Газета "Громадський захист Київщини" № 16/1

ГРОМАДСЬКИЙ Київщини №16/1ЗАХИСТ 29 серпня

Цій владі, тільки здається, що вона сильна та недосяжно-недоторканна. Що у неї міліція, суди і прокуратура. Але це – ілюзія. Бо коли влада боїться не тільки власних громадян, а навіть котів з рекламних бордів, коли в спіл-куванні з народом у неї немає інших аргументів, окрім сльозогінного газу та гумових кийків, коли люди відверто глузують з обіцяного «покращення», – то ця влада приречена.

Тому, не зважаючи на всі труднощі та проблеми, які долає сьогодні незалежна Україна, я абсолютно переко-наний, що все буде добре. Бо в України є ми – мільйони чесних і відповідальних громадян, які ніколи не лишать країну в біді!

Віталій Кличко

Дві сторони однієї медаліДбайливе ставлення до історії своєї країни, історії свого краю – то ознака цивілізованості країни. Навіть якщо ця минувшина має неоднозначне трактування. Таким є, наприклад, радянський період, в якому Україна прожила майже 80 років, а вплив тієї епохи ми відчуваємо й донині.

Як би до цього не ставилися різні верстви насе-лення, як би на певних цінностях чи антицінностях соціалістично-комуністичного історичного відтин-ку не спекулювали різні політичні сили, кожен може зробити свої власні висновки, виробити свій погляд на епоху червоних прапорів, комуністичних гасел, п’ятирічних планів розвитку, товарного дефіциту і

просто шаленої ідеї повернення русел річок – епоху, коли ідеологія була правильною, тому що вона була єдиною.

Питання в тому – де взяти джерела для черпання інформації про той період? Надто, якщо ти хочеш ді-знатися, що робилося не лише в Москві чи Києві, а тут, на Броварщині, у Броварах.

Сьогодні відрізок історії, починаючи від буремних 30-х років і до сьогодення, стає набагато доступнішим не тільки для спеціалістів, вчителів історії, краєзнавців, а й для звичайної людини, яка цікавиться та хоче знати іс-торію свого краю. Завдяки Павлу Різаненку, його Фонду розвитку громад «Лівобережна Київщина» вдалося ство-рити електронний архів броварської міськрайонної газе-ти – починаючи від 30-х років, від першої міськрайонки «Стахановець». Зроблена просто титанічна робота, адже потрібно було відсканувати, розпізнати, впорядкувати тисячі газетних сторінок. Повідомлень про щось подібне в Україні принаймні автор цих рядків не зустрічав.

Продовження на стор. 3

2ГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТ

Читайте ще більше на сайті www.groza.org

29 серпняНа окрузі

У гоголівського голови знову претензії до наших активістівМи вже писали про те, як сільський голова Гоголева Петро Приймак намагався заборонити «Громадсько-му захисту Київщини» збирати підписи проти закриття дільничних лікарень. Ми відстояли своє право і продовжили це робити. Але пан Приймак у своєму прагненні контролювати в селі все і вся не вгамувався.

21 серпня до редакції «Громадського захисту Київ-щини» зателефонували наші активісти з Гоголева. За їхніми словами, сільський голова забороняє їм розкле-ювати листівки із запрошеннями на зустріч з Павлом Різаненком та навіть викликав міліцію. Ми з Павлом Різаненком одразу ж виїхали на місце події.

На місці ми зустріли кількох наших активістів, го-голівського сільського голову Приймака та чоловіка у спортивній куртці, який виявився дільничним міліціо-нером Романом Гнипою. Як з’ясувалося, конфлікт по-лягав у тому, що активісти «ГроЗи» розклеювали пла-кати «у невстановлених місцях». Зокрема, сільського голову дуже обурило те, що плакати були розміщені на дверях Будинку культури, а також на стояках бювету, що розташований поруч. Те, що і на дверях клубу, і на стійках бювету вже були приклеєні інші оголошення

(та й працівники Будинку культури не заперечували проти наших листівок), голову не обходить. Йому му-ляли лише наші плакати.

Члени ж «ГроЗи» стверджують, що їм заважали клеїти плакати ще задовго до «інциденту біля бюве-ту». Цього ж дня, раніше, до них під’їхав чоловік на синьому Volkswagen з номерами АІ 0996 ВІ і вимагав припинити «таке неподобство» та намагався забрати плакати. Пізніше з’ясувалось, що цей чоловік – сіль-ський вчитель фізики Валерій Архипенко. Як бачимо, село Гоголів вирізняється надзвичайною громадською активністю – навіть вчителю фізики тут небайдужа доля Партії регіонів, от він і намагається завадити опо-зиційним кандидатам здійснювати передвиборчу ді-яльність. Хоча, можливо, нічого дивного тут і немає. Ми ж не дуже здивуємося, якщо завтра у телерекламі

побачимо, що закони Ньютона в Україні діють завдяки Партії регіонів, чи не так? Стабільно діють.

Гоголівський голова та вчитель – люди підневольні, роблять те, що вказують «згори». Тому наше завдан-ня – змінити владу та принципи владних відносин у країні. Ми повинні зробити все, щоб представники міс-цевого самоврядування усіх рівнів перестали боятися за свою шкуру, при вирішенні будь-яких питань не ду-мали «а що скажуть нагорі», а у своїй діяльності керу-валися виключно законом та інтересами громади. Ми повинні зробити з них вільних людей. Свободу Петру Приймаку та Валерію Архипенку!

На окрузі

Пропозиція броварській опозиції?

На земельній ділянці по вул. Черняховсько-го, яка належить керівнику фракції «Фронту змін» в Броварській міській раді Миколі Загуменному, красується біг-борд з політичною рекламою. Але рекламується на ньому не Об’єднана опозиція і не кандидат-мажоритарник Кіщук, а... Сергій Шапран. Певно, директор алюмінієвого заводу зробив про-позицію значно цікавішу, ніж однопартійці.

Кращі поїдуть до АнгліїЗ 1 вересня на Броварщині стартує конкурс «Brovary Challenge»». Павло Різаненко та його Фонд роз-витку громад «Лівобережна Київщина» подібні інтелектуальні змагання серед старшокласників про-водять вже вчетверте. Суть конкурсу – пошук та підтримка талановитих дітей, підвищення інтересу до вивчення англійської мови. Найкращі ж знавці англійської мови, тобто переможці, поїдуть на два тиж-ні до Англії. Крім ознайомлення з країною, вони навчатимуться також у міжнародній школі.

– Але, звісно, перемогу ще треба завоюва-ти, – каже в короткому інтерв’ю для нашої газети спі-ворганізатор конкурсу «Brovary Challenge», вчитель англійської мови Аліна Дудар. – Учасники проходити-муть три етапи конкурсу на краще володіння англій-ською мовою. Після завершення третього етапу журі й визначить трьох переможців. Це будуть дві особи з Броварів та одна з Броварського району.

Отже, у школярів міста та району є прекрасний шанс, ставши одним із трьох переможців конкурсу,

побувати в Англії, мати можливість удосконалити свої знання англійської. Подорож трьох щасливчиків до цієї країни відбудеться вже під час осінніх шкільних канікул.

Реєстрація бажаючих взяти участь у конкурсі, а це учні 10-11-х класів з Броварів та Броварського райо-ну, проводитиметься з 1 по 15 вересня на офіційному сайті конкурсу – www.livoberezhna.org. Там же мож-на ознайомитися з умовами проведення конкурсу «Brovary Challenge».

Іван Левадний

Завдяки «Грозі» в Броварах залатали ями

«Громадський захист Київщини» продовжує співпрацювати з ініціативою «УкрЯма». Активісти нашої організації протягом липня-серпня продо-вжували «колекціонувати» ями Броварів і розміщу-вати інформацію про них на сайті ukryama.com.

Разом із тим, дуже приємно, що деякі ями, зафік-совані навесні, було ліквідовано. І це при тому, що в останній місяць весни наші активісти отримали одно-типні письмові відповіді з ГУ МВСУ в Київській області, в яких йдеться, що інспекція неспроможна вплинути на місцеву владу, відповідальну за ремонт доріг.

Тим не менш, кілька зафіксованих дорожніх де-фектів було оперативно ліквідовано – залатали на-віть яму в дворі (!) за адресою вул. Кутузова, 71.

Цікаво, що найбільше пощастило району Торг-маш. Загалом із 14 зафіксованих активістами ям тут залатали сім – на перехресті Красовського і Кутузо-ва, дві ями по вулиці Островського і три по вулиці Чкалова, де були серйозні проблеми з полотном в районі будинків №12-14.

Щодо решти об’єктів нашої уваги, то ситуація не така райдужна. Тож, на цій підставі, активіст Сергій Клімович написав в середині серпня скаргу до об-ласної прокуратури.

Чекаємо на відповідь і ремонт.

Лекція під броварським небом25 серпня, у броварському парку «Перемога», відбулася відкрита лекція сучасного письменника та публі-циста Анатолія Дністрового під назвою «Бультер’єр громадянського суспільства». Цей захід започатковує серію публічних виступів перед броварчанами відомих митців, журналістів, бізнесменів і громадських діячів.

Розпочався виступ із аналізу кризової ситуації в Україні – не лише політичної, а й правової, гуманітар-ної, освітньої. Загроза остаточного становлення ав-торитаризму, нищення середнього класу, нищення вищої школи як інструменту, що здатний посилювати критичне та здорове мислення в суспільстві, керова-ність українських медіа з Банкової, наступ «регіоналів» та інших політичних реваншистів… На думку Дністро-вого, в таких, на перший погляд, патових умовах лише фронтальна, консолідована громадська ініціатива «знизу» може бути відчутним імпульсом щодо докорін-ного «перезавантаження» країни та зміни теперішньої політичної системи. Аналізуючи битву за демократію в історії багатьох успішних країн, письменник дійшов

висновку, що Україна, паралельно зі своїм «спізнілим» націєтворчим про-цесом, також долає схожий шлях, який успішні країни пройшли у ХІХ столітті.

Історія американської демократії також знала тотальну корупцію, ні-веляцію закону, латифундизм і масш-табні земельні махінації, нечесну при-ватизацію та розгул «залізничної» та «тваринницької» мафій. Але битва за свої права простих людей і громад на місцях крок за кроком утверджувала демократію та громадянські інститу-ції. І цей шлях сьогодні починає дола-ти Україна.

Ключова теза письменника: всі диктатори погано закінчують, тобто

смерть авторитаризму неминуча. Але спершу треба мати мужність і виступати як проти правлячого режи-му, так і проти тотальної байдужості, що підкорила сус-пільство. Активний і широкий громадський рух – це і є той грізний бультер’єр, перед яким не встоять жодні політичні пережитки, що намагаються запхати Україну в минуле. Після дискусії одній із слухачок (за найкраще запитання) Дністровий подарував свій роман «Дрозо-філа над томом Канта».

Публічні лекції у броварському парку Перемога за-початковано за ініціативи ГО «Громадський захист Ки-ївщини», молодіжного крила цієї організації «МОБІ» та кандидата в народні депутати від партії «УДАР» Павла Різаненка.

Фотофакт




№16/1 Актуально

Офіційно

Актуально

Дорогі мої співвітчизники!Двадцять один рік Україна намагається утвердитися у світі як незалежна держава, як країна прийняття самостійних рішень. Це дуже непросто – тримати удар, коли багато кому хочеться спинити наш поступ до європейського майбутнього, до впорядкованого і заможного життя. Бо ми, як і кожна молода дер-жава, ще дуже залежні від своєї незалежності.

Наша країна стане іншою тільки тоді, коли відбу-деться народна люстрація влади. У сучасних демо-кратичних країнах вибори – це і є очищення і зміна влади. Лише в Україні нинішня влада намагається переконати людей, що вибори – це майже передво-єнний стан. Та українці багато разів доводили, що ми можемо гідно, мирно, демократично змінювати і очи-щувати владу – своїм інтелектом і силою наших пере-конань.

Нам не бракує патріотичних людей – нам бракує патріотичних політиків. В Україні настав час завдати інтелектуального, морального удару по брехні і ко-рупції, несправедливості і бідності. Настав час кер-мувати країною в майбутнє, а не розвертати її у вчо-рашнє. День Незалежності для кожного з нас – час задуматися, що маємо обов’язково зробити заради щасливого майбутнього України. Час єднання і спіль-них надій на краще.

Прийдешня осінь – це шанс на реалізацію наших мрій про зміни. Та жоден по-літик не спроможний зро-бити те, що спроможний зробити патріотичний на-род. І тому я не маю жодного сумніву, що кожен із вас, хто хоче жити в країні майбут-нього, а не країні минулого, переборе свою зневіру і вто-му, непевність і страх – аби разом ми змінили обличчя Української держави на образ позитивний і гідний поваги удома і у світі.

Із Днем незалежності!Віталій Кличко

Офіційно

Початок на стор. 1Архів є своєрідним подарунком Павла Різаненка

жителям Броварщини до річниці Незалежності. Саме з 24 серпня електронний архів міськрайонки став до-ступним для кожного користувача Інтернетом.

А 6 вересня на громаду Броварщини чекає ще один приємний сюрприз – урочиста презентація унікаль-ного проекту. Завдяки Павлу Різаненку надрукована і виходить в світ книга Володимира Гузія «Про золоту очеретину». Тут теж багата, неповторна історія нашого краю Броварщини, але викладена у зовсім іншій фор-мі. Це оповідання, нариси, оповіді, легенди про наші села, про історію виникнення назви озера чи річки, на якій ти ловиш рибу чи купаєшся вліт-ку, про історію лісу, де ти любиш зби-рати гриби. Це та життєдайна крини-ця з чистою холодною водою, яка не дозволить людській душі зчерствіти, яка поповнюватиме духовні сили, яка постійно підкрі-плюватиме, зміцнюватиме любов до рідного краю.

– Як виникла ідея створити електронний архів міськрайонної газети? – запитую у мецената цих двох проектів Павла Різаненка.

– Здається, це було ще у 2010 році. Я познайомився з редактором міськрайонної газети, говорили на різні теми. Редактор у розмові згадала якось, що в редакції зберігається архів цього видання, починаючи з 30-х років. Як людина, котра любить історію, просто про-йти повз цей факт я не міг. Отак і народилася ідея ство-

рення електронного архіву. Адже не кожна людина може мати доступ до підшивки газети. А тут – натис-нув кнопку мишки, і за якусь мить поринаєш у 40-і чи 50-і роки. Хочу принагідно сказати, що зараз доступна частина електронного архіву, значна частина. Тобто, від 40-х до початку 60-х років. Робота ж над архівом триває. Опрацьовуються ті ж 30-і тощо.

– Наскільки складно було готувати такий архів?– А ви тільки уявіть собі близько 100 великих річ-

них зшитків газети! Кожен із них потрібно було роз-шити, сканувати кожну сторінку кожної газети, розпіз-

нати її, помістити в архів. Окрім редакційного архіву, дещо

ми брали в музеї, дещо в домашніх підшивках істориків-етнографів, від-відували також і Київський архів. Це й справді колосальна за обсягом робо-та. І я хотів в першу чергу подякувати Лідії Стрельченко, яка скрупульозно,

невтомно працювала і, до речі, працює й зараз над оформленням цього архіву.

– Павле Олександровичу, яка аргументація була насамперед для самого себе, аби вдатися до реалізації цього проекту?

– Про свою любов до історії я вже говорив. До речі, цей предмет був одним із найулюбленіших під час мого шкільного навчання. Нарівні з математикою, англійською, географією. Я справді переконаний, що історію має знати кожна освічена людина, що народ, котрий не знає своєї минувшини, не поважає її, не має майбутнього, що знання минувшини допоможуть кра-ще зрозуміти, до чого ми повинні прагнути.

Тим паче – людина має бути добре ознайомлена з минулим свого рідного краю, свого села, вулиці, зна-ти історію свого роду. Безперечно, все це робить нас духовно багатшими.

Історія ж Броварщини в електронному архіві, ви-кладена на сторінках міськрайонки, стосується ще зо-всім недавнього періоду. Не минуло й ста років. Але ж то була справді абсолютно інша епоха. Так, можливо, молоді люди сприйматимуть певні реч з деякою часткою іронії. Але цю історію, як і будь-яку іншу, треба шанувати. Адже творили її наші батьки, діди, бабусі, прабабусі. Вони, як і ми, раділи сон-цю над Броварщиною, рясному дощу, веселці над Десною. Вони народжували дітей, вихову-вали їх, вміли працювати і вміли весело відпочивати. Вони напружено працювали. Так, вони брали на себе певні соцзобов’язання, виконували їх, а потім ще й перевиконували. Вони жили в умовах однієї панівної ідеології. Але ж якою б вона не була, це їхніми рука-ми будувалися підприємства, дороги, школи, дитячі садки, будинки культури у селах, які вже нинішніми можновладцями доведені часто до руйнівного стану. Вони зводили басейни у тих же Броварах, які тоді були безкоштовно доступними кожному школяреві, а нині за допомогою корупційних схем «прихватизовані» не-чесними, недобропорядними лжепідприємцями.

Ще раз підкреслю: ми маємо знати і шанувати цю іс-торію. І неодмінно – взяти з того часу правильні уроки, аби не припускатися помилок.

– Ще один проект, який Ви підтримали, – це ви-дання книги Володимира Гузія «Про золоту очере-тину»…

– Електронний архів та ця книга – то, як дві сторони однієї медалі. Причому, ми не будемо визначати, яка з них є головною, а яка другорядною. Обидві надзвичай-но цінні, надзвичайно важливі.

До речі, останні соціологічні дослідження гово-рять про те, що українці пишаються наступними реча-ми: місцем, де народився і виріс, землею і територією, на якій живемо, а також піснями, святами, звичаями. Архів та книга «Про золоту очеретину» допоможуть краще пізнати нашу Броварщину і, як на мене, по-

любити рідний край ще більше. Якщо архів – то, насамперед, ма-теріал для аналізу, роздумів, що тут відбувалося впродовж майже 80 років, то літературний доро-бок Володимира Гузія «Про золоту очеретину» – дуже вагомий вне-сок у духовну скарбницю Бровар-

щини, це дуже цінна пожива для душі людської. Ця книга як зайве підтвердження того, наскільки талано-виті люди жили тут, на Броварщині, як вони трепетно ставилися до того, що їх оточувало. Такі літературні доробки створюють життєдайний ґрунт, який дозво-ляє говорити нам про невмирущість справжніх цін-ностей, котрі сповідує наш народ, про наше глибоке коріння.

Упевнений, той, хто прочитає цю книгу, повертати-меться до неї ще й ще – як до криниці із життєдайною водою, яка підніматиме настрій, додаватиме сил та на-снаги.

Підготував Микола Березовий

Дві сторони однієї медалі

Знання минувшини допоможуть краще

зрозуміти, до чого ми повинні прагнути

Натиснув кнопку мишки, і за якусь

мить поринаєш у 40-і чи 50-і роки


КиївщиниЗАХИСТ 29 серпня


Зустрічі

8 років без ремонтуПід час проведення акції партії УДАР «Очистимо Україну» нам довелося поспілкуватися з мешканцями будинку по вул. Пархоменка, 34. Побачивши, що наші активісти разом із небайдужими жителями двору приводять до ладу дитячий майданчик по сусідству, мешканці будинку вирішили звернути увагу Павла Різаненка і на майданчик, що належить їм. Той дійсно потребував певної «модернізації». Та добре хоч цей є – встановлювали ж власними силами і за власний кошт.

Але виявилося, що майданчик – це лише одна з ці-лої купи проблем у мешканців будинку. Він зданий в експлуатацію 8 років тому, і з тих пір, кажуть мешканці, комунальні служби жодного разу нічого не ремонтува-ли. Жодного! Ремонт у під’їздах мешканці здійснюють за власні гроші, дорогу біля будинку ремонтують теж власноруч. До комунальників зверталися мільйон раз. У тих відповідь одна – немає коштів. Але ж як немає, коли мешканці справно сплачують за компослуги і, в тому числі, за утримання прибудинкової території? А

це в сумі виходять шалені гроші, які, до того ж, мають витрачатися виключно за цільовим призначенням.

Але мешканці вул. Пархоменка, 34 до та-кого звикли. Терплять вже давно – всі 8 років. Від самого початку вони заселилися у квар-тири з голими стінами. Оскільки недобудова довго стояла занедбана, будівельники до-водили до ладу фактично саму коробку. У будинку були зрізані більшість інженерних комунікацій. Водопостачання, газ – усе це мешканці підводили до квартир самотужки. Але на папері будинок був повністю придат-ний для проживання.

Чому вони дозволяли таке ставлення до себе – невідомо. Чому так довго терплять – теж. На запитання Павла Різаненка, чому не

створюють будинковий комітет і не починають захи-щати свої права, відповідають, що бояться. Чого й кого – теж невідомо. Так і живуть.

Наразі вирішили зрушитись з мертвої точки. Лідер «Громадського захисту Київщини» пообіцяв допомог-ти, але за умови, що вони дійсно цього хочуть, і наші юристи лише допомагатимуть їм, а не навпаки. Меш-канці кажуть – хочуть. Сподіваємось, так буде й надалі, і ми доб’ємось комунальної справедливості щодо ще одного будинка.

Семенівка. Спорт, музика та серйозні розмовиНа День села до центру Семенівки зійшлися майже всі його жителі, та ще й сусіди завітали. На вулицях панувала святкова атмосфера – пісні, танці, жарти, щирі усмішки, веселий гомін та непосидюча малеча... Так зустрічало село Павла Різаненка. Хазяйновиті господині частували гостя смачнючими варениками та іншими запашними наїдками, а чоловіки поважно вели розмови з приводу планів розвитку та перспек-тив села.

Говорили про все – про те, що дітей, дя-кувати Богу, в селі багато, а місць в дитячому садочку обмаль. Про те, що шкільний авто-бус вже котрий рік обіцяють. Про майбутнє сільського господарства, про те, як підняти з колін таку велику махину, яку занедбала і по-нівечила вкрай байдужа влада. Про кошти, що потоком пливуть тільки до столиці.

Павло Олександрович охоче розповідав про бачення і плани своєї команди, як вирі-шувати проблеми – зокрема про те, що вкрай потрібно здійснити децентралізацію влади та бюджету. Тобто, щоб кошти залишалися на своїх місцях, використовувалися на потреби місцевих громад.

Звичайно ж, семенівці поминали «незлим тихим словом» районну і обласну владу, кому-нальників та інші бюрократичні сфери, діли-лися своїм обуренням з гостем. Вичерпні від-повіді Павла Різаненка не залишили нікого байдужим.

Знайомство мешканців Семенівки з Павлом Різа-ненко сталося завдяки їх односельцю Олексію Косю-сі. Косюха, майстер спорту з важкої атлетики, через спортивне товариство «Колос» дізнався, що Павло Рі-заненко представлятиме партію УДАР Віталія Кличка по нашому округу. Тож запросив кандидата приїхати у Семенівку – поговорили про спорт на селі, про байду-жих чиновників та молодий актив, що хоче себе якісно реалізувати в корисному для суспільства руслі... В пер-ший приїзд Павла Різаненка до села семенівці показа-ли йому приміщення спортзалу, відремонтоване влас-ними силами громади за підтримки директора школи і голови села. Повністю замінену підлогу, свіжопофар-бовані стіни. Районна ж влада як завжди «не почула» прохання про допомогу.

Павло Різаненко просто тоді сказав: «Допоможемо чим зможемо».

І от на День села семенівці щиро раділи новеньким тренажерам для загартовування і нарощування м’язів.

Це великий крок, бо зі спортивного інвентаря до цього мали лише м’яч та волейбольну сітку. Це при тому, що щодня з 5 до 8 вечора до спортзалу приходять по 40 дітей!

Не залишилось поза увагою Різаненка і культурне життя Семенівки. Художнім колективам не вистачало підсилювача та аудіоколонок, а тепер, завдяки новень-кій апаратурі, на своєму святі село вітає гостей музи-кою.

Розповідають депутат сільської ради, активна учас-ниця художньої самодіяльності Тамара Кочерга та за-відуюча сільським клубом Олена Кульга: «Павло Різа-ненко був запрошений на зустріч до нашого затишного клубу. Поділились своїми проблемами – в художню са-модіяльність, культуру на селі, бібліотеки ні район, ні область не вкладають геть нічого. Павло Олександро-вич вислухав нас, увійшов у курс справи, зрозумів про-блему та допоміг. І за це йому низький уклін та щира людська подяка від всіх колективів».

Степан Бурим

Громадську приймальню відкрито!

Оскільки наша «Гаряча лінія» пе-ревантажена і в багатьох випадках юристам все одно потрібно бачити конкретні документи, ми відкриває-мо громадські приймальні. Щоб ко-жен міг особисто звернутись, поді-литись своєю проблемою і разом ми спробували б її вирішити.

Тож громадська приймальня Пав-ла Різаненка відкрита за адресою:

м.Березань, вул.Леніна, 127. Час роботи: з 9.00 до 18.00, перерва з

13.00 до 14.00. Вихідні: субота та неділя

В Барищівці разом очищали Україну

«За українською традицією, перш ніж святкува-ти, треба хату прибрати. Тому ми вирішили очисти-ти наші міста та села від сміття, що накопичилося за кілька останніх років. Це наш маленький внесок у справи очищення України від бруду та сміття. Це своєрідна розминка перед великою чисткою, яка очікує країну після парламентських виборів», –та-кими словами партія УДАР та Павло Різаненко за-прошували мешканців мікрорайону Радгосп у Ба-ришівці на суботник з упорядкування дитячого майданчика в рамках загальнонаціональної акції «Очистимо Україну».

Завжди приємно, коли приходить неочікувана допомога, не менш приємно жити в пристойних умовах. Тож на заклик відгукнулося чимало дітлахів та їх батьків. Занедбаний майданчик «прохав» фар-би та ремонту довгих 4 роки. Сільрада, як водиться, побудувала, а далі... забула за обслуговування. Тож Павло Різаненко разом з активістами УДАРу приїхав допомогти впорядкувати занедбану територію. Ро-бота розпочалася під запальні музичні ритми. По-лагодили та пофарбували новий паркан, викосили бур’яни (бо поросли аж по пояс), завезли чистий пісок для малечі...

Як сказала одна з мешканок будинку по вул.Пар-хоменка, 33, «Дякуємо за допомогу і такого органі-затора. Завжди раді, коли є поміч і нам, і, тим паче, нашим дітям. Ми можемо надати свої сили, але час такий, що матеріально не подужаємо навіть фарби купити. Тож щиро дякуємо за організацію суботни-ку, пане Павло!»

Вже на впорядкованому майданчику гралася задоволена малеча, а мешканці Радгоспу говори-ли про взаємини з місцевою владою, про безді-яльність посадовців. На тлі спільно зробленого по-особливому сприймались слова звернення партії УДАР: «Ми знищимо підвалини корупції: запровади-мо прозорі і єдині для всіх правила, звільнимо еко-номіку від податкових та адміністративних пут. Ми очистимо українську владу від корупціонерів, як очищаємо наші міста та села. Всі говорять, що необ-хідно змінити країну. Ми це робимо».

Баришівці переконались – все так і буде!Іван Доля


КиївщиниЗАХИСТ№16/1


Конкретні справи

Через терни до висот23-26 серпня, в с. Красенівка, що на Черкащині, відбувся 21-й Міжнародний турнір з греко-римської бо-ротьби пам`яті Івана Максимовича Піддубного.

Участь у турнірі брали 77 (!) представників із шістьох країн: Латвії, Литви, Польщі, Росії, України та Республіки Білорусь. За підтримки фонду «Лівобережна Київщина», поборотися за перемогу приїхав і представник Баришівки, бронзовий призер чемпіонату України з греко-рим-ської боротьби серед молоді, срібний призер чемпі-онату України серед дорослих по боротьбі на поясах,

майстер спорту України Анатолій Базик зі своїм трене-ром Сергієм Шинкаруком. Боровся наш спортсмен у

ваговій категорії по-над сто кілограм, до якої також входило ще шість учасників. Змагання проходи-ли за круговою сис-темою, до двох по-разок. Результатом щоденних тренувань для Анатолія стало почесне друге місце. У фіналі наш спортс-мен поступився лише призеру чемпіонату Європи з греко-рим-ської боротьби серед молоді Андрію Шев-ченку.

Тож додому бо-рець привіз заслу-жену срібну медаль. Завойовану у нелег-

кому поєдинку нагороду гідно оцінили і рідні, і друзі, і, що найголовніше, – вихованці спортсмена, адже Ана-толій Базик успішно поєднує роботу тренером з гре-

ко-римської боротьби в ДЮСШ «Колос» з виступами у цьому виді спорту на міжнародній спортивній арені, чим подає достойний приклад як своїм підопічним, так і нашому молодому поколінню в цілому.

Велику вдячність за допомогу в організації поїздки Анатолій Базик висловлює Павлу Різаненку: «Приємно усвідомлювати те, що в наш час є люди, які небайдужі до розвитку спорту на периферії. Адже саме тут, де по-вітря ще не зіпсоване транспортними та заводськими відходами, там де природа чистіша, ніж у містах, саме тут, на цих землях, дуже багато справжніх українських богатирів, яким потрібно лише трішки допомогти та відкрити їхній природній потенціал. Тоді і перемог в будь-яких видах спорту буде набагато більше, і нашій країні буде ким пишатися».

Богдан Лозіцький

НАБІР ДО СПОРТШКОЛИЗ третього вересня, в ДЮСШ «Колос», проводиться набір до секції з греко-

римської та вільної боротьби, а також до секції боксу.

Заняття безкоштовні. Запрошуються діти віком від семи років, а також всі юнаки, небайдужі до здорового способу життя.

Телефони для довідок: (04576) 5-23-67 – адмінстрація ДЮСШ «Колос»;

097-764-67-24 – Володимир Шарій;097-786-74-89 – Сергій Шинкарук

Шахове святоУ місті Березань, за сприяння Павла Різаненка та Фонду «Лівобережна Київщина», відбувся шаховий тур-нір, присвячений Дню Незалежності України.

Тренер міського шахового клубу Володимир Лук’яненко розповідає, як виникла ця ідея: «Ми зустрі-лися з активістами фонду «Лівобережна Київщина», які запропонували провести турнір. Ми погодилися, бо для нас це і честь, і радість».

Як не прикро констатувати, але День Незалеж-ності у Березані місцева влада фактично проігно-рувала. З гіркою іронією тренер розповідає, що на всю Березань аж один прапор майорить на сільраді – ото і вся святкова атрибутика до Дня Незалежнос-ті. Ні тобі масових гулянь, ні пісень із хороводами, ні виступів самодіяльних колективів. Якби не шахи, то й не відчувалося б святкового настрою. Адже для поціновувачів інтелектуальної гри шахи – за-вжди свято. Ну, а турнір – подвійне! Тож зазвичай в клубних стінах збирається близько 20 гравців, серед яких і дорослі, і підлітки, і малі школярі. А в святкові чи турнірно-змагальні дні буває, що в залі навіть не всім місця вистачає.

Добре,що відвоювали приміщення клубу у місце-вих можновладців, які вже не раз зазіхали на нього. Але то вже зовсім інша історія... Хоча з такою владою, з такими позиціями, мисленням, баченням розвитку по-дій і ставленням до пересічних громадян міста – отак і

святкуємо День Незалежності з єдиним прапором-си-ротою та шаховим турніром.

Змагання проходили у двох категоріях – серед до-рослих та дітей.

У молодшій групі перше місце посіла Галина Тушин-ська. Галинка з багатодітної сім’ї, її сестра – чемпіон об-ласті серед жінок. Ціла шахова династія!

На другому місці – Петро Плетій. Третє місце розділили Дмитро Ільницький та Олек-

сандр Усатюк. В основній групі, де змагалися досвідчені шахісти,

перше місце в напруженій боротьбі виборов чемпіон Березані Вадим Шаповал.

Другу та третю сходинку розділили ветерани шахів Анатолій Семенець та Володимир Вітряк.

«Дякуємо за організацію та підтримку цього виду спорту. Чекаємо в гості та будемо товарищувати й надалі»,–з такими словами прощалися шахісти та тре-нери.

До нових зустрічей за шахівницею, Березань!Cтепан Бурим

Святкували на футбольному поліБерезанські футболісти також святкували День Незалежності за улюбленою грою.

Розповідає капітан Березанського футбольно-го клубу «Будівельник» Петро Дмитренко: «Турнір по міні-футболу присвячується Дню Незалежності України. Так вирішили 5 команд міста («Будівель-ник», «Будівельник-2», «Молодість», «Свобода» і команда ветеранів). Турнірні матчі проходили од-ночасно на двох ігрових полях».

Незважаючи на спеку та задуху на глядацьких секторах зібралось чимало молоді та вболівальни-ків старшого покоління.

Переможцем стала команда «Будівельник». Друге місце посіла команда «Свобода». Бронзу ви-борола команда ветеранів.

Гравці висловлюють щиру подяку за наданий спор-тінвентар та футбольну форму Павлу Різаненку та Фонду «Лівобережна Київщина». На майбутнє гравці

сподіваються й надалі разом докладати зусиль для по-пуляризації здорового способу життя. Бо грати ж кра-ще, ніж випивати.

Cтепан Бурим




29 серпняМісцевий колорит

У Плоскому я старанно шукав «покращення». Знайшов занепад…Від Гоголева до Плоского веде непогана асфальтована дорога, з обох боків оточена густою зеленню. Їхати гарно, приємно. На романтично-позитивний і навіть гордовитий настрій налаштовує також і стела перед в’їздом – «Плоске. 1624». Швидко підраховую – через 12 років громада села відзначатиме 400-річчя від дня заснування.

Історики стверджують, що заснували цей населе-ний пункт вихідці з Великої Димерки. Бородаті дядьки стояли тоді на цій землі, яку мали освоювати, і бачили своє життя тут спокійним, щасливим. Не думали вони тоді й не гадали, що майже через 400 років, у вік верто-літних майданчиків на одну персону, золотих унітазів, щедро оплачуваних народом парламентських кнопко-давів, автомобілів Майбах і Ламборджіні, персональ-них літаків у Плоскому не говоритимуть про подаль-ший розвиток свого рідного села, а із сумом в голосі стверджуватимуть про його занепад.

…Радісно-оптимістичний настрій раптово зникає через декількасот метрів від стели. Вже безпосеред-ньо на в’їзді в село ліворуч бачимо перші ознаки «по-кращення» – якісь напівзруйновані споруди. Ще по-рівняно недавно в них вирувало життя – працювало ковбасне виробництво, щоранку для своїх робітників відчиняв двері тарний цех. Сьогодні – руїна.

Плоске у радянські часи славилося не тільки в Укра-їні, а й далеко за її межами. Тут працював потужний держплемрадгосп «Плосківський». У це господарство з Броварщини молоді спеціалісти працювати йшли за-любки. А чом би й ні? Роботою забезпечені, зарплата пристойна, до столиці недалеко – якихось 50 кіломе-трів. Мало того – господарство будувало житло. І воно надавалося не лише своїм працівникам, а й, як тоді говорилося, сільській інтелігенції – вчителям, лікарям. Таким чином у Плоскому збудували 11 багатоквартир-них будинків. Серед них навіть одна п’ятиповерхівка. Загалом 290 квартир.

Сьогодні плосківське багатоквартирне житло, а більше те, як тут живуть люди, – наочне відображення всього того, що уряд Азарова називає «стабільністю», «покращенням». Воно в тому, що місцевий ЖЕК тижня-ми не вивозить сміття (цю смердючу кучугуру ви бачи-те на знімку). Воно в тому, що молодим мамам нема де гуляти з маленькими дітьми, вони, як бджоли квітуче поле, обліплюють місцевий стадіон. Останній, до речі, утримується в порядку без найменшої участі місцевої влади, а лише завдяки ентузіастам, які й відродили

футбольну команду, знову ж таки – без сторонньої до-помоги.

«Поліпшення» життя ще й у тому, що у 21 столітті жителі плосківських багатоквартирних будинків міся-цями змушені жити без води. Влітку її немає через по-лив городів, а взимку – то стояк замерзне, то ще якась біда станеться. Пішов дощ – вода заливає підвали дво-поверхівок.

Світло в кінці тунелю обіцяв нинішній голова сільської ради Василь Кирій. В 2010-му обіцяв, коли йому дуже хотілося вигра-ти вибори. «Я відновлю роботу водяних колонок у центрі сели-ща», – запевняв Василь Миколайович. На виборах він переміг, а потім, як і належить багатьом представни-кам нинішньої біло-голубої влади, про свою обіцянки

якось швидко забув.«Аплодує» нинішній владі

й лікар-стоматолог з Плоско-го Іван Волосянка. Правда, родом він звідси, а на роботу змушений їздити більш ніж за 50 км від рідного села – у Войткове. Там населений пункт менше, а от лікарня, чи точніше ФАП – набагато кращий.

Щоранку «вдячну молитву» читають цій владі і де-сятки, сотні плосківчан, які змушені їздити на роботу у Гоголів, Бровари, бо тут, у Плоскому, нема де роби-

ти, жодного виробництва немає, лише поодинокі торгівельні заклади. Держплемрадгосп практич-но у цьому році став банкрутом. Працюють лише 8 доярок, з якими про-понують розрахуватися теличками.

Наталя Лазарчук вже й слів не може до-брати ні вчорашній, ні особливо сьогоднішній владі. З чоловіком та трьома дітками, стар-шому з яких 13, живе в гуртожитку, в кімнаті у 23 квадрати. Кількарічні прохання до влади дати можливість зайняти кладову нарешті у сільській раді почули. Рішенням виконкому виділили цю, так звану, додаткову площу. Але рано раділа сім’я. Не забуваймо, що й люди у нас є «добрі».

Несподівано ця кімнатка, яка нікому до цього не була потрібною, конче комусь знадобилася. Сільський го-лова владним словом, словом переконання не від-стоював можливість багатодітної сім’ї хоч на дещицю покращити умови проживання. Тож продовжують п’ятеро Лазарчуків тіснитися на 23 квадратах.

До речі, мало не забув. Отримати тут землю для більшості плосківчан, аби збудувати свій будинок, практично неможливо. Земля до цього часу не роз-пайована.

«Задоволена» таким покращенням й Віта Де-миденко:

– Моєму сину 10 років. Мені страш-но за нього. Я ось працюю в центрі, в кафе, я ж бачу дітей, які вже в такому віці тягнуться до цигар-ки, до пива. Що ж далі буде? У часи нашого дитинства у Плоско-му життя кипіло, для

дітей були різноманітні гуртки, спортивні секції. Наші батьки були спокійними, бо ми, діти, не вешталися без діла. Сьогодні у селі для дітей нічого немає. Нічого! Хоча й є люди, які б займалися ними, але наша влада на це – ні гу-гу.

Якогось гу-гу на все це хотілося почути від пана Кирія, який керує чи просто так значиться головою сільської ради. Мені пощастило. Я з фотоапаратом в

руках якраз наблизився до приміщення сільради, як звід-ти вийшов чоловік. Як потім він представився, то і був міс-цевий начальник Василь Ки-рій. Я запропонував Василю

Миколайовичу поговорити, тим паче, що у його зем-ляків є багато претензій до керівника місцевої влади.

– А ви приїздіть до мене у робочий час, – запропо-нував Василь Миколайович.

– Перепрошую, але ж зараз на годиннику 15.15. Зда-ється, робочий день ще не закінчився, – сказав я у від-повідь.

– Ну ви ж обідали, а я – ні. От і мені треба пообіда-ти, – спокійно виклав свою позицію пан Кирій і зник у конторі держплемрадгоспу…

«Звичайно, звичайно, – подумалось мені. – Нехай війна, а обід, як кажуть, за розкладом».

…Я їхав з Плоского, котрому незабаром виповнить-ся чотири сотні років, а в голові крутилася фраза моїх співрозмовниць: «Наше село потихеньку вмирає. І це лише за півсотні кілометрів від столиці…»

Іван Левадний

Жодного виробництва немає, лише поодинокі

торгівельні заклади

Тут колись був ковбасний цех

Камінь замість колонки

Сміття не вивозиться тижнями

Іван Волосянка

Віта Демиденко

Наталя Лазарчук

Сільський голова Василь Кирій поспішає на обід

Яка торгівля, такий і торговий центр




№16/1Як нас комунально «покращують»За останні роки вже двічі підвищувалися комунальні тарифи, а якість послуг, м’яко кажучи, залишила-ся на тому ж рівні. Під’їзди не прибираються, ремонтні роботи є переважно «косметичними», покрівлі протікають, а в багатоповерхівках обриваються ліфти. Згідно із законодавством, будинки після двадцяти років експлуатації повинні ставитися на капітальний ремонт, але цього не робиться. На тлі такого хро-нічного «покращення» все частіше доводиться чути про необхідність підвищення тарифів. Така ситуація спостерігається майже в усіх містах України. Бровари – не виняток…

Логіка любителів високих тари-фів із владних кабінетів така: кошти від збільшення розміру комуналь-них платіжок, мовляв, підуть на утримання будинків та прибудин-кових територій, оскільки обслу-говування за нинішніми тарифами є «хронічно» нижчим за його со-бівартість, тож комунальники на-чебто працюють собі у збиток. Про прозорість і елементарну інформа-цію про розподіл грошей за надані послуги не йдеться.

Скажімо, тариф на послуги з утримання будинків та прибудин-кових територій налічує аж 14 по-слуг. Серед яких, наприклад, миття сходів двічі на тиждень. У вас їх ми-ють? До речі, у цей тариф входить і вартість спецодягу, миючих засобів, відер та віників. Не все зрозуміло і з прибиранням прибудинкової території. Перші повер-хи в будинках часто-густо займають сторонні органі-зації, які використовують площу біля будинку як пар-ковку для своїх автомобілів, однак за це не платять. У двориках є дитячі майданчики та збудовані погреби, через що площа прибудинкової території, яка приби-рається, реально є меншою, ніж та, за яку платимо.

Мешканці багатоквартирних будинків можуть пла-тити і за «користування» давно завареними та неді-ючими сміттєпроводами. За останній рік мешканцям міста зробили перерахунок за сміттєпроводи і в ре-зультаті повернули їм десь по 100 грн. (а за скільки ро-ків не повернули?).

Гроші також деруть за знищення тарганів, мурашок, клопів, бліх, комарів, однак ми чомусь ніколи цього не відчуваємо. За обслуговування димовентиляційних каналів, чищення яких робиться переважно лише піс-ля заявки мешканців, теж регулярно сплачуємо – за це щомісяця отримують зарплату вісім спеціалістів. А освітлення наших під’їздів, підвалів? Увечері там пере-важно напівтемно або взагалі темно, і реальні витрати на освітлення місць загального користування станов-лять не більше 20% від розрахункових. А що казати про ремонти під’їздів, які повинні робитися регулярно раз на кілька років?

Тож логічне питання – куди зникають наші гроші?У визначення вартості кожної послуги, що входить

у тариф по квартплаті, включено додаткову заробітну плату в розмірі 30%. Окрім того, «зверху» на основну й додаткову зарплату ще нараховується премія в роз-мірі 50%. Також передбачається винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахід-ливість. Однак, схоже на те, що «трудові успіхи» і «вина-хідливість» комунальників, які ми оплачуємо з власної кишені, проявляються лише в обрахуванні тарифів.

Якщо проаналі-зувати структуру КП «Служба замовника», то чисельність апа-рату управління по-стійно збільшується, а кількість виробничого персоналу, що безпо-середньо надає послу-ги, зменшується. Лише одних бухгалтерів ця структура налічує 25. Зі сплачених мешкан-цями будинків близько 95% коштів йде на за-робітну плату. При цьо-му фактично лише пра-цівники ЖЕКів реально

надають послуги, всі решта сидять на нашій шиї. Хіба потрібно броварчанам утримувати таку адмінструкту-ру?

Тепер про доходи. У Броварах значна кількість під-валів та перших поверхів здається в оренду, кошти від сплати отримує теж КП «Служба замовника». Цікаво, ця орендна плата враховуваться в розрахунку тари-фів? І ще: на горищах усіх будинків розташовані мережі «Бравопорт» та інших інтернетпровайдерів, які пла-тять щомісяця оренду 150 грн за під’їзд. От тепер пора-хуйте, скільки грошей отримує КП «Служба замовника» за здачу в оренду приміщень, що належать мешканцям будинків.

Згідно з п.2 ст. 10 Закону України «Про приватиза-цію державного житлового фонду», допоміжні примі-щення (підвали, сараї, кладовки, колясочні, горища) передаються безкоштовно в загальну власність гро-мадян одночасно з приватизацією ними квартир ба-гатоповерхівок. Підтвердження прав власності на до-поміжні приміщення не потребує створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Отже, виходить – нас дурять? Бо «Служба замовника» є лише виконавцем послуг з утримання будинку, але жодного права здавати в оренду майно, яке є власніс-тю мешканців будинку, не має.

Комунальні паразити-монополісти повинні бути ліквідовані. Кожен громадянин має право не спла-чувати за послуги, коли їх не отримує. Надання по-слуг не є примусовим, і нам не повинні нав’язувати невигідні умови. Так, щоб уникнути зобов’язань здійснювати капітальні ремонти старих будинків (це, до речі, теж враховується в тарифах), нас праг-нуть загнати в ОСББ, щоб люди за все платили з власної кишені. Якщо допустити «ОеСБеБешний сценарій» запровадження комунального феодаліз-му, то на малозабезпечених громадян чекає справ-жнє соціальне пекло.

Настав час брати ініціативу у власні руки та гуртуватися задля захисту своїх інтересів. Лише встановлення контр-олю над розрахунками та схемами надання комунальних послуг внесе прозорість і ясність у складний процес об-слуговування наших будинків. Тоді платитимемо за реаль-ні послуги, а не за зелену травичку серед зими, яка росте в нашому дворі над прогнилими теплотрасами.

Євген Ковалик

Сторінка юриста

ТЕЛЕФОН ГАРЯЧОЇ ЛІНІЇ «Громадського захисту Київщини»

(067) 235-93-92

Разом ми зможемо!Кожному з нас доводиться стикатись з байдужіс-

тю чиновників та свавіллям можновладців. З відвер-тою зневагою до «пересічного громадянина». З тим, що столоначальник вважає себе вищим за нас лише тому, що примудрився отримувати зарплатню з по-датків які ми сплачуємо. Протистояти цьому важко, адже проти однієї людини виступає вся система. Давайте спробуємо допомагати одне одному в цій боротьбі, адже разом ми зможемо!

Павло Різаненко, кан-дидат в народні депутати України:

– Сфера надання ко-мунальних послуг, як на мене, є однією з найбільш непрозорих. Найголовні-ше, що люди не отримують належні їм послуги – ні в кількісному вимірі, ні тим паче – в якісному. Це фак-тично держава в державі, де нагрівають руки бага-то недобросовісних керівників. У комунальників діє практично лише одна формула «ефективного» розв’язання тієї чи іншої проблеми – чи то стосу-ється це водо– чи теплопостачання, чи прибирання під’їздів, прибудинкових територій... Ця формула у них, як-то кажуть, практично на усі випадки жит-тя – підвищення тарифів, і тільки.

Одній людині дуже нелегко домогтися вмотиво-ваних відповідей від комунальників – за що вони платять, чому саме стільки, а не стільки, чому вони змушені розраховуватися за те, чого не отримували взагалі? Як це було, наприклад, із завареними сміт-тєпроводами – вони не діють, а мешканці квартир платили за користування ними.

Зрозуміло, що цю сферу треба реформувати кардинально, як і багато чого іншого в нашій дер-жаві. Ясно й те, що нинішні керманичі на це нездат-ні, та воно їм і непотрібно. Бо такий стан речей їм вигідний. Система водопостачання та забезпечен-ня людей теплом була і залишається досить ласим шматочком. Недарма ж є спроби створити на рівні області «комунальних монстрів». Тобто, всі підпри-ємства, котрі надають саме ці послуги, переходять разом із ресурсами під крило обласної структури. Зрозуміло, що тарифи від цього не знижуватимуть-ся, а навпаки – підвищуватимуться. Адже адміні-стративна надбудова – річ недешева.

У такій ситуації вихід для громадян, користувачів комунальними послугами, – в об’єднанні зусиль. Ра-зом легше домогтися позитивного результату.

У Броварах вже є перша ластівка – на Неза-лежності, 10 люди самі, добровільно об’єдналися і створили будинковий комітет для ефективнішого відстоювання власних прав. Хотілося би принагід-но назвати ініціативну групу, а це – Наталя Іовен-ко, Павло Покрасьон, Святослав Міронов, Світлана Наумова, та подякувати їм за небайдужість, грома-дянську позицію. Це гарний приклад того, як треба самим змінювати на краще ситуацію навколо себе.

Юристка «ГроЗи» зустрілась із мером БерезаніМи продовжуємо відстежувати ситуацію з вулицею Садова у місті Березань. У середу, 22 серпня, наша юристка Юлія Романюк, разом із ініціативною групою мешканців вулиці, зустрілася з міським головою Березані Анатолієм Дунаєнком. Йому передали звернення з викладом ситуації та проханням вирішити її на користь мешканців. Дунаєнко пообіцяв, що це питання буде включено до порядку денного най-ближчої сесії міськради.

Нагадаємо, мешканці вул. Садової в Березані кілька років потерпають від ван-тажних автомобілів, які про-їжджають вулицею, порушу-ючи правила дорожнього руху. Машини обслуговують підприємства, що знаходять-ся в радіусі кількох десятків кілометрів. Від постійної ві-

брації у мешканців Садової нещодавно почали тріска-тися будинки. Доведені до відчаю люди звернулися до «Громадського захисту Київ-щини» з проханням по допо-могу.

Ми й надалі слідкувати-мемо за розвитком подій на Садовій.

Коментар

З сайту nslovo.com


КиївщиниЗАХИСТ 29 серпня


Інформаційно-аналітичний тижневик "Громадський захист Київщини"Свідоцтво про державну реєстрацію: серія КІ-№1445Р, від 06.03.2012 р.

Права засновника передані ТОВ «КГ «Контакт», вул. М.Васлиенка, 7А, м. Київ, 03124

Випусковий редактор: Іван ДоляАдреса редакції: [email protected]

Редакція може не поділяти думку та позицію автора. За точність фактів, викладених в

опублікованих матеріалах, відповідальність несе автор. Листування з читачами тільки на сторінках газети. За зміст та достовірність реклами відпові-дальність несе рекламодавець.Рукописи не

рецензуються і не повертаються.Адреса друкарні: [email protected]Зам. 0512/14(16/1). Наклад 20000. Виходить щосереди. Розповсюджується безкоштовно.

Остання сторінка

Командир пожежної частини повільно, не поспі-шаючи, заходить у приміщення чергових і спокійно так каже:

– Хлопці, ви, мабуть, неспішно збирайтесь – бу-дівля податкової горить...

***

Гроші псують людей. Тому в нашій країні люди здебільшого добрі.

***

Ковбаса подорожчала. Горілка і цигарки – теж. Квартплатню та штрафи підвищили. Добре хоч зарплатню та пенсії не прибавили – хоч якась ста-більність.

***

У Раді лежить проект закону, який дозволяє гро-мадянам України зберігати та використовувати з метою самооборони короткоствольну зброю.

Для повного щастя залишилось зобов’язати представників влади пересуватись громадським транспортом без охорони.

***

Олігарх упіймав золоту рибку і каже:– А ну придумай мені три бажання!

***

Завдання нашої влади – не дозволяти багатим стати бідними та допомагати бідним не стати бага-тими.

***

Оптиміст-європеєць: «Дайте уряду термін, і все буде добре».

Оптиміст-українець: «Це точно. І найліпше – до-вічний термін!»

Анекдоти

Фейлетон

«Благодєтєль»Днями потрапила мені до рук брошура «Що Сергій Федоренко зробив для Броварського району?». Саме так, зі знаком запитання в кінці. Напевно не кожен з вас став щасливим її власником, тому проведу неве-личкий «лікнеп», щоб усі наші читачі дізналися про цю чудову людину, справжнього супермена, завдяки якому Броварський район має змогу розвиватися та без якого, схоже, на всіх нас чекала би неминуча катастрофа.

Перше, що кидається в очі, – Сергій Федоренко все робить ОСОБИСТО. Жодних посередників, помічників, виконавців – за будь-яку справу наш невтомний герой береться власноруч, засукавши рукави та сплюнувши на руки за давньою робочою звичкою.

Наприклад, «Сергій Федоренко особисто домігся виділення коштів на добудову та оснащення полікліні-ки у Броварах. Будівництво та оснащення відбувалося під його особистим контролем». Отакої! Які там бю-джети, бюджетні плани і тому подібні речі? Федоренко особисто домігся цього. І ми навіть здогадуємось, як саме – мабуть, Азаров, розслаблений під час масажу руками свого власного масажиста Федоренка, виділив кошти. Окрилений таким «мануальним успіхом» Федо-ренко на наступному сеансі особисто поклопотався за проведення в районній лікарні капітального ремонту та придбання апаратури. Щоправда, після проведення медичної реформи лікарня залишиться єдиною в ра-йоні. Не хочете цього? То попросіть Федоренка, щоб він знову розм’якшив прем’єр-міністра та попросив скасувати реформу.

Йдемо далі. Було відремонтовано та обладнано цілу низку районних закладів освіти. І все це завдя-ки тому, що містер Ф. «особисто забезпечив виділен-ня коштів». Що мається на увазі – незрозуміло. Чиї це

кошти – державні, з міського бюджету? Як тоді вони могли витрачатися на потреби району? Чи, може, це «особисті» гроші супермена? Тоді він має бути щонай-менше мультимільйонером, чого в його податковій де-кларації не вказано.

Пам’ятаєте, як люди перекривали залізничне по-лотно з вимогою збільшити кількість електричок до Києва? Здогадуєтеся, хто допоміг? Ну, звісно ж, Сергій Федоренко. Наш «благодєтєль» настільки впливова людина, що, певно, варто йому зробити один дзвінок до Міністерства транспорту, і київські чиновники но-чей недосплять, грошей недокрадуть, а його побажан-ня виконають. Бо ж сам Федоренко так хоче. Вам у це віриться?

Один із найцікавіших пунктів у буклеті назива-ється «Надання адресної матеріальної допомоги ветеранам війни та праці до державних свят». Про-читавши це, відразу подумалося: ого, дійсно всемо-гутній мужик, якщо може навіть впливати на дер-жавну соціальну політику. То це завдяки йому наші ветерани ще з голоду не померли? Але далі все ста-ло на свої місця. Автори буклету розшифровують: «Сергій Федоренко турбується, щоб наші ветерани отримали привітання та подарунки до всіх визна-чних свят (8 березня, 9 травня, Великдень)». От у це

віримо! Навіть знаємо. Багато хто з нас був свідком роздачі продуктових наборів з гречкою та олією. Тільки чомусь виглядає така «допомога» як відвер-те знущання.

Далі – більше. Чи знали ви, що «щороку завдяки Сергію Федоренку на відпочинок та оздоровлення ви-рушають близько 50 дітей, батьки яких не можуть собі цього дозволити»? Навіть на Кубу відправляють, пи-шуть у буклеті. Але ні я, ні жоден із моїх броварських знайомих не знає жодної дитини, яка б оздоровилася завдяки Федоренку. Може, ви знаєте? Зате про шкіль-ний басейн, приватизований його приватним підпри-ємством «Феско», після чого вхід для дітей туди зроби-ли платним, мабуть, чули усі.

І нарешті – найсмішніше: «На Великдень Сергій Фе-доренко особисто доставив з Києво-Печерської лаври до Броварів Благодатний вогонь, який щойно прибув з Єрусалиму. Потім Сергій Федоренко та його помічники розвезли благодатний вогонь до кожної церкви Бро-варського району». Ви уявляєте? Усі, хто запалив свічку від благодатного вогню цього року, знайте кому завдя-чувати благодаттю у ваших домівках. Отже, Федоренко таким чином став певною мірою посередником між вами та Богом.

Словом, ми знаємо – кому саме має дякувати за наше щасливе сьогодення. Небезтурботне, важке, але ж без Федоренка ми б взагалі сконали. А з таким захисником, «благодєтєлєм» та ангелом-охоронцем нам будь-яке море по коліно. Порадить, допоможе, захистить, врятує – і все «за так», від великої любові до ближнього.

Ви лишень оберіть його народним депутатом.Максим Лєсков

Documents

Газета "Громадський захист Київщини" № 16/1