1.Предмет економічної теорії.2.Зародження та етапи розвитку економічної теорії.3.Сучасні економічні теорії. Розвиток економічної думки в Україні.4.Методи дослідження економічних процесів та явищ.5.Функції економічної теорії.6.Економічні категорії та економічні закони.7.Позитивна та нормативна економічна теорія.8.Ек потреби: їхня суть та класифікація. Закон зростання потреб.9.Потреби та блага: зміст, структура, функції, корисність благ. Величина корисності.10.Закон насичення задовол потреб та закон спад гранич корисності.11.Економічні інтереси: суть, види, взаємодія.12.Теорії мотивації.13.Виробництво як процес суспільної праці.14.Основні фактори виробництва, їхня характеристика.15.Крива виробничих можливостей та її характеристика.16.Виробнича функція та проблема економічного вибору. 17.Суспільне виробництво і суспільне багатство.18.Ефективність суспільного виробництва та фактори зростання.19. Ек теорія про місце людини у суспільному виробництві 20. Структура і використання нац багатства 21. Формацій та цивілізацій підходи до пізнання проц сусп. р-ку22. Основні етапи розвитку цивілізацій 23. Постіндустріальна цивілізація: зміст, риси 24. Зміст і структура економічних систем 25. Тенденції, що характериз перехід від однієї ек системи до іншої 26. Типи економічних систем, їхня характеристика 27. Моделі організ нац. ринкових господарств: зміст, риси, ф-ї28. Теоретичні та реалізовані на практиці моделі соціалізму: зміст, риси, суперечності29. Соціально-орієнтована економіка: зміст, риси, місце в ек р-ку30.Економічна система вільної конкуренції31.Монополія та держ-монополістичний капіталізм як ек системи32.Перехідні економічні системи: зміст, риси, суперечності33.Правовий та економічний зміст власності34. Поліформізм власності в ринковій економіці35.Роздержавлення і приватизація: зміст, шляхи, форми36.Теорія прав власності як «правил гри» в економічній системі37.Структура відносин власності в різних ек с-мах38.Відносини і форми власності в трансформаційній ек України39.Товарне виробництво:необхідність, зміст, риси, види40.Товар та його власт. Послуга як товар. Інформація як товар.

41. Величина вартості товару та фактори, що визначають її 42. Закон вартості: зміст та функції 43.Трудова та інформаційна теорія вартості44.Генезис форм організації сусп. вир-ва45.Гроші, суть, ф-ї46.Виникнення грошей. Еволюція концепцій47.Форми грошей та їх хар-ка48.Функціональні форми грошей.49.Закони грош обігу50.Демонетизація грошей: причини, зміст, етапи 51.Сучасні теорії грошей52. Риси та принципи функціонування сучас ринкової ек53.Ринок: поняття, еволюція поглядів54. Ринок: зміст, структура та функції.55. Ринкова інфраструктура: зміст та функції. 56. Елементи ринкової інфраструктури.57. Товарна біржа: зміст, види, ф-ції, роль у ринковій ек 58.Фондові біржі: зміст, види, функції, роль у ринковій економіці.59. Біржа праці: суть, функції, види, роль у ринковій економіці. Служба зайнятості в Україні.60. Суб’єкти ринку та їх взаємозв’язок. 61. Конкуренція: суть, види, функції.62. Види економічної конкуренції: внутрігалузева та міжгалузева; досконала та недосконала; добросовісна та недобросовісна.63.Методи конкурентної боротьби64 Попит: зміст та фактори, що на нього впливають. Крива попиту. Закон попиту. 65.Пропозиція. Закон пропозиції. Крива.66. Еласт попиту: за ціною, за доходом та перехр.Еласт пропозиці. 67.Взаємодія попиту і пропозиції. Ціна ринкової рівноваги.68.Закон попиту. Крива попиту69.Закон пропозиції. Крива пропозиції.1. Соціально-економічні особливості мікроек. середовища.2. Суб’єкти мікроекономіки та їх функції.3.Підприємництво як виробнича одиниця мікроекономіки: зміст, види, характеристика.4. Капітал підприємства: зміст, структура, функції.5. Основний капітал: визначення, структура.6. Фізичне і моральне зношування основного капіталу. Амортизація.7.Оборотний капітал. Оборотні засоби Активи підприємства. 8. Кругооборот і оборот капіталу. Функціональні форми капіталу.9. Час обороту капіталу. Швидкість обороту.

10. Менеджмент підприємства: необхідність, зміст, види. 11. Необхідність, види та функції маркетингу підприємства.12. Підприємництво: зміст, риси, об’єкти та суб’єкти.13. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності в Укр. 14. Теорії підприємництва15.Ризик у підприємницькій діяльності та його види. Венчурний бізнес.16. Організаційні форми сучасного підприємства. 17. Витрати виробництва та їхня структура 18. Постійні, змінні та валові витрати. 19. Явні та неявні витрати 20. Граничні витрати. Закон спадної віддачі. 21. Витрати обігу: чисті та додаткові. 22. Доходи і прибуток фірми: зміст і види23. Бухгалтерський облік та економічний прибуток 24. Собіварт продукції як суспільна форма витрат вир-ва, її структура і функції.25. Ринкова ціна: зміст, структура, функції. 26. Чинники, що впливають на величину ціни 27.Класифікація та види цін28. Цінова політика і методи ціноутворення 29. Особливості відтвор в сільс господарстві: природні та суспільні 30. АПК: зміст, структура, функції 31. Агробізнес як складова підприємництва:зміст,особлив. 32. Рента та орендна плата за землю33. Диференційна рента:зміст,причини виникнення,механізм утв-ня34. Економічна і нормальна рента 35. Абсолютна і нормальна рента: спільні і відмінні риси 36. Монопольна та екологічна рента 37.Принципи та механізм формування факторних доходів 38.Марксистський та маржиналістський підходи до проблеми форму-вання доходів. 39. Сутність, види і джерела формування доходів. 41.Ціноутворення на ринку землі. Ціна землі. Рентні платежі й орендна плата. 42. ціноутворення на ринку фізичного капіталу. Прибуток та нормальний прибуток як форми доходу.43. Ціноутворення на ринку робочої сили.Ціна робочої сили. 44. Заробітна плата: зміст, форми, системи.45.Номінальна та реальна заробітна плата.46. Позичковий процент як форма доходу на грошовий капітал, наданий в позику.

47. Національний обсяг виробництва: зміст, показники та методи їх кількісного виміру.48. Система національних рахунків (СНР)49.Поняття та фактори економічного зростання50.Типи та моделі ек зростання51.Грошовий обіг і його закони 52.Інфляція, її сутність,причини,види і соц-ек наслідки 53.Необхідність, зміст і джерела кредиту 54.Форми та види кредиту. Кредитна с-ма У55.Банківська с-ма: зміст, рівні, ф-ї56.Принципи кредиту. Позиковий відсоток: зміст, види57.Фінанси.Зміст, структура, ф-ї. Фін. с-ма У58.Бюджетний дефіцит: причини, наслідки, заходи щодо його обмеж.59. Державний борг. Управління державним боргом60. Податки: зміст, структура, функції. Крива Лаффера.61. Сукупний сімейний дохід і структура його використання. Рівень життя та його показники62. Нерівність доходів і проблема бідності. Показники63.Система соціального захисту населення. 64. Суспільне відтворення: суть,види, типи.65.Циклічність – форма екон розвитку. Типологія екон циклів. 66.Промисловий цикл та його фази.67.Теорії циклів: монетарна, кейнсіанська, марксистська. 68. Зміст, головні завдання ек. політики69. Взаємозв'язок економічної теорії і економічної політики70. Цілі та інструменти економічної політики71.Методи впливу держави на економіку72. Економічні функції держави в ринковій економіці. 73.Напрямки та проблеми сучасної екном політики в Україні. 74.Світове господарство:зміст,виникнення,етапи розвитку.75.Міжнародні економічні відносини:зміст та структура 76.Міжнародна валютно-фінансова система77.Міжнародні фінансово-кредитні інституди та їх функції.78.Міжнародна міграція трудових ресурсів.79. Міжнародний рух капіталу: зміст, форми, тенденції. 80.Міжнародна торгівля. Фритредерство та протекціонізм. 81. Валютні ринки. Валютні курси та їх режими. 82. Глобалізація як тенденція соціально-еконго розвтку. 83. Україна с с-мі світового господарства. 84. Зайнятість і безробіття. Види та рівень безробіття. 85. Екон безпека держави. 86.Порівн хар-ка класичної та інноваційної моделей підприємництва

1.Предмет економічної теорії.

Питання предмету економічної теорії є дискусійним в економічній науці. Різні школи по-різному визначають предмет економічної теорії. Перші уявлення про неї полягали в тому, що вона вивчає створення і використання матеріальних благ, тобто є наука про багатство.В останні роки широко розповсюджується підхід до предмету економічної теорії, який спирається на використання поняття "обмежених ресурсів". В США у підручнику з економічної теорії Кемпбелл Р.Макконнелл і Стенлі Л.Брю, визначено, що вона досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини Проте економічна теорія - широкопланова наука. Професор П.Самуельсон приводить такі можливі визначення предмету економічної теорії:1. Наука про види діяльності, пов'язані з обміном і грошовими угодами між людьми.2. Наука про використання людьми рідкісних та обмежених продуктивних ресурсів(земля, праця, товари виробничого призначення, наприклад, машини і технічні знання) для виробництва різних товарів (таких, як пшениця, яловичина, пальто, концерти, шляхи, яхти) і розподілу їх між членами суспільства з метою споживання.3. Наука про щоденну ділову життєдіяльність людей, досягнення ними засобів до існування і використання цих засобів.4. Наука про те, як людство розв'язує свої завдання у галузі споживання і виробництва.5. Наука про багатство Перелік визначень цієї науки можна збільшити ще у багато разів. Об'єднуючи різні підходи, можна прийти до узагальненого визначення, яке у П.Самуельсона сформульовано таким чином: "Економічна теорія вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси, щоб виробляти різні товари, і розподіляє їх серед людей" Як бачимо, загальноприйнятого визначення предмету економічної теорії немає, хоч більшість економістів визнають, що це універсальна наука про проблеми вибору ресурсів і економічну поведінку людей. Об'єктом вивчення економічної теорії є аналіз тісного взаємозв'язку механізму функціонування ринку з наявністю на ньому досконалої і недосконалої конкуренції, ступеня монополізованості окремих господарських сфер, шляхів і способів економічного реформування ринкових відносин.

2.Зародження та етапи розвитку економічної теорії.Ек наука—це сфера розум д-сті людини, функц якої є пізнання та систематиз об'єктив знань про закони і принципи р-ку реал ек дійсності.Перші спроби вивчення окремих сторін ек процесів відомі ще з праць старод грец та римс мислителів (Ксенофонта, Арістотеля, Платона, Катона, Варрона, Коллумелли), а також мислителів Старод Єгипту, Китаю та Індії. Вони дослідж проблеми ведення домаш господарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей тощо.Ек наука як с-ма знань про сутність ек процесів та явищ почала складатися лише в XVI— XVII ст., коли ринк господ почало набувати загального характеру. Основні етапи розвитку економічної науки є:Меркантилізм. Прибічники цієї школи осн джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а саме багатство ототожнювали з накопиченням грошей (золотих і срібних). Представники: А. Монкретьєн, Т. Манн, Д. Юм.Фізіократи. На відміну від меркантилістів, перенесли акцент дослідження безпосередньо на природу і виробництво. Але джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Норе.Класична політична економія. Виникла з розвитком капіталізму, її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядають як саморегулюючу систему.Марксизм. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вар-тості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти.Маржиналізм — теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, виходячи з універсальної концепції використання граничних, крайніх величин, які характеризують їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як "гранична корисність", "гранична продуктивність", "граничні витрати" та ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких лежать суб'єктивно-психологічні оцінки

економічних дій індивіда. Представники маржиналізму — К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас.

3.Сучасні економічні теорії. Розвиток економічної думки в Україні.Основні напрями сучасної економічної теорії є:Неокласицизм. Запереч необх втруч д-ви в ек, розгляд ринок як саморегул ек с-му, здатну самостійно встанов необх рівновагу між сукуп попитом та сукуп пропозицією. Засновн – Маршалл і Пігу. Послідовн – Фрідмен, Мізес, Хайек.Монетаризм.теорія, яка припис грош масі, що перебув в обігу, роль визначал фактора у формув ек кон'юнктури, р-ку виробництва і зміні обсягів ВНП. За прави-лом монетар приріст грош маси (монетар бази) має бути скоординов з темпами зрост товарної маси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей.Кейнсіанство—одна з провідних суч теорій, яка обґрунтовує необх актив втруч д-ви в регулювання ринк ек шляхом стимулюва попиту й інвестицій через провед певної кредитно-бюджетної політ. Засновн теорії є видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс. Послідовники – Робінзон, Срафа.Інституціоналізм представн якого є Т. Веблен, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, та ін., розгляд ек як систему, в якій відносини між господар суб'єктами склад під впливом як ек, так і політ, соціолог і соц-психолог факторів. Об'єктами вивч для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, інстинкти і т. ін.Неокласичний синтез—узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон та ін.) обґрунтовують принцип поєдн ринк і держ регулюв ек процесів, наголош на необх руху до зміш ек. Дотрим принципу раціон синтезу неокласич і кейнсіанського напряму економічної теорії.Перші письмові пам'ятки ек думки У пов'язані з періодом Київської Русі. В "Руській правді" Я. Мудрого (ХІ ст.), "Повчанні Волод Моном" (ХІ ст.), "Слові о полку Ігоревім"(ХІІ ст.), літописах XI-XIV ст. велика увага приділялась захисту феодал власності, питан державності, держ єдності і зміцн влади великого князя, засуджув надмірна експлуатація підданих. У XVII ст. ек теорія ще не виділялась в окрему галузь науки. Сусп-ек думка в Україні була проникнута антикріпосницькими, демократичними ідеямиЗ кінця XVIIІ ст. в У відбув процес формув ек науки як окремої галузі знань. У цей період Василь Каразін - ліберальний економіст пропонував повністю ліквідув панщину і перейти до грош ренти, прискорювати розвиток промисловості, зміцнити грошовий обіг і державні фінанси.У першій половині ХІХ ст. професор Харк університ Тихон Степанов видав перший курс в нашій країні політ економії "Записки про політ економію", в яких виступав прихильником вчення Адама Сміта, різко критикував погляди Мальтуса, був прихильником вільної торгівлі, засудж протекціон, розглядав такі кардинальні питання, як суть і джерела багатства, природа й праця, цінність, сусп поділ праці, машини, капітал і його нагромадження, заробітна плата, прибуток і рента, національний доход, кредит, процент тощо.Розвитку ек науки сприяв професор Київ унів Іван Васил Вернадський. Він був прихильником невтруч д-ви у приватну ініціат, вільну конкур, намагався довести, що протекціонізм суперечить "природним" економічним законам.

Знаним для свого часу економістом був Іван Франко. Надзвич важл значення він надавав політ економії, відводячи їй одне з центр місць у с-мі загальноосв наук, вважаючи, що вона "безперечно найважли з усіх наук". Певний вплив на його ек погляди мав марксизм, який був тоді дуже популярним. Найвизначнішим українським економістом був Туган-Барановський. Вчений зробив помітний внесок у р-ток теорії кооперації, грош обігу, критику ек доктрин марксизму. Найвищ досягненням в його теоретич спадщині є номіналістично-кількісна, або кон'юнктурна теорія грошей, яку він виклав в праці "Паперові гроші і метал".

4.Методи дослідження економічних процесів та явищ.Метод економічної теорії — це сукуп прийомів, засобів і принципів, за доп яких дослідж категорії і закони функціонув та р-ку ек систем.Діалектика як метод базується на використ законів і принципів філософії, сутність яких полягає у пізнанні ек явищ і процесів у їхньому зв'язку та взаємозалеж, у стані безпер р-ку, у розумінні того, що накопич кількісних змін зумовл зміни якісного стану, що джерелом розвитку є єдність і боротьба протилежностей.Наукова абстракція як метод полягає в поглибл пізнанні реальних ек процесів шляхом виокремлення осн, найсуттєвіших ознак сторін певного явища, очищ (абстрагованих) від всього випадкового, не-істотного. Результ застосув методу наукової абстракції є формування понять, економічних категорій, виявлення і формування законів.Аналіз і синтез як метод дослідж застосов в єдності двох його складових. При аналізі об'єкт дослідже розклад на складові частини, кожна з яких вивч окремо; при синтезі відбув об'єдн різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними.Індукція і дедукція. Індукція — це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищого ступеня. Дедукція — метод пізнання від загального до одиничного. Метод індукції і дедукції забезпечує діалектичний зв'язок одиничного, особливого і всезагального.Історичний і логічний методи використовуються економічною теорією для дослідження економічних процесів у єдності. Історичний метод вивчає ці процеси у тій історичній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті. Логічний метод досліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від історичних випадковостей, зигзагів і подробиць, не властивих цьому процесові.Економічне моделювання — це формалізований опис економічних процесів і явищ (за допомогою математики й економетрики), структура якого абстрактно відтворює реальну картину економічного життя. Економічна модель (рис. 1.9) дає можливість наочно і глибше дослідити основні риси й закономірності розвитку реального об'єкта пізнання.Економічний експеримент — штучне відтворення економічних процесів і явищ з метою вивчення їх за оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження. Економічний експеримент дає змогу на практиці перевірити обґрунтованість наукових гіпотез і

рекомендацій, щоб попередити помилки і провали в економічній політиці держави.

5.Функції економічної теорії.Пізнавал функція.Реаліз через дослідж сутності ек процесів і явищ. Розкриваючи і формулюючи ек категорії і закони, ек теорія тим самим збагачує знання людей, примнож інтелектуал потенціал сусп, розшир наук світогляд людей, сприяє наук передбач ек розвитку суспільства.Методологіч функція полягає в тому, що ек теорія виступ методолог базою для цілої с-ми ек наук, оскільки розкриває основоположні базові поняття, ек закони, категорії, принципи господарюв, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності.Практич функція ек теорії зводиться до наук обґрунтув ек політики д-ви, розробки рекоменд щодо застосув принципів і методів раціон господарюв.Ек політика — це цілісна с-ма заходів держави, спрямованих на р-ток нац економіки в інтересах усіх соціальних груп суспільства. Вона має визначати оптимал варіанти виріш ек проблем.Прогностична функція ек теорії виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку в майбутньому. По суті, вона зводиться до розробки прогнозів довгострокових програм розвитку суспільного виробництва з урахуванням майбутніх ресурсів та можливих кінцевих результатів.Виховна функція — полягає у формуванні в громадян економічної культури, логіки сучасного економічного мислення, які забезпечують цілісне уявлення про функціонування економіки на національному і загальносвітовому рівнях і дають їм можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи. Вона виховує у них усвідомлення того, що досягти професійних успіхів і вищого життєвого рівня можна, лише оволодівши глибокими знаннями, в результаті наполегливої праці, прийняття обґрунтованих рішень і здатності брати на себе відповідальність за свої господарські дії.Економічне мислення — це сукупність поглядів, уявлень та суджень людини про реальну економічну дійсність, які визначають Ті господарську поведінку.Є два види економічного мислення: буденне і наукове.Буденне мислення — поверхове, однобічне і безсистемне сприйняття людиною реальних економічних процесів, на підставі чого вона робить суб'єктивні, часом помилкові, висновки і судження щодо економічних проблем.Наукове мислення — всебічне і глибоке пізнання людиною економічної дійсності на основі використання наукових методів

дослідження, що дозволяє розкрити сутність економічних процесів, об'єктивно оцінити їхню суспільну значущість і прогнозувати тенденції розвитку в майбутньому.

6.Економічні категорії та економічні закони.Економічні категорії – це абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають суттєві властивості економічних явищ і процесів (власність, капітал, прибуток, ринок, попит, ціна і т.д.)Основне призначення і зміст економічної науки полягає у виявленні, врахуванні і використанні в практичній діяльності законів господарського розвитку. Адже всі економічні явища і процеси розвиваються під впливом економічних законів. Економічні закони - це найбільш стійкі, істотні постійно повторювані об'єктивні причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалежності в економічних явищах і процесах. Системам економічних законів включає в себе 4 види: 1) Всезагальні – функціонують у всіх економічних системах (закон зростання продуктивності праці, закон зростання потреб та інше) 2) Загальні – функціонують у кількох економічних системах, де існують для них відповідні економічні умови (закони ринкової економіки) 3) Специфічні – функціонують лише у межах однієї економічної системи. 4) Стадійні – функціонують на окремих стадіях даної економічної системи (становлення зрілості чи занепаду)Між економічними законами і законами природи існують спільні риси і відмінності. Спільне між ними те, що, як і закони природи, економічні закони об'єктивні, тобто діють незалежно від волі і свідомості людей. Відмінності ж полягають в наступному: економічні закони є законами людської діяльності. Вони виникають у процесі діяльності людей і здійснюються через неї. Закони природи діють і поза людським суспільством; закони природи вічні, а економічні закони можуть виникати і зникати.Економічні принципи – теоретичні узагальнення, що містять певні допущення, які відображають загальні тенденції розвитку економічної системи, як і економічні закони вони також віддзеркалюють взаємозв’язки економічних явищ, але менш стійкі і мають менш обов’язковий характер.Отже, вивчення економічної теорії головним чином зводиться до пізнання економічних законів і категорій, які виражають глибинну суть конкретної економічної системи.

7 . Позитивна та нормативна економічна теорія. Економічна теорія залежно від функціональної мети поділяється на позитивну та нормативну економічну теорію. Позитивна економічна теорія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їхні взаємозв'язки та взаємозалежність, які зумовлюються реальною дійсністю. Тобто вона досліджує економічну дійсність і відповідає на запитання: яка вона є? Нормативна економічна теорія з'ясовує об'єктивні процеси, дає їм оцінку, робить висновки та розробляє рекомендації щодо вдосконалення економічної системи, переходу її на вищий ступінь розвитку. Вона відповідає на запитання: як повинно бути, що для цього треба зробити?

8.Ек потреби: їхня суть та класифікація. Закон зростання по треб. Потреба—це нужда в чому-небудь, об'єктив необх для підтримки життєдіял і р-ку людини, колективу, нації, сусп в цілому; внутрішній збудник активності.Потреби відбивають внутр спонукальні мотиви д-сті людей і утвор складну с-му, яку можна структурувати за різними критеріями. У найзагальнішому вигляді виділяють:—біолог потр, зумов існув та р-ком люд як біол істоти(їжа,одяг, житло) — соц потреби, зумовл соціальною (суспільною) природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореалізація тощо);— духовні потреби (творчість самовдосконал, самовираження тощо).Класифікація економічних потреб За характером виникнення:— первинні (базові), пов'яз з самим існув люд: їжа, одяг, безп, житло…— вторинні, виникн та зміна яких зумовл р-ком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та ін. За засобами задоволення:— матеріальні (потреби в матеріальних благах);— нематеріальні (духовні потреби).За нагальністю задоволення:— першочергові (предмети першої необхідності);— другорядні (предмети розкоші). За можливостями задоволення:— насич, вгамовані (мають чітку межу і можливість повного задовол);— ненасич, невгамов(не мож бути задов повн, не мають меж насич).За участю у відтворювальному процесі:— виробничі (потреби у засобах виробництва);— невиробничі (потреби у споживчих благах). За суб'єктами вияву:— особисті (виник і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда);— колективні, групові (потреби групи людей, колективу);— суспільні (потреби функціонув та розвитку суспільства в цілому).За кількісною визначеністю та мірою реалізації:— абсол(перспектив потр, які мають абстракт хар-р і є орієнтир ек р-ку);— дійсні(форм залеж від досягн рівня вир-ва і є сусп нормою для пев періоду)— платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом);— фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами).Всезагал ек закон зрост потреб відбив внутріш необх, суттєві й сталі зв'яз між вир-вом та спожив, потребами та існуюч можлив їхнього задовол. Відпов до цього закону безперерв р-ток потреб є рушій силою ек та дух прогресу людства, що, у свою чергу, стимул появу нових і нових потреб.Таким чином, потреби і вир-во перебув у суперечливій залежності взаємовпливу та взаємозумовленості. Потреби у споживанні

породжують стимули до виробництва. Виробництво задовольняє існуючі та породжує нові потреби.

9.Потреби та блага: зміст, структура, функції, корисність благ. Величина корисності.Потреба — це нужда в чому-небудь, об'єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.Засоби задоволення людських потреб називаються благами.Розрізняють такі блага:— неуречевлені (сонячне світло, здоров'я, спілкування, знання) й уречевлені (дари природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло тощо);— неекономічні (необмежені, їхні обсяги перевищують наявні людські потреби) та економічні (обмежені, обсяги яких менші за існуючі потреби).Економічні потреби — це потреби в економічних благах.Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом виробництва, розподілу, обміну та споживання у рамках певної системи соціально-економічних відносин.Носіями економічних благ виступають найрізноманітніші товари та послуги. В їхній сукупності розрізняють:— споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ);— матеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального виробництва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального виробництва);— теперішні блага (перебувають у безпосередньому користуванні економічних суб'єктів) і майбутні блага (товари та послуги, якими економічні суб'єкти зможуть скористатися у майбутньому) тощо.Всебічне комплексне вивчення системи економічних потреб зумовлює необхідність їхньої класифікації.

10. Закон насичення задоволення потреб та закон спадної граничної ко рисності. Суть закону спадної інтенсивності, або закону насичення потреби, полягає в тому, що людина, відчуваючи безліч потреб, найбільш інтенсивно споживає якусь частину визначеного товару і в міру його споживання спочатку відбувається процес зменшення, а потім і повного насичення потреби. Звичайно, деякі потреби окремого споживача можна повністю задовольнити, наситити. Якщо ж говорити про колективні, громадські, державні потреби, вони безмежні.Корисність — здатність товару, послуги задовольнити потребу. народжується з відношення між засобами (благами) і цілями (потребами, які необхідно задовольнити) ек діяль-ті людини. Кор є суб'єктивним поняттям. Одне й те ж економічне благо для різних людей може мати різну корисність, навіть нульову, а для деяких людей — від'ємну. Кор неможливо виміряти кількісно в певних одиницях. Якби це було можливо, то вдалося б підсумувати задоволення благами, отриманими за одиницю часу і за певний період, отримати міру «національної корисності» від купівлі та інших операцій, порівняти число одиниць корисності, які спожила певна людина, з тим, що спожила інша. Насправді це практично неможливо, оскільки кор, будучи залежною від інтенсивності потреби, є психологічною величиною, яку неможливо виразити кількістю. Однак можна вимірювати корисність точним числовим значенням хоча б тому, що людина здатна ранжирувати корисності, надаючи їм різні альтернативи. Наприклад, вибір першого рангу має більшу кор, ніж вибір другого рангу. Припустимо, що благо ділиться на певну кількість частин. Однак в міру споживання блага частина за частиною для задоволення потреби, вона інтенсивно зменшується. Спожиті послідовно частини блага мають зменшувану корисність для споживача. Більший чи менший ступінь корисності не є чимось властивим благу і його частинам, а залежить від особливого відношення, що існує між цими частинами, та інтенсивністю потреби, для задоволення якої їх використовують. Наприклад, є три частини блага, спроможного задовольнити певну потребу. Кількісно перша частина дорівнює 10. Друга буде дорівнювати 8, оскільки кожна частина потреби має певну інтенсивність, яка із задоволенням потреби зменшуватиметься. Корисність третьої частини становитиме 6 Кор зменшується зі збільшенням кількості частин, якими скористався споживач. Зменшення кор наступних спожитих одиниць товару зумовлено поступовим задоволенням потреби в цьому товарі. Падіння корисності з придбанням споживачем додаткових одиниць певного товару чи послуг називається законом спадної граничної корисності

11.Економічні інтереси: суть, види, взаємодія.Усвідомл потреб і прагн задовольн їх зумовл мотивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної цільової дії. У реал дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів. Інтерес — форма вияву потреби, усвідомл прагн людини до задоволення її. Економічні інтереси є сутнісною хар-кою рушій сил формув та р-ку еко суб'єктів. Економічні інтереси — усвідомл прагнення ек суб'єктів задовольн певні потреби, що є об'єктивним спонукал мотивом їхньої госп д-сті. Суб'єкти е к інтересів — окремі індивіди, сім'ї, домогосп, колективи, групи людей, держава, суспільство в цілому. Об'єкти економічних інтересів — ек блага (товари, послуги, інф тощо). Взаємозв'яз потреб та інтер: Ек інтереси є: формою вияву ек потреб; відображ певний рівень та динаміку задовол ек потреб; спонук ек суб'єктів до д-сті для задовол потреб. Ек інтереси сусп утвор складну та динамічну с-му і можуть бути класифік за різними критеріями: За суб'єктами: — особисті; — колективні, групові; — суспільні. За нагальністю, важливістю: — головні, першочергові; — другорядні. За часовою ознакою: — поточні; — перспективні. За об'єктами: — майнові; — фінансові; — інтелектуальні тощо. За ступенем усвідомлення: — дійсні; — уявні. Суб'єкти ек відносин є виразниками специфіч ек інтересів. У ринк ек: — ек інтереси домашніх госп спрямовані на макс корисності благ з урахув існуючих цін та доходів; — ек інтереси підприємців спрямов на макс прибутку, зниж витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції; — ек інтереси д-ви спрямов на реалізацію потреб суспільства в цілому. Водночас інтереси д-ви не тотожні сусп інтересам, оскільки включають до свого складу інтереси державної бюрократії. С-ма взаємопов'яз та взаємодіюч інтересів сусп завжди суперечл. Тому кожне сусп постає перед пробл пошуку ефект механізму їхнього узгодж. Єдність інтересів досягається у проц їхньої взаємод та взаємореаліз. Шляхи поєднання економічних інтересів: — субординоване підпорядкування одних економічних інтересів іншим; — координоване узгодж різнобічних інтересів усіх економічних суб'єктів. Механізм їхнього узгодження визнач сутністю економічної системи. Ком-адм ек визнає жорстку суборд ек інтересів на осн пріоритетності та абсолютизації держ інтересу, який ототожн з сусп та протиставл колективним і особистим інтересам.

У суч ринковій ек домінує особ інтерес споживача (Інтерес споживача <-> Інтерес виробника <-> Держ (суспільний) інтерес). Суспільство приходить до розуміння, що не субординація, а координація інтересів є найефективнішим засобом їхнього узгодження та реалізації.

12.Теорії мотивації.Теорія мотивації по А.Маслоу.Перша з розглянутих теорій назив ієрархією потреб Маслоу. Сутн її звод до вивч потреб люд. Це більш рання теорія. Її прихильн вваж, що предм психології є поводження, а не свідомість людини. У осн поводж лежать потреби людини, що можна розділити на п'ять груп: 1. В самовираженні 2. В повазі 3. В спілкуванні з людьми 4. В безпеці 5. Фізіологічні Зміст такої ієрарх побудови полягає в тому, що пріоритетні для людини потреби більш низьких рівнів і це позначається на його мотивації. Іншими словами, у поводж людини більш визначал є задовол потреб споч низьких рівнів, а потім, у міру задовол цих потреб, стають стимулююч чинником і потреби більш високих рівнів. Найвищ потреба - потреба самовираж і росту людини як особист - ніколи не може бути задовол цілком, тому процес мотивації людини через потреби безкінечний. Теорія мотивації Девіда Мак Келланда. З р-ком ек відношень і удосконалюв керування значна роль у теорії мотивації приділяється потребам більш високих рівнів. Представн цієї теорії є Девид Мак Келланд. Відповід до його твердж, структура потреб вищого рівня звод до трьох чинників: прагненню до успіху, прагненню до влади, до визнання. При такому твердженні успіх розцін не як похвала або визнання з боку колег, а як особисті досягн в рез-ті активної діяльності, як готовність брати участь у прийнятті складних рішень і нести за них персональну відповід. Прагнення до влади повинно не тільки говорити про честолюбство, але і показувати уміння людини успішно працювати на різних рівнях керування в організ, а прагнення до визнання – його спромож бути неформальним лідером, мати свою власну думку і вміти переконувати навколишніх у його слушності. Відповідно до теорії Мак Клелланда люди, які хочуть влади, повинні задовольнити цю свою потребу і можуть це зробити при занятті визначених посад в організації. Управляти такими потребами можна, підготовлюючи працівників до переходу по ієрархії на нові посади за допомогою їхньої атестації, напрямки на курси підвищення кваліфікації і т.д. Такі люди мають широке коло спілкування і прагнуть його розширити. Їхні керівники повинні сприяти цьому.

Теорія мотивації Фредерика Герцберга. Ця теорія з'явилася в зв'язку з необхідністю з'ясувати вплив матеріальних і нематеріальних чинників на мотивацію людини. Фредерик Герцберг створив двухчинникову модель, що показує задоволеність роботою. Перша група чинників зв'язана із самовираженням особистості, її внутрішніми потребами. а також із навколишнім середовищем, у якому здійснюється сама робота. Друга група чинників мотивації зв'язана з характером і сутністю самої роботи. Керівник тут повинний пам'ятати про необхідність узагальнення змістовної частини роботи.

13.Виробництво як процес суспільної праці.Сусп виробництво — це сукуп організована д-сть людей із перетвор речовин і сил природи з метою створ матер і нематер благ, необх для їх існування та розвитку. Будь-якому вир-ву, незалеж від його соц форми, притаманні певні загальні ознаки: 1. Вир-во завжди виступ як сусп виробництво. Воно, поч із первіснообщ сусп, здійсн як сумісний сусп-кооператив процес з участю великої к-сті людей. Існув вир-ва, в якому бере участь лише відокремл особа так само безглуздо, як існув і р-ток мови без спілкув людей, що спільно живуть і спілкуються між собою. 2. В проц вир-ва між людьми виник виробничі відносини, соц-ек зміст яких визначається формою власності на засоби виробництва. 3. Сусп вир-во має безпер характер, тобто воно постійно повтор, відновл. Сусп не може припин виробл, оскільки не може перест спожив. Відтворювальний аспект сусп виробництва включає 4 стадії (фази) щодо створ сусп продукту: власне вир-во, розподіл, обмін і спожив. 4. Сусп вир-во є важл складовою тієї чи іншої соц-ек с-ми, яка функц і розвивається на основі властивих їй об'єктивних законів. Найважливішими складовими процесу виробництва у будь-якому сусп є праця, предмети праці і засоби праці. Праця—свідома доцільна д-сть людини, яка спрямов на створ тих чи інших благ з метою задовол потреб.Праця виступ як процес функціонув роб сили. Робоча сила—це сукуп фізичних та інтелектуал здібностей людини, які вона використ у процесі праці. Іншими словами, робоча сила — це здатність до праці, а праця є процесом функціонув роб сили. Предмети праці — всі речовини природи, на які спрямов праця людини і які становл матер осн майб продукту. Засоби праці—це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці. Сукуп предметів і засобів праці склад засоби вир-ва, які є одним з елем продуктивних сил.

Структурно вир-во поділ на 2 вел сфери: матер і нематер вир-во. Матер вир -во — сукуп галузей і сфер, які виробл матер-речові блага й надають матер послуги Немат вир-во — суку галузей і сфер, що вироб нематер блага та нематер послуги, які задовольн дух й соц потреби людей. Галузева структура сусп вир - ва : до матер вир-ва відносять:

Промисл, сіл та лісове господарство, будівн, особ, ремісниче госп Комунальне госп і побутове обслугов, які надають матер послуги Транспорт, зв'язок, торгівля; до нематер виробництва відносять: Охорона здоров'я Освіта, інформатика Культура, мистецтво Спорт, туризм Духовне виробництво

14.Основні фактори виробництва, їхня характеристика.Фактори вир - ва —це всі необх елем, які використ для вир-ва матер і дух благ. Суч вітчизн і світова ек наука до складу факторів вир-ва віднос: працю, капітал, землю, підприємн здібності, науку, інф, екологію. Праця як фактор вир-ва є фізичною та інтелектуал д-стю людини, спрямов на вир-во ек благ і надання послуг. В ек науці протягом ост часу сформув концепція "людського капіталу", згідно з якою праця освіч та кваліфік працівника розгляд як гол фактор ек і соц прогресу сусп. Людський капітал—сформов у рез-ті інвестицій і накопич людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров'я, які доцільно й ефект використ в тій чи іншій сфері сусп вир-ва. Капітал — це ек ресурс, що визначається як сукуп усіх техніч, матер і грош засобів, використовуваних для вир-ва товарів та послуг. Цей фактор виявл в осн в двох формах: натур-речовій та грош. Натур-речов склад капіталу представл машинами, станками, обладн, спорудами, транспортн засобами, сировиною, матеріалами, які задіяні у проц вир-ва. Крім того, капітал виступ у вигляді певної суми грошей, необх підприємцю, який розпоч свою д-сть, для придбання матер-речових елементів виробництва та наймання робочої сили. Земля як фактор виробництва включ в себе землю, лісові й водні рес, родовища кор копа та інші прир багатства, що використ у виробн проц. При цьому сама земля в цій сукуп факторів розгляд як основополож фактор вир-ва, що має ряд специфіч ознак: —є кількіс обмеж фактором вир-ва. —є невідтворюв фактором вир-ва. —є фізично непереміщув фактором; —має здатність не зношув фізично та не старіти морально Наука — це специфіч форма людської д-сті, спрямов на отримання та систематиз нових знань про природу, сусп і мислення. Втілюючись у виробн д-сті людей у вигляді створ нових засобів праці, впровадж прогресив технологій тощо, наука перетвор на гол продуктив силу сусп.

Інф в суч умовах є найважл фактором сусп вир-ва, який можна визнач як с-му збир, оброб та систематиз різноманіт знань люд з метою викор їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в ек сфері. У суч умовах значно зрост інформаційномісткість вир-ва, праці та продукту. Еколог фактор – це с-ма спеціалізов видів труд. д-сті та витрат, спрямов на раціон використ природних ресурсів, охор навколишнього середовища, а також на його відтворення. Підприємн здібності — особл, специфіч фактор вир-ва, що характериз д-сть людини стосов поєдн та ефектив використ всіх інших факторів вир-ва з метою створ благ та послуг. Специфіка цього фактора полягає в особл типі поведінки господар суб'єкта, якому притаманні ініціатива, новаторство, гнучкість, певний ступінь ризику та відповідальності.

15.Крива виробничих можливостей та її характеристика.КВМ відображ взаємод чинників ек зростання. Наприк: Кожна нанесена точка є точним графіч виразом кількіс комбінацій товару А і В. З двох наборів даних один дає можл вир-во товару А, а інший - можл випуск товару В. Кожен рівень вир-ва А порівн з певною к-стю В, які можуть виробл за той самий час. Ви можете побач, що коли к-сть виробл товару А зрост, випуск товару В падає. Отже, якщо ек виробляє 1 од А, то вона може випустити макс 14 одиниць В. Проте, коли виробн А станов 2 одиниці, то можна виробити тільки 12 одиниць В. Одну з рис ефектив ек можна проілюструв за доп КВМ: перебування на КВМ означ, що збільш вир - ва одного товару неминуче вимагає пожертвув іншими . Коли ми виробл більше В, то ними заміщуємо А. Заміщ є законом ек повної зайнятості. Отже, КВМ свідчить, що ек завжди альтернативна, тобто вона має вибир між вир - вом різних товарів шляхом перерозп ресурсів. Із точок, розташованих на цій кривій, що показують різні можливі поєднання випуску альтернат товарів, ми маємо вибрати найбажанішу для нас у даний час. Будь-яка точка не на КВМ, а всер графіка(точка К) свідчить, що ресурси використ не повністю і у сусп є можливість нарощув водночас вир-во декількох товарів. Таким чином, КВМ - графік, що хар-зує набір тов, які можуть бути виробл ек за умови повного використ всіх наявн ресурсів. Точка на кривій показув співвіднош між вир-вом цих двох товарів. КВМ може бути викор не лише для аналізу наявного вир-ва, але й для аналізу ек прогнозування. Якщо точка наших ек сподівань знаход за межею кривої, це означ, що має місце нереалістич прогнозув та планування. Такі прогнози вобертаються для сусп марнотратством. Ця крива може пересув (зміщув) як лівор, так і правор. Зміщ КВМ правор означ, що в сусп досягнуто ек зрост за рах збільш та підвищ

якості ресурс, створ нових технол, участі у міжнар спеціаліз та р-ку зовніш торгів. Зміщ КВМ лівор означ, що технолог база в сусп застар; внасл політ та ек прич використ наявних ресурс непов, має місце ек деградац, скороч к-сті працезд громад. До того ж, скороч вир-чих можл сусп пов'яз зі зменш к-сті ресурсів як внасл руйнув госп зв'язків між країнами, так і через вивед земель та інших прир ресурсів з госп обігу.

16.Виробнича функція та проблема економічного вибору. Виробнича функція — це технологічне співвідношення, що відображає залежність між сукупними витратами факторів виробництва і максимальним обсягом випуску продукції. Виробнича функція з двома факторами виробництва (працею і капіталом) записується такою формулою: Q = f(L, K), де Q — обсяг випуску продукції; L — затрати праці; К — затрати капіталу; f — функція. Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітал, матеріали та інші фактори), то виробнича функція матиме такий вигляд: Q = f(L,K,C, ...,Xn), де С — витрати матеріалів; Хп — витрати інших ресурсів. Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей, за яких різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такий самий максимальний обсяг випуску продукції (рис.).

Лінія Х1— Х4 характеризує рівень використання фактора А. Лінія А—А — кількість продукту, який може бути отриманий при оптимальному використанні фактора А. Лінія Q—Q характеризує реально вироблений продукт за наявності того чи іншого рівня використання фактора А. Якщо процес виробництва постійно відображається лінією А—А, то це означає, що фактор виробництва використовується оптимально. Якщо лінія опускається

нижче, значить, фактор недовикористовується, якщо вище — використовується з надлишком. В умовах обмеженості ресурсів, як зазначалося вище, перед суспільством і окремими виробниками виникає проблема вибору, пошуку альтернативних варіантів використання ресурсів. Вибір альтернативних варіантів полягає у пошуках найефективнішої комбінації ресурсів, а отже, і найраціональнішого їх використання. Соціально-економічні орієнтири цього процесу, тобто його цілі, такі: 1) задоволення потреб людей у тих чи інших споживчих благах, оптимізація процесу споживання; 2) збереження й охорона навколишнього середовища; 3) економія ресурсів; 4) зростання віддачі ресурсів; 5) здешевлення продукції та послуг; 6) удосконалення виробництва; 7) забезпечення перспектив розвитку виробництва і суспільного споживання.

17.Суспільне виробництво і суспільне багатство.Сусп багатство як ек категорія зумовл р-ком продукт сил, кількісним зрост і якісним ускладн потреб вир-ва та споживання. В історич процесі неминучі переходи від однієї соц форми руху сусп багатства до іншої, що ведуть до суттєвих зрушень у внутр змісті і зовн прояві багатства, в цілях і закономір нагромадж і розподілу матер і дух благ у сусп. У зв'язку з цим можна обґрунтувати певні критерії. Найважл ознакою суспільного багатства є застосув при його створенні сусп праці. Остання є не лише джерелом усіх створюв матер-речових та дух благ, а й необх умовою р-ку самої людини, поза творчою д-стю якої блага втрач якості соц або сусп багатства. Суспільна праця як ек категорія багатства є універсальною мірою цього багатства, що може кількісно виразити сукуп його елем, незалеж від специфіки їх матеріал змісту і соц форми руху. Разом з тим, як осн джерело багатства (поряд з матер об'єктами і силами природи) праця не є його безпосередньою складовою частиною. Іншою ознакою матер і дух благ, що входять у сусп багатство, є така особливість їх, як нагромаджуваність - здатність матер і дух благ реалізувати свою споживну вартість не в рез-ті одиничного акту, а протягом певного часу. Рух основних матер елементів сусп багатства регулюється законами сусп вир-ва, а розвиток елементів природи - законами останньої. Однак відтвор певної частини елем сусп багатства, на які впливають і прир, і сусп, регулюється законами як соц, так і прир розвитку, що є однією з найважл особл багатства. Такими елем є прир ресурси. Сусп багатство як ек категорію не слід розум як антипод бідності та синонім розкоші. Сус багатство є сукуп рез-тів праці, матеріалізов у різних сферах д-сті і об'єктивно необх даному сусп для норм проходж процесу відтвор в конкретних соц-ек і прир-історич умовах. Елем сусп продукту, становлячи речовий зміст нагромаджув багатства, від цього не стають його частинами. Вони вираж натур-речов зміст багатства, але не є його ек чинниками. Отже, до складу сусп. багатс можуть входити інші споживні вартості, крім створених у проц вир-ва. Йдеться про такі постійно включені в процес вир-ва умови безперерв відтвор, як природні ресурси, що не є продуктом праці, проте постійно беруть у ньому участь. Отже, природне багатство слід розгляд в складі нац багатства як таке, що у відтворюв процесі є умовою постійної відтворюваності та невіддільною частиною ек багатства, оскільки воно включене в процес вир-ва. Відтворюв працею ч-на нац багатства відособлюється як сусп багатство.

18.Ефективність суспільного виробництва та фактори зростання.Ек зростання — це роз-к нац ек протягом певного періоду часу, що вимірюється абсолютним приростом обсягів ВВП, ВНП та НД. Ефектив вир-ва — категорія, яка хар-зує віддачу, результативн вир-ва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів вир-ва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досяг цей приріст, тобто свідчить про якість ек зрост. ефективність — це не випадк явище, а закономір, стійкий, об'єктив процес функціонув ек, що набув рис ек закону. В ек теорії та практиці розрізняють ек і соц ефективність виробництва. Рівень ефективності сусп вир-ва визначається за доп с-ми показників. У найзагальнішій формі ек ефективність сусп вир-ва визначається як співвідношення "рез-ти — витрати" за формулою Ефектив вир-ва = Результати/Витрати. Для визначення ефект використ кожного фактора вир-ва окремо, застосов с-ма конкретних показників: продукт праці; трудомісткість; фондовіддача; фондомісткість; матеріаловіддача; матеріаломісткість; капіталомісткість; екологоефективність. Прод праці на мікрорівні визнач як віднош обсягу виробл продукції до к-сті робітн, зайнятих у її вир-ві, або до к-сті відпрацьов людино-годин за певний проміж часу. Прод праці =Обсяг продукц/ К-сть працівників Продукт. праці на макрорівні визнач як віднош нац доходу до сер чисельності працівників, зайнятих у його створенні. Продукт. суспільної праці = Нац дохід/Середня чисельність працівників Трудомісткість—це показн, який відобр к-сть затрач живої праці на вир-во од продукц.Трудомістк = Вартість затрат жив праці/Варт продукц Фондовіддача—це показн, який хар-зує ефектив використ засобів праці, тобто к-сть продукції, виробл з од осн виробн фондів. Він розрахов як віднош вартості виробл продукції до вартості осн виробн фондів. Фондовід = Вартість виробл продукції /Варт основних фондів Фондомісткість показує вартість витрат виробн фондів на од виробл продукц. Фондоміст = Варт осн фондів/Вартість виробленої продукції Матеріаловіддачапоказує, скільки виробл продукції з од витрач матер ресурсів. Розрах як віднош вартості виробл продукц до вартості витрач матер ресурсів. Матеріаловіддача = Вартість продукції/Вартість матер Матеріаломісткістьхарактериз вартість витрат матер ресурсів на од виробл продукції. Матеріалом = Вартість матеріалів/Вартість продукції Капіталомістк—це показник, близький до показника фондомісткості продукції. Він визнач як віднош обсягу капітальних вклад до зумовл ним приросту обсягу виробл продукції. Екологоефективність. Суч ек наука вважає, що поряд із показниками ек ефективності слід визначати й ефект природокористув господар суб'єкта за доп показника екологоек ефект (Е) за такою формулою: Е =Е0-(А + В + С), де Е0 — загальноек ефект господар суб'єкта; А — вартість природоох заходів; В — втрати від пошкодж прир середов; С — вартість прир ресурсів. Рентабельним може вважатися лише таке виробництво, у якого екологое ефект є додатною величиною. Інтегральний показник ефект розрахов за формулою: Е=(П)/(Р + М + уФ)де Е — ефектив вир-ва; П — обсяг виробл продукції; Р — затрати роб сили; М —

витрати матеріалів; Ф — витрати осн виробн фондів; у — коеф переведення витрат однораз вкладень в основні фонди. Показники соц ефект вир-ва: Розмір ВНП та НД на душу населення, Частка фонду споживання в НД, Рівень життя населення, Якість життя населення, або "ІРЛ" .1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими факторами ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним фактором зростання ефективності діяльності є працівники - керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та Їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні фактори зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим фактором підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:

а) практична діяльність владних структур;

б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність);

в) фінансові інструмент

19. Ек теорія про м ісце людини у суспільному виробництві Людина поєднує в собі біолог і соц. У діалектичній взаємодії біолог і соц сторін людини, можливості використ у своїй д-сті природні й ек закони і полягає глибинна сутність людини як біосоціальної істоти. Людину вивчають багато наук, у тому числі ек наука, яка дослідж ек сутність людини, її місце і роль в ек системі, потреби, інтереси, госп поведінку, тобто людину ек-ну (Homo ekonomicus). Людина ек — гол творчий суб'єкт ринкової економіки, який володіє свободою вибору і приймає ек раціон та оптимальні рішення з урахув усіх наявних можлив і умов, відповідно до своїх особ інтересів, мети і пріоритетів. На всіх етапах р-ку суспільства людина перебувала в центрі всіх ек процесів і явищ. В ек системі людина виступає як виробник, як суб'єкт ек відносин, як споживач, як носій кінцевої мети сусп вир-ва. Людина-виробник в ек системі виступ роб силою, особист фактором вир-ва, гол елем продукт сил. Успіх вир-ва на всіх рівнях визначається насамперед людьми, зайнятими у виробн процесі. Усі інші фактори вир-ва приводить у рух людина. Людині - найактивн фактор вир-ва, джерело, творець інших факторів виробництва. В істор плані людина-виробн пройшла у своєму р-ку стадію індивідуал (одноосібного) працівника і стадію сукуп працівника. На ранніх етапах р-ку сусп людина виступ як працівник-індивід. У подальш, в міру поглибл сусп поділу праці, р-ку спеціалізації і кооперації вир-ва, праця кожного виробн виступає частиною сукуп праці, а окрем працівник — частиною сукуп працівника. Сукупний працівник — це сукуп працівників різних спеціал, які є учасн спільн вир-ва певного товару на ос розподілу праці між ними. У суч умовах гол фігурою госп життя є не індивідуал, а сукуп працівник, який залуч до суспі виробничого процесу завдяки кооперації праці. Людина як суб'єкт економічних відносин. Людина ек-на реалізує себе в ек системі завдяки певним госп відносинам, у які вона вступає з іншими суб'єктами в процесі вир-ва, розподілу, обміну і спожив благ. Суб'єктами ек відносин є окремий індивід, сім'я, колектив, держава. Основою ек віднос є віднос власності, які хар-ють спосіб поєдн суб'єкта із засобами вир-ва. Роль людини як суб'єкта ек відносин полягає також у тому, що об'єктив ек закони виявляються і реаліз через її госп д-сть. Людина як споживач реалізує себе через задовол своїх різних потреб. Люд як кінцева мета сусп вир-ва. Люд є гол критерієм р-ку сусп вир-ва і гол його метою. Без споживання вир-во існувати не може, воно не має сенсу. Задовол потреб людини — ось признач вир-ва. У цьому аспекті люд зі своїми потребами є прир і кінцевою метою сусп вир-ва й одночасно головним фактором його функціонування.

20. Структура і використання нац багатства Національне багатство – це сукупність вироблених і нагромаджених суспільством матеріальних і духовних благ, набутих протягом усього його існування, а також природний потенціал країни. Національне багатство визначається у натурально-речовинній та вартісній формах на певну дату. Національне багатство містить такі 3 складові:

1) Матеріальне багатство – це основний та оборотний капітал суспільства, а також обіговий капітал. Основний капітал – засоби праці: будинки, споруди, верстати, устаткування тощо. Оборотний капітал – предмети праці: сировина, матеріали, енергетичні ресурси, оброблені людською працею. До обігового капіталу належать готова продукція та страхові внески.

Структуру цього багатства становлять всі матеріальні блага соціальної сфери: університети та школи, лікарні та санаторії,об’єкти культури та спорту, житловий фонд, майно населення, державні запаси, природні ресурси, які вже залучені до процесу виробництва. По суті, речове багатство являє собою нагромаджену працю суспільства, виражену в матеріальних благах за певний тривалий історичний період. Зміст структури речового багатства постійно змінюється під впливом НТР та соціально-економічних зрушень. У міру розвитку суспільства національне багатство нації збільшується.

2) Нематеріальне багатство. До нього належать грошові цінності у вигляді грошових знаків, цінних паперів, а також усі людські здібності й досягнення в науці, культурі, спорті, мистецтві, нагромаджений виробничий досвід суспільства, виражений у загальнолюдському знанні.

3) Природне багатство – це пізнані природні ресурси: земля, вода , повітря, ліс, розвідані корисні копалини, клімат.Багатоманітні елементи природи є природним даром людині з боку природи і по суті – потенційним багатством нації. Природа – матеріальна передумова виробництва та природне середовище життєдіяльності нації. Більшість елементів природного багатства зменшується, тому існує проблема збереження та економії елементів природного багатства.

За нестабільності економіки, її реструктуризації, існування умов для розвитку ринкових відносин слід сформувати оптимальний взаємозв’язок між усіма елементами структури національного багатства. Необхідно розробити і запровадити до відтворювального процесу найраціональнішу структуру використання елементів національного багатства. Таким чином можна збільшити багатствао нації.

21. Формацій та цивілізацій підходи до пізнання проц сусп. р-ку Вчені-економісти мин і суч по-різному трактують сутність та особл історичного р-ку сусп. Найбільш пошир набули формаційний і цивілізац підходи до розуміння періодизації процесу ек р-ку людського сусп. Формаційний підхід був розробл К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продукт сили сусп у сукупності з виробн відносинами становлять певний спосіб вир-ва, а спосіб вир-ва у поєднанні з політ надбудовою сусп — соц-ек формацію. Основополож ек ядром кожного способу вир-ва є панівна форма власності. Формаційний підхід передбачає, що роз-к людс сусп відбув як послідов зміна одного способу вир-ва іншим: — первіснообщ; — рабовласн; — феодал; — капіталіст; — комуніст. У суч умовах формаційний підхід при визнанні певних його положень піддається критичному аналізу. По-перше, п'ятиланкова періодиз р-ку сусп не має всеохопл значення. Вона більш-менш прийнятна в осн для країн Зх Європи, але не відображ повною мірою своєрідності р-ку азійського способу вир-ва, еволюції цивілізацій Китаю, Індії, а також не висвітлює особл істор розвитку Росії, України. По-друге, формац підхід збіднює історію людс сусп, зводячи її в осн до одного фактора — р-ку матер вир-ва, практично не враховує ролі соціокульт та інших неек факторів у р-ку суспільства. По-третє, уявляючи історію р-ку людства як процес "революц" руйнув старого способу вир-ва і заміни його новим, формац підхід, таким чином, припускає певну перервність (дискретність) прир-істор процесу. На потребу глибшого наук пізнання закономір р-ку сусп світова сусп наука розроб і широко використ цивілізаційний підхід щодо пізнання історії р-ку людства. В основу цивілізац підходу поклад такі принципи: 1) багатовимірності аналізу економічних систем; 2) природної еволюційної поступовості історичного проце¬су; 3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи; 4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів; 5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку, визнання світової історії як єдиного планетарного цілого. Цивілізаційний підхід долає класово-формаційні детермінанти періодизації суспільного розвитку. Найважливішою рисою цивілізації є її гуманістична спрямованість. Людина виступає не лише головним суб'єктом виробництва та цивілізації в цілому, але й їх безпосередньою метою, цільовою функцією.

22. Основні етапи розвитку цивілізацій Цивілізація — історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою людей. Амер екон У. Ростоу висунув теорію "стадій росту", в якій виділив п'ять стадій економічного розвитку: — традиційне суспільство; — перехідне суспільство; — стадія зрушення; — стадія зрілості; — стадія високого рівня масового споживання. Основою цієї теорії є технократичний підхід до періодизації історії людства, визнання пріоритетності розвитку техніки. Інший амер вчений Л.Г. Морган виділ 3 етапи в розвитку людської історії: — епоха дикості (мисливське господарство); — епоха варварства (скотарство); — епоха цивілізації. Епоха цивілізації, у свою чергу, класифікується поетапно у горизонтальному і вертикальному аспектах. Горизонт аспект характер співіснув і взаємодію неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені періоди часу(давньогрец, давньорим, візантій, азіат, англ. тощо). Вертик аспект відбиває розвиток цивілізації у широк розумінні цього слова: історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого — вищого. Йому притаманна логіка всесвітнього суспільно-історичного прогресу людства(аграр цивілізац→індустріал цивіл→постіндуст цивіл). Сучасні дослідж розвитку суспільства визначають сім цивілізацій: 1. Неолітична — 7—4 тисячоліття до н. е. 2. Східнорабовласницька — 3—1 тисячоліття до н. е. 3. Антична — VII ст. до н. е. — VI ст. н. є. 4. Ранньофеодальна — VII—XIII ст. 5. Передіндустріальна — XIV—XVIII ст. 6. Індустріальна — 60-ті роки XVII ст. — 50-ті роки XX ст. 7. Постіндустріальна — починаючи з 60-х років XX ст. Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншого відбувається завдяки глибинним якісним змінам у продуктивних силах суспільства, зростанню продуктивності праці, підвищенню культури людини. Сучасна зарубіжна економічна наука (Дж. Гелбрейт, А. Арон та інші), використ критерій "ступінь індустріального розвитку суспільства", виділяє три стадії індустріальної цивілізації: — доіндустріальне суспільство; — індустріальне суспільство; — постіндустріальне суспільство. У доіндустр суспільстві переважають с-г і ручна праця. Воно існувало до кінця XVII ст., тобто до періоду розгортання промислової революції. В індустр суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво.

23. Постіндустріальна цивілізація: зміст, риси Постіндустріальне суспільство — це нова, найрозвинутіша стадія людської цивілізації, початок якій поклала НТР, що розгорнулася у ІІ пол XX ст. і поступово переросла в сучасну інформ-інтелектуал революцію. У постіндустріальному суспільстві домінують наука, нові види техніки і технологій, інформатика, комп'ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер економіки й управління. В сусп виробництві на перший план висуваються інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг (освіта, охорона здоров'я, культура, виробництво духовних благ тощо). Внаслідок цих революційних науково-технічних перетворень формується працівник нового типу, посилюється творчий характер його праці і набувають дедалі більшої ваги потреби творчої саморегуляції особистості. Бурхливий розвиток інформ-інтелектуал технологій, комп'ютеризації, космонавтики посилили зв'язки людини з космосом, що згідно з концепцією В.І. Вернадского про ноосферу дозволяє зробити висновок, що сучасне суспільство стоїть на порозі зародження нової ноосферно-космічної цивілізації, яка буде визначати економічне, науково-технічне і культурне обличчя людства у XXI столітті. Для постіндустріального суспільства характерним є також поглиблення міжнародного поділу праці, посилення взаємозв'язків та взаємодії національних економік. Значного розвитку набуває світовий ринок товарів, капіталів, робочої сили, посилюється роль загальнолюдських інтересів та цінностей. Всі ці об'єктивні процеси зумовлюють пере-ростання локальних форм цивілізації в глобальні, вони охоплюють все більше країн та все більше впливають на життя народів усього світу.

24. Зміст і структура економічних систем В ек літературі існують різні підходи до визначення ек с-ми, а саме: — як сукуп відносин між людьми, що склад з приводу вир-ва, розподілу, обміну і споживання економічних благ; — як сукуп людей, об'єднаних спіл ек інтересами; — як історич визначеного способу виробництва; — як особл чином упорядков с-ми зв'яз між виробн та спожив матер і немат благ; — як сукупності всіх ек процесів, що функц у сусп на осн притаманних йому відносин власності та організац-прав норм, тощо. Отже, Ек система—це сукуп взаємопов'яз і відповід чином упорядков елем ек, що утворюють певну цілісність, ек структуру суспільства. Американський економіст П. Самуельсон визначає будь-яку ек с-му, незалежно від її соц-ек форми, як таку, що має відповідати на три запитання: Що? Як? Для кого? виробляти. Ек с-ма має забезпеч не лише теоретичну відповідь на ці запитання, а й реальні ек дії, бо кожна з існуючих систем не здатна запобігти альтернат вибору в умовах обмеж природних ресурсів і виробничих можливостей. Важливою хар-кою ек с-ми є визначення її структурних елементів. Економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, економічних відносин і механізму господарювання. Продуктивні сили — це сукуп засобів вир-ва, працівників з їхніми фіз і розум здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управл вир-вом, що забезп створ матер і дух благ, необх для задовол потреб людей. Вони становлять матер-речовий зміст ек системи, є найважл показником і критерієм досягнутого нею рівня наук-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці. Ек відносини—це віднос між людьми з приводу вир-ва, розподілу, обміну і спожив матер та нематер благ. С-ма ек відносин складається з: техніко-ек, організаційно-ек, соц-ек відносин Техніко-ек відносини — це віднос між людьми з приводу створ та викор ними знарядь та предметів праці у проц вир-ва, за доп яких вони вплив на сили природи і виробляють необхідні життєві блага. Організац-ек відносини — це віднос між людьми з приводу застосув способів і методів організації та управління суспільним виробництвом. Соц-ек відносини — насамперед це віднос власності в ек значенні цього поняття—спосіб поєдн працівника з засобами вир-ва. Господар механізм склад із сукупності форм і методів регулюв ек процесів та сусп дій господар суб'єктів на осн використ ек законів, економічних важелів, правових норм та інституційних утворень. Найважливіша функція господарського механізму — забезпечення ефективного розвитку суспільного виробництва на основі динамічної рівноваги між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.

25. Тенденції, що характериз перехід від однієї ек системи до іншої У процесі свого розвитку будь-яка система проходить декілька стадій: — становлення (висхідний розвиток нової с-ми); — зрілість (найповніший прояв усіх потенц можлив с-ми та властивих їй суперечностей функціонув); — занепад старої с-ми і зародження елементів нової (низхідний розвиток старої системи). Стадія становлення означає низхідний рух старої с-ми та висхідний рух нової с-ми. Трансформаційна економіка є особливим станом еволюційного процесу суспільного розвитку в період зміни його соціально-економічних форм. Принципи трансформації: — урівноваженість як необхідна передумова успішного розвитку та самооновлення; — багатовимірність системних перетворень та складний механізм їхньої взаємодії; — динамічність узгодження складових елементів с-ми на принципах самоорганізації; — суперечливе поєднання тенденцій світового еволюційного розвитку і нац особл трансформ перетворень: -загальні закономірності трансформаційних перетворень; -зародження елементів нової системи у старій;-нагромадж елементів хаосу, що сприяє асиміляції нових елементів с-мою;-існування і водночас руйнація старого та заміщення його новим;-вплив зовн середов, що ініціює трансформаційні перетворення та організує їх як закономірності функціонування і розвитку трансформації;-тривалість, поступовість і поетапність трансформац перетворень.

26. Типи економічних систем, їхня характеристика Людству відомі різні ек системи, які сформув в проц тривалого істор розвитку. Їх можна класифікув за відпов критеріями. Найпошир в ек науці є класифік ек систем за 2 ознаками: — за формою власності на засоби вир-ва; — за способом управл госп діяльністю. На осн цих ознак розрізн такі типи ек с-тем: традиц, ринкову, командну, змішану. Традиц ек система панувала в мин, і зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам. Вона характериз багатоукладністю ек, збереж натур-общинних форм господарюв, відсталою технікою, широким застосув ручної праці, нерозвиненою інфрастр, найпростіш формами організації праці і вир-ва, бідністю населення. На соц-ек процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соц поділ населення. У суч умовах країни з традиц ек потерпають від засилля іноз капіталу і надмірно активного перерозподілу нац доходу державою. Ринк ек система (ек капіталізму вільної конкуренції) характериз панув прив власності на інвестиц ресурси, передбач функціонув великої к-сті діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємн д-сті, особис свободу всіх ек суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, наук-техн досягнень, інформації. Всі макро- та мікроек процеси регул ринк механізмом на осн вільн конкур. Втруч д-ви в ек проц мінім і виважене. Усі ек ріш прийм ринк суб'єктами самост на свій страх і ризик.Ринк ек вільн конкур проіснув прибл до І трет XX ст. Командна ек система:панування держ власності, одержавл та монополізац нар госп, жорсткому, централізов директивн плануванні вир-ва і розподілі ресурсів, відсутності реал товар-грош відносин, конкур і вільного ціноутвор. Їй притаманні висока затратність вир-ва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл рез-тів вир-ва, відсутність матер стимулів до ефект праці, хронічний дефіцит. Команд ек існув у колиш Радян Союзі та соціаліст країнах Сх Європи й Азії. Зміш ек система є адекватною формою функціонув суч розвинутих країн і характериз такими рисами: 1) високим рівнем р-ку продуктив сил і наявн розвин ринкової інфрастр сусп; 2) різноманітн (плюраліз) форм власності й рівноправ функціонув різних господар суб'єктів; 3) оптимал поєдн ринк механізму з держ методами регулюв ек, які органіч переплітаються і доповнюють один одного; 4) орієнтацією на посил соц спрямов р-ку ек. Збільшуються затрати на освіту, мед обслугов, створ держ й прив фонди соц страх та соц забезп населення тощо.

27. Моделі організ нац. ринкових господарств: зміст, риси, ф-ї

Економічна модель кожної країни – це результат тривалого історичного процесу, протягом якого шикується співвідношення елементів моделі і формується механізм їх взаємодії. Саме тому кожна національна економічна система унікальна, і механічне запозичення її досягнень неможливе.Ефективність тієї або іншої економічної моделі визначається її життєздатністю, можливістю постійно і адекватно реагувати на зовнішні і внутрішні дисбаланси.Розрізняють декілька моделей змішаної економіки (табл. 1.).Наприклад, модель з мінімальною участю держави в регулюванні економіки. У ній переважає сфера ринку в порівнянні з державним сектором. Це американська (або ліберальна) модель ринкової економіки. Перш за все справою держави є забезпечення економіки потрібною кількістю грошей, яка повинна запобігати інфляції.Іншою державною функцією є регулювання зовнішніх ефектів, які є побічними наслідками господарської діяльності окремих учасників ринку.Особливе завдання держави – управління неринковим сектором національного господарства(національній обороні, державному управлінні, єдиній енергосистемі і національній мережі комунікацій, загальній освіті, охороні здоров'я, фундаментальних науках і тому подібне )Американська модель заснована на високому рівні продуктивності праці і орієнтації громадян на досягнення особистого успіху. Держава заохочує підприємницьку активність, збагачення найбільш активної частини населення.Німецька модель – це модель соціального ринкового господарства, яка розширення конкурентних початків пов'язує із створенням особливої соціальної інфраструктури, пом'якшувальної недоліки ринку і капіталу, з формуванням багатошарової інституційної структури суб'єктів соціальної політики. державі відведена регулююча функція. При цьому діє принцип: «якомога менше держави, наскільки це можливо, і стільки держави, наскільки це потрібно».Найняті робітники і працедавці виступають як соціальні партнери, вільно і в основному розсудливо домовляються про розміри заробітної плати, тривалість робочого часу і відпусток, про інші умови праці.Таким чином, для німецької моделі соціально-орієнтованої ринкової економіки характерні наступні основні риси:– змішана економіка характеризується більш менш значним державним сектором;– здійснюється державне регулювання не тільки макроекономічних процесів, але і окремих сфер діяльності господарюючих суб'єктів;– соціальна орієнтація економіки, істотний патерналізм (батьківське відношення) держави реалізується по відношенню до всіх членів суспільства, забезпечуючи таким шляхом гарантії певного рівня задоволення потреб населення в послугах охорони здоров'я, освіти, культури, в житлі;– спрямованість регулювання на підтримку вільної конкуренції, зменшення концентрації капіталів в небагатьох руках, створення нових господарських одиниць; – регулювання зайнятості населення з орієнтацією на мінімізацію безробіття;– велика питома вага держбюджету у ВВП (хоча ФРН знаходиться в середині розвинених капіталістичних країн по цьому показнику);

– регулювання економіки в основному через кредитно-грошову політику, а не бюджетно-фінансову. Шведська модель відрізняється сильною соціальною політикою, направленою на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь найменш забезпечених верств населення шляхом високої норми оподаткування.специфічні риси шведської моделі:-низьке безробіття;-профспілкова політика солідарності в області зарплати;-централізовані переговори по зарплаті;-значний державний сектор;-важкий податковий тягар.Японська модель – модель регульованого корпоративного капіталізму, в якій сприятливі можливості накопичення капіталу сполучаються з активною роллю державного регулювання в сферах програмування економічного розвитку, структурної, інвестиційної і зовнішньоекономічної політики і з особливим соціальним значенням корпоративного (внутрішньофірмового) початку. [23. С.60]Японська модель економіки відрізняється розвиненим плануванням, координацією діяльності уряду і приватного сектора. Економічне планування держави носить рекомендаційний характер.Японська модель характеризується певним відставанням рівня життя населення (зокрема заробітної плати) від рівня продуктивності праці. За рахунок цього досягається зниження собівартості продукції і різке підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку. Перешкод майновому розшаруванню не ставиться. Однією з особливостей японської моделі є соціальна організація суспільства в Японії, що передбачає гармонізацію відносин в суспільстві на всіх його рівнях і у всіх соціальних сферах на основі пошани традицій японського способу життя. На базі цих моральних цінностей склалася своєрідна мотивація трудової діяльності. Саме ця модель демонструє значення соціокультурного і конфесійних чинників в економічному житті суспільства.

28. Теоретичні та реалізовані на практиці моделі соціалізму: зміст, риси, суперечності Усі досоціаліст ек с-ми споч виникали в процесі еволюц р-ку, і лише потім наука вдавалась до спроб теоретич осмислити їх. Відмінністю соціалізму є те, що він споч виник як теорія, і лише згодом була зроблена спроба реаліз цю теорію на практиці шляхом революц перетвор. Теорет концепції (моделі) соціалізму: Феодал, Казармений, Утопічний, Держ, Анархіч, Ринк, Бюрократ, Демократ, Комунітарний. Теорет осн реалізованої моделі соціалізму вважається марксистська ек концепція, її головні засади такі: — капіталізм неспромож виріш внутріш притаманні йому суперечн й мусить поступитись місцем наступній ек формації — комуністичній, яка є антиподом капіталістич форми сусп устрою; — комунізм передбач 2 фази сусп р-ку: І — соціалізм; II — комунізм. Соціалізм — перехідна форма від капітал до комун, оск, на відміну від попередніх ек си-стем, які мали єдину ек осн — прив власність, елем комунізму не можуть зародитися у надрах капіталізму. Особл комуністичної системи: — ек осн нової с-ми є сусп власність; — всезагальність праці; — безкласовість; — колективізм, що усуває індивідуал егоїзм; — нетовар(сусп)зв'язки; —розпод здійсн на І фазі сусп р-ку-за працею, на II—за потребами; — самоуправл як антипод держ форми управл; — повне відмир держ як апарату насильства на II фазі сусп розвитку. Реалізація марксистської концепції ек розвитку супроводжув значними теорет змінами і модифікув у марксистсько-ленінську теорію побудови соціалізму, яка мала такі етапи. 1. Політ "воєнного комунізму" була спрямов на ліквід ринк віднос, прив власн та класів, на перехід до безпосеред продуктообм через держ орг влади. 2. НЕП,яка внесла в теорет концепц корективи і насампер визнання: — ринк форм(товар, гроші, ціна, кредит); — двох форм власн (держ та кооперат); — двох класів (робітник і селян, інтелігенції як прошарку); — державної форми управління за участю народу. Реалізована модель соціалізму дістала назву командн-адмініст соціал. Риси командно-адміністративного соціалізму: — тотальне панування державної власності— централізов регулюв всіх зв'язків державою— спотвор ринк відносини(ціни, ренту тощо встановл держава); — прямий розподіл ресурсів; — держ тотальне управл за принципом жорсткої ієрархії; вершину ієрархічної піраміди займає партійна бюрократія; — розподіл за волею держави, яка об'єктивно не може визначити частку індивіда у суспільному результаті економічної діяльності (хоч

зарплата видається за форму розподілу відповідно до кількості та якості праці). Як наслідок, у процесі революційних змін відбулося тотальне одержавлення економіки, політики, ідеології та інших форм суспільного буття. Криза адмін-командної системи стала проявом загостр суперечностей, породжених та нагромаджених нею, які система виявилася не здатною виріш. Суперечності адмін-ком системи: Головна суперечність — суперечн між проголош та реаліз цілями. Форми прояву головної суперечності: — між вивільн трудящих від поневолення (експлуатації) з боку капіталу і поневоленням їх державою; — між проголош метою побудови суспільства всезагального добробуту і сформ економікою тотального дефіциту, який є не лише наслідком, а й передумовою відтворення бюрократичної системи адмін соціалізму; — між проголош метою побудови суспільства, де, всі блага "поллються повним потоком" і здійсниться великий принцип: "від кожного — за здібностями, кожному — за потребами" і деформованою структурою економіки, зорієнтованою на виробництво заради виробництва; — між проголош метою високопродукт виробництва (трудящі працюють на себе й на сусп в цілому) і спадною ефект реального виробн через відсутність конкуренції і тотальне панування держ монополії; — між проголошеною метою побудови суспільства, заснованого на самоуправлінні (самоуправління як антипод державного управління), і реальною системою управління у формі диктатури держави, яка виявляється через диктатуру пролетаріату, диктатуру партії та ін. Прич глибокої кризи командно-адмін системи не вичерпуються тільки нагромадженими нею внутрішніми їй суперечностями. Вони поясн існуючою структ влади та запроваджуваною нею політикою. Значною мірою ця криза зумовлена об'єкт законами нерівномірності та циклічності ек розвитку.

29. Соціально-орієнтована економіка: зміст, риси, місце в ек р-куСоц орієнтов (змішана) ек с-ма:Основними регуляторами економічних процесів виступає ринковий механізм. Державне регулювання доповнює ринкові важелі в тих сферах суспільного виробництва де ринковий механізм виявляється без сисли.Забезпечує макро економічну ефективність та конкурентно здатність соціально справедливість стабільне економічне зростання.В сучасних умовах управління розвитком національної економіки відбувається з урахуванням рішень над національних органів.Принципи "змішаної економіки" розробляли А.Вагнер, С.Чейз, Дж.М.Кейнс, Е.Хансен, П.Самуельсон та інші. Характерними рисами змішаних систем є:1. Приватна власність у її різноманітних формах.2. Переплітання, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший.3. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, а з іншого боку, повинні проявлятись умови ринкового саморегулювання. У такому випадку держава не повинна втручатися в діяльність господарських структур. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і державного регулювання економіки.4. Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини.

Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, а з іншого боку, повинні проявлятись умови ринкового саморегулювання. У такому випадку держава не повинна втручатися в діяльність господарських структур. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і державного регулювання економіки.Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини.

30.Економічна система вільної конкуренціїРинкова ЕС – спосіб організації і функцння відносин між суб’єктами господарюв, що баз на принципах ек свободи, вільної взаємодії поп і проп, вільного ціноутворення та конкуренції. Переваги:=виступає автоматичним регулятором ек, тобто розподіляє рес по галузях і сферах сусп вир-ва відп до сусп потреб; =забезп збалансованість платоспроможного поп і проп; =оперативно реагує на зміну потреб та сприяє їх задоволенню; =сприяє ефективності господарювання (витрат, якості прод). Недоліки:=не здатний забезпечити конкурентне середовище =обумовлює безробіття =обумовлює велику диференціацію населення за доходами =руйнує навколишнє середовище =не здат задовольнити соц-ек потреби сусп-ва.Всі недоліки рикнового механізму має компенсувати держава.

Економічна система вільної конкуренції характеризується домінуванням

приватної власності, використанням найманої праці та системи ринків чистої

конкуренції. Такоє характерною ознакою є свобода підприємництва і вибору,

ліберальна економіка. Важливою рисою є велика чисельність робітників і

продавців на національному ринку і у кожній галузі. Частка кожного з них

дуже мала , тому вони не можуть справляти істотного впливу на ціну, й вона

встановлюється сама на ринку в результаті вільної конкуренції. Пороги входу

в значну частину галузей досить низькі. Законодавчі обмеження дуже

незначні й перешкоджають лише відверто кримінальним заняттям

31.Монополія та держ-монополістичний капіталізм як ек системиМонополія у широкому розумінні означає виключне право держави, підприємства, фізичної особи на володіння будь-чим або на здійснення якого-небудь виду діяльності. Під економічною монополією розуміють велике підприємство, фірму або об'єднання (спілку), яке посідає панівне місце на ринку і концентрує значну частину виробництва і збуту певного виду продукції з метою одержання монопольного прибутку.

За сферою функціонування і причиною виникнення розрізняють природну, адміністративну та економічну монополію. -Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на певний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. -Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності. -Економічна монополія. її поява зумовлена економічними причинами, вона формується на базі закономірностей господарського розвитку. Йдеться про підприємців, які зуміли завоювати монопольне становище на ринку. Державно-монополістичний капіталізм, нова, розвиненіша форма монополістичного капіталізму, для якої характерне з'єднання сили капіталістичних монополій з силою держави в цілях збереження і зміцнення капіталістичних буд, збагачення монополій, придушення робочого і національно-визвольного руху, розв'язування агресивних воєн. Державно-монополістичний капіталізм — це імперіалістичний капіталізм епохи його загальної кризи, існування і боротьби двох систем — соціалістичною і капіталістичною, зростаючої дії сил світового соціалізму на хід історії, невідповідності рівня продуктивних сил, що посилюється, капіталістичними виробничим стосункам, несумісності високого рівня усуспільнення виробництва і праці і частнокапіталістічеського привласнення, епохи прискореного створення матеріальних передумов соціалізму, підйому робітника і визвольного руху.Переростання монополістичного капіталізму в державно-монополістичний — результат дії внутрішніх закономірностей капіталізму.

32.Перехідні економічні системи: зміст, риси, суперечностіПерехідні (трансформац) ек с-ми — це складне явище. В історії р-ку практично кожного соціуму настають періоди, коли стара ек с-ма функціонує за низхідною (занепадає), а в її просторі зародж елем нової системи з тенденцією до самоорганізації та висхідного розвитку. Перехідні економіки можна класиф за аспектами цивілізац і формац процесів. Аспект цивілізаційного процесу: — від неоліту до бронзового віку; — від бронз до залізного віку; — від залізн до передіндустріал віку; — від передіндуст до індустр віку; — від індустріального до постіндустріального (інформаційного) віку. Аспект формаційного процесу: — від первісного до рабовласн ладу; — від рабовласн до феодалізму; — від феодалізму до капіталізму; — від капіталізму до соціалізму; — від соціалізму до капіталізму (для постсоціалістич-них країн тощо). Закономірності трансформації в межах ринкової системи

1. Поглиблення сусп характеру виробництва: — р-ток ек с-ми визнач ступенем р-ку ринку; — виникн монополій усуває обмеж вільного конкур ринку; — розподіл ф-й та сфер д-сті між держ, монопол і немонополізов сектором зменш рівень непередбачув в сусп, забезп певну узгодж між цими секторами та в них самих, формує систему економічних зв'язків як єдине ціле. 2. Зміни у розвитку технологіч способу вир-ва вимагають нових та відповідної адапованості існуючих госп форм. Це виявляється в тому, що, наприклад, ек с-ма вільної конкуренції є формою пристосува до простої кооперації, мануфактур та машин виробництва, монополія є формою адаптації до умов НТР. Автоматизов технологіч спосіб виро-ва потребує впровадж змішаної еко системи, яка б органічно поєднувала процеси усуспільн та індивідуалізац, існування дрібних та великих підприємств, господарств, заснов на різних формах власності тощо. 3. Кожна наступна форма соц-ек р-ку породжує нові фактори ек зрост, не відкидаючи при цьому надбань попередніх. За вільної конкур гол фактором ек зрост є гонитва за надприбутком, одержаним завдяки впровадженню НТП. Формув специфіч ієрархії суб'єктів господар. Гол суб'єктом системи вільної конкуренції є дрібний товаровиробник; — періоду крупного машин виробництва — власник капіталу; — за монополії — об'єднання капіталістів; — в умовах держ-монопол капіталізму — держава. Зміш економіка докорінно змінює місце і роль найм робітника, який дедалі частіше стає співвласником капіталу та учасником управлінс процесу в межах корпорацій (наймані менеджери) й учасником процесу регулювання економіки як цілого (наймані державні службовці).

Зміст перехідної економіки — формування нових елементів та системоутворення їх, яке дає можливість зайняти новому панівне місце в ієрархії підсистем та системи як цілого. Риси перехідної економіки: Нестійкість перехідн ек пояснюється тим, що на відміну стабільної ек системи в якій зміни стосуються переважно механізму функціонування системи, в перехідних системах змінюється сам механізм розвитку. Невизначеність як риса перехід ек пояснюється, насамперед, здатністю елем системи до самоорганіз. Суб'єкти ек ставлять перед собою мету — побудувати ек систему певного типу і розробляють механізми та засоби досягнення мети, але зазвичай теоретично сформульована і практично реалізована мета не співпадає повністю. (непередбачувані заздалегідь моменти, багатоваріантність розвитку). Багатоваріантність самоорганізації системи, різноман устремлінь, цілей, бажань стосовно майб сусп устрою зумовлюють альтерн хар-р розвитку перехід ек. Устремління щодо трансформації старої системи можуть бути успішними і безуспішними (система повертається в модифікованому вигляді до попереднього стану або ж гине). Суперечн перехідних економік є суперечн розвитку, а не функціон. Це суперечн між старим та новим у надрах самої ек системи; між ек і політикою, між ек та ідеологією; політикою та ідеологією; між соц верствами, що традиц склалися, і тими, що зароджуються, тощо. Історичність перехідної ек зумовлена хар-ром умов переходу, прир, ек, регіональними, політ, ідеологічними та соц особл країн, які формують специфіку моделей переходу.

33.Правовий та економічний зміст власностіВласність як ек категорія – виробн. віднос між суб'єктами господарюв з приводу привласн засобів вир-ва та рез-тів праці. Ці віднос показ як відбув віднос вир-ва між працівн і роботодавц. Показує хто і як отрим доходи на певному об'єкті власності.Власність в ек розумінні є історич і логіч визначеною. Власність, що розкрив і реалізов в площені взаємодії “людина-людина” має назву соц-ек власність, яка визначається ступенем р-ку продукт сил і хар-ться с-мою об’єктивно обумовл, історич мінливих віднос між суб’єктами господарюв в проц вир-ва, розподілу, обміну та спожив благ, що хар-ться привласненням засобів виробництва та його результатів.В юрид розумінні власність відтвор системою зв’язків “людина-річ”. Власність відображ майнові відносини , свідомі, вольові взаємозв’язки юрид і фізичних осіб з приводу привласн благ, що закріпл с-мою відповідних прав власності.В розвин ек с-мах суб'єкти корист с-мою прав власн, які містять такі елем (Оноре):-право володіння; -право користув; -право управл; -право на дохід; -право на безпеку; право на безстроков володіння благом.Привласнення – це ек процес, спосіб перетвор предметів, явищ природи і суспільства. Складовими є володіння, розпорядження і користування. Володіння хар-зує необмеж в часі належність об’єкта власн певному суб’єкту, фактичне панув суб’єкта над об’єктом власності.Розпорядження – здійснюване правом прийняття планових і управлін рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта власності.Користування (використовування) – процес виробн застосув і спожив корисних властив об’єкта власності, а також створ за його доп благ.Суб’єкт привласн власності є одночасно володарем, розпорядником і користувачем. Володар реалізує права розпорядника і користувача. Розпорядник може бути користувачем, але далеко не завжди реалізує себе як володар. Користувач окремих благ може функціонувати зовсім не реалізовуючи функції володаря і розпорядника. Проте, тільки в комплексі відносини володіння , розпорядження і користування становлять процес привласнення власності.Відчуження – процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, оречевлення результатів функціонуючої індивідуальної та суспільної праці зперетворенням власності суб’єктів на об’єкти економічних відносин.

34. Поліформізм власності в ринковій економіціВідносини власн є фундаментом б-я ек с-ми. Типи власності: Сусп і Приватна, Змішаний.Суспільна – історично перше сусп привласне засобів і рез-в вир-ва. Всі суб’єкти сусп власності є рівноправ власниками, а мірою розподілу доходів є праця. Форми сусп В: Державна – с-ма ек відносин, при якій управл і розпорядж об’єктами власності здійснюється органами держ управління. Види держ В: =Загальнодерж – сусп В усіх громад країни, яка не поділ і не персоніф між окремими учасниками сусп вир-ва. =Комунальна В це власність регіонал об’єднань тобто обл і рай рад. =Муніципальна В це всі об’єкти, які пребув у власності муніципалітету. Колективна – це с-ма ек відносин при якій пев колектив спільно володіє і розпорядж засобами вир-ва та його результатами. Види колектив В: +В труд колективу – передані держ або іншими суб’єктами майно у власність труд колективу підприємства на правах викупу оренди тощо. +пайова В (на паях) кожний працівник робить свій внесок (пай) і тоді має право на отрим своєї частки відповід до вклад майна. +кооперативна – передбач одинакові права на управл підприємством відпов до внесеного паю. +акціонерна – передбач право управл та розпор відповідно до внеску власників акціонерів. +В гром та реліг об’єднань як правило заснов на спонсор благод внесках, власнику не надає ніяких матеріальних переваг. Приватна – тип В, коли виключ право волод, користув, розпорядж об’єктами В належить одній особі чи особам. Форми приват В: 1) індивідуально-трудова, заснов на особи праці власника та членів його сім’ї: дрібнотовар, ремісниче, фермерське, одноосібне госп-во, де власник і робітник виступають в одній особі. 2) нетрудова (з використ найманої праці) – передбач відокремл робітн від засобів вир-ва, а власника від безпосер участі у процесі вир-ва. Переваги державної В:=завдяки ДВ стає можл концентр на викон важл народно госп завдань. =саме ДВ становить підґрунтя для вирівнюв доходів насел розподілу матеріальних і духовних благ.=створює можливості для планування та управл економікою. Недоліки ДВ: +відсутність у держ підприємств стимулів щодо раціон розподілу обмеж ресурсів. +байдужість до пошуку нових ідей та розробок. +відсут конкуренції для поліпш якості прод. +стимули у людей що до рац, дбайл ставл до держ майна. Переваги приватної В:=Створ стимули для творчої праці; =є руш силою НТП;=породж бережл ставл до засобів вир-ва =забезпечує раціональне використання обмежених рес. Недоліки П В: є основою розшарування сусп-ва і поглиблення диференціації населення за доходами.

35.Роздержавлення і приватизація: зміст, шляхи, формиРоздержавл—процес обмеж держ втруч в ек, перевед держ підприємств на комерц засади господарюв, створ умов для зрост к-сті господар суб'єктів.Його рез-т – звільн підприємств від прямої держ опіки, яка фактично позбавляла їх госп самост, а для держ ставала тягарем як з т-зору оперативного управл підприємствами, так і в плані централізов бюджетного фінансування. Роздержавл ек створило господарюючим суб'єктам підґрунтя для приватизації власності.В широкому розумінні роздержавл означає руйнування управлінс монополії держави. До основних обмежень втручання держави належить:відмова д-ви від надання під-вам дотацій, субсидій, гарант кредитів; скасування примусового державного замовлення; обмеження (не відмова) втруч держ у процес ціноутворення. Це розшир самост підприємств і організ, це відхід д-ви від оператив господ керівн первинними госп ланками. Це зміна форм і методів господарюв.

Роздерж у вузькому значенні передбач перетвор держ власності в інші її форми, супроводжув обов’язковою зміною власника: держ на іншого — приватна особа, колектив, сім госп, акціонерне товар тощо.Цілісна с-ма заходів роздерж включає щонайменше 4 компоненти: дебюрократизацію керування господарством; обмеження державної підприємницької діяльності; стимулювання приватного капіталу; згортання регулювання економіки.Основні форми роздержавлення такі: акціонування держ підприємств і продаж певної ч-ни акцій громад та їхнім госп об'єднанням; оренда майна труд колективами, громад і юрид особами України.Приватизація — це процес передачі або продажу об'єктів держ власн одноосібним чи асоційов приватним власникам, що приводить до зміни форм власн. Сенс приватиз власності полягає в відчуженні держ власн на користь юрид осіб і громадян та формув прива, колектив, змішаної (спільної) форм власності.Мета приватизації у країнах ринкової економіки:+скороч заборгов держ сектору; +стимулюв підприємництва; +розвиток ринку; +розшир меж індивідуальної свободи; +розвиток народного капіталу; +послаблення профспілок. В Україні:=формув прошарку прив власників; =підвищ ефектив функціонув підприємств; =сприяння демонополіз ек;=збільш надходжень до державного бюджету;=залучення іноземних інвестицій

Роздержавлення і приватизація мають одну мету — створення багатоукладної соціально-орієнтованої ринкової економіки.

У принципі, вся розмаїтість методів може бути зведена до: прямого продажу за гроші активів і цінних паперів, пільгового продажу або безплатної передачі активів працівн компаній, масова ваучерна приватизація і реприватизація.Можливі і більш детальне групування форм приватизації.

Так, Світовий банк виділяє наступні способи приватизації:

прямий продаж активів, масова приватизація по ваучерних схемах, викуп контрольного пакета акцій менеджментом і/або працівниками, публічна пропозиція, ліквідація, безоплатна передача муніципальним органам, акціонування, акціонерне державне підприємство за участю іноземного капіталу.

36.Теорія прав власності як «правил гри» в економічній системі

Економічна теорія прав власності пов´язується перш за все з іменами А. Алчіана та Г. Демсетца. Саме вони поклали початок систематичному аналізу цієї проблеми, не зважаючи на те, що економічне значення відносин прав власності достатньо очевидне. Під системою прав власності, згідно з поглядами А. Алчіана та Г. Демсетца, розуміється вся сукупність норм, що регулюють доступ до рідкісних ресурсів. Ці норми можуть встановлюватися і захищатися не тільки державою, але й іншими соціальними механізмами — звичаями, моральними настановами, релігійними заповідями. Згідно з наявними визначеннями, права власності охоплюють не тільки матеріальні об´єкти, а й нематеріальні, наприклад — результати інтелектуальної діяльності. Необхідною умовою ефективної роботи ринку є точне визначення, або специфікація, прав власності. Чим чіткіше визначені та надійніше захищені права власності, тим тісніший зв´язок між діями економічних агентів та їхнім добробутом.З погляду суспільства права власності виступають як правила гри, які впорядковують відносини між окремими агентами, а з погляду індивідуальних агентів вони становлять пучки правомочності на прийняття рішень з приводу того чи іншого ресурсу. Кожен такий "пучок" може розщеплюватися таким чином, що одна частина правомочностей починає належати одній людині, інша — іншій і т.д. Права власності мають поведінкове значення: одні способи дій вони заохочують, інші придушують (шляхом заборони або підвищення витрат) і в такий спосіб впливають на економічний вибір індивідів. Методологічними принципами теорії прав власності є простими: об’єктом аналізу є не організація, а індивідуальний агент, який прагне максимізувати свою функцію корисності в рамках організаційної структури.Основна задача теорії прав власності, як вона формулюється самими західними економістами, полягає в аналізі взаємодії між економічними і правовими системами. Але взаємодія ця завжди реалізується в індивідуальній поведінці економічних агентів. Тому аргументування розвертається звичайно в такій послідовності: права власності визначають, які витрати і винагороди можуть чекати агенти за свої дії, переструктуризація прав власності веде до зрушенням в системі економічних стимулів; реакцією на ці зрушення буде поведінка економічних агентів, що змінилася. Ця логіка — від структури прав власності через систему стимулів до поведінкових наслідків ― ясно виражена в аналізі процесів специфікації прав власності.Теорія прав власності виходить з базового уявлення про те, що будь-який акт обміну є по суті обміном пучками прав власності: “Ці права передаються за допомогою контракту, який фіксує, які саме правочинності і на яких умовах підлягають передачі. Чим складніше залучені в обмін блага і чим складніша структура пов'язаних з ними трансакційних витрат, тим складніший контракт. [11, с. 116-117].Коли на ринку заключається угода, обмінюються два пучки прав власності. Пучок прав прикріплюється до певного фізичного блага або послуги, але саме цінність прав визначає цінність обмінюваних товарів: питання, що відносяться до формування і структури компонентів пучка прав власності , передують питанням, якими, як правило, зайняті економісти. Економісти звичайно приймають пучок прав як даний і шукають пояснення, чим визначаються ціна і кількість обміну товару, до якого відносяться ці права”

37.Структура відносин власності в різних ек с-махЕк власність можна розгляд як цілісну с-му, що склад з окрем елем. Критерії ек систем: +З боку об'єктів власності розрізн власність на засоби праці, предм праці (в сукупності – на засоби вир-ва), роб силу, використов сили природи, науку (засоби наук досліджень та їх результати), інфу. Разом – це власн на продуктивні сили або на умови виробництва. +Суб'єктами власності, в руках яких зосередж більшість названих об'єктів власн та виник різні форми підприємств, є дріб товаровиробн, що не наймає роб сили, індивідуал капіталіст, колективний капіталіст, труд колектив та держава. На інтернаціонал рівні можна виділити міжнар монополії та транснац корпорації. Якщо об'єктом власності є, здебільшого, НД, то ще одним суб'єктом власності є наднаціон органи, зокрема у рамках ЄС.+За сферами сусп відтвор виділяють відносини ек власності у безпосер вир-ві, обміні, розподілі та споживанні. Визначальними з-поміж них є ек власність у сфері безпосереднього виробництва. У сфері обміну, розподілу і спожив суб'єктом відносин ек власності може стати б-я особа, яка щось купує або продає (сфера обміну), сплачує податки, отримує певні види виплат із бюджету держави тощо (сфера розподілу), отримує послуги, які водночас і надаються, і споживаються (особисте невиробниче споживання). +За інтегральним критерієм, який враховує перші три критерії у цілому або поєднує суб'єктно-об'єктний підхід та розвиток ек власності за сферами відтворення. Система відносин власності: =відносини привласнення; =відносини господарського використання майна об’єктів власності; =відносини економічної реалізації власності; Привласнення – це ек зв'язок між людьми, який встановл їх віднош до речей, як до власності (певна річ стає власністю, коли сприводу неї люди вступають у певні економічні відносини). Відносини використання госп майна вкл. Володіння – поч форма власності, пов”яз з наявністю у того чи ін суб”єкта об”єктів власності, розпорядж, користування об’єктами відносин розпорядж, буває повним (володар є власником майна) або частковим (володар не є власником). Користування – право користув означає,що користувач отримує від власника об”єкта право на його використ чи експлуатац на пев термін. Розпорядження – вища категорія прав власності, яка передбачає, що розпорядн об’єкта є його повним власн, отже має право на влас розсуд вирішув долю об’єкта або делегувати це право іншим суб’єктам. Відносини ек реалізації власності – власність ек реалізується тоді, коли вона приносить власнику дохід.38.Відносини і форми власності в трансформаційній ек України

Досить довго в Україні панувала суспільна власність. Вона існувала в двох основних формах: загальнонародній власності і кооперативній власності.Сьогодні в Україні за умов демократизації економіки і формування ринку відбуваються істотні зміни у відносинах власності. Вони ґрунтуються на прийнятих Верховною Радою України законах "Про власність", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актах. Дані закони передбачають певні заходи для здійснення переходу від монополії держави на привласнення засобів і результатів виробництва і на управління ним до різноманітних форм власності.Власність в Україні виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна, інтелектуальна. Всі форми власності є рівноправними і держава створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту. Суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи, держава, а також спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.Інтелектуальна власність- це є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, результати наукових досліджень.Власність спільних підприємств, іноземних громадян, організацій і держав. Спільні підприємства з участю юридичних осіб і громадян України та юридичних осіб і громадян інших держав можуть мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення діяльності, визначеної установчими документами.Іноземні держави мають право на території України у власності майно, необхідне для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин, у випадках і порядку, встановлених міжнародними договорами і законодавчими актами України.

39.Товарне виробництво:необхідність, зміст, риси, видиУмовами виникн товар вир-ва є такі:сусп поділ праці та спеціаліз вир-ва, які призводять до спеціалізац виробників на виготовл окремих видів продукції або на певній виробн д-сті. Це робить можливим і необх обмін між виробниками, що спеціаліз на певному вир-ві; обмеженість сукуп виробн. ресурсів і матер благ, що спожив (їхня відносна рідкість).Товар виробництво - це така форма організ сусп госп, за якої продукти виробл ек відособл виробниками, котрі спеціаліз на виготовл певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-прод на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмін, стають товарами.До визначальних рис товарного виробництва також належать:а) використ грошей як посередника обміну;б) наявність конкуренції;в) вільне ціноутвор;г) стихійність р-ку як форма саморегулюв економіки.Товар організ вир-ва і адекватна їй форма зв'язків еволюціонують разом з р-ком продукт сил, суспільним поділом і кооперацією праці.Специфіка товар виробництва насампер пов'язана з існуванням різних його типів. По-перше, товар вир-во поділ на просте і підприємницьке.Просте виробництво засноване на особистій праці власника засобів виробництва, дрібне за своїми розмірами, йому властиві пряме поєднання виробника із засобами виробництва, відсутність купівлі-продажу робочої сили як товару. У формі товару тут виступають лише речові фактори виробництва та готовий продукт.Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв'язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці - це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника та членів його сім'ї. Підпр вир-во передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво, як правило, ґрунтується на ручній праці та нескладній техніці, а підприємницьке - на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.Виділяються ще два типи товарного виробництва: перший - із стабільною (охоплює період до другої половини ХХ ст.), другий - з безперервно поновлюваною номенклатурою товарів (розпочався у другій половині ХХ ст.).

40.Товар та його власт. Послуга як товар. Інформація як товар.Товар—це ек благо, що задов певну потребу люд і викор для обміну. Найважл хар-ми товару є його споживча вартість і вартість. Споживча вартість — це здатн товару задовольн будь-яку потребу людини. Оскільки товар задовольняє потреби не самого виробника, а іншої особи, то він має не просто спож вартість, а сусп спож вартість, тобто є споживчою вартістю для інших. Вартість товару — це уречевл в товарі сусп праця виробника. Вартість проявл за доп зовн форми її відбиття — мінової вартості. Мінова вартість є певним кільк співвіднош (пропорцією), в якому товар одного роду обмінюється на товар іншого роду. Наведена вище концепція товару і його властивостей в економічній науці відома як теорія трудової вартості. Ця теорія була започатк ще класиками політ економії — Адамом Смітом і Давідом Рікардо. Згодом вона розроблялась Карлом Марксом і його прихильниками. Однак у суч неокл ек теорії існують деякі інші підходи до хар-ки товару та його власт. Зокрема введені в наук обіг такі поняття, як "корисність", "цінність" та "рідкість" товару. Якщо порівн категорії "спож вартість" і "корисність", то на перший погляд ці категорії є синонімами, між ними немає різниці. Але це не зовсім так. У класиків спож вартість - це природна корисність товару взагалі, безвідносно до потреб конкретної людини. Корисність у неокл поняття чисто суб'єкт, індивідуал для кожної конкретно людини. Вона показує ступ задовол або приємності, які отримує конкретна людина від спожив того чи іншого товару або послуги. Один і той самий товар з однак спож варт може мати зовсім різний ступінь корисності для окремих споживачів. Цінність. Люди, купуючи ті чи інші товари, тим самим ніби оцін ступінь їхньої корисн конкретно для себе. Неокл оцінку ступеня корисн блага індивідом подають як цінність. Тому цінність для них категорія суб'єкт. Поєднання вартості й цінності та їхнє сусп визнання відбивається в ціні. Ціну можна вваж формою грош вираж вартості й цінності товару. Ціна зумовл можл одноч прояву інтересів виробн і спожив. Тільки вартість є рушій мотивом для товаровиробн, так само як цінність — рушійний мотив для споживача. З позицій неокл поглядів, цінність благ залежить також і від їх рідкості, тобто від жагучості потреб та к-сті благ, які здатні ці потреби задовол. Рідкість — характеристика ек благ, що відображ обмеж ресурсів для задовол безмеж потреб сусп. Більшу цінність мають ті блага, що обмежені, рідкісні порівняно з потребами в них. Наприклад, вода має більшу корисність для людини, ніж діамант. Але води є достатньо, а діамантів мало. Тому діаманти, корисн яких набагато менша для задовол життєвих потреб, оцінюються людьми дорожче, ніж вода.

41. Величина вартості товару та фактори, що визначають її З кількісного боку вартість вимірюється співвідношенням індивідуальної та суспільної вартості. У кожній галузі промисл існує, як правило, кілька підприємств, які виготовл однорідну продукцію. На кожному з них різний рівень техніки, кваліф робітн, організ виробн, продуктив праці та ін. Тому на виготовл одного й того самого товару на цих підпр витрач неоднак роб час і встановл різна вартість (індивідуальна вартість). Проте вартість товару визнач не індивідуал, а сусп необх затратами праці, в основі яких — суспільно необх робочий час. Сусп необх роб час — час, потрібний для створен будь-якої спож вартості за існуючих сусп норм умов виробн, інтенсив та продукт праці, серед рівня техніки, кваліф працівника тощо. Такі середні умови встановлюються на під-вах, які виготовл осн масу певної продукції. Сусп необх затрати форм в процесі конкуренції товаровиробн. Затрати, більші від сусп необх, за таких умов не визнаються на ринку. Вплив на вартість продуктивності праці. Вартість товару залеж від багатьох чинників, передусім — від прод праці. Прод пр — к-сть прод, яка виробл за одиницю роб часу. Із зрост прод пр у кожній одиниці продукції втілюється менша к-сть праці. Внасл цього вартість одиниці продукції зменш, а вартість всієї виробл маси залиш незмінною. Вплив на вартість інтенсивності праці. Інтенс праці — затрати праці за одиницю часу. Зрост інтенс праці рівноц подовж роб дня. Це зумовл тим, що при зрост інтенс праці вдвічі робітник за хвилину повинен робити вдвічі більше рухів, а отже, у стільки ж разів більше витрач фіз, нерв енергії. Тому інтенсивніша праця створює за одиницю часу більшу вартість, ніж менш інтенс. Отже, вартість товару перебуває в оберн пропорц залеж від прод пр і прямо пропорц — від інтенс праці. Вплив на вартість складної праці. Проста праця — праця, яка не потреб поперед освіти і кваліф.(землекоп). Складна праця — праця, для вик якої потріб спец підготовка, оволодіння певною спеціальністю, що, у свою чергу, передбач потребу в здобутті освіти, кваліф. У склад праці втілена не лише праця кваліф працівн, а й опосередков праця, яка була витрач на його підготовку. Тому складна праця — це помножена проста праця, і за од часу нею створ більша вартість. Визначення вартості товару сусп необх витратами праці — його х-ка з боку виробника. В ек теорії такий підхід розроблено К. Марксом і названо теорією труд вартості. Теорію оцінки варт товару споживачем розроб представн австр школи політ економії й підтрим прихильники неокл напряму.

42. Закон вартості: зміст та функції Закон вартості — особл ек закон, який вираж внутрнеобх, суттєві та сталі зв'язки між сусп необх працею і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції. У найбільш загальній формі закон вартості означає обмін еквівал, тобто обмін товарами та послуг між виробн та їх купівлю на ринку відпов до сусп необх витрат на їх виготовл. Його важл рисою є наявн сталого зв'язку між попитом і пропоз. Якщо їх баланс поруш, то обмін товарами не відповідає к-сті витрач на них сусп необх робочого часу.Закон вартості вираж також внутріш необх зв'язки між працею виробн товарів у мин і конкретними умовами виробн. Тому вартість товарів визнач роб часом, який витрач не на їх виробл, а на їх відтвор. (за масового виробн нової дешевої моделі легк автом ціни на попер марку будуть зниж прибл до рівня ціни нового автом.) Закон вартості є законом функц і р-ку товарного виробництва. Цей закон: регул зв'язки між товаровиробн, а також розпод і стимул сусп працю в умовах товарного виробництва. Закон вартості — це закон, який передбач, що вир-во й обмін товарів мають здійсн на осн їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів.У ринковій економіці закон вартості виконує такі функції: — стихійно регулює сусп вир-во; —стимулює розвиток продукт сил сусп; —обумовлює ек і соц диференціацію товаровир. Функції закону вартості: -Обумовл диференці товаровиробн, тобто збагач одних і банкрутство інших -Стимул роз-к продукт сил, спонук товаровироб вводити нову техніку і вдоскон методи організ вир-ва-Регулює пропорції сусп вир-ва, оскільки на його осн проходить стих розподіл (через ринок) капіталів і роб сили між окремими галузями вир-ва.-Регулююча роль закону вартості виявл в тому, що через механ колив цін навколо вартості відбув розподіл роб сили і капіталу між різними галузями виробн, внаслідок чого стихійно досяг певна пропорц, збалансов між сферами сусп вир-ва. Відхилення цін від вартості ек сигналізує товаровир про зміну кон'юнктури ринку, а відповідно орієнтує виробництво, яких товарів недостатньо, а яких — надмірно. Закон вартості стимул роз-к продукт сил. Кожний товаровир в умовах конкуренції і загрози розор прагне здобути найб прибуток. Цього можна досягти, якщо індивідуал вартість його товару буде нижчою, ніж суспільна, ринк вартість, а це можливо за умови зменш індивіду затрат праці на вир-во товару на основі впровадж нової, продукт техніки, поліпш організ вир-ва тощо.

43.Трудова та інформаційна теорія вартості

Трудова теорія вартості: Визнання праці джерелом багатства, а економічний світ - величезною майстернею, де розгортається суперництво між різними видами праці. Вартість визначається затраченою працею.

Інформаційна теорія вартості: Домінуючим типом у структурі суспільної праці є цілісна інтелектуальна праця. Знання - джерело вартості.

44.Генезис форм організації сусп. вир-ваФорма сусп вир-ва — це певний спосіб організації госп діяльності. Людство пройшло довгий істор шлях р-ку і знало дві осн форми орг сусп вир-ва: натур і товарну. Істор першою формою було натур гос-во. Натур гос-во — такий тип орган вир-ва, при якому люди виробл продукти для задовол своїх власних потреб, тобто продукти праці не набув товарної форми і признач для власн та внутро госп спожив безпосер виробн. Осні риси натур гос - ва : —Замкнутість ек діяльності. Кожна госп одиниця відокремл від інших, спир на власні виробн та прир рес, забезп себе всім необх для життя, тобто є самодостатньою. —Ґрунтується на ручній праці, примітив засобах вир-ва та навпрост організ праці. —Відсутність обміну.—Панівна форма сусп вир-ва в усіх докапіталіст формаціях. Поступово на зміну натур гос-ву прийшло товар вир - во як розвинутіша і ефект форма організ сусп вир-ва. Товарне вир-во — це така форма організ сусп гос-ва, за якої продукти виробл не для спожив їх виробн, а спец для обміну, для продажу на ринку. Товар вир-во на відм від натур є не замкнутою, а відкритою ек формою госп. В тов госп між виробн існують не безпосер госп зв'язки, а опосер через обмін продукт їхньої праці як товарами. При цьому виробн є ек вільними у виборі товарів і партнерів. Тов вир функц і розв на засадах таких ек законів: закону вартості, закону поп і пропоз, закону конкур, законів грош обігу та ін. Причини виникн:— наявн сусп поділу праці, за якого відбув спеціаліз виробн на виготовл певних продуктів або на певних видах д-сті. Там, де немає суспільного поділу праці, не може бути і товарного вир, тов-грош віднос. Без поділу праці, без якісної диференц труд д-сті виробн обмін результ їхньої праці буде ек безглуздим, оскільки всі вони будуть вироб одні й ті самі види продуктів. — наявн ек відособл виробн благ як власників. Прод праці протистоять один одному як товари, якщо вони виробл ек самост виробн, що самі розпорядж рез-ми своєї праці. Тобто ек відокремл зумовл наявн сильно визнач ек інтересу суб'єкта і свободу вибору ним госп діяльності. Ек осн відокремл госп суб'єктів стає споч прив власність на засоби вир-ва, а потім і інші форми власності (колективна, акціонерна, змішана та інші). Розрізн два типи тов вир-ва: просте і розвинуте. Просте тов вир-во — це дрібне вир-во індивідуал самост ремісників і селян, що прац на ринок. Притаманне докапіталіст суспіл. Розвин форма товар вир-ва — це вищий і ефект ступінь тов організації госп, заснов на вел прив власності, найм праці й машинній індустрії. Притаманна капіталіст сусп. Товарне виробництво є осн виникн і р-ку ринкової економіки.

45.Гроші, суть, ф-їГроші — це особливий товар, який виконує роль загал еквівалента, виступає посередником в обміні товарів і виражає ек відносини між людьми з приводу виробництва та обміну товарів. Найбільш повно суть грошей виявляється у тих функціях, які вони виконують: 1) міра вартості; 2) засіб обігу; 3) засіб нагромадження та утворення скарбів; 4) засіб платежу; 5) світові гроші. Міра вартості. Вартість усіх товарів вимірюється грошима. Ціна - це вартість товару, виражена в грошах. З виникненням паперових грошей країни встановлювали золотий вміст грошової одиниці, що називався масштабом цін. Реалізацію функції грошей міра вартості сьогодні ускладнює інфляція. Засіб обігу. Обіг товарів в умовах розвинутого товарного вир-ва і обміну здійснюється за доп грошей за формулою Т-Г-Т (товар-гроші-товар). Оскільки у цій функції гроші постійно перебувають в русі, для її здійснення не потрібні повноцінні, реальні, тобто золоті гроші. Це одна з тих функцій, що спричинила появу паперових грошей. Засіб нагромадж або утворення скарбів - пов'язана з випаданням грошей зі сфери обігу. Сьогодні в більшості країн нагромадж гроші не у вигляді скарбу, а в формі рахунків у банках, акцій тощо. Тобто нагромадж вже не гроші, а капітал. Здійснення цієї функції грошима суттєво обмежене. Засіб платежу - пов'язана з кредитом. В ек діяльності виникає маса обставин, в яких момент купівлі не може збігатися з моментом сплати. В такому випадку продавець виступає як кредитор, а покупець - як боржник. Слід зазн, що відносини кредиту виник не лише під час купівлі товарів і послуг, але й в процесі купівлі роб сили, при чому в даному випадку саме робітник кредитує підприємство або установу своєю працею. Саме здійснення цієї функції призвело до появи кредитних грошей (векселі, банкноти, платіжні доручення, чеки тощо). Тобто це також одна з тих функцій, з якою пов'язана поява паперових грошей. Світові гроші. Для ХІХ ст. твердження Маркса про те, що, виходячи на світовий ринок, гроші скидають з себе національні мундири і предстають у своїй первісній формі - у формі золотих злитків, було, безумовно, вірним. А в ХХ ст. цю роль все активніше починають відігравати національні валюти. З часів Ямайської валютної угоди конвертованість валюти - це вільний обмін по плаваючому курсу національної валюти на валюту іншої держави.

46.Виникнення грошей. Еволюція концепційГроші мають багатотисяч історію. Це складний і найважл елем ринкової економіки. Існують дві основні концепції, що пояснюють причини виникн грошей: раціоналістична й еволюційна. Раціоналістична. Пояснює виникнення грошей як рез-т домовленості між людьми про введення спец інструмента (грошей) для здійсн обміну товарів Еволюційна. Ствердж, що гроші виникли стихійно, незалеж від волі людей, у рез-ті тривалого еволюц роз-ку сусп поділу праці, товар вир-ва та обміну. Раціоналістична концепція панувала до кінця XVIII ст. Вона має прихильн і серед деяких суч економістів. Так, П. Самуельсон визначає гроші як "штучну соц умовність", а Дж.К. Гелбрейт вважає, що закріплення грош ф-й за благород металами та іншими предм — "продукт угоди між людьми". Однак спроби пояснити походження грошей угодою між людьми чи законодавч актами д-ви є не дуже переконливими. Адже гроші у своїх найпрост проявах виникли на ранніх етапах р-ку окремих народів. Можна припустити, що держава лише на певній стадії розвитку законодавчо закріпила певний товар, який стихійно виконував роль загал еквівал, як "декретні гроші". Еволюційна концепція вперше була сформул засновн класичної політ економії А. Смітом, Д. Рікардо, а потім була розвинута К. Марксом. Вони аргументовано довели, що гроші мають товарне походження і виникли в рез-ті тривалого р-ку сусп поділу праці, товар вир-ва, обміну та послідовної зміни форм вартості. На ранньому етапі розвитку люд сусп появі грошей передувала епоха натур (бартерного) товарообміну (Т1—Т2), коли товар Т1 виражав свою вартість у протиставленому йому товарі-еквіваленті Т2. У міру роз-ку товарного виробництва та насич ринку товарами прямий товарообмін дедалі більше ускладнювався. Для того щоб отримати потрібний товар, необхідно було попередньо відшукати товар-посередник, який задов би партнера обміну, а з часом і товар, який би відповідав інтересам усіх учасників обмінних операцій, тобто був загальним еквівалентом. 3 подальшим роз-ком тов віднос роль товару-посередника, який вик ф-ю загал еквів, закріпилась за дорогоц металами — сріблом та золотом, а згодом — тільки за золотом. Золото стало краще інших товарів виконув роль загал еквів і назив грошима. З появою грошей увесь товарний світ ніби розділився на два полюси: на одному знаходяться всі звич товари, на другому — особл товар — гроші, що вик роль загал еквівал і мають абсол ліквідність. Гроші сприяли трансформації бартерного товарообміну (Т1 –– Т2) у товарно-грошовий обіг (Т1—Г—Т2).

47.Форми грошей та їх хар-каМонета - зливок металу точно визначеної форми, ваги і проби, який є узаконеним засобом обігу. Монета виявилась найдосконалішою формою дійсних грошей. Найб розвитку вона досягла в період золотого монометалізму, який проіснував у нац грош обігу до 30-х років ХХ ст., поступившись місцем нерозмінним на золото паперово-кредитним грошам. У сучасній грошовій системі функціонують паперові й кредитні гроші.Паперові гроші - знаки, символи цінності (вартості), що не мають власн вартості та наділені держ владою примусовим курсом обігу. Вони не мають золотого забезп, тому їх ще назив білетами держ скарбниці.Кредитні гроші - це неповноц знаки вартості, які виник і функціонують в обігу на осн кредитної угоди й вираж відносини між кредитором і боржником. Існують такі види кредитних грошей: вексель, банкнота, чек, кредитна картка, електронні гроші.Вексель - це письмове боргове зобов'язання встановленої законом форми, в якому вказані велич грош боргу, строки його сплати, а також право його власника вимагати від боржника сплати боргу після закінч встановл строку. Векселі бувають простими і переказними.Простий вексель випис боржником на ім'я кредитора із зобов'яз виплатити йому в зазнач строк вказану суму і не може бути переданий третій особі.Переказний вексель (тратта) - це вексель, який може передаватися третій особі (ремітенту) для отримання ним боргу з векселедавця у визначений строк. Залежно від характеру виникнення векселі поділяються на комерційні і банківські.Комерцій вексель - це боргове зобов'яз, яке підприємці видають одне одному при куп-продаж товарів з відстрочкою платежу, тобто в борг.Банкнота - це вексель банку, за яким пред'явник може в будь-який час одержати гроші і яким банк замінює комерційний вексель.Чек - письмове розпорядж власника поточ рахунку в банку про виплату готівки або перерахув з його рахунку на інший рахунок певної суми грошей. Чеки бувають: іменні, на пред'явника і ордерні.Кредитна картка - це іменний платіжно-розрах документ, який засвідч особу власн рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкоюЕлектронні гроші - це банків с-ма переказу грош засобів за доп ЕОМ.

48.Функціональні форми грошей.

Різні види грошових форм поєднуються у певні агрегати. Грошовий агрегат — це встановлене законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне групування грошових форм. Під ліквідністю розуміється можливість використання певного активу в ролі засобу обігу (чи платежу) і одночасно його здатність зберігати свою вартість. Поняття “грошовий агрегат” досить точно відбиває сутність явища. Багато з його складових (наприклад, чек, сертифікат чи кредитна картка) нині не можуть самі по собі розцінюватись як гроші, але вони виконують якусь із функцій або підфункцій грошей, відіграють їх роль, залучаються і агрегуються грішми у свій рух як власні елементи.Грошові агрегати М0, М1, М2, М3. Першим групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М0, який являє собою готівку чи гроші поза банками. Грошовий агрегат М0 має найбільшу ліквідність. Його структурними елементами є:- монети, що їх карбують державні установи;- скарбничі білети, що є казначейськими зобов’язаннями, випуск яких пов’язаний з фінансуванням дефіциту державного бюджету (ця форма грошей нині в Україні не використовується);- банкноти, що являють собою різновид кредитних грошей, емісія яких здійснюється центральними банками (в Україні Національним банком). Банкнота має загальну оборотність і, як і монета, абсолютну ліквідність.Другим групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М1. Його ще називають грошовою масою у вузькому розумінні. Функціональні форми грошей, що поєднані в агрегат М1, використовуються переважно у функції засобу обігу. Структурними елементами грошового агрегату М1 є готівкові гроші (агрегат М0) та трансакційні депозити.всё мне трудно дишать.... я ща буду биться головой об стену........Трансакційні депозити — це вклади фізичних та юридичних осіб у комерційні банки й ощадні установи, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів, що здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказівНаступним групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М2. Його називають грошовою масою в широкому розумінні. Функціональні форми грошей агрегату М2 використовуються не тільки як засіб обігу, але і як засіб нагромадження чи збереження купівельної спроможності. Його структурними елементами є грошовий агрегат М1 та строкові депозити, що отримали назву “майже грошей” або “грошових активів”. Строкові депозити являють собою гроші, які зберігаються на безчекових ощадних рахунках у комерційних банках та ощадних установах, про що їх власники отримують певні свідоцтва — сертифікати. Перетворення цих грошей на готівку чи інший високоліквідний платіжний засіб обумовлене певним строком. Гроші на таких рахунках застосовуються здебільшого у функції засобу нагромадження, а не засобу обігу, тому їх ліквідність є більш низькою.Ще нижча ліквідність у тих грошей, які клієнти зберігають на рахунках, відкритих для ведення банками довірчих операцій. Сукупність цих активів і грошового агрегату М2 становить грошовий агрегат М3. У деяких країнах виділяється також агрегат L, який включає до свого складу агрегат М3, казначейські векселі та деякі інші грошові активи.

49.Закони грош обігуГроші - це товар, який вик функцію загального еквіваленту.Гроші - єдиний товар, цінність якого проявляється в той момент, коли ми від нього позбавляємось. Грошовий обіг - це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві. Закон грошового обігу передбач, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.Суспільний поділ праці і розвиток товарного виробництва є об'єктивною основою грошового обігу. Утвор загальнонац і світових ринків дало новий поштовх подальш розшир грош обігу. Гроші обслуговують обмін сукуп сусп продукту, у тому числі кругообіг капіталу, звертання товару і надання послуг, рух позичк капіталу і доходів різних соц груп.Грош обіг здійснюється в двох формах: наявної і безготівк.К-сть грошей, необх для обігу, тобто форми грошей, підпорядков своїм особл законам.Загальний закон к-сті грошей в обігу з урахуванням функцій грошей (міра вартості і засіб обігу) вираж формулою: К=Ц/О, де К – к-сть грошей, необх для товар обігу в певному році; Ц – сума цін товарів, що реаліз у певному періоді; О – середне число оборотів за рік грош одиниці. З р-ком функцій грошей, формула набула складніш вигляду: Кп=(СЦ-К+П-ВВ)/Шо, де СЦ – сума товарних цін; К – сума цін товарів, проданих у кредит; П – сума платежів за борг зобов’яз; ВВ – сума взаємопогашув безготівк платежів; Шо – середня кількість оборотів грош одиниці.Осн елем закону грош обігу є товар маса, що перебуває у обігу, рівень цін товарів і шв обігу грошей. Збільш шв обігу грош одиниці рівноцінне зменш грош маси.Згідно із суч кількісною теорією грошей і цін, основополож якої є америк економіст Фішер, к-сть грошей в обігу визнач за ф-лою: К=P*Y/V, де К – кількість грошей, необх для товар обігу в певному році; Р – абсол рівень цін; Y – реал обсяг вир-ва; V – шв обігу грошей.Закони грошового обігу - спроба усвідомити шляхи подолання або уникнення надзвичайно складного економічного явища, що пов'язане саме з паперовими грошима - інфляції.

50.Демонетизація грошей: причини, зміст, етапи Демонетизація золота і формування нових валютних систем пройшли певний істор шлях. Початк його етапом було витіснення золота як грошей у Іпол XX ст. з внутр товарообор. Закінч цей шлях заміною золота в товарооб на світовому ринку. В основу цього процесу поклад як реальні можливості, так і об'єктивну необхідність.Найбільшого розвитку світова грош с-ма, заснов на золоті, досягла на поч XX ст., коли забезпечувався необмеж обмін нац валют на золото. Ця с-ма одержала назву золотого стандарту. Нині на основі демонетиз золота форм нова міжнар валютна система, юридичний статус якої почався після підписання Ямайської угоди.З розвитком масштабів тов госп золото поступово не в змозі було вик функцію засобу обігу, платежу, а потім і світових грошей внаслідок недост для цього його к-сті. До того ж застосув паперових, а потім кредит та електр грошей все більше відривало їх від своєї золотої основи. Це давало змогу урядам віддаляти золото від його представн форм внаслідок інфляції тощо.

51.Сучасні теорії грошейПредставники функціональних концепцій грошей серед конкретних причин, які виклик необх використ грошей, назив такі: відсутність синхронізації надходжень і платежів, яка ускладн прямий товарообмін; наявність трансакційних витрат, тобто витрат праці і ресурсів, необх для здійсн товарообмінних угод (у цьому випадку гроші є засобом мінімізації витрат); невизначен госп перспектив, що змушує учасників обігу накопич залишки грошей для страхув від ризику; час як невід'ємн елемент процесів вир-ва і обігу товарів, який надає грошам роль з'єднув ланцюга між сьогоденням і майбутнім. Економісти неокл школи, як правило, пов'яз існування грошей з першими двома причинами, а прихильники кейнс напряму - з двома останніми.Ще в XIX ст. чимало економістів звертали увагу на відсутн у вчених навіть відносної згоди з питання про сутність грошей. Незважаючи на велику к-сть досліджень з грош теорії, таке полож спостеріг й нині.У суч світовій ек теорії існує кілька принципово різних підходів до визначення суті грошей. Прихильники першого підходу (М. Фрідман, А. Шварц та ін.) фактично розглядають гроші лише як зручний спосіб організ статистичних спостережень і визначають їх як "тимчасове вмістилище купівельної сили". При цьому увага концентр на конструюванні різних грошових агрегатів, виявленні елементного складу пропозиції грошей тощо.В основу другого підходу - найбільш пошир серед західних економістів - покладено попередній теорет аналіз функцій грошей, на підставі якого визнач суті і форми грошей. Так, автори популярного підручника "Економікс" америк професори К. Р. Макконнелл та С. Л. Брю вважають, що гроші - це те, що гроші роблять. Все, що виконує функції грошей, і є гроші. Л. Харріс також визначає суть грошей через їх ф-ї, стверджуючи, що гроші - це будь-який товар, який функціонує як засіб обігу, розрахунк одиниця і засіб збереж вартості. Найчастіше в роботах суч західних учених виділяється три функції грошей: засіб обігу, од розрахунку, збереж вартості. Первага при цьому віддається функції засобу обігу. Поширеним є ототожнюв грошей як засобу обігу чи засобу платежу і об'єдн двох останніх в одну ф-ю. Отже, питання про функції грошей підмінюється питанням про суть грошей.Найбільш обгрунтовано історичну суть і функції грошей розкрив концепції, які розгляд їх через роз-к форм вартості.

52. Риси та принципи функц іонува ння сучас ринкової ек Риси: економічна свобода, конкуренція, мобільність ресурсів, автономність дій учасників ринку, вичерпна поінформованість суб'єктів, соціалізація та глобалізація економічних зв'язків. Принципи функціонування: =принцип безмежності людських потреб; =принцип обмеженості ресурсів; = альтернативність вибору; =принцип рац поведінки господарюючих суб”єктів, що полягає в прагненні максимізувати корисність; =принцип егоїстичного індивідуалізму (що вигідно індивіду – вигідно суспільству)

53.Ринок: поняття, еволюція поглядівРинок – класичне поняття, виникло VI-VIIтис р тому(Арістотель)-обмін;-місце, де зустрічаються виробник і споживач;-процес обміну та руху товарів за певними ек законами;-ек відносини, ек зв'язки,які виник між ек суб'єктами з приводу руху товарів(куп-продажу, обміну, обігу). - отже, це форма соц.-ек життя сусп., при якому вир-во і відтвор матер благ, відносин, ек інтересів відбув на осн принципів товар вир-ва і руху. Осн принципом товар вир-ва є ек свобода в госп д-сті, яка передбачає ек мету – отрим прибутку чи ек ефекту.Ринок ставить 3 ?: що виробляти?(ціна – визнач категор); як вироб? (виріш виробн. через конкуренцію); для кого виробл?(попит).Ринок - досягнення всього людства на всіх етапах його розвит-ку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких від-творюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.Саме вони і є тим "робочим одягом", в якому діють економічнізакони суспільного виробництва, тобто утверджується природний хід господарського життя суспільства.З політико-економічної точки зору ринкове господарство є обов'язковим, невід'ємним компонентом товарного виробництва. Отже, природа, економічний зміст, функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарним виробництвом, його принципами та законами. Етапи формування: І. класичний вільний ринок(до сер ХІХст) – держ не втруч в ек, виступ як нічний вартовий – слідкув за сплатою податк, захищ прив власн.ІІ. Регульований ринок(сер ХІХ-50-ті ХХст) – втруч держ в ек життя сусп. з метою обмеж свавілля монополії та захисту і р-ку конкурент середов.ІІІ. Соц-орієнтов ринок(50-ті ХХ-зараз) – крім механізмів регул д-ва викон ф-ї соц. захисту насел.

54. Ринок: зміст, структура та функції. РИНОК – сукупність продавців і покупців, які вступають між собою в ек відносини з приводу купівлі-продажу тов і послуг за допом механізму узгодження цін на осн суспільно необхідних витрат праці з урахуванням поп і проп. Стр-ра ринку: За об”єктами обміну: +ринок ресурсів – форми: Р праці, Р капіталу, Р землі та нерухомості; +тов ринок – Р споживчих тов, Р послуг, Р науково-техніч розробок та інфи; +фінансовий ринок – грошового Р, Р цінних паперів, валютного Р. Залеж від умов, в яких діють госп суб”єкти: =вільний Р, =монополізований Р, =монополістич конкуренція, =регульований (держава законодавчо обмежує ек свободу окремих господарюючих суб”єктів, формуючи та захищаючи конкурентне середовище). За територіальною ознакою: місцевий, регіональний, національний, світовий. Стос відповідності чинному законодавству: легальний (дозволений законом і відкритий для оподаткування), тіньовий (незареєстров, ухил від сплати податків). Стос способу формування: стихійний, організований. Ф-ції: 1) вартісноутворюючу та ціноутворюючу — здійснює остаточне визначення вартості товарів і послуг та їх реалізацію, перетворює продукт праці на товар; 2)відтворювальну — забезпечує безперервність процесу суспільного відтворення (зокрема, зв'язок між виробництвом і споживанням), формує цілісність національної с-ми та її зв'язок з ін нац економіками в масштабі світового ринку; 3) регулювання – регулює всі ек процеси; 4) стимулювання; 5) розподільча.

55. Ринкова інфраструктура: зміст та функції . Поняття «ринок» використ в різних знач. Економісти цей термін розуміють насамперед як категорію обміну, його хар-ку. Ринок - це засіб взаємодії ек суб'єктів заснов на ціновій с-мі і конкур. Це особл механізм координації ек дій.Як і всяка об'єктивно існуюча с-ма, ринок має власну інфрастр- сукуп організ-правових і ек віднош, що зв'язує ці віднош при всьому їх різноманітті в одна ціл –с-ма держ, прив і сусп інститутів (організацій і заснувань) і техн засобів, що обслугов інтереси суб'єктів ринк відносин, забезпеч їхню ефект взаємод. Іфрастр - означ сукуп галузей та видів д-сті, які обслугов виробничу і невиробничу сфери економіки (транспорт, зв'язок, комунальне господарство, загальна та професійна освіта, охорона здоров'я тощо). Сутність ринкової інфраструктури. Ек припускає створ товарів і їхнє довед до спожив. Останнє потреб організації сфери обертання товарів. Інфрастр ринку - це сукуп інститутів, що забезп обертання різном товарів. Обслуговув взаємовіднос виробників товарів і їхніх безпосер споживачів - основне призначення інститутів інфраструктури. Продуктом інфрастр є посередницька послуга. Послуга - це особливий товар, що існує тільки в момент його виробництва. Функції:1. Доведення товару до безпосереднього споживача. Інститути інфраструктури допомагають товару знайти свого споживача. Важливо організувати виробництво продукції, але не менше важливо забезпечити її реалізацію. Спеціалізація на посередницьких операціях дозволяє скоротити час на реалізацію товару, зменшити витрати обертання, прискорити оборот фондів підприємства, у більшому ступені врахувати запити споживачів. 2. Забезпечення зворотного зв'язку між виробництвом і споживанням. Аналізуючи просування того або іншого товару, на ринку, посередник може виявити тенденції, урахування яких дозволить краще орієнтувати виробництво на інтереси споживачів. 3. Перерозподіл ресурсів між різноманітними галузями й усередині них. Мінливий курс акцій призводить до переміщення капіталів з однієї галузі в іншу, підтримуючи тим самим визначений рівень пропорційності в розвитку економіки. 4. Акумуляція тимчасово вільних коштів, регулювання грошового обігу. Банківські заснування інфраструктури ринку, зайняті кредитним підприємництвом, здійснюють мобілізацію вільних коштів населення і підприємств. У результаті формується ринок грошей, розширюються інвестиційні можливості підприємств, пришвидшується товарообмін. У такий спосіб очевидно, що ринкова інфраструктура робить істотний вплив на функціонування економічної системи в цілому.

56. Елементи ринкової інфраструктури. Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію та регулюють рух товарно-грошових потоків. Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідну інфраструктуру ринку.До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, сервісні центри, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку.Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій. Це - всі ті, хто здатен здійснювати і здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення.Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Тут ми розглянемо лише деякі елементи інфраструктури ринку. Особливе місце серед елементів інфраструктури належить біржам.

57. Товарна біржа: зміст, види, ф-ції, роль у ринковій ек Біржа — це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оптимал наслідками для партнерів уклад угоди купівлі-продажу товарів, реаліз єдина стратегія комерц поведінки агентів цієї структури. Біржа є організ формою ринку, на якому відбув вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, найм роб сили і формув ринкових цін і курсів відпов активів на основі фактич співвіднош попиту й пропозиції. Товарна біржа — комерц підприємство, регулярно функціонуючий ринок однорідних товарів з певними хар-ками. Це об'єдн підприємств торгівлі, збуту, обміну, мета якої — уклад відповідних угод, виявл товар цін, попиту й пропозиції товарів, вивчення, впорядкув і полегшення товарооб та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів щодо операцій тощо.Члени товар біржі укладають угоди купівлі-продажу товарів за цінами, що склад безпосер в ході торгівлі залежно від співвіднош попиту і пропозиції на них. Це свідчить про те, що біржа є особл ціноутворюючим механізмом. Біржа як сегмент загал ринку виконує наступні функції: збалансув поп та пропозиції через відкриту купівлю-продаж, упорядкув та уніфікацію ринку товарних і сиров ресурсів; стимулюв р-ку ринку; ек індикатора. У країнах з розв ринковою ек товарні біржі в осн функціонують як безприбутк асоціації, звільнені від сплати корпоратив прибутк податку.Свого часу значне місце у світовій торгівлі, особливо зерном, цукром, займала, наприклад, Одеська біржа. Товарні біржі бувають публічні й приватні. На публіч біржах угоди можуть укладати як їх члени, так і підприємці, що не є їх членами. Д-сть цих бірж регул законами та уряд актами. Приватні біржі організов у формі акціонер компаній і закритих корпор. Укладати догоди на таких біржах можуть лише акціонери. Універсал є біржі, що торгують товарами різних груп. Біржі на яких об'єкт торгів є окрем товари або їх групи, називспеціаліз. Членами біржі є її акціонери. Біржовий маклер є висококваліф спеціаліст і має особл статус, що дає йому змогу викон такі функції: -Посередництво при уклад угод через прийн доручень (наказів) членів та відвідувачів біржі, а також підбір відповідних контр агентів; -Пред інтересів клієнтів веденням бірж опер та уклад угод від свого ім; -Консультув торговців з пит якості та властивостей товарів, що прод; -Документальне оформлення угод і передавання їх до реєстрації; -Експертні оцінки і висновки з різних питань біржових угод, торгової кон'юнктури тощо. Товар повинен бути масовим, а не монопольним. Фактичну величину продажу називають лотами, тобто партіями.

58.Фондові біржі: зміст, види, функції, роль у ринковій економіці.Фондова біржа - це організац оформл, пост діючий ринок, на якому здійсн торгівля цінними папер (Зак У "Про цінні папери і фонд біржу"). Осн видами цінних паперів є векселі, акції, облігації тощо. Членами біржі можуть бути індивідуал торговці паперами та кред-фін інститути.Фондова біржа виконує такі функції: забезпеч мобілізацію тимч вільних грош засобів; встановл ринкову ціну (курс) цінних паперів; здійснює переміщення капіталу між галузями. Операції на фонд біржі, в залеж від терміну, на який уклад угода, поділ на касові і строкові. Касові операції розрах на оплату угод безпосер після їх укладення (від 2-х до 14 днів, в залежності від біржі). Строкові операції здійсн у вип, коли угода купівлі-продажу акцій уклад в даний момент, а її оплата відстрочена на заздалег встановл період. Строкові опер дозвол здійсн спекулят операції і одержув спекул прибут.Органіч ч-ною суч міжнар валют-фін відносин, які забезп концентрац валют операцій, формув, взаємозв'яз і динаміку валют курсів, є валют біржа. Валютна біржа - це комерц підприємство, яке здійснює купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами. З появою бірж в У з'явл і нові види проф занять та робочих місць для населення. Операції купівлі-продажу на біржах здійснюють брокери, маклери і дилери, оскільки приватні особи на біржі не допускаються.Біржі можна класифікувати за різними критеріями. Виходячи з організац структури, виділ 2 основних типи біржі: публічно-правові й організовані у вигляді приват компаній та асоціацій, що мають найрізном юрид форми(акціон тов-ва, асоціац, зміш підприєм). Участь держ у регулюванні фондової біржі у різних країнах неоднакова. У Великій Британії та США біржі самост як у своїй д-сті, так і у формах організації. Особл вид регулюв застос у Швеції, де біржа є акціон підприємством, 50 % капіталу якого належ уряду. У Німеч керівництво всією діяльністю бірж покладено на їхні правління. У групі так званих нових індустріальних країн, до яких належать азійські: Південна Корея, Тайвань… і латиноамериканські: Бразилія, Мексика… фондові біржі є державними інституціями або приватними організаціями, що перебувають під контролем центральної адміністрації. Залежно від структури володіння акціями розрізняють англо-америк і континентал-західноєвропейську моделі. Перша характеризується тим, що контрольні пакети акцій порівняно невеликі. Основна маса акцій вільно обертається на ринку. У другій, навпаки, на ринку обертається відносно небагато акцій. За першої моделі є реальна можливість скупити значну кількість акцій і зосередити контрольний пакет в одних руках, за другої — перехід компанії в інші руки неможливий, якщо тільки її власник не захоче цього зробити.

59. Біржа праці: суть, функції, види, роль у ринковій економіці. Служба зайнятості в Україні.Біржа — це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оптимал наслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерційної поведінки агентів цієї структ. Біржа є організаційною формою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, найм робочої сили і формув ринкових цін і курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції. Біржа праці — елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійсн посередницькі операції на ринку праці. С-ма бірж праці сприяє здійсн узгодженої державної політики в галузі зайнятості населення.Біржа праці виконує такі функції: аналізує стан ринку праці; прогнозує попит і пропозицію робочої сили; веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням; сприяє працевлаштуванню працездатних; здійснює професійну орієнтацію молоді; виплачує допомогу по безробіттю тощо. Поряд з державними бірж праці існують і платні приватні агентства (контори), що є посередниками в галузі праці, а також посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних організаціях та ін. В Україні розвивається безплатна держ с-ма центрів і служб зайнятості.На У перша біржа праці(Бюро праці), була відкрита в жовтні 1915 года. За 16 років служба зайнятості пройшла непростий шлях становлення і сьогодні є організаційною структурою, яка вирішує питання соц захисту безробітних, їх проф підготовки, перепідготовки и підвищення кваліфікації. Головна ціль– створ важливого елем адаптованої до ринкових умов с-ми соц. захисту населення, підвищ ефективності предоставлення соц послуг громадянам і роботодавцям безпосер держ службою зайнятості.

60. Суб’єкти ринку та їх взаємозв’язок. Основні суб’єкти ринку:1. домашні господарства:пропонують на ринку ресурсів фактори виробництвавиступають активним інвесторомвикористовують доходи для придбання (купівлі) споживчих (неінвестованих) товарів та послуг для задоволення особистих потреб2. підприємці:пред’являють попит на ресурсипропонують товари та послуги як для підприємн і держ виробництва так і для домогосподарств інвестування отриманих доходів3. держава:пред’являє попит на економічні ресурси для здійснення економічної діяльності в державному секторі економіки.пропонує гроші та пред’являє попит на нихпропонує суспільні блага без їх попередньої оплатиздійснює урядове регулювання економіки

61. Конкуренція: суть, види, функції.Конкуренція - суперництво між суб'єктами ринкового господарства за найбільш вигідні умови виробництва, продажу і купівлі товарів. Такий вид ек відносин функціонує тоді, коли виробн товарів виступають як самостійні і ні від кого не залежні суб'єкти господарської системи. У такому самому становищі повинні бути і покупці товарів.Види: внутрішньогалузева міжгалузеваміжнароднадосконала або чиста конкуренція "недосконала" (обмежена) конкуренціядобросовіснанедобросовіснамонополістична конкуренціяолігополіяФункції:Конкуренція, пронизуючи всі зв'язки виробництва і споживання, є єдино можливим засобом досягнення збалансованості між попитом і пропозицією, а в кінцевому підсумку - між суспільними потребами і виробництвом.Конкуренція вик ф-ю спілкування і погодження інтересів виробників. В умовах розвинутого поділу праці інтерес кожного пов'язаний і взаємодіє з інтересами інших товаровиробників. Виконуючи цю ф-ю, конкуренція через ринковий механізм підпорядковує індивідуал прагнення суб'єктів господарюв сусп інтересам.Примус товаровиробн знижув індивідуал виробничі витрати. Зменш витрат вимагає від підприємців постійно працювати над удосконал технічної бази виробництва, шукати шляхи економії сировини, матеріалів, устаткування і робочого часу, а також підвищ продукт праці.Стимулювання підвищення якості продукції та послуг. Ця функція набуває особливого значення в умовах НТР, яка надає кожному виробникові можлив вдосконалюв споживні вартості, широко орієнтув на задовол найрізноманітніших потреб покупців, усього сусп. Конкуренція спонук виробників неухильно запровадж у вир-во все нові й нові види продукції, а також вироб один і той самий продукт найрізноманітніших модифікацій.Формув ринкової ціни. Це така ціна, яка врівноваж в собі не тільки D i S, але й ціни попиту і пропозиції. За доп ринк ціни конкуренція забезп збалансов співвіднош між сусп потребами і сусп вир-вом.62. Види економічної конкуренції: внутрігалузева та міжгалузева; досконала та недосконала; добросовісна та недобросовісна.

Конкуренція - суперництво між суб'єктами ринкового господарства за найбільш вигідні умови виробництва, продажу і купівлі товарів. Такий вид ек відносин функціонує тоді, коли виробн товарів виступають як самостійні і ні від кого не залежні суб'єкти господарської системи. У такому самому становищі повинні бути і покупці товарів. Внутрішньогалузева - це конкур між виробниками певної галузі. Об'єктами такої конкуренції є умови виробн, ринки збуту, "портфелі" замовлень, затрати виробництва, якість продукції та послуг. Вона зумовл зростання ефективності всієї галузі, кільк і якісних показників, її подальший розвиток. Міжгалузева конкур здійсн між виробниками (підприємствами, підприємцями) даної галузі й виробниками інших галузей. Об'єктом такої конкуренції є більш висока норма прибутку (рентабельності) в тій чи іншій галузі, отже, і боротьба за вигідніше вкладення капіталу. Ця конкур сприяє міжгалуз переливанню капіталів і переміщ ресурсів до більш ефект галузей і сфер вир-ва. Швидке переміщ капіталу і ресурсів з однієї галузі до іншої дає сусп можливість найбільш раціонально використовувати засоби виробництва і робочу силу. Досконала або чиста конкуренція - це така модель ринку, при якій вплив кожного учасника ек процесу на загальну ситуацію настільки малий, що ним можна знехтувати. Модель чистої конкур має наступні хар-ні ознаки. По-перше, при ній на ринку знаходиться багато незалеж продавців і покупців даного продукту. По-друге, ніким і нічим не обмеж доступ на ринок і такий самий вихід з нього всіх бажаючих. По-третє, фірми, що конкурують, випускають стандартизовану продукцію. По-четверте, в умовах чистої конкур відсутній будь-який вплив окремої фірми на рівень ринкової ціни. Учасники ринкових угод мають вичерпну і вчасну інф про якість товару, ціни і вигоду торгівлі. Все сказане дало привід назвати даний вид досконалою конкуренцією. "Недосконала" (обмежена) конкуренція репрезентується двома основними формами: монополістич конкур та олігополією. Об'єднує їх те, що на відм від чистої конкуренції, вони дають змогу окремій фірмі вплив на ринок, використ для цього ряд важелів і, насамп, важіль ціни. Недобросовісна конкуренція – конкур пов’язана з продажем товарів за демпінговими цінами, встановл контролю за господарською діяльністю конкурента для того, щоб отримати контроль над ринками.

63.Методи конкурентної боротьбиІ. Цінова і нецінова. 1-зниження цін через удоскон вир-ва і мініміз витрат; 2-підвищ якості продукт чи послуг і активіз реклами(новизна, зручність, зовн вигляд, надійність)ІІ.Добросовісна і недобросовісна. 1 – підвищ якості, зниж цін, реклама, роз-к обслуговув, використ НТР..; 2 – дезінформ спожив, використ товар знаку без дозволу власника, неправдиві відомості про товари конкур, вплив на банки, переманювання спеціалістів.ІІІ. Внутрішн і міжгалузева. Стратегії б-би: 1)Віолентна – коли спираючись на свою силу гіганта, фірма намаг домінувати на загал ринку, витісн з нього конкурентів.2)Патієнтна(сегментна) – не просто спеціалізація, а зосередж всіх ресурсів на вир-ві ек благ, що корист обмеж попитом(особл, унікальна прод для обмеж кола спожив).3)Комутативна(локальна) – легка кардинальна зміна сфери комерц д-сті, на яку інші фірми не здатні.

64 Попит: зміст та фактори, що на нього впливають. Крива попиту. Закон попиту. У загал вигл попит є потребою в певн товарі, що забезпеч грошима. Розмір попиту визнач к-стю товарів, яка може бути реалізов на ринку за існуючими цінами. Попит - це к-сть товарів окремого типу, які покупець може і бажає придбати при визначеному рівні цін на них.Економічний змісту попиту: він тісно пов'яз із дійсн сусп потреб, але не збіг з їх кільк визначеністю. попит залеж від платоспромож покупців, тобто від забезпеч в товарах і послугах грошовими доходами. суб'єкт попиту репрезентує спожив і представл на ринку покупцем.Важливими неціновими факторами, які впливають на попит є: сер рівень доходу споживача - це ключовий детермінант попиту. Коли зрост доходи людей, збільшується попит майже на все; чисел насел - збільш к-сті спожив веде до підвищ попиту і навп; ціни і доступ спорідн товарів-існує залеж між взаємозамін товар, що викон ті самі ф-ї, як, напр, масло і маргарин, олівець і ручка. Попит на товар А зменш із зниж ціни на взаємозам товар В.Існують ще товари-доповнювачі (машина-бензин; зубна паста - зубна щітка), без яких наш осн товар не функц. Зі збільш ціни на товар-доповнювач, попит на основний товар падає.Об'єктами попиту можуть бути будь-які товари і послуги, що мають вартісну оцінку і певну корисність для споживання.Залеж між велич попиту та ціною знаходить відображ у законі попиту. Зміст цього закону полягає в тому, що при ін рівних умовах попит на даний товар буде тим більшим, чим нижча ціна.Типи попиту: індивідуал і ринков попит. Індивід попит — це к-сть товарів, які конкрет споживач зможе придбати за різними можл цінами на певн ринку за певн період. Ринковий попит — сукуп попит усіх покупців на певн ринку за певн період. В основі ринк попиту лежить індивідуал попит, а отже, він визначається чинниками, що впливають на вимоги окремих споживачів.Слід розрізняти поняття "зміна обсягу (величини) попиту" і "зміни у попиті". Зміни обсягу попиту відбув через зміну ціни і графічно характериз рухом точки по кривій попиту. Зміни в попиті, зумовл нецін чинниками, змінюють полож кривої попиту, зсуваючи її.Зниж ціни має для споживача ефект доходу. Інший ефект від зниження цін називається ефектом заміщення. Покупці схильні заміщув в структурі спожив дорожчі товари дешевш.

На ринку можуть виникати і такі ситуації, які вказують на можливі винятки із закону попиту: ефект Гіффена, ефект сноба, ефект Веблена. Ефект Гіффена виявляється в такій ситуації на ринку, коли зниж цін призводить до зменш попиту, а зрост — до збільш його. При цьому товар низької якості, який становить значну частку в споживанні, назив товаром Гіффена. Ефект сноба. Деякі споживачі можуть скорочув свій попит на товар при зниж ціни на нього. Це поясн тим, що такий товар стає більш доступним, масштаби його спожив зростають, але певній категорії споживачів ці товари вже нецікаві, бо вона не бажає бути «як усі». Ефект Веблена. Зрост попиту на ексклюзивні, престижні, дорогі товари навіть за умови зрост цін на них. Адже серед спожив на ринку є такі багаті спожив, які, купуючи товари, керуються не цінами, а престиж міркуван — належністю до певного сусп класу, певним соц статусом.

На вертик осі позначаємо ціну товару Ц у грн за од. По горизонт осі показуємо сумарну кількість товару (попит і пропозицію) К, що вимірюється в од товару. Крива попиту показує, яку саме кількість товару споживачі готові придбати при кожному рівні цін.

Залежн між велич попиту та ціною знаходить відображення у законі попиту. Крива попиту показує, яку саме кількість товару споживачі готові придбати при кожному рівні цін. Крива попиту П показує, скільки товару споживачі прагнуть придбати за тією ціною за од, яку їм пропонують. Ця крива опускається вниз зліва направо, оскільки споживачі прагнуть купити більше товару за нижчою ціною. Обидві криві перетинаються в точці рівноваги, або в точці кількісно-цінової рівноваги ринку. За цієї ціни Цо пропозиція дорівнює попиту (до Ко).

65.Пропозиція. Закон пропозиції. Крива. Пропозиція — це обсяг товарів та послуг, який виробн хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу. Закон пропозиції відображ суттєвий причинно-наслідк зв'язок між ціною та к-стю товарів і послуг: за інших однак умов зрост цін на товари веде до збільш к-сті товарів, яку хочуть і можуть вивести на ринок виробн, і навпаки. Збільш обсягів виробн при високих цінах поясн тим, що, з одного боку, зрост цін залучає в певну галузь нових виробн, а з іншого — за умови зрост цін підприємець отримує додатк прибуток і має можлив найняти на роб більше працівників, купити більше сиров і устаткуван, розшир масштаби вир-ва. Якщо зрост цін триват, виробн може й знижув обсяг виробництва. Це пов'язано з двома причинами: 1) висок рівень доходу певною мірою зниж стимули до продовж інтенсив роботи; 2) якщо йдеться про ринок недоск конкуренції, виробник може побоюватись, що подальше нарощув обсягів виробн призведе до затоварюв, і ціни почнуть знижув. Прямо пропорц залеж між ціною товару і обсягом пропоз можна зобраз на графіку. Криву S називають кривою пропоз. Оскільки більш висока ціна зумовл збільш обсягу пропоз, крива пропозиції спрямована вгору. Пропоз набуває форми не тільки індивідуальної, а й ринкової пропоз. Ринк пропозиція визнач як загал сума індивідуал пропоз, а крива ринк пропоз склад із сукуп індивід обсягів тов, запроп усіма виробни цього товару за певною ціною. Нецінові чинники пропозиції: —ціни на ресурси(ціни на роб силу, сиров, енергоносії, що становлять витрати виробництва).—технологічні зміни. Нова досконала технологія дає змогу виробляти кожну одиницю продукту з меншими витратами ресурсів. За незмінних ресурсних цін зменшаться витрати виробн і збільш пропозиція. При цьому крива пропозиції зсувається вправо. —ціни на взаємопов'язані товари.—очікування щодо цін у майбутньому. Якщо очікується, що ціна на товар у майбутньому зросте, то ч-ну товару можна вилуч з продажу. При цьому пропозиція зменшиться. Проте коли ціни почнуть зрост, п-во за рах товарів, вилуч у мин з реалізації, збільш пропозицію і матиме чималий зиск; —к-сть продавців. Зростання к-сті продавців зумовлює збільш обсягу ринкової пропозиції. — податки і субсидії. Слід розрізн "зміна обсягу (величини) пропозиц" і "зміни у пропоз". Зміни обсягу пропозиції відбув через зміну ціни і графічно характериз рухом точки по кривій пропозиції. Зміни в пропозиції, зумовлені нецін чинниками, змінюють положення кривої, зсуваючи її.

66. Еласт попиту: за ціною, за доходом та перехр.Еласт пропозиці. Еластичність – здатн однієї ек змінної реагув на зміни, що відбул в іншій ек змінній. Кількісно еласт вимір показником, який назив коеф еластич. Коеф еластич — міра реагув однієї змінної на зміни іншої, вираж як віднош процентних змін(це віднош відсоткової зміни однієї величини до відсоткової зміни іншої). Еластичність попиту за ціною (Edp) показ, на скільки % змін обсяг попиту, якщо ціна змін на один відсоток. Edp= відсотк зміна попиту / відсотк зміна ціни Якщо зміна ціни на 1% виклик зміну обсягу попиту, що перевищ 1%, то це свідчить про наявн еластич попиту (Edp > 1). Якщо зміна ціни на 1% зумовл меншу зміну обсягу попиту, то має місце нееласт попит (Edp < 1). Якщо зміна ціни на 1% зумовл таку саму зміну попиту на 1%, то наявна одинич еластич попиту (Edp = 1). Якщо зміна ціни не вплив на зміну обсягу попиту, має місце абсолютно нееласт попит (Edp = 0). Якщо нескінченно мала зміна ціни призводить до нескінч зрост обсягу попиту, існує абсолютно еластич попит (Edp → ∞). На ситуації абсолют нееластич й абсолютно еластич попиту закон попиту не пошир. Економічна теорія описує і таку ситуацію, коли зменшення ціни призводить до скороч попиту на товар, а зрост ціни — до його зрост. Така ситуація назив еф Р. Гіффена, а товари — товарами Р. Гіффена. Взаємозам товари (товари-субститути) — це товари, які здатні задовол одну й ту ж саму потребу відособл один від одного. Взаємодопов товари (товари-комплементи) — це такі товари, спожив одного з яких обов'язк потребує спожив інших. Для товарів-субститутів зрост ціни одного товару зумовл зрост обсягу попиту на інший товар. Для товарів-компл зрост ціни одного товару супроводж спадом попиту на інший товар. Фактори, що впливають на цінову еластичність попиту: —значимість товару для споживача. Товари першої необх нееласт, а предмети розкошів — еластичні. —наявні і доступ товарів-субститутів. Чим більша к-сть товарів-субст доступна для споживача, тим еластичнішим буде попит на товар-субст, ціна якого змін. —значимість товарів-компл у загал структурі спожив. —фактор часу. У довгострок періоді попит на товари еластичн, ніж у короткострок, з таких причин: а) реакція спожив на зміни цін товарів, споживання потребує певного адаптац періоду. б)підприємець також не може миттєво відреагув на зрост ціни певного товару й запропон споживачам товари-субститути, оскільки налагодж їх вир-ва потребує певного часу; в)довгострокова зміна ціни на товари, спожив яких

займає значну частку в доході, потребує трив часу для пошуку альтерн джерела. Перехресна еластичність попиту— це чутливість споживчого попиту на товар А до змін, що відбул в ціні супутнього товару В. Коеф перехр еластич попиту (EDA/B) — це віднош %-ї зміни попиту на товар А до %-ї зміни ціни товару В. Для товарів-субст обсяг попиту на товар А змінюється прямо пропорц зміні ціни на товар В: EDA/B > 0. Для товарів-комплем обсяг попиту на товар А знаходиться в оберненій залежності від зміни ціни на товар В: EDA/B < 0. Для незал товарів коеф перехр еласт= 0. Еластичність попиту за доходом Нормальні товари — це товари, попит на які зростає в міру зрост доходів споживачів. Нижчі товари — це товари, попит на які в міру зрост доходів споживачів зменш (неякісні товари; послуги щодо ремонту одягу та взуття тощо). Еластичність попиту за дох показує ступінь зміни попиту на товар, зумовл зміною доходу споживача. Коеф еластич попиту за дох визнач як віднош %-ї зміни обсягу попиту на товар до %-ї зміни обсягу доходу споживача. Для нормальних товарів Еdi > 0, для нижчих — Еdi < 0. Еластичність пропозиції — це чутлив пропозиції до змін, що відбув в ціні товару, який підприємець готовий поставити на ринок. На повед підприємця стосовно зміни обсягу товарів, що пропон на ринок, вплив насамперед ціна. Цінова еластич пропозиції (ESp) визнач як віднош %-ї зміни обсягу пропозиції до %-ї зміни ціни товару. Гол детермінантою, що визнач цінову еластич пропозиції на більшості ринків, є часовий період, оскільки пропозиція повільніше адаптується до зміни ціни, ніж попит. Пропозиц зазвич еластичн у довготерм періоді, ніж у короткот.

67.Взаємодія попиту і пропозиції. Ціна ринкової рівноваги.Виходячи на ринок, продавці й покупці планують свою д-сть, спир на власний досвід та інф, яку їм надає ринок насампер через ціни. Іноді ринок виявляє, що споживачі помилилися у своїх споживацьких очікуваннях, оскільки підприємці запропонув менше товарів, ніж покупці готові були купити за встановл ціною. Можлива й інша ситуація, коли підприємці пропон більший обсяг товарів, ніж спожив готові купити за встановл ними ціну. Ситуац на ринку, коли підприємці пропон за певною ціною стільки товарів, скільки спожив готові купити, називають ринковою рівновагою. Рівновага – точка P, рівноважна ціна – PP та рівноважний обсяг попиту і пропозиції – QP. Рівноважна ціна — це ціна, за якої внасл дії конкур сил продавці пропонують стільки товарів, скільки покупці готові їх купити. Якщо ціна піднім вище рівноваж рівня то на ринку відбудуться такі зміни: обсяг попиту зменш а пропозиція. Утвориться надлишок запропонов товарів. Якщо ж ціна опуст нижче рівноваж рівня, то попит зросте, а пропозиція зменш - дефіцит товарів на ринку. Для відновл рівноваги в першому випадку ціна повинна знизитись, а в другому — зрости. При ціні рівноваги к-сть продукту, в межах якої спожив мають намір продовж купувати товар, відповідатиме тій к-сті продукту, яку виробники мають намір продовж постачати на ринок. Тільки за такої ціни не буде тенденції до зростання або зниження ціни на товар. Ціни «стелі» і «підлоги». Ціна «стелі» — це ціна, що обмежує рух ціни вгору, тобто вона є штучно заниж. Такі ціни держ використ здебільшого для призупин інфляції та недопущ зниження життєвого рівня. Зазначені ціни породжують дефіцит продукту. Цю проблему держ вирішує за доп раціон попиту введенням різних систем нормування розподілу. Ціна «підлоги» не дає змоги ціні знизит за встановл межі. Це — штучно завищ ціна. Прикладом встановл такої ціни є завищ цін на продовольчі товари, що допоможе фермерам не збанкрутіти. Розрізняють часткову рівновагу на окремому ринку і загальну рівновагу ринку. Якщо вся с-ма цін виявляється у стані рівнов, тоді настає загал рівнов ринку. Умови рівноваги не спонукають ек суб'єктів до того, аби змінюв свою ек поведінку. Для того щоб виникли мотиви до такої зміни, необхідно, щоб змін зовні умови: технології, очікування, рівні цін тощо. Отже, стан і часткової, і загал рівноваги є теоретичною абстракцією. У реал житті така ек ситуація виникає лише подекуди і дуже швидко порушується.

68.Закон попиту. Крива попитуЗакон попиту: за інших рівних умов, коли ціна на товар зростає, обсяг попиту на товар зменшується, і навпаки. Отже, закон попиту відбиває суттєвий причинно-наслідковий зв'язок між зміною ціни і зміною попиту за інших рівних умов.Обернено пропорційну залежність між ціною продукту і величиною попиту можна подати у вигляді графіка. Криву D в економічній літературі називають кривою попиту. Ця крива є низхідною, оскільки між ціною і попитом існує обернена залежність. Слід розрізняти поняття "зміна обсягу (величини) попиту" і "зміни у попиті". Зміни обсягу попиту відбуваються через зміну ціни і графічно характеризуються рухом точки по кривій попиту. Зміни в попиті, зумовлені неціновими чинниками, змінюють положення кривої попиту, зсуваючи її праворуч (збільшення попиту) або ліворуч (зменшення попиту).

69.Закон пропозиції. Крива пропозиції.Закон пропозиції відображує суттєвий причинно-наслідк зв'язок між ціною та к-стю товарів і послуг: за інших однакових умов зрост цін на товари веде до збільш кількості товарів, яку хочуть і можуть вивести на ринок виробники, і навпаки. Збільш обсягів виробн при високих цінах пояснюється тим, що, з одного боку, зрост цін залучає в певну галузь нових виробників, а з іншого — за умови зрост цін підприємець отримує додатк прибуток і має можлив найняти на роботу більше працівників, купити більше сиров і устаткуван, розшир масштаби вир-ва. Якщо зростання цін триватиме, виробник може й знижув обсяг виробництва. Це пов'язано з двома причинами: 1) високий рівень доходу певною мірою зниж стимули до продовж інтенсив роботи; 2) якщо йдеться про ринок недоскон конкуренції, виробник може побоюватись, що подальше нарощув обсягів виробн призведе до затоварювання, і ціни почнуть знижув. Прямо пропорц залеж між ціною товару і обсягом пропозиції можна зобразити на графіку. Криву S називають кривою пропозиції. Оскільки більш висока ціна зумовл збільш обсягу пропозиції, крива пропозиції спрямована вгору. Слід розрізн "зміна обсягу (величини) пропозиц" і "зміни у пропоз". Зміни обсягу пропозиції відбув через зміну ціни і графічно характериз рухом точки по кривій пропозиції. Зміни в пропозиції, зумовлені нецін чинниками, змінюють положення кривої, зсуваючи її.

1. Соціально-економічні особливості мікроек . середовища. Мікроекономіка – це частина всього народного госп-ва, яка вкл. усіх тих суб’єктів, які володіють переважно приватною вл-тю на засоби вир-ва і тією чи інш. мірою беруть участь у ств. матер-их і немат-их благ. Він охоплює: 1) екон-но відособлені одиниці (домогосп-ва, одноосібні володіння, об’єднання підпр-в); 2) охоплює окремі ринки, на яких в результаті взаємодії попиту і пропозиції формуються ціни на тов., послуги, фактори вир-ва.МЕР Господарювання – сис-ма ек-их відносин, які виникають у процесі діяльності суб. госп-ня, щодо оптимізації співвідношення між попитом і пропозицією.Ринкова ек-ка вид. суб. на мікро рівні: 1) домогосп-во; 2) підпр-ва – фірми різних органо-правових форм вл-ті.При дослідженні мікроек-го рівня увагу звертають на рівновагу. Сис-ма перебуває у рівновазі тоді, коли взаємодіючи сили збалансовані і у будь-якої із сторін чи окремих елементів відсутні стимули до зміни балансу – стан рівноваги. Домогосподарства є основними суб’єктами мікроекономічного рівня господарювання, їм належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. Задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. Домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. Домогосподарства виконують в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство – це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Вважається, що воно виступає єдиним економічним суб’єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле.

2. Суб’єкти мікроекономіки та їх функції.Ринк ек-ка має лише два суб’єкта мікроек рівня:Домого-тво і П.Домог-во – основна структурна мікро одиниця, яка функціонує у сфері споживання, скл. з однієї чи кількох осіб. Основна ф-ція домо-ва –споживання.Джерела доходу:самостійна праця, зароб. праця,майнові доходи(д-ди з%,д-ди від оренди,рента, гонорари), трансферні платежі(субсидії тим, хто потребує). Д. виконує ф-цію власника та постачальника ресурсів. Засоби праці у Д не вважаються капіталом. Самостійна праця господаря в межах Д не формує ек-но-виробничих відносин.Першим суб'єктом є дом. господарства(сім'я).З точки зору ек-ки домашня д-сть належить до госпо-ння, де господар не виробляє продукцію(товари),а задовольняє потреби свої і своєї сім'ї через ринок чи поза ним.За умов дом гос-ня задоволення своїх потреб обмежено можливостями господарника(матеріал та фізичними). Це приводить до необхідності виходу суб'єктів госп. діяль-сті за межі домаш господарювання, що здійснюється двома шляхами:1) залученням до домашнього господарювання найманих робіт-ників (постійно, тимчасово чи періодично) за відповідну платню;2) поєднанням функцій домашнього господарника та найманого робітника за відповідну платню.Підприємство–другий суб’єкта мікроек рівня, є самостійним се-ктором ек-ки і критерієм його виступає товар(прод-ція, послуга). Підпр-во має майно і виконує такі ф-ції, як зобов’язання перед партнерами, державами, прийняти рішення, зберігати індивід. відтворення, не порушувати життєвий цикл.У ринк економіці П - це товаровиробник і основна вироб ланка ек-ки.Воно є суб'єктом госп-ння; товаровиробником; організаційною формою госп-ня; суб'єктом індивідуал відтворення; суб'єктом і водночас об'єктом маркетингу і менеджменту (управління) тощо.Суб'єкт госп дія-сті стає підприємством лише за певних умов:1) зареєстрований і має всі атрибути юридичної особи - статут, розрахунковий рахунок, баланс, печатку, назву, товарний знак… 2)викон госп ф-кції,виготовляє продукцію(товар) чи надає платні послуги;3) зберігає умови постійного повторення процесу виробництва - індивідуального відтворення;4) проходить (повторює) життєвий цикл.

3.Підприємництво як виробнича одиниця мікроекономіки: зміст, види, характеристика.

Підприємництво — економічна категорія, що виражає відносини між суб'єктами господарської діяльності, спрямованої на досягнення такої комбінації економічних ресурсів, яка здатна забезпечити їм комерційний успіх — максимізувати дохід, підірвати монополію конку-рентів та створити свою власну монополію.

Об'єкт підприємництва — сукупність певних видів економічної діяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу.

За формою організації підприємств розрізняють: індивідуальне (одноосібне володіння), товариство (партнерство), корпорація.

Індивідуальні підприємства є власністю однієї особи, котра покладає на себе не тільки фінансовий ризик, а й виключну відповідальність за управління. Підприємець є водночас і власником, і працівником, і бухгалтером, і управлінцем.

Товариства (партнерства) — форма організації підприємництва, що ґрунтується на спільному (пайовому) формуванні громадянами чи юридичними особами статутного капіталу, на розподілі прав та відповідальності залежно від частки у статутному фонді та місця у структурі управління товариством.

Корпорація (акціонерне товариство) — форма об'єднання капіталів учасників акціонерного товариства (АТ). Вона засвідчує внесення капіталу у формі акцій і дає право акціонеру на отримання доходу та участь в управлінні товариством. Акціонерні товариства бувають закритого (ЗАТ) та відкритого типу (ВАТ). Різниця між ними в тому, що перші не випускають акцій, або випускають їх без права вільної купівлі-продажу, а другі (ВАТ) — випускають акції, які вільно купують та продають.

Найпоширенішим є Тов. з обмеж. від. ґрунтується на відповідальності, яка обмежується тільки капіталом підприємства, і підприємець не відповідає своїм майном.

У сучасній ринковій економіці активізується роль об'єднання підприємств: Картель, Синдикат, Трест , Концерн, Конгломерат.

За рівнем концентрації та централізації виробництва і капіталу підприємства поділяють на малі (дрібні), середні та великі (крупні).

4. Капітал підприємства: зміст, структура, функції.Капітал – 1) вартість, яка створює додаткову вартість;2)сукупна вартість активів б-якої особи,за вирахуванням його зобов’яз3)виражені в грошах частки участі в активах П без зобов’язань;Капітал підприємства - це сукупність матер. і грош. ресурсів, цінних паперів, які ств-ся і викор. у процесі його розширеного відтворення для забезпеч його життєдіял. Від складу та ефектив використ капіталу підприємства залежать результати його дія-сті, розмір прибутку. Форми існування капіталу: За сферами застосування – промислов, торговий, позичковий, сфери виробництва, сфери послуг.За роллю у створенні додаткової вартості – постійний (частина авансованого виробн капіталу,яка вклад у засоби ви-ва і переноситься на новоствор продукт конкретною працею,не збільш його вартості),змінний(частина аванс капіталу,яка вклад в роб силу і є джерелом ств додатк вартості)За масштабами фун-ання–нац,міжнар…За напрямкам інвестув–речовий,людський…За джерелами форм-ня– власний К (вкладен власником фірми і визнач різниц між сукуп активами і зобовяз), залучен (ств за рахунок банк.кредитуі розміщ цінних паперівЗа способ обороту і перенес вартості на готову продукцію–основний, оборотний;За зн-ням у ств та перерозподілі доходів–реаль (обслуговує рух пром.К,втілюючись у матер-речові та духовні цінності) ,фіктивний (не ф-нує у виробн процесі,а уречевлюється у цінні папери.За формою функціонування – індивід, колективний, суспільний. Функції капіталу:1)Є джерелом створен додаткової вартості 2)Виступає фактором виробництва (фізичний капітал) 3)Фінансовий ресурс, який приносить прибуток 4)Для нового П капітал починає свій рух у сфері обігу з грош форми, функцією якого є придбання елементів виробн. капіталу5)Функцією виробничого капіталу є виробництво товару, його вартості і додаткової вартості 6)Головною функцією товарної форми капіталу є реалізація товару і одержання додаткової вартості у грошовій формі7)Дає можливість отримати дохід 8)Визначає дохід підприємців у майбутньому Капітал П складається з частин:1) знаряддя праці, запаси сировини, матеріалів, тощо, тобто все те, що назив"засоби виробництва";2)готова про-ція;3)гроші та гро документи. П має авансувати кошти для придбання факторів в-ва, тобто еле-тів постійного та змінного К. Для цього потрібно вийти: а) на ринки засобів ви-ва і вступити в ек відносини з продавцями (ними можуть бути безпосередні виробники або оптові посередники);б)на ринок праці для придбання необхідної за

кількістю і якістю роб сили.

5. Основний капітал: визначення, структура.

У процесі обороту капіталу підприємства виробничі фонди розпадаються на основні і оборотні. Поділ на основні і оборотні фонди здійсню-ся залежно від швидкості перенесення засобами та предметами праці своєї вартості на створений продукт.Основний капітал - це ті елементи виробничих фондів, котрі повністю беруть участь у виробництві, але довго зберігають свою фізичну форму, переносячи свою вартість на продукт частинами (порціями). Вартість основного капіталу поступає у виробництво після кожного виробничого циклу (одного кругообороту) не повністю, а частково, і, відповідно, повертається після реалізації продукту частинами. Уся вартість цієї частини виробничих фондів може повернутись після цілого ряду актів виробництва і обігу. До основного капіталу підприємства відносять:* виробничі будинки і споруди, комунікації, що належать підприємству;* машини, механізми, інші активні засоби праці;* інструменти, засоби контролю і охорони тощо.Розрізняють: активну частину основного капіталу - це фонди, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі, тобто у виготовленні продукту (машини, устаткування) та пасивну - це основні фонди, які не беруть безпосередньої участі у переробці сировини, напівфабрикатів, а лише створюють умови для нормального ходу виробничого процесу (будівлі, виробничий та господарський інвентар).

6. Фізичне і моральне зношування основного капіталу. Амортизація.У процесі виробництва і перенесення своєї вартості на готовий продукт, основний капітал зазнає зношування. Розрізняють фізичне та моральне зношування основного капіталу.Фізичне зношування - це матеріальне зношування машин, обладнання, комп'ютерів, інструментів, споруд, інших засобів праці в результаті поступової втрати окремими елементами своїх техніко-виробничих властивостей, своєї споживної вартості. Фізичне зношування настає під впливом навколишнього середовища, експлуатаційних навантажень, завдяки чому деформуються деталі, піддається корозії метал, зношуються тертьові поверхні. Фізичне зношування поступово зменшує вартість основних фондів і робить їх непридатними до експлуатації. Основні виробн. фонди в У фізично зношені в середн. на 60%Моральне зношування - це техніко-економічне старіння його елементів, що виявляється у втраті доцільності їхньої подальшої експлуатації через появу дешевших або досконаліших засобів праці. Розрізняють моральне зношування першого та другого видів. Моральне зношування першого виду зумовлене появою дешевшого та досконалішого устаткування внаслідок підвищення продуктивності праці. Моральне зношування другого виду зумовлене винайденням нових якісних засобів праці, що призводить до старіння застосовуваних елементів основного капіталу. Основні виробничі фонди морально зношені в Україні на 95%. Через це наша держава має приблизно 0,5% конкурентоздатної продукції на світових ринках.Амортизація - процес поступового перенесення вартості засобами праці, в міру фізичного зношування їх на вироблений продукт і використання цієї вартості для наступного відтворення (заміщення, відновлення) засобів праці. Щоб своєчасно замінити зношені основні виробничі фонди, на підприємствах утворюється амортизаційний фонд, до якого перераховуються відповідні кошти(амортизаційні відрахування).

7.Оборотний капітал. Оборотні засоби Активи підприємства. У процесі обороту капіталу підприємства виробничі фонди (і лише вони) розпадаються на основні і оборотні. Поділ на основні і оборотні фонди здійснюється залежно від швидкості перенесення засобами та предметами праці своєї вартості на створений продукт.Оборотний капітал - це ті елементи виробничих фондів, які повністю беруть участь у виробництві та їх вартість повністю переноситься на готову продукцію і повністю повертається після кожного виробничого циклу.

Оборотний капітал — частина пром. капіталу, що функціонує у вигляді предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів (у тому числі заробітної плати), обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу.

Функціонуючий основний і оборотний капітал підприємства становить його активи.

Пасивами підприємства є власний і позичений капітал. При цьому оборотні фонди змінюють свою форму, складаючи матеріальну основу майбутнього продукту. До оборотного капіталу підприємства належать:* сировина, матеріали та інші предмети праці;* паливо і електроенергія;* вартість робочої сили (праці). На основний і оборотний капітал поділяється лише продуктивна частина виробничих фондів. Та частина фондів, яка перебуває у грошовій і товарній формі, є фондами обігу.Фонди обігу - це сукупність усіх засобів, які обслуговують сферу обігу. Вони включають готову продукцію на складах підприємства, товари відвантажені, грошові кошти у касі, банку, а також ресурси, які необхідні для реалізації готової продукції, її зберігання, інші ресурси, які використовуються для обслуговування постачання і продажу готової продукції. Оборотні засоби підприємства – оборотні фонди і фонди обігу, виражені в грошах.Активи підприємства - це сукупність матеріальних і грошових ресурсів, цінних паперів, які створюються і використовуються у процесі його розширеного відтворення для забезпечення його життєдіяльності.

8. Кругооборот і оборот капіталу. Функціональні форми капіталу.К підприємства здійснюють у процесі ви-ва свій кругооборот. При цьому він приймає форму грошового, виробничого і товарного К. Будь-який К, що вкладається у виробництво, розпочинає свій рух з грош. форми.Кругооборот – процес, який закінчується поверненням будь-якого явища до вихідного значення. Підприємство, насамперед, повинно авансувати кошти для придбання необхідних факторів виробництва (засобів виробництва і робочої сили). Тобто для нового підприємства капітал починає свій рух у сфері обігу з грошової форми, функцією якого є придбання елементів виробничого капіталу. За наявності засобів виробництва та робочої сили можна починати виробничий процес, який полягає у споживанні факторів виробництва і створенні нового продукту, його споживної вартості і вартості. Функцією виробничого К є виробництво товару, його вартості і додаткової вартості. Для одержання вартості і додаткової вартості потрібно продати продукт. При цьому К набуває товарної форми, головною функцією якого є реалізація товару і одержання додаткової вартості у грошовій формі. Після реалізації товарного К підприємство одержує грош К і кругооборот К починає здійснювати свій наступний цикл.Таким чином, капітал проходять три стадії і набуває відповідно трьох форм - грошової, виробничої і товарної. Такий послідовний рух і є кругооборотом капіталу.Схему кругообороту фондів підприємства можна показати таким чином:де Г - гроші; Т - товар; ЗВ - засоби виробництва; РС - робоча сила; В - виробництво; ... - переривання процесу обігу при переході до стадії виробництва і від неї до стадії обігу; Т' - готова для реалізації продукція; Г' - гроші від реалізації продукції. Отже, кругооборот підприємства охоплює один виробничий цикл: авансування грошових засобів, використання виробничих ресурсів у виробництві, реалізацію виробленого продукту і повернення грошових засобів їх власникові - фірмі. Оборот капіталу – кругооборот капіталу як періодично повторювальний процес, а не як окремий акт, у якому авансована вартість повертається до своєї висхідної форми.Оборот капіталу не співпадає з кругооборотом. У результаті кожного кругообороту підприємству повертається в грошовій формі лише частини авансованих коштів; повний оборот капітал здійснює тільки тоді, коли вся капітальна вартість повертається до власника у своїй початковій, тобто грошовій формі.

9. Час обороту капіталу. Швидкість обороту.Оборот капіталу характеризується часом і швидкістю. Час обороту - це період, протягом якого капітал, здійснивши кілька кругооборотів, повертаються до свого власника у грошовій формі у повному обсязі і бажано з прибутком. Швидкість обороту капіталу вимірюється кількістю їх оборотів за рік.Відповідно до схеми кругообороту час обороту пром капіталу має таку структ: — Час обігу придбання та доставка засобів виробництва — Час виробництва:1. Перебування засобів ви-тва у матер. виробничих запасах . 2.Робочий період — безпосереднє ф-ння засобів виробництва. 3.Перерви у робочому періоді: а) зумовлені особливостями технологічних процесів,б)зумовлені організацією вир-ва (змінність, обідні перерви). 4. Час обігу — реалізація виробленої товарної продукції та перебув її у товарних запасах. Раціональне господарювання передбачає пошуки шляхів прискорення обороту капіталу, бо це збільшує масу і підвищує норму прибутку. З урахуванням швидкості обороту капіталу формула норми прибутку набуває такого вигляду: П' = П/К*100% * п, де П' — норма прибутку; П — маса прибутку; К — величина авансового капіталу; п — кількість оборотів авансового капіталу за рік.

10. Менеджмент підприємства: необхідність, зміст, види. Основними видами управління (менеджменту) є організаційний, виробничий,кадровий,інвестиційний,інноваційний, фінансовий… Менеджмент— цілеспрямований вплив власників підприємств та менеджерів різних ланок на потреби й інтереси інших працівників для ефективної організації колективної праці з метою привласнення максимального прибутку. Управління складається з таких елементів: 1)збирання, систематизація і передавання інформації; 2)вироблення (обґрунтування) і прийняття рішення; 3)перетвор рішення на різні форми команд (усна, письмова, наказ) та забезпеч їх виконання; 4)аналіз ефективності прийнятого рішення й наступне його коригування.Резул-том цих дій є взаємні переміщення елементів вир-ва, розв'язання суперечностей сусп.способу ви-ва загалом або його підсистем, узгодж-ня ек.інтересів,зростання ефективності сусп.ви-ва (або його окремих ланок)..Основні функції управління з погляду технологічного способу ви-ва: - планування, - організування, – форм-ня структури об'єкта управління, процес упорядкування всіх ел-тів у систему управління і форму їх зв'язку, а також надання активним ел-там (господар керівники, трудові колективи, окремі працівники, організації, підпорядковані системі упр-ня) необхідних прав і ресурсів. - координування забезпечує встановлення і підтримання зв'язків між еле-ми си-ми узгодж-ня і упоряд-ня дій між ними; -контр-ня .Ще 2 функціями управління з погляду відносин власності є стимулювання праці і реалізація власниками засобів виробництва та інших елементів системи продуктивних сил (науки, інформації тощо) своїх прав на різні об'єкти власності і втілення своїх цілей управління. Відповідно до часу створення та управління організацією виділяють такі види менеджменту: організаційне управління; перспективне управління; поточне управління.Можна визначити розподіл управлінської діяльності щодо об’єктів управління:Управління виробництвом (виробничий менеджмент) * управління розробкою та проектуванням продукту;* вибір технологічного процесу, розміщення кадрів та техніки по процесу тощо;

* управління закупівлею сировини та матеріалів;* управління запасами на складах.Управління інноваціями (інноваційний менеджмент):-- управління науковими дослідженнями;-- управління прикладними розробками;-- створення експериментальних взірців;-- впровадження новинок у виробництво.Управління маркетингом (маркетинговий менеджмент) передбачає поєднання задоволення потреб споживачів з досягненням цілей організації. Необхідні заходи:- вивчення ринку;-реклама; - ціноутворення та цінова політика;-створення систем збуту;-розподіл створеної продукції;- збут.Управління фінансами (фінансовий менеджмент) полягає в управлінні процесом руху фінансових засобів в організації. Передбачає:- створення бюджету та фінансового плану;- формування грошових ресурсів;- розподіл грошей між різними сторонами, що визначають життя -рганізації;- оцінку фінансового потенціалу організації.Управління персоналом (менеджмент персоналу) - використання можливостей співробітників для досягнення цілей організації. Передбачає:- підбір та розміщення кадрів;-навчання та розвиток кадрів;- компенсації за виконану роботу;- створення умов на робочому місці;- підтримання стосунків з профспілками та розв язання трудових суперечок.Управління еккаутингом - передбачає управління процесом обробки та аналізу фінансової інформації про роботу організації з метою порівняння фактичної діяльності організації з її можливостями та діяльністю інших організацій. Це дає змогу виявити проблеми та приховані можливості організації.

11. Необхідність, види та функції маркетингу підприємства.Необх дослідження ринку виникає з роз-ом серійного виробництва, коли все більше Підприємс. починає працювати не на замовлення,а на вільний продаж, на невідомого споживача.Cучасний маркетинг - це особлива галузь ек науки, яка займається вирішенням проблем раціоналізації у широкому розумінні шляхом розробки відповідного інструментарію.Розрізняють "мікромаркетинг", який вирішує питання оптимізації ви-ва на рівні окремої фірми, і "макромаркетинг", спрямований на розв'язання більш широких проблем, зокрема, реалізації продукції на рівні народного господарства, стимулювання економічного розвитку країни… Говорячи про значення м-нгу як теоретичної концепції, слід підкреслити, що він дозволяє фірмам краще пристосовуватися до умов ринк економіки Ніколи виробники розвинутих країн не були в такій складній ситуації, як нині. Адже всі ринки розподілені між виробниками і насичені різноманітн товарами.За цих умов важко проводити підприємницьк д-сть, перемагати у конкурентній боротьбі. М створює для фірм необмежені можливості протриматися "на плаву". Не випадково М наз.філософією бізнесу.М має велике значення у регулюванні ринк. економіки. Це, по-суті, діяльність суб'єктів ринку по регулюванню своїх ек. відносин. М виступає чіткою організаційною формою сучасного товарного ви-ва з відповідним змістом.М має велике зн-ня для удосконалення самого ви-ва. Щоб оперативно реагувати на потреби споживачів, виробники повинні швидко змінювати асортимент своєї продукції,поліпшувати її якість,а інколи змінювати її вид. Для цього треба систематично впроваджувати нову техніку і технологію, гнучкі виробничі системи,прогресивні форми організації ви-ва і праці.До основних функцій маркетингу належать:Аналітична функція1. Аналіз і систематичне вивчення існуючих ринків.2. Вивчення потреб різних груп споживачів.3.Вив-ня фірмової структури ринку4.Вивчення товарної структури ринку5.Аналіз внутр.серед-ща П.Виробнича функція1. Організація виробництва нових товарів, розроблення нових технологій.2. Організація матеріально-технічного постачання.3. Управління якістю і конкурентозд готової продукції.Збутова функція1.Організація системи товароруху.2. Ор-ція сервісу.3. Ор-ція сис-ми форм-ня попиту і стимул збуту4.Проведення ціленаправле товарн політики5.Проведення ціленаправленої цінової політики.Функція управління і контролю1. Організація стратегічного і оперативного планування на підприємстві.2. Інформаційне забезпечення управління маркетингом.3. Організація контролю маркетингу.

12. Підприємництво: зміст, риси, об’єкти та суб’єкти.Невід'ємним елементом ринк господарювання, однією з найактивніших форм ек діяльності є П, або особливий тип господарювання.Підприємництво– 1) ініціативна, новаторська діяльність господарюючого суб'єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних ек рішень з метою одержання максимальної вигоди.П передбачає конкретну діяльність підприємця і часто ототожнюється з поняттям "власник";Сутність П зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті не якихось кон'юнктурних справ, а передбачення точного розрахунку, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.Риси П: -виготовлення нового блага або нової якості; -освоєння нового ринку збуту; -отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів і запровадження нового методу ви-ва; -проведення відпов реорганізації. Підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг. Суть підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції: ресурсна, організаційна та творча.Ресурсна передбачає,що воно націлене на найбільш ефективне викор-ня матеріальних, трудових, фінансових та інформац ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації вир-ваОрганізаційна функція зводиться до діяльності по організації виробництва, збуту, маркетингу, менеджменту і реклами.Творча ф-я полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.Суб’єкти підприємницької діяльності: -приватні особи -група юридичних або фізичних осіб -державаОб'єктом П є певний вид діяльності (виробництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який матеріалізується в продукції, яка виробляється (послугах, інформації). Принципи:-орієнтація на запити, смаки та уподобання споживачів

-прагнення бути на вістрі подій-максимальне використання конкурентних переваг-дотримання принципів ділової етики-постійний творчий пощук

Ознаки підприємства як економічної діяльності -самостійність -новаторство -Ініціатива-Творчість-Ризиковість -Відповідальність -Масштабність мислення -діловитість

13. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності в Укр. У 1991-1992 рр. в У було прийнято ряд законів, які сформували організаційно-правову базу для розвитку П в умовах становлення ринк. системи господарювання. Найважливішими серед них є Закони України "Про підприємництво", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про господарські товариства" та ін. Правові, екон. та соціальні засади здійснення підприємницької д-сті на території У визначає Закон У "Про підприємництво", прийнятий 7лютого1991 р. Згідно з цим законом підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця. Підприємництво передбачає функціонування різних форм господарювання. Класифікуючи підприємства з точки зору форм власності, слід мати на увазі, що в Україні виділяють державне, колективне, приватне і змішане підприємництво, а в країнах з ринковою економікою виділяють приватний і державний сектор. Сучасна економічна теорія визнає три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:1) одноосібне володіння;2) партнерство (товариство);3) корпорація (акціонерне товариство).Згідно із законодавством, до підприємств з одноосібним володінням в Україні належить: індивідуальне підприємство, сімейне підприємство, приватне підприємство з правом наймання робочої сили.За ступенем участі засновників у д-сті товар-тва розрізняють: товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство командитне товариство. В Україні до форми партнерства відносять також: кооперативи, колективні підприємстваорендні підприємства. Також слід відзначити, що в ек-ці У існують два основних типи кооперативів: виробничі і споживчі. Розвитку підприємництва сприяють орендні відносини, які регулюються Законом "Про оренду майна державних підприємств і організацій".У Законі України "Про господарські товариства" зазначається, що акціонерним товариством називається організація, яка має статутний

фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.Відповідно до Закону України "Про господарські товариства" акціонерні товариства поділяються на два види: відкрите акціонерне товариствозакрите акціонерне товариствоПоряд із приватним сектором, до якого входять індивідуальні і колективні підприємства, в ринковій економіці існує і державне підприємництво. Умовою швидкого розвитку підприємництва виступають гарантії та всебічна підтримка з боку держави. В зв'язку з цим були проголошені гарантії для всіх підприємців незалежно від обраних ними форм підприємницької діяльності та власності, рівні права і рівні можливості стосовно доступу до трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

В Україні відповідно до чинного законодавства підприємства можуть об'єднуватись в:

асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників;

корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

14. Теорії підприємництва У науковий обіг поняття «підприємець» ввів банкір-економіст Р. Кантільйон на початку XVIII ст. До підприємців він відносив людей з нефіксованими прибутками (ремісників, селян та ін.), тобто тих, хто був зайнятий ек діяльністю в умовах нестабільності та непередбаченості цін. Гол. рисою підприємця він вважав готовність до ризику. Вагомий внесок у дослідження підприємництва у XVIII—XIX ст. зробили Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, А. Маршалл, М. Вебер, В. Зомбарт і Й. Шумпетер. А. Сміт розглядав підприємця як власника. Підприємець має на увазі лише власний інтерес, переслідує власну вигоду, причому в цьому випадку він іде до мети, яка зовсім не входила в його наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, він часто дійовіше служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається служити їм. Франц. економіст Ж.-Б. Сей уперше підкреслив роль підприємця як особи, що вміло комбінує фактори вир-ва. Нім. економіст та соціолог В. Зомбарт визначав підприємця таким чином: а) як завойовника, оскільки він духовно розкріпачений, багатий на ідеї, готовий ризикувати, настирливий та має сильну волю; б) як організатора, який уміє об'єднувати навколо себе людей заради реалізації своїх ідей; в)як творця, що вміє переконати покупців купити саме його товар, привернути інтерес до себе та своєї справи, завоювати їхню довіру. Й. Шумпетер, австро-амер економіст, першим зауважив, що підприємець — не обов'язково власник капіталу. ….Руйнування уявлення про обов'язкове поєднання в одній особі власника і підприємця зумовлене розвитком кредитних відносин, де жоден комерційний банк не є власником усього капіталу: одна частина його представлена власним капіталом, інша — залученим. Корпоративна форма П наочно відображає відокремлення функції П від функції власності. Ост ф-ція стає пасивнішою, а дедалі активніша роль переходить до організації та управління. Найхаракт риси підприємця, які виділяють його з господарюючих суб'єктів, виокремив Й. Шумпетер. Головною справою підприємця є: виготовл нового блага або нової якості того чи ін блага; освоєння нового ринку збуту, нового джерела сировини або напівфабр і запровадж нового методу вир-ва; проведення відповідної реорганізації. Для того щоб здійсн постійний пошук нових способів комбінації ресурсів, потрібно мати відповідні якості: волю і здібності; виділяти визначальні моменти діяльності, бачити їх у реальному світлі; мати здібність «плисти проти течії», долаючи опір соц. сил; здійсн вплив на ін результ-ми успіху, духовною свободою, затратами сил і енергії.

15.Ризик у підприємницькій діяльності та його види. Венчурний бізнес.Ризиковість — ситуація на ринку, спричинена невизначеністю, за якої переважну більшість подій та способів поведінки господарюючих суб'єктів неможливо з достатньою достовірністю передбачити і спрогнозувати.Виробничий - залежить від: природних умов; технологічних особливостей; факторів, що впливають на рівень витрат фірми.Комерційний - виникає в процесі реалізації товарів та послуг і пов'язаний із: зміною цін; митними бар'єрами; обсягами закупівель; втратами від грабежу чи псування товару тощо.Фінансовий - виникає у сфері стосунків фірм із банками та іншими фінансовими інституціями.Процентний-пов'язаний з можливими втратами через зміну курсу активівКредитний - зумовлений поверненням кредиту із запізненням або неповерненням його зовсім.Об’єкт ризику – це ек система, ефективність та умови функціон якої наперед точно не відомі. Суб’єкт ризику – це особа, яка зацікавлена результатом керування об’єктом ризику і має компетенцію приймати рішення щодо об’єктів ризику. Джерела ризику – це чинники, які спричиняють невизначеність або конфліктність результатів. Невизначеність — це недостатня інформованість про вірогідність майбутніх подій, які впливають на долю учас¬ників ринку.Фактори, що впливають на ризиковість економіки: 1. Об'єктивні. Не залежать від головних суб'єктів ринку домогосподарства і підприємця): інфляція; політична воля; державна доктрина; економічна політика; соціальний стан суспільства; науково-технічні чинники; економічні чинники; природні коливання тощо 2. Суб'єктивні. Зумовлені д-стю суб'єктів госп. життя: компетентність в управлінській д-сті; обсяг та достовірність інформації, на основі якої приймаються управлінські рішення …Венчурне підприємництво здійснюється у сфері фінансування високотехнологічних проектів з метою отримання максимального прибутку.- За розміром венчурні компанії невеликі або середні.- За організаційно-правовою формою — партнерства (товариства).- Займаються вони цільовими інженерними розробками, продукуванням та запровадженням інновацій.

Венчурні компанії виконують роль інвесторів довгострокових наукомістких проектів із залученням ризикового капіталу.

16. Організаційні форми сучасного підприємства. Сучасна ек теорія визнає 3 основні організацій-правові форми підпр д-сті:1) одноосібне володіння;2) партнерство (товариство);3) корпорація (акціонерне товариство).Одноосібне володіння-це таке П, власником якого є одна особа чи сім'я, щ самостійно веде справу у своїх інтересах,одержує весь дохід і повністю несе ризик від бізнесу. Власник має матеріальні ресурси та обладнання, необхідні для вироб д-сті,або купує їх і особисто контролює діяльність П.переваги:власник має повну самостійність, свободу і оперативність дій, існує досить сильний безпосередній стимул до ефективного виробництва.недоліки: труднощі із залученням великих капіталів (комерційні банки не дуже охоче надають великі кредити), необмежена відповідальність за борги, невизначеність строків діяльності, недоліки спеціалізованого менеджменту (на власника лягає багато обов'язків, функцій з організації виробництва, опанувати якими одній людині не так легко).Товариство - це підприємство, організація або установа, створені на засадах угоди двох чи більше окремих осіб (у тому числі юридичних) шляхом об'єднання їхнього майна та підприємницької діяльності. Об'єднуючи свої фінансові ресурси і вміння вести справу, партнери таким чином розподіляють ризик, а також прибутки і збитки. За ступенем участі засновників у діяльності підприємства розрізняють товариства з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні та командитні. В Україні до форми партнерства відносять також кооперативи, колективні та орендні підприємства. Вид товариства впливає на роль партнерів у функціонуванні підприємства.Переваги: завдяки спеціалізації в управлінні досягається більш висока ефективність виробництва, об'єднуються значні ресурси, що зменшує загрозу банкрутства і створює певну довіру банків. Недоліки цих форм господарювання полягають у тому, що при наявності партнерів можливі розходження в поглядах, інтересах, що іноді затримує прийняття відповідних рішень; необмежена відповідальність призводить до того, що доводиться нести збитки за помилки своїх партнерів.Корпорація або акціонерне товариство - називається організація, яка має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Перевагами акціонерних товариств є можливість значного розширення фінансування, демократизація управління підприємством, покращення господарських зв'язків між

підприємствами, можливість швидкого будівництва на акумульовані кошти нових підприємств і послаблення диспропорцій в економіці внаслідок швидкого випуску дефіцитних товарів, прискорення процесу міжгалузевого переливання капіталу і впровадження досягнень науково-технічного прогресу у цих галузях, посилення заінтересованості працівників у результатах їхньої праці тощо.Недоліки: можлива втрата акцій дрібними акціонерами під час економічної кризи, посилення системи залежності й контролю менших акціонерних товариств могутнішими, зростання маси фіктивного капіталу і можливість фінансових махінацій, використання акціонерної форми як засобу примусового випуску нерентабельних філіалів, цехів тощо. Таким чином, сучасне ринкове господарство демонструє різнобарв'я видів і організаційних форм підприємництва. Кожна з форм організації підприємницької діяльності має не тільки відповідні фінансові переваги і соціальну привабливість, а й недоліки. Вибір конкретної форми, виду господарської діяльності, її масштабів залежить від конкретних підприємців, які є ключовими фігурами ринкової економіки. Перехід до інноваційної моделі підприємницької діяльності породжує нові її форми: венчурне підприємництво (бізнес); інжиніринг; лізинг; технопарки; торговельну мережу; франчайзинг та ін. Венчурний бізнес - вид бізнесу, орієнтований на практичне викор. технічних новинок, результатів наукових досягнень, ноу-хау, ще не випробуваних на практиці. В.б. пов'язаний з великим ризиком, тому його часто наз. ще ризиковим. Інжиніринг — система надання послуг фірмою-консультантом фірмі-клієнту при будівництві промислових та інших об'єктів.

Лізинг — форма довгострокової оренди, де орендодавцем є лізингова компанія.

Технопарки - одна із найпоширеніших форма венчурного підприємництва. За зразок утворення технопарку зазвичай беруть модель науково-виробничого центру.

Торговельна мережа — два чи більше магазинів під загальним володінням та контролем, які продають товари аналогічного асортименту, мають спільну службу закупівель та збуту, а можливо, й аналогічне архітектурне оформлення.

Франчайзинг полягає в тому, що головна велика компанія (франчайзор) укладає угоду з малими та середніми незалежними підприємствами (франчайзі) про надання їм виключного права на продаж її товарів чи послуг під торговельною маркою компанії.

17. Витрати виробництва та їхня структура Витрати вир-ва є формою руху авансованого промислового капіталу.

Витр. вир-цтва — вартісна оцінка затрат ек. ресурсів, здійснених підприємцями задля вир-ва продукції.

Дійсні витрати поділяються на зовнішні та внутрішні. Зовнішні (явні, або експліцитні) витрати — витрати на оплату ек.ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми (грошові витрати на придбання сировини, палива, обладнання, трудових та транспортних послуг тощо). Внутрішні (неявні, або імпліцитні) витрати — витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів. Витрати підприємця на ви-во певного обсягу продукції залежать від строку,за який можлива зміна ресурсів,що використовуються

Витрати фірми в довгостроковому періоді (часовому інтервалі, достатньому для зміни всіх зайнятих ресурсів);

Витрати фірми в короткостроковому періоді (часовому інтервалі, протягом якого хоча б один вид ресурсів залишається незмінним).

18. Постійні, змінні та валові витрати. У короткостроковому періоді одна частина ресурсів є перемінною (природні й трудові ресурси), а друга частина - постійною. Тому короткостроковий період нерідко наз. періодом фіксованих виробничих потужностей. Відповідно, одна частина витрат фірми становить постійні витрати, а друга - змінні.Постійними витратами (Fixed Cost - FC) називають такі, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До постійних витрат належать витрати, на cплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін. Постійні витрати є обов'язковими і зберігаються навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, але мусить підтримувати готовність до виробництва.Змінними витратами (Variable Cost - VC) називають витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва. До змінних належать витрати на заробітну плату, сировину, матеріали, паливо, електроенергію. Сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва утворює загальні (валові) витрати виробництва (ТС).Сукупні (валові витрати) (ТС) – сукупні витрати фірми на придбання та використання всіх факторів виробництва, сума постійних та змінних витрат: TC=FC + VC Середні витрати (АТС) – середня величина витрат на виробництво одиниці продукції: АТС = TC/Q. Середні витрати поділяються на середні постійні та середні змінні. Середні постійні витрати зі зростанням виробництва знижуються. Середні змінні витрати знижуються до мінімального рівня, який відповідає випуску максимальної кількості продукту, що припадає на зростаючі змінні ресурси. Після цього середні змінні витрати починають зростати. Граничні витрати (МС) – приріст витрат на виробництво ще однієї (додаткової) одиниці продукції: МС = ∆TC / ∆Q. У деяких випадках фірми несуть незворотні витрати, які не можуть бути відшкодовані і характеризують: - втрачені можливості, пов'язані з помилковими управлінськими рішеннями (збитки, які відшкодовуються за рахунок прибутку); втрати, які здійснюються раз і назавжди й не компенсуються у разі припинення діяльності фірми (витрати на рекламу та ін.).

19. Явні та неявні витрати Витрати виробництва — вартісна оцінка затрат економічних ресурсів, здійснених підприємцями задля виробництва продукції. Поняття витрат в економічній науці базується на загальній ідеї обмеженості ресурсів і можливості альтернативного використання їх, оскільки вибір певного варіанта виробництва зумовлює втрату вигод використання відповідних ресурсів найкращим із можливих способів. У зв'язку з цим дійсні витрати поділяються на зовнішні та внутрішні. Зовнішні (явні, або експліцитні) витрати — витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми (грошові витрати на придбання сировини, палива, обладнання, трудових та транспортних послуг тощо). Внутрішні (неявні, або імпліцитні) витрати — витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів. Неявні витрати включають недоотримані підприємцем доходи при найвигіднішому альтернативному застосуванні власних ресурсів. Сучасна економічна наука відносить до внутрішніх витрат нормальний прибуток — мінімальну плату, необхідну для утримання підприємця в певній сфері бізнесу. Виокремлення явних та неявних витрат відображає два підходи до розуміння природи затрат фірми. Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовн. (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладної. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами. Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного використання ресурсів. Економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів. Таким чином, економічні (вмінені) витрати — це витрати, які належить здійснити підприємцю, щоб відволікти ресурси від альтернативного використання. Це дійсні витрати на виробництво товару, які відображають вартість ресурсів при найкращому з можливих варіантів їхнього застосування.

20. Граничні витрати. Закон спадної віддачі. Витрати виробництва — вартісна оцінка затрат ек. ресурсів, здійснених підприємцями задля виробництва продукції. Граничні витрати (МС) – приріст витрат на виробництво ще однієї (додаткової) одиниці продукції: МС = ∆TC / ∆Q. Граничні витрати характеризують витрати підприємства при виробництві останньої одиниці продукції, а також витрати, яким можна запобігти при скороченні обсягу виробництва на цю останню одиницю. Розмежування витрат виробництва за нетривалий період на постійні і змінні є вихідним пунктом для визначення закону спадної віддачі, або ефективності граничного продукту. Згідно з цим законом, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного ресурсу (наприклад, капіталу) дає обсяг додаткового продукту, що зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Так, при певній кількості обладнання обсяг виробництва зростатиме все повільніше, якщо все більше робітників залучатимуться до його обслуговування. Будь-який додатковий приріст одного з ресурсів при фіксованих значеннях інших призводить до зменшення приросту продукту. В результаті на одиницю змінного ресурсу припадає все менше фіксованого ресурсу. Під впливом науково-технічного прогресу, що змінює якість ресурсів, можливе встановлення іншої пропорції між зростанням обсягу виробництва та певного ресурсу при незмінних значеннях кількості інших ресурсів. Однак і в цьому випадку закон діє, хоч і на новому кількісному рівні. Він не діє при паралельному зростанні обсягів усіх ресурсів. У ряді випадків тут виникає ефект економії на масштабах виробництва. Зміна кількості виготовленої продукції залежить від зміни кількості змінних ресурсів. Цю залежність відбиває категорія "граничний продукт", тобто продукт; отриманий у результаті застосування додаткової одиниці змінного ресурсу. Наприклад, граничний продукт праці — це додаткова продукція, яку випускає підприємство при найманні ще одного робітника. Величина обсягу граничного продукту зі збільшенням змінних ресурсів спочатку зростає, а потім знижується відповідно до закону спадної віддачі. Якщо показник граничного продукту зменшується, то граничні витрати зростають. Зростання граничних витрат завжди призводить до зменшення випуску продукції і як наслідок – до підвищення цін.

21. Витрати обігу: чисті та додаткові. Крім витрат, пов'язаних з виготовленням товару, є витрати, необхідні для його реалізації. Вони дістали назву витрати обігу. Розрізняють два їх види: додаткові та чисті. До додаткових належать витрати на сортування, пакування, зберігання і транспортування товарів. Вони заміщуються після продажу товару. За своєю природою ці витрати не відрізняються від витрат виробництва і, входячи у вартість товару, збільшують її. Інша природа чистих витрат обігу. Це витрати на перетворення товарної форми вартості на грошову, тобто витрати, пов'язані з торгівлею, рекламою, маркетингом тощо. Вони не збільшують вартість товару, заміщуються після реалізації продукту з одержаного прибутку, створеного у процесі виробництва товару.

22. Доходи і прибуток фірми: зміст і видиДохід є спонукальним мотивом і джерелом діяльності П. Підприємство приводить у рух усі виробничі фактори - капітал, працю, природні ресурси - для створення продукту, його наступної реалізації та утворення доходу. Загальний дохід П - це сума доходу, отриманого фірмою від продажу певної кількості продукції. (Кількість проданого товару залежить від попиту на нього). Таким чином, TR=PxQ, де TR - загальний дохід підприємства або виручка підприємства, P - ціна, Q - кількість проданої продукції. Розрізняють такі види доходу: валовий і чистий.Валовий дохід П становить грошову виручку від реалізації продукту (виконання робіт чи послуг), інших матеріальних цінностей і майна підприємства (включаючи основні фонди) тощо, зменшену на суму постійних витрат підприємства. Якщо від валового доходу підприємства відняти ще й змінні витрати, то одержують суму чистого доходу П. Чистий дохід П - це прибуток П.Поняття "дохід" ширше за поняття "прибуток". Прибуток підприємства є складовою частиною доходу підприємства.Прибуток — плата за послуги підприємця, ініціативу поєднання економічних ресурсів; —винагорода за новаторство, нововведення, управлінський талант підприємця; —плату за ризик та невизначеність підприємницької діяльності; —форму доходу підприємця, який здійснив капіталовкладення з метою досягнення комерційного успіху, тощо. Прибуток трактується як виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, різниця між загальною виручкою від реалізації (валовим доходом) і сукупними витратами фірми. PR = TR- ТС, де PR — прибуток фірми (чистий дохід); TR — виручка від реалізації (валовий дохід); ТС — сукупні витрати. Прибуток-частина виручки,що залишаєтьс після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.Прибуток є основним фінанс. джерелом розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції всіх форм інвестування. Він є джерелом оплати податків і з урахуванням значення прибутку вся діяльність підприємства спрямована на його зростання. Суть прибутку як економічної категорії проявляється у його функціях:* оцінка підсумків діяльності підприємства;* розподіл чистого доходу в економіці;* економічне стимулювання підприємства.

Щоб очистити загальний прибуток підприємства, потрібно від загального доходу відняти загальні витрати підприємства, тобто: TP= TR – TC де TP - загальний прибуток, TR - загальний дохід,TC-загальні витрати.Такий прибуток називається балансовим-прибутком називають різницю між загал. сумою виручки підприємства і загальними витратами вир-ва за певний період. З одержаного балансового прибутку вносять передбачені чинним законодавством податки та інші обов'язкові платежі до бюджету. Частину прибутку, що залишається після здійснення зазначених платежів, наз. чистим прибутком. Монопольний прибуток — прибуток фірми, яка займає монопольне (виключне) становище на ринку.Засобами виміру прибутку є його маса (абсолютна грошова величина) та норма (якісний відсотковий показник). Маса прибутку — це абсолютний розмір прибутку в грошовому вираженні. Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансованого капіталу. П' = (П/К)*100%, де П' — норма прибутку; П — маса прибутку; К — величина авансованого капіталу. Величина норми прибутку свідчить про ефективність функціонування авансованого капіталу і залежить від багатьох факторів, що діють у сферах виробництва, обігу та розподілу, у тому числі від швидкості обороту капіталу, маси прибутку, ринкових цін, структури витрат, масштабу виробництва тощо.

23. Бухгалтерський облік та економічний прибуток Існування двох підходів до виміру витрат фірми (бухгалтерського та економічного) зумовлює застосування двох підходів до аналізу прибутку. Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими (зовнішніми) витратами виробництва. Економічний прибуток визначається як різниця між валовим доходом та економічними (зовнішніми і внутрішніми, включаючи нормальний прибуток) витратами виробництва. Нормальний прибуток — звичайний для галузі дохід від економічних ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу Економічний прибуток — це надлишок над нормальним прибутком, породжений ініціативою підприємця, його вмінням знайти найкраще застосування та комбінацію економічних ресурсів, здійснювати нововведення, ризикувати тощо. Виникнення надлишкового прибутку спонукає підприємців спрямовувати свої капітали в певну сферу суспільного виробництва, що сприяє розширенню кола виробників та зниженню ринкових цін. Результатом останнього є зменшення економічного прибутку, його зникнення, а відтак відплив капіталів в інші сфери бізнесової діяльності. Однак зменшення кількості виробників підвищує ринкові ціни та спричиняє зростання економічного прибутку і т. ін. Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в тому, що він: — є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності; — сприяє найефективнішому розподілу та використанню ресурсів, упровадженню досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей; — є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення соціальних потреб суспільства.

24. Собіварт продукції як суспільна форма витрат вир-ва, її структура і функції.У процесі кругообігу і обороту фондів в умовах ринк економіки грошові затрати підприємства відособлюються від вартості у вигляді витрат і приймають форму собівартості продукції. Вона є мірилом реальних витрат і доходів підприємства. Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її вир-во і реалізацію.Ці витрати за їх ек. змістом групуються за такими елементами: -матеріальні витрати (сировини, матеріалів, палива, електроенергії, напівфабрикатів); -витрати на оплату праці; -відрахування на соціальні заходи, у які входять відрахування на державне пенсійне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття; -амортизація основних фондів, включаючи прискорену амор-ію; -інші витрати. У господарській практиці розрізняють:1) цехову собіварт - всі витрати на вир-во, за виключенням загальнозаводських, виробничу (фабрично-заводську) собіварт - всі витрати на вир-во без позавиробничих витрат; повну собіварт - всі витрати, пов'язані з вир-вом продукції і послуг, позавиробничі витрати (витрати на тару, упаковку і реалізацію продукції); 2) індивідуальну собіварт – витрати на одиницю окремих видів продукції; середньогалузеву собіварт - витрати на вир-во і збут продукції в середньому в галузі; 3) планову собіварт - обчислюють на початку виробничого циклу на основі нормативів, технологічних карт і т, п. при складанні виробничо-фінансового плану; фактичну (звітну) собіварт визначають на основі фактично зроблених витрат. На собіварт впливають продукт праці, витрати, пов'язані з використ засобів праці (основного капіталу), рівень різних непродуктивних витрат. Вирішальне значення для зниження собівартості має підвищ продукт праці. Зрост продукт праці є головним засобом скорочення часу вир-ва. Значення обліку собівартості:1. зниження витрат на одиницю продукції дає змогу збільшити обсяг вир-ва на підприємстві при наявних ресурсах, забезпечити тим самим прискорення оборотності основних фондів. 2.зниження собіварт продукції є важливим чинником збільш прибутку від реалізації, а отже підвищ конкурентоспром вир-ва. 3.зменшення видатків матеріальних ресурсів в обробних галузях промисловості сприяє економії капітальних вкладень у галузях добувної промисловості. 4.зниження собівартості продукції є реальною ек. основою зниження цін, а отже, підвищення життєвого рівня населення.

25. Ринкова ціна: зміст, структура, функції. Ціна – ринк вартість товару, виражена в грошах; к-сть грошей, що сплач за одиницю товару. Ринкова ціна - це ціна, яка встановл на ринку у відповідності з сусп попитом і пропозицією. Ціна попиту - це гранично макс ціна,за якої покупці згодні купувати дані товари.Ціна пропозиції - це гранично мін ціна, за якої продавці ще можуть пропонувати свої товари. Ціна рівноваги - це ціна, за якої величина попиту дорівнює величині пропозиції. Вона встановл внаслідок конкуренції продавців, їх покупців і дає реальну інформацію про умови виробництва товарів та послуг, потреби споживачів, рівень їх задоволення. Ринкова ціна повинна покривати витрати на вир-во товару і давати змогу товаровиробнику отримати оптимальний прибуток за докладені зусилля і ризик.

Ринкова ціна знаходиться під впливом різних чинників: корисності товару для споживача, продуктивності праці, ефективності вир-ва, попиту і пропозиції на ринку як товарів, так і чинників вир-ва, конкуренції, стану грошового обігу, платіжного балансу, методів держрегулювання, психологічних і соц чинників, політичної стабільності тощо.

Функції. Облікова. Ціна є засобом обліку та виміру суспільно необх витрат праці на вир-во й реалізацію товару. Якщо ціна встановлена на рівні, що перевищує ці суспільно необхідні витрати, то такий товар споживач не купить, а це означає, що праця, витрачена на його виготовл, суспільством не визнається, вона витрачена марно. Стимулююча. У зв'язку з цим прагнення збільш дохід примушує виробника здешевлювати свою продукцію, розшир обсяги випуску продукції. Оск цього можна досягти лише удосконалюючи технічну оснащеність вир-ва, то ціна є стимулюючим чинником НТП. Розподільча. Ціна під впливом попиту і пропозиції відхиляється від вартості, яку виражає. Це досягається через конкуренцію між товаровиробниками. Ринкова ціна диференціює доходи суб'єктів підприємства, для одних створюються умови щодо подальшого розвитку, а для інших постає питання про їх банкрутство, існування.

26. Чинники, що впливають на величину ціни Вартісні чинники. Якщо абстрагуватись від інших чинників або розглядати ціноутворення, як кажуть, «за інших однакових умов», то ціна залежить від вартості товару: збільшення вартості веде до збільшення ціни і навпаки. Як відомо, величина вартості товару змінюється прямо пропорційно до кількості часу, витраченого на його виробництво, і обернено пропорційно — до продуктивності праці. В умовах ринкової економіки кожний керівник підприємства, кожний підприємець знає, що підвищення прод праці формує індивідуальну вартість товару нижчу, ніж суспільне необхідна. Певний час підприємства, які досягають таких результатів, можуть реалізувати товар за ціною, вищою, ніж індивідуальна вартість. Це забезпечує їм надлишковий прибуток. Однак підвищення суспільної продуктивності праці в певній галузі виробництва об'єктивно веде до зниження вартості та відповідно — ціни. Основні чинники зростання продуктивності праці є одночасно і чинниками зниження ціни. До них слід віднести: - зростання технічної оснащеності праці; - підвищення культурно-технічного рівня і кваліфікації працівників; - поліпшення організації виробництва і праці; - використання матеріальної заінтересованості. Визначальний вплив на активність дії перелічених чинників має науково-технічний прогрес. Чинники співвідношення попиту і пропозиції. Співвідношення попиту і пропозиції на ринку весь час змінюється. Коли попит великий, а пропозиція недостатня, ціни зростають, і навпаки. У всіх випадках скорочення виробництва товарів призводить до підвищення цін (якщо попит на такі товари не зменшився). Є чинники, що знижують попит населення на товари, а отже, зумовлюють зниження ціни товару (за умови, що пропозиція товарів залишилась незмінною). Знижуються ціни на товари і через моральну зношеність товарів. На ціни впливають насиченість потреб у деяких товарах, купівельна спроможність. Так, збільшення чисельності безробітних призводить до зменшення купівельної спроможності населення, а отже, до зниження деяких цін. До чинників, що збільшують попит на товари і водночас зумовлюють зниження цін, слід віднести: зростання обсягів виробництва, безоплатне надання матеріальних благ за рахунок суспільних фондів споживання, поліпшення якості товарів без збільшення витрат, вміла організація реклами тощо. Психологічні чинники. В умовах ринкової економіки при встановленні ціни, крім економічних чинників, має враховуватись і психологія покупця. Встановлено, що деякі споживачі розглядають ціну як показник якості товару або послуги. Тому підвищення ціни іноді, як це не

парадоксально, веде не до зменшення, а до збільшення попиту на товар. Для деяких товарів, які мають відому товарну марку, користуються особливим попитом покупців, встановлюють так звані престижні надбавки на ціни. Такий прийом використовують для деяких вин, сортів пива, парфум. Іноді надбавка в кілька разів перевищує вартість товару. Вплив ринку на ціну. Як ми вже знаємо, є різні типи ринку: ринок чистої конкуренції, ринок монополістичної конкуренції, олігопольний ринок. Цінова політика продавця багато в чому залежить від типу ринку. В умовах ринку чистої конкуренції коли реалізується однорідний за якістю товар, ціна повністю залежить від співвідношення попиту і пропозиції. Коливання в розмірі цін дуже незначне. Продавець не може маневрувати цінами, Спеціальна цінова стратегія, по суті, не потрібна. В умовах ринку монополістичної конкуренції існує багато варіантів цін на товари, що задовольняють певну потребу споживача. Тут продавець може впливати на ціни, а покупець, маючи широкий вибір товарів, готовий платити за товари різні ціни. В умовах, коли існує невелика кількість продавців, ціна товару в основному залежить від дій конкурентів. Продавець повинен чітко реагувати на них. Можливості збільшення або зменшення цін обмежені. І, нарешті, в умовах, де існує один про¬давець, ціна регулюється монополістом. Однак на такому ринку на ціну має впливати державне регулювання.

27.Класифікація та види цінПо сферах товарного обслуговування:- оптові ціни, по яких П реалізують у великих обсягах продукцію промислово-технічного і споживчого призначення (між галузями усередині оптової сфери і з оптової в роздрібну);- роздрібні ціни, по яких товари реалізуються кінцевому споживачу (в основному населенню) в обмеженій кількості;- закупівельні ціни,по яких держава купує продукцію в с-г П-тв (фермерів);- ціни і тарифи на послуги.Тарифи можуть відноситися до сфери оптової торгівлі (напр,вантажні транспортні,)і роздрібної (пасажирські тарифи)2. По способу відображення транспортних витрат:- ціни франко-відправлення (на товари обмеженого ви-ва і розгалуженої мережі споживання),що включ транспор.витрати до пункту магістрального тр-рту(порту, залізничної станції),ви-ти на інший шлях покриває покупець- ціни призначення,що включ транспортні витрати до пункту призначення.3.По формах продажів:- контрактні(договірні)-ціни фактич домовленості між продавцем і покупцем - біржові котирування - це рівень ціни товару, реалізованого через біржу.Ціна бірж товару склад з бірж котирування і надбавки (знижки) за якість, далекість від місця постачання;- ціни ярмарків і виставок (часто пільгові);- аукціонні ціни, що відбивають хід продажів на аукціонах (розрізняють стартові ціни і продажні). 4.По стадіях продажу:- ціни пропозиції (продавця, чи стартові), по яких продавець бажає продати товар. - ціни попиту, по яких покупець зацікавлений придбати товар;- ціни реалізації (угоди, продажу, покупки) - фактичні, чи номінальні, ціни. Їх варто відрізняти від реальних, співвіднесених з рівнем доходу чи суспільства загальним рівнем цін.5. По ступені регулювання:- жорстко фіксовані (основний тип цін в умовах адмістратив-командної економіки);- регульовані (допускаються зміни у визначених межах, установлюються державою, як правило, на продукти підвищеного соціального призначення);- вільні (не піддані прямому втручанню, формуються відповідно до кон'юнктури ринку).6.По ступені стійкості в часі: - тверді: устан при висновку договору на весь термін дії;- рухливі: зафіксована в договорі ціна міняється в момент постачання, якщо змінилася ринк ціна товару, установл по обговореному в контракті джерелу;- ковзні:у договорі устан вихідна ціна й обмовляється порядок внесення виправлень у випадку зміни вартості ціноутворюючих факторів. Змінні ціни застосовуються до товарів, що вимагають тривалого терміну виготовлення;- с наступною фіксацією: у договорі визначаються умови фіксації і принцип визначення рівня ціни: періодичність фіксації, база фіксації, терміни узгодження і здійснення фіксації.

28. Цінова політика і методи ціноутворення Цінова політика – діяльність керівництва П по встановленню, підтримці і зміненню цін на продукцію, яка здійснюється в руслі загальної стратегії підприємства і спрямована на досягнення його цілей і задач.Стратегічні аспекти цінової політики включають договірні заходи по встановленню і зміненню цін,які спрямовані на врегулювання діяльності всієї виробничої і товаропровідної мережі підприємства, і підтримку конкурентоспроможності продукції і послуг у співвідношенні з цілями і задачами загальної стратегії фірми. Тактичні аспекти цінової політики включають заходи короткострокового і разового характеру, які спрямовані на виправлення деформації в діяльності виробничих підрозділів і товаропровідної мережі,яка виникає внаслідок непередбачених змін цін на ринках чи поведінки конкурентів, помилок управлінського персоналу, і можуть іноді йти всупереч стратегічним цілям підприємства. Залежно від застосованої комбінації варіантів ринкової стратегії вибирається форма здійснення цінової політики: 1.Домогтися такого рівня цін, верхня границя якого забезпечувала би підприємству максимальний прибуток. 2.Забезпечити підприємству “нормальний прибуток” (витрати виробництва плюс середня норма прибутку). 3.Вести політику “цінової” конкуренції. 4.Здійснювати політику “нецінової” конкуренції. 5.Встановлювати ціни на рівні “лідера” чи цін конкурентів. 6.Забезпечити “престижні” ціни, особливо підкреслюючи якість продукції. 7.Добиватися сталості цін і прибутку маневруванням факторами ви-ва. 8.Встановлювати низькі ціни, включаючи демпінгові, для проникнення на ринок. Процес встановл ціни складається із етапів: 1.Постановка цілей і задач ціноутворення - спроба фірми відповісти на питання : чого бажано домогтися за допомогою політики цін на свою продукцію. 2.Виявлення попиту (визначити залежність можливого обсягу передбачуваного продажу від рівнів цін) 3.Оцінка витрат та встановлення початкової ціни (аналіз собівартості виготовленої продукції). 4.Аналіз цін і товарів конкурентів, який переслідує певну мету – вивчити так звану ціну байдужості, тобто ціну при якій покупцю буде все одно чий товар купувати. 5.Вибір методу ціноутворення. 6.Встановлення кінцевої ціни.

Підприємство може допустити такі відхилення від політики ціноутвор : -заплановані цінові знижки ; -торгові знижки ; -заплановані знижки цін як засоби стимулювання збуту ; -незаплановане низьке зниження цін – “цінова війна”. Методи ціноутворення: - найпростіший метод ціноутворення полягає у розрахунку ціни за формулою: середні витрати виробництва плюс прибуток. Другий додаток іноді називають націнкою, її розмір залежить від виду товару, попиту на нього, вартості товарної одиниці, обсягу продажу тощо. -для багатьох підприємців дуже зручний метод ціноутворення на основі рівноваги попиту і пропозиції. - популярний також метод розрахунку ціни на основі аналізу беззбитковості та забезпечення цільового прибутку. Цей метод заснований на вивченні графіка беззбитковості. Виробник знає, що покриття валових витрат виробництва потребує певного обсягу виробництва товарних одиниць. Такий метод ціноутворення передбачає аналіз різних варіантів цін, їхнього впливу на обсяг збуту. Він необхідний для подолання рівня беззбитковості та одержання бажаного прибутку. -все ширше використовується метод встановлення цін на основі цінності товару. Сутність його полягає в тому, що головним чинником ціноутворення стають не витрати продавця, а купівельне бажання покупця, використання обстановки, в якій здійснюється купівля-продаж. -метод встановлення цін з урахуванням рівня поточних цін користується значною популярністю. Підприємці вважають, що рівень поточних цін відбиває колективну мудрість, справедливу норму прибутку, гарантує певну рівновагу в межах галузі. -в окремих випадках ціни встановлюють на закритих торгах. Цей метод ціноутворення зумовлений конкурентною боротьбою, прагненням одержати замовлення. Коли фірма зацікавлена в укладенні контракту з вигідним клієнтом, вона може піти на деяке зниження ціни. Проте тут є обмеження: ціна не може бути нижчою, ніж собівартість, і значне зменшення прибутку загрожує фін. становищу виробника. -встановлення цін на новий товар. Досвід показує, що спочатку виробник встановлює на товар, який раніше не вироблявся, високі ціни. У такому разі говорять, що фірма знімає «вершки» з ринку. Проте це можливо за певних умов:великий попит,висока ціна не повинні швидко «створювати» нових конкурентів і, нарешті, висока ціна має відповідати високій якості товару.

29. Особливості відтвор в сільс господарстві: природні та суспільні У с.г виробничим відносинам властиві особливості якісного, принципового характеру, які дозволяють виділити їх в окрему сферу аграрних відносин. Аграрні відносини —складова частина ек відносин,які виникають у с г з приводу волод-ня й викор землі як головн засобу с.г ви-ва,а також вир-ва, розподілу,обміну й споживання с.г продукції та послуг. Особливістю аграр відносин є те, що в с.г основним засобом вир-ва є земля. Земля —основна умова будь-якого ви-ва,але в с. г вона ще й головний засіб ви-ва, елемент продукт сил. Тому в цій сфері рез-ти ви-ва значною мірою визн якістю зем ділянок,їхньою родючістю,місцерозташув-м щодо ринків збуту, баз постачання потрібної техніки,мінеральн добрив..Особливість агр в-ин зумовлена тим,що земля є предметом праці й одночасно засобом ви-ва. Процес ви-ва,технол операції в агр сфері перепліта з природ процесами, комбінуючись у процесі ств споживчої вартості.Основні факторис.г:люди; зем угіддя,тварини і рослини;технічні засоби ви-ва.Відповідно до цих ф-ів у с.г взаємодіють 2 групи об'єктивних законів:прир-біолог і соц-ек. Внас лідок того,що ек процес відтворення в аг сфері переплітається з природн, виникає ще низка особ-ей сг ви-ва:—прир-кліматичні умови,стр-ра ґрунту, біолог чиники вплив на продукт праці,обумовл ризиковість,нестійкість с.г. Одні й ті самі кількість і якість затрачено праці можуть бути представлені різною кіл-тю продукції, залежно від названих факторів;природ-кліматичні фактори зумовлюють і ритм ви-ва,його сезонний характер, що породжує коливання у зайнятості робітників, у ви-ві і пропозиції продукції с.г ви-ва; —особлив викор-ня техніки, фінанс-ня і форм-ня доходів сг П у зв'язку із сезонним хар-м ви-ва.Для викон-ня с.гробіт треба мати повний комплекс техніки, яка вик-ся протягом певного сезону,а решту часу простоює; —остаточний розмір доходів формується лише наприкінці року,після реаліз. продукції(особ в землеробстві);—рівень концентрації в-ва значною мірою визн розмірами зем угідь,їхньою врожайністю й інтенсивністю викор-; —спеціалізація вир-ва зумовлена географ і природно-клім.факторами;—ефективне викор-ня землі можливе за раціон комбінування с.г галузей, ек і біологічно обґрунтованих сівозмін; —значна частина виробле продукції споживається всередині господарств не набуваючи товарної форми.Тому в аграрній сфері довше зберігаються натуральні та напівнатуральні види ви-ва; —широка комбінація великих,середн і дрібних госп одиниць різних форм власності; —велика залежність результатів вир-ва від погодних умов вимагає створ. в господарствах страхових фондів на випадок посухи, повені, іншого стихійного лиха для забезпечення безперервного процесу відтворення.

30. АПК: зміст, структура, функції Агропромислові зв'язки на рівні виробничих підприємств і фірм у своєму розвитку спираються на більш значний ек інтеграційний процес — формув структурного новоутворення в економіці в цілому, яке дістало назву аграрно-промислового комплексу. АПК — це організац-ек форма інтеграції с-г і промисл видів діяльності; сукупн галузей народного господарства, зайнятих вир-вом с-г продукції, її зберіганням, переробкою і доведенням до споживача, а також вир-вом відповідних засобів вир-ва. Відповідно до стадії відтворювального циклу в складі АПК виділяють такі сфери: I.ресурсна: галузі, які забезпеч АПК засобами вир-ва і виробн послугами, включ будівн, ремонтні й меліоративні роботи; II.аграрно-сировинна: власне с-г; III.переробна: галузі, що займаються заготівлею, зберіг, переробкою, транспортув та реалізац с-гої продукції;IV.виробнича і соц інфраструктура: галузі, які забезпец загальні умови соц-ек розвитку, — шляхово-транспортне господ, зв’язок, складське і тарне господ, підготовка кадрів, житлові й культ-побутові об'єкти, в т ч заклади охоро¬ни здоров'я та ін. Функціональний зміст АПК можна визначити в процесі аналізу соц-ек міжгалуз зв'язків на рівнях макроекономіки та під¬приємств. Інакше кажучи, всі міжгалуз зв'язки слід розглядати в двох аспектах: організ-технолог та соц-ек. В 1-му випадку аналізують конкретний характер та організац-виробн особл цього типу господарських зв'язків, у 2-му — соціальну природу цих відносин та визначають їхні наслідки. Потрібно враховувати, що міжгалузеві зв'язки впливають на техніко-ек становище в одних галузях АПК за рахунок впливу на них ін сфер. Однією з важл ознак взаємодії окремих галузей АПК і сфер у цілому є ек і соц реорганізація аграрної сфери економіки, в якій найактивнішу участь беруть держава, промислові і торгові фірми, фермери тощо. Сам процес ек взаємодії галузей у розвинених країнах характериз як перехід від незалежного стихійного розвитку галузей, підгалузей, підприємств до системи поступової координації їхньої діяльності. Найгол ек функцією АПК є задовол потреб споживачів і зниж витрат на вир-во і переробку продукції, а також поліпш соц умов працюючих. Ця мета досяг через розв'язання суперечностей і усунення негат наслідків. Це і соц диференціація, і банкрутство фермерів, особл дрібних, і втрата ними ек та виробн самостійності, і згорт вир-ва певної продукції в деяких р-нах і навіть країнах, і загостр проблем реалізації продукції та зайнятості тощо. Розвиток АПК сприяє підвищ продукт праці, технічному нівелюванню с-г і промисл, підвищ самозабезпеченості країн власними продуктами харчування, полегшенню та економії праці

домогосподарок у процесі приготув їжі, підвищ кваліфікації робочої сили, зменш аграрного перенасел і впорядкування соціальної міграції тощо. У більшості країн з перехідним типом економіки відбув становл АПК, де забезпечено лише організаційно-юридичне, а не ек об'єдн ланок АПК. Його мета полягає у забезпеч реальної ек єдності, особл між с-г і взаємопов'язаними з ним галузями промисл та інфрастр, оск неузгодженість у їхньому розвитку та поруш еквівалентності в обміні між ними поки що не дають можливості досягти відчутних ек і соц результатів. В Укр розвиток інтеграційних процесів гальмується незбалансованим і нераціон розвитком окремих галузей і сфер, які входять до складу АПК. Незбігання інтересів промислових міністерств і відомств з інтересами сільських трудівників зумовило різке підвищ цін на про¬мисл продукцію, продукцію будів комплексу, дисбаланс між планами вир-ва і матеріально-техн забезпеч тощо. Все це послабило інтеграційні процеси, а в окремих випадках призвело навіть до дезінтеграції. Розвиток і зміцн інтеграц зв'язків можливі на шляхах переходу до ринк відносин, функціон різних форм і типів господарств, подальш вдоскон ек механізму взаємодії суміжних галузей.

31. Агробізнес як складова підприємництва:зміст,особлив. Агробізнес - сума всіх операцій з виробництва і розподілу послуг у галузі постачання с г, виробничих операцій на фермах; зі зберігання, переробки і розподілу сільськогосподарської сировини і предметів споживання, створених з неї.

Формування і розвиток агробізнесу зумовлені переходом с г до машинної стадії вир-ва в умовах науково-технічної революції.

Структурні елементи агробізнесу:а) групи промислових, торгових, банківських об'єднань та їх окремі ланки (фірми, підприємства,науково-дослідні підрозділи..б) с-г підприємства (корпорації, кооперативи, окремі фірми);в) законодавчі та виконавчі державні установи (міністерства, ради, парламентські комітети, комісії тощо).Виходячи з особливостей агропром вир-ва, можна виділити ті особл підприємн діяльності, які набувають особл значення для розвитку бізнесу в АПК. Для більшості країн ще й сьогодні гол формою організації вир-ва с-г продукції є сімейна ферма,отже, фермер може розрахов лише на себе. Для цього він повинен мати щонайм середню с-г освіту, знати техніку і вміти правильно її експлуат, бути добре обізнаним з суч технологіями вирощув і переробки с-г продукції,знати облік, уміти користуватись обчисл технікою тощо. Оск земля в с-г виступає як осн чинник вир-ва, підприємець насамперед повинен дбати про її продуктивність. Аграрне вир-во, хоч і ґрунтується на прир чинниках, але рівень його продуктивності значною мірою залежить також від соц чинників, з одного боку, а з іншого — від рівня розвитку науки, техніки, технології, їхнього впровадж у процес вир-ва з метою досягн вищого ек ефекту, а отже, спрямування значних коштів на проведення цих заходів. Першочергового знач для агробізнесу набуває визначення розміру підприємства. Підприємець повинен урахувати як істор умови його розвитку, так і заг рівень розвитку екон країни, попит на продукцію, витрати на її вир-во, необх рівень спеціалізації, систему ведення і техн та технолог рівень вир-ва, к-сть працюючих та кваліф, рівень цін, рівень ек прибутку, напрями держрегулюв економіки тощо. Відносно велика залежність від клімат умов зумовлює значний ризик з боку підприємців, змушених витрачати частину капіталу на страхування, хоча повністю передбачити всі можливі колізії неможливо. А в тих країнах, де страховий бізнес с-г вир-ва перебуває у зародковому стані і не перестраховується державою, підприємці нерідко несуть прямі збитки, через що змушені брати позику під заставу землі. Слід також ураховувати, що в с-г частина капіталу (продуктивна і робоча худоба, насадж, насіння, корми тощо) відтворюється у нетоварній формі,оборот капіталу проходить значно

повільніше. Це зумовлює вищу капіталомісткість вир-ва і більший ступінь ризику підприємця за рахунок вищої капіталомісткості і нижчої норми прибутку. Сезонний характер вир-ва у землеробстві зумовлює особл організації праці, визначає певні вимоги до спеціаліз підприємств, що є прич нерівномірності надходж продукції та доходів протягом року, вимагає більш широкого, ніж в інших галузях, користування кредитними ресурсами. Однією з найгостріших проблем розвитку агропром вир-ва є те, що с-г, роблячи значний внесок в економіку країни, несе непропорційно велику частку витрат,пов'язан з цим розвитком.Це виявляється у фермерській проблемі в США, «ножицях цін» в Україні, Франції та Німеччині, фінансуванні розвитку промисловості за рахунок села у колишньому СРСР та інших країнах. Загальним у цих процесах є те, що працівники с-г, як правило, одержують доходи нижчі від середнього рівня по країні. Це стосується як підприємців, так і тих працівників, що працюють за наймом, їхні доходи нестійкі. У довготермін плані для країн з соц-ринк типом екон фермерська проблема породжується нееластичним попитом на продукцію агропром вир-ва. Швидке зрост пропозиції є результатом техн прогресу, тоді як відставання попиту зумовлено не досить високим рівнем доходу основної маси споживачів, зниж коефіцієнта народжув, а також відносною іммобільністю ресурсів. Багато ферм не спроможні використ досягн НТР, оск вони з тих чи ін причин низькоефективні, фермери не мають коштів для їхнього технічного переоснащ. Відносна іммобільність ресурсів полягає в тому, що незважаючи на падіння цін на продукцію і доходів фермерів, вони не поспішають залишати ферми задля більш прибуткових вкладень капіталу. Це призводить до надлишку чисельності фермерів,змушує ділити між собою«шматок пирога»,що зменш. А це означає, що фермери не можуть скоротити витрати вир-ва, скоротивши самих себе. Крім того, за умов екон кризи к-сть фермерських господарств збільш, оск міграційні потоки рухаються з міста на ферму. Для країн, що переходять до ринк екон, низькі доходи в с-г історично притаманні на всьому етапі їхнього розвитку за умов т зв соціаліст етапу. Причинами є відсутн різних форм власності, свободи підприємн і вибору, конкуренції та особис інтересу, коли вся екон політика нав'язувалась згори.

32. Рента та орендна плата за землюЗ виникненням власності на землю виникає й відповідна їй форма доходу —земельна рента.Рента—це передача частини доходу,створеного земле користувачем, власнику землі. Зем рента у докапіталістичних системах вилучалася на основі особистої залежності виробника (раба, кріпака) від власника (рабовласника, феодала).В умовах капіталізму земрента форм на основі прикладання К до землі й тому в загальній масі додат продукту є надлишком над серед прибутком.Причиною її є монополії, хар-ні для с г:мон-лія на землю як об'єкт госп-ня і монополія на землю як об'єкт власності,які породжують відповідно 3 основних види земельної ренти: диференційну, абсолютну й монопольну. Отже, земельна рента є ек формою реалізації власності на землю.Орендна плата — це платіж, який орендар вносить власнику землі за користування земельною ділянкою. В суму орендної плати входить сама зем рента. Якщо зем ділянка здається в оренду з розташов на ній будівлями, іригаційними спорудами, на ній проведено меліоративні роботи тощо, то орендар за користування цим основн К,вкладеним в землю,повинен платити амортизацій відрахування. А оскільки орендар користується цим К в кредит, то він платитиме ще і позичковий відсоток від нього.На ставку орендної плати впливають також термін оренди, розмір банк відсотка і податків,умови платежу.Ренти утв і вилучаються не лише в с г,а у нес-гос галузях.Власники деяких зем ділянок можуть отримувати гірну, будівельну, житлову,туристичну, екологічну й інші види рент. Особл цих рент пов'язані зі специфікою використання землі у нес-гос галузях — гірничодобувній пром, будівництві, організації зон відпочинку, туризмі і т. д. Також можуть утворюватися дифер і моноп ренти. Напр, дифер гірна рента (у гірничодобувній пром) залежить від природних умов залягання корисних копалин, вмісту компонентів у руді, їх співвідношення, умов та відстані транспортування тощо.Моноп гірна рента існує на зем ділянках, з яких добувають рідкісні копалини.На величину будівельної ренти значно впливає місцезнаходження зем ділянки,її рельєф, наявність комунікацій. Екологічна рента—це ціна, яка спла власнику землі за право користув ліпшими еколог умовами.На її величину вплив якість природ середовища, повітря,рівень озеленення,наявність рекреаційних зон Туристична рента — це дохід, який отримує власник турист ресурсів. Туристичні ресурси — це природн, історичн й соціально-культурні фактори, здатні задовольнити духовні потреби людей і сприяти відновленню та розвитку їх фізичних сил. Усі рентні доходи розпод між державою,земел власниками і тими,хто користується землею (фермери,селянські господарства, підприємці..

33. Диференційна рента:зміст,причини виникнення,механізм утв - ня Диференційна рента утв незалежно від форм власності на землю. Причиною утворення диф ренти є монополія на землю як об'єкт госпо-ня, яку здійсн власник або орендар зем ділянки.Ці суб'єкти мають монопольне право гос-ня на зем ділянках і одержання з них доходу у формі зем ренти. В той же час ця монополія не дає можливості госп використання ділянок землі, зайнятих іншими ек суб'єктами. Природн умовами існування диф ренти є обмеженість зем ресурсів, відмінності у природній родючості землі і місцезнаходження зем ділянок відносно ринків збуту с-г продукції.Земля обмежена у просторі, з одного боку, наявними земельними угіддями планети (більше їх створити неможливо),а з іншого—кордонами держав.Особливо обмежена площа кращих земель щодо родючості. Водночас потреби у продукції с г постійно зростають. Збільшується попит на с-г сировину з боку пром виробництва, зростає чисельність населення на планеті, збільшуються доходи населення. Обмеженість зем угідь і зростаючий попит на продукцію аграрного сектору роблять неможливим зосередження ви-ва с-г продукції лише на кращих землях. Людство, щоб забезпечити свої потреби в продукції с г, змушене одночасно обробляти всі землі, придатні для використання.Такі умови створ через те, що сусп вартість продуктів землеробства визначається не середніми умовами ви-ва, як у пром-сті,а умовами ви-ва на відносно гірших ділянках землі. При цьому відносно гіршими вважаються не лише ті землі, що мають гірші природні якості,а й ті,які мають гірші ек якості, розташовані на великій відстані від пунктів споживання, переробки й реалізації продукції с г. За таких умов прибуток від реалізації продукції з середніх і кращих ділянок землі (як за родючістю, так і за місцезнаходженням) буде більшим від середнього. Цей надлишок над середнім прибутком і становить земельну ренту — диференційну. Слід розрізняти дві форми диференційної ренти — першу та другу. Диференційна рента І — це додатковий чистий дохід, одержуваний у результаті продуктивнішої праці на кращих за природною родючістю і місцезнаходженням землях. Диференційна рента II — виникає в результаті штучного підвищення продуктивності землі завдяки використанню ефективніших засобів виробництва, тобто за рахунок додаткових вкладень капіталу в землю. Взаємозв'язок першої і другої диференційної ренти в тому, що вони засновані на використанні родючості земель. Тільки перша рента пов'язана з природною, а друга — з економічною (штучною) родючістю ґрунтів. Форми вилучення диф ренти: орендна плата, рентні платежі, плата за землю, зональні ціни.

34. Економічна і нормальна рента В сучасній західній літературі використовують термін "економічна рента", який є більш широким поняттям ніж земельна рента. У загальноекономічному розумінні економічна рента — це рента за використання ресурсу, кількість якого значно обмежена, тобто пропозиція якого нееластична. При такому визначенні економічної ренти інші види рент, в тому числі і земельна рента, виступають різновидами економічної ренти. Економічну ренту отримують і талановиті музиканти, співаки, спортсмени, кінозірки, топ-моделі, шахісти у вигляді супергонорарів за свій рідкісний професійний ресурс. Кількісно економічна рента є різницею між реальною ціною рідкісного ресурсу і тою мінімальною ціною, яку необхідно сплатити, щоб спонукати власника цього ресурсу його продавати. Нормальна рента виникає, коли створюються нормальні конкурентні умови. Вона = прибутку, який можна отримати в ін. секторах економіки.

35. Абсолютна і нормальна рента: спільні і відмінні риси У країнах, де панує приватна власність на землю і діє міжгалузева конкуренція, існує ще й абсолютна рента, яка утворюється на всіх використаних землях, у тому числі й на гірших. Її причиною є монополія приватної власності на землю, яка закріплює високу норму прибутку у с г понад середню норму прибутку. Абсолютна рента утворюється як надлишок суспільної вартості с-г продукції над ціною виробництва (затрати виробництва плюс середній прибуток). Вона виникає тоді, коли існує монополія приватної власності на землю, яка заважає вільному переливанню капіталу з промисловості в сільське господарство, що спричиняє технічне відставання цієї галузі порівняно з промисловістю. В інших галузях економіки внаслідок постійних переливань капіталу з однієї галузі в іншу створюєтьс подібне до спільного "котла", з якого підприємці різних галузей господарства дістають середній прибуток на рівновеликий капітал. Сільське ж господарство в процесі вирівнювання індивідуальних прибутків у середній не бере участі у зв'язку з існуванням приватної власності на землю, яка заважає вільному застосуванню капіталу в землеробстві. З цієї причини с-г продукція продається не за цінами виробництва, а за вартістю, яка містить у собі й субстанцію абсолютної ренти, тобто надлишок над середнім прибутком. Вона є даниною, яку отримує землевласник на осн права прив власності. Деякі економісти заперечують існування абсолютної земельної ренти. Дискусія з цього приводу не припиняється з часу оприлюднення теорії абсолютної ренти класичною економічною школою. Свій висновок про відсутність абсол ренти в сучасних розвинутих країнах економісти обґрунтовують тим фактом, що в с г цих країн органічна будова К не нижча, ніж у провідних галузях промисловості. Висока тут і технічна озброєність праці, скорочується чисельність працюючих у сільському господарстві. Тому, мовляв, тут не може бути надлишку прибутку над середнім прибутком. Проте причина виникн абсолютної ренти — монополія приватної власності на землю — залишається. Ось чому слід брати до уваги можливість існування деяких інших соціально-економічних факторів і умов утворення високої норми прибутку в сільському господарстві (прискорений рух оборотних коштів, використання дешевої робочої сили, економія на основних фондах, податкові пільги, регулювання цін, дотації, субсидії держави тощо). Джерело: надлишок прибутку над середнім прибутком Форми вилучення: орендна плата, податок на землю Нормальна рента виникає, коли створюються нормальні конкурентні умови. Вона = прибутку, який можна отримати в ін. секторах економіки.

36. Монопольна та екологічна рента Монопольна оренда утворюється на землях особливої якості чи в особливих кліматичних умовах. Тільки на певних землях і в певних природно-кліматичних умовах можливе обмежене виробництво с-г продуктів з особливими, унікальними якісними характеристиками (наприклад, особливих сортів винограду та вина із нього, чаю, тютюну, трояндової олії тощо). Оскільки виробництво такої продукції не може бути збільшене за рахунок залучення у с-г оборот нових земель, а високий попит на продукцію не задовольняється, з'являється можливість реалізувати таку продукцію за монопольно високими цінами. Рівень цих цін визначається не реальними витратами виробництва продукції, а виключно платоспроможним попитом заможних споживачів цих рідкісних продуктів. Різниця між монопольно високою ціною такого продукту і його вартістю й становитиме монопольну земельну ренту, яка надходить у розпорядження землевласника. Джерело монопольної ренти перебуває поза межами с г. Вона є результатом додаткових вкладень праці і капіталу в землю. Це, як правило, частина при-бутку, створена в інших галузях виробництва, яку отримує землевласник через монопольні ціни, тобто через перерозподіл. Тому монопольну ренту можна вважати незаробленим доходом або "квазірентою". Форми вилучення: вища орендна плата, земельний податок. Екологічна рента — це ціна, яка сплачується власнику землі за право користування ліпшими екологічними умовами. На її величину впливають якість природн середовища, чистота повітря, рівень озеленення, наявність рекреаційних зон (курортів, пляжів, ігрових майданчиків) тощо.

37.Принципи та механізм формування факторних доходів Фактори виробництва (ресурси) — всі необхідні елементи, які

використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.Факторні доходи — винагорода, що її отримують власники факторів

виробництва від участі в поточному виробництві товарів та послуг.Доходи, що утворюються в результаті використання певних факторів

виробництва (факторні доходи):- доходи у вигляді заробітної плати або посадових окладів;- рентний дохід;- процентний дохід або прибуток на капітал;- підприємницький дохід (прибуток) у вигляді залишкового доходу.

38.Марксистський та маржиналістський підходи до проблеми форму вання доходів. Під функціональним в економічній теорії розуміють розподіл доходів за факторами вир-ва до них відно¬с праця, капітал, земля і підприємн здібності. Марксистська концепція функціонального розподілу доходів ґрунтується на таких засадах:- капіталістичний сукупний національний дохід створюється найманою працею і капіталом;- носієм здатності до праці є найманий працівник, який, по-перше, переносить частину минулої, втіленої в засобах виробництва праці на заново створюваний продукт, а по-друге, створює нову вартість;- новостворена вартість є результатом тільки найманої праці;- результатом капіталу є перенесена вартість, яка входить у структуру сукупного суспільного продукту, але не є складовою національного доходу (новоствореної вартості);- національний дохід має дві складові затрати змінного капіталу (найманої праці), які набувають форми заробітної плати, й які набирають вигляду додаткової вартості;- капіталісту додаткова вартість нічого не коштує, а для найманого працівника вона коштує неоплаченої праці;

Маржиналістська концепція розподілу факторних доходів ґрунтується на інших засадах, а саме:- власниками економічних ресурсів у капіталістичній економіці є домогосподарства;- існують чотири фактори виробництва, яким відповідають такі форми доходів: земля створює ренту; капітал (інвестиційні ресурси) — процент; праця — заробітну плату; здатність до підприємництва створює підприємницький дохід (прибуток);- величина доходу на кожний із зазначених вище факторів визначається граничним внеском кожного чинника у валовий дохід фірми;- такий принцип (закон) розподілу доходів справедливий як для найманих працівників, так і для землевласників, власників капіталу та людей, схильних до підприємництва, оскільки він забезпечує розподіл доходу пропорційно до внеску кожного із факторів.

39. Сутність, види і джерела формування доходів. Дохід — багатогранне економічне поняття, яке застосовується в різних значеннях. У широкому розумінні слова дохід розгляд. як грошові та натуральні надходження до суб'єктів господ життя. У вузькому значенні дохід — це потік грошових надходжень за одиницю часу (годину, тиждень, місяць, рік). На відміну від багатства, яке втілюється в запасах активів (будівлі, споруди, знаряддя праці, цінні папери, готівкові гроші й т. ін.), дохід передбачає приплив грошей. В економічній теорії доходи класифікуються за різними критеріями: 1. За рівнем формування: — дохід як поняття приватногосподарське (мікрорівень) — дохід як поняття народногосподарське (макрорівень). 2. За суб'єктом привласнення: — доходи населення; — доходи підприємств (фірм); — доходи держави; — доходи суспільства (національний дохід). 3. За джерелом надходження: Доходи від трудової та підприємницької діяльності: — заробітна плата; — доходи працівників колективних підприємств; — доходи від індивідуальної діяльності; — доходи від підсобного господарства; — доходи від кооперативної діяльності; — доходи підприємців. Доходи від власності: — дивіденди від акцій; — відсотки від паю; — відсотки від банківських вкладів; — доходи від облігацій; — орендна плата тощо. Доходи, що безпосередньо не пов'язані з оцінкою резуль¬татів діяльності: — виплати при безробітті; — часткова компенсація виплат на освіту; — виплати інвалідам і тимчасово непрацездатним; — безплатне надання медичних послуг; — адресна допомога малозабезпеченим верствам насе¬лення; — благодійні послуги; — соціальні пенсії тощо. 4. За величиною нарахованих і реально отриманих доходів населення: — номінальний дохід — загальна сума доходу в цінах поточного періоду; — реальний дохід — дохід з урахуванням зміни цін, або дохід у цінах базового року. Для аналізу доходів підприємства (фірми) використовують такі поняття. Валовий дохід, що дорівнює виторгу від реалізованих товарів і послуг:Середній дохід, що дорівнює валовому доходу, поділеному на кількість реалізованих товарів і послуг Граничний дохід — приріст валового доходу від продажу додаткової одиниці реалізованих товарів чи послуг Доходи, що утворюються в результаті використання певних факторів виробництва (факторні доходи): — доходи у вигляді заробітної плати або посадових окла¬дів; — рентний дохід; — процентний дохід або прибуток на капітал; — підприємницький дохід (прибуток) у вигляді залиш¬кового доходу.

40. Функціональне та соціальне відчуження на ринку економічних ресурсів.

Земля і капітал як економічні ресурси можуть бути продані, а можуть здаватися в користування на певний час за певну плату. У першому випадку має місце соціальне відчуження факторів, яке передбачає зміну їхнього власника, у другому — функціональне відчуження, що не передбачає зміни власника. Воно ґрунтується на зміні користувача певними ресурсами й означає продаж не ресурсів, а права користування послугами, які надаються завдяки використанню певних ресурсів.

Для розуміння сутності процесу розподілу доходів у суспільстві важливо розуміти різницю між процесами купівлі-продажу самих економічних ресурсів і купівлею-продажем послуг, що надаються цими ресурсами. У результаті купівлі-продажу виробничих ресурсів відбувається їх соціальне відчуження, що виявляється у зміні власників цих ресурсів. Результатом купівлі-продажу послуг, що надаються ресурсами, є їх функціональне відчуження, яка передбачає зміну користувачів ресурсами. Зміна власників при цьому може відбутися в момент купівлі-продажу, може лише з часом (оренда з викупом), а може і зовсім не відбутися. У разі купівлі-продажу послуг, що надаються економічними ресурсами, їх власник залишається тим же, а користувач - міняється. Це означає, що ресурси не продаються, а здаються на певний період часу у користування, в оренду, має місце їх функціональне відчуження, яка не передбачає їх соціального відчуження. Незалежно від того, відбувається соціальне відчуження економічних ресурсів одночасно з функціональним або ж соціальне відчуження слід за функціональним, в обох випадках мова йде про купівлю-продаж ресурсів, що виявляється в об'єднанні власника і користувача в одній особі.Відчуження- це позбавлення суб*єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об*єктом власності.Привласнення і відчуження-парні категорії ,які існують одночасно як єдність протилежностей.

41.Ціноутворення на ринку землі. Ціна землі. Рентні платежі й орендна плата. Маржиналізм визначає ресурс "земля" як природний фактор, необхідний для виробництва продуктів, а "капітал" (споруди, будівлі, устаткування) як такий, що вироблений і нагромаджений у минулому, а використовується зараз для виробництва нових товарів та послуг. Земля і капітал як економічні ресурси можуть бути продані, а можуть здаватися в користування на певний час за певну плату. У першому випадку має місце соціальне відчу-ження факторів, яке передбачає зміну їхнього власника, у другому — функціональне відчуження, що не передбачає зміни власника. Воно ґрунтується на зміні користувача певними ресурсами й означає продаж не ресурсів, а права користування послугами, які надаються завдяки викорис¬танню певних ресурсів. Купівля землі й капіталу передбачає плату (ціну) за придбання цих ресурсів у власність на невизначений час. Купівля права на користування послугами землі та капіталу реалізується через ціну, яка набуває форми ренти і процента. У сучасному розумінні цей термін означає дохід від землі, який регулярно отримують її власники, не замаючись підприємницькою діяльністю. Ціна землі як форма доходу є похідною від величини ренти, що є ціною за право на тимчасове використання споживних властивостей ресурсів. Ціна ренти на землю визначається граничним продуктом землі. Це означає, що фірма збільшуватиме обсяг ції користання цього фактора до того часу, поки вартість граничного продукту від нього не зрівняється з ціною ренти. Величина доходу від використання праці, землі й капіталу визначається величиною їхнього граничного внеску у виробництво певних товарів чи послуг. Якщо ж на ринку ресурсів продаються не послуги, а самі ресурси (земля), то ціна землі залежить: —від поточної вартості її граничного продукту; — від вартості її граничного продукту в майбутньому. Це означає, що ціна землі є дисконтованою поточною ціною ренти. Іншими словами, ціна землі прямо пропорційна величині ренти й обернено пропорційна величині процентної ставки. Це означає, що власник землі продасть її за ціною, яка не повинна бути меншою, ніж відсоток, який він отримає, альтернативно розмістивши виручений від продажу гроші й капітал (у даному випадку на банківському рахунку).Ринкові відносини суб’єктів з приводу купівлі – продажу та використання землі наз рентними відносинами, в яких приймають участь три суб’єкта – землеволодар, підприємець-орендатор землі та найманий робітник с/г виробництва.

Земельна рента виражає відношення привласнення додаткового продукту власником землі у формі орендної плати за право користування землею. Абсолютна земельна рента – це надлишок вартості с/г продукції над ціною її виробництва.У формуванні ціни землі головну роль відіграє рента та банківський відсоток. Ціна землі рівна такій сумі грошей, яка будучи покладена в банк, принесе доход рівний ренті. Такий доход є капіталізованою рентою. Отже, ціна землі – це капіталізована рента.Оренда землі – це засноване на договорі строкове платне користування землею, що необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Орендна плата за землю містить відсоток на вкладений у землю капітал, а також амортизацію цього капіталу.На відміну від інших товарів, земля – особливий товар, ціна якого ґрунтується не на вартості, а на тому доході, який вона приносить своєму власнику, - ренті. Ціна землі – це дисконтований потік її доходу. Мета купівлі землі: виробництво с\г продуктів; видобуток корисних копалин; забудова; спорудження автомагістралей, аеропортів тощо.Пропозиція на ринку землі залежить від багатьох факторів, які сумарно можна звести до двох: якість або родючість землі та місцезнаходження ділянки. Пропозиція землі на ринку нееластична, тому що кількість землі, придатної для обробки, є фіксованою величиною. Попит на землю еластичний і має тенденцію зростання, що зумовлює підвищення ціни на землю. Особливо швидко підвищується ціна на земельні ділянки в містах, оскільки зростають рента і попит на ділянки під забудову.Ціна землі =R(розмір ренти)/i(позичковий відсоток)*100Рента – регулярно отримуваний дохід з капіталу, майна або землі, які не потребують підприємницької діял-ті. Економічна рента – Р, яка сплачується за використання землі та інших природних ресурсів, які є в обмеженній кіл-ті.Монопольна рента – утворюється через обмеженість і невідтворювальність земель особливої якості чи особливих кліматичних умов. Земельна рента є частиною орендної плати за землю. Це платіж, який орендар носить орендодавцеві за використання земельної ділянки. Складові орендної плати є рента, А відрахування за використання капіталу вкладення у землю і ставки %.Дисконтування – дає змогу визначити, яку Р необхідно заплатити за землю, щоб отримати через визначений час бажаний результат.

42. ціноутворення на ринку фізичного капіталу. Прибуток та нормальний прибуток як форми доходу.Сучасна економічна теорія поняття ренти застосовує не тільки стосовно землі, а й стосовно фізичного капіталу, найманої праці та підприємницьких здібностей, якщо пропозиція цих ресурсів нееластична. Наприклад, видатні співаки, шахісти, спортсмени, програмісти, як і видатні організатори виробництва, а також власники капітальних ресурсів, що не можуть довільно збільшуватися впродовж певного часу, як і землі з особливими якостями, мають монопольний рентний дохід (ренту). Разом з тим, фізичний капітал як фактор виробництва, на відміну від землі, пропозиція якої визначається не самою економічною системою, а чинниками, що знаходяться поза її межами, створюється самою економічною системою з метою примноження і прискорення створюваних за допомогою фізичного капіталу нових товарів та послуг. Для того щоб підкреслити відмінність між економічною рентою на природні ресурси, пропозиція яких нееластична, та розміром орендної плати (ренти) на капітал, пропозиція якого є еластичною, дохід на капітал називають річною процентною ставкою. Чиста відсоткова ставка — це ціна, яку необхідно заплатити за отримання грошової позики з метою реалізації проекту без будь-якого ризику. Альтернативними витратами зберігання багатства у грошовій формі є норма доходу, яка могла б бути отримана від розміщення цих грошей у формі інших фінансових активів. Арбітражні операції на фондовому ринку зумовлюють вирівнювання норми доходу від усіх фінансових активів, а визначена таким чином єдина відсоткова ставка є ринковою ставкою відсотка. Підприємницький дохід (прибуток підприємця) набуває форм нормального та економічного прибутку. Нормальний прибуток визначається як сума всіх мінімальних потенційних доходів, що є втратами від альтернативних варіантів використання можливостей підприємця, тобто це альтернативні, або неявні, витрати. Отже, нормальний прибуток є елементом витрат і набуває форми винагороди за використання підприємцем покладених на нього функцій. Економічний прибуток —чистий прибуток, який залишається після вилучення з виторгу від реалізації всіх витрат, включаючи й нормальний прибуток. Економічний прибуток — це власність підприємця, але він використовується ним не тільки для особистих цілей, а й спрямовується на розвиток виробництва, вирішення певних соціальних проблем…

43. Ціноутворення на ринку робочої сили.Ціна робочої сили. Під ринком робочої сили (ринком праці) розуміють сукупність засобів, установ та соціальних організацій, з допомогою яких роботодавці наймають працівників для реалізації своїх проектів, а ті, хто шукає роботу, знаходять її відповідно до своєї професії, кваліфікації,бажання тощо.Ринок робочої сили характеризуєтьс системою відносин між продавцями (власниками) робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою.Механізми ринку праці складають попит на працю, пропозиція праці, заробітна плата - ціна праці.Пропозиція робочої сили - це кількість праці, яка пропонується для реалізації при визначених ставках заробітної плати. Як і для будь-якого товару, величина пропозиції збільшується, коли росте ціна - заробітна плата зменшується - при її зниженні. Пропозиція робочої сили носить вільний характер: люди самі добровільно вибирають між зайнятістю і незайнятістю, визначають професію, вид діяльності, приймають рішення про зміну роботи. Одночасно ця свобода носить обмежений характер, це вибір в межах певного "коридору свободи". Попит на робочу силу - це платоспроможна потреба роботодавців щодо трудових послуг працівників певних професій і кваліфікації. Величина попиту залежить в першу чергу від економічного стану країни, темпів зростання економіки і від умов діяльності підприємства, положення підприємства. Високі темпи зростання створюють підвищений попит на робочу силу. Коли економіка перебуває в кризовому стані, то кількість робочих місць зменшується, а попит на робочу силу падає.Співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці визначає ціну робочої сили. Ціною праці є ставка заробітної плати, або оплата праці за одиницю часу: годину, день, місяць. За певних умов криві попиту та пропозиції робочої сили можуть не перетинатися. Це має місце тоді, коли наймані працівники вимагають такого рівня оплати, на який не погоджуються роботодавці, а останні пропонують таку оплату, яка не влаштовує робітників. Така ситуація складається досить рідко і стосується тільки окремих професій. У цілому ж роботодавці та наймані робітники не можуть обійтись одні без одних.

44. Заробітна плата: зміст, форми, системи.

Заробітна плата – це ціна, що виплачується за використання праці. Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну плату та реальну. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів та послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату. Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму норму праці. Заробітна плата за своїм складом неоднорідна, вона включає різні за функціональним значенням складові частини. Співвідношення цін утворює структуру заробітної плати. Заробітна плата має дві форми: відрядну і погодинну. Відрядну форму в основному застосовують, коли рівень механізації виробництва такий, що результат діяльності значною мірою залежить від інтенсивності праці робітників. Комплексна механізація та автоматизація виробництва обумовлюють широке використання погодинної форми заробітної плати . Існує тарифна система оплати, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики. Тарифну систему оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток. Є декілька теорій:1.Марксизм: заробітна плата – перетворена форма власності або ціни роб сили.2. Неокласична: продається праця. Зарплата – ціна праці. Рівень заробітної плати визначається попитом і пропозицією на ринку праці. Неокласиків цікавлять лише фактори, які впливають на рівень заробітної плати: продуктивність праці, кількість працездатного населення, економічна кон’юктура , коливання попиту і пропозиції на ринку праці, вплив профспілок.3. Кейнсіанська теорія: регулятором на ринку праці є держава, яка через податкову політику стимулює виробництво і тим впливає на рівень заробітної плати.

45.Номінальна та реальна заробітна плата.Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата – це грошова сума, яку отримує робітник за продаж капіталістові своєї робочої сили. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати не можливо обчислити реальної заробітної плати. Реальна заробітна плата – це кількість споживання вартостей ( товарів і послуг), яку робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після сплати податків. Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: 1) номінальної заробітної плати; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя); 3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування. Рух реальної заробітної плати визначають за такою формулою:Ірзп = Ігзп/Іцін, де Ірзп, Ігзп, Іцін – індекси відповідно реальної, грошової (номінальної) з п, а також цін на товари та послуги.Номінальна і реальна заробітна плата не обов’язково змінюються в одному і тому самому напрямі. Наприклад, номінальна заробітна плата може підвищитись, а реальна заробітна плата в той же час – знизитись, якщо ціни на товари і послуги зростали швидше, ніж номінальна заробітна плата.

46. Позичковий процент як форма доходу на грошовий капітал, наданий в позику.Капітал в грошовій формі, взятий у позику, отримує специфічну форму позичкового капіталу. Однак, щоб грошовий капітал накопити або взяти у позику, необхідно, щоб він був вільним, незайнятим у вироб-ничій або комерційній діяльності. Вільний капітал утворюється в будь-якій фірмі, на будь-якому підприємстві з обігу основного капіталу – у вигляді амортизаційних накопичень. Тимчасового вільний капітал в грошовій формі утворюється в процесі руху оборотного капіталу, у вигляді грошових коштів, призначених для ви-плати заробітної плати або закупівлі сировини. А також він утворюється від накопичення частини прибутку. Отже, в кожній фірмі утворюється тимчасово ві-льний капітал, який може бути наданий у позику. Фінансовий ринок (ринок позичкових капіталів) – це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та позичаль-никами за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції на капітал.Позичковий капітал – це особливий товар. Його особливості: він продається та покупається по особливій ціні, якої є позичковий процент; він має подвійний характер; віддається не завжди, а лише на певний строк.Позичковий процент – це не звичайна ціна товару, а особлива ціна. Процент не відображає вартості (величини) по-зичкового капіталу, а формується на основі інших факторів, серед яких є: процес руху позичкового капіталу має особливі умови. В руках кредитора цей капітал завжди залишається капіталом – власністю, і він надає лише право на його користування.Той, хто позичає, на основі отриманого у позику капіталу організує виробництво та отримує середній прибуток.Позичков. капітал надається лише на певний визначений строк.Коливання – висота проценту, залежить від співвідношення попиту та пропозиції на фінансовому ринку на позичковий капітал.

47. Національний обсяг виробництва: зміст, показники та методи їх кількісного виміру.Нац-ий обсяг вир-ва вимірюється такими показниками, як випуск - сумарна вар-ть усіх товарів і послуг, вироблена ек-ою за певний проміж часу.Проміжне споживання – товари, які кілька разів перероблюються і продаються, перш ніж додійдуть до кінцевого споживача, тобто служать сировиною при вир-ві інших товарів. Кінцевий продукт – різниця між валовим випуском і проміжним споживанням.ВНП - вартість усіх товарів і послуг (кінцевих),вироблених нац-ними факторами вир-ва,середині даної країни так і за її межами. ВНП= ВВП – сума доданих вартостей, ств. на тер. даної країни іноземними ресурсами + сума доданих вартостей, ств. нац-ми виробниками закордоном. ВВП – вар-ть усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених на тер. даної країни за певний період часу, як нац-ми так і іноземними ресурсами.Методи для ВНП і ВВП: 1) виробничий – сумування доданих вартостей; 2) метод за витратами – сумування всіх витрат: ВНП=С(споживчі)+У(інвестиційні)+G(державні витрати)+NE(різниця між експортом і імпортом). 3) за доходом – ВНП= W(ЗП)+i(ставка %)+p(прибуток)+A+R(рента)+T(непрямі податки на бізнес).ВПН буває номінальний і реальний. Номінальний – розраховується в цінах поточного року. Реальний – обчислений у цінах базового року.Чистий нац-ий продукт – ВНП-А.Нац. доход - ЧНП-Т=w+i+p+RТрансферні платежі – економічні операції, через які інституційні одиниці передають іншим безплатно і безповоротно товари і послуги, активи або права власництва. Вони можуть бути в натуральній або грошовій формі: натуральна - надання безкоштовної мед. допомоги, проїзд в транспорті надає субвенції (грошова допомога), субсидії населенню. Грошовий фонд – пенсії, стипендії, субсидії.

48. Система національних рахунків (СНР) – це сукупність показників послідовного та взаємопов’язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу та фінансів. Ця система застосовується в умовах ринкових відносин. Відповідно до міжнародного стандарту у СНР інституційні одиниці групуються в п’ять секторів:– нефінансові корпорації, до яких належать інституційні одиниці, які займаються ринковим виробництвом товарів і послуг для продажу за цінами, що покривають витрати виробництва і дають прибуток;– фінансові корпорації – комерційні інституційні одиниці, що спеціалізуються на фінансових послугах чи допоміжній фінансовій діяльності (банки, страхові компанії тощо);– сектор загального державного управління, до якого належать органи управління центрального та місцевого рівнів, некомерційні бюджетні організації, фонди соціального страхування;– сектор домашніх господарств, що об’єднує фізичних осіб як споживачів, а в деяких випадках як фізичних осіб-підприємців;– сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства (НКОДГ), до якого входять інституційні одиниці, створені окремими групами домашніх господарств для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соціально-культурних послуг (соціально-культурні підрозділи нефінансових корпорацій) безоплатно або за цінами, що не мають економічного значення.У СНР відображається розвиток економіки на різних стадіях процесу відтворення, показується рух товарів і послуг, а також стан виробництва та використання валового внутрішнього продукту (валової доданої вартості).Стадія виробництва характеризується показниками випуску, проміжного споживання, валового внутрішнього продукту (валової доданої вартості).Випуск – це вартість товарів і послуг, що є результатом виробничої діяльності одиниць – резидентів у звітному періоді.Проміжне споживання містить витрати на товари та послуги, які використані інституційними одиницями для виробничих потреб.

Зміст окремих показників у системі національних рахунківНа основі валового внутрішнього продукту можна розрахувати й інші

показники системи національних рахунків. Показник чистого внутрішнього продукту (ЧВП) розраховується шляхом віднімання від вартості ВВП амортизаційних відрахувань. ЧВП є досконалішим індикатором обсягу виробництва конкретного року.

Особливе місце в системі економічних показників займає національний дохід (НД). Це фактично зароблений дохідусіх економічних суб'єктів країни. НД можна розрахувати двома способами:- як різницю між ЧВП і непрямими податками;

- як суму доходів домашніх господарств, підприємств(окрім амортизаційних відрахувань) і держави (окрім непрямих податків).

Отже, НД характеризує результат діяльності всіх економічних суб'єктів суспільства. Цей показник не враховує затрати минулої праці й частину вартості, створену за рахунок непрямих податків.

У національних рахунках використовується показник особистого доходу (ОД), що визначається шляхом відрахування з суми національного доходу внесків на соціальне страхування, податків на прибуток підприємств та їхніх нерозподілених прибутків, а також додаванням трансфертних платежів (допомоги з безробіття, пенсій, інших соціальних виплат).Після сплати відповідних податків із суми особистого доходу залишається дохід, що йде на придбання споживчих товарів та утворення заощаджень, який прийнято називати доходом кінцевого використання.

49.Поняття та фактори економічного зростанняЕкономічне зростання - розвиток нац ек протягом певного періоду, котрий вимірюється абсолютним приростом чи темпами приросту ВВП, ВНП й Н в цілому або темпами приросту цих показників у розрахунку на душу населення. Показники абсол приросту викор в більш випадків для оцінювання темпів зростання ек потенціалу країни; приріст на душу насел — для аналізу динаміки добробуту насел країни та порівн рівнів життя в різних країнах. Існує інтенсивний тип зростання і екстенсивний.Належність до того чи іншого типу зрост визнач за питомою часткою приросту ВВП, отриманого за рах кількісної чи якісної зміни виробничих факторів. Вваж, якщо частка реал ВВП, отрим за рах інтенс факторів, перевищ 50 %, то тип зрост хар-ся як переважно інтенс, а якщо вона нижча від цього рівня, — то як переваж екстенс. Для хар-ки ек зрост, окрім наведених показників, використовують показники темпів приросту ВВП та НД, а також їх обсяги в розрахунку на душу населення. Окремими показниками, що хар-ть ек зростання, є коеф зрост продукт праці, капіталовіддачі тощо. За допомогою цих параметрів виявл кількісні і якісні зміни в економіці. Фактори економічного зростання - явища та процеси, які вплив на обсяги реал вир-ва і якість продукції. За способом впливу на ек зрост всі фактори можна поділити на прямі й непрямі. Прямі фактори безпосер вплив на ек зростання: —удосконалення технології та організації виробництва; —збільш к-сті та поліпш якості прир ресурсів, зрост чисельності й професіоналізму трудових ресурсів; —збільшення обсягу і поліпш якісного складу основного капіталу; —розвиток підприємництва. Непрямі фактори — вплив на можлив реаліз потенціалу прямих факторів: —рівень цін на виробничі ресурси; —рівень податків; —норма позичкового процента; —ступінь монополізації ринку.

50.Типи та моделі ек зростанняІснує два типи економічного зростання: екстенсивний – на основі кількісного збільшення його факторів при збереженні попередніх параметрів виробництва;інтенсивний – на основі якісного поліпшення його факторів при удосконалення організаційно-економічних відносин виробництва. Інтенсивний тип економічного зростання в чистому вигляді не існує. Виділяють також 3 тип екон. зрос. – реальний або змішаний. Йому притаманне збільшення обсягу ВВП як завдяки залученню більшої кількості факторів виробництва, так і за рахунок удосконалення техніки, технології, організації виробництва.Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного розвитку називається інтенсифікацією виробництва. Також існує регресивний тип економічного зростання, для якого характерне недовготривале зниження обсягів суспільного виробництва. З ним пов’язано: стагнація (нульовий приріст ВВП), стагфляція (коли стагнація супроводжується інфляцією). Економічне зростання вимірюється збільшенням реального виробництва ВВП та\або НД; приріст ВВП і НД на душу населення. Існує 2 головних моделі екон. зрос.: неокласична. Наслідком існування такої гіпотези є припущення про: автоматичне відтворення загальної макроекономічної рівноваги за рахунок гнучкості цін, про підтримку повної зайнятості та повне використання виробничих потужностей, що дозволяє економіці розвиватися такими темпами які визначає динаміка факторів виробництва; неокенсіанські – згідно з ними досягнення макроекономічної рівноваги при повній зайнятості у випадку коли ефективний попит є недостатнім для реалізації всього потенціалу обсягу суспільного продукту передбачає додаткові витрати, які ініціюються державою за рахунок збільшення дефіциту державного бюджету.

51.Грошовий обіг і його закони Грошовий обіг — це рух грошей у готівк і безготівк формах, який обслуговує реаліз товарів і нетоварні платежі в госп. Наявн грош обігу передбач існув в країні певної грошової системи. Ф-ї грошової с-ми Визначення національної грошової одиниці Формування стабілізаційного фонду грошової системи Випуск грошових знаків, карбування монет Здійснення емісії грошей. Установлення умов безготівкового обігу Установл порядку обміну нац валюти на іноз та здійсн контролю за фіксованим державним валютним курсом Грошовий обіг в умовах ринкової економіки сприяє: 1) перерозп грош засобів між суб'єктами ринку та різними секторами ек; 2)задовол потреб ек у грош засобах завдяки регулюв грош маси в обігу. Банком, який відповід за здійсн грош обігу в нашій країні є НБУ. Він не підпорядк уряду. НБУ формує стабілізац фонд, виступ гарантом дієздатності гривні. Для цього створюється золотий запас, держ валют фонд, запас коштовностей. Випуск в обіг папер грошей в У забезп фабрика грошей (банкнот), на монетному дворі здійсн карбування монет. Обіг грошей здійсн на осн притаманних йому законів. Одним з найважл є закон, який визнач к-сть грошей, необх для обігу. Закон грошового обігу передбач, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грош маса. Згідно з класич підходом к-сть грошей, необх для обігу, може бути визначена за такою формулою: КГ =(СЦ-К + П-ВП)/О , де КГ —кількість грошей, необх для обігу; СЦ — сума цін товарів, реаліз протягом року; К—сума цін товарів, проданих у кредит; П—платежі за кредити мин року; ВП — платежі, які взаємно погашаються; О—шв обороту однієї грош од за рік. Більш сучасних зх економістів для визначення к-сті грошей, необхідної для обігу, базуються на неокласич теорії збалансов грош і товарної мас, запропонов америк економістом І. Фішером: M*V=P*Q де М— маса грошей в обігу;V - сер шв обігу грошей; Р—сер рівень цін на товари та послуги; Q—к-сть товарів та послуг, представл на ринку Однак у сучасних умовах потреба в грошах не обмежується лише товарними угодами. Вона доповн попитом на гроші, зумовл заощадж готівкових грошей населенням, придбанням комерційних та державних цінних паперів тощо. Якщо познач цей попит на гроші показником L(r), то формула кількості грошей набуде такого вигляду: M=PQ/R+L(r)

52.Інфляція, її сутність,причини,види і соц-ек наслідки Існують різні погляди на прир і прич інфляції, але переваж два напр: 1.розгляд інфл як суто грош явище, сприч поруш законів грош обігу; 2.як макроек явище, сприч поруш пропорцій відтворення, і насампер між виробн і спожив, попитом і пропозицією товарів. Тим часом інфляція є склад, багатост явищем, причини якого криються у взаємодії факторів сфери виробн і сфери грош обігу. Основні причини інфляції • Поруш пропорц сусп виробництва •Надмірна емісія папер грошей •Дефіцит держ бюджету •Мілітаризація ек •Значне зрост внутр і зовн держ боргу •Недосконал податк с-ми • Кризові явища у фін-кредит с-мі •Монополіз вир-ва •Зовнішньоек фактори Зовн фактори інфляції пов'яз з посил інтернаціоналізації госп зв'язків між держ, що супроводж загостр конкур на світових ринках капіталів, товарів та послуг, роб сили, загостр міжнар валют-кредит відносин, зі структур світ кризами (енергет, продовол, фін та ін.) Інфляція—це знецін грошей, сприч диспропорціями в сусп вир-ві й поруш законів грош обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги. Типи інфляції •Залежно від переважаючого впливу факторів: =інфл попиту (поруш рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту(збільш держ замовлень (наприклад, військових). Усе це спричиняє утвор надлишку грошей порівн з к-стю товарів, призводить до підвищ цін. Таким чином, надлишок платіжних засобів в обігу створ дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть адекватно реагувати на зрост попиту. =інфляція пропозиції (зрост цін внасл підвищ витрат виробн чи скороч сукупної пропозиції(зрост цін на сиров, енергоносії, підвищ заробітної плати, олігополіст політика ціноутвор, ек і фінансова політика держави і т. Ін). Види інфляції: •За темпами зростання-Повзуча ( розвив поступово (5— 10 % на рік)) -Помірна ((3—5 % на рік) у розвин країнах Зх не розгляд як негат фактор(стимул розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму). -Галопуюча (ціни зростають швидко — на 20—100 % щорічно.) -Гіперінфляція (на 1—2 % щодня або на 500 % і більше на рік) •За характе¬ром прояву -Відкрита (розвивається вільно і ніким не стримується) -Прихована (держ вжив заходи, спрям на безпосер стримув цін на товари і послуги) •За ступенем прогнозування

-Очікувана (зазвич помірна інф, яка прогноз на будь-який період часу). -Неочікувана (стрибком цін, зумовл збільш сусп попиту насел на спожив товари, товаровир—на сировину та засоби вир-ва) •За співвідношенням темпів зростання цін на товари -Збалансована (ціни товарів різних товар груп віднос один одного не змінюються. -Незбалансована(коли співвіднош цін у різних товар групах змін на різні відсотки і по-різному на кожний вид товару.) Стагфляція — це інф, що супроводж стагнацією вир-ва й одноч зрост рівня цін і безроб. Економічні наслідки інфляції 1.інф руйнує норм госп зв'язки, посил диспропорції в ек, дезорганіз інвестиц процес, оскільки при нестримному зрост цін мета вир-ва (прибуток) може бути досягнута і без зрост вир-ва. 2.капітали перелив з вир-ва у сферу обігу, насампер у спекулят комерці структури, де вони швидше оберт і приносять величезні прибутки, а також "втікають" за кордон у пошуках прибутковішого застос й надійн прибутку. Зростають спекуляція, тіньова економіка, корупція. 3.поруш норм функціонув кредитно-грошової системи. Знецін грошей підриває стимули до нагромадж їх, породж таке явище як "втеча від грошей", коли підприємці й населення надають перевагу вкладанню грош заощадж у товари та інші матер цінності. Розрив кредитні угоди. 4.поступово згорт товарно-грошові віднос й розшир прямий продуктообмін на основі бартерних угод. Це призводить до втрати грошима своїх ек функцій, і відносини обміну поверт до простої, або випадкової, форми вартості. 5. інфляція негат вплив і на міжнар ек та валютно-кредитне станов країни. Вона підрив конкурентоспромож і експорт вітчизняних товарів, водночас заохочує імпорт товарів з-за кордону. Соціальні наслідки інфляції 1.інф знижує життєвий рівень усіх верств насел, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зрост доходів відстають від темпів зрост цін на товари й послуги. 2.інф знецінює попер грошові заощадж насел в банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю. 3.інф посил безроб, підриває мотивацію до ефект трудової діяльності, посилює соц диференц насел і соц напругу в суспільстві.

53. Необхідність, зміст і джерела кредиту Кредит-надання грошей, товарів чи послуг у борг з наступним поверн позички та сплатою певного відсотка за користув нею. Існув кредиту пов'яз з позичк капіталом. Позичковий капітал — це грош капітал, який надається його власниками або розпорядниками як позика з метою отрим доходу в формі позичк відсотка. Рух позичкового капіталу називають кредитом. Кредит-це с-ма відносин з приводу акумуляції, та викор тимчасово вільних грош засобів на осн поверн та платності у формі позичк відсотка. Джерелом кредитних ресурсів є грош капітал, що вивільняється в процесі кругообор промисл та торговел капіталу. Таке вивільн зумовл: — х-ром обороту осн капіталу, який перенос свою вартість на заново створювані продукти й поверт до підприємця частинами, а використ за цільовим признач тільки після закінчення амортизац періоду; — х-ром обороту оборотного капіталу. з/п видається раз або двічі на місяць, а затрати на оплату праці поверт підприємцю з кожною партією реаліз товару (послуги). —акумуляцією ч-ни прибутку на роз-к та модифікацію вир-ва, виріш певних соц завдань. Наступним джерелом кредитних ресурсів є рух бюджетних засобів, цільових фондів та резервів. Третім джерелом тимчасово вільних грош засобів є грош доходи і заощадж приватних осіб. Для того щоб тимчас вільні грошові засоби не перестав викон функцію капіталу, вони повинні рухатись, бо тільки рух забезпечує їхнє зростання.

54.Форми та види кредиту. Кредитна с-ма УКредит-наданн грошей,тов чи послуг у борг з наступ поверн позички та сплат певного % за корист нею.Існув кредиту пов'яз з позичк капіталом. За суб'єктами кредит віднос, об'єкт позик, сфер пошир та розм позичк відсотка розрізняють: Комерц кредит—надається одним підприємцем інш у вигляді продажу товарів із відстроч платежу. Об'єктом ком кредиту є товарний капітал. Інструм комерц кредиту є вексель. Мета ком кредиту — прискор реаліз товарів та втіленого в них прибутку. Банків кредит—найпошир форма кредиту. Об'єктом банк кредиту є грош капітал. Кредитором є банк, а позичал— домогосп, підприємн і держ сектор.Мета банк кредиту— отрим прибутку з позик. Суч ек властиве переплетення комерц та банк кредитів. Споживч кредит — надаєт банком прив особам для придб предм особ спожив довгострок корист (холоди, телерадіоапар, меблів, автомобілів тощо). Спож кредит існує у 2 формах: комерц (купівля товарів у розстрочку) та банківського (грош позика в банку для куп товарів довгостр використ). Іпотеч кредит—довгост позика під заст нерух майна (житла, виробн будів). Його надаю переваж спеціаліз іпоті банки під заст нерух майна. Лізинг кредит—віднос між юрид особ, що виник з приводу оренди майна і супроводж укладанням лізинг угоди, в якій лізинг компанією є банк, що на замовл орендаря купує обладн і надає його в оренду. Ломбард кредит—короткостр кредит під заст рухом майна, яке можна швидко реаліз. Держ кредит—с-ма ек відносин між держ в особі її органів влади чи управління, з одного боку, та фіз і юрид особами — з іншого, за яких держ виступ як позичальник, кредитор чи гарант. Міжнародний кредит—це рух міжнар капіталу, наданого державою, банком, іншою юридичною чи фізич особою однієї країни іншій країні, банкові, юрид чи фіз особі іншої країни на певний строк на умовах повернення та платності. Кредиторами і позичальн можуть також бути міжнар організації (МВФ, МБРР та ін.), регіонал об'єднан держав (ЄБРР), асоціації виробників та експортерів товарів. Кредит "стенд-бай"—надається країнам—членам МВФ для визнач МВФ цілей на підставі угод "стенд-бай" терміном до 12 місяців, а в окремих випадках до З0 років. Товарна і грошова форми кредиту є рівноправ і рівнознач, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту—вартісної. Вони між собою внутр пов'язані і доповн одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть погаш в грош, і навпаки. Більше того, кредит у товарній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитному руху вартості більшої гнучкості та ефективності.

За організ-прав ознаками та умовами надання позичок можна виділяти такі види кредиту: — забезпечений і незабезпечений; — прямий і опосередкований; — строковий і прострочений, пролонгований; — реальний, сумнівний, безнадійний; — платний, безплатний.

Кредитна система — це система кредитних відносин, принципів і форм кредитування (функціональна структура) та сукупність кредитно-фінансових установ, які створюють, акумулюють і надають грошові засоби на засадах кредитування (інституціональна структура).

Структура:-центр банк;- комерц банки; -спеціаліз банківські установи (іпотечні, зовнішньоторговельні, ощадні банки тощо);

- небанківські фін-кредит установи (страх компанії, пенс фонди, інвестиційні компанії )

Центральний банк --це державна установа, яка є головною ланкою кредитної системи. Його ще називають банком банків, виходячи із завдань та функцій, які він виконує. Головне завдання центрального банку-управління емісійною, розрахунковою та кредитною діяльністю, через які держава через центральний банк проводить грошово-кредитну політику.

Комерційні банки є основою кредитної системи.

55.Банківська с-ма: зміст, рівні, ф-їСкладовою кредитної сис-ми є банківська сис-ма як сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв’язку. В країнах з ринковою ек-ю функціонує банківська сис-ма двох рівнів. На першому – центральний банк, а на другому – комерційні та спеціалізовані (іпотечні, інноваційні). Центральний банк – державна установа, яка є головною ланкою кредитної сис-ми. Його функції: розробка та реалізація грошово-кредитної політики; емісія готівкових грошей; емісія безготівкових грошей; зберігання золотовалютних резервів країни; акумуляція та зберігання касових резервів комерційних банків. Комерційні банки – основа кредитної сис-ми. Тут виділяють універсальні (здійснюють усі операції) та спеціалізовані (виконують менший обсяг операцій, обслуговують певну галузь чи сферу ек-ої діяльності або групу клієнтів). Його функції: ведення поточних рахунків; акумуляція строкових депозитів вкладників; видача грошових засобів з рахунків; перерахування з одного рахунка на інший.

56.Принципи кредиту. Позиковий відсоток: зміст, видиКредит-надання грошей, товарів чи послуг у борг з наступним поверн позички та сплатою певного відсотка за користув нею. Існув кредиту пов'яз з позичк капіталом. Принципи функціонування кредиту 1.Обов'язковість повернення кредиту. Тимчас вивільн грош засобів робить можливим тільки тимчас кредитув їх і передбачає обов'язкове повернення кредитних ресурсів. 2.Платність.Платою позичальн за право тимчас викор не свого капіт є позичк %процент, який є витратою. Для кредитора ж % за кредит є платою за те, що він ризик своїм грош капіт, який надає в позику. 3.Строковість. Позика має бути повернена позичальником кредиторові у строк, визначений кредитною угодою. 4.Цільовий характер позички. Банк надає позичку підприємству для провед певних госп заходів (наприклад, для сезонної заготівлі сировини). 5.Забезпеченість позички матеріал цінностями. Це дає можлив банку контролюв правильне, цільове використ кредиту, встановлюв зв'язок кредиту з рухом матеріальних ресурсів. 6.Крім зазначених принципів ураховують ще кредитоспромож позичальника, рівноправність сторін у кредитних відносинах. Позиковий відсоток-це відсоток, який позичальник сплачує кредитору.Види відсотків: депозитний(плата банку за зберігання грошових коштів на рахунку),позиковий, обліковий (ставка,за якою центр банк надає позики комерційним),дисконтний (який одержує банк при купівлі векселів)

57.Фінанси.Зміст, структура, ф-ї. Фін. с-ма УФінанси визнач як с-му ек відносин між держ, юрид та фіз особами, а також між окрем держ і міжнар ек інститут й організ щодо акумуляції та використ грош засобів на осн розпод й перерозп ВВП НД.До фін не належ гроші, які обслугов особисте спожив та обмін (купів товарів у роздріб торгівлі, оплата комун послуг, особис трансп засобів, зв'язку, охор здор). Гроші, отримані у вигляді з/п чи грош переказу від родичів, — теж не є фінансами.Структура:Фінанси домогосп — грош відносини щодо формув та використ громадянами (членами сім'ї), які разом прожив і ведуть домашнє госп, спільного грошового фонду, який називають сімейним бюджетом. Фінанси підприємств, установ та організацій — с-ма відносин між юрид особами, між юрид особами і держ, між юрид і фіз особами з прив формув та використ певних грош фондів (фінансових ресурсів). На цьому рівні формується переважна частка фінансових ресурсів країни.Фінанси громад об'єднань — с-ма відносин між: громадс об'єдн та їх членами; щодо сплати член внеск, отрим різних виплат, наданн пільг; за напр використ грош фондів об'єдн; гром об'єднан і під-вами, організ й установ (добровіл внески, пожертвув); між різними рівнями громадс об'єдн; між громадс об'єдн і підвідомч господарс об'єднаннями.Держ фінанси — особл сфера розподіл відносин, пов'яз з первинним і вторин розподілом та викор ВВП з метою утвор фонду грош засобів, необх для здійсн державою покладених на неї функцій.Знач фінансів. Фінанси виникли як реакція на реал потреби суб'єктів сусп життя. Завдяки акумуляції грош ресурсів, тобто зібранню та накопич їх у спіл фонді, і розподілу їх незалеж від внеску суб'єктів, що формув цей фонд, здійсн стабілізац вплив на ек стан членів сім'ї, ек і соц. клімат підприємства, відбув ек та соц вирівнювання в суспільстві.Фінанси вик ряд функцій: регулюючу, розподільчу та контрольну.Регул функція фін базується на правовій регламентації грош відносин у сусп. Для забезп регул ф-ї застос набір фін інструм, передусім податків. З їхньою доп д-ва вплив на різні сторони фін-ек розвитку.Розподільча функція фінансів пов'яз передусім з розподілом та перерозп сусп продукту й нац доходу для задовол різних потреб народ господарства й населення.Контрольну функцію фін виконують у процесі утвор й використ грош ресурсів. Цей контроль має встановлюв за пропорціями в розподілі й раціональним використ матеріальних, трудових і фінансових ресурсів шляхом з'ясування відповідності розміру фондів наміченим цілям.Найважл ланками фінансової системи держави є держ бюджет, мін фінансів, казначейство, нац. банк У, бюджети різних рівнів.

58 . Бюджетний дефіцит: причини, наслідки, заходи щодо його обмеження.Державний бюджет є головною ланкою бюджетної системи держави.За станом розрізняють державний бюджет:- норм (збалансов), коли надходження і видатки бюджету врівноважені;-дефіцитний, коли видатки перевищують доходи;-профіцитний, навпаки.В Україні виникло явище прихов бюджетного дефіциту, яке проявилося у невчасному та (або) неповному фінансув бюджетної сфери ек. Таким чином, уряд скороч видатки, зменшуючи відкритий дефіцит бюджету.

Причини бюджетного дефіциту:—спад вир-ва внаслідок циклічних коливань, який призводить до зниж рівня доходів (а відтак і податків), що надх до держ бюджету;-збільшення державних витрат на розвиток військпром комплексу (ВПК), реаліз соц програм, фінансув збиткових підприємств тощо;-значний сектор "тіньової економіки", що уникає сплати податків;-зростання витрат на утримання управлінського апарату; -непомірні втрати, приписки, розкрадання державних ресурсів тощо.Заходи щодо обмеження бюджетного дефіциту: перехід від фінансув до кредитув; ліквідація дотацій збитковим підприємствам; зменш видатків на фінансування ВПК, соц програм, держ управління; зміна с-ми оподаткування.Дефіцитний бюджет, зазвичай, має місце у період спаду обсягів нац вир-ва, коли податкові надходж зменш, а потреба у видатках зростає.Профіцитний бюджет хар-ний для періоду ек зростання і застос як засіб для упередження ек буму, за яким неминуче наступ ек спад.Балансування бюджету, таким чином, здійсн не щорічно, а залежно від фази ділового циклу.Є ще один досить важливий аспект бюджетного дефіциту. Розрізняють бюджетний дефіцит: фактичний (відображ реальні надходж і видатки за певний період часу), структурний(показує, якими мають бути надхо-дж, урядові витрати і дефіцит при потенц обсязі нац вир-ва);циклічний (відбиває вплив циклічних коливань на надходж, видатки та дефіцит і визначається як різниця між фактичним і структурним дефіцитом).

59. Державний борг. Управління державним боргомНагромадж сума позичених урядом коштів для фінансування дефіцитну держ бюджету утворює державний борг.Державний борг існує у двох формах: внутрішнього боргу перед юрид та фіз особами країни; зовнішнього боргу перед іноз країнами (міжнар фін організ, урядами іноз країн та іноземними приватними особами й організаціями).Існує безпосередній зв'язок між бюджетним дефіцитом і державним боргом:з одного боку, державний борг є різницею між нагромадж сумою всіх позитивних сальдо бюджетів і сумою всіх від'ємних сальдо (дефіцитів), отже, бюджетний дефіцит формує державний борг;з другого боку, зрост боргу потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування, що зумовлює зростання бюджетного дефіциту.Вплив державного боргу на економіку: позитивний - у фазі ек спаду використ держ запозичень стимулює споживчий попит, збільшує рівень зайнятості населення, стимулює економічне зростання;негативний - витіснення прив капіталу, що обмежує ек зростання, спричиняє до перерозп доходів на користь власників держ облігацій, зменш обсягу спожив попиту, збільш податків для обслугов держ боргу.Управління державним боргом — це с-ма заходів держ, пов'язана з: вивченням кон'юнктури на ринку позичкового капіталу; випуском та розміщ нових боргових зобов'язань; погаш нових боргових зобов'язань; виплатою відсотків на позики; зміною строків позик; зміною відсоткових ставок на позики (конверсія); анулюванням боргу (у випадку фінансової неспроможності держави).

60. Податки: зміст, структура, функції. Крива Лаффера .Головним джерелом доходів держави є податки.Податки — обов'язк внесок до бюджету відповідного рівня платниками податків у порядку та на умовах, визначених законодавством.Податкова система — сукуп чинних у країні податків, форм, принципів та методів їхньої побудови, а також інститутів та організацій, що забезп вилучення їх, здійснюють контроль за дотрим податк законодавства.Елементи с-ми оподаткування: суб'єкт (платник податків)—юрид чи фіз особа, що сплачує податки; об'єкт оподаткування—кількісно визнач ек феномен, який служить базою для податкування. Іншими словами, податкова база — це грош сума, з якої вилуч податок; джерело оподаткув — дохід платника податку, що підляг оподаткув.Джерело та об'єкт оподаткування взаємопов'язані, оскільки власне дохід є джерелом сплати податку. Так, якщо оподатковують власне дохід або майно, що забезп дохід, ці два елементи взаємопов'язані. Якщо ж сплач податок на майно чи землю, які перебув в особистому користуванні й не приносять доходу, такий взаємозв'язок втрачається.Податкова ставка (норма оподаткування) — законод встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Податкова ставка може існувати в таких формах: середньої податкової ставки — віднош обсягу податків до велич доходу, що підлягає оподаткуванню; граничної податкової ставки — віднош приросту податків до приросту доходу, що підляг оподаткув. податкові пільги — звільнення від податків або зменш податкових ставок. Податкова квота х-зує рівень оподаткув і визнач як частка податку в доході платника. З точки зору соц справедливості, цей елем оподаткув має бути обов'язковим у формув механізму оподаткування. Але введення податкової квоти зменшує можлив впливу податків як ек регулятора держави. Тому податк квота законодавче не встановл.Зв'язок між розміром податкової ставки та обсягами податкових надходжень до бюджету дослідив американський економіст А. Лаффер. Графічне зображ цієї залежності відоме як "крива Лаффера" Ця крива виявляє таку ставку оподаткув, за якої податкові надходж досягають максимального обсягу (ТУ). При подальш зростанні податк ставки нівелюються стимули до підприємництва та праці, зниж податк база та податкові надходження до бюджету. Приподатковій ставці 100 % держава не отримув доходу, оскільки охочих працюв безопл немає.

Крива ЛаффераЗа об'єктом оподаткування: податки на доходи фіз і юрид осіб (з/п, прибуток, ренту тощо); податки на майно (сплач постійно впродовж усього часу перебув майна у власності); податки на спожив (сплач при використанні доходів). За методом стягнення: розкладні — споч встановл обсяг податкових надходжень, необх для потреб держ, а потім цю суму розкладають на окремі частини за територіямиВизначальн критерієм класиф податків є форма оподаткування.За цією ознакою розрізняють такі податки:Прямі — вилуч безпосередньо у власників майна, отримувачів доходу.Непрямі (опосередковані) -- вилучаються у сфері реаліз або спожив товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача і не залеж від рівня доходу.

А Податкові надходження

Ставка оподаткув

61. Сукупний сімейний дохід і структура його використання. Рівень життя та його показникиСімейний дохід — сума доходів свідомо організов на основі родинних зв'язк та спільності побуту невел групи людей, життєдіял яких спрямов на реалізацію соц, ек та дух потреб індивідів, сім'ї, сусп в цілому. Сімейний дохід — ек основа відтворення сім'ї. Існують різні джерела формування сімейних доходів: — заробітна плата; — доходи від власності; — доходи від особ підсобного госп; — доходи від коопер діяльності; — доходи від індивідуал труд діяльності; — держ трансфертні платежі (пенсії, допомога з безробіття, стипендії, безплатні послуги в галузі охорони здоров'я, освіти та ін.); — доходи з інших джерел (спадщина тощо). Доходи населення в ринковій економіці виконують такі функції: 1) добробуту — забезп певний рівень життя населення; 2) мотиваційну — сприяють ефект включ до виробн процесу шляхом створення системи нових стимулів; 3) соц — формують відпов якість життя, що охоплює умови праці, життя і відпочинку, соц гарантії та забезпеченість, охорону правопорядку і дотримання прав людини, природно-кліматичні умови ... Поняття рівня і якості життя населення тісно пов'язані й визнач стан ек та соц розвитку країни. Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто за велич, яка у вартісному вираж відображ законодавчо визнач рівень спожива товарів і послуг, необх для забезпеч життєдіялі людини та збереж її здоров'я. За Законом У "Про прожитк мінімум" норматив прожитк мінімуму форм з розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до осн соц і демограф груп населення. Прожитковий мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відбиває якісний рівень у споживанні населення. Поряд із прожитк мінімумом використ поняття фізіологічного мінімуму, під яким розуміють вартісну величину середньодушового сукупного доходу, що забезпечує такий рівень задовол потреб у харчуванні, нижче якого існування людини недопустиме. Фізіологічний мінімум — межа, що розділяє дві найнижчі групи сімей за рівнем спожив—малозабезпеч (бідних) та незабезпеч (злиденних) Прожитк мінімум є важл соц-ек нормативом для визначення: — розмірів мін з/п; — мін пенсії за віком; — допом багатодітним сім'ям; — виплат безробітним; — стипендій та інших соц виплат; — величини неоподатк мін доходів громадян; — держ стандартів обслугов і забезпеч в галузях охор здоров'я, освіти та ін. Досягнення

оптимальної структури і рівня сукупних сімейних доходів є одним із найбільш актуальних завдань сучасної політики.

62. Нерівність доходів і проблема бідності. ПоказникиСукупні доходи сімей форм з різних джерел залежно від величини та складу їх. Персонал розподіл доходів між окремими сім'ями значно диференційований (нерівномірний).Причини нерівномірності розподілу доходів населення:- відмінності в освіті й особистих здібностях;- нерівномірний розподіл економічних ресурсів;- відмінності у становищі на ринку;- різне ставлення до ризиків;- наявність зв'язків або дискримінації.Для визнач нерівномір розподілі доходів використ крива Лоренца.Важл показником диференц доходів насел є коеф (індекс) Джині (за ім'ям італ економіста Коррадо Джині (1884—1965 рр.)).Велич коеф Джині може змін від 0 (у випадку абсолютної рівності чисельник дорівнює нулю) до 1 (чисельник дорівнює знаменнику) або від 0 до 100 %. Причому чим вище знач показника, тим нерівномірніше розподілені доходи суспільства.Значна нерівном у розподілі доходів між окремими сім'ями спричиняє: соц напруженість у сусп; зубожіння переважної частини населення країни; безконтрольний розподіл доходів.З метою зменш диференц доходів між окремими сім'ями (домогосп) держ регулює розподіл та перерозподіл ринкових доходів: використ прогрес шкалу оподаткув; удосконал с-му держ трансфертних виплат; розширює суспільні блага.Важливою проблемою регул нерівномір розподілу доходів є визнач оптимал співвіднош між ек ефектив та соц справедл, оскільки значне втруч держ у перерозп сусп доходів знижує стимули до підприємн продукт діяльності одних членів суспільства та породжує споживацькі настрої в інших.Суч ек теорія за основу виміру сусп добробуту приймає оптимум Парето (за ім'ям італ економіста Вільфредо Парето), який вважав, що добробут суспільства досягає максимуму тоді, коли будь-які зміни у розподілі доходів не погіршують добробуту жодного із його членів.

63.Система соціального захисту населення . Залежно від призначення заходів форм і структура с-ми соц захисту. Вона вкл соц забезп, соц гарантії держави населенню, соц допомогу і соц страхування. Соц забезпечення – с-ма забезпеч непрацезд громадян та осіб літнього віку. Воно признач захищати права, надання допомоги на випадок тимчас непрацезд, надання допомоги матерям, сім’ям з дітьми та інвалідами. Соціальна гарантія – реалізація держ конституційних прав громадян на одерж найважл соц благ та послуг. Тобто це право громадян на вибір місця праці, разова допомога при народжув дитини, мін розмір доп по безробіттю, право на освіту тощо. Соціальна допомога – турбота про громадян, які потреб підтримки, станом здоров’я, віком, соц станом та малозабезпеч. Доп надається у вигляді грошових та натуральних виплат. Соціальне страхування – с-ма повного або часткового фін відшкодув фізичним особам певних життєвих ризиків: тимчас втрати працезд, старості, інвалідності, втрати годувальника, нещасного випадку, втрати роботи. Страхування буває пенсійне, медичне, на випадок безробіття.

64. Суспільне відтворення: суть,види, типи.Процес сусп відтворення — це постійне й безперервне відновл рез-ту сусп виробництва - продукту, а також роб сили, засобів виробництва, природних ресурсів, інформації, форм та методів організації праці.Найважливішим у ек системи є постійне відтвор роб сили з високим рівнем освіти, кваліф, інтелекту і культури, відтвор виробничих відносин (полягає в їхньому вдосконал, що проявляється як: розшир товарно-грошо відносин на осн р-ку різном форм власності; удосконал ек методів управління; розвиток кооперації в усіх галузях економіки.)Важливою складовою процесу відтвор є відтвор природних ресурсів та навкол середовища.Особлива роль в умовах постіндустріального суспільства належить відтворенню інформації на основі використання найновіших досягнень НТП, серед яких особливе місце займає всесвітня мережа Інтернет.

Типи відтворення: Просте, розшир і звужене відтворенняПри простому відтвор в кожному наст циклі відбув відновл сусп продукту в незмінних обсягах і такої самої якості. Розшир відтворення передбач, що вир-во відновлюється у зростаючих масштабах. Звужене відтвор хар-ться повторенням сусп вир-ва в обсягах, що є меншими, ніж у попередньому періоді.Результати суспільного відтворення відображає ціла низка показників, наприклад, валовий внутрішній продукт.

65. Циклічність – форма екон розвитку. Типологія екон циклів. Циклічність – рух від однієї макроекон рівноваги в масштабах однієї нац ек до іншої(один із способів саморегулюв ринкової економіки). Ек цикл – ек. хвиля, загальна риса майже в усіх областях госп. життя і для всіх країн з ринк ек(періодичні коливання ділової активності в суспільстві). Економіка, як і будь-яка інша с-ма, розвив нерівномірно, хвилеподібно. Така форма руху поясн значною мірою законом спадної граничної продуктив всіх факторів вир-ва. Застосування новинок НТП вимагає нагромадж капіталу. Запровадж їх у вир-во зумовлює спочатку швидке зрост граничної корисності факторів вир-ва, потім це зростання повільн і, досягнувши певного рівня, починає спадати. Так відбуваються злети і спади в економіці. Цикл являє собою інтервал часу в р-ку рин екон, протягом якого споч відбув збільш обсягів вир-ва, а потім скороч, спад, депресія. За тривалістю екон цикли поділяють на: —Короткі цикли назив циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з колив запасів золота і визначав їхню повторюв із періодичністю 3 роки і 4 місяці. Короткі цикли пов'язані з поруш та встановл рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявл як кризи кредитної сфери. —Середні цикли. їх ще називають циклами Елемента Жугляра. Він пов'язув причину середніх циклів зі сферою кредиту і виявив, що вони повтор з періодич 8—10 років, що збігається з періодич середніх циклів, причину яких вчені пов'язув з періодичністю оновл основного капіталу. До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця, який пов'язув циклічні коливання з періодич оновл житла та деяких типів виробн споруд і визначав їхню трив (періодичність) у 15—20 років. —Довгі хвилі (великі цикли) пов'яз зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфрастр (Кондратьєв). Особл сучасних економічних циклів 1.Швидкопл роз-к НТП сприч потребу і робить можливим частіше оновлення осн капіталу, внасл чого повторюв криз стає частішою. 2.Інтернаціоналіз вир-ва, поглибле науково-технічного співроб, глобаліз ек та роз-к НТП зумовл синхронізацію ек циклів у різних країнах та регіонах світу. 3.Держ антицикліч регулюв спрямов на недопущ перегріву ек, що робить зазвичай ек кризи не такими глибокими, а для циклу не є безумовним проходження усіх фаз. 4.Перевир-во супроводж не тільки зрост безробіття, а й підвищ цін та інф, що породжує нове явище в ек — стагфляцію. Значення циклічного розвитку для економіки:

1.поруш рівноваги і перерву роз-ку по висхідній, внасл чого скороч обсяг нац вир-ва; 2.позбавл багатьох з тих, хто бажає працюв, можливості знайти роботу і забезпечити собі нормальний рівень доходу; 3.доведення до банкрутства багатьох підприємців, змушуванням їх подекуди суттєво погіршувати свій екон та соціальний стан; 4.одночасне існування інф і безроб ще більше посил невизнач та знедоленість широких верств насел, спричиняючи перерозп багатства на користь незначної частки населення. Циклічність є не тільки злом, а й благом для ек с-ми. Справа в тому, що криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штучно створений попит. Вона стимул технологіч оновл вир-ва, позбавл від застарілих форм організ вир-ва й менеджменту, посил дух конкуренції та активізує ек життя сусп, не даючи йому самозаспокоїтися.

66.Промисловий цикл та його фази.Промисл(Середній, ек) цикл є найгострішою формою прояву властивих ринковій (капіталістичній) ек суперечн і водночас досить жорстким, але дієвим способом вирішення їх.Матеріальна основа-періодичне оновл осн капіталу.Періодичн циклів визнач періодом оновл осн капіталу. Чим швидше воно відбув, тим частіше відбув кризи. У період, описаний К. Марксом, оновл основного капіталу здійснюв з періодичністю 10—11 років.Класична схема ділового циклу об'єднує чотири фази: ек кризи:-перевиробн товарів стосовно платоспромож попиту на них; значне скороч обсягів виробн;падіння цін;дефіцит вільних грошових коштів, необх для платежів;біржовий крах і банкрут підприємців; зрост безроб;зниж рівня з/п;спад рівня прибутку;масове знищ товарів, устаткув тощо;дезорганізація кредитної системи.Депресія: застій виробн; низький рівень цін; незначний обсяг торгівлі; невисока ставка позичкового відсотка; ліквідація товарного надлишку.Пожвавлення:розшир обсягів виробн до маштабів докриз рівня; зрост цін; підвищ прибутку; зрост зайнят; пожвав торгівлі; посил оптиміст очікувань (сподівань).Піднесення: перевищ макс обсягу виробн докризового рівня; швидке зрост зайнятості; підвищ з/п й інших видів доходів; кредитна експансія; штучне стимулюв сукуп попиту, зумовл очікуваннями торговців на зрост цін та їхнім бажанням купити більше товарів за нижчими цінами; розшир пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу.

67.Теорії циклів: монетарна, кейнсіанська, марксистська. Монетарна теорія (Н. Хоутрі та ін.) пояснює цикли розшир (експансією) і згорт банків кредиту. Збільш пропозиції грошей і прискор шв їхнього обороту стимул сукуп попит, а він, у свою чергу, зумовл роз-к обсягів нац вир-ва, обсягів реалізації та зрост цін, і навпаки, згорт кредиту (пропозиції грошей) сприч протилеж тенденцію — зменш обсягів вир-ва тощо. Фаза піднес стимул розшир кредиту і триває до того часу, поки обсяги кредиту не скоротилися. Інструментом впливу на розшир (згортання) банків кредиту є % ставка. Якщо гроші дешеві (відсоткова ставка низька), попит на гроші зрост, кредит розшир, і навпаки. Розшир кредиту не може бути безмеж. Банки мають бути обачними. Щоб уникнути бурхл розвитку інфляції, вони мусять підвищ % ставку. Розшир кредиту припин, ек переходить до низхідної фази. Щоб забезп рух по висхідній, вважають прихильники цієї теорії, достатньо вдатися до кредитної експансії. Кейнсіанська теорії виходять з того, що песиміст й оптиміст очікув вплив на ділову активність не меншою мірою, ніж % ставка і грош потік. Ці теорії не мають самост знач, оскільки психолог чинники вплив на цикл опосередковано через ек поведінку. Схильність до заощаджень, спожив та інвестув справді має дуже важливе значення для стану ек с-ми. Люди оптимістично налаштов в період розшир кредиту і песиміст — у періоди його згортання. Марксистська теорія. Осн причиною ек криз є суперечн між сусп характером капіталіст вир-ва приватнокапіталістич привласн його рез-в (формами вияву цієї суперечн є суперечність між вир-вом і спожив, між організацією і планомірністю вир-ва на окремому підприємстві та анархією вир-ва в усьому сусп), а матер основою циклічності – масове оновлення основного капіталу.

68. Зміст, головні завдання ек. політикиЕк політика - дуже важл елемент взаємозв'язку позитив та норматив ек теорій, і як її наук обґрунтув виступає нормативна економіка. Необхідно розрізняти теорет і практ ек політику.Теоретична економічна політика являє собою вчення про ек політику. Тому вона спир на пізнання ек теорії, її осн завдання полягає в тому, щоб дати обґрунтування пріоритетних завдань ек розвитку й інструм досягнення їх, показати можл побічний вплив і конфлікти. Проте вона не повноваж нав'язув свої висн й пропозиц політикам і держ бюрократії.Практична економічна політика також базується на наук знаннях ек теорії, але форм під вплив певних ціннісних уявлень, які проголош в програмах політ партій, що перебув при владі. Політ лідери можуть прислух до рекомендац наук ек політики, але можуть і відкидати їх Оцінні міркув правлячих партій домінують у реаліз практич ек політики.Економічна політика е складовою загальної політики держави. Тому її реаліз відповідає глобальній меті загальн політики: максимізація сусп. В галузі ек максим сусп блага втілюється в меті максим ек добробуту, яка конкретиз в оперативних завданнях ек політики.До оперативних завдань економічної політики належать: завдання народногосп стабілізації та ек зростання, структурні завдання, завдання розподілу й перерозподілу.Народногосп стабілізація як оперативне завдання ек політики відповід завданню досягн стабільних параметрів стану 1) монетар с-ми країни; 2) ринку праці, коли забезпеч високий рівень зайнятості; 3) сальдо зовнішньоторгового балансу країни, коли досяг його позит величина.Мета ек конкретизується як в кільк зростанні, яке вираж у збільш реал доходу на душу насел, тобто у збільш масштабів ВВП, так і в якісному зрост, яке передбач поліпш забезпеч членів сусп сусп благами.Структурні завдання спрямов на сприяння гнучкості адаптації пропозиції до умов вир-ва, які змін під впливом НТП.Завдання розподілу і перерозп відповідають завданням соц справед-лив розподілу доходу і капіталу. Досяг цієї мети гарант соц мир у сусп.

69. Взаємозв'язок економічної теорії і економічної політикиЕк політика являє собою дуже важл елемент взаємозв позит та нормат ек теорій, і як її наук обґрунтування виступ нормативна економіка. Позитивна економіка має справу з фактами, вона вільна від суб'єкт суджень і дає відповідь на запит, що являє собою фактич стан ек. Нормативна економіка форм на осн оцінних суджень з приводу того, якою має бути економіка, тому вона ставить мету показати, що має бути, які аспекти ек є бажаними. Завдання ек політики — показати, як можна досягти параметрів, визнач норматив ек, тим самим відповідаючи на запит, як і за доп яких інструментів можна привести до нормат фактичний стан економіки.Одне з гол завдань ек теорії полягає в тому, щоб визнач загальні принципи ек поведінки. Однак цього недостатньо для розв'язання проблем народногосп розвитку. Є потреба в практич оформл бажаної ек поведінки, її контролі й оцінці наслідків.Саме ек політика являє собою той особл спосіб дій держави, який, на-повн нормат рішеннями, дає змогу використов із сусп метою ек процеси, фіксувати їх, коригувати і, в кінцевому підсумку, вплив на них, визначаючи перспективи розвитку.Оформл ек активності д-ви та визначення її масштабів залеж від прийн в сусп теоретич концепції ек р-ку країни. Ек теорія закладає основи обґрунтув держ активн й прийняття рішень в ек політиці.Наприк, класична ек теорія вважає найкращ ек політикою таку, яка передбач мін можливе втручання держ в економіку. За цією концеп(А. Сміт, Д. Рікардо…)краща ек політика —політика держ невтруч.Кейнсіанська ек теорія, навпаки, дотрим погляду безумов втруч д-ви в ек життя сусп. За Кейнсом, ринк с-ма втратила здатність до саморегул, для її вижив необх актив держ політ, спрямов на стимул сукуп попиту.Неоліберальна концепція економічної політики, спир на фундаментал цінності ринкової економіки та класичні традиції в ек теорії, відстоює принцип невтруч д-ви безпосеред в госп процес і водночас принцип втруч держави в процес формув й захисту конкурентного госп порядку. Неоконсервативний напрям економічної теорії кореспондується з монетарист концепцією макроек політики, яка концентрує увагу на антиінфл засобах ек політики, регулюв обсягу грош маси, виділенні бюдж та кредитно-грош політики, забезпеч бюджетної рівноваги. Як важлива ф-я д-ви, передбач контроль за темпами зрост пропозиції грошей, який має відповідати темпам реал ек зростання й очікуваної інфл.

Отже, в суч умовах жоден із напрямів ек теорії не відкидає участі д-ви в ек регулюванні. Йдеться про його механізм, ступінь, напрями, межі тощо, а не про те, більше чи менше державності в економіці.

70. Цілі та інструменти економічної політикиЕк/політ охопл цілі, напрями, шляхи, методи, важелі розвитку ек, що визначені суб'єктами влади. Ек/політ передбач поєднання двох чинників: 1)гол цілі, на досягн яких зорієнтов роз-к нар госп; 2)засоби, які треба мобілізувати для досягн поставлених цілей. Більш глибоко цілі ек/політ та засоби досягн їх можна охарактериз через такі поняття. Екон зростання — кільк та якісне зрост товарів і послуг. Ек ефективність — зменш виробн ресурсів на виготовл різном благ. Соц ефективність — поліпш соц-ек життя людей: зрост з/п, поліпш житлових умов та умов праці, покращ освітнього, медич обслугов, забезпеч хворих, недієздатних, пристарілих громадян тощо. Розміщ ресурсів полягає у тому, що д-ва забезпеч відповідність між вир-вом і умовами відносного браку ресурсів. Розподіл доходів має за мету сприяти забезпеч соц справедл. Стабільні умови роз-ку передбач забезпеч для всіх суб'єктів господарюв сприятливих умов для рац розміщ і використ ресурсів. Політика активно втруча у сусп життя і може вплив на ек прогрес у трьох напрямах: —сприяти його роз-ку; —стримувати сусп прогрес, у тому числі ек розвиток; —суперечливо діяти на ек прогрес, прискорюючи його в одному напрямі і стримуючи в іншому. Сутність методів управл визнач не ек чи позаек інструм, що застос в госп житті, а виробн віднос — тим, наскільки вони відповід х-ру і рівню розвитку продукт сил, вдосконал разом з ними. Якщо вдосконал виробн відносин здійсн через інтереси і на їхній основі, то при цьому використ ек методи управління. Воно здійсн не підпорядкув інтересів, а поєднан їх. Сусп може перейти до ек методів госп за таких умов: — урахув і реаліз інтересів усіх госп суб'єктів; —виявл об'єктивних суперечн ек інтересів і розв'яз їх ефективними засобами управління; —суб'єкти власності, а отже, і влади на всіх рівнях управл інтересами і через інтереси; —усі суб'єкти ек/політ мають бути рівноправ. Цього можна досягти створ однакових ек і політико-правових умов для всіх госп суб'єктів. Перехід до економічних методів господарювання з використ адекватних їм ек та правових регуляторів потребує радик змін і в базисних відносинах, і в надбудові, виробл нової концепції функцій держави. Вона не повинна втруч в д-сть підприємств, які не підвідомчі їй, у роботу регіонів різних рівнів. Увага держ органів має зосереджув на специфіч завданнях щодо реаліз загальнонац інтересів; зміцн фін с-ми, роз-ку інфрастр, оборони, охор навк серед, надання соц гарантій. Перехід до переваж

ек методів управл збільшує потребу у висококласних керівниках — фахівцях, обізнаних із суч методами управління, здатними у співдружності з колективами вирішувати соці-ек питання.

71.Методи впливу держави на економікуДерж регул ек здійсн у відпов формах : бюдж-податк,кредитно –грош, адм-ек і цінове регулювання економіки.Бюджетно-податкове регул пов'язане з функціонув держ фінансів, формув держ бюджету та держ витратами і спрямов на реалізацію цілей соц-ек розвитку країни.Кредитно-грошове регул — ді-сть д-ви, спрямов на забезп ек повноц і стабільною нац валютою та регул грош обігу відпові до потреб ек.Адміністративно-економічне регулюв передб заходи адмін та ек характеру, спрямов на створ умов для функціонув ринкової системи і реаліз соц цілей сусп (демонополіз, роздержавл, приватизація, макроек планування і програмув, регламентування зовнішньоек діяльності…)Цінове регулювання — вплив д-ви на ринк ціноутв шляхом законод, адміністр чи судових заходів з метою провед кон'юнктур та структур політики, приборк інфляції, стимулюв вир-ва, його модернізації, посил конкурентоздатності нац ек, пом'якшення соц напруги тощо.Методи державного регулювання економіки — це сукуп способів, прийомів та засобів держ впливу на соц-ек розвиток країни.Прямі методи-за доп них держ безпосер втруч в ек процеси (ліцензув, субсидії, дотації, тощо.)Непрямі методи-опосередковані засоби впливуПравові методи-системи законів і законодавчих актівЕкономічні методи-створення державою економічних стимулівАдміністративні методи-заборони,дозвіл або примус.Неформал засобом державного впливу на економіку є переконання. Д-ва використ для його реаліз публічні лекції, рекламу, спец програми на радіо і телебаченні, публікації в періодич виданнях, соціологічні дослідж й опитування, вплив таким чином на формув громадської думки, сусп свідомості, ек мислення.Специфічним інструментом ДРЕ є держ сектор економіки — комплекс господар об'єктів, які повністю або частково належать центр чи місц органам держ влади і використ д-вою для викон нею ек, соц-культурних і політичних функцій.

72. Економічні функції держави в ринковій економіці. Держ регул ринкової економіки - це вплив держ на відтворювальні процеси в ек за доп прямого інвестування, правових та ек важелів з метою орієнтації госп суб'єктів і окремих громадян на досягн цілей і пріоритетів держ соц-ек політики. Необх держ регулюв ринкової економіки випливає з об`єктивно притаманних державі ек функцій: Розробка і впровадження правових основ господарювання Визначення цілей і пріоритетів макроек розвитку Реалізація соціальних цінностей Регулювання економічної діяльності Захист конкуренції Перерозподіл доходів Фінансув сусп благ і послуг, які є неподільними або неприбутковими Регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку Стабілізація економіки Проте в суч світі ек функції держави набагато ширші. В їх числі є такі: захист середовища проживання людини, розвиток інфраструктури, дотації на шкільне навчання, допомоги по безробіттю, різноманітні види пенсій і допомог малозабезпеченим членам суспільства тощо.

73.Напрямки та проблеми сучасної екном політики в Україні. С-ма держ регулюв економіки в Укр перебуває в процесі реформування, зазнаючи впливу різних факторів об'єктивного і суб'єктивного характеру. Специф умови формува суч с-ми держ регул економіки України: —залишки адміністративно-командної с-ми управління; —незбалансов народного господарства (цілі непідкріплені ресурсами); —значний зовн та внутр борг; —слабка мотивація стратег д-сті, домінування тактичного управління; —відсутність ефект стимулів до високопродукт праці та інтересу до виробничого нагромадження; —велика питома вага держ сектору, низька ефект управління в ньому; —нераціональна організац структура управління; —традиційні бюрократизм і корумпованість службовців. На етапі трансформації осн ек функції держави пов'язані зі створ умов для становл і розвитку соціально-орієнтованої ринкової економіки. Головними з них виступають: —макроек стабілізація і стимулювання ек зростання; —впровадження стабільного ринкового законодавства; —проведення інституціональних перетворень; — формування конкурентного середовища; — кардинальна структурна перебудова; —становлення національного конкурентноздатного вир-ва; —формування ефективної с-ми соціального захисту населення; —забезпечення раціонального входження у світову економіку.

74.Світове господарство:зміст,виникнення,етапи розвитку.Світове господарство -- внутрішньо суперечлива єдність нац економік, пов'яз міжнар поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв'язками.

Етапи розвитку світового господарства:I кінець XIX — початок 20-х років XX ст.;II друга третина 20-х років - - кінець 80-х років XX ст.III кінець 80-х — початок 90-х років XX ст. і продовжується нині.Світове господарство характеризується: - зрост інтернаціоналізації ек на осн поглибл міжнарод поділу праці;-створ багатогранної системи міжнародних економічних відносин;-формув міжнац механізмів регулюв ек взаємовідносин між країнами.Міжнародний поділ праці (МПП) — спеціалізація країн на вир-ві певних видів товарів відповідно до їхніх прир-кліматичних, істор та ек умов.

Сучасний етап розвитку МПП характеризується:- розвитком спеціаліз та кооперування вир-ва наукомісткої продукції- поглибл спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації;- інтернаціоналізацією сфери послуг, - загостр конкуренції на міжнародних ринках, глобалізацією її змісту, зростанням значення інтернаціональних конкурентних переваг.Інтернаціоналізація економіки — формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв'язків між країнами завдяки відкритості національних економікМіжнародна економічна інтеграція (МЕІ) — процес зближення та взаємопроникнення національних господарств групи країн, спрямований на створення єдиного господарського механізму.

75.Міжнародні економічні відносини:зміст та структура Міжнар ек відносини (МЕВ) — ек відносини в с-мі світового господ.Форми міжнародних економічних відносин: Міжнародна міграція робочої сили - це переміщення робочої сили між країнами світового співтовариства. Міжнародна торгівля – обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами або їх, представниками. Міжнародні валютно-фінансові відносини – це відносини між суб’єктами світового господарства, пов’язані з використанням валюти в їх фінансово-господарській діяльності. Міжнародний рух капіталів – переміщення засобів за кордон (або з-за кордону) з метою отримання прибутку. Міжнародне науково-технічне співробітництво

Дві форми МЕВ: міжнар рух капіталів і науково-технічне співробітн.Міжнародний рух капіталів (МРК) — переміщ засобів за кордон (або з-за кордону) з метою отримання прибутку.

76.Міжнародна валютно-фінансова системаВалюта в шир розумінні—це грош одиниця країни(гривня, рубль, долар і т, ін.); у вузькому розум — це грош од іноземних держав.Нац валютна система--форма організ валютних відносин країни, що визначається національним законодавством Структура національної валютної системи:1. Національна грошова (валютна) одиниця 2. Золотовалютні резерви країни3. Умови конвертова-ності національних валют4. Режим ринку валют5. Режим ринку золота6. Статус нац установ, що регулюють валютні відносини країниЕтапи розвитку міжнародної валютної системи (МВС): І. Система "золотого стандарту" 1. золотомонетн стандарт- обіг золотих монет і вільний обмін паперових та кредит грошей на золото(діяв із 1867 р. до початку XX ст.);2.золотозливк стандарт- (з поч XX ст. до Першої світової війни); можлив обміну знаків вартості на золото тільки тоді, коли пред'явлена сума грошових знаків відповідає ціні золотого зливка.3.золотодевіз (золотовалютн) стандарт- дозвол обмінюв банкноти на іноз валюту (девізи), розмінну на золото(з 1922 р. до поч Другої св в).Переваги:-стабільність курсів валют сприяє розв торгівлі й зменшує ризики;-жорстке саморегулювання.Недол:-відмова від самост грош політики;-залеж від видобут золота.II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)- встановл твердих обмінних курсів країн-учасниць до курсу долара;- курс долара фіксований до золота;-центр банки підтрим стабіл курс нац валюти відносно долара;-організац ланкою виступ МВФ і МБРР.III. Ямайська валютна система (створена у 1976 р.) --- заснована на кількох валютах;-відмінено монетний паритет золота;--- осн засіб розрахунків - вільно конверт валюта, а також міжнар кредит гроші-СПЗ ("спец права запозич"-створ у 1969 р) і резервні позиції МВФ;---вільний плаваючий курс валют визначається попитом і пропоз;—центр банки країн не зобов'яз втручатися в роботу валютних ринків для підтримання фінансового паритету національних валют;- країна сама обирає режим валют курсу (фіксований, плаваючий або змішаний).Курс валюти — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Котирування — визначення офіційними державними органами (центральним банком) ціни іноземної валюти.

77.Міжнародні фінансово-кредитні інституди та їх функції.Розв ек співробітн, валютних і фін відносин між окремими держ зумовив появу міжнар валютно-фінансових і кредитних організацій. Такі міжнар організації — це інститути, створ за міждерж угодами для регулюв міжнар ек відносин. Провідними з них є Міжнар валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європ банк реконстр та розв (ЄБРР).МВФ — це міжнар валютно-кредитна організ, яку було створ на міжнар валютно-фінансовій конфер в Бреттон-Вудсі в 1944 р. Почав функціонув з 1945 р. Нині до МВФ входить понад 160 держав світу. Згідно зі Статутом МВФ його основними цілями є: сприяння розвитку торгівлі та валютного співробітництва; надання країнам-членам коштів в іноз валюті для вирівнюв платіжних балансів.Важливим напрямом діяльності МВФ є кредитув країн для врегулюв платіжних балансів і зовнішньої заборгованості. МВФ здійснює і так зване розшир фінансув, що має цільове признач — здійснювати структур перебудову зовн рахунків у разі серйозних поруш платіжного балансу. При цьому кредитні операції здійсн тільки з офіц органами країн-членів МВФ: нац банками, казначействами, валютними стабілізаційними фондами.Роль МВФ полягає у посередництві між країнами, які потреб коштів, і країнами-кредиторами та встановл контролю над валютно-фінансовою політикою держави-позичальника.Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Цей банк разом зі своїми двома філіями — Міжнар фін корпорацією (МФК) та Міжнар асоціацією р-ку (МАР) — входить до структури Світового банку. До нього також належить Агентство з гарантув багатостор інвестицій.Осн мета діяльності МБРР — сприяння країнам-членам у р-ку їх ек через надання довгострок позичок і кредитів, націлених на реалізацію програм, що сприяють структур перебудові країн-позичальниць, а також сприяння р-ку міжнар торгівлі та підтримці платіжних балансів. Позички надаються як держ, так і приватним підприємствам, але за наявності гарантій урядів відповідних країн. Найбільша ч-на його кредитів спрямов у галузі інфрастр: енергетику, транспорт, зв'язок. У 1990 р. було створено Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), метою якого є сприяння ринк реформам у країнах Центр та Сх Європи. Засновниками банку виступило 40 країн, а також дві міжнар організації – Європ ек співробітн і Європ інвестиційний банк. ЄБРР має відігравати роль стимулятора для залуч капіталу в галузі інфрастр країн Європи з перехідн економікою. Надаючи кредити, банк допомагає західним промисловцям зважитися на необхідний ризик освоєння ринків у цьому регіоні, в т. ч. на пострадянському просторі.

78.Міжнародна міграція трудових ресурсів.Міжнар міграція роб сили — переміщ працезд насел з однієї країни в іншу з метою пошуку роботи, нових сфер застосув своїх здібностей, кращих умов життя.Причини міжнародної міграції робочої сили:1. Національні відмінності в рівнях заробітної плати2. Міжнародні відмінності у вартості життя3. Нерівномірність інвестиційних процесів у різних країнах4. Відмінності в рівнях безробіття між країнами5. Суттєві відмінності рівнів життя населення різних країн6. Потреба у використанні іноземної робочої сили національними державами тощоФорми міжнародної міграції робочої сили:1. Безповоротна-зміна постійного місця життя2. Тимчасова-зміна місця проживання хоч і на тривалий, але визначений час3. Сезонна-пошук сезонної роботи за межами своєї країни4. Маятникова-регулярні поїздки за кордон у пошуках роботи з обов’зковим поверненням у свою країну.Тенденції розвитку ММРС:- пошир міграційних процесів роб сили практично на всі країни світу;- гол напрям міграції робочої сили: з країн, що розвив, та країн із перехідними економіками у найрозвиненіші країни;- активіз міграц процесів із однієї розвиненої країни в іншу;- посил міждержавних переселень у межах країн, що розвиваються;- пожвавл маятникової міграції між країнами з перех ек системами;-виникн нової форми міграції робочої сили - міграції наук-техн кадрів;- посил тенденції "втеча умів" із країн з перехідн ек та країн, що розвиваються, у розвинені країни;- утворення нових привабл міграційних центрів на Близ Сході (Сауд Аравія, Бахрейн, Ізраїль), у Латин Америці (Аргентина, Бразилія, Вене-суела), у Пд-Сх Азії (Японія, Гонконг, Тайвань, Сінгапур);

- зростання частки "молодої міграції";- розшир обсягів нелегал міграції, зумовл жорсткішою міграц політикою США і країн Зх Європи, які прагнуть обмеж приплив іноз робочої сили.

79. Міжнародний рух капіталу: зміст, форми, тенденції. МРК – переміщ засобів за кордон (або з-за кордону) з метою отримання прибутку. Форми МРК: —За суб’єктами, що вивозять капітал: приватний, державний; —За об’єктами: грошовий, товарний; —За строками: довгостроковий, короткостроковий. —За способом отрим доходу на капітал: позичковий, підприємницький. Форми вивозу МРК: 1.позичковий: позики, кредити; банк депозити; засоби на рахунках інших фінансових інститутів. 2.підприємницький: прямі інвестиції(право управлін контролю за об’єктом, у який інвестовано капітал), портфельні інвестиц (здійсн шляхом придб акцій іноз підприємств у розмірах, які не дають право власності або контролю над ними). Ф-ції МРК: 1.забезпечення економіки готівкою. 2.перерозподіл ресурсів у глобальному масштабі. 3.надання можлив корпораціям та окремим особам отримув дохід від розміщ їхніх тимчас вільних грош засобів. Вивезення капіталу є типовою формою міжнар ек відносин. Це експорт капіталу в інші країни приватними корпораціями і держ. Поряд зі зрост масштабів вивезення капіталу і постійною зміною його експортерів за суч умов відбув серйозні зміни в його напрямах, галузевій структурі й формах. Так, якщо традиц напрямом вивез капіталу протягом мин десятиліть був експорт капіталу з розвин країн у країни, що розвив, то сьогодні на ці країни припадає не більш 30% закорд інвестицій США та Зх Європи. Лише Японія орієнтує вивез капіталу переважно у країни, що розвив. Проте як в Японії, так і у США й Зх Європі все більше зростає інтерес до так званих нових індустріал країн. Важливою особл вивезення капіталу на суч етапі є те, що це вивезення з розв країн у країни, що розвив, набирає форми передусім позичкового капіталу.Основні тенденції суч етапу розвитку світогосподарс зв'язків дають підстави припустити, що розвин країни змушені будуть уже найближч часом значно збільш розміри коштів, які надаються країнам, що розвив, за каналами «держ допомоги розвитку». Адже криза заборгованості гальмує ек розвиток останніх, погіршує і без того невисокий рівень життя переваж більшості насел цих країн. Крім того, соц потрясіння, що все частіше виник за цих умов, реально наближ перспективу прийняття молодими державами досить радик заходів, спрямов проти іноз капіталу, а тому стимулюють і самі розвин країни до активніших дій.

80.Міжнародна торгівля. Фритредерство та протекціонізм. Міжнар торгівля – форма МЕВ, що ґрунтуєт на глибокому МПП, спеціаліз окремих країн на вир-ві окремих товарів і послуг згідно з їхнім техніко-ек рівнем, природними, географ та ін умовами. Міжнар ринок – розвин сфера товарного обміну, що ґрунт на МПП. Особливості сучасного етапу розвитку світової торгівлі: —перевищення темпів зрост світової торгівлі над темпами зрост ВВП; —зміна структ товарообігу світ торгівлі за рах зростання питомої ваги продукції переробної промисл; зниження частки сировинних товарів; —щорічне онов асортименту продукції(електроніки); —зрост частини взаємної торгівлі індустріально розвинених країн; —розвиток ринку наукомісткої продукції, патентів, ліцензій; —множинність цін; —зростання темпів торгівлі машинами та обладн на базі поглибл міжнародного виробничого кооперування; —зростання значення міжнародного ринку послуг. Дві протилежні доктрини у галузі міжнародного обміну: —свободи торг (фритр). Фритредерство – концепц і напрям ек політ, що передбач свободу торгівлі і невтруч держ у підприємн д-сть); —протекціонізму (захисту інтересів національного виробника). Протекціонізм – ек політика і доктрина, спрямов на стимулюв нац ек та її захист від іноз конкуренції. Передбач: заохоч зовн торгівлі шляхом збільш експорту та обмеж імпорту; спонуканню до р-ку власн ек. Аргументи на користь фритредерства: —забезпеч міжнар спеціаліз, вигідної як окремим країнам, так і країнам — учасницям зовнішньоторговельних відносин; —активізац р-ку конкуренції як нац, так і на міжнар рівнях; —розширення ринку; —зменшення ризику дефіциту; —формування високих стандартів життя; —демократизація госп життя. Аргументи на користь протекціонізму: —забезпеч певних гарантій щодо належної ек державної безпеки; —опікування нових галузей, які тільки перебувають стадії становлення; —забезпеч вищого рівня зайнятості ти доходів у межах нац економіки. Протек доціл використ під тиском необх. Це політ короткостр періоду. Фритредерство — довгострок політики. Гол елементи зовн торгівлі: Експорт (Е) — продаж товарів та послуг зарубіжному контрагенту. Імпорт (2) — купівля у заруб контрагента товарів та послуг. Сума експ й імп станов зовнішньоторг оборот. Реекспорт — придб в іншій країні товарів не для власн використ, а для перепродаж третій країні. Реімпорт — придбання реекспортного товару країною-споживачем.

81. Валютні ринки. Валютні курси та їх режими. Валютні ринки — екон відносини з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів (чеків, векселів) в іноземній валюті в офіційно визначених центрах. Такими центрами є найкрупніші банківські та валютно-біржові центри.Їх суб'єкти — крупні транснаціональні банки та компанії, спеціалізовані брокерські фірми. Операції здійснюються за допомогою кореспондентських зв'язків між банками різних країн, а також між банками та їх клієнтами. Зв'язок між В.р. різних країн здійснюється через систему телексів і телефонів. На В.р. здійснюються операції із зовнішньоторговельних розрахунків, міграції капіталів, туризму, страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів і переміщення валютної ліквідності, валютної інтервенції, отримання спекулятивних прибутків (у вигляді різниці курсів валют), міграції робочої сили. Значна питома вага В.р. у міжнародних розрахунках із зовнішньої торгівлі товарами та послугами, туризму, руху капіталів та ін. Але за обсягом на першому місці — спекулятивні валютні операції. Валютний курс — ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн. Сутність В.к. комплексно розкривається у виконуваних ним функціях:1.порівняння національних цін на товари, послуги, робочу силу з відповідними цінами інших країн та світовими цінами; 2.порівняння витрат вир-ва, продуктивності праці, торговельних і платіжних балансів тощо; 3.певний перерозподіл національного доходу між країнами, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Ціна іноземної валюти встановлюється фінансовими органами шляхом котирування. Види валютних курсів:1.За метою котирування:прямі, непрямі; 2.За строками котирування: спот-курс, форвард-курс, крос-курс; 3.за механізмом регулювання:плаваючий,фіксований, змішаний; 4.за суб’єктами угоди: курс покупця, курс продавця. Якщо одиниця іноземної валюти виражається у національній валюті, то йдеться про систему прямого котирування. При системі непрямого котирування, навпаки, одиниця національної валюти оцінюється певною кількістю іноземної валюти. Спот-курс — це ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни, встановлена на момент укладення товарної угоди за умови оплати на наступний робочий день після дня укладення угоди. Форвард-курс —так званий попереджувальний, тимчасовий курс валют, що показує, яку вартість матиме валюта через певний час після укладення угоди. Крос-курс — це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється, виходячи з їхнього курсу відносно третьої валюти. Валютний курс встановлюється вільно, виходячи зі співвідношення попиту й пропозиції на певну валюту в умовах вільного грошового ринку — так званий плаваючий курс, або регламентується рішенням уряду чи його фінансовими органами (як правило, центральним банком) — так званий фіксований курс. На практиці часто встановлюється змішаний курс на основі взаємодій сил вільного ринку з певним регулюванням урядовими фінансовими органами з метою запобігання надмірному підвищенню або зниженню валютного курсу. Необхідність визначення В.к. зумовлена потребами в обміні іноземних валют на національну при експорті та імпорті товарів і послуг, надходженні капіталів та їх переведенні за кордон, наданні міжнародних кредитів, переказі грошових доходів. В.к. залежить від стану платіжного балансу, рівня інфляції, співвідношення між попитом і пропозицією кожної валюти, міграції короткотермінових капіталів між країнами, політичної стабільності, еконї кон'юнктури, стійкості валюти, довір'я до неї та ін.

82. Глобалізація як тенденція соціально-еконго розвтку. Глобалізація — всеохоплюючий процес трансформації світового співтовариства у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-економічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв'язків та взаємозалежностей. Найважливіші соціально-економічними передумови глобалізації: — подальша інтернаціоналізація економіки, посилення її транснаціоналізації та формування блукаючих інтернаціональних відтворювальних ядер, які перетворюють цілі країни у країни-с-ми, здатні контролювати величезні господарські зони; —крах командно-адміністративної с-ми, утвердження ринкового механізму у світовому масштабі на основі використання уніфікованих механізмів функціонування і розвитку; —

лібералізація торгівлі товарами, послугами, інтелектуальною власністю, прийняття єдиних правил у сфері регулювання банківських та фінансових операцій, стандартизації та сертифікації продукції тощо. Форми прояву глобалізації: — формування загальнопланетарного науково-інформаційного простору, глобальної інформаційної інфраструктури, світової комунікаційної мережі та технологічних макросистем у сфері вир-ва, транспорту і зв'язку;-інтенсифікація міжнародних трансакцій, становлення глобальних ринків робочої сили, товарів, інформаційних технологій на основі поступового демонтажу торговельних бар'єрів, підписання багатосторонніх торговельних угод; —бурхливе зростання світового фінансового ринку, який функціонує в режимі реального часу; різке збільшення обсягів і швидкості переміщення капіталів; інтенсифікація глобальних фінансових операцій. — зростання відкритості та взаємозалежності економік, господарсько-технологічне зближення країн, інтенсифікація регіональних інтеграційних процесів, розвиток міжконтинентальної інтеграції тощо; —становлення єдиного світового вир-ва на основі розміщення різних складових виробничо-збутового процесу у різних країнах та інтенсифікації планетарної діяльності глобальних господарських комплексів (мультинаціональних компаній, багатопрофільних транснаціональних корпорацій, транснаціональних банків, їх об'єднань); — виникнення нових глобальних економічних суб'єктів(транснаціональних корпорацій, регіональних об'єднань, міжнародних організацій, міст-мегаполісів) та нових форм ринкової поведінки (глобальних стратегій, нових методів конкурентної боротьби, глобальних мереж, об'єднань, поглинань, стратегічних альянсів); —

міжнародний рух циклічних коливань економіки, біржових, валютних, фінансових криз; зближення процентних ставок, внутрішніх та світових цін тощо; — уніфікація ведення бізнесу, формування нової с-ми глобального управління; зростання кількості

наднаціональних структур регулювання світового господарства, міжурядових та неурядових міжнародних організацій; —інформаційно-культурне зближення народів, поширення єдиних стандартів життя, уніфікація уподобань, цінностей, принципів і норм поведінки, універсалізація культури; — формування специфічних інтересів та нових супереч¬ностей, порушення рівноваги світової екос-ми та загострення глобальних проблем.

В умовах глобалізації інтернаціоналізація економіки набуває нових рис: формується глобальне світове виробництво на основі планетарного охоплення світової економіки транснаціональними корпораціями і транснаціональними банками, розвитку довгострокових виробничих зв'язків, стратегічних альянсів, договорів про співдружність тощо; кардинально міняється зміст світових господарських зв'язків: темпи зростання міжнародної торгівлі випереджають темпи зростання виробництва, а фінансові потоки перевищують трансакції, пов'язані з експортом товарів і послуг; змінюється спрямованість і структура міжнародної торгівлі, зростає товарообмін наукомісткою, високотехнологічною продукцією між розвинутими країнами; якісних перетворень зазнає фінансова сфера, змінюється її роль у світовій економіці на основі прогресуючого зростання валютних, фондових, кредитних ринків тощо.

Глобальна економіка — якісно новий стан світової економіки, яка поступово перетворюється в цілісний глобальний організм, поєднаний гігантською виробничо-збутовою мережею, глобальною фінансовою системою, планетарною інформаційною мережею тощо.

83. Україна с с-мі світового господарства. Формув нового світ порядку змушує У, розв'язув складну пробл: як найб повно реалізув нац інтереси в умовах становл ек країни, з одного боку, і формув мегаекономіки — з другого. Виходячи з того, що суч технічний, технолог і структур рівні ек У неадекватні таким постіндустр розвин країн з ринк економікою, входження її в світ ринк с-му прискореними темпами може призвести до багатьох небаж наслідків, осн з яких є те, що У потрап до країн «периферії». Це зумовл тим, що вир-во наукоєм продукц ґрунт на макротехнологіях, для реаліз яких потріб відпов міжгалуз виробн комплекси. У таких макротехнологій поки що не має, а тому наша продукц не є конкурентноспромож. В інвестиц секторі ек в багатьох вип втрач наук-техн та виробн заділи. У деяких галузях вони взагалі відсутні. На підприємствах з висок технолог значною мірою зруйнов обладн, скороч персонал. Перед країною постала проблема: як віднов наук-технолог потенціал колиш комплексу і залуч інвестиції у ті галузі ек, які дадуть змогу У посісти провідне місце у світі(космонавтика, матеріалознавство, зварювання, біотехнологія). Відплив висококваліф кадрів за кордон знекровлює ек. Для того щоб реалізув плани, пов'яз із входженням до кола країн-лідерів, У потрібно перейти до постіндустр моделі р-ку. А це зумовлює потребу: 1.Оцінити втрати, здобутки і потенціал країни. 2.Визнач напрям і пріоритети розвитку еко. 3.Розв'язати пробл інтеграції У у глобальну ринк систему: окремо чи в співдружності з країнами СНД. В У відбувається зменш обсягів фінансув наук досліджень і розробок, а також освіти. Якщо врахув, що в країні не створ великих корпорацій, які мали ґрунтув на високих технологіях, можна дійти висновку: суч модель ек політики У не має інновац спрямування. До інших пріоритетів внут та зовнішньої політики належать:—визнач галуз і структур пріоритетів довготрив р-ку; —спрямув міжнар фін потоків відповідно до обраних пріорит напрямів стратег розвитку, запобіг некеров відпливу капіталів з країни, регулюв структ та сфер вкладання іноз інвестицій в ек нашої країни; —вдосконал структ експорт політики та підтримка нац виробника, що постачає наукоємну, складну техніку та іншу готову продукцію на світ ринок; -рекламування за кордоном продукції вітчизн вир-ва, розробок наших учених тощо; Розвиток міжнар зв'язків У дасть змогу нашій країні реалізув політику, спрямов на захист вітчизн товаровир, і сприятиме освоєн нових ринків, інтегрув ек У в глобальне ек середов.

84. Зайнятість і безробіття. Види та рівень безробіття. Зайнятість-сукуп ек, правов, соц, нац та інш віднос, пов'яз із забезпеч працездат індивідів роб місцями та їх д-стю з метою одержання доходу. Повнота зайнятості досягається максим можливим використ сукупного труд потенціалу країни Ефективність зайнятості досяг повним і раціон використ труд потенціалу країни Типи зайнятості: —Ефектив зайн є результ ефектив розподілу труд ресурсів. —Фактична зайн фіксує результ розподілу ресурс праці. В умовах ринку фактич зайнятість хар-ться водночас елем ефектив і неефектив розподілу роб сили. Ек активне насел —це част працезд насел, яка пропонує свою роб силу для вир-ва товарів та послуг. Рівень ек активності відбив частку ек актив насел до загал його кількості. Форм зайнятості: 1.стандартна повна зайнятість; 2.нетипові форми зайнятості: тимчасова, часткова, випадкова; 3. само зайнятість. Безробіття—соц-ек явище, пов'яз з перевищ пропозиції роб сили віднос попиту на неї, стан незайн част ек актив насел. Безроб визнач громад працезд віку, які з незалеж від них причин не мають заробітку через відсут підходящої роботи, зареєстров у держ службі зайн, дійсно шук роботу і здатні приступити до праці. Рівень безроб визнач %-ним віднош числа офіц зареєстров безробітних до чисел ек актив насел. Рб

= Б/Не.а., Для аналізу ек стану країни використов розрахунки рівня безроб в часовому, територ, віковому, тендерному та інших аспектах. Типи безробіття: 1.Фрикційне зумовл динамічністю ринку праці: рухом роб сили через невідповід рівня з/п або умов праці вимогам робітн, регіонал переміщ насел та переміщ, пов'яз зі зміною виду діяльності, скороч роб сили у зв'язку із закриттям фірм або зменш масшт їхньої д-сті, спричин факторами випадкового характеру; необх певного часу для пошуку відповід роб місця або певного робітника, що відповідав би визнач вимогам; недосконал інф потоків. 2.

Структурне виник через невідпов між попитом і пропозицією роб сили внасл змін попиту на окремі професії в проц структ зруш в ек, а також існуюч територ диспропорц в попиті та пропозиції роб сили. 3.Циклічне пов'яз зі спадами ділової актив в умовах цикліч коливань. Воно виник в рез-ті зниж сукуп попиту на працю внасл падіння сукуп попиту на продукц і негнучк реал з/п в бік її зниж. Перехід ек породж такі додат к прич безроб : трансформац спад;-надмірна зайн в адмі-команд екі; —масштаб структ трансформ; -зниж рівня держ патерналізму. Наслідки: ек: —недовир-во ВВП. —потребує коштів на утрим безроб; соц: —зниж життєв рівня; —декваліфік робочої сили; —зростання показників "соціальної патології".

85. Екон безпека держави. Екон безпека держави – це стан захищеності життєво важливих інтересів держави від зовнішніх і внутрішніх загроз. Розробка засобів забезпечення еконї безпеки країни, що обумовлюються пріоритетністю національних інтересів, необхідністю своєчасного вжиття адекватних заходів, має спиратись на засади правової демократичної держави. Екон безпека держави, з одного боку, є надсистемою, до складу якої входять с-ми різних галузей життєдіяльності й розвитку людини, суспільства, держави і довкілля: сировинно-ресурсна, енергетична, фінансова, воєнно-екон, інформаційна, продовольча, соціальна, демографічна та екологічна безпеки, які також мають певну внутрішню структуру, що складається з елементів. Місце, роль та пріоритет кожної з них визначаються обставинами, що реально складаються на певний період часу всередині держави і довкола неї. Зі зміною ситуації життєво важливого значення об’єктивно може набути будь-яка з її системних складових. З другого боку, екон безпека є підсистемою міжнародної еконї безпеки, яка, в свою чергу, є складовою частиною надс-ми – міжнародної безпеки. Досягти еконї безпеки можна за таких умов: 1.виробити нові підходи у дослідженні ек безпеки держави; 2.обрання найбільш вигідної тактик поведінки, протекціонізму, або фритредерства повідношенню до інших країн. 3.охорона та збагачення природно-ресурсного потенціалу держави, що є основою для вир-ва; 4.створення політичної, ідеологічної та правової бази, що забезпечувала б най ефект. розвиток і фун-ння економіки; 5.захист малого та середнього бізнесу; 6.луквудація еконї безграмотності службовців; 7.формування сучасних форм виробничих відносин у межах приватного, колективного та акціонерного капіталу; 8.блокування та ліквідація тіньової економіки; 9.створення сприятливих умов для інвестування; 10.фінансування наукових програм, освіти кваліфікованих кадрів, сприяння розвиткові науково-дослідних та конструкторських розробок, налагодження роботи патентної служби.

86.Порівн хар-ка класичної та інноваційної моделей підприємництва Із зміною технологічного способу вир-ва екон поведінка підприємців змінюється. Перехід від індустріальних до інформаційних технологій зумовлює перехід підприємницької діяльності від класичної до інноваційної моделі. 1.Мета підприємницької діяльності: Класична (прирістна) модель підприємництва(КМП): максимізація доходу. Інноваційна модель підприємництва(ІМП): оптимізація потенціалу дохідності. 2. Засоби досягнення мети: КМП: застосування підходів, вироблених на основі попереднього власного досвіду. ІМП: застосування нових, нетрадиційних підходів, пошук нових ресурсів та їхніх комбінацій, нових систем управління, заохочення. 3. Варіантність дій: КПМ: одноальтернативність з урахуванням минулого досвіду. ІМП: багатоальтернативність, творчий пошук перспектив. 4. Ставлення до ризику: КМП: мінімізація ризику. ІМП: усвідомлений ризик з балансуванням сукупності ризикових варіантів. 5. Реакція на зміни в еконму середовищі: КМП: реакція на зміни, що відбулися, стали фактом. ІМП: прагнення передбачити виникнення проблем та знайти засоби пристосування до них (якщо їхнє настання не можна попередити) і застосування превентивних засобів для запобігання небажаних наслідків. 6. С-ма заохочень: КМП: заохочення стабільності та ефективності. ІМП: заохочення творчості, новаторства, ініціативи.