ПРовокація тижня:

Табачник назвав українську мову «непотрібною»Вітчизняний міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник на зустрічі з вчителями Росії заявив, що перестав

нав’язувати регіонам підручники на «непотрібній мові». Міністр мав на увазі ситуацію, коли школи, скажімо, в Криму за роз-нарядкою закуповують підручники українською, а батьки купують посібники російською мовою. Проте, погодьтесь, називати перед громадянами іншої держави власну державну мову «непотрібною» неприпустимо в будь-якому контексті. Навіть, якщо це свідчить про «демократизацію».

«Якщо говорити про те, що зробила демократизація, то ми перестали нав’язувати регіонам підручники на непо-трібній мові».

ГРОМАДСЬКИЙ Київщини №5

13 червня 2012 р.ЗАХИСТ

Удавана битва за мовуГоловна подія минулого тижня – це , безумовно, Євро-2012. Але про його результати говорити наразі за-рано (хоча тенденції простежуються), про неготовність України до турніру неодноразово писали, про футболістів українських та надію, яка, як відомо, вмирає останньою, – краще промовчати, щоб не навро-чити... Але минулий тиждень ще запам’ятався черговим божевіллям у парламенті і біля нього під час ухвалення скандального «закону про мови». От про це сьогодні і хотілося б поговорити.

НЕ ТАКИЙ СТРАШНИЙ ЗАКОН, ЯК ЙОГО МАЛЮЮТЬ...

На жаль, багато які коментатори і викривачі за-кону його не читали. Більше того – вони навіть не знають, як він називається. Виправимо цю прогали-ну – парламент у першому читанні проголосував за законопроект «Про основи мовної політики в Укра-їні».

Заспокою читачів: закон жодним чином не запро-ваджує другу державну мова – це неможливо без змі-ни Конституції. Таким чином, страшилка про «другу державну» не має жодних підстав – українська мова як була, так і залишається єдиною державною.

Що ж тоді ухвалили нардепи (нагадую – у першо-му читанні, тобто закон ще буде доопрацьовуватися)?

Якщо говорити загалом, то це законодавче підтвер-дження підписаної Україною Європейської Хартії про регіональні мови і мови меншин.

Ухвалення подібного закону – виконання зобов’язань України перед Європою, тобто в тому чи іншому вигляді цей закон з’явився б за будь-якого пре-зидента і за будь-якого парламенту. Інше питання, що виписаний він авторами (Колесніченко і Ківалов) не-точно, без залучення фахівців, тобто це закон не мов-ний, а суто політичний. Наслідком якого дійсно може стати спроба зміни Конституції.

Але факт залишається фактом – Україна мала ухва-лити подібний закон. І все пройшло б тихо і гладко, якби влада не вирішила б ще раз попіаритися на мов-ному питанні.

Партія регіонів представила законопроект мало не як виконання передвиборних обіцянок про надання російській мові статусу державної – ця тема традицій-но піднімається перед виборами, і тепер регіонали мо-жуть сміливо говорити, що свої обіцянки виконують. Адже, повторюся, законопроект мало хто читав, і пе-реважна більшість українців дійсно вірять, що в ньому йдеться про особливий статус російської мови.

ВСЕ ЗАРАДИ ВИБОРІВ

Всі соціологи та експерти в один голос стверджу-ють, що проблема мови на сьогоднішній день надума-на і народ цим питанням не переймається. Погодьте-ся – всі російськомовні в Україні розуміють українську, а україномовні – російськомовних. Тобто ухвалення цього закону саме зараз – інформаційна передвибор-на провокація Партії регіонів. І, треба віддати їм належ-не, грамотна провокація: Україна не готова до Євро – а от вам закон про мову, повінь в Одесі, затопило метро в Києві, асфальт новий провалився, будинок завалив-ся – жеріть закон про мову, хюндаї замість нормальних поїздів – натомість оголошення в ньому звучать рід-ною російською, золотовалютні резерви скорочують-ся – відповідь та ж сама...

Продовження на стор. 2

Фот

о з

сайт

у ne

ws-

ua.c

om

2ГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТ13 червня

2012 р.

Початок на стор. 1Партія регіонів дозволила подати законопроект

двом своїм нардепам, на яких електорат «помаран-чевих» реагує, як бик на червону ганчірку. Ківалов-Підрахуй і Вадим Колесніченко – одні з найзапеклі-ших українофобів у вітчизняному парламенті. Скажу більше: за всі роки свого депутатства Колесніченко не зміг проштовхнути жодного закону – а тут один із найважливіших для країни, і відразу ж – успіх. Випад-ковість?

РОСІЯ ЗАПЛАТИЛА ЗА «ЯЗЫК»

Влада використовує ухвалення закону не лише як інформаційну завісу економічних провалів, а й вирі-шує цілком конкретні завдання.

Наприклад, в 2012 р. Російська Федерація виді-лила українській громадській організації «Координа-ційна рада організацій російських співвітчизників» (КРОРС) $ 85 млн. Керує КРОРС народний депутат України, член Партії регіонів Вадим Колесніченко. Тепер він може сміливо рапортувати – гроші (хоча б частково) не розкрадені, а пішли на справу.

Те, що за ухваленням законопроекту саме в такому, політичному, вигляді стоїть Кремль, підтверджують і депутати Партії регіонів, яких навряд чи можна запід-озрити в опозиційності. Так, член фракції ПР Сергій Головатий стверджує, що мовний законопроект одно-значно відпрацьований в Кремлі і є інструментом оста-точної путінізації України і оволодіння українським ін-формаційним простором.

«Я не буду звертати увагу на ту, нічим не прикри-ту брехню, яка йде з вуст Колесніченка, інших про-відників путінської ідеології в Україні, бо це техніка, інструментарій і дрібниці. Головне, що цей законо-проект авторства Колесніченка, який відпрацьова-ний на Луб’янці і в Кремлі, – це однозначно інстру-мент остаточної путінізації України. Путінізації у всіх її проявах, де складовими є «Рускій мір» Кирила, складовими є заволодіння інформаційним просто-ром», – сказав депутат.

Директор Інституту філософії ім. Григорія Сково-роди НАН України, академік Мирослав Попович вва-жає, що в мовному аспекті закон нічого не змінить. «Як йшов процес русифікації по Україні всі 20 років не-залежності, так він і буде тривати далі. І у нас в школі українські діти між собою на перерві роз-мовляють російською, і це триватиме і розширю-ватиметься», – зазначив філософ.

«Але тут є політичний бік справи. Через те, що цей закон був ухвалений через коліно, там не було спо-кійної вдумливої роботи над перспективою мовно-го розвитку України. Для цього потрібні фахівці, а не крикуни-політики. І тому будуть нав’язуватися сценарії силового рішення, які ми бачимо останні два роки. Це робиться для того, щоб створити напружену обста-новку, зіграти на слабких місцях опозиції, в якої слаб-ке місце – це російськомовне населення, яке за інших умов проголосувало б за опозиційні гасла. І загострити ситуацію так, щоб можна було запровадити надзвичай-

ний стан і забороняти будь-які збори, що і відбувається у сусідів», – зазначив Попович.

Всі фахівці сходяться на думці – закон нічого не мі-няє, він «порожній», підготовлений заангажованими непрофесіоналами-політиками, але може непередба-чувано змінитися до другого читання. І буде ухвалений парламентською більшістю з такою ж легкістю, з якою був ухвалений у першому читанні.

ЗА СКІЛЬКИ ЛИТВИН ПРОДАВ МОВУ

До речі, хотілося б звернути особливу увагу на те, як ухвалювався закон. І ще раз відзначити професійно-го провокатора, політичного корупціонера, продаж-ного політика. Так, ви вгадали – це все про нього, про голову Верховної Ради Володимира Литвин.

Найсмішніше, що Володимир Литвин, як стверджує офіційний сайт ВР, в залі під час голосування... був від-сутній. Тобто вів засідання, поставив на голосування законопроект, але при цьому «був відсутній».

Зрозуміло, що йому не годиться світитися в такій слизькій справі – невдовзі вибори, і саме його вибор-ці Новоград-Волинського виборчого округу Жито-мирської області подібну витівку йому не подарують. Литвин, звісно, знову перед виборцями плакатиме,

сякаючись в рушничок, роз-повідати про любов до бать-ківщини, але ж факти і голо-сування – річ уперта. Тож він і вирішив не світитися.

Ще місяць тому Литвин був затятим противником ухвалення законопроекту

Колесніченка-Ківалова. Чому ж так різко змінився сві-тогляд голови «Народної партії»? Пояснення не змуси-ло довго чекати на себе – відразу ж після голосування стало відомо, що Банкова підтвердила домовленості про те, що не лише не заважатиме Литвинові обира-тися за мажоритарним округом, а й підкине живих грошенят на округ. Мало хто помітив, що нещодавно ВР внесла зміни до Бюджету-2012, направивши доволі великі суми на виборчі округи потрібних людей. Так, на округ Литвина дали 95 млн грн, а після вдалого голо-сування Кабмін підтвердив їх проплату. Тобто голова Верховної Ради Литвин чітко назвав свою ціну – депу-

татство + 95 млн. І ні копійки менше. Бо без Литвина закон не пройшов би.

Діяв спікер як досвідчений шахрай. На погоджуваль-ній раді пообіцяв голосуванням зняти з розгляду законо-проекти, автори яких їх відкликають. І справді – перше голосування було за зняття законопроекту. А от друге не-сподівано – за голосування закону Колесніченка-Ківало-ва. Тобто цього законопроекту взагалі в списку не було, але Партія регіонів була готова проголосувати «за».

Як набридли ці обличчя! Дуже хочеться побачи-ти в Раді нових людей, не заплямованих співпра-цею з владою...

Анонс

Країна

Вагонні суперечкиВ усі часи питання транспорту було актуальним.

Це стосувалося й переміщення товарів, як-от чумаць-кої солі, і, звичайно, перевезень людей з місця на міс-це – бо ж людям властиво жити чомусь в одному місці, працювати геть в іншому, а відпочивати іще десь. Не оминула ця актуальність і Броварщини. Їдуть і їдуть броварчани, димерці та мокречани із калитянцями до Києва навіщось, та й назад чомусь вертаються. Не всім зручно їздити маршрутками – із різних причин… Ко-мусь до самої маршрутки дістатися важко, для когось вона (перша ранкова) дуже пізно виходить, комусь зручніше виходити аж на київському вокзалі, а ті кляті маршрутки туди не ходять… Та є й ще одна пробле-

ма – ранком майже кожна маршрутка, що йде з села до Києва, заповнена вщент вже практично починаю-чи з кінцевої зупинки, а по дорозі до столиці скільки бажаючих їхати? Га? Так отож.

Але дякувати Богу, попри сучасні вигадки транспорт-ників у вигляді жовтих «автобусиків», зберігся в Україні й такий вже історичний транспорт, як-от залізничний. Зо-крема – електрички. Що може бути краще, ніж ранень-ко-вранці загрузитися у просторий світлий вагончик, не кваплячись розташуватися на м’якому сидінні біля відкритого по-літньому віконця та ще трохи подрімати перед міськими справами, нікому не заважаючи…

Та не так сталося, як гадалося. Кількість електро-потягів зменшилася, та ще й у кожному потязі лиши-лося всього шість вагонів. Тож доводиться не лише

маршрутки, а й електрички штурмом брати. Те, що таких «послуг» для жителів Броварщини не вистачає катастрофічно, – не сказати нічого!

Останнього разу, вже після того, коли люди про-сто перекрили колії, до їх відома довели, що, завдяки голові районного осередку ПР Сергію Федоренку, ва-гонів добавлено на третину. Важко сказати, як може керівник районної партійної структури вплинути на планування залізничних перевезень. Востаннє поді-бні речі траплялися лише за радянських часів – коли КПРС контролювала все і всіх… Але пан Федоренко особисто пообіцяв, що до середини літа число ваго-нів збільшиться на 50 відсотків і на такому рівні кіль-кість рухомого складу підтримуватиметься й надалі…

(далі буде)

Удавана битва за мову

Коментар

Павло Різаненко, депутат Броварської місь-кради:

– Для мене особисто, як і для переважної біль-шості громадян України – і я в цьому глибоко пере-конаний, мовна проблема, котра в останні дні зна-чно підвищила політичну температуру в суспільстві, є надуманою. Надуманою кимось і для чогось.

На моє глибоке переконання, відштовхуватися треба від положення, яке записане в Конституції України – головному законі, за яким має жити сус-пільство. Там чорним по білому зазначено, що у на-шій країні державна мова одна, і ця мова – україн-ська.

Звісно, держава має забезпечувати рівні можли-вості для розвитку й інших мов.

Далі хочу пригадати часи, коли при владі був Віктор Ющенко. Тоді Партія регіонів постійно й на-полегливо закликала до того, щоб у суспільстві не порушувалися ті питання, які можуть сіяти розбрат між людьми, які можуть розколоти суспільство. Самі ж, підготувавши та ухваливши законопроект про мови, вчинили з точністю до навпаки. Власне, ди-вуватися такому кроку партії влади нічого. Про по-слідовність, якусь виваженість політики регіоналів годі й говорити. Вони діють так, як їм треба з огляду на політичну доцільність.

Мовне питання (думаю, це всі вже помітили) з дна політичної скрині виймається, як правило, напе-редодні виборів. Зробила це і Партія регіонів, відчу-ваючи, що рейтинг цієї політичної сили в суспільстві падає із загрозливими темпами. Адже в результаті їхньої недолугої та непрофесійної діяльності не-впинно знижується рівень життя громадян України, загрозливих темпів набули зростання масштабів ко-рупції, порушення прав громадян стали практично повсякденним явищем, вкрай неефективно працює правоохоронна система, судова влада стала дале-кою від об’єктивності та неупередженості.

У Партії регіонів немає аргументів для пояснен-ня того, чому так сталося. От вони і намагаються мовним питанням відволікти увагу людей від го-стрих суспільних проблем.

Протягування ними цього законопроекту – ще одне, на мій погляд, підтвердження недалекогляд-ності нинішньої влади, невміння працювати над оздоровленням економіки України, над перспекти-вою розвитку держави, їхнього як невміння, так і не-бажання ефективно боротися з корупцією.

З сайту radiosvoboda.org

Найсмішніше, що Володимир Литвин, вів засідання, поставив

на голосування законопроект, але при цьому «був відсутній»

3ГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТ№5 Місцевий колорит

Дружно піднімали руки. Часом – за кота в мішку…Людині, що вперше потрапить на сесію Броварської міськради і при цьому не знатиме секретів «апарат-ної» кухні і які там «страви» можуть готуватися, атмосфера тутешня здасться мало не ідеальною. Їй по-думається, що саме так і мають працювати народні обранці.

Щоправда, якщо ця людина взагалі потрапить сюди. Адже зробити це далеко не просто, бо працівниці апа-рату міськвиконкому ревно захищають депутатів, так би мовити, від «стороннього ока» . Стоять мало не на смерть. Гарантоване законодавством пра-во кожного громадянина бути присутнім за його бажанням на сесії, якщо вона не є закритою, зо-всім не гарантує, що його пропустять до сесій-ної зали. І навіть якщо цей громадянин журна-ліст – цей факт теж не є вагомим аргументом для жіночок-вартових. Ви їм будете говорити про закон, який дає право представникові ЗМІ без-перешкодно потрапляти на сесію, про те, що се-сія міськради має проводитися за принципами гласності, відкритості, а вони – показуватимуть норми регламенту проведення сесії. Ви їм про те, що ніякий регламент не може стояти вище закону, а вони – вас, мовляв, немає в списку за-прошених. Ви впевнені, що ваше прізвище там є, бо заздалегідь його подавали, але чомусь його не внесли до списку. Дивно, чи не правда? І клю-чиком – клац, і двері на другий поверх приміщення, де й розташована тісна, до речі, сесійна зала, перед вами зачинені. Зрештою, потрібно було втручання самих депутатів міськради, розмова на трохи підвищених тонах, аби подолати цей штучно створений бар’єр, який – головне! – не відпо-відає чинним у країні зако-нодавчим нормам.

Само собою напрошу-валося логічне запитан-ня – тут проходитиме сесія міськради, на якій мають розглядатися питання в інтересах громади Брова-рів, чи це збори якогось закритого акціонерного товариства, де будуть розподілятися між його чле-нами зароблені дивіденди? Певні висновки для себе ви, гадаю, зможете зробити, ознайомившись із цим матеріалом.

Тим часом повертаємося до початку і до враження людини, котра вперше потрапила до сесійної зали і не є, повторимо, знавцем апаратних технологій. Зда-ється, абсолютно робоча атмосфера. Тихо, спокійно і навіть якось монотонно. Головуючий, він же мер Ігор Сапожко, озвучує питання, яке дублюється на моніто-рі екрану, доповідачі вимовляють практично одну й ту ж фразу – мовляв, питання попередньо розглянуте на комісії, жодних заперечень немає. І – на голосування. Спочатку за основу, а потім – у цілому. Між цими про-цедурними моментами прийняття рішення мають бути доповнення від депутатів, зауваження, зрештою – якісь запитання до доповідачів. Але в сесійній залі Бровар-

ської міської ради нічого такого не спостерігається. Все депутатам зрозуміло. І вони тільки те й роблять, що шурхотять папірцями та дружно підносять руки «за». Навіть подумалось – як же добре налагоджена робота міськради! Депутати ознайомилися, вивчили кожне із питань заздалегідь. Тож і залишається лише піднімати руки. І тільки – «за». 39 питань основних та 16 додатко-вих – і фактично жодної пропозиції чи запитання від переважної маси депута-тів. Феноменальна орга-нізація роботи сесії, чи не так?

Однак навіть візуаль-не спостереження за де-якими народними обран-цями, які знайомилися з проектами рішень, виймаючи їх із персональної пап-ки, говорило про зворотнє – неозброєним оком було видно, що те чи інше рішення вони вперше побачили лише тут, у сесійній залі. Але це їм не заважало друж-но піднімати руки «за». Не дивлячись на аргументовані попередження деяких своїх колег – як по процедурі підготовки питань, внесення їх до порядку денного, так і по суті самих рішень.

- Нам пропонують зараз внести до порядку ден-ного 16 додаткових питань, – взяв слово депутат місь-кради Павло Різаненко. – Хочу наголосити, що вони не були оприлюднені, як того вимагає регламент, за 22 дні до дня проведення сесії. Виходячи з цього, я пропоную

не розглядати їх на нинішній сесії, а перенести на на-ступну.

Слушна пропозиція, чи не так? Але підтримки у ко-лег-депутатів вона не знаходить. Тепер вони – дружно «проти».

Здавалось би, народні об-ранці піднімуть руки за іншу пропозицію Павла Різаненка. Це стосується пунктів порядку денного №24 і №25 – земельні питання. Нічого дивного в них самих немає, але до цих про-ектів рішень є додатки, які за обсягами перевищують сам проект.

– Прошу колег-депута-тів звернути увагу на те, що доповнення складають понад 70% від самого проекту рі-шення, – говорив Павло Різанен-ко. – Вони з’явилися лише два дні тому, на комісії. На порушення ре-гламенту депутатам не були надані у паперовому вигляді за три дні. Тож ви зараз голосуватимете за те, з чим навіть ознайомитися не мали змоги. Тому пропозиція наступна – не роз-глядати ці доповнення.

Депутати послухали і дружно проголосували… проти цієї пропо-зиції. І пішли голосування – фактич-но за кота в мішку, інакше й не на-звеш. Між тим, серед фактично 200 земельних питань чимало, якщо не

багато, було неоднозначних, які потребували деталь-ного вивчення або хоча б ознайомлення. Ми у своїх подальших публікаціях неодмінно повернемося до них. Вони варті того. У тім числі й для розуміння того, що саме громада Броварів втрачає, або – не дорахо-вується. Поки скажемо, що це стосується, наприклад, затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування (на умовах оренди) та надання земельної ділянки ТОВ кафе «Віктор» пло-щею 0,0458 га по вулиці Гагаріна, 28-б, терміном на 5 років.

Серйозні питання мали б виникнути у депутатів під час розгляду питання щодо продовження тер-мінів укладання та про-ведення державної реє-страції договорів оренди земельних ділянок. Напри-клад, тому ж ТОВ «Лагрі-тос» на земельну ділянку

площею 2,2393 га. Звернемо увагу – для будівництва та обслуговування багатоквартирної житлової забу-дови. Справа в тім, що, за словами Павла Різаненка, «Лагрітос» отримав ділянку ще у 2006 році, але й досі не спромігся нічого збудувати, і міськрада вже вп’яте (!) подовжує термін реєстрації договору на оренду. Це призводить до того, що міська казна недоотримує сер-йозні кошти за оренду цієї земельної ділянки.

Та й цей факт не зацікавив депутатів, як і багато інших. Вони без жодних сумнівів просто штампували рішення за рішенням, навіть якщо ті певним чином не узгоджувалися із законодавчими нормами.

Не знайшла відгуку також пропозиція депутатів Павла Різаненка та Романа Сімутіна про необ-хідність мати план роботи міськради на друге півріччя з чітко визначеним днем проведен-ня сесійного засідання, аби була можливість краще планувати свою роботу, продуктивніше готуватися до сесії. Фактично була проігно-рована переважною частиною депутатського корпусу ще одна проблема, котру в розділі «Різне» порушив депутат Різаненко. А питання й справді важливе. Йдеться про порушення прав депутатів, неможливість отримати доку-ментацію з містобудування.

– Складається парадоксальна ситуа-ція, – наголосив Павло Різаненко. – Депутати повинні ці документи затверджувати своїм рі-шенням, але можливості ознайомитися з ними у нас немає. Нам їх не дають, посилаючись на гриф «Для службового користування».

До речі, депутат письмово звернувся до міського голови з цією проблемою. У відповідь від Ігоря Са-пожка отримав – надавати ці документи депутатам недоцільно. І все! І жодних пояснень і аргументів. Не дочекався депутат вмотивованої відповіді і безпосе-редньо на сесії. Міський голова, як щитом, прикрився фразою – якщо я не правий, то звертайтеся до проку-ратури. Нехай вона роз’яснить.

Між іншим, міжрайонний прокурор на сесії був при-сутній. Але в дискусії, які часом виникали, пан Гарник не втручався. Почули його депутати лише тоді, коли розглядалися зміни до Положення про присвоєння звання «Почесний громадянин Броварів»...

Ми ж не ставимо крапку у розповіді про сесію Бро-варської міськради, котра відбулася 7 червня. Далі піде деталізація. Цікава деталізація.

Микола Березовий

Депутати повинні ці документи затверджувати своїм

рішенням, але можливості ознайомитися з ними у нас немає.

Тут проходитиме сесія міськради, на якій мають

розглядатися питання в інтересах громади Броварів, чи це збори якогось закритого акціонерного товариства?

Фото з сайту pravo-znaty.org.ua

4ГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТ13 червня

2012 р.Гостре питання

Наше «Ні!» мовним спекулянтамМовне питання завжди намагались загострити перед виборами. Надто вже ласий це шматок для політич-них спекуляцій. Ми можемо наводити логічні аргументи, згадувати приклади зі світової історії... Але все одно суперечка зводиться до якихось емоційних гасел. І комусь це дуже зручно, бо, захлинаючись у вирі емоцій, людина перестає об’єктивно оцінювати реальне життя. Що й потрібно політичним маніпулято-рам, які бачать в нас, простих людях, лише «сіру масу» або «електорат».

5 червня біля стін Верховної Ради було людно. З усі-єї країни зібрались люди під різними прапорами. Ті, хто під блакитними, розмовляли виключно російською, ті, хто під жовто-блакитними, – державною. Об’єднував усіх, як-то кажуть, «єдиний порив» відстояти свою точку зору. Роз’єднував – чисельний кордон із бійців спецпідрозділів. А ще було відчуття якоїсь штучності. Бо доводилось спілкуватись на цю тему і в Криму, і на Донбасі, і в За-карпатті. І скрізь люди не визнава-ли того, що існує мовна проблема. Бо все просто: офіційна мова – це для чиновників, і, як хочеш обійня-ти посаду в держапараті, – мусиш її вивчити. А для простого люду нехай і нелітературна, змішана, суржик, проте – рідна. Та, якою ду-маєш. І не бачив я жодних проблем

у спілкуванні між мешканцями Луганщини і Галичини, особливо якщо життя зводило їх десь далеко від рідної землі. Навпаки – обнімали одне одного і земляками називались. А тут – мало аж до бійки не дійшло. Вірно кажуть: «пани б’ються – у холопів чуби тріщать». Але ж ми себе холопами не вважаємо, еге ж?

Між тим, була на столичній вулиці Грушевського і група активістів «Громадського захисту» на чолі з Пав-лом Різаненком. Була не для того, щоб підтримати кон-флікт, й не для того, щоб сказати, яка мова краща, а яка гірша. А лише для того, щоб вказати політиканам на те, що нема дурних. Ми всі добре розуміємо, що хочуть сховати за мовним конфліктом – бо аж занадто гучні скандали навколо підготовки до Євро-2012 почали

виходити на світ божий останнім часом. І як тут раду дати? Вірно, це ж класика – перевести увагу на інше гостру тему. Спочатку анонсований гей-парад в Києві, тепер от – мовне питання. Так і до чемпіонату Європи дотягнуть, а потім майбутнім виборцям вже буде не того, хто скільки «заробив» на тому чемпіонаті.

Так от, вийшли ми не з радикальними закликами, а з вимогою «Боріться з бідністю, а не з мовою!» З цим ді-йшли до самої Верховної Ради і зупинились біля імпро-візованої сцени. Не хочу ображати нікого (бо в кожного, мабуть, свої, суто побутові чи корисливі, мотиви бути під прапорами партії влади), але затишніше і якось ду-шевніше та й чесніше нам було під державними прапо-рами. Різні люди виступали. Інколи вигукували таке, що й на голову не налазить (таких, до речі, досить швидко просили звільнити трибуну гучним свистом). Але й пра-вильні речі говорили. Такі, що й під блакитними прапо-рами прислуховувались і схвально головою кивали. І знаєте що? Все в нас буде добре. Бо що б там не каза-ли всілякі «десятники» та «польові командири», скільки б не платили за участь у мітингах, і які б чутки з цього приводу не поширювали, правильне – воно для всіх правильне. І всі це розуміють – незалежно від кольору прапорів і того, якою мовою ти думаєш.

В Броварах відроджується «Товариство української мови»Намагання влади керувати, як колись, усіма аспектами життя людини, в тому числі і духовними питаннями, викликає поновлення національно-патріотичного руху серед громадян України. Ситуація нагадує кінець 80-х років, коли вже приречена комуніс-тична влада намагалась діяти за старими шаблонами.

Так, в Броварах відновлюється «Товариство україн-ської мови імені Тараса Шевченка». Ця легендарна ор-ганізація існувала в кінці 80-х – на початку 90-х років і згодом була реорганізована в «Товариство «Просвіта».

Відновлення «ТУМ» є природньої реакцією гро-мадян України на спробу втручання влади в мовне питання. «Мова має розвиватись еволюційним шля-хом в народі, а не недолугими спробами політиканів штучно створити чергову «гарячу точку» в суспільстві і відволікти увагу людей від безпорадності уряду в вирішенні економічних проблем», – йшлося в заяві організаторів.

Ініціатором відродження «Товариства української мови» виступив депутат Броварської міської ради, го-лова ГО «Громадський захист Київщини» Павло Різа-ненко. «Я вважаю, що українська влада має боротися

з бідністю українців, а не з їх мо-вою. Тому ми, як народ, маємо самі зорганізуватись, щоб зава-дити можновладцям заробляти політичні дивіденди на мовному питанні. Українська мова – не просто засіб спілкування, це один із символів української дер-жави», – зокрема зауважив він.

Головою оргкомітету з відро-дження «Товариства української мови імені Тараса Шевченка» стала Марія Григорівна Овдієн-ко – легендарна броварська ди-сидентка, письменниця, лауреат преміїї ім.Василя Стуса. Оргкомі-

тет звернувся до всіх, кому не байдужа подальша доля України, «підтримати відродження «Товариства україн-ської мови» і підняти його прапор не тільки в Брова-рах, а й по всій Україні».

Вийшли ми не з радикальними закликами,

а з вимогою «Боріться з бідністю, а не з мовою!»

5ГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТ№5 Конкретні справи

«Лівобережна Київщина»: перші кроки в наших краяхФонд розвитку громад «Лівобережна Київщина» був створений зовсім недавно. Але своїми діями він вже встиг завоювати симпатії багатьох громадян м. Бровари та Броварського району. Заснував фонд «Лівобережна Київщина» депутат Бровар-ської міської ради Павло Різаненко, тому люди й називають цю організацію по-простому – фонд Різаненка.

В активі фонду і проведені спортивні змагання та літературні вечори, і допомога навчальним закладам. Але за «великими» справами фонд не забуває і про людей, нагадуючи колись популярний рух «тимурів-ців». Скажімо, в Броварах (де й було засновано фонд) команда активістів відремонтувала колонку питної води, яка тривалий час перебувала в аварійному стані. А разом із цим взялися і за саму прибудинкову ділян-ку (ну що ж поробиш, коли працівникам ЖЕКу разом із сьогоднішньою місцевою владою ніколи перейматися такими справами).

Ви спитаєте – що нам з тих броварських справ? Річ у тім, що відтепер «Лівобережна Київщина» пра-цює і в наших краях. Початковим етапом цієї програ-ми є співпраця фонду Різаненка зі Всеукраїнським фізкультурно-спортивним товариством «Колос», що базується на нашо-му місцевому стадіоні «Прогрес». Головою ба-ришівського «Колосу» є майстер спорту Украї-ни з боротьби,тренер вищої категорії Сергій Шинкарук.

Розповідати про Сергія особливої потреби не-має – в Баришівці його і так знають. Знають і як спортс-мена, вихованця славетного тренера, засновника греко-римської боротьби в Баришівському районі Ми-коли Анатолійовича Нипорки, і як тренера, який без-коштовно навчав дітей цьому мужньому спорту.

– Яких результатів ви досягли на посаді голови товариства «Колос»?

На даний момент при «Коло-сі» вже відкрито дитячо-юнацьку спортшколу з відділеннями гре-ко-римської боротьби, вільної боротьби та боксу. Наші вихо-ванці є неодноразовими при-зерами та чемпіонами області. Окрім цього, першого червня цього року вони стали призера-ми чемпіонату України з греко-римської боротьби Центральної ради товариства «Колос» і на сьогодні вже входять до складу збірної. За спонсорські кошти був придбаний борцівський ки-лим, який одразу був перебазований до спортивного

залу села Гостролуччя. Це дало змогу дітям із віддалених сіл району займа-тися боротьбою та боксом, не долаю-чи великих відстаней до райцентру. У с. Волошинівка власноруч відбудува-ли спортивний зал та з власного фон-ду завезли туди спортінвентар.

– Чи є фінансування вашого то-вариства з боку органів влади?

Скоріше «недофінансування». На спорт завжди виділялося найменше коштів, зазвичай можновладці мотивують це тим, що більшість грошей з державної казни йдуть на дитсадки та лікарні (хоча й це викли-кає великий сумнів, варто лише зазирнути до місцевої лікарні чи дитсадка. – Ред.). Чомусь державі зручніше витрачати кошти на лікування, замість знижувати кіль-

кість хворих завдяки популяризації спорту. Тому в се-лах відсутня взагалі будь-яка спортивно-матеріальна база. Тренери є, ентузіасти є, діти займатись хочуть, а... інвентарю – катма.

– І наостанок – чому ви вирішили співпрацюва-ти саме з фондом «Лівобережна Киіївщина»?

Єдине, в чому я не сумніваюсь в наш час, – це в пре-красних навичках ораторства наших можновладців, які можуть тільки обіцяти. Їхні гучні виступи вже аж відда-ються гіркотою в роті, а результатів жодних. Натомість «Лівобережна Київщина», як і ми, віддає перевагу не пафосним заявам, а конкретним справам. Співпраця з цією організацією дає реальні результати – 10 червня в Баришівці відбувся відкритий турнір з футболу серед юнаків. Я сам особисто бачу, що ці люди насправді роблять те, що кажуть, та доводять до кінця те, за що беруться.

Відкритий футболУ неділю, 10 червня, Баришівська районна організація спортивного товариства «Колос», за під-тримки фонду розвитку громад «Лівобережна Київщина», організувала відкритий турнір з футбо-лу серед юнаків 1995-1996-го років народження, присвячений 80-й річниці Київщині. За почесний кубок змагалося п`ять команд: аж чотири команди зі столиці України (це ДЮСШ-22, «Інтер», «Локо-мотив» та «Сталь») та наші земляки з ДЮСШ «Трубіж».

Боротьба між суперниками була більше ніж запе-клою. Кожна з команд-учасниць до останнього боро-лася за звання найкращої в цьому турнірі. Деякі навіть не розраховували сил, тому за проведення турніру було нараховано аж три жовтих картки. На щастя, чер-воного вогника в арсенал своєї команди не зарахував ніхто.

Окрім напруженої гри, сподобався вболівальникам і результат – адже наші місцеві хлопці з ДЮСШ «Тру-біж» виявились сильнішими за чотири столичні коман-ди і виграли турнір! Набравши на два очки менше, ніж переможці, срібло забрала команда «Локомотив», а по-чесне третє місце посів «Інтер».

Нагороджував переможців голова Баришівського район-ного спорттовариства «Колос» Сергій Шинкарук. Команди були нагородженні кубками, медалями, гра-мотами та почесними призами. «І це ще тільки початок, – зауважили орга-нізатори спор-тивного свя-та. – Попереду на нас чекає ще багато заходів, п р и с в яч е н и х не тільки фут-болу, а й іншим видам спорту. Ми хочемо змі-нити ставлення жителів райо-

ну, а особливо молоді, до спор-ту і здорового способу життя».

Ну що ж, початок розвитку Баришівського спортивного краю офіційно розпочато. Нао-станок залишається лише поба-жати всім землякам не втрачати надію на майбутнє, долати тер-нистий шлях долі та бачити по-переду лише перемоги. І якщо ми будемо дотримуватися цих, на перший погляд, простих життєвих правил, майбутнє на-

шого покоління буде більш свідомим, організованим та, що найголовніше, – здоровим. Адже спорт – це пе-редусім здоров`я. А ще – відчуття команди та дру-зів, які вірять, що разом ми зможемо.

За «великими» справами фонд не забуває і про

людей, нагадуючи колись популярний рух «тимурівців»

6ГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТ13 червня

2012 р.

Роман Сімутін: «Будинковий комітет – реальний опір, реальний контроль»Ми чудово знаємо про якість послуг, що надають нам місцеві комунальні служби. Платимо за ці послуги чималі гроші і не маємо навіть реальної змоги впливати на комунальників. Але мало хто знає, що укра-їнське законодавство передбачає можливість створення організації, яка відстоює права всіх мешканців багатоповерхівки – будинкового комітету. Роман Сімутін, опозиційний депутат Броварської міської ради, разом із небайдужими однодумцями намагається ініціювати створення таких комітетів у Броварах. Ми звернулися до нього з проханням розказати нашим читачам докладніше про ці комітети.

Що таке будинковий комітет, і навіщо його ство-рювати?

Звичайному мешканцю багатоквартирного бу-динку дуже важко відстоювати свої права, зокрема у комунальній сфері. Наприклад, вас не задоволь-няє якість наданих ЖЕКом чи іншою комунальною структурою послуг. Тоді ви маєте звернутись до суду з вимогою перерахувати їхню вартість. Одній людині зробити це надзвичайно важко, адже всі ми знаємо нашу бюрократичну машину, єдина реальна функція якої – заробляння на нас грошей. До того ж, мало кому захочеться пройти тривалу та нервову проце-дуру суду через якісь 10 чи, навіть, 100 гривень еко-номії.

Щоб сума позову була відповідною витраченим зусиллям, і створюється будинковий комітет, який має повноваження захищати права всіх мешканців. Хоча цей комітет – не юридична особа, однак його треба зареєструвати належним чином. Тоді голова комітету матиме повноваження, наприклад, підпису-вати акти виконаних робіт з комунальниками. Ска-жімо, у тарифах записано, що комунальне підпри-ємство зобов’язане надати вам 15 послуг, а реально надано 8. Де решта? Голова комітету у таких випад-ках може не погодитися з актом виконаних робіт і не підписувати його. Це вже є підставою для звернен-ня до суду на захист усіх мешканців будинку. Тобто, одне його звернення стосуватиметься не лише його як фізичної особи, а вас усіх.

Якою є юридична процедура створення й реє-страції такого комітету?

Можливість створення такого комітету передбаче-на Законом України «Про органи місцевого самовря-дування». Процедура його заснування не надто легка. Для цього до виконкому міської ради слід подати за-яву про те, що відбудуться збори мешканців і вказати час їх проведення. На цих зборах мають бути присутні-ми не менше 50% мешканців будинку. Вони мають про-голосувати за створення комітету. Потім збираються їх підписи і знову подаються до виконкому. Якщо все зроблено з дотриманням усіх вимог, на найближчій се-сії міської ради депутати мають надати дозвіл на ство-рення будинкового комітету. Далі обирається голова, і комітет реєструють у виконкомі.

Які повноваження у будинкового комітету?За великим рахунком, будинковий комітет забирає

на себе частину повноважень виконкому. Ми знаємо, як наші виконкоми контролюють комунальні служ-би. При створенні ж будинкового комітету функція з контролю за якістю послуг переходить до того, хто в цьому зацікавлений – до мешкан-ців будинку. Другий важливий ас-пект – надходження коштів. Люди знати муть, скільки й куди коштів надійшло, скільки і на що витраче-но і т. д. Якщо за тарифом закладе-но, наприклад, вологе прибиран-ня двічі на тиждень, а прибирали лише один раз, за що ж тоді пла-

тити? В окремих випадках, за наявності будинкового комітету, можна взагалі не платити за неякісні послуги!

Головне у діяльності будинкового ко-мітету – ефективність. Для цього його го-ловою варто обирати людину, яка хоче і може боротися з чиновницькими байду-жістю та свавіллям. Бо якщо комітет про-сто створено на папері, то ніякої користі з нього мешканцям не буде. Голова, окрім підписання актів виконаних робіт (що най-важливіше), має цілу низку інших повно-

важень. Він може брати участь у се-сіях міської ради, може подавати на розгляд сесії про-граму розвитку будинку, вносити інші пропозиції.

Практика по-казує, що люди не дуже хочуть ство-рювати будком, бо плутають його з ОСББ. Поясніть різницю.

ОСББ – це юри-дична особа, яка приймає на баланс весь будинок і потім ним розпоря-джається. А будинковий комітет – це громадська орга-нізація. Створення ОСББ в будинку з цілою купою про-блем – утопія. Уявіть тридцятирічний будинок, в якому створено ОСББ. Що з цим будинком далі робити? Стара каналізаційна система, гнилий трубопровід, дах тече. А у місті просто немає нормального постачальника якіс-них послуг. Що далі? Колапс. Через 10-15 років люди не зможуть його утримувати. А будинковий комітет вима-гатиме від виконкому надання якісних послуг, тому що це його (виконкому) обов’язок.

Як йдуть справи з будинковими комітетами у Броварах?

Наразі в місті не існує жодного зареєстрованого будкому. Ми зараз намагаємося створити перший,

однак, ви ж розумієте, – це не просто, бо не вигідно жодному чиновнику від комунального господарства. 7 червня відбу-лась чергова сесія міської ради, на якій питання про створення першого будинкового коміте-ту, згідно з законом, мало бути включене до порядку денного.

Не включили. Натомість включили питання про прива-тизацію підвального приміщення ТОВ «Нодус» на Кир-поноса, 7А. Відверто кажучи, боїться влада створення будинкових комітетів, бо це – реальний опір, реальний громадський контроль. Це та структура, яка може зму-сити відремонтувати, полагодити, здійснити перераху-нок. Цього реально можна вимагати, і робити це треба.

Громадський захист Київщини готовий допо-могти мешканцям Броварів при заснуванні будин-кових комітетів. Ми впевнені: щоб відстоювати свої права, треба об’єднуватися. Звертайтеся до нас – разом ми зможемо.

Актуально

Графік зустрічей зі створення БудКомівДАТА ЗУСТРІЧІ ЧАС ЗУСТРІЧІ АДРЕСА БУДИНКУ

14.06 20.00 бульв. Незалежності, 4

19.06 20.00 вул. Кирпоноса, 5

21.06 20.00 вул. Кирпоноса, 13, 13А

26.06 20.00 вул. Кирпоноса, 7А

28.06 20.00 вул. Олімпійська, 8

Як життя?

Практично без настрою, став собі поблизу одного з ларьків на Торгмаші, та взяв собі холодного пива. Поруч зі мною примостило-ся двоє літніх людей, просто, але досить чисто одягнених. Один з них здався мені схожим на інженера, а інший – на типового робіт-ника. Я почув слово «пенсія» і поволі прислухався до їх розмови.

– От я пропрацював все життя і чогось-таки не розумію, – ска-зав «інженер». – От вийшли ми з тобою на пенсію. Дивись, наша пенсійна реформа копіює західну, навіть МВФ її нам наполегливо рекомендував. Але ж…

– Що там казати, – перебив його «робітник». – Ти ж знаєш, що я вже працювати не можу, руки вже не ті, та й вчитися чомусь у моєму віці пізно… ти – от працював у держслужбі – то хоч отримував і менше мене, але ж вам там все офіційно нараховували… А я ж останні роки в «конверті» отримував – офіційно платили ж копій-ки. Як тепер житиму?

– То й що, що я був держслужбовцем? – задумливо відповів «інженер». – Мої 80 % від офіційної зарплатні це трохи більше двох тисяч…

– Так у мене й півтори не виходить! – обурився «робітник». – Одне слово – пиво з тебе!Я трохи жахнувся. Живу ж-бо і сам «не шикуючи», але чомусь досі і не думав, що

робитиму на пенсії, до якої, правда, ще трохи часу є… Прожити сьогодні на півтори тисячі… Раптом мені згадалася досить страшна статистика – середня тривалість жит-тя українських чоловіків становить лише 62 роки. Що ж виходить: закінчив працюва-ти – іди вмирай?

Я допив своє пиво, а вони розклали якусь солону рибу на одній з місцевих газет. Зі шпальти на мене глянуло звичне вже усміхнене обличчя Сапожка.

«Цікаво, а яка в нього буде пенсія?» – майнула думка. А разом за нею з’явилася інша: «От я ідіот! Навіщо йому взагалі та пенсія?»

Андрій Дробязко, 45 років, м. Бровари

– Працювала я колись у Донецьку на заводі. Все життя горбатилась, бо ж стаж трудовий треба зароблять, щоб якось у старості прожити. Дума-ли, в кого більший стаж, в того й пенсія найбільша буде. А я ще й головним бухгалтером була. Нічого не боялися, знали тоді, що все добре буде, і навіть не думали, що сьогодні отаке може статися.

Отож, відправили мене на пенсію, бо вже не-уважна я геть стала та й важко мені цілий день зранку до вечора працювати. Нарахували пенсію в півтори тисячі гривень на місяць. Мало, звичайно, але за квартиру заплатити, хліба якогось купити та на ліки вистачало якось. Важ-ко… А я ж бо одненька лишилася. Дитина моя єдина померла ще давно. А племінниця заходила останній раз аж два роки тому. Ну, думала, може, вона хоч на квартиру мою претендує, то й заходити частіше трохи буде. Але ні. Ви-йшла заміж і поїхала кудись за кордон. Кинули мене тут геть одненьку.

А пенсію рік платили нормально, а потім закрили наш завод. Я в банк прихожу, питаюсь, чому ж пенсії нема, а вони мені: «Та хто ви така?». Я кажу, що я Катерина Степанівна Німчина. Показала паспорт, пенсійну книжку, а вони мої документи забрали, щось дивилися, шепталися, потім приходять і кажуть, що немає для мене ніякої пенсії. Завод мій закрили, платити нема чим. Кажуть: «Просіть у дітей своїх, щоб допомагали». Я їм кажу, що немає в мене дітей, помер синочок, одна я однісінька на білому світі. А вони рука-ми розводить і обережно так мене до виходу підштовхують. Я собі сіла на східцях і заплакала...

Катерина Степанівна Німчина, м. Бровари

Боїться влада створення будинкових комітетів,

бо це – реальний опір, реальний громадський контроль

Фото з сайту mair.in.ua

7ГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТ№5

Профспілки: захист чи бутафорія?Сьогодні якраз на часі є тема захисту працівників від порушень їх трудових прав. Кого ця тема турбує, вже ознайомились з проектом нового Трудового кодексу України. Бо він є конкретним законом, який по-винен захищати права найманих працівників та врегульовувати питання взаємовідносин «працедавець-працівник».

З огляду на те, яку хвилю незадоволення викликав но-вий текст кодексу, постає питання: а яку роль на даному етапі державної розбудови країни відіграють профспіл-ки? Адже вони кревно зацікавлені в тому, щоб Трудовий кодекс відповідав і Конститу-ції України, де закріплені пра-ва громадян, і міжнародним нормам організації праці, бо ми ж начебто йдемо в Європу, де закон шанують.

Відповідно до діючого українського законодавства, «Держава визнає профспілки повноважними пред-ставниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, співпрацює з профспілками в їх реалізації, сприяє профспілкам у встановленні ділових партнерських взаємовідносин з роботодавцями та їх об’єднаннями» (ст.13 Закону Укра-їни «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяль-ності»).

Держава чітко визначила табу щодо «втручання органів державної влади, органів місцевого самовря-дування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об’єднань у статутну діяльність профспілок, їх організацій та об’єднань» (ст.12 цього закону).

Тобто в Україні є органи, наділені широки-ми повноваженнями щодо захисту прав тру-дящих.

Питання до самих найманих працівників: чи використовуєте ви цей дієвий механізм, аби захистити своє право на працю та достой-ну платню за неї? Чи є ви членом профспілки? Чи знайомі ви зі статутом вашої профспілки? Чи добре ви знаєте положення колективного трудового договору, де передбачено порядок оплати вашої праці, розцінки за годину вашої роботи, преміювання, дисциплінарні стяг-нення та інше? Це стосується трудящих незалежно від того, хто є власником підприємства чи установи, де ви працюєте, так само і коли ви уклали трудовий договір з фізичною особою-підприємцем.

Повертаючись до теми зміни діючого Кодексу за-конів про працю в Україні на новий Трудовий кодекс, мабуть, буде правильним кожному найманому праців-

никові поцікавитись означеними питаннями. А потім уповноважити керівний орган своєї профспілки ви-конати функції щодо захисту прав працівників і внести пропозиції щодо недопущення їх звуження.

Зокрема це стосується передбаченого підвищення щотижневої тривалості роботи протягом тижня за підсумованим обліком робочого часу до 48 годин.

Думається, робітникові не зовсім байду-же, як працедавець тепер буде «погоджува-ти» з профспілками звільнення робітника. За чинним дотепер законодавством вимагалась

їх згода на звільнення. Чи розуміє представник проф-спілки та й сам робітник, в чому конкретно виражаєть-ся заміна «згоди» на «погодження»?

Новий Трудовий кодекс закріплює переважне пра-во залишення на роботі осіб, які навчаються за на-правленням працедавця. Інших, котрі підвищують свій рівень знань власним коштом та за власним бажанням, очікує розчарування у вигляді звільнення на загальних підставах.

Нововведенням у проекті Трудового кодексу є така підстава звільнення, як розголошення комерційної та-ємниці, до якої працедавці включають умови праці та

розмір зарплатні. Маючи таку законодавчу норму, навряд чи якийсь ро-бітник зможе поновити в суді свої права на до-стойну оплату праці.

Не потребується зго-да профспілки при звіль-ненні робітника під час випробувального термі-ну.

Таким чином, прове-дено наступ на звуження

прав профспілок під час захисту ними прав найманих працівників.

Тож чи не варто вже зараз проштудіювати проект Трудового кодексу України та через діючі профспілки не допустити в подальшому урізання ваших трудових прав, закріплених Конституцією України?

Будинкові комітети – альтернатива ОСББПроцес створення будинкових комітетів просувається доволі повільно, попри те, що законодавчо це пи-тання було врегульоване ще в 2001 році (коли був ухвалений Закон України «Про органи самоорганізації населення»). Причина цьому – недостатня поінформованість громадян.

Багато хто плутає будинкові комітети з об’єднанням співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ), хоча це дві зовсім різні форми самоорганізації. Якщо ОСББ створюється виключно як юридична особа, якій пе-редається будинок на баланс, і в подальшому виконує функції ЖЕКу, то будинковий комітет є представницьким органом, який утворюється задля спільної діяльності мешканців. Тобто, будинковий комітет, відповідно до чинного законодавства, має такі повноваження: пред-ставляти інтереси мешканців будинку в комунальних підприємствах, місцевих радах, виконкомах, здійсню-вати контроль за якістю послуг, надаваних громадянам, які проживають у житлових будинках, та за якістю про-ведення в житлових будинках ремонтних робіт. А у разі потреби, захищати інтереси мешканців у суді.

Все перераховане вище не є вичерпним переліком повноважень будинкового комітету, але в наших реа-ліях найактуальнішим є саме можливість контролю за якістю житлово-комунальних послуг.

Тому, враховуючи місцеву особливість Броварів (іс-нування багатьох невирішених питань у житлово-ко-мунальній сфері, надання неякісних послуг або взагалі ненадання послуг, за які мешканці сплачують кошти тощо), розпочати процес створення таких комітетів у нашому місті – реальний крок до захисту інтересів простих громадян.

Також окремо хочу зазначити, що Законом України «Про органи самоорганізації населення» передбаче-но, що місцеві ради затверджують методичні реко-мендації порядку здійснення легалізації будинкових комітетів, а також надають необхідну організаційну та правову допомогу у проведенні їх легалізації. Окрім цього, місцевими радами здійснюється їх фінансуван-ня, тобто виділяються кошти з відповідного місцевого бюджету для здійснення наданих будинковому коміте-ту повноважень.

Отже, законодавець чітко передбачив сприян-ня місцевих рад у питанні створення, легалізації та діяльності будинкових комітетів. Залишилось лише сподіватися, що Броварська міська рада це врахує і виконає всі функції, покладені на неї зако-ном.

Ми писали

В ЦВК попередили «гречкодавців»

Як ви пам’ятаєте, «Громадський захист Київщини» підіймав проблему «гречки» та можливих наслід-ків таких щедрот. І ось – реакція. Заступник голови ЦВК Андрій Магера підняв це питання на брифінгу. «У разі надходження таких заяв, ми їх одразу, у той же день, перенаправляємо до правоохоронних ор-ганів для реагування, – сказав Магера. – Чи може бути тут кримінальна відповідальність? Я гадаю, що може, якщо та особа, яка зараз надає такі цінності, буде свого часу зареєстрована кандидатом у народ-ні депутати України, і якщо буде з’ясовано зв’язок між наданням таких матеріальних цінностей з по-дальшою реєстрацією кандидата».

Незважаючи на те, що прямим підкупом вибор-ців це не назвеш, оскільки власне виборча кампанія розпочнеться 30 липня, діяльність «гречкодавців» має розглядатись саме в такому контексті.

«Україна вже вкотре стикається з цим моментом такого непрямого підкупу виборців, тому що канди-датів на сьогодні немає, ніхто їх не висуває, тим біль-ше, ніхто не реєструє, – зауважив пан Магера. – З юридичної точки зору, тут ситуація не така проста, як видається на перший погляд. Прикро вражає, що ці випадки в Україні набувають з кожними вибора-ми такого нахабного, відвертого характеру. І цим Україна дуже сильно відрізняється від багатьох дер-жав Європи».

Тож маємо привід відсвяткувати невеличку перемогу – нас чують навіть у Києві.

Сторінка юриста

ТЕЛЕФОН ГАРЯЧОЇ ЛІНІЇ «Громадського захисту Київщини»

(067) 235-93-92

Разом ми зможемо!Кожному з нас доводиться стикатись з байдужіс-

тю чиновників та свавіллям можновладців. З відвер-тою зневагою до «пересічного громадянина». З тим, що столоначальник вважає себе вищим за нас лише тому, що примудрився отримувати зарплатню з по-датків які ми сплачуємо. Протистояти цьому важко, адже проти однієї людини виступає вся система. Давайте спробуємо допомагати одне одному в цій боротьбі, адже разом ми зможемо!

Фото з сайту brovary.olx.com.ua

Малюнок з сайту dv-gazeta.info

В Україні є органи, наділені широкими

повноваженнями щодо захисту прав трудящих

8ГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТ13 червня

2012 р.

У відомій байці Крилова лисиця питає ворону:– За «Регіони» голосуватимеш?Ворона мовчить.– Вороно, ну чого ти? Ну, скажи, за «Регіони» го-

лосуватимеш?Ворона мовчить.– Та годі тобі, Вороно! Скажи – дійсно голосува-

тимеш за «Регіони»?– Ні!Сир випав, лисиця його вхопила і втекла. Ворона

сама до себе:– Сказала б «так», – і що б змінилось?

***

Сапожко з компанією рибалять. Сіли повечеря-ти, врізали по чарчині-другій... Поїхали за добавкою, по дорозі розбили машину. Всі живі, веселі, продо-вжують. Лише Сапожко сумний.

– Чого сумний, Васильович? Після аварії не отя-мився, чи що?

– Та щось воно якось тривожно... Розбились ми на дорозі, яку я вже чотири роки зробити обіцяю, врізались у фундамент дитсадочка, який колись обі-цяв збудувати...

– Та то все випадковий збіг!– Збіг чи ні, а я ж уже новий цвинтар встиг пообі-

цяти...

***

Верховна Рада абсолютною більшістю змінила Конституцію та оголосила Януковича довічним Пре-зидентом. У відповідь Віктор Федорович заявив, що такий холуйський парламент йому не потрібен, тому, доки він Президент, ми будемо жити без пар-ламенту.

***

Вчора до сесійної зали Верховної Ради увірва-лись двоє озброєних бандитів. Вони тихенько виба-чились за запізнення та зайняли свої місця.

МоваДавайте, всі відмовимось від мови!Відмовимось від букви «Г» та букви «Ї»,Від величі Українського слова,Від співу українських солов’ів…

Забудемо і пращурів козацьких,Як в тінь пішли Перун, Даждь і Сварог,І про чужі поняття чудернацькіМи дітям скажемо, що дав їх Бог…

Що нам і Котляревський, і Шевченко?Навіщо Гоголь, Леся і Франко,І Ліна наша, та, яка Костенко,І Андрухович з Дерешем – нам що?

Для чого нам батьківська рідна хата,Коханої людини співчуття…Ей, як вас там? Запалимо багаттяЙ відправимо рукопис в небуття…

Забудемо усі про глузд здоровий,Про честь і гордість серед шабашів…Давайте, всі відмовимось від мови!А разом вже – від серця та душі!

Андрій Дробязко

Анекдоти

Наболіле

Фельєтон

Інформаційно-аналітичний тижневик "Громадський захист Київщини"Свідоцтво про державну реєстрацію: серія КІ-№1445Р, від 06.03.2012 р.

Права засновника передані ТОВ «КГ «Контакт», вул. М.Васлиенка, 7А, м. Київ, 03124

Випусковий редактор: Іван ДоляАдреса редакції: grom_zah@meta.ua

Редакція може не поділяти думку та позицію автора. За точність фактів, викладених в

опублікованих матеріалах, відповідальність несе автор. Листування з читачами тільки на сторінках газети. За зміст та достовірність реклами відпові-дальність несе рекламодавець.Рукописи не

рецензуються і не повертаються.Адреса друкарні: va_il@ukr.netЗам. 0512/14(2). Наклад 60000. Виходить щосереди. Розповсюджується безкоштовно.

Остання сторінка

ЧухраїнціПЕРЕДМОВА

Чухраїнці, як ми знаєм – це дивацький народ, що жив у чудернацькій країні Чукрен. Країна Чукрен була по той бік Атлантiди.

Назва чухраїнцi (i це ми вже знаємо) постала вiд того,що народ той завжди чухався.

В цiй нашiй науковiй працi ми спробуємо, за вико-паними матеріалами, зазнайомити з характеристикою вищеназваного дивного народу.

РОЗДІЛ І

Країна Чукрен, як про те свідчать матеріали, зна-йдені при розкопках гробниці чухраїнського царя Передериматнюрiохора, розлягалася на чималій про-сторіні від біблійської річки Сону аж до бiблiйської річ-ки Дяну. Біля річки Дяну простягалося пасмо так зва-них Кирпатих гір. Це на 3аходi...

Південь країни Чукрен обмивало море з водою си-нього кольору. Синім те море зробилося дуже давно, ще тоді, коли найбільший в світі катаклізм i одділила океан від землі. Тоді те море хотіло зробитися океа-ном – надулося, посиніло, та так синім на весь свій вік i залишилося.

В Синє море текла найулюбленіша чухраїнцями річ-ка Дмитро.

А на південному заході була друга велика річ-ка – Дситро. Від цих річок i чухраїнці прибрали назву: наддмитрянцiв i наддситрянцiв. Наддмитрянцi – це ті, що жили над річкою Дмитром, а наддситрянцi – над Дситром.

Чухраїнців було чимало: щось понад тридцять міль-йонів хоч здебільше вони й самі не знали, хто вони такі суть...

Як запитають було їx: – Якої ви, люди, нації? Вони, почухавшись, відповідають: – Та хто й зна... Живемо в Шенгеріївцi. Православні. Чукрен була країна хліборобська. На ланах її на ши-

роких росли незнані тепер хліба – книші, паляниці, пе-репічки... А найбільше чухраїнці любили на вгородах соняшники.

– Хороша, – казали вони, – рослина. Як зацвiте-зацвiте-зацвiте! А потім, як ісхилить голову i стоїть перед тобою, як навколюшках... Так ніби він – ти, а ти ніби – пан. Уперто покірлива рослина. Хороша росли-на.

РОЗДІЛ ІІ

Мали чухраїнці цілих аж п’ять глибоко національ-них рис. Ці риси настільки були для них характерні, що коли б котрийсь із них загубився в мільйоновій юрбі собі подібних істот, кожний, хто хоч недовго жив серед чухраїнців, вгадає:

– Це – чухраїнець. І ніколи не помилиться... Його (чухраїнця) постать, його рухи, вираз, сказать

би, всього його корпуса – все це так i випирає оті п’ять головних рис його симпатичної вдачі.

Риси ці, як на ту старинну термінологію, звалися так: 1) Якби ж знаття? 2) 3абув. 3) Спізнивсь. 4) Якось то воно буде. 5) Я так i знав!

Розглянемо поодинці всі ці п’ять характерних для чухраїнців рис.

Нагадаємо тільки, що розкопані матеріали сильно по-терпіли від тисячолітньої давнини, а деякі з них i понад-ривані так, ніби на цигарки, хоч матеріали ті ні на книжки з сільського господарства, ні на газети не подібні.

Одну з книжок, писану віршем, викопано разом із глечиком. Академіки кажуть, що очевидно, чухраїнці накривали глечики з молоком поезією – настільки в них була розвинена вже тоді культура.

Книжка дуже пожована, вся в сметані. Сметана та взялася струпом. Хімічний дослід того струпа виявив, що то крейда. Як догадуються вчені, сметану ту було накрито біля якогось великого міста.

Отже, дуже тяжко працювати над тими матеріала-ми. Через те характеристика кожної національної чух-раїнської риси може бути не зовсім повна.

Ми зарані просимо нам те дарувати. Не ми в тому винні, а тисячоліття.

ЯКБИ Ж ЗНАТТЯ

Найхарактерніша для чухраїнця риса. Риса – мати. Без неї чухраїнець – не чухраїнець, а риса ця без чух-раїнця – не риса.