Джозеф Редьярд Кіплінг

Редьярд Кіплінг, якого батьки називали Редді на честь місця свого знайомства, народився 30 грудня 1865 року в індійському місті Бомбеї. Його батько Джон Лаквуд Кіплінг був директором Лахорського музею. Мати Редьярда, Еліс Макдональд, відома як авторка зворушливих і витончених поезій. З дитинства Редьярд добре говорив хінді і трохи гірше англійською мовою.

З шести до одинадцяти років Кіплінг жив у будинку жінки, яку спеціально найняли для того, щоб піклувалася про нього. Але вона та її син погано дбали про хлопчика, били і залякували його. Перебування у цьому «будинку відчаю», як пізніше називав свій безрадісний притулок Кіплінг, закінчилося для хлопчика важкою нервовою хворобою. Кілька місяців він нічого не бачив, а кошмарні сни про жорстокі й принизливі покарання не давали йому спокою впродовж усього життя.

Як багатьох англійських дітей, народжених у ті роки в Індії, Кіплінга і його сестру відправили до Англії, щоб уберегти від небезпечних хвороб, від яких у спекотному кліматі діти часто помирали.

Кіплінг запоєм читав кожної вільної хвилини. Пізніше, подорослішавши, він дійшов висновку, що найкраще, чого його навчили батьки, — писати книги і картини — одна з найважливіших справ у світі. Потім його відправили в училище, де хлопчиків готували до вступу в військову академію. Але Кіплінг, котрий не міг розраховувати на військову кар'єру через слабке здоров'я, твердо вирішив стати письменником.

Ці важкі роки перебування в Англії прикрашали тільки різдвяні візити до лондонського будинку свого дядька, знаменитого художника Едварда Берн-Джонса. Там можна було почути захоплюючі історії, познайомитися з цікавими людьми, разом з двоюрідними братами брати участь у виданні сімейного журналу «Паперомарака».

Закінчивши училище, Кіплінг повернувся до Індії у віці 16 років та почав працювати в газеті. Цей період свого життя він пізніше назвав «сімома рокам и каторги», адже йому довелося працювати довгі години під час виснажливої і небезпечної для здоров'я тропічної спеки. Працюючи журналістом, Кіплінг багато мандрував, переважно по англійських колоніях, виступав у місцевих газетах з нарисами, оповіданнями, віршами. Згодом видав збірку поезій «Департаментські пісні» та книжку новел «Прості історії з гір».

Кіплінг одружився з американкою Керолайн Бейлстир. У 1893 році в родині народилася донька, а через рік вийшла «Книга джунглів», згодом «Друга книга джунглів» — мабуть, найкращі його книги. В них письменник використав народний індійський епос та стародавню легенду про Ромула і Рема, яких вигодувала вовчиця. До того ж Кіплінг виразно змалював екзотичну природу східної країни, захоплююче описав незвичайні пригоди хлопчика, який виріс серед звірів.

Пізніше, коли у нього народились син Джон і друга донька Елсі, вийшли у світ «От так казки!», які користувалися найбільшою популярністю і любов'ю у маленьких читачів після «Мауглі» і які ілюстрував сам автор. Ці казки — домашні, затишні, сімейні, незважаючи на екзотичний світ. Адже так добре сидіти в напівтемряві біля каміна і мріяти про далеку Амазонку з панцерниками і ягуарами,або, завмираючи від страху, уявляти Дикі Ліси, якими блукають дикі-предикі звірі і страшенно дика, жахливо-дика Людина.

Батько-письменник пише своїм дітям власні казкові історії. У відповідь на дитячі запитання «Як?» і «Чому?» він, спираючись на народні легенди , вигадував несподівані й цікаві відповіді-книги «Чому в Кита така горлянка», «Як у Леопарда з'явилися плями», «Чому в Носорога така шкура», «Як у Верблюда виріс горб» тощо.

Потім з’являються «Казки Старої Англії». Це героїчні розповіді, покликані виховувати з маленьких хлопчиків справжніх чоловіків. Кіплінг знайомить дітей з історією Англії — видає казки-легенди з участю духів, ельфів, історичних діячів та хлопчика і дівчинки, які недавно переїхали в Англію.

Кіплінг написав 13 томів оповідань, чотири романи, три книжки оповідань для дітей і цілі збірки нарисів, подорожніх нотаток, газетних статей та сотні віршів. Окрім Нобелівської премії в 1907 році він був удостоєний почесних ступенів Оксфордського, Кембриджського й Даремського університетів, отримав нагороди від університетів Парижа, Страсбурга, Афін і Торонто.

На початку 1936 року письменника не стало. Та залишилися його чудові твори, які оспівують і звеличують мужність, відвагу, волю, дружбу, розкривають чарівний світ незайманої природи. Вони принесли Кіплінгові славу одного із найкращих у світовій літературі письменників.