Матеріали до лекції підготувала Бухлова Н.В., ст.. викладач кафедри

соціально-гуманітарних дисциплінта методики їх викладання Донецького облІППО

Аналітико-прогностичний супровід формування самоосвітньої компетентності учнів

ПЛАН

1. Актуальність проблеми.

2. Теоретичні засади формування самоосвітньої компетентності учня.

3. Інструментарій формування означеної компетентності.

4. Література.

5. Словник

1. Актуальність проблеми

Новий час ставить перед школою нові завдання. Головна мета школи –

це всебічний розвиток особистості, забезпечення умов для саморозвитку

дитини, формування людини освіченої, творчої, моральної та фізично

розвиненої, людини, яка усвідомлює себе громадянином своєї країни, не

байдужої до її майбутнього. Сучасна школа повинна забезпечити можливості

постійного самовдосконалення особистості учня, в результаті чого можна

досягти якісно нового рівня у навчанні.

Організація самоосвітньої діяльності дітей, створення у школах

системи цієї роботи – це веління сучасності, продиктоване соціальним

замовленням суспільства. Загальновизнане розуміння освіти як засвоєння

учнями досвіду минулого вступає сьогодні у протиріччя з їх потребою у

самореалізації, необхідністю розв’язання проблем світу, який стрімко

змінюється. Мета самоосвіти – саморозвиток здібностей, самореалізація

особистості, отже, потрібно створити умови для саме такого навчання, в

якому самоосвіта не сприймалась би як додаткове навантаження на учня, а

була б органічною частиною навчального процесу. Особливо важлива

самоосвіта для дітей обдарованих, яким властиве прагнення до пізнання,

дослідження оточуючого світу.

Лише готуючи особистість, здатну до самоосвіти, сучасна школа може

реалізувати модель випускника, здатного до самостійного розв’язання

власних та глобальних проблем, здатного до творчості, до саморозвитку та

самореалізації.

2. Теоретичні засади формування самоосвітньої компетентності учня.

Щоб керувати процесом самоосвіти, потрібно знати, що лежить у

його основі, як він будується, як ефективно взаємодіяти з учнями, щоб у них

з’являлося б бажання здобувати знання самостійно.

По-перше, це мотивація діяльності. Тільки тоді, коли дитина

усвідомить дану діяльність як особистісно значиму, вона буде здійснюватися

нею ефективно та результативно. Можна визначити чотири основних групи

мотивів самоосвітньої діяльності учнів: соціально значимі мотиви,

пізнавальний інтерес, мотиви самовдосконалення та улюблені заняття.

Пізнавальний інтерес розвивається всередині навчального процесу,

самоосвіта школярів часто не має тієї цілеспрямованості, яка характерна для

самоосвіти дорослих, тому саме тут потрібне керівництво з боку педагогів.

Організація самоосвіти учнями проходить наступні етапи:

цілепокладання. Саме на цьому етапі повинна бути сформована

та внутрішня мотивація, яка дозволить дитині побачити, що знання, які

будуть отримані в процесі самостійного здобування. особистісно значимі

для неї. Саме на цьому етапі у дитини формується цілеспрямованість,

волелюбність, бажання працювати самостійно.

планування. На цьому етапі потрібно знайти шляхи розв’язання

проблеми, наприклад, обрати шлях самоосвіти – це буде індивідуальна чи

колективна самоосвіта.

організація. Обравши шлях самоосвіти, учень має можливість

організувати її. Наприклад, обравши індивідуальну самоосвіту, учень

визначається з тим, коли і де він буде працювати, яку літературу для цього

обере, де її можна знайти тощо.

реалізація. Це етап безпосередньої роботи учнів з джерелом

інформації (книгою, комп’ютером, засобами масової інформації тощо).

Саме на цьому етапі дуже потрібні ті загальнонавчальні уміння, які

дозволяють зробити цю діяльність ефективною.

аналіз. Це етап контролю, перевірки: наскільки вдалося досягти

поставленої мети, можливо, робота вимагає корекції, якої саме, як її

здійснити тощо.

Якщо ми хочемо вивести дітей на шлях саморозвитку, ми повинні

навчити дітей здійснювати всі ці етапи самостійно. Це дійсно складно, тому

ми й говоримо про те, що в школах повинні бути створені умови, за яких

учень набував би самоосвітніх умінь.

Самоосвіта школяра повинна впроваджуватися в школах із

врахуванням конкретної особистості учня, щоб учитель бачив особливості

розвитку кожного, створюючи таким чином належну основу для

результативної роботи учнів. Отже, першочергове завдання – це діагностика

потенційних можливостей дітей, спираючись на яку, вчитель буде мати змогу

підбирати завдання, адекватні можливостям учнів.

Діагностуючи рівень розвитку інтелекту учнів, вчитель має змогу

розвивати розумові здібності дітей, добираючи завдання для їхньої корекції,

співвідносячи рівень завдань із потенційними можливостями учнів, щоб не

ставити їх у ситуацію неуспішності, адже вона дуже впливає на мотивацію

діяльності дітей. Вивчаючи рівень розвитку загальнонавчальних умінь та

навичок, вчитель бачить, які з них розвинуті достатньо, а які ще потребують

корекції, щоб діти мали змогу працювати більш самостійно. Вивчення рівня

розвитку пізнавальної потреби учнів дає змогу відслідкувати, наскільки

ефективною була організація самоосвітньої діяльності учнів, наскільки у них

зріс чи, навпаки, знизився пізнавальний інтерес учнів. Анкета щодо

визначення рівня розвитку вмінь самоорганізації дозволяє вчителю побачити

проблеми учнів у цьому плані та надати допомоги тим, хто її потребує.

Для вивчення потенційних можливостей учнів використовується

різноманітний інструментарій:

анкети з прямими та відкритими відповідями;

опитувальники, що дозволяють виявити рівень розвитку ЗУНД за

даними самооцінок;

експертні оцінки;

тести навчальних досягнень;

методики вивчення мотивації навчальної і самоосвітньої діяльності;

методики вивчення рівня розвитку розумових здібностей;

методики, що вивчають самооцінку, рефлексію учнів, рівень шкільної

тривожності;

опитувальники для виявлення ступеню задоволеності учнів

самоосвітнім процесом.

Комплексне дослідження потенційних можливостей учнів і вибір

адекватних їхньому розвиткові засобів організації самоосвіти сприяє

створенню відповідних умов для самореалізації учнів у процесі самоосвітньої

діяльності.

Визначення рівня досягнень учнів на початку та на кінець

навчального року - це можливість відслідкувати результативність роботи

вчителя в організації та управлінні системою самоосвітньої діяльності для

підвищення рівня особистих досягнень кожного.

Отже, людина готова до самоосвіти, коли:

має знання (це основа будь-якої пізнавальної діяльності);

у неї дієві мотиви;

має розвинуті загальнонавчальні вміння та навички;

має сформовані розумові операції;

вміє саморегулювати діяльність.

Врахування в освітньому процесі індивідуальних особливостей учнів,

визнання їх значимості в творчій, а також навчальній праці, виключення з

практики валового підходу та орієнтації на “середнього” учня – це і є

визнання особистісного чинника, виявлення його ролі в творчості,

самостійній діяльності та в моделюванні особистістю своєї освіти.

Модель учня як суб’єкта самоосвіти включає в себе інформаційну та

діяльнісну підготовленість на сучасному рівні знання, компетентність в

обраній сфері діяльності, відповідальність за справу, яку потрібно виконати,

творче мислення, самостійність у виборі рішення, вміння самоорганізації,

розвинуту працездатність, знання шляхів і способів мобілізації власних

можливостей та творчого потенціалу, вміння користуватися досягненнями

культури, потребу і здатність відчувати прекрасне, отримувати естетичну

насолоду.

Самоосвітня діяльність учнів включає в себе декілька “само”:

самооцінка – вміння оцінити свої можливості;

самовизначення – вміння визначити своє місце в житті, в суспільстві,

усвідомити свої інтереси;

самоорганізація – вміння вибрати джерело пізнання і форм самоосвіти,

планувати, організовувати робоче місце, діяльність;

самооблік – вміння брати до уваги наявність своїх якостей;

самоконтроль – здатність контролювати свої вчинки, результати

роботи;

самокритичність – вміння критично оцінювати недоліки власної

роботи;

самореалізація – реалізація особистістю своїх можливостей у

практичній діяльності;

самовиховання та саморозвиток – як результат самоосвіти.

Завдання вчителя – створити умови, за яких всі “само” мали б

можливість адекватно розвиватися. Звичайно, для розв’язання даної

проблеми вчитель повинен добре знати теорію самоосвітньої діяльності,

вміти діагностувати можливості та інтереси учнів, відслідковувати

результати організованої ним самоосвіти школярів.

Вимоги до рівня підготовки випускників до самоосвіти:

розуміти завдання в різноманітних формулюваннях і контекстах;

знаходити інформацію, яка потрібна, в різноманітних джерелах;

систематизувати запропоновану чи самостійно підібрану інформацію за

даними ознаками;

збирати і систематизувати довгий час тематичну інформацію;

переводити візуальну інформацію в вербальну знакову систему, а

вербальну інформацію переводити в візуальну знакову систему;

трансформувати інформацію, видозмінювати її об’єм, форму, знакову

систему тощо, виходячи з мети комунікативної взаємодії;

аргументувати власні висловлювання;

знаходити помилки в отриманій інформації і вносити пропозиції з їх

виправлення;

сприймати альтернативні точки зору і висловлювати обґрунтовані

аргументи “за” і “проти” кожної з них;

складати рецензії і анонси інформаційних повідомлень;

встановлювати асоціативні та практично доцільні зв’язки між

отриманими інформаційними повідомленнями;

складати план виступу, повідомлення, пропонувати форму його

викладення, адекватну змісту;

вилучати із запропонованої інформації дані і представляти їх у

табличній чи іншій формі;

мати уяву про інструментарій підготовки, передачу та отримання

інформації і початкові вміння роботи з цим інструментарієм.

3. Інструментарій формування самоосвітньої компетентності

Коли школа підготує дитину саме до такої діяльності, тоді самоосвіта

буде бажаною діяльністю для неї. Робота над розвитком самоосвітніх

навичок потребує особливого інструментарію, за допомогою якого ми маємо

змогу здійснювати цей процес регулярно, цілеспрямовано, системно.

Звичайно, потрібно націлювати дітей на цю діяльність, пропагувати її серед

учнів, популяризувати знання, щоб учні відчували велич інтелектуального

багатства, накопиченого людством, бачили свою причетність до нього та

можливість поповнювати його.

Для організації самоосвіти обдарованих дітей можна створювати

самоосвітні програми, програми самореалізації, інструктивні картки-

інформатори, метою яких є організація самостійної творчої діяльності дітей.

Вимоги до них наступні:

робота, яка пропонується учневі, повинна бути націлена на

розвиток конкретної особистості, для якої вона створена, враховувати

особливості розвитку дитини;

учень повинен мати алгоритм своєї діяльності;

програма повинна мати цільовий банк;

організовувати роботу так, щоб учень мав змогу розвивати

навички саморегуляції;

завдань повинно бути достатньо, щоб учень мав змогу вибрати

цікаве саме для нього;

запропонувати різноманітні способи реалізації різних завдань;

привчати дітей самостійно оцінювати знання.

Самоосвіта виникає тоді, коли учень на основі знань і вмінь,

отриманих у процесі навчання, виявляє недостатність наявних знань для

вирішення певної проблеми. Отже, необхідно створювати саме такі ситуації,

що спонукають учня до самостійного пошуку знань, розвивають його

ініціативу звернення до додаткових джерел пізнавальної інформації,

формують його самостійність. Діяльність школярів переходить на рівень

самоорганізації та саморегуляції.

Проблема управління пізнавальною діяльністю учнів повинна бути

розв’язаною так, щоб школяр був не об’єктом, а суб’єктом навчання. Тому

постає завдання не лише управління мисленнєвими процесами, а й

забезпечення раціонального самоуправління, саморегулювання в процесі

пізнання.

Стимулювання самостійної пошукової пізнавальної діяльності учнів

при вивченні нової навчальної теми можливе за рахунок створення

вчителями програм, рекомендацій щодо самостійного пошуку знань. З

урахуванням отриманих у процесі моніторингу даних створюються

програми, розраховані на рівень досягнень, можливостей, інтересів, потреб

учнів даного класу. Індивідуальна програма повинна складатися на підставі

базової й містити всі теми, передбачені нею. До змісту цих програм може

входити наступна інформація:

назва предметної теми, до якої створена дана програма;

інформація щодо цільового банку теми;

визначення основних понять, що вивчаються в ній;

короткий зміст теми;

перелік завдань, виконання яких допоможе більш глибоко вивчити

тему (завдання даються у великій кількості, щоб учні мали можливість

вибору як змісту, так і способів виконання);

надання інформації щодо використання різноманітних джерел

інформації, за необхідності надавати пам’ятки щодо виконання того чи

іншого завдання або самоорганізації роботи;

надання можливості учням самостійно оцінювати свої знання.

Деякі програми розроблено саме так, що вони вже є тим додатковим

джерелом, що допомагає учневі вдосконалити, покращити, поширити свої

знання з окремої теми, а інші розраховані на те, що учень інформацію буде

знаходити в інших джерелах. Наведений у додатку приклад створення

робочого зошита з математики для учнів початкової школи показує

можливості організації самостійного пошуку знань, стимулювання активної

мисленнєвої діяльності школярів у вивченні нової предметної теми,

формування загальнонавчальних пізнавальних, організаційних та

інформаційних умінь.

Якщо учень відчуває проблеми в процесі самостійної пошукової

діяльності, його самостійне пізнання відбувається під керівництвом учителя.

Навчити школяра самостійно керувати своєю пошуковою пізнавальною

діяльністю, навчити методам здобування інформації тощо можна за

допомогою факультативних занять на кшталт “Учись учитися”, “Основи

самоосвітньої діяльності”, “Абетка навчання” тощо. Вони допомагають

вчитися, полегшують учням цю працю, роблять її цікавішою та

результативнішою.

Самоосвіта дозволяє учням накопичувати досвід у самостійному

здобуванні знань, розвивати мислення, письмове та усне мовлення. Дуже

важливо, щоб організація цієї роботи носила не стихійний характер, а була

чітко продуманою, системною, виваженою, науково обґрунтованою, щоб

стати логічною складовою навчально-виховного процесу на новому,

модернізованому рівні.

Література

1. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа)/Інформаційний

збірник МОН України. - 2002.-№2. – С. 3-18.

2. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України, №33, 23

квітня, 2002.

3. Аналітико-прогностичний супровід формування самоосвітньої

компетенції школярів: Практико зорієнтований посібник. / За наук.

ред. І.Г.Єрмакова. : Запоріжжя: Хортицький навчально-

реабілітаційний багатопрофільний центр, 2006.

4. Баранников А.В. Организация самообразования школьников: новый

этап осмысления // Стандарты и мониторинг образования. - № 4. -

1999.

5. Буряк В.К. Формування у школярів потреби в самоосвіті // Рідна

школа,2000, №9, с. 55-57.

6. Бухлова Н.В. Навчаємо вчитися: діагностика і формування

самоосвітньої компетентності учнів: Посібник для вчителів,

вихователів, батьків. - К.: Вид. дім «Шкільний світ»: Вид. Л.Галіцина,

2006. - 128 с.

7. Бухлова Н.В.Інтерактивні тренінги щодо формування самоосвітньої

компетентності учнів: Методичний посібник. - Донецьк: облІППО,

„Витоки”, 2007. - 154 с.

8. Бухлова Н.В. Як навчити учня вчитися: поради та рекомендації:

Методичний посібник. - К.: Вид. дім «Шкільний світ»: Вид.

Л.Галіцина, 2007. - 128 с.

9. Бухлова Н.В. Мини-учебник как средство стимулирования творческой

самореализации и самообразования учащихся старших классов: Статья

// Русский язык и литература в учебных заведениях: Научно-

методический журнал. – 2007. - № 5. – с. – №6. - с. 40-46. - - №2.

– 2008.- с.67-70.

10.Татьянченко Д.В., Воровщиков С.Г. Общеучебные умения как объект

управления образовательним процессом // Завуч. – 2000. - № 7.

11.Трубачова С. Роль методів самостійного набуття знань в організації

пізнавальної діяльності учнів. // Рідна школа, 2001, №1.

12.Усова А.В., Бобров А.А. Формирование у учащихся учебных умений.

– М.: Знание, 1987. – 80 с.

СЛОВНИК

Аналіз – 1) метод наукового дослідження (пізнання) явищ та процесів, в

основі якого лежить вивчення складових частин, елементів системи, що

вивчається, 2) вміння розбити навчальний матеріал на складові частини так,

щоб ясно виступала його структура.

Анотація – невеликий (10-12 рядків) зв’язний опис змісту книги чи статті,

що містить іноді коротку їх оцінку.

Асоціація – обумовлений попереднім досвідом зв’язок уявлень, завдяки

якому одне уявлення, що з’явилося в свідомості, викликає за схожістю,

суміжністю чи протилежністю інше.

Гіпотеза – припущення, що висувається для пояснення якогось явища, яке

потребує перевірки та доведень.

Готовність до самоосвіти – особистісна якість, яка виражається в умінні

співвідносити світ знань та світ реалій, у здатності самостійно знаходити

відповіді на актуальні питання, основаній на вмінні вільно орієнтуватися в

різноманітних джерелах інформації та критично аналізувати їх.

Діяльність – специфічний вид людської активності, що спрямована на

творче перетворення, вдосконалення дійсності та самого себе.

Знання – перевірений суспільно-історичною практикою та засвідчений

логікою результат процесу пізнання дійсності; адекватне її відображення в

свідомості людини у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій.

Класифікація – логічна система внутрішньо підпорядкованих понять (класів

об’єктів, явищ) в якійсь галузі, розподілених на групи, класи на підставі

врахування загальних ознак і закономірних зв’язків між ними.

Конспект – одна з важливих форм навчальних записів, що уявляють собою

зв’язний, стислий та послідовний виклад змісту матеріалу, що засвоюється.

Культура мовлення – ступінь досконалості усної та писемної мови, що

досягається в процесі навчання основам наук і мовного спілкування з

людьми.

Лакуна – пропуск у тексті.

Мислення – психологічний процес пізнання, пов’язаний із відкриттям

суб’єктивно нового знання, з рішенням задач, із творчим перетворенням

дійсності.

Мотиви – збудники діяльності, які формуються під впливом умов життя

суб’єкта та визначають напрямок його активності. У ролі мотивів можуть

виступати потреби та інтереси, нахили та емоції, установки та ідеали.

Навички – сформовані, автоматично здійснювані рухи, які не вимагають

свідомого контролю та спеціальних вольових зусиль для їх виконання.

Навчання – цілеспрямована, організована, систематична передача старшим

та засвоєння підростаючим поколінням досвіду суспільних відношень,

суспільної свідомості, культури та продуктивності праці, знань про активне

перетворення та охорону оточуючого середовища.

Пізнавальна діяльність – процес осягнення індивідом оточуючої природної

та соціальної реальності. На відміну від навчальної діяльності, смисл якої

полягає в засвоєнні вже готових, здобутих іншими знань про світ,

пізнавальна діяльність спрямована на досягнення наукового розуміння

оточуючої дійсності.

Поняття – форма раціонального пізнання, психічне явище, притаманне

тільки людині як елемент мислення та елементарна форма існування думки:

відображення суттєвого в феномені, закріплене словом.

Реферат – невеликий переказ, у якому хоч і коротко, але з мотивуванням,

визначеннями й висновками викладаються основні ідеї, положення статей,

книг; іноді визначається до них своє ставлення.

Рефлексія – роздуми, самоспостереження, самопізнання; зверненість

пізнання людини на саму себе, свій внутрішній світ, психічні якості та стани,

схильність до самоаналізу.

Рецензія – критична оцінка матеріалу, що вивчається, яка повинна бути

переконливо аргументованою.

Розуміння – вид мислення: проникнення в сутність феномена шляхом

встановлення між його елементами зв’язків, відображуваних системою

понять. Результат розуміння – елементарна теорія даного феномена.

Самоактуалізація –використання та розвиток людиною наявних у неї

задатків, перетворення їх у здібності. Прагнення до особистісного

самовдосконалення.

Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на розвиток у себе

позитивних якостей особистості. Самовиховання виникає тоді, коли в

людини виробляється здатність аналізувати свої вчинки та ставити перед

собою суспільно значимі цілі.

Самоконтроль – усвідомлення й оцінка суб’єктом власних дій, психічних

процесів і станів, що передбачають наявність еталону та можливості

отримання відомостей про контрольовані дії та стани.

Самокритика – здатність критично оцінити себе, свої відношення в

суспільстві, колективі, сім’ї.

Самонавчання – саморегульоване набуття знань та вмінь без допомоги

професійного педагога.

Самоорганізація – діяльність та здатність особистості, пов’язані з умінням

організовувати себе, які проявляються в цілеспрямованості, активності,

обґрунтованості мотивації, плануванні своєї діяльності, самостійності,

швидкості прийняття рішень та відповідальності за них, критичності оцінки

результатів своїх дій, почутті обов’язку.

Самооцінка – оцінка людиною власних якостей, достоїнств та недоліків.

Самореалізація – впровадження в життя своїх внутрішніх можливостей та

здібностей.

Саморегуляція – процес управління людиною власними психологічними та

фізіологічними станами, а також вчинками.

Саморозвиток – процес збагачення діяльних здібностей чи інших

особистісних якостей людини під час різних видів її доцільної діяльності,

основою якого є присвоєння соціального досвіду та досягнень культури,

втілених у реаліях, залучених у процес тієї чи іншої діяльності.

Самоусвідомлення – усвідомлення людиною самої себе, своїх власних

якостей.

Самоосвіта – систематична навчальна діяльність, побудована на

самостійному вивченні якогось питання чи проблеми з періодичними

консультаціями у фахівця чи без нього. Ефективність самоосвіти залежить

від інтелектуального розвитку, від настанов на навчальну діяльність, від

ставлення до знань, від вольових та інших якостей. Самоосвіта має

індивідуальні та групові форми, останні сприяють формуванню вмінь та

навичок сумісної інтелектуальної діяльності.

Словесно-логічне мислення – вид мислення, де в якості засобів розв’язання

задачі виступають словесне абстрагування та логічні розмірковування.

Тези – дещо формалізоване резюме, де виділені основні положення і кожне з

них розглядається окремо.

Творче мислення – вид мислення, що пов’язане зі створенням чи відкриттям

чогось нового.

Узагальнення – одна з основних характеристик пізнавальних процесів, що

полягає у виділенні та фіксації відносно стійких, інваріантних властивостей

предметів та їх відношень.

Уміння – здатність виконувати певні дії з хорошою якістю та успішно

впоратися з діяльністю, яка включає ці дії.

Умовиводи – процес логічного виводу певного положення з деяких

достовірних стверджень - посилок.

Цитата – дослівна виписка з книги, яка найбільш характерно відображає ту

чи іншу думку автора з указівкою на автора, назву його роботи, місця та року

видання, а також сторінки.