-НА

£ТЬ МОЛОДІПОПІ ІСОЛ VПРОЦЕСАХ

•ТЯ РІШЕНЬІ ШКОЛИ

УДК 373.5.014.63-057.874ББК 74.204М75

Авторський колектив:

Комарова Н.М., кандидат економічних наук,Шелестова Л.В., кандидат педагогічних наук,Андріяш С.П., Галіцина Л.В., Телюк А.В.

За загальною редакцією Шелестової Л.В.

Рецензенти:

Шинкарук Н.І., завідуюча відділом навчально-методичногозабезпечення суспільно-гуманітарної освіти НМЦ

середньої освіти;Охрімчук Р.М., завідуюча лабораторією дитячих об'єднань

Інституту проблем виховання АПН України,

кандидат психологічних наук.

Координатор проекту від ЮНІСЕФ Олена Сакович

Участь молоді в процесах прийняття рішень на рівні школи. // За заг.М 75 ред. Шелестової Л. В. —К:. «Видавничий дім «КАЛИТА», 2005. — 96 с.

ІЗВМ 966-8879-00-7

Книгу видано в рамках проекту Благодійного фонду «Перше вересня»

«Активізація молодіжної участі у процесах прийняття рішень

на рівні школи з метою посилення мотивації дітей та підлітків

на здоровий спосіб життя»,

за підтримки Дитячого Фонду ООН в Україні (ЮНІСЕФ)

ЗМІСТ

Молодь, яка потрібна суспільству 5

Розділ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МОЛОДІЖНОЇ УЧАСТІ В ПРОЦЕСАХ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

1.1. Що таке молодіжна участь? 91.2. Переваги, принципи, виховний потенціал

молодіжної участі 16

Розділ 2.

МОЛОДІЖНА УЧАСТЬ У ПРОЦЕСАХ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

ЯК ЧИННИК СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

2.1. Процес соціалізації особистості. Фактори і механізмисоціалізації 29

2.2. Особливості соціалізації підлітків 372.3. Вплив соціальної активності особистості на результат

соціалізації 41

Розділ 3.

МОЖЛИВОСТІ УЧНІВСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ У РЕАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІЖНОЇ УЧАСТІ

3.1. Учасники шкільного самоврядування 473.2. Мотиви участі 543.3. Принципи та умови ефективності 583.4. Етапи формування органів учнівського

самоврядування 633.5. Сучасний досвід 65

Додатки 75

Глосарій 87

Перелік літератури та інформаційних ресурсів 94

МОЛОДЬ, ЯКА ПОТРІБНА СУСПІЛЬСТВУ

Молодь — органічний суб'єкт економічного, політичного, соціо-культурного життя суспільства. Труднощі, з якими вона стикається упроцесі свого входження в соціум, засвоєння норм суспільної пове-дінки часто зумовлюються невідповідністю потреб та сподівань мо-лодих людей реальним викликам суспільства. Одним зі шляхів вирі-шення цих суперечностей є створення умов і можливостей для само-реалізації молоді, здійснення власного внеску в процес розвиткусуспільства творчою працею, залучення молоді до участі у прийняттірішень.

Орієнтири на залучення молоді до процесів прийняття рішеньвже досить тривалий час домінують у молодіжній політиці багатьохрозвинених країн світу. Сьогодні вони поступово встановлюютьсяу різних сферах життєдіяльності сучасного українського суспільства.Активну роль у справі активізації молодіжної участі в процесахприйняття рішень на різних рівнях відіграють державні структури,громадські організації, представництва міжнародних організацій вУкраїні.

Низку проектів, спрямованих на створення умов для участі дітейі підлітків у процесах прийняття рішень на рівні школи, протягом2004-2005 років було реалізовано Благодійним фондом «Перше ве-ресня» за підтримки Дитячого Фонду ООН в Україні (ЮНІСЕФ). Урамках зазначених проектів було проведено ряд заходів (конкурс уч-нівських робіт на теми: «Моя участь у житті школи», «Що я можузмінити в житті моєї школи», «Я - громадянин своєї школи»; Всеук-раїнський учнівський збір «Час діяти!»), організовано роботу моб-ільного інформаційно-освітнього центру для учнів, вчителів і батьківна експериментальних майданчиках проекту у 10-ти регіонах Украї-

ни. Метою діяльності Фонду в межах цих проектів було вивченнясучасних форм залучення молоді до організації і управлінняшкільним життям; активізація діяльності учнівського самоврядуван-ня як найбільш поширеної форми молодіжної участі в навчальнихзакладах України.

Пропоновані матеріали є спробою аналізу й узагальнення існую-чої сьогодні теорії та практики молодіжної участі в процесах прий-няття рішень на рівні школи, визначення виховного та розвиваючо-го потенціалу участі, з'ясування її впливу на результат соціалізаціїособистості.

Що таке молодіжна участь?

Аналіз сучасних тенденцій молодіжної політики країн світу засвід-чує, що в ній домінують орієнтири на підвищення соціальної актив-ності молодіжної громади за рахунок посилення активності окремихособистостей. Звичайно, це вимагає від держави і суспільства певнихінвестицій у молодь, створення умов, за яких молодь могла б успіш-но реалізувати свій соціальний потенціал.

У міжнародній, а сьогодні вже й у вітчизняній практиці такийпідхід визначається як організація роботи із залученням молоді доприйняття рішень. Одним із ключових питань реалізації зазначеногопідходу є необхідність навчати молодь приймати рішення, працюва-ти відповідно до цих рішень і нести за них відповідальність.

Нормативні аспекти участі молоді в прийнятті рішень окресленоу Конвенції ООН про права дитини. Практичний досвід стосовно

молодіжної участі узагальнено у збірниках інформаційних матеріалівпроектів і програм Дитячого Фонду ООН в Україні (ЮНІСЕФ).

Молодіжна участь у процесах прийняття рішень — це один із су-часних підходів до організації роботи з молоддю, який дає дорос-лим можливість не тільки почути бажання і думки молоді, а й побу-дувати систему партнерських взаємовідносин між дорослими ідітьми, організувати спільну роботу, домогтися високого рівнявідповідальності за рішення, що приймаються спільно, і отриматинайкращі результати.

Існують різні підходи до класифікації молодіжної участі. Зокре-ма, за масовістю учасників участь молоді в процесах прийняття рішеньможе бути індивідуальною (коли рішення приймаються самостійно івідповідні дії є суто індивідуальними) та колективною (коли спільнадіяльність групи спрямована на реалізацію колективних інтересів).

За мотивацією розрізняють добровільну і примусову участь. Доб-ровільна участь, на відміну від примусової, характеризується наяв-ністю власної ініціативи та усвідомленого рішення щодо певних пог-лядів, учинків.

За характером участі виділяють активну участь (яка виражаєть-ся у конкретних діях, безпосередньо спрямованих на досягнення мети)і пасивну (основними проявами якої є низький рівень включеності удіяльність, спостереження, аналіз результатів, опосередкований впливна процес).

Участь у процесах прийняття рішень може відбуватися на різнихрівнях. За концепцією Роджера Харта (згідно з якою міра залученостідитини до процесу прийняття рішення впливає на загальний харак-тер участі) визначається вісім соціальних позицій, кожна з яких відпо-відає певному рівню участі:

1. Маніпулювання. Діти не усвідомлюють сутності проекту і,таким чином, не розуміють власних дій, виступаючи об'єк-том маніпуляцій з боку дорослих.

2. Декорування. Діти мають досить поверхневе уявлення промету і зміст діяльності, їхня присутність необхідна для опо-середкованої підтримки процесу.

3. Токенізм (балаканина). Заходи, що ззовні справляють вра-ження активної діяльності і безпосередньої участі в ній мо-

лодих людей, проте насправді продуктивна діяльність існуєлише на словах.

4. Призначення з боку дорослого та інформування. Діти усві-домлюють завдання і зміст проекту, а також власну роль уйого реалізації. Участь є активною, добровільною і осмис-леною.

5. Консультування з боку дорослого та інформування. Незва-жаючи на те, що практична реалізація проекту на цьому рівніучасті здійснюється дорослими, діти виступають повноцін-ними співучасниками на організаційному етапі. Відповіднодо їхніх думок, оцінок, рекомендацій формується кінцевийрезультат діяльності.

6. Рішення, що приймаються з ініціативи дорослих разом іздітьми. Проект ініціюється дорослими, але всі рішення щодойого організації і втілення здійснюються спільно з дітьми.На цьому ступені формується почуття відповідальності зарезультат діяльності.

7. Рішення, що приймаються з ініціативи дітей під керівницт-вом дорослих. Ініціатива належить дітям, вони беруть ак-тивну участь у процесі прийняття рішень, але під керівницт-вом дорослих. Практична реалізація проекту коригуєтьсядорослими.

8. Рішення, що приймаються з ініціативи дітей спільно з до-рослими. Йдеться про такий ступінь участі молодих людей,за якого вони самостійно ініціюють, планують, реалізують,здійснюють оцінку проекту та несуть відповідальність зайого результати.

На думку Харта, немає потреби в тому, щоб постійно перебуватиі діяти на найвищому щаблі «сходів». Важливо усвідомлювати, щокожна молода людина має можливість долучитися до процесів прий-няття рішень на комфортному для неї рівні.

Добровільність, усвідомленість, непримусовий характер молодіж-ної участі є важливими принципами організації роботи з молоддю.Ці принципи обгрунтовано у міжнародних документах, передусім уКонвенції ООН про права дитини. Низка статей Конвенції (ст. 12, 13

тощо) декларують право кожної дитини на висловлення власної дум-ки з усіх питань, що її стосуються, право бути заслуханою, правошукати, одержувати і передавати інформацію та ідеї, і, таким чином,створюють основу для участі дітей та молоді у процесах прийняттярішень як їх невід'ємного морального і юридичного права.

Участь молоді в процесах прийняття рішень — відносно новийпідхід у роботі з молоддю, сутність якого не завжди правильно розу-міється дорослими, які працюють з нею. Так, потенційна здатністьособистості і її право робити оцінку та приймати рішення щодо пи-тань, які мають значення для її життя (згідно з Конвенцією ООН проправа дитини), інколи ігнорується дорослими, подекуди критикуєтьсяабо взагалі не береться до уваги. Патерналістські й автократичні пог-ляди старшого покоління, дискримінаційне ставлення до молоді за-перечують можливість і доцільність залучення її до участі у прий-нятті рішень. При цьому використовуються такі аргументи, яквідсутність у молодих людей компетентності а відповідальності, необ-

хідних для прийняття рішень.Попри це, прибічники такого підходу вважають, що участь у про-

цесах прийняття рішень сприяє розвитку особистісних якостей, а та-кож впливає і на становлення громадянської свідомості молодихлюдей, а отже, сприяє і розвитку громадянського суспільства. Сус-пільство є розвиненим у тій мірі, у якій воно забезпечує можливостілюдей (у тому числі дітей і молоді) брати участь у їхньому житті ігідно формувати його (викладено в документі «Вшишоп рарег /ограіїпегх опрготоііоп $1га1е%іс айоїезсепі рагіісіраііоп», Дитячий ФондООН в Україні (ЮНІСЕФ), 2000 р.) Участь сама по собі є розвит-ком. Діти, молоді люди та їхні об'єднання не розвиваються, якщо за-лишаються пасивними спостерігачами. Лише через особисту участьвони можуть розвинути власні здібності і навички, сформуватижиттєві цілі, самоствердитися та самореалізуватися.

Участь дітей і молоді в діяльності громадськихорганізацій

Залучення дітей і молоді до діяльності громадськихорганізацій варто розглядати як шлях самореалізації особис-тості, як добровільне об'єднання дітей та молоді з метоювирішення спільних для них проблем', надання допомогиіншим.

Молодіжні організації є тим соціальним інститутом, задопомогою якого створюються умови і реалізуються інте-реси, потреби молодих людей у всіх сферах життя: еко-номічній, політичній, соціальній і духовній.

Серед основних причин, які спонукають молодь об'єдну-ватись у громадські організації або вступати до кола їх'членів, можна виділити такі:

• можливість засвоєння нових знань, умінь і навичок, ви-конання нових соціальних ролей;

• гнучкість та менша формалізованість громадських орга-нізацій, порівняно з іншими державними інститутами,що більшою мірою відповідає потребам молоді;

• можливість самореалізації та прояв активності молоді;• можливість усвідомлення молоддю на власному досвіді

реальних потреб суспільства.

Створення дитячих та молодіжних громадських органі-зацій також обумовлене потребою молодих людей у само-реалізації, визнанні, лідерстві, бажанні вирішити конкретніпроблеми окремих людей, громади, суспільства загалом.

Національна молодіжна політика має на меті сприятистворенню нових і розвитку наявних дитячих і молодіжнихгромадських організацій, розглядаючи їх як своєрідногопосередника між молоддю і державними органами. В Ук-раїні створено законодавчу базу для діяльності молодіжнихгромадських організацій (Закон України «Про молодіжні тадитячі громадські організації» від 1.12.1998 р.), розроблено

механізми надання фінансової підтримки молодіжним гро-мадським організаціям на реалізацію їхніх програм (дляорганізацій всеукраїнського рівня ці кошти щорічно перед-бачаються у державному бюджеті України, для регіональ-них організацій — у місцевих бюджетах), діє пільгова систе-ма їх оподаткування як неприбуткових організацій. Держа-ва також надає інформаційно-методичну підтримкумолодіжним громадським організаціям.

Дитячі та молодіжні громадські організації можутьотримувати міжнародну фінансову підтримку (через системугрантів) на виконання тих чи інших проектів від міжнароднихфондів та агенцій. У такий спосіб ці міжнародні організаціїпідтримують розвиток громадянського суспільства вУкраїні.

Останнім часом держава все більше опікується молодіж-ними громадськими організаціями. Сьогодні налічується 120всеукраїнських молодіжних і дитячих громадських органі-зацій, і їх кількість постійно збільшується.

Однак чисельність дітей та молоді, які об'єднані в цихорганізаціях, залишається досить низькою — 2-3% відзагальної кількості молоді (див. таблицю 1). Такий станречей соціологи пояснюють загальною пасивністю молоді.(Нове покоління незалежної України (1991-2001 роки).Щорічна доповідь Президентові України, Верховній РадіУкраїни, Кабінету міністрів України про становище молоді вУкраїні (за підсумками 2002 року). -- К.: Державнийінститут проблем сім ї та молоді).

Т а б л и ц я 1

Кількість дитячих та молодіжних громадських організацій

Всеукраїнськімолодіжні тадитячі громадськіорганізації

01.01.2001

79

01.01.2002

80

01.01.2003

97

01.01.2004

112

01.01.2005

120

Основною проблемою сучасного молодіжного громадсь-кого руху є досить незначний відсоток тих організацій, якіреально готові та вміють працювати з дітьми та молоддю,мають певні знання і навички такої роботи.

Робота молодіжних організацій здебільшого обмежуєть-ся організацією масових заходів, як правило, тематичногохарактеру (наприклад, профілактика негативних явищу молодіжному середовищі, підготовка юнаків до службиу збройних силах, пропаганда здорового способу життя,підтримка творчої молоді). Часто молодіжні організації вис-тупають пропагандистами того чи іншого політичногонапряму. Індивідуальна і групова консультативна соціаль-на допомога молодіжними організаціями практично ненадається.

Одним із головних завдань дитячих і молодіжних гро-мадських організацій є створення умов для самореалізації,саморозвитку, самоствердження особистості. Виховнийвплив громадської молодіжної або дитячої організації настановлення особистості має надзвичайно велике значен-ня, — вона засвоює соціальні норми і правила поведінки вгрупі; під впливом організації формується сама особистістьмолодої людини, її цінності та принципи, норми поведінки.Слід зазначити, що в дитячих і молодіжних громадськихорганізаціях виховуються добре підготовлені оратори, ме-неджери. Чимало представників цих організацій займають-ся організаційною роботою в різноманітних об'єднаннях.

Аналізуючи діяльність дитячих і молодіжних громад-ських організацій у соціальній роботі з молоддю, можнадійти висновку, що участь самої молоді у їх діяльності є по-зитивним виховним фактором. Сприяння розвитку та дер-жавна підтримка дитячих і молодіжних громадських орга-нізацій, допомога їх організаційному і структурному станов-ленню є одним зі шляхів активізації молодіжної участі.

Переваги, принципи, виховний2 ф потенціал молодіжної участі

Серед дорослих, які працюють із дітьми та молоддю, подекудизустрічаються думки щодо складності, неефективності, нераціональ-ності і навіть неможливості організації участі молодих людей у прий-нятті рішень стосовно власної життєдіяльності. Ставиться під сумнівправильність прийнятих рішень або ж здатність молодих людей не-сти за них відповідальність. Однак не слід забувати про очевидні пе-реваги такого підходу до організації роботи з молоддю, а також прорезультати, яких можна досягти лише за умови реальної участі мо-лодих людей у процесах прийняття рішень на різних рівнях.

Аналіз світової практики роботи з молоддю, особливо в освіті ісоціальній сфері, свідчить про те, що залучення молоді до участі єефективним з точки зору виховання самостійності, відповідальності,соціальної активності підростаючого покоління, укріплення демок-ратичних принципів суспільної взаємодії. Спробуємо обґрунтуватитаку позицію.

* Участь у процесах прийняття рішень є невід'ємнимправом будь-якої людини

Кожна людина має право на повагу, справедливе ставлення, влас-ну думку, зрештою на участь у вирішенні долі світу. Діти, підлітки імолодь теж мають право на участь, оскільки вони такі ж люди, як ідорослі. Пропаганда людської гідності та прав — це утвердженняпринципу рівних можливостей, наріжного принципу Конвенції правдитини та Універсальної декларації прав людини.

* Участь сама по собі є розвитком і одночасно засобомі шляхом розвитку

Розвиток — це «розширення волі вибору» чи простору для без-посередньої участі. Нобелівський лауреат А.Сен стверджує, що роз-виток — це процес розширення реальної волі, наданої людям, а успіш-ний розвиток цілком залежить від добровільної участі людей. Метарозвитку і його головне завдання в таких сферах, як економічне зрос-тання, освіта й охорона здоров'я — дати людині волю і можливістьвибирати те життя, яким вона хоче жити.

Таким чином, розвинутим є те суспільство, у якому всім людямдоступна участь у формуванні життя, заснованого на гідності. Мо-лодь не зможе розвиватися, якщо в неї «зв'язані руки», якщо вона неможе зробити значущого впливу на перебіг власного життя. Діти неможуть розвиватися, якщо вони пасивні, якщо просто спостерігають,якщо довідуються про головні життєві принципи від когось. Тільки впроцесі участі вони набувають досвід, формують навички; у них з'яв-ляються захоплення, впевненість у своїх силах, необхідні знання.

Такий досвід сприяє зміцненню психологічної рівноваги, виклика-ючи в молодих людей відчуття контролю за власним життям. Діти, якіростуть в атмосфері участі (вдома, у школі, в інших установах), кращевчаться, досягають вищих рівнів морального розвитку; вони активні вгромадському житті; у них менше психологічних і соціальних проблем.

4 Участь збільшує ефективність виконання проектіві сприяє стабілізації соціальних процесів

Наприклад, заданими Дитячого Фонду ООН в Україні (ЮНІСЕФ),коли діти беруть участь у розробці проекту і роботі в ньому, вони поправу вважають себе його авторами або співавторами. Це почуття

-П

причетності, у свою чергу, породжує відповідальність і бажання спря-мувати роботу в сприятливе русло.

Молодіжний клуб, створений і організований молодими людь-ми, швидше викличе інтерес, увагу й ініціативу молоді, ніж клуб, ство-рений дорослими. Шкільні правила, складені у співпраці з учнями,будуть для них більш придатними, зрозумілими і дотримуваними.

* Участь є реальною можливістю молоді зробитизначний внесок у життя і розвиток суспільства

Наприклад, молоді люди можуть допомагати по господарству,піклуватися про літніх людей, доглядати і грати з малятами, а такожстежити за своїм здоров'ям і оточенням. Ця діяльність стає для нихосновою визначення життєвих цінностей, на підставі чого вони бу-дуть приймати рішення. Наприклад, маючи право голосу, молоділюди можуть повідомити дуже корисні дані щодо проблем своїх ро-весників, обставин і середовища на роботі, в школі, про ризик длясвого здоров'я чи здоров'я оточуючих. Діти також можуть продуку-вати нетрадиційні ідеї і пропозиції, не помічені дорослими.

• Участь дає життєві навички і розвиває «соціальнийсамозахист»

З молодими людьми, котрі не мають навичок участі, зазвичайвипадково трапляється щось негативне, адже вони не в змозі захис-

тити себе і найчастіше стають пасивними фаталістами. Навпаки, ті,котрі мають можливість висловлювати свої думки і погляди, наполя-гати на своєму і захищати себе, швидше за все, будуть більше пова-жати себе і діяти впевненіше.

Вони будуть краще підготовлені до опору образливому, загроз-ливому чи несправедливому ставленню, тому що в них буде більшешансів знайти підтримку, контролювати несприятливі обставини,успішно виходити з безвихідних, на перший погляд, становищ. У цьо-му сенсі участь необхідна для самозахисту. І навпаки, надмірна тур-бота дорослих, занадто сильна опіка дитини робить її безпорадною ізалежною, не готовою до подолання труднощів.

* Участь — невід'ємна частина принципів демократіїДемократія — це система, при якій усі члени суспільства беруть

участь у виборі його керівництва і визначенні його основних завдань.Усунення дітей і молоді від цього процесу означатиме позбавленняполовини населення світу можливості бути повноправними грома-дянами. Виникає ризик, що інтереси, турботи і проблеми молоді бу-дуть проігноровані.

Участь молоді у прийнятті рішень разом з дорослими, формуван-ня поваги до різних поглядів, оцінка альтернатив і наслідків сприя-тимуть процесу демократизації суспільства. Цей досвід дасть мож-ливість молоді діяти в різних обставинах зараз і в майбутньому, по-чинаючи з мирного розв'язання конфлікту на ігровому майданчику ізакінчуючи переговорами на роботі та аналізом політичної ситуаціїпід час виборів. Подібні навички формуються лише в процесі участі:людина не може сприймати життя з автократичних позицій протя-гом перших 19-ти років життя, а потім раптом перетворитися на зав-зятого демократа.

Залучення молоді в команди, групи, клуби, громадські організації,ради, союзи й інші асоціації як за участю, так і без участі дорослих,можуть зміцнити суспільство (Р. Харт, 1996). Такий тип діяльностіможе допомогти дітям дізнатися про те, як улаштований світ і як зро-бити його кращим, і в такий спосіб внести свою вагому частку в роз-виток суспільства.

* Молодь бажає брати участьОсобливим аргументом на користь організації роботи з молод-

дю на засадах участі є те, що молодь бажає брати участь у процесах,які безпосередньо її стосуються. Вона прагне почувати себе пот-рібною, мати змогу висловлювати власну позицію і впливати на си-

туацію.Молодь хоче виконувати активну роль, а отже, як брати участь

від самого початку в процесах як діячі, планувальники, а не лишеспоживачі кінцевих результатів чи продуктів цих процесів.

Залучення молоді до участі у прийнятті рішень передбачаєздійснення низки обов'язкових кроків:

• Стимулювання ініціативи з боку молоді та усвідомлення потре-би у змінах. Молодь повинна чітко знати, що вона хоче зміни-ти, чому вона хоче це змінити, і мати бажання це зробити.

• Спільне планування та впровадження проектів. Усі зацікавленісторони повинні співпрацювати для того, щоб без перешкодспланувати та здійснити зміни.

• Моніторинг та оцінка. Залучення до аналізу ефективностідіяльності та якості результатів усіх її учасників. Відкритеобговорення кожного наступного кроку, виявлення помилокта конструювання шляхів їх вирішення.

• Залучення експертів, досвідчених фахівців, які можуть надатипрофесійну допомогу. Молодь не має необхідного рівня знаньдля досягнення якісного рівня змін. Рівень її обізнаності іпринципи співпраці з усіма зацікавленими сторонами перед-бачають залучення експертів, досвідчених фахівців.

Ефективність спільної діяльності молоді і дорослих залежить ба-зових принципів організації роботи. Визначимо їх як принципи моло-діжної участі у процесах прийняття рішень:

1) Створення рівних умов для участі всіх. Кожна дитина має усві-домлювати власну можливість впливу на результат діяльностіта рішення, що приймаються.

2) Відвертість, чесність, демократичність взаємостосунків міжусіма учасниками спільної діяльності.

3) Прозорість у процесі діяльності і прийнятті рішень. Усі заці-кавлені сторони повинні бути чесними щодо кроків, які вониздійснюють з метою вирішення проблеми. Особливо прозо-рими у своїх діях мають бути органи влади, щоб не втратитидовіру з боку молоді.

4) Гнучкість. Усі зацікавлені сторони повинні навчитися домо-влятися та співпрацювати один з одним. Гнучкість — це і мож-ливість зміни обраного шляху.

5) Наполегливість. Прийняття рішень щодо необхідності змін, самадіяльність, спрямована на досягнення запланованих результатіввимагають відданості справі, наполегливості, знання тих пере-шкод, які можуть стояти на їх шляху і вміння їх подолати. Післяперших невдач молоді люди не повинні здаватися.

6) Обізнаність. Молодь повинна знати свої права та обов'язки,бути обізнаною щодо методів і шляхів, мати достатньо знаньі навичок для вирішення своїх проблем.

7) Співпраця з усіма зацікавленими сторонами. Самотужки мо-лодь не зможе досягти якісних змін у своєму житті, їй необхід-на допомога батьків, учителів, представників влади, всіхсторін, також зацікавлених у змінах.

8) Орієнтація на успіх. Кожна із зацікавлених сторін має досягтиуспіху. Молоді люди активно братимуть участь у процесі роз-робки та впровадження змін за умови, якщо проблема сто-сується їх безпосередньо або вони отримають певні перевагивід її вирішення. Переваги ж повинні отримати всі зацікав-

лені сторони.

Участь молоді у програмах за методикою«рівний-рівному»

Розповсюджена в українських школах методиканавчально-виховної роботи «рівний-рівному» переважновикористовується в роботі з дітьми і молоддю віком 12-18років і передбачає досить високий ступінь молодіжної участі,її популярність у сучасній інформаційно-просвітницькійроботі довела, що набуття і закріплення навичок здоровогоспособу життя і безпечної поведінки відбувається значноефективніше в ході спілкування підлітків між собою.

Розуміючи потребу залучення молоді до формуванняздорового способу життя, Міністерство освіти і науки Ук-раїни спільно з ПРООН/ЮНЕЙДС ініціювали розробку«Концепції освіти «рівний-рівному» щодо здорового спо-собу життя (ЗСЖ) серед молоді України». Метою впровад-ження цієї концепції в освітню практику є сприяння підви-щенню розуміння дітьми й молоддю переваг ЗСЖ через про-

світницьку роботу з формування системи життєвих принципів,стимулювання молоді до самостійного й усвідомленого ви-бору життєвих позицій, сприяння визначенню шляхів пози-тивної соціалізації, формування знань, умінь та навичокЗСЖ і запобігання негативній поведінці за допомогою методуосвіти «рівний-рівному».

Зауважимо, що до середини XIX ст. метод освіти «рів-ний-рівному» не розглядався як самостійний метод навчан-ня, хоча й використовувався в європейській школі. Як на-вчальний метод почав упроваджуватися в середині XX ст. українах Західної Європи та Північної Америки. У наш час восвітній практиці західної школи методика «рівний-рівно-му» є однією з найбільш поширених і використовується впочатковій, середній та вищій школі, у соціальній роботі замісцем проживання.

Особливо ефективною методика виявилася в ході про-світницької роботи щодо запобігання негативним явищам.Дослідники вважають, що переваги передання знань від од-нолітка до однолітка полягають у тому, що підлітки більшечасу спілкуються один з одним, тобто мають більше часу навзаємонавчання; вони глибше розуміють потреби і запитиоточення ровесників; на відміну від дорослих, добре розу-міють субкультурну мову; навчання може відбуватися вприйнятній для йих формі. Підлітки більше довіряють одинодному, ніж дорослим, більше готові до розуміння й насліду-вання поведінки. Варто вказати й на економічні перевагироботи за методикою «рівний-рівному», оскільки одноліткинадають значну кількість ефективних просвітницьких тасоціальних послуг безкоштовно, на волонтерській основі.

У вітчизняних науковців і практиків інтерес до методувзаємонавчання, що лежить в основі сучасної методики«рівний-рівному», простежується з 20-х років XX ст., колитеорія культурологічної відповідності учасників педагогічноївзаємодії Л.С.Виготського заклала основи його широкого

використання. Про ефективність методу взаємонавчаннясвідчить практичний досвід роботи з неповнолітніми затеорією відповідальної залежності та виховуючих стосунківА.С.Макаренка. Цей метод застосовував В.О.Сухомлин-ський у відомій педагогіці людяності. За радянських часівметод взаємонавчання активно застосовувався у вітчизнянійшколі: у вихованні через колектив; під час бригадного тагрупового методів навчання, закріплення за невстигаючимучнем кращого учня; у роботі вожатих, учнівських комісій,громадських дитячих організацій; у діяльності класного,шкільного, районного, обласного та республіканськогоактивів учнів.

Стосовно питань здорового способу життя метод взає-монавчання практикувався в діяльності шкільних санітар-них комітетів і санітарних постів, оперативних загонів «Юнідрузі міліції» та «Юні інспектори дорожнього руху».

Отже, в контексті історичного розвитку освіти в Україніможна вважати, що попередній багаторічний досвід заклавміцний фундамент для розвитку і впровадження методики«рівний-рівному» в сучасних умовах. І справді, в сучаснійсистемі національної освіти методика застосовується вдіяльності комітетів самоврядування учнівської та студент-ської молоді, у розвитку руху учнівського лідерства (лідеркласу, школи, дитячих та молодіжних громадських органі-зацій) тощо. Вона популярна і в системі соціальних службдля молоді та інших організаціях, які реалізують державнумолодіжну політику через діяльність спеціалізованихформувань за місцем проживання.

Методика «рівний-рівному» — це сукупність способівпередачі достовірної, соціальне значущої інформації молодічерез довірливе спілкування на рівних з метою самовдоско-налення особистості. Перевага методики «рівний-рівному»в тому, що головну участь у поширенні знань бере сама мо-лодь, а підліткове середовище є природним соціокультур-

,

ним середовищем для однолітків, доступність до якого до-рослим обмежена віком, соціальним статусом, мовою, сти-лями комунікації й ефективністю впливів.

У вітчизняній практиці освіти і соціальної роботи змолоддю поширений погляд на методику «навчанняровесників ровесниками» як на спосіб навчально-виховноговпливу на підлітків. Насправді ж таке навчання є процесом,який доповнює вже існуючий обмін інформацією міжпідлітками.

Методика «рівний-рівному» реалізується через таку по-слідовність кроків:

1) оцінка необхідності і можливості використання тех-нології навчання ровесників ровесниками в конкрет-ному регіоні стосовно певної проблеми;

2) підбір, підготовка і створення, команди дорослихфахівців з навчання ровесників ровесниками;

3) розробка, адаптація методичних та навчальних мате-ріалів;

4) відбір підлітків для участі в тренінгах із підготовки їхдо роботи зі ровесниками;

5) навчання, підготовка підлітків для роботи з ровесни-ками (проведення тренінгів);

6) організація роботи ровесників із ровесниками;

7) діяльність щодо мотивації та підтримки;

8) моніторинг діяльності, розвиток проекту.

Процес соціалізації особистості.• Механізми і фактори соціалізації

Участь у прийнятті рішень сприяє більш успішному входженнюіндивіда в соціум і розвитку його адаптаційних можливостей, тобтосприяє соціалізації. У зв'язку з цим варто проаналізувати молодіжнуучасть як чинник соціалізації особистості.

У широкому розумінні поняття соціалізація використовуєтьсядля визначення процесу, в якому людина набуває властивостей, необ-

хідних для життєдіяльності всуспільстві.

У більш вузькому значеннісоціалізація розглядається якпроцес, який забезпечує вклю-чення людини до тієї чи іншоїсоціальної групи або спільно-ти, засвоєння цінностей, норм,установок, зразків поведінки,прийнятих у цій спільноті, ви-роблення необхідних властивос-тей та здібностей.

Дослідники (О.М.Леонтьєв,Г.Гірш, М.Форвер, Б.Д.Па-ригін), аналізуючи механізмисоціалізації, виділяють середних такі:

• засвоєння знань, умінь інавичок;

• імітація, ідентифікація, керівництво;

• переконання, ідентифікація, керівництво при засвоєнні сис-теми соціальних відносин та навіювання, імітація, адаптація,приклад при засвоєнні предметної культури.

На процес засвоєння соціальної інформації впливають факторисередовища, що є 'зовнішніми для психічного світу людини. У со-ціальній психології їх поділяють на чотири великі групи: мега-, мак-ро-, мезо- та мікрофактори (див. схему 1).

Мегафактори — космос, планета, світ, що тією чи іншою міроювливають на соціалізацію всього населення Землі.

Макрофактори — країна, етнос, суспільство, держава, які виз-начають напрями соціалізації людей, котрі проживають у певних

країнах.Мезофактори — умови соціалізації великих груп людей, які роз-

межовуються за типом місцевості та поселень, у яких вони прожива-ють (регіон, село, місто), за належністю до тих чи інших субкультур.

Серед визначених специфічних для формування і життя людинифакторів середовища варто виділити так звані соціальні інститути -історично усталені форми організації спільної діяльності людей. Вонизабезпечують спадкоємність у використанні культурних цінностей,передання навичок та норм соціальної поведінки. Це такі інститути,як сім'я, школа, групи ровесників, установи і організації, засоби ма-сової інформації тощо.

Розглянемо вплив деяких із них на процес соціалізації особистості.

Сім'я

Формування особистості є одним із важливих завдань сімейноговиховання. Багато в чому формування особистості залежить від сти-лю життя сім'ї, способу організації життя, характеру взаємостосунківміж подружжям, участі обох батьків у вихованні, організації дозвіл-ля сім'ї, ставлення батьків до негативних звичок тощо.

Сім'я чинить позитивний вплив на формування особистості, коли:

• між членами сім'ї існують добрі, відверті стосунки;

• виховання дітей передбачає прояв душевного тепла;

• батьки вірять у життєві успіхи дітей, проявляють адекватніочікування;

• діти, з одного боку, включені до прийняття сімейних рішень,з іншого — мають свої власні завдання стосовно інших членівсім'ї;

• стосунки між батьками та дітьми базуються на емоційнійвзаємній підтримці;

• батьки цікавляться справами дітей, проявляють увагу до їхніхпроблем, беруть участь у житті дітей.

Не секрет, що негативні явища в сімейному середовищі (конфлік-ти між батьками, батьками та дітьми, застосування фізичних пока-рань, нерозуміння батьками дітей, відсутність батьківської уваги,підтримки дитини тощо) призводять до різноманітних ускладнень упроцесі становлення особистості. Негативний вплив сім'ї на форму-вання особистості дітей пов'язаний із такими внутрішніми сімейни-ми проблемами:

• сімейною дезорганізованістю, яка призводить до того, щосім'я перестає вирішувати навіть елементарні проблеми ут-римання дитини;

• сімейними конфліктами, які є причиною різних стресів у дітей;

• проявом насилля (фізичного, психічного, сексуального);

• відсутністю любові та взаєморозуміння між членами сім'ї;

• наявністю шкідливих звичок (алкоголізм, наркоманія тощо)серед членів сім'ї;

о а

• слабкою дисципліною в сім'ї, невимогливістю та непослідов-ністю дій батьків стосовно дітей;

• нереалізованим очікуванням батьків щодо розвитку та успіхівдитини.

Ровесники

Загальновьідомо, що ровесники мають значний вплив на форму-вання особистості, особливо в підлітковому віці. Однолітки реальноє тією референтною групою, яка на певний період стає надзвичайноважливою для кожного підлітка. Групи ровесників мають як пози-тивний, так і негативний вплив на спосіб життя молодої людини.

Позитивний вплив неформальних об'єднань дітей на окрему осо-бистість залежить від багатьох чинників: складу групи ровесників,взаємин дітей у групі статусу, дитини в групі, її ставлення до свогостатусу, спрямованості групи тощо. Якщо члени групи орієнтованіна позитив, активно залучаються до суспільних справ, прагнуть доособистісного самовдосконалення, мають найрізноманітніші інтере-си (активна суспільна робота в школі й поза нею, творчі об'зднання,заняття спортом тощо), то їхній взаємний вплив, як правило, має по-зитивний характер.

Якщо до неформального об'єднання входять діти з асоціальноюповедінкою (які виявляють агресію, порушують соціальні норми,вживають алкоголь, наркотики, скоюють правопорушення тощо), топриродним є негативний взаємовплив один на одного. Звичайно, булоб неправильно говорити, що підлітки, які розпивають на дозвілліспиртні напої, приречені на алкоголізм. Разом із тим, за спостере-женнями психологів, у таких компаніях знижене почуття небезпеки,тобто все робиться з підвищеним ризиком, що може призвести дотрагічних наслідків не лише членів асоціальних об'єднань, а й іншихчленів суспільства.

ШколаНа формування світогляду школярів має реальний вплив і шкільне

середовище, оскільки саме в ньому діти проводять значну частинусвого життя. Які саме чинники впливають на особистісне становлен-ня дітей у школі? Найбільш значущими серед них є: взаємини міжучителем та учнями, взаємини між дітьми, участь учнів у прийняттірішень стосовно шкільних проблем тощо.

Сучасна школа прагне не лише дати дитині знання, а й сформу-вати життєві навички, такі як здатність особистості до адаптивної

та позитивної поведінки, гнучкість, здатність вьідповьідати вимо-гам і вирішувати проблеми повсякденного життя тощо.

Особливо актуальним є питання формування навичок здоровогоспособу життя. Впровадженням нових підходів стосовно розв'язанняцієї проблеми опікуються Дитячий Фонд ООН в Україні (ЮНІСЕФ)спільно з Урядом України. Наразі ці підходи успішно впроваджуютьсяу практику роботи навчальних закладів різних рівнів. Особливістюїх є використання різноманітних методик навчання, які передбача-ють активну участь особистості в процесі засвоєння знань, форму-вання навичок, необхідних для життєдіяльності людини. (Навичкизаради здоров 'я: Навчання здоровому способу життя на засадах роз-витку навичок/ВООЗ, Дитячий Фонд ООН в Україні (ЮНІСЕФ). -К., 2004. Навчання здоровому способу життя на засадах розвитку на-вичок через систему шкільної освіти: оцінка ситуації / О. М. Балакірє-ва, Л.С. Ващенко, О. Т. Сакович та ін. — К, 2004.)

Школа може чиннити і негативний вплив на становлення особис-тості. Одним із прикладів негативного впливу школи на формуванняособистості учнів є авторитарний стиль взаємин педагогів із дітьми,що унеможливлює прояв учнями власних здібностей, власної позиціїтощо. Це послаблює зв'язок учнів зі школою, примушує активізува-ти міжособистісні стосунки поза школою, які далеко не завжди є со-ціальне прийнятими.

І

Особливості соціалізації підлітків

Вплив соціальних інститутів на процес соціалізації особистості,домінування тих чи інших механізмів соціалізації може змінюватисязалежно від особливостей віку. Охарактеризуємо особливості соціа-лізації підлітків, оскільки саме у цьому віці соціалізаційні процесивиражені досить яскраво.

Молодь підліткового віку (14-16 років) зазвичай перебуває на тійстадії соціалізації, коли діють механізми не лише засвоєння соціаль-ного досвіду через спостереження, наслідування, адаптацію, а й ак-тивного перетворення матеріальної і духовної культури, переживан-ня соціальних норм і цінностей. Саме тому, у підлітковому віці, фор-мування навичок прийняття рішень і становлення активної життєвоїпозиції стає якщо не вирішальним, то принаймні необхідним і важ-ливим чинником успішної соціалізації особистості.

У підлітковому віці відбуваються якісні зрушення у розвитку са-мосвідомості дитини, що обумовлює певні зміни у стосунках між неюі середовищем. Основним новоутворенням в особистості підлітка єбажання бути і сприйматися іншими не дитиною, а дорослим. Відчут-тя «дорослості» виражає нову життєву позицію підлітка стосовно себе,інших людей і світу загалом. Соціальна активність підлітка виявляєть-ся у прагненні до засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, якінаявні у світі дорослих і в їхніх стосунках.

Внутрішні зміни неминуче викликають і зовнішні. Це стосуєтьсянасамперед змін у стосунках із дорослими. Підліток починає опира-тися вимогам, які раніше виконував, ображається і протестує, колиобмежують його самостійність. У нього виникає загострене почуттявласної гідності, він претендує на довіру з боку дорослих і наданняйому самостійності.

Психологи зазначають, що у підлітковому періоді дитина рухаєть-ся від групи дітей у напрямі групи дорослих. У підлітка є прагненняперейти якнайшвидше до групи дорослих і користуватися деякимиїхніми привілеями, яких немає у дітей. Привілеї дорослих сприйма-ються як щось яскраве, цікаве, легке. При цьому часто не береться доуваги і не усвідомлюється те, що дорослість — це передусім відпові-дальність за себе, за інших, за прийняті рішення.

Привабливими для підлітка можуть стати зовнішні ознаки дорос-лості: стиль поведінки дорослих, паління, гра в карти, вживання ал-коголю, особливий лексикон, доросла мода в одязі, зачісках, формивідпочинку, розваг, стосунки між чоловіком і жінкою тощо. Такі проя-ви дорослості дітьми є прагненням самоствердитися, виділитисяз-поміж інших, зайняти власне місце у суспільстві. Саме в такий спосібнайлегше продемонструвати всім власну «дорослість». Адже дляпідлітка важливо, щоб його дорослість була помічена.

Підліток відчуває себе вже не дитиною, але не сприймається бать-ками, вчителями як доросла людина, і тому опиняється в позиції відме-жованості між групами: ще не дорослий, але вже не дитина.

Вже на початку підліткового періоду складається суперечливаситуація: з одного боку, в дорослого ще зберігається ставлення допідлітка як до дитини, з іншого — підліток прагне до самоствер-дження. Власне, ця суперечність і є джерелом конфліктів та проблему взаєминах між дорослими і підлітками. Нерідко конфлікт набуваєхронічної форми.

Часто підліток суворо обмежується у своїх діях дорослими. Абож дорослі висувають вимоги, які вже не сприймаються підлітком:наприклад, учитися лише на «добре» і «відмінно», займатися музи-кою, ходити до спортивної школи, вивчати іноземну мову тощо. Такаситуація викликає відчуженість, упевненість у несправедливості до-рослого, які підтримуються уявленням підлітка про те що дорослиййого не розуміє і зрозуміти не може, та й не хоче.

Ступінь труднощів і наявність конфліктів залежить від частотирозмежування в суспільстві групи дітей і групи дорослих та трива-лості періоду, коли підліток перебуває у ситуації між групами. Маємісце наявність особливої «субкультури» підлітків, тобто наявністьсуспільства підлітків у суспільстві дорослих.

На цій підставі розвивається свідоме неприйняття вимог, оцінок,поглядів дорослого, який узагалі може поступово втратити мож-ливість впливати на підлітка у цей відповідальний період формуван-ня його моральних і соціальних установок. Підліток підсвідомо вчить-ся спостерігати та аналізувати доросле життя, давати пристраснуоцінку словам та вчинкам дорослих, які його оточують. І чим більшене збігаються слова та дії дорослих, тим швидше втрачається їхнійпозитивний вплив на підлітка, поступово авторитет дорослих зни-кає. І чим більше підліток незадоволений ставленням дорослих донього, тим сильнішим буде авторитет ровесників. Іноді престиж ро-весників стає вищим за престиж батьків і вчителів.

Група однолітків для підлітка є тим безпосереднім соціальниммікросередовищем, без якого він не може обійтися. У групі рівних засоціальним статусом підлітки знаходять справжній емоційний кон-такт і розуміння, оскільки членів групи хвилюють ті ж самі або близькіпитання. У спілкуванні в такій групі вони задовольняють свої потре-би щодо інформації, яка їх цікавить. Серед однолітків підліток маєможливість утверджувати своє «Я» шляхом демонстрації особистіс-них якостей у певній діяльності, виявляючи себе серед собі подібних.

І

Група багато в чому диктує підлітку форми поведінки і формує внього відповідні позиції та ставлення до себе й до людей, які йогооточують. Спілкування для підлітка у групі ровесників стає провідниммотивом діяльності, а спілкування з дорослими і навчання відходятьна другий план. І це природно. Адже саме у групі ровесників підлітокможе порівняти себе з іншими, оцінити свої успіхи і поразки, досягтиналежного статусу, отримати визнання тощо. Тому він прагне до ви-ховання таких якостей, які найбільше визнаються однолітками, і та-кої поведінки, яка відповідає їх очікуванням.

У неформальних підліткових групах виникають своєрідні соціаль-но-психологічні феномени: психічна індукція, конформізм, навіюван-ня думки, чутки, наслідування. Найчастіше підліток наслідуєнайбільш активного, найбільш яскравого однолітка, копіюючи щосьіз його поведінки, яка може бути соціальне небезпечною (паління,вживання спиртних напоїв, жаргону, зневажливе ставлення до батьків,учителів тощо).

Попри все, зміщення акцентів у стосунках з іншими, послаблен-ня ролі батьків і вчителів на користь ровесників і старших друзів єрезультатом природних процесів соціалізації підлітка: змінюютьсяжиттєві орієнтири молодої людини, а отже — і стиль її поведінки.

2.3.

Вплив соціальної активностіособистості та її участі у процесах

прийняття рішень на результатсоціалізації

Трансформаційні процеси, які відбуваються в сучасному україн-ському суспільстві, неминуче впливають і на процес соціалізації мо-лоді. Характерною особливістю нашого часу є підвищення особис-тої відповідальності молодих людей за свою долю. Сьогодні для нихпостає необхідність конкурувати на ринку праці, протистояти впли-ву негативних тенденцій, самостійно обирати власне місце в житті.Сьогодні соціум висуває нові вимоги до своїх членів, насамперед домолоді. Основною серед них є вимога активної життєвої позиції, ак-тивної участі особистості у прийнятті рішень стосовно власного жит-

І

тя. Відповідно, результат соціалізації (адаптованість до умов життяв суспільстві, адекватність соціальним нормам і цінностям, здатністьоперативно реагувати на життєві зміни) безпосередньо залежить відміри соціальної активності людини та рівня сформованості необхід-них життєвих навичок, передусім навичок прийняття рішень та відпо-відальної поведінки.

Усвідомлена активність дитини або молодої людини у вирішенніпроблем, участь у прийнятті рішень у сім'ї та школі позитивно впли-вають на процес соціалізації. Про це свідчать дані стосовно участімолоді у волонтерському русі. Так, організатори роботи волонтер-ських загонів відзначають підвищення рівня самоорганізації у групіволонтерів, посилення самоконтролю, розвиток працелюбності і,разом з тим, упевненості у власних силах та можливостях. Самі жмолоді люди, які займаються волонтерською роботою, стверджують,що відчувають у собі здатність до адекватного вирішення конкрет-них завдань. Аналіз досвіду волонтерської роботи свідчить про те,що соціальна активність молоді позитивно впливає на процеси са-мовизначення, усвідомлення власної індивідуальності, самоіденти-фікації, розуміння свого місця в сім'ї, колективі, світі, розширює мож-ливості для творчої самореалізації тощо.

І

Розвиток особистісних якостей через соціальнуактивністьВажливим чинником впливу на соціалізацію особистості

є участь у різних акціях, форумах соціальної спрямованості,керівництво творчими групами під час розробки та впро-вадження власних проектів і програм. Потреба у самовиз-наченні, прагнення до самоствердження, самовираження,саморозвитку є мотивом для розвитку соціальної активності.

Участь молоді у суспільне корисних справах, соціальнаактивність впливають і на формування особистісних якос-тей та життєвих компетенцій, зокрема на:

• уміння аналізувати;

• уміння відчувати ситуацію;

• уміння бачити ситуацію цілісно;

• уміння приймати рішення;

• уміння бачити позитивне в будь-якій ситуації;

• уміння брати на себе повноваження та відповідальність;

• уміння делегувати повноваження, здатність та вмінняризикувати;

• готовність до змін (як внутрішніх, так і зовнішніх);

• уміння швидко навчатися тощо.У процесі співпраці, діалогу дорослих і молоді також

розвиваються комунікабельність, уміння орієнтуватися вінформаційному просторі, планувати свої дії, прогнозуватирезультати тощо.

Учасники шкільного самоврядування

Така форма організації виховної роботи у школі, як учнівськесамоврядування, має в Україні давні традиції. Ще на початку XX ст.учнівське самоврядування стало формою практичного втілення ідеїсоціального виховання дітей, на яку була зорієнтована системашкільної освіти того часу. Саме учнівське самоврядування, на думкупедагогів, мало сприяти вирішенню основного завдання школи -виховання соціальне активної та повністю адаптованої до різнихобставин життя людини.

Сьогодні учнівське самоврядування як підхід до організації нав-чально-виховного процесу має потенційні можливості для реалізаціїмолодіжної участі у процесах прийняття рішень на рівні школи. Клю-чові завдання його залишаються незмінними: допомога молоді у про-цесі соціалізації шляхом стимулювання її власної соціальної актив-ності, створення умов для самореалізації. Втім, форми, яких вононабуває в сучасній школі, організаційні принципи, мотиви і діяльністьучасників самоврядування, ставлення до нього учнівської молодізмінюються відповідно до провідних тенденцій освіти і сучасногоукраїнського суспільства загалом.

Самоврядування — це спосіб організації життя учнів-ського колективу, який реалізується у залученні всіх йогочленів до планування, організації, контролю і підведенняпідсумків навчальної і суспільне корисної діяльності.

//7

Проаналізуємо шкільне самоврядування з точки зору його впли-ву на формування особистості. Шкільне або учнівське самоврядуван-ня розглядається нами не лише як сукупність організаційних шкільнихструктур та представницьких органів, які на основі взаємодії з педа-гогами залучаються до управління закладом, а і як спосіб доступноїдітям самоорганізації, яка передбачає активну участь членів колек-тиву в процесах прийняття рішень на рівні школи; як дійсний і безпе-рервний процес залучення учнів до громадських справ на засадах їхособистої зацікавленості, потреби у самореалізації, визнанні, співу-часті. Таким чином, шкільне самоврядування є школою колективноїдії, створення таких життєвих ситуацій, у яких виявляються, вироб-ляються і формуються якості особистості.

Хто ж, власне, на рівні школи має безпосереднє відношення доучнівського самоврядування? Кого можна зарахувати до учасниківцього процесу? Аналіз сучасної шкільної практики свідчить про те,що до «учнівського самоврядування» належать не лише учнівськіструктури, які уповноважені спільно з колективом дорослих прий-мати рішення щодо управління шкільним життям, а й інші формидитячої самоорганізації на засадах спільних інтересів і потреб, а саме:учнівські організації в структурі навчального закладу, які здійсню-

//* -

ють співуправління шкільним життям; дитячі та молодіжні громадськіорганізації, створені при навчальному закладі; різноманітні учнівськіоб'єднання за інтересами; представники педколективу та керівницт-ва навчального закладу; окремі особистості.

Проаналізуємо детальніше кожну із цих форм самоврядування.1. Різноманітні учнівські організації в структурі навчального

закладу, які здійснюють співуправління на рівні делегуван-ня інтересів і запитів дітей для розгляду їх керівництвомшколи та самостійної або спільної з педагогами організаціїненавчальної діяльності школи.

Серед них можна виділити:а) організаційні утворення, які дублюють законодавчий сек-

тор управлінської структури навчального закладу, вико-нують представницьку функцію (шкільний парламент,рада старшокласників, рада співуправління, шкільний сенат,рада самоврядування, структура комітетів і т.ін.)

В основі їх діяльності — висвітлення й обговоренняпроблем, інтересів, пропозицій різних класів чи іншихоб'єднань, представлених у їхній структурі, участь у пла-нуванні позанавчальної складової шкільного життя.

б) організаційні утворення виконавчого характеру, до ос-новних функцій яких належить перерозподіл відповідаль-ності та безпосередньо організаційна діяльність у різнихнапрямках учнівської активності (учнівський комітет,шкільний кабінет міністрів, старостат, учнівський секре-таріат, рада мерів, президент школи та підпорядкованайому структура відділів, відомств, управлінь тощо).

2. Дитячі та молодіжні громадські організації, створені при нав-чальному закладі, або ж осередки регіональних чи всеукраїн-ських організацій, що діють на базі навчального закладу.Зазвичай, це організації екологічного, культурологічного, на-уково-дослідницького, фізкультурно-спортивного спряму-вання, рідше — політичного чи релігійного.

Двосторонній зв'язок між школою та подібними дитячи-ми громадськими об'єднаннями є реальною підставою длязарахування їх до числа суб'єктів шкільного самоврядуван-ня: з одного боку, членами цих об'єднань є учні школи, зіншого — громадські організації, що функціонують пришколі, сприяють їй у реалізації провідних завдань молодіж-ної участі: формування активної життєвої позиції у дітей тапідлітків, створення умов для самореалізації у тому напрямісоціальної активності, який насправді відповідає інтересамі потребам учня.

3. Різноманітні учнівські об'єднання за інтересами в структурішколи.

На нашу думку, одне з провідних місць у структурішкільного самоврядування займають різноманітні творчі,спортивні та дослідницькі учнівські об'єднання, їх чільнемісце обумовлене високим ступенем.участі та суб'єктивно-го задоволення від діяльності. До таких об'єднань можутьналежати офіційно існуючі в структурі навчального закла-

\ •І

ду творчі колективи, ансамблі, групи, предметні гуртки,студії, спортивні секції та команди, туристичні клуби, ко-манди КВК, медіа-центри та дитячі редакції, бригади юнихпожежників, секції Малої академії наук тощо.

Такі форми молодіжної участі в житті школи можуть ви-никати і як результат виконання керівництвом навчальногозакладу необхідного мінімуму позакласної навчально-вихов-ної роботи, і як частина відповідної політики закладу, спря-мованої на створення умов для всебічної активності учнів упозанавчальний час, і, нарешті, як реакція школи на самос-тійну учнівську ініціативу та прагнення реалізувати своїамбіції в певному напрямі. За будь-яких обставин участь удіяльності таких об'єднань є добровільною, а отже, дає змо-гу школярам спиратись у власній діяльності виключно навнутрішні мотиви і не відхилятися від базових індивідуаль-них цілей.

Другу групу учнівських об'єднань за інтересами склада-ють т. зв. самодіяльні самокеровані об'єднання — неформальніучнівські утворення, що виникають як результат ситуатив-ного або довготривалого збігу прагнень, інтересів і думок,діяльнісних пріоритетів, уподобань певної групи учнів.Окрім природного прагнення молоді до самостійності на всіхетапах організації власної діяльності, однією з причин ви-никнення подібних об'єднань є наявність певних психоло-го-педагогічних суперечностей, що підштовхують молодь доізольованої від дорослих самодіяльності.

Зазвичай подібні об'єднання уникають набуття певногоформального статусу, закріплення за ними тих чи інших обо-в'язків, але їх висока внутрішня активність (індивідуальніпрагнення діяти, спрямовані на спільну мету) автоматичновключає їх у громадські справи школи, нерідко навіть ро-бить їх епіцентром учнівської ініціативи, а відповідно -суб'єктами шкільного самоврядування у найповнішому об-сязі та з найвищим ступенем участі.

Домінування саме таких об'єднань у структурі шкільно-го самоврядування сьогодні очевидне. З одного боку, зрос-ла активність молодих людей, їх потреба у самореалізації, зіншого — поглибився педагогічний формалізм в організаціївиховної роботи. Діяльність школярів жорстко регламен-тується, використовуються форми, в яких усе наперед про-думано, підготовлено, заплановано. Таке виконання не даєучням можливості виходу творчої енергії, активної діяль-ності. Таким чином, утворюється організаційний вакуум, уякому неодмінно виникає стихійна самодіяльність самоке-

рованих об'єднань.

Представники педколективу та керівництва навчального

закладу.В умовах сучасної школи було б неправомірно і навіть

дещо утопічно розглядати шкільне самоврядування, не перед-бачаючи в його структурі участі педагогів і управлінців. Замаксимальної відповідності змісту діяльності усіх суб'єктівшкільного самоврядування його провідним завданням ак-тивна участь педколективу у справі самоврядування дає пе-

ретворити школу на своєрідну інфраструктуру, що якнайк-раще сприятиме задоволенню творчих, емоційних, комуні-кативних та інших запитів дітей.

Визначити обмежене коло педагогів, які мають безпосе-реднє відношення до організації та участі дітей у шкільномусамоврядуванні, неможливо. Адже ступінь учительської чиадміністративної участі тут вимірюється передусім індиві-дуальною зацікавленістю у співпраці з учнівською грома-дою, характером мотивації. Утім, можемо виділити педаго-гічних працівників, до провідних функцій яких неодмінноналежить створення умов для розвитку учнівських ініціатив,організація повноцінного дозвілля молоді в умовах школита забезпечення можливості реалізації учнів у навчанні й по-занавчальній діяльності. Серед них: завучі з виховної робо-ти, педагоги-організатори, класні керівники, вчителі-вихова-телі, куратори, керівники учнівських об'єднань у структурінавчального закладу та ін.

5. Окремі особистості. Специфіка молодіжної участі полягає втому, що вона може набувати вигляду не організованої діяль-ності, а соціального феномену, коли, наприклад, об'єктив-но існуючі обставини спонукають людину висловлюватисяабо діяти певним чином. Саме тому часто має місце персо-ніфікований характер участі, коли діють не колективнісуб'єкти, розглянуті нами вище, а окремі особистості. Інди-відуальна активність виникає у зв'язку з переживанням уч-нем актуалізованої потреби проявити себе певним чином вобставинах, що склалися.

3.2. Мотиви участі

Важливу роль в організації учнівського самоврядування як фор-ми молодіжної участі у процесах прийняття рішень на рівні школивідіграє розуміння провідних мотивів, що спонукають учнівську мо-лодь активно діяти в межах шкільного життя.

Порушуючи проблему мотивації, ми, звичайно, не ставимо за метуаналізувати всі внутрішні і зовнішні фактори, що чинять вплив наповедінку людини. Так само нам би не хотілось акцентувати увагу нанегативних мотивах участі чи жорсткій маніпуляції ззовні. Втім, спро-буємо визначити характерні потреби учнівської молоді, актуалізаціяяких спонукає до участі у громадському житті школи. Адже без усві-домлення цього аспекту участі просто неможливо визначити адек-

ватні способи і підходи до стимулювання молодіжної ініціативи таорганізації учнівського самоврядування.

4 Мотиви перспективиЗ точки зору теорії випереджального відображення дійсності аб-

солютно всі люди (вже з дошкільного віку) планують своє майбутнє,прагнуть зростання і досягнення нових успіхів. За словами А.С.Ма-каренка, перспектива є «завтрашньою радістю».

Цілеспрямована участь у певній діяльності (в тому числі навчальній)сприймається учнем як початок кар'єри, як те, з чого він зможе отри-мати дивіденди в найближчому або віддаленому майбутньому.

В умовах школи перед учнями може створюватися великакількість різноманітних перспектив. Вони стосуються передусім нав-чальної діяльності учнів. Більшість школярів надає великого значен-ня власним успіхам у навчанні. Наприклад, сучасний білоруськийпедагог І.Ф. Харламов стверджує, що не варто сподіватися на ефек-тивну участь школяра в житті школи, якщо він не має головноїшкільної перспективи — успіхів у навчанні.

Важливим є характер підходу до формування перспективних праг-нень учнів. Часто він набуває святково-розважального характеру, іце надає відповідного забарвлення мотивам участі, робить їх нестійки-ми, відірваними від базових життєвих цінностей і цілей. Набагатобільш дієвим є діловий підхід до формування перспектив, коли певнізавдання, функції, покладені на учня, або ж можливість реалізувативласну ініціативу сприймаються ним самим і його оточенням як ва-гомі кроки у досягненні базових життєвих цілей.

* Мотиви набуття статусу в колективіЧасто самореалізація школярів через участь у самоврядуванні

пов'язана з необхідністю мати певний соціальний статус всерединішкільного колективу та поза його межами, виконуючи представниць-ку функцію. Як правило, статус як такий не має самостійної цінностів свідомості учня, швидше його прагнення здобуття певного статусучерез громадську активність пов'язане з можливістю мати повнова-ження, прерогативи та привілеї. Іноді учень відчуває потребу в чіткійкоординації власних дій, і тоді статус потрібен йому більше для са-мовизначення, аніж для маніпулювання.

-V,

* Комунікативні мотивиБезсумніву, потреба у спілкуванні є однією з найпотужніших

внутрішніх рушійних сил участі в шкільному самоврядуванні. Ціка-во, що спільного перебування в одному місці в один час і навітьспільного навчання не достатньо для задоволення цієї потреби. Оче-видно, важливу роль тут відіграє такий фактор, як умови комунікації,«декорації», у яких комунікативна взаємодія відбувається. Різні ва-ріації на тему участі в шкільному житті створюють стприятливі об-ставини для здійснення міжособистісної, групової та масової комуні-кації. Часто саме такі мотиви обумовлюють вищий ступінь участі —власну ініціативу учнів щодо організації спільної діяльності.

4 Утилітарні мотивиЦя група мотивів пов'язана із бажанням мати «відчутний резуль-

тат» (матеріальні блага чи привілеї*) уже в процесі здійснення діяльностіабо ж одразу після її закінчення. Не варто сприймати такі мотиви якнегативні, оскільки саме на їх активізацію розраховані усі системи зао-хочень і стимулів, що традиційно діють у навчальних закладах. Хоча,на думку дослідників, тривала дія цих мотивів можлива лише за умовипостійного збільшення винагороди чи інших засобів заохочення або жза наявності водночас і певних прагнень морального задоволення.

* Мотиви здобуття нових корисних знань та уміньПотреба в опануванні новими видами діяльності, засвоєнні необ-

хідних життєвих знань і формуванні навичок, потреба у пізнанні ле-жить в основі дитячої активності в багатьох напрямах учнівськогосамоврядування.

Такі мотиви є природними рушійними силами будь-якого особис-тісного розвитку і базуються на прагненні людини подолати супе-речність між наявними у неї знаннями, уміннями і навичками та необ-хідними для виконання поставлених завдань. У деяких випадках цімотиви пов'язані із мотивами перспективи, коли участь у тій чи іншійдіяльності не обумовлена необхідністю розв'язання актуальних жит-тєвих завдань, а спрямована на здобуття досвіду, який буде потрібендля досягнення перспективних цілей.

• Мотиви визнанняГромадська активність школярів, їх участь у різних напрямах

учнівського самоврядування базується нерідко на прагненні презен-тувати себе в певному виді дільності, продемонструвати майстерністьі компетентність, відчути успіх та колективне визнання. Саме томусистема організації учнівського самоврядування в школі повиннаорієнтуватися на створення умов для самореалізації молоді в бага-тьох напрямах, а не лише, скажімо, в управлінському, лише в спортив-ному чи науково-дослідницькому.

; ,. „_

Принципи та умови ефективності

Ми вже зазначали, що учнівське самоврядування як сукупністьформ дитячої самоорганізації та спільної діяльності за інтересаминеможливе без відповідних дій із боку педагогів та керівництва шко-ли. Навіть якщо йдеться про найвищий ступінь участі — самостійнудитячу ініціативу, діяльність школи має бути організована такимчином, щоб народжена ініціатива, яка має форму ідей та прагнень,спроб діяти, розвивалась, а не пригнічувалася дорослими.

Більше того, принципи внутрішнього шкільного устрою маютьспрямовуватися на підтримку і розвиток виявленої учнівської ініціа-тиви, передусім на створення атмосфери, у якій культивувалася бдитяча активність. У колективі навчального закладу з давніми тра-диціями молодіжної участі, з високим рівнем демократичності і парт-нерства у взаєминах між вчителями й учнями та відповідною полі-тикою керівництва інтенсивність участі буде більшою, аніж там, деактивність у позанавчальній діяльності не заохочується, а спробинеформальної самоорганізації ігноруються чи навіть сприймаютьсяяк негативне явище.

В основі шкільного самоврядування лежить низка принципів, до-тримання яких сприяє активізації молодіжної участі в умовах шко-ли, підвищує ступінь участі, рівень суб'єктивного задоволення віддіяльності. Проаналізуємо детальніше основні.

* ПартнерствоОдним із базових принципів спільної зі школярами діяльності в

рамках управління шкільним життям, організації дозвілля чи простопроведення певних заходів є партнерське ставлення та відповіднийтип спілкування, виконання спільних дій. Формування партнерськихвзаємин на рівні «педагог-учень» чи «педагог-директор (завуч)» або

ж навіть «учень-директор (завуч)» не слід асоціювати з утратою взає-моповаги та встановленням «панібратського» ставлення. Скоріше на-впаки: рівень взаємної поваги та порозуміння значно підвищується,зникає формалізм у взаєминах, підвищується адекватність у сприй-манні поставлених спільних завдань та один одного, долаються ос-новні комунікативні бар'єри. Вийти на рівень партнерства у спілку-ванні і діяльності можливо передусім через самовиховання і педагогів,і учнів, і керівників школи, адже воно вимагає від партнерів високоїрефлексії, усвідомлення цінності спільної діяльності та важливостіспільних цілей.

* Робота з активомДо безпосередньої діяльності щодо організації учнівського само-

врядування залучається передусім той сектор шкільної громадськості,який прийнято називати активом. Наявність працездатного та дієвогоактиву є суттєвим фактором організації учнівського самоврядуван-ня колективу, його демократизації. До складу активу входять учні,які виконують ті чи інші суспільні доручення (члени учкомів, шкільнихпарламентів, редколегій шкільних газет, старости класів, члени гро-

~о • - ; ~п

мадських організацій, що діють у школі, гуртків, творчих об'єднаньтощо). Ключовими характеристиками активу є динамічна структу-ра (змінюваність) та спадкоємність.

До специфічних напрямів організаційно-виховної роботи з акти-вом належать:

• виховні дії, спрямовані на усвідомлення учнями власних обо-в'язків, функцій та завдань колективу (інструктаж, конкре-тизація завдань, доручення, колективні обговорення, індиві-дуальні бесіди, повсякденне спілкування);

• надання повсякденної практичної допомоги в роботі, органі-зація обміну досвідом роботи;

• контроль і спостереження за роботою активу, критика ре-зультатів, створення ситуацій, у яких учні можуть презенту-вати результати своєї роботи;

• організація самостійного планування, самостійного аналізурезультатів, заохочення учнівської ініціативи.

* Розвиток колективу через формування перспективОсобливе значення у справі шкільного самоврядування має фор-

мування перспективних цілей учасників. Саме таким чином, на думкупедагогів і психологів, забезпечується розвиток і укріплення учнів-ського колективу. Розвиток участі залежить передусім від змістов-ності й динаміки діяльності учнівського та загальношкільного ко-лективу. А.С.Макаренко свого часу сформулював закон розвитку(руху) колективу: «Колектив повинен постійно рухатися вперед, дося-гати все нових і нових успіхів, чинити все більший і більший вплив нарозвиток і особистісне формування своїх членів». Зупинка у розвиткуколективу призводить до його ослаблення і розпаду.

Колективна перспектива як умова руху колективу — це віддале-на у часі мета, що обумовлює прагнення і добровільну діяльність, уякій зацікавлена переважна більшість членів колективу. Характерперспективи залежить від індивідуальних психологічних і віковихособливостей учнів, колективних та індивідуальних інтересів і потреб.Аналіз учнівських перспектив дає педагогу вичерпну інформацію провнутрішній стан і настрій школярів, їхні прагнення, інтереси, мрії,ціннісні орієнтири.

1*3

Ф Формування суспільної думкиВажливим фактором розвитку і досягнення зрілості будь-якого

колективу, а відповідно — активізації участі, є формування суспіль-ної думки. Під суспільною думкою слід розуміти ті домінуючі погля-ди, оцінки, які надаються в учнівському середовищі певним явищам іфактам колективного життя.

Формувати і розвивати в колективі здорову Суспільну думку мож-ливо лише за умов добре налагодженої практичної діяльності учнів,власне кажучи — самої участі. Досить цікавим фактом є двосторон-ня залежність між молодіжною участю та наявністю колективної дум-ки. З одного боку, участь школярів у різноманітних формах самовря-дування (колективній праці і творчості, прийнятті рішень, управлінніта співуправлінні) є необхідним ґрунтом і єдиним можливим середо-вищем для формування суспільної думки. Переживання з приводууспіху чи провалу, бажання почути критику і здійснити критичнуоцінку самостійно неодмінно супроводжують участь у спільній діяль-ності і, в той же час, утворюють «фундамент» суспільної думки. Зіншого боку, суспільна думка є «лакмусовим папірцем» молодіжноїучасті: очевидна наявність в учнівському колективі суспільної думки

*

є доказом причетності школярів до подій, щодо яких вона формуєть-ся. Враховуючи те, що суспільна думка в учнівському колективі є непросто збігом поглядів кількох людей, а народженим у колективно-му обговоренні консолідованим ставленням до подій і явищ, можнаробити певні висновки щодо демократичності стосунків у колективі.

ф Залучення усіх учнів до різноманітної і змістовної спільноїдіяльності (позакласна робота, трудова, громадська та культурнадіяльність). Слід організовувати і стимулювати цю діяльність такимчином, щоб вона об'єднувала та згуртовувала учнів у дружний і пра-цездатний колектив. Залучення учнів до шкільного самоврядуваннянеодмінно має ефект, який А.С.Макаренко визначав як «ефект пара-лельної дії», коли виховна дія, спрямована на весь колектив, чинитьвплив окремо на кожного із членів колективу, і навпаки — виховнийвплив на окрему особистість у колективі розповсюджується на веськолектив.

4 Педагогічна допо-мога, а не контроль

Цей принцип передба-чає забезпечення реальнихправ і обов'язків учасниківсамоврядування; цілеспря-моване навчання організа-торів шкільного життя не-обхідних у цій справі уміньі навичок, створення ситуа-цій спільного навчання пе-дагогів та учнів, взаємонав-чання; увага до консолідо-ваної думки чи рішенняучнівського колективу,обов'язкова наявність ре-акції на будь-яку активністьіз боку учнів.

Етапи формування органів3,4. учнівського самоврядування

Розпочинати і підтримувати навчально-виховну роботу з учнямина засадах їх активної участі у плануванні, здійсненні та аналізі цієїроботи доречно із розробки певного плану дій, який включатиме ос-новні етапи формування органів учнівського самоврядування.

Пропонуємо один із можливих варіантів такого плану.

* Перший етапПочинати організатору необхідно зі створення команди: знайти і

зібрати зацікавлених учнів, попрацювати з ними, щоб створити ко-манду однодумців, які діють спільно. Потім разом підготувати про-ект самоврядування і починати його реалізацію у формах, погодженихзі школярами. Отже, спершу утворюється команда, а потім — орга-ни самоврядування.

\ .

Найважливіше — створити в команді особливу атмосферу,систему цінностей. Тоді учні сприймуть самоврядування не як громад-ське, а як особисте життя. Команда — це група, яка здатна впровадитисвої ідеї в життя і не розбігтися у різні боки через перші ж труднощі.

* Другий етапНеобхідно обрати модель самоврядування, яка найкраще підхо-

дить для цієї команди, визначити не лише те, якою вона буде, а й як їїзапроваджувати. Для цього розробляється проект самоврядування.

Розробка проекту стає загальною справою команди. Проект маємістити відповіді на важливі запитання: які потреби тієї чи іншоїшколи може вирішити учнівське самоврядування, яке місце воно зай-

має в шкільному житті тощо.

* Третій етапКоманда визначає, як знайти спільну мову з учнями, вчителями

(скажімо, для педагогів можна влаштувати захист проекту учнів-ського самоврядування). Якщо роботу на цьому етапі проведено нависокому рівні, то навколо команди гуртуються активісти, а педаго-ги й батьки допомагають і підтримують їх.

* Четвертий етапНормативне забезпечення учнівського самоврядування (докумен-

ти, які визначають його роль, структуру і повноваження).

4 П'ятий етапФормування органів самоврядування (вибори або довільна фор-

ма самоорганізації). Самоврядуванню необхідна досить чітка виборнасистема, адже саме вибори навчають свідомо приймати рішення,віддаючи голос тому, хто справді міг би впоратися із поставленимзавданням. Оскільки вибори — визначна подія в розвитку учнівсько-го самоврядування, важливо, щоб учні це відчули.

3.5. Сучасний досвід

Щоб побачити реальну картину учнівського самоврядування всучасній українській школі, ми проаналізували практичний досвіднизки навчальних закладів, наукову літературу про моделі самовря-дування та учнівські творчі роботи «Моя участь у житті школи»,«Я — важливий елемент колективу моєї школи», «Що я можу зміни-ти в житті моєї школи». (Свої роботи учні надсилали на конкурс урамках першого етапу проекту «Я — громадянин», організованогоБлагодійним фондом «Перше вересня» спільно з МОН України таДитячим Фондом ООН в Україні (ЮНІСЕФ).

Аналіз літератури та результати вивчення практичного досвідуроботи загальноосвітніх навчальних закладів України дозволилиможливість скласти орієнтовну картину сучасного досвіду самовря-дування, виділити найбільш поширені напрями, у яких реалізується мо-лодіжна участь на рівні школи, та стисло описати основні форми уч-нівської діяльності у цих напрямах (див. табл. 2).

Т а б л и ц я 2Напрями та форми роботи учнівського самоврядування

Напрями

Управлінський

і

Основні форми роботи

Ініціювання створення органів учнівськогоспівуправління. Спільна з учителями розробкаконцепції управлінського органу, положенняпро його діяльність, надання йому статусуофіційного елементу в управлінській структурішколи. Організація та проведення виборів доорганів учнівського співуправління. Безпосеред-ня участь у їхній діяльності: засідання,обговорення проблем та шляхів їх вирішення,винесення їх на розгляд керівництва школи

Р

П р о д о в ж е н н я т а б л и ц і 2

Напрями

Профілактично-оздоровчий

Основні форми роботи

(«законодавчий сектор»), організаційна роботаза напрямами («виконавчий сектор»). Залученнячленів учнівської громади до комісії, що складаєплан роботи школи.

У ході аналізу наукової літератури тапрактики шкільного самоврядування буловиявлено деякі типові моделі та організаційно-функціональні схеми органів учнівськогосамоврядування у форматі співуправліннянавчальним закладом (див. додаток 1).

Участь у інформаційно-просвітницьких прог-рамах із проблем попередження ВІЛ/СНІДу,вживання психоактивних речовин та іншихнегативних проявів у молодіжному середовищі(в рамках діяльності школи або участі в проектахгромадських організацій). Самоосвіта з питаньздорового способу життя та безпечної поведінки.

Організація інформаційно-просвітницькоїроботи в середовищі однолітків: консультування;проведення тренінгів та здійснення інших видівгрупової навчальної роботи; організація тапроведення масових заходів, присвяченихздоровому способу життя (дискотек, інформа-ційно-розважальних програм, інтерактивнихвистав, акцій тощо); підготовка та випускінформаційних матеріалів, присвячених цій проб-лемі (періодичні шкільні видання, шкільні радіо-програми, тематичні інформаційні матеріали).

П р о д о в ж е н н я т а б л и ц і 2

\

Напрями

Правозахисний

Екологічний

Основні форми роботи

Створення комісії з прав школяра. УкладанняПереліку прав і обов'язків учня. Внесення зміндо Статуту школи чи шкільних правил.Інформування учнів про їхні права і обов'язки танеобхідність їх дотримання. Створенняконсультаційної служби з проблемних питань тарозгляду ситуацій можливого порушенняучнівських прав або недотримання обов'язків.Вироблення кодексу честі і створення службконтролю. Випуск інформаційних матеріалів зпитань змін у законодавстві, що стосуються праві обов'язків учнів.

Ініціювання створення учнівських екологіч-них загонів та активна участь у їх роботі.Підготовка і проведення акцій та кампаній,спрямованих на дослідження та охоронунавколишнього середовища. Робота з озелененнятериторії школи чи міста, району (висадженнядерев, кущів і квітів, допомога в оформленні).

Робота з виявлення джерел забрудненнянавколишнього середовища. Організаціяприбирання території школи, мікрорайону.Спільна з педагогами організація виїздів наприроду, екологічних експедицій з метоювивчення природного середовища. Організаціяакцій, свят з метою пропаганди дбайливогоставлення до навколишньої природи. Розробкадовгострокової шкільної програми з охоронинавколишнього середовища (створення комісіїз охорони навколишнього середовища тощо).

£7-,-

З а к і н ч е н н я т а б л и ц і !

Напрями

Дозвіллсвий

Спортивний

Проф-орієнтаційний

Основні форми роботи

Свята, вечори, розважальні заходи. Про-щальний вечір для випускників. Урочистий бал.Похід. Пікнік. Вечірка-знайомство для першихкласів. Концерти. Новорічна вечірка. Народнізабави. Фестивалі. Дискотеки. Карнавал.

Змагання команд КВК. Конкурси. Шкільнірейтинги.

Тренування у спортивних секціях, участь узбірних командах школи з видів спорту. Органі-зація Клубу вболівальників шкільних команд ізвидів спорту. Організація конкурсів між класамина найбільш активних уболівальників.Проведення для всієї школи спортивних свят,«Дня на стадіоні». Планування змагань такимчином, щоб кожен міг узяти в них участь.Організація «веселих стартів», спортивнихзмагань між класами, гуртками. Організаціярухливих ігор на перервах, після уроків. Роботатуристичного гуртка, туристичні походи.

Організація Дня професійної орієнтації.Організація Дня інформації про вищі закладиосвіти. Організація Дня інформації про профе-сійну освіту. Створення бази даних про професії.Укладення каталогу вищих закладів освіти.Проведення Дня вищої освіти. Складаннясписку всіх місцевих центрів професійноїорієнтації для молоді. Організація шкільноготелефону довіри або співпраця з уже діючим.Розповсюдження інформації про можливістьроботи під час канікул тощо.

Про реальний стан справ у шкільному самоврядуванні свідчать іучнівські роботи, що надійшли на конкурс «Я — громадянин». Пере-важна більшість робіт складалася з розповідей про школу, роздумівз приводу учнівських реалій та перспектив, описів моделей самовря-дування. Незважаючи на розмаїття представлених учнями підходів,форм, способів реалізації молодіжної участі у вітчизняних школах, уїхніх поглядах на можливості своєї участі в шкільному житті можнабуло помітити багато спільного. Учнівські роботи дали змогу склас-ти проективне враження щодо співучасті педагогів і шкільного кері-вництва в справі організації та підтримки учнівської активності.

Про ставлення учнівської молоді до шкільного самоврядуванняможна дізнатися з уривків із творчих робіт.

Марія БОЧКАРЬОВА, 10 клас, ліцей № 11 м. Кременчук,Полтавська обл.«Умоєму розумінні учнівське самоврядування — це організація

учнів для учнів. Самі учні вирішують, які справи будуть у компе-тенції органів самоврядування, тому поле їх діяльності є, по суті,безмежним. Самоорганізація учнів — ось те, що може зробитинавчальний заклад демократичним. На мою думку, учнівське са-моврядування, за якого поважається і враховується думка учнів,

і

на життєва позиція. Коли нігілізм дітей та дорослих «вийде змоди», тоді, можливо, ми порозуміємося».

Катя ШЧУШКІНА, ЗОШ № 5, м. Слов'янськ, Донецька обл.«Мені не байдуже, чим будуть наповнені роки мого шкільно-

го життя, тому я намагаюся брати участь у роботі не окремо-го гуртка чи клубу, а усієї системи шкільної дитячої самооргані-зації. На мій погляд, саме така форма співпраці виховує у молодіготовність відповідати за конкретні справи і вчинки. І, хто знає,можливо, отриманий досвід участі у самоврядуванні стане длямене сходинкою до майбутнього керівництва підприємством чинавіть державою».

Дмитро СУХОМЛІН, ліцей № 6, м. Донецьк«У нашій моделі самоврядування поняття «самоуправління»

означає право учнів самостійно приймати рішення стосовно час-тини питань шкільного і позашкільного життя під власну відпо-відальність. Кожен із нас — важливий елемент колективу нашо-го ліцею!».

Софія ЧЕРКАС, 8 клас, ЗОШ № 12, м. Маріуполь, Донець-ка обл.«З одного боку — дорослі підтримують ініціативу учнів ство-

рити органи шкільного самоврядування, з іншого ж — не нада-ють ніякої свободи для втілення учнями власних фантазій та ідей.Мені здається, учням і вчителям треба зробити крок назустрічодин одному, стати на шлях порозуміння. Самоврядування му-сить відповідати реальним, конкретним запитам учнів, які вониздатні задовольнити переважно власними зусиллями. Ініціатора-ми різноманітних справ у класі і школі мають виступати саміучні, а завдання педагогів та батьків — консультувати, спрямо-вувати, допомагати у вирішенні певних проблем».

Наталя МУСІЄНКО, Кухарівська ЗОШ, Іванківський р-н,Київська обл.«Я — важливий елемент колективу своєї школи. Я — грома-

дянка України, її радість — це моя радість, її біль — це мій біль,її закон — це мій закон. Захищати її—мій обов'язок. А чи готовая до иьпго? »

Дмитро ШЕВЧЕНКО, 10 клас, ЗОШ № 6, м. Комсомольськ,Полтавська обл.«Багато разів я замислювався: що може зробити п 'ятнадця-

тирічна людина для добробуту своєї країни? Яким чином залиши-ти по собі яскравий слід? Є одне, в чому я переконаний: що б я неробив, це обоє 'язково вплине на подальшу долю країни».

Саша КОВАЧ, 11 клас, ЗОШ № 41, м. Севастополь«Я єсть то светлое далеко, то новое поколение, то будущее,

на которое рассчитьівает страна! А школа являєшся для меняважнейшей основой дальнейшего развития й благополучия в буду-щем. Я — учащийся й сейчас, как гражданин, могу максимальнопроявить себя в школе. Я й стараюсь жить в полную силу. Рас-тущий человек сам должен чего-то хотеть й сам идти к постав-ленной цели!».

Саша МІНАК, 11 клас, НВК м.Красноармійська,Донецька обл.«Урок по жономике. Тема урока — «Государство й предпри-

ниматели». Чем больше я слушал, тем явственнее вспоминаласьфраза Оскара Уайльда: «Всякає искусство совершенно бесполез-но». Ви можете не понять, какое отношение зто имеет к госу-дарству или предпринимателям. А отношение самое прямое: нашеправительство — апофеоз искусства в чистом виде. В осталь-ном урок прошел довольно вяло — учительница читала классукакой-то учебник, класе не обращал внимания на учительницу, веложивленную беседу, периодически записивая что-то в конспект,чтобьі потом никогда к нему не вернуться... Зто привьгчка, вьі-работанная в нас годами борьби со школьньїм образованием».

Павло КАЧУРОВСЬКИЙ, 10 клас, Первомайська гумані-тарна гімназія, Миколаївська обл.«Іноді мені здається, що навчання у школі — це «поле бою»,

де є свої перемоги і втрати. Учень повинен відчувати себе захи-щеним. Шкільне самоврядування слід будувати на принципах за-хисту учнівських прав. Самоорганізацію варто починати з усві-домлення того, що парламент чи інші органи самоврядування не є

чимось примусовим з боку вчителів, а є передусім засобом захис-ту власних прав. Ми зможемо самі організувати своє шкільнежиття, усвідомивши, що ми не пасивні «споживачі».

Юля САВЧЕНКО, 9 клас, Мартоіванівська ЗОШ, м. Олек-сандрія, Кіровоградська обл.«Школа Добра», «Добробанк», «Добринки», «Принципи Доб-

ра», «Доброчинна пошта» та інше — необізнаній людині важкорозібратися в цьому водограї таких милих, але незвичних слів.Насправді ж це дуже проста і напрочуд ефективна системаорганізації виховання в школі. До мене — президента «Добробан-ку» — ніби ниточками прив 'язані практично всі учні школи, томущо всі вони задіяні в цій системі шкільного самоврядування, всіхоб'єднує бажання отримати «Добринку» — найвищу шкільнунагороду. За чотири роки таких «Добринок» ми вручили нашимдобротворцям більше шести сотень, а це значить, що більшешестисот разів запалювався вогонь Добра в серцях моїх друзів».

Катя СИВКОВА, 11 клас, Вишгородська гімназія «Інтелект»,Київська обл.

«А може, нам не потрібна ніяка система самоврядування?Кожен, маючи бажання, може самореалізуватися. А формаль-но існуюча «Злагода» чи «Барвінкова країна» ще й навчить фор-мально підходити до будь-якої справи. А можливо, партнерськістосунки між: дорослими і дітьми мають перспективу статиреальністю, і питання про самоврядування варто залишитивідкритим?».

Валерій ЧИБІНЄЄВ, 11 клас, ліцей «Захисник», м. Запоріжжя«Я живу, навчаюся, мрію у новому столітті. Яка ж людина

потрібна сьогоднішньому суспільству? Чи потрібні моїй країнілюди, які мають здатність до співчуття, поваги, вміння розумі-ти інших? Упевнений, що потрібні. Упродовж: багатьох віків людимріють про щасливе життя, сповнене високого змісту і побудо-ване на ідеалах добра, справедливості, гармонії. Для того, щобмрії людей почали здійснюватись, я докладу усіх зусиль у своємужитті».

70 1

Здійснений аналіз наукової літератури та шкільної практики зас-відчив, що учнівське самоврядування досить інтенсивно розвиваєть-ся як форма виховної роботи в школі. З огляду на найбільш поши-рені організаційні структури органів учнівського самоврядування ушколах (див. додаток 1) можна зазначити певну їх однотипність, що,у свою чергу, може свідчити про формалізованість підходів до органі-зації роботи учнівського самоврядування та відсутність творчої ініціа-тиви з боку дітей.

У той же час, з аналізу учнівських робіт яскраво видно, що саміучні бажають проявляти ініціативу, готові нести відповідальність завтілення власних ідей і, що принципово, орієнтовані на взаємодію здорослими не на рівні підпорядкування, а на рівні співпраці таспівтворчості.

Загалом учнівське самоврядування як форма молодіжної участі впроцесах прийняття рішень на рівні школи має значний потенціал якфактор впливу на процес соціалізації учнівської молоді.

ТИПИ СТРУКТУР ОРГАНІВ УЧНІВСЬКОГОСАМОВРЯДУВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ

7А

СТРУКТУРА ОРГАНІВ УЧНІВСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ

ЗОНІ №6 міста Мерефа (Харківська обл.)

Головний комітет

\|/Рада завідуючих відділами

*•/

>

Відділ освіти: Відділ внутрішньогоМала академія наук контролю:

- Предметні олімпіади ' контроль за виконанням

• «Турніри знавців» ізрізних предметів

учнівських вимог* контроль за

відвідуванням

/

1Відділ екології:' робота екологічного

центру• проведення екологічних

акцій

1 1 1

Відділ культури:• фольклорний театр• хор, вокальний

ансамбль* танцювальні групи• клуб спортивно-

Відділ краєзнавства:• історико-краєзнавчий

музейбюро подорожей

Прес-служба:• Інформаційна і

просвітницькаДІЯЛЬНІСТЬ

• Випуск шкільної газети

Відділ спортуздоров'я:

1і охорони

1 • робота клубу «Здоров'я»І • спортивні свята і Дні

здоров'я• бюро екскурсій і

Соціальна служба:• доброчинність• робота з ветеранами

(допомога, зустрічі,привітання)

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА СТРУКТУРА УЧНІВСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ

ЗІРЕНСЬКОЇ ЗОШ (Рівненська обл.)

Педачогічна рада

Ініціативна групапедагогів-радників

Учнівськаконференція

Школа педагогів-радників

Сесія учнівської ради

Старостат

Учнівська рада«Лідер»

Школа лідерів

уНавчально-

пізнавальний центрЦентр захиступрав дитини

Центр зв'язків ізгромадськістю

Дитяче об'єднання«Краяни»

Центр суспільнекорисної діяльності

Спортивно-оздоровчийцентр

Клуб вихідного дня«Дозвілля»

Центр творчогорозвитку

Спортивні секції

МОДЕЛЬ СШВУПРАВЛІННЯ ШКІЛЬНОГО ПАРЛАМЕНТУ, ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ І СЕНАТУ

Шкільнийпарламент

Спікер

Комітети (прав,освіти, дозвілля

тощо)

Президент

Прем'єр

Міністерства (прав,освіти, дозвілля

тощо)

МОДЕЛЬ САМОВРЯДУВАННЯ КИЇВСЬКОЇ ЗОШ №21

Комітетіз питань захистуучнівських прав

Комітетіз питань культури

і відпочинку

Комітет із питаньспорту і туризму

Шкільна газета

Рада старост

Головасамоврядування

школи

Комітетіз питань інформації

\

Комітет із питаньнавчання

Комітет із питаньпраці

Комітет із роботиіз молодшими

школярами

Радіопередача

СТРУКТУРА МІСЬКОГО УЧНІВСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ(міський учнівський парламент)

м. Переяслав-Хмельницький, Київська обл.

Оргкомітет

Учнівськіпарламентишкіл міста

Зборипарламентарів

(сесія)

Голова міськогоучнівськогопарламенту

Молодіжніорганізації

Органиміськоївлади

СХЕМА УЧНІВСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯЗОШ №24 м.Луцька

Дитячийпарламент

Кабінетміністрів

Суд честі

Педагогічнийколектив

Великабатьківська

школа

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА СТРУКТУРА УЧНІВСЬКОГОСАМОВРЯДУВАННЯ

ЗОНІ № 1 міста Снігурівка (Миколаївська обл.)

Учнівськаконференція

Класніучнівські збори

Педагогічнарада

Командириспівдружностей

Радастаршокласників

Ініціативна групапедагогів-

консультантів

ТЕМП (творці,ерудити, майстри,

помічники)

Малі ініціативнітворчі групи

Президент радистаршокласників

Співдружності

МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ

1. Декларація прав дитини, проголошена Генеральною АсамблеєюОрганізації Об'єднаних Націй 20.11.1959 року.

2. Конвенція про права дитини, прийнята та відкрита для підпи-сання, ратифікації та приєднання резолюцією 44/25 Генераль-ної Асамблеї ООН 20.11.1989 року; ратифікована в Україні21.02.1990 року.

НАЦІОНАЛЬНІ ДОКУМЕНТИ

1. Конституція України2. Закон України «Про сприяння соціальному становленню і роз-

витку молоді» від 05.02.1993 року № 2998-ХІІ3. Закон України «Про соціальну роботу з дітьми і молоддю» від

21.06.2001 року №2558-1114. Закон України «Про молодіжні і дитячі громадські організації»

від 01.12.1998 року № 281-XIV5. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року №

2402-ПІ6. Закон України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 року

№651-XIV7. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо реалі-

зації державної молодіжної політики» від 29.03.2001 року № 2218. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо вдоско-

налення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями» від23.06.2001 року №467

9. Наказ Президента України «Про Національну програму «ДітиУкраїни» від 18.01.1996 року № 63

10. Розпорядження Президента України «Про організацію і про-ведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів»від 22.03.2001 року №67

11. Закон України «Про Національну програму підтримки молодіна 2003-2008 рр.»

12. Закон України «Про позашкільну освіту» від 22.06.2000 року№ 1841-III

ГЛОСАРІЙ

Автократія (гр. аиіокгаїеіа) — система управління, при якій однійособі належить необмежена верховна влада, самодержав'я.

Волонтер — людина, що добровільно працює на засадах непри-буткової діяльності, без заробітної плати, без просування по службійого робота спрямована на добробут і процвітання спільнот та сус-пільства в цілому. Волонтером може бути кожна людина, незалежновід статі, віку, расової приналежності, віросповідання, фізичних особ-ливостей, соціального та матеріального становища.

Волонтерський рух — добровільна, доброчинна, неприбуткова тавмотивована діяльність, яка має суспільне корисний характер.

Громадська організація. Дитяча — об'єднання громадян вікомвід 6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої нареалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задово-лення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та соціаль-не становлення як повноправних членів суспільства. Молодіжна —об'єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою яких є здійснен-ня діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх закон-них соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільнихінтересів.

Громадянське суспільство — механізм здійснення і балансу існу-ючих інтересів у суспільстві. Воно передбачає: активну рівноправнуучасть громадян в соціально-політичному управлінні суспільнимипроцесами на засадах політичної самоорганізації та самоуправлін-ня; свободу асоціацій (корпоративних структур), індивідів. Коли доб-ровільні об'єднання та організації виражають інтереси та прагненняпевних верств населення. Підґрунтям і ознаками громадянськогосуспільства є ринкова економіка з властивою їй багатоманітністюформ власності, відкритою доброчесною конкуренцією, свободоюполітичних сил (партій),вільно формованою громадською думкоюекономічної діяльності, структурованістю суспільства, множинністюнезалежних, і найголовніше вільною собою з розвиненим почуттямгромадянської і власної гідності.

Демократія — різновид суспільної та державної влади, заснова-ний на визнанні народу як джерела влади, система, при якій усі членисуспільства беруть участь у виборі його керівництва і визначенні йогоосновних задач. Виключення дітей і молоді з цього процесу буде оз-

ев

начати позбавлення половини населення світу можливості бути по-вноправними громадянами.

Державна молодіжна політика — політика, спрямована на забез-печення повноцінного та різностороннього розвитку молоді, на за-доволення її потреб у вихованні, освіті, роботі та дозвіллі. В сучаснійУкраїні з державна молодіжна політика повинна мати такі головнінапрямки: піднесення віри молоді в діючу політичну демократію танеобхідність сприяння економічним і соціальним реформам, надан-ня молоді можливості самій робити «політику», формування пост-ійного діалогу держави з молоддю.

Дискримінація — будь-яка форма підкорення або негативногоставлення до окремих осіб та груп, що базується на характеристи-ках, які не є прийнятними і придатними у суспільстві. Дискримінаціяозначає будь-яку різницю, виняток або перевагу, які заперечують абозменшують рівне дотримання прав.

Дитина — особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно ззаконом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньоїраніше. Діти — особлива соціально-демографічна група населення,яка має не лише визначені законом вікові межі (за Конвенцією ООНпро права дитини — від народження до 18 років), а й свої специфічніпотреби, інтереси і права. У суспільстві діти захищені соціальними,юридичними й моральними нормами.

Дитинство — період інтенсивного фізичного, психічного розвит-ку індивіда, протягом якого відбувається підготовка його до життядорослих. Дитинство - не просто віковий етап розвитку індивіда, а йособливе соціальне явище, суть якого визначається специфікою тієїсуспільної системи, у яку дитинство інтегровано. Роль дитинствалюдини далеко не вичерпується біологічним дозріванням, а передба-чає формування готовності до участі у суспільному трудовому життідорослих. Вона забезпечується системою навчання та виховання і єнаслідком засвоєння індивідом досвіду людства, здобутків його ма-теріальної та духовної культури.

Діяльність — спосіб існування, перетворення соціальної дійсностілюдиною, прояв соціальної активності. Цілеспрямоване відображен-ня оточуючого світу. Основними видами діяльності є праця, гра, нав-чання, спілкування. Структурні компоненти діяльності: предметний

оп

зміст і мотиви, що спонукають об'єкт до діяльності; цілі, на досяг-нення яких вона спрямована, засоби і способи, за допомогою якихдіяльність здійснюється, та її результати. Категорія діяльності кон-кретизується за сферами (трудова, дозвіллєва, освітня), за соціаль-ними формами (колективна, масова, індивідуальна), за потенціаломновизни (інноваційна, консервативна)

Емансипація — звільнення, свобода від того, що пригнічує розумабо діяльність людини (від забобонів. Умовностей. Релігійних вимогтощо).

Зрілість соціальна — міра розвитку людини в соціальному сере-довищі відповідно до прийнятих в даному суспільстві цінностей. Нормі принципів життєдіяльності.

Компетенція (лат. сотреіепііа належність по праву) — 1) колоповноважень будь-якого органу чи посадової особи; 2) коло питань,в яких дана особа володіє знаннями, досвідом.

Консервативний ('лат. сошегуаііуе охоронний) — ворожий будь-яким нововведенням, відстоюючий незмінність будь-чого.

Конфлікт — взаємодія двох і більше суб'єктів, які мають взаємо-виключаючі інтереси і реалізують їх у збиток один одному (або одинза рахунок іншого). Конфлікт — форма вираження суперечностей.Він аналізується з точки зору невідповідності цілей, цінностей, інте-ресів, явного чи прихованого суперництва, розбіжності в оцінках,зіткненні різноспрямованих дій і неподібності методів. Знаходить своєвираження в боротьбі. Конкуренції, кризі.

Лідер — (англ. Іеасі — керувати, вести) — той, хто користуєтьсянайбільшим авторитетом у якомусь колективі, учасник спортивнихзмагань, який іде попереду інших

Маніпулювання — форма взаємодії з іншими людьми, що поля-гає в прагненні впливати на їхню поведінку, змушувати вчиняти так,як цього хоче маніпулятор.

Метод «рівний-рівному» — це засіб передачі достовірної, соціаль-не значущої інформації підростаючому поколінню через довірчеспілкування на рівних з використанням інтерактивних форм, з метоюпозитивного самовдосконалення особистості, що сприяє формуваннюдостовірних знань, умінь і навичок, ціннісних орієнтацій щодо здоро-вого способу життя, запобігання негативним вчинкам.

Молодіжна культура (аспект політичного розвитку) субкультурніриси, які визначають молодь як соціальну категорію, що включають:

• Виклик цінностям «дорослих» та експерименти із способомжиття,

• Особливе ставлення до навчання, роботи і відпочинку,• Відносини, що спрямовані скоріше на дружбу та групи інте-

ресів ровесників, ніж на сім'ю,• Безкласовість у поведінці.

У сучасному суспільстві виникнення особливих молодіжних куль-тур пов'язано із центральною роллю засобів масової комунікації тапокращенням рівня життя, завдяки чому створюються нові ринкипродуктів, що спрямовані на молодь.

Охорона дитинства - система державних та громадських заходів,спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного вихо-вання і розвитку дитини та захисту її прав.

Патерналізм - (лат. раїегпш - - батьківський) таке ставленнядо суб'єкта (в даному аспекті — до підлітка), при якому під псевдоопікою, показною турботою криється намір нав'язування власної волі,узалежнення суб'єкта.

Підлітковий вік — період розвитку дітей від 11-12 до 15-16 років.Характеризується різкою активізацією життєдіяльності і глибокоюперебудовою організму. В цей час відбуваються інтенсивні й карди-нальні зміни в організмі дитини на шляху до біологічної зрілості істатевого дозрівання, відбувається інтенсивне формування особис-тості, енергійне зростання моральних та інтелектуальних сил і мож-ливостей. У підлітковому віці відбуваються перші переконання осо-бистості.

Права людини — це ті цінності, які відображають повагу до люд-ського життя та людської гідності.

психічна індукція, конформізмРеферент — посередник, той, хто переадресовує, перенаправляє,

перерозподіляє (інформацію, компетенції тощо).Самоврядування — це спосіб організації життя учнівського ко-

лективу, який реалізується у залученні всіх його членів до плануван-ня, організації, контролю і підбиття підсумків навчальної і суспільнекорисної праці.

Самооцінка — оцінка особистістю самої себе, своїх можливос-тей, якостей та місця серед інших людей, що є важливим регулято-ром поведінки.

Самореалізація — реалізація активності, яка задовольняє люди-ну у значущих для неї сферах життєдіяльності і (або) взаємовідносин.При цьому необхідно, щоб успішність цієї реалізації визнавалась ісхвалювалась важливими для людини особами. Самореалізація можемати різні форми. Вони можуть бути соціальне цінними, соціальнекорисними, а також асоціальними і антисоціальними.

Соціалізація — процес засвоєння індивідом соціального досвіду,системи соціальних зв'язків та відносин. Через соціалізацію відбу-вається успадкування і перетворення індивідами соціального досві-ду у власні установки, орієнтації, навички, уміння, здібності і т.д.Цілеспрямована соціалізація — коли людина ставить мету стосовнозмісту соціального досвіду, який вона прагне засвоїти і знає, якимчином здійснити цей процес. Стихійна соціалізація — коли засвоєн-ня людиною норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів відбу-вається без визначення мети та механізмів їх засвоєння.

Соціальний інститут — стійка форма організації спільної діяль-ності людей. Суспільство — система соціальних інститутів. Складнасукупність економічних, політичних, правових, моральних та іншихвідносин. Найбільш фундаментальні соціальні інститути — власність,держава, сім'я, наука, система засобів масової інформації, вихован-ня, освіта, право. Через соціальні інститути відбувається функціону-вання даного суспільного організму, здійснюється соціалізаціяіндивідів.

Субкультура — сукупність спеціальних соціально-психологічнихознак (норм. Цінностей, стереотипів, смаків і т.д.), що впливають настиль життя і мислення номінальних і реальних груп людей і дозво-ляють їх усвідомити себе в якості «ми», відмежовано від «вони»(інших представників соціуму). Субкультура — автономне, віднос-но цілісне утворення. Вона охоплює специфічний набір цінніснихорієнтацій, норм поведінки, взаємодію і взаємостосунки її носіїв,статусну структуру, джерела інформації, захоплення, смаки, жар-гон, фольклор. Соціальною базою формування субкультури можуть

бути вікові, професійні прошарки населення, релігійні секти, нефор-мальні течії тощо.

Молодіжна Субкультура — будь-яке об'єднання молоді, що маєвласні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішняатрибутика), традиції, норми і цінності. Молодіжні субкультури єпередовими спільнотами андеґраунду. Фактично вони визначаютьхарактер і напрямок андеґраунду. Андеґраунд — це контркультурнесередовище, до якого належать не тільки молодіжні субкультури, алей специфічні спільноти людей, які за віком не підпадають під понят-тя «молодь». Окрім того, андеґраунд — це не тільки середовище куль-турних ініціатив, але явище як соціальне, так і політичне. Він відби-ває ту суспільну активність, що не вписується в загальну соціальну іполітичну систему.

Участь дітей — право дитини, здатної сформулювати власні по-гляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що тор-каються дитини, причому поглядам дитини приділяється належнаувага згідно з її віком і зрілістю (ст. 12 Конвенції ООН про правадитини).

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА ТА КОРИСНІІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ З ПИТАНЬ

МОЛОДІЖНОЇ УЧАСТІ:

1. Бережна Г., Тарновська А., Бережний С. Самоврядування дітей,а не для дітей // Завуч. — 2003. — № 12 (162).

2. Бондаровська В. Лідерство: деякі психологічні правила //Завуч. — 2003. — № 32 (182).

3. Волонтерський рух в Україні: тенденції розвитку / Кер. Н.Кома-рова, авт. кол.: Р.Х. Вайнола, А.Й. Капська, О.А. Кузьменко таін. — К.: Український інститут соціальних досліджень, 1999.

4. Зязюн І.А. Молодь напередодні XXI століття // Цінності освітиі виховання: Наук.-метод, зб. — К.:АПН України, 2000.

5. Лопухівська А. Педагогіка стосунків. — Мистецтво шкільногосамоврядування. Сільська школа України. Бібліотека. — К.:«Редакції загальнопедагогічних газет», 2004 р.

6. Навички заради здоров'я: Навчання здоровому способу життяна засадах розвитку навичок. / ВООЗ, ЮНІСЕФ. К., 2004.

7. Нове покоління незалежної України (1991-2001 роки). Щорічнадоповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабі-нету міністрів України про становище молоді в Україні (запідсумками 2002 року). — К.: Державний інститут проблем сім'їта молоді, 2003.

8. Оцінка ефективності програми «Здоров'я та розвиток молоді»1997—2001 // Упоряд. О.О. Яременко, ОТ. Сакович, О.Р. Ар-тюх та ін. — К., 2002.

9. Роль засобів масової інформації та інших джерел у формуванніздорового способу життя молоді // Упоряд. О. Яременко, О. Ба-

лакірєва, Н. Бутенко, О. Вакуленко та ін. — К.: Укр. Ін-т соціаль-них досліджень, 2000.

10. Сільська молодь України: стан, проблеми та шляхи їх вирішен-ня. Щорічна доповідь Президентові України, Верховній радіУкраїни, Кабінету Міністрів України про становище молоді вУкраїні (за підсумками 2003 р.) — К.: Державний ін-т проблемсім'ї та молоді, 2004.

11. Третій сектор в Україні: Проблеми становлення // Упоряд. М.Ф.Шевченко, В.А. Головенько, Ю.М. Галустян та ін. — К.: Укр.Ін-т соціальних досліджень, 2001.

12. Участие детей й молодежи в процессах принятия решений:Сборник ресурсних материалов, опьіт реализации проектов /Сост. А.Купцова, Е.Сакович й др. — К., 2002.

13. Учебньш модуль «Молодежньїй информационньїй центр» / Присодействии Детского Фонда ООН в Украине (ЮНИСЕФ). -К., 2002.

14. Фуллан М. Сили змін (Продовження). — Львів: Центр гумані-тарних досліджень Львівського університету ім. Івана Франка,2001.

15. Фуллан М. Сили змін. Вимірювання глибини освітніх ре-форм. — Львів: Центр гуманітарних досліджень Львівськогоуніверситету ім. Івана Франка, 2000.

16. Харламов И.Ф. Педагогика. — Минск, 1998.

17. Сарреіаеге О., <іе Уіпіег М. СЬіШгеп'з рагіісіраііоп? Маке ііЬарреп! / ІЖІСЕЕ, Ме\у Уогіс, 1998

18. Соіі К. Ьосаі асііоп поі сіїігеп рагіісіраііоп. — Іп: ТаЬЬ \У.,8а\ууег5 Ь. Магхізт аші їпе Меігороіів. — К.¥.: ОхГогсІ, 1978.

19. НагіР. СпіШгеп'з раггісіраіїоп. .Гогерп Ко\уешгее Рошкіаііоп. -Уогк, 1971.

20. Нове Н. Тпе Ісіп§ оп Ше \¥е!Гаге Саке. — Іп: .Іопез К. Уеаг-Ьоокоґ 8осіа1 роїісу, К.ош1ес1§е апсі Ке§ап Раш, 1975.