ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Кафедра вогневої та спеціальної фізичної підготовки

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

СПЕЦІАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ

ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

ЗБІРНИК МАТЕРІАЛІВ КРУГЛОГО СТОЛУ

(Київ, 25 травня 2017 року)

Київ – 2017

1

ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Кафедра вогневої та спеціальної фізичної підготовки

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

СПЕЦІАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ

ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

ЗБІРНИК МАТЕРІАЛІВ КРУГЛОГО СТОЛУ

(Київ, 25 травня 2017 року)

Київ – 2017

2

ББК Х621

А43

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту кримінально-

виконавчої служби «31» травня 2017 року (протокол № 4).

А43

Проблеми та перспективи спеціальної підготовки

правоохоронних органів України: зб. матеріалів круглого столу

(Київ, 25 травня 2017 р.). – К.: Інститут кримінально-виконавчої

служби, 2017. – 162 с.

До збірника увійшли тези наукових та науково-педагогічних

працівників Інституту кримінально-виконавчої служби, навчально-

наукового інституту № 3 Національної академії внутрішніх справ,

Рівненського державного гуманітарного університету, Університету

державної фіскальної служби України, Київського національного

університету будівництва і архітектури, Центрального інституту

післядипломної педагогічної освіти ДВНЗ ―Університет менеджменту

освіти НАПН України‖, Національної академії Служби безпеки України,

слухачів та курсантів Інституту кримінально-виконавчої служби, з

актуальних проблем спеціальної підготовки правоохоронних органів.

Матеріали подано в авторській редакції.

ББК Х621

© Інститут кримінально-виконавчої служби, 2017

3

ВИСТУПИ КРУГЛОГО СТОЛУ

Анікєєв Д. М.,

кандидат наук з фізичного

виховання і спорту,

доцент кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ПРОФІЛАКТИКИ ДОРСАЛГІЇ

(ЛЮМБАЛГІЇ) ЯК СКЛАДОВОЇ ЧАСТИНИ СПЕЦІАЛЬНОЇ

ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ КУРСАНТІВ ДЕРЖАВНОЇ

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Дані різних авторів про причини люмбалгій істотно відрізняються.

Баринов А.Н. [2] зазначає: «В якості основних джерел локального болю в

поперековій ділянці в 70-80 % випадків обговорюються міогенні

порушення (спазм, мікротравматизація, ішемізація паравертебральних

м'язів), в 40 % – дисфункція фасеткових суглобів і лише в 10 % –

дискогенна біль; в більшості випадків болі в спині - змішаного генезу ».

Схожі дані наводить Подчуфарова Е. В. [4]: мікротравматизация і

розтягнення м'язів при виконанні «непідготовленого руху» > 70 %

випадків, «дискогенна» біль і біль, пов'язаний з дисфункцією

дугоотростчатих (фасеточних) суглобів, відзначаються у 10 % пацієнтів з

гострою болем в спині. Bogduk N. (дані з кн. McGill, S.M., 2007) вказує на

руйнування диска (39 % випадків), дисфункцію фасеточних суглобів

(15 %) і біль в крижово-клубовому суглобі (12 %).

Різні за етіологією больові синдроми в нижній частині спини мають

перекриваються характеристики [2]. У той же час є дані про неправильні

рухові шаблони, які можуть перевантажувати пасивні тканини (зв'язки,

сухожилля), викликаючи біль.

Одним з головних питань профілактики люмбалгий є необхідність

збільшення рухливості поперекового відділу хребта. Збільшення

рухливості поперекового відділу досі багатьма фахівцями вважається

важливим компонентом профілактики та реабілітації проблем з попереком.

Такий стан справ зумовлений очевидно позицією Американської медичної

асоціації (АМА), викладеної в керівних принципах (1990) для кількісної

оцінки ступеня непрацездатності, пов'язаної з ушкодженнями спини.

Втрата рухливості (range of motion - ROM) визначена в даному документі

як головний критерій непрацездатності, а відновлення ROM відповідно -

критерій успішного лікування і реабілітації [5]. М. Дж. Алтер [1] ставить

4

під сумнів такий підхід, а McGill (2007) наводить дослідження, що

показують його повну неспроможність [5].

В якості ефективної програми профілактики і реабілітації дорсалгій

пропоную розглянути програму Стюарта Мак Гілла, що складається з 5-ти

етапів.

1. Сформувати правильні шаблони руху, відкоригувати вправи.

2. Стабілізувати суглоби всього тіла, перш за все хребта.

3. Збільшити витривалість (локальну м'язову витривалість м'язів, що

стабілізують суглоби.

4. Збільшити силу

5. Збільшити потужність, швидкісні якості.

Різні етапи довели свою ефективність з експериментальними

дослідницькими групами. В цілому програма допомогла багатьом людям,

коли все інше було неефективно [6].

Дана програма розрахована на висококваліфікованих спортсменів,

неспортсменам досить перших трьох етапів.

Хотілося б відзначити, що на практиці перший і другий етапи

проходять паралельно: без уміння стабілізувати спину правильні шаблони

руху не сформувати. У зв'язку з цим в практику фізичної підготовки

курсантів Інституту введені два з трьох вправ так званої "великої трійки

вправ для стабілізації хребта": бічна планка і та скручування (модифіковані

по McGill, S.M., 2009). "Мисливська собака" (―bird dog‖) досить проста для

курсантів, доцільність її використання для цього контингенту під

питанням.

Список використаних джерел 1. Алтер М. Дж. Наука о гибкости. - Издательство "Олимпийская

литература", 2001. – 430 с.

2. Баринов А.Н. Современные подходы к лечению болей в спине и

радикулопатии / А.Н. Баринов, кандидат медицинских наук, Первый

МГМУ им. И.М. Сеченова. Лекция. – Врач, 7 – 2011. – С. 1-4.

3. Жарков П.Л. Поясничные боли. Диагностика, причины, лечение.

П.Л. Жарков, А.П. Жарков,С.М. Бубновский. М.: 2001. – С. 143 с.

4. Подчуфарова Е. В., Яхно Н. Н. Боль в спине. ГЕОТАР-Медиа, 2009.

– 356 с.

5. Stuart McGill. Low Back Disorders: Evidence-Based Prevention and

Rehabilitation, Second Edition. - Human Kinetics. – 2007.

6. Stuart McGill. Ultimate Back Fitness & Performance,- Human Kinetics.

– 2009.

5

Бірюков П. В.,

кандидат педагогічних наук,

викладач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ЗАСТОСУВАННЯ НОВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ

У ВІЙСЬКОВИХ ОПЕРАЦІЯХ

Запровадження мережевих технологій у військову сферу спрямовано

на підвищення бойових можливостей підрозділів збройних сил, не тільки

за рахунок підвищення вогневих, маневрених або технічних

характеристик, а в першу чергу, за рахунок скорочення елементів циклу

бойового управління військами (силами). Концепція мережецентричної

(мережево-центричної) війни дозволяє в ході бойових дій зробити перехід

до мережецентричного управління військами (силами), тобто виконати

мережевий перерозподіл, одночасно довести інформацію до всіх ланок

управління військами в реальному масштабі часу. У концептуальному

плані модель мережецентричної (мережево-центричної) війни являє собою

систему, що складається з трьох решіток-підсистем: сенсорної,

інформаційної та бойової. Основу цієї системи складає інформаційна

решітка, на яку накладаються взаємно пересічні: сенсорна і бойова

решітки. Інформаційна решітка пронизує собою всю систему в повному

обсязі. Елементами сенсорної системи є сенсори (засоби розвідки), а

елементами бойової решітки – засоби враження. Ці дві групи елементів

об’єднуються засобами органами управління та командування [3].

Головна перевага застосування мережевих технологій під час ведення

збройної боротьби полягає у високій маневреності підрозділів, які здатні

оперативно вирішувати службово-бойові завдання на підставі

безперервного отримання розвідувальної інформації, не враховуючи

тилове забезпечення, та ефективно використовувати всі бойові

можливості. Враховуючи вищевказане, в провідних країнах світу

розпочато оптимізацію та структурну перебудову збройних сил. Зміст цих

перетворювань полягає в трансформації різноцільових сил та засобів

збройної боротьби в об’єднані збройні сили – більш гнучкі та мобільні

військові формування із сучасними системами зв’язку та

автоматизованими інформаційно-управлінськими системами,

вдосконаленими засобами розвідки та високоточною зброєю. Такі

об’єднані збройні сили здатні у стислі терміни при мінімальних затратах

здатні досягти намічених військово-політичних цілей під час військової

операції.

6

Поєднання можливостей сучасних комунікаційно-навігаційних систем

управління з новітньою високоточною зброєю надають таким військовим

операціям вивіреності та ефективності. Комплексне застосування

сухопутних, повітряних та космічних систем і засобів розвідки, управління

та навігації підвищує можливості створених об’єднаних угруповань військ

(сил) під час виконання оперативних завдань. Це надає змогу перейти від

планування масштабних загальновійськових операцій до нанесення точних

ракетних ударів високоточною зброєю по позиціях противника, які будуть

здійснюватися завдяки використанню топогеодезічних та навігаційних

засобів розвідки. Космічні засоби розвідки стають системоутворюючими

чинниками здійснення військової операції та основним постачальником

розвідувальної інформації для командирів усіх рівнів, починаючи від

тактичної ланки. Тому провідні країни світу постійно розширюють

існуючу повітряно-космічну інфраструктуру, включаючи супутникові

апарати багатоцільового призначення [2]. За допомогою мобільної

цифрової системи зв’язку, системи розподілу інформації та радіомережі

поля бою можливо передавати аудіо- та відеоінформацію від солдата до

вищого керівництва. Так, наприклад, відеокартинку проведення

спеціальної операції «Коп’є Нептуна» під час знищення терориста в світі

№ 1 Усами бен Ладена в реальному форматі часу спостерігала група з

національної безпеки США в ситуаційному кабінеті Білого дому.

Досвід останніх локальних війн та збройних конфліктів яскраво

доводить ефективність використання об’єднаних оперативних угрупувань

на базі коаліційних збройних сил з єдиним командуванням. Тому для

Збройних Сил та всіх військових формувань України головним є

забезпечення міжвидового напрямку підготовки військ (сил), розробка,

розвиток та удосконалення розвідувально-ударних систем, сучасних

систем управління, новітніх видів високоточної зброї, озброєння та

військової техніки на основі інформаційних технологій, нанотехнологій.

У провідних країнах світу ведуться розробки у сфері створення

новітньої зброї за трьома напрямками:

проект створення зброї на основі лазерного випромінювання, яка

застосовуватиметься для засліплення особового складу і техніки

противника;

проект мікрохвильового випромінювання (неофіційна назва проекту

— «Смажені люди»), що діє за принципом роботи мікрохвильової печі. Як

вважають вчені-фахівці, під впливом променя температура шкірних

покривів людини підвищується, що змушує водні молекули під ними

активно рухатися. Така зброя нагріватиме шкіру людини до 130 градусів за

2 секунди і паралізуватиме дії особового складу;

проект отруйних газів, аналогічних тим, які застосовувалися

спецслужбами під час штурму концертного залу із заручниками в Москві

[4].

7

Крім цього, група дослідників із технологічного інституту Нью-

Джерсі (New Jersey Іnstіtute of Technology) разом із Американським

центром з розробки озброєнь (US Army’s Armament Research and

Development) працює над створенням техніки нового покоління, яка зможе

змінювати колір у ході воєнних дій в залежності від зовнішнього

середовища. Це сприятиме її маскуванню на полі бою [4].

Також, тривають дослідження щодо нанесення на новітні зразки

військової техніки та озброєння спеціального покриття, створеного з

використанням нанотехнологій. У випадку пошкодження покриття

мікроскопічні електронні механізми, відомі як наномашини,

надсилатимуть екіпажу сигнал. Це дозволить оперативно визначити

проблемні місця та усувати пошкодження під час бою. Таке покриття

подовжить ресурс військової техніки та озброєння, зробить її менш

уразливою від механічного впливу та пошкоджень. Характеризуючи

новітню зброю, не можливо оминути автоматизовані ракетні комплекси та

«інтелектуальні» ракети, які здатні автоматично вибирати та розпізнавати

зазначені цілі, визначати оптимальні траєкторії польоту та підходити до

цілі під найменш уразливим ракурсом. Наприклад, корпорація Raytheon

отримала контракт військово-повітряних сил США на модернізацію

системи управління і наведення ракет класу "повітря-земля" AGM-65

Maverick. До 450 одиниць буде оснащено сучасними лазерними голівками

самонаведення. Як повідомив офіційний представник Raytheon, це

озброєння успішно застосовується американськими військовими по

рухомим цілям, а також у міських умовах. У 2013-й рік російські ВПС

вступили з новою ракетою, яку можна вважати подарунком від

Міністерства оборони Російської Федерації. Ракета Х-38 класу «повітря-

земля» була прийнята на озброєння наприкінці грудня 2012 року.

Випробування ракети проводилися протягом всього 2012 року у режимі

найсуворішої секретності. На даний час починаються серійні поставки

перших зразків нової ракети до бойових частин. У першу чергу нову

високоточну ракету ближнього радіусу дії мають отримати фронтові

бомбардувальники Су-34 і винищувачі МіГ-29СМТ. Надалі ракета Х-38

поповнить арсенал озброєння новітнього винищувача Су-35С, а також

модернізованих Су-30. Х-38 є перспективною російською високоточною

ракетою авіаційного базування малого радіусу дії класу «повітря-земля» та

призначена для ураження широкого кола цілей: бронетехніки, укріплених

пунктів, одиночних і групових цілей, надводних кораблів і підводних

човнів супротивника у надводному положенні. Ракета розроблена

корпорацією «Тактичне ракетне озброєння». Х-38 має поступати на

озброєння перспективних авіаційних комплексів п’ятого покоління (Т-50 -

ПАК ФА), а також існуючих літаків четвертого покоління.

Високоточна зброя та сучасні зразки озброєння і військової техніки

побудовані на нових фізичних принципах. Так, наприклад, Пентагон

8

активно розробляє надзвукові літальні апарати, а також бомби, які

призначені для бомбардування з космосу лише на визначену ціль. Як

зазначає британська газета Guardіan, це дозволить США завдавати удару

по противнику з блискавичною швидкістю (яка у 10 разів перевищує

швидкість звуку) з розподілом засобів ураження по визначених цілях. Нові

виклики і загрози, які останнім часом з’явилися в світі, поставили на

порядок денний необхідність, поряд із традиційним призначенням

збройних сил для стримування і відбиття агресії, вирішувати завдання

щодо:

запобігання виникненню збройних конфліктів та їх нейтралізації;

ведення боротьби з незаконними збройними формуваннями;

проведення миротворчих та інших операцій.

Застосування безпілотних летальних апаратів (БЛА), також, підвищує

ефективність виявлення та знищення незаконних військових формувань, їх

засобів ураження та концентрації живої сили противника. Британська

компанія ВАЕ Systems розробила новий надлегкий електронно-оптичний

сенсор високого разрешения, який дозволяє бачити в любих умовах. Маса

цього пристрою складає всього 144 грами. Пристрій може поєднувати

зображення, які будуть отримані як у видимому, так і в інфрачервоному

спектрі, що дозволить військовим бачити точки лазерний цілевказівників

навіть у сутінках.

Для ефективного ведення збройної боротьби з незаконними

озброєними формуваннями та диверсійно-розвідувальними групами,

підрозділи спеціального призначення Збройних Сил, Національної гвардії,

інших військових формувань України потребують нагальної потреби в

оснащенні новими сучасними засобами збройної боротьби, зокрема:

високоточною зброєю традиційного типу і зразками озброєння,

заснованими на найновіших принципах ураження - спрямованої енергії,

лазерною, пучковою та іншою зброєю. Підрозділи спеціального

призначення провідних країн світу озброюються бойовими засобами,

керування яких здійснюється за допомогою космічних супутників,

вдосконалюються зразки безпілотної авіації, автоматизованої військової

техніки, розвідувально-ударні комплекси, широко використовуються

дистанційно керовані засоби зі «штучним інтелектом» [1].

У воєнних конфліктах запровадження комплексу заходів

інформаційної боротьби до початку бойових дій, під час військової

операції та після її завершення, є гарантією досягнення поставлених

військово-політичних цілей. У мирний час перемога в інформаційній війні

є головним чинником запобігання воєнного конфлікту та його

стримування. Розвиток інформаційної зброї: програмної комп’ютерної

зброї, засобів електронно-імпульсного магнітного ураження призвів до

змін форм та методів інформаційної зброї. З’явилися нові форми іі

ведення: інформаційна операція, спеціальна інформаційна операція. Вище

9

політичне керівництво провідних країн світу зрозуміло, що отримати

перемогу в майбутній військовій операції можливо без введення сил

(військ) на територію противника. З метою проведення інформаційних

війн у збройних силах розвинутих країн та США створені структури

інформаційних і психологічних операцій. Під час ведення інформаційних і

психологічних операцій відпрацьована чітка взаємодія всіх силових

структур та відомств, які беруть участь в їх проведенні. Досвід проведення

інформаційних та психологічних операцій необхідно застосовувати під час

ведення збройної боротьби з незаконними озброєними формуваннями,

терористичними організаціями.

Суттєва якісна різниця в поколіннях зброї протиборчих сторін, а

також значний розмах діяльності неконституційних, іррегулярних

формувань призвели до зростання асиметричності в характері збройної

боротьби. В результаті цього з’явились навіть нові поняття — «гібридні

загрози» та «гібридні війни». «Гібридні загрози» — це можливість

одночасного і комплексного застосування різнорідних сил і засобів для

досягнення асиметричної переваги, а «Гібридна війна» — форма воєнних

дій, що ведуться із залученням до конфлікту різнорідних за складом,

рівнем і характером підготовки сил, від регулярних формувань до

диверсійних загонів і партизанського руху. Яскравим прикладом є успішні

дії угруповання ХЕЗБОЛЛА проти регулярної армії Ізраїлю у 2006 році.

Вміння застосовувати асиметричні дії, вибіркові удари, на які практично

неможливо адекватно відповісти традиційним застосуванням збройних

сил, є важливим для держав, що у своєму арсеналі не мають необхідного

бойового потенціалу Досвід локальних війн і збройних конфліктів

свідчить, що починаючи з війни 1991 року в Перській затоці і в наступних

широкомасштабних воєнних конфліктах для проведення операцій

залучалися коаліційні, багатонаціональні сили. Створювалися об’єднані

оперативні угруповання із відповідним командуванням і на цій основі

ефективно вирішувалися завдання при проведенні операцій. У цьому сенсі

для Збройних Сил України важливим є забезпечення міжвидового

характеру підготовки військ (сил), а також приведення її змісту і обсягів у

відповідність до покладених на війська завдань. Взагалі, перехід до

глобальних інтегрованих автоматизованих систем управління військами і

зброєю, застосування новітніх систем озброєння дозволяють досягти мети

за короткий час. Це унеможливлює тривалу війну між національними

арміями і масштабні конфлікти відходять у минуле.

На сучасному етапі бойові дії характеризуються короткою

тривалістю, ураженням стратегічно важливих об’єктів високоточною

зброєю на всю глибину території, маневреними діями військ. «Хірургічні»

спецоперації мають кращий ефект, ніж широкомасштабні воєнні дії [2].

10

Саме до дій при подібному розвитку подій треба готувати командирів,

штаби і війська. Виходячи з вищевикладеного, доцільно застосувати

наступні заходи:

1. Сили та засоби, що беруть участь в проведенні Антитерористичної

операції, згруповувати в об’єднані збройні сили – більш гнучкі та мобільні

військові формування із сучасними системами зв’язку та

автоматизованими інформаційно-управлінськими системами,

вдосконаленими засобами розвідки та високоточною зброєю.

2. Розробити, закупити та застосовувати в боротьбі з незаконними

збройними формуваннями інтегровані розвідувально-ударні системи,

новітні системи управління, а також зброю, що розроблена на основі

«штучного інтелекту» та нанотехнологіях.

3. Удосконалити форми та методи ведення інформаційної війни проти

терористичних угрупувань на території України та в світі.

Список використаних джерел

1. Гунбін К. Ю. Питання тактики дій формувань внутрішніх військ

МВС України з використанням мобільної високоточної зброї /

К. Ю. Гунбін // Зб. наук. праць Військ. інст. КНУ ім. Т. Г. Шевченка

[редкол. С. В. Лєнков (гол.) та ін.]. – К.: Навч. картограф. комплекс ВІКНУ,

2013. – Вип. 43. – С. 71–74.

2. Можаровський В. М. Збройні сили повинні відповідати сучасним

вимогам / В. М. Можаровський // Військо України: центр. друк. орган МО

України, 2012. − № 1-2 (138) − С. 6–11.

3 . Романюк В. А. Світові тенденції вдосконалення тактичних мереж

зв’язку // VІ наук.-техн. конф. „Пріоритеті напрямки розв. телеком. систем

та мереж спеціального призначення‖: зб. тез. −К.: ВІТІНТУУ„КПІ‖. −2010.

− C. 36–39.

4 . Телелим В. М. Найважливіші аспекти розвитку збройної боротьби

/ Василь Максимиович Телелим // Військо України: центр. друк. орган МО

України, 2012. − № 1-2 (138) − С. 12–17.

11

Калениченко Р. А.,

кандидат психологічних наук,

доцент, професор кафедри

психології та соціології

Університету державної

фіскальної служби України,

полковник запасу ЗС України;

Мустафаєв Г. Ю.,

кандидат психологічних наук,

доцент, професор кафедри

психології та соціології

Університету державної

фіскальної служби України

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ПІДРОЗДІЛУ ОХОРОНИ

Відомо, що на ефективність військово-професійної діяльності (ВПД)

впливають природні, технічні, медико-біологічні, та соціально-

психологічні чинники. Аналіз специфіки умов ВПД військовослужбовців

роти охорони (РО) показує, що особливостями умов їхньої ВПД є вплив

соціально-психологічних чинників – велика соціальна відповідальність,

можливість застосування зброї, зміна режиму праці і відпочинку, соціальна

ізоляція, що супроводжується великою психоемоційною напругою і

особливостями психологічного клімату (ПК) і природних – гідрометеоумов

(сніг, дощ, вологість повітря, сила вітру, надмірне сонце, низька або висока

температури та ін.), при відносній сталості технічних (вентиляція,

освітлення, засоби зниження шуму та вібрації, площа, обсяг приміщення,

кількість ліжок та ін.) та медико-біологічних чинників (зміни біоритмів,

монотонія, гіподинамія, нервово-психічне напруження, фізіологічні

резерви організму).

Організаційно служба у роті охорони пов’язана з вираженим

індивідуальним і колективним характером службової діяльності, в якій

проявляються усі три компоненти групової свідомості: раціональний,

емоційний, вольовий та відбиваються об’єктивні функціональні і

соціально-психологічні зв’язки, які формуються під час військово-

професійної діяльності та виконують провідні функції ПК – ціннісно-

орієнтувальну, регулюючу, інформаційну, діяльнісну.

Актуальні явища і процеси в підрозділі охорони відбуваються,

відображаючи під час взаємодії, синтезуючись та інтегруючись,

створюють особливі риси групової свідомості, які проявляються в її

загальних структурних елементах – через домінуючі думки, настрої,

спрямованість, стосунки, традиції, які об’єднані спільною метою та

12

функціями в колективі і спрямовані на цілісне виконання військово-

професійної діяльності.

Особливості відносин в підрозділі роти охорони показують, що їхній

зміст і стійкість визначаються такими чинниками як єдність мети спільної

діяльності, збіг цілей і змісту військово-професійної діяльності з участю і

ціннісними орієнтаціями кожної особистості, відповідність професійної

підготовки до функціональних обов’язків і відповідність особистих

якостей військовослужбовців до вимог ВПД; стосунки на усіх рівнях

соціальної структури колективу, підвищення рівня самосвідомості та

самовідношення.

У РО воїни вступають у найбільш тісні і різноманітні, з точки зору їх

прояву, відносини. У них відбиваються загальні, характерні для всіх

військових колективів ЗС України умови: військово-службові, військово-

технічні, військово-побутові і специфічні, притаманні підрозділам

охорони.

Важливим для з’ясування змісту й особливостей професійної

діяльності КПО є і те, що організаційно особовий склад розписується за

караулами, постами, змінами і самостійне значення у виконанні

спеціального завдання має як колектив загалом, так і окремо взятий

військовослужбовець. Бойове завдання, яке поставлено перед ротою

охорони, вирішує як весь особовий склад варти загалом, так і кожний

військовослужбовець, який несе варту. І ефективність будь-якого

військовослужбовця підрозділу охорони завжди співвідноситься з метою

всього підрозділу.

В умовах варти військовослужбовці несуть службу за постами й

змінами. У одну зміну або на один пост, звичайно, призначаються воїни

різних відділень або навіть взводів. Це сприяє об’єднанню воїнів навколо

єдиної мети, що стоїть перед ротою, їх вихованню в дусі бойового

колективізму, взаєморозуміння, товариства, високої взаємної

вимогливості, почуття обов’язку й відповідальності перед колективом.

Існує вплив варти, в якій на період несіння служби оформляються всі

необхідні ланки організаційної структури: керівник (начальник варти),

помічник начальника варти, розвідні, підбирається й формується актив, але

життя колективу не обмежене часом знаходження на постах. Цей вплив

зачіпає й інші сфери діяльності, включаючи дозвілля й відпочинок

особового складу варти. Природно, що психологічні зв’язки і відносини,

які формуються в рамках кожної варти, визначають специфіку й

спрямованість морально-психологічного стану особового складу варти,

який в свою чергу переноситься, в певній мірі, на весь особовий склад

роти, впливаючи на професійну діяльність та психологічний клімат

підрозділу.

Актуальні явища і процеси психології колективу в ході взаємодії

воїнів-охоронців синтезуються і певним чином інтегруючись, утворять

13

стійкі і найбільш характерні для цього колективу риси його психології,

групової свідомості. Таким чином, створюється реальна основа для

формування відповідного ПК, який буде впливати на ефективність

професійної діяльності.

Відносини, як інтегральна система виборчих зв’язків воїнів-

охоронників з різними сторонами військового життя володіють відносно

великою стійкістю, узагальненістю, опосередкованістю метою, змістом і

умовами діяльності, минулим досвідом, колективними звичками й

традиціями.

У них виявляють себе всі три компоненти групової свідомості:

раціональний (переконання, життєва позиція); емоційний (соціальні

почуття й настрої); вольовий (соціальні установки, ціннісні орієнтації).

Це проявляється, по-перше, у відносинах особового складу до

військової праці, до професійної діяльності воїна-охоронника взагалі і до

виконання своїх конкретних обов’язків на бойовому посту, в підрозділі, як

сприятливий або несприятливий для вирішення бойових завдань.

У цьому вигляді відносин воїнів-охоронників відбиваються ті

об’єктивні функціональні й соціально-психологічні зв’язки, які

формуються в процесі їх служби та спеціальної діяльності.

Зважаючи на суттєві особливості умов діяльності

військовослужбовців роти охорони, особливості колективів, що

вивчаються, потрібно визначити специфіку умов і особливостей діяльності

та професійно важливі якості фахівця підрозділу охорони, а це можливо

зробити за умов складання професіограми спеціаліста підрозділу охорони.

Список використаних джерел

1. Психологічне забезпечення ефективності професійної діяльності

підрозділу охорони: дис... канд. психол. наук: 19.00.05 / Калениченко

Руслан Арсенович; Військовий гуманітарний ін-т Національної академії

оборони України. - К., 2004.. - 261 арк.: рис. - арк. 163-187.

2. Калениченко Р.А. Психологічний аналіз професійної діяльності

підрозділу охорони // Система морально-психологічного впливу на

особовий склад Збройних Сил України: тенденції розвитку //Матеріали

науково-практичної конференції – К.:ВГІ НАОУ, 2003. – С. 174-184.

3. Корольчук М.С. Актуальні проблеми психофізіології військової

діяльності. – К.: КВГІ, 1996. – 160 с.

14

Корчова Г. Л.,

кандидат педагогічних наук,

доцент, доцент кафедри основ

професійного навчання Київського

національного університету

будівництва і архітектури;

Пиріг С. В., майстер спорту України,

старший викладач СК11

ННІППКК СБ України

Національної академії Служби

безпеки України, підполковник

служби безпеки України

АКАДЕМІЧНА МОБІЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ЗДОБУВАЧІВ

ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА СУЧАСНИХ ВИШІВ

Сьогодні вища освіта у світі розвивається і змінюються під впливом

таких процесів, як глобалізація, інтеграція, комп’ютеризація,

комерціалізація й інтернаціоналізація. Одним із складових компонентів

інтеграції є академічна мобільність для всіх учасників освітнього процесу.

Формування єдиного світового освітнього простору відбувається

через зближення підходів різних країн до організації освіти, а також через

визнання документів про освіту інших країн. Загальноєвропейський

простір вищої освіти (EHEA) й загальноєвропейський дослідницький

простір (ERA) утворюють сучасне європейське суспільство знань.

Спільний європейський освітній простір, з одного боку, сприяє зростанню

мобільності студентів та професорсько-викладацького складу, а з іншого –

академічна мобільність є необхідною умовою формування самого

спільного освітнього простору.

В Україні для розвитку академічної мобільності усіх учасників

освітнього процесу (здобувачів, наукових, науково-педагогічних і

педагогічних працівників та інших учасників) постановою Кабінету

Міністрів України від 12.08.2015 р. № 579 затверджено «Положення про

порядок реалізації права на академічну мобільність» [2]. Проаналізувавши

дану постанову можна виокремити наступні принципові положення.

1. Академічна мобільність здобувачам освітнього простору надає такі

можливості, як розширення культурного діалогу і кругозору, набуття нових

унікальних професійних навичок та удосконалення навичок володіння

іноземними мовами.

2. Для наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників та

інших учасників освітнього процесу академічна мобільність надає

можливість підвищення кваліфікації у контексті глобальних трендів розвитку

15

науки і залучення до кращих світових практик, розширення професійного

діалогу і підвищення конкурентоспроможності на ринку праці.

3. Академічна мобільність в Україні має такі особливості:

3.1. Академічно мобільні всі учасники освітнього процесу: науковці,

науково-педагогічні працівники, здобувачі (студенти), здобувачі ступенів

доктора філософії та доктора наук.

3. 2. Навчання за кордоном здобувача (студента) стало складовою

частиною програми навчання в українському виші. Оцінки, отримані за

кордоном, враховуються в Україні.

3. 3. Немає потреби брати академічну відпустку чи узгоджувати

індивідуальний план навчання. За здобувачем (студентом) зберігається місце

постійного навчання в Україні.

3. 4. Перезарахування прослуханих предметів відбувається виключно за

змістом програм цих дисциплін.

За місцем реалізації права на академічну мобільність розрізняють:

внутрішню академічну мобільність (академічна мобільність, право на яку

реалізується вітчизняними учасниками освітнього процесу у вищих

навчальних закладах (наукових установах) – партнерах в межах України) і

міжнародну академічну мобільність (академічна мобільність, право на яку

реалізується вітчизняними учасниками освітнього процесу у вищих

навчальних закладах (наукових установах) – партнерах поза межами

України, а також іноземними учасниками освітнього процесу у

вітчизняних вищих навчальних закладах (наукових установах).

Формами академічної мобільності для учасників освітнього процесу,

що здобувають освітні ступені молодшого бакалавра, бакалавра, магістра

та доктора філософії у вітчизняних вищих навчальних закладах, є:

навчання за програмами академічної мобільності; мовне стажування;

наукове стажування.

Формами академічної мобільності для осіб, що здобувають наукову

ступінь доктора наук, науково-педагогічних, наукових і педагогічних

працівників та інших учасників освітнього процесу, є: участь у спільних

проектах; викладання; наукове дослідження; наукове стажування;

підвищення кваліфікації [2].

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» академічна

мобільність – це можливість навчатися, викладати, стажуватися чи

проводити наукову діяльність в іншому навчальному закладі на території

України чи поза її межами, без відрахування чи звільнення з основного місця

навчання чи роботи [1].

У той час, як у світі академічна мобільність має системний,

організований на рівні державної політики характер, в Україні вона

залишається спонтанним та індивідуальним явищем. На початок 2014/15

навчального року в Україні навчалося 1 млн. 676 тис. студентів (1 млн. 438

тис. у ВНЗ III-IV рівня акредитації та 238 тис. у ВНЗ I-II рівня акредитації)

16

[3]. Станом на 2014/2015 навчальний рік здобує вищу освіту у закордонних

вишах 59 648 українців. Найбажанішими для навчання країнами є Польща

(22 833), Німеччина (9379), Росія (9365), Канада (2536), Італія (2200), Чехія

(2015), США (1551), Іспанія (1545), Австрія (1460), Франція (1332) та

Угорщина (1003). Якщо порівнювати 2014 і 2015 рік, то приріст становить

29%, або 13 266 осіб. Дві третини цього приросту становили українці, що

навчаються в польських університетах. Їх побільшало з 14 951 до 22 833

осіб. Також українців істотно побільшало у канадських, чеських та

італійських університетах. У 2015/2016 навчальному році навчається у

польських університетах понад 30 041 українець [4].

Поїздки за кордон українське студентство здійснює коштом батьків,

спонсорів, закордонних благодійних фундацій тощо. Закордонне навчання

й стажування за рахунок вишів або держави становить менше 10 % від

офіційно оголошуваної кількості «мобільних українських студентів».

Більшість академічних обмінів студентів відбувається шляхом укладення

двосторонніх договорів між університетами України та Європи.

Ситуація з міжнародною академічної мобільністю кадрів іще гірша:

стажування викладачів українських вищих навчальних закладів у

провідних європейських університетах ніяк не координується й не

фінансується українськими ВНЗ або державою. Не розробляються спільні

із провідними європейськими університетами програми підготовки

фахівців, спільні наукові програми мають поодинокий характер.

Укладання міжуніверситетських двосторонніх договорів про обмін

кадрами відбувається епізодично й часто має однобічній характер,

оскільки іноземні університети можуть профінансувати перебування своїх

фахівців за кордоном, а вітчизняні намагаються здійснювати це «за

рахунок приймаючої сторони».

Отже, наступним кроком для більш системної роботи щодо

впровадження міжнародної академічної мобільності українських

здобувачів та інших учасників освітнього простору має стати:

створення продуктивної системи національної академічної

мобільності, її нормативно-правової бази, організаційно-економічного

механізму, визначення джерел фінансування та готовності до партнерства

суб’єктів процесу академічних обмінів;

законодавчо-нормативне забезпечення академічної мобільності має

включає в себе відповідне оновлення державного законодавства щодо

вищої освіти; візової підтримки академічної мобільності; захисту прав і

безпеки іноземних студентів;

розробка внутрішньоуніверситетського нормативно-правового

забезпечення академічної мобільності з урахуванням специфіки вищих

освітніх закладів України та чинних нормативно-правових документів;

створення відповідних структурних підрозділів в штатному розписі

ВНЗ, які повинні організовувати й шукати джерела фінансування

17

міжнародного навчання, стажування й обмінів, надавати інформаційну та

консультативну підтримку щодо програм і грантів з академічної

мобільності, допомогу в оформленні необхідних документів, візовий

супровід, медичне страхування тощо;

розвиток інфраструктури ВНЗ, перш за все, гуртожитків, сучасно

оснащеного аудиторного фонду тощо.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про вищу освіту» від 1 лип. 2014 р. № 1556-VII

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18…

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2015 р. №

579 «Про затвердження Положення про порядок реалізації права на

академічну мобільність [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.kmu.gov.ua/control/ru/cardnpd?docid=248409199

3. Кількість студентів на початок 2014/2015 навчального

року[Електронний ресурс] . – Режим доступу:

http://uafrontier.com/kilkist-studentiv-na-pochatok-2014-2015-

navchalnogo-roku/

4. Кількість українських студентів, які навчаються на Заході, вражає…

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://expres.ua/main/2016/12/28/220132-kilkist-ukrayinskyh-studentiv-

navchayutsya-zahodi-vrazhaye

18

Красильник Ю. С.,

кандидат педагогічних наук,

доцент, доцент кафедри

державної служби та

менеджменту освіти

Центрального інституту

післядипломної педагогічної освіти

ДВНЗ ―Університет

менеджменту освіти НАПН

України‖;

Руденко М. В.,

кандидат педагогічних наук,

доцент, доцент кафедри основ

професійного навчання Київського

національного університету

будівництва і архітектури

НАЦІОНАЛЬНІ ТРАДИЦІЇ ВИХОВАННЯ ПАТРІОТИЗМУ

У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ АРМІЙ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ

Політична та економічна криза в Україні, поглиблена фактами втрати

Криму та антитерористичної операції на Донбасі призвели до актуалізації у

свідомості українського суспільства проблем виховання нації в його

широкому розумінні як головної умови виживання і прогресивного

розвитку країни у XXI столітті. Особливо це актуально для категорії

громадян від яких безпосередньо залежить захист територіальної

цілісності та безпеки держави, а саме від Збройних сил України та інших її

силових структур.

Аналіз педагогічної теорії і практики патріотичного виховання

військовослужбовців не буде повним без врахування іноземного досвіду

використання у виховному процесі етнопедагогічних знань. Військово-

політичне керівництво розвинутих країн Європи та Азії вважає, що через

трансформацію молоддю духовних цінностей проходить процес

спадкоємності поколінь, виховання людини, яка знає та поважає своє

історичне коріння.

Народна педагогіка як носій багатовікової педагогічної творчості

народу є основою, яка визначає сутність та смисл процесу патріотичного

виховання, яким займаються поряд з командирами всіх ступенів відповідні

організаційні структури та спеціальний апарат з широким спектром

специфічних завдань у більшості армій країн світу. Виховання

військовослужбовців здійснюється за напрямами: державно-правове,

духовне, морально-психологічна підготовка, організація здорового

способу життя. Відмінність проявляється у структурних елементах

19

виховних систем: об`єкті та суб`єкті виховання, формах, методах, засобах

виховної роботи, історичних традиціях, ролі та місці збройних сил у

суспільстві, способі життя, принципах комплектування. У Збройних Силах

США діють під керівництвом командирів інститути військових священиків,

інформації, психологічного забезпечення (центри соціально-психологічних

досліджень), органи психологічних операцій, служба сімей

військовослужбовців, здійснюється програма рівних можливостей.

Головна мета виховання полягає в тому, щоб сформувати і розвинути

американського військовослужбовця як громадянина - патріота, воїна-

професіонала, який постійно прагне до свого самовдосконалення. Р.Вікс

підкреслює, що основою виховання є моральні норми суспільства, які

передаються від покоління до покоління мовою, мистецтвом, музикою [1].

Г.Брандт та Д.Мур, досліджуючи діалектичний взаємозв`язок між

культурою та вихованням, включають в систему цінностей особистості

національний характер та характер особистості, які потрібно розуміти для

успішного її виховання [2]. Аналіз сутності головної мети виховання

американського військовослужбовця сприяє більш глибокому

усвідомленню його змісту, в якому можна виділити наступні напрями:

формування і розвиток у військовослужбовців високих воєнно-

професійних якостей, патріотизму, позитивної мотивації до військової

служби, морально-етичне виховання, виховання полоненостійкості,

організація здорового способу життя, фізичне виховання.

У роботі з особовим складом командир спирається на спеціальний

апарат, який складається з трьох основних служб: по зв`язку із

громадськістю, по особовому складу та тилу, військових священиків,

виховна діяльність яких включає: виховання в особового складу гордості за

свою країну та її Збройні Сили, прихильності ідеалам та цінностям

американського способу життя, переконання в справедливості та

винятковості соціально-економічних та політичних основ державності,

виховання особового складу на історії та традиціях Збройних Сил,

формування у солдат та офіцерів корпоративного духу, широке

рекламування військової служби та ін.

Аналіз практики патріотичного виховання свідчить про його високу

дієвість. Більше 95 відсотків опитаних військовослужбовців горді тим, що

служать інтересам Америки у Збройних Силах [3]. Цьому сприяє

організація та проведення основних форм виховної роботи: щотижневих

групових занять за програмами ―Командна інформація‖, ―Моральна

спадщина і людське самовдосконалення‖, ―Рівні можливості‖, зустрічі з

представниками НАТО, вечори бойової дружби, святкування Дня Збройних

Сил США, змагання за право називатися кращим солдатом місяця,

кварталу, року тощо. Провідну роль у патріотичному вихованні відіграє

капеланська служба.

20

Аналіз показує, що головною формою виховної роботи в

американській армії є індивідуальна робота. Близько 75 відсотків робочого

часу капелана йде на особисте спілкування з військовослужбовцями.

Особливого значення у Збройних Силах США надається вихованню в

особового складу ―полкового духу‖. Кожне з`єднання, об`єднання

американської армії має умовний знак. Позитивна мотивація

військовослужбовців до військової служби досягається завдяки вмілому їх

матеріальному стимулюванню, наданням різних пільг.

Полковник Г. Фонтенот після операції ―Буря в пустелі‖ зауважив, що

його підготовка до бою тривала понад двадцять років. Він детально вивчав

наукову, мемуарну та іншу літературу. На його думку, патріотизм та віра у

справедливість справи, яку захищаєш, не відіграють значної ролі в бою,

проте вони дуже важливі під час підготовки до бою. Зустрічі з ветеранами,

керівним складом, розповіді про історію військової частини, виступи

військовослужбовців, які мали бойовий досвід, сприяли цьому [4].

Проведений аналіз дозволяє виявити основні тенденції розвитку

системи виховання патріотизму особового складу армії США: виховання

військовослужбовців на національних ідеалах, традиціях, цінностях, що

стимулює їх активне та позитивне ставлення до військової служби,

орієнтація виховної діяльності всіх посадових осіб на індивідуальну

роботу з кожним військовослужбовцем, гуманізація процесу виховання.

Виховання в армії Німеччини реалізується на основі Концепції

―внутрішнього керівництва‖, психолого-педагогічний сенс якої полягає у

формуванні у військовослужбовців міцної мотивації до якісного виконання

ними навчально-бойових завдань. Це забезпечується діяльністю, яка

спрямована на ефективне впровадження народних традицій виховання,

забезпечення гуманних відносин у підрозділі, набуття посадовими особами

знань, навиків, умінь в галузі психології та педагогіки, розвиток ідей

німецької пунктуальності, обов`язковості, надійності, високої культури

праці.

Значне місце у виховній діяльності керівництва всіх рівнів Бундесверу

займають традиції німецької народної педагогіки. У практиці виховання

використовуються такі народні методи виховання, як настанова,

попередження, нагадування, застереження, порада, прохання.

В Збройних Силах Англії головна відповідальність за виховну роботу

покладена на командирів всіх рівнів. Але існує і спеціальний апарат, який

включає службу освіти, організації дозвілля, влаштування побуту,

громадської інформації. З 1990 року поширюється досвід педагогічної

роботи жінок, які повинні вносити в дії чоловіків спокій, стимулювати у

них мужність.

Джерелом британської народної педагогіки насамперед служить

староанглійський епос, зокрема ―Беовульф‖, ―Пісня про Нібелунгів‖,

―Битва при Мелдоні‖, ―Битва при Бруненбурзі‖, давньоанглійська поезія

21

―Плач дружини‖, ―Послання чоловіка‖, які містять в собі яскраві зразки

виховання, що беруть витоки з народної мудрості та біблійних оповідань.

Основною метою народно педагогічного виховання молоді британці

визначили формування сильного характеру і достягли у цьому значних

успіхів. Британська народна педагогіка прагне розкрити суть життя,

висуває потребу серйозної і всебічної підготовки до нього. Англійські

прислів`я стверджують: ―Життя прожити - не поле перейти‖, ―Життя

чудове, якщо людина не падає духом‖. Англійський народ заклав основи

виховання на традиціях свободи і незалежності, практичності та

корисності для суспільства і людини.

У Франції пропагандою військової політики держави, висвітленням

діяльності Збройних Сил, зміцненням зв`язків між армією і громадськістю,

діагностико-аналітичною діяльністю і культурно-виховною роботою та

організацією дозвілля займається Служба інформації і суспільних відносин

Збройних Сил (СІСВ). Заняття з особовим складом проводяться згідно

курсу громадянського виховання (одна година на тиждень) командирами

підрозділів при обов`язковій присутності всього особового складу,

включаючи офіцерів. Таким чином здійснюється державно-правова

підготовка військовослужбовців, прищеплюється гордість за свою країну, її

цінності, за службу в Збройних Силах. Особлива увага приділяється

вихованню у воїнів честі, вірності державі і військовому обов`язку.

Для військово-педагогічної теорії та практики Індії принципово

важливою є ідея виховання людини, інтереси якої підпорядковуються

інтересам держави, необхідності морального удосконалення особистості.

Велика роль в реалізації цієї ідеї відводиться релігії, особливо головній її

течії індуїзму, який зараз визнає понад 80 відсотків населення країни.

Кастова система виховання, спираючись на технологію релігійного

ритуалу, забезпечує стабільність відносин у військових підрозділах, їх

згуртованість, виконання кожним військовослужбовцем навчально-бойових

завдань.

Зміст виховного процесу армії Китаю обумовлює ефективність

формування військовослужбовців з гармонійною єдністю високих

моральних якостей, професіоналізму, відданості своїй країні та справі її

захисту. Методика виховного процесу включає педагогічну спадщину

різних цивілізацій і культур, відмінності яких (ритуалізація суспільного

життя, синтез релігійних і філософських вчень) погоджуються єдністю

людини і природи. Людина є те, що найдорожче в природі. Їй властиві

п`ять постійних рис: гуманність, обов`язок - справедливість, чемність,

щирість, розум - воля. Якщо ці якості виховувати правильно, то людина

буде відповідати своєму призначенню. Виховання військовослужбовців

максимально наближається до такої системи, яка розвиває їх природні

здібності.

22

Сучасна система виховання військовослужбовців у Збройних Силах

Японії використовує традиційну технологію самовдосконалення

особистості, яка утримує японця в атмосфері національної винятковості.

Заслуговує на повагу праця японських вчених Хонсіно Ясусабуро та Халсі

Сіго, які досліджували досвід роботи по вихованню відданості японських

військовослужбовців своїй державі [5].

Таким чином, виховання патріотизму військовослужбовців в арміях

провідних країн світу носить цілеспрямований, багатоплановий,

продуманий, системний характер. Національні етнопедагогічні традиції

здійснюють значний вплив на морально-психологічний стан

військовослужбовців, рівень бойової готовності військових частин,

підрозділів, якість виконання навчально-бойових завдань. На нашу думку,

командирам, штабам, органам виховної роботи Збройних Сил України та

інших силових структур доцільно творчо використовувати у виховному

процесі досвід впровадження етнопедагогічних засобів у різних арміях

світу з метою формування воїна-патріота.

Список використаних джерел

1. Robert Wickg. Morality and the Schods. TheEducation Digest 47,

February 1982, pp. 7-8.

2. Godfrey Brandt and David Muir. Scooling, morality and Race gournal of

Moral Education. 15, 1, ganuary 1986, p. 58.

3. Where was leader’s Warrior spirit during Persion gulf War?// army

Zimes.- 1991. June, 24. p. 19.

4. Gregory Fontenot. Fear god and Dreadnought: Preparing a Unit for

Confronting Fear: Military Review, July - August 1995, pp. 13-24.

5. Ясусабуро Х., Сигео Х. Истинное лицо Японской армии /пер. с

япон. – М., 1965.

Мамука О. В.,

інспектор Полку патрульної

служби поліції особливого

призначення «Миротворець»

Головного Управління

Національної поліції в

Київській області

ЩОДО ПИТАННЯ ПЕРВИННОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

ПРАЦІВНИКІВ ПІДРОЗДІЛІВ ОСОБЛИВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАНИ

Відповідно до ст. 73 Закону України «Про Національну поліцію»

поліцейські, які вперше прийняті на службу в поліції, з метою набуття

23

спеціальних навичок, необхідних для виконання повноважень поліції,

зобов’язані пройти первинну професійну підготовку за відповідними

навчальними програмами (планами), затвердженими Міністерством

внутрішніх справ України. Зазначені вимоги не поширюються на тих, хто

здобуває вищу освіту на денній формі навчання за державним замовленням

у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які

здійснюють підготовку поліцейських [1].

Порядок і умови проходження первинної професійної підготовки

поліцейських, яких вперше прийнято на службу в поліції визначається

Положенням про організацію первинної професійної підготовки

поліцейських, яких вперше прийнято на службу в поліції, затвердженим

наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.02.2016 року № 105

(далі − Положення) [2].

Поліцейські, яких вперше прийнято на службу в поліції, проходять

професійну підготовку з метою набуття ними спеціальних навичок,

необхідних для виконання повноважень поліції, у тому числі відповідну

спеціальну підготовку щодо зберігання, носіння, застосування і

використання вогнепальної зброї.

Професійна підготовка проводиться на базі вищих навчальних

закладів МВС із специфічними умовами навчання та установ (закладів)

Національної поліції, що діють для забезпечення організації відповідної

спеціальної підготовки поліцейських, уперше прийнятих на службу в

поліції, а також підвищення кваліфікації і перепідготовки молодшого

складу поліції, проведення окремих видів службової підготовки

поліцейських (далі − заклади, що здійснюють професійну підготовку).

У розділі II Положення зазначається порядок направлення на

професійну підготовку, а саме, що кадрові підрозділи органів (закладів,

установ) поліції ведуть облік поліцейських, яким необхідно пройти

професійну підготовку, та організовують їх направлення до закладів, що

здійснюють професійну підготовку у строки, визначені рознарядкою.

Здійснюючи власне дослідження (на прикладі Головного управління

Національної поліції в Київській області), слід зазначити, що останнім

часом значна кількість працівників, які проходили службу в органах

внутрішніх справ України до листопада 2015 року, та тих, які з моменту

створення поліцейських підрозділів були звільнені зі служби в поліції з

різних причин, мають намір до вступу на службу в поліцію.

Окремої уваги потребує питання проходження первинної професійної

підготовки працівників раніше створених підрозділів патрульної служби

особливого призначення, таких як «Миротворець», «Азов», «Київщина»,

«Луганськ», «Гарпун» та інш. З’ясовано, що з моменту оголошення

антитерористичної операції до створених у той час вищезазначених

підрозділів вступали на службу працівники, які зразу залучалися до

виконання особливих завдань у зв’язку зі службовою необхідністю. Наразі

24

виникає проблема щодо проходження первинної професійної підготовки з

нагоди присвоєння первинного спеціального звання середнього складу

поліції.

Існують неодноразові випадки непроходження первинної професійної

підготовки працівників підрозділів особливого призначення, які

залучалися до виконання завдань, пов’язаних з проведення

антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Було б логічним переглянути порядок направлення на професійну

підготовку в частині ненаправлення на первинну професійну підготовку

тих поліцейських, які були звільнені з Національної поліції за власним

бажання або через хворобу, та усунення випадків непроходження

первинної професійної підготовки поліцейських, яких вперше прийнято на

службу в поліції, підрозділів патрульної служби особливого призначення.

Громадянам, які були звільнені зі служби в поліції, під час повторного

прийняття на службу, проходження первинної професійної підготовки не є

обов’язковим, так як відповідно до ст. 73 Закону України «Про

Національну поліцію», вони не є вперше прийняті на службу в поліції.

Список використаних джерел

1. Про затвердження Положення про організацію первинної

професійної підготовки поліцейських, яких вперше прийнято на службу в

поліції : наказ Міністерства внутрішніх справ України від 16.02.2016 року

№ 105 // Офіційний вісник України від 13.05.2016. – 2016. − № 35. −

Ст. 1373. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0576-16.

2. Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про

Національну поліцію» // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2015. − № 40-

41. − ст.379. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/580-19.

25

Самосьонок А. О.,

інспектор навчально-методичного

відділу Інституту кримінально-

виконавчої служби, здобувач

ступеня вищої освіти магістр

факультету заочного навчання

Інституту кримінально-

виконавчої служби

Науковий керівник:

Анікєєв Д. М.,

кандидат наук з фізичного

виховання і спорту,

доцент кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ ПРАЦІВНИКІВ ДЕРЖАВНОЇ

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ ДО ЗАСТОСУВАННЯ

ЗАХОДІВ ФІЗИЧНОГО ВПЛИВУ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

У світі не існує жодної держави яку б не спіткала проблема

злочинності і Україна не стала виключенням. Для ефективної боротьби з

нею держава, через правоохоронні органи застосовує заходи примусу.

Державна кримінально-виконавча служба належить до структури

правоохоронних органів України, а тому існує ряд спеціальних вимог до

персоналу, що визначені у ст. 14 закону України Про ДКВС. Дана стаття

визначає, що на службу до Державної кримінально-виконавчої служби

України приймаються на конкурсній, добровільній, контрактній основі

громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та

моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом

здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки. З цього

визначення випливає, що невід`ємним напрямком підготовки кадрів для

Державної кримінально-виконавчої служби України є професійна

підготовка, яка беззаперечно знадобиться кожному не залежно від того,

яку посаду він займає, та які функціональні обов’язки виконує. Це

пояснюється тим, що працівники ДКВС постійно перебувають в умовах

підвищеної небезпеки та у процесі реалізації покладених на цю структуру

правоохоронних завдань, застосовують заходи фізичного впливу,

спеціальні засоби та вогнепальну зброю у випадках і порядку,

передбачених чинним законодавством, а тому вони повинні бути

виносливішими і сильнішими ніж пересічні громадяни.

26

Як окремий елемент професійної підготовки доцільно виділити

процес оволодіння навиками рукопашного бою, застосування яких

останнім часом стає все актуальнішим. Це пояснюється тим, що в зв`язку з

гуманізацією процесу виконання покарань в усьому світі, і зокрема в

країнах Європейського Союзу ряд країн-учасниць, наприклад таких як

Швеція, Австрія, Данія, Норвегія відмовилися від оснащення персоналу

кримінально-виконавчих установ будь якими спецзасобами, а так як

Україна планує найближчим часом приєднатися до Європейської спілки не

виключено, що невдовзі і в кримінально-виконавчій службі України

єдиним спеціальним засобом у боротьбі із правопорушеннями у місцях

позбавлення волі залишаться прийоми рукопашного бою, як це сталося у

1998 році після першого візиту до нас Європейського комітету з питань

недопущення тортур та катування. Проте якщо заборонити працівникам

носити спеціальні засоби ми можемо, то заборонити засудженим чинити

протиправні дії ні. Саме тут і знадобляться прийоми рукопашного бою,

ефективність застосування яких не залежить ні від матеріально-технічного,

ні від фінансового забезпечення, як конкретної установи так і служби в

цілому, а досягається виключно працівником, на основі його особистісних

умінь та навичок, що дозволить застосовувати їх у будь-якій ситуації. Але

рукопашний бій правоохоронця повинен бути таким, щоб при

нейтралізації злочинця останній залишився живим, щоб потім передати

його до рук Правосуддя. У зв’язку з цим, для працівників кримінально-

виконавчої служби найбільш придатні прийоми, пов’язані з

нейтралізацією, обеззброєнням злочинця, його затриманням, надяганням

на нього наручників, обшуком, конвоюванням.

Слід зауважити, що у разі перевищення меж застосування фізичної

сили на тренувальному занятті, або під час сутички з правопорушником,

працівник повинен уміти негайно надати першу медичну допомогу, у тому

числі і собі.

При проведенні занять з рукопашного бою викладачі навчальних

закладів Державної кримінально-виконавчої служби України повинні

враховувати, що школа нейтралізації правопорушника без зброї включає

навчання різним прийомам у рамках загального підходу, спрямованого на

аналіз ситуації і тактику дій. До неї входить тактична оцінка ситуації,

вибір можливого укриття, розуміння ознак небезпеки, оцінку дій

оточуючих осіб. Тому, разом з відпрацюванням технічних прийомів та

базових рухів, треба проводити практичне тренування з засвоєнням основ

вибору тактичної позиції та положення тіла.

Також при розробці методики викладання рукопашного бою з

курсантами навчальних закладів ДПтС викладачам необхідно передбачити,

що працівники кримінально-виконавчої служби несуть службу у

приміщеннях (обмеженому просторі), що впливає на амплітуду виконання

прийомів, а виконання деяких з них унеможливлює. На практиці існує

27

велика різниця між виконанням прийомів на спеціальному покритті у

спортивному залі, і їх застосування в реальній обстановці, де пошкоджень

може завдати не тільки правопорушник, а і саме місце (гострий кут, залізне

ліжко, забиття від падіння на асфальт і т.д). А тому, для проведення занять

з рукопашного бою доцільно буде розробити спеціальні тренувальні

кімнати, умови в яких максимально були б наближені до реальних. Це

допоможе розробити у особи, алгоритм дій під час надзвичайної ситуації,

що дозволить зекономити час, та ефективно діяти відповідно до

відпрацьованої на заняттях схеми.

Але процес вироблення в особи навиків рукопашного бою не

ґрунтується тільки на їх вивченні у навчальних закладах системи ДПтС

України, а повинен становити єдиний, нерозривний процес

самовдосконалення безпосередньо під час перебування на тій чи іншій

посаді. І як виявилося на практиці це становить велику проблему. В

даному випадку мова йде про підвищення майстерності як на спеціальних

курсах, так і самостійно за розробленими програмами. Проте ні таких

програм ні таких курсів на даний момент не існує. А тому якщо рівень

загальної фізичної підготовки залишається на рівні задовільно, то

можливість ефективно діяти у екстремальних ситуаціях, використовуючи

спеціальні прийоми не відповідає належному і постійно знижується. Дане

питання потребує уваги і якнайшвидше. Мається на увазі, що знання для

майбутнього працівника повинні подаватися таким чином, аби їх

практична складова могла бути реалізована ним самостійно, а за потреби

навіть передана іншому.

Як висновок хочемо зазначити, що у зв’язку з впливом гуманізаційних

процесів на систему виконання покарань працівникам ДПтС України з

кожним днем все важче виконувати свої обов’язки. Перелік дозволених до

застосування засобів забезпечення безпеки, як персоналу так і засуджених

не є достатньо ефективним і напряму залежить від матеріального

забезпечення. Тому з метою економії засобів варто більшу увагу приділяти

особистісним якостям працівників. Однією з таких якостей є оволодіння

працівниками прийомами рукопашного бою, які є достатньо економічні в

фінансовому плані та ефективними на практиці. Але для того, щоб вдало їх

використовувати потрібно більше уваги приділити навчанню особового

складу у спеціально відведених місцях та їх самовдосконаленню.

Врахування цих рекомендацій сприятиме підвищенню рівня стану безпеки

як працівників так і системи в цілому.

Список використаних джерел

1. Закон України від 02 березня 2014 року № 2713-IV «Про Державну

кримінально-виконавчу службу України» [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2713-15

28

2. Боднар І. Р. Інтегративне фізичне виховання різних груп:

монографія / І. Р. Боднар. – Л. : ЛДУФК, 2014. – 316 c.

Стріха С. В.,

старший викладач кафедри

вогневої та спеціальної фізичної

підготовки Інституту

кримінально-виконавчої служби,

підполковник внутрішньої служби

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА

САМОСТІЙНОГО ФІЗИЧНОГО ТРЕНУВАННЯ ОФІЦЕРІВ

Не всі працівники кримінально-виконавчої служби і не завжди мають

можливість брати участь в навчальних заняттях по фізичній підготовці. У

найбільшій мірі це відноситься до офіцерського складу і пояснюється дією

ряду об’єктивних і суб’єктивних причин. Частина офіцерів за родом своєї

діяльності буває зайнята на чергуваннях, в тривалих відрядженнях. В

деяких випадках не дозволяє організовувати повноцінні заняття зі всіма

офіцерами наявна навчально-матеріальна база. Не завжди керівники занять

по фізичній підготовці вміють методично грамотно планувати фізичне

навантаження для офіцерів з різним рівнем фізичної підготовленості, з

відхиленнями в стані здоров’я.

У таких умовах одним з раціональних шляхів організації фізичної

підготовки з певною частиною офіцерів є самостійне фізичне тренування.

Офіцер, користуючись методичними порадами фахівця фізичної

підготовки і лікаря, сам планує зміст і час занять, визначає величину

тренувальних навантажень. При даній формі занять легше враховувати

індивідуальний рівень підготовленості офіцера, що займається,

здійснювати довготривале планування підвищення цього рівня,

погоджувати час тренувань з розпорядком службової діяльності.

Змістом самостійного фізичного тренування є прості по структурі

вправи, що не вимагають складного устаткування, спеціальних приміщень

і обов’язкової участі в заняттях партнера, хоч і не виключають можливість

сумісного виконання вправ декількома офіцерами, якщо у них співпадають

час і місце тренування.

Як і будь-яка інша форма фізичної підготовки, самостійне фізичне

тренування вимагає чіткої організації. Для зарахування в групу тих, що

індивідуально займаються необхідними умовами є наявність у офіцерів

достатньо високого рівня фізичній підготовленості і тверде володіння

навиками виконання всіх вправ, передбачених типовою програмою

фізичної підготовки для відповідної вікової групи. Тренування

проводяться при постійному методичному контролі і періодичних

29

перевірках фізичної підготовленості тих, що займаються. При недостатній

ефективності тренувань офіцери повинні переводитися в групи для

планових навчальних занять.

Кількість тренувань в тиждень повинна бути не менше трьох,

проводити їх краще через день, щоб забезпечити достатнє відновлення.

Найбільш слушним часом для тренування є період до початку робочого

дня. У другій половині дня організувати самостійні заняття значно важче

із-за різних службових заходів і втоми, що накопичилася.

У самостійну фізичну підготовку офіцерів доцільно включати:

загально розвиваючі гімнастичні вправи, вправи з еспандером, гумовим

джгутом; вправи з гімнастичною палицею, гантелями; тривалий біг;

плавання, лижні прогулянки; їзда на велосипеді і піші походи.

Загально розвиваючі гімнастичні вправи можуть виконуватися як на

початку кожного тренувального заняття, так і складати зміст заняття в тих

випадках, коли немає можливості використовувати інші тренувальні

засоби. Залежно від мети, яка ставиться в ході заняття, можна приділяти

більшу увагу вправам для тієї або іншої групи м’язів. Кожна вправа

виконується 10-12 разів в темпі, що не викликає сильного стомлення.

Якщо офіцер обмежується тільки цими вправами, число вправ і кількість їх

повторень збільшуються з тим, щоб тривалість заняття була 40-50 хвилин.

Вправи з еспандером, гумовим джгутом, гімнастичною палицею,

гантелями добре дозуються і застосовуються для розвитку сили і силової

витривалості. Вони можуть бути широко використані офіцерами

молодших вікових груп. Офіцерам старшого віку для уникнення явища

напруження маса гантелей і величина опору еспандера знижуються.

Заняття плаванням широко використовуються в цілях загально

фізичної підготовки, особливо при яких-небудь обмеженнях в стані

здоров’я. При плаванні навантаження на опорно-руховий апарат

мінімальне, а горизонтальне положення тіла забезпечує сприятливіші

умови для роботи серцево-судинної системи.

У зимовий час елементом тренування є заняття на лижах. Проте

лижна підготовка вимагає більше часу на організацію занять, тому їх

краще планувати на вихідний день.

Найбільш універсальним засобом підвищення дієздатності серцево-

судинної і дихальної систем організму, збереження професійного

довголіття є заняття бігом. Практика оздоровчого бігу показує, що цей вид

вправ найбільш підходить для включення в самостійне фізичне

тренування, бо не вимагає спеціального спорядження і фізичні

навантаження легко дозуються як по самопочуттю, так і по параметрах

тривалості і швидкості бігу.

Раціональне тренування з бігу можливе лише при дотриманні

відомого фізіологічного закону ―сили подразника‖: дуже мале фізичне

навантаження не супроводжується належним тренуючим ефектом, а

30

надмірна викликає перенапруження і погіршення функціонального стану.

Особливо важливе дотримання принципу оптимальності фізичних

навантажень для офіцерів, які починають тренування після тривалої

перерви.

Дистанція безперервного бігу і середня швидкість зростають

поступово. Фізичне навантаження планується з розрахунку 75-80% від

максимально можливою для відповідного віку і періоду тренування.

Тренування проводяться, як правило, вранці 4-5 разів на тиждень.

Програма може коректуватися, але важливе дотримання принципу

систематичності занять. Якщо реакція пульсу після тренування підвищена

і тривалий час не знижується, то перехід до нового етапу тренування

затримується.

При організації занять важливою умовою є правильне проведення

підготовчої частини. У офіцерів з низьким рівнем тренованості і офіцерів

старших вікових груп механізми фізіологічного забезпечення активної

рухової діяльності виходять на робочий рівень повільніше, ніж у високо

тренованих. Тому підготовча частина повинна бути тривалішою за часом і

з меншим темпом наростання навантаження.

У основній частині заняття освоюється основне навантаження

прийнятого розділу самостійного фізичного тренування (СФТ). При цьому

необхідно враховувати доцільність чергування виконуваних вправ і

особливості фізіологічних механізмів при виконанні рухової діяльності.

Було встановлено, що значний тренувальний ефект досягається в тому

випадку, якщо тривалі, виконувані з помірною інтенсивністю вправи

слідують за вправами, що виконуються в швидкому темпі.

Складні вправи на координацію і точність рухів також необхідно

включати в зміст першої половини основної частини.

Вправи, які направлені на підвищення аеробної здібності,

виконуються з помірною інтенсивністю в другій половині основної

частини. Для офіцерів старших вікових груп необхідно збільшувати паузи

між вправами, оскільки це обумовлено подовженням періоду відновлення

організму після навантаження.

Завдання заключної частини полягає в тому, щоб перевести організм з

активного стану в стан відносного спокою. Відомо, що використання

дихальних вправ і вправ на розслаблення м’язів в 1,5-2 рази скорочує

період відновлення організму після заняття.

У міру набуття досвіду самостійних занять у багатьох офіцерів

зазвичай складається власна методика тренування, проте це не виключає

обов’язковості педагогічних консультацій фахівців з фізичної підготовки.

В ході самостійного фізичного тренування працівник кримінально-

виконавчої служби здійснює самоконтроль 3-4 рази за період навчання, і

він повинен передбачатися планом тренування.

31

Найбільш доступний показник для оцінки функціональної готовності

організму – частота серцевих скорочень (ЧСС) після фізичного

навантаження. В стані спокою ЧСС багато в чому залежить від рівня

фізичної підготовленості. У дорослих людей ЧСС зазвичай складає 60-80

ударів за хвилину. Під впливом систематичного фізичного тренування,

особливо на витривалість, ЧСС у спокої знижується і у кваліфікованих

спортсменів може скласти 50, 40 і навіть 35 ударів за хвилину.

Для оцінки функціонального стану важлива інформація про зміни

ЧСС під впливом дозованого фізичного навантаження. Найпростіше

організовується проба з присіданнями. В цьому випадку після

вимірювання пульсу у спокої здійснюють 20 присідань за 30 секунд і

вимірюють ЧСС після фізичного навантаження. Почастішання пульсу не

більше ніж на 25 відсотків від початкових даних оцінюється як відмінний

функціональний стан, на 25-50 – хороше, 75 – погане, вище 100 – дуже

погане.

Окрім розглянутої методики можуть використовуватися і інші

прийоми визначення свого функціонального стану.

Для оцінки дієздатності дихальної системи ті, що займаються можуть

використовувати пробу із затримкою дихання після глибокого вдиху

(проба Штанге). При цьому рот повинен бути закритий, а ніс затиснутий

пальцями. Здорові чоловіки затримують дихання на 40-50 секунд, а добре

треновані спортсмени – до 1,5-2 хвилин.

До методів медичного контролю, що дають інформацію про

функціональний стан організму, відносяться визначення артеріального

(АТ) і пульсового (ПТ) тиску.

В артеріальному тиску розрізняють його максимальне значення –

систола і мінімальне – діастола.

Пульсовий тиск знаходять як різницю між систолою і діастолічним

тиском.

Нормальною реакцією на фізичне навантаження є збільшення систоли

і зниження тиску діастоли. Тому швидке і відповідне збільшення тиску

систоли і пульсового при фізичному навантаженні свідчить про хорошу

скоротливу здатність серцевого м’яза.

Для оцінки функціонального стану серцево-судинної системи за

даними ЧСС і ПТ обчислюють коефіцієнт витривалості (Кв):

ПТ

ЧСС

вК

10

Значення надається не абсолютній величині, а динаміці коефіцієнта.

Збільшення його може відбуватися або в результаті почастішання пульсу у

спокої, або зменшення пульсового тиску, що свідчить про погіршення

діяльності серцево-судинної системи. Зіставлення з динамікою фізичних

32

навантажень може підказати шляхи коректування об'єму і інтенсивності

рухової активності того, що займається.

Додатковим засобом контролю (і достатньо дійсним) є суб’єктивна

оцінка самопочуття. Суб’єктивні відчуття (апетит, працездатність) в

зіставленні із змінами маси, пульсу і частоти дихання можуть попередити

явище перетренованості тих, що займаються.

Проведення самоконтролю буде раціональнішим при регулярній

реєстрації показників в спеціальному щоденнику і періодичному аналізі

зрушень в зіставленні з характером фізичних навантажень.

Проведення самоконтролю не виключає необхідність регулярного

медичного контролю за станом здоров’я офіцерів.

Виходячи з вищесказаного, треба відзначити, що високий рівень

фізичної підготовленості офіцерів має визначальне значення не тільки для

підтримки їх особистої професійної працездатності, стану здоров’я, але і

для забезпечення зразкової організації фізичної підготовки особового

складу. Добре тренований офіцер в стані зразкового провести заняття,

служить прикладом для підлеглих при перенесенні фізичних навантажень.

Особливо важливим етапом професійного становлення офіцерів є

період після закінчення навчального закладу, коли вони починають нести

особисту відповідальність за свою фізичну підготовку і коли слабшає

вплив її організованих форм. Тому вже в навчальному закладі майбутній

офіцер повинен опановувати методикою організації самостійного

тренування.

Список використаних джерел

1. Закон України № 1724-VI ―Про фізичну культуру і спорт‖ від

17.11.2009 року – 10 с.

2. Наказ Державної пенітенціарної служби України від 23.09.2008

року № 248 ―Про затвердження Положення про організацію професійної

підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби

України‖.

3. Ануфрієв М. І., Бутов С. Є., Гіда О. Ф., Решко С. М. Основи

спеціальної фізичної підготовки працівників органів внутрішніх справ:

Навч. посібник. – К. НАВС, 2003. – 338 с.

4. Братиков О. О., Наклонов Ю. И., Тихонов О. М. ―Физическая

подготовка офицера‖, – М. Воениздат, 1977. – 98 с.

33

Чурмантаєв П. С.,

кандидат філософських наук,

майстер спорту України,

доцент кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

УДОСКОНАЛЕННЯ ВОГНЕВОЇ ПІДГОТОВКИ

КУРСАНТІВ ТА СЛУХАЧІВ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Актуальність даного питання визначається складністю завдань, які

вирішують органи ДКВС в умовах кардинальних змін в політичному та

економічному житті українського суспільства, ростом злочинності,

напруженою оперативною обстановкою, зростанням фізичного,

морального та психологічного навантаження, посиленням силового тиску

на співробітників зі сторони протиправних елементів, що, в свою чергу

пред’являє високі вимоги до професійних якостей співробітника ДКВС, їх

навикам і вмінням володіти вогнепальною зброєю.

У зв’язку з цим особливе значення має якісна вогнева підготовка

курсантів слухачів – майбутніх професіоналів ДКВС.

Зростання вимог до рівня володіння ТВЗ робить актуальним

практичного обґрунтування питань удосконалення вогневої підготовки

курсантів слухачів учбових закладів ДКВС.

Особливу увагу слід звернути на початкову підготовку в системі

професійної підготовки, тому що на скільки якісно буде засвоєний

начальний рівень підготовки, буде у подальшому залежати вся служба

співробітника та якість виконання службових завдань.

Сьогодні у навчальних закладах ДКВС вогнева підготовка

викладається спираючись на «Настанову по стрілецькій справі» Москва

Воен.издат. 1987р. де частково використовується досвід персоналу ДКВС

який брав участь у миротворчих місіях та проходив попередню службу у

гарячих точках.

У зв’язку з цим удосконалення вогневої підготовки у навчальних

закладах ДКВС приймає сьогодні характер актуальної проблеми та

потребує більшого практичного навантаження на прикладі практичних

навичок володіння зброєю, тренування зі зброєю при моделюванні різних

ситуацій, виходячи із особливостей несення служби кожним

співробітником.

Виходячи із практичного досвіду наших колег із США, Канади,

Ізраїлю та Німеччини вивчення вогневої підготовки проходить у декілька

етапів. Перший – це теоретична частина зброї (ТТХ, основні частини та

34

механізми та ін.),другий – прийоми та правила стрільби, третій – правові

підстави її застосування і четвертий – практичне відпрацювання вправ та

модельних ситуацій з бойової зброї.

Левова частка курсу вогневої підготовки відводиться саме на

практичні дії зі зброєю, а саме стрільбу. В середньому курсант, слухач

навчальних закладів наших зарубіжних колег «зобов’язаний» зробити 30 –

50 пострілів бойовими патронами за навчальний тиждень, також

враховується вид та тип вогнепальної зброї курсанта або слухача.

Як основному принципу при набутті твердих практичних навичок

стрільбі відводиться систематичності та безперервності планування занять,

які повинні продовжуватись постійно вдосконалюючись впродовж служби.

Останні роки нашій країні нажаль склалась дуже важка економічна та

політична ситуація, яка аж ніяк не сприяє оновленню та повному

матеріально-технічному забезпеченню підрозділів та навчальних закладів

ДКВС сучасними вітчизняними зразками вогнепальної зброї та

боєприпасами до неї.

Результатом даного матеріалу повинно бути визначення нових форм

та методів планування та організації, матеріального забезпечення даної

дисципліни.

Шапка А. О.,

інспектор відділу по роботі з

персоналом Інституту

кримінально-виконавчої служби,

здобувач ступеня вищої освіти

спеціаліст 5-го курсу факультету

заочного навчання Інституту

кримінально-виконавчої служби;

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА СТРІЛЬЦЯ

У процесі навчально-тренувальних занять часто доводиться

спостерігати, наскільки впевнено в кабінеті стрільці поводяться з

навчальною зброєю, на вогневому рубежі - зовсім інша ситуація. Стрільба

асоціюється в них з почуттям страху, який часом домінує в роботі

35

центральної нервової системи. Ці почуття загальмовують всю її

функціональну діяльність і викликають стан зайвої напруженості

організму стрільця [1, с. 35–38].

Характерними ознаками такого стану є:

підвищення частоти пульсу, спітнілі долоні й прискорене дихання;

розкоординація рухів і, як наслідок, утрата стійкості й рівноваги

при приготуванні, збільшення тремору рук і коливань зброї;

погіршення зорового сприйняття, а також уповільнення або

прискорення рухової реакції або реакції на рухомий об’єкт.

Всі ці фізичні й психологічні зміни в сукупності вкрай негативно

впливають на техніку стрільби. Взаємозв’язок між змінами в техніці

стрільби й психологічним станом стрільця залежить від його

індивідуальних особливостей, рівня підготовленості, а також від інших

умов, в яких він знаходиться. [4, с. 122–124].

Психологічна підготовка стрільця – це процес, спрямований на

створення його оптимального психологічного стану та формування

постійної внутрішньої готовності, яка сприяє реалізації найбільш

досконалої техніки стрільби в умовах стресових ситуацій [2, с. 333].

У процесі психологічної підготовки стрільця повинні закріпитися

наступні якості:

уміння впливати на себе, опановувати себе й не відволікатися на

сторонні чинники, що заважають виконанню влучного пострілу;

здатність концентрувати свою увагу під час виконання пострілу;

упевненість у своїх силах, сміливість і рішучість, винахідливість та

ініціативу;

стійкість центральної нервової системи до впливу несприятливих

факторів;

здатність використання аутогенного та ідеомоторного тренування.

Важливими складовими частинами психологічної підготовки стрільця

є ідеомоторне і аутогенне тренування.

Ідеомоторне тренування являє собою уявне відтворення раніше

вивчених прийомів і дій. Ідеомоторний настрій сприяє приведенню до

готовності всього психофізичного апарату стрільця (спеціальних відчуттів,

сприйняття й необхідного м’язового тонусу) і створює оптимальний стан

нервових структур, відповідальних за реалізацію цілеспрямованих рухових

навичок. Інша особливість ідеомоторного тренування полягає в тому, що

вона конкретизує увагу стрільця на правильності виконання прийомів

стрільби і якоюсь мірою відволікає від результативного моменту стрільби

[5, с. 366].

У процесі ідеомоторного тренування інструктор, перевіряючи в

стрільця почуття тимчасового інтервалу, відведеного на виконання вправи

у швидкісній стрільбі, може реально оцінити рівень його психологічного

36

стану. Якщо стрілок занадто прискорює свої уявні операції, то можна з

упевненістю сказати, що він знаходиться в занадто збудженому стані.

Натомість, зайве затягування уявної стрільби – вірна ознака млявості учня.

Сам процес ідеомоторного тренування полягає в тому, що стрілець,

залишаючись у пасивно-розслабленій позі, зосереджує свою увагу тільки

на моментах, безпосередньо пов’язаних з виконанням пострілу. Причому

послідовність виконання пострілу в його діях повністю зберігається.

Стрілець, який володіє прийомами ідеомоторики й щодня присвячує

їй кілька хвилин, має можливість у будь-якій обстановці підтримувати на

належному рівні й постійно вдосконалювати свою техніку стрільби.

Аутогенне тренування – багаторазове повторення спеціальних

словесних вправ, спрямованих на оволодіння методикою самонавіювання з

метою запобігання зайвої нервово-психологічної напруги й підтримання

відмінної спортивної форми [3, с. 422–434]. Основний принцип

аутогенного тренування – навчити людину фіксувати свою увагу на

конкретних суб’єктивних (переважно фізичних) відчуттях у точній

відповідності з власними уявними словесними формулами. Коли на тлі

аутогенного розслаблення застосовується ідеомоторна надбудова, її

дієвість особливо збільшується. У корі головного мозку посилюються

процеси гальмування та її клітини стають особливо чутливими до впливу

зовнішніх і внутрішніх стимулів. Тому попереднє осмислення процесу

виконання пострілу дозволяє стрільцю підготувати свою нервову систему

до майбутнього виконання вправи найкращим чином.

Стрілок також повинен бути психологічно готовим до впевнених дій у

разі виникнення критичної ситуації, що передбачає застосування

службової зброї. Знаходячись в екстремальній ситуації, стрілець

насамперед повинен вміти оперативно оцінювати, контролювати

обстановку й приймати найбільш правильне рішення. Правильна оцінка

обстановки при веденні перестрілки та прийняття того чи іншого рішення -

це не просто мислення, а складна психологічна діяльність. Перестрілка, як

правило, активізує інстинкт самозбереження й захисну реакцію та вводить

стрільця в стан осмислених розумних дій, якщо ж він фізично й

психологічно не готовий до цього, то можуть мати місце негативні реакції.

На відміну від новачків, відчуття небезпеки в найбільш підготовлених

стрільців викликає бойове збудження, пов’язане з активною свідомою

діяльністю. Бойове збудження породжує безстрашність, яка в подальшому

перетворюється на психологічну властивість особистості. Тому в процесі

підготовки стрільців необхідно створювати такі ситуації, які сприяли б

формуванню в них сміливості, рішучості та впевненості у своїх силах.

Отже, поряд з аспектами фізичної підготовки й умінням застосовувати

зброю при підготовці стрільця належним чином повинна бути здійснена і

його психологічна підготовка для забезпечення більш адекватної

37

поведінки в критичних ситуаціях, що створює передумови для успішного

ураження противника. [5, с. 78–92].

Список використаних джерел

1. Барко В. І. Професійний відбір кадрів до органів внутрішніх справ

(психологічний аспект): Монографія. – К.: Ніка-Центр, 2002. – 296 с.

2. Бодров В.А. Информационный стресс: Учебное пособие для вузов.

– М.: ПЕРСЗ, 2000. – 352 с.

3. Потапов А. А. Искусство снайпера. – М.: Фаир- Пресс, 2003. –

544 с.

4. Бруксмит П. Искусство снайперской подготовки / Пер. с англ.

В. А. Гришечкина. Под редакцией Ю.В. Шокарева. – М: ООО

―Издательство ―РОСМЗН- ПРЕСС‖, 2004. – С. 131.

5. Резанов Олег. История снайперского искусства. – М.: Братика, 2004.

– 160 с.

Шевчук О. А.,

кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри

загальнотехнічних дисциплін,

технологій та цивільної безпеки

Рівненського державного

гуманітарного університету

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО РЕАГУВАННЯ СТУДЕНТІВ ВНЗ

НА НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ЧЕРЕЗ МОДЕЛЮВАННЯ

БЕЗПЕЧНОЇ ПОВЕДІНКИ

Відомо, що у житті людини вирішальну роль відіграє індивідуальний

захист (до 50 %), тобто рівень захищеності, який вона набула у процесі

життя (стану захищеності особи від ризику зазнати шкоду).

Індивідуальний захист людина зберігає тим довше, чим більше знає про

безпечне існування у навколишньому середовищі та уміє його

реалізовувати. Навчає правилам безпечної поведінки у навколишньому

середовищі для безпечної життєдіяльності людини дисципліна «Безпека

життєдіяльності» (БЖД).

БЖД як наука – сфера людської діяльності, функціями якої є

опрацювання і теоретичне систематизування об’єктивних знань про світ.

Головним завданням науки БЖД є розробка методів прогнозування,

вивчення та ідентифікація небезпечних і шкідливих чинників, їх вплив на

людину і навколишнє середовище.

БЖД – галузь знань про взаємодію людини з навколишнім

середовищем, які ґрунтуються на психофізіологічних особливостях

38

людини, різнобічному прояві середовища, формує світогляд і модель

безпеки людини для захисту особистості, суспільства тощо. Вона містить в

собі різнобічні знання (гуманітарні, суспільні, інженерні, природознавчі

тощо).

Одним із завдань вивчення дисциплін «БЖД», «БЖД (Охорона

праці)» (ОП) у ВНЗ є оволодіння студентами сукупністю компетенцій з

питань БЖД у відповідних ситуаціях, пов’язаних із гарантуванням

збереження життя та здоров’я людей в умовах небезпечних, надзвичайних

ситуацій (НС), терміновим реагуванням на їх невідкладний стан (на

виробництві, у побуті, на транспорті тощо). Тобто йдеться про

моделювання безпечної поведінки (вміння надати допомогу собі та

населенню з практичних питань БЖД та захисту у НС). Отже, модель

безпеки передбачає таку поведінку і засоби захисту людини, які

максимально унеможливлюють реалізацію небезпеки.

У зв’язку з цим, ми пропонуємо студентам психолого-природничого

та фізико-технологічного факультетів Рівненського державного

гуманітарного університету (РДГУ) формувати систему знань про

безпечний, тверезий, здоровий спосіб життя, уміння реагувати на НС через

створений нами сайт: «sites.google.com/site/kabinetbzd» (кабінет «БЖД») –

дистанційне навчання.

Також на практичних заняттях з БЖД (ОП) студенти вчаться умінню

оцінювати (зробити коротку характеристику), аналізувати й ефективно

реагувати (створення моделей способів уникнення та захисту) на

небезпеку природного, техногенного, соціально-політичного, соціального

походження через написання та озвучення рефератів, звітів («Дослідження

ролі темпераменту й характеру та їхній вплив на поведінку людини (оцінка

психофізіологічних властивостей людини і здатність впоратися під час

екстремальної чи НС)»; «Дослідження небезпек (війна; наркоманія;

епідемія; алкоголізм; шантаж; крадіжка; бандитизм; кримінальний

тероризм; розбій; аварія; пожежа тощо)»; «Способи та засоби надання

першої домедичної допомоги у різних НС»; «Методи визначення та

ідентифікація небезпек (виконання розрахункових завдань з визначення

рівня ризику)», перегляд презентацій, відео роликів про аналіз моделей

поведінки у НС, виконання психодіагностичних та контрольних тестів з

БЖД.

Крім того, студенти, які відвідують у позааудиторний час створений

нами гурток «Молоді науковці», щорічно беруть участь у Міжнародній

науково-практичній конференції студентів та молодих науковців, ІІ етапі

Всеукраїнської студентської олімпіади з професійно-орієнтованої

дисципліни «Безпека життєдіяльності» серед студентів навчальних

закладів III–IV рівнів акредитації, конкурсах наукових робіт з БЖД та ОП,

де займали призові місця та гартували практичні уміння й навички щодо

безпечної поведінки, аналізу НС, реагування на них тощо. На І

39

Всеукраїнському семінарі-тренінгу з БЖД «Єдина країна. Единая страна»

команда студентів взяла участь у 6-ти етапах тренувань: «Рятування та

евакуація при пожежі в житлових будинках»; «Рятувальні роботи на воді»;

«Пошуково-рятувальні роботи в природному середовищі»; «Аварійно-

рятувальні роботи при обвалах та займаннях споруд»; «Аварійно-

рятувальні роботи в зоні хімічного забруднення»; «Перша домедична

допомога при травмах та транспортування постраждалих» і зайняла І місце

серед ВНЗ України (2014 р., м. Одеса), студенти брали участь в

стрілецькому конкурсі, майстер-класі Навчально-методичного центру ЦЗ

та БЖД Одеської області «Школа безпеки». Отже, вище означені змагання

сприяють формуванню системи знань безпечної поведінки у

навколишньому середовищі, умінь та навичок ефективного реагування

студентів ВНЗ на надзвичайні ситуації різного походження через

моделювання безпечної поведінки – поведінки виживання.

Список використаних джерел

1. Безпека життєдіяльності [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч.

зал. / В. В. Березуцький, Л. А. Васьковець, Н. П. Вершиніна та ін. ; М-во

освіти і науки України, Нац. техн. ун-т «Харків. політехн. ін-т», каф.

«Охорона праці та навколишнього середовища». – Х. : Факт, 2007. – 382 с.

2. Безпека життєдіяльності : [навч. пос. для студ. вищ. закл. освіти

України І-ІV рівнів акред.] / Є. П. Желібо, Н. М. Заверуха, В. В. Зацарний;

За ред. Є. П. Желібо і В. М. Пічі. – Львів : Піча Ю. В., К. : «Каравела»,

Львів : «Новий Світ-2000», 2002. – 328 с.

3. Бичков В. В. Теоретичні основи прогнозування ризиків

надзвичайних ситуацій / В. В. Бичков // Довкілля та здоров’я. – 2009. –

№4. – С.12-14.

4. Горькова А. И. Реализация модуля «Технология психологической

помощи в кризисных и чрезвычайных ситуаціях» / А. И. Горькова,

А. А. Баканова // Вопросы психологии. – 2011. – № 3. – С. 59-68.

5. Енциплопедія виживання : [навч. посібник] / А. П. Юхименко, В.

В. Дивак, Б. В. Болібрух; Під заг. ред. А. П. Юхименко. – Кам’янець-

Подільський : «МЕДОБОРИ-2006», 2008. – 256 с.

6. Евграфов И. П. Разработка системы интеллектуальной поддержки

принятия решений при чрезвычайных ситуациях на предварительной

стадии / И. П. Евграфов // Научно-техническая информация. – 2007. –

№9. – С.7-12.

7. Основи охорони праці : [підруч. для студ. вищих навч. закл.] /

М. П. Гандзюк, Є. П. Желібо, М. О. Халімовський; за ред. М. П. Гандзюка.

– К. : Каравела, 2004. – 408 с.

8. Шевчук О. А. Психодіагностичні та контрольні тести з БЖД :

[посіб. для студ. гуманіт. і природн. спеціальностей ВНЗ освіти України І-

40

ІV рівнів акредитації] / М. П. Костюк, О. А. Шевчук. – Рівне : РДГУ, 2006.

– 94 с.

9. Шевчук О. А. Робоча програма навчальної дисципліни «Безпека

життєдіяльності (ОП)» для студентів гуманітарних і природничих

спеціальностей. – Рівне : РДГУ, 2016. – 21 с.

10. Шевчук О. А. Словник з «БЖД» : [навч.-метод. посіб. для студ.

гуманіт. і природн. спеціальностей ВНЗ України І–ІV рівнів акредитації] /

О. А. Шевчук. – Рівне : РДГУ, 2013. – 175 с.

11. Шойгу Ю. С. Прогнозирование и управление социально-

психологическими рисками во время чрезвычайной ситуации

/ Ю. С. Шойгу, Л. Г. Пыжьянова // Вестник Московского университета.

Серия 14 Психология. – 2011. – № 4. – С. 76-83.

Шутова С. М.,

асистент кафедри Основ

професійного навчання Київського

національного університету

будівництва і архітектури

ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ

ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ

ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

Сучасний стан розвитку української державності, соціально-

економічні й політичні перетворення, курс на демократизацію суспільства

не може бути плідним без кваліфікованих, відданих своїй справі,

націлених на майбутнє фахівців.

Діяльність працівників правоохоронних органів стає дедалі фізично й

емоційно напруженою та небезпечною. Це позначається на сумній

статистиці, відповідно до якої від 7 до 12 відсотків працівників

правоохоронних органів гинуть, зазнають тяжких фізичних і психічних

травм під час виконання службових обов'язків та пов'язаних з ними дій.

Отже, проблема забезпечення особистої безпеки працівників

правоохоронних органів України є надзвичайно актуальною.

Вивченню проблеми формування адекватної поведінки в працівника

правоохоронних органів у екстремальній ситуації присвячено праці В.Г.

Андросюка, І.В. Барка, Л.І. Казміренко., В.О. Лефтерова B.C. Медведєва,

О.В. Тімченко, Г.О. Юхновця. При цьому суттєве значення для

дослідження проблеми поведінки працівників у екстремальних ситуаціях

мали відомості про особливі психічні стани і реакції, що спостерігаються в

ризиконебезпечних ситуаціях (Ю.О. Олександровський, Г.О. Балл, М. Д.

Левітов, Л.Ф. Шестопалова та ін.), зокрема — правоохоронній діяльності

(О.М. Бандурка, С.П. Бочарова, В.С.Медведєв).

41

Сьогодні правоохоронна система нашої держави виступає гарантом у

забезпечені прав і свобод громадян. Проте проблеми щодо забезпечення

безпеки самих правоохоронців, які мають забезпечувати безпеку громадян,

є актуальними, зважаючи на значні втрати серед працівників

правоохоронних органів при виконанні професійних завдань, і все більше

привертають увагу науковців різних галузей.

Аналіз сучасних уявлень про безпеку свідчить, що проблема

усвідомлення сутності безпеки сьогодення і, відповідно, її понятійного

визначення залишається поки що невирішеною, а поняття безпеки, що

розкриває сутність феномена, на цей час відсутнє. Дослідженню цих

питань було присвячено наукові праці В. Б. Авер'янова, О. М. Бандурки,

Д. М. Бахраха, O. K. Безсмертного, Ю. П. Битяка, А. С. Васильєва,

І. І. Веремеєнка, І. П. Голосніченка, С. Т. Гончарука, Е. В. Додіна,

М. М. Дорогіх, М. І. Єропкіна, В. Ф. Захарова, В. В. Зуя, Л. В. Коваля,

О. П. Коренева, М. В. Корнієнка, О. І. Остапенко, І. М. Пахомова,

В. П. Петкова, Л. Л. Попова, О. В. Серьогіна, Ю. С. Шемшученка,

В. К. Шкарупи та інших.

Чимало авторів у своїх дослідженнях прагнули додати поняттю

безпеки сучаснішого змісту, що відповідало б реальним умовам

забезпечення безпеки. Але слід зазначити, що в світовій психологічній

науці проблеми травматизації та загибелі працівників ризико-небезпечних

професій, насамперед працівників органів внутрішніх справ, розглянуто

вкрай недостатньо. До сьогодні здійснювалась лише статистична

констатація фактів загибелі та поранень працівників правоохоронних

органів без глибокого соціально-психологічного аналізу чинників, що

призвели до цього.

Основними психологічними напрямками зниження рівня фізичних і

психічних втрат серед працівників правоохоронних органів вважається

розвиток у працівників емоційної і психологічної стійкості; формування

психологічної готовності до дій у небезпечних ситуаціях; організація

систематичної професійно-психологічної підготовки. Але механізм

практичної реалізації цих заходів і до сьогодні розроблений недостатньо.

Проблемі забезпечення особистої безпеки працівників

правоохоронних органів України в останні роки приділяється особлива

увага. Однак, зважаючи на статистику, вона потребує негайних практичних

заходів щодо забезпечення безпеки професійної діяльності працівника

правоохоронних органів. Так, за свідченням експертів, працівники

правоохоронних органів гинуть, переважно, внаслідок порушення

службових інструкцій, нехтуючи правилами особистої безпеки.

Основними чинниками, що зумовлюють загибель чи поранення

працівників правоохоронних органів є:

42

звичайна людська безпечність, коли в молодих працівників

правоохоронних органів ще не сформовано стійкі якості зосередженості,

уваги, пильності тощо);

слабка підготовка до несення служби й проведення операцій,

оперативно-слідчих заходів, брак досвіду, недостатній інструктаж тощо);

недостатнє технічне оснащення (виїзд на місце події без зброї і

бронежилета, відсутність кулезахисного скла у автомобілях, зручної

кобури, портативної апаратури для зв'язку тощо);

ігнорування сигналів про небезпеку, коли кількість

правопорушників перевищує число працівників правоохоронних органів;

складні ситуації, коли підозрілі особи знаходяться під впливом алкоголю,

наркотиків або правопорушники страждають психічними розладами);

неуважне ставлення до вимог інструкцій (це і відстань між

працівником і підозрілою особою, коли злочинець може заволодіти зброєю

працівника й розправитись з її власником, невдала позиція працівника при

проникненні в приміщення, при затриманні автотранспорту, неувага до рук

зловмисника, зокрема неправильно застосовані наручники тощо);

неякісний обшук (загрозу становить як неякісний обшук, так і

ситуація, коли обшук зовсім не здійснюється).

Підводячи підсумки, слід зазначити, що в широкому розумінні

безпека життєдіяльності вивчає проблеми захисту людей у різних видах

діяльності (зокрема у правовій, трудовій, військовій та ін.). Важливість

теми доповіді полягає й у тому, що в жодному виді діяльності неможливо

досягти гарантій абсолютної безпеки, будь-яка діяльність у тому або

іншому вигляді небезпечна, але особливо небезпечною сьогодні

вважається професійна діяльність працівників правоохоронних органів.

Діяльність працівників правоохоронних органів нерідко відбувається

в напружених, конфліктних ситуаціях, небезпечних для життя обставинах,

в тому числі пов'язаних із застосуванням зброї. Навіть перевірка

документів, зауваження на адресу порушника правил дорожнього руху,

розвідувальне опитування, профілактична бесіда, очна ставка, допит

наповнені психічною напругою і містять потенціал небезпеки професійної

діяльності. В останнє десятиліття спостерігається тенденція зростання

таких ситуацій і обставин в діяльності правоохоронних органів. Особливо

важкі надзвичайні обставини, викликані явищами і факторами природного,

техногенного чи соціального характеру, що нерідко порушують нормальне

життя населення, загострюють суспільну небезпеку й порядок на

конкретній території.

Забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів

України – складна і багатогранна проблема. Хотілось би звернути увагу на

організаційно-правові проблеми забезпечення особистої безпеки

професійної діяльності працівників правоохоронних органів України.

43

Вважаю, що тільки ретельне дослідження цієї теми і доведення її до

суб'єктів організаційно-правового блоку може вплинути на розв'язання

зазначеної проблеми.

Берлінська К. О.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Чурмантаєв П. С.,

кандидат філософських наук,

майстер спорту України,

доцент кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «НЕСМЕРТЕЛЬНА ЗБРОЯ»

В УКРАЇНСЬКОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ

Проблеми правового регулювання обігу зброї є дуже актуальними на

даному етапі розвитку України як демократичної правової країни.

Адміністративно-правовий режим обігу зброї на сьогодні не є досконалим.

Існує багато недоліків у вітчизняному законодавстві, які потребують

усунення.

Цьому питанню присвятили свої роботи такі вченіправознавці як:

В. А. Гуменюк, І. П. Голосніченко П. Д. Біленчук, А. В. Кофанов,

О. Ф Сулява, Я. Ю. Кондратьєв, О. М. Піджаренко, М. П. Федоров,

О. С. Фролов та ін.

В останні роки у всьому світі значно зросли дослідження та розробка

так званої несмертельної зброї. Найбільш розповсюдженим видом

несмертельної зброї тривалий час були препарати сльозоточивої і

подразливої дії. На сьогодні активно використовуються аерозольні

балончики, газові гранати, у склад яких входить переважно препарат МПК

(морфоліт пераргонова кислоти), який відноситься до груп синтетичних

аналогів природного капсаїцину, тобто перцевих аерозолів, що

застосовуються поліцією багатьох країн світу. В Україні розроблено і

серійно випускаються для правоохоронних органів аерозольні балончики

«Терен4», «Терен4М», а також пристрої миттєвого розпилення

сльозоточивого аерозолю «Терен5», «Терен 6» так звані газові гранати.

Крім того, для цивільного населення випускаються аерозольні балончики

44

«Терен1», які на відміну від «поліцейських» аналогів містять знижений

відсоток робочої суміші [1, c. 76].

Останні роки в Україні велася робота з розробки боєприпасів та зброї,

а також проведення медикобіологічних дослідів в організаціях МОЗ

України. Деякі з розроблених моделей рекомендовані «Спецтехнікою»

МВС України для застосування в ОВС. Це такі пістолети як «Форт12Р»,

«АЕ 790G», «Перемога», «Гарант ІЗ27», револьвери «Галченя», «Сафарі

820G», «З», «Ринг» та ін. Неметалеві кулі виготовляються з гуми,

пластмаси, воску. На відміну від металевої така куля після пострілу

швидко втрачає швидкість та свою вражаючу здатність. Визначення

вищезазначених виробів як спеціальних засобів не відповідає вимогам

сьогодення.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29.08.2007 р.

№ 325 були затверджені загальні технічні умови (СОУ 7819001: 2007)

стосовно пістолетів, револьверів та інших короткоствольних пристроїв

несмертельної дії. У даному документі вищезазначені вироби

визначаються саме як зброя несмертельної дії, що призначена для

ураження цілей снарядами (у тому числі речовинами, сумішами речовин,

сльозоточивої та дратівної дії), що одержують направлений рух у стволі за

допомогою сили тиску газів, які утворюються в результаті згорання

метального заряду та не мають достатньої кінетичної енергії для

спричинення тяжких та смертельних ушкоджень людини, що знаходиться

на визначеній відстані [2, c. 112].

Я вважаю, що найбільш вдалою є класифікація, яка виділяє

несмертельну зброю, як окремий вид зброї, за характером нанесених

пошкоджень, необхідно вказати, що вона може бути різною за своїм

призначенням:

1. За масштабом дії: несмертельна зброя індивідуальної дії;

несмертельна зброя масової дії.

2. За принципом впливу: несмертельна зброя, що впливає на органи

почуттів; несмертельна зброя, яка механічно обмежує рухомість людини

чи об’єкта; несмертельна зброя, яка впливає на матеріальну частину

супротивника.

3. За тактикотехнічними характеристиками: несмертельна ствольна

зброя, в якої використовується різні несмертельні знаряддя (гумові,

пластикові кулі, газові суміші та ін.); пристрої розпилювання

подразнювальних речовин (аерозольні балончики), у тому числі і

миттєвого (газові, світлошумові гранати та ін.); несмертельна зброя,

заснована на дії електричного току; холодна несмертельна зброя (гумові

палки).

4. За призначенням: цивільна (самооборони); службовоштатна;

(поліцейська); військова (у разі проведення спеціальних миротворчих

операцій) [3, c. 67].

45

На мою думку, застосування різних видів несмертельної зброї може

гарантувати виконання поставлених завдань при забезпеченні безпеки

особовому складу правоохоронних органів. На даний час ведеться

розробка зброї, яка буде спрямована на протидію операціям супротивника

та на ушкодження матеріальної частини ворога. Серед них засоби, які

ліквідують тертя, або ті, що визивають ламкість металів, полімери у формі

клейких засобів чи піни, які перешкоджають руху людей і транспортних

засобів.

Список використаних джерел

1. Кофанов А .В. Криміналістичне дослідження вогнепальної зброї.

Монографія. – К.: «КИЙ», 2005 – 192 с.

2. Біленчук П. Д., Кофанов А. В., Сулява О. Ф. Балістика:

криміналістичне вогнестрільне зброєзнавство. Підручник для вузів. – К.:

Міжнародна агенція «BeeZone», 2003. – 384 с.

3. Ткаченко В. Т. Проблеми класифікації зброї // Вісник НУВС. –

2003. – № 2. – С. 53–59.

Бєлянко В. В.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 2-го курсу психологічного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Голуб В. П.,

кандидат педагогічних наук,

доцент, старший викладач

кафедри вогневої та спеціальної

фізичної підготовки Інституту

кримінально-виконавчої служби

ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНІКИ БОКСУ

В СИСТЕМІ ЗАХОДІВ ФІЗИЧНОГО ВПЛИВУ

Здавна люди завжди прагнули визначити найсильнішого. Що ж

поробиш, така людська природа. Разом з тим часи неконтрольованої

жорсткості і безмежної агресивності пішли в небуття. На дворі двадцять

перше століття, який вносить все ж свої корективи у розвиток людської

раси, тому єдиноборства тепер багато в чому стали більше видами спорту,

ніж елементом виживання.

Ранній період історії боксу. Перше зображення бою було зроблено в

шумерській печері в третьому тисячолітті до н. е., а давньоєгипетський

46

рельєф другого тисячоліття до н. е. зобразив уже не тільки боксерів, а й

глядачів. Але обидва бійця б'ються голіруч.

Юнаки, які боксують. Давньогрецька фреска

У 1927 році американський археолог Спенсер виявив у Багдаді кам'яні

плити з малюнком, на якому дві людини готуються до поєдинку. Прийнято

вважати, що вік цієї знахідки – 7000 років.

У 688 році до н. е. бокс був уперше включений у програму 23-х

античних Олімпійських ігор. Уважають, що творцем правил кулачних

поєдинків, відомих у той час як пигмахія, був Геракл. Існує легенда, що

спартанці перед тим, як навчитися володіти мечем і щитом, також

проходили школу боксу.

Тренувальний процес.

Само собою, будь-яка справа вимагає хорошої вправності, досвіду та

певних знань і навичок. Тому бокс – це діяльність, яка має на увазі під

собою регулярні тренування як самостійно, так і в складі групи. Тренер

неодмінно виконує постановку удару спортсменам, контролює

напрацювання ними комбінацій, ставить у спаринги, змушує виконувати

удари на спеціалізованому інвентарі, такому як груша для боксу, мішок,

лапи і т. д. Крім того, пильну увагу приділяється загальній фізичній

підготовці: виконуються стрибки на скакалці, проводиться робота з

набивним м’ячом, робляться віджимання на брусах, підтягування на

турніку, рекомендується плавання.

Для відточування техніки застосовуються контрольні поєдинки, в

яких бійці можуть битися, як в реальному бою. Для пасивного захисту

вони використовують капу, раковину, шолом, рукавиці для боксу, руки

замотують бинтами. Такі пристосування та аксесуари дозволяють

мінімізувати ризик виникнення травми, захиститися від небажаних

розтинів.

47

Різновиди.

Бокс – це вид спорту, який можна розділити на три типи: аматорський,

напівпрофесійний, професійний. Аматори виступають за такою схемою:

три раунди по три хвилини. Перерва між раундами дорівнює одній

хвилині. На спортсменах обов'язково надіта боксерська форма. Відмінна

риса: боксер-любитель може провести за один день кілька боїв,

виступаючи на якомусь турнірі. Професіонали б'ються від 8 до 12 раундів.

До 1980-х чемпіонський бій проходив 15 раундів, але смерть боксера на

ім'я Дук Ку Кім дала поштовх до того, що спочатку основна світова

федерація боксу WBC, а після – WBA та IBF також скоротили чемпіонську

дистанцію, прибравши три раунди. Професіонали б'ються по пояс голими,

на відміну від любителів, одягнених в майку. Суддя на рингу уважно

стежить за фізичним станом бійців і може в будь-який момент зупинити

поєдинок через травму одного з суперників, розсічення, сильного

кровотечі або нокауту.

Володимир та Віталій Клички, Василь Ломаченко, Олександр Усик та

Віктор Постол увірвалися до еліти світового боксу.

Крилаті фрази боксу:

Джо Луїс: «Він може бігати, але не зможе сховатися»

Семмі Скеф: «Якось раз мене збила вантажівка, тоді ось було

сильніше» (після поразки нокаутом від Тайсона)

Мухамед Алі: «Я бачив, як Джордж Форман боксував з тінню, і тінь

виграла»

Франк Хаббард: «Найважче у боксі — збирати свої зуби з підлоги

рукою в боксерській рукавичці»

48

Бочило Н. В., здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

НАЙНЕВДАЛІШІ ПОРАЗКИ АНТИТЕРОРИСТИЧНИХ

ПІДРОЗДІЛІВ СВІТУ В ХОДІ ОПЕРАЦІЙ ПО ЗВІЛЬНЕННЮ

ЗАРУЧНИКІВ

На мою думку, ця тема ніколи не втратить свою актуальність, адже на

чаші вагів опиняються людські життя та політичні інтереси. На жаль у

більшості випадків влади багатьох країн світу не бажають йти на

компроміс з терористами, і тоді на арену виходять антитерористичні

підрозділи, які безпосередньо проводять визволення заручників шляхом

силової операції.

Вся відповідальність за яку, лягає не на ту особу, яка приймала

рішення про проведення силової операції, а на командира

антитерористичного підрозділу, тому що він безпосередньо розробляє та

проводить підготовку до операції, і всі рішення під час її проведення

приймає одноосібно, і на жаль за помилку командира, прорахунки в

операції, або недооцінення супротивника, доводиться платити дуже високу

ціну людські життя.

Отже, можна виділити наступні спеціальні підрозділи світу для яких

звільнення заручників мали дуже трагічні наслідки:

1.«Альфа» ФСБ Росії - 26 жовтня 2002 року, всупереч зверненню

захоплених заручників до президента Росії Володимира Путіна не

штурмувати захоплену будівлю театру, о 5-й ранку почалася операція з

визволення заручників. Спеціальні підрозділи ФСБ спершу розпилили

через вентиляційну систему анестетичний газ на основі похідних

фентанілу, а через деякий час почали штурм театру. Більшість заручників

та жінок-смертниць знепритомніли від газу, але деякі терористи чинили

опір ще протягом години. Як наслідок, більшість бойовиків була вбита

разом зі знепритомнілими жінками-смертницями. За ствердженнями

деяких джерел двом терористам вдалося втекти з місця теракту, доля ще

49

десятьох інших залишається невідомою. Невдовзі після штурму, о 7:20

було повідомлено, що операція закінчилася й окрім терористів загинуло

ще 67 людей. Однак нічого не було повідомлено про використання

анестетичного газу і непритомним людям не надавалася швидка медична

допомога. Це призвело до швидкої смерті п'ятьох дітей та людей хворих на

серцево-судинні захворювання. Крім того, не вистачало машин швидкої

допомоги і їм не був вчасно даний доступ до будинку театру, що також

призвело до загибелі ще десятків непритомних заручників. За офіційними

даними в результаті теракту та штурму театру загинуло 33 терористи та

129 заручників. Близько 700 чоловік постраждали внаслідок використання

газу, деякі отримали інвалідність другого та третього ступеня. У

телевізійному зверненні 26 жовтня 2002 р. Володимир Путін подякував

правоохоронцям за врятування сотень заручників і попросив вибачення за

те, що не вдалося врятувати інших.

2. Сайерет Маткаль – спецпідрозділ Генерального штабу Армії

оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ). Загибель 25 осіб включаючи 21 дитини в ході

операції Сайерет Маткаль в школі міста Маалот 15 травня 1974 року.

3. «Зелені берети» ЗС США – Операція «Орлиний кіготь» або

операція «Миска рису» – невдала спеціальна операція американських сил

спеціальних операцій у спробі врятування 52 американців, захоплених під

час Іранської кризи в американському посольстві в Тегерані. Операція,

котра проводилася 24-25 квітня 1980 року під безпосереднім проводом

Верховного Головнокомандувача президента країни Джиммі Картера,

завершилася грандіозним провалом з колосальним політичним фіаско

правлячої адміністрації США, й завдала нищівного удару по іміджу

керманичів зовнішньої політики країни. Крах операції з врятування

заручників став однією з передумов програшу Картера на президентських

виборах 1980 р. у США Рональду Рейгану.

Операція готувалася поспіхом, без врахування думки та порад

фахівців. По ходу її виконання виконавці зіткнулися з безліччю завад та

промахів й врешті-решт була скасована, по суті навіть не вийшовши на

активну її фазу. При перельоті ударного угруповання американських

операторів до спеціальної зони, під кодовим ім'ям «Пустеля Один», з 8

вертольотів до цілі прибуло тільки 5, решта з технічних причин не була

здатна діяти далі. Керівництво операцією запросило Президента про

скасування операції, на що Картер надав дозвіл. При спробі зльоту один з

гелікоптерів урізався в транспортний літак з запасом палива та вояками. У

наслідок катастрофи загинуло 8 американських військових, були втрачені

вертоліти та літак.

4. Антитерористичний підрозділ поліції Німеччини - Погодившись з

вимогами терористів переправити їх літаком до Каїру, німецька поліція о

22:30 двома вертольотами доставила нападників та їхніх заручників на

військовий аеродром, де вже чекав літак до Єгипту. Саме тут німецька

50

поліція планували визволити заручників. По різних місцях аеродрому було

розставлено п'ять німецьких снайперів, однак ніхто з них не мав

спеціальної підготовки у контртерористичних операціях чи визволенні

заручників.

Під час вивантаження заручників палестинці помітили, що літак був

порожній і зрозуміли, що їх заманюють у пастку і зробили спробу

повернутися до вертольотів. У цей самий момент німецькі поліцейські

включили прожектори в аеропорту і дали наказ снайперам відкрити

вогонь. Спроба вбити терористів виявилася вкрай невдалою – п'ять

снайперів не мали ні точних об'єктивів, ні приладів нічного бачення і до

того ж опинилися один на один з вісьмома озброєними терористами.

У хаосі перестрілки, яка тривала майже годину, був убитий один з

поліцейських, а двоє інших були поранені. Коли із значним запізненням на

летовище виїхав німецький броньовик, палестинці зрозуміли безвихідь

ситуації і почали розстрілювати заручників у першому вертольоті, а потім

кинули туди ще й гранату. Від вибуху гранати вертоліт охопило полум'я і

двоє вбитих атлетів і один поранений згоріли у вогні. Далі снайперам

нарешті вдалося вбити лідера терористів Іссу, і ще декількох інших, однак

ще живі палестинці розстріляли решту заручників у другому вертольоті.

Щойно о 1:30 ночі поліції вдалося закінчити операцію і захопити трьох

палестинців. У результаті цієї невдалої спроби визволення загинули усі

одинадцять заручників, п'ятеро палестинців і один німецький

поліцейський.

Отже, ми можемо з упевненістю вважати, що всі ці трагічні події

відбулися через халатність посадових осіб, не бажання йти на компроміс

заради життя своїх громадян та прорахунки в розробленні плану

проведення спеціальних операцій. Вище викладені матеріали слугують

яскравим прикладом того, що всі рішення про проведення силових

операцій приймалися на політичному підґрунті. А підрозділи які їх

проводили, після початку операції не змогли в повному обсязі виконати

поставлені перед ними завдання.

51

Брижак С. М.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 2-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби;

Науковий керівник:

Стріха С. В.,

старший викладач кафедри

вогневої та спеціальної фізичної

підготовки Інституту

кримінально-виконавчої служби,

підполковник внутрішньої

служби

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ

ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ КУРСАНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Проблема вдосконалення системи фізичної підготовки, здоров’я

курсантської молоді залишається найважливішою державною проблемою.

Кожний освітній заклад покликаний сприяти нормальному розвитку учнів і

охорони їх здоров’я, яке чітко обумовлено в законі ―Про освіту‖.

Зміст освітньої системи має на увазі обов’язкове впровадження

здоров’я зберігаючи технологій в навчальний процес. Висока суспільна

потреба в технологіях, що зміцнюють і зберігають здоров’я, як курсантів,

так і педагогів спеціальна фізична підготовка обумовлена, перш за все тим,

що рівень здоров’я різко знизився.

Виходячи з цього, завданнями фізичного виховання в Інституті

кримінально-виконавчої служби є розвиток фізичних якостей і здібностей,

удосконалення функціональних можливостей організму, зміцнення

індивідуального здоров’я; формування стійких мотивів і потреб у

дбайливому ставленні до власного здоров’я;оволодіння системою

професійного і життєво значущих практичних умінь і навичок, що

забезпечують збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров’я;

освоєння системи знань про заняття фізичною культурою, їх роль і

значення в формуванні здорового способу життя і соціальних орієнтацій;

поліпшення рівня фізичного розвитку, фізичної та функціональної

підготовленості. І кінцевим підсумком є формування високого рівня

культури здоров’я курсантів.

Щоб правильно і ефективно удосконалювати фізичну підготовленість

в процесі навчання на заняттях необхідно глибоко знати загальні основи

теорії і методики цього питання. Однак знання теорії і методики лише

основа роботи. Успішний результат її залежить від уміння творчо

застосовувати знання з урахуванням особливостей завдань фізичної освіти

52

курсантів спеціальна фізична підготовка, з урахуванням конкретних умов

проведених практичних заняттях.

Які ж особливості треба знати і враховувати, перш за все?

Насамперед, процес фізичної підготовки – один з елементів єдиного

процесу фізичного освіти, мета якого – навчити курсантів самостійному

поліпшенню рівня фізичного розвитку, фізичної та функціональної

підготовленості. Основу фізичної підготовленості складають систематичні

заняття фізичними вправами і спортом, ефективно вирішують завдання

позитивних рухових навичок, зміцнення і збереження здоров’я курсантів.

При цьому фізична культура і спорт виступають як найважливіший засіб

фізичного виховання. Фізична підготовленість тільки один з соціально

значущих результатів фізичного виховання в середню професійну освіту.

Основна фізичне навантаження припадає на заняття різними видами

спорту: легка атлетика, волейбол, баскетбол. Вони сприяють розвитку

кістково-м’язової, кровоносної, дихальної та нервової систем. Разом з тим,

завжди необхідно враховувати той факт, що ніякі, навіть самі ретельно

розроблені, узагальнені програми з дисципліни, не можуть врахувати

всього різноманіття індивідуальних особливостей курсанта. Тому,

кожному необхідно навчитися ―розуміти‖ свій організм, ―прислухатися‖ до

його роботи, постійно спостерігати і аналізувати його реакції на всілякі

навантаження.

Посилена м’язова робота значно збільшує потребу в кисні, тобто

сприяє тренуванню дихальної та серцево-судинної системи, розвитку

серцевого м’яза і м’язів грудної клітки. М’язова робота сприяє

поліпшенню настрою, створює відчуття бадьорості і в кінцевому підсумку

призводить до підвищення життєдіяльності всього організму. Викладачі

спеціальної фізичної підготовки прагнуть до розвитку таких фізичних

якостей, як сила, спритність, швидкість, витривалість. Зниження рівня

фізичної підготовленості може призвести до таких наслідків – атрофії

м’язової і кісткової тканини; зменшенні життєвої ємності легень;

порушення діяльності серцево-судинної системи; застою крові в кінцівках.

Тренований курсант, стомлений виконаною роботою, здатний швидко

відновлювати свої сили.

Для перевірки фізичної підготовленості курсантів Інституту

кримінально-виконавчої служби на початку і в кінці навчального року

проводиться здача нормативів, де можна побачити зростання фізичних

якостей до кінця навчального року.

Фізична підготовленість швидко втрачається, якщо не підтримується

самостійно. У той же час з віком мотивація занять фізичними вправами

знижується. Тому одним з основних завдань обов’язкового фізичного

виховання є формування стійких мотивів фізичного самовдосконалення.

Самостійна діяльність курсантів на парах завжди повинна знаходитися під

контролем педагога, основним засобом якого є відповіді і дії курсантів,

53

аналітична діяльність педагога щодо визначення ступеня їх правильності,

числа і характеру помилок.

Для курсантів характерно досягнення найвищих темпів розвитку

фізичного потенціалу в цілому. Найбільш інтенсивні зростання силових

показників, витривалості і вдосконалення рухових координацій. Головне

завдання – не запізнитися з формуванням фізичного потенціалу молодої

людини, адже це тепер вже на все життя. Найбільш доцільно в цей період

заняття спортом, можливо кількома його видами. Крім занять спеціальною

фізичною підготовкою слід ходити в турпоходи, брати участь в різних

змаганнях, займатися допомогою в домашньому господарстві, брати

участь в колективних іграх.

Враховуючи вищезазначене, слід пояснити курсантам те, який вплив

надає фізична підготовка на організм, який сенс всіх навчально-

тренувальних процесів. Зниження інтересу до традиційних форм і систем

фізичного виховання і недостатня освіченість у сфері фізичної культури

обмежують можливості курсантів перейти до організації самодіяльних

форм занять фізкультурної діяльністю, активно і цілеспрямовано

використовувати їх у зміцненні свого здоров’я, організації здорового

способу життя. Сьогодні в Інституту кримінально-виконавчої служби

створюються всі сприятливі умови для оздоровлення курсантів,

максимальне їх залучення в активні заняття фізичною культурою і

спортом, участь в спортивно-масових заходах, де курсанти демонструють

результати своєї освіченості, посилюючи їх позитивний ефект у

формуванні інтересу до фізичної культури, свого здоров’я, організації

свого культурного дозвілля.

Список використаних джерел

1. Захаров Е. Н., Карасьов А. В., Сафонов А. А. Енциклопедія фізичної

підготовки: метод. розвитку фізичних якостей. – М.: Лептос, 1994. – 368 с.

2. Холодов Ж. К., Кузнєцов В. С. Теорія і методика фізичного

виховання і спорту: навчальний посібник для студентів вищих навчальних

закладів. – 2-е видання.

3. Решетніков Н. В., Кислицин Ю. Л. Фізична культура: Посібник

СФП. – М.: Майстерність, 2002. – 152 с.

54

Брижак С. М.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 2-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Бірюков Павло Віталійович,

кандидат педагогічних наук,

викладач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ЗАПОБІГАННЯ СУЇЦИДУ ЗАСУДЖЕНИХ

В УСТАНОВІ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

Аналіз оперативної обстановки, що склалася останнім часом в органах

та установах, що належать до сфери управління Державної кримінально-

виконавчої служби Міністерства юстиції України, показує, що в

пенітенціарних установах збільшилося число самогубства серед

засуджених та ув’язнених. Самовільний ухід з життя – велика трагедія, яка

полягає не тільки тому, що в світі стало на одну людину менше, а ще й

тому, що причини та умови, які підштовхнули людину до самогубства,

залишилися невирішеними. Добровільний ухід з життя – явище,

безумовно, негативне і цьому необхідно рішуче протидіяти. Заходи та

засоби, які застосовуються в установах виконання покарань (далі – УВП) з

метою боротьби із самогубствами серед засуджених повинні розглядатися

в площині запровадження всієї системи попереджувальних впливів на

негативні явища (в тому числі злочинність, алкоголізм, наркоманія,

насильство, тощо), яка передбачає застосування спеціально-

кримінологічного, кримінально-виконавчого та кримінально-правового

попереджень.

Перший напрямок попереджувальної діяльності (спеціально-

кримінологічне попередження) пов'язаний з вирішенням завдань

профілактики суїцидів і перш за все тієї її частини, що пов'язана з

кримінальним злочином (тобто доведення засуджених до самогубств, що

передбачено ст. 99 Кримінального кодексу України), а також інших

випадків, прямо або безпосередньо пов'язаних з цими явищами.

Спеціально-кримінологічне попередження суїцидів в УВП - це

безпосередній вплив на суб'єктивні та деякі об'єктивні причини і умови,

що сприяють скоєнню самогубств. Само попередження визначається та

конкретизується у:

55

а) спеціально спрямованій діяльності на усунення певних

криміногенних факторів;

б) цілеспрямованому застосуванні соціально-економічних,

організаційних та правових заходів.

Виокремлення кримінологічної профілактики суїцидів в УВП

обумовлене тим фактором, що він має перешкоджати:

а) формуванню наміру скоєння суїциду (тобто попередження);

б) реалізації таких намірів на стадії приготування (тобто запобігання)

в) продовження початого акту на стадії замаху на суїцид (тобто

припинення).

Кримінологічна профілактика суїцидальної поведінки забезпечується

тим, що сфера її впливу, а також особи, які там знаходяться, ставляться в

нормативно окресленні рамки. Крім того, вона передбачає:

а) визначення кола осіб, які повинні знаходитись у сфері

профілактичного впливу адміністрації УВП;

б) визначення підстав використання профілактичних засобів стосовно

засуджених;

в) встановлення гарантій прав та законних інтересів засуджених, які

знаходяться у сфері профілактичного впливу;

г) повідомлення конкретних осіб (представників адміністрації та

інших) про початок здійснення профілактичних дій;

д) створення умов, які виключають компрометацію осіб, до яких

застосовуються профілактичні заходи;

е) визначення обов'язків та прав працівників УВП та інших осіб у

сфері попередження суїцидів в УВП.

Під час проведення заходів зі встановлення потенційних самовбивць у

місцях позбавлення волі необхідно зосередити увагу на категорії осіб,

стосовно яких поступає інформація (як офіційнім, так і оперативним

шляхом), яка характеризує їх становище в мікросоціальному середовищі

засуджених як небезпечне в площині соціальної адаптації та яке може

привести до конфліктної ситуації, в тому числі із самим собою.

Насамперед, мова йде про категорію засуджених, на яку здійснюється

моральний та фізичний тиск, застосовуються різноманітні знущання і

приниження людської гідності. Слід також звертати увагу на категорію

засуджених із числа колишніх співробітників поліції та інших

правоохоронних органів, військовослужбовців. До категорії потенціальних

самовбивць, крім зазначених, можуть попасти особи, що не віддають

борги, які з'явились з приводу гри в карти, інших азартних ігор. Зазначена

категорія засуджених, як правило, може бути доведеною до безвихідного

стану, з якого їм дуже тяжко вийти без допомоги співробітників УВП, але,

з тих чи інших міркувань, вони не можуть звернутися за допомогою. Тому

необхідно поряд з іншими спеціально попереджувальними діями,

виявляти таких осіб та проводити як з ними, так і в їхньому середовищі

56

профілактичну роботу. Для встановлення осіб, які можуть бути об'єктом

знущання в місцях позбавлення волі, а також саме за такими обставинами

стати на шлях самогубства, слід знати негативні процеси та явища,які

відбуваються, або можуть відбуватись в оточенні засуджених, їхній

субкультурі.

На наш погляд, тактика попередження суїцидів в УВП може

розглядатись за трьома напрямками:

1) ситуація до моменту виникнення наміру щодо скоєння самогубства

(тобто тактика у виді профілактичних дій);

2) ситуація виникнення наміру на спробу самогубства (тактика

відвернення);

3) ситуація спроби суїциду (тактика припинення суїцидального акту).

На наш погляд, методика прогнозування суїцидальної поведінки

засуджених має складатись з чотирьох основних частин, які сприяють

вирішенню наступних завдань:

- вивчення змін в характері поведінки, складових, які його

обумовлюють, особистості, середовища засуджених та ситуації, що

склалася, їх ознак, закономірностей формування розвитку та прояву;

- встановлення ознак, які мають прогностичне значення: визначення їх

якісного та кількісного значення, в тому числі показників, найбільш

зручних для практичного прогнозування;

- відтворення прикладної моделі прогнозу суїцидальної поведінки,

використовуючи метод моделювання ознак з метою визначення ступеню

ймовірності висновків, які прогнозуються;

- практичне прогнозування (здійснюється за рахунок утворення та

використання методики, яка визначає порядок, правила і способи

користування прогностичною моделлю).

З метою профілактики самогубства серед засуджених можна

запровадити наступні профілактичні заходи:

1) охоронні - охоронні попереджувальні заходи виступають у вигляді

соціального контролю;

2) дисциплінарні - дисциплінарні попереджувальні заходи, що

впливають на усунення негативних явищ, які викликають суїциди та

своєчасного припинення інших порушень діяльності в УВП;

3) виховні - виховні заходи в рамках загального процесу

ресоціалізації.

Профілактика самогубства психічно хворих осіб повинна

запровадитись як цілісна система та складатися з кількох послідовних

етапів: - перший етап - це застосування лікувальних заходів примусового

та непримусового характеру;

- другий етап - виписка хворого з лікарні та постановка його на

спеціальний облік;

- третій етап - зняття зі спеціального обліку.

57

Всі зазначені етапи профілактики аутоагресивних форм поведінки

психічно хворих має об'єднувати єдина програма профілактичних та

реабілітаційних заходів, які охоплюють не тільки трудову діяльність, а й

весь спектр соціального життя хворого.

Список використаних джерел

1. Суліцький В. В. Психологічні особливості засуджених-суїцидентів:

автореф. на здоб. ступ. канд. психол. наук: 19.00.06/ Вадим

Володимирович Суліцький – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2002. –

20 с.

2. Копотун І. М. Характеристика та запобігання суїциду в установах

виконання покарань / І. М. Копотун // Кримінологічні засади запобігання

злочинам в установах виконання покарань України (пенітенціарна

кримінологія) : посіб. / за ред. О. М. Джужі. – К.: НАВС, 2013. – С. 592–

607.

Войтюк І. В.,

здобувач ступеня вищої освіти

магістр 6-го курсу факультету

заочного навчання Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

СПЕЦІАЛЬНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ

ВІЙСЬКОВО-ПРИКЛАДНИХ НАВИЧОК І ВМІНЬ КУРСАНТІВ

ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

В умовах росту правопорушень у суспільстві реальність вимагає від

працівника пенітенціарної служби високого рівня професіоналізму.

Систематичне виконання завдань з великим фізичним та психологічним

навантаженням створює дефіцит часу для підтримки працездатності на

оптимальному рівні. Ці актуальні проблеми послужили вивченню процесу

формування професійних якостей курсантів у педагогічних джерелах

А. О. Лігоцького, В. Ф. Бойко, І. П. Закорко, О. В. Запорожанова,

В. М. Пліско, В. В. Крутова, С. Е. Бутова та ін.

58

Головним у розвитку професійної майстерності курсантів є засоби і

методи фізичної підготовки. Це дозволило визначити нормативну базу для

вдосконалювання фізичних якостей, а концентрація і інтенсифікація

навчального процесу забезпечили успішне оволодіння професійними

вміннями і навичками [1]. Для успішного навчання особового складу варто

створювати гарну матеріально-технічну базу, забезпечувати навчальний

процес відповідною інфраструктурою. Деякі спеціалісти вважають, що

треба спочатку розвивати фізичні якості, потім формувати професійні

якості. Після нашого дослідження вважаємо, що у процесі занять з

фізичної підготовки необхідно формувати навички у виконанні

прикладних вправ разом із загально розвиваючими вправами.

Аналіз вітчизняних і закордонних джерел дозволяє зробити висновок,

що ефективність професійних якостей у навчанні забезпечується шляхом

комплексування засобів і методів, застосування вправ прикладного

характеру.

Найбільш важливим аспектом у вихованні курсантів є навчальні

заняття , які необхідно проводити комплексно з великим навантаженням та

інтенсивністю. У зміст занять включені вправи з різних розділів фізичної

підготовки у різних поєднаннях, заняття проводяться на двох і більше

навчальних місцях з послідовним переходом з одного навчального місця

на інше. В цьому випадку спочатку відпрацьовуються вправи на розвиток

швидкості або сили, спритності, прийоми і дії пов’язані з координацією

рухів, а потім вправи на витривалість. Варіанти вправ та дій визначаються

викладачем, відповідно до періодів і завдань навчання, рівня фізичної

підготовленості курсантів та матеріального забезпечення занять [2].

На початковому періоду комплексні заняття направлені на

підвищення рівня загальної фізичної підготовленості та формування

основних рухових дій. Особливість проведення комплексних занять

полягає в тому, що на них не вивчаються нові прийоми та дії, а багато разів

повторюються найбільш ефективні раніше вивчені прийоми.

Відомо, що дії курсантів в умовах несприятливих факторів

викликають зміни у функціональному стані організму, що іноді приводить

до погіршення показників професійності. Щоб компенсувати ці негативні

явища, на заняттях необхідно моделювати дії, у яких курсанти виконували

б вправи, наближені до реальних обставин.[3].

Заняття з фізичної підготовки необхідно проводити з високою

інтенсивністю та концентрацією, щоб створити міцний динамічний

стереотип формування рухових умінь і навичок, тобто професіоналізму.

Створений динамічний стереотип у процесі систематичних, безперервних і

цілеспрямованих навчальних занять сприяв виконанню курсантами

головного завдання: у будь-який час доби й погоду, у кризових ситуаціях

застосовувати свою майстерність. Однак у навчанні з курсантами є багато

невирішених проблем. До їхнього числа варто віднести максимальне

59

підвищення рівня працездатності у складній обстановці. Треба відзначити,

що фізичні вправи з формування умінь і навичок, виконані курсантами, які

були раціональними, точними і ефективними в діях, повинні доводитись

до автоматизму й досконалості.

З метою вдосконалювання професіоналізму зверталася особлива увага

на підвищення особистої фізичної підготовленості, формуванню

розумових здібностей і морально-вольових якостей. Відомо, що успіх у

протиборстві із правопорушниками залежить від фізичної й моральної

підготовки курсантів. На наш погляд, перед курсантами у ході навчання

стояли надзвичайно важкі завдання, до успішного рішення яких потрібна

була висока організація проведення навчальних занять зі спеціальної

фізичної підготовки з елементами різнохарактерних вправ.

Своїм змістом, методами і формами пізнання дозволило глибоко

обґрунтувати навчальні заняття, більш детально сформувати вміння,

навички із застосуванням вправ у ході спеціальної підготовки, до

застосування в реальній бойовій обстановці [4].

Дослідження дає можливість для подальшого вдосконалювання теорії

й практики підготовки курсантів, тому що створює діалектичну єдність і

механізми наукових пошуків у даній області.

Таким чином, при комплексному плануванні навчання враховувати

вихідний і кінцевий рівень фізичної підготовленості й фізіологічних

показників організму. Найбільший ефект у розвитку професійної

майстерності досягається при оптимальному сполученні занять загально

розвиваючих та прикладних вправ з переважним виділенням часу на

виконання останніх

Тому з метою досягнення максимального ефекту необхідно правильно

будувати структуру заняття та підібрати найбільш ефективні вправи.

Слід зазначити, що застосовувані методики у ході занять з фізичної

підготовки спираються на методологічну основу теорії й практики

педагогіки, на всебічне застосування засобів і методів фізичної підготовки.

Тільки в діалектичній єдності цих напрямків можна домогтися успіху в

навчанні й виховання курсантів.

Список використаних джерел

1. Ануфрієв М. І. Основи спеціальної фізичної підготовки працівників

органів внутрішніх справ : навч. посіб. /Ануфрієв М. І., Бутов С. Є., Гіда О.

Ф., Решко С. М. – К. : НАВС, 2003. – 338 с.

2. Про затвердження Положення про організацію професійної

підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби

України : Наказ Державної пенітенціарної служби України від 23 верес.

2008 року № 248.

60

3. Техніка фізичного впливу на правопорушника в Національній

жандармерії Франції : посіб. / за заг. ред. Б. І. Пилипіва. – К. : ГУВВ МВС

України, 2007. – 50 с.

Гавриленко А. Є.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 2-го курсу психологічного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Стріха С. В.,

старший викладач кафедри

вогневої та спеціальної фізичної

підготовки Інституту

кримінально-виконавчої служби,

підполковник внутрішньої служби

СПОРТ У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Спорт – це один з найбільш доступних способів підтримки і

збереження здоров’я і працездатності людини. З кожним роком

з’являються і розвиваються різні форми занять фізичними вправами,

удосконалюються нові, незвичайні види спорту, але зацікавленість до них

боку більшої частини молоді і студентів залишається досить слабкою і

низькою. Істинний обсяг рухової активності молодих людей не може

повністю забезпечити їх повноцінне і гармонійний фізичний розвиток і

зміцнення здоров’я. Підвищується кількість студентів і школярів, котрі

мають відхилення у стані здоров’я.

В даний час спорт набуває настільки високу значимість у суспільстві,

що з’являються підстави вважати його одним з основних видів людської

діяльності. В системі норм і цінностей суспільства він також відіграє

велику роль. Заняття спортом, особливо аматорські, досить часто

розглядаються не тільки як спосіб зміцнення і збереження здоров’я, але і

як превентивний захід по запобіганню алкоголізації та наркотизації та

інших антисоціальних проявів поведінки, особливо в середовищі молоді.

Розвиток масового спорту – це актуальне питання надзвичайної

важливості для сучасного суспільства. Катастрофічне погіршення якісних

характеристик народонаселення (низька народжуваність, висока

смертність від серцево-судинних захворювань, наркоманії та алкоголізму,

зниження загального рівня духовності та моральності, стійка динаміка

погіршення показників фізичного розвитку, підготовленості, фізичної та

інтелектуальної працездатності) стає все більш значущою ознакою

розвитку кризи якості життєдіяльності значних мас населення, як одного з

61

важливих факторів ризику для національної безпеки і надійності умов

інтелектуального, морального, духовного розвитку населення, а також

економічного прогресу, і політичної стабільності. У зв’язку з цим,

популяризація здорового способу життя як один з напрямків державної

політики в інформаційній сфері повинна перетворитися на одну з

пріоритетних завдань, від вирішення якої багато в чому залежить

досягнення поставлених стратегічних цілей.

Поширення фізичної культури, спорту та здорового способу життя

потребує чіткого специфікованого поділу у відповідності з основними

формами спорту, вкоріненими в суспільстві в даний час. Можна сказати,

що існують дві основні взаємопов’язані організаційні форми спорту:

масовий самодіяльний спорт і спорт вищих досягнень, або великий спорт.

Масовий спорт лише відносно лімітується віком, станом здоров’я, рівнем

фізичного розвитку людей. Масовим спортом кожна людина займалася

хоча б раз у житті: спорт як навчальний предмет входить в програми всіх

типів навчальних закладів і військово-фізичної підготовки в армії. У цій

формі реалізуються насамперед загальні освітньо-виховні, підготовчо-

прикладні, оздоровчі та рекреаційні задачі спорту. Масовий спорт – основа

спорту вищих досягнень, умова фізичного вдосконалення підростаючих

поколінь, спорт вищих досягнень дозволяє на основі виявлення

індивідуальних можливостей і здібностей людини в певній сфері

спортивної діяльності досягти максимальних, рекордних спортивних

результатів, моделювати для них еталонні орієнтири, озброювати масову

практику найбільш ефективними засобами і методами спортивного

вдосконалення.

Отже, ми з’ясували, що спорт є необхідною умовою успішного

розвитку сучасного суспільства. Знання про значний вплив здорового

способу життя у більшості людей ще не стали їхніми переконаннями, а

величезна цінність здоров’я – достатньою мотивацією для його

збереження. Багато хто сприймає здоров’я на рівні фізичного благополуччя

і вважають головною умовою його збереження відмова від шкідливих

звичок, руховий режим і правильне харчування. Але в їхній свідомості ще

не сформувалося ставлення до здоров’я як до однієї з головних цінностей.

Список використаних джерел

1. Антипов В. А., Разумахина Е. Г. Реализация функций физической

культуры и спорта в государственной молодежной политике. // ТиПФК. –

2008. № 3.

2. Бауэр В. Г. Социальная значимость физической культуры и спорта в

современных условиях развития России / В. Г. Бауэр // Теория и практика

физической культуры. – 2001. – № 1.

62

Горпенко К. В.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Чурмантаєв П. С.,

кандидат філософських наук,

майстер спорту України,

доцент кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ЛЕГАЛІЗАЦІЯ ЗБРОЇ В РІЗНИХ КРАЇНАХ СВІТУ

Бути чи не бути легалізації зброї? Це питання є актуальним на протязі

довгого часу. Теоретики, науковці, юристи, політологи сперечаються,

доказуючи свою точку зору. Дані надані ООН повідомляють, що в світі

налічується 620 млн. одиниць вогнепальної зброї, що знаходиться в

особистому користуванні. З цієї кількості 40% відноситься до незаконного

обігу. Тобто 240 млн. одиниць ніде не враховані. Саме з їх допомогою і

скоюються злочини, від яких щорічно гине близько 300 тис. чоловік.

Законним шляхом на чорний ринок щорічно потрапляє 670 тис. одиниць

вогнепальної зброї. Найпоширеніші способи появи нелегальної зброї -

крадіжка у приватних власників, крадіжка з військових складів,

незаконний транзит з однієї країни в іншу. Очевидно, що питання

легалізації зброї дуже дискусійне. Разом з тим, законодавство більше 20

країн світу дозволяє своїм громадянам не тільки володіти, а й носити з

собою короткоствольну зброю. У зв'язку з цим цікаво звернутися до

досвіду деяких з них.

У США право володіти зброєю для цивільних осіб закріплено в

Конституції з XVIII століття. В руках цивільного населення перебуває дві

третини вогнепальної зброї країни, поліція і армія використовують лише

третину офіційно зареєстрованої зброї. За офіційною статистикою, щороку

близько 100 тисяч разів вогнепальна зброя використовується в цілях

самозахисту. Уряд вважає, що легалізація зброї позитивно впливає на

криміногенну обстановку та зазначають,що кількість злочинів з 90-х років

знизилося на 30-40% [1].

У 2005 році більше 60% населення Бразилії проголосували на

референдумі проти заборони продажу вогнепальної зброї. Згідно з

місцевим законодавством, будь-який доброчесний бразилець, який досяг

63

25-річного віку, має право на володіння зброєю для полювання та

самооборони, проте лише жителі сільських районів можуть вільно носити

його. Дозвіл на придбання і володіння зброєю видається поліцією, і його

необхідно продовжувати кожні три роки. Проведення референдуму про

вільний продаж зброї багато в чому був пов'язаний з вирішенням проблеми

злочинності, але спроба побороти вуличне насильство провалилася.

Статистика вбивств з вогнепальної зброї за десятиліття істотно не

змінювалася: кожні 15 хвилин в країні відбувається вбивство, за рік гине

близько 35-37 тисяч осіб [2].

Швейцарія - одна з найбільш озброєних країн Європи і світу. Як в

Мексиці і США, право на володіння вогнепальною зброєю тут закріплено

Конституцією. Крім того, жителі країни можуть мати і бойову вогнепальну

зброю. Всі чоловіки у віці від 19 до 31 року зобов'язані пройти базову

військову підготовку, після завершення якої вони переходять в резерв.

Резервісти зобов'язані зберігати вдома свою бойову зброю: держава видає

на руки гвинтівку SIG SG-550 і 50 патронів до неї. Стан зброї і боєприпасів

регулярно перевіряється контролюючими органами, щоб не допустити

нелегального використання.

В Естонії також легалізовано зброю, на руках у мільйонів жителів цієї

невеликої країни знаходиться близько 120 тисяч вогнепальної зброї. З 2001

року повнолітні громадяни країни можуть купувати, зберігати і приховано

носити пневматичні, газові та гладкоствольні пістолети. Для цього треба

пройти стрілецькі курси, за результатами яких буде видана ліцензія. Після

легалізації зброї рівень вбивств скоротився в п'ять разів, а штат поліції був

скорочений удвічі.

Питання легалізації вогнепальної зброї в Україні викликає масу

очікувань та асоціацій – від цілковитого схвалення до сумнівного остраху.

Оскільки зараз зброя з Донбасу «розтікається» по багатьох інших регіонах

України, то нагальним постає питання: чи потрібна Україні легалізація

вогнепальної зброї? Досвід деяких країн, зокрема США, показує, що

легалізація зброї може допомогти суттєво скоротити кількість

насильницьких злочинів ― убивств, пограбувань, зґвалтувань, адже люди

можуть захистити себе до прибуття поліції. Крім того, у зв’язку із війною в

Україні збільшується кількість нелегальної зброї. На думку прихильників

легалізації, при розумних правилах можна вивести значну частину зброї

«із тіні». Зрештою, пістолет вважається невід’ємним атрибутом

американської демократії: коли влада знає, що у людей є зброя і вони

готові використати її для свого захисту, вона більше зважатиме на думку

населення [3].

У даному питанні легалізації зброї в Україні є релевантні аргументи

«за» та «проти», але все ж таки, зважаючи на дані аргументи та приймаючи

до уваги сучасну ситуацію на сході України, варто було б легалізувати

короткоствольну зброю і тим самим вкотре довести агресору, що будь-які

64

спроби просування в глиб нашої країни, зустрінуть жорсткий опір та

зазнають невдачі.

Список використаних джерел

1. О праве граждан США на скрытное ношение огнестрельного

оружия // Guns and Ammo. – 1995. – № 12. – P. 72–74 // Бюллетень

ВИНИТИ. 1996. – № 9. – С. 21.

2. Шелковникова Е. Д. Оружие и контроль за его оборотом в разных

странах // http://www.hrpublishers.org/ru/pravozaschitnik.

3. Колосок А. М. Легалізація зброї як каталізатор розвитку соціальної

відповідальності суспільства / А. М. Колосок // Актуальні проблеми

економіки. – 2013. – № 11. – С. 113–118. - Режим доступу:

http://nbuv.gov.ua/UJRN/ape_2013_11_18.

Григорук А. О.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 2-го курсу психологічного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Стріха С. В.,

старший викладач кафедри

вогневої та спеціальної фізичної

підготовки Інституту

кримінально-виконавчої служби,

підполковник внутрішньої служби

ПРОФЕСІЙНО-ПРИКЛАДНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА

КУРСАНТІВ

Актуальність. Прикладна функція фізичної підготовки майбутніх

спеціалістів реалізується в основному у формі професійно-прикладної

фізичної підготовки. Програмою фізичного виховання студентів для вищої

школи передбачено ознайомлення курсантів з теоретичними основами

професійно-прикладної фізичної підготовки, навчання їх спеціальним

професійно-прикладним вправам, підвищення рівня розвитку загальних та

спеціальних якостей, необхідних для формування фізичних якостей з

урахуванням майбутньої професійної діяльності.

Ступінь досліджуваності проблеми. У науковій літературі різні

аспекти професійно-прикладної фізичної підготовки висвітлюються в

працях Беліновича В. В., Ільїна В. І., Суворова В. А. та розкривають місце

фізичної підготовки в процесі підготовки спеціалістів для досягнення

майбутньої спеціальності.

65

Мета і методи дослідження. Метою нашого дослідження є

проаналізувати та науково-теоретично обґрунтувати професійно-

прикладну фізичну підготовку курсантів. Для досягнення поставленої мети

застосовано метод теоретичного аналізу та узагальнення даних науково-

методичної літератури.

Сутність дослідження. При вирішенні завдань професійно-прикладної

фізичної підготовки майбутніх фахівців варто пам’ятати, що вона

здійснюється в тісному зв’язку із загальним руховим розвитком, що є

одним з основних засобів фізичного виховання у вищому навчальному

закладі. При підборі засобів ППФП необхідно виходити з таких критеріїв:

1. Однонаправленості (впливу на функціональні системи організму

спеціальних вправ і конкретних умов праці).

2. Безпосередньої прикладної (вивчає форми рухів для даної

професійної діяльності).

Підбір спеціальних засобів на основі вказаних критеріїв дає змогу

моделювати робочі навантаження, ситуації виконання дій, окремі

прикладні форми рухів і умови конкретної професійної діяльності. Згідно з

думкою Ільїна В. І., заняття з фізичного виховання, які проводяться двічі

на тиждень, забезпечують курсантам мінімально-необхідний руховий

режим. Як показують дослідження, рухова активність позитивно впливає

на розумову працездатність курсантів. Для накопичення резервів,

удосконалення фізичних і функціональних можливостей рекомендовано

займатися фізичними вправами не менше трьох разів на тиждень. Як

відзначено Суворовим В. А., заняття з фізичного виховання допомагають

курсантам засвоювати великий об’єм знань з інших дисциплін,

підвищують якість навчання. В освітній системі фізична культура

знаходиться в єдності з іншими навчальними дисциплінами, що сприяє

підготовці висококваліфікованих фахівців. У роботах Беліновича В. В

наголошується, що курсантам, у яких майбутня професійна діяльність

проходитиме в природних умовах навколишнього середовища, необхідно

володіти комплексною витривалістю, циклічними локомоторними

руховими навичками, які застосовуються у повсякденному житті.

Ефективність майбутньої професійної діяльності курсантів інформаційно-

комунікаційної спеціальності залежить від швидкості переробки

інформації, простої рухової реакції, координації рухів; для курсантів

професійно важливими якостями є витривалість, швидкість, координаційні

здібності рекомендується займатися легкою атлетикою, плаванням,

лижним спортом, усіма видами туризму.

Основні висновки. Для розвитку основних фізичних якостей курсантів

у зміст занять необхідно включати види рухової діяльності, які

забезпечують фізіологічну базу працездатності (витривалість і силу).

Загальна витривалість має найбільше значення для досягнення мети

ППФП, забезпечуючи тривалу працездатність у всіх видах праці. Для

66

розвитку професійно важливих якостей потрібні дії, які перевершують у

фізіологічному плані характеристики трудової активності. Тренована

людина краще адаптується до нового виду фізичного навантаження,

швидше акліматизується, легше переносити негативний вплив

навколишнього середовища.

Список використаних джерел

1. Ильин В. И. Физическая культура студента: учеб. І / В. И. Ильин. //

– М.: Гардарики, 2002. – 448 с.

2. Ільїн В. І. ППФП студентів у ВНЗ. Науково-методологічні та

організаційні основи. – М., 1978. – 68 с.

3. Суворов Ю. А. Профессионально-прикладная физическая

подготовка студентов: учебно-метод. пособие // Ю. А. Суворов,

В. А. Платонова. – СПб: ГУИТМО, 2006. – 77 с.

Демиденко Н. І.,

здобувач ступеня вищої освіти

спеціаліст 5-го курсу факультету

заочного навчання Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Безорчук О. Л.,

викладач кафедри пенітенціарної

діяльності Інституту

кримінально-виконавчої служби

ПРО-СОЦІАЛЬНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ВАЖЛИВА СКЛАДОВА

НАВЧАННЯ СПІВРОБІТНИКІВ УСТАНОВ ВИКОНАННЯ

ПОКАРАНЬ

Україна, обравши європейський шлях розвитку, взяла на себе

обов’язок запроваджувати європейські стандарти щодо виконання

покарань. Відповідно змінюються і підходи до підготовки кадрів і про-

соціальне моделювання все частіше визнається провідною навичкою для

нагляду за засудженими. Навчання персоналу про-соціальному

моделюванню дає змогу професійно та належним чином реагувати на

насильство й агресивну поведінку у в’язниці, застосовуючи мінімум

сили.

Термін «про-соціальне моделювання» по своїй суті означає спосіб, у

який ті, хто працює з позбавленими свободи особами, моделює про-

соціальні цінності та поведінку під час своєї взаємодії з в’язнями. Однак це

поняття має й дещо ширше значення, включаючи групу навичок, до яких

належить моделювання персоналом про-соціальних навичок, підтримка

67

про-соціального вираження у в’язнів і послаблення або протистояння

кримінальній діяльності. Треба наголосити, що про-соціальне

моделювання – це аж ніяк не поблажливість до ув’язнених або

співробітників. Воно не означає прийняття поганої поведінки чи нікчемних

відмовок. Не надає дозволу послаблювати стандарти і не означає

послаблення безпеки.

Про-соціальне моделювання означає: по-перше, недопущення

відносин та поведінки, які є неповагою, незаконні або ображають інших;

по-друге, послідовну, безсторонню, поінформовану й компетентну

взаємодію з людьми; по-третє, дії, що дають право на оскарження та

гарантують, що з людьми поводяться гідно та гуманно.

Загалом, про-соціальне моделювання – це поняття, що гарантує

добропорядну поведінку. Персонал повинен усвідомлювати, що змушує

в’язнів дотримуватися певних правил або слухатися певних співробітників.

Вони повинні розуміти поняття «законності» та як воно наділяє людей

моральною авторитетністю. Законність – одне з ключових понять про-

соціального моделювання. Багато досліджень у Великій Британії довели,

що коли в’язні помічають відсутність морального авторитету в системі

кримінальної юстиції та її представниках, вони більш схильні до порушень

і поганої поведінки. Про-соціальне моделювання корисне не лише для

персоналу, що безпосередньо працює з в’язнями. Свою роль у про-

соціальному моделюванні відіграють також організація в цілому й окремі

заклади. Заклади безпосередньо моделюють поведінку в’язнів. Персонал

швидше зрозуміє вплив про-соціального моделювання, якщо й сам

бачитиме його. Співробітникам буде важко підтримувати моделювання

про-соціальної поведінки, якщо вони самі не бачитимуть її від своїх

керівників або організації. Тому про-соціальне моделювання – це питання

для всієї команди, закладу чи організації, а не лише для окремої людини.

До про-соціальних заходів належать: пунктуальність, намагання

вирішувати проблеми, співпереживання більш уразливим, відповідальність

за власні дії, соціальна ініціатива, контроль неналежної поведінки.

Отже йдеться про вміння, бажання змоделювати добру поведінку та

визнавати вплив, який ви маєте на інших. Про-соціальний підхід включає

чотири етапи: визначення про-соціальних дій і коментарів ув'язнених;

винагородження за про-соціальні дії та коментарі; про-соціальне

моделювання; боротьба з кримінальними діями та заявами.

Деякі приклади про-соціальних дій і заяв включають заходи, пов’язані

з дотриманням тюремних правил, наказів, як-от появу на зустрічах,

пунктуальність, залучення до тюремної роботи, дотримання дисципліни у

в’язниці та спеціальних умов, зокрема лікування медикаментами. Інші про-

соціальні дії включають роботу над вирішенням проблем із тюремним

інспектором, прийняття відповідальності за порушення, коментарі про

шкоду, яку ув’язнений може заподіяти злочинними діями іншим і собі,

68

співчуття до жертви та переконання, що злочинність – це неправильно. До

інших про-соціальних заяв належать ті, що вирізняють некримінальну

діяльність і зв’язки, зокрема з родиною, спорт, некримінальні друзі, хобі й

відвідування навчального закладу або роботи, а також справедливі,

несексистські та нерасистські заяви, які свідчать про оптимістичне

ставлення, наприклад, віру в те, що життя без злочинності можливе, цілей

можна досягнути, персонал в’язниці може допомогти, а ув’язнені можуть

змінитися.

Тюремний персонал повинен посилювати ці твердження. Перший і

найочевидніший спосіб такого посилення – за допомогою мови тіла

(наприклад, посмішка, уважне слухання) та похвали. Персонал також

може винагороджувати в’язнів, даючи їм більше часу чи позитивні

відгуки для характеристик і спілкування впродовж решти часу вироку,

спілкуючись з іншими відомствами/професіоналами, як-от службами

соціального забезпечення чи поліцією про потреби в’язня, чи додаючи

позитивні коментарі у примітках справи. Ідея посилення про-соціальних

заходів полягає у винагородженні на основі поведінки. Винагороду слід

здійснювати чітко у відповідь на про-соціальну поведінку. В’язні повинні

ясно бачити зв’язок. Засуджені мають розуміти, що похвала співробітників

або позитивні звіти безпосередньо пов’язані з їхньою про-соціальною

поведінкою.

Про-соціальне моделювання передбачає зустріч персоналу з в’язнем,

пунктуальність, чесність і надійність, контроль виконання завдань, повагу

до почуттів інших осіб, вираження поглядів про негативні наслідки

кримінальної поведінки, висловлення поглядів щодо значення соціальної

діяльності, як-от друзі, що не належать до злочинного кола, добрі

відносини з родиною та значення роботи.

Таким чином, принцип про-соціального підходу пропонує спосіб

перешкоджати та боротися з антисоціальними заявами та поведінкою в

чітко визначених межах і до того ж дозволяє застосовувати більш дієвий

підхід стимулювання правослухняної поведінки засуджених через

заохочення, а не покарання.

Список використаних джерел

1. Мельник, І. Я. Просоціальна поведінка як складова соціальної

компетентності / І. Я. Мельник // Оновлення змісту, форм та методів

навчання і виховання в закладах освіти. – 2010. – № 43. – С. 60–62.

2. Климків Р. І. Формування просоціальної поведінки осіб, які

відбувають покарання з випробуванням. // Вісник Національної академії

Державної прикордонної служби України, 2013

69

Демиденко Н. І.,

здобувач ступеня вищої освіти

спеціаліст 5-го курсу факультету

заочного навчання Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Безорчук О. Л.,

викладач кафедри пенітенціарної

діяльності Інституту

кримінально-виконавчої служби

ДИНАМІЧНА БЕЗПЕКА ЯК ПРОФІЛАКТИКА

У ВИЯВЛЕННІ ЗАГРОЗ ПРАВОПОРУШЕНЬ НА РАННІХ СТАДІЯХ

В умовах реформування Державної кримінально-виконавчої служби

все більше змінюється підхід до суті виконання покарань. До персоналу

ставляться нові вимоги, реалізація яких сприятиме реабілітації засуджених,

через новітні підходи до роботи з ними.

У статті 102 Кримінально-виконавчого кодексу України зазначається,

що порядок виконання і відбування покарання повинен забезпечувати

ізоляцію і безпеку засуджених, а також персоналу – це обов’язкова

режимна вимога. Поряд із цим для засуджених повинні бути створені

умови, які б сприяли їхньому свідомому виправленню і поверненню до

законослухняної поведінки. Досягти цих обох цілей можна завдяки

визнаному у світі підходу до роботи із засудженими, який базується на

дотриманні прав людини і має назву «динамічна безпека». Цей підхід

базується на тому, що режимна безпека основана на силах і засобах

системи охорони, повинна бути доповнена безпекою основаною на

досконалому вивченні кожного засудженого і їхньої можливої поведінки.

Оскільки ув’язнені найчастіше та найдовше контактують з

охоронцями і наглядачами, то характер цієї взаємодії значно впливає на

їхню поведінку та ставлення. Позитивна взаємодія, як правило, зменшує

деструктивну поведінку та ставлення й сприяє злагодженій роботі із

засудженими.

Навчання співробітників установ виконання покарань методу

динамічної безпеки означає, що молодший тюремний персонал учиться та

заохочується розвивати добрі особисті відносини з в’язнями, знати й

розуміти їх як індивідуумів, надавати підтримку у вирішенні особистих

проблем і вести серйозні діалоги з ними. Концепція динамічної безпеки

має в основі такі компоненти: позитивні відносини, спілкування та

взаємодія між персоналом і засудженими, професіоналізм, збирання

потрібної інформації, розуміння й покращення соціального клімату

виправної установи, гнучкість і справедливість, розуміння особистої

70

ситуації в’язня, спілкування, позитивні відносини й обмін інформацією

між співробітниками.

Це передбачає таку взаємодію під час роботи, як регулярне

патрулювання території свого посту, ведення діалогу із засудженими аби

завоювати їхню довіру й побудувати довірчі відносини. Обов’язкове

стеження за фізичним благополуччям в’язнів під час перевірок і

перекличок. Не менш важливою є навичка застосування послідовного

підходу до неналежної поведінки і заохочення позитивної.

В основі концепції динамічної безпеки також лежить поняття того,

що взаємодія з ув’язненими та ближче знайомство з ними можуть дати

персоналу змогу передбачати й краще себе підготувати, щоб ефективно

реагувати на інциденти, які можуть загрожувати безпеці в’язниці та

безпеці персоналу й ув’язнених. За умови ефективної реалізації

динамічна безпека дає змогу в’язням почуватися комфортно,

звертаючись до персоналу установи ще до того, як проблема

загостриться. Завдяки цьому персонал в’язниці може вживати запобіжних

заходів, щоб перешкоджати виникненню інцидентів, таких як спроба втечі,

насильство з-поміж ув’язнених чи проти персоналу, контрабанду

заборонених предметів тощо. Тому важливо, щоб співробітники

використовували всі можливості для безпосередньої взаємодії з

ув’язненими.

Однією із перешкод на шляху до впровадження справжньої системи

динамічної безпеки є носіння зброї персоналом установ виконання

покарань.

У Європейських пенітенціарних правилах (ЄПП 69.2) зазначено:

«Відкрите носіння іншої зброї, зокрема кийків, особами, що контактують із

в’язнями повинна бути заборонена на території в’язниці, якщо зброя не

потрібна для безпеки й захисту під час вирішення певного інциденту».

Згідно з Європейськими пенітенціарними правилами персонал, що

працює безпосередньо з в’язнями, може для свого самозахисту носити

зброю, як-от ціпки чи кийки. Відповідно до загальноприйнятих норм, таку

зброю не слід носити показово чи погрозливо. Не варто постійно носити

великі кийки, однак їх потрібно зберігати на стратегічних постах, де вони

будуть швидко доступні в разі надзвичайної ситуації. Якщо носіння кийків і

засобів обмеження руху вважається важливим, варто зважити перевагу кийків

розміром 550 мм, що витягуються, які можна носити в невеликому чохлі на

поясі або в кишені уніформи, а також пластикових гнучких наручників, які

можна непомітно носити в кишені уніформи. Такий підхід дозволить дещо

згладити ставлення засуджених до персоналу, як тільки до охоронців і

сприятиме налагодженню діалога.

Нинішній режим, в якому акцент зроблено на контролі, спостереженні

й обмеженні руху, не може ефективно сприяти зменшенню кількості

повторних правопорушень. Натомість запровадження методу динамічної

71

безпеки, який полягає у співпраці і хороших взаєминах між персоналом і

ув’язненими може бути профілактикою у виявленні загроз безпеці на

ранніх стадіях. Цей підхід до громадської безпеки (попередження втеч) і

безпеки в’язниці (внутрішній порядок) визначає, що одне й друге

реально можливе лише через відносини між персоналом і засудженими.

Список використаних джерел

1. Кримінально-виконавчий кодекс України № 1129-IV. URL:

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1129-15.

2. Андрей Диденко, Вадим Човган, Пожизненное заключение:

европейские стандарты и украинская практика / Права людини, 2014. —

316 с.

3. Європейські пенітенціарні правила. URL:

zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_032

Демиденко Н. І., здобувач ступеня вищої освіти

спеціаліст 5-го курсу факультету

заочного навчання Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Безорчук О. Л.,

викладач кафедри пенітенціарної

діяльності Інституту

кримінально-виконавчої служби

ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА ПРАЦІВНИКІВ

ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Професія працівника кримінально-виконавчої служби вважається

однією з найважчих, найвідповідальніших, оскільки передбачає постійний

контакт із засудженими – злочинцями. Виконання службових обов’язків

передбачає здатність успішно долати непередбачувані завдання в

екстримальних ситуаціях і залежить у більшій мірі від гарної фізичної

підготовки персоналу. Тому у службовій підготовці осіб рядового і

начальницького складу ДКВС України фізичній підготовці відводиться

значна роль.

Фізична підготовка – це педагогічний процес, спрямований на

виховання фізичних якостей і розвиток функціональних можливостей, що

створюють сприятливі умови забезпечення життєдіяльності людини. До

системи фізичної підготовки персоналу кримінально-виконавчої служби

входять загальна фізична підготовка і спеціальна фізична підготовка.

72

У Положенні про організацію професійної підготовки осіб рядового і

начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби

України зазначається, що загальна фізична підготовка складається з

комплексу гімнастичних та легкоатлетичних вправ, марш-кидка та лижної

підготовки. Причому гімнастичні вправи слугують для визначення силових

якостей персоналу, а біг на різні дистанції дає можливість оцінити

швидкісні якості та витривалість співробітників. Лижна підготовка

спрямована на загальне загартування організму, розвиток у персоналу

витривалості, здатності до швидкого пересування та здійснення маршів на

лижах.

Спеціальна фізична підготовка передбачає вивчення персоналом

прийомів самозахисту. Вивчення самооборони в процесі підготовки

пенітенціарних кадрів має різні функції: оборонні, моральні, оздоровчі та

службової корисності.

У Положенні про організацію професійної підготовки осіб рядового і

начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби

України зазначається, що під час проведення спеціальної фізичної

підготовки вивчаються такі прийоми самозахисту: підготовчі та спеціальні

вправи (стійки, прийоми страховки); правильність нанесення ударів рукою,

ногою, ліктем, коліном та зони тіла, дозволені для їх нанесення; кидки;

виконання больових та задушливих прийомів; прийоми захисту від ударів

руками, ногами, холодною зброєю; прийоми захисту від захватів і

обхватів, задушливих захватів; техніка і тактика зв’язування, надягання

наручників, взаємодія при надяганні наручників; техніка і тактика

проведення зовнішнього обшуку під впливом больового прийому та під

загрозою застосування вогнепальної зброї; захисні та атакуючі дії з

гумовим кийком; захист від загрози зброєю.

Відповідно до цього, тренувальний процес передбачає навчання

прийомів прикладного характеру, які можна застосувати при нападі

засуджених. Однак для застосування спеціальних прийомів працівник

повинен бути морально готовим і не розгубитися в екстремальній ситуації.

Тому має проводитися не тільки фізична і технічна підготовка, а й суттєва

спеціальна психологічна підготовка. З фізичної точки зору акт самозахисту

необхідно розглядати як інстинкт самозбереження. Отже захищати себе

психологічно готовий кожний індивід, але при виконанні службових

обов’язків важливо дотримуватися певних правил і не порушити

встановлених законодавством вимог. Техніки психологічної самооборони

спрямовані, головним чином, на те, щоб визначити небезпеку та уникнути

сутички, виграти час і відновити самоконтроль, нормальний перебіг

взаємодії з агресором. Засуджений, який веде себе агресивно або

небезпечно по відношенню до працівника або іншого засудженого, не

завжди переходить у фазу нападу, не обов’язково матиме місце фізичний

контакт. У більшій мірі розвиток події буде залежати від поведінки у цій

73

ситуації співробітника установи. Власне, його психологічна рівновага та

впевненість іноді здатні применшити вплив агресора або просто звести

його нанівець. Психологічно підготовлений співробітник зможе впоратися

зі страхом і направити його у русло успішного самозахисту. Така

впевненість досягається шляхом регулярних безперервних тренувань:

блоки, удари, кидки і інші прийоми самозахисту повинні бути

відпрацьовані до автоматизму. Регулярна практика додає спокою,

впевненості, рішучості і сміливості в екстремальних ситуаціях. Тренування

розвиває самодисципліну, самоконтроль, формує здатність діяти

належним.

Запровадження в Державні кримінально-виконавчій службі України

фізичної підготовки, в якій важливе місце займає самооборона, є

правильним вибором. Сучасне навчання співробітників пенітенціарної

служби має поєднувати фізичні тренування із психологічною підготовкою.

Заняття самообороною забезпечує реалізацію цієї вимоги. Крім того, воно

сприяє формуванню готовності пенітенціарних кадрів до застосування

фізичної сили і засобів безпосреднього примусу в небезпечних ситуаціях,

служить посиленню безпеки співробітників і підвищує ефективність

реакції і втручання в умовах загрози безпеці, позитивно впливаючи на

престиж Служби, і в цілому поліпшує якість реалізації нею своїх завдань.

Список використаних джерел:

1. Положення про організацію професійної підготовки осіб рядового і

начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби

України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1088-15/page

2. Самооборона. Навыки рукопашного боя от лучших спецслужб. /

Мартин Доэрти. – Ексмо, 2017. – 320 с.

74

Денисенко Д. В., здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 2-го курсу психологічного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕННІ ПОМИЛКИ

ПРИ НАДАННІ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ ОСОБАМИ,

ЯКІ НЕ МАЮТЬ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ

Різноманітні захворювання та травми супроводжують людство

протягом всього його існування. Допомога одне одному в таких випадках

була одним із пріоритетних завдань. Однак ще з Давньої Греції до нас

дійшов вислів «Не нашкодь» й досі його доцільність залишається

незмінною. Адже в прагненні допомогти іншому ми ,не знаючи

правильних дій або під впливом стереотипів, зазвичай робимо ще гірше. В

практиці медичних працівників досить часто зустрічаються випадки коли

неправильно надана перша допомога призводить до інвалідності або

смерті.

Основними та найбільш поширеними помилками при наданні першої

допомоги є:

1. Транспортування потерпілого. Якщо людина серйозно постраждала

в ДТП або впала з висоти, то переносити постраждалого можна лише в

тому випадку, якщо існує безпосередня загроза його життю, наприклад,

поруч знаходиться палаюча машина або небезпечно нахилилося дерево. В

такому випадку потерпілого краще переносити на щиті або на будь-який

іншій плоскій, твердій поверхні[1]. Інакше можливі ускладнення такі як:

деформація хребта або смерть.

2. Вправлення переломів і вивихів. Досить часто люди при допомозі в

таких випадках намагаються вправити травмовану кінцівку. Слід

зазначити що навіть лікарі, з багатолітнім стажем, не беруться робити

цього без попередньої рентгенографії та анестезії. Найефективніше що

можливо зробити це зафіксувати кінцівку у найбільш зручному положенні

для постраждалого.

75

3. Зупинка кровотечі. Досить часто зустрічаються випадки зупинки

будь-якої кровотечі джгутом. Слід зазначити що таким способом

зупиняється лише артеріальна кровотеча (кров «б’є фонтаном»). Що до

венозної кровотечі то достатньо тугої (давлючої) пов’язки, для капілярної

достатньо звичайної пов’язки. Винятком є ситуації бойових дій. Також

часто не зазначають час накладання джгута. Що може привести до атрофії

тканин кінцівки.

4. Серцево-легенева реанімація. Інколи починають проводити

реанімацію не пересвідчившись чи дійсно у потерпілого відсутні пульс та

дихання. Якщо вони є то реанімація приведе до зворотного ефекту. Також

досить часто починають проводити реанімацію попередньо не

прочистивши дихальні шляхи, та не усунувши западання язика. Як

наслідок кисень не потрапляє до легень, і реанімація стає не ефективною.

5. Витяг предметів з ран. Досить часто намагаючись допомогти

потерпілому з рани дістають сторонні речі, що призводить до сильної

кровотечі(звісно це не стосується злегка проколотої шкіри цвяхом чи

склом).

6. Допомога при судомах. Велика кількість людей вважає що при

судомах потерпілому потрібно розтиснути зуби та зафіксувати їх в такому

положенні вставляючи між ними якийсь предмет. В наслідок таких дій

ротова порожнина епілептика забита пластиком чи, в гіршому випадку,

власними зламаними зубами. Найкраще що можливо зробити при судомах

це притримати голову епілептика, оскільки її травмування більш можливе

ніж відкушений язик.

7. Опіки та обмороження. Зазвичай при опіках пошкоджену ділянку

починають охолоджувати під проточною водою до зникнення больових

відчуттів, далі оброблюють «пантенолем» чи якимись маслянистими

розчинами. Насправді порядок цих дій являються правильним, однак

тримати місце опіку під проточною водою потрібно хвилин 10-15.

Приблизно за такий час усувається дія тепла, яке потрапило на шкіру. В

наслідок правильних дій можливо зменшити 1-2 ступені опіку.

При обмороженні досить розповсюдженою помилкою являється

розтирання пошкодженої ділянки. Як результат маємо досить сильну біль

коли чутливість повертається та пошкодження капілярів, оскільки при

обмороженні чутливість відсутня. Правильна допомога полягає в

поступовому зігріванні ділянки обмороження прохолодною, а потім

теплою водою.

Я вважаю, що з метою зменшення кількості випадків надання

помилкової першої допомоги достатньо проводити просвітницьку роботу з

населенням (особливо у навчальних закладах). Однак проводити її мають

не викладачі які жодного разу не зустрічались (або поодинокі випадки) з

такими ситуаціями. А медичні працівники швидкої допомоги, чи лікарі

76

приймального відділення, які майже кожного дня надають допомогу

потерпілим.

Список використаних джерел

1. Основні помилки при наданні першої допомоги | Швидка допомога,

реанімація. . [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://i-

medic.com.ua/index.php?newsid=4319

Жукова Д. О.,

здобувач ступеня вищої освіти

магістр факультету заочного

навчання Інституту кримінально-

виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ВПЛИВ СПОРТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

НА ПСИХІЧНИЙ СТАН ЛЮДИНИ

У сучасних умовах, життя людини, досягнення ним успіху у

діяльності на виробництві, у спільній справі, у побуті,у спілкуванні

значною мірою залежить від уміння регулювати своє поводження,

стримувати своє почуття. Контролювати настрій, зважаючи на вимоги

навколишні і ситуації.

Це ставиться цілком і повністю до такого складного й поважного

вигляду людської діяльності, як спорт.

На сьогодні спорт – це одна зі сторін нашої сучасної культури і

соціального життя суспільства, що має свій зміст,

структуру,закономірності та механізми. Це не тільки спортивна боротьба

на аренах чи доріжках стадіону, це перш за все наш спосіб життя, в якому

ми змагаємось кожен день.

Спорт – частіше за все досвід подолання труднощів і перемоги над

собою, це досвід поразок і перемог.

Мета доповіді полягає у дослідженні впливу спортивної діяльності на

психологічний стан людини.

Комплексними вивченнями психологічної характеристики спортивної

діяльності займалися: Бабушкін Г.Д., Кисельов Ю.О., Ільїніч В.І.

77

Спортивна діяльність – заходи, що здійснюються суб’єктами сфери

фізичної культури і спорту для розвитку спорту.

Вона, як правило пов’язана із:

прагнення до вдосконалення результатів в обраному виді спорту;

оволодіння високим професіоналізмом в обраному виді спорту, що

вимагає від спортсмена спеціальної систематичної і тривалої підготовки, в

процесі якої засвоює і удосконалює певні рухові навички та розвиває

необхідні для занять видом спорту фізичних якостей (силу, витривалість,

швидкість, спритність рухів) і вольові риси характеру (сміливість,

рішучість, ініціативність, волю до перемоги);

спортивною боротьбою, яка набуває особливої гостроти під час

спортивних змагань, які є обов’язковою складовою частиною спортивної

діяльності, яка сприяє розвитку спортсмена;

проявом м’язової активності в різних формах при виконанні

спеціальних фізичних вправ;

різко вираженим сильним характером, що пояснюється почуття

великої відповідальності і прагненням досягти високих результатів.

Cпортивна діяльність відрізняється сильними і яскравими емоційними

переживаннями. Для спортивноі діяльності характерні:

а) яскраві і сильні емоційні переживання, які глибоко захоплюють

особистість спортсмена і надають величезний вплив на його діяльність;

одночасно це вимагає від спортсмена вміння володіти своїми емоціями;

б) різноманітність емоційних переживань, що охоплюють різні за

якістю емоції – від простих фізичних почуттів, пов’язаних з м’язовою

діяльністю до глибоких моральних почуттів, в основі яких лежить

спільність інтересів, які об’єднують спортивні колективи у єдине ціле;

в) динамічність емоційних станів під час спортивних змагань, швидкі

переходи від одних відчуттів до інших, іноді протилежних за своїм

характером. Цьому сприяє і динамічність самих спортивних змагань, що

проходять з великою інтенсивністю і нерідко супроводжуються швидкими

і різкими переходами від поразки до перемоги та ін.

Отже, сучасне становлення і розвиток спорту передбачає і

характеризується ускладненням не тільки тренуванням, а і психологічним

процесом, який супроводжує спортивну діяльність. На спортивній арені

сьогодні конкурують сучасні технології, новітні досягнення в галузі науки

і техніки. У складовій змісту цих сучасних спортивних технологій, входить

неодмінним компонентом випробувань і баталій – людина, і забувати про

це ніяк не можна. І це одна з головних причин необхідності нового погляду

на проблему впливу фізичного навантаження на людину.

Список використаних джерел

1. Бабушкін Г.Д. Психологія фізичного виховання. - Омськ :

СібГАФК, 1998.

78

2. 2. Кисельов Ю.О. Переможи: Роздуми та поради психолога

спорту. М: Спортакадемія, 2002.

3. Психологічне забезпечення спортивної діяльності. / Под ред. Г.Д.

Бабушкіна. Омськ .: СібГУФК, 2006.

4. 4. Фізична культура студента : Підручник / За ред. В.І. Ильинич.

М.: Гардаріки, 2000.

5. Холодов Ж.К., Кузнєцов В.С. Теорія і методика фізичного

виховання і спорту: Навчальний посібник. - М.: "Академія", 2000.

Ісевич О. О.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Бірюков П. В.,

кандидат педагогічних наук,

викладач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ПИТАННЯ ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ ПРАВООХОРОНЦЯ

ПІД ЧАС ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

Конституція України визначила людину, її життя та здоров’я, честь і

гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю.

Людина та її інтереси повинні стояти в основі діяльності держави.

Найважливіша функція діяльності правової держави – забезпечення

безпеки своїх громадян. Проблема безпеки була, є та, очевидно, тривалий

час залишатиметься серед найважливіших. Зараз вона є особливо

актуальною для нашої держави. В історії України ніколи, навіть у

найскладніші й найбільш суперечливі періоди історії, не стояло питання

безпеки так гостро, як сьогодні.

Проблему особистої безпеки правоохоронців під час забезпечення

громадського порядку висвітлено в працях науковців В.Б. Авер’янова,

О.М. Бандурки, Ю.П. Бітяка, І.П. Голосніченка, В.К. Колпакова.

Щоб правильно зрозуміти всю сутність охорони громадського

порядку потрібно звернутись до основного Закону України - Конституції, а

саме до статті 19, в якій зазначено: «Правовий порядок в Україні

ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути

примушений робити те, що не передбачено законодавством. А органи

державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи

79

зобов’язані діяти лише на підставах, у межах повноважень та у спосіб , що

передбачені Конституцією та законами України» [1].

Отже, як видно з цієї норми, правопорядок є не тільки обов’язковою

ознакою правової держави, але й вимагає від органів публічної влади діяти

виключно у суворій відповідності з законами. Останнє повною мірою

стосується їх діяльності в охороні громадського порядку.

За умов зростання правопорушень істотно збільшилася кількість

випадків протиправної поведінки громадян, які стали на шлях

правопорушень, щодо працівників правоохоронних орган. Дії таких

правопорушників відзначаються особливою зухвалістю, а також грубим

фізичним насильством. При затриманні вони чинять фізичний опір, що

примушує працівників поліції використовувати надане їм право

застосовувати фізичну силу та спеціальні засоби для забезпечення

особистої безпеки, захисту конституційних прав, свобод життя та здоров’я

громадян.

У Законі Україну «Про національну поліцію» [2] визначені завдання

поліції, до яких входять :

1) забезпечення публічної безпеки і порядку;

2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і

держави;

3) протидії злочинності;

4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам,

які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок

надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Одним із основних завдань поліції є профілактика (превенція)

правопорушень, що полягає у цілеспрямованій діяльності підрозділів і

служб поліції з метою виявлення, усунення і зниження негативного впливу

чинників, що зумовлюють вчинення кримінальних і адміністративних

правопорушень, формування позитивного середовища соціалізації і

коригування поведінки осіб, схильних до вчинення правопорушень.

Профілактика правопорушень здійснюється в рамках адміністративної

діяльності поліції – підзаконної, цілеспрямованої виконавчо-розпорядчої

діяльності уповноважених суб’єктів з організації та здійснення охорони

публічного порядку, забезпечення публічної безпеки, попередження й

припинення адміністративних і кримінальних правопорушень [3, с.13].

Безпека особистості, міцна громадська безпека, безпека суспільства –

необхідні умови й органічні складові цивілізованого способу життя,

успішного функціонування суспільства й держави, його інституцій.

Громадська безпека включає відносини, які попереджають або усувають

шкідливі для життя та здоров’я людини наслідки, які можуть бути

заподіяні в результаті дій людей або штучним або природним джерелом

підвищеної небезпеки.

80

Таким чином, можна погодитися з більшістю науковців з даного

питання, що незважаючи на достатньо широку теоретичну розробку

проблем охорони громадського порядку, поняття громадського порядку та

охорони громадського порядку потребують подальшого наукового

вдосконалення у зв’язку з соціально-політичними змінами та динамікою

змін у розвитку демократичного суспільства.

Список використаних джерел

1. Конституція України: чинне законодавство зі змінами та допов.

станом на 18 жовт. 2010 р.: (офіц. текст). - К.: ПАЛИВОДА А.В., 2010.

1. 2. Про національну поліцію: Закон України від 02.07.2015 року №

580 – VIII (редакція 01.01.2016 р.) - Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015

- № 40-41, ст. 379.

2. Науково-практичний коментар Закону України «Про національну

поліцію» - Х.: Видавництво: Центр навчально-методичної літератури,

2015. - 240 с.

Калюжна В. О.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 2-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби;

Науковий керівник:

Голуб В. П.,

кандидат педагогічних наук,

доцент, старший викладач

кафедри вогневої та спеціальної

фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА ВОЛЕЙБОЛІСТІВ

Загальна фізична підготовка спрямована на різнобічний гармонійний

розвиток волейболіста, підвищення рівня всіх головних фізичних якостей,

зміцнення систем організму і органів, підвищення функціональних

можливостей, та поліпшення здоров'я спортсмена. Спеціальна фізична

підготовка спрямована на розвиток фізичних якостей, яких потребує кожен

волейболіст. Фізична підготовка волейболіста тісно пов'язана з тактичної,

технічної і психологічною підготовкою. Вона сприяє якнайшвидшому

оволодіння і міцному закріпленню тактичних навичок і технічних

прийомів.

81

Сучасний волейбол пред'являє до фізичного розвитку волейболіста

дуже високі вимоги. Кожен волейболіст зобов'язаний брати участь як у

нападі, так і в захист, що пред'являє величезні вимоги до його швидкісно-

силовій підготовці, а багаторазове варіативної виконання технічних

прийомів і тривалість ігри вимагають особливої витривалості. Правила з

волейболу суворо оцінюють чистоту виконання технічних прийомів, що

вимагає величезного нервового напруження і безперервної уваги протягом

усієї гри. Перед загальною фізичною підготовкою волейболістів стоять

наступні завдання:

1. Різнобічний фізичний розвиток спортсменів.

2. Розвиток фізичних якостей (сили, витривалості, швидкості,

гнучкості та спритності).

3. Збільшення функціональних можливостей.

4. Зміцнення здоров'я.

5. Збільшення спортивної працездатності.

6. Стимулювання процесів відновлення.

7. Розширення обсягу рухових навичок.

Загальна фізична підготовка волейболіста повинна бути спрямована

на високий розвиток всіх основних фізичних якостей. Але не треба ставити

знаку рівності між рівномірним розвитком усіх фізичних якостей

спортсмена і його різнобічним фізичним розвитком. Волейбол – одне з

найбільш захоплюючих й масові видів спорту, отримали всенародне

визнання. Він дуже популярний. Переваги волейболу полягають у

порівняльної простоті устаткування, місць для гри, правил її ведення,

видовищності. У волейбол можуть грати: як діти так і люди похилого віку,

студенти і робочі люди, чоловіки і жінки.

Волейбол вважається олімпійський вид спорту, рівень її розвитку

постійно підвищується. Розрізняють п'ять основних видів гравців: що

з'єднує, діагональний нападаючий, центральний блокуючий, доігровщик і

ліберо. Связуючий (пасуючий) визначає «тактичний малюнок» гри своєї

команди. Саме він найчастіше виконує передачу м'яча нападаючому для

завершального удару (виняток – ситуації, коли що з'єднує перебувають у

ролі приймаючої). Від його дії великою мірою залежить успіх у боротьби з

блокуючими команди соперника. Связуючий визначає слабкі місця в

ворожої обороні (наприклад, невисокий гравець на передній лінії або дуже

розторопний центральний блокуючий) і виводить атакуючого найбільш

вигідну позицію. Связуючий – мозковий центр команди, і її лідер. Крім

того, у волейболістів необхідно розвивати ті фізичні якості, які особливо

потрібні для ігрової діяльності.

До них слід віднести:

а)швидкісно-силові, витривалість, б)розвиток швидкісно-силових

якостей в)спритність, г)гнучкість.

82

Щоб витрачати час на волейбол, треба вміти швидко бігати, миттєво

змінювати напрям і швидкість руху, високо стрибати, мати силою,

спритністю і витривалістю. Його вирізняє багате та різноманітніше рухове

зміст. Під швидкісно-силовими якостями слід розуміти єдність сили і

швидкості, які необхідні для виконання стрибків, переміщень, ударів по

м’ячу. Від рівня розвитку фізичних якостей і здібностей волейболістів

залежить оволодіння техніко-тактичними навичками. Чим вищий рівень

розвитку спеціальних якостей і здібностей, тим легше оволодіти основами

раціональної техніки й тактичними діями. Фізичну підготовку

волейболіста умовно можна поділити на загальну й спеціальну.

Загальна фізична підготовка спрямована на зміцнення здоров'я,

всебічний розвиток і розширення функціональних можливостей організму.

Особливу увагу приділяють розвиткові фізичних якостей, які недостатньо

розвиваються спеціальними вправами.

Метою спеціальної фізичної підготовки є розвиток фізичних якостей і

здібностей, специфічних для волейболу. Спеціальна фізична підготовка

тісно взаємозв'язана з оволодінням і вдосконаленням прийомів техніки гри.

Основним засобом спеціальності фізичної підготовки є спеціальні

(підготовчі) вправи.

Фізичні якості розвиваються при оволодінні руховими діями.

Використовуються вправи з різних видів спорту. Гімнастичні вправи.

Вправи без предметів: перекочування й перекиди вперед, назад, в сторони;

стойка на лопатках, на голові й руках; випади, шпагати; вправи на

координацію й точність рухів, з опором. Вправи з предметами: набивними

м'ячами , скалками, тенісними, волейбольними і баскетбольними м'ячами,

гантелями, еспандерами. Вправи на гімнастичній стінці, лаві, перекладині,

брусах: різноманітні виси, упори, розмахування, прості підйоми й зіскоки.

Стрибки через планку з прямого розбігу; опорні стрибки через

гімнастичного козла, коня. Легкоатлетичні вправи. Біг на короткі й середні

дистанції; біг у чергуванні з ходьбою по пересіченій місцевості. Стрибки в

довжину, висоту, потрійний — з місця і з розбігу. Вистрибування,

відштовхуванням однією і двома ногами. Штовхання ядра, метання диску,

списа (правою і лівою рукою). Лижна підготовка. Тренування в ходьбі на

лижах по-перемінними й одночасними ходами, підйом вгору і спуски.

Катання з гір. Плавання. Вміти плавати одним із спортивних способів.

Підготовка й складання норм комплексу ГПО. Спортивні ігри - (бадмінтон,

баскетбол, гандбол). Оволодіння основними прийомами гри (ударами,

передачами, кидками і веденням м'яча). Індивідуальні, групові й командні

тактичні дії нападу і захисту, ігри за спрощеними правилами.

83

Карпенко С. О., здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Чурмантаєв П. С.,

кандидат філософських наук,

майстер спорту України,

доцент кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ПІДГОТОВКА КУРСАНТІВ ДО ВИКОРИСТАННЯ

ТАБЕЛЬНОЇ ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ

Значна частина повсякденного службової діяльності в підрозділах

Державної кримінально-виконавчої служби здійснюється в умовах

підвищеного ризику. Це в першу чергу зумовлюється специфікою

контингенту, з яким персонал установ виконання покарань щодня

доводиться працювати.

Специфіка роботи в установах виконання покарань несе в собі

загрозу виникнення надзвичайних ситуацій різного характеру, зокрема

виражених у невиконанні засудженими законних вимог адміністрації,

груповій непокорі тощо. Такі ситуації вимагають від співробітника

швидкого орієнтування та вчинення дій згідно чинного законодавства,

зокрема з застосуванням табельної вогнепальної зброї. Іноді невміле

поводження зі зброєю може тягти за собою тяжкі наслідки.

Виходячи з цього, головним завданням дисципліни «Вогнева

підготовка» є формування у курсантів і слухачів готовності до

ефективного застосування вогнепальної зброї в ситуаціях, коли виникають

до цього підстави, передбачені чинним кримінально-виконавчим

законодавством України.

Застосування особистої зброї практично в умовах надзвичайної

ситуації має бути чітко відпрацьовано у навчанні.

Станхевич В. Л. звертає увагу на те, що якщо балістичні якості зброї

визначаються системою «патрон-зброя», то влучність та загальна

ефективність стрільби із пістолета визначається вже всією системою

«патрон-зброя-стрілець». Наведення пістолета стрілець виконує власним

тілом. Результативність стрільби у величезній мірі буде залежати від

особистих якостей стрільця та його натренованості. Тому й кажуть про

пістолет, що це особиста зброя [1, с. 26].

84

Підготовку стрільця можна розділити на базову, спортивну та бойову

[2].

Базова підготовка є першим етапом, який практично однаковий для

всіх стрільців – будуть вони після цього етапу тренуватися для змагань чи

опановувати бойову (тактичну) стрільбу. Приступати ж до бойової

підготовки, тобто вивчення прийомів стрільби у різних умовах бойових

обставин, без відпрацювання базової безперспективно й навіть безглуздо.

Стрілець, який хоче майстерно володіти особистою зброєю, не повинен,

просто не має права зневажливо ставитися до навчальних вправ і

тренувань. Навички, набуті в стрілецькому тирі, ще нікому не завадили в

реальному «вогневому контакті». Стрілецький тир згадано не випадково –

тільки наполегливим тренуванням можна досягти пристойних результатів.

Ніякий самовчитель не замінить кваліфікованого керівника (викладача) та

роботу на вогневому рубежі.

Стрілецька підготовка передбачає знання будови, принципу дії та

бойових можливостей зброї, внутрішньої та зовнішньої балістики,

прийомів та правил стрільби, основ анатомії та фізіології людини, без чого

неможливо правильно оцінити свої дії під час стрільби.

Тактична підготовка вчить швидко й правильно пристосовуватися до

різних умов бойових обставин, уміло, грамотно враховувати дії

противника та його наміри, вигідно використовувати захисні та маскуючі

властивості місцевості для досягнення успіху в бою. Фізична підготовка

дає можливість стрільцю стати більш сильним, гнучким, спритним,

витривалим і загалом більше працездатним. Психологічна – забезпечує

готовність до адекватних дій у стресових ситуаціях [1, с. 27].

Отже, для вдалого користування зброєю на практиці вогнева

підготовка курсантів навчальних закладів ДКВС повинна обов’язково

включати:

1. Знання правил і заходів безпеки, основ стрільби, відомостей з

внутрішньої і зовнішньої балістики, матеріальної частини зброї,

боєприпасів та інших основних положень «Настанови по стрілецькій

справі».

2. Вміння зробити технічно правильний постріл (правильне

прицілювання, вибір району прицілювання, спуск курка з бойового

взводу).

3. Правильне розміщення зброї і боєприпасів в спорядженні, вміння

миттєво привести його в бойову готовність, вибір вогневої позиції і

використання укриттів.

4. Навички швидкого перезарядження (заміни магазинів) і самостійне

швидке усунення виникаючих затримок, які ніхто не допоможе усунути в

реальній бойовій обстановці.

5. Вміння ідентифікувати ціль і миттєво проводити юридичну оцінку

ситуації.

85

6. Виконання вправ курсу стрільб (початкових, навчальних і

контрольних) в різних умовах (при слабкому і достатньому освітленні, на

різних дистанціях), спираючись на вміння в найкоротший час виготовити і

зробити постріл.

Отже, застосування зброї та вміння правильно поводитися з нею є

необхідними навичками офіцера, особливо це є необхідним з урахуванням

специфіки роботи в установах виконання покарань. Саме тому,

керівництву служби варто звернути увагу на підтримання належного рівня

вогневої підготовки майбутніх офіцерів та підтримання навичок

поводження зі зброєю особового складу установ виконання покарань

країни.

Список використаних джерел

1. Станхевич В. Л. Особиста бойова зброя. Підготовка, організація та

методика проведення тренувань і занять із практичним виконанням вправ

підготовчих та навчальних стрільб із пістолета Макарова / В. Л. Стахневич.

– К.: ВІКНУ, 2012. – 142 с.

2. Сериков С. Н. Современные методики обучения огневой подготовке

сотрудников силовых структур, необходимые для качественного

выполнения оперативно-служебных задач / С. Н. Сериков // Вестник

Восточно-Сибирского института МВД России. ‒ 2014. ‒ № 3 (70). ‒ С. 33–

36.

Концемал І. О., здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Чурмантаєв П. С., кандидат філософських наук,

майстер спорту України,

доцент кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА ВИВЧЕННЯ БАЛІСТИКИ

Зародження і розвиток балістики необхідно розглядати у взаємному

зв’язку з зародженням артилерії – 1382 рік. Великий внесок у розвиток

балістики як науки зробили: XVII століття – Онісім Михайлов;

86

XVIII століття – Галілей, І. Ньютон, Д. Бернуллі, Л. Ейлер; XIX століття –

Н. Е. Жуковський, С. А. Чаплигін, В. В. Мечніков, Д. А. Вентцель.

Балістична підготовка – це складова частина забезпечення точної

стрільби наземної артилерії Сухопутних військ. Досвід сучасних локальних війн показав – неврахування балістичної

підготовки перед стрільбою і в ході стрільби значно зменшує ефективність

ураження цілей.

Розрахунки показують, що вага помилок балістичної підготовки в

сумарній помилці повної підготовки по дальності за умов визначення

сумарного відхилення початкової швидкості снарядів.

Правила стрільби й управління вогнем наземної артилерії визначають,

що повна підготовка є головним способом визначення установок для

стрільби на ураження. Вона забезпечує швидкість та раптовість відкриття

вогню на ураження.

Установки для стрільби вважаються визначеними способом повної

підготовки, якщо: «…балістичні умови стрільби визначені: сумарне

відхилення початкової швидкості снарядів (мін) для основних гармат

батарей і контрольної гармати дивізіону визначено за допомогою анти

блокової системи (далі – АБС), якщо неможливе його визначення за

допомогою АБС для основних гармат батарей – з урахуванням різнобою

основних гармат батарей щодо контрольної, визначеного за допомогою

АБС; температура зарядів визначена за допомогою термометра; балістичні

характеристики боєприпасів, врахування яких передбачене, відомі» [1,

с. 112].

Важливим завданням дослідження точності балістичної підготовки, а

звідси, як наслідок, і точність стрільби, є встановлення причин, які

призводять до зміни балістичних параметрів та відпрацювання

практичних рекомендацій щодо встановлення способів виміру цих

відхилень і врахування їх в ході вирішення завдань щодо підготовки

стрільби.

Балістична підготовка стрільби на вогневій позиції включає:

визначення відхилення початкової швидкості снарядів з причини

зносу каналу ствола гармати і визначення різнобою гармат батареї

відносно основної гармати;

визначення сумарного відхилення початкової швидкості снарядів

для основної гармати батареї;

визначення температури зарядів;

визначення балістичних характеристик боєприпасів;

сортування та розподіл боєприпасів, які надійшли, між гарматами;

організацію збереження боєприпасів за однакових температурних

умов [2, с. 201].

87

Балістичну підготовку в реактивній артилерії проводять відповідно до

вказівок Таблиць стрільби (ТС) і спеціальних інструкцій для відповідного

зразка.

Під час складання таблиць стрільби розраховані з припущенням, що

стрільба відбувається при деяких цілком визначених балістичних,

метеорологічних і топогеодезичних умовах.

Умови, відповідно до яких розраховані таблиці стрільби, називають

нормальними, або табличними умовами стрільби.

Отже, дійсні балістичні умови стрільби завжди відрізняються від

табличних. Під час підготовки установок для стрільби виникає

необхідність в урахуванні впливу відхилення цих умов на політ снаряда.

Відхилення балістичних умов від табличних значень впливає, головним

чином, на зміну горизонтальної дальності.

Унаслідок цього поправочні дані на відхилення балістичних умов, які

знаходяться в таблицях стрільби, дають тільки величину поправок

дальності.

Поправки вводяться на ті балістичні умови, які роблять суттєвий

вплив на дальність польоту снаряда і, крім того, можуть бути визначені з

достатньою точністю.

Список використаних джерел

1. Ляпа М. М. Балістична підготовка стрільби, методи і засоби її

удосконалення : навч. посіб. / М. М. Ляпа, В. І. Макеєв, В. М. Петренко,

В. Є. Житник; Сум. держ. ун-т. – Суми, 2008. – 161 c.

2. Керівництво з бойової роботи вогневих підрозділів артилерії: навч.

посіб./ М. П. Грицай, В. О. Колесніков Ю. І. Пушкарьов Ю. О. Бесєдін;

СумДУ:Вид-во СумДУ, – Суми,2004. – 267 с.

88

Коротун Ю. Ю.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 2-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Голуб В. П.,

кандидат педагогічних наук,

доцент, старший викладач

кафедри вогневої та спеціальної

фізичної підготовки Інституту

кримінально-виконавчої служби

СПЕЦІАЛЬНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА КУРСАНТІВ

ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Сьогодні кримінально-виконавча служба переживає перехідний

період свого розвитку. Впроваджуються активно міжнародні стандарти

поводження з засудженими, активно відбувається обмін досвідом у сфері

виконання покарань у світлі гуманізації системи виконання покарань, що

практично втілюється у нормативному регулюванні та реорганізації

системи (ліквідація Державної пенітенціарної служби, створення органу

пробації тощо). Увагу чиновників також звернуто і на персонал

кримінально-виконавчої служби, зокрема на їх соціальний захист. Однак,

поруч з цим невирішеним протягом багатьох років залишається питання

належної спеціальної фізичної підготовки персоналу ДКВС України на

етапі їх навчання у спеціалізованих навчальних закладах.

Наразі спеціальне фізичне виховання персоналу ДКВС здійснюється

на основі положень наказу Міністерства юстиції України «Про

затвердження Положення про організацію професійної підготовки осіб

рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої

служби України» від 08.09.2015 року.

Як зазначає Скирта Р. І. «необхідність володіння прийомами

рукопашного бою для працівників Пенітенціарної служби зумовлена тим,

що вони мають забезпечити виконання покладених на них завдань у будь-

яких обставинах, навіть якщо доводиться вдаватися до силових методів

затримання порушників чи злочинців, які не виконують законних вимог

правоохоронців».

Справді, заняття спеціальною фізичною підготовкою сприяє

формуванню службово-прикладних навичок, розвитку фізичних і

психологічних якостей, що сприяють успішному виконанню оперативно-

службових завдань і збереженню високої працездатності в подальшій

службовій діяльності курсантів. Не аби яким чинником, на мою думку, для

89

засвоєння програми спеціальної фізичної підготовки є також забезпечення

особистої безпеки у роботі з засудженими.

Так, відповідно до згадуваного положення, під час проведення

спеціальної фізичної підготовки особами рядового і начальницького

складу ДКВС мають вивчатися прийоми самозахисту:

підготовчі та спеціальні вправи (стійки, прийоми страховки);

правильність нанесення ударів рукою, ногою, ліктем, коліном та

зони тіла, дозволені для їх нанесення; кидки; виконання больових та

задушливих прийомів; прийоми захисту від ударів руками, ногами,

холодною зброєю;

прийоми захисту від захватів і обхватів, задушливих захватів;

техніка і тактика зв'язування, надягання наручників, взаємодія при

надяганні наручників;

техніка і тактика проведення зовнішнього обшуку під впливом

больового прийому та під загрозою застосування вогнепальної зброї;

захисні та атакуючі дії з гумовим кийком, захист від загрози

зброєю.

Для належного засвоєння усіх необхідних прийомів, на мою думку, не

аби яке значення має максимальна індивідуалізація їх вивчення. Як пише

В. В. Домніцак «застосування індивідуалізації навчання та виховання у

професійній підготовці курсантів як одного із принципів сучасної освіти

обумовлює створення рівності педагогічних умов для всебічного розвитку

та формування особистості кожного курсанта, для повної реалізації його

здібностей та таланту» . Тобто, за такого підходу можливо добитися

максимального ефекту вивчення прийомів, які дадуть змогу курсанту у

майбутній професійній діяльності максимально швидко реагувати на

незвичайні ситуації на службі, які потребують застосування спеціальних

навичок.

Заярін Г. О. зазначає, що «найбільшого ефекту у процесі навчання

вдається досягти в тому випадку, коли не тільки завдання, навантаження,

але й різні засоби, методи і форми заняття підбираються викладачем у

строгій відповідності індивідуальним особливостям курсантів».

Отже, для покращення навчання курсантів вищих закладів ДКВС

України в сфері спеціальної фізичної підготовки, на мою думку, необхідно:

розробити відомчий нормативний акт стосовно навчання

спеціальної фізичної підготовки у навчальних закладах курсантів ДКВС

України;

максимально забезпечити викладацьким складом з належними

знаннями та навичками, по можливості максимально індивідуалізувати

процес навчання;

90

всебічно сприяти зайняттю курсантами спеціальною фізичною

підготовкою у вільний час (наявність приміщення, спортивного інвентарю

тощо).

Розглянувши питання спеціальної фізичної підготовки курсантів

вищих навчальних закладів ДКВС України, можна зробити висновок про

наявність певних недоліків у практичній реалізації навчання, що зумовлені

багатьма факторами. Однак, будемо сподіватись, що реформування ДКВС

України позитивно вплине і на питання спеціальної фізичної підготовки

майбутніх офіцерів установ виконання покарань та органів пробації.

Список використаних джерел

1. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Положення

про організацію професійної підготовки осіб рядового і начальницького

складу Державної кримінально-виконавчої служби України» від 08.09.2015

року // Офіційний вісник України. ‒ 2015. ‒ № 76. ‒стор. 462.

2. Скирта Р. І. Специфічні особливості методики проведення занять з

рукопашного бою з курсантами державної пенітенціарної служби України /

Р. І. Скирта // Науковий вісник Інституту кримінально-виконавчої служби

України. ‒2014. ‒ № 2 (6). ‒ С. 133-136.

3. Домніцак В. В. Удосконалення спеціальної фізичної підготовки

курсантів ВНЗ МВС України як компонента професійної готовності

майбутніх офіцерів міліції / В. В. Домніцак // Право і безпека. ‒ 2012. ‒ №

1 (43). ‒ С. 222-225.

4. Заярін Г. О. Загальна та спеціальна фізична підготовка працівників

міліції: підруч. для курсантів вищ. навч. закл. МВС України / Г. О. Заярін,

О. М. Несін; за ред. Заяріна Г. О. ‒ Донецьк: ДІВС, 2002. ‒ 304 с.

91

Костюшко Н. О.,

здобувач ступеня вищої

освіти бакалавр 3-го курсу

юридичного факультету

Інституту кримінально-

виконавчої служби

Науковий керівник:

Чурмантаєв П. С.,

кандидат філософських наук,

майстер спорту України,

доцент кафедри вогневої та

спеціальної фізичної

підготовки Інституту

кримінально-виконавчої

служби

ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ

НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА»

У НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ДЕРЖАВНОЇ

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Вогнева підготовка є обов’язковою спеціальною навчальною

дисципліною у системі професійної підготовки курсантів Державної

кримінально-виконавчої служби. У системі відомчих навчальних закладів

Міністерства внутрішніх справ України та Державної кримінально-

виконавчої служби України вогнева підготовка відноситься до

профілюючих дисциплін [1].

Сучасна методика ведення бою вимагає від осіб рядового та

начальницького складу відмінних теоретичних знань, практичних навичок

та морально-психологічної підготовки. Дисципліна «Вогнева підготовка»

має на меті підготовку спеціалістів з високим рівнем теоретичних знань і

практичних навичок щодо володіння і правомірного застосування

вогнепальної зброї, у тому числі – в екстремальних ситуаціях. Одним із

основних напрямів підготовки курсантів Державної кримінально-

виконавчої служби є професійно-стрілецька підготовка [2], що спрямована

в першу чергу на ознайомлення з певним обсягом розрізненого

навчального матеріалу та відпрацювання й удосконалення стійких рухових

навичок.

Курсантам необхідно на високому рівні засвоїти навчальний матеріал,

тому виконання фізичних і стрілецьких вправ та робота із спеціальними

засобами є одним із основних методів навчання. Існує два основних

методи навчання: теоретичний та практичний.

92

При застосуванні теоретичного методу, курсанти у процесі занять з

вогневої підготовки набувають теоретичних знань з історії виникнення та

розвитку вогнепальної зброї, основ внутрішньої та зовнішньої балістики,

правових підстав застосування та заходів безпеки при поводженні з

табельною вогнепальною зброєю, матеріальної частини зброї, що стоїть на

озброєнні в органах внутрішніх справ України. Дана процедура є

своєрідним етапом підготовки до практичного застосування курсантами

набутих теоретичних знань.

Практичний метод вогневої підготовки курсантів заключається у

вдосконаленні практичних навичок володіння зброєю у обсязі,

визначеному Курсом стрільб із стрілецької зброї для рядового та

начальницького складу органів внутрішніх справ України.

Вдосконалення методики викладання спеціальної дисципліни

«Вогнева підготовка» здобувачам вищої освіти бакалавр заключається в

застосуванні бази наукових досягнень у спорті та практичного досвіду

підготовки стрільців високої кваліфікації. Важливим засобом здійснення

навчання курсантів є використання спортивних та спеціальних технологій

у навчальному процесі, що забезпечують відповідну ефективність

професійно-орієнтованого засвоєння дисципліни.

Тому вдосконалення методичних способів та прийомів викладання

вогневої підготовки повинне здійснюватись шляхом послідовного

ускладнення навантажень на навчально-тренувальних заняттях та

збагачення їх змісту.

Список використаних джерел

1. Будаг’янц Г. Н. Вогнева підготовка. Шляхи підвищення

професійної майстерності: навчальний посібник /Г. Н. Будаг’янц,

І. П. Закорко. – Луганськ: РІО Лавдей, 2005. – 460 с.

2. Волянський В., Корнійчук Ю., Штома В. Планування й організація

комплексних занять із вогневої та спеціальної фізичної підготовки на

базовому етапі навчання курсантів вищих навчальних закладів МВС

України / Ю. Волянський // Молодіжний науковий вісник НАВС. – Київ:

НАВС, 2013. – С. 14-17.

93

Костюшко Н. О.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Анікєєв Д. М., кандидат наук з фізичного

виховання та спорту, доцент

кафедри вогневої та спеціальної

фізичної підготовки Інституту

кримінально-виконавчої служби

РЕФОРМУВАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

З ТОЧКИ ЗОРУ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

Розвиток України, як незалежної держави ґрунтується на віковічному

досвіді інших, а в особливості, європейських, країн. Реформування

кримінально-виконавчої системи взяло свою основу також з європейського

досвіду. Курс Євроінтеграції, яким наразі йде наша країна, втілює в себе

реформування більшості сфер соціального життя, які виконують

невідповідні сучасним вимогам функції та опираються на застаріле

законодавство, і тому є неефективними.

Серед важливих напрямків державної політики у сфері реформування

кримінально-виконавчої системи, основним є вирішення таких проблемних

питань, щодо:

1) приведення умов тримання ув’язнених у слідчих ізоляторах та осіб,

які перебувають у місцях позбавлення волі до європейських стандартів;

2) переповнення місць утримання ув’язнених та засуджених;

3) зростання захворюваності на туберкульоз, ВІЛ-інфекцію та інші

епідемічні хвороби;

4) недостатнє матеріально-технічне забезпечення органів та установ

виконання покарань;

5) попередження вчинення нових злочинів особами, взятими під

варту, та які відбувають покарання, а також запобігання катування та

нелюдському або такому, що принижує честь і гідність, поводженню з

особами, які тримаються в установах виконання покарань;

6) поліпшення роботи з кадрами кримінально-виконавчої служби,

вдосконалення їхньої професійної підготовки [1].

29 квітня 2013 року Постановою Кабінету міністрів України було

затверджено Державну цільову програму реформування Державної

кримінально-виконавчої служби на 2013 – 2017 роки, основною метою якої

є реформування Державної кримінально-виконавчої служби,

94

вдосконалення її діяльності щодо дотримання прав і свобод людини в

процесі виконання кримінальних покарань, приведення умов тримання

засуджених та осіб, узятих під варту, у відповідність з європейськими

стандартами, створення умов для виправлення та ресоціалізації

засуджених, здобуття ними освіти і набуття професії. При цьому, одним із

основних способів розв’язання існуючих проблем є вдосконалення

системи підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби

та підвищення рівня його соціального захисту [2].

Стосовно персоналу органів та установ виконання покарань і слідчих

ізоляторів, перед даною Програмою реформування було поставлено такі

завдання: Таблиця 1

Найменування завдання Найменування

показника

Значення показника

усього за роками

2013 2014 2015 2016 2017

1 2 3 4 5 6 67 8

Підвищення ефективності діяльності персоналу органів, установ виконання покарань і

слідчих ізоляторів

1. Підвищення рівня право-

вого та соціального захисту

персоналу Державної кримі-

нально-виконавчої служби,

оптимізація його чисельності з

урахуванням науково обґрун-

тованих норм навантаження та

міжнародної практики

кількість

нормативно-

правових актів

2

1

1

2. Забезпечення медичного

обслуговування, реабілітації та

відновного лікування персо-

налу органів, установ вико-

нання покарань і слідчих ізо-

ляторів, пенсіонерів Державної

кримінально-виконавчої служ-

би та членів їх сімей

кількість

об'єктів 16

5 5 6

кількість

одиниць

обладнання

19

19

3. Поліпшення умов праці

персоналу органів, установ

виконання покарань і слідчих

ізоляторів, удосконалення

системи його морального та

матеріального стимулювання

кількість

навчально-

тренувальних

комплексів

26

8 8 8 2

кількість кімнат

психоемоцій-

ного розванта-

ження та

реабілітації

26 5 5 5 5 6

95

Продовження таблиці 1

1 2 3 4 5 6 67 8

5. Створення системи добо-

ру та підготовки кваліфікова-

ного персоналу Державної

кримінально-виконавчої служ-

би, спеціалізованої системи

освіти, яка охоплює всі види

навчання – від початкової про-

фесійної підготовки до повної

вищої освіти та подальшої

післядипломної освіти, а також

забезпечення перепідготовки і

підвищення кваліфікації персо-

налу, спрямованої на задо-

волення потреб Служби

кількість

навчальних

комплексів

1

1

кількість

об'єктів 8 1 1 2 1 3

Професійна підготовка осіб рядового і начальницького складу

Державної кримінально-виконавчої служби України – це організований,

безперервний і цілеспрямований процес отримання та удосконалення ними

професійних знань, спеціальних умінь і навичок, необхідних для

успішного виконання службових обов’язків [3]. З даної таблиці ми бачимо

що останнім завданням передбачено створення системи добору та

підготовки кваліфікованого персоналу Державної кримінально-виконавчої

служби. Але не визначено яким чином повинні здійснюватися дані

завдання. Адже професійна підготовка включає в себе сукупність системи

освіти і спеціальної підготовки. Тому законодавцеві необхідно було

передбачити яким саме чином, будуть здійснюватись завдання, поставлені

перед реформуванням. І якщо звертати увагу на професійну підготовку, то

не можна виокремлювати окремо освітній процес, або систему спеціальних

вмінь та навичок. Курсанти вищих навчальних закладів Державної

кримінально-виконавчої служби повинні проходити весь курс професійної

підготовки, що є комплексним і неподільним. І тоді, Державна

кримінально-виконавча зможе пишатися рівнем підготовки та кваліфікації

персоналу органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів.

Список використаних джерел

1. Головко Л. Шляхи реформування державної кримінально-

виконавчої служби України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.kapitalizator.com/shlyahy-reformuvannya-derzhavnoyi-kryminalno-

vykonavchoyi-sluzhby-ukrayiny

2. Про затвердження державної цільової програми реформування

Державної кримінально-виконавчої системи на 2013 – 2017 роки

[Електронний ресурс] : Наказ Міністерства юстиції України від 29.04.2013

96

р. № 345/5. ‒ Режим доступу : http://document.ua/pro-zatverdzhennja-

derzhavnoyi-cilovoyi-programi-reformuvann-doc142937.html

3. Про затвердження Положення про організацію професійної

підготовки осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально

- виконавчої служби України [Електронний ресурс] : Наказ Міністерства

юстиції України від 08.09.2015 р. № 1675/5. ‒ Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1088-15/print1443123725941391.

Курпас В. О.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Чурмантаєв П. С.,

кандидат філософських наук,

майстер спорту України,

доцент кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА У СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ КУРСАНТІВ

ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Вогнева підготовка в навчальних закладах ДКВС України

викладається з метою навчання майбутніх співробітників виправних

установ вмілому і правомірному застосування табельної вогнепальної

зброї – бойового пістолета. Практичні заняття – найбільш значущі в

дисципліні, адже саме на них курсанти знайомляться зі зброєю і його

частинами, можуть відпрацювати навички стрільби на комп'ютерних

тренажерах та з бойової зброї.

Рівень володіння вогнепальною зброєю курсантів та знання

нормативної бази обумовлює в подальшому високу якість виконання ними

своїх службових обов'язків та також створює основи для особистої безпеки

і дотримання громадського порядку в країні. Тому в останні роки в

навчальних закладах ДКВС України посилилася увага і підвищилися

вимоги до фізичної і психологічної підготовленості курсантів, значно

зросла відповідальність за якість викладання навчальної дисципліни

«вогнева підготовка», посилився вихідний контроль випускників по даній

дисципліні.

Виходячи з цього, можна визначити чотири основні методичні

напрямки організації занять з вогневої підготовки:

97

1) формування необхідних знань і умінь поводження з табельною

вогнепальною зброєю;

2) формування стійких навичок застосування табельної зброї в

стандартних умовах стрільби в тирі;

3) формування навичок стрільби з табельної зброї в умовах

застосування різних за силою і характером впливу збивають факторів, що

моделюють окремі складові частини умов екстремальної діяльності;

4) формування навичок стрільби з табельної зброї в умовах,

максимально наближених до умов реальної службової діяльності в

екстремальних умовах протиборства зі злочинцем [1].

Діючи в цих напрямках, на заняттях з вогневої підготовки викладачеві

необхідно використовувати педагогічні технології, що дозволяють

забезпечити досягнення мети формування морально психологічної

стійкості і готовності курсантів до грамотного, виправданого та

ефективного застосування вогнепальної зброї в майбутній професійній

діяльності, в тому числі – і в екстремальних ситуаціях. Сучасні електронні

засоби представляють унікальні можливості для проведення занять з

вогневої підготовки, що дозволяє формувати морально-психологічну

стійкість курсантів.

Мещерякова, Е. І. зазначає, що застосування таких засобів навчання в

процесі вогневої підготовки, як самостійні дії курсантів з тренажерами і

комп'ютерною технікою істотно підвищують роль викладача,

цілеспрямовано формує морально-правові, моральні і громадянські якості

особистості майбутніх офіцерів [2].

Для поліпшення викладання вогневої підготовки в сучасних

навчальних закладах ДКВС необхідно:

– забезпечити належним матеріально-технічним забезпеченням

(навчальною зброєю, макетами, плакатами з необхідною інформацією,

підручниками);

– належна технічна та методична підготовка до використання

сучасних технічних засобів навчання при вирішенні різних дидактичних

завдань в процесі вогневої підготовки курсантів.

Впровадження новітніх технічних засобів навчання, як

перспективного напрямок розвитку професійної підготовки курсантів і

закріплення цього положення в спеціальних нормативних документах, що

регулюють діяльність вузу, дасть можливість відповідного фінансування

на придбання необхідної техніки. Також необхідно створити умови для

практичного закріплення отриманих навичок та приділяти особливу увагу

моніторингу психологічного стану курсантів, для уникнення випадків

суїцидальних проявів під час стрільб з боку курсантів, а також на їх

міжособистісні стосунки та загальний стан особового складу навчального

закладу.

98

Вогнева підготовка є одним із основних предметів у підготовці

офіцера ДКВС України, тому викладання даної дисципліни має

здійснюватись на високому рівні. Адже правильне застосування зброї,

перш за все, здатне зберегти життя самій людині та виконати завдання

навіть у надзвичайних умовах. Тому, керівництву ДКВС України

необхідно звернути увагу на питання належного забезпечення викладання

вогневої підготовки майбутнім офіцерам.

Список використаних джерел 1. Толубаев Ю. А. Психологический барьер у курсантов на занятиях

по огневой подготовке / Ю. А. Толубаев // сайт Могилевского института

МВД. – [Eлeктpoнний pecypc]. – Peжим дocтyпy :

http://www.institutemvd.by/components/com_chronoforms5/chronoforms/uploa

ds/20160331133101_Tolubaev.pdf.

2. Мещерякова Е. И. Формирование морально-психологической

устойчиво- сти в контексте развития личности курсантов /

Е. И Мещеряков, М. А. Сибирко // Философия отечественного

образования: история и современность: сб. ст. VII Все- рос. науч.-прак.

конф.– Пенза: РИО ПГСХА, 2011. – С. 313–316.

Куценко М. А.,

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Чурмантаєв П. С.,

кандидат філософських наук,

майстер спорту України,

доцент кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОБІГУ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ

В українському суспільстві існує багато стереотипів відносно

цивільної зброї, процедури її легалізації та використання. Хтось

переконаний, що придбати та використовувати будь-яку зброю в Україні

недозволено, дехто вважає, що можливо, але занадто складно, на відміну

від розвинених країн. Існують думки, що в країнах Європейського Союзу

громадяни тотально озброєні і ходять на прогулянки в парк чи кав’ярню зі

зброєю в руках чи в кобурі на поясі.

99

В Україні останнім часом поширюються дискусії щодо необхідності

легалізувати цивільну зброю (тобто запровадити право на покупку та

володіння), в той же час, така постановка питання є некоректною. Продаж

цивільної зброї в Україні легалізовано, а право на захист свого життя за

допомогою легальної зброї має підтвердження на конституційному рівні та

у кримінальному законодавстві. Згідно з Конституцією України, а зокрема

у ч. 2 ст. 27 передбачено, що «кожен має право захищати своє життя і

здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань».

Детальний прояв ця конституційна норма знайшла у ст. 36 Кримінального

кодексу України — «Необхідна оборона», відповідно до якої людина має

реальне право на застосування зброї для захисту свого життя, здоров’я та

житла.

Механізм придбання, володіння, носіння і застосування зброї

визначений Постановою Верховної Ради України «Про право власності на

окремі види майна» від 17 червня 1992 року, якою встановлено

спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види

майна, зокрема, на мисливську зброю, газові пістолети і револьвери,

холодну і пневматичну зброю. Також визначено державний орган, який

займається безпосереднім контролем за обігом зброї, а також визначає

порядок такого контролю. 12 жовтня 1992 року Кабінетом Міністрів

України було затверджено Положення «Про дозвільну систему», згідно з

яким контролем за обігом зброї в України займаються структурні

підрозділи Міністерства внутрішніх справ України. Офіційно процедура

правового закріплення обігу зброї в України була завершена 21 серпня

1998 року, коли наказом МВС України №622 було затверджено інструкцію

«Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та

використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв

вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими

чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами

несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та

вибухових матеріалів [1].

На сьогодні Інструкція МВС України є головним нормативно-

правовим актом, на підставі якого громадяни можуть отримати дозвіл на

придбання зброї. Всього в країні діють десятки нормативно-правових

актів, які регулюють окремі питання обігу зброї. Дійсні нормативно-

правові акти дозволяють громадянам реалізувати своє право на володіння

зброєю, однак цілком логічним постає питання наскільки їхній рівень

відповідає вимогам часу і чи не варто ухвалити цілісний і системний

законопроект щодо регулювання ринку зброї з урахуванням нових

суспільних відносин. Теза про те, що успадковані норми складалися в

умовах авторитарної політичної системи, мають бути критично

переосмислені і враховано те, що лібералізація та спрощення отримання та

використання зброї неодмінно приноситиме зростання кількості злочинів з

100

його використанням, тим більше в умовах загострення політичної ситуації

в країні, агресії та насильства в зоні проведення АТО, загальному

зростанні рівня насильства в державі.

Однак, має рацію думка про необхідність системного підходу до

вирішення питання про обіг зброї, про необхідність ухвалення закону «Про

зброю», який буде чітко регламентувати питання придбання, носіння та

використання зброї в Україні з урахуванням досвіду розвинених країн, які

налагодили ефективну правову систему і мають найнижчі показники

злочинів із використанням зброї.

На сьогодні, згідно з чинним законодавством, громадяни України

можуть мати у власності такі види вогнепальної зброї:

- Травматична зброя

Це гладкоствольні пістолети та револьвери, призначені для

самозахисту на невеликій відстані. Стріляють гумовими кулями.

- Гладкоствольна зброя

Рушниці з довжиною ствола не менше 45 сантиметрів і загальною не

менше 80. Ємність магазина до 4 патронів. Найпоширеніший калібр – 12.

- Нарізна зброя

Карабіни, гвинтівки та штуцери з довжиною ствола не менше 20 см і

загальною не менше 80. Ємність магазина до 10 патронів. Завдяки

спіральним виїмкам куля розкручується, а тому отримує більшу швидкість

польоту, значно стабільнішу траєкторію та вищу силу дії.

Вимоги для отримання прав на придбання вогнепальної зброї

1. Мати громадянство України.

2. Не мати непогашених судимостей.

3. Не порушувати громадський порядок принаймні рік до моменту

купівлі зброї.

4. Бути дієздатним і не стояти на обліку в психіатра та нарколога.

Процедура легалізації

- Травматична зброя

Потрібно звернутися в обласний підрозділ дозвільної системи МВС

України. Травматичний пістолет чи револьвер можуть придбати лише

окремі категорії громадян. До них відносять журналістів, народних

депутатів, державних служ бовців, близьких родичів працівників суду та

правоохоронних органів, а також осіб, які задіяні у процесах

кримінального судочинства чи беруть участь в охороні громадського

порядку. Травматична зброя попри свою назву насправді може призвести

до смертельних наслідків.

- Гладкоствольна і нарізна вогнепальна зброя

Придбати гладкоствольну рушницю можуть особи, які досягли віку –

21 рік. Нарізний карабін доступний з 25 років. Для того, аби отримати

дозвіл на придбання цих видів зброї, потрібно звернутися у місцевий

підрозділ дозвільної системи МВС України. Згідно з інформацією за

101

останні роки, «у власності громадян - легально 992 тисячі одиниць нарізної

зброї, 835 тисяч – гладкоствольної» [2].

На сьогодні згідно до законодавства, незалежно від статусу і професії,

громадяни можуть вільно купувати холодну, мисливську, пневматичну та

газову зброю. Для їх придбання та носіння необхідний дозвіл.

Законодавство обмежує при купівлі зброї тільки вік і психічний стан її

потенційного власника. Без негативних наслідків для себе з боку закону

українці можуть зберігати будь-яку зброю, в тому числі і колекційну, на

яку видано відповідний дозвіл органами МВС.

За незаконне зберігання, носіння або виготовлення зброї передбачена

кримінальна відповідальність на строк 2-5 років ув’язнення, але за

володіння пневматикою, сигнальним, газовим і іншим подібним

озброєнням покарання не передбачено. Навіть якщо людина носить

травматичну зброю без дозволу, вона має право використовувати її в цілях

необхідної оборони без перевищення доцільності застосування, що є ще

одним прикладом наявної ліберальності чинного законодавства. Право

носити і зберігати вогнепальну зброю з метою самозахисту громадяни

набувають у місячний термін. Спочатку із відповідною заявою громадянин

звертається до місцевого, районного або обласного підрозділу дозвільної

системи МВС України за місцем проживання. До заяви також долучається

копія паспорта і дві фотокартки. Після цього заявник проходить медичний

огляд і його результати подає працівникам міліції. Далі при обласному

підрозділі дозвільної системи МВС, громадянин проходить вивчення

матеріальної частини. Воно, зазвичай, триває лише один день. Також

потрібно придбати сейф, який кріпиться до стіни чи підлоги і обов’язково

має дві окремі секції для зберігання зброї та набоїв до неї чи два окремих

сейфи. Зрештою, аби перевірити надійність зберігання зброї, помешкання

власника зброї щороку мають відвідувати працівники поліції.

Зброю, придбану з метою самозахисту, не можна використовувати під

час полювання. Носити вогнепальну зброю дозволено у розрядженому

стані та у кобурі. Набої та вогнепальна зброя повинні знаходитися окремо.

Застосовувати пістолет для самозахисту дозволяється лише у ситуації,

коли життю і здоров’ю загрожує відверта небезпека, що потрібно буде

довести під час наступного судового розгляду, що відповідає нормам

більшості розвинених країн.

Щороку, за даними МВС України, у громадян вилучається близько

200 000 одиниць нелегальної зброї, загальні обсяги якої обрахувати

неможливо, особливо тієї, що прибуває з зони проведення АТО.

Більшість дослідників сходяться на тому, що кількість нелегальної

зброї в Україні значно перевищує кількість зареєстрованої. За різними

даними на 100 українців приходиться від 11 до 14 одиниць нелегальної

зброї. Для порівняння зареєстрованої (за даними ДГБ МВС) – 1,8 одиниць.

Наявність такої кількості зброї лише стимулюватиме «чорний ринок». Бо

102

навіть якщо припустити, що більшість з неї знаходиться у осіб, далеких від

кримінального світу, це все одно призведе до того, що кримінальні

угруповання «притягуватимуть» зброю до себе. Бідність населення

виштовхуватиме цю зброю на ринок, яку за безцінь (велика пропозиція)

скуповуватимуть кримінальні елементи. Отже, так чи інакше,

кримінальний світ через доцентрові тенденції та низьку ціну

притягуватиме до себе більшу частину незареєстрованої зброї. Це порушує

питання про необхідність її системного вилучення, викупу та часткової

легалізації (мисливська зброя).

Європейський Союз має найкращі у світі показники безпеки та

найбільш системний контроль за використанням цивільної зброї після її

легалізації. Процедури передбачають чітке призначення того чи іншого

виду зброї, ліцензування, облік, перевірку використання чи належного

зберігання, транспортування тощо. Країни ЄС мають низькі показники

кількості цивільної зброї у населення, яка прямо залежить від наявності чи

відсутності традицій мисливства, спортивних звершень. Випадки

самозахисту обмежуються на законодавчому рівні. В більшості країн

самозахист у громадських місцях заборонений, в домашніх умовах

самозахист має численні обмеження. У чому секрет низького рівня

розповсюдження зброї для самозахисту, враховуючи заможність значної

частини громадян Євросоюзу? В тому, що жертва нападу досить часто

ризикує опинитися за гратами, бо суд схильний трактувати використання

зброї проти нападника як перевищення самозахисту. Повинні бути чіткі

докази вичерпання інших можливостей захисту, як-то звернення до поліції,

втеча з місця події, заклики про допомогу оточуючих, барикадування,

добровільна передача цінностей нападнику. Єдиний суттєвий привід

застосовувати зброю – це загроза власному життю. При цьому бажаним

вважається наступний алгоритм дій: демонстрація зброї, яка має налякати

нападника; постріли в повітря чи в землю як попередження; постріли в

нападника у місця, які не несуть загрози його життю (ноги, руки); надання

професійної допомоги постраждалому нападнику до прибуття медичної

допомоги. Якщо всі умови не виконано, то жертва ризикує отримати

тюремне ув’язнення за перевищення необхідного самозахисту. Головний

чинник безпеки громадян – спроможність правоохоронних органів

здійснити всі належні заходи щодо профілактики та ліквідації насильства

щодо громадян. Лише в окремих випадках, за чітко встановленими

правилами, громадянин отримує право на самозахист, кількість таких

випадків незначна по відношенню до кількості населення і не впливає

суттєвим чином на той чи інший рівень злочинності в країні.

Тепер щодо намагань здійснити реформу цивільної зброї. Починаючи

з 1998 року, народними депутатами було винесено 9 законопроектів про

зброю. Більшість проектів багато в чому подібні і, по суті, так чи інакше

дублюють положення закону «Про зброю» Російської Федерації. Зокрема,

103

право володіння нарізною короткоствольною вогнепальною зброєю

(пістолетами і револьверами) не передбачалось в жодному проекті.

На початку 2004 року законопроект за номером 1171 досяг у

законодавчому процесі найбільш позитивних результатів — Верховною

Радою України 4 березня 2004 року цей законопроект було прийнято у

першому читанні. Відтоді

процедура законодавчого врегулювання обігу зброї в Україні не

зрушила з місця. І це навіть незважаючи на те, що відповідно до

Регламенту Верховної Ради України на доопрацювання законопроекту між

першим і другим читаннями надається всього два тижні строку.

На мою думку, ухвалення закону про зброю не має бути пов’язано з

лібералізацією чи розповсюдженням зброї серед населення, але має

виконувати завдання встановлення єдиного чіткого порядку, який виникає

при легалізації, подальшому зберіганні та використанні цивільної зброї.

Список використаних джерел

1. Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання,

зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної,

пневматичної, холодної і охолощеної зброї…

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/REG3077.html

2. МВС: у громадян України легально перебуває близько мільйона

одиниць вогнепальної зброї http://www.unn.com.ua/uk/news/1468111-mvs

Кучеренко О. І.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 2-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Голуб В. П.,

кандидат педагогічних наук,

доцент, старший викладач

кафедри вогневої та спеціальної

фізичної підготовки Інституту

кримінально-виконавчої служби

БОЙОВЕ МИСТЕЦТВО У СУЧАСНОМУ СВІТІ

Діяльність з охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю,

захисту прав та свобод громадян в усіх країнах завжди характеризувалася

небезпекою для життя та здоров’я для тих, хто нею займається. Саме тому

однією з професій бойових мистецтв є правоохоронна діяльність. Якщо

військові бойові мистецтва та спортивні єдиноборства розвиваються вже

104

багато тисячоріч, то так звані поліцейські бойові мистецтва почали

з’являтися лише наприкінці ХІХ-ХХ ст.

Бойові мистецтва щоденно застосовуються працівниками поліції

України в практичній діяльності. Узагальненою назвою бойових

мистецтв, які застосовуються правоохоронцями України є «заходи

фізичного впливу». Саме такий термін вживається у Настанові з фізичної

підготовки рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ

України. Заходи фізичного впливу включають: рукопашний бій, самбо

(самозахист без зброї), дзюдо, айкідо, бокс, карате, кікбоксинг та інші

види бойових єдиноборств.

Орієнтовна програма заходів фізичного впливу включає такі розділи:

правомірність застосування заходів фізичного впливу працівниками

органів внутрішніх справ;

відповідальність за незаконне застосування бойових прийомів

боротьби; заходи безпеки під час занять;

підготовчі та спеціальні вправи; удари та захист від них;

кидки та прийоми боротьби лежачи: захисні дії від загрози холодною

зброєю, захисні дії від загрози вогнепальною зброєю, звільнення від

захоплень, охоплень; способи транспортування затриманого.

Аналіз орієнтовної програми заходів фізичного впливу дозволяє

зробити висновок, що основою бойових мистецтв працівників ОВС є

техніка спортивних єдиноборств, а питання тактики, стратегії, психології,

філософії дій в екстремальних умовах не охоплюються програмою.

Загальна фізична підготовка працівників ОВС, що спрямована на

розвиток фізичних якостей, органічно не поєднується з заходами

фізичного впливу.

Окрім фізичного виживання складовими виживання працівника

правоохоронного органу в екстремальних ситуаціях, пов’язаних з

протидією правопорушникам є психічне виживання та правове

виживання. Зазначені види виживання забезпечуються спеціальними

системами заходів, спрямованих на нейтралізацію специфічних загроз

(характер загроз та заходи по їх нейтралізації, специфічні для фізичного,

психічного, правового виживання.

Про фізичне виживання можна говорити, коли забезпечено цілісність

та нормальне функціонування як організму в цілому, так і кожного його

органу. Про психологічне виживання йдеться тоді, коли в психіці людини

не відбулося незворотних змін, а про правове - коли до працівника не

застосовано ніяких санкцій та покарань. Без забезпечення фізичного

виживання неможливе психологічне та правове.

Сучасний підхід до забезпечення фізичного виживання в

екстремальних умовах пов’язаних з протидією правопорушникам є свого

роду поверненням до витоків бойових мистецтв, коли окрім техніки

105

самозахисту серйозна увага приділялась філософсько-психологічним та

тактично-стратегічним аспектам підготовки воїна.

Складовими підготовки до фізичного виживання працівників поліції є:

фізична підготовка;

технічна підготовка;

тактична підготовка;

стратегічна підготовка;

психологічна підготовка;

філософська підготовка.

Для того, щоб технічні дії були ефективними, вони повинні

відповідати певним критеріям. Такими є: надійність, простота,

підтримання балансу, контроль нападника, злиття окремих компонентів

технічних дій.

Розглянемо ці критерії детальніше.

Надійність. Деякі системи бойових мистецтв пропонують прийоми

сумнівної надійності, які базуються не на реальній оцінці обставин, а на

домислах авторів цих систем і розраховані на визначену поведінку

опонента, а вона може бути будь-якою.

Техніка самозахисту повинна дозволяти особі, яка її здійснює

запобігти пошкодженням. Якщо техніка самозахисту не дозволяє з

достатньою впевненістю запобігти пошкодженням, вона не може бути

визнана ефективною. Припинення атаки суперника повинно бути

проведено в найкоротший термін. Надмірне зволікання із застосуванням

захисних дій може мати негативні наслідки. Значить у спортсменів в ході

занять слід розвивати відчуття реальності нападу, вміння дозувати

ступінь прикладання своїх сил залежно від обставин, передбачення

ефективності своїх дій.

Простота. Цей принцип випливає з одного із законів природи: щоб

вчинити максимальну дію, необхідно затратити зусилля, мінімальне зі

всіх можливих. Значить, при застосуванні захисних дій проти нападу

суперника не рекомендується проведення складних акробатичних

елементів та амплітудних рухів. Зазначені рухи можуть привести до

втрати рівноваги, падіння або втрати позиційної переваги.

Принцип простоти є дуже важливим ще й тому, що його дотримання

дозволить успішно діяти за оптимальних (мінімально необхідних)

енерговитрат. Не можна не погодитися з думкою провідних фахівців в

галузі психології спорту про те, що безпосередньо рукопашний бій не

повинен бути самоціллю. Необхідно не лише перемогти в рукопашному

бою, а й виконати поставлене завдання.

Слід відрізняти «просту» техніку від «легкої». Проста техніка

достатньо надійна і запам’ятовується без ускладнень. Саме таку техніку

слід використовувати на тренуваннях і в практичній роботі. «Легка»

106

техніка на відміну від простої - проста у виконанні, але одночасно проста

і в протидії.

Підтримання балансу. Під час навчання стосовно виконання

захисних технічних дій необхідно підтримувати стійке положення без

втрати рівноваги. Тіло нападника та особи, яка захищається, утворюють

динамічну систему, яка також, зусиллями того, хто захищається має

підтримуватися у рівновазі (перебувати у стані балансу). Водночас,

завданням особи є виведення супротивника з рівноваги.

Контроль нападника. Контроль – це не стільки застосування

спеціальної техніки, скільки вміння не дати супротивнику

продемонструвати свою техніку. Реальний контроль – це отримання

максимальної користі з будь-якого впливу середовища або будь-якого

об’єкта. Для реального контролю більш важливим є вміння находити

нестандартний вихід зі складного положення, сила волі та стійкість

психіки.

Злиття окремих компонентів технічних дій. Технічні дії захисту

повинні проводитися без пауз та зупинок до постановки ситуації під

контроль. Слід прагнути виконати технічні дії як єдине ціле, плавно

переходячи від нейтралізації небезпеки нападу до постановки поведінки

суперника під контроль. Саме навчання таким технічним діям допоможе

актуалізувати спортивну обдарованість.

Завданнями психологічної підготовки є:

розвиток необхідних для успішної діяльності психологічних якостей;

вміння входити в оптимальний бойовий стан (ОБС);

нейтралізація негативних психічних станів.

Філософська підготовка. Філософія правоохоронної діяльності

полягає у правильному розуміння особою свого місця та функцій в світі.

Головний принцип - жити в гармонії зі світом та суспільством. Сутність

діяльності правоохоронця - забезпечення безпеки об’єкту, що досягається

шляхом здійснення контролю як за об’єктом так і за ситуацією навколо

нього. І лише коли ситуація вийшла з під контролю - припустиме

втручання в неї. В жодному разі сила не повинна застосовуватися для

покарання особи, здійснення допиту, залякування людей. Правоохоронець

має виконувати свої обов’язки не руйнуючи інших і себе.

Для того, щоб гарантовано перемогти в ситуаціях нападу

правопорушника, слід опанувати не тільки психологію, а й філософію

переможця. Недостатньо настроюватися лише на виживання, хоча це і є

першочерговим завданням. Не лише вижити, а й перемогти - таким має

бути внутрішня мотивація правоохоронця. Аналізуючи спортивний досвід

можна зробити висновок, що людина, яка не розраховує на свою

перемогу, майже не має шансів її здобути. Виключення може мати місце

за вкрай несприятливого для суперника збігу обставин, або якщо

спортсмену протидіятиме відверто слабкий суперник.

107

До філософської підготовки відносяться питання простору та часу,

життя та смерті тощо. Зокрема, правоохоронець, особливо, якщо він

виконує завдання з особистої охорони повинен розуміти, що в певних

випадках він має захистити людей ціною власного життя, якщо це буде

необхідно. А інколи лише ціною припинення життя правопорушника (у

випадках коли це припустимо нормами права) можна усунути смертельну

небезпеку для інших.

Висновки.

Бойове мистецтво є важливим засобом забезпечення правоохоронної

діяльності в Україні.

Реальності сьогодення свідчить про необхідність впровадження в

практичну діяльність правоохоронних органів України нового бойового

мистецтва, яке б забезпечило підготовку працівника до екстремальної

ситуації, безпеку правоохоронця під час та після такої ситуації.

Сучасне бойове мистецтво правоохоронців має забезпечувати три

складових виживання: фізичне, психічне, правове.

Список використаних джерел

1. Дрозд Р. Українська народна боротьба / Р. Дрозд // Українські

національні одноборства: становлення і розвиток: Матеріали IV Всеукр.

наук.-практ. конф. - Л.: Ліга-Прес, 2003. - С. 27-31.

2. Приступа Є. Н. Традиції української національної фізичної

культури / Є. Н. Приступа, В. С. Пилат. – Львів: Троян, 1991. – 104 с.

3. Притула О. Українське бойове мистецтво «Спас» / Притула О. -

Запоріжжя: Спас, 2000. – 60 с.

4. Шаповалов Б. Б. Про необхідність комплексної підготовки

працівників міліції до дій в умовах небезпеки для життя та здоров’я на

заняттях зі спеціальної фізичної підготовки / Шаповалов Б. Б. // Проблеми

підготовки та вдосконалення професійної діяльності працівників міліції

громадської безпеки: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. – Івано-

Франківськ: ВОНР та РВД ПЮІ ЛьвДУВС, 2006. – С. 70-72.

5. Шаповалов Б. Б. Критерії оцінки ефективності технічних дій з

самозахисту / Шаповалов Б. Б., Закорко І. П., Журавель О. В. // Проблеми

підготовки та вдосконалення професійної діяльності працівників міліції

громадської безпеки: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. – Івано-

Франківськ: ВОНР та РВД ПЮІ ЛьвДУВС, 2006. – С. 219-221.

6. Шаповалов Б. Б. Роль здатності правоохоронців до виживання під

час забезпечення національної безпеки / Шаповалов Б. Б., Ващенко І. В.,

Мальсагов В. Б. // Психологічні аспекти національної безпеки / Збірник

тез міжнар. наук.-практ. конф. – Львів: В-о ПП «Арал», 2007. – С. 39-42.

7. Шаповалов Б. Б. Психологічна підготовка оперативних

працівників правоохоронних органів до фізичної протидії

правопорушникам / Б. Б. Шаповалов, І. В. Ващенко // Нормативно-правові

108

та методологічні аспекти юридичної та оперативної психології: Матеріали

наук.-практ. семінару. – Х., 2008. – С. 182-187.

8. Шаповалов Б. Б. Формування у працівників правоохоронних

органів мотивації успішної діяльності в екстремальних умовах /

Б. Б. Шаповалов // Психологические технологии в экстремальных видах

деятельности: Материалы междунар. науч.-практ. конф. – Донецк:

Донецкий юридический институт ЛГУВД им. Э.А. Дидоренко, 2008. –

С. 41- 45.

9. Шаповалов Б. Б. Система підготовки працівників охорони до

фізичного виживання в умовах нападу, небезпечного для їх життя та

(або) здоров’я / Б. Б. Шаповалов // Бизнес и безопасность. – 2009. –

№ 5. – С. 34-36.

Магрюк В. А.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 2-го курсу психологічного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Стріха С. В.,

старший викладач кафедри

вогневої та спеціальної фізичної

підготовки Інституту

кримінально-виконавчої служби,

підполковник внутрішньої служби

СПЕЦІАЛЬНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА В ЖИТТІ КУРСАНТІВ

ІНСТИТУТУ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Кожен курсант задає собі питання ―навіщо нам фізична підготовка?‖

Цьому є дуже проста відповідь. Є створена під керівництвом Віленського

М. Я. і Виноградова П. А. концепція, яка визначає вектор процесу

фізичного самовиховання, самовдосконалення і саморозвитку особистості,

її загальнокультурний рівень. У концепції метою фізичного виховання для

курсантів виступає фізична культура особистості як органічна єдність

знань і переконань, ціннісних орієнтацій, фізичного вдосконалення та

практичної діяльності. Суспільство постійно потребує підготовки

кваліфікованих, високоморальних і вірних державі ідеалам захисників.

Спеціальна фізична підготовка готує курсантів до стійкості,

врівноваженості в професії, яку вони обрали. Тому курсанти повинні

виправдовувати образ, вибраний суспільством. У будь-яких видах

діяльності професійне зростання фахівця включає в себе як

основоположний компонент – фізичну культуру. Фізична культура є

109

першою життєвою і виробничою потребою, тому що є сукупністю

фізичних і духовних сил, якими володіє організм людини.

Виходячи з культурологічного підходу, особиста фізична культура є

універсальною характеристикою діяльності індивіда, визначаючи його

соціально-гуманістичний зміст, тому головною метою фізичного

виховання курсанта є формування фізичної культури особистості, під якою

розуміється активний вплив не тільки на фізичні здібності людини, а й,

перш за все , на почуття і свідомість, психіку та інтелект. Все це забезпечує

формування стійких соціально-психологічних проявів позитивної

мотивації, ціннісних орієнтацій, інтересів і потреб у сфері фізичної

активності (Віленський М. Я.).

Важливу роль у формуванні особистої фізичної культури курсанта

грає освоєння ним певної суми знань для практичної діяльності. Але в

обсязі знань курсанта найменше вивчений комплекс знань, який

покликаний забезпечувати набуття культури особистості, життєво-

мотивуючої підстави, за допомогою якого курсант вирішує ціннісні

питання свого буття. В ході занять з фізичної підготовки здійснюється

всебічний розвиток курсантів, яке передбачає глибоке оволодіння

програмою навчання, націленої на зміцнення здоров’я, досягнення

оптимального рівня рухових здібностей, придбання службово-бойових

знань і командирських навичок, вміння здійснювати особисту

фізкультурно-оздоровчу та спортивну діяльність. Кінцева мета курсантів –

високий ступінь фізичної готовності до виконання навчальних та

службово-бойових завдань. Фізична культура і фізична підготовка в

Інституті кримінально-виконавчої служби сприяє підвищенню професійної

майстерності, розвитку рівня організаційних здібностей курсантів і

слухачів. Реалізація цих проблем здійснюється з урахуванням змісту

фізичної підготовки, де передбачається розвиток особистісних якостей

курсантів і слухачів відповідно до вимог нових суспільних відносин в

Україні, майбутніх професій та умовами службово-бойової діяльності.

Дана дисципліна спрямована на формування духовних і фізичних сил

курсантів, формує в них такі загальнолюдські цінності, як здоров’я,

фізичне і психічне благополуччя, фізична досконалість. Разом з тим

фізична підготовка є розділом службово-бойової підготовки і покликана

формувати фізичну і психічну готовність курсантів до ефективних дій в

екстремальних ситуаціях, пов’язаних із застосуванням заходів

насильницького впливу. Фізична підготовка є складним, психолого-

педагогічним процесом, що має на меті формування фізичної культури

особистості курсанта. Вона включає в себе способи і форми діяльності,

спрямовані на зміцнення здоров’я, вдосконалення психофізичних

здібностей організму, оволодіння спеціальними знаннями, прикладними

навичками, підвищення інтелектуальної та фізичної працездатності

110

курсанта, тобто формування системи поглядів, переконань, життєвих

установок, що реалізують потенційні природні можливості людини.

Рухова активність курсантів Інституту кримінально-виконавчої

служби у формі процесу професійно-прикладної фізичної підготовки є

невід’ємним компонентом їх професійного навчання. Однак цей процес у

рамках регламентованих навчальних занять не в повній мірі забезпечує

достатній рівень фізичної підготовленості курсантів. Доводиться

констатувати, що тільки вміння займатися самостійно може вирішити

проблему оптимізації їх фізичного стану. Виникає питання, як зробити так,

щоб повсякденні самостійні заняття фізичними вправами стали

необхідністю і потребою для даного контингенту. Єдиним виходом з

ситуації, що склалася нам вбачається формування у курсантів мотивації до

самостійних занять фізичними вправами, тобто формування потреби і

вміння займатися самостійно. Переорієнтація потребово-мотиваційної

сфери на самостійні заняття курсантів у процесі навчання і подальше

зростання періодичності занять можливі тільки у разі підвищення їх

освіченості в галузі фізичної культури. Це означає, що існує необхідність у

розширенні та поглибленні методичних знань і умінь. При цьому

необхідно враховувати, що володіння тільки вербальними знаннями і

вміннями автоматично не створює установку на повсякденну оздоровчу

активність і активність у галузі фізичної культури. Для цього необхідно по

черзі вирішити ряд завдань.

Перше – формувати в першу чергу все ті ж вербальні знання, коли

повинні засвоюватися конкретні факти, судження і умовиводи зі сфери

фізичної культури. Але ці знання, як правило, абстрактні, і не пов’язані з

конкретною практичною діяльністю і внаслідок їх незастосування в

процесі власних занять фізичними вправами вони швидко зникають.

Друге – перетворення зовнішніх ідей у фактор мотивації поведінки.

Третє – тільки коли відбувається трансформація переконань у

надбання особистості як потреби на основі знань та власного практичного

досвіду, лише тоді можна говорити про рішення завдання з формування

потреби в чому-небудь зокрема, потреби до самостійних занять фізичними

вправами, саморозвитку, самовихованості.

Виходячи з вищесказаного, можна визначити умови формування фізичної

культури та потреби у спеціальній фізичній підготовці особистості

курсантів Інституту кримінально-виконавчої служби.

111

Миргородська Н. А.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Анікєєв Д.М.,

кандидат наук з фізичного

виховання і спорту,

доцент кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ІСТОРИКО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ МОЛОДІ

Історико-патріотичне виховання на прикладах життя і діяльності

видатних історичних діячів, постатей, творців історії України, виховання

гордості за свій народ, наслідування його трудових і культурних традицій,

формування поваги до Конституції України і її законодавства.

Патріотизм (від грецького «патріс») – це любов до Батьківщини,

відданість Вітчизні, народу. Вікіпедія дає визначення слова «герой». Це

людина, яка здійснює великі вчинки на благо людського суспільства. Що

таке патріотизм для сучасної молоді? Це відчуття того, що в моєму

навчальному закладі, районі, місті, країні все мене стосується, все

залежить від мене.

Хочу процитувати слова Святослава Вакарчука: «успіх країни

починається з твого успіху… Не потрібно відразу ставати героями. Але

доведеться стати трошки більш трудолюбивими і стійкими, трошки менш

лінивими і безвідповідальними. І ось, якщо це «трошки» помножити на

всіх – ми будемо мати дуже багато».

Сьогодні Українська держава та її громадяни стають безпосередніми

учасниками процесів, які мають надзвичайно велике значення для

подальшого визначення, першою чергою, своєї долі, долі своїх сусідів,

подальшого світового порядку на планеті. В сучасних важких і болісних

ситуаціях викликів та загроз і водночас великих перспектив розвитку,

кардинальних змін у політиці, економіці, соціальній сфері пріоритетним

завданням суспільного поступу, поряд з убезпеченням своєї суверенності й

територіальної цілісності, пошуками шляхів для інтегрування в

європейське співтовариство, є визначення нової стратегії виховання як

багатокомпонентної та багатовекторної системи, яка великою мірою

формує майбутній розвиток Української держави.

112

Вирішальна роль у формуванні патріота-громадянина належить

вихованню. Серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними

виступають патріотичне, громадянське виховання як стрижневі,

основоположні, що відповідають як нагальним вимогам і викликам

сучасності, так і закладають підвалини для формування свідомості

нинішніх і прийдешніх поколінь, які розглядатимуть державу як запоруку

власного особистісного розвитку, що спирається на ідеї гуманізму,

соціального добробуту, демократії, свободи, толерантності, виваженості,

відповідальності, здорового способу життя, готовності до змін.

Загальнолюдське пізнається насамперед крізь знання культури свого

народу. Пріоритетним напрямком є виховання патріота своєї країни,

формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу,

бажання працювати задля розвитку держави, готовності захищати її.

Все багатство форм і методів навчально-виховної роботи

спрямовується на пробудження і формування у молоді не лише

патріотичних почуттів, а й патріотичних поглядів, переконань, ідеалів.

Такі комплексні виховні завдання реалізуються у процесі проведення

циклів бесід, ранків, вечорів запитань і відповідей.

Провідним етапом у патріотичному становленні молоді України є

виховання пошани до Конституції – Основного Закону України,

шанобливого ставлення до державних символів України.

Виховувати жертовність, бо це християнська чеснота, яка формується

великою любов'ю до людей і до своєї Батьківщини. Саме ця чеснота

спонукала Христа піти на смерть в ім'я спасіння людства. Окрім того,

потрібно у молоді формувати навички вправного воїна, уміння володіти

всіма видами зброї, водити важку бойову техніку. Такі юнаки повинні мати

за честь іти в бій за свою землю. Бо, як вчить святе письмо: «Немає

більшої любові за ту, коли кладеш свою голову за друзів своїх…».

Загальновідомо, що поглиблення і примноження козацько-лицарських

традицій в сучасних умовах сприятиме нарощенню зусиль

державотворчого спрямування, піднесення духовності як кожної

особистості зокрема, так і всього народу, суспільства в цілому.

Тому, необхідно вести широку просвітницьку роботу з проблем

історії, культури, мистецтва, військової справи, державницької діяльності

козацтва, прагнути по козацькі, по лицарські виховувати підростаюче

покоління на прикладі подвигів героїв Майдану, Небесної сотні та АТО,

добровольців, волонтерів, на прикладі подвигів сучасників. Попри всі

випробовування, ми всі маємо завдячувати Богові за те, що живемо у такий

непростий, але значущий час: ми бачимо навколо себе багато справжніх

людей, бо війна – то каталізатор, що чітко відділяє багно від золота.

Вміле і творче виховання Пам’яттю доповнює систему національного

виховання допомагає глибоко пізнавати Батьківщину, нашу Україну, її

славну героїчну історію, велич ратного і трудового подвигу народу у

113

війнах, уміло втілювати навички дослідницької роботи, вводити елементи

науковості в пошуковий процес та у роботу з архівними матеріалами,

відповідально зберігати, збагачувати і увічнювати священну пам’ять

людей старшого покоління і передавати її наступному молодому

поколінню.

Громадянське виховання покликане формувати і розвивати почуття

приналежності особи до суспільства, готувати молоду людину до активної

участі в політичному житті держави, свідомого впливу на суспільно-

політичні процеси.

Громадянська спрямованість навчально-виховного процесу дає

можливість реально впливати на становлення конкретних життєвих

компетентностей молоді, збільшити можливість кожної особи зайняти

гідне становище в суспільстві.

Сучасна молодь спочатку прагне реалізувати свій потенціал у стінах

навчального закладу, визначити свої пріоритети. Адже в молодому віці

відбувається розвиток внутрішніх процесів, які призводять до формування

поглядів, суджень про навколишній світ.

Ефективність громадянського виховання великою мірою залежить не

тільки від соціальних відносин, то склалися в суспільстві, а також від

технологій, які використовуються викладачами та наставниками для

формування громадянської самосвідомості молоді. Пошук шляхів і засобів

громадянського виховання є однією з найактуальніших проблем освіти

взагалі. Усвідомлення того, що навчальний заклад повинен стати

середовищем, яке забезпечує емоційно-психологічну захищеність і

душевний комфорт особистості, формування в неї громадянської освіти та

свідомості, соціальної відповідальності за національно-культурне

відродження України.

Патріотичне виховання являє собою цілісний комплекс принципів,

методів, засобів і форм виховних впливів і взаємовиливів. У наш час

процес патріотичного виховання, з одного боку, полегшується тим, що

світогляд сучасної молоді на відміну від попередніх поколінь не

обмежений вантажем застарілої ідеології. Тому вона несе в собі потужний

потенціал життєдіяльності, відкритості, налаштованості на єдність

національних і загальнолюдських пріоритетів. Саме для цього покоління

міра відповідальності за долю незалежної України є особливою.

Історичні умови буття українського народу породили самобутній

феномен – козацтво. Воно втілювало в собі фізичне і духовне здоров’я

нації, інтелектуальну силу, життєздатність, оптимізм і енергію. Це була

об’єднана, згуртована, ідейно і духовно зцементована, суворо

дисциплінована національна сила, яка очолювала боротьбу проти

чужоземних ворогів. Майже чотириста років тому козаки так виклали

королівським послам свою роль і призначення: «Подібно до наших

предків, хочемо й ми користуватися вольностями життя, маєтностями і

114

свободами, що належать рицарським людям… Дбаємо про те, щоб так

само, як ми отримали від своїх предків ті права і вольності, щоб і наші

наступники прийняли їх цілими і непорушними, з примноженням слави. І

щоб вони один після одного передавали їх у прийдешні часи».

Сучасні події в Україні сприяли появі нових прикладів для

наслідування. Нинішні воїни-герої, волонтери, представники ініціативних

громадських організацій стають відчутними прикладами справжніх

патріотів та громадян своєї країни. Але при цьому потрібно пам’ятати, що

Україна має древню і величну культуру та історію, досвід державницького

життя, які виступають потужним джерелом і міцним підґрунтям виховання

молоді.

Висновок.

Відродження козацьких традицій є надзвичайно потрібною і

важливою справою. Постане сучасне українське лицарство – духовно

постане Україна. Сьогодні нам належить продовжити велику місію

козацтва.

За короткий проміжок часу в нашій країні народилася нова формація

людей. Вони сильні не лише зброєю та своїм хистом, але й потужним

патріотичним духом, що вихований на козацько-лицарських традиціях та

сучасних героїчних прикладах Майдану, Небесної Сотні та воїнів АТО.

Український народ повинен шанувати тих, завдяки кому майорить

блакитно – жовтий прапор свободи в нашій державі.

Миргородська Н. А.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу психологічного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Чурмантаєв П. С.,

кандидат філософських наук,

майстер спорту України, доцент

кафедри вогневої та спеціальної

фізичної підготовки Інституту

кримінально-виконавчої служби

НЕЗАКОННИЙ ОБІГ ЗБРОЇ ТА ЗАСОБІВ УРАЖЕННЯ

Актуальність вибраної теми: Пошук зображень за запитом

"незаконний обіг зброї", аналіз наявної інформації протидії незаконному

обігу зброї та засобів ураження свідчить про стійку тенденцію до

зростання кількості проявів терористичного характеру, для вчинення яких

зловмисники використовують засоби ураження, що перебувають у

115

некерованому обігу. Після початку АТО на Сході України, над нашою

державою нависла загроза вчинення терористичних актів та диверсій, а

боротьба з нею стала одним з найважливіших пріоритетів як керівництва

держави так й правоохоронних органів.

Мета: ознайомлення з проблемою незаконного обігу зброї та засобів

ураження.

Основна частина: В Україні збільшилася кількість правопорушень із

застосуванням вогнепальної зброї та вибухівки, констатують в МВС.

Причиною цього імовірно називають недосконалий контроль за

переміщенням зброї з зони АТО.

З весни 2014 року на території українських міст було скоєно ряд

терористичних актів та диверсій. Усі пам’ятають подію, яка трапилась на

початку 2015 року, коли бойовики так званої «ДНР» обстріляли м.

Маріуполь з установок «ГРАД», в результаті чого загинуло 30 людей, 102

отримали поранення. В той же період бойовиками були здійснені обстріли

міст Дебальцево, Волновахи, Донецька та Краматорська. Також було

здійснено ряд терактів та диверсій в Харкові та Одесі.

За усіма перерахованими подіями відкрито кримінальні провадження

за ст. 113 «Диверсія» та ст.258 ―Терористичний акт‖ Кримінального

кодексу України. Санкція статтей передбачає до 15 років позбавлення волі.

Поряд з цим, невід’ємною складовою вчинення вищевказаних

кримінальних правопорушень є наявність у злочинців зброї та засобів

ураження. Останнім часом стає відомо про виявлення і вилучення зброї,

боєприпасів, гранат, патронів у різних регіонах країни. Найчастіше, зброю

із зони бойових дій на мирну територію України провозять самі військові

чи волонтери. Останнім часом почастішали випадки, коли через бойову

зброю гинуть люди за межами зони бойових дій. Для вирішення цієї

проблеми необхідно посилити облік зброї на Донбасі, ретельніше

контролювати всі переміщення по зоні бойових дій і на межі з нею, також

посилити відповідальність за незаконне зберігання зброї.

Міністерство внутрішніх справ України (МВС) констатувало, що за

перші чотири місяці 2015 року кількість кримінальних правопорушень,

пов’язаних з незаконним поводженням з вогнепальною зброєю,

боєприпасами та вибухівкою збільшилася в рази. Якщо за весь 2014 рік

таких порушень було зафіксовано 2 тисячі 900, то 2015 році тільки за

перші чотири місяці поліція зафіксувала 3 тисячі 200 таких злочинів.

"Станом на початок травня 2015 року в державі вчинено 166 розбійних

нападів з використанням вогнепальної зброї , торік було зафіксовано 114.

Найбільше таких злочинів скоєно в місті Києві, Донецькій та Луганській

областях", - зауважив представник департаменту з комунікацій МВС

Віктор Булаєв.

Водночас в МВС запевняють, що правоохоронці протидіють

незаконному обігу зброї, боєприпасів, вибухівки та не допускають її

116

витоку із зони проведення антитерористичної операції. Поліція "проводить

заходи з виявлення підозрілих осіб", зокрема, на автовокзалах, станціях

метро, у громадському транспорті і затримує людей із сумками або

пакунками, в яких можуть транспортуватися зброя. Аби протидіяти

нелегальному обігу зброї, опікуються цими питаннями не тільки МВС, а й

СБУ та Військова служба правопорядку Збройних сил України.

В свою чергу Служба безпеки України звітує, що регулярно

проводить спецоперації з виявлення та вилучення з незаконного обігу

зброї. Співробітники СБУ у Дніпропетровській області регулярно

попереджують спроби ввезення із зони АТО великої кількості зброї та

засобів ураження. Наприклад: автомобіль перевозив десять цинкових

ящиків з набоями, які були сховані у багажному відділенні під запасним

колесом, у мікроавтобусі виявили два ящики патронів та пістолет марки

"Глок". Згодом у пасажира рейсового автобуса "Сєверодонецьк-

Дніпродзержинськ" правоохоронці знайшли снайперські набої і тротилову

шашку.

Висновки. Отже, згідно чинного законодавства КК України

передбачає від 3 до 7 років ув’язнення тим, хто спробує вивезти з зони

АТО зброю, однак, якщо людина добровільно приносить її в поліцію, то

вона не карається законом. І такі випадки добровільної здачі є. За

результатами проведення профілактичної роботи серед населення МВСом

добровільно здано 213 одиниць вогнепальної зброї та 1032 патрони. Однак

правоохоронці мають активізуватися щодо вилучення незаконної зброї,

оскільки система контролю за цією зброєю недосконала. Всю зброю,

завезену з зони АТО треба вилучати, бо це злочин. Здебільшого звідти

вивозять автомати, напівавтомати, гранати. Це зброя, яка ніколи не підпаде

під легалізацію і піде іншим шляхом. А вся ця зброя потім йде на "чорний

ринок" і якщо зараз правоохоронні органи не докладатимуть всіх зусиль до

протидії незаконному вивезенню зброї з зони бойових дій, згодом це може

стати серйозною проблемою для суспільства.

Список використаних джерел

1. Шелковнікова, Є. Д. Організований кримінальний ринок зброї та

озброєність організованої злочинності – про що говорить і мовчить

статистика // Закон і право. – № 4, 2003.

2. Шелковнікова, Є. Д., Предмет незаконного обороту зброї і

наркотиків // Закон і право. – № 11. – М: ЮНИТИ-ДАНА, 2003.

3. Циганов, І. Ю Незаконне придбання, передача, збут, зберігання,

перевезення, носіння вогнепальної зброї та її основних частин,

боєприпасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв // Закон і право.

– № 7. – 2006.

117

Мінцева Т. М.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Чурмантаєв П. С.,

кандидат філософських наук,

майстер спорту України,

доцент кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

ЗАСТОСУВАННЯ ЗБРОЇ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Головними ознаками військової служби військовослужбовців є те, що

вони повинні обов’язково виконувати поставлені завдання із можливістю

застосування зброї, а також те, що постійно існує ризик для життя і

здоров’я, через те, що вони беруть участь у військових конфліктах та

бойових діях. Право на те, щоб використати зброю надається військовому

лише у разі чіткого знання законодавства щодо використання зброї, та

володіння навичками поводження зі зброю.

Взагалі проблемою застосування зброї цікавилися та досліджували

досить багато науковців. Наприклад Шмаков О.М., який давав визначення

зброї з її призначення та наводив приклади окремих її видів [6, c. 140].

Гонгало С.Й. досліджував поняття ‖холодна зброя‖ яке співвідноситься з

поняттям ‖зброя‖ [3, c.121]. Комзюк А.Т. у своїх працях описував

застосування зброї як один з видів адміністративно – примусових заходів.

Але вказаним науковцям не вдалося в повній мірі описати адміністративно

– правові аспекти застосування зброї військовослужбовцями [ 3, c.122].

Відповідно до словника української мови зброя – це знаряддя для

нападу або захисту для ведення війни [4, c. 156]. А відносно постанови

правління Національного банку України від 11 травня 2010 року номер 229

зброя – це зокрема бойова вогнепальна зброя [2].

Доктор юридичних наук Ринажевський Б.М. вважає, що потрібно

приняти базовий закон ‖Про зброю―, який би містив три групи зброї:

військову(бойову)й охоронну, зброю безпеки (поліцейську, міліцейську), а

також цивільну, що міститиме мисливську, спортивну, службову зброю.

Шмаков О.М. виділяв такі види зброї: бактеріологічну зброю, високоточна

118

зброя, групова зброя. Таким чином, думки вчених є досить неоднозначним

щодо визначення поняття зброя [ 6, c. 145].

З одного боку, застосування зброї – це бойове використання

військовослужбовцями зброї, що знаходяться у них на озброєнні,

санкціоноване відповідними статтями та наказами командирів. А з іншого

боку Комзюк А.Т., коли аналізував статтю 11 Закону України ‖Про

міліцію‖ і враховуючи ознаки адміністративно – примусових заходів,

відносить до них і застосування зброї. Він включає застосування зброї до

заходів адміністративного припинення – засобів тимчасового переривання

протиправних діянь, і відносить їх до спеціальних заходів припинення.

На думку Фролова О.С. застосування сили – це і є застосування зброї.

Він умовно описав вертикальну серії: державний примус –

адміністративний примус – заходи адміністративного припинення –

застосування зброї. Науковець стверджував, що застосування зброї

військовослужбовцями є проявом правового (узаконеного) фізичного

примусу з боку держави [5, c. 7].

Думка науковця підтверджується статтею 19 Закону України ―Про

державну кримінально – виконавчу службу― в якій чітко вказано

військовослужбовці мають право у порядку передбаченому

законодавством, а саме Закону України ―Про поліцію― та Кримінально –

виконавчому кодексі, застосовувати силу та використовувати зброю. Тим

самим застосування зброї КВС під час службово – бойової діяльності – це

крайній захід бойового використання зброї, що знаходиться у них на

озброєнні, має примусовий характер та повинен бути прямо передбачений

законом [1].

Отже, використання зброї військовослужбовцями Кримінально-

виконавчої служби, визначені низкою НПА. На підставі вище вказаного

можна стверджувати, що:

1. Зброя – це знаряддя для нападу або оборони, що використовується

під час службово – бойової діяльності для ураження противника.

2. Застосування зброї – це крайній захід бойового використання зброї,

що знаходиться у них на озброєнні, і повинен бути передбачений законом.

3. Законодавство України потребує уніфікації.

Список використаних джерел

1. . Закон України від 23.06.2005 № 2713-IV станом на 01.01.2017 рік

―Про Державну кримінально – виконавчу службу‖. [Електронний ресурс].

– Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/

2. Постанова Правління Національного банку України від 11 травня

2010 року № 229 редакція діє с 15.07.2014 [ Електронний ресурс ]. – Режим

доступу : http://search.ligazakon.ua.

119

3. Гонкало С. Й. Щодо визначення предметів ―холодною зброєю‖/

С. Й. Гонкало [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу :

http://naub.oa.edu.ua

4. Словник української мови: за редакцією К. Білодіда. – К.: Наукова

думка, 2012 – 11т.- 2013. – 356 с.

5. Фролов О. С. Проблеми правового регулювання і практики

застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів фізичного впливу

працівниками органів внутрішніх справ: автореф. дис. …канд.. юрид.

Наук: 12.00.07 / О. С. Фролов, Університет внутрішніх справ. – Х.,2000. –

16 с.

6. Шмаков О. М. Словник офіцера внутрішніх військ з воєнно-

наукових питань / О. М. Шмаков. – Х.: Військ. Ін. –т ВВ МВС України,

2005. – 365 с.

Мінцева Т. М.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3–го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Анікєєв Д. М.,

кандидат наук з фізичного

виховання та спорту, доцент

кафедри вогневої та спеціальної

фізичної підготовки Інституту

кримінально-виконавчої служби

РОЗВИТОК СИЛИ У МАЙБУТНІХ ПРАЦІВНИКІВ

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У ПРОЦЕСІ

ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Найголовнішою складовою діяльності правоохоронців є фізична

підготовка. Специфіка професійної діяльності полягає в тому, що виникає

необхідність застосування заходів фізичного впливу, для того щоб

припинити правопорушення і передбачає високу вимоги щодо фізичних

якостей.

До заходів фізичного впливу відносять дії працівників кримінально –

виконавчої служби, що полягає у застосуванні мускульної сили та

механічного впливу на будь – який організм, весь організм або навіть

частину тілу, без застосування зброї, для того, щоб припинити

правопорушення, затримати злочинця, що несе небезпеку для суспільства.

Заходи фізичного впливу включають такі види єдиноборств:

рукопашний бій, самбо, дзюдо, айкідо, бокс, карате, кікбоксінгу [1, c. 97].

120

Важливим є те, що фізично розвинений правоохоронець, м’язи якого

мають значну масу, лише одним своїм виглядом може попередити

правопорушення.

Доведено, що для курсантів, які звикли до силових вправ, вони є

прекрасним засобом, що поліпшує стан рухового апарату й самопочуття.

Для розвитку силових якостей найбільшої популярності набули такі

силові вправи, як підтягування на перекладині, згинання та розгинання рук

в упорі лежачи, піднімання тулуба з положення лежачи, а також на

перекладині, згинання та розгинання рук в упорі на брусах [ 2, c.130].

Досить вагомим в силовій підготовці курсантів є поліпшення

здатності до реалізації силових якостей в умовах фізичного протиборства з

правопорушником, що вимагає забезпечення застосування прийомів

фізичного впливу.

Для того, щоб правильно спланувати план заходів щодо силової

підготовки курсантів необхідно вирішити такі завдання:

1. Точно и правильно спланувати темп покращення силових якостей.

2. Підібрати найефективніші методи, що забезпечать покращення

силових якостей , з невеликими витратами часу а енергії.

3. Відпрацьовувати вивчені засоби та методи на практиці, під час

проведення фізичних занять [ 1, c. 103 ].

Під впливом спеціалізованого тренування поступово утворюються

відповідні умовні рефлекси, нервова система набуває здатності в один

момент скорочувати ті м’язи, що здійснюють руховий акт при значних

зусиллях.

Для підготовки курсантів кримінально – виконавчої служби слід

займатися спеціальними силовими вправами не менш як два рази на

тиждень.

Найефективнішою та найпоширенішою вправою для розвитку сили

м’язів – розгиначів рук, на яке покладено головне навантаження під час

ударів, є саме вправи – віджимання в упорі лежачі. ЇЇ виконують в різних

темпах. Як в повільному так і в максимально швидкому. А для того, щоб

зміцнити кісті рук, зап’ясних суглобів і пальців рекомендовано

віджиматись з опорою на кулаки.

Розвиток сили в ударних діях досягається за допомогою відпрацювань

ударів руками і ногами з обтяжуванням. Величина обтяження в цій вправі

не повинна порушувати структуру руху, а вправи виконуються із

максимальною швидкістю поки не порушиться структура руху. Підкачати

ноги можна за допомогою махів ногами з додатковим обтяженням [ 2, c.

78].

Вивчення техніки, що використовують у схватках, що слугують для

вдосконалення спеціальної сили курсантів, проводять таким способом,

щоб всі прийоми виконувалися в різних варіантах.

121

Найголовнішим чинником, що формує розвиток сили в курсанта,

також є збільшення м’язової маси. Це є досить важливим в тренуванні, бо

при застосуванні прийомів фізичного впливу, коли сила м’язів і ступінь

напруги, суттєво залежить від величини м’язової сили.

Силові вправи для підготовки курсантів умовно можна поділити на

три групи :

1. Вправи неспецифічного впливу

2. Аналітичні вправи, спрямовані на розвиток м’язових груп, щоб

протидіяти правопорушнику

3. Вправи, що вдосконалюють силу в межах навиків виконання

заходів фізичного впливу [ 3, c. 132].

Отже, з самого початкового етапу навчання курсантів, поєднують

процес пристосування до надзвичайних умов життєдіяльності з

підготовкою спрямованою на підвищення рівня фізичної підготовки та

розвитку силових здібностей курсанта. Важливим є те, що з початком

виконання силових вправ у курсанта з’являться м’язова маса, яка

допомагає йому більш вправно и швидко виконувати силові прийоми, щоб

протидіяти злочинності.

Список використаних джерел

1. Ануфрієв М. І. Основи спеціальної фізичної підготовки працівників

правоохоронних органів України: [ навч. посібник] / Ануфрієв М. І.

Бутов С. Е., Гіда О. Ф., Решко С. М.: заг. ред Кондратьева Є. М. – К:

Нац.академія вн.справ – 2003. – 338 с.

2. Бойко В. Ф. Физическая подготовка борцов / Бойко В. Ф.,

Данько Г. В. – К.: Олимп.лит.,2013. – 224 с.

1. 3.Захаров Е. С. Рукопашний бой : [самоучитель] / Захаров Е. С.,

Карасев А. А., Сафанов А. С. – М. : Культура и медицина, 1992. – 234 с.

122

Мінцева Т. М..,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3–го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ

ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНІЧНИХ ТА СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАСОБІВ

ОХОРОНИ ВИПРАВНИХ КОЛОНІЙ

Ефективна охорона – це протидія вчинення засудженими особами з

місць позбавлення волі втеч, проникнення на територію установ сторонніх

осіб та заборонених для використання засудженими предметів, а також

втрати матеріальних цінностей установ виконання покарань. Важливу роль

в забезпеченні ізоляції, нагляду та охорони, є досягнення цього за рахунок

і в порядку визначеному законодавством.

Найбільшою із детермінант проникнення заборонених предметів до

засуджених науковець І.М.Копотун вважає також, те що більшість

в’язниць мають незадовільний стан техніки, засобів охорони, спеціальної

техніки, засобів зв’язку, 90% з яких є технічно застарілими і

використовуються без заміни на нові більш ніж 40 років [ 3, c. 102]. Також

в багатьох установах виконання покарань відсутні технічні засоби,

призначені для перевірки осіб, які заходять на територію УВП, та

перевірки посилок, бандеролей .

Провідне місце в забезпеченні режимних вимог у виправних колоніях

закритого типу належить його засобам, які законодавчо закріплені в

ст..ст.103 – 105 КВК України. У виправних колоніях застосовуються такі

технічні засоби охорони, як стаціонарні й пересувні засоби виявлення, що

є сукупністю технічних систем, датчиків і пристроїв обробки, передачі

інформації про порушника чи заборонені предмети або речовини [1].

Не є секретом, що стан режиму та правопорядку в установах

виконання покарань вкрай негативно впливає недосконалість інженерних

споруд технічних засобів охорони та нагляду. Як свідчить досвід,

необхідно погодитись з такою оцінкою сучасного стану технічних засобів

нагляду та контролю. На державному рівні ставиться завдання щодо

123

вирішення даної проблеми, але поки що вона не підтримується фінансово,

тому її подоланням зволікають. Керівники УВП своїми силами

намагаються вирішувати ці проблеми, проте це не є правильним підходом,

адже такі питання повинні вирішуватися на державному рівні.

Так, Державно цільова програма реформування Державної

кримінально – виконавчої служби на 2013 – 2017 роки передбачала

завдання щодо модернізації інженерно – технічних засобів охорони і

нагляду, впровадження сучасних технологій з метою створення

багаторівневої системи централізованої охорони і відео моніторингу.

Проте нажаль соціально – економічні події в державі не дали можливості

реалізувати дану програму [ 2, c. 1341 ].

Проте приєднання України до європейського співтовариства

вимагатиме модернізації діючої системи охорони виправних колоній та

переведення її до європейських стандартів безпеки.

Одним із важливих напрямків удосконалення охорони виправних

колоній має стати модернізація пропускного режиму. Зокрема контрольно

– пропускні пункти мають бути обладнані системою контролю і

управління доступом з функцією ідентифікації особи. Для профілактики

проникнення до установи заборонених предметів мають встановити

металодетектори та рентген оскопи [ 3, c. 104].

Якщо знову повернутися до аналізу ст.. 103 КВК України – ―Технічні

засоби нагляду та контролю― – є суто загальною і носить абстрактний

характер, не відображає функціонального призначення техніки, яка

повинна міститися в назві. В частині першій цієї статті передбачено

застосування важливої проте далеко не повної частини арсеналу

спеціальної техніки, що є на озброєнні виправних колоній. Зміст терміну ―

технічні засоби ― набагато ширший, ніж це можна зрозуміти виходячи з

положень статті 103 КВК України [1]. Тим паче поза змістом цього

поняття залишилися й деякі види спеціальної техніки, без застосування

яких важко уявити функціонування колоній. Це – засоби зв’язку, апаратура

для фіксації оперативно – розшукової діяльності, організаційна техніка/

Отже, підсумовуючи все вище сказане, можна дійти висновку, що

інженерно – технічні засоби охорони в виправних колонія на даний час

потребують негайного оновлення. Також, щоб вирішити цю проблему

необхідно удосконалити нормативно – правову базу.

Список використаних джерел

1. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003, редакція

від 05.01.2017 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua

2. Про затвердження Державної цільвої програми реформування

Державної кримінально – виконавчої служби на 2013 -2017 роки. //

Офіційний вісник України. – 2013. - №38. – С.1341

124

3. Автухов К. А. особливості діяльності окремих підрозділів

кримінально-виконавчої системи : навч. посіб / К. А. Автухов,

О. В. Ткачова, І. С. Яковець за ред. А. X. Степанюка. – X. : Право, 2012. –

152 с.

Міхненко К. О.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Чурмантаєв П. С.,

кандидат філософських наук,

майстер спорту України,

доцент кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВОГНЕВОЇ ПІДГОТОВКИ КУРСАНТІВ

ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Вогнева підготовка є складовою частиною підготовки майбутніх офіцерів.

Влучний і дієвий вогонь під час бою разом з майстерним маневром є однією з

основних умов успішного виконання підрозділами бойових завдань. Дієвість

вогню залежить від уміння зразково володіти зброєю і застосовувати її під час

бою. Для цього необхідно знати матеріальну частину зброї, тримати її в

постійній бойовій готовності і вести з неї влучну стрільбу [1].

Необхідно розкрити сучасні тенденції розвитку вогневої підготовки у

вищих навчальних закладах України, актуальні проблеми методики

викладання.

В системі відомчих навчальних закладів України вогнева підготовка

відноситься до профілюючих дисциплін. Її мета полягає в тому, щоб дати

майбутнім офіцерам необхідний комплекс знань, умінь і практичних навичок

застосування вогнепальної зброї.

Професіоналізм службових осіб виражається у їх фізичній та

тактичній перевазі над правопорушниками та злочинцями. Роль і значення

професіоналізму зростає внаслідок загострення криміногенної обстановки

в нинішніх умовах в суспільстві, а також у зв'язку з посиленням випадків

застосування злочинців вогнепальної зброї, спеціальних засобів саме проти

службових осіб. Рівень володіння вогнепальною зброєю нинішніх

курсантів, їх рівень знань нормативної бази щодо його застосування,

обумовлює в подальшому високу якість виконання ними своїх службових

125

обов'язків як офіцерів, а також створює основи для особистої безпеки і

дотримання громадського порядку в країні. Тому в останні роки в

навчальних закладах посилилася увага і підвищилися вимоги до фізичної і

психологічної підготовленості курсантів, істотно зросла відповідальність

за якість викладання навчальної дисципліни «вогнева підготовка»,

посилюється вихідний контроль випускників-курсантів з даної дисципліни,

тобто вогневої підготовки [2].

Сьогодні, на жаль, процес з вогневої підготовки в вузах, в основному,

орієнтований на засвоєння профільних нормативних документів, менша

увага приділяється практичному виконанню вправ стрільб. Прийнято

вважати, що для професійної підготовленості співробітника достатньо

вивчити і освоїти певний арсенал тактико-технічних дій, якими вони

можуть скористатися в екстремальних ситуаціях під час виконання своїх

службових обов'язків. Але в результаті виявляється, що сьогодні велика

кількість службових осіб не в змозі протистояти злочинцям в випадках

прямої боротьби. Виникає проблема необхідності нових, якісних підходів

до навчання, які відповідали б зрослим потребам професійної

підготовленості майбутніх офіцерів вищого кваліфікаційного рівня освіти.

Вирішення цієї проблеми можливе шляхом створення комплексних

програм навчання зі спеціальних дисциплін, вдосконалення існуючих

настанов з вогневої підготовки шляхом розробки вправ і комплексів, які

враховують практичні аспекти застосування вогнепальної зброї

співробітниками, використання в навчальному процесі елементів високих

технологій, заснованих на сучасних досягненнях в області розробки нових

видів стрілецької зброї, біомеханіки рухів, методикою підготовки

висококваліфікованих спортсменів-стрілків [2].

Тому частими рекомендаціями у вдосконаленні системи вогневої

підготовки є не лише досконале вивчення нормативно правової бази, а й

часте вивчення різних технічних дій, більше практики при застосуванні

зброї.

Наприклад, беручи до уваги роботу Закорко І.П, можна внести такі

перспективні зміни щодо процесу вогневої підготовки:

1) переглянути існуючі курси стрільб в сторону кількісного

збільшення вправ зі стрільби і виключення з цього курсу вправ, які не

мають прикладної спрямованості;

2) максимально наблизити умови виконання вправ зі стрільби до

реальних ситуацій застосування табельної зброї;

3) розширити діапазон стрільб з різних видів зброї (різних

модифікацій пістолетів, автоматичної зброї, снайперської гвинтівки);

4) розробити єдину навчальну програму для всіх профільних

навчальних закладів України, яка передбачатиме обов'язкові дворазові

126

двогодинні заняття для курсантів щотижня протягом усього періоду

навчання [3].

Список використаних джерел

1. Герасименко О. І., Рахманов В. О. Вогнева підготовка: Навч. посіб.

– К.: НАУ, 2007. – 118 с.

2. Журавель А. В. Индивидуализация огневой подготовки курсантов

высших учебных заведений МВД Украины с учетом особенностей их

моторики. – 2010. – с. 42-45.

3. Закорко І. П. Боевая подготовка сотрудников органов внутренних

дел Украины: проблемы и перспективы, 2009.

Онуфрійчук А. Р.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 2-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Стріха С. В.,

старший викладач кафедри

вогневої та спеціальної фізичної

підготовки Інституту

кримінально-виконавчої служби,

підполковник внутрішньої служби

ВПЛИВ КРОСФІТУ НА ЗДОРОВ’Я ТА СТАН

ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ КУРСАНТІВ

Спорт – це справжнє роздолля для тих, хто бажає наростити м’язову

масу або попрощатися із зайвою вагою. Існує безліч різних видів занять

фізичною культурою, націлених на досягнення всіх перерахованих вище

результатів. Одні більш популярні, інші менш, а треті і зовсім відомі поки

лише вузькому колу людей, які поважають спортивні тренування. До таких

методик фізичного гармонійного розвитку відноситься кроссфіт.

Популярність кроссфіта, сучасного вигляду фітнесу, в нашій країні ще

поки тільки набирає обертів.

Спортивний рух з оригінальною назвою придумав колишній гімнаст,

каліфорнієць Грег Глассман. Він почав свої розробки понад 20 років тому з

метою створення системи підготовки солдатів спецпідрозділів США і

студентів поліцейських академій. Розвиток витривалості – саме це

завдання стояла перед програмою кроссфіт. Перший спортзал для занять з

озвученою методикою Глассман відкрив у 2001 році. Він захотів

розширити спектр дії кроссфіта і став просувати систему серед

127

спортсменів. З часом були помічені корисні ―побічні‖ ефекти підготовчої

методики, головним чином – колосальне спалювання калорій. Це

дозволило перетворити кроссфіт з системи фізичного розвитку для

обраних в масовий рух.

З 2007 року почалося проведення змагань з даного виду спорту у

різних вікових та вагових категоріях, у тому числі чемпіонатів. Кроссфіт

на сьогоднішній момент представлений великою кількістю програм,

призначених для реалізації жінками, дітьми, літніми людьми, навіть

вагітними жінками. У світі в даний час функціонують не менше чотири

тисячі спортивних залів зазначеного напрямку. Кроссфіт являє собою

комплексне функціональне тренування для розвитку п’яти основних

спортивних параметрів: швидкості, гнучкості, сили, балансу і

витривалості. Спрямована вона на опрацювання різних груп м’язів з метою

набуття спортсменом рельєфної мускулатури, але може бути використана і

для приведення в норму власної ваги тіла.

Кроссфіт слід назвати високо інтенсивною фізкультурою, тому що в

результаті здійснення даної методики на практиці відбувається подолання

адаптації людського організму до тренувань і досягається, таким чином,

тривалий прогрес. На відміну від інших видів спорту Кроссфіт не є

монотонним. З даної причини у нього немає шансів швидко, та й взагалі в

принципі набриднути. Для кроссфіта, навпаки, характерні варіативність і

різноманітність. Вправи, пропоновані в рамках кроссфіт-програми,

класифікують на три групи.

Перша передбачає виконання рухів з обтяженням, тобто тяги й жими

гантелей, гир, штанги, а також станова тяга, присідання та інші.

Друга група вправ робить упор на роботу з власною вагою – за

допомогою віджимання від підлоги, підтягувань на турніку.

Нарешті, третя група включає рухи для розвитку витривалості

серцевого м’яза: плавання, біг на коротких дистанціях та інші.

Головна особливість прийомів, здійснюваних в кроссфіт, полягає в

залученні в рух як можна більшого числа м’язів одночасно. Щоб досягти

високих результатів, займаючись по розглянутій нами спортивної

методикою, слід дотримуватися певних рекомендацій, адресованих

любителям системи фахівцями. Почнемо з основних принципів кроссфіта.

Принцип циклічності. Передбачає рух по колу, тобто, виконавши по

порядку вправи комплексу, ви повторюєте все з початку. Принцип

здійснення прийомів. Вправи, складові комплекс, виконуються на час або

конкретне число разів. Іншими словами, комплекс потрібно пропрацювати,

наприклад, три-чотирі рази або кожен прийом з нього максимальну

кількість разів за 30 секунд. Треба сказати, що кількість комплексів у

складі кожного тренування індивідуально, а цикли і руху не розділені

періодами відпочинку. Принцип варіативності. Являє собою необхідність

опрацювання щодня нового комплексу вправ, чергуючи їх. Монотонний

128

комплекс, утворений єдиним прийомом, потрібно виконувати щотижня. Це

робиться для тренування конкретної м’язової групи.

Система тренувань, розроблена Глассманом, як і будь-яка інша

спортивна методика, має свої плюси і мінуси. Перш за все, слід розповісти

про користь кроссфіта для здоров’я – вона величезна і носить

багатоплановий характер. Специфічні заняття з створеним колишнім

гімнастом програмами тренують дихальну систему. Так як Кроссфіт

розвиває витривалість, значить, попутно він зміцнює імунітет, активізує

обмін речовин. Тому волосся, нігті придбають фортеця, шкіра –

еластичність, суглоби – рухливість. Окремо варто акцентувати увагу на

позитивному ефекті кроссфіта для схуднення. Будучи високоінтенсивної

комплексної тренуванням, система сприяє колосальному спалюванню

калорій, про що вже згадувалося вище. Даний ефект має місце бути також

за рахунок задіяння різних груп м’язів одночасно. Підтримка високого

темпу ЧСС дає організму можливість витрачати енергію з більшою

швидкістю, ніж це відбувається в умовах, наприклад, занять на тренажері –

улюбленому жіночому засобі для схуднення. Особливість кроссфіта ще й у

тому, що процес знищення калорій і ріст м’язової маси відбувається не

тільки в момент занять, але і в період відпочинку. І все це максимум за

годину в день, так як специфічні тренування не відрізняються тривалістю.

Перевагами кроссфіта як виду спортивних занять є також відсутність

необхідності попутного прийому стероїдних гормонів.

Мінуси таких тренувань, на жаль, набагато значніше. Хоча в

більшості джерел інформації і можна зустріти твердження про користь

кроссфіта для серцево-судинної системи, думки фахівців з даного питання

розходиться. Одні дійсно вважають, ніби в момент занять кроссфітом

відбувається зміцнення серцевого м’яза, але все більше їх число

спростовує цей факт, наполягаючи на зворотному: тренування по системі

Глассман здатні запросто спровокувати розвиток ішемічної хвороби серця,

згодом – гіпертрофію міокарда.

Не менш моторошне наслідок кроссфіт-тренувань – можливість появи

захворювання під назвою ―рабдоміоліз‖. Суть його в тому, що одне з

розірваних м’язових волокон потрапляє в кров, як результат – відбувається

ураження нирок.

По-третє, високий ступінь навантаження нерідко викликає збої в

роботі організму у вигляді суглобових болів, занепаду сил, нудоти. Дані

ознаки стають сигналом того, що вам кроссфіт-тренування не підходять

або як мінімум слід зменшити їх темп.

У кожному разі, пройдіть медогляд. І буде краще, якщо ви зробите це до

початку занять кроссфітом, а не після виникнення тривожних симптомів.

129

Орешко В. В.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу психологічного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Чурмантаєв П. С.,

кандидат філософських наук,

майстер спорту України,

доцент кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ЕФЕКТИВНІСТЬ СТРІЛЬБИ ЗАЛЕЖНО ВІД СТАНУ

СТВОЛА ТА БОЄПРИПАСІВ

Розглянемо чинники, що впливають на ефективність стрільби зі

стрілецької зброї. Запропоновано методику врахування зміни їх показників

і представлений розроблений програмний засіб, який дозволяє визначити

необхідний приціл залежно від виду зброї, технічного стану каналу ствола

і терміну експлуатації боєприпасів.

Від правильного прицілювання в повній мірі залежить точність

стрільби, а значить і виконання вогневої задачі. Точність стрільби, в свою

чергу, визначається безліччю факторів, які можна умовно розділити на 3

групи [1]: – фактори, що залежать від стріляючого;

– метеорологічні фактори;

– фактори, пов’язані з різницею початкових швидкостей куль (V0) .

Розглянемо кожну групу окремо.

1. До даної групи відноситься прийоми стрільби і правила ведення

вогню, методи навчання і тренування стріляючих. Рівень зміни факторів

цієї групи піддається подальшому прогнозуванню, враховуючи сучасні

методи навчання, і може враховуватися у вигляді певних величин.

2. Різниця атмосферних умов впливає на природне розсіювання куль.

Повністю врахувати їх вплив на траєкторію польоту кулі неможливо, але

застосовуючи дані таблиць стрільби для певного виду зброї і певних

метеоумов, отримати необхідні результати ураження цілей, які близькі до

ідеальних, представляється реальним.

3. До третьої групи відносяться чинники, пов’язані з технічним станом

каналу ствола зброї (кількість проведених пострілів) та термінами екс-

плуатації боєприпасів. Враховувати вплив показників цієї групи чинників

на точність стрільби досить складно. Для цього необхідна комплексна

130

оцінка рівня змін самих показників та їх впливу на балістичні

характеристики зброї.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На процес зносу поверхні

каналу ствола впливає велика кількість чинників: конструктивних,

технологічних, балістичних, експлуатаційних. З ростом зносу

погіршуються балістичні якості ствола і, як наслідок, спостерігається

зниження V0, збільшується розсіювання, яке призводить до зменшення

ефективності стрільби. У роботах [2, 4, 5] експериментально визначено

вплив на V0 технічного стану ствола, тобто знос каналу ствола впливає на

зміну V0. Крім того встановлено, що при зберіганні боєприпасів, в

порохових зарядах відбуваються фізико- хімічні зміни, в результаті чого

змінюється їх маса, склад і щільність пороху, що в свою чергу

відображається на зміні балістичних характеристик стрілецької зброї. У

роботах [3, 6, 7] наводяться певні закономірності впливу термінів

експлуатації боєприпасів на зміну V0 стрілецької зброї. Саме ця

характеристика надає особливий вплив на дальність польоту кулі, а

значить на зміну установок прицілу по дальності. Таким чином, при

експлуатації стрілецької зброї необхідно враховувати технічний стан

каналу ствола і терміни експлуатації боєприпасів, що дозволить

обґрунтовано вводити поправку і проводити коригування прицільних

пристосувань по дальності.

Метою статті є розгляд ефективності стрільби з різних видів

стрілецької зброї, яка враховує технічний стан каналу ствола та

боєприпасів.

Розгляд основного матеріалу. Спираючись на дані теоретичних і

експериментальних досліджень [2, 4], автори розробили методику

коригування прицільних пристосувань для підвищення ефективності

стрільби зі стволів з різним технічним станом і при використанні

боєприпасів певних термінів експлуатації.

Далі визначалася швидкість кулі в точці траєкторії, яка відповідає

відстані до цілі. Швидкість кулі впливає на відхилення траєкторії польоту

кулі у вертикальній площині. Чим нижче швидкість, тим більше величина

відхилення, що виникає під дією сил тяжіння і опору повітря. Отже, для

підвищення точності стрільби необхідно проводити коригування

прицільних пристосвань – номеру прицілу.

Необхідна установка прицілу визначалася таким чином. Отримана

кінцева швидкість в заданих умовах порівнювалася з розрахованої

швидкістю в ідеальних умовах і відповідна їй дальність визначала

рекомендований номер прицілу. На базі даної методики був розроблений

програмний засіб, що дозволяє визначати необхідний приціл для

стрілецької зброї залежно від виду зброї, технічного стану каналу ствола і

термінів експлуатації боєприпасів.

131

Найбільш цінним практичним результатом досліджень є одержання

статистичного матеріалу щодо зміни початкової швидкості кулі різних

видів зброї. Дана методика є універсальною, так як можливо її

використання для інших видів зброї при отриманні експериментальних

даних про V0. Таким чином, використання розробленої методики та

програмного засобу при практичних діях стріляючих дозволить підвищити

ефективність стрільби при виконанні вогневих завдань.

Список використаних джерел 1. Владыко В. С. Основы оценки эффективности стрельбы из

стрелкового оружия по наземным целям / В. С. Владыко, В. В. Марюха. –

Хмельницкий: АПВУ им. Б. Хмельницкого, 1997. – 50 с.

2. Живучесть гладких и нарезных стволов при применении

боеприпасов послегарантийных сроков хранения / [О. Б. Анипко,

Ю. М. Бусяк, П. Д. Гончаренко, В. Л. Хайков]. – Севастополь: Акад. ВМС

им. П.С. Нахимова, 2012. – 198 с.

3. Анипко О. Б. Влияние длительности хранения боеприпасов на

баллистические характеристики стрелково- го оружия / О. Б. Анипко,

Д. С. Баулин, И. Ю. Бирюков // Інтегровані технології та

енергозбереження. – Х.: Национальный технический университет ―ХПИ‖.

– 2007. – № 2. – С. 97-100.

4. Експериментальне дослідження зношування стволів 5,45 мм

автоматів Калашникова АК-74 з урахуванням інтенсивності зміни

геронтологічних властивостей порохового заряду 5,45 мм патронів зі

звичайною кулею [Текст]: звіт про НДР / Акад. внутрішніх військ МВС

України; керівн. Д. С. Баулін; викон.: О. А. Александров [та ін.]. – Х., 2013.

– 91 с.

5. Анипко О. Б. Экспериментальное исследование из- носа ствола 5,45

мм автомата Калашникова АК-74 при стрельбе боеприпасами длительных

сроков хранения / О. Б. Анипко, А. О. Муленко, Д. С. Баулин // Інтегровані

технології та енергозбереження. – Х.: Национальный технический

университет ―ХПИ‖. – 2013. – № 2. – С. 121-125.

6. Рекомендації щодо аналізу стану та бойового і навчально-бойового

використання боєприпасів, строк експлуатації яких закінчився (більш 15

років) до стрілецької зброї та артилерійського озброєння [Текст]: звіт про

НДР / Акад. внутрішніх військ МВС України; керівн. О. Б. Аніпко; викон.:

Д. С. Баулін [та ін.]. – Х., 2007. – 91 с.

7. Баулін Д. С. Експлуатаційні характеристики стрілецького озброєння

при використанні боєприпасів довготривалого зберігання / Д. С. Баулін,

И. Ю. Бірюков // Інтегровані технології та енергозбереження. – Х.:

Национальный технический университет ―ХПИ‖. – 2008. – № 2. – С. 113-

117.

132

Петля А. Г.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Чурмантаєв П. С., кандидат філософських наук,

майстер спорту України,

доцент кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ОБІГ ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ

Актуальність обігу вогнепальної зброї в Україні полягає у тому, що

період кінця 2013 р. початок 2014 р., для України став історичним

періодом. Це період революційних процесів українського народу. І на

теперішній час одною з найактуальніших тем для обговорення є носіння

зброї, зокрема і вогнепальної, адже використання її, на жаль, в цей період

не є рідкістю. Адже якщо глянути на статистику то майже кожен третій

українець має зброю. І це все почалось з початку Антитерористичної

операції на сході країни. Якщо розглядати досвід зарубіжних країн, то

можна побачити, що у більшості країн є законодаство яке регулює обіг

зброї. Про нашу країну такого не скажеш, адже у нас немає такого закону.

Отже, актуальність зумовлена тим, щоб розглянути законодавство

зарубіжних країн, і все таки внести зміни до нашого законодавства.

На даний час в нашій країні існує неконтрольований обіг вогнепальної

зброї, до цього призвело погіршення суспільно-політичної та економічної

ситуації в Україні, криміналізація суспільства, конфлікт на сході країни.

Сприятливими умовами незаконного обігу вогнепальної зброї є також

погіршення рівня життя населення, його зубожіння, зростання безробіття,

велика кількість біженців і переміщених осіб, неналежний контроль за

обігом зброї. Правоохоронні органи України зауважують, що сьогодні

кількість правопорушень із застосуванням вогнепальної зброї та вибухівки

збільшилася майже в три рази. Причиною цього є недосконалий контроль

за переміщенням зброї із зони проведення Антитерористичної операції.

Експерти переконані, що вся ця зброя потрапляє на «чорний ринок», і

якщо правоохоронні органи не докладатимуть усіх зусиль до протидії

незаконному вивезенню зброї із зони бойових дій, згодом це може стати

серйозною проблемою для суспільства [1].

133

З огляду на військові дії, що мають місце на сході нашої держави, за

яких зброя перетворилася в засіб збагачення, особливу занепокоєність

викликає неконтрольоване поширення зброї, бойових припасів і вибухових

речовин, що, своєю чергою, потребує посилення заходів протидії цьому

вкрай небезпечному явищу [4, c. 66-70].

Дані МВС показують, що на сьогодні в Україні зареєстровано понад

600 тисяч власники вогнепальної зброї, у яких в особистому користуванні

знаходиться майже 900 тисяч одиниць відповідної зброї. При цьому за

2014 рік Генеральна прокуратура зареєструвала 3 008 правопорушень з

використанням вогнепальної зброї. Для порівняння: у невоєнному 2013

році таких правопорушень було більш ніж у два рази менше – 1 238, а за

перші місяці 2015 року – уже 1 107 [3]. Таке явище, як незаконний обіг

зброї та її застосування як цивільним населенням, так і посадовцями, вже

стало буденним явищем.

Ситуація, яка склалася у сфері боротьби з незаконним обігом зброї у

країні, свідчить про те, що правоохоронним органам поки що не вдається

приборкати неконтрольоване розповсюдження вогнепальної зброї. Такий

стан справ не дає надії на швидке вирішення цієї проблеми, як наслідок,

можна стверджувати, що сьогодні незаконний обіг вогнепальної зброї

становить загрозу національній безпеці нашої держави [4, c. 66-70].

Якщо звернутись до закордонного досвіду про ставлення до зброї, то у

різних країнах законодавство по-різному регулює дане питання.

Наприклад, Конституція США прямо передбачає право громадян на

володіння зброєю. Більшість Конституцій зарубіжних держав (наприклад,

Греції, Іспанії, Канади, ФРН, Франції, Японії, Російської Федерації), як і

Конституція України, передбачають тільки право громадян на захист всіма

способами, не забороненими законом.

Якщо аналізувати зарубіжне законодавсто і становище нашої країни

на даний час, то потрібно з впевненістю сказати, наразі назріла

необхідність впровадити зміни до законодавства України у сфері обігу

зброї та здійснювати правове виховання користування зброєю у зв’язку із

прагненням України до інтеграції у світове товариство. Початком такої

діяльності має стати: прийняття Закону України «Про зброю», такий

законопроект лежить у стінах Верховної Ради України; зменшення

обмеження щодо обігу «травматичної» зброї і надання можливості

володіння такою зброєю для кожного громадянина (окрім випадків

заборони володіння зброєю, що визначені у чинному законодавстві); дозвіл

на володіння короткоствольною вогнепальною зброєю для певних верств

населення; визначення на законодавчому рівні питання прихованого

носіння зброї (для осіб, які виконують службові обов’язки, - заборонити

приховане носіння; для громадян – навпаки, дозволити) [2].

Отже, підсумовуючи розгляд загальної характеристики обігу

вогнепальної зброї в Україні та зарубіжного законодавства, необхідно

134

зазначити, що Україна – це єдина держава в Європі, яка не має закону про

зброю для населення. Аналіз іноземного досвіду сприятиме успішному

завершенню чергового етапу кодифікації вітчизняного законодавства,

ухваленню досконалого кодифікованого акта, який би узгоджувався з

положеннями вітчизняного та міжнародного законодавства, сприяв

ефективності його застосування, захисту прав і свобод та інтересів особи,

зміцненню законності та правопорядку в Україні. Також слід наголосити,

що будь-яке запозичення досвіду зарубіжної країни в нормотворчій

діяльності має обов’язково враховувати специфіку нашої країни, реальні

потреби її нормотворчої та правозастосовної діяльності. Має бути

проаналізовано та враховано досвід багатьох держав, визначено недоліки

та переваги досвіду тих чи інших держав.

Список використаних джерел

1. Гришко Л. МВС: в Україні зростає незаконний обіг зброї /

Л. Гришко // Deutsche Welle (DW) (радіо «Німецька хвиля») [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www.dw.com/uk

2. Зарубіжний досвід правового регулювання обігу зброї

[Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://bo0k.net/index.php?p=achapter&bid=11002&chapter=1

3. Кожному по пістолету: за і проти «легалізації зброї» [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www.theinsider.ua/politics/5681366c31352/

4. Мельник В. І. Незаконне розповсюдження й обіг зброї як загроза

громадському порядку в сільській місцевості / В. І. Мельник // Науковий

вісник Херсонського державного університету. Серія.: Юридичні науки. –

2016. Вип. 2. Том 2. – С. 66-70.

135

Соловйова К. О.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу психологічного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Чурмантаєв П. С.,

кандидат філософських наук,

майстер спорту України,

доцент кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ОБЕЗЗБРОЄННЯ ПРАВОПОРУШНИКА,

ЯКИЙ ВИКОРИСТОВУЄ ВОГНЕПАЛЬНУ ЗБРОЮ

Постановка проблеми. На сьогоднішній день є досить важлива

актуальна тема – обеззброєння правопорушника, який використовує

вогнепальну зброю. Проблемою є те, що зазвичай людина не очікує і не

може передбачити напад.

Мета дослідження – розповісти про мінімальний захист при нападі

правопорушника, який використовує вогнепальну зброю.

Розгляд проблеми: Вибір правильної тактики поведінки та

обеззброєння правопорушника починається з оцінки готовності до

відкриття вогню та оцінки бойових якостей вогнепальної зброї, а також

одягу правопорушника, його фізичного та психічного стану.

Готовність до відкриття вогню визначається наявністю приєднаного

спорядженого магазину, зняттям запобіжника, курком поставленим на

бойовий звід, положенням зброї.

Про момент прийняття рішення зробити постріл можуть свідчити очі

правопорушника, що різко звужуються.

Звичайно, головним і надійнішим способом захисту від нападу

озброєного супротивника є своєчасне використання особистої зброї.

Головними захисними діями в ситуаціях, коли особистою вогнепальною

зброєю для захисту скористатися неможливо, вважаються відходи,

ухилення у поєднанні з відбиванням руки зі зброєю, ударами з подальшим

застосуванням больових прийомів або кидків.

Застосовуючи прийоми обеззброєння супротивника, у руках якого є

пістолет, працівник має стежити за тим, щоб зброя увесь час була

спрямована у безпечний для себе і оточуючих його людей бік.

У випадках загрози застосування супротивником зброї, ефективними

при самозахисті є різні підручні засоби: палка, камінь, пісок, тютюн тощо.

136

Як правило, озброєний напад складається з низки дій: погрози, зближення,

наведення зброї і безпосереднього її використання, тобто пострілу.

Для оволодіння тактикою дій існує низка сучасних методів,

насамперед словесних, наочних і практичних. Найуживанішими й

найефективнішими методами, які використовують на практиці спеціальної

фізичної та вогневої підготовки, є такі:

метод тренування з партнером є основним для оволодіння як

технікою, так і тактикою дій. Виконання прийомів та дій з партнером

сприяє розвитку відчуття моменту для початку своїх дій та їх

цілеспрямованості, швидкості, точності рухових реакцій, деференцювання

дистанційних, часових, м’язово-рухових параметрів дій. Основні засоби

тренування – парні та групові вправи, які відрізняються великою

різноманітністю і переважно спрямовані на вдосконалення техніко-

тактичної підготовленості;

метод тренування з супротивником використовується для детального

відпрацювання тактики дій, тактичного вдосконалення з урахуванням

індивідуальних особливостей працівника, вдосконалення вольових

якостей, виховання вміння використовувати свої можливості у різних

реальних ситуаціях, що виникають в умовах інформаційного та часового

дефіциту. Усе це повинно створювати відповідне емоційне тло і високу

напруженість, схожу на діяльність на практиці. Як тренувальні засоби

використовують вправи в зумовлених ситуаціях, в яких партнер, який

виконує роль злочинця, діє в рамках чітко зумовлених завдань,

поставлених викладачем; а також фрагменти окремих екстремальних

ситуацій, навчально-тренувальні поєдинки (повністю зумовлені, частково

зумовлені та вільні) [1];

метод удосконалення техніки і тактики дій в умовах моделювання

екстремальних ситуацій. Низкою спеціальних досліджень установлено, що

ефективність дій працівників міліції під час затримання правопорушників

перебуває в прямій залежності від кількості модельних ситуацій,

наближених до реальних і засвоєних у процесі навчання [2; 3];

Для досягнення позитивного результату необхідною умовою є

психологічна стійкість в екстремальних ситуаціях. Якщо Ваш рівень

підготовленості високий і Ви виконуєте прийоми технічно бездоганно,

Ваші дії набувають автоматичної звичності, а психіка – стійкості.

Висновки: Завжди потрібно враховувати, що в реальній сутичці

озброєний супротивник має певні переваги: він може влучити на відстані і

повністю контролювати Ваші дії.

Результативність обеззброєння супротивника залежить від вибору

сприятливого моменту атаки і багато в чому залежить від здатності відчути

дистанцію, позиції руки зі зброєю тощо. Неабияку роль при цьому відіграє

швидкість руху. Навіть якщо сприятливий момент атаки обрано тактично

правильно, повільні рухи працівника можуть спровокувати супротивника і

137

надати йому можливість відреагувати у відповідь – зробити постріл ще до

фізичного контакту.

Список використаних джерел

1. Пліско В. І. Формування у правоохоронців умінь орієнтуватися у

складних ситуаціях : посіб. / В. І. Пліско, С. Є. Бутов. – К. : КНУВС, 2008.

– 32 с

2. Пліско В. І. Застосування заходів фізичного впливу в умовах

небезпеки : навч.-метод. посіб. / Пліско В. І., Бутов С. Є., Ємчук О. І.,

Соловйов В. В. – К. : Наук. світ, 2012. – 47 с.

3. Плиско В. И. Формирование готовности профессионала к

деятельности в условиях опасных для жизни. На материалах субъектной

деятельности : моногр. / Плиско В. И. – К. : Наук. світ, 2002. – 304 с.

Соловйова К. О.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу психологічного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Анікєєв Д. М.,

кандидат наук з фізичного

виховання і спорту, доцент

кафедри вогневої та спеціальної

фізичної підготовки Інституту

кримінально-виконавчої служби

ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ДЛЯ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ ПІСЛЯ

ОПЕРАЦІЙНОГО ЛІКУВАННЯ ТРАВМ КОЛІННОГО СУГЛОБА

Актуальність проблеми. Колінний суглоб - це складна

функціонуюча система, основною функцією якої є стійкість. Це великий

опорний суглоб, що витримує надмірні навантаження. Імовірність його

травматизації значна порівняно з іншими великими суглобами.

Відновлення порушених функцій і функціонального стану систем

організму у травмованих після травм колінного суглоба може бути

досягнуто лише за умов своєчасного та раціонального використання

комплексу засобів лікувальної фізичної культури з перших днів після

травми, що створює передумови не тільки для відновлення порушеної

рухової функції кінцівки, але й для інтенсифікації функціонального стану

травмованих, зниження терміну тимчасової непрацездатності й уникнення

інвалідності [2,4].

138

Мета роботи: охарактеризувати сучасні засоби лікувальної фізичної

культури після операційного лікування травм колінного суглоба.

Розгляд проблеми: основним методом лікування ушкоджень менісків

і зв'язок колінного суглоба є операційний - проводяться часткова

артроскопічна меніскектомія - при незначних надривах їх або зшивання

менісків та зв'язок, при повному розриві їх - артроскопічна меніскектомія.

Ці операції стали «золотим стандартом» лікування пошкоджень суглоба.

Лікувальну фізичну культуру у фізичній реабілітації травмованих

після операційного лікування травм колінного суглоба призначають за

трьома періодами: раннім післяопераційним, пізнім післяопераційним і

відновним [1,5].

До сучасних засобів лікувальної фізичної культури відносять:

фізичні вправи: (загальнорозвиваючі та спеціальні вправи, які

поділяються за анатомічною ознакою, за характером м’язового скорочення

(статичні, статодинамічні, динамічні), за ступенем активності (активні,

пасивні), за характером методичного напрямку (дихальні, корегувальні,

ідеомоторні, вправи на координацію, рівновагу, з супротивом та

обтяженням, порядкові), за використанням гімнастичних предметів і

снарядів,тейпів;

гідрокінезотерапія (використовується у вигляді фізичних вправ у

басейні та плавання різними стилями. Під час виконання яких завдяки

фізичним і механічним властивостям води знижується швидкісний і

посилюється силовий компонент вправ, що має дуже важливе значення для

зміцнення силової витривалості чотириголового м’язу стегна та м’язів

гомілки. У воді використовують: різновиди ходьби, бігу, стрибки,

підскоки, імітаційні вправи із різних видів спорту, плавання різними

стилями, плавання в ластах); 24

механотерапія (використовується для підтримання досягнутого

об’єму рухів у суглобі, розтягнення та покращення еластичності м’язів і

зв'язок, відновлення їх сили та витривалості, тренування серцево-судинної

та дихальної систем, підтримання загальної працездатності. Розрізняють

наступні види механотерапії: апаратну та тракціонну - витягнення. Для

відновлення рухів у суглобах частіше призначають блокові апарати);

масаж (при травмах колінного суглоба використовується для:

поліпшення кровотоку та трофіки тканин колінного суглоба; прискорення

розсмоктування набряку і крововиливу в порожнини суглоба;

знеболювальної дії; прискорення репаративних процесів у м’яких тканинах

суглоба; відновлення об’єму та фізичних якостей м’язів нижніх кінцівок

(силової витривалості чотириголового м’язу стегна); відновлення

порушених функцій колінного суглоба; відновлення працездатності).

У ранньому післяопераційному періоді завдання лікувальної фізичної

культури: покращення кровообігу та трофіки тканин колінного суглоба;

прискорення процесів регенерації тканин; профілактика гіпотрофії м’язів

139

стегна та гомілки; профілактика згинальної і розгинальної контрактури

колінного суглоба; стимуляція скоротливої здатності чотириголового м'язу

стегна; підтримка загального тонусу організму.

У пізньому післяопераційному періоді завдання лікувальної фізичної

культури: повна ліквідація туго рухомості та контрактури колінного

суглоба;усунення м'язової атрофії стегна та гомілки;відновлення

нормальної ходи;адаптація організму до ходьби;подальше зміцнення

чотириголового м’язу стегна; загальнотонізуюча та зміцнювальна дія.

До засобів лікувальної фізичної культури пізнього післяопераційного

періоду додають гідрокінезотерапію (імітаційні вправи із різних видів

спорту, плавання в ластах) механотерапію, функціональне тейпування (яке

застосовують, насамперед, спортсмени для того, щоб поліпшити свої

спортивні результати і для профілактики травм) [5].

Слід зупинитися на використанні кінезіотейпування. Його перевагами

є те, що воно використовується як в ранньому післяопераційному, так і у

відновному періоді; практично не відчувається пацієнтом під час рухів,

зменшує біль, нормалізує тонус м'язів, збільшує об'єм рухів, корегує

біомеханіку суглоба; забезпечує постійну підтримку на тривалий термін;

дозволяє виконувати навантаження в повному обсязі, не обмежує

рухливість затейпованих ділянок опорно-рухового апарату в ранні

терміни; легкість застосування.

Методика накладання кінезіотейпів залежить від характеру та виду

травми, посттравматичних ускладнень, періоду реабілітації. Наносяться

тейпи на шкіру до початку тренування та знімаються відразу після нього.

Тейпування колінного суглоба застосовується для профілактики

пошкодження меніска та зв’язкового апарту колінного суглоба, для

зниження гіпермобільності колінного суглоба [3].

Висновки.

Застосування сучасних засобів лікувальної фізичної культури при

травмах колінного суглоба призводить до скорочення термінів раннього та

пізнього післяопераційних періодів, зменшення кількості ускладнень і

приводить до повного відновлення функцій колінного суглоба у

відновному періоді.

Список використаних джерел

1. Епифанов В. А. Реабилитация в травматологии / В. А. Епифанов,

А. В. Епифанов. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2010. - 336 с.

2. Зачепа А. С. Основні підходи до призначення засобів фізичної

реабілітації при пошкодженнях колінного суглоба під час занять спортом /

А. С. Зачепа, С. А. Ніколаєв // Слобожанський науково-спортивний вісник.

– 2005. – № 1. – С. 189-191.

3. Клюйков А. И. Тейпирование и применение кинезотейпа в

спортивной практике: [метод .реком.] / А. И. Клюйков. – М., 2009. – 138 с.

140

4. Колінний суглоб (променева анатомія, методи дослідження,

променева діагностика захворювань і травматичних ушкоджень) /

М. І. Спузяк, О. П. Шармазанова, Р. Я. Абдуллаєв [та ін.]. – Донецьк:

Видавець Заславський О. Ю., 2011. – 208 с.

5. Мятига О. М. Фізична реабілітація в травматології: [навчальний

посібник] / О. М. Мятига. – Х.: СПДФЛ Бровін А.В., 2012. – 120 с.

Терещенко В. О.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Анікєєв Д. М.,

кандидат наук з фізичного

виховання і спорту, доцент

кафедри вогневої та спеціальної

фізичної підготовки Інституту

кримінально-виконавчої служби

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ КУРСАНТІВ

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

У ст. 42 Закону України «Про Національну поліцію» зазначено, що

поліція під час виконання повноважень, визначених цим Законом,

уповноважена застосовувати такі заходи примусу, як фізичний вплив

(сила). Та в ст. 44 поліцейський може застосовувати фізичну силу, у тому

числі спеціальні прийоми боротьби (рукопашного бою), для забезпечення

особистої безпеки або безпеки інших осіб, припинення правопорушення,

затримання особи, яка вчинила правопорушення, якщо застосування інших

поліцейських заходів не забезпечує виконання поліцейським повноважень,

покладених на нього законом.

Під фізичним впливом розуміється застосування будь-якої фізичної

сили, а також спеціальних прийомів боротьби з метою припинення

протиправних дій правопорушників.

У ст. 29. даного закону зазначено, що поліцейський захід - це дія або

комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує

певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно

до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію

повноважень. У п.5 зазначено, що застосований поліцейський захід є

пропорційним, якщо шкода, заподіяна охоронюваним законом правам і

свободам людини або інтересам суспільства чи держави, не перевищує

141

блага, для захисту якого він застосований, або створеної загрози

заподіяння шкоди [1].

Нині є досить актуальним і важливим питання готовності

поліцейського до виконання службових обов’язків. Всім відомо, що при

припиненні правопорушень, затримання правопорушника завжди існує

загроза життю і здоров’ю працівника поліції. Таким чином, працівник

поліціїї повинен мати високий рівень загальної та спеціальної фізичної

підготовки. Тому саме фізичний розвиток та практичне вивчення прийомів

самозахисту та фізичного впливу дасть можливість курсантам (майбутнім

працівникам поліції) правильно діяти в екстремальних ситуаціях, обирати

найбільш ефективні дії, прийоми, комбінації прийомів тощо, не

перевищуючи меж визначених у нормативно-правових актах підвідомчого

міністерства.

Підготовка курсантів (майбутніх працівників кримінально –

виконавчої служби) - це здобуття певного освітньо-кваліфікаційного рівня

вищої освіти шляхом одержання знань в обсязі, що відповідає вимогам

державного та галузевого стандартів вищої освіти, а також розвиток у них

умінь та навичок, необхідних для якісного виконання покладених на них

завдань [2].

Фізична підготовка як наукова дисципліна є компонентом цілісного

розвитку особистості. Це складова частина загальної культури і

професійної підготовки курсантів, невід'ємна частина освітнього процесу,

значущість якого виявляється через гармонізацію духовних і фізичних сил,

формування таких цінностей як здоров'я, фізична розвинутість,

досконалість і психічна стійкість.

Сьогодні фізична підготовка визначається як навчання рядового і

начальницького складу, яке спрямоване на розвиток фізичних, морально-

вольових та інтелектуальних здібностей працівника, збереження його

здоров’я, творчої та трудової активності, всебічний розвиток фізичних

якостей та формування навичок застосування заходів фізичного впливу,

необхідних для виконання оперативно-службових завдань [2].

Практичність з фізичної підготовки полягає в тому, що курсанти

вищих навчальних закладів КВС України на заняттях з фізичної підготовки

формують і вдосконалюють рухові якості та навички, необхідні в

повсякденній діяльності та при виникненні екстремальних ситуацій,

розвиток швидкості та сили, які забезпечують можливість переслідування

правопорушника та перевагу в силовому протистоянні при його

затриманні, у тому числі з подоланням природних та штучних перешкод,

навички силового припинення протиправних дій з використанням

спеціальних засобів, вогнепальної зброї, прийомів самозахисту та

фізичного впливу, практичні навички самозахисту та особистої безпеки в

типових та екстремальних ситуаціях, практичні навички застосування

прийомів самозахисту та фізичного впливу.

142

Фізична підготовка курсантів майбутніх працівників кримінально –

виконавчої служби, перш за все, повинна бути спрямована на збереження

здоров'я, всебічний розвиток фізичних якостей, умінь та навичок

необхідних для виконання оперативно-службових завдань. Фізичний стан

курсантів багато в чому залежить від факторів, серед яких важливе місце

належить здоровому способу життя, до основних компонентів якого

відносимо наступне: повсякденна служба і навчання, систематичні заняття

фізичними вправами і правильна організація відпочинку, рухова

активність, запобігання стресам, соціальна активність, загартовування,

активна розумова діяльність, дотримання принципів безпеки життя

і правил особистої гігієни.

Основними формами проведення занять з фізичної підготовки є:

фізичні вправи в режимі дня: ранкова фізична зарядка, яка спрямована на

зміцнення здоров’я та загартування організму, збереження фізичної і

розумової працездатності, підвищення фізичної тренованості, курсанти

займаються самостійно [4]; фізкультурна пауза у службовий час, якщо

дозволяють умови служби (навчання), триває до 20 хвилин під час якої

самостійно виконують комплекс фізичних вправ; практичне заняття - під

час якого викладач організовує детальний розгляд окремих теоретичних

положень та формує уміння і навички їх практичного застосування; лекція

- носить здебільшого проблемний і пошуковий характер. При цьому

викладач не тільки викладає матеріал, а здійснює подання нової інформації

і знань шляхом активізації самостійної роботи курсантів.

Для ефективного проведення занять з фізичної підготовки слід

використовувати такі основні форми організації занять як: фронтальна –

при якій однакове навчальне завдання виконують всі члени навчальної

групи; груповий – навчальна група розбивається на підгрупи, кожна з яких

виконує свої конкретні завдання; індивідуальна – кожен хто займається,

отримує окремі завдання; вільна – використовується для більш

підготовленої навчальної групи; кругове тренування – полягає у переході з

одного навчального місця на інше [3].

Фізична підготовка являється одним із елементів системи службової

підготовки хоча має свою систему яка складається з: загальної фізичної

підготовки; спеціальної фізичної підготовки; масових фізкультурно-

спортивних заходів та секційних занять з видів спорту.

Спеціальна фізична підготовка курсантів включає розвиток фізичних

якостей, виховання сміливості, рішучості, ініціативності, впевненості в

своїх силах, володіння навичками застосування фізичної сили, подолання

перешкод та виконання спеціальних вправ [2].

Зазначені заняття з опанування прийомами самозахисту та фізичного

впливу проводяться з метою формування навичок самозахисту,

обеззброювання та затримання осіб, що порушують громадський порядок,

143

спрямовані на розвиток сили, витривалості, гнучкості, а також виховання

сміливості, рішучості, ініціативи та впевненості у власних силах.

Заняття проводяться в спортивному залі на спеціально

підготовленому майданчику чи на місцевості з використанням засобів

захисту. Крім того, відпрацювання прийомів самозахисту та фізичного

впливу за умовами ситуаційних завдань проводиться на спеціальних

полігонах. Заняття з подолання смуги перешкод спрямовані на формування

професійно-прикладних навичок і комплексного розвитку фізичних

якостей, виховання психологічної стійкості, упевненості в своїх силах,

сміливості і рішучості.

Проаналізувавши практичні аспекти фізичної підготовки курсантів

навчальних закладів кримінально – виконавчої служби України слід

приділяти велику увагу фізичній підготовці а саме вивчення прийомів

самозахисту та фізичного впливу, що забезпечить належне виконання

курсантами (майбутніми працівникам кримінально – виконавчої системи)

службових обов’язків.

Список використаних джерел

1. Про Державну кримінально-виконавчу службу України

[Електронний ресурс] : Закон України від 23.06.2005 № 2713-IV— Режим

доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2713-15

2. Про Національну поліцію [Електронний ресурс] : Закон України

від 02.07.2015 № 580-VIII (набрання чинності 07.11.2015). — Режим

доступу : http://www.golos.com.ua/article/257729

3. Про затвердження Положення про організацію службової

підготовки працівників Національної поліції України: наказ МВС України

від 26.01.2016 № 50

4. Основи фізичної підготовки працівників органів внутрішніх справ :

навч. посіб. / [М. І. Ануфрієв, С. Є. Бутов., О. Д. Гіда, С. Ф. Решко] ; заг.

ред. Я. Ю. Кондратьєва та Є. М. Моісеєва. — К. : Нац. акад. внутр. справ

України, 2003. — 338 с.

5. Решко С. М. Методичні рекомендації по організації і проведенню

ранкової фізичної зарядки у закладах освіти МВС України / С. М. Решко,

С. Є. Бутов. — К. : Нац. акад. внутр. справ України, 1999. — 9 с.

144

Хомовська Я. О.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 4-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ВТЕЧІ З УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

ТА ЗАСОБИ ЇХ ПРОФІЛАКТИКИ

Злочинність у місцях позбавлення волі являє собою складну і

серйозну проблему не тільки для виправних установ, а й для всього

суспільства в цілому. Вчинення засудженими злочинів у процесі

відбування покарання свідчить про наявність серйозних недоліків і

протиріч, що виникають при виконанні позбавлення волі. Спираючись на

статистичні данні в середньому щорічно в кримінально-виконавчих

установах вчиняється приблизно 500 злочинів. Хоч ми помічаємо

тенденцію до зниження рівня пенітенціарної злочинності, вона все ж таки

присутня. Слід зазначити, що у структурі злочинів, вчинених в установах

виконання покарань і слідчих ізоляторах, вельми високу питому вагу

становлять втечі засуджених та осіб, взятих під варту, причому

спостерігається тенденція до їх зростання. Зростає кількість як одиночних,

так і групових, більш небезпечних втеч. Такий вид злочину пропагує

підривну діяльність серед засуджених, щодо нормального режиму

відбування покарання. Унаслідок учинення втечі порушується принцип

невідворотності покарання, породжуючи у засуджених почуття безкарності

за вчинені злочини. Зараз налічується 45 осіб, що здійснили втечу та

перебувають у розшуку. З них: самовільно залишили межі виправного

центру – 13 осіб, у ході збройного нападу на виправну колонію залишили

територію установи і зникли у невідомому напрямку – 20 осіб, здійснили

втечі з дільниці соціальної адаптації виправної колонії – 5 осіб, відбулися

втечі і закладів охорони здоров’я – 2 особи, під час конвоювання – 2 особи

(одну з яких викрали з погрозами застосування зброї та фізичної сили), під

час проведення евакуації засуджених у безпечне місце, у зв’язку з

веденням артилерійського обстрілу поблизу установи скоїв втечу з

145

виправної колонії здійснило – 2 особи, а також зафіксована 1 втеча із

слідчого ізолятору.

З об’єктивної сторони, втеча заклечається в протизаконному

самовільному залишенню особою, що відбуває покарання, місць

позбавлення та обмеження волі [2, с. 455]. Є дуже багато різноманітних

способів подолання засудженими забороненої зони, які інколи дивують

своєю майстерністю виконання і неординарним підходом.

Якщо розглядати способи втеч за кордоном, то найзухваліші з них

такі. Скотланд-Ярд заарештував засудженого палія, який вчинив зухвалу

втечу з лондонської тюрми Пентонвілль. У перший же день свого

тюремного терміну 39-річний уродженець Франції зачепився за днище

фургона для перевезення ув’язнених, на якому його тільки встигли

доставити у в'язницю, і благополучно сховався. Під час Громадянської

війни в США, свій шлях до свободи ув'язнений проробляв разом з

декількома своїми бойовими товаришами, використовуючи кишенькові

ножі та відходи деревини. Зрештою ув’язненим вдалося прорити тунель

довгою в 15 метрів, який починався з тюремної камери і закінчувався в

порожньому сараї. Полковник Роуз був настільки задоволений своєю

таємною і надійною спорудою, що за декілька днів знов повернувся у

в'язницю. Цього разу він вирішив подарувати свободу ще 15 ув’язненим. В

цілому ж цією секретною лазівкою скористалися 93 офіцери. Одному

кримінальному тріо удалося похитнути репутацію в’язниці «Алькатрас».

Протягом шести місяців Моріс, Кларенс і Англін руйнували бетонну стіну

в своїх камерах, щоб дістатися до вентиляційної шахти. Нарешті,

ув’язненим удалося пролізти через систему вентиляції в'язниці і вони

покинули острів на саморобному плоту, який змайстрували з дротяної

сітки і старих плащів.

Українські засуджені також не пасуть задніх у неординарних способах

щодо залишення місць позбавлення волі. Всіх вразила втеча в

м. Кропивницького з Петрівської колонії №49, де засуджений маючи

одного спільника поза межами виправної колонії та одного із числа

ув’язнених організував втечу на вертольоті. В результаті пілоту вдалося

заглушити двигун вертольоту і викинути ключі на асфальт, після чого всі і

були затримані охороною колонії. Але на цьому засуджений не зупинився.

Будучі підсудним у СІЗО м. Кропивницького вже у вересні 2016 року утік

на гелікоптері [1].

Це свідчить про те, що час не стоїть на місці. Засудженні все частіше

неординарною та виточеною майстерністю підходять до подолання лінії

охорони і в кінцевому результаті вибратися з місць позбавлення волі в

найкоротші терміни. Нехай це буде незаконно та за цим прослідує новий

розгляд справи, щодо вчинення відповідного злочину.

Тож головним завданням є здійснення профілактики втеч, саме:

146

виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню втеч,

розроблення й

здійснення заходів щодо їх усунення;

виявлення засуджених (ув’язнених), від яких можна чекати

вчинення втеч,

розроблення й прийняття заходів індивідуально-профілактичного

впливу;

забезпечення надійної охорони, ізоляції та нагляду за засудженими

(ув’язненими), ефективної соціально-виховної роботи, оперативно-

розшукової діяльності з метою недопущення втеч;

організація та здійснення профілактики втеч усіма структурними

підрозділами, територіальними органами управління кримінально-

виконавчої системи; взаємодія щодо цього питання з органами внутрішніх

справ, державними та громадськими організаціями України.

Список використаних джерел

1. Втеча з кропивницького СІЗО [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://tribuna.kr.ua/suspilstvo/z-kropyvnytskoho-sizo-utik-zek-iakyi-

perebuvav-tam-za-sprobu-vtechi-pohollivudsky-z-kolonii.html.

2. Кримінологічні засади запобігання злочинів в установах виконання

покарань України (пенітенціарна кримінологія) / Посібник // О.М. Джужа.

– Київ: НАВС. – 2013. – 620 с.

Швець А. С.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 2-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби;

Науковий керівник:

Стріха С. В.,

старший викладач кафедри

вогневої та спеціальної фізичної

підготовки Інституту

кримінально-виконавчої служби,

підполковник внутрішньої служби

ВПЛИВ ГІМНАСТИКИ НА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

Однією із найпоширеніших форм фізичних рухів є гімнастика. На

мою думку, вона повинна стати необхідною формою щоденної фізичної

активності кожної людини, зокрема, осіб з обмеженим фізичним

навантаженням на роботі і в побуті. Завдяки широким можливостям

індивідуального вибору, дозуванням вправ, їх різноманітності і ступеня

147

складності, гімнастика вважається універсальною формою реалізації

фізичної активності людини. У зв’язку з широким залученням різних

ділянок організму до фізичних рухів, гімнастика здійснює активний вплив

на весь організм, насамперед, на м’язову систему, органи дихання і

кровообігу.

В гімнастичних вправах використовують статичні (присідання,

згинання, повороти тулуба, рухи ногами, руками) і динамічні (ходьба, біг,

їзда на велосипеді, катання на ковзанах, лижах, плавання) вправи. Дія

кожної з них на організм різна, але в раціональному поєднанні вони

спроможні сприятливо впливати на стан всього організму і його численні

функції. Наприклад, вправи з присіданням зміцнюють м’язи ніг і черевної

стінки.

Потягування поліпшують діяльність бронхолегеневої системи і

функціональний стан хребта, стояння на одній нозі з витягнутими вперед

руками покращують координацію рухів. Повільна ходьба або неквапливий

біг мають позитивне значення для стану серцево-судинної системи.

Плавання сприятливо впливає на систему дихання. У випадках, коли

необхідно досягти комплексного впливу на організм, використовують різні

види гімнастичних вправ.

Для більшої ефективності оздоровчого впливу такого виду вправ є

півні особливості в проведенні гімнастичних занять. Заняття гімнастикою

найчастіше проводяться зранку, безпосередньо після пробудження

(ранкова гімнастика), а також в процесі професійної діяльності (виробнича

гімнастика). При опрацюванні комплексу гімнастичних вправ виходять із

того, що ранковою гімнастикою залучаються до активності всі основні

органи і системи, а виробничою насамперед ті, які під час трудового

процесу перебувають у малоактивному стані.

Гімнастичні вправи слід виконувати у спокійному темпі, без затримки

дихання. Спочатку залучають до рухової активності дрібні, а потім середні

і великі м’язи. У осіб похилого віку, залежно від індивідуальних фізичних

можливостей, об’єм і тривалість виконання гімнастичних вправ можуть

бути скорочені до половини, порівняно з людиною середнього віку.

До найважливіших факторів формування здорового способу життя

належать фізична активність і загартування організму.

Режим руху, усвідомлення потреби в активній діяльності, ритми

активності, відпочинку і сну є обов’язковими компонентами здорового

способу життя, мають біологічну, а не тільки соціальну природу і

відпрацьовувалися в процесі адаптації, еволюції і природного добору

протягом мільйонів років. Вони генетичне закріплені в регуляторних

системах організму в якості інстинктів, біологічних ритмів, тісно

пов’язаних із ритмікою природних процесів у геокосмічній сфері.

Філософські принципи – рух як засіб існування матерії, а життя – це

рух мають реальне втілення в біологічному світі у житті людини.

148

Мускулатура опорно-рухового апарату і внутрішніх органів забезпечує цю

механічну форму руху, а саме рух обґрунтовує необхідність існування

мускулатури і систем її забезпечення, тобто вісцеральних систем. Японські

дослідники розрахували, що для нормального активного стану організму і

підтримки здоров’я, людина повинна робити щодоби до 10.000 кроків,

тобто при середній ширині кроку 70-80 см проходити за день 7-8 км.

Гімнастика є один з методів лікування та оздоровлення.

Рекомендуючи рух медична сестра повинна орієнтуватися насамперед на

об’єм і характер рухової активності людини, яка у великій мірі залежить

від специфіки виконуваної роботи. Тисячоліттями життя людей було

пов’язане переважно з фізичною працею, на яку припадало до 90% зусиль.

За роки останнього століття склалися інші співвідношення, виник дефіцит

рухової активності. А без визначеного обсягу постійної рухової активності

людина не може дожити до старості, не може бути здоровою.

Медичні сестри повинні знати і вести пропаганду необхідності

рухової активності, особливо для людей середнього віку, для яких руховий

режим набуває дуже важливого значення. Справа в тому, що в цей період

накопичуються знання і практичний досвід людини. Але, у той же час, у

цьому віці (40-60 років) знижуються резервні можливості й опірність

організму щодо багатьох факторів зовнішнього середовища, збільшуючи

захворюваність. У своїй пропаганді медична сестра повинна вказувати на

те, що доведено багатьма дослідженнями: здоровий спосіб життя

допомагає зберегти цілком задовільну працездатність до 70-75 років, але

для цього постійно необхідно працювати м’язами, щоб компенсувати

дефіцит рухової активності.

В осіб молодого і середнього віку, без явних фізичних вад або недугів,

фізичні рухи можуть застосовуватись у формі аеробіки. Аеробіка включає

комплекс дозованих фізичних вправ, які виконуються з різним фізичним

навантаженням і швидкістю. Вправи виконують на свіжому повітрі,

здебільшого у супроводі музики, завдяки чому створюється піднесений

емоційний стан при виконанні фізичних рухів, що активізує процеси

енергетичного обміну, засвоєння організмом кисню, діяльність

симпатоадреналової системи. Все це сприяє ефективному відновленню

фізичних сил організму, швидкому зняттю втоми, підвищенню

працездатності, поліпшенню настрою, викликає енергійний підйом

творчості й емоційного стану організму.

Гімнастика як один з методів лікування та оздоровлення.

Рекомендуючи рух медична сестра повинна орієнтуватися насамперед на

об’єм і характер рухової активності людини, яка у великій мірі залежить

від специфіки виконуваної роботи. Тисячоліттями життя людей було

пов’язане переважно з фізичною працею, на яку припадало до 90% зусиль.

За роки останнього століття склалися інші співвідношення, виник дефіцит

149

рухової активності. А без визначеного обсягу постійної рухової активності

людина не може дожити до старості, не може бути здоровою.

Медичні сестри повинні знати і вести пропаганду необхідності

рухової активності, особливо для людей середнього віку, для яких руховий

режим набуває дуже важливого значення. Справа в тому, що в цей період

накопичуються знання і практичний досвід людини. Але, у той же час, у

цьому віці (40-60 років) знижуються резервні можливості й опірність

організму щодо багатьох факторів зовнішнього середовища, збільшуючи

захворюваність. У своїй пропаганді медична сестра повинна вказувати на

те, що доведено багатьма дослідженнями: здоровий спосіб життя

допомагає зберегти цілком задовільну працездатність до 70-75 років, але

для цього постійно необхідно працювати м’язами, щоб компенсувати

дефіцит рухової активності.

В осіб молодого і середнього віку, без явних фізичних вад або недугів,

фізичні рухи можуть застосовуватись у формі аеробіки. Аеробіка включає

комплекс дозованих фізичних вправ, які виконуються з різним фізичним

навантаженням і швидкістю. Вправи виконують на свіжому повітрі,

здебільшого у супроводі музики, завдяки чому створюється піднесений

емоційний стан при виконанні фізичних рухів, що активізує процеси

енергетичного обміну, засвоєння організмом кисню, діяльність

симпатоадреналової системи. Все це сприяє ефективному відновленню

фізичних сил організму, швидкому зняттю втоми, підвищенню

працездатності, поліпшенню настрою, викликає енергійний підйом

творчості й емоційного стану організму.

150

Шевченко М. І.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Чурмантаєв П. С.,

кандидат філософських наук,

майстер спорту України,

доцент кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА КУРСАНТІВ

ДЛЯ ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНИХ ВПРАВ

ЗІ СТРІЛЕЦЬКОЇ ЗБРОЇ

У процесі учбово-тренувальних занять найчастіше доводиться

спостерігати, наскільки впевнено в класі ті, яких навчають, поводяться з

навчальною зброєю. Але на вогневому рубежі – зовсім інша ситуація.

Деякі, судорожно стискаючи в руці пістолет, заряджений бойовими

патронами, виглядають розгубленими й скованими. Вони відразу

забувають не тільки те, чому їх навчили, але й навіть свою домашню

адресу або телефон. Це природна реакція людини на дії, пов’язані з

незвичними відчуттями, такими, як звук пострілу й віддача зброї. Крім

того, стрільба з вогнепальної зброї – далеко не часте є повсякденним

явищем. Постріл асоціюється в курсантів з почуттям остраху, тривоги й

страху, які часом домінують у роботі центральної нервової системи [1]. Ці

почуття загальмовують всю її функціональну діяльність і викликають стан

зайвої напруженості психіки й всіх систем організму стрілка.

Всі ці фізичні й психологічні зміни в сукупності й створюють

негативний вплив, що украй негативно впливає на результат стрільбі. У

курсанта загальмовуються ще не остаточно сформовані рухові навички, що

приводить до наступних негативних змін в елементах здійснення пострілу:

значно збільшується час прицілювання;

змінюється характер тиску на спусковий гачок;

порушуються часові характеристики стрільбі [2].

Взаємозв’язок між змінами у техніці стрільбі курсанта і його

психологічним станом залежить від індивідуальних особливостей і від

рівня підготовленості.

151

Досить досвідчені курсанти можуть керувати своїм психологічним і

психофізичним станом і показувати стабільні й високі результати стрільбі.

Ця здатність виробляється в процесі практичних навчальних занять.

Таким чином, психологічні особливості навчання стрільбі полягають у

наступному:

у формуванні й удосконалюванні в курсантів спонукальної вольової

функції – вибору цілі і її враження за визначений (позначеними умовами

виконання вправи) проміжок часу;

у вихованні в курсантів спроможності переборювати природне

хвилювання як на вогневому рубежі в тирі, так і при можливому

застосуванні зброї в реальних умовах;

у виробленні адаптації до звуку пострілу й віддачі.

Тому психологічна підготовка майбутніх співробітників Державно

кримінально-виконавчої служби України – це процес, спрямований на

створення його оптимального психологічного стану, упевненості у своїх

навичках і формування постійної внутрішньої готовності, що сприяє

виконанню найбільш грамотних дій пов’язаних із застосуванням або

використанням зброї в умовах стресових ситуацій.

Можна порекомендувати наступний порядок дій при здійсненні

прицільного пострілу:

1) за командою "Заряджай!", прийняти правильне положення для

стрільб витягти пістолет з кобури й перевірити правильність хвата

рукоятки, вимкнути запобіжник, дослати патрон до патронника;

2) доповісти про готовність до стрільбі. При цьому пістолет

утримується в руці під кутом приблизно 45О

- 60О

до горизонту;

3) за командою "Вогонь!", розігнути праву руку, покласти першу

фалангу вказівного пальця на спусковий гачок, зберігаючи деякий зазор

між пальцем і рукояткою зброї. Проконтролювати тонус м’язів, що

втримують пістолет.

4) навівши пістолет у ціль, сполучити рівну мушку з районом

прицілювання й, не чекаючи їхнього стійкого положення, затримати подих

і почати обробку спуска;

5) всю увагу зосередити на втриманні рівної мушки. Контролюючи

цей параметр, сміло, але плавно натискати на спусковий гачок доти, поки

не відбудеться постріл;

6) після пострілу дочекатися повернення зброї в вихідне положення, і,

утримуючи рівну мушку продовжити виконання вправи, послідовно

виконуючи пункти 4-6 [3].

Таким чином при виконанні такого порядку прицільного пострілу

курсант, має можливість у будь-якій обстановці підтримувати на

належному рівні й постійно вдосконалювати свої навички стрільби.

152

Список використаних джерел

1. Курс стрільб зі стрілецької зброї для осіб рядового та

начальницького складу кримінально виконавчої служби України Наказ №

86 від 17. 05.2001. – режим доступу:

file:///C:/Users/Алла/Desktop/навчальний%20посібник%20№%202%20-

%20вогнева%20підготовка.pdf

2. Савченко О. А. Вогнева підготовка: Вогнева підготовка: Навч.

посіб. – ХНУ, 2007. – режим доступу: http://uchebnik-online.net/book/22-

vogneva-pidgotovka-navchalnij-posibnik-o-a-savchenko/2-

10401053105410581040106210301071.html

3. Герасименко О.І., Рахманов В.О Вогнева підготовка: Навч. посіб. –

К.: НАУ, 2007. – 118 с. – режим доступу:

http://www.lib.nau.edu.ua/BooksForNAU/2007/1115vogneva_pidgot.pdf

Шевченко М. І.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ПОРЯДОК І ТАКТИКА ПРОВЕДЕННЯ ОГЛЯДІВ ТА ОБШУКІВ

В УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

Під час приймання засуджених персонал установи виконання

покарань перевіряє наявність особових справ і встановлює приналежність

їх засудженим, які прибули до установи. Медичний працівник проводить

зовнішній огляд засуджених відповідно до Порядку взаємодії закладів

охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України із

закладами охорони здоров’я з питань надання медичної допомоги

засудженим, затвердженого наказом Міністерства юстиції України та

Міністерства охорони здоров’я України від 10 травня 2012 року №

710/5/343, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 15 травня 2012

року за № 769/21082. Результати огляду, а також прикмети фіксуються в

медичній картці засудженого.

153

Відповідно до ч. 5 ст. 102 Кримінально виконавчого кодексу (далі

КВК) засуджені, їхні речі і одяг, а також приміщення та територія колоній

підлягають обшуку і огляду. Особистий обшук проводиться особами однієї

статі із засудженими. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається

нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань

виконання покарань.

Вибірковий обшук приміщень, огляд територій житлової зони і

виробничих об’єктів проводиться в ізольованих дільницях (секторах,

цехах) у строки, передбачені графіком обшуків. Кожна дільниця

обшукується по мірі необхідності, але не менше одного разу на місяць.

Загальний обшук проводиться за рішенням і під керівництвом

начальника установи та під контролем представників територіального

органу управління ДПтС України не менше одного разу на місяць, а також

при ускладненні оперативної обстановки. При цьому обшуку підлягають

всі засуджені, а огляду - територія житлової і промислової зон та всі

будівлі і споруди, що є на їх територіях. При триманні в установі понад

1500 осіб замість загального обшуку проводяться обшуки в секторах, з

одночасним обшуком 3-5 секторів протягом 2-3 днів.

Після проведення загального обшуку представниками відділу режиму

і охорони, оперативним відділом та керівництвом установи здійснюється

комісійний обхід території житлової та виробничої зон, організовується

прийом (опитування) засуджених з особистих питань на наявність у них

скарг і заяв. Результати обходу та прийому засуджених відображаються у

загальному акті проведення загального обшуку.

Під час проведення загального обшуку проводиться технічний огляд

об'єктів, споруд та інших приміщень КВУ з метою виявлення їх

пошкоджень, приготувань до втечі тощо.

Таким чином можна зазначити, що проведення обшуку є однією з

найважливіших процедур, та за допомогою яких виявляють заборонені

предмети. Про результати обшуку старші груп складають акти та

доповідають керівнику проведення загального обшуку. За підсумками

складається загальний акт, та застосовуються до осіб які відбувають

покарання певні санкції.

Список використаних джерел

1. Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я

Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони

здоров’я з питань надання медичної допомоги засудженим Наказ

Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров’я України

від 10.05.2012, № 710/5/343. – режим доступу:

http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0769-12

154

2. Кримінально-виконавчий кодекс України, Відомості Верховної

Ради України, 01.01.2004, № 3. – режим доступу:

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/print1453196484749447

3. Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих

ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України Наказ

Міністерства юстиції України від 18.03.2013 № 460/5 – режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0445-13/print1475316852210700

Юсько К. І.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕЖИМУ ВИКОНАННЯ

ТА ВІДБУВАННЯ ПОКАРАНЬ

На даний момент в Україні йде стрімкий процес реформування

кримінально-виконавчої системи, а особливо зосереджують увагу на

такому важливому питанні як засоби забезпечення режиму виконання та

відбування покарань, які прямо пов’язані із забезпеченням прав і свобод

засуджених, які відбувають покарання у виправних установах.

Під засобом розуміють прийом, спеціальну дію, що уможливлює

здійснення досягнення чого-небудь або те, що служить знаряддям у якій-

небудь дії, справі [1, c.289].

В працях відомих науковців кримінально-виконавчого права існує

багато різних поглядів щодо засобів забезпечення режиму виконання і

відбування покарань, проте їх аналіз свідчить, що вони трактують дане

поняття досить багатозначно.

Наприклад, М.О. Стручков вважає, що засобами забезпечення режиму

слід визнати охорону засуджених, нагляд за ними, систему заходів

заохочення та дисциплінарних стягнень, вимогливість адміністрації [2,

c.224].

Проте в свою чергу, Г.О. Туманов відносить до засобів забезпечення

режиму класифікацію засуджених (роздільне розміщення), охорону і

155

нагляд за ними, технічні засоби ізоляції, систему заходів дисциплінарного

впливу [3, c.9].

Й.С. Ной вважав, що «режим у виправно-трудових колоніях і тюрмах

повинен забезпечувати: обов’язкову охорону й ізоляцію всіх ув’язнених і

постійний нагляд за ними для того, щоб виключити можливість вчинення

ними нових злочинів; суворо роздільне розміщення ув’язнених залежно від

статті, характеру вчинених злочинів, їх особистості; точне і неухильне

виконання засудженими їхніх обов’язків і суворе дотримання дисципліни»

[4, c.77].

Козлов П.П., Нікітін Ю.В., Стрелков Л.О. говорять, що режим

відбування покарань у виправних установах забезпечуються сукупністю чи

системою засобів і методів, у результаті яких впроваджуються основні

вимоги й правила режиму. До основних засобів забезпечення режиму

відбування покарань відносять: 1) систему охорони виправних установ як

засіб забезпечення ізоляції засуджених і захисту правопорядку; 2) систему

нагляду за поведінкою засуджених для забезпечення внутрішнього

розпорядку дня й виконання ними своїх обов’язків ; 3) систему

оперативно-розшукових і режимно-профілактичних заходів адміністрації

виправних установ для попередження і розкриття правопорушень,

застосування до засуджених правових санкцій [5, c.109–110].

Також існує точка зору, що засоби поділяються на дві групи: загальні і

спеціальні. Загальні засоби забезпечення режиму в першу чергу полягають

у дотриманні його вимог персоналом установ кримінально-виконавчої

системи. До спеціальних засобів належать: охорона засуджених та нагляд

за ними, заходи забезпечення безпеки засуджених, оперативно-розшукова

діяльність, заходи заохочення і стягнення, що застосовуються до

засуджених, введення режиму особливих умов у колоніях, застосування

технічних засобів нагляду та контролю, застосування фізичної сили,

спеціальних засобів та зброї [6, c.172–173].

Відомо, що кримінально-виконавче законодавство жорстко не

регламентує засоби забезпечення режиму, а тільки визначає основні

вимоги режиму, а саме: ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними;

виконання покладених на них обов’язків; безпеку засуджених і персоналу;

роздільне тримання різних категорій засуджених, різні умови тримання

залежно від виду колонії, зміну умов тримання засуджених.

Отже, можна сказати, що проблема засобів забезпечення режиму і

виконання і відбування покарання має важливе теоретичне та практичне

значення, оскільки безпосередньо впливає на досягнення мети покарання,

що полягає в карі засудженого – позбавленні або обмежені його прав і

свобод, виправленні засудженого та запобіганні вчиненню засудженими

нових злочинів.

156

Список використаних джерел

1. Тлумачний словник української мови: Понад 12500 статей (близько

40 000 слів)/ За ред. д-ра філологічних наук, проф. В.С. Калашника. – 2-ге

вид., випр. і доп. – Х.: Прапор, 2004. – 992 с.

2. Стручков Н. А. Советская исправительно-трудовая политика и ее

роль в борьбе с преступностью / Николай Алексеевич Стручков. – Саратов:

Изд-во Саратов. ун-та, 1970. – 271 с.

3. Туманов Г. А. Режим лишения свободы по советскому

исправительно-трудовому праву : автореф. дисс. на соискания ученой

степени канд. юрид. наук / Г. А. Туманов – М., 1964. – 22 с.

4. Ной И. С. Теоретические вопросы лишеним свободы / Иосиф

Соломонович Ной. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1965. – 167 с.

5. Козлов П. П. Режим виконання кримінальних покарань: монографія

/ П. П. Козлов, Ю. В. Нікітін, Л. О. Стрелков. – К. : КНТ, 2008. – 270c.

6. Кримінально-виконавче право: навчальний посібник / [Бадира В. А.,

Денисов С. Ф., Денисова Т. А., Мінаєв М. М., Хашев В. Г] ; за ред.

Т. А. Денисової. – К. : Істина, 2008. – 400 с.

157

З М І С Т

Анікєєв Д. М.

ВИКОРИСТАННЯ ЕНЕРГЕТИЧНИХ СУБСТРАТІВ ПРИ МʾЯЗОВІЙ ДІЯЛЬ-

НОСТІ РІЗНОЇ ІНТЕНСИВНОСТІ…………………………………………………….

3

Бірюков П. В.

ЗАСТОСУВАННЯ НОВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ У ВІЙСЬКОВИХ ОПЕРАЦІЯХ…..

5

Калениченко Р. А., Мустафаєв Г. Ю.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВО-

СЛУЖБОВЦІВ ПІДРОЗДІЛУ ОХОРОНИ…………………………………………….

11

Корчова Г. Л., Пиріг С. В.

АКАДЕМІЧНА МОБІЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ЗДОБУВАЧІВ ЯК НЕВІД’ЄМ-

НА СКЛАДОВА СУЧАСНИХ ВИШІВ………………………………………………..

14

Красильник Ю. С., Руденко М. В.

НАЦІОНАЛЬНІ ТРАДИЦІЇ ВИХОВАННЯ ПАТРІОТИЗМУ У ВІЙСЬКОВО-

СЛУЖБОВЦІВ АРМІЙ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ………………………………..

18

Мамука О. В.

ЩОДО ПИТАННЯ ПЕРВИННОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПРАЦІВНИКІВ

ПІДРОЗДІЛІВ ОСОБЛИВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ

УКРАЇНИ…………………………………………………………………………………

22

Самосьонок А. О.

ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ ПРАЦІВНИКІВ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-

ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ ДО ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ФІЗИЧНОГО

ВПЛИВУ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ………………………………………………

25

Стріха С. В.

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА САМОСТІЙНОГО ФІЗИЧНОГО ТРЕНУВАННЯ

ОФІЦЕРІВ………………………………………………………………………………...

28

Чурмантаєв П. С.

УДОСКОНАЛЕННЯ ВОГНЕВОЇ ПІДГОТОВКИ КУРСАНТІВ ТА СЛУХАЧІВ

НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ

СЛУЖБИ УКРАЇНИ……………………………………………………………………..

33

Шапка А. О.

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА СТРІЛЬЦЯ………………………………………..

34

Шевчук О. А.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО РЕАГУВАННЯ СТУДЕНТІВ ВНЗ НА

НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ЧЕРЕЗ МОДЕЛЮВАННЯ БЕЗПЕЧНОЇ ПОВЕДІНКИ

37

158

Шутова С. М.

ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ ПРОФЕСІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ……..

40

Берлінська К. О.

ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «НЕСМЕРТЕЛЬНА ЗБРОЯ» В УКРАЇНСЬКОМУ

ЗАКОНОДАВСТВІ………………………………………………………………………

43

Бєлянко В. В.

ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНІКИ БОКСУ В СИСТЕМІ ЗАХОДІВ ФІЗИЧНОГО

ВПЛИВУ………………………………………………………………………………….

45

Бочило Н. В.

НАЙНЕВДАЛІШІ ПОРАЗКИ АНТИТЕРОРИСТИЧНИХ ПІДРОЗДІЛІВ СВІТУ В

ХОДІ ОПЕРАЦІЙ ПО ЗВІЛЬНЕННЮ ЗАРУЧНИКІВ……………………………….

48

Брижак С. М.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ФІЗИЧНОЇ

ПІДГОТОВКИ КУРСАНТСЬКОЇ МОЛОДІ……………………………………………

51

Брижак С. М.

ЗАПОБІГАННЯ СУЇЦИДУ ЗАСУДЖЕНИХ В УСТАНОВІ ВИКОНАННЯ

ПОКАРАНЬ………………………………………………………………………………

54

Войтюк І. В.

СПЕЦІАЛЬНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ

ВІЙСЬКОВО-ПРИКЛАДНИХ НАВИЧОК І ВМІНЬ КУРСАНТІВ ДЕРЖАВНОЇ

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ…………………………………………..

57

Гавриленко А. Є.

СПОРТ У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ……………………………………………..

60

Горпенко К. В.

ЛЕГАЛІЗАЦІЯ ЗБРОЇ В РІЗНИХ КРАЇНАХ СВІТУ………………………………….

62

Григорук А. О.

ПРОФЕСІЙНО-ПРИКЛАДНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА КУРСАНТІВ…………..

64

Демиденко Н. І. ПРО-СОЦІАЛЬНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ВАЖЛИВА СКЛАДОВА НАВЧАННЯ

СПІВРОБІТНИКІВ УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ……………………...

66

Демиденко Н. І. ДИНАМІЧНА БЕЗПЕКА ЯК ПРОФІЛАКТИКА У ВИЯВЛЕННІ ЗАГРОЗ

ПРАВОПОРУШЕНЬ НА РАННІХ СТАДІЯХ…………………………………………

69

Демиденко Н. І. ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА ПРАЦІВНИКІВ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-

ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ…………………………………………………..

71

159

Денисенко Д. В.

НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНІ ПОМИЛКИ ПРИ НАДАННІ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ

ОСОБАМИ, ЯКІ НЕ МАЮТЬ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ…………………………………

74

Жукова Д. О.

ВПЛИВ СПОРТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПСИХІЧНИЙ СТАН ЛЮДИНИ………

76

Ісевич О. О.

ПИТАННЯ ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ ПРАВООХОРОНЦЯ ПІД ЧАС

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ………………………………………...

78

Калюжна В. О.

ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА ВОЛЕЙБОЛІСТІВ…………………………………………

80

Карпенко С. О.

ПІДГОТОВКА КУРСАНТІВ ДО ВИКОРИСТАННЯ ТАБЕЛЬНОЇ

ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ………………………………………………………………...

83

Концемал І. О.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА ВИВЧЕННЯ БАЛІСТИКИ…………………………………

85

Коротун Ю. Ю.

СПЕЦІАЛЬНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА КУРСАНТІВ ДЕРЖАВНОЇ

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ……………………………..

88

Костюшко Н. О.

ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ СПЕЦІАЛЬНОЇ НАВ-

ЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА» В НАВЧАЛЬНИХ ЗАК-

ЛАДАХ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ…..

91

Костюшко Н. О.

РЕФОРМУВАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ З ТОЧКИ ЗОРУ

ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ………………………………………………………...

93

Курпас В. О.

ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ КУРСАНТІВ

ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ…………….

96

Куценко М. А.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОБІГУ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ…………………………….

98

Кучеренко О. І.

БОЙОВЕ МИСТЕЦТВО В СУЧАСНОМУ СВІТІ……………………………………..

103

Магрюк В. А.

СПЕЦІАЛЬНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА В ЖИТТІ КУРСАНТІВ ІНСТИТУТУ

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ…………………………………………..

108

Миргородська Н. А.

ІСТОРИКО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ МОЛОДІ……………………………….

111

160

Миргородська Н. А.

НЕЗАКОННИЙ ОБІГ ЗБРОЇ ТА ЗАСОБІВ УРАЖЕННЯ…………………………….

114

Мінцева Т. М.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ЗБРОЇ

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ…….

117

Мінцева Т. М.

РОЗВИТОК СИЛИ У МАЙБУТНІХ ПРАЦІВНИКІВ КРИМІНАЛЬНО-

ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ………………..

119

Мінцева Т. М.

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ІНЖЕНЕРНО-

ТЕХНІЧНИХ ТА СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАСОБІВ ОХОРОНИ ВИПРАВНИХ

КОЛОНІЙ………………………………………………………………………………...

122

Міхненко К. О.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВОГНЕВОЇ ПІДГОТОВКИ КУРСАНТІВ ВИЩИХ

НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ…………………………………………………………….

124

Онуфрійчук А. Р.

ВПЛИВ КРОСФІТУ НА ЗДОРОВ’Я ТА СТАН ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ

КУРСАНТІВ……………………………………………………………………………...

126

Орешко В. В.

ЕФЕКТИВНІСТЬ СТРІЛЬБИ ЗАЛЕЖНО ВІД СТАНУ СТВОЛА ТА

БОЄПРИПАСІВ………………………………………………………………………….

129

Петля А. Г.

ОБІГ ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ……………………………………………

132

Соловйова К. О.

ОБЕЗЗБРОЄННЯ ПРАВОПОРУШНИКА, ЯКИЙ ВИКОРИСТОВУЄ

ВОГНЕПАЛЬНУ ЗБРОЮ……………………………………………………………….

135

Соловйова К. О.

ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ДЛЯ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ ПІСЛЯ ОПЕРАЦІЙНОГО

ЛІКУВАННЯ ТРАВМ КОЛІННОГО СУГЛОБА……………………………………..

137

Терещенко В. О.

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ КУРСАНТІВ

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ……………………………..

140

Хомовська Я. О.

ВТЕЧІ З УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ ТА ЗАСОБИ ЇХ

ПРОФІЛАКТИКИ………………………………………………………………………..

144

Швець А. С.

ВПЛИВ ГІМНАСТИКИ НА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ………………………………….

146

161

Шевченко М. І.

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА КУРСАНТІВ ДЛЯ ВИКОНАННЯ

ПРАКТИЧНИХ ВПРАВ ЗІ СТРІЛЕЦЬКОЇ ЗБРОЇ…………………………………….

150

Шевченко М. І.

ПОРЯДОК І ТАКТИКА ПРОВЕДЕННЯ ОГЛЯДІВ ТА ОБШУКІВ В

УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ…………………………………………..

152

Юсько К. І.

ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕЖИМУ ВИКОНАННЯ ТА ВІДБУВАННЯ

ПОКАРАНЬ………………………………………………………………………………

154

162

Наукове видання

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ

ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

Збірник матеріалів круглого столу

(Київ, 25 травня 2017 року)