Міжнародний трансфер технологій та інноваційна...

МІЖНАРОДНИЙ ТРАНСФЕР ТЕХНОЛОГІЙ ТА ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА В СИСТЕМІ ПРІОРИТЕТІВ МЕД.

План.

1. Поняття міжнародного руху технологій.

2. Інформатизація як визначальний фактор міжнародного співробітництва.

3. Інноваційна діяльність України.4. Макроекономічна політика України

в контексті сучасного НТП.5. Стандартизація як фактор

міжнародного співробітництва

Основні центри концентрації світових технологічних ресурсів

США Японія країни Західної Європи  (зокрема

члени ЄС) Південна Корея Тайвань  Таїланд Сінгапур Індія

В Україні щорічно наукову сферу залишають 30 тис. вчених і фахівців.

Тільки 13,8% промислових підприємств України займаються освоєнням інновацій (в порівнянні з 2010 р. цей показник збільшився тільки на 1%)

Впроваджують інновації у свою діяльність 11,5% підприємств (10,7% -в 2010 р.), ріст - 0,8%.

Міжнародний рух технологій – переміщення через національні кордони науково-технічних досягнень (конструкторських рішень, систематичних знань та виробничого досвіду) на комерційній або безоплатній основі, з метою підвищення ефективності виробництва та максимізації прибутку.

Технологія – конкретна ефективна модель виробництва або інтелектуально містка розробка, яка поліпшує якісні параметри виробництва.

Інновація – створення нового продукту, впровадження технологічного процесу, або методики, які є вираженням науково-технічного прогресу, вдосконаленням виробництва та спрямовані на поліпшення якості споживання.

Особливості сучасного світового ринку технологій:

1. Світовий ранок технологій сприяє інтелектуалізації світової економіки.

2. Головними суб'єктами виступають ТНК, де відбувається спільне використання технологій материнськими і дочірніми компаніями, у результаті чого світовий ринок технологій розвинений краще національного.

3. Найбільші ТНК зосереджують дослідження у своїх руках, що сприяє монополізації світового ринку технологій.

4. Високі технології (унікальні, прогресивні) обертаються між промислово розвинутими країнами;

5. Низькі (морально застарілі) і середні (традиційні) технології промислово розвинутих країн є новими для країн, що розвиваються та постсоціалістичних;

6. Технології створені в розвинутих країнах – працемісткі і ресурсомісткі, але капіталозаощаджуючі;

7. Технології країн, що розвиваються – працезаощаджуючі, але ресурсо- і капіталомісткі.

Суб'єктами світового ринку технологій виступають держава, її науково-технічні організації, університети, інші навчальні заклади, підприємства, фірми, безприбуткові організації, фонди та окремі фізичні особи (науковці, спеціалісти).

Об'єктами світового ринку технологій є результати інтелектуальної праці в уречевленій (устаткування, агре гати, інструменти, технологічні лінії тощо) та неуречевленій (різного роду технічна документація, знання, досвід тощо) формах.

Основні форми, в яких передається технологія:

У інформаційному вигляді – за допомогою закупівель ліцензій, патентів, ноу-хау, з використанням паперових та електронних носіїв;

У вигляді високотехнологічних товарів; У вигляді поставок

високотехнологічного обладнання; У вигляді міжнародної міграції

висококваліфікованих кадрів.

Основні канали міжнародного комерційного передання технологій

внутрішньофірмовий, коли основний потік інформації спрямовується від материнської структури до підрозділів, які вона контролює;

міжфірмовий – через ліцензійні, коопераційні та інші угоди між різнонаціональними фірмами;

зовнішньоторговельний, що функціонує через механізм експортно-імпортних поставок машин, обладнання, товарів високої обробки;

міжнародно-інвестиційний, де рух технологій відбувається як умова створення нових підприємницьких структур.

Форми передачі технологій на некомерційній основі:

інформаційні масиви спеціальної літератури, комп'ютерні бази даних, патенти, довідники тощо;

конференції, виставки, симпозіуми, семінари;

навчання, стажування, практика студентів, вчених та фахівців,

міграція науковців та фахівців ( зовнішня та внутрішня),

засну вання невеликих високотехнологічних венчурних фірм фахівцями з наукових установ, університетів та корпорацій.

2. Інформатизація як визначальний фактор міжнародного співробітництва.

Інформаційні технології, ІТ, інформаційно-комунікаційні технології (Information and Communication Technologies, ICT) — сукупність методів, виробничих процесів і програмно-технічних засобів, інтегрованих з метою збирання, обробки, зберігання, розповсюдження, відображення і використання інформації в інтересах її користувачів.

Відповідно до "Глобального звіту про розвиток інформаційних технологій-2015" (The Global Information Technology Report), який, починаючи з 2002 року, щорічно видається Всесвітнім економічним форумом (World Economic Forum),

Україна посіла 71 позицію серед 143 країн світу у рейтингу за рівнем розвитку інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) (2014-81-е місце; 2013-73-е місце).

Інтернет є однією з ознак переходу суспільства від індустріальної стадії розвитку до інформаційної.

Основними суб'єктами ринку Інтернет у світі є:

комерційні компанії, що виступають гарантами його розвитку;

державні організації, які є гарантами його правового захисту;

компанії, провайдери послуг Інтернет, які є гарантами розвитку мережі Інтернет.

Internet World Stats оприлюднив такі дані

До інтернету підключено більше 40% населення світу.

в 2013 році кількість таких осіб становила 2,3 млрд. осіб,

на початку 2015р. кількість таких осіб становила 3,2 млрд.чол,

до кінця 2017 року їх стане 7,6 млрд.чол., прогнозує Комісія ООН з питань цифрових технологій

Першість у світі по чисельності інтернет-аудиторії вже п'ять років займає Китай.

На 1.06. 2015 р. кількість інтернет-користувачів в Китаї склало 632 млн чол. (все населення КНР - 1 369 млн чол.).

Далі в топ-10 країн з найбільшою кількістю користувачів входять:

Індія - 350 млн, США - 277 млн, Японія - 110 млн, Бразилія - 110 млн, Росія - 87,5 млн, Германія - 72 млн, Індонезія - 71 млн, Нігерія - 70 млн, Мексика - 59 млн

За прогнозом Міжнародного союзу електрозв'язку (МСЕ) до кінця 2015 р. в світі буде користуватися Інтернетом майже 3 млрд осіб.

Проникнення Інтернету досягне: - в Європі 75% (або троє з чотирьох осіб)- в Північній і Південній Америці - 66%- в країнах Азіатсько-Тихоокеанського

регіону - 45%- в Африці майже 20%.

У той же час найбільше жителів, що використовують стаціонарний Інтернет на душу населення, - в США, Японії, Макао (Китай) та Естонії.

При цьому більше 50% користувачів інтернету від загального населення проживають в 77 країнах. У 2013 році таких держав було 70.

Перше місце у світі за використанням Інтернет займає Корея (у розрахунку на сім'ю). У нинішньому році його застосовували більше 98% жителів країни, а в 2013 р. - 97%.

В Монако ці показники перевищують 44%, а в Швейцарії, Данії та Нідерландах - 40%.

Перше місце в світі із підключення до Інтернет посідає Ісландія (96,5% населення), а найнижче показники в країнах Африки (менше 2%).

Так в Ефіопії -1,9%, Нігері – 1,7%, Сьєрра-Леоне – 1,7%, Гвінеї – 1,6%, Сомалі – 1,5%, Бурунді – 1,3%, Еритреї – 0,9%, М'янма (1,2%) і Східний Тимор (1,1%).

А 90% людей в 48 найменш розвинених країнах, як і раніше ,не мають ніякого зв'язку", - заявив генеральний секретар Міжнародного союзу електрозв'язку.

У більшості регіонів за останні п'ять років кількість користувачів мережі подвоїлася.

53% цього зростання забезпечила Азія, 16,1% - Європа, 11,3% - Латинська Америка, 9,6% - Африка, 5,2% - Середній Схід і тільки 3,6% - Північна Америка.

Україна за кількістю інтернет-користувачів займає 33-е місце в світі.

Кількість українських користувачів в Європейському сегменті становить 3%.

За цим показником наша країна

увійшла до десятки «інтернет-країн» Європи.

В Україні користується Інтернетом

близько 15,3 млн чол (49,8% дорослого населення).

Якщо у великих містах якість і рівень послуг, що надаються провайдерами, нічим не поступається європейському рівню (84% українських користувачів Інтернетом проживають у містах), то жителі сільських районів відчувають обмеження в технічних можливостях підключення.

Така ситуація в Україні обумовлена наступними причинами:

відсутність достатнього обсягу вільних фінансових засобів у вітчизняних підприємств та фінансових установ;

низька платоспроможність населення; недостатній рівень розвитку

телекомунікаційної інфраструктури; недостатня нормативно-правова база в

питаннях розвитку Інтернет, інформаційних ресурсів та інтелектуальної власності;

низький рівень використання інформаційних технологій на підприємствах, в організаціях та органах державної влади;

значна різниця у рівні інформатизації великих міст та регіонів країни, що зменшує потенційну аудиторію користувачів мережі.

Серед країн Центральної і Східної Європи кількість Інтернет-користувачів в Україні посідає друге місце після Росії та Польщі.

Серед європейських країн Україна перебуває на дев’ятому місці за кількістю Інтернет-користувачів: у нас мережею користуються близько15,3 млн. осіб.

3. Науково-технічні зони в стратегії розвитку економіки. Аналіз діяльності технологічних парків України.

Технопарк являє собою науково-виробничий територіальний комплекс, який поєднує потенціал університетів, науково-дослідних структур, промислових та інфраструктурних організацій.

3. Аналіз інноваційної діяльності України.

Згідно доповіді «Глобальний інноваційний індекс 2015», Україна займає 64 місце в світі серед 141 країною за оцінкою діяльності в області інновацій.

Торік країна займала 63-е місце.

Глобальний інноваційний індекс (ГІІ) являє собою оцінку діяльності в галузі інновацій на основі 79 показників.

У ГІІ-2015 розглядається вплив заходів стимулювання інновацій на економічне зростання і розвиток.

Ілюстрація позицій України (в дужках) серед 144 країн

світу у вигляді основних показників, що формують ГІІ:

Провідні країни-інноватори, 2015

1. Швейцарія (1 місце в 2014 р)2. Сполучене Королівство (2)3. Швеція (3)4. Нідерланди (5)5. Сполучені Штати Америки (6)6. Фінляндія (4)7. Сінгапур (7)8. Ірландія (11)9. Люксембург (9)10. Данія (8).

Серед пострадянських республік Україну випереджають Молдова (на 44-му місці ), на 48-му - Росія, на 53-му - Білорусь, на 61-му – Вірменія. Після України розташувалися, на 73-му - Грузія, на 82-му Казахстан і на 93-му Азербайджан.

Крім того, Китай, Малайзія, В'єтнам, Індія, Йорданія, Кенія і Уганда входять в групи країн, які вийшли в лідери серед країн з аналогічними економічними показниками.

У 2014 році в Україні інноваційною діяльністю займалися 1758 промислових підприємства (17,4% досліджених підприємств),

Найбільше інноваційно активних підприємств розташовано в Києві, Харківській, Запорізькій, Миколаївській та Львівській областях.

Найбільшу частку з них становили: підприємства переробної

промисловості (92,3%), в т.ч. підприємства машинобудування (30,9%),

підприємства легкої промисловості (21,2%),

виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, хімічної та нафтохімічної промисловості (11,7%), тощо.

Приблизно 90 % продукції, що виробляється промисловістю, не має сучасного технічного забезпечення, що спричиняє їх нерентабельність і неконкурентоспроможність.

Питома вага промислових підприємств, що займалися інноваціями становить лише 13,8 % від загальної кількості підприємств України,

Питома вага підприємств, що впроваджували інновації становила лише 11,5 % .

У 2014 році на технологічні інновації підприємства витратили 8045,5 млн. грн. Найбільше коштів витрачено на:

придбання машин, обладнання та програмного забезпечення – 62,8%,

навчання та підготовку персоналу для розробки та запровадження нових продуктів– 23,1%.

придбання вітчизняних науково-дослідних розробок (НДР) витрачено 10,2%, зарубіжних НДР – 2,2%.

Основним джерелом фінансування витрат на інновації є власні кошти підприємств - 59,4 %,а частка коштів держбюджету – лише

1,1 %. Понад 70% підприємств здійснювали

нововведення за рахунок власних коштів.

Державну підтримку отримали 35 підприємств, 19 підприємств мали кошти інвесторів, майже всі вони - кошти іноземних інвесторів.

Кредитами скористалися 36 підприємств.

Створенням передових виробничих технологій займалися 154 підприємства

Третина з них зосереджена у м. Києві, 14,3% – у Дніпропетровській, 9,7% – Харківській, 4,5% – Львівській областях.У розрізі видів діяльності: майже 40% – займалися

дослідженнями і розробками, 28,6% – підприємства переробної

промисловості, 18,2% – установи освіти.

Загальна кількість створених передових виробничих технологій (ПВТ) склала 376, у т.ч. 87,8% – нові для України, 12,2% – принципово нові.

Більше половини створених ПВТ призначено для впровадження в промисловість (в основному – в переробну),

понад чверть – в організаціях, що займалися дослідженнями і розробками,

4,3% – на підприємствах транспорту і зв’язку (більшість– на залізничному транспорті),

2,4% – у сфері освіти.

Обсяг реалізованої підприємствами інноваційної продукції склав 36,2 млрд грн.

332 підприємства (18,9%) реалізовували свою інноваційну продукцію за межі України

24,7% якої надходило в країни СНД

Майже кожне четверте підприємство реалізовувало продукцію, що була новою для ринку. Обсяг такої продукції склав 14,5 млрд грн,

Майже всі ліцензійні технології надходять до України у середньому з десятирічним запізненням.

Але кількість навіть таких технологій протягом останніх років зменшилася вчетверо, а питома вага підприємств, на яких діють закуплені за кордоном ліцензії, становить 0,2 % загальної кількості

Технопарк являє собою науково-виробничий територіальний комплекс, який поєднує потенціал університетів, науково-дослідних структур, промислових та інфраструктурних організацій.

В Україні технопарки діють відповідно до Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" і є механізмом, що забезпечує реалізацію державної інноваційної політики.

Значення технопарків і доцільність їх створення в Україні:

вони є ефективною формою зближення науки і виробництва;

там зосереджуються висококваліфіковані кадри різних спеціальностей,унікальне устаткування, обчислювальні центри, лабораторії, що дає змогу проводити дослідження і експерименти;

фінансовий капітал представлений у найдосконаліших формах – венчурному капіталі;

формується «еталонне середовище» як економічних, так і організаційних умов для створення нових, наукомістких виробництв.

В Україні формування системи технологічних парків розпочалося у 2000 році.

Станом на початок 2015р. загальна чисельність технопарків в Україні становить 16.

1. „Інститут електрозварювання ім. Патона' (м. Київ).

2. „Інститут монокристалів' (м. Харків).

3. „Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка' (м. Київ).

4. „Вуглемаш' (м. Донецьк).5. „Інститут технічної теплофізики‘ (м. Київ).6. „Укрінфотех' (м.Київ).7. „Інтелектуальні інформаційні

технології' (м. Київ).8. „Перспектива' („Київська

політехніка') (м. Київ).

9. "Агротехнопарк"  (м.  Київ).10. "Еко-Україна" (м. Донецьк).11. "Наукові і навчальні прилади" (м. Суми).12. "Текстиль" (м. Херсон).13. "Ресурси Донбасу" (м. Донецьк).14. "Український мікробіологічний центр синтезу 

та  новітніх  технологій"  (УМБІЦЕНТ)  (м.  Одеса).15. "Яворів" (Львівська область).16. "Машинобудівні технології" (м.

Дніпропетровськ).

Загальна кількість зареєстрованих проектів на початок 2015р. лише 17, що в 5 разів менше ніж це було в 2002 році.

Основні тенденції, які склалися в сфері міжнародного трансферу технологій, в Україні За рейтингом Всесвітнього

економічного форуму, Україна за результатами 2014 року серед 142 країн зайняла 75 місце за величиною інвестування в інноваційну діяльність, що свідчить про перетворення України в державу, яка є простим експортером сировинних ресурсів.

Держава не достатньо фінансує НДДКР і не проводить активної інноваційної політики. Щорічний розмір бюджетних видатків на науку складає 0,3-0,5 % ВВП (у країнах ЄС - 3 % ВВП).

Відсутність попиту на науково-технічні розробки з боку держави та приватного сектору (близько 1 % бюджетного фінансування наукової сфери).

Макроекономічна політика України в контексті сучасного НТП.

Розвивається науково-технічна співпраця між Україною та Європейським Союзом (ЄС) —в сфері науково-технічного розвитку програм (INTAS, ТАСIS, СОРЕRNICUS та ін.).

Вагомою є співпраця з США через американські міжнародні фонди. Тільки за два останні роки виконано близько 180 контрактів загальним обсягом понад 40 млн. доларів.

У межах наукової програми з НАТО українськими науковцями отримано понад 480 грантів. За їхньою кількістю Україна посідає друге місце серед країн Ради євроатлантичного партнерства, поступаючись Росії.

Україною підтверджено її членство в міжурядовій міжнародній організації — Об’єднаному інституті ядерних досліджень, що, надає можливість науковцям брати участь у проведенні фундаментальних досліджень в галузі високих енергій.

Традиційно значне місце у міжнародній науковій кооперації України займає Росія та інші країни СНД. Особливо виконання спільних українсько-російських проектів у сфері нових технологій, зокрема за спільним напрямом «Нанофізика і нанотехнології».

Основні проблеми сучасного стану міжнародної співпраці :

безсистемний характер участі українських вчених у заходах міжнародних організацій, що зумовлено відсутністю фінансового забезпечення з боку України;

відсутність системи інформування про профільні міжнародні організації, терміни проведення міжнародних науково-технічних заходів та ін.;

невиконання Україною зобов’язань за міжнародними програмами через припинення фінансування проектів зі свого боку.

Найважливіші напрямки науково-технічних зв’язків України на макрорівні є: реформування науково-технологічної системи; фінансування науково-технічної та

інноваційної діяльності шляхом використання державних та недержавних коштів, матеріальне стимулювання творчої праці науковців на рівні розвинених держав;

законодавчий та нормативний захист інтелектуальної власності, створеної науковцями України;

впровадження перспективних науково-технологічних структур типу технопарків та бізнес-інкубаторів з відповідними пільгами.

забезпечення необхідного рівня участі України в міжнародних організаціях, що сприяють прискоренню НТП в країні

5. Стандартизація як фактор міжнародного співробітництва

Стандартизація – діяльність, що полягає у встановленні положень для загального та багаторазового використання з метою досягнення оптимального впорядкування в певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності певного виробу його функціональному призначенню.

Стандарти – це документально зафіксовані угоди, які містять технічну специфікацію, або інші точні критерії, призначені для постійного дотримання на практиці, з метою гарантування того, що певні продути (матеріали, послуги) відповідають вимогам, висунутим до них.

Міжнародна стандартизація – це стандартизація, що проводиться на міжнародному рівні і участь в якій відкрита для відповідних органів усіх країн.

Міжнародні стандарти розробляють такі організації як:

Міжнародна організація зі стандартизації (ISO);

Міжнародна електротехнічна комісія (IES);

Міжнародна спілка електрозв’язку (ITU), та інші.

Основним органом,що здійснює процес стандартизації в Україні є Держспоживстандарт.

Основним правовим документом, що визначає політику стандартизації в країні є Закон України «Про стандартизацію».

Основними принципами державної політики в сфері стандартизації є такі:

участь фізичних та юридичних осіб у розробці стандартів та вільного вибору ними стандартів при виробництві та постачанні продукції;

відкритість та прозорість процедур розробки та прийняття стандартів з урахуванням інтересів всіх зацікавлених сторін;

доступність стандартів та інформації щодо них; відповідність стандартів щодо законодавства4 адаптація до сучасних досягнень науки та

техніки; пріоритетність впровадження в Україні

міжнародних та регіональних стандартів; дотримання європейських та міжнародних

правил та процедур стандартизації; участь в міжнародній стандартизації.