teatr

ABSURDU

Крокуючислiдами

абсурдистiв

От цікаво, вам щось кажуть іменаЕжен Йонеско, Семюель Беккет, ЖанЖене? Ні? «Щось знайоме»? Не біда,не мучтесь. Найбільшого розповсюд-ження абсурдизм набув у Франції удругій половині ХХ століття, а тобуло далеко і давно. Тож тут у вас єяке-не-яке але виправдання. Розкла-демо все по поличкам: в абсурдист-ських п'єсах світ зображений якбезглузді, позбавлені логіки накопи-чення фактів, вчинків, слів і доль.Безглузді інтриги, діалоги, що повто-рюються, й безцільна балаканина,непослідовність дій, все має однумету — створення казкового, а мож-ливо й жахливого, настрою. Бунт ав-торів «театру абсурду» (ми зараз продраматургів, а не про себе) — це бунтпроти будь-якого регламенту, протиздорового глузду й нормативності.

Звичайно, ми не дотримуємосьусіх правил абсурдизму, тай які в

нього взагалі можуть бути пра-вила... Нас важко назвати їхніми по-слідовниками, але деякі моментими взяли на озброєння. Наприклад,ви можете не помітити логіки у від-борі матеріалів в номер, і це недивно, фактично вона відсутня.Просто ми поміщаємо тут усе щонас турбує та цікавить, незалежновід того як воно взаємодіє одне зодним. Може не ідеально виходить,але ми таки доведемо свою майс-терність до бездоганної абсур-дності, колись... До речі, усі вашівідгуки і побажання чесно-чеснообіцяємо прочитати, а отщодо прислухатись, то вже яквийде... Адже наше завдання —не залишити читача байдужим,а не досягти його ідилічноїзгоди з автором.

Іноді наші слова можуть вам зда-тися надто гострими та цинічними,розслабтесь, вам не здається.

¹1(1)червень 2011

Що читаютьпасажири в метро?

с. 4 с. 8 с. 10

Ванільні чіки Неформатнакласика

>>> Продовження на с.2

Редакція «tA»

Думаєте, насправді така існує? Авжеж ні! Хочаможе колись і з’явиться. І будуть там жити випус-кники КНУКіМ... Але це вже зовсім інша історія.

Зараз же мова йде про наш університет — Київ-ський національний університет культури і мистецтв.

Більшість людей, які живуть за стереотипами і ні-чого не знають про наш чудо-університет, вважають,що саме тут зростає найбільша кількість психічно-не-врівноважених, що тут і більш ніде танцюють і співа-ють з ранку до ночі. А правда ж зовсім не така! Михороші студенти: на парах сидимо в кафе, всю перервупростоюємо у черзі за обідом і, нічого не отримавши,злі й голодні йдемо гризти парти. А ще ми знаємомайже всі пісні нашого ректора. Ми ж слідкуємо за су-часною музикою і популярними виконавцями.

А підніміть руку ті, хто жодного разу не чув по-дібного діалогу:

— Ти де навчаєшся?— У КНУКіМ.— Ааааааа, це в Поплавського? То, мабуть, зай-

маєшся хореографією чи вокалом?— Т_Т…Ну невже я схожа на дівчину, яка цілими днями

тільки те і робить, що танцює або співає? Чи в менена лобі це написано?! Ніби ж пристойно виглядаю...

Але може й так, можливо, ми ненормальні, пси-хічно-нездорові, шалені. Та я б назвала це іншимсловом — креативні. Так, саме так! Тільки у насможна зустріти людей з коробками на головах.Тільки у нас хлопці ходять у халатах, домашніх кап-цях і приковуються один до одного наручниками.Тільки у нас люди в кафе сидять не за столом, а підним. Тільки у нас чохлом для мобілки може слугу-вати серветка чи звичайний пакетик за 5 копійок.Тільки у нас зібрана в одному місці найбільша кіль-кість людей, які одягаються так, як би нормальнійлюдині і в голову ніколи не прийшло. Але ж погодь-тесь — бути ненормальним весело! Мисліть інакше,робіть дивні речі, ніколи не соромтеся бути сміш-ним. Адже життя пролітає дуже швидко, а в 100років потрібно щоб було і що з друзями згадати, ідітям не соромно розповісти.

От поспішаєш зранку на пару, запізнюєшся (хочби і живеш у гуртожитку біля університету), викла-дачу довго пояснюєш, які страшні затори на дорогах,на парі спиш на останній парті, а згодом запитуєшодногрупників, що вчили цього разу. На перерві щене встиг як слід прокинутись, як тебе вже тягають зарукави і просять конспект, та де ж його взяти?

А ще мені подобається що в нас є охорона. Це такікруті дядьки у костюмах (ще б окуляри їм, ну «Мат-риця», чесне слово). А значить ми таки серйозні люди.І будь-кого до нас не впустять. Тому зась вам всім!

Насолоджуйтесь, наш університет таки чудо :)

2червень 2011, ¹1(1)

teatr

ABSURDU Наше всьо

Так вже склалося, що ми хочемозвернути увагу на те, скільки без-глуздого відбувається у нашомужитті, і використовуємо для тогорізні способи. Адже кожен з насчасто робить вкрай дивні вчинки, ке-руючись при цьому далеко не логі-кою чи здоровим глуздом.Щоправда, ми ні в якому разі не спо-нукаємо нікого діяти інакше, на-впаки, вітаємо індивідуальність івільне вираження власної творчості.Просто існує багато речей до яких неможливо ставитись байдуже. Вонихвилюють вже тим, що просто є...

Цікаво, що знавці тлумачать «аб-сурд» як щось ірраціональне, позбав-лене сенсу і виразного зв’язку зреальністю. Але куди ж реальніше?Він скрізь, підстерігає нас на кожномукроці, в кожній особі, кожному явищі,вчинку. От, наприклад, життя іноді

підносить нам не надто приємні сюр-призи, та насправді це стаєтьсязначно рідше, ніж ми на нього жаліє-мося. І всі такі випадки не перелічити.

Назва видання може трохи зби-вати з толку читачів, проте скажу разі назавжди — до театру (у звичномузначенні цього слова) ми ніякогостосунку не маємо. Тут ми без-жально експлуатуємо невмирущийвислів Шекспіра, що життя — театр...І на нашу думку той театр далекийвід класики. Та й ролі частенькотрапляються не тільки комічні, а аб-сурдні.

Доречі, Йонеско вважав, що«театр абсурду» існуватиме завжди:«...абсурд заповнив собою реаль-ність, і сам здається реальністю...». І,як не дивно, нам неймовірно при-ємно з ним погоджуватися :)

Ну і на завершення — якщо видочитали до цього місця і ще не ви-кинули дане видання, ю а велкам!

Головний редактор:Фомішина Ольга

Випусковий редактор:Ковальчук Люда

Редактори:Нагорна Руслана,

Куєвда Олена

художник-ілюстратор:Непран Діана

над номером працювали:Фасцова Настя, Тіщенко Марина,Ченчевик Ірина, Малинюк Оксана,Рудакова Наталя, Романенко Яна.

адреса редакції:Київ, вул. Щорса, 36-б, ауд. 510

Редакція не завжди поділяєдумки авторів.

За достовірність інформаціївідповідають автори.

наклад: не лімітованийРозповсюджується безкоштовно

в приміщенні ІЖМВ

Романенко яна

ПсихіатРичнаПсихіатРичналікаРнялікаРня

ім. М. Поплавськогоім. М. Поплавського

Крокуючи слiдами

абсурдистiв

teatr

ABSURDU

>>> Продовження.Початок на с. 1

3червень 2011, ¹1(1)

Нам не байдужеteatr

ABSURDU

кожену своїй клітці.

Українці, а що в нас залишилосьнаціонального, об’єднуючого? На-ціональна ідея відсутня, єдністю і непахне, патріотизму не відчуваємо,доля нашої держави нам не болить…А що ж тоді залишається? Історія,яку сто разів переписали? Чи, мож-ливо, рідна мова, якою розмовляютьчим далі тим менше українців? Аможе цілісність і недоторканістьнаших земель, які належать тепер неукраїнському народу, а для нас пере-творились на велику клітку (не на ко-лиску, ні!), так — саме на КЛІТКУ длявсіх поневолених і спійманих. Проякий патріотизм йде мова? Тут бивижити…

Ось так творимо історію нашоїдержави. За невидимими гратами. Збайдужими очима. Нещодавно у од-ному з київських театрів пройшлавистава «Нація» за однойменноюкнигою Марії Матіос. Точніше невистава, а драма-реквієм на основіреальних подій. Читати ці одкро-вення було боляче і страшно, а диви-тися їхню інсценізацію так взагалінеможливо без сліз та відчаю. Простілюди-українці з настільки палкоюжагою жити в своїй родині, в своїйдержаві були здатні на справжні по-двиги, не зважаючи на той дійсноважкий і моторошний час (1947-

Патріотизм в українців, їхнє від-чуття належності до своєї нації вжеє рідкісним явищем, якимось загад-ковим феноменом. Чому ці почу-вання сьогодні так знецінились ісплюндрувались українцями? Чи іс-нують якісь причини, що змусилиукраїнський народ до такого «доко-титись»? А якщо так, то що саместало останньою краплею для тихзневірених патріотів, яка залила їхнінаціональні переконання та цінностібрудом, фальшю та брехнею?

Можна було б у всьому звинува-тити насамперед менталітет україн-ців, а саме — їхню національнупсихологію та світосприйняття, щосформувалися протягом важкого,проте свідомого існування нації. Таце лицемірно й ницо так вважати.Адже душа її чудова — чутлива, мрій-лива, яка цінить традиції та звичаїще з давніх давен. Проте тривалавідсутність в українського народувласної держави відбилася в націо-нальній підсвідомості. Перебуванняукраїнських земель у складі Росій-ської, Австро-Угорської імперій, РечіПосполитої, Румунії, Чехословач-чини наклали досить помітний від-биток на культуру, традиції та побутукраїнців. Саме цей чинник є основ-ною причиною такої негативної рисиукраїнського менталітету, як відсут-ність почуття національної єдності.Можливо, лише в цьому завинилаУкраїна перед своїми громадянами…

Та це лише одна з причин збай-дужілості українського народу. Нашанація принижена, поставлена на ко-ліна перед сильними світу цього. Уп-равління державою доручили зло-

чинцям, які використовуютьукраїнців, грабують, знева-жають. А ми миримося зцим… Нарікаємо, обурює-мось, та не боремось. Ось вчому причина – почуває-мось окраденими, зрадже-ними, непотрібними іприкутими міцними кайданамидо землі. Та не маємо тої національ-ної єдності, яка б підняла б нас зколін, і зробила б наш народ без-смертним і непереможним. А мипрагнемо до мети СИДЯЧИ! Ілюзіяруху, та ми недвижні… Омана. Всечогось вичікуємо, надіємось, абовже просто змирились… Ось цедійсно страшно — така пасивність ібайдужість нації, яка поневіряєтьсяпо світу як бездомна, бо на її земляхїй вже немає місця. Люди, а до якогоприниження і знущання вас потрібнодовести, щоб ви почали щось ро-бити?! Чому ви завмерли і тихенькосамі про себе плачете? Ось і відпо-відь — бо в нашій державі кожен самза себе. Кожен сам у своїй клітці, аклітки ці без грат. Тому ще страш-ніші, бо зведені нами ж самими. Пе-ребуваємо у власноруч збудованійтюрмі й не в змозі вирватись абовтекти звідти. Самі обмежили своюсвободу, сприйняття, пізнання та ро-зуміння того, що взагалі відбува-ється. І коли хтось постає переднашими невидимими гратами, яківід того стають ще страшнішими іміцнішими, ми часто дивуємось: ащо від нас хочуть, чому гатять ру-ками в порожнечу? Невидимийворог — найнебезпечніший. Неви-димі грати відчуваєш тільки тоді,коли наблизишся до них впритул…Отак і можемо прожити все життя

Українці, ащо в насзалишилосьнаціональ-ного, об’єд-нуючого?Націо-нальна ідеявідсутня,єдністю іне пахне,патріо-тизму невідчуваємо,доля нашоїдержавинам неболить…

ченчевик ірина

МОЯ ХАТА З КРАЮ,

РЕКВІЄМ ПО...

БАТЬКІВЩИНІ?

4червень 2011, ¹1(1)

Дурне питанняteatr

ABSURDU

Насправді цікаво, кого це питаннятурбує? І чи турбує взагалі? Тому щов мене склалось враження, що заразвсі такі зайняті, що не бачать нікого йнічого, окрім своїх нарощених вій.Сумно… Та все ж для власного себе-задоволення мною було проведеносоціологічне опитування: чи дійсночитають в метро і що.

Зараз трохи відхилимось від темиі з’ясуємо, що ж кажуть лікарі про чи-тання в метро. З погляду медицини –це протипоказано. Але хіба наші гро-мадяни можуть слухатися якихосьтам лікарів? Та й для чого? Кращепотім купити велетенські окуляри ібути мухою-цеце. Це ж зараз модно!

Ну добре! Поговорили і досить. Ітак... Поїхали… Люди в метро розбі-гаються, як мурахи — хто-куди. Аледивних осіб з книгами, газетами,журналами важко не помітити… Під-ходимо до потяга... Всі порозпиха-лися, як товстенькі оселедчики, повагонах. Я ж як завжди, спочаткуроздивилась територію, обралашвиденько вагон і надивилась собікількох жертв для опитування. На

жаль, (можливо, на щастя) не всі ззахватом відповідали на мої запи-тання. (Подумаєш! Ще й не такихбили.) А може просто хтось пога-ненько чує. Бо ж у вагонах трохишумно і я, щоб мене добре розчули,трішечки підсилила баси. Мабуть,трохи полякались… Розійшлись бо врізні боки…

Але деякі таки попались в моїчудо-рученята. Опитування таки про-ведене і можна зробити висновок.

Серед молоді актуальна сучасналітература: Люко Дашвар, ПаолоКоельо, Любко Дереш, Ліна Кос-тенко та ін. Є дівчата, які читаютьзвичайні любовні романи та жіночіжурнали. Те ж мені знайшли, що чи-тати! Краще б вчили тексти пісень, ато як почнуть співати одне замістьіншого, хоч головою об стіну бийся!

Дорослі жінки з чоловіками най-частіше в метро читають свіжі га-зети. Вже ж як розкладуться! Нучесне слово! Ще сопуть собі ти-хенько в дві дірочки, ніби нічого небачать. От вже й народ у нас! Але всеж деякі люди читають книги. Най-частіше це детективи Дар’ї Донцо-вої, та шедеври світової літератури.

Також багато тих же жіночих рома-нів. І за що їх любити?! За кількістьсторінок чи романтичні обкла-динки? Хтозна.

Буденними ранками можна зус-тріти молодих людей з конспектамита різними роздруківками. Здогаду-юсь: студенти. Дехто з них текст ба-чить перший раз, читає перед парою.(Знаю з власного досвіду.) Адже такзручно, коли довго їдеш в метро. Томутим студентам, які люблять вечорамибайдики бити, — це «на руку».

Отже, читання в метро дійсно ак-туальне. Адже за допомогою книгиможна корисно «вбити» час, колиїхати потрібно далеко. Та й не хо-четься дивитись на голодні обличчя,злі вони.

ОУУУУУ!!!! Забула про електроннікниги! Їх власники гордо відмовилисьвідповідати, що вони читають. Мож-ливо, це якийсь план по захопленнюсвіту чи не зовсім пристойні анек-доти… Але не будемо засмучуватись!Наступного разу потрібно просто по-ближче стати біля якогось такогомодного зазнайка з електронноюкнижкою та й собі почитати. А що? Неми такі — життя таке.

Люди ненадтоактивнобралиучасть вопитуванні.Чи тополякалися,чи простопоганенькочують,хтозна...

Що читають пасажири ветро?

Фасцова настя

Учені довели, що людський мо-зок працює лише на 4–7% зі стаможливих. Це ж уявіть собі, на щобуде здатна людина, яка зможе при-мусити працювати свій мозок наповну силу. Можливо це чи ні, покищо залишається загадкою, але ба-жаючих відкрити приховані гранісвоєї підсвідомості багато. Зазвичайці ентузіасти вдаються до різнома-нітних практик, які допомагають їмдосягти трансцендентального стану,в якому людині відкриваються незві-дані світи, небачені явища та по-чуття, які неможливо описатисловами (простіше кажучи, «глючитьпо повній»). Способів досягненняцього ефекту — багато (різноманітнімедитації, холотропне дихання,окультизм, психотерапія), але най-більш швидкий та дієвий, хоч і ненайбезпечніший, — прийом психоде-ліків. Психоделіки — це психоак-тивні, в тому числі наркотичні тагалюциногенні, речовини, що здійс-нюють специфічний вплив на пове-дінку та сприйняття людини. Але неварто сунути до рота все те, що на-зивають «наркотиками», в надії роз-ширити свою свідомість. До психо-деліків належать тільки певні синте-тичні речовини (ЛСД, ДОБ, 2С-B,DOM, 5-MeO-DIPT), а також речо-

вини, які містяться у деяких видахгрибів — псилоцибін і псилоцин,сальвія, мескалін (активний компо-нент кактуса пейота), LSA (насінняіпомеї) і аяваска — традиційний ша-манський чай, що готується з дода-ванням ліани Banisteriopsis caapi.

Історія «психоделічного руху»розпочалась 1938 року в Швейцарії,коли хімік Альберт Хофманн винай-шов LSD. Спочатку ця речовина непривернула уваги і з комерційноїточки зору не мала ніяких перспек-тив, аж доки у 1943 році Хофманн уході одного експерименту випадковоне просипав трішки LSD собі на руку,де він і абсорбувався. І пішло-по-їхало — ефект від наркотика на-стільки сподобався горе-ученому,що він повторював експериментзнову і знову, детально занотовуючисвої переживання. Потім LSD почавпоширюватись серед психологів тапсихіатрів для лікування хворих, хочай самі лікарі не гребували цимичудо-ліками та випробували засіб насобі для того, щоб краще зрозумітипереживання хворих на шизофренію.

На початку 60-х LSD дістався дошироких мас і ним почали «лікува-тися» звичайні люди. У 1966 році вСША діяло близько 8-ми тисяч під-пільних лабораторій, які виготов-ляли та розповсюджували наркотик.У великих містах, таких як Нью-Йоркта Лос-Анджелес, сформувалися цілі

«кислотні райони», де люди будь-якого віку і в будь-який час моглипридбати LSD. За статистичними да-ними близько 50% жителів такихрайонів вживали «кислоту». Ні однавечірка не обходилася без неї. Попу-ляризації LSD значно сприяли пуб-лічні виступи відомих людей, які врізні часи заявляли, що вживаютьнаркотик. Серед них музиканти(Джон Леннон, Пол Маккартні, РінгоСтарр, Джордж Харрісон, МерлінМенсон, Кейт Річардс), письменники(Уільям Берроуз, Карлос Кастанеда,Кен Кізі, Олдос Хакслі, Хантер Том-псон), бізнесмени (Білл Гейтс, РічардБренсон, Стів Джобс).

Наприкінці 60-х LSD-рух пішовна спад. Учені довели, що наркотикпризводить до хромосомних пору-шень. LSD часто призводив до само-губств, актів агресії, психічнихрозладів. Але уже в 70-х роках LSDта його «брат» екстазі повернулисвою популярність, ставши незмін-ними супутниками рейв-культури.

Насьогодні одним з найпопуляр-ніших та найдоступніших психоделі-ків є Сальвія (шавлія віщунів) —рослина, що містить психоактивнуречовину сальвінорин-А. За словамилюдей, які випробували її дію насобі, глючить так само, як від LSD.Видіння та відчуття — різні. У бага-тьох зникає відчуття реальності,душа ніби покидає тіло і вирушає вінший світ. Світи ці, до речі, такожрізні: хтось бачить навколо себепластмасові дерева та квіти, хтось —казкові пейзажі, а ще хтось — зеле-них чоловічків. Відчуття далеко незавжди приємні, можливий бед-тріп(тріп — час дії психоделіка), під часякого люди відчувають страх, біль,їм маряться жахливі картини. Поручз тим, хто вживає психоделік,обов’язково має знаходитися сіт-тер — людина в тверезому стані, якаслідкує, щоб його друг під дієючудо-зілля бува не поранився чи ви-падково не випав з вікна.

Психоделіки зробили свій внесоку розвиток музики, літератури, ху-дожнього мистецтва. В мистецтві,навіть, виокремили окрему течію підназвою «психоделіка». Незважаючина заборони з боку влади, все більшеі більше людей щодня пробуютьпсиходеліки — хтось для розши-рення кругозору та самопізнання, ахтось, щоб просто «зловити кайф».Пробувати психоделіки чи ні — осо-биста справа кожного, але перш ніжзважитися на такий крок варто поду-мати про можливі наслідки та запи-тати себе: «А воно мені треба?»

5червень 2011, ¹1(1)

Шкідливі порадиteatr

ABSURDU

Прагнучидосягтистану вякомувідкрива-ютьсянезвіданісвіти,небаченіявища тапочуттялюди частозаходятьнадтодалеко...

нагорна Руслана

Веселожити не заборониш

Останнім часом на вулицях роз-велося багато модніків. Цих дивнихстворінь так багато, що зустріти їхдуже легко — у місцях оселедочногоскупчення народу, наприклад, наконцертах, дискотеках, в парках.Сьогодні кількість трешу і гламуруна квадратний метр максимальна.Іноді можна зустріти і таке диво, щоне розбереш, чи то хлопець, чи тодівчина. І такі бувають. Але, що тамне кажи, виглядають вони такидобре — насміятись можна досхочу,живіт просто надривається. А ма-кіяжу скільки?! Не економлять! Отже ж нація марнотратна!

Особливо радують оті колготки-сітки, ноги у яких нагадують шинку.

Але безпрограшний вибір, безсумніву, — міні-спідниці. Вони як-найкраще підкреслюють всі дівочіпрєлєсті, особливо «стрункі» стегна.Ну дівчатка, ну пампушечки! Сюди ждодамо й легінси, бо це вже простонеоригінально. Круто, коли вони щей рвані. Ну ми ж знаємо, що то тактреба. (А якщо чесно, то таке носятьстуденти, які часто не мають мільйо-нів, щоб купити нові.) Альтернати-вою може бути звичайна сукня, якадотягувала б до колін. Тоді і копійкиз підлоги буде не соромно підіймати.

Мабуть, треба згадати про бойо-вий макіяж. Іноді він аж занадтобойовий! Побачивши таку радість,хочеться втекти і сховатись десь да-леко-далеко, бо думаєш, що будутьбити. Але мусиш стримувати себе, ато не зрозуміють. І отак тримаєшсявесь день. Що тут зробиш!

А ще просто супер, коли тональнаоснова не підходить до кольорушкіри. Руки та шия залишаються бі-лими, зате фейс засмаглий. Згадайте,шановні, про природню красу. Це за-вжди в моді і личить всім. А ще такиймейк-ап цікавий тим, що насправдіможна не фарбуватися, та все одноотримувати компліменти. Склада-ється таке враження, що справжнійвигляд дівчат знає тільки матуся, болише перед нею дівчина дозволить

собі з'явитися без ма-кіяжу.

Але що це ми? Небудемо зупинятися ли-ше на таких дрібницях,адже завжди цікаво спо-стерігати справжнісуперечки та війниміж поціновувачамипрекрасного. Нерідко набезкраїх просто-рах Інтернету ви-ринають з потокугеть непотрібноїінформації цікаві ісмішні картинки, при-свячені тому чи ін-шому стилю та йогопредставникам. Підцими картинкамизавжди багато коментарівяк прихильників, так і про-тивників. Пригадаємо хоча бті часи, коли на вулицями блу-кали всіма ображені емо, і скількиж дискусій вони викликали. Але цевже, вважайте, сива давнина. Заразті емо і готи мало кому цікаві, бо всевже про них сказано. Ні, зараз в наснове: «ванільні вівці». Для тих хтоще не знає, що це не мила домашнятварина, докладніше: це ті дівчата,які обирають шарм далеких хіппі,спроектований на ХХІ століття. За-чіска — недбалий пу-чок, на шиїлегкий, але об'ємний шарф, фут-болка, бажано з принтом, що відоб-ражає «справжню сутність» і,відповідно, зрозумілий лише йогоносійці, блискучі великі сережки таінші прикраси, але все зі смаком.Рвані джинси, легінси або шорти.Наче нічого особливого. Але супе-речки в даному разі точаться не на-вколо самого стилю, а навколо назви.Дівчата, які обирають таке вбрання,ображаються на таку грубість —«ванільні вівці». Натомість вонипропонують називати їх просто ва-нільними, а якщо залишатися зі ста-рою назвою, так хоч писати цеоригінальніше — «ванільні віffці». Заїхнім твердженням, так ванільніше:)

Ну що ж тут скажеш, у кожногосвої таргани в голові!

6червень 2011, ¹1(1)

Мода на уродаteatr

ABSURDU

куєвда Олена

Ванільнівівці — це тідівчата, якіобираютьшарм дале-ких хіппі,спроектова-ний на ХХІстоліття.

Ванiльнi чіки

Якщо часто ви не можете відпо-чити, а мильні опери не допомага-ють вам релаксувати, послухайтемузику. Музика завжди була і буде.Іноді просто хочеться когось вбити,іноді щастя виривається з грудей,іноді відчай полонить серце – всеце передає якась пісня або саун-дтрек. Тому не насолоджуватисьмузичними композиціями простонеможливо.

Популярність гурту «Рукі ввєрх»вже позаду, тому можна розслаби-тись… Для любителів традиційності

існує проста істина – слухайте кла-сику або попсу. Моцарт ніколи неперестане бути найкращим, навітьпопри те, що його твори можна на-мугикати собі під ніс. А ще воничасто лунають в метро, і не за-пам’ятати їх нереально. А… І най-кращим рецептом буде слухатикласику – одна пісня зранку, однаввечері.

Що до попси, то вона завждинеперевершена. Тепер вибір вико-навців такий великий, що іменабільшості сучасних співаків випросто ніколи не чули. Байдуже,що дехто не дуже то й мило співає,байдуже, що тексти пісень – цеповна нісенітниця, а музика вза-галі б’є по вухах. Головне, що такіпісні звучать на радіо та музичнихканалах. А отже, це круто. А кру-тими хочуть бути всі. Тому да-вайте дружно співати «Чумачечаявесна».

Якщо вам 16-18 років, ви ні-коли не думали про серйозні речі,витрачаєте весь свій вільний час нарізні дурниці, то ви вже дорослидля репу. Це просто геніальна му-

зика. Особливо неперевершені тіпісні, в яких рима трошки костру-бата. То й що? Головне ж те, щочувак співає, що він любить своючушку. Але не переборщіть зрепом. Надмірна кількість негативуі песимізму може призвести до на-строєво-світосприйняттєвих роз-ладів. Тому слухайте реп вміру.Одна пісня на місяць.

Важку музику психологи не ре-комендують слухати. Хоча… Хто їхбуде слухати?! Це риторичне запи-тання, тому відповідь недуже то й цікавить. Щож тоді залишається?!

Найправильнішимрішенням буде — об-рати щось креативне,нове, свіже. Оберітьте, що сподобається з пер-шої пісні, яку послухаєте вбудь-чиєму альбомі. Поспіл-куйтесь з друзями. Зараз багатонеперевершеної музики. У край-ньому разі, ви завжди можетезупинитись. І повернутись допо… помітно хорошоїмузики – класики.

7червень 2011, ¹1(1)

Всілякі дурниціteatr

ABSURDU

Американська компанія HarrisInteractive попросила 3 000 кадро-вих агентств згадати найбезглуз-діші вчинки претендентів наспівбесіді. І з кількох десятків тисячвідповідей був сформований такийтоп-10 ляпів:

— здобувач попросив робото-давця покинути кабінет, щоб відпо-вісти на особистий телефоннийдзвінок;

— попросив роботодавця під-везти його додому після співбесіди;

— нюхав свої пахви по дорозі впереговорну;

— причісувався під час співбесіди;— повідомив, що його звільнили

з колишнього місця роботи за те, щовін побив начальника;

— спустив воду в туалеті під частелефонної розмови з роботодавцем;

— відмовився від пропозиції пе-рекусити, мотивуючи це тим, що вінсьогодні планує напитися;

— претендуючи на посаду бух-галтера заявив, що його більше при-ваблює робота з людьми, а не зцифрами;

— стверджував, що не може на-дати зразки роботи, оскільки працю-вав на ЦРУ під грифом «таємно»;

— повідомив, що не може пра-цювати довго, оскільки його дядечкопри смерті, і він готується отриматиспадщину.

Серед інших поширених поми-лок, менеджери з персоналу відзна-чили неналежно підібраний одяг(були випадки коли претендентиприходили на співбесіду і в костюмідля серфінгу, і в бальному платті), не-гативний відгук з попереднього місцяроботи (наприклад, вже згадуванепобиття начальника), байдужість добажаної посади (знову ж таки, згаду-вана вище нелюбов бухгалтера доцифр), зарозуміле поведінка (вимогапринести йому кави, буцімто він вто-

мився чекати), ухильні відповіді («Уякому університеті ви навчалися? —Так, я навчався в університеті») тавідсутність нормальних зустрічнихпитань («Як звати вашу дружину?.. авашого кота?»).

способизавалити співбесіду

Креативні

Найбезглуз-діші вчинкипретенден-тів на спів-бесіді

ковальчук люда

MUSICI

Генії перазалишилинащадкамне лишецензурнуспадщину...

8червень 2011, ¹1(1)

Внєзапноteatr

ABSURDU

Поговоримо сьогодні про нашевічне й невмируще, про імена, вику-вані золотом і бронзою в історії літе-ратури, про великих майстрів слова,чиї творіння перечитувались та бу-дуть перечитуватись віками. Пушкін,Лєрмонтов, Єсенін, Маяковський…Чотири генія, чотири яскравих осо-бистості, чотири людини з непрос-тою трагічною долею. Але казатипро їх величезний вклад в світову лі-тературу я не буду — це вже давновизнаний факт. Я розповім про дещоінший їхній вклад в… нецензурну лі-тературу. Ще з дитинства ми звикли,що письменники — це надлюди,життя яких істинно описане в шкіль-них підручниках. Вчителі підносилиїх в наших очах на недосяжнийп’єдестал, на якому вони висилисянад нами як боги. Стосовно їх твор-чої спадщини — так, звісно ці кла-сики гідні місця на троні. Але їхжиття не було ідеальним, їх вчинкине завжди викликали повагу, вонибули простими людьми, як зараз миз вами, за різницею, що їх талантибули дійсно дарами для людства.

Велика сила мови О. С. Пушкіназалишається великою навіть коли вінпише дуже непристойні речі. Його«нецензурна спадщина», як мені зда-ється, є найбільшою з цих чотирьохпоетів, гострих на язик. Його твори,які не друкуються в збірниках, від-різняються сатиричністю, навітьзлістю, можливо десь вульгарністю.Але вони не втрачають головної іс-корки поета, його могутнього слова,яке лунає від серця. В підручниках непишуть й те, який Олександр Сергі-йович був любитель дам та гуляка.

Твори М. Ю. Лєрмонтова відріз-нялися вишуканістю мови, естетич-ністю, його розум швидкістю, а язик

порівнювали з щойно наточенимкинджалом. Але й він не завждивживав нормативні слова в своїх вір-шах, застосовуючи нестандартні(не-цензурні) вирази.

Поет-хуліган, який як ніхто возве-личив Русь, який як ніхто любив і від-давався Батьківщині — С. А. Єсенін.Звісно, його шалене життя з бійками,жінками, алкоголем, переслідуван-нями, арештами відкладало великийвідбиток на творчість і виливалось взовсім неформатні вірші, але прав-диві та щирі.

І В.В. Маяковський, футурист,сміливий, сильний чоловік. Поезієювін відображав життя навколишнє тасвоє, тому (в такі то часи) без «не-цензури» не обійшлось.

Отже, як би нам не казали бабусі,що «раніше люди не знали поганихслів та таке інше», сміливо можна ка-

зати, аби не брехали. Все люди зналита робили з давніх давен. Звісно, по-коління змінюються, духовні цінностівідходять на другий план, але мовазалишається. Навіть з сучасним її дег-радуванням та «знецензуренням»людей з раннього віку, прочитавшидеякі з червоних творів ОлександраСергійовича, зловила себе на тому,що деяких слів я навіть і не чула.

Ця стаття направлена не на те,аби очорнити імена великих поетів.Просто треба розуміти, що й вони го-ворили й писали не завжди правильніта красиві речі, але славу здобулисаме за ті могутні творіння, які так ві-домі багатьом з нас, без брані. Вонибули звичайними людьми, життєвіподії яких часто змушували їх писатине так, як хотілося б нам, не так, якхотілося б і їм, але так, як вони відчу-вали. І це найголовніше…

Неформатна класика

Веселый вечер в жизнинашейЗапомним, юные друзья;Шампанского в стекляннойчашеШипела хладная струя.Мы пили — и Венера с намиСидела прея за столом.Когда ж вновь сядемв четверомС бл*дьми, виноми чубуками?

О. Пушкін

Не води так томно оком,Круглой ж*пкой не верти,Сладострастьем и порокомСвоенравно не шути.Не ходи к чужой постелеИ к своей не подпускай,Ни шутя, ни в самом делеНежных рук не пожимай.Знай, прелестный наш чухонец,Юность долго не блестит!Знай: когда рука господняРазразится над тобой [...]

М. Лєрмонтов

Сыпь, гармоника. Скука...Скука...Гармонист пальцы льетволной.Пей со мною, паршиваяс*ка,Пей со мной.Излюбили тебя, измызгали —Невтерпеж.Что ж ты смотришь таксиними брызгами?Иль в морду хошь? [...]

С. Єсенін

Вы любите розы?а я на них ср*л!стране нужны паровозы,нам нужен металл!товарищ!не охай,не ахай!не дёргай узду!коль выполнил план,посылай всехв п*зду [...]

В. Маяковський

непран Діана

9червень 2011, ¹1(1)

Пісочницяteatr

ABSURDU

Я сиділа мирно й тихо, не чекаючи біди.Раптом все немов ожило і розбіглось, що куди.Полетіло простирадло, а за ним і подушки.Із духовки втекла курка, разом з нею пиріжки.Я хотіла випить чаю, чайник дав по голові.Я лежу і не вдупляю, як зарадити біді.Потім з ванної кімнати випливає унітаз.Я давай під стіл тікати і кричать на всю: «Атас»!Тут за класикою жанру мав з’явитись Мойдодир.Та, на щастя, попустило і в квартирі настав мир.А мораль проста тут дуже, зрозуміє навіть лол –Не запивай ніколи, друже, алкоголем димедрол.

Я бажаю тобі неудачі,Щоб на поміч тобі я прийшла.Поламай собі руки і ноги,І згуби в метушні гаманця;Опинись у ведмедя в барлозі,І розлий по собі кип’яток;Спотикнись, упади на дорозі,Наступи на іржавий гвіздок;Попади ще й під зливу страшную,Bсядся в лісі на їжака,Забреди в чистім полі в болото,І впади на паркан з літака;Загорися від загаслоі свічки,B день народження грипом хворій;Утопися в засміченій річці,Та червоним борщом подавись;І коли це все станеться, миттю,Я на поміч тобі прилечу;Я тобі поможу, заспокою,Захищу,затушу, залічу!!!

* * *Я любуюсь собою — не страшила,Якщо вище колін спідниці.Красота — ось страшна вона сила,Так багато хто говорив.Каблучки під п’ятою по закону,І згинання ноги не просте.Грудь звичайна — кіло силікону,Щоб було в організмі нове.Але посмішка челюсть вся зразу,Стоматолог зробив весь фарфор.Відображення в всих унітазах,Наворочений Лонда-колор.Як турбують мої ягодиці,Примхотливих усіх юнаків.І так хочеться тілом гордиться,А гордитись багато причин.Епіляція, шейпінг, солярій ,Ліпосакція, купа діет.І не правда воно — це не старить,І завжди скину кілька я літ.

Ця рубрика стане полем длянаших експериментів. Тут ми ви-пробовуватимемо свою творчумайстерність, ставлячи перед со-бою щоразу різні завдання. Наразіна суд публіки представлені вірші-імпровізації створені окремимижурналістами за 30 хвилин. Не су-діть суворо, у решти взагалі нічогоне вийшло...

До речі тем ми не задавали,тож скоріш за всепоезія вийшлаа-ля “у кого що болить”:)

* * *Яка жахлива мить!Ще й ти зі мною...Такий собі потворний і дурний.І що роблю я поруч? — Я не знаю.Тікати зараз треба та мершій!Куди ж його тікати? — Заблукала...А ти усе не відстаєш...І ти такий незграба легковажнийВсе безпробудно п'єш і п'єш.Та все тебе заносить вліво-вправо.І падаєш на мене знов і знов.І хоч би впав десь зранку бездиханий,Звільнив мене від цих тяжких оков.

Ми доторкалися з тобою до зірок,І малювали в небі на світанку сонце.І заводили на росі танок, А мати те спостерігала у віконце.

І шум гаїв, і легкий вітерець,І стрімка річка серед поля...Були ми дітьми, та давно По різних стежках розвела нас доля.

Згубились у житті дитинства друзі,Дороги вибрали собі.І кожен йде по власній смузі,І я, і ти — мов в морі кораблі.

* * * Лишь город погружается в огни,Лишь воздух чуть становитсяпрохладней,Встречаемся с тобою. До зариСебе мы пищу ищем неустанно.И это наша тайна с тобой есть —Ведь ты такая как и я,а я — как ты.И всё происходящее — то всеголишь месть,Была ведь жизнь, и были не о томмечты.Свет электрический не можетнавредить,А потому для жизни ночь дана.Отныне смысл жизни лишь кровь пить,И этому инстинкту ты верна.

Малинюк Оксана

куєвда Олена

нагорна Руслана

з римоюi без

Експерименти

Творчістьможе бутирізною, а от мукизавждиоднакові...

10червень 2011, ¹1(1)

Антрактteatr

ABSURDU

Нещодавно вкінотеатрах тра-нслювали фільм«Службовий ро-ман. Наші часи».Кіно явно не длялюдей зі слабки-ми нервами.

Ну добре, по-годимось із зовсім

несхожими акторами, які погано вжи-вались у ролі, з репліками, які повто-рювали дослівно з поганенькою інто-нацією, з дещо зміненим сюжетом такінцівкою. Але тоді нічого не залиша-ється… А оцінювати лише костюмипросто смішно! Тому робимо висно-вок: фільм — просто чудо. Але середнас не всі однодумці. Можливо, ко-мусь фільм подобається. Ось длятаких людей ство-рена ця рубрика.

Ш а н о в н і ,краще подивітьсястару версіюцього фільму. Во-на більш правди-ва. Та й акториграють краще.Але обирати вам!

Непереверше-ним фільмом жахівє «28 тижнів по-тому» Хуана Кар-лоса Фреснаділло.Не знаю, чи вза-галі комусь будестрашно при пе-регляді цього фі-льму. Звісно, є

декілька страшненьких моментів. Алезамало… Іноді з’являються якісьзомбі, бігають, кусають… Взагалі не-відомо, як люди на них перетвори-лись, звідки взявся вірус масовогозараження. Глядач повинен бути у по-стійній напрузі. Нема напруги – немашоколаду!

Перед тим, якдивитись якийсьжах, краще почи-тати коментарі,запастись соло-дощами і дру-зями. Краще по-дивіться «Крик».Це перевіренийчасом варіант.

Якщо у вас сьогодні по-ганий настрій, не засмучуй-тесь. Завтра він може статище гіршим. І мабуть, це будепов’язано з тим, що вампросто не буде чому радіти.Та попри всі негаразди шу-

кайте позитив у п’яти гривнях, які лежать укишені. Тому вище голову!

Якщо ви ніяк не можетезважитись на серйознийвчинок, але при цьому по-стійно про нього думаєте,купіть «Redbull». Він надаєкрила. Але сильно не розга-няйтесь під час польоту.

Будьте впевнені: хтось точно ці окрила обру-бає. Тому головне — зручно приземлитись.

Краще найближчим ча-сом не відвідуйте салонівкраси. Гарнішими вас точ-но вже не зроблять. І нефакт, що вам пасуватимеруде волосся. Хоча длявнесення різноманітності у

ваше сіре життя можна спробувати. Всебуде кольорово!

Якщо вам тільки за сьо-годнішній ранок вже тричінаступили на ногу, приклеїлижуйку у волосся і черезсварку ви проїхали свою зу-пинку — ви повний невдаха.Але якщо гарно постаратись,

то і це можна виправити. Поїдьте на безлюд-ний острів. Там вас ніхто не образить.

Не думайте, що жовтепальто, яке ви купили, будемодним цього сезону. Якщохочете стати яскравішоюособистістю, краще стриб-ніть без парашута. Можетоді ви перестанете боятись

всього на світі. Бо в такому випадку боятисьбуде просто нікому.

Якщо ви ще не зрозу-міли, що переїдання не ря-тує від стресів, то погляньтена себе у дзеркало. Хоча ні,краще не дивіться. Бо тодістресу точно не оминути.Краще купіть заспокійливе.

Воно, звісно, не збадьорить, але тоді не до-ведеться витрачати купу грошей на трена-жери для схуднення.

Цього місяця без сюр-призів просто не обійтись!Тому підготуйтесь наперед:купіть тест. Поповнення всім’ї – це завжди чудово,хоча й неочікувано. І запа-м’ятайте: щоб більше такого

не повторювалось, краще все плануйте за-здалегідь.

Якщо кохані не приділя-ють вам уваги і не роблятькомпліментів, це ще не при-від, щоб засмучуватись.Іноді в житті таке буває: фо-тографії просто не вміютьговорити. То що вже думати

про більш рішучі кроки? Поставтесь до себесерйозно – купіть собаку.

На тверезу голову кра-ще мислити. Тому намагай-теся зберігати спокій, колипобачите алкоголь. Він нерятує від стресу й апатії.Хоча… Та все ж найкращимспособом вийти із сірого

тунелю буде купити мильні бульбашки і пітив зоопарк.

Якщо таксі вже вшостене приїжджає на ваш ви-клик, це не означає, що васне поважають. Можливо, випросто забули його викли-кати. Але не думайте, щотака забудькуватість дозво-

лить вам вже втретє не вигулювати собаку.Будьте обережні! Вона може помститись.

Краще не ризикуйте ізкупівлею нового житла. Во-но вам може просто не зна-добитись. Не сподівайтесь,що коханий НАРЕШТІ зро-бить пропозицію. Простонаступного разу не забудьте

подивитись наліво перш ніж будете перехо-дити дорогу.

Якщо вас постійно пере-слідують ревнощі, то вашійзакомплексованості саме часдо психіатра. Можливо, він ізможе вам чимсь допомог-ти. Проте науковці ще офі-ційно не підтвердили, що

ревнощі до булочки з родзинками сильнішіза ревнощі до хотдога. Будьте щасливими зфорнетті.

Овен21.03-20.04

Терези24.09-23.10

Тілець21.04-20.05

Скорпіон24.10-22.11

Стрілець23.11-21.12

Близнюки21.05-21.06

Рак22.06-22.07

Козеріг22.12-20.01

Лев23.07-23.08

Водолій21.01-20.02

Діва24.08-23.09

Риби21.02-20.03

Порціяфільмоцинізму

Гороскопдля невдах :)