Зорові та слухові образи у творах Лесі Українки

Презентацію робили

Слободнюк Іра

Чугай Оля

Леся Українка до сьогодні залишається однією з найцікавіших особистостей. Вона понад тридцять рокiв вiддала творчостi. На цi ж роки припадає безупинне змагання з туберкульозом. Безперечно, i тяжка хвороба, і тривалі болі, і хвилинні радощі впливали на твори Лесі Українки, але ніколи вони не були виявом вузько особистого. Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність компромісів робили Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів. Її поетичне слово служило визвольним ідеям народу і залишилося взірцем для поетичних поколінь.

Леся Українка своїм життям, своєю невтомною працею показала, яким повинен бути народний митець. Свою безмежну любов до вітчизни, до українського народу поетеса розкрила у багатьох літературних творах.

У 1892 році Леся Укранка написала вірш "Досвітні огні». У творі виразно вчувається настрій автора: то гнітючий, похмурий, то веселий, життєствердний. І завершується вірш ствердженням того, що щастя і волю трудящі здобудуть для себе самі.

Окреслюючи поетику Лесі Українки, літературознавці ще на початку XX століття відзначали її уміння передавати враження безпереривного руху, його ритміку через контрасти світла й тіней, через «думання барвами». Акцент поетеса робила не на діях, а на емоціях, не на смислових враженнях, а на душевних переживаннях, і навіть почуття передавала у динаміці, а не статично. Художній стиль відображає світогляд Лесі Українки, для якої «розуміти світ як волю — значить розуміти його як рух» (Дмитро Донцов). Для досягнення цієї художньої мети поетеса послуговувалась різними засобами. Це і зорове та слухове вираження емоцій, що відбиває неоромантичний струмінь, нове естетичне осмислення поезії; і метафорична образність асоціативного плану; і часте уживання антитези; і афористичність поетичного вислову; і місткі символи, характерні для поезії неоромантиків; і звукова інструментовка (асонанси, дисонанси, алітерації).

Форма поезій Лесі Українки вражає надзвичайною різноманітністю строфіки (сонети, октави, секстини, катрени, терцини і навіть гекзаметр) та наявністю усіх віршових стоп — від ямба і хорея до дактиля, амфібрахія, анапеста. За творчістю Лесі Українки можна вивчати особливості білих віршів, до яких вона охоче зверталася, бо вдавали вони великий простір для думки і можливість використовувати і ораторські, і розмовні інтонації.

Ім'я Лесі Українки навічно увійшло в історію української літератури, як ім'я поетеси, в чиєму серці живе безсмертна іскра Прометея. Тому з-під пера цієї великої жінки виходить чудова драма-феєрія, у якій зображується невмирущість духовної краси. Краса ніколи не вмирає в серці Лесі Українки, як і в серні у її улюбленої героїні — Мавки з «Лісової пісні».

Мавка — лісова дівчина — живе серед дивовижної природи, серед своїх братів та сестер. У них єдина душа, вони живуть єдиними почуттями, тому і не дозволяє Мавка Лукашеві надрізати ножем березу: «Не убивай!» Своїм серцем вона відчуває навколишню красу: відчуває її в шелесті дерев, щебетанні птахів, навіть у тому, як Лукаш грає на сопілці: Як солодко грає, Як глибоко крає, розтинає білі груди, серденько виймає. Йде з самої глибини душі Мавки той дивовижний світ, що змінює усе навкруги, роблячи чарівним. Змінюється і Лукаш, який бачить у ній «королівну», і намагається стати подібним до неї. Але, як каже Мавка. смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись.