The Ukrainian Cleveland, Issue 11-12, March-April 2008

THE UKRAINIAN CLEVELAND – НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКА ГАЗЕТА Випуск 3-4(11-12) | Березень-квітень 2008 р. www.ukrainiancleveland.com Виходить щомісяця

УКРАЇНСЬКІ ЗЛУЧЕНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОГАЙОщиросердечно вітають зі Світлим Празником Христового Воскресіння

Ієрархів Українських Церков, український нарід на рідних землях і в діяспорі, проводи українських

організацій та установ.

Щиро бажаємо Вам справжньої Великодньої радості, миру і злагоди, щастя, успіхів у житті та в праці на добро української церкви і

українського народу. Нехай Воскреслий Господь дарує Вам своє Благословення,

наповнить Ваше життя земними і небесними щедротами.

ХРИСТОС ВОСКРЕС! ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

ПАРМА, Огайо. – Відомо, що укра-їнці, що мешкають у районі Клівлен-ду, часто навідуються на Стейт Ровд за такими етнічними делікатесами, як домашня ковбаса, імпортні торти, тощо. Проте щоб працювати за при-лавком у крамниці “International Food and Deli”, що розташована на Стейт Ровд у Пармі, Огайо, потрібно зна-ти принаймі чотири мови, хоч укра-їнська є, фактично, основною мовою спілкування на цьому відтинку Стейт Ровд.Віталій Созанський, колишній

скрипаль зі Львова, відкрив свою продуктову крамницю три роки тому для обслуговування покупців, які звертаються англійською, польською, російською і українською. “Я бачу, як громада стає все більшою, більшою і більшою”, – говорить пан Созан-ський. На Стейт Ровд, на південь від Брук-

парк Ровд, у тіні куполів і шпилів українських церков пускає коріння громада нової імміграції.

Числа не точні, але перепис 2000 року виявив, що Парма є домівкою для більшого числа осіб народжених за межами США, ніж будь-яке інше місто північно-східного Огайо, за ви-нятком Клівленду. Близько 10% меш-канців Парми народились за межами Сполучених Штатів Америки і най-більше число з них – 1,350 – з Укра-їни. Урядовці Парми добре знають, що саме україномовні переповнюють курси, призначені для осіб, що збира-ються придбати свій перший дім.Тепер восьме найбільше в Огайо

місто з 80-тисячним населенням спо-дівається вигідно використати свою українську культуру для чогось біль-шого. Місто задумало створити Укра-їнське село.Цей задум виник у парафіяльній

управі Українського православно-го собору св. Володимира, в пара-фії якого з’явились нові парафіяни з останньої хвилі української іммігра-ції. Останнє може служити ознакою

КИЇВ (1 квітня 2008 р.) — Прези-дент США перебував в Україні з од-ноденним візитом. Біля трапа літака Джорджа й Лору Буш зустріли пред-ставники української влади, зокрема міністр закордонних справ Володи-мир Огризко, голова Верховної Ради Арсеній Яценюк і глава Секретаріату Президента Віктор Балога.Також серед зустрічаючих був по-

сол США в Україні Вільям Тейлор.Біля трапа також була почесна

варта й 3 дівчини та 2 юнаки в укра-їнських народних костюмах, які вру-чили президентській парі коровай і букет квітів.Президентський кортеж становив

понад 40 машин.Прильоту Президента передували

безпрецедентні для України заходи безпеки.Зокрема спостерігати за прильотом

Буша в “Бориспіль” приїхали близько 80 заздалегідь акредитованих жур-налістів.Більш як 2 години тривали контр-

оль і перевірка — американська сторо-на неодноразово перевіряла як авто-буси, у яких перевозили журналістів до місця прильоту, так і перевіряли їхні речі за допомогою собак.У ході візиту Джордж Буш і Пре-

зидент Віктор Ющенко обговори-ли перспективи двостороннього співробітництва, зокрема План дій “Україна-США” на 2008-2009 роки й можливість приєднання України до плану дій щодо членства в НАТО.Після зустрічі двох президен-

тів “віч-на-віч” пройшли україно-американські переговори в розшире-ному форматі.Сторони обговорили актуальні пи-

ЗАВЕРШИВСЯ ВІЗИТ ДЖОРДЖА БУША В УКРАЇНУ

далі на стор. 7

УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛУ В ПАРМІ – БУТИ!


Під час офіційної церемонії зустрічі Президентів України і США. 1квітня 2008 р.

УКРАЇНСЬКИЙ КЛІВЛЕНД2 Випуск 3-4(11-12) | Березень-квітень 2008 р.

УКРАЇНЦІ В АМЕРИЦІ

Ігор Мірчук, «Україн-ська культура. Маляр-ство. Музика». Нью Йорк: Шкільна Рада, 2007, 239 ст.Ця цікава книжка – це другий том у

серії «Українська культура». Перший том вийшов 2004 року та був присвя-чений народній культурі (етнографії) та архітектурі. Шкільна Рада реко-мендує її, як підручник з культури для вищих класів шкіл українознав-ства.Перша частина – «Малярство»

(ст. 5-110) – має 18 розділів або лек-цій. Тут ведеться дискусія про суть малярства та його роль у княжій добі, візантійський стиль та бароко. Два розділи є про 19-е століття, а один – про малюнки Тараса Шевченка. Чо-тири розділи присвячені імпресіоніс-там, аванґардистам, соцреалізмові та українським мистцям діаспори. Ав-тор подав 5 розділів про ґрафіку, два – про кіно та про друкарську справу. Усі вони мають багато ілюстрацій (87). Ця частина має пояснення мис-тецьких понять, повторення та бібліо-графію. А кожна лекція має пояснен-ня слів, питання та вправи.Наступна частина – «Музика»

(ст. 111-237) – має 24 розділи і пояснює народні інструменти, оповідає про музику в княжій добі та про церков-ну музику. Є розділи про Лисенка та його послідовників та шість розділів про музику в 20 столітті. Вони вклю-чають оперу, співаків та музик, танок і балет. Автор подав відомості про театр, освіту, науку та шкільництво. Окремо написано про філософію і Григорія Сковороду та подано корот-кі відомості про визначних українців.

Накінець є повторення, бібліографія та 100 ілюстрацій. Щоби книжку зро-бити цікавою, подано 56 кольорових малюнків: ікони, мозаїка, портрети, малюнки славних малярів. Книжка призначена як підручник, але є ціка-вою для широкого загалу читачів, бо подає багато відомостей про україн-ську культуру не тільки з давніх часів але й про сучасну, наприклад, про П. Плішку, Б. Ступку, О. Заливаху тощо.Книжку можна замовити в Шкіль-

ній Раді за такою адресою: Educational Council, P.O. Box 391, Соорег Ѕtation, New York 10276, тел. 212-477-1200. Вартість одного примірника книжки – $18.00.

Юрій ГАЄЦЬКИЙ

тання двостороннього співробітни-цтва й планують підписати базовий документ щодо реалізації плану дій “Україна-США” на 2008-2009 роки.Також Буш зустрівся з прем’єр-

міністром України Юлією Тимошен-ко, спікером парламенту Арсенієм Яценюком та лідером Партії Регіонів Віктором Януковичем.Крім цього Буш і його дружина

Лора Буш відвідали одну з київських шкіл і національний заповідник “Со-фія Київська”.Після відвідування України Буш

попрямував у Бухарест (Румунія) для участі в саміті НАТО, у Хорватію й у Росію для зустрічей із владою.США прогнозували, що на саміті

НАТО в Бухаресті (Румунія) у квітні будуть розглянуті строки приєднан-ня України до Плану дій щодо член-ства в Альянсі.

У ході проведення Бухарестського саміту НАТО країни-члени все-таки дійшли згоди і прийняли узгоджене рішення стосовно приєднання Укра-їни до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ).Ухвалене рішення не задоволь-

нило прохання, висловлене в “Листі трьох”, отримати ПДЧ саме в Буха-ресті, але відповідь була позитивною. Згідно з Декларацією Бухарестського саміту Альянс “погодився сьогодні, що ці країни (Україна і Грузія – Авт.) стануть членами НАТО”, а “ПДЧ є на-ступним кроком для України і Грузії в їх прямому шляху до членства”.Альянс надав чіткий сигнал під-

тримки заявки України і Грузії на ПДЧ, приєднання до якого має бути розглянуте в грудні цього року на рівні міністрів закордонних справ Альянсу.Німеччина, яка є одною з провід-

них країн Європи та одним із ліде-рів Альянсу, вирішила не квапитись із наданням Україні ПДЧ. Причини цього криються в підході Німеччини до ролі Альянсу та його подальшого концептуального розвитку.По-перше, Німеччина, як один

з локомотивів ЄС, прагне розвивати Європейську політику безпеки і обо-рони (ЄПБО) та зберегти весь спектр її місій в цивільній та військовій пло-

щинах. Швидкий вступ України до НАТО може привести до незбалансо-ваного посилення Альянсу і до погли-блення протиріч між ним і ЄПБО.ЄПБО, на погляд Німеччини, має

стати автономною європейською опо-рою НАТО з власною системою во-єнного управління, а не “молодшим партнером” в проведенні операцій, або цивільним придатком Альянсу.Берлін відстоює позицію одно-

часного посилення двох стовпів єв-ропейської безпеки, НАТО і ЄС, які б взаємодоповнювали один одного і ефективно взаємодіяли. Для цього, як вважають в Центрі досліджень франко-німецьких відносин, Німеч-чині слід усунути протиріччя між Францією і Туреччиною і не допусти-ти виникнення нових протиріч в Єв-ропі.У виступі на Мюнхенській конфе-

ренції з питань безпеки 8 лютого 2008 року міністр оборони ФРН Франц-Жозеф Янг відзначив: “Співробітни-цтво НАТО–ЄС є більш необхідним на сьогоднішніх театрах проведення операцій, ніж будь-коли... Обидві ор-ганізації врешті-решт виграють від цього”.У цьому ракурсі швидкий демарш

України до членства в НАТО є неспри-ятливим фактором для Німеччини, оскільки може спричинити порушен-

ня рівноваги за рахунок зростання кількості країн, які є членами НАТО і не є членами ЄС.Україна ж не має таких чітких

перспектив для членства в ЄС, як в Альянсі. До того ж, ще не завершився переговорний процес між ЄС і Украї-ною стосовно укладання нової поси-леної угоди, яка має визначити фор-мат подальшого співробітництва та означити перспективи європейської інтеграції України.Отже перенесення рішення є чу-

довим варіантом для врегулювання нез’ясованих питань.По-друге, відсутність чіткості

у визначенні майбутнього Альянсу стримує Німеччину приймати важли-ві організаційні рішення. Організація Північноатлантичного Договору по-требує реформування і прийняття но-вої Стратегічної концепції, в якій буде

визначена перспектива подальшого розширення.В ході Бухарестського саміту, як і

планував Генеральний секретар Яап де Хооп Схеффер, це питання не по-рушувалось. Більш вірогідно, що про-цес розробки нової Стратегічної кон-цепції буде ініційовано до ювілейного саміту НАТО в 2009 році, організато-рами якого виступлять Німеччина і Франція.Керівництво Німеччини вважає,

що деякі параграфи Стратегічної кон-цепції Альянсу можуть бути адапто-вані, а решта потребують повних змін або вироблення нових, а саме: відно-шення НАТО до міжнародного права, стосунки з Радою Безпеки ООН, від-носини НАТО–ЄС, розвиток протира-кетної оборони.Німеччина бачить НАТО як тран-

ПІДҐРУНТЯ НІМЕЦЬКОГО “НІ” УКРАЇНСЬКОМУ ПДЧ В БУХАРЕСТІ

Шановні друзі!Від імені співробітників Посольства України в США і від себе особисто

щиро та сердечно вітаю Вас з найсвітлішим святом духовності та надії — Світлим Воскресінням Христовим!Воскресіння Христове символізує нерозривність часів та поколінь, дарує

нам впевненість у тому, що мир серед людей починається з милосердя, тер-пимості та прощення, що сили добра переважають над силами Зла, що душа людська безсмертна. У цей величний день наші серця наповнюються радіс-тю, світлом любові, добрими надіями і весняним теплом.Українці прийдуть на Пасхальне богослужіння до різних храмів, проте

разом піднесуть молитву, відчуваючи свою єдність во Христі. Нехай Господь почує нашу спільну молитву і дасть нам мудрість, силу і терпіння на шляху до обраної мети — розбудови вільної та демократичної України.Бажаю Вам та Вашим родинам щастя, злагоди, міцного здоров’ я, бла-

гополуччя й добробуту. Хай Пасхальні свята принесуть Вам благословення Господнє, додадуть життєвої сили й наснаги на великі справи, які нести-муть процвітання Українському народові.Зі святом Вас! Христос Воскрес!

Олег ШАМШУР, Посол України в США, м. Вашинґтон

ВІТАННЯ ДО УКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДИ З НАГОДИ СВІТЛОГО СВЯТА ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВОГО

НОВИЙ ПІДРУЧНИК З УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Новий підручник для шкіл українознав-ства

Майже 30% з майже 1,000,000 українців в США розмовляють вдо-ма українською або російською (не-давні іммігранти) і трохи більше з них розмовляють вдома російською, ніж українською (!). Ймовірно, що ре-шта 70% розмовляють вдома англій-ською.Українці масово перебираються у

Піденну Кароліну і Північну Каролі-ну, Айдахо, Айову і Західну Вірджи-нію – залишаючи Канзас, Небраску, Род-Айленд, Юту і Вермонт, у той час як населення штату Нью-Йорк зали-шається сталим. У Філадельфії, укра-їнці є третьою найбільшою етнічною групою, після китайців і в’єтнамців!У Бінґгамптоні, штат Нью-Йорк,

мешкає біля 3,600 українців, з 3% приростом за останні 5 років. У Си-ракузах, штат Нью-Йорк, мешкає 12,000. Тепер більше українців меш-кає в Шарлотті, штат Північна Каро-ліна, (5,000) ніж у Бінґгамптоні, тому що українське населення Шарлотти зросло на 90% за останні пять років.Найбільше зростання українських

мешканців відбулося за останні п’ять років у таких містах: Окала, Флорида (297.8%), Ґрінвіл – Спартанбурґ — Ан-дерсон, Південна Кароліна (289.3%), Де-Мойн, Айова (221.5%), Бойсі, Айда-хо (171.5%), Ричленд – Кеневік — Пас-ко, Вашинґтон (147.9%), Чарльстон – Норт-Чарльстон, Південна Каро-ліна (118.5%), Пунта-Ґорда, Флорида (103.0%), Сарасота, Флорида (100.1%), Такома, Вашинґтон (96.0%), Шарлот-та – Ґастонія – Рок-Гіл, Пінічна Ка-роліна/Південна Кароліна (90.2%), Джексонвіл, Флорида (88.6%), Га-мільтон – Міделтон, Огайо (73.5%), Індіанаполіс, Індіана (72.8%), Сакра-менто, Каліфорнія (58.5%), Портланд, Ореґон/Вашинґтон (52.7%), Ралей-

Дургем, Північна Кароліна (50.0%).Найбільше зростання українських

мешканців відбулося за останні п’ять років у таких штатах: Південна Каро-ліна (125.3%), Айдахо (108.9%), Кен-туккі (87.5%), Айова (67.8%), Монтана (58.7%), Західна Вірджинія (54.3%), Алабама (46.5%), Нью-Гемпшир (42.3%), Північна Кароліна (40.8%).Найбільша зосередженість укра-

їнців є в таких штатах: Нью-Йорк (148,741), Пенсильванія (121,720), Калі-форнія (97,050), Нью-Джерзі (73,494), Флорида (46,032), Ілінойс (46,003), Огайо (44,883), Вашинґтон (43,466), Мічиґан (43,452).Найбільша зосередженість укра-

їнців у таких містах: Нью-Йорк і північно-східне Нью-Джерзі (129,830), Філадельфія, Пенсильва-нія/Нью-Джерзі (52,888), Чикаґо, Іліной (42,790), Детройт, Мічиґан (28,952), Лос Анжелес – Лонґ-Біч, Каліфорнія (27,130), Піттсбурґ, Пен-сильванія (25,534), Сакраменто, Калі-форнія (23,734), Вашинґтон, Д.К./Ме-риленд/Вірджинія (21,493), Клівленд, Огайо (20,550), Сиетл — Еверет, Ва-шинґтон (20,473), Портланд, Ореґон-Вашинґтон (19,861), Сан Францис-ко – Окленд — Валехо, Каліфорнія (16,704), Рочестер, Нью-Йорк (14,198), Бостон, Массачусетс – Нью-Гемпшир (13,658), Алентавн – Бетлегем – Іс-тон, Пенсильванія/Нью-Джерзі (12,672), Сиракузи, Нью-Йорк (11,830), Монмаут-Овшен, Нью-Джерзі (11,738), Мінеаполіс – Сент Пол, Мінеаполіс (11,540), Балтимор, Мериленд (11,014), Скрентон – Вілкі-Бар, Пенсильванія (10,632), Атланта, Джорджія (10,559)

За матеріалами Informed Decisions, Inc.

ТРОХИ СТАТИСТИКИ ПРО УКРАЇНЦІВ В США

ВІЗИМТ ДЖ. БУША В УКРАЇНУ (ЗІ СТОР. 1)


УКРАЇНСЬКИЙ КЛІВЛЕНД 3Випуск 3-4(11-12) | Березень-квітень 2008 р.

КЛІВЛЕНДСЬКІ ВІСТІ

ЗВІТУЮТЬ УКРАЇНСЬКІ БАНКИ “ОСНОВА”

Українська федеральна кредитова кооператива “Основа” провела річні загальні збори в неділю, 2 березня 2008 року, у залі при Українському православному соборі св. Володими-ра в Пармі. Вступним словом відкрив збори голова дирекції Яків Бурсу. Присутні віддали шану пам’яті тим членам кредитівки, які відійшли у вічність у 2007 році. Потім Я. Бурсу зачитав вітання зборам від Центра-лі Українських кооператив Америки. Протокол з минулорічних загальних зборів зачитав секретар Олег Бендюк. Далі було заслухано звіти дирекції, кредитового комітету та контрольної комісії. Від дирекції звіт склав її голо-ва Я. Бурсу. Він, зокрема, сказав, що успішна діяльність кредитівки “Осно-ва” у 2007 році була завдяки тому, що вона виплачує конкуруючі дивіденди на депозити, видає добре обгрунто-вані позики при конкуруючих відсо-тках і працює вміло, щоб збільшити резерви, які повертаються членам, як дивіденди. “Основа” старається роз-ширювати перелік послуг для свого членства, такі як чекові конта, позики на купівлі будинків, для придбання авт та різні особисті позики. Члени кредитівки успішно можуть корис-туватися кредитними картками VISA та ATM машиною. Для отримання інших інформацій створено сторінку в інтернеті (www.osnovafcu.com). По-вністю закінчено перебудову влас-ного приміщення, що також сприяє кращому обслуговуванню клієнтів кредитівки. Урядова перевірка за-свідчила, що кредитівка “Основа” по-вністю дотримується всіх державних законів та приписів і є в доброму фі-нансовому стані. Членство кредитів-ки за минулий рік зросло на 16 осіб і зараз є 555 членів. У звіті скарбника д-ра Зенона Го-

лубця сказано, що активи кредитівки зросли з 4,902,658 дол. у 2006 році до 5,139,269 дол. у 2007 році. Загаль-ні прибутки за 2007 рік становлять 274,060 дол., а видатки – 130,997 дол. Прибуток перед дивідендами – $143,063, а самі дивіденди – $160,717, втрата доходу є на суму $17,754.Опісля Я. Бурсу зачитав звіти кре-

дитового комітету і контрольної комі-сії із-за відсутності їх голів. Кредито-вий комітет ухвалив 12 персональних позик на суму $56,000 і 5 позик на купівлю авт на суму $95,105. На під-ставі проведеної перевірки контр-ольна комісія стверджує, що фінан-сове діловодство відповідає вимогам Стейтової і Федеральної адміністрації кредитівок та вірно віддзеркалює фі-нансовий стан Української федераль-ної кредитової кооперативи “Основа”. Після звітів було затверджено диві-денди і баланс за 2007 рік. На пропозицію номінаційної комі-

сії на три роки до дирекції було обра-но Олега Бендюка і Олега Палащен-ка, а до контрольної комісії – Романа Малиша. Були проведені також збори Культурного осередку, на яких після звітів голови і скарбника, до управи осередку було обрано Якова Бурсу і д-ра Діонізія Дем’янчука.

“САМОПОМІЧ”Українська федеральна кредито-

ва кооператива “Самопоміч” провела чергові річні збори 30 березня 2008 року в парафіяльній залі при церкві св. Володимира в Пармі. Вступним словом збори відкрив голова дирекції д-р Богдан Чепак і на основі рішення верифікаційної комісії ствердив пра-восильність зборів з участю понад 200 присутніх членів для голосуван-ня. Молитву за успіх зборів провів на-стоятель Українського православного собору св. Володимира о. Іван Нако-нечний. Хвилиною мовчання присут-

ні вшанували пам’ять членів креди-тівки, які за останній рік відійшли у вічність. Збори привітав голова УЗО Василь Ліщинецький, а також було зачитано привіт від голови т-ва “Са-мопоміч” Івана Федоришина. Збори прийняли порядок нарад і протокол з минулорічних загальних зборів без зачитання, оскільки він був на руках у присутніх.Про діяльність і фінансовий стан

установи за 2007 рік звітували: голова дирекції д-р Б. Чепак, касієр д-р Орест Ліщинецький, за кредитовий комі-тет – Роберт Мураль, за контрольну комісію – Марко Полатайко. У звітах показано, що вклади українського банку “Самопоміч” за минулий рік зросли на 2.37 відсотка і становлять 63,109,495 доларів. На громадські цілі установа пожертвувала 63,875 доларів, що на 14,069 дол. більше ніж минулого року. Загальне майно зрос-ло на 2,042,507 дол., тобто на 2.81 від-сотка, і становить 74,788,240 доларів. Резерви банку збільшилися на 5.04 відсотка, або на 553,146 доларів і ста-новить 11,533,663 дол. Чистий дохід є 551,172 дол., що на 190,568 доларів менше від попереднього року. За звіт-ний період прибуло 209 нових членів кредитівки і сьогодні членство нара-ховує 4,349 осіб. Кредитовий комітет провів 52 за-

сідання і ухвалив 235 аплікацій на суму 8,051,299 дол. Контрольна комі-сія регулярно перевіряла діловодство, зокрема баланс приходів, розходів і резерви кредитівки та не виявила ні-яких порушень. Вона ствердила, що діловодство кредитівки відповідає всім вимогам Федеральної адміні-страції кредитівок. Згідно статистич-них даних NCUA кредитівка “Самопо-міч” в Клівленді займає перші чотири місця серед українських кредитівок Америки. Після звітів у дискусії взя-ли участь Петро Твардовський, Євген Бачинський і Гордій Пасіка. На пропозицію номінаційної комі-

сії до дирекції були переобрані: Ірина Кулик, Ярослав Завадівський, Зенон Фаріян; до кредитового комітету – Ро-берт Мураль; до контрольної комісії – Віра Малиш. Збори затвердили бю-джет на 2008 рік в сумі 1,307,000 дол. Після закриття зборів присутніх вго-щали смачним обідом, а також було проведено розиграш нагород.

*******************************Сходини Дискусійного клубу при

Шевченковому домі в Пармі відбудбу-лися в середу 20 лютого. З розповід-дю про сучасне політичне становище в Україні та в світі виступив редактор Петро Твардовський. Управа клубу щиро дякує доповідачам і всім при-сутнім на сходинах.

*********************************19-ий інтернаціональний фести-

валь танців відбувся в Клівленді 2 бе-резня в театрі Аллен, де брало участь понад тисячу присутніх глядачів. Свої народні національні танці з піс-нями представляли 10 груп: Ірландії, Греції, Німеччини, Японії, Угорщини, Польщі, Іспанії, Чехії, Лівану та За-хідної Африки. Українські танці пред-ставляла Школа українського танцю “Каштан”, виступ якого присутні з ентузіазмом нагородили гучними оплесками.

*********************************Відзначення Шевченківських ро-

ковин провели учні 6-х-8-х кляс шко-ли св. Йосафата для мешканців Шев-ченкового дому в Пармі 11 березня. Вони декламували вірші Т. Шевченка та співали пісні на його слова: “Думи мої”, “Реве та стогне Дніпр широкий”, “Садок вишневий коло хати”, “Зацвіла у лузі червона калина”.

*********************************12-ий відділ Союзу українок Аме-

рики ім. Олени Пчілки успішно провів 15 березня в Астродомі св. Йосафата в Пармі продаж віднайдених скарбів, де можна було придбати паски і печиво, українські мистецькі вироби та інші речі. Дохід від продажі призначено на культурно-освітні програми СУА.

*********************************Річні загальні збори Осередку

Спілки української молоді ім. гетьма-на Богдана Хмельницького відбулися 5 квітня 2008 року в приміщенні цен-тру “Верховина”. Вступним словом збори відкрив голова управи Осеред-ку СУМ друг Зенон Фаріян. Присут-ні вшанували хвилиною мовчання пам’ять усіх сумівців, які відійшли у вічність за останній рік. Далі збори вела президія у складі голови – ре-дактора Петра Твардовського, заступ-ника голови – друга Богдана Рошець-кого і секретаря – подруги Марійки Краснянської. Було оголошено приві-ти від УЗО, від округи УНС Огайо, від Товариства УПА, від ООЧСУ. Прото-кол з минулорічних загальних зборів відчитала подруга М. Краснянська, який одноголосно був затверджений. Потім було заслухано звіти членів управи і референтур, голів Осередку СУМ, оселі “Хортиця”, адміністрації посілости “Верховина”, а також контр-ольної комісії, товариського суду і мандатної комісії. На пропозицію но-мінаційної комісії було обрано новий склад управи СУМ та оселі “Хорти-ця”. Головою Осередку СУМ обрано подругу Оксану Рошецьку. Збори за-кінчилися співом Державного гімну України.

ДОБРОЧИННА АКЦІЯ УКРАЇНЦІВ У ПАРМІ

Декретом Блаженнішого Патріарха Любомира Гузара створено Закордон-ний відділ інформаційно-фінансового забезпечення Патріяршого центру УГКЦ в Києві з осідком у Стемфор-ді. Керівником закордонного відділу призначено Мирославу Роздольську. Патріарх затвердив Положення про відділ, згідно якого створено Всеа-мериканський комітет (як дорадчий орган та наглядна рада) розвитку Па-тріаршого центру, який очолив член Постійного синоду єпископів Влади-ка Павло Хомницький, ЧСВВ, Єпарх Стемфордський. До Всеамерикан-ського комітету входять члени єпархі-яльних комітетів для збору коштів на теренах США. Від Клівленду до цього комітету входять: Ольга Міґелич, Ва-силь Ліщинецький, Василь Ільчишин, Петро Твардовський і Олег Стасюк. У неділю, 6 квітня, у парафіяльній

залі при церкві св. Покрови в Пармі було проведено збір коштів на завер-шення будівництва Патріаршого цен-тру УГКЦ в Києві. Вступним словом про будівництво Собору програму відкрив о. Іван Мазурик, проректор семінарії св. Василія Великого в Стем-форді, член Закордонного відділу. Па-рох церкви св. Покрови о. Володимир Грицюк провів молитву. Далі програ-му вела Мирослава Роздольська, яка запросила присутніх переглянути фільм “Собор єднає всіх”, який ви-світлює хід будівництва Патріяршого центру в столиці України.У концертовій частині програми

виступив дует “Писанка” з Буковини в складі Заслужених артистів Украї-ни подружжя Оксани Савчук та Івана Кавацюка, які своїм талантом долу-чилися до будівництва Патріаршого Собору. У процесі концерту присутні мали нагоду придбати свою “цегол-ку”, яка є вартістю від 50 до 5 тисяч доларів, щоб зробити свій вклад у побудову Патріаршого Собору. І про-грама “Собор єднає всіх” цього ж дня забезпечила збір коштів на суму 12, 235 доларів. Клівлендський комітет запрошує

все українське громадянство штату Огайо долучитися до акції “Собор єд-нає всіх” та придбати “цеголку”, щоб зробити свій вклад у зміцнення на-шого Патріаршого центру в Києві. До-даткові інформації можете отримати у фінансового референта комітету Ва-силя Ільчишина, тел. 440-842-4961. Кожна “цеголка” є іменна, корінець якої пересилається до Києва, де в Соборі буде молитва за тих, хто став жертводавцем. За номером, який є на цеголці, можна перевірити надхо-дження кожного внеску до Києва на вебсторінці www.kyivsobor.ugcc.org.ua.

Добірку матеріялу підготовив Петро ТВАРДОВСЬКИЙ

З ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДИ

Любомир Винар: Бібліо-графічний покажчик ( 1948 – 2007). Національна Акаде-мія Наук України. Наукова бібліотека ім. В. Стефани-ка, Українське Історичне Товариство, Національний університет “Острозька академія”; Упоряд.: Н. Ко-шик, Л. Кужель; Відп. ред.: М. Романюк, А. Атаманенко. Львів; Острог; Париж; Нью-Йорк, 2007, 576 с., портр. 68 с.; іл.

До 75-ліття з дня народження відомого українського історика, професора Кентського державного університету (США), засновника, пізніше – секретаря, і протягом багатьох років президента Укра-їнського історичного товариства, редактора журналу “Український історик” проф. Любомира Винара було видано біобібліографічний по-кажчик праць науковця.

Діапазон наукових інтересів до-слідника надзвичайно широкий. Автор численних праць з історії, історіографії, спеціальних істо-ричних дисциплін, бібліології та бібліографії, у галузі етнічних до-сліджень, Л. Винар є також загаль-новизнаним засновником грушев-ськознавства як окремої наукової дисципліни в галузі українознав-ства. У його науковому доробку по-над 2260 праць, включаючи більш як 60 книжкових видань (моно-графії, довідники, підручники для вищих шкіл), а також наукові та ін-формаційні статті, енциклопедич-ні гасла, рецензії й бібліографічні нотатки, публікації документів і матеріалів. Видання бібліографії праць науковця є необхідною осно-вою для досліджень у галузі укра-їнської історіографії в діаспорі. Видана в 2007 році бібліографія

підготовлена Національною акаде-мією наук України, Львівською на-уковою бібліотекою ім. В. Стефани-ка, Національним університетом “Острозька академія” та Україн-ським історичним товариством є на

Проф. Любомир Винар

ЮВІЛЕЙНЕ ВИДАННЯ БІБЛІОГРАФІЇ ПРОФЕСОРА

ЛЮБОМИРА ВИНАРА



УКРАЇНСЬКИЙ КЛІВЛЕНДЩОМІСЯЧНА УКРАЇНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКА ГАЗЕТА

Засновник і видавець: UKRSVIT LTDГоловний редактор: Володимир БоднарЕл. адреса: [email protected]

Веб: www.ukrainiancleveland.com

THE UKRAINIAN CLEVELANDMONTHLY UKRAINIAN-AMERICAN NEWSPAPER

Founder & Publisher: UKRSVIT LTDEditor-in-Chief: Volodymyr Bodnar

E-mail: [email protected]: www.ukrainiancleveland.com

Редакція не відповідає за зміст реклами і приватних оголошень. Рукописи не повертаються і не рецензуються. Погляди редакції можуть не збігатись із думками авторів статей. Дизайн рекламних матеріалів і статтей є власністю UKRSVIT LTD і не може відтворюватися без

згоди редакції. При використанні матеріалів посилання на «Український Клівленд» обов’язкове.

THE UKRAINIAN CLEVELAND, P. O. Box 627, Kent, OH 44240-0011Реклама: 330-554-6429 або [email protected]© THE UKRAINIAN CLEVELAND All Rights Reserved


Єлископ-номінат Даниїл (світське ім’я – Володимир) Зелінський, наро-дився в Україні, у невеличкому міс-течку Бучачі Тернопільської області. Там же закінчив початкову і серед-ню школи. У вересні 1993 р. розпочав свою богословську освіту в Україн-ській католицькій семінарії в Івано-Франківську. Після її закінчення емі-ґрував 1996 р. до Сполучених Штатів Америки, щоб продовжувати свої сту-дії в Католицькому університеті Аме-рики та Домініканському домі студій у Вашинґтоні, Д.К. У цей час його ру-коположено у сан диякона.

2000 р. диякона Володимира при-йнято в лоно Української православ-ної церкви в США, де він поступив у Свято-Софіївську духовну семінарію у С. Бавнд Бруці, Нью-Джерзі. Завдя-ки своїм попереднім богословським студіям він зміг закінчити курси пра-вославного богослов’я за два роки, беручи водночас курс заавансовано-го православного богослов’я в Антіо-хійському домі науки при Баламанд-ському університеті й отримавши там 2002 р. ступінь маґістра богослов’я. 12 травня 2002 р. Впреосвящ. Архиє-пископ Антоній рукоположив дияко-на Володимира в церкві-пам’ятнику св. Андрія у С. Бавнд Бруці у сан свя-щенника. 22 травня того ж року, у мо-настирі св. Іллі (УПЦерква в США) у Довері, Флорида, диякон Володимир прийняв від Архиєпископа Антонія чернечий постриг і став ієромонахом,

з чернечим ім’ям Даниїл. 2003 р. ар-химандрит Даниїл поступив у Пітт-сбурзьку богословську семінарію, де в травні 2007 р., задовольнивши всі вимоги, отримав ступінь доктора богослов’я.Під час Божественної літургії,

якою 3 жовтня 2007 р. розпочинався 18-ий Собор УПЦеркви в США, Блаж. Митрополит Константин підніс ієро-монаха Даниїла до сану архимандри-та. Декілька днів пізніше, 6 жовтня 2007 р. Собор обрав його кандидатом на єпископа Святої Української пра-вославиої церкви в США. Уже 9 жов-тня 2007 р. на внесок Всесвятішого Вселенського Патріярха Варфоло-мея І, Священний і Великий Синод Константинопольського патріарха-

ту формально вписав його у дипти-хи Святого Православ’я як єпископа Памфілонського.Ще раніше, після його чернечого

постригу, о. Даниїла було призначено заступником редактора «Українсько-го православного слова» («УПС»), а у вересні 2002 р. він став його головним редактором. Це становище він займає по сьогодні. Також 2002 р. Архиєпис-коп Антоній призначив о. Даниїла ди-ректором Відділу зовнішніх стосун-ків при Консисторії, що видає щороку «Український православний кален-дар» та завідує веб-сайтом Церкви. 2005 р. о. Даниїла призначено духо-вним опікуном для Об’єднання укра-їнських православних сестрицтв та духовним дорадником церковної про-грами опіки над сиротинцями в Укра-їні. Отець Даниїл уже чотири роки очолює місійні подорожі студентів до цих сиротинців.З відновленням повної академічної

програми в Свято-Софіївській семі-нарії Митроп. Константин і Опікунча Рада семінарії призначили 2006 р. о. Даниїла деканом студентів. Він, разом з о. прот. Василем Завірюхою та Архиєпископом Антонієм брав ак-тивну участь у переслуханні та від-борі студентів з України до Семінарії св. Софії. Отець архимандрит і зараз живе разом з семінаристами в семі-нарійному будинку і є для них «мен-тором» і порадником та керує семіна-рійним життям і діяльністю.

На конвенції Українськоі право-славної ліґи 2007 р. Митрополит Кон-стантин призначив архимандрита Да-ниїла духовним опікуном Старшого відділу УПЛіґи. Будучи вже на цьому становищі о. Даниїл, на прохання Екзекутиви УПЛіґи, погодився очо-лити Комітет з опіки покликаннями до священичого та монашого життя, що завідує Стипендійним фондом ім. Митрополита Іоана (Теодоровича). З цього Фонду видається фінансова до-помога нашим семінаристам та свя-щенникам, що бажають продовжити свою освіту.Отця Даниїла знають у всій

УПЦеркві в США і поза нею як люди-ву, до якої можна звернутися за по-радою, від якої можна отримати спів-чуття або почути розважливу думку. Його часто запрошують різні парафії та організації, українські й неукра-їнські, православні й неправославні читати лекції та ділитися своїми роз-думами.Родина єпископа-номіната Даниїла

така: мати Галина, вітчим Іван, брат Тарас та ближча й дальша родина. Усі вони живуть в Україні, в Тернопіль-ській та Івано-Франківській областях. Мати – викладач у загальноосвітній школі, а вітчим працює на одному з приватних підприємств околиці. Усім їм бракує присутності о. Даниїла, од-нак вони розуміють, що Господь по-кликав його до служіння у Святій Українській православній церкві тут, у США.

“Українське православне слово”

ЗНАЙОМТЕСЬ: ЄПИСКОП-НОМІНАТ ДАНИЇЛ

Архімандрит Даниїл

1955 р. в Клівленді був заснований хор “Дніпро”, який існує до цього часу. Від 60-их до 80-их років минулого століття це був великий хор (біля 70 осіб), який мав проби щотижня, за винятком літньої перерви, хоч деколи доводилось вичтупати і влітку.Так як і інші великі українські

хори в більших українських громадах у містах США і Канади, хор “Дніпро” дотримувався так званого академіч-ного стилю співу, тобто наближеного до оперових хорів, чи їншої класичної музики. “Дніпро” в той час мав вели-кий успіх і був відомим не тільки між українцями у більших громадах міст США і Канади, де концертував, але й також у Клівленді між американцями та іншими народами, співаючи у їхніх церквах, в університетах, на телеба-

ченні, бібліотеці та інших місцях.На жаль, з часом склад хору змен-

шився, бо деякі члени мусіли відійти з різних причин, а тих, які приходи-ли, було чим раз менше в хорі, тому в останньому десятилітті хор був зму-шений припинити нормальні тижневі проби, а робити їх тільки перед висту-пами на імпрезах Свята Незалежності України чи Шевченківського свята.Знаємо з власного досвіду, що не-

зважаючи на довгу історію хору “Дні-про” (53 роки), тепер велика частина нашої громади в околиці Клівленду, яка нараховує за офіційними дани-ми біля 40 тисяч українців, навіть не знає, що такий хор існував, ще існує і та є далі потрібним для нашої грома-ди.Тому, користуємось нагодою, звер-

таємося до співачок і співаків та за-прошуєм до співпраці з хором “Дні-про”, щоб підсилити наш склад (тепер - біля 35 хористів).У липні та серпні цього року хор

планує підготовку репертуару до на-ступного Свята Незалежності, що відбудеться 24 серпня. Тому, що проб буде небагато, від нових кандидатів та кандидаток вимагається підставо-ве читання нот, добрий слух, голос та деяка попередня практика співання в хорах чи інших гуртах. Проби відбу-ватимуться щосереди.Зацікавлених кандидатів просимо

вже тепер зголошуватися телефоном 216-521-5550 або 216-226-9250. Складаємо подяку редакції мі-

сячника “Український Клівленд” за співпрацю з хором “Дніпро”.

Управа хору “Дніпро”---------------------------------------Від редакції “Українського Клів-

ленду”: Не хочеться вірити, що серед багатотисячної української громади Великого Клівленду не відшукається десяток-другий талановитих співа-ків, здатних відгукнутися, відірвав-шись на деякий час від буденщини, на заклик хору “Дніпро” і зробити свій посильний внесок у відродження укра-їнського хорового співу в Клівленді. Тому сподіваємось, що незабаром ми знову насолоджуватимемось непере-вершеним багатоголоссям хору “Дні-про”, що багато років чарував меш-канців Клівленду й інших міст США й Канади, стверджуючи невмирущу співочу славу українського народу.

РЯТУЙТЕ, ЛЮДИ, ПІСНЮ! П. Перебийніс

Стікає кровю пісня світова.Вставайте люди, пісня ще жива!Допоки ще не пізно,Рятуйте, люди, пісню, рятуйте, рятуйте!

Коли співають – пісня ще жива.Співуче серце ґрати розрива.Не вб’ють громи зловісніЖитгя правічну пісню, не в б’ють, не вб’ють!

Співайте, люди, нелюдам на зло,Співайте хором, що б там не було!Хай спів стрясає груди,Співайте хором люди, співайте, спі-вайте!

ЗАКЛИК ДО СПІВАКІВ КЛІВЛЕНДУ

Фото з архіву Олега МОРОЗА

Хор “Дніпро”. 1969 р.



сьогодні найповнішою бібліографією праць науковця. Упорядниками ста-ли співробітники Львівської науко-вої бібліотеки Н. Кошик, Л. Кужель, за редакцією директора ЛНБ ім. В. Стефаника проф. М. Романюка та директора Інституту дослідження української діаспори Національного університету “Острозька академія” А. Атаманенко. Покажчик друкова-них праць Л. Винара репрезентує його науковий доробок, дослідниць-ку, видавничу, редакторську, бібліо-графічну, педагогічну та громадську діяльність. Матеріали довідника систематизо-

вано у двох частинах: І. Бібліографія друкованих праць Л. Винара (1948 – 2007 рр.); ІІ. Бібліографія публі-кацій про вченого. На початку пер-шого розділу вміщено бібліографію бібліографій. Основний розділ пер-шої частини покажчика являє собою хронологічний перелік друкованих праць вченого від першої публікації 1948 року і налічує 2253 позиції. У

межах кожного року друковані праці вченого систематизовано у рубрики: 1. Книжки: оригінальні праці і ви-дання за редакцією; 2. Статті. Ен-циклопедичні гасла. Бібліографія; 3. Рецензії. Друга частина покажчика – під-

бірка вибраних публікацій про Л. Ви-нара – налічує 841 позицію. До цієї частини автори внесли публікації, які безпосередньо присвячені нау-ковцеві або ж містять докладні згад-ки про нього та його діяльність.У довіднику подано також допо-

міжний апарат: іменний покажчик, алфавітний покажчик назв праць Л. Винара, перелік серійних та пе-ріодичних видань, зредагованих Л. Винарем, покажчик періодичних видань, в яких публікувалися праці Л. Винара, статистичний аналіз пу-блікацій (1948 – 2007). Цікавий ілю-стративний матеріал логічно завер-шує видання. Поява бібліографічного покажчи-

ка Л. Винара – результат тісної співп-раці не лише окремих науковців,

але й українських наукових установ в Україні та діаспорі і є важливою подією в українському науковому житті. Завершимо огляд словами директора Львівської наукової біблі-отеки ім. В. Стефаника Національної академії наук України доктора істо-ричних наук Мирослава Романюка: “…наш Ювіляр спричинився до тво-рення і розвитку української історич-ної науки як поза Україною, так і на батьківщині. Незаперечними є його успіхи на науковій ниві, бо до бага-тьох проблем він звертався першим, намагаючись не йти протореним шляхом”. Всі, причетні до творення біобібліографії проф. Любомира Ви-нара бажають йому нових наукових звершень на благо української науки, в ім’я духовного відродження нашого народу. Ми приєднуємося до цих по-бажань.

Мґр. Анастасія ХЕЛЕНЮК,Національний університет

“Острозька академія” Вигляд палітурки нового видання.

БЕРЕЗЕНЬ Неділя, 2 — Загальні збори кре-

дитівки “Основа” в парафіяльній залі св. Володимира.Неділя, 2 — Виступ Школи

українського танцю “Каштан” на 19-му щорічному міжнародному фольклорному фестивалі в Allen Theater. Неділя, 9 — Весняний базар

старшого відділу УПЛ в Парафіяль-ній залі св. Володимира (скасовано з огляду на погодні умови). Неділя, 16 — Загально-громад-

ське Шевченківське свято УЗО в Па-рафіяльній залі св. Володимира. Неділя, 23 — Свято Воскресіння

Христового за західним обрядом.Четвер, 27 — Українська клів-

лендська “щаслива година”. Неділя, 30 — Загальні збори

кредитівки “Самопоміч” в парафі-яльній залі св. Володимира.

КВІТЕНЬНеділя, 6 — Доброчинний кон-

церт дуету “Писанка” в парафіяль-ній залі Покрови. Неділя, 13 – Вистава “Нелегал-

ка” Українського драматичного те-атру “Заграва” (Торонто, Канада) в парафіяльній залі св. Тройці.Неділя, 13 — Спільне свячене

Католицької парафії свв. Петра і Павла.Четвер, 17 — Українська клів-

лендська “щаслива година”у “Fat Fish Blue”.Неділя, 20 — 33-й відділ СУА,

75-ліття Голодомору в парафіяльній залі св. Андрія. Понеділок, 21 — Надзвичайні

сходини УЗО в залі Кредитової ко-оперативи “Самопоміч”.Неділя, 27 — Свято Воскресіння

Христового за східним обрядом. Ве-ликдень.

ТРАВЕНЬП’ятниця, 2 — Зустріч з но-

вообраним президентом Києво-Могилянської Академії д-ром Сер-гієм Квітом у парафіяльній залі Покрови.П’ятниця, 9 — субота, 10 — Хі-

ротонія нового єпископа-номіната Даниїла УПЦ в США в Соборі св. Володимира, м. Парма.Субота, 10 — Збірка фондів для

спортивного клубу “Львів”, 6298 Pearl Rd.Вівторок, 13 – “Незгасима свіч-

ка”, Міжнародна смолоскипна еста-фета в пам’ять Голодомору в Клів-ленді, Огайо.Неділя, 18 — Панахида по жерт-

вах Голодомору 1932-1933 рр. в Со-борі св. Володимира.Неділя, 18 — Весняний обід-

барбекю Школи українознавства ім. Т. Шевченка. Фестиваль учнів-ських талантів “Калиновий цвіт 2008”.Неділя, 18 — Загальні річні збо-

ри ООЧСУ на “Верховині”.Субота-понеділок, 24-26 —

Крайове свято весни Пластової Ста-ниці на оселі “Писаний Камінь”.Субота, 24 — “Незгасима свіч-

ка”, Міжнародна смолоскипна еста-фета в пам’ять Голодомору на Кра-йову святі весни Пластової Станиці на оселі “Писаний Камінь”, Огайо.Субота-понеділок, 24-26 —

Футбольні змагання за кубок Вели-ких Озер.Четвер, 29 — Українська клів-

лендська “щаслива година” в Lincoln Park Pub.

Щонеділі, від 10:06 до 11:00 вечора, на хвилях FM90.3

WCPN Cleveland Public Radio слухайте

РАДІОХВИЛЮ УЗО «УКРАЇНА».

Ті, хто мешкає за межами Великого Клівленду, можуть слухати радіохвилю «Україна»

у зазначений час через всесвітню павутину (Інтернет) за такою адресою: www.publicbroadcast-

ing.net/wcpn/ppr/wcpn.asx. Редактор програми Петро Твардовський,

диктор — Оксана Рабосюк. Тел. 216-749-3025

-----------------------------------------------------------------------------------------Для того, щоб дата проведення вашого заходу чи імпрези з’явилась у

громадському календарі «Українського Клівленду», потурбуйтесь завчас-но повідомити про це редакцію «УК» електронною поштою, телефоном або звичайною поштою.

УКРАЇНСЬКА ФЕДЕРАЛЬНА КРЕДИТОВА КООПЕРАТИВА

“ОСНОВА”5602 State Road Parma, Ohio 44134

шукає особу на посаду

УПРАВИТЕЛЯ Праця приблизно

25 годин на тиждень.Кваліфікації:№1. Знання англійської й україн-ської мов №2. Знання комп’ютера№3. Обізнаність з бухгалтерієюЗа інформацією просимо дзвонити на телефон: (216) 409-5596

OSNOVA UKRAINIAN FEDERAL

CREDIT UNION5602 State Road Parma, Ohio 44134

іs seeking a

MANAGER to work approximately

25 hours per week.Qualifi cations:1. Bilingual: English and Ukrainian2. Computer Skills3. Familiarity with Accounting and/or bookkeeping For further information please call: (216) 409-5596

ГРОМАДСЬКИЙ КАЛЕНДАР

НОВЕ БІБЛІОГРАФІЧНЕ ВИДАННЯ (ЗІ СТОР. 3)


Українська громада Клівленду-Парми в неділю, 16 березня 2008 р., у залі при Українському православно-му соборі св. Володимира в Пармі свя-точним концертом вшанувала пам’ять

геніяльного поета, національного пророка і духовного батька україн-ського народу Т. Шевченка. Вступним словом свято відкрив голова Укра-їнських злучених організацій Огайо мґр Василь Ліщинецький. Ведучі про-грами вчителі Школи українознав-ства т-ва “Рідна Школа” Оксана Олі-йовська і Надія Скабик представили Школу бандури ім. Г. Китастого при Соборі св. Володимира під керівни-цтвом о. диякона д-ра Ігора Махлая. Бандуристи співом “Заповіту”, слова Т. Шевченка, музика П. Демуцького, а також музичними мелодіями на піс-ні “Зійшов місяць” і “По діброві вітер виє” розпочали святкову програму. Далі з літературно-музичною ком-

позицією з віршами і піснями на сло-

ва Т. Шевченка виступили діти із са-дочку “Світличка” при 130-му відділі СУА. Святочне слово “То була дивовиж-

на зоря”, яке підготувала Оксана Ша-раневич, виголосила учениця 11-го класу Школи українознавства т-ва “Рідна Школа” Христина Міґелич. Учнівський хор школи (дириґент Ігор Гнида, акомпаніаторка Дозя Крісла-

та) виконав такі пісні: “Думи мої”, “По діброві вітер виє”, “Зацвіла в долині червона калина”, “Поклін тобі Тарасе”. Група учнів показала інсценізацію до вірша Т. Шевченка “Розрита могила” та продекламувала вірші: “Твій дух між нами”, “Сонце Україні” і “Кобза-реві”. Другу частину концерту розпочала

старша група дитячого хору при па-рафії Покрова Пресвятої Богородиці (керівник Оля Чепак) декламацією ві-


КЛІВЛЕНД ВШАНУВАВ ПАМ’ЯТЬ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Школа бандури ім. Г. Китастого.

Старша група дитячого хору при парафії Покрова Пресвятої Богородиці.

Старше юнацтво Спілки української молоді.

Шевченківське свято відкриває голова управи УЗО Василь Ліщинецький.

Праворуч – Школа українознавства т-ва “Рідна школа”. Внизу – вихованці садочку “Світличка” 130 відділу СУА.

Святочне слово виголошує Христи-на Міґелич, учениця 11-го кл. Школи українознавства т-ва “Рідна школа”.

Виступають пластуни.

Бандурист Остап Стахів.



рша Т. Шевченка “Лічу в неволі дні і ночі”. Далі були виконані пісні: “Бан-дуристе, орле сизий”, “Летить в степу листочків шум”, “Гамалія” та про-декламовано вірші: “Розцвіла рідна Україна” і “Наш великий сизий орле”.Пластуни виконали рецитацію ві-

рша М. Дяченка “Поклін Тарасові” під керівництвом Дарії Федорів. Банду-рист Остап Стахів проспівав дві пісні “За байраком байрак” і “Різдвяну ба-ладу”. Старше юнацтво Спілки україн-

ської молоді під керівництвом Оксани Рабосюк здійснило інсценізацію ба-лади Т. Шевченка “Тополя” з піснею “По діброві вітер виє”. Молодші учні Школи українсько-

го танцю “Каштан” під керівництвом Маркіяна Комічака виконали танець “Раков’янка”.Концертову програму закінчив

жіночий вокальний ансамбль “Зоря” (дириґент Наталя Баслядинська-Махлай) піснями “Реве та стогне” і “Садок вишневий коло хати”. Напри-

кінці усі присутні, яких було понад 300 осіб, заспівали Державний гимн України. Ведучі програми подяку-вали усім за участь у святі. Пророче і вічно живе слово Т. Шевченка під-несло дух присутніх, а участь у святі

багатьох дітей і молоді засвідчила, що українська громада живе, працює і розвивається.

Євген БАЧИНСЬКИЙФото Володимира БОДНАРА


В Австралії 1 квітня розпочала-ся міжнародна акція “Незгасима свічка”. Метою проведення акції є залучення світового українства до міжнародних та державних заходів з відзначення 75-х роковин геноци-ду українського народу. Згадана ак-ція ініційована Міжнародним ко-ординаційним комітетом Світового конгресу українців з відзначення 75-х роковин Голодомору 1932-33 років в Україні та підтримана Се-кретаріатом Президента України, МЗС, Українською всесвітньою ко-ординаційною радою. впродовж 2008 року, згідно з попередньо ви-значеним графіком, символічна свічка передаватиметься як еста-фета, подібна до естафети Олім-

пійського смолоскипу, з країни в країну — всього 33 країни. У цих державах закордонні дипломатич-ні установи України разом із міс-цевими українськими громадами проводитимуть заходи, основним змістовним елементом яких є від-значення пам’яті жертв Голодомору — поминальне богослужіння, скор-ботна хода, вечори-реквієми тощо. Символічна “Незгасима свічка” має форму смолоскипа і оздоблена написом “Україна пам’ятає — світ визнає” мовою країн, у яких про-ходитиме акція. Смолоскип повер-неться в Україну в листопаді 2008 року для офіційного відзначення річниці Голодомору. Міжнародна Естафета подорожуватиме тереном США від 4-го до 31-го травня і буде в Клівленді 13-го травня ц. р.У цей день о 5-й год. вечора від-

будеться захід в мерії міста Парми за участі мера Парми Діна ДеП’єро і членів міської ради. Звідти мо-лоді спортовці понесуть вогонь до пам’ятника Голодоморові біля Свято-Володимирського собору, де о 6-й годині вечора відбудеться соборна панахида в пам’ять жертв штучного голоду в Україні 1932-1933 рр. за участі громадськості й моло-ді Великого Клівленду. Українські злучені організації звертаються до організацій і окремих осіб україн-ської громади Великого Клівленду масово підтримати акцію своєю участю.Після відвідання Клівленду,

Смолоскип пам’яті Голодомору ви-рушить іншими містами США у східному напрямку. Проте 24 трав-ня естафета повернеться до Огайо, щоб завітати на крайове Cвято вес-ни Пластової станиці на оселі “Пи-саний камінь”.Календар естафети в США мож-

на переглянути на веб-сайті Укра-їнського конгресового комітету Америки за такою адресою: www.ucca.org.

Пресовий комітет Клівленду з відзначення 75-ї річниці

Голодомору

ШЕВЧЕНКІВСЬКЕ СВЯТО (ЗІ СТОР. 6)

МІЖНАРОДНА СМОЛОСКИПНА

ЕСТАФЕТА ГОЛОДОМОРУ – У КЛІВЛЕНДІ

оновлення парафії. Минулого жовтня Свято-Володимирська Управа зверну-лась до міста з проханням проголоси-ти ділянку перед двома українськими церквами на Стейт Ровд “Українським селом” і розвісити вздовж вулиці де-коративні прапори-банери. Отець Іван Наконечний, настоя-

тель собору св. Володимира, ствер-джує, що приплив українців до Пар-ми особливо помітний на Стейт Ровд, де часто можна бачити, як українські жовто-блакитні прапори майорять поруч з американськими.

“Ідею спочатку запропонували па-рафіяни Українського православного собору св. Володимира, які відчува-ли, що зосередження бізнесів, влас-никами яких є українці або які мають справу з українськими клієнтами і товарами, церков, банків повинно отримати визнання і відзначення”, — сказав мер Парми Дін ДеП’єро (Dean DePiero). Але міські урядовці побачи-ли грошові знаки. “Після подальшого обговорення зі своїм штатом [кому-нального] розвитку, ми відчули, що пропозиція несе вигоду і може стати першим важливим кроком на шляху оновлення вигляду і життєздатності нашого торговельного і промислово-го районів”, – веде далі пан ДеП’єро. – “Це чудовий приклад того, яким чином мешканці Парми спроможні зіграти активну роль у визначення майбутнього своїх районів і свого міс-та”. “Над нами жартують за це, але чужоземні акценти можуть стати еко-номічною силою”, – говорить Ерик Толерап (Eric Tollerup), міський ди-ректор комунального розвитку. За розпорядженням ДеП’єро сфор-

мовано дорадчий комітет для дослі-дження і вироблення директив ство-рення концепції “Українського села” на Стейт Ровд на двомильному від-тинку від Брукпарк Ровд до Ґрентвуд Авеню. Представники Соборів св. Воло-

димира і св. Йосафата, Кредитових кооператив “Самопоміч” і “Основи”, крамниць “International Food and Deli”,

“Lviv” і “State Meats” співпрацювати-муть в цьому проекті з комунальни-

ми службами та штатом Департамен-ту господарського розвитку Парми. У місті вже відбулися перші зустрічі для обговорення, як можна об’єднати і розрекламувати найбільше в регіоні гроно українських м’ясниць, ресто-ранів, крамниць, пекарень, церков, шкіл, кредитових кооператив, похо-ронних домів тощо. На Стейт Ровд є ще бари, ремонт-

ні майстерні, піцерії, офісні будівлі і житлові будинки. Поки ще не ясно, як ці бізнеси пристосуються до ново-го вигляду району, але пропоненти стверджують, що неукраїнські бізне-си не будуть перешкодою. “Я не вва-жаю, що це зашкодить чому-небудь”, – заявляє Деніз Калішевська (Denise Kaliszewski), власниця “Red Circle Bar and Lanes”. Навпаки, це може допо-могти таким бізнесам, як “Homemade Delights” – крамничці, що торгує східно-європейськими тістечками, варениками і курячими “папрікаш”. Родина Сербанів, що є власником

крамнички, розмовляє румунською. Проте, коли покупець розмовляє лише українською або російською, для нього перекладає український працівник. “Це чудовий район”, – за-являє Давид Сербан (David Serban). Трохи далі по вулиці – “State

Meats”, що зустрічає своїх покупців часниковим ароматом і стелажами з різноманітними ковбасами. “Усе ще є люди, що живуть тут упродовж років і не знають, що ми є тут”, – говорить власник Марія Сало.Андрій Фединський, директор

Українського музею-архіву в Клів-лендському районі Тремонт, сказав, що назва “Українське село” несе виго-ду. “Село вже існує. Це – лише визна-ння того, що вже там є”, – додав він.Урядовці й мешканці міста спону-

кували пана Фединського до перене-сення музею до Парми, але цього не трапиться. За словами пана Федин-ського, перша хвиля українських ім-мігрантів прибула до Тремонту більш ніж 100 року тому й етнічні корені ма-ють там глибоке коріння.Уряд Парми збирається інвестува-

ти принаймі $240,000 з федеральних грантів продовж наступних трьох ро-ків для перетворення двомильного відтинку Стейт Ровд в Українське село. Місто також запросило $142,000 від адміністрації штату. У планах – онов-лення фасадів бізнесів, улаштування пішоходних доріжок і зон відпочин-ку, паркових майданчиків, вуличні прапори-банери, настінні розписи і фестивалі.Аж до цього часу проект викли-

кає ентузіазм, але міські урядовці заявляють, що потрібно буде більше грошей, щоб перетворити обрану ді-лянку в привабливу зону на кшталт Маленької Італії в Клівленді. “Най-більшим викликом буде фінансуван-ня”, – стверджує Ерик Толерап. Цьо-го року дорожнє покриття на Стейт Ровд буде оновлене, тому міські уря-довці вирішили одночасно розпочати трансформацію Села.

За матеріалами прес-релізу мерії м. Парми, газети “Plain Dealer” та

cleveland.com.

Школа українського танцю “Каштан”

Жіночий вокальний ансамбль “Зоря”

УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО В ПАРМІ (ЗІ СТОР. 1)


УКРАЇНА І СВІТАМЕРИКАНСЬКИЙ ШАТЛ ВИЛЕТІВ У КОСМОС З АСТРОНАВТАМИ

Бі-Бі-Сі, Українська студія (11 бе-резня) – Американський космічний корабель Ендевор успішно стартував з мису Канаверел у Флориді до Між-народної космічної станції, доправ-ляючи туди першу частину японської лабораторії — модуль наукового устат-кування і складування.Після завершення монтажу япон-

ська лабораторія розміром з два вели-ких автобуси буде найбільшою і най-сучаснішою частиною станції.Протягом 16 днів перебування на

орбіті екіпаж шатлу також має випро-бувати нові методи ремонту жарос-тійкої оболонки корабля.

2003 року шатл Колумбія зазнав катастрофи внаслідок ушкодження обшивки.

УКРАЇНА ВИМАГАТИМЕ ВІД РОСІЇ КОМПЕНСАЦІЇ В СУМІ ОДНОГО МІЛЬЯРДА 427ТИСЯЧ

940 ДОЛАРІВ СШАКИЇВ, 19 березня. (УКРІНФОРМ).

Ухвалено рішення про ліквідацію на-слідків надзвичайної ситуації, що ви-никла в акваторії Керченської прото-ки 11 листопада 2007 року.Під головуванням першого віце-

прем’єр-міністра України Олександра Турчинова відбулося засідання Дер-жавної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, повідомляє урядовий пор-тал.Під час розгляду питання тран-

скордонних техногенно-екологічних загроз і шляхів зменшення їх дії на територію України комісія доручила підготувати звернення до Російської Федерації щодо стягнення з росій-ських судновласників збитків, завда-них у розмірі одного мільярда 427 тисяч 940 доларів США, а також шко-ди, заподіяної земельним ресурсам Кримського півострова на суму 88 мільйонів 334 тисячі гривень (1 дол. США — 5.05 грн.).Внаслідок аварії 11 листопада ро-

сійського танкера “Волгонефть-139” в південній частині Керченської прото-ки в море потрапило близько 1,3 тис. тонн мазуту, а із затонулих сухован-тажів “Вольногорськ”, “Нахічевань” і “Ковель” — 6,8 тис. тонн технічної сірки.

ЗАГИНУВ УКРАЇНСЬКИЙ МИРОТВОРЕЦЬ

КИЇВ, 20 березня. (УКРІНФОРМ). Міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко, звітуючи у парламен-ті про підсумки візиту української делегації до Косовської Митровиці, де внаслідок інциденту 17 березня один український поліцейський-миротворець загинув, а ще 21 були поранені, повідомив, що поставив пе-ред керівництвом місії ООН і заступ-ником керівника поліцейської місії в рамках ООН питання про проведення службового розслідування щодо цих подій. Луценко заявив представникам

місії ООН про непідготовленість опе-рації, до якої залучили українських міліціонерів, та про слабку коорди-націю дій поліцейських підрозділів з військовими. Військові підрозділи мали б охороняти поліцейські, в тому числі, і стрілецькою зброєю, оскіль-ки поліцейські не мали дозволу на її застосування. Тим не менше, вважає міністр, порушувати зараз питання про відкликання українського мілі-цейського підрозділу з Косова недо-цільно.

СТАРТ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОЇ РАКЕТИ

“ЗЕНІТ-3SL” ПРОЙШОВ УСПІШНО

КИЇВ, 20 березня. (УКРІНФОРМ). Старт українсько-російської ракети “Зеніт-3SL” з американським супут-ником DIRECTV 11 пройшов успішно, повідомляє компанія Sea Launch.

Пуск відбувся за графіком сьо-годні о 00:48 за київським часом з платформи “Одісей” у Тихому океані. Розгінний блок ДМ-SL доставив кос-мічний апарат масою 5 тис. 923 кг на геосинхронну перехідну орбіту.Ракета “Зеніт-3SL” спроектована

державним підприємством “Кон-структорське бюро “Південне” (Укра-їна). Перший і другий ступені ви-готовлені виробничим об’єднанням “Південмаш” (Україна) в кооперації з російськими і українськими підпри-ємствами. Третій ступінь (розгінний блок ДМ-SL) розроблений і виготов-лений ракетно-космічною корпораці-єю “Енергія” (Росія).

Sea Launch Company (“Морський старт”) створена Boeing (США), Kvaerner ASA (Норвегія), РКК “Енер-гія” (Росія), НВО “Південне”/ВО “Пів-денмаш” (Україна).

ЕКСПАНСІЯ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ У НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНФОРМПРОСТІР СЕРЙОЗНО ЗАГРОЖУЄ НАЦБЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ — ПРЕЗИДЕНТ

КИЇВ, 21 березня. (Олена Вигуляр, Геннадій Черненко — УКРІНФОРМ). Експансія іноземних держав у на-ціональний інформаційний простір загрожує національній безпеці Укра-їни. На цьому наголосив Президент Віктор Ющенко, відкриваючи сьо-годнішнє засідання Ради нацбезпе-ки і оборони. “Найбільша небезпека нацбезпеці — інформаційна експан-сія іноземних держав телебаченням, друкованими засобами масової ін-формації, Інтернет-виданнями.Завдяки цьому в інформаційно-

му просторі України, по суті, прово-дяться інформаційні психологічні кампанії з тих чи інших питань для дезінформації суспільства”, — ска-зав Президент. Він підкреслив, що це стосується, насамперед, болючих для України тем національної єднос-ті, територіальної цілісності, мови, а також питань культурного простору, релігійних проблем, євроатлантич-ного вибору країни.Є кілька центрів, колосальна систе-

ма теле-, радіостанцій, інших видань, що працюють не на інтереси України, формуючи політику інших держав”, — сказав Ющенко, підкресливши, що це є серйозними викликами для ста-білізації як самого інформпростору, так і громадського життя, суспільного прогресу України.У цьому контексті Ющенко висло-

вив прикрість, що в Україні немає державного органу, що відстежував би державну політику у сфері друко-ваних ЗМІ. “Виникає логічне питан-ня: ми представляємо державу, у якої є суверенні інтереси, чи ми будемо жити продуктами інших держав?” — сказав Президент.

УКРАЇНА ДО КІНЦЯ РОКУ УКЛАДЕ УГОДИ ПРО МАЛИЙ ПРИКОРДОННИЙ РУХ З УСІМА СУСІДАМИ — ЧЛЕНАМИ ЄС —

МЗСКИЇВ, 31 березня. (УКРІНФОРМ).

Україна до кінця 2008 року планує укласти угоди про малий прикордон-ний рух з усіма сусідами — членами ЄС, повідомив сьогодні журналіс-там заступник міністра закордонних

справ України Костянтин Єлісєєв.Дипломат нагадав, що таке угода

з Угорщиною вже набрала чинності в січні 2008 р., з Польщею — підписа-на 28 березня і набере чинності після ратифікації польським парламен-том, із Словаччиною — парафована і буде підписана найближчим часом. Остання країна — Румунія, з якою переговорний процес про укладення відповідного договору розпочнеться найближчим часом.

“Таким чином, до кінця 2008 р. по всій протяжності кордону України з сусідами — членами ЄС плануєть-ся укласти угоди про прикордонний рух”, — сказав Єлісєєв.

УКРАЇНЦІ В ІТАЛІЇ САМОТУЖКИ ПРАГНУТЬ

УТВЕРДЖУВАТИ НАЦІОНАЛЬНУ

САМОІДЕНТИЧНІСТЬСАЛЕРНО, 31 березня. (УКРІН-

ФОРМ). В італійському місті Салерно презентовано перший том «Бібліоте-ки іммігранта» — «Слово, народже-не на чужині», в який увійшли стат-ті, поезії, оповідання, переклади та пісні представників четвертої хвилі української імміграціїї, повідомляє УКРІНФОРМ з посиланням на УСІМ (Українську світову інформаційну ме-режу).Книга побачила світ завдяки

українсько-італійській культурній асоціації «Калина» (м. Салерно), яка взялася за реалізацію проекту «Біблі-отека іммігранта» (автор Ольга Тара-сюк), що передбачає випуск художніх творів заробітчан, які знаходяться в Італії.Четверта хвиля імміграції — фе-

номен, про який ще напишуть багато сторінок історики і політики, соціо-логи і психологи, журналісти та пись-менники. І книга «Слово, народжене на чужині» — один, хай невеличкий, крок до питання про вивчення ста-новища української еміграції. Адже твори, запрезентовані в ній (як і в майбутніх томах), — це думки, спосте-реження, переживання тих, хто ство-рив цю четверту хвилю імміграції.

НАТО ВІДКЛАЛО ПРИЄДНАННЯ УКРАЇНИ ТА ГРУЗІЇ ДО ПДЧ НА ГРУДЕНЬ

ПОТОЧНОГО РОКУБУХАРЕСТ, 3 квітня. (Дмитро

Шкурко – УКРІНФОРМ). Україна і Грузія не отримали сьогодні у Буха-ресті можливості перейти до виконан-ня Плану дій щодо членства в НАТО. Про це за підсумками надзвичайного засідання Північноатлантичної ради заявив Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер, повідомляє власний кореспондент УКРІНФОРМу.Водночас, Яап де Хооп Схеффер

наголосив: “Ми погодилися, що оби-дві країни стануть членами Альян-су, обидві держави роблять вагомий внесок в поточні операції Альянсу”. За словами Яапа де Хооп Схеффера, глави держав та урядів доручили мі-ністрам закордонних справ вивчити прогрес України і Грузії, досягнутий на шляху переходу до ПДЧ, та при-йняти остаточне рішення щодо заяв-ки України і Грузії під час зустрічі у грудні поточного року.

“ПДЧ є наступним кроком для України і Грузії на шляху до членства. Сьогодні ми вирішили підтримати заявки цих держав щодо ПДЧ. Вод-ночас, ми зараз започаткуємо період інтенсивних політичних контактів з обома країнами на високому політич-ному рівні для того, щоб вирішити питання, які все ще залишаються для переходу до ПДЧ”, — підкреслив Яап

де Хооп Схеффер.Він зазначив, що учасники саміту

привітали демократичні реформи в Україні та Грузії і очікують на прове-дення вільних та справедливих вибо-рів у Грузії у травні поточного року.

ВЕРХОВНА РАДА РАТИФІКУВАЛА ВСТУП ДО СОТ

КИЇВ (Бі-БІ-Сі, 10 квітня). – Верхо-вна Рада ратифікувала протокол про вступ України до Світової організації торгівлі.Таким чином парламент усунув

останню перешкоду на шляху до по-вноцінного членства після понад 14 років переговорів.Протокол, підписаний президен-

том Ющенком у лютому цього року, ухвалили 411 депутатів.На 30-й день після ратифікації

Україна стане повноправним членом СОТ. Повідомляє з Києва Марта Шока-

ло:Україна стане 152 членом СОТ через

місяць. Депутати мають ще доухва-лити необхідні закони, а Кабмін за-твердити план адаптації української економіки до норм цієї організації. Під час голосування у Верховній Раді спікер Арсеній Яценюк сказав, що з вступом до СОТ Україна може повер-нутися собі статус “житниці” Європи і відіграти ключову роль у постачанні продовольства у світі.

“Якщо ми вступимо до СОТ, нам тільки трошки треба підняти стан-дарти. І ми можемо повернути ту роль і місце, які були в України за часів СРСР. Тоді вона була житницею Со-юзу, а сьогодні може стати житницею всієї Європи”, — сказав він.Екперти кажуть, що членство в

СОТ полегшить доступ Україні на міжнародні ринки, оскільки будуть зняті квоти і бар’єри для експорту українських товарів.Водночас український ринок стане

відкритішим для товарів з-за кордо-ну.Противники СОТ кажуть, що в

Україну піде хвиля імпорту, з яким, зокрема, сільському господарству, буде важко конкурувати.Протокол про вступ України до

СОТ підписали у Женеві 5 лютого цього року.Україна вступала до цієї орагніза-

ції майже 15 років – чи не найдовше з усіх її країн-членів.

УКРАЇНКА-ЗАРУЧНИЦЯ ПІРАТІВ ПРИЛЕТІЛА В ПАРИЖ

Бі-Бі-СІ, Українська служба (15 квітня). – На борту французької яхти була українська громадянка На бор-ту французької яхти була українська громадянка Громадянка України, яка була заручницею сомалійських піра-тів на борту французької яхти, разом з іншими членами екіпажу прибула в аеропорт Орлі в Парижі.Як повідомило міністерство закор-

донних справ України, її стан здоров’я нормальний.Французьку яхту захопили пірати

неподалік узбережжя Сомалі 4 квіт-ня. Внаслідок проведеної французь-кими спецслужбами операції всіх заручників, яких було близько трид-цяти, звільнили.Сомалійські побережні води вва-

жаються одними з небезпечніших у світі. Минулого року в цьому регіоні пірати захопили принаймні 25 кора-блів.Яхта Понант — 850-тонна тримач-

това розкішна яхта — поверталася до Середземного моря з Сейшелів, коли її було захоплено.


Президент Росії Путін не вважає Україну державою і пе-реконаний, що більша частина її території — подарована “з панського плеча”. А відтак — пан дав, пан забрав: така циві-лізована логіка керівника над-держави.У минулі вихідні в країнах, що

брали участь в саміті НАТО в Бухаресті, підсумовували здо-бутки. У Європі переживали з приводу загрози зростання на-пруженості на Балканах з-за відмови прийняти в НАТО Маке-донію. В Афганістані оцінювали обіцяну НАТО допомогу. У Грузії святкували перемогу, вважа-ючи, що гарантію вступу до альянсу Тбілісі вже отримав. А в Києві думали, як реагувати на попередження, зроблене Во-лодимиром Путіним, який, за інформацією “Ъ”, на закритій зустрічі ради РОСІЯ—НАТО на-тякнув, що у разі вступу до альянсу Україна може припини-ти існування як єдина держава.

ЗАГРОЗА КРЕМЛЯСенсацією саміту став виступ Пре-

зидента РФ на закритому засіданні ради РОСІЯ—НАТО. За даними “Ъ”, Володимир Путін повідомив колег, що Москва сприймає наближення НАТО до російських кордонів, як ре-альну загрозу інтересам держави, і пообіцяв адекватні заходи. Так, Пре-зидент Росії натякнув, що якщо НАТО надасть план дій по членству (ПДЧ) в НАТО Грузії, то Росія визнає Абха-зію і Південну Осетію, спираючись на косовський прецедент, і тим самим створить буферну зону між силами НАТО і своїми кордонами.

“Втім, про Грузію російський Пре-зидент говорив абсолютно спокійно і нібито, як між іншим, — розповідає джерело “Ъ” в делегації одній з кра-їн НАТО.— Коли ж мова зайшла про Україну, Путін розлютився. Звер-таючись до Буша, він сказав: “Ти ж розумієш, Джордж, що Україна — це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій — це Східна Єв-ропа, а частина, і значна, подарована нами!” І тут він дуже прозоро натяк-нув, що у разі, якщо Україну все ж таки приймуть у НАТО, ця держава просто припинить існування. Тоб-то фактично він погрозив, що Росія може почати відторгнення Криму і Східної України”.Тим часом, вже в суботу низка на-

вколокремлівських політологів і екс-пертів в ефірі російських телеканалів заговорили про те, що вступ України в НАТО загрожує розвалом країни і що, мовляв, саме тому Україна ніко-ли не вступить в НАТО. Таким чином, бухарестський натяк Президента Пу-тіна пішов в маси.

Щоправда, в Києві, схоже, чи то пізно про це дізналися, чи то поки не вирішили, як на це реагувати.

— Україна приєднається до ПДЧ, це очевидний факт, — заявив “Ъ” за-ступник розділу фракції “Наша Укра-їна — Народна самооборона” Тарас Стецьків.— І ніякого розколу не буде, це не те питання, яке може розколоти країну. Мета цих розмов — залякати, напустити страшилок. А Росії я б по-радив прийняти, як реальність, що Україна буде в НАТО.Інший депутат з комітету з питань

євроінтеграції верховної ради Украї-ни Андрій Шкіль заявив “Ъ”, що поді-бні заяви українські власті розціню-ють, як втручання у внутрішні справи України. “Мета у цих погроз одна — не випустити Україну із зовнішньополі-тичної орбіти Російської Федерації, — упевнений пан Шкіль.— Але якщо ми знайдемо хоч би одне підтверджен-ня того, що Росія втручається в наші справи не тільки на вербальному рів-ні, наша реакція буде адекватною”.Деякі українські і російські експер-

ти упевнені, що зволікання з надан-ням Україні ПДЧ пов’язане, в першу чергу, з необхідністю саме на саміті в Бухаресті отримати від Росії сприян-ня в транспортуванні вантажів НАТО до Афганістану. “Розправа над “Талі-баном” і логічне завершення операції в Афганістані надзвичайно важливі для Буша. Проте, вже восени, до ви-борів президента в США, ця пробле-ма повинна бути вирішена, — вважає експерт з російського Центру вивчен-ня сучасного Афганістану Андрій Сєренко.— А коли “Талібан” буде роз-громлений, Росія втратить головний козир в своєму торзі з НАТО, і вже в грудні, на зустрічі міністрів закор-донних справ НАТО, в альянсу не за-лишиться істотних причин для від-мови в ПДЧ Україні”.

“ПРЕЗИДЕНТ БУШ БОРОВСЯ ЗА НАС ЯК ЛЕВ”

Виїжджаючи з Бухаресту, Прези-дент Грузії Михайло Саакашвілі за-явив журналістам:

— Грузія обов’язково буде в НАТО, про що чітко заявили всі європейські лідери, і це кращий результат, ніж, власне, надання плану дій.

— Але якщо Росія і далі заважати-ме Грузії, то ви можете не скоро отри-мати ПДЧ, — сказали Президентові.

— Знаєте, Росія намагалася зроби-ти все, щоб Грузія не отримала план вступу до Альянсу, — сказав пан Саа-кашвілі.— Вона вдавалася до шантажу і тиску, але все одно отримала зворот-не. У підсумковому комюніке прямо позначено: глави 26 держав дали нам гарантії і узяли на себе зобов’язання прийняти Грузію і Україну в НАТО.А вчора в ефірі грузинської телеком-

панії “Руставі-2” Михайло Саакашвілі детально розповів, як Німеччина на-полягала на ухваленні відносно Грузії і України формули “ПДЧ без гарантії приєднання”, а потім запропонувала розробити “план дій для переходу до плану дій”. Проте, за словами Ми-хайла Саакашвілі, США, балтійські держави і Польща відстояли Грузію. “Вони боролися за нас так, як борють-ся країни за власні інтереси, і ми цьо-го ніколи не забудемо, — у властивій йому емоційній формі сказав грузин-ський Президент.— Ми вже знаємо, хто наші дійсні друзі”. За словами

Михайла Саакашвілі, Джордж Буш і лідери низки країн “до шостої години ранку сперечалися з лідерами Німеч-чини і Франції”.

— Наші друзі пригрозили, що якщо рішення не буде ухвалено по Україні і Грузії, то вони не підпишуть підсум-кове комюніке і переглянуть свої сто-сунки в рамках ЄС, — ділився подро-бицями з телеглядачами Президент Саакашвілі.— Президент Буш боровся за нас як лев, і врешті-решт з’явився запис, що Україна і Грузія обов’язково стануть членами НАТО. Це політична гарантія. Жодна країна наперед не отримувала таку гарантію.А пригадавши про свого головно-

го кривдника президентові Путіна, Михайло Саакашвілі процитував грузинську приказку: “Мишка напо-легливо рила ямку і врешті-решт ви-копала кішку”.

БАЛКАНСЬКЕ ПИТАННЯ, ЯК УДАР ПО НАТО

В самій Європі відмова в ПДЧ Україні і Грузії вважають не найзна-чнішим розчаруванням. Першим і, мабуть, найочевиднішим успіхом НАТО в Бухаресті стало розширення альянсу за рахунок Албанії і Хорва-тії. А потім країни—учасниці Альянсу ухвалили рішення, що вже на наступ-ному саміті ПДЧ отримають Чорного-рія і Сербія. Це означає, що дії США на Балканах отримали логічне завер-шення, і це, без сумніву, піде “в скарб-ничку добрих справ” Джорджа Буша.Проте всю політику США в регіо-

ні може поставити під удар відмова в прийомі в НАТО Македонії, і для чле-нів альянсу це стало найбільшим про-валом саміту.

— Македонія заслуговувала біль-шого, ніж Албанія і навіть Хорватія, — говорить один з членів македонської делегації.— Ми провели серйозні де-мократичні перетворення, реформу-вали свою армію, а у результаті, нам сказали: “Нам не подобається ваша назва”. Цей саміт показав, яким фор-малістом є ця організація. Македон-ці не виключають, що після відмови у вступі до альянсу країна отримає величезну проблему в особі могут-ньої албанської діаспори, яка після косовського прецеденту цілком може заявити про бажання приєднатися до Албанії, що стала на відміну від Ма-кедонії, членом НАТО.

— Щоб ви зрозуміли, що таке ал-банське лобі в Македонії, скажу тіль-ки, що в Македонії всюди висять два

прапори — македонський і албан-ський, — сказав “Ъ” член македон-ської делегації.Примітно, що, коли генсекові НАТО

Яапу де Хоопу Схефферу поставили на брифінгу питання, чи може відмо-ва Македонії спровокувати нову війну на Балканах, він пішов від відповіді, повідомивши тільки, що відмова в прийомі Македонії — це реальність, яку треба прийняти.Цікаво, що відношення до Греції,

що заблокувала вступ Македонії до

Альянсу, на цьому саміті було майже таким же, як до Росії, що не пустила в НАТО Грузію і Україну. У неофіцій-них бесідах європейські чиновники говорили, що рішення відносно Маке-донії, як мінімум, несправедливе, але ніхто не в змозі змінити правила гри в НАТО, які часто дозволяють одній країні маніпулювати цілим блоком.

КОЗИР В РУКАХ У МОСКВИВласне, найважливішим підсум-

ком саміту в Бухаресті стали домовле-ності з афганського питання. Генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер і генсек ООН Пан Ги Мун пообіцяли Афганіс-тану не тільки військову, але й фінан-сову допомогу. Головний акцент нової афганської політики НАТО зроблений на формування в Афганістані влас-них сил безпеки, які й воюватимуть з талібами. Втім, щоб цей проект було здійснено швидко і ефективно, без допомоги Росії альянсу – не обійтися.Проте, Росія до останнього дня

тягнула з рішенням з питання про надання дозволу на транзит до Афга-ністану для НАТО і погодилася “до-мовитися про транспортування ван-тажів для забезпечення армії НАТО в Афганістані” тільки напередодні саміту. Це рішення оповістив вже в Бухаресті глава департаменту МЗС по європейських зв’язках Сергій Ряб-ков, який констатував, що Росія може співробітничати з НАТО, “навіть по-при суперечності”.

Втім, переговорний процес ще про-довжується. Належить укласти угоду про повітряний транзит вантажів до Афганістану і приступити до перего-ворів про дешевший наземний тран-зит. Зрозуміло, що, поки ці питання не вирішені, у Москви залишається могутній важіль впливу на НАТО.Здійснюючи транзит, Росія також

отримує прямий вплив на афган-ський політичний проект, який ви-ключно важливий для американців і всього НАТО. А заразом можливість контролю над військовою присутніс-тю НАТО і США в Центральній Азії.Втім, вже до наступного саміту

НАТО, через рік, афганське питан-ня може бути в цілому вирішене за рахунок формування боєздатної аф-ганської армії, і для НАТО потреба в російському транзиті відпаде. Тоді у Росії залишиться значно менше мож-ливостей впливати на НАТО. Мож-ливо, усвідомлюючи це, Володимир Путін на прес-конференції в Буха-ресті привів вирішальний аргумент, призначений для членів альянсу: він нагадав, що Росія залишається могут-ньою ядерною державою.

Ольга АЛЛЕНОВА, Олена ГЕДА, Воладимир НОВІКОВ,

“Комерсант”Переклад — Аратта-Україна

СТРАТЕГІЧНИЙ ПАРТНЕР І МІЖНАРОДНИЙ ГАРАНТ ПУТІН, ПОГРОЖУВАВ ЗНИЩИТИ УКРАЇНУ. ЗА ЗАЧИНЕНИМИ ДВЕРИМА

Совок — гарматне м’ясо в Україні.

Російські “миротворці” у Грузії.


ДІАСПОРА

Микола ВОРОТИЛЕНКО,Едмонтон, Канада, для УП

Протягом сотень років Україна пе-реживала багато навал завойовників, інтервенцій, війн, репресій, насиль-ницьких переселень, голодоморів. Тому мільйони українців покидали батьківщину, шукаючи кращої долі. Так за століття виникла багатоцільо-ва українська діаспора.На початку незалежності діаспора

була необхідна офіційній Україні для підтримки політично, інформаційно, а інколи і фінансово. На сьогоднішній день офіційна Україна має достатньо сил і грошей, щоб ігнорувати діаспо-ру.Та чи вигідне таке ігнорування

українським регіонам, підприєм-ствам, та мільйонам українців, які на них працюють?Адже володіючи величезними

науково-технологічним та виробни-чим потенціалом, кваліфікованими кадрами, країна не може себе реалі-зувати ні всередині країни, ні поза її межами.За всі роки незалежності, держа-

ва ще не досягла рівня економічного розвитку 90-их років. Багато підпри-ємств, виробничих баз колишніх ПТУ просто фізично знищено, порізано на металобрухт, кошти розкрадено.Симптоматично, але лейтмотивом

більшості виступів та висловлювань керівництва України, експертів з різ-них представництв за кордоном, під час візитів делегацій є один і той са-мий: дайте грошей, кредитів, інвести-цій, прийдіть до нас та допоможіть.Сьогодні в світі нараховується біля

200 великих та малих країн з на-селенням близько шести мільярдів людей. Натомість достатньо пальців на руках однієї людини, щоб перера-хувати так звані розвинені країни з загальним населенням 600-700 міль-йонів людей.Сотні країн з величезними при-

родними та матеріальними ресур-сами, дешевою робочою силою див-ляться на розвинені країни з надією щось отримати, пропонуючи набага-то вигідніші і стабільніші умови ніж Україна.Тобто масовий капітал в Україну,

при тих економічних і політичних умовах, які в ній існують, не прийде. І це підтверджує історія останніх ро-ків.Отже треба вчитися заробляти гро-

ші, а не просити їх.Основа основ будь-якого бізнесу є

продаж. Можна говорити про бізнес роками, читати лекції і так далі, але коли немає продажу, немає і бізнесу.На жаль, Україна не вміє прода-

вати свій потенціал, свої товари, свої технології, свої можливості.Вона досі не спроможна визначи-

тись з напрямком, де і як це робити: на сході або на заході. Схід володіє величезними запасами природних ресурсів, утім це не той напрямок, де можна сподіватися заробити гроші. Тим більше що схід, за правило, ви-користовує власні економічні контак-ти для своїх не зовсім доброзичливих планів. Та й, нарешті, там теж шука-ють грошей.Західні фінансові ресурси значно

більші (і до того ж з кращими прин-ципами ведення бізнесу). Для при-кладу, в Північній Америці існує ме-режа магазинів Wal-Mart. Фінансові можливості Wal-Mart і бюджет Росії до недавнього часу – можна було по-рівнювати.На сьогоднішній день 60-80% усіх

товарів в магазинах Північної Амери-ки вироблені в Китаї. Деяка частина цих товарів неякісна і на другий день після купівлі їх просто викидають. Але вже сьогодні вони розвиваються,

вчаться і заробляють гроші.Жодна країна не хоче пускати до

себе іноземного виробника. Навпаки, прагне більше експортувати. За зо-внішньою ідилією розвинених країн стоїть невидима, а інколи і видима економічна боротьба. Конкуренція величезна.Отже ніхто не прийде в Україну, не

піде по заводах і фабриках, шукаю-чи товар для купівлі. Світовий ринок перенасичений, в світі не існує про-блеми купити. У світі існує проблема продати.Для цього треба стати поруч з аку-

лами бізнесу, і почати вчитися прода-вати свої товари. Зрозуміло, що цьому не будуть раді. Ніхто не хоче мати ще одного конкурента. Та Україна мусить руками, ногами, плечима відчинити ці двері.У бізнесі існує позиція №1 – це про-

давець, людина, яка першою зустрічає потенційного покупця. Вміння про-давати доведене до рівня мистецтва. Найбільшою проблемою будь-якого бізнесу є пошук таких людей.Найкращі продавці отримують

дуже великі гроші. За статистикою, 20% таких людей приносять 80% при-бутку компанії, решта – тільки 20%.Висновок: Україні потрібні такі

люди на всіх рівнях. Це мусять бути не просто торгові представники, а “тигри в лисячій шкірі”. Сотні, тисячі людей, які займалися б маркетингом для українських підприємств, рекла-мували їхню продукцію, проводили презентації, виставки, семінари, на-лагоджували контакти...Головним критерієм ефективності

будь-якого українського представни-цтва за кордоном мусить бути прин-цип: скільки продано товарів, укладе-но контрактів, зроблено презентацій та виставок, а не скільки знайдено грошей.Зрозуміло, для України, як молодої

держави, це важке завдання, з огляду на те, що, по-перше, людей, здатних це робити, не багато. По-друге, мало кому з українців відома специфіка за-хідного ринку та його правила гри.По-третє, через мовний та психо-

логічний бар’єри, незнання менталі-тету людей, які займаються бізнесом на заході. І, нарешті, проблемою є отримання віз для громадян України в деяких країнах.Натомість Україна вже має свій

бізнес-десант за кордоном. Йдеться про українську діаспору! До речі, не-абияку роль в успішному просуван-ні Китаю на західний ринок відіграє саме китайська діаспора.Україна – єдина з колишніх респу-

блік Радянського Союзу, яка має ве-личезне багатство – багатомільйонну діаспору по всьому світі. Діаспорою засновано велику кількість україн-ських інституцій: школи, інститути, церкви, газети, мережа різноманіт-них організацій тощо.По суті справи, діаспора побу-

дувала свою Україну поза межами справжньої, зберегла мову, традиції, культуру, релігію, а головне – любов до Батьківщини.Діаспора накопичила великий до-

свід життя за кордоном у всіх сферах: політиці, економіці, бізнесі, законо-давстві, культурі. Майже в кожному місті, де є українська діаспора, існу-ють відділи Конгресу Українців Ка-нади та об’єднання українських під-приємців та промисловців.Тобто, Україна потенційно вже має

свій “економічний закордонний де-сант”. Їхнє об’єднання – України та її діаспори – може стати надзвичай-но результативним. Але перш за все, офіційний Київ мусить змінити своє ставлення до діаспори, бачити в ній прихильника, а не ворога.На сьогоднішній день їхні стосун-

ки можна кваліфікувати як взаємне ігнорування. Такий висновок можна зробити, приміром, з “теплих” прийо-мів, які офіційна Україна демонструє в ході проведення світових конгресів українців.Та, власне, йдеться не про прихиль-

ність до діаспори тих можновладців, які й досі виживають своїх грома-дян з країни, а про мільйони людей, які не мають роботи, надії на краще і змушені залишати родини, країну в пошуках кращої долі.Варто замислитися, про які інвес-

тиції може йти мова, якщо робоча сила залишає країну? Хто буде від-працьовувати інвестовані гроші че-рез 5-10 років?Власне слово за Україною, її під-

приємствами, регіонами, які праг-нуть реалізовувати свої експортно-імпортні можливості. Але це мусить бути на взаємовигідних умовах. І тре-ба бути готовим, що будуть помилки, невдачі, втрати, непорозуміння. Це й нормальний шлях здобуття досвіду.Декілька років тому до мене звер-

нулась одна жінка з проханням до-помогти організувати виставку і презентацію українських вин фірми “Масандра” в Едмонтоні.Я з радістю погодився це зробити,

тим більш, що це співпало з Днем Не-залежності України. Але коли привез-ли вина, я та мої колеги були шокова-ні: комусь в керівництві “Масандри” прийшло в голову, в рекламних цілях, помістити на етикетці портрет Сталі-на в оточенні Черчілля і Рузвельта.На якого покупця розраховували

власники компанії, тільки їм відомо. Ця чисто російська ідея використову-вати колишніх царів та цариць, імпе-раторів та князів, минулих та сучас-них президентів, для назв ресторанів та кафе є абсолютно помилковою.Зрозуміло, що презентація не від-

булась, навпаки, її бойкотували на-віть в інших містах Канади. Але вже існує декілька позитивних прикладів з розповсюдження в Канаді україн-ського пива, горілки та вин.У Канаді живе близько одного

мільйона етнічних українців і вони здебільшого роблять вибір на користь українських товарів. Утім, не за раху-нок національного самоприниження.Світ змінюється, але принципи за-

лишаються ті самі. Виробник шукає покупця і несе витрати, пов’язані з ви-ходом на нові ринки. Виробник шукає дистриб’юторів, вчить їх, стимулює, рекламується. Це класичний шлях і його обійти неможливо.Я, як і тисячі представників діаспо-

ри, витрачаємо багато часу, енергії, власних коштів на поширення укра-їнської ідеї, культури, на покращення іміджу України, як держави.Та ніхто не буде займатися “роз-

круткою” безкоштовно приватного бізнесу. Зрозуміло, що не кожне укра-їнське підприємство зможе забез-печити такі умови для потенційного агента, як це роблять відомі в світі фірми. Але колись треба починати.

“Українська правда”

“ЧЕТВЕРТА ХВИЛЯ”

ІСПАНСЬКА БАЛАДА УКРАЇНСЬКИХ ЗАРОБІТЧАНСвіт тісний. У далекому XVIII

столітті придворний лікар Пераль, якому іспанська ґрандеса герцогиня Каєтана Альба заповіла свої художні цінності, мусив рятуватися від коро-леви і спадкоємця престолу втечею з єдиною картиною Рафаеля аж у... Санкт-Петербург, зведений на кістках козаків. Тепер, у ХХІ столітті, багато українців з різних причин шукають порятунку в Іспанії.

“НЕУШКОДЖЕНІСТЬ” ПАМ’ЯТІКоли я поверталася із недавньої

поїздки на Піренейський півострів, у поїзді “Київ-Львів” вдалося поспілку-ватися зі своєю колегою — кореспон-дентом українського радіо. І та роз-повіла, як в середині 1930-их років, у смутні для Іспанії часи, її маму виво-зили звідти в радянську Україну.По-різному складається історія на-

родів. Але завжди люди знаходили можливість у різних кінцях світу по-рятувати один одного, подати руку допомоги. Можливо, краса колись і врятує світ, як стверджував письмен-ник, але доброта вже рятувала світ — і не один раз.Японці, посилаючи своїх співвіт-

чизників у різні країни світу, кажуть: привезіть те, чого у нас нема. І це не завжди те, до чого можна доторкну-тися.У столиці Іспанії Мадриді вразив

особняк роду Альба на центральній вулиці Принцеси, якому вже п’ять століть. Вразив не розкішшю, а тим, що, переживши десятки революцій і соціальних потрясінь, залишився не-ушкодженим.У своїй країні доживає віку (зда-

ється, уже їй чи не дев’ятий десяток літ) найстаріша ґрандеса Альба і ро-дина диктатора Франко. “Найлюдя-ніший”, як його називають іспанці, сімдесятирічний король Хуан-Карлос був коронований за заповітом... того ж таки диктатора Франко одразу по його смерті. Кажуть, у тому і суть од-нієї з домінуючих рис державницько-го менталітету нації — дисципліна і спадкоємність влади. Невдячна річ — воювати з минулим, відволікаючись від нинішніх нагальних проблем. Не-має випадковості й у тому, що саме толерантна Іспанія подарувала світо-ві Сервантеса та його героя — дивака і доброзичливця Дон Кіхота.

УКРАЇНЦІ В ІСПАНІЇ: ХТО ВОНИ?

Як їм живеться? Чи не проймає гострий біль ностальгії за покину-тою домівкою, рідними і близькими людьми? Я не зустрічала в містеч-ках Валенсії (по-їхньому — селах), де офіційно зареєстровано для праці і проживання кількадесят тисяч на-ших земляків (вони навіть мають тут свій бізнес!), українських вивісок на кафетеріях. Іспанці переконані: їхня кухня — найкраща, і якщо доводить-ся обирати між “своїм” і “чужим”, то дадуть заробити передусім земляко-ві. Тому вони уважні навіть до назв власних кнайп.У наших же Винниках під Льво-

вом (де, підозрюю, немає жодного іс-панця) нещодавно натрапила на бар з екзотичною іспанською назвою “Фієс-та”. Чого б це у нас раптом з’явилася нестримна іспанська туга? У віддале-ному й занедбаному галицькому селі побачила ще один барвистий “харчо-вий” екзот — “Мачо”. І таких запози-чень в Україні — безліч.Іспанія, незважаючи на труднощі

з войовничим сепаратизмом, теро-ризмом та іншими внутрішніми про-

ЧИ ПОТРІБНА УКРАЇНІ ДІАСПОРА?



блемами, все ж зважає на таке новіт-нє явище, як трудові емігранти і не робить вигляд, що це проблема лише країн-донорів. Король Хуан-Карлос (родина якого, до речі, свого часу теж вимушено проживала на чужині — а може, саме тому!), вітаючи співвіт-чизників із цьогорічним Різдвом і Но-вим роком, здоровив і тих, хто, за його словами, “обрав Іспанію для праці та тимчасового проживання”. Ніби й дрібниця, але як важливо почути те-пле слово на чужині! Чи згадує про українців їхня Батьківщина? Чи при-вітав наших заробітчан хоча б один із державних керівників?Наприкінці минулого року у Вален-

сії відбулася зустріч усіх іммігрант-ських об’єднань із керівництвом цієї провінції, зокрема радником з питань інтеграції Рафаелем Бласко і мером Валенсії Ритою Барберо. Валенсій-ська земля прийняла найбільше ім-мігрантів, у т. ч. й українців, — у дея-ких містах і селах провінції Аліканте новоприбулі становлять 50 відсотків населення! Вищі чини влади провін-ції пообіцяли новим сусідам підтрим-ку і попросили іммігрантів не тільки

чекати на забезпечення своїх прав, а й виконувати обов’язки, як це роблять місцеві жителі-аборигени.Якщо болгари і румуни стоять нині

цілком на іншому рівні захисту сво-їх соціальних прав, адже нещодавно їхні держави ввійшли в Євросоюз, то про українців цього не скажеш. Ідеть-ся насамперед про найсуттєвіше — можливість возз’єднання родин, віль-ного пересування через європейські кордони, можливість безперешкод-но зустрічатися в Іспанії з рідними і близькими. Навіть король Марокко під час зустрічей з іспанським коле-гою наполіг, аби тисячі іммігрантів-арабів з цієї країни набували повно-цінних громадянських прав у Іспанії вже через п’ять років осілого життя. Нашим же українцям, як найбільш упослідженим, потрібно тут працю-вати і жити легально вдвічі довше. А скільки нашого люду роками живе і працює без документів?!

РАДИКУЛІТ ГАЛИЧАНИНА ВИЛІКУВАВ... САМОСКИД ІЗ РОЗПЕЧЕНИМ АСФАЛЬТОМОдин із моїх земляків з містечка

Перемишляни працював цілих сім років “на чорно” в Іспанії, куди його

видворили з Німеччини як нелегала. І тільки завдяки лояльності іспан-ської влади два місяці тому отримав офіційні документи. На старий Новий рік він уперше за ці роки приїхав до Львова, аби побачити внуків, які на-родилися, виросли і вже й пішли до школи без дідуся. Чому не повертався додому? Бо паркетний завод, де ди-ректорував, утратив, на чужині на-вчився будівельного фаху.Його розповідь про те, як вдалося

вилікувати хронічний радикуліт, до-зволяє зрозуміти й оцінити, скільки потрібно українцям гумору й опти-мізму, щоби витримати всі випробу-вання заробітчанського життя. Про-кладав наш земляк дороги по всій Іспанії. Йому як нелегалові та інозем-цеві дісталася найменш кваліфікова-на робота. Якось заліз під самоскид, бо там “щось заїло”. Раптом кузов під-нявся і висипав гарячий асфальт біда-сі на спину. “Аж вуха, — каже, — скру-тилися”. Ні документів, ні страхового поліса, звісно, не мав. Та й мови добре не знав. Пішов до найближчого ме-дзакладу, де таки зумів достукатися до людського милосердя: там дезін-фікували і забинтували рани, дали знеболювальні ліки. Заробітчанська

копійка нелегка і дістається вона Україні.

(Далі буде)Ольга ЛОБАРЧУК

“Україна і час”Довідка: Формування української

діаспори в Іспанії фактично розпо-чалося після Другої світової війни, коли туди прибула перша нечисленна група українців-студентів у пошуках кращої долі. Піcля розпаду СРСР, у середині 1990-их, виникла т.зв. “чет-верта” хвиля міграції на захід, в т.ч. до Іспанії, яку спричинили економічні реалії — втрата робочих місць та па-діння доходів населення, особливо у сільській місцевості.Українська еміграція в Іспанії про-

довжує чисельно збільшуватись, пе-редусім, за рахунок трудових мігран-тів і, за оцінками іспанської сторони, нараховує майже 104 тисяч осіб (це ті, які мають прописку за місцем прожи-вання). Із них майже 50 тисяч мають дозвіл на проживання або працевла-штування.За оцінками посольства України,

фактично в Іспанії проживає зараз понад 200 тисяч українських грома-дян. Переважна більшість їх (70%) по-ходить із західних областей України.

Один надокучливий пан, який в підрадянській Україні викладав “по-літекономію соціалізму” й цькував студентів, що носили американські джинси, а в Нью-Йорку видає себе за щирого націоналіста, і як тільки зу-стріне мене, то відразу ж нагадує про мою обіцянку в разі перемоги Вікто-ра Ющенка повернутися в Україну.

“Чому й досі не повертаєшся?” – запитує він і лукаво усміхається.Повернутися додому хотів і хочу

не тільки я. Сотні тисяч іммігрантів з усіх усюд з готовністю полишили б нелюбу чужину й повернулися б в Україну. Що ж стримує?Не знаю, як інших, а мене, найпер-

ше, українські анархія й хаос.З перемогою Помаранчевої рево-

люції з’явилася надія, що припинить-ся злочинне розкрадання України. Що зміниться впроваджена режи-мом Кучми система, коли всі грошові потоки в державі контролювали на-ближені до нього клани.Думалося, що зміниться сам мо-

ральний клімат, який за часів Кучми нагадував зеківський: є пахан, є його найближче оточення й є “шістки”, які принижуються й годять, аби не бути “опущеними” й отримати з па-ханського столу бодай кістки.Вірилося, що припиниться зухва-

ле пограбування України великими й малими олігархами та відвертими бандитами, які прикривалися й при-криваються в Україні універсальним йменням “бізнесмени”.На очах у злиденного народу вони

вибудовували палаци, повертали русла річок, аби вода приємно хлю-пала біля вікон їхніх спалень, купу-вали дорогезні авта, роз’їжджали по Канарах і Мальдівах.Корупція в усіх ешелонах влади

сягнула такого рівня, після якого нормальна людина вважала при-ниженням своєї людської гідності жити в такій країні. Майже відкрито при вступі до вузу декани престиж-них факультетів вимагали хабарі, які могли їм дати знову ж таки тіль-ки вищезгадані “бізнесмени”. На всі “теплі” посади в державі було вста-новлено такси.Стільки-то коштує посада митни-

ка на “хлібному” КПП, стільки-то по-датківця, основний прибуток якого – хабарі, стільки-то урядового чинов-ника, який видає ліцензії на експорт та імпорт товарів, а стільки-то крісло клерка в Київській міській держадмі-

ністрації, від якого залежить, чи буде виділено прохачеві земельну ділян-ку, чи ні.Ця вибудувана спочатку Кравчу-

ком, а пізніше Кучмою система уне-можливлювала чесну кар’єру, від-сікала людей, які не хотіли або не вміли жити за її законами. Саме ця система перетворила мільйони про-стих і роботящих чоловіків і жінок на злидарів, які в пошуках хліба на-сущного змушені були роз’їхатися по світу з торбами.Разом з ними на чужину вируши-

ли й інтелектуали, які задихалися в країні тотальної корупції, телефон-ного права, блату й кричущої неспра-ведливості.Очікуванням, що з приходом до

влади Ющенка все кардинально зміниться, не судилося справдити-ся. Бандити, яких новий президент обіцяв посадити в тюрми, не тіль-ки залишилися при своїх грошах та бізнесах, а й на всіх парах полізли у владні структури, аби мати надійний дах для награбованих мільйонів та мільярдів.Спроби Юлії Тимошенко розпо-

чати реприватизацію відверто вкра-дених у народу або подарованих Кучмою об’єктів наштовхнулися на шалений спротив уже нової когорти олігархів, які на хвилі Помаранчевої революції прийшли до влади, щоб конвертувати її у гроші.На жаль, Ющенко, якого до влади

привів Майдан, не зміг чи, радше, не захотів скористатися історичним шансом за підтримки народу злама-ти вибудувану Кравчуком і особливо Кучмою систему. Змінилися лише особи, система ж залишилася ста-рою.Пригадується перший після пере-

моги Помаранчевої революції візит Віктора Ющенка до США. Тоді на зустрічі з українцями Америки біля пам’ятника Шевченку у Вашінгтоні він (дослівно) сказав:

“Дорогі українці! Особливо звер-таюся до представників “четвер-тої хвилі”. Повертайтеся! Україна потребує ваших роботящих рук і мудрих голів. Повірте мені, як пре-зиденту, що віднині Україною прави-тимуть люди, які працюватимуть в ім’я її й задля блага її народу.Кожний з вас, лікар і вчитель, хлі-

бороб і сталевар, письменник, жур-наліст чи художник, зуміє в такій Україні реалізуватися. Прошу вас –

повертайтеся!”Ці слова американські українці,

які прибилися до американських бе-регів 10-15 років тому, зустріли бурх-ливою овацією і сльозами на очах. І саме в ті хвилини в багатьох із них виникло непереборне бажання по-вернутися додому.Той, хто не пробував іммігрант-

ського хліба, гадає, що по всіх цих америках і канадах щасливчики, яким поталанило прорватися за “бугор”, живуть як царі. Серед нас справді є люди, які доробилися до неабияких статків. Але й вони хочуть додому. Принаймні, більшість із них.Але чи готовий полишений “дім”

прийняти своїх синів і дочок?Не тільки не готовий, а й вкрай во-

роже налаштований до тих, хто спо-кусився “довгим доларом”, а тепер, наївшись американського щастя, хоче повернутися.

“Дзуськи їм! Нехай бомжують по своїх америках. Зрадників назад не приймати!” – така психологія до-мінує в сьогоднішнього пересічного українського обивателя. Таку ж полі-тику, не афішуючи, втім, проводить до іммігрантів “четвертої хвилі” й українська держава.Коли до влади в Польщі прийшла

“Солідарність”, перший закон, який вона ухвалила, був указ про сприян-ня іммігрантам, які хочуть поверну-тися додому.Рік тому такий самий закон ухва-

лила й російська Держдума. Навіть тоталітарний путінський режим ро-зуміє, що вороття додому колишніх громадян, які набралися на заході знань і досвіду, які перевірили свою любов до Батьківщини роками жит-тя на чужині, принесе державі багато користі.Бо повернуться справжні патрі-

оти, які хочуть добра своїй країні й докладатимуть зусиль, аби вона була міцнішою й заможнішою. На жаль, нинішня українська влада цього й досі не усвідомлює.Нині готується черговий світовий

конгрес українців. У серпні в Києві заплановано його урочисте відкрит-тя. Очевидно, що привітати делегатів конгресу прийде й президент Украї-ни. Як завжди, буде сказано багато правильних і красивих, але баналь-них слів.Співатиметься гімн, лунатимуть

аплодисменти, ухвалюватимуться рішення. Але проблема повернення в Україну представників так званої “четвертої хвилі” знову опиниться

десь, як кажуть діаспорні українці, на маргінесі.Вона буде не актуальною для біль-

шості делегатів форуму, які в осно-вному репрезентуватимуть або по-передні хвилі української імміграції, або українців, які народилися й ви-росли вже на чужині.Вони люблять міфічну Україну, з

садком вишневим коло хати й гайда-маками, які під проводом Максима Залізняка й Івана Гонти різали ко-лись лихого ляха й ненавиділи мос-каля.Йдеться про українство зі США та

Канади. Бо українство, скажімо, Іта-лії чи Іспанії – це вже суцільна “чет-верта хвиля”.На жаль, найчисельніші делега-

ції з США та Канади знову поїдуть до Києва майже без репрезентантів “четвертої хвилі”. Їм вона ні до чого.Вони живуть своїми уявленнями

про світ й Україну, ще й досі чублять-ся на фронті “бандерівці проти мель-никівців” й страшенно радіють, коли Київ, як головний арбітр їхніх перма-нентних чвар, нагороджує то одну, то іншу сторону.І при цьому зовсім не помічають

новітньої трагедії України під на-звою “Невільники й невільниці ХХІ сторіччя”.Переконаний, у серпні відбудеть-

ся чергова профанація – замість конкретної розмови з українською владою про сприяння на державно-му рівні бажаючим іммігрантам по-вернутися в Україну, про розробку реальної, а не паперової, програми на кшталт польської чи російської, пройде черговий помпезний захід з оплесками й оваціями.А ще ухваленням документів, які

жодного відношення до проблеми вороття мільйонів українських за-робітчан додому не матимуть. Її не хоче помічати як стара діаспора, так і українська держава.Тим часом окремі ентузіасти

з-поміж нас прагнуть прорватися на київський форум. Шукають можли-вості мати бодай гостьовий мандат, збирають гроші на поїздку, замов-ляють авіаквитки. Можливо, комусь з них вдасться навіть вийти на три-буну конгресу й сказати кілька фраз про наболіле.Але чи почує ці слова офіційний

Київ? Чи протягне він руку тим, хто щиро хоче долучитися до розбудови вільної, демократичної й заможної

ДІАСПОРА

ЧЕТВЕРТА ХВИЛЯ В ІСПАНІЇ (ЗІ СТОР. 10)


ЧОМУ МИ НЕ ВЕРТАЄМОСЯ....


ІСТОРІЯ

У ХV-XVI століттях україн-ські землі під Польщею і Лит-вою перебували у станi зане-паду. Українські шляхетські роди збільшості перебрали польську культуру та бага-то з них перейшло на римо-католицьке віросповідання. Щоб вийти з такого загроз-ливого становища потрібно було динамічного й нового підходу. Потрібно було ідеї чи візії, організаційної струк-тури, яка б була толерована польським урядом, людей і фі-нансистів. Такою динамічною силою стали станові органі-зації українського міщанства – братства, які наприкінці ХV та в XVII століттях дали до-роговказ та засоби до відро-дження українського суспіль-ства.

ІДЕЯБажання змінити незавидний стан

в Україні було в багатьох осіб та прак-тичні перешкоди були величезні. Зрештою перемогла думка, що тіль-ки наука дасть дорогу до повернення гідності українському народові. Один з братчиків, Юрій Рогатинець, у сво-їй «Пересторозі» висловив це явно: «Шкіл і наук посполитих не фундова-но, бо коли б науки мали, тоді через неуцтво своє не прийшли б були до такої загибелі».Цю ідею застосували князь К.

Острозький, братчики Львівського Ставпропігійського Братства, митро-полит П. Могила та козацькі гетьмани П. Сагайдачний, Б. Хмельницький, І. Виговський, П. Дорошенко, І. Само-йлович та І. Мазепа. Вони всіляко підтримували шкільництво.

ІНСТИТУЦІЇСтруктури дали братські організа-

ції. Найважливіше з них – це Львів-ське Ставропігійське Успенське брат-ство, яке в 1586 році зреформувало свою структуру, разом з трьома інши-ми Ставропігійськими братствами – Св. Духа у Вильні, Богоявленським у Києві та Воздвиження Чесного Хрес-та у Луцьку. Львівське Братство керу-вало і координувало діяльність інших братств в Україні й Білорусі.Львівське братство заснувало

школу, друкарню, шпиталь та вело широку організаційну працю. До са-

мого Львівського Успенського брат-ства входили у більшості міщани – патриції, які мешкали на Руській вулиці у Львові та мали свої крамниці («лавки») на львівському ринку. Свої кам’яниці вони винаймали іншим українським ремісникам, які також належали до братства. У допомогу вони мали три львівські братства, які розташовувалися поза мурами міс-та та цілу мережу братств у Західній Україні (Рогатин, Дрогобич, Вишня, Гологори, Люблин, Берстя, Біла, Під-ляська, Яворів і т. д.).Старшї братчики, тобто заможні-

ші й впливовіші, відповідали за зби-рання фінансів, за школу, друкарню, книгарню, ведення книг, стосунки з міським урядом. Вони їздили як депу-тати до сеймиків і сойму, до воєводи, до короля. Вони листувалися з патрі-архами, ієрархією.Молодші братчики відповідали

за порядок на зборах, писання «цир-кулярів» і до інших братств, за брат-ські пири, заїздний дім, шпиталь, пpикpacи братської церкви, порядок на братських відправах, похоронах, хрищеннях тощо.Братські школи у Львові, Виль-

ні, Києві та Луцьку були власти-во колегіями й перед заснуванням Києво-Могилянської Колегії 1632 року (пізніше Академії) – вищими школами. Вони мали свою конститу-цію («Порядок школьний») та вчили предмети класичного «трівіюму» та «квадрівіюму». Навчали чотирьох мов – грецької, латини, польської, старослов’янської, а часом і «по-руськи» (по-українськи), математики, геометрії, астрономії, музики й іс-торії. Методологія включала азбуку, граматику, діалектику, риторику й поетику. На елементарному рівні ці школи приготовляли учнів до вищих шкіл або до праці на церковній ниві чи в суспільстві. Початкові братські школи існували також у Перемишлі, Комарні, Рогатині, Люблині, Бересті, Замості, Галичі, Межибожжі, Дубні, Немнрові, Пінську і т. д.Братства заснували свої друкарні

для друкування підручників, бого-служебннх та полемічних книг. За час 1585-1727 рр. Львівська братська дру-карня видала біля 200000 книг, з того 35000 граматик та букварів. Також існували братські друкарні у Вильні та Луцьку. Їхня праця мала великий фінансовий успіх. Їхні книги прода-

валися в книгарнях, посилались до братств, по ярмарках по цілій Україні. Наприклад, 1688 року в Києві на яр-марку продавано 100 книг Львівсько-го братства.

ЛЮДИХто були ці люди, які провадили

такою широкою мережою братств і координували працю з іншими стана-ми суспільства? З реєстрів Львівсько-го братства бачимо багатих купців, таких як Константин Корнякт, який торгував східними товарами і був «мільйонером». Хома Барич торгував сіллю, рибою і волами, брати Андрій та Юрій Рогатинці купували камени-ці й площі у Львові та на передмістях. Іван Красовський мав велику кравець-ку майстерню, Лесько Малецький по-зичав гроші на лихву, Яній Афендик торгував винами і золотими вироба-ми. Було між братчиками багато гре-ків. Вони мали в своїх руках торгівлю з Туреччиною і Сходом та часом були депутатами братств до сойму чи коро-ля. Деякі з них, як Афендик, Парпура, Мазепа та Грек, пізніше перейшли на Гетьманщину до Ніжина, де греки мали свою колонію.Крім міщан, до братства належала

шляхта і навіть великі достойники, що мали собі за честь бути братчика-ми, бодай номінально. Між ними були митрополити П. Рогоза, П. Могила і С. Косів, князі Адам Вишневецький та Кирило, Яким і Роман Ружинські, княжна Анна Могилянка, воєводи Те-одор Тишкевич з Новорудка і Богдан Сапіга з Мінська. Ці особи додавали поваги і значення братським делега-ціям чи петиціям до короля.Також і козаки підтримували брат-

ства. Гетьмани П. Сагайдачний, І. Ви-говський, П. Тетеря були братчиками. Козацькі старшини Г. Гісницький, І. Креховецький, І. Кравченко, І. Золо-таренко та Жураківські належали до братств.

1617 року Сагайдачний вписав ціле Військо Запорозьке у Київське брат-ство, а 1629 року полковник Ф. Вовк вписався зі старшиною і своїм полком у Луцьке братство.Не раз загроза козацького втру-

чання стримувала польський уряд чи й місцеву владу від переслідувань братських установ.Після заснування Гетьманщиии

братства виростали в козацьких міс-тах і місцевостях, як гриби по дощу. Їх

бачимо в Чернігові, Стародубі, Сріб-нім, Золотоноші, Полтаві, Лубнях, Борзні та Нових Санджарах.

ФІНАНСИБратства фінансували свою діяль-

ність з регулярних nриходів і спеціаль-них фондів. До регулярних належали братські вклади, приходи з друкарні, розпродажі книг, з братських пирів і заїздних домів (готелів). Спеціаль-ні фонди складалися з тестаментів, датків, «фундушів» і окремих збірок на означені цілі. З таких «фундушів» знаємо запис гетьмана Сагайдачного та митрополита Могили на братські школи у Львові; дари молдавських воєвод на будову Успенської церкви й братську школу, і т. п.

РЕЗУЛЬТАТИНаслідки такої продуманої й зор-

ганізованої праці були дуже корисні для українського суспільства. Шко-ли братські виховали цілі покоління духовної та світської інтелігенції, яка зайняла провідні місця в церкві та ад-міністрації Гетьманщини.Друкарні видали сотні богослу-

жебних книг, полемічної літератури й шкільних підручників.Братства будували багато церков і

давали роботу малярам, архітектам та скульпторам, тобто дали почин до меценатства, яке наприкінці XVII ст. витворило новий стиль козацько-го бароко. Братства співпрацювали з іншими верствами українського суспільства й були великими поміч-никами у повстанні Богдана Хмель-ницького та в організації нової ко-зацької держави. У Західній Україні, що ввійшла в нову козацьку державу, братства залишилися важливою на-ціональною інституцією. Ще й тепер братства грають деяку роль у нашому церковному житті.Отже, братства, як станова органі-

зація міщан з ідеєю, що наука при-несе гідність українському народові, з організаційною мережею, з фінан-суванням і відповідними людьми з різних станів, розпочали культурне відродження України наприкінці XVI ст., що знайшло свій розквіт у козаць-кій Гетьманщині та в козацькому ба-роко.

Юрій ГАЄЦЬКИЙ, професор Києво-Могилянської

академії

Держдума Росії ухвалила заяву щодо Голодомору 1930-х. Вона запе-речує, що це був геноцид українського народу. Приблизно таку ж точку зору висловив і колишній в’язень ГУЛАГу російський письменник Олександр Солженіцин. Він назвав українське трактування голоду спробами посва-рити ”рідні народи” Росії та України. Голова Асоціації дослідників Голо-доморів і теж колишній політв’язень Левко Лук’яненко, 79 років, вважає тих, хто заперечує Голодомор, продо-вжувачами більшовицької системи.Що думаєте про заяву росій-◊

ської Держдуми?— Вона свідчить, що російська

політична еліта не відмовилася від великодержавницької ідеології й продовжує виношувати плани по-вернення України під владу Москви. З 1992 року наша асоціація зібрала багато доказів геноциду українства. Це свідчення людей, які постраж-дали від Голодоморів 1932–1933-го та 1946–1947 років. Це документи різного рівня — від центрального до районного, а також численні газетні

публікації тих часів. Усе це незапере-чно свідчить, що створення голоду було цілеспрямованою політикою ке-

рівництва Російської імперії під на-звою СРСР.Останніми роками і в нас, і за кор-

доном вийшло чимало книг і збір-ників документів про Голодомори. Їх достатньо бодай проглянути, щоб зробити висновок: організовані го-лоди були спрямовані на знищення української нації. І ті, хто нині запе-речують Голодомор і геноцид україн-ців, є продовжувачами більшовиць-кої системи.Олександр Солженіцин по-◊

бував у сталінських таборах, довго жив на Заході. Чому ж у нього таке ставлення до Голо-домору?

— Це одна з особливостей росій-ської інтелігенції. Упродовж історії Росії від Івана Грозного у ній існува-ла прозахідна течія. Її представники завжди хотіли трохи модернізувати імперію, щоб наблизити до Європи. Але ніколи не бажали розвалити її. Солженіцин теж належить до таких. Він був незадоволений комуністич-ною диктатурою, хотів, щоб Росія була християнською державою. Але

всі інтелігенти ”великої й неподіль-ної” завжди сходилися в одному: Ро-сія має залишатися імперією. І ніякі національно-визвольні рухи народів України чи Кавказу не можна під-тримувати. Навпаки, треба приду-шувати.Коли Солженіцин потрапив у та-

бір, там половина в’язнів були борці за волю України — вояки ОУН і УПА. Він став агентом КГБ, втесався в дові-ру українців, які готували повстання. Потім доніс. Їх усіх розстріляли.Як Україні домогтися визна-◊

ння Голодомору геноцидом в ООН?

— Завдання держави та її дипло-матії — якомога більше перекладати документів про Голодомор різними мовами світу, видавати їх на Заході, поширювати по лінії ЮНЕСКО, через громадські організації, діаспору. І таким чином впливати на свідомість людей в інших країнах.

Олександр ГУНЬКО“Газета по-українськи”

Левко Лук’яненко: ”Російська інтелігенція хотіла модернізувати імперію, але ніколи не бажала розвалити її”

РОЛЬ БРАТСТВ У КУЛЬТУРНОМУ ВІДРОДЖЕННІ УКРАЇНИ В ХVІ-ХVІІІ СТ.

“У ТАБОРІ СОЛЖЕНІЦИН СТАВ АГЕНТОМ КГБ І ДОНОСИВ НА УКРАЇНЦІВ”


ІСТОРІЯ

Кілька днів тому постійний пред-ставник Росії при відділенні ООН у Женеві Валерій Лощинін закликав відмовитися від спроб кваліфікувати масовий голод 30-х років минулого століття як геноцид.

"На сегменті високого рівня, – ска-зав він, – була піднята тема так зва-ного Голодомору – масового голоду 30-х років минулого сторіччя. Цю трагедію намагалися представити як злочин геноциду, тобто цілеспрямо-ване знищення однієї етнічної групи населення.Історична ж правда полягає в ін-

шому. Жертвами трагічних подій тих років стали мільйони людей різних національностей колишнього Радян-ського Союзу – росіян, українців, ка-захів, татар, башкир.І сьогодні не треба займатися по-

літичними спекуляціями на теми, пов’язані зі спільним, іноді трагічним історичним минулим і не використо-вувати для цього довільне тлумачен-ня норм міжнародного права".Прочитавши цей пасаж, мені неви-

мовно захотілося повезти цього "тлу-мача" міжнародного права в мальов-ниче село Красненьке на Вінничині – малу батьківщину мого батька.Там ще й досі живуть свідки стра-

хітливого голоду. Вони не знають, що таке міжнародне право, але згадують як все було. Як люди їли власних ді-тей, як трупи складали штабелями й вони страшенно смерділи на все село, як приїздили "комісари" й закопува-ли померлих у братські могили, попе-редньо насипавши туди багато хлор-ки.А ще мені захотілося, аби пан Ло-

щинін приїхав до Нью-Йорка й по-знайомився з деякими учасниками багатотисячного жалобного маршу з нагоди 75-ї річниці Голодомору, яким українці Америки пройшлися не так давно від головного українського храму Нью-Йорка – Святого Юра до головного американського – Святого Патрика.Живих свідків трагедії на марші

було мало – час невблаганний та й пе-режиття Голодомору не сприяє довго-літтю. Однак такі люди були – дехто з них брав участь у жалобній ході на інвалідному візочку й розповідав про враження зі свого дитинства – "чор-на, змарніла, схожа на примару мама, коли ми просили в неї їсти, наказува-ла жувати дерев’яну кору".Скільки їх лягло у ті братські моги-

ли в українських селах страхітливого 1932-го й ще страхітливішого 1933-го? Цього достеменно не знає ніхто. На-зиваються різні цифри – від мільйона до десяти.Найдостовірніші (з огляду на не-

упереджену наукову аргументацію) наводить у своєму дослідженні на базі розсекречених даних перепису населення 1937 року та демографічної статистики відомий історик Станіс-

лав Кульчицький.Населення УРСР за переписом 1937

року складало 28 мільйонів 388 ти-сяч, а за переписом 1926 року — 28 мільйонів 926 тисяч осіб. За 10 років воно скоротилося на 538 тисяч.З підрахунку втрат від голоду, вва-

жає Кульчицький, потрібно виклю-чити очікувану природну смертність 1933 року. Для цього найкраще вва-жати її рівною середньому арифме-тичному від показників смертності за 1927—1930 роки.Природна смертність за роки, які

передували голодному, становить у середньому 524 тисяч людей на рік. Виходячи з відкоригованої на-роджуваності у 1933 році (621 тисяч), одержуємо нормальний приріст за цей рік в 97 тисяч осіб. Цей приріст п'ятикратно менший, ніж у попередні роки.Таким чином маємо народжува-

ність і нормальну смертність за 10 років міжпереписного періоду. Маємо також загальну чисельність населен-ня за обома переписами. Порівнян-ня цих величин дозволяє визначити єдиний невідомий показник — непри-родну смертність у 1933 році.Природній приріст населення за

1927-1936 роки становить 4 мільйони 43 тисячі осіб. Додаючи до цієї вели-чини різницю в чисельності населен-ня між двома переписами населення (538 тисяч осіб) дістанемо демогра-фічний дефіцит у 4 мільйони 581 ти-сячу осіб.Оце, вважає Кульчицький, і є точне

число жертв штучного голоду в Укра-їні. Але, як слушно заявляють опо-ненти Кульчицького, сюди не входять українці Кубані й Північного Кавка-зу, яких також сотнями тисяч душила кістлява рука сталінського голодомо-ру.Окрім того, після голодних

1932-1933 років репродуктивна здат-ність українського населення (осо-бливо в спустошених голодом селах) різко впала. А це ще кілька мільйонів ненарожденних. Так що, очевидно, що прийнята в українській діаспорі цифра в 10 мільйонів жертв страхіт-ливого голоду не така вже й далека від реальності.Спеціальна комісія американсько-

го Конгресу, яку в 80-х роках очо-лював нині, на жаль, вже покійний доктор Джеймс Мейс, неспростовно довела, опитавши тисячі свідків тра-гедії, що голод 1932-1933 років не був наслідком неврожаю.Це була цілеспрямована акція

Кремля, метою якої було зламати хре-бет українському народові, залякати його, назавжди знищивши його во-лелюбний дух й примусивши покірно існувати в сталінській тюрмі народів за приписами вождя.Жалобною ходою Нью-Йорком

Крайовий комітет української грома-ди Америки з відзначення 75-ї річни-ці Голодомору розпочав цілу серію акцій під загальним девізом "Україна пам’ятає, світ визнає".Одна з головних цілей цих за-

ходів – донести світові правду про нашу трагедію й назвати все і всіх своїми іменами. Необхідно, аби світо-ва спільнота не тільки визнала факт українського Голодомору, а й назвала його геноцидом.Сьогодні не тільки такі московські

емісари, як Лощинін, а й деякі штат-ні чиновники у штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку закликають "не займати-ся політичними спекуляціями" й усе забути. На превеликий жаль, є вели-кі сумніви, що Генеральна Асамблея ООН найближчим часом нарешті на-зве трагедію своїм іменем.У кабінетах хмарочоса на Іст-рівер

засідає багато функціонерів, які во-ліють обмежуватися евфемізмами

на кшталт "трагедія", "велика біда", "страхітливий голод". Вони й досі бояться промовити слово "геноцид". Чому?Не хочуть псувати взаємин з Росій-

ською Федерацією. Саме вони ось вже багато років поспіль переспівують ві-дому московську пісеньку про те, що голод 1932-1933 років, мовляв, люту-вав не тільки в Україні, а й в інших регіонах СРСР.Якщо взяти до рук Конвенцію ООН

"Про запобігання злочину геноциду й покарання за нього", прочитаємо: "Ге-ноцидом вважається будь-яке з діянь, що вчиняється з наміром знищити повністю або частково яку-небудь на-ціональну, етнічну, расову чи релігій-ну групу... "Наші опоненти стверджують, що

під час голоду 1932-1933 років по-страждали не лише українці, а тому казати про нищення окремої нації не можна.Президент Світового Конгресу

українців Аскольд Лозинський під час виступу на жалобній панахиді в соборі святого Патрика в Нью-Йорку навів статистику, надану Інститутом історії НАН України, яка все розстав-ляє на місця переконливіше за будь-які слова.Згідно з переписом населення 1939

року, чисельність населення України скоротилася в порівнянні з 1926 році на 3,084 мільйонів осіб. Тоді як від-повідні дані по Російській Федерації дають приріст населення за цей же період на 21,8 мільйонів (28%).Населення СРСР загалом зросло за

цей період на 23,529 мільйона (16%). Якби не було Голодомору, то кількість населення України, згідно із загаль-носоюзними темпами приросту, ста-новила б понад 36 мільйонів, тобто на більше ніж 8 мільйонів більше, ніж було зафіксовано під час перепису на-селення в 1939 році.Ось такі цифри.Коментуючи їх, постійний пред-

ставник України при ООН Юрій Сер-геєв сказав: "Міжнародній спільноті необхідно не тільки показати голі цифри, а й документально довести, що під час Голодомору в Україні було створено умови, які унеможливлюва-ли життя українців.У надзвичайно відвертому листі до

Кагановича Сталін у серпні 1932 року писав з сочинського курорту: "Если не возьмемся теперь за выправление положения на Украине, Украину мо-жем потерять...".Сталіну потрібен був масштабний

соціальний і політичний катаклізм для придушення повстанських на-строїв доведеного до відчаю україн-ського селянства.Штучний голод якраз і мав стати

таким катаклізмом. Знайдено й дока-зи того, що Голодомор 1932-1933 років був вмотивованим рішенням.Мушу наголосити, що наші опо-

ненти, які всіляко гальмують ухва-лення Генеральною Асамблеєю ООН резолюції про визнання штучного го-лоду 1932-1933 років геноцидом укра-їнського народу, поділяються на дві частини – ідеологічних противників і юридичних.Перші, запереченням факту гено-

циду українського народу, самі того не бажаючи, переносять цей страхіт-ливий злочин тоталітарного СРСР на сучасну Росію.А останні шукають різноманітні

правничі зачіпки, аби довести, що Великий Голод в Україні за юридич-ними параметрами не підпадає під Міжнародну конвенцію 1948 року "Про запобігання злочину геноциду й покарання за нього".Однак добуті з архівів документи

неспростовно доводять, що 75 років тому в Україні мав місце саме гено-цид. Це діяння, згідно з іншою Між-народною конвенцією від 1968 року,

не має терміну давності, як злочин проти людяності.Причому це був злочин, спрямо-

ваний проти українців, як етносу. Бо голодом винищувалися не лише українські села, а й конкретні станиці та поселення на Кавказі й Кубані, де проживало українське населення.Штучним голодом Сталін хотів не

тільки придушити серед українсько-го селянства повстанські настрої, а й зупинити процес національного від-родження, який в ті роки набирав де-далі більшу силу, припинити україні-зацію України, підготувати плацдарм для наступної анексії Західної Украї-ни та Закарпаття.Сталін сподівався, що після такого

удару український народ вже ніколи не оговтається й буде слухняною ві-вцею у стаді під назвою СРСР.Сьогодні парламенти лише 15 дер-

жав світу (США, Естонії, Канади, Ар-гентини, Угорщини, Литви, Грузії, Австралії, Польщі, Іспанії, Колумбії, Парагваю, Перу, Еквадору й Чехії) офіційно визнали Голодомор геноци-дом українського народу.Закликаючи уряди інших держав

приєднатися до "п’ятнадцятки", за-сновник та редактор авторитетного журналу "Дослідження геноцидів" Генрі Гуттенбах (США) пише:

"Штучний голод, масові вбивства і депортації, винищення політичної еліти та руйнація пам’яток культури, що мали місце в Україні у 30-х роках минулого століття, за своїм екзистен-ційним виміром повністю відповіда-ють терміну "геноцид".Як однозначно засвідчують до-

кументи, за Великим Голодом стояв офіційний намір ліквідувати україн-ськість. Те, що то був геноцид, який мав місце ще до появи цього терміну у 1943 році, не викликає сьогодні жод-них сумнівів.Вчинене Сталіним, безперечно,

було злочином, спрямованим на фі-зичне знищення українського селян-ства, як основи українського народу".

Валентин ЛАБУНСЬКИЙ, Нью-Йорк, для УП

України?Для цього потрібні не казенні

слова, мовлені вслід за заготовлени-ми американськими мільйонерами українського походження спічами, а конкретні рішення – зарахування іммігрантам років, проведених на чужині в загальний робочий стаж, сприяння в працевлаштуванні рее-мігрантів, отримання ними житла чи землі для зведення власної ха-тини.Недавно серед щоденної пошти

отримав лист за підписом “Слав-ко Українець”. У ньому автор, який приховав за цим псевдо своє справ-жнє ім’я, торкається пекучих про-блем четвертої хвилі імміграції в США й Канаді.Він пише, що ілюзорними є наші

сподівання, що коли-небудь ми від-чуємо себе тут щасливими. Й не тому, що не доробимося до великих грошей, розкішних вілл чи маєт-ків.Причина в іншому – чужина ні-

коли не стане нам рідною. Може, тільки наші правнуки, та й то за умови, що правитимуть ними не Буші, відчуватимуть Америку сво-єю батьківщиною.Ми ж все життя так і розривати-

мемося між берегом та човном. І до самої смерті, аж доки не опинимо-ся на небесах у своїй вічній домів-ці, линутимемо думками на рідну Україну.

Валентин ЛАБУНСЬКИЙ, Нью-Йорк, для “Української

правди”

ЗА КИМ ГОЛОСИТЬ ДЗВІН

ЧОМУ МИ НЕ ВЕРТАЄМОСЬ (ЗІ СТОР. 11)


ПОГЛЯД

Євген Сверстюк «На моїм віку».

Наталія БАЛЮК Каже літературознавець, поет, фі-

лософ, правозахисник, представник покоління «шістдесятників» Євген Сверстюк: «Питання про вибір шляху стояло рано. Мама тихо мріяла, щоб я став священиком. І тільки в тюремній камері навпроти Св. Софії я остаточ-но прокинувся і зрозумів, що душа тужить до Вічного Неба».

«ЗАКРИЙ ТЕЛЕВІЗОР КАРТИНОЮ КЛОДА МОНЕ»— Пане Євгене, ви колишній ◊

дисидент, людина, яка трива-лий час була в опозиції до влади, яка постраждала за свої прин-ципи і переконання. Опозиція – це рушійна сила суспільства, без здорової опозиції неможли-вий розвиток, поступ вперед. Тобто опозиція, як і влада, має бути якісною, ефективною. А чого чекати Україні від ниніш-ньої опозиції?

— Український народ зберігся за-вдяки тому, що завжди стоїчно ви-тримував опозицію до влади – до австрійської імперії, польської, росій-ської, совєтської… Опозиція – це висо-ке слово, а в українських умовах – на-віть шляхетне слово. Якщо говорити про теперішню опозицію, яку очолює Віктор Янукович, то це вживання сло-ва у невластивому значенні. Це не є опозиція – ні моральна, ні політична. Це люди, яких відсторонили від вла-ди. Вони ще коли йшли до влади, вже були банкрутами, бо не мали кадрів, не мали ким зайняти відповідні по-сади. Ці люди не можуть вважатися опозицією, бо ніколи не мали позиції, не мали національної програми. Не-випадково їх підозрюють у тому, що вони виконують якісь агентурні дору-чення. Бо вони є ніхто, а хочуть бути при владі! Людина без роду, без пле-мені повинна зайняти своє скромне місце і лише тоді може відбутися на цьому місці. А якщо завгар хоче бути начальником держави, якийсь сприт-ник хоче накупити собі дипломів, бути професором, то, звичайно, люди будуть його дражнити, помічати його два “фф” у слові професор. Суспіль-ство ще замало на такі явища реагує. Суспільство повинно створювати для таких людей нестерпну ситуацію. Їх треба називати своїми іменами і не бавитися у милосердя. Толерувати можна чесну позицію опонента, але негідника не можна толерувати, його треба викидати за комір з порядного дому. У суспільстві має бути оживле-на християнська максима – не мир, а меч! Меч для розрізнення грішного від праведного. У пресі, на телебачен-ні теж вживаються невластиві понят-тя. Чому опозицією називають тих, хто не потрапив до владного столу? Толерантністю називаємо боягузтво

і пристосуванство. Плюралізмом – часом звичайне хамство. Оці “плю-ралізм” і “толерантність” руйнують душу народу. Не можна людям цього показувати! Люди звикли до поряд-ності в межах своєї родини чи церкви. Коли вони бачать людину нижче уся-кого етикету, яка щоразу виступає по телебаченню, то що це за держава?! Ще коли я був на “круглому столі” у 2006 році у Президента, де був при-сутній і Янукович (перед поданням Президента до ВР на призначення Януковича прем’єр-міністром. – Авт.), я їм процитував Жука: “Газет не чи-тай, збережи потурбовані нерви, за-крий телевізор картиною Клода Моне і чекай поки все це мине”.

— Мабуть, маєте на увазі ◊ так звані політичні ток-шоу на кшталт “Свобода” Савика Шус-тера. Дивитеся ці передачі?

— Ні. По-перше, не маю на це часу, по-друге, не можу брудного брати до рук і в душу. Є люди у кожному сус-пільстві, від яких треба дистанцію-ватися. Є люди хворі, неврівноваже-ні, злі, їх не можна пускати на поріг порядного дому. Це ж євангельське: не метати перли перед свинями. Для чого мені дивитися на них на екра-ні! Мені наперед зрозуміло, що там є люди по-своєму нездорові. Напри-клад, та ж Богословська. Це людина, яка не має згоди своєї душі, агресивна за своїм характером мислення. Вели-ка слабкість наших людей, що вони це дивляться.

— Людям це, по суті, ◊ нав’язують. У того ж Савика Шустера на програмі одні й ті ж самі політичні актори. Як правило, з агресивним мислен-ням. Глядачам не дають вибо-ру…

— Люди винні самі, що це дивлять-ся. Люди хочуть легшого. Люди могли би щось прочитати, але це важко. А тут всівся на диван, натиснув ґудзик і дивишся. Як взяв стопку і випив. Це певна розбещеність. Не знаю, чи можна тут перевиховати людей, але в кожному мікрокліматі, тобто в сім’ї це треба робити.

«ЧОЛОВІК НА ЗАНАДТО ВИСОКІЙ ПОСАДІ СТАЄ

ДУРНИМ»— Ви згадали “круглий стіл” ◊

у Президента в 2006 році, коли після зради Мороза розвалила-ся помаранчева коаліція. Саме тоді, пригадую, ви категорично заявляли, що не можна підпису-вати Універсал з Януковичем. Мовляв, краще йти на переви-бори. Ситуація може повтори-тися…

— Коли я брав участь у “кругло-му столі”, то Універсалу ще не було. Але атмосфера була такою, що я зро-бив висновок: немає з ким говорити. Я тоді казав, що чоловік, якого за кордоном не приймуть, вважає себе державним діячем... І знову ті самі актори погорілого театру пруться на сцену, не маючи нічого за душею. Вони не доросли до того, щоб працю-вати у політиці. А Президент, як наці-ональний лідер, має стояти над усім. І має функціонувати та більшість, яка є. Не має значення, на скільки голосів є перевага. Вона має стоїчно трима-тися своїх принципів і бути непосту-пливою. І ніяких переговорів з тими людьми, з якими нема про що гово-рити, крім про владу, не повинно про-водитися. За лаштунками багато чого є прихованого, діють усілякі грошові потоки, тиск капіталу. У нас він біль-ший, ніж на Заході. На Заході до цьо-го вже адаптувалися і розуміють, що нація повинна бути життєздатною, самоочищуватися і щось робити для свого здоров’я. Світ хворий, і народи розуміють, що живуть у хворому сві-

ті: екологічно зараженому, морально нестабільному, інтелектуально зани-женому. Інтернет це ще не є інтелект. Захід виробив способи самозахисту, там шуфричі й рудьковські не можуть заскакувати у не свій город. Там теж є принципово різні погляди на якісь речі, але є певний рівень, який дає можливість до діалогу. Причина кри-зи нашої політичної еліти полягає, зокрема, в тому, що вона не готова бути на тих щаблях, на які їх занесла доля. Хтось повинен бути з них при-биральницею, хтось секретаркою, хтось завгаром… Зрештою, це висока посада – завідуючий автобазою для чоловіка, який вийшов з низів. Не треба прагнути бути професором. Це ж вічна істина, що чоловік на занад-то високій посаді стає дурним, у нього паморочиться голова. При тому, що на своєму місці він цілком нормальний чоловік. Тому нехай не ображається, що люди над ним глузують…

— Та не лише глузують, а й ◊ голосують на виборах…

— Людей не готують, люди дезо-рієнтовані, вони не можуть у собі ро-зібратися. Значною мірою винне те саме телебачення… Мають бути по-рядна преса, порядний телеканал, яким будуть вірити. Але якщо весь час виставляти в ефіри сумнівних осіб, людям важко розібратися.

— Але ж є відомий вислів, що ◊ народ заслуговує на тих прави-телів, яких має.

— Це зопалу було сказано про на-род. Можливо, в момент, коли це було сказано, так воно й було. Але Україна, на жаль, постійно мала правителів-конвоїрів, яких нам присилали. Чи це були правителі, на яких заслугову-вав український народ? Певний пері-од мали правителя, який вважався у світі злочинцем номер один. Опозиції до нього було дуже багато. Чи зможе-мо перелічити, скількох розстріляли за замах на Сталіна? Маю на увазі не лише замахи з пістолетом. Напри-клад, чоловік ставив питання на збо-рах колгоспу: чи у головного хазяїна є хазяїн у голові? І йому дали десять років. Решта вже мовчала. Чи ми по-винні їх у цьому звинувачувати?..

— Але ви не мовчали…◊ — Завжди є люди, які закликають

до здорового глузду. Я щойно з Воли-ні, мав там зустрічі. До мене підійшла жінка і каже, що була на моєму висту-пі у 1965 році. Вона досі пам’ятає, як я тоді сказав: “Та розстібніть ви свої наглухо застібнуті “Сталіни” і вдих-ніть свіжого повітря! Подивіться одне одному у вічі. Чого ви звикли до ри-туальної брехні!”. Це були збори педа-гогічного активу Волинської області. Там був присутній секретар обкому партії, аудиторія – всі члени партії. Але мене прорвало, і я почав говори-ти, що мав на душі. Дисертація моя “полетіла” після цього… Але та жінка зараз каже, що вони усі, звичайно, за-суджували мій виступ, а потім кожен тихенько казав “Я був на цьому висту-пі, я це чув…”. Він мав свій вплив.

«КОЛИ ПОБАЧИВ, ХТО ОТОЧУЄ ЮЩЕНКА, МЕНІ СТАЛО

СТРАШНО…»— Ви кажете, що українцям ◊

нав’язували правителів, згаду-ючи минуле століття. Але ма-ємо свіжий приклад, коли народ собі не просто обрав правителя, але виборов, вистраждав його. Маю на увазі Помаранчеву ре-волюцію, внаслідок якої Прези-дентом став Віктор Ющенко. Але скільки людей вже встигли розчаруватися! А ви розчарова-ні?

— З тих людей, які були при владі, Ющенко завжди мені був найближ-че. Ще до того, як став Президентом. Через те, що він людина позитивного

мислення. Але, на жаль, Ющенко ро-бить багато речей, яких не можу під-тримати і від яких не в захваті. Лю-дина, яка йде до влади, повинна мати сформовану цілісну команду. І тоді ко-манда відповідає за цю людину, а лю-дина одразу несе відповідальність за команду. Коли я побачив, хто оточує Ющенка і як ці люди сперечаються між собою, мені стало страшно. Маю на увазі тих, кого було названо “люби-ми друзями”. Чому ці особи виріши-ли, що після такої великої перемоги саме вони повинні прийти до влади? Порошенко мав зайнятися своїм біз-несом, а не йти до влади. Після Пома-ранчевої революції націю мали пред-ставляти люди гідні. Біда Ющенка як Президента, що він не мав цих людей, не знайшов…

— А шукав?◊ — Він не вмів їх знайти. “Знайти”

Білозір на посаду міністра культури — означає не шукати…

— А кого би ви бачили серед ◊ його оточення, кого б радили взяти в команду? Мабуть, це мали б бути моральні автори-тети. Чи багато їх у країні?

— Власне це питання певною мі-рою виправдовує Президента. Я не мав кого йому порекомендувати. Але вірю, що такі люди є, проте не певен, що їх легко знайти. Бо зазвичай до влади приходить той, хто вже стоїть у черзі першим.

— Чи погоджуєтеся ви, що по-◊ літика – брудна справа?

— Ні. В суспільстві має панувати думка, що політика – це висока і від-повідальна справа. Брудною політику роблять брудні люди. А гідні люди роблять навколо себе здорову атмос-феру. Я проти того, щоб у людей було упередження, що політика є брудною справою. Політики мають оновлюва-тися. Не може депутат засідати у пар-ламенті три, чотири, п’ять термінів. Якщо дуже талановитий політик, то може працювати два сезони. А якщо він хоче на третій термін, то це хво-рий чоловік.

— Був в Україні такий період, ◊ коли активно дискутувалося питання національної ідеї, яка б могла об’єднати різні регіони України. Наскільки у наш час актуальною є ця проблема?

— Національна ідея для нас є дуже актуальною. Питання національної гідності, самоповаги, свідомості, ак-тивності стоїть набагато серйозніше, ніж перед поляками. Там це завжди підтримувалося, при всіх урядах. У певній патологічній формі це підтри-мувалося і в росіян. А українцям за-вжди було заборонено називати себе по імені. Національна ідея має бути присутня в кожній людині як само-реалізація гідного громадянина, як жертовність, самоповага. Це особли-во актуально в наш час споживацтва.

«СВОГО МАЙДАНУ В РОСІЇ НІКОЛИ НЕ БУДЕ»

— Пане Євгене, чи може Укра-◊ їні загрожувати диктатура? Чи ми вже подолали небезпеку, і російський чи білоруський шлях нам уже не загрожуватиме?

— Спокійним ніколи не можна бути. Треба щоразу боротися проти поганих симптомів. Але якщо говори-ти історичними категоріями, то Укра-їна не заражена тими бацилами, які є у Росії.

— І це, мабуть, значною мі-◊ рою завдяки Майдану…

— Звичайно. Майдан не був випад-ковістю, і Майдан може повторитися. В Україні, але не в Росії.

— Росія ніколи не доросте до ◊ свого Майдану?

— Ні. В Росії завжди було чергуван-

«НЕ МОЖУ БРУДНОГО БРАТИ ДО РУК І В ДУШУ»



Insurance Cleveland Agency, LLC

ЖИДИ В УПА?Любомир КРУПНИЦЬКИЙБі-Бі-Сі, КИЇВ. – СБУ твер-

дить, що Роман Шухевич ні-бито сам переховував жидів-ську дівчинку.Науковці Служби безпеки

України стверджують, що радянські спецслужби штуч-но і навмисне загострювали українсько-жидіські стосун-ки.

ЗВИНУВАЧЕННЯЗвинувачення про причетність

батальйону Нахтігаль чи одного з лідерів ОУН-УПА Романа Шухеви-ча до каральних операцій у Львові 1941-го року іноді лунають з боку деяких жидівських організацій. Останньо таке звинувачення про-лунало про нібито наявність в із-раїльському архіві Яд Вашем доку-ментів про причетність Шухевича до антисемітських дій. При ближ-чому розгляді таких документів знайдено не було.Оприлюднені днями архівні до-

кументи СБУ свідчать, що КДБ під час та після Другої світової війни здійснював спеціальні провокації з метою очорнити представників двох народів в очах одне одного.Також фахівці згадують про та-

кий доволі маловідомий аспект українсько-жидівських стосунків, як участь останніх в лавах Україн-ської повстанської армії (УПА).

ПАПЕРИПерш за все, історики говорять,

що нічого спільного з антисемітиз-мом не мали програмні документи українських націоналістів. До того ж, не мають підтверджень звинува-чення на адресу останніх в участі у жидівських погромах.

ня царів. На місце жорстокого царя приходив цар ліберальніший. Амбіції Росії росли і падали залежно від ціни на нафту. Це можна було спостеріга-ти ще з часів Брежнєва. Зараз зростає ціна на нафту, і маленький кагебіст-ський підполковник стає великим єв-разійським лідером. Хоча він є люди-ною рівною попередній професії. Він може шикувати навколо себе людей зі свого відомства, що він і робить. Це люди глухо підпорядковані, які роблять бідолашну Росію курйозною псевдоімперією. Ця епоха закінчила-ся, інтелігенція повинна дати народо-ві зрозуміти, в якому світі він живе. А російська влада переконує народ, що він живе у тому світі, в якому жили комуністичні фантазери 30-40 років тому. Народ одурений, серед народу підтримуються модні шизофренічні комплекси. У той же час нав’язуються комплекси неповноцінності всім сусі-дам. Подивіться, Росія ворогує май-же з усіма сусідами. Але не знаю, що краще: комплекс неповноцінності чи комплекс безпідставної гордині, яка базується лише на ціні на нафту. Жодна ціна на нафту не врятує націю, якщо вона спивається, ні у що не ві-рить.

— Ви кажете, що російська ін-◊ телігенція має відкрити людям очі. Але голосу інтелігенції в Ро-сії не чути, хіба що на підтрим-ку Путіна і Медведєва…

— Нам дають чути тільки ті голоси, які підтримують владу. Є інтеліген-ція, яка мовчить, або висловлюється у вузьких колах. Атмосфера диктатури заворожує, як удав кролика. Я читав звернення правозахисника Сергія Ко-вальова до Путіна, де він каже, що не можна нормальних людей перекону-вати, що Путіна підтримують 90 від-сотків. Ковальов запитує Путіна: “Чи зможете ви зупинитися на тій дорозі, куди йдете, і яка відомо чим закінчу-

ється?”. І сам дає відповідь, що, зви-чайно, не зможе він зупинитися, і, що не до Путіна треба звертатися з цим питанням. Але це наразі крик одино-кої людини.

«Я ПОМІРКОВАНИЙ У ВСЬОМУ…»

— Пане Євгене, вам майже 80 ◊ років, але мушу зробити комп-лімент, виглядаєте ви значно молодшим. Ви досі багато їз-дите, виступаєте, працюєте… Чи є у вас якісь секрети продо-вження творчого довголіття?

— Мій секрет сформульований у Канта, у нього є таке центральне по-няття – “фліхт” – обов’язок. Є речі, від яких я відмовитися не можу. Якщо я їх не зроблю, то вони ніколи не будуть зроблені. Якщо не напишу, не видам книжки, то її не буде в українській літературі. Ніхто ж цього не зробить. Люди, зледачілі душею, кажуть, мов-ляв, і без мене це обійдеться. Як колись на совєтських партійних зборах, запи-тували: “Товарищи, есть вопросы?”, а всі хором: “Нет вопросов!”. А в мене є питання, щоб ви не думали, що зібра-ли тут босяків. Людина повинна роби-ти це скрізь. А щодо способу життя, то жодних секретів не маю, просто веду такий спосіб життя, який належить вести у моєму віці, – поміркований.

— Мені доводилося чути, що ◊ навіть перебуваючи в ув’язненні ви подавали приклад охайнос-ті, зокрема в одязі. Кажуть, і тепер намагаєтеся одягатися модно?

— Це – назавжди. Я пам’ятаю, як майор Федоров казав: “Вы смотрите, да у Сверстюка флотская одежда! (Ви дивіться, у Сверстюка фльотський одяг)”. Не можна ж було зеку ходити в білому. Можна було ходити у чорній, засмальцьованій робі. А я йому відпо-відав: “Майор, вы тоже можете носить флотскую одежду. Нужно стирать (Майоре, ви також можете носити

фльотський одяг. Потрібно прати)”. Я завжди дотримувався відомого ви-слову Чехова, що в людині усе має бути прекрасним…Довідка: Євген Сверстюк народив-

ся 13 грудня 1928 р. у селі Сільце, нині Ковельського району Волинської об-ласті — доктор філософії, головний редактор газети «Наша віра», прези-дент Українського пен-клубу. Закін-чив Львівський державний універси-тет, відділення «логіка і психологія» філологічного факультету (1947-1952), потім — аспірант Науково-дослідного інституту психології Міносвіти Украї-ни (1953-1956). Працював викладачем української літератури Полтавського педагогічного інституту (1956-1959), завідуючим відділом прози журна-лу «Вітчизна» (1961-1962), відпові-дальним секретарем «Українського ботанічного журналу» (1965-1972). У 1959, 1960, 1961, 1965 (за виступи про-ти дискримінації української культу-ри), 1972 рр. (за промову на похороні Д.Зерова) був звільнений з роботи за політичними мотивами. Пересліду-ваний за участь у «Самвидаві» і про-тести проти арештів та незаконних судів, у січні 1972 року — заарешто-ваний і в березні 1973 засуджений за статтею 62 ч. I КК УРСР за виготов-лення й розповсюдження документів «самвидаву» до семи років таборів (відбував у ВС — 389/36 у Пермській області) та п’яти років заслання (з лю-того 1979-го — столяр геологічної екс-педиції в Бурятії). З жовтня 1983-го по 1988 р. працював столяром на ки-ївській фабриці індпошиву №2.Автор книг, численних есе і ста-

тей з літературознавства, психології і релігієзнавства; поезій, перекладів із німецької, англійської, російської мов.Лауреат державної премії Украї-

ни імені Тараса Шевченка (1995 р.) за книгу «Блудні сини України».

«Високий замок»

ЄВГЕН СВЕРСТЮК (ЗІ СТОР. 14)



ЗДОРОВ’Я І КРАСА

Побудова щасливої гармоній-ної сім’ї неможлива без здоро-вих стосунків між покоління-ми. На жаль, саме проблеми з людьми похилого віку нерідко призводять до нестабільнос-ті, конфліктів і навіть розпа-ду сім’ї. Це можуть бути бабу-сі/прабабусі, дідусі/прадідусі, теща/свекруха, тесті/свекри, інші родичі, які живуть у сім’ї, і навіть один із подружжя, який або старший за віком, або та-кий, що раніше постарішав. Та, звичайно, насамперед йдеться про наших мам і тат, які по-старіли. У деяких сім’ях можна спостерігати нехорошу «на-ступність», коли проблеми у стосунках між поколіннями «передаються в спадщину».

«МОЛОДІ» СТАРІВік — поняття відносне. Нерідко

доводиться спостерігати людей, які відразу постарішали, стали «погас-лими» та апатичними, а поруч — тих, хто набагато старший за календарем, але залишився бадьорим, не втратив інтересу до життя, оптимістично на-лаштований. У чому тут секрет? На-певно, на багато запитань могли б дати відповідь наші геронтологи, ми ж розглянемо суто психологічний ас-пект проблеми. Адже, щоб якомога довше почуватися молодим, важли-вий не тільки спосіб життя, а й об-раз мислення. З розповідей про дов-гожителів ми часто дізнаємося, як людина харчується, чи багато буває на свіжому повітрі, чи має шкідливі звички. І набагато рідше — чим спо-внена її душа, в чому шукає розраду, з чого радіє та чим засмучується; як ставиться до життя, людей, природи, Бога...Є серед нас люди, які непідвладні

часу! І найменше це пов’язане з кіль-кістю зморщок на обличчі та загаль-ному фізичному стані. Їхня «вічна молодість» виявляється у невгасаю-чому інтересі до життя, у відсутності егоїзму, в умінні нести світло в душі та дарувати радість оточуючим. У спілкуванні з такими людьми є тіль-ки одна «складність» — це бути гід-ними їх і постійно, щодня, кожної го-дини навчатися тієї вищої мудрості та духовності, що скоряє час. Адже якщо нам удасться зрозуміти секрет цих «молодих» старих, на нас теж може очікувати ясний вечір життя, світ у душі та подяка близьких...Ніде правди діти, існує й інший

«мотор довголіття» — негативна енер-гія, яка підживлює людину, сповнену нетерпимості, злоби, почуття пом-сти (саме про таких можуть сказати «стара відьма» або «старий чорт»). Одержимість ідеєю (не завжди благо-родною), наявність мети (не завжди гідної) додає сил. І в цьому разі в ото-чуючих інша турбота: не резонувати, не відгукуватися і не втягуватися — у скандали, з’ясовування стосунків, ви-правдування. Навчитися вибудовува-ти захист проти дріб’язковості, склоч-ництва, войовничої обивательщини, істеричної соціальної активності... Та і перший, і другий випадок — це все-таки крайнощі. Набагато частіше нам доводиться мати справу зі «зви-чайними» старими — у чомусь гарни-ми, у чомусь поганими, з їх неміччю, хворобами, незворотними віковими змінами. Це дуже непросто. Як, утім, і все, що стосується сімейного життя.

ЩО ПРИХОВУЄТЬСЯ ЗА НАШИМ РОЗДРАТУВАННЯМ?Головний ворог спілкування з

людьми набагато старшими від нас за віком — роздратування. Це почуття неоднозначне й викликається різни-ми, іноді взаємовиключними, при-чинами. Провокувати роздратування може, приміром, життя в різних тем-

пах. У старих плин життя сповіль-нюється відповідно до їхнього стану та можливостей — вони повільніше ходять, осмислюють, приймають рі-шення... Все це може виводити із себе молоду людину, яка і любить, і спів-чуває, і спілкується на бігу. Роздрато-вувати можуть «старомодні» звички, мислення, властиве іншій епосі, сві-тоглядні розбіжності й просто різні погляди на життя.Проте роздратування — це ще й

пригнічений страх втратити найдо-рожчих людей, острах усвідомлення невблаганності часу, неминучості розставання. Нам страшно думати про їхню смерть ще й тому, що тоді доведеться думати про свою. А ще ми просто не хочемо розставатися з ними — такими, якими вони були ра-ніше, не хочемо прийняти їх нову, не завжди приємну, якість. Не будучи в силах змиритися з суворими закона-ми буття, ми сердимося на наших ста-рих, щоб не потонути в почутті страху та занепокоєння за них. Адже дове-деться зізнатися собі, що річ зовсім не в них, а в нас, у нашій неготовності прийняти нову реальність, у нашому небажанні перебудовувати свою сві-домість, а іноді й спосіб життя відпо-відно до нових обставин.

ЗІ СТАРИМИ НЕ ВОЮЮТЬ...Дуже важко тим, у кого й у молоді

роки стосунки з батьками (або кимось із них) були далекі від ідеальних. Із часом накопичені за життя образи не відпускають, примножуються, за-гострюються. Слід усвідомити, що з’ясовування стосунків зі старою лю-диною не тільки марне й безглузде, а і грішне: лежачого не б’ють. Вибачи-ти, забути, зосередитися на почутті обов’язку — єдиний шлях порядної людини, незалежно від того, у чому були винні тато чи мама. Зі старими не воюють. Зі старими батьками тим

паче. Бажання в чомусь переконати батька чи мати, щось їм довести, до-могтися слів поваги та визнання іноді переслідує людину все життя. Це ти-пові психологічні проблеми, витоки яких таяться в дитинстві чи отроцтві. Проте слід зупинитися. Іноді це май-же за межею людських можливостей, та іншого виходу немає.Зі старими набагато легше ладна-

ти тим, у кого є свої діти, хто зумів їх добре виховати й вибудувати з ними добрі стосунки. Стиль спілкування з дітьми та старими багато в чому схо-жий. Узявши за основу цю тезу і тро-хи поміркувавши, практично кожний спроможний виробити правильну тактику поведінки стосовно близько-го, який перебуває на порозі старості. І все-таки зупинімося на деяких клю-чових моментах.

ЛЮБОВВік невблаганно змінює людину.

Необоротні процеси нерідко позбав-ляють її рухливості, світлого розу-му, гумору; призводять до старечого егоїзму та егоцентризму, скнарості, душевної черствості... При цьому до-стоїнства стають майже непомітни-ми, а недоліки виявляються і згодом лише збільшуються. Незграбні рухи, незрозумілі вчинки та судження — невже це може не дратувати? Може. Понад те, це може здаватися зворуш-ливим і навіть милим — усе залежить від того, які почуття ми актуалізуємо у собі стосовно близької нам людини. Цілком реально навчитися відчувати до старих людей почуття, подібні до тих, які ми відчуваємо до маленьких дітей. Ми ж не ображаємося на дити-ну, яка вдарила нас, і не віримо, коли вона каже: «Я тебе ненавиджу».Усім нам потрібно почуватися лю-

бимими. Та дві особливо уразливі категорії — діти і старі — потребують цього в сто разів більше. Підвищена доза любові живить їх, лікує, надає сил радіти життю... Звичайно, дітей любити простіше. Як мінімум ми від-чуваємо любов-інстинкт — найпримі-тивніше почуття, що вимагає наймен-шої роботи душі. А от стосовно старих це почуття може бути лише зрілим і одухо твореним: любов-подяка, лю-бов-повага, любов-прощення, лю-бов-обов’язок. Та у жодному разі не сам тільки обов’язок без домішки лю-бові. Адже тоді стара людина протес-туватиме доступними їй способами точно так само, як бунтують підлітки тих батьків, які добре їх забезпечують,

але обділяють увагою і теплом. Бага-то хто ремствує щодо старих батьків: «Продуктами забезпечую, гроші даю, по лікарях воджу — чого їй (йому) не вистачає?» Відповідь проста до болю — виявів вашої любові.Багато років ми звикли особливо

не напружуватися у вираженні те-плих почуттів до наших мам і тат, які старіють. Навпаки — ми чекали й жа-дали уваги від них. Проте настає час,

При вживанні алкоголю нега-тивні спогади довше залишаються в пам’яті.Науковці з Університету Токіо

спростували поширену думку, що горе можна втопити у вині. Як по-казало їх дослідження, при вжи-ванні алкоголю негативні спогади, навпаки, довше залишаються у пам’яті.У ході досліджень науковці ви-

кликали у щурів відчуття страху за допомогою легкого електрошоку. Тварини, що отримали після цього дозу алкоголю, перебували в стані страху довше, ніж щури з контр-ольної групи.Науковці вважають, що їхні ви-

сновки можуть бути застосовні і до людей: негативні спогади, від яких людина намагається позбавитися за допомогою алкоголю, лише силь-ніше відбиваються у пам’яті, хоча у момент сп’яніння настрій нена-довго підвищується. Щоб швидше забути про щось погане, слід сво-єчасно “перекреслити” цей спогад позитивними враженнями, радять дослідники, повідомляє КИД.

“Газета по-українськи”

НАУКОВЦІ ДОВЕЛИ, ЩО ГОРЕ НЕ

ТОПИТЬСЯ У ВИНІ

ЩОБ ВЕЧІР ЖИТТЯ БУВ ЯСНИМ


Колаж: Олексій ЧУРЮМОВ


і слід усвідомити: час більше віддава-ти, ніж брати. У міру старіння наших близьких від нас вимагатиметься де-далі більше терпіння, толерантності, поблажливості, великодушності та, звичайно, любові.Проте любов нематеріальна, як

будь-яке почуття. Її слід матеріалі-зувати в дотиках, поцілунках, погла-джуванні. А ще — у знаках уваги, не-величких, але цінних для конкретної людини подарунках. Неважко про-стежити, що саме піднімає старим настрій: свіжі газети та обговорення політичних подій; книжки певної те-матики; улюблене печиво до чаю; кім-натні рослини; щось із посуду; садо-вий інвентар; рибальська снасть... Та, звичайно, все це не замінить щирих теплих слів, які бувають дійовішими за найсильніші ліки та ціннішими за найдорожчі подарунки.

ПОВАГАБезумовно, ми маємо шанобливо

ставитися абсолютно до всіх, із ким нам доводиться спілкуватися. І зро-зуміло, що цей універсальний прин-цип рівною мірою справедливий і стосовно старих. Та, на жаль, не всі його дотримуються. Хто знає, може, тому, що хтось із нас, будучи дити-ною, повсякчас чув: «Помовч... Не за-важай... Ти однаково не зрозумієш... Не крутися під ногами... Ступай спа-ти... Не вередуй... Не вигадуй... Скіль-ки можна скиглити... Ну то й що, що я обіцяв(ла)... Якби не ти, я б міг (мо-гла)...» Та ось минули роки, і тепер уже черга старих батьків чути практично те саме, хіба що іншими словами. Ми не даремно говоримо про стосунки між поколіннями. Якщо людина час-то бувала принижена в дитинстві та юності, цілком ймовірно, що так само вона згодом ставитиметься до своїх літніх батьків. І, найшвидше, це буде не свідома «помста», а просто засво-

єний у дитинстві стереотип. А якщо дитині доводилося спостерігати, як тато чи мама без поваги поводили-ся з бабусею чи дідусем, то можна з упевненістю прогнозувати такі самі нездорові стосунки між поколіннями й надалі. Тому ставтеся до своїх дітей так, як вам хотілося б, щоб вони ста-вилися до вас, коли ви зостаритеся.Нерідко черстве ставлення до ста-

рих — це наслідок егоїстичності та розпещеності дітей. Тому навчайте своїх дітей піклуватися про вас уже тоді, коли вони ще малі, а ви молоді та сповнені енергії. Нехай дитина вчить-ся доглядати за вами і втішати вас, коли ви хворі, втомилися або в при-гніченому настрої. Всі ці звички дуже знадобляться, коли ви будете в солід-ному віці. Дітей також слід прилучати до догляду й турботи про бабусю чи дідуся. При цьому варто виробляти в них розуміння, що старі люди мають деякі особливості, з якими слід раху-ватися.Повагу, як і любов, треба вміти ви-

являти. Постарайтеся, щоб ваша по-ведінка була ввічливою, не припус-кайте зневажливих висловлень. Для людей похилого віку особливо важ-ливо, щоб із ними рахувалися. Тому слід якнайчастіше запитувати їхню думку і просити в них поради. Цим ми даємо зрозуміти, що покладаємося на їхні знання та життєвий досвід. Та не перетворюйте це в гру чи формаль-ність. Просто визначте сферу, в якій стара людина найбільш компетентна, щоб із чистою душею дотримуватися її рекомендацій.

ТУРБОТАЗа законами моралі діти мають до-

глядати стареньких батьків. Адже ті дали їм життя, виходжували, году-вали та вдягали, витрачали здоров’я, душевні сили, йшли на певні жертви. І хоч би скільки діти з часом віддава-ли своїм батькам турботи, уваги та коштів, однаково вони залишаться в

неоплатному боргу.Проте й у турботі слід знати міру.

І для дітей, і для старих дуже небез-печна гіперопіка. І якщо дитину вона стримує в розвитку та дозріванні, то людину похилого віку може призвес-ти до штучної інвалідизації. Дуже важливо підтримувати розумну іні-ціативу, схвалювати активність літ-ньої людини, заохочувати її зусилля з самообслуговування. Проте наванта-ження мають бути адекватними віку та стану, а ставлення до старих (як і до дітей) має вибудовуватися з урахуван-ням їх інтелектуального, емоційного та фізіологічного стану в конкретний період їхнього життя. Якщо у стосун-ках із дітьми важливо постійно від-стежувати готовність дитини до осво-єння дедалі нових умінь і навичок, то стосовно старих слід контролювати ситуацію з погляду можливостей, які звужуються.Якщо сил у старого вже небагато,

допоможіть йому організувати своє життя і встановити раціональний і зручний розпорядок дня, бажано з певними годинами денного відпочин-ку, прогулянкою на свіжому повітрі, улюбленими телепрограмами. Про-думайте раціон з урахуванням віко-вих потреб і хронічних захворювань. Уся сім’я має зважати на особливі потреби літньої людини. Заохочуйте старих до прийому «своїх» гостей, до-помагайте їм у цьому. Добре, якщо це припускатиме візити у відповідь.Чимало людей звикли все життя

багато й важко працювати. Їм осо-бливо складно адаптуватися до змін у своєму організмі та прийняти той факт, що сил і здоров’я поменшало, що вони вже не в змозі активно до-помагати сім’ї. Тому слід ретельно продумати прості сімейні обов’язки і посильні навантаження для них. Це створить відчуття затребуваності. Найкраще акцентувати увагу всього сімейства на тому, що саме бабуся чи дідусь зроблять цю роботу краще за всіх, а не на тому, що на інше вони вже просто неспроможні.Подбайте про доброзичливу ат-

мосферу і загальний оптимістичний стиль спілкування в сім’ї. Складне життя та купа проблем? І однаково не можна, щоб боротьба за існування била по дітях і старих. Не вивалюй-те на людей похилого віку свої про-блеми, роздратування, поганий на-стрій. Діліться радісними звістками! У розмовах намагайтеся уникати за-йвої драматизації подій, спрощуйте ситуацію, викладайте її в доступній для старих формі. Напруга провокує непевність і чекання. Тому про дея-кі проблеми краще розповісти, коли вони будуть уже розв’язані. Водночас не створюйте навколо старих штучну атмосферу ідилії. Дотримуйтеся зо-лотої середини: найкраще, якщо вони продовжують жити в реальному світі, проте не акцентують увагу на нега-тивних сторонах буття.

І діти, і старі дуже зворушливо люблять свята. Нехай вони будуть повноцінними та повноправними суб’єктами готування і проведення сімейних торжеств. Якщо ж вам хо-четься, щоб діти не плуталися під но-гами, а літній член сім’ї не заглушав усіх своїми улюбленими розповід-ями, зберіться зі своїми друзями на нейтральній території, підіть у гості, влаштуйте пікнік. Та коли в домі свя-то, то обов’язково для всіх.Категорично неприйнятний у спіл-

куванні зі старими прихований мо-тив: «І скільки йому (їй) залишилося, що там їй (йому) треба...» На жаль, такі настрої можна спостерігати на-віть у дітей дуже бадьорих і моложа-вих батьків. І йдеться не про те, щоб не казати про це. Важливо цього не відчувати.З дітьми та старими потрібно по-

стійно возитися. Ідеально, звичайно, коли є можливість, щоб вони возились одне з одним. Проте не слід впадати в ілюзію, що їм, мовляв, разом добре, і особливо напружуватися не потрібно. І тим і другим може не вистачати ва-шого тепла й уваги. Тому існує велика небезпека, що, відчувши себе «брата-ми по нещастю», вони об’єднаються проти вас у своїх образах і почнуть взаємно накручувати одне одно-го. Тому ніколи не шкодуйте часу на спілкування з дітьми та старими.

УВАГАІ дітям і старим потрібна увага —

не на бігу і бажано наодинці. У людей похилого віку часто виникає відчут-тя, ніби вони виключені із сімейного життя. Їм навіть може почати здава-тися, що від них щось приховують, перемовляються за їхньою спиною. Найболючішими можуть бути такі відчуття та підозри в тих, хто погано чує. Не слід їх переконувати, мовляв, це не так, — навряд чи вони повірять. Крім того, не виключено, що якоюсь мірою вони праві. Тому дуже важли-во, щоб старі не почувалися в інфор-маційному вакуумі. Для цього слід якомога частіше розмовляти з ними, розповідати про свої навіть дрібні справи та незначні події. Велика кіль-кість «маленьких новин» створює в старих відчуття активного життя, на-повненого великою кількістю подій. І точно так само, як ви намагаєтеся не забути розповісти дитині якийсь ці-кавий епізод, так само й для старих потрібно повсякчас накопичувати «його» новини.З другого боку, слід зважати на

бажання літньої людини бути ви-слуханою: поскаржитися, обговорити якусь проблему, позгадувати. Нерідко вони розповідають ті самі історії. Це може згодом набриднути. Проте слід пам’ятати, що для людини, яка про-жила життя, це можуть бути значимі (іноді найдорожчі в житті) спогади. Спробуйте почути кожну історію не-

Доступний веб-гостінґ для

малого бізнесу

Пакет Silver Gold Platinum Серверний простір 200 Mb 500 Mb 800 Mb Пропускна здатність 3000 Mb 5000 Mb 10000 Mb E-mail/Webmail CGI PHP MySQL Розширення Frontpage Fantastico ImageMagick Багато інших рис Місячна оплата $4.95 $9.95 $13.95 Річна оплата* $54.45 $109.45 $143.45 *Один місяць безплатно

www.ukrsvit.com 330-554-6429 Розмовляємо українською


ВЕЧІР ЖИТТЯ (ЗІ СТОР. 16)


КУЛЬТУРА

КУПОН НА ПЕРЕДПЛАТУ

ГАЗЕТИ «УКРАЇНСЬКИЙ КЛІВЛЕНД»

Повне ім’я (англійською) ______________________Повне ім’я (українською)______________________Адреса (англійською)______________________City___________________State______Zip_________Телефон ______________Оберіть кількість випусків:[ ] 6 місячних випусків ($12.50) [ ] 12 місячних випусків ($23.50)Виповнений купон і бан-ківський чек або money-order виписаний на The Ukrainian Cleveland ви-слати на:The Ukrainian ClevelandP. O. Box 627Kent, OH 44240-0011

ДРІБНІ ОГОЛОШЕННЯ

КУПОН ОГОЛОШЕННЯВ “УКРАЇНСЬКОМУ КЛІВЛЕНДІ”

□ ШУКАЮ РОБОТУ □ ПРОПОНУЮ РОБОТУ□ ПРОПОНУЮ ПОСЛУГИ □ ПОТРЕБУЮ□ КУПЛЮ □ ПРОДАМ□ ВИНАЙМУ □ ЗДАМ У НАЙМ□ ШУКАЮ □ ПОЗНАЙОМЛЮСЬТекст оголошення (до 20-ти слів, писати розбірливо):

________________________________________________________________

________________________________________________________________

________________________________________________________________

________________________________________________________________

Контактний телефон: (_______)_______________________

Ім’я ______________________________________________ОПЛАТА:Оголошення $10.00□ Рамка і збільшені шрифти ($5.00) $_______□ Виділення кольором ($5.00) $_______ Загальна вартість $_______× ______ випуск(ів) Для розміщення оголошення у кількох місячних випусках газети, загальну вартість помножте на число випусків. Вкладено: $ _______ -----------------------------------------------------------------------------------------------------------Виповнений купон разом з чеком або грошовим переказом (money order), виписаним на The Ukrainian Cleveland, вислати на адресу:

Вартість короткого оголошення (до

20-ти слів) в розділі «Дрібних оголо-

шень» газети «Український Клівленд»

— 10 дол. за один випуск. Оголошен-

ня з жирним шрифтом і рамкою — 15

дол. Оголошення з використанням

кольору — додатково 5 дол.

Дрібні оголошення можна по-

давати електронною поштою на

classifi eds@ukrаiniancleveland.com, або звичайною поштою на адре-

су The Ukrainian Cleveland, P.O. Box

627, Kent, OH 44240-0011, вклавши

чек або грошовий переказ (money

order) для оплати.

Якщо висилаєте оголошення елек-

тронною поштою, переконайтесь, що

ви повідомили місяць випуску газети,

платіжні відомості і контактну інфор-

мацію для зв’язку з вами.

Крайній термін подання оголо-

шень — 25 число кожного місяця.

Оголошення телефоном не при-

йматимуться.

ПРОПОНУЄМО РОБОТУ вчителя в суботній школі українознавства в м. Парма, Огайо. Освітній диплом і дозвіл на працевлаштування в США обов’язкові. Звертатись тел. 330-554-6429.

Петро БОРИСІВЯ щойно повернувся з України, але

не тільки це дає мені право робити де-які умовисновки в зв’язку з ситуацією, яка склалася сьогодні в українському кінопрокаті. Впродовж, принаймні, останніх десяти років я пильно від-стежую ситуацію в українській кіно-індустрії й добре знаю, що в ній від-бувається.З усієї впевненістю стверджую: за

нинішньою епатажною й лукавою дискусією про дублювання та субти-трування фільмів українською мовою, стоїть велика провокація. І базується вона на чотирьох неправдах.Неправда перша – дублювання й

субтитрування фільмів українською мовою призведе до величезних збит-ків. Збитків у кого? Кінопрокатники в Росії й Україні, які хоч і заробляють гроші на голлівудських та європей-ських фільмах, все ще воліють жити за радянськими правилами.Більшість з них працюють в уні-

кальній ситуації, якої не існує в жод-ній висококультурній і, головне, пра-вовій державі – отримують величезні прибутки від прокату кінострічок іно-земного виробництва, не обтяжуючи себе жодними витратами.Але гляньмо, як працюють їхні

колеги в інших країнах. Скажімо, у Франції, де, як відомо, дуже суворі державні приписи щодо прокату іно-земних фільмів, кінопрокатник спо-чатку купує право на прокат фільму, потім платить за копії, озвучення французькою мовою, рекламу...У Франції більшість населення

без проблем може дивитися фільми англійською мовою, однак там на-віть ніхто не ставить так питання, бо французи на те й французи, щоб ди-витися фільми французькою мовою.

Українським кінопрокатникам, з огляду на те, хто контролює сьогодні цю сферу, невигідно бути “державни-ками”. Набагато вигідніше напряму з Росії отримувати голлівудські фільми з російським дубляжем і заявляти, що в Україні, мовляв, усі звикли ди-витися кіно по-російськи й українську мову з кіноекрану не сприймають.Уже 17 років, як сконав Радянський

Союз, а Росія й досі вважає весь по-страдянський простір своїм. Інакше як пояснити, що російські кінопро-катники беруть ліцензії на прокат голлівудських фільмів не тільки на просторах Росії, а й в усіх колишніх радянських республіках, за винят-ком, можливо, країн Балтії.Причому на периферію, в тому чис-

лі й в Україну, часто потрапляє вже явно “несвіжий” товар – сотні разів прокручені, потерті, неякісні стрічки, яким давно вже місце на смітнику.Але чому б не заробити на “менших

братах”, які радо беруть “сміття” й “ва-рять” на ньому хоч і менші, але немалі гроші.Як на мене, російським кінопро-

катникам та їхнім “меншим братам” в Україні, які гордо йменують себе “біз-несменами”, перед тим, як пересідати на Мерседеси, вбиратися в костюми від Армані й вирушати на відпочи-нок, замість звичного Бердянська на екзотичні Канари, варто було б бодай побіжно ознайомитися із законами, за якими живуть цивілізації, мате-ріальними й інтелектуальними цін-ностями яких вони так зухвало й без-соромно користуються для власного карколомного збагачення.Неправда друга – в Україні не хо-

чуть дивитися україномовні фільми. Звичайно, навіть запеклий націона-ліст не захоче дивитися найкращий голівудський фільм, але на подертій і потертій плівці, із суржикуватим перекладом, який до того ж читають гнітючим гугнявим голосом.Переклад – це ціла наука. Якщо ж

за нього беруться люди, які до пуття не знають ані англійської, ані рід-ної української мови, то виходять...

“бабло, чувак” та інші подібні слова-мутанти, які підкинули нам північно-східні сусіди.Коли освічений україномовний

глядач дивиться фільми з таким пе-рекладом, він, наслухавшись вже на початку перегляду “лох”, “мент”, “при-кол”, “кльово”, “що ти мені париш”, “борзєєт”, “тьолка”, встає і біжить геть від такої української мови.Наша мова не потребує цих стра-

хітливих запозичень з Росії, вона має свій багатющий потенціал й може са-мотужки, з відповідними відтінками передати будь-що сказане іноземною мовою.Не кращий результат і тоді, коли

два актори однаковими голосами й інтонаціями прокурора озвучують десять або п’ятнадцять ролей. Якщо ж дублювання робиться високопро-фесійно, справжньою українською мовою, то навіть у Донбасі такі філь-ми йдуть на ура.Ось приклад. Озвучені україн-

ською мовою “Пірати Карибського моря” мали в Донбасі більший успіх, ніж російськомовний варіант. Тому що фільм потрапив в Україну не через московських посередників і був озву-чений справжніми професіоналами.На жаль, професійно дублює іно-

земні фільми в Україні поки що єдина компанія – B&H Film Distribution, ге-неральним директором якої є Богдан Батрух.Аби остаточно спростувати цю

другу неправду ворогів українського кіно, наведу дані Київського міжна-родного інституту соціології. Лише 3% опитаних респондентів заявили, що відвідувати кінотеатри частіше їм заважає дублювання фільмів україн-ською мовою.Неправда третя – голлівудські

компанії не хочуть мати справи з україномовним ринком. Це відверта брехня, тому що для Голівуду украї-номовний кіноринок – це насамперед нові прибутки.В Америці, де вміють рахувати

гроші, будь-який новий ринок – це справжній Клондайк, який намага-

ються відразу ж освоїти. В Голівуді розуміють, що співпрацюючи з Укра-їною через Москву, вони втрачають неабиякі кошти, які дістаються росій-ським ділкам з кінопрокату.Саме тому деякі студії, скажімо

Disney, самі роблять україномовні ва-ріанти своїх фільмів.Два роки тому ми разом з послом

України в США Олегом Шамшуром та генеральним консулом України в Сан-Франциско Миколою Точицьким мали кілька важливих зустрічей з ке-рівниками провідних компаній Голі-вуду.Усі вони підтвердили, що хочуть і

готові працювати з українським рин-ком, але не через Москву, а напряму.Неправда четверта – питання

прокату україномовних фільмів – це корисна дискусія. Насправді це ніяка не дискусія, а звичайнісінька прово-кація, спрямована на нищення укра-їнської мови й культури.Недаремно однією з вимог розбло-

кування роботи Верховної Ради Пар-тія регіонів називає зняття з порядку денного питання українізації україн-ського кінопрокату.Тому що кіно – це потужний важіль

впливу на свідомість людей, засіб ви-ховання певних цінностей, мистецтво, за допомогою якого люди дізнаються яких дідів-прадідів вони онуки.Прикро, що в гонитві за “довгим

доларом” на позиції запеклих супро-тивників українського кіно стали й такі люди, як Олександр Ткаченко з його дистриб’юторською компанією “Cinergy UA”.В Україні його пам’ятають як тала-

новитого тележурналіста, який готу-вав блискучі україномовні телепро-грами на кшталт “Післямови”. Тепер він обійняв посаду керівника Одеської кіностудії й раптом виступив одним з найнепримиренніших противників дублювання й субтитрування інозем-них фільмів українською мовою.І він не єдиний. Згадаймо хоча б

Антона Пугача – генерального дирек-

ЧОТИРИ НЕПРАВДИ ПРО СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ КІНОПРОКАТ

ПРОПОНУЄМО РОБОТУ Потрібні касири на заправну станцію у Клівленді, Огайо.

Надається житло. Перспективи росту. 216.338.5196 Запитати Анатолія



тора “Мультіплекс-холдингу”.Чомусь вважається нормальним

під прапором України презентувати світові російськомовні фільми.Так, на Канський та Берлінський

кінофестивалі у супроводі державних достойників українські кіномитці привезли фільми в яких герої спілку-ються... російською мовою.Це все одно, якби серби, напри-

клад, привезли фільм, в якому всі розмовляють грецькою. Таке саме “добро” везуть і в Голівуд.На щастя, в Оскарівського комітету

вистачило розуміння парадоксаль-ності ситуації. В 2004 році комітет відхилив кінострічку Олександра Роднянського “Водій для Вєри”, бо було незрозуміло чому український фільм озвучено російською мовою.Наступного року Україна знову

збирається представити голлівуд-ським кіноакадемікам російськомов-ний фільм, але вже з українськими субтитрами.З таким же успіхом можна взяти

китайський фільм, підготувати до нього українські субтитри й передати Американській академії кіномисте-цтва на предмет отримання золотої статуетки “Оскар”.Але в Голівуді статуетку можуть

дати китайцям – за китайськомовний фільм, туркам – за турецькомовний, росіянам – за російськомовний, а українцям – за україномовний. Не-вже на сімнадцятому році незалеж-ності це й досі не зрозуміло?!Петро Борисів, очільник фундації

“Тризуб”, яка об’єднує американців українського походження, зайнятих у кіноіндрустрії Голівуду, для УП

Записала Катерина КІНДРАСЬ,Лос-Анджелес

“Українська правда”

УКРАЇНСЬКИЙ КІНОПРОКАТ (ЗІ СТОР. 18)

Як пише “Los Angeles Times”, ком-панія Ворнер Бразерс заявила, що з останньої книги про чарівника, що має назву “Гаррі Поттер і смертель-ні реліквії”, знімуть не одну стрічку, а цілих дві. Режисером обох стане Девід Єйтс. У його доробку вже дві стрічки про Поттера. Сценаристом обох фільмів про пригоди юного ча-рівника стане Стів Кловз. Саме його перу належить більшість сценарій до екранізацій книг Джоан Роулінг. Продюсер стрічки Девід Хейман

говорить, що таке рішення творці фільму прийняли тому, що із сьомої книги неможливо нічого викинути. Адже вона не має другорядних сю-жетних ліній чи непотрібних героїв.Наразі на світові екрани вийшло

вже 5 стрічок про Гаррі Поттера. Ра-зом вони зібрали в прокаті понад 4,5 млрд. доларів. Планується, що пер-ша стрічка вийде в листопаді 2009, а остання частина – у травні 2011 р.

“24TV”

“ГАРРІ ПОТТЕРА“ РОЗДІЛЯТЬ НА ДВОЄ


ЖИТЕЙСЬКІ ІСТОРІЇ

КОМЕНТАР ПСИХОЛОГА АЛЛИ ЯРЕМОВИЧ

Важку втрату кожен переживає по-своєму. Одні повністю занурю-ються у свої почуття і сприймають такий період, як кінець свого жит-тя. Для них світ втрачає всі бар-ви, стає безрадісним, похмурим. І будь-які намагання оточуючих допомогти викликають ще більше болю і страждань тому, що вони не можуть змиритися і попрощатися з минулим. Інші навпаки намагають-ся робити вигляд, що нічого не від-чувають, що життя не змінилось.Дітям таку втрату пережити ще

важче, ніж дорослим, адже батьки для них — це цілий світ. І раптом цей світ зникає, залишаючи їх сам на сам із життям. У такому стані вони можуть звинувачувати себе за те, що сталося, а відтак ще більше переживати. Важливо ставитися уважно і серйозно до почуттів ди-тини. У цей момент важливо пояс-нити, що вона ні в чому не винна. Розуміння допоможе підтримати дитину і допомогти їй. Не варто ро-бити вигляд, що нічого не сталося. Сум — це природна реакція, його слід розуміти і поважати. Дуже важливо, щоб за переживаннями суму приходило відчуття подяки долі за те, що ця людина була в житті і мали змогу спілкуватися з нею. Дитина здатна зрозуміти гли-бокі почуття, але для цього треба підібрати правильні слова.Хлопцеві дуже важливою є при-

сутність у житті батька, його при-клад. Саме від батька він дізна-ється, яким може бути чоловік, як досягати успіху. Організованості, дисципліни хлопець вчиться саме поряд з ним. І коли так трапляєть-ся, що батько помирає, то важли-во, які саме настанови отримував син ще за його життя. Якщо хло-пець вважав батька особистістю, поважав і цінував його думку, то у подальшому він дотримуватиметь-ся саме таких принципів. Мудра, щира людина завжди залишає по собі хорошу пам’ять. Її хочеться на-слідувати, брати з неї приклад. І погодьтеся, що такий приклад вар-тий наслідування. Адже, пройшов-ши нелегкі випробування долі, син став гідним свого батька.

«ЗА» І «ПРОТИ» ДРУГОГО ШЛЮБУ

Людина створена так, що не може бути сама. Вона шукає свою “поло-винку”, будує сім’ю. Але часто вже після того, як прозвучав вальс Мен-дельсона, чоловік і жінка розуміють, що не влаштовують одне одного. До-водиться ставати на рушничок щастя вдруге... А часом і втретє, вчетверте... Про “плюси” і “мінуси” наступного шлюбу кореспондент “ВЗ” дізнавала-ся у сімейних психологів.

УДРУГЕ ПІД ВІНЕЦЬ ІДУТЬ СВІДОМО

За словами психолога Олексія Пи-воваренка, основна причина, через яку розходяться більшість пар, – не-відповідність характерів і поглядів на життя.На другому місці – легковажність

одного з партнерів. Часто люди не вміють цінувати того, хто поряд: це залежить від виховання та особистих якостей.Після закінчення медового місяця

для молодят починається непростий період, який психологи називають “притиркою”. У цей час з’ясування стосунків йде на користь – партнери підлаштовуються одне під одного.Саме під час “притирки”, яка може

тривати близько двох років, неважко визначити, чи вдасться вам побудува-ти гармонійні стосунки. Якщо сімейні сутички руйнують психіку, “половин-ка” чинить відчайдушний опір і кате-

горично не бажає підлаштовуватися, родинний вогник рано чи пізно почне згасати. У таких випадках можуть ви-никати сімейні зради – людина нама-гається шукати кращого.Вперше зв’язують себе узами Гі-

менея не завжди усвідомлено. Хтось одружується на зло коханому хлопце-ві чи дівчині, інші – тому що незаба-ром стануть батьками. Одна дівчина вийшла заміж, щоб втекти з батьків-ського дому, тому що конфліктувала з мамою.Молоді люди не завжди усвідом-

люють, що сім’я – це відповідаль-ність, і будувати стосунки доведеться все життя. Не останню роль відіграє й “підступний” психологічний фактор: хлопці шукають дружин, подібних до мами, а дівчата – чоловіків, схожих на тата. Насправді такий збіг не може стати гарантією щасливого життя.Збираючись під вінець удруге,

люди роблять свій вибір більш вива-

жено. Якщо людина вже перебувала у шлюбі, вона прагне до нових стосун-ків. А ось у затятих самітників, що не одружуються до 35 років, психіка на-лаштовується на самотність.У другому шлюбі людина досвід-

ченіша, намагається не повторювати колишніх помилок.Як у першому, так і в другому шлю-

бі важливу роль відіграють самодос-татність і самооцінка – невпевнені в собі люди самі не знають, чого хочуть, вимагають від партнера більшого, ніж він може дати. Типова помилка жі-нок: “прив’язувати” до себе чоловіка з допомогою дитини або фінансової залежності. Все виходить навпаки: представник сильної статі підсвідомо відчуває пастку та намагається з неї вирватися.

ЖІНКИ-МАМИ ТА ЧОЛОВІКИ-«ГАМАНЦІ»

Жінки шукають у шлюбі захисту, чоловіки – підтримки. Але є багато “різновидів” партнерів: як правило, одружуючись вдруге, людина усві-домлює, хто саме їй потрібен.Одні чоловіки хочуть мати

дружину-компаньйона, інші – таку собі “мамочку”, яка влаштовуватиме побут і доглядатиме за ним, немов за дитиною. Творчим людям, які пра-цюють у сфері мистецтва, необхідні “жінки-поганяли”. “Я б нічого не міг робити, якби дружина мене не штур-хала!”, — часто повторював один ху-дожник.

Чимало жінок схильні шукати “кам’яну стіну” — супутника жит-тя, з яким почуватимуться в безпеці та спокої. Комусь потрібен “крутий” партнер для іміджу, іншим – “гама-нець”, який забезпечить усім необхід-ним і дозволить байдикувати.Неабияку роль відіграє набутий

досвід спілкування з протилежною статтю: жінка може підсвідомо бояти-ся чоловіків, чоловік – безпідставно підозрювати дружину у зраді. В таких випадках вони провокують затяжні конфлікти, які руйнують сім’ю.Ще одним “мінусом” можуть стати

діти від першого шлюбу. Не всі хлоп-ці та дівчата хочуть визнавати нового батька або матір, тому нерідко пере-творюються на домашніх тиранів, не залишаючи можливості полюбити себе та побудувати теплі стосунки.Часто перед тим, як створити нову

сім’ю, чоловік і жінка тривалий час живуть у громадянському шлюбі: таким чином встигають придиви-тися одне до одного та не допустити чергової помилки. У таких випадках все може зруйнувати занижена само-оцінка одного з партнерів: якщо весь час тягнути кохану людину до РАЦСу, вона може втекти.

СИЛА ЗВИЧКИНа думку психолога Христини Ре-

шетило, голлівудські зірки – яскра-вий приклад того, що зміна партнера – не завжди вихід. Ці люди – багаті

ПЕРШИЙ ШЛЮБ – ЦЕ ШКОЛА, ДРУГИЙ – ІНСТИТУТ…

На фото: Сімейні зради – перший крок до розлучення.


— Сину, синочку, вислухай моє прохання, — тихим голо-сом промовляє батько, приту-ляючи до своїх грудей підлітка. — Ти ще малий, але не настіль-ки, щоб не розуміти, що я мушу залишати вас всіх. Бачиш, зла хвороба не хоче мене відпуска-ти. Лікарі робили все, що могли, але, видно, така воля Божа: до-горяє моя свічка.Син знав, що тато помирає. Схли-

пуючи, він просив:— Тату, тату, не покидай нас.— Я, сину, тебе залишаю в цій хаті

за старшого, — продовжував батько. — Ти не плач, бо змінити вже нічого не можна. Прошу, допомагай мамі, слухайся її, не ображай сестричку, за-ступайся за неї. Знаю, ти сильний...Розмова переривалася, позаяк хво-

рому було говорити важко, та ще про таке малолітньому сину. Яку це силу волі треба мати, щоб отак, дивлячись у вічі смерті, давати настанови підліт-ку, причому, не зронивши й сльози.

— Іще, синку, прошу, щоб ти вчив-ся і здобув спеціальність, про яку і я колись мріяв. Ну, ти знаєш яку, — син кивнув головою.

“ПРИЙМІТЬ ТОГО ЧУЖОГО ДЯДЬКА ЗА СВОГО”

— І, ось ще таке, — продовжував батько, тримаючи руки сина в своїх худих і вже холоднуватих долонях. — Ти знаєш і розумієш, що наша мама ще молода, їй тільки трохи більше тридцяти. Коли мене не стане, вона може зустріти іншого чоловіка, який допомагатиме вам, то ти, сину, не за-перечуй мамі. Прийміть із сестрич-кою того чужого дядька за свого. Бо наша мама найкраща, і вона ще має право бути щасливою.Батько щиро обняв сина. Його ши-

роко розкриті очі запитували, чи зро-зумів малий усе, що сказав батько.

— Тату, я зроблю все. Я любитиму і маму, і сестричку, не дам нікому їх образити. А ще вивчуся, обіцяю. І те, останнє, теж виконаю, — промовив твердим голосом хлопець.

...Уже два тижні дружина сиді-ла біля чоловіка. Вони розмовляли, згадували як зустрілися, як одру-жувались, згодом ставали на ноги, будували свою хату-гніздечко, як на-роджувались дітки... Він цілував її і тихо казав:

— Як мені з тобою розпрощатись, як же ти будеш без мене?Вона цілувала його, своїми сльоза-

ми обмивала його лице, як могла під-тримувала, вселяла надію, “а може”, хоч бачила, що страшна хвороба “їла” його тіло, випивала останні краплі крові. Та все ж надія жевріла...

НЕЛЕГКО БУЛО ВДОВІ З ДІТЬМИ

Через два дні похоронили діти батька, а дружина — чоловіка. Були сльози, відчай, сум, розпач.

— Як жити, як виховувати дітей... — сидячи за столом, бідкалась вдова.Та син вмовляв:— Мамо, не плач, я ще трохи під-

росту, вивчуся і буду працювати. А ти, матусю, знайдеш собі дядька, як ка-зав тато, і нам буде з ним добре.Мама крадькома посміхнулася:

який ще ти, сину, малий.Рік за рік — і підростали діти. Син

уже вчився. Нелегко, ой як нелегко було вдові з дітьми. З роботою в полі допомагали родичі і з її сторони, і з чоловікової. А от з грішми постійно сутужно. Щоразу сину на дорогу тре-ба дати, одягнути, в сумку щось по-класти. А заробітки в колгоспі були мізерними. Трудилася, крутилася вдова і на роботу бігла, і господарство тримала. Якусь худобину продасть — уже курточки-чоботи на зиму при-дбала. Старалася, щоб діти не гірше виглядали інших, щоб були не голо-дні, не холодні. А син, приїжджаючи з училища на вихідні, часто запитував, чи не знайшла ще дядька. Мати, усмі-хаючись, відповідала:

— Сину, ти вже дорослішаєш і по-винен зрозуміти, що вони на дорозі не валяються, що всі добрі мають свої сім’ї, а п’яниці не місце в нашій хаті. Нам не треба гіршого за тата.

Після такої розмови син на деякий час замовкав.З роками в сім’ї вдови налагоджу-

вався побут, збільшилась зарплата, часто бралась за додаткову роботу. Та і син почав працювати. Вона ще й досі любить пов’язати хустку, яку син по-дарував з першої зарплати.Не зогледілась, як виросли діти.

Як плакала мати-вдовиця, коли ви-ряджала сина, а згодом і доньку до вінця:

— З ким буду житом обсипати, з ким буду частувати?Поодружувалися. Звили свої гніз-

дечка. А вона так і залишилась сама. То про дітей дбала, тепер — про вну-ків. На себе часу завжди не вистача-ло.

ВДЯЧНА СИНУ ЗА РОЗУМІННЯНа день народження до внука по-

їхала зі своєю подругою, з якою ще зі шкільної парти дружать. Вона заміж-ня, щира, добра жінка, її чоловік час-то допомагає по господарству.Внук-іменинник дуже зрадів появі

бабусі. Зразу ж — до столу, на якому чого тільки не було.Наливаючи вино, син запитав у

мами:— А чого це, мамо, ви приїхали без

свого друга? Я хотів би бачити вас ра-зом. Він не захотів, чи ви не запроси-ли?Мама якось зніяковіла, навіть

рум’янець запалав на щоках. Това-ришка, яка знала всі секрети і цей теж, шепнула:

— А що, він знає? Та в ролі кого ти привезла б його до сина, невістки, внуків?Син добре розчув не такий уже і

шепіт.— Ви не праві, — звернувся син до

тітки Віри. — Я все знаю, бо був свід-ком, коли через десяток років цей чоловік, овдовівши, відшукав нашу маму, колишню його знайому. Я тоді якраз був у мами і бачив цю зустріч. Знаєте, я дуже щасливий, що нарешті

УСІ ПРОХАННЯ БАТЬКА ВИКОНАВ І ЧЕКАВ, ЩОБ МАМА ЗУСТРІЛА ЧОЛОВІКА ДО ДУШІ



Востанній тиждень один з найпотужніших сайтів всес-вітньої мережі «Однокласники» викликав кілька звинувачень та претензій до себе. Але спочатку варто дещо сказати

про нього для тих, хто нічого не чув про цей сайт і ніколи туди не заходив. За останні місяці — це найбільш від-відуваний сайт на усій пострадянській території, конкурент телебаченню, кіно та іншим варіантам проведення вільного часу. Користуються ним і ко-лишні співвітчизники, які роз’їхалися по всьому світу. Організатори «Одно-класників» (портал існує від початку 2006 року) влучили у «десятку»: нині аудиторія сайту становить 14 мільйо-нів (!) людей. Чимало з них – жителі України. Народ у порталі завзято шу-кає своїх однокласників, одногрупни-ків, сусідів та інших людей з минуло-го і, знайшовши, відновлює зв’язки та спілкується в Інтернеті.Отож портал звинуватили у кількох

«гріхах». Приписали, скажімо, співп-рацю... зі спецслужбами, мовляв, ідея виникнення потужної бази даних, яку

створили користувачі сайту, розміс-тивши у ньому інформацію про себе, належить ФСБ. Але ця інформація була спростована. Тоді виникла інша версія – секретні служби працюють з даними на сайті, переглядаючи їх. Ну то й що? Нехай «користують-ся», кому треба, «секретами» про те, що Григорій Явлінський закінчував львівську школу, а у Віктора Черно-мирдіна дружина – українка… Хоча за допомогою сайту деякі відкриття і справді можна зробити – наприклад, днями були встановлені особи, при-четні до вбивства журналіста Першо-го каналу… Але в основному «робота з базою даних» полягає, мабуть, у тому, що працівники спецслужб і самі є ко-ристувачами сайту. Інакше б управ-ління ФСБ не заборонило працівни-кам спецслужб розміщати у мережі будь-яку інформацію про себе. Але хіба таке може бути, аби ефесбеш-ник писав на «Однокласниках» щось на кшталт: «працюю у Федеральній службі безпеки, підполковник, керую 6-им відділом»?!.Ще одне звинувачення: портал ні-

бито погано впливає на працездат-ність в офісах. Часом, мовляв, вже можна залишати на дверях табличку: «Усі пішли на «Однокласники». Але і це — якщо й проблема, то не сайту — а певних офісів, в яких є можливості байдикувати серед білого дня. Їх пра-цівники як не сидітимуть на сайті, то по телефону теревенитимуть або в’язатимуть шалики. Але хіба зараз є такі совкові контори?Ще одна претензія: «сім’ї багатьох

активних користувачів – на межі роз-валу!». Народ, мовляв, у пориві нос-тальгії за першим коханням знахо-дить свої колишні шкільні симпатії – і зависає на віртуальних здибанках, забуваючи про своїх реальних «поло-винок». У подібних підозрах та звину-ваченнях мало сенсу. Адже процент «криміналу» у такому спілкуванні нічим не більший, аніж, скажімо, на корпоративних вечірках. Не в Інтер-

неті тут справа…Секрет успіху «Однокласників»

простий: у бажанні дорослих людей згадати друзів дитинства та юності. Реалізацію цього бажання цей сайт і пропонує.Оскільки українського аналога

«Однокласників» наразі немає, наші теж сидять у цьому порталі. Або в ін-шому, подібному — «В контакте».А «тато» в «Однокласників» таки

є. Автор сайту – Альберт Попков (35 років) — і сам не розраховував на фе-номенальний успіх свого дітища. В інтерв’ю «Известиям» (4 квітня) він розповів: «Я сподівався, що успіх буде, але про таке масове шаленство і мрі-яти не смів!». Найважчими були пер-ші місяці, коли людина приходила на сайт і була першою у своїй школі... А те, що цей проект — успішний, зрозу-міли тоді, коли на сайті зареєстрував-ся перший мільйонний користувач – було це наприкінці 2006 року. Трохи більше як за рік кількість користува-чів зросла у чотирнадцять разів!Усі теперішні претензії до сайту ви-

глядають як нападки на успішний на-ймасовіший наразі інтернет-проект…

Галина ВДОВИЧЕНКО “Високий замок”

СЕКРЕТ «ОДНОКЛАСНИКІВ»

Алевтина ШЕВЧЕНКО (психолог)Не думала, що моя школа

теж там є. Побачила місто, номер, на душі потеплішало. Раніше було модно школу люби-ти, тепер — ні, але ці взаємови-ключні почуття не впливають на феномен популярності сай-тів пошуку однокласників. Чи впливають, тому що ми хоче-мо випробувати їх заново?

НОСТАЛЬГІЯДивно, може, щось зламалося? Та

ні, все гаразд. Просто на шкалі років народження випускників шкіл одно-го з численних, переважно чомусь російських сайтів-клонів «Одноклас-ники» роки народження в запропо-нованому списку закінчувалися на 1957-му. Так і захотілося побурчати: наскільки ж обмеженими можуть бути молоді! Мода не вміти тримати комп’ютерну мишку після 45 років давно минула, а вони й не поміти-ли. За кордоном люди після певного віку — бажана і шанована цільова аудиторія для будь-якого бізнес- і маркетингового проекту. Розшуку-вати однокласників через 5—10 ро-ків після закінчення школи — подія хвилююча, а через 30—40 років, коли стираються дрібниці й залишається в пам’яті лише головне, — просто за-хоплююча... Наше дитинство може відчуватися як втрачений рай, вели-чезний ресурс для дальшого життя чи суцільна психологічна травма. Та, в кожному разі, наші однокласники розділяли з нами ці переживання. У спілкуванні з однолітками є особли-ва простота й розуміння, коли нічого не потрібно пояснювати, а тільки ска-зати чарівне слово: «А пам’ятаєш?..» І всі горбики й западинки збіжаться.

«Льошко, ми ж усі були в тебе за-кохані», — сказала я недавно під час зустрічі однокурсникові, маючи на увазі насамперед себе. «Чого ж ви

раніше мовчали…» — пробурчав про-фесор зі знаменитим прізвищем, по-сміхаючись у бороду а-ля земський лікар. З душі вилетіла пташка і стала вільною. Психотерапія, не інак ше. Вона дуже можлива на зустрічах із однокласниками: проговорити недо-мовлене, прояснити непрояснене, пе-репросити, вибачити, порозумітися, зняти камінь із душі ніколи не пізно.

СТРАХА багато хто каже про небажан-

ня зустрічатися з колишніми одно-кашниками. Насамперед причиною можуть бути так звані соціально обумовлені страхи. У кожної люди-ни вони є, у всіх — дуже різні. На-приклад, хтось боїться оцінювання досягнень (хоча це в жодному разі не означає, що в того, хто боїться, їх насправді мало), людина впливова — просьб і нещирості, того, що хтось використовуватиме й експлуатувати-ме давню дружбу і важко буде сказа-ти «ні». Бояться зустріти колишніх ворогів, тих, хто принижував і крив-див, — отже, досі беззахисні. Боять-ся, що змінилася зовнішність, боять-ся сказати, що не склалася сім’я, не розбагатів, не написав дисертацію. Бояться, якщо ровесники вмирають. Список можна продовжувати нескін-ченно. Зазвичай страхи заховані да-леко, ми їх можемо й не усвідомлюва-ти, запевняючи себе — просто не хочу зустрічатися. Але краще подивитися в обличчя власній життєвій філосо-фії й захистити її. Прийняти самого себе з усіма обставинами, які скла-лися, і знайти хороші сторони свого життя. Це знадобиться не тільки під час зустрічі з друзями дитинства, яка лише дає привід для такої роботи. Інколи просто приховують страхи, надіваючи маску. Тоді можна не тіль-ки зіпсувати настрій, а й прихворіти після ностальгічної вечірки.Крім іншого, нас лякають перспек-

тивою швидкого засилля в Інтернеті лояльних корпоративних блогів для маркетингових цілей, прихованої реклами, використання особистої інформації спецслужбами та шахра-ями, нав’язливими колишніми зна-йомими, примусовим спілкуванням із нахабними шкільними активіс-тами з минулого. Все це особливо страшно для делікатних, вихованих, неагресивних людей, які не мають натренованої навички відмовляти у проханні.

РОЗРАХУНОКВін іде не тільки на зв’язки та зна-

йомства. А й на підвищення само-оцінки за рахунок відсталих, задо-волення цікавості, можливість узяти реванш за неуспішність у шкільні роки. Хтось, кажуть, із задоволенням запрошує однокласників на роботу, знаючи не з чуток про характер і ді-лові риси. Працювати з родичами вже всі зареклися, але тут зв’язок не настільки зобов’язує. Зовсім «вулич-ний» працівник набагато ризикова-ніший. При дефіциті довіри людям таким шляхом і до Верховної Ради потрапити можна — прикладів бага-то.Крім того, «Однокласники» й

аналогічні соціальні мережі — на-самперед успішний комерційний проект, чим неодноразово хвалили-ся його творці. Тут підрахований ко-жен клік і перелічена кожна емоція. Розрахунок виявився правильний — ми всі живі люди, хочемо, щоб нас пам’ятали й любили, хочемо дружи-ти, спілкуватися, згадувати. Хочемо бути й виглядати успішними, рес-пектабельними, щасливими.

ІДЕНТИФІКАЦІЯСайт дає можливість кожній лю-

дині реконструювати насамперед себе, свою психологічну цілісність. Багато хто втратив ланки самопова-

ги в бурхливі роки, одержав психіч-ні травми, змінив імідж, орієнтацію, переконання і ПМП. Сайти одноклас-ників — перекличка тих, хто вижив, переосмислення свого і чужого до-свіду, тренування стабільності, якір у штормі навіть не країни, а неосяжно-го простору, по якому нас розкидало від Америки до Лісабона. Не через сайт однокласників знайшла я своїх любимих людей у різних країнах і на різних континентах. А скількох ще хотілося б знайти! А справді, скіль-кох? Подумавши, відповідаю сама собі — трьох. Решта не губилися.

ОПТИМІЗММені як психологу соціальні ме-

режі близькі й симпатичні ще й тим, що вони виконують мою роботу, при-чому делікатно і непомітно. Наведу приклад. Кілька років тому, коли ін-тернетівських сайтів однокашників не було, до мене звернулася дівчина з проханням допомогти у незвичній справі. Під час навчання в техніку-мі їй дуже подобався однокурсник. І він, і сама дівчина були за характе-ром сором’язливі та небагатослівні, може, тому до побачень так і не ді-йшло. Після випус ку кожен рушив своїм шляхом, але щось тривожило дівчину. Во на попроси ла допомогти їй написати лист хлопцю, який на той час уже працював за кордоном. Не пе-реконана у взаємності, вона боялася здатися нав’язливою, див ною, сміш-ною, боялася налякати своєю ініці-ативою скромного однокашника. І просто — дуже хвилювалася! Вияви-лося, даремно: хлопець зра дів листу, зав’язалося листування, а через рік і весілля зіграли, тепер уже діти, сім’я, дім. Отже, від мереж таких дуже на-віть велика користь: вони створюють ситуацію спілкування, в якій можна більш вільно і невимушено ініцію-вати й реконструювати важливі для людини соціальні зв’язки. І психоло-га можна не турбувати.

“Дзеркало тижня”

та знамениті, але одружуючись по де-кілька разів, так і не можуть знайти свого щастя.Найчастіше причини нещасть — у

нас самих, тому з цими ж проблема-ми ми прийдемо у наступну сім’ю. Не-рідко стосунки псує банальний его-їзм. Чоловік та дружина думають про власні інтереси: для того, щоб бути щасливим, необхідно, насамперед, турбуватися про “половинку” — тоді вона відповідатиме взаємністю.Якщо люди не бажають розлуча-

тися зі своїми звичками, не вміють

спілкуватися та правильно вести роз-мову, навряд чи їм пощастить в іншо-му шлюбі.

ЯКІ ПЕРЕВАГИ ДРУГОГО ШЛЮБУ?

Це питання кореспондент «ВЗ» по-ставив зіркам, які мають досвід роз-лучення.Олександр Пономарьов, спі-

вак:– Не можу сказати, що другий

шлюб – це добре, але в житті трапля-ються ситуації, коли інакше немож-ливо. У моєму випадку “плюсом” дру-гої сім’ї стало кохання. Перший шлюб

– це школа, другий – інститут. Я за-кінчив навчання, став досвідченішим та готовий жити далі. Тепер знаю, яких помилок припускатися не варто, та на що слід звертати увагу.Роксолана Богуцька, моде-

льєр:– Зі свого досвіду знаю, що, збира-

ючись під вінець удруге, перестаєш дивитися на стосунки крізь “рожеві окуляри”, зважуєш всі “за” і “проти”, робиш цей крок обережніше. Оскіль-ки не хочеться в черговий раз поми-литися, зовсім з іншого боку дивишся на партнера. Якщо перший чоловік може щось приховати від нареченої

до весілля – з другим такий номер не проходить.Віктор Павлік, співак:– Переваг немає: шлюб або вдалий,

або ні, незалежно від того, який він – перший чи десятий. Головне, щоб партнери були добрими людьми та підходили одне одному. Зараз у мене третя дружина – вона розумна, гарна. Мені пощастило її зустріти, і нам до-бре разом: кількість попередніх жінок тут ні до чого.

Лариса ПОПРОЦЬКА “Високий замок”

ОДНОКАШНИКИ: ПОЧУТТЯ — СПРАВЖНІ

ДРУГИЙ ШЛЮБ (ЗІ СТОР. 20)


сатлантичний інститут безпеки і на-дає перевагу тому, щоб операції НАТО за межами євроатлантичної зони від-повідальності здійснювались час від час на основі мандату ООН.Вона дотримується погляду, що

розширення Альянсу без визначен-ня концепції його існування створює загрозу йому самому, оскільки незро-зуміло, для яких цілей здійснюється розширення.По-третє, Німеччина боляче ре-

агує на посилення впливу США в Альянсі, розглядаючи Україну як один із можливих напрямів такого впливу.Берлін виступає за консолідацію

трансатлантичних зв’язків і намага-ється перешкоджати перетворенню НАТО в інструмент американської політики верховенства, який служить американській політиці вторгнень без огляду на необхідність досягнен-ня консенсусу з іншими країнами-членами.Німецька зовнішня політика тра-

диційно позначена подвійним парт-нерством із Францією та США. І ця стратегія не піддається сумніву ді-ючим німецьким урядом.По-четверте, Німеччина, разом

з рядом інших європейських партне-

рів, враховує внутрішньополітичну ситуацію в Україні. Стефані Хофман із Університету Корнеля відзначає: “З невизначеністю довкола стабільнос-ті нового українського уряду… біль-шість країн-членів НАТО вважають, що дуже рано розглядати Україну для приєднання до ПДЧ”.По-п’яте, Німеччина переконана,

що вступ України в НАТО має підтри-муватись її населенням. Під час візи-ту в Москву 8 березня 2008 року фе-деральний канцлер Ангела Меркель однозначно заявила: “Я дотримуюсь думки, що держави повинні самі ви-рішувати питання вступу, але важли-во й те, щоб у всіх майбутніх країнах-членах НАТО населення виступало б за цей процес – за вступ”.Звичайно країни демократії пови-

нні дотримуватись демократичних принципів, особливо коли на цих принципах наполегливо наголошує Росія, вказуючи на можливий відхід від демократичних постулатів у ви-падку з наданням Україні ПДЧ.По-шосте, Німеччина приймає

рішення з оглядкою на Росію, в тому числі й стосовно розширення НАТО на Схід. Німеччина не хоче, щоб за-надто швидке розширення Альянсу провокувало Росію на негативну ре-акцію.

У ході Бухарестського саміту Воло-димир Путін ще раз висловив зане-покоєння розширенням Альянсу на Схід, яке він назвав необгрунтованим. Федеральний канцлер Німеччини в свою чергу наголосила, що у Німеч-чини з Росією дружні стосунки.З одного боку, Німеччина намага-

ється уникнути нового розподілу Єв-ропи на протилежні табори, а з іншо-го – має тісні економіко-енергетичні зв’язки з Росією. Звичайно, цим зв’язкам не може завадити вступ Укра-їни до Альянсу. Утім, німці хочуть ви-рішити це питання прагматично, без поспіху, поступово усуваючи всі непо-розуміння і досягаючи компромісних рішень.Німеччина, наприклад, навіть про-

понувала включити Росію до проек-тів створення системи ПРО в Європі, щоб якимось чином зняти напругу з російської сторони довкола цього пи-тання.Німецький міністр оборони на

конференції в Мюнхені заявив: “Ми розвиваємо спеціальне партнерство з Росією. Це є сферою серйозних дво-сторонніх відносин і спільної праці для досягнення прагматичного ви-рішення проблем, з якими ми стика-ємося”.Таким чином, Німеччина не під-

тримала ідею приєднання України до ПДЧ переважним чином через на-мір приймати рішення без поспіху, враховуючи як внутрішньополітичну ситуацію в Україні і підтримку укра-їнським населенням ідеї членства в НАТО, так і відношення інших світо-вих гравців, в першу чергу Росії.В подальшому, Німеччина, ймовір-

но, не виступатиме проти членства України в Альянсі, але знову підхо-дитиме до свого рішення збалансова-но, прагнучи зберегти стабільність в Європі і не допустити конфронтації в будь-якому вигляді.Для отримання позитивного рі-

шення з приєднання до ПДЧ в грудні цього року Україні, виходячи з усьо-го сказаного вище, варто розпочати активну діяльність на двох головних напрямках.На внутрішньополітичному – під-

вищити рівень підтримки населен-ням держави євроатлантичної ідеї. На зовнішньополітичному напрямку – зменшити напругу довкола питан-ня членства України в НАТО шляхом ведення зваженого і аргументовано-го діалогу із східним сусідом та май-бутніми західними партнерами по Альянсу.

Віталій МАРТИНЮК,аналітик УНЦПД, для УП

Пошуки вчених у гірських районах Івано–Франківщини продовжують дивувати зна-хідками скельних культових центрів, де наші ще не хрещені предки влаштовували обряди жертвоприношення.В українських Карпатах чим далі

в гори, тим більше архаїки й таємни-чості, оповитої міфами, легендами, елементами обрядів, що збереглися до наших днів із дохристиянських часів. Словом, рай для фольклористів та ет-нографів, котрі за два минулі століття вже записали з вуст горян тисячі сторі-нок унікального матеріалу. Та чомусь сюди неохоче завертали авторитетні шукачі артефактів — історики, архе-ологи, релігієзнавці, тобто фахівці суто наукового пояснення минувши-ни. Можливо, учених–матеріалістів відлякував зроблений за радянської доби безапеляційний висновок відо-мого дослідника Уралу та Кавказу професора Фармозова про те, що в Карпатському регіоні немає значимих петрогліфів (наскельних зображень) — і крапка. Хоча ще в 30–ті роки ХІХ століття співзасновник «Руської трій-ці» Іван Вагилевич особисто зафіксу-вав рунічні написи й солярні знаки на культових пам’ятках у трьох різних місцях Карпат.Відтоді інтерес до тутешніх ма-

гічних каменів багаторазово спала-хував і затухав, проте ніколи не мав системного характеру. Лише два роки тому етнографічно–археологічна екс-педиція «Карпати–Дністер» провела комплексне обстеження шести гір-ських районів Івано–Франківщини, що завершилося несподіваними зна-хідками скельних культових пам’яток. Щоправда, сенсаційне повідомлен-ня по гарячих експедиційних слідах викликало неоднозначну реакцію. Проте керівник експедиції, директор Інституту історії і політології Прикар-патського національного університе-ту професор Микола Кугутяк і далі топче гірські стежки в пошуках нових кам’яних доказів на користь карпат-ських святилищ.

«НАВРЯД ЧИ ЩЕ ХТОСЬ ТОДІ СТВЕРДЖУВАТИМЕ, ЩО ЦЕ —

ВИГАДКА»— Миколо Васильовичу, чому від-

криття вашою експедицією Терно-шорського скельного святилища біля присілка Безульки Косівського райо-ну, а згодом й інших, дехто сприйняв скептично і нині вважає їх вигад-кою?

— Це прогнозована реакція в на-уковому світі на подібні відкриття. І я не форсую події, намагаюся напра-цювати якнайбільше матеріалу, пред-ставити таку систему аргументів, аби

оперувати артефактами, а не вдаватися до вір-туальної полеміки. Для виступу з цієї пробле-матики мене нещодавно запросили на засідання Краківського відділен-ня Польської академії наук. Я вже підготував до друку третю книжку з унікальним матеріалом, присвячену кам’яним старожитностям україн-ських Карпат. Її вихід у світ, мабуть, стане холод-ним душем для скепти-ків, і навряд чи ще хтось тоді стверджуватиме, що це — вигадка.

— Якщо можна, то трохи підніміть завісу таємничос-ті: які нові аргументи ви підготува-ли для тих, хто бачить у знайдених вами культових каменях лише, так би мовити, природний збіг обста-вин?

— Понад дворічні дослідження до-зволили нам зробити висновок про наявність у Карпатах трьох типів ста-родавніх скельних святилищ. Пер-ший тип — підковоподібні, що мають просторово–астрономічну орієнта-цію на північний схід, тобто на літнє сонцестояння. Другий — округлі або еліпсоподібні, звернуті на південний схід, тобто на зимове сонце стояння. І третій — пам’ятки брамоподібної форми, орієнтовані на схід–захід, тобто на весняне й осіннє рівноден-ня. Унікальність наших досліджень полягає в тому, що ми виявили шість обов’язкових елементів святилищ: дві брамоподібні скелі, між якими колись існувала дерев’яна конструкція (во-чевидь храм–капище для божества, куди не мав доступу простий люд), жертовний камінь перед площею, сам майдан або требище, кам’яні стіни з кутовими охоронними вежами й ро-вами, а також — різноманітні скельні та наскельні скульптури, рельєфи та петрогліфи.

«НІЧОГО ПОДІБНОГО В УКРАЇНІ ЩЕ НЕ ЗНАХОДИЛИ»

— Скільки святилищ ви виявили і де конкретно?

— Уже десяток. І два десятки жер-товних каменів. Про їх місцезнахо-дження завчасно говорити не буде-мо, аби хтось «не зробив» відкриття поперед нас. Скажу так: переважна більшість, зокрема й відоме нині Тер-нишорське святилище та астрономіч-не святилище на Лисині Космацькій, розташовані в Косівському районі.

— Чи існує реєстр культових ка-менів в Україні? Цим хтось займа-ється?

— Дуже доречне запитання. Мега-літичні (цей термін вживається в до-

слівному значенні як «ве-ликі камені») пам’ятки планетарного масштабу активно вивчають, вони давно систематизовані й каталогізовані. В окре-мий напрям виділено до-слідження мегалітичних споруд і наскельних пе-трогліфічних зображень у гірських системах, зо-крема Анд, Балкан, Кав-казу, Піренеїв, Тибету, Уралу. Ось наші сусіди видали «Каталог чесь-ких мегалітів». У них там усе описано, і ці важливі пам’ятки історії та куль-тури перебувають під охороною держави. Ми ж помітно відстаємо. Осібно

хіба що стоїть дослідження Кам’яної Могили, що триває упродовж трьох століть і супрово джується чимали-ми обсягами друкованої продукції. Дотепер найменш вивчений у нас саме Карпатський регіон, за винят-ком Урича, що у Стрийському районі на Львівщині, який дослідив відо-мий археолог Микола Бандрівський. Хоча Карпати споконвіків були кон-тактною зоною різних етносів і куль-тур, місцем перетину малоазійських, балканських, причорноморських, центрально–європейських та скан-динавських цивілізаційних впливів й одним із головних дохристиянських сакральних центрів.

— Усе, як стверджував великий Гете, пізнається у порівнянні. Тож із чим можна порівняти відкриті вами в Карпатах ритуальні камені і до якої епохи вони належать?

— Якщо робити висновки на основі зображень, то вони належать до істо-ричного проміжку між неолітом (5–4 тисячі років до нашої ери) та початком середньовіччя. Яскраво представле-на доба бронзи. Щодо порівнянь, то, приміром, у Родопах знайдено двоме-трове в діаметрі зображення голови, яку називають «Голова–сонце», а в нас подібне зображення, але з деяки-ми відмінностями, має 8,5 метра. Ми виявили безліч петрогліфів, знаків, символів, жертовних чаш і чашопо-дібних каменів. Серед цього розма-їття виділяються величезні об’ємно–просторові скельні скульптури. Нічого подібного в Україні ще не зна-йшли. Є вибите на камені зображен-ня святого Онуфрія, але лише в нас ціла скеля має вигляд якоїсь фігури. Оригінальність цих знахідок полягає в тому, що за технологією сколів, під-тісуванням ямненського пісковику наші давні предки формували певні образи. Це особлива група великих пам’яток. Вони відображають найар-

хаїчніші пласти свідомості і світогля-ду. Камені незвичайних форм і роз-мірів уособлювали Божу присутність. Вони були посередниками між людь-ми і божеством, якому поклонялися і приносили жертву. Помазаний олією чи кров’ю камінь ставав вівтарем — житлом Бога. На кількох святилищах зафіксовано одночасне зображення птаха, що символізує верх, тобто небо, і ящура, який уособлює низ, землю.

«ТЕРИТОРІЯ ПРИКАРПАТТЯ ВХОДИЛА В АРЕАЛ НАЙДРЕВНІШИХ

ЦИВІЛІЗАЦІЙ»— Чим же пояснюється така ви-

сока концентрація святилищ у Кар-патському регіоні?

— Ми дійшли висновку, що такі пам’ятки характерні для жвавих шля-хів міграції древніх людей — і це світо-ва практика. Територія Прикарпаття входить в ареал найдревніших цивілі-зацій, в культуру лінійно–стрічкової кераміки (VII—VI століття до нашої ери). Представники цієї культури по-клали початок мотичному землероб-ству. У ті часи в Трансільванії (терито-рія сучасної Румунії) вперше в Європі почали виплавляти мідь і бронзу. Це ж поруч із нами. Через Косівський і Верховинський райони пролягає най-коротший шлях, своєрідні ворота з України в Трансільванію. Крізь ці ворота наші далекі прародичі могли гнати худобу і везти сіль для обміну на бронзу, а згодом — і на золото. Коли древні люди з рівнини потрапляли в гірську країну Карпат, то лякали-ся незвичного рельєфу з дрімучими лісами і безліччю диких звірів, тому жертвоприношенням задобрювали богів. Мабуть, через це тут так багато культових пам’яток з різних епох і різ-них культур.

— Коли очікувати нових відкрит-тів?

— Наші дослідження, що пере-бувають лише на початковій стадії, вже виявили потужний Карпатський петрогліфічний комплекс, який не поступається найвідомішим мегалі-тичним комплексам світу. Понад два роки досліджуємо сакральні пам’ятки лише Косівського району і ще не має-мо повної картини, а попереду — Бу-ковина, Закарпаття, Львівщина. Ми тільки «зачепилися» за надпотужну тему, остаточних масштабів якої ще не знаємо. Будемо рухатися далі. Цьо-му, поза сумнівом, посприяє і недавно прийняте рішення Міністерства осві-ти України про створення при нашо-му університеті Науково–дослідного інституту історії, етнології та архео-логії Карпат.Іван КРАЙНІЙ (“Україна молода”)На фото: Антропоморфна статуя у

формі вагітної жінки з Терношорсько-го святилища. (Фото автора)

ПІДҐРУНТЯ (ЗІ СТОР. 2)

КАРПАТСЬКІ СВЯТИЛИЩА


Людський мозок — найсклад-ніша і непізнана система піз-нання світу. Дослідженнями в цій області займаються вчені біологи, нейрофізіологи, психо-логи. Іноді ми дізнаємося від них вельми цікаві факти.

НАША КОРОТКОСТРОКОВА ПАМ’ЯТЬ МОЖЕ

ЗАПАМ’ЯТОВУВАТИ ОДНОЧАСНО ТІЛЬКИ СІМ

ОБ’ЄКТІВЛюди мають три форми пам’яті:

сенсорну, довгострокову і коротко-строкову. Довгострокова працює по-дібно до жорсткого диска комп’ютера, а короткострокова — як дуже малень-кий пристрій, що запам’ятовує. Ця короткострокова пам’ять може од-ночасно утримувати в мозку тільки п’ять — дев’ять об’єктів. Середня лю-дина здатна одночасно утримувати в пам’яті сім об’єктів. Проте можна на-тренувати людину обробляти більшу кількість предметів, ніж дев’ять, якщо навчити його об’єднувати об’єкти в групи. До речі, більшість телефонних номерів складаються з 7 цифр.

ШАРТРЕЗ — НАЙБІЛЬШ ВИДИМИЙ КОЛІР

Жовто-зелений, шартрез, знахо-диться чітко посередині частот види-мого спектру. Ваші очі мають рецепто-ри для сприйняття синього, зеленого і червоного. Але мозок не отримує ін-формації про кольори, він отримує ін-формацію про різницю світлого і тем-ного, і інформацію про різницю між кольорами. У результаті рецепторам мозку найлегше “побачити” саме ко-лір шартрез. До речі, цей колір часто використовується психологами, екс-трасенсами, художниками, як заспо-кійливий і одночасно найпомітніший для людини.

ВАША ПІДСВІДОМІСТЬ РОЗУМНІША ЗА ВАС

Або, принаймні, потужніша. У од-ному з досліджень, що проводяться, людям демонструвалася складна кар-тинка. Людям потрібно було вмить, не думаючи, вказати на те, що дослід-ники мали на увазі. Більшість випро-бовуваних із завданням справилася

вмить. Іншій групі запропонували спочатку подумати і саме обдумано вказати на потрібний сектор на ма-люнку. І що? Повний провал, при тому, що на вирішення задачі давало-ся декілька годин.

РОЗУМОВА РОБОТА НЕ СТОМЛЮЄ МОЗОК

Виявлено, що склад крові, що про-тікає через мозок незмінний протя-гом його активної діяльності, скільки б вона не продовжувалася. При цьому кров, яку беруть з вени людини, що пропрацювала цілий день, містить певний відсоток “токсинів стомлен-ня”. Психіатри встановили, що від-чуття стомлення мозку обумовлю-ється нашим психічним і емоційним станом.

МОЛИТВА БЛАГОТВОРНО ВПЛИВАЄ НА ДІЯЛЬНІСТЬ

МОЗКУПід час молитви сприйняття ін-

формації людиною йде, минувши ро-зумові процеси і аналіз, тобто людина йде від реальності. У цьому стані (як і при медитаціях) в мозку виникають дельта-хвилі, які зазвичай фіксують-ся у немовлят в перші шість місяців його життя. Можливо, саме цей факт впливає на те, що люди, що регулярно відправляють релігійні обряди, хво-ріють рідше і видужують швидше.

РЕГУЛЯРНА РОБОТА МОЗКУ ДОЗВОЛЯЄ ЗАПОБІГТИ ЙОГО

ЗАХВОРЮВАННЮДослідження показують, що регу-

лярна робота мозку дозволяє запобіг-ти розвитку важкого захворювання — синдрому Альцгеймера. Інтелекту-альна активність викликає виробни-цтво додаткової тканини, що компен-сує хвору. При цьому вивчення чогось нового, як і заняття незвичним видом діяльності — якнайкращий спосіб розвивати мозок. Також благотворно на діяльність мозку впливає спілку-вання з тими, хто перевершує Вас за інтелектом.

ЛЮДСЬКИЙ МОЗОК СПРИЙМАЄ НАШІ ТІНІ ЯК

ФІЗИЧНЕ ПРОДОВЖЕННЯ ТІЛМозок, визначаючи положення тіла

в просторі при його взаємодії з навко-

лишнім світом, використовує візуаль-ні натяки, які він отримує не тільки від кінцівок, але і від тіні. Відкиду-вана тінь дає додаткову інформацію про положення тіла по відношенню до предметів, і сприймається нашим мозком, як його продовження.

ДЛЯ ПОВНОЦІННОЇ РОБОТИ МОЗКУ ПОТРІБНО ВИПИВАТИ

ДОСТАТНЮ КІЛЬКІСТЬ РІДИНИ

Мозок, як і весь наш організм, складається приблизно на 75% з води. Тому, щоб тримати його в здоровому і робочому стані, потрібно випивати необхідну Вашому організму кіль-кість води. Тим же, хто намагається схуднути за допомогою пігулок і чаю, що виганяють з організму воду, слід бути готовим до того, що одночас-но з втратою ваги вони втратять і в працездатності мозку. Тому їм варто поступати, як годиться — приймати будь-які пігулки за призначенням лі-каря.

МОЗОК ПРОКИДАЄТЬСЯ ДОВШЕ ЗА ТІЛО

Інтелектуальні здібності людини відразу після пробудження нижчі, ніж після безсонної ночі або в стані середньої тяжкості сп’яніння. Дуже корисно, окрім уранішньої пробіж-ки і сніданку, що підсилюють мета-болічні процеси, що відбуваються у Вашому тілі, зробити і маленьку роз-минку мозку. Це означає, що не варто з ранку включати телевізор, а краще щось небагато почитати або розгада-ти кросворд.

МОЗКУ ЛЕГШЕ РОЗУМІТИ МОВУ ЧОЛОВІКІВ, НІЖ ЖІНОКЧоловічі і жіночі голоси діють на

різні ділянки мозку. Жіночі голоси — музичніші, звучать на вищих хвилях, діапазон хвиль при цьому ширше, ніж у чоловічих голосів. Людському мозку доводиться “розшифровувати” сенс того, що говорить жінка, вико-ристовуючи свої додаткові ресурси. До речі, люди, що страждають слу-ховими галюцинаціями, частіше чу-ють саме чоловічу мову, повідомляє NEWS.RIN.RU

“Газета по-українськи”

10 ЦІКАВИХ ФАКТІВ ПРО ЛЮДСЬКИЙ МОЗОК

Співачка випустила десятий аль-бомУ столичному торговельно-

му центрі ”Олімпійський” від-булася презентація десятого альбому співачки 37-річної Ма-рії Бурмаки ”Саундтреки”. На диску вміщено 14 композицій і п’ять відеокліпів.

— Вони є звуковими доріжками мого життя, мого фільму, — пояснює назву. — Звісно, в кожного з нас є свої історії — сумні й радісні, драматичні та зворушливі.Високий чоловік у коричневій шкі-

рянці й чорній бейсболці дарує Марії вирізьблену з дерева троянду. Бурма-ка кладе троянду перед собою на стіл, поруч із букетом жовтих тюльпанів.

— Цікаво буде почути думку про ”Літню пісню” — там, де про ”бабу з відром, що за дідом бігом”, — про-довжує співачка. — Вона абсолютно божевільна. Ми з музикантами на-писали її в прямому радіоефірі. Це був експеримент однієї радіостанції. Слухачі присилали по одній фразі, потім вони ж вибирали з них найкра-щі й збивали в логічний рядок. Так виходив текст майбутньої пісні. Його авторами можна назвати чоловік 30.З Марійкою Бурмакою ми зустрі-

лися незадовго до презентації, за ла-штунками київського палацу ”Жов-тневий” на фестивалі української

героїчної пісні ”Молода гвардія”. Співачка щойно виконала стрілецьку пісню ”Ой, на горі, на Маківці”.

— Мрію, щоб вона стала стройовою піснею українського війська, — каже. — За фахом я фольклорист. 20 років тому, коли вчилася в Харківському університеті, їздила в експедиції се-лами. Моя дипломна робота була про рекрутські пісні Слобожанщини. Ви-ступала з ними на першій ”Червоній руті”, 1989-го в Чернівцях.Розумію, що багато людей мою му-

зику обплює, я ж різні речі про себе на інтернет-форумах читаю. Там стільки є тих, які хочуть мене обра-зити.Якось ви обмовилися, що мрі-◊

єте взяти участь у дублюван-ні голлівудських фільмів.

— Це не мрія — мрії у мене гло-бальніші. Просто є багато речей, які я не пробувала, але хочу спробувати. Мені було цікаво почути в ”Тачках” голос Олі Сумської, у ”Піратах Ка-рибського моря” — Фагота із ТНМК. Підходила до перекладача Олекси Негребецького, чиї роботи вважаю кращими, й дала йому свій телефон — на випадок, якщо буде кастинг і мій голос знадобиться. Могла б озву-чити, напевно, якусь комічну актрису — Сандру Баллок, Мед Ранінґ. Не ду-маю, що вдалося б щось драматичне, без предиханія. Я й сама персонаж комічний, безалаберний, що гово-рить скоромовкою, може пожартува-ти, не все правильно вимовляє, ков-

тає слова.З ким із колег товаришуєте?◊ — Серед музикантів, скажімо, із

Сашком Положинським. У нього складний характер, може навіть об-разити, але це не заважає його лю-бити. Після останньої ”Крани мрій” Олег Скрипка перейшов у таку ж ка-тегорію. Торік я там відзначилася, — усміхається. — Так завзято з Фомою танцювала, мало не провалились у каналізаційний люк.Гітарист і барабанщик ва-◊

шої групи перейшли до іншої співачки — Лами.

— Мені важко про це говорити. Є виконавці, які можуть запропонува-ти музикантам кращі умови, ніж я. З повагою ставлюся до музики Лами. Вона, крім того, є дружиною відомо-го звукорежисера Віталія Телезіна, у них за спиною власна студія. Співати таку музику, як я, і водночас залиша-тися комерційно успішною й утриму-вати групу — нелегко.Концерти в мене можуть бути що-

дня, а потім може місяць не бути. А ще часто запрошують виступати на благодійних заходах. Тоді музикан-там плачу зі своєї кишені — не можу змусити їх працювати без грошей.

Іван СТОЛЯРЧУК“Газета по-українськи”

МАРІЯ БУРМАКА ХОЧЕ ОЗВУЧУВАТИ ГОЛЛІВУДСЬКІ ФІЛЬМИ

Фото: Євген КОЛЕСНИК

Марійка Бурмака: ”Концерти в мене можуть бути щодня, а потім може місяць не бути”.

Натомість, за словами в.о. голо-ви СБУ Валентина Наливайченка, знайдені останнім часом докумен-ти показують, як українці та жиди спільно воювали проти радянсько-го на нацистського режимів. Крім цього, науковці стверджують, що чимало українців, в тому числі й члени УПА та їх родичі, рятували жидів.Зокрема, вони навели приклад

дружини Романа Шухевича Ната-лії, яка переховувала в своєму домі жидівську дівчинку Ірину Райтен-берґ. А після ув’язнення Наталі Шухевич нацистами дівчинкою опікувався і врешті врятував її від Голокосту сам Шухевич.

“ПРОВОКАЦІЇ”На громадських слуханнях

“Жиди в українському визвольно-му русі” представники СБУ й істо-рики також показали зразки про-вокаційних матеріалів КДБ, що начебто свідчать про причетність українців до злочинів проти жи-дівського народу.Подібна наклепницька кампа-

нія радянськими спецслужбами велася й по відношенню до відо-мого діяча українського націона-лістичного руху Ярослава Стець-ка, якого, з допомогою створених КДБ листівок, звинувачували в причетності до насильницьких дій проти жидів.Співробітник Галузевого дер-

жавного архіву СБУ Олександр Іщук говорить про об’єктивні при-чини, що не дозволяли Стецькові чинити подібне:

“Ярослав Стецько, як керівник українського уряду, створеного 30 червня 1941 року, вже на початку липня цього ж року був німцями заарештований і утримувався до вересня 1944 року в концентрацій-ному таборі “Заксенгаузен”. Відпо-відно, він не міг брати участь ані в створенні УПА, ані в проведенні Голокосту на території України, тому що він сидів під вартою. І все це було добре відомо співробітни-кам КДБ.”Опоненти визнання УПА часто

дорікають, що бійці армії буцімто знищували мирне населення, яке відмовляло їм у підтримці.

ЖИДИ В УПА (ЗІ СТОР. 15)


ДО МОВИ З РОЗУМОМ

Святослав КАРАВАНСЬКИЙ*(Майбутнім редакторам від Бога)Редакторська праця нагадує працю

лікаря: редактор, образно кажучи, лі-кує мовні хвороби ‘текстовиробників’. Отже, той, хто береться до редагуван-ня, мусить бути обізнаним з цими не-дугами. Тому у дальшому тексті і піде мова про мовно-стилістичні болячки, поширені серед працівників пера.Навчальні заклади прищеплюють

усім нам, в тому числі і майбутнім письменникам, повагу до літературно-мовних норм. Однак до всякої нор-ми ніколи не шкодить підходити з певною дозою критичности. Бо крім норми ще існує здоровий глузд та лі-тературний мовний смак. Мудрому редактору доводиться мирити ці три, далеко не однозгідні суб’єкти.

ІНШИМ — ІНШЕ чи ІНШИМ — ДРУГЕ?

Хоч займенник інший дуже поши-рений у нашій мові, це не виключає права на існування його конкуренту і побратиму займеннику другий. Зга-даймо відоме ще з дитячих літ: “І сам не гам і другому не дам!” або з літе-ратури: “Мортхо... читав одному одне, іншому друге...” (І. Чендей).Деякі ж автори – по-своєму розу-

міючи поняття чистоти мови — “зати-наються” (зациклюються) на певних мовних забобонах і визнають слово другий лише як числівника, хоч воно має всі риси також і займенника. Наслідком цього з’являються друком такі перли: “Одні були за, інші – про-ти. Одні казали одне, інші – інше”.Звучить кепсько? Правда ж? А че-

рез що? Через дискримінацію слова другий.Лишаю читачам – серед них і май-

бутнім або й уже дійсним редакторам – право довести останній вираз до мовно-літературних кондицій.

ТИХЕНЬКО ЗАЙДЕШ ТИ І Я чи ТИХЕНЬКО ЗАЙДЕМ ТИ І Я?Жива мова не завжди йде в парі з

“академічною” логікою, бо має свою логіку, підпорядковану мовному сма-кові та легкомовності. Згідно з цією живомовною логікою ми говоримо: “Я з дітьми пішов на річку”. Логіка тут та, що мову мовлю Я, описуючи свою дію, то й дієслово узгоджую із собою: “Я пішов”, бо я міг би сказати й так: “Я пішов з дітьми на річку”. “Акаде-мічна” ж логіка моє перше речення

переробить так: “Я з дітьми пішли на річку”. У даному разі така переробка не шкодить. Але в інших випадках граматично правильні фрази відда-ють штучністю або академічніс-тю. А такий стиль не завжди сприяє успіхові художнього твору. Радше на-впаки, шкодить.Колись я присвятив дружині такі

рядки“Коли на суд віків та внуківЗбереться наша вся сім’я,І в колі слова та наукиТихенько зайдеш ти і я...”.Уживши саме такого узгодження

граматичних форм, я, крім усього ін-

шого, змалював картину: першою за-ходиш ти, а за тобою – я. Але одеський редактор-письменник (в одній особі), очевидно під впливом гіперпуризму, переробив мої слова так: “тихенько зайдем ти і я”. Як на мене, перероб-ка звучить штучно, і крім того зникає картина, хто за ким заходить, вигля-дає, що ми заходимо так, як заходять до автобусів на деяких автобусних зу-пинках.У даному прикладі не автор, а ре-

дактор виявив симптоми гіперпуриз-му. Редактори ж майбутніх художніх шедеврів мають знаходити золоту середину між академічністю та живо-мовністю. У переважній більшості ви-падків живомовній стихії варто від-давати перевагу.

ПОЗДОРОВМО НАШИХ ДРУЖИН чи ПОЗДОРОВМО

НАШИХ ЖІНОК?Під впливом академічних реко-

мендацій на деякі наші первовічні слова накладено свого роду табу. Десь, колись, комусь із законодавців мови –

очевидно ще за часів СССР – спала на думку золота ідея, що заміжню особу жіночої статі куди культурніше нази-вати словом дружина, а не жінка. У результаті виробилось табу на вжи-вання авторами слова жінка. СССР уже давно відійшов у засвіти, але табу живе й досі.Читаю літературний репортаж про

життя письменницьких родин у Києві на початку війни 1941 р. Авторам дово-диться говорити про сім’ї письменни-ків – про жінок, дітей, батьків, роди-чів. Найчастіше, річ ясна, згадувано жінок або згідно з уподобаннями ав-торів – дружин. Авторам подобаєть-ся саме такий слововжиток: жодного разу в репортажі не вжито слова жін-ка, тільки дружина: “...письменни-ки та їхні дружини...”, “Дружини у дворі пригнічені...”, “Дружини пись-менників із дітьми...”, “Дорогі і любі наші дружини!...”, “...письменники надіслали своїм дружинам...”, “...письменники забігли до дружин...”.У цих цитатах відчувається штуч-

ність висловлювання, бо відсутній шарм живого слова, а надто у трьох останніх. Десь варто б ужитн слово подруга, десь найдорожча, а десь і жінка, а не повторювати раз-у-раз слово дружина. Наприклад: замість “...забігли до дружин...” краще сказа-ти “...забігли до жінок...”, замість “...надіслали своїм дружинам...” — “...надіслали своїм вірним подругам (або найдорожчим)...”.Наведені приклади описують

симптоми хвороби, згаданої у заголо-вку теми.Як я вже казав, критерієм, який ви-

рішуватиме долю того чи того слова чи виразу має бути його “прописка” у живому або мертвому мовленні. Коли слово чи вираз відомі у живому варі-янті, таку лексичну одиницю варто акцептувати у творі. І навпаки, коли слово чи вираз або й ціла стилістична конструкція звучать штучно, непере-конливо або “над міру правильно”, то цю лексичну одиницю варто заміни-ти на таку, що має поширення в живій мові. При цій нагоді варто згадати, що в робочому кабінеті Льва Толстого (світова величина!) зберігається збір-ничок українських народніх виразів.От де джерело світових літератур-

них стилів!*) Зберігаємо правопис автора

Майдан-Інформ

ЗАЛІЗНИЦЯ ЧАСТКОВО

ПОДОРОЖЧАЄ І ЗАСПІВАЄ ВИКЛЮЧНО

УКРАЇНСЬКОЮМіністерство транспорту і зв’язку

України вирішило в період з 1 квіт-

ня по 1 жовтня 2008 року в три

етапи підвищити вартість міждер-

жавних пасажирських залізничних

перевезень у цілому майже на 16%.

Відповідний наказ міністерства,

зареєстрований у Мінюсті 21 берез-

ня, опублікований у четвер у пресі.

Відповідно до нього, квитки по-

дорожчають з 1 квітня, з 1 липня і

з 1 жовтня цього року — щораз на

5%.

При цьому, як і при попередньо-

му подорожчанні в травні 2007

року, тарифи на перевезення збере-

жені незмінними, однак збільшені

коефіцієнти індексації до базової

вартості квитка і плацкарти.

Вартість міждержавних за-

лізничних перевезень в Україні

прив’язана до курсу швейцарського

франка, що за останній рік виріс на

22,5%.

Також міністр транспорту і

зв̀ язку Йосип Вінський затвердив

план заходів щодо підвищення рів-

ня використання української мови

у сфері транспорту і зв’язку.

Як повідомили у прес-службі

Мінтрансзв’язку, план заходів за-

тверджений наказом міністра від

25 березня “з метою вирішення

основних проблем з використан-

ням української мови, забезпечен-

ня її повноцінного функціонування

на транспортно-дорожньому комп-

лексі і в галузі зв̀ язку”.

Планом передбачений повний

перехід цього року на українську

мову при обслуговуванні пасажи-

рів на транспорті, вокзалах, аеро-

портах; переклад українською мо-

вою нормативних актів, технічної

документації, правил, інструкцій,

які раніше були видані російською

мовою; виготовлення квитків на

проїзд у всіх видах транспорту те-

риторією України тільки україн-

ською мовою тощо.

При цьому доручено транслю-

вати музичну (пісенну) продукцію

“переважно українською мовою,

а на залізничному та авіаційному

транспорті – виключно нею”.

Також доручено забезпечити на

транспорті “неухильне виконання

вимог законодавства про демон-

страцію в Україні фільмів інозем-

ного виробництва тільки після їх

озвучення, дублювання чи субти-

трування українською мовою”.

Крім того, міністр доручив орга-

нізувати проведення курсів укра-

їнської ділової мови в структурних

підрозділах міністерства, ввести в

штатний розклад апарату міністер-

ства посаду редактора.

“Інтерфакс-Україна”, УНІАН

“БОЛІТИ БОЛЕМ СЛОВА НАШОГО…”

ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ СВОЄРІДНОСТІ

ПРО КАНЦЕЛЯРИЗМ “З МЕТОЮ”

Сторінки української преси ряс-ніють висловом «з метою», що став прикрим канцеляризмом, до при-кладу: «з метою надання російській мові», «з метою узгодження підпи-сання...» та ін.Як засвідчує академічний оди-

надцятитомний «Словник україн-ської мови» (Київ: Наукова думка, 1970–1980; далі, посилаючись на цей словник, уживатиму скорочення СУМ), «мета — це: 1) те, до чого хтось прагне, чого хоче досягти; ціль; 2) заздалегідь задумане завдання, за-мисел» (т. 4, с. 683). Це слово є також компонентом фразеологізмів (сталих висловів): «мати на меті (метою)»; «ставити (поставити) собі метою (за мету) (що)». Значно рідше вжива-ється це слово у вислові «на близьку мету», що означає «на близьку часо-ву віддаль». Замість канцеляризму «з метою» в українській мові дореч-но вживати прийменник «для» + іменник у родовому відмінку («для

надання російській мові...»; «для узгодження і підписання...») або ж сполучник «щоб» + неозначену фор-му дієслова («щоб надати російській мові...»; «щоб узгодити й підписа-ти...»).

“Не дивлячись на тісноту аудито-рій”...

ЧИ МОЖНА ТАК ВИСЛОВИТИСЯ?

Поданий вище вираз — типовий зразок того різновиду псевдомови, який дістав згірдну назву «суржик». Слово «суржик» давно відоме в сіль-ськогосподарській лексиці в Укра-їні. Так називали мішанину зерна — жита, пшениці, ячменю, вівса, а також борошно (низької якости) із цього зерна. Згодом слово «суржик» набуло метафоричного значення та стало вживатися для позначення безнадійно скаліченої української мови, по суті, суміші української та російської мов. Очевидно, цей термін можна поширити й на інші «суміші», зокрема української та англійської мов. «Не дивлячись» у наведеному вище вислові — це буквальний пере-клад російського прийменника «не-смотря (на)». По-українському треба тут вживати вислів «незважаючи на» або лексеми «попри», «всупереч»:

«незважаючи на тісноту аудиторії!», «попри тісноту аудиторії!», «всупе-реч тісноті аудиторій». А є ж ще та-кий поетизм, як «всупір» (з дещо ін-шими конотаціями). Ось як звучить уривок знаменитого вірша «Іf»» Дж. Р. Кіплінґа у перекладі В. Стуса:Коли ти бережеш залізний спокій всупір загальній паніці й

клятьбі, коли наперекір хулі жорстокій між невірів ти віриш сам собі...

ЗАВІДУВАЧ ЛАБОРАТОРІЇ - ЗАВІДУЮЧИЙ ЛАБОРАТОРІЄЮОбидві форми в обігу в сучасній

українській мові, але перевагу слід віддавати першій формі, як суто українській, де іменник із суфіксом -ач, що позначає професію, заняття чи посаду, керує іменником у родо-вому відмінку.Форма «завідуючий лабораторією»

— повна калька російської дієприк-метникової конструкції «заведую-щий лабораторией» тощо. Україн-ські письменники широко вживають першу форму, пор.: «Останні десять років Кость Григорович працював завідувачем міського пункту швид-кої медичної допомоги» (О. Гончар); «З’явився Марко Бовкун, завідувач

НАДМІРНА ПРАВИЛЬНІСТЬ АБО ПЕРЕУКРАЇНСЬКІСТЬ



Ваш кіт любить улягтися на клаві-атуру ноутбука в той час, коли ви дру-куєте? Або домашній улюбленець вва-жає за краще уявляти себе мисливцем в джунглях, особливо в ті моменти,

коли вам потрібно терміново дороби-ти роботу? Ви любите свого кота або кішку, але вважали за краще б, аби він або вона просто були де-небудь поряд, не стрибаючи на ваші руки, коли ви пишете важливий e-mail?

Компанія Te Refi ned Feline розро-била для таких випадків спеціальний пристрій.

Kit-in Box — це лежанка для вашої кішки або маленького собаки, яка крі-питься на край робочого столу досить далеко від комп’ютера або важливих паперів, але при цьому настільки близько до вас, щоб домашній улю-бленець міг отримати свою дозу ува-ги у будь-який момент, повідомляє mobiledevice.ru.

ЦЕ ЦІКАВО

Кожен із нас народжується не чистою табличкою (як каза-ли древні філософи: tabula rasa), а має певний набір генів: зако-дованої інформації попередніх поколінь. Генетично закладена основа людської особистості називається темперамент. Тому діти, які народжуються в одній сім’ї, можуть помітно відрізнятися одне від одного, незважаючи на те, що вихову-ються батьками однаково. Не раз ми чуємо бабусині вигуки: «О, наша Оленка точнісінько така, як її тато в дитинстві, і така ж бешкетниця». А про Оленчину сестричку-близнючку говорять: «а ця — повна її про-тилежність, така спокійна та серйозна, як її мама». Проте кожна людина (адже ми наді-лені свідомістю та розумом) може впливати на свій темпе-рамент. І ми не діємо за одна-ковими алгоритмами все жит-тя. Здатність змінювати свій темперамент називають ха-рактером. Характер дозволяє людині приборкати небажані біологічні інстинкти та нахи-ли, а натомість якнайкраще використати позитивні риси свого генетичного багажу.

Чотири типи темпераменту (сангвінік, холерик, флегматик та ме-ланхолік) описав ще давньогрецький лікар Гіппократ. Але й сьогодні санг-вінік залишається, таким же, як і дві з половиною тисячі років тому: жит-тєрадісний, рухливий, товариський, легко переключається з однієї роботи на іншу, ненавидить одноманітність. А відомий письменник і лікар Антон Чехов називає сангвініка «постійним

у своїй непостійності... Усі вражен-ня діють на нього легко і швидко: звідси виникає легковажність... або взагалі нічого не читає, або читає за-поєм. Тільки те і робить, що любить. Одружується несподівано... Жінка-сангвінік — найкраща жінка, якщо вона не дурна».Холерик — енергійний, поривчас-

тий, запальний, неврівноважений і в поведінці, й у вчинках. Відомий вче-ний академік Іван Павлов зауважу-вав, що «це бойові типи, завзяті, лег-ко і швидко роздратовуються». Чехов описував цей тип темпераменту так: «холерик: жовчний... очі крутяться в орбітах як голодні вовки... Дратівли-вий, глибоко впевнений, що зимою «чорт зна як холодно», а літом «чорт зна як спекотно». Жартів не розуміє. Як чоловік і приятель — неможливий; як підлеглий — майже неможливий; як начальник — нестерпний і небажа-ний».Людина з флегматичним тем-

пераментом — повільна, врівнова-жена, спокійна, незворушна та завзя-та у праці. Вивести із себе флегматика практично неможливо. Проте, якщо він вже вийде із себе, це буде нага-дувати бурю, яка ламає все навколо. Ось, що Чехов писав про флегмати-ка: «зовнішність звичайнісінька, не-зграбна. Завжди серйозний, тому що ліньки сміятися. Неодмінний член усіляких комісій, засідань… на яких нічого не розуміє і дрімає безсовісно. На все згодний, ні на що не скаржить-ся, податливий. На службі — щасли-вий». Типовим флегматиком є П’єр Безухов із всесвітньо відомого роману Л.Толстого «Війна і мир».Меланхолік — це особистість

надзвичайно вразлива, тиха, несмі-лива, швидко засмучується та любить самотність. Кожну невдачу людина з

меланхолічним типом темпераменту сприймає як власну трагедію. При-кладом типового меланхоліка може бути віслючок Іа із мультфільму про Вінні-Пуха, який оглядав своє відо-браження в калюжі приказуючи: «Жахливе видовище, і з цього боку нічим не краще».Особливості темпераменту виявля-

ються від самого народження. Тому їх і слід ураховувати батькам та вчите-лям. Так, у школярів-сангвініків слід виховувати концентрацію уваги та посидючість. Ці діти страшенно рухливі і про таких говорять: «його всюди багато». Для маленьких санг-вініків характерна підвищена емо-ційна збудливість та експресивність. Учням із сангвінічним типом темпе-раменту дуже важко надовго зосеред-ити увагу на чомусь одному. Цим ді-тям надзвичайно важливо мати якусь цікаву справу (або краще — кілька), бо, якщо в них її немає, то вони ста-ють млявими, починають нудьгувати або, навпаки, шукають нових збуд-ників: розважаються та бешкетують. Тому вчитель має подбати про те, щоб діти-сангвініки не сиділи на уроці без діла.Діти з флегматичним темпера-

ментом недостатньо рухливі та ма-ють дещо уповільнені реакції. Бажано, щоб учителі включали їх у виконання завдань, які сприяють виробленню більшої швидкості реагування та мо-торної рухливості. Проте важливо не переборщити, бо постійна стимуля-ція школярів-флегматиків, навпа-ки, має гальмівний ефект. Тоді вони стають ще млявішими, інертними, справжніми «копухами».Діти-меланхоліки, мабуть, по-

требують найбільшої уваги, бо ви-різняються серед інших надзви-чайною емоційною чутливістю та

сором’язливістю. Ці діти надзвичай-но творчі і бажано переключити їхню емоційність (особливо меланхолію) в це русло. З учнів із меланхолічним типом темпераменту виходять гарні поети, письменники, актори, музи-канти та художники.Діти-холерики легко концен-

трують увагу на тому чи іншому навчальному предметі, але погано переключають її (внаслідок слаб-кості гальмівного процесу). Вчитель має організувати все, щоб полегши-ти їм успішне переключення уваги. Школярі-холерики збудливі, запаль-ні, схильні до афектів. У таких учнів слід виховувати гальмівні механізми. Бо в цих дітей бувають підвищені ре-акції підкоркового походження.Звичайно, особливості темпера-

менту позначаються на навчанні та праці. Але кожен з учнів, незважаючи на різний темперамент, може досягти успіхів у навчанні, просто у кожного буде свій шлях. Варто пам’ятати, не-має «поганого» чи «хорошого» темпе-раменту, кожен тип має негативні та позитивні психологічні риси. До того ж не так уже й часто зустрічаються люди, що мають якийсь певний тем-перамент. Найчастіше це комбінація двох, а іноді й трьох темпераментів.Люди, які досягли успіху в житті

(освічені, обдаровані, щасливі у ко-ханні та матеріально забезпечені) — це ті, хто повною мірою використав свій генетичний скарб. Характер цих людей є досить сильний, щоб подола-ти злого «внутрішнього Мінотавра» і використати найкращі психологічні характеристики свого темпераменту. Адже кожен із нас має шанс стати гар-монійною особистістю.

“Прикарпатська леді”

Сталося! Нарешті Львів позбува-ється репутації міста цнотливців! Наприкінці березня у самому цен-трі галицької столиці відкривається “Мазох-кафе”, відвідувачі якого змо-

жуть відчути на собі таке поняття, як мазохізм. Про це кореспонденту “Леополіса” розповів менеджер кафе Юрій Назарук (один із авторів кон-цепції знаменитої “Криївки”). На вулиці Сербській, 7, перед входом до кафе встановлять пам’ятник відомо-му австрійському письменнику Лео-польду фон Захер-Мазоху (на фото), творчість якого дозволила психіа-трам визначити спеціальний термін (мазохізм) на окреслення певного типу сексуального збудження.Автори ідеї пам’ятника і кафе –

Юрій Назарук і Михайло Москаль, скульптор – Володимир Цісарик. Бронзову фігуру письменника ви-конано в натуральний зріст – 1 метр 70 см. Фігура буде “з секретом” – все-редину вмонтували лупу, через яку можна буде подивитися картинку еротичного змісту. Ті, для кого ця не-винна розвага здаватиметься занад-то прісною, зможуть… засунути руку у кишеню Мазоху і намацати там все, чим може пишатися справжній чоловік. “Це буде Мазох-мужик”, — каже Юрій Назарук.Це буде перше в світі концепту-

альне кафе, присвячене Мазоху. Воно покликане нагадати львів’янам і гостям Львова, що письменник по-ходив зі Львова, привернути увагу туристів до міста. У меню кафе бу-дуть афродизіаки – страви, що збу-джують сексуальну потенцію. На стінах – еротичні зображення, ци-тати Мазоха і про Мазоха, на дверях — замкові щілини, як частина “есте-тики підглядання”. Автори ідеї по-думують над тим, щоби відкрити у Львові Клуб мазохістів…

Юлія ЛІЩЕНКО “Високий замок”

ПАМ’ЯТНИК МАЗОХУ-МУЖИКУ ВІДКРИЮТЬ У ЛЬВОВІ

ДИЗАЙНЕРИ ПРИДУМАЛИ ПІДСТАВКУ ДЛЯ КІШЕЧОК-ГЕЙМЕРІВ

А ЯКИЙ ВАШ ТИП ТЕМПЕРАМЕНТУ?

мама зустріла чоловіка, з яким може поговорити, розказати свої проблеми (бо як же без них!). А він вислухає її, щось порадить, підкаже. А ви ж знає-те, що моя мама залишилась сама з ді-тьми такою молодою, як їй було важко виховувати нас, одягати-взувати, зго-дом вчити, справляти весілля без на-дійного чоловічого плеча. Слава Богу, що хоч родичі не відцуралися, допо-магали чим могли. Вам, прошу виба-чення, цього не зрозуміти, бо живете в парі, в достатку і дітей одружували разом. І не має значення, в якій ролі він буде тут присутній. Він — мамин друг, то значить, і наш. От його роль!Молодий чоловік на мить замовк і

згодом, продовжив:— Я всі роки, від смерті батька,

тільки і думав, щоб моя мама зустріла чоловіка до душі. Бо всі батькові про-хання я виконав, а от те, останнє, ду-мав, що й не збудеться. Не судилося у

молодих роках, то нехай хоч на схилі літ вона посміхнеться щиро, від душі. Як каже мама, в них немає майбут-нього, бо вже літа на зиму повернули, але є сьогодення, є зустрічі. І вони ними живуть. І я від цього щасливий. Впевнений, що душа нашого батька, що дивиться з небес, теж радіє, бо він цього бажав.Тітка Віра ніяково опустила очі:— Та я теж щаслива за неї. Пробач-

те, не хотіла вас образити, бо не зна-ла, що є такі діти, щоб так розуміли своїх батьків, так підтримували і були щасливі за них.Син, підливаючи в келихи вина,

проголосив:— Вип’ємо за щастя, бо воно тре-

ба для всіх, незважаючи, кому яка в житті випадає роль.

Олена ЯРОЩУК, “Рівненська газета”

ПРОХАННЯ БАТЬКА (ЗІ СТОР. 20)


– Лікарю, у мене депресія.– Ну що я можу Вам порадити… Най-кращі ліки – поринути з головою в роботу!– Але я замішую бетон, лікарю.

— Ну що ж, можу вас привітати, в вас зародилося нове життя!— Лікарю,… але ж я чоловік!!!— Так??? Ну власне глистам це якось байдуже…

— Лікарю, в мене грип, шо ви мені по-радите???— Станьте від мене якнайдалі…

Десантник командирові:– Що буде, якщо у мене не розкриєть-ся парашут?– Ти приземлишся першим.

У Макдональдсі:– Вільна каса!– Від мене дружина пішла, машину викрали, будинок згорів, а діти жи-вуть у чужого дядька! Я більше не хочу жити!– А ми тут до чого?– Дайте один гамбургер!– Хлопче не роби цього, ти ще такий молодий!..

Зібралися якось упирі, вовкулаки і вампіри на кладовищі, почали супер-ечку про те хто вправніше кров смок-тати може. Постояли пару годин, на-сперечалися та й розбіглися – комарі замучили...

– Ох, як мені дорого обходиться ре-клама...– Але ж Ви не даєте ніякої реклами!– Я то не даю, але дружина її читає...

– Санаторна путівка для моєї дружи-ни обійшлася мені дуже дорого, але цілком окупилася.– Що, дружина вилікувалася?– Ні, додому не повернулася.

Одна подружка інший:– Ось, купила долари...– А чому не євро?– Долари дешевші...

Офіціант:– Як Вам наші біфштекси?– Дуже маленькі для їх віку...

– У мене є сервіс-пак для Вісти — 160 метрів...– І що він робить?– Три з половиною години ставиться.

Розмовляють двоє:– У нас на роботі перевірили співро-бітників на детекторі брехні.

– І як результати?– Детектор почервонів від сорому.

– Ви, випадково, не бачили тут мого чоловіка? Ми повинні були зустрітися годину тому.– А як він виглядає?– Ну, думаю, вже аж зелений від зло-сті...

Даїшник, повертаючи документи по-рушникові:– А щоб Ви не забули суму штрафу, який треба сплатити, я Вам її на капо-ті ключиком надряпав...

– Дивно! Дружини завжди точно пам’ятають день весілля, а чоловіки, як правило, забувають. Чим це можна пояснити?– Все дуже просто. Ось ти, завзятий рибак. Скажи, ти пам’ятаєш той день, коли зловив найпершу рибку?– Звичайно!– Ось бачиш, а рибка, напевно, вже за-була.

З життєвої мудрості діда Опанаса:– Вся історія людства так чи інакше зводиться до того, що розумні хлопці відбирають гроші у дурних. А дівчата пильно за всім цим процесом спосте-рігають.

– Шановний, купіть годинник! Це точ-на копія швейцарського годинника!– Беру. Ось вам точні копії грошей.

Чоловік – дружині:– Я заробляю стільки, що можу утри-мувати двох таких жінок, як ти!– У такому разі з нами житиме моя мама.

Основне правило власника ігрового клубу:– Хто не ризикує – той не програє!

– Ганнусю, ти чого плачеш?– Та книжка сумна...– А що за книжка?– “Квантова оптика”.

Після перегляду фільму один пан скаржиться іншому:– Як шкода, що мені не 15 років.– Чому?– Мене б тоді на цей фільм не пусти-ли.

Автобус. Заходить п’яний мужик. На прохання кондуктора оплатити про-їзд відповідає, що у нього немає гро-шей.– А на горілку були? – питає кондук-тор.– Мене друг пригостив, – виправдову-ється мужик.– А чому на дорогу не дав?– Ну чому ж не дав... – витягує із-за пазухи ще одну пляшку горілки.

Лікар пацієнтові:– У мене для вас хороша і погана нови-на. З якої почати?– Давайте з хорошої.– Хворобу, скоріш за все, назвуть ва-шим ім’ям...

Зі світської хроніки:– Анджеліна Джолі, коли обража-єтьсь на Бреда Піта, надуває губки до 5 атмосфер.

Вчора купив нову м’ясорубку. Показу-вав дружині як вона працює. Зрозумів сенс виразу “Пояснити на пальцях”.

Падіння у безодню неприємно тим, що дно у неї все-таки є!

– Не можу зрозуміти: чи то Ви вагітні, чи то хворі на грип.– Значить вагітна, бо хто б міг зарази-ти мене грипом?

– Ти паяти вмієш?– Ні.– Погано.– Погано – вмію.

Щоб співати караоке слух не потріб-ний. Потрібні хороший зір і відсут-ність совісті... Ну і розетка.

Дружина дорікає чоловікові:– Ти знову уві сні перераховував сор-ти горілки!– Мені що, вже й уві сні не можна в ресторані посидіти?

Дружина питає чоловіка:– Ти бачив того мужчину, що вряту-вав мене, коли я тонула?– Так, він вже приходив вибачатися...

У коридорі фірми стоять двоє елек-триків і дивляться на стіну. Один пи-тається:– Що за дріт? Куди він веде? Звідки?Другий:– Давай переріжемо. А там – хто пер-ший закричить...

Усьому, що я знаю, я зобов'язаний моїй мамі.1. Мама учила мене поважати чужу працю: "Якщо ви зібралися повбива-ти один одного, то йдіть на вулицю — я тільки що вимила підлогу!"2. Мама учила мене вірити в Бога: "Молися, щоб ця гидота відіпралася!"3. Мама учила мене мислити логічно: "Тому що я так сказала, от чому!"4. Мама учила мене думати про на-слідки: "Ось вивалишся зараз з вікна – не візьму тебе з собою в магазин!"5. Мама пояснила мені причинно-наслідкові зв'язки: "Якщо ти зараз же не перестанеш ревти – я тебе відлуп-цюю!"6. Мама учила мене долати неможли-ве: "Закрий рот і їж борщ!"

Безуспішно намагаючись розрізати шматок м’яса в ресторані, відвідувач кличе офіціанта:– Візьміть оцей біфштекс назад!– Hе можу, сер. Ви його подряпали.

Клієнт – офіціантові:– У вас знайдеться що-небудь пере-кусити?– Шматок мідного дроту Вас вла-штує?

– Ти хто?– Кінь.– А чого прийшов?– Я ще у вас не валявся.

– Кохана, чому ти завжди робиш фрикадельки різних розмірів?– Щоб урізноманітити твоє харчуван-ня, коханий.

ГУМОР

УСМІШКИ

До ландшафту, вкритого кургана-ми, маріупольці звикли вже давно і майже не звертають на нього уваги. А дарма. Нас довго і методично при-вчали, що в нашому краю окрім інду-стріальних гігантів нічого цікавого не існує, але відносно недавні архе-ологічні знахідки, зроблені відомим археологом Володимиром Кульба-кою, зруйнували звичні псевдоісто-ричні засади.

ІНДОЄВРОПЕЙЦІ РОДОМ З МАРІУПОЛЯ

Однією з унікальних знахідок Во-лодимира Костянтиновича за остан-ній час є дерев’яні чотириколісні вози з суцільними дерев’яними дис-ковими колесами. Вони були виявле-ні в кургані бронзової доби на околи-ці нашого міста край дороги, що веде в селище Володарське.Як зараз з’ясовується, вони є не

тільки одним із стародавніх видів

колісного транспорту нашого регіо-ну, але і одними з найстаріших возів в світі! Ще з середини XX століття в історичній науці існувало тверджен-ня про зародження колісного тран-спорту на Стародавньому Сході. Спираючись на поодинокі знахідки зображень і моделей возів, а також виходячи з факту зародження в тому регіоні перших цивілізацій, дослід-ники доходили до висновку, що цен-тром походження колісного тран-спорту була Месопотамія.З того часу поява колісного тран-

спорту і інших досягнень цивілізацій традиційно пов’язувалися із Старо-давнім Сходом. Але там засоби пе-ресування з’явилися в 26 столітті до н.е., а в Україні є численні археоло-гічні матеріали, які підтверджують, що колісний транспорт виник в на-ших степах, оскільки ці знахідки да-туються 32 (!) століттям до н.е. Укра-

їнські індоєвропейци через Балкани і Кавказ проникли на схід на своїх во-зах. Яскраве підтвердження цьому - поховання з дерев’яними возами біля Маріуполя, які датуються 32 століт-тям до н.е. Відповідно, вони на 500 років старші за давньосхідні вози.Можна з упевненістю стверджу-

вати, що Україна – батьківщина пра-індоєвропейців і що тут винайшли і колесо, і дерев’яний віз, а також віз-шатер, який служив пересувним мо-більним житлом індоєвропейським скотарям Причорноморських і При-азовських степів.

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ МАРІУПОЛЯ: НАША ХАТА З

КРАЮЗараз цей віз, як і всі археологічні

знахідки Володимира Костянтино-вича, знаходяться в сховищі Марі-упольського краєзнавчого музею. У експозицію вони потрапляють вкрай

рідко, тому що грошей на реоргані-зацію виставкових залів музею при-родно, немає. Костянтин Павлович Ткаленко, начальник управління культури і туризму маріупольської міськради, відповідаючи на питання про долю експонатів, що знаходять-ся в сховищі, заявив, що працівники музею краще знають, що виставляти на огляд, а що – ні. І якби вони вирі-шили цей віз розмістити в експозиції, то тоді повинні були б викроювати на її реставрацію гроші з музейного бю-джету: «там все передбачено».За великим рахунком, працівники

музею повинні знайти гроші не тіль-ки на реставрацію своїх експонатів, але і на переписування і перевидан-ня всіх підручників зі світової історії, напевно така стаття витрат «передба-чена» в їхньому бюджеті.

Ірина КАПУСТАМайдан-Інформ

МАРІУПОЛЬСЬКІ ЗНАХІДКИ ПЕРЕПИСУЮТЬ СВІТОВУ ІСТОРІЮ


не покриття. 24. Наполеглива ви-мога. 26. Попереднє оголошення. 28. Античний одяг. 29. Муза лю-бовної поезії. 31. Актор-любитель. 33. Великий історичний період. 34. Літературний жанр. 37. На-ціоналістична організація Ірлан-дії. 38. Дружина Зевса. 41. Питво. 43. Біла квітка. 46. Стресовий стан. 47. Пакувальний матеріал. 48. До-машня тварина. 49. Частина стра-воходу птахів. 51. Образ. 53. Мон-гольський правитель. 54. Кока-.... 56. Сінема. 58. Сильний вітер. 60. Мандрівна морська крига. 61. Цілеспрямоване обговорення. 63. Здатність боротися з інфек-цією. 64. Одиниця прискорення. 67. Тягар. 68. Ділянка землі при садибі. 69. Дика свиня. 70. Петля. 74. Ювелірна міра ваги. 80. Шафа з шухлядами. 81. Стояк. 85. Ціль. 87. Богиня перемоги. 89. Фран-цузький актор Жан .... 90. Спі-вачка ... Лір. 91. Країна в Африці.

94. Одяг священника. 95. Кінцівка. 100. Священна книга мусульман. 101. Амур, Купідон. 102. Розпо-рядник бенкету. 105. Плоскодонне річкове судно. 106. Шеф. 107. Сто-лиця Башкирії. 108. Роман, ода. 109. Подруга Кена. 110. Тканина з ворсом. 113. Місце, де відбува-ються вистави. 114. Велика водо-йма. 115. Збірник основних засад. 116. Горючий газ. 117. Гумовий плавник. 118. Зовнішня, лицьо-ва частина споруди. 119. Робіт-нича професія. 123. Біблійний праведник. 124. Губи. 126. Ласо. 128. Лінія. що поділяє планету на-впіл. 130. Палестинець. 131. Вал-ка верблюдів. 133. Ра. 137. Шлях. 141. Римський імператор. 142. Дім феодала. 144. “Куди ... телят не гонив”. 145. Вологість, помітна очам. 146. Винуватець троянської війни. 147. Тварина, що червоніє. 148. Сцена в цирку. 150. Мор-ський рак. 152. Хокей на конях.

153. Прозора фарба. 155. Пере-гони. 157. Споруда для велопе-регонів. 158. Любитель поспати. 161. Округа в Греції. 164. Споруда для захисту акваторії.

ПО ГОРИЗОНТАЛІ 5. Зачіска з чужого волосся. 8. Давньоєгипетський бог Сонця. 10. Міст для водогону. 14. Вели-ка кількість кораблів. 16. Пахощі. 17. Шланг, відгалуження. 19. За-пас. 22. Лісовий хижак. 23. На-лежність. 24. Космічне відомство США. 25. Становище. 27. Позна-чка у тексті. 30. Самурайський меч. 32. Побутовий прилад. 35. Праця гуртом без оплати. 36. Кривий .... 39. Державний збір. 40. Дворян-ський титул. 42. Горюча рідина. 43. Шикування піхоти. 44. Норма-тивний акт. 45. Хліб з тонкого тіста. 47. Миска для вмивання чи прання. 48. Гостре респіраторне запален-ня. 50. Найманий автомабіль з во-дієм. 52. Пора, доба. 54. Замкнена крива. 55. Всевидюче .... 57. Пря-мий .... 59. Доктор. 60. Положення тіла. 62. Сосновий ліс. 63. Дав-ньоруський князь. 65. Невеликий ліс. 66. Вторгнення. 68. Ключка. 70. Надання хибної інформації. 71. Фейхоа. 72. Скеля, купа. 73. Ро-ман “Архіпелаг ...”. 75. Невільник. 76. Підвищення перед вівтарем. 77. Основний мотив. 78. Хвалеб-ний вірш. 79. Модель фотоапара-та. 82. Розряд у карате. 83. Штат США. 84. Верхівка щогли. 85. Чер-вона квітка. 86. Злий дух. 88. Убив-ця Осіріса. 89. Чаклун. 92. Баба .... 93. Британські консерватори. 95. Станина. 96. Качка Дональд .... 97. Баюра. 98. Планета Сонячної ситеми. 99. Модель. 103. Частина античного театру. 104. Пільга у змаганні. 108. Земноводна твари-на. 111. Міцний напій. 112. Газова оболонка планети. 118. Франт, що любить похизуватися. 120. Вро-да. 121. Апарат для регулювання напруги. 122. Стан блаженства. 125. Автоперегони “Париж-...”. 127. Великий пасажирський лі-так. 129. Рибальське приладдя. 131. Східна система самозахисту. 132. Бойова машина. 134. Пози-ція у преферансі. 135. Довгохвос-тий папуга. 136. Нетривала по-пулярність. 138. Названий родич. 139. Презент. 140. Церковний му-зичний інструмент. 143. Помідор. 146. Двоє. 149. П’ятикнижжя. 151. Країна в Азії. 154. Природа. 156. Мистецтво. 159. Засіб спіл-кування. 160. Великий літера-турний твір. 162. Кровоссальна комаха. 163. Головний елемент ке-рування. 165. Давньоірландський епос. 166. Напій тваринного похо-дження. 167. Декоративний кущ. 168. Газ, який світиться. 169. Чин, звання. 170. Кінцева частина реї. 171. Кам’яна огорожа. 172. Орган нюху. 173. “Чурек і ...”, Т. Шевчен-ко.ПО ВЕРТИКАЛІ 1. Еліпс. 2. Смуток, журба. 3. Син твоїх батьків, але не ти. 4. Столиця Франції. 5. Згорток речей. 6. Тран-шея. 7. ... Барабас. 8. Антилопа .... 9. Характерна ознака. 10. Дорога в парку. 11. Мистецтво спереча-тися, полемізувати. 12. Добробут. 13. Мапа. 15. Дерево. 18. Корало-вий острів. 20. Літературний твір. 21. Церковне звання. 23. Дорож-

Відповіді на кросворд, розміщений у числі 2(10) «Українського Клівленду» (лютий 2008 року).


мов уперше, уточніть якісь деталі. «Оновлена» розповідь може стати на-багато цікавішою. А ще краще самому розпитувати про колишні часи — є шанс почути багато такого, чого не вичитаєш у жодних книжках.Якщо літня людина живе не з

вами, телефонуйте їй якнайчастіше. Дуже важливо, щоб це робили саме ви, тоді в неї виникне відчуття своєї значущості. Добре, коли це відбува-тиметься з певною періодичністю й у певні години — це створює відчуття стабільності та прогнозованості. Це саме стосується візитів.Чудово, якщо існують традиції: якими днями ви приходите чи приїжджаєте в гості, які свята відзначаєте спільно, а коли літня людина відвідує вас.

СПОКІЙ, ЛИШЕНЬ СПОКІЙДеякі люди похилого віку нагаду-

ють дітей у перехідному віці своєю упертістю, відсутністю логіки, неба-жанням визнавати очевидне, відмо-вою змиритися з тим, що їм щось не-посильно. Постарайтеся усвідомити, що це не примхи, а вікові особливості. Ставлення при цьому має бути точно таке саме, як до дитини: безмежний спокій, терпіння та любов. Будьте та-кож готові до того, що багато з чим вам доведеться змиритися. Прийміть людину в її новій якості — це допомо-же в спілкуванні з нею.Особлива витримка знадобиться,

якщо літня людина звикла команду-вати. Не слід витрачати час і нерви на суперечки. Набагато краще виробити гнучку тактику: із частиною «розпо-ряджень» активно погоджуватися і довго дякувати за розумну пораду; від частини проблем постаратися просто відвернути увагу; а решту робити так, як ви вважаєте за потрібне, — без ко-ментарів, тривалих обговорень чи ви-правдань.Турбота про старих батьків жод-

ним чином не припускає, що ви при-йматимете важливі рішення за них. Нехай навіть їхній вибір здається вам нерозумним, нелогічним, таким, що несе певну загрозу їхньому життю. Не беріть на себе надто багато. Зробіть усе від вас залежне, м’яко і наполегли-

во переконуйте, але не вдавайтесь до скандалів, морального тиску, психо-логічного насильства. Підкреслюйте, що вони мають право самі вирішува-ти, як учинити. Старі так само, як і діти, сповнені суперечливих почуттів: вони прагнуть до того, щоб відчувати турботу, захист і водночас — свободу! Тому вони нерідко бунтують і чинять усупереч лише для того, щоб довести свою незалежність. Як і стосовно під-літків, доведеться просто перекласти на них відповідальність за їхнє жит-тя, але завжди бути поруч, щоб допо-могти та підстрахувати.

РОЗВАГИ, ВИХОВАННЯ, РОЗВИТОК

Дітей дуже важливо чимось заці-кавити. Інакше вони робляться при-чепливими, примхливими, капосни-ми. Так само і старі. Недарма кажуть: бездіяльний розум — майстерня дия-вола. Дуже важливо, щоб у житті літ-ньої людини були захоплення, здо-рові розваги, улюблена справа, нові враження, хоча б невеличкі подорожі. І обов’язок дітей старих батьків щось організувати, до чогось підштовхну-ти, забезпечити матеріальну сторону якогось хобі. Якщо в цьому плані не скупитися, — є реальний шанс згодом заощадити на ліках.Здавалося б, недоречно стосовно

старих казати про виховання. Проте впливати на їхню поведінку можна й потрібно. Зрозуміло, що карати старо-го безглуздо і неприпустимо, картати — жорстоко та марно, а от регуляр-на похвала й доречна, і корисна. Так само, як і вмовляння, тверде слово, пояснення, чому так не слід чинити. Не можна потурати людям похилого віку в некрасивих учинках, згубних звичках, негарних почуттях, розбе-щеності, примхливості, істеричності. Спокійно та твердо потрібно називати речі своїми іменами і за можливості припиняти недостойну поведінку. І в жодному разі не підігрувати, якщо йдеться, приміром, про параноїдаль-ну підозрілість, патологічну скнарість, скандальність, істеричну соціальну активність. Не факт, що ваша послі-довна поведінка приведе до дуже по-

мітних результатів, але все-таки сти-мулюватиме старих до самоконтролю та стриманості, що допоможе трохи уповільнити процес деградації, якщо виявляються такі тенденції.Займаючись із дітьми, ми сприя-

ємо їхньому розвитку. Старим також важливо давати поживу для розуму, але вже для того, щоб пригальмува-ти процеси старіння. Помічено, що люди, які активно займаються інте-лектуальною працею (приміром уче-ні), нерідко демонструють чудеса дов-голіття й ясність розуму до останніх днів. Понад те, за деякими спостере-женнями, регулярне розв’язування звичайних кросвордів і головоломок істотно поліпшує мозкову діяльність старих і навіть деякою мірою сприяє тривалості життя. Тому важливо про-думати, якого роду пожива для розу-му підійде конкретному старику.Проте не менш важлива пожива

для душі. Жінки похилого віку нерід-ко захоплені серіалами. Це не найгір-ший варіант, бо підживлює емоційну сферу, розважає. Хоча дуже сумно часом спостерігати, скільки емоцій і переживань викликає екранна при-страсть, а не діти та онуки. Та не нам судити. Настає час, коли так потрібен хоч невеличкий відпочинок від реаль-них проблем... Похилий вік — це, зви-чайно, час подумати про душу, при-йняти неминучість смерті, вирішити для себе якісь світоглядні питання, знайти душевний спокій. У кожного свій шлях: один починає робити до-брі справи, інший — читати філософ-ську літературу, хтось частіше відвід-ує церкву. Наша справа — усіляко їм у цьому сприяти, ставитися до цих по-треб із повагою і розумінням.

РАЗОМ ЧИ ОКРЕМО?Турботу про батьків можна орга-

нізувати різними способами — узяти

батьків до себе або ж забігати до них, обслуговувати та постачати продук-тами. А можна найняти людину, яка б за ними доглядала, або ж оселити їх із близькими за духом і приємними родичами і допомагати матеріально. І навіть (хоча в нашому суспільстві це не вітається) помістити батьків у спеці-альну установу для старих, якщо вони самі того бажають (по-справжньому, а не у хвилини роздратування) і якщо це справді надійний заклад із гуман-ним ставленням до стареньких.Приймаючи рішення, слід зважи-

ти, наскільки старим людям буде за-безпечений душевний комфорт, на-скільки вони приймають такий спосіб життя, чи не будуть обділені душев-ним теплом і турботою. Одні старі до останніх днів не можуть розстатися з незалежним існуванням і хочуть по-чуватися хазяями у своєму домі, другі буквально марніють удалині від рід-них, третім найголовніше — бути в колі однолітків.Звичайно, можливі ситуації, коли

старі батьки (або хтось із них) через вікові зміни неспроможні адекватно оцінювати свої можливості. Тоді ді-тям доводиться наполегливо спону-кати своїх тата чи маму до певних дій: лягти в лікарню, відмовитися від яки-хось навантажень, можливо, навіть переїхати жити до дітей. Та в цьому разі слід бути дуже обережним — іно-ді те, що на перший погляд здається безумовним благом, може прискори-ти смерть стареньких.Приймаючи кожне рішення, слід

керуватися не тим, як «правильно» взагалі, а тим, як буде найкраще для конкретних батьків і їхніх конкретних дітей за конкретних обставин. Тобто діяти з позицій любові та подяки за подароване життя.

Марія КИРИЛЕНКО (психолог)“Дзеркало тижня”

РЕКЛАМУЙТЕ НА ШПАЛЬТАХ РЕКЛАМУЙТЕ НА ШПАЛЬТАХ «УКРАЇНСЬКОГО КЛІВЛЕНДУ»«УКРАЇНСЬКОГО КЛІВЛЕНДУ»

Тел. 330-554-6429 Тел. 330-554-6429 або ел. пошта або ел. пошта

[email protected]@ukrainiancleveland.com

ВЕЧІР ЖИТТЯ (ЗІ СТОР. 17)

лабораторії міської лікарні» (В. Соб-ко).

КУДИ Ж ІТИ КУПУВАТИ?До крамниці? Магазину? Склепу?

Стору? Безумовно, найдоречніше йти до крамниці. Це слово, хоча й німець-кого походження (від іменника «der Kram-(е)s», що означає «скарб»; «по-житки»; «дрібний товар»), широко вживалося в українській класичній літературі та в народному мовленні, напр.: «Завів крамницю з тютюном» (І. Нечуй-Левицький); «В найбагат-шій крамниці два купці сиділи» (С. Руданський).Слово «магазин» частіше вжива-

лося в українській мові у значенні «склад»: «На самім кінці Борислава... стояв великий магазин, де складу-вали земний віск» (І. Франко) та ін. Під впливом російської мови це слово почали широко вживати в розумінні «крамниця».Слова «склеп» і «стор» — абсолют-

но недоречні в українській мові. Пер-ше — полонізм, а друге — англіцизм, живцем вирвані з рідних мов (поль-ської та англійської) і шляхом тран-слітерації (що в цих випадках збіга-ється з транскрипцією) вштовхнені до української мови.

ЩО Ж ТРАПИЛОСЯ З БАБУСЕЮ?

По радіо чуємо: «Бабуся бігла. Нею рухало бажання встигнути на по-тяг»... І стає жаль не тільки втомленої бабусі, а й української мови, над якою збиткується диктор, бездумно пере-носячи до неї російський вислів «ею двигало желание». У такому випадку в українській мові доречно вжити ді-єслово «спонукати» чи «підганяти» (ближче до розмовного): «Бабуся бі-гла. До цього спонукало (підганяло) її бажання встигнути на потяг».Росіянізми засмічують мовлення

не лише в Україні, а й в українському зарубіжжі, зокрема англомовному. Іс-торично склалося так, що в галиць-кому діалекті, який ліг в основу ан-гломовного територіального варіанту української мови, було чимало слідів «язичія» — «стухлого, ретроградного та антинародного мовного явища» (І. Франко). До того ж, певний вплив на мовлення української імміграції має аж ніяк не бездоганна з погляду чи-стоти мови сучасна преса України та найновіша імміграція, в основі своїй байдужа до долі України.

Сторінку веде Микола ГВОЗДЬ,

“Українське слово”

БОЛІТИ БОЛЕМ СЛОВА НАШОГО (ЗІ СТОР. 24)

Documents

The Ukrainian Cleveland, Issue 11-12, March-April 2008