Автор роботи

Симоненко

Галина Вікторівна

• Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 року.

• Жила сім’я Косачів на Волині. Леся виростала в гарній , великій родині – мала трьох сестер і двох братів.

• Леся жодного дня не сиділа за шкільною партою.

• Вчителями її були мати – письменниця Олена Пчілка, батько – юрист Петро Антонович, книги і життя.

• Дівчинка росла наполегливою. До всього їй хотілося дійти самій.

• Леся була надзвичайно обдарованою. В 9 років вона написала свій перший вірш “Надія”.

• Леся була милосердною до всього і до всіх.

• Тут вона вперше побачила життя, сонце, почула рідне слово.

• Тут в її душі вперше народилося ще не назване тоді почуття безмежної любові до батьківщини.

• Звідси Леся пішла у широкий світ.

Петро Антонович Косач,

батько Лесі Українки.

Ольга Петрівна Драгоманова,

в одруженні Косач, мати

Лесі Українки..

Юрист за освітою, Петро Антонович Косач був освічений, начитаний, прекрасний сім’янин. Раніше від інших Петро Антонович розгледів геній своєї доньки, робив усе, щоб продовжити їй життя.

Мати Лесі, Олена Петрівна, була талановитою поетесою (мала псевдонім Олена Пчілка), громадським діячем, етнографом. Для Лесі мама була завжди найвродливіша, найрозумніша і найталановитіша жінка в світі.

У Лесі було двоє братів – Михайло і Микола і три сестри – Ольга, Оксана, Ізидора. Діти жили дружно.

На розвиток Лесі особливо впливали стосунки із старшим на два роки братом Михайлом. Всюди і завжди вони були разом.

Для менших Леся була і вихователькою, і наставником, і вчителькою.

Для сестри Ольги Леся написала підручник “Стародавня історія східних народів”. Підручник був надрукований.

• Коли Лесі було 13 років, у неї назбиралося вже кілька віршів, і мати, порадившись з дочкою, добирає їй псевдонім Українка і публікує в журналі “Зоря” вірш “Конвалія”.

• Відтоді і пішли по всьому світі прекрасні поезії, підписані цим гордим, ніжним і красивим ім’ям – Леся Українка.

Видання, в яких

друкувалися ранні твори

Лесі Українки

• У 1884-1891 рр. Леся Українка написала поезії для дітей, які об'єднала в цикл "В дитячому крузі".

• Починається він невеликими пейзажними творами.

• У циклі "В дитячому крузі" більшість поезій пов’язана з природою.

• Леся Українка вміла побачити в пташці, в дереві чи в квітці людську вдачу.

• Леся дуже любила весну, любила все радісне і прекрасне, і цю любов вона заповіла й вам.

Тішся, дитино, поки ще маленька,

Ти ж бо живеш на весні,Ще твоя думка літає

легенько,Ще твої мрії ясні.Мрія полине із думкою

вкупціГеть у далекі світа, - Крил не втинай

сизокрилій голубці,Хай вона вільно літа.

З гір на долину

Біжу, стрибаю, рину!

Місточки збиваю,

Всі гребельки зриваю

Всі гатки, всі запруди,

Що загатили люди, -

Бо весняна вода,

Як воля, молода!

Вже й сон-трава перецвітати стала.

От-от зозуленька маслечко сколотить,

В червоні черевички уберетьсяІ людям одмірятиме літа.

Вже з вирію поприлітали гості.Он жовтими пушинками вже

плаваютьНа чистім плесі каченята дикі.

На зеленому горбочку,У вишневому садочку,Притулилася хатинка,Мов маленькая дитинкаСтиха вийшла виглядати, Чи не вийде її мати.

І до білої хатинки,Немов мати до дитинки,Вийшло сонце, засвітилоІ хатинку звеселило.

Поблискують черешенькиВ листі зелененькім,Черешеньки ваблять очіДіточкам маленьким:Дівчаточко й хлоп’яточкоПід деревцем скачуть,Простягають рученята,Та мало не плачуть.Раді б вишню з’їсти,Та високо лізти,Ой, раді б зірвати, та годі дістати!“Ой вишеньки-черешеньки,Червонії, спілі,Чого ж бо ви так високоВиросли на гіллі!”“Ой, того ми так високоВиросли на гіллі, -Якби зросли низесенько,Чи то ж би доспіли?”

То була тиха ніч чарівниця,

Покривалом спокійним, широким

Простелилась вона над селом,

Прокидалась край неба зірниця,

Мов над озером тихим, глибоким

Лебідь сплескував білим крилом…

Плине білий човник, хвилечка колише, хвилечка гойдає;

Плине білий човник, вітер ледве дише, ледве повіває.

Білії хмаринки, лебедині крила угорі гуляють,

Довгою сягою, що зорю покрила, місяця сягають.

Місяченько світло, і рожеве й срібне, кида-розсипає,

І ряхтить, і сяє світло теє дрібне, як вогонь палає.

Уже ж мене пошарпано,

Всі квітоньки загарбано,

Всі квітоньки-зірниченьки

Геть вирвано з пшениченьки!

Мак мій жаром червонів,

А тепер він почорнів,

Наче крівця пролилася,

В борозенці запеклася…

Літо краснеє минуло,Сніг лежить на полі;Діти з хати виглядаютьВ вікна… Шкода волі!Діти нудяться в хатині, Нудять, нарікають:“І нащо зима та люта?”Все вони питають.“Он все поле сніг завіяв, Хоч не йди із хати!У замкнуті дивись вікна,Ніде й погуляти!Сніг з морозом поморозивВсі на полі квіти…Десь зима та не скінчиться!” –Нарікають діти.- Ждіте, ждіте, любі діти!Літо знов прилине,Прийде мила годинонька,Як зима та згине; І заквітне ваше полеІ зазеленіє, -Знов його весна прекраснаКвіточками вкриє.

“Мамо, іде вже зима,Снігом травицю вкриває,В гаю пташок вже нема…Мамо, чи кожна пташинаВ вирій на зиму літає?” – В мами спитала дитина.- Ні, не кожна, - одказує мати, -Онде, бачиш, пташина сивенькаСкаче швидко отам біля хати?Ще зосталась пташина маленька!“Чом же вона не втіка?Нащо морозу чека?”- Не боїться морозу вона,Не покине країни рідної,Не боїться зими навісної.Жде, що знову прилине весна.

“Мамо! Ті сиві пташкиСміливі, певне, ще й дуже,Чи то безпечні такі, -Чуєш, цвірінькають так,Десь їм про зиму байдуже!Бач – розцвірінькались як!”- Не байдуже тій пташці, мій синку,Мусить пташка малесенька дбати,Де б водиці дістати краплинку,Де б під снігом поживку шукати.“Нащо ж співає? Чудна!Краще б шукала зерна!”- Спів пташині потіха одна, -Хоч голодна, співа веселенько,Розважає пташине серденько,Жде, що знову прилине весна!

Як дитиною бувало

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

“Що болить?” - мене питали,

Але я не признавалась, -

Я була малою горда –

Щоб не плакать, я сміялась.

Місяць яснесенькийПромінь тихесенькийКинув до нас.Спи, мій маленький!Пізній-бо час.Любо ти спатимеш,Поки не знатимеш, Що то печаль;Хутко прийматимешЛихо та жаль.Сором хилитися,Долі коритися:Час твій прийдеЗ долею битися –Сон пропаде…Місяць яснесенькийПромінь тихесенькийКинув до нас…Спи, мій малесенький, Поки є час!

• Поезія Лесі Українки пройнята любов’ю до дитини, повагою до жінки-матері, любов’ю до рідного краю.

• Образ дитини в творах Лесі Українки завжди оповитий глибокою ніжністю, любовним замилуванням.

• Дитина в її очах була насамперед людиною, з своїми правами і з своїми, хай дитячими поглядами на світ.

• І в дитинстві, і вже ставши відомою поетесою, Леся Українка над усе любила багато читати.

• І, звичайно, наша поетеса, як ніхто інший, вміла вдивлятися в природу, шанувати і любити людей, вслухатися в кожне слово рідної мови.

• І вам, юні друзі, є чого навчитися як з віршів, так і з самого життя Лесі Українки.