальної кількості засуджених в Україні реальне число ймовірно помилуваних щороку осіб нині може бути на порядок менше, ніж у масових помилуваннях осіб, характерних для 1997‒2009 рр. (від 500 до 1350 осіб на рік).

Складною проблемою у сфері помилування є його застосування до довічно засуджених осіб. Такі особи ніколи не можуть бути амністовані, оскільки не дозволяє закон, вони не мають також права на умовно-дострокове звільнення. Єдина законодавчо дозволена для них можливість для звільнення – це помилування. Серед помилуваних 2015 року немає довічно засуджених, хоча було отримано кілька клопотань від таких осіб. Незначна кількість клопотальників серед них зумовлено тим, що нині вони мають право звертатись з клопотанням про помилування тільки після відбуття 20 років покарання і осіб, які вже відбули такий термін, поки що доволі мало. Проте їхня кількість неупинно збільшується і темпи зросту цієї категорії засуджених у країні доволі високі: за період 2010 р. – перша половина 2015 р. до довічного позбавлення волі було засуджено 303 особи, тобто понад півсотні осіб щорічно.

25

Насправді важко вважати таку кількість довічно засуджених адекватним захистом суспільної безпеки. До того ж одна з Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи 2003 (22) «Про умовно-дострокове звільнення» в п. 4-а зазначає:

4. a) щоб зменшити шкідливі наслідки позбавлення волі та сприяти поверненню в’язня в суспільство на умовах, які гарантували б безпеку суспільства, умовно-дострокове звільнення має бути за законом доступним кожному в’язню, у тому числі особам, які засуджені до довічного позбавлення волі.

На жаль, Україна ще не дослухається до цієї рекомендації. Ці та інші аспекти реалізації права громадян на звернення про помилування та застосовувані процедури розгляду клопотань очікують на своїх дослідників.

Н. Ю. Максимова, доктор психологічних наук, професор кафедри соціальної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ КРИТЕРІЇВ ЗАСТОСУВАННЯ ПОМИЛУВАННЯ

омилування злочинця – це гуманний акт, що дає шанс людині почати нове життя. Психологічну сутність помилування становить віра в те, що злочинець,

покаявшись, здатний кардинально змінити не тільки свою поведінку, а й ставлення до соціальних норм, свій внутрішній світ. Якщо цього не відбудеться, то навіть зразкова поведінка в місцях позбавлення волі не є гарантією, що звільнившись, злочинець не повернеться до кримінальних вчинків. Зрозуміло, що основним критерієм доцільності застосування помилування є впевненість у низькому рівні суспільної небезпеки злочинця. Цей рівень безпосередньо пов’язаний з різновидом девіантної поведінки та типом соціальної дезадаптація. Доведено, що кримінальна поведінка є різновидом девіантної поведінки [2].

Девіантна поведінка – це поведінка людини, яка відхиляється від прийнятих у даному суспільстві соціальних норм, що викликає негативне ставлення та опір оточуючих. Девіантна поведінка завдає реальної шкоди самій людині або оточуючим людям. У своїх крайніх проявах вона містить загрозу для життя: вчинення

П

26

злочинів, зловживання алкоголем, наркотиками, суїцидальна поведінка тощо. Представимо структуру девіантної поведінки (рис. 1).

Пр

аво

ві н

ор

ми

Мо

ра

льн

і но

рм

иС

те

ре

от

ип

и

по

вед

інки

Особи з кримінальною поведінкою

Ад

икт

ивн

а

пове

дін

ка

Де

лін

кве

нтн

а

пове

дін

ка

Дисиденти

(герої)

Особи з соціально дезадаптованою

поведінкою

Соціальна

дезадаптація,

що зумовлена

педагогічною

занедбаністю

Біологічно

зумовлена

соціальна

дезадапта-

ція

Особистіс-

но

зумовлена

соціальна

дезадапта-

ція

Ситуативно

зумовлена

соціальна

дезадапта-

ція

Особи з порушеннями

психофізичного розвиткуОригінали,

дивакиПсихіч-

ний

недо-

розвиток

Ушкод-

жений

психіч-

ний

розви-

ток

Викрив лений

психічний розвиток

Невро-

тич-

ний

Психо-

патич-

ний

Рис. 1. Структура девіантної поведінки

27

Відповідно до наведеної структури, очевидно, що вчиненню злочинів завжди передує соціальна дезадаптація. Нормальна, успішна соціальна адаптація характеризується оптимальною рівновагою між цінностями, особливостями індивіда й правилами, вимогами оточуючого його соціального середовища. Соціальна дезадаптація – це небажання визнавати або невміння виконувати вимоги соціального середовища, а також реалізовувати свою індивідуальність у конкретних соціальних умовах.

Соціально дезадаптованих осіб можна розподілити на чотири групи, що відображають типологію цього явища.

Соціальна дезадаптація, що зумовлена педагогічною занедбаністю. До цієї групи належать особи, у яких опірність соціуму зумовлена несформованістю певних особистісних структур, низьким рівнем розвитку моральних уявлень і соціально-схвалюваних навичок поведінки. Вони імпульсивні, не схильні до самоаналізу та рефлексії і часто взагалі не усвідомлюють себе суб’єктами своєї життєдіяльності. Їх особистісні риси вирізняються саме несформованістю, незрілістю, що пояснюється неправильним педагогічним керівництвом, відсутністю належної організації життєвого простору, недостатністю уваги, любові й підтримки з боку значущих дорослих, насамперед батьків.

Біологічно зумовлена соціальна дезадаптація пов’язана з відхиленнями в психофізичному розвитку: у функціонуванні пізнавальної сфери, у дисгармонічному характерологічному розвитку. Такі відхилення є наслідком ушкодження або викривлення розвитку матеріального субстрату психіки, тобто вад у функціонуванні вищої нервової діяльності (наслідки черепно-мозкових травм, ММД тощо). У цьому разі соціальна дезадаптація виступає як вторинний дефект.

Ситуативна зумовлена соціальна дезадаптація. Цей різновид поведінки можна визначити як такий, що зумовлений реакцією в цілому адекватної людини на фруструючи ситуації, що перевищили її адаптивні можливості.

Особистісно зумовлена соціальна дезадаптація. У осіб цієї групи соціальна дезадаптація детермінована негативними особистісними утвореннями. Такий тип соціальної дезадаптації є найскладнішим для встановлення контакту й подальшої роботи з засудженим. Цей різновид соціально дезадаптованої поведінки пов’язаний з виникненням стійких особистісних утворень, що формуються в підлітковому віці.

28

У разі поглиблення соціальної дезадаптації виникає делінквентна поведінка. За відсутності позитивних соціальних впливів період делінквентності завершується входженням людини до злочинного угруповання. Звісно, кримінальна діяльність може відбуватись і одноосібно, проте, часто вирішальним фактором включення людини в злочинну діяльність є його входження в асоціальне угруповання. Слід зазначити, що підлітки з соціальною дезадаптацією ситуативного типу також можуть потрапити в асоціальні групи. Найчастіше це відбувається, коли вони втікають з дому (в разі конфліктної чи психотравмуючої ситуації) або намагаються у такий спосіб довести дорослим своє право на самостійність. Проте внутрішньо вони лишаються чужими цьому середовищу і в міру виходу із кризової ситуації намагаються порвати зв’язки з такими друзями.

Особи, яким притаманна особистісно зумовлена соціальна дезадаптація, стають на шлях протиправної поведінки найбільш усвідомлено. Оскільки їхні дії детермінуються негативними особистісними новоутвореннями, вони здатні на тяжкі злочини, бо впевнені, що їхні дії викликані їхніми власними принципами, тому у них не виникає почуття провини. Вони діють протиправно через протиставлення себе суспільству загалом. Стаючи на злочинний шлях, вони підсвідомо намагаються помститися за образи, що накопичились у дитячому віці, на свій розсуд тлумачать соціальні норми, розглядають інших людей як засіб для досягнення своїх цілей.

Особи з особистісно зумовленою соціальною дезадаптацією зазвичай більш інтелектуально розвинені та психологічно більш стенічні, ніж їх однолітки, тому вони частіше бувають лідерами злочинних угруповань, їхніми ідеологами, творцями традицій і символів кримінальної субкультури.

Групу особливого ризику становлять особи, соціальна дезадаптованість яких спричинена дисгармонійним характерологічним розвитком. Саме з їхнього середовища виходить значний відсоток злочинців.

29

Рис. 2. Різновиди злочинів за типом соціальної дезадаптації

Вищенаведене дає підставу дійти висновку, що визначення ступеню соціальної безпеки злочинця є складним завданням. Особливо це стосується осіб, які вчинили тяжкі злочини й є довічно засудженими.

Аналіз життєвого шляху засуджених до довічного позбавлення волі свідчить про наявність у них переживання протягом тривалого часу психотравмуючих подій, жорстку залежність від цих переживань і, як наслідок, обмеженість в свободі вибору способів адаптації, а також засвоєний з дитинства деструктивний шлях розв’язання конфліктів. Довічно засуджені переважно мають більш низький, ніж в інших засуджених, професійний і освітній рівень, їм властиві більша психологічна і соціальна відчуженість. Лише третина з них раніше не притягалася до кримінальної відповідальності, дві третини мають багатий кримінальний «досвід».

Середній вік, у якому засуджені скоїли максимальну кількість вбивств, – 30 років. Це період, критичний для будь-якої людини, оскільки він є початковим етапом прояву соціальної спроможності і зрілості. Факт активізації злочинної діяльності в цей період свідчить про високий ступінь соціальної дезадаптації злочинця в силу відсутності в нього соціальних і психологічних умов для самореалізації та самоактуалізації в суспільстві.

У зв`язку з цим слід зазначити, що в одних випадках вбивство виступає засобом досягнення злочинної мети, а в інших – злочинною метою. Це визначає два типи злочинної поведінки.

Перший тип характеризується високим ступенем усві-домлення злочинцем своїх злочинних дій, явно вираженим,

58 40

22 28

8

14 48 21

10 34 21

48

24 12 9 3

0102030405060708090

100

Крадіжки Грабіж Тяжкі тілесні ушкодження Вбивства

% з

ло

чи

нів

Різновид злочину

Ситуативно зумовлена

Особистісно зумовлена

Біологічно зумовлена

Педагогічна занедбаність

30

демонстративним нехтуванням соціальних і правових норм. Цей тип доцільно назвати усвідомлено-демонстративною насиль-ницькою злочинною поведінкою. До нього належить вбивство: з корисливих мотивів; з метою позбавитись від свідків, з мотивів міжетнічної ворожнечі; з хуліганських спонукань тощо. Саме в цю групу входять особи з особистісно зумовленою соціальною адаптацією.

Другий тип характеризується звуженням свідомості злочинця в період скоєння ним злочину, з подальшим усвідомленням протиправності скоєної дії. Тут може бути два типи кримінальної мотивації:

1) ситуативно-побутова мотивація злочинної поведінки, яка обумовлює вбивство на ґрунті неприязні в міжособистісних або суспільно-побутових стосунках, під впливом негативних емоцій на тлі внутрішньоособистісних деформацій. Цю групу складають переважно особи з ситуативною соціальною дезадаптацією. Таких осіб засуджують до ДПВ у виняткових випадках;

2) насильницька злочинна поведінка на основі сублімації. Злочинець знімає психологічну напругу, яка виникає внаслідок внутрішньоособистісного конфлікту, шляхом трансформації своєї психологічної і психофізичної активності через неприйнятні в суспільстві і невластиві людині форми задоволення природних потреб. Сюди належать вбивства на ґрунті насильницьких сексуальних домагань, у тому числі серійні вбивства.

Насильницьку злочинну поведінку на основі сублімації слід розглянути окремо. Для формування її мотиваційної основи характерна актуалізація і усвідомлення потреби в насильстві над людиною. Водночас особливістю таких злочинів є феномен під назвою «маска нормальності». Цей феномен виявляється при вчиненні серії вбивств. Як правило, серійний вбивця вчинює три і більше окремих вбивства (з особливою жорстокістю) тих людей, які підпадають під сформований ним образ жертви. Потім у період між цими вбивствами (період емоційного спокою) він не викликає у оточуючих підозр і сприймається ними позитивно: має сім’ю, роботу, у спілкуванні не конфліктний, чемний тощо. Це призводить до того, що серійні злочини (особливо на сексуальному ґрунті) важко розкривати. Сутність «маски нормальності» пояснюється здатністю цих осіб до усвідомленого вольового контролю над своєю поведінкою в періоди так би мовити «ремісії» (некримінальної поведінки). Такий алгоритм поведінки схожий з поведінкою хронічних психічно хворих (шизофренія, паранойя, епілепсія); як і

31

у цих хворих, з часом у серійних вбивць періоди ремісії стають все коротшими, а вбивства – все частішими. Цю групу складають переважно особи з біологічно зумовленою соціальною дез-адаптацією.

При здійсненні класифікації засуджених за їх соціально-психологічною характеристикою пропонується враховувати такі критерії, як:

рівень суспільної небезпеки; сформованість правосвідомості та рівень моральної

занедбаності; ставлення до умов відбування покарання; наявність або відсутність лідерських якостей. Виходячи зі ступеню виразності в особистості засудженого

вказаних властивостей, можна виокремити такі групи засуджених і відповідно дати рекомендації щодо застосування процедури помилування.

Засуджені з позитивною соціальною установкою, які скоїли злочин внаслідок ситуативної дезадаптації. Наприклад, чоловік умисно вбив злочинця, вчинивши по суті самосуд.

Засуджені, які належать до дезадаптації за типом педагогічної занедбаності. Вони мають потенційно позитивні соціальні установки; вони конформні, легко піддаються чужому впливу; не мають сформованих ціннісних орієнтацій, у яких не розвинена функція прогнозу та цілепокладання, наявний низький рівень рефлексії, вольової регуляції, дифузна чи неадекватна самооцінка. Для цієї групи доцільно буде помилування за умови наявності гуманітарних обставин. Наприклад, жінка отруїла чоловіка за подружню зраду, але в неї залишилось троє маленьких дітей.

Засуджені з особистісно зумовленим типом соціальної дезадаптації мають асоціальні установки; імпульсивність у поведінці, тобто схильність діяти під впливом раптового спонукання; неприйняття існуючих соціальних норм; цинізм, вороже ставлення до оточуючих. Головною рисою, що визначає поведінку таких засуджених є агресивність, яка виявляється в негативному ставленні до інших осіб (вони часто сваряться, затівають бійки тощо). Високий рівень агресивності характеризується загальним негативізмом, постійною готовністю до конфліктних ситуацій, внутрішньою схильністю до емоційних спалахів з найнезначніших приводів, недовірливістю у стосунках з оточуючими. Зазвичай, загострення агресивності відбувається в ситуації приниження їх як особистості, застосування заходів

32

покарання. У повсякденному житті агресивність може виявлятися в міжособистісних конфліктах.

На агресивність спричиняють вплив індивідуально-психологічні та біологічні чинники. Значну роль у прояві агресивних реакцій відіграють індивідуально-психологічні особливості людини. Більш схильними до агресії є люди дратівливі, з упередженою атрибуцією ворожості, зі зниженим самоконтролем. Їм притаманні такі індивідуальні особливості: напористість, схильність до суперництва, бажання перемогти інших, нетерпіння, високий рівень ворожості.

Агресивні вчинки часто тривають на тлі неврозів, ситуаційних невротичних реакцій і неврозоподібних станів. Залежно від особистісних особливостей засуджених порушення набувають виду неврастеноподібних, істероподібних і нав’язливоподібних розладів. У цьому разі насамперед необхідна дезактуалізація гострої невротичної симптоматики та агресивних тенденцій.

Хімічний склад крові є різновидом біологічних факторів. Наприклад, рівень вмісту чоловічого гормону тестостерону прямо пов’язаний з агресивністю. Серед підлітків і дорослих чоловіків ті, у кого рівень тестостерону високий, більш схильні до кримінальної поведінки та агресивних проявів у відповідь на провокацію. Чоловіки зі зниженим рівнем тестостерону зазвичай більш стримано реагують на провокуючі обставини. З віком генетично обумовлена агресивність зростає.

Разом із тим, слід зазначити, що засуджені з особистісно зумовленим типом соціальної дезадаптація можуть навпаки рідко допускати порушення режиму тримання, їх поведінка в цілому має послідовний і продуманий характер. Як правило, у період відбування покарання ці особи не доставляють особливої турботи адміністрації установи. Це є проявом соціальної мімікрії.

Таким чином, соціально-психологічні критерії застосування помилування полягають у визначенні різновиду девіантної поведінки та типу соціальної дезадаптації, що призвели до кримінальних дій. Методи визначення цих феноменів нами розроблено, але їх застосування потребує високої кваліфікації психолога. Упровадження цих методів у практику роботи пенітенціарних закладів потребує їх подальшого доопрацювання (стандартизації, верифікації тощо) та підготовки фахівців.

33

Список використаних джерел

1. Антонян Ю. М. Убийцы, отбывающие пожизненное лишение

свободы Ю. М. Антонян, В. А. Верещагин Государство и право. – 1999. – № 11.

2. Максимова Н. Ю. Основи психології девіантної поведінки : підруч. / Максимова Н. Ю. ‒ К. : Вид.-поліграф. центр «Київський

університет», 2008. – 439 с.

3. Сулицький В. В. Психологія суїцидальної поведінки Су-лицький В. В. – К. : МП «Леся», 2001. – 316 с.

4. Хохряков Г. Ф. Парадоксы тюрьмы Хохряков Г. Ф. – М. : Юрид. лит., 1991.

А. А. Музика, доктор юридичних наук, професор, головний науковий співробітник науково-дослідного центру з питань діяльності органів та установ ДПтС України Інституту кримінально-виконавчої служби

ПРАВО ПОМИЛУВАННЯ В УКРАЇНІ: АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ

аукове забезпечення здійснення помилування в Україні

Насамперед необхідно відповісти на запитання: чому в Україні проблеми амністії та помилування довгий час залишалися поза увагою науковців? Мабуть, не в останню чергу тому, що ці інститути ще за радянських часів вважалися інститутами державного (конституційного) права. А спеціалісти у зазначеній галузі права не переймалися проблемами амністії та помилування, оскільки, у свою чергу, сприймали їх (і до певної міри – не безпідставно) винятково як політичний інструментарій.

Наразі в Україні з проблем помилування створено значне наукове підґрунтя. Захищено дисертації:

Школа С. М. Кримінально-правові проблеми застосування амністії та здійснення помилування в Україні : дис. … канд. юрид.

наук : 12.00.08 С. М. Школа. – К., 2003. – 248 с. (захист відбувся 25 березня 2004 р., тобто 12 років тому назад);

Н

34

Телефанко Б. М. Проблеми соціальної адаптації осіб, звіль-нених з кримінально-виконавчих установ на підставі закону України про амністію або акта помилування : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.08 / Б. М. Телефанко ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л., 2005. – 16 c.;

Березовський А. А. Кримінологічні основи амністії : дис. … канд.

юрид. наук : 12.00.08 А. А. Березовський. – О., 2007. – 222 с.; Чепелюк О. В. Амністія та помилування в Україні (кри-

мінально-правове та кримінологічне дослідження) : дис. … канд.

юрид. наук : 12.00.08 О. В. Чепелюк. – К., 2008. – 207 с. Видано монографії, навчальні посібники, матеріали

конференцій:

Маляренко В. Т. Амністія та помилування в Україні : навч.

посіб. В. Т. Маляренко, А. А. Музика. – К. : Атіка, 2007. – 700 с. Березовський А. А. Амністія: соціально-правові та криміноло-

гічні проблеми : моногр. Березовський А. А. – О. : Юрид. л-ра, 2008. – 240 с.

Литвак О. М. Проблеми застосування амністії та здійснення

помилування в Україні : моногр. О. М. Литвак, О. В. Чепелюк. – К. : Атіка, 2009. – 160 с.

Телефанко Б. М. Соціальна адаптація осіб, звільнених із кримінально-виконавчих установ на підставі закону України про

амністію або акта помилування : навч. посіб. Телефанко Б. М. – Львів : Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2011. – 220 с.

Мойсеєнко В. М. Помилувати не можна стратити : наук.-

інформ. вид. Мойсеєнко В. М. – К. : Вища шк., 2011. – 376 с. Проблеми правового регулювання і практики застосування

амністії та помилування : матеріали міжнар. наук.-практ. інтернет-конф. (м. Луганськ, 6–20 лют. 2012 р.). – Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2012. – 112 с.

Доречно акцентувати і на тому, що свого часу (4 лип. 2012 р.)

В. Р. Мойсик затвердив докторську дисертацію за темою «Амністія та помилування в Україні: кримінально-правові та кримінально-вико-навчі засади» (науковий консультант – професор О. М. Литвинов).

В аспекті огляду наукових праць варто спеціально виокремити, з-поміж кількох десятків російських джерел (дисертацій і моногра-фій), таке фундаментальне дослідження аналізованої проблеми:

Саженков Ю. В. Правовые проблемы помилования в России

[2-е изд. доп.] Ю. В. Саженков, В. И. Селиверстов. – М. : Юриспруденция, 2008. – 168 с.

35

Деякі міркування, пропозиції

1. Необхідно зазначити, що офіційні статистичні відомості щодо здійснення помилування в Україні фактично відсутні (йдеться не про газетні повідомлення про кількість помилуваних, а про ґрунтовний аналіз діяльності Управління (Служби) з питань помилування Адміністрації Президента України та Комісії при Президентові України у питаннях помилування). Свого часу мої спроби одержати бодай якусь інформацію з цих актуальних і важливих для суспільства питань завершилися нічим. Під час спілкування безпосередньо з тодішніми керівниками відповідних підрозділів (у 2002 і 2008 рр.) одержав одну й ту саму відповідь: «Ця інформація належить до правового поля Президента України і не підлягає поширенню».

Ось така традиція. Неправильна традиція. Не повинно бути приватного правового поля. Нині ситуація змінюється на краще,

взято правильний курс. 2. За чинним Положенням про порядок здійснення

помилування від 21 квітня 2015 р. помилування засуджених здійснюється у виді:

заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше ніж 25 років;

повного або часткового звільнення від основного і додаткового покарань» (п. 2).

Утім, з урахуванням різних підходів у нормативно-правовому вирішенні цього питання протягом останніх десятиліть (1991 – 2015 роки), вивчення практики здійснення помилування, а також на підставі опрацювання спеціальної літератури, можна виокремити бодай десять видів помилування, що застосовувалися (застосовуються) в Україні. І серед них, зокрема:

– звільнення від основного покарання з випробуванням; – звільнення від невідбутої частини основного покарання з

випробуванням.

Помилування з випробуванням не передбачено чинними нормативно-правовими актами (кодексами, Положенням про порядок здійснення помилування), тому воно є незаконним.

Натомість, з метою підвищення рівня ефективності

аналізованого інституту, вважаємо за доцільне запровадити умовне помилування. Умовність полягатиме в тому, що засуджений не звільниться остаточно, невідбуте покарання (або його частина) для нього стане випробувальним строком. Якщо упродовж цього часу винуватий учинить злочин, то суд визначить йому остаточне

36

покарання згідно з правилами призначення покарання за сукупністю вироків.

3. Очікує на своїх дослідників проблема рецидиву злочинів серед помилуваних. У цьому аспекті актуальним убачаємо формування соціологічного підходу щодо вивчення проблем ефективності здійснення помилування в Україні.

4. Раніше право клопотати про помилування мали не лише засуджені, а й інші особи. Зокрема, захисник, батьки, дружина (чоловік), діти, законний представник засудженого. Такий підхід видається обґрунтованим, його необхідно відновити.

5. Викликають запитання ті новели, що з’явилися в оновленому Положенні про помилування. Зокрема: «14. У разі відхилення Комісією клопотання про помилування засудженої особи повторне клопотання щодо неї за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, може бути внесено на розгляд Комісії не раніш як через рік із часу відхилення попереднього клопотання».

Виникає запитання: чому, на якій підставі було вилучено застереження щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі? Як відомо, повторне клопотання про їх помилування за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, відповідно до п. 15 Положення … від 16 вересня 2010 р., могло бути внесено на розгляд Комісії не раніш як через п’ять років.

6. Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються: «… 22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них».

Помилування засуджених стосується питань про кримінальну відповідальність, а тому вони мають бути врегульовані не Положенням, а Законом. На цьому давно наполягають спеціалісти.

Наразі практика нормативно-правового регулювання процедури помилування суперечить Основному Закону України.

7. У всіх актах про помилування написано: «Указ набирає чинності з дня його підписання». Проте на практиці укази Президента України про помилування, після їх надходження до Державної пенітенціарної служби України, як і раніше, виконуються протягом багатьох діб. Для усунення зазначених порушень пропонуємо запровадити використання електронного цифрового

підпису Глави держави (вперше таку ідею оприлюднив С. М. Школа).

Звичайно, цей інноваційний підхід до виконання актів помилування пов’язаний із значними матеріальними витратами.

37

Однак він вимагає якнайшвидшої реалізації у межах здійснюваної в Україні пенітенціарної реформи.

8. Загалом підхід до здійснення помилування має бути концептуально змінений. Йдеться про те, аби помилування стало насправді винятковим, рідкісним (а не масовим, як нині) явищем.

Наприклад, на сьогоднішній день цілком виправданим є реалізація Президентом України права помилування щодо злочинців з метою обміну їх на українських полонених.

Для вирішення питань звільнення від покарання засуджених сучасний арсенал заохочувальних кримінально-правових заходів вважаємо достатнім. Якщо ж існують деякі прогалини, їх можна усунути шляхом внесення відповідних коректив до Кримінального кодексу України. Оновлений підхід щодо помилування і має бути закріплений у законі.

О. П. Горох, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри галузевих правових наук Національного університету «Києво-Могилянська академія»

ВИДИ ПОМИЛУВАННЯ В УКРАЇНІ: «ЯК З ВОДОЮ ВИПЛИСНУЛИ ДИТИНУ»

сторія інституту помилування за оцінюваннями спеціалістів нараховує тисячі років. 1. Помилування – це спеціальний вид звільнення від покарання (повне або часткове) індивідуально

визначеної особи, засудженої за вчинення злочину, що здійснюється на підставі відповідного акта (указу про помилування), прийнятого Президентом України [1, с. 29]. Суб’єкт помилування (монарх, парламент, уряд, президент) особисто визначає види помилування як спеціальні види звільнення від покарання.

Сучасне Положення про порядок здійснення помилування (затверджено Указом Президента України П. Порошенком від 21 квітня 2015 року № 223/2015) такими видами помилування визначає: 1) заміну довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше ніж 25 років; 2) повне або часткове звільнення від основного і додаткового покарань [2]. Такі види помилування закріплено і в ст. 85, 87 Кримінального кодексу (КК) України.

І

38

Як бачимо, у Положенні про порядок здійснення помилування 2015 р. зменшено кількість видів помилування, порівняно з тими, що були закріплені у відповідних положеннях більш ранніх часів. Тепер помилування не може здійснювати у виді заміни невідбутої частини покарання більш м’яким. Фактично цим нововведенням уперше за останні півстоліття (!) існування інституту

помилування в Україні було здійснено дегуманізацію відпові-дальності в аналізованій сфері і позбавлено права засуджених на застосування до них заміни невідбутої частини покарання більш м’яким. Постає запитання: наскільки такий крок є обґрунтованим?

2. Звернемося до історичних витоків аналізованого питання. Постанова Президії Верховної Ради Української СРСР «Про порядок розгляду в президії Верховної Ради Української РСР клопотань про помилування» від 18 жовтня 1962 р. – документ, що вперше визначив базові види помилування, передбачав такі різновиди: 1) заміна смертної кари позбавленням волі; 2) звільнення від відбування основного або додаткового покарання; 3) скорочення строку покарання або заміна невідбутої частини строку позбавлення волі більш м’якою мірою покарання (п. 6) [1, с. 584–585].

4 вересня 1981 р. до вищезазначеного положення було внесено зміни, внаслідок чого змінилася не лише назва цього документа, а й види помилування. Відтак п. 2 постанови Президії Верховної Ради Української СРСР «Про порядок здійснення помилування і розгляду в президії Верховної Ради Української РСР клопотань про помилування» від 18 жовтня 1962 р. (у редакції від 4 вересня 1981 р.) було визначено, що помилування засуджених здійснюється у виді: 1) заміни смертної кари позбавленням волі; 2) повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; 3) заміни покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням; 4) зняття судимості [1, с. 592].

Положення про порядок здійснення помилування громадян, засуджених судами Української РСР (затверджено Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 9 липня 1990 року № 46-12) будь-яких коректив щодо існуючих видів помилування не внесло [3].

Проведене вивчення законодавства у цій сфері, дозволяє констатувати, що в подальших положеннях про здійснення помилування (1991, 2000, 2005, 2010 рр.), які змінювалися з обранням нового Президента України, види помилування, як

39

правило, залишалися незмінними. Лише 2000 р. у зв’язку з відмовою законодавця від застосування смертної кари, перший вид помилування став застосовуватися у виді заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк [4], а на підставі Указу Президента України Л. Кучми від 20 жовтня 2001 р. № 994/2001 з Положення про порядок здійснення помилування було виключено такий вид помилування, як зняття судимості [5].

Загалом кримінально-правову політику щодо видів здійснення помилування протягом 1962‒2016 рр. можна визначити такою

формулою: «встановлення базових видів помилування» (1962) – «виключення такого виду помилування як зняття судимості» (2001) – «виключення такого виду помилування як заміна покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням» (2015).

3. Як пояснив Голова Департаменту з питань помилування Адміністрації Президента України О. Букалов на круглому столі з обговорення актуальних питань щодо вдосконалення процедури помилування (м. Київ, НАВС, 23 березня 2016 р.), виключення з Положення про порядок здійснення помилування (затверджено Указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 223/2015) такого виду помилування, як заміна покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням, було зумовлено необхідністю узгодження Положення з кримінальним законодавством. Адже ст. 85, 87 Кримінального кодексу (КК) України не передбачають як види помилування аналізованого виду помилування.

Зазначімо, що на неузгодженість законодавства у цьому питанні юристи звертали свою увагу і раніше. Наприклад, І. О. Зінченко аргументовано критикувала ситуацію, за якої положення підзаконного акту (положення) у цій частині суперечить приписам закону (кримінального кодексу). Проте автор не висловлювалася за виключення з Положення про порядок здійснення помилування такого виду помилування, як заміна покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням [6, с. 219]. Інший юрист Є. О. Письменський також, висловлюючись щодо необхідності узгодження Положення із Кримінальним кодексом України, пропонував зберегти аналізований вид помилування, але дещо в обмеженому виді [7, с. 426, 451].

Отже, юристи не акцентували свою увагу на потребі вилучення задля узгодження законодавства з Положення про

40

порядок здійснення помилування такого його виду, як заміна покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням. Очевидно це саме той випадок, коли як кажуть «разом з водою виплеснули і дитину». Замість внесення необхідних редакційних змін у ст. 85 та/або ст. 87 КК суб’єкт законодавчої ініціативи натомість вирішив піти більш простим шляхом – видалив з положення про помилування півстолітнє надбання кримінально-правової політики у цій сфері.

4. Уважаємо, що таке рішення не є обґрунтованим, а обраний шлях вдосконалення законодавства не є правильним. Аналізований вид помилування має давню законодавчу традицію. Як засвідчують психологи, деякі засуджені, що вчинили особливо тяжкі злочини, у силу своїх індивідуальних психологічних характеристик потребують не повного чи часткового звільнення від покарання, а саме заміни покарання більш м’яким. У разі існування в Положенні аналізованого виду помилування буде дотриманий і принцип невідворотності кримінальної відповідальності.

З урахуванням наведеного, вважаємо, що такий вид помилування, як заміна невідбутої частини покарання більш м’яким заслуговує на своє повернення до Положення про порядок здійснення помилування 2015 р. Водночас для узгодження законодавства у цій сфері ст. 87 КК України треба доповнити положенням про можливість здійснення актом про помилування заміни невідбутої частини покарання більш м’яким.

Список використаних джерел

1. Маляренко В. Т. Амністія та помилування в Україні : навч. посіб. / В. Т. Маляренко, А. А. Музика. – К. : Атіка, 2007. – 700 с.

2. Урядовий кур’єр від 25 квіт. 2015 р. № 76. 3. Відомості Верховної Ради УРСР від 2 січ. 1990 р. – № 1. –

Ст. 3. 4. Урядовий кур’єр від 26 квіт. 2000 р. 5. Урядовий кур’єр від 3 листоп. 2001 р. № 203. 6. Зінченко І. О. Щодо вдосконалення інституту помилування

в кримінальному праві України / І. О. Зінченко // 10 років чинності Кримінального кодексу України: проблеми застосування, удосконалення та подальшої регламентації із законодавством європейських країн : матеріали міжнар. наук.- практ. конф. (13–14 жовт. 2011 р.) / редкол.: В. Я. Тацій (гол. ред.), В. І. Борисов (заст. гол. ред.) та ін. – Х. : Право, 2011. – 456 с.

41

7. Письменський Є. О. Теоретико-прикладні проблеми звіль-нення від покарання та його відбування за кримінальним правом України : моногр. / Є. О. Письменський ; наук. ред. д-р юрид. наук, проф. О. О. Дудоров. – Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2014. – 727 с.

Н. С. Калашник, доктор наук з державного управління, доцент, начальник науково-дослідного центру з питань діяльності органів та установ ДПтС України Інституту кримінально-виконавчої служби майор внутрішньої служби

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ЗДІЙСНЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ПОМИЛУВАННЯ В УКРАЇНІ

цих тезах презентуються результати масштабного дослідження, яке провели науковці та здобувачі освіти Інституту кримінально-виконавчої служби за замовленням

Департаменту з питань помилування Адміністрації Президента України. Наголосимо, що основною метою проведеного дослідження є, ґрунтуючись на пропозиціях практичних пенітенціарних підрозділів, науковців і Департаменту з питань помилування Адміністрації Президента України разом випрацювати певний алгоритм процедури помилування, який максимально б вирішив усі існуючі суперечності, або запропонують компенсаторні механізми, у разі неможливості застосування такого алгоритму.

Часові межі дослідження охоплюють весь період незалежності України.

В Україні помилування здійснюється відповідно до ст. 106 Конституції України, ст. 74, 85, 87 КК України. Процедура розгляду клопотань визначена у «Положенні про порядок здійснення помилування», затвердженого Указом Президента України від 21.04.2015 № 223/2015. Алгоритм підготовки та направлення клопотань засуджених для розгляду визначені у Порядку подання до Адміністрації Президента України матеріалів за клопотаннями засуджених про помилування та виконання указів Президента України про помилування, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 28.09.2012 № 1439/5. Проаналізувавши ці

У

42

нормативні акти, можна зробити висновок, що інститут помилування регулюється головним чином указом Президента України і наказом Міністерства юстиції України, який є уточнюючим відносно до указу.

За час незалежності України основний регулюючий нормативний акт змінювався п’ять разів. Тобто кожен новий Президент видавав власний указ про помилування, змінюючи тим самим умови його здійснення. Зміни відбувалися 1991, 2000, 2005, 2010 та 2015 роках.

Таблиця 1

Види помилування відповідно до основного регулюючого

документа

Рік документа

Види здійснення помилування

1991 Заміна смертної кари позбавленням волі Повне або часткове звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання Заміна покарання або його не відбутої частини більш м’яким покаранням Зняття судимості

2000 Заміна довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк Повне або часткове звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання Заміна покарання або його не відбутої частини більш м’яким покаранням

2005 Заміна довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк Повне або часткове звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання Заміна покарання або його не відбутої частини більш м’яким покаранням

2010 Повне або часткове звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання Заміна покарання або його не відбутої частини більш м’яким покаранням

2015 Заміна довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років Повне або часткове звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання

43

Узагальнюючи висновок з цієї таблиці, слід звернути увагу на динаміку зменшення видів помилування. Безперечно це знижує індивідуальну спрямованість та варіативність процедури помилування як заохочувального для виправлення механізму, звужує права засуджених. Відповідно постає питання про доцільність закріплення інституту помилування не на рівні підзаконного акту, а на рівні закону.

Аналізуючи зміст регулюючих нормативних актів, не можна не помітити, що кожен з перелічених документів, не беручи до уваги положення 1991 року, в якому присутнє таке покарання, як смертна кара, має схожу структуру, а їх зміст – схожим. Тобто підхід і саме розуміння поняття «помилування» майже не змінилося ще з радянських часів. Певні норми переходять з положення до положення ще з середини 60-х років ХХ століття. Також у нормативній базі відсутнє само визначення помилування.

Унікальність та складність визначення категорії помилування в тому, що воно має міжгалузевий характер та є одночасно юридичною категорією і категорією милосердя. Якщо з юридичними чинниками процедури ще можна визначитися, то милосердя не може бути осягнуто з точки зору формального підходу, оскільки це акт доброї волі. Такого роду «милість» має індивідуальний характер і виявляється стосовно особи, відповідно до унікальних, властивих конкретному випадку передумов.

Вивчивши значну кількість доктринальних джерел, ураховуючи вимоги чинного законодавства України, можна запропонувати таке тлумачення дефініції: помилування – це індивідуальне, відносно кожного засудженого, рішення Президента України щодо заміни призначеного судом покарання. Одночасно це пом’якшення долі (поліпшення статусу) засудженого або звільнення від відбування покарання індивідуальним рішенням глави держави за клопотанням засудженого у випадках, що потребують гуманного ставлення в кожному конкретному випадку.

У процесі дослідження проблемних питань застосування помилування в Україні Науково-дослідний центр з питань діяльності органів та установ виконання покарань Інституту кримінально-виконавчої служби звернувся з низкою питань до територіальних органів Державної пенітенціарної служби України. Вивчивши їх відповіді та пропозиції, було зроблено такі висновки.

Одним з основних питань вдосконалення та дієвості процедури помилування є критерії його застосування. Проаналі-зувавши

44

пропозиції органів та установ Державної пенітенціарної служби України, можемо продемонструвати зведений перелік таких критеріїв, які ранжовані за важливістю на думку практиків. Так, найважливішими працівники пенітенціарної служби вважають:

1. Ступінь виправлення засудженого (каяття, поведінка, визнання вини).

2. Тяжкість злочину, за яким була засуджена особа. 3. Поведінка в установі та дотримання режиму 4. Навчання та праця 5. Відбута частина покарання 6. Відшкодування позову 7. Обставини гуманного ставлення

Зразу зазначимо, що говорячи про поведінку в установі засудженого, практичні підрозділи мали на увазі, не просто формальне виконання певних правил або відсутність стягнень, а повсякденне ставлення до життя. Рівно як у випадку навчання та праці, йдеться не про фізичну присутність, а саме про ставлення особи до них.

Якість та дієвість критеріїв застосування помилування демонструє кількість засуджених, які зараз перебувають в установах виконання покарань і до яких раніше застосовувалось помилування. За результатами статистичних даних, які надали установи виконання покарань та територіальні органи Державної пенітенціарної служби була складена така карта відбування покарань особами, до яких раніше застосовувалась процедура помилування. Зазначена інформація актуальна на 01.02.2016 року.

45

Рис. 1. Кількість засуджених по установах виконання покарань, до яких

раніше застосовувалась процедура помилування, станом на 01.02.2016 року (по областях України).

Як видно з малюнку кількість помилуваних осіб, які повторно вчинили злочин, не залежить від кількості установ виконання в певній області або від кількості населення цієї області. Кількісне розподілення не є рівномірним, тобто у силу вступають інші чинники, які треба досліджувати.

Представниками Інституту кримінально-виконавчої служби було проаналізовано дані за 2014‒2015 рр. щодо звернень про

помилування та їх задоволенні або відмові. За два роки Департамент з питань помилування при Адміністрації Президента України отримав 4137 звернень щодо помилування від 3249 осіб.

Тобто 892 особи зверталися до Департаменту двічі за цей період часу.

46

Таблиця 2

Інформація щодо звернень про помилування, їх задоволення або відмову за 2014 та 2015 роки

Найчастіше цими певними причинами є: обставини особи, що

зверталась з клопотанням, змінились (настав час УДЗ, за яким може вийти особа, особа вже вийшла на волю), не було клопотання від самої особи, а лише від сторонніх та інші.

Вивчення характеристик осіб, до яких було застосовано помилування та вони вчинили злочини повторно показало такі результати. Серед них 90 % чоловіків і 10 % жінок.

Кількість звернень передбачає і надзвичайно велику кількість паперових документів, які додаються до клопотання про помилування, буває великою за обсягом. Відповідно до нормативного регулювання п. 2. 9 (Порядку) якщо кількість судових рішень перевищує 20 сторінок, адміністрація робить з них виписки. Так, велика кількість документів, направляється поштою. Тому було б доречним спростити процедуру надходження документів до Департаменту з питань помилування. Деякі оригінали документів (наприклад, характеристика з рекомендацією, клопотання від засудженого) звичайно повинні надходити в паперовому вигляді, а от всі інші довідки, відомості про стягнення і заохочення краще б надсилати в електронному вигляді. Створення електронної бази полегшило б роботу самим працівникам Департаменту та працівникам установ виконання покарань. Проте заважає недостатнє матеріальне оснащення всіх закладів спеціальною комп’ютерною технікою. Вважаємо за

Усього за 2014‒2015 роки

Надійшло клопотань 4137

Винесено на розгляд 1335

Відхилено 1260

Помилувано 67

Не винесено на розгляд за

наявністю певних обставин 1914

47

доцільним у майбутньому передбачити можливість електронного направлення документів.

Визнаючи інститут помилування та перспективи його розвитку, не можна оминути увагою міжнародний досвід у цій сфері. Зазначімо, що у більшості країн застосування помилування є прерогативою глави держави (у монархіях – монарха, а теологічних державах, здебільшого ісламських – релігійного лідера), у країнах з федеративним ладом – в залежності від ступеню тяжкості злочину поділяється на федеральний та загальнодержавний рівень.

Щодо видів помилування у міжнародні практиці, можна зазначити, що вони є схожими з тими, які застосовуються зараз в України, але з урахуванням видів покарання. Здебільшого у кількості країн застосовуються такі види помилування:

заміна смертної кари довічним ув'язненням; повне або часткове звільнення від відбування як основного,

так і додаткового покарання; заміна покарання або його невідбутої частини більш м’яким

покаранням; зняття судимості. Є й унікальні за своєю філософією види помилування.

Наприклад в Ірландії передбачаються два методи процедури помилування. Один аналогічний українському, а другий – як механізм виправлення судових помилок. Другий метод має право застосовувати міністр юстиції.

Різниця полягає здебільшого в процедурі застосування. Наприклад у Польщі визнано, що помилування засуджених є кримінально-процесуальною функцією і тому врегулюванню порядку розгляду клопотання про помилування присвячено главу в чинному Кримінально-процесуальному кодексі, тобто на рівні закону.

Роблячи висновок за результатами вивчення проблем здійснення процедури помилування в Україні, хочеться зазначити, що цей правовий інститут усе ж таки, потребує модернізації у відповідності з міжнародними стандартами, та в ногу з новими технологіям, для покращення і оптимізації самого процесу. Також не потрібно забувати, що помилування повинно бути не механізмом вирішення судових помилок і не носити обов’язковий

характер.

48

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 черв. 1996 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/419-19 2. Положенні про порядок здійснення помилування»,

затвердженого Указом Президента України від 21 квіт. 2015 р. № 223/2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/419-19 3. Порядок подання до Адміністрації Президента України

матеріалів за клопотаннями засуджених про помилування та виконання указів Президента України про помилування, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 28 верес. 2012 р. № 1439/5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/419-19

В. В. Корольчук, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, старший науковий співробітник відділу організації науково-дослідної роботи Національної академії внутрішніх справ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИНЦИПУ ДІЇ ЗАКОНУ ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ЧАСІ

гідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність

особи. Поняття «відповідальність» охоплює різні форми

відповідальності, у тому числі і кримінальну відповідальність, яка включає призначення і застосування покарання, обмеження правового становища особи, до якої від імені держави

застосовано кримінальну відповідальність. Як уважає Конституційний Суд України, вищевказані

положення Конституції України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип

зворотної дії в часі, якщо вони пом’якшують або скасовують

З

49

відповідальність особи. Як зазначив Конституційний Суд України, суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом’якшують відповідальність особи (абзац другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 19 квітня 2000 р. № 6-рп/2000 у справі про зворотну дію кримінального закону в часі).

Закріплений у Конституції України принцип неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів узгоджується з міжнародно-правовими актами, зокрема Загальною декларацією прав людини 1948 р., Міжнародним пактом про громадянські та політичні права 1966 р. (ст. 15), Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (ст. 7).

Відповідно до положення ч. 2 ст. 4 КК України, злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність – нормами Загальної та Особливої частин КК України, що діяли на час учинення цього діяння.

Злочинність означає закріплення в диспозиціях статей Особливої частини певного діяння як конкретного складу злочину; караність – це встановлення в статтях Загальної частини та санкціях статей Особливої частини кримінальних покарань конкретних видів із вказівкою на їх розміри і строки.

Як інші кримінально-правові наслідки необхідно розглядати будь-які чинники кримінально-правового змісту, які можуть поліпшити чи погіршити становище особи, зокрема, строки визначення судимості; примусові заходи виховного характеру; примусові заходи медичного характеру; примусове лікування; обов’язки, які суд покладає на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням; контроль за поведінкою засудженого; конфіскація (вилучення) та знищення певних предметів, знарядь, сировини і матеріалів для їх виробництва тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі, тобто не поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання.

Закон, який іншим чином погіршує становище особи, – це закон, який, детальніше визначає обставини, які виключають

50

злочинність діяння, звужує підстави чи запроваджує більш жорсткі умови звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання, збільшує строки погашення або зняття судимості тощо.

Як визначено в ст. 11 прикінцевих і перехідних положень у КК України 2001 р. правила, встановлені КК України 1960 р., щодо давності, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, погашення і зняття судимості, поширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності КК України 2001 р.

Згідно з ч. 1 ст. 25 КК України 1960 р. у разі заміни, в порядку помилування, покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк (тобто заміна невідбутої частини покарання більш м’яким) воно може бути призначено і на строк понад 15 років, але не більше ніж 25. За ч. 2 ст. 87 КК України 2001 р. актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше як 25 років.

Таким чином, КК України 2001 р., визнавши термін відбування покарання для осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, не менше ніж 25 років, погіршив становище цієї категорії осіб, а значить, щодо них мають застосовуватися норми КК України 1960 р.

На підставі викладеного можна констатувати, що: 1. Приписи законів та інших нормативно-правових актів не

поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, якщо вони встановлюють або обтяжують відповідальність особи, іншим чином погіршують становище особи.

2. Щодо осіб, які вчинили злочин до набрання чинності КК України 2001 р., при вирішенні питання про заміну довічного позбавлення волі в порядку помилування підлягають застосуванню норми КК України 1960 р.

3. Строк покарання, яке повинна відбувати особа, щодо якої може бути прийнято рішення про заміну довічного позбавлення волі за актом про помилування, не повинен бути більшим ніж 25 років (ч. 1 ст. 25 КК України 1960 р. у редакції Закону від 22 лютого 2000 р.).

ІІ. Положення про порядок здійснення помилування, затверджене Указом Президента України від 16 вересня 2010 р. № 902 (як і чинні раніше Положення від 31 грудня 1991 р. № 22/91; від 12 квітня 2000 р.; від 20 жовтня 2001 р.), є

51

нормативно-правовими актами, які призначені для реалізації кримінальної відповідальності особи в частині забезпечення застосування покарання (у тому числі, призначення і застосування покарання, обмеження правового становища особи), і визначають порядок та умови реалізації приписів кримінального законодавства щодо звільнення осіб від покарання та його відбування, засуджених за вчинення злочинів, на підставі акта про помилування (ч. 1 ст. 74 КК України 2001 р.).

За своєю юридичною природою помилування осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, є звільненням особи від відбування більш суворого покарання й одночасно заміною покарання – довічного позбавлення волі, на більш м’яке покарання – строкове позбавлення волі.

За аналогічних обставин вирішення питання про звільнення осіб від відбування покарання Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі від 7 лютого 2012 р. № 152/0/4-12 зазначив, що враховуючи положення ст. 5 КК України під час вирішення питань застосування амністії за діяння, які було вчинено до набрання чинності Законом «Про амністію у 2011 році» від 8 липня 2011 р. включно необхідно застосовувати положення цього Закону, якщо це поліпшує становище особи.

Положення про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України, затверджене Указом Президента України від 31 грудня 1991 р., не містить приписів щодо умов і порядку заміни довічного позбавлення волі на строкове позбавлення волі.

У ньому передбачено загальні приписи щодо порядку здійснення помилування, зокрема, п. 3 Положення 1991 р. визнано, що клопотання про помилування розглядаються тільки після набрання вироком законної сили. Повторне клопотання може бути подане не раніш як через рік після відхилення попереднього. Однак ці положення мають найбільш сприятливий характер для засуджених до довічного позбавлення волі, ніж такі приписи. А значить, застосуванню підлягають норми цього Положення.

Таким чином, клопотання про здійснення помилування має бути прийнято негайно з моменту його подання.

ІІІ. Що стосується запитання про порядок обчислення строків відбування покарання при заміні довічного позбавлення волі на строкове покарання внаслідок помилування треба зазначити: закріплене ч. 2 ст. 87 КК України положення, згідно з яким актом

52

про помилування може бути здійснено заміну засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше як 25 років, означає, що законодавцем визначений той мінімальний термін, який має відбути особа.

З аналізу Положення про порядок здійснення помилування від 16 вересня 2010 р. № 902/2010 можна зробити висновок, що після відбуття засудженим 20 років позбавлення волі останній має право на подання клопотання про помилування. У разі задоволення такого клопотання засуджений ще повинен відбути не менше ніж п’ять років позбавлення волі.

Т. В. Кушнірова, кандидат психологічних наук, доцент, професор кафедри пенітенціарної педагогіки та психології Інституту кримінально-виконавчої служби

МЕТОДИКА ОЦІНКИ ОСОБИСТОСТІ ПРАВОПОРУШНИКА ТА ПРОГНОЗУВАННЯ РИЗИКІВ ЙОГО ПРОТИПРАВНОЇ

ПОВЕДІНКИ

період гуманізації системи виконання покарань, впровадження в практику діяльності служби пробації, широкого використання в судовій практиці

альтернативних позбавленню волі покарань, збільшення можливостей умовно-дострокового звільнення, амністії та помилування, постають питання доцільності використання даних можливостей до конкретної особи правопорушника. Насамперед, це пов’язано з системою прогнозування його подальшої поведінки та рівня соціальної небезпеки, яку він може становити для оточуючих та суспільства загалом.

Питання оцінки можливих ризиків протиправної поведінки є надзвичайно дискусійним тому, що наукове передбачення майбутнього неможливе в силу відсутності достатнього інструментарію для таких операцій, окрім того, конкретно в даному випадку це ускладнюється тим, що людина є надзвичайно складною і динамічною системою, на свідомість і поведінку якої кожної миті впливає величезна кількість факторів. Окремо необхідно ставити питання, пов’язані з системами мотивів,

У

53

виборів, відповідальності та їхньою сформованістю та стабільністю у відношеннях до кожної конкретної особистості.

Поряд з тим, для того, щоб приймати адекватні та обґрунтовані рішення щодо застосування до правопорушника більш гуманних санкцій, особи, які їх приймають, повинні виходити з об’єктивних критеріїв. Перш за все, це правові підстави для прийняття таких рішень та елементи оцінки небезпеки конкретної особи та її готовності вести соціально прийнятний спосіб життя.

У такому процесі важлива комплексна діагностика особистості правопорушника та зважена, неупереджена оцінка осіб, які можуть впливати на прийняття рішення. Одним з таких елементів комплексної системи може бути соціально-психологічна оцінка особистості правопорушника, різні варіанти якої поширені в багатьох пенітенціарних системах світу.

Ця форма оцінки особистості правопорушника призначена для того, щоб допомогти здійснити всебічну оцінку тих аспектів життя правопорушника, зміна яких може знадобитися для того, щоб уникнути вчинення ним або нею нових правопорушень. При роботі з правопорушниками така форма не може замінити особистого досвіду, навичок взаємодії або судження про людину, які складаються у соціального працівника, психолога чи педагога у процесі взаємодії з особою, але вона зможе допомогти послідовно застосовувати свої професійні навички та сконцентруватися на тих аспектах особистості правопорушника, які визначають причини його протиправної діяльності.

Збирання інформації про правопорушника доцільно починати з об’єктивних відомостей про особу, в тому числі біографічних та правових. Залежно від практичних потреб роботи з людиною, інформація може бути розширена за рахунок специфічних відомостей про правопорушника, зокрема про злочин, за вчинення якого правопорушник був засуджений.

Для оптимальної методичної організації процесу діагностики особистості отриману інформацію необхідно структурувати у зручні для використання форми чи таблиці. З метою формалізації інформації, вона може бути внесена у відповідну графу, що відповідає визначеному типу злочину. Перелік типових правопорушень доцільно структурувати на основі Кримінального кодексу. Окремо може позначатися інформація, пов'язана з тим, чи знаходився правопорушник під впливом наркотиків або

54

алкоголю у момент скоєння злочину, чи входив він до складу злочинної групи тощо.

Одночасно, для успішної індивідуальної роботи, було б корисно окремо зафіксувати суттєві подробиці вчиненого злочину. Окрім означення того, що саме вчинив правопорушник, необхідно також стисло описати, за яких обставин було вчинено злочин. Додаткову інформацію можна встановити, отримавши відповіді на ті або інші питання, наприклад: Чи діяв правопорушник поодинці або у групі? Чи був злочин умисним? Чи застосовувалася зброя? Чи було вчинено злочин під впливом наркотиків або алкоголю? Чи був злочинець знайомий із жертвою злочину? Чи був даний злочин першим, або ж правопорушник вже вчиняв інші або подібні злочини в минулому? Чи існує певний шаблон, за яким право-порушник чинить злочини? Чи збігається розповідь правопоруш-ника про вчинений ним злочин із версією представника обвинувачення?

У процесі прийняття рішення з приводу наявності у правопорушника проблем у тій або іншій сфері, можуть допомогти відповіді на деякі додаткові питання (це не означає, що потрібно задавати всі нижченаведені питання правопорушнику, скоріше це питання, на які необхідно звернути увагу і обміркувати і знайти відповіді самим, порівнюючи інформацію з тим, що розповів правопорушник). На нашу думку, для повноцінної діагностики особистості та успішної організації роботи з нею, необхідно скласти уявлення про такі елементи інформації про особу:

Освіта: Який рівень освіти має правопорушник? Наскільки добре він вміє читати, писати та робити прості арифметичні дії? Чи має він середню або вищу освіту? Чи має він будь-яку професійну освіту? Чи має він достатній рівень освіти та підготовки для того, щоб знайти прийнятну роботу?

Працевлаштування: Чи працює правопорушник? Чи має він достатні навички для пошуку роботи? Чи працював він регулярно протягом двох останніх років? Чи звільняли його будь-коли із роботи, і якщо так, то за що? Чи бажає він працювати? Якщо у нього є робота, чи задоволений він, або хотів би робити щось інше?

Житло: Чи є у правопорушника будь-яке місце проживання? Якщо так, це місце постійне чи тимчасове? Чи задоволений він тим місцем, де мешкає? Чи задоволені проживанням із право-порушником члени його сім'ї? Чи мешкає він разом з іншими правопорушниками?

55

Матеріальне становище: Чи має правопорушник достатньо засобів до існування? Чи залежить він матеріально від своєї сім'ї або друзів? Чи утримує він свою сім'ю? Чи вміє він витрачати гроші розумно? Чи є у нього борги? Чи грає він в азартні ігри?

Спроможність правопорушника контролювати спалахи гніву: Чи легко правопорушник виходить із себе? Чи виявляє він ворожість до окремих осіб або груп людей? Чи скоїв він будь-які злочини, пов'язані з насильством або погрозами? Чи спроможний він висловлювати свою точку зору без прояву агресивності? Чи не є правопорушник занадто боязким, щоб висловити свою точку зору? Як він реагує у тих випадках, коли йому не вдається отримати те, що він бажає?

Спроможність правопорушника вирішувати проблеми: Чи спроможний правопорушник мислити чітко та раціонально? Чи є він імпульсивним? Чи отримує він уроки зі свого минулого, або повторює свої помилки? Якщо правопорушник зіштовхується з проблемою, чи розглядає він різноманітні шляхи їх вирішення або починає робити перше, що приходить йому до розуму? Чи може він передбачати наслідки своїх дій? Якщо правопорушник визначає для себе різноманітні засоби вирішення проблем, чи спроможний він здійснювати свої рішення на практиці, або ж легко здається та відступає перед перешкодами? Чи впливають емоції на можливості правопорушника діяти по іншому?

Психічний стан правопорушника: Чи є правопорушник психічно недієздатним? Чи страждає він будь-якого психічного розладу? Чи знаходиться він у стані депресії? Чи знаходиться він у стані нервового збудження? Чи стан правопорушника будь-коли оцінювався психіатром або психологом?

Стан здоров’я правопорушника: Чи страждає право-порушник будь-якими фізичними розладами, (має інвалідність)? Чи страждає він на будь-яке хронічне захворювання, що не дозволяє йому вести нормальний спосіб життя?

Проблеми, пов’язані із злочинним оточенням право-порушника: Чи проводить правопорушник багато часу з іншими правопорушниками? Чи більшість його друзів також є правопорушниками? Чи є правопорушники серед членів його сім'ї? Чи легко він піддається впливу злочинного оточення? Чи чинить він злочини сам або разом з іншими особами?

Стосунки (із членами сім’ї, сусідами, знайомими, друзями тощо): Чи було в правопорушника нормальне, забезпечене дитинство? Чи добре поводилися з ним батьки? Чи

56

добре він поводився в сім'ї? Чи ізольований правопорушник від інших членів сім'ї? Чи має він (вона) нормальні стосунки зі своєю жінкою (чоловіком), співмешканцем (з будь-якою особою, з якою він спільно мешкає)? Чи є він гарним батьком? Чи застосовує він насильство по відношенню до особи, з якою мешкає, або до своїх дітей? Чи страждає правопорушник від насильства з боку особи, з якою він спільно мешкає? (звичайно, таке питання більш доречне стосовно жінок-правопорушників).

Залежність від алкоголю: Як ставиться правопорушник до алкоголю? Що саме зумовлює вживання алкоголю? Чи присутня алкогольна залежність? Яку кількість алкоголю звичайно вживає правопорушник? Чи напивається він до втрати контролю над своєю поведінкою? Чи п’є правопорушник так багато, що це не дозволяє йому вести нормальний спосіб життя? Чи впливає алкоголь на стан його здоров’я? Чи стає правопорушник агресивним під впливом алкоголю? Чи чинить він злочини для того, щоб дістати гроші на випивку? Чи чинить він злочини, тільки тоді, коли знаходиться у нетверезому стані?

Залежність від наркотиків: Чи вживає правопорушник наркотики або інші речовини, заборонені до вжитку? Які конкретно? Чи вживав правопорушник будь-коли у минулому наркотики або інші речовини, заборонені до вжитку? Чи страждає правопорушник залежністю від якогось наркотику? Чи робив будь-коли правопорушник собі самому ін'єкції наркотичних речовин? Чи зловживав він будь-коли ліками, прописаними лікарем (перевищував встановлену дозу або вживав ліки одночасно з алкоголем)? Чи вживає правопорушник наркотики або інші речовини, заборонені до вжитку, у комбінації з алкоголем або звичайними ліками, прописаними лікарем? Чи викликало вживання наркотиків правопорушником проблеми для його здоров’я (як фізичного, так і психічного)? Чи чинить він злочини для того, щоб дістати гроші на наркотики? Чи чинить він злочини, в тому випадку, коли знаходиться під впливом наркотиків?

Будь-які інші проблеми: Використовуйте цю частину форми для введення тексту для того, щоб зазначити будь-яку іншу проблему, яку, на ваш погляд, необхідно розв’язати в процесі роботи з правопорушником. Наприклад, йому може знадобитися допомога у відновленні документів, що засвідчують особистість.

Звичайно, у цьому розділі неможливо висвітлити всі види проблем, що можуть виникнути у правопорушника, тому, бажано заповнювати цей параграф тільки тоді, коли проблему дійсно не

57

можна віднести до інших категорій. Наприклад, правопорушник може сказати вам, що його проблемою є самотність. Тоді цю проблему буде доцільно віднести до розділу «Стосунки (із членами сім’ї, тощо)».

Проблеми, що безпосередньо пов’язані із злочинною поведінкою правопорушника? Це не обов’язково найбільші проблеми. Наприклад, якщо у правопорушника немає роботи, то це велика проблема. Проте, якщо правопорушник втратив роботу через те, що вчинив крадіжку за місцем роботи, проблема безробіття, можливо, не пов'язана безпосередньо з його проти-правною діяльністю. Відповідно до загального правила, більш ефективною є робота саме над тими проблемами, що без-посередньо пов’язані із злочинною поведінкою правопорушника. Проте, якщо наприклад, у правопорушника немає житла, то насамперед, необхідно буде допомогти йому знайти яке-небудь житло перед тим, як проводити з ним подальшу роботу, незалежно від того, чи пов’язана його житлова проблема з протиправною діяльністю.

Який рівень мотивації для вирішення цих проблем має правопорушник? Ви можете вибрати один з наступних варіантів: «висока мотивація», «часткова мотивація» або «відсутність мотивації». Правопорушники звичайно говорять, що вони хочуть змінитися, особливо у той час, доки спогади про перебування у суді або в місцях позбавлення волі ще свіжі в їхній пам’яті. Проте, після того, як ці спогади слабшають, правопорушник перестає бачити необхідність змін, особливо якщо його поведінка створює проблеми для інших, а не для нього самого. Мотивація правопорушника буде також залежати від того, чи усвідомить він зв’язок між своїми проблемами та протиправною діяльністю, та чи він насправді вірить у можливість зміни своєї поведінки.

Як ставиться правопорушник до вчиненого ним злочину? Попросіть правопорушника якнайдетальніше розповісти про вчинений ним злочин. Чи приймає він на себе відповідальність за вчинені ним дії або звинувачує інших осіб? Чи стверджує він, що в нього не було іншого виходу, оскільки йому були потрібні гроші, або тому, що він був п’яний або знаходився під впливом наркотиків. Чи виявляє правопорушник каяття за вчинений злочин, або він просто шкодує, що попався? Чи він хоч у будь-який мірі усвідомлює наслідки вчиненого ним злочину для жертви? Чи вважає він, що був засуджений справедливо? Чи відчуває він

58

озлоблення до суспільства? Чи відчуває він озлоблення особисто до вас, як до представника системи кримінального правосуддя?

Оцінка ступеню ризику вчинення даною особою повторних правопорушень? Перед тим, як зробити висновки, варто звернути увагу на такі чинники:

1. Злочини та поведінка правопорушника у минулому. 2. Чи існують нині такі ж самі проблеми, що призвели

правопорушника до вчинення злочину. 3. Чи існує у правопорушника мотивація до зміни своєї

поведінки? 4. Яке реальне оточення є в даний час, або буде в

майбутньому, чи знайде правопорушник підтримку і допомогу у прагненні до соціально прийнятної поведінки?

5. Що реально може допомогти йому вести соціально прийнятний спосіб життя і не скоювати нових злочинів.

Для обґрунтованої оцінки можливих ризиків протиправної поведінки доречно мати узагальнену інформацію про особистість правопорушника та мати можливість її об’єктивної оцінки. Звичайно, за певної долі умовності, це може бути кількісний еквівалент оцінки наявності або відсутності певних факторів ризику.

Для зручності збирання і опрацювання інформації, ці фактори можна розділяти на об’єктивні (формальні, статичні) та суб’єктивні (неформальні, динамічні). Наведемо найбільш важливі фактори, які необхідно брати до уваги і відповідним чином оцінювати.

Об’єктивні (статичні фактори) попередні судимості; вік першого засудження; повторність,

сукупність, рецидив злочинів; форма вини за теперішньою судимістю; категорія злочину за теперішньою судимістю; наявність обставин, які обтяжують відповідальність за теперішньою судимістю; час, який минув з моменту винесення попереднього вироку, яким особу було засуджено, звільнено від покарання чи кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами; час, який особа в сукупності провела в місцях позбавлення волі

Соціально детерміновані (динамічні фактори) наявність залежностей; житло; облаштування побуту; освіта;

професія (спеціальність); робота; фінансова забезпеченість; родинні стосунки; інтереси, нахили; фізичне здоров’я; ставлення до правопорушення; мотивація до змін.

59

Окремим елементом цієї системи може бути оцінка індивідуально-психологічних факторів, найбільш важливими серед яких можуть бути:

почуття відповідальності; ціннісні орієнтації; схильність до агресії; егоїзм; схильність до ауто агресії; наявність психопатій.

Кожен з факторів може мати свою розгорнуту варіативність та оцінку, які дають можливість опрацювання та встановлення кількісного еквіваленту Наприклад, фактор «житло» може мати варіанти: не має житла, ночує, де доведеться; мешкає у друзів, родичів, орендованій квартирі – власного житла не має; живе у батьківському помешканні; мешкає в приміщенні соціального типу (гуртожитку, притулку); має житло, але в ньому не проживає з різних причин; проживає у власному помешканні.

Узагальнивши інформацію та маючи її кількісну оцінку, можливо класифікувати ризики здійснення правопорушником протиправної поведінки у майбутньому, умовно поділивши їх на рівні: низький, середній та високий.

Звичайно, маємо зауважити на певній відносності даної системи оцінок, про що вже зазначалося вище, і на необхідності врахування непередбачуваних факторів, які можуть вплинути на особистість правопорушника та його поведінку в будь-який момент.

Поділившись висновками, викладеними у формі оцінки особистості, з самим правопорушником, можна разом обговорити найбільш істотні деталі, спільно визначити план роботи, що базуватиметься на вирішенні тих проблем, які є актуальними на даний час для самої людини, таким чином, розраховуючи на реальні зміни поведінки правопорушника, через професійне врахування системи її потреб та активно залучаючи її мотиваційну сферу.

Необхідно зауважити, що інформація, яка вноситься у форму оцінки, може бути введена у комп’ютерну базу даних, зокрема з метою не тільки збереження інформації про конкретну людину, а й з можливістю її використання для одержання статистичних даних про правопорушників.

Така форма має динамічний характер. Зокрема, у ній можуть відбиватися та вивчатися зміни особистих обставин та ситуативних проявів поведінки правопорушників для того, щоб була можливість оцінити, чи призводить здійснюваний вплив до будь-яких змін у їхньому житті.

60

Викладена вище інформація дозволяє зробити висновки про те, що хороша теоретична підготовка та науково обґрунтована методична основа діагностики особистості ‒ важливий аспект в

системі організації роботи та соціального супроводу осіб, яких було притягнено до кримінальної відповідальності. Ефективно проведена діагностика особистості дає можливість правильно визначити специфічні особливості особистості людини, і, відповідно, побудувати стратегію психолого-педагогічного впливу та систему індивідуальної роботи з нею.

Ця методика може бути корисною для складання соціально-психологічної характеристики правопорушника та ухвалення рішення щодо застосування до нього гуманних санкцій.

М. В. Палій, професор кафедри кримінально-виконавчого права, кандидат юридичних наук, доцент, заступник начальника Інституту кримінально-виконавчої служби полковник внутрішньої служби

ПЕНІТЕНЦІАРНИЙ КАПЕЛАН ЯК СУБ’ЄКТ КЛОПОТАННЯ ПРО ДЕРЖАВНІ АКТИ МИЛОСЕРДЯ ТА ПОМИЛУВАННЯ

озглядаючи проблеми помилування, не можна обминути увагою його історичне та сутнісне християнське походження. Виявом культивованого християнством милосердя в

суспільстві є доброчинність, а в державі – соціальні програми для малозабезпечених і хворих а також амністія та помилування. При цьому доцільно зазначити, що у законодавстві царської Росії, до складу якої входило більшість території сучасної України, між помилуванням та амністією не проводилося чітке розмежування. Амністія застосовувалася саме як царський акт помилування. Тобто у законодавстві не було терміну «амністія», а застосовували терміни «прощення» або «помилування» ‒ як у випадках звільнення

від покарання окремих осіб, так і багатьох засуджених. Кримінальне уложення 1903 року вживало також термін “загальний милостивий маніфест”. Таким чином помилування з давніх часів є частиною соціальної практики та ментальності відповідно держави і українського суспільства.

Р

61

Донедавна теза про те, що релігія «відмирає», здавалося, ні в кого не викликала сумніву. Так уважали мислителі ХХ ст., які вважалися авторитетними, К. Маркс, Ф. Ніцше, З. Фрейд, М. Вебер, проте поширення мережі релігійних організацій, збільшення кількості послідовників різних релігій, підвищення ролі релігії у житті суспільства – довели зворотне. Нині український народ, відповідно до показників релігійності населення країни, можна вважати християнським народом, адже за різними оцінками від 70 до 80 % дорослого населення країни вважають себе християнами.

Помилування і прощення є сутністю християнської релігії. Приклади такого прощення знаходимо у Біблії, в якій описуються загальновідомі сюжети про Адама та Єву, Каїна та Авеля, Авраама, Йосифа, апостола Павла тощо. Усі ці історії є прикладом божої ласки та людських чеснот, які засновані на категоріях милосердя та прощення.

З огляду на загально відому довіру суспільства і засуджених до Церкви та сучасне запровадження душпастирської опіки засуджених і ув’язнених постає питання про більш дієве залучення священнослужителів до процесів не тільки відбування покарання, а й звільнення від нього, звільнення від кримінальної відповідальності, участі в процесах застосування амністії та помилування. Принцип відокремлення держави від Церкви не може означати відокремлення Церкви від державних процесів милосердя. Безумовно, що державні органи мають ухвалювати відповідні рішення, але Церква може клопотати перед цими органами та ініціювати відповідні процедури, що, в свою чергу, буде елементом розвитку громадянського суспільства.

Згідно з новим положенням ч. 6 ст. 12 Закону України «Про попереднє ув’язнення»: «особи, взяті під варту, мають право на побачення із священнослужителями (капеланами), уповно-важеними релігійними організаціями, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, для задоволення своїх релігійних потреб, без обмеження кількості побачень (виділив ‒ М. П.), у вільний від виконання слідчих дій час». Так само і ч. 5 ст. 128-1 Кримінально-виконавчого кодексу України передба-чає, що зустрічі священнослужителів (капеланів) із засудженими надаються у час, вільний від роботи (навчання) засуджених, без обмеження кількості (виділив ‒ М. П.) зустрічей у місці, визначеному адміністрацією установи виконання покарань. Таким чином наявне законодавче підґрунтя для інтенсивної роботи

62

священнослужителів з ув’язненими та засудженими. Така робота може сприяти каяттю та виправленню відповідних осіб і констатувати належне виправлення та каяття, а також клопотати про умовно-дострокове звільнення та помилування можуть пенітенціарні капелани. При цьому сьогодні ще існують проблеми з тим, що, незважаючи на законодавче врегулювання питань душпастирської опіки, мають місце випадки вимоги узгодження з судом або органами слідства візитів священнослужителів (капеланів) до осіб, які взяті під варту. Крім того, мають місце непоодинокі випадки, коли в години, які заздалегідь узгоджені з адміністрацією установ виконання покарань для візитів священнослужителів (капеланів), засуджених залучають до виконання певних господарських робіт. Таке іноді відбувається у неділю, або у дні великих релігійних свят. Проте ці проблеми за умов належного роз’яснення чинного законодавства та взаємодії ДПтС України з релігійними організаціями будуть поступово вирішуватися і пенітенціарні капелани стануть повноцінним суб’єктом виправлення засуджених та запобігання вчиненню ними нових злочинів.

Загалом чинне законодавство України про кримінальну відповідальність вже не виключає можливостей для капеланів здійснювати відповідні клопотання, пов’язані з милосердям. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи може дійти висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання і прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. До такого висновку суд може дійти в тому числі враховуючи клопотання пенітенціарного капелана та зважаючи на кількість вівідувань ним засудженого або ув’язненого (яку легко встановити, враховуючи документування пропускного режиму відповідних установ).

Пенітенціарні капелани можуть також брати активну участь у процесах затвердження угоди про примирення або про визнання вини, передбачених ч. 2 ст. 75 КК України, сприяти передбаченому

п. 1 ч.1 чт. 76 КК України проханню винного публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого, допомагати адміністрації установи виконання покарання визначати сумлінну поведінку і ставлення засудженого до праці та фактичність «ставання на шлях виправлення» для відповідного застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання згідно з ч. 2 ст. 81 КК України або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким згідно з ч. 3 ст. 82 КК України

63

Так само згідно зі ст. 85, 87 КК України капелан може клопотати перед Президентом України про повне або часткове звільнений від основного і додаткового покарань актом про помилування. Як приклад – відносно недавно глави та ієрархи християнських Церков і конфесій України, зокрема РКЦ та УГКЦ звернулися до Президента В. Януковича з клопотанням про звільнення Юлії Тимошенко від подальшого відбування покарання. У листі було вказано три прохання. Першим з них було прохання про внесення змін до положення про порядок здійснення помилування: «Ми просимо змінити положення про порядок здійснення помилування, затверджений указом Президента України № 902/2010 від 19 вересня 2010 року, та закріпити право клопотати про помилування не лише за засудженою особою, але й надати це право родичам або іншим особам, які мають відповідний суспільний авторитет і визнання за прикладом визначеного у законодавстві права клопотати про взяття підозрюваних на поруки. Зміна цього положення в умовах ще недосконалої судової системи в нашій державі та в час проведення судової реформи дасть можливість виправляти помилки правосуддя», - йшлося у листі.

На переконання авторів клопотання, хоча Церква не втручається в державні справи, однак обов’язком Церкви є закликати до прощення, милосердя і любові до ближнього. «Переконані, що виявом цих Богом заповіданих чеснот стало б помилування Ю. Тимошенко та звільнення її від подальшого покарання», - було сказано у листі[1].

Таким чином пенітенціарних капеланів доцільно на науково-практичному та законодавчому рівнях визнати суб’єктами клопотання про державні акти милосердя взагалі та акти Президента про помилування зокрема. Адже соціальне партнерство державних органів і пенітенціарних капеланів може відігравати значну роль у процесах виправлення засуджених та досягнення інших цілей кримінальних покарань, соціальній адаптації осіб, які вчинили злочини та дотриманні їх прав і законних інтересів.

Список використаних джерел

1. Електронний ресурс. Режим доступу : http://www.credo-ua.org/2012/04/61310.

64

В. В. Хведчук, заступник начальника управління соціально-психологічної роботи із засудженими Державної пенітенціарної служби України підполковник внутрішньої служби

МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ В УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ ЗА КЛОПОТАННЯМИ

ПРО ПОМИЛУВАННЯ

о апарату ДПтС України 2014 року надходила значна кількість звернень від державних і громадських організацій щодо незгоди з критеріями, які відображаються у

характеристиках на засуджених, які складаються начальниками відділень СПС.

Зокрема нарікання викликало питання необхідності відображення інформації про визнання засудженим своєї вини і щиросердність каяття у вчиненому злочині.

Аргументом для того, щоб уникати у характеристиці на засудженого цих критеріїв виступало те, що у жодному з чинних на сьогоднішній день нормативно-правових документах не вказано, що засуджений зобов’язаний визнавати свою вину в учиненому злочині і щиросердно розкаюватися.

Зважаючи на вищевикладене, управлінням соціально-психологічної роботи із засудженими апарату ДПтС України було розроблено методичні рекомендації з питань підготовки характеристик на засуджених з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Критерії, які були взяті до уваги, і які рекомендувалося відображати у характеристиках, ґрунтувалися на дотриманні засудженим обов’язків, визначених ст. 107 Кримінально-виконавчого кодексу (КВК) України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 3‒4, ст. 21) та розділом ІІІ Правил

внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (Наказ Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 р. № 2186/5 зареєстрований у Міністерстві юстиції України 30 грудня 2014 р. за № 1656/26433).

Також до уваги рекомендувалося брати критерії, визначені ст. 65, 123, 126, 127 КВК України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 3‒4, ст. 21), але тільки за умови позитивних

здобутків від участі засуджених у цих заходах.

Д

65

Під час підготовки вищезазначених методичних рекомендацій акцентовано було на те, щоб висвітлити питання свідомого дотримання, або свідомого недотримання засудженим установленого порядку відбування покарання, а також намагання засудженого самостійно демонструвати позитивні зміни у поведінці.

Ще однією інновацією цього документу стало те, що начальникам відділень СПС рекомендовано не складати висновок характеристики. Це було зроблено з огляду на те, що характеристика розглядається як документ, який відображає суб’єктивне бачення посадової особи поведінки конкретного засудженого.

Нині, на наше переконання, настав час для того, щоб адміністрація установи у підготовці характеризованих матеріалів, що сконцентровувала свою увагу не на аргументованому доведенні того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, а на оцінюванні ризиків можливої подальшої протиправної поведінки конкретного засудженого.

Таким чином, адміністрація установи виконання покарань повинна бути готовою до аргументованого відстоювання власної позиції під час підготовки матеріалів, що характеризують засудженого, і було б добре, аби ця позиція була основною для представників державних і громадських організацій.

Н. В. Іванчук, старший науковий співробітник відділу організації науково-дослідної роботи Національної академії внутрішніх справ

ЩОДО СТАНУ ІНСТИТУТУ ПОМИЛУВАННЯ

процесі еволюції суспільства й розвитку кримінального законодавства моральна категорія «помилування» перетворюється на правовий інститут, що слугує підставою звільнення від покарання осіб, які вчинили злочин. Згідно

з тлумачним словником сучасної української мови, «помилувати» означає простити будь-кому провину, виявити жалість, милосердя, скасувати або пом’якшити кару, до якої засуджено людину. В історичному аспекті прообразом помилування було право потерпілої особи вибачати свого кривдника. Отже, поняття

У

66

«помилування» з давніх-давен розуміємо як можливість щось пробачення когось. У правовому значенні помилування в Україні існує як інститут права, що утворюється шляхом видання Президентом України акта правового характеру, який не скасовує дію закону про кримінальну відповідальність, але водночас звільняє особу від кримінального покарання.

Так, згідно з п. 27 ст. 106 Конституції України саме Президент України має право здійснювати помилування засуджених. Зазначена вище конституційна норма конкретизована у ст. 87 Кримінального кодексу (КК) України. Зокрема зазначено, що Президент України здійснює помилування лише стосовно індивідуально визначеної особи. У чинному законодавстві та підзаконних актах нині не визначено поняття «помилування». Тому необхідно звернутися до його доктринального тлумачення. Так, В. Т. Маляренко і А. А. Музика характеризують помилування як спеціальний вид звільнення від покарання (повне або часткове) індивідуально визначеної особи, засудженої за вчинення злочину, що здійснюється на підставі відповідного акта (указу про помилування), прийнятого Президентом України. О. М. Литвак та О. В. Чепелюк визначають помилування як акт гуманізму й милосердя з боку держави щодо конкретно визначеної особи (групи осіб), яка вчинила злочин (злочини), що застосовується на підставі виданого Президентом України указу про помилування у виді заміни довічного позбавлення волі на певний строк, повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання, заміни покарання або не відбутої його частини більш мʼяким. Помилування, на думку М. І. Мельника та М. І. Хавронюка, – це індивідуальне державновладне веління у формі пробачення особі, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості. На відміну від амністії акт помилування не розрахований на невизначену кількість випадків використання. В юридичній енциклопедії 1998 року за редакцією Ю. С. Шемшученка міститься така характеристика інституту помилування: це правовий акт найвищого органу державної влади (глави держави), за яким конкретна особа звільняється від відбування покарання або це покарання помʼякшується.

Помилування засуджених здійснюється у виді: заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на

певний строк. Цей термін повинен бути не менше двадцяти пʼяти років (ч. 2 ст. 87 КК України). У разі засудження особи до довічного позбавлення волі клопотання про помилування її може бути подано після відбуття ним не менше як 20 років призначеного покарання;

67

повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;

заміни покарання або його невідбутої частини більш мʼяким покаранням.

Згідно зі ст. 44 КК Україні в результаті помилування особу може бути також звільнено від кримінальної відповідальності. Акт помилування не має нормативного характеру, оскільки він розрахований на застосування тільки в одному конкретному випадку стосовно конкретного засудженого.

Слід зауважити, що всі види та варіанти зміни покарання засуджених передбачені й забезпечуються нормами чинних КК і КПК України. При цьому все свідчить на користь судової процедури зміни покарання, у здійсненні якої, на відміну від помилування, повною мірою діють конституційні принципи правосуддя, як правило, враховуються інтереси учасників процесу, що потерпіли від злочину, без обмежень здійснюється прокурорський нагляд за правосудністю зміни встановленого судом покарання, чого немає під час видання акта про помилування. Отже, як підсумок, можна стверджувати, що процедура помилування у нашій державі має стати об’єктивною, відкритою та гласною, більш динамічною і гуманною. Такі зміни в українському законодавстві вирішать величезну кількість проблем і поставлять Україну в цьому питанні у коло демократичних країн.

А. С. Голоколосова, науковий співробітник відділу організації науково-дослідної роботи Національної академії внутрішніх справ

ПОМИЛУВАННЯ. ВИЩИЙ ІНСТИТУТ ГУМАНІЗМУ

вичайно, жодне суспільство не може функціонувати без чітко регламентованих правил співвідношення норм «людина – держава», тобто законів, порушення яких призводить до

хаосу й анархії. Тому і покарання за недотримання встановлених правил за будь-яких часів і різних народів було, є і буде наріжним каменем життєдіяльності країни, її соціально-економічного і політичного устрою. І чим цивілізована держава, тим ширший діапазон форм і методів її впливу на людину, яка перейшла межу дозволеного, ‒ причому впливу, що надає можливість порушникові

З

68

з найменшими втратами для спів-вітчизників перевиховатись, повернутися до суспільно корисної праці.

Протягом останніх років у нашій країні багато осіб, які притягувались до кримінальної відповідальності, були позбавлені волі. Звичайно, більшість із них скоїла тяжкі проступки: вбивства, зґвалтування, крадіжки в особливо великих розмірах тощо. І їх перебування за ґратами не викликає заперечень. Але ж нерідко траплялося, коли за крадіжку велосипеда, лантуха зерна, паливного насоса суди давали строк від одного до трьох років. Тільки на сьогодні в місцях позбавлення волі перебуває тисячі осіб, більше половини яких – молодь. Причому, наприклад, у дитячі колонії потрапляє чимало підлітків із неповних родин. Кожен третій – з відхиленнями у психічному розвитку. Деякі не вміють навіть читати і писати, оскільки все свідоме й несвідоме життя своє провели в бродяжництві, жебракуванні, без опіки дорослих, без шансу випростатися і звестися на ноги. Отож чи варто за малозначущий проступок засилати таких порушників закону за грати? Це питання має не тільки моральний, а й матеріальний аспект. Більшість країн Європи давно знайшла вихід. Це застосування покарання, альтернативного тюремному ув’язненню, ‒ звільнення під поруку, заставу, штрафи, компенсаційні санкції,

громадські роботи. На підставі Закону України про амністію або акта про

помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарання, а також засудженому може бути замінено покарання або невідбуту його частину більш м’яким покаранням. Амністія і помилування – це складові частини міжгалузевого правового інституту вибачення державою осіб, які вчинили злочинні діяння з повним або частковим анулюванням правових наслідків вчиненого злочину, яке здійснюється у судовому або позасудовому порядку. Окрім амністії та помилування існують інші форми звільнення від покарання. Існуванню такого інституту слід завдячувати принципам гуманізму й економії кримінально-правової репресії.

Інститут звільнення від покарання та його відбування є одним з виявів принципу гуманізму у кримінальному праві. Його застосування спрямоване на звуження меж кримінально-правової репресії для стимулювання виправлення засудженого, адаптації його до норм соціальної поведінки та вимог дотримання правопорядку.

69

Суть цього інституту полягає у тому, що за підстав, передбачених КК України:

1) засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від: а) реального відбування покарання, призначеного вироком суду; б) подальшого відбування покарання, частину якого він вже відбув;

2) засудженому може бути: а) замінено покарання більш м’яким; б) пом’якшено призначене покарання.

Звільнення від покарання та його відбування, заміна покарання більш м’яким, а також пом’якшення призначеного покарання становлять виключну прерогативу суду, крім звільнення від покарання або пом’якшення покарання на підставі Закону України про амністію чи акта про помилування. Матеріальною підставою звільнення від покарання та його відбування є недоцільність або ж неможливість призначення чи виконання покарання в силу втрати чи значного зменшення суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин, погіршення стану її здоров’я або ж у силу зміни закону. Ці загальні підстави конкретизуються стосовно деяких видів звільнення від покарання та його відбування.

Помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше ніж 25 років.

Помилування – це індивідуальне державно-владне веління у формі вибачення особи, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості. При цьому лише у виняткових випадках може бути помилувано особу, до якої раніше було застосовано амністію, помилування, умовно-дострокове звільнення від покарання чи заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, відстрочку виконання вироку, якщо вони до погашення або зняття судимості знову вчинили умисний злочин. Розгляд клопотань про помилування засуджених, які не стали на шлях виправлення, відбули незначну частину призначеного їм строку покарання, а також клопотань осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини, здійснюється лише за наявності надзвичайних обставин. Але загалом надія на помилування – важливий стимул для виправлення. Особливо це стосується засуджених до довічного позбавлення волі. На відміну від амністії акт помилування не розрахований на невизначену кількість випадків використання і є персоніфікованим актом одноразового застосування права щодо конкретної особи або групи

70

індивідуально зазначених в указі Президента осіб. Як і амністія, помилування у КК України розглядається як підстава звільнення і від кримінальної відповідальності, і від покарання. При цьому реальна правозастосовна практика, як правило, зорієнтована на непов’язане із звільненням від кримінальної відповідальності помилування засуджених, яке здійснюється у виді:

1) заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк;

2) повного або часткового звільнення від відбування інших, крім довічного позбавлення волі, видів основного, а також додаткового покарання;

3) заміни інших, крім довічного позбавлення волі, видів основного, а також додаткового покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням.

Помилування здійснюється Президентом України. Коло осіб, які мають право клопотати про помилування, порядок підготовки матеріалів для розгляду цих клопотань, повноваження Управління з питань помилування Адміністрації Президента України і Комісії при Президентові України у питаннях помилування визначаються Положенням про порядок здійснення помилування.

диякон Олександр Богомаз, Пенітенціарне душпастирство УГКЦ (м. Київ)

ПОГЛЯД ЦЕРКВИ НА ПИТАННЯ ПОМИЛУВАННЯ

радиція святкування Ювілейного Року сягає 14 століття, її розпочав папа Боніфацій VIII 1300 р. З цього часу Церква проголошувала ювілейні роки кожні 25‒50 років,

хоча були і винятки, коли Папа проголошував екстраординарний Ювілейний Рік. За останні 700 років Церква святкувала Ювілейний Рік 29 разів. Святий Рік Милосердя, проголошений Папою Франциском, буде тридцятим. Він триває з 8 грудня 2015 р. до 20 листопада 2016 р.

У контексті Ювілейного року пам’ятним є ПОСЛАННЯ Його Святості Іоанна Павла II з нагоди Ювілею у в’язницях 9 липня 2000 р. Божого про помилування в’язнів: «Ювілеї були стимулом для спільноти переглянути людське правосуддя мірою Божої справедливості. Тільки спокійна оцінка функціонування

Т

71

пенітенціарних установ, відверте визнання цілей, які суспільство має на увазі при боротьбі зі злочинністю, а також серйозна оцінка засобів, прийнятих для досягнення цих цілей, допомагали в минулому та допомагають надалі виявляти сфери для поправок, які повинні бути зроблені. Це не питання автоматичного або суто косметичного застосування акту помилування. Це не могло би вплинути на суть речей: після того, як Ювілей мине, ситуація повернеться на круги своя. Це, скоріше, питання заохочування ініціатив, які закладуть міцну основу для справжнього оновлення, як звичаїв поводження так й інституцій» [1].

«У світі, який надто часто є суворим до грішника, але поблажливим до гріха, існує необхідність розвивати сильне почуття справедливості, щоби шукати й впроваджувати в життя Божу волю» [2]. Поняття «помилування» в нашому розумінні передбачає прощення провини, тобто дарування вини. Це означає, що людина, яка отримала певне покарання, може не відбувати його взагалі, або певною мірою. У такому разі помилування можна ототожнити з християнським поняттям «милосердя». Милосердя глибоко пов’язане з примиренням і прощенням. Досвідчити Боже милосердя християнин може в Таїнстві Покаяння, головною метою якого є терапевтична дія відносно грішної людини. Однією з умов покаяння є щирий жаль за скоєне і постанова виправитися. Священик тут виступає як слуга Божого милосердя, який в Імені Бога прощає і відпускає людині її гріх.

Як бачимо Бог дає людині помилування, але вона сама має посідати активну позицію, щоб його прийняти. Людина має робити кроки на зустріч. Проте ці кроки вона не зробить, якщо відчуватиме відносно себе загрозу. Як правило, більшість осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, відчувають себе неприйнятими, тому постійно мають відчуття зовнішньої загрози. Завданням капелана є стояти на варті людської гідності засудженого, отже виявити до нього християнську любов і прийняття. Капелан допомагає засудженому зустрітися з абсолютною Божою Любов’ю. Отож, за акцентована людина, яка є огорнута в абсолютну любов, може відчути якої болі завдає її проступок цій любові. Так приходить і усвідомлення шкоди проступку для суспільства. Це є механізм покаяння, одними із елементів якого є жаль за вчинене і визнання своєї вини. Людина сама себе осуджує.

Проте тюремне душпастирство повинно бути особливо пильним, щоб не перетворити християнську любов до в’язнів на атаку законного правосуддя чи байдужість до злочинної

72

поведінки [3]. Адже, милосердя не означає відмови від Божих заповідей, не є виправданням для усунення цих заповідей або їх ослаблення. Церква має право й обов’язок називати по імені як добро, так і зло [4]. Найбільшою спокусою для Церкви було, якби Вона перестала називати по імені добро і зло. Це стосується також законів, що унормовують суспільне життя.

Відповідно до Соціальної Доктрини Церкви, яка говорить, що «покарання – це не тільки захист громадського порядку і запорука безпеки людей, а й знаряддя виправлення злочинця – виправлення, яке набуває моральної цінності спокути, коли винуватець добровільно приймає покарання» [5], зазначаємо, що Церква виступає за помилування за умови, що засуджений визнає і приймає свою Вину. Проте як бачимо для цього необхідні сприятливі умови. Допомогти створити ці умови може пенітен-ціарний душпастир, який уже точно знатиме своїх підопічних.

Ураховуючи слабкість людини та її схильність до гріха, важливо враховувати і можливість рецидиву після помилування. Тому з’являється необхідність реабілітації та подальшої підтримки засудженого.

Також слід зауважити важливий момент. Капелан у місцях позбавлення волі діє через релігійні заходи і спілкування. З’являється небезпека маніпуляцій як зі сторони засудженого, так і зі сторони адміністрації місць відбування покарань. Тому участь ув’язненого у релігійних заходах не повинна використовуватися як дисциплінарна міра або як інструмент примусової реабілітації. Рівно ж участь в релігійних програмах або релігійні погляди не можуть бути підставою для надання або позбавлення будь-яких привілеїв. Тому засудженому не обов’язково знати про те, що священик міг би за нього клопотати.

Церква послідовно висловлює думку, що засуджені на довічне ув’язнення повинні мати надію на можливе помилування [6]. Ця надія створює умови для необхідних зусиль, щоб мати шанс знову повернутися до суспільства.

Слово Боже до нас говорить: «Я милосердя хочу, а не жертви» (Мт. 9.13), тому органи, які керують процедурою помилування, мали би керуватися саме цими словами. Саме ці слова мали б допустити до свого серця члени комісії, які надають клопотання. У свою чергу, священик-капелан мусить мати право брати участь у процесі клопотання про застосування помилування на підставі душпастирського досвіду спілкування з конкретним засудженим.

73

Список використаних джерел

1. Служити ув’язненим: фахові орієнтири для душпастирства у пенiтенцiарних закладах / за заг. ред. о. Костянтина Пантелея. – Львів : Дон Боско, 2012. – с. 214.

2. Цитата з різдвяної проповіді святішого отця Франциска від

25 груд. 2015 р. [Електронний ресурс] «Радіо Ватикану». ‒ Режим доступу :

http://uk.radiovaticana.va/news/2015/12/24/різдвяна_проповідь_папи_франциска/1196772

3. Human rights of prisoners. International study seminar (Rome, 1‒2 march 2005) Pontifical Council for Justice and Peace and the International Commission of Catholic Prison Pastoral Care, Libreria Editrice Vaticana, Vatican city, 2006. ‒ p. 81.

4. INFORME SOBRE LA ESPERANZA, Diálogo con Carlos Granados, BIBLIOTECA DE AUTORES CRISTIANOS, MADRID, 2016. ‒ p. 222.

5. Компендіум соціальної доктрини Церкви / Папська Рада «Справедливість і мир». – К. : Кайрос, 2008. – 549 с.

6. Юридичний вимір в’язничного служіння : Резолюція Міжнародної конференції (Final Declaration of the Conference

«Prison Ministry – Area Juridica») (Київ, 6 черв. 2009 р.) Глава УГКЦ взяв участь у міжнародній конференції «Юридичний вимір в’язничного служіння» 8 черв. 2009 р. [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу :

http://news.ugcc.ua/news/glava_ugkts_vzyav_uchast_u_mizhnarodniy_konferentsii_yuridichniy_vimir_vyaznichnogo_sluzhinnya_56344.html

С. О. Гелемей, заступник начальника управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківській області

ПРАВОВІ ОСНОВИ ІНСТИТУТУ ПОМИЛУВАННЯ В УКРАЇНІ

гідно з тлумачним словником сучасної української мови «помилувати» означає простити кому-небудь провину, виявити жалість, милосердя, скасувати або пом’якшити кару,

до якої засуджено людину [1, с. 893].

З

74

Як слушно зазначають М. І. Мельник і М. І. Хавронюк, помилування – індивідуальне державно-владне веління у формі пробачення особі, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості. На відміну від амністії акт помилування не розрахований на невизначену кількість випадків використання і є персоні-фікованим актом одноразового застосування права щодо конкретної особи або групи осіб, індивідуально зазначених в указі Президента України осіб [2, с. 185].

Сучасна правова доктрина України встановлює два окремі інститути: амністія і помилування. І дійсно, між цими інститутами існує суттєва різниця.

Помилування, на відміну від амністії, не має обмежень щодо категорій засуджених, які можуть бути звільнені на підставі акту помилування. Але актом помилування може бути замінене одне покарання на інше, більш м’яке.

Клопотати про помилування має право особа, яка засуджена та/або відбуває покарання в Україні відразу після набрання вироком законної сили; засуджена до довічного позбавлення волі – після відбуття в колонії двадцяти років. Клопотання про помилування подається засудженим до адміністрації установи відбування покарання, яка його реєструє та протягом 15 діб надсилає до Адміністрації Президента разом із копіями вироку, постанови суду, характеристикою особи та іншими документами, що мають істотне значення для визначення можливості застосування помилування. Підготовку матеріалів до розгляду клопотання здійснює Управління з питань помилування Адміністрації Президента України.

Попередньо клопотання про помилування та зібрані Управлінням з питань помилування при Адміністрації Президента України матеріали розглядаються Комісією при Президентові України з питань помилування. Про клопотання, які не підлягають задоволенню відповідно до Положення про порядок здійснення помилування, Управління з питань помилування доповідає Комісії. Пропозиції Комісії за результатом попереднього розгляду оформляються у виді протоколу. Далі Комісія з питань помилування вносить Президенту України пропозиції щодо застосування помилування або доповідає, що підстав для задоволення клопотання немає. Про помилування засудженого Президент України видає указ. У разі відхилення Комісією клопотання наступне клопотання може бути подано не раніше, ніж через рік з моменту відхилення попереднього, а в разі засудження до довічного позбавлення волі – не раніше п’яти років [3, с. 205].

75

Лише амністія і помилування пов’язані з етичною категорією прощення, лише ці дві підстави мають справу не з поступовими змінами в соціальному статусі засудженого, а, перш за все, з виявом гуманізму з боку держави до засудженої особи. Гуманізму, який не завжди пов’язаний з формальними ознаками, що виникають на боці засудженого. І тому те, яким чином законодавець регулює інститути, пов’язані з можливістю прощення засудженого державою, можна розглядати як індикатор стану людяності в тій чи інший державі в цілому.

Акт про помилування є підставою для звільнення особи від кримінального покарання. Помилування стосується тільки осіб, засуджених судом за вчинення злочинів, тобто тих, які вже притягнуті до кримінальної відповідальності. Важливо відзначити, що суттєвою ознакою помилування є суб’єкт його здійснення. В Україні це Президент. Саме ця посадова особа наділена компетенцією остаточно вирішувати питання про звільнення засудженого. Президент є тою посадовою особою держави, яка здатна змінити вирок суду, навіть після його перегляду вищими судовими інстанціями. Отже, помилування є останнім шансом для засудженого. І саме тому, на нашу думку, процедура помилування не повинна мати додаткових обмежень і складнощів, які роблять її менш доступною для особи, яка відбуває покарання [4]. Специфічною ознакою помилування є також його результат або форми, або види помилування. Історично чинне законодавство України напрацювало такі види помилування:

заміна довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк;

повне або часткове звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;

заміна покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням.

Категорії осіб, до яких помилування застосовується з певними обмеженнями. Серед таких осіб чинне законодавство називає:

особа, яку раніше було неодноразово (два і більше разів) засуджено за вчинення умисних злочинів або до якої раніше було застосовано амністію, помилування, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, звільнення від відбуванню покарання з випробуванням, якщо вона до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, може бути помилувана лише у виняткових випадках. Винятковість випадку визначається Управлінням і Комісією з урахуванням усіх обставин, які існують на боці засудженого, його особистості та поведінки;

76

засуджені, які не стали на шлях виправлення або не відбули половини призначеного їм строку покарання, а також клопотання осіб, засуджених за тяжкі чи особливо тяжкі злочини, можуть бути задоволені лише за наявності обставин, що потребують особливо гуманного ставлення. Помилування фактично можливе лише для осіб, які стали на шлях виправлення або відбули половину призначеного їм строку покарання, а також особи, які вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості. Усі інші особи можуть бути помилувані лише за наявності обставин, що потребують особливо гуманного ставлення.

Слід зазначити, що указ Президента України про помилування надсилається, відповідно до типу покарання, до Державної пенітенціарної служби України, міністерств України, інших органів виконавчої влади, а щодо осіб, які звільняються від додаткових покарань – судам, які постановили вирок.

Список використаних джерел

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / [укл. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.

2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / [3-є вид., переробл. та доповн.] / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К. : Атіка, 2003. – 1056 с.

3. Кузнецов В. В. Кримінальне право України : навч. посіб. / В. В. Кузнецов, А. В. Савченко ; за заг. ред. О. М. Джужі. – [2-ге вид. доп. та перероб.]. – К. : Центр учб. л-ри, 2011. – 392 с.

4. Романов М. В. До питання про поняття помилування в

контексті кримінально-виконавчого права [Електронний ресурс] Романов М. В. – Режим доступу :

http://www.pap.in.ua/3-2_2013/8/Romanov%20M.V..pdf.

77

В. Г. Севрук, кандидат юридичних наук, провідний науковий співробітник відділу організації науково-дослідної роботи Національної академії внутрішніх справ; С. О. Павленко, кандидат юридичних наук, провідний науковий співробітник відділу організації науково-дослідної роботи Національної академії внутрішніх справ; Т. Ю. Гончарук, старший оперуповноважений Київського територіального відділу внутрішньої безпеки та виявлення корупції Державної пенітенціарної служби України майор внутрішньої служби

КРИМІНОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АМНІСТІЇ ДО УЧАСНИКІВ ОРГАНІЗОВАНИХ ЗЛОЧИННИХ ФОРМУВАНЬ, ЯКІ СФОРМОВАНІ

НА ЕТНІЧНІЙ ОСНОВІ

овітні трансформаційні та інтеграційні процеси, притаманні українському суспільству, ставлять нові завдання перед кримінологічною наукою, вимагають суттєвого розширення кримінологічного світогляду.

Концепція розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI ст., схвалена Координаційним бюро з проблем кримінології Академії правових наук України, визначаючи методологічні засади концептуального бачення розвитку кримінологічної науки, орієнтує на сприйняття сучасних прогресивних ідей, на вивчення і врахування надбань та досвіду світової кримінології, різних вітчизняних і зарубіжних шкіл і теорій [1, с. 635].

Розвиток науки, а також соціальні зрушення 80‒90-х pp.

XX ст. і тенденції в динаміці якісних і кількісних показників злочинності, рівно як і оцінювання та критика заходів з реагування на злочинність, привели до переосмислення певних догм у вітчизняних кримінології та праві, розширення уявлень про предмет кримінології, висунення нових ідей, однією з яких є кримінологічне дослідження законодавства (насамперед, кримінального, що зумовлено особливостями генезису вітчизняної кримінології) та його вплив на соціум [2, с. 1].

Н

78

Сучасні тенденції кримінально-правового впливу на злочинність характеризуються наявністю та застосуванням широкого спектра заходів некарального характеру, особливе місце серед яких, з огляду на виняткову правову природу та значну масовість, посідає амністія.

Слід зазначити, що 27 лютого 2014 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» щодо повної реабілітації політичних в’язнів». Найбільш принциповою серед змін, передбачених зазначених законом, є запровадження інституту індивідуальної амністії. Так, ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р., зі змінами, доповнено ч. 4 такого змісту: Верховна Рада України вправі прийняти закон про амністію як щодо певної категорії осіб, так і щодо конкретно визначеної особи (індивідуальна амністія) [3, с. 54].

Аналіз змісту законів про амністію, прийнятих протягом 1997‒

2014 рр. свідчить про те, що вони мають загальний характер і стосуються лише звільнення від кримінальної відповідальності та покарання. При цьому слід відмітити, що 1996 р. та 2014 р. було прийнято закони про амністію, що стосувалися звільнення від конкретних видів відповідальності та покарання. Так, 1996 р. було прийнято Закон України «Про амністію осіб, які брали участь у масових акціях протесту проти несвоєчасних виплат заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат», а 2014 р. – Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» щодо повної реабілітації політичних в’язнів». Однак Конституція України не дозволяє обмежити амністію лише сферою кримінальної відповідальності (покарання). Конституційна формула амністії, що відносить оголошення амністії до повноважень Верховної Ради України, змістовно допускає й інші види амністії – податкову (економічну) (тобто, разову державну акцію по легалізації грошових коштів, виведених із законного економічного обігу та не задекларованих, шляхом звільнення від відповідальності винних осіб), адміністративну, дисциплінарну, міграційну тощо [3, с. 56].

Доречно відзначити, що проблема застосування амністії до учасників організованих злочинних формувань, які сформовані на етнічній основі, є досить складною. З одного боку, амністія в таких випадках виступає інструментом політичного врегулювання збройних конфліктів і здійснює позитивний вплив, з другого ‒

79

ефективність цих амністій залежить від широкого комплексу таких факторів, як: наявність умов для громадського примирення, заходів ресоціалізації злочинців тощо.

Безумовно, кримінальна політика в державі має бути сталою. Але в сучасних умовах, коли права осіб, до яких застосовується запобіжний захід у виді тримання під вартою, та осіб, засуджених до позбавлення волі, порушуються, застосування амністії є нагальним.

Подальші розроблення з проблеми вбачаємо в здійсненні кримінологічного аналізу етнічної злочинності та застосуванні амністії держав-членів Євросоюзу з аналогічними показниками в Україні.

Список використаних джерел

1. Закалюк А. Актуальні методологічні проблеми української кримінологічної науки / А. Закалюк // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2‒3. – С. 633‒656.

2. Березовський А. А. Кримінологічні основи амністії : автореф. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / А. А. Березовський. ‒ О. : Б. в., 2007. ‒ 19 с.

3. Совгиря О. В. Конституційно-правові основи інституту амністії в Україні / О. В. Совгиря // Науковий вісник Чернівецького університету. ‒ 2013. ‒ С. 54‒58. ‒ (Вип. 714

«Правознавство»).

Е. Л. Кулаковская, медицинский координатор проэктов представительства в Украине «Право на здоровье»

МЕДИЦИНСКИЙ КРИТЕРИЙ ПРОЦЕДУРЫ ПОМИЛОВАНИЯ В УКРАИНЕ

ealthRight International ‒ глобальная медицинская

некоммерческая организация, которая выстраивает длительный доступ к здоровью для сообществ, используя

основанный на правах человека подход и работает в тесном сотрудничестве с партнерами сообщества, чтобы улучшить оказание медицинской помощи на местах и повысить доступность получения медицинских услуг.

H

80

Прежде чем говорить о судовой реноме, хочу напомнить и озвучить основные принципы охраны здоровья граждан:

соблюдение прав граждан в сфере охраны здоровья и обеспечение связанных с этими правами государственных гарантий;

приоритет интересов пациента при оказании медицинской помощи;

приоритет охраны здоровья детей; социальная защищенность граждан в случае утраты здоровья; ответственность органов государственной власти и органов

местного самоуправления, должностных лиц организаций за обеспечение прав граждан в сфере охраны здоров’я;

доступность и качество медицинской помощи; недопустимость отказа в оказании медицинской помощи; приоритет профилактики в сфере охраны здоровья; соблюдение врачебной тайны. Право на охрану здоровья , право на медицинский уход или

право на наивысший достижимый уровень физического и психического здоровья ‒ одно из прав человека. Закреплено также

в Европейской социальной хартии (ст. 11). Каждый гражданин страны имеет право на: охрану здоровья и качественную медицинскую помощь; уважительное и гуманное отношение со стороны

медицинского и обслуживающего персонала; обследование, лечение и содержание в условиях,

соответствующих санитарно-гигиеническим требованиям; облегчение боли, связанной с заболеванием и (или)

медицинским вмешательством, доступными способами и средствами;

сохранение в тайне информации о факте обращения за медицинской помощью, о состоянии здоровья, диагнозе и иных сведений, полученных при его обследовании и лечении;

информированное добровольное согласие на медицинское вмешательство;

отказ от медицинского вмешательства; получение информации о своих правах и обязанностях и

состоянии своего здоровья, а также на выбор лиц, которым, в интересах пациента может быть передана информация о состоянии его здоровья;

возмещение ущерба в случае причинения вреда его здоровью при оказании медицинской помощи;

81

допуск к нему адвоката или иного законного представителя для защиты его прав;

допуск к нему священнослужителя, а в больничном учреждении на предоставление условий для отправления религиозных обрядов, в том числе на предоставление отдельного помещения, если это не нарушает внутренний распорядок больничного учреждения.

Право на бесплатную медицинскую помощь в соответствии с Программой государственных гарантий;

право граждан на государственную систему обеспечения доступности лекарственных средств;

право граждан на выбор лечебно-профилактического учреждения;

право граждан на выбор врача; право граждан на проведение экспертизы; право граждан на обжалование действий государственных

органов и должностных лиц, ущемляющих права и свободы граждан в области охраны здоровья;

право граждан на отказ от патологоанатомического вскрытия; право граждан на трансплантацию органов; право на охрану здоровья граждан, страдающих психичес-

кими заболеваниями; право на охрану здоровья граждан, страдающих ВИЧ-

инфекцией; права отдельных групп населения в области охраны здоровья

(военнослужащих, беременных женщин, несовершеннолетних и иных групп).

Говоря о здоровье мы должны рассматривать: психологическое и соматическое здоровье человека.

Если рассматриваем психологическое здоровье, то должны помнить, что освобождение от наказания в связи с болезнью связано с тем, что вследствие наступившего у лица психического расстройства или иной болезни цели наказания не могут быть достигнуты, либо с тем, что исполнение наказания может привести к значительному ухудшению состояния лица.

Освобождение от наказания в связи с состоянием здоровья осуждённого присутствует во многих странах, однако не везде оно выступает в качестве самостоятельной нормы.

Психическое расстройство может рассматриваться в качестве основания для признания лица невменяемым (Дания, Швейцария).

82

Во Франции освобождение от наказания может производиться по «медицинским мотивам».

В Швеции в качестве критерия освобождения выступает «плохое здоровье» осуждённого. Выявление у осуждённого психического расстройства может связываться с освобождением от наказания также в Болгарии, иные тяжёлые болезни ‒ в Испании и Вьетнаме, оба упомянутых состояния ‒ в Германии и КНР.

Если говорим о соматическом здоровье, то необходимо создать консилиум независимых специалистов, которые смогут дать заключение о целесообразности нахождения подсудимого в заключении.

Обосновать: целесообразно ли дальнейшее пребывание в местах лишения свободы (СПИД ассоциированный комплекс, онкозаболевание запущенная форма, т.д)) или пребывание заключенного может усугубить состояние его здоровья и привести к инфицированию как персонала так и других заключенных( мультирезистентный туберкулез).

В Украине: Стаття 84. Звільнення від покарання за хворобою 1. Звільняється від покарання особа, яка під час його

відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомити свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92‒95 цього Кодексу.

2. Особа яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

3. Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров’я звільняються від покарання.

4. У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені ст. 49 або 80 цього кодексу, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в

83

частині п’ятій ст. 72 цього Кодексу, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

О. О. Концемал, слухач магістратури Інституту кримінально-виконавчої служби

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ЗДІЙСНЕННЯ ІНСТИТУТУ ПОМИЛУВАННЯ

а теперішньому етапі розвитку держави та в зв’язку з спрямованістю на інтеграцію в Європейський Союз для приведення національного законодавства у відповідність з

міжнародними нормами та стандартами, пріоритетними напрямами реформування кримінально-виконавчої системи України, визначених Концепцією державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, є зменшення навантаження установ, пошуки ефективних альтернативних позбавленню волі запобіжних заходів і видів покарання засуджених.

Нині вже спостерігається тенденція до скорочення чисельності засуджених, які тримаються в кримінально-виконавчих установах. Цей процес можна вважати виявом гуманізації Кримінально-виконавчої служби України щодо засуджених осіб і спробами втілювати політику щодо реформування цієї структури.

Відповідно до ст. 152 Кримінально-виконавчого кодексу (КВК) України, однією з підстав звільнення засуджених від відбування покарання ще до закінчення всього строку покарання є помилування [1]. Цей інститут розглядається як один з дійових інструментів розвантаження установ, у якому особа фізично ізолюється від суспільства та обмежується у певному переліку своїх конституційних прав. Саме тому наукове вивчення інституту помилування набуває актуальності.

Сучасні науковці вивчають особливості цього інституту в межах держави та на міжнародному рівні, а саме: Ю. Баулін, О. Литвак, Т. Маляренко, А. Музика, О. Чепелюк, М. Школа та ін.

Узагалі, історично інститут помилування формувався як правовий феномен, суть якого полягає в прощені засудженої особи. Раніше він мав недиференційований характер, тобто не існувало таких видів прощення, як амністія, а всі форми помилування цілком залежали від волі особи, яка мала можливість прощати.

Н

84

О. В. Чепелюк зазначає, що перші згадки про звільнення від покарання на території сучасної України шляхом милування або прощення знаходимо ще за часів Київської Русі, в якій правом помилування був наділений не лише князь Київський, а й інші князі праукраїнських земель [2, с. 8].

Звертаючись до тлумачного словника сучасної української мови, можна помітити, що «помилувати» означає простити кому-небудь провину, виявити жалість, милосердя, скасувати або пом’якшити кару, до якої засуджено людину [3, с. 893]. В історичному аспекті попередником помилування було право потерпілої особи прощати свого кривдника. Отже, поняття «помилування» необхідно розуміти як можливість щось пробачати або когось прощати.

У процесі розвитку кримінального законодавства категорія «помилування» з часом перетворюється на правовий інститут, який, відповідно до законодавства, є підставою звільнення від покарання осіб, які вчинили злочин.

В Україні у правовому значенні помилування існує як інститут права, що утворюється шляхом видання Президентом України акта правового характеру, який не скасовує дію закону про кримінальну відповідальність, але водночас звільняє особу від кримінального покарання. Тому, згідно з п. 27 ст. 106 Конституції України, саме Президент України має право здійснювати помилування засуджених [4]. Зазначена конституційна норма конкретизована у ст. 87 Кримінального кодексу України. Зокрема зазначено, що Президент України здійснює помилування лише стосовно індивідуально визначеної особи [5].

З метою можливості використання позитивного міжнародного досвіду, необхідно розглянути порядок здійснення інституту помилування іноземних держав.

Процедура здійснення помилування в зарубіжних країнах регулюється різними нормативно-правовими актами. Більшість з них регламентована Конституцією відповідної держави, її Кримінальним і Кримінально-виконавчим кодексом (Російська Федерація, США, Білорусія, Німеччина, Гонконг, Індія, Італія та інші). Проте можна зазначити, що процедура помилування у Польщі здійснюється відповідно до чинного Кримінально-процесуальному кодексу, яка вміщує дев’ять статей, які регулюють порядок здійснення помилування. Частина держав видає спеціальні закони, наприклад, федеральні органи Канади здійснюють свою діяльність на основі Закону про судимість, в Ірландії – на основі Закону про кримінальне судочинство.

85

Однією із суттєвих ознак помилування є суб’єкт його здійснення. Як в Україні, так і близько в 90 % зарубіжних країн, це право належить Президенту. Саме ця посадова особа наділена компетенцією остаточно вирішувати питання про звільнення засудженого. Президент є тою посадовою особою держави, яка здатна змінити вирок суду, навіть після його перегляду вищими судовими інстанціями.

У таких країнах, як Білорусія, Ізраїль, Індія, Іран, Польща, Російська Федерація, США, Туреччина, Франція право помилування належить Главі держави, який виносить рішення про можливість застосування такого інституту. Проте в Німеччині він може делегувати ці повноваження іншим особам, наприклад, канцлеру або міністру юстиції.

У Канаді помилування надається Генеральним губернатором Канади або губернатором у Раді (федеральний кабінет) під королівської прерогативою милосердя. Президенту Туреччини надається право помилування за певних обставин, що визначені у Конституції. Згідно зі ст. 104 Основного закону, президент може «відпустить, через хронічної хвороби, інвалідності або старості, все або частину пропозицій накладені на певних осіб» [6]. У Швейцарії, помилування може бути надано швейцарськими Федеральними зборами злочинів.

Що стосується Італії, то як і інші акти президента, помилування вимагає згоди міністра компетентного уряду. Конституційний суд Італії постановив, що міністр юстиції зобов’язаний підписати акти про помилування.

Специфічні особливості до процедури здійснення помилування існують в Ірландії. Відповідно до законодавства цієї країни, правом помилування наділений Міністр юстиції, який може задовольнити клопотання засудженого, і в той же час відмовити в наданні помилування на підставі власної ініціативи. Він вправі рекомендувати уряду, щоб вони формально радили президенту надавати помилування.

Помилування є останнім шансом для засудженого. І саме тому, на нашу думку, процедура помилування не повинна мати додаткових обмежень і складнощів, які роблять її менш доступною для особи, яка відбуває покарання.

Отже, можна зазначити, що спостерігається зменшення кола осіб, які отримують помилування. Вважаємо, що такий стан правового регулювання інституту помилування є незадовільним, зважаючи на гуманітарну і моральну сутність інституту помилування. Зміни потрібні в напрямі професіоналізації

86

діяльності з помилування засуджених, а також збільшення компетенції Президента України щодо помилування засуджених і доступності його для засуджених.

Однак необхідним є закріплення цієї процедури у Кримінальному процесуальному кодексі України, як це існує в Польщі. Процедура помилування в нашій державі має стати об’єктивною, відкритою і гласною, більш динамічною та гуманнішою. Саме такі зміни в українському законодавстві вирішать значну кількість проблем і поставлять Україну в цьому питанні у ряд демократичних країн.

Список використаних джерел

1. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 лип. 2003 р. №1129-ІV [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/print14 2. Чепелюк О. В. Амністія та помилування в Україні

(кримінально-правове та кримінологічне дослідження) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право, кримінологія; кримінально-виконавче право» / О. В. Чепелюк. – К., 2009. – 20 с.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / [укл. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. ; Ірпінь : ВтФ «Перун», 2005. – 1728 с.

4. Конституція України від 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/page2

5. Кримінальний кодекс України від 5 квіт. 2001 р. № 2341-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1452701559972686.

6. TÜRK ANAYASA HUKUKU SİTESİ En son 12 Eylül 2010 tarihli halkoylamasıyla onaylanan 7 Mayıs 2010 tarih ve 5982 sayılı Kanunla yapılan değişiklikler metne işlenmiştir [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.anayasa.gen.tr/1982ay.htm.

87

А. О. Мальчевська, слухач магістратури Інституту кримінально-виконавчої служби

ПОМИЛУВАННЯ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

уманізація системи виконання покарань, імплементація європейського досвіду пенітенціарної діяльності ставить нові виклики щодо вирішення такого проблемного питання

в системі виконання покарань як довічне позбавлення волі. Можна стверджувати, що впровадження довічного

позбавлення волі є кроком гуманізації, тому що людину не страчують, а дають їй шанс на виправлення та ресоціалізацію, шанс повернутись до життя, в соціум, адже виконання цього покарання передбачає помилування засудженої особи. Воно проводиться Президентом України, який видає указ, про що говорить Положення про порядок здійснення помилування. Згідно з Положенням про порядок здійснення помилування, довічно засуджена особа може отримати, а в гіршому випадку, може й не отримати такий шанс лише після відбуття нею 20 років позбавлення волі: «У випадку засудження особи до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання» [1].

На теперішній час особи, яким призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, мають лише одну надію вийти на волю – помилування Президента України. У новому Положенні про порядок помилування від 21 квітня 2015 року змінено норму, за якою довічно засуджені особи під час відхилення клопотання можуть повторно звертатися не через п’ять років, як було раніше, а через рік.

За останні роки прослідковується тенденція спаду кількості помилуваних осіб, за президентства Л. Кучми і В. Ющенка щороку милували майже тисячу засуджених, протягом 2011‒2014 рр. президент В. Янукович помилував тільки 43 особи. П. Порошенко за 2015 рік помилував 64 особи. Таким чином, інститут помилування за останні роки застосовується з низькою інтенсивністю. На сьогоднішній день в Україні немає жодного помилуваного «довічника», хоча є особи, які вже відбули 20 років покарання, як того вимагає законодавство та зверталися з клопотанням про помилування, але чомусь не має факту їх помилування. Прецендент застосування помилування до довічного позбавлення волі спровокував би розвиток нового напряму

Г

88

розвитку інституту помилування в Україні [2]. Інакше кажучи, статистика свідчить про те, що уповноважені державою особи, з певних причин, не беруть поки що на себе відповідальність застосувати помилування до засуджених цієї категорії.

Цими причинами можуть бути: тяжкість злочинів, за які засуджують до довічного

позбавлення волі; прогалини в системі виконання покарань, що не дає

впевненості у тому, що за час перебування в ізоляції, відбулися докорінні зміни в особистості засуджених;

невизначеність критеріїв помилування цієї категорії засуджених, засторога, що помилувати їх є загрозою для безпеки громадян.

Наша країна вже робить перші кроки до змін відбування покарання у виді довічного позбавлення волі, але нині вони повільно відбуваються у правовій площині. Такими кроками є: Закон України «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України щодо заміни довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням» (№ 2292), яким передбачено застосування в деяких випадках дострокового звільнення до довічно засуджених , але, на жаль, на цей закон було накладено вето Президента України. Згідно з цим законом, умовне звільнення від відбування покарання застосовується до засудженого, який відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, якщо він фактично відбув у в’язниці не менше ніж 20 років, та у разі відсутності у нього злісних порушень протягом трьох років. Щодо умовно звільнених довічно засуджених встановлюється адміністративний нагляд строком на 10 років, а після закінчення строку засуджений звільняється судом від довічного ув’язнення взагалі.

Беручи до уваги вищевикладене, важливо, щоб під час реформування кримінально-виконавчої служби України, питання застосування помилування до довічно позбавлених волі не повинне бути упущеним, були дотримані всі їх права як громадян нашої країни. Доречним було б внести зміни до кримінально-виконавчого та кримінального законодавства України, з метою гуманізувати ставлення до «довічників» з боку суспільства, як віддзеркалення його потреб та проблем, ставлення державних інституцій до цієї категорії засуджених. Потрібно розглянути можливість надання таким особам умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі і скоротити мінімальний строк, який засуджений має відбути в установі виконання покарань для того, щоб мати змогу подати клопотання про помилування. Закономірно ж постає запитання:

89

«Як можна умовно-достроково звільнити людину, яка вчинила жахливий злочин?», але виникає й інше запитання: «Як ми «гуманісти» можемо «тримати до смерті» особу, яка стала на шлях виправлення?», відповідь одна: «Потрібно вносити «розумні» зміни до законодавства, які б всі ці спірні питання могли б вирішити, удосконалювати і реформувати судову систему України» [3].

Список використаних джерел

1. Положення про порядок здійснення помилування [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/223/2015?nreg=223%2F2015&find=1&text=%E4%E2%E0%E4%F6%FF%F2%E8&x=0&y=0#w11

2. Помилувати, не можна карати [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://gazeta.dt.ua/socium/pomiluvati-ne-mozhna-karati-_.html 3. Порошенко ветував закон про дострокове звільнення довічно

засуджених [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ua.112.ua/polityka/poroshenko-vetuvav-zakon-pro-

dostrokove-zvilnennia-dovichno-zasudzhenykh-279936.html

К. О. Рубан, слухач магістратури Інституту кримінально-виконавчої служби

ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНІВ ОСОБАМИ, ДО ЯКИХ РАНІШЕ ЗАСТОСОВУВАЛОСЬ ПОМИЛУВАННЯ (НАРИС У СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ)

аконодавством України передбачено інститут помилування. Процедура помилування регламентується п. 27 ст. 106 Конституції України [1], ст. 87 Кримінального кодексу України

[2] та Указом Президента України «Про Положення про порядок здійснення помилування» [3].

За своєю суттю помилування ‒ це акт глави держави, за яким певна особа (чи кілька осіб) повністю або частково звільняється від покарання, або до неї застосовується більш м’яке покарання, або ж з особи знімається судимість. Нині порядок здійснення помилування встановлений Указом Президента України від 21 квітня 2015 р. Відповідно до нього помилування має місце стосовно індивідуально визначеної особи, із значеної в акті про помилування.

З

90

У зв’язку з тим, що в нашій країні настав час реформ і змін у кримінально-виконавчій службі необхідно провести аналіз застосування помилування до засуджених осіб і подати пропозиції щодо поліпшення здійснення порядку здійснення цієї процедури.

Аналіз клопотань про помилування, які надійшли до Департаменту з питань помилування АПУ за 2014-2015 рр., показав таке. Найчастіше з клопотанням про помилування звертаються чоловіки. Статичні дані, які зображено на рис. 1, свідчать, що зі 100 % помилуваних осіб – 90 % становлять чоловіки, решта – жінки.

Рис. 1. Відстокове співвідношення помилуваних чоловіків і жінок

Здебільшого це пов’язано з кількісною перевагою серед засуджених до позбавлення волі чоловіків над жінками.

Важливим показником для розвитку інституту помилування є рецидивна злочинність осіб, до яких раніше застосовувалось помилування. На превеликий жаль, мають місце непоодинокі випадки, коли після помилування особа вчиняє повторний злочин, так званий рецидив. Проведене дослідження це підтверджує. На 2015 рік 128 осіб, які раніше були помилувані, через деякий час учиняли новий злочин нині відбувають покарання в кримінально-виконавчих установах. Найчастіше це злочини проти власності, на другому місці – це злочини проти життя та здоров’я, а на третьому – злочини проти статевої недоторканості. У відсотковому відношенні зазначені дані зображено на рис. 2.

Жінки

10%

Чоловіки

90%

91

Рис. 2. Найбільш поширені злочини серед осіб, які були помилувані

та вчинили повторний злочин ст. 152 КК України – зґвалтування; ст. 121 КК України – умисне тяжке тілесне ушкодження;

ст. 309 КК України – незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту;

ст. 187 КК України – розбій; ст. 115 КК України – умисне вбивство;

ст. 185 КК України – крадіжка.

Результати дослідження показали, що зазначена категорія осіб учиняє тяжкі злочини, за які суд призначає їм покарання пов’язане з позбавленням волі, однак, є випадки, коли виправлення засуджених можливе без ізоляції від суспільства. Таких осіб зовсім мало. Співвідношення осіб, які після помилування вчинили повторний злочин і були засуджені до позбавлення волі та до покарань не пов’язаних з позбавленням волі у відсотковому відношенні зображено на рис. 3.

ст. 185

40%

ст.115

20%

ст.187

17%

ст.309

13%

ст.121

7%

ст.152

3%

92

Рис. 3. Співвідношення осіб, які після помилування вчинили повторний

злочин і були засудженні до позбавлення волі та до покарань не пов’язаних з позбавленням волі

Детермінанти вчинення повторних злочинів після застосування процедури помилування поки ще майже не вивчаються в українській науці та практиці виконання покарань. У ході дослідження було проаналізовано часовий проміжок між помилуванням і вчиненням нового злочину навпаки. І здобуті під час дослідження факти змушують замислитись над прогалинами в законодавстві і проблемами сьогодення. Є категорія осіб, яка вчинила рецидив через 35 років після помилування, що їх призвело до вчинення суспільно небезпечного діяння невідомо. На рис. 4 продемонстровано проміжок часу між звільненням від покарання за актом глави держави та вчиненням повторного злочину.

Рис. 4. Часовий проміжок між помилуванням і вчиненням нового злочину

14%

86%

Покарання не

пов'язані з

позбавленням волі Пов'язані з

позбавленням волі

35-25 років

9%

25‒15 років

9%

15-10 років

24 %

10-5 років

27%

до 5 років

31%

93

Учинення повторних злочинів після помилування свідчать про необхідність вдосконалення на законодавчому рівні порядку здійснення такої процедури та надання звільненим особам допомоги.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 черв.1996 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр/page2 2. Кримінальний кодекс України від 5 квіт. 2001 р.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page2 3. Про Положення про порядок здійснення помилування

[Електронний ресурс] : Указ Президента України. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/223/2015.

Є. Г. Сіліч, слухач магістратури Інституту кримінально-виконавчої служби

ПОМИЛУВАННЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО

РЕГУЛЮВАННЯ

роголошення незалежності України стало поштовхом до відмови від пострадянського законодавства, яке забезпечувало тоталітарність тогочасного режиму. Усі

сфери новоствореної держави потребували модернізації, оптимізації та реформації. Але, оскільки запланованого процесу становлення незалежності країни не було, то і плану, ефективного та продуманого реформування законодавства, також не було. Нині в нашій державі існує основний напрям − оптимізація законодавства до європейських стандартів. Проте також, на сьогоднішній день існує і чимала кількість проблемних питань.

Ми ж хочемо звернути увагу на такий інститут, як помилування. Функціонування інституту помилування надає кожному засудженому, який зміг виправитися, шанс. І зважаючи на міжнародні принципи виконання покарань, на європейські правила, наша держава залишила кожному засудженому надію, що він все ж таки, зможе щось виправити, а не залишиться приреченим відбувати покарання до кінця своїх днів.

П

94

Розглядаючи детальніше цей інститут, хочеться наголосити на величезній кількості нормативно-правових актів, які його регулюють. Одними з головних документів, які стосуються помилування, є: Конституція України, Кримінальний кодекс України, Указ Президента України «Про Положення про порядок здійснення помилування», а також наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку подання до Адміністрації Президента України матеріалів за клопотаннями засуджених про помилування та виконання указів Президента України про помилування».

З цих нормативних актів можна зробити висновок, що саме помилування як інститут безпосередньо регулюється не законами України, а головним чином – указами Президента України і відомчими наказами. Чому ж так? Кожен новий президент видає свій указ про помилування, змінюючи тим самим умови здійснення помилування та його види.

Таблиця

Види здійснення помилування

Відповідно до положення

1991 рік 2000 рік 2005 рік 2010 рік 2015 рік

0

1

2

3

4

1

2

4

1

2

5

1

2

5

1

Примітка: 0 ‒ заміна смертної кари позбавленням волі; 1 ‒ повне або

часткове звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; 2 ‒ заміна покарання або його невідбутої частини більш м'яким

покаранням; 3 ‒ зняття судимості; 4 ‒ заміна довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк; 5 ‒ заміна довічного позбавлення волі на

позбавлення волі на строк не менше як 25 років.

Вивчаючи інститут помилування, слід наголосити на низці

важливих питань, які повинні бути вирішені. І, на нашу думку, закріплення цих питань повинно бути на законодавчому рівні. Саме відображення цих норм у законі унеможливить подальше скасування чи звуження прав і свобод громадян, що прямо передбачено в ст. 22 Конституції України [1].

Узагальнюючи результати цієї таблиці, слід простежити зміну видів помилування. І якщо не брати до уваги смертну кару та

95

зняття судимості, які були скасовані у зв’язку із змінами в законодавстві нашої країни, такий вид, як «заміна покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням», який було скасовано 2015 р. ‒ прямо звужує права засуджених. І в цьому,

знову ж таки слід нагадати про ст. 22 Конституції України. Досліджуючи питання застосування помилування, постала

одна проблема. Положення про порядок здійснення помилування, прийняте 2015 р., прямо не вказує на те, хто з трьох осіб може мати право ініціювати цей процес, тобто хто ще може клопотати? На відміну від минулих положень до 2010 р., в яких зазначалися такі особи. Нині існує лише один суб’єкт – і це засуджений.

На нашу думку, це питання має як позитивні, так і негативні сторони. З одного боку, добре, що лише засуджені можуть направляти клопотання, що унеможливлює подачу клопотань іншими особами, з корисливих мотивів. А з другого, враховуючи певну закритість установ виконання покарань, а також можливість не розглянути клопотання адміністрацією цих установ внаслідок власної неприязності до засудженого, існує можливість не направлення його за призначенням.

Одним із методів, які застосовувалися в ході дослідження, було інтерв’ювання працівників Департаменту з питань помилування АПУ. Цей метод дослідження застосовувався з метою виявлення практичних проблем організації та застосування помилування. Від практичного працівника Департаменту дізналися, що існують випадки, коли рідні засудженого самі надсилають такі клопотання. Зазначалося, що на таких клопотаннях немає навіть власноручного підпису засудженого. При розгляді таких випадків з’ясовувалося, що помилування не є його власною ініціативою, він не розкаюється та не робить кроків до виправлення. У відповідь на клопотання родичів, роблячи непотрібну роботу, департамент надсилає їм лист-роз’яснення про те, що лише засуджений особисто повинен клопотати, або ж надати письмову згоду на таке клопотання.

Саме тому, вважаємо за потрібне, окреслити суб’єктів, які будуть мати право клопотати про помилування. Так, на нашу думку, існує необхідність визначення суб’єктів, з яких ініціювання процесу помилування може бути:

засудженим, за власним клопотанням; рідними засудженого, з погодженням із самим засудженим; законним представником або захисником засудженого, з

погодженням із засудженим. А до цього пункту потрібно розробити

96

механізм, за яким унеможливлюватиме матеріальне збагачення захисника за рахунок прозорості процедури розгляду питання про помилування Департаментом з питань помилування.

Слід зазначити, що кожне положення, не беручи до уваги положення 1991 р., в якому присутнє таке покарання, як смертна кара має схожу структуру, а їх зміст – майже однаковий. І в кожному з цих чотирьох положень існує пункт «виняткових обставин».

«Виняткові обставини» Відповідно до положення

2015 рік 2010 рік 2005 рік (2000 рік)

5. Особи, які засуджені за тяжкі чи особливо тяжкі злочини або мають дві і більше судимостей за вчинення умисних злочинів чи відбули незначну частину призначеного їм строку покарання, можуть бути помилувані у виняткових випадках за наявності надзвичайних обставин. Особи, засуджені за вчинення корупційних злочинів, можуть бути звільнені від відбування покарання в порядку помилування після фактичного відбуття ними строків, встановлених частиною третьою статті 81 Кримінального кодексу України [6].

5. (13) Особа, яку раніше було неодноразово (два і більше разів) засуджено за вчинення умисних злочинів або до якої раніше було застосовано амністію, помилування, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від відбуванню покарання з випробуванням, якщо вона до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, може бути помилувана лише у виняткових випадках [3‒5].

Проаналізувавши ці пункти, одразу ж постає питання необхідності визначення таких понять, як: виняткові випадки; надзвичайні обставини.

Таким чином, оскільки визначення цих понять не зазначено в положеннях, то можна зробити висновок про те, що сама комісія з питань помилування визначає дані випадки й обставини, що певним чином, покладає відповідальність на кожного суб’єкта такої комісії. А якщо існує відповідальність, то повинен бути і безпосередній контролюючий орган, який слідкуватиме за дотриманням законності та прозорістю процесу помилування.

На останок хочеться зазначити, що кількість матеріалів і паперових документів, які додаються до клопотання про помилування, буває досить значна, до того ж, відповідно до п. 2.9 (порядку) якщо кількість судових рішень перевищує 20 сторінок, адміністрація робить з них виписки. Така велика кількість документів надсилається поштою. Хоча на сьогоднішній день існує можливість електронного направлення документів. Проте зрозуміло, що найвагоміші документи все ж таки повинні бути

97

надіслані поштою у друкованому варіанті з підписами та печатками [7].

Підбиваючи висновок про проблеми нормативно-правового регулювання інституту помилування в Україні, хочеться зазначити, що він все ж таки потребує модернізації у відповідності міжнародним стандартам. Слід пам’ятати, що помилування повинно бути не механізмом вирішення судових помилок і не мати обов’язковий характер.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 черв. 1996 р., текст редакції (12.04.2012) [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/ 2. Положення Про порядок здійснення помилування осіб,

засуджених судами України від 31 груд. 1991 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/ 3. Положення Про порядок здійснення помилування від

12 квіт. 2000 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/ 4. Про Положення про здійснення помилування від

19 лип. 2005 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/ 5. Про Положення про здійснення помилування від 16 верес.

2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/ 6. Про Положення про здійснення помилування від

21 квіт. 2015 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/ 7. Порядок подання до Адміністрації Президента України

матеріалів за клопотаннями засуджених про помилування та виконання указів Президента України про помилування від 28 верес. 2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/.

98

С. В. Шевчук, слухач магістратури Інституту кримінально-виконавчої служби

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ОСОБИСТОСТІ ЗАСУДЖЕНИХ ОСІБ, ЯКІ ЗВЕРТАЛИСЯ З КЛОПОТАННЯМИ ПРО ПОМИЛУВАННЯ ДО АДМІНІСТРАЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ТА ЯКИМ БУЛО

ВІДМОВЛЕНО

емою нашого дослідження обрано визначення психологічних аспектів засуджених осіб, яким було відмовлено у застосуванні помилування Президентом

України. Метою дослідження є виявлення характерологічних

особливостей засуджених осіб, які звертаються з клопотанням про помилування до Адміністрації Президента України, незважаючи на проведену з ними правороз’яснювальну роботу адміністрацією установ виконання покарань та відсутність правового підґрунтя та поведінки, що дозволить застосувати помилування.

Головною метою дослідження є визначення статистично зумовлених характеристик таких особистостей і допомоги психологам та адміністрації установ виконання покарань в доборі ефективних прийомів і методів роботи з такою категорією засуджених осіб.

Нами було оброблено та проаналізовано 38 клопотань засуджених осіб, отриманих із Кіровоградської, Житомирської та Донецької областей, в яких до уваги бралась довідка з особової справи засудженого, довідка заохочень і стягнень, а також психологічна характеристика осіб. Аналіз даних проводився за такими параметрами, як тяжкість вчиненого злочину, вік осіб, наявність попередніх судимостей, соціально корисних зв’язків та, найголовніше, індивідуально-психологічних якостей особистості.

Це дозволило виявити статистично зумовлений «портрет» особи, яка за своєю поведінкою, характерологічними та психологічними особливостями матиме найбільш вірогідну можливість подавати клопотання на помилування, а адміністрації установи – мати ефективні методи виховної та право-роз’яснювальної роботи із зазначеною категорією.

Т

99

Таблиця 1

Вік засуджених осіб Кількість осіб

18‒25 років 2

25‒35 років 16

35‒45 років 13

45 і більше 7

Таблиця 2

0

5

10

15

20

18-25 років 25-35 років

35-45 років 45 і більше

2

16 13

7

Вікові особливості

4

21

13

За класифікацією злочинів

Середньої тяжкості

Тяжкі

Особливо тяжкі

Тяжкість вчиненого злочину Кількість осіб

Середньої тяжкості 4

Тяжкі 21

Особливо тяжкі 13

100

Таблиця 3

4 15 19 0

2

4

6

8

10

12

14

16

18

20

Судимості відсутні Дві попередні судимості Більше двох судимостей

За наявністю попередніх судимостей

02468

10121416

18

корисних

зв’язків Є батьки і

сім’я Є лише

батьки Соціальні

зв’язки

відсутні

18

8 2

Кількість осіб

Наявність попередніх судимостей Кількість осіб

Судимості відсутні 4

Дві попередні судимості 15

Більше двох судимостей 19

101

Таблиця 4

Отже, проаналізувавши отримані дані психологічних характеристик, дійшли до певних психологічних закономірностей, притаманних більшості таких засуджених осіб, а саме:

більшість має холеричний тип темпераменту (психічні процеси динаміки протікають активніше, ніж гальмування);

конформісти, враховують думку більшості та прагнуть їх визнання і підтримки;

мають неадекватно завищену самооцінку; не здатні прогнозувати наслідки власних дій на ближнє

майбутнє; переважно допускають порушення режиму утримування через

непорозуміння висунутих умов, захоплені процесом «протидії»; характерна демонстративна манера поведінки; деформовано-загострене почуття справедливості (винні всі

навколо, окрім мене самого); характерна неадекватна реакція на критику; у вчинених злочинах розкаюються, але часом роблять це з

метою поблажливості, аніж каяття; якщо авторитетом не користуються, то намагаються його

здобути; на профілактичному обліку психологів установ, як правило, не

перебувають. Таким чином, для роботи з цією категорією осіб варто

використовувати індивідуальні форми роботи та методи, які впливають на свідомість та поведінку через переконання. Індивідуально-психологічну та правороз’яснювальну роботу варто проводити систематично та комплексно, за участі представників усіх служб (соціально-психологічної, відділу по контролю за виконанням судових рішень, режиму, нагляду і безпеки, оперативної служб).

Наявність зв’язків Кількість осіб

Є батьки і сім’я 18

Є лише батьки 8

Соціальні зв’язки відсутні 2

102

Пропозиції практичних працівників ДПтС України з обговорення актуальних питань щодо вдосконалення

процедури помилування

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку подання до Адміністрації Президента України матеріалів за клопотаннями засуджених про помилування та виконання указів Президента України про помилування»від 28.09.2012 р. № 1439/5, начальниками територіальних управлінь (відділів) до Інституту кримінально-виконавчої служби було надано пропозиції щодо внесення змін до вищезазначеного наказу, а також критерії, які слід ураховувати при застосуванні до засуджених процедури помилування.

Рівненська область

пропонується внести такі зміни до наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку подання до Адміністрації Президента України матеріалів за клопотаннями засуджених про помилування та виконання указів Президента України про помилування» від 28.09.2012 № 1439/5, а саме:

до п. 2.12 збільшити термін оформлення матеріалів з 15 днів до 20 днів або зазначити 15 робочих днів;

до п. 2.14. та п. 2.15 повідомлення про обставини, що мають значення при вирішенні питання про помилування засудженого повідомляти не телеграфом, а електронною поштою, факсом тощо, на визначені електронні адреси чи телефонні номери;

до п. 3.3, 3.4, 3.5 наказу передбачити можливість відсутності засудженого в установі під час короткочасного виїзду, лікування, тощо;

у додатку 4, в анкеті, по п. 9 визначити конкретно коло осіб, які входять у склад родини та які дані про них необхідно вказувати.

Чернігівська область

п. 2.1 після слів в «довільній формі» доповнити словами «в тому числі і в друкованому вигляді»;

п. 2.4 після слова «перевіряє» доповнити словами «відповідність дати зазначеної в клопотанні із датою його подання» далі по тексту;

п. 2.7 доповнити абзац 7 наступним реченням «За відсутності медичної картки у засудженого або у відсутності відповідних звернень по хворобі надавати довідку підписану начальником медичної частини установи»;

103

п. 2.10 після слів «як ця особа» доповнити словами «характеризувалась за місцем проживання та роботи»;

п. 2.12 після слів «справи засудженого» доповнити словами «окрім копій вироків та інших рішень суду»;

п. 2.14, п. 2.15 слово «телеграфом» замінити «електронною поштою або факсом»;

п. 3.2 слово «негайно» замінити словами «негайно стосовно особи, яка підлягає звільненню, а щодо інших осіб протягом 3 діб з моменту одержання наказу»;

п. 3.6 після слів «до ДПтС України» поставити крапку. Наступне речення розпочати словами «Окрім того адміністрація установи протягом трьох робочих днів надсилає повідомлення до» далі по тексту.

Тернопільська область

До наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку подання до Адміністрації Президента України матеріалів за клопотаннями про помилування та виконання указів Президента України про помилування» від 28.09.2012 № 1439/5 варто вносити зміни у частині, що право клопотати про помилування мають засуджені, які відбули не менше половини призначеного судом строку покарання.

У п. 2.1. розділу ІІ наказу Міністерства юстиції України № 1439 від 28.09.2012 виключити засуджених до арешту. Помилування щодо даної категорії засуджених застосовувати не доцільно.

Також пропонується до осіб, яких раніше неодноразово (два і більше разів) було засуджено до позбавлення волі за вчинення умисних злочинів, або до яких раніше було застосовано амністію, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням, помилування не застосовувати. Прохання про помилування засуджений має право подати не відразу після вступу вироку в законну силу, а після фактичного відбуття засудженим ½ частини призначеного судом строку покарання.

Харківська область

Пропозиції до Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку подання до Адміністрації Президента України матеріалів за клопотаннями про помилування та виконання указів Президента України про помилування» від 28.09.2012 року № 1439/5:

доповнити п. 1.3 наказу абзацем наступного змісту «адвокат засудженого».

104

доповнити п. 2.1 наказу абзацем наступного змісту: «У випадку засудження

особи до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути

подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання»;

в абзаці другому п. 2.5 виключити слова «із викладеною думкою адміністрації і, як правило, спостережної комісії або служби у справах дітей про доцільність помилування»;

доповнити п. 2.7 абзацем наступного змісту «довідка про попередні судимості засудженого»;

у додатку 3 до наказу виключити у висновку характеристики на засудженого думку адміністрації установи про доцільність помилування, залишивши лише оцінку ступеня виправлення засудженого.

Дніпропетровська область

Додати до переліку п. 2.7 та 2.8 наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку подання до Адміністрації Президента України матеріалів за клопотаннями про помилування та виконання указів Президента України про помилування» від 28.09.2012 року № 1439/5 ‒ відомості про розгляд справи у касаційні інстанції.

Хмельницька область

Пропозиції до наказу МЮ України від «Про затвердження Порядку подання до Адміністрації Президента України матеріалів за клопотаннями засуджених про помилування та виконання указів Президента України про помилування» від 28.09.2012 року №1439/5:

п. 2.1 викласти у такій редакції: «Особи, засуджені до довічного позбавлення волі на певний строк, обмеження волі, арешту, клопотання про помилування Президенту України подають через адміністрацію установи виконання покарань (адміністрацію слідчого ізолятора лише для осіб, які відбувають покарання у складі відділення господарського обслуговування), оформлене власноруч в довільній формі;

у абзаці 2 п. 2.11 слова «не пізніше 15 днів з дня реєстрації клопотання» замінити на «не пізніше 15 днів з дня надходження матеріалів до підрозділу по контролю за виконанням судових рішень».

105

Херсонська область, АР Крим та м. Севастополь

Пропозиції для внесення доповнень до наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку подання до Адміністрації Президента України матеріалів за клопотаннями засуджених про помилування та виконання указів Президента України про помилування» від 28.09.2012 № 1439/5:

відбуття засудженим половини призначеного строку покарання;

відсутність визначення строків, протягом яких повинно бути розглянуто клопотання про помилування;

наведення обґрунтування та підстав відмови в задоволенні клопотання про помилування засудженому.

Донецька область

Пропозиції до процедури помилування відповідно до Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку подання до Адміністрації Президента України матеріалів за клопотаннями засуджених про помилування та виконання указів Президента України про помилування» від 28.09.2012 № 1439\5:

п. 2.1 наказу після слів «… подають через адміністрацію установи виконання покарання (адміністрацією слідчого ізолятора)», доповнити словами « за місцем виконання вироку»;

в ч. 1 п. 2.5 наказу слово «і» виключити, доповнити словами «та висновок психолога.»;

ч. 4 п. 2.5 після слів «…тримання цієї особи в установі» доповнити словами «та висновок психолога»;

до п. 2.7. додати підпункт зі словами «висновок психолога»; у тексті наказу після слів «повідомляє телеграфом» у кожному

випадку додати слова «факсимільним зв’язком або електронною поштою».

106

РЕКОМЕНДАЦІЇ за результатами роботи круглого столу з обговорення актуальних питань щодо вдосконалення процедури

помилування

Ураховуючи високу соціальну значущість гуманізації процесу виконання покарань, наявність суспільного резонансу при вирішенні питань помилування, широке громадське обговорення питань помилування в контексті демократизації українського суспільства, а також ґрунтуючись на результатах наукових досліджень і міжнародного досвіду в цій сфері, вважаємо за потрібне рекомендувати:

систематизувати результати наукової дискусії та практичних рекомендацій круглого столу;

опублікувати результати роботи круглого столу з обговорення актуальних питань вдосконалення процедури помилування для ознайомлення широкого загалу та стимулювання подальших досліджень у цій сфері;

продовжувати наукові пошуки у таких напрямах:

кореляція змісту дефініції помилування та його застосування у контексті гуманістичної філософії виконання покарань;

розроблення програм оцінювань ризику протиправної поведінки засудженого у майбутньому;

вивчення критеріїв помилування;

забезпечення ефективної взаємодії суб’єктів процедури помилування;

передати узагальнену інформацію для подальшого застосування до органів та установ, котрі є учасниками процедури помилування;

взяти до уваги надані фахівцями рекомендації щодо змісту критеріїв застосування помилування та оформити як програмний документ;

створити робочу групу з науковців Інституту кримінально-виконавчої служби та інших дослідників цієї тематики, практиків Державної пенітенціарної служби України, представників громадськості (за згодою), яким доручити вивчення доцільності внесених пропозицій щодо змін у регулюючі нормативні акти.

Пропонуємо схвалити за підсумками обговорення Рекомендації за результатами роботи круглого столу з обговорення актуальних питань вдосконалення процедури помилування.

107

Текст Рекомендацій надіслати до Департаменту з питань помилування Адміністрації Президента України, профільного підкомітету Верховної Ради України, Міністерства юстиції України, Державної пенітенціарної служби України, членам Комісії при

Президентові України у питаннях помилування.

108

ЗМІСТ

Вітальні слова

Таранов А. І. 3

Бараш Є. Ю. 4

Мірошниченко Ю. Р. 6

Букалов О. П. 8

Лейковський П. В. 11

Доповіді

Букалов О. П.

ПРОБЛЕМИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ У ЗАСТОСУВАННІ ПОМИЛУВАННЯ 19

Максимова Н. Ю.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ

ВИЗНАЧЕННЯ КРИТЕРІЇВ ЗАСТОСУВАННЯ ПОМИЛУВАННЯ 25

Музика А. А.

ПРАВО ПОМИЛУВАННЯ В УКРАЇНІ: АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ 33

Горох О. П.

ВИДИ ПОМИЛУВАННЯ В УКРАЇНІ: «ЯК З ВОДОЮ ВИПЛИСНУЛИ ДИТИНУ» 37

Калашник Н. С.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ЗДІЙСНЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ПОМИЛУВАННЯ В УКРАЇНІ 41

Корольчук В. В.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИНЦИПУ ДІЇ ЗАКОНУ ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ЧАСІ 48

Кушнірова Т. В.

МЕТОДИКА ОЦІНКИ ОСОБИСТОСТІ ПРАВОПОРУШНИКА ТА ПРОГНОЗУВАННЯ РИЗИКІВ ЙОГО ПРОТИПРАВНОЇ ПОВЕДІНКИ 52

Палій М. В.

ПЕНІТЕНЦІАРНИЙ КАПЕЛАН ЯК СУБ’ЄКТ КЛОПОТАННЯ ПРО ДЕРЖАВНІ АКТИ МИЛОСЕРДЯ ТА ПОМИЛУВАННЯ

60

109

Хведчук В. В.

МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ В УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ ЗА КЛОПОТАННЯМИ ПРО ПОМИЛУВАННЯ 64

Іванчук Н. В.

ЩОДО СТАНУ ІНСТИТУТУ ПОМИЛУВАННЯ 65

Голоколосова А. С.

ПОМИЛУВАННЯ. ВИЩИЙ ІНСТИТУТ ГУМАНІЗМУ 67

Богомаз О.

ПОГЛЯД ЦЕРКВИ НА ПИТАННЯ ПОМИЛУВАННЯ 70

Гелемей С. О.

ПРАВОВІ ОСНОВИ ІНСТИТУТУ ПОМИЛУВАННЯ В УКРАЇНІ 73

Севрук В. Г., Павленко С. О., Гончарук Т. Ю.

КРИМІНОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АМНІСТІЇ ДО УЧАСНИКІВ ОРГАНІЗОВАНИХ ЗЛОЧИННИХ ФОРМУВАНЬ, ЯКІ СФОРМОВАНІ НА ЕТНІЧНІЙ ОСНОВІ 77

Кулаковская Е. Л.

МЕДИЦИНСКИЙ КРИТЕРИЙ ПРОЦЕДУРЫ ПОМИЛОВАНИЯ В УКРАИНЕ 79

Концемал О. О.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ЗДІЙСНЕННЯ ІНСТИТУТУ ПОМИЛУВАННЯ 83

Мальчевська А. О.

ПОМИЛУВАННЯ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ДОВІЧНОГО

ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ 87

Рубан К. О.

ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНІВ ОСОБАМИ, ДО ЯКИХ РАНІШЕ ЗАСТОСОВУВАЛОСЬ ПОМИЛУВАННЯ (НАРИС У СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ) 89

Сіліч Є. Г.

ПОМИЛУВАННЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

93

110

Шевчук С. В.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ОСОБИСТОСТІ ЗАСУДЖЕНИХ ОСІБ, ЯКІ ЗВЕРТАЛИСЯ З КЛОПОТАННЯМИ ПРО ПОМИЛУВАННЯ ДО АДМІНІСТРАЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ТА ЯКИМ БУЛО ВІДМОВЛЕНО 98

Пропозиції практичних працівників ДПтС України з обговорення актуальних питань щодо вдосконалення процедури помилування 102

Рекомендації за результатами роботи круглого столу з обговорення актуальних питань щодо вдосконалення процедури помилування 106

111

112

Науково-практичне видання

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ

ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ПОМИЛУВАННЯ

Збірник матеріалів круглого столу

(Київ, 23 березня 2016 року)

Оформлення, комп’ютерний набір і верстка

О. М. Конопацька

Художнє оформлення обкладинки Кандиба Т. П.

Пiдписано до друку 30.05.2016. Формат 64×45/16. Папір офсетний

Умовн. друк. арк. 6,94 Обл.-вид. арк. 7,125. Зам. № 0055.

Наклад 100 прим.

Видавець «ФОП Середняк Т.К.» 49000, Днiпропетровськ, 18

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру

видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 4379 від 02.08.2012.

Ідентифікатор видавця в системі ISBN 7257

Відруковано на базі друкарні ФОП Кандиба Т. П.

Адрес: м. Бровари, вул. Незалежності, 16

E-mail: diz18@ukr.net

Тел.: 067 231-02-86

099 912-31-22

099 120-25-24