МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАКУИ УКРАЇНИДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

О. М. Полтавська

УКРАЇНСЬКА МОВА(ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ):

ТЕОРЕТИЧНИЙ І ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Навчальний посібник

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Алчевськ2009

УДК ББК П 49

Полтавська Олена Миколаївна – викладач кафедри мовної підготовки фахівців Донбаського державного технічного університету.

Рецензенти:О. М. Горошкіна – докт. педаг. наук, професор кафедри

української мови Луганського національного університету ім.. Тараса Шевченка;

І. О. Ніколаєнко – канд. філол. наук, доцент кафедри української філології та загального мовознавства Луганського національного університету ім.. Тараса Шевченка;

О. М. Сліпушко – канд. філол. наук, доцент Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка;

К. А. Чуріков – канд. техн. наук, доцент кафедри СКС Донбаського державного технічного університету (м. Алчевськ).

Рекомендовано Міністерством освіти і науки Українияк навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

(Лист № 1/11-4898 від 03.07.09)П 49 Полтавська О. М.

Вивчення української мови (за професійним спрямуванням): теоретичний і практичний аспекти: Навч. посібн. / О. М. Полтавська. – Алчевськ: ДонДТУ, 2009. – 189 с.

ISBN 978-966-310-227-6У посібнику подано теоретичний матеріал, зорієнтований на усунення

поверхового опанування студентами технічних спеціальностей норм української літературної мови, обмеженість словникового складу, яка заважає висловити думку чітко, виразно, різноманітно. Система завдань призначена удосконалювати мовленнєві вміння й навички, що становлять комунікативну компетенцію майбутнього спеціаліста.

Видання призначене для студентів усіх форм навчання технічного університету.

УДК ББК

© О. М. Полтавська, 2009© ДонДТУ, 2009© дизайн обкладинки

ISBN 978-966-310-227-6 О. М. Дика, 2009

2

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………….……………...6

1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ……………………………….………..9

1.1 Мова й професія.…….. ………………………….………….......9

1.2 Робота над орфоепічними нормами……………….…………..18

1.3 Наголос в українському професійному мовленні …………....19

1.4 Милозвучність української мови………………………............21

1.5 Робота над лексичними нормами ………………....................22

1.6 Іншомовні слова в українському мовленні професійного

спрямування …………............................................................................24

1.7 Орфографічний практикум……….…………………………...26

1.8 Терміни та їх місце в професійному молвенні ………………28

1.9 Професійна лексика …………………………………………...33

1.10 Роль професіоналізмів в оптимізації професійного

мовленнєвого спілкування ………………………………………….....34

1.11 Лексичні та графічні скорочення…………..…………..……36

1.12 Робота над орфографічними нормами…………………..…..39

1.13 Уживання великої літери………..……………………………45

1.13.1 Велика та мала літери в рубриках…………………….45

1.13.2 Велика літера у власних назвах……………………….47

1.13.3 Велика літера в складноскорочених назвах………….52

1.14 Правила переносу слів………………………………………..52

1.14.1 Орфографічні правила переносу……………………...52

1.14.2 Технічні правила переносу………………..……….….54

1.15 Робота над морфологічними нормами………..………….…..55

1.15.1 Числівники в професійному мовленні………….…….63

1.15.2 Позначення часу в українському мовленні…………..68

3

1.16 Стилістичні норми……..……………………………………….69

1.16.1 Основні жанри наукового стилю………………….…….74

1.16.2 Науковий етикет………………………………………….79

1.17 Синтаксичні й пунктуаційні норми…...……………………….81

1.17.1 Дієслівні форми на -но, -то……………………………...86

1.17.2 Невластиві українській мові пасивні конструкції….…..89

1.17.3 Орудний відмінок діяча в дієприкметникових

зворотах…………………………………………………………………...90

1.18 Розвиток комунікативної компетенції

фахівця…………………………………………………………………....93

1.18.1 Формування професійної мовленнєвої комунікативної

компетенції ………………………………………………………………97

2. БЛОК ЗАПИТАНЬ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ………………….…...99

3. ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ…………………………………………..103

3.1 Завдання для виконання в аудиторії та самостійної

роботи………………………………………………………………103

4. БЛОК ТЕСТОВИХ ЗАВДАНЬ…………………………………….152

5. БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК……………………………………..181

4

ВСТУП

Програма вивчення курсу «Українська мова (за професійним

спрямуванням)» (далі абревіатура УМПС) має на меті формувати в

майбутніх спеціалістів уміння й навички володіння українською

літературною мовою в професійній галузі на високому рівні.

Професійне спілкування – одна з необхідних і загальних умов

формування й розвитку особистості майбутніх інженерів. Культура

професійного спілкування є невід’ємною частиною загальної культури

людини незалежно від мови – української, російської чи іноземної.

Нині в технічних ВНЗ спостерігаємо тенденцію переваги останньої. На

наш погляд будь-якою мовою можна оволодіти, але для сучасного

фахівця необхідним є оволодіння державною мовою.

Інженер як особистість не може бути тільки виконавцем

нормативної професійної діяльності. Він має справу з людським

спілкуванням, і його взаємодії з індивідом опосередковуються

предметними знаннями й системою соціально-психологічних відносин

у цих спільностях. Специфіка формування культури професійного

спілкування у студентів технічних університетів полягає у:

використанні комунікативного підходу в навчанні УМПС;

моделюванні ситуацій професійного спілкування, які створюють

максимальне зближення навчального процесу й реальної професійної

комунікації українською мовою. Моделюючи ситуації професійного

спілкування на заняттях з УМПС, студенти обмінюються поданою

інформацією, видозмінюють її, створюють якісно нову, з метою

отримання необхідних для них відомостей у конкретній галузі

професійної діяльності.

5

Мета видання – посилення ціннісно-орієнтаційної значущості

державної мови як провідного фактору культури професійного

спілкування майбутніх фахівців технічної галузі; розвитку мотивації

студентів технічного університету до вдосконалення навичок культури

професійного спілкування; комунікативного розвитку мови у

формуванні професійного мовлення.

Теоретичний аспект навчального посібника спрямовано на оволодіння виражальними засобами української літературної мови фахового спрямування: науковою термінологією, відтінками значення слів, стійкими зворотами, синтаксичними моделями, синонімікою висловлювань, професійною лексикою.

Творчий розвиток майбутнього інженера неможливий без уміння чітко, логічно, правильно мислити й виражати свої думки, тому завдання практичного аспекту навчального посібника, спрямовані на збагачення й мовленнєвий розвиток студента вищої

технічної школи, передбачають формування й удосконалення вмінь і навичок оволодіння нормами сучасної української літературної мови, зокрема такими, які найчастіше порушуються; оперування українською термінологією професійного спрямування; набуття навичок роботи з різними типами словників, граматиками, довідниками, Інтернет-ресурсами, які сприятимуть удосконаленню професійної мовленнєвої культури майбутнього фахівця технічної галузі.

6

Контрольно-оцінний компонент модульної технології

навчання передбачає самостійну роботу над перекладом тексту

фахового змісту й виконання завдань до нього. Фахові тексти – один з

видів усної та писемної форм української мови професійного

спілкування. Це завдання має на меті:

удосконалити знання з граматики сучасної української

літературної мови;

підвищити культуру писемного мовлення професійного

спрямування;

збагатити лексику професійного мовлення;

перевірити вміння мотивованого підбору слова;

сформувати поняття "фаховий термін";

виробити вміння навичок перекладу з російської мови на

українську прийменникових конструкцій та

дієприкметникових зворотів відповідно до норм

літературної мови.

Реалізації комунікативно-діяльнісного підходу сприяють

завдання, орієнтовані на побудову діалогів, оригінальних текстів,

розв`язання проблемних ситуацій професійного спрямування; на

вільне користування різними функціональними стилями й підстилями

в навчальній діяльності й професійному вжитку; засвоєння відомостей

про призначення й структуру фахових документів, необхідних

спеціалістові конкретного профілю, передбачених кваліфікаційними

характеристиками спеціальності; на розвиток комунікативної

компетенції професійного спілкування.

7

Успіх виконання завдань залежатиме від правильної

організації самостійного опрацювання навчального матеріалу

студентами.

Отже, диференційована підготовка майбутнього інженера

вимагає від спеціаліста: високої кваліфікації, організаційних навичок і

здібностей, високого рівня сприйняття, запам'ятовування й мислення,

комунікативної культури. Правильно й чисто говорити не є перевагою

вчених, лінгвістів, письменників або вчителів-мовників, це – не

тільки ознака, а й обов’язок кожної культурної людини. Культурними

в нас мусять бути всі, незалежно від того, працює людина розумово чи

фізично, є керівником чи підлеглим.

1 ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

1.1 Мова й професія

У нових соціально-економічних умовах розвитку української

держави відбувається переосмислення традиційних поглядів на

проблеми підготовки фахівців. З огляду на пряме співвідношення

мовленнєвого розвитку зі ступенем мотивації, говоритимемо про

реальну можливість формування грамотних висококваліфікованих

спеціалістів із високим культуромовленнєвим рівнем, необхідним для

успішного здійснення професійної діяльності.

Ключові поняття:

Культура мови — мовознавча наука, яка на основі даних лексики,

фонетики, граматики, стилістики формує критерії усвідомленого ставлення до мови и

оцінювання мовних одиниць і явищ, виробляє механізми нормування і

кодифікації (введення в словники та у мовну практику).

8

Літературна мова – це оброблена, унормована форма

загальнонародної мови, яка в писемному так і усному різновидах

обслуговує культурне життя народу, усі сфери її суспільної діяльності.

За функціональним призначенням – це мова державного

законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і

культурній сферах, засобів масової інформації. Закон про державність

української мови було прийнято в 1998 році. У Конституції України

статті 10 записано: „Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української

мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

Мова – найважливіший, універсальний засіб спілкування,

організації та координації всіх видів суспільної діяльності: галузі

виробництва побуту, культури, освіти, науки. Це „Характерний для

людського суспільства специфічний вид знакової діяльності, який

полягає в певній етнічній спільності артикуляційно – звукових актів

для позначення явищ об`єктивної діяльності з метою обліку між

членами спільноти інформацією” [84,c. 318].

Мовлення – мова в реалізації, мова у функції, користування

мовою як інструментом спілкування.

Мовна компетенція – знання норм української мови,

спеціальної термінології, особливостей побудови синтаксичних

конструкцій тощо.

Мовна освіта — процес і результат навчально-пізнавальної діяльності,

спрямованої на засвоєння основ теорії мови з метою комунікації, на

мовленнєвий, розумовий і естетичний розвиток особистості.

9

Мовне професійне спілкування – це один із неодмінних

елементів спільної діяльності людей у професійній сфері, який полягає

у взаємодії як мінімум двох суб’єктів – комуніканта (того, хто

розпочинає спілкування) і реципієнта (того, на кого спрямоване

мовлення).

Мовний етикет професійного спілкування – система формул

увічливості, які вживаються в певній типовій ситуації мовного

професійного спілкування.

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів вираження,

зумовлених змістом і метою висловлювання.

Норма літературної мови — це сукупність мовних

засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями

як зразок суспільного спілкування в певний період розвитку мови й

суспільства.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі

державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Професійне мовлення — спілкування людей, носіїв будь-

якої професії за допомогою мови; мовна діяльність.

Професіограма – це вичерпне описання особливостей певної

професії, де розкривається зміст професійної діяльності, а також

вимоги, які ставить суспільство до майбутнього фахівця.

Професіонал, -а – той, хто зробить яке-небудь заняття

предметом своєї постійної діяльності, своєю професією; добрий

фахівець; знавець своєї справи; професіоналіст.

Професіоналізм – це слова або вислови, властиві мові

представників певної вузької професії, групи людей, поставлених в

особливі умови життя та праці.

10

Професія, - ї – рід занять, певна форма трудової діяльності,

що вимагає належного рівня знань і навичок і є для кого-небудь

джерелом існування. Це слово виступає як родове поняття до слова

спеціальність, а тому вживати одне замість іншого не рекомендується.

Спеціаліст, -а – той, хто досконало володіє певною

спеціальністю, має глибокі знання в якій-небудь галузі науки, техніки,

мистецтва.

Спеціальність, -ності – окрема галузь науки, техніки,

мистецтва, в якій людина працює; основна кваліфікація; улюблена

праця, заняття, в якому хто-небудь проявляє уміння, хист.

Суржик (суміш зерна, пшениці й жита, жита й ячменю,

ячменю й вівса та ін. Нечиста мова, мішанина елементів, (звуків, слів,

словосполучень) різних мов, породжена невмінням мовців відділяти

явища однієї мови від іншої, низьким рівнем мовної культури) є

небезпечним і шкідливим, може призвести до спотворення і навіть

зникнення мови. Спотворена ж мова робить мислення людини

примітивним.

Терміносистема фаху – сукупність термінів, які належать до

якогось одного виду діяльності людини.

Українська мова професійного спілкування (фахова,

спеціальна мова) – це форма сучасної української літературної мови

(СУЛМ), специфіку якої зумовлюють особливості спілкування у

виробничо-професійній сфері.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє

спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Фах, -у – уживається з обома значеннями: вид заняття,

трудової діяльності, що потребує певної підготовки і є основним

11

засобом існування; професія, спеціальність, кваліфікація; справа,

заняття, в яких хтось проявляє велике вміння, майстерність, хист.

Фахівець, - ця – той, хто досяг високої майстерності в чому-

небудь; знавець чогось

Увага ! Правильно вживайте стандартні словосполучення!

Працювати за спеціальністю; за фахом.

Скласти іспит із спеціальності.

Відповідно до обраного фаху.

Згідно з обраним фахом.

Стосовно обраного фаху, стосовно до обраної професії [72].

Державні стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту,

обсягу й рівня освітньої і фахової підготовки в Україні. Вони є

основою оцінки освітнього й освітньо-кваліфікаційного рівня

громадян незалежно від форм одержання освіти.

Професійне становлення фахівця будь-якої спеціальності

починається із засвоєння майбутнім спеціалістом певного наукового

дискурсу професії, або ж “спеціальної мови”, “мови для спеціальних

цілей”, “мови для спеціальних потреб”, “мови за професійним

спрямуванням” і, зрештою, “професійного мовлення”.

Мова й професія – дві важливі суспільні категорії, які

покликані обслуговувати потреби суспільства, окремих його груп і

кожної людини. Мова з багатьма її функціями (комунікативною,

номінативною, культуроносною, мислетворчою та ін.) забезпечує

належний рівень грамотності носіїв певної професії, формує їх уміння

спілкуватися у всіх сферах комунікації – у професійних відносинах, у

науці, освіті, культурі, економіці тощо.

12

Мова – як фундамент, на якому побудовано суспільні

відносини, „як один із факторів самоорганізації нації, є важливим

критерієм духовності, культури, освіченості народу і студентської

молоді зокрема” [70,с.77]. Затверджені 8 вересня 1997 року

Постановою Кабінету Міністрів України „Комплексні заходи щодо

всебічного розвитку і функціонування української мови”

передбачають широке впровадження української мови у сферу ділових

стосунків, виробництва, науки, освіти [61,с.62]. Отже, вивчення

літературної мови, її норм, опанування майстерного володіння

мовленням в усіх практично актуальних для спеціаліста сферах

спілкування – це невід’ємна частина професійної підготовки сучасної

молоді до майбутньої діяльності. За умов інтенсивного розвитку

науково-технічного прогресу, який постійно насичує професійне

мовлення новими поняттями й термінами, основним критерієм

визначення рівня культури професійного мовлення є ступінь

оволодіння професійною термінологією і лексикою.

Терміни «ділова мова» і «мова професійного спілкування» не

тотожні. Діловою мовою послуговуються представники різних

професій, а мова професійного спілкування функціонує в межах певної

професійної сфери. Ділова мова — це реалізація офіційно-ділового

стилю, зафіксованого в документах; у мові професійного спілкування

реалізуються також науковий і розмовний стилі. Водночас, елементи

ділової мови і мови професійного спілкування можуть

використовуватися паралельно, наприклад в офіційних переговорах,

ділових бесідах тощо.

Отже, мова професійного спілкування забезпечує різні

комунікативні потреби мовців у професійній сфері. Щоб досягти

13

значних успіхів у професійній діяльності, необхідно досконало

володіти мовою професійного спілкування.

Українське професійне мовлення перебуває на етапі

становлення, унормування. Йому властиві ознаки, що визначають

рівень культури усного й писемного професійного та ділового

мовлення: правильність, комунікативна досконалість,

аргументованість, доцільність, стислість, точність. Специфіка

фахового мовлення полягає в обслуговуванні сфери виробничих

відносин, потреб спілкування між представниками однієї професії.

Добре знання мови фаху „підвищує ефективність праці, допомагає

краще орієнтуватися в складній професійній ситуації” [80,с.78.].

Кожна галузь науки має свої мовленнєві особливості, що виражаються

в специфічній фаховій термінології, мовних кліше, професіоналізмах і

утворюють мовлення фахової галузі.

Процес формування професійної культури мовлення на

виробництві складається з таких основних компонентів:

· засвоєння професійної лексики й термінології фаху;

· удосконалення навичок роботи студентів вищого технічного

навчального закладу зі словниками, довідниками;

· формування вмінь сприймання, відтворювання і створення

фахових текстів різних видів і стилів;

· моделювання мовленнєвих ситуацій, які виникатимуть у

майбутній професійній діяльності;

· боротьба з мовленнєвою неохайністю в спілкуванні,

уникнення типових порушень літературної мови в мовленнєвих

стереотипах фахової галузі.

14

Нині важко уявити професіонала будь-якої галузі

промисловості, який обмежував би коло своїх інтересів суто

технічними проблемами. Наприклад, фахівці в галузі створення і

впровадження нової техніки вважають, що сама технічна ідея лише на

20 % забезпечує успіх нової розробки; 80 % успіху залежать від спіл-

кування: слід довести нову ідею до спеціалістів, переконати, що вона є

новою й ефективною, одержати дозвіл на апробацію, знайти охочих

взяти участь у впровадженні, «проштовхнути» до реалізації,

використовуючи рекламу й інші засоби тощо.

Знати мову професії – це вільно володіти багатим лексичним

матеріалом із фаху, якого набувають студенти у вищих навчальних

закладах технічного профілю. Це значить дотримувати

акцентологічних, граматичних, лексичних, стилістичних, норм

професійного спілкування, якого люди вчаться впродовж усього

життя

Професія майбутнього інженера, менеджера, економіста

ставить вимоги до забезпечення її термінологією, з перевагою не

іншомовних, а власне українських слів, зрозумілих, доступних для

всіх, хто працює в цій галузі [15].

Фахівцем з великої літери можна вважати ту людину, яка не

лише володіє високою кваліфікацією, а є духовно багатою, творчою

особистістю. Формування такого фахівця дедалі більше пов`язується з

глибоким опануванням української мови професійного спілкування.

Саме мова є таким засобом спілкування, а професія –

інформаційним матеріалом, який використовуємо для вирішення

важливих проблем виробничого, економічного, господарського життя

15

завдяки доречному, вмілому, правильному виборові мовленнєвих

одиниць.

Професійне мовлення має бути чистим, виразним,

естетичним.

Чистота професійного мовлення полягає передусім у

відповідності сучасній літературній нормі. Вона простежується на всіх

рівнях її структури і використання: на рівні орфоепії — літературно-

нормативна вимова; на рівні орфографії — грамотне письмо; на рівні

лексики — відсутність чужих слів, вульгаризмів, суржику,

невмотивованих повторів; на рівні граматики — правильна, завершена

побудова речень, нормативні словоформи; з погляду стилістики —

відповідність меті, завданням, ситуації спілкування, стилям, підстилям

і жанрам мовлення.

Складниками виразності професійного мовлення є

інформаційна (змістова) і виражальна (чуттєво-мовна) виразність.

Тому вважають, що виразність — це радше ознака структурної

специфіки тексту, а не лише слів; вона є ознакою культури мови всіх

стилів.

Естетичність професійного мовлення спирається на

точність, логічність, чистоту, виразність, а також доречність,

лаконічність, різноманітність, образність, які У взаємодії та

пропорційності створюють гармонію усного чи письмового тексту.

Одноманітний, нечіткий, невиразний, засмічений суржиком,

випадковими словами текст ніколи не справить враження гарної,

вишуканої мови і не викличе почуття естетичного задоволення.

Естетика професійної мови досягається оптимальним добором мовних

засобів, потрібних для певної комунікативної настанови, гармонійною

16

цілісністю тексту. Почуття естетичного задоволення викликає

ввічливе, дотепне мовлення.

Виділити найважливіше, наголосити на думці можна по-

різному, а саме: змінити тональність голосу — це насторожить

слухачів; знизити або, навпаки, посилити його; зробити паузу перед

важливою інформацією, уповільнити темп, повторити важливе слово,

думку. Досвідчений промовець позначає в тексті місця, за рахунок

яких він може скоротити час, якщо його мало, або, навпаки,

розширити думку, коли це дозволяє ситуація. Лектор повинен добре

готуватися до виступу й вірити у свої сили [4].

Знання мови професії підвищує ефективність праці,

продуктивність виробництва, допомагає краще орієнтуватися в

безпосередніх у професійних і ділових відносинах. Але не слід

забувати, що основна характерна ознака людини – здатність

індивідуального мислення і формування унікального світогляду.

Завдання вищої школи полягає в тому, щоб формувати протягом

навчання повноцінну, гармонійно розвинену особистість, спеціаліста,

який має фундаментальні знання й багатий інформаційний запас,

прагне поповнювати його, володіє основами конструювання тексту

відповідно до комунікативного задуму й професійною мовленнєвою

культурою.

Найсучасніші комп’ютери не можуть самостійно мислити,

робити висновки, узагальнювати чи ухвалювати конкретні рішення,

щоб перетворити студента з об'єкта навчання в суб'єкт творчої,

розвиваючої навчально-пізнавальної діяльності. Адже вміння

спілкуватися мовою професії підвищує ефективність праці й

17

допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві і в

безпосередніх ділових контактах.

1. 2 Робота над орфоепічними нормами

Орфоепічні норми регулюють правильну вимову звуків.

Нормативними в українській мові є, напр., чергування [о], [е] з [і] у

закритих складах (обхідний – обходити, опір – коефіцієнт опору,

порода – забарвлення порід, ступінь – ступеня забруднення), перехід у

певних позиціях приголосних г, к, х у ж, ч, ш та [з’], [ц’], [с’]

(рівновага, перебувати у рівновазі; допустима напруга, місцеве

напруження; ділянка дії опису, на ділянці; арифметичне відношення,

бінарне відношення, шлюбні відносини, торговельні відносини; тверде

мащення (дія), тверде мастило (продукт)), твердість губних б, п, в, м, ф,

що не мають м’яких відповідників, а також твердість шиплячих ж, ч,

ш, які можуть бути у відповідних позиціях напівм’якими, пор. жила —

жінка, чинний — чільний, шихта — шість.

В українській мові треба розрізняти вимову [г] і [ґ],

наприклад: реґламент — регулювати; ґрунт — гурт; ґніт — гніт [22].

1.3 Наголос в українському професійному мовленні

Акцентологічні норми регулюють наголошування слів.

Особливістю українського мовлення, що відрізняє його від

російського, є переміщення наголосу в іменниках першої відміни

множини на закінчення. Наприклад: книжка - книжки, книжками,

18

книжкам тощо. Отже, у формах однини наголос переважно постійний,

у формах множини він переноситься з основи на закінчення.

В українській мові існує значна група власних географічних

назв із суфіксами –щин-, -чин-, у яких треба звернути увагу на

вимову: Київщина – (бо Київ); Полтавщина – (бо Полтава);

Харківщина – (бо Харків); Донеччина – (бо Донецьк).

Слід запам’ятати наголошення особових форм дієслова бути:

буду, будеш, будуть, буде, будемо..., була, було, були (порушенням

норм є було, будеш, буде, будемо)

Правильними є наголошення кінцевого складу в дієсловах

типу: нести, вести, везти та ін. Наприклад: нести - принести,

пронести, занести, піднести, внести... (а не прине с ти, занести...).

Слід звернути увагу на віддієслівні іменники середнього роду

на (-ання), вони наголошуються на тому складі, що й в інфінітиві.

Наприклад: читати – читання; завдати – завдання; питати –

питання; надбати – надбання.

Однаково наголошуються словосполучення квартали

будинків і квартали року. Неправильною є вимова: завдання, читання,

писання, квартал.

Важливо розрізняти наголошення слів статут (устав) і

статус (правовий).

Пам’ятайте і про наголошення таких часто вживаних

іншомовних слів: діалог, каталог, міліметр, сантиметр, кілометр,

демократія, бюрократія та ін.

Примітка: окрім словесного, велике значення має логічний

наголос. Це посилення наголосу на певному слові чи складі для

19

увиразнення висловленого за допомогою голосу. Наголосом можна

виділити найголовніше слово в межах фрази, наприклад:

Ми взяли участь у діловій нараді.

Ми взяли участь у діловій нараді.

Ми взяли участь у діловій нараді.

Літературна мова усного мовлення вимагає від людини, яка

дбає про свій культурний рівень вміння правильно ставити наголос у

кожному слові. Для цього треба користуватися орфографічним

(орфоепічним) словником.

Під час вироблення акцентуаційних норм професійне

мовлення має далеко більше труднощів, ніж у формуванні лексики.

Правильність наголошування є однією з ознак культури

професійного мовлення. Значна кількість помилок припадає на

недотримання норм наголошування іменників. В українській мові є

багато іменників, які мають два наголоси — і два різних значення.

Будьте уважні, коли добираєте для оформлення думки подані нижче

іменники:

Наприклад:

• мета — ціль, план, завдання;

• мета — вид угоди;

• правило — положення, принцип;

• правило — пристрій, на якому щось розрівнюють.

1.4 Милозвучність української мови

Один із засобів досягнення милозвучності української мови –

уникнення збігів певних звуків у слові чи на стику слів. Цьому,

20

зокрема служить і чергування в певних випадках звуків у-в, і-й, часток

- ся - сь, форм прийменника з-зі-із, над-наді й под.

Українська мова уникає насамперед збігу голосних, а потім –

приголосних. Причому пауза сприймається як приголосний.

Наприклад: увести в оману; поїхав у Київ на конференцію;

внесок у науку.

Проте незалежно від того, на який звук кінчається попереднє

слово, вживаємо, як правило:

a) у перед звуками в, ф ( із тими звукосполуками, у яких є ці

звуки: св, льв, зв, дв, тв, хв, гв, сф і под.): надруковано у «Вечірньому

Києві», події у світі, будівля у дворі, досягнення у сфері економіки;

б) і перед звуком й ( який позначається буквами й, я, ю, є, ї):

злагода і єдність.

Варіанти прийменника із, зі вживаємо, щоб уникнути

зіткнення звука з з іншими приголосними, зокрема із шиплячими та

свистячими: із святом, зі святом, зі школи, зі мною.

1.5 Робота над лексичними нормами

Лексичні норми регулюють слововживання. В українській

мові треба вживати:

• з а ходи, а не міроприємства;

• наст у пний, а не слідуючий;

• будь - який, а не любий;

• як консульт а нта , а не в якості консультанта.

Ключові поняття:

21

Лексика (від гр. lexis – слово) – словниковий склад мови,

сукупність усіх слів, що вживаються в мові.

Синоніми – це слова відмінні одне від одного своїм звуковим

складом, але близькі або тотожні за значенням. Наприклад: сміливий,

відважний, хоробрий, безстрашний, героїчний. Синоніми поділяються на

три основні групи:

лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками

(відомий – видатний– славетний – знаменитий);

стилістичні синоніми – це слова, що відрізняються

стилістичним та емоційним забарвленням (говорити – мовити

– пророчити – верзти – базікати);

абсолютні синоніми – зовсім не відрізняються значенням і в

контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності

(мовознавство – лінгвістика, століття – сторіччя). Таких

синонімів в українській мові небагато.

Незнання синонімічних можливостей призводить до помилок.

Часто виникають ускладнення, коли в російській мові на позначення певних

понять існує одне слово, а в українській мові – кілька. Наприклад: в

російській мові – положение, українською – стан (фізичний), положення

(горизонтальне), становище (матеріальне). Треба бути уважним, бо заміна

навіть однієї букви може вплинути на значення слова і всього тексту.

Наприклад: Замісник. Заступник.

Замісник – посадова особа, яка тимчасово виконує чиїсь

обов`язки, тобто заміщає відсутнього керівника. Заступник – це офіційна

назва посади.

Квиток. Білет.

22

Квиток – вживається у словосполученнях: театральний квиток,

залізничний квиток, студентський квиток тощо. Білет – кредитний,

банківський, екзаменаційний.

Пароніми – слова, досить близькі за звуковим складом і

звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а

відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи

відсутністю частки -ся. Тому треба особливо уважно стежити за

вживанням малознайомих слів і завжди звертатися до відповідних

словників, щоб уточнити значення, правопис і вимову потрібного слова.

Порівняймо значення паронімів:

Близький. Ближній. Слова мають спільні і різні значення.

Спільних значень два: 1) розташований на невеликій відстані: близька

хата - ближня хата, близький ліс - ближній ліс. Але щодо популярного

нині окреслення зарубіжжя треба вживати вислів близьке зарубіжжя; 2)

який перебуває в прямих родинних стосунках з ким-небудь: близька

рідня – ближня рідня. Словник за ред. Б. Грінченка фіксує вживання у

Марка Вовчка вислову ближні приятелі, тобто такі, що мають почуття

симпатії, дружби один до одного, а також спільні ідеї, інтереси.

Сьогодні ми скажемо в цьому випадку близькі приятелі.

Прикметник близький має ряд значень, яких не має ближній.

Так, невелика часова віддаленість передається прикметником близький:

уже близька ніч, сонце близьке до заходу, близьке свято. Ще близький –

це добре знаний, відомий, зрозумілий: Почув у голосі щось близьке, своє;

такий, який глибоко хвилює, безпосередньо стосується будь-кого:

Інтереси дітей близькі матері; про адекватний, реалістичний переклад

теж кажуть близький: переклад близький до оригіналу.

Покажчик. Показник.

23

Покажчик – напис, стрілка, довідник.

Показник – наочне вираження (у цифрах, графічно), наприклад:

економічний показник, показник можливостей та ін [15].

1.6 Іншомовні слова в українському мовленні професійного

спрямування

В українському мовленні професійного спрямування вживаються

слова, засвоєні з інших мов. Запозичуючи, і використовуючи в

професійному мовленні, їх було підпорядковано законам фонетики,

граматики, пристосовано до правил українського словотвору й семантичних

систем.

Так, наприклад, із німецької в українську прийшли деякі

адміністративні, технічні, медичні, торговельні, військові, виробничі

терміни тощо. Наприклад: штат, верстат, стамеска, штукатур, слюсар,

лобзик, цех, бухгалтер, вексель, масштаб та ін.

Слід бути обережним й уважним під час використання в

професійному мовленні іншомовних слів. Якщо іншомовні слова можна

замінити відповідними українськими, то їх вживання недоречне. Щоб

правильно вживати іншомовні слова, варто дотримуватися таких

рекомендацій:

а) не ставити в текст іншомовні слова, коли є відповідники в

українській мові;

б) вживання іншомовного слова в діловому стилі й професійному

спілкуванні допустиме в тому значенні, у якому воно зафіксоване в

словниках;

24

в) не слід користуватись в одному й тому ж документі іншомовним

словом і його українським відповідником на позначення того самого

поняття. Бажано в таких випадках користуватися національною мовою.

Наприклад: апелювати – звертатися; екстраординарний –

особливий; аргумент – підстава, доказ; координувати – погоджувати;

генеральний – загальний, головний; лімітувати – обмежувати; дебати –

обговорення; пріоритет – першість; домінувати – переважати; цейтнот

– нестача часу [15]..

1.7 Орфографічний практикум

Іншомовні слова пишуться за принципами української

орфографії – морфологічним, фонетичнім, традиційним.

Написання И, І, Ї підлягає фонетичному принципу:

1. И пишеться:

- у загальних назвах після Д, Т, З, С, Ц, Ж, Ч, Ш, Р (правило

„дев`ятки” в основах слів перед наступною приголосною (крім Й):

електрик, фізика, циркуль, диплом, математика;

- після всіх інших приголосних у загальних назвах пишеться

И чи І (залежно від вимови): вимпел - вібрація, гігієна - гиря.

2. І пишеться:

- на початку слів: інструмент, інститут, іонізатор;

- у кінці невідмінюваних слів: жалюзі, журі;

- у загальних назвах після Б, П, В, Н, Ф, Г, К, X, Л, М перед

наступним приголосним: бізнес, графік, хімія;

25

- в іменниках, що закінчуються на -ія: індустрія, екологія,

еволюція, інструкція, концентрація;

- після префікса дез-: дезінфекція, дезінтегратор,

дезорієнтація.

3. Ї пишеться:

Після букв, що позначають голосні: альтруїзм, колоїди.

4. Є пишеться:

- після Е, І, Ї, Ь, апострофа: ієрархія, конвеєр. кур'єр,

портьєра, реципієнт, коефіцієнт;

- на початку слова пишеться Е чи Є (залежно від вимови):

енергія, експозиція, експромт, Європа.

5. Е пишеться:

- після голосного крім і: аеоргідромеханіка, коерцитивний

(але траєкторія);

- після твердих приголосних: декан, лекція, мер, інтелект;

- у префіксах де-, ре-: дестабілізація, регенерація.

6. Подвоєння приголосних у словах іншомовного

походження:

- у власних назвах (і похідних від них), коли воно наявне в

мові-першоджерелі: Калькутта – калькуттський, Голландія -

голландський;

- під час збігу однакових приголосних на стику префікса й

кореня, якщо в мові вживаєгься паралельне непрефіксальне слово:

іррадіація (бо є радіація), імміграція (бо є міграція), інновація (бо є

новація).

26

Подвоєння зберігається в таких загальних назвах: алло,

тонна, брутто, ванна, мотто, нетто, панна, пенні, бонна, білль,

булла, вілла, дурра, мірра, тратта та ін.

У всіх інших випадках у загальних назвах приголосні не

подвоюються: асиміляція, ват (але Ватт), маса, метал, група, клас,

колега та ін.

7. М'який знак в іншомовних словах:

Після Д, Т, З, С, Л, Н, що позначають м`які приголосні, перед

Я, Ю, Є, Ї, ЙО при роздільній вимові: Ньютон, мільярд, мільйон.

8. Апостроф у словах іншомовного походження (за наявності

роздільної вимови):

- перед Я, Ю, Є, Ї після губних (б, п, в, м, ф), шиплячих (ж,

ч, ш) приголосних (г, к, х, р): інтерв'ю, комп'ютер, Х'юстон;

- перед Я, Ю, Є, Ї після префіксів на твердий приголосний,

об'єм, кон'юнктура, ад'єктивація [22].

1.8 Терміни та їх місце в професійному молвенні

Наукові поняття визначаються спеціальними словами – термінами

(термін - від латин. terminus – кордон, межа, кінець), які складають основу

наукової мови. Термін – це слово або усталене словосполучення, що чітко

й однозначно позначає усталене словосполучення чи спеціальне поняття.

Терміни поділяються на загальновживані (модуль, кредит,

авангард, ідея, гіпотеза, формула) і вузькоспеціальні, уживані в певній

галузі науки (режим рекуперативного гальмування, алгоритм

діагностування, знаменник, дільник, чисельник, суфікс, префікс).

27

Поширеним у сучасному житті є спілкування між фахівцем і

нефахівцем. Прикладами цього є науково-популярні видання з різних

галузей науки, передачі по радіо й телебаченню, інструкції з

експлуатації різних приладів і пристроїв тощо. Їх мовлення адаптоване

до сприйняття непідготовленим читачем (слухачем); у ній

переважають загальнонаукові терміни, а вузькоспеціальні

пояснюються.

У мовленні професійного спілкування виразно простежується

стійка тенденція до інтернаціоналізації, що пов'язано з міжнародним

характером наукових знань. Інтернаціоналізація виявляється у

формуванні термінології з урахуванням міжмовної узгодженості змісту

і обсягу основних понять. Інтернаціональними вважають терміни, які

вживаються не менше, ніж у трьох неспоріднених мовах і мають

греко-латинську основу. Для розвитку міжнародної співпраці і

професійного спілкування важливо, щоб терміни в різних мовах мали

однакове значення. У науковій сфері інтернаціональний характер

мають також системи правил, які формують єдине на певному етапі

розвитку науки уявлення про членування предметів, що забезпечує

взаєморозуміння вчених з різних країн і відкриває можливість до

міжнародного визнання результатів їх досліджень у межах певної

галузі.

Як невичерпне джерело термінології розглядав

загальнонародну мову І. Огієнко. Він твердив, що народна мова «ховає

в собі силу найрізніших мовних перлин, часом навіть на означення

тонких духовних переживань чи найрізніших термінів». У праці

«Походження великодних виразів» вчений переконливо довів

28

наявність тісного взаємозв'язку книжної і народної традицій у

термінотворенні. Основними способами творення термінів у сучасній

українській мові є:

— спеціалізація використання загальновживаних слів, які

наповнювалися специфічними значеннями, зумовленими

появою нових понять: сторона (трикутника), коло

(геометрична фігура), біль (медичний термін), вина

(правничий термін), злочин (правничий термін), часопис,

дієслово, прикметник, особа, відмінок, наголос, речення,

правопис,

— термінологічна деривація, тобто використання засобів

словотвору, характерних для української мови (опромінення,

водогін, кровообіг, провідність, термостійкість,

мікроорганізм, гіперфункція);

— запозичення з подальшою фонетичною і граматичною

адаптацією слів-термінів іншомовного походження (функція,

апперцепція, конвеєр, конвенція, орфографія, тембр,

резонатор, казуїстика).

До термінів ставляться такі вимоги, як однозначність,

дефінітивність, відсутність експресивно-оцінних нашарувань,

стилістична нейтральність.

Сучасна українська термінологія активно поповнюється

новими одиницями — переважно запозиченнями з англійської мови,

наприклад: файл, курсор, байт, інтерфейс, демпінг, маркетинг, мене-

джер, трас, тощо. Одним із продуктивних способів засвоєння таких

запозичень є поєднання їх з власне мовними або давно запозиченими

термінами, тобто утворення словосполучень, наприклад: демпінгові

29

ціни, клірингові розрахунки, маркетинговий аналіз, круглий лот тощо.

Понад 70% термінів у різних терміносистемах — це словосполучення.

Кількість термінів у мові постійно зростає, а в деяких галузях

науки навіть випереджає зростання загальновживаних слів української

літературної мови. Це пов'язано з інтенсивним розвитком науково-

технічних знань, появою нових дисциплін. Отже, термінологія

безпосередньо залежить від галузі науки, у якій використовується, та її

розвитку. Водночас розвиток галузевих термінологій впливає на

розбудову наукового стилю української мови загалом.

З огляду на сферу використання, терміни поділяють на

загальнонаукові, міжгалузеві та вузькогалузеві.

Загальнонаукові терміни. Такими термінами послуговуються

в усіх галузях знань. Вони позначають логіко-філософські категорії,

що мають гносеологічну (пізнавальну) універсальність, та нові

категорії і поняття, які виникли внаслідок інформатизації науки і

суспільства, інтеграцій процесів у різних галузях знань: елемент,

функція, гіпотеза, інформація, система, програма, структура,

діапазон, документ, справа, закон тощо. Загальнонаукові терміни є

основою пошуку засобів теоретизації науки, універсалізації наукових

засобів і професійної мови загалом. Використання загальновживаних

термінів може створювати деякі незручності, оскільки в них

найчастіше виникає полісемія. У мові окремих галузей знань вони

зазнають конкретизації переважно шляхом поєднання з прикметником:

система — центральна нервова система (біол.), амальгамна система

(хім.), екологічна система (еколог.), електродинамічна система

(техн.), томографічна система (мед.), державна система (політ.),

граматична система (лінгв.), кредитна система (фін.), кріпосницька

30

система (іст.), мажоритарна система (юр.), мажорно-мінорна

система (муз.), реєстраційна система (соціол.), система нервюр

(архіт.), теософська система (рел.), господарсько-правова система

(ек., юр.) та ін. Характерною ознакою загальнонаукових термінів є

схильність до утворення антонімічних пар: абстрактне і конкретне,

необхідність і випадок, можливість і дійсність, причина і наслідок,

еволюція і революція та ін.

Міжгалузеві терміни. Виникнення цих термінів пов'язане з

інтеграційними процесами в розвитку сучасної науки й появою

міждисциплінарних комплексів. До міжгалузевих термінів належать

назви узагальнених, базових понять, спільних для певного комплексу

наук або для більшості наук, які належать до цього комплексу. Ці

поняття часто виступають основою для формування більш конкретних

видових понять та термінів на їх позначення: звук (вет., мед.) —

амфоричний звук, везикулярний звук, легеневий звук, перкуторний звук,

глухий звук; звуковипромінювач, звукозаписний (техн., фіз.); звуковий

(подразник), звукосприйняття (біол.), звукоізоляція (техн., мед.).

Вузькоспеціальні терміни. Ці терміни позначають специфічні

для кожної галузі поняття, категорії. У них відображується специфіка

професійної діяльності, зокрема: самостійна сфера діяльності (назви

наукових дисциплін, галузей техніки, технології виробництва, найме-

нування досліджуваних проблем); об'єкт діяльності (наукова праця,

наукова творчість), мова (мовознавство), література

(літературознавство), мистецтво (мистецтвознавство), віруси

(вірусологія), енергія сонця (геліоенергетика) тощо); суб'єкт

діяльності (мовознавство — мовознавець, літературознавство —

літературознавець, мистецтвознавство — мистецтвознавець); засоби

31

діяльності знаряддя діяльності (датчики, мікропроцесори, термінали,

модулятори, лазери тощо); процеси діяльності (радіолокація,

проектування, конструювання, діагностика тощо); методи

діяльності (численні методи алгебри, численні методи аналізу тощо);

виміри (виміри геометричних величин, виміри тиску, температурні

виміри, біологічні і біомедичні виміри); продукти діяльності (широке

коло різного роду результатів діяльності). Одні й ті самі терміни

можуть одночасно належати до двох груп, наприклад бути засобом

діяльності і результатом діяльності. Серед спеціальних термінів

виділяють технічні, фізичні, правничі, економічні та ін.

Розмежовувати загальнонаукові та вузькоспеціальні терміни

часом буває складно. Наприклад, слова доказ, справа, дія, засідання

вживаються в багатьох сферах професійної діяльності, але в

законодавчому тексті вони набувають специфічного змісту.

Отже, засвоєння термінології відповідної галузі знання є

одним із перших кроків в оволодінні професійним мовленням [10].

1.9 Професійна лексика

Науково-технічний прогрес наповнив мову новими поняттями, що

властиві різним професіям. Мова представників різних галузей

виробництва, народного господарства дедалі збагачується, і цей процес

відбувається завдяки формуванню мовлення будь-якої професії, усуненню

мовних примітивізмів, збагаченню науково-технічною, суспільно-

політичною лексикою і термінологією, появи нових понять.

Професіоналізми – слова й мовленнєві звороти, характерні для

мови людей певних професій. Професіоналізми виникають, коли та чи інша

32

спеціальність, фах або вид занять не мають розвиненої термінології: курсак

(курсова робота), лаба (лабораторна робота), між парами вікно (між

заняттями вільний час), завис комп (комп`ютер тимчасово не працює)

тощо. Професіоналізми виступають як неофіційні (а отже, експресивно

забарвлені) синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна

вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні.

Друга група професіоналізмів – це загальнозрозумілі слова.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого

наукового визначення й не становлять цілісної системи. Оскільки

професіоналізми вживаються на позначення спеціальних понять лише у

сфері тієї чи іншої професії, вони не завжди відповідають нормам

літературної мови.

У межах одного колективу, однієї спеціальності може

народжуватися безліч нових професіоналізмів. Нові слова виникають за

рахунок словоскладання, нових префіксів та суфіксів. Серед префіксів

найпоширенішими є: до- (доокомплектувати, дообладнати); недо-

(недопромисел, недовнесок); над-, серед-; серед суфіксів -ість, -ат, -ація та

ін.

Що вища мовна культура, то менше буде можливостей для появи

професіоналізмів.

1.10 Роль професіоналізмів в оптимізації професійного

мовленнєвого спілкування

Фразеологізми – особливі мовні одиниці мають чітко

виражене стильове призначення. Вони тяжіють до окремих стилів і в

текстах цих стилів найчастіше вживаються. Пояснити це можна тим,

33

що вони співвідносні зі словами, бо, як правило, виражають одне

поняття, використовуються як образні синоніми і мають виразне

стилістичне забарвлення.

Кожен стиль мовлення володіє значним запасом

фразеологізмів. Стилістичні функції фразеологізмів залежать від

джерел їх походження.

До книжних фразеологізмів належать термінологічні

словосполучення, поява яких зумовлена постійним розвитком різних

галузей науки, культури, техніки. Ці фразеологізми найчастіше

використовуються у науковому, діловому і публіцистичному стилях. У

творах худжньої літератури вони вживаються рідко. Термінологічні

словосполучення, як і інші групи фразеологізмів, означають одне

поняття і в мовленні виступають як готовий вислів, що не членується:

коротке замикання; іменний складений присудок; північне сяйво;

мічені атоми; юридична особа тощо.

Фразеологізми можуть перебувати в синонімічних з`язках як з

окремими словами, так і між собою. Наприклад: живучий – і довбнею

не доб”єш; скрипуче дерево довго стоїть. Фразеологізми-синоніми

більш експресивні, ніж окремі слова, тому вони вживаються у

розмовному, художньому стилях, а слово живучий – стилістично

нейтральне.

У публіцистичних і художніх текстах фразеологізми іноді

видозмінюються, що служить засобом експресії, створення каламбурів.

Наприклад: Бути чи не бути – питання вирішене. Як бути – ось у чім

питання.

Фразеологізми є одним з невичерпних джерел багатства і

виразності мовлення, але вимагають доречного вживання. Наприклад

34

фразеологічні одиниці соціального спрямування: зв’язувати кінці з

кінцями; в шори взяти; бути зайвим ротом; дві шкури дерти;

пустити з торбами; з миру по нитці, бідному (голому) сорочка;

тримати за морду; бити по кишенях; жити на широку ногу; покласти

зуби на полицю (на клин); не по кишені (Е. Демський). Виробничо-

професійні вирази, що мають метафоричне значення: з`їло гуму; чихає

мотор (з мови водіїв); сім раз одмір, а один одріж (з мови кравця); грати

першу скрипку; підвищувати тон (з мови музикантів); взяти під обстріл (з

мови військових); виконувати завдання на відмінно (з мови вчителів) та

інші.

Спочатку купу паперів придумали, за які треба віддавати

шалені гроші… (УМ, 31.01.04); …податкові зміни здатні повністю

знищити такі галузі, як сільське господарство, харчова промисловість,

книгодрукування, аптечна справа, “накрутити” ціни на житло… (УМ,

31.01.04); …мені не подобається, коли партія влади, використовуючи

абсолютно неконкурентні ресурси, забиває місця в парламенті… (УМ,

29.01.04).

Оскільки в усному професійному мовленні людина вживає

фразеологізми, треба пам`ятати, що їх не можна перекладати

буквально: кожен народ по-своєму бачить ті чи інші події, явища й

засобами своєї мови передає їх суть, робить висновки, ділиться

спостереженнями. Наприклад: рос. Делу время – потехе час;

український відповідник: Як почав орати, у сопілку не грати. Отже,

українські відповідники тих російських фразеологізмів, які ви хочете

використати в розмові з партнером, шукайте в спеціальних словниках.

1.11 Лексичні та графічні скорочення

35

Лексичні скорочення (абревіатури) функціонують як самостійні

слова. Графічні ж скорочення не є словами й використовуються лише на

письмі. На відміну від лексичних вони обов’язково розшифровуються та

читаються повністю.

Лексичні скорочення бувають декількох типів:

1. Ініціальні (абревіація) – утворені з початкових букв слів, що

означають поняття; вони, у свою чергу, поділяються на: а) буквені –

читаючи їх, треба вимовляти букви: АМК, КБ, ЖБК, ХТЗ; б) звукові –

читаючи їх, вимовляють звуки: ЗАГС, ЦУМ, Ту-154, ВАТ та ін.;

в) буквено-звукові (змішані) – частина слова вимовляється за буквами,

частина – звуками: ЖЕК, ТЕЦ та ін.

2. Складові скорочення – утворені з частин складів слів: завгар,

техред, лінкор, міськком, Харзеленбуд та ін.

3. Частково скорочені слова – утворені з частини або частин

складів слів і повного слова: Донвугілля, Татнафта, госпрозрахунок,

рембаза та ін.

4. Відсікання (усічення): пом., акад., доц. та ін.

5. Телескопічні скорочення – утворені з початкової та кінцевої

частини складових слів: рація (із ра[діостан]ція), біоніка (із біо[логія] та

[електро]ніка) й ін.

6. Змішаного типу (комбіновані): НДІ, торгмаш й ін.

А також:

- крапкові: ст., див., ім. та ін.;

- дефісні: з-д, б-ка, ін-т та ін;

- скісно лінійні (дробові): р/р, а/с (крапка не ставиться);

- нульові ( курсивні – на позначення фізичних, метричних величин,

36

валют та ін.) лише після цифрових назв: 2 хв., 47 кг., 250 г., 400 грн. та ін.;

- комбіновані: півд.-зах., півн.-схід. та ін.

Увага! Графічні скорочення, як правило, не подвоюються, виняток

становлять рр. (роки).

Не можна перевантажувати текст графічними скороченнями,

наприклад: НП, що сталося на ПУ під.-схід. міської РМС через порушення

ПТБ інженером Ковтуном В.С. Не можна скорочувати імена та імена по

батькові (крім ініціалів): не Мих. Серг. Грушевський, а М. С. Грушевський

(як виняток – з однаковими прізвищами: Гр. Тютюнник – Григір, бо є

Григорій Тютюнник).

Подаємо деякі зразки скорочень, які вживаються в усіх видах

ділових паперів:

- назви документів: РКК, ОРД, техплан, техдокументація;

- назви посад, вчених ступенів, знань: член-кор., проф.., канд. філол.

наук., зав., заст.;

- офіційні форми звернення: доб., п.;

- офіційні назви організацій, установ, відділів: агропром, фінвідділ,

Київськбуд, Укрземпроект;

- скорочення, вживаній в планово-обліковій документації:

промінвестбудбанк, техпромфінплан, накл. № тощо.

Назва установ, закладів, організацій тощо, утворені з частин слів,

наприклад:

- з великої літери, якщо ці слова вживаються на позначення установ

одиночно: Укрпромбуд, Укрнафта, Укрміжколгоспбуд, Укрцукорпром,

Укроргводбуд;

- з малої літери, якщо такі слова є родовими назвами: міськрада,

облвно, педінститут, оргвідділ.

37

Загальна лінгвістична наукова думка оперує поняттям

акронімії, визначаючи її як "спосіб словотворення", проте лексична

одиниця за цим механізмом не утворюється. Фактично виникає тільки

нова форма, яка абсорбує в себе значення всієї вихідної одиниці. Так

виникає ціла низка "екологічних" акронімів. Прикладами таких

форматичних інновацій можна вважати NOTE (Not over there, either),

що позначає безкомпромісне ставлення до будівництва у певній

місцевості, BANANA (Build Absolutely Nothing Anywhere Near

Anything) на позначення радикально-екстремістського ставлення до

будівництва:

There is also the zealous "Nimby" (Not In My Back Yard), his

eager disciple the "Note" (Not Over There Either) and the mega-

conservationist the "Banana" (Build Absolutely Nothing Anywhere Near

Anything). /Western Morning News, Aug. 23, 2002/.

Існує точка зору, згідно з якою роль багатьох акронімів

полягає в тому, що, незважаючи на свій абревіатурний характер, вони

стають справжнім центром створення нових слів [с. 21. Зацний Ю.А.

Розвиток словникового складу сучасної англійської мови в 80-ті –

90-ті роки ХХ століття: Дис... д-ра філол. наук: 10.02.04. – К., 1999. -

409 с.]. Так, наприклад, інноваційна мовна одиниця compact disc була

використана в ролі основи для створення абревіатури CD, яка надалі

практично повністю витіснила вихідну одиницю та бере активну

участь у творенні лексичних інновацій складного типу: CD video, CD

caddy, CD reader. Як і попередня, абревіатура HIV також брала участь

в утворенні значної кількості нових лексичних одиниць, до яких

можна віднести HIV-virus, HIV-positive, HIV-infected, HIV disease, HIV-

negative.

38

У фаховому спілкування й документах припускається використання

лише загальнонормативних графічних скорочень, зафіксованих у

державних стандартах і словниках.

1.12 Робота над орфографічними нормами

Орфографічні норми регулюють написання слів, уживання

м'якого знака, апострофа, великої літери; правопис прізвищ, імен,

по батькові тощо.

Основні орфографічні правила:

Апостроф

Апостроф пишеться на позначення роздільної вимови я, ю,

с, ї та попередніх твердих приголосних:

- після б, п, в, м, ф, р : В'ячеслав, розв'язати, пом'якшити

тощо;

- після префіксів та першої частини складних слів, що

закінчуються на твердий приголосний: Мін'юст, під'їхати,

трьох'ярусний;

- в імені Лук'ян та в усіх похідних формах.

Апостроф не пишеться:

- після б, п, в, м, ф, якщо у корені слова перед ними стоїть

інший приголосний (крім р): цвях, свято, присвячений;

- перед пом'якшеним р: порядок, порятунок тощо.

39

М'який знак

М'яким знаком [ь] позначається

- м'якість зубних приголосних (д, т, з, с, ц, л, н) у кінці

складу та слова: сядь, боротьба, бальзам;

- м'якість приголосних у середині складу перед о:

чотирьох;

- у суфіксах -ськ-, -зьк-, -цьк-, -ньк-, -оньк-, -еньк-, -

есеньк-, -ісіньк-, -усіньк- -юсіньк-: учнівський, козацький,

малесенький, гарнюсінький;

- м'якість кінцевих приголосних у родовому відмінку

множини іменників жіночого роду м'якої групи І відміни і середнього

роду II відміни на -нн(я), -ц(е): земель, будівель, знань, сподівань,

сердець;

- м'якість приголосного в дієслівних формах дійсного та

наказового способу: сидять, сядьте, роблять, робіть.

Знак м'якшення не пишеться

- після р у кінці слова та складу: Харків, скрепер, сталевар

(але Горький - відповідно до вимови в російській мові);

- після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ств(о), -

ськ(ий): інший, тонший, меншість;

- якщо приголосні С, З і К не утворюють суфіксів: різко,

в'язкий, баский;

- після Ц у кінці іменників чоловічого роду іншомовного

походження: кварц, палац, шприц та ін.; на межі морфем: шістдесят,

шістсот.

40

Правопис префіксів

Особливої уваги потребує правопис деяких префіксів, а

саме тих, написання яких у російській мові різниться від написання в

українській мові:

- префікс С- пишеться тільки перед к, п, т, ф, х: схилити,

склепати, сфотографувати. У всіх інших випадках пишеться префікс

З-, при чому, при збігу приголосних, важких для вимови, між

префіксом З- і початковим кореня з'являється вставний голосний:

зіскочити, зігріти, зіпсувати;

- префікси РОЗ-, БЕЗ-, незалежно від наступного

приголосного, пишуться завжди з літерою З: без'ядерний, роззброїти;

- префікс ПРИ- пишеться у словах на позначення

наближення, приєднання, неповної дії: приєднати, приклеїти;

- префікс ПРЕ- пишеться переважно в якісних прикметниках

на позначення збільшеної ознаки: премудрий, предобрий, преширокий;

- префікс ПРІ- пишеться тільки у словах прірва, прізвище,

прізвисько.

Чергування голосних

В українській мові (на відміну від російської) звуки О, Е у

відкритому складі часто чергуються з І у закритому складі. Таке

чергування відбувається:

а) під час словозміни: піч - печі - піччю; кількість - кількості -

кількістю; Київ - Києва (але Київський); сім - семи; Канів - Канева;

вартість - вартості;

б) під час словотворення: будова - будівник; село - сільський;

робота - робітник;

41

в) якщо звуки О, Е вставні чи випадні, то вони чергуються з

нулем звука: земля - земель; вікно - вікон; вітер - вітру.

О, Е не чергуються з І, якщо

а) у слові є повноголосні групи -оро-, -оло-, -єре-, -еле- та

групи з неповноголоссям -ор-, -ов-, -ер- між приголосними: сторож,

подорож, берег, борг;

б) у родовому відмінку множини іменників середнього роду

на -ення: значень, оголошень, повідомлень;

в) в абревіатурах і в похідних формах: завгосп, торгпред;

г) у словах іншомовного походження: інженер, форум, агент.

Але в словах давньозапозичених таке чергування відбувається: колір -

кольору; папір - паперу.

Дуже давнім є чергування Е з О після шиплячих та Й :

а) після ж, ч, ш, щ, дж, й перед м'яким приголосним, а також

перед складом з Е та И (яке походить з давньоруського И) пишеться Е:

вечеря, учень, щеміти;

б) якщо ж далі стоїть твердий приголосний, а також склад з А,

О, У, И (що походить від давньоруського ЬІ) то пишеться О: бджола,

пшоно, чоловік.

Увага! Необхідно запам'ятати, що О після шиплячих та Й

перед м'якими приголосними пишеться в іменниках жіночого роду III

відміни в суфіксі -ост(і): меншості, свіжості;

в) у давальному й місцевому відмінках однини деяких

іменників: щоці, на вечорі;

42

г) у закінченнях родового та орудного відмінків прикметників,

займенників, числівників прикметникового типу жіночого роду:

гарячої, нашої, першої.

У дієслівних основах голосні А та И пишуться, якщо в

наступному складі з'являється голосний А, переважно наголошений, а

голосні Е та О пишуться, якщо голосний А у наступному складі

відсутній: застелити - застилати; допомогти - допомагати. Винятки:

проводити - проводжати; змерзнути - змерзати.

Дуже часто чергування О - А в дієслівних формах змінюють

значення слова, а саме: дієслова з О звичайно позначають тривалу дію,

одноразову, а дієслова з А - повторювану, багаторазову: гонити -

ганяти; котити - качати; схопити - хапати.

За традицією пишуться такі слова, як богатир, борсук,

коровай, монастир, багатир, хазяїн та деякі інші.

Зміни в групах приголосних

Якщо основа іменника закінчується на Г, К, X, ці приголосні

чергуються З, Ц, С та Ж, Ч, Ш. Таке чергування відбувається:

- під час словозміни (форми давального та місцевого відмінка

однини): запорука - запоруці;

- під час словотворення: крига - крижаний; безпека -

безпечний (але банк - у банку, а не в банці).

У таких групах приголосних, як -стн- (-сн-), -стл-, -

скн-, -ждн-, -здн-, -слн-, середній приголосний спрощується не

тільки у вимові, але і на письмі: стелити - слати, тиск - тиснути,

тиждень - тижневий, під'їзд - під'їзний,

43

Не відбувається таке спрощення у словах запозичених

баласт-баластний, контраст-контрастний та у словах: кістлявий,

пестливий, хвастливий, зап'ястний, шістнадцять.

У деяких випадках спрощення проходить лише в усному

мовленні, а на письмі не фіксується: студентський, агентство.

Перед суфіксом -ськ- деякі приголосні під час словотворення

змінюються, а саме: к, ц, ч + -ськ- дають -цьк(ий): кременчуцький

(Кременчук); галицький (Галич); г, ж, з + -ськ- дають -зьк(ий):

запорізький, празький, французький; х, ш, с + -ськ- дають -ськ(ий):

латиський, волноваський.

Властиве тільки українській мові таке явище, як подовження

приголосних. Воно відбувається:

- в іменниках середнього роду II відміни на я (крім родового

відмінка множини з нульовим закінченням, та похідних від них):

знання, життя, сторіччя (але сторіч), століття (але століть);

- в іменниках III відміни в орудному відмінку пред ю:

молоддю, міддю (але молодістю, повістю); галуззю, розкішшю,

подорожжю;

- перед я, , в деяких прислівниках: навмання, попідвіконню;

- якщо в родовому відмінку множини іменники середнього

роду закінчуються на -ів: відкриттів, почуттів;

1.13 Уживання великої літери

1.13.1 Велика та мала літери в рубриках:

1) З великої літери пишеться перше слово рубрик тексту, якщо

кожна рубрика закінчується крапкою:

44

Сьогодні о вісімнадцятій годині відбудуться загальні збори

колективу з порядком денним:

1. Про завдання колективу видавництва у світлі прийнятого

Закону про мови.

2. Звіт голови правління осередку Всеукраїнського товариства

«Просвіта» ім. Тараса Шевченка.

2) З малої літери пишеться перше слово рубрик, якщо вони

відокремлені одна від одної крапкою з комою:

Біологічні механізми Землі вже давно не справляються з

лавиноподібним техногенним забрудненням планети. Ситуація

ускладнюється швидше, ніж вдається знайти гарантоване рішення.

Основні компоненти забруднення сьогодні такі:

- зміна клімату під впливом парникового ефекту;

- виснаження озонового шару Землі;

- кислотне забруднення атмосфери й ґрунтів, хімічне

забруднення планети;

- забруднення Світового океану;

- прогресуюче зникнення сотень видів рослин і тварин та

збіднення генофонду Землі («Вісник АН України»).

Примітка. Якщо такі рубрики граматично самостійні та

структурно досить розлогі, то вони можуть починатися великою

літерою:

Кожен функціональний різновид мовлення має свій набір

комунікативно-семантичних інваріантів. У цьому плані видається

важливим дослідження таких питань:

45

1. Визначення інвентарю комунікативних типів висловлень

(інваріантів) у національній мові.

2. Опис цих інваріантів з опорою на синтаксичну структуру,

інтонаційне оформлення й лексико-тематичне наповнення

висловлення.

3. Зіставлення цих комунікативно-семантичних інваріантів у

слов’янських мовах (З виступу в дискусії).

Увага! З великої літери пишеться початкове слово виступу,

постанови, протоколу, ухвали тощо після вступної (загальної) частини:

Дозвольте ж мені виразити означення суверенітету

Республіки:

1. Земля та її природні багатства, води й повітряний басейн,

що знаходиться в межах кордонів України, є власністю народу

України.

2. На території України закони, прийняті Верховною Радою

України, мають пріоритет перед законами, прийнятими установами

[колишнього] Союзу (І. Р. Юхновський. Із виступу на загальних зборах

АН України).

1.13. 2 Велика літера у власних назвах

1. З великої літери пишуться назви найвищих державних посад

України та міжнародних посад: Генеральний секретар ООН,

Президент України, Голова Верховної Ради України, Генеральний

прокурор України, а також найвищих державних посад інших країн

згідно з вимогами дипломатичного протоколу (під час візитів до

46

України тощо): Президент Сполучених Штатів Америки, Прем’єр-

міністр Канади і т. ін.

Примітка. Назви посад, звань, учених ступенів тощо

пишуться з малої літери: голова, декан, директор, міністр, ректор

проректор, директор, президент НАН України, секретар; академік,

генерал-лейтенант, заслужений діяч мистецтв, народний артист

України, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, член-

кореспондент; доктор наук, кандидат наук.

Увага! Назви посад міністрів, послів, президентів академій

тощо в офіційних документах, а також для підкреслення урочистості

пишуть з великої літери: Міністр освіти і науки України, Посол

Республіки Польща, Президент Національної академії наук України.

Примітка. Умовні власні назви в актах, договорах та інших

офіційних документах пишуться з великої літери: Високі Договірні

Сторони, Автор і Видавництво тощо.

- Назви сторін світу: захід, південь, північ, схід, норд-ост,

південний захід – звичайно пишуться з малої літери. Якщо під цими

назвами розуміються країни чи народи, тоді вони пишуться з великої

літери: Далекий Схід, Західна Україна, країни Заходу, курорти Півдня,

народи Півночі, Південне Полісся, Північна Буковина, Схід прокинувся.

- Назви вулиць (бульварів, провулків, проспектів), шляхів

(залізничних, морських і т. ін.), каналів, течій (морських), а також

майданів (площ), парків і т. ін. пишуться з великої літери, а їхні родові

позначення — з малої: Андріївський узвіз, Байкало-Амурська

магістраль, бульвар Тараса Шевченка, вулиця Петра Сагайдачного,

Житомирська автострада, Львівська площа, майдан Незалежності,

проспект Металургів.

47

- У назвах груп або союзів держав і найвищих міжнародних

організацій усі слова, крім родових позначень, пишуться з великої

літери: Балканські країни, Європейське Економічне Співтовариство,

Співдружність Незалежних Держав, Всесвітня Рада Миру,

Міжнародний комітет Червоного Хреста, Організація Об’єднаних

Націй, Рада Безпеки, Троїстий союз.

- Назви держав та автономних адміністративно-

територіальних одиниць пишуться з великої літери. Причому, коли

назва держави чи автономної республіки складається з кількох слів, то

всі слова пишуться з великої літери: Арабська Республіка Єгипет,

Республіка Білорусь, Автономна Республіка Крим, Китайська Народна

Республіка, Корейська Народно-Демократична Республіка, Князівство

Монако, Королівство Бельгія, Республіка Болгарія, Соціалістична

Республіка В’єтнам, Сполучені Штати Америки, Угорська Республіка,

Франція.

- У назвах автономних областей та округів, а також країв,

областей, районів, сільрад тощо з великої літери пишеться тільки

перше слово: Волинська область, Єврейська автономна область,

Краснодарський край, Ненецький автономний округ, Новомлинівська

сільрада, Рожищенський район, Уманська міськрада.

Примітка. Неофіційні назви держав, одиниць

територіального поділу та образні назви географічних об’єктів

пишуться з великої літери: Буковина, Вінниччина, Закавказзя,

Закарпаття, Золотоверхий (Київ), Наддніпрянщина, Підмосков’я,

Побужжя, Поділля, Покуття, Полісся, Приазов’я, Прикарпаття,

Причорномор’я, Приуралля, Російська Федерація, Славутич (Дніпро),

48

Слобожанщина. У спеціальному стилістичному вживанні пишуться з

великої літери й загальні назви: Батьківщина тощо.

У словосполученнях — назвах державних, партійних,

громадських, профспілкових та інших установ і організацій як

України, так і інших держав з великої літери пишеться тільки перше

слово, що входить до складу назви: Верховний суд США, Генеральні

штати Королівства Нідерландів, Збройні сили України, Національна

рада Демократичної партії України, Національна гвардія України,

Центральна управа Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім.

Тараса Шевченка.

Увага! Але в назвах таких найвищих державних установ

України, як Верховна Рада України, Конституційний Суд України,

Кабінет Міністрів України, з великої літери пишуться всі слова.

Примітка. Традиційні, неофіційні назви закордонних

державних органів, які періодично скликаються, пишуться з малої

літери: бундесрат, джирга, конгрес, ландтаг, меджліс, національні

збори, парламент, сейм, сенат, стортинг.

- У назвах міністерств і їхніх головних управлінь, а також у

назвах інших установ та організацій, що складаються з кількох слів, з

великої літери пишеться тільки перше слово: Національний банк

України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство

культури і мистецтв України, Палата мір і вимірних приладів,

Українське товариство охорони пам’яток історії та культури,

Цивільний повітряний флот України.

Це правило поширюється й на офіційні назви:

а) установ місцевого значення: Виконавчий комітет Донецької

обласної ради народних депутатів, Львівський обласний відділ охорони

49

здоров’я, Чернігівська облспоживспілка, Шевченківський районний

відділ народної освіти міста Києва. Але: профком Київського

національного університету, страйкком, фабком і т. ін.;

б) партій України та інших країн світу: Демократична партія

України, Лейбористська партія Великої Британії, Республіканська

партія США;

в) міжнародних і закордонних професійних, громадських та

інших організацій: Австралійський конгрес тред-юніонів,

Американська федерація праці, Всесвітній форум українців,

Гельсінська спілка, Міжнародна асоціація україністів, Народний рух

України, Товариство об’єднаних українських канадців, Федерація

незалежних профспілок України.

- Правопис складених назв заводів, фабрик, комбінатів,

виробничих об’єднань, шахт, підприємств, установ, а також наукових і

навчальних закладів, кінотеатрів, театрів, парків культури та

відпочинку, клубів тощо підпорядкований таким правилам:

а) якщо підприємство, установа, заклад і т. ін. мають

символічну назву, номер чи носять чиєсь ім’я, то їх можна писати

повністю або скорочено. При цьому в повних назвах початкове слово

та перше слово взятої в лапки символічної (умовної) назви, ім’я тощо

пишуться з великої літери, а всі інші слова — з малої: Київський завод

«Арсенал», Виробниче акціонерне товариство «Поліграфкнига»,

Донецька шахта «Вітка-Глибока», Львівська середня школа № 1 імені

І. Франка, Десятий міжнародний з’їзд славістів, Національна

бібліотека України імені В. І. Вернадського, Київський військовий

округ.

50

У скорочених назвах перше слово звичайно пишеться з малої

літери, символічна назва (у лапках) — з великої: ансамбль пісні й

танцю імені П. Вірського, магазин «Роксолана», видавництво «Ладо»,

спортивний комплекс «Трудові резерви», стадіон «Динамо».

Примітка. Якщо скорочена назва вживається замість повної

(на вивісках, етикетках тощо), то її початкове слово пишеться з

великої літери: Комбінат «Прогрес», Кооператив «Садівник»,

Середня школа № 2;

б) перше слово власних назв академій, інститутів, науково-

дослідних установ, кінотеатрів, театрів, музеїв, парків культури та

відпочинку тощо пишеться з великої літери, незважаючи на те, що

воно є родовим позначенням: Національна академія наук України,

Донбаський державний технічний університет, Книжкова палата,

Державний музей українського образотворчого мистецтва,

Голосіївський парк імені М. Т. Рильського, Національна опера України

ім. Т. Г. Шевченка, Українська академія друкарства.

в) з великої літери пишеться перше слово складених назв

типу: Київський будинок мод, Львівський палац одруження,

Харківський клуб метробудівців.

1.13.3 Велика літера в складноскорочених назвах

1. Скорочені назви (абревіатури) установ, закладів, організацій

тощо, утворені з частин слів, пишуться двояко:

а) З великої літери, якщо ці слова вживаються на позначення

установ одиничних: Укрінформ, Укрпрофрада, Укоопспілка.

51

б) З малої літери, якщо такі слова є родовими назвами:

медінститут, облвиконком, райвно, райрада.

2. Складноскорочені назви, утворені з початкових

(ініціальних) букв, імен власних і загальних, пишуться великими

літерами: АТС, КНР, НЛО, СНД, УРП, УТН.

Примітка. Скорочення від загальних назв, які вимовляються

як звичайні слова (без вставних звуків), пишуться малими літерами:

виш (до вишу), загс (до загсу), неп (під час непу). Такі слова звичайно

відмінюються.

Так само відмінюються ініціальні скорочення типу ВАК, а їх

закінчення, що пишуться з малої літери, приєднуються до останньої

літери абревіатури без будь-якого знака (апострофа, коми): з ВАКу,

ВАКом, ТЮГу, ТЮГом.

1.14 Правила переносу слів

1.14.1 Орфографічні правила переносу

Частини слів з одного рядка в другий слід переносити за

складами: гай-ка, зо-шит, книж-ка, ко-ло-дязь, паль-ці, Хар-ків.

При цьому:

1. Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які

позначають один звук. Отже, переносити можна лише так: ґу-дзик, хо-

джу. Якщо дж, дз не становлять одного звука (це буває, коли д

належить до префікса, а ж або з —до кореня), то їх слід розривати:

над-звичай-ний (а не на-дзвичайний), під-жив-ляти (а не пі-дживляти).

52

2. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюються

від попередньої літери: бур’-ян (а не бур-’ян), кіль-це (а не кіл-ьце),

Лук’-ян (а не Лук-’ян), низь-ко (а не низ-ько).

3. Одна літера не залишається в попередньому рядку й не

переноситься в наступний: ака-де-мія (а не а-кадемія), Ма-рія (а не

Марі-я), олі-вець (а не о-лівець). Так само не можна поділяти на

частини для переносу такі двоскладові слова, як або, моя, око тощо.

4. Під час переносу складних слів не можна залишати в кінці

рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить

складу: багато-ступінчастий (а не багатос-тупінчастий), восьми-

гранний (а не восьмиг-ранний), далеко-східний (а не далекос-хідний).

5. Не можна розривати ініціальні абревіатури, а також

комбіновані абревіатури, які складаються з ініціальних скорочень

цифр: АЕС, ЛАЗ-105, МАГАТЕ, МАУ, НТШ, УАПЦ.

6. У решті випадків, які не підходять під викладені вище

правила, можна довільно переносити слова за складами: Дні-про й

Дніп-ро, Оле-ксандра й Олек-сандра, се-стра й сест-ра. Це правило

поширюється й на суфікси: бли-зький і близь-кий, видавни-цтво,

видавниц-тво й видавницт-во, гали-цький і галиць-кий, росій-ський і

російсь-кий, убо-зтво, убоз-тво й убозт-во, суспільс-тво й суспільст-

во.

1.14.2 Технічні правила переносу

1. Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці

попереднього рядка ініціали або інші умовні скорочення, що до них

відносяться: Т. Г. Шевченко (а не Т. Г. // Шевченко), гр. Іваненко (а не

53

гр.// Іваненко), акад. (доц., проф.) Гончаренко (а не акад. (доц., проф.)//

Гончаренко), тов. Гнатюк (а не тов. // Гнатюк).

Примітка. Якщо імена, звання тощо подаються повністю, то

прізвища (а також по батькові) можна переносити: Тарас Григорович

Шевченко й Тарас // Григорович Шевченко, академік // Агатангел

Кримський і т. ін.

2. Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до яких

вони належать: 1917 р. (а не 1917 // р.), 150 га (а не 150 // га), 20 см3

або 20 куб. см (а не 20 // см3 або 20 // куб. см), 5 г (а не 5 // г).

Примітка. Якщо назви мір подаються повністю, то їх можна

переносити: 1917 // рік, 150 // гектарів і т. ін.

3. Граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс, не

можна відривати й переносити: 2-й (а не 2- // й), 4-го (а не 4- // го), 10-

му (а не 10- // му) й т. ін.

4. Не можна розривати умовні (графічні) скорочення типу вид-

во, і т. д., і т. ін., та ін., т-во тощо.

5. Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки

(крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а

також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті

лапки.

1.15 Робота над морфологічними нормами

Морфологічні норми – уживання морфем: найперший, а не

самий перший; протягом, а не на протязі року.

Ключові поняття:

54

Морфологія (від грец. „вчення про форми”) – це система

граматичних значень і матеріальних засобів їх вираження для

позначення в мові різних зв’язків між явищами дійсності та

найзагальніших властивостей буття. Морфологією також називається

розділ граматики, який вивчає ці засоби. Морфологія включає у себе

такі розділи, як „словотвір” та „частини мови”. Морфологія вивчає

слова як частини мови.

Іменник — самостійна змінна частина мови, що називає

предмет і відповідає на питання хто? що?

Збірні іменники — іменники, що позначають сукупність

однакових чи подібних предметів, які сприймаються як одне ціле.

Віддієслівні іменники — іменники, утворені від дієслів за

допомогою суфіксів.

Число — граматична категорія іменників на позначення одного

предмета (однина) і позначення сукупності предметів (множина).

Рід — граматична категорія на позначення чоловічого,

жіночого, середнього, подвійного роду.

Відмінок — граматична категорія, що служить для вираження

зв'язку позначуваних іменниками понять з іншими поняттями

(предметів, ознак, процесів).

Прикметники - це слова, що вказують на ознаку предмета і

відповідають на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє?

Якісні прикметники називають ознаки, властиві предметові

більшою або меншою мірою: широкий — ширший — найширший.

Відносні прикметники називають ознаки предмета за його

відношенням до інших предметів, дій, обставин: телефонна розмова,

договірне зобов'язання.

55

Присвійні прикметники вказують на приналежність предмета

людині (рідше — тварині) і відповідають на питання чий? чия? чиє?:

батькова ферма, материне прохання.

Ступінь порівняння — порівняльна величина, що характеризує

розмір, інтенсивність чого-небудь.

Вищий ступінь порівняння якісних прикметників означає, що в

одному предметі є більше певної ознаки, ніж в іншому: воля дорожча

за життя.

Найвищий ступінь порівняння вказує на найвищу міру вияву

ознаки предмета:

• найбільший, найвищий;

• більш високий, найбільш високий.

Увага! Пам'ятка:

Однією з особливостей української мови, що різнить її від

російської, є те, що вона зберегла для звертання спеціальний кличний

відмінок іменника (рос. — звательный падеж), наприклад: Шановний

Іване Петровичу! Дорогий ювіляре! Норма української мови вимагає,

щоб обидва слова — ім’я та по батькові — мали однаковий вигляд

(або Павло Павлович — або Павле Павловичу).

Клична форма імен утворюється за такою схемою: (ім'я

береться у початковій формі, повне, за словником):

Закінчення -а — на -о: Марина – Марино; Ганна — Ганно, Микола —

Миколо.

Закінчення -я — на -є: Лілія – Ліліє; Надія — Надіє.

56

Закінчення –й, м ’ який приголосний – на - ю: Валерій — Валерію;

Андрій – Андрію; Василь — Василю.

Закінчення на твердий приголосний та -о- на -е : Богдан — Богдане;

Петро – Петре; Ігор – Ігоре, але Олег — Олегу; Михайло — Михайле.

У звертаннях, що складаються із загальної назви та імені,

форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я:

колего Степане; пані Катерино; товаришу Віталію. У звертаннях, що

складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка

набуває загальна назва: друже Максименко, колего Іваничук,

товаришу Гончар. У звертаннях, що складаються з двох загальних

назв, форму кличного відмінка має як перше слово, так і друге, хоч

друге слово може мати й форму називного відмінка. Таке

використання частіше трапляється в усному розмовному мовленні:

добродію вчителю (вчитель), пане ректоре (ректор) [Юносова В.О.

Варіантність відмінкових закінчень іменників у сучасній українській

літературній мові. – К. : Знання України, 2003. – 126 с].

Запам’ятайте!

- Клична форма імен по батькові утворюється за таким

зразком: чоловічий рід — закінчення -у: Павле Максимовичу, Сергію

Михайловичу. жіночий рід — закінчення -о: Оксано Ярославівно,

Любове Борисівно.

- Жіночі прізвища на -о та приголосний не відмінюються,

наприклад: Ніні Зеленко, Ганні Мугай, з Марією Кобзар. Аналогічні

чоловічі прізвища відмінюються, як відповідні іменники, наприклад:

Івана Зеленка, Степанові Мугаю, з Дмитром Кобзарем.

- Пишучи заяву, доповідну, пояснювальну записку, готуючи

наказ, укладаючи договір, контракт, не забувайте: офіційними,

57

основними назвами посад, професій, звань є іменники чоловічого роду,

незалежно від статі особи, що позначається іменником (начальник,

директор, секретар, лаборант тощо).

Наприклад: Директорові (а не директорці) технікуму

Сидоренко Г. С. Призначити Іванчишину К. Ю. на посаду старшого

лаборанта (а не старшої лаборантки). Договір підписали: ректор (а

не ректорка) університету Трохимова О. С.

- Якщо у документі вказано прізвище жінки, що обіймає певну

посаду, то підпорядковані слова (найчастіше дієслова) вживаються у

формі жіночого роду.

Наприклад: Головний механік цеху Зоренко О. М. доповіла про

готовність до вантажних робіт.

- Проте, якщо не вказується прізвище жінки, то слова, залежні

від назви-посади, узгоджуються з цією назвою у формі чоловічого

роду.

Наприклад: Головний механік цеху доповів про готовність до

вантажних робіт.

- Засобом узагальнення (особливо під час звітування) є

іменники, що вживаються в однині, проте мають значення множини

(збірності).

Наприклад: Видано прокату. Розплавлено металу.

- Адресуючи заяву особі, яка називається кількома іменниками

(посада, прізвище, ім'я, по батькові), уникайте одноманітності у

вживанні закінчень, чергуйте їх.

Наприклад: Директорові Степанюку Іванові Петровичу.

Ректорові Ігореві Степановичу або директорові Степанюку І. С.

58

Увага! Пишучи автобіографію, пам'ятайте правила написання

назв населених пунктів, з якими пов'язані періоди Вашого життя. У

родовому відмінку однини назви населених пунктів мають закінчення

-а (-я).

Наприклад: Сім'я часто переїжджала до Житомира,

Тернополя, Львова, Миколаєва. Але виняток становлять складні власні

назви: до Нового Бугу, Кривого Рогу, Веселого Лану.

Певні труднощі викликає розрізнення закінчень іменників

чоловічого роду, що належать до другої відміни у формі родового

відмінка однини.

Іменники чоловічого роду приймають закінчення –а, - я коли

вони означають:

- назви осіб, власні імена та прізвища (студента, Олексія);

- назви населених пунктів (Києва, Парижа), крім тих де другою

частиною є іменник, який звичайно в родовому відмінку має

закінчення – у (Красного Лиману);

- назви мір довжини, ваги, часу (кілограма, але віку, року);

- назви місяців і днів тижня (вівторка, серпня);

- назви грошових знаків (карбованця, долара);

- назви машин і деталей (автомобіля, мотора);

- терміни іншомовного походження (атома, чисельника), крім

тих, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі,

літературознавчі поняття (імпульсу, синтезу, жанру).

Закінчення –у, - ю мають іменники, коли вони означають:

- речовину, масу, матеріал (азоту, кисню);

- збірні поняття (капіталу, каталогу);

- назви будівель, споруд, приміщень та їх частин (поверху);

59

- назви установ, закладів, організацій (інституту, комітету);

- переважна більшість слів із значенням місця, простору

(абзацу);

- назви процесів, формацій, явищ суспільного життя, загальних

абстрактних понять (експорту, конфлікту, мінімуму, способу);

- географічні назви (крім закінчених вище): Донбасу, Китаю.

Примітка. У ряді іменників заміна закінчення впливає на

значення слова: акта — документа, акту — вчинку, дії, події;

авторитета — особи; авторитету — іміджу; ділового папера —

аркуш паперу.

- Описуючи життєвий шлях, вказуючи місце народження, часто

виникає сумнів, як писати: Народився (-лась) у місті Новій Одесі чи в

місті Нова Одеса? Як правило, назви міст узгоджуються у відмінку зі

словом місто: у місті Соколі, у місті Ходорові.

- Не узгоджуються, тобто зберігають початкову форму, назви

міст, які вживаються в офіційних документах, офіційних

повідомленнях. Тому в автобіографії слід писати: Народився (-лась) у

місті Нова Одеса, в м. Старий Самбір (як складена назва).

Те саме правило стосується написання назви сіл (для уникнення

неточностей): у селі Тартаків: до села Тартаків.

Увага! У професійному й діловому мовленні часто неправильно

вживають прийменник при з віддієслівними іменниками: при

обговоренні питання; при дослідженні проблеми; при

розвантажуванні товару; при вивченні теми.

60

Потрібно вживати: обговорюючи питання, під час

обговорення питання; досліджуючи проблеми, під час дослідження

проблеми; вивчаючи теми, під час вивчення теми тощо.

Перші частини складних прикметників у значенні «який

складається з двох, трьох, чотирьох частин, одиниць чого-небудь; який

має дві, три, чотири однакові ознаки» з наступною частиною завжди

пишуть разом. Дво- вживається, коли наступна частина починається з

приголосного: двогодинний, дводенний, дворічний, двомовний,

двотижневий.

Неправильно: двохгодинний, двохмісячний.

Двох- уживається, коли наступна частина починається з

голосного: двохатомний, двохелементний, двохопорний.

Три-, чотири-. Перша частина складних прикметників має

форму називного відмінка, якщо друга частина починається з

приголосного: трирічний, чотирирічний, триденний, трибальний,

чотирибальний.

Неправильно: трьохрічний, чотирьохбальний.

Трьох-, чотирьох- уживаються, коли наступна частина

починається з голосного: трьохактний, чотирьохактний,

трьохелементний.

Увага! Двох-, трьох-, чотирьох- уживається, коли другою

частиною є порядкові числівники: двохсотий, трьохсотий,

двохмільйонний, чотирьохмільйонний тощо.

- Складні прикметники, першою частиною яких є слова: багато-,

мало-, внутрішньо-, зовнішньо-, вище-, далеко-, зерно-, велике-, на-,

пів-, само-, важко- та ін., як правило, пишуться разом:

багатопрофільний, багатоваріантний, малозабезпечений,

61

малоприбутковий, малоцінний, малоймовірний, внутрішньовідомий,

внутрішньогалузевий, внутрішньовиробничий, великомасштабний (а

не крупномасштабний), великодержавний, великодосвідчений,

великопанельний (а не крупнопанельний), вищевказаний, вищезгаданий

(але вказаний вище, згаданий вище).

- Написання частки не з прикметниками залежить від змісту

висловлювання.

Пишемо разом:

• якщо слово з не можна замінити іншим словом або

словосполученням: виконати невеликий (малий) обсяг роботи;

розв'язати нескладну (просту) задачу;

• якщо слово без не не вживається: нещодавній візит; невпинний

рух; негайний від'їзд.

Пишемо окремо:

• якщо в контексті слово з не щось заперечує: обсяг роботи не

великий; задача не складна; завдання не легке;

• якщо в реченні є протиставлення: обсяг роботи не великий, а

малий; текст звіту не складний, а простий.

Отже, залежно від змісту, що вкладається у висловлювання,

можна записати:

• задача нескладна (є нескладна);

• задача не складна (не є складна);

• завдання неважливе (є неважливе);

• завдання не важливе (не є важливе).

62

Пам'ятайте! Якщо стверджуємо думку – пишемо не з

прикметником разом. Якщо заперечуємо думку – пишемо не з

прикметником окремо.

Не забувайте! До прикметника., як і до інших частин мови, у

професійному й діловому мовленні ставляться дві обов 'язкові вимоги:

вживання його повинно бути вмотивованим і відповідати

орфографічним, граматичним, лексичним, стилістичним,

акцентологічним нормам української літературної мови.

1.15.1 Числівники в професійному мовленні

Особливу увагу потрібно звертати на зв'язок числівників з

іменниками. Іменник при числівниках два, три, чотири ставиться у

називному відмінку (а не родовому, як у російській мові).

Наприклад: три відсотки; два бали; чотири семестри;

двадцять два тижні; тридцять три варіанти.

Іменники, які в множині втрачають суфікс -ин, при числівниках

два, три, чотири вживаються в родовому відмінку однини.

Наприклад: Тридцять два селянина; тридцять три

громадянина.

Увага! Якщо іменник стоїть перед числівником і вказує на

приблизність, то й перед два, три, чотири він ставиться в родовому

відмінку множини.

Наприклад: днів три; днів зо три; тижнів два; тижнів зо два;

місяців чотири.

63

Іменник незмінно стоїть у родовому відмінку множини після

числівників: мільйон тонн; мільйона тонн. Після дробових

числівників іменник стоїть тільки в родовому відмінку однини.

Наприклад: півтора року; півтора місяця; дві треті відсотка;

двом п`ятим відсотка.

Увага! Якщо є вислів з половиною, з чвертю, то іменник

вживається у формі, якої вимагає власне кількісний числівник.

Наприклад: чотири з половиною роки; два з половиною місяці;

шість з чвертю років.

У датах назви місяців уживаються тільки в родовому відмінку:

Наприклад: перше березня; з Восьмим березня; на шосте

лютого.

Кількість однорідних предметів, дати в офіційно-ділових

паперах позначають, як правило, числом, а не словами. Але словесний

запис теж необхідний, наприклад, у документах з господарсько-

договірної та обліково-фінансової діяльності, де вимагається

дотримання особливої точності.

Дати й календарні терміни позначаються так:

27 травня 2009 р.; у вересні 2008 р.; за 9 місяців 2007 р.; у

першому півріччі 2009 р.; але в І кварталі поточного року.

У назвах свят і знаменних дат з великої літери пишеться перше

слово: Восьме березня, Перше травня. Якщо початковий

порядковий числівник у такій назві позначений цифрою, то з великої

букви пишеться наступне за ним слово: 8 Березня.

Простий кількісний числівник, який називає однозначне число (без

вказівки на одиниці виміру) відтворюється словом: подати у двох

64

примірниках. Якщо є вказівка на одиниці виміру, число позначається

цифрою: 7 тонн. Позначення часових меж завжди записується словами:

протягом чотирьох місяців.

Складні і складені числівники записують цифрами, крім

випадків, коли ними починається речення. Наприклад: подано 10

пропозицій; чотирнадцять пропозицій надійшло. Цілі числа, які

виражаються кількома знаками, прийнято записувати, розбиваючи на

класи з допомогою пропусків: 387 145 грн.

Порядкові числівники, якщо запис ведеться арабськими

цифрами, уводяться до тексту з відмінковими закінченнями: за 5-ою

категорією. За переліку кількох порядкових числівників відмінкове

закінчення ставиться лише один раз: 1, 2 і 3-ої груп. Порядкові

числівники, позначені римськими цифрами, подаються без відмінкових

закінчень: за І квартал поточного року.

Окремі види інформації передаються у вигляді змішаного

запису, який складається з цифр і слів (можна 725 000 грн., а можна

725 тис. грн.). Словесно-цифровий запис не лише дає можливість

скорочувати написання великих чисел, а й значно полегшує

сприймання.

На відміну від розмовного стилю, де приблизна кількість

виражається багатьма однослівними, описовими й

фразеологічними одиницями, у діловому стилі приблизна кількість

відтворюється дуже обмежено. До числівників можна додати лише

слова понад, до, зверх, більше, менше.

Складні слова, перша частина яких – цифрове позначення,

можуть писатися в документації комбіновано: 9 - денний.

65

Позначаючи кількість предметів, чисельність людей, називаючи

термін виконання, слова: штук, чоловік, місяць, час – не

дублюються. Наприклад: 10 столів, а не 10 штук столів; 50

робітників, а не 50 чоловік робітників; надати відпустку у серпні, а не

у серпні місяці; виконати роботу за три години, а не за три години

часу.

Увага! На відміну від російської:

- числівники сім, вісім пишемо без м'якого знака, хоча п'ять,

шість, дев'ять. Так само не пишемо знак м'якшення в

числівниках від 50 до 80 і від 500 до 900 (пор. шестьдесят -

шістдесят, восемьсот - вісімсот);

- під час відмінювання числівників п'ять – дванадцять,

тридцять – вісімдесят в усіх відмінках, крім називного,

допускаються паралельні форми:

Н. сім вісімдесят

Р. семи (сімох) вісімдесяти (вісімдесятьох)

Д . семи (сімом) вісімдесяти (вісімдесятьом)

3. сім (сімох) вісімдесят (вісімдесятьох)

О. сьома (сімома) вісімдесятьма

(вісімдесятьома)

М. семи (сімох) вісімдесяти (вісімдесятьох)

- у назвах десятків в українській мові змінюється

лише друга частина {п'ятдесятьох, шістдесятьох, сімдесятьох,

вісімдесятьох), тоді як в російській змінюються обидві

частини (рос. пятидесяти, шестидесяти, семидесяти, восьмидесяти);

- у числівниках одинадцять, чотирнадцять

наголошується середня частина -на- (порівняйте з рос.

66

одиннадцать, четырнадцать), у числівниках на позначення десятків

– друга частина: сімдесят, вісімдесят (рос. семьдесят, восемьдесят);

- рос. миллион, миллиард – укр. мільйон, мільярд.

Пам`ятайте! Порядкові числівники, які закінчуються на -

тисячний, - мільйонний, -мільярдний пишуться одним словом:

шеститисячний, п'ятимільярдний, п'ятдесятимільйонний;

- складні числівники двісті, триста, чотириста, п`ятсот,

шістсот, сімсот, вісімсот, дев`ятсот відмінюються за таким

зразком:

Н. триста п`тсот

Р. трьохсот п`тисот

Д. трьомстам п`тистам

Зн. триста п`ятсот

Ор. трьомастами п`ятьмастами, п`ятьомастами

М. трьохстах п`ятистах

- у складних числівниках відмінюються всі складові

частини: від чотирьохосот сімдесяти п`яти тисяч дев`ятисот

вісімдесяти дев`яти відняти чотириста п`ятдесят два ;

- числівники сорок, дев`яносто, сто в родовому,

давальному, орудному й місцевому відмінках уживається з

закінченням -а : сорока, дев`яноста, ста :

- збірні числівники двоє, обоє, троє в непрямих відмінках

мають форми : двох, двом; двом, обох, обом; трьох, трьом.

1.15.1 Позначення часу в українському мовленні

67

Запам’ятайте! Для позначення неповних годин в українській

мові існують форми з прийменником на, як правило, для позначення

часу до першої половини години та з прийменником за — після

першої половини години.

Наприклад: чверть на сьому, за десять хвилин восьма (тобто

через десять хвилин буде восьма година).

На питання «Котра година?» відповідаємо: «Шоста година,

двадцять друга година». Норма — вживання порядкового числівника

у називному відмінку.

В офіційно-діловій сфері, природним є вживання конструкцій, в

яких на першому місці називають години, а потім — хвилини. Це

відповідає цифровому позначенню часу. В оголошеннях офіційного

характеру можна вживати форми типу «п'ятнадцята година двадцять

хвилин» поряд з формою «двадцять хвилин на шістнадцяту».

У центральних областях України запитання про час ставлять

переважно російською мовою: «Сколько часов?», або ж кажуть:

«Скільки зараз годин?». Це неправильно. У слов'янських мовах

запитують не «Скільки годин?», а «Котра година?». Про кількість

можемо говорити тільки тоді, коли питаємо про години, витрачені на

працю, відпочинок тощо: «Скільки годин щоденно працюєте?». У

питанні «Скільки зараз годин?» йдеться не про кількість, а про порядок

цифрових знаків на годиннику, на віддаленні їх від нульової позначки.

Запам’ятайте! Українською потрібно запитувати «Котр а

година?». «О котр і й годині починається нарада?» , а не « В скільки

годин?».

Відповідаємо: «Зараз третя година», «Заняття починаються о

пів на дев ̀ яту».

68

Для точного позначення часу вказуємо ще кількість хвилин.

Години називаємо порядковим числівником від 1 до 24: «Збори

відбудуться точно о чотирнадцятій годині п`ятнадцять хвилин».

У побуті іноді допускають ще такі визначення часу, як «без

десяти хвилин четверта», «п'ять хвилин до дев'ятої».

Запам’ ятайте! Для офіційно-ділової сфери нормативним є

вираз: «Десята година двадцять хвилин». Рідкісний в українській мові

прийменник о, вживаний для вираження часу (о дванадцятій годині),

перед числівником одинадцята, має форму об (для уникнення збігу

двох о): «об одинадцятій». Не можна замінювати прийменник о

прийменником у (в): «В третій годині» чи вживати сполучення «в три

часа».

Вислів «Яка година?» нормативний тоді, коли слово година

вживаємо у значенні «певний період часу», «певний момент». Отже, на

запитання «Яка година?» треба відповідати «година світла, сонячна,

весела, ясна, сумна». Як видно з прикладів, підкреслюється тільки

якість, а не порядок у лічбі [3].

1.16 Стилістичні норми

Стилістичні норми регулюють відбір мовних елементів

відповідно до умов спілкування: він кваліфікований працівник, а не він

добрий роботяга.

Ключові поняття:

69

Анотування – це процес створення анотації (лат. аnnotation –

зауваження, помітка, від annoto – позначаю), під якою розуміють

коротку, стислу характеристику змісту книги, статті тощо.

Аргумент — вербально оформлене положення, за допомогою

якого обґрунтовують тезу і яке має доказову силу для тих, кому адресоване.

Аргументація повинна вибудовуватися на причинно-

наслідкових зв'язках і законах формальної логіки: це є так, тому-то;

якщо це є таким, то... тощо.

Жанри – це різновиди текстів певного стилю, що різняться

насамперед метою мовлення, сферою спілкування та іншими

ознаками. Жанри усного мовлення: бесіда, лекція, доповідь, виступ.

Кліше — мовленнєвий стереотип, мовний зворот, що

використовується як стандарт (шаблон, штамп) для вирішення завдань

комунікації.

Конспект — це стислий писемний виклад змісту книжки,

статті, лекції, де показано лише істотне, а другорядне випущено; це

тези в розширеному вигляді. Сюди належать: виписки, цитати, цифри,

таблиці, схеми. Конспект допомагає краще запам'ятати прочитане,

швидко відновити в пам'яті вивчене, узагальнити нагромаджений

матеріал.

План — це порядок, послідовність викладу матеріалу статті (лекції),

книжки.

Правильність мовлення — комунікативна якість мовлення.

Правильним є мовлення, структура якого не суперечить системі даної

мови, літературно-мовній нормі.

70

Стилістична норма — регламентоване використання у певних типах

мовлення (стилях, підстилях, жанрах) закладених у мові стилістичних

можливостей.

Стиль – це функціональний різновид літературної мови, що

обслуговує певну сферу. Кожен стиль має: сферу поширення (коло мовців);

призначення; загальні ознаки; систему мовних засобів; стилістичні норми;

підстилі; жанри реалізації.

Стиль мовлення — це певна сукупність мовних засобів, що

свідомо використовуються мовцями у певних умовах і з певною

метою.

Стильова норма – це поєднання всіх функціонально-

стильових вимог до мови; це норми реального використання мови в

даній сфері суспільного життя, а також прийоми і правила творчості у

відповідності до конкретних завдань спілкування.

Суперечка — зіткнення різних поглядів чи позицій щодо

певної проблеми, в процесі якого кожен учасник наводить аргументи на

підтримку своїх переконань і критикує несумісні з ними твердження

протилежної сторони.

Теза (грец. thesis — положення, твердження) — вербально

оформлене основоположне твердження (чи сукупність тверджень), яке

передбачає певне тлумачення фактів і додає дещо нове до існуючих знань;

істинність тези необхідно доводити. Вона формулюється за принципом

актуального членування речення: тема (дане) — рема (нове). З тезою

безпосередньо пов'язана вся арґументативна діяльність учасників

суперечки. Для доведення істинності тези наводять аргументи.

Текст — об'єднана смисловим зв'язком послідовність

мовленнєвих одиниць (речень, висловлювань, абзаців, розділів).

71

Характерні ознаки тексту: а) структурна єдність (усі мовні елементи

тексту між собою зв'язані); б) смислова єдність; в) комунікативна

цілеспрямованість; г) жанрова віднесеність.

Запам'ятайте!

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі

стилі: розмовний, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний,

художній, епістолярний, ораторський, релігійний, або

конфесійний].

Кожний стиль має свою сферу поширення (коло мовців),

призначення (функції повідомлення, впливу тощо), систему мовних

засобів і стилістичні норми, які оберігають цю систему і роблять її

досить стійким стилем.

Мовна/мовленнєва компетентність стає потужним

фактором у професійній підготовці національних кадрів, бо ж

представники наукової й технічної еліти народу, його найосвіченіші

верстви і мають стати носіями зразкової літературної мови в обох

формах її функціонування.

Вища освіта скерована на формування фахової культури,

важливими складовими якої, безумовно, є мовна компетентність та

комунікативна досконалість. Здобуття вищої освіти передбачає

необхідність опанування поняттєвою сферою обраної спеціальності,

вербально представленою засобами національної термінології

(системою термінів у двох взаємопов'язаних сферах її існування:

фіксації та функціонування) і діловою фразеологією професійного

спілкування. Таким чином, два функціональні стилі національної

літературної мови – науковий та офіційно-діловий – у їх сучасному

72

стані і складають предмет навчання мови спеціальності у закладах

вищої технічної освіти.

Науковий стиль української мови має свої особливості. Його

основна функція - інформативна (повідомлення, пояснення,

з'ясування, обґрунтування, роз'яснення, класифікація понять,

систематизація знань, аргументований доказ); завдання - передавання

наукової інформації; обставини мовлення - офіційні. Досить широким

є діапазон його використання – наукові праці (дисертації, монографії,

статті, доповіді, реферати, рецензії, анотації, тези), підручники і

навчальні посібники для вищих навчальних закладів, науково-

популярні журнали тощо. Загальні ознаки наукового стилю мови –

поняттєвість, об'єктивність, точність, логічність, доказовість,

аргументованість, переконливість, узагальнення, абстрагованість,

висновки; мовні ознаки – усна і писемна форми, широке використання

термінів та іншомовної лексики, номенклатурних назв, символів,

таблиць, діаграм, схем, графіків, цитат, переважання складних речень;

форма тексту - монологічна (опис, міркування). Опанування у вищому технічному навчальному закладі мовою

спеціальності - це засвоєння передусім наукового стилю як

функціонального різновиду національної літературної мови в межах

обраної галузі знань, зокрема нормативних зразків наукових текстів на

всіх рівнях їх ієрархічної організації, а також формування навиків й

умінь з таких актуальних видів професійної мовленнєвої діяльності, як

продукування та компресія наукової інформації за фахом у вигляді

плану, тез, конспекту, анотації, реферату, рецензії, повідомлення,

доповіді, курсової роботи, наукової роботи, статті тощо [75].

73

1.16.1 Основні жанри наукового стилю

До них належать монографія, стаття, реферат, анотація,

дисертація, тези, підручники, посібники та ін.

Анотація — стисла характеристика роботи з погляду змісту і

призначення.

Анотація обов’язково складається з двох частин:

бібліографічного опису (вихідні дані джерела у відповідності до

чинних Державних стандартів) і власне тексту. Сутність і призначення

анотації полягають у тому, що вона є стислою характеристикою

джерела інформації та відповідає на питання, про що йдеться в цьому

джерелі. Анотація не розкриває змісту наукового джерела, а лише

інформує про наявність наукового джерела певного змісту і

характеру. Таким чином, анотація дозволяє користувачеві скласти

достатнє й об’єктивне попереднє уявлення про незнайому для нього

наукову публікацію і тим самим допомагає в пошуку, відборі та

систематизації необхідної інформації.

За різними параметрами виокремлюються кілька видів

анотацій: 1) за змістом і цільовим призначенням – довідковоі (описові,

інформаційні) та рекомендаційні; 2) за повнотою охоплення змісту

анотованого джерела – загальні та спеціалізовані (в тому числі

аналітичні); 3) за кількістю анотованих джерел – групові та негрупові.

Найбільшого поширення в науковій та навчально-науковій

діяльності набули довідкові анотації, які характеризують наукове

джерело за тематикою й проблематикою. Саме вони є

найефективнішими й збирання наукової інформації. Знання

алгоритмічного припису до анотування, уміле й оперативне

74

користування ним сприяє адекватному вилученню основних положень

наукового джерела та їх оформленню у відповідності до вимог

нормативної документації.

Текст довідкової анотації може складатися з відомостей про:

- науковий жанр джерела (підручник, монографія,

дисертація, стаття, доповідь тощо);

- призначення джерела;

- завдання, які розв’язує автор джерела;

- предмет і тему джерела, основні положення й висновки;

- допоміжний та ілюстративний матеріал, додатки тощо;

- про автора (у разі необхідності).

Характерною особливістю змісту анотації є те, що в ній

обов’язково має зазначатися, що нового несе анотоване наукове

джерело в порівнянні з іншими, близькими до нього тематикою й

цільовим призначенням; чим відрізняється це видання від попередніх.

Щоб вилучити з наукового джерела основну і нову інформацію та

сформулювати й правильно оформити її в жанрі анотації, необхідно

мати як достатні знання у відповідній галузі знань, так і сформовані

навички й уміння у складанні анотації.

Процес анотування наукового джерела має відповідати

певним вимогам:

композиція анотації має бути внутрішньо логічною і

може відрізнятися від композиції анотованого

джерела;

відбір відомостей для анотації, їх формулювання та

розташування залежить від змісту й характеру

75

анотованого джерела, від призначення анотації та її

адресата;

мова анотації має бути науковою, нормативною,

лаконічною, ясною, простою, без довгих і занадто

складних речень;

загальний обсяг анотації не повинен перевищувати

500 друкованих знаків і лише у виняткових випадках

може сягати 800-1000 друкованих знаків. Довідкові

анотації можуть бути максимально лаконічними (1-3

речення) або розгорнутими, але не перевищувати

вказаних обсягів.

Найпоширенішою помилкою при складанні анотацій є їх

надлишковість, яка виникає переважно при повторенні інформації,

використанні зайвих фраз, вставних слів, складних підрядних

конструкції

Дисертація — наукова праця, підготовлена для прилюдного

захисту на здобуття вченого ступеня. У дисертаційних дослідженнях

відкривають нові напрями в науці, започатковують досі невідомі

підходи до розв'язання складної проблеми, вивчають ще невідоме або

з'ясовують питання, які забезпечують подальше просування в цій

проблемі чи галузі.

Монографія — наукова праця (книга), в якій досліджується

одна проблема, обмежене коло питань. Монографія передбачає

опрацювання великої кількості фактичного матеріалу, переконливих

висновків. Автор монографії пропонує власну наукову гіпотезу чи

концепцію розв'язання важливої наукової проблеми. У монографії

76

обов'язково мають бути теоретичні розділи, висновки і наукова

література.

Реферат — це короткий виклад великого дослідження

(наприклад, автореферат — виклад основного змісту дисертації) або

кількох праць з якоїсь наукової проблеми. У процесі його підготовки

необхідно опрацювати одне чи кілька джерел, вибрати найцікавіші

положення, найяскравіші приклади.

Стаття — наукова праця невеликого розміру, присвячена

певній темі і розрахована на фахівців, які обізнані у тій темі. Друкують

наукові статті у фахових часописах або в збірниках наукових праць.

Наукові статті бувають повідомлювальні (інформують про нові

результати дослідження), оглядові (аналіз подій, явищ тощо,

зіставлення їх, виявлення найважливіших напрямів у розвитку науки),

аналітичні (всебічний аналіз досить репрезентативних фактів, який

виводить на розв'язання наукової проблеми), дискусійні (про спірні

питання).

Тези є одним із найстійкіших жанрів. Вони мають суворо

нормативну змістово-композиційну структуру, в якій виділяються:

преамбула, основне теоретичне положення, завершальна теза

(висновок). Чітке логічне членування змісту тез підкреслюється

рубрикацією, а в деяких випадках — і виділенням абзаців під однією

рубрикою.

За змістом тези поділяють на три типи:

1. Тези визначення проблеми (короткий вступ про

актуальність теми; огляд існуючих поглядів на проблему чи

опис ситуації в предметній галузі; окремі власні думки на

цю тему; передбачувані напрями дослідження; висновок).

77

2. Тези, що висвітлюють результати дослідження

(короткий вступ як постановка проблеми; гіпотеза (у

випадку експериментального дослідження); перелік застосованих

методів; параметри вибірки; власне результати;

інтерпретація і висновки).

3. Тези, що репрезентують нову методику роботи (вступ,

що описує сферу застосування методики; опис існуючих

методик; опис результатів застосування, методику оцінювання

ефективності; висновки).

Мовностилістичне оформлення тез також має відповідати

нормам наукового стилю. Це – висока насиченість висловлювання

предметно-логічним змістом, термінами й абстрактними словами,

абсолютна недопустимість емоційно-експресивних означень, метафор,

інверсій тощо. Тези повинні мати характер модально стверджу-

вального судження чи висновку, а не конкретно-фактологічної

констатації. Твердження у тезах мають бути короткими і місткими,

обґрунтованим.

Існують також студентські наукові жанри:

1. Реферат — короткий виклад наукової проблеми за

одним чи кількома джерелами.

2. Курсова робота — невелика за обсягом дослідницька

робота із значною реферативною частиною.

3. Дипломна робота — кваліфікаційна науково-дослід-

ницька робота студента, яка готується з метою публічного захисту й

отримання освітньо-кваліфікаційного ступеня «спеціаліст». Виконання

дипломної роботи та її захист перед державною екзаменаційною

комісією є перевіркою підготовки фахівця до самостійної діяльності з

78

обраної спеціальності, його здатності самостійно аналізувати стан

проблем у певній галузі науки, розробляти необхідні пропозиції.

4. Магістерська робота — це кваліфікаційна науково-

дослідницька робота випускника, яка готується з метою публічного

захисту і отримання освітньо-кваліфікаційного ступеня «магістр». її

автор покликаний продемонструвати рівень своєї наукової

кваліфікації, уміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати

конкретні наукові завдання.

Вони мають визначені розмір і чітку структуру, стандартні

композиційно-мовленнєві форми, які мають бути наповнені

оригінальним змістом дослідження. Наприклад, мовні формули —

актуальність теми дослідження зумовлюється...; наукова новизна

роботи полягає...; аналіз дає підстави зробити висновок, що... —

продовжуються і підтверджуються мовними конструкціями, що

містять конкретний зміст дослідження.

1.16.2 Науковий етикет

Мовний етикет наукових конференцій, симпозіумів, круглих

столів, дискусій, лекцій тощо регулює мовну поведінку чітко

окресленого кола учасників таких наукових заходів. Сучасні формули

звертань, запитань, відповідей, подяк, якими послуговуються вчені,

відзначаються уніфікованістю і стереотипністю вживання.

Починаючи виступ, звертаються до присутніх: Шановний

голово (ректоре, директоре), шановні члени координаційної ради...

Шановні учасники науково-практичної конференції... Шановні пані й

панове... Шановне товариство... Після цього називають тему чи мету

79

свого виступу (доповіді) й переходять до викладу його змісту

Посилаючись на інші виступи, вживають фрази: як (слушно,

справедливо) зазначив, запропонував, сказав, стверджує (називається

прізвище промовця)...

Перш ніж відповідати на запитання чи зауваження, потрібно

сказати: Дякую за запитання! Дякую за зауваження! Під час

обговорення чи дискусії доречними будуть вислови:

Слушною є думка... Без сумніву. Ви маєте рацію, але... Ваші

міркування є слушними, проте... Навряд чи можна погодитись із

твердженням, що... Я не зовсім можу погодитись із тим... На наш

погляд... На мою думку... Ми переконані, що... Я вважаю, що... Я

виходжу з того, що...

Закінчуючи виступ, кажуть: Дякую за увагу! Дякую за при-

хильне ставлення до мене! Дякую за слушні зауваження і запитання!

Автор складає щиру подяку (називаються прізвища осіб) за цінні

зауваження й поради!

Увага! Офіційне, службове листування, що ведеться між

організаціями, установами, належить до офіційно-ділового стилю [4].

1.17 Синтаксичні й пунктуаційні норми

Синтаксичні й пунктуаційні норми – регулюють

правильність керування, узгодження, поєднання й узгодження,

80

розміщення слів, речень; уживання розділових знаків: кабінет

завідувача кафедри, а не завідуючого кафедри.

Ключові поняття:

Синтаксис – вивчає будову й значення словосполучень і

речень, а також види зв'язків, за допомогою яких слова поєднуються в

словосполучення й речення.

Синтакси́чні но́рми – виявляються в установлених зв'язках

побудови словосполучень, речень, у способах поєднання слів і речень.

Пунктуація – система правил, що визначають способи

вживання розділових знаків.

Види синтаксичних конструкцій:

активна конструкція – це конструкція, у якій присудок

описує дію, спрямовану на об’єкт, що в реченні є додатком;

зворотна конструкція – це конструкція, у якій підмет

одночасно є як суб’єктом, так і об’єктом дії. До таких конструкцій

відносимо також взаємодію;

пасивна конструкція – це конструкції, у якій присудок описує

дію, спрямовану на об’єкт, що в реченні є підметом.

Особливість фахових текстів полягає в тому, що в них

переважають речення без підмета. У таких реченнях мовець, не

називаючи суб’єкта, висуває на перший план процес. Наприклад:

Дозволено відновити роботу на об’єкті або На об’єкті з 01.06.2008

дозволили відновити роботу. Це безпідметові речення, є тільки

присудок дозволено (дозволили) відновити з двома додатками (роботу,

на об’єкті). Для таких висловів не важливо, хто конкретно дозволив

81

відновити роботи. Головне, що на об’єкті можна працювати. Якщо ж

суттєвим є особа-діяч, то треба вживати речення з підметом.

Наприклад: Будівельна інспекція дозволила з 01.06.2008 відновити

роботи.[57,с.26–32]

Уживання дієслів на -ся лише як зворотних. Зворотне дієслово

– це дієслово, яке позначає взаємодію чи дію, що не поширюється на

інші об’єкти, а спрямована на самого діяча або ні на кого. За нормами

української мови дієслова на -ся правильно вживати лише як зворотні.

Тому правильно писати: Будь-яка клітина ділиться певну кількість

разів, після чого вмирає; Ядро атома розпадається на дві частини;

Розчин розшаровується; Вітер швидко змінюється; Двері

відчиняються автоматично. Усі подані речення – це зворотні

конструкції, що описують самочинні процеси, у яких суб’єкт (підмет)

одночасно є об’єктом. Викладений підхід цілком відповідає

рекомендаціям О. Курило [71,с.87]. Отже, залежно від характеру дії

треба вживати або активні, або зворотні конструкції [66. п. Д. 12].

Наприклад: Активні двоскладні конструкції: Його змінює хтось.

Зворотні конструкції: Він змінюється десь (сам за певних умов).

Залежно від наявності/відсутності в реченні підмета активні

конструкції поділяють на двоскладні та односкладні.

Двоскладне речення – це речення, у якому підмет – логічний

суб’єкт (діяч), що стоїть у називному відмінку. Зазвичай уживають

простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у

формі третьої особи однини або множини теперішнього, минулого чи

майбутнього часу. Наприклад: Кафедра виконує дослідження...

Дослідники розглядають процес... Аспірант урахував зауваги…

82

Спеціалізована рада розглянула дисертацію… Аспірант урахує

зауваги… Спеціалізована рада розгляне дисертацію…

Односкладне безпідметове речення – це речення, для якого

характерно перенесення уваги з суб’єкта, якого з певних причин не

називають, на процес.

У фахових текстах уживають такі різновиди односкладних

безпідметових речень:

– означено-особове речення, присудок якого виражений

дієсловом у формі першої або другої особи однини чи множини.

Підмет такому реченню не потрібний, оскільки закінчення дієслова

дозволяє безпомилково встановити суб’єкт. Цей тип речень широко

вживають у науково-навчальних та науково-публіцистичних текстах [

77,с.170]. Наприклад: Проведемо дослід. Подайте приклади, що

ілюструють відносність руху. У науковому стилі форма першої особи

множини позначає автора (викладача) [90,с.381,503], а форма другої

особи позначає читача, виконавця інструкцій;

– неозначено-особове речення, присудок якого, виражений

формою дієслова множини минулого, третьої особи множини

теперішнього та майбутнього часу, указує на дію неозначених осіб чи

особи. Наприклад: Визначають залежності. Визначатимуть

залежності. У фахових текстах такі речення вживають, по-перше,

коли з різних причин не хочуть називати особу чи в цьому немає

потреби (наприклад, її зазначено в попередніх реченнях), а по-друге,

коли сама особа невідома, але відома її дія [ 90,с.505];

– узагальнено-особове речення, у якому дію, стан чи ознаку,

окреслену присудком переважно у третій особи множини, сприймають

як властиву завжди чи зазвичай [78,с.170]; [90,с.505]. Наприклад:

83

Обмеження на параметри не вводять; Моделі використовують для…

У фахових текстах такими реченнями висловлюють узагальнені

судження – правила, висновки, а неназваною особою може бути будь-

хто з широкого кола людей.

Саме цим узагальнено-особові речення відрізняються від

неозначено-особових, у яких залежно від контексту неназваним у

такому реченні діячем може бути або хтось із певного чітко

окресленого кола осіб, або конкретна особа (конкретні особи),

зазначена (зазначені) раніше [90,с.505]. Порівняймо узагальнено-

особове речення (Зазначені ліки приймають тільки після їжі) та

неозначено-особове (Сьогодні в санаторії ліки приймають по обіді).

Перше речення містить правило, якого мусить дотримуватися будь-

який хворий. У другому ж – ідеться про подію, у якій діячами є не

названі конкретні особи – хворі певного санаторію.

У фахових текстах ті самі правила можна викласти як

узагальнено-особовими, так і означено-особовими реченнями.

Наприклад. Узагальнено-особові речення: Наприкінці речення

ставлять крапку. Велику літеру пишуть у таких випадках.

Означено-особові речення: Наприкінці речення ставимо

крапку. Велику літеру пишемо в таких випадках.

Проте між цими конструкціями є певна поняттєва відмінність.

Дієслова у формі третьої особи множини (ставлять, пишуть) надають

реченню загальнішого відтінку, тоді як форму першої особи множини

краще вживати в навчальній літературі, підкреслюючи спільність дій

викладача (інструктора) й слухача (виконавця);

84

– безособове речення, присудок якого виражений

прислівником або прислівником, поєднаним з неозначеною формою

дієслова [90,с.507]. Наприклад: У таких дотаціях немає сенсу. З цим

висновком важко погодитися. Прилади треба заземлити. Прилади

можна використовувати. У фахових текстах за допомогою

безособових речень викладають обов’язкові вимоги, уживаючи

прислівники потрібно, треба, не можна, можна тільки тощо, а

також інші положення, використовуючи прислівник можна;

– інфінітивне речення, присудок якого виражено неозначеною

формою дієслова без будь-яких допоміжних слів. У таких реченнях

ідеться лише про дію безвідносно до часу й особи. Наприклад: Аварії

легше запобігти, ніж усувати наслідки. У документах такі речення

застосовують для відтворення рішучості, категоричності, наказовості.

Наприклад: Закон України «…» ввести в дію з дня його опублікування.

Цими реченнями також позначають деякі команди (наприклад:

Стояти струнко; Так тримати).

1.17.1 Дієслівні форми на -но, -то

Особливе місце у фахових текстах посідають двокомпонентні

конструкції з присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то, і

об’єктом – прямим додатком у знахідному (або родовому) відмінку без

прийменника. Наприклад: застосовано (що?) метод; прочитано (що?)

курс лекцій. У таких реченнях увагу сконцентровано на події, що

відбулася або відбудеться. [78,с.172]; [90,с.506] Ці конструкції

зазвичай розглядають як різновид безособового речення.

85

Конструкції з дієслівною формою на -но, -то є завершальною

ланкою ланцюжка пасивних конструкцій у процесі нейтралізації

суб’єкта – виконавця дії: Верховна Рада прийняла закон → Закон

прийнятий Верховною Радою → Закон прийнятий → Закон прийнято [

56,с.244]. Через походження, а також те, що зазначені конструкції є

основним засобом перекладання іншомовних пасивних конструкцій, їх

часто класифікують як пасивні. Проте, виходячи з поданих вище

дефініцій активна конструкція і пасивна конструкція, речення з

формою на -но, -то треба віднести до активних, оскільки вони

описують подію з об’єктом, що в реченні є додатком.

Форми на -но, -то надають реченню певного відтінку

результативності й минулості: вони виражають недавно завершену

дію. У зв’язку з цим їх зазвичай уживають без допоміжного дієслова

було. Конструкції зі словом було використовують зрідка, щоб

підкреслити те, що одна минула дія відбулася перед іншою дією в

минулому часі, наприклад: деталь було нагріто в печі, а потім

занурено у воду. У вислові це буде зроблено підкреслено, що дія

обов’язково відбудеться та завершиться в майбутньому.

Конструкції з дієслівною формою на -но, -то семантично

відрізняються від означено-особових речень. Наприклад, вислів

якість гарантовано інформує, що вже хтось ужив заходів, щоб

забезпечити якість. А у вислові якість гарантуємо підкреслено, що

саме ми продовжуємо вживати потрібних заходів, але вони ще не

пройшли випробування часом.

Підкреслимо поняттєву відмінність між безпідметовими

конструкціями з формами на -но, -то (книжку написано українською

мовою, матеріали зібрано докупи) і підметовими конструкціями з

86

пасивними дієприкметниками (книжка написана українською мовою,

матеріали зібрані докупи). Обидві конструкції не суперечать нормам

української мови, однак безпідметові доречні, коли є потреба

наголосити на присудкові, тобто на дії. Підметові ж речення треба

вживати, якщо потрібно відтінити не дію, а ознаки, набуті підметом

унаслідок дії [90,с.401.]. Наприклад, у реченні Ухвалу прийнято

одноголосно наголошено на події (прийнятті), а не на ознаках ухвали.

Натомість у реченні Колеса були пошкоджені після далекої дороги не

можна заміняти дієприкметник безособовою формою, бо тут указано

саме властивість (пошкодженість) коліс.

Узагалі, коли з логічних причин не може бути діяча, то й не

можна вживати безособову дієслівну форму на -но, -то. Наприклад:

Неправильно: Дослідники збирали зразки диких рослин, якими вкрито

цілинний степ. Правильно: Дослідники збирали зразки диких рослин,

якими вкритий цілинний степ.

Поширеною стилістичною помилкою фахових текстів є

введення в речення діяча у формі іменника чи займенника в орудному

відмінку. Наприклад: Закон прийнято Верховною радою. Орудний

відмінок діяча тут неможливий ані з логічних, ані з граматичних

причин. По-перше, ці конструкції передають поняття «хтось зробив».

По-друге, дієслівні форми на -но, -то незмінні, вони не мають

закінчення, яке б указувало на особу-виконавця. Тому речення з ними

граматично безпідметові, бо в них узагалі не може бути діяча.

Наведену вище помилкову конструкцію треба перебудувати в активну:

Верховна рада прийняла Закон. Але якщо ми хочемо наголосити саме

87

на події, не вказуючи, хто це зробив, то можна, вилучивши діяча,

залишити присудок у формі на -но, -то. Наприклад: Закон прийнято.

Усе викладене вище стосується особи-діяча, коли додаток

відповідає на питання ким? В орудному відмінку може стояти іменник

(займенник), що означає знаряддя (тобто відповідає на питання чим?)

[71,с.55–56]. Порівняймо два речення:

Неправильно: Наказ підписано сьогодні (ким?) директором.

Правильно: Наказ підписано (чим?) ручкою.

Відмінність між цими реченнями полягає в тому, що ручка –

це знаряддя, а директор – діяч. У цьому можна додатково

пересвідчитися, перебудувавши обидва речення в активні. Речення

Директор підписав сьогодні наказ – природне і заміняє помилкову

конструкцію. А речення Ручка підписала наказ – неприродне, бо

ручка не може сама підписувати, вона – знаряддя писання. Хоча в

реченні Ця ручка дозволяє проводити лінії різної товщини слово

ручка – підмет. Така ситуація зі словами, що позначають знаряддя у

фахових текстах, є типовою: в одних реченнях вони є додатком в

орудному відмінку, в інших – підметом у називному [71,с.55.]. Порівняймо: Дерево розрізано (чим?) новою пилкою. та Нова пилка

(що?) розрізає дерево вдвічі швидше, ніж стара. У першому реченні

пилка – додаток, у другому – підмет.

Помилкові конструкції типу Указ підписано Президентом

можна виправити, замінивши додаток на неузгоджене означення: Указ

Президента підписано.

Отже, безособову дієслівну форму на -но, -то можна вживати

лише в реченнях, де не вказано особу-діяча. Тому правильно писати:

88

його змінено (здеформовано, нагріто) десь (за певних умов, чимось),

але його змінив (здеформував, нагрів) хтось.

1.17.2 Невластиві українській мові пасивні конструкції

На відміну від розглянутих вище активних конструкцій,

пасивні завжди мають підмет. Залежно від наявності/відсутності в

реченні виконавця дії у формі додатка в орудному відмінку

розрізняють трикомпонентні та двокомпонентні пасивні конструкції, а

залежно від форми присудка – пасивні конструкції з дієсловами

пасивного стану на -ся та з пасивним дієприкметником доконаного

виду.

Характерною ознакою трикомпонентних пасивних конструкції

з дієсловами пасивного стану на -ся є те, що логічний суб’єкт, який за

змістом означає діяча і має бути підметом, чомусь став додатком в

орудному відмінку, а натомість логічний об’єкт, на якого фактично

спрямована дія і який має бути додатком, став підметом. Наприклад:

Диплом захищається студентом; Нами надсилається Вам … А щоб

показати протилежний природному напрямок дії, у наведених вище

прикладах ужито пасивну форму дієслова-присудка на -ся. Обидві

наведені конструкції неприродні. Дієслово захищатися можна

вживати лише як зворотне: захищати себе. Тому перше речення треба

зробити активним: Студент захищає диплом. А замість другої

пасивної конструкції доцільно вжити означено-особове речення:

Надсилаємо Вам...

Двокомпонентні пасивні конструкції з дієсловами

недоконаного виду пасивного стану на -ся відрізняються від

89

попередньо розглянутих відсутністю логічного суб’єкта (він узагалі не

цікавить мовця, або його вже названо в попередніх реченнях).

Наприклад: Відповідальність покладається на головного інженера…

Виконується велика робота… Ці речення лише наголошують на події

(що відбулася чи відбудеться) або на процесі (що тривав, триває,

триватиме). Такі пасивні конструкції також штучні та неприродні.

Якщо йдеться про подію, то замість двокомпонентної пасивної

конструкції треба вживати форми на -но, -то, які саме передають

результативність виконаної дії: Відповідальність покладено на

головного інженера. Якщо йдеться про процес, то треба вживати

неозначено-особове речення: Виконують велику роботу …

Не можна вживати двокомпонентні й трикомпонентні пасивні

конструкції з дієсловами на -ся в підрядних частинах, де підметом є

займенники що, який. Замість помилкової конструкції Треба

враховувати час, що витрачається на ремонт слід вжити зворот з

пасивним дієприкметником, який виконує роль означення Треба

враховувати час, витрачений на ремонт. Якщо з якихось причин

пасивний дієприкметник не можна утворити, підрядну частину

роблять активною:

Пасивна конструкція: Цей порядок поширюється на всі

товари, що ввозяться в Україну.

Активна конструкція: Цей порядок поширюється на всі

товари, що їх ввозять в Україну.

Трикомпонентні та двокомпонентні конструкції з

пасивним дієприкметником типу Зауваги враховані аспірантом і

Зауваги враховані є типовим виявом іменного характеру викладу,

90

невластивого українській мові. Крім того, через відсутність дієслів-

зв’язок часто-густо буває важко зрозуміти, яку функцію виконує

пасивний дієприкметник: присудка чи означення. Порівняймо такі

вислови: Визначені залежності між величинами та Визначені

залежності подали графічно. У першому реченні пасивний

дієприкметник визначені – це присудок, а в другому – означення.

Тому зазначені пасивні конструкції треба, де це можливо, заміняти на

активні, зокрема трикомпонентні конструкції – на двоскладні речення

з дієслівним присудком (простим чи складеним), а двокомпонентні –

на неозначено-особові речення та речення з дієслівними формами на

-но, -то. [60, с.14 ].

Увага! Формулюючи вимоги в нормативних документах,

розробники часто калькують пасивні конструкції, широко поширені в

англомовних міжнародних та європейських стандартах:

Пасивна конструкція: індикатор повинен бути

розташований, твір не може бути відтворений, тиражований і

розповсюджений без дозволу.

Активна конструкція: індикатор треба розташувати, твір

не можна відтворювати, тиражувати і розповсюджувати без

дозволу.

Отже, у фахових текстах треба усувати невластиві українській

мові пасивні конструкції, заміняючи їх, де це можливо, активними

[57].

91

1.17.3 Орудний відмінок діяча в дієприкметникових зворотах

Розгляньмо, наприклад, такі речення: Зразки випробували за

методикою, попередньо розробленою науковцями. Завод не

виплачував зароблені працівниками гроші. Зроблені дослідниками

спостереження мали велике наукове значення. Усі ці конструкції

містять діяча в орудному відмінку й тому не відповідають нормам

української мови. Уникнути цього можна, замінивши їх підрядними

частинами: Зразки випробували за методикою, яку попередньо

розробили науковці. Завод не виплачував гроші, що їх заробили

працівники. Спостереження, що їх зробили дослідники, мали велике

наукове значення.

Якщо конструкція з підрядними частинами, що замінила

орудний відмінок діяча, обтяжує вислів, речення зазвичай можна

перебудувати так, щоб у ньому не було ні орудного відмінка діяча, ні

підрядної частини. Наприклад: Завод не виплачував працівникам

зароблені гроші. Спостереження дослідників мали велике наукове

значення.

Отже, українській мові невластиві конструкції з діячем в

орудному відмінку – їх треба уникати. Але додаток може бути в

орудному відмінку, коли він позначає знаряддя і відповідає на питання

чим?, а не ким?

Розробляючи фахові тексти (зокрема нормативні документи)

або перекладаючи іншомовні, треба не калькувати чужі синтаксичні

конструкції, а вживати лише властиві українській мові.

92

Пасивні конструкції штучні та неприродні, вони

спотворюють логіку висловів і руйнують традиції української мови,

тому їх треба уникати.

Трикомпонентну конструкцію з дієсловами пасивного стану

на -ся треба заміняти двоскладною активною конструкцією або

означено-особовим реченням.

Замість двокомпонентних конструкцій з дієсловами

недоконаного виду пасивного стану на -ся треба вживати форми на

-но, -то (якщо йдеться про подію) або неозначено-особове речення

(якщо йдеться про процес).

Додаток може бути в орудному відмінку тільки тоді, коли він

позначає знаряддя дії та відповідає на питання чим?, а не ким?[57].

1.18 Розвиток комунікативної компетенції фахівця

Комунікативна компетенція (лат. сommunicativus —

належний, відповідний) — сукупність знань про спілкування в

різноманітних умовах із різними комунікантами, а також уміння їх

ефективного застосування у конкретному спілкуванні в ролі адресанта і

адресата.

Ключові поняття:

Ділова бесіда — форма офіційного, спеціально підготовленого

мовного спілкування з використанням невербальних засобів (міміки,

жестів, манери поведінки), у процесі якого відбувається обмін думками і

діловою інформацією. Бесіда повинна бути змістовною,

доброзичливою, щирою, толерантно-спокійною, взаємновиваженою.

93

Дикція — вимова, манера вимовляти слова. Хороша дикція

(ясність, чіткість вимови) — одна з найважливіших сторін культури

мовлення.

Дискусія – обговорення якого-небудь питання або групи

пов’язаних питань компетентними особами з наміром досягнути

взаємоприйнятного рішення.

Інтонація — ритміко-мелодійний лад мови, послідовна зміна

висоти тону, сили й часу звучання голосу, що відбиває інтелектуальний

та емоційно-вольовий зміст мовлення; тон, тональність, тембр, відтінок,

нюанс. Тон, манера або відтінок вимови.

Комунікативна поведінка — сукупність правил і традицій

вербального і невербального спілкування, що реалізуються в процесі

комунікації.

Комунікативні вміння — практичне володіння мовними

засобами, що дозволяє організувати мовленнєве висловлювання, яке

оптимально вирішує комунікативне завдання.

Комунікативні якості мовлення — системно взаємозв'язані

якості мовлення, що створюються взаємодією одиниць усіх рівнів і

проявляються на основі внутрішніх і зовнішніх зв'язків мовлення з

немовленнєвими структурами.

Комунікація — смисловий аспект соціальної взаємодії. Те

саме, що спілкування; зв'язок.

Лекція — це форма пропаганди наукових знань. Якщо роз-

глядається вузьке коло питань, то це — повідомлення.

Нарада - засідання, на якому представники державних або

громадських організацій обговорюють певні питання розвитку

господарства, культури, науки тощо.

94

Ораторське мистецтво – майстерність виголошення усного

слова, що ґрунтується на засвоєнні основних положень риторики, а

також особистих якостях промовця.

Переговори – обговорення з метою з’ясування думок, настроїв

сторін або укладення договорів, угод тощо.

Промова – прозорий твір, призначений для усного

виголошення перед певною аудиторією з метою переконання слухачів

у справедливості думок оратора і таким чином вплинути на їхню волю.

Публічне професійно-ділове мовлення – це мовленнєва

діяльність професіонала у вигляді виступів на конференціях, зборах,

спілкування з великим загалом людей.

Сфера використання усного літературного мовлення сьогодні

надзвичайно розширюється – в суспільно-політичному житті, виробни-

чій, науково-освітній, військовій, культурно-мистецькій галузях, дип-

ломатії тощо. Виникають нові функціональні різновиди, жанри і фор-

ми усного мовлення, вдосконалюються засоби і технічні можливості

усномовного спілкування.

Успіх публічного мовлення значною мірою залежить від

майстерності доповідача. Батько риторики Цицерон зазначав, що

найкращий оратор є той, хто своїм голосом і повчає слухачів, і дає

насолоду, і справляє на них сильне враження.

У сучасних умовах володіння живим усним переконуючим

словом як засобом багатоманітного і різноспрямованого впливу на

слухача ґрунтується на:

- культурі мислення - самостійність, самокритичність,

глибина, гнучкість, оперативність, відкритість;

95

- культурі мовлення - правильність, виразність, ясність,

точність, доцільність, логічність, оригінальність, краса;

- культурі поведінки - ввічливість, тактовність, коректність,

розкутість, серйозність;

- культурі спілкування - повага до співрозмовника через

вивчення його інтересів, управління поведінкою слухачів, згуртування

однодумців, відповідальність за мовленнєвий вчинок [10].

1.18.1 Формування професійної мовленнєвої комунікативної компе-

тенції

Одним із показників рейтингу професійної перспективи

фахівця становить відсутність/недостатність його риторичної

культури. Пригадаємо, що основним завданням професійного

діалогу/полілогу є переконання, котре досягається завдяки

аргументації, тому знання з риторики як лінгвокультурологічної науки

й мистецтва ефективної усної переконуючої комунікації становить

фундамент освіченості та професіоналізму майбутнього інженера.

Риторика. Теорія ораторського мистецтва, наука

красномовства. Це наука про закони управління розумово-

мовленнєвою діяльністю. Вона розвиває в людини цілу систему

особистісних якостей: культуру мислення, мовлення, поведінки,

спілкування, виконавської майстерності.

Ораторське мистецтво. Майстерність виголошення усного

слова, що ґрунтується на засвоєнні основних положень риторики, а

також особистих якостях промовця.

96

Закони риторики – загальні правила, на яких ґрунтується

ораторське мистецтво. Виділяють такі основні закони риторики:

концептуальний закон (створення концепції); закон моделювання

аудиторії (системне вивчення аудиторії, на яку розрахований виклад

концепції); стратегічний закон (який передбачає систему побудову

програми впливу на конкретну аудиторію); тактичний закон (який

передбачає систему дій для підготовки ефективної реалізації стратегії);

закон ефективної комунікації (передбачає систему дій оратора з метою

налагодження контакту з аудиторією); системно-аналітичний закон

(передбачає самоаналіз і аналіз дій інших людей).

Ділова бесіда. Бесіда під час ділової зустрічі, яка передбачає

обмін поглядами.

Нарада. Засідання, на якому представники державних або

громадських організацій обговорюють певні питання розвитку

господарства, культури, науки тощо.

Переговори. Обговорення з метою з’ясування думок, настроїв

сторін або укладення договорів, угод тощо.Репрезентація – представлення кого-, чого-небудь,

рекомендація, знайомство.

Монолог. Форма розгорнутого мовленнєвого висловлювання,

що являє собою мовлення, звернене до самого себе чи до інших, на

відміну від діалогу, не розраховане на безпосередню мовленнєву реакцію

іншої особи. Звернення до слухачів або читачів, промова однієї

людини, яка не передбачає безпосереднього відгуку. Монологічна

мова характеризується використанням складних синтаксичних

конструкцій, що пов’язано із прагненням широко охопити зміст

висловлювання.

97

Діалог. Одна з форм мовлення, розмова між двома особами.

Діалог характеризується короткими висловленнями, використанням

неповних і незакінчених речень, простотою синтаксичної будови його

частин.

Дискусія. Обговорення якого-небудь питання або групи

пов’язаних питань компетентними особами з наміром досягнути

взаємоприйнятного рішення.

Промова. Прозовий твір, призначений для усного

виголошення перед певною аудиторією з метою переконання слухачів

у справедливості думок оратора і таким чином вплинути на їхню волю.

Полілог – мовлення багатьох людей.

Риторична фігура – мовний зворот, своєрідне сполучення

слів і синтаксична побудова фраз, відмінна від порядку слів,

узвичаєного даною мовою, що служить засобом підсилення емоційної

вмотивованості художньої або ораторської мови. Існують різні типи

класифікацій риторичних фігур; їх поділяють на фігури слів і фігури

думок; фігури милозвучності, або евфонічні, і ітеративні, або фігури

повторення, і звукові, або фонетичні; синтаксичні та риторичні

(емфатичні та патетичні); фігури зазначення, руху і звуку; фігури

накопичення, недоговорення, ритмізації, діалогізації. Те саме, що й

образ, схимата, стилістична фігура, синтаксична фігура, фігура мови.

Риторичне заперечення – одна з риторичних фігур, що

полягає у використанні заперечення як засобу посилення уваги до

чого-небудь.

Риторичне запитання – одна з риторичних фігур, яка

полягає у використанні в тексті промови запитання, яке не потребує

98

відповіді, оскільки вона загальновідома; уживається для того, щоб

привернути увагу слухачів (читачів) до певного явища.

Риторичне звертання – риторична фігура, яка полягає в

тому, що висловлювання адресується до предмета, абстрактного

поняття, відсутньої особи, чим посилюється його виразність.

Риторичний вигук – особливо емоційне твердження,

констатація якого-небудь факту чи думки, супроводжується окличною

інтонацією.

Отже, формування професійної мовленнєвої комунікативної

компетенції передбачає:

глибокі професійні знання й оволодіння понятійно-

категоріальним апаратом певної професійної сфери та від-

повідною системою термінів;

досконале володіння сучасною українською літературною

мовою;

уміле професійне використання мовних стилів і

жанрів відповідно до місця, часу, обставин, статусно-ро-

льових характеристик партнера (партнерів);

знання етикетних мовленнєвих формул і вміння ними ко-

ристуватися в професійному спілкуванні;

уміння працювати з різними типами текстів;

орієнтування в потоці різнотемної та різнотипної ін-

формації українською мовою на різних каналах її переда-

вання;

уміння знаходити, вибирати, сприймати, аналізувати та

використовувати інформацію профільного спрямування;

володіння інтерактивним спілкуванням, характерною

99

ознакою якого є необхідність миттєвої відповідної реакції

на повідомлення чи інформацію, що знаходиться в

контексті попередніх повідомлень;

володіння основами риторичних знань і вмінь;

уміння оцінювати комунікативну ситуацію швидко, і на

високому професійному рівні приймати рішення та

планувати комунікативні дії.

Отже, професійна мовленнєва комунікативна компетенція

особистості є показником сформованості системи професійних знань,

комунікативних умінь і навичок, ціннісних орієнтацій, загальної

гуманітарної культури, інтегральних показників культури мовлення,

необхідних для якісної професійної діяльності.

Набуті студентами знання під час навчання українській мові за

професійним спрямуванням у вищому технічному навчальному закладі

сприятимуть подальшій професійній самоосвіти, реалізації фахових

знань у продуктивні й цивілізовані способи мисленнєво-мовленнєвої

діяльності, підвищенню комунікативної та риторичної культури

наукової і професійної еліти та суспільства в цілому [58, c.87].

2 БЛОК ЗАПИТАНЬ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Вживання дієприкметникових зворотів у текстах наукового й

офіційно-ділового стилів. Особливості їх перекладу з

російської мови.

2. Вибір теми, мети мовлення, пошук необхідного

інформативного матеріалу.

3. Види аналітичного оброблення текстового матеріалу.

100

4. Види й жанри усного професійного мовлення.

5. Вимоги до слова в тексті професійного спрямування.

Особливості перекладу фахових текстів з російської на

українську мову.

6. Високий і низький рівні стандартизації документів.

7. Головні ознаки офіційно-ділового стилю (ОДС).

8. Довідково-інформаційні документи (акт, анотація,

договір/трудова угода, доповідна, пояснювальна записки, звіт,

протокол, витяг із протоколу).

9. Документ – основна форма існування ділового тексту.

Класифікація документів за походженням та місцем

виникнення.

10. Етикет ділових паперів. Необхідні вимоги до документа.

11. Жанрові й структурні особливості наукового тексту.

12. Займенник у сфері етикетного мовлення.

13. Закони компресії як основи побудови вторинних текстів.

14. Класифікація документів за призначенням.

15. Композиція публічного виступу. Види публічних виступів

залежно від мети й ситуації спілкування.

16. Комунікативні якості публічного мовлення.

17. Конспект як вид вторинного тексту на основі згортання

інформації усного/писемного первинного тексту.

18. Культура професійного й ділового спілкування (мовні та

позамовні чинники).

19. Листи – різновид довідково-інформаційного документа. Види

листів і їх особливості.

101

20. Людське ім’я. Вживання тричлена людського найменування в

професійному мовленні (правопис імен, по батькові, прізвищ).

21.Мова й мовлення. Основні комунікативні ознаки культури

професійного мовлення.

22.Мовна норма. Види мовних норм сучасної української

літературної мови. Суржик і способи його подолання.

23.Наголос в українському мовленні. Милозвучність української

мови.

24. Науковий етикет. Сучасні словесні формули наукового

етикету.

25. Науковий текст як спосіб і засіб спілкування між фахівцями.

Різновиди жанрів письмових наукових текстів.

26. Норми сучасної української літературної мови в професійному

мовленні. Вибір слова.

27. Орфографічні й технічні правила переносу.

28. Основні комунікативні ознаки культури професійного

мовлення.

29. Основні функції мови. Поясніть їх значення.

30. Особливості вживання в професійному мовленні різних за

структурою й метою висловлювання речень.

31. Особливості вживання числівників у професійному мовленні.

32. Особливості передання українською мовою російських

географічних назв у документах.

33. Первинні й вторинні наукові тексти. Специфіка мови

наукових текстів.

34. Поняття стилю й жанру української фахової мови.

102

35. Поняття української національної й літературної мови.

Державна мова.

36. Порядок слів у фаховому й діловому мовленні.

37. Поясніть, у чому полягає суть формування професійної

мовленнєвої комунікативної компетенції.

38. Практика підготовки й проведення усного публічного

виступу.

39. Прийменникові словосполуки, особливості їх вживання в

професійному мовленні.

40. Реферат як короткий виклад основної інформації первинного

тексту, його структурні й композиційні особливості.

Призначення й види рефератів.

41. Складні випадки керування в професійному мовленні.

42. Складові елементи документа, їх назва.

43. Словесне оформлення публічного виступу. Робота над

технікою мовлення.

44.Словники. Їх роль у збагаченні професійного мовлення.

Основні правила користування різними видами словників.

45. Службове листування як форма обміну інформацією

(реквізити листів, основні вимоги до укладання, написання

тексту).

46. Стандартизація текстів фахового мовлення.

47. Тези як формулювання основних положень первинного

тексту.

48. Телефонна розмова – особлива форма ділового мовлення

(етичні, загальномовні норми, основні етапи).

49. Тема й підтема як об'єкт розгляду в науковому тексті. Логічна

103

схема й композиція наукового тексту.

50. Типові форми вираження присудків у текстах фахового

спрямування.

51. Усна й писемна форми офіційно-ділового стилю, їх

особливості.

52. Усне публічне мовлення, його лінгвістичні особливості й

сфера функціонування.

53. Форми офіційного звертання до людини в ділових паперах і

професійному спілкуванні.

54. Формуляр документа. Абзац як структурна одиниця

письмового тексту.

55. Функціональні стилі сучасної української мови (сфера

використання, призначення, основні ознаки).

56. Характеристика найуживаніших документів професійного

спілкування.

57. Числівники на позначення часу в українському професійному

мовленні.

3 ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ

3.1 Завдання для виконання в аудиторії та самостійної роботи

Завдання 1

Перекладіть текст українською мовою. Обґрунтуйте

актуальність наведеного твердження.

Многие думают: интеллигентный человек — это тот, который

много читал, получил хорошее образование (и даже по преимуществу

гуманитарное), много путешествовал, знает несколько языков.

104

Интеллигентность не только в знаниях, а в способностях к

пониманию другого. Она проявляется в тысяче и тысяче мелочей: в

умении незаметно (именно незаметно) помочь другому, беречь

природу, даже в привычке вести себя скромно за столом, не мусорить

вокруг себя — не мусорить окурками или руганью, дурными идеями

(это тоже мусор, и еще какой!)

Интеллигентность надо в себе развивать, тренировать —

тренировать душевные силы, как тренируют и физические силы

(Д. C. Лихачов).

Завдання 2

Уважно прочитайте анотації (подану літературу в подальшому

Ви можете використати, готуючись до занять), виконайте такі

завдання:

а) замість крапок поставте, де потрібно, пропущені літери,

м`який знак чи апостроф, підкресліть їх;

б) дотримуючись правила милозвучності, розкрийте дужки;

в) слова з позначкою / напишіть разом, окремо або через

дефіс;

г) підкреслені мовні покручі замініть нормативними, запишіть

їх, обґрунтуйте свій вибір (усно);

д) подані цифри провідміняйте разом з іменником;

е) поясніть пунктограми.

105

1

СЛОВНИКИ. ПІДРУЧНИКИ. ЕНЦИКЛОПЕДІЇ. ДОВІДНИКИ

Українс…ка мова

В…ликий тлумачний словник сучасної українс…кої мови:

250 тисяч слів / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. - К. : Ірпінь : ВТФ

«Перун», 2004. – 1440 с.

В…ликий т…умачний словник українс…кої мови являється

універсал…ним довідником із сучасної українс…кої мови. (В,у) н…

ому об…єднано акад…мічну повноту мовної лекс…ки з лаконічною

формою однотомного видан…я. Словник містить біля 250 тис. слів,

(в,у) тому числі й ті, що (у,в)війшли в українс…ку літературну мову на

протязі останнього д…сятиліт…я. Окрім загально/вживаних слів (у,в)

словнику наводят…ся основні терміни науки (і,й) техніки, а також

слова, що визначають яви…а (і,й) реалії виробничого, культурного

(і,й) побутового жит…я. Новим для т…умачних словників являється

введення в деякі стат…і енц...клопедичних довідок. Словник являється

популярним, загально/доступним виданням, ро…рахованим на

широкий загал ч…тачів: учнів старших клас…ів середніх шкіл, г…

мназій, ліце…в, студентів, аспірантів, викладач…в українс…кої мови

та всіх, хто вивчає українс…ку мову (і,й) послуговуєт…ся нею (у,в)

повсякден…ому жит…і.

2

Пономарів О. Д. Кул…тура слова: Мовно/стил…стичні

поради: Навчал…ний посібник. - 2-ге вид. / О. Д. Пономарів. – К.:

Либідь, 2001. - 240 с.

106

(В,у) учбовому посібнику дают…ся поради по вибору слів,

вимовних, наголосових (і,й) морфолог…чних варіантів, синтаксичних

конструкцій для самого найкращого висловлен…я думки (у,в) різних

стилях українс…кої літературної мови. Рекомендації автора

ґрунтуют…ся на мовному досвіді українс…кого народ…, відбитому

(в,у) творах клас…ичного та сучасного пис…менства.

3

Українс…кий орфографічний словник, ч…тверте, пер…

роблене (й,і) доповнене видан…я: 155.000 слів. / Уклали :

С. Головащук, М. Пещак, В. Русанівський, О. Тараненко. – К. :

Довіра, 2005. - с. 1069

Словник відображає сучасний стан розвитк… (в,у)сіх сфер

літературної мови, включаючи самі новіші запозичен…я. Крім

загально/вживаної лексики (у,в) словник включено най/пошир…нішу

т…рмінологію, географічні назви. Написан…я слів, їх наголошуван…я

та відмінювання повнозначних частин мови узгоджено з діючим

українським правописом. Ро…раховано на широкого користувача:

викладачів (і,й) студентів вузів та середніх навчал…них закладів,

(у,в)чителів та учнів шкіл, адміністративних працівників, ділових

людей, (в,у)чених, пис…менників, працівників кул…тури тощо.

Завдання 3

Перекладіть запропоновані викладачем тексти фахового

спрямування двома способами: зробіть власний переклад,

використовуючи словники і подайте варіант машинного перекладу.

107

Порівняйте обидва варіанти. Зробіть висновки, обґрунтуйте

(письмово).

Завдання 4

Уважно прочитайте й запишіть професіограму (Довідник

кваліфікаційних характеристик професій працівників), виділіть абзаци.

Якщо є необхідність, відредагуйте речення (виправлення підкресліть)

згідно з нормами літературної мови. За поданими нижче

кваліфікаційними характеристиками зазначених професій укладіть

посадову інструкцію, наказ, розпорядження, акт, договір або

службовий лист (на вибір), використовуючи інформацію тексту.

Чи готові Ви сьогодні посісти місце керівника? Обґрунтуйте

відповідь. З`ясуйте за змістом професіограми, з якими документами

фахового спрямування Ви будете мати справу в майбутньому.

Наприклад: Професіограма 1.

Iнженер

Завдання та обов’язки. Здійснює перевірку проектної і розроблення

організаційно-технологічної документації. Готує зауваження та

пропозиції щодо впровадження більш досконалих технологічних

рішень, конструктивних елементів, деталей і матеріалів. У разі

потреби складає рекламації щодо якості проектів. Разом з

представниками субпідрядних організацій бере участь в узгодженні

робочих креслень з проектною організацією і замовником. Здійснює

натурний огляд будівельних майданчиків і розроблення проектів

виконання робіт відповідно до вимог будівельних норм і правил.

Виконує прив’язування технологічних карт і карт трудових процесів,

проектування тимчасових будинків і споруд, розроблення

108

документації на нестандартне устаткування, інвентар, пристрої,

технічне обладнання з охорони праці; надає методичну допомогу

будівельним дільницям у ході застосування проектів виконання робіт.

Складає зведені відомості щодо обсягів робіт, матеріально-технічних

ресурсів, зведені графіки введення об’єктів у експлуатацію, роботи

механізмів, переміщення бригад, сітьові графіки будівництва. Бере

участь у розробленні та здійсненні організаційно-технологічних

заходів щодо впровадження нової техніки, підготовки об’єктів до

роботи в осінньо-зимовий період; проведенні експериментальних робіт

з освоєння нових технологічних процесів і впровадження їх у

виробництво; складанні заявок на винаходи і промислові зразки.

Вивчає передовий вітчизняний і зарубіжний досвід у галузі

будівельного виробництва; розробляє заходи для підвищення

ефективності будівельного виробництва, зменшення витрат матеріалів,

трудомісткості робіт, підвищення продуктивності праці і бере участь у

їх реалізації. Готує висновки щодо раціоналізаторських пропозицій,

спрямованих на удосконалення технології будівельного виробництва;

будівельні норми та правила; стандарти і технічні умови;

номенклатуру будівельних матеріалів, конструкцій і деталей, що

застосовуються; методи розрахунку будівельних конструкцій;

технологію виробництва та засоби виконання будівельно-монтажних

робіт; сітьове планування; порядок приймання об’єктів, будівництво

яких завершено; методи контролю якості; порядок оформлення

проектно-кошторисної й іншої технічної документації; передовий

вітчизняний і зарубіжний досвід виконання будівельно-монтажних

робіт; основи економіки, організації виробництва й управління;

законодавство про працю, охорону навколишнього середовища;

109

правила та норми охорони праці, виробничої санітарії та

протипожежного захисту. Кваліфікаційні вимоги. Провідний інженер.

Повна вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр,

спеціаліст) та підвищення кваліфікації. Стаж роботи за професією

інженера I категорії не менше 2 років. Iнженер I категорії. Повна або

базова вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр,

спеціаліст або бакалавр) та підвищення кваліфікації. Для магістра —

без вимог до стажу роботи, для спеціаліста — стаж роботи за

професією інженера II категорії не менше 2 років, для бакалавра — не

менше 3 років. Iнженер II категорії. Повна або базова вища освіта

відповідного напряму підготовки (спеціаліст або бакалавр) та

підвищення кваліфікації. Для спеціаліста — без вимог до стажу

роботи, для бакалавра — стаж роботи за професією інженера не менше

2 років. Iнженер. Повна або базова вища освіта відповідного напряму

підготовки (спеціаліст або бакалавр). Без вимог до стажу роботи.

(Справочник квалификационных характеристик профессий

работников. ВИПУСК 64. Будівельні, монтажні та ремонтно-

будівельні роботи. http :// www . jobs . ua / dkhp / vipusk -64/ )

Завдання 5

Прочитайте уважно наведені мікротексти й визначте

проблеми, котрі порушються в них. Відредагуйте відповідно до

літературних норм. Спрогнозуйте та сформулюйте назви до

кожного з них. Обґрунтуйте свій вибір.

1

110

Система електронних інформаційних комунікацій

кардинально змінює ситуацію в сфері збору, зберігання та оброблення

інформації.

Автоматизація бібліотечно-інформаційних процесів зумовлена

в першу чергу збільшенням обсягу інформації у всіх сферах людської

діяльності і відповідними потребами користувачів оперативно, повно і

якісно отримувати інформацію, документні й електронні

першоджерела.

Використання комп'ютерів у бібліотечно-інформаційній

діяльності не тільки суттєво прискорює й підвищує якісний рівень

обслуговування користувачів, але й перетворює увесь комплекс

існуючих технологій. Автоматизація надає цілий спектр нових, раніше

недоступних бібліотекарю або інформаційному працівникові

можливостей, а це призводить до кардинальних змін в інформаційно-

бібліографічному обслуговуванні.

2

Законодавство України у сфері забезпечення громадян

доступним житлом базується на Конституції України і складається з

нормативно-правових актів цивільного, житлового й земельного

законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що

регулюють відносини в цій сфері.

Право на доступне житло мають громадяни, які потребують

поліпшення житлових умов відповідно до законодавства, не мають або

втратили через підвищення своїх доходів права на соціальне житло та

потребують державної допомоги (далі-громадяни).

Такими, що потребують державної допомоги на будівництво

(придбання) доступного житла є громадяни, середньомісячний

111

сукупний доход яких у розрахунку на одну особу (члена сім'ї) не дає їм

права на отримання соціального житла, але не перевищує

чотирикратного розміру середньомісячної заробітної плати в Україні.

3

Державне регулювання у сфері електронного документообігу

спрямовано на: реалізацію єдиної державної політики електронного

документообігу; забезпечення прав і законних інтересів суб'єктів

електронного документообігу; нормативно-правове забезпечення

технології оброблення, створення, передавання, одержання,

зберігання, використання та знищення електронних документів.

Електронний документ – документ, інформація в якому

зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові

реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових

реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і

перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Візуальною формою подання електронного документа є

відображення даних, які він містить, електронними засобами або на

папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Завдання 6

Ознайомтесь із наведеними нижче мініблоками інформації.

З’ясуйте, обґрунтовуючи, які слова є ключовими (опорними), яким

терміном із довідки, поданої нижче, доцільно їх об’єднати. Наведіть

аналогічну науково-популярну інформацію в контексті обраної вами

спеціальності й подайте її в письмовій формі. Виправте наявні

помилки.

112

Блок А

1

…- виріб і (або) його складові частини, технічний стан яких підлягає

визначенню.

…- сукупність властивостей, що змінюються в процесі експлуатації

об'єкта, які характеризуються у визначений момент часу значеннями

параметрів, установлених технічною та експлуатаційною

документацією на даний об'єкт.

…- подія, що міститься у втраті працездатного стану об'єкта, тобто в

утраті об'єктом спроможності виконувати необхідну функцію.

2

…- визначення технічного стану об'єкта з визначеною (заданою)

точністю і вірогідністю.

…- діагностування, при якому на об'єкт подаються робочі впливи.

…- діагностування, при якому на об'єкт подаються спеціальні (тестові)

впливи з боку засобів діагностування.

3

…- спеціальні впливи, за допомогою яких відрізняється справний і

працездатний стан від несправного і непрацездатного.

…- тест діагностування, що виконується з метою перевірки

відповідності параметрів допустимим значенням.

…- перевірка відповідності значення параметрів об'єкта вимогам

технічної документації і визначення на цій основі одного з заданих

видів технічного стану в даний момент часу.

113

4

…- висновок про технічний стан об'єкта з вказівкою, за необхідності,

місця, виду та причини дефекту і (або) відмови. Діагноз є результатом

діагностування.

…- апаратура та програми, з допомогою яких здійснюється

діагностування.

…- сукупність засобів, об'єкта та виконавців для проведення діагнос-

тування за правилами, встановленими у технічній документації.

5

…- сукупність приписів, що однозначно визначають вміст і послі-

довність дій при проведенні діагностування.

…- частина процесу діагностування, виконання якої дозволяє

визначити один чи декілька діагностичних параметрів об'єкта.

…- сукупність технологічних та організаційних правил виконання

операцій діагностування.

6

…- сукупність операцій діагностування, що виконуються планомірно і

послідовно у відповідності з технологічною документацією для

одержання кінцевого діагнозу.

…- параметри, що характеризують технічний стан машин та мають

кількісну оцінку.

…- діагностування з метою визначення місця і, за необхідності,

причини та виду дефекту чи відмови об'єкта.

7

…- рівень структури об'єкта (машина, складальна одиниця, деталь), на

якому визначається місце дефекту чи відмови.

114

…- умовна схема його будови, що створюється послідовним

розчленуванням об'єкта на складові частини, складальні одиниці та

сполуки (елементи структури).

…- опис процесу діагностування, що відбиває зв'язок структурних та

діагностичних параметрів, які характеризують об'єкт у цілому і його

складові частини.

Довідка А: метод діагностування; алгоритм

діагностування; технологія діагностування; параметри

технічного стану; пошук дефекту (відмови); глибина пошуку

дефекту (відмови); тест перевірки; робоче (функціональне)

діагностування; технічне діагностування (діагностування);

технічний діагноз (діагноз); діагностична модель; технічний стан

об'єкта (технічний стан); відмова; об'єкт технічного

діагностування (контролю технічного стану), (об'єкт); тест

діагностування; контроль технічного стану; засоби

діагностування; структура об'єкта; система діагностування;

операція діагностування.

Примітка. Визначення "Технічне діагностування"

застосовують, коли основним завданням є пошук місця, характеру та

визначення причин відмови (несправності), а також прогнозування

технічного стану.

Примітка. Визначення "Контроль технічного стану"

застосовують, коли основним завданням є визначення виду технічного

стану: справне – несправне, працездатне – непрацездатне. ДБН В.2.8-

13-2000 С.9

115

Блок Б

1

…– комплекс, що складається з пристрою з електродвигуном, силового

перетворювача електричної енергії; підсилювального, розв’язуючого

та інформаційного пристроїв, які взаємодіють між собою згідно з

необхідним алгоритмом керування для виконання технологічних

вимог.

…– залежність між моментом на валу і швидкістю цього вала в

усталеному режимі.

…– характеристика, що знята при номінальному зниженні напруги на

обмотках машини та відсутності додаткових пристроїв у колах цих

обмоток.

2

…– параметр, що визначає нахил МХ по відношенню до осі моменту

( β=ΔМ/Δω ).

…– режим при відсутності моменту на валу двигуна (М=0, ω=ω0).

…– режим роботи при нерухомому валі двигуна (ω=0, М=Мкз).

3

…– режим гальмування, коли двигун переходить у генераторний

режим з віддачею електричної енергії джерелу (мережі).

…– режим, коли машина ввімкнена для руху в одному напрямку, а

рухається в протилежному.

…– режим, коли машина відімкнена від джерела електричної енергії,

але має збудження, та коло її якірної обмотки замкнене.

4

…– диференціальне рівняння рівноваги моментів (сил) на валу

(рушійному) органі.

116

…– процес перерахунку вказаних параметрів з одного елемента

системи на інший при збереженні балансу енергій.

…– пристрій, за допомогою якого передається механічна енергія від

двигуна до робочої машини і навпаки.

5

…– відношення швидкості на вході передатного пристрою до

швидкості на виході.

…– таке значення передавального числа при якому забезпечується

найкраще (екстремальне) значення якогось показника (швидкості,

маси, габариту, моменту двигуна).

…– відношення максимально припустимого значення моменту

(струму) до номінального.

6

…– ковзання при якому спостерігається перекидання (“зламування”)

двигуна; таке, при якому спостерігається максимальний (критичний)

момент двигуна.

…– просторовий кут між осями магнітного потоку статорного в

роторного, або електричний кут між векторами напруги статорної

обмотки та її е.р.с., що наведена роторним потоком синхронної

машини у випадку наявності навантаження на валу.

…– додатковий резистор, що вводиться у силове коло машини при

організації пускового (гальмівного) режиму.

7

…– залежність швидкості вала двигуна від моменту на цьому валу у

динамічних режимах.

…– частини, на які розбивається пусковий (гальмівний) реостат.

117

…– процес збільшення магнітного потоку машини, завдяки наявності

залишкової індукції у сталі індуктора.

Довідка Б: динамічна механічна характеристика, або

фазовий портрет двигуна; режим рекуперативного гальмування;

передавальне (випрямляюче) число електроприводів; приведення

(мас, моментів інерції і ін.); пусковий (гальмівний) реостат;

самозбудження; механічна характеристика; режим ідеального

холостого ходу; природна механічна (електромеханічна)

характеристика; режим проти вмикання; пускові (гальмівні)

ступені; кут навантаження; режим динамічного гальмування;

режим короткого замикання; критичне ковзання (момент)

асинхронного двигуна; перевантажувальна здатність; оптимальне

передавальне число; передавальний пристрій (редуктор, варіатор,

муфта і ін.) ; рівняння руху електропривода.

Завдання 7

Прочитайте уважно тексти загальнонаукової тематики,

відредагуйте їх. З’ясуйте, які різновиди наукової літератури вони

репрезентують. Складіть, зорово спираючись на алґоритмічний припис

(поданий нижче), питальний або тезовий плани та визначте,

аргументуючи, можливі сфери їх практичного використання. Які

«кроки» у процесі складання плану вам найважче долати й чому?

118

Текст 1

ЯК ЗРОБИТИ УКРАЇНСЬКУ МОВУ ДЕРЖАВНОЮ ДЕ-ФАКТО?

Автор: Михайло ГІНЗБУРГ (доктор технічних наук, професор

(Харків))

Стан державної мови, рівень володіння нею, поширеність у

різних сферах життя — усе це показник цивілізованості

суспільства. О.Пономарів, професор

Ставши з 1989 року державною де-юре, українська мова ще не

посіла належного їй місця у природознавстві, в техніці, на

виробництві, у природничо-технічній освіті, тобто у сферах, що

значною мірою визначають науково-технічний прогрес і перспективи

розвитку України у ХХІ столітті. Адже саме в цих сферах з відомих

причин протягом багатьох років українську мову практично не

використовували, і навіть для більшості носіїв української мови

професійна діяльність тісно пов’язана з використанням російської, а не

української мови. Тому багатьом представникам науково-технічної

інтелігенції, що володіють українською літературною мовою, складно

використовувати її у своїй професійній діяльності. Тому й зазначені

проблеми існують не тільки в Донецьку чи Харкові, а й у Києві, і

навіть у Львові та Івано-Франківську.

На думку відомого мовознавця Н.Непийводи, завідувачки

кафедри мови і стилістики Київського національного університету ім.

Т.Шевченка, «процес українізації утруднений не лише через численні

соціальні, а й через суто психологічні чинники: сфера і мова, яка

обслуговує цю сферу, поєднані численними стійкими

нейролінгвістичними зв’язками. Те, що змушує докладати додаткових

119

зусиль, викликає природний протест. Справа ускладнюється ще й тим,

що, порівняно з усталеним і за багато років відшліфованим

російськомовним офіційно-діловим стилем, офіційно-діловий стиль

української мови ще перебуває в стадії формування. Виникає

парадоксальне явище: українська ділова мова недосконала, тому нею

не користуються; а якщо нею не користуються, вона й не

вдосконалюється».

Як подолати цей мовний бар’єр? Може, треба просто починати

всім писати й говорити українською, і все поступово стане на своє

місце. На жаль, ситуація значно складніша. З педагогіки відомо, що

людина легко запам’ятовує й засвоює перше почуте нею слово, а потім

перевчити її буває дуже важко. Тому з лекції в лекцію, зі статті в

статтю, з документа в документ починають гуляти суржикові

конструкції і терміни-покручі, породжуючи собі подібних. Отже,

потрібно забезпечити процес переходу на державну мову відповідним

інструментарієм.

Як відомо, Кабінет міністрів України своєю постановою від

2.10.2003 № 1546 затвердив «Державну програму розвитку і

функціонування української мови на 2004—2010 роки», виконання

якої, на думку розробників, повинно забезпечити, зокрема,

«розширення функціонування української мови в засобах масової

інформації, сфері культури, освіти та науки; державну підтримку

функціонування української мови в інформаційному комп’ютерному

середовищі». Оскільки першим заходом «Програми…» є «розроблення

проекту Концепції державної мовної політики», хотілося б,

ґрунтуючись на досвіді впровадження державної мови в роботу

нафтогазового комплексу, висловити деякі свої пропозиції.

120

На нашу думку, для повноцінного функціонування української

мови у сфері природознавства, техніки і природничо-технічної освіти

потрібно виконати чотири основні завдання:

1) виходячи з традицій української літературної мови,

рекомендацій відомих українських мовознавців і термінологів, таких

як О.Курило, Б.Антоненко-Давидович, К.Городенська, С.Єрмоленко,

С.Караванський, Т.Кияк, О.Кочерга, М.Кратко, В.Моргунюк,

Н.Непийвода, В.Перхач, Л.Полюга, О.Пономарів, Б.Рицар,

Р.Рожанківський, О.Сербенська, Л.Симоненко, С.Ярема та інших,

сформулювати систему правил українського ділового і наукового

стилю, приділивши особливу увагу їхнім відмінностям від звичних

фахівцям російських правил;

2) колективними зусиллями фахівців технічних галузей та

філологів усієї України розробити єдину загальновизнану і зрозумілу

фахівцям українську науково-технічну термінологію, тобто засобами

української мови чітко окреслити й однозначно виразити системи

понять для кожної сфери людської діяльності в сучасному суспільстві;

3) ґрунтуючись на результатах виконання перших двох

завдань, термінологічно забезпечити створення в Україні єдиного

правового поля, тобто такої системи законодавчих актів і нормативних

документів, яка б не тільки відповідала сучасному рівневі науки і

техніки, зважала на кращий світовий досвід, а й за стилем та

термінологією була б українською;

4) донести зазначені розробки до фахівців, перш за все до

викладачів і студентів, використовуючи можливості сучасних

комп’ютерних технологій.

121

Автор свідомо не торкається внесення змін у мовну

конституцію — «Український правопис», оскільки це суто фахове

питання, яке, на його думку, мають вирішити авторитетні мовознавці

та термінологи.

Кожному із зазначених вище завдань можна присвятити

окрему статтю. Тому спробую дуже стисло викласти як основні

досягнення, так і нерозв’язані проблеми щодо кожного завдання.

1. Держспоживстандарт України вперше у вітчизняній

практиці видав два національних стандарти ДСТУ 1.5:2003 і ДСТУ

3966:2000, у яких закріплено вимоги до стилю українських

нормативних документів. Ці вимоги разом із правилами «Українського

правопису» мають стати дороговказом для всіх, хто викладає, пише

науково-технічні тексти, нормативні документи українською мовою.

Досвід, набутий Термінологічним центром нафтогазового комплексу

впровадження цих правил у практику створення галузевих

нормативних документів, засвідчив, що в розробників, які звикли

писати російською, послідовне застосування цих правил викликає такі

самі труднощі, як свого часу перехід на Міжнародну систему одиниць

(SI). Адже основні одиниці системи SI (метр, кілограм і секунда) були

відомі ще з часів Великої французької революції, а проблема полягала

в безсистемному використанні похідних одиниць. Тому нам, вочевидь,

слід скористатися історичним досвідом переходу на SI. Для широкого

впровадження правил українського ділового й наукового стилю

потрібні послідовність, певна етапність та забезпечення відповідними

методичними матеріалами (практичними посібниками, методичними

вказівками тощо).

122

2. Чимало зроблено за останні 14 років, щоб створити

українську науково-технічну термінологію. Комітет наукової

термінології, Інститут мовознавства ім. О.Потебні, Інститут

української мови НАН України видали тритомний «Російсько-

український словник наукової термінології». Перший том (1994 р.)

містить близько 100 тис. термінів суспільних наук, другий (1996 р.) —

100 тис. термінів біології, хімії та медицини, а третій (1998 р.) — 120

тис. термінів математики, фізики, техніки, наук про Землю та Космос.

У 2003 році видано академічний російсько-український словник за ред.

доктора філологічних наук, професора В.Жайворонка на 160 тис. слів.

Дуже важливе значення має вперше розроблений термінологами

Інституту української мови НАНУ (відп. ред. — кандидат

філологічних наук Л.Симоненко) «Українсько-російський словник

наукової термінології», в якому зафіксовано понад 100 тис.

українських термінів.

Міністерство освіти і науки видало навчальні російсько-

українські словники з математики, фізики та деяких інших дисциплін.

Десятки словників різних авторів видано в Києві, Харкові,

Львові, інших містах. Зокрема наш центр уклав і надрукував 11

тлумачних російсько-українсько-англійських словників з різних царин

знань: від автоматики й електроніки до захисту інтелектуальної

власності, кожний із яких містить від 2,5 до 4 тис. понять.

Держспоживстандарт України з 1993 по 2004 рік розробив і

затвердив понад 600 стандартів на терміни та визначення понять.

Підкреслимо, що, на відміну від більшості термінологічних стандартів

колишнього СРСР, їх розробники широко використовували

123

міжнародні стандарти: словники Міжнародної організації зі

стандартизації (ISO) і Міжнародної електротехнічної комісії (IEC).

Велику роботу з координації діяльності термінологів усієї

України виконують Інститут української мови НАНУ (м. Київ) і

Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології (м.

Львів), які щорічно проводять спеціалізовані термінологічні

конференції.

На жаль, уся ця робота ґрунтується переважно на ентузіазмі

окремих термінологічних колективів. Немає єдиного координаційного

центру, а головне —держава не проводить послідовної політики,

спрямованої на підтримку цієї роботи. Саме через відсутність такого

координаційного центру маємо численні розбіжності в термінах,

використовуваних для одного й того самого поняття в різних

словниках і стандартах. Ще 2000 року створено, але досі не

зареєстровано громадську організацію — Українське термінологічне

товариство, хоча його первинні осередки проводять термінологічні

семінари в Києві, Харкові, Львові та в деяких інших містах.

Друга істотна проблема — низький коефіцієнт корисної дії

термінологічної діяльності. На жаль, термінологічні розробки на

практиці використовують украй недостатньо, що зумовлено

насамперед малими тиражами та високою ціною словників (якщо в

середині 90-х перший том «Російсько-українського словника наукової

термінології» коштував 6 грн., то сьогодні словник такого формату

коштує близько 100 грн.). З огляду на сучасне матеріальне становище

наших НДІ, вищих навчальних закладів (ВНЗ), публічних бібліотек,

зарплату вчених, викладачів, інженерів, зрозуміло, що ці книги

малодоступні для фахівців. Аналогічну ситуацію маємо з

124

термінологічними стандартами. Багатьох із них немає навіть у таких

бібліотеках, як Харківська наукова бібліотека ім. В.Короленка, не

кажучи вже про бібліотеки ВНЗ і НДІ. Крім того, кожен стандарт

присвячено порівняно вузькій предметній сфері, і він містить у

середньому від 30 до 200 термінів. Тому, навіть організувавши на

кожному робочому місці повну бібліотеку термінологічних стандартів,

досить складно швидко знайти в ній потрібний термін. Не кажучи вже

про розбіжності, що існують між різними стандартами.

3. Дуже важливу роль у становленні української мови відіграє

мова законодавчих актів і нормативних документів. Саме від того, як

написано нормативні документи, залежить, чи буде український

діловий і науковий стиль удосконалюватися й збагачуватися, чи — як

часто, на жаль, трапляється — буде засмічуватися. Відомий

мовознавець, доктор філологічних наук, професор О.Сербенська

запровадила поняття «екологія мови». Використовуючи екологічну

термінологію, можна сказати, що сьогодні основними джерелами

забруднення мови є, на жаль, саме нормотворці всіх рівнів.

Термінологічну або стилістичну помилку в законі чи іншому

нормативному акті можна порівняти з залповим скиданням каналізації

в річку, з якої беруть питну воду. Тому що таку помилку тиражують у

тисячах примірників, вона фактично стає нормою, й «очистити річку»

після цього буває дуже складно.

Отже, потрібно, на наш погляд, побудувати ефективні «очисні

споруди», створивши багаторівневу мовно-термінологічну експертизу

законодавчих актів та нормативних документів. Мета такої експертизи

— поліпшити якість законодавчої й нормативної бази, забезпечити

системність, понятійну узгодженість, однозначне розуміння

125

викладених у документах вимог та положень, використовуючи

застандартизовану й усталену термінологію. Експертизу нормативно-

правових документів державного рівня могли б проводити мовознавці

Інституту української мови та Інституту мовознавства ім. О.Потебні, а

також наукові установи органів державного нагляду за нормативними

документами у сферах їхньої діяльності, наприклад,

Держспоживстандарту, Держбуду та інших.

На рівні галузей доцільно створити галузеві нормативно-

термінологічні центри і доручити їм проводити таку експертизу. У

нафтогазовому комплексі вже маємо такий позитивний досвід.

Щорічно з 2001 року термінологічну експертизу в нашому центрі

проходило близько 40 нормативних документів загальним обсягом

понад 1500 стор. За ці три роки вдалося істотно підвищити якість

нормативних документів, а на основі аналізу типових помилок

надруковано 31 термінологічну консультацію і практичний посібник

«Українська ділова мова. Практичний посібник на щодень».

На рівні окремих підприємств зазначену експертизу могли б

проводити відділи стандартизації, маючи відповідні методичні

матеріали.

4. Гаслом І Міжнародної наукової конференції «Проблеми

української науково-технічної термінології», що відбулася 1992 року у

Львові, було «Житимуть нації, мовою яких говоритимуть

комп’ютери». Дуже важливо, щоб сучасні комп’ютерні технології

стали не тільки одним з інструментів термінологів, а й засобом

оперативного доведення термінологічних розробок до широкого кола

користувачів, насамперед до молоді. У цьому напрямі також є певні

здобутки.

126

Український мовно-інформаційний фонд сформував і

випустив на компакт-диску інтегровану лексикографічну систему

«Словники України», що поєднує п’ять словників — орфографічний,

транскрипції, фразеологічний, синонімів і антонімів. Словник містить

понад 150 тис. слів.

Держспоживстандарт створив Банк стандартизованих

українських науково-технічних термінів (керівник розробки —

кандидат філологічних наук Л.Пшенична), що містить близько 57 тис.

термінів і визначень, узятих із близько 600 національних

термінологічних стандартів.

Наш галузевий Термінологічний центр розробив електронний

багатотематичний російсько-українсько-англійський тлумачний

словник, що охоплює близько 27 тис. науково-технічних понять і

містить для кожного з них терміни російською, українською та

англійською мовами, тлумачення російською і українською мовами. А

для українських та російських слів іншомовного походження подано

також етимологічну довідку. На запит користувача програмно

генеруються відмінкові закінчення вибраного ним українського або

російського терміна. Для створення словника було використано понад

2 тис. джерел, насамперед законодавчих актів, стандартів, академічних

словників. Реалізовано дві версії словника: локальну для окремого

комп’ютера й мережеву (Intranet) версію.

Дуже важливо на виконання п. 7 «Державної програми…»

створити в мережі Internet єдиний український лінгвістичний портал із

усіма наявними термінологічними розробками (електронними

словниками, електронними довідниками з термінології українського

законодавства, термінологічними стандартами, термінологічними

127

базами даних, термінологічними консультаціями й посібниками) та

постійною актуалізацією інформації. Слід забезпечити кожному

користувачеві Internet вільний і безоплатний доступ до цієї інформації,

а фінансувати розробників коштом держави.

Отже, потрібна конструктивна співпраця мовознавців та

фахівців природничих і технічних наук, яка сприятиме зміцненню

статусу української мови як державної, а з боку держави в особі

керівників різних рангів — конкретна допомога в цій роботі. У такому

поєднанні зусиль — запорука зміцнення позицій української мови в

інтересах розвитку України та її інтеграції у цивілізоване світове

співтовариство.

Закінчити статтю хотілося б словами професора

О.Сербенської: «Українська наукова мова (як і загалом літературна)

проходить надзвичайно відповідальний етап свого формування. І

кожний із нас, хто активно оперує мовою, виробляючи ті або ті слова,

форми, конструкції, відповідає за те, якою вона буде структурно,

наскільки збережеться її природність, наскільки вона залишиться сама

собою».

Copyright © 1994-2008. «Дзеркало тижня» Всi права

захищенi.

Використання матеріалів «Дзеркала тижня» дозволяється

за умови посилання (для Інтернет-видань — гіперпосилання) на

«Дзеркало тижня».

128

***

АЛГОРИТМІЧНИЙ ПРИПИС ДО СКЛАДАННЯ ПЛАНУ

ДРУКОВАНОГО ДЖЕРЕЛА НАУКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

1. Прочитайте заголовок і спрогнозуйте за ним проблему

(проблеми) тексту джерела наукової інформації.

2. Перевірте свій прогноз: переглядаючи текст, спробуйте

зрозуміти його основні проблеми. Акцентуйте увагу на початковій і

фінальній частинах абзаців та інформації, поданій курсивом.

Пам’ятайте! Початок і кінець абзаців у науковому тексті-

це найбільш інформативні місця; інші речення тільки розкривають,

деталізують, обґрунтовують, конкретизують головну думку або є

сполучними елементами.

3. Читайте уважно весь текст, працюючи над кожним абзацем і

визначаючи опорні (ключові) слова, словосполучення та речення,

тобто ті, що містять основну інформацію.

4. Прочитайте текст швидко ще раз і розподіліть його на

структурно-змістові частини (фрагменти).

Пам’ятайте! Структурно-змістова частина (фрагмент)

може бути еквівалентною абзацу, кільком абзацам, частини абзацу,

окремому реченню.

5. Вилучіть головну інформацію з кожного фрагмента тексту.

6. Сформулюйте питання до головноі інформації кожного

фрагмента тексту.

7. Занотуйте питання, які виявляють проблематику тексту, за

тим порядком, котрий відповідає логіці тексту, - і ви матимете

орієнтовний питальний план тексту.

129

8. Перевірте, чи пов’язане кожне наступне питання з

попереднім. У разі необхідності уточніть питання – і ви матимете

остаточний варіант питального плану тексту.

9. Сформулюйте відповіді на всі питання плану – і ви

матимете варіант тезового плану тексту.

Пам’ятайте! Тези – це не план і не виклад тексту, а його

стисло сформульовані положення, твердження, ідеї; зв’язок між

тезами – лише логічний.

Складаючи тези, орієнтуйтесь на те, що тезовий план

найчастіше містить 5-6 тез: 1 – вступна теза; 2-4(5) – основний

тезовий зміст джерела; 5(6) – заключна теза.

10. Трансформуйте двоскладні (є склад підмета і склад

присудка) речення тезового плану в односкладні номінативні (є склад

підмета) – і ви матимете номінативний план тексту.

Пам’ятайте! У номінативних (називних) реченнях головний

член (підмет) виражено іменником або субстантивованою частиною

мови (прикметником, дієприкметником) тільки у формі називного

відмінка.

11. Відредагуйте номінативний план. Перевірте:

а) чи всі пункти плану є рівнозначними за обсягом думки?

Примітка. Якщо один із пунктів плану є більшим за обсягом,

поділіть його ще на кілька пунктів. Пункти з меншим обсягом думки

об’єднайте так, щоб вони були майже рівнозначні за обсягом;

б) чи всі головні проблеми тексту джерела відбито у плані?

Примітка. Якщо ви вважаєте за необхідне виокремити

додаткову інформацію, оформіть її у вигляді підпункту плану – і ви

матимете складний (докладний, деталізований, розгорнутий) план;

130

в) чи відповідає логіка плану логіці тексту джерела?

г) чи немає граматичних, стилістичних та інших мовних

помилок?

Пам’ятайте! Цінність плану полягає в тому, що він

допомагає найбільш стисло відтворити в пам’яті зміст наукового

джерела, зосереджуючи увагу лише на найголовнішій, найсуттєвішій

його інформації.

АЛҐОРИТМІЧНИЙ ПРИПИС ДО КОНСПЕКТУВАННЯ

ДРУКОВАНОГО ДЖЕРЕЛА НАУКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

1. З’ясуйте для себе загальну мету конспектування, а саме:

який конспект цього разу вам потрібний – стислий чи докладний

(розгорнутий, деталізований)

Пам’ятайте! Стислий конспект передає в узагальненому

вигляді найсуттєвішу інформацію тексту, а докладний (розгорнутий)

конспект включає також відомості, які конкретизують, мотивують,

деталізують основні положення тексту у вигляді доведень, пояснень,

аргументів, ілюстрацій тощо.

2. Пригадайте, як ви починали роботу над складанням плану.

Ці ж дії допоможуть вам зрозуміти основний зміст тексту і

становитимуть підготовчий етап для складання конспекту:

а) прочитайте заголовок та спрогнозуйте за ним проблематику

і ключові поняття тексту;

б) перевірте свій прогноз, прочитавши уважно та усвідомлено

текст;

131

в) визначте основну інформацію абзаців: ключові слова,

словосполучення, речення;

г) опрацюйте вдруге абзаци й вирішіть, як найдоцільніше

скоротити речення з головною інформацією, і позначте у

найзручніший для вас спосіб скорочений варіант абзаців;

д) розподіліть текст на структурно-змістові

частини(фрагменти);

е) зазначте в кожному фрагменті головну й неголовну

(додаткову) інформацію.

3. Складіть і запишіть план-програму розроблюваного

конспекту.

4. Відберіть інформацію, звернувши увагу і на зазначену

курсивом, дійсно необхідну для реалізації визначеного плану

програми.

5. Здійсніть, опрацьовуючи відібрану інформацію, її

комплексну компресію, паралельно використовуючи для цього

різноманітні прийоми концентрації змісту і мовних засобів тексту:

визначте і розмежуйте в обраний спосіб ту

інформацію, яку передаватиме дослівними формулюваннями з тексту,

й ту, що трансформуєте у скорочений варіант.

Об’єднайте прості речення у складні;

Коректно спростіть складні (довгі) конструкції;

Вилучіть з речень дієприкметникові та

дієприслівникові звороти;

Вилучіть речення з надлишковою інформацією, а

також побіжні висловлювання та міркування;

132

Передайте інформацією (де це є можливим і

доцільним) у вигляді таблиць, діаграм, схем, графіків тощо.

6. Логічно об’єднавши відібраний і трансформований матеріал

(за допомогою різних засобів організації зв’язного тексту) запишіть

його і переконайтесь, що підготували саме конспект.

Примітка. Доцільно скористатися загальноприйнятим

скороченим записом слів.

7. Зазначте в конспекті основу, найважливішу та найціннішу

інформацію, використовуючи такі прийоми, як підкреслювання (у т.ч.

різними кольорами), позначки (окличні й питальні знаки) на берегах

(полях) тощо.

8. Здійсніть самоконтроль, з’ясувавши:

а) чи всю головну інформацію тексту-джерела

відбито в конспекті;

б) чи є логічним за побудовою конспект;

в) чи абсолютно точно наведено цитати, цифрові і

фактичні дані;

г) чи є нормативним за мовним оформленням текст

(відсутні орфографічні, лексичні, граматичні та стилістичні помилки).

9. Відредагуйте за результатами здійсненого

самоконтролю зміст, структуру та мовне оформлення одержаного

конспекту.

Пам’ятайте! Конспектуючи, доцільно використовувати

достатні береги в зошиті для фіксації власної думки з приводу

133

прочитаного, певних позначок, подальших міркувань, запитань,

зауважень тощо.

Завдання 8

Прочитайте у фахових виданнях України, наявних у бібліотеці

навчального закладу (науковий щорічний журнал „Мова і культура",

науково-виробничий журнал „Промислове будівництво та інженерні

споруди", Бібліотечний каталог авторефератів України, "Держава та

регіони. Серія: Економіка та підприємництво " та ін.), 2-3 статті,

тематика й проблематика яких вас зацікавила. З'ясуйте функції

авторських анотацій до статей (письмово).

Завдання 9

Ознайомтесь у бібліотеці з новою науковою літературою за

тематикою, актуальною для обраної вами спеціальності. Проглянувши

нові видання, самостійно складіть до двох-трьох із них довідково-

рекомендаційні анотації, зорово не спираючись на алгоритмічний

припис і не читаючи анотації, розміщені в цих джерелах. Порівняйте

свої варіанти анотацій з наведеними в джерелах. З'ясуйте та

прокоментуйте наявні розбіжності.

Завдання 10

Користуючись словником перекладіть українською мовою

визначення термінів фахового спрямування, поставте наголос у

виділених словосполученнях у російському й українському варіантах.

134

Блок А

1

Абразивный инструмент – инструмент, изготовленный из

абразивных материалов. Абразивный инструмент выпускается в виде

шлифовальных кругов, брусков, лент и т. д.

Абразивы – вещества, обладающие высокой твердостью

(алмаз, корунд, наждак, карбид кремния и др.). Абразивы

используются для механической обработки (шлифования, полировки)

поверхностей различных материалов. Абразивы имеют разную

твердость, форму, размеры зерен и абразивную способность.

Авторский надзор – контроль со стороны авторов проекта за

соответствием строящегося объекта проектно-сметной документации.

Авторский надзор осуществляется на протяжении всего периода

строительства и приемки объекта.

Аглопорит – искусственный пористый заполнитель для

легких бетонов – продукт дробления шихты, изготовленной методом

агломерации (спекания) из глинистых пород или глиносодержащих

отходов добывающей промышленности. Аглопорит применяется для

производства аглопоритобетона.

Адгезия – способность сцепления двух разнородных тел на

молекулярном уровне.

2

Азерит - искусственный заполнитель для легких бетонов.

Представляет собой шарообразные стекловидные пористые частицы

диаметром 5–40 мм. Азерит применяется также в качестве

теплоизоляционной засыпки.

135

Акведук – водовод в виде арочного моста, в котором стенки и

днище лотка являются несущими конструкциями.

Акт приемки скрытых работ – официальный документ,

составляемый после приемки представителями заказчика, подрядчика

и авторского надзора выполненных работ, скрываемых последующими

работами. Составление такого документа дает право на производство

последующих работ.

Акустика строительная – раздел акустики,

рассматривающий проблемы звукоизоляции ограждающих

конструкций зданий и сооружений.

Акустическая штукатурка – штукатурка, которая

изготавливается из различных вяжущих и легких заполнителей

(керамзит, пемза и т.п.). Акустическая штукатурка применяется в

отделочных работах для увеличения звукопоглощения ограждающих

конструкций.

3

Акустические материалы – материалы, применяемые для

защиты от шума в конструкциях зданий различного назначения.

Акустические материалы подразделяются на звукопоглощающие и

звукоизоляционные. Акустические материалы изготавливаются в виде

матов, плит, блоков, ваты или сыпучих веществ (керамзит, вспученный

перлит).

Алебастр – продукт обжига природного гипса при

температуре 120–170 град. С. В строительстве алебастр применяют в

виде порошка тонкого помола.

Алупласт – профиль для легких перегородок, состоящий из

алюминия и пластика.

136

Альбедо – характеристика отражательных свойств наружных

поверхностей зданий и сооружений. Альбедо учитывается при расчете

теплопоступления от солнечной радиации внутрь зданий и

сооружений.

Ангидрит – сульфат кальция. В природе ангидрит – минерал

или осадочная горная порода, в основном состоящая из этого

минерала. Растворимый, нерастворимый и высокотемпературный

ангидриты являются компонентами гипсовых и ангидритовых

вяжущих веществ (ангидритовый цемент, отделочный ангидритовый

цемент, высокообжиговый гипс). Ангидрит используется в качестве

поделочного камня.

Блок Б

1

Теория автоматического управления – раздел технической

кибернетики, исследующий системы автоматического управления

(САУ) различной природы и степени сложности.

Управление – любое изменение состояния некоторого

объекта, системы или процесса, ведущее к достижению поставленной

цели.

Автоматическое управление – управление без участия

человека.

Объект управления – система, в которой происходят

процессы, подлежащие управлению. В качестве объектов управления

могут выступать не только технические системы, но и биологические,

технические, экономические и другие. Примерами технических

137

объектов могут служить различные агрегаты и установки,

производственные процессы, движущиеся объекты и т. д.

Управляющее устройство – устройство, осуществляющее в

соответствии с алгоритмом управления воздействие на управляемый

объект.

2

Система автоматического управления – совокупность

объекта управления и автоматического управляющего устройства

взаимодействующих между собой, без участия человека, с целью

поддержания желаемого режима работы объекта.

Система управления разомкнутая -

1) система, состоящая из последовательно или параллельно

включенных звеньев, не охваченных обратной связью;

2) система автоматического управления, в которой используют

принцип управления по возмущению, т.е. управляющее воздействие

формируется в функции измеренного тем или иным способом

возмущения с целью его компенсации.

Система управления замкнутая – САУ, в которой

используется принцип управления по отключению (принцип

отрицательной обратной связи).

Комбинированная САУ – система, в которой одновременно

используется принцип управления по отключению (отрицательная

обратная связь) и принцип управления по возмущению

(компаундирующая связь).

Регулятор – управляющее устройство, которое в замкнутой

САУ вырабатывает регулирующее воздействие, уменьшающее

отклонение.

138

3

Система автоматизированная – совокупность управляемого

объекта и автоматических управляющих устройств, в которой часть

функций управления выполняет человек – оператор.

Задающее воздействие, задание, управляющее воздействие –

входная величина САУ, определяющая требуемый (желаемый) закон

изменения регулируемой величины.

Возмущающее воздействие, возмущение – воздействие на

САУ, стремящееся нарушить требуемую функциональную связь

между входной (управляющей) и выходной (управляемой)

величинами.

Сигнал – воздействие, несущее информацию.

Цель управления в кибернетике – характеристика поведения

кибернетической системы, направленного на достижение

определенного конечного состояния. Формальным выражением цели

является целевая функция.

***

УВАГА! Перекладаючи, пам'ятайте різницю між іменниками

уява - уявлення; особа - особистість.

Уява. Здатність уявляти, фантазувати. Вживається із словами:

багата, буйна, творча, дитяча тощо. Відповідає рос. воображение.

Уявлення. Знання, розуміння чогось. Вживається із словами:

загальне, застаріле, неточне, чітке; спростувати уявлення.

Відповідає рос. представление.

Особа. Окрема людина: особа невіддільна від суспільства;

службова особа.

139

Особистість. Індивідуальність: не кожна особа може

перетворитися в особистість.

Завдання 11

Відштовхуючись від умов і цілей комунікації, визначите, які

формули мовленнєвого етикету будуть доречні в наступних ситуаціях.

Вам необхідно звернутися до:

а) приятеля, щоб попросити переписати розклад занять;

б) секретаря в приймальні, щоб дізнатися рішення за вашою

заявою про академічну відпустку;

в) викладача із проханням прийняти у вас повторне складання

іспиту;

г) літньої людини, щоб дізнатися, як пройти (проїхати) на

вокзал.

Розіграйте запропоновані ситуації. Сформулюйте висновок

про фактичну сторону спілкування. У якому ступені мовленнєва

система української мови забезпечує нормативність взаємодії етикету й

реальної ситуації.

Завдання 12

Прочитайте речення. Дайте культурномовну оцінку конструкцій.

Назвіть конструкцію, яку слід вживати в офіційному мовленні, у

невимушеному спілкуванні.

Відома архітектор прочитала доповідь. Відомий архітектор

прочитала доповідь. Відомий архітектор прочитав доповідь. Відома

архитекторша прочитала доповідь. Відома архітектор прочитав

доповідь.

140

Завдання 13

Підготуйте й проведіть ділову гру «Відкриття новозбудованого

цеху. Набір співробітників».

Виберіть трьох ініціативних студентів, один із яких

виконуватиме обов'язки директора підприємства, другий – начальника

відділу кадрів, третій – секретаря. (Решта студентів виконує ролі

претендентів на конкретну посаду. Список вакансій готується наперед.

Завдання претендентів – пройти співбесіду, розкривши свої професійні

знання й уміння, особисті якості, і переконати працедавця в тому, що

саме ви є гідним фахівцем. Крім того, претенденти повинні скласти

резюме. Можливі елементи вигадки.)

Ця «команда трьох» готує презентацію тривалістю 5 – 7

хвилин, яка виголошується директором перед присутніми на початку

гри. У промову необхідно включити наступне: назву підприємства, вид

діяльності, плани, перспективи розвитку на сьогодні, у тому числі й у

сфері кадрової політики. Оголошується список вакансій. Потім

директор, начальник відділу кадрів і секретар запрошують бажаючих

влаштуватися на роботу й пройти співбесіду. Під час співбесіди

оцінюються ділові й комунікативні якості претендента. Після

заслуховування всіх претендентів комісія оголошує нараду й ухвалює

рішення про прийом на роботу учасників конкурсу.

На завершення гри оголошується список прийнятих на роботу.

Вибір арґументується.

Завдання 14

Проведіть ділову бесіду, мета якої полягає в досягненні

домовленості з поданого питання. Завдання вважається успішно

141

виконаним, якщо студент ввічливо, із гідністю, арґументовано зумів

досягти вирішення проблеми. Розділіться на пари, розподіліть

комунікативні ролі.

Ситуація 1: Розмова з керівником будівельного підприємства

про усунення виниклих дефектів під час експлуатації

металопластикової конструкції.

Ситуація 2: Розмова з директором автотранспортного

підприємства, яке здійснює перевезення готової продукції вашого

заводу. З'ясувати причини, що призвели до затримки термінів

доставки.

Ситуація 3: Розмова з ректором університету про дозвіл Вам

перейти на інший факультет.

Орієнтовний план підсумку бесіди:

1) Чи вдалося «відвідувачеві»/ініціаторові спілкування

відразу ж справити хороше враження? Що цьому сприяло/заважало?

2) Чи повно й чітко інформував про проблему «відвідувач» ?

3) Чи задоволений «відвідувач» відповідями?

4) Чи переконливо ініціатор спілкування арґументував свій

намір вирішити ситуацію, що склалася?

5) Яка атмосфера розмови? Хто задавав тон?

6) Поставте себе в позицію «відвідувача»/ ініціатора діалогу.

Як Ви б сконструювали спілкування? Поясніть, що, на Ваш погляд,

впливає на ухвалення рішення, і від чого залежить позитивний

результат ділової бесіди?

142

Завдання 15

Підберіть десять прикладів порушення лексичних,

акцентологічних, граматичних, синтаксичних норм літературної мови.

Джерело: засоби масової інформації, мова оточуючих. Обґрунтуйте

свій вибір.

Завдання 16

Випишіть зі «Словника іншомовних слів» десять термінів, які

мають відношення до вашої спеціальності, поясніть їх значення й

правопис, придумайте та запишіть із кожним речення фахового

спрямування.

Завдання 17

Виберіть тему наукового виступу, продумайте декілька варіантів

його початку. Обґрунтуйте свій вибір.

Завдання 18

Поясніть різницю у вживанні поданих слів. Уведіть у контекст

професійного спрямування кожне слово окремо.

Зразок: Роль – значення.

Різні за значенням іменники роль і значення в усталених

словосполученнях відігравати важливу роль, мати велике значення стали

синонімічними. Такі вислови притаманні публіцистиці. І в писемній, і

в усній мові виникає, на жаль, "схрещений" вислів відігравати

значення, тобто порушується сполучуваність іменників роль і значення.

Зверніть увагу на правильне слововживання: Це не має для мене ніякого

значення, Надзвичайно важливу роль відіграють посередники, які беруть

143

на себе всю рутинну роботу. (Культура мови на щодень / Н. Я.

Дзюбишина-Мельник, Н. С. Дужик, С. Я. Єрмоленко та ін. – 2-е вид. доп.

і випр. – К. : Довіра, 2002. – 169 с. )

А. Корисливий– корисний; криз – криза; лікувати – лічити;

любий – будь-який; місто –місце; мова – мовлення; мотив – мотивація;

нагода – пригода, являється – є, численний – багаточисленний, у

рамках – у межах, скасувати – відмінити, роль – значення, розробник –

розроблювач.

Б. Професіональний – професійний, приводити – призводити,

постачальник – поставщик, поділити – розділити думку, презентація –

репрезентація, подавати – надавати допомогу, пально-мастильний –

паливно-мастильний, новатор – новації – інновації, комунікабельний –

комунікативний – комунікаційний, повинен – має – мусить.

Завдання 19

Складіть із кожним словом кілька словосполучень фахового

спрямування, головним компонентом яких були б подані нижче слова.

Контролювати, заплатити, визначити, регулювати,

направити, досягати, надати, забезпечити.

Завдання 20

Поясніть значення іншомовних слів, виконайте синонімічні

заміни і складіть із кожним словом речення фахового спрямування.

Корпорація, бартер, вексель, деформація, репутація,

лояльний, директива, кон'юнктура, адаптація, дефект, інновація,

інвестор, амбіція, локалізація, інтеграція, модернізація.

144

Завдання 21

Напишіть письмовий звіт (за вибором): про підготовку до

атестації, підготовку й захист реферату, роботу з українськими

ресурсами мережі Інтернет під час підготовки до занять.

Завдання 22

Підготуйтесь до участі в науковій дискусії за однією із

запропонованих тем. Занотуйте ключові тези власної позиції у

дискусії.

Теми для дискусій:

Тема 1: Освіченість і порядність

Контекст: Людей вчать усьому, тільки не порядності, проте

вони намагаються блиснути саме порядністю, а не освіченістю,

тобто якраз тим, чого їх ніколи не навчали. (Б. Паскаль, французький

учений-фізик, математик, філософ-мораліст, 1623-1666р.р)

Тема 2: Раціо й емоції, наука і почуття

Контекст: Істинна наука не знає ані симпатій, ані

антипатій: єдина мета її – істина. (У. Ґрове, англійський учений-

фізик, 1811-1896 р.р.)

Тема 3: Наука і час

Контекст: Там, де раніше були кордони науки, там тепер їїі

центр. (Г. Ліхтенберґ, німецький учений-фізик, письменник,

літературний критик епохи Просвітництва, 1742-1799 р.р.)

145

Тема 4: Наука і мова

Контекст: Вивчення науки може бути цілком включене до

вивчення мови науки. (Ч. Морріс)

Тема 5: Традиції і новації

Контекст: Традиція - це прогрес у минулому; в майбутньому

прогрес стане традицією. (Е. Ерріо, французький політичний і

державний діяч, 1872-1957р.р.)

Завдання 23

Завдання-проект 1. Вирішується проблема: "Яким чином

підняти рівень культури спілкування між студентами вищого

технічного навчального закладу?"

Етапи роботи: спочатку кожний студент записує ідеї, що

спадають на думку, самостійно поділяються на групи, обираючи ті

ідеї, котрі, на їх погляд, є продуктивними у вигляді завдань-проектів:

провести спостереження в технічному інституті або університеті за

рівнем культури спілкування між студентами; підготувати перелік

питань, за допомогою яких можна виявити ставлення інших студентів

навчального закладу до поставленої проблеми та способи її вирішення.

Кожна група має конкретний напрямок роботи: готує матеріал

для опитування, опрацьовує статистичні дані, зв'язується з

представниками студентського самоврядування, готує матеріал для

студентської газети, телевізійної програми, висуває одного

представника з кожної групи для захисту ідеї перед аудиторією.

146

Завдання-проект 2.

Складіть план-конспект практично-семінарського (практичного)

заняття або лекції з фахової дисципліни, користуючись методичними

матеріалами до проведення лекцій та практично-семінарських занять

для студентів університету (видання кафедри фахової дисципліни

вашого навчального закладу).

Завдання оформити на аркуші А-4; обсяг – до п’яти-шести

сторінок.

Завдання 24

Кейс 1:Прочитайте в мережі Інтернет інформацію про модель

сучасного фахівця і кваліфікаційні характеристики, які орієнтують

вищу школу на формування в майбутніх фахівців цілісну систему

професійної діяльності, світоглядної, гуманітарної й

загальнокультурної підготовки.

У процесі підготовки до співбесіди ми пропонуємо Вам

виконати завдання, розраховане на декілька днів, дотримуючись

алгоритмічного припису.

Алгоритмічний припис:

1. Студенти навчальної групи створюють підгрупи й

отримують конкретне завдання:

а) перша підгрупа відвідує промисловий об`єкт міста

(металургійний комбінат) для підготовки інформації про

відповідність змісту посадових інструкцій комбінату

кваліфікаційним характеристикам професій працівників;

147

б) друга – про відповідність навчальних програм

університету вимогам кваліфікаційних характеристик

професій працівників обраної спеціальності та змісту

посадових інструкцій промислового об`єкту;

в) третя – опрацьовує статистичні дані;

г) четверта – готує звіт.

Які протиріччя Ви знаходите в зазначених вище документах?

Що, на Ваш погляд, необхідно змінити в них? Стисло, на одну-дві

сторінки напишіть Ваш варіант долання цієї проблеми. Якщо не

вистачає певної інформації, Ви можете самі внести додаткові

пропозиції, обов`язково згадуючи їх у звіті.

У контексті вирішення цього завдання звернути увагу на

ясність, стислість, логічність викладу Вашої думки.

Кейс 2:Підготуйте інформаційний пакет (письмово) за напрямом

підготовки – освітньо-кваліфікаційний рівень “Бакалавр” Вашої

спеціальності.

Алгоритмічний припис інформаційного пакету:

1. Навчальний заклад (абревіатура й повна назва). Загальний

опис університету.

2. Загальна практична інформація: умови вступу, навчання,

бібліотека, навчально-лабораторна база.

3. Факультет Вашої спеціальності: адреса факультету,

декан факультету, загальний опис факультету, де Ви

навчаєтесь.

4. Кафедра вашої спеціальності: інформація про кафедру,

академічний календар, робота, що проводиться на 148

кафедрі, навчальна робота, навчально-дослідна робота,

навчально-методична робота, матеріально-технічна

база, студентське самоврядування;науково-педагогічний

склад кафедри.

5. Словник термінології вашого напряму підготовки.

Завдання 25

Використовуючи можливості телекомунікаційної мережі Інтернет,

виконайте пошук і обробіть інформацію:

1. Написання і захист реферату-огляду.

2. Складання бібліографічного списку.

3. Аналіз і оцінювання рефератів за темою.

5. Підготовка фрагмента практичного заняття.

6. Підготовка повідомлення до теми.

7. Підготовка дискусії за темою.

Завдання 26

Знайдіть порушення мовних норм. Запропонуйте правильний

варіант. Визначте вид помилок, обґрунтуйте відповідь.

1. Суд ухвалив: сплатити неустойку. Фактичне усунення

виявлених дефектів проводиться протягом двох тижнів. Дизайнер

створив оригінальний внутрішній інтер'єр. За останній час розроблені

і прийняті закони по деяких важливим проблематикам нашого

життя. Директор заводу відзначив важливість поставленої проблеми

для заводу. При завершенні монтажу виробничого устаткування

відбувся неприємний інцидент. Очисні споруди, які споруджуються на

149

території країни, допомагають частково вирішити екологічні

проблеми. На закінчення слово для доповіді представили президентові

фірми. Необхідне єднання всіх ресурсів вітчизняної промисловості.

2. Вже протягом двох тижнів йде вивчення питання.

Наявність трудового стажу має велику роль. 3aводу «Кратон»

представлений тривалий кредит. Перша трудність відбулася з

будматеріалами. Замовник має право повсякчас перевіряти хід і

якість робіт. Забезпечити підрядчикові вільний і безпечний доступ до

отворів, видалити підлоги і елементи обстановки в уникненні псування.

Саме такий вид діяльності у сфері будівництва сьогодні

найпозитивніший. В даний час матеріально-технічна база харчової

промисловості знаходиться в украй жахливому стані. Були поміщені і

виконані контракти з фінською фірмою на постачання

металопрокату. Зараз ці функції зведені в особі однієї людини. У

виниклих важких умовах колектив комбінату зумів мобілізувати всі

свої ресурси для подолання катастрофічного положення. Сучасна

етикетка виконує декілька важливих процесів. Правильне дозування

інгредієнтів і гомогенне їх змішування в замкнутій системі повинні

відповідати всім світовим рецептурам. Як головна сировина для

виробництва паст використовували сою. Для реалізації

архітектурного проекту нам з вами необхідно організувати зустріч з

інвесторами.

150

Завдання 27

Проаналізуйте й законспектуйте наукову статтю, опубліковану в

періодичному виданні (журналі) за обраним Вами фахом або

опановуваною навчальною дисципліною.

Завдання 28

Складіть план, відповідно до нього підготуйте реферат за

однією із запропонованих актуальних тем з урахуванням обраної

спеціальності. Опрацюйте реферат для виголошення його ідей на

широку аудиторію. Підготуйте відгук на виступ доповідачів-

однокурсників: Наполегливість – мати науки. (античний вислів);

Наука – це істина, помножена на сумнів. (П. Валері, французький

поет, есеїст, 1871-1945 р.р.); Науковий результат починає служити

суспільству, як тільки набуває впровадження в технології. (Б.

Патон, український учений у галузі металургії та зварювання,

Президент НАН України, 1918 р.н.); Наука має служити виключно

доброчинності. (Ж. Берн, французький письменник, засновник

науково-фантастичного жанру, 1828-1905 р.р.)

Завдання 29

Виправіть помилки у вживанні дієприслівникових зворотів.

а) Вибираючи сучасні матеріали для обробки і ремонту,

велику роль грає думка фахівця.

б) Розмовляючи з претендентом на посаду бригадира-

монтажника, у працедавця виникло багато питань.

151

в) Читаючи сучасні науково-технічні журнали,

прокидається інтерес до професії.

г) Вивчивши схему роботи приладу, це допоможе правильно

його експлуатувати.

д) Склади наносяться на поверхні конструкцій, очищених від

пилу і забруднень.

Завдання 30

Введіть українською мовою в науковий контекст цитати, подані

мовою оригіналу. Перевірте відповідність чинним нормам оформлення

цитат у сучасній українській мові: Национальной науки нет, как нет

и национальной таблицы умножения. (А. Чехов); Главное, что

характеризует феномен мышления, - это способность ставить

задачу и самопрограммироваться на ее решение, а также

способность к обобщению. (проф. В. Барашенков); Только наука

изменит мир. Наука в широком смысле: и как расщеплять атом, и

как воспитывать детей ... И взрослых тоже. (Н. Амосов); Стремясь

познать бесконечное, наука сама конца не имеет, и, будучи

всемирной, в действительности неизбежно приобретает

народный характер. (Д. Менделеев); Чем более наука служит жизни,

тем более жизнь обогащает науку. (Г. Плеханов)

4 БЛОК ТЕСТОВИХ ЗАВДАНЬ:

Т е с т 1

1 . Вища форма загальнонародної мови — це:

а) територіальні діалекти;

152

б) наріччя;

в) сучасна українська літературна мова.

2. Автобіографія – це:

а) документ, що фіксує відомості про трудову діяльність

робітників, службовців;

б) обов’язковий документ особової справи працівників установ,

організацій, у якому фіксуються автобіографічні відомості, оформлені

шляхом фіксації їх у таблицях;

в) обов’язковий документ особової справи, у якому особа

повідомляє основні факти своєї біографії.

3. Протокол загальних зборів підписують:

а) керівник установи й секретар;

б) голова зборів і керівник структурного підрозділу;

в) голова зборів і керівник.

4. Якщо до телефону підійшов не той, хто вам потрібен,

ви повинні:

а) покласти слухавку й ще раз зателефонувати;

б) з'ясувати причину своєї невдачі;

в) перепросити і звернутися з проханням покликати

потрібну вам людину.

5. Нормативним є наголошення дієслівних форм:

а) нести, везти, несемо, веземо, завдання;

б) нести, везти, несемо, веземо; завдання;

в) нести, везти, несемо, веземо; завдання.

Т е с т 2

1. Мовний стиль — це:

153

а) різновиди текстів певного стилю;

б) сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і

метою висловлювання;

в) різновид національної мови, який є засобом спілкування

людей, об'єднаних спільністю території.

2. Список — це:

а) перерахування предметів, осіб й об'єктів, на які по-

ширюються певні норми і вимоги;

б)перелік, зведення статистичних відомостей, розташованих у

певному порядку й за графами;

в) реєстрація предметів, осіб, документів.

3. Акт складається кількома особами з метою:

а) об`єктивного фіксування подій, фактів або певної ситуації;

б) негайного втручання в певну справу, термінового

інформування когось про щось;

в) повідомлення про виконання якоїсь роботи за певний період

часу.

4. Вступ доповіді повинен містити:

а) причину й мету виступу, розкривати суть конкретної справи,

щоб привернути увагу аудиторії;

б) переконливі цифри, факти, цитати, переконливі міркування;

в) підсумок виступу.

5. У текстах офіційно-ділового стилю вживають такі готові словесні

формули:

а) у відповідності до, згідно наказу, взяти участь;

б) відповідно до, згідно з наказом, взяти участь;

в) відповідно, згідно з наказом, приймати участь.

154

Т е с т 3

1. Державна мова —це:

а) закріплена традицією або законодавством мова, уживання

якої обов'язкове в органах державного управління й діловодства;

б) єдина національна мова українського народу;

в) найважливіший універсальний засіб спілкування.

2. Трудовий договір — це:

а) угода між особою, що наймається на роботу, і керівником

установи;

б) договір, за яким підрядник зобов'язується виконати

певний обсяг робіт;

в) договір, за яким установа зобов'язується в певні

терміни передати іншій установі у власність свою

продукцію.

3. У рекомендаційних листах обов’язково необхідно вказати:

а) з якого часу знайомі рекомендований і особа, яка дає

рекомендацію, рівень професійної майстерності рекомендованого

тощо:

б) повідомити призначення, тобто куди направляється лист;

в) особисті вподобання рекомендованого.

4. Якщо телефонуєте ви, то:

а) насамперед запитаєте, чи є у вашого співрозмовника

достатньо часу для бесіди;

б) насамперед запитаєте прізвище, ім`я, по батькові свого

співрозмовника;

в) насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви

представляєте, також своє прізвище, ім`я, по батькові.

155

5. Нормативним є вживання словосполучень у реченні:

а) пально-мастильне забезпечення сільськогосподарських робіт

залежить від стану паливно-енергетичного комплексу України;

б) паливно-мастильне забезпечення сільськогосподарських робіт

залежить від стану пально-енергетичного комплексу України.

Т е с т 4

1. Літературна мова — це:

а) національна мова;

б) унормована, відшліфована форма загальнонародної мови,

котра обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності

людей;

в) нижча форма загальнонародної мови.

2. Акт — це:

а) офіційний документ, що підтверджує факти, події, вчинки,

пов'язані з діяльністю установ, підприємств й окремих осіб;

б) офіційний документ, що підтверджує певні дії, які

мали місце, — передавання й отримання документів, грошей,

матеріальних цінностей;

в) письмове повідомлення, за яким організація чи

окрема особа надає право іншій особі від її імені

здійснювати певні юридичні чинності.

3. Характеристика має такі реквізити:

а) адресат, адресант, назва виду документа, текст, дата, підпис.

б) назва підприємства або установи, назва виду документа,

текст, підстава, підпис;

156

в) назва документа, прізвище, ім`я, по батькові особи, рік

народження, освіта, текст, дата, підпис.

4. Телефонна розмова – це:

а) розмова двох і більше осіб з метою отримання певної

інформації, вирішення важливих проблем;

б) один із різновидів усного мовлення, що характеризується

спеціальними ознаками, зумовленими екстрамовними причинами.

в) одна з найпоширеніших форм публічного виступу.

5. Грошовою одиницею незалежної України є:

а) гривна;

б)карбованець;

в) гривня.

Т е с т 5

1. Літературна мова реалізується:

а) в усній і писемній формах;

б) в сучасній українській літературній мові й територіальних

діалектах.

2. Документи щодо особового складу – це:

а) документи, у яких фіксуються угоди між сторонами про

встановлення ділових відносин, пов’язаних із господарською

діяльністю, і які регулюють ці відносини;

б) документи, пов’язані з процесом зарахування особи на роботу

та її звільнення, визначенням і забезпеченням прав й обов’язків

працівника, що регламентуються законодавством України;

в) угоди між особами, що наймаються на роботу, і керівниками

підприємств (установ, організацій), за якими працівники

157

зобов’язуються виконувати роботу, визначену цією угодою, з

підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а керівник

підприємства або вповноважений ним орган зобов’язується

виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати умови

праці, необхідні для виконання роботи, передбаченої законодавством

про працю, колективним договором й угодою сторін.

3. Розписка оформляється:

а) машинописним способом в одному примірнику;

б) від руки в одному примірнику;

в) від руки в двох примірниках.

4. Якщо телефонують Вам, то:

а) запитайте прізвище, ім`я, по батькові свого співрозмовника;

б) привітайтеся, назвіть своє прізвище, ім`я, по батькові;

в) зніміть трубку й назвіть організацію, яку Ви представляєте.

5. Нормативним є вживання таких словосполучень:

а) телерадіомовна кампанія, виборча компанія, весела компанія,

посівна кампанія;

б) телерадіомовна кампанія, виборча кампанія, весела компанія,

посівна компанія;

в) телерадіомовна компанія, виборча кампанія, весела компанія,

посівна кампанія.

Т е с т 6

1. Мовний етикет — це:

а) використання різноманітних засобів вираження думок;

б) типові формули вітання, побажання, прощання, запрошення;

в) виділення найважливіших місць свого висловлювання.

158

2. Заява – це:

а) документ, в якому особа (установа) вказує на порушення її

прав та інтересів з боку іншої особи (установи) і пропонує вжити

належних заходів для ліквідації такого порушення;

б) документ, у якому дається оцінка ділових і моральних

якостей працівника за підписами представників адміністрації;

в) офіційне повідомлення, у якому викладається певне прохання

з коротким його обґрунтуванням.

3. Документ, що укладається експертною комісією чи

вповноваженими особами, яких призначає керівник установи,

називається:

а) актом;

б) накладною;

в) відомістю.

4. Доповідь слід будувати, дотримуючись таких вимог:

а) суцільний текст, без ліричних відступів, висновки узгоджені

зі вступом;

б) висвітленню кожного питання приділяти однакову кількість

часу;

в) теоретична обґрунтованість, опора на фактичний матеріал,

наведення переконливих прикладів.

5. Виберіть правильні варіанти слововживання:

а) оцінки по предметах, працюють по обраних спе-

ціальностях, по суботам;

б) оцінки з предметів, працюють за обраними спе-

ціальностями, по суботах;

159

в) оцінки по предметам, працюють за обраними спе-

ціальностями, по суботам.

Т е с т 7

1. Офіційно-діловий стиль це:

а) мова ділових паперів;

б) єдність художніх образів і форм їх вираження;

в)письмове знаряддя, яке використовувалося в часи

середньовіччя.

2. Доручення — це:

а) офіційний документ, що підтверджує факти, події, вчинки,

пов'язані з діяльністю установ, підприємств та окремих осіб;

б) офіційний документ, що підтверджує певні дії, які мали

місце; передавання й отримання документів, грошей,

матеріальних цінностей;

в) письмове повідомлення, за яким організація чи окрема

особа надає право іншій особі від її імені здійснювати певні

юридичні чинності.

3. Інформація про факти, події викладається в автобіографії:

а) у послідовності, що зумовлюється ступенем важливості

певної інформації;

б) у хронологічній послідовності;

в) у послідовності, що чітко визначається стандартами

оформлення документів щодо особового складу.

4. Під технікою спілкування розуміємо:

160

а) сукупність стандартів культурної поведінки, етичних і

естетичних норм у використанні вербальних і невербальних засобів

комунікативної взаємодії;

б) сукупність мовних засобів, зумовлених змістом і метою

висловлювання;

в) сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної

системи, які закріплюються в процесі суспільної комунікації.

5. Нормативним є таке слововживання:

а) вільна вакансія, написати свою автобіографію, захисний

імунітет; у вересні місяці, протягом року;

б) вакансія, написати автобіографію, імунітет, у вересні,

протягом року;

в) вільна вакансія, написати автобіографію, імунітет, у вересні

місяці, на протязі року.

Т е с т 8

1. Основною ознакою офіційно-ділового стилю є:

а) вживання побутової лексики;

б) широке використання емоційно-забарвленої лексики;

в) наявність реквізитів, що мають певну черговість.

2. Наказ щодо особового складу – це:

а) розпорядчий документ, який регламентує призначення,

переміщення, звільнення працівника, відрядження, відпустки, різні

заохочення, нагороди, стягнення.

б) правовий акт, який видає керівник підприємства

(структурного підрозділу) у межах своєї компетенції для вирішення

основних й оперативних завдань, поставлених перед підприємством;

161

в) розпорядчий документ, який укладають на підприємствах

переважно з питань інформаційно-методичного характеру, а також для

організації виконання наказів, інструкцій, інших актів органів

управління.

3. Договір вважають укладеним тоді, коли:

а) сторони дійшли згоди з усіх пунктів і оформили

його письмово;

б) сторони дійшли згоди усно з усіх пунктів;

в) його затвердила вища інстанція.

4. Телефонна розмова складається з таких етапів:

а) вступ, основна частина, закінчення;

б) момент налагодження контакту, викладення суті справи,

закінчення розмови;

в) момент налагодження контакту, прощання.

5. Виберіть правильні варіанти слововживання:

а) користуватися шістдесятьма чотирма джерелами; збори

призначено на вісімнадцяту годину;

б) користуватися шестидесятьма чотирма джерелами; збори

призначено у вісімнадцять годин;

в) користуватися шістдесятьма чотирьма джерелами; збори

призначено у вісімнадцять годин.

Т е с т 9

1. Милозвучність мовлення –

а) один із засобів досягнення милозвучності української мови–

уникнення збігів певних звуків у слові чи на стику слів;

162

б) мова в реалізації, мова у функції, користування мовою як

інструментом спілкування;

в) знання норм української мови, спеціальної термінології,

особливостей побудови синтаксичних конструкцій тощо.

2. Договір про спільну діяльність — це:

а) договір, спрямований на організацію асоціацій, малих

підприємств, комерційних банків;

б) договір, що закріплює взаємні права й обов'язки всіх його

учасників;

в) договір, який укладається між двома й більше організаціями

для проведення спільних робіт.

3. Акт складається кількома особами з метою:

а) об`єктивного фіксування подій, фактів або певної ситуації;

б)негайного втручання в певну справу, термінового

інформування когось про щось;

в) повідомлення про виконання якоїсь роботи за певний період

часу.

4. Щоб Ваша розповідь була цікавою, потрібно:

а) підібрати цікаву тему розмови, розповідь має бути стислою й

зрозумілою, залучати слухачів до дискусії;

б) підібрати цікаву тему розмови, цікавитись людьми, які

присутні, посміхатися;

в) залучати слухачів до дискусії, наводити захоплюючі факти,

вітатися першим.

5. Нормативним є таке слововживання:

а) київський час сім годин сорок п’ять хвилин;

б) київський час сім годин сорок п’ята хвилина;

163

в) київський час сьома година сорок п’ять хвилин.

Т е с т 1 0

1. Сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи,

що закріплюються в процесі суспільної комунікації, — це:

а) орфоепічні норми;

б) стилі української літературної мови;

в) норми літературної мови.

2. Таблиця — це:

а) перелік, зведення статистичних відомостей, розташованих у

певному порядку й за графами;

б) реєстрація предметів, осіб, документів;

в) угода, що укладається між організаціями.

3. Характеристика має такі реквізити:

а) адресат, адресант, назва виду документа, текст, дата, підпис.

б) назва підприємства або установи, назва виду документа,

текст, підстава, підпис;

в) назва документа, прізвище, ім`я, по батькові особи, рік

народження, освіта, текст, дата, підпис.

4. Якщо ви бажаєте навчитися критикувати так, щоб не

образити людину, то:

а) вказуйте на її помилки в присутності інших, робіть це по-

дружньому;

б) критикуйте прямо, у присутності інших, похваліть те, що ваш

знайомий робить як слід;

в) вказуйте на помилки лише віч-на-віч, попросіть вибачення за

зроблене зауваження.

164

5. У кожному синонімічному ряду закресліть «зайве» слово.

а) особистий, особовий, персональний, індивідуальний,

власний;

б) вибачте, пробачте, даруйте, перепрошую, вибачаюсь;

в) наступний, слідуючий, подальший, дальший, такий.

Т е с т 1 1

1. Професійне мовлення —

а) спілкування людей, носіїв будь-якої професії за

допомогою мови; мовна діяльність;

б) це слова або вислови, властиві мові представників певної

вузької професії, групи людей, поставлених в особливі умови життя та

праці;

б) публічне професійно-ділове мовлення – це мовленнєва

діяльність професіонала у вигляді виступів на конференціях, зборах,

спілкування з великим загалом людей.

2. Трудова угода — це:

а) угода між організацією й особою, котра наймається на роботу;

б) угода між організацією й особою, яка не працює в цій

організації;

в) угода між приватними особами.

3. У тексті резюме зазначають такі відомості:

а) перебування за кордоном, наявність прав водія, прізвище,

ім` я, по батькові, мета складання резюме;

б) назва документа, прізвище, ім`я, по батькові, мета, освіта,

склад сім ї, зріст, вік;

165

в) назва документа, прізвище, ім`я, по батькові, мета, досвід

роботи, освіта, знання мов, контактний телефон.

4. Щоб бути приємним співрозмовником, треба:

а) якомога більше говорити, дотримуватися правил спілкування,

бути тактовним;

б) вітатися першим, виявляти дружнє ставлення до людей,

дотримуватися правил спілкування;

в) вітатися першим, намагатися всіх переговорити, бути

тактовним.

5. Нормативним є таке вживання виділеного словосполучення.

а) Придніпровський науковий центр провів у всіх областях свого

регіону спеціальні зустрічі вчених-розробників прогресивних технологій з

представниками підприємств.

б) Придніпровський науковий центр провів у всіх областях свого

регіону спеціальні зустрічі вчених-розроблювачів прогресивних

технологій з представниками підприємств.

в) Придніпровський науковий центр провів у всіх областях свого

регіону спеціальні зустрічі вчених-розроблювальників прогресивних

технологій з представниками підприємств.

Т е с т 1 2

1. Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується

українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб:

а) досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх;

б) користуватися мовою в повсякденному житті;

в) добирати варіанти форм, слів, словосполучень,

конструкцій речень.

166

2. Розписка й доручення за призначенням належать до:

а) обліково-фінансових документів;

б) інформаційних документів;

в) договірних документів.

3. У характеристиці треба вживати такі мовні звороти:

а) народився в, закінчив університет, працює викладачем;

б) вивчає наполегливо, має ґрунтовні знання, виявляє інтерес,

ввічливий та коректний;

в) просимо надати, вивчити питання, наполегливо вивчає.

4. Відповідь адресата на зауваження може являти собою:

а) вибачення, подяку, співчуття;

б) заперечення, розраду, згоду;

в) вибачення, заперечення, з'ясування

5. У кожному синонімічному ряду закресліть «зайве» слово.

а) договір, контракт, домовленість, угода, контрактація;

б) за п'ять перша, без п'яти перша, п'ять хвилин на першу; п'ять

до першої;

в) два відсотки, три варіанти, чотири студенти, півтора роки,

два з половиною місяці.

Т е с т 1 3

1. Мова — це:

а) найважливішій, універсальний засіб спілкування,

організації й координації всіх видів суспільної діяльності;

б) сукупність загальноприйнятих правил реалізації, мовної

системи;

в) вища форма національної мови.

167

2. Установчий договір — це:

а) договір, спрямований на організацію асоціацій, малих

підприємств, комерційних банків;

б) договір, що закріплює взаємні права й обов'язки всіх

учасників його;

в) договір, який укладається між двома організаціями для

проведення спільних досліджень.

3. В автобіографії слід писати:

а) народився в 1987 році 18 серпня;

б) народився 18.08.1987 року;

в) народився 18 серпня 1987 року.

4. Щоб утримувати увагу слухачів, потрібно:

а) говорити надто голосно;

б) говорити тихо;

в) пристосовувати свій голос до тієї обстановки, де відбувається

спілкування.

5. Виберіть правильний варіант слововживання:

а) вступив до професійно-технічного училища;

б) поступив у професійно-технічне училище;

в) вступив у професійно-технічне училище.

Т е с т 1 4

1. Утвердження української мови як державної неможливе без:

а) функціонування її в судочинстві;

б) створення такої мовної ситуації, за якої українська мова мала

б усі можливості безперешкодного вживання;

в) територіальних діалектів.

168

2. Документ – це:

а) друкована стандартна форма ділового папера з реквізитами,

що містять постійну інформацію;

б) основний вид ділового мовлення, який фіксує й передає

інформацію, підтверджує її достовірність, об’єктивність;

в) сукупність реквізитів, розташованих у певній послідовності.

3. Документ, у якому дається коротка, стисла характеристика

змісту книги, статті, рукопису, називається:

а) анотацією;

б) відгуком;

в) рефератом.

4. Щоб познайомитися безпосередньо, тобто без 3-ї особи,

можна скористатися такими словесними формулами:

а) Познайомтесь, будь ласка!; Чому б нам не позна-

йомитися!; Моє ім'я .. .;

б) Дозвольте познайомитися!; Будьмо знайомі; Я...;

в) Будьмо знайомі!; Ви не проти, щоб ми познайомилися?;

Моє прізвище ....

5. Висловити власний погляд можна, скориставшись такою

фразою:

а) Я рахую, що цю книжку варто придбати;

б) Я вважаю, що цю книжку варто придбати;

в) Я пропоную Вам придбати цю книжку.

Т е с т 1 5

1. У Конституції України, прийнятій Верховною Радою 28 червня

1996 p., записано:

169

а) Державною мовою в Україні є українська мова;

б) Державною мовою в Україні є російська мова;

в) Державною мовою в Україні є українська й російська

мови.

2. Накладна — це:

а) документ, за яким організація чи окрема особа надає право

інший особі від її імені здійснювати певні юридичні чинності;

б) письмове підтвердження певної дії, яка мала місце;

в) документ, що дає право на отримання, відправлення вантажів

чи матеріальних цінностей.

3. Дослівне відтворення постійної інформації однотипної групи

документів із пропусками для подальшого заповнення конкретного

документа — це:

а) бланк;

б) формуляр;

в) трафаретний текст.

4. Ініціатива закінчення розмови зазвичай належить тому:

а) хто телефонує;

б) кому телефонують;

в) будь-кому.

5. Закресліть недоречні форми слів, що в дужках.

а) Ви просите (дати, надати) матеріальну допомогу.

б) Ви пропонуєте (прийняти, взяти) участь в обговоренні

пропозицій.

в) Ми (підняли, порушили) питання про доцільність такого

обміну.

170

Т е с т 1 6

1. Спілкування — це:

а) один із виявів соціальної взаємодії, в основі якого

лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою

інформування;

б) не тільки все те, що створене руками й розумом

людини, а й вироблений століттями спосіб суспільного поводження, що

виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до

одного;

в) найважливіший, універсальний засіб організації й координації

всіх видів суспільної діяльності.

2. Документ, що укладається на підтвердження фактів,

подій, пов'язаних із діяльністю установ та окремих осіб,

називається:

а) звіт;

б) довідка;

в) заява.

3. Починати листа необхідно з :

а) викладання аргументованих вимог адресанта;

б) ввічливої форми звертання;

в) опису фактів і подій.

4. Під час виголошення доповіді голос треба підвищувати тоді:

а) коли хочете когось переконати;

б) коли хочете відповісти на запитання;

в) коли ставите запитання, виявляєте здивування чи радість.

5. Закресліть недоречні форми слів, що в дужках.

171

а) Ви (не познайомили, не ознайомили) нас із причинами

невиконання плану постачання продукції..

б) З метою (проведення, здійснення) спільних робіт ми

(подовжимо, продовжимо) термін (дії, чинності) договору.

в) Ми (надсилаємо, посилаємо, висилаємо) Вам другий

(екземпляр, примірник) листа. У листі (приведено, наведено) цікаві

факти.

Т е с т 1 7

1. Мовне професійне спілкування –

а) це один із неодмінних елементів спільної діяльності людей

у професійній сфері, який полягає у взаємодії як мінімум двох

суб’єктів – комуніканта (того, хто розпочинає спілкування) і

реципієнта (того, на кого спрямоване мовлення);

б) система формул увічливості, які вживаються в певній

типовій ситуації мовного професійного спілкування;

в) це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом

і метою висловлювання.

2. Наказ щодо особового складу – це:

а) розпорядчий документ, який регламентує призначення,

переміщення, звільнення працівника, відрядження, відпустки, різні

заохочення, нагороди, стягнення.

б) правовий акт, що його видає керівник підприємства

( структурного підрозділу ) у межах своєї компетенції для вирішення

основних та оперативних завдань, які поставлено перед

підприємством;

172

в) розпорядчий документ, який створюють на підприємствах

переважно з питань інформаційно-методичного характеру, а також для

організації виконання наказів, інструкцій, інших актів органів

управління.

3. Якщо передаються суми грошей, то в розписці вказують:

а) адресу й місце роботи того, хто їх отримує;

б) адресу, номер і серію паспорта того, хто їх отримує;

в) номер і серію паспорта, освіту того, хто їх отримує.

4. Відповідь адресата на зауваження може являти собою:

а) вибачення, подяку, співчуття;

б) заперечення, розраду, згоду;

в) вибачення, заперечення, з'ясування.

5. Вкажіть варіант, у якому правильно утворено ступені

порівняння прикметників:

а) найширший, найбільш широкий, найбільш ширший, дуже

широкий;

б) доцільніший, самий доцільний, найдоцільніший, найбільш

доцільний;

в) найзручніший, найменш зручний, значно зручніший,

набагато зручний;

г) найбільш зручний, найзручніший, набагато зручніший,

більш зручний;

д) найдосконаліший, самий досконаліший, найбільш

досконалий, найменш досконалий.

Т е с т 1 8

1. Культура професійного мовлення –

173

а) наявність у людини постійної потреби шліфувати своє

мовлення в процесі, спілкування у професійній сфері: вимову,

словник, граматику; розширювати свої професійні знання як у царині

мови, так і через мову;

б) це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови

в мовленнєвій (усній чи писемній) діяльності; загальноприйнятий

мовний і мовленнєвий етикет;

в) мова в реалізації, мова у функції, користування мовою як

інструментом спілкування.

2. Характеристика – це:

а) документ, у якому в офіційній формі викладено громадську

думку про працівника як члена колективу і який складається на його

вимогу або письмовий запит іншої установи для подання до цієї

установи;

б) документ, у якому подаються короткі відомості про навчання,

трудову діяльність і професійні успіхи й досягнення особи, яка його

складає;

в) документ, у якому стисло викладаються особисті, освітні,

професійні відомості про особу.

3. Офіційні доручення можуть бути:

а) разовими, загальними й постійними;

б) разовими, спеціальними й загальними;

в) спеціальними, загальними й тимчасовими

4. Щоб досягти успіху під час бесіди, треба:

а) ретельно готуватися до неї, основну увагу зосереджувати на

власному «я», говорити швидко;

174

б) ретельно готуватися до неї, бути уважним, тактовним,

враховувати точку зору співбесідника;

в) ретельно готуватися до неї, висловлювати думки

точно, логічно, постійно перебивати співрозмовника, щоб встигнути

все сказати.

5. Вкажіть варіант, у якому правильно написано складні

прикметники.

а) електросиловий, суспільно-корисний, сільськогосподарський,

електронно-обчислювальний, механо-металургійний;

б) північно-західний, одноразовий, вище зазначений,

загальнодержавний, електротехнологічний;

в) агропромисловий, внутрішньогосподарський, матеріально-

технічний, матеріально-відповідальний, середньодобовий.

Т е с т 1 9

1 . Вища форма загальнонародної мови — це:

а) територіальні діалекти;

б) наріччя;

в) сучасна українська літературна мова.

2. Документи, що створюються окремими особами поза сферою їх

службової діяльності - це:

а) індивідуальні документи;

б) особисті документи;

в) службові документи;

г) власні документи.

3. Бесіда — це:

175

а) розмова двох або більше осіб з метою отримання

певної інформації, вирішення важливих проблем;

б) одна з найістотніших ознак нації;

в) сукупність загальноприйнятих правил реалізації

мовної системи, які закріплюються в процесі су-

спільної комунікації.

4. Заспокоїти, втішити людину можна за допомогою та-

кої словесної формули:

а) Ти(Ви) не зовсім добре вчинив(ли);

б) Це все дрібниці! Не варто про це думати;

в) Ви маєте рацію!

5. Виберіть правильний варіант слововживання:

а) машиніст розфасувально-пакувальних машин;

б) водій розфасувально-пакувальних машин;

в) машиніст розфасувально-упаковочних машин.

Т е с т 2 0

1. Державна мова —це:

а) закріплена традицією або законодавством мова, вживання

якої обов'язкове в органах державного управління й діловодства;

б) єдина національна мова українського народу;

в) найважливіший універсальний засіб спілкування.

2. Контракт — це:

а) письмова угода двох або більше сторін, спрямована

на встановлення, зміну або припинення господар

ських взаємовідносин;

176

б) форма трудового договору, в якому термін його дії,

права й обов'язки та відповідальність сторін встановлюються угодою

сторін.

в) договір, що закріплює взаємні права та обов'язки

всіх учасників створення асоціації.

3. Службовий лист, що додається до основного документа

(накладної, рахунка – фактури, каталогу, проспекту, прейскуранта,

креслень, буклетів, зразків нових товарів) та інформаційно

супроводжує його, називають:

а) гарантійний лист;

б) лист – підтвердження;

в) супровідний лист.

4. Вступ доповіді повинен містити:

а) причину й мету виступу, розкривати суть конкретної справи,

щоб привернути увагу аудиторії;

б)переконливі цифри, факти, цитати, переконливі міркування;

в) підсумок виступу.

5. Відредагуйте подані речення. Вкажіть варіант, який не потребує

редагування.

а) Нарада по проблемам охорони оточуючого середовища

відбулася минулої неділі.

б) Ми провели ряд важливих міроприємств.

в) Треба докласти великих зусиль, щоб змінити ситуацію на

краще.

177

5 БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

5.1 Рекомендована література:

1. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити : Посібн. / За заг. ред. О. Сербенської. – Л. : Світ, 1994. – 149 с.

2. Антонечко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо. / Уклад.: Я. Б. Тимошенко. – К. : Либідь, 1991. – 256 с.

3. Бутенко Л. В. Ділове мовлення (дещо з теорії, вправи та завдання).: Навч. посібн. / Л. В. Бутенко, Г. М. Чурікова. – Луганськ : 1997. – 125 с.

4. Гуць М. В. Українська мова у професійному спілкуванні. : Навч. посібн. / М. В. Гуць, І. Г. Олійник, І. П. Ющук. – К. : Міжнародна агенція “Bee Zone”, 2004. – 336 с.

5. Діденко А. Н. Сучасне діловодство. / А. Н. Діденко. – К. : Либідь, 2000. – 287 с.

6. Жайворонок В. В та ін. Українська мова в професійній діяльності: Навч. посібн. / В. В. Жайворонок, В. М. Бріцин, О. О. Тараненко. – К. : Вища шк., 2006. – 431 с.

7. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова. – 4-е вид., доповнене. – Х. : Торсінг, 2003. – 448 с.

8. Коваль А. П. Ділове спілкування: Навч. посібн. / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 1992. – 275 с.

9. Коломієць М. Словник фразеологічних синонімів. /М. Коломієць, Є. Регушевський. – К.: Рад. школа, 1989. –200 с.

10. Мацюк З. О. Українська мова професійного спілкування.: Навч. посібн. / З. О. Мацюк, Н. І. Станкевич. – К. : Каравела, 2006. – 352 с.

178

11. Молдаванов М. І. Сучасний діловий документ: зразки найважливіших документів українською мовою. / М. І. Молдаванов, Г. М. Сидорова. – К. : Техніка, 1992. – 400 с.

12. Новий російсько-український політехнічний словник: 100000 термінів і термінів-словосполучень./ Укл. М. Зубков. –Х. : Гриф, 2005. – 952 с.

13. Норми української науково-технічної мови. Тлумачний словник термінів з видавничої, поліграфічної та пакувальної справи / П. М. Таланчук, С. Я. Ярема, Ю. М. Коровайченко та ін. – К.–Львів: Ун-т «Україна», 2006. – 664 с.

14. Паеранд Ю. Е. Російсько-український тлумачний словник з промислової електроніки. / Ю. Е. Паеранд, Т. П. Рукас. – Алчевськ : ДГМІ, 2001. – 153 с.

15. Паламар Л. М. Мова ділових паперів.: Практ. посібн. / Л. М. Паламар, Г. М. Кацавець. – 4-е вид.- К. : Либідь, 2000. – 296 с.

16. Погиба Л. Г. Складання ділових паперів. Практикум: Навч. посібн. / Л. Г. Погиба, Т. О. Грінченко, М. П. Баган. – К. : Либідь, 2002. – 240 с.

17. Полюга Л. М. Словник синонімів української мови. / Л. М. Полюга. – К. : Довіра, 2004. – 447 с.

18. Полюга Л. М. Словник антонімів. / За ред. Л. С. Паламарчука. / Л. М. Полюга. – К. : Рад. шк., 1987. – 173 с.

19. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навч. посібн. / Я. Радевич-Винницький. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2006. – 291 с.

20. Сучасна українська літературна мова.: Піручн. / А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін. За ред. А. П. Грищенка. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К. : Вища школа, 1997. – 493 с.

21. Українська ділова і фахова мова: практичний посібник на щодень / М. Д. Гінзбург, І. О, Требульова, С. Д. Левіна, І. М.

179

Корнілевська: За ред. М. Д. Гінзбурга. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : «Фірма «ІНКОС», Центр навчальної літератури, 2007. – 672 с.

22. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Інститут української мови – стереотип. – К. : Наук. думка, 2000 – 240 с.

5.2 Словники:

23. Великий тлумачний словник сучасної української мови. /Укл. і головн. ред. В. Т. Бусел]. – К. : Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001. – 1440 с.

24. Головащук С. Складні випадки наголошення: Словник-довідник. / С. Головащук. – К. : Либідь, 1995. – 192 с.

25. Гринчишин Д. Г. Словник паронімів української мови. / Д. Г. Гринчишин, О. А. Сербенська. – К. : Радянська школа, 1986. – 221 с.

26. Калашник В. Українсько-російський словник наголосів. / В. Калашник, Л. Савченко. – X. : Каравела, 1997. – 112 с.

27. Орфоепічний словник. / Укл. М. Погрібний. – К. : Рад. школа, 1984. – 629 с.

28. Російсько-український електротехнічний словник. / В. П. Коваль, Ю. Е. Пачколін, В. О. Білий. – Запоріжжя : Просвіта, 2004. – 416 с.

29. Російсько-український словник наукової термінології: Фізика. Математика. Техніка. Науки про Землю та космос / В. В. Гейченко, В. М. Завірюхіна та ін. – К. : Наук. думка, 1998. – 888 с.

30. Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська, З. Терлак. – К. : Знання, 2004. – 367 с.

31. Словник іншомовних слів / За ред. О. С. Мельничука. – К.: УРЄ, 1985. – 966 с.

180

32. Словник іншомовних слів: 23000 слів та термінологічних словосполучень / Укл. Л. О. Пустовіт та ін. – К.: Довіра, 2000, –1018 с.

33. Сучасний тлумачний словник української мови: 65 000 слів / За заг. ред. д-ра філол. наук, проф. В. В. Дубічинського. – Х. : ВД «ШКОЛА», 2006. – 1008 с.

34. Словник труднощів української мови: близько 15000 слів / Гринчишин Н. Г., Капелюшний А. О., Пазяк О. М. та ін. /За ред. С.Я. Єрмоленко. – К. : Рад. шк., 1989. – 336 с.

35. Словник синонімів української мови:У 2-х т./ Укл.:А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк та ін. — К. : Наук. думка. 1999—2000. — Т. 1-2.

36. Словник труднощів української мови / За ред. С. Я. Єрмоленко. – К. : Рад. школа, 1989. – 334 с.

37. Український орфографічний словник: Орфогр. словн. укр. мови: Близько 143000 слів / Укл.: М. М. Пещак та ін. – 3-є вид., переробл. і доповн. – К. : Довіра, 2002. – 1006 с.

38. Українсько – російський словник наукової термінології / За заг. ред. Л. О. Симоненко. - К. : Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2004. – 416 с.

39. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / С. П. Бибик та ін.– Б-ка держ. службовця. Держ. мова і діловодство. – К. : Довіра: УНЦВ “Рідна мова”, 1997. – 399 с.

40. Фразеологічний словник української мови / Укл.: В. М. Білоноженко, В. О.Винник та ін. — К. : Наук. думка, 1993. — Кн. 1—2.

41. Шевчук С. В. Російсько-український словник ділового мовлення – Русско-украинский словарь деловой речи. – К.: Вища шк., 2001. –351 с.

5.3 Електронні словники в інтернеті (on-line):

181

42. http://lcorp.ulif.org.ua/dictua   "Словники України" 43. http://dict.linux.org.ua    Проект англійсько-українського словника технічних термінів 44. http://slovo.ridne.net    Електронні версії словників термінографічної серії Слово Світ 45. http://www.slovnyk.net   Великий тлумачний словник сучасної української мови 46. http://r2u.org.ua    http :// krym . linux . org . ua    Академічний російсько-український словник за ред. А. Кримського 47. http://www.rosukrdic.iatp.org.ua  Російсько-український словник сталих виразів

5.4 Використана література:

48. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. посібн. / Н. Д. Бабич. – Л.: Світ, 2003. – 432 с.

49. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. / Ф. С. Бацевич. – К. : Видавничий центр „Академія”, 2004. – 344 с.

50. Богдан С. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. / С. Богдан. – К. : Рідна мова, 1998. – 476 с.

51. Бутенко Л. В. Мовлення ділових людей на нарадах, засіданнях, зборах: Навч. посібн. для студ. нефілол. спец. 2-е вид., доп. і випр]. / Л. В. Бутенко. – Алчевськ : ДГМІ, 2003. – 253 с.

52. Вакуленко Т. Українська мова: Практичний порадник. / Т. Вакуленко, Н. Косенко. – Х. : ВД «ШКОЛА», 2008. – 352 с.

53. Васенко Л.А. Фахова українська мова: Навч. посібн. / Л. А. Васенко, В. В. Дубчинський, О. М, Крилець. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 272 с.

54. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручн. / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.

182

55. Вихованець І. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська; За ред. І. Вихованця. – К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2004. – 400 с.

56. Гінзбург М. Синтаксичні конструкції у фахових текстах: практичні висновки з рекомендацій мовознавців / М. Гінзбург // Вісник Нац. ун-ту "Львівська політехніка". Серія "Проблеми української термінології" – 2008. – № 620. – С. 26–32.

57. Глуховцева К. Д. Модульний курс української мови за професійним спрямуванням. – 2-ге вид, стереотипне. / К. Д. Глуховцева, О. М. Горюшкіна, В. В. Лєскова, О. І. Ніколаєнко, М. О. Нікульчев. – Донецьк, 2007. – 116 с.

58. Глущик С. В. та ін. Сучасні ділові папери.: Навч. посібн. / С. В. Глущик, О. В. Дияк, С. В. Шевчук. – К. : А.С.К., 1998. – 174 с.

59. Городенська К. Синтаксична специфіка української наукової мови / К. Городенська // Українська термінологія і сучасність: збірник наукових праць. – Вип. IV. – К. : КНЕУ, 2001. – С. 11–14.

60. Державна національна програма „Освіта” : Україна ХХ1 століття. − К. : Райдуга, 1994. − 62 с.

61. Дідук Г. Ділова та наукова мова. Ділові папери. Правопис у таблицях.: Навч. посібн. / Г. Дідук. – Тернопіль : ТДПУ, 2002. – С. 48 – 55, 60 – 62.

62. Ділова українська мова / За ред. Н. Бабич. – Чернівці : Рута, 1996. – С. 9–13.

63. Загнітко А. П. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування. / А. П. Загнітко, І. Г. Данилюк. – Донецьк : ТОВ ВКФ "БАО", 2004. — 480 с.

64. Зарицька І. М. Українське ділове мовлення. Практикум./ За ред. А. П. Загнітка. ; І. М. Зарицька, І. О. Чакліна. – Донецьк, 1997. – 128 с.

183

65. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять : ДСТУ 3966-2000. – К.: Держстандарт України, 2000. – 32 с.

66. Зубков М. Г. Мова ділових паперів: Комплексний довідник / Худож. - оформлювач В. А. Носань. // М. Г. Зубков. – Харків : Фоліо; Майдан, 2002. – 288 с.

67. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти. / М. П. Кочерган. – К. : Видавничий центр «Академія», 2000. – 368 с.

68. Кочерган М. П. Загальне мовознавство: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти. / М. П. Кочерган. – К. : Видавничий центр «Академія», 1999. – 288 с.

69. Кравчук О. Культура мовлення − одна з ознак справжнього українця. / О. Кравчук, О. Кліщова // Педагогіка і психологія професійної освіти. − Львів, 1998. − № 4. − С. 77 – 86.

70. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови / О. Курило. – К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. – 303 с. (Передрук видання 1925 р.).

71. Михайлюк В. О. Українська мова професійного спілкування: Навч. посібн. / В. О. Михайлюк – К. : ВД «Професіонал», 2005. – 496 с.

72. Мозковий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні. Модульний курс. :Навч. посібн.- 3-є вид., перероблене та доповнене. / В. І. Мозковий. – К. : Центр навчальної літератури, 2008. – 592 с.

73. Непийвода Н. Ф. Сам собі редактор: Порадник з української мови / Н. Ф. Непийвода. – К. : Українська книга, 1998. – 240 с.

74. Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови: Навч. посібн. / Г. С. Онуфрієнко. – К.: “Центр навчальної літератури”, 2006. – 312 с.

75. Пономарів О. Д. Культура слова: Моностилістичні поради: Навч. посібн.- 2-е вид., стереотип. / О. Д. Пономарів. – К. : Либідь, 2001. – 240 с.

76. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручн. / О. Д. Пономарів. – К. : Либідь, 1992. – 248 с.

184

77. Рожанківський Р. Синтаксично-стилістичні риси науково-технічної мови.([Електронний ресурс) / Р. Рожанківський. – Режим доступу: http://www.domivka.net/forum/archive/index.php/t-6037.html.

78. Рукас Т. П. Практикум з ділового мовлення: Навч. посібн. для студентів нефілологічних спеціальностей. / Т. П. Рукас. – 2-е вид., доп. – Алчевськ: ДГМІ, 2001. – 165 с.

79. Сагач Г. Становлення духовно-інтелектуальної особистості студентів гуманітарного профілю засобами красномовства . / Г. Сагач. // Педагогіка і психологія професійної освіти. − Львів, 1998. − № 4. − С. 77 – 86.

80. Сербенська О. А. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей / О. А. Сербенська, М. Й. Волощак. – К. : Вид. центр «Просвіта», 2001. – 204 с.

81. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. / Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська. – К. : 1986. – 335 с.

82. Томан І. Мистецтво говорити. – К. : Політвидав України, 1986. – 239 с.

83. Українська мова: Енциклопедія. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/ukrmova/um.htm.

84. Чак Є. Д. Складні випадки вживання слів. – 2-е вид., перероб. – К. : Рад.школа, 1984. – 185 с.

85. Шевчук С. В. Ділове мовлення. Модульний курс: Підручн. / С. В. Шевчук. – К. : Літера ЛТД, 2003. – 448 с.

86. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: Навч. посіб. / С. В. Шевчук – К. : Літера ЛТД, 2002. – 480 с.

87. Шевчук С. В., Лобода Т. М. Українська мова на щодень, на щомить (для державних службовців).: Навч. посібн. / С. В. Шевчук, Т. М. Лобода – К. : Атіка, 2004. – 392 с.

88. Ющук І. П. Українська мова / І. П. Ющук. – К. : Либідь, 2003. – 640 с.

185

Інтернет ресурси:Органи виконавчої влади у сфері стандартизації

http://www.dssu.gov.ua    Держспоживстандарт Україниhttp://www.ukrndnc.org.ua   ДП “УкрНДНЦ”http://www.semesta.lviv.ua   Львівський РДЦСМС

     Сторінки, що містять українську термінологічну інформацію

http://www.msu.kharkov.ua/tc   Галузевий термінологічний центрhttp://cde.kpi.kharkov.ua/yak   Центр дистанційного навчання НТУ "ХПІ"http://ulif. mon . gov .ua    Український лінгвістичний порталhttp://pravopys.vlada.kiev.ua  Інтернет-сторінка присвячена мовним питанням

Радимо переглянути:

http://pravopys.vlada.kiev.ua/

http://www.domivka.net/ftema13134.html http://www.uta.org.ua/uta/pages/frame_pages/ukr/frame_page_d4.htm

186

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

О. М. Полтавська

УКРАЇНСЬКА МОВА(ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ):

ТЕОРЕТИЧНИЙ І ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Навчальний посібникВ авторській редакції

_____________________________________________________________Підп. до друку 2009. Формат 60х84 1/16. Папір офс.

Друк RISO. Ум. друк. арк. . Зам. № . Наклад пр.Видавництво не несе відповідальності за зміст матеріалу, наданого автором до друку.

Видавець та виготівник:Донбаський державний технічний університет

94204, Луганська обл., м. Алчевськ, пр. Леніна, 16. (ТВО "Ладо", ауд. 2113, т/факс 2-02-59)

E-mail: info@dmmi.edu.ua Web-site: http//www.dmmi.edu.uaСвідоцтво Держкомтелерадіо серія ДК, № 2010 від 12.11.2004

187