№ 14 (039) 24 липня 2013 рокуПередплатний індекс 89782 газета для тих, хто працює на землі

Фахівці підрахували: сьогод-ні, використовуючи вторсиро-вину рослинного походження – солому, лушпиння, відходи лісозаготівлі та деревоперероб-ки, – Україна може задоволь-нити близько 9% своїх потреб у паливі. Крім цього, можна ви-рощувати рослини, які за енер-гетичним потенціалом спро-можні конкурувати з вугіллям і газом.

– Потенціал України вели-кий. За оцінками спеціалістів, вона може виробляти стільки біопалива, скільки всі країни Євросоюзу разом, – зазначає головний спеціаліст відділу енергетики та альтернативних видів палива Мінагрополітики Віктор Тимощук.

Наприклад, з біомаси (гною, силосу, соломи тощо) можна отримувати біогаз, а ще – чу-

дове біодобриво. В Китаї таких біогазових установок функціо-нує понад 10 млн, в Німеччині – 7,5 тисяч. Декілька подібних установок є й в Україні – хтось їх зробив власноруч, хтось за-мовив у виробників. Правду кажучи, цей напрям, хоча і пер-спективний, потребує значних капіталовкладень. Завод з ви-робництва біогазу має високу вартість будівництва (близь-ко 5 млн грн) та тривалий, від 5 років, термін окупності.

Біопаливо з ріпаку, яким в Україні засіяні чималі площі, як самостійний вид палива іс-нує лише за кордоном. Попри агітацію за переведення на рі-пакове паливо сільгосптехніки, українські аграрії більше дові-ряють традиційній солярці. Не-втішна ситуація і з біоетанолом – результатом переробки рос-

лин з високим вмістом крох-малю і цукру: спиртозаводи в державі є, а бажання спожива-чів лити спирт у бензобаки – немає.

А ось тверді види біопалива в Україні вже активно викорис-товують. Це насамперед побіч-ні продукти рослинництва – солома і лушпиння соняшнику, а також деревна тирса, з яких виготовляють так звані пеле-ти та брикети. Вони не міс-тять шкідливих домішок, бо їх скріплює природна клейка ре-човина лігнін. Найбільша не-безпека при користуванні пе-летами – це занадто розігріти котел, адже, за звичкою, люди кладуть їх стільки, скільки й дров, а потрібно десь у чотири рази менше. За тепловіддачею тонна пелет в середньому до-рівнює 500 м куб. природного газу. І все одно, навіть за такої економії, наші селяни пелети не використовують, і більша частина продукції, що ви-робляється в Україні, йде на експорт. Собівартість 1 тон-ни пелет в Україні становить 50 євро, а в Європі та ж тонна продається вже по 300 євро.

Школа на пелетах

Для комунальних закладів, для яких ціна на блакитне паливо у кілька разів вища, ніж для на-селення, біопаливо – справжній рятівний круг. Наприклад, у Ду-бровиці на Рівненщині вже років зо три КП «Теплотранс» викорис-товує для опалення дрова та від-ходи лісозаготівлі. Спеціальний подрібнювач (він обійшовся у 60 тис. грн) перетворює гілки та кору на щепу.

– Якщо населення за тисячу кубічних метрів газу платить 1300 грн, то для державних закладів (в т.ч. шкіл, садочків, лікарень) ціна становить 4600 гривень. Антра-цит коштує 1400-1600 грн за тон-ну (при тепловіддачі 6 тис. кілока-лорій на кілограм), торфобрикети – 600 грн (4-4,5 тис. кілокалорій), дрова – 300 грн (2,6 тис. кілока-лорій), а щепа – 200 грн (3 тис. кі-локалорій). Якщо все обрахувати, то виходить, що грітися щепою у 2-2,5 рази дешевше, ніж антраци-том, і у 4 рази – ніж газом, – пояс-нює директор підприємства «Те-плотранс» Микола Петрушко.

Чому кукурудза

поЧервоніла?

9

Гербіциди на наші Голови

15

молоко з-під рудої

кобилки

6

Швидке паливо Енергетичні рослини можуть замінити газ та очистити ґрунти

альтернативне паливо, про яке сьогодні так багато го-ворять, це не завжди високі й недосяжні технології. ви-являється, його можна виростити. І навіть самотужки. Найпривабливіше, що так звані енергетичні культури ростуть на землях, які непридатні для землеробства, – надто кислих, заболочених чи забруднених, але при цьому дають екологічно чисту сировину.

На сайті однієї з потужних аграрних областей України – Пол-тавської – триває опитування: «За яких умов Ви б переїхали в село?» Результати досить оптимістичні. З 64 добровільних респондентів ні за яких умов не покинули б міста лише 20 осіб. 44 морально готові змінити міський комфорт із гарячою водою, централізо-ваним опаленням, продуктами у крамниці через дорогу від по-мешкання на тишу, свіже повітря та харчі з натуральним смаком. Для 17 осіб значення має хоро-ша робота, 13 – наявність житла, 7 – вища, ніж вони мають зараз, зарплата, троє згідні стали селя-нином за умови одруження, 4 – не проти за будь-яких умов.

А що ж маємо у зворотньому напрямку? Ми звикли до того, що селяни, особливо молодь, праг-нуть виїхати у місто, де більше можливостей проявити свої зді-бності, заробити, кращі побутові умови. Проте, за соціологічним опитуванням, проведеним Інсти-тутом Горшеніна серед 2000 рес-пондентів віком від 18 років (123 села у 24 регіонах України), вияв-ляється, 70% не хочуть покидати рідні села.

Мають бажання переїхати до міста 16%, до іншого села – 1%, за кордон – 6%. У той же час се-ред опитаних за останні 10 ро-ків з села до міста переселилися менше 3% респондентів, з села до села – 4%, за кордон – менше 2%, з міста до села – понад 6%. Цікаво, що кожен другий український се-лянин проживає у своєму населе-ному пункті з народження.

Це добре чи ні – така осі-лість? Мабуть, так, бо наші люди прив’язані до своєї малої батьків-щини. Погано те, що, за даними дослідження, третина сільських жителів вважає, що, їх село зу-пинилося у розвиткові, а кожний четвертий переконаний, що воно деградує. Що ж маємо робити, якщо не плануємо полишати своєї батьківщини? Перш за все, припинити надіятися на чиюсь милість, гуртуватися і діяти. І все вийде.

Олена СухОрукОва

Рух в обох напрямках

ВІДВЕРТО КАЖУЧИ

dura

ngoh

eral

d.co

m

ПРОДОВЖ. НА СТОР. 5

№ 14 (039) 24 липня 2013 року

2

www.ridneselo.comПередплатний індекс 89782

У Миколаївській області кер-манича чекала приємна нови-на. В Арбузинському районі в СТОВ «Промінь» збирають по 60 ц/га – сьогодні це чи не най-вищий урожай озимої пшениці в Україні.

– Вельми показово. Адже ми прагнемо наростити виробни-цтво зерна в Україні саме за ра-хунок підвищення врожайності, – прокоментував успіхи госпо-дарства міністр.

СТОВ «Промінь» сьогодні є одним із лідерів не лише у ви-рощуванні зерна, а й тваринни-цтві: у господарстві нарахову-ється майже 3000 голів великої рогатої худоби, що становить 73% від загального поголів’я ра-

йону, з них 1200 голів дійного стада. За 2012 рік надій молока становить 9330 л на одну фу-ражну корову.

Такі успіхи стали можливи-ми завдяки впровадженню у виробництво сучасних техно-логій. Наприклад, доїння корів здійснюється за допомогою ав-стралійської установки «Кару-сель». На апараті за 7-8 хвилин доїться 40 корів одночасно. А ще «Промінь» – єдине госпо-

дарство на півдні України, яке має спеціальне обладнання ультразвукового обстеження тварин, і це дає змогу ефектив-но контролювати процес наро-джуваності на фермі.

– Агропромисловий комплекс в цілому розвивається динаміч-но, дав у поточному році понад 15% приросту. Тобто ми, аграрії, виконали свої зобов’язання пе-ред державою. І для Миколаїв-ської області, як ми бачимо, цей рік теж є досить вдалим, – сказав Микола Присяжнюк.

У Харківській області, від якої цього року чекають близько 4 млн т зерна, міністр поділився планами про створення мережі фермерських магазинів, а також побував на фабриці дитячого харчування «Молочна кухня».

– Якщо в попередні роки українці віддавали перевагу ім-портному дитячому харчуван-ню, то сьогодні ситуація карди-нально змінилася. Майже третій рік поспіль українські батьки годують малюків переважно ві-тчизняним дитячим харчуван-ням, – зазначив міністр.

А через кілька днів міністр вирушив на Полтавщину, від якої чекають 10% всього зерна держави. Саме ця область має цього року найкращу врожай-ність – понад 40 ц/га. Микола Присяжнюк відвідав два фер-мерські господарства: «Сіріус» Чутівського району та «Грига» – Полтавського, де ознайомився з перебігом жнив та вирощуван-ням насіння гібридних сортів кукурудзи, сої і сорго.

Влас. інф.

Оскільки на 1 грудня 2013 року мінімальна заробітна пла-та становитиме 1218 грн, мова йде про виплату не меншу, ніж 12 180 гривень. Адресна допо-мога виплачуватиметься випус-кникам професійно-технічних і вищих навчальних закладів ві-ком до 35 років.

Відповідну постанову при-йнято на засіданні Кабінету Мі-ністрів України 10 липня 2013

року. В ній зазначено, що моло-ді працівники мають у шестимі-сячний строк після закінчення навчання працевлаштуватись самостійно або за направлен-ням навчального закладу чи те-риторіального органу, який реа-лізує державну політику у сфері зайнятості населення, та уклас-ти трудовий договір на строк не менший, як три роки, за набу-тою кваліфікацією з закладами,

підприємствами, установами та організаціями, що розташовані в селах і селищах.

Крім одноразової допомоги, молодому працівнику надава-тиметься на час його роботи житло. У разі, якщо молодий працівник відпрацює в населе-ному пункті не менше десяти років, житло передається йому у власність.

Порядком передбачено, що молодий працівник, який отри-мав гроші, але не приступив до виконання своїх обов’язків за місцем роботи, або звільнив-ся за власною ініціативою, або його звільнено за ініціативи

власника з підстав порушення законодавства, зобов’язаний повернути суму отриманої до-помоги до Державного бюджету.

«До цього часу ми надавали таку одноразову адресну допо-могу в п’ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати ви-пускникам педагогічного, медич-ного та фармацевтичного профі-лів. За новим Порядком розмір одноразової адресної допомоги збільшиться удвічі та розширить-ся коло її отримувачів», – проко-ментував нову поставу Прем’єр-міністр Микола Азаров.

Влас. інф

У рУсі життя

СОцІАльнА пОлІТИКА

«пІдйомНІ» для молодого фахІвця

Серед останніх поїздок ре-гіонами України — до ми-колаївської, харківської та полтавської областей.

З 1 січня 2014 року молодим фахівцям, залученим до ро-боти в селах і селищах, одноразову адресну допомогу буде збільшено вдвічі. Тепер вона дорівнюватиме 10 міні-мальним зарплатам.

нА ЧАСІ

ТримаТи рУкУ На пУльСІ Міністр агрополітики Микола Присяжнюк перевіряє стан жнив

нОВИнИ гАлУзІ

Станом на середину лип-ня в Україні зібрано майже 19,5 тисячі тонн фруктів та ягід. Це на 50 тис. тонн біль-ше, ніж торік.

Зокрема, аграрії зібрали по-над 12 тис. тонн кісточкових (більше на 27%), а ягід – понад 7 тис. тонн (на 28%). Збір триває.

З 24 липня Україна по-чинає експорт курятини до країн Євросоюзу. Таке право отримали 4 підприємства: Миронівська та Снятинська птахофабрики, Миронів-ський м’ясопереробний завод (ТМ «Наша Ряба»), комплекс «Агромарс» (ТМ «Гаврилів-ські курчата»).

У 2013 році Україна поста-вить на зовнішні ринки 120-140 тис. тонн курячого м’яса. Екс-перти вважають, що у 2017-у наша країна увійде до десятки найбільших світових виробни-ків курятини. Трохи посунутися може навіть Бразилія, яка наразі виробляє майже 40% світового експорту. Також експорт збіль-шиться за рахунок азіатських ринків збуту – Індії, Індонезії, Малайзії.

В Україні з’являться ком-байни спільного українсько-білоруського виробництва. 15 липня підписано трьох-сторонній меморандум між компанією «Украгролізинг», Херсонським та Гомельським машзаводами.

Мета цього об’єднання – зер-нозбиральний комбайн «Палес-се» (виробник – Білорусь). 500 одиниць такої техніки 2008 року випуску успішно працюють на українських ланах. У Херсоні обіцяють вже у 2013 році випус-тити 100 нових машин.

Багаті фруктами

курки – до ЄС

Спільні комбайни

У миколаївському «Промені» надої – 9330 л На фабриці дитячого харчування «Молочна кухня»

цИТАТА

Маркетинговий рік 2012-2013 успішно закінчився для аграр-ного сектора України. Сільгосппідприємства експортували 23 мільйони тонн зерна, найбільше – кукурудзи та пшениці. Плани на майбутнє у нас ще амбітніші. За розра-хунками міжнародних експертів, до 2021 року Україна зможе вироб-ляти 65 мільйонів тонн зерна і постача-ти на зовнішні ринки близько 31 мільйона. Це дасть їй змогу увійти до трійки лідерів за обсягами продажу збіжжя за кордон, зокрема фуражних зернових.

Сергій Арбузов, Перший віце-

прем’єр-міністр України У господарствах Полтавщини Микола Присяжнюк відвідав поля, де вирощуються гібриди кукурудзи на насіння

Фот

о ві

талі

я Са

ло

Фот

о ві

талі

я Са

ло

Фот

о ві

талі

я Са

ло

www.ridneselo.com

3

№ 14 (039) 24 липня 2013 року Передплатний індекс 89782

Минулого року в час, який на-зивають маківкою літа, коли фес-тиваль проходив уперше, надворі різко похолодало, задощило. Тоді сільський голова Байківців Ана-толій Кулик сказав рішуче: «Свято відбудеться за будь-якої погоди!». Адже до фестивалю довго готува-лися, продумали все до найдріб-ніших деталей.

Цього року 14 липня у день проведення фестивалю погода не захотіла вигадувати щось нове і наче скопіювала минулорічну си-туацію: нелітній холод, прониз-ливий вітер та дощ.

Розпочався захід турніром з міні-футболу, в якому взяли участь вісім сільських вуличних команд. То був ще той футбол! Ідеальне, близьке до англійського футбольне поле за час гри пере-творилось на вражаючих масш-табів болотяне місиво. Але на полі та імпровізованих глядацьких трибунах панував азарт. Байкі-вецькі футболісти не шкодували ні сил, ні новеньких костюмів.

Саме їхня гра і задала фестивале-ві тон. А переможці здобули зван-ня «Кращий футболіст». Потім пе-рейшли до гри «Збий вершника», змагання з рукоборства, які нині

всі називають армреслінгом, пе-ретягування линви. І ще невідо-мо, хто отримав від усього цього дійства більшого задоволення – учасники чи уболівальники.

Тут можна побачити зрілих та серйозних чоловіків, які у звич-ному житті ніколи не надінуть чогось коротшого за штани, сила звідкись береться в тих, хто про неї давно забув, а в запалі вболі-вання вимаститись з голови до ніг у багнюці та бути від того на десятому небі від щастя може на-віть сам шанований і поважний сільський голова Байківців.

Було, хоч відсипай, і сприт-ників, які спробували влізти на слизьку колоду, бо поруч заклич-но верещав живий приз – руде порося.

До глибокої ночі тривали танці та горіла висока ватра. Організатори й учасники фес-тивалю вірять, що свято стане традиційним, а погода нарешті схаменеться.

Галина ЮрСапРОмО

Експерти прогнозують отри-мання одного з найвищих ва-лових зборів зерна, який за сприятливих умов для кукуру-дзи, може перевищити 55 млн тонн. Разом з тим великі вро-жаї очікуються і в інших зер-нових країнах, тому вже сьо-годні відбулося досить відчутне зниження світових цін, а поміж наших аграріїв виникло зане-покоєння, мовляв, навряд чи вдасться вдало продати збіж-жя. Деякі сільгоспвиробники піддалися паніці та спродають збіжжя за безцінь.

– Ні, передчасних висно-вків робити не слід, ціни тільки формуються, – кажуть в Аграр-ному союзі України (АСУ). – А щодо кукурудзи, то про неї за-раз говорити взагалі некорек-тно, бо вона ще зріє.

Єдине, про що АСУ просить Кабмін, так це навести лад на залізниці та автошляхах, розі-братися з розцінками за пере-

валку зернових у портах, яка в 4-5 разів вища за тарифи інших країн-експортерів, що впливає на конкурентоспроможність української продукції.

Ситуація під контролем, за-певняють у Кабміні.

– Завдання Уряду – стабілі-зувати ціну на зерно. Ми му-симо не допустити, щоб аграрії втрачали через ринкові спе-куляції, – наголошує Перший віце-прем’єр-міністр України Сергій Арбузов. – Аграрний фонд України ще до почат-ку польових робіт придбав за ринковими цінами 1 млн тонн пшениці врожаю 2013 року та виплатив сільгоспвиробникам

940 млн грн за форвардними закупівлями (придбання товару на організованому аграрному ринку для державного інтер-

венційного фонду. – Авт.). Крім того, Державна продовольчо-зернова корпорація розпочала форвардні закупівлі кукурудзи та спотові закупівлі ранніх зер-нових.

За словами першого заступ-ника міністра агрополітики Івана Бісюка, позитивному роз-витку подій сприяє те, що кра-їна до початку нового урожаю максимально розвантажила за-лишки зернових, збільшивши експорт. Сьогодні вони станов-лять 5,2 млн тонн.

Наразі на внутрішньому ринку відбувається формуван-ня цін. Вони коливаються в за-лежності від регіону і станов-лять, для прикладу, на пшеницю 3 класу від 1470 до 1800 грн/т, на фуражну пшеницю – від 1420 до 1600 грн/т. Треба зауважити, що в порівнянні з травнем ціни впали на 300 грн/т, проте вони на 100-200 грн/т вищі за ті, що були на цю ж дату в 2011 році. Тобто підґрунтя для того, щоб твердити про якусь цінову ка-тастрофу, немає.

Для закріплення стабіль-ної ситуації на ринку зерна Міністерством агрополітики з учасниками ринку підписано Меморандум про взаєморозу-міння, ведеться робота з опти-мізації системи перевезень і зберігання.

Олена СухОрукОва

Зараз ціни на 100-200 грн вищі за ті, що були на цей період у 2011 році

А після футболу перейшли до гри «Збий вершника»

Cімейні лікарі на Дніпро-петровщині обслуговують близько 90% сільських жи-телів.

У селах регіону функціонує 23 центри первинної медико-санітарної допомоги, в яких працює 288 сімейних лікарів.

Цього року в області запла-новано підготувати ще 400 та-ких спеціалістів.

Для заохочення молодих лікарів до роботи на селі, в області діють програми з без-оплатного навчання, надбавки до заробітної плати, забез-печення медиків житлом, мо-більним зв’язком.

Банилівське лісництво, що на Буковині, розпоча-ло будівництво вольєра на 80 га. Туди мають заселити зубрів із Вінницького облас-ного лісового господарства.

Перші п’ять тварин уже го-туються до подорожі. У Бани-лівському звіринці обіцяють, що для переселенців створять прекрасні умови: зубри харчу-ватимуться природними кор-мами, на території є струмок і штучна водойма.

На Вінниччині наразі живуть 94 зубри – третина від кількості усіх цих тварин в Україні.

На Волині у смт Звиняче Горохівського району запра-цював сучасний новий еле-ватор місткістю 37 тис. тонн зерна, а також сховище для зерна.

Будівництво об’єкта розпо-чалося у квітні поточного року і завершилося з випереджен-ням графіків.

Буханці за угорською тех-нологією та за рецептурою прадідів випікатимуть у с. Селець Дубровицького ра-йону на Рівненщині.

Унікальну пекарню обла-штовують у колишній сіль-ській бані – вона стояла по-рожньою близько двадцяти років, а тепер тут створять ро-бочі місця для майже сотні се-лян. Адже планується не лише випікати оригінальний хліб, а й збудувати млин і самостійно вирощувати зерно.

Щоденно в трьох печах ви-пікатимуть 6300 буханців.

Новий елеватор

Смакота, як у старовину

У рУсі життя

поділилися зубрами

пОДІї В РЕгІОнАхмедицина по-сімейному

Нині, коли аграрії зібрали дві третини ранніх зерно-вих, а це майже 20 млн тонн, зрозуміло, що врожай-2013 буде чималим. Такі показ-ники перш за все забезпе-чені високою врожайністю, яка у середньому по країні вища, ніж торік на 7 центне-рів з гектара (26 ц/га).

якщо через певний час хтось захоче написати істо-рію молодіжного спортив-но-мистецького фестивалю «дзига-Бай», що у Байківцях Тернопільського району, той обов’язково у першу чергу згадає, як перевіряла матін-ка-природа організаторів та учасників цього захоплюю-чого дійства на міцність, ви-тривалість і, якщо хочете, ві-рність. Cудіть самі.

УРОЖАй-2013

ФЕСТИВАль

Не поСпІШайТе продаваТиЦіна на зернові тільки формується

«дЗига-Бай» У БайкІвцях

Відповідно до прогнозів Міжнародної ради по зерну, виробництво зерна у поточ-ному маркетинговому 2013-2014 році становитиме 1 919 млн тонн, що на 135 млн тонн (8%) вище проти рівня вироб-ництва у минулому році. Уро-жай пшениці зросте на 28 млн т до 683 млн т, кукурудзи – на 92 млн т до 946 млн тонн.

Урожай У СвІТІ

Фот

о Га

лини

Юрс

иФ

ото

віта

лія

Сало

№ 14 (039) 24 липня 2013 року

4

www.ridneselo.comПередплатний індекс 89782

– На розвиток села залучено понад 1 млн грн, – розповідає Іван Мосюк. – А почалося все… з гордості. Якось одна людина з керівництва сказала мені, нібито я буду на колінах випрошувати кошти для села. Це і підштовхну-ло мене до участі у різноманітних проектах. Раз спробував, потім ще. Вийшло. І пішло-поїхало… Цікавих проектів в Інтернеті дуже багато, треба лише правильно шукати. Одна країна хоче зберіга-ти ліс, інша – тварин, десь підтри-мують жінок та дітей. Ці теми, до речі, найбільш популярні, на них і слід робити наголос.

Спочатку українському селу допомогло Королівство Нідерлан-ди. У 1999 році воно відгукнулося на проект «Захистимо Карпати зусиллями громади», розробле-ний Мосюком. Справа у тому, що у районі видобувають нафту. Через зношеність трубопроводу, небез-печна рідина часто розливалася у горах, потрапляла у річки. Жите-лі традиційно чистого Западного регіону – ось парадокс! – страж-дали через забруднене повітря. Адже через економію коштів на хімічні реагенти при спалюванні конденсату газ щоночі стравлю-вали на село.

– Боротися з нафтовими маг-натами складно, але ми перемо-гли, – згадує голова. – Більшу час-тину трубопроводів замінили, те-пер нафта не витікає. Нідерланди залишились задоволеними, на-віть подарували сільраді новень-ку техніку – комп’ютери, ксерок-си. Тоді такої розкоші ще ніде не було. Гадаєте, мені за це подяку-вали? Аж ніяк! Знайшлися люди, які ще й дорікнули, мовляв, що ж ти гроші на себе витратив, краще бідним роздав би. Оце прикро.

«Вуличні» кооперативи

Газифікація – гостре питання для багатьох сіл. У Старуні воно було вирішене завдяки «вулич-ним» кооперативам. Більше половини коштів (360 тис. грн) вклали селяни, решту назбира-ли з сільського та державного бюджетів. Таким чином, за 1,5 роки прокладено понад 40 км газопроводу.

Сміття вивозиться централізо-вано – кожного першого вівторка місяця. За 60 грн на рік до кож-ного двору під’їжджає машина та забирає лантухи зі сміттям. Зроблений капітальний ремонт у клубі (85 тис. грн позабюджетних коштів плюс 35 тис. грн з місцево-го бюджету). А ось старий будинок культури – чекає на свою чергу.

Славиться село власним хлібом, який користується по-

питом у навколишніх селах та містечках. Секрет – у суто на-туральних компонентах. Ви-тримується процес бродіння, потім тісто вимішується вручну. Старунський білий, чорний хліб та хлібобулочні вироби не кри-шаться, довго не черствіють.

Старуня спортивна і культурна

Спорт тут дуже люблять і по-важають. Вільної хвилини селя-ни поспішають на спортивний майданчик – щоб пограти у міні-футбол, волейбол, або йдуть у но-венький зал з настільного тенісу. Він теж з’явився завдяки проекту. Селяни виграли 25 тис. грн і все збудували власними силами.

Найулюбленіше свято старун-ців – щорічний пісенний фести-валь, який проходить уже 16 ро-ків. Його особливість в тому, що учасниками можуть бути лише родини, кожна готує власний но-мер художньої самодіяльності. А потім селяни ще довго згадують пережиті емоції на ослінчику із сусідами.

Не менші враження залиша-ють так звані Петрові забави. На честь свята Петра й Павла до села запрошують артистів з області, організують атракціони. Молоді в цей час ще багато – бо ж канікули, всі у батьків, дідусів.

Більше 20 років діє співочий народний колектив «Старунці», який не виконує чужих пісень – тільки власних. На старий Но-вий рік проходить конкурс на кращого колядника. Зазвичай у селах стоїть один храм, куди схо-дяться всі прихожани. Але Ста-руня і тут виокремилася. У селі три церкви, дві з яких збудовані в останні 6 років селянським ко-штом. І справа тут – у географії. Гірська місцевість з високими пагорбами, а ще люті зими не давали всім селянам можливості ходити до церкви за 15 км.

Мами спілкуються, діти навчаються

У той час, як більшість сіл мрі-ють про звичайний дитсадок, у Старуні працюють два центри розвитку дитини – при амбула-торії та навчально-виховному комплексі. Невгамовний голова розробив проект для ЮНІСЕФ, у якому зазначалося, що молодим матерям, які мають дітей від 2 до 5 років, потрібно, щоб було місце, де їхніх малят тимчасово займатимуть, доки мами вирішу-ватимуть власні справи та відпо-чиватимуть. І в Старуні з’явився такий осередок: там дітлахи на-вчаються, знаходяться під догля-дом, поки 36 матусь спілкуються поряд. У Європі ця ідея сподоба-лась, і звідти відразу надіслали методичні матеріали, іграшки, власним коштом селяни лише ре-конструювали приміщення.

Може, завдяки доброму став-ленню до жінок у Старуні на-роджуваність давно перевищує смертність. Зараз у селі живуть 3368 чоловік. А згодом, коли всі проекти втіляться, можливо, буде і більше.

наталія ФедОрОва

розвиток територій

Район Старуні – унікальний через свою сейсмоактивність. Будь-який землетрус у Руму-нії, Італії, Німеччини, Іраку, на Кавказі і навіть у середній Азії нагадує про себе тут. Після одного з таких, кажуть, і про-явився місцевий вулкан. Його конус має висоту 3 м, поруч буркочуть міні-кратери. Вони виділяють газ, воду та глинисту пульпу, інколи нафту. Зовні все виглядає тихо і мирно. Як рап-том без попередження в небо спрямовується фонтан окро-пу. А неподалік ось вже кілька десятиліть горить газовий фа-кел. І постійно з надр чується утробний звук, що нагадує бур-мотіння закипаючого чайника.

Поклади озокериту (рідина з парафіном нафтового похо-дження), гарячі грязі і води ви-сокої мінералізації мають ціні лікувальні властивості.

На початку століття в ко-лишніх озокеритних шахтах був знайдений справжній ма-монт! Його туша повністю збереглася, так само, як і туші волохатого носорога віком 24 тисячі років, первісного бика, коня, сарни, песця, які теж від-

найшлися у закинутих копаль-нях. Старуня відома ще й через наявність в околицях села со-ляного колодязя з концентра-цією солі у воді 70 відсотків. Останнім часом колодязь тро-хи розлився. Тепер його мож-на перетворити на озеро або декілька озер і мати під боком соляні лікувальні та оздоровчі ванни.

Все це взяв до уваги сіль-ський голова. Як результат, був розроблений проект Парку

Льодовиково-го періоду зі старо-винними житловими спорудами, муля-жами мамонтів та інших доісторичних тварин. Планується, що харчуватимуться гості парку в

ресторані «Хобот мамонта», відпочиватимуть у кав’ярні «Палеолітр» та барі «Шаурма по-неандертальськи». Згодом тут має з’явитись і санаторій «Старунський грязьовий вул-кан». Поки що інвестора немає, але Іван Мосюк постійно його шукає.

На сьогодні парк – звичай-на окультурена місцевість, де можна прогулятись, роздиви-тись незвичайні грязьові та водні вулканічні прояви. До-ріжки до вулкана, майданчи-ки для відпочинку обладнані

за рахунок Міністерства за-кордонних справ Польщі

– воно надавало то 5, то 10 тис. грн.

парк льодовикового перІодУ

Село З мамоНТом І вУлкаНомЖителі Старуні на Івано-Франківщині мають сучасний велосипедний маршрут, унікальні грязьові вулкани та всім селом грають у настільний теніс

нЕВгАмОВнІ

На цьому місці в 1907 році було знайдено тушу мамонта (сільський голова Іван Мосюк — другий справа)

У центрі розвитку дитини Спеціалізований зал з гри в настільний теніс

варто сказати, що левова частка позитивних змін у селі відбулася завдяки його голові – Івану мосюку. З 1991 року чоловік працює на цій посаді і здається, що навіть уві сні виношує нові ідеї. За його ініціативи село брало участь у 16 міжнародних, всеукраїнських та місцевих проектах. І щоразу отриму-вало з того користь.

Фот

о на

дан

е Ст

арун

сько

ю с

ільр

адою

Фот

о на

дан

е Ст

арун

сько

ю с

ільр

адою

Фот

о на

дан

е Ст

арун

сько

ю с

ільр

адою

bubb

lew

s.co

m

www.ridneselo.com

5

№ 14 (039) 24 липня 2013 року Передплатний індекс 89782

Ціна молока, яке молокоза-води закуповують у населен-ня, вже давно стала пред-метом нарікань зі сторони селянства. Підприємства ж виправдовують низькі за-купівельні ціни високими цінами на енергоносії. Але, виявляється, якщо піді-йти до проблеми з позиції взаємної вигоди, її можна успішно вирішити.

– У нашому районі про-блема низької ціни на моло-ко стоїть так само гостро, як і скрізь. До того ж з людьми розплачуються несвоєчасно, – каже голова Білокуракин-ської райдержадміністрації Олександр Діденко. – Ми на-магаємося вплинути на ситуа-цію. Зустрічаємося з селянами, пояснюємо, що зі збирачами молока вони повинні уклада-ти договори, в яких враховані двосторонні інтереси. Адже що маємо: договорів або немає взагалі, або здавальники, за ними, не мають жодних прав, а збирачі – жодних зобов’язань. І коли виникають проблеми з

оплатою, пред’явити претензії складно.

У фермерської родини Світ-лани та Володимира Тарасен-ків таких проблем немає. Вони уклали договір з Куп’янським молочно-консервним ком-бінатом. До того ж фахівці комбінату встановили у них в спеціально підготовленому приміщенні танк-охолоджувач молока на 500 літрів.

– Програму «Фермер» ми по-чали впроваджувати близько 10 років тому, – розповідає ге-неральний директор комбіна-ту Олександр Радченко. – Вона передбачає встановлення охо-лоджувачів молока в невеликих фермерських господарствах. За-раз підприємство співпрацює з 22 фермерами Харківської та Луганської областей. На заку-півлю охолоджувачів, їхнє вста-новлення й інші супутні роботи витрачено понад 1,5 млн гри-вень. Це серйозні витрати, але ми йдемо на них, оскільки це га-рантує надходження якісної си-ровини і, відповідно, виробни-цтво якісної готової продукції.

Вартість закупленого у фер-мерів молока вища, ніж у тих, хто віддає продукт збирачам.

– Якщо селяни з приватно-го сектора віддають молоко по 2,2 гривні, то фермерам за перший сорт ми платимо 3 гривні, за вищий – 3,20, – розповідає про умови співп-раці керівник сировинного відділу підприємства Сергій Деркач. – Після встановлення танка-охолоджувача фахівці холодильної служби навчають фермерів правилам роботи та експлуатації обладнання. Без-коштовно ми надаються насо-си і спеціальні харчові шлан-ги для викачування молока з охолоджувача. Крім того, наші фахівці навчають правилам доїння та як провести само-стійно аналіз на кислотність і щільність.

Оплату за зібране молоко господарі отримують двічі на тиждень. Фермер відкриває рахунок у банку, отримує пла-тіжну картку і підприємство перераховує на неї гроші. Ком-бінат також надає безвідсо-

ткові позики на збільшення поголів’я дійного стада і заку-півлю кормів.

От Тарасенки й скористали-ся такою можливістю, взявши позику в розмірі 20 тисяч гри-вень з розстрочкою на 10 міся-ців.

Сімейна пара тримає 12 ко-рів. Завели їх після того, як агрофірма, в якій вони пра-цювали, збанкрутувала. Не-величке господарство відтоді дає можливість не тільки про-годуватися, а й навчати двох синів в інституті. Порадами подружжю, колишнім водієві й бухгалтеру, завжди допомагає мати Володимира – Марія Кос-тянтинівна, доярка з великим стажем. Але найбільшою під-могою стала програма «Фер-мер» Куп’янського молочно-консервного комбінату.

Нещодавно підприємство придбало ще чотири нових охолоджувачі, тобто програма триває і від фермерів надхо-дять заявки.

лариСа Чайка

У тому ж таки Дубровицько-му районі школу в селі Берестя дві зими опалювали пелетами – там встановлено спеціаль-ний твердопаливний котел. Одна тонна палива разом із транспортними витратами об-ходиться у 950 гривень. Щоб замінити 1000 кубометрів газу, треба 1,7 тонн деревних пелетів. Тобто обігрівати шко-лу біопаливом дешевше у 2,8 рази. Паливо в котел подається автоматично, від роботи такої котельні практично немає ні диму, ні інших викидів. Ко-тел чистять в середньому раз на два тижні, вигрібаючи лиш відро попелу. В майбутньому, крім пелет, використовувати-муть і деревну щепу.

Гаряча верба

Але самих лише відходів, аби обігрітися, замало. Паль-не краще вирощувати – для цього вчені вивели спеціальні енергетичні культури. Вартість їхнього вирощування в кілька разів нижча, ніж купівля тра-диційного пального. От на них і розраховують в Дубровицько-му районі, не звертаючи уваги на велику площу лісів навкру-ги. Але ж ліси вирубуються швидко, а відновлюються по-вільно. Тому в районі посадили п’ять гектарів (це для початку) так званої енергетичної верби. Перший врожай планують зі-брати вже через кілька місяців.

Енергетична верба має висо-ку тепловіддачу. Дерева добре ростуть на непридатних для сільського господарства землях і є чи не найекономнішим ви-дом альтернативного палива. Наступної зими дубровицький «Теплотранс» збирається по-вністю перейти на біопаливо.

– За 3 роки рослина вирос-тає заввишки 5 метрів, діаме-тром до 10 см, тобто з гектара можна збирати до 30 тонн де-ревини. Через 3 роки вона зно-ву виростає, і ці цикли можуть тривати до 25-ти років, – роз-повідає директор «Теплотран-су» Микола Петрушко. – Са-джанці купували на місцевій дослідній станції по 7 коп., гектар насаджень обійшовся у 8 тис. гривень.

Сьогодні «теплу» вербу ви-рощують у кількох регіонах, але поки що всюди з понукання влади. На нашу ж думку, росли-

на мала б зацікавити сільські та селищні ради. Можна навіть створювати кооперативи, які забезпечували б своїх членів та соціальні об’єкти паливом. Адже щепу з верби можна спа-лювати в звичайних грубках і котлах. Кооператив міг би ви-рощувати, переробляти та на-віть продавати біопаливо.

– Серед селян треба не лише популяризувати енергетичні культури. Має бути підтрим-ка цієї справи на державному рівні, – переконаний головний спеціаліст відділу енергетики та альтернативних видів па-лива Мінагрополітики Віктор Тимощук. – Адже площа садів збільшилася, коли почали ви-плачувати компенсації за на-садження? Такої ж підтримки зараз вимагають й енергетичні культури.

Ще один вагомий плюс ви-веденої енергетичної верби полягає в тому, що вона та по-дібні до неї культури покращу-ють структуру ґрунту. Маючи невелику кореневу систему, вони беруть поживні речовини лише з верхнього шару. Листя, що опадає, перетворюється на гній. Крім того, верба здатна осушувати заболочені ділянки.

Дрова з тростини

До перспективних і малоза-тратних у вирощуванні рослин належить міскантус гігантський (багаторічна трава з родини злаків). У США та Європі щепа з міскантусу тривалий час про-дається як паливо на біржових торгах. Вирощувати його вдві-чі вигідніше, ніж кукурудзу для виробництва з неї біоетанолу.

Завдяки зусиллям ентузі-астів, одним із яких є підпри-

ємець Валентин Луговський з Черкас, міскантус прижився і в Україні. У 2007 році дослід-ник посадив експерименталь-ні ділянки. Акліматизувався міскантус, незважаючи на своє афро-азіатське походження, добре. Корені рослини сягають глибини понад 2 м – тобто вона може добувати воду з глибоких шарів і рости навіть у посуш-ливих регіонах.

У біоенергетиці викорис-товують гібриди, які дають велику кількість біомаси. Роз-множуються вони частинами кореневищ – ризомами, які ко-штують по 3 гривні. На гектар потрібно 15 тис. штук. Механі-зувати посадку нескладно – для цього пристосовують картопле-саджалки. Росте міскантус на будь-яких ґрунтах, навіть дуже бідних. Єдине серйозне випро-бування для рослини – безсніж-на холодна зима. Особливо не-безпечна перша зимівля.

У перший рік врожай не збирають: пагони скошують та залишають як добриво для ґрунту. А вже з другого року починають отримувати про-мисловий урожай: 12–17 т/га, на третій рік – 25 т/га. Період з 4 до 7 року найбільш продук-тивний – урожай сягає 35 т/га. Загалом, ділянку можна екс-плуатувати до 30 років.

Перероблений силосними комбайнами на щепу міскан-тус є вже готовим паливом для промислових котелень. При спалюванні врожаю з одно-го гектара виділяється стіль-ки ж тепла, скільки б дали 15- 22 тис. кубометрів газу або 18- 28 т вугілля.

Сьогодні у США біржова вартість міскантусу – 65 дол./т, у Європі – 70 євро/т. Вирощу-вання рослини у 7-12 разів ефективніше, ніж вирощуван-ня лісу.

– Міскантус має ще одну, надзвичайно корисну і, на жаль, ще не вивчену до кінця власти-вість. Рослина здатна зменшу-вати радіаційне забруднення ґрунту. Із землі радіація зникає, а в рослині не накопичується, – розповідає Валентин Лугов-ський. – Такі дані ми отримали з фахівцями черкаського центру метрології та стандартизації. В зоні радіоактивного забруд-нення обмежене вирощування продовольчих культур, а відтак є можливість замінити їх куль-турами енергетичними.

інна ПОГОрєлОва

розвиток територій

Швидке паливоАльТЕРнАТИВА

Міскантус навіть на забрудненій території дає чисту сировину

Володимир Тарасенко здає молоко за європейськими стандартами

Пелетами можна топити й у звичайних котлах, хіба що додавати трохи дров

зАкіНч. ПОчАТОк НА СТОР. 1

ТараСеНки ЗдаюТь молоко За дорогоА разом з ними – ще двадцять один фермер Харківської і Луганської областей

зА яКІСТь пРОДУКцІї

lesp

rom

info

rm.ru

lesp

rom

info

rm.ru

Фот

о на

дан

е во

лод

имир

ом Т

арас

енко

м

№ 14 (039) 24 липня 2013 року

6

www.ridneselo.comПередплатний індекс 89782

За радянських часів кумисо-лікування було добре розвину-тою галуззю, а зараз занепало. В Україні лише одне українське підприємство досі ви-робляє смачний корисний продукт. Це приватне сільськогосподар-ське підприємство «Агрофірма «Зеленогірськ».

У селі Зеленогірське Білогір-ського району АР Крим виго-товленням кумису займаються ще з далеких повоєнних років. Ще відтоді, коли у 1945 році з’явилася постанова про ство-рення мережі кумисолікування в Криму (35 закладів). Тоді низ-ку санаторіїв та оздоровниць перепрофілювали, збудували кілька нових. Назви «Старий Крим», «Сосновий гай» стали на той час широко відомі.

До Криму спеціально з Башкирії завезли найбільш удійних башкирських коней. І кожні два роки доставляли кілька жеребців, щоб підтри-мувати чистоту породи. Піз-ніше в якості «покращувача» стали використовувати ново-олександрійського (руського) ваговоза.

Система справно працюва-ла. Після розвалу Союзу вона за інерцією ще трималася два роки, а потім занепала.

– У 1994 році постало питання про ліквідацію ферми, – згадує директор «Агрофірми «Зеле-ногірськ» Василь Любовець-кий. – Але потроху ми знайшли свого споживача, перейшли на більш зручну пластикову тару, яка спеціально розроблена для молочних продуктів. Системних споживачів у нас зараз немає, за винятком двох санаторіїв тубер-кульозного профілю – «Старий Крим» і «Узбекистан». Кумис купують окремі покупці, які зна-ють та люблять цей продукт. Де-яких ми самі знаходимо, хтось відшукує нас. Але порівняти з радянськими часами нинішні масштаби не можна. На сьогодні ми виробляємо біля 30% від того, що було у 1990-х роках. За сезон з травня по жовтень виходить 30 тонн кумису.

Не менше п’яти літрів за ніч

Як доїти корову, знає чи не кожен другий у селі. А коби-лицю? Тут свої секрети. По-перше, доять її вночі, коли ло-шата сплять. (Удень всі коні на пасовищі, де малеча й харчу-ється.) По-друге, доїти треба через кожні три години. Ну, а по-третє, кобила за ніч має да-вати як мінімум 5 літрів молока. Якщо менше – її відфільтрову-ють, а для маточного поголів’я підшуковують іншої кобилиці. Щоб молоко було якісним, аро-матним та вітамінізованим, коней випасають, а не просто годують у стайні. А ось ночувати вони мають під стелею.

Кумис гранульований, стабілізований…

Наразі в агрофірмі 340 коней, з них 120 – кобиломаток. Всі інші – це так званий «шлейф» з молодняка поточного року, май-бутня зміна.

– Доїти можна кобил будь-якої породи – хоч арабського

скакуна, хоч англійську верхо-ву. Інша справа, наскільки це буде вигідним для господаря, – усміхається Василь Леонтійо-вич. – Ми теж усе підраховуємо і зважуємо. Наприклад, не збіль-шуємо поголів’я, частину його завжди пускаємо на м’ясо. Крім того, виготовляємо продукти з коров'ячого молока два види сиру, вершкове масло, вершки.

Василь Любовецький очолює агрофірму з 1988 року. Зізнаєть-ся, що є в нього мрія: вивести ви-робництво молочної продукції на якісно новий рівень.

– Можна робити сублімаційне сушіння, розфасовувати кумис у вигляді порошку чи гранул, – каже чоловік. – Це ж зовсім інші умови зберігання та реалізації! Береш ложку таких гранул на склянку води, перемішуєш – і напій готовий. Усі вітаміни та корисні речовини збережені. Ще ми колись виробляли стабілізо-ваний на спирту кумис. Фарма-цевтичні фабрики з України та Словаччини виготовляли з ньо-го настоянки: вчені довели, що продукти на кумисі засвоюються удвічі краще, ніж ті, що зроблені

на воді чи спирту. Та й строк реа-лізації збільшується з п’яти днів до року, тим більше – за збері-гання у звичайних складських умовах. До речі, з такого стабі-лізату можна знову отримати традиційний кумис шляхом ви-парювання у вакуумному серед-овищі. У Середній Азії парним кобилячим молоком лікують – у нас теж було б цікаво започатку-вати цю справу. Чесно кажучи, ідей дуже багато, але їхня реалі-зація потребує чималих грошей.

наталія ФедОрОва

тваринництво

коБилиць дояТь УНочІ Єдиний виробник цілющого напою знаходиться у Криму та мріє про розвиток бізнесу

пІДТРИмУюТь гАлУзь

Зазвичай, аби мати молоч-ні продукти, у господарстві тримають корову чи козу, а коней – лише як тяглову силу і при цьому зовсім не замислюються, що й від ко-били можна мати молоко, а ще і кумис.

Деякі люди помилково вва-жають, що кумис – це й є ко-биляче молоко. Але насправді цей напій ще треба приготу-вати. У свіжоздоєне молоко додають закваски (її ще на-зивають маточним розчином) і постійно перемішують за допомогою автоматичних мі-шалок.

Секрет у тому, що бактерії «працюють» лише за умови постійного доступу кисню. Важлива і температура: якщо

буде вищою за 30 градусів, продукт може зсістися, якщо нижчою за 20 градусів – бак-терії погано розмножувати-муться. Тобто потрібні певні умови, щоб процес тривав. Через 18 годин кумис розли-вається в тару і ставиться у холодильник для подальшого дозрівання. Наступного ран-ку він готовий до вживання і реалізації. Термін придатнос-ті за температури 2-5 градусів – 120 годин.

Маточна закваска робиться з болгарської ацидофільної палич-ки, дріжджів Торула та кобилячо-го молока. Коли потрібно зроби-ти нову партію напою, береться частина закваски, а замість неї доливається така ж кількість свіжого молока. Тобто об’єм ма-точного розчину підтримується на одному рівні. Принцип при-готування кумису близький до популярного нині домашнього йогурту, хіба що його не треба постійно перемішувати.

кУмиС, як домаШНІй йогУрТЩоб молоко було поживним, вдень кобилиць обов'язково випасають

Василь Любовецький

70% фуа-гра — від мулардів

Від продавців домашньої пти-ці на базарі можна почути дивне слово – «мулард». При цьому якихось особливих пта-шок на прилавку немає: звич-ні кури, качки, гуси. Що ж це за диво-птах, які в нього особли-вості та чому деякі господарі розводять саме мулардів?

– Мулард – це гібрид мус-кусного селезня (в народі його називають індокачкою – Авт.) та пекінської качки, – пояснює завідувач відділу птахівни-цтва Інституту тваринництва НААН України Олег Катери-нич. – Отримані в результаті схрещування самці та самки за більшістю ознак подібні саме до мускусної качки і, головне, вони однакового розміру. Адже зазвичай у мускусних качок самець важить 4,5 кг, а самка – 1,5 кг. Це не зовсім задовольняє, коли хочеш отримати багато

м’яса. Муларди успішно вирі-шили цю проблему.

М’ясо мулардів менш жирне, ніж у звичайних качок, тому що корм у них перетворюється не в жир, а в м’язи. За смаком нагадує дичину. А ще гібрид вирощують задля смачної печінки. Близько 70% делікатесу фуа-гра у світі отримують саме від мулардів і лише 30% – від гусей.

Як і всі інші гібриди, муларди не мають нащадків. При цьому вони можуть нести яйця, але ті позбавлені можливості розвива-тися. Як же відрізнити безплід-ного муларда від качки?

– Гадаю, продавцям немає сенсу видавати мулардів за зви-чайних качок, бо качки десь на 30% дешевші. Оскільки мускус-ний «тато» зазвичай чорний, а пекінська «мама» – біла, то ди-тинчата виходять світлі з чорною плямою на голівці і згодом свого

забарвлення не змінюють, – під-казує Олег Катеринич.

Утримують гібридних птахів так само, як і інших качок. Хіба що каченята трохи жвавіші, ніж звичайні, тож їх треба постійно пильнувати. На крилах у мулар-дів та їхніх мускусних «батьків» навіть є кігті, щоб забиратися в дупла. За це їх ще називають деревними качками. Також не забувайте, що муларди можуть літати і потенційно здатні на вте-чу з рідного подвір’я. Але за умов нормальної годівлі та хорошого життя вони навряд чи підуть на це. Взагалі, за енергійністю та міцністю мулардів можна порів-няти з мулами – гібридами коней і віслюків. Останні, до речі, теж не дають нащадків.

За 11-12 тижнів муларди наби-рають 4-4,5 кг. Потребують лише одного щеплення – від вірусного гепатиту. Єдиний суттєвий мі-

нус – низький процент виведен-ня. З усіх яєць вилуплюються не більше 50-55%. Для порівняння: в інших качок цей показник ста-новить 85%.

Більшість мулардів, що є в Україні, привезена з-за кордону у вигляді інкубаційних яєць чи добових каченят. У нас їх поки що не розводять, немає жодного племінного підприємства. На 5-7 млн голів качок в Україні нара-ховується лише 500-700 тис. му-лардів. За словами спеціалістів в галузі птахівництва, цей ринок дуже цікавий, проте неосвоєний. До речі, за дослідами, які про-водилися 25-30 років тому, схре-щувати з мускусними селезнями можна не тільки пекінських ка-чок, а й дзеркальних, чорних бі-логрудих та інших, але «пекінок» знайти простіше.

наталія ФедОрОва

ЩО зА пТИця?

фаБрика для фУа-гра

sele

ctos

deca

stil

la.c

om

Фот

о на

дан

е ва

силе

м л

юбо

вець

ким

www.ridneselo.com

7

№ 14 (039) 24 липня 2013 року Передплатний індекс 89782

Влітку на подвір’ях безліч ку-рей, а ось восени господарі починають відбирати кращих несучок, інших пускають на м’ясо. Визначитися, яка птиця буде регулярно нестися, а яка ні, можна вже сьогодні.

– Якщо господар все робив правильно, то кури почнуть не-стися від 120-150 дня життя, і вже в цьому віці можна відрізнити добру несучку від поганої, – каже завідувач відділу птахівництва Інституту тваринництва НААН України Олег Катеринич.

Професіонали використову-ють несучок не більше року, далі продуктивність падає і трима-ти таких птиць нерентабельно. Проте селяни зазвичай чекають «до останнього яйця». Якщо три-мати курей більше року, восени вони будуть линяти. Оскільки линька – це дуже болісний про-цес, то й несучість значно падає. Протягом 1-2 місяців доведеться перечекати, потім птиця одужає і знову почне нестися. У випад-ку, коли курка постійно втрачає

пір’я ще з літа, варто замислити-ся, чи треба її залишати.

Дуже важливим фактором, що впливає на несучість, є світ-ло. Воно стимулює всіх птахів, у тому числі й курей. Природне чи штучне освітлення має бути протягом 14-16 годин на добу. За такої умови кури даватимуть багато яєць навіть узимку. Також для цього потрібна температура не нижча нуля, в ідеалі – близько 10 градусів.

Щоб одержати інкубаційні яйця, знадобиться один півень на 10-12 курочок. Якщо ж яйця потрібні лише для їжі – можна взагалі обійтись без півнів. Не-запліднені яйця навіть трива-ліше зберігаються. На початку продуктивного періоду кури дають по 12-18 дрібних яєць (вагою 40-45 г). Вони часом за-бруднені кров’ю, що є нормою. Найбільше яєць кури приносять у перший рік кладки – до 200. Потім несучість знижується на 20-30%. У віці 4-5 років курка майже не несеться.

Підготувала наталія ФедОрОва

Великого значення має по-ходження. Найкраще купити тварину таких промислових популярних порід як дюрок, ландрас, велика біла, бо вони мають високу скороспілість – у промислових умовах від дня народження до забійної кон-диції (110 кг) минає півроку (180 днів). Однак, щоб досягти такого результату, в промисло-вих умовах тваринам упродовж доби забезпечують стабільну, без різких перепадів темпера-туру, свині мають вільний до-ступ до води і кормів, а ком-бікорми містять багато білку, збалансовані за вітамінами й мікроелементами. Тобто в сти-хійних умовах тварини можуть не дати такого результату.

Аборигенні свині, ті, яких багато років культивували у певній місцевості, звісно, стій-кіші до змін у навколишньому середовищі. Але вони не рос-туть так швидко, як промисло-ві, і забійної кондиції досяга-ють через рік від народження. Крім того, вони схильні до над-мірного відкладання жиру, що значно збільшує витрати кор-мів. Як же краще вибрати поро-ся? Попереджаю про те, що на базарі це зробити складно. По-рося, яке вранці кинули у при-чіп, півдня тирлували на базарі, до того ж не годували, щоб за-

побігти проносу, отримало зна-чний стрес і втратило товарний вигляд. Тому на базарі бажано познайомитись із власником тварини, розпитати про товар, а вибирати порося краще у зви-чайних для нього умовах – у господарстві.

На час купівлі порося вже має бути відлучене від сви-номатки (35-60 днів від наро-дження), споживати корми і при цьому мати добрий апетит, бути жвавим. Таке порося ва-жить від 6 до 12 кг, добре реагує на корми, відпочиває у сухій частині загону, оправляється в одному місці, як правило, у протилежному від годівниці, або в холоднішій частині за-гону. Якщо поросята щойно відняті, вони видають «сумне» хрюкання, збиваються до купи, слабо реагують на корм. Таких краще не брати, оскільки вони

ще не адаптувалися до само-стійного життя.

У здорового поросяти п’ятачок повинен бути роже-вим, вологим (блідий, сірува-тий, сухий, з тріщинами або витіканням з ніздрів свідчить про певні порушення в орга-нізмі). Очі широко відкриті й рухливі, без сльозотечі, повіки без припухлості. Іноді трапля-ються сліпі поросята, при гар-ному загальному станові вони не вирізняються від інших: зір компенсується добрим нюхом. Вушка цільні, без ран. У нормі є подряпини, які можуть бути отримані під час бійок з інши-ми поросятами, а от гнійники, тріщини та потертості повинні насторожити. При огляді шкіри поросяти обов’язково зверніть увагу на щетину. Вона має бути рівною, блискучою, не кошла-тою і не кучерявою, через неї

добре проглядається шкіра. У хворих чи виснажених поросят геніталії (вульва або мошонка) покриті високим волоссям, у здорових – майже без нього.

Уражені коростою або во-шивістю поросята надмірно чухаються о сторонні пред-мети, на шкірі помітне велике накопичення лупи, впадають в очі місця поранень. Цього, як вогню, боятися не слід, бо хвороба проста в лікуванні, хіба що доведеться на це зга-яти час. А ось якщо у поросят гострий зад, запалі або над-то роздуті боки, проглядаєть-ся (стирчить) хребет, звужені груди – це порушення обміну речовин, тож період відгодівлі буде тривалим.

Бажано оглянути кінцівки тварини: на ратицях не повин-но бути тріщин чи ран, на су-глобах – опухлостей. Хвостик

закручений, але не занадто рух-ливий, бо неспокійний хвостик є ознакою подразнення шлун-ково-кишкового тракту.

Багато дебатів точиться щодо кастрації. Брати кастрованого або не кастрованого кабанчика? А може, таки свинку? У промис-лових умовах кабанчиків ка-струють ще «під свиноматкою», тобто на третій день життя. В умовах приватного господар-ства це роблять рідко. Для до-машнього господарства різниця нібито незначна, але існують деякі нюанси. Іноді сіменники не опускаються у порожнину мошонки, і вона виглядає як у кастрованого кабанчика, при цьому сіменники залишаються в черевній порожнині і проду-кують гормони. Це негативно впливає на смакові якості м’яса. Тож при покупці раджу впевни-тись у наявності характерного післякастраційного шраму.

Свинки теж мають свої не-доліки: при досягненні стате-вої зрілості (приблизно з 5-6 місяців) вони під час охоти, яка виникає раз на місяць, упродовж 3-5 днів поводяться збуджено, втрачають апетит, що призводить до втрати ваги.

У домашніх умовах, за ін-дивідуального нагляду, нор-мально виростають і проблем-ні поросята (ті, що відстають у рості, з грижами тощо), але тримати таких є певний ри-зик, і його при купівлі треба врегульовувати більш низь-кою ціною.

Існує старий дідівський спосіб вибрати поросятко: якщо присісти серед загону, то першим підійде найжадібні-ше, воно й буде кращим за всіх (до речі, підтверджую з влас-ного досвіду). Та жодна при-кмета не може компенсувати добру і своєчасну годівлю та якісний догляд.

ваСиль уСатенкО, ветлікар

пТАшнИК

Свині менш вибагливі до умов утримання, ніж інші тварини: можуть жити в обмеженому просторі – їм не обов’язково мати май-данчик для вигулу або пасовище, не потребують специфічного обладнан-ня, кормова база найріз-номанітніша – від про-мислових комбікормів до городини. проте придбати порося для відгодівлі не так то й просто.

Рис. 1. Рис. 2.

ЗмагаННя З НеСУчоСТІ

тваринництво

а чи Не кУпиТи Нам пороСя?Воно має бути віком 35-60 днів, відлучене від свиноматки і не надто сіпати хвостиком

нА РИнОК

Для доброї несучості по-трібно правильно годувати курочок. Лише зерна замало, їм потрібне кісткове, м’ясо-кісткове та рибне борошно, горох, макуха. Також можна давати буряк, моркву, капус-тяне листя, картоплю, по-дрібнені жолуді, сіно з коню-шини, сушену кропиву, бере-зові та липові віники, запаре-ну хвою. В якості мінеральної підкормки підійдуть подріб-нені мушлі, кістки, яєчна шкаралупа, глина, крейда.

Щоб їжа не прилипала до пір’я і не заклеювала ніс, до-давайте до неї висівки або готовий комбікорм.

Їдять жолуді та кропиву

оглядиНи

1 Тіло не худе, живіт вели-кий, з м’якою шкірою.

2 Пір’я гладеньке, блискуче, міцне.

3 Гребінь яскраво-червоно-го кольору.

4 Анальний отвір – воло-гий, м’який, без зморщок,

блакитно-білого кольору.

5 Відстань між яйцекладом та вістряком грудини

має бути не менше 4 пальців (рис. 1).

6 Ширина лобкових кісток – не менше 2-3 пальців,

а краще 4. Цю відстань легко помі- ряти: треба перегорнути курку догори ногами та відшукати місце біля клоаки, між курячими ногами. Якщо воно зовсім вузеньке, то яєць буде мало, таку курку називають «зашитою». Тримати її як не-сушку сенсу немає (рис. 2).

Ознаки дОбрОї курки-несучки

№ 14 (039) 24 липня 2013 року

8

www.ridneselo.comПередплатний індекс 89782

Трирічна онука Даша, на-бігавшись по росяній тра-ві, захоплено розповідала за сніданком про діаман-тики – райдужні краплі, що відбивають перші со-нячні промені.

Цей епізод воскресив кар-тинки мого дитинства: ша-лені пахощі жовтих троянд і рожевих помідорів вагою з кілограм і більше. Батько не різав їх ножем, а ламав паль-цями на 2-4 частини – як ви-ходило. І вони іскрилися та пахли, милували око і гріли душу. Помідори були на сто-лі цілий рік: свіжі, консерво-вані, квашені або в салатах. Тепер помідорами займаюся і я, ще й із великим задово-ленням. І хочу повідати про вже двічі проведений мною експеримент. Сподіваюся, городників зацікавить.

Узявши до уваги факт, що життя помідора – 5 років (з літературних джерел), во-сени перед заморозками я посадив 5 кущів помідорів сорту Де-Барао з зеленими плодами і великою грудкою землі навколо кореня у вазо-ни ємністю 10-12 л. Поставив вазони на найбільш сонячне місце в кімнаті, і дозріван-ня плодів тривало до Нового року. До 25 квітня доживали одного разу два кущі, іншого – три.

Звернув увагу і на такий факт: часом вкорінений па-синок помідора дає зрілі плоди на кілька днів раніше, ніж це відбувається на бать-ківській рослині. Тож порі-зав стебла помідорів на че-решки завдовжки 10-12 см, живці помістив, відповідно до інструкції, в розчин сти-мулятора коренеутворення і висадив у відкритий ґрунт 5 травня одночасно з роз-садою, посіяною в березні. Деякі городники висаджу-ють квітучу розсаду і на-віть із зав’яззю плодів. Але зрілі плоди помідорів 20-25 червня були тільки на моїх експериментальних кущах Де-Барао. Пропоную спробу-вати й вам.

БОриС ЦіОмкалЮк,член клубу «Садівник»,

м. Вінниця

клУб томатознавців

Подорожі синьйора Помідора

Назва «помідор» походить від італійського «pomo d`oro» – «зо-лоте яблуко». На батьківщині, в Південній Америці, ще й досі зустрічаються дикі форми. Ста-родавні ацтеки називали овоч «матль» – «велика ягода», і саме це слово трансформувалося в Європі в «томат». Так і живе ця культура під двома назвами: то-мат і помідор.

До Європи томат завезли в XVI столітті, невдовзі після початку іспанської колонізації Півден-ної Америки. Є припущення, що першими заходилися його роз-водити іспанці й португальці, але здебільшого як декоративну рос-лину. Від них томат перекочував до італійців, французів та інших європейців. Залишалося загад-кою, чому італійці назвали при-везений плід золотим? Провівши доступний нам пошук в літера-турі та Інтернеті, ми не знайшли переконливої відповіді на це пи-тання. Достовірної інформації про колір диких форм томатів теж не виявили. Версія, що до іта-лійців першими потрапили жовті плоди, нам здалася малоймовір-ною. Можливо, вони назвали плід золотим, оскільки він, доставле-ний здалеку, був рідкісним? Але, продовживши пошук, ми трохи наблизилися до розгадки.

Автором першої друкованої роботи про томати, що вийшла в 1554 році, був відомий італій-ський медик і ботанік П. Маттіолі (до речі, його ім’ям названа всім відома запашна квітка матіола). Ось його опис заморських пло-дів: «Уже й інший рід з них по-чинає вводитися, здавлений, на зразок круглястих яблук, розсі-чений, подібно диням, спочатку кольору зеленого, потім, коли настає зрілість, у деяких рослин виявляється золотистим, в інших же червоним, і тому називається золотим яблуком. Їх також їдять».

Романтичні французи назва-ли помідор «яблуком кохання», німці – «райським яблуком», на півдні Росії їх вирощували з кінця XVIII століття, іменуючи

«любовними яблуками». Кате-рині Другій у 1780 році з Італії доставили важкі кошики, повні небачених золотисто-помаран-чевих плодів. Російський посол в Італії у супровідній записці за-значав: «Італійці дуже люблять цей фрукт і називають його «по-модоро», що означає «золоте яблуко».

Цікаво, що в усіх назвах по-вторюється слово «яблуко». Справді, для ботаніка томати – це фрукти. У 2001 році Євро-союз теж прийняв рішення, що помідор є не овочем, а фруктом, точніше ягодою. Але в сільсько-господарській літературі Росії й України і в повсякденній мові помідори вважаються овочами.

Еліксир здоров’я

Жовті томати за свій чудо-вий зовнішній вигляд, виняткові смакові якості можуть сміливо змагатися з екзотичними фрук-тами. На жаль, вони ще мало по-ширені на наших городах, хоча, без перебільшення, їх можна назвати лікувальними. Чим же так корисні томати з жовтими чи помаранчевими плодами в

порівнянні з червоними, роже-вими, зеленими, білими, фіоле-товими та іншими?

Жовтоплідні томати багаті бета-каротином (провітаміном А), який нормалізує зір, підви-щує імунітет і посилює захисні сили організму до різних інфек-ційних захворювань. У меню українських дітей, що лікували-ся на Кубі після Чорнобиля, були жовті помідори. В Україні, в Чер-каському інституті АПК, вперше створений для дитячого харчу-вання оранжевоплідний сорт помідора Дружба з підвищеним вмістом бета-каротину. Є сорт, який так і називається Ліку-вальний – високорослий, плоди з підвищеним вмістом каротину, у формі сливи. До речі, найкраще засвоюється каротин у поєднан-ні з рослинним маслом в сирих салатах або за помірної кулінар-ної обробки.

У Болгарії розроблена ме-тодика лікування помідорами, яка пропонує безсольову дієту з вживанням 500 г стиглих плодів на день. Порада медиків: при по-рушенні обміну речовин, відкла-денні солей, варто скористатися помідоровим достатком і вжива-

ти жовті помідори без солі.Жовті виручать людей з

алергією на червоні помідори, їх можна без побоювання їсти вагітним і жінкам, які годують немовля. Допоможуть такі яго-ди хворим із підвищеною кис-лотністю шлункового соку, адже вони дуже солодкі. Томатний сік – дієтичний, найкорисні-ший із соків, його рекоменду-ють вживати хворим з різними порушеннями обміну речовин, при захворюваннях серцево-су-динної системи. Для загального оздоровлення, а також схуднен-ня його корисно пити, змішуючи з іншими овочевими і фруктови-ми соками: яблучним, гарбузо-вим, лимонним, буряковим, а ще з цикорієм. І, нарешті, сонячні, теплого медового забарвлен-ня плоди надзвичайно красиві, викликають радісний настрій, що також важливо для доброго здоров’я. Пригадуються слова Осипа Мандельштама: «Візьми на радість із моїх долонь трохи сонця і трохи меду».

На будь-який смак

Різнобарвне асорті вигля-дає красиво, як на грядці, так і в банці. Використовуючи палі-тру різних фарб томатів, можна здивувати своїх гостей різноко-льоровими салатами, соліннями. Оригінально виглядають в банці часточки жовтих плодів, залиті соком червоних, а червоні – со-ком жовтих. Для консервування і засолювання ми вирощуємо сорти томатів зі щільними пло-дами у формі сливок, бурульок, грушок, перцеподібні. Це сорти: Південний загар, Золотий Ке-нігсберг, Медова капля, Чудо світу (Лимон-ліана), Трюфель жовтий, Ерос, Чухлома, Со-нячні мрії.

Окрасою грядок стали тома-ти з більш великими плодами – Серце Ашхабада, Художник, Манго, Золоті куполи, Король Сибіру, Хурма, Загадка при-роди, Монастирська трапеза, Диня, Апельсин. А який з них дивовижний сік! Густий, медо-вий, десертний. Характерно, що навіть назви більше нагадують перелік солодких тропічних фруктів, ніж помідорів. Якщо порівнювати з апельсинами, то за змістом вітамінів томати їх перевершують.

ОльГа БурміСтрОва, м. Вінниця

люБов до Трьох помІдорІвЧому перші томати в Європі назвали золотими?

з глИбИнИ ВІКІВ

ця тема народилася за ана-логією з музичною – назвою опери Сергія прокоф’єва «любов до трьох апельси-нів». ви, напевно, вже зро-зуміли, що мова піде про жовті й помаранчеві томати.

Жовті та помаранчеві томати найкорисніші в сім'ї помідорів

дІамаНТики, аБо де-Барао З червНя по грУдеНь

ЕКСпЕРИмЕнТ

Сорт Де-Барао

У кожного городника, «хво-рого» на розведення помідо-рів, є свої, улюблені. У рей-тингу цих сонячних плодів я виділила три: за красою, вро-жайністю, смаковими якостя-ми.

МЕДОВИЙ СПАС. Високо-рослий сорт сибірської селек-ції фірми «Сибірський сад». Уявіть плід у формі великого серця (від 600-800 г до 1 кг) ко-льору меду з молоком, майже без насіння. Смак м’ясистих плодів солодкий, смачний. Хоча сорт представлений як середньостиглий, минулого се-

зону (в теплиці на сонячному обігріві) він достиг серед пер-ших і радував нас своїми чудо-вими плодами до заморозків. Вага плодів до осені ставала меншою, але ідеальна форма, десертний смак зберігалися.

ГРЕЙПФРУТ. Високорос-лий екзотичний сорт фірми «Сибірський сад», чемпіон краси і смаку. Сорт-загадка. Його круглі, м’ясисті плоди – диво селекції: не тільки шкір-ка переливається червоно-помаранчевим кольором, але і м’якоть іскриться на зламі, повторюючи ці кольори. При

достиганні плоди світяться, наче золоті наливні яблучка. Хто спробував ці диво-тома-ти, той стверджує, що раніше нічого подібного за смаком не зустрічав. Сорт урожайний, вага плодів від 500 г до 1 кг. Справжній шедевр!

ШОЛОМОПОДІБНІ. Висо-корослий сорт народної се-лекції. Плоди помаранчевого кольору, схожі на хурму, але приплюснуті з боків, у фор-мі шолома. Улюблений сорт онуків: «Бабусю, вони такі солодкі, що хочеться посо-лити!». М’якоть щільна і, як у

добрих динь, тане в роті. Сорт урожайний, плодоносить до глибокої осені, стійкий до за-хворювань. При нормуванні врожаю плоди досягають ваги 500-600 грамів. Без обмежень в китиці до осені зав’язується до 12 плодів, звичайно, мен-шої ваги. Кущі виглядають дуже ошатно.

Технологія вирощування золотистих «яблук» нічим не відрізняється від вирощуван-ня томатів інших кольорів, хіба що підходити до них до-ведеться частіше, щоб поми-луватися їхньою красою.

Найулюбленіші

Фот

о о

лени

лаз

арєв

ої

Фот

о Ю

рія

бурм

істр

ова

www.ridneselo.com

9

№ 14 (039) 24 липня 2013 року Передплатний індекс 89782

Поодинокі вогнища цієї вкрай небезпечної карантинної хво-роби виявлені в семи областях, де вирощується картопля. Ви-кликає її патогенний гриб.

На рослині – на бульбах, ко-реневій шийці, рідше на стеблі, листках і квітах – з’являються нарости, схожі на цвітну капусту (корені ніколи не уражаються). Спочатку утворюються невеликі знебарвлені здуття. При уражен-ні столонів (кореневих пагонів) бульби не утворюються, але сто-лони продовжують рости, і на них виникає ланцюжок з 4-5 наростів. Спочатку утворення світлі, потім темніють, набуваючи бурого, ін-коли майже чорного кольору. Роз-міром вони завбільшки з гороши-ну, а часто з бульбу і більші.

Оболонки, в яких визрівають спори хвороби, можуть перебува-ти в ґрунті у стані спокою понад 30 років, не втрачаючи при цьому здатності до проростання. Йдуть у ріст вони навесні. Розвиток за-лежить від вологості, температу-ри й наявності кисню.

Розповсюджується хвороба здебільшого з бульбами, коре-неплодами й цибулинами, виро-щеними на заражених ділянках. Сільськогосподарський інвентар і тара, в якій зберігались і пере-возились бульби із заражених ділянок, також можуть сприяти

поширенню збудника хвороби. Потрапивши на поле, він нагро-маджується в ґрунті й за кілька років може уразити більшу час-тину рослин.

Основними заходами захисту від хвороби є дотримання сівоз-міни, використання тільки серти-фікованого садивного матеріалу, вирощування стійких до хвороб сортів. Потрібно також ретельно очищувати машини та знаряддя, що використовуються для обро-бітку ґрунту.

Слід мати на увазі, що рак кар-топлі – захворювання карантин-не, при його виявленні городни-ки повинні повідомити про це фітосанітарну інспекцію. Не слід самостійно застосовувати хімічні засоби для знезараження ґрун-ту. Такі обробки ділянок можуть проводити лише фахівці з захис-ту рослин.

л.в. кузьменкО, фітопатолог

Вінницької обласної фітосанітарної лабораторії

Делікатесна цукрова куку-рудза налічує чимало сортів і гібридів як вітчизняної, так і закордонної селекції. Чому я веду мову саме про цукрову? Бо серед її різноманіття є різ-нокольорові. Мені доводилося бачити помаранчеве зерно, сліпучо-біле, синє, темно-чер-воне, жовто-коричнево-біле і навіть кілька кольорів одно-часно. Найкращими в світі сортами цукрової кукурудзи вважаються сорти американ-ського походження, де селек-ція цієї чудової рослини пере-буває на найвищому рівні.

Та воно й не дивно: ця культура пішла саме з амери-

канського континенту, де й сьогодні залишається однією з основних сільськогосподар-ських. У Мексиці, Перу, на-приклад, червона кукурудза – звична. Її качани рубінового кольору вважаються і їжею, і кормом, і ліками від десятків хвороб. Саме завдяки антоці-анам, які зумовлюють колір зерна, ця кукурудза здатна по-переджувати розвиток пухлин, зміцнює капіляри, не дає роз-виватися атеросклерозу, регу-лює артеріальний тиск і рівень цукру в крові, вміст холесте-рину. Червона кукурудза над-звичайно корисна при діабеті й ожирінні.

Американські сорти і гібри-ди в наших насіннєвих магази-нах купити навряд чи вдасть-ся. Розходяться вони по країні від любителя до любителя, через оголошення й особис-ті контакти. Особливо попу-лярними свого часу стали так звані попкорнові сорти. Це ті, що мають кольорові гострень-кі і дрібненькі зернята, з яких дуже легко можна приготувати «повітряну» кукурудзу – поп-корн: зернята, розтріскуючись при нагріванні, збільшуються в 30 разів!

Гадаю, якби серед посівно-го матеріалу серед жовтих чи білих зерен трапилося одне червоне, то ви обов’язково по-мітили б його, чи не так? Отже, у вас виросло те, чого ви не сі-яли. Висновок можу зробити один: перезапилення. Десь, у когось із сусідів на городі був сорт чи гібрид із червоним на-сінням і його пилок вітром чи комахою, чи на лапках дрібної пташки потрапив на приймоч-ки вашої звичайної кукурудзи.

Виведення сорту зі стійкими характеристиками і новими властивостями – робота дуже кропітка і тривала, ведеться ученими на генетичному рів-ні роками і десятиліттями (не торкатумуся подробиць, бо й сама в них боюся потонути). У вашому випадку неочікуване перезапилення дало добрий результат, тож вам просто по-щастило. В будь-якому разі, антоціанове червоне забарв-лення зерен вашої кукурудзи дуже цінне.

лариСа ОвЧаренкО

Червоне забарвлення зерен кукурудзи дуже цінне

Багато хто дотримується по-ширених у спеціальній літе-ратурі рекомендацій: поли-вати тільки ввечері, але не пізніше 17 години, щоб до ночі листя висохло. Мовляв, холодна вода може виклика-ти хвороби...

Борис Бублик, ідеолог при-родного землеробства, наво-дить такі міркування. Коріння і надземна система рослин вису-вають різні вимоги до темпера-тури води. Коріння, як правило, розвивається інтенсивніше при температурі, яка нижче тієї, при якій надземна частина почуває себе комфортно. Така «звичка» рослин: у природі їхнє коріння вкрите теплоізолюючою муль-чею (відмерлими травами, лис-тям, іншим), яка утримує тем-пературу в прикореневій зоні більш рівною.

Ця «звичка» вочевидь харак-терна для картоплі, цибулі та помідорів. Картопля й помідори взагалі припиняють плодоноси-ти, якщо температура ґрунту в прикореневій зоні стає набага-то вищою. Коренева і надземна системи помідорів по-різному реагують на високу температу-ру. Сам кущ («вершки») досить витривалий до спеки (якщо, звичайно, вона не позамежна), а от «корінці» пригнічуються високою температурою. А те-пер зрозуміймо, що коли полив припадає на спекотний період, то тепла вода, яку ми ллємо на розпечений ґрунт увечері, до-ходить до коренів гарячою. І якій же рослині таке сподоба-ється? А от коли на розпечену землю падає дощ, не так небез-печно, бо ж він – холодний!

Тепер розглянемо іншу ситу-ацію: волога зібралася на над-земній частині рослини. Вранці краплі води, що потрапили на листя, «живуть» лічені години. Увечері ж до життя крапель до-дається кілька годин, бо немає інтенсивного випаровування, а вологий мікроклімат у листі, що зберігається майже півдоби, – кращий фактор для розвитку грибкових захворювань.

Таким чином, робимо ви-сновок, корінню погано від вечірнього поливу, бо в прико-реневій зоні підвищується тем-пература, листю – смертельно небезпечно, бо в ньому довго зберігається вологість. Отже – поливати потрібно вранці! Тим не менше, з поради в по-раду кочує майже категоричне твердження: поливати рослини тільки теплою водою і тільки у вечірні години.

Вищий «пілотаж» поливу – холодна вода під мульчу. Мульча і густе листя рослин перешкоджають утворенню ґрунтової кірки і випаровуван-ню вологи. Ґрунт не пресується ногами, як результат, не форму-ються капіляри, через які воло-га швидко йде з нього. У цьому випадку не тільки в десятки разів скорочується потреба в поливах, але й рослина краще переносить посуху. В прикоре-невій зоні достатня вологість без поливів може підтримува-тися тижнями. До того ж ско-рочення поливів, крім економії води та трудових затрат, знижує ймовірність грибкових захво-рювань рослин.

мартін єршОв

Городництво

Якщо ви зацікавлені в отри-манні високоякісних маточ-них столових буряків для виса-джування їх наступної весни, варто поспішати: саме в липні ще можна посіяти насіння з цією метою.

Одразу відповідаю на ваші за-перечення, що, мовляв, на городі дозрівають коренеплоди від вес-няного посіву й серед них мож-на буде відібрати найкращі, щоб вони стали маточними. Звичай-но, можна й так, як робили наші бабусі ще в минулому столітті. Але життя на місці не стоїть, як не стоїть і агрономічна наука.

У насіннєвих господарствах дійшли висновку: не варто ви-саджувати на насіння так звані

«перестарки» – коренеплоди від весняного посіву. Викопані восе-ни вже повністю зрілими, буряки, полежавши у сховищі до весни, втрачають чимало корисних ре-човин і в них залишається значно менше продуктивних сил, щоб дати багато повноцінного насін-ня. Та воно і в людей так само: діти народжуються міцнішими в молодих батьків, ніж у літніх. Тож завдання – закласти на зберіган-ня коренеплоди якнаймолодші, але повністю сформовані.

Саме тому частину буряків сіють на маточні коренеплоди окремо і в інші строки: залежно від регіону в червні або липні. Відтак коренеплоди формують-ся пізніше: наприкінці вересня

– в жовтні. До моменту збиран-ня вони не встигають постаріти і до сховища вирушають моло-дими, але добре сформованими. Такі маточники зберігаються набагато краще, біохімічні про-цеси в них зсуваються ближче до весни і вони, зрештою, дають чудовий урожай високоякісного насіння.

Звичайно, сіяти влітку при високій температурі повітря, засухах не так просто. І робити це варто лише в тому випадку, якщо є надійна водопостачальна база. Перед сівбою обов’язково потрібно провести вологозаряд-ковий полив нормою 300-350 л на 10 кв. м. Через добу-дві після цього ділянку треба неглибоко розпушити, нарізати борозенки через 70 см і закласти замочене насіння на глибину 3-4 см. По-сіви слід прикотковувати, муль-чувати торфом або перегноєм. Трапляється, що через 6-8 діб сходи не з’являються, що може свідчити про нестачу вологи, тож потрібний додатковий по-лив нормою 250 л на 10 кв. м. За відсутності мульчування утво-рюється ґрунтова кірка, і тоді потрібне боронування.

Подальший догляд за буряка-ми практично такий самий, як за тими, що вирощують з продо-вольчою метою: проривання, по-лив, підживлення.

лариСа ОвЧаренкО

враНцІ чи ввечерІ?

маТочНІ БУряки

пОлИВ

зАхИСТнАСІннєВА СпРАВА

БУваЄ І червоНа нЕОЧІКУВАнИй РЕзУльТАТ

П’ять років поспіль я збираю кукурудзу з червоним зер-ном. Качани до 30 см, зерно за розміром, як у жовтої і бі-лої, проте колір – аж рубіновий. Молоді качани смакують нам, стиглі – нашій худобі і птиці. Можливо, це в мене ви-вівся якийсь новий сорт і я маю його зареєструвати?

Світлана Циганок, Чернігівська обл.

colx

oz.c

omna

icob

fam

ilyr

esou

rces

.org

Пізніше посіяли — міцнішим зробили насіння

як ЗУпиНиТи рак карТоплІ?

cher

nokh

atov

.com

.ua

№ 14 (039) 24 липня 2013 року

10

www.ridneselo.comПередплатний індекс 89782

Виділяють три критичні періоди появи хвороби: пер-ший – ранньовесняний (пері-од цвітіння), другий – літній (період інтенсивного росту дерев, з початку до середини липня), третій – осінній (пе-ріод посиленого сокоруху у вересні).

Пошкоджуються квіти, листки, плоди, пагони, гіл-ки, стовбур, корінь. У період цвітіння квітки та бруньки набувають бурого та чорного забарвлення, але залишають-ся на дереві. Уражені молоді пагони і гілки ніби напо-внені рідиною, що через де-який час починає сочитися краплями у вигляді молоч-но-білого ексудату, який ви-сихаючи стає коричневим. Верхівки пагонів гачкоподіб-но згинаються. Листки чорні-ють, скручуються, але не опа-дають. Уражені молоді плоди стають коричневими, заси-хають, залишаючись висіти на плодоніжках. На стиглих плодах – невеликі некротич-ні плями чорного кольору. На корі з’являються темно-зе-лені водянисті плями. Кора розтріскується, утворюючи клиноподібні виразки.

Про який урожай може йти мова? Саме тому опік плодо-вих включений до списку ка-рантинних організмів.

Хвороба дуже швидко роз-повсюджується з рослинним матеріалом, комахами, пта-хами, дощем і вітром. Ура-ження рослин швидко поши-рюється при недотриманні правил дезинфекції садив-ного інвентаря і недбалості при догляді за деревами: об-різуванні, щепленні. Бактерії проникають у рослини через квіти, рани, тріщини, проди-хи. В садах може інфікуватись від 20 до 50% насаджень, а в деяких випадках і до 90%, з яких 10-20% дерев гинуть. На рослинах, які найбільш чут-ливі до опіку, інфекція розпо-всюджується настільки швид-ко, що навіть при негайному обрізуванні уражених частин, їх не можна врятувати.

Найбільше хворобою вра-жаються груша, яблуня, айва, глід, кизил, горобина, слива, вишня, персик.

Сильно уражені опіком плодові дерева знищують шляхом викорчовування і спалювання. При незначному ураженні окремих гілок про-водять п’ятиразовий обробі-ток у період цвітіння плодо-вих дерев препаратами, що містять мідь. Проти комах, які переносять інфекцію, ви-користовують інсектициди згідно з «Переліком пести-цидів та агрохімікатів, до-зволених для використання в Україні». Для дезінфекції са-дивного інвентаря, що вико-ристовується для обрізування дерев, застосовують 5% роз-чин формаліну.

Пізньої осені обрізають окремі гілки. Як профілак-тичний захід рекомендують проводити викорчовування дикорослих груш, яблунь і глоду, які можуть бути джере-лом уражень дерев.

При закладанні нових са-дів необхідно вибирати сорти, стійкі до хвороб. Підтримува-ти кислотність ґрунту в межах рН 5,5-6,5, регулювати баланс NPK ( азот, фосфор, калій).

Якщо ви виявили схо-жі ознаки хвороби у своєму саду, звертайтесь за консуль-тацією до спеціалістів фіто-санітарної служби.

т.м. СлОБОдяник, ДУ «Вінницька обласна

фітосанітарна лабораторія»

садівництво

Пошкоджується все дерево

ЄдиНий поряТУНок – ЗНищиТи

зАхИСТ

Бактеріальний опік пло-дових вперше в Україні з’явився у 1997 році у чер-нівецькій області, згодом поодинокі вогнища збуд-ника були виявлені на присадибних ділянках у Закарпатській області, а в 2011-у він дав про себе знали на вінниччині. фі-тосанітарна служба б’є на сполох. чим же опік пло-дових такий небезпечний?

РЕКлАмА

Сотні гектарів винограднику на альтанці нам пощастило по-бачити в Каліфорнії (США), Ка-наді, Новій Зеландії, Південному Тиролі (Італія), Чилі, Аргентині та інших країнах.

Найбільше враження справи-ли виноградники Чилі, де при-мудрилися створити альтанки одним масивом на десятках гектарів, не використовуючи в конструкції складних матеріа-лів. Опора – звичайні дерев’яні стояки діаметром близько 10 см, просочені антисептиком, по краях розтяжки – із шести-міліметрового дроту, а внутріш-ній дріт – діаметром 2,2 мм, як у будь-якому винограднику. Там, де внутрішній дріт стикається з опорою, його прикріплено до стовпа обв’язкою.

Така конструкція зводиться доволі швидко, неважка й за вар-тістю практично не дорожча, ніж вертикальна шпалера. З огляду на те, що Чилі – це гірська країна, що на всій довжині прилягає до Анд, то різниця температур там коло-сальна. У долинах річок трапля-ються заморозки – і найстійкі-шою до них культурою виявився виноград. Мандарини й авокадо ростуть на схилах, а двометрова висота виноградної альтанки ви-водить крону виноградних наса-джень із зони ґрунтових примо-розків.

У Південному Тиролі (Італія) виноградники розташовані на доволі крутих схилах, у місцях, де ґрунти і рельєф не дають змо-ги вирощувати сади, насамперед яблуневі. Там, де можна органі-зувати зрошування, вирощують столовий виноград. А якщо по-давати воду вкрай складно, то віддають перевагу технічним сортам. Та навіть на обривис-тих схилах застосовують аркову культуру ведення виноградного куща, причому як для верти-кальних, так і горизонтальних

деталей конструкції використо-вують деревину.

Облаштовуючи альтанку на власній ділянці, як вертикальну опору ми використовуємо за-лізобетонний стовп заввишки 2,4 м, який встановлюємо за схе-мою 3х3 м. В обох напрямках між собою стовпи зв’язуємо метале-вими трубами або кутиком, а в проміжках між ними натягуємо шпалерний дріт з інтервалом 40 см. На такій горизонтальній шпалері пагони розташовуються довільно, але ми завжди робимо так звану «суху» підв’язку, аби штормові весняні вітри не носи-ли лозу по всій альтанці.

Основна зелена операція при застосуванні аркового спосо-бу вирощування винограду – це нормування урожаю, яке прово-дять двічі, – до й після цвітіння, що в наших кримських умовах зазвичай розпочинається 3–6 червня. Наприкінці травня обла-муємо зайві пагони й видаляємо суцвіття. При короткому обрізу-ванні на сучку із трьох бруньок, як правило, виростає три-чотири пагони; залишаємо з-поміж них два найкращих, і на кожному – не більш як одне гроно. Під час цві-тіння працювати під альтанкою складно, пилок і ковпачки си-плються донизу, потрапляючи в очі. Після цвітіння виламуємо всі пагони, що тонші за олівець, до-датково видаляємо зайві грона, а ті, що залишилися, поправляємо, аби вони вільно звисали вниз.

Кущі можна розташовувати і між опорами, але ми вважаємо, що біля стовпів їх легше сформу-вати, і там вони надійно захище-ні – ніхто не наступить. Звісно, слаборослі сорти можна було б саджати і через 1 м, але обрізан-ня все одно має бути коротким і штамб один, що завжди створює проблему.

Сорти з функціонально жіно-чим типом квітки саджаємо ряда-

ми, з обох боків від них розташо-вуються ряди обпилювачів. Інак-ше навколо кожного куща мають бути кущі-обпилювачі: виноград – культура вітроопилювальна, і хтозна, який дутиме вітер під час цвітіння? Адже бджоли тут не допоможуть. За інших варіан-тів розміщення рослинам дове-деться допомагати – або штучно обпилювати, або застосовувати гіббереллін та інші стимулятори росту. Ми цього не робимо.

Під час спорудження альтан-ки головною умовою отримання добрих урожаїв є підбір сортів, що ми й робимо багато років по-спіль. Виноград має бути зимо- й морозостійким, стійким до хво-роб і шкідників, давати високо-товарну продукцію у потрібний термін. За свою більш ніж сорока-літню професійну діяльність для альтанки ми відібрали такі сорти, як Восторг, Вікторія, Мускат ян-тарний, Тимур, Рішельє, Таліс-ман, Подарунок Запоріжжю, Кишмиш молдавський, Стра-шенський, Пам’яті Негруля, Русмол, Молдова, Галбена ноу, Ляна та інші.

Але процес триває, приходять нові сорти. Так, Подарунок За-поріжжю не завжди встигає до-зріти до кінця серпня, коли в Кри-му саме завершується курортний сезон. У нього функціонально жі-ноча квітка і є проблеми із запи-ленням, у зв’язку з чим ягоди го-рошаться, та й колір шкірки над-то зелений – покупець думає, що виноград іще не дозрів, тож бере його неохоче. Новий Подарунок виявився більш морозостійким, дозріває на два тижні раніше, чу-дово запилюється, ягоди мають золотистий колір і за врожайніс-тю перевершує свого старшого брата. Ті самі проблеми і в Таліс-мана, і йому на зміну прийшло Нове століття.

Асортимент постійно вдоско-налюється, але альтанкове фор-мування однозначно перевершує за всіма параметрами решту спо-собів вирощування виноградного куща й неодмінно розвивати-меться. Ми в цьому впевнені.

вОлОдимир і ніна вОлкОви,АР Крим

виНоградНа альТаНкаЯкщо землі мало, то найперспективніший спосіб вирощування – в арковій культурі

АльТЕРнАТИВА

У тих регіонах нашої планети, де землі мало й вона до того ж дорога, по-іншому виноград і не вирощують. Урожай на альтанці вчетверо вищий, ніж на вертикальній шпале-рі, а якість ягід годі й порівнювати. в теплицях, де ціну буквально кожен квадратний сантиметр, виноград теж вирощують за допомогою аркового формування.

Виноградник у Чілі

sado

voda

.ru

Фот

о на

дан

е во

лод

имир

ом в

олко

вим

www.ridneselo.com

11

№ 14 (039) 24 липня 2013 року Передплатний індекс 89782

– Існують два вдалих гі-бриди аґрусу з чорною смо-родиною – це крома та йошта, – розповідає В’ячеслав Фран-цішко, фахівець з розсадниць-кої справи. Остання заслуго-вує більшої уваги завдяки сво-їй високій врожайності, лег-кому запиленню та стійкості до посухи і надмірної вологи. До того ж вона не так боїться скляниці, як крома: цей шкід-ник виїдає серединку в паго-нах, ягоди стають дрібними, рослина усихає. Ягоди йошти в декілька разів крупніші за смородинові, вони містять дуже багато вітаміну С.

І це ще не всі «плюси» ма-ловідомої йошти. Вона радує врожаєм до глибокої осені, коли інших ягід вже давно не-має. З неї можна варити ком-поти, варення, робити цукати. Досвідчені господарки радять змішувати йошту з суницею садовою, малиною або абрико-сами: так варення вийде аро-матнішим, та й цукру знадо-биться менше. Напевно, саме через свою кислоту йошта не так популярна, як її «батьки» – смородина й аґрус. Людям із підвищеною кислотністю ці ягоди зазвичай не підходять.

Мрієте про оригінальний тин? Що ж, йошта знову при-йде на допомогу. Справа в тому, що її кущі мають штам-бову форму, виростають до 3 метрів у висоту та утворюють густу огорожу. Вийде красиво, затишно і… смачно.

Розводиться ця рослина усі-ма відомими методами: і де-ревними живцями, і відсаджу-ванням, і прищеплюванням. Йошта невибаглива, але за-ймає доволі багато місця, по-требує простору. Саджати тре-ба як мінімум три кущі, щоб квітки краще запилювалися. Якщо посадити один – врожай також буде, але невеличкий.

– Раніше вважалося, що висаджувати йошту краще в серпні, але через природ-ні катаклізми останніх років

усе посунулося, – веде далі В’ячеслав Францішко. – Тому вже у червні-липні можна уві-ткнути живці у вологу тирсу десь у затінку та поливати раз на тиждень. Коли через 2-3 тижні коріння сформується, висаджуйте на постійне місце. Знову ж таки у тіні. Ще один варіант: саджанці покласти в окремі ємності та зачекати осені. Восени деревні живці саджають одразу в ґрунт. Зиму вони переносять дуже добре, навесні швидко йдуть у ріст.

наталія ФедОрОва

Звісно, щоб виростити при-наймні центнер товарних ягід, потрібно організувати власну плантацію, врахувавши і на-укові рекомендації, і поради до-свідчених «малинників». Таких, приміром, як наш співрозмов-ник, Павло Господарик з смт Ви-шнівець Тернопільської області.

– До розвалу колгоспно-рад-госпної системи я 20 років пра-цював економістом радгоспу, де вирощували і переробляли плоди та ягоди. Звідти і досвід догляду за ягідниками, – розпо-відає Павло Господарик.

За словами пана Павла, ягід-ництвом він займається заради задоволення. Тим не менше, ви-ручка від продажу є суттєвим прибутком для сім’ї. З трьох со-тих малиннику минулого року зібрали понад 400 кг ягід на суму майже 6 тис. грн. Торгує ягодами дружина, яка возить їх до Тернополя, за 40 км. Осо-бливістю малини є те, що вона швидко псується. Тому збира-ють її перед смерканням, коли температура повітря спадає, та рано-вранці.

– За дуже спекотної чи, навпаки, дощової погоди обов’язково слід щодня збира-ти всі стиглі ягоди, – наголошує тернополянин. – Це дасть змогу мінімізувати шкоду від хвороб і шкідників. За інших умов збір можна проводити через день.

Наш співрозмовник уникає обприскування посадок «хімі-єю». З мінеральних добрив ви-користовує лише універсальну нітроамофоску.

– Підживлюю рано навесні, щойно зійде сніг, – розповідає пан Павло. – На три сотки ви-користовую одне відро нітро-амофоски, яку висипаю в рядки малини. Вона не накопичує ні-тратів, тому що в суміші кіль-кість азоту, фосфору та калію одинакова, а нітрати збирають-ся, якщо в грунті занадто багато азотних сполук. У міжряддя по-стійно закопую рослинні решт-ки – бур’яни з прополки, солому та бадилля.

Зі всіх напрямів садового «бізнесу» найрентабельнішою справою Павло Господарик вва-жає вирощування і продаж са-джанців плодових. Далі по спа-даючій ідуть розсада квітів, роз-сада овочів та ягід, рання зелень (щавель, кріп), малина, суниця, смородина, плоди кісточкових, плоди зерняткових і, насамкі-нець, картопля й овочі. Всім цим потроху і займається наш герой разом з дружиною та дітьми.

Йошта з’явилась у 1970 роках у Німеччині завдяки селекціонерові Рудольфу Бауеру, в Росії про неї ді-знались у 1980-х. Цей гі-брид виводили близько 40 років. Відомі також інші гі-бриди аґрусу і смородини: крома (Швеція), ріке (Вен-грія), крондаль (США), гі-брид Звягіної (СРСР). Вони відрізняються один від од-ного формою кущів, розмі-ром ягід, смаком, зимостій-кістю і врожайністю. Проте всі не бояться антракнозу і борошнистої роси.

рОдина гібридів

Садити малину найкраще восени. Якщо не встигли, саджайте одразу, як зійде сніг, поки вологи в ґрунті найбільше. Інакше потім витратите додатковий час на поливання. Спеціальної підготовки ґрунту під малину я не виконую. Лишень після садіння уздовж рядка підживлюю перегноєм. Особисто я саджаю малину рядками з відстанню між ними майже півтора метри, а в рядку між саджан-цями – 30 см. Не купуйте саджанці на базарі, бо вам можуть підсунути

«дичку», яка виглядає краще, ніж саджанець культури. Якщо поруч немає плодорозсадника і біля вас ніхто не виро-

щує доброї малини, дійте методом проб і помилок. Він полягає в тому, що з різних джерел ви берете по два-три саджанці, і щоб не поплутати різні сорти, розсаджуєте в різних місцях. За рік-два побачите результат. Я роблю саме так. Пробував виписувати нові сорти навіть поштою. Незважаючи на високу ціну, ними не дуже задоволений. Для початку достатньо посадити до десяти саджанців, з яких

протягом кількох років можна розвести цілу плантацію і вибраку-вати невдалі. Березень. Якщо не прорідили кущі раніше, то це слід зроби-

ти саме зараз. В одному кущі залиште не більше шести найбільш розвинутих пагонів. Намагайтесь видаляти також пагони, які роз-міщені близько один від одного. Квітень. На малині набубнявіли бруньки, а це означає, що

настав час вкорочувати пагони, які залишились на плантації після проріджування, десь на 15 см. Цим заходом ми видаляємо частину пагона, який не визрів до кінця. Крім того, стимулюємо утворення додаткових бокових пагонів, що підвищує урожай. Як тільки на малині розпустилось листя, час натягувати шпа-

гат на кілки, забиті вздовж рядків на висоті близько 1 м. Цей захід не дасть гілкам падати на землю, полегшить збір ягід та сприяти-ме кращому освітленню. Разом із плодоношенням закладається база врожаю наступ-

ного сезону. Пагони, які виросли цього року, вкоротіть на висоті 120 см від землі. Це забезпечить майже 30-відсоткове збільшен-ня врожаю наступного року. До землі на зиму обрізається лише ремонтантна малина, яка плодоносить на однорічних пагонах. У двохрічної малини на молодих пагонах лише підрізають кінчики.

Тільки пОради

малиННик для СІмейНого БюджеТУПавло Господарик вже понад 10 років вирощує на присадибній ділянці малину на продаж

пРИбУТОК нА КУЩАх

І таких, як він, садівників, дедалі більшає. по-перше, на сезонні ягоди завжди є попит, що дає змогу попо-внити сімейний бюджет на кілька тисяч гривень. по-друге, догляд за кущови-ми ягідниками – справа не вельми витратна і трудо-містка. головне – напрацю-вати оптимальний підхід.

Не просто вирощує, а отримує задоволення

За дуже спекотної чи дощової погоди ягоди слід збирати щодня

яГідник

Записав Ще поради: apkforum.com/forumdisplay.php

доНька аґрУСУ І СмородиНи

є ТАКА РОСлИнА

Інколи на ринках зустрічається дивна ягода, яка здалеку на-гадує чи то смородину, чи то аґрус: темно-фіолетова, видо-вжена та з хвостиками. продавці називають її йошта.

Звичайно, з насіння ви теж можете виростити суницю. Але чи буде вона ремонтантною? Справа в тім, що ви не вказа-ли, коли було зірвано цю яго-ду: якщо на початку сезону, то існує вірогідність, що рослини переобпилилися пилком зі зви-чайної «одноразової» суниці. Тільки якщо ви впевнені, що ягода з осіннього врожаю, коли звичайна суниця вже не цвіте, то ви отримаєте той сорт, який вам сподобався.

А сіяти насіння суниці не-складно: поживний ґрунт у ящичку треба дещо ущільнити,

полити, вирівняти і по квадра-тах 2х2 см розкласти насінинки. Засипати краще не тим самим ґрунтом, а шаром промитого піску не більше 2 мм. Накритий склом ящичок тримайте в теплі поки не з’являться сходи. Потім скло знімайте, виставляйте на сонячне підвіконня, поливайте, підсипайте ґрунт. У травні сіян-ці можете пересадити в окремі горщики, а потім (залежно від погоди) – на постійне місце. Але набагато простіше розмножува-ти суницю розетками.

лариСа ОвЧаренкО

краще роЗеТками РОзмнОЖЕння

У мене збереглося насіння з ремонтантної суниці, якою пригощали друзі. Чи варто його посіяти?

Олена Стороженко, Донецька обл.

іГОр ПавлЮк.

flow

ersl

ove=

com

.ua

Фот

о на

дан

е п

авло

м Го

спод

арик

омФ

ото

над

ане

пав

лом

Госп

одар

иком

№ 14 (039) 24 липня 2013 року

12

www.ridneselo.comПередплатний індекс 89782

Дівчина вправно розпушу-вала міжряддя, виполювала слабкі рослини. Бувало й так, що якась із полільниць зане-дужає або з іншої причини не може стати до роботи. Софія в обідню перерву чи по закінчен-ні робочого дня береться до її рядків. Дивлячись на дівчину, й інші жінки ставали поруч.

А коли впоралися з урожа-єм, у хату, де зібралися жінки, пришкутильгав поранений на війні бригадир. Подякував за роботу, обвів поглядом при-сутніх та промовив: «Ланкова, спасибі їй, за віком та станом здоров’я проситься на заслу-жений відпочинок. Назвіть, кому ви довіряєте бути її на-ступницею».

Софія Макарівна і сьогодні відчуває, як тоді опинилася на перехресті людських поглядів. На якусь мить у хаті запала тиша.

– Соню! Соню! – почулися голоси.

Відтоді і до виходу на пенсію Софія Макарівна нікому не по-ступалася своєю посадою. Вда-ча в жінки така, що не любить пасти задніх. Для неї робота в полі була чимсь більшим, ніж просто заробіток.

Якщо вийти на околицю Широкої Долини і подивитися у той бік, куди по вечорах хо-вається сонце, то за кучерявою

лісосмугою можна побачити село Петрівці сусіднього Мир-городського району. Поля там рівні, хоч у гольф на них грай, земля – кольору воронового крила, масна і розсипчаста, як гречана каша. Не випадково саме там розташована держав-на сортовипробувальна діль-ниця. Знаний у районі керів-ник відділення «Дібрівський

конезавод №62» державно-го підприємства «Конярство України» Микола Радченко з вдячністю згадує, як, поді-бно солдатові, проходив там школу молодого агронома. На дільниці збиралося усе краще, що на той час вважалося пе-редовим досвідом. Зрозуміло, що не могла таким багатством знехтувати допитлива ланкова з сусідньої Широкої Долини.

Бригадиром на сортоділь-ниці працював пошматований на війні кулями та уламками Олексій Кириченко. Він добре знав свою справу. Охоче до-помагав Соні визначати по-требу в азотних, фосфорних та калійних добривах, у яких співвідношеннях їх змішува-ти та вносити у ґрунт, навчав інших премудростей господа-рювання на полі. Для ланкової то було щось схоже на уроки у вечірній школі. Софійка ви-явилася здібною ученицею.

А невдовзі ланкова Софія та бригадир Олексій на рушник стали. На грудях молодого ви-блискувала медаль «За бойові заслуги», в молодої – медаль «За доблесну працю». Випад-ково чи ні, а в поєднанні їхніх доль було щось символічне.

– Щоб нагорода була не останньою! – побажав тоді голова колгоспу зніяковілій ланковій молодій. Схоже, Со-фія Макарівна сприйняла по-бажання всерйоз. Невдовзі її нагородили орденом «Знак Пошани». У 1966 році ланка зі-брала найвищі в районі врожаї

цукрових буряків і кукурудзи. В числі інших трудівниць, а в ланці працювали 42 жінки, ланкову удостоїли ордена Тру-дового Червоного Прапора. Пам’ятним для Софії Макарів-ни видався 1975 рік. Вона ста-ла першою у селі жінкою, яку нагородили найвищим на той час у країні Орденом Леніна, а в 1981 році одержала другий орден Трудового Червоного Прапора.

У 1967 та 1971 роках Софію Макарівну обирали депута-том Верховної Ради України, а впродовж 1977-1985 років вона представляла інтереси земляків у Полтавській облас-ній раді, була членом Республі-канської ради ветеранів війні і праці, брала активну участь у громадському житті села і ра-йону. Незмінною залишалася тільки її посада ланкової.

У кожного власна доля. Та честь і шана приходять до лю-дини разом із великою пра-цею, переконана Софія Мака-рівна. Вона й сьогодні, у свої 82 роки, непосидюща. Не про-мине, щоб обговорити з сусід-ками останні новини.

На запитання, чи подо-бається колишньому членові Верховної ради Української Республіки діяльність тепе-рішніх депутатів, Софія Ма-карівна довго гортає сторінки пам’яті, морщить лоба. «Мені їх жаль!» – тільки й сказала. І в нас не було чим їй заперечити.

леОнард нікОлаєнкО

12

лаНковаКолись ця посада була однією з найпочесніших у селі. З тих, хто обіймав її, – жителька села Петрівці Миргородського району на Полтавщині Софія Кириченко

ДОлІ

Герої нашоГо часУ

Софія Макарівна Кириченко в оточенні земляків

У той повоєнний засушли-вий рік у Широкій долині великобагачанського ра-йону на буряковій планта-ції працювали переважно вдови та матері солдатські. головним знаряддям у жі-нок були сапи та лопати. формували густоту схо-дів. Саме тоді на ділянці, де працювала одна з кол-госпниць, і відзначилася її донька Соня…

Серед безмежного люд-ського натовпу трапля-ються люди, до яких тягне, наче магнітом. Здається, нічого особли-вого – просто усміхну-лася, допомогла в яки-хось дрібницях, але ж як сильно діє!

Агронома Ольгу Іванівну Силкіну з села Приют Но-воукраїнського району Кі-ровоградської області кли-чуть не інакше, як «наша Оля», і готові працювати з нею, навіть якщо буде важ-че, ніж будь-де.

– Чув про цю жінку, а яка вона насправді, сам пере-конався, коли разом з од-носельцями приїхали на відділок агрофірми «Аван-гард ЛТД» сапати соняш-ник, – розповідає житель с. Рівне Леонід Савицький. – Зустріла нас у полі приві-тною усмішкою, до кожного підійшла, в одного спитала, як почувається, іншого під-бадьорила, з третім пожар-тувала. Люди після такої зустрічі зі співом до роботи беруться.

Крім того, знають селя-ни, що там, де Силкіна, не

обдурять: на роботу при-везуть і назад відвезуть, чесно розрахуються за від-працьований день, ще й нагодують. Вісті не лежать на місті: навіть в інших областях знають про це та їдуть на сезонні роботи. Звісно, годує та розплачу-ється Ольга Іванівна не з власної кишені, бо вона – лише агроном і виконавчий директор відділку, але таке її ставлення до обов’язків і людей – справжня реклама агрофірми.

– Вона особлива, – від-гукується про Силкіну при-ютівський сільський голова Ольга Присяжнюк. – Може знайти підхід абсолютно до кожного, розуміє прості людські проблеми, та й ке-рівник хороший. Недарма ж люди обрали її депутатом нашої сільради. По життю Ольга Іванівна – звичайна селянка: вирощувала хліб, виховувала дітей, має ону-ків. Для наших пенсіонерів – найрідніша, найближча людина, вони постійно до неї звертаються, просять то оформити якусь довід-ку, то щось підвезти. І ні-

кому Ольга не відмовить. Та й фірма, де вона працює, надає суттєвої соціальної допомоги селу: частково відремонтували клуб, по-лагодили дороги, готують до здачі другу групу в дит-садку.

Коли Ольга Силкіна ді-зналась, що про неї напи-шуть у газеті, збентежилися:

– Та що про мене пи-сати? Закінчила технікум, потім Уманський інститут за спеціальністю «Агроно-мія». Працювала у двох кол-госпах, а з 2006 року – вико-навчий директор невелич-кого відділку агрофірми, що розташований у нашо-му селі, – надала скупі біо-графічні данні наша спів-розмовниця. – У колективі працює 15 чоловік, виро-щуємо зернові та технічні культури на 1350 гектарах землі. Ну, що ще додати?

Запитую, чому в селян до неї особливе ставлення?

– Мабуть, тому, що по-водимося з людьми по-рядно. Мені часто розпо-відають, як інші господарі не виплачують зароблених грошей, знімають про-

центи, забувають відвезти втомлених працівників з поля додому. А ви уявіть, як воно плентати у спеку 8-10 км! Ми щодня про-водимо розрахунок, забез-печуємо харчуванням, хо-лодною водичкою, возимо найманих працівників у поле і назад. Адже просап-ка – це нелегка праця. А в жнива чи в посівну взагалі доводиться працювати з 6 ранку до півночі. Нічого не вдієш, таке селянське жит-тя. Але якщо б мені запро-понували почати його спо-чатку, все залишила б, як є.

Служба службою, але й звичайний хатній та горо-дній клопіт ніхто не від-міняв. Перший помічник у всьому і підтримка – чоло-вік Василь Володимирович, який працює у тому ж гос-подарстві, що й дружина, слюсарем. Семирічний онук і дворічна онука обожню-ють проводити з бабусею час, хоча саме вільного часу Ользі Іванівні і не вистачає. Тож доведеться чекати за-вершення польових робіт.

наталія ФедОрОва

приТягУЄ СерцемУ селі Приют на Кіровоградщині сезонні працівники прагнуть найнятися у господарство, де агрономом Ольга Силкіна

СпРАВЖня

Там, де роботою керує Силкіна, — не обдурять

Фот

о л

еона

рда

нік

олає

нка

Фот

о на

дан

е л

еоні

дом

Сав

ицьк

им

www.ridneselo.com

13

№ 14 (039) 24 липня 2013 року Передплатний індекс 89782

Чудовий саду аромат

Його дитинство припало на часи «застою», коли хліб ко-штував копійки, бензин – на карбованець майже два від-ра, а персональної пенсії в 130 карбованців вистачало на пристойну старість, за навчан-ня ніхто не платив, у лікарнях і поліклініках про «благодійні внески» й мови не було. До іс-торичного ГКЧП Юрій Косякін встиг відслужити в Радянській Армії, одружитися на дівчи-ні Людмилі. У минулі часи їм як молодим фахівцям колгосп «Родина» дав би будинок, ро-боту, але сталося так, що пішов Юрій «у прийми» до жінчиної сім’ї. І хоч теща ставилася до зятя, як мати рідна, вирішив глава молодого сімейства об-завестися власним будинком і посадити сад.

Дісталася їм околиця села, де панували вітри та росли бур’яни до півтора метри зав-вишки. З 25 соток землі лево-ва частка була відведена під плодові дерева, виноградник, ягідники. І заходився Юрій втілювати мудрий заповіт: бу-дувати будинок, ростити сина і садити сад.

Хто працював на нових зем-лях, добре знає, що підйом ці-лини – мало не каторжна пра-ця. А тут не лише переорати землю, а сад створити. До того ж на околиці, де водопровід – фантастика. Та має ж бути вода на вулиці, що називаєть-ся Зарічною? І Юрій розпо-чав пошуки. Вирив колодязь, а коли перші фруктові дерева дали перші плоди та запаш-ні виноградні грона налилися цілющим соком, ще колодязь поставив. Води тепер було вдосталь і для саду, і господар-ства, і теплиць.

Перші дерева тієї пори – ровесники його першого сина Діми, який уже закінчив агро-університет. Сад допоміг ро-дині безбідно жити. Чимало старих дерев уже викорчувані та замінені перспективними сортами. Врожаї одних тільки яблук перевищують 1,5 тонни на рік. У зимовий період сім’я торгує у Феодосії в основному яблуками і ще зеленню.

– Торік яблука вдалися, осо-бливо сорти Симеренко, Гол-ден Делішес, Ренет шампан-ський, Фуджі, Джонаголд, Амулет, Кандиль синап, Чемпіон рено. Продали їх більше тонни. Майже стільки ж реалізували персиків, – роз-повідає господар.

Гордість саду – груші Бере Жиффар, Старкримсон, Круп-ноплодна. Покупці нарозхват

беруть плоди Талгарської кра-савиці. Вони великі, витягнутої форми, соковиті й солодкі, до того ж транспортабельні.

Останніми роками Юрій Анатолійович робить ставку також на малину й безколюч-кову ожину.

– Ці ягоди розкуповуються в будь-якій кількості місцеви-ми та курортниками. А якщо не вдається своєчасно відвезти ягоди на ринок, то консервуємо соки, варимо варення. У сезон зазвичай закриваємо до 1000 півторалітрових банок соків і компотів, до 400 банок варен-ня, – розповідає садівник.

Господар показує мені свої володіння, які останнім часом значно розширилися – до 49 соток. Тут, крім фруктових де-рев, сотні кущів малини сортів Мальвіна, Королева Єлиза-вета, Оранжева, які плодоно-сять з травня до грудня. Почав розводити Юрій малину сорту Машенька. Завжди користу-ється попитом, особливо у ку-рортників-сіверян, ожина гол-ландської селекції Торнфрі. За доброго догляду вона може давати до 10-25 кг ягід з куща.

Завдяки реалізації ягід ма-лини Юрій придбав і встано-вив у саду, на ягідниках і вино-граднику систему крапельного зрошення, вартість якої разом з насосами становить понад п’ять тисяч гривень. Має й мо-тоблок з японським двигуном Судзукі, завдяки якому посад-ки Косякина виглядають, наче дослідні поля селекціонерів Нікітського ботанічного саду.

Не можна не захоплюватися й виноградником Юрія. У його колекції 170 кущів 27 сортів. І це не звичні для приватників Ізабелла і Лідія, які не по-требують особливого догляду, а популярні, високоврожайні сорти Лівія, Мавр, Зарево,

Вікінг, Плевен, Оригінал, Га-рольд, Ланселот, Фавор, Екс-таз. Є й чимало мускатних сортів – Молдова, Галбена Ноу, «жінки» Лора, Анюта, Надєжда. Улюблений сорт господаря – Шоколадний.

– Коли ви ним ласуєте, то на видиху відчуваєте смак чор-ної смородини, – каже Юрій. – Цей виноград добре втамо-вує спрагу. А якщо на столі є хороше столове виноградне вино, то кращого десерту і не вигадаєш.

Птахи, хрюшки, теплиці і гриби

Щоб не склалося враження, що мій герой днює і ночує в саду, розповім про інші турбо-ти Юрія Анатолійовича.

– Усе господарство на пле-чах чоловіка, – каже дружина Людмила Павлівна. – Сад, го-род, теплиці, двір, свинарник, пташник, мотоблок, автома-шина, водопостачання, та й усе, що крутиться-вертиться. Мені він визначив тили – бу-динок, кухню, торгівлю на ринку, чистоту і красу, а також Інтернет.

Зауважу, що лише років п’ять тому Косякіни займалися ще й молочними продуктами. Щосуботи торгували поблизу багатоповерхових будинків сметаною, молоком, сиром. Але діти виросли, онуків поки немає, тож вирішили відпочи-ти від корів і телят.

Зате сад розширився удві-чі, з’явилися дві теплиці по 150 кв. м кожна, де вирощують-ся зелень, огірки, помідори. А ще протягом року господар до-глядає понад 500 штук бройле-рів, перепілок і поросят.

Порода свиней ландрас дає смачне м’ясо, де товщина сала лише 3-5 см. Замовлення на

свинину господарі приймають на колгоспному ринку і по-ставляють товар у кращому ви-гляді. Поросят (до двох десят-ків на рік) розбирають жителі Привітного і прилеглих сіл.

Спробував себе Юрій Ана-толійович і у вирощуванні грибів. Страви з них – добре доповнення до домашнього столу, особливо ранньої вес-ни. А коли дізнався, що в селі є любителі перепілятини, ви-рішив зайнятися ще й їхнім вирощуванням. Був час, коли на колгоспному ринку лише Косякіни продавали дієтичні яйця. А вдома ласували непе-ревершеним супом із перепі-лок, смажениною.

– Звідки ж корми? – Запи-тую господаря.

– У нас є 6 га пайової землі, на якій вирощуємо пшеницю і ячмінь. Є власна техніка для подрібнення зерна. Завжди вирощуємо картоплю, буряк, моркву. А якщо годуємо жив-ність хорошими натуральними кормами, в тому числі зеленню, то люди охоче купують наші продукти, – відповідає він.

Розумне господарство

Коли господар показував своє господарство, я звернув увагу на довгі чорні труби на двох приміщеннях. Виявило-ся, майстер узяв в упряжку сонце, яке щодня забезпечує господарство 600 літрами га-рячої води. Стаціонарні завод-ські установки подібного типу коштують від 5 до 12 тисяч гривень. Юрій Анатолійович витратив на порядок менше. Для місткості пристосував дві 5-метрових труби діаметром 30 см. З одного боку поставив труби (для закачування води та скидання надлишків), а з іншого вмонтував електро-

тен на 1,5 кВт. Тен вмикається лише тоді, коли потрібна гаря-ча вода. А для лазні достатньо енергії сонця. Вода нагріваєть-ся так, що навіть потрібно роз-бавляти холодною.

І ще такий приклад еко-номії. Якось влітку виріши-ли Косякіни вистелити двір плиткою. Запросили майстрів, домовилися про ціну. А потім згадали, що потрібно ще при-брати невисокий виступ по-близу воріт. Майстри заміря-ли, порахували і зажадали до-дати до домовленості ще пів-суми. Господар і старший син подумали, порахували і вранці самі стали до роботи. Купи-ли плитку, будівельні суміші, електроперфоратором зруба-ли і прибрали горб. В Інтер-неті знайшли потрібні знання і за кілька днів поклали понад 20 кв. м плитки. Зекономлених грошей вистачило, щоб спла-тити за кілька місяців синово-го навчання в університеті.

І знову про мрію та мету. Коли сім’я починала спору-джувати будинок, а він у них 10х12 м, то планували так, щоби скрізь було просторо. У будинку майже все, крім на-тяжної стелі, зроблено руками господаря. Разом із дружиною підбирали по Інтернету шпа-лери, плитку, плінтуси, підло-гу, освітлення, карнизи, облад-нання для кухні, меблі для кім-нат і спалень. Будинок вийшов великий, світлий, затишний. Відчувається, що кожна річ на своєму місці. Як на своєму міс-ці і його мешканці.

Пішов у велике життя старший син Діма. Він мене-джер одного з гіпермаркетів в Санкт-Пітербурзі. Менший Денис навчається в сільгосп-технікумі, а на вихідні завжди приїжджає додому. Наводить лад у крільчатнику (його гос-подарство!), допомагає бать-кам у саду-городі.

До речі, сини до батьків звертаються на ви, як це було за часів мого дитинства. То давня сімейна традиція. Сто-сунки в родині, як то кажуть, рівні, кожний знає своє місце. Виконують свою справу спокій-но, впевнено, на роки. Нікому, ніколи і ні в чому не заздрять, а покладаються на власні сили. Родині Косякіних незабаром виповнюється 25 років. Тож мети досягнуто й мрії молодос-ті здійснилися: будинок побу-дований, сад створений, сини вже підставляють плече для до-помоги ще молодим батькам.

Про майбутнє загадувати не люблять, і то, мабуть, властиво захопленим людям. Але плани існують. Мають наміри вирос-тити незвичайні плоди кизилу сорту Лук’янівський, отримати врожаї цілющого зизифусу, а та-кож посадити кілька груш фран-цузької селекції типу Бере. І, звичайно, мріють гуляти до-ріжками нового саду з онуками. І виростити ще один сад – для спадкоємців сім’ї Косякіних.

іван штанькО,Феодосія

Господарство Косякіних — майже 50 соток саду, живність, город, 6 га пайової землі

Герої нашоГо часУ

ЗдІйСНеННя мрІЇОбійстя сім’ї Косякіних з села Привітне Кіровського району Криму – багатоукладне сільське господарство України в мініатюрі

Є тут сад, город, теплиця, всяка живність. крапельний полив забезпечує врожай, шість гектарів паю – корми, а всі разом – стабільний до-хід. почалося ж усе з пра-вильної чоловічої мрії: по-будувати будинок, народи-ти сина, посадити сад.

УДАЧА нЕ любИТь лЕДАЧИх

Фот

о ів

ана

шта

нька

№ 14 (039) 24 липня 2013 року

14

www.ridneselo.comПередплатний індекс 89782

практичний підхід

Поїдеш на пару днів – і все...

Володимир Громов все життя працював у галузі електронної промисловості. Чоловік живе в Києві, однак усі свята та ви-хідні проводить на дачі в селі Жовтневому Попільнянського району, що на Житомирщині. Певна річ, що не лише заради відпочинку: Володимир встигає обробляти до 35 соток городу та ще й виконувати господарські роботи, у тому числі зі зварю-вання металоконструкцій.

– Власне, необхідність за-хистити своє помешкання та сусідів від перепадів напруги під час зварювання і спонукала мене встановити стабілізатор, – розповідає господар. – Тут у

селі, як і скрізь, вона постійно «скаче», а це погано для елек-троприладів. Наприклад, у хо-лодильнику в кращому випадку згорить теплове реле, а в гіршо-му – може виникнути пожежа. Те ж стосується і телевізора. Не раз чув про те, як у людей про-сто вигорало помешкання че-рез перепад напруги. І якщо від цього не застрахуватися, то чекай біди: поїхали на кілька днів, холодильник залишили увімкненим – і все.

У Громова на дачі стоїть так званий сервопривідний стабі-лізатор. Загалом, ці прилади розподіляються на три основні види: найдорожчі – синистор-ні, найбільш розповсюджені – сервопривідні та релейні. Наш співрозмовник радить, якщо є

гроші, встановити синистор-ний або ж обійтися сервопри-відним, з яким він не має жод-них проблем в експлуатації.

Плюс 25

– Розраховувати потужність стабілізатора раджу таким чи-ном, – каже Володимир Громов, – підраховуємо сумарні потре-би та додаємо 25 для підстра-ховки. Простіше кажучи, для повсякденного побуту родини вистачає стабілізатора, розра-хованого на 10 тисяч Вт. Такий, наприклад, стоїть у мене на дачі. Обійшовся він мені десь у 2,2 тис. гривень. Недешево, звичайно, проте маю сказати, що це одноразова витрата, яка убезпечить вас від імовірних значно більших збитків через перепад напруги.

– Доводилося чути, що мі-нусами стабілізатора є його гу-діння та додаткове споживан-ня електроенергії. Щодо шуму, то жодного дискомфорту я не відчуваю, – сміється наш спів-розмовник, – миші гучніше шурхотять. А щодо додатко-вої витрати електроенергії, то скажу так: різниці в рахунку у «платіжці» не побачив.

На його глибоке переконан-ня, стабілізатор є конче необ-хідним елементом селянського господарства. Адже, зазвичай, там є не лише прості побутові прилади, такі як холодильник чи телевізор, а й різноманітні корморізки, циркулярні пили та зварювальні апарати. До останніх слід висувати особли-ві вимоги, оскільки не секрет, що люди часто використову-ють саморобні пристрої, котрі гарантовано створюють не-абияке навантаження на елек-тромережу.

іГОр ПавлЮк

…Мені вже 75 років, з них 28 пропрацював головним інжене-ром у «Сільгосптехніці». Після виходу на пенсію переїхав з міс-та у рідне село Рівне Новоукра-їнського району Кіровоградcької області, в батьківську хату, і вже четвертий рік займаюся ґрунтоз-берігаючим землеробством. Об-

робляю грядки без оранки й пере-копування. Мотокультиватором розпушую ґрунт на глибину 5-7 см, а восени висіваю сидерати. З кожним роком земля стає більш структурованою. Як результат, маю на своїх крутосхилах добрі врожаї…

микОла наБОк

Зрізати квіти рекомендується рано вранці, коли стебла, лис-тя, бутони і самі квітки наси-чені водою і пружні. У похму-ру прохолодну погоду зрізати можна протягом усього дня. У дощ або відразу після дощу не слід, особливо ті, що призначе-ні для транспортування. Гладіолуси зрізують після

розкриття 1-2 бутонів і у фазі за-барвленого бутона. Ту частину стебла, яка буде під водою, шкря-бають голкою. Верхній бутон на-віть можна відщипнути: це за-тримує розкриття нижніх, тож квітка стоятиме у букеті довше. Лілії зрізують у фазі забарв-

лених бутонів і коли розпуститься перша квітка. Кінці стебел опус-кають у гарячу воду (60 градусів) на дві хвилини. Квіти довше стоя-тимуть, якщо видалити тичинки. Гвоздики (ремонтантні і

шабо) обламують напіврозквітли-ми або в перший день цвітіння. У воду для них додають борну кис-лоту (0,1 г на 1 л води). Гвоздики краще стоять у воді кімнатної температури, тому воду часто мі-няти не слід.

мартін єршОв

Пахуче, жовте, натураль-не. Намастиш його на великий шматок гарячого хліба з печі, з’їси, молоком зап’єш – і півдня їсти не хочеться.

– Так харчувалися наші діди та прадіди і здорові були, – роз-повідає, показуючи невеличку дерев’яну бочечку, в якій ще ли-шилися невеличкі жовті-жовті грудочки масла, Леонід Байда, війт села Княгиничі Рогатин-ського району Івано-Франків-ської області. – Чимало наших людей ніколи й не думали купу-вати вершкове масло в магази-ні, бо вважають, що в тому про-дукті саме масла і немає.

Маслобійку на Рогатинщині називають масничкою, схожа вона на бочечку. Та й виготов-ляють її бондарі. Колись, за словами пана Байди, це робили місцеві майстри, а тепер більше привозять із Гуцульщини.

З погляду сучасної людини, вид у цього пристрою дещо див-ний. У більшу в діаметрі бочку за допомогою широкого мета-левого обруча неначе всаджують меншу бочечку. Щоб масло ви-ходило смачнішим, з особливим

свіжим запахом, солодкуватим присмаком і тривалий час збе-рігалося, для дощечок маснички використовують ялину, липу чи березу. Інші складові смаку – то вже знання та вміння господаря.

Як розповідають поважні ґаздині з Рогатина, для доброго продукту потрібна жирна, але не свіжа, відстояна впродовж 2-3 діб, трохи тепла сметана або вершки. Тоді масло краще і швидше збиватиметься. Тож перед збиванням молочні про-дукти виймаються з холодиль-ника і ставляться в тепле місце. Заливши сметану чи вершки в масничку, її закривають круг-лою дерев’яною кришкою та починають активно працювати товкачиком. Уверх-вниз, уверх-вниз! Швидко-швидко! Згодом у масничці з’являються неве-личкі грудочки, далі більші.

Через півтори-дві години справу скінчено. Рідину (мас-лянку) зливають, грудочки мас-ла вкидають у холодну воду. А потім плюсь-плюсь ложкою, – і збили їх в один великий шма-ток. Поставили в холодильник, і через кілька годин можна вже їсти. Загалом із 3-4 літрів си-ровини виходить до кілограма продукту, а на маслянці добре поставити хліб або просто пити для покращення роботи шлун-ка. До вподоби вона й худобі.

Немає маснички? Домашнє масло можна виготовити за до-помогою блендера або просто бовтаючи сметану в трилітро-вій банці, закритій кришкою. Проте такого смачного, як із дерев’яної бочечки, звісно, не вийде. Але увага! Зловживати цим поживним домашнім про-дуктом, який зазвичай має жир-ність від 72 до 82 відсотків, за словами лікаря Марії Сливки, не слід. Добова його норма – не більше 10-20 грамів.

СаБіна руЖиЦька

«пУТа» для СТриБкІв НапрУгиCтабілізатор напруги електромережі гарантовано захистить вашу побутову і господарську техніку

для ваЗи

З домаШНІм маСлом СмачНІШе

ТЕхнІКА

ФОТО з КОнВЕРТА

пОРАДИ КВІТКАРя

нАТУРАльнИй пРОДУКТ

Додаткової витрати електроенергії стабілізатор не дає

Рогатинська масничка

кожен з нас намагається дотримуватися елементарних пра-вил безпеки у побуті: вимикати газ на плиті, знеструмлювати побутові прилади під час ремонту тощо. однак існують за-грози, від яких неможливо захистися традиційними метода-ми. передусім, це стрибки напруги в мережі, що є особливо актуальним для мешканців сіл. виручить стабілізатор.

щоб не споживати сумнівної якості магазинні спреди (мас-ло з рослинними жирами, у тому числі пальмовою олією), в багатьох селах прикарпаття люди, як і сотні років тому, зби-вають домашнє вершкове масло у невеличких дерев’яних маслобійках.

Прибирання за допомогою звичайного 5% оцту – це про-стий і недорогий спосіб убити до 99% бактерій, навіть саль-монелу і збудника дизентерії – шигелу, 82% спорів плісняви та 80% вірусів. Не всі дезін-фікуючі засоби мають таку ефективність, оскільки проти багатьох їхніх компонентів бактерії вже виробили імуні-тет. Робить оцет таким силь-ним засобом оцтова кислота. Протирайте оцтом місця,

де накопичується пил, оскіль-ки рідина нейтралізує алерге-ни пилового кліща. Час від часу обробляйте

оцтом з пульверизатора ку-хонні дошки, поверхні столів, губки. Змивати не обов’язково, запах випарується протягом кількох годин. Оцтом також ефективно обробляти краї уні-тазу. Побризкайте і витріть. Оцет допоможе видалити

цвіль, грибок і наліт у ванній. Аби підсилити ефект, можна використати нерозбавлену оцтову есенцію. Нанесіть ріди-ну на забруднене місце, а по-

тім змийте звичайною губкою. Щоб помити вікна, вико-

ристовуйте суміш із 1/4 склян-ки оцту з 2 склянками води і 1/2 ч. ложки миючого засобу. Аби зняти іржу,

прокип’ятіть дрібні заіржавілі предмети (гайки, цвяхи тощо) з оцтом, а потім добре про-мийте водою. Позбутися затхлого за-

паху в холодильнику або шафі легко, якщо протери його вну-трішні поверхні ганчіркою, змоченою в оцті. Проти домашніх мурах

боротися можна таким мето-дом: розвести оцет водою 1:1 і розбризкати в місці, де вони зробили «доріжку». Оцет зітре їхні сліди, і за ними не потяг-нуться інші. Усунути засмічення у

трубах можна, якщо висипати в стік 3/4 склянки соди та залити її 1/2 склянки оцту. Через 30 хв. вилийте в отвір чайник окропу. Таким чином вдається ліквіду-вати навіть стійкі засмічення.

ірина дмитренкО

оцеТ ЗамІСТь домаШНьоЇ «хІмІЇ»мАлЕньКІ хИТРОЩІ

foru

m.o

d.ua

Фот

о Са

біни

руж

ицьк

ої

Фот

о на

дан

е м

икол

ою н

абок

ом

www.ridneselo.com

15

№ 14 (039) 24 липня 2013 року Передплатний індекс 89782

www.ridneselo.com

15

Передплатний індекс 89782

юридична консУльтація

– Яблуні скинули зав’язь, а черешні й абрикоси залишились навіть без листя, – розповідає жителька села Олена Олійник. – Усе ніби кислотою покроплене. На врожай і не чекаємо. І поки що не зрозуміло, чи будуть ці дерева плодоносити наступного року, чи виживуть вони взагалі.

Селяни скаржаться на безді-яльність місцевої влади і кажуть, що певні зрушення почалися лише тоді, коли вони звернулися на гарячу лінію губернатора. Піс-ля того взяли проби на наявність пестицидів у рослинах та землі. Зараз спеціальна комісія обліко-вує збитки, але, за словами се-лян, враховує далеко не все.

– Наприклад, кабачки почали випускати молоде листя, тому мені сказали, що вони не по-страждали, але ж урожаю з них нема! – каже жителька Широкого Тамара Зубенко. – А декоратив-ні рослини взагалі не беруть до уваги, а вони коштують чималі гроші.

Підприємці, які стали вину-ватцями інциденту, спочатку

обіцяли селянам відшкодувати збитки – замість знищеної при-везти готову городину. Тепер же кажуть, що їхню вину ще потріб-но довести.

Як правильно поводити себе в подібній ситуації, роз-повідає наш юрист Вікторія Гусакова:

З опису ситуації стає зрозумі-лим, що той, хто обробляв поля, не дотримувався правил роботи з гербіцидами, ріпак зрошувався під час сильного вітру, були по-рушені санітарні правила.

У ст. 20 ЗУ «Про пестициди та агрохімікати» наголошується, що «порушення законодавства про пестициди і агрохімікати тягне за собою цивільну, дис-циплінарну, адміністративну або кримінальну відповідаль-ність згідно з чинним законо-давством. Відповідальність не-суть особи, винні у забрудненні пестицидами і агрохімікатами понад допустимі рівні сільсько-господарської сировини, кор-мів, харчових продуктів, ґрунту, води, повітря».

Громадяни як колективно, так і кожен окремо можуть зверта-тися зі скаргою до органів міс-цевого самоврядування, а також самостійно позиватися до суду, щоб підприємство компенсува-ло збитки, завдані внаслідок не-дбальства з його боку.

Для того, щоб позиватися до суду, постраждалі повинні про-вести копітку роботу: зібрати докази збитків, щоб суд оцінив достовірність кожного доказу окремо, а також зв’язок усіх до-казів у сукупності. Варто додати, що справи за участю юридичних

осіб, як у цьому випадку, розгля-даються господарськими суда-ми.

Важливо дочекатися висно-вків спеціальної комісії – це може бути важливим фактом у судовому позові.

Ймовірно, відповідач буде за-перечувати, що в той день був вітер, твердитиме, що він дотри-мався санітарних норм. У тако-му випадку варто звернутися до «Українського гідрометеороло-гічного центру» з запитом про надання довідки про погодні умови у вашому районі. Про на-явність вітру можуть свідчити й очевидці події.

Кожен факт у позовній за-яві повинен бути підтверджений доказами (надаються у додатках до позовної заяви). При обра-хуванні матеріальних збитків важливо вказати вартість на-сіння, саджанців (взяти рахунок з магазину чи ринку), а також нинішню вартість овочів, квітів тощо. В заяві треба вказати, що цього року ви залишилися без врожаю і додаткового доходу для родини, перерахувати пошко-джені рослини і їхню кількість, і як додаток – докласти довідку з ринковими цінами.

До речових доказів належать висновки МНС, санстанції, окре-мих спеціалістів, які доводять, що було пошкоджено врожай. Важливо мати офіційні докумен-ти. Можете до справи долучити фото рослин, дерев, які були зі-псовані. Важливо мати висновки експерта (агронома), який би підтвердив, що саме цим хімі-катом було зіпсовано рослини, ґрунт, і що врожаю не буде.

герБІциди На НаШІ головиОбробляючи поля ріпаку, орендарі занапастили сади та городи селян

КОнФлІКТнА СИТУАцІя

Як власник майна ви можете бути дарувальником. Договір дарування – це документ, за яким одна сторона (даруваль-ник) передає або зобов’язується передати в майбутньому ін-шій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно у власність (ст. 717 ЦКУ). У вашому випадку ви даруєте житло дитині. З мо-менту укладення договору вона матиме право володіння, а от право розпоряджатися майном зможе набути після повноліт-тя. Обслуговувати весь цей час квартиру, звісно, будете ви.

Подібні договори майново-го права оформлюються лише письмово, з нотаріальним по-свідченням (ч. 2 ст. 719 ЦК). Договір дарування від іме-ні дарувальника може уклас-ти його представник. У ньому обов’язково мають бути вказані ім’я обдарованого, адреса житла тощо.

Щоб такий договір був укла-дений, ви повинні мати при собі: паспорт; ідентифікаційний код; свідоцтво про народження дити-ни; довідку з органів опіки та пі-клування про наміри дарування

та їхня згода (це обов’язково при нотаріальному посвідченні до-кументу); довідку про склад ро-дини (з ЖЕКу); домову книгу на квартиру; свідоцтво про право власності (витяг з міського бюро технічної інвентаризації) та реєстрацію права власності не-рухомого майна за місцем роз-ташування об’єкта нерухомого майна (здійснюється в Укрдерж-реєстрі); довідку про оцінку житла, яка є предметом догово-ру; довідку про те, що квартира не знаходиться на кредитуванні і не є предметом застави; кви-танцію про мито, сплачене при посвідченні договору дарування у нотаріуса.

Коли дитина стане повно-літньою, вона набуде права власності, і згідно з цим дого-вором дарування квартира буде оформлена на неї, і знову про-йде державну реєстрацію прав на нерухоме майно (ст. 379 ЦКУ) на підставі документів, що під-тверджують право власності (це договір дарування, паспорт та інші).

віктОрія ГуСакОва

Голова кооперативу вчинив дії, які є грубим порушенням трудового законодавства: пра-цівника було переведено без його згоди, без попередження, під час відпустки, істотно змі-нені умови його праці.

Трудові відносини в коопе-ративах мають деякі особли-вості. Розглянемо їх.

Якщо ви власник, то може-те на загальних зборах членів кооперативу підняти питання про недотримання норм ста-туту внутрішньогосподарської діяльності з боку голови ко-оперативу, оскільки рішення приймалося особисто ним, а не на загальних зборах. Ви ма-єте право вимагати поновлен-ня дружини на попередньому місці роботи, усунення голови кооперативу з посади, виходу з членів кооперативу або по-вернення пайових внесків. Можете позиватися до суду в цивільних справах про по-новлення дружини на попере-дньому місці роботи.

Якщо ваша дружина є на-йманим працівником, вона працює за трудовим договором або договором найму. Перед тим, як вона почала працюва-ти, між нею та роботодавцем

був укладений колективний договір. Його зміст подано у ст. 21 КЗпП України, яка передба-чає «обов’язок працівника ви-конувати роботу, передбачену договором, з підляганням вну-трішньому трудовому розпо-рядку». Обов’язок роботодавця – «виплачувати заробітну пла-ту і забезпечити умови праці, необхідні для виконання даної роботи, передбачені законо-давством про працю, колек-тивним договором і угодою сторін». Необхідною умовою трудового договору вважаєть-ся умова про вид роботи. Як видно зі звернення читача, це право було порушено, і робо-тодавець зобов’язаний відно-вити працівникові попередні умови праці.

Ви маєте право зверну-тися до суду із заявою (по-рушення цивільного прова-дження по справі) про по-новлення вашої дружини на роботі та відшкодування ма-теріальної і моральної шко-ди. Позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням, тобто за адресою кооперативу.

ГуСакОва віктОрія

подарУваТи кварТирУ СиНовІ

перевели У поле рІЗНороБом

мАйнО

ТРУДОВІ ВІДнОСИнИ

Маю у власності дві квартири. Чи можу я одну з них по-дарувати синові, якому 8 років? Якщо так, то чи потрібно буде переоформлювати документи на квартиру?

Єлизавета Паюнова, Саки, АР Крим

Моя жінка працювала продавцем у магазині кооперативу. Після повернення з чергової відпустки вона дізналася, що розпорядженням голови кооперативу її переведено різно-робочою в поле. Чи було це законно? Адже такого в статуті немає. Що нам робити? Чи вийти з того кооперативу, чи воювати з головою, чи звернутися до громади? Порадьте, бо несправедливо все це.

Орест Мостов, Львівська обл.

21 червня цього року горо-ди та сади жителів села Ши-роке, що в криворізькому районі дніпропетровської області, згоріли під дією гер-біцидів. То так сусід-аграрій обробив з вертольоту поля ріпаку, не розрахувавши на-прямок вітру. потрапили під отруйний дощ і селяни, які близько 9-ої години ранку працювали на своїх ділян-ках.

Окрім плодових дерев, постраждали виноград, декоративні рослини

Кукурудзу важко впізнати, а огірки навряд чи плодоноситимуть

Фот

о о

лени

олі

йник

Фот

о о

лени

олі

йник

Фот

о о

лени

олі

йник

Фот

о о

лени

олі

йник

№ 14 (039) 24 липня 2013 року

Господарю на заміткУ16

Виходить два рази на місяць (2 та 4 середи)Засновники: ТОВ «СГ «Універсум», Всеукраїнська асоціація сільських та селищних рад.Газета виходить за інформаційної підтримки Мінагрополітики України. Головний редактор: Олена Сухорукова

Свідоцтво: Серія КВ № 18390-7190Р, видане Дер-жавною реєстраційною службою України. Редакція листується з читачами тільки на сторін-ках газети. Газета публікує також ті матеріали, в яких думки авторів не збігаються з позицією редак-ції. Рукописи не рецензуються і не повертаються. За зміст рекламних матеріалів та приватних ого-лошень на сторінках газети відповідальність несе рекламодавець.

Адреса для листування: 01001, Київ, а/с 166, ТОВ «СГ «Універсум», «Рідне село Україна». Телефон редакції 067 549 59 40.www.ridneselo.come-mail редакції: info@ridneselo.comЗ питань розміщення реклами, оголошень звертати-ся за тел.: (044) 221 40 30; e-mail: pr@ridneselo.comЗ питань передплати — за тел.: (066) 640 15 94.

Передплатний індекс 89782 Надруковано у друкарні ТОВ «Інтерконтиненталь-Україна», 01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 6

Наклад 95 620 примірниківЗамовлення № 100713

Всеукраїнська газета «Рідне село Україна»

Назва цієї рослини – ти-тан арум (аморфофаллус ти-танічний). Кожні 20-40 років з бульби гігантського розмі-ру, вага якого може досягати 50 кг, з’являється суцвіття. Коли воно розкривається, то назовні виходить жовтий ка-чан, обгорнутий скрученим покривалом. Внутрішня по-верхня покривала пофарбова-на в бордовий колір, а зовніш-ня – в зелений. Висота квітки – 2,5 м, ширина – 1,5 м. Вся ця пишнота цвіте всього два дні.

Охочих споглядати цвітіння хоч відбавляй, і нікого, схоже, не бентежить, що титан арум виді-ляє запах тухлих м’яса, риби та яєць одночасно.

Де ж можна побачити таке диво? Колись аморфофаллус титанічний ріс тільки в лісах індонезійського острова Сума-тра, однак там люди практично винищили його. Зараз рідкісну квітку вирощують у тепличних умовах ботанічних садів світу.

ніка СерьОГіна

Оголошення про продаж чи купівлю насіння, саджанців, про-стої сільськогосподарської техніки чи тварин приймаються без-коштовно, але тільки від фізичних осіб. Обсяг ‒ не більше 20 слів. Увага! Об'яви публикуються одноразово. Телефон для зв’язку: 067-549-59-40, 066-640-15-94.

Об’яВИ РІДнОгО СЕлА

продам• Мед з різнотрав’я – 20 грн/кг,

липовий мед – 30 грн/кг. 098-92-61-210, Ігор (Бершадьський р-н, Ві-нницька обл.)

• Кобилу, 1,5 роки. 097-581-26-09. Сергій (смт Софіївка, Дніпропетров-ська обл.)

• Липневий мед з Прикарпаття (Східниця), 1 л – 120 грн. 098-732-49-94.

• Плуг ПНЗ-25 до трактора Т-40, ціна 3000 грн. Колеса в зборі 9х16 нові, накочені (диски, ступці, під-шипники) 2 шт., 3000 грн. 066-968-67-78 (після 20 год.), Володя (Львів-ська обл.).

• Станок стругальний (самороб-ний без електромотора). 097-828-13-18, Данило Данилович (Черкась-ка обл., Жашківський р-н)•

Ми хотіли одразу привітати переможця, але у конверті, на жаль, не було його номера те-лефону. Тож зв’язалися з Лебе-динською сільрадою, де шука-тимуть свого односельця, щоб повідомити йому цю новину.

Від моменту оголошен-ня розіграшу до 16.00 год. 19 липня редакція отримала 616 квитанцій. Вони були розкла-дені по секторах (по 50 штук) та пронумеровані. Секторів виявилося 13 (останній непо-вний – 16 конвертів). Жеребку-вання проводилося у два етапи. Долю листів та їхніх власників визначали кульками. Спочат-ку розігрувався кожен сектор: тобто номер кульки, яку діста-ли з прозорої скриньки, був ви-грашним у секторі.

Потім відбувся розіграш між 13 переможцями першого етапу. Таким чином ми визна-чилися з головним перемож-цем та п’ятьма призерами, які отримали подарунки, так би

мовити, другого плану: два чи-тачі – набори садових ножиць, три – гумові чоботи.

Морозильну камеру отримав Віталій Іванович Завгород-ній (с. Лебедин, Шполянський р-н, Черкаська обл.).

Набір садових ножиць – Клавдія Михайлівна Новіко-ва (смт Сахновщина, Харків-ська обл.), Лідія Іполитівна Лі-совець (с. Лугове, Ічнянський р-н, Чернігівська обл.).

Гумові чоботи – Ігор Оме-лянович Яцишин (смт Ска-ла-Подільська, Борщівський р-н, Тернопільська обл.), Ілля Юрійович Павлюк (с. Іспас, Вижницький р-н, Чернівець-ка обл.), Михайло Іванович Бабійчук (с. Першотравневе, Снігурівський р-н, Миколаїв-ська обл.).

За перебігом розіграшу спостерігайте на сайті газети ridneselo.com у розділі «Наші конкурси».

нАшІ КОнКУРСИ

виграв черкащаНиН

Титан арум у ботанічному саду

Гаряча лінія: 0-800-505-204 www.nord.ua

чУдовий І жахливий

РІДКІСнІ РОСлИнИ

РЕКлАмА

Державне публічне акціонерне товариство «Національна акці-онерна компанія „Украгролізинг”» пропонує в оренду на конкурс-ній основі нежитлове приміщення в адмінбудинку за адресою: 01133, м.Київ, вул. Мечникова, 16-А.

Приміщення загальною площею 6,1 кв. м розташоване на 9 по-версі адмінбудинку (кімната №906-а).

Орендна плата за перший (базовий) місяць оренди – червень 2013 року – без ПДВ становить 928,50 грн.

Заяви про оренду приймаються «НАК „Украгролізинг”» про-тягом десяти робочих днів після розміщення даного оголошення. Після закінчення строку приймання заяв орендодавець протягом трьох робочих днів своїм наказом ухвалить рішення за результа-тами вивчення попиту на об’єкт оренди.

19 липня редакція «рідного села», як і обіцяла, провела серед передплатників газети черговий, четвертий, розі-граш на головний приз – мороЗильНУ камерУ від компа-нії «NORD», провідного українського виробника побутової техніки. переможцем став житель с. лебедин Шполянсько-го р-ну черкаської області віталій Іванович Завгородній.

Клас енергозбереження А+

домашня курагаЦьогорічний врожай абри-косів просто вражає: де-рева гнуться під жовтими плодами, а селяни вже не знають, куди ставити бан-ки з варенням і компота-ми. Невже смакоті пропа-дати? Краще зробити з неї курагу. Є кілька методів – від дідівських до сучасних.

Спосіб перший: на сві-жому повітрі. Для цього знадобляться решітки, з дерев’яними чи металевими рамами та переплетеними дротами, або міцними нит-ками, або риболовецькою ліскою. Плоди треба ви-мити, просушити на сухій, чистій тканині та розкласти на решітках. Не забувайте періодично їх перегортати, щоб уникнути гниття. Деякі господарі нанизують курагу на нитки. Ідеальна погода для сушіння фруктів – суха, спекотна та вітряна.

Спосіб другий: на гори-щі. Влітку на горищах сіль-ських хат майже неможли-во знаходитись – там дуже спекотно. А це абрикосам і треба! Зручно розставити на підлозі дерев’яні щити, на-крити їх тканиною та віль-но (щоб не торкалися один одного) розкласти фрукти. Від комах їх захистять кіль-ка шарів марлі. Перегортати треба щоденно. Через 10-20 днів висушений продукт буде готовий. Проте очіку-вати від нього привабливо-го магазинного вигляду не варто: ви отримаєте твер-дуваті сухофрукти темно-бурого кольору. Проте вам не доведеться переживати, чи корисна та безпечна ця курага.

Спосіб третій: як варен-ня. Візьміть тверді, трошки зеленуваті плоди, помийте їх та видаліть з них кісточ-ки. Вимочіть їх протягом 2-3 годин у холодній воді з ли-монною кислотою (щоб роз-чин за смаком був кислий, як лимонний сік). Це збе-реже яскравий колір. Абри-коси треба 5 хвилин прова-рити у сиропі (1 кг цукру на 1 літр води) та залишити у ньому на добу. Потім даємо сиропу повністю стекти на друшляку. Залишилось ви-сушити курагу у домашній духовці при температурі 55-65 градусів. Готовність визначається просто: якщо при надавлюванні сік не ви-тікає, сухофрукт готовий.

Спосіб четвертий: у су-шарках та коптильнях. Су-шарки (повсюди продаються в магазині, ціна – від 200 грн) значно спрощують процес: достатньо викласти поло-винки абрикосів на піддони та включити прилад на 10-18 годин. Коптильні частіше бувають саморобні, курага консервується завдяки диму.

наталія ФедОрОва

СУшИмО ФРУКТИ

sout

hlon

dont

oday

.com

Фот

о ві

талі

я Са

ло