Programul de Vecinătate România – Ucraina 2004 – 2006

DIMENSIUNEA EUROPEANĂ A BUCOVINEI ISTORICE Broşură informativă

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИМІР ІСТОРИЧНОЇ БУКОВИНИ Інформаційна брошура

Proiect implementat de Проект впроваджується

Asociaţia „ABA-DEL-TIN” Suceava Асоціацією „ABA-DEL-TIN” România Сучава, Румунія

Partener: Партнер:

Asociaţia Ştiinţifico-Pedagogică Всеукраїнська науково-педагогічна „Aron Pumnul” Cernăuţi, асоціація ім. Арона Пумнула Ucraina м. Чернівці, Україна

2

Proiectul Tinerii – promotori ai valorilor europene are ca obiective generale:

1. Formarea, implicarea şi exersare tinerilor din Suceava şi Cernăuţi în promovarea cunoaşterii reciproce a istoriei şi tradiţiilor comune şi specifice ale celor două părţi ale Bucovinei istorice din România şi din Ucraina

2. Diseminarea experienţelor şi informaţiilor acumulate în rândul colegilor de generaţie din oraşele Suceava şi Cernăuţi.

Echipa de proiect:

Lidia STĂRICĂ – coordonator de proiect Ştefan PURICI – asistent de proiect Liliana IFTODE – responsabil ştiinţific Camelia CUŢUI – responsabil comunicare publică Elena BALAN – responsabil financiar Harieta MARECI – consultant de specialitate Florin PINTESCU – consultant de specialitate Aurel Gheorghe PREPELIUC – consultant de specialitate

Asociaţia „ABA-DEL-TIN” Suceava este o organizaţie neguvernamentală, non profit, care activează în domeniul social, educaţional şi cultural-artistic, încercând să aducă o rază de speranţă şi bucurie celor mai vulnerabili semeni ai noştri: copiii, tinerii şi familiile predispuse cazurilor de abuz, violenţă şi încălcarea drepturilor copiilor şi tinerilor.

Asociaţia este înregistrată la Judecătoria Suceava în Registrul Asociaţiilor şi Fundaţiilor cu nr. 9 din 20.IV.2005, având cod fiscal nr. 17538447 şi cont bancar nr. RO46BTRL03401205199947XX deschis la Banca Transilvania – Suceava.

3

CUPRINS

Зміст ............................................................................................................ 4

Florin PINTESCU, Bucovina – istorie locală şi mediu local ...................... 5

Aurel Gheorghe PREPELIUC, Tradiţii şi obiceiuri în Bucovina .............. 17

Harieta MARECI, Valorile europene – repere de bune practici

în contacte interculturale .................................................................. 27

Simona-Claudia Rădăşan, Împreună prin Bucovina .................................. 36

Mădălina – Florina Zaharia, Tinerii – promotori ai valorilor europene ... 39

Pavel Berlinschii, Impresii ......................................................................... 42

Silvia Caba – Ghivireac, Mai splendid decât toţi ce au trăit ..................... 43

Ion Ioneţ, Mai bogat sufleteşte ................................................................... 44

Mihai Herghelegiu, „Unitate în diversitate” ............................................. 45

Delia - Ioana Simion, Bucovina istorică .................................................... 46

4

ЗМІСТ

Cuprins ......................................................................................................... 3

Флорін ПІНТЕСКУ, Буковина – локальна історія

та локальне середовище ................................................................. 48

Аурел Георге ПРЕПЕЛЮК, Традиції і звичаї на Буковині .................. 60

Ґарієта МАРЕЧ, Європейські цінності – орієнтири для добрих

практик у міжкультурних зв’язках .............................................. 70

Сімона-Клаудія Редешан, Разом по Буковині ....................................... 79

Меделіна-Флоріна Захарія, Молодь – носій європейських

цінностей ......................................................................................... 81

Павло Берлінський, Враження ............................................................... 84

Сильвія Каба-Гівіряк, Він став для нас вказівною зорею .................... 85

Іон Іонець, Духовно збагачений .............................................................. 86

Міхай Хергеледжіу, «Єдність через різноманітність» ...................... 87

Делія-Іоана Сіміон, Історична Буковина ............................................... 88

5

BUCOVINA – ISTORIE LOCALĂ ŞI MEDIU LOCAL

Florin PINTESCU

Trecutul istoric, tradiţiile de cooperare interetnică şi interculturală, prezentul şi perspectivele de integrare europeană îndreptăţesc epitetul de regiune situată „între Orient şi Occident”, acordat Bucovinei de către Erich Beck, realizatorul unei bibliografii a scrierilor consacrate direct sau indirect acestui ţinut. Din punct de vedere geografic, geopolitic şi cultural, Bucovina reprezintă o zonă în care au fost şi sunt favorizate sintezele şi interferenţele. Astfel, din punct de vedere geografic, această provincie face parte din estul Europei. Din punct de vedere geopolitic, Bucovina a fost o bună perioadă de timp o zonă situată la intersecţia ariilor de influenţă a Imperiilor Austriac, Rus şi Otoman. Din punct de vedere cultural, datorită includerii sale în statul austriac (austro-ungar), această regiune a făcut parte în perioada 1775-1918 din zona de cultură central europeană. Apartenenţa la aria culturală central europeană a facilitat introducerea şi consolidarea culturii germane în „Ţara Fagilor”. Acest proces amplu şi complex s-a realizat cu precădere prin intermediul Kulturträger-ilor („purtători de cultură”) germani şi evrei, vorbitori de limbă germană sau idiş. Apartenenţa la aria culturală central-europeană s-a estompat uşor în perioada 1918-1944 şi, în mod accelerat, în perioada 1944-1989. Post 1989, atât regiunea Cernăuţi cât şi judeţul Suceava au fost reconectate treptat la aria culturală central-europeană, proces care continuă şi în prezent. În zilele noastre, Bucovina este divizată în două părţi, sudul acesteia formând judeţul Suceava din România iar nordul fiind cunoscut sub denumirea de regiunea Cernăuţi din Ucraina.

Destinul istoric neobişnuit al acestei provincii a început din perioada medievală, perioadă în care Bucovina a fost nucleul în jurul căruia s-a format statul feudal Moldova şi regiunea unde s-a desfăşurat o viaţă spirituală activă, concentrată mai ales în jurul unor mănăstiri celebre (Putna, Moldoviţa, Suceviţa, Voroneţ, Arbore etc.). Situaţie tipică pentru întreg răsăritul ortodox, aceste mănăstiri au fost în acelaşi timp centre de spiritualitate religioasă şi focare de cultură. Până spre sfârşitul veacului al XVIII-lea viaţa populaţiei din Bucovina, preponderent românească, se desfăşura în formele unui feudalism întârziat, patriarhal, în contradicţie vizibilă cu realităţile economice şi sociale ce se manifestau atunci în apusul şi centrul Europei. Societatea feudală din Bucovina a fost orientată în mod treptat spre modernitate începând cu anul

6

1775, când Imperiul Otoman a cedat acest ţinut Imperiului Habsburgic (Austriac) în urma păcii de la Kuciuk-Kainargi. În anul 1786 această provincie a fost înglobată Galiţiei, formând cel de-al 19-lea „cerc” (Kreis) administrativ al său (Czernowitzer Kreis). Această situaţie s-a menţinut până în anul 1849, când Bucovina a fost declarată provincie autonomă a Casei de Austria. Imperiul Austriac (Austro-Ungar din 1867) a stăpânit acest teritoriu (10.500 km2, cam a 60-a parte din suprafaţa imperiului) până în 1918, perioadă în care în Bucovina s-au petrecut numeroase transformări care au contribuit la schimbarea fizionomiei demografice, economice, politice, etnice şi culturale a provinciei, conferindu-i un statut singular în comparaţie cu regiunile învecinate.

În perioada premergătoare anexării la Imperiul Austriac, populaţia Bucovinei era rară. Un recensământ efectuat între anii 1772-1773 dădea pentru Bucovina cifra de 84.514 locuitori grupaţi în 266 localităţi şi trei târguri. Din punct de vedere al procentului pe naţionalităţi, structura populaţiei se prezenta astfel: 64,23% români, 20,26% ruteni (ucraineni), 7,06% huţuli, 3,14% ţigani, 2,86% evrei, 1,26% ruşi, 0,54% polonezi şi… 20 germani. Treptat, populaţia Bucovinei a crescut în mod spectaculos datorită colonizărilor organizate, operate de austrieci mai ales din motive economice şi datorită colonizărilor spontane, numeroşi oameni aşezându-se în Bucovina de bună voie datorită existenţei unor condiţiilor mai bune de trai în comparaţie cu locurile lor de baştină. În 1869 populaţia Bucovinei era de 511.964 locuitori, ultimul recensământ austriac (1910) oferind cifra de 798.355 locuitori, grupaţi pe etnii astfel: 273.354 români (34, 24%), 305.101 ucraineni (38,22%), 73.073 germani (9,15%), 95.778 evrei (12%), 36.211 poloni (4, 54%), 14.838 „alte naţionalităţi” (1,85%). În conformitate cu acest recensământ, românii erau majoritari în sudul iar ucrainenii în nordul Bucovinei. În pofida eforturilor de industrializare ale provinciei întreprinse de administraţia austriacă, nu a putut fi modificat caracterul predominant agrar al acesteia. În Bucovina austriacă a existat o industrie alimentară însemnată, provincia fiind un adevărat rezervor de brânzeturi şi carne pentru imperiu. În general, caracterul predominant agrar al Bucovinei nu s-a putut modifica nici în perioada interbelică, când Bucovina a făcut parte din regatul României.

Viaţa politică a Bucovinei din perioada austriacă merită o menţiune aparte, datorită faptului că ea s-a desfăşurat într-un spirit de civism şi toleranţă reciprocă, rar întâlnit în Europa. Viaţa politică bucovineană s-a bazat pe acel dificil de realizat în practică „Ausgleich” (tradus aproximativ „compromis”) dintre diversele etnii componente ale imperiului. De aceea, Bucovina a constituit o adevărată oază de viaţă politică civilizată în comparaţie cu

7

regiunile înconjurătoare, politica de „Ausgleich” conducând la supravieţuirea imperiului până în 1918.

8

În perioada 1775-1918, provincia austriacă Bucovina a devenit un creuzet etnic şi cultural, în care au trăit 8 etnii ce au profesat 11 credinţe religioase. În intervalul de timp anterior anului 1919 se realizase un fel de solidaritate interetnică la nivelul elitelor din Bucovina, solidaritate dată de necesitatea folosirii limbii germane în cadrul regimentelor, şcolilor şi aparatului administrativ bucovinean. Istoricul Adolf Armbruster a prezentat alegoric această situaţie, arătând că la o masă de taroc (joc de cărţi foarte popular în Bucovina austriacă) puteau fi auzite chiar patru limbi, în funcţie de naţionalitatea jucătorilor. În cazul populaţiei de rând a Bucovinei, mai cu seamă rurale, prototipul acestui homo bucovinensis este mai dificil de analizat, datorită existenţei unor bariere confesionale şi lingvistice, pe de o parte, datorită schimbării dese a limbii administraţiei de stat (română, germană, rusă, ucraineană), pe de altă parte. Acest fapt a încetinit şi apoi a stopat omogenizarea lingvistică şi culturală a regiunii, care nu şi-a putut constitui o identitate politică reală, fiind în decursul istoriei provincie austriacă, română, sovietică sau ucraineană.

În vremea în care Bucovina a fost o provincie a Regatului României (1918-1940; 1941-1944) s-au manifestat pe de o parte vechile tradiţii culturale şi administrative austriece, iar pe de altă parte a fost impus modelul de conducere centralist al vechiului regat al României, care lăsa autonomiei locale un loc mai restrâns decât pe vremea monarhiei austro-ungare. După 1947, când regimul comunist s-a impus în întreaga Bucovină (în nord, regim sovietic; în sud, regim comunist românesc), tradiţiile culturale şi caracterul distinct al Bucovinei a fost aproape anihilat. În prezent, atât în nordul Bucovinei (regiunea Cernăuţi), cât şi în sudul acestei provincii (judeţul Suceava) se încearcă – cu succese notabile – resuscitarea acestor vechi tradiţii culturale.

Istoria Bucovinei este în principal istoria comunităţilor etnice care au trăit şi trăiesc aici, aducându-şi contribuţia la tezaurul său economic şi cultural. De aceea, prezentăm succint o serie de elemente semnificative, preponderent culturale, din istoria principalelor comunităţi etnice din Bucovina.

Orientarea Bucovinei austriece spre formele economice, de cultură şi civilizaţie central-europene, s-a înfăptuit mai cu seamă prin aportul germanilor şi evreilor. Primele colonii germane din Bucovina (cele din Prelipca şi Sadagura) au luat fiinţă înaintea anexării Bucovinei la statul austriac (1770-1774). Cele mai cunoscute colonii germane din Bucovina au fost înfiinţate în localităţile Huta Veche, Huta Nouă, Iacobeni, Voievodeasa, Frasin, Păltinoasa, Frătăuţi, Cârlibaba, Bădeuţi, Milişăuţi, Iţcani. Coloniştii germani au fost în principal agricultori şi meşteşugari. Datorită muncii lor asidue, Bucovina a cunoscut o însemnată dezvoltare economică, atingând aproape standardele de

9

bunăstare şi nivel de trai central-europene. Germanii bucovineni au întemeiat numeroase societăţi culturale, care şi-au continuat activitatea în perioada interbelică, fiind interzise ulterior de regimurile comuniste atât în nordul, cât şi în sudul Bucovinei. Aceştia au întemeiat, în majoritatea coloniilor întemeiate de ei, câte un aşa-zis „Cabinet catolic de lectură” (Der katholische Leseverein). Pe lângă aceasta, în cadrul comunităţilor germane exista câte o filială a băncii Raiffeisen sau câte o societate a doamnelor catolice germane (Verein Katholisch-deutscher Mädchen Jugendbund). O parte însemnată a germanilor bucovineni au emigrat în Germania în perioada celui de-al doilea război mondial, în cadrul planului autorităţilor germane de a-i aduce în patrie (Heim ins Reich) pe germanii din sud-estul Europei. În prezent, germanii au o pondere demografică redusă în Bucovina.

Evreii au venit în Bucovina încă din timpul războiului ruso-turc, încheiat prin pacea de la Kuciuk Kainargi (1774), ocupându-se în special cu meşteşugurile, arendăşia şi comerţul. După 1774, s-a accentuat emigrarea lor dinspre Galiţia şi Polonia înspre Bucovina. Datorită spiritului lor practic şi întreprinzător, evreii vor ajunge până la sfârşitul secolului XIX să domine toate compartimentele vieţii economice din Bucovina şi să devină nişte propagatori zeloşi ai culturii şi civilizaţiei germane pe aceste meleaguri. Această situaţie s-a păstrat, practic, până la izbucnirea celui de-al doilea război mondial. Evreii bucovineni au înfiinţat numeroase societăţi culturale. Cele mai multe dintre ele îşi aveau sediul în Cernăuţi, continuându-şi activitatea până în perioada interbelică. În acest oraş exista societatea culturală Safa Iwria, care îşi propunea promovarea uzului limbii ebraice prin construirea de şcoli. Începând cu anul 1920 societatea sionistă „Poale Zion” a fost foarte activă în Cernăuţi, fondând ulterior „Asociaţia pentru educaţia muncitorilor evrei Ber Borochow”, care avea o bibliotecă, o grădiniţă şi o şcoală elementară pentru copii. „Poale Zion” a pregătit sute de tineri agricultori care, după cel de-al doilea război mondial, au putut utiliza în Israel tehnicile agricole învăţate. Principala societate sportivă evreiască din Bucovina a fost „Macabi” din Cernăuţi, care îi forma pe tinerii evrei din punct de vedere sportiv şi îi educa în spiritul idealurilor sioniste.

Comunitatea evreiască din Bucovina a suferit catastrofa Holocaustului în vremea celui de-al doilea război mondial, majoritatea evreilor (în special cei din sudul Bucovinei), fiind deportaţi în Transnistria. Autorităţile din vremea regimului Antonescu au luat hotărârea ca, începând cu data de 9 octombrie 1941, să treacă la deportarea evreilor din judeţele Rădăuţi, Suceava şi Cernăuţi în Transnistria. Înainte de deportare, în sudul Bucovinei existau 24.000 de evrei, dintre care la 20 mai 1942 fuseseră deportaţi în Transnistria 23.821, 179 fiind scutiţi de deportare deoarece erau consideraţi indispensabili pentru

10

economia regiunii. Pe data de 13 octombrie 1941 au plecat spre Transnistria ultimele trenuri cu deportaţi din judeţele Rădăuţi şi Câmpulung. Primul grup de evrei s-a întors din Transnistria în decembrie 1943. Comunitatea evreiască nu va mai reuşi să-şi revină de pe urma Holocaustului şi să joace acelaşi rol proeminent în economia, administraţia şi cultura Bucovinei. Diferite persoane de mare curaj şi nobleţe spirituală, ca Viorica Agarici, Traian Popovici, primar de Cernăuţi, Simeon Hâj din Volovăţ, Raul Şorban şi alţii au salvat numeroşi evrei bucovineni de la deportare şi exterminare, primind onorantul titlu de „drepţi între popoare” din partea statului Israel. În prezent, evreii au o pondere demografică redusă în Bucovina.

Polonezii din Bucovina erau în primul rând agricultori însă, spre deosebire de români şi ucraineni, aveau un număr mai mare de funcţionari. O pondere semnificativă în cadrul polonezilor bucovineni era deţinută de aşa-zişii górali („munteni”) care au emigrat la începutul secolului XIX din ţinutul Czadec (Czadca), actualmente în Slovacia, aşezându-se la periferia Cernăuţiului de astăzi, ca şi în Tereblecea, Hliboca, Crasna – Stara Huta, Soloneţul Nou, Pleşa, Poiana Micului, Laurenca, Dunawic, Davideni - Zdrąb, Panca, Pătrăuţii de Jos.

Activitatea culturală a polonilor bucovineni a fost marcată în perioada interbelică de existenţa unor numeroase societăţi culturale. Pe lângă Casele Polone (Dom Polski) din Suceava şi Cernăuţi, îşi desfăşurau activitatea în Cernăuţi Asociaţia Tinerimii Polone, Asociaţia Doamnelor Polone, societatea Polska Maciecza w Scolny w Rumunji, Societatea învăţătorilor poloni etc. În plus, polonii bucovineni aveau numeroase cabinete şi societăţi de lectură. Activitatea acestor societăţi nu a mai fost posibilă în timpul regimului comunist. După cel de-al doilea război mondial, o parte însemnată a populaţiei poloneze din Bucovina a imigrat în Polonia (1945, 1946 şi 1947), aşezându-se în regiunile vestice (aşa-numitele „teritorii dobândite”), preluate de la Germania. Şi această etnie are în prezent o pondere demografică redusă în Bucovina.

Ucrainenii din Bucovina erau în special agricultori, fiind majoritari în nordul provinciei, situaţie care se menţine şi în prezent. Încă de la sfârşitul secolului XIX ei şi-au constituit numeroase Cabinete de lectură în diverse localităţi bucovinene. În perioada interbelică existau la Cernăuţi două teatre ucrainene, care promovau tradiţiile populare, portul naţional ucrainean, eroismul cazacilor zaporojeni în luptele de apărare ale Ucrainei etc. Totodată, în aceeaşi perioadă apăreau în Bucovina, în limba ucraineană, ziarele „Czas”, „Hliborovska”, „Pravda” şi „Rada”. Cu toate acestea, datorită politicii oficiale de „românizare” din perioada interbelică, în jurul anului 1926, au fost închise toate şcolile publice din Bucovina care aveau ucraineana în calitate de limbă

11

de predare. În concordanţă cu rezultatele recensământului general al populaţiei şi locuinţelor din 1930, ucrainenii reprezentau aproximativ 29,2% din populaţia Bucovinei, în vreme ce românii reprezentau circa 45% din totalul populaţiei acestei provincii.

Românii bucovineni erau, ca şi ucrainenii, în majoritatea lor agricultori. În întreaga perioadă a administraţiei austriece şi-au păstrat preponderenţa numerică în sudul Bucovinei, pierzându-şi însă treptat – la nivelul întregii provincii – preponderenţa socială, economică şi culturală (deţinută clar înainte de 1775). Conduşi de o elită intelectuală activă, aceştia au înfiinţat numeroase cabinete de lectură şi societăţi culturale, cele mai relevante dintre acestea fiind „Societatea pentru cultura şi literatura română în Bucovina”, „Şcoala Română” şi „Arboroasa”.

În timpul regimului comunist, structura etnică a populaţiei Bucovinei a cunoscut modificări de esenţă. Numărul populaţiei româneşti din regiunea Cernăuţi s-a diminuat, acelaşi fenomen putându-se constata în cazul populaţiei ucrainene din judeţul Suceava. În acest caz se poate vorbi de „omogenizarea etnică”, operată de fostele regimuri comuniste. Această omogenizare etnică este reflectată în recensăminte. Conform recensământului întocmit în Ucraina în 2001, în partea de nord a Bucovinei, ţinutul Herţa şi o parte din nordul Basarabiei (teritorii componente ale regiunii Cernăuţi), trăiau circa 919 mii locuitori, dintre care 75% erau ucraineni, românii reprezentând 19,8% iar ruşii, germanii şi alte etnii aproape 5,3%. În conformitate cu recensământului populaţiei şi locuinţelor, realizat în România în martie 2002, în judeţul Suceava trăiau peste 688 mii de locuitori, românii deţinând ponderea absolută (aproape 663 mii de persoane). Acelaşi recensământ înregistra un număr însemnat de etnici ucraineni (8.514), romi (9.186), polonezi (2.609), ruşi lipoveni (2.543) şi germani (1.773).

Din punct de vedere al reliefului şi al resurselor, mediile locale din judeţul Suceava şi regiunea Cernăuţi prezintă numeroase asemănări în domeniul potenţialului şi a tipurilor de activităţi economice desfăşurate.

Judeţul Suceava este situat în partea de nord-est a României, are o suprafaţă de 8.553,5 km2 şi este al doilea ca mărime din România (după Timiş), reprezentând 3,6% din suprafaţa ţării. Acest judeţ are în componenţă 5 municipii (Suceava, Rădăuţi, Fălticeni, Vatra Dornei şi Câmpulung Moldovenesc), 11 oraşe (Broşteni, Cajvana, Dolhasca, Frasin, Gura Humorului, Liteni, Milişăuţi, Salcea, Siret, Solca şi Vicovu de Sus), 98 comune şi 396 sate. În prezent, populaţia judeţului este de peste 700.000 locuitori. Hidrografia judeţului este bogată şi variată. Principalele râuri de pe teritoriul judeţului, deosebit de bogate în peşte, sunt Bistriţa, Dorna, Moldova, Siret, Şomuzul Mare şi Suceava.

12

Relieful din judeţul Suceava este variat (în principal podişuri, dealuri şi munţi), conţinând numeroase resurse mineraliere (minereu de mangan, cupru, plumb, zinc, turbă, sare, roci de construcţii), izvoare de ape minerale, păduri de conifere şi foioase, păşuni. Pădurile ocupă peste 52% din suprafaţa judeţului, reprezentând peste 7% din întregul potenţial silvic al României. Cele mai răspândite specii arboricole din pădurile sucevene sunt molidul, bradul şi fagul. Judeţul dispune de condiţii excelente pentru practicarea turismului. Structura economică a judeţului este favorabilă dezvoltării eficiente a agriculturii, prelucrării lemnului, industriei materialelor de construcţie şi turismului.

O pondere însemnată în economia judeţului Suceava este ocupată de

industria extractivă, în cadrul căreia se detaşează activităţile de extragere şi prelucrare a minereurilor metalifere şi industria prelucrătoare (metalurgie, construcţii metalice şi produse din metal, maşini şi echipamente, aparatură şi instrumente medicale sau optice, prelucrarea lemnului, celuloză şi hârtie sau carton, alimentară şi băuturi, confecţionarea îmbrăcămintei, pielărie şi încălţăminte etc.). În judeţ se cultivă în principal cartofi, porumb, cereale, sfeclă furajera, sfecla de zahar iar în localităţile sale montane se practică preponderent creşterea animalelor.

Principalele puncte de atracţie turistice ale judeţului sunt constituite de monumentele arhitectonice medievale (cetatea Suceava, mănăstirea Zamca,

13

Hanul Domnesc din Suceava, mănăstirile Voroneţ, Suceviţa, Putna, Dragomirna, Humor, Slătioara, chilia lui Daniil Sihastrul) şi de frumuseţile naturii (depresiunea Dornelor, Pietrele Doamnei, rezervaţiile naturale Ponoare şi Lucina). Aici este dezvoltat preponderent turismul cultural-religios, favorizat de existenţa monumentelor arhitectonice medievale. O pondere considerabilă este deţinută şi de turismul rural (agroturism). Acest tip de turism este concentrat în jurul zonelor Vatra Dornei, Câmpulung Moldovenesc, Putna, Gura Humorului şi, în general, în localităţile învecinate mănăstirilor. O altă formă de turism este turismul în scop terapeutic, practicat în special în depresiunea Dornelor şi Câmpulungului. Mulţi turişti vin în această zonă fiind atraşi de facilităţile terapeutice, de apele minerale, aerul ozonat, de alte resurse utilizate în tratarea unor afecţiuni.

Teritoriul regiunii Cernăuţi cuprinde 8.100 km2 (1,3% din teritoriul Ucrainei). În regiunea Cernăuţi există 11 raioane (Vijniţa, Herţa, Hliboca, Zastavna, Kelmeneţ, Kiţmani, Noua Suliţa, Putila, Sokireanî, Storojineţ, Hotin). Aici există 11 oraşe, 8 localităţi „de tip orăşenesc” şi 398 sate. În aprilie 2008, regiunea Cernăuţi avea 903.600 locuitori.

Poziţionată geografic în sud-vestul Ucrainei, regiunea Cernăuţi se întinde pe trei zone naturale-geografice diferite: de silvostepă, care cuprinde teritoriul dintre râurile Prut şi Nistru, regiunea muntoasă, situată între Carpaţi şi râul Prut, şi de munte, care cuprinde Carpaţii Bucovineni. Învecinată cu regiunile Ivano-Frankivsk, Ternopil, Hmelniţk şi Viniţa, regiunea Cernăuţi posedă o reţea consistentă de gări, şosele şi linii de energie electrică.

Reţeaua hidrografică a regiunii Cernăuţi este densă, fiind constituită în principal din 75 de râuleţe cu lungimea mai mare de 10 km. Cele mai importante râuri sunt Nistru, Prut, Siret şi Ceremuş. Conform datelor oficiale, terenurile de cultură ocupă 59,8% din suprafaţa generală a regiunii, pădurile şi alte terenuri silvice ocupă 31,7%, pământurile acoperite cu construcţii 4,8%, terenurile mlăştinoase 0,2%, pământurile neacoperite cu vegetaţie 1,2%, apele 2,3%.

Pe teritoriul regiunii Cernăuţi este dezvoltată industria prelucrătoare, în care este concentrat aproximativ 90% din potenţialul industrial al regiunii, industria extractivă, industria lemnului, a celulozei şi hârtiei, industria metalurgică. În domeniul agriculturii, se cultivă în principal gramineele, leguminoasele, cartoful şi floarea soarelui, creşterea animalelor fiind practicată îndeosebi în gospodăriile individuale.

În regiune se pune în prezent un mare accent pe dezvoltarea infrastructurii turistice. Principalele obiective care deservesc această infrastructură sunt: complexul sportiv şi de îmbunătăţire a sănătăţii Ţeţino din oraşul Cernăuţi, complexele turistice Migovo, Lekece şi Sadnista din raionul

14

Vijniţa, complexul turistic Zelena dibrova („Dumbrava verde”) din raionul Hliboca, iaht-clubul „Nistru” din raionul Kelmeneţ, complexul turistic Soniacina dolina („Valea însorită”) din raionul Noua Suliţa, complexul turistic „Nistru” şi casa de odihnă Ceaika („Pescăruş”) din raionul Sokireanî, baza de odihnă „Aqua Plus” şi complexul turistic Panski maetok („Moşia boierească”) din raionul Storojineţ, baza de odihnă Smerekova hata din raionul Putila.

O comparaţie sumară dintre caracteristicile şi potenţialul economic al judeţului Suceava şi regiunii Cernăuţi denotă faptul că cele două unităţi administrativ-teritoriale au aproximativ acelaşi tip de activităţi economice iar caracterul economiei lor este predominant agrar, tipic ţărilor subdezvoltate. Totodată, principala ramură economică ce poate aduce beneficii rapide în cele două unităţi administrativ-teritoriale şi poate contribui la relansarea economică generală a Bucovinei, este turismul. În cadrul turismului, poate fi dezvoltat cu succes turismul de tip cultural, cu referire specială la trecutul medieval sau austriac al Bucovinei, fapt ce pune în valoare istoria locală. Agroturismul, cu condiţii ideale de dezvoltare atât în nordul, cât şi în sudul Bucovinei, pune mai cu seamă în valoare mediul local, caracterizat de multietnicitate şi toleranţă etno-religioasă.

Valorificarea post 1989 a istoriei şi a mediului local din Bucovina, în condiţiile integrării europene, s-a făcut în primul rând prin redescoperirea şi promovarea tradiţiilor de cooperare europeană, transfrontaliere. Cu sprijinul tacit al autorităţilor centrale şi cu implicarea directă a celor regionale a fost declanşat un amplu proces de valorificare a istoriei Bucovinei, în cadrul mediilor locale din România şi Ucraina. Continuarea logică a acestui proces se poate face în mod eficient prin intermediul cooperării tranfrontaliere, în cadrul Euroregiunilor „Carpatică” şi „Prutul de Sus”, din care fac parte atât judeţul Suceava, cât şi regiunea Cernăuţi.

Din punct de vedere administrativ-teritorial, România participă la Euroregiunea „Carpatică” cu judeţele Bihor, Botoşani, Maramureş, Suceava, Satu Mare, Sălaj şi Bistriţa, iar Ucraina cu regiunile Ivano-Frankivsk, Lviv, Cernăuţi şi Transcarpathia. Membrii Euroregiunii „Prutul de Sus” sunt raioanele Briceni, Edineţ, Făleşti, Glodeni, Ocniţa şi Rîşcani din Republica Moldova, regiunile Cernăuţi şi Ivano-Frankivsk din Ucraina, judeţele Suceava şi Botoşani din România.

În vederea dinamizării cooperării transfrontaliere, care presupune în mod obligatoriu valorificarea istoriei şi mediilor locale – la Suceava a fost creat Biroul Regional pentru Cooperare Transfrontalieră Suceava pentru graniţa România Ucraina. Misiunea principală a acestui organism este de „a asigura dezvoltarea durabilă a regiunilor de frontieră româno-ucraineană prin

15

promovarea cooperării interregionale, interne şi internaţionale, şi sprijinirea iniţiativelor locale”.

Valorificarea istoriei şi mediilor locale din Bucovina, în cadrul cooperării tranfrontaliere şi a integrării europene, este facilitată de o serie de împrejurări istorice speciale.

Post 1989 a fost relansată expresia homo bucovinensis („inventată” în 1956 de Hans Prelitsch, referindu-se însă mai mult la tipul „bucovineanului” din cadrul Imperiului Austro-Ungar), prototip al individului tolerant, ce vorbeşte cel puţin două limbi şi este adeptul convieţuirii paşnice între etnii. Specialiştii în problemele istoriei Bucovinei au comparat colaborarea interetnică din Bucovina cu situaţiile din Tirol şi Cipru, „modelul” bucovinean demonstrându-şi, în viziunea lor, superioritatea. Diseminarea în plan universal a valorilor specific bucovinene, de toleranţă interetnică şi interreligioasă, este favorizată post 1990 de contextul general al multiculturalităţii şi integrării europene. În plus, răspândirea universală a unor aspecte din istoria locală şi tradiţiile de cooperare interetnică din Bucovina este impulsionată de existenţa unei diaspore „bucovinene”, multietnice, din Canada până în Australia, trecând prin Europa şi Asia.

Evoluţia fericită a fenomenului de integrare europeană poate conduce la reînvierea unor valori din vechea Bucovină austriacă, surprinse admirabil de către Emmanuel Turczyński, istoric german expert în problemele Bucovinei. Conform aprecierii sale, în Bucovina austriacă a existat o „identificare” a bucovinenilor cu un sistem legal bine stabilit, toleranţă şi progres socio-cultural. Totodată, loialitatea faţă de aceste valori nu însemna neloialitate faţă de propria comunitate etnică sau religioasă. Însă, acest fapt istoric din trecutul Bucovinei reprezintă în prezent chintesenţa integrării europene, bazată pe integrarea trecutului istoric şi valorizarea mediilor locale.

BIBLIOGRAFIE SELECTIVĂ Ceauşu Mihai Ştefan, Parlamentarism, partide şi elită politică în Bucovina

habsburgică (1848-1918), Iaşi, Editura Junimea, 2004. Ciachir Nicolae, Din istoria Bucovinei. 1775-1944, Bucureşti, Editura

Didactică şi Pedagogică, 1993. Dragnev Demir, Purici Ştefan, Ungureanu Constantin, Gumenâi Ion, Din

istoria ţinutului natal, Cernăuţi, Editura Alexandru cel Bun, 2002. Grigorovici Radu, Modelul Bucovina, în „Analele Bucovinei”, an III, nr. 2,

1996.

16

Hofbauer Hannes, Roman Viorel, Bucovina, Basarabia, Moldova. O ţară uitată între Europa de Vest, Rusia şi Turcia, Bucureşti, Editura Tehnică, 1995.

Nistor Ion, Istoria Bucovinei, Ediţie şi studiu bio-bibliografic de Stelian Neagoe, Bucureşti, Editura Humanitas, 1991.

Pintescu Florin, Consideraţii geoeconomice şi geoculturale privind rolul judeţului Suceava în cadrul Euroregiunii „Prutul de Sus”, în „Geopolitica. Revistă de geografie politică, GeoPolitică şi GeoStrategie”, an. IV, nr. 20, Bucureşti, 2006

Purici Ştefan, Aspecte ale problemei minorităţilor naţionale în Bucovina istorică între anii 1918 şi 1940, în „Analele Bucovinei”, IV, nr. 2, 1997.

Trebici Vladimir, Relaţiile dintre societăţile studenţeşti române şi germane de la Universitatea din Cernăuţi ca model de înţelegere interetnică (1875-1938), în „Analele Bucovinei”, IV, nr. 2, 1997.

Ţugui Pavel, Bucovina. Istorie şi cultură, Bucureşti, Editura Albatros, 2002. Ungureanu Constantin, Bucovina în perioada stăpânirii austriece: 1774-

1918. Aspecte demografice şi etnconfesionale, Chişinău, Editura Civitas, 2003. Zöllner Erich, Istoria Austriei de la începuturi până în prezent, ediţia a VIII-

a, traducere de Adolf Armbruster, Bucureşti, Editura Enciclopedică, 1997.

17

TRADIŢII ŞI OBICEIURI ÎN BUCOVINA

Aurel Gheorghe PREPELIUC

„Ceea ce ni se pare credinţă deşartă a fost cândva un adevăr, care ori şi-a pierdut temeiul ori s-a tocit într-atât că azi a devenit o formă goală, un fel de coajă de ou din care, cu vremea îndelungată, s-a evaporat tot conţinutul”.

George Coşbuc

În ritmul galopant al globalizării, pe fondul pluralităţii etnice ce caracterizează civilizaţia bucovineană, etnografia este chemată să pună umărul la cunoaşterea sau recunoaşterea caracteristicilor identitare ale tuturor etniilor ce convieţuiesc în Bucovina. După cum observa profesorul Al. Zub, „Fiindcă nu numai ruinele impunătoare, hrisoavele şi cărţile vorbesc despre un popor, ci şi creaţia lui orală, obiceiurile, veşmintele, cântecele populare, fiind un mijloc de acces la specificul etnic”.

Bucovina reprezintă un creuzot al civilizaţiei moderne şi contemporane europene, existenţa acestei provincii trecând prin trei etape distincte. Într-o primă etapă ce a început cu acapararea acestui trup al Moldovei de către austrieci şi a luat sfârşit după primul război mondial, populaţiei româneşti majoritare, i s-au alăturat prin colonizări mai mult sau mai puţin controlate, o serie de alte etnii (germani, evrei, ucraineni, huţuli, polonezi, slovaci, maghiari ş.a.), toţi aceşti colonişti aducând cu ei propriile datini şi obiceiuri, acestea interferând cu trecerea timpului cu spiritualitatea populară românească.

În graniţele României interbelice, situaţia etnică a provinciei a rămas în linii mari constantă, dar, în fine, perioada ultimului război mondial şi anii de după au adus cu sine modificări radicale în structura etnică a provinciei, la finele acestei perioade constatându-se dispariţia aproape în totalitate a germanilor, evreilor sau armenilor şi împărţirea Bucovinei, nordul provinciei cu o populaţie în mare parte vorbitoare de limbă slavă revenindu-i Ucrainei.

Trăind într-o regiune multiculturală, influenţele interetnice au fost inevitabile iar transformările politice ce au avut loc de-a lungul timpului au determinat schimbări profunde în structura socială şi culturală a tuturor etniilor. Habitatul comun a generat implicit influenţe culturale reciproce, convieţuirea paşnică, participarea în comun la anumite drame istorice,

18

evenimente, obiceiuri, căsătoriile mixte au avut efectul de a solidariza membrii comunităţilor respective şi de a tolera sau chiar prelua elemente din cultura celuilalt, acceptând sau adoptând diferenţele.

Datinile şi obiceiurile în ceremonialul lor sunt relaţionate de depăşirea unor stări liminale, acele zone de graniţă caracteristice ciclului biologic (naştere, moarte) social (căsătoria) cât şi timpului calendaristic.

În linii mari pot fi împărţite în două mari categorii: a) datinile şi obiceiurile din ciclul vieţii sau familiale, numite

şi rituri de trecere (naşterea, căsătorie, moarte); b) datinile şi obiceiurile calendaristice: Crăciunul, Anul Nou,

Paştele, Rusaliile etc. Tradiţiile populare româneşti sunt parte a spiritualităţii europene şi

mondiale trăgându-şi seva pe de o parte din originile daco-romane şi apoi din apartenenţa la creştinătate.

Multe dintre acestea aparţin fondului precreştin peste care s-au suprapus idei şi credinţe creştine alimentate în mare parte de creştinismul popular. Obiceiurile populare pot fi privite şi ca acte de comunicare caz în care aceste manifestări culturale includ şi valori de iniţiere perpetuând valorile morale.

DATINILE ŞI OBICEIURILE CALENDARISTICE

Sărbătorile de altădată priveau trei aspecte esenţiale ale vieţii strămoşilor noştri: o cât mai bună relaţie cu Dumnezeu, posibilitatea întăririi grupului comunitar printr-o trăire autentică a sărbătorii şi punerea societăţii în armonie cu universul întreg. Obiceiurile de sărbători sunt mărturii istorice ale unor mentalităţi arhaice, dovezi ale vechimii imemorabile a poporului, tot atâtea motive de a-i conserva fiinţa etnică.

Sărbătorile de iarnă: Crăciunul, Anul Nou, Boboteaza sunt sărbătorile ce se ţin la o dată fixă an de an. Viaţa spirituală fiind dominată de cea confe-sională, există unele deosebiri între populaţia ortodoxă, români şi ucraineni mai ales şi cea protestantă sau catolică aici: nemţi, unguri, polonezi ş.a.

La ortodocşi se spune că de Crăciun se deschid mormintele pentru a ieşi sufletele morţilor existând şi datina lăsării mesei încărcate, în seara de Ajunul Crăciunului pentru ospăţul morţilor. În Bucovina, în unele sate, românii folosesc şi măştile la colindat, colindele fiind în fapt reminiscenţe ale unui caracter străvechi. Pentru germani mai ales simbolul Crăciunului (Advent) era nelipsitul brad, în cadrul obiceiurilor de Crăciun un loc de cinste ocupându-l Bethleemul sau „Ziua Magilor”.

19

Obiceiurile de Anul Nou includ colindele, clopoţelul, buhaiul, cerbul,

capra, malanca, semănatul (sorcova) foarte iubite şi uzitate de români, ucraineni sau huţuli, catolicii celebrând noaptea Anului Nou ca sărbătoarea Sfântului Silvester, tot acum desfăşurându-se şi un carnaval (Fasching sau Fărşang) când se obişnuiau a purta măşti, inclusiv demonice.

Ultima zi din ciclul sărbătorilor de Crăciun şi Anul Nou este sărbătoarea celebrării Botezului Domnului, Boboteaza (6 ianuarie). Acum riturile creştin-ortodoxe de sfinţire a apei – agheasma – de botezare a creştinilor sau de scufundare a crucii se întrepătrund cu numeroase practici populare de purificare şi alungare a spiritelor malefice între care se remarcă strigătul „Chiraleisa” derivat din „Kirie eleison” (Doamne miluieşte).

Bogate în tradiţii şi obiceiuri sunt şi sărbătorile mari, împărăteşti, cu dată schimbătoare, sărbătorile pascale impunându-se de departe.

O sărbătoare premergătoare Paştilor, foarte iubită de românii , huţulii şi ucrainenii bucovineni este Duminica Floriilor sau simplu Floriile. Semnificând reînvierea naturii, are ca simbol ramuri de salcie îmbobocită numită „mâţişori” ce sunt duse la biserică şi sfinţite.

Învierea Domnului sau Paştele este sărbătoarea creştină cea mai importantă. Ca pretutindeni la creştini, şi în Bucovina simbolurile pascale sunt pasca, lumânarea, ouăle roşii şi încondeiate şi mielul de Paşte.

20

Cu mic cu mare, toată lumea asista a biserică la liturghia de la miezul nopţii după care se da de veste din gură în gură „Hristos a Înviat” şi se puşca din săcăluşe. Lumânarea aprinsă la biserică se stingea spre dimineaţă, acasă în grindă afumând-o în semnul crucii.

De Paşti sătenii se adună la cimitir unde „ciocnesc” şi consumă ouă roşii. A doua zi de Paşti, la catolicii bucovineni exista obiceiul stropitului când femeile şi bărbaţii se stropeau reciproc cu apă sau parfum, astăzi acest obicei mai fiind practicat sporadic de tineri.

Rusaliile încheie ciclul pascal la 50 de zile de la Paşti. Erau numite şi zilele Moşilor când avea loc un mare praznic al morţilor. Simbolul zilelor de Rusalii este ramura de tei.

Un alt reper în bogatele tradiţii şi obiceiuri ale bucovinenilor îl reprezintă celebrarea sărbătorilor sfinţilor ce sunt considerate sărbători mari în popor. Astfel, românii şi slavii ortodocşi păzesc o seamă de sărbători cum ar fi: sărbătoarea Patruzeci de Sfinţi (9 martie) căreia îi este însumată motivului începerii muncilor agrare, în ajun de Sf. Gheorghe sau Sângeorz (23 aprilie) gospodarii pun la poartă o brazdă de iarbă cu un ram de salcie verde având un dublu rol de vestite a reînvierii a naturii şi ocrotirea păşunilor şi fâneţelor de duhuri rele. Sânzâienile, sărbătoare instituită pentru a înlocui vechile sărbători păgâne cu caracter agricol sau naturist în zilele solstiţiului de vară (22-23 iunie); din florile de câmp numite tot sânziene e tradiţia să se împletească, împreună cu spice de grâu, cununi. Sâmpetru (Sân Petru) sărbătoarea Sfinţilor Apostoli Petru şi Pavel (29 iulie) reprezintă în calendarul popular miezul verii agrare şi perioada secerişului.

Şi germanii sau polonezii îşi serbau sărbătorile din calendarul catolic: Sf. Nicolae (Nicolaustag), Sf. Martin, Ziua Sfintei Cruci, „ziua când soarele stă pe loc” (21-22 iunie), Sf. Petru şi Pavel, pelerinajele de Sf. Maria, hramul bisericii din sat (Kirbal sau Kirchweihe) sau sărbătoarea recoltei – Erntedankfest.

DATINILE ŞI OBICEIURILE DIN CICLUL VIEŢII SAU FAMILIALE

NAŞTEREA UNUI COPIL

Una din cele mai mari dorinţe ale însurăţeilor şi în fapt esenţa

căsătoriei sunt copiii. Practicile cutumiare legate de naşterea unui copil erau importante în întregul sistem de obiceiuri, de naşterea copiilor legându-se atât perpetuarea sistemului de organizare familială cât şi funcţionarea sistemului de

21

moştenire Existau câteva gesturi rituale şi cu finalitate practică ce asigurau

intrarea legitimă a unui nou născut în lumea socială a comunităţii dar şi puritatea acestui act.

După naştere moaşa făcea câteva gesturi de protecţie a copilului de influenţe negative şi mai ales de deochi după care era chemat şi preotul pentru a face slobozirea casei, însă, până la îmbisericirea pruncului la şase săptămâni, mama nu putea să părăsească gospodăria.

Încheindu-se slobozirea casei, rude şi persoane apropiate de sex feminin vin până în ziua botezului în rodin. Prima grijă a familiei era de a boteza pruncul căci se credea că un copil născut mort sau care moare nebotezat se preface într-un spirit rău numit moroi. Pentru botez părinţii alegeau un naş (nănaş) care să mărturisească la biserică în numele copilului devenit fin şi să devină părintele spiritual al acestuia, naşul intrând într-o relaţie de rudenie spirituală cu părinţii copilului, ei numindu-se de acum cumătri.

Imediat după botez, la bucovinenii ortodocşi e obiceiul ca părinţii pruncului să dea o masă numită cumătrie în onoarea proaspeţilor cumătri, prilej utilizat şi pentru strângerea de bani şi daruri pentru copil. În decursul cumătriei sau imediat după se desfăşoară scăldăciunea, aceasta fiind o îmbăiere rituală a finuţului sau finuţei, apa fiind la final aruncată simbolic la rădăcina unui pom.

O altă îndatorire a părinţilor faţă de cumătri este aceea de a le duce, după o perioadă de timp, daruri constând în principal din colaci de unde şi numele de colăciune sau cumătrie.

La catolici (germani, polonezi ş.a.) e obiceiul ca naşa să aducă în dar copilului o pernă iar masa comună de după botez era mai restrânsă, la ea participând doar membrii familiei.

NUNTA

Nunta s-a constituit în jurul momentului de cult - cununia creştină: mire, mireasă, nun, nuntaşi, ospăţul ceremonial, subordonarea finilor naşilor.

Scopul căsătoriei era mai ales acela de a avea o consoartă în viaţă şi pentru a avea urmaşi legitimi; vârsta potrivită pentru căsătorie fiind la fete 15 – 20 ani şi la băieţii 18 – 30 ani

Timpul căsătoriei cel mai uzitat pentru facerea nunţilor era după sfârşitul lucrărilor de toamnă şi în special în câşlegile de iarnă.

După ce feciorul a primit binecuvântarea părinţilor aceştia îşi caută doi oameni numiţi starosti pe care îi însărcinează să meargă la părinţii fetei să o

22

ceară în căsătorie pentru dânsul. Apoi, feciorul însoţit de părinţii, starosti şi rude apropiate, merg să peţească fata şi după peţire să facă aşezarea, adică punerea la cale a obiectelor ce se leagă părinţii că le vor da tinerilor ca zestre. Acum se hotărăşte momentul când va fi „încredinţarea” sau „logodna”.

După aceasta şi fata şi familia acesteia merg acasă la flăcău, adică „pe

vedere”. Strigările au menirea să descopere piedicile ce ar sta în calea căsătoriei

şi se strigă în bisericile ortodoxe trei duminici sau sărbători dupăolaltă la terminarea slujbei.

Dacă părinţii fetei sunt pregătiţi de nuntă, cu zestrea gata şi nu intervine ceva neprevăzut, cununia se serbează la două – trei săptămâni după încredinţare.

În acest răstimp părinţii se îngrijesc de cele necesare unei nunţi: mâncare, lăutari, bucătăriţe, colcerul, iar logodnicii de găsirea vătăjeilor („drujba” la ucraineni şi huţuli), druştelor şi împreună cu părinţii, de alegerea nunilor cei mari.

În ajunul cununiei, după amiaza, vorniceii încep chemarea, începând-se de la nunii mari şi încheind cu oaspeţii de rând.

Datina cere ca mireasa să poarte pe cap o cunună făcută din flori de câmp, din flori de târg sau dintr-o salbă de monede de argint şi aur iar mirele

23

să fie bărbierit de unul din vornicei. La români, ucraineni şi huţuli, când se începe a îngâna ziua cu noaptea,

cei chemaţi de vornici la nuntă încep a se aduna la casa mirelui respectiv a miresei, fiecare unde a fost poftit, aducând diferite daruri (cinstea), după posibilităţi.

Unul din cel mai solemne acte care au loc în decursul unei nunţi este iertăciunea când mirii trebuie să-şi ia iertare şi să primească binecuvântare de la părinţi înainte de a pleca la cununie.

La încheierea iertăciunilor, mirele trimite toate darurile miresei, apoi mireasa trimite alte daruri mirelui în ceea ce poartă numele de închinarea darurilor.

La cununie locul central îl ocupă mirii. Alături, de-a dreapta mirelui e nunul şi de-a stânga miresei nuna, ţinând în mână lumânări aprinse împodobite cu cordeluţe colorate.

Când mirii ies pe uşa bisericii sunt încadraţi de vornicei şi druşte încingându-se o horă înafara curţii bisericii. Mirele şi mireasa se întorc fiecare la casa sa, mireasa în aşteptarea mirelui care nu va întârzia să sosească cu propria suită.

În centrul mesei stă mirele având în dreapta sa pe nunul cel mare şi în continuare numai bărbaţi pe acea latură iar în stânga nuna cea mare şi apoi numai femei, cei mai în etate şi mai cu vază mai aproape de mire şi nuni. La această masă ocupă loc numai însuraţii, pentru cei tineri se pregăteşte o masă în altă odaie unde vor petrece împreună cu mireasa. Pe mese se puneau: cozonaci, răcituri, zeamă de tocmagi (tăiţei), găluşte, pâine. De băut câteva sticle de rachiu.

După această masă cu dans care de regulă dura vreo trei ore pe masa dinaintea mirelui şi a nunilor mari bucătăriţele pun o găină friptă acoperită cu un talger, semn că a sosit timpul să i se aducă mirelui mireasa iar nunul cel mare porunceşte vorniceilor miresei să o aducă la masă. Aceştia o ridică din mijlocul tineretului în ciuda opoziţiei acesteia. După predarea miresei, mirele sărută mâna socrului său şi o aşează pe aleasa sa alături. Vorniceii mirelui mai merg încă şi repetă scenariul cu druştele miresei şi le pun pe acestea pe o laiţă în spatele miresei fiind trebuitoare la înhobotat, când, într-un final, vornicelul reuşeşte să arunce hobotul pe capul miresei pe care apoi nuna cea mare îl aşează pe capul miresei.

Cam o jumătate de oră după isprăvirea înhobotării miresei, sfârşindu-se bucatele, nunul cel mare dă un semnal la care se trece la împărţirea darurilor.

Dacă mirele nu e dintr-un sat cu mireasa, când dă să plece spre casă cu mireasa şi zestrea, feciorii din sat nu-i lasă să iasă până nu plăteşte o despăgubire ce constă dintr-o măsură de băutură şi poartă denumirea, în

24

Bucovina, de vulpe. A doua zi după masa mare urmează uncropul, în fapt o continuare a

petrecerii din ziua precedentă, iar cei care au fost şi la masa – mare sunt acum poftiţi de vătăjei. Nu lipsesc nunii, nici socrii mici.

La nemţi, în biserică se cântau cântece religioase, ca şi pe drumul înapoi spre casa miresei, unde se adunau toţi nuntaşii la masa comună. La nuntă se serveau preparate specifice: răcituri, supă de găină cu tăiţei de casă, sarmale, rulade, şniţele, prăjituri.

ÎNMORMÂNTAREA

Atunci când muribundul dă semne că nu o mai duce mult, prima grijă a celor ce îl priveghează este că acesta să aibă o lumânare la cap în timp ce îşi dă duhul.

Mortul este îmbrăcat cu hainele cele mai noi şi mai frumoase pe care le-a purtat în viaţă. În Bucovina există obiceiul a se face cămaşa îndată ce şi-a dat sufletul – „cămaşa de moarte” sau foloseşte cămaşa de mire păstrată special în acest scop.

În casele ţăranilor simpli mortul se aşeza pe laiţa de la miazăzi, sau pe o masă cu faţa în sus.

Se trag clopotele prima dată când repauzează apoi de trei ori pe zi. Când este dus de acasă la cimitir clopotele trag neîncetat.

După momentul decesului, la români, huţuli, ucraineni, în anumite momente la priveghi şi la înmormântare mortul este bocit de rude de sex feminin sau femei tocmite special numite bocitoare şi la orice înmormântare erau necesare o serie de elemente cu un scop bine definit: bradul, toiagul, coliva, pausul, pomul.

Mortul este expus de regulă două zile şi trei nopţi. Românii priveghează toată noaptea la mort ca să nu se apropie cine nu-i bun de dânsul, să-i fure sufletul. În fiecare seară sau măcar în una singură preotul face slujba panahidei iar în unele locuri se citesc şi stâlpii. În popor s-au perpetuat nişte obiceiuri, anume bocetele şi jocurile de priveghi.

Mortului i se pune în mână o cruciuliţă din ceară galbenă, pe piept o icoană sau o cruce de lemn şi numaidecât în cruciţă sau la cap creiţari pentru luntraş. La cap i se pune un sfeşnic pe care arde toiagul (o lumânare specială în formă de colac).

În cazul nemţilor obiceiul era de a expune mortul începând cu a doua zi după evenimentul morţii iar în sicriu se puneau un rozar şi o biblie. La priveghi se spuneau rugăciuni şi rozarul fără ca cei prezenţi să fie serviţi cu

25

ceva de sufletul mortului ca la români. Îngropăciunea are loc a treia zi de la repauzare. Se aduce de la biserică

prosesia, se scot bradul, pomul, pomenele, coliva, paosul, cruciţa, care se duc în cortegiul mortuar.

Pentru ca sufletul să ajungă în rai are nevoie de poduri sau punţi. Ajunşi la cimitir preotul face iar ectania morţilor şi stropeşte cu pausul.

În cele mai multe sate din Bucovina praznicul se face în ziua înmormântării, praznic care se repetă la o scară mai mică în la anumite intervale de timp.

Practica populară conţine o serie de zile destinate cinstirii strămoşilor (moşilor), de pomeniri şi jertfă numite Moşi, obicei foarte răspândit mai ales la ortodocşi, români, ucraineni, huţuli. Aceasta constă din trimiterea de mâncare şi băuturi, inclusiv vasele sau obiectele de purtat la vecini, neamuri, copii săraci, practică foarte răspândită şi în zilele noastre.

Jelirea (doliul) constă în port sobru şi obţinerea de la plăcerile şi petrecerile cu joc şi poate dura între şase săptămâni şi un an, fiind mai lungă la femei.

Bucovina este, aşadar, o lume aparte, o lume a interferenţelor

interconfesionale, o zonă unde toleranţa s-a manifestat şi se manifestă mai pregnant decât în alte părţi ale continentului. Toate aceste etnii hrănite de pământul Bucovinei au avut partea lor de contribuţie la dezvoltarea economică şi culturală a provinciei, unele dintre ele, astăzi într-un număr foarte mic comparative cu perioada de anii ultimului război mondial, au lăsat moştenire realizări materiale şi spirituale care trebuiesc cunoscute şi protejate de etniile majoritare.

Ospitalitatea şi toleranţa românească şi ucraineană a deschis dialoguri interetnice, aparent nerealizabile, ce au determinat nu numai socializarea şi acceptarea conculturaţiei, ci şi cooperarea pe plan economic, generând prosperitatea comunităţilor respective.

Comunicarea interculturală include toate formele de schimb şi de contact între culturi diferite, datinile şi obiceiurile tuturor bucovinenilor: ro-mâni, ucraineni, germani, polonezi, slovaci etc. perpetuându-se şi îmbogăţin-du-se într-un mod original. Bogăţia mai mare a datinilor şi obiceiurilor legate de manifestări ale supranaturalului la bucovinenii de origine română, ucrai-neană sau huţulă rezultă dintr-o mai mare elasticitate şi toleranţă a bisericii ortodoxe în faţa trăirii mirabilului, biserica romano-catolică neacceptând o altă putere capabilă să ordoneze lucrurile decât cea a lui Dumnezeu, toleranţa privind raportul dintre religia prescrisă şi religia trăită fiind minimă.

26

BIBLIOGRAFIE SELECTIVĂ

Bănăţeanu Tancred, Arta populară bucovineană, Bucureşti, 1975 Bucoveanu Cj. Nicolae, Învierea şi reînvierea în riturile, credinţele şi obiceiurile

românilor, Suceava, 2006 Cojocaru Nicolae, Cântece, obiceiuri şi tradiţii populare româneşti, Bucureşti, 1984 Cojocaru Nicolae, Tradiţii la cultul creştin, Suceava, 2004 Ghinoiu Ion, Obiceiuri populare de peste an, Bucureşti, 1997 Lutic Marcel, Timpul sacru – Sărbătorile de altă dată, Iaşi, 2008 Marian Simion Florea, Înmormântarea la români, Bucureşti, 1995 Marian Simion Florea, Naşterea la români, Bucureşti, 1995 Marian Simion Florea, Nunta la români, Bucureşti, 1995 Marian Simion Florea, Sărbătorile la români, 3 vol., Bucureşti, 1994 Niculiţă-Voronca Elena, Datinile şi credinţele poporului român, Iaşi, 1998 Pamfile Tudor, Sărbătorile la români. Studio etnografic, Bucureşti, 1997 Pop Dumitru, Obiceiuri agrare în tradiţia populară românească, Cluj-Napoca, 1989

27

VALORILE EUROPENE – REPERE DE BUNE PRACTICI

ÎN CONTACTE INTERCULTURALE

Harieta MARECI Într-o lume traversată de conflicte şi de crize identitare, Sammi Fisher,

editorul lui Thomas Mann spunea la un moment dat despre o persoană: „Nu e un european”. „Nu e european? – se întrebă romancierul. Cum să nu fie?” „Din marile idei ale umanităţii nu pricepe nimic”, răspunse bătrânul editor. Era una din mărturiile cele mai fireşti şi mai emoţionante ale ideii că Europa înseamnă umanism, iar umanism înseamnă marile valori ale umanităţii. De altfel, nu graniţele, ci valorile definesc Europa unită, iar potrivit Dicţionarului Explicativ al Limbii române, valoarea este caracterul, însuşirea unor lucruri, fenomene, acţiuni, pe care o comunitate umană pune preţ în virtutea consonanţei lor cu necesităţile şi idealurile generate de acestea. O valoare nu este ceva ce poate fi posedat, nu este nici o realizare cu care cineva să se mândrească. Ea este un principiu fundamental, însuşit şi respectat de o mare parte a societăţii, într-o anumită epocă istorică. Viaţa însăşi este modelată de principiile la care un individ aderă, alături de majoritatea contemporanilor săi. Odată format un set de valori, acesta se poate manifesta în uzanţe, comportamente şi practici, şi se poate concretiza în legi şi constituţii.

În cazul valorilor europene, valori general umane, esenţa lor este exprimată atât de legislaţia europeană, cât şi de comportamentul şi de gândirea cetăţenilor Uniunii Europene. Cunoaşterea acestora este importantă pentru că ele stau la baza societăţii Europene, spaţiu la care România a aderat, iar Ucraina intenţionează s-o facă. De asemenea, pe temeiul lor se aşează legislaţia comună europeană, ele aparţinând deja unui anumit stil de viaţă, însuşit de majoritatea europenilor.

Demnitatea umană este una dintre valorile europene care exprimă respectul faţă de diversitatea culturală şi lingvistică, asigurând astfel îmbogăţirea patrimoniului cultural. Asemenea ei, libertatea individului contribuie la progresul general al societăţii, oferind cetăţenilor europeni posibilitatea de a decide liber asupra locului şi condiţiilor şi oportunităţilor de dezvoltare. O altă valoare europeană – democraţia – se referă la implicarea şi responsabilizarea europenilor, la intensificarea participării lor civice, în

28

condiţiile egalităţii şi pluralismului, ale justiţiei şi siguranţei, unităţii şi solidarităţii. În ceea ce priveşte toleranţa şi nediscriminarea, acestea sunt condiţii de bază pentru promovarea şanselor egale pentru toţi, prin acceptarea diversităţii şi conştientizarea beneficiilor pe care le poate aduce aceasta în funcţionarea Uniunii Europene.

Este cât se poate de evident că niciuna dintre valorile europene nu

poate fi respinsă de societatea românească, de societatea ucraineană sau de membri acestora, cu atât mai mult cu cât, la originea lor, se află valorile şi preceptele creştine cele mai respectate, cele mai înalte principii morale enunţate de-a lungul mileniilor de marii gânditori ai Europei, ideile cele mai luminoase care au stat la temelia lumii moderne. Constituţiile celor două state consfinţesc aceleaşi principii şi valori, astfel încât se poate crede că românii şi ucrainenii au fost pe deplin racordaţi la valorile europene încă înainte de a face parte din Uniunea Europeană.

În ceea ce priveşte setul de valori tradiţionale ale Bucovinei şi locuitorilor ei, acesta nu se află în contradicţie cu valorile europene. Se constată, totuşi, că atunci când nu convine ceva din disciplina sau rigoarea cu care se aplică concret valorile europene, există reacţia de revendicare a dreptului la valori diferite, aşa-zis tradiţionale, fără a se avea o reprezentare

29

clară a lor. De aici decurge şi necesitatea unei dezbateri ample, care să ajute la o definire corectă a identităţii, personalităţii şi vocii proprii în concertul european. Respectând valorile europene, vor putea fi identificate, promovate şi dezvoltate, în armonie cu acestea, creaţiile specifice ale spiritualităţii şi culturii româneşti şi ucrainene.

Tânăra generaţie, cea care pune bazele lumii viitoare, este şi cea care trăieşte un proces de acomodare cu mutaţiile de ordin economic, social, educaţional şi cultural ce au avut loc şi continuă să se desfăşoare în ultima perioadă istorică în România şi Ucraina. Noi modele culturale, noi ierarhii valorice corelate cu exigenţele şi nevoile reclamate de viaţa socială se profilează cu o dinamică foarte sporită. Adaptarea la aceste cerinţe extinde spaţial şi accelerează temporal gradul de unitate mentală şi de comunicare interculturală. Dacă simpla necunoaştere a „celuilalt” poate genera relaţii tensionate, atunci multiculturalismul, prin ,,strategia proiectelor comune” – adică prin aducerea reprezentanţilor acelor culturi la identificarea unor interese comune – poate deveni un instrument în construcţia stabilităţii sociale, culturale, regionale. Pentru Bucovina, o astfel de întreprindere începe cu dialogul intercultural menit să asigure cunoaşterea reciprocă şi întărirea respectului pentru „celălalt”, în contextul realităţii complexe a societăţii de azi, caracterizată prin coexistenţa diferitelor identităţi culturale. Ecumenismul – fie el religios ori laic – apare ca fiind absolut necesar atât în evitarea generalizării conflictelor, cât şi în crearea bazelor unei societăţi care să asocieze dreptul la solidaritate cu dreptul la diversitate.

Cine spune intercultural spune, în mod necesar, plecând de la sensul plenar al prefixului inter-: interacţiune, schimb, deschidere, reciprocitate, solidaritate obiectivă; spune, de asemenea, dând deplinul înţeles termenului cultură: recunoaşterea valorilor, a modurilor de viaţă, a reprezentărilor simbolice la care se raportează oamenii în interacţiunea lor cu altul şi în înţelegerea lumii. Abordarea interculturală, se arată într-o lucrare editată de Consiliul Europei, nu este o nouă ştiinţă, nici o nouă disciplină, ci o nouă metodologie ce caută să integreze în interogaţia asupra spaţiului educaţional datele psihologiei, antropologiei, ştiinţelor socialului, politicii, culturii, istoriei. Interculturalitatea vizează o abordare a diferenţelor culturale, o strategie care ia în consideraţie specificul spiritual sau de alt gen (diferenţa de sex, diferenţa

30

socială sau economică etc.), evitând, pe cât posibil, riscurile ce decurg din schimburile inegale dintre culturi sau, şi mai grav, tendinţele de atomizare a culturilor. Cu ajutorul său pot fi identificate aspecte negative – precum

favorizarea stereotipurilor, negarea, în sens destructiv, a diferenţelor şi desconsiderarea valorii acestora, ignorarea istoriei şi raportarea exclusivă la realitatea imediată) ca şi cele pozitive – adică adoptarea unei perspective pluridisciplinare, recunoaşterea că „noi suntem toţi pluri-culturali”, depăşirea rezistenţei la schimbare, văzută ca

„ameninţare identitară”, deconstruirea stereotipurilor şi reconsiderarea etnocentrismului în relaţie cu etno-relativismul.

Şi în Bucovina – ca spaţiu de interferenţă şi convergenţă culturală – pentru a face trecerea de la deziderat la realitate, dialogul intercultural trebuie să beneficieze de condiţii politice. Este bine ştiut faptul că interculturalitatea s-a dezvoltat într-un cadru democratic, adică acolo unde au fost garantate şi respectate libertatea cetăţeanului (personală, de conştiinţă, de expresie, de asociere), pluralismul politic, votul universal, accesul neîngrădit la educaţie, economie concurenţială etc. Aplicarea principiilor pluralismului, esenţial ideii de democraţie, în politicile vizând domeniul cultural, a dat roade; din contra, regimurile totalitare au practicat eliminarea forţată a diferenţelor, prin impunerea monoculturii, fie ea o construcţie identitară anterioară (neamul, poporul, naţiunea etnoculturală), fie o sinteză nouă, de tip ideologic (omul nou, poporul, oamenii muncii, cetăţenii de bine etc.). Iată de ce dialogul multicultural trebuie să dea profunzime conceptelor de naţiune, cetăţenie, popor, pentru ca înţelegerea acestora într-un sens larg, inclusiv, să normalizeze mediul de contact intercultural, făcându-l astfel mai puţin vulnerabil în faţa ideologiilor extremiste ori a excluderii sociale şi culturale.

În ceea ce priveşte abordarea interculturală din perspectivă legislativă, ea este facilitată de documente care protejează diversitatea şi care clarifică noţiuni-cheie (naţiune, limbă naţională, cultură naţională, etnie, cetăţenie etc.) pentru a oferi o bază juridică adecvată dezvoltării relaţiilor interculturale şi un cadru legislativ care să menţină în echilibru raporturile dintre majoritate şi minoritate. Uniunea Europeană acordă din ce în ce mai mare atenţie sprijinirii programelor transfrontaliere atât la nivelul graniţelor sale externe şi interne, cât şi la nivelul regiunilor de graniţă ale ţărilor candidate, urmărind îndeplinirea cadrului legislativ specific şi necesar unei cooperării fructuoase. Din acest punct de vedere, Bucovina are un aport important în privinţa

31

conştientizării oportunităţilor de abordare a problemelor comune, de fiecare parte a graniţei, prin încurajarea unei atitudini pozitivă în vederea schimbului de idei şi informaţii, prin utilizarea resurselor legislative ale ambelor comunităţi.

De asemenea, dialogul intercultural eficient este favorizat şi de stabilitatea economică, de economia bazată pe libera iniţiativă şi liberul schimb, de relaţiile economice la nivel regional, inter-regional, internaţional şi de turism. Relaţiile de afaceri transfrontaliere şi companiile multinaţionale constituie, la rândul lor, un capitol important în preocupările pentru studiul comunicării interculturale, impulsionând cercetarea în domeniul interculturalităţii. Descentralizarea administrativă şi autonomia locală sunt factori favorizanţi pentru dialogul intercultural, mai ales prin atenţia acordată diversităţii locale şi priorităţilor comunităţii, atunci când condiţiile politice şi legislative sunt îndeplinite. Schimbul de experienţă între reprezentanţi ai administraţiei publice locale din judeţul Suceava şi regiunea Cernăuţi facilitează, în acest sens, crearea unor legături directe între regiuni şi comunităţi aflate de o parte şi de alta a frontierelor de stat, în virtutea competenţelor autorităţilor locale, aşa cum sunt ele definite în legislaţia naţională. Printre instrumentele principale de dezvoltare a cooperării la nivel administrativ şi economic în Bucovina se numără programul „Phare Cross-border Co-operation” (Phare CBC), în cadrul căruia relaţia dintre România şi Ucraina s-a dovedit a fi una de succes încă de la începuturile sale. Fondurile alocate de către Comisia Europeană s-au axat pe câteva priorităţi majore, descrise în Documentul Comun de Programare care reprezintă baza programului CBC româno-ucrainean. Atât pe partea ucraineană cât şi pe cea română a graniţei, dar în cadrul aceleiaşi Bucovine istorice, o parte a resurselor de finanţare a fost utilizată pentru realizarea unor proiecte de dezvoltare a infrastructurii de transport (puncte de trecere a frontierei şi modernizarea drumurilor publice: „Dezvoltarea unei reţele alternative de transport între România şi Ucraina” şi „Reabilitarea vechilor coridoare transcarpatice în regiunea istorică Bucovina DJ 175 Benea-Moldova-Suliţa” – proiecte solicitate de către Consiliul Judeţean Suceava), precum şi pe realizarea unor proiecte de protecţia mediului şi dezvoltare economică („Management comun Români-Ucraina pentru protecţia calităţii aerului” – proiect organizat de către Universitatea „Ştefan cel Mare” din Suceava, „Apă curată” şi „Caravana ecologistă Săptămâna verde: promovarea dezvoltării durabile prin cooperarea transfrontalieră româno-ucraineană” – proiecte solicitate de către Asociaţia „Grupul Ecologic de Colaborare –Bucovina”, „Mediu Plus – Reducerea impactului deşeurilor asupra mediului, probleme şi soluţii transfrontaliere” aparţinând Fundaţiei Corona – filiala Suceava, „Forumul Economic Regional

32

Bucovina” – proiect derulat de către Consiliul Judeţean Suceava). Una dintre iniţiativele de succes are ca obiectiv promovarea potenţialului turistic al Bucovinei, de o mare diversitate şi care oferă posibilitatea practicării unei largi game de forme de turism pe toată durata anului. Privatizarea sectorului a contribuit la realizarea de investiţii pentru modernizarea infrastructurii turistice, şi în consecinţă a calităţii serviciilor turistice, iar fondurile alocate de Uniunea Europeană s-au datorat şi unor proiecte precum „Info Bucovina – Campanie de Informare Turistică pentru Regiunea transfrontalieră România-Ucraina” – propus de către Universitatea „Ştefan cel Mare” din Suceava, „Antreprenoriat turistic în zonele Suceava şi Cernăuţi”, „Turismul-instrument pentru o dezvoltare durabilă” – derulat de către Primăria comunei Suceviţa şi „Dezvoltarea pe termen lung prin intermediul turismului în Carpaţii de Nord” aparţinând Primăriei oraşului Câmpulung Moldovenesc. Dacă beneficiarii direcţi ai acestor proiecte sunt atât tinerii – studenţi ori absolvenţi de universităţi, cât şi IMM-urile care caută oportunităţi de dezvoltare transfrontalieră în domeniul turismului, beneficiarii indirecţi sunt partenerii implicaţi care îşi extind aptitudinile de a crea un mediu antreprenorial concurenţial.

Cât priveşte informarea corectă şi diversă a opiniei publice şi evitarea clişeelor lingvistice depreciative la adresa unor etnii sau grupuri culturale, acestea sunt de mare importanţă pentru realizarea comunicării interculturale. Mass-media poate generaliza folosirea unei terminologii „corecte din punct de vedere politic” şi poate influenţa opinia publică în sensul unei mai bune receptări a principiului pluralismului şi respectului. De asemenea, este esenţială existenţa instituţiilor care să susţină dialogul intercultural prin politici culturale, prin manageriat şi marketing cultural, prin comunicare şi cercetare ştiinţifică interdisciplinară asupra relaţiilor interculturale. Ele sunt în măsură să protejeze şi promoveze beneficiile multiculturalismului prin punerea în valoare a diversităţii culturale locale, a experienţei şi creativităţii comunităţii în propriul spaţiu spiritual, iar în anumite situaţii sunt benefice pentru încurajarea creaţiei originale de valoare, care să potenţeze expresia valorilor spirituale general umane, aflate la confluenţa culturilor. „Promovarea cooperării transfrontaliere prin intermediul cărţilor, al filmelor şi al publicităţii” (sub egida Asociaţiei Difuzorilor şi Editorilor – patronat al Cărţii (ADEPC) Filiala Suceava) este doar un exemplu din seria proiectelor lansate în vederea încurajării schimbului informaţional în zona transfrontalieră. Pe aceeaşi direcţie se înscrie şi iniţiativa Asociaţiei Regionale de Educare a Adulţilor Suceava care, în colaborare cu Centrul pentru Parteneriat Social Cernăuţi şi Şcoala Populară de Arte „Ion Irimescu” Suceava, a derulat proiectul „Unind tinerii din Suceava şi Cernăuţi prin arta filmului”, ca un

33

exerciţiu de valorificare a potenţialului creativ al aproximativ 28 de tineri pasionaţi de artele vizuale şi de tehnica video. Scopul final al acestui demers a fost crearea unui instrumentar bilingv de tehnică de film, înfiinţarea a două Cluburi ale Filmului de Scurt Metraj – unul în Cernăuţi şi unul în Suceava, a un centru de arte vizuale funcţional la Suceava, a unui centru on-line de promovare a producţiilor transfrontaliere de film de scurt metraj, dar şi a unei reţele transfrontaliere funcţionale a tinerilor creatori de film.

Un alt exemplu al dialogului intercultural îl oferă educaţia, componentă definită adeseori ca abordare care recunoaşte interdependenţele sau interacţiunile sociale, culturale şi economice ale grupurilor etno-culturale

dintr-o anumită regiune, dintr-o provincie sau dintr-un spaţiu care transcede frontierele unui singur stat. Alături de posibilitatea învăţământului în limba maternă şi încurajarea competenţei individuale în limbi de circulaţie internaţională, educaţia presupune luarea în considerare a pluri-lingvismului local, ca nivel real de dezvoltare interculturală al comunităţii; de altfel, de educaţia civică depinde aprofundarea principiilor

pluralismului în relaţiile socio-culturale. Educaţia interculturală în şcoală se adresează tuturor tinerilor, încercând să-i sensibilizeze la respectarea diversităţii, toleranţei şi solidarităţii, altfel spus, la acceptarea „diversităţii în unitate şi a unităţii în diversitate”. Unul dintre conceptele care se repetă în încercarea de definire a educaţiei interculturale este toleranţa, a cărei regulă principală este: „Tratează-i întotdeauna pe ceilalţi aşa cum ţi-ar plăcea să fii tratat tu însuţi!”. Toleranţa presupune şi urmarea altor principii cum ar fi: respect faţă de persoană, respectarea libertăţii de alegere, respectarea stilului de viaţă a fiecărui om, responsabilitatea faţă de semeni, reciprocitatea în relaţiile dintre oameni, empatie etc. Dimensiunea toleranţei devine astfel o modalitate de dezvoltare a creativităţii şi personalităţii tinerilor, cei care trebuie să îşi asume opinia pe care o au şi să o argumenteze. Toleranţa şi solidaritatea sunt, de altfel, formele de cunoaştere a alterităţii, contactul cu celălalt dovedindu-se a fi cea mai bună modalitate de interogare a propriei identităţi culturale. În funcţie de context, orice formator intercultural trebuie să aibă iniţiative pentru generarea şi întreţinerea respectului reciproc, a toleranţei interculturale şi interetnice.

Programele interculturale orientate social introduc modificări atât la nivelul şcolii, cât şi la nivelul contextului cultural şi politic, scopul fiind acela de a creşte toleranţa culturală şi rasială, de a reduce prejudecăţile etc. Promovarea toleranţei, a deschiderii, a respectului, a comuniunii cu alteritatea,

34

odată cu conştientizarea complexelor intra- şi interculturale reprezintă finalitatea educaţiei interculturale, atât de necesară formării competenţei interculturale. La fel de bine, educaţia continuă contribuie la susţinerea reciprocă a persoanelor de vârstă adultă şi a celor de vârstă şcolară, promovând dialogul intercultural ca instrument care să-i ajute pe cetăţenii europeni să obţină cunoştinţe şi aptitudini de a acţiona într-un cadru mai deschis şi mai complex, aşa cum au demonstrat-o şi participanţii la proiectul „RO-UA mente” derulat de către Asociaţia Regională de Educare a Adulţilor Suceava. Cum educaţia interculturală vizează pregătirea viitorilor cetăţeni europeni în aşa fel încât ei să facă cea mai bună alegere şi să se orienteze corect în contextele multiplicării sistemelor de valori, adaptarea sa la potenţialul cultural al Bucovinei este o necesitate. Aici, întâlnirea şi dialogul culturilor sunt inevitabile, la fel ca şi exploatarea simbolurilor comune, a elementelor culturale asemănătoare care fac o breşă şi pot facilita „trecerea” dintr-o „lume” (cu valorile ei) în alta, mai bogată şi mai permisivă la valori eterogene. Proiecte precum „Discover Bucovina” (Consiliul Judeţean Suceava), „ROUA Bucovina: Rădăcini culturale, oameni şi locuri, Unitate prin tradiţie, Atracţii turistice naturale (Fundaţia Naţională Humanitas), „Arta sculpturii manuale şi tradiţie în Bucovina” (Asociaţia „ABA DEL TIN” Suceava), „Păstrarea şi valorificarea patrimoniului cultural mobil din Bucovina” (Complexul Muzeal Bucovina), Olimpiada UNESCO „Tineret pentru cultură” (Fundaţia Centrul Regional de Resurse ONG Suceava) contribuie la consolidarea valorilor interculturale, ca fundament al comunicării şi înţelegerii reciproce.

În consecinţă, valorile europene, ca repere de bune practici în contactele interculturale trebuie susţinute în spiritul cooperării şi coexistenţei, al acelui „animus cooperandi – animus cohabitandi - animus convivendi”), la care au aspirat, de-a lungul istoriei, locuitorii Bucovinei. Abordând fluent şi realist trecutul şi civilizaţia regională, fructificând pluralitatea culturală într-un dialog care să contribuie la îmbogăţirea experienţei „celuilalt”, Bucovina poate experimenta beneficiile multiculturalităţii, în dimensiunea sa umană, europeană, tolerantă, nediscriminatorie, solidară şi progresistă.

BIBLIOGRAFIE SELECTIVĂ

Antonesei L., Paideia. Fundamentele culturale ele educaţiei, Editura Polirom, Iaşi, 1996

35

Bârsan C., Convenţia Europeană a Drepturilor omului, vol. I, Drepturi şi libertăţi, Editura All Beck, Bucureşti, 2005

Carp R., Proiectul politic european, de la valori la acţiune comună, Editura Universităţii din Bucureşti, Bucureşti, 2006

Cociuban A., Extinderea Uniunii Europene si România, Editura Apimondia, Bucureşti, 2002

Cucoş C., Educaţia. Dimensiuni culturale şi interculturale, Editura Polirom, Iaşi, 2000

Dasen P., Perregaux C., Rey M., Educaţia interculturală, Editura Polirom, Iaşi, 1999

Duverger M., Europa de la Atlantic la Delta Dunării, Editura Omegapres, Bucureşti, 1991

Ferréol G., Dicţionarul Uniunii Europene, Editura Polirom, Iaşi, 2001 Morin E., Gândind Europa, Editura Institutului European, Iaşi, 2008 Nedelcu Mioara, Construcţia europeană, Editura Tipo Moldova, Iaşi, 2008 Zaiţ D. (coordonator), Management intercultural: valorizarea diferenţelor

culturale, Editura Economică, Bucureşti, 2002 www.brctsuceava.ro www.ipp.md/files/Publicatii/2003/iulie/Pr~Roscovan.doc

36

ÎMPREUNĂ PRIN BUCOVINA

Simona-Claudia Rădăşan Colegiul Naţional “Mihai Eminescu”

Cling, cling, cling… Ultimul sunet al clopoţelului şi a sosit clipa… Gândul poartă aripi de amintiri şi se întoarce în timp…

Sâmbătă (31.01.2009) era prima zi… Prima zi din ceea ce urma a fi o plăcută aventură. Soare, glasuri vesele, emoţii, şi suflete ce purtau speranţe şi vise. Privirile urmăreau cu zâmbet şi lumină chipul doamnei coordonatoare, Lidia Stărică.

După ce s-au făcut prezentările, am participat la primul curs, “Istorie locală şi mediu local”, susţinut de domnul profesor Florin Pintescu.

A doua zi, duminică, tema cursului s-a intitulat “Tradiţii, sărbători şi

obiceiuri”, iar profesorul care ne-a împărtăşit din cunoştinţele dumnealui în acest domeniu a fost consultantul de specialitate, domnul profesor Aurel Gheorghe Prepeliuc.

37

Cele două cursuri au urmărit formarea, implicarea şi exersarea noastră, a tinerilor din Suceava şi Cernăuţi, în promovarea cunoaşterii reciproce a istoriei şi a tradiţiilor comune.

Luni, marţi şi miercuri am avut aplicaţii practice şi vizită tematică la muzee şi mănăstiri.

Mai vechea activitate extraşcolară, sau mai noua activitate extracurriculară, excursia îşi justifică existenţa prin argumente antinomice extrem de solide: valoarea instructivă, dar şi cea formativă, participarea individuală şi cea colectivă, paralela teorie-practică.

A “merge la locul faptei”, a putea spune “am văzut cu ochii mei”, a căpăta certitudini, iată câteva puncte care fac din excursie cea mai complexă lecţie pe viu. Este o lecţie de viaţă despre valoare şi respect, despre relaţii şi emoţii, despre bucuria trăirii şi trăirea bucuriei alături de semenii tăi.

În excursia din cadrul programului „Tinerii-promotori ai valorilor europene”, am devenit, pentru o vreme, cu toţii, parteneri în demersul comun de cunoaştere a părţii de sud a Bucovinei.

Locurile vizitate, printre care Mănăstirile Voroneţ, Moldoviţa, Suceviţa, Putna, au devenit “descoperirile” noastre. În peregrinările prin Bucovina am cunoscut frumuseţi unice şi am şters colbul aşezat de istorie pe diferite monumente. Acestea sunt “comori care nu se pot vedea nicăieri în altă parte”, “ceea ce nu poate oferi nici o altă ţară din lume”, a opinat reputatul bizantinolog şi orientalist Josef Strzygowski.

Într-adevăr, ele sunt unice în lume, prin arhitectura ce caracterizează epoca de glorie a Moldovei şi prin pictura exterioară. Mănăstirile din Bucovina fac parte din patrimoniul UNESCO, fiind înscrise din anul 1993 în catalogul “Marile monumente ale lumii”.

Ultimul curs urmat, intitulat “Valori europene - repere de bune practici în contacte interculturale”, a fost şi cel mai interesant. Doamna profesoara Harieta Mareci ne-a prezentat tema în programul Power Point, într-o manieră captivantă.

Am înţeles că, respectând valorile europene, vom putea identifica, promova şi dezvolta în armonie cu acestea creaţiile specifice ale spiritualităţii şi culturii româneşti şi ucrainene.

Timpul a bătut din aripi şi iată clipa în care stăteam toţi la masă, îmbrăcaţi în haine elegante, împărtăşind ultima seară petrecută împreună în Suceava. Au fost câteva ore minunate, în care ne-am simţit cu toţii bine. Ne-am cunoscut, ne-am împrietenit, ne-am distrat şi ne-am bucurat împreună de succese, dar venise momentul să ne luam “La revedere”…

Diplomele au fost înmânate şi fiecare dintre noi a ţinut un mic discurs în faţa celorlalţi.

38

Acum ne luăm “La revedere”, dar vom păstra mereu memoria bucuriilor sau a temerilor. Toate acele clipe, dincolo de amintire, când totul era o noutate, vor face parte pentru totdeauna din noi. La fel şi bucuriile pe care le-am trăit împreună.

Vreme trece… Vreme vine… Ne vom aminti însă mereu şi mereu…

39

TINERII – PROMOTORI AI VALORILOR EUROPENE

Mădălina – Florina Zaharia Liceul cu Program Sportiv Suceava, România

Nu ştiu ce cred ceilalţi colegi ai mei despre rezultatul acestui proiect, dar pentru mine este unul foarte important deoarece în primul rând am cunoscut oameni noi şi mi-am făcut prieteni noi, lucru care pentru mine este esenţial în viaţă.

Ziua de sâmbătă, zi în care ne-am văzut pentru prima oară a fost oarecum ciudată deoarece eram înconjurată de o mulţime de persoane necunoscute, persoane pe care la început nu ştiam cum să le abordez. După deschiderea oficială a şcolii de iarnă (deschidere realizată de coordonatorul proiectului, doamna profesoară Lidia Stărică) am avut primul contact cu elevii din Cernăuţi. Pot spune că ne-am împrietenit destul de repede şi am găsit uşor teme de discuţie. Tot în aceasta primă zi a avut loc şi primul curs la care am luat parte „Istorie locală şi mediul local”, curs susţinut de consultantul de specialitate prof. Florin Pintescu. La acest curs s-a discutat despre trecutul Bucovinei, dar şi despre prezentul acesteia. Legătura dintre noi şi cei din partea de nord a Bucovinei s-a realizat foarte repede deoarece şi de-a lungul cursului noi am schimbat diferite idei.

În cea de-a doua zi deja totul era diferit de prima zi deoarece nu mai eram înconjurată de oameni necunoscuţi, ci de noi colegi. În această zi am avut al doilea curs susţinut de consultantul de specialitate prof. Aurel – Gheorghe Prepreliuc „Tradiţii, sărbători şi obiceiuri”. În prima pauză deja schimbăm păreri şi impresii despre prima zi de curs, facem comparaţii între cele două zile şi cele două teme şi aflam primele impresii ale elevilor din Cernăuţi despre Suceava şi despre locul în care sunt cazaţi. De asemenea, de-a lungul cursului fiecare a povestit despre obiceiurile din zona din care provenea şi astfel am putut asemăna şi deosebi cele două zone care alcătuiesc Bucovina. Seara deoarece colegii noştri doreau să cunoască ceva nou şi să vadă ceva interesant, am hotărât sa mergem la „Iulius Mall”. Cei din partea de nord a Bucovinei au rămas plăcut impresionaţi de cele văzute.

În cea de-a treia zi, luni, prietenia dintre noi s-a conturat pentru că toţi am mers într-o scurtă excursie la Mănăstirea Humorului – Voroneţ – Moldo-viţa. Timpul petrecut pe drum a fost de-a dreptul distractiv deoarece am cântat, am ascultat muzică, am făcut nenumărate poze şi am povestit tot felul de în-

40

tâmplări amuzante. Aceste minunate mănăstiri au fost din nou un lucru cu care să ne mândrim deoarece cei din Ucraina au rămas impresionaţi în faţa măreţiei lor şi a priveliştilor care le înconjurau. Totul s-a petrecut foarte repede încât nici nu ne-am dat seama când a trecut timpul şi am fost nevoiţi să plecăm acasă.

Ziua de marţi, cea de-a patra din program, a constat într-o vizită

tematică la Muzeul Etnografic Hanul Domnesc, Muzeul de Istorie Suceava, Muzeul Satului Bucovinean Suceava, Curtea Domneasca Suceava, Cetatea de Scaun Suceava. A fost interesant şi distractiv, cu toate că vremea nu a fost foarte prietenoasă cu noi.

Ziua următoare a fost cea mai importantă pentru mine deoarece am mers în vizită la Biserica Bogdana Rădăuţi, Putna şi Suceviţa. A fost distractiv pentru că noi deja ne cunoşteam după patru zile petrecute împreună şi am putut să comunicăm mult mai bine. Drumul a fost plin cu peripeţii deoarece la un moment dat circulaţia a fost oprită pentru câteva minute în plină feerie a iernii. La amiază am mers la Popasul Turistic Bucovina pentru a lua prânzul. Cu toţii am rămas impresionaţi de ospitalitatea celor de acolo. Foarte interesantă a fost şi vizita la Mănăstirea Putna deoarece ghidul de acolo a fost foarte primitor şi prin povestirile sale nu ne-a lăsat să ne plictisim nici o

41

secundă. Ziua a trecut foarte repede şi seara la întoarcere toţi eram puţin supăraţi că nu a putut dura mai mult.

Joi a fost ultima zi de curs, „Valori europene – repere de bune practici în contacte interculturale” şi a fost susţinut de consultantul de specialitate prof. Harieta Mareci. Cursul a fost de-a dreptul interactiv deoarece la sfârşitul lui am avut o temă de lucru pe grupe formate atât din suceveni cât şi din ucraineni pentru a vedea dacă colaboram bine împreună. Părerea mea e că rezultatul a fost cel dorit.

Ziua de vineri a fost foarte tristă deoarece ştiam cu toţii că este ultima zi petrecută împreună şi nu puteam să ne împăcăm cu ideea asta. Fiecare dintre noi avea o umbră de tristeţe în suflet deoarece nu ştiam când ne vom mai reve-dea. Seara a avut loc cina festivă într-un local foarte elegant şi într-o companie foarte plăcută. Elevii din Suceava au îndrăznit să ia primii cuvântul şi să mul-ţumească profesorilor pentru timpul pe care l-au petrecut împreună şi pentru tot ceea ce au rămas în urma acestui schimb de experienţă. Şi cu această ocazie doamna profesoară Lidia Starică a luat cuvântul şi a oferit diplome disemina-torilor de informaţii cu privire la Bucovina istorică. Pot spune că a fost cel mai impresionant şi emoţionant moment deoarece fiecare dintre noi am adresat câte o urare celor prezenţi acolo. Petrecerea s-a încheiat în jur de miezul nopţii când ne-am luat rămas bun şi ne-am îndreptat fiecare spre casa sa.

Sincer îmi pare foarte bine că am luat parte la acest proiect şi aştept cu nerăbdare ziua în care noi va trebui să plecăm în Ucraina şi să ne revedem prietenii.

42

IMPRESII

Pavel Berlinschii Şcoala Medie Ostriţa, Cernăuţi, Ucraina

Mie mi se pare că a fost un vis această vizită la Şcoala de vară la Suceava. Într-un timp aşa de scurt să afli aşa de multe, a fost posibil datorită organizatorilor acestui proiect.

Pe mine totul m-a impresionat foarte tare. În primul rând cazarea într-un cămin care semăna cu un hotel de cinci stele, masa la timp şi gustoasă, iar cursurile profesorilor despre istoria neamului nostru a fost ceva nou pentru noi. Mie, personal mi-au mai plăcut şi sala în care am ascultat lecţiile, Universitatea „Ştefan cel Mare”, clădirile noi, coridoarele luminoase si pline de verdeaţă, studenţii cu cartea în mână aşteptând să intre la examene.

Pentru prima dată am vizitat muzee legate de istoria neamului nostru, am văzut frumuseţea Carpaţilor, împodobiţi cu zăpadă, ca o mireasă în ziua nunţii. Totul a fost foarte bine şi rămânem cu fruntea plecată în faţa organizatorilor.

43

MAI SPLENDID DECÂT TOŢI CE AU TRĂIT

prof. Silvia Caba – Ghivireac, Liceul “Gheorghe Asachi”, Herţa, regiunea Cernăuţi, Ucraina

Eminescu e Voievodul de necontestat al limbii române. E mai marele

cuvintelor în care iubim, visăm, ne bucurăm şi plângem. Chiar ele, cuvintele, l-au ales Domnul lor.

Ca om, căci aşa s-a ivit el pe lume, în chip de om, Eminescu a avut nevoie de numai 39 de ani de viaţă pământească pentru aşi desăvârşi ctitoria, apoi s-a resorbit în eternitate. E greşit să credem că a murit. Eminescu a însuşit ca nimeni altul supremul sacrificiu de a nu învăţa niciodată să moară şi prin el i-a fost hărăzită această nemurire şi limbii române.

Ne eşti Luceafăr, logodit cu Ieniul, Şi vei rămâne – aşa şi-n viitor.

Prin ani vrei trece…Şi peste milenii Vei fi iubit mereu de-al tău popor.

N-ai cunoscut în veacul tău oraţii Pentru comoara ce ne-ai dăruit. Dar dăinui-vei peste generaţii,

Mai splendid decât toţi ce au trăit! („La teiul lui Eminescu”)

44

MAI BOGAT SUFLETEŞTE

Ion Ioneţ Şcoala Medie Ostriţa, Cernăuţi, Ucraina

Am avut multe bucurii în viaţă, dar cel mai fericit am fost atunci când am aflat că voi avea posibilitatea să vizitez oraşul Suceava din România.

Nu ştiam cum trăiesc fraţii noştri din România, nu plecasem niciodată din Ucraina, nici nu am putut dormi liniştit în noaptea 29 ianuarie, dinaintea plecării spre Suceava.

Dar timpul a zburat şi am ajuns în Suceava unde am fost întâmpinaţi de coordonatorul de proiect, care a avut mereu grijă de noi.

Am înţeles că încă mult ne mai trebuie să putem vorbi limba română, aşa de frumos ca fraţii noştri din România.

Mi-a plăcut deschiderea şcolii de vară unde au fost prezenţi rectorul universităţii, consulul general al Ucrainei la Suceava, asistentul de proiect, prof. univ. dr. Ştefan Purici, fost absolvent al şcolii noastre.

Vreau să vă spun un cuvânt aparte despre excursiile organizate care au avut un farmec deosebit, fiindcă nici un elev din şcoala noastră n-a avut posibilitatea să vadă perlele spirituale ale Bucovinei. Mă voi întoarce acasă mai bogat sufleteşte şi le voi povesti la toţi despre cele 7 zile petrecute cu fraţii noştri din Suceava.

45

„UNITATE ÎN DIVERSITATE”

Mihai Herghelegiu Colegiul Economic „Dimitrie Cantemir” Suceava, România

„Unitate în diversitate”, reprezintă deviza după care „funcţionează” Uniunea Europeană. Tinerii, consider că reprezintă categoria de populaţie căreia i se acordă o mare doză de credibilitate, deoarece noi tinerii putem promova adevăratele valori morale şi etice.

Participând la acest proiect am observat cum noi tinerii putem sa relaţionăm, cu toate că provenim din ţări diferite, consider că am pus în practică, la o scară mai redusă deviza „Unitate în diversitate”. În această săptămână am realizat că pe noi, bucovinenii, nu ne poate separa nimeni şi nimic, nici măcar o graniţă.

Personal, în ziua deschiderii, totul mi s-a părut ciudat, parcă am intrat in contact cu o altă dimensiune, cu o altă lume. Treptat am început să îmi fac prieteni, realizând că fac parte dintr-un grup care promovează valorile europene şi care era caracterizat de sociabilitate şi înţelegeri (toleranţă).

În drumeţiile care au urmat, am avut plăcerea sa descopăr, împreună cu cei din Cernăuţi că Bucovina reprezintă un tărâm magic, cu multe mistere, legende care încă mai fascinează şi astăzi.

Împreună am descoperit că turismul reprezintă un avantaj, o caracteristică esenţială a Bucovinei contemporane. De cele mai multe ori, peisajul montan seamănă cu cel din Elveţia. Bucovina, în special regiune de sud este foarte bogată în biserici şi mănăstiri decorate pe pereţii exteriori cu fresce unice în lume. În general, în cadrul mănăstirilor, se regăsesc elemente de arhitectură bizantine, gotice şi renascentiste.

În timpul călătoriei, am avut ocazia să admirăm peisajul de basm care împodobeşte Bucovina şi care o face unică.

Un mare cronicar, denumea Bucovina ca fiind un „tărâm al aurului”, iar in concluzie, putem spune că Bucovina, fie ea de nord sau de sud, a fost, este şi va rămâne un tărâm magic, vrăjit şi cu multe mistere, legende care încă mai fascinează şi astăzi.

46

BUCOVINA ISTORICĂ

Delia - Ioana Simion Colegiul de Artă “Ciprian Porumbescu” Suceava

O mirifică poveste a călăuzit lin, pe muguri de rouă spre jurnalul amintirilor mele. Această poveste este experienţa petrecută alături de nişte tineri deosebiţi care mi-au devenit colegi in decursul acestui proiect de promovare a valorilor europene.

Colegi din România, dar şi din regiunea Cernăuţi, au făcut ca acest proiect să fie atât interesant, cât şi unul amuzant, de vis. Alături de ei, dar şi de profesorii coordonatori am învăţat foarte multe lucruri despre istoria Bucovinei, tradiţiile şi obiceiurile acestor meleaguri, am colaborat la diverse teme, am vizitat muzee şi mănăstiri, am devenit mai toleranţi, dar nu în ultimul rând ţin sa precizez că ne-am distrat de minune. Cu toate că la început eram mai reţinuţi, totuşi ne-am apropiat şi în decurs de mai puţin de o săptămână am devenit foarte buni prieteni, parcă ne cunoşteam de-o viaţă.

Mă copleşeşte o stare de melancolie când mă gândesc că aceste clipe fascinante sunt pe sfârşite, dar ne rămân ca amintire jocurile, glumele, impresiile depănate împreună, pozele şi filmuleţele. Sunt foarte nerăbdătoare să merg alături de colegii mei din România în Cernăuţi, să îi vizităm pe colegii noştri care ne-au fost părtaşi la desfăşurarea proiectului din ţara noastră, dar şi în schimb de experienţe.

În ciuda faptului că ei vorbesc şi altă limbă decât a noastră şi ne desparte o graniţă care pentru mine nu are o mare importanţă, eu îi consider ca fiind fraţii noştri. Sunt oameni simpli, cu credinţa în Dumnezeu, sufletişti, sociabili şi cu un simt al umorului debordant.

În aceste zile, cât am stat în compania lor m-am simţit minunat, am învăţat cuvinte ruseşti şi ucrainene, ne-am depănat amintiri şi am făcut jocuri sportive.

Datorită profesorilor ne-am îmbogăţit bagajul de cunoştinţe despre Bucovina de azi şi Bucovina istorică, am analizat diverse fragmente de istorie şi ne-am simţit uniţi din toate punctele de vedere.

În programul şcolii de vară din cadrul proiectului “Tinerii-promotori ai valorilor europene” mi-am făcut prieteni noi, am descoperit că Bucovina este un tărâm de basm în care predomină misterul, legendele reuşind să impresioneze chiar şi în ziua de azi. Suntem puternic pătrunşi de dorinţa

47

conservării unei simbolisticii tradiţionale, ceea ce ne arată inepuizabilele posibilităţi creatoare de frumos, oferind celor care cercetează arta şi istoria Bucovinei, un prilej de meditaţie asupra civilizaţiei societăţii tradiţionale.

În decursul anilor, bucovinenii atât din partea nordică, cât şi din cea sudică a Bucovinei, au fost uniţi datorită credinţei, istoriei şi spiritualităţii, şi a rezultat un popor închegat sufleteşte.

48

БУКОВИНА – ЛОКАЛЬНА ІСТОРІЯ ТА ЛОКАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

Флорін ПІНТЕСКУ

Історичне минуле, традиції міжетнічного і міжкультурного

спілкування, сучасний стан і перспективи європейської інтеграції оправдовують епітет регіону між «Сходом і Заходом», як назвав Буковину Еріх Бек – автор бібліографій, які в тій чи іншій мірі стосуються цього краю. З географічної, геополітичної та культурної точки зору, Буковина є регіоном, де узагальнення й інтерференції продовжують бути заохочені. Отож, з географічної точки зору ця провінція відноситься до сходу Європи. З точки зору геополітики Буковина певний період часу була регіоном, розташованим на пересіченні зон впливу Австрійської, Російської та Османської імперій. А з культурної точки зору, завдяки перебування у складі австрійської (австро-угорської) держави, цей регіон протягом 1775-1918 рр. належав до центральноєвропейської культурної зони. Належність до центральноєвропейського культурного простору сприяла привнесенню та консолідації німецької культури в «країні букових лісів». Цей широкий і непростий процес відбувся переважно завдяки німецьким та єврейським Kulturträger-ам («носіям культури»), чиїми мовами були німецька або ідиш. Приналежність до центральноєвропейського культурного простору трохи ослабла протягом 1918-1944 рр. і дуже сильно у 1944-1989 рр. Після 1989 р. і Чернівецька область, і Сучавський повіт почали поступово відновлювати свої контакти з центральноєвропейським культурним простором і цей процес ще не закінчився. В наші дні історична провінція Буковина розділена на дві частини: її південь утворює Сучавський повіт Румунії, а північ відомий як Чернівецька область України.

Особлива історична доля цієї провінції почалась у середні віки, коли Буковина стала ядром, навколо якого утворилась феодальна держава Молдова, і регіоном зі жвавим духовним життям, сконцентрованим переважно навкруг відомих монастирів (Путна, Молдовіца, Сучевіца, Воронец, Арборе тощо). Така ситуація є характерною для всього православного сходу, ці монастирі були одночасно центрами релігійної духовності та осередками культури. До

49

кінця XVIII ст. життя населення Буковини, яке було переважно румунським, проходило в умовах запізнілого, патріархального феодалізму, в явному протиріччі з тодішніми реальностями економічного і суспільного життя західно-центральної Європи. Феодальне суспільство Буковини почало поступово орієнтуватися на сучасність після 1775 р., коли Османська імперія уступила цей край Габсбурзькій (австрійській) імперії за Кучук-Кайнарджійським мирним договором. У 1786 р. ця провінція була передана до складу Галіції і стала її 19-м адміністративним «округом» (Czernowitzer Kreis). Така ситуація збереглась до 1849 р., коли Буковина була проголошена автономною провінцією австрійської династії. Австрійська (з 1867 р. Австро-угорська) імперія володіла цією територією (10500 км2, приблизно 60-а частина площі імперії) до 1918 р. За цей період Буковина пережила багато трансформацій, які призвели до зміни демографічного, економічного, політичного, етнічного і культурного аспектів, що надало

іми регіонами. Перед тим, як

їй особливого статусу порівняно з сусідн бути

анексо

о

, 20,26%

о

яо

их т ч

ваним Австрійською імперією, населення Буковини було мал численим. Перепис населення 1772-1773 рр. зафіксував на Буковині 84514 осіб, які проживали у 266 селах і трьох містах. Етнічний склад населення виглядав таким чином: 64,23% румуніврутенів (українців), 7,06% гуцулів, 3,14% циганів, 2,86% євреїв, 1,26% росіян, 0,54% поляків та… 20 німців. Поступов кількість населення Буковини виросла вражаючим чином завдяки організованої колонізації, до кої вдались австрійці особлив в економічн цілях, а спонтанної колонізації, під ас якої багато людей добровільно переселялись на Буковині через

те, що умови життя були тут більш сприятливими порівняно з їх рідними

50

місцями. У 1869 р. кількість населення Буковини складала 511964 жителів, а останній австрійський перепис населення (1910) показав 798355 жителів, які представляли такі національності: 273354 румунів (34,24%), 305101 українців (38,22%), 73073 німців (9,15%), 95.778 євреїв (12%), 36211 поляків (4,54%), 14838 «інші національності» (1,85%). За цим переписом румуни складали більшість населення на півдні, а українці на півночі Буковині. Незважаючи н зу илля австрійської адміністрації ров ти індустріалізацію провінції, так і не вдалося змінити її переважно аграрний характер. В австрійській Буковині існувала розвинута харчова промисловість, провінція була справжнім постачальником сиро-молочної та м’ясної продукції для імперії. Переважно аграрний характер провінції не вдалося змінити і в міжвоєнний період, коли Буковина перебувала у складі Королівства Румунії.

а сп ес

Політичне життя Буковини в австрійський період заслуговує особливою уваги завдяки тому, що воно протікало в руслі громадянського спокою та взаємної толерантності, що рідко зустрічалося в Європі. Буковинське політичне життя базувалось на важко реалізованому на практиці так-званий «Ausgleich» (що приблизно означає «компроміс») між різними етнічними групами імперії. Тому Буковина стала справжнім оазисом цивілізованого політичного життя порівняно з навколишніми регіонами, а політика «Ausgleich» забезпечила існування імперії аж до 1918 р.

Протягом 1775-1918 рр. австрійська провінція Буковина стала етнічним і культурним реципієнтом, де проживали представники 8 національностей, які сповідали 11 релігійних конфесій. До 1919 р. виникла своєрідна міжетнічна солідарність еліт Буковини, спричинена передусім необхідністю використання німецької мови в буковинських армійських полках, школах та адміністративних органах. Історик Адольф Армбрустер описав в алегоричній формі цю ситуацію, коли за карточним столом (ця гра користувалась великою популярністю в австрійській Буковині) можна було почути аж чотири мови залежно від національності гравців. На рівні простого, особливо сільського населення Буковини прототип цього homo bucovinensis важче проаналізувати через існування певних конфесійних і мовних бар’єрів з однієї сторони, а також часту зміну мови органів державної адміністрації (румунської, німецької, української) з іншої сторони. Ця обставина уповільнила, а згодом і припинила мовне та культурне уодноманітнення регіону, який не зміг перетворитись на реальну політичну одиницю, перебуваючи на протязі історії австрійською, румунською або українською провінцією.

51

В період, коли Буковина була провінцією Королівства Румунії (1918-1940; 1941-1944), проявились з однієї сторони старі австрійські культурні і адміністративні традиції, а з іншої сторони була нав’язана модель централізованого керівництва старого королівства Румунії, при якому місцева автономія була менш розвинута порівняно з періодом австро-угорської монархії. Після 1947 р., коли комуністичний режим опанував всією Буковиною (на півночі радянський, а на півдні румунський комуністичний режим), культурні традиції та особливий характер Буковини майже повністю були знищені. Сьогодні як на півночі Буковини (Чернівецька область), так і на півдні провінції робляться спроби, і не без успіху, відновити ці старовині культурні традиції.

Історія Буковини – це в основному історія етнічних громад, які тут проживають і вносять свою лепту в її економічно-культурний розвиток. Тому ми стисло представимо низку значних, переважно культурних елементів історії основних етнічних громад Буковини.

Орієнтація австрійської Буковини на центральноєвропейські економічні, культурні та цивілізаційні форми відбувалась переважно зусиллями німців та євреїв. Перші німецькі колонії на Буковині (у Преліпки та Садгорі) виникли ще до приєднання Буковини до австрійської держави (1770-1774). Найвідоміші німецькі колонії на Буковині виникли в населених пунктах Стара Гута, Якобень, Воєводяса, Фрасін, Пелтіноаса, Фретеуць, Кирлібаба, Бедєуць, Мілішеуць, Іцкань. Німецькі колоністи були переважно хліборобами та ремісниками. Завдяки їх завзятої праці Буковина досягла значного економічного розвитку і майже вийшла на центральноєвропейські стандарти добробуту та рівня життя. Буковинські німці створили багато культурних товариств, які продовжили свою діяльність у міжвоєнний період, але пізніше були заборонені комуністичними режимами як на півночі, так і на півдні Буковини. У більшості заснованих ними колоній вони створили так-звані «католичні читальні» (Der katholische Leseverein). Крім цього, в німецьких громадах існували філії банку Raiffeisen або товариства німецьких католицьких жінок (Verein Katholisch-deutscher Mädchen Jugendbund). Значна частина буковинських німців емігрувала в Німеччину під час другої світової війни згідно плану німецької влади щодо повернення на батьківщину (Heim ins Reich) німців із північно-східної Європи. Сьогодні кількість німців на Буковині є незначною.

Євреї прийшли на Буковину ще під час російсько-турецької війни, яка закінчилась Кучук-Кайнарджійським мирним договором (1774), і займались в основному ремеслами, орендарством і торгівлею. Після 1774 р. посилилось їх переселення з Галичини та Польщі на Буковину.

52

Завдяки своїм практичним та підприємницьким духом, на кінець ХІХ ст. євреї займали домінуючі позиції в усіх сферах економічного життя Буковини і стали завзятими пропагандистами німецької культури і цивілізації на цих землях. Така ситуація збереглась практично до початку другої світової війни. Буковинські євреї створили багато культурних товариств. Їх переважна кількість перебувала у Чернівцях, де вони продовжували діяти і в міжвоєнний період. У цьому місці існувало культурне товариство Safa Iwria, мета якого було поширення використання староєврейської мови через будівництво шкіл. З 1920 р. дуже активним у Чернівцях було сіоністське товариство «Poale Zion», яке пізніше створило «Асоціацію виховання єврейських робочих «Ber Borochow». Йому належали бібліотека, дитячий садочок і початкова школа для дітей. «Poale Zion» підготовило сотні молодих працівників сільського господарства, які після другої світової війни змогли застосувати в Ізраїлі отримані знання. Основне єврейське спортивне товариство на Буковині було «Macabi» із Чернівців, яке займалось спортивною підготовкою молодих євреїв та їх вихованням в дусі сіоністських ідеалів.

Єврейська громада Буковини пройшла через катастрофу Голокосту під час другої світової війни, коли більшість євреїв (особливо з півдня Буковини) була депортована до Трансністрії. За режимом Антонеску влада прийняла рішення про депортацію, починаючи з 9 жовтня 1941 р., євреїв із Сучавського і Чернівецького повітів до Трансністрії. До початку депортації на півдні Буковини проживало 24000 євреїв, з яких 20 травня 1942 р. було депортовано до Трансністрії 23821, а 179, яких вважали вкрай необхідними для економіки регіону, були звільнені від депортації. 13 жовтня 1941 р. до Трансністрії були відправлені останні ешелони з депортованими євреями з повітів Редеуць та Кимпулунг. Перша група євреїв повернулась з Придністров’ї у грудні 1943 р. Єврейська громада вже не змогла оправитися після Голокосту і відновити свою значну роль в економіки, управлінні та культурі Буковини. Окремі особи, такі як Віоріка Агарич, мер Чернівців Траян Попович, Сімеон Гиз із Волівців, Рауль Шорбан та інші, виявили велику мужність і духовну гідність і спасли від депортації та знищення багато євреїв, за що отримали почесне звання «Праведник народів» від держави Ізраїль. Сьогодні процент єврейського населення Буковини є незначним.

Поляки Буковини займались в основному хліборобством, але, на відміну від румунів та українців, мали велику кількість службовців. Значне місце серед буковинських поляків займали так-звані górali («горці»), які емігрували на початку XIX ст. із Чадека (Czadec), що тепер

53

знаходиться у Словаччині, і оселились на окраїнах сьогоднішніх Чернівців, а також у населених пунктах Тереблече, Глибока, Красна – Стара Гута, Новий Солонець, Плеша, Пояна Мікулуй, Лауренка, Дунавець, Давідени – Здраб, Панка, Нижні Петрівці.

Культурна активність буковинських поляків у міжвоєнний період відзначилась наявністю багатьох культурних товариств. Крім Сучавського і Чернівецького польських будинків (Dom Polski), у Чернівцях діяли Товариство польської молоді, Об’єднання польських жінок, товариство Polska Maciecza w Scolny w Rumunji, Товариство польських учителів тощо. Крім цього поляки мали багато читалень та літературних товариств. Під час комуністичного режиму діяльність цих товариств стала неможливою. Після другої світової війни значна кількість польського населення Буковини виїхала до Польщі (1945, 1946 та 1947 рр.) і поселилась у західних областях (на так-званих «повернутих територіях»), відвойованих від Німеччини. Ця етнічна група також має незначний демографічний процент на Буковині.

Українці Буковини були переважно хліборобами і займали мажоритарну позицію на півночі провінції, зберігаючи її до цих пір. Ще з кінця XIX ст. вони відкрили велику кількість читалень у різних буковинських населених пунктах. У міжвоєнний період у Чернівцях існували два українських театри, які пропагували народні традиції, український національний одяг, героїзм запорозьких козаків у боротьбі за захист України тощо. Водночас у цей період на Буковині виходили українською мовою газети «Час», «Хліборобська правда» та «Рада». Разом з тим, як результат здійснення офіційної політики «румунізації» в міжвоєнний період, біля 1926 р. були закриті всі публічні школи Буковини, в яких предмети викладались українською мовою. За результатами загального перепису населення та помешкань 1930 р. українці займали майже 29,2% населення Буковини, а румуни представляли приблизно 45%.

Як і українці, буковинські румуни були переважно землеробами. За весь період австрійської адміністрації вони зберегли свою кількісну перевагу на півдні Буковини, однак на рівні усієї провінції втратили поступово свою суспільну, економічну та культурну перевагу (яка безперечно належала їм до 1775 р.). Під керівництвом активної інтелектуальної еліти, вони відкрили багато читалень та культурних товариств, серед яких чільне місце належить Товариству румунської культури і літератури на Буковині, товариствам «Румунська школа» та «Арбороаса».

54

Під час комуністичного режиму етнічна структура населення Буковини зазнала суттєвих змін. Кількість румунського населення Чернівецької області зменшувалась, що характерно і для українського населення Сучавського повіту. У даному випадку можна говорити про «етнічну гомогенізацію», яку проводили колишні комуністичні режими. Ця етнічна гомогенізація відображена в переписах населення. За результатами перепису населення України 2001 р. у північній частині Буковини, Герцаївському краї та частині північної Бессарабії (території, що входять до складу Чернівецької області) проживало майже 919 тисяч мешканців, серед яких 75% українців, 19,8% румунів, а 5,3% належало росіянам, німцям та представникам інших національностей. За даними перепису населення та помешкань Румунії, проведеному у березні 2002 р., у Сучавському повіті зареєстровано понад 688 тисяч жителів, серед яких румуни мають абсолютну більшість (майже 663 тисяч осіб). Цей же перепис зафіксував значну кількість етнічних українців (8514), ромів (9186), поляків (2609), росіян старообрядців (2543) та німців (1773).

З точки зору рельєфу та природних ресурсів, місцеві середовища Сучавського повіту і Чернівецької області багато в чому схожі за потенціалом та видами економічної діяльності.

Сучавський повіт розташований у північно-східній частині

Румунії, його територія охоплює 8553,5 км2 і посідає друге місце в країні

55

(після повіту Тіміш), займаючи 3,6% від площі Румунії. Цей повіт має 5 муніципій (Сучава, Редеуць, Фелтічень, Ватра Дорней та Кимпулунг Молдовенеск), 11 міст (Броштень, Кажвана, Долгаска, Фрасін, Гура Гуморулуй, Літень, Мілішеуць, Салчя, Сірет, Солка та Вікову де Жос), 98 комун і 396 сіл. Сьогодні населення повіту налічує понад 700000 жителів. Повіт має багату і різноманітну гідрографію. Основні річки повіту – Бистриця, Дорна, Молдова, Сірет, Шомузул Маре та Сучава – багаті рибою.

Рельєф Сучавського повіту виділяється своєю різноманітністю (в основному плоскогір’ям, пагорбами та горами) і містить багато мінеральних ресурсів (марганцевої руди, міді, свинцю, цинку, торфу, солі, будівельних порід), джерел мінеральної води, хвойних і листвяних лісів, пасовищ. Ліси займають понад 52% території повіту, що означає понад 7% всього лісового фонду Румунії. Найпоширенішими породами сучавських лісів є смерека, ялина та бук. Повіт має чудові умови для здійснення туризму. Економічна структура повіту сприяє ефективному розвитку сільського господарства, переробки деревини, виробництва будівельних матеріалів і туризму.

Значне місце в економіці Сучавського повіту належить видобувній промисловості, де переважає добича та переробка металоносної руди і переробна промисловість (металургія, металеві конструкції та вироби, машинобудування, виробництво медичних або оптичних апаратів і приладів, деревообробка, целюлозно-паперова та картонна промисловість, виробництво продуктів харчування і напоїв, одягу, шкіряних виробів та взуття тощо). У повіті вирощують переважно картоплю, кукурудзу, зернові, кормовий та сахарний буряк, а жителі гірських районів займаються в основному скотарством.

Основні туристичні об’єкти повіту складають архітектурні пам’ятники середньовіччя (Сучавська фортеця, монастир Замка, господарський ансамбль «Ханул домнеск» у Сучаві, монастирі Воронец, Сучевіца, Путна, Драгомірна, Гумор, Слетіоара, келія самітника Даниїла), а також природні красоти (низовина Дорн, жіночі каміння, природоохоронні об’єкти Поноаре та Лучіна). Завдяки наявності середньовічних архітектурних пам’ятників тут особливо розвинутий культурно-релігійний туризм. Цей вид туризму зосереджений навколо зон Ватра Дорней, Кимпулунг Молдовенеск, Путна, Гура Гуморулуй і взагалі у населених пунктах поблизу монастирів. Іншою формою відпочинку є лікувальний туризм, який практикується особливо в низовинах Дорн та Кимпулунга. Багато туристів відвідають цю зону, де

56

їх приваблює лікувальні можливості, мінеральні джерела, чисте повітря, інші ресурси, які сприяють лікуванню деяких захворювань.

Територія Чернівецької області займає 8100 км2 (1,3% території України). Чернівецька область має 11 сільських районів (Вижницький, Герцаївський, Глибоцький, Заставнянський, Кельменецький, Новоселицький, Путильський, Сокирянський, Сторожинецький і Хотинський). Вона має 11 міст, 8 селищ міського типу і 398 сіл. У квітні 2008 р. населення Чернівецької області налічувало 903600 осіб.

Чернівецька область розташована у південно-західній частині України і охоплює три різні натурально-географічні зони: лісостепову, яка розташована на території між річками Прут і Дністер, передгірську – між Карпатами та Прутом і гірську, яка знаходиться в Буковинських Карпатах. Межуючи з Івано-Франківською, Хмельницькою та Винницькою областями, Чернівецька область має щільну мережу вокзалів, шляхів та ліній електропередач.

Густа гідрографічна мережа Чернівецької області складається в основному із 75 малих річок, довжина яких перевищує 10 км. Найголовнішими річками є Дністер, Прут, Серет та Черемош. За офіційними даними, культивовані землі займають 59,8% загальної площі області, ліси та інші лісогосподарські угіддя – 31,7%, забудовані землі – 4,8%, болотисті землі – 0,2%, непокриті рослинністю землі – 1,2%, водні поверхні – 2,3%.

На території Чернівецької області розвинута переробна промисловість, в якій сконцентровано майже 90% промислового потенціалу області, а також видобувна, деревообробна, целюлозно-паперова металургійна промисловість. В сільському господарстві вирощують в основному злакові, зернобобові культури, картоплю та соняшник. Тваринництвом займаються особливо індивідуальні господарства.

Нині в області надається великої уваги розвитку туристичної індустрії. Основні об’єктами, які обслуговують цю інфраструктуру, є спортивно-оздоровчий комплекс Цеціно м. Чернівці, туристичні комплекси Мігове, Лекече та Садніста у Вижницькому районі, туристичний комплекс Зелена діброва у Глибоцькому району, яхт-клуб Дністер у Кельменецькому районі, туристичний комплекс Сонячна долина у Новоселицькому районі, туристичний комплекс Дністер і санаторій Чайка у Сокирянському районі, база відпочинку Аква плюс і туристичний комплекс Панський маєток у Сторожинецькому районі, база відпочинку Смерекова хата у Путильському районі.

57

Якщо порівняти економічні потенціали Сучавського повіту і Чернівецької області, стає очевидним, що обидва адміністративно-територіальні одиниці мають приблизно однакові види економічної діяльності, а характер їх господарства є переважно аграрним, типовим для нерозвинутих країн. Водночас основною економічною галуззю, яка може дати швидкі прибутки в обох адміністративно-територіальних одиницях і забезпечити загальне економічне зростання Буковини, є туризм. В рамках цієї галузі великий потенціал має культурний туризм, особливо його спрямованість на середньовічне або австрійське минуле Буковини, що надає можливість використати місцеву історію. Для агротуризму, який має ідеальні умови розвитку як на півночі, так і на півдні Буковини, найбільш сприятливим є локальне середовище, що характеризується багатоетнічністю і національно-релігійною толерантністю.

Використання після 1989 р. локальної історії і локального середовища Буковини в умовах європейської інтеграції відбулось у першу чергу шляхом відновлення і розповсюдження традицій європейської, транскордонної кооперації. Завдяки безгласної підтримки центральних та безпосередньої участі регіональних органів влади, розпочався широкий процес висвітлення історії Буковини в місцевих ЗМІ Румунії та України. Логічне продовження цього процесу може ефективно відбуватись шляхом транскордонної кооперації в рамках єврорегіонів «Карпатський» і «Верхній Прут», до якого входять як Сучавський повіт, так і Чернівецька область.

З адміністративно-територіальної точки зору Румунія бере участь в діяльності Карпатського єврорегіону повітами Біхор, Ботошань, Сату Маре, Селаж і Бистриця, а Україна Івано-Франківською, Львівською, Чернівецької і Закарпатською областями. Членами Єврорегіону «Верхній Прут» є Бричанський, Єдінецький, Фелєштський, Глоденський, Окницький та Ришканський райони Республіки Молдова, Чернівецька та Івано-Франківська області України, Сучавський та Ботошанський повіти Румунії.

З метою посилення транскордонного співробітництва, що обов’язково передбачає використання локальної історії та локальних середовищ, у Сучаві створено Регіональне бюро транскордонної кооперації Сучава для кордону Румунія–Україна. Основним завданням цієї організації є «забезпечення сталого розвитку румунсько-українських прикордонних регіонів шляхом просування міжрегіональної, внутрішньої та міжнародної кооперації та підтримки місцевих ініціатив».

58

Використанню місцевої історії та місцевих середовищ Буковини в рамках транскордонного співробітництва та європейської інтеграції сприяє ціла низка особливих історичних обставин.

Після 1989 р. був відновлений вислів homo bucovinensis («вигаданий» у 1956 р. Гансом Прелітчем, який мав на увазі переважно тип «буковинця» Австро-угорської імперії) – прототип толерантного індивідуума, який розмовляє щонайменше двома мовами і є прихильником мирного міжетнічного співіснування. Спеціалісти з історії Буковини порівняли міжетнічну співпрацю на Буковині із становищем у Тіролі та Кіпрі і на їх думку буковинська «модель» переважає. Поширення на міжнародному рівні специфічних буковинських цінностей міжетнічної і міжрелігійної толерантності після 1990 р. відбувається в загальному контексті європейської багатокультурності та інтеграції. Крім цього, поштовхом для всесвітнього розповсюдження певних аспектів локальної історії та традицій міжетнічної співпраці Буковини є наявність багатоетнічної «буковинської» діаспори від Канади до Австралії, що проходить через Європу та Азію.

Сприятливий розвиток феномену європейської інтеграції може призвести до відродження деяких цінностей старої австрійської Буковини, чудово помічених німецьким істориком Емануелем Турчинським, знавцем проблем Буковини. Він вважав, що буковинці в австрійській Буковині «ототожнювали» себе зі сталою законодавчою системою, толерантністю та суспільно-культурним прогресом. Водночас, лояльність до цих цінностей не означала нелояльності до власної етнічної або релігійної громади. Саме цей історичний факт із минулого Буковини представляє сьогодні квінтесенцію європейської інтеграції, яка базується на інтеграції історичного минулого та використанні місцевого середовища.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Bănăţeanu Tancred, Arta populară bucovineană, Bucureşti, 1975 Bucoveanu Cj. Nicolae, Învierea şi reînvierea în riturile, credinţele şi obiceiurile

românilor, Suceava, 2006 Cojocaru Nicolae, Cântece, obiceiuri şi tradiţii populare româneşti, Bucureşti, 1984 Cojocaru Nicolae, Tradiţii la cultul creştin, Suceava, 2004 Ghinoiu Ion, Obiceiuri populare de peste an, Bucureşti, 1997 Lutic Marcel, Timpul sacru – Sărbătorile de altă dată, Iaşi, 2008 Marian Simion Florea, Înmormântarea la români, Bucureşti, 1995 Marian Simion Florea, Naşterea la români, Bucureşti, 1995

59

Marian Simion Florea, Nunta la români, Bucureşti, 1995 Marian Simion Florea, Sărbătorile la români, 3 vol., Bucureşti, 1994 Niculiţă-Voronca Elena, Datinile şi credinţele poporului român, Iaşi, 1998 Pamfile Tudor, Sărbătorile la români. Studio etnografic, Bucureşti, 1997 Pop Dumitru, Obiceiuri agrare în tradiţia populară românească, Cluj-Napoca, 1989

60

ТРАДИЦІЇ І ЗВИЧАЇ НА БУКОВИНІ

Аурел Георге ПРЕПЕЛЮК

«Те, що ми вважаємо пустою вірою, колись було правдою, яка або втратила свою основу, або зносилась настільки, що стала сьогодні голою формою, подібною на шкаралупу яйця, з якого на протязі часу висох весь зміст».

Джордже Кошбук

В умовах галопуючої глобалізації, на фоні багатонаціонального характеру буковинської цивілізації, етнографія призвана поставити своє плече у справі пізнання чи визнання ідентичних рис всіх етнічних груп, які співіснують на Буковині. Як зазначає проф. Ал. Зуб, «не тільки вражаючі руїни, старі грамоти і книги характеризують певний народ, а і його усна творчість, звичаї, одяг, народні пісні, які відкривають доступ до етнічної особливості».

Буковина є колискою сучасної європейської цивілізації, існування цієї провінції пройшло через три виразні етапи. У першому етапі, який розпочався захопленням австрійцями цієї частини Молдови і закінчився після першої світової війни, відбулися більш-менш контрольовані процеси колонізації представниками інших національностей (німцями, євреями, українцями, гуцулами, поляками, словаками, угорцями тощо). Вони принесли з собою власні традиції і звичаї, які протягом століть переплелись із народною румунською духовністю.

В умовах міжвоєнної Румунії етнічна обстановка провінції загалом збереглась стабільною, але під час останньої світової війни і після неї в етнічній структурі населення відбулись кардинальні зміни. Наприкінці цього періоду зникли майже повністю німці, євреї та вірмени, а Буковина була розділена, в результаті чого північна її частина, населена переважно слов’яномовними жителями, перейшла до України.

Проживаючи у багатокультурному регіоні, міжетнічні інтерфе-ренції були неминучими, а політичні перетворення, які відбулись на протязі часу, спричинили глибокі зміни в суспільно-культурній структурі всіх національностей. Співжиття призвело до виникнення культурної інтерференції, мирного співіснування, спільною участі у багатьох драма-тичних історичних подіях, змішані шлюби мали ефект солідаризації

61

членів відповідних громад та сприйняття або навіть запозичення чужих елементів культури, приймаючи та сприймаючи відмінності.

Традиції і звичаї в їх церемоніальному контексті пов’язані з

подоланням початкового стану, приграничних зон, які є характерними як для біологічного (народження, смерть) і соціального циклу (шлюб), так і для календарного часу.

В загальних рисах їх можна розділити на дві великі категорії: а) традиції і звичаї життєвого або сімейного циклу, яких ще

називають перехідними обрядами (народження, одруження, смерть); б) календарні традиції і звичаї: Різдво, Новий Рік, Пасха, зелені

свята тощо. Румунські народні традиції є складовою частиною європейської та

світової духовності, вони мають дако-романські корні і відносяться до християнства.

Багато з них виникло ще в дохристиянський період, на них нашарувались християнські ідеї та вірування, що сягають переважно в народному християнстві. Народні звичаї можуть бути охарактеризовані і як комунікаційні дії, якщо вони містять високі моральні цінності.

62

КАЛЕНДАРНІ ТРАДИЦІЇ І ЗВИЧАЇ

У минулому свята торкались трьох суттєвих аспектів життя наших предків: найкращий зв’язок з Богом, можливість консолідації громади у справжньому духовному сприйняттю свята та гармонізація громади з усім всесвітом. Святкові обряди є історичним свідченням певної архаїчної ментальності, доказом незапам’ятної давнини народу, стремлінням до консервації його етнічної сутті.

Зимові свята: Різдво, Новий рік, Водохреща є святами, які на протязі року мають фіксовану дату. Оскільки в духовному житті релігійна складова переважає, то існують певні розбіжності між православним населенням, особливо румунами і українцями, та протестантами і католиками, в даному випадку німцями, угорцями, полякам тощо.

Православні вірять, що на Різдво відкриваються могили і із них виходять душі покійних, тому існує традиція, згідно якої ввечері перед Різдвом столи залишаються накритими для померлих. На Буковині, в деяких румунських селах колядники надівають маски, а самі колядки є по суті відгуком стародавніх традицій. Для німців особливим символом Різдва (Адвента) завжди була ялинка, а під час різдвяних торжеств почесне місце займав Віфлеєм або «Чудотворний день».

Новорічні звичаї охоплюють колядки, поздоровлення з використанням дзвіночка, дотепного бичка, танці ряджених під оленя, кізочку, бабусю, щедрівки сіячів, яких дуже полюбляють і використовують румуни, українці чи гуцули, а католики зустрічали новорічну ніч як свято Святого Сильвестра, тоді відбувався і карнавал (Fasching), учасники якого надівали маски, в т.ч. демонічних персонажів.

Цикл різдвяних і новорічних свят закінчується святкуванням Водохреща Господнього (6 січня). Тепер християнські обряди освячення води, хрещення віруючих чи опускання хреста в воду переплітаються з багатьма народними звичаями очищення і залякування злих духів, серед яких у румун виділяється вигук «Кіралейса» від грецького «Kirie eleison» (Господи помилуй!).

Багатством традицій та звичаїв відрізняються також великі, королівські свята, дати яких міняються, на відміну від пасхальних свят, які визначаються заздалегідь.

Дуже улюбленим допасхальним святом для румунів, гуцулів і українців Буковини є Вербна Неділя. Означаючи пробудження природи, її символами є вербні гілки з бруньками, яких освящають у церкві.

Але найголовнішим християнським святом вважається

63

Воскресіння Христове або Пасха. На Буковині, як і у всіх християн пасхальними символами є пасочки, свічки, крашанки і писанки та пасхальне ягня.

Діти і дорослі, всі беруть участь у святковому пасхальному

полуночному богослужінні – літургії, по закінченні якої всі вітаються словами «Христос воскрес!» і стріляють у повітря із невеликих рушниць. Запалена у церкві свічку гасять зранку вдома, роблячи на стелі знак хреста із її диму.

На Великдень жителі сіл ідуть на кладовище, де «чокаються» крашанками і їдять крашені яйця. Наступного дня у буковинських католиків існував звичай поливання, коли жінки і чоловіки поливали один одного водою або парфумами. Сьогодні цей звичай зустрічається у молоді тільки місцями.

Зелені свята завершають пасхальний цикл, який триває 50 днів після Пасхи. Їх ще називали днем померлих, коли всі поминали душі покійних рідних і близьких. Символом Зелених свят є липова гілка.

Іншим аспектом багатих буковинських традицій і звичаїв є дні святих, які в народі вважаються великими святами. Отож, румуни та православні слов’яни шанують цілу низку свят, як, наприклад, Сорока

64

святих (9 березня), що зберігає мотиви початку сільськогосподарських робіт. Напередодні Св. Георгія (23 квітня) ґазди кладуть біля воріт дерен з гілкою зеленої верби, що має подвійне значення –сповіщення пробудження природи і захист пасовищ та сіножать від злих духів. Свято Івана Купали (22-23 червня) прийшло на заміну старих дохристиянських свят сільськогосподарського або натуралістичного змісту; за традицією, із жовтих польових квітів плетуть віночки, в яких вплітають колоски пшениці. Петрівське свято (29 липня) на честь Святих Апостолів Петра і Павла символізує в народному календарі середину сільськогосподарського літа і період жнив.

Німці або поляки теж святкували свої свята за католицьким календарем: Св. Миколай (Nicolaustag), Св. Мартин, день Св. Хреста (21-22 червня), «коли зупиняється сонце», Св. Петро і Павло, паломництво Св. Марії, храм сільської церкви (Kirbal або Kirchweihe) або свято врожаю – Erntedankfest. ТРАДИЦІЇ І ЗВИЧАЇ ЖИТТЄВОГО АБО СІМЕЙНОГО ЦИКЛУ

НАРОДЖЕННЯ ДИТИНИ

Найгарячішим бажанням молодого подружжя і взагалі суттю

одруження є народження дітей. Народні традиції, пов’язані з народженням дитини, є важливими для всієї системи традицій, оскільки це лежить не тільки в основу способу організації сімейного життя, а і функціонування системи успадкування.

Існували кілька ритуальних жестів практичного характеру, які забезпечували законне входження новонародженого в суспільний світ громади, а також чистоту цього акту.

Після народженні повивальна бабка виконувала кілька жестів з метою захисту дитини від негативних впливів і особливо від нівроку, після чого запрошували священика для вигнання злих духів з дому, але до хрещення дитини в церкві, тобто протягом шести тижнів матір не мала права покидати межи оселі.

Після вигнання злих духів з дому і до хрещення дитини рідні і близькі жіночої статі заходили на родини. Найпершою турботою сім’ї було хрестити дитину, оскільки вважалось, що дитина, яка народилась мертвою або умерла нехрещеною, перетворюється на злого духа упиря. Для хрещення батьки вибрали хрещеного, який свідчив у церкві за дитину, а вона ставала його похресником. Хрещений ставав таким чином

65

духовним батьком дитини і вступав в духовний родинний зв’язок з її батьками, які відтепер називались кумами.

За звичаєм православних буковинців, одразу ж після хрещення батьки дитини влаштовували святковий стіл, який називається хрестинами, на честь нових кумів, а запрошені обдаровують дитину грішми та подарунками. Під час хрестин або одразу ж по їх закінченні відбувається купання, тобто ритуальне обмивання похресника або похресниці, а в кінці воду виливають символічно біля кореня якогось дерева.

Іншим обов’язком батьків перед хрещеними є те, що після певного періоду часу вони ідуть до них з подарунками, в основному у вигляді калачів, тим самим скріплюючи кумівство.

У католиків (німців, поляків тощо) існував звичай, за яким хрещена мати дарила дитині подушку, а святковий стіл був набагато скромнішим, на ньому брали участь тільки члени сім’ї.

ВЕСІЛЛЯ

Весілля виникло навколо культового моменту – християнського вінчання: наречений, наречена, весільний батько, церемоніальний стіл, субординація наречених весільним батькам.

Метою одруження є отримати дружину і законних наслідників; підходящим віком для одруження у дівчат становить 15-20, а у парубків 18-30 років.

Справляння весіль відбувалось переважно після закінчення осінньо-польових робіт і особливо у зимні м’ясниці.

Після того, як парубок отримає благословення батьків, він знаходить двох людей – сватів, яким доручає за нього просити руки у батьків дівчини. Потім парубок, у супроводі батьків, близьких родичів та сватів, ідуть сватати дівчину і домовлятися з її батьками про придане для молодої сім’ї. Тепер вирішується день, в якому має відбутись заручення.

Потім дівчина з її батьками їдуть до парубка, на оглядини. Метою оголошення є виявлення перешкод на шляху до

одруження, їх оповіщають в церкві три неділі або свята підряд після закінчення богослужіння.

Якщо батьки дівчини готові до весілля, мають придане і не трапиться нічого непередбаченого, вінчання відбувається за дві-три тижні після заручення.

66

Між тим батьки готуються до весілля: складають меню, домовляються з музикантами, поварихами, а молоді займаються пошуком дружних і дружок (так називають українці і гуцули товаришів молодих, які беруть участь у весільному обряді), а разом із батьками обирають весільних батьків парубка.

Напередодні вінчання, по обіді, дружні (дружки) молодят запрошують на весілля, починаючи з весільних батьків парубка і закінчуючи простими гостями.

За обрядом, наречена повинна мати на голові віночок із польових або інших квіточок, або намисто із срібляних та золотих монет, а наречений має бути оголений одним із своїх дружних.

У румунів, українців та гуцулів, коли день переплітається із ніччю гості приходять до дому нареченого чи нареченої, там, де їх запросили, і приносять різні подарунки, хто скільки вважає за необхідне.

Найбільш урочистий момент під час весілля називається прощенням, коли молоді просять пробачення і благословення батьків перед тим, як піти під вінець.

Після обряду прощення наречений віддає всі подарунки нареченій, а вона в свою чергу дарує свої подарунки нареченому, що називається підношенням подарунків.

Під час вінчання центральне місце займають наречені. По боках, з права від нареченого стоїть весільний батько, а з ліва нареченої – весільна мати, які тримають запалені свічки, прикрашені різнокольоровими стрічками.

На виході із церкви, молодих оточують дружні і дружки, які водять хоровод на церковному дворі. Наречені повертаються кожний до своєї оселі, наречена готується зустріти свого нареченого, який з’являється зі своїми запрошеними.

В центрі стола сидить наречений, а з правої стороні його весільний батько і далі тільки чоловіки, а з лівої сторони сидить весільна мати і виключно жінки. Найстарші та найвидніші стоять ближче до нареченого та весільних батьків. За цим столом сидять тільки одружені пари, для молодих накривають в іншій кімнаті, де вони святкують разом із нареченою. На стіл подають суп, холодець, галушки, інші традиційні блюда. Ставлять пляшки з горілкою.

Після майже трьохгодинного бенкету з танцями, на стіл перед нареченим та весільними батьками ставлять смажену курку, а це означає, що настав час появи нареченої. За наказом весільного батька нареченого, дружні доставляють наречену. Наречений цілує руку свого тестя і саджає свою дружину поруч із собою. Такий самий сценарій повторюється із

67

дружками нареченої, які сідають за спиною у невістки і беруть участь в покритті її голови косинкою – фатою.

Приблизно за півгодини після пов’язання хусткою голови нареченої, коли були подані всі страви, весільний батько нареченого подає знак про початок роздачі подарунків.

Якщо наречений живе в іншому селі, то коли він відправляється додому зі своєю дружиною та дарами, місцеві парубки зупиняють їх і не пропускають, поки не отримають платню у вигляді напитків, яку в деяких місцях називають лисицею.

На наступний після весілля день свято повторюють, але в більш звуженому колі. Запрошують гостей, які були за весільним столом у перший день, а також весільних батьків, рідних нареченої.

У німців співали релігійні пісні в церкві, а також у домі нареченої, де всі гості сідали за весільним столом. Під час весілля подавались специфічні блюда, серед яких були холодець, курячий суп з домашньою вермішеллю, завиванець, шніцель, тістечко.

ПОХОРОНИ

Коли життя умираючої людини добігає свого кінця, першою турботою тих, хто стоїть біля неї, є щоб у його голові горіла свічка.

Покійного одягають в найновіший і найгарніший одяг його життя. На Буковині існує звичай, за яким шиють сорочку одразу ж після кончини – «сорочку смерті» або одягають у весільній сорочці, яку спеціально зберігають для цього.

Прості селяни кладуть померлого лицем до гори на лавицю або на стіл, головою до сходу сонця.

Дзвонять у дзвони перший раз одразу ж після кончини, потім три рази в день. В останній шлях від дому на кладовище дзвонять невпинно.

У румунів, гуцулів, українців після смерті, під час пильнування і похорон померлого оплакують родичі жіночої статті або спеціально запрошені жінки, так-звані плакальниці. На похоронах були обов’язкові кілька атрибутів з чітко визначеною ціллю: ялинка, нагрудна свіча, кутя, освячене вино, древо життя.

Зазвичай покійного тримають дві доби. У румунів покійного не залишають одного на ніч, щоб ніхто із ворогів не вкрав його душу. Кожного вечора або хоча б один раз священик служить панахиду, а в деяких місяцях читають і інші молитви. Колись в народі існували й такі обряди, як оплакування та ігри під час сидіння біля покійного.

68

В руках померлого кладуть хрестик із жовтого воску, а на грудях іконку або дерев’яний хрестик і обов’язково кілька дрібних грошей для човняра його душі. У голови горить свічник з великою свічкою у вигляді калача.

У німців за звичаєм на наступний день після кончини мертвого клали в труну, разом із розарієм та біблією. Під час сидіння біля покійного присутніх угощали за упокой його душі, як у румунів.

Похорони відбуваються на третій день після кончини. Із церкви доставляють прапори, виносять ялинку, древо життя, милостиню, кутю, освячене вино або олію, хрестик, яких несе процесія.

Для того, щоб душа потрапила в рай, потрібні мости. На кладовищі священик знову читає молитву і окропляє покійника освяченим вином або олією.

В більшості сіл Буковини поминки справляють в день похорон, їх повторюють через певні інтервали часу.

У народній практиці існує ціла низка днів для поминання душ померлих предків. В такі дні сусідам, родичам, бідним дітям подають милостиню їжу і напої, а також посуд і одежу. Така практика дуже розповсюджена і в наші дні.

Жалоба (скорбота) виражається в носінні чорного одягу і утриманні від всіляких розваг та може продовжитись від півроку до року. У жінок вона триваліше.

Отож, Буковина є особливим краєм, землею міжконфесійних

інтерференцій, регіоном, в якому толерантність проявилась і проявляється виразніше чим в інших місцях континенту. Всі національності, які жили на теренах Буковини, внесли свою лепту в культурно-економічний розвиток провінції. Деякі з них, сьогодні малочислені порівняно з довоєнним періодом, залишили у спадок матеріальні і духовні здобутки, які потребують захисту з боку мажоритарного населення.

Румунська і українська гостинність відкрила шлях міжетнічного спілкування, яке здавалось неможливим, що призвело не тільки до соціалізації та сприйняттю міжкультурних зв’язків, а і до економічної кооперації на благо цих громад.

Міжкультурне спілкування охоплює всі форми обміну і контактів між різними культурами, обряди і звичаї всіх буковинців: румунів, українців, німців, поляків, словаків тощо, воно продовжуються і збагачується оригінальним чином. Основне багатство традицій і обрядів, пов’язаних із вируваннями у буковинців румунського, українського чи

69

гуцульського походження, є результатом гнучкості та толерантності православної церкви. Римсько-католицька церква не визнає іншої сили, спроможної впливати на стан речей, крім Бога, а толерантність між офіційною релігією та дохристиянськими традиціями є мінімальною.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Bănăţeanu Tancred, Arta populară bucovineană, Bucureşti, 1975 Bucoveanu Cj. Nicolae, Învierea şi reînvierea în riturile, credinţele şi obiceiurile

românilor, Suceava, 2006 Cojocaru Nicolae, Cântece, obiceiuri şi tradiţii populare româneşti, Bucureşti, 1984 Cojocaru Nicolae, Tradiţii la cultul creştin, Suceava, 2004 Ghinoiu Ion, Obiceiuri populare de peste an, Bucureşti, 1997 Lutic Marcel, Timpul sacru – Sărbătorile de altă dată, Iaşi, 2008 Marian Simion Florea, Înmormântarea la români, Bucureşti, 1995 Marian Simion Florea, Naşterea la români, Bucureşti, 1995 Marian Simion Florea, Nunta la români, Bucureşti, 1995 Marian Simion Florea, Sărbătorile la români, 3 vol., Bucureşti, 1994 Niculiţă-Voronca Elena, Datinile şi credinţele poporului român, Iaşi, 1998 Pamfile Tudor, Sărbătorile la români. Studio etnografic, Bucureşti, 1997 Pop Dumitru, Obiceiuri agrare în tradiţia populară românească, Cluj-Napoca, 1989

70

ЄВРОПЕЙСЬКІ ЦІННОСТІ – ОРІЄНТИРИ ДЛЯ ДОБРИХ ПРАКТИК

У МІЖКУЛЬТУРНИХ ЗВ’ЯЗКАХ

Ґарієта МАРЕЧ

У світі, сповненому конфліктами та кризами ідентичності, Саммі Фішер, видавець творів Томаса Манна, сказав якось про одну людину: «Він не є європейцем». «Не є європейцем? – спитав романіст. – Чому?». «Він нічого не взяв із великих ідей людства», – відповів старий видавець. Це було найприроднішим та найбільш зворушливим свідченням думки, що Європа означає гуманізм, а гуманізм уособлює найвищі цінності людства. До речі, не кордони, а цінності визначають об’єднану Європу, а згідно Тлумачному словникові румунської мови цінність означає характер, якість ечей, явищ, дій, якивони повідають потребам та ідеалам цього сусп ьства. інність не є вартістю, якою можна володіти, вона також не є досягнення , яким можна хизуватись. Це основоположний принцип, яким воло ого додержується більша частин суспі ст а у певний істори період. Саме жит розвиваєтьс а принципами, до яких особа прилучається разом із більшістю своїх сучасників. Коли вже сформувався певний набір цінностей, він може проявлятись у звичаях, поведінці та практичних діях, конкретизуватись в законах і конституціях.

Щодо європейськ

р ми дорожить суспільство завдяки тому, що від

іл Ц

м

діє і як

а ль вчний

тя я з

их цінностей, які є загальнолюдськими, їх суть відображена не тільки в європейському законодавстві, а й в поведінці та

71

свідом

зпечуючи таким чином збагаче

уо

хилена румунським суспільством, українським суспільством або їх член

дать європейським цінностям. Тим не менш

можна е

ін

Молода к у ольних,

виховних та культурних змін, які мали місце і ще відбуваються за

ості громадян Європейського Союзу. Їх вивчення є важливим, оскільки вони лягають в основі європейського суспільства, до якого приєдналась Румунія і прагне Україна. Також, на них ґрунтується спільне європейське законодавства, оскільки вони вже відносяться до певному стилю життя, засвоєному більшістю європейців.

Гідність людини – це європейська цінність, яка означає повагу щодо культурного та мовного розмаїття, забе

ння культурного надбання. Разом з тим, індивідуальна свобода сприяє загальному прогресу суспільства, вона надає європейським громадянам можливість свобідного вибору місця, умов та шляхів розвитк . Інша європейська цінність – демократія – стосується участі та відповідальн сті громадян ЄС, посиленню їх громадянської позиції в умовах рівноправ’я та плюралізму, правосуддя та безпеки, єдності та солідарності. Що стосується толерантності та недискримінації, вони є основними умовами надання рівних шансів для всіх через сприйняття багатства та усвідомлення їх користі для функціонування Європейського Союзу.

Цілком очевидно, що жодна з європейських цінностей не може бути від

ами. І це тим більше, що в їх основі знаходяться християнські цінності та принципи, найвищі моральні якості, вироблені протягом тисячоліть великими мислителями Європи, найвищі устої, на яких ґрунтується сучасний світ. Конституції обох держав проголошують ці самі принципи та цінності, тому можна вважати, що і румуни, і українці цілком приєднались до європейських цінностей ще до вступу до Європейського Союзу.

Відносно набору традиційних ля Буковини та її жителів цінностей, вони не супереч

констатувати, що коли комусь щось н подобається в дисципліні та чіткості, з якими застосовуються на практиці європейські цінності, виникає реакція вимагання права на окремі, так-звані традиційні цінності, без їх виразного представлення. З цього виникає необхідність широкого обговорення, яке б допомогло правильному визначенню ідентичності, особистості та окремого голосу в європейському багатоголосному концерті. Поважаючи європейські цінності в гармонії з ними існує можливість ідентифікації, просува ня та розвитку специфічних рис румунської і української духовності та культури.

генерація, я а закладає підвалини майб тнь го світу, також перебуває в процесі акомодації до економічних, суспі

72

останн

а

є термін культу

т я з

у д

т ьке

а тня едні

р а в микультурними», под о ьдля ідентичності ання ипів ерео

ій історичний період в Румунії та Україні. Нові культурні моделі, нові вартісні ієрархії, пов’язані з вимогами і потребами суспільного життя, розвиваються дуже динамічно. Пристосування до цих вимог розширює в просторі і прискорює в часі рівень ментального єднання та міжкультурного спілкування. Якщо просте незнання «іншого» може спричинити напруження стосунків, то багатокультурність, завдяки «стратегії спільних проектів» – тобто приведенню представників інших культур до ідентифікації спільних інтересів – може стати інструментом в установленні соціальної, культурної, регіональної стабільності. Для Буковини таке завдання починається з міжкультурного діалогу, який призначений забезпечити взаємне пізнання та зміцнення поваги до «іншого» в контексті комплексних реалії сучасного суспільства, для якого є характерні різні культурні ідентичності. Екуменізм – релігійний чи світський – виникає із абсолютної потреби як в уникненні узагальнення конфліктів, так і у створенні основ суспільства, в якому право на солідарність об’єднується з правом на різноманітність.

Той, хто каже міжкультурний, він безперечно має н увазі повний зміст префіксу між-: взаємозв’язок, обмін, відкритість, взаємність, об’єктивна солідарність; також, він охоплює і те, що означа

ра: визнання цінностей, способів життя, символічні представлення людей в процесі їх взаємного спілкування та світосприйняття. Міжкультурне ставлення, зазначається у виданій Радою Європи праці, не є новою наукою чи новою дисципліною. Воно є новою методологією, яка намагає ьс інтегрувати у виховний простір добутки психології, антропології, соціології, політики, культури, історії. Міжкультурність стосується сприйняттю культурних відмінностей, стратегії, яка бере до уваги духовну специфік та інші ві мінності (статеві, суспільно-економічні тощо), уникаючи, наскільки це можливо, ризики від

нееквівалентних культурних обмінів або, що ще серйозніше, енденції до атомізації кул тур. За її допомогою можна ідентифікувати я негативні (сприяння стереотипам, запер чення, в деструктивному сенсі, відмінностей та знехтування їх цінностей, ігнорув ння історії а виключне пристосуван до безпосер х реалій), так і позитивні аспекти, тобто прийняття ної перспективи, визнання ф кту, що сі « є багато-олання опору д змін, які вважают ся «небезпекою », руйнув стереот та п смислення

етноцентризму відносно етнорелятивізму.

багатодисципліна

73

І на Буковині, яка є полем культурної інтерференції та конвергенції, для переходу від стремління до реаль ост міжкультурному діалогу потрібні політичні умови

н і . Широко відомо, що

багаток р

і, плюралізму,

н о

с с т л г

, національна н т

туризм. Транск

ф м р нА

об ,

ульту ність розвинулась в умовах демократії, тобто там, де забезпечуються і додержуються принципів громадянських свобод (особистості, совіст слова), політичного всезагального голосування, необмеженого доступу до виховання, ринкової економіки тощо. Застосува ня принципів дем кратичного плюралізму в політики відносно культури дало свої плоди; і навпаки, тоталітарні режими вдавались до силового згладжування відмінностей, а також насадження монокультури або як попередня ідентична структура (рід, народ, етнокультурна нація), або як новий, ідеологічний синтез (нова людина, народ, добропорядні громадяни тощо). Тому багатокультурний діалог має поглибити концепції нація, громадянство, народ для того, щоб їх сприйняття і в широкому сенсі нормалізувало б середовище міжкультурних контактів, зміцнюючи таким чином їх імунітет до екстремістських ідеологій або соціального та культурного виключення.

Що то ує ься міжку ьтурно о сприйняття з огляду на законодавство, то воно забезпечується документами, які захищають різноманітність і визначають ключові поняття (нація, національна мова

культура, аціональність, громадянство ощо) з метою надання адекватної юридичної бази для розвитку міжкультурних зв’язків та законодавчих рамок, які б забезпечили рівновагу між більшістю і меншістю. Європейський Союз надає дедалі більше уваги підтримки транскордонних програм як на рівні своїх зовнішніх та внутрішніх кордонів, так і на рівні прикордонних регіонів країн-кандидатів з метою дотримання специфічного і необхідного законодавства для забезпечення плідної співпраці. З цієї точки зору Буковині належить важливу роль в усвідомленні необхідності визначення спільних проблем з кожного боку кордону шляхом заохочення позитивних ініціатив щодо обміну думок та інформації, використання законодавчих ресурсів обох спільнот.

Ефективному міжкультурному діалогу сприяє й економічна стабільність, вільна та ринкова економіка, ділові зв’язки на регіональному, міжрегіональному і міжнародному рівні,

ордонні ділові відносини і міжнаціональні компанії в свою чергу є важливими актора и вивчення міжкульту ного спілкуван я, стимулами дослідження феномену багатокультурності. дміністративна децентралізація та місцеве самоврядування стимулюють міжкультурний діалог, ос ливо завдяки уваги що приділяється місцевій різноманітності та пріоритетам громади в умовах забезпечення

74

політичних та законодавчих вимог. Обмін досвідом між представниками місцево самовряду ання Суч вського овіт та Чернівецьк ї області також сприяє ала одженню прямих контактів між егіонами та громадами, розташованими з обох боків державного кордону, завдяки повноваженням місцевих органів влади, наданим національним законодавством Серед основних інструментів розвитку співпраці на адміністративному та економічному рівні на Буковині є програма «Phare Cross-border Co-operation» (Phare CBC), в рамках якої стосунки між Румунією і Україною стали успішно розвиватись ще з самого початку. Виділені Європейською Комісією фонди були направлені на кілька основних пріоритетних напрямках, означених в Спільному програмному документі, який ліг в основі румунсько-української програми CBC. Як з українського, так і з румунського боку кордону, а також на теренах історичної Буковини частина фінансових ресурсів була використана для реалізації проектів розвитку транспортної інфраструктури (пункти перетину кордону та модернізація автодоріг: «Розвиток альтернативної транспортної мережі між Румунією і Україною» та «Відновлення старих карпатських транспортних коридорів у історичній області Буковина DJ 175 Беня-Молдова-Суліца» – замовником проектів стала Сучавська повітова рада), а також проектів з охорони довкілля та економічного розвитку («Спільний менеджмент Румунія-Україна з охорони якості повітря», виконаний Сучавським університетом ім. Штефана чел Маре, «Чиста вода» та «Екологічний караван Зелений тиждень: просування сталого розвитку через румунсько-українську транскордонну кооперацію» – на замовлення Асоціації «Екологічна група співробітництва – Буковина», «Довкілля плюс – зменшення негативного впливу в ходів на вкілля, ранскордонні проблеми рішення» для Сучавської філії Фундації «Корона», кономічний регіональний орум Буковина», реалізований Сучавською повітовою радою). Однією з успішних ініціатив є просування туристичного потенціалу Буковини, який є дуже різноманітним і дає можливість здійснення багатьох форм туризму на протязі цілого оку. Приватизація галузі сприяла отриманн інвестицій для модернізації інфраструктури туризму і в результаті цього поліпшення якості туристичних послуг, а фонди Європейського Союзу були використані на реалізацію таких проектів, як «Info Bucovina – Кампанія туристичної інформації для транскордонного регіону Румунія-Україна», запропонований Сучавським університетом ім. Штефана чел Маре, «Підприємництво у туристичній сфері в зонах Сучави і Чернівців», «Туризм як інструмент сталого розвитку», реалізований Примарією комуни Сучевіца, та «Довготерміновий розвиток через туризм в

го в а п у он г р

.

ід до т і«Е ф

р ю

75

Північних Карпатах», ініційований Примарією міста Кимпулунг-Молдовенеск. Якщо безпосередніми користувачами проектів є молодь – студенти або випускники університетів, а також МСП, які знаходяться в пошуках транскордонного розвитку туризму то непрямими користувачами є задіяні партнери, які розширюють свої навики в створенні конкурентоспроможного підприємницького середовища.

Що стосується об’єктивного і зноманітно о і ормування громадськості та уникнення негативних мовних кліше на адресу деяких національностей або культурних груп, їх значення для реал

,

рі г нф

ізації міжкул н у

т вп с

сприяють р ін

в о Пі ц

п

дуже часто пояснюють як спосіб визнання суспільних, культурних і

ьтур ого спілк вання важко перебільшити. ЗМІ можуть розповсюдити використання «правильної з політичної точки зору» термінології та вплину и на громадську думку плані більш позитивного відношення до ринципу плюралізму і поваги. Також є уттєвим існування інституцій, які б підтримували міжкультурний діалог через культурну політику, культурний менеджмент і маркетинг, шляхом спілкування і міждисциплінарних наукових досліджень міжкультурних відносин. Вони в змозі захистити і розвинути корисність багатокультурності через використання місцевого культурного багатства, досвіду і творчості громади у власному культурному просторі, а в певних ситуаціях заохоченню цінних о иг альних творів, в яких відображено загальнолюдські цінності, що перебувають на злиття культур. «Просування транскордонної кооперації через книги, кінофільми та рекламу» (під егідою Сучавської філії Асоціації розповсюджу ачів та видавців – книжног патронату (АРТК ) є тільки один приклад із серії проектів, націлених на підтримку нформа ійного обміну в транскордонному регіоні. В цьому колі в исується також ініціатива Сучавської регіональної асоціації виховання дорослих, яка в співробітництві з Чернівецьким центром суспільного партнерства та Сучавською народної школою мистецтв ім. Іона Ірімеску, розпочала проект «Об’єднаймо молодь Сучави і Чернівців через кіномистецтво» як полігон для приведення в дію мистецького потенціалу біля 28 молодих людей, що захоплюються образотворчим мистецтвом та відеотехнікою. Кінцева мета цієї діяльності – це створення двомовного інструментарію кінотехніки, відкриття двох клубів короткометражних фільмів – по одному в Чернівцях і Сучаві, функціонального центру образотворчого мистецтва в Сучаві, центру on-line для просування транскордонної короткометражної кінопродукції, а також транскордонної функціональної мережі молодих кіномитців.

Іншим прикладом міжкультурного діалогу є виховання, якого

76

економічних інтерференцій та взаємод етн ультурн груп у певному регіоні, провінції або просторі, що перетина

ій ок ихє кордони однієї держави.

Разом

сім дям і д

дності та

ппо и и

взаємність в людських

щ

я толерантності, відкритості та поваги, мирного співісн

и л т

отримати

із навчанням рідною мовою та підтримкою індивідуальних стремлінь опанувати мовами міжнародного спілкування, виховання передбачає врахування місцевої багатомовності, яка є реальним рівнем міжкультурного розвитку громади, від якої залежить розвиток принципів плюралізму в суспільно-культурних відносинах. Міжкультурне виховання в школі потрібно в молодим лю для їх виховання в дус поваги о різноманітності, толерантності та солідарності, іншими словами, для того, щоб вони сприйняли «різноманітність в є єдність в різноманітності». Однією з концепцій, яка повторюється в намаганні визначити міжкультурне виховання, є терпимість, основне правило якої гласить: «Завжди поводься з іншими так, як би ти хотів, щоб інші поводились з тобою!». Толерантність передбачає і додержання інших ринципів, таких як: вага до людин , до свобод викожного, відповідальність перед іншими, стосунках тощо. Таким чином толерантність стає способом розвитку творчих пошуків молоді, яка повинна мати свою точку зору і вмити її відстоювати. Толерантність і солідарність є також формами пізнання інших, оскільки спілкування з іншою людиною є найкра им методом оцінки власної культурної ідентичності. Залежно від контексту будь-який міжкультурний форматор повинен стати генератором ініціатив для розвитку та підтримки взаємоповаги, міжкультурної та міжетнічної терпимості.

Міжкультурні суспільно-орієнтовані програми вносять зміни як на рівні шкіл, так і в культурно-політичному контексті з метою посилення міжкультурної і міжетнічної терпимості, подолання упереджень тощо. Пропагуванн

бору, до способу життя

ування, разом із усвідомленням внутрішніх та міжкультурних комплексів, є кінцевою метою міжкультурного виховання як необхідність для формування міжкультурної компетентності. Також виховання сприяє взаємній підтр мці осіб похи ого а дошкільного віку через міжкультурний діалог як інструмент, призваний допомогти європейським громадянам знання і навики діяти в більш

77

відкритому просторі, як це було доведено і учасниками проекту „RO-UA mente”, реалізований Сучавською регіональною асоціацією виховання дорослих. Оскільки міжкульт рне виховання передбачає підготовку майбутніх європейських громадян для того, щоб вони зробили найкращий вибір і могли правильно орієнтуватись в системах цінностей, пристосування до культурного потенціалу Буковини стає необхідністю. В цьому лані зуст іч і діалог культур є неминучими, рівно як і використання спільних символів, схожих культ рних елементів, які здатні пробити вікно і «полегшити» перехід від одного «світу» (з його цінностями) до іншого, більш багатому і відкритому відносно чужих цінностей. Такі проекти, як «Discover Bucovina» (Сучавська повітова рада), «ROUA Буковина: Культурні корні, люди і місця. Єдність через традиції. Природні туристичні об’єкти» (Національна фундація «Humanitas»), «Мистецтво рукотворної скульптури і традиції Буковини» (Асоціація «ABA DEL TIN» Сучава), «Зберігання і використання пересувного культурного надбання Буковини» (Музейний комплекс Буковини), олімпіада ЮНЕСКО «Молодь за культуру» Фундація регіонального центру ресурсів НО Сучава), сприяють консолідації міжкультурних цінностей як основ взаємного спілкування і порозуміння.

Таким чином, європейські цінності, як орієнтири здобутків у міжкультурних зв’язках, потрібно розвивати в дусі співробітництва і співіснування («animus cooperandi – animus cohabitandi – animus convivendi»), до якого прагнули на протязі історії жителі Буковини.

у

п р у

(

Даючи

и , у в

И

Antonesei L., Paideia. Fundamentele culturale ele educaţiei, Editura Polirom, Iaşi, 1996

Bârsan C., . I, Drepturi şi libertăţi Editura A

об’єктивну оцінку минулому і регіональній цивілізації, використовуючи культурний плюралізм у спілкуванні, який сприяє збагаченню досвідом «іншого», Буковина може використати здобутки багатокультурності в її людському, європейському, толерантному, недискр мінаційному солідарному та пост по ому вимірі.

СПИСОК В КОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Convenţia Europeană a Drepturilor omului, volll Beck, Bucureşti, 2005 ,

Carp R., Proiectul politic european, de la valori la acţiune comună, Editura Universităţii din Bucureşti, Bucureşti, 2006

Cociuban A., Extinderea Uniunii Europene si România, Editura Apimondia, Bucureşti, 2002

78

Cucoş C., Educaţia. Dimensiuni culturale şi interculturale, Editura Polirom, Iaşi, 2000

Dasen P., Perregaux C., Rey M., Educaţia interculturală, Editura Polirom, Iaşi, 1999

Duverger M., Europa de la Atlantic la Delta Dunării, Editura Omegapres, Bucureşti, 1991

Morin E., Gândind Europa, Editura Institutului European, Iaşi, 2008

oordonator), Management intercultural: valorizarea diferenţelor cultur

Ferréol G., Dicţionarul Uniunii Europene, Editura Polirom, Iaşi, 2001

Nedelcu Mioara, Construcţia europeană, Editura Tipo Moldova, Iaşi, 2008 Zaiţ D. (cale, Editura Economică, Bucureşti, 2002 www.brctsuceava.ro www.ipp.md/files/Publicatii/2003/iulie/Pr~Roscovan.doc

79

РАЗОМ ПО БУКОВИНІ

Сімона-Клаудія Редешан Національний коледж ім. Міхая Емінеску

Дінь-дінь-дінь… Прозвучав останній дзвіночок і мить

наступила… Думки піднялися на крилах спогадів і повернулись в часі… Субота (31.01.2009) була першим днем… Першим днем

майбутньої приємної пригоди. Сонечко, веселий гомін, емоції та наповнені мріями і сподіваннями серця. Погляди супроводжували з усмішками та ласкавістю постать координатора пані Лідії Стеріке.

По закінченні презентацій, ми стали учасниками першої лекції «Локальна історія та локальне середовище», яку провів пан професор Флорін Пінтеску.

Наступного дня, у неділю, тема лекції називалась «Традиції, свята і звичаї», а викладачем, який поділився з нами своїми знаннями у цій галузі, став пан професор Аурел Георге Препелюк.

Обидва лекції малі на меті нашу, тобто молоді із Сучави і Чернівців, підготовку, причетність і залучення до процесу взаємного пізнання спільної історії та традицій.

Понеділок, вівторок і середа були присвячені практичним заняттям та тематичним відвіданням музеїв і монастирів.

Колишня позашкільна, або нова позанавчальна робота, екскурсія виправдовують своє існування дуже солідними суперечливими аргументами: дидактична, але і виховна роль, індивідуальна і колективна

участь, паралель між теорією і практикою. «Бути на місце події», мати можливість сказати «я це бачив власними очима», отримувати підтвердження – ось кілька аспектів, які перетворюють екскурсію на найбільш комплексну живу лекцію. Це й є лекцією життя про цінності і повагу, стосунки та емоції, радість

80

переживання та переживання радості бути разом із своїми ровесниками. Під час екскурсії в рамках програми «Молодь як носій

європейських цінностей» ми всі стали на деякий час партнерами спільного бажання пізнати південну частину Буковини.

Відвідані місця, серед яких монастирі Воронець, Молдовіца, Сучевіца, Путна, стали для нас «відкриттям». У поїздках по Буковині ми пізнали неповторні красоти і стерли порох з багатьох історичних пам’ятках. Як зазначив відомий візантолог та орієнталіст Йозеф Стржиговський, це – «скарби, яких не можна побачити ніде в іншому місці», «їх не можна дати жодна країна світу».

Дійсно, вони не мають аналогів у світі завдяки архітектури, яка характеризує доблесну епоху Молдови, та зовнішнім розписом. Монастирі Буковини увійшли до спадщини ЮНЕСКО, у 1993 році їх занесли в каталог «Великі пам’ятки світу».

Остання проведена лекція, під назвою «Європейські цінності – напрямки корисних дій в міжкультурних взаєминах», була найцікавішою. Викладачка пані Ґарієта Мареч висвітила цю тему в захоплюючій манері, користуючись програмою Power Point.

Ми зрозуміли, що, поважаючи європейські цінності, зможемо виявляти, використовувати і гармонійно з ними розвивати специфічні зразки творчості румунської та української духовності і культури.

Час змахнув своїм крилом і настала мить, коли ми всі, красиво одягнені, зібрались за столом на наш останній вечір у Сучаві. Ці кілька годин були чудовими, ми дуже добре себе почували. Зав’язали знайомства, подружилися, розважились і разом порадувались успіхами, але настав час сказати «До побачення» …

Нам вручили дипломи і кожний із нас виступив з короткою промовою.

Зараз ми кажемо «До побачення», але ніколи не забудемо про наші радощі та переживання. За спогадами, коли все було у перший раз, всі ці миттєвості стануть назавжди частиною кожного з нас. Як і спільно пережиті радощі.

Час минає… Час приходить… Але спогади прийдуть до нас знову й знов…

81

МОЛОДЬ – НОСІЙ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ

Меделіна-Флоріна Захарія Сучавський спортивний ліцей, Румунія

Не знаю, що думають інші мої колеги про результат цього

проекту, а для мене він є дуже важливим, адже я насамперед пізнала нових людей і отримала нових друзів, а це є суттєвим у моєму житті.

Той суботній день, коли ми уперше зустрілись, показався мені якось незвичайним, оскільки я опинилась в оточені багатьох незнайомих людей, з якими спочатку не знала, як поводитись. Після офіційного відкриття зимових курсів (їх відкрив координатор пані Лідія Стеріке), у нас відбулось перше спілкування з чернівецькими школярами. У цей же день ми стали учасниками першої лекції «Локальна історія та локальне середовище» під керівництвом спеціаліста у цій галузі проф. Флоріна Пінтеску. Ми дискутували не тільки про минуле Буковини, а і про її сучасне. Взаємини між нами та нашими друзями з північної частини Буковини залагодилися дуже швидко, адже на лекції ми обмінялись різноманітними думками.

Наступного дня все було по іншому, адже навколо мене знаходились вже знайомі мені люди, нові товариші. Цього дня ми провели другу лекцію під керівництвом спеціаліста проф. Аурела-Георге Препелюка. Уже на першій перерві ми обмінялись думками і враженнями про першу лекцію, порівнювали ці неповні два дні і дві теми, а також отримали перші враження чернівецьких школярів про Сучаву і умовах їх проживання. Під час лекції кожний розповив про традиції зони, яку він представляє, і таким чином нам вдалося виявити схожості та відмінності між двома частинами, з яких складається Буковина. Оскільки наші гості побажали побачити щось нове і цікаве, ввечері ми вирішили відвідати Юліус Малл. Колеги із північної частині Буковини залишились приємно вражені побаченим.

Третього дня, у понеділок, наша дружба стала ще міцніше, оскільки ми разом здійснили коротку подорож для відвідання монастирів Гуморулуй, Воронець і Молдовіца. Подорож пройшла для нас дуже весело, ми всю дорогу співали, слухали музику, фотографувались і розповідали багато кумедних історій. Ці прекрасні монастирі стали ще одним об’єктом нашої гордості, адже гості з України були вражені їх

82

величчю та краєвидами. Час минув стрімко і ми навіть не помітили, коли настала пора повертатися додому.

Вівторок був четвертим днем програми. Ми здійснили тематичне відвідання етнографічного музею «Ханул Домнеск», Сучавського музею історії, Сучавського престольного палацу. Нам було дуже весело й цікаво, незважаючи на те, що погода не сприяла нам.

Наступний день став для мене найважливішим, оскільки ми

здійснили подорож до церкви Богдана, що знаходиться в м. Редеуць, монастирів Путна і Сучевіца. Було ще цікавіше, адже після чотирьох днів, проведених разом, наше спілкування стало відвертіше. Мандрівка не обійшлась без пригод, ми здійснили зупинку і провели кілька незабутніх хвилин під казковим зимним небом. Ополудні нас відвезли на обід до туркомплексу «Буковина». Нас всіх приємно вразила гостинність персоналу. Дуже цікавим був і візит до монастирі Путна, де нас дуже щиро зустріли і зачарували цікавою розповіддю. День пройшов майже непомітно і під час повернення до Сучави нам всім стало прикро, що він так швидко закінчився.

Четвер був останнім навчальним днем. Лекцію «Європейські цінності – напрямки корисних дій в міжкультурних взаєминах» провела викладачка пані Ґарієта Мареч, консультант з цієї спеціальності.

83

Насправді це була інтерактивне заняття, оскільки наприкінці ми працювали в групах, створених із сучавських і українських учасників. Було цікаво, чи зможемо ми працювати разом і на мою думку результат підтвердив наші сподівання.

Самим сумним днем стала п’ятниця, адже ми всі усвідомлювали, що це останній проведений разом день і ніяк не могли миритися з цією думкою. На обличчі кожного із нас стояв відбиток суму, тому що ніхто не знав, коли ще побачимось. Святкова вечеря пройшла в дуже гарному приміщенні і приємному оточенні. Першими взяли слово сучавські школярі, вони виразили подяку викладачам за надану можливість провести разом цей час і за результати від такого обміну досвідом. Користуючись нагодою, пані проф. Лідія Стеріке виступила з промовою і вручила грамоти розповсюджувачам інформацій про історичну Буковину. Це був найбільш вразливим і зворушливим моментом, адже кожен із нас висказав побажання всім присутнім. Зустріч закінчилась біля опівночі, коли ми попрощались і повернулись додому.

Я щиро радію за надану можливість бути учасницею цього проекту і чекаю з нетерпінням день, коли поїдемо в Україну для нової зустрічі з нашими друзями.

84

ВРАЖЕННЯ

Павло Берлінський Острицька ЗОШ Чернівецької обл., Україна

Цей візит до Сучавського молодіжного літнього табору був для

мене як сон. Побачити так багато за такий короткий термін стало можливим завдяки організаторам цього проекту.

Мене дуже вразило буквально все. У першу чергу проживання у гуртожитку, який був схожий на п’ятизірковий готель, вчасне і смачне харчування, а лекції викладачів про історію нашого народу стали для нас приємною новиною. Мені особисто дуже сподобались аудиторія, в який ми слухали лекції, університет ім. Штефана чел Маре зі світлими і зеленими коридорами, студенти з книгами в руках перед іспитами.

Я вперше відвідав музеї про історію нашого народу, побачив красоту засніжених карпатських вершин, схожих на невістку у день весілля. Все було на найвищому рівні і ми схиляємо голову перед організаторами.

85

ВІН СТАВ ДЛЯ НАС ВКАЗІВНОЮ ЗОРЕЮ

Проф. Сильвія Каба-Гівіряк, Герцаївський ліцей ім. Г. Асакі,

Чернівецька обл., Україна

Емінеску є безперечним Воєводою румунської мови. Він є господарем мови, в який ми признаємося у коханні, мріємо, радіємо і сумуємо. Сама вона, наша мова, вибрала його своїм володарем.

Як людині, адже саме так він народився, Емінеску вистачило тільки 39 років земного життя для завершення свого покликання, після чого він відійшов у вічність. Було б помилкою вважати, що він помер. Емінеску опанував, як ніхто інший, найвищу пожертву вмити ніколи не вмирати і через нього це безсмертя передалось румунській мові.

Ти став для нас вказівною зорею, Боровся проти кривди і господ, Через роки, віки, тисячоліття Тебе завжди любитиме народ.

У житті своєму радощів не відав, Але за те, що ти для нас зробив, Потомки не забудуть і не зрадять, І цим себе безсмертя заслужив!

(«Під липою Емінеску»)

86

ДУХОВНО ЗБАГАЧЕНИЙ

Іон Іонець, Острицька ЗОШ Чернівецької обл., Україна

У моєму житті було багато радощів, але найщасливішим для мене став день, коли я дізнався про можливість відвідати румунське місто Сучава.

Мені було цікаво побачити, як живуть наші брати у Румунії, адже я ще ні разу не покидав Україну. У ніч на 29 січня, перед виїздом до Сучави, я навіть не міг заснути.

Але час минув швидко і ось ми в Сучаві, де нас зустрів координатор проекту, який постійно опікувався про нас.

Я зрозумів, що нам ще треба багато вчитись, щоб розмовляти румунською мовою так, як наші брати з Румунії.

Мені сподобалось відкриття літніх курсів, на якому були присутні ректор Сучавського університету, Генеральний Консул України у Сучаві, асистент проекту – професор університету д-р Штефан Пуріч, який є випускником нашої школи.

Хочу особливо відмітити організовані для нас екскурсії, які були дуже цікавими, адже ніхто з учнів нашої школи раніше не мав можливість відвідати духовні перлини Буковини. Я повернусь додому духовно збагаченим і розповім всім своїм знайомим про ці чудові 7 днів, проведених разом із нашими сучавськими друзями.

87

«ЄДНІСТЬ ЧЕРЕЗ РІЗНОМАНІТНІСТЬ»

Міхай Хергеледжіу, Сучавський економічний ліцей ім. Дімітріє Кантемира, Румунія

«Єдність через різноманітність» – за таким девізом «функціонує»

Європейський Союз. Я вважаю, що молодь є та категорія населення, яка користується певною довірою, адже ми, молодь, маємо нести далі справжні моральні та етичні цінності.

Беручи участь у цьому семінарі, я переконався у тому, що ми, молодь, можемо наладити стосунки, незважаючи на те, що живемо у різних країнах. Вважаю, що ми застосували на практиці, але у зменшеному масштабі лозунг «Єдність через різноманітність». Протягом цього тижня я переконався, що нас, буковинців, ніхто і ніщо не може розділити, навіть кордони.

Під час відкриття мені особисто здавалось, що я перейшов у інший вимір, в інший світ. Поступово я знайшов собі друзів, усвідомлюючи, що я є частиною групи, яка просуває європейські цінності і характеризується товариськістю і взаєморозумінням (толерантністю).

У наших наступних подорожах мені було приємно усвідомити, разом із друзями з Чернівців, що наша Буковина є казковим краєм, з багатьма таємницями і легендами, які зачаровують і сьогодні.

Разом ми переконались, що туризм є вигідною справою, суттєвою характеристикою сучасної Буковини. У більшості випадків гірський пейзаж похожий на швейцарський. Буковина, особливо її південна частина, славиться багатьма церквами й монастирями, їх зовнішні стіни прикрашені фресками, яких не зустріти ніде у світі. Взагалі монастирі зберігають елементи візантійської, готичною та ренесансної архітектури.

Під час подорожі ми мали можливість дивуватись казковим пейзажем, який прикрашає Буковину і робить її унікальною.

Відомий літописець назвав Буковину «краєм золота», а взагалі ми можемо без перебільшення сказати, що Буковина – як північна, так і південна частина – була і залишиться чарівним куточком, де зберігаються багато цікавих легенд, які й сьогодні зачаровують своєю красотою.

88

ІСТОРИЧНА БУКОВИНА

Делія-Іоана Сіміон, Сучавський ліцей мистецтв ім. Чипріяна Порумбеску

Чудова казка опустилась тихо, на бруньках роси, на щоденник

моїх спогадів. Такою казкою став час, проведений разом із прекрасними юнаками, які стали моїми колегами завдяки здійснення проекту просування європейських цінностей.

Колеги з Румунії, а також із Чернівецької області приложили всі зусилля для того, щоб цей проект став і цікавим, і веселим, і казковим. Разом з ними і під керівництвом викладачів координаторів я пізнала дуже багато цікавих речей про історію Буковини, традиції та звичаї цієї землі, працювали над різними темами, відвідали музеї та монастирі, стали більш толерантними і не в останню чергу хочу зазначити, що ми чудово повеселилися. Незважаючи на те, що спочатку ми вели себе стримано, потім ми зблизились і не пройшло й тижня, як ми стали дуже хорошими друзями, ніби були знайомі все життя.

Коли подумаю, що ці прекрасні миті добігають кінця, смуток впадає в душу, але у пам’яті залишаться ігри, жарти, наші спільні враження, фотографії та відеофільми. Мені не терпиться разом із моїми румунськими товаришами скоріше поїхати у Чернівці, погостити у наших колег, які стали нашими партнерами під час реалізації проекту у нашій країні, обмінятися досвідом.

Незважаючи на те, що вони розмовляють іншою мовою ніж ми і нас розділяє кордон, це для мене не є суттєвим, я вважаю їх нашими братами. Вони є простими, вірять в Бога, душевними, люб’язними і мають розвинуте відчуття гумору.

В їх товаристві я почувала себе чудово, вивчила багато російських і українських слів, ми багато розповідали один одному та займались спортивними іграми.

Завдяки нашим викладачам ми збагатили свої знання про сучасну Буковину та її майбутнє, проаналізували різні історичні періоди і почували себе об’єднаними з усіх точок зору.

Під час реалізації програми літньої школи в рамках проекту «Молодь – носій європейських цінностей» ми знайшли для себе нових друзів, відкрили, що Буковина – це казковий таємничий край, де легенди

89

справляють враження і в наші дні. Ми дуже бажаємо зберегти традиційні символи, що демонструють невичерпні можливості творіння краси, надаючи тим, хто займається вивченням мистецтва та історії Буковини, нагоду замислитись над цивілізацією традиційного суспільства.

Протягом років буковинців північної та південної частини Буковини з’єднували віра, історія та духовність, завдяки чому сформувався духовно згуртований народ.