Зміст

І. Поезія1. Корень Д., 6-А клас. Осінь.

2. Фетисова С., 6-А клас. Правила дорожнього руху.

3. Тимошенко Г., 6-А клас. Безпека життєдіяльності.

4. Голумбовська О., 6-А клас. Небезпека.

5. Коваль К., 7-А клас.

5.1 Весна.

5.2 З Днем народження.

5.3 Зима.

5.4 Київ.

5.5 Руда Ворона.

5.6 Не руйнуй себе.

6. Запольська В., 7-Б клас. Калиновий цвіт.

7. Кириченко Д., 7-А клас. Україна належить Шевченку.

8. Оборська А., 8 клас.

8.1 Поети, наче крила кожної країни.

8.2 Дівочий образ.

8.3 Шевченко - це син України.

8.4 Українська мова рідна до нестями.

8.5 Є одна країна – Україна.

8.6 Вітер-співак.

8.7 Червона калина.

8.8 Символи України.

8.9 Дніпро.

8.10 Твоя Батьківщина.

8.11 Що я обираю.

C.6

С.7

С.8

С.9

С.10

С.11

С.11

С.12

С.13

С.14

С.15

С.16

С.17

С.18

С.19

С.20

С.21

С.22

С.23

С.24

С.25

С.26

С.27

2

9. Калініна О., 9 клас.

9.1 Візьмемося ж за руки.

9.2 Зима.

9.3 Новий рік.

9.4 Зимова пора.

9.5 Весняний ранок.

9.6 Прихід весни.

9.7 Коли ж до нас весна прийде.

9.8 Квіти.

9.9 Вечір.

9.10 8 Березня.

9.11 Пасха.

9.12 Літо.

9.13 Ліс

9.14 Літнім іменинникам.

9.15 Барви осені.

9.16 Осінь.

9.17 Українська осінь.

9.18 Україна.

9.19 Мій край.

9.20 Рідна земля.

9.21 Київ.

9.22 Визволення Києва.

9.23 Платок.

10. Халатян Д., 9 клас. Чарівна осіння краса.

11. Рибальченко А., 10 клас.

11.1 Как на войне, трещит земля.

11.2 Ночной рай.

11.3 Питаю я вас.

С.28

С.30

С.30

С.31

С.32

С.33

С.34

С.35

С.35

С.36

С.36

С.37

С.37

С.38

С.39

С.39

С.40

С.41

С.41

С.42

С.43

С.44

С.45

С.48

С.49

С.50

С.52

3

11.4 Читаючи Петрарку.

11.5 Надихають мене.

11.6 Ночные петли взяли в плен.

11.7 Жити не жити - лунати думками.

12. Караван О., 10 клас. Вогонь – друг, вогонь – ворог.

ІІ. Проза1. Коваль К., 7-А клас. Мій Київ.

2. Родічева А., 6-А клас.

2.1 Білочка.

2.2 Пожежа.

3. Морозова А., 6-Б клас.

3.1 Зима.

3.2 Весна.

3.3 Літо.

3.4 Осінь.

3.5 Море.

4. Демянчук Я., 6-А клас. Я та Осінь малюємо картину!

5. Стрілець А., 8 клас. Що ми знаємо про жовтень.

6. Хомяк К., 8 клас. Маю честь бути українцем.

7. Кірик Д., 8 клас. Маю честь бути українцем.

8. Караван О., 10 клас. Світ очима дітей.

9. Рибальченко А., 10 клас.

9.1 Пари.

9.2 Я хотіла би бути метеликом.

9.3 Я хотіла би стати.

9.4 Я хотіла би бути людиною.

10. Мороз М., 11 клас.

10.1 Аромат.

10.2 Дивовижне відчуття.

С.53

С.54

С.56

С.58

С.59

С.62

С.63

С.65

С.67

С.69

С.71

С.73

С.75

С.76

С.78

С.79

С.81

С.82

С.86

С.88

С.89

С.90

С.91

С.94

4

10.3 Ніжний вік.

10.4 Перший сніг.

10.5 Посмішка.

10.6 Поцілунок на удачу.

10.7 Коли усе зникає.

10.8 Головне - встигнути зупинитися.

ІІІ. Гімназійний серпанок1. Кириченко Д., 7-А клас.

1.1 Моя гімназія.

1.2 Гімназія моя єдина.

2. Давлад В., 7-А клас. Рідна гімназія.

3. Морозова А., 6-Б клас. «Ерудит» - наш рідний дім.

4. Корень Д., 6-А клас. Рідна гімназія.

5. Новицька А. 8 клас. Гімназія вчить.

6. Оборська А. 8 клас. Рідна гімназія моя.

7. Караван К., 9 клас.

7.1 Моя гімназія.

7.2 Найчарівніша країна.

8. Калініна О., 9 клас. Моя гімназія.

9. Халатян Д., 9 клас. Гімназійне диво.

10. Колесник Д., 5 клас.  За що я люблю свою гімназію.

11. Соловей М., 6-Б клас. Мій клас, моя гімназія.

12. Сухіна Є., 8 клас. Улюблена гімназія.

13. Пузакова А., 8 клас. Моя гімназія.

14. Комісарчук Ю., 8 клас. За що я люблю свою гімназію.

15. Підгорна Д., 9 клас. Рідна гімназія.

16. Гребенець Д., 9 клас. Моя гімназія.

17. Стрешенець В., 9 клас. Коли-небудь.

С.96

С.99

С.103

С.105

С.107

С.109

С.111

С.112

С.113

С.114

С.115

С.116

С.117

С.118

С.119

С.120

С.121

С.122

С.123

С.124

С.125

С.126

С.127

С.128

С.129

5

Поезія

6

Осінь

Ось прийшла красуня осінь,

Принесла з собою просінь,

Уже берізка пожовтіла,

Гарні коси розпустила.

Багряний ось стоїть дубок,

Пофарбував собі чубок.

Скінчилась пісня журавлина,

Настала тихая година…

Корень Д., 6-А клас

7

Правила дорожнього руху

Машини їздять по дорогах, а тротуари для людей,

багато хто у цьому світі навчає цьому дітей.

Всі діти змалечку навчились,

що на зелений колір потрібно йти,

на жовтий – хутко приготуйся,

червоний – май терпіння ти!

Це диво світлофором зветься,

безпеку творить для людей

знає правило це строге і дорослий і малий.

Як немає світлофору,

прийде нам на допомогу

зебра різнокольорова,

щоб перейти дорогу.

Є інакша допомога і підземні, і надземні

ними ходять пішоходи.

Щоби не потравмуватись й не ходити до аптеки,

треба добре пам’ятати гарні правила безпеки.

Фетисова С., 6-А клас

8

Безпека життєдіяльності

Нам потрібно бути чемним,

Не робити всяких шкід,

А якщо ми їх накоїм,

Вибачитись нам всім слід.

Не чіпати нам розетку,

Не палити сірники,

Адже ми усі слухняні

І розумні дітлахи!

Тимошенко Г., 6-А клас

9

Небезпека

Якось жив один хлопчина,

Неслухняна був дитина.

У розетку пальці пхав,

Проводи чужі жував

А іще до того він

Всю електрику включив,

Ну а сам у свою чергу,

Лягти спати поспішив.

А коли прийшли батьки,

Все горіло і палало,

А Федько собі сопить,

як ні в чому не бувало.

Отже, діти, будьте пильні!

Не робіть всіляких шкід

Щоби потім в домі вашім

Не було великих бід!

Голумбовська О., 6-А клас

10

Весна

Дзвенять струмочки лісові,

Вже квіти розквітають .

Перекликаються птахи –

Неначе розмовляють.

Та ясне сонечко встає,

Шумить вода в річках.

Та тане серденько моє

В зелених тих гаях.

В саду травичка зеленіє,

Блистить роса на сонці.

Кульбабка в весноньку жовтіє

Летить метелик у віконце.

Радіє всюди дітвора

Прийшла весна!

Прийшла весна!

Коваль К., 7-А клас

11

З Днем Народження

Сьогодні ми зібрались осінньою порою

На свято іменинника веселою юрбою.

З Днем Народження всіх вас,

Іменинники вітаємо,

Щастя, радості, любові всім

вам побажаємо.

Здоров’я міцного,

Гарних оцінок та друзів чудових.

Щоб збувалися всі мрії,

Нехай справдяться надії.

Коваль Катерина, 7-А клас

Зима

Зима! Яка чудова ця пора!

Біжить кататись дітвора,

Під ногами сніг летить,

Сніжинка з неба вниз летить,

На склі з’являються малюнки,

Мороз малює візерунки.

А скільки взимку гарних свят?!

Ти не пропустиш їх ніяк!

Навкруг радіють всі

Прекрасній цій порі – зимі!

Коваль Катерина, 7-А клас

12

Київ

Золотоверхий Київ -

Моє місто мрії.

Куполи церков виблискують на сонці

І сидить метелик на моїй долонці.

Квіточка маленька влітку розквітає,

Матуся за дитину молитву промовляє.

Пахучі каштани місто прикрашають

І пташок узимку люди пригощають.

І блистить глибокий Дніпр,

І шумить могутній вітер

Золотоверхий Київ -

Моє місто мрії!

Коваль Катерина, 7-А клас

13

Руда Ворона

(відгук на казку Ніни Воскресенської)

Серед людей «рудих ворон» неважко розпізнати,

Хоча, на жаль, існує їх не так вже і багато.

Вони собою жертвують заради інших щастя.

Сміливо відганяють лихо та напасті.

Як ось Король Вареник розвіяв всі закляття,

А вигук «Матір Божа!» спалив зло, як багаття.

І Перепічка підла не в змозі зупинитись,

Бо відьми зле обличчя вже встигло проявитись.

Та скільки б не старалось зло в світі утвердитись,

Добро все переможе і далі буде жити.

Не буває людяності й щирості багато,

Твори Воскресенської раджу всім читати.

Коваль Катерина, 7-А клас

14

Не руйнуй себе!

Ти нехтуєш своїм здоров’ям?

Ти не шкодуєш власних сил?

Не матимеш сім’ї й роботи,

Розпорошишся як пил!

Якщо ти палиш й алкоголь приймаєш –

Здоров’я доброго не маєш.

Якщо наркотики вживаєш –

себе ти сам не поважаєш!

Отримуй задоволення від спорту,

Спілкуйся з друзями, книжки читай.

Бережи своє здоров’я

Та гарний настрій май.

Будь сильний духом, «ні» скажи

Наркотикам, алкоголю та палінню

Своє життя та рідних збережи

Й живи без докорів сумління!

Коваль Катерина, 7-А клас

15

Калиновий цвіт

Калиновим цвітом іскриться

України весняний цвіт.

Не міліша Шевченка криниця

Не десятки – дві сотні літ.

Не міліша, бо глибшає мова

До коріння, до самих основ,

І стає ще міцнішим слово,

Що прорвалося із основ.

Двісті літ, як воно народилось,

Двісті років між нами живе.

У тім слові – Шевченка сила,

Що в майбутнє щасливе зове.

Ні, не кожен зможе прожити

Як одне – чотири життя.

Нам майбутнє Шевченкове світить,

І святиться його майбуття.

Запольська В., 7-Б клас

16

Україна належить Шевченку

Україна належить Шевченку, а Шевченко, в свій час, Україні,

Він линув до істини, ще бувши хлопчиною,в рваній свитині

Він творив, пишучи, і писав, не звертавши уваги

На людей, які смерті бажали і краху,

На людей, які палки вставляли в колеса,

На людей, які бруд виливали в пресу.

Він творив і писав, і боровся за віру,

І стояв до останнього, не втрачаючи сили.

Захищав Україну, а Вкраїна – його,

Єдиного вірного героя свого.

Без Батьківщини Тарас, як пташка без неба,

Жити то й можна, але вже не треба.

Витримав усю невитриману муку,

Бо мав козацькую силу він духу.

Служив Україні правдою і вірою,

Бо він був тим, кого звати – ЛЮДИНОЮ!

Кириченко Д., 7-А клас

17

Поети, наче крила кожної країни

Поети, наче крила кожної країни,

Несуть історію для України.

Письменників і поетів у нас багато,

Тому-то Україна в нас крилата.

Вони історію нам відкривають плавно,

І це всі вже знають і подавно.

Та кожен в Україні знає як буквар,

Таку відому назву як «Кобзар».

Шевченко - це поет усіх віків,

Його всі знають упродовж років.

Його вірші напам’ять учать діти,

Щоб потім у мрії поринути й полетіти.

Вірші Шевченка - це історія країни,

Це невід’ємна частка України.

Тому ти маєш хоч один його вірш та знати,

Аби історію нашу не забувати.

Шевченко мав незламну волю,

Хоча також і дуже важку долю.

Тому наш клас, аби дізнатися про нього,

Собі обрав проект «Шевченко й молодь».

Оборська А., 8 клас

 

18

Дівочий образ

У кожному слові, у кожній хвилині

Поети присвячують вірші дівчині.

Бо образ дівочий світлий, тендітний

Назавжди залишиться добрий і привітний.

І в творах Шевченка ці образи сяють,

Думки про сестер його не покидають.

Вірші свої перші, чудові, єдині,

Присвячував він сестрі Катерині.

Червоною ниткою образ лягає

Любов Україні не покидає.

Також його темою є доля жінок,

Досягла вона й сумних сторінок.

Найчистіший образ - ікона добра -

Тарасова матір - єдина, одна.

«Така молода!»усюди крики лунали,

Бо труд важкий та праця в могилу загнали.

А сестри в найми пішли, бо веліли!

У наймах і коси в них побіліли.

Про самопожертву Тарас сповідав,

І долю важку в той час описав.

Описував Він і дівчат важку долю,

Які від кохання зазнавали болю.

«Причинна», «Лілея», «Русалка», «Тополя»...

У рядках цих віршів дівоча є доля.

Вірші Шевченка – безсмертні рядки,

Усі все згадають, хоча пройдуть роки.

Оборська А., 8 клас

19

Шевченко - це син України

Шевченко – це син України,

Усі його пам’ятають.

Душа його наче руїни -

Сумні спогади проминають.

Це важко в собі все тримати,

І кожна людина це знає.

Це важко сидіти й мовчати,

На думці нічого немає.

Чорнила взяв у руки й перо він -

І що на душі, то і пише …

Байдуже йому не було,

У проблеми спускався все глибше.

Чим далі він пише, тим важче,

Все дужче душа вже палає,

Здавалось - «Пиши!Буде краще»,

Та серце йому розриває.

І травми , що були в дитинстві:

Смерть матері, батька та доля родини…

Сприймав він усе це ж бо з болем,

Це важко було для дитини.

І серце, наповнене жалем,

Усе більше писати веліло.

Думками та з кожним словечком

Погане все в небо злетіло.

Та не покидав він писати,

Тарас розумів, що не може.

Душа не спроможна мовчати,

А серце не слухать не гоже.

Оборська А., 8 клас

20

Українська мова рідна до нестями

Наче чиста річка

Українська мова

Наче світла нічка

Українська мова

Рідна до нестями

Українська мова

Встелена піснями

Тож чому ми мову

Так не поважаєм

На нерідній мові

Всі ми розмовляєм

Виростимо ж мову

Наче гарну квітку

І ми не покинем її як сирітку

Кожен має бути

Вдячний рідній мові

І частіш вживати

Її у розмові

Ми простелим мову

Наче довгу річку

І заграє мова

І заб’ється серце

Нове починання

Як дитя сміється

Оборська А., 8 клас

21

Є одна країна – Україна

Є одна країна на Землі

Небо синє , трави всі в імлі

Колоситься вдалині пшениця

А в хатах запахла паляниця

Люди всі привітні, добрі,

Усі веселі та хоробрі.

Ми разом - одна сім’я,

Там немає слова «Я».

Наче дзеркало там річка,

Сонце гасне наче свічка

І смеркати починає ,

Місяць пісню нам заграє.

А ввечері так жваво

Усі запрошують ласкаво

Танцювати та співати,

На бандурі враз заграти.

Синє небо над горою,

Пшениця долиною…

Ми всі знаєм - ця країна

Зветься гарно – Україна!

Оборська А., 8 клас

22

Вітер-співак

Небо синє за віконцем

Сонце красне, наче мак

Хмарки там пливуть за сонцем

Ну а вітер як співак

Заколише в полі трави

Листя із дерев знесе

Як закінчить усі справи

Свою пісню вознесе

Завива у всіх долинах

Трохи в лісі поспіва

Прозвучить навіть в щілинах

Як він пісню завива

Підганяє швидко хмари

Щоби встигли на концерт

І колише ніжно трави

Дав запрошення конверт

І здійнявся всюди вітер

Листя всюди познімав

І колише навіть квіти

Кожен чув як він співав

Коли вже темніше стало

Все притихло у гаю

Тиша усюди заграла

Все спокійно там в краю.

Оборська А., 8 клас

23

Червона калина

У полі зростала мала калина

Струнка і червона, як гарна дівчина

Але кожен люд її просто минав

Нема біля неї протоптаних трав

Дощів не було уже тиждень , чи два

Могла не залишитись вона жива

Засохлі листочки і ягоди темні

І не допоможуть їй води підземні

А люди все йшли і дивилися скоса

А інколи навіть задирали носа

Всі просто вважали що хтось допоможе

І замість їх допомогу приложе

І кожен вважав що не він має дбати

Не він має дерево те поливати

Проходили дні, а калина стояла

І тихо у полі собі помирала

І тут до неї прилинули діти

Хотіли калину вони оглядіти

І тільки відчули сухість рукою

Швидесенько линули всі за водою

Полили калину і добриво дали

І кожного дня її доглядали

Побігли вже діти , шуміло відерце

Недарма казали у них добре серце.

Оборська А., 8 клас

24

Символи України

Квітучі сади вкривають долини,

А трави укрили водички краплини.

По синьому небу хмара пливе,

А разом із сонцем подія живе…

У кожній країні є символи різні,

Є й дуже добрі,є й дуже грізні.

А в нашій країні їх дуже багато -

Шевченко, калина, розписана хата,

Тополя,Франко,Українка,Дніпро,

Козацтво, пшениця, лелека, добро.

І кожний цей символ – риса народу

І символи ці всі знають від роду.

Судячи з символів України,

Ми знаємо, що є дорогим для людини,

Який народ в Україні живе,

Який колорит за собою несе.

Народ наш є добрим, спокійним, завзятим,

І кожен готується мрій досягати.

І люди в нас дружні, ми всі як родина,

І марно не зникне в нас жодна хвилина.

Оборська А., 8 клас

25

Дніпро

Берегів України

Торкається ріка

Не лишаючи ні краплини

Біжить швидко вона

Похиляючи тополі

Покидаючи інші краї

Підживляючи квіти кволі

Проминаючи зелені гаї

Розстилає простори широкі

Запускає води глибокі

Як Шевченка писало перо

Це велике й могуче Дніпро.

Оборська А., 8 клас

26

Твоя Батьківщина

Є на світі один край

Рідний до нестями

Сонце йде за небокрай

Разом із піснями

Це земля де вперше ти

Відкрив свої очі

Це земля де вперше ти

Провів свої ночі

Це земля де ти зростав

Любив батька й мати

Де ти школярем вже став

Почав працювати

Це земля де вперше ти

Слово своє мовив

Це земля де ще живе

Вся твоя родина

Це земля рідна тобі

Твоя Батьківщина

Оборська А., 8 клас

27

Що я обираю

Для мене важливе життя, тому що є багато чого гарного - родина,

друзі, здоров’я, навчання...

Родина розвиває мене з дитинства та робить гарною людиною.

Друзі завжди допоможуть у біді. Навчання мені потрібне, щоб

розвивати свій інтелект, здобути престижну освіту та роботу. Буває, що

в житті ми допускаємо багато помилок, але на них же й учимося.

Життю потрібно радіти, доки є час.

Кожного дня та хвилини,

Вибір ми робимо свій.

Час безупинно все плине,

Та не покидаєм ми мрій.

Хтось обирає навчання,

Із книгою сидить і читає...

Мудро він слуха мовчання,

Нові він факти сприймає.

Хтось обирає родину,

Вічну людськую розмову.

Він же не втратить хвилину,

Щоб спілкуватися знову.

Хтось обирає кохання,

Жаль, що не всім це підвладно.

Радості й смутку єднання,

Завжди продумуй завчасно.

Часто ти вибір свій робиш,

Потім цінуєш, що маєш.

Часто про вірність ти судиш,

Але ж ти ніщо не кидаєш.

Оборська А., 8 клас

28

Візьмемося ж за руки

Візьмемося ж за руки, браття,

Повинні разом бути ми.

Не дивлячись на всі незгоди

Йти далі й далі до мети.

Згадаймо всіх, хто вже не з нами,

Хто голову свою поклав

Лиш задля того, щоби кожен

Державу врятувать волав.

Вже скільки днів цього жахіття

Проходить швидко повз людей

Та не покажем ми нікому

Своїх заплаканих очей.

Бо сильні ми і нашу волю

Нікому більш не віддамо.

Прийшов наш час, тож всі побачать

Як разом ми оживемо!

І як казав колись Шевченко,

Що згинуть наші вороги

І буде син та буде мати,

Та добрі люди навкруги.

Але застерігав поет,

Що Україна буде гинуть

Та що часи зовсім недобрі

Нас з Батьківщиною поглинуть.

І вспіли вже ті злії люди

Окрадену збудить її.

Та ми порвем свої кайдани

Навіть у сильному вогні.

29

Боротись будемо за неї,

Молитись Богу за цей рай,

Бо він не дав нікому права

Забрати нашу хату й край.

Шевченка слово завжди з нами

І дух незламний у крові,

Тому візьмемося за руки

Заради нашої Землі!

Калініна К., 9 клас

30

Зима

Стало дуже прохолодно,

Почалася вже зима

Із хурделицями всюди,

Біла-біла й вітряна.

Калініна К., 9 клас

Новий рік

Сильніше вітер повіває,

Ялинка у будиночку стоїть.

Знялась велика завірюха,

І за вікном сніжок летить.

Вже скоро свято до нас прийде,

Яскраве свято - Новий рік!

Візьмемо ґудзики і моркву,

І вийде білий Сніговик.

Ще є багато в нас прикрас,

Тож будемо ялинку прикрашати,

Водить веселий хоровод,

Діда Мороза дружно зустрічати.

Калініна К., 9 клас

31

Зимова пора

Коли підеш на вулицю ти взимку –

Побачиш білу-білу скрізь стежинку.

Коли подмуть холодні заметілі,

Побачиш сніг ти білий на ялині.

Коли катаються з гори щасливі діти –

То щічки в них рум’янчиком покриті.

Коли мороз по хатах ходить,

На шибках казкові візерунки робить.

Коли вже сріблом іній всіх торкає,

Побачиш, що десь річка замерзає.

Коли і діти, і дорослі грають в сніжки,

Побачиш ти, як всім стає тепліше трішки.

Коли відчуєш, що тепла нема,

То знай – до нас прийшла зима.

Калініна К., 9 клас

32

Весняний ранок

Я сьогодні рано встала, заглянула у вікно.

І помітила, що небо схоже чимсь на полотно.

Усі зорі погасають, невисоко ще сонце,

Воно не гріє місто,хоч світить у віконце.

Птахи вже десь ранкові співати починають.

Вони природу-матір прокинутись прохають.

На вулиці ще сонній тихенько вітер завива.

Повітря – прохолодне, хоча й весна прийшла.

Сніг білий-білий всюди не розтає, лежить.

На сонечку яскравому біліє і блищить.

У небі вже блакитному море хмар пливе,

Скоро наше місто від снів тих оживе.

Прокинуться і люди, і звірі, і рослини.

Чекатимуть, напевно, бадьорої всі днини.

Рухливі стануть вулиці,осяйним стане місто.

Для всіх цей ранок буде веселим і барвистим.

І будуть люди думати, що вже весна прийшла,

Яка тепла нам сонячного й радість принесла.

Калініна К., 9 клас

33

Прихід весни

Пішли від нас останні холоди,

І перестав сніг білий випадати.

Не стало вже зимової краси,

Пора весні тут головною стати.

Хурделити втомилася зима-бабуся,

Збиратися швиденько почала.

Сказала: «Я ще повернуся!

Керує хай природою весна».

Зраділи всі: тварини і рослини.

Нарешті сонечко в обійми їх візьме,

Повернуться теплі весняні днини,

Коли навкруг все квітне і цвіте!

Калініна К., 9 клас

34

Коли ж до нас весна прийде?

Кінець вже березня надходить,

Проте весна ще не приходить.

Все біле-біле навкруги:

Дерева, вулиці, дахи.

Нечасто сонце в небі сяє,

Яке ще нас не зігріває.

Птахи замовкли, не співають.

Тепла весняного чекають.

І квітки жодної нема,

Не хоче йти від нас зима.

Землі багато вкрито льодом,

Тож падає хтось мимоходом.

Постійно вітер дме та дме,

Коли ж весна до нас прийде?

Калініна К., 9 клас

35

Квіти

Квіти всі чудові :

Білі, жовті й пурпурові…

Є ромашки, є тюльпани

Всі ростуть вони, як панни.

Цвітуть півонії й дзвіночки,

Зелен-зелені в них листочки.

Із ніжних пелюсток троянди

Прикраси вийдуть і гірлянди.

Червоні, жовті, сині й білі –

Які ж вони усі красиві!

Калініна К., 9 клас

Вечір

Сонце погасає. Вечоріє.

Вітер повіва. Темніє.

Туман з’являється. Все мліє.

Сонячний захід. Небо червоніє.

Час йде та йде. Вже сутеніє.

Трава після дощу. Повітря духмяніє.

На небі місяць яскравіє.

Приходить ніч, усе темніє.

Калініна К., 9 клас

36

8 Березня

Восьме березня – жіноче свято,

Тому жінок потрібно привітати.

Одну рідненьку нам матусю

І стареньку ще бабусю.

Бо свято це присвячене жінкам:

Дівчаткам, сестрам і тіткам.

Тому вітаю тебе, мамо, я зі святом,

Живи щасливо, радісно й багато.

Калініна К., 9 клас

Пасха

Свято Пасхи недалечко,

Будем звичай берегти,

Розмальовувать яєчка,

Гарні пасочки пекти.

Гостей будемо вітати,

Мати щирі почуття,

Зичити усім здоров’я

І щасливого життя.

Калініна К., 9 клас

37

Літо

З’явилось світле літо

Із сонечком чудовим,

Яке дає проміння

Квіточкам усім новим.

Всі квіти розцвіли

Серед полян , лугів,

Нагрілась вода моря

Біля берегів.

Усім уже не холодно,

Уже нема дощів.

І дуже – дуже тепло

Без подиху вітрів.

Калініна К., 9 клас

Ліс

Цей ліс чудесний та прекрасний

У фарбах самоцвіту.

На нього сонце сяє ясне,

Яке буває літом.

А після дощику дрібного –

Веселка вийде кольорова.

За допомогою тих барв

Вона така чудова.

А квіти лісові

Наділені нектаром.

Тож бджілки зберуть мед

Солодкий незабаром.

Калініна К., 9 клас

38

Літнім іменинникам

Прийшов світлий ранок –

Сонечко жовтеньке.

Рано діти встали,

Одяглись гарненько.

День цей довгожданий

Літечком почався.

Настрій цей веселий

Вище ще піднявся.

Діточки всі раді,

Вітання ж приймають,

Ну а в кінці свята

Подарунки мають.

Калініна К., 9 клас

39

Барви осені

Прийшла вже осінь жовтокоса

У золотім вбранні яскраво - гарна.

Стала наша вся рослинність

І красива, й різнобарвна.

Одягли усі дерева

Жовті свої шати,

Скоро стане їхнє листя

На землю опадати.

Калініна К., 9 клас

Осінь

Все вже в осіннім листі:

Стежка, озеро, лісок.

Вже всі пташки відлетіли,

Не чутно їхній голосок.

Осінь всюди походила

Барви свої залишила.

Сонечко не так вже гріє,

А холодний вітер віє.

Калініна К., 9 клас

40

Українська осінь

В Україні - осінь,

Діти гербарій збирають.

Птахи вже відлетіли,

Тому вони не співають.

Облетіло листя,

І дерева голі,

А здалеку видніє

Ялинкова хвоя.

Квіти всі зів’яли,

Залишилися кущі тернисті,

Та ще червоніє

Калиноньки намисто.

Вітер дуже сильно дме,

З листячком він грає,

А ключ журавлинний

В теплі краї відліта.

Калініна К., 9 клас

41

Україна

Україна – моя Батьківщина,

Народилась моя там родина.

Тут соловейко навесні

Співа солодкі нам пісні.

Україна – це мій рідний край,

Безкрає поле, зелений гай.

Калініна К., 9 клас

Мій край

На світі є одна країна,

Це наша рідна Україна!

Для кожного це щастя, рай.

Що є миліше за наш край?

Ми жили тут і будем жити,

І нашу землю боронити.

Калініна К., 9 клас

42

Рідна земля

Живу я в Україні,

Де широкі поля.

Живу на своїй Батьківщині,

Де моя рідна земля.

У садах українських

Зацвітає калина,

А в зелених лісах

Проростає ліщина.

А обабіч хатин –

Каштани стрункі

Розкидають вони

Свої пишні гілки.

Калініна К., 9 клас

43

Київ

Київ – місто історичне,

Воно завжди буде вічним.

Давно столицю заснували,

Де люди ще не проживали.

Либідь, Щек, Хорив та Кий

Заснували Київ мій.

Там князі ще владу мали,

Храми й церкви будували.

Козаки там воювали,

Свою землю захищали.

А зараз тут цвіте калина,

У лісах росте ліщина.

Дніпро тече широко й вільно,

Бузковим цвітом пахне сильно.

Пшеницю сіють на полях,

І вкрита зеленню земля.

А соловейко навесні

Співа солодкі нам пісні.

Каштани всюди тут стрункі

Розкидали свої гілки.

А на Хрещатик йдуть кияни,

Там пам’ятники є й фонтани.

Летить з тополі пух весною,

А сніг усюди там зимою.

Тож Київ для людей як рай,

Що є миліше за наш край?

Калініна К., 9 клас

44

Визволення Києва

Кожну хвилину чутно постріл,

І знову ллється чиясь кров.

Людей багато помирає,

Проте ведеться битва знов.

І кожна мати свого сина

На битву слізно відправля.

І всі ідуть служить Вітчизні,

Хоч ризик є втратить життя.

Боронять рідну Батьківщину,

Бо рідна це ж для них земля.

І через це так швидко гинуть

У багатьох своїх боях.

Не йде по вулиці дитина,

Не чутно лагідних пісень.

Повсюди постріли гарматні

І куль політ вночі та вдень.

Немає пташок, що співають,

Бо в сіре небо піднялись.

Зірки вночі вже не палають

Яскраво, як давно колись.

Але хоч дні всі йшли нешвидко,

І кожний повен був тривоги.

Та дочекалися солдати

Такої бажаної перемоги!

Калініна К., 9 клас

45

Платок

В одном посёлке небольшом

Рос много лет душистый клён.

Прошло ведь столько уже дней,

А он всё краше, зеленей.

Сегодня же погода чýдна:

На улице, в домах уютно.

И лишь прохладный ветерок

Сдувает листья все с дорог.

И в небольшой одной избушке

Жила уже давно старушка.

Как правило, она была

Со всеми мила, весела.

Эту бабульку Анной звали

И много лет её здесь знали.

Она не быстро в кресло села,

Лицом немного побледнела.

Потом же с мáлого стола

Платочек белый подняла.

Старушка ласково смотрела,

Но с каждым взглядом всё мрачнела.

Ведь сколько же воспоминаний

Хранил этот кусочек ткани!

И стала вспоминать старушка,

Чуть оперевшись на подушку,

Как много лет тому назад, 

Тогда ещё был листопад.

Она кружила в лёгком вальсе

И в неуклюжем реверансе

46

Влюблённым взглядом одаряла

И всё от радости сияла

Лишь потому, что вместе с ней

Так же влюблённый был Сергей.

Они любили в парк ходить

Вдоль набережных днём бродить, 

Читать друг другу вслух стихи,

Волшéбными былú те дни!

И дату свадьбы уже знали,

О ней друзьям даже сказали.

И жить бы стоит припевая, 

Но вот беда пришла большая.

Июнь и сорок первый год

Стал годом большинства невзгод.

Вторглúсь немецкие войскá

В Союз Советский, в 3 часа.

Тогда парней всех молодых,

Мужчин уже полуседых, 

Не медля стали забирать

На фронт, чтоб землю защищать.

А сколько слёз в те дни пролúлось

У жён и матерей, облилось

Кровью сердце их.

У девушек, сестёр, родных.

И в день тогда тот роковой

Прощалась Аннушка с мольбой,

Чтобы вернулся, не забыл

И был живым, чтоб был живым!

Сергей с улыбкою простой

Накрыл ладонь своей рукой,

47

И дал девчушке он платок,

Который вышит был в цветок.

- Не плачь, вернусь живым к тебе,

Сейчас я нужен на войне.

А этот ты платок храни

И жди меня, ты только жди!

А от победы отделяло 

Ещё так много дней кровавых.

И девушка его ждала,

Рыдала и в ночи звала.

Но не вернулся он домой,

Погиб за родину герой.

Старушка грустно улыбнулась

И вновь к платочку повернулась.

- Храню платок уж сколько лет,

Ну а тебя всё нет да нет.

Собрались тучи. Дождь. Гроза.

Закрыла бабушка глаза.

И клён все ветки опустил,

А листья ветер подхватил.

Стемнело, воздух свеж и чист.

Упал тогда последний лист.

И прогремела вновь гроза.

Всё дождь идёт. Она мертва.

Калініна О., 9 клас

48

Чарівна осіння краса

Ось іду по лісу я

І милуюся красою.

Осінь шати одягла

Та умилася росою.

Взяла вона у руки фарби,

Розмалювала всі листочки.

І почала творити мальви,

Зафарбувала й черешочки.

Дерева осені співають,

Тихенько вітер їх гойдає,

Птахи у вирій відлітають,

А він їх мило проводжає...

А ось я бачу білочку,

Яка вона гарненька.

Он уже стрибає з гілочки

Пухнаста й чепурненька.

І килимочок он стелиться

З листочків неповторних,

А вдалині видніється

Джерельце вод прозорих.

Підійду та нап’юся я

Чистенької водиці

Та радісно всміхнуся

Осінній цій криниці.

Халатян Д., 9 клас

 

49

Как на войне - трещит земля

Как на войне - трещит земля,

Отбрасывая черный дым.

И грохот выстрелов с ружья 

Лишь кажется совсем иным.

Кровавый след - идет солдат.

Прощенья просит он в слезах. 

За все, в чем был он виноват,

За что скрывался он в бегах.

Молит он Бога - в муках тех

Дрожит рука и хлещет кровь.

Раскаявшись за смертный грех,

Небесную он ждет любовь.

Не жди с надеждою рассвета, воин,

Он заблуждение , только и всего.

За мужество ты многого достоин,

Так встреть в бою с отвагою его!

Надеешься, солдат, увидеть мать,

Что так ждала тебя в объятиях,

Но суждено бойцам лишь умирать,

Плыть тихо в погребальных ладьях.

Рибальченко А., 10 клас

50

Ночной рай

Дождливый день уходит прочь,

Уходит гром и злость порывов темных.

Наступит мрачная, пугающая ночь, 

Пора тоски и вздохов томных. 

Так думает уж каждый человек,

Что не найдет блуждающий в ночи огонь 

И это убеждение, увы, ужасное, навек, 

Укроет правду в таинственную бронь. 

С чего вы взяли? Пугающие люди! 

Что ночь - это грешная пора? 

Куда же смотрят ваши праведные судьи? 

Ведь так прекрасны звезды и луна. 

Они покажут вам ночную тайну:

Танцующие тени и дивный силуэт, 

И песню мелкой птички майну 

Воспримите, как сказочный сонет. 

И темный замок в лунном свете, 

Покажется приятным, дорогим ,

И рук движение в легком минуете 

Ваш взгляд увидит совсем другим. 

Не спорьте, ваш спор так не понятен, 

Вы не поймете прекрасную ночную дрожь. 

51

В сравнении ваш слог невнятен 

И через слово слышно четко ложь. 

Отдайтесь чувствам, ведь это так блаженно,

Вы ощущаете приязнь и легкость слов.

Уходите в свой мир и постепенно 

Избавитесь от всех сжимающих оков. 

Вы не вернетесь, поверьте мне, 

Ведь кто и побывал в ночном раю, 

Останется все петь прекраснейшей Луне, 

Но будет верен своему уму. 

Прошу, одумайтесь , не верьте лжи!

Поверьте вы сиянию сердец, 

И все свои желания покажи!

Так поступает мудрый и глупец.

Рибальченко А., 10 клас

52

Питаю я вас

Питаю я вас, розумнії люди, 

Як довго це буде тривати в житті?

Як довго свавілля в нас буде, покуди? 

Як довго терпітемо фальші оті ? 

Благаю я вас, коли ще не пізно, 

Коли ми ще маєм бажанну надію,

Встань, заперечуй, тримайся так грізно, 

Щоб всії побачили волю і мрію. 

А ми будем разом з народом іти, 

Ми разом відстоємо наші права. 

До правди, до волі врожинцю пусти,

Бо є наша думка - спільна одна. 

За розум, за працю, за кращі часи, 

За погляд, за думку, за мрію. 

Ми будемо стрімко йти до мети, 

За людськую долю боротись - посмію!

Рибальченко А., 10 клас.

53

Читая Петрарку

Сердце стучит от неловкого взгляда,

Улыбка твоя - мне ведь отрада. 

Пламенем схватит твои же уста

Моя невольно протянутая рука.

Я не разрушу глаз твоих плен, 

Миг мгновений, времени тлен. 

Дай поцелую бледные губы,

Я и не ты, мы однолюбы...

Начало жизни, дыханье любви. 

А о ком? Не узнаете вы!

Рибальченко А., 10 клас

54

Надихають мене... 

Надихають мене твої почуття, 

Надихають сумні, безрадісні очі,

Твої поривання, нещасне життя, 

У смутку проведені тихїї ночі. 

Чому не звертає уваги вона? 

Твій ідеал, твоя досконалість 

Чому ходить горда, завжди сумна? 

Чому відчуває до тебе лиш жалість? 

У смутку, стражданнях твої вечора, 

Набридли знання про невірність

В думках кружляє тільки вона , 

Відкинеш для неї волю і гідність. 

А вона? Чи піде до тебе тоді ? 

Чи зможе віддати своюю любов? 

Не хочу казати, напевно, і ні, 

Багато безглуздя, багато умов. 

Надихають мене твої почуття, 

Але гублять страждання й муки.

В очах, у словах, у серці - вона, 

Не стерпиш із нею розлуки. 

Якби я могла , віддала би усе, 

Щоб разом із нею ти був навіки. 

55

Мені не шкода ні сил, ні себе, 

Але не спроможна, то тільки думки.

Рибальченко А., 10 клас

56

Ночные петли взяли в плен

Ночные петли взяли в плен

И утащили в тьму навеки,

И звуки сдавливания стен,

Не избавляют от опеки.

Я не услышу солнца крики.

Сижу лишь молча в тишине, 

И лунные ночные блики, 

Во тьме сверкают только мне.

И нету четких очертаний,

Есть силуэты старины.

Звучит мелодия мечтаний,

И сказки хитрой темноты.

И поглощает все бесстыдно, 

Тот дикий и игривый мрак. 

Как жаль, а все-таки обидно,

Что на плече луны злой знак.

Я не видала неба голубого,

И бабочки полет не знаю я.

Не слышала я смеха озорного, 

Лишь в одиночестве судьба моя.

Никто не даст мне праведный совет, 

И не утешит в трудные минуты. 

57

Я видела уж много горя, бед.

Одна отрада мне -чужого праздника салюты.

Их яркие лучи смешат меня, 

И радужное пламя,и вспышек цвет.

Забава есть, хоть и одна,

Одна, уж сколько не прошло бы лет.

Но среди тусклых очертаний

Меня утешит этот миг. 

Наука горести , страданий, 

Я узнают все это из мудрых книг.

Ночные петли взяли в плен, 

И утащили в тьму навеки.

Мир лезвия и синих вен, 

В мир якобы, устойчивой опеки.

Рибальченко А., 10 клас

58

Жити не жити - лунати думками

Жити не жити - лунати думками, 

Серце співає, безрадісні очі, 

Кохати не вийде без мелодрами, 

Хлопчача втома, сльози дівочі. 

Мелодія вічна, така бездоганна 

І льється струмками в житті, 

Остання надія - така примарна, 

Тримається хитко в твоїм майбутті.

Рибальченко А., 10 клас

59

Вогонь - друг, вогонь – ворог

Місто, небо, ліс палає,

Чорний попіл навкруги.

І в шаленому темпі усе догорає,

Залишаючи в пам’яті лиха сліди.

Що робити? І хто допоможе?

Ненаситна тварюка далеко зайшла:

Свою пащу роззявила гоже,

І до крихти пожерла це місто вона.

Зашипіла змія дуже люто,

Й поповзла, вигинаючись, в ліс.

Почувала себе там розкуто,

Поливала отрутою скрізь.

Стрепенулась природа: О Боже!

Вже ні дуба, ні кленів нема.

І маленька ялинка теж, може,

Свою старість діждати могла.

А в повітрі лиш сморід літає,

Сизий дим покриває ліси.

Допомоги тварини благають,

Рятувальники мчаться туди.

Так, нарешті скінчилась пожежа!

Ця кривава, жахлива чума.

А хоробрі пожежники сміло

60

Йдуть на зустріч новим завданням.

Тож вогонь може ворогом бути,

Дуже легко накличе біди.

Як не хочете цього, ви, люди,

Вимикайте приладдя завжди.

У вогню є теж досить багато

І корисних, потрібних ознак:

Забезпечить тепло в наших хатах,

Приготує обід, захист дасть.

Освітлить усім шлях, допоможе

Об’єднати навколо людей.

Зберегти від псування продукти,

Та зміцнити стосунки гостей.

Не потрібно з вогнем, діти, грати!

Вогонь – друг, проте й ворог також.

З сірниками справ краще не мати,

Щоб біди не накликати знов.

Караван О., 10 клас

61

Проза

62

Мій Київ

Золотоверхий Київ – прекрасне місто. Але у майбутньому воно

стане ще краще! Київ у майбутньому буде зовсім іншим.

Життя стане неповторне, розкішне та насичене. Квіти будуть

рости повсюди. А дерева стануть ще красивішими. У Києві побудують

дуже багато будівель. Більшість з них – бібліотеки. Їхні куполи

виблискуватимуть на сонці. Люди захоплюватимуться творчістю. Київ

не буде неповторним.

У розкішних та густолистих лісах на галявинах вчителі

навчатимуть дітей. Учні вчитимуться захищати природу. Усі діти

любитимуть школу. Люди більше часу приділятимуть тваринам та

природі. Навіть дикі тварини звикнуть до нас, а пташки літатимуть

поруч.

Коваль К., 7-А клас

63

Білочка

Ліка була звичайною маленькою білочкою, з рудим пухнастим

хвостиком ,з гострими вушками, з гладкою шерстю та білими цяточками

на лапках. Білочка була маленькою, ще не досі спритною, але жвавою.

Маленька бунтівниця хотіла знати все на світі. Завжди уважно слухала,

що їй розповідали батьки, старші брати та сестри.

Ліс як завжди був казвовим. Осінь, мабуть, саме вона дарувала

йому всі ці чари. Золото було по всюди: на деревах,на кущах, на землі,

неначе саме сонце перетворилося на все це.

Усе палає вогняно-жовтими кольорами, грає на промінцях та

радує нашу Ліку. Вона стрибає з дерева на дерево, з гілочки на

гілочку.Збирає шишки та їсть насіння.

Але раптом білочка завмерла. Притаїлась. Вона побачила

маленького хлопчину, котрий пробігав під деревами, але більшу увагу

привернула малесенька коробочка, котра випала з його кишені. Ліка

спритно стрибнула до неї, взяла свою знахідку та майнулась до дуба.Там

вона сіла і почала читати надпис: С І Р Н И К И. І тут вона згадала, як їй

розповідали , що з ними не можна гратися, бо буде біда. Ліка подумала:

«Ну що може трапитися з одного маленького сірника?». Білочка не

послухалась і запалила один сірник. Вогонь зразу осліпив її і вона

впустила палаючий сірник прямо на купу листя. Розгорілося полум’я.

Займалося все навкруги, усі ті чари осені горіли, нічого не виживало.

Чорний дим, неначе страшний звір, закривав усе довкола.

У лісі почалась паніка. Ведмідь Михайло,як найстарший,

оголосив команду рятунку. Команда вовків- пожежників під керуванням

Вовка Сірого почали гасити вогонь. Ці хлопці були такі спритні , що не

пройшло й 10 хвилин, як Київський ліс був урятований від загибелі.

Наша маленька Ліка отримала великий наганяй від усіх.

Ведмідь Михайло зібрав усіх на збори, там він розказував усі правила

64

безпеки, щодо сірників, вогню, засобів ,що легко займаються, нагадував

лисичкам ,що всі електронні прилади потрібно вимикати, тому що наші

красуні іноді забували виключати праски. Нагадав й про те, що ми

відповідаємо за місто, у котрому живемо. Ми повинні оберігати Київ від

усіх негараздів, котрі можуть бути. Найголовніше треба починати з себе,

дотримуватися всіх правил безпеки щодо вогню і так ми збережемо

Батьківщину нашим дітям, збережемо всю її красу та неповторність,

збережемо чари осені та магію інших пір року.

Білочці стало дуже соромно за свій вчинок, вона попросила

вибачення та пообіцяла більше так ніколи не робити.

З того часу в лісі більше не траплялося ніяких бід, бо маленькі

звірятка раз і назавжди запам’ятали правило:

З сірниками обережно

Ти поводься, малий друг,

Праску завжди виключай

Та свічки всі задувай.

Руки мокрі ти не суй

В вимикателі , розетки,

Київ наш оберігай

Та біду не підпускай!

Родічева А., 6-А клас

65

Пожежа

Задзвенів дзвоник і усі збіглися у клас. Розпочався галас і шум, чи

правильніше сказати продовжувався ще з перерви. Зайшла Алла

Петрівна - вчитель основ здоров’я. Вона вже три роки назад, тобто ще з

першого вересня, звикла до них. Вони завжди любили її уроки. Ось

тільки крім двох дурненьких дівчат, що сиділи на останній парті, Олени

і Марїї, але всі називали їх Марусею і Оленкою. Вони ніколи не слухали

нікого на уроці, окрім себе. Вони навіть у третьому класі не вміли

читати! Ну куди це згодиться? Вони навіть не знають номера міліції,

пожежників, швидкої допомоги. Отже, Алла Петрівна взяла крейду і зі

скрипом написала тему : « Будьте обережні із вогнем і вогонь стане

вашим другом». На цьому уроці вчитель розповідала, як поводитися із

вогнем, що робити якщо випадково потрапиш у пожежу. Звісно, що

дівчата не слухали її…

Вже дівчата повиростали, але й досі такий самий розум, як і тоді… у

третьому класі. Вони найкращі подруги. Вони влаштувалися на роботу.

Саме так! Вони працюють у школі. Ні, не вчителями. Дівчата, тобто вже

жінки, працюють психологами там. До них ніхто не звертається, бо

знають, що їм вони не допоможуть. Про це не знав тільки директор

школи, бо якби дізнався відразу ж звільнив.

Якось, в один з днів, які завжди повторювалися, як завжди о третьої

годині вони готували собі чай. Олена поставила чайник і вишла з

кабінету. Вона забула, що треба його вимкнути, та розмовляла з іншими

вчителями. Через хвилин тридцять вони повернулися до свого кабінету.

Він повністю був набитий димом. Через цю сіру хмару, не можна було

розглядіти нічого. Тільки не великий помаранчевий вогник, який

палахав на тому місті, де стояв чайник. Дівчата, тобто жінки

розгубилися, і подумали, що буде краще, нікого не кликати на допомогу,

а просто зачинити двері, та почекати, поки все стане на свої місця. Вони

зачинили двері та почали розгулювати по одиноким коридорам школи.

66

Раптом, вони почули, як задзвенів усім надоїдливий дзвоник, але не

той який розпочинає або закінчує уроки. То був більш довгий та більш

голосний дзвоник. Все ж таки усі діти повибігали на вулицю, тільки

залишилися Олена і Маруся. Вони не розуміли, що трапилося. Вони

навіть сховалися від усіх. Двері до школи заченалися. Маруся і Оленка

могли побачити скрізь вікна, що всі перераховують кількість народу.

Згодом на обличчях учителів було видно, як вони заспокоїлися від цієї

негоди. Що трапилося? Задавали собі питання Оленко і Маруся. Через

кілька секунд вони побачили знайомий вогник, але вже не такий

маленький. Він повністю оточував жінок. Вони згодом (не відразу)

зрозуміли, що розпочалася пожежа. Через вікна не було нічого видно,

тільки якась метушня. Була велика червона машина і багато чоловіків з

однаковою формою. Через цю сіру хмару не було більш нічого видно.

Згодом Маруся сіла на підлогу та почала кашляти. Вона задихалася.

Олена, чомусь подумала, що вона подавилася чимось, та почала бити

легенько їй по спині. Через секунд п’ять вона теж почала кашляти, і їй

було вже не до биття своєї подруги. Через деякий час увійшли

пожежники і почали гасити вогонь. Потушивши, вони побачили два не

притомних жіночих тіла, які лежали біля вікон, на підлозі. То були

Олена і Маруся. Через хвилин п’ять їх відвезли до лікарні. Більш друзів

в них не було, тому ніхто не прийшов до них. Через три дні Маруся

прийшла до тями. Вона розповіла все лікарю. Марія попросилася піти до

Олени, але лікар їй відмовив. Після того, як лікар пішов до неї прийшла

медсестра. Маруся ходіла спитати, що з Оленою. Та повідомила їй

погану звістку… Олена дуже довго була без повітря, і дуже мало шансів,

що вона ще побачить Марусю. Марія сіла на куточку стільчика, закрила

руками обличчя та тихенько заплкала… Олена була її найкращою

подругою.

Родічева А., 6-А клас

67

Зима

Зима… Що за

чудова пора

року! Дуже

гарно взимку в

лісі. Спочатку

здається, що

взимку ліс

спить, там

панує тиша та

спокій. Але насправді це не так. Ось із-за сірої хмари виглядає світле

сонечко, і не впізнати вжетемного зимового лісу. Все сяє, блищить,

іскриться під ніжними промінчиками.

Здригаються та простягають до сонця  свої пухнасті гілки ялинки.

Невже насправді вихваляються своїм нарядом? Щойно на небі з’явилося

сонце, як одразу ж ліс перетворюється на дивну та блискучу картину.

Усі дерева на сонці неначе вкриті сріблом.

Мешканці лісу впали у сплячку, а ті, що залишилися, ніби то

сторожували ліс, прикладають великі зусилля, щоб прогодувати себе.

Ось синичка перелетить з одного дерева на інше, а тут і заєць-боягуз

намагається здерти кору з берези. Оно несподівано з величезної кленової

гілки падає сніг, а маленька білка скаче по дереву, міцно тримаючи у

зубах горішок.

Звичайно ж що і

хижаки не сидять на

місці. І лисиця, і вовк

тишком-нишком

пробираються серед

засніжених кущів у

68

пошуках їжі. А на цій гілці бачимо яскраво-червоні ягоди горобини. Та

ні, то ж не ягоди, то птахи, снігурі, що присіли та гілку та спостерігають

за чарівною красою зимового лісу. Вдалині поважно блукає лось. Його

величезні роги нагадують величну корону, та і сам він  і сам, як той

король, що уважно оглядає свої володіння. Десь у небі перегукуються

птахи, і здається, що вони ніби радіють зимовому сонцю, що тільки

починає зігрівати мрячну землю.

А сам ліс вкритий пухнастим білим снігом, неначе ковдрою, що

виблискує у сонячних променях.  Ось так війдештихого зимового дня до

лісу, і не можеш надихатися тим прозорим повітрям, не можеш

надивитися на цю красу, що приковує до себе погляд. Вікові дерева

зігнулися під тягарем інею, наче віддають поклон тому, хто прийшов до

них у гості. А ось раптом зірветься сніжний ком з вершини одного з

дерев та розсиплеться на тисячі сніжних сріблястих пилинок, які ще

довго коливатимуться у повітрі. Нерухомі, високі сплять багаточисельні

сосни, відбиваючи лише тінь на білих, гладких заметах.

Лише дуже уважній людині, що тихо ходить і прислуховується до

кожного подихувітра,  під силу спостерігати за життям та красою цього

зимового царства. Лише тоді відкриється нам уся неймовірна краса

сплячого лісу.

Морозова А., 6-Б клас

Весна

69

Як ми

зустрічаємо

прихід весни?

Хтось радіє,

хтось чекає

будь - яких

подій, хтось

просто

милується

оживати світом. Прихід весни - це як свято для всього живого: дерев,

квітів, птахів, тварин. І все живе з ентузіазмом, з таким же як і маленькі

діти чекають і святкують своїй день народження, зазначає прихід

довгоочікуваної весни.

Початок весни буває різним: в одному році воно обсипає ласками

першим трепетним сонечком світ, а в іншому - обливає жорстким

прохолодним зливою, іноді воно може стати дорогим подарунком, а

часом і суворим випробуванням. Але, не можна не погодитися, що

очікування світла і тепла, пробудження зеленого листя і перших квітів

гріє душу, наповнюючи її чудовим трепетом.

Дощем, вогкістю і сльотою може увірватися весна в місто, але

тільки варто розступитися щільному куполу сірих хмар, варто саму

дещицю пробитися на землю перший промінцю сонця, як все навколо

миттєво, немов за помахом чарівної палички, перетворюється. Природа

начебто б з неймовірною жагою насолоджується новим етапом року,

настільки довгоочікуваним і прекрасним. За лічені дні висихає асфальт, і

на радість голубам на тротуарах залишаються лише дрібні калюжки, і

дітвора, яка поспішала зі школи, весело біжить підстрибом, марно

намагаючись перегнати стрімких сонячних зайчиків, які раз у раз

бешкетними зигзагами снують по бруківці.

70

Дощовому початку весни раді в селах. Адже дощ давно вважається

запорукою

майбутнього

родючості і селяни

тільки радіють, коли

дощ дрібної

памороссю обсипає

поля та земельні

угіддя.

За містом

прихід весни завжди

супроводжується

бурхливим пожвавленням, початком важкої роботи, по якій за зиму

скучили руки сільських трудівників. Пару тепленьких деньків і зазеленіє

перша трава, і сільський худобу відразу ж висипле на широкі зелені

луки. А ще через тиждень - другий скоро піднімуться і наллються силою

стрункі колосся озимих хлібів.

Ніжна зелень молодої трави, неугавний пташиний щебет, яскраві і

мальовничі відтінки весняних квітів, радість ожила живності, зухвалий,

але вже теплий, вітерець, набухають на гілках дерев нирки - все це

початок весни. Приходу весни, який наповнює душу нестримним

захопленням, чекає все живе і як матері, як дитина радіє, коли перші

сонячні промені починають пригрівати осиротілу за зиму природу.

Морозова А., 6-Б клас

Літо

71

Літо - це пора року, яке

радує своїми барвами,

різноманітними квітами.

Літо-строкатий сезон!

Найбільше, звичайно, в

літній порі зелених фарб.

Трава зелена, листя на

деревах і кущах теж зелені!

Але не однією

зеленню яскраве літо.

Небо в літню пору -

яскраво-блакитне. Фарби

світанку - ніжно-червоні.

Захід переливається

багатьма відтінками:

червоним, рожевим,

бузковим. Але вже в літню

грозу небо показується

зовсім в іншому вигляді!

Наповзають сизі хмари,

наливаються чорнотою, а

блискучі блискавки

прорізають простір.

Безліч фарб дарують літу квіти. Червоні троянди, білі ромашки з

жовтою серединкою, помаранчеві садові лілії, фіолетові дзвіночки,

пурпурні мальви. Сторінки не вистачить, щоб перерахувати всі чудові

літні квіти! А із зелені визирають літні плоди, овочі та фрукти. Це

яскраві абрикоси, смугасті кавуни, яскраво-червоні помідори, жовтуваті

72

груші, червонощокі яблука! Ці дари природи теж по-своєму

розфарбовують літо.

Літо - барвиста пора, і навіть не тому, що влітку можна бачити

навколо безліч різноманітних квітів. Не в строкатості справа. Просто

літо щедре та різне саме по собі. У нього багато різних сторін, дарів,

секретів, а тому й багато фарб. Їх всі хочеться побачити, хочеться

насолодитися ними, поки

літо ще не закінчилося.

Морозова А., 6-Б клас

Осінь

73

Закінчилося веселе

літо . Повноправним

господарем у природі

став вересень. Вранці і

вночі стає незвично

холодно . Тільки днем

все ще пригріває сонечко

, намагається нагадати

нам про літо. Після виснажливої тривалої праці відпочивають поля.

Золотисті сади вже подарували господарям свій урожай. Усюди

відчувається прохолодний подув осені . На сірому небі все частіше стали

з’являтися низькі хмари. Йде дрібний дощ.

Ліс стоїть

мовчазний і сумний

, здається , що він

задумався . Деревам

дуже скоро

доведеться зовсім

роздягнутися ,

скинути свій

важкий наряд , а в

подальшому і

підставити гілки

заметілі .

Помаранчеві листочки повільно кружляють в повітрі. Тонкі

осинки понуро скриплять на узліссі , ще не зазнавши довгого

передзимового сну. Навколо порохнявого пня ростуть стрункі опеньки .

Грибов дуже багато, і кожен так і проситься в корзину. Розкішними

червоними кетягами обвисла горобина .

74

Зелена трава стала жовтою і припала до землі. Своє останнє

прощальне коло роблять високо в небі запізнілі журавлі. Вони в

черговий раз нагадують нам , що прийшла осінь . Журавлі летять і сумно

курличуть .

У такі дні на якусь мить душу покриває світла печаль . Ми

поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Все це є ознаками

того , що настал найгарніша пора року , яку оспівували поети ,

художники , композитори . Настала золота осінь.

Морозова А., 6-Б клас

Море

75

 Море... Я дуже люблю море. Воно ніколи не буває одноманітним,

нецікавим, бо щодня, навіть щохвилини воно різне. Таємниче, мінливе,

неосяжне — воно хвилює душу, не залишає байдужим серце. Одного

дня воно тихе й спокійне, наче велике дзеркало, холодне й прозоре.

Сонячні промінчики,

пронизуючи солону воду,

сягають дна, лагідно

торкаються золотавого піску

та яскравих сяючих мушлей,

гладеньких камінців та

зеленуватих водоростей,

ловлять маленьких спритних

рибок, що зграйками весело

бавляться біля берега.

Наступного дня все раптом

змінюється. Налетить поривчастий вітер і погонить хвилі до берега.

Вода стає каламутно-зеленою, іноді — темно-синьою, а одного разу я

бачив навіть вражаюче чорну. Не видно більше ані риб, ані мушлей, ані

піску: є тільки шалені хвилі, які з силою б'ються в прибережний пісок.

Тоді ми з батьками сидимо на березі та можемо тільки спостерігати за

силою моря. Хоча навіть у такі моменти море видається мені

дивовижним. Я думаю, що воно велетень, з яким я можу позмагатися, і я

кидаю в море камінці або голосно кричу. Але перемога завжди

дістається йому, морю. Воно глушить мій голос і відкидає мій камінець

на берег. Іноді мені здається, що я можу дивитись на море безкінечно. 

Морозова А., 6-Б клас

Я та Осінь малюємо картину!

 

Іду я вечірнім парком, який освітлений яскравими ліхтарями…

76

Повз мене рухаються барвисті дерева. Я собі уявила, як вони ожили,

як вони тихо перешіптуються між собою. Раптом відчула, як щось

торкнулося мого плеча…

Злякавшись, я різко повернулася назад, але то був лише шелест

притихлого вітру. А коли поглянула знову вперед, то переді мною

постала золотава постать. Подумавши, що це сон, я заплющила очі,

ущипнула себе, але вона не зникла. Я тремтливим голосом тихо

запитала:

- Хто ти?

- Я Осінь - Цариця всіх лісів та садів. Що тебе сюди привело, дівчинко?

-Я хочу стати художницею,тому прийшла змалювати осінній пейзаж,

Ваша високість.

- Давай я тобі допоможу? До речі, можеш мене звати просто Осінь.

Посміхнувшись, я відповіла:

-Добре.

Я дістала свій мольберт та почала робити нарис своєї роботи . Коли

Осінь підійшла, вона мовчки взяла мій олівець, нав’язала на нього свій

рукав і почала творити. На моїх очах він почав сяяти, як зірки на небі,

усіма можливими переливами кольорів. Із дуже здивовано-зацікавленим

лицем я споглядала за її рухами. Вона провела рукою по аркушу паперу

- усі дерева, кущі та квіти стали наче живими.

Потім, посміхнувшись, вона відійшла, сказавши:

- Прощавай. Можливо, ми ще зустрінемося. Але це може й не статись.

Дівчинко, успіхів тобі в майбутньому. Прощавай!

Коли вона це казала, у мене захопило подих, набігли на очі сльози.

Осінь почала потроху зникати. Коли її частина вже зникла, вона

повернулася до мене та з посмішкою глянула на мене. Можливо це

підняло мені настрій. А ще мені на згадку залишилася її прекрасна

картина, яку я назвала “Осінь”.

77

Дем’янчук Я., 6-А клас

 

Що ми знаємо про жовтень?

 

У жовтні не рідко сіренькі ранки. За такої прикмети наші прадіди

78

сподівалися на ясний день.

У жовтні не встиг роздивитися, як сонце зійшло, а воно вже й зайшло.

Саме в цьому місяці ніч стає довшою, а день зменшується. Наступають

короткі осінні дні. Швидкими кроками вступає осінь у свої володіння.

Наші прадіди казали: «У жовтні до обіду осінь, а після обіду вже зима».

Пташки збираються у вирій. За давніми віруваннями ця дивовижно

тепла країна знаходиться десь дуже-дуже далеко, ген-ген біля моря, і

шлях до неї відомий лише птахам. Перша летить туди й прилітає звідти

зозуля. На це, як вважали в давнину, є своя причина і вона дуже

важлива: "У зозулі зберігаються ключі, бо ж вона ключниця вирію".

До Покрови Пресвятої Богородиці польових робіт уже не було, тому

казали: «Як прийшла косовиця, то й жінка кволиться; як прийшли жнива

– жінка як не жива; а як прийшла Покрова, то й жінка здорова».

Стрілець А., 8 клас

Маю честь бути українцем!

79

Що для мене значить бути українцем? Я гадаю, що це питання

хвилює й багатьох інших дітей. Часто люди замислюються над цим

питанням і знаходять різні відповіді.

Я переконана, що кожний українець має бути гордий за ту країну,

у якій він живе. Вивчаючи історію, я знаю багато прикладів того, як

козаки або інші патріоти своєї держави, захищали її, не турбуючись про

своє життя. Дивлячись на хоробрих синів України, я хочу бути схожою

на них. А ви? Я думаю, ви з задоволенням приєднаєтесь до цієї теми.

Мої батьки завжди вчать мене любити свою Батьківщину й часто

розповідали мені про різних ворогів України, які намагалися знищити її

та справжні патріоти країни завдяки безмежній хоробрості боронили

нашу державу в усі часи.

Традиції українського народу здавна шанували, любили. Завдяки

нашим прадідам ми маємо неоціненну спадщину культури та мистецтва.

Великим патріотом України є Тарас Григорович Шевченко, якого

поважають і будуть поважати майбутні покоління. Свою любов до

України він висловлює у віршах:

«Любіть Україну во время люте…»

Він дав нам поштовх до незалежності та волі. На прикладі його

життя, долі український народ зробив багато важливих висновків. Але я

гадаю, що не тільки Шевченко був великим патріотом України. А як ви

вважаєте? Я переконана, що в нашій країні було та є багато пересічних

людей, які варті поваги та шани.

Надзвичайно важливим сьогодні є збереження нашої рідної мови,

нації, традицій, всього того, що зветься Україною. І мені здається, що це

все залежить від нас – молодого покоління, яке не повинно забувати з

якого гнізда воно вилетіло. Зберегти духовність та культурні цінності –

важливе питання для нас, чи не так?

80

Ось чому я вважаю, що я маю пишатися своєю країною й

працювати на благо України, щоб зберегти її цілісність, незалежність та

моральність. Незважаючи ні на що, я буду пишатися, що я – українка!

Хомяк К., 8 клас

81

Маю честь бути українцем!

Любіть Україну

во время люте…

Т. Г. Шевченко

Чи маєте Ви честь бути українцем? Я маю таку честь і погоджуюся

з думкою своєї подруги, що ми істинні українці, а також справжні

українські діти своєї Батьківщини! А чи задумувалися Ви коли – небудь

над питанням: чи справжній Ви українець і патріот своєї держави

Я вважаю, що кожна людина, яка живе в якійсь країні чи державі,

має знати її історію. Мені завжди говорили, що щасливою є та держава,

чия історія нудна. Історія України зовсім не є нудною. Це в котре

доводить нам, українцям, патріотам, синам і донькам нашої славної

України, що ми маємо берегти мир і спокій нашої Батьківщини, адже

мирне небо над нашими головами, здобувалося важко і багато дідів

наших полягло за українську свободу!

Як Ви вважаєте чи маємо ми берегти мир і спокій, історію нашого

народу? Я переконана, що кожен українець, крім честь ним бути, має

честь берегти нашу націю, нашу культуру та історію.

Отже, на мою думку, кожен хто приїздить на нашу славну велику

мальовничу Батьківщину, має честь стати великим патріотом та

УКРАЇНЦЕМ!!!

Кірик Д., 8 клас

82

Світ очима дітей

Світ такий великий і прекрасний…Як хочеться швидше

подивитися всі його куточки, розкрити найпотаємніші секрети кожній

дитині.

Дитинство — це прекрасна пора, але минає воно дуже непомітно.

Як сон... Життя тече плавно, без поштовхів і різких заворотів. Тебе

люблять, плекають, часом лають, але теж люблячи. І раптом — грім

серед ясного неба: одного разу ти прокидаєшся і розумієш, що

дитинство закінчилося, помахало тобі яскравим крилом уже і минулого і

сховалося, полетіло до інших берегів, країн, далеко, звідкіля немає

пороття. Більше ти його не побачиш ніколи. Дитинство, навіть не саме

дитинство, а його відголоски, залишаються в нас у душі, у пам'яті. Це

підтримує нас, допомагає не падати духом у важкий час. Хоча ми вже не

діти, проте залишаємося такими у душі. Дитячі роки в інших краях, а ми

починаемо пізнавате нове завдяки новим країнам, виконуючи таким

чином свої дитячі мрії. Згадайте, хто з вас не хотів побувати на острові

разом з Робінзоном Крузо? А вирушити до загадкової країни під руку з

Еллі? Чи мандрувати з Бароном Мюнхаузеном? Так..все це було.

У наш час існує безліч можливостей подорожувати, заводячи

нових друзів, вивчаючи культуру різних країн. Світ культур розмаїтий і

значно ширший за кордони земні. На мою думку, для кожної людини

своя Батьківщина – найгостинніша домівка. Проте український народ

справді заслуговує такого звання. Гостинність становить не тільки

обов'язковий компонент нашого способу життя, а й частину

світосприймання, вірувань і повір'їв. Головним у звичаї частування є

таке правило: «Спочатку нагодуй людину, а потім вже й розпитуй її». У

більш давні часи, перш ніж почастувати, господиня мила гостеві ноги.

Звичайно, сьогодні не зсилаються до таких прийомів, але українці завжді

ради гостям у своєму домі. Звичай дарування й віддарювання являє

83

собою важливу, але не обов'язкову частину традиції звичайної,

необрядової гостинності; подарунки виступають символами

прихильності й дружби. Обов'язковий компонент української святкової

гостини — трапеза.

Одна із українських сусідок – Польща. Кожного року безліч дітей

відвідує цю країну в цілях дружби Європейсьих країн. Так, це

дивовижна країна, яка прославилася своєю самобутньою культурою. Ще

в епохи Ренесансу в Польщі культурним центром вважався Краків.

Поляки також раді гостям, особливо з України.

На мою думку, однією з найгостинніших країн є Мальта. Протягом

року діти з різних країн світу приїжджають сюди покращити свої знання

з англійськой мови. Таким чином усі говорять англійською, що сприяє

кращому її засвоєнню та здобуттю необхідних навиків. Побувавши там,

дізнаєшся багато цікавого про її культуру. Можна сказати що на Мальті

переважає середземноморський тип. Цікаво дізнатись, що мальтійці

проводять пів року, святкуючи дні національних свят, засіплюючи

вулиці конфеті ті приділячи багато часу споживанню різних солодощів.

На тутешніх людей великий вплив має католицизм. Мальта славиться

своїми ремеслами: плетінням, склом,срібними виробами. Кожного року

тут прводять фестиваль народної пісні.

Ще одна цікава країна – Казахстан. Казаїхстан – це і люди.

Гостинний народ з давніх-давен зберігає та проносить крізь покоління

традиції поваги до старших, терпимості, миролюбства, толерантності.

Повага до звичаїв і традицій закладається з дитинства і є особливою

національною рисою казахів.

Коли я - людина, дуже далека від культури Казахстану і взагалі від

інформації про країну - вперше там побувала, то навіть не уявляла, які

культурні, світоглядні, літературні горизонти відкриються переді мною.

А що вразило понад усе – казахська культура зазнала не меншого, а

може й більшого впливу колонізаторів, ніж українська. В Казахстані

84

утворився цілий пласт талановитих поетів та письменників, що творили

мовою колонізаторів, і цей феномен – «російськомовний казахський

поет» - сам по собі вартий уваги. На сьогодні таке явище у Казахстані не

рідкість, можна назвати кілька досить відомих імен. Бо ж і досі

російська мова залишається офіційної мовою держави, а національна

казахська – посідає статус державної.

Гідної уваги заслуговує до себе і Чорногорія. Це надзвичайно красива

країна, розташована в південній частині Адріатичного узбережжя,

відома своїми розкішними пляжами і дивовижно прозорим морем.

Недарма відомий дослідник Жак-Ів Кусто, який бачив у своєму житті

безліч райських куточків, зі знанням справи стверджував, що частина

Адріатичного моря, яка належить Чорногорії- найчистіша на Медітерані.

Що ще додати до цих слів...Тільки те, що неможливо не полюбити ці

місця, відвідавши їх хоча б один раз. Країна розкриває перед всіми

відвідувачами теплі обійми, мякий клімат, безкрайнє море та високі,

покриті сосновим лісом гори, пронизане п'янкими ароматами повітря,

середньовічні міста, овіяні легендами, добрий гостинний народ. В вас

неодмінно залишаться незабутні враження від Чорногорії. Потрапляєш

наче в казку…Тому я раджу всім дітям неодмінно побувати там.

Отже, на світі так бвгвто країн, багатих на свою культуру і

традиції. Молодому поколінню дуже корисно відвідувати такі країни,

падримувати зв’язки з дітьми цих країн. В такому випадку ми зможемо

втілити у життя свої мрії дитинства.

Діти різних держав можуть потоваришувати в атмосфері дружби

та добра. Не зважаючи на те, що всі діти мають різний колір шкіри, різне

віросповідання, живуть у різних містах, у них однаковий погляд на

життя, дитяча душа. Любов, дружба, пошана до своєї традиції та

культури інших народів, боротьба за мир на світі - все це виховується у

кожній дитині. На мою думку, найголовніше – це почуття єдності

молодих людей різних національностей. Нинішня молодь не тільки вміє

85

знайти себе серед своїх ровесників з інших країн, але й вкрай

занепокоєна проблемами "дорослого" світу - світу майбутнього. Так,

свідома молодь в змозі уникнути міжнародних конфліктів та змінювати

світ на краще. Хоча ми усі різні, однак в одному ми рівні. Ми - це

покоління майбутнього!

Караван О., 10 клас

86

Пари 

Тусклый свет. Зеленые, полуоблезлые обои. Неприятный запах

медицинских препаратов. В этой убогой больнице решалась судьба

человека. Вот она, та самая кровать на которой и лежит наше

бездействующее тело. Рядом с ним сидят двое. Как ни странно, они

играли в карты. Хотя причина все-таки была. Белое и Черное пятно -

упорно спорили, доказывали принадлежность этой души именно к

своему миру. Белое пятно как-то застенчиво и неловко аргументировало

данное происшествие, а Черное - так раз наоборот. Усиленно

жестикулируя, оно выкрикивал резкие фразы :

- Ты хоть понимаешь, что этот человек не может пойти к вам? У вас

там все робкие и невинные, а у нас же, держат именно таких гуляк, как

этот. 

- Он хороший человек, и это видно по его отношению к остальным. Он

раскаивался за свои безалаберные поступки, - отвечало тихим голосом

Белое пятно.

- Это дело не меняет. Все, продолжим. В игре и решится истина! 

Двое опять продолжили игру „ Бридж” - именно так называлось то, чем

по сути они сейчас занимались. Белому выпала восьмерка, вот незадача ,

надо брать две карты и пропускать ход. Черный злобно улыбался и

поглядывал своими дерзкими глазками на труп. Белому опять не свезло,

на этот раз Черное пятно подсунуло туз, что означало пропуск хода. Еще

немного и шанс на удачу иссякнет. Он перебирал в руках цепочку и

нервно качал головой. Он знал, что сейчас, в XXI веке, уже не осталось

тех добрых и порядочных людей. Все были пропитаны злобой и

завистью. Их души почернели и не излучали того сияния, что было

раньше. Да, да, раньше. Тогда было все по- иному, Сатане и его

подчиненным было трудно соблазнить человека столь глупыми вещами,

как похоть и богатство. Тогда люди верили, и вера их была чиста и

87

непорочна. Они радовались столь простым событиям, что даже сами

ангелы смеялись с их невинности. Но сейчас, сейчас Сатана даже не

старается, все и так падает ему в руки. Он только мотыляет своим

хвостом и наслаждается красотами нашего мира. XXI век - вот оно,

наслаждение для распущенных демонов. И сейчас все решалось с

помощью игры в « Бридж» ( более интересной и увлекательной , чем «

Дурак»). 

Вдруг лицо Белого побледнело, он понял, что проиграл это пари и душа

отправляется в Ад. 

- Я же говорил! Сегодня не твой день, - громко вскрикнул Черный. 

Белое пятно резко встало, и, развернувшись, спиной сказал только одну

вещь своему партнеру по игре : 

- Я верю, что придет новое столетие и люди изменятся. 

С этими словами он взволнованно вышел и побрел ни с чем к себе

домой. Ему стало грустно и угнетенно, он проиграл. Он уже никого не

спасет. Белый вышел из больницы и уныло взлетел по яркому ,

освещенному пути. 

Прошло много веков, и на Земле воцарило зло. Люди не

изменились, а только стали более жадными и ненавистными. Сатана

сладко попивал красное вино со своими сородичами. 

- Прекрасно , друзья мои! - восклицал он. Они радовались и кричали.

Наконец-то им ничего не надо делать, все уже у них. Никто их не

остановит и не будет перечить. Вы спросите, а как же ангелы? Половина

отреклась от власти Бога, половина сгинула от неверия людей. На небе

не осталось никого...

Рибальченко А., 10 клас.

88

Я хотіла би бути . . . метеликом

Ще з дитинства я полюбила дивитися на хаотичну гру цих комах.

Яскравий танець різнокольорових маленьких цяточок не може не

зачарувати.

Я мріяла бути метеликом. . .

Мабуть, і зараз іноді мені хочеться перетворитися. Але чому? Чесно

кажучи,я і сама не знаю.

Навіщо живе людина – ніколи не буде ясно, але функцію метелика я

можу назвати не замислюючись: дарувати світло і радість.

Мені б дуже хотілось зробити цей світ кращим, показати людям, що

таке щастя. Довести їм, що щастя – це не щось абстрактне і далеке, а це

метелики, які кружляють навколо тебе. Я думаю, що я би намагалась

навчити людей любити світ за такі дрібниці, забувати про життєві

негаразди. Я б хотіла бути вільною, щоб ніщо не стримувало мене, щоб

для мене не існувало ніяких правил... Жити – ось єдине правило і немає

виключень. Коротке життя, але яке яскраве!

Рибальченко А., 10 клас

Я хотіла би стати ...

Одного неспокійного осіннього ранку я відкрила очі і побачила, що стала

прозорою. В моїх думках пролетіло декілька варіантів, але я чомусь

зупинилась на холодній , безкрайній краплині. Все моє тіло враз стало

кристалічною водою. Я хотіла підхопитись , але тільки скотилась на

землю. Мені здавалось , що якійсь річці , або якомусь струмочку не

вистачає цієї маленької частинки.

Покотившись далі, я зрозуміла, що ця невеличка краплинка води

уособлює майже все живе. По-перше, це сльози, а вони як відомо несуть

смуток або велику радість. Вони виносять з людини емоції у такому

невеликому об’ємі . По-друге – це море. Безкрає, глибоке, сповнене якоюсь

таємницею. По- третє, це річка, яка постійно тече у невідомому напрямі і

не має меж. Краплина – це роса, яка кожен літній ранок проситься на

сонце, змальовує красу. Також, це – дощ, який поливає весь світ красою та

свіжістю. Дощ – це нікому невідома сила, яка з кожним разом дивує нас

все більше і більше.

Стати краплиною – це наче перейти у інший світ – спокою, краси та

прозорості.

Краплина – це чиста душа людини.

Рибальченко А., 10 клас

Я хотіла би бути . . . людиною

Якби нас питали вищі сили , ким ми хочемо бути, я відповіла б, що

хочу бути людиною. Чому саме людиною? Мабуть, тому що бути

людиною – це найбільше щастя. Людина найрозумніша, найдосконаліша

ісота, яка на протязі свого життя ще більше може вдосконалюватись,

пізнавати сенс буття, відкривати якісь істини, творити добро, допомагати

іншим. Людина здатна робити корисні справи, співчувати, а головне –

любити. Ось що в першу чергу відрізняє її від інших істот. Яке щастя бути

людиною, любити навколишній світ і палко когось кохати. Бути людиною

– це іми людьми – любити навколишній світ і цінувати те , що у нас є.

Рибальченко А., 10 клас

Аромат

Мені завжди подобалося добре пахнути. Під словом «добре» я маю на

увазі не той прекрасний і свіжий запах чистоти, який, на мою думку, має

бути притаманний усім людям. Я говорю про зовсім різні, по-своєму

дивовижні запахи парфумів. Повинна відзначити, що і свій, природний

запах мене цілком влаштовує. Просто я люблю бути різною, а для цього

мені потрібні різноманітні аромати.

"Я вигадала свою теорію розпізнавання людей. Теорію, якій я, мабуть,

довіряю більше, ніж придуманій іншими, незрозуміло якими людьми. Вона

полягає в тому, що кожній людині властивий особливий запах. І

спілкуватися потрібно тільки з тими, чий запах тобі подобається. І зверніть

увагу, я говорю не про парфуми або ще якісь способи пахнути інакше, я

маю на увазі індивідуальний запах кожної особистості. Ще я схиляюся до

того, що рано чи пізно людина знаходить запах, який не в силі забути,

запах того, з ким готовий прожити залишок свого життя. Дуже важливо

знайти його, той особливий, неповторний аромат."

Повернувшись додому, дівчина одразу ж помчала до вбиральні. Їй не

терпілося залізти в гарячу пінну ванну після прогулянки морозного дня з

вельми приємним молодим чоловіком. Включивши воду, щоб набрати у

ванну і напустивши піни з баночки шампуню, вона пішла роздягатися.

Знімаючи одну річ за іншою, не могла зрозуміти, звідки йде якийсь

особливий аромат, настільки приємний, що не дозволяв навіть відволіктися

на щось стороннє. Дослідивши всю кімнату й не виявивши джерело цього

вельми своєрідного, але до мурашок приємного запаху, дівчина

засмутилася й почала складати речі, які до цього розкидала в прагненні

якомога швидше опиниться в теплій воді.

Сіла навпочіпки, а пасмо русявого зі світлими кінчиками волосся

впало на обличчя. Засмучена зітхнула, і тієї ж миті ніздрі наповнилися тим

самим, приємним у всіх відносинах запахом. Ось він! Джерело знайдено! І

вона згадала легкий цілунок, який Він подарував, ледь торкнувшись

губами її голови, згадала тихий шепіт прямо над вухом, коли здавалося на

шкірі відчувала його подих… Тримаючи в руках волосся, вона насичувала

свої легені тим бажаним і запаморочливим ароматом, його ароматом.

Надалі після кожної зустрічі з ним дівчина відчувала себе його

частинкою. Його запах заспокоював її і робив безмежно щасливою. У

кімнаті з блакитними стінами, на трюмо кольору слонової кістки, стояли

найрізноманітніші флакони парфумів, подаровані на свята друзями й

куплені нею самою. Парфуми були розділені по різні боки білої дерев'яної

відшліфованої поверхні трюмо на улюблені й ті, які просто шкода

викинути. Яких тільки запахів там не було! Аромати з помітною, але

різної насиченості кислинкою переважали над іншими, розташувавшись по

ліву сторону, й свідчили про перевагу своєї господині. Але жодного з

флаконів вона не торкалася за останні місяці. Тепер дівчина надавала

перевагу іншому аромату - пахнути ним.

Як не дивно, його запах не змивався й не вивітрювався. Відчуття

задоволення й спокою не покидало її .

У вівторок після полудня усе сімейство збиралося відвідати сестру

тата, за сумісництвом її тітку й улюблену мамину подругу. Тому батьки

вимагали, щоб усі діти в родині добре виглядали: і старша донька, й

молодша. Дівчина якраз приводила волосся до ладу, як до кімнати забігла

молодша сестра з украденими в мами дорогими парфумами. Розбризкуючи

їх скрізь і на всіх, хто потрапляв у поле зору, дитина підбігла до сестри.

Пурх! Тієї ж миті його запах пропав, а замість нього все тіло й волосся

наповнилося трояндовим з домішком пелюстків білого нарцису

ароматом…

"Як шкода, що в мене немає флакончика з його запахом ", - подумала

дівчина й розбила одну зі скляночок, що стояли на трюмо по ліву сторону

руки…

Мороз М., 11 клас

Дивовижне відчуття

Дивовижне відчуття - усвідомлювати свою неправоту. Це те, заради

чого варто жити. Адже життя складається з мільйона помилок, а

усвідомлення того, що ти не правий, прагнення змінитися - це те, що

робить тебе людиною. Але змінитися потрібно не заради будь-кого, а задля

себе. Розуміння причини та мети змін властиве далеко не всім, та рано чи

пізно воно все одно прийде. На жаль, це лише усвідомлення необхідності

щось виправити, а подальша реалізація, крок, дія залежать тільки від тебе.

Зробити все, щоб незабаром собою пишатися. Хіба це не варто зусиль?

Дівчина, якій, як здавалося, усе перестало бути цікавим, непомітно

сама для себе почала сумувати за тривіальними обридлими фразам, які

зазвичай чула раніше з вуст чисельних представників протилежної статі.

Чоловіки, яких вона досить часто ставила в незручне становище й заганяла

в глухий кут своєю невизначеною поведінкою, але водночас увагою й

просто присутністю робила, без сумнівів, щасливими, були готові на

багато чого заради неї, нехай часто й не усвідомлювали цього. Хоча її

загадковість була нічим іншим як частиною гри, на яку, як здавалося, їй

шанувальники йшли цілком свідомо, вона виходила лише тому, що дівчина

сама не знала відповідей на питання щодо своєї прихильності, які так часто

ставилися їй. Звичайно, було б простіше придумати, вірніше навіть

вигадати відповідь, яка влаштовувала б кожного, але дівчина залишалася

чесною сама з собою й не хотіла брехати людям, яких робила щасливими.

До того ж вона не відповідала нікому, бо й сама не була впевнена, що

відчуває.

Вражаюче, але їй ніколи навіть не доводилося прикладати зусиль, щоб

продовжувати вести розпочату давно, але з недавніх пір припинену нею ж

гру. Її гру, але, без сумнівів, таку бажану ними, по суті, уже дорослими

чоловіками. Вони робили все самі: самі знаходили, самі діяли й робили

перші кроки, а вона, вона лише підігравала.

У неї не було ніяких переваг щодо протилежної статі. Їй могли

сподобатися абсолютно різні молоді люди. Усі колишні й майбутні її

шанувальники різнилися як ззовні, так і характерами, об'єднувала їх лише

небайдужість до цієї молодої викрадачки сердець.

Шкода, що на планеті так мало слів для вираження своїх почуттів. Саме

тому повторювані роками слова й фрази кохання приїдалися. Змінювався

лише суб'єкт, для якого вони були призначені. Незважаючи на те, що

кожен її прихильник говорив те ж саме, що й попередній, дівчина розуміла

безвихідь як свого, так і їх положення. Вона добре пам’ятала тих чоловіків

і хлопців, часом навіть зовсім молодих, які намагалися підкорити її ще

зовсім юне й нерозумне серце. "Слова, можливо, й однакові, але сказані

вони були зовсім по-різному. Чоловіки не винні, що слів так мало", - часто

поносилось у її голівці. Остання фраза на відміну від першої, сказаної

щиро, завжди звучала з жалістю, й це дуже сильно її дратувало. На жаль,

нічого не могла з цим вдіяти. Не могла або не хотіла. Але знову і знову,

коли подібні ситуації повторювалися, думки поверталися, її обуренню не

було меж.

У кожній грі є правила, яких варто дотримуватися. Так само є свої

нюанси, приємні моменти і, звичайно ж, заохочення. Так вийшло, що її гра

не була винятком. Слухаючи компліменти й освічення, незважаючи на те,

що вони повторювалися й часто звучали безглуздо, вона розуміла, що

кохання мінливе, воно має властивість зникати безслідно, а кожен

шанувальник - особливий і так, як він, більше ніхто не скаже. Вона

цінувала це в них, нехай і деяких лише за це. Ні, вона не читала їх як

книжку. Єдине, в чому вона була впевнена, так це в тому, що вони, без

сумніву, були в неї беззастережно закохані, що й дозволяло проявлятися

невластивому їй раніше нахабству. Усе інше її не особливо хвилювало.

Так було і так буде ще довго…

Мороз М., 11 клас

Ніжний вік

Вона була занадто мала, щоб вислуховувати компліменти від уже по

суті дорослих чоловіків. Саме тому вже впродовж декількох років і до

сьогодні вона навіть думки не припускала, щоб закохатися, щоб відчути те,

про що всі так багато й красиво говорять. Кохання не існує - це її життєва,

багато разів обґрунтована позиція. Усі ті, хто стверджує, що їм довелося

відчути це почуття, просто не розуміють самообману, маючи за мету, в

першу, чергу довести всім, а потім вже й собі, що вони - щасливі. Кожен

думає, що саме він той щасливчик, який дізнався, що таке любов. Людям

одразу хочеться розповісти всім про свої почуття, вони прагнуть розділити

свою радість з іншими, хоча насправді на підсвідомому рівні все це

приховує під собою типове для кожної людини бажання – викликати в

інших заздрість: усі повинні мені заздрити! Кожен упевнений, що тільки

він один знає, що таке справжні почуття, що тільки йому пощастило

відчути це.

"Вони самі себе обманюють, самі себе ", - повторювала вона, як тільки

замислювалася про почуття. На щастя, такі думки відвідували її не дуже

часто. Щастя полягає не в любові, в усякому разі не тільки в ній. У цьому

дівчина була переконана. Щастя в кожного своє. Хоча найчастіше люди не

можуть відрізнити щастя від щойно зародженого невідомого раніше

відчуття, якого так давно очікував. Мрія, що збулася, - це ще не ознака

щастя, це вдовольнене власне «хочу» .

Тоді, кілька років тому, усі їй твердили, що вона розумна не по роках,

не по роках красива. Це було схоже на лестощі, сказані лише для її

задоволення, сказані для того, щоб вона відчувала себе на рівні з ними,

дорослими по суті чоловіками. Усі, з ким би вона не починала

спілкуватися, закохувалися, усі без винятку. Навіть її однолітки,

недоумкуваті на той час хлопчаки, були в захваті від неї. А їй байдуже!

Ця вже не дівчинка, але ще й не жінка відчувала ейфорію, нехай навіть

від самих звичайних та очікуваних компліментів. У такі моменти почуття,

яке здавалося їй щастям, не покидало її. Вона була бажана, і бажана не

якимись хлопчаками, а дорослими як психологічно, так і фізично

представниками сильної половини людства, що вже самоствердилися в

різних проявах життя. Не кожній юній дівчині було призначено відчути на

собі таке чудове почуття жаданості. Як правило, її ровесницям, які ще не

пізнали кохання, була притаманна поведінка вельми опосередкованих

дівчаток, що ще не скоро не подорослішають, які вчиняють безглузді,

необдумані вчинки, що дуже дратує кожного більш-менш дорослого

чоловіка. Найсмішніше те, що вона в якійсь мірі також була так само

вельми нерозумною. Їй просто пощастило: вона могла вміло користувалася

своєю безпосередністю.

Час від часу, коли її охоплював занепадницький настрій, нахабна, вона

змушувала говорити оточуючих чоловіків те, чого прагнула. Часто немов

ненавмисне витягувала з них гучні слова, які вони, напевно, раніше

намагалися не вживати по відношенню до жінки, адже слова ті

передбачали надто велику відповідальність. Звичайно, вони й самі б радо

говорили їй настільки відверто приємні фрази, але сумніви - діти розуму, а

не почуттів - утихомирювали це бажання. Перед ними поставало питання,

на яке вони так ніколи й не почують відповідь: чи потрібно все це молодій

викрадачці їх сердець? І як же були праві ті, хто доходив висновку, що

глибокі щирі почуття дівчину не цікавлять, що пристрасть та забуття так і

не будуть подаровані, що марні сподівання на щось більше за флірт.

На жаль, їй теж був притаманний самообман. На її адресу звучало

багато гірких пишних промов, швидше сказаних з докором і

продиктованих безвихіддю, усвідомленням того, що вона закохує в себе, а

потім просто грає почуттями, не відчуваючи взагалі докорів сумління.

Обдурена сама собою ж, вона завжди знаходила собі виправдання,

знаходила, що сказати, як виправдати себе, і, як їй здавалося , залишалася

чесною. З часом вона почала усвідомлювати, що веде якусь оманливу гру.

Гру мерзенну, нечесну й гидку, якщо судити з її давно усталених поглядів

на життя, поведінку й честь. І всіма тими непритаманними їй раніше

якостями, якостями, які вона раніше

зневажала, тепер можна було її охарактеризувати.

Занадто молода, що б вислуховувати такі бажані всіма жінками

компліменти. Вона у свої роки зазнала те, що деякі не відчувають за все

своє життя, життя прожите заради щирої любові, любові якої не існує.

Минуло не так вже й багато часу, як попереднє життя перестало приносити

задоволення, дарувати відчуття щастя й ейфорію. Обридлі фрази

викликають тепер тільки роздратування. Занадто рано подорослішала…

Мороз М., 11 клас

Перший сніг

Я успішна, молода та енергійна дівчина. У дитинстві тато з мамою

називали мене мила Мері, а мою посмішку називали найкрасивішою в

школі, університеті, на роботі й у кав'ярні на Бриджетт стріт. Я люблю

Генрі, а 3 дні тому вбила своїх дітей…

... на мене падає сніг. Великі білосніжні пластівці лягають на губи, але

вони вже не тануть. Моє тіло зрівнялася із землею. Я чекала першого снігу

з вересня. Як добре, що мені вдалося застати цю казкову мить. Я

відкриваю очі й не бачу нічого, крім високої жовтої трави. Годинник на

руці дає мені зрозуміти, що я спізнююся на зустріч, призначену на 06 pm.

Я ледве згадую, що домовилася зустрітися з Генрі.

Ми не бачилися з тієї останньої студентської вечірки 4 роки тому.

Саме того вечора я й Генрі зрозуміли, як нам один одного не вистачає. Це

була мить справжнього щастя. А потім ми більше не бачилися. Було пару

листів від мене, на які він відповів, як нас вчили відповідати ще в

молодшій школі: коротко, офіційно, з правильно підібраними словами,

вивіреними структурами речень та з підписом " З найкращими

побажаннями". Він відповів грубо й скупо. Але я знала, що не все так

просто, адже бачила, як сильно була натиснута ручка. Він любив мене,

навіть після нашого розставання. Та, на жаль, не зрозумів цього 4 роки

тому, не дозволив зізнатися собі, що любить. У цьому не було сумнівів.

На 06 pm у мене була призначена зустріч, а вдома мене чекав дорогий

Джон.

26 жовтня 2005, я і Джон стали до шлюбу. Знала, що цей тямущий,

діловитий, надійний і занадто ніжний та турботливий щодо мене молодий

чоловік буде чудовим батьком для наших з ним дітей. З Джоном ми

познайомилися в середній школі. Він був новеньким, а в мене була

найкрасивіша посмішка. Через годину ми стали найкращими друзями,

ділилися думками й переживаннями, допомагали один одному, дивилися

Скубі-Ду, ночували один у одного, загалом весь час проводили разом, поки

в старших класах у мене не почалося, як я часто говорила, " особисте

життя ".

На жаль, мій дорогий Джон ніколи не приховував свої почуття до

мене. Але як би я не хотіла, та не могла відповісти взаємністю. І , як не

дивно, 26 жовтня, стоячи в церкві, я давала клятву вічного кохання саме

йому, моєму дорогому Джону…

Від сумних думок мене відволікли страшно дратуючі звуки

сигналізації моєї машини, що стояла за рогом. Я знала, що ключі від

машини лежать в правій кишені мого пальто, але було марно намагатися

ворухнути чимось, окрім голови, яку мені складно була навіть повернути.

Дивне заціпеніння! Я чую, як в десяти метрах від мене проходять люди.

Чую їх розмови. Це жінка з дітьми. Судячи з монотонної вимови й

повільної ходи, жінка літня, напевно, доводиться бабусею хлопчику років

п'яти.

Мене ніхто не бачить, моє тіло зрівнялася із землею. Я плачу. Сльози

тут же замерзають і стають крижинками на моєму обличчі. 3 дні тому я

вбила своїх дітей. Двох прекрасних і здорових малюків. З моєї вини, через

мою слабкість вони ніколи не побачать великі білосніжні замети. На

вулиці температура продовжує падати, а разом з нею і температура мого

змученого тіла. Мішки й темні кола під очима вже не видно, зараз я

виглядаю, як мрець. Але якби я пішла цієї хвилини на вечірку в паб, мені

варто було тільки посміхнутися ... Не можу…

Через 3 роки заміжнього щасливого життя ми з Джоном були в не

собі від радості, коли дізналися про зародження маленького життя в моєму

животі. Щастя подвоїлася, коли на УЗД доктор сповістив нас про 2

сердечка, що билися поряд й так хотіли жити.

4 дні тому, коли була на 8 місяці вагітності й ми з Джоном не могли

дочекатися народження наших двох улюблених близнюків такої

прекрасної білої пори року, я несподівано отримала листа електронною

поштою. Я перечитувала його безліч раз. Була як зачарована. Що було у

листі? Там був відгомін мого минулого. Наступного дня Генрі обіцяв мені

зателефонувати. Як добре, що мій дорогий Джон був у відрядженні по

роботі. Йому б не було складно того ж вечора зрозуміти, що сталося. Він

знав про мене майже все, адже був не лише чоловіком, а й другом. Знав мої

смаки, улюблені страви й колір, знав мої уподобання й реакції на будь-що і

в той же час… не знав нічого. А Генрі читав мене, як відкриту книгу.

Навіть у той вечір 4 роки тому він знав, знав як сильно я його люблю, але

не хотів у це вірити. А мені залишилося лише здогадуватися, які були на те

причини. У листі він просив про зустріч, яка мала відбутися 17 грудня о

06.00 pm у кав'ярні близько Херлтон-парк. Він пообіцяв чекати мене, не

дивлячись ні на що.

А вже завтра я чекала на дзвінок від нього. Очікування було

нестерпним. Нарешті після полудня задзвонив домашній телефон. Я різко

скочила й щосили помчали на звук, який доносився з кухні на першому

поверсі. Останнє, що я запам'ятала в той день, це те, як котилася зі сходів.

Усе виглядало, як в фільмах жаху. Я відчувала, що втрачаю частинки себе,

далі – страшна порожнеча й самотність. Прибиральниці, яка знайшла мене

на підлозі, стікаючої кров'ю, а потім лікарям вдалося врятувати 1 життя. 1 з

3 життів...

Джон був у моїй реанімаційній палаті вже через 6 годин. Потім ми

відправилися додому. Я боялася з ним заговорити, ненавиділа себе, але

продовжувала любити Генрі.

Уранці я сказала дорогому Джону, що їду прогулятися в парк,

сказала, що хочу побути наодинці, а пішла назустріч з іншим, пішла

назустріч мрії. Та хіба такою була моя мрія? Не знаю… Не могла вже

думати, аналізувати, шукати відповіді на питання «чому». Я втомилася…

За 15 хвилин до призначеного часу була вже на півшляху до парку, що

знаходився біля тієї самої «нашої» кав'ярні. Зовсім несподівано для себе

вирішила скороти шлях і пробратися через маленький лісок, адже

поспішала. І вже через 2 хвилини лежала на холодній землі. Вщухав біль,

розсіювалися думки, поволі підкрадався спокій. Я зникала. Скоро моє тіло

зрівнялася із землею. Великі білосніжні пластівці лягали на мої губи, але

вони вже не танули.

О 08.00 pm Генрі отримав смс: «Вона померла від серцевого нападу зі

спокійною посмішкою на обличчі. Про що могла думати тієї хвилини? Мої

співчуття. Уілнос Джон».

Мороз М., 11 клас

Посмішка

Якось зимового холодного й пізнього вечора, коли ліхтарі на вулицях

освітлювали вкриті блискучим снігом дороги, а в усіх вікнах уже горіло

світло й машини стояли в пробках та сигналили без угаву, бо водії дуже

поспішали до домівок, в досить маленьких, але дуже затишних

апартаментах тільки починався ранок. Ліниво з ліжка сповзали 2 пари ніг,

правда одна робила це куди повільніше, а виглядала набагато мужніше й

грубіше за іншу. Чорні волоски, ще жодного разу не бриті, й затверділа

шкіра на п'ятках цієї пари ніг дали можливість зрозуміти, що їх володарем

є чоловік. У той час як ненабагато менші ніжки, але на вигляд куди

привабливіші, належали дівчині.

Одна ніжна ніжка ніяк не могла намацати рожевий тапок-заєць,

подарований разом з його парою просто так без будь-якої причини два або

три тижні тому. У кімнаті було досить прохолодно, тому на шкірі ніг, що

гуляли по підлозі, з'явилися мурашки й волосся на ногах у чоловіка стало

дибки. Гладенька ніжка все ніяк не могла знайти пару своєму тапку-зайцю,

тому скоро на допомогу прийшли руки. Нарешті, намацавши пропажу й

одягнувши її на ногу, дівчина помчала на кухню.

Повернувшись до кімнати, вона нікого не виявила, що дуже її

засмутило й змусило нервувати, але почутий тієї ж хвилини звук щойно

включеного телевізора розвіяв усі погані думки. Загорнувшись у ковдру,

вона сіла на диван. Чоловік з волоссям на ногах виявився зовсім не

поважним дядечком, а молодим хлопцем, який обійняв дівчину, щойно

вона присіла поруч. Притиснувши її до себе, він почав тихо наспівувати

якусь мелодію. Вона її одразу впізнала й почала підспівувати, але вельми

тихо, щоб чути його шепіт.

Здавалося, що час зупинився, а звуки навколишнього світу не

наважуються потурбувати ідилію двох сердець. Усе затихло. Кілька

хвилин вони сиділи мовчки. Прийти в себе їм допоміг звук чайника на

кухні, який щойно закипів і немилосердно пищав, сповіщаючи про

виконану місію.

Хлопець узяв пульт і почав перемикати канал за каналом, поки не

зупинився, побачивши фільм, на який він так і не сходив до кінотеатру два

роки тому. Вона вже бачила цей фільм, але промовчала. Він дивився

телевізор, а дівчина дивилася на нього. І щохвилини вона відчувала

незвичайне почуття насолоди. Так приємно бачити його посмішку,

знаходити ямочки, помічати мережку маленьких зморщечок навколо

заспаних очей… Вона дивилася й розуміла, що це і є щастя.

Мороз М., 11 клас

Поцілунок на удачу

5.58 am. Мої повіки миттєво відкрилися. Мене розбудив не будильник,

різкий звук від двигуна машини, яка щойно проїхала повз моє вікно.

Світло фар прослизнуло крізь жалюзі, які були закриті протягом декількох

останніх днів. І знову тиша, лише час від часу чути легкий подих вітру.

Чується, але не відчувається. Доноситься лише легкий бриз, як не дивно, з

моря, яке знаходиться за 1000 кілометрів звідси. Але я його відчуваю, хоч

знаю, що на морі зараз шторм. Чую новий звук. Пішов дощ, і через мить

помітила, що втрачаю той морський запах. На зміну йому прийшла

свіжість.

Обвела поглядом кімнату й зупинилася на горщику з лимонним

деревом. Раптом подумалось: моє маленьке деревце хоче на вулицю. Воно

ж так любить дощ, любить дихати. Я повинна винести його на вулицю цієї

ж хвилини. Незважаючи на поспіх, відчувала, що ноги чомусь мене не

слухаються. Дуже довго вмовляла себе витягнути дві моїх нижніх кінцівки

з-під ковдри. Нарешті вони піддалися мені. Та ледве відчула надійну опору

під собою, як мене збив з ніг порив вітру надзвичайної сили. Я впала на

ліжко від несподіванки, і по шкірі пробігли мурашки. Стало страшно. Не

вповільнюючись, встала й почала шукати светр у чорній валізі на

коліщатках. Перебравши й розкидавши зім'яті та непотрібні в даній

ситуації речі, я знайшла те, чого потребувала. Стало набагато приємніше й

спокійніше.

Тепер мій погляд був зосереджений на одному дуже привабливому

кусочку кураги. Мені відразу захотілося його з'їсти. Жуючи сухофрукт і

засовуючи руки в рукава светра, відчула на собі чийсь пильний погляд.

Що це може бути? «Невже це моє деревце»,- подумала я й обернулася. Як

же так можна було помилитися! Погляд, який стурбував мене, ніяк не

можна було назвати пильним. Одне око – джерело мого хвилювання – було

привідкрите, інше око весь час закривалося, але врешті-решт обидва ока

уважно дивилися тільки на мене. Точніше на мої ноги, шкіра на яких була

гусячої, адже тепла постіль була таким контрастом до холодної кімнати,

що, мабуть, його дуже розвеселило. Поглядом він ніби притягнув мене до

себе й ніжно поцілував. Коханий читав мої думки! «Схвальний погляд -

дуже люб'язно й мило з його боку», - промайнула думка, і я, взявши в руки

саджанець, вибігла на вулицю.

6.05 am продзвенів будильник, але його вимкнула не я, бо в цей час була

вже на вулиці. Я люблю нашу традицію. Спасибі за поцілунок на удачу.

Мороз М., 11 клас

Коли усе зникає

Я не шкодую, що ти був моїм першим коханням…

Коли кохана людина йде з твого життя - це досить неприємно, без

перебільшення можна сказати, що стає до жаху боляче. І ти ніби знаєш, що

так має бути, знаєш головне правило: якщо хтось хоче піти - відпусти. Але

як відпустити? А як же вислів "любиш - борись до кінця" ? Ось сидиш і

думаєш, думаєш, як правильно вчинити. Згадуєш усе, що довелося

пережити, і розумієш, як багато неприємностей ти завдавала. Але ж і тобі

робили боляче!

Аналізуючи один спогад за іншим, розмірковуючи про свої вчинки,

відчуваєш, що потроху втрачаєш здоровий глузд. Як така людина, як ти,

людина, у якої були лише добрі наміри, могла робити стільки неприємних

речей? Відразу хочеться попросити вибачення, помиритися. Але не все так

просто: минулого не повернеш, усе давно вже скінчено.

І ти приймаєш рішення - відпустити. Йому буде краще без тебе, ти

завдавала безліч прикростей і хвилювань, які обов’язково стануть знову

частиною життя, як тільки все повернеться назад. Так не має бути! І тут ти

рішуче приймаєш запобіжні заходи, обриваєш усі можливі контакти,

позбавляєшся від усього, що пов'язує тебе з цією людиною.

Але, напевно, знаходиться щось таке, від чого ти ще не в силі

відмовитися. Не можна так просто взяти й убити в собі любов. Стає ще

гірше, коли людина з минулого (як же важко далось це рішення!) починає

нагадувати про себе: пише або телефонує. Тобі болить тоді набагато

більше, ти ледве стримуєш себе, боячись відповісти, боїшся знову

завдавати неприємностей , сваритися й любити.

А, може, усі люди й дійсно егоїсти, які живуть лише заради себе?

Людина змушує себе що-небудь робити тільки тоді, якщо матиме з цього

якийсь зиск. Навіть любити - власна вигода, адже, як наслідок, ти не будеш

самотнім. Даруєш квіти коханій дівчині - їй буде приємно й тобі буде

поставлена «галочка», набравши потрібну кількість яких отримаєш певний

бонус-приз: побачення, увагу , подарунок у відповідь, поцілунок ...

Саме таким є наше буденну життя. Хіба ні?

Мороз М., 11 клас

Головне - устигнути зупинитися

Найчастіше, випробувавши або переживши щось нове, людина хоче

якнайшвидше поділиться цим з оточуючими. Не важливо, буде це кращий

друг, родич або просто незнайомець , з яким ти затоваришував лічені

хвилини тому. Людина не може тримати в собі переживання довгий час,

адже так хочеться розділити свою радість, смуток, розчарування з

ближнім. Саме з цієї причини ми поспішаємо розповісти все, що

трапляється в житті. Нехай це здається зовсім нешкідливим, навіть

нормальним, адже що в цьому такого? Але всьому є межі. Є певні, так би

мовити, рамки дозволеного. Загалом потрібно вміти класифікувати події та

свої почуття й знати, якими можна ділитися, а що варто залишити у

таємниці.

Є певні моменти , які краще тримати в собі, до того ж в кожного вони

свої. Те, що одна людина розповість, щоб полегшити свій стан (і їй дійсно

стане краще), розказане іншою, перетворить життя на пекло, може вбити

все, пов'язане з озвученим.

Я, на жаль, ще не навчилася контролювати себе. Напевно, причиною

тому є моя емоційність. Дуже шкодую, що розповідала певні речі нехай і

найближчій людині. Адже цим я дійсно все знищувала. І так було не раз.

Зараз у мене є людина, яка дорога мені, як ніхто інший. Мені з ним так

добре, що прагну на весь голок кричати про те, що відчуваю і як його

люблю. І навіть розповідаю дещо. Але у такі миті мене дуже хвилює те ,

що зі своєї ж вини можу втратити все ....

Так що, шановні, ви повинні вміти зупинитися. Деякі таємниці мають

залишатися прихованими. Таке доросле життя, і це потрібно добре

пам’ятати тобі, моя ровеснице - уже не дівчинка, але ще не жінка…

Мороз М., 11 клас

Гімназійний серпанок

Моя гімназія

І знову новий день, все та ж незмінна школа,

Все той знайомий клас, в якому все відоме.

І ти тут лише пару років,

Але побачивши обличчя друзів, у тебе на обличчі спокій,

У тебе все в порядку та хвилювань нема,

Бо у сім’ї все добре, а клас – твоя сім’я!

Кириченко Д., 7-А клас

Гімназія моя єдина

Гімназіє моя єдина,

Потрапивши сюди, кожна людина

Порине в світ добра й науки,

І тут по іншому лунають навіть звуки.

А кожен клас – окрема сім’я,

Немає тут такого слова – я,

Лише є – ми, шкільна держава,

І злиті з найміцнішого металу сплави,

Який своєю працею зварили вчителі.

І через ці факти дуже радісно мені,

Іще радію через те, що світ

Не творить кращої гімназії за ту , що зветься «Ерудит».

Кириченко Д., 7-А клас

Рідна гімназія

Іскриться так, аж серце мліє,

В знаннях гімназія, як рій,

Всіх нас навчає і леліє,

Вона сподвижник - чародій.

Щасливу юність подарує,

Дасть перші кроки у життя,

У ніжнім вальсі завирує

Світ відкриттів і майбуття.

Квітуй у вінку, гімназіє моя,

В знаннях грунтовних, як в намисті,

Ти вічно юна й молода

І в учнях майориш, як в листі.

Давлад В., 7-А клас

«Ерудит» - наш рідний дім

«Ерудит» - наш рідний дім.

В «Ерудиті» добре всім,

Бо уроки - наче свято,

І дають нам знань багато.

У їдальні в нас обіди.

Є й сніданки. Отже, снідай.

Щоб граніт науки гризти,

Треба, друзі, добре їсти.

А які у нас таланти!

Тут поети, музиканти,

Танцюристи, співаки, -

Ми ж відвідуєм гуртки.

В класі завжди тепло, чисто.

З першовересневим листом

Всі повернемось якраз

Вже не в шостий, а в сьомий клас.

Морозова А., 6-Б клас

Рідна гімназія

Рідна школа - другий дім,

Стала рідною нам всім.

Зветься школа „Ерудит"!

Дуже гордо це звучить.

Тут англійську ми вивчаєм,

Різні пісні ми співаєм.

Математику у нас

Любить весь наш 6 клас.

Рідну мову мелодійну

Ми вивчаємо постійно.

Виставки, концерти, свята...

Ми проводим їх багато.

Любим наших вчителів,

Дякуємо щиро їм.

Рідна школа „Ерудит"!

Дуже гордо це звучить.

Корень Д., 6-А клас

Гімназія вчить

Гімназія вчить нас бути людьми,

Директор у ній пречудовий.

Фортуни і щастя бажаємо ми,

Щоб завжди були Ви здорові.

Шлях довгий, виснажливий Ви вже пройшли,

Удача не раз Вам всміхалась.

В учительскій праці себе Ви знайшли,

Життя саме так у Вас склалось.

І успіхи школи – заслуга це Ваша,

Ми завжди радіємо їм.

Директоре любий, надія Ви наша,

Вважаєм Вас батьком своїм.

Новицька А., 8 клас

Рідна гімназія моя

Моя рідна, гімназіє «Ерудит»,

Ти така надійна, наче монолит.

Аж не віриться, що вже 16 літ

У твої віконця ллється сонця світ.

Тут вогонь просвітництва палає,

У стінах цих ніколи не згасає,

Тисячам дітей його тепло 

Гарних знань набуть допомогло.

Докладаючи зусилля чималі,

Трудяться тут мудрі вчителі,

Допоможуть неосяжне охопити,

А незрозуміле – зрозуміти.

Тож про мене все це не байдуже,

Бо люблю гімназію я дуже.

За той час, поки сюди ходила,

Вона мені, як мати, стала мила.

Ті, хто вчаться, стали вже ріднею.

Горда я, що зву її своєю.

Також хочу щиро побажати,

Сотні літ на місці цім стояти.

А у затишку кленових тих алей,

Навчать моїх майбутніх дітей.

Оборська А., 8 клас

 

Моя гімназія

Гімназіє рідна, скільки вже літ

Виводиш ти учнів в новий для них світ.

Завжди допоможеш, завжди захистиш,

Ніколи нікого в біді не лишиш.

Ти в кожного учня всю душу вкладеш,

Навчиш їх усьому, та найголовніш,

Зробити Людину ти зможеш із нас,

Хорошими дітьми ми станем у вас.

Як зайдеш в гімназію ти "Ерудит"-

Всі учні гризуть там науки граніт.

Усі ми предмети вивчаєм охоче,

Тому що вже дуже усі ми робочі.

Найкращі у світі у нас вчителі,

Директора, заучів любимо всіх.

Також у нас дуже багато гуртків:

Дизайн, естетика та дивограй,

Хореографія, шахи й вокал.

Гімназія наша найкраща з усіх,

Її доброту не забудем повік.

Як хочеш сумлінно навчатись -

Мерщій в "Ерудит", не барись.

Караван К., 9 клас

Найчарівніша країна

Де б я у світі не була,

Йду до тебе, « Ерудите».

Ти альма-матер, ти свята,

Рідний дім ти усім дітям.

Ти до омріяних висот

Всіх ведеш нас через терна,

Ти в душу сієш нам добро

Й знань міцних свої зерна.

Є на світі моя країна,

Найчарівніша, мов перлина,

Дружби місто і знань знамените -

Це ти мій, « Ерудите»!

Є на світі моя країна,

Де червона цвіте калина.

В моїм серці вона єдина,

Це моя Україна!

Хай завжди буде хліб і сіль,

Теплом сонце нас зігріє.

Хай пісня лине звідусіль

І здійсненна буде мрія.

Хай «Ерудит» шанують всі,

Добру славу всі складають,

А в небі синім журавлі

Ключем миру пролітають.

Караван К., 9 клас

Моя гімназія

Іскриться так, аж серце мліє,

В знаннях гімназія, як рій,

Всіх нас навчає і леліє,

Вона сподвижник , чародій.

Щасливу юність подарує,

Дасть перші кроки у життя,

У ніжнім вальсі завирує,

Світ відкриттів і майбуття.

Квітуй в вінку, гімназіє моя,

В знаннях грунтовних, як в намисті,

Ти вічно юна й молода

І в учнях майориш, як в листі.

Калініна О., 9 клас

Гімназійне диво

Моя школо, рідна школо,

Як я тут усе люблю!

Скільки років я провчилась -

Все для неї я зроблю.

Як тут гарно, як тут чисто,

Все навколо тут блищить.

Школа в нас, немов намисто,

Вся в трояндах мерехтить.

Школа нам – наш рідний дім!

Всі ми разом, як один.

Українська рідна школо!

В ній лунає рідне слово,

В ній надія на обнову.

З неї виллється, як море,

Струмінь світла у простори!

Халатян Д., 9 клас

  За що я люблю свою гімназію

       Дитинство... Скільки незабутніх років ми проводимо у гімназії!

Гімназія - наш другий дім. І кожен з нас мріє, щоб у цьому домі було тепло

й затишно, надійно й спокійно. Цей затишок у гімназії створюють учні,

вчителі, інші працівники.

Я люблю свою гімназію. Люблю слухати вранці спів дзвоника, який

скликає учнів на урок до світлих просторих класних кімнат.

      Люблю перерви, на яких можна пограти в м'яча, збігати до їдальні. Ох,

ця їдальня! А які там смачні страви!

Люблю цікаві уроки літератури, цікаві задачі з математики. У нашій

гімназії дружний колектив учнів та вчителів. Протягом року проходить

багато турнірів, конкурсів, олімпіад, змагань...

До речі, у нас неоднорідна рейтингова система: чим краще

навчаєшся, тим вищий рейтинг. Це гарний стимул для учнів. Кожен

намагається краще вчитися, бути дисциплінованим. У цій системі

присутній елемент азарту. Кожен з нас намагається покращити свій

результат, піднятися на вищу сходинку в рейтингу.

Я люблю свою гімназію. У ній прекрасні талановиті викладачі. Вони

кожного дня сіють зерна своїх знань у наші душі. Через деякий час воно

проросте, дасть свої сходи.

У моєму гімназійному домі - спокійно, затишно; я люблю його за те,

що на мене тут завжди чекають і радіють моїм успіхам.

Колесник Д., 5 клас

Мій клас – моя гімназія

Дитинство – чудова пора, але вона дуже швидко закінчується. Мабуть,

це так і є, бо ми вже у шостому класі, а як ми в ньому опинились – і не

помітили.

Так складається в нашому житті, що часто ми маємо дві сім’ї: моя сім’я

і дитячий садочок, моя сім’я і школа. За час навчання в гімназії вона стала

для нас нашою другою сім’єю, а куратор нашого класу - нашою другою

мамою. Вона навчає нас бути людяними, милосердними (а це так важливо

в наш час), відповідальними, чесними, цінувати дружбу, бути готовими

прийти на допомогу, уміти вибачитися й вибачити інших.

У нашому класі всі дуже талановиті, кмітливі, розумні. Ми любимо

дізнаватися щось цікаве і, коли з’являється можливість поїхати до нового

міста, ми одразу вирушаємо в подорож. Звичайно, і ці подорожі, й походи,

й просто спілкування на перервах - завжди будуть у нашій пам’яті.

Нам пощастило навчатися в гімназії, бо тут панує культ знань, тут

працюють справжні майстри, які до своєї роботи ставляться творчо й

відповідально, які віддають нам частинку свого тепла й любові. На

кожному уроці панує атмосфера доброзичливості, відчувається, що педагог

не просто прагне вчити, ставити оцінки, а намагається захопити учня,

націлити його глибше вивчити тему. Тому ми сміливо дивимось у

майбутнє. Упевнені, що пробиватися крізь життя будемо відважно й

сміливо, бо гімназія нас до цього готує.

Нічого не повторюється, у тому числі й школа. Треба цінувати час,

проведений у гімназії, успішно навчатись, не завдавати прикрощів

учителям, берегти меблі, усе робити так, як удома, у своїй сім’ї.

Соловей М., 6-Б клас

Улюблена гімназія

Гімназіє, тобі вже 16 років - це не малий вік, але по-справжньому ти

ще дуже молода, бо молоді душею твої вчителі й твої учні. Гімназія є

важливішою, ніж усі інші навчальні заклади, бо лише тут ми вчимося

дружити й жити в суспільстві. Це наша друга домівка. Вона не така, як

інші. Завжди й у всьому вона перша, славиться своїми вчителями та

учнями. А найголовнішою перевагою нашої школи є директор. «Золота

людина» - отак просто його можна описати. Дійсно, завдяки Олександру

Михайловичу гімназія здобула багато нового. Лише загляньте в наші

кабінети! Ви одразу ж зрозумієте, який господар їх облаштував. Авжеж,

щоб перелічити всі заслуги нашого директора, не достатньо одного твору,

але я хочу, щоб ви знали, що ми щиро дякуємо за все, що Ви зробили для

нас і нашої гімназії.

Я знаю, що в майбутньому у цій гімназії будуть навчатися й мої діти!

Сухіна Є., 8 клас

Моя гімназія

Моя гімназія найкраща серед інших. Кожного ранку сонячний промінь

нагадує мені, що час збиратися та йти на уроки. Як добре крокувати

знайомою доріжкою до будинку, де тебе радісно зустрічає улюблений

учитель.

Я пам’ятаю той день, коли мене привела до школи за руку мама. Це був

новий незвіданий світ. А відкривати його допомагали прекрасні вчителі.

Кожен їх урок був справжньою новою сходинкою у велику країну знань.

Вони дивували нас надзвичайною любов’ю до своєї професії, добротою,

вимогливістю та справедливістю. Тут працюють учителі, які віддають нам

частинку свого тепла й любові; навчають бути чесними, справедливими,

людяними.

Гімназія обладнана сучасними технічними засобами навчання,

створено комп’ютерний клас, працюють цікаві гуртки. Якщо в дітей

виникають якісь проблеми, то можна звернутися до психолога, який є для

тебе добрим порадником. Є ще в нашому навчальному закладі бібліотека,

де можна дібрати цікавий матеріал до уроків. А які смачні обіди готують

наші кухарі, щоб ми росли здоровими та сильними.

Скільки б не пройшло часу, а в пам’яті назавжди залишаться спогади

про рідну гімназію. Я пишаюся тим, що навчаюся саме тут.

Пузакова А., 8 клас

За що я люблю свою гімназію

Дитинство. Скільки років ми проводимо в гімназії! Це наш другий

дім. І кожен із нас мріє, щоб у цьому домі було тепло й затишно, надійно й

спокійно. Цей затишок створюють учні, учителі, інші працівники. 

Я люблю свою гімназію. Люблю слухати вранці спів дзвоника, який

скликає учнів на урок до світлих просторих класних кімнат. 

Люблю перерви, на яких можна пограти в саду, поспілкуватися з друзями.

Люблю цікаві уроки літератури, цікаві задачі з математики. У нас

дружний колектив учнів та вчителів. Протягом року проходить багато

турнірів, конкурсів, олімпіад, предметних марафонів, змагань... 

До речі, у нас неоднорідна рейтингова система: чим краще навчаєшся,

тим ти вище по шкалі рейтингу. Це гарний стимул для учнів. Кожен

намагається краще навчатися, бути дисциплінованим. У цій системі

присутній елемент азарту. Кожен із нас намагається покращити свій

результат, піднятися на вищу сходинку рейтингу. 

Я люблю свою гімназію. У ній прекрасні талановиті вчителі. Вони

кожного дня сіють зерна своїх знань у наші душі. Через деякий час воно

проросте, дасть свої сходи. 

У моєму гімназійному домі — спокійно, затишно. Я люблю його за те,

що на мене тут завжди чекають і радіють моїм успіхам. 

Комісарчук Ю., 8 клас

Рідна гімназіє!

Ось і пролунав останній дзвоник у цьому навчальном уроці.

Спорожніли класи, більше не чутно дитячого сміху та галасу у коридорах. А

ти все стоїш у квітучому саду троянд і чаруєш перехожих своєю

невимовною красою.

Здається, якихось 5 років тому ми вступили на твій поріг. То було

перше наше знайомство з тобою. Маленькі, боязливі, з очима сповненими

надій та переживань. Такими ми вперше з'явилися в гімназії. Тепер ми,

вже дорослі юнаки та дівчата, стоїмо на порозі 9 класу. В наших очах

майорить вогник мрій, сподівань. Незабаром ми вирушимо у довгу

мандрівку дорослим життям. Але перед цим обов'язково ще раз

повернемося до рідної школи.

За ці 5 швидкоплинних років гімназія дала нам знання, вірних друзів-

однокласників, а головне, сподіваюся, виховала в нас людей. Ще ми

знайшли вірних і добрих старших товаришів, а можливо й другу родину.

Звичайно ж це про наших любих учителів. Адже хто, як не вони, були з

нами поруч; з нами раділи й сумували, хвилювалися за нас, коли ми

відстоювали честь і славу твою, гімназіє.

Завдяки тобі, гімназіє, та твоїх натхненників, процесс навчання та

пізнання чогось новенького нас затягував у шалений потік праці та

радощів.

Низько вклоняємося тобі, моя рідна школо.

Підгорна Д., 9 клас

Моя гімназія

Гімназія - це не тільки місце, де ми отримуємо нові знання, але й

місце, де знаходимо нових друзів. Кожна людина пам'ятає свій перший

день у обраному навчальному закладі. Цей день - перше вересня.

Хвилюючий, святковий, прекрасний день. Саме з того дня в мою

свідомість увійшло слово «гімназія» як цікава захоплююча подорож у світ

знань.

Відтоді кожен день навчання для мене неповторний. Багато близьких

і дорогих для себе друзів я знайшла в цьому місці. На кожній перерві

спілкуєшся, на кожному уроці дізнаєшся все більше нового й цікавого.

Неповторність моєї гімназії полягає в тому, що тільки в нас

працюють такі чудові, добрі й чуйні вчителі, які здатні знайти підхід до

кожного учня. На кожному уроці вони вкладають велику частину своєї

душі в нас. Без знань людина не зможе прожити сьогодні ні в одній країні

світу. У будь-якому куточку Землі цінується людина освічена. Тому наші

вчителі кожній дитині допомагають засвоїти новий матеріал не тільки

задля високих оцінок, а й для якісних знань, кращого майбутнього.

Також гімназія – це красива й зручна будівля. Тут є спортивний зал,

бібліотека, багато просторих класів. У коридорах та класах безліч рослини,

які перетворююсь заклад на затишну зелену оазу. За ними доглядають не

тільки дорослі, але й учні. У дворі школи спортивний майданчик, в теплу

пору року фізкультура проводиться на повітрі. У нас весело, цікаво.

Гімназію потрібно любити й поважати, адже не можна робити погано

тому, що робить тобі добро день у день.

Гребенець Д., 9 клас

Коли-небудь ...

Коли-небудь я обов'язково подорослішаю. Може, це відбудеться

не так скоро, як хотілося б, але це неодмінно станеться. У мене з'являться

нові турботи й можливості, нові інтереси та друзі - усе нове, інше.

І одного разу доля обов'язково приведе мене назад, до порогу рідної

гімназії... Я зайду всередину й побачу, що багато чого змінилося: стіни

поміняли колір, люди - риси, підручники -обкладинки ... Але щось

залишилося незмінним. Що ж це? Я відчуваю це, але не бачу! Так! Це

запах! Якийсь неповторний аромат тяги до знань, запах пожовклих

підручників, які, відслуживши свій термін, залишили в цій будівлі свій

слід - пам'ять!

Я пройдусь знайомими сходами, усе більше занурюючись думками в

минуле, і раптом побачу, як назустріч мені біжить маленька Я, стискаючи в

руках таємно взятий за проханням вчителя журнал.

Зайду в кабінет - там знову Я сидить і пошепки підказує тому, хто

безнадійно застряг біля дошки! А коли, закінчивши всі справи, обернуся

біля виходу, то побачу, як Я - чергова, стоячи у вестибюлі, махає мені на

прощання рукою.

Я йду, а маленька Я залишається в минулому, дбайливо охороняючи

все, що для мене дороге...

Але поки я тут, в сьогоденні. Сиджу за столом у своїй кімнаті й пишу

ці рядки, відбиваючись від пустотливий сестрички. А завтра я знову піду

до гімназії. Не знаю, що буде через багато років, але в одному я впевнена:

гімназія «Ерудит» і в мої 13, і в 30, і в 50 років буде для мене

найулюбленішою!!!

Стрешенець В., 9 клас