УДК 94 (477) (084.12) ББК 63.3 (4УКР)я6 У31

На першiй сторiнцi фотокниги – Київ. Богиня-Берегиня з калиновою гiлкою в руках на монументi Незалежностi

Усi права застереженi. Жодна частина цiєї книги не може бути вiдтворена або передана в будь-якiйформi i будь-якими засобами, електронними чи механiчними, включаючи фотокопiювання та записна магнiтний носiй, якщо на те немає письмового дозволу Видавництва.

ISBN 978-966-543-133-6 © Видавництво «Ваклер», 2010 © Текст, концепцiя, С.Л. Удовiк, 2010

Доiсторичний перiод . . . . . . . . . . . . . . . . .4

Античний перiод . . . . . . . . . . . . . . . . . . .6

Середнi вiки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .9

Київська Русь . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14

Культура Київської Русi. . . . . . . . . . . . . 21

Велике князiвство Литовське та Руське . . . . . . . . . . . . . . . 24

Козацька Україна . . . . . . . . . . . . . . . . . 33

Гетьман Мазепа й створення iмперiї . . . . . 39

Кримське ханство . . . . . . . . . . . . . . . . . 44

Русь-Україна в епоху Катерини II . . . . . . 49

Культура XVI-XVIII ст. . . . . . . . . . . . . . 55

Червона Русь – Галичина . . . . . . . . . . . . 61

Буковина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 66

Закарпатська (Пiдкарпатська) Русь . . . . . 68

Народи України . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71поляки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .71євреї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .75караїми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .77татари . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .78вiрмени . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .78греки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .80нiмцi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .81шведи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .81французи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .82iталiйцi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .82англiйцi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .82

XIX столiття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 83

Громадянська вiйна . . . . . . . . . . . . . . . . 85

Культура початку XX столiття . . . . . . . . . 99

УРСР . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107

Україна незалежна . . . . . . . . . . . . . . . 117

Змiст

4

Прадавня людина, архантроп, прийшла на територію України через Балкани з Африки близько 1 млн. років тому. Ці стоянки ашельської доби було відкрито в Закарпатті біля сіл Королево, Квасово й Малий Раковець. Свої знаряддя пра-ці вони виготовляли із застиглої лави. У добу мустьє прадавні люди вже жили на значній території України. Їхні стоянки виявлені в багатьох місцях Криму (пе-чера Кіїк-Коба), а в Чернівецькій облас-ті на великій стоянці Молодово-I зна-йдені численні рештки костей мамонтів. Близько 40 тис. років тому, у добу пізнього палеоліту, з’явилася люди-на сучасного виду – кроманьйо нець.

На території України налі чується близько 800 стоянок кро маньйонців. Вони полювали на мамонтів, бізо-нів, північних оленів. На Анетівці-2 (Миколаївська обл.) знайдено близь-ко 1 млн. знарядь, а на Амвросіївській стоянці рештки більш ніж півтори ти-

сячі бізонів. Біля Мезина (Чернігівська обл.)

професор Сорбонны Федір Вовк у 1908 р. виявив уні-

кальні жіночі статует-ки з кістки мамонта

(15-12 тис. років до н.е.). Це найдавніші у сві-ті статуетки з орнаментом-меандром, який через кіль-

ка тисячоліть став основним мотивом у багатьох культу-рах Єв ропи, Азії й Амери-ки. Тут також було знайде-но музичний набір з костей

мамонта, які використовува-лися як ударні інструменти, і шумовий браслет-кастаньєти, а також житла з костей мамонта. Ці музичні інструмен-ти – одні з найдавніших у Європі.

Доiсторичний перiод

Кам’яна могила. На пер-шому плані – ранні тюрк-ські статуї (VII-IX ст.)

Трипільська культура. Зразки посуду із трипільським орнаментом (МТК)

Святилище періоду ранньої бронзи (XX-XV ст. до н.е.) на Хортиці (реконструкція)

Pеконструкція трипільського житла (МТК)

5

Особливу сторінку в історії України за-ймають північноіранські племена – скі-фи. Вони витиснули кіммерійців і роз-селилися в Криму й степах України в VII ст. до н.е. Сьогодні можна поба-чити залишки величезних скіфських городищ: Каратульське (6000 га), Ве-ликоходосовське (2000 га), Трахтеми-рівське (500 га), Немирівське (100 га). Особливо вражає Бельське городище на Полтавщині. Його ототожнюють із

містом Гелон, яке згадується Ге-родотом. На його території

(5271 га) розташовано 4 ве-личезних укріплення. До-вжина валів висотою до 9 м,

шириною до 30 м і ровів глибиною 6-8 м станови-ла 27 км! Навколо горо-дищ проживали скіфи-орачі. Вони торгували з античними містами Пів-нічного Причорномор’я.

У Кам’яній Могилі (Запорізька обл.) виявлено наскальний живопис різних епох: від пізнього палеоліту (15 тис. ро-ків до н.е.) до межі нашої ери. Тут ми бачимо образ фантастичної тварини (мамонта-бика), атрибути священного шлюбу Неба й Землі, сцени полювання, загадкові петрографи, скульптури, яким більше 5 тис. років.На території України в епоху «енеоліту» (V-III тис. до н.е.) розвивалася своєрідна землеробська Трипільська культура. Вона прийшла до нас із Балкан і відома на За-ході як культура Кукутені (Румунія). Тут був поширений культ родючості й Богині-Матері. Поселення трипільців розташову-валися на мисах і були укріплені валами й ровами. Пізніше з’явилися квазіміста – поселення площею до 450 га, до 3000 буді-вель (Тальянки й Майданецьке на Черка-щині). Житла розташовувалися по колу; траплялися також двоповерхові будин-ки. На території між Дністром і Дніпром трипільці організовували видобуток міді й виплавку металу, виготовлення тканин. Витвори трипільців прикрашалися бага-тим орнаментом. В епоху ранньої бронзи в Північно-му Причорномор’ї з’являються дві ве-ликі спільноти: ямна й катакомбна (IV-II тис. до н.е.). З’являються та-кож рання станово-кастова сис тема, знать, мода, про-тописемність, монумен-тальна архітектура (Мо лочанське святи-лище), високого рів-ня розвитку досягає медицина.

Вали Немирівського скіфського городища VII-VI ст. до н.е.

Скелет мамонта (ДКМ) й каркас житла з костей

і бивнів мамонта зі стоянки в Мезині

(пізній палеоліт, ННПМ)

9

єпархію на I Вселенському соборі в м. Нікеї. Готський єпископ Ульфіл (311-383) переклав Біблію на готську мову. Готська єпархія серед єпархій Констан-тинопольського патріархату посідала високе 37 місце. Іоан Готський виступив

проти іконобор-ства й дав приту-лок багатьом ви-с о к о о с в і ч е н и м ченцям, які тіка-ли з Візантії. Так у Криму в VIII ст. з’явилися пе-черні монасти-рі, серед яких виділявся Свято-Успенський мо-

настир під Бахчисараєм. Готською мо-вою послуговувалися в гірських райо-нах Криму аж до XVII ст. Важливу роль зіграла й Боспорська єпархія (63 місце в VII ст.). Резиденція єпископа знахо-дилася в Пантікапеї (Керч). Тут зберіг-ся унікальний кафедральний храм Іоана Предтечі. Церква поєднує візантійську базилікальну та хрестово-купольну ар-хітектурні системи. Шари кам’яних бло-ків перемежовуються шарами пласкої цегли – плінфи. У кладці храму виявле-ні амфори VIII-IX ст., що використову-валися в якості голосників.

Після навали гунів завершився ан-тичний період історії. Виникла Ві-зантійська імперія. У V-VI ст. вона почала зміцнювати свій найважливі-ший опорний пункт у Криму – Хер-сонес. Імператор Юстиніан I (527-565) почав будувати навколо міста систему укріплень – «довгих стін». Вони перекривали гірські проходи. Залишки цих стін можна побачити й сьогодні. Готи й алани під протек-цією Візантії створили свої держави. Столиця Готії Дорос розташувалася на Мангупі. Тут за сприяння Візантії виросла потужна фортеця площею 93 га. На захід від Готії розташува-лася Аланія. Її столицею стала фор-теця Фулли, зведена у VI ст. на пла-то Чуфут-Кале біля Бахчисараю. Ще одна аланська фортеця була побудо-вана на плато Ескі-Кермен. У IV ст. готи прийняли християн-ство у формі аріанства. Уже в 325 р. єпископ Кадм представляв Готську

Середньовіччя

Мангуп. Руїни цитаделі й палацу кн. Олексія (1425)

та різьблена лиштва вікна палацу

Видляд гори Мангуп

Мангуп. Вежа другої лінії оборони, побудована на по-чатку XV ст. на залишках візантійських мурів VI ст.

10

У 619 р. каган Орган із сином Кубратом і своїм почтом хрестився в Константи-нополі й уклав з Візантією союз. Най-більшої могутності каганат Велика Бул-гарія досяг за хана Кубрата. Його те-риторія простягалася до Києва. Вважа-ють, що в 660-ті роки хан Кубрат був похований на лівому березі Ворскли біля села Мала Перещепина (Полтав-ської обл.). У похованні в 1912 р. було знайдено сотні чудових золотих і сріб-них виробів, багато з яких зберігаються в Ермітажі (Санкт-Петербург). Після смерті Кубрата Велику Булгарію поді-лили п’ятеро його синів (племінних со-юзів – орд).Одна орда на чолі з ханом Аспарухом пішла на Дунай і заснувала Болгарське царство, друга орда хана Котрага піш-ла на Волгу й заснувала Волзьку Булга-рію, третій син заснував в Угорщині міс-то Пешт. Старший син Баян залишився

Іншим центром православ’я в Русі-Україні стала Херсонська єпархія. Піз-ніше Херсонес зіграв найдзвичайно важливу роль центру місіонерського й культурного впливу на Київську Русь. Наприкінці XIII ст. Херсонська єпархія стала митрополією.У 558-582 рр. каган Баян із аварів, монгольських, тюркських та іран-ських племен формує в Північному Причорномор’ї та Південній Паннонії Аварський каганат (імперію), який під-корив слов’ян. Аварський каганат во-ював з Візантією, а навчені аварами слов’яни навіть штурмували Константи-нополь. Наприкінці VIII ст. Аварський каганат розгромив Карл Великий.У VII ст. на території Північно-Східного Причорномор’я, Східного Криму й Ку-бані булгарський каган Орган ство-рив потужну державу Велику Булга-рію зі столицею у Фанагорії (Тамань). Вона продовжувала традиції Боспор-ського царства й спиралася на боспор-ську аристократію зі знатних сармато-аланських і готсько-герульських родів.

Чуфут-Кале. Південні ворота й оборонна стіна (XV ст.)

Загальний вигляд Свято-Успенського печерного монастиря

Салтівський піфос (VIII-IX ст., ДКМ)

Тюркські статуї VII-IX ст.

біля Чугуєва

Свято-Успенський печер-ний монастир

У першій половині XIV ст. таланови-тий литовський князь Гедимін (1316-1341) об’єднує землі Литви й Білої Русі й створює Велике князівство Ли-товське й Руське (ВКЛ). Він пере-носить столицю із Троків (Тракай) у Вільно. У 1320-х роках він приєднує землі Волинської й Київської Русі, а в Києві ставить на князювання Ольги-монта (1324-1331?), литовського кн. Ольшанського (Гольшанського), але не-забаром Золота Орда відвойовує Ки-ївське князівство. Поширивши свою владу на землі Русі, Гедимін запозичує високорозвине-ну руську культуру, затверджує у ВКЛ у якості офіційної руську (старорусь-ку) мову, руське законодавство й адмі-

ністративне управління. Православна або «руська» віра стає в Литві панів-ною, а слова «православний» і «русь-кий» перетворились на синоніми. Жителі Литовської Русі називалися русинами, а Московської Русі – мос-ковітами. Така культурна політика Ге-диміна сприяла добровільному вхо-дженню руських князівств до ВКЛ задля успішного протистояння Золо-тій Орді на півдні й хрестоносцям на півночі. Більшість руських земель об’єднує у ВКЛ син Гедиміна Ольгерд (у хрещен-

ні – Дмитро, 1341-1377). З його ініціа-тиви у Вільно в 1346 р. київськими зод-чими за зразком Успенського собору (у Києво-Печерськім монастирі) зво-диться кафедральний Пречистенський собор. Згодом у 1415 р. вел. кн. Ли-товський Вітовт провів у Новогород-ку (Білорусія) Собор західноруських

Велике князівство Литовське й Руське

Вільно. Вид на старе місто. У центрі – Пречистенський собор

Тракайський замок у Литві (XIV століття)

Великий кн. Литовський і Руський Вітовт-Олександр (1350-1430, ЛНМ)

Вільно. Вид на старе місто. У центрі – Пречистенський собор

Кафедральний собор в ім'я Успіння Пречистої Божої Матері у Вільно (1346)

Х

25

єпископів і затвердив окрему від мос-ковської православну митрополію. Місцеперебуванням новообраного ми-трополита Київського й всія Русі Григо-рія (Цамблака) було призначено Київ, але після розгрому Києва еміром Едиге-єм (1416) він переніс кафедру в цей со-бор у Вільно. У 1362 р. Ольгерд здобув велику пе-ремогу над татарськими ордами на р. Сині Води, і величезна Київська земля на правах автономії увійшла до скла-ду Великого князівства Литовського й Руського. У Києві запроваджується князівське правління династії Ольгер-довичів – сина Ольгерда Володимира (1362-95), потім Скиргелла Ольгердови-ча (1396-97). Ольгерд залучає до управ-ління також руських князів, зберігає й розширює права русинів. Ця політика зміцнила нову державу.

За кн. Володимира Ольгердовича кордо-ни Київського удільного князівства охо-плюють територію від Житомира на за-ході до Курська на сході. Південні гра-ниці проходять по Ворсклі й Росі. На-прикінці XIV ст. князь зводить у Києві на Замковій горі фортецю-резиденцію. У 1340 р. суверенне Галицько-Во-лин ське князівство (стор. 61) очолює син Гедиміна Любарт, що прийняв православ’я під іменем Дмитро. Його обрали на князювання після вгасання династії Романовичів, оскільки він був одружений з Агрипіною, дочкою Воло-димирського кн. Андрія Юрійовича. У 1349 р. після смерті Агрипіни польський король Казимир III на правах спадкоєм-ця захопив Галичину, а Володимирське князівство Любарта увійшло до скла-ду ВКЛ. Кн. Любарт будує в Луцьку по-тужну фортецю – Верхній замок, а та-кож Окольний замок і переносить сюди столицю князівства. У 1386 р. Любарт помер, а між ВКЛ і Польщею була укладена Кревська унія. Вел. кн. Литовський Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою, прийняв католицтво під іменем Владислав і під-

Велике кн. литоВське і Руське у XIII-XV ст.

Бєлгород

Харкiв(Донець,

Шарукань)Полтава

Черкасы

Чигирин

Кафа

Бахчисарай

Кримське

ханство

Дашiв(Очакiв)

Прилуки

Чернiгiв

Київ

Корсунь

Брацлав

Бердичiв

Кумань(Умань)

Луцьк

Львiв

Половецькi землi

Б i л а К у м а н i я

Ч о р н а К у м а н i я

Молдова

По

ль

ща

Велике

князiвство

Литовське

i Руське

Великий Новгород

Каунас

Троки (Тракай)

Тевтон-ськийОрден

Л i в о н i я

Мо

ск

овi яВiльно

Москва

Рига

Гродно Новогородок (Новогрудок)

Берестя (Брест)

Полоцьк

Вiтебськ Смоленськ

РоменПирятин

Переяславль

Канiв Лубни

Брянськ

Новгород-Сiверський

Ян Матейко. Грюнвальд-ська битва (1878, ВНМ)

Новогородок. Руїни замка – резиденції вел. кн. Литовських і кафедральний Преображенський собор (1395)

33

Арабський географ Ал-Масуді (†956) поряд з аланами між Кавказом і Чорним морем поміщав народ Kašak. На Русі їх називали касогами. Самі вони назива-лися адигами або черкесами. У Візантії цю область називали Касахією. У латин-ському “Codex Cumanicus” (1294) вони фігурують як cosac. Козаки або черкеси/черкаси – збірна назва нащадків кочо-вих племен степової Русі-України – чор-них клобуків, торків, касогів-черкасів, половців, берендеїв, яких київські князі

ще в X-XI ст. залучали до охорони границь Русі й на-

бирали з них особисту охоро-ну. Ці племена заснували міста Торськ, Торчин, Черкаси, Чи-гирин (чиги-адиги), Бердичів

(столиця берендеїв), Умань (Ку-мань, столиця куманів або полов-

ців – волосся кольору соломи, полови). Слово «козак» у перекладі з тюркської

означає «людина вільна, шукач пригод, стражник і розбійник». Частина вільних козаків збира-

лись у ватаги в пошуках «козачого хліба» – так вони називали військо-

ву здобич. У перервах між набігами вони полювали, ловили рибу, збира-

ли мед, переганяли худобу, доставля-ли із Криму сіль – біле золото середньо-віччя. За переправи через Дніпро й До-нець вони стягували «мито». За Вітовта багато козаків переходять на службу до ВКЛ, виконуючи функ-ції охорони кордонів. Руські князі –

Козацька Україна

Запорожці пишуть листа турецькому султану (худ. І.В. Рєпін, ХХМ)

Козелець. Будинок полкової

канцелярії (1756-60, арх. О. Квасов, І. Григорович-Барський)

Бойова сокира (XVI ст.) і голландський пістолет (1675-1680)

Фрагмент карти Росії Гесселя Геррітса. Нідерланди (1613)

34

Острозькі, Вишневецькі, Глинські вже у XV ст. стали наймати до себе на службу козаків і формувати з них особисті ар-мії, які сягали чисельності 10-15 тис. чо-ловік. Вважають, що король Сигізмунд I (1506-48) для охорони кордонів від та-тар закріплює за Запорізькими козака-ми землі в басейнах Росі, Псла, Ворскли й Сули. Тоді ж починається будівництво опорних фортець – Канева, Черкас, Чи-гирина, Білої Церкви, Брацлава. Волинським князям для успішної ко-лонізації степів потрібен був надій-ний захист від татарських набігів. Кн. К.-І. Острозький (1460-1530) з віль-

них козаків формує рухливі загони, які спирались на систему прикор-донних фортець. У випадку на-

паду татар вони могли швидко зібратися у велике військо

під зверхністю князів. Пер-шими козачи-ми отамана-ми стають во-єводи Немиро-

вич, Дашкевич і Лянцкоронський. Справу Острозь-кого продовжи-ли видатні пол-

ководці князі Федір Сангушко, Богуш Корецький, Стефан Збаразький і В.-К. Острозький (1526-1608). Легендарною славою оповив себе наща-док Гедиміна кн. Дмитро Вишневецький. Для зміцнення безпеки кордонів ВКЛ і Польщі він за порогами Дніпра на ост-рові Мала Хортиця в 1553-1556 рр. звів «Січ» (дерев’яні укріплення з часто-колом) і розмістив там своїх козаків-черкасів. Князь запроваджує для них військові відмінності, булаву й печат-ку, він навіть хотів створити тут уділь-не князівство. Для морських набігів ко-заки використовували чайки – вузькі легкі човни без кіля довжиною шістде-сят футів. Вони вміщали до 50 чоловік. На них відчайдушні козаки за сорок го-дин перетинали Чорне море й нападали на турецькі міста. Вишневецький знищив турецьку фор-тецю Іслам-Кермен. На чолі запорізь-ких і донських козаків, а також москов-ських стрільців він здійснює успішні рейди Кримським ханством і доходить до Перекопу й Азова. Одне його ім’я ви-кликало в татар і турків містичний жах. За допомогою зрадника турки захопи-ли князя в полон. Султан Сулейман I запропонував Вишневецькому перейти на турецьку службу, прийнявши іслам. Князь відмовився. Тоді турки скинули його з високої вежі. Під час падіння він зачепився ребром за гак і провисів так три дні. Стікаючи кров’ю, він нещад-но лаяв султана й мусульманську віру. Розлютившись, турки застрелили його

Козак Мамай з атрибутами кочового воїна: кінь, спис, шабля, кобза, пляшка із чашею й ін. (XVIII ст., НХМУ)

Тягинка. Пам'ятник «Козацька слава» (1992) на честь 500-річчя першого бою запорізьких козаків з турками

Пам'ятник П. Конашевичу-Сагайдачному в Києві (2001, арх. М.Л. Жаріков, ск. В.В. Швецов та ін.)

Берислав. Введенська церква

(1726, висота в інтер’єрі 17 м)

42

(1709) зазнав нищівної поразки. Козаки під керівництвом полковника Палія бо-ролися на боці Петра I. Після цього по-чався занепад Швеції, а французький дипломат Сегюр відзначив, що ця битва змінила долю Східної Європи й повер-нула її на шлях європейської цивілізації. Запорізькі козаки підтримали Карла XII і після його розгрому пішли під протек-торат Туреччини й Кримського ханства. Вони створили нову Січ в Олешках. Піс-ля смерті Мазепи вони обрали гетьманом Пилипа Орлика. Він уклав першу консти-туцію Малої Росії (Parva Rossia,1710). Її суть полягала в обмеженні прав гетьма-на виборною старшиною й уведенні по-

сади скарбничого. Мазепа був казково багатим, але вся гетьманська скарбівня дісталася племінникові Мазепи, а Орлик залишився без грошей і впливу. Під вла-дою татар становище Січі виявилося жа-люгідним. Хан позбавив запорожців ба-гатьох привілеїв. Вони стали проситися назад в імперію. Лише в 1733 р. на про-хання київського генерал-губернатора фон Вейсбаха імператриця Анна Іоанів-на дозволила запорожцям повернутися на колишні землі. До початку XVIII ст. усі ключові ідео-логічні пости в Росії зайняли вихован-ці Києво-Могилянської академії. Їм па-тронував Мазепа. Вони розробили кон-цепцію імперії й розширення її на Схід. У реалізації цієї концепції надзвичай-но важливу роль зіграли малоросія-ни – президент Синоду Стефан Явор-

ський, митрополит Ростовський Дими-трій Туптало (свт. Димитрій Ростов-ський), митрополит Сибірський і То-больський Філофей Лещинський, святи-тель Іоан Тобольський, митрополит Ір-

Козелець. Собор Різдва Богородиці (1752-1763, арх. Б. Растреллі, О. Квасов, І. Григорович-Барський) і фрагмент його іконостасу (арх. Б. Растреллі)

Карета Єлизавети Петрівни, подарована

митрополитові Рафаїлу

(Заборовському). XVIII ст., НМІУ

Імператриця Єлизавета Петрівна (за ориг. Л. Каравакка, XVIII ст., ДІМ)

43

кутський св. Інокентій. У 1715 р. першу Православну місію в Пе-кіні очолив архімандрит Іларі-он (Лежайський). Ключову роль у створенні Російської імперії зі-грав киянин, сподвижник Мазепи й президент Синоду Феофан Про-копович. Він теоретично обґрунту-вав абсолютизм, а після Ніштад-ського миру (1721) запропонував Петру I прийняти титул «імпера-тора Всея Рóсії».Зміцнюються південні кордони Русі-України. У 1735-1739 рр. бу-дується Українська укріплена лі-нія з 16 фортецями. У 1751 р. на запрошення імператриці Єлизавети Пе-трівни у Придніпров’я з Австрії пересе-ляються серби. Вони заснували низку військових поселень. Цей регіон одер-

жав назву Нова Сербія. Тут, на березі р. Інгул, у 1754-1757 рр. будується най-більша в регіоні фортеця св. Єлизавети. 14-метрові земляні вали із глибокими ровами простяглися на 7 км. Фортеця зі-грала надзвичайно важливу роль у коло-нізації степу й боротьбі Русі з Туреччи-ною за вихід до Чорного моря. За імператриці Єлизавети Петрівни ма-лоросіяни продовжують управляти ім-перією. У 1731 р. у селі Лемеші під Чер-ніговом полковник Ф. Вишневський по-мітив молодого хориста Олексія Розу-ма та привіз його в царський хор у Пе-тербурзі. Тут Олексій підкорив цесарів-ну Єлизавету Петрівну і став її фавори-том – Олексієм Розумовським. Зійшовши на імператорський престол, Єлизавета присвоїла йому графський титул, зван-

ня фельдмаршала й вступила з ним у таємний шлюб. Він допоміг зроби-ти стрімку кар’єру своєму талано-витому братові – Кирилу й багатьом вихідцям з Малої Рóсії. У 1846 р. ім-ператриця призначає 18-літнього графа Кирила Розумовського прези-дентом Санкт-Петербурзької Ака-демії наук. За нього Академія ви-йшла на передові рубежі науки, за-сяяв талант Ломоносова. У 1744 р. імператриця відвідує Малоросію, яка їй настільки сподобалася, що вона заклала для себе в Києві палац і Андріївську церкву. У 1747 р. Єлизавета Петрівна від-

новлює в Малій Рóсії Гетьманат. У 1750 р. козацька старшина одностайно обирає в Глухові К. Розумовського «гет-маном всея Малыя Росіи, обоих сторон

Днепра и войск Запорозских». Гетьма-натом відає Колегія іноземних справ. Гетьман Розумовський поселяється в Батурині, де впроваджує світське жит-тя за зразком петербурзького. Він по-чинає здійснювати масштабну судову реформу, розділяє функції судів і за-проваджує апеляційний суд. Величез-

ну увагу Розумовський приділяє впро-вадженню світської освіти на зразок Західної Європи. Він проектує уні-

верситет у Батурині й мережу світ-ських шкіл. Гетьман Розумовський ви-рішує також питання охорони держав-них кордонів, життя козачого війська, обмежує винокуріння, яке набуло за-грозливих масштабів. На жаль, через смерть імператриці не всі його плани здійснилися.

Граф Олексій Розумов-ський (1709-1771, пор-трет XVIII ст., НМІУ)

Гетьман Кирило Розумовський

(1728-1803, за ориг. П. Батоні,

XVIII ст., ДІМ)

Батурин. Воскресенська церква (1803) – усипальниця кн. Розумовських

Кіровоград. Гармата фортеці св. Єлизавети

59

торії. Архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Ґізель (1600-1683) походив із Пруссії. У 1674 р. він ви-дав у Лаврській друкарні «Синопсис». У цій праці Ґі-зель доводив московсько-му цареві спільність тради-цій і єдність Великої та Ма-лої Русі, щоб обґрунтува-ти необхідність продовжен-ня боротьби з Річчю Поспо-литою за звільнення руси-нів з-під влади католиків. Справа в тому, що Московія тоді дотримувалася полі-тики ізоляціонізму. Ґізель навіть навмис-но випустив з уваги розрив династично-го зв’язку Романових з київськими Рю-риковичами. Ця книга витрима-ла десятки пе-ревидань, аж до 1861 р., і вико-нувала в імперії роль підручни-ка з історії. На її концепцію спи-ралася поема «Разговор Вели-короссии с Ма-лороссией» (1762) та «Исторія Ру совъ или Малой Россіи» (кінець XVIII ст.).

Вони доводили рівність обох Рóсій, прославляли героїч-ну боротьбу козаків за сво-боду Малої Рóсії й обґрун-товували права козачої стар-шини на імперське дворян-ство. Цієї мети й було до-сягнуто в 1830-ті роки, коли всі малоросійські титулова-ні власники землі одержали дворянство. Концепцію Ґізе-ля використовували істори-ки Татищев, Карамзін, Солов-

йов і Ключевський. Важливу роль у роз-витку філософії зіграв Григорій Сковоро-да (1722-1794).У 1783 р. Катерина II видала указ, який дозволив видавати книги усім охочим, що знаменувало початок епохи інте-лектуального життя в імперії. Займа-тися мистецтвами та літературою ста-ло престижно – це заохочувала сама ім-ператриця. Реформи Катерини II і роз-виток міст спричинили до появи но-вого стану – малоросійської інтеліген-ції (різночинців) – лікарів, учителів, діячів мистецтв, землемірів. В Украї-ні з’явилися безліч дворянських садиб, розквіт яких припав на XIX ст. Вони викликали попит на архітекторів, ху-дожників, майстрів з виготовлення ви-тончених меблів, порцеляни, скульпту-

ри... Місце бароко займає імперський класицизм. Тут еталоном виступає па-лац графа Розумовського в Батурині (1799-1803, арх. А. Рінальді, Ч. Каме-рон), а за проектами італійця Дж. Ква-ренгі зводяться Преображенський со-бор у Новгород-Сіверському й низка палаців для кн. Кочубея, кн. Безбородь-ка, графа Камбурлея (селище Хотінь).

Київ. Маріїнський палац (1745-1752, арх. Б. Растреллі, І. Мічурін) і його інтер’єр

Києво-Печерська лавра в XIX ст. У центрі – Велика дзвіниця (1735-45, арх. І.-Г. Шедель, Ф. Васильєв)

Портрет М.І. Лопухіної (худ. В.Л. Боровиков-ський, 1797, ДТГ)

60

На відміну від Лівобережжя, на Правобе-режній Україні, яка перебувала під вла-дою Польщі, не спостерігається синтезу високої й народної культур. У Польщі шляхта вважала русинів-українців ниж-чою нацією, холопами, яких слід окуль-турити й обернути на католицтво. Висо-ка культура розвивається в магнатськім і католицькім середовищі. Бароко запо-зичується в чистому вигляді – це чудо-ві ансамблі єзуїтського колегіуму в Кре-менці (1731-1743, арх. П. Гижицький), Почаївської лаври (1771-83, арх. Г. Гоф-ман), собору св. Юра у Львові (с. 63), ра-туша в Бучачі (1551, арх. Б. Меретин, ск. І.Г. Пінзель), домініканський кос тьол у Львові (1749-1764, арх. Ян де Вітте, ск. С. Фесінгер). Привертають увагу екс-пресивні скульптури Пінзеля (стор. 64). До магнатської культури належить та-кож «сарматський порт рет» (портре-

ти Хмельницького, Мазепи, кн. Вишне-вецького). Міська православна культура Червоної Русі представлена чудовими барокови-ми роботами Івана Рутковича (Жовків-ський іконостас, кінець XVII ст.) і Йова Кондзелевича (1667-1740?, Богородчан-ський іконостас для Манявського ски-ту), а також іконостасом П’ятницької церкви у Львові (с. 63). Народна архаїчна культура Західної України проявляється в дерев’яних церквах: приземкуватих тризрубних га-лицьких і бойківських, хрестових п’я-тизрубних гуцульських і спрямованих угору лемківських. Ця ж архаїка й ми-лий примітивізм проявляються в живо-

Диканька. Троїцька церква (1780,

арх. М. Орлов). Відповідно

до «Ночі перед Різдвом» М. Гоголя, цю церкву

розписав коваль Вакула. Під храмом знаходиться

склеп П.В. Кочубея

Ахтирка. Покровський собор

(1753-62, арх. Б. Растреллі,

Д. Ухтомський, С. Дудинський)

Фастів. Покровська церква

(1779-81)

Почаївська лавра. Успенський собор

(1771-83, арх. Г. Гофман)

Чернігів. Іконостас Спаського собору (1798, арх. І. Ясигнін, майстри С. Волощенко й С. Бєлопольський, худ. Т. Мизко)

99

1902). Серед кращих зразків київської школи модерну можна відзначити буди-нок Гінзбурга (1906-1911, арх. Г. Шлей-фер, Е. Брадтман, В. Городецький), Наці-ональний банк (1905, арх. О. Вербицький та ін., ск. Е. Саля), будинки Л. Родзянко (вул. Ярославів вал, №14 і 14а), Буди-нок з кішками (1909, арх. В. Безсмерт-ний), Будинок с атлантами (1910, арх. Ледуховський, ск. Ф. Соколов), Шоко-ладний будиночок (1900, арх. В. Нікола-єв), Будинок клініки Маковського, Бу-динок з химерами, Дім плачучої вдови.

Бурхливий розвиток буржуазної еконо-міки в Русі-Україні наприкінці XIX – початку XX ст. супроводжувався роз-квітом культури. Лідером був Київ. Ки-ївське культурне середовище виявило-ся надзвичайно семіотично насиченим. Тут одночасно співіснували: сакраль-не (Київ – другий Єрусалим) і профан-не (ярмарково-балаганне), горнє (Лав-ра й Печерські святі) й долішнє (відь ми, русалки й Лисі гори), світське (опе-

ра й водевіль) і церковне (собори й мо-настирі), аристократичне, буржуазне й містеріально-козаче, ультрасучасний центр і сонні сільські околиці. Модний стиль модерн легко пов’язував в органіч-не ціле різні стилі, епохи й культури ба-гатонаціонального Києва: готику, ампір, ренесанс, бароко, мавританський стиль (Караїмська кенаса, арх. В. Городецький,

Полтава. Будинок губернського земства (1908 р., арх. В.Г. Кричевський, худ. М.С. Самокиш)

Київ. Будинок Л. Родзянко

(1911, арх. М. Клуг)

Київ. Будинок з химерами (1902, арх. В. Городецький, ск. Е. Саля) і його інтер’єр

Культура початку XX століття

100

На Володимирській гірці незабутнє вра-ження справляла панорама «Голгофа» (1902), створена віденськими художни-ками Г. Фрошем, І. Крюгером і киянином С. Фабіанським. З кінця XIX ст. Київ успішно конкурує з театральним Петербургом. У 1891 р. у Києві відкрився російський драма-тичний театр Соловцова, для якого в 1898 р. було побудовано чудову будів-лю на 1100 місць (нині театр ім. І. Фран-ка). Микола Соловцов (Федоров, 1857-1902) – блискучий актор і режисер, за-початкував цілу епоху в театральному житті імперії. У 1901 р. відкривається розкішна київська Опера на 1600 місць. Наприкінці XIX ст. М. Садовський разом з М. Кропивницьким і М. Старицьким створюють професійний український народний театр. У 1906 р. Садовський заснував стаціонарний театр у Полта-ві, а в 1907 р. – у Києві (нині театр Опе-рети). Садовський походив з театраль-ної родини Тобілевичів. З неї походили також драматург і актор І. Карпенко-Карий, актор П. Саксаганський і акторка М. Садовська-Барілотті. До складу тру-пи входила видатна акторка М. Занько-вецька (Адасовська). У Купецькому саду влітку грав оркестр оперного театру під керівництвом знаменитих диригентів. У нижній частині парку розташовувався кафешантан Шато-де-Флер (Замок Кві-тів). Тут у 1879 р. було засноване Русь-ке драматичне товариство й відбували-ся гастролі російських та українських театральних груп. Кияни захоплювали-ся також французькою боротьбою, для чого на Миколаївській вулиці («куточ-ку Парижа») в 1903 р. було побудова-

но цирк П.С. Крутікова в стилі модерн. До трупи Крутікова входив легендар-ний борець Піддубний. Цирк був розра-хований на 2000 місць і вирізнявся чу-довою акустикою. Тут і в Опері неодно-разово виступали Ф. Шаляпін, Л. Собо-лєв, італійці Тітто Руффо, М. Баттіс-тіні, Дж.≈Ансельмі.

Знаменитий київський тан-цівник Томаш Ніжинський

мав власну балетну тру-пу. Його син – Вацлав Ніжинський став ле-гендою балету, а до-чка Броніслава ство-рила в Києві бале-

ти «Мефіс то-Вальс» і «Жалобний марш» (де-

корації О. Екстер). У її ки-ївській студії навчався мисте-

цтву танцю Серж Лифар (1905-1986). Він очолював трупу Паризької Гранд-Опера, заснував Паризький університет хореографії, в 1955 р. був нагородже-ний «Золотою туфелькою». На могилі Сержа Лифаря в Женевьєв-де-Буа під Парижем вибито лаконічну епітафію: «Серж Лифар, киянин».З театрами конкурувало кіно. У 1916 р. в Києві налічувалося 40 кінотеатрів, а відкритий у 1912 р. кінотеатр А. Шан-цера на Хрещатику вміщав 1100 гляда-чів! У 1910 р. кияни побачили кольоро-вий фільм «Фауст» (реж. Ж. Фагот). Видовищний бум супроводжувався від-криттям великої кількості кінематогра-фічних і театральних курсів і студій. Ця

Київ. Будинок клініки Маковського (1908, арх. І.К. Ледуховський, ск. Ф. Соколов)

Львів. Казино (1900, арх. Г. Гельмер, Ф. Фельнер, тепер – Будинок учених) і його інтер’єр