О. В. Сокальська ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА …ikvsu.kvs.gov.ua/sites/default/files/imce/navchalno...5 ПЕРЕДМОВА Навчальна дисципліна

ДЕРЖАВНА ПЕНІТЕНЦІАРНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

О. В. Сокальська

ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ

Навчально-методичний посібник

Київ 2014

2

УДК 34(091)(477)(075)

ББК 67.3(4Ук)я7

С59

Рецензенти:

Чайковський А. С., доктор історичних наук, професор, директор

Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії Міністерства освіти і науки України.

Матвєєва Л. Г., кандидат юридичних наук, доцент, начальник

кафедри теорії та історії держави і права Одеського державного університету

внутрішніх справ.

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту кримінально-

виконавчої служби від 22 січня 2014 року (протокол № 1)

С 15

Сокальська О. В. Історія держави і права України : навчально-методичний посібник /

О. В. Сокальська. – К. : Ін-т крим.-викон. служби, 2014. – 152 с.

Навчально-методичний посібник містить характеристику навчальної

дисципліни, організаційно-методичні вказівки, засоби проведення поточного та підсумкового контролю, структуру залікового кредиту, плани семінарських та практичних занять, завдання для самопідготовки, загальну характеристику кожної теми та методичні рекомендацій щодо її вивчення, критерії успішності навчання.

Для курсантів, слухачів вищих навчальних закладів, практичних працівників Державної кримінально-виконавчої служби України.

ББК 67.3(4Ук)я7

© Інститут кримінально-виконавчої служби, 2014

© Сокальська О.В., 2014

3

ЗМІСТ

I. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ................................................................... 8 II. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ПІДРУЧНИКІВ ТА

НАВЧАЛЬНИХ ПОСІБНИКІВ ....................................................... 10 III. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ І ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ,

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ, ІДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ,

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ТА ВИТЯГИ З

ПАМ’ЯТОК ПРАВА .......................................................................... 11 ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ, ФУНКЦІЇ ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ І

ПРАВА УКРАЇНИ, ЇЇ МІСЦЕ СЕРЕД ЮРИДИЧНИХ ДИСЦИПЛІН

................................................................................................................ 11 ТЕМА 2. НАЙДАВНІШІ ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ НА

ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ......................................................................... 15 ТЕМА 3. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І ПРАВО

ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ .......................................................... 21 ТЕМА 4. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І ПРАВО НА

УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА

ЛИТОВСЬКОГО, КОРОНИ ПОЛЬСЬКОЇ ТА РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

................................................................................................................ 32 ТЕМА 5. УКРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВА ПЕРІОДУ

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ УКРАЇНСЬКОГО

НАРОДУ (1648–1657 рр.) .................................................................... 44 ТЕМА 6. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І ПРАВО

КОЗАЦЬКО-ГЕТЬМАНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ

ХVII–ХVIII ст. ...................................................................................... 51 ТЕМА 7. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І ПРАВО

УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В ПЕРІОД АВСТРІЙСЬКОГО

ПАНУВАННЯ (1772–1918 рр.) ........................................................... 64 ТЕМА 8. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І ПРАВО

УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ХІХ

– ПОЧАТОК ХХ ст. ............................................................................. 71 ТЕМА 9. ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ ТА

РОЗВИТОК ПРАВА У 1917–1920 рр. ................................................ 83 ТЕМА 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І ПРАВО

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ .................... 94 ТЕМА 11. УТВЕРДЖЕННЯ РАДЯНСЬКОГО ТИПУ

ДЕРЖАВНОСТІ ТА СОЦІАЛІСТИЧНОГО ТИПУ ПРАВА В

УКРАЇНІ (1917–1939 рр.) .................................................................... 99

4

ТЕМА 12. ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ,

ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ, БЕССАРАБІЇ ТА ЗАКАРПАТТЯ У 1918–

1940 рр. ................................................................................................ 110 ТЕМА 13. ЗМІНИ В ДЕРЖАВНОМУ ЛАДІ ТА ПРАВІ УКРАЇНИ

В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ............................................... 118 ТЕМА 14. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ В 1945–1991 рр. ........................... 126 ТЕМА 15. РОЗПАД СРСР ТА ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ

СУВЕРЕННОЇ СОБОРНОЇ ДЕРЖАВИ ........................................... 135 IV. ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЕКЗАМЕНУ .............. 146 V. КРИТЕРІЇ УСПІШНОСТІ НАВЧАННЯ ТА ЗАСОБИ

ДІАГНОСТИКИ УСПІШНОСТІ НАВЧАННЯ .......................... 150

5

ПЕРЕДМОВА

Навчальна дисципліна «Історія держави і права України»

належить до історико-теоретичних юридичних дисциплін, що

вивчаються на першому курсі правничих факультетів вищих

навчальних закладів. Вона передбачає вивчення історії виникнення,

формування та розвитку державно-правових інститутів на території

України. Актуальність та значення дисципліни особливо зростають в

умовах розбудови незалежної держави, переходу до демократичних

форм організації суспільного життя, до нової суспільно-правової

системи, а це вимагає вирішення низки проблем, серед яких –

створення міцного юридичного підґрунтя громадянського суспільства

і правової держави з урахуванням історичного досвіду.

Вивчення даної дисципліни дасть курсантам можливість

розширити свій загальний та професійний світогляд майбутнього

юриста шляхом ознайомлення з історією зародження, становлення та

розвитку української державності й національного права.

Завданням курсу «Історія держави і права України» є засвоєння

питань організації та діяльності органів державної влади та

самоврядування, питань про співвідношення правових та

організаційних форм в їх діяльності, правової системи у різні

історичні епохи.

Вивчення курсантами навчальної дисципліни «Історія держави і

права України» здійснюється на основі знань отриманих з «Теорії

держави та права», «Історії України», «Історії держави і права

зарубіжних країн».

У результаті вивчення навчальної дисципліни курсанти повинні:

- сформувати уявлення: про історичні події з якими

пов’язуються основні зміни державно-правових інститутів на

території України; про вплив державно-правових процесів на сфери

суспільного життя; про взаємовплив правових культур та традицій

різних народів, що населяли українські землі.

- знати: етапи становлення та розвитку української держави;

характерні риси інститутів держави та права на кожному з цих етапів,

причини та передумови змін державно-правового розвитку

українських земель; джерела та основні пам’ятки права чинні на

українських землях; сучасні підходи до проблем держави та права

України.

6

- уміти: характеризувати основні етапи розвитку української

державності, суспільний лад, державний устрій, джерела права та

основні галузі права на кожному з цих етапів; проводити порівняльно-

історичний аналіз тенденцій розвитку державно-правових інститутів

на українських землях у різні періоди; використовувати отриманні

знання для аналізу сучасних тенденції державного будівництва та

правотворення в Україні.

Курсанти, готуючись до семінарських занять, повинні навчитися

характеризувати:

- суспільний лад (структура суспільства, економічне,

політичне, соціальне, правове становище окремих станів, соціальних

груп і класів);

- державний устрій (форма правління, форма устрою,

центральні і місцеві органи влади й управління, їх компетенція);

- право (характерні риси, джерела та пам'ятки права, розвиток

окремих галузей та інститутів права) українських земель на різних

етапах історичного розвитку.

Окремі теми чи проблеми з курсу «Історії держави і права

України» виносяться на самостійне вивчення. Самостійна робота

передбачає максимальну активність кожного курсанта. Вона

проявляється в організації роботи, використанні, доопрацюванні,

закріпленні та застосуванні отриманих знань. Самостійна робота з

джерельною базою, науковою літературою є основним методом

творчого оволодіння знаннями.

Навчальна дисципліна «Історія держави і права України»

вивчається у II семестрі.

Форми вивчення дисципліни: лекції, семінарські та практичні

заняття, самостійна, індивідуальна робота.

Форми поточного контролю: опитування, модульні контрольні

роботи (в кінці кожного змістового модуля).

Підсумковий контроль – екзамен.

Структура представленого навчально-методичного

посібника складається з:

- тематичного плану роботи;

- списку підручників на навчальних посібників з навчальної

дисципліни;

- планів семінарських та практичних занять;

- переліку тем доповідей, завдань для самостійної роботи,

ситуативних задач, завдань для самоконтролю й тестів;

7

- методичних рекомендацій щодо вивчення кожної теми з її

загальною характеристикою;

- словника термінів до кожної теми;

- витягів з текстів окремих пам’яток права;

- списку рекомендованих джерел, наукової літератури та

додаткових інформаційних ресурсів (фільмів, художніх творів,

аудіокниг тощо) до кожної теми;

- переліку орієнтовних питань для підготовки до екзамену;

- критеріїв успішності навчання.

8

I. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

Назви змістових

модулів і тем

Види роботи

години

усього у тому числі

л с пз і.р. с.р.

1 2 3 4 5 6 7

Змістовий модуль 1 Тема. 1. Предмет, методи,

функції історії держави і

права України, її місце

серед юридичних

дисциплін

12 2 2 4 4

Тема 2. Найдавніші

державні утворення на

території України

10 2 2 2 4

Тема 3. Суспільно-

політичний лад і право

Давньоруської держави

12 4 4 2 2


політичний лад і право на

українських землях у

складі Великого князівства

Литовського, Корони

Польської та Речі

Посполитої

16 4 4 4 2 2

Тема 5. Українська

козацька держава періоду

національно-визвольних

змагань українського

народу (1648–1657 рр.)

8 2 2 2 2



Української гетьманської

держави у другій половині

ХVІІ–ХVІІІ ст.

14 4 4 2

(МКР) 2 2

Разом за змістовим

модулем 1 72 18 18 6 14 16

Змістовий модуль 2


політичний лад і право на

українських землях в

період австрійського

панування(1772–1918 рр.)

14 4 4 2 4


політичний лад і право 12 4 4 2 2

9

українських земель у

складі Російської імперії в

ХІХ – на поч. ХХ ст.

Тема 9. Відродження

української державності та

розвиток права у 1917 -

1920 рр.

14 4 4 4 2



Західноукраїнської

народної республіки.

14 2 2 2

(МКР) 4 4


модулем 2 54 14 14 2 12 12

Змістовий модуль 3

Тема 11. Утвердження радянського типу державності та соціалістичного типу права в Україні (1917–1939 рр.)

16 4 4 4 4

Тема 12. Правовий статус

Західної України,

Північної Буковини,

Бессарабії та Закарпаття у

1918–1940 рр.

16 2 2 6 6

Тема 13. Зміни в

державному ладі та праві

України в роки Другої

світової війни

12 2 2 4 4


політичний лад і

законодавство України в

1945–1991 рр.

12 2 2 4 4

Тема 15. Розпад СРСР та

відродження Української

суверенної соборної

держави

16 2 2 2

(МКР) 6 4


модулем 3 72 12 12 2 24 22

Усього годин 198 44 44 10 50 50

10

II. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ПІДРУЧНИКІВ ТА

НАВЧАЛЬНИХ ПОСІБНИКІВ

1. Заруба В.М. Історія держави і права України: Навчальний

посібник. – К.: Істина, 2006. – 413 с.

2. Захарченко П.П. Історія держави та права України. – К.: Атіка, 2004. –

368 с.

3. Історія держави і права України : підручник. / В.М. Іванов. – К. : КУП

НАНУ, 2013. – 892 с.

4. Історія держави та права України: Навч. посіб. для дистанц. навч./

П.П. Захарченко, О.В. Кузьминець. – К.: Ун-т Україна, 2005. – 208 с.

5. Історія держави та права України: Підручник / А.С. Чайковський

(кер. авт. кол.), В.І. Батрименко, Л.О. Зайцев, О.Л. Копиленко та ін.; За ред.

А.С. Чайковського. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.

6. Історія держави і права України. Підручник. – У 2-х т. / За ред. В.

Я. Тація, ІА.Й. Рогожина, В. Д. Гончаренка. – Том 1, 2. – К., 2003. – 656 с.

7. Історія держави: право України : практикум для студ. юрид. спец.

вищих навчальних закладів України / Бойко І.Й., Кобилецький М.М.,

Ясінська Л.З. – Дрогобич : Коло, 2011. – 332 с.

8. Капелюшний В.П., Кудін С.В. Історія держави та права України (у

схемах). – К.: Олан, 2001. – 198 с.

9. Кузьминець О., Калиновський В. Історія держави та права України

(видання 2, доповнене та перероблене). – Київ, Україна, 2002. – 448 с.

10. Кульчицький В.С. Історія держави і права України: Академічний

курс. Підручник. Ін Юре, 2007. – 624 с.

11. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України.

– К.: ІнЮре, 2008. – 624 с.

12. Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія української державності. –

Львів: Світ, 1995. – 248 с.

13. Музиченко П. Історія держави і права України : навч. посіб. – 6-те

вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 431 с.

14. Музиченко П.П., Долматова Н.І., Крестовська Н.М. Практикум

історії держави та права України: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2002. – 421 с.

15. Терлюк І.Я. Історія держави і права України: Навч. посіб. – К.:

Атіка, 2011. – 944 с.

16. Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-

довідник / За ред. О.М. Мироненка. – К.: Либідь, 1997. – 560 с.

17. Хрестоматія з історії держави та права України. З найдавніших

часів до початку XX ст.: Навч. посібник для юрид. вищих навч. закладів і

факультетів.: У 2 т. / За ред. В.Д. Гончаренка. – К.: ІнЮре, 1997. – Т. І. – 420 с.

18. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб./

А.С.Чайковський,О.Л. Копиленко, та інші. – К.: Юрінком інтер, 2003. – 656 с.

11

III. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ І ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ,

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ, ІДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ,

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ТА ВИТЯГИ З ПАМ’ЯТОК

ПРАВА

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ, ФУНКЦІЇ ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ І

ПРАВА УКРАЇНИ, ЇЇ МІСЦЕ СЕРЕД ЮРИДИЧНИХ

ДИСЦИПЛІН

Семінарське заняття – 2 години

План

1. Предмет, методи, функції історії держави і права України.

2. Підходи до періодизації історії держави і права України.

3. Джерела та історіографія історії держави і права України.

Теми доповідей:

1. Юридична освіта на українських землях у кінці XIX – на

початку XX ст.

Завдання для самостійної роботи:

підготувати біографічні довідки про істориків права:

М. Іванішева, М. Владимирського-Буданова, О. Кістяківського,

Ф. Леонтовича, Ф. Тарановського, М. Василенка, М. Слабченка,

Я. Падоха, А. Яковліва, С. Борисенка, С. Юшкова, П. Музиченка.

Методичні рекомендації

Тема має вступний загальний характер. При підготовці до

першого питання необхідно визначити місце історії держави і права в

системі юридичних наук, з’ясувати її предмет, розмежувати історію

держави та права України з історією України та теорією держави та

права. Звернути увагу, що основними функціями історії держави і

права України є: пізнавальна; прогностична; ідеологічна; виховна.

У другому питанні слід визначити основні підходи до

періодизації історії держави і права, а саме:

- формаційний, в основі якого лежить вчення про зміну

суспільно-економічної формації, що тягне за собою і зміну держави та

права (його дотримувалася радянська історіографія, зберігається і в

сучасній українській історико-правовій та історичній науці);

- цивілізаційний – представником даного підходу серед

українських вчених був І. Лисяк-Рудницький;

- хронологічний (Д. Дорошенко).

12

- державницька періодизація, прихильником якої був

В. Липинський;

- народницька періодизація (М. Грушевський).

Історіографічний блок є новим для сприйняття, тому його

вивчення слід починати з елементарного історичного екскурсу: від

перших описово-історичних праць до формування у середині XIX ст.

історичної школи права та огляду сучасних історико-правових шкіл (у

цьому аспекті курсанту буде корисно зробити власний огляд

підручників з Історії держави та права України).

Основоположниками історико-правової науки в Україні були

представники Київської історичної школи права (М. Іванішев,

М. Владимирський-Буданов, Ф. Леонтович та ін.), тому вивчення їх

наукових поглядів та праць дасть змогу зорієнтуватися і в предметі

курсу, і в періодизації.

Історіографія – сукупність досліджень з історії, присвячених

певній темі чи історичному періоду, або сукупність робіт, які

об’єднує ідеологічний, мовний, національний чи інший критерії.

Історична школа права – окремий напрям у правовій думці, що

виник наприкінці XVIII ст. в Німеччині. У першій половині XIX ст.

цей напрям набув широкої популярності та впливу. У центрі уваги

його представників знаходилося питання про виникнення та

історичний розвиток права.

Памятки права – зафіксовані у письмовій формі джерела права,

що втратили силу, припинили дію і лише зберігають пам'ять про

право минулих часів, і становлять інтерес з точки зору історико-

правової науки.

Суспільно-економічна формація – історичний тип суспільства,

що базується на певному способі виробництва, характеризується

специфічною структурою (базисом і надбудовою) і законами

виникнення, функціонування й розвитку. Історії відомі п'ять

суспільно-економічних формацій: первіснообщинна, рабовласницька,

феодальна, буржуазна, соціалістична.

Тести для самоконтролю

1. Що не входить до предмету науки історії держави та права

України:

13

а) особливості формування й розвитку системи органів влади на

українських землях;

б) ґенеза інституту шлюбу на українських землях;

в) пам’ятки права.

2. Історія держави та права України є наука –

а) історична; б) юридична; в) суспільна.

3. Як співвідносяться Історія держави та права та Теорія

держави та права:

а) Історія держави і права використовує результати узагальнень,

категорії та поняття, розроблені теорією, й водночас дає конкретний

історико-правовий матеріал для таких узагальнень;

б) як частина і ціле;

в) у них спільний об’єкт та предмет дослідження.

4. Який критерій лежить в основі цивілізаційного підходу до

періодизації історії держави та права України:

а) тип суспільно-економічної формації;

б) рівень культури, соціальний добробут, права людини і

громадянина;

в) хронологія подій.

5. Установіть відповідність між істориками права та їх

творами:

1. Черкаський І.Ю.;

2. Юшков С.В.;

3. Владимирский-Буданов М.Ф.

а) Немецкое право в Польше и Литве;

б) Громадський (копний) суд на Україні-Русі XVI–XVIII вв.;

в) Общественно-политический строй и право Киевского

государства.

Питання для самостійного контролю

Який критерій лежить в основі формаційного підходу до

періодизації історії держави та права України?

Які видатні юристи працювали в Чернівецькому,

Львівському, Новоросійському, Харківському та Київському

університетах?

В якому навчальному закладі сформувалася Київська

історична школа права?

Визначте коло наукових інтересів академіка М. Слабченка.

14

Література

1. Антологія української юридичної думки: Т.2–3/ Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України / Ю.С. Шемшученко (заг. ред.), І.Б. Усенко (упоряд.). – К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2002. – 356 с., – 402 с.

2. Биографический словарь профессоров и преподавателей имп. Университета Св. Владимира (1834-1884) / Под ред. В.С. Иконникова. - К., 1884; Владимирский-Буданов М. История имп. университета Св. Владимира. В 2-х т. - К., 1884.

3. Бондарук Т.І. Західноруське право: дослідники і дослідження / Відп. ред. І.Б. Усенко. – К.: Ін-т держ. і права ім. В.М. Корецького. НАН України, 2000. –160 с.

4. Єгорова О.В. Юридична освіта в університетах України ХІХ – поч. ХХ ст. (етапи та особливості розвитку).: Автореф. дис... к.і.н.: 07.00.01/ Національний гірничий університет. – Дніпропетровськ, 2004. – 20 с.

5. Заруба В.М. Історик держави і права України академік М.Є. Слабченко (1882–1952): Монографія. – Дніпропетровськ: ПП «Ліра ЛТД», 2004. – 456 с.

6. Кахнич В. С. Розвиток правової науки та освіти на юридичному факультеті Львівського університету за часів Австрії та Австро-Угорщини // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2010. – Вип. 50. – С. 66–71.

7. Музичко О. Є. Адміністративна та педагогічна діяльність Ф. І. Леонтовича в Новоросійському університеті // Електронний часопис «Південна Україна». – 2007. – С. 313–322.

8. Одесский университет за 75 лет (1865–1940). – Одесса, 1940. – 197 с.

9. Сокальська О.В. Юридична освіта в Українській державі // Матеріали IV міжнародної наукової конференції «Революції в Україні ХХ–ХХІ ст.: співзвуччя епох». – Одеса, 2008. – С. 87–91.

10. Юридична енциклопедія / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / Ю.С. Шемшученко (ред.). – К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 1998–2003. – Т. 1– 6.

11. Юридична наука і освіта на Україні / Шемшученко Ю. С., Бабій Б. М., Усенко І. Б. та ін. – К.: Наук. думка, 1992. – 304 с.

12. Ящук Т.Ф. Советское юридическое образование в 1930–е годы. // Юридическое образование. – 2004. – № 4. – С. 27–36.

Додаткові інформаційні джерела

Невідома Україна. Як судилися колись в Україні. Етюди з історії

права. Фільм 5. Втрачені права. 1993. Україна. Київнаукфільм /

документальний фільм.

15

ТЕМА 2. НАЙДАВНІШІ ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ НА

ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ


План

1. Держави кочових народів на українських землях: загальна

характеристика.

2. Виникнення та суспільно-політичний лад Скіфської

держави.

3. Грецькі міста-поліси Північного Причорномор’я: причини

грецької колонізації, суспільний лад й особливості державного

устрою.

4. Право грецьких міст-полісів Північного Причорномор’я.


1. Боспорське царство: суспільно-політичний лад і право.

2. Судоустрій та судочинство грецьких міст-полісів

Північного Причорномор’я.


охарактеризувати державу готів;

визначити джерела права грецьких міст-полісів;

розкрити поняття: військова демократія, демократична

республіка, аристократична республіка;

складіть задачу-казус з державного, кримінального чи

цивільного права грецьких міст-полісів Північного Причорномор’я.


Вивчення даної теми ускладнюється браком документальних

джерел, що містять відомості про формування державності та права.

Курсантам слід звернути увагу, що деякі підручники з історії держави

та права України обходять цю тему або не дають повної картини

перебігу державотворчих процесів у кочових народів та Північному

Причорномор’ї періоду еллінської колонізації. З огляду на це, варто

пригадати матеріал з курсу історії держави та права зарубіжних країн

у тій частині, де мова йде про держави Стародавнього Сходу та

античну Грецію.

Відповідь на перше питання передбачає перелік у хронологічній

послідовності державних утворень кочових племен, що існували на

16

території українських земель упродовж ІХ ст. до н.е. – V н.е., та їх

коротку характеристику. Так, перша держава кочівників, відомості про

яку дійшли до нас, це рабовласницька держава Кіммерія. Вона існувала

впродовж ІХ–VII ст. до н. е. на території від Дністра до Дону, займала

частину північного Криму, Таманський та Керченський півострови.

Одночасно з Кіммерією на півдні Криму існувала держава таврів –

Таврика (IX–І ст. до н.е.). Вона, так само як і Кіммерія, була

рабовласницькою. Влада належала родовій аристократії. Навколо своїх

поселень таври споруджували могутні фортифікаційні укріплення.

У VII ст. до н.е. з Азії в Північне Причорномор'я вторглися

численні племена скіфів, які завоювали величезну територію між Доном,

Дунаєм і Дніпром, приєднавши до своїх володінь ще й частину Криму.

Скіфія була рабовласницькою державою; форма правління – монархія,

політичний режим – східна деспотія, державний устрій – федерація

союзів племен. У III ст. до н. е. під тиском войовничих кочових племен

сарматів Велика Скіфія поступово втрачає свої провідні позиції і

розпадається на окремі державні об'єднання. Сармати панували в

Причорномор'ї протягом наступних 600 років. Їхня мова, як і скіфська, на

думку вчених, належала до північно-східної групи іранських мов, побут і

звичаї обох народів були також дуже близькими.

У III ст. у Північне Причорномор'я і на сусідні з ним території з

півночі вторглися германські племена готів, внаслідок чого виникло нове

велике державне об'єднання – Готське королівство або Гетика. Гуни

після перемоги над готами захопили величезні території від Дону до

Дунаю. Держава гунів (IV ст.), яку вчені називали першою «імперією»

кочовиків-скотарів, була одним із наймогутніших державних утворень в

історії людства. Вони зруйнували грецькі колонії в Причорномор'ї.

Безупинно просуваючись на захід, кочовики підкорили племена готів,

аланів, слов'ян.

У другому питанні детальніше слід розглянути етапи

становлення та розвитку державності у скіфів, специфіку державного

устрою у вигляді союзу племен: царських скіфів, скіфів-кочівників,

скіфів-землеробів, еліно-скіфів, скіфів-хліборобів (орачів), що

утворювали так звану Велику скіфію. Вивчаючи форму держави у

скіфів, слід згадати поняття та процес формування «східної деспотії» з

курсу історії держави та права зарубіжних країн. Необхідно

охарактеризувати суспільний лад скіфського царства:

- панівна верхівка (царська родина, жерці, дружинники, багаті

купці);

17

- вільні общинники;

- раби.

Також курсанту слід розглянути державний лад і структуру

органів влади. Основними джерелами права у Скіфії були: звичаєве

право, що не було письмово зафіксоване, та правові норми,

встановлені царською владою.

Під час підготовки наступних питань спершу слід визначити

причини грецької колонізації, що розпочалася VII ст. до н.е. і

пройшла два великі періоди:

- перший – це відносна самостійність міст-полісів;

- другий – їх залежність від Риму.

Перше поселення грецьких колоністів з'явилося ще в VII ст. до н.е.

на невеликому острові Березань, поблизу гирла Дніпра. Згодом були

засновані Ольвія, Феодосія, Пантікапей, Херсонес, Тіра, Ніконій та інші

міста. Розквіт грецьких міст-держав припадає на V–IV ст. до н. е., після

чого починається їх занепад. На початку V ст. до н. е. завдяки об'єднанню

кількох грецьких міст-колоній у районі Керченської протоки утворилося

Боспорське царство, що стало закономірним етапом розвитку

відособлених античних міст-полісів. Характеризуючи державний

устрій міст-полісів, слід пам’ятати, що за формою правління вони

були демократичними або аристократичними республіками. Під час

відповіді курсант має знати, які органи влади були основними за тієї

чи іншої форми правління. При розгляді суспільного ладу міст-полісів

слід з’ясувати обсяг прав різних груп вільного населення, статус

чужоземців, жінок та рабів.

Підготовка до четвертого питання тісно пов’язана із другим

завданнями для самостійної роботи. Право міст-держав Північного-

Причорномор’я формувалося за взірцем правової системи держав

материкової Греції. Джерела права повинні бути визначені курсантом

при підготовці завдання самостійної роботи. Важливо також

охарактеризувати окремі галузі права: зобов’язальне, кримінальне

право тощо, з’ясувати питання форм власності, специфіки права

власності на землю. Доцільно порівняти правові системи міст-держав

Північного-Причорномор’я та держав кочових племен.

Поліс – (від грец. polis – місто-держава) – це особлива форма

соціально-економічної і політичної організації суспільства, типова для

Стародавньої Греції та Стародавньої Італії.

18

Звичаєве право – система санкціонованих державою й

обов'язкових для виконання звичаїв, що утворюється шляхом

постійного дотримання упродовж тривалого періоду.

Казуїстичність права – викладення правових норм не у

загальному, абстрактному вигляді, а у формі конкретних випадків

(казусів).

Магістратура – сукупність вищих посадових осіб в грецьких

містах-полісах.

Пам’ятки права

Присяга громадянина Херсонесу

Клянусь Зевсом, Геей, Гелиосом, Девою, богами и богинями

олимпийскими, героями, владеющими городом, территорией и

укрепленными пунктами херсонесцев. Я буду единомышлен о

спасении и свободе государства и граждан и не предам Херсонеса,

Керкинитиды, Прекрасной гавани и прочих укрепленных пунктов и из

остальной территории, которою херсонесцы управляют или

управляли, ничего никому, ни эллину, ни варвару, но буду оберегать

все это для херсонесского народа. Я не буду ниспровергать

демократического строя и не дозволю этого предающему и

ниспровергающему и не утаю этого, но доведу до сведения

государственных должностных лиц.

Я буду врагом замышляющему и предающему или

отторгающему Херсонес, или Керкинитиду, или Прекрасную гавань,

или укрепленные пункты и территорию херсонесцев. Я буду служить

народу и советовать ему наилучшее и наиболее справедливое для

государства и граждан. Я буду охранять для народа Састер и не буду

разглашать ничего из сокровенного ни эллину, ни варвару, что должно

принести вред государству. Я не буду давать или принимать дара во

вред государству и гражданам.

Я не буду замышлять никакого несправедливого дела против

кого-либо из граждан, не отпавших, и не дозволю этого и не утаю, но

доведу до сведения и на суде подам голос по законам.

Я не буду составлять заговора ни против херсонесской общины,

ни против кого-либо из граждан, кто не объявлен врагом народа. Если

я вступил с кем-нибудь в заговор или связан какай-либо клятвою, или

заклятием, то мне, нарушившему это, и тому, что мне принадлежит, да

будет лучше, соблюдающему – противоположное. Если я узнаю о

каком-либо заговоре, существующем или зарождающемся, я доведу об

этом до сведения должностных лиц. Хлеб, свозимый с равнины, я не

19

буду ни продавать ни вывозить с равнины в какое-либо иное место,

но только в Херсонес.

Зевс, Гея, Гелиос, Дева, божества олимпийские!

Пребывающему во всем этом да будет благо мне самому и

потомству и тому, что мне принадлежит, не пребывающему же да

будет злое и мне самому и потомству и тому, что мне принадлежит, и

пусть ни земля, ни море не приносят мне плода, пусть женщины не

разрешаются от бремени.

Джерело: Присяга гражданина Херсонеса [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://ukrhist.at.ua/publ/39-1-0-345.


1. У містах-державах з демократичною формою правління

верховним органом влади була(и):

а) рада племінних вождів;

б) народні збори;

в) колегія архонтів;

г) номарх.

2. Форма правління у містах Північного Причорномор’я …

а) демократична республіка;

б) монархія;

в) охлократична республіка;

г) аристократична республіка.

3. У Боспорському царстві земля була у власності … а) общини;

б) правителя;

в) держави;

г) приватних осіб з числа повноправних громадян.

4. Яке із нижченаведених варіантів тверджень хибне:

Кіммерійці – це племена…

а) що утворили державу з республіканською формою правління;

б) що були захоплені скіфами;

в) що відрізнялися своєю войовничістю та агресивністю;

5. Округи-номи на чолі з номархами були племінно-

територіальними одиницями… а) Держави сарматів;

б) Боспорського царства;

в) Єгипту;

г) Скіфії.

20

Питання для самоконтролю

Чим демократичний устрій грецьких міст-полісів

відрізнявся від військової демократії та сучасного демократичного

державно-політичного режиму?

На яких територіях сучасної України проживали царські скіфи,

скіфи-землероби, скіфи-орачі?

Які племена, що населяли піденні райони сучасної України,

дали назву (історичну) одному з регіонів сучасної України?

Які публічні органи державної влади Великої Скіфії

обмежували владу царя?

Розтлумачте поняття «полісна модель» організації суспільного

життя.

Назвіть органи законодавчої та виконавчої влади в грецьких

містах-полісах.

Назвіть джерела рабства.

Література 1. Баран В.Д. Становлення ранньосередньовічних слов’янських

культур та основні шляхи розселення слов’ян // Записки НТШ. –

Львів, 1993. – Т.ССХХV. – С. 60–69.

2. Баран В.Д. Місце Західної Волині у процесах гото-

слов’янських відносин // Полісся: мова, культура, історія. – К., 1996. –

С. 110–120.

3. Бірбрауер Ф. Готи в І–VІІ ст.: територія розселення та мандрівні

шляхи за археологічними джерелами // Археологія. – 1995. – № 2. – С. 34–40.

4. Гавриленко О.А. Античні держави Північного Причорномор’я:

біля витоків вітчизняного права (кінець VII ст. до н.е. – перша

половина VI ст. н.е.). Монографія. – Харків: Парус, 2006. – 352 с.

5. Гавриленко О.А. Історія держави і права України: стародавня

доба: навчальний посібник. – Харків: ХНУВС, 2011. – 64 с.

6. Гавриленко О.А. Органи влади та управління античних держав

Північного Причорномор’я з республіканською формою правління //

Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. – № 4. – С. 26–34.

7. Гавриленко О.А. Судові органи античних полісів Північного

Причорномор’я // Вісник Харківського національного університету

внутрішніх справ. – 2006. – № 32. – С. 157–162.

8. Гайдукевич В.Ф. Боспорское царство. – М.: АН СССР, 1949. –

349 с.

21

9. Гайдукевич В.Ф. История античных государств Северного

Причерноморья. – М.: АН СССР, 1955. – 234 с.

10. Горончаровский В.А. Боспор и Рим в правление Митридата VI

Античноегосударство Политические отношения и государственные

формы в античном мире Сборник научных статей. Под редакцией

профессора Э.Д. Фролова. Санкт-Петербург, 2002. – С. 197–207.

11. Давня історія України: Ілюстрована історія України в

художньо-історичних образах: Хрестоматія/ Упоряд. Ю. Вовка. –

Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – 152 с.

12. Сапрыкин С.Ю. Боспорское царство на рубеже двух эпох. –

М.: Наука, 2002. – 271 с.

13. Святоцька В. Адвокатська професія в античних країнах (V ст.

до н.е. – V ст. н.е.) // Вісник Львівського університету. Серія

юридична. – 2009. – Вип. 49. – С. 54–59.


Бузина О. Тайная история Украины-Руси. – К.: Довіра, 2007. – 319 с.

Чемерис В. Ольвія. – К., Дніпро, 1990. – 477 с.

Тайны древности: Варвары – Гунны / Barbarians: The Huns: 2003.

США/ документальний фільм.

ТЕМА 3. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І ПРАВО

ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ


План

1. Теорії походження та етапи розвитку Давньоруської держави.

2. Суспільний лад Русі.

3. Центральні та місцеві органи влади й управління

Давньоруської держави.

4. Джерела права України-Руси.

5. Судоустрій та судочинство Русі.

6. Характеристика цивільного та шлюбно-сімейного права за

Руською правдою.

7. Злочин та покарання за Руською правдою.

8. Особливості державного устрою Галицько-Волинської

держави.


1. Формування території та виникнення міст Галицько-

Волинської держави у ІХ –ХІІІ ст.

22


назвіть причини занепаду Руської держави;

дайте визначення поняттям: верв, бояри, звід, послухи,

видоки, посадник, ябетник, вира.


Перед тим як почати вивчення даної теми, слід згадати особливості

формування ранньофеодальних монархій та характерні риси права доби

варварських правд з історії держави та права зарубіжних країн. Руська

держава також відноситься до даного типу держав. Виникла вона на базі

східнослов'янських племен в ранньому середньовіччі.

Формування відносно єдиної Руської держави було складним і

тривалим процесом. Власне це і є предметом обговорення першого

питання семінару. Варто наголосити, що вихідним пунктом розвитку

руської державності стали племінні союзи східних слов'ян. Існують

декілька теорій походження держави у східних слов’ян: норманська,

торгівельна, антинорманська, болгарська, теорія пантюркізму. Процес

політичної консолідації східних слов'ян завершився наприкінці IX ст.

утворенням давньоруської держави – Київської Русі (слід врахувати, що ця

назва є дискусійною в сучасній історіографії), що в своєму розвитку

пройшла такі етапи:

період становлення (IX–X ст.)

період розквіту (кінець X – перша третина XII ст.)

період феодальної роздробленості (друга третина XII – пер.

пол. XIII ст.)

період занепаду (з середини XIII ст.)

Соціальна структура населення давньоруської держави була

дуже строката, але найпростіший поділ суспільства може виглядати

приблизно так:

• особисто вільні (мужі):

- княжі мужі;

- люди (смерди та міські жителі);

• напівзалежні: закупи та рядовичі;

• залежні: раба, челядь, холоп;

• церковні люди: духівництво та миряни, які перебували у

присуді церкви. Церковні люди складали окрему соціальну групу, в

якій були й вільні, й залежні.

Курсант також має визначити соціальне положення закупів,

рядовичів, ізгоїв і смердів.

23

Розглядаючи питання державного ладу Київської Русі зверніть

увагу на повноваження великого князя Київського, князівської ради,

роль віча на різних етапах розвитку держави, час появи, склад і

компетенцію князівських з’їздів (снемів). Проведіть аналіз реформ,

проведених княгинею Ольгою та князем Володимиром. Під час огляду

еволюції місцевих органів влади простежте, як влада від «світлих»

племінних князів перейшла до удільних князів. Визначте особливості

становлення десятинної системи місцевого управління і двірцево-

вотчинної, що прийшла їй на зміну. На увагу заслуговує і питання

формування органів вервного самоврядування.

У четветрому питанні необхідно акцентувати увагу на тому, що

джерелами права в Київській Русі були: звичаєве право, акти

державної влади, князівські Устави, договори (міжнародні,

міжкнязівські, князя з народом), Руська правда, а також візантійські

церковні збірки – Номоканон, Еклога та ін.

Особливу увагу, розкриваючи питання про джерела права, слід

приділити Руській правді. Курсанти повинні знати її редакції

(Найдавніша або «Коротка правда»; Розширена правда; Скорочена

правда) та їх складові частини.

Судоустрій давньоруської держави являв собою складну

систему різнорідних установ, що не були в інстанційній залежності

одна від одної. Судовими повноваженнями були наділені: верв; віче;

князь; землевласник (вотчинний чи домініальний суд); церковні суди.

Отже, при вивченні даного питання слід та з’ясувати їх компетенцію

за колом справ та осіб.

Судочинство у даний період було обвинувально-змагальним, що

передбачало активну участь в процесі двох сторін: позивача та

відповідача, що мали рівні права. Суддя відігравав роль арбітра або

посередника.

Судочинство не знало поділу на цивільне та кримінальне.

Особливо активну роль у процесі відігравав позивач, за заявою якого,

як правило, починався судовий процес. Потерпілий повинен був

самостійно збирати докази та шукати злочинця. Найяскравіше це

можна прослідкувати на прикладі таких розшукових процедур

давньоруського звичаєвого права як «звід» і «гоніння сліду».

Докладніше слід розглянути і систему доказів, що включала –

свідчення сторін (позивача і відповідача), показання свідків (видоків і

послухів), речові докази, присягу (роту), суди божі, до яких належали

жереб, ордалії та судовий поєдинок або поле.

24

Готуючись до шостого питання, слід окрім матеріалу

підручника опрацювати й текст Руської правди. Згадати, які основні

інститути входять до цивільного права, детальніше зупинитися на

проблемі інституту власності, спадкового, зобов’язального права,

визначити обсяг правоздатності різних категорій населення.

Формування норм шлюбно-сімейного права відбувалося під

впливом двох факторів: місцевих правових звичаїв і релігійних норм,

курсанту слід з’ясувати, яким чином здійснювалися процедури

укладання та розірвання шлюбу, яким був шлюбний вік, яке було

правове становище жінки. Визначити перелік злочинів проти шлюбу і

моралі, що були підсудні церковним судам.

Підготовку до сьомого питання слід починати із з’ясування

поняття «обида», що містить Руська правда. Для полегшення

засвоєння матеріалу доцільно скласти таблицю видів злочинів та

покарань. Відповідь на питання необхідно буде доповнити

посиланнями на конкретні статті Руської правди.

Пісял занепаду Київської Русі Галицько-Волинське князівство

продовжило правові традиції давньоруської державності. Однак

місцеве боярство, що займало міцні економічні і політичні позиції,

конкурувало щодо здійснення влади з князем. У результаті цього

сформувався постійний орган центральної влади – Боярська рада, до

складу якої входили великі бояри-землевласники, єпископ, вищі

державні посадовці: воєводи, намісники, тисяцькі тщо.

У восьмому питанні слід детальніше зупинитися на питаннях

утворення та занепаду Галицько-Волинської держави, відмінних рисах

її суспільного ладу, державного устрою та права.

Вервь – сільська територіальна община на Русі; виникла як

родова община, що об'єднувала групу родичів зі спільним

господарством, але з розпадом родового ладу вона розвивалась на

територіальній основі; об’єднувала декілька сіл. Термін походить від

слов'янського слова «верв», що означало мотузку, якою вимірювали ту

ділянку землі, на якій жили члени верви.

Волость – територіальна одиниця, підпорядкована єдиній владі

(князя, монастиря та ін.).

Дуумвірат (лат. duumviratus, «управління двох»,

«співуправління») – система управління державою чи спільнотою

двома рівноправними особами.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0

25

Гоніння сліду - розшук злочинця по залишених ним слідах.

Відповідальність покладалась на тих осіб, у чиїх маєтностях річ

знайдена. Якщо слід губився у громаді, то вона повинна була знайти

злочинця, а коли не знаходила – сплачувала «дику віру».

Звід – метод пошуку відповідача через опитування осіб, котрі

певний час володіли викраденою річчю.

Канонічне право – сукупність правових норм, встановлених

церковними канонами.

Ордалія – система випробувань певної особи (обвинувачуваного,

підсудного), за результатами якої її свідчення визнавалися правдивими

чи неправдивими, а вона – винною або виправданою.

Поток і пограбування (від давньорус. поток і розфаблєніє) – у

давньоруському праві вид покарання, що накладалося за особливо

тяжкі злочини, і поєднувало особисту кару («поток») з майновою

(«пограбування»). Його витоки сягають первіснообщинного ладу,

коли порушників громадського порядку разом з дружиною і дітьми

виганяли з общини, позбавляли «вогню і води», а їхнє майно

залишалося у розпорядженні общини.

Лице – викрадена річ, сліди злочину.


Поширена Руська правда

(Витяги)

1. Оже убьєть мужа то местити брату брата любо отчю любо сыну

любо брату чада любо братню сынови оже ли не будеть хто єго местя

то положи за голову 80 гривенъ ачи будеть ли мужь княжь или тіуна

княжа ачи будеть горожанинъ либо гридь любо купечь любо тиоунъ

боярескъ любо мечникъ изгои либо словЂнинъ то 40 гривенъ положи

зань.

3. О оубоиствЂ. Аще оубьєть княжа мужа в розбои а боєвника не

ищють то вервьную платити въ которои верви голова лежить то 80

гривень пакы ли один 40 гривенъ.

4. Которая ли вервь начнеть платити дЂкую вЂру колико лЂтъ за

то платять вину за нюже без головника имъ платити.

7. Ωже станет/ь/ за розбой. Будет ли сталъ на разбои безъ всякоя

свады за разбоиника людьє не платять но выдадять всего c жоною и з

дЂтми на потокъ и на разграбленьє.

26

10. Ω вирах. Иже будеть вира вь 80 гривенъ то вЂрнику 16

гривнъ и 10 кунъ и 12 вЂкши а переди сьсадная а за голову гривны.

11. Ω отроцЂ. А се о княжЂ отроци или о конюсЂ или о поварЂ то

40 гривенъ.

12. И за тиоунъ огнищнии и за конюшии 80 гривнъ.

13. А в сельскомъ куни княжЂ или в ратаинемъ то 12 гривнЂ.

14. А за рядовича 5 гривнь такоже и за боярескъ.

[16. А за смердии холопъ 5 гривенъ а за робоу 6 гривенъ.

23. Аще кто оударить мецемь. Аще кто оударить мецомъ вынезъ

єго или рукоятъю то 12 гривнЂ продажи за обиду.

29. Аще придеть кровавъ мужь на дворъ или синь то видока єму не

искати но платити продажа 3 гривны аще ли не будеть на немъ

знаменья то привести єму видокъ слово противу слову кто ли будеть

почалъ то тому платити 60 кунъ аще ли кровавъ придеть или будеть

самъ почалъ а вылизу послуси то то єму платежь оже и билъ.

35. Оже кто познаєть своє что будеть погубили или оукрали оу

него что или конь или портъ или скотина то не рчи се моє но иди на

сводъ гдЂ єсть взялъ сведет ли ся хто будеть виноватъ на того тадба

снидеть тогда своє возмет и что будеть c нимъ погыбло тожь єму

начнеть платити ачи будеть коневои тать а выдати и князю на потокъ

паки ли будеть кльтныи тать 3 гривни платити єму.

36. Ω сводЂ. Аще будеть в одиномь городЂ истьчю до конца того

свода. Будеть сводъ по землямъ то ити єму до третьєго свода а что

будеть личе то тому третьєму платити за личе кунами а с личемъ ити

до конча а истьчю ждати прока a гдЂ снидеть на конЂчнаго то тому

все платити и продажа.

37. Ω тадбЂ. Пакы ли что будеть купилъ татебно на торгу конь

или портъ или скотину то вывести свободна мужа два или мытника

аже начнеть незнати оу кого купивъ то ити по немь тимь видокомъ на

роту а истьцю своє личемъ взяти а что c нимъ погибло а того єму

желЂти а оному желЂти своихь кунъ зане не знаєть оу кого купивъ

познаєт ли на долзЂ оу кого купивъ то свои єму куны и сему платить

что оу него будеть погибло а князю продажа.

38. Ω челядинЂ. Оже кто познаєть челядь свою оукраденую а

поиметь и то оному вести по кунамъ до третьєго свода пояти же

27

челядинъ въ челядина мЂсто а оному дати личе да ть идеть до

конечного свода а то єсть не скоть ни лзЂ рЂчи не видЂвъ оу кого

купилъ єсмь но по языку ити до конча a гдЂ будеть конечнеи тать

опять вороти челядина а свою поиметь и проторъ тому же платити а

князю продажи 12 гривни в челядини или оукрадше или оуведше.

39. Ω сводЂ. А изъ своєго города в чюжю землю свода нЂтъ но

такоже вывести єму послухы любо мытника перед кимъ купивше то

истьчю личе взяти а прока єму желЂти что c нимъ погыбло а оному

своихь кунъ желЂти.

55. Ω долзЂ. Аже кто многимъ долженъ будеть а пришодъ гостъ

из ыного города и за чюжеземець а не вЂдая запустить товаръ за нь а

опять начнеть не дати гостю кунъ а первии долъжници начнуть єму не

дати запинаюче куны то вести на торгъ продати же и дати первоє

гостины куны а домашнимъ что ся останеть кунь тЂмь ся подЂлять

паки будуть княжи куны то княжи куны первоє взяти а прокъ в дЂлъ

аще кто много рЂза ималъ тому не имати.

57. Ω закупЂ. Ажь оу господина родныи

закупъ а погубить

воискои конь то не платити єму єже даль єму господинъ плугъ и

борону ωт него же копу ємлеть то то погубивше єму платити аще ли

господинъ єго ωтшлеть на ино орудьє а погинеть без него того єму не

платити.

77. Не будеть ли тать то по следу женуть аже будеть слЂдъ к селу

ли к вару а не ωтсоцять ωт себе слЂду ни идуть на слЂдъ или

ωтбьються то тЂмъ платити тадбу и продажю слЂдъ гнати c чюжими

людми и c послухы аже погубять слЂдъ на гостиницЂ на велицЂ жела

не будеть или на пущи гдЂ не будеть ни села ни людии то не платити

тадбы ни продажи.

85. A ты тяжи вси судять c послухы свободными будет ли послухъ

холопъ то холопу на правду не вылазити но оже хощеть истець или

именитии а ркя тако по сего рЂци ємлю тя но язъ ємлю тя а не холопь

ємлеть и на желЂзо аже обинить и то ємлеть и на немь своє не

обинити ли єго а платити єму гривна за муку зане холопьи рЂчи ялъ.

88. Ω женЂ. Аще кто оубьєть жену то тЂмь же судомъ судити

якоже мужа ажь буде виновата то полъ виры 20 гривень.

28

89. А в холопЂ и в робЂ нЂтуть виры но оже буде без вины

оубьєны то за холопъ оурокъ платити или за робу а князю 12 гривенъ

продажи.

90. Ω смердахъ. Аще смердь оумреть безажю то князю задница

аще будуть доцери оу него дома то даяти часть на нЂ аже будуть

замужемъ то не даяти имъ части.

91. Ω безадници. Аще в боярьстЂ и дружини то за князя задниця

не идеть но оже не будеть синовъ ино доцери возмуть.

92. Аже кто оумирая раздилить домъ свои дЂтемъ на томъ стояти

паки без ряду оумреть то всимъ дЂтемъ и самои часть дати души.

93. Аже жена сядеть по мужи то дати на ню часть аже что мужь

възложить то мужю єсть госпожа а задниця єи не надоби мужня.

95. Аже будеть сестра в дому то тои задниця не имать но ωтдадять

ю замужь по силЂ братня.

Джерело: Білецький Л. Руська правда й історія її тексту / За ред.

Ю. Книша. – Вінніпег, 1993. – 180 с.

Ситуативні задачі

1. Вишгородський ремісник Ставр взяв в борг у лихваря Дитяти

3 гривни на один місяць під відсотки. Пройшов місяць, проте Ставр не

повертав борг і впродовж року ухилявся від його сплати. Дитята

звернувся до князя, але Ставр зажадав представлення послухів, яких у

кредитора не було. Князь, вірячи клятві лихваря, присудив сплатити

йому борг і відсотки. Ставр, не маючи можливості сплатити борг

відразу, тричі заплатив відсотки по боргу, після чого відмовився

повертати суму боргу, вважаючи своє зобов'язання повністю

виконаним.

Роз’ясніть рішення князя. Чи дійсним був договір позики? Яка

доля основного зобов'язання?

2. Після смерті київського боярина Всеволода Путяти його

дружині/вдова/ Передславі фактично перейшло усе майно, оскільки їх

син Дмитро був малолітнім. Коли він виріс, то зажадав передачі йому

усього майна. Мати, забравши частину речей, пішла з будинку до

своєї сестри Марфи. Незабаром Передслава померла. Дмитро зажадав

у Марфи повернення усіх принесених матір'ю речей, вважаючи, що

Передслава не могла наслідувати після смерті чоловіка. До того ж

вона не залишила заповіту про передачу цих речей Марфі.

29

Вирішіть казус. Чи правомірні вимоги Дмитра Путяти

повернути майно?

3. Холопи новгородського дружинника Микули Гліб і Лочко на

ринковій площі образили і вдарили київського купця Данила.

Рятуючись від обурених городян, вони побігли до будинку свого

власника. Потерпілий, проте, наздогнав Гліба й убив його ударом

меча. Лочко встиг сховатися у будинку. Данило зажадав видачі йому

раба для розправи або сплати за образу. У відповідь він отримав

відмову. Через декілька днів, Данило, зустрівши обидчика/Лочка/ на

вулиці, убив його.

Чи правомірні дії купця? Яку відповідальність він понесе за

подвійне вбивство?

4. Під час святкового застілля дружинник Ждан вдарив свого

сусіда по столу - смерда. Той дав здачу, внаслідок чого

дружинник помер.

Яке покарання чекає смерда? Чи можуть родичі убитого (якщо

так, то які) мститися за нього.

5. Гончар Одинець прийшов у двір київського князя Ізяслава з

явними слідами побоїв і почав вимагати суду над ковалем Варнавою.

Під час судового розгляду видоки засвідчили, що бійку почав

Одинець.

Яке рішення має винести суд, відповідно до статей Руської

Правди?


1. У чому полягала суть двірцево-вотчинної системи

управління:

а) вся влада в державі належала князю;

б) основною була посада двірського, який очолював весь апарат

управління князівського двору, містами управляли призначені князем

намісники;

в) управління на місцях здійснювали тіуни, що поєднували

військові, адміністративні та судові функції.

2. За яким принципом унаслідувались княжі престоли в

Галицькому й Волинському князівствах:

а) родового старшинства;

б) вотчинним (вертикальним).

3. Просторова редакція Руської правди складається з:

а) «Правди Ярослава», «Правди Ярославичів», «Покону вірного» й

«Урока мостникам»;

30

б) Суду Ярослава Володимировича та статуту Володимира

Мономаха;

в) Литовських статутів.

4. Основними заходами розшукового характеру в

давньоруському судочинстві були…

а) судовий вирок, тяжба, вира;

б) «заклич», «звід», «гоніння сліду»;

в) дії відповідача щодо збору доказів та судові дебати;

г) «трус», «просока», тяжба.

5. У структурі судоустрою Руської держави поєднувалися:

а) світські, церковні та громадські судові установи;

б) княжі, військові, церковні, сільські та міські суди;

в) великокняжі, вотчинні, вічеві, вервні, церковні (духовні та

вотчинні) суди.


Які існують дискусійні погляди на тип державного устрою

Руської держави?

Яких князів називали «світлими»?

Перелічіть правові пам'ятки давньоруського періоду місцевого

походження й запозичені. Які галузі права вони врегульовували?

Який зміст вкладався законодавцем в поняття «лице», що

значить «злодій лицований»?

Які види покарань характерні для періоду, що вивчається?

Розкрийте порядок досудового слідства в давньоруський

період.

Назвіть особливості суспільного ладу та державного устрою

Галицько-Волинської держави.

Джерела

1. Российское законодательство X-XX веков. В 9 т. Т. 1.

Законодательство Древней Руси (под общ. ред. О.И. Чистякова). – М.:

Юридическая литература, 1984. – 432 с.

2. Русская Правда. Примечания [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.hist.msu.ru.

3. Хрестоматія з історії держави та права України. З

найдавніших часів до початку XX ст.: Навч. посібник для юрид.

вищих навч. закладів і факультетів.: У 2 т. / За ред. В.Д. Гончаренка. –

К.: ІнЮре, 1997. – Т. І. – 420 с.

http://www.hist.msu.ru/

31


1. Данилевский И.И. Древняя Русь глазами современников и

потомков (IX-XII вв.); Курс лекций: Учебное пособие для студентов

вузов. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 399 с.

2. Дубровина А.Б. Государственный строй Киевской Руси //

Советское государство и право. – 1982. – № 6. – С. 64–75.

3. Захарченко П. Київська Русь: державний устрій, суспільний

лад та основні риси права // Історія України. – № 7 (лютий). – 2002. –

С. 8–9.

4. Ісаєвич Я. Галицько-Волинська держава. – Львів: Інститут

українознавства ім. І. Крипякевича НАН України, 1999. – 67 с.

5. Морхат П.М. Суд в Древней Руси: историко-правовой аспект

// Академический юридический журнал. – 2007. – № 4 (30) (октябрь

— декабрь). – С. 14–20.

6. Котляр М. Ф. Як і чому настала удільна роздробленість на

Русі (XII–XIII ст.) / НАН України; Інститут історії України. – К.,

1998. – 106 с.

7. Кульчицький В.С., Тищик Б., Бойко І. Галицько-Волинська

держава (1199–1349) / Монографія. – Львів, 2005. – 280 с.

8. Кучінко М. Нариси стародавньої і середньовічної історії

Волині. – Луцьк: Вежа, 1994. – 98 с.

9. Свердлов М.Б. Генезис и структура феодального

общества в Древней Руси. Л., 1983. – 238 с.

10. Толочко А.П. Князь в Древней Руси: власть, собственность,

идеология. – К.: Основа, 1992. – 231 с.

11. Чельцов-Бебутов М.А. Курс уголовно-процессуального

права. Очерки по истории суда и уголовного процесса в

рабовладельческих, феодальных и буржуазных государствах. – СПб.:

Альфа, 1995. – 846 с.

12. Юшков С.В. Общественно-политический строй и право

Киевского государства. – М.: Государственное издательство юридической

литературы, 1949. – 537 с.


Загребельний П. Смерть у Києві. – К.: Фоліо, 2003. – 603 с.

Іванченко Р. Золоті стремена. Романи. – К.: Дніпро, 2009. – 840 с.

Романов Б.А. Люди и нравы Древней Руси. Историко-бытовые

очерки XI – XIII вв. Издание второе. – Москва, Ленинград: Наука,

1966. – 240 с.

32

ТЕМА 4. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І ПРАВО НА

УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА

ЛИТОВСЬКОГО, КОРОНИ ПОЛЬСЬКОЇ ТА РЕЧІ

ПОСПОЛИТОЇ


План

1. Державний устрій українських земель у складі Великого

князівства Литовського та Корони Польської.

2. Особливості суспільного ладу на українських землях у ХVІ ст.

3. Правова система українських земель в литовсько-польський

період:

а) джерела права;

б) кримінальне право;

в) цивільне та шлюбно-сімейне право.

4. Судоустрій та судовий процес.

5. Магдебурзьке право в Україні.


1. «Генріхові артикули» 1572 р. – апогей шляхетської

демократії.

2. Копний суд: склад, організація, повноваження та порядок

розгляду справ.

3. Структура та основні норми статутів Великого князівства

Литовського.


схематично скласти мапу українських земель XVI ст., де

вказати, які території до складу яких держав належали.

дати визначення поняттям: підкоморій, маршалок, магнати,

волочна реформа;

визначити, які наслідки для українських земель мала

судово-адміністративна реформа 1564–1566 рр.


Висвітлення даної теми слід починати зі з’ясування обставин, за

яких українські землі потрапили під владу Польщі та Литви: з ХІV ст.

Західне Поділля та Галичина стають провінціями Корони Польської; в

кінці ХІV ст. Волинь, Київщина та східна частина Поділля входять до

33

складу Литовської держави, яка з кінця ХV ст. офіційно носить назву

Велике князівство Литовське, Руське, Жемойтське.

Слід звернути увагу на розвиток взаємовідносин між Литвою і

Польщею. Це мало вирішальний вплив на суспільний лад і державно-

правове становище українських земель. Варто пригадати з історії

України причини та наслідки унійних домовленостей XIV–XVI ст.

Після об’єднання у 1569 р. Корони Польської та Великого князівства

Литовського (далі - ВКЛ) й утворення внаслідок Люблінської унії Речі

Посполитої, Волинське, Київське та Брацлавське воєводства були

інкорпоровані до складу Корони Польської, зберігаючи автономію в

питаннях права, суду та адміністрації.

При підготовці до першого питання слід чітко розділити три

владні структури:

- центральні органи влади Польщі та ВКЛ (король (великий

князь), вальний сейм);

- місцеві органи влади на українських землях (воєводи,

каштеляни, старости);

- органи самоврядування: звичаєві (копні зібрання); шляхетські

(повітові сеймики); міські в містах, що користувалися магдебурзьким

правом (війт, бурмістр, лава, рада).

Доцільно визначити етапи становлення, засади діяльності даних

органів чи службових осіб та обсяг їх владних повноважень.

Проаналізувати, яким чином змінилися засади діяльності

центральних, місцевих органів влади після утворення Речі

Посполитої.

Суспільний лад на українських землях у даний період

відповідав принципам розшарування суспільства в епоху феодалізму.

Основні стани суспільства: шляхта, духівництво, міщани та селяни

мали складну внутрішню градацію і навіть в межах одного стану не

було рівності. При підготовці другого питання слід визначити

привілеї, права та зобов’язання кожного зі станів. Так, шляхта не

сплачувала податки, мала право володіти землею і залежним

населенням, підлягала юрисдикції шляхетських судів, мала право

вільно виїжджати за кордон, виключне право судити своїх підданих.

Курсант повинен знати категорії шляхти, міщан та селян та їх статус.

Розглядаючи правову систему українських земель Великого

князівства Литовського, треба пам’ятати, що в основі її розвитку

лежало давньоруське право. Основними джерелами права у

литовсько-польський період були: звичаєве право, міждержавні

34

договори князів, великокняжі привілеї, Судебник Казимира 1468 р.,

статути Великого князівства Литовського 1529, 1566, 1588 рр.,

збірки магдебурзького права, церковні устави, сеймові постанови

(конституції). Особливу увагу слід приділити текстуальному аналізу

статутів Великого князівства Литовського 1529, 1566, 1588 рр.

Відповідно до статутів ВКЛ, злочини за ступенем суспільної

небезпеки поділялися на особливо небезпечні (“справи горлові”,

“старостинські артикули”) та менш небезпечні (“члонки посполиті”).

Серед покарань переважали грошові та майнові штрафи. Лише до

шляхти могло бути застосовано такі види покарань: оголошення поза

законом і вигнання за межі держави (баніція); позбавлення волі – від 3

тижнів до 1 року і 6 тижнів; позбавлення честі.

Правоздатність залежала від стану. Дієздатність для чоловіка

наступала з 18 років для жінки з 13 років. Діти перебували під владою

батьків доки не мали свого маєтку або не одружувалися.

Судова система включала: центральні суди: у ВКЛ – суд

великого князя; суди призначених господарем великокняжих урядників,

суд Пани-Ради; у Короні Польській – королівський суд,

трибунальський суд (з 1578 р.); місцеві суди: урядові (замкові

старостинські), станові (шляхетські (гродський, земський,

підкоморський (з 1566 р.); міські; вотчинні; церковні (вотчинні та

духовні); національні (єврейські, вірменські); звичаєві (копні,

полюбовні).

Судовий процес у литовсько-польську добу був змагальний,

приватно-позовний із окремими рисами обвинувального та

елементами розшукового процесу. Обвинувачення набуло публічного

характеру лише в окремих видах злочинів. Систему судових доказів

складали: зізнання винного, показання сторін і свідків, документи,

речові докази та присяга.

П’яте питання присвячене становленню органів самоврядування

в містах, яким було надане магдебурзьке право. При підготовці до

нього слід визначити, коли і яким чином українським містам

надавалося магдебурзьке право, на яких засадах функціонували

органи міського самоврядування, порядок обрання та повноваження

війта. Значну увагу курсант повинен приділити джерелам

магдебурзького права, зокрема збіркам магдебурзького права у

викладенні польських юристів П. Щербича та Б. Гроїцького, що були

у вжитку в українських містах.

35

Практичне заняття – 2 години

План

1. Державний устрій українських земель у складі Речі

Посполитої (XVII – XVIII ст.).

2. Правове становище українських земель у складі Угорського

королівства, Османської імперії та її васалів.

3. Основні види покарань та процедура їх виконання відповідно

до приписів права Речі Посполитої.

4. Конституція Речі Посполитої 3 травня 1791 р.: загальна

характеристика.


Охарактеризувати основні джерела права Речі Посполитої.

Дати визначення поняттям: «ліберум вето», шляхетська

конфедерація, шляхетська демократія, pacta convent польських

королів, рокош.

Визначити причини, наслідки та етапи розділу Польщі

європейськими державами.


Висвітлення даної теми слід починати зі з’ясування обставин,

що вплинули на державно-правове становище Речі Посполитої у

середині XVII – XVIII ст. Слід звернути увагу на розвиток

взаємовідносин між Литвою, Польщею та сусідніми державами. Це

мало вирішальний вплив на суспільний лад і державно-правове

становище українських земель. Варто визначити, які джерела права

діяли на українських землях. Додатково опрацювати проблеми

пов’язані з призначенням покарання за приписами коронного права.

При опрацюванні питання політико-правової природи першої

польської Конституції, її значення для розвитку конституційних ідей у

Центральній та Східній Європі варто звернутися безпосередньо до

тексту даної пам’ятки права. Конституція (Урядовий закон) була

ухвалена 3 травня 1791 р. у складний для Речі Посполитої період, коли

частина територій вже була відторгнута внаслідок першого поділу й

держава стояла перед загрозою інтервенції з боку Російської імперії.

Конституція проголошувала ідеї рівності для шляхти та міщан, селяни

ж повинні були перебувати під заступництвом законів. Законодавча

влада була представлена двопалатним сеймом. Виконавча – королем і

36

міністрами. Вперше було закріплено конституційну норму, що «всі

правові акти повинні відповідати конституції».

Бурмістр – виборний голова органу міського самоврядування,

магістрату; помічник війта у містах, яким було надане магдебурзьке

право; голова міської адміністрації за магдебурзьким правом.

Возний – судовий урядник, що проводив досудові слідчі дії:

огляди, опити, вручав позови, був присутній при виконанні судових

рішень тощо.

Волока – основна земельна одиниця у Великому князівстві

Литовському, що дорівнювала 30 моргам (21,36 га).

Земяни – особи шляхетського походження, що володіли

земельною власністю в межах певної територіальної одиниці; дрібні

землевласники.

Каптур – юрисдикція в період безкоролів’я. Каштелян – комендант (управитель) замку чи укріпленого

міста; керівник цивільної та військової адміністрації у відповідній

окрузі; почесне звання сановника, що давало право входити до складу

сейму Речі Посполитої.

Копа – 1) сход сільської громади; 2) грошова одиниця, що

дорівнювала 60 литовським грошам.

Лавники – члени війтівського суду в містах з магдебурзьким

правом.


Статут Великого князівства Литовського 1566 р.

Розділ IV, що містить артикули, які регламентували участь

адвокатів у судовому процесі, доказове право, організаційні засади й

компетенцію підкоморського суду (Витяги)

РОЗДЂЛЪ 4. О СУДЬЯХЪ

АРТЫКУЛЪ 33

Хтобы самъ не могъ, або не умЂлъ у права мовити

Уставуемъ тежъ, хто бы очевисто у права стоечы не могь або не

умЂлъ самъ мовити або речы своее справовати, поручылъ устнЂ кому

иному речъ свою мовити; тогды таковому злеценья инакшого

листовного не будеть потреба. Къ тому кгды бы хто, не могучы самъ

справовати речы своее у суда и не вмЂючы мовити, прокуратора

потребовалъ; тогды судъ повиненъ ему зъ уряду прокуратора дати, и

казати прокуратору отъ него мовити, а речъ его справовати. А въ

37

вображенью маестату нашого господарского обЂцуемъ прокуратора

обвиненой сторонЂ дати. За се будеть повиненъ судъ зъ ураду дати

прокуратора, и дармо казати ему мовити отъ убогихъ сиротъ и вдовъ

немаетныхъ и тымъ тежъ, которыи бы або за пріязнью або тежъ

убозтвомъ своимъ прокуратора мЂти и сами речы своее за

недостаткомъ своимъ въ суду справовати не могли.

АРТЫКУЛЪ 34

О прокураторохъ, якіе мають быти и якихъ тежъ судъ маеть

пріймовати Уставуемъ тежъ, ижъ о имЂнья и всякіе иные речы лежачые

рухомые не маеть быти прокураторомъ жаденъ чужоземецъ и

неосЂлый у Великомъ КнязствЂ Литовскомъ; а вЂдже кому идетъ о

горло о честь, въ таковой речы можеть собЂ прокуратора чужоземца и

неосЂлого мЂти и отъ себе установити. А судья подсудокъ и писаръ

такъ тежъ и тые, которые только духовные имЂнья держать,

прокураторовать не мають; а однакожъ и тые вси вышъ помененые въ

речахъ своихъ властныхъ сами черезъ себе и чрезъ прокураторовъ

своихъ справовати могуть. АРТЫКУЛЪ 35

О каранье фальшывыхъ и подступныхъ прокураторовъ, и

къ тому ижъ волно сторонЂ прокуратора своего у права

подперети, и самому мовити, и другого прокуратора на его

мЂстце установити.

Уставуемъ тежъ, ижъ кгды бы который прокураторъ

поднявшысе кому речъ его мовити и справовати, а вывЂдывшисе на

немъ тое справы и листовъ его огледавшы, выдалъ его въ томъ

сторонЂ противной, або до тое стороны его противное присталъ, и отъ

него за се напротивко тому, кому се первей обЂцалъ и поднялъ речы

мовити, а то бы на него якимъ явнымъ и слушнымъ доводомъ

доведено было; тогды таковый, естли есть шляхтичъ, честь тратить, а

не шляхтичъ горло тратитъ. А хтобы тежъ у права стоечы хотЂлъ

отставити прокуратора, а самъ свою речъ мовити, або другому

прокуратору речъ свою злецити; то ему вольно будеть.

АРТЫКУЛЪ 52

О доводЂхъ и отводЂхъ А доводъ и отводъ на всякую речь маеть быти наипервей черезъ

письмо, черезъ свЂдки, а то суть наипевнЂйшые и накгрунтовнЂйшые

доводы будуть, теды доводъ и отводъ черезъ присегу кому письма або

38

свЂдковъ не достанетъ, такъ тежъ черезъ певные знаки, яко о кождомъ

доводЂ таковомъ зособна естъ нижей описано. АРТЫКУЛЪ 53

Которые ку свЂдЂцству мають быти припущоны Уставуемъ тежъ, ижъ ку свЂдецству не мають быти прыпущоны

тые, которые суть правомъ переконаны, што тамъ же передъ правомъ

тотъ, хто ему наганитъ, доводити маеть, а если не доведеть, тогды ку

доводу припущонъ быти маеть. Ку тому не мають свЂдчыти невольники

слуги за пановъ ани тежъ противъ пановъ, шаленые, то естъ которые

розуму не мають, потомужъ свЂдками быти не мають одинъ другому,

которимъ сполнЂ вину дадутъ, або помочниками ихъ будуть.

АРТЫКУЛЪ 54

О свЂдкохъ, которымъ бы хто што ку нимъ хотЂлъ мовити

Если бы сторона противная хотела ку свЂдкомъ што мовити и

ганити имъ, тогды тутъ же заразомъ передъ правомъ и первей нижли

ихъ ку свЂдЂцству або ку присязЂ припустять, ку нимъ мовити и на

ихъ доводити не уступуючы съ права то учынити. А гдЂ бы на

которого свЂдка што велъ, а не довелъ; тогды маеть того свЂдка

навезати водлугъ стану его; а переведетъ ли, тогды тотъ свЂдкомъ

свЂтокъ быти не можеть, а сторона поводовая на того мЂстце иншого

свЂдка маеть поставити; а пустившы свЂдковъ ку свядецству, тогды

вже по свядецствЂ къ нимъ правнЂ ничого мовити не можеть

АРТЫКУЛЪ 56

СведЂцствомъ двохъ або трехъ свЂдковъ маеть сторона речъ

свою одержати

Тежъ уставуемъ, ижъ сторона поводовая речы своее маеть

доводити трема або двома свЂдкома людьми вЂры годными а

неподойзреными, бо если бы свЂдковъ не мЂлъ, тогды и зъ двома

свЂдками вЂры годными и неподойзреными, при которыхъ двохъ

свЂдкохъ въ недостатку третего самъ маеть присегнути, и тымъ речъ

свою одержати, а вЂдже не о честь не о кгвалтъ а ни о наЂздъ

домовый, и тежъ гдЂ бы не шло сторонЂ обжалованой о горло, такъ

тежъ и о землю, на што особливе на мЂстцахъ своихъ доводы суть

написаны. А хто бы оставляючы доводъ добровольнЂ, свЂдковъ

пустилъ сторонЂ на присегу о которую кольвекъ речъ; тогды тая

сторона, кгды се добровольнЂ за присегу возметъ и присягнетъ, маеть

речъ свою одержати, а если присягнути не хочеть, речъ свою тратитъ.

39

АРТЫКУЛЪ 57

О доводехъ листовныхъ Могутъ тежъ быти доводы листовные, то естъ записы на имЂнья

и иные выписы, або оповЂданья съ книгъ канцляреи нашое, съ книгъ

судовыхъ земскихъ замковыхъ, и черезъ церокграфы подъ печатьми и

съ подписаньемъ руки власное, яко о томъ шырей нижей на мЂстцы

своемъ естъ написано, бывають тежъ доводы черезъ певные и не

отменные знаки, яко о томъ о кгвалтехъ и границахъ меновите и

значнЂ нижей написано. АРТЫКУЛЪ 70

О подкоморыхъ и о ихъ врядЂ.

Уставуемъ, ижъ въ кождомъ повЂтЂ подкоморый присяглый и

осЂлый въ повЂтЂ томъ, которого мы Господаръ дамо, и маеть быти

подкоморый на томъ урядЂ до живота своего, яко и иные врядники

земскіе. А напервей нижли тымъ рядомъ справовати будеть, маеть

присегу на тотъ врадъ свой учинити.

Врядъ подкоморого.

По всякихъ розницахъ земленыхъ и граничныхъ за одосланьемъ

отъ суду земского маеть подкоморый моцъю звирхности нашое а

владзы уряду своего давати позвы по стороны подъ именемъ и печатью

своею, и рокъ завитый складати на выЂздъ на кгрунтъ за чотыри

недЂли на всякіе розници земленые або граничные, и выЂхавшы и

огледавшы выводовъ права листовъ и знаковъ граничныхъ и свЂдковъ,

чіе листы лЂпшые и знаки граничные явнЂйшые и свЂдки

слушнЂйшые будуть, тую сторону ку доводу маеть припустити, и

выслухавшы доводу подлЂ статуту маеть кгрунтъ певный сказати, и

границы копцы знаки граничные учинити, и на то листы суду своего

подъ печатью и съ подписомъ руки своее дати.

Джерело: Статут Вялікага княства Літоўскага 1566 года. –

Мінск, 2003. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://litopys.org.ua/statut2/st1566.htm


1. Волинський шляхтич Степан Шумський 1574 р. прибув у

Кременець на засідання гродського суду для розгляду позову

кременецького войського Федора Сенюти, який звинувачував

Шумського у нападі на свого підданого, в результаті чого той помер.

У Кременці в замку позивач, узявши попередньо возного, схопив

Шумського і до «казні замкової у вєзеньє осадив», «трьома лантухами

40

його оковавши і пута на ноги вложивши до ями вежі, де злочинців на

смерть саджають, в одній лише кошулі в лютий мороз осадив».

Чи правомірне досудове затримання Шумського? Якщо так, то

в якій частині вежі він мав утримуватися (в нижній чи в верхній)?

Вирішіть казус з урахуванням того, що на момент суду у Кременці

Шумський був банітом.

2. Жителі селища Шепетовского, виявивши крадіжку муки з

місцевого млина, зібрали громаду і почали «гоніння» по слідам, що

привели їх до села Скалина. На прохання вивести слід селяни Скалина

зазначили, що тієї ж ночі у них теж було викрадено худобу і просили

Шепетовців «на горячий и на свежый следъ, абысь яко люди сторонные,

зъ ными тымъ следомъ куды пойдешъ, шли». Сліди привели громаду до

села пана Ласкова, Краселки., куди селяни послали трьох чоловік з поміж

себе «оповедаючи ему о шкоде села Скалинского и о приведеню следу до

села пана Ласкова, подъ самый дворъ его, просечы, абы следъ зъ села

вывесть казалъ». Однак пан Ласко відмовився «виводити слід», а ще

«нафукалъ, злыми словы налаялъ, киемъ грозилъ», а його піддані «тотъ

следъ, з розказаня его почали тратити и … затирати, а насъ,

громажанъ, з фуками и зъ погрозъками отправожати».

Чи правомірні дії громади і пана Ласко? До якої інстанції, у разі

відмови пана Ласка вивести слід, повинні були звернутися селяни?

3. У 1592 р. шляхтич Івана Жоравницький і його дружина Олена

Копоть написали та оприлюднили так званий «пашквіль» – вірш, що в

сатиричній формі висміював братову (дружину брата) Івана Ганну

Барзобагату. Ось його текст: «Хто йдеш мимо, стань годину,

Прочитай сюю новину. Чи є в Луцьку білоглова, Як та пані

ключникова? Хоча й вик подойшлий має, А розпусти не встидає;

Убирається в форботи, Леч не дбає про чесноти. Нащо модли їй,

офіри? Аби були каваліри! Леч малжонек з’їдеть з двора, Внет тут

молодиків чвора…».

Чи могла Ганна Базробагата звернутися до суду з цього

приводу? Якщо так, то до якого? І яке покарання за Статутом

1588 р. передбачалося за вищезазначені дії?

4. На засіданні Володимирського гродського суду в справі про

вбивство служебника пана Загоровського Івана Скиби представник

Загоровського оголосив відвід прокуратору протилежної сторони

(відповідача) п. Жеславського, на підставі того, що він не є осілим у

Волинському воєводстві, а також зазначив, що невідомо чи

Жаславський загалом є шляхтичем.

41

Чи правомірна заява представника позивач? Чи повинен

Жеславський доводити під час судового засідання своє шляхетство?

Якщо так, то яким чином?


1. Станово-представницький орган центральної влади в

Короні Польській складався з…

а) Сенату та Палати представників;

б) Сенату та посольської зборні;

в) Пани-ради та шляхти;

г) Сенату та Пани-ради.

2. Волинське та Брацлавське воєводства були утворені:

а) 1529 р. замість Луцького воєводства та Брацлавської землі;

б) 1564 р. шляхом об’єднання частини українських земель

(сучасні Волинська, Рівненська, Житомирська та Вінницька області);

в) 1566 р. замість Волинської та Подільської земель;

г) 1569 р. замість Волинської та Вінницької земель.

3. Статут Великого князівства Литовського 1566 р. зберігав

чинність…

а) на території Речі Посполитої до 1588 р.;

б) на території Волинського, Брацлавського, Київського

воєводств до середини XVII ст.;

в) на території литовських, білоруських та українських земель до

середини XIX ст. 4. У литовсько-польський період найбільш поширеними

покараннями за злочини були… а) майнові штрафи; б) калічницькі кари; в) позбавлення волі; г) смертна кара.

9. Знайдіть відповідність джерела та уривку з нього:

1) Загальноземський привілей 1447 р.;

2) Судебник 1468 р.;

3) Статут ВКЛ 1566 р.

а) «Што с лицом приведут татя, будет ли (йому) мочи чим

платити, ино заплатити истинну. Пак ли чего у дому не будет, а будеть

ли то жона ведала з детми ужо изрослыми, ино жоною и детми

заплатити, а самого – на шибеницу;

42

А пак ли злодей не имети будет чим платити, ино и лица у

двор не имати – воротити истцю, у кого украдено, и просокы

половину вернути»;

б) «Уставуемъ, хотечи мети, абы в праве завжды порядокъ и справа

обычайн йшла, даемъ моцъ, абы воеводове въ кождомъ повете…

выбирали пострыгали уставляли шляхту людей добрихъ веры годныхъ

цнотливыхъ оселыхъ въ томъ же повете … а принявшы отъ его присегу

въ рейстра свои вписовати и листы свои таковымъ вознымъ давали»;

в) «Также прелатом, княжатом, рытерем, шляхтичам, бояром,

местичом земель великого князьства Литовского, Руского, Жемоитского

дали есмо: што ж ни на жадного обмовление явное, или тайное, тых

княжат, рытерев, шляхтичов, боярь, местичов не будем казнити ни

именьи, а ни пенязьми, ни нятством, ни кровью».


Експансіоністська політика яких держав призвела до

остаточної втрати Україною-Руссю своєї державності?

Назвіть категорії привілейованих станів населення

українських земель Великого князівства Литовського.

Які суди створені після судово-адміністративної реформи

1564–1566 рр.?

Охарактеризуйте основні джерела права Речі Посполитої.

Визначте наскільки у період литовсько-польської держави

збереглися норми давньоруського права. Відповідь підтвердити

прикладами.

Які наслідки мала Люблінська унія 1569 р.?

Як пов’язані пам’ятка права Речі Посполитої «Генріхові

артикули» і твір О. Дюма «Королева Марго»?

Джерела

1. Законодательные акты Великого княжества Литовского XV–

XVI вв. Сборник материалов, подготовленных Н.Н. Яковкиным. – Л.,

1936. – 152 с.

2. Литовская Метрика. Книга 561. Ревізії українських замків

1545 р. Підготував Володимир Кравченко. – К.: НТШ, 2005. – 599 с.

43

3. Статути Великого князівства Литовського: У 3-х томах / За

редакцією С. Ківалова та ін. – Одеса: Юридична література, 2002– 2004.


1. Бойко І.Й. Органи влади і право в Галичині у складі

Польського Королівства (1349–1569 рр.): монографія / І.Й. Бойко. –

Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2009. – 628 с.

2. Гошко Т.Д. Нариси з історії магдебурзького права в Україні

(XVI – початок XVII ст.). – Львів: Афіша, 2002. – 253 с.

3. Гурбик А. Копні суди на українських землях у XIV–XVI ст.

//Український історичний журнал. – 1990. – № 10. – С. 110–116.

4. Захарченко П.П. Суспільно-політичний лад і право на землях

України у складі Великого князівства Литовського // Історія України. –

2002. – № 33. – С. 4–12.

5. Ковальова С.Г. Третейські суди на українських землях

Великого князівства Литовського // Держава і право. Зб. наукових

праць. – К., 2001. – С . 68–72.

6. Лащенко Р.М. Лекції по історії українського права. – К.:Україна,

1998. – 254 с.

7. Леонтович Ф.И. Русская Правда и Литовский Статут //

Антологія української юридичної думки. Т.2. Історія держави і права

України: Руська Правда. – К.: Юридична книга, 2002. – С. 155–224.

8. Мироненко О. Представницькі органи Литовсько-Руської

держави в контексті еволюції українського парламентаризму //

Академія правових наук України. – Харків, 1997. – Вип. 2. – С. 38–49.

9. Падох Я. Ґрунтове судочинство на Лівобережній Україні у

другій пол. XVII–XVIII ст. – Львів, 1994. –187 с.

10. Сокальська О.В. Нариси з історії українського судочинства

(XVI – початок XVII ст.). – Одеса: Інтерпрінт, 2010. – 210 с.

11. Стецюк П. Перша Конституція Польщі (1791): спроба

правового аналізу. – Л.: Астролябія, 2010. – 112 с.

12. Суд і судочинство на українських землях в XIV–XVI

століттях / Музиченко П., Ковальова С., Долматова Н.,

Крумаленко М., Єфремова Н. – Одеса: АстроПринт, 2000. – 180 с.

13. Яковенко Н. Здобутки і втрати Люблінської унії // Київська

старовина. – 1993, – № 3. – С. 123–128.



права. Фільм 1–2. 1993. Україна. Київнаукфільм / документальні

фільми.

44

ТЕМА 5. УКРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВА ПЕРІОДУ

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ УКРАЇНСЬКОГО

НАРОДУ (1648–1657 рр.)


План

1. Формування козацтва як окремого суспільного стану.

2. Структура та функції органів влади та урядників Запорозької

Січі.

3. Причини та передумови визвольної війни під проводом

Б. Хмельницького.

4. Становище українських земель за Зборівським,

Білоцерківським договорами та Березневими статтями.


1. Основні концепції (програми) створення національної

державності у 1596–1657 рр.

2. Монархічні та олігархічні тенденції в управлінні

гетьманською державою.


скласти схему злочинів та покарань на Запорозькій Січі;

охарактеризувати особливості судочинства у запорожців:

назвати органи чи посадовців, що розглядали судові справи,

визначити їх предметну компетенцію, проаналізувати процедуру

розгляду справи та виконання покарання, окреслити джерела

судочинства.


Дана тема посвячена розвитку українського козацтва починаючи

від перших поселень-січей за дніпровськими порогами і до апофеозу

козацької політичної активності – національно-визвольної війни. У

першому питанні проаналізуйте, за яких обставин козацтво наприкінці

XVI ст. стало видатним феноменом військово-політичної сили

українського народу, як із специфічного роду заняття («козакування»,

лицарського ремесла) воно невдовзі перетворилося на особливий стан,

що виступив творцем нової форми української державності та взяв під

захист державні та національно-культурні права українського народу,

окресліть соціальну базу формування козацтва. За правовим статусом

усі козаки були вільними. Розрізнялися вони лише за соціальним

45

становищем: низові (запорозькі); реєстрові; козаки, що жили в

прикордонних містах.

У другому питанні слід підкреслити, що починаючи з середини

XVI ст. осередком українського козацтва стала Запорозька Січ, що

була не лише військовим, але й особливим державно-політичним

утворенням. У цьому аспекті варто згадати характерні риси держави

та поняття форми держави з курсу теорії держави та права і зробити

висновок, чи дійсно козацьке політичне утворення можна назвати

державою з республіканською формою влади та демократичним

режимом. У цьому контексті необхідно проаналізувати структуру

органів влади у запорожців, охарактеризувати повноваження:

генеральної військової ради, кошового отамана, військового судді,

військового писаря, військового осавула, курінних отаманів,

полковників та ін.

У третьому питанні курсанти повинні розкрити історичні

передумови та причини національно-визвольної війни українського

народу 1648 р, зокрема слабкість центральної влади в Речі

Посполитій, суперечності соціально-економічного характеру,

посилення соціального, національного і релігійного гніту наприкінці

XVI ст. Слід наголосити, що прийняття «Ординації війська

Запорозького реєстрового» 1638 р. не зупинило, а навпаки, сприяло

подальшому наступу проти польської влади. Прагнення позбутися

кріпацтва й релігійних утисків залучало до лав повстанців селян,

міщан, представників православного духовенства.

У ході національно-визвольної війни козацтво, яке спочатку

відстоювало власні станові інтереси, трансформувалося в провідну

верству («політичний народ») всього суспільства й стало виразником

державницьких інтересів, репрезентувало поступ політичного

мислення в історичній еволюції українського суспільства, що в свою

чергу сприяло становленню національної свідомості.

Четверте питання передбачає аналіз правового статусу

українських земель від козацької автономії, за Зборівським договором

1649 р., до встановлення союзу з Московією й оформлення його

1654 р. у Березневих статтях.

У результаті перших перемог козаків над польським військом у

1649 р. Зборівським договором було юридично закріплено статус

козацької автономії у складі Речі Посполитої в межах трьох воєводств

(Київського, Чернігівського і Брацлавського), на території якої

запроваджувалася влада гетьмана з полково-сотенною системою

46

державного управління, урядові посади дозволялось займати лише

козацькій старшині та православній шляхті, скасовувалися уніатські

та єзуїтські установи, євреям та єзуїтам не дозволялося мешкати на

території гетьманщини, заборонялося розташування польського

війська, козацький реєстр встановлювався у розмірі 40 тис.

Білоцерківський договір 1651 р. значно звузив права козацької

автономії та зменшив реєстр. Березневі статті 1654 р. передбачали

збереження прав, привілеїв і маєтностей Війська Запорозького та

української шляхти. Курсанту слід визначити, яким був статус

козацької держави за Березневими статтями. Погляди науковців на це

питання різняться. Окремі з них вважають, що це був акт неповної або

повної інкорпорації України Москвою (В. Мякотін), персональна унія

в особі московського царя (В. Сергієвич); автономія України в складі

Московської держави (О. Мироненко); повна або часткова васальна

залежність від Москви (М. Слабченко, Т. Чухліб); протекторат Московії

(М. Грушевський, В.Смолій, В Степанков); конституційний договір

між двома рівними державами (О. Оглоблін); «мілітарний союз» двох

самостійних незалежних держав – тобто України та Московії

(В. Липинський, А. Яковлів).

Єзуїти – монахи католицького ордену, заснованого в 1540 р.

Ігнатієм Лойолою.

Ксьондз – католицький священик.

Паланка – адміністративно-територіальна одиниця (округ) у

Запорозькій Січі.

Протекторат (від лат. protector – охоронець, захисник) –

форма залежності, за якої держава на підставі укладеного договору

визнає зверхність іншої держави, хоча при цьому зберігає

автономність у внутрішніх справах; держава-протектор бере на себе

захист території держави-васала, обмежує зовнішні зносини останньої

тощо.

Чорна рада – загальне зібрання низового козацтва.

47


Білоцерківський договір 1651 р.

(Витяги)

Через те що Військо його королівської милості Запорозьке з

гетьманом і всією старшиною своєю визнали себе підданими його

королівської милості і республіки, то, приносячи належну господу

богу подяку за припинення і відхилення внутрішнього кровопролиття,

яке досі тривало, ми, комісари, постановляємо:

1. Дозволяємо і призначаємо організувати реєстрове військо в числі

двадцяти тисяч чоловік. Це військо гетьман і старшина повинні набрати і

записати в реєстр, і вони мусять перебувати тільки в маєтках його

королівської милості, що містяться у воєводстві Київському, не маючи

нічого до воєводств Брацлавського і Чернігівського. А маєтки шляхетські

мусять лишатися вільними, і в них реєстрові козаки ніде не повинні

лишатись; а хто лишиться реєстровим козаком у числі двадцяти тисяч,

той з маєтків шляхетських, які містяться у воєводствах Київському,

Брацлавському і Чернігівському, також у маєтках його королівської

милості, мусить переселитись у маєтки його королівської милості у

воєводстві Київському, туди, де буде розташовано військо його

королівської милості запорозьке; а хто бувши реєстровим козаком, буде

переселятися, кожний такий матиме право продати своє майно без ніякої

перешкоди з боку панів, а також старост і підстарост.

2. Вищезгадана організація двадцятитисячного реєстрового війська

його королівської милості мусить починатися протягом двох тижнів від

цього числа, а закінчитися до свят різдва. Реєстр цього війська за

власноручним підписом гетьмана мусить бути відісланий до його

королівської милості, і копія його вписана в книзі гродській київській. В

цьому реєстрі ясно мусять бути записані реєстрові козаки в кожному

місті по іменах і прізвиськах, і загальне число їх не повинно становити

більше двадцяти тисяч; а які козаки будуть включені в реєстри, ті

повинні лишатися при давніх звичайних своїх правах; ті ж, які не будуть

включені в реєстр, мусять лишатися, як і раніш, у звиклому

послушенстві, приписаними до замків його королівської милості.

4. Обивателі воєводств Київського, Брацлавського і

Чернігівського, а також і старости самі особисто і через своїх

урядників можуть вступати у володіння своїми маєтками і одразу

брати під свою владу всі доходи, корчми, млини і судочинство; проте

саме збирання податків з селян повинні відкласти до вищезгаданого

строку, призначеного для закінчення реєстрів, щоб обрані в реєстр

48

козаки тим часом переселились, а лишились тільки ті, що належать

до стану селян. Те саме мусить бути і в маєтках його королівської

милості, поки не буде вже відомо, хто лишається на правах козацьких,

а хто приписаний до замка і підлягає селянським повинностям.

5. Чигирин на основі привілею його королівської милості мусить

лишатися при гетьмані. Як теперішній гетьман, благородний Богдан

Хмельницький, призначений і затверджений привілеєм його

королівської милості, так і на наступні часи гетьмани повинні

перебувати під старшинством і владою гетьманів коронних і мусять

бути затверджувані привілеями.

Кожний з них, стаючи гетьманом, повинен дати присягу у

вірноподданстві його королівській милості і Речі Посполитій. Всі

полковники і старшини мусять призначатися за поданням гетьмана

його королівської милості запорозького.

6. Релігія грецька, яку сповідає Військо королівської милості

Запорозьке, також собори, церкви, монастирі і колегіум київський

повинні лишатися при попередній свободі, згідно з стародавніми

правами. Якщо хто під час колишніх заколотів випросив у власність

якийсь маєток церковний або належний духовенству, то таке право

власності ніякої чинності мати не може.

Джерело: Хрестоматія з історії держави і права України: Навч.

посіб. / А.С.Чайковський, О.Л. Копиленко, та інші. – К.: Юрінком

інтер, 2003. – С. 138.


1. «Паланка» у запорозьких козаків – це:

а) військова одиниця;

б) господарська одиниця;

в) адміністративно-територіальна одиниця;

г) будинок.

2. Чим керувалися козаки при відправленні правосуддя:

а) звичаєвим правом;

б) Литовськими статутами;

в) магдебурзьким правом;

г) власним почуттям справедливості.

3. Хто виконував смертний вирок на Січі?

а) кат;

б) осавул;

в) інший засуджений.

49

4. Влада гетьмана, за Зборівським договором,

поширювалася на такі воєводства…

а) Київське;

б) Волинське;

в) Брацлавське;

г) Чернігівське;

д) всі відповіді правильні.

5. Українська козацька еліта на початку національно-

визвольної війни у 1648 році сповідувала ідеї?

а) козацької автономії в межах частини українських земель;

б) створення національної держави на етнічних українських

землях;

в) звільнення українських земель від польських панів, урядників

та католицьких ксьондзів.


У чому суть принципу «де троє козаків, там двоє одного

судять»?

Чим були викликані козацькі повстання кінця XVI – початку

XVII ст.?

Який період називають часом «золотого спокою» у Речі

Посполитій?

Які особисті причини спонукали Б. Хмельницького до від’їзду

на Січ у 1648 р.?

Пригадайте художні твори (романи, фільми та ін.), що

описують даний історичний період. Чи художній вимисел відповідає

історичним реаліям?

Джерела

1. Воссоединение Украины c Россией. Документы и материалы

в трех томах. – М.: Изд. АН СССР, 1953. – Т.2. – 670 с.

2. Документы Б. Хмельницкого (1648–1657). – К.: Наукова Думка,

1961. – 123 с.

3. Документы об освободительной войне украинского народа

1648–1654 гг. – К.: Наукова Думка, 1965. – 630 с.

4. Україна перед визвольною війною 1648–1654 рр.: з6.

документів (1639–1648). – К., 1946. – 456 c.

50


1. Антологія української юридичної думки. В 6 т. Т. 3: Історія

держави та права України: козацько-гетьманська доба/Упорядники:

І.Б.Усенко, Т.І. Бондарук, О.О. Самойленко; відп. ред. І.Б. Усенко. –

К.: Юридична книга, 2003. – 584 с.

2. Апанович О. Українсько-російський договір 1654 року.

Міфи і реальність. – К.: Варта, 1994. – 96 с. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://ukrstor.com/ukrstor/apanovych1654.

3. Брайчевський М. Приєднання чи возз’єднання? Триптих //

Переяславська рада (Історіографія та дослідження) / Редкол. П. Сохань,

Я. Дашкевич, І. Гирич та ін. – К.: Смолоскип, 2003. – С. 34–68.

4. Горобець В.М. Проблема легітимації еліти козацької України в

зовнішньополітичній діяльності Гетьманату: стосунки з Росією та Річчю

Посполитою (1654–1665 рр.): Автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.02 /

НАН України; Інститут історії України. – К., 2002. – 34 с.

5. Грозовський І. Козацьке право // Право України. – 1997. –

№ 6. – С.76–80.

6. Гуржій О. Право української козацької держави. – К.:

Дніпро, 2002. – 56 с.

7. Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. – Львів: Світ, 1991. –

425 с.

8. Плохій С. Крила протекції: до визначення правового змісту

Переяславської угоди 1654 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.ukrhistory.narod.ru

9. Салтовський О. Концепції української державності в історії

вітчизняної політичної думки.–К.: Вид. ПАРАПАН, 2002. – 396 с.

Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litopys.org.ua.

10. Степанков В. Формування української державницької ідеї

1648–1649 років [...Mappa mundi, 1996. – С. 464–478.] [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http:// litopys.org.ua

11. Харченко І. Спадковий гетьман в Україні у ІІ половині XVII

століття // Київська старовина. – 1999. – № 4. – С. 12–20.

12. Щербак В. О. Українське козацтво: формування соціального

стану. Друга половина ХV – середина ХVII ст. – 2-ге вид. – К.: Вид.

дім „Києво-Могилянська академія», 2006. – 300 с.

13. Яковенко Н.М. Нарис історії середньовічної та

ранньомодерної України. – 2-ге вид., перероблене та розшир. – К.:

Критика, 2005. – 584 с.

51



права. Фільм 4. Український Соломон або козацька правда і закон.

1993. Україна. Київнаукфільм /документальний фільм.

Проспер Меріме. Богдан Хмельницький (1863) (аудіокнига)

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://toloka.hurtom.com/viewtopic.php?t=7757.

Тулуб З. Людолови. Історичний роман в 2-х томах. – Київ, 1988.


КОЗАЦЬКО-ГЕТЬМАНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ У ДРУГІЙ

ПОЛОВИНІ ХVII–ХVIII ст.


План

1. Зміни у суспільно-правовому ладі української гетьманської

держави у кінці ХVII – на початку ХVIII ст.

2. Державний устрій гетьманської держави.

3. Російські органи влади для управління Гетьманщиною у

XVIII ст.

4. Судоустрій та судочинство Гетьманщини.

5. Правова система Гетьманщини.


1. Гадяцька угода: мрії про нову Річ Посполиту – «колиску

трьох народів» .

2. Пакти й Конституції законів та вольностей Війська

Запорозького 1710 р. – перша українська конституція чи договірні

козацькі статті?

3. Права, за якими судиться малоросійський народ – видатна

пам’ятка українського права.

4. Реформи гетьмана К. Розумовського.


користуючись текстом пам’ятки права «Права, за якими

судиться малоросійський народ» складіть задачу-казус з

кримінального, кримінально-процесуального чи цивільного права

Гетьманщини.

52

скласти схему: Гетьманські статті Назва статей

та рік

підписання

Яким гетьманом

підписані

Основні положення

Березневі

статті

1654 р.

Б.Хмельницький

1. Цар зобов’язувався надати військову

допомогу для боротьби з Річчю Посполитою;

2. Гетьману не дозволялося мати зовнішні

зносини з Річчю Посполитою та Османською

імперією;

3. Царські залоги розташовувалися в

українських містах;


Основним наслідком національно-визвольної війни стало

формування української держави. Значні зміни у другій половині

XVI ст. відбулися в суспільному ладі. На основні позиції в соціальній

структурі суспільства вийшло знатне військове товариство

(бунчукове, військове та значкове), потіснивши шляхту. При

підготовці першого питання також слід прослідкувати, які зміни

відбулися в правовому статусі духівництва (воно стає виборним),

козаків, міщан (з’являються ратушні міста) та селян. Щодо останніх,

то необхідно врахувати той факт, що відсутність кріпосної залежності

безпосередньо після національно-визвольної війни змінюється у кінці

XVII ст. поновленням феодальних відносин.

Характеризуючи державний лад нової держави, слід мати на

увазі, що він не був юридично оформлений і тому, остаточний

розподіл прав і обов’язків нових органів залежав значною мірою від

політики гетьмана. Кожна з територіальних складових: Гетьманщина,

Військо Запорозьке низове, Слобідська Україна мала свій

адміністративний та судовий устрій. Система органів влади

Гетьманщини охоплювала три уряди: генеральний: генеральна рада (у

кінці XVII ст. втрачає значення верховного органу влади), гетьман,

Рада генеральної старшини; полковий: половник та полкова старшина

(обозний, суддя, писар, осавул та хорунжий); сотенний: сотник,

отаман, писар та осавул. Вивчення засад діяльності даних органів

доцільно починати з порядку їх формування, далі визначити

повноваження та зміни в їх устрої та компетенції. Особливу увагу слід

приділити процедурі обрання гетьмана та обмеження його

повноважень.

53

У третьому питанні варто прослідкувати еволюцію впливу

російських органів влади на державно-правове життя Гетьманщини:

від підпорядкування її спочатку Посольському приказу, з 1663 р. –

Малоросійському приказу; на початку XVIII ст. – Колегії іноземних

справ, пізніше – Сенату, до безпосереднього втручання Російської

імперії у внутрішні справи Гетьманщини й створення у 1722–1727 рр.

I Малоросійської колегії, 1734–1750 рр. – Правління гетьманського

уряду, 1764–1786 р. – II Малоросійської колегії. Курсанту слід

визначити склад та повноваження трьох останніх установ та звернути

увагу на повноваження царських резидентів при гетьманові.

Необхідно визначити наскільки діяльність цих органів була

направлена на знищення залишків української автономії та

перетворення цих земель у складову частину Російської імперії.

Опрацьовуючи четверте питання семінару, доцільно скласти

схему судових органів із зазначенням їх компетенції, що полегшить

засвоєння матеріалу. Слід звернути увагу, що, як і в попередній

період, існували державні суди: центральні – суд гетьмана, суд Ради

генеральної старшини, Генеральний військовий суд, Генеральна

військова канцелярія, місцеві – полкові, сотенні та сільські суди, що

поєднували судову владу з адміністративною. Юрисдикція полкових

та сотенних судів поширювалася на все населення. Оскільки

збереглися феодальні відносини, то існував і вотчинний суд. В містах

судочинство здійснювали магістратські та ратушні суди. Також діяли

спеціалізовані суди (їм були підсудні окремі категорії справ чи осіб):

духовні, цехові, ярмаркові, митні, третейські. Курсант також має

знати зміни, які відбулися в судоустрої після судової реформи

К. Розумовського 1763 р.

Судовий процес у даний період мав приватноправовий характер.

Справа порушувалася лише за скаргою потерпілого, значна увага

приділялася задоволенню матеріальних претензій потерпілого від

злочину: особа, якій було відшкодовано матеріальні та моральні

збитки, відмовлялася від звинувачення і процес припинявся. Під

впливом російського законодавства в XVIII ст. у судочинстві

відбуваються зміни – змагальний процес поступово витісняється

розшуковим процесом, функція розслідування кримінальних справ

остаточно переходить до судових органів.

Серед джерел права, що були чинні в Гетьманщині, основними

були: звичаєве право, окремі норми Статуту Великого князівства

Литовського 1588 р., гетьманські універсали, гетьманські статті,

54

збірки магдебурзького права. Зверніть увагу, що козацьке право

включало не лише сукупність норм козацького звичаєвого права, що

виникло в Запорозькій Січі, а й сукупність нормативних актів

гетьманської влади, судової практики. На його основі регулювалися

порядок організації козацького війська, основні принципи формування

органів військової, адміністративної влади, судочинство, поняття

злочину й система покарань тощо.

Щодо змін в цивільному праві, то як і в попередній період

інститут власності на землю продовжував займати провідне місце в

системі цивільно-правового регулювання. Але змінилися суб'єкти

власності на землю. Власниками землі виступали: Військо Запорозьке

(держава), козаки та селяни (до кінця XVII ст.), козацька старшина,

знатне військове товариство, шляхта, православна церква, Запорозька

Січ. У це період з’являються «рангові маєтності» – землі, які гетьман

своїми універсалами дарував козацькій старшині за службу, «в ранг».

Значно розширюється правове регулювання зобов’язальних відносин,

зокрема у зв’язку з ліквідацією магнатського землеволодіння. Серед

договорів найбільш поширеними були: купівлі-продажу, позики,

оренди, дарування, особистого найму.

У кримінальному праві Гетьманщини розрізняли три основні

види кримінальних діянь: злочин – найтяжче протиправне діяння, за

яке передбачалася переважно смертна кара; провина –

правопорушення середньої тяжкості; проступок – дрібне

правопорушення. Основні види покарань: смертна кара, калічницькі

покарання, ганебні покарання, позбавлення волі, позбавлення честі,

конфіскація майна, штрафи, дисциплінарні покарання.

При розгляді п’ятого питання слід звернути увагу на процес

кодифікації українського права у XVIII ст., особливо на укладання

збірки «Права, по которым судится малороссийский народ»

(1743 р.).

Вічний мир 1686 р. – мирний договір між Росією та Польщею на

основі Андрусівського перемир’я, що передбачав закріплення за Росією

Лівобережної України, Києва з околицями, Запоріжжя, Чернігово-

Сіверщини, за Польщею залишалася Правобережна Україна.

Лентвойт – сільський староста, заступник війта.

Магістрат – орган міського самоврядування в містах, що

користувалися магдебурзьким правом, складався із ради та лави.

55

Пленіпотент – повірений, уповноважений в судових справах,

захисник на суді.

Цехмістр – виборний голова ремісничого цеху, що виконував

управлінські, розпорядчі, представницькі та інші функції.


Пакти й Конституції законів та вольностей Війська

Запорозького 1710 р. (Витяги) I

Оскільки поміж трьома богословськими чеснотами чільне місце

належить вірі, — у цьому першому пункті годиться повести мову про

святу православну віру східного обряду, якою войовничий козацький

народ уперше й понині просвітився ще за панування хозарських

каганів від апостольського Константинопольського престолу і яку й

нині невідступно обстоює, бо ніколи жодною чужою релігією

збаламучений не був

Тому новообраний нині найясніший гетьман, якщо Господь Бог

кріпкий і нездоланний у битвах допоможе визволити нашу Вітчизну

увінчаною успіхами зброєю блаженної його милості найяснішого

короля шведського з ярма московської неволі, повинен того

дотримуватися і, як і належить йому, особливо пильнувати і рішуче

ставати на перешкоді впровадженню у нашій руській Вітчизні будь-

якої чужої релігії. II

Кожна держава постає й існує завдяки непорушності кордонів.

Так і територія нашої Вітчизни, Малої Русі, нехай на постраждає ані

від нападу, ані внаслідок неправомірного рішення у своїх кордонах,

що закріплені договорами з Річчю Посполитою, з найяснішою Портою

Оттоманською та з Московською імперією. А передовсім (щоб не

порушувався кордон) по річці Случ (який визначає територію), що

прилучена під проводом Богдана Хмельницького від Речі Посполитої

у власність Гетьманщини і Війська Запорозького, навічно повернена і

усталена на основі угод.

За тим зобов'язаний ясновельможний гетьман пильно

прослідкувати під час переговорів найяснішої королівської величності

Швеції та, якщо справа потребуватиме, рішуче обстоювати цей пункт,

наскільки стане хисту і змоги. Передовсім же повинен звернутися з

уклінним проханням до його найяснішої королівської милості,

ласкавого пана нашого оборонця, захисника і покровителя, і

56

закликати, щоб його найясніша величність нікому не вибачав не

лише зневаги прав і вольностей, але й порушення кордонів і

привласнення вітчизняних земель. Понад те належить найяснішому

гетьманові, нехай лиш війна щасливо завершиться, домогтися від

найяснішої королівської величності Швеції такої згоди і гарантій, щоб

найясніша королівська величність і його наступники – найясніші

королі Швеції – довічно вдовольнялись титулом покровителів України

і в дійсності стали б у майбутньому захистом для нашої Вітчизни і

зберегли б незмінними її права, привілеї і кордони. IV

Військо Запорозьке Низове заслужило собі невмирущу славу

незліченними лицарськими подвигами на морі і на суходолі, за що

було нагороджене багатими даровизнами для спільного вжитку і

користі. Проте Московська імперія з метою пригноблення і грабунку

Війська Запорозького воздвигла, орудуючи в найрізноманітніший

спосіб, на його грунтах і угіддях самарські городи, розмістила по

Дніпру фортеці, щоб таким чином заподіяти Війську Запорозькому

незаконних перешкод у риболовних і ловецьких промислах,

принизити і завдати несправедливих втрат. А наостанок підступно

спустошила і військове гніздо запорожців – Січ-заступницю.

Отже, по завершенні війни – дай-то, Боже, щоб із щасливим

наслідком (якщо Військо Запорозьке не звільнить уже тепер отих

своїх посідлостей і Дніпра від напасливої займанщини московитів), —

повинен буде ясновельможний гетьман при переговорах найяснішого

короля його милості шведського з Московською імперією про

благодатний мир припильнувати, аби Дніпро і посідлості Війська

Запорозького були очищені від укріплень і фортець московитів і

повернуті у колишню власність Війська Запорозького. У майбутньому

не допускати там ані спорудження фортець, ані заснування городів,

ані слобід з обумовленим терміном. V

Місто Терехтемирів споконвічно по праву належало Війську

Запорозькому Низовому і виконувало роль власного шпиталю. Так і

тепер, по визволенні – дайто, Боже, – нашої Вітчизни від московської

неволі, нехай ясновельможний гетьман поверне Війську Запорозькому

Низовому оте місто Терехтемирів з усіма угіддями і перевозом через

Дніпро, який міститься там-таки. Нехай буде поновлено за військовий

кошт у Терехтемирові шпиталь для козаків. Рівно ж весь Дніпро –

згори, від міста Переволочної, аж до самого гирла, а також

57

Переволочанський перевіз і саме місто Переволочну з городом

Керебердою і рікою Ворсклою з млинами, що містяться на території

Полтавського полку, та Кодацьку фортецю з усіма угіддями – повинен

ясновельможний гетьман, а по ньому наступники його уряду, —

згідно з давніми правами і привілеями, – зберегти у законному

володінні Війська Запорозького. VI

Якщо в самодержавних країнах шанується такого, як в мирний

час, так і в час війни, слушного і корисного державному устрою і

порядку, що звичайно задля загального блага вершаться приватні і

громадські ради, і навіть самі самодержці, особисто присутні на них і

головуючі, не противляться піддати свої рішення розсуду і схваленню

своїх міністрів і радників, то чому ж би тоді й серед вільної нації не

дотримуватися такого-от благотворного ладу? Таж у Війську

Запорозькому здавен-давна дотримувалися і нині дотримуються саме

такого порядку при гетьманській владі, згідно зі старовинним законом

вольностей. Однак дехто з гетьманів Війська Запорозького

захоплювали собі необмежену владу, геть потоптавши рівність і

звичаї, і свавільно встановлювали отой закон: «Так хочу-так

повеліваю». Через те непритаманне гетьманському уряду

самоуправство у Вітчизні і Війську Запорозькому запроваджувався

розлад, викривлення прав і вольностей, утиски посполитих та

насильний, невиважений розподіл військових посад, а відтак росла

зневага до генеральної старшини, полковників і значного товариства.

Тому ми – генеральна старшина кошовий отаман і все Військо

Запорозьке склали угоду і затвердили з найяснішим гетьманом у ході

виборів його ясновельможності закон, який повинен мати вічну силу у

Війську Запорозькому:

чільними радниками у нашій Вітчизні мають бути генеральні

старшини з огляду на важливість їхніх посад, а також через те, що

вони постійно перебувають при боці гетьмана;

після них у звиклому порядку ті ж права народних радників

нехай мають городові полковники;

крім того, з кожного полку необхідно вибрати зі згоди

гетьмана до Генеральної ради як генеральних радників по одному

визначному вислуженцю із людей розважливих і заслужених.

З тими генеральними старшинами, полковниками і

генеральними радниками повинен теперішній ясновельможний

гетьман, а також його наступники радитися про безпеку Вітчизни, про

58

спільне благо і про всі громадські справи і немає права нічого

вирішувати, розпочинати і здійснювати своєю волею без

попереднього розгляду і схвалення ними.

Тому-то тепер, на виборах гетьмана, призначаються

одностайною ухвалою три сесії Генеральної ради, які повинні кожного

року проводитися у гетьманській резиденції: перша – на Різдво

Христове, друга – на Великдень і третя – на празник Покрови

Пресвятої Богородиці. На ті сесії повинні прибути не лише

полковники зі своєю старшиною і сотниками, не лише генеральні

радники з усіх полків, але також посли від Війська Запорозького

Низового для участі і дораджування; по одержанні універсалу від

гетьмана вони зобов'язані бути присутніми і прибути точно у

визначений час. І коли ясновельможний гетьман запропонує якісь

питання для спільного розгляду, то всі вони повинні чесно й щиро, не

дбаючи про жодний зиск – свій власний чи інших осіб, – відкинувши

лихі заздрощі і мстиві намисли, давати слушні поради в такий спосіб,

щоб не заподіяти тим ані урази честі гетьмана, ані шкоди справам

Вітчизни, – нехай обминуть її лихо і згуба!

Якщо ж поза тими згаданими сесіями Генеральної ради, що для

них визначено спеціальні терміни, траплятимуться якісь справи, котрі

треба невідкладно розглянути, вирішити і залагодити, то

ясновельможний гетьман може вжити всієї повноти влади і впливу

для владнання і попровадження таких справ з відома генеральної

старшини. Також якщо прибудуть якісь листи з чужоземних держав

чи сторін, призначені ясновельможному гетьманові, то їхній зміст

належить його ясновельможності обговорити з генеральною

старшиною і повідомити свої відповіді на них, щоб не лишалось у

тайні листування, в першу чергу – з чужинецькими країнами і таке,

що могло б завдати шкоди безпеці Вітчизни і громадському благу.

А щоб постало щире обопільне довір'я поміж гетьманом і

генеральною старшиною, полковниками і генеральними радниками,

необхідне для проведення таємних і публічних нарад, то кожен з них

повинен, перш ніж приступити до виконання обов'язків своєї посади,

особисто присягнути на вірність Вітчизні, на щиру відданість

гетьманові, а також на сумлінне виконання обов'язків своєї посади

схваленою публічно присягою відповідної форми.

Якщо ж у діях ясновельможного гетьмана буде спостережено

щось незгідного справедливості, хибного щодо військових прав і

вольностей чи зловорожого Вітчизні, то генеральні старшини,

59

полковники і генеральні радники владні використати свободу голосу,

щоб особисто або ж – якщо того вимагатиме крайня і невідклична

потреба – публічно на нараді висловити докір його ясновельможності

і рішуче стримати від зневаги отчистих прав і вольностей, не

завдаючи при тому ані найменшої образи високій гетьманській честі.

На ті докори ясновельможний гетьман не повинен ані ображатися, ані

не має права за них мстити, – навпаки, повинен постаратися

виправити переступи.

Крім того, кожен генеральний радник у своєму полку, де буде

обраний публічним голосуванням до Генеральної ради, владен разом з

городовим полковником достерігати справедливого ладу, брати участь

в управлінні, кермуючи з допомогою загальних порад, а також

повинен приглядатися і рішуче виступати проти кривд і утисків

посполитому люду.

І подібно до того, як генеральна старшина, полковники і

генеральні радники повинні дотримуватись добрих звичаїв, належно

шанувати високу гідність найяснішого гетьмана, виявляти йому

відповідні його високому становищу почесті і вірний послух, – так і

ясновельможному гетьманові зі свого боку пристало також мати їх за

побратимів, а не за слуг, не вважати їх своїми власними підручними та

не примушувати зумисне для приниження їхньої гідності ганебно і

негоже вистоювати у своїй присутності, за винятком тих випадків,

коли вимагатимуть обставини. VII

Якщо б провинився хто з генеральних старшин, полковників,

генеральних радників, значних товаришів чи інших урядовців, а

понадто з рядових козаків, – чи то образивши проти звичаю

гетьманську честь якимось зухвальством, чи виявившись винним у

якомусь інакшому переступі, – то ясновельможний гетьман не

повинен карати того винуватця за такі провини засобами своєї влади

чи особисто призначати йому кару.

Така справа – кримінальна чи якась інша – має бути передана на

розгляд Генерального суду. І хоч би яке неприхильне, а проте

безстороннє рішення він ухвалив, – такому повинен кожен

правопорушник підкоритися. X

Через те що ясновельможний гетьман повинен з обов'язку свого

уряду провадити і достерігати ладу у Вітчизні та Війську

Запорозькому, то передовсім він має недремно пильнувати і докладати

60

особливого старання, щоб простим козакам і посполитим не

чинилось надмірних утисків, спустошливих поборів і здирств. Ті

надужиття спонукають люд покидати обжиті місця і пускатися у чужі

краї, аби пошукати собі поза межами вітцівської землі життя без тих

прикрощів – догіднішого, відраднішого і спокійнішого.

Тому постановляємо, щоб панове полковники, сотники, отамани

та інші військові і посполиті урядовці більше не наважувалися

виконувати панщизн та інших приватних робіт силами козаків і

посполитих, а надто якщо ті люди не є їхніми безпосередніми

підлеглими ані слугами: не посилати на сінокіс ані на жнива, не

силувати гатити греблі, не чинити над ними насильства захопленням

ґрунтів чи примусом до невигідного їх продажу і не конфісковувати за

леда-яку провину усе майно – рухоме і нерухоме. Також не залучати

ремісників без оплати до виконання панам урядовцям домашніх робіт,

а козаків не увільняти від служби заради приватних доручень.

Ясновельможний гетьман повинен усією повнотою влади

викорінювати надужиття і сам того остерігатися і не чинити, щоб не

давати прикладу для наслідування іншим.

Військові і посполиті урядовці, а надто полковники, неодмінно

мають обиратися на виборах свобідним голосуванням і

волевиявленням, а по виборах затверджуватися владою гетьмана,

проте вибори таких урядовців повинні проводитися виключно зі згоди

гетьмана. Такого ж порядку належить дотримуватися і полковникам:

не обирати сотників чи інших урядовців за хабарі чи на основі

особистої прихильності, нехтуючи вільним голосуванням усієї сотні, а

також не усувати їх з посад внаслідок особистих незгод. XVI

Не раз нужденний люд нарікає, благаючи спасу, і висловлює

свої образи й обурення тим, що орендарі, а також ярмаркові комісари

щокрок переслідують силою-силенною незвиклих і непомірних

здирств. Через ті утиски убогому чоловікові незмога й приступити до

ярмарку, аби продати яку дрібницю для порятунку від нужди чи що

для домашньої потреби пристарати без ярмаркового мита. А як

трапиться попастися на якійсь дрібній провині, то вже оберуть оті

ярмаркові комісари до нитки.

Отже, орендарі і їхні підлеглі нехай стягають мито до військової

скарбниці з ввозу і вивозу лише певних товарів і лише в точно

визначеному універсалами розмірі, не вимагаючи від купців нічого

зайвого і не чинячи ані нейменшого здирства вірним убогим людям.

61

Рівно ж і ярмаркові комісари нехай стягають мито лише з тих

осіб, які зобов'язані його сплачувати, а не з убогих людей, котрі

приїжджають на ярмарок, аби щось дешево продати чи прикупити для

власних потреб. Також нехай утримаються заводити будь-які судові

справи – не лише кримінальні, а й інші поточні – та не завдають

непомірних утисків і здирств посполитим і містам.

За всім тим нехай ясновельможний гетьман проникливо слідкує,

використовуючи з належним старанням свою владу.

Його доброї волі уряду і проводу довірено усі права і вольності

у Вітчизні для непорушного дотримання і охорони та для успішного

виконання оцих угод і конституцій, котрі його ясновельможність

владна ствердити власноручним підписом, військовою печаткою і

відповідною присягою.

Діялось у Бендері, року 1710, квітня 5 дня.

Пилип Орлик, гетьман Запорозького війська рукою власною.

Джерело: Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика

(1710 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/articles/history/1710cnst.htm


1. Який гетьман уклав з Росією «Коломацькі статті»?

а) П. Полуботок;

б) Д. Апостол;

в) І. Мазепа;

г) К. Розумовський.

2. За яким статтями в Україні створювався Генеральний суд

з шести осіб, причому троє з них мали бути росіянами?

а) «Березневі статті»;

б) «Коломацькі статті»;

в) Гадяцький трактат;

д) «Рішительні пункти».

3. Які українські землі за Андрусівським перемир’ям

1667 р. відійшли складу до Речі Посполитої?

а) Лівобережна Україна;

б) Правобережна Україна;

в) Галичина і Волинь;

г) Слобожанщина.

http://www.nbuv.gov.ua/new/2010/kv_orlyk/orlyk.html

62

4. Центральними органами влади Гетьманщини в XVIII ст.

були…

а) Генеральна військова рада, гетьман, Генеральна військова

канцелярія;

б) Гетьман, генеральна старшина, полкові канцелярії;

в) Рада генеральної старшини, гетьман, Генеральна військова

канцелярія, Малоросійські колегії.

5. Судові функції в Гетьманщині у період 1648–1760 рр.

здійснювали…

а) полковники, сотники, старости, царські воєводи;

б) полкові та сотенні суди, ратушні та магістратські суди, отамани;

в) станові, вотчинні та звичаєві суди.


Чим посада кошового отамана відрізнялася від посади

гетьмана? І чи збереглася вона у XVIII ст.?

Чи була в козацькій державі станова нерівність?

Чим зумовлена назва «Руїна» для періоду української історії?

Визначте основні риси цивільного права Гетьманщини?

Назвіть органи російської влади для управління

Гетьманщиною.

Джерела

1. Архив Юго-Западной России, издаваемый временной

комиссией для разбора древних актов, учрежденной при Киевском,

Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – К., 1869. – Ч. 5, т. 1:

Акты, относящиеся к истории городов и местечек в Юго-Западной

России (1432–1798 гг.) / Под ред. В.Б. Антоновича. – 740 с.

2. Права, за якими судиться малоросійський народ / К.А.

Віслобоков (упоряд.); Ю.С. Шемшученко (відп. ред. та авт. передм.). –

К.: Інститут держави та права ім. Корецького, 1997. – 547 с.

3. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана

Самойловича (1657–1687) / І. Бутич та ін. (упоряд.). – Л.: НТШ, 2004. – 138 с.


1. Антологія української юридичної думки. В 6 т. Т. 3: Історія

держави та права України: козацько-гетьманська доба/Упорядники:

І.Б.Усенко, Т.І. Бондарук, О.О. Самойленко; відп. ред. І.Б. Усенко. –

К.: Юридична книга, 2003. – 584 с.

63

2. Биркович О.І. Судова система Української держави

(Гетьманщини) 1648–1657 рр.: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01

/ Національна академія внутрішніх справ України. – К. – 2004. – 19 с.

3. Дашкевич Я. Полково-сотений лад XVII–XVIII ст. на Україні

– штучна «біла пляма»// Пам’ятки України. – 1990. – №1. – С. 6–8,

№ 2. – С.11–13, №3. – С.18–20.

4. Кресін. О.В. Політичний і правовий виміри Конституції

Пилипа Орлика: до 300-річчя видатної пам'ятки // Юридичний журнал

: аналітичні матеріали. Коментарі. Судова практика. – 2010. – № 4. –

С. 96–103.

5. Кульчицький В.С. Кодифікація права на Україні у XVIII ст.

– Львів: Світ, 1958. – 189 с.

6. Лукашевич О.А., Манжул К.В. Конституція Пилипа Орлика

– історико-правова пам’ятка ХVІІІ ст. – Х.: Основа, 1996. – 156 с.

7. Любченко Д.І. Розвиток кримінального права Гетьманщини у

другій половині XVII–XVIII ст.: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01

/ Національна академія внутрішніх справ України. – К. – 2006. – 19 с.

8. Пріцак О. Пилип Орлик, його конституція і бачення проблем

тогочасної України // Дзвін. – 1990. – № 2. – С. 45–56.

9. Сиза Н. Суди і кримінальне судочинство України в добу

Гетьманщини. – К.: Українська Видавнича Спілка, 2000. – 120 с.

10. Слабченко М.Є. Ескізи з історії „Прав, по которым судится

Малороссийский народ» // Антологія української юридичної думки. В

6 т. Т.3: Історія держави та права України: козацько-гетьманська

доба/Упорядники: І.Б.Усенко, Т.І. Бондарук, О.О. Самойленко; відп.

ред. І.Б. Усенко. – К.: Юридична книга, 2003. – С. 200–212.

11. Ткач А.П. Історія кодифікації дореволюційного права

України. – К.: Вид-во Київського університету, 1968. – 170 с.


Лазорський М. Гетьман Кирило Розумовський; роман-хроніка 18

віку. – Мюнхен: Вид-во «Дніпрова хвиля», 1961. – 752 с.

Цикл документальних фільмів: Обличчя купюри. Богдан

Хмельницький, Іван Мазепа. 2008. Україна. Тоніс.

64


УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В ПЕРІОД АВСТРІЙСЬКОГО

ПАНУВАННЯ (1772–1918 рр.)


План

1. Державно-правовий розвиток Австрійської (з 1867 р.

Австро-Угорської) імперії з кінця XVIII до початку XX ст.

2. Суспільно-політичний устрій західноукраїнських земель у

період австрійського панування

а) суспільний лад;

б) крайові та місцеві органи влади.

3. Крайові та місцеві органи самоврядування в Галичині та

Буковині в другій половині ХІХ ст.

4. Право Австрії та Австро-Угорщини, особливості його

застосування на українських землях.


1. Державницькі ідеї в програмах провідних західноукраїнських

партій другої половини ХІХ ст.

2. Крайові конституції для Галичини: основні положення та

значення. Завдання для самостійної роботи:

скласти порівняльну таблицю кримінальних кодексів Австрії (Австро-Угорщини);

розкрити причини «трудової еміграції» українців у другій половині ХІХ ст.

пояснити значення таких понять: освічений абсолютизм, «весна народів», русини, Транслейтанія та Цислейтанія.

Методичні рекомендації Мета даної теми через призму Габсбурзької монархії

прослідкувати суспільно-політичний розвиток українських земель, що перебували у її складі до 1918 р. Щоб опанувати дану тему, слід визначити, за яких обставин частина українських земель опинилася під владою Австрійської імперії:

- з 1772 р. Галичина (Тернопільський округ (з 1809 по 1815 р. перебував у складі Росії);

- з 1774 р. Буковина (до 1848 р. входила до складу Королівства Галичини та Лодомерії, 1850 р. визнана окремим коронним краєм):

- Закарпаття як складова Угорського королівства;

65

Підготовка до першого питання передбачає аналіз еволюції державного ладу Австрійської імперії: від абсолютної до конституційної монархії й створення дуалістичної держави Австро-Угорщини (1867 р.), визначення змісту державних реформ Марії Терезії, Йосипа II та Франца-Йосипа I. Слід звернути увагу на зміни в суспільному житті (скасуванні на західноукраїнських землях кріпосного права) та організації органів центральної влади після революції 1848 р. Двопалатний парламент (рейхстаг) складався з палати панів – виражала монархічно-абсолютистський компонент суспільства, та палати депутатів – формувалася шляхом двоступеневих виборів за квотою 1 депутат від 50 тис. осіб населення.

У другому питанні слід окреслити соціальну та національну структуру населення західноукраїнських земель, детальніше зупинившись на становищі селян, охарактеризувати умовини надання їм особистих прав та інші положення патента Йосипа II 1782 р. й остаточної ліквідації кріпосної залежності у 1848 р.

Також необхідно розглянути адміністративно-політичний устрій Королівства Галичини та Лодомерії до утворення дуалістичної держави і після прийняття Австрійської конституції (1867 р.), устрій органів влади Буковини після виділення її в окреме герцогство, повноваження крайового управління на чолі з президентом, особливості державного правого статусу Закарпаття у складі Угорщини.

На основі австрійського законодавства 60–х років ХІХ ст. на українських землях у складі Австро-Угорської імперії сформувалася система органів самоврядування. Воно здійснювалося на двох рівнях:

– крайовому (сейм); – громадському: міському та повітовому (магістрат, міські та

повітові рада й управи) і сільському (громадські ради та управи).

Готуючись до третього питання слід визначити, якими нормативними

актами запроваджувалися дані органи самоврядування, їх

компетенцію та склад.

У четвертому питанні важливо звернути увагу на державне

право, виборчу систему до австрійського парламенту та місцевих

сеймів, охарактеризувавши загальноімперські та крайові конституції.

Слід назвати кодифіковані збірки кримінального, кримінально-

процесуального й цивільного права, що діяли на західноукраїнських

землях і дати стислу характеристику їх основних положень.

66

Головна Руська Рада – перша легальна українська політична

організація Галичини, створена 2 травня 1848 р. у Львові, що

складалася з представників української ліберальної інтелігенції та

духовенства; її члени висловлювалися за федеративну перебудову

Австрійської імперії та виділення Галичини, українського Закарпаття

та Буковини в окремий коронний край з автономними правами; ГРР

була розпущена у 1851 р.

Королівство Галичини та Лодомерії – провінція Австрійської

імперії, до якої входили Галичина та Буковина.

Патенти – нормативні акти, що видавалися австрійськими

імператорами.

Циркули – адміністративні одиниці Галичини.

Домінія – сільський округ.

Мандатори – державні чиновники в домінії, що фактично

репрезентували інтереси поміщика (посада ліквідована у 1856 р.).

Жупи – адміністративні одиниці Угорщини, що поділялися на

комітати.


Крайова конституція для Галичини 1850 р. (Витяги)

Розділ І ПРО КРАЙ

Стаття 1. Королівство Галичини і Льодомерії (Волинь) з

князівствами Освенців, Заторем і з Великим князівством краківським

утворюють невід’ємну частину складової австрійської монархії і

єдиний коронний край цісарства. Розділ II ЗАГАЛЬНА КРАЙОВА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ

Стаття 7. Справи крайові королівства Галичини і Льодомерії з

князівствами Освенцівським, Заторським та Великим князівством

краківським у сфері діяльності крайової курії державна конституція

репрезентує спеціальне сеймове відділення.

Стаття 8. Усі крайові справи, не внесені до державної конституції

чи постанов, належать до сфери діяльності державної влади.

Стаття 9. Державна конституція визнає наступні справи крайові:

І. Усі заурядження у предметах:

1. Крайової культури.

2. Усі народні (громадські) будівлі, утримувані крайовою фундацією.

3. Заклади доброчинності в краю.

4. Лімітований бюджет і складання крайових кошторисів:

а) доходи крайові та майно належать до краю;

67

б) звичайні і надзвичайні крайові видатки.

II. У визначенні кордонів діє державний закон у предметах:

а) справ ґмінних;

б) справ костелів, церков та справ шкільних;

в) транспорт, забезпечення продуктами харчування та

розквартирування війська.

ІІІ. Забезпечення виконання предметів, які відносяться до сфери

діяльності державної влади. Розділ ІІІ СКЛАД КРАЙОВОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ

а) Курія сеймова

Стаття 10. Крайова репрезентація королівств Галичини і

Льодомерії з князівствами Освенцівським і Заторським та Великим

князівством краківським складається з трьох сеймових курій

відповідно трьом урядовим округам, кожний з яких складений з послів

дотичних урядових округів.

Стаття 11. Кожна крайова сеймова курія складається:

а) з послів найвище оподаткованої категорії;

б) з послів надзвичайно знаних міст;

в) з послів інших ґмін урядового округу.

Стаття 15. Послів до сеймових курій у порядку винятковості

вибирають безпосередньо. Виборчу ординацію коронного краю щодо

кількості послів між округами та порядок проведення виборів

затверджує урядова постанова.

Стаття 16. Виборче право по виборах до сеймової курії певного

урядового округу є вільне для кожного австрійського громадянина

(обивателя), повнолітнього, який дотримується обивательських і

політичних прав і проживає в тому ж урядовому окрузі та платить

зазначену у виборчій ординації суму річного безпосереднього

податку, або посідає щодо постанови виборчої ординації виборче

право відповідно сеймової курії того ж урядового округу на засадах

своїх особистих предметів.

Стаття 17. Щоб бути вибраним до сеймової курії потрібно мати

право для голосування, бути обивателем австрійським принаймні

п’ять років від дня виборів та дотримуватись громадянських та

політичних прав і мати вік 30 років.

Стаття 18. Особи, для майна яких створено конкурс, а також такі,

які після проведення конкурсу, перебуваючи під слідством, не визнані

винними, не можуть бути вибраними членами сеймової курії, а також

68

не можуть залишатися й надалі членами (якщо вони є такими) курії,

і, якщо навіть у час створення конкурсу були послами.

Стаття 19. Особи, визнані злочинцями, використання ними зиску,

чи порушення публічної обіцянки, погрожування, або з будь-якого

іншого приводу порушення закону в краю, позбавляються права

протягом півроку брати участь у виборах.

Посли, що перебувають під слідством з приводу вчиненого

злочину, погрожування чи порушення публічної обіцянки, не мають

права брати участі у засіданнях курії, чи її комісії до того часу, поки

судовим вироком не буде доказано їх провину. Такі посли втрачають

право бути обраними на тривалий час.

Стаття 20. Членів сеймових курій вибирається на шість років.

Стаття 22. Вибрані посли до сеймової курії не можуть приймати

чужі інструкції, а своє право голосування вони можуть виконувати

тільки особисто.

Стаття 24. Сеймова курія не може бути скликана одночасно з

Сеймом державним.

Стаття 25. Сеймова курія Львівської урядової округи збирається у

Львові, Станиславівська сеймова курія збирається у Станиславові,

Краківська сеймова курія збирається у Кракові. Кожній курії законом

дозволяється збиратися і в іншій місцевості.

Стаття 34. Намісник коронного краю, як й президент урядової

округи і вислані при них комісарці мають право і обов’язок

відвідувати зібрання сеймових курій та право голосу; у голосуваннях

можуть брати участь відділення тільки в тому випадку, якщо вони є

членами сейму.

б) Крайове відділення

Стаття 38. Крайове відділення складається із 15 членів вибраних

у загальній курії з її лона (середовища). Кожна курія вибирає п’ять

членів, і то в той спосіб, що одного члена вибирається з лона послів

курій найвище оподаткованих, одного члена вибирається із загальних

привілейованих місцевостей, двох членів вибирає сільська послова

ґміна, а одного члена вибирає певна курія. Кожний такий вибір

завершується найбільшою кількістю голосів.

Стаття 39. Для кожного голови відділення вибирається його

заступник.

Стаття 40. Члени крайового відділення зобов’язані проживати у

Львові. Вони отримують річне відшкодування з фундації урядового

69

округу, величина якого ухвалена постановою крайового статуту і

вноситься до курії.

Джерело: Петрів Р.В. Австрійські, Австро-Угорські і Галицькі

конституції XVIII–XIX ст.ст. / Переклад з німецької і польської мов. –

Івано-Франківськ, Місто, – 2005. – 84 с.


1. Які зміни відбулися в соціально-економічному становищ

селян західноукраїнських земель після видання цісарського

патент у 1782 р.:

а) збільшено розмір панщини;

б) відмінено кріпосну залежність;

в) селянам надані особисті права;

г) мандаторам надано право тілесного покарання селян.

2. Які органи самоврядування утворені на

західноукраїнських землях в 60–х рр. XIX ст.?

а) повітові, громадські ради та їх управи;

б) Крайове управління Буковини, Галицький становий сейм,

магістрати;

в) мандатори та циркули (окружні управління).

3. Галицький цивільний кодекс у 1811 р.

а) став загальноімперським кодексом;

б) був скасований;

в) був поширений на всі західноукраїнські землі;

г) зменшив розмір панщини.

4. Лаву присяжних запроваджено…

а) 1787 р. при імперському суді для розгляду справ про особливо

тяжкі злочини та політичних справ;

б) 1849 р. при повітових судах;

в) 1873 р. при окружних судах.

5. Який імперський кримінальний кодекс вперше передбачав

поділ злочинних діянь на кримінальні злочини та поліцейські

проступки:

а) Терезіана;

б) Йосифіна;

в) Францішкана;

г) Кримінальний кодекс 1852 р.

70


В яких художніх творах, що вивчаються в межах шкільної

програми, описується життя західноукраїнського населення під

владою Габсбургів?

Визначте національний характер права, що було чинним на

західноукраїнських землях під австрійською владою.

Джерела

1. Петрів Р.В. Австрійські, Австро-Угорські і Галицькі

конституції XVIII–XIX ст.ст. – Івано-Франківськ, Місто, – 2005. – 84с.


2. Кульчицький В.С., Бойко І.Й., Мікула О.І., Настасяк І.Ю.

Апарат управління Галичиною у складі Австро-Угорщини: Навч.

посіб. / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Л.: Тріада

плюс, 2002. – 88с.

3. Кульчицький В., Левицька І. Джерела, структура, основні

положення австрійського Цивільного кодексу 1811 р. // Вісник

Львівського університету. Серія юридична. 2009. Випуск 48. – С. 46–51.

4. Мацькевич М. Конституційне виборче право в Галичині в

складі Австрії // Право України. – 1999. – № 3. – С. 91–94.

5. Мікула О. Антинародна сутність Галицького крайового сейму

// Право України. – 2003. – № 1. – С . 87–92.

6. Никифорак М.В. Державний лад і право на Буковині в 1774–

1918 рр.: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Київ. нац. ун-т ім.

Т.Шевченка. – К., 2004. – 37 с.

7. Панич Н. Історико-правові джерела щодо інституту

прокуратури в Галичині у складі Австрії І Австро-Угорщини (1849–

1918 рр.) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2009. –

Випуск 48. – С. 52–59.

8. Петрів Р.В. Австрійські, Австро-Угорські і Галицькі

конституції XVIII–XIX ст.ст. – Івано-Франківськ, Місто, – 2005. – 84с.

9. Петрів Р. Право Австрії та Східної Галичини (70–ті роки XVIII

ст. – 70-ті роки XIX ст.) // Право України. – 2000. – № 6. – С. 117–118.

10. Петрів Р.В. Центральні і місцеві органи державної влади і

управління Австрії та Східної Галичини [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.petrivroman2009.narod.ru/index.htm

11. Тищик Б.Й. Історія держави і права Австрії та Австро-

Угорщини (X ст.–1918 р.). – Львів, 2003. – 80 с.

http://www.petrivroman2009.narod.ru/index.htm

71

12. Чехович В. Право в Західноукраїнських землях XVIII–XIX ст.

// Мала енциклопедія етнодержавства. – К.: Генеза, Довіра, 1996. –

С. 156–157.


Невідома Україна. Темна доба. Фільми 61–72. 1993. Україна.

Київнаукфільм / документальний фільм.

Сисси – молодая Императрица / Sissi – Die junge Kaiserin. 1956.

Австрия / художній фільм.

Свистун Ф.И. Прикарпатская Русь подъ владеніемъ Австріи.

Ч. 1–2. – Львовъ, 1896. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.vek-com.ru/17648.html.

Шимов Я. Австро-Венгерская империя. Серия: Имперское

мышление. – М., Эксмо, 2003. – 608 с.


УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

ХІХ – ПОЧАТОК ХХ ст.


План

1. Поширення російського адміністративно-територіального

устрою на українські землі.

2. Суспільний лад. Селянська реформа 1861 р.

3. Центральні та місцеві органи влади.

4. Земська й міська реформи та контрреформи.

5. Судова система українських земель. Особливості реалізації

судової реформи 1864 р.

6. Джерела й основні риси права українських земель у складі

Російської імперії у ХІХ ст.

7. Суспільно-політичний лад Російської імперії після революції

1905–1907 рр.


1. Декабристський рух в Україні. Питання держави і права у

програмних документах декабристів.

2. Суд присяжних засідателів в Російській імперії:

організаційні засади діяльності та компетенція.

3. Політичний портрет П. Столипіна.

http://www.vek-com.ru/17648.html

http://www.ozon.ru/context/detail/id/1399166/



72

4. Етапи реформування тюремної системи в Російській

імперії.

5. Органи влади та самоврядування в Києві (кінець XVIII–

початок XIX ст.).


охарактеризувати фабричне законодавство Російської імперії;

користуючись матеріалом підручника, скласти таблицю

злочинів та покарань у Російській імперії.


Відповідаючи на перше питання семінару, слід зазначити, що

після остаточної ліквідації у 1783 р. полково-сотенного устрою як

головної ознаки автономії, за Лівобережною Україною остаточно

закріплено назву Малоросія. Після трьох поділів Речі Посполитої до

складу Російської імперії увійшли землі Правобережної України, а

внаслідок російсько-турецької війни – Південь України. На ці території

було поширено російський територіально-адміністративний устрій у

вигляді намісництв, згодом – губерній, що були об’єднані у три генерал-

губернаторства. Губернії поділялися на повіти, повіти на волості.

Відповідь на друге питання слід розпочати з характеристики

правового статусу різних категорій населення (дворянства,

духовенства, міщан, селян, буржуазії та робітничого класу). Особливу

увагу слід звернути на правове становище селянства, визначити

причини й передумови відміни кріпосного права, дати загальну

характеристику селянської реформи 1861 р. та розкрити особливості

її проведення в Україні. При цьому, доцільно звернути увагу на: 1)

умови наділення селян землею та придбання її селянами у власність;

2) статус колишніх кріпаків до укладення угоди з паном і перехід у

статус «вільного сільського обивателя» та їх особисті права; 3) засади

створення органів сільського та волосного самоврядування, їх

компетенцію.

Підготовка до третього питання семінару передбачає вивчення

системи органів:

- центральної влади – імператор, імператорська канцелярія,

Сенат, Державна рада, комітет міністрів;

- місцевої влади: генерал-губернатор; губернатор та

губернське правління: віце-губернатор, канцелярія, прокурор, радники;

капітан-ісправник та повітове правління; становий пристав.

73

Курсант повинен знати повноваження імператора, склад,

структуру та компетенцію вищезазначених органів влади, функції

державних посадовців та засади діяльності станових органів

самоврядування.

Цикл буржуазних перетворень, розпочатих селянської

реформою 1861 р., передбачав зміну засад формування та діяльності

органів самоврядування. Так, внаслідок земської реформи 1864 р.

було запроваджено розпорядчі органи земського управління –

губернські та повітові земські збори та їх виконавчі установи – земські

управи. За міської реформою 1870 р. органами міського

самоврядування були – міська дума, очолювана міським головою, та її

виконавчий орган міська управа. Слід розглянути особливості

формування та компетенцію цих самоврядних інституцій на

українських землях.

У п’ятому питанні рекомендуємо зробити особливий наголос на

реформі судової системи та судочинства 1864 р., що мала яскраво

виражений буржуазний характер, та особливостях її реалізації в

українських губерніях. Слід чітко визначити, які судові установи

складали систему судів загальної юстиції та окреслити засади діяльності

мирових судів. Розглядаючи структуру окружного суду, окремо слід

ознайомитися з інститутом присяжних засідателів, визначити коло справ,

що розглядалися за їх участі.

Курсанту слід звернути увагу й на нові принципи судочинства,

утверджені реформою: незалежність суду, відокремлення його від

адміністрації; створення безстанового суду; рівність усіх перед судом;

запровадження прокурорського нагляду; усність, гласність, публічність

судових засідань; забезпечення рівності сторін; змагальність процесу;

презумпція невинуватості.

Відповідь на шосте питання передбачає огляд і коротку

характеристику основних джерел права даного періоду: «Зібрання

малоросійських прав» 1807 р., «Повне зібрання законів Російської

імперії» 1830 р., «Звід законів Російської імперії» 1835 р., «Уложення

про покарання кримінальні та виправні» 1846 р. тощо.

Характеризуючи їх, слід зробити акцент на кодифікаційній діяльності

відповідних комісій у першій половині XIX ст. Також слід розглянути

основні інститути державного, цивільного, спадкового, шлюбно-

сімейного та кримінального права.

При розглядісьомого питання слід розкрити зміст основних

законодавчих актів цього періоду: Маніфесту 17 жовтня 1905 р.,

74

Положення про Державну думу (1906 р.), Положення про Державну

раду (1906 р.), Основних законів Російської імперії (1906 р.). Під

впливом першої російської революції у 1905 р. було здійснено

реорганізацію центральних органів влади й створено вищий

представницький орган – Державну думу, яка як перша інстанція мала

право розглядати законопроекти. Однак Державна рада та імператор

не були позбавлені законодавчої влади. Вибори до Державної думи

проходили за куріальною системою.

Волосний сход – орган сільського самоврядування.

Гласні – виборні члени міської думи чи земства.

Куріальна виборча система - система виборів, для якої

характерний поділ виборців на окремі розряди (курії) за становим,

майновим чи іншим цензом, що як правило передбачає їх нерівне

представництво в виборних органах влади. Дворянські зібрання – органи станового самоврядування в губерніях

і повітах, в компетенції яких знаходилися дворянські та громадські справи, зібрання обирали предводителів дворянства та справників, після реформ 1860-х років займалися переважно справами дворян.

Земства – запроваджені земською реформою 1864 р. виборні органи місцевого самоврядування (губернські та повітові земські зібрання та управи), що відали освітою, медициною, будуванням доріг, обирали мирових суддів тощо.

Маніфест – урочисте письмове звернення верховної влади, правителя до народу.

Почесні мирові судді – судді першої інстанції мирового судочинства, що не мали, на відміну від дільничних мирових суддів, визначеної дільниці, працювали безоплатно, вирішували справи у разі добровільного звернення до них сторін.


Устав кримінального судочинства 1864 р. (Витяги)

1. Никто не может быть наказан за преступления или проступки,

подлежащие ведомству судебных мест, не быв присужден к наказанию

приговором надлежащего суда, вошедшим в законную силу.

2. Преследование виновных в преступлениях и проступках

начинается и производится учрежденными для сего властями, кроме тех,

означенных в законе случаев, в которых оно может быть начато не

иначе, как по жалобе частных лиц...

75

3. Власть обвинительная отделяется от судебной...

4. Власть обвинительная, т. е. обнаружение преступлений и

преследование виновных, принадлежит прокурорам...

5. Власть судебная, т.е. рассмотрение уголовных дел и

постановление приговоров, принадлежит судам без всякого участия

властей административных...

6. Приговор постановляется не иначе, как по поверке и дополнении

в заседании суда доказательств, обнаруженных предварительным

следствием.

7. Заседания, кроме случаев, указанных в законе, происходят

публично...

8. Теория доказательств, основанная единственно на их

формальности, отменяется. Правила о силе судебных доказательств

должны служить только руководством при определении вины или

невинности подсудимых по внутреннему убеждению судей, основанному

на совокупности обстоятельств, обнаруженных при производстве

следствия и суда...

9. Приговор может быть только или осуждающий или

оправдывающий подсудимого. Оставление в подозрении не допускается...

10. По делам о преступлениях и проступках, влекущих за собою

наказания, соединенные с лишением всех прав состояния или с потерею

всех или некоторых особенных прав и преимуществ, определение вины

или невинности подсудимых предоставляется особым присяжным

заседателям. Сие правило не распространяется на дела о преступлениях

государственных.

11. Каждое дело решится не более как в двух судебных

инстанциях...

14. Окончательные судебные приговоры могут быть отменяемы

только в особом порядке кассации...

17. Различие подсудности по сословиям отменяется...

18. Дела о преступлениях и проступках, не изъятых особыми

постановлениями от общей подсудности, ведаются: мировыми судьями,

их съездами, окружными судами, судебными палатами и кассационными

департаментами Правительствующего Сената...

19. Мировым судьям подсудны:

1) дела о менее важных преступлениях и проступках, за которые в

законах определены только: выговоры, замечания и внушения; денежные

взыскания, которых высшая мера не превосходит 300 рублей; арест (до 3-х

месяцев) или заменяющие оный наказания;

76

2) дела о преступлениях и проступках, о коих производство,

начинаясь не иначе, как по жалобам лиц обиженных или потерпевших

вред, может быть прекращаемо примирением...

3) дела о краже, мошенничестве, лесных порубках, присвоении

найденных вещей и других преступлениях сего рода, совершенных

лицами, подлежащими за эти противозаконные деяния заключению в

рабочем доме...

21. Ведомству окружного суда подлежат дела о всех

преступлениях и проступках, не подсудным мировым судьям...

22. Ведомству судебной палаты подлежат:

1) дела по отзывам и протестам против приговоров окружного суда,

2) дела вчиняемые в палате, по особенному порядку

судопроизводства, дела: а) о преступлениях государственных и б) о

преступлениях и проступках по службе...

23. Кассационные департаменты Правительствующего Сената

ведают: 1) дела по жалобам и протестам на явное нарушение, при

постановлении окончательных приговоров, прямого смысла закона;

2) просьбы и представления о пересмотре, по вновь открывшимся

обстоятельствам, приговоров, вошедших в законную силу, и

3) те дела о преступлениях и проступках по службе, которые

именно предоставлены рассмотрению кассационных департаментов в

особом порядке судопроизводства. ..

33. Полиция производит только дознания о преступлениях...

34. Учиненное полициею дознание передается ею непосредственно

местному судебному следователю...

38. Судебный следователь о всяком начатом им следствии доводит

до сведения прокурора...

40. Для воспрепятствования подозреваемым уклоняться от следствия

и суда, судебный следователь, в случаях, законами определенных,

принимает следующие меры: 1) отобрание вида на жительство; 2) отдачу

под особый надзор полиции; 3) взятие залога; 4) отдачу на поруки;

5) домашний арест и 6) взятие под стражу...

43. Осмотры, обыски и выемки производятся в присутствии

понятых...

47. Постоянный надзор за производством следствий принадлежит

исключительно прокурору...

53. Предварительное следствие, которое следователь признает

оконченным, представляется им прокурору окружного суда...

77

55. Если прокурор окружного суда, по рассмотрении следствия,

найдет, что подозреваемый должен быть предан суду, то он составляет акт

обвинения...

61. Обвиняемый и его защитник могут требовать выдачи им копии

с обвинительного акта и рассмотреть подлинное следствие в

канцелярии суда, под надлежащим надзором...

65. Судебное заседание по каждому делу начинается чтением

обвинительного акта...

73. Пред разрешением вопроса о применении законов о наказании,

суд выслушивает заключение прокурора и объяснение подсудимого или

его защитника...

76. Сущность постановленного приговора провозглашается

немедленно, в публичном заседании суда, если сей последний не

признает необходимым отложить совещание и объявление приговора до

другого заседания...

78. Дела о преступлениях и проступках, влекущих за собою

наказания, соединенные с лишением всех прав состояния, а. также всех

или некоторых особенных прав и преимуществ, судебные места

рассматривают не иначе, как с участием присяжных заседателей...

87. По окончании прений на суде и по изложении существа дела,

председатель суда объясняет присяжным заседателям правила о силе

доказательств, приведенных в пользу и против обвиняемого, и законы,

относящиеся к определению свойства рассматриваемого преступления,

напоминая присяжным, что при постановлении решения, они должны

остерегаться всякого увлечения в обвинении или в оправдании

подсудимого...

88. Потом председатель суда вручает старшему присяжному

заседателю письменные вопросы: 1) о действительности события,

подавшего повод к обвинению, и 2) о вине или невинности, подсудимого

по предметам обвинения. Вопросы сии, до передачи их присяжным,

прочитываются публично...

89. Присяжные заседатели разрешают предложенные им чрез

старшего вопросы по большинству голосов. В случае равенства голосов,

дается преимущество тому мнению, которое оправдывает подсудимого...

90. Присяжные заседатели могут к ответам своим на вопросы

присовокупить, что подсудимый, по обстоятельствам дела, заслуживает

снисхождения...

93. Если решением присяжных подсудимый признан

заслуживающим снисхождения, то суд должен уменьшить следующее

78

ему по закону наказание одною степенью; а если усмотрит в деле

особые обстоятельства, уменьшающие вину, то двумя степенями. В

случае особенной важности суд может ходатайствовать о помиловании

преступника...

94. Если суд признает единогласно, что решением присяжных

осужден невинный, то он постановляет о передаче дела на

рассмотрение нового состава присяжных заседателей, решение которых

признается во всяком случае окончательным...

95. Против всех приговоров, постановленных судом в первой

судебной инстанции без участия присяжных заседателей, допускаются

отзывы подсудимых и лиц, потерпевших от преступления, равно как и

протесты прокурора...

96. Приговоры, постановленные судом во второй инстанции,

считаются окончательными...

97. Решение присяжных заседателей о вине или невинности

подсудимого может быть отменено только в случае, означенном в

статье 94-й. Приговор, постановленный судом с участием присяжных

заседателей, считается окончательным...

Джерело: Судебные уставы 20 ноября 1864 года. Часть вторая. Устав уголовного судопроизводства.. СПб., 1866. с. VII–XVIII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://swotanaliz.ru/eratostbenes/TGP.

Манифест об усовершенствовании государственного порядка

17 октября 1905 г.

Смуты и волнения в столицах и во многих местностях империи

нашей великой и тяжкой скорбью преисполняют сердце наше. Благо

российского государя неразрывно с благом народным и печаль

народная – его печаль. От волнений, ныне возникших, может явиться

глубокое нестроение народное и угроза целости и единству державы

нашей.

Великий обет царского служения повелевает нам всеми силами

разума и власти нашей стремиться к скорейшему прекращению столь

опасной для государства смуты. Повелев подлежащим властям

принять меры к устранению прямых проявлений беспорядка,

бесчинств и насилий, в охрану людей мирных, стремящихся к

спокойному выполнению лежащего на каждом долга, мы, для

успешного выполнения общих преднамечаемых нами к

умиротворению государственной жизни мер, признали необходимым

объединить деятельность высшего правительства.

79

На обязанность правительства возлагаем мы выполнение

непреклонной нашей воли:

1. Даровать населению незыблемые основы гражданской

свободы на началах действительной неприкосновенности личности,

свободы совести, слова, собраний и союзов.

2. Не останавливая предназначенных выборов в

Государственную думу, привлечь теперь же к участию в Думе, в

мере возможности, соответствующей кратности остающегося до

созыва Думы срока, те классы населения, которые ныне совсем

лишены избирательных прав, предоставив за сим дальнейшее

развитие начала общего избирательною права вновь установленному

законодательному порядку…

3. Установить как незыблемое правило, чтобы никакой закон не

мог воспринять силу без одобрения Государственной думы и чтобы

выборным от народа обеспечена была возможность действительного

участия в надзоре за закономерностью действий поставленных от нас

властей.

Призываем всех верных сынов России вспомнить долг свой

перед Родиною, помочь прекращению сей неслыханной смуты и

вместе с нами напрячь все силы к восстановлению тишины и мира на

родной земле.

Джерело: Российское законодательство X–XX вв.: в 9 т. Т.9. Законодательство эпохи буржуазно-демократических революций. Отв. ред. О.И.Чистяков. – М.: Юридическая литература, 1994. – С. 41. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/oct1905.htm


1. 1787 р. купець третьої гільдії Микола Третьяков,

проїжджаючи по вулицям Полтави у своїй колясці, запряженій

трійкою коней, був зупинений і висаджений з неї приставом. Купцеві,

що протестував при цьому, пристав пригрозив пороттям. Чи

правомірні дії пристава?

2. Улітку 1873 р. жителю м. Одеси В. Лузову було відмовлено в

праві взяти участь у виборах міської думи. В. Лузов подав скаргу

губернаторові на дії міської управи. У ній він вказав, що є російським

підданим, йому більше 25 років, володіє на правах власності

прибутковим будинком. У Одесі мешкає з грудня 1870 р.

80

Яке рішення повинен прийняти губернатор на підставі

міського положення від 16 червня 1870 р.?

3. У вересні 1905 р. власник торгового підприємства II

розряду м. Києва, не знайшовши себе в списках виборців до

Державної думи, звернувся зі скаргою в міську управу. У скарзі він

вказав, що є російським підданим, йому більше 25 років, під судом

і слідством не перебував, торговий і квартирний податки сплачує

регулярно.

Яке рішення повинна прийняти міська управа, керуючись

Положенням про вибори до Державної думу від 6 серпня 1905 р.?

4. До початку складання кошторису Державна дума не

затвердила державний бюджет на 1908 р. через наступне:

а) протест депутатів проти значного росту видатків

Міністерства імперського двору;

б) значний дефіцит бюджету;

в) збільшення військового бюджету у зв’язку з

приготуванням до війни.

Чи правомірне рішення Державної думи в кожному окремому

випадку? Який порядок фінансування на черговий рік повинен бути

застосований з урахуванням вказаних обставин?


1. Внаслідок трьох поділів Речі Посполитої українські землі

увійшли до складу наступних держав:

а) Румунії, Угорщини й Австрії;

б) Пруссії, Австрії та Росії;

в) Австрії і Росії;

г) Литви і Польщі. 2. Якими шляхами правлячі кола Російської імперії

намагалися привести українське законодавство у відповідність до російського у кінці XVIII – першій XIX ст.:

а) укладанням договорів із українськими гетьманами; б) запровадженням загальноімперського законодавства; в) шляхом реформування української правової системи; г) кодифікацією законодавства. 3. Збірка цивільних норм Лівобережної України називалася: а) Права Малоросійські у Зводі Законів Російської імперії; б) Литовський статут; в) Зібранням малоросійських прав 1807 р.

81

4. Мирові судді розглядали… а) справи про дрібні злочини і проступки, за які передбачалися

покарання у вигляді зауваження або попередження, б) справи про дрібні злочини і проступки, за які передбачалися

покарання у вигляді штрафу до 300 рублів, арешту до 6 місяців або ув'язнення до 1 року;

в) цивільні справи із сумою позову, що не перевищувала 500 рублів; г) всі вищезазначені категорії справ. 5. Внаслідок реформ 60–70-х рр. ХІХ ст. в українських землях

Російської імперії були запроваджені: а) посади градоначальників та губернаторів;

б) земства та міські думи;

в) станові суди та суд присяжних.


Чим був зумовлений поділ Речі Посполитої?

Покажіть на карті України: 1) де пролягав кордон Російської

та Австрійської імперій; 2) межі генерал-губернаторств, назвіть

губернії, які до них входили?

Порівняйте соціально-політичне становище українських

селян, які проживали на українських землях, у складі Росії та Австрії в

передреформений період. У наведеному уривку з твору «Золоте теля» (рос. «Золотой

теленок») вставте пропущені імена імператорів: «Я – зицпредседатель Фунт. Я всегда сидел. Я сидел при […] "Освободителе", при […] "Миротворце", при […] "Кровавом". И старик медленно загибал пальцы, считая царей. При Керенском я сидел тоже. При военном коммунизме я, правда, совсем не сидел, исчезла чистая коммерция, не было работы. Но зато как я сидел при нэпе. Как я сидел при нэпе! Это были лучшие дни моей жизни. За четыре года я провел на свободе не больше трех месяцев».

Джерела

1. Кирило-Мефодіївське товариство: 3б. документів: У 3 т. –

К.: Основа, 1990. – 243 с.

2. Российское законодательство Х–ХХ веков (тексты и

комментарии): в 9 томах. Под ред. О.И. Чистякова. – М., 1984.

82


1. Аврех А. П.А. Столыпин и судьбы реформ в России. – М.:

Политиздат, 1991. – 286 с. // http://scepsis.ru/library/id_1349.html

2. Антология сыска: От полиции к внешней разведке. Ред.-сост.

Ю.И. Римаренко, Е. М. Моисеев, В.Н. Чисников и др. В 14 Т.Том 1.

Уголовный сыск: Документы и материалы (XI – нач. XX ст.) / – К.:

Знания Украины, 2006. – 612 с., Т.2. Сыск, сыщики и преступный мир. –

К.: Знания Украины, 2006. – 504 с.

3. Коник О. Селянські депутати з України в I і II Державних

думах Російської імперії // Український історичний журнал. – 1995. –

№ 1. – С . 45–51.

4. Коротких М.Г. Самодержавие и судебная реформа 1864 г. в

России. – Воронеж, 1989. – 232 с.

5. Мамонтов А.Г. Россия 1860г.: учреждение судебных

следователей // Государство и право. – 1996, – №3. – С. 87–91.

6. Нелин А. Собрание малороссийских прав 1807 года, его

содержание и значение. – К.: Україна, 1990. – 123 с.

7. Пахолок Л. Суди з предметною спеціалізацією в історії

судоустрою України // Право України. – 1997. – № 7. – С. 62–64.

8. Сідак В.С. Діяльність спецслужб Російської імперії на

землях Австро–Угорщини // Український історичний журнал. – 1998.

–№ 3. – С. 67–78.

9. Сидорчук О. Участь присяжних засідателів у судовому

процесі за судовими статутами 1864 р. // Вісник Львів. Університету.

Серія юридична. 2003. Вип. 38. – С. 106–111.

10. Філерська служба в Російській імперії: Документи та

матеріали (друга половина XIX ст. – 1917 р.): Відп. ред. О.Н. Ярмиш,

В.М. Чисніков. – К.: «МП Леся», 2010. – 656 с.

11. Шандра В. Совісні суди в Україні (остання чверть ХVIII –

середина XIX ст.). – К.: Інститут історії України НАН України. 2011. –

266 с.

12. Щербина П.Б. Судебная система на Правобережной Украине

в конце XVIII–XIX ст. – К.: Наук. думка, 1977. – 156 с.


Документальний цикл: Исторические хроники с Николаем

Сванидзе. 2007. Россия.

Кто мы? Царь и дума. 2000. Россия / документальний фільм.

Российская Империя. 2000–2003. Россия / документальний

серіал.

83

ТЕМА 9. ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ ТА

РОЗВИТОК ПРАВА У 1917–1920 рр.


План

1. Державотворча діяльність Української Центральної Ради, її

юридичний статус. І та ІІ Універсали.

2. Утворення Української Народної Республіки та

проголошення її незалежності: причини, наслідки та законодавче

оформлення.

3. Конституція УНР: основні положення.

4. Українська Держава П. Скоропадського. Законодавча

діяльність гетьманської адміністрації.

5. Державно-правові інститути в період Директорії УНР.


1. Мирні переговори у Брест-Литовську та умови

сепаратного мирного договору УНР з державами Четвертного

союзу.

2. Політико-правові погляди Павла Скоропадського на процеси

творення української держави.

3. Засади діяльності правоохоронних органів в добу

національно-визвольних змагань.


визначити як складалися взаємовідносини між урядом

більшовиків і Центрадьною Радою.

занотувати основні положення Варшавського та Ризького

договорів;

скласти хронологічну таблицю революційних подій, що

відбувалися на українських земелях у 1917–1920 рр.:

Національно-

демократичні

уряди України

ЗУНР

Радянська влада в

Україні

Події в світі

1917 р.

4(7) березня –

утворення

Центральної

27 лютого –

революція в Росії

2 березня -

відречення

Миколи II

84

Ради.

10 червня - I

Універсал

3 липня - II

Універсал

7 листопада - III

Універсал,

прогол. УНР

4 грудня -

ультиматум

Раднаркому

Центральній Раді

25 грудня –

делегація УНР

долучилася до

переговорів в

Брест-Литовську

4 грудня –

Всеукраїнський з’їзд

Рад

11-12 грудня робота

«альтернативного»

з’їзду Рад в Харкові,

що проголосив

Україну республікою

Рад.

17 грудня сформовано -

перший радянський

уряд – Народний

комісаріат.

25 жовтня –

більшовицький

переворот в

Петрограді

20 листопада –

початок мирних

переговорів в

Брест-Литовську

держав

Четвертного

союзу та

Радянської Росії.

1918 р.

22 січня – IV

Універсал

Січень – наступ

Червоної Армії на

Україну


Знайомство з темою необхідно розпочинати зі з’ясування ролі

українських національних партій в організації Центральної Ради. Саме

вони стали осередком консолідації українських політичних сил з

громадськими, кооперативними товариствами та організаціями. Доцільно

ознайомитися з біографією лідерів української революції:

М. Грушевського, В. Винниченка, С. Петлюри. Визначити основні

положення універсалів Центральної Ради. Шлях, започаткований ними,

знайшов своє втілення у появі національних органів державної влади. У

першому питанні слід окреслити організаційну структуру й обсяг

повноважень Центральної Ради та Генерального секретаріату,

проаналізувати взаємовідносини української влади з Тимчасовим урядом.

85

Підготовка одного із завдань самостійної роботи щодо взаємин

Центральної Ради та більшовицького уряду дасть змогу чіткіше з’ясувати

причини державно-правових змін в Україні в кінці 1917 р. – на початку

1918 р. Слід також проаналізувати вплив та значення Брест-Литовських

мирних переговорів для подальшої долі української державності.

Вивчення основних положень Конституції УНР 1918 р. стане

запорукою розуміння курсантом мети революційних перетворень. З

особливою увагою необхідно поставитися до конституційних норм,

що забезпечували демократичний характер розвитку держави. Ознайомлення зі змістом двох його конституційних актів від 29

квітня 1918 р. дасть змогу окреслити державотворчі наміри гетьмана П.Скоропадського. Саме в них курсант знайде обриси майбутньої держави, її політичного устрою, суспільного ладу, базованого на засадах приватної власності на засоби виробництва, у тому числі й на землю.

Підготовку до останнього питання слід розпочинати із

з’ясування розстановки політичних сил у Центральній та Східній

Європі в кінці 1918 р. та намірів більшовицького уряду, польської

держави та Антанти щодо українських територій. Необхідно

врахувати, що після захоплення більшовиками Києва 5 лютого 1919 р.

Директорія та уряд УНР були змушені змінювати місце перебування в

залежності від воєнної ситуації (Вінниця, Кам’янець-Подільський та

ін.). У даному питанні з історико-правових засад слід розглянути

структуру та повноваження владних органів: Директорії, Трудового

конгресу, Ради Народних Міністрів, визначити систему судоустрою та

повноваження нових органів – надзвичайних військових судів.

Окреслити систему місцевих органів влади та самоврядування у

період УНР Директорії. В цьому контексті доцільно з’ясувати, чи всі

місцеві органи влади були підконтрольні Директорії. Особливу увагу

слід приділити аналізу основних законодавчих актів УНР: законів

«Про землю в УНР» від 8 січня 1919 р., «Про порядок внесення та

затвердження законів в УНР» від 14 лютого 1919 р. та ін.

Гетьманат – 1) форма правління, коли на чолі держави стоїть

гетьман, що поєдную законодавчі, виконавчі й судові повноваження;

2) неофіційна назва української держави П. Скоропадського що

існувала впродовж 29 квітня – 14 грудня 1918 р. на території України.

Директорія – тимчасовий революційний орган з

диктаторськими повноваженнями.

http://uk.wikipedia.org/wiki/29_%D0%BA%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%8F

http://uk.wikipedia.org/wiki/14_%D0%B3%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%BD%D1%8F

http://uk.wikipedia.org/wiki/1918

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0

86

Сепаратний мир – мирний договір, укладений одним із

учасників коаліції, що веде війну, без відома й згоди союзників.

Універсал – (від лат. universalis – загальний) – актовий

документ, який доводить до загального відома певну постанову влади,

її розпорядження адміністративно-політичного характеру.


Конституція Української Народної Республіки

(Статут про державний устрій, права і вольности УНР)

(Витяги) І. ЗАГАЛЬНІ ПОСТАНОВИ

1. Відновивши своє державне право, як Українська Народня

Республіка, Україна, для кращої оборони свого краю, для певнішого

забезпечення права і охорони вільностей, культури і добробуту своїх

громадян, проголосила себе і нині єсть державою суверенною,

самостійною і ні від кого незалежною.

2. Суверенне право в Українській Народній Республіці належить

народові Україні, цебто громадянам УНР всім разом

3. Це своє суверенне право народ здійснює через Всенародні

Збори України.

4. Територія УНР неподільна, і без згоди Всенародніх Зборів в

2/3 голосів присутніх членів не може відбутися ніяка зміна в границях

Республіки або в правнодержавних відносинах якоїсь території до

Республіки.

5. Не порушуючи єдиної своєї власти, УНР надає своїм землям,

волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючи

принципу децентралізації.

6. Націям України УНР дає право на впорядкування своїх

культурних прав в національних межах. II. ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

7. Громадянином УНР вважається кожна особа, яка це право

набула порядком, приписаним законами УНР.

8. Громадянин УНР не може бути разом з тим громадянином

иншої держави.

9. Громадянин УНР може зложити з себе громадянські права

заявою до Уряду УНР з захованням приписаного законом порядку.

10. Позбавити громадянських прав громадянина УНР може

тільки постанова Суду Республіки.


87

11. Актова, громадянська і політична правомочність

громадянина УНР починається з 20 літ. Ніякої ріжниці в правах і

обов'язках між чоловіком і жінкою право УНР не знає.

2. Громадяне в УНР рівні в своїх громадянських і політичних

правах. Уродження, віра, національність, освіта, майно, податкування

не дають ніяких привілеїв в них. Ніякі титули в актах і діловодстві

УНР вживатися не можуть.

13. Громадяне УНР і ніхто инший не може бути затриманий на

території її без судового наказу инакше, як на гарячім вчинку. Але і в

такім разі він має бути випущений не пізніше, як за 24 години, коли

суд не встановить якогось способу його затримання.

14. Громадянин УНР і ніхто инший на території її не може бути

покараний смертю, ані відданий яким-небудь карам по тілу, або

иншим актам, які понижують людську гідність, ані підпасти

конфіскації майна, як карі.

15. Домашнє огнище призначається недоторканим. Ніяка ревізія

не може відбутися без судового наказу. В наглих випадках можуть

органи правної охорони нарушити недоторканість і без судового

наказу, одначе і в тім випадку має бути на жадання громадянина

доставлений судовий наказ не далі, як на протязі 48 годин по

довершенню ревізії.

16. Установляється листова тайна. Органам державної влади не

вільно відкривати листів без судового наказу инакше, як у випадках,

законом означених.

17. Громадянин УНР і ніхто инший на території її не може бути

обмежений в правах слова, друку, сумління, організації, страйку,

скільки він не переступає при тім постанов карного права.

18. Кожний громадянин УНР і всі инші на території мають

свободу перемін місця пробування.

19. Постанови §§ 14, 16, 17, 18 і 19 не торкаються нормовання

спеціальними законами виїмкового стану, який можна встановляти

лише кожен раз окремим законом, згідно § 79 і 80. III. ОРГАНИ ВЛАСТИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОІ РЕСПУБЛІКИ

23. Верховним органом УНР являються Всенародні Збори, які

безпосередньо здійснюють вищу законодавчу власть в УНР і

формують вищі органи виконавчої і судової власти УНР.

24. Вища власть виконавча в УНР належить Раді Народніх

Міністрів.

25. Вищим органом судовим єсть Генеральний Суд УНР.

88

26. Всякого рода справи місцеві впорядковують виборчі Ради і

Управи громад, волостей і земель. Їм належить єдина безпосередня

місцева власть: міністри УНР тільки контролюють і координують їх

діяльність (§ 50), безпосередньо і через визначених ними урядовців, не

втручаючись до справ, тим Радам і Управам призначених, а всякі

спори в цих справах рішає Суд Української Народньої Республіки

(§ 60 і 68). IV. ВСЕНАРОДНІ ЗБОРИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ

27. Всенародні збори вибираються загальним, рівним,

безпосереднім, тайним і пропорціональним голосуванням всіх, хто

користується громадянськими і політичними правами на Україні і в

них судово не обмежений.

28. Вибори мають бути впорядковані так, щоб один депутат

припадав приблизно на сто тисяч людности і щоб при виборах ніхто

не мав другого голосу. У всім иншім правила виборів у Всенародні

Збори установляються законом.

29. Депутатом може бути вибраний кожний не обмежений в

своїх правах громадянин УНР, котрому минуло 20 років. Він не може

бути потягнений до одповідальности за свою політичну діяльність.

Підчас виконування своїх депутатських обовязків він дістає платню в

висоті і в порядку, установлених Всенародніми Зборами.

30. Провірка виборів належить Судові УНР. Свої рішення в цих

справах він передає Всенароднім Зборам. Признання мандатів

неправними і скасовання виборів та призначення на їх місце нових

виборів належить Всенароднім Зборам.

31. Депутати до Всенародніх Зборів вибираються на три роки.

По трьох роках з дня виборів вони тратять свою силу, коли Збори не

були розпущені й заступлені новими дочасно.

32. Дочасно Всенародні Збори розпускаються їх же постановою,

а також волею народу, виявленою не менш, як трьома міліонами

виборців, писаними заявами, переданими через громади Судові,

котрий, по провірці правосильности, повідомляє про це домагання

Всенародні Збори.

34.Скликає Всенародні Збори і провадить ними Голова їх,

вибраний Всенародніми Зборами. Нові Всенародні Збори скликає і

відкриває Голова, вибраний попередніми Всенародніми Зборами.

Уряд Голови триває весь час, поки не будуть скликані нові Збори і

буде вибраний ними Голова. Заміняє його заступник, вибраний

89

Зборами на випадок смерти або тяжкої хвороби, до вибору нового

Голови.

35. Голова Всенародніх Зборів, як їх представник, іменем

Республіки сповняє всі чинности, звязані з представництвом Республіки.

36. В поміч Голові, в справах, вичислених в § 32–33 Всенародніми

Зборами, вибирається йому товаришів, в числі, яке установлять

Всенародні Збори. Один з них вибірається заступником Голови.

37. Всенародні Збори збіраються на сесію не менш, як два рази

щороку. Перерва між сесіями не може бути більш трьох місяців. На

пропозицію, внесену 1/5 депутатів, Всенародні Збори повинні бути

скликані не пізніше від її одержання Головою.

Внесення про зміну Конституції вносяться і проходять тим же

порядком, вказаним в § 39-41, але для ухвали їх потрібно 3/5

присутніх депутатів, а ухвала стає правосильною тільки тоді, коли ця

ухвала буде поновлена звичайною більшістю Всенародніми Зборами в

новім складі, після найближчих нових виборів.

44. Без ухвали Всенародніх Зборів не можуть побиратись ніякі

податки.

46. Громадяне України не можуть бути покликані до

обовязкової військової або міліційної служби инакше, як постановою

Всенародніх Зборів.

47. Війна не може бути проголошена, ні згода не може бути

заключена від імені УНР без постанови Всенародніх Зборів. Для

проголошення війни треба ухвали двох третин присутніх членів

Всенародніх Зборів. V. ПРО РАДУ НАРОДНІХ МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ

РЕСПУБЛІКИ

50. Яко вища виконавча власть УНР (§ 22), Рада Народніх

Міністрів її порядкує всіма справами, які зістаються по-за межами

діяльности установ місцевої самоуправи (§ 24) або дотикають цілої

УНР, координує і контролює діяльність цих установ, не порушуючи

законом установлених компетенцій їх, та приходить їм в поміч, коли

вони до неї звертаються.

51. Рада Народніх Міністрів дістає свою повновласть від

Всенародніх Зборів і тільки перед ними відповідає.

52. Формує Раду Народніх Міністрів Голова Всенародніх Зборів

та порозумінням з Радою Старшин Зборів, і потім Рада Народних

Міністрів подається на затвердження Всенароднім Зборам.

90

57. Член Ради Народніх Міністрів, котрому більшість

Всенародніх Зборів УНР висловить недовірря, складає свою

повновласть, і через 24 години після цього Всенародні Збори можуть

приступити до заміщення його способом вказаним в § 53. Те саме

розуміється про цілу Раду Народніх Міністрів, коли їй буде

висловлено недовірря в цілости.

58. Постановою 2/3 Всенародніх Зборів члени Ради Народніх

Міністрів можуть бути віддані під слідство й суд за свою діяльність.

59. Члени Ради Народніх Міністрів мають право брати участь в

дебатах Всенародніх Зборів з дорадчим голосом. Члени Всенародніх

Зборів підчас свого пробування в складі Ради Народніх Міністрів теж

мають тільки дорадчий голос. VI. СУД УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ

60. Суд в УНР одбувається іменем її.

61. Поступовання в суді має бути прилюдне і устне.

62. Судова власть в рамках цівільного, карного і

адміністраційного законодавства здійснюється виключно судовими

установами.

63. Судових вирішень не можуть змінити ні законодатні ні

адміністраційні органи власти.

64. В яких випадках адміністраційні органи можуть накладати й

екзекувати кари – про це рішає виключно закон.

65. Суд для всіх громадян Республіки один і цей самий, не

виключаючи й членів Всенародніх Зборів та членів Ради Народніх

Міністрів, з захованням при цьому постанов § 58 цього закона.

66. Найвищим Судом Республіки являється «Генеральний Суд

УНР», зложений з колегії, вибраної Всенародніми Зборами на протяг

пяти літ.

67. Генеральний Суд являється найвищою касаційною

інстанцією для всіх судів Республіки і не може бути судом першої та

другої інстанції та мати функцій адміністративної власти. VII. НАЦІОНАЛЬНІ СОЮЗИ

69. Кожна з населяючих Україну націй має право в межах УНР

на національно-персональну автономію, цеб-то право на самостійне

устроєння свого національного життя, що здійснюється через органи

Національного Союзу, влада якого шириться на всіх його членів,

незалежно від місця і поселення в УНР. Це є невіднімаєме право

націй, і ні одна з них не може бути позбавлена цього права або

обмежена в ньому.

91

70. Населюючим територію УНР націям – великоруській,

єврейській і польській – право на націонално-персональну автономію

дається силою цього закону. Нації ж білоруська, чеська, молдавська,

німецька, татарська, грецька та болгарська можуть скористуватися

правом національно-персональної автономії, як що до Генерального

Суду про те поступить заява від кожної нації зокрема, підписана не

меньш як 10 000 громадян УНР без ріжниці полу і віри, не обмежених

по суду у своїх політичних правах, що заявляють про належність свою

до даної нації. VIII. ПРО ЧАСОВЕ ПРИПИНЕННЯ ГРОМАДСЬКИХ СВОБІД

79. У випадку державної конечности (під час війни або

внутрішніх зворушень) можуть громадянські свободи бути частю

обмежені, частю припинені.

80. Котрі громадянські свободи і в якій мірі мають бути тоді

припинені, має означати спеціяльний закон, виданий звичайним

порядком.

81. Заведення тимчасового припинення громадянських свобод

чиїх обмеження у випадках та межах, предвиджених згаданими в § 80

законами, ухвалюють Всенародні Збори.

83. Припинення громадських свобід не може тривати довше, як

три місяці, і продовження тоді повинні ухвалити Всенародні Збори.

Джерело: Христюк П. Замітки і матеріали до історії української

революції 1917–1920 рр. –Т. II. – Відень, 1921. – С. 175–180.


1. Коли було проголошено Українську Народну Республіку:

а) липень 1917 р.;

б) червень 1917 р.;

в) листопад 1917 р.;

г) січень 1918 р.

2. На переговорах у Брест-Литовську з країнами Четверного

союзу делегація від Центральної Ради:

а) не брала участі;

б) брала участь тільки як спостерігач;

в) брала активну участь, уклала сепаратний мирний договір.

3. За Конституцією УНР 1918 р. виборчі права надавалися з а) 20 років, але лише громадянам УНР;

б) 20 років всім особам, що на момент виборів проживали на

території УНР і були зареєстровані у списку виборців;

92

в) з 18 років громадянам УНР, окрім жінок і

військовослужбовців.

4. За Конституцією УНР 1918 р. законодавча влада

належала…

а) Президенту УНР і обраним народом Установчим Зборам;

б) Голові та депутатам Всенародних Зборів та, у період

надзвичайного стану, Раді Народних Міністрів;

в) Всенародним зборам, що вибиралися шляхом загального,

рівного, безпосереднього, тайного голосування всіх, хто користувався

громадянськими і політичними правами;

г) Конституція не передбачала поділу влад на законодавчу,

виконавчу і судову.

5. Коли стався гетьманський переворот в Україні:

а) 26 січня 1918;

б) 29 квітня 1918;

в) 14 грудня 1918;

г) 14 листопада 1918.


Які кроки здійснила Центральна Рада в напрямку легалізації

себе як репрезентанта широких верств українського народу?

Які причини зовнішнього та внутрішнього характеру

спонукали УНР до проголошення IV Універсалу?

Розкрийте основні положення Конституції УНР від 29 квітня

1918 р. Визначте, як законодавчо захищалися права і свободи

громадянина?

Чи правомірно називати М. Грушевського першим

президентом України? В якому нормативному акті визначався статус

президента УНР?

Джерела

1. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали в 2-х

томах. Т.1. 4 березня – 9 грудня 1917 р./ Ред.кол.: В.А. Смолій, В.Ф.

Верстюк, Ю.М. Гамрецький та ін.; Ін-т історії України НАН України.

– К.: Наукова думка, 1996. – 590 с.

2. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали :У 2-х т.

Т. 2. 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. / Ред.кол.: В. А. Смолій,

О. Д. Бойко, Ю. М. Гамрецький та ін.; Ін-т історії України НАН

України. – К.: Наукова думка, 1997. – 424 с.

93


1. Бойко О. Формування території української незалежної

держави в часи Української революції (1917–1921рр.)/ НАН України;

Інститут історії України. – К., 2007. – 64 с.

2. Бондаренко Д.Я., Крестовська Н.М. Взаємовідносини

Тимчасового уряду та Української Центральної Ради: правові аспекти //

Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1999. – № 4. – С. 23–29.

3. Вовк Ю. Вищий судовий орган та Київський апеляційний

суд в добу Директорії // Право України. –1999. – №11. – С. 128–130.

4. Волошко О.О. Проблеми вибору форми держави трудовим

селянством України навесні 1918 р. // Вісник Одеського інституту


5. Гай-Нижник П. УНР та ЗУНР: становлення органів влади і

національне державотворення (1917-1920 рр.). - Київ: "ЩеК", 2010. -

304 c.

6. Гай-Нижник П. Фінансова політика уряду Української

Держави Гетьмана П.Скоропадського (29 квітня – 14 грудня 1918 р.). –

К., 2004. – 430 с.

7. Зварич Р.В. Право націй на самовизначення (історико-правовий

аспект) // Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної

конференції «Наука і освіта ‘2005». Том 44. Історія держави та права.

– Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 25–27.

8. Конституційні акти України 1917–1920: Невідомі конституції

України. – К.: Філософська і соціологічна думка, 1992. – 272 с.

9. Солдатенко В.Ф. Становлення української державності і

проблема збройних сил (березень 1917 – квітень 1918 рр.) //

Український історичний журнал. – 1992. – № 5. – С. 56–64.

10. Тимощук О.В. Охоронний апарат Української держави

(квітень – грудень 1918 р.). – Харків: Видавництво Університету

внутрішніх справ, 2000. – 406 с.


Апельсинова долька. 2004. Україна, Телеком / документальний

мінісеріал.

Д. І. Донцов. Рік 1918, Київ: Документально-художнє видання /

Упоряд. К. Ю. Галушко. – К.: Темпора, 2002. – 208 с.

Обличчя купюри. М. Грушевський. 2008. Україна. Тоніс /


94


ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ


План

1. Державний устрій ЗУНР.

2. Законотворча діяльність ЗУНР.

3. Судова система ЗУНР

4. Зовнішньополітична орієнтація ЗУНР. Об’єднання ЗУНР і УНР.


1. Поліцейська система ЗУНР.


визначте умови та наслідки проголошення української

національної влади у Північній Буковині та Закарпатті.


Вивчення національно-визвольного руху на західноукраїнські

землі слід починати з огляду політичної ситуації, що склалася на цих

територіях на момент розпаду Австро-Угорської імперії.

Проголошення незалежності західноукраїнських земель, які інших

колишніх провінцій імперії, було закономірим історико-правовим

явищем. Основним документом на етапі проголошення державності

був Тимчасовий основний закон від 13 листопада 1918 р., що визначав

територію ЗУНР (українські повіти Галичини, Буковини, Закарпаття);

закріплював верховенство і суверенітет народу, загальне, рівне, пряме,

таємне виборче право; проголошував, що вся повнота законодавчої

влади до виборів парламенту (сейму) належала Українській

національній раді, виконавчої – Державному секретаріатові.

Аналізуючи положення про кордони держави, слід визначити, які

землі де-факто були підконтрольні уряду ЗУНР. Оскільки Буковина у

1918 р. була окупована Румунією, Закарпаття, попри проголошення

там русинської республіки, контролювали угорці, пізніше Рада Послів

Антанти передала його Чехословаччині.

Розглядаючи систему органів державної влади, зверніть увагу

на: організаційні засади діяльності, склад та компетенцію Української

національної ради, Державного секретаріату, місцевих органів

влади: державних повітових комісарів, громадських й міських

95

комісарів; та самоврядування: повітових національних рад та

громадських і міських рад, визначте, як враховувався українською

владою багатонаціональний характер регіону. Простежте еволюцію

центральних органів влади, які обставини змусили очільників ЗУНР

відійти від органів широкого представництва і зосередити владу в

руках Виділу Української національної ради (4 січня 1919 р.) –

колегіального органу у складі 10 осіб на чолі з президентом

Є. Петрушевичем, який пізніше зосередив в своїх руках обов'язки

президента Української національної ради й глави уряду. Визначити,

які ж повноваження передбачали його «диктаторські права».

Особливе значення для розгляду законодавчої діяльності ЗУНР

становлять такі нормативні акти: Тимчасовий Основний закон від 13

листопада 1918 р., Закон «Про право горожанства» від 8 квітня

1919 р., Закон «Про земельну реформу» та Виборчий закон від 14

квітня 1919 р.

Судоустрій ЗУНР зберіг австрійську систему органів місцевого

та крайового судочинства: повітові суди; окружні суди; найвищий суд

у Львові; найвищий державний суд.

При розгляді четвертого питання слід з’ясувати, які

зовнішньополітичні сили та держави-сусіди підтримували ЗУНР, як на

самостійність західноукраїнських земель в контексті претензій Польщі

на ці території реагували держави Антанти. Окремим блоком у даному

питанні постає проблема об’єднання ЗУНР з УНР у 1919 р. Для

розуміння етапів об’єднання слід проаналізувати текст попереднього

договору між ЗУНР і УНР про наступну Злуку, укладеного 1 грудня

1918 р. в м. Фастові й текст універсалу Директорії про приєднання

ЗУНР до УНР від 22 січня 1919 р. Після проголошення злуки

делегація ЗУНР взяла участь в роботі Трудового Конгресу,

Є. Петрушевич увійшов до складу Директорії як представник ЗУНР,

що відтепер носила назву Західна Область УНР. Остаточне

вироблення правового механізму об'єднання відкладалося до

Установчих Зборів. У цьому контексті слід визначити, наскільки

реальним було об’єднання ЗУНР і УНР, і як воно поєднується з

домовленостями представників Польщі та С. Петлюри у 1920 р.

(Варшавський договір).

Диктатура – влада одного правителя чи вузької замкненої групи

осіб без конституції або з номінально існуючою конституцією, що

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%86%D1%96%D1%8F

96

передбачає необмежену владу правителя, що тримається не на вільних

і незалежних виборах, а спирається на силові структури та органи

держави чи навіть на пряме насильство та терор.

Листопадовий чин (зрив) – військовий переворот,

організований в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. Українською

національною радою силами Українських січових стрільців в

австрійській провінції Королівстві Галичини і Лодомерії, з метою

встановлення влади Української Держави (перейменованої згодом на

Західноукраїнську народну республіку).


Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку з

Західно-Українською Народною Республікою

від 22 січня 1919 р.

Іменем Української Народньої Республіки.

Директорія сповіщає народ український про велику подію в

історії землі нашої української.

3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська національна

рада, як представниця волі всіх українців в Австро-Угорщині і як

найвищий їхній законодавчий чинник, торжественно проголосила

злуку Західної Української Народної Республіки з Надніпрянською

Українською Народною Республікою в одноцільну суверенну народну

республіку.

Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів

наших Директорія УНР ухвалила тую злуку приняти і здійсняти на

умовах, які означені в постанові Західної Української Народної

Республіки від 3-го січня 1919 року.

Однині во єдино зливаються століттями одірвані одна від одної

частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка /

Галичина, Буковина, і Угорська Україна / і Наддніпрянська велика

Україна.

Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі

сини України.

Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка.

Однині народ український, визволений могутнім поривом своїх

власних сил, має змогу об’єднаними дружними зусиллями всіх своїх

синів будовати нероздільну самостійну державу українську на благо і

щастя всього її трудового люду.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%B8

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BE%D1%80

http://uk.wikipedia.org/wiki/31_%D0%B6%D0%BE%D0%B2%D1%82%D0%BD%D1%8F

http://uk.wikipedia.org/wiki/1_%D0%BB%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%B0

http://uk.wikipedia.org/wiki/1918

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D0%97%D0%B0%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B8

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D0%97%D0%B0%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B8

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D1%81%D1%96%D1%87%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%86%D1%96

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B8_%D1%82%D0%B0_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D1%96%D1%97

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0

97

Джерело: Папакіна Т. Універсал Директорії Української

Народної Республіки про злуку з Західно-Українською Народною

Республікою [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/au/2009.


1. До складу ЗУНР увійшли:

а) Східна Галичина;

б) Північна Буковина та українські повіти Закарпаття;

в) Південна Буковина.

2. Коли була проголошена злука УНР та ЗУНР:

а) 8 лютого 1918;

б) 18 грудня 1918;

в) 22 січня 1919;

г) 25 квітня 1920.

3. Центральним представницьким органом ЗУНР була:

а) прибічна рада;

б) Українська національна рада;

в) західноукраїнська Центральна рада.

4. Державний секретаріат ЗУНР був органом:

а) судової влади;

б) законодавчої;

в) виконавчої.

5. Місцевими органами влади за Законом „Про адміністрацію

ЗУНР» були:

а) громадські й повітові комісари, прибічні ради, повітові

національні ради;

б) громадські, міські й державні повітові комісари;

в) державна жандармерія, прибічні ради, державні комісари.


Чому на західноукраїнських землях процес формування

усіх ланок державного механізму проходив (на відміну від

Української Народної Республіки) значно швидше і сприятливіше?

Які держави висловлювали свої претензії на

західноукраїнські землі?

Який статус мали західноукраїнські землі у складі УНР

після Акту злуки?

98

Кому був вигідний (невигідний) Варшавський договір?

Кого підтримували держави Антанти у «змаганнях» за

західноукраїнські землі?

Література 1. Гунчак Т. Україна: Перша половина XX ст. Нариси

політичної історії. – К.: Либідь, 1993. – 287с.

2. Кобилецький М.М. Діяльність державної жандармерії ЗУНР //

Право України. К. – 1998 – № 5. – С. 100–101.

3. Кондратюк С.В. Українська традиція народоправства та

злука ЗУНР та УНР//Науковий вісник Чернівецького університету. –

2008. Вип. 474. Правознавство. – С. 33–39.

4. Кугутяк М. В. Національно-політичний рух у Галичині в 1890–

1939 роках: Автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.05 / НАН України;

Інститут національних відносин і політології. – К., 1996. – 47с.

5. Лісна І.С. Становлення державності в Галичині(1918-1923 рр.).

Монографія. – Тернопіль, 2001. – 92 с.

6. Литвин М. Р., Науменко К. Є. Історія ЗУНР. – Львів: Світ, 1995.

– 134 с.

7. Матейко Р. Галицькі лицарі волі. – Тернопіль: Принтер-

Інформ, – 151 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

www.library.tane.edu.ua

8. Павлюк О. Від Злуки – до розриву: взаємини урядів УНР і

ЗУНР у 1919 р. // Наука і суспільство. – 1994. – № 4 – 6, 7–8.

9. Стерчо П. КарпатоУкраїнська держава: До історії визвольної

боротьби карпатських українців у 1919 – 1939 рр. Львів: Світ, 1994. –

233 с.

10. Чайковський А. Чорні рядки. Спогади комісара ЗУНР. – Л.:

Дзвін, 1993. – 34 с.


Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Ілюстрована

історія. – 2008. – 524 с.

99

ТЕМА 11. УТВЕРДЖЕННЯ РАДЯНСЬКОГО ТИПУ

ДЕРЖАВНОСТІ ТА СОЦІАЛІСТИЧНОГО ТИПУ ПРАВА В

УКРАЇНІ (1917–1939 рр.)


План

1. Встановлення радянської влади в Україні.

2. Основні положення Конституції УСРР 1919 р.

3. Правові засади входження України до складу Союзу РСР.

4. Кодифікація права радянської України у 20–х роках ХХ ст.

5. Конституція УСРР 1929 р.: основні положення.

6. Ухвалення Конституції УРСР 1937 р., її структура та основні

положення.


1. Створення та діяльність надзвичайної комісії (ВуЧК) по

боротьбі з «контрреволюцією» в Україні.


підготувати короткі доповіді-довідки про діяльність

отаманів Махна, Зеленого та Григор’єва в роки громадянської війни.

зобразити у вигляді схеми систему правоохоронних органів

УСРР (УРСР).

скласти задачу-казус з кримінального та виправно-

трудового права УРСР.


Вивчення даної теми слід розпочинати із з'ясування терміну

«радянська держава». Радянським називають спосіб організації

політичної влади, що здійснюється через представницькі органи –

ради народних депутатів. В Україні радянська влада утверджувалася

за допомогою залякування та відвертого терору. З перших днів

існування, попри декларації, радянська форма державності істотно

обмежувала суверенне право України на її територію, самостійне

функціонування державного апарату, видання загальнообов'язкових

правових актів тощо.

При вивченні джерел радянського права, варто звернути увагу

на особливості розуміння більшовиками революційної

правосвідомості. Конституційний процес необхідно розглядати через

аналіз основних положень кожної із трьох ухвалених у даний період в

радянській Україні конституцій. Саме такий порівняльний підхід

дасть змогу з'ясувати причини частих змін основного закону. Слід

100

звернути увагу на повну змістовну та структурну аналогії

українських конституцій з конституціями Російської Федерації та

Радянського Союзу.

При характеристиці конституцій варто детальніше зупинитися

на структурі та компетенції:

- центральних органів влади – Всеукраїнського з’їзду Рад, його

центрального виконавчого комітету, з 1929 р. – Президії, Ради

народних комісарів;

- місцевих органів влади: за Конституцією УСРР 1919 р., з’їздів

губернських, повітових та волосних рад; міських та сільських рад та

їх виконкомів, за Конституцією УСРР 1929 р., районних та окружних

з’їздів рад та їх виконкомів, міських, сільських і селищних рад

робітничо-селянських та червоноармійських депутатів.

Слід також визначити основи виборчого права, акцентуючи

увагу на обмеженнях у виборчих правах окремих категорій

«нетрудового народу», передбачених Конституціями 1919, 1929 рр.

Щодо питання входження УСРР до складу СРСР, то увагу

курсанта мають привернути етапи та проекти союзного об’єднання,

особливо відмінність поглядів української й російської делегацій на

майбутній союз. У даному питанні також необхідно проаналізувати

основні положення Конституції СРСР 1924 р., визначити порядок

формування, структуру та компетенцію Всесоюзного з’їзду Рад, його

Центрального виконавчого комітету, що складався з Союзної Ради та

Ради національностей, чітко розмежувати компетенцію союзних та

республіканських органів влади.

Четверте питання передбачає розгляд основних етапів першої

кодифікації українського радянського права, що проводилася в період

переходу до нової економічної політики. В УСРР до кінця 1922 р.

було більше 4 тисяч опублікованих н/а. Їх слід було систематизувати,

ліквідувати прогалини, протиріччя. Постало завдання кодифікації

радянського права. Ця робота була проведена в 1922–1927 рр. і

здійснювалась у двох напрямах: шляхом рецепції законодавства

РСФРР та розробки власних законодавчих актів. У 1922 р. було

видано Цивільний кодекс, Земельний кодекс, Кодекс законів про

працю, Кримінальний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс,

Кодекс законів про народну освіту. В подальшому були видані:

Цивільно-процесуальний кодекс 1924 p., Тимчасові будівельні правила

1924 p., Ветеринарний кодекс 1925 p., Виправно-трудовий кодекс

1925 p., Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського

101

стану 1926 p., Адміністративний кодекс 1927 p. Особливу увагу слід

приділити аналізу кримінального, кримінально-процесуального,

адміністративного, виправно-трудового, трудового та цивільного

законодавства.

Шосте питання присвячене основним положенням Конституції

УРСР 1937 р. Слід підкреслити, що вона, будучи копією Конституції

СРСР 1936 р., встановлювала нові засади виборчого права (таємне,

пряме, загальне виборче право), скасовувала нерівність виборчих прав

та їх обмеження щодо «нетрудового елементу») та передбачала нові

засади формування та функціонування радянських органів влади: Рад

депутатів трудящих. Але її демократичність на практиці була фікцією.

Воєнний комунізм – комплекс економічних і політичних заходів,

застосованих радянською владою у 1918–1921 рр., що характеризувався

концентрацію промислового виробництва, землі, банків, транспорту в

руках держави, націоналізацією підприємств, суворою централізацію

управління нар. гос-вом (відомою під назвою «главкізм»), концентрацією в

руках держави всього розподілу продовольства і введення

продрозверстки, тобто обов'язкової здачі селянами всіх «лишків» (понад

встановлені державою норми на особисті потреби) сільськогосподарських

продуктів, забороною приватної торгівлі, звертанням грошового обігу

(його витіснив натуральний обмін), веденням карткової системи,

запровадженням загальної трудової повинності.

Продподаток (продовольчий податок) – натуральний податок з

селянських господарств, введений у 1921 р. замість продрозкладки під

час переходу країни від політики воєнного комунізму до нової

економічної політики, на відміну від продрозкладки, де встановлювалися

тверді норми здавання продовольства і реквізовувалися усі надлишки,

продподаток встановлювався у вигляді процентного відрахування від

виробленої продукції, що було значно менше за продрозкладку, після

сплати продподатку селянин мав право вільно реалізувати лишки

виробленої продукції на внутрішньому ринку.

РСДРП (б) – Російська соціал-демократична робітнича партія

більшовиків.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D0%B0

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D1%94%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%BC

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%95%D0%9F

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%95%D0%9F

102


КОНСТИТУЦІЯ УРСР 1937 р. (Витяги) РОЗДІЛ I

СУСПІЛЬНИЙ УСТРІЙ

Стаття 1. Українська Радянська Соціалістична Республіка є

соціалістична держава робітників і селян.

Стаття 12. Праця в УРСР є обов'язком і справою честі кожного

здатного до праці громадянина за принципом: «хто не працює, той не

їсть».

В УРСР здійснюється принцип соціалізму: «від кожного за його

здібністю, кожному – за його працею». РОЗДІЛ II

ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ

Стаття 14. Українська Радянська Соціалістична Республіка

зберігає за собою право виходу з Союзу Радянських Соціалістичних

Республік.

Стаття 15. Територія Української Радянської Соціалістичної

Республіки не може бути змінювана без згоди УРСР.

Стаття 16. Закони СРСР обов'язкові на території УРСР.

Стаття 17. Кожний громадянин УРСР є громадянином СРСР.

Громадяни всіх інших союзних республік користуються на території

УРСР усіма правами громадян УРСР.

Стаття 18. Українська Радянська Соціалістична Республіка

складається з областей: Вінницької, Дніпропетровської, Донецької,

Київської, Одеської, Харківської, Чернігівської і Молдавської

Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. РОЗДІЛ III

НАЙВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ

СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ

Стаття 20. Найвищим органом державної влади УРСР є

Верховна Рада УРСР.

Стаття 21. Верховна Рада УРСР обирається громадянами УРСР

по виборчих округах на строк 4 роки за нормами: 1 депутат на 100.000

населення.

Стаття 22. Верховна Рада УРСР здійснює всі права, що залежать

УРСР згідно з статтями 13 і 19 Конституції УРСР, оскільки вони не

належать, в силу Конституції, до компетенції підзвітних Верховній

Раді УРСР органів УРСР: Президії Верховної Ради УРСР, Ради

Народних Комісарів УРСР і Народних Комісаріатів УРСР.

103

Стаття 23. Верховна Рада УРСР є єдиним законодавчим

органом УРСР.

Стаття 24. Закон вважається затвердженим, коли його ухвалила

Верховна Рада УРСР простою більшістю голосів.

Стаття 25. Закони, ухвалені Верховною Радою УРСР,

публікуються за підписами голови і секретаря Президії Верховної Ради

УРСР.

Стаття 26. Верховна Рада УРСР обирає голову Верховної Ради

УРСР і двох його заступників.

Стаття 27. Голова Верховної Ради УРСР керує засіданнями

Верховної Ради УРСР і відає її внутрішнім розпорядком.

Стаття 28. Верховна Рада УРСР обирає Президію Верховної

Ради УРСР в складі: голови Президії Верховної Ради УРСР, двох

заступників, секретаря Президії і 15 членів Президії Верховної Ради

УРСР.

Стаття 38. Верховна Рада УРСР утворює Уряд УРСР – Раду

Народних Комісарів УРСР. РОЗДІЛ IV

ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ

СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ

Стаття 39. Найвищим виконавчим і розпорядчим органом

державної влади УРСР є Рада Народних Комісарів УРСР.

Стаття 40. Рада Народних Комісарів УРСР відповідальна перед

Верховною Радою УРСР і їй підзвітна, а в період між сесіями Верховної

Ради УРСР – перед Президією Верховної Ради УРСР, якій підзвітна.

Стаття 41. Рада Народних Комісарів УРСР видає постанови і

розпорядження на основі і на виконання законів СРСР і УРСР,

постанов і розпоряджень Ради Народних Комісарів СРСР і перевіряє

їх виконання.

Стаття 44. Рада Народних Комісарів УРСР має право припиняти

постанови і розпорядження Ради Народних Комісарів Молдавської

АРСР, рішення і постанови обласних Рад депутатів трудящих і

скасовувати постанови та розпорядження виконавчих Комітетів

обласних Рад депутатів трудящих.

Рада Народних Комісарів УРСР має право скасовувати накази та

інструкції Народних Комісарів УРСР.

Стаття 47. Народні Комісаріати УРСР є або союзно-

республіканськими або республіканськими.

Стаття 48. До союзно-республіканських Народних Комісаріатів

УРСР належать Народні Комісаріати УРСР: Харчової промисловості;

104

Легкої промисловості; Лісової промисловості; Земельних справ;

Зернових і тваринницьких радгоспів; Фінансів; Внутрішньої торгівлі;

Внутрішніх справ; Юстиції; Охорони здоров'я.

Стаття 49. До республіканських Народних Комісаріатів належать

Народні Комісаріати УРСР: Освіти; Місцевої промисловості;

Комунального господарства; Соціального забезпечення.

Стаття 50. Народні Комісари УРСР видають у межах компетенції

відповідних Народних Комісаріатів накази та інструкції на основі і на

виконання законів СРСР і УРСР, постанов і розпоряджень Ради-

Народних Комісарів СРСР і Ради Народних Комісарів УРСР, наказів та

інструкцій союзно-республіканських Народних Комісаріатів СРСР і

перевіряють їх виконання.

Стаття 51. Союзно-республіканські Народні Комісаріати УРСР

керують дорученими їм галузями державного управління УРСР,

підлягаючи як Раді Народних Комісарів УРСР, так і відповідному

союзно-республіканському Народному Комісаріатові СРСР.

Стаття 52. Республіканські Народні Комісаріати УРСР керують

дорученими їм галузями державного управління, підлягаючи

безпосередньо Раді Народних Комісарів УРСР. РОЗДІЛ V

НАЙВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ МОЛДАВСЬКОЇ АВТОНОМНОЇ

РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ

Стаття 54. Найвищим органом державної влади Молдавської

АРСР є Верховна Рада Молдавської АРСР.

Стаття 55. Верховна Рада Молдавської АРСР обирається

громадянами Республіки на строк 4 роки за нормами представництва,

що встановлюється Конституцією Молдавської АРСР.

Стаття 63. Верховна Рада Молдавської АРСР утворює Уряд

Молдавської АРСР – Раду Народних Комісарів Молдавської АРСР. РОЗДІЛ VII

МІСЦЕВІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Стаття 72. Органами державної влади в областях, округах,

районах, містах, селищах, станицях і селах УРСР є Ради депутатів

трудящих.

Стаття 73. Обласні, окружні, районні, міські, районні у великих

містах, селищні, станичні і сільські Ради депутатів трудящих

обираються відповідно трудящими області, округи, району, міста,

селища, станиці і села на строк 2 роки.

Стаття 74. Ради депутатів трудящих (області, округи, району,

міста, селища, станиці, села) керують культурно-політичним та

105

господарським будівництвом на своїй території, встановлюють

місцевий бюджет, керують діяльністю підлеглих їм органів

управління, забезпечують охорону державного ладу, сприяють

зміцненню обороноздатності країни, забезпечують додержання

законів та охорону прав громадян.

Стаття 76. Виконавчими та розпорядчими органами обласних

Рад депутатів трудящих, Рад депутатів трудящих адміністративних

округ, районних, міських і сільських Рад депутатів трудящих є

обирані ними виконавчі комітети в складі: голови, його заступників,

секретаря і членів.

Стаття 77. Виконавчим і розпорядчим органом станичних,

селищних і сільських Рад депутатів трудящих у невеликих селищах є

обирані ними голова, його заступник і секретар. РОЗДІЛ IX

СУД І ПРОКУРАТУРА

Стаття 102. Правосуддя в УРСР здійснюється Найвищим Судом

УРСР, Найвищим Судом Молдавської АРСР, обласними судами, судами

адміністративних округ, а також спеціальними судами СРСР, що

створюються за постановою Верховної Ради СРСР, народними судами.

Стаття 103. Розгляд справ у всіх судах здійснюється з участю

народних засідателів, крім випадків, спеціально передбачених

законом.

Стаття 105. Найвищий Суд УРСР обирається Верховною Радою

УРСР на строк 5 років.

Стаття 106. Найвищий Суд Молдавської АРСР обирається

Верховною Радою Молдавської АРСР на строк 5 років.

Стаття 107. Обласні суди, суди адміністративних округ

обираються обласними Радами депутатів трудящих або Радами

депутатів трудящих адміністративних округ на строк 5 років.

Стаття 108. Народні суди обираються громадянами району на

основі загального, прямого 1 рівного виборчого права при таємному

голосуванні на строк 3 роки.

Стаття 109. Судочинство в УРСР провадиться українською

мовою, в Молдавській АРСР – молдавською або українською мовою,

залежно від національного складу більшості населення району, з

забезпеченням для осіб, які не володіють мовою більшості,-

цілковитого ознайомлення з матеріалами справи через перекладача, а

також права виступати на суді рідною мовою.

106

Стаття 112. Вищий нагляд за точним виконанням законів усіма

Народними Комісаріатами і підвідомчими їм установами, так само, як

окремими службовими особами, а також громадянами на території

УРСР здійснюється як Прокурором СРСР безпосередньо, так і через

Прокурора УРСР. РОЗДІЛ Х

ОСНОВНІ ПРАВА Й ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН

Стаття 124. У відповідності з інтересами трудящих і з метою

зміцнення соціалістичного ладу громадянам УРСР гарантується

законом:

а) свобода слова,

б) свобода друку,

в) свобода зборів і мітингів,

г) свобода вуличних походів і демонстрацій. РОЗДІЛ XI

ВИБОРЧА СИСТЕМА

Стаття 133. Вибори депутатів до всіх Рад депутатів трудящих:

Верховної Ради УРСР, Верховної Ради Молдавської АРСР, обласних

Рад депутатів трудящих, Рад депутатів трудящих адміністративних

округ, районних, міських, селищних, станичних і сільських Рад

депутатів трудящих, – провадяться виборцями на основі загального,

рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.

Стаття 134. Вибори депутатів е загальними: всі громадяни

УРСР, які досягли 18 років, незалежно від расової і національної

приналежності, віросповідання, освітнього цензу, осілості,

соціального походження, майнового стану та минулої діяльності,

мають право брати участь у виборах депутатів і бути обраними, за

винятком божевільних і осіб, засуджених судом з позбавленням

виборчих прав.

Стаття 135. Вибори депутатів е рівними: кожний громадянин

має один голос; всі громадяни беруть участь у виборах на рівних

засадах.

Стаття 138. Вибори депутатів є прямими: вибори до всіх Рад

депутатів трудящих, починаючи від сільської та міської Ради

депутатів трудящих аж до Верховної Ради УРСР, провадяться

громадянами безпосередньо шляхом прямих виборів.

Стаття 139. Голосування при виборах депутатів є таємним.

Стаття 140. Вибори депутатів до Рад депутатів трудящих УРСР

провадяться по виборчих округах за такими нормами:

107

до обласних Рад: Вінницької, Київської, Харківської – один

депутат від 30.000 населення;

Дніпропетровської. Донецької, Одеської і Чернігівської – один

депутат від 25.000 населення;

до Рад депутатів трудящих адміністративних округ – один депутат

від 5.000 населення;

до районних Рад залежно від розміру району — один депутат не

менше ніж від 500 і не більше ніж від 1.500 чоловік населення;

до міських Рад і районних Рад в містах залежно від розміру міста

або міського району – один депутат не менше ніж від 100 і не більше

ніж від 1.000 чоловік населення;

до сільських Рад залежно від розміру району діяльності сільської

Ради – один депутат не менше ніж від 100 і не більше ніж від 250

чоловік населення.

Джерело: Конституції УРСР 1937 р. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: // http://www.gska2.rada.gov.ua


1. Під час проведення виборів в Павлівську Раду робочих,

солдатських і селянських депутатів рішенням виконкому Павлівської

Ради від 22 червні 1920 р. віковий ценз виборців був понижений до

17 років. За підсумками виборів до складу Ради було обрано 25

робітників, 10 селян, 3 ремісники і 5 службовців. Голова місцевого

ЧК зажадав відмінити результати виборів, оскільки, за його даними,

двоє з обраних селян і один ремісник використовували найману

працю.

Чи правомочне рішення виконкому про зниження вікового

цензу? Яке рішення має бути прийняте за підсумками виборів?


1. Позначте, які завдання покладали на Всеукраїнську

надзвичайну комісію, створену у 1918 році:

а) боротьба з наслідками німецької окупації та діяльності гетьмана;

б) проведення націоналізації та встановлення контролю держави над

промисловістю;

в) репресії за класовою ознакою та утвердження більшовицької

диктатури в Україні;

г) допомога населенню подолати зростаючий голод і розруху

господарства.

108

2. З якого документа цитата? «Народе український, народе замучений! Жорстока війна з

германською коаліцією і державами Антанти вирвала з твоїх сел кращих

синів землі. Міждуусобна війна та гетьманщина кращих синів твоїх загнала

в могили та в’язниці…

Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії! Хай живе

диктатура правлячого люду! … Ось вам мій наказ: в три дні мобілізуйте всіх

тих, хто здатний володіти зброєю, і негайно займайте всі станції,

поставте своїх комісарів.

Всеукраїнський з’їзд рад дасть нам уряд, якому ми підляжемо і свято

виконаємо його волю»?

а) III Універсал Центральної Ради;

б) Універсал Директорії від 1 грудня 1918 р.;

в) Універсал отамана Григор’єва від 9 травня 1919 р.;

г) Декрет Тимчасового робітничо-селянського уряду України від

6 січня 1919 р.

3. Яку назву носила новостворена Українська радянська

держава у 1917–1918 р.

а) Українська Радянська Соціалістична Республіка;

б) Українська Соціалістична Радянська Республіка;

в) Українська Держава;

г) Українська Народна Республіка.

4. Який найвищий державний орган УСРР діяв між з’їздами

Рад?

а) Рада Народних Комісарів УСРР;

б) Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет;

в) Установчі збори УСРР.

5. Назвіть нині суверенну державу, яка у 1920–1930-х роках

на правах автономії входила до складу УРСР

а) Молдова;

б) Білорусь;

в) Словаччина;

г) Кримсько-татарська національна автономія.


Хто був позбавлений виборчих прав за Конституцією 1919 р.?

Визначте зміст і значення Декларації про утворення СРСР.

Визначте правове становище УСРР у складі СРСР за

Конституцією СРСР 1924 р.

Назвіть центральні та місцеві органи влади УСРР за

109

Конституцією 1929 р.

У чому суть принципу безпосередньої демократії,

закріпленого Конституцією УРСР 1937 р.?

Джерела

1. Збірник законів Української РСР 1938–1973 рр.: У 2 т. – К.,

1974. – Т.2.

2. Конституції УРСР 1929, 1937 рр. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: // http:// gska2.rada.gov.ua


1. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917–1953:

Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. – К.: Либідь, 1994.

– 428 с.

2. Греченко В., Ярмиш О. Україна в добу раннього

тоталітаризму (20–ті роки ХХ ст.). – Х.: Видавництво Університету

внутрішніх справ, 2000. – 229 с.

3. Кравченко В.І., Красноносов Ю.М., Панченко П.П. Україна у 20–

30 роки ХХ ст. Мовою документів та очевидців. – Донецьк, 2002. – 289 с.

4. Михайленко П.П., Кондратьєв Я.Ю. Історія міліції України у

документах і матеріалах:У 3т. – К.: Генеза, 1997. Т. 3: (1946–1990). – 614 с.

5. Прохоров В.В. Л.Л. Цинцинар – начальник головміліції

Кримської АРСР у 1921–1924 рр. // Вісник Одеського інституту


6. Скуратович І.М. Адміністративно-територіальний устрій

України в 1920-1930-х рр. і його впливи на організацію державного

управління: історико-правове дослідження: Автореф. дис... канд.

юрид. наук: 12.00.01/ Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2005. – 20с.

7. Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК-ГПУ-НКВД в

Україні: особи, факти, документи. – К.: Абрис, 1997. – 506 с.


Бабель Исаак. Сборник «Конармия». Конармейский дневник

1920 года. Воспоминания, портреты, статьи, публицистика. Рассказы

разных лет. – М.: АСТ, 2006. – 320 с.

Документальний цикл: Исторические хроники с Николаем

Сванидзе. 2007. Россия.

Живая история: «Пуля для комдива. Тайна гибели Щорса». 2007.

Россия / Документальный фильм-расследование.

110

ТЕМА 12. ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ,

ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ, БЕССАРАБІЇ ТА ЗАКАРПАТТЯ У

1918–1941 рр.


План

1. Політико-правове становище Західної України у складі

Польщі.

2. Суспільно-політичний устрій і право Північної Буковини та

Бессарабії у складі Румунії.

3. Статус Закарпаття у складі Чехословаччини та проголошення

Карпатської України.


1. «Українське питання» у міжвоєнний період.

2. ОУНівці – терористи чи патріоти?

3. Діяльність румунської політичної поліції (сигуранци) на

українських землях.

4. Конституційні проекти автономного устрою Східної

Галичини;

5. Основні види покарань за Кримінальним кодексом Другої

Речіпосполитої.

Завдання для самопідготовки:

визначити, які політичні партії представляли інтереси

українців у міжвоєнний період у Польщі, Румунії та Чехословаччині.

Охарактеризуйте методи їх діяльності;

визначити, яка з держав, у складі якої перебували

українські землі у міжвоєнний період, найбільш повно забезпечувала

реалізацію прав українців, що проживали на її території. Відповідь

обґрунтувати.

підготувати біографічні довідки про діячів українського

національного руху: А. Мельника, А. Волошина, С. Бандеру.

Написати ессе на тему «Один день незалежності

Карпатської України».


В даній темі розглядаються суспільно-політичні процеси у

Західній та Закарпатській Україні у міжвоєнний період, коли Волинь

та Галичина перебували у складі Польщі. Закарпаття у складі

111

Чехословаччини, Північна Буковина та Бессарабія у складі Румунії.

Курсанту слід пригадати, коли й якими міжнародними актами була

затверджена передача цих територій.

У державах, до складу яких входили українські землі,

незважаючи на формування парламентарних інституцій, у кінці 20 – х

років встановилися переважно авторитарні режими, домінували

шовіністичні та радикально-націоналістичні ідеї, що мали

безпосередній вплив на суспільно-політичний статус етнічних

українських земель.

При підготовці першого питання доцільно розглянути

адміністративний поділ українських земель у складі II Речі

Посполитої, органи влади, що здійснювали місцеве управління, та

самоврядування, проаналізувати закон «Про воєводське

самоврядування» 1922 р., закон «Про заборону української мови у всіх

державних і муніципальних установах» 1924 р. Детальніше слід

зупинитися на правовій системі Східної Галичини та Волині,

уніфікація якої відбулася, як і у всій Польщі, у кінці 20–х на початку

30–х років. Результатом роботи кодифікаційної комісії стало

ухвалення Кримінального процесуального кодексу 1928 р.,

Кримінального кодексу 1932 р., Кодексу зобов’язань 1933 р.,

Цивільного процесуального кодексу 1933 р. Суспільно-політичне становище Північної Буковини та

Бессарабії у складі Румунії змінювалося залежно від

загальнодержавної політики. Румунську окупацію можна поділити на

такі періоди: 1918–1928 рр. – воєнний стан; 1928–1938 рр. – період

лібералізації окупаційного режиму; 1938–1940 рр. – період реакції й

авторитарного правління. Особливу увагу слід звернути на основні

положення закону «Про адміністративну уніфікацію» 1925 р. Згідно з

яким, уся країна була поділена на повіти (жудєци), волості та комуни

(общини). Очолювали повіти префекти, волості – претори, сільські та

міські громади – примарі. У перші роки окупації на етнічних українських землях

зберігалася попередня імперська система права: у Північній Буковині

– австрійська, у Бессарабії – російська, на Мараморощині – угорська.

Загальна уніфікація системи права іноетнічних територій відбулася на

підставі Закону «Про поширення законодавства Старого Королівства»

1938 р. Результатом діяльності по реформуванню кримінальної

юстиції стало прийняття у 1936 р. нових кримінального та

кримінально-процесуального кодексів (набули чинності з 1 січня

112

1937 р.). Кримінальний кодекс, основою якого були принципи

класичної школи кримінального права, передбачав диференціацію

правопорушень на політичні та загальні злочини, прогресивну

систему виконання покарання, умовне звільнення, реабілітацію тощо.

В подальшому в кримінальне та кримінально-процесуальне

законодавство були внесені зміни, що відображали авторитарні

тенденції в сфері державно-правової політики Румунії.

Формування на уламках Австро-Угорської імперії незалежних

держав відкрило перспективи національного самовизначення і для

карпатоукраїнців, що сотні років перебували під владою Угорського

Королівства. Важливу роль у вирішенні питання про державну

належність та статус Закарпаття відіграла карпаторуська діаспора у

США, з ініціативи якої було закладено основи входження Закарпаття

до складу Чехословаччини.

Правовий статус органів державного управління на території

краю та його офіційну назву визначив «Генеральний статут про

організацію адміністрації Підкарпатської Русі, приєднаної Паризькою

конференцією до Чехословацької республіки» (7 листопада 1919 р.) та

Конституція Чехословаччини 1920 р. Однак автономні права

Підкарпатської Русі ігнорувалися владою і залишилися

декларативними. Скориставшись міжнародною ситуацією (в

результаті Мюнхенської угоди 1938 р. Чехословаччина втратила

частину територій) та кризою влади, карпатоукраїнці виступили з

вимогами надати їм автономний статус.

Питання про статус Карпатської України пропонується

розглянути в таких хронологічних рамках: з 11 жовтня 1938 р., коли

Закарпаття отримало права автономії від Чехословаччини і там було

сформовано перший автономний уряд, до 17–19 березня 1939 р. –

повної окупації Карпатської України Угорщиною. В межах даного

періоду слід проаналізувати діяльність першого автономного уряду

А. Бродія, що призвела до повної політичної поразки в міжнародних

відносинах та втрати Південно-Західної частини Підкарпатської Русі,

умови та наслідки Віденського арбітражу, політику уряду А. Волошина

в рамках автономії в майбутній федеративній Чесько-Словацько-

Карпатоукраїнській державі, умови підготовки до виборів та

скликання сойму. Дати оцінку акту проголошення незалежності

Карпатської України 15 березня 1939 р. та назвати причини її окупації

Угорськими військами.

113

Ґміна (пол. gmina) – найменша адміністративно-територіальна

одиниця в Другій Речі Посполитій, до складу якої входило місто

(міська ґміна) або декілька містечок і сіл; у ґміні не було

представників державної влади, лише органи самоврядування.

Осадники – етнічні поляки з західних та центральних регіонів

Польщі, яким влада на пільгових умовах надавала земельні наділи на

території східних воєводств.

Пацифікація (від лат. pacificatio – умиротворення, замирення) –

урядова політика Польщі у 30–х роках, спрямована на умиротворення

насильницькими методами українського населення.

Плебісцит (лат. plebiscitum – рішення народу) – всенародне

голосування з питання державної приналежності певної території або

політичної долі держави.

Сигуранца (рум. Siguranţă – охорона) – таємна політична поліція

Королівства Румунії, що діяла впродовж 1921–1944 рр., основне завдання -

попередження та боротьбиа з проявами антидержавної політики, у тому

числі демократичними національними рухами на території Буковини і

Бессарабії.


Звернення прем’єр-міністра А. Волошина до народу

Карпатської України з закликом постояти за самостійність

і розбудову незалежної держави

3 листопада 1938 р.

м. Ужгород

Українська пресова служба

Українське видання

Заступництво на Німеччину

До всіх громадян Карпатської України

«Українська пресова служба» дістала від уряду Карпатської

України до поширення наступний зазив:

Ми, уряд Підкарпатської Русі, яку велико-держави, що

встановили остаточні границі дня 2 падолиста 1938 у Відні, назвали її

природно — Карпатською Україною, звертаємося в цю вирішальну

хвилину з гарячим закликом до вас, браття і сестри.

Відірвання споконвічних наших городів Ужгороду й Мукачева

від Карпатської України, це зранення нашої Батьківщини. Але в цій

важкій хвилі памятаймо те, що коштом тієї нашої рани здобуто


http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F

114

українську державну самостійність. Цей важкий удар, який стрінув

нас, не захитає нашої волі сповнити те велике завдання, яке оце

поставила перед нами історія.

Супроти нового стану речей столицю нашого краю переносимо

з забраного Ужгороду до Хусту, до того міста, в якім 21 січня 1919 р.

проголошено перше бажання нашої самостійності.

Ми рішили взятися за історичний труд будови нашої обкроєної,

однак до самостійності піднесеної країни.

Між вами ходять агенти чужих інтересів, які застрашують вас,

що ми на нашій обкроєній землі не зможемо жити, бо не буде з чого

жити й на чім працювати. Та таке твердити може лише ваш ворог, що

хотів би підчинити цілу нашу землю пануванню тих фальшивих

«приятелів», які сьогодні забрали наші прадідні міста, хоч їм ті міста

непотрібні, ні не принесуть їм ніякої користі.

Ви повинні це знати, що наші вороги хотіли забрати всі скарби

нашої землі, які забезпечать нам краще життя.

До розбудови нашої країни маємо забезпечені услів’я, себто

капітал і працівні сили, які допоможуть вашій владі повести вас до

кращої будучності.

Наша самостійна держава дає нам не тільки культурну і

політичну свободу, але й забезпечує також для всіх нас хліб і працю.

Вже цього року приступимо до будування нових доріг і залізниць.

Закликаємо вас усіх, свідомих братів і сестер, щоб ви в початках

нашої самостійності показали себе гідними свободи й помагали владі

в розбудові нашої держави.

Хай пропадуть всякі релігійні, язикові й класові спори, які до

сьогодні викликували між нами вороги нашого народу.

Єдність нашого народу, спокій і порядок стануть найпевнішою

запорукою скорого розвитку нашої держави.

Історія признає правду тим, що вміють за неї постояти. Тому

постіймо й ми за свою правду. Для всіх наших дальших дій, які ми

підприймемо у виконанні наших обов’язків, очікуємо твердого

морального опертя населення Карпатської України і всього

українського народу.

Боже, нам допоможи сповнити наш відпові- дальний труд!

Прем’єр-міністр в. р. Др. Августин Волошин.

Джерело: ЦДАВО України. Ф. 4465. Оп. 1. Спр. 126. Арк. 39.

Незасвідчена копія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //

http://www.kmu.gov.ua/

115

Конституційний Закон Карпатської України ч. 1,

прийнятий в Хусті 15 березня 1939 р.

§ 1. Карпатська Україна є незалежна Держава.

§ 2. Назва Держави є: КАРПАТСЬКА УКРАЇНА.

§3. Карпатська Україна є республікою з президентом, вибраним

Соймом Карпатської України, начолі.

§ 4. Державна мова Карпатської України є українська мова.

§ 5. Барва державного прапору Карпатської України є синя та

жовта, при чому барва синя є горішня, а жовта є долішня.

§ 6. Державним гербом Карпатської України є дотеперішній

краєвий герб: медвідь у лівім червонім півколі, чотири сині та три

жовті смуги у правому півколі і ТРИЗУБ св. Володимира Великого з

хрестом на середньому зубі. Переведення цього місця закону

полишається окремому законові.

§ 7. Державний гімн Карпатської України є «Ще не вмерла

Україна».

§ 8. Цей закон обов’язує зараз від його прийняття.

В Хусті, дня 15 березня 1939.

Підписали:

Авґустин ШТЕФАН Предсідник СОЙМУ К. У.

Авґустин ДУТКА Письмовод СОЙМУ К. У.

Др Авґустин Волошин Президент Карп.-Української Респ.

Др Михайло КОЧЕРГАН Секретар СОЙМУ К. У.

Джерело: Штефан Авґустин. Авґустин Волошин – президент

Карпатської України. Спомини. – Торонто, Канада, 1977. – С. 94.


1. За Ризьким мирним договором до складу Польщі увійшли

українські землі окрім:

а) Східної Галичини;

б) Волині;

в) Буковини;

г) Рівненщини.

2. Позначте поняття, яким польський уряд назвав акцію

терору, спрямованого проти українців, що мала на меті

«заспокоїти» край:

а) асиміляція;

б) пацифікація;

116

в) депортація;

г) нормалізація.

3. Ідеологом українського інтегрального націоналізму був:

а) Д. Донцов

б) Ф. Ніцше;

в) М. Грушевський;

г) С. Бандера.

4. З встановленням у 1939 р. радянської влади на

західноукраїнських землях було проведено:

а) націоналізацію промисловості, торгівлі та банків;

б) земельну реформу;

в) масові репресії;

г) все вищезазначене.

5. Землі Буковини та Бессарабії у серпні 1940 р. знаходилися

у складі:

а) Румунії;

б) УРСР;

в) УРСР та Молдавської РСР.


Коли і ким було укладено Версальський, Ризький, Сен-

Жерменський, Севрський мирні договори? І яким чинов вони

визначали державну приналежність українських земель?

Чи виконували Румунія, Польща, Чехословаччина свої

зобов’язання щодо етнічного українського населення, зафіксовані у

вищезазначених договорах?

Що стало причиною проведення політики «пацифікації» щодо

українського населення у міжвоєнній Польщі?

Які зовнішньополітичні чинники сприяли проголошенню

Карпатської України? Наскільки вдало їх використовували керівники

новоствореної держави?

В чому суть «українського питання» у міжвоєнний період?

Джерела

1. Збірник законів Української РСР і указів Президії Верховної

Ради Української РСР, 1938–1973 [Текст] : в 2-х т. / Ред.

Я.Я. Колотуха, Ф.Г. Барчук. – К.: Політвидав України, 1974. – 734 с.

117

Література 1. Аппатов С.Й., Макан І.М. Українсько-румунські відносини:

історія та сучасність // Український історичний журнал. – 1999. – № 5.

– С . 45–56.

2. Васюта І.К. Національно-визвольний рух в Західній Україні

(1918–1939 рр.) // Український історичний журнал. – 2001. – № 5, 6. –

С. 67–71.

3. Кричевський Р. Організація українських націоналістів в

Україні. ОУН закордоном і ЗЧ ОУН: причинок до історії українського

націоналістичного руху. – Львів: Світ, 1991. – 156 с.

4. Кульчицький В. Юридичне оформлення входження

Західної України до складу Польщі // Вісник Львівського

університету. Серія юридична. – 2006. – Вип. 42. – С. 90–95.

5. Липитчук О.В. Судова система Другої Речі Посполитої :

основні періоди розвитку (1918 – 1939 рр.) // Право України. – 2001. –

№6. – С. 109–112.

6. Липитчук О.В. Польський Кримінальний кодекс 1932 р. та

його характеристика // Науковий вісник Львівського державного

університету внутрішніх справ. Серія юридична. Вип. 4. Львів, 2010. –

С. 77–87.

7. Макарчук В.С. Східні кордони міжвоєнної (1918–1940 рр.)

Румунії : аспекти міжнародного права / В. С. Макарчук // Держава,

право і юридична думка у Балточорноморському регіоні: історія і

сучасність: матеріали ХХVI Міжнародної історико-правової

конференції ( 27–29 квітня 2012 р.; м. Одеса). – Одеса : видавець

Букаєв В.В., 2012. – С. 148–158.

8. Разиграєв О.В. Корпус державної поліції в Західній Волині у

1919−1926 рр. // Науковий вісник Волинського національного

університету. – 2008. – № 11. – С. 84–90.

9. Разиграєв О.В. Польська державна поліція на Волині

у1919–1926 роках/ О.В. Разиграєв. – Луцьк: ДП «Волинські

старожитності», 2011. – 432 с.

10. Скакун Р. «Пацифікація»: Польські репресії 1930 року в

Галичині. – Львів: Світ, 2009. – 56 с.

11. Цецик Я.П. Зародження та початок діяльності руху

українських націоналістів на Волині наприкінці 1920-х – першій

половині 1930-х рр. // Південний архів. Історичні науки / Херсонський

держ. ун-т. – Херсон, 2007. – Вип. XXIV. – С. 123–126 [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: //http://www. istvolyn.info.

118

12. Торончук І.Ж. Румунська політична поліція (сигуранца) на

Буковині у міжвоєнний період (1918-1940 рр.) // Науковий вісник

Чернівецького університету. – 2010. Вип. 522. Правознавство. – С. 33–36.

13. Чоповський М.Ю. Голгофа Західної України: Злочинна

діяльність окупаційних режимів проти населення західноукраїнських

земель та його боротьба за волю і незалежність 1920–1953 рр. – Львів,

1996. – 141 с.

14. Швагуляк М.М. Суспільно-політична ситуація на Західній

Україні на початку 30-х років XX ст. // Записи наукового товариства

ім. Т. Шевченка: праці історико-філософської секції. – Т. ССХХІІ. –

Львів, 1991. – С.110–145.

15. Швагуляк М. Українська карта: Українське питання у

міжнародній політиці напередодні і на початку Другої світової війни //

Дзвін. – 1990. – № 7. – С. 43–49.


Собор на крові. Частина 3 «Одна доба незалежності». Частина 5

«Фальшиве золото вересня». 2006. Україна. Телекон / документальний

фільм.

ТЕМА 13. ЗМІНИ В ДЕРЖАВНОМУ ЛАДІ ТА ПРАВІ

УКРАЇНИ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Семінарське заняття –2 години

План

1. Радянські органи влади та право на новоприєднаних у 1939–

1940 рр. до УРСР землях.

2. Спроби відновлення української державності в період німецької

окупації.

3. Окупаційний режим на українських землях в період Великої

Вітчизняної війни.

4. Зміни у державному апараті СРСР під час Великої Вітчизняної

війни.

5. Система права в умовах воєнного стану.


1. Створення та діяльність Української повстанської армії.

2. Діяльність радянських правоохоронних органів у воєнних

умовах.

119


визначити особливості угорського окупаційного режиму на

території Закарпаття.


У даній темі слід охарактеризувати процес юридичного

оформлення приєднання Західної України, Буковини та Бессарабії до

СРСР та поширення на цих землях радянських державних структур.

Після окупації Польщі й приєднання західноукраїнських земель до

складу УРСР Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня

1939 р. було створено такі області: Волинську, Дрогобицьку,

Львівську, Рівненську, Станіславську, Тернопільську.

В результаті військової акції 28 червня 1940 р. Червона Армія

зайняла територію Північної Буковини та Бессарабії. 2 серпня 1940 р.

Верховна Рада СРСР прийняла закон «Про включення північної

частини Буковини і Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського

повітів Бессарабії до складу УРСР». 7 серпня 1940 р. були створені

Чернівецька та Ізмаїльська області. Решта території Бессарабії, два

райони – Бричанський і Липканський, населені переважно

молдаванами, відійшли до складу новоутвореної Молдавської РСР.

Слід мати на увазі, що під прикриттям спочатку тимчасових народних

органів влади, а потім місцевих рад депутатів трудящих у

західноукраїнських землях встановився підкріплений військовою

присутністю режим політичної тиранії. Основою цього режиму стали

репресивно-каральні структури, які утверджуючи радянську владу та

примусово впроваджуючи радянські нормативні акти.

При вивченні теми слід акцентувати увагу на німецько-

фашистському терористичному режимі на тимчасово окупованій

території.

У другому питанні слід розкрити шляхи, якими реалізовували

свої державотворчі задуми представники ОУН(б) у перші дні

німецької окупації. Так, у Львові 30 червні 1941 р., без відома

німецького командування, з ініціативи Я. Стецька було скликано

Національні збори з представників регіонів України, які схвалили Акт

відновлення Української держави. У жовтні 1941 р. члени ОУН(м)

виступили з ініціативою утворення в Києві Української Національної

Ради як зародка майбутнього уряду України, та це не входило в плани

гітлерівців. При висвітленні даного питання слід врахувати його

дискусійний характер в сучасній історіографії і розкрити різні погляди

120

на спроби проголошення української державності в період німецької

окупації.

Особливу увагу у третьому питанні слід приділити

характеристиці окупаційного режиму та органам цивільної

адміністрації. Окуповані українські землі були поділені на такі

адміністративні одиниці:

- рейхскомісаріат «Україна»;

- дистрикт Галичина (віднесено до Варшавського генерал-

губернаторства);

- губернаторства Буковини та Бессарабії (увійшли до складу

Королівства Румунії);

- Трансністрія.

Північно-східні райони підпорядковані військовій

адміністрації.

Окремим блоком слід розглянути зміни в організації органів

влади СРСР та законодавстві під час війни. У структурі вищих органів

влади СРСР в роки Великої Вітчизняної війни відбулися такі зміни:

створено Державний комітет оборони та реорганізовано Раду

Народних Комісарів.

Зміни в радянському законодавстві в цей період були пов’язані

перш за все з тим, що право в цей період було спрямоване на виконання

основних завдань і функцій держави з оборони країни й охорони

соціалістичної власності: розширене коло діянь, за які наступала

кримінальна відповідальність; введено трудову мобілізацію та трудову

повинність, скасовано восьмигодинний робочий день; більшість

кримінальних справ розглядали військові трибунали та ін.

Воєнний стан – особливий правовий режим, що

характеризується розширенням повноважень військової влади,

застосуванням надзвичайних заходів щодо охорони громадського

порядку, державної безпеки, обороноздатності .


Акт відновлення Української держави від 30 червня 1941 р.

1. Волею Українського Народу Організація Українських

Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення

Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління

найкращих синів України.

121

Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її

творця і вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях

кривавого московсько-більшовицького поневолення завзяту боротьбу

за свободу, взиває увесь український народ не скласти зброї так довго,

доки на всіх українських землях не буде створена Українська

Суверенна Держава.

Суверенна Українська Влада запевнить Українському Народові

лад і порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння

його потреб.

2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка

підпорядкується Українському Національному Урядові, що

створиться в столиці України - Києві з волі українського народу.

3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з

Націонал-Соціалістичною Великонімеччиною, що під проводом

Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає

українському народові визволитися з-під московської окупації.

Українська Національна Революційна Армія, що творитиметься

на українській землі, боротиметься далі спільно з союзною німецькою

армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську

Державу і новий справедливий лад у цілому світі.

Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава!

Хай живе Організація Українських Націоналістів!

Хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів

Степан Бандера!

Слава Україні! Героям Слава!

Ярослав Стецько, в.р. Голова Національних Зборів

Джерело: [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://http://io.ua/s77937

Постанова Державного комітету оборони СРСР про

спеціальні заходи щодо західних областей України

(березень 1944 р.) (Проект)

В целях ликвидации действующих банд и наведения должного

государственного порядка в западных областях Украины

Государственный Комитет Обороны СССР постановляет:

1. Обязать НКО (тов. Смородинова) отмобилизовать до

20.Ш.1944 г. все мужское население призывных возрастов

освобожденных районов Ровенской и Волынской областей, причем в

первую очередь до 30-летнего возраста и в дальнейшем по мере

122

освобождения районов западных областей сразу же отмобилизовать

призывные контингенты.

Всех мобилизованных немедленно отвести в тыловые округа и

после фильтрации и обучения лучшую часть направить в боевые

части, а остальных использовать в тыловых частях (строительные,

дорожные и др.) и на восстановительных работах.

2. Обязать НКПС (тов. Кагановича) обеспечить перевозку и

тыловые округа мобилизованных по требованию НКО.

3. Обязать НКВД СССР (тов. Круглова) и СНК УССР (тов.

Хрущева) отобрать лучших людей из числа партизан, вышедших из

тыла противника, и создать из них в каждом районе Ровенской,

Волынской и Тернопольской областей отряды НКВД численностью

50-60 чел. каждый, приняв их на все виды довольствия НКВД.

4. Обязать НКВД (тов. Круглова) дополнительно к имеющимся

на Украине войскам НКВД выделить и перебросить на Украину до

25.Ш.1944 г. 5 бригад.

5. Обязать НКО (тов. Хрулева и тов. Федоренко) передать до

10.Ш.1944 г. НКВД УССР 250 автомашин «Студебеккер», 100 танков

Т-60 и Т-70 и 50 бронемашин. Снабжение бригад НКВД горючим

приравнять к действующим частям Красной Армии.

6. Обязать Наркомсвязи (тов. Пересыпкина) изыскать и передать

до 15.Ш.1944 г. НКВД УССР 5 радиостанций «РАФ» и 80

радиостанций «Белка-5».

7. Обязать НКГБ и НКВД СССР (тов. Меркулова и тов.

Круглова) отобрать из органов НКВД и НКГБ в восточных областях

СССР из числа ранее работавших в органах НКВД и НКГБ УССР, а

также и из числа не работавших на Украине, но знающих украинский

язык чекистских работников: для НКГБ УССР – оперативных

работников 2000 чел., из них начальников районных отделений - 200

чел.; для НКВД УССР оперативных работников – 790 чел., из них

начальников районных отделений – 120 и направить их

соответственно НКГС и НКВД УССР для работы в западных областях

Украины.

8. Обязать НКВД СССР выселять семьи активных участников

ОУН, «УПА» и «УНРА» в отдаленные местности СССР.

Джерело: Хрестоматія з історії держави і права України: Навч.

посіб. / А. С. Чайковський, О.Л. Копиленко, та інші. – К.: Юрінком

інтер, 2003. – С. 550–551.

123


1. Після проголошення 30 червня 1941 р. Акта ОУН про

відновлення Української самостійної держави був створений уряд,

який очолив: a) Євген Коновалець;

б) Андрій Шептицький;

в) Степан Бандера;

г) Ярослав Стецько;

2. В яку окупаційну зону входили землі Хотинського,

Акерманського та Ізмаїльського повітів в роки Великої

Вітчизняної війни?

а) Дистрикт «Галичина»;

б) Трансністрія;

в) Рейхскомісаріат «Україна»;

г) генерал-губернаторства Буковини та Бессарабії.

3. Центром рейхскомісаріату «Україна» було місто

а) Київ;

б) Рівне;

в) Вінниця;

г) Миколаїв.

4. Визволення українських земель в роки Великої

Вітчизняної війни завершилося:

а) у жовтні 1944 р.;

б) у травні 1945 р.;

в) у вересні 1945 р.

5. У 1941–1945 рр. зміни в державному апараті визначилися

головним чином:

а) воєнними обставинами.

б) потребами подальшого розвитку апарату.

в) міжнародними чинниками.

6. Велика вітчизняна війна на перше місце в діяльності

державного апарату висунула питання:

а) підвищення ефективності його діяльності.

б) оборони україни.

в) удосконалення форм і методів діяльності.

7. На посади старост на окупованих німцями українських

територіях призначалися: а) представники місцевої інтелігенції;

124

б) колишні церковнослужителі;

в) військові;

г) колишні державні службовці радянських органів влади.

8. Структура наркоматів із початком війни:

а) не змінилася;

б) змінилася.

9. Які зміни відбулися в трудовому праві СРСР: а) скасовано відпустки;

б) збільшено заробітну плату;

в) введено трудову повинність.

10. Управління українськими землями, захопленими

німецькими військами, здійснювало:

а) Рейхсміністерство у справах захоплених східних територій.

б) Міністерство у справах окупованих територій.

в) рейхскомісаріат «Україна».


Які органи влади були запроваджені на новоприєднаних до

УРСР землях?

Чи існувала перспектива створення незалежної

«західноукраїнської держави» у перші роки ІІ світової війни?

На які окупаційні зони поділялася територія України?

Яким чином здійснювалася перебудова державного механізму

України у роки Другої світової війни?

Які території відійшли до складу радянської України в період

Другої світової війни?

Які зміни були внесені до трудового та цивільного

законодавства СРСР у роки Великої Вітчизняної війни?

Джерела

1. Мірчук П. Українська повстанська армія. 1942–1952.

Документи і матеріали. – Львів: Українське видавництво, 1991. – 456 с.


1. Бах М., Залевський А. Війна втрачених надій: український

самостійницький рух у 1935–1945 рр. // Український історичний

журнал. – 1992. – № 6. – С . 42–47.

125

2. Зайцев Л. О. Спроби відновлення Української держави

(теорія і практика 1941–1945 рр.) // Академія правових наук України.

– Вісник…Харків, 1996. – Вип.5. – С. 126–134.

3. Ільюшин І. І. ОУН-УПА і українське питання в роки Другої

світової війни (в світлі польських документів) / НАН України;

Інститут історії України / С.В. Кульчицький (відп. ред.). – К., 2000. –

197 с.

4. Киричук Ю. Історія УПА. – Тернопіль, 1991. – 89 с.

5. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. –

Париж–Нью-Йорк –Львів, 1993. – 198 с.

6. Коваль М. В. ОУН-УПА: між третім рейхом і сталінським

тоталітаризмом // Український історичний журнал. – 1994. – № 2–3. –

С. 89–92.

7. Макарчук В. С. Державно-територіальний статус

західноукраїнських земель у період Другої світової війни (1939–

1945 рр.). Історико-правове дослідження. – К.: Атіка, 2007. – 368 с.

8. Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів /

Степан Ленкавський (ред.). Перевидання вид. 1968 р. – Л.: Українське

видавництво, 2003. – 642 с.

9. Рекотов П. Німецько-фашистський окупаційний режим в

Україні 1941–1944 рр. (Історико- правовий аспект): Автореф. дис... канд.

юрид. наук: 12.00.01 / Університет внутрішніх справ. – Х., 1997. – 19 с.

10. Рекотов П. Органи управління на окупованій території України

(1941–1944 рр.) // Український історичний журнал. – 1993. – №3. – С. 90–95.

11. Рекотов П. Плани війни та характер окупаційного режиму в

Україні. 1941–1944 рр. (Історико-правовий аспект) // Право України. –

1997. – №5. – С. 67–71.

12. Стефанюк Г. Українське питання в контексті німецької

східної політики (1941–1944 рр.) // Схід. – 2006 [Електронний ресурс].

– Режим доступу: // http: //ukrlife.org/main/cxid/8pytannyaua.doc.

13. Емелин С. М. Историко-правовые аспекты борьбы с

преступностью в годы Великой Отечественной войны (1941–1945 гг.)

// История государства и права. – 2010. – № 17. – С. 38–42.


Бардах Я. М., Глисон К. Человек человеку волк: Выживший в

ГУЛАГе / пер. с англ. А. Ильф; предисл. Я. Гордина. – М.: Текст,

2002. – 271 с.

http://ukrlife.org/main/cxid/8pytannyaua.doc

126

Чайковский А.С. Плен. За чужие и свои грехи. Военнопленные

и интернированные в Украине. 1939–1953 гг. – К.: Парламентское

издательство, 2002. – 503 с.

ТЕМА 14. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ В 1945–1991 рр.


План

1. Правове оформлення входження Закарпаття, Кримської

області та міста Севастополя до складу УРСР.

2. Зміни у радянському праві у перші повоєнні роки

3. Кодифікація права УРСР у 1960-х роках. Основні риси

цивільного, сімейного, трудового, кримінального права.

4. Держава та право УРСР в умовах «розвинутого» соціалізму.

Конституція УРСР 1978 р.


1. Україна – член-засновник ООН.

2. Засади організації виправно-трудової системи в повоєнні

роки.

3. Радянізація Закарпаття.

4. Кримінальне та виправно-трудове право в період "застою"


виписати основні політико-адміністративні реформи в

Україні у 50–60–х роках, подати їх основний зміст.

Підготувати мультимедійні презентації щодо основних

положень:

- Цивільного кодексу УРСР 1963 р.;

- Кримінального кодексу УРСР 1960 р.;

- Кримінально-процесуального кодексу УРСР 1960 р.;

- Виправно-трудового кодексу УРСР 1960 р.

127


1945 р. до складу УРСР приєднане Закарпаття, у 1954 р. –

передана Кримська область. Цим завершилося формування сучасних

кордонів України.

Під час підготовки до даної теми слід проаналізувати перший

етап післявоєнних змін у законодавстві, визначити причини та

характер другої хвилі кодифікації. Зміни, що відбулися у цивільному

праві у перші повоєнні роки: зміцнення права державної власності;

націоналізація; правове регулювання набуття майна в особисту

власність; проведення грошової реформи (1947 р.); скасування карток

на промислові та продовольчі товари; введення відкритої торгівлі за

державними цінами. У трудовому праві: відновлення відпусток;

скасування щоденних понаднормових робіт; ліквідація трудових

мобілізацій та повинностей; введення грошових заохочень. Необхідно

проаналізувати процес лібералізаці кримінального законодавства у

післявоєнний період.

Процес демократизації державно-правового життя в період

десталінізації характеризується спробами реорганізувати систему

центрального і місцевого управління, радикальним проявом яких

стала ліквідація міністерств і держкомітетів та передача функцій

господарського управління раднаргоспам. Посилилися господарські й

соціально-культурні функції місцевих Рад.

Особливу увагу слід приділити другій кодифікації українського

радянського права, розпочатій у 60–х роках, що сприяла

удосконаленню правової системи, але прийняті у цей час кодекси

(Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Цивільно-процесуальний)

базувалися на Основах загальносоюзного законодавства.

Цивільний кодекс УРСР (18 червня 1963 p.), що діяв зі змінами

і поправками до 1 січня 2004 р., основною формою власності визначав

соціалістичну власність, цивільно-правове регулювання

спрямовувалося передусім на розвиток і зміцнення державної

власності з метою її охорони і примноження. Законодавчо закріплено,

яке саме майно могло перебувати в особистій власності громадян:

трудові доходи й заощадження, жилий будинок й підсобне домашнє

господарство, предмети домашнього господарства і вжитку,

особистого споживання.

Кримінальний кодекс УРСР 1960 р. злочинним визнавав лише

суспільно небезпечне діяння, прямо передбачене законом,

скасовувався раніше чинний принцип аналогії, кримінальний закон,

128

що встановлював караність діяння або покарання за нього, не мав

зворотної сили, впроваджувався принцип індивідуалізації покарання,

покарання призначалося лише за вироком суду. Передбачалося

умовно-дострокове звільнення від покарання, заміна покарання більш

м'яким щодо тих засуджених (після відбуття ними половини або двох

третин строку залежно від тяжкості злочину). Скасовувалися такі

окремі види покарання, як оголошення «ворогом народу», вигнання з

СРСР, позбавлення через суд політичних прав тощо.

За Конституцією СРСР 1977 р. складовими елементами

політичної системи радянського суспільства були КПРС, радянська

держава, профспілки, комсомол, кооперативно-колгоспні об'єднання,

громадські організації. Було відкинуте будь-яке парламентське

маскування тоталітарного режиму. Слід також відзначити

декларативний характер Конституції УРСР 1978 р., прийнятої за

зразком загальносоюзної Конституції. В контексті керівної ролі в

управлінні державою Комуністичної партії слід з’ясувати

організаційні засади та повноваження Політбюро ЦК Компартії

України, простежити зміни в організаційних засадах та

повноваженнях Верховної Ради УРСР, Президії ВР та її Голови, Ради

Міністрів УРСР, місцевих органів влади: обласних, районних, міських,

районних в містах, селищних, сільських Рад народних депутатів (до

1978 р., відповідно до Конституції 1937 р., вони носили назву – Ради

депутатів трудящих).

Адміністративно-командна система – система управління суспільством, державою, заснована на жорстких методах бюрократичного централізму.

Бюрократія (від фр. bureau – бюро, канцелярія та грец. Κράτος –

влада, панування) – тип державного управління в країнах, де всі

повноваження зосереджена в руках органів центральної влади, що

діють за чіткими приписами, інструкціями керівників підлеглим, у

недемократичному суспільстві панування бюрократії призводить до

безконтрольного панування чиновництва та перетворення його у

самодостатню, відокремлену від суспільства верству, що стає

підґрунтям для запровадження авторитарних методів управління.

Операція «Вісла» – антиукраїнська акція польської влади, що

проводилася 1947 р. і передбачала примусове переселення українців з

їх споконвічних земель (Надсяння, Лемківщини, Холмщини,

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%83%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B0

129

Підляшшя) до західних та північних районів Польщі з обов'язковим

розпорошенням серед польського населення.


Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки,

прийнята на позачерговій сьомій сесії Верховної Ради

Української РСР дев'ятого скликання 20 квітня 1978 р.

(Витяги) І. ОСНОВИ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ І ПОЛІТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Г л а в а І Політична система

Стаття 1. Українська радянська Соціалістична Республіка є

загальнонародна держава, яка виражає волю й інтереси робітників,

селян та інтелігенції, трудящих республіки всіх національностей.

Стаття 2. Вся влада в Українській РСР належить народові.

Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів,які

становлять політичну основу Української РСР.

Всі інші державні органи підконтрольні і підзвітні Радам

народних депутатів.

Стаття 3. Організація і діяльність Радянської держави

будуються відповідно до принципу демократичного централізму: на

виборності всіх органів державної влади, знизу доверху, підзвітності

їх народові, обов'язковості рішень вищестоящих органів для

нижчестоящих. Демократичний централізм поєднує єдине керівництво

з ініціативою і творчою активністю на місцях, з відповідальністю

кожного державного органу і службової особи за доручену справу.

Стаття 4. Радянська держава, всі її органи діють на основі

Соціалістичної законності, забезпечують охорону правопорядку,

інтересів суспільства, прав і свобод громадян.

Державні і громадські організації, службові особи зобов'язані

додержувати Конституції СРСР, Конституції Української РСР і

радянських законів.

Стаття 5. Найважливіші питання державного життя виносяться

на всенародне обговорення, а також ставляться на всенародне

голосування (референдум).

Стаття 6. Керівною і спрямовуючою силою радянського

суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських

організацій є Комуністична партія Радянського Союзу. КПРС існує

для народу і служить народові.

130

Г л а в а 2 Економічна система

Стаття 10. Основу економічної системи Української РСР

становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі

державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Стаття 11. Державна власність - спільне надбання всього

радянського народу, основна форма соціалістичної власності. У

виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси.

Державі належать основні засоби виробництва в промисловості,

будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку,

банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та

інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше

майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Стаття 13. Основу особистої власності громадян Української

РСР становлять трудові доходи. В особистій власності можуть бути

предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного

домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.

Особиста власність громадян і право її спадкоємства

охороняються державою.

У користуванні громадян можуть бути ділянки землі, які

надаються в установленому законом порядку для ведення підсобного

господарства (включаючи тримання худоби і птиці), садівництва та

городництва, а також для індивідуального житлового будівництва.

Громадяни зобов'язані раціонально використовувати надані їм

земельні ділянки. Держава і колгоспи сприяють громадянам у веденні

підсобного господарства.

Майно, що є в особистій власності або в користуванні громадян,

не повинно служити для одержання нетрудових доходів,

використовуватись на шкоду інтересам суспільства. ІІІ. НАЦІОНАЛЬНО- ДЕРЖАВНИЙ І АДМІНІСТРАТИВНО-

ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Г л а в а 7 Українська РСР – союзна республіка в складі СРСР

Стаття 68. Українська Радянська Соціалістична Республіка -

суверенна радянська соціалістична держава. З метою успішного

будівництва комуністичного суспільства, зміцнення економічної і

політичної єдності, забезпечення безпеки і оборони країни Українська

Радянська Соціалістична Республіка в результаті вільного

самовизначення її народу, на основі добровільності і рівноправності

разом з Радянськими Соціалістичними Республіками об'єдналась у

131

Союз Радянських Соціалістичних Республік – єдину союзну

багатонаціональну державу.

Стаття 69. Українська РСР зберігає за собою право вільного

виходу з СРСР.

Стаття 72. Віданню Української Радянської Соціалістичної

Республіки в особі її найвищих органів державної влади і

управління підлягають: прийняття Конституції Української РСР, внесення до неї змін;

контроль за додержанням Конституції Української РСР;

законодавство Української РСР;

охорона державного порядку, прав і свобод громадян;

встановлення порядку організації і діяльності

республіканських і місцевих органів державної влади і управління;

проведення єдиної соціально-економічної політики, керівництво

економікою Української РСР;

забезпечення науково-технічного прогресу і здійснення

заходів щодо раціонального використання і охорони природних

ресурсів;

розроблення і затвердження державних планів економічного і

соціального розвитку Української РСР; затвердження звітів про їх

виконання;

розроблення і затвердження державного бюджету Української

РСР, затвердження звіту про його виконання; керівництво

здійсненням бюджетів областей і міст республіканського

підпорядкування;

встановлення відповідно до законодавства СРСР доходів, що

надходять на утворення державного бюджету Української РСР;

керівництво галузями народного господарства союзно-

республіканського і республіканського підпорядкування,

об'єднаннями і підприємствами республіканського підпорядкування;

керівництво житловим і комунальним господарством,

торгівлею і громадським харчуванням, побутовим обслуговуванням

населення, житловим будівництвом і благоустроєм міст та інших

населених пунктів, шляховим будівництвом і транспортом;

встановлення порядку користування землею, надрами, водами,

лісами; охорона навколишнього середовища;

керівництво народною освітою, культурними і науковими

організаціями і установами в Українській РСР, охороною здоров'я,

132

фізичною культурою і спортом, соціальним забезпеченням; охорона

пам'яток історії і культури;

амністія і помилування громадян, засуджених судами

Української РСР;

представництво Української РСР у міжнародних відносинах;

вирішення інших питань республіканського значення.

Г л а в а 8 Адміністративно-територіальний устрій УРСР

Стаття 76. Віданню Української Радянської Соціалістичної

Республіки підлягає визначення обласного, районного поділу і

вирішення інших питань адміністративно-територіального устрою

республіки.

Стаття 77. В Українській Радянській Соціалістичній Республіці

є області: Вінницька, Волинська, Ворошиловградська,

Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька,

Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Кримська, Львівська,

Миколаївська, Одеська, Полтавська, Ровенська, Сумська,

Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська,

Чернівецька і Чернігівська.

Містами республіканського підпорядкування в Українській РСР

є Київ і Севастополь. ІV. РАДИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УРСР І ПОРЯДОК ЇХ ОБРАННЯ

Г л а в а 9 Система і принципи діяльності Рад народних депутатів

Стаття 78. Ради народних депутатів - Верховна Рада Української

РСР, обласні, районні, міські, районні в містах, селищні та сільські

Ради народних депутатів - становлять єдину систему органів

державної влади.

Стаття 79. Строк повноважень Рад народних депутатів - 5 років.

Строк повноважень місцевих Рад народних депутатів - два з

половиною роки

Г л а в а 10 Виборча система

Стаття 84. Вибори депутатів до всіх Рад народних депутатів

проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права

при таємному голосуванні.

Стаття 85. Вибори є загальними: всі громадяни Української

РСР, які досягли 18 років мають право обирати та бути обраними, за

винятком осіб, визнаних у встановленому законом порядку

божевільними.

133

Стаття 86. Вибори народних депутатів є рівними: кожний

виборець має один голос; виборці беруть участь у виборах на рівних

засадах.

Стаття 87. Вибори народних депутатів є прямими: народні

депутати обираються громадянами безпосередньо.

Стаття 88. Голосування під час виборів народних депутатів є

таємним: контроль за волевиявленням голосуючих не допускається.

Стаття 89. Право висування кандидатів у народні депутати

Належить організаціям Комуністичної партії Радянського Союзу,

професійних спілок, Всесоюзної Ленінської Комуністичної Спілки

Молоді, кооперативним та іншим громадським організаціям,

трудовим колективам, а також зборам військовослужбовців по

військових частинах.

Громадянам Української РСР і громадським організаціям

гарантується вільне і всебічне обговорення політичних, ділових і

особистих якостей кандидатів у депутати, а також право агітації на

зборах, у пресі, по телебаченню, радіо.

Стаття 90. Вибори депутатів до Рад народних депутатів

проводяться по виборчих округах.

Громадянин Української РСР не може, як правило, бути

обраний більш як до двох Рад народних депутатів.

Проведення виборів до Рад забезпечують виборчі комісії, які

утворюються з представників від громадських організацій, трудових

колективів і зборів військовослужбовців по військових частинах.

Порядок проведення виборів до Рад народних депутатів

визначається законами Союзу РСР і Української РСР.

Джерело: Конституція УРСР 1978 р. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua


1. Останньою з приєднаних до УРСР територій стала:

а) Кримська область;

б) Північна Буковина;

в) Південна Бессарабія;

г) Закарпаття.

2. Українські радянські конституції були прийняті:

а) 1919, 1924, 1936, 1978 рр.

б) 1924, 1929, 1936, 1977 рр.

в) 1919, 1929, 1937 рр.

134

3. Однією з причин швидкого відновлення народного

господарства у післявоєнні роки було…

а) надання допомоги СРСР іншим соціалістичним країнам;

б) створення дрібних приватних підприємств;

в) використання праці військовополонених та «армії» в’язнів

ГУЛАГу;

г) отримання фінансовою допомоги СРСР за планом Маршала.

4. Основною особливістю другої кодифікації радянського

законодавства було:

а) посилення місцевих особливостей права;

б) посилення союзних начал;

в) багатоетапність.

5. За Конституцією 1978 р. Рада Міністрів УРСР

призначалася:

а) Верховною Радою УРСР;

б) Президією Верховної Ради УРСР;

в) Верховною Радою СРСР.


У чому проявилась лібералізація суспільного життя в Україні у

60-х роках?

Назвіть вищі та місцеві органи державної влади за Конституцією

1978 р.

Джерела

1. Збірник законів Української РСР і указів Президії Верховної

Ради Української РСР, 1938–1973 [Текст]: в 2-х т. / Ред.

Я.Я. Колотуха, Ф.Г. Барчук. – К.: Політвидав України, 1974. – 734 с.

2. Переселення поляків та українців. 1944–1946: Невідомі

документи з архівів спеціальних служб. – Варшава–Київ, 2000. – 456 с.


1. Аксютин В.В. Хрущевская оттепель и общественное

настроение в СССР в 1953–1964 гг. – Москва, 2004. – 488 с.

2. Андрущак О.М. Спроби гуманізації виправно-трудового

права радянської доби: причини, наслідки //Науковий вісник

Ужгородського національного університету. Серія «Право». –

Вип. 15. Ч. 2, 2011. – С. 52–56.

3. Баран В. Україна у 1950–1960-х рр. – Львів: Світ, 1996. – 223 с.

135

4. Винниченко І. Україна 1920–1980-х: депортації, заслання,

вислання. – К.: Видавництво «Рада», 1994. – 126 с.

5. Вінцковський Т.С. Політичні діячі України: 1917–2004. –

Ужгород, 2005. – 308 с.

6. Касьянов Г.В. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору

1960–1980-х рр. – К., 1995. – 246 с.

7. Коханова О. Дисидентський рух в Україні // Україна: короткі

нариси з історії. – К., 1992. – 178 с.

8. Кульчицький С.В. Новітня історія України (післявоєнна

відбудова, «відлига») // Український історичний журнал. – 1991. – № 10.

– С . 78–82.

9. Падалка С.С. Українське село в контексті політики тоталітарної

держави (60–80 роки XX ст.). – К.:Наукова думка, 2003. – 233 с.

10. Українське державотворення: невитребуваний потенціал:

Словник-довідник/За ред. О.М. Мироненка. – К.: Либідь, 1997. – 560 с.

11. Филитов А. М. «Холодная война»: историографические

дискуссии на Западе: Автореф. дис. … д-ра ист. наук / АН СССР. Ин-т

всеобщ. истории. – М., 1991. – 22 с.


Алексей Косыгин. Железный премьер. 2008. Россия /


ТЕМА 15. РОЗПАД СРСР ТА ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ

СУВЕРЕННОЇ СОБОРНОЇ ДЕРЖАВИ


План

1. Основні тенденції державно-правового розвитку України в

умовах перебудови.

2. Проголошення державного суверенітету та незалежності

України.

3. Формування органів влади в умовах незалежності.

4. Структура Конституції України 1996 р. та подальші зміни до

неї.

136


1. Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. – правове

оформлення державної незалежності України.

2. Конституційний договір: основні положення.


визначте, які зміни були внесені до Конституції УРСР

1978 р. в перші роки незалежності;

назвіть причини розпаду СРСР.


Ознайомлення зі змістом теми слід розпочинати із реконструкції

загального політичного тла, на якому розгорталися події, пов'язані з

проголошенням незалежності України.

Процеси, що відбувалися в Україні з 1990 р., були пов'язані з

першими кроками становлення сучасної Української держави. Варто

проаналізувати перші законодавчі акти, ухвалені Верховною Радою

УРСР на шляху до державного суверенітету, ознайомитися з

основними положеннями Декларації про державний суверенітет

Української РСР від 16 липня 1990 р., що започаткувала українську

незалежність, проголошену Актом від 24 серпня 1991 р. Прийняття

зазначених конституційних актів знаменувало легітимацію нового

правового статусу України як суверенної держави, тобто зміну

державного ладу. Декларація про державний суверенітет України

проголошувала нову назву держави – Україна, вводила в

конституційний обіг категорії «національна держава», «національна

державність» та нові для нашого суспільства й держави інститути, такі

як Президент України, місцеве самоврядування та ряд інших.

Декларація проголошувала одночасно внутрішній і зовнішній

суверенітет у всіх основних сферах суспільного та державного ладу.

Знайомство з конституційним процесом в Україні у 90-х роках

XX ст. варто розпочати з вивчення основних положень Договору «Про

основні засади організації та функціонування державної влади і

місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової

Конституції України», більш відомого як Конституційний договір,

підписаного 8 червня 1995 р. Президентом України Л. Кучмою та

Головою Верховної Ради України О.Морозом, та Конституції 1996 р.

До прийняття Конституції за формою правління Україна була

парламентсько-президентською республікою, з 1996 р. –

137

президентсько-парламентською. Вибори до вищого законодавчого

органу влади - Верховної Ради (склад 450 депутатів) відбувалися

початково за мажоритарною системою, вибори 1998, 2002 рр. – за

змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Закон України

«Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р.,

прийнятий в умовах подолання гострої політичної кризи, змінив

форму правління на парламентсько-президентську республіку,

звузивши повноваження президента, перерозподілив повноваження

між главою держави, парламентом й урядом. 30 вересня 2010 р.

Конституційний Суд України скасував дію конституційних реформ,

що були прийняті в 2004 р., відновивши дію Конституції 1996 р.

Державний суверенітет – верховенство, самостійність,

повнота і неподільність влади республіки в межах її території та

незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Автономія (грец. Αυτος – «сам» і грец. νομος – «закон») –

право самостійного здійснення державної влади чи управління, надане

якійсь частині держави, що здійснюється в межах, передбачених

загальнодержавним законом або конституцією. Автономія означає

право якого-небудь національно-територіального утворення

(наприклад, області) самостійно здійснювати внутрішнє управління.


Конституційний договір

між Верховною Радою України та Президентом України

про основні засади організації та функціонування

державної влади і місцевого самоврядування в Україні на

період до прийняття нової Конституції України

(Витяги)

Верховна Рада України

як єдиний законодавчий орган – з одного боку, та

Президент України

як глава держави і глава виконавчої влади – з другого боку, тобто

Сторони, що є суб'єктами конституційного права, які одержали свої

повноваження безпосередньо від народу, виходячи з того, що

відсутність нової демократичної Конституції України є гальмівним

чинником на шляху здійснення економічних, а також політичних і

138

державно-правових реформ; відхилення Закону України «Про

застосування Закону України «Про державну владу і місцеве

самоврядування в Україні» та зміни Конституції (Основного Закону)

України у зв'язку з його прийняттям», спрямованого на реалізацію

положень Закону України «Про державну владу і місцеве

самоврядування в Україні», унеможливлює належне функціонування

всього державного механізму як у центрі, так і на місцях, стримує

проведення економічних реформ, веде до подальшого зубожіння

переважної більшості населення, загострення соціальних конфліктів…

враховуючи

позитивні надбання, здобуті в тривалому процесі узгодження

позицій Президента України та Верховної Ради України під час

роботи над проектом Закону «Про державну владу та місцеве

самоврядування в Україні»,

на основі

доброї волі Сторін, взаємних поступок та компромісу

дійшли згоди про таке:

На період до прийняття нової Конституції України організація та

функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування

здійснюються на засадах, визначених Законом «Про державну владу і

місцеве самоврядування в Україні», який Верховна Рада України

схвалила 18 травня 1995 року більшістю голосів народних депутатів

України, а саме:

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Україна є демократичною, соціальною, правовою

державою, яка утворена на основі здійснення українським народом

свого суверенного права на самовизначення, виражає волю народу і

захищає інтереси своїх громадян. В Україні діє принцип верховенства

Права.

Стаття 2. Вся повнота влади в Україні належить народові. Народ є

єдиним джерелом влади і здійснює її як безпосередньо – шляхом

референдумів, так і через систему державних органів та органів

місцевого самоврядування.

Ніхто не може привласнити право здійснювати державну владу.

Стаття 3. Державна влада в Україні будується на засадах її

розподілу на законодавчу, виконавчу і судову.

139

Стаття 4. Місцеве самоврядування в Україні здійснюється через

територіальну самоорганізацію громадян безпосередньо та через

органи місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування

обираються безпосередньо громадянами України, які проживають на

території відповідно міста, селища, села.

Стаття 5. Всі органи державної влади і органи місцевого

самоврядування в Україні здійснюють свої повноваження виходячи з

пріоритетності прав і свобод людини. Забезпечення цих прав і свобод,

охорона життя, честі і гідності людини – обов'язок держави.

Суспільне життя в Україні базується на засадах політичної,

економічної та ідеологічної багатоманітності.

Власність в Україні є загальнодержавною, комунальною,

колективною і приватною.

Закон гарантує рівний захист усіх форм власності, соціальну

спрямованість ринкової економіки.

Р о з д і л II

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

Стаття 6. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої

влади України, до складу якого входять 450 народних депутатів,

обраних на чотири роки на основі загального, рівного і прямого

виборчого права при таємному голосуванні. Чергові вибори народних

депутатів України проводяться в першу неділю квітня після

закінчення чотирирічного строку повноважень попереднього складу

Верховної Ради України.

Наступні вибори народних депутатів України проводяться за

змішаною мажоритарно-пропорційною системою.

Порядок проведення виборів народних депутатів України,

визначення їх результатів та визнання повноважень здійснюється

відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів

України».

Статус народного депутата України визначається Законом України

«Про статус народного депутата України».

Стаття 9. Голова Верховної Ради України, його заступники, голови

постійних комісій і керівники депутатських груп, фракцій Верховної

Ради України утворюють Президію Верховної Ради України.

Президія Верховної Ради України є підзвітним Верховній Раді

України органом, який здійснює свої повноваження в межах,

передбачених цим Законом.

Стаття 17. Верховна Рада України:

140

1) приймає Конституцію України, закони України, кодекси та інші

кодифіковані акти, вносить до них зміни і доповнення, дає їх офіційне

тлумачення;

2) здійснює контроль за виконанням Конституції України, законів

України та постанов Верховної Ради України;

3) здійснює контроль у сфері захисту прав людини;

4) розглядає та приймає рішення щодо Програми діяльності

новосформованого Уряду України;

5) розглядає, вносить зміни і затверджує поданий Президентом

України Державний бюджет України та здійснює контроль за його

виконанням;

6) затверджує загальнодержавні програми економічного,

соціального і національно-культурного розвитку, а також щодо

охорони навколишнього природного середовища;

7) призначає вибори Президента України, проголошує акт про його

обрання, приймає відставку Президента України;

8) розглядає щорічні та позачергові доповіді Президента України

про внутрішню і зовнішню політику України;

9) ратифікує, денонсує міжнародні договори України чи оголошує

про їх укладення або приєднання України до них;

10) приймає рішення про свій саморозпуск та одночасно призначає

дострокові вибори народних депутатів України;

11) призначає вибори до місцевих Рад;

12) затверджує загальну структуру, чисельність Збройних Сил

України, Прикордонних військ України, Національної гвардії України,

Служби безпеки України, інших військових формувань, утворених

відповідно до законодавства України;

13) затверджує укази Президента України про оголошення стану

війни, запровадження воєнного стану на всій території України чи в

окремих її місцевостях у разі воєнного нападу або загрози воєнного

нападу на Україну, рішення про їх припинення або скасування,

укладення миру і про загальну або часткову мобілізацію на території

України у разі оголошення стану війни;

14) затверджує укази Президента України про запровадження на

всій території України або в окремих її місцевостях надзвичайного

стану;

15) утворює Раду оборони України і визначає перелік посадових осіб,

які входять до її складу;

141

16) затверджує за поданням Президента України склад

Центральної виборчої комісії по виборах народних депутатів України

та Президента України;

17) призначає за спільним поданням Голови Верховної Ради

України і Президента України Голову Конституційного Суду України.

Призначає половину складу суддів Конституційного Суду України.

Приймає присягу суддів Конституційного Суду України;

18) призначає за поданням Президента України Голову Верховного

Суду України, Голову Вищого арбітражного суду України, Голову

Правління Національного банку України та звільняє їх;

19) призначає та звільняє Генерального прокурора України за

поданням Президента України;

20) призначає за поданням Президента України суддів Верховного

Суду України та Вищого арбітражного суду України та звільняє їх у

встановленому законом порядку;

21) повторно розглядає закон, щодо якого Президентом України

застосовано вето;

22) приймає рішення з питань адміністративно-територіального

устрою України, проводить найменування та перейменування

населених пунктів України…

Р о з д і л III

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

Стаття 19. Президент України є главою держави і главою

державної виконавчої влади України.

Президент України як глава держави представляє Україну як у

внутрішньодержавних, так і у зовнішніх відносинах.

Президент України як глава державної виконавчої влади здійснює

цю владу через очолювані ним Уряд - Кабінет Міністрів України та

систему центральних і місцевих органів державної виконавчої

влади.

Стаття 20. Президентом України може бути обраний громадянин

України віком від 35 до 65 років, який проживає в Україні не менш як 10

останніх років перед обранням і володіє державною мовою.

Стаття 21. Президент України обирається громадянами України

строком на п'ять років на основі загального, рівного і прямого

виборчого права при таємному голосуванні.

Порядок проведення виборів Президента України визначається

Законом України «Про вибори Президента України».

142

Чергові вибори Президента України проводяться в першу неділю

листопада після закінчення п'ятирічного строку з дня його обрання.

Президент України вступає на посаду не пізніш як через

п'ятнадцять днів з часу оголошення результатів виборів. При вступі на

посаду Президент України приносить Присягу на пленарному

засіданні Верховної Ради України, текст і порядок проголошення якої

визначаються законом.

Одна і та ж особа не може бути Президентом України більше двох

строків підряд.

Стаття 22. Президент України у місячний строк після вступу на

посаду або з дня відставки попереднього складу Уряду призначає

Прем'єр-міністра України, формує новий склад Уряду України -

Кабінет Міністрів України.

Р о з д і л VIII

ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 60. Цей Закон набирає чинності з дня його офіційного

опублікування і діє до прийняття нової Конституції України.

II

До прийняття нової Конституції України положення чинної

Конституції України діють лише в частині, що узгоджується з цим

Конституційним Договором.

III

Визнати за необхідне створення належних умов для прискорення

та успішного завершення конституційного процесу в Україні з тим,

щоб прийняти нову Конституцію України в строк не пізніше одного

року з дня підписання цього Конституційного Договору.

IV

До прийняття нової Конституції України Сторони суворо

дотримуватимуться положень цього Конституційного Договору і

діятимуть у повній відповідності до нього. До прийняття нової

Конституції Сторони не виноситимуть на всеукраїнський референдум,

консультативний референдум та опитування громадської думки інших

питань, крім прийняття нової Конституції України, текст якої буде

узгоджений Сторонами.

***

Сторони усвідомлюють, що невиконання положень цього

Конституційного Договору призведе до хаосу в суспільному житті,

розвалу економіки, виникнення загрози громадянського конфлікту і

143

поставить під сумнів саме існування суверенної демократичної

України.

***

Цей Конституційний Договір набирає чинності з моменту його

підписання Президентом України та Головою Верховної Ради України

і є відкритим для підписання народними депутатами України.

Конституційний Договір укладено 8 червня 1995 року в місті Києві у

двох примірниках, тексти яких є рівно автентичними.

Голова Верховної Ради України Президент України

Олександр МОРОЗ Леонід КУЧМА ( Текст

отримано з офіційного джерела - http://zakon1.rada.gov.ua )

Джерело: Відомості Верховної Ради України, 1995, - № 18. – С.

133 [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1%EA%2F95-

%E2%F0

Тести для самостійного контролю

1. Закон УРСР «Про міліцію» був прийнятий:

а) листопаді 1990 р.;

б) грудні 1990 р.;

в) жовтні 1991 р.;

г) грудні 1991 р.

2. На всесоюзному референдумі 17 березня 1991 р. за

збереження Радянського Союзу проголосувало…

а) 70 % громадян УРСР;

б) 20 % громадян УРСР;

в) 10% громадян УРСР проголосувало за збереження СРСР,

80 % – за утворення незалежної держави;

г) УРСР, як і деякі інших республіки (Молдова, Литва, Латвія,

Грузія), не підтримали проведення такого референдуму.

3. Конституційний договір між Президентом України та

Верховною Радою України був укладений в:

а) серпні 1991 р.;

б) грудні 1991 р.;

в) червні 1995 р.;

г) червні 1996 р.

4. Конституція України була прийнята:

а) 24 серпня 1991 р.;

http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1%EA%2F95-%E2%F0

http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1%EA%2F95-%E2%F0

144

б) 1 грудня 1991 р.;

в) 8 червня 1995 р.;

г) 28 червня 1996 р.

5. Сьогодні Україна це:

а) федерація;

б) конфедерація;

в) унітарна держава

6. Найвищим судовим органом у системі судів загальної

юрисдикції є:

а) Конституційний Суд;

б) Верховний Суд;

в) Вищий апеляційний суд.


Вкажіть основні причини розгортання національно-

визвольного руху в кінці 1980-х років.

Які основні причини розпаду СРСР?

Розкрийте зміст: а) Декларації про державний суверенітет

України 16 липня 1990 p.; б) Акту про незалежність 24 серпня

1991 р.

Яка мета створення СНД?

Охарактеризуйте зміст Конституційного договору 1995 р.

Назвіть структуру Конституції України 28 червня 1996 р.

Як відображено принцип розподілу влад у Конституції

України?

Джерела

1. Конституція України: Прийнята на V сесії ВР України 28

червня 1996 року // Відомості ВР України. – 1996. – № 30.

2. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991

року // Голос України. – 1991. – 25 серпня.

3. Декларація про державний суверенітет України, ухвалена

Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року// Вечірній

Київ. – 1990. – 17 липня.


1. Берге И.В. Историческое недоразумение?: „Холодная

война», 1917–1990.: Пер. с гол. – М. Междунар. отношения, 1996. –

298 с.

145

2. Кампо В.М. Проблеми унітаризму в проекті нової

Конституції України // Розбудова держави. – 1992. – № 2. – С. 41–46.

3. Кондратенко Д. Ночь Длинных Статей: Украинская

Конституция: прошлое, настоящее, будущее... // Киевские Ведомости.

– 2002. – № 136. – 28 июня. – С. 5.

4. Лисенков С. Конституція України 1996 року: витоки,

здобутки, перспективи (до 5 річниці з дня прийняття). – К.: Знання,

2001. – 23 с.

5. Мироненко О. Історія Конституції України/ НАН України;

Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. – К.: Ін Юре, 1997. – 60 с.

6. Рудницький С. Чому ми хочемо самостійної України. – Львів:

Світ, 1994. – 278 с.

7. Український парламентаризм: минуле і сучасне (за ред.

Ю.С. Шемшученка). – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 368 с.

8. Футей Б. Становлення правової держави в Україні: 1991–

2005 рр. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: ЮрінкомІнтер, 2005. – 352 с.

9. Хоменко С. Як Верховна Рада УРСР голосувала за

Незалежність [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/08/23/135031/

146

IV. ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЕКЗАМЕНУ

1. Предмет і завдання курсу Історія держави та права України,

його місце в системі юридичних дисциплін.

2. Періодизація та методи вивчення Історії держави та права

України.

3. Історіографія досліджень розвитку державно-правових

інститутів України.

4. Найдавніші державні утворення на українських землях.

5. Державний устрій, суспільний лад і право грецьких полісів

Північного Причорномор'я.

6. Утворення держави Київська Русь. Основні теорії виникнення

державності у східних слов'ян.

7. Суспільний лад Давньої Русі.

8. Державний лад Київської Русі.

9. Церква в політичні системі Руси-України.

10. Руська правда: редакції, списки, структура.

11. Судочинство та судоустрій Київської Русі.

12. Джерела та основні риси права Київської Русі.

13. Цивільне-право за Руською правдою.

14. Злочини та види покарань за Руською правдою.

15. Державний устрій Галицько-Волинського князівства.

16. Суспільний лад Галицько-Волинського князівства.

17. Джерела та основні риси права Галицько-Волинської

держави.

18. Державний устрій українських земель у складі Великого

князівства Литовського.

19. Суспільний лад українських земель у литовсько-польський

період.

20. Польсько-литовські унії та їх наслідки для України.

21. Джерела та основні риси права литовсько-руської держави.

22. Правове становище українських земель у складі Польщі

(ХІV–ХVІ ст.).

23. Адміністративно-територіальний устрій українських

земель у складі Речі Посполитої (1569–1648 рр.).

24. Статути Великого князівства Литовського: загальна

характеристика та основні положення.

25. Судоустрій та судочинство литовсько-руської держави.

26. Магдебурзьке право в українських містах.

147

27. Люблінська унія та її наслідки для українських земель.

28. Система органів влади Запорозької Січі. Основні риси

козацького звичаєвого права.

29. Система злочинів, види покарання та судочинство у

Запорозькій Січі.

30. Формування державності українського народу під час

визвольної війни 1648–1657 рр. Суспільний лад та державний устрій.

31. Правовий статус української гетьманської держави (Війська

Запорозького) за Зборівським та Білоцерківським договорами.

32. Правове становище України за Березневими статтями 1654 р.

33. Гадяцька угода 1658 р.: основні положення.

34. Гетьманські статті як основа державного права


35. Джерела права Української гетьманської держави.

36. Право власності та спадкове право Української гетьманської

держави.

37. Органи влади та адміністративно-територіальний устрій


38. Поділ українських земель Росією та Польщею. Андрусівське

перемир'я (1667 р.) та «Трактат про вічний мир» 1686 р.

39. Конституція П.Орлика та її історичне значення.

40. Кодифікація українського права XVIII ст. «Права за якими

судиться малорорсійський народ» (1743 р.).

41. Органи російської державності для управління Україною у

XVIII ст.

42. Політика Московії на Лівобережній Україні та

Слобожанщини в другій половині XVII–XVIII ст.

43. Статус західноукраїнських земель під владою імперії

Габсбургів.

44. Кодифікація російського права у першій половині XIX ст.

45. Ліквідація автономії України. II-а Малоросійська колегія

(1722–1727 рр.).

46. Суспільно-політичний устрій українських земель у складі

Російської імперії (XVIII–XIX ст.).

47. Суспільно-політичний устрій на західноукраїнських

землях у складі Австрійської та Австро-Угорської імперій.

48. Особливості австрійського «освіченого абсолютизму».

49. Реформи Йосипа II. Скасування феодальних повинностей

внаслідок революції 1848–1849 рр.

148

50. Утворення коронних країв та конституцій для Галичини

та Буковини 1850 р. Галицький та Буковинський крайові сейми.

51. Реформи другої половини XIX ст. у Російській імперії.

Особливості їх запровадження на Україні.

52. Центральні та місцеві органи влади Росії в XIX ст.

53. Судова реформа 1864 р. Організація та компетенція

мирового та окружного суду, судової палати, Сенату. Судова

контрреформа.

54. Реформи місцевого самоврядування. Контрреформа 1892 р.

55. Зміни у державному ладі внаслідок першої російської

революції. Виборчі закони 1905 р.

56. Основні інститути цивільного, кримінального та

процесуального права XIX ст. в Австрії та Австро-Угорщині.

57. Утворення Української Центральної ради. Структура та

компетенція Центральної Ради та Генерального Секретаріату.

58. Становлення радянської влади в Україні.

59. Державно-правові акти Центральної Ради.

60. Брестський мир 1918 р. та його наслідки для України.

61. Конституція УНР від 29 квітня 1918 р.

62. Українська держава гетьмана П. Скоропадського 1918 р.

63. Законодавча діяльність гетьманського уряду.

64. Формування української національної держави за доби

Директорії.

65. Проголошення ЗУНР. Акт злуки УНР та ЗУНР 22 січня

1919 р. та його значення.

66. Ризький і Варшавський договори та їх наслідки для України.

67. Конституція УСРР 1919 р. Загальна характеристика.

68. Причини поразки визвольних змагань 1917–1920 рр. та

руйнації української державності.

69. Утворення СРСР. Історична доля союзного договору 1922 р.

70. Конституція СРСР 1924 р. та перебудова органів державної

влади та управління в УСРР.

71. Адміністративно-територіальні реформи УСРР 1920–1930

років.

72. Конституція УРСР 1937 р.: основні риси-принципи та норми.

73. Адміністративно-командна система управління в УРСР.

Тоталітарний політичний режим та його вплив на історичну долю

українського народу.

149

74. Становлення соціалістичного типу права в Україні.

Кодифікація права УСРР у 1920–х роках.

75. Відновлення інквізиційних засобів судочинства в УРСР в

1920 – 1930 рр. Перебудова системи слідчих органів.

76. Становище Західної України, Північної Буковини та

Бессарабії у міжвоєнний період.

77. Приєднання Західної України, Північної Буковини та

Бессарабії до складу України. Встановлення радянської влади на

приєднаних територіях.

78. Українські національні рухи у Західній Україні (1920–

1950 рр.).

79. Спроби відновлення української державності –

проголошення Української народної республіки у Львові 30 червня

1941 р.

80. Окупаційний режим на території України у роки Великої

Вітчизняної війни.

81. Друга світова війна та її наслідки для державності України.

82. Входження до складу УРСР Закарпаття та його юридичне

оформлення.

83. Роль УРСР у створенні ООН.

84. Правове закріплення передачі Кримської обл. та

м. Севастополя до складу УРСР.

85. Кодифікація права УРСР у 1960–х роках. Основні риси

цивільного, сімейного, трудового, кримінального права.

86. Конституція УРСР 1978 р.: загальна характеристика.

87. Перебудовчі процеси та зміни в суспільно-політичному

житті України у 80–х роках.

88. Розпад СРСР та відродження незалежності України.

89. Декларація про державний суверенітет України. Акт

проголошення незалежності України.

90. Конституція України 1996 р. Структура та основні

положення.

150

V. КРИТЕРІЇ УСПІШНОСТІ НАВЧАННЯ ТА ЗАСОБИ

ДІАГНОСТИКИ УСПІШНОСТІ НАВЧАННЯ

Контроль за рівнем та повнотою засвоєння матеріалу з

навчальної дисципліни здійснюється через поточний та підсумковий

контролі. Для підсумкового контролю з навчальної дисципліни

«Історія держави та права України» навчальним планом передбачено

екзамен. Отримана за результатами екзамену оцінка є підсумковою за

курс і включається в додаток до диплому.

Крім підсумкового контролю для перевірки знань курсантів

використовуються також різні форми поточного контролю. Упродовж

семестру курсанти виконують різноманітні навчальні завдання,

проходять комп’ютерне тестування з навчальної дисципліни.

Результати всіх видів виконаних курсантами робіт оцінюються

за 100-бальною шкалою. Підсумковий контроль з дисципліни

виставляється як сума оцінок з усіх модулів цієї навчальної

дисципліни та обраховується, як правило, як середнє арифметичне

складових залікових модулів. Кафедра може приймати рішення щодо

звільнення курсанта від складання екзамену і зарахування йому

визначеної суми балів та традиційної оцінки в якості підсумкової

оцінки.

151

Шкала оцінювання: національна та ECTS

Сума балів за

всі види

навчальної

діяльності

Оцінка

ECTS

Оцінка за національною шкалою

для екзамену,

курсового проекту

(роботи), практики

для заліку

90 – 100 А відмінно

зараховано 82-89 В

добре 74-81 С

64-73 D задовільно

60-63 Е

35-59 FX

незадовільно з

можливістю

повторного складання

не зараховано з

можливістю

повторного

складання

0-34 F

незадовільно з

обов’язковим

повторним вивченням

дисципліни

не зараховано з

обов’язковим

повторним

вивченням

дисципліни

152

Навчальне видання

Олена Володимирівна Сокальська

ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ

Навчально-методичний посібник

Художнє оформлення обкладинки Кандиба Т. П.

Віддруковано з редагованих матеріалів в друкарні ФОП Кандиба Т. П.

Адреса: м. Бровари, вул. Незалежності, 16

E-mail: [email protected]

Тел.: (067) 231-02-86

Підписано до друку 30.06.2014

Формат 64х45/16

Умов. друк. арк. 21.75

Папір офсетний

Друк офсетний

Гарнітура Times New Roman

Зам. №

Наклад 100 прим.

mailto:[email protected]

Documents

О. В. Сокальська ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА …ikvsu.kvs.gov.ua/sites/default/files/imce/navchalno...5 ПЕРЕДМОВА Навчальна дисципліна