Ñòоð. 20Ñòоð. 7

Зоря-область — ãаЗåта âèõIäíоãо äíя

Ïåðøèé íîìåð âèéøîâ 17 (4) êâ³òíÿ 1917 ðîêó

ï³ä íàçâîþ¹11 (

21543)

14 лþòîгî 2014 ðîêó

Чиòайòе «Веòеðан Пðидніпðов’я» Ñòоð. 9—17

Пенсії. Ñубсидії. ЗемляБезплатні консультації спеціалістів читачам «Зорі» Ñòоð. 6

Ніколи не здавайся,так вважає Артем КоліньКо з Жовтих Вод

Василівка-на-Дніпðі, де ðевів Ревучий

Пðо Валенòина òа Валенòину

Ñòð. 8

Лід на Дніпðі, Ñамаðі òа Оðілі зðуйнуюòь кðиголами

Вже сьогодні на Дніпропетровщині ведеться системна ро-бота з підготовки до пропуску льодоходу та паводків. Зокре-ма, Дніпропетровський регіональний центр гідрометеорології, Дніпропетровське обласне управління водних ресурсів проводять щоденний моніторинг гідрологічного режиму водних об’єктів області. В усіх містах та районах створені штаби для організації робіт і координації дій в ході пропуску льодоходу і весняної повені.

Для руйнування льоду на річках Дніпро, Самара, Мокра Сура, Оріль і на озері ім. Леніна залучатимуться два криголамні теплоходи.

У містах та районах області будуть залучені до пропуску весняного паводка і льодоходу більше 2 тис. автотранспорту, більше 500 насосів, майже 800 одиниць інженерної техніки, 845 засобів подолання водних перешкод та інші технічні засоби.

Міністерство молоді та спорту України визначило спортсменів, які включені до числа кандидатів на участь в Іграх ХХХІ Олімпіади 2016 року у місті Ріо-де-Женейро (Бразилія). Серед них — 50 про-відних спортсменів Дніпропе-тровщини, які вже розпочали підготовку до змагань в 14 видах спорту: вільній та греко-римській боротьбі, академічному веслуван-

ні, дзюдо, легкій атлетиці тощо. Понад 40 з них є учнями Дніпро-петровської обласної школи ви-щої спортивної майстерності. 18 спортсменів з них вже мають досвід участі в таких змаганнях.

Нагадаємо, що на ХХХ Літніх Олімпійських іграх, що пройшли з 27 липня по 12 серпня 2012 року в Лондоні, столиці Великобрита-нії, Дніпропетровську область

представляли 30 спортсменів з 11 видів спорту. Спортсмени з веслування академічного Яна Дементьєва, Наталія Довготько, Анастасія Коженкова, Катерина Тарасенко здобули перемогу, а Олександр П’ятниця — срібну нагороду.

Усі призери Олімпіади отримали квартири від обласної влади.

50 споðòсменів обласòі вже гоòуюòьсядо учасòі в Олімпійських ігðах 2016 ðоку

Таðас Шевченко заповідав поховаòи себе біля Ненасиòця?

Вони наðодилися в один ðік, а одðужилися 14 люòого

К 25-летию вывода советских войск из Афганистана

Афган сòучиòся в их сеðдца

Ñòоð. 19

2 ЗОРЯ владаwww.zorya.org.ua14 лютого 2014 ð.

Шановні ветерани війни в Афганістані, учасники бойових дій на території інших держав!

15 лютого 25 років тому були остаточно виведені радянські війська з афганістану.

У цей день ми вшановуємо учасників бойових дій на території інших держав, згадуємо тих, хто віддав своє життя заради миру та стабільності інших країн.

Ми безмежно вдячні ветеранам за їх активну громадську позицію, за турботу про сім’ї загиблих соратників, за те, що вони займаються патріо-тичним вихованням молоді.

ви — взірець мужності, витримки, патріотизму та гідності, для вас обов’язок — це сенс життя, справа честі та совісті.

Ми завжди будемо пам’ятати про афганську війну. вона повік буде для нас нагадуванням про те, як важливо зберігати та підтримувати громадський мир та злагоду у нашому домі.

Низький уклін батькам і матерям, які виховали синів-героїв.Бажаємо вам здоров’я, благополуччя, щастя та добра. ви гідні слави

наших дідів та прадідів — слави переможців.

З повагою Олександр ВІЛКУЛ, в. о. Віце-прем’єр-міністра України, Голова ДОО Партії регіонів

Євген УДОД, Голова Дніпропетровської обласної ради

Дмитро КОЛЄСНІКОВ, Голова облдержадміністрації

всеукраїнське засідан-ня пройшло за ініціативою голів Харківської облас-ної ради Сергія Чернова, Київської обласної ради Олександра Качного, Кіро-воградської обласної ради Миколая Ковальчука, лу-ганської облради валерія Голенка та голови крим-ського парламенту володи-мира Константинова.

Серед основних питань, винесених на розгляд фору-му: шляхи виходу з полі-тичної кризи, що утворила-ся в Україні (регіональний погляд) та роль органів міс-цевого самоврядування у конституційному процесі.

— Ми всі розуміємо, що ті події, які відбуваються зараз в країні, можуть привести до економічного колапсу в державі, — під-креслив Євген Удод. — За-раз у дніпропетровській області активно працюють підприємства, стабільно виплачується заробітна плата, пенсії, але жите-лі нашого регіону дуже стурбовані тими подіями, які відбуваються на рівні держави. І ми, як один з великих в країні донорів бюджету, турбуємося про те, щоб у країні була еко-номічна і соціальна ста-більність.

Євген УДОД:

Роль громад повинна бути максимально вагомоюяк у новій моделі Конституції, так і в новій моделі взаємодії жителів нашої країни

12 лютого у Лівадійському палаці (м. Ялта) голова Дніпðопетðовської обласної ðади Євген Удод взяв участь у ðоботі Всеукðаїнського фоðуму пðедставників обласних ðад та Веðховної Ради Автономної Республіки Кðим.

Загалом, на засіданні було представлено 18 регіо-нів України — Київський, луганський, Кіровоград-ський, дніпропетровський, Херсонський, Харків-ський, донецький, Жито-мирський, Запорізький, Миколаївський, Одеський, Полтавський, Сумський, Хмельницький, Черні-гівський, Черкаський, а також делегація з міста Севастополя та верховної Ради аРК. Не взяли участь у форумі представники во-линської, Закарпатської, Івано-Франківської, львів-ської, Рівненської, Терно-пільської, Чернівецької, вінницької обласних рад та Київської міськради.

— Ті питання, що ви-несені на розгляд все-українського форуму — це, по-перше, питання щодо єдності України. друге питання пов’язане з тим, щоб голос місцевого само-врядування був почутий, — сказав Євген Удод. — Одне з рішень, за яке сьогодні проголосували учасники форуму, стосується того, щоб представники від ор-ганів місцевого самовря-дування стали учасника-ми переговорного процесу в Києві, а в новій моделі Конституції обов’язково

була врахована роль міс-цевого самоврядування, чого зараз немає насправді. Таким чином, роль громад повинна бути максимально вагомою як у новій моделі Конституції, так і в новій моделі взаємодії жителів нашої країни. Нам потрібен кардинально новий підхід, і ним є модель повноцінної децентралізації влади. вона дозволяє максимальним чи-ном залучити жителів тери-торіальних громад до про-цесу прийняття глобальних рішень. вже багато чого зроблено в цьому напрямі, і сьогодні ми знаходимося за два кроки від вирішення цього питання. Я вважаю, що Україна повинна стати країною громад.

За підсумками обго-ворення порядку денного всеукраїнського зібрання прийнято звернення все-українського форуму пред-ставників обласних рад і верховної Ради автоном-ної Республіки Крим. дане звернення буде відправле-но на адресу Президента країни, керівників фрак-цій, Голови верховної Ради України, засобів масової інформації. Таким чином ця позиція буде донесена до широкого кола громад-ськості, до всіх громадян України.

За словами голови дні-пропетровської обласної ради Євгена Удода, голо-вна мета звернення — по-казати, що законно обрані представники місцевого са-моврядування занепокоєні тим, що їх думка зараз не враховується, її не чують.

15 лютого — 25-а річниця виводу радянських війск з Афганістану

Серед основних питань, винесених на розгляд Всеукраїнського форуму представників обласних рад та Верховної Ради Автономної Республіки Крим: шляхи виходу з

політичної кризи, що утворилася в Україні (регіональний погляд) та роль органів місцевого самоврядування у конституційному процесі.

Уряд підтримав спрощення процедуриперетину кордону транзитними поїздами

в.о. віце-прем’єр-міністра Олександр віл-кул зазначив:

— Уряд системно пра-цює з тим, щоб українські транспортні коридори були конкурентоздатни-ми та привабливими як для тих хто, подорожує до Європи або до країн СНд і далі на Схід, так і для

Учоðа Кабінетом Міністðів пðийняті Розпоðядження «Пðо подання на ðатифікацію Веðховною Радою Укðаїни Пðотоколу пðо внесення змін до Угоди між Уðядом Укðаїни і Уðядом Республіки Молдова пðо діяльність залізничного тðанспоðту» та «Пðо підписання укðаїнсько-словацької Угоди пðо внесення змін та доповнень до Угоди між Уðядом Укðаїни і Уðядом Словацької Республіки пðо залізничне сполучення чеðез деðжавний коðдон».

транспортних компаній, які будуть зацікавлені у збільшенні вантажопото-ків саме через українські залізниці, порти та авто-шляхи. Угоди з Молдовою та Словаччиною, які зна-чно спрощують процеду-ри перетину кордонів за-лізничним транспортом, дозволять зробити пере-

везення пасажирів та ван-тажів значно зручнішими та комфортнішими.

Зокрема, уряд запро-понує верховній Раді під-тримати міжнародний до-кумент щодо спрощення руху транзитних поїздів між Україною та Молдо-вою. Згідно з положен-нями Протоколу перед-бачено поліпшити умови залізничних перевезень — спростити перетин по-їздами українсько-мол-довського кордону.

а між Україною та Словаччиною буде вдо-сконалено процедуру пе-ретину залізничниками обох країн державного кордону під час виконан-ня службових обов’язків без отримання віз.

— 2014 рік був прого-лошений Указом Прези-дента України віктором Федоровичем Януковичем роком учасників бойових дій на території інших держав. Сьогодні ми не тільки пам’ятаємо про полеглих, а й дбаємо про благополуччя тих, хто пройшов війну і зараз живе в нашому регіоні, — зазначив губернатор дмитро Колєсніков.

За останні роки зна-чно посилилась увага до

На підтримку діяльності афганських організаційз обласного бюджету виділено понад 80 тис. грн.

Така допомога на підтðимку статутної діяльності пеðедбачається і в містах та ðайонах області. Напеðедодні дня вшанування пам’яті учасників бойових дій на теðитоðії інших деðжав губеðнатоð Дніпðопетðовщини Дмитðо Колєсніков зустðівся в главами гðомадських афганських оðганізацій.

питань соціального за-хисту ветеранів війни та інвалідів. виплата пенсій і допомог проводиться сво-єчасно і в установлених розмірах.

для фінансової під-тримки статутної діяль-ності обласній організації афганців у 2013 році виді-лено з обласного бюджету 81,8 тис. грн. Така допомо-га на підтримку статутної діяльності передбачається і в містах та районах об-ласті.

в області на черзі для покращення житлових умов перебуває 476 воїнів-інтернаціоналістів, у тому числі 21 інвалід. У 2013 році чотирьом сім’ям ін-валідів-інтернаціоналістів придбано житло (у 2011 —одній сім’ї, у 2012 — 13 сім’ям).

враховуючи, що ма-теріальний стан батьків та вдів загиблих потребує підтримки, органи місце-вого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади встановлюють до-даткові пільги, здійсню-ють доплати. Так, у міс-тах дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Нікополь, Орджонікідзе, у Нікополь-ському районі встановлена від 50% до 100% пільга на житлово-комунальні по-слуги за рахунок місцевого бюджету.

3ЗОРЯпанорама області www.zorya.org.ua14 лютого 2014 р.

олександр баЙДУЖИЙ, олексій білИЙ, олександр КоЗлЕнКо, Валентина КорДЮКоВа, олександр попЕлЬнЮК, анелія сЕрГіЄнКо, Євген ХрИпУн, олена ЧЕрняВсЬКа

Дві золоті медалі на Кубку України

близько чотирьохсот плавців з усієї України взяли участь у Кубку України, який пройшов на базі басейну «метеор» у Дніпродзержинську.

Вихованець сК «мі-Комп» Дмитро сидор-ченко зумів стати кра-щим на дистанціях сто метрів вільним стилем і п’ятдесят метрів на спині, завоювавши для Дніпродзержинська та області дві золоті ме-далі.

Дніпродзержинськ

Червоними і чорними нитками...

Чудовий рушник, присвячений 200-річчю від дня народження т. Г. Шевченка, вишила вчителька з тома-ківки В. т. бредихіна, народна май-стриня. прошва, вишита червоними і чорними нитками, символізує дерево життя Великого Кобзаря і його невми-рущого народу. Звеселяє погляд кетяг червоної калини із зеленим листям — символ України. У центрі зобра-жено перо і пензель, що символізують творчість тараса Шевченка як поета і художника. Увінчує всю композицію ювілейна дата «200 років». Валентина трохимівна впевнена, що цей рушник матиме своїх «побратимів» в районі та області.

Томаківський район

Вальс Мендельсона на День закоханих

саме цю дату обрали для реєстрації шлюбу 14 пар. однак працівникам раГсу довелося пояснювати, що й хотіли б піти назустріч молодятам, але їм не впоратись з таким навантаженням. тож 14 лютого офіційно стануть подружжям сім пар, а наступного дня — шість.

За словами завідуючої раГсом тетяни Колкунової, вже рік реєстрація шлюбів відбувається у відреставрованій залі старо-винної будівлі на вул. радянській. особливої урочистості надає те, що весільні пари під-німаються до реєстраційної зали встеленими килимовою доріжкою широкими східцями.

інтер’єр, очевидно, відіграє не останню роль. торік тут оформили стосунки 150 пар. Заяви на 2014 рік подали вже 26.

Павлоградський район

Прокуратура області серйозно зайнялася корупціонерами

як повідомила на коор-динаційній раді, присвя-ченій боротьбі з корупцією прокурор Дніпропетров-ської області наталія мар-чук, у 2013 році апаратом прокуратури області вжито низку організаційних захо-дів, які позитивно вплинули на стан протидії корупції. У 2013 році правоохорон-ними органами розсліду-вано та направлено до суду з обвинувальним актом 93 кримінальні провадження відносно 108 осіб, які скоїли корупційні злочини. Всього правоохоронними органами викрито 109 осіб, які вчи-нили корупційні злочини, з яких 33 держслужбов-ців, один депутат сільської ради, вісім посадових осіб місцевого самоврядуван-ня, 19 працівників органів внутрішніх справ, вісім

співробітників податкової служби, один — податкової поліції, 25 посадових осіб інших органів державної влади.

присутній на засіданні перший заступник голо-ви обласної ради анатолій адамський запевнив, що в бюджеті області на 2014 рік вперше на соціальне забез-печення і захист населення передбачено видатки в роз-мірі 260,6 млн. грн. Ця сума допоможе підвищити рівень роботи у соціальній сфері. За допомогою впроваджува-них програм, спрямованих на соціально-економічний розвиток регіону, і в тому числі стабільний розвиток правоохоронних органів, будуть прийняті конструк-тивні заходи по боротьбі з корупцією.

Дніпропетровськ

Апостол правди і добраУ музеї історії Дніпро-

дзержинська відкрилася ви-ставка «апостол правди і до-бра», присвячена 200-річчю з дня народження великого сина українського народу тараса Григоровича Шев-ченка.

В експозиції представлені предмети з музейних колек-цій, що відображають осно-вні мотиви життя і творчості Великого Кобзаря: книги різ-них років видання, почина-ючи з 1884 р. і закінчуючи

сучасними, поштові листівки XIX—ХХ ст., картини сучас-них українських художників анатолія Жежера і Воло-димира Цапка, старовинні рушники з вишитими ряд-ками поета.

твори тараса Шевченка в усі часи живили дух укра-їнців своєю потужною енер-гією, були покажчиками на важкому історичному шля-ху до незалежної соборної України.

Дніпродзержинськ

Газівники реагують оперативніше

пат «Криворіжгаз» об-ладнало всі автомобілі сис-темою GPS-навігації, що дозволило повністю зміни-ти логістику, зекономити паливо й підвищити рівень оперативності та якості об-слуговування споживачів. Для контролю за цим на підприємстві створили ад-міністративно-диспетчер-ський центр. спеціально розроблена програма GPS-моніторингу дозволяє в ре-

жимі реального часу відсте-жувати пересування автомо-білів, аналізувати пройдені ними маршрути, швидкість пересування, час відстою і обсяг витраченого палива.

Впровадження такої сис-теми допомогло оптимально розподілити райони обслу-говування служби і значно скоротити час на обробку виклику і передачу його на виконання.

Кривий Ріг

Пожежа розгорілася вночітрагедією завершилася

нічна пожежа в селі Котов-ське, де по вулиці береговій вогонь знищив літню кухню. Вогнеборці, які прибули за викликом до служби поря-тунку «101», на згарищі ви-явили тіло 83-річної загиблої жінки. Встановлено, що по-терпіла мешкала у своєї не-

вістки й проживала в кухні, що опалювалася дровами.

попередня причина по-жежі — несправність піч-ного опалення. на жаль, нехтування протипожеж-ними правилами при корис-тування пічкою призвело до трагічних наслідків.

Широківський район

Відбір проектів було розпочато у вересні 2013 року. За цей час на кон-курс надійшло 132 заявки, їх розгля-нула експертна рада конкурсу. Вже для наступного етапу було відібрано 29 проектів. Другий етап відбувся у режимі он-лайн. Вже після цього було

Прикладом успішного працевлаштування є випадки з Артуром Маляренком та Денисом Горбачем.

артур, котрий страждає на ДЦп, отримав вдома середню освіту, само-тужки оволодів комп’ютером, побув волонтером у районній централь-ній бібліотеці та зайняв вакансію оператора комп’ютерного набору у п’ятихатській районній лікарні. Де-нис, маючи III групу інвалідності, здобув вищу освіту за юридичним фа-хом та внаслідок проведення ярмарку вакансій, котру регулярно проводять у п’ятихатському центрі зайнятості, отримав роботу юриста в лікарні. отож заклад поповнився новими праців-никами, а молоді фахівці працевла-штувалися.

Робота дарує повноту життяЩе двоє людей з особливими потребами працевлаштовано в П’ятихатках

працівники п’ятихатського цен-тру зайнятості особливу увагу у своїй роботі спрямовують на працевлашту-вання та заходи щодо реабілітації з по-дальшим працевлаштуванням людей

з особливими потребами. З початку 2014 року тут на обліку перебувало 16 осіб з інвалідністю, і вже п’ятеро з них мають роботу.

П’ятихатський район

Важливість працевлаштування людей з особливими потребами добре розуміють у П’ятихатському центрі зайнятості

«Різне здоров’я — рівні можливості»На Дніпропетровщині буде створено експериментальну аудіовідеостудію та музейну виставку для людей з вадами зору

Саме ці проекти отримали перемогу на Всеукраїнському конкурсі «Ярмарок ідей для культури» та були обрані для фінансування Міністерством культури України. Про це повідомили у департаменті культури, туризму, національностей та релігій облдержадміністрації.

відібрано 14 кращих проектів, які допоможе реалізувати міністерство культури України. серед них — два проекти з Дніпропетровської області.

перший проект має назву «ство-рення експериментальної аудіовідео-студії — центру розвитку обдарова-

них, талановитих та творчих дітей і молоді павлоградщини». Він перед-бачає модернізацію павлоградського районного організаційно-методично-го центру в центр творчої активнос-ті громадян, на що буде витрачено 20 тис. грн.

Другий проект-переможець — «різне здоров’я — рівні можливості». Він передбачає створення стаціонарної музейної виставки та організацію пе-ресувних виставок для людей з вадами зору. Фінансування цього проекту становить 70 тис. грн.

Дніпропетровськ

Межівщина відзначила 25-у річницю виводу військ з Афганістану

11 лютого у залі засідань Межівської райдержадміністрації відбулися урочистості з нагоди вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 25-ї річниці виведення радянських військ з території Афганістану. Зі словами привітань до учасників

воєнних конфліктів звернулися голо-ва межівської райдержадміністрації с. Г. Юрченко та голова районної ради п. о. Халимендик, народний депутат України Ю. п. самойленко.

під оплески присутніх пам’ятними медалями «25 років виводу військ з афганістану» були нагороджені во-їни-афганці району. медалями «За звитягу» — воїни-інтернаціоналісти — учасники миротворчих місій на території інших держав.

після церемонії нагороджен-ня відбулося покладання квітів до пам’ятника землякам, загиблим під час афганської війни. Це: світлана Дорош, Володимир ярмош, михайло яровий, Віктор Шевченко. присут-ні вшанували їх пам’ять хвилиною мовчання.

сьогодні на території межівського району проживають 49 воїнів-афган-ців та 26 воїнів-інтернаціоналістів, які виконували миротворчі місії.

Межівський район

4 ÇÎÐß РАКУРСwww.zorya.org.ua14 ëþòîãî 2014 ð.

Этот фильм был и остается«настольной книгой» для по�литтехнологов на время изби�рательных кампаний. Внима�тельный зритель поймет, чтосценарий фильма является по�собием для режиссеров цвет�ных революций, как бы это и необидно было для тех, кто счита�ет их хаотичным народным вос�станием. Сейчас уже многое из�вестно о манипуляции массо�вым сознанием. Но еще в 1997году Роберт Де Ниро и ДастинХоффман очень доходчиво по�казали нам, кто действительнокем крутит — собака хвостомили как раз наоборот. Эта лен�та однозначно должна входитьв программу�минимум для тех,кто умеет не только смотреть,но и думать.

Ведь смотря на современныеукраинские реалии, кажется,будто вновь просматриваешьэтот фильм. Так много лжи иабсурда. Нынешние лидерыМайдана на «отлично» изучилихитрые приемы, как хвост ви�ляет собакой. Словесными стра�шилками Майдан больше неудержать. Для этого нужно какминимум несколько примеров— окровавленных героев рево�люции, которых обязательнозахочется пожалеть. И что де�лать, если на Грушевского боль�ше не бросают «коктейли Моло�това», а, соответственно, нет«героев»? Не проблема. Героевможно придумать, а еще лучше— «жертв режима». Героев унас не очень любят, а жертвамивсегда восхищались. Ведь еслипосмотреть на нашу историю, вней было много и героических,и трагических страниц, нопразднуем мы в основном тра�гические. Кстати, автор поня�тия «мазохизм» писатель иврач австриец Леопольд Риттерфон Захер�Мазох, который ро�дился во Львове, любил гово�рить, что ни одна нация «нелюбит и не умеет так себя жа�леть, как украинцы».

Возьмем, к примеру, исто�рию, которая случилась с од�ним из лидеров АвтомайданаДмитрием Булатовым. Человекна восемь дней куда�то внезап�но исчезает, а затем чудом по�является с царапиной на лицев одном из сел под Киевом.Правда, после якобы неделипыток Дмитрий не обращаетсяв первую очередь за медицин�ской помощью и в правоохра�нительные органы, а вызываетжурналистов.

Ïîæàëóé, âñå âèäåëè êóëüòîâûé àìåðèêàíñêèé ôèëüì «Õâîñò âèëÿåò ñîáàêîé».Ïî ñöåíàðèþ ôèëüìà, ïåðåä î÷åðåäíûìè âûáîðàìè êîìàíäà îäíîãî èçïîëèòè÷åñêèõ ëèäåðîâ óçíàåò, ÷òî çàâòðà â ïðåññå î íåì áóäåò íàïå÷àòàíóáèéñòâåííûé êîìïðîìàò. Ïîýòîìó åãî îïûòíûå «àìåðèêàíñêèå ïîëèòòåõíîëîãè»ðåøàþò ïðèäóìàòü íîâîñòü, êîòîðàÿ ìîæåò îòâëå÷ü âíèìàíèå îáùåñòâà îòñêàíäàëà. Íóæíà òåìà, êîòîðàÿ ïîëíîñòüþ çàïîëíèò èíôîðìàöèîííîåïðîñòðàíñòâî è ñìåòåò âñå îñòàëüíîå. À ÷òî ëþäåé áîëüøå âñåãî áåñïîêîèò èïóãàåò? Êîíå÷íî, íàñèëèå. Ïîýòîìó ïîëèòè÷åñêèå ìàíèïóëÿòîðû ðåøàþòïðèäóìàòü âîéíó, êîòîðîé íåò â ïîìèíå. Íàïðèìåð, ñ Àëáàíèåé. Ïî÷åìó èìåííîñ Àëáàíèåé? À ïî÷åìó áû è íåò? Î íåé íèêòî íè÷åãî íå çíàåò, ïîýòîìó íà ðîëüî÷åðåäíîãî îïëîòà òåððîðèçìà îíà ïîäõîäèò. Ìíîãèå ñêàæóò, ÷òî ýòà èäåÿàáñóðäíà. Ýòî äàæå ëó÷øå. Âåäü ÷åì ëîæü àáñóðäíåå, òåì òðóäíåå ååîïðîâåðãíóòü. Çäåñü äåéñòâóþò áàíàëüíûå ëîãè÷åñêèå îøèáêè.

Êàê îïïîçèöèîííûé õâîñòâèëÿåò óêðàèíñêîé ñîáàêîé

На телекамеры Дмитрийохотно, даже демонстративнопоказывает лицо и кровавые по�токи на нем, не пытаясь дажепомыться перед этим. Правда,остальные ранения лидер Авто�майдана не хочет показывать.Известного врача ВиталияСкороходова такое поведениепотерпевшего удивило. По сло�вам врача: «Если бы человекстолько всего пережил, как Бу�латов, то он был бы полностьювымотан и обессилен». Приэтом возникает много вопросов.Как может человек, которогонеделю истязали, так хорошовыглядеть? Где следы на рукахот наручников? Однако всегоэтого нет. Зато видим аккурат�но подстриженные ногти. Егочто — пытали и маникюр каж�дый день делали? Вызывает со�мнение и чисто выбритое лицо.Врачи частной клиники, кудапривезли Булатова, констати�ровали, что его состояние удов�летворительное. Однако точныйдиагноз говорить не хотят. Таккак это частная информациясамого Булатова.

Как видим, современныеполиттехнологи в борьбе завласть не останавливаются ниперед чем. Им под силу не то чтонарисовать на теле человека не�сколько синяков, они даже мо�гут имитировать его смерть, какэто было сделано в культовомсериале «Бригада». То, что ис�чезновение Булатова можетбыть политической технологи�ей, говорит и мгновенная реак�ция оппозиции после его исчез�новения. Еще задолго до егосчастливого спасения в оппози�ции заявили, что они знают, ктопохитил Дмитрия. Например,народный депутат ВладимирЯворивский заявил, что «мы неявляемся следователями, но мыузнали от киевских бандитов,кто похитил Булатова». Оказы�вается, наши оппозиционныедепутаты еще и с бандитамиобщаются.

После спасения Дмитрий от�казывается общаться со след�ствием по вопросам его похище�ния. А оппозиционеры спешатсделать фото с ним для своих из�бирателей. В это время средиактивистов Евромайдана в соц�сетях поднялась очередная вол�на обсуждений. Мол, не надоникаких переговоров по прими�рению и окончания протестов.Руководитель Института гло�бальных стратегий Вадим Кара�сев считает, что исчезновение

активиста Автомайдана моглобыть спланированной акцией.Нежелание Дмитрия Булатовасотрудничать со следствием ипоявление новых фактов, ко�торые ставят под сомнениефакт его похищения, порож�дают в этой ситуации большевопросов, чем ответов, счита�ет политолог.

Специалисты предполага�ют, что все легкие телесные по�вреждения могли нанестиДмитрию под действием обезбо�ливающих, чтобы легализоватьдля милиции сам факт пыток,а для людей представить новыйсимвол борьбы с режимом.Странно выглядит и то, чтоБулатова перевезли на лечениеза границу. Каждый опытныймедик скажет, что когда чело�век находится в тяжелом состо�янии, его нежелательно тран�спортировать, к тому же за гра�ницу.

Не все понятно с другими«жертвами режима». Возьмем,к примеру, избиение народногодепутата от «Свободы» АндреяИльенко. Если его действитель�но избили, то почему же он тог�да отказался провести рассле�дование обстоятельств нападе�ния? К тому же он уклонилсяот медицинской диагностикиследов избиения.

Еще больше сочувствия узрителей вызывают издева�тельства над девушками. Ка�жется, что все мировые «де�мократические» СМИ облете�ла новость о девушке�волонте�ре, которую поймали на вокза�ле, забрали все документы ивыбросили в лесу. Сама девуш�ка настолько жалобно расска�зывает о своих страданиях,что действительно проника�ешься сочувствием к ней.Правда, тут нужно завидоватьактерам, не каждый из кото�рых так профессионально сы�грал бы эту роль. Уже черезнесколько дней эта самая де�вушка в интервью заявила,что никто ее не похищал, аложь она сказала на камеру за500 гривен. Два видео сейчасв свободном доступе можнопосмотреть в Интернете. Кста�ти, деньги девушке за обмантак и не заплатили. Видимо,поэтому она правду и расска�зала. Возможно, совесть заго�ворила или родные пожурили,что некрасиво на всю странуврать. Впрочем, это ее заботы,а общество еще раз убедилось,что не все правда, что говорят

так называемые «жертвырежима».

Пока что «жертвы Майдана»не принесли оппозиции ожида�емых результатов. Поэтому сце�нарий будет развиваться даль�ше. Уже не раз случалось, что сосцены Майдана заявляли о про�павших людях, которые на са�мом деле никуда не исчезалиили их вообще не существовалов природе. Это нужно для того,чтобы в случае необходимостиобъявить этого человека очеред�ной «жертвой режима». Сказа�но — сделано. В «Свободе» ужезаявили, что будут искать по�страдавших на Майдане в мор�гах Киева. На роль новых героевподойдут любые трупы с призна�ками насильственной смерти.После того как новые жертвы бу�дут найдены, останется толькораструбить по всему миру новуюдраматическую историю.

Все больше противоречий вобществе вызывает личностьвчерашнего одиозного обще�ственного деятеля, а ныне лиде�ра радикалов «Спильна справа»Александра Данилюка, которо�го не без оснований подозрева�ют в подготовке и совершениимассовых беспорядков. Ранееего пиарили как борца за демо�кратические права и свободы вУкраине, который стоял в аван�гарде гражданского общества.Однако после последних собы�тий, в частности, вооруженно�го захвата радикалами «Спиль�ной справы» зданий Министер�ства юстиции Украины, Мини�стерства энергетики, Министер�ства агропромышленности Укра�ины, все больше людей склоннысчитать его провокатором, под�стрекателем к противоправнымдействиям, преступником.

Захватив административ�ные здания, Александр Дани�

люк четко понимал, что пошелна преступление, которое ре�ально могло привести к коллап�су в государстве. После изгна�ния «свободовцами» из адми�нистративных зданий он былобвинен оппозицией в провока�циях, — осознавая неизбеж�ность ответственности за своипреступления, Данилюк убега�ет из страны.

Без ответа остается ряд во�просов: первый и главный —кто за ним стоит? Ведь невоз�можно беспрепятственно бе�жать из страны, не имея гаран�тий безопасности. Заранее стра�ну оставила семья Данилюка,сделано это было с помощьючартерного самолета из Киева вЛондон. Стоимость чартера,кстати, около полумиллионагривен. Откуда деньги и кто бро�нировал указанный чартер?Чартером вылетел и сам Дани�люк в Лондон. Интересно, ктозаказал ему чартер? Может про�стая семья позволить себе вы�бросить полмиллиона гривен?

Сухой остаток: жена Дани�люка — подданная Великобри�тании. Данилюку инкриминиру�ют организацию «массовых бес�порядков», «террористическуюдеятельность», «захват государ�ственных сооружений». Кстати,активист убегает не куда�ни�будь, а за границу, и оттуда ре�транслирует через Би�би�си свои«героические идеи».

Правда, отличить правдуото лжи не так просто, еслинет доказательств. Тем болееза любой «неправильный»вопрос человека сразу могутзаписать в «сторонники режи�ма». Кстати, это универсаль�ный ответ на любую критику.И украинская оппозиция этохорошо поняла.

Èãîðü ÑÓØÊÎ

Ñîâðåìåííûå ïîëèòòåõíîëîãè â áîðüáå çà âëàñòüíå îñòàíàâëèâàþòñÿ íè ïåðåä ÷åì

Âñå áîëüøå ïðîòèâîðå÷èé â îáùåñòâå âûçûâàåò ëè÷íîñòü ëèäåðàðàäèêàëîâ «Ñïèëüíà ñïðàâà» Àëåêñàíäðà Äàíèëþêà

5ÇÎÐßПРАВОСЛАВ’Я www.zorya.org.ua14 ëþòîãî 2014 ð.

СЛ

ОВ

О С

ВЯ

ЩЕ

НН

ИК

А

Страницу подготовила Ольга ДЮЖИНСКИХ

АЗЫ

ПР

АВ

ОС

ЛА

ВИ

Я

ПР

АВ

ОС

ЛА

ВН

ЫЙ

КА

ЛЕ

НД

АР

Ь. 7

— 1

4 Ф

ЕВ

РА

ЛЯ

Но самое главное, что здесь празднуетцерковь, — это пророчество Исаино, когдаИсаия в самом начале своего пророческо-го служения видел серафимов, и один изних взял угль горящий и вложил ему в устаи тем самым очистил его уста. В сегодняш-нем праздничном богослужении Богороди-ца называется «таинственными клещами»,т. е. Она сама прообразует собой те клещи,которыми берется угль. Поскольку челове-ческое естество просто не может взять всебя угль Божества раскаленный, Богоро-дица и стала клещами, чтобы взять его иочистить человеческий род, чтобы, попадаянам в уста, он очищал их. Конечно, имеетсяв виду в духовном смысле — попалял нашигрехи.

Углем же для православных христианявляется Евхаристия (причастие). И поэто-му мы должны понимать это как лишнееуказание на то, что в праздник, и, в част-ности, в этот праздник, очень важно при-чащаться. Евхаристия — это угль попаля-

15 ôåâðàëÿ ìû ïðàçäíóåì Ñðåòåíèå Ãîñïîäíå.Ãëàâíûé ñìûñë ýòîãî ïðàçäíèêà — èñïîëíåíèåïðîðî÷åñòâ. Õîòÿ ïðàçäíèê Ñðåòåíèÿ ïîÿâèëñÿòîëüêî â VI âåêå, íî ñàì ïî ñåáå îí äðåâíèé.Åãî äàæå èíîãäà íàçûâàëè Ïàñõîé (åùå îäíîéÏàñõîé). Ýòî áûë âàæíåéøèé ïðàçäíèê â ñàìîìêîíöå öåðêîâíîãî ãîäà, ïîñëå ÷åãî íà÷èíàëñÿíîâûé öèêë ñ Âåëèêèì ïîñòîì è Ïàñõîé. Èïåðâîíà÷àëüíîå çíà÷åíèå ýòîãî ïðàçäíèêà —âòîðîå ïðèøåñòâèå Ãîñïîäíå, êîíåö èñòîðèè.

Ñðåòåíèå Ãîñïîäíå —èñïîëíåíèå ïðîðî÷åñòâ

ющий, огонь, который либо попаляет нашигрехи, если мы приступаем к ней с покая-нием, либо попаляет нас самих, если мыпоступаем не так, как должно.

Поэтому если мы будем готовиться кпричастию правильно, т. е. к каждомупразднику стараться исповедаться, прича-щаться; приходить на литургию вовремя ипо возможности всегда, когда она служит-ся; готовиться к исповеди и причастию,думать о своих грехах, тогда мы, конечно,будем и жить внимательнее: каких-то гре-хов, может быть, и совершать не будем, вкаких-то покаемся, будем жить однойжизнью с церковью. А Господь, несмотряна наши многие грехи, нас не попалит свя-тым причащением, а будет попалять нашигрехи. Именно в этом самый главныйсмысл предстоящего праздника — мы при-нимаем Христа, как тот раскаленный угль,который держится в клещах, а клещи —это Пресвятая Богородица. Аминь.

Ïðîòîèåðåé Êîíñòàíòèí ÄÐÎÁÈÒÜÊÎ

В ТЕМУ

Человек после причастия долженхранить святыню. Разумно удерживатьуста и избегать празднословия. Долженудаляться от всего суетного, страстно-го и вообще духовно неполезного. Нуж-но быть особенно внимательным к себе,потому что враг старается в такой деньобязательно ввести человека в искуше-ние. Если причастие было в буднийдень, то необходимо выполнять своиобязанности. Ничто не препятствуеттруду.

Мнение, что в день причастиянельзя целовать иконы и руку священ-ников, ни на чем не основано. Об этомнет запрета ни у святых отцов, ни в бо-гослужебных книгах. От земных покло-нов до вечера лучше воздерживаться,потому что человек принял величай-

Как нужно вести себя в течение дня после причастия?

шую святыню — Тело и Кровь Господа.Но если во время молебна все пали на ко-лени, то и вы без смущения можете этосделать. Самое главное — быть в радост-ном настроении и благодарить Бога.

14 февраля — предпразднство Сретения Господня15 февраля — Сретение Господа нашего Иисуса Христа, сщмч. Васи-

лия пресвитера, мч. Михаила16 февраля — Неделя о блудном сыне, попразднство Сретения Господня,

прав. Симеона Богоприимца и Анны пророчицы17 февраля — прп. Исидора Пелусиотского, прав. Кирилла Новоезер-

ского18 февраля — иконы Божией Матери «Взыскание погибших», мч. Ага-

фии19 февраля — прпп. Варсонофия Великого и Иоанна Пророка

20 февраля — мчч. 1003 Никомидийских21 февраля — пророк Захария Серповидец из 12-ти малых пророков,

вмч. Феодора Стратилата.

Появление этой иконы связанос одной очень древней историей, да-тированной VI веком от РождестваХристова. В некоем архиерейскомдоме служил эконом — весьма че-стный и благочестивый человек. Ивдруг его обвинили в том, что оннечист на руку, и выгнали. Обидатак взыграла в иноке, что он воз-роптал на Бога и Богородицу и за-ключил союз с дьяволом, подписавс ним хартию. И вот уже на гранипогибели он ужаснулся тому, что

Ïðåä èêîíîé Ïðåñâÿòîé Áîãîðîäèöû «Âçûñêàíèåïîãèáøèõ» ìîëÿòñÿ î áëàãîñëîâåíèè áðàêà, ê íåéïðèõîäÿò ñ ìîëüáîé îá îñâîáîæäåíèè îò ïîðîêîâ,ïðèòåêàþò ìàòåðè ñ õîäàòàéñòâîì î ïîãèáàþùèõ äåòÿõ,î çäðàâèè è áëàãîïîëó÷èè äåòåé, îá èñöåëåíèèáîëåçíåé ãëàç è ñëåïîòû, îò çóáíîé áîëè,îò ëèõîðàäêè, îò íåäóãà ïüÿíñòâà, ïðè ãîëîâíîé áîëè,î âðàçóìëåíèè îòïàâøèõ îò âåðû ïðàâîñëàâíîéè î âîçâðàùåíèè çàáëóäøèõ â öåðêîâü. Äåíü ïàìÿòèèêîíû Ïðåñâÿòîé Áîãîðîäèöû «Âçûñêàíèå ïîãèáøèõ» —18 ôåâðàëÿ (5 ôåâðàëÿ ïî ñòàðîìó ñòèëþ).

Èêîíà Áîæèåé Ìàòåðè«Âçûñêàíèå ïîãèáøèõ»

натворил, опомнился и стал ду-мать, что делать. Тогда он затворя-ется в храме, не велит туда никогопускать и отчаянно молится передобразом Божией Матери, называяЕе «Взыскание погибших». Молит-ва была такой горячей, горе такимотчаянным, а раскаяние настолькоглубоким и искренним, что Цари-ца Небесная вняла просьбам Фео-фила (так звали инока) и, возвестиво прощении грехов, вернула подпи-санную им страшную хартию.

Молитва к Пресвятой Богородицепред Ее иконою «Взыскание погибших»

О, Пресвятая и ПреблагословеннаяДево, Владычице Богородице! Призри ми�лостивым твоим оком на нас, предстоя�щих пред святою иконою твоею и со уми�лением молящихся тебе, воздвигни нас изглубины греховныя, просвети ум наш,омраченный страстьми, и уврачуй язвыдуш и телес наших. Не имамы иныя помо�щи, не имамы иныя надежды, разве тебе,Владычице, ты веси вся немощи и согреше�ния наша, к тебе прибегаем и вопием: неостави нас твоею небесною помощию, нопредстани нам присно и твоим неизречен�ным милосердием и щедротами спаси ипомилуй нас, погибающих. Даруй нам ис�правление греховныя жизни нашея и избави нас от скорбей, бед иболезней, от напрасныя смерти, ада и вечныя муки. Ты бо, Цари�це и Владычице, скорая помощница и заступница всем, притека�ющим к тебе, и крепкое прибежище грешников кающихся. Подаждьубо нам, Преблагая и Всенепорочная Дево, христианский конец жи�вота нашего, мирен и непостыден, и сподоби нас твоим ходатай�ством вселитися в обителях небесных, идеже непрестанный гласпразднующих радостию славит Пресвятую Троицу, Отца, и Сына,и Святаго Духа, ныне и присно, и во веки веков. Аминь.

А ведь никаких трудностейнет. Христиане — это одна се-мья, где все друг другу родные.Родным не нужны условности.

Брат, сестра — наилучшееобращение к мирянам. Мы все— дети Единого Бога и потом-ки Адама и Евы. Батюшка илиотец — так называют священ-ников, как совершителей та-инств, чрез которые люди рож-даются к жизни духовной.Обычно после слова «отец» до-бавляют имя, например, «отецПетр». К диакону можно обра-

×åëîâåêó, ïåðåñòóïèâøåìó öåðêîâíûé ïîðîã âïåðâûå, òðóäíî íàéòèïîäõîäÿùåå îáðàùåíèå ê áëèæíåìó. Äåéñòâèòåëüíî, êàê íàçâàòü ñâå÷íèöó —æåíùèíà, äàìà, ãðàæäàíêà? Êàê îáðàòèòüñÿ ê ñâÿùåííèêó — ñóäàðü,ãîñïîäèí, òîâàðèù?

Áðàò, îòåö, âëàäûêà…Как правильно обращаться к священнослужителям и к мирянам

щаться отец диакон, к настоя-телю храма (монастыря) — отецнастоятель.

В разговорах православныхлюдей часто слышится слово«отче». Нужно помнить, что этослово употребляется только припрямом обращении к человеку.Нельзя, к примеру, сказать«меня благословил отче Влади-мир», это неграмотно.

Обращаться к священнослу-жителям «святой отец», как этопринято в католических стра-нах, не стоит. Святость чело-

века познается по его смерти.Жен служителей алтаря, а

также пожилых женщин мыназываем ласковым словом«матушка».

К архиереям — епископам,митрополитам, патриарху —нужно обращаться владыка,как к облеченным церковнойвластью.

Иногда возникает потреб-ность обратиться к священно-служителю письменно. Иереевследует именовать ваше пре-подобие, протоиереев — ваше

высокопреподобие, епископов— ваше преосвященство,архиепископов и митрополи-тов — ваше высокопреосвя-щенство, патриарха — вашесвятейшество.

Сектанты, не имеющие свя-щенства, упрекают православ-ных в мнимом нарушении словХриста: «И отцом себе не назы�вайте никого на земле: ибо Одину вас Отец, который на небе�

сах» (Мф. 23, 9). Но ясно, что«не называйте» имеет смысл «непоклоняйтесь», иначе слова Гос-подни можно превратить в бес-смыслицу. Еще в I веке еванге-лист Иоанн Богослов в своих Со-борных посланиях обращался кхристианам «дети». Ответноеобращение, очевидно, было со-ответствующим. Дело не в сло-ве, а во внутреннем отношениик нему.

6 ÇÎÐß ЗАХИСТИМО КОЖНОГОwww.zorya.org.ua14 ëþòîãî 2014 ð.

ОФ

ІЦІЙ

НО УВАГА!

Äîïîìîæåìî ä³çíàòèñÿ ïðî íàãîðîäèОсь сайт, де кожен з вас може знайти

відомості про нагороди своїх близьких ірідних, які пройшли Велику Вітчизнянувійну:Подвиг народу http://www.podvignaroda.ru/

У рядку «Пошук нагородження» наберітьвідомі ПІБ родича й рік народження (якщознаєте) — і дивіться відскановані архівні до4кументи, нагородні листи й опис, за що людина представлена до на4городи.

УВАГА: оброблені матеріали по орденах і тільки частина інформаціїпо двох медалях — «За відвагу» і «За бойові заслуги». Списки постійнообновляються. Треба підписатися на відновлення, ввівши дані розшу4куваної людини, — і вони прийдуть вам на пошту, коли з’являться насайті. Коли щось не ясно — прочитайте «Часті запитання».

Якщо у вас немає можливості скористатися Інтернетом, можете пе4редати в редакцію газети «Зоря» зaпит, ми перевіримо для вас інфор4мацію й повідомимо результат.

Запит можна надіслати поштою на адресу: газета «Зоря», вул. Жур�налістів, 7, Дніпропетровськ, 49051.

КОМПЕТЕНТНО

Äîðîã³ ÷èòà÷³! Íà ñòîð³íêàõ «Ïåíñ³îíåð Ïðèäí³ïðîâ’ÿ» òà «Çàõèñòèìî êîæ-íîãî» âè îäåðæèòå â³äïîâ³ä³ íà âàø³ çàïèòàííÿ. Àëå â³äïîâ³äíî äî çàêîíî-äàâñòâà ïðî çâåðíåííÿ ãðîìàäÿí ôàõ³âö³ äåðæàâíèõ óñòàíîâ, êîìóíàëüíèõ ³ïðèâàòíèõ ï³äïðèºìñòâ íàäàþòü â³äïîâ³ä³ ïðè íàÿâíîñò³ ïîøòîâî¿ àäðåñè çà-ÿâíèêà. Òîæ, áóäü ëàñêà, âêàçóéòå çâîðîòíó àäðåñó (ó ãàçåò³ íå äðóêóºòüñÿ)!

Ïèø³òü íà àäðåñó: ðåäàêö³ÿ ãàçåòè «Çîðÿ», âóë. Æóðíàë³ñò³â, 7, ì. Äí³ïðî-ïåòðîâñüê, 49051. Êîíòàêòíèé òåëåôîí: (0562) 27-16-52.

Ëþäìèëà ÌÀÑËÎÂÀ, âåäó÷à ñòîð³íîê

На сторінці «Захистимо кожного» («Зоря» від 7 лютого) на про%хання нашої читачки з Павлограда Марії Баутіної надрукована інфор%мація, яким буде прожитковий мінімум у цьому році і в якому розмірібудуть здійснюватися соціальні виплати сім’ям з дітьми. Сьогодніна продовження публікації друкуємо розміри деяких інших видів дер%жавної допомоги родинам з дітьми.

Ñàí³òàðíèõ íîðì äîòðèìàþòüДо редакції «Зорі» звернувся мешканець Магдалинівського району І. Б. Боруха зі

скаргою на те, що сусіди розташували стічну яму поруч з колодязем, питну воду зякого родина споживає. Цей лист редакція направила керівництву району і отри%мала офіційну відповідь.

На запитання читачів «Зорі» відповідаєВалентина СЛИВНА, заступник директорадепартаменту соціального захисту населенняДніпропетровської облдержадміністрації

Ïðî àäðåñíó äîïîìîãóó÷àñíèêàì áîéîâèõ ä³é

Я маю статус учасника війни. З 1 травня минуло%го року колишнім фронтовикам підвищили пенсії. Чомуж мені не підвищили?

Íàä³ÿ ËÈÑÅÍÊÎ. Ñîëîíÿíñüêèé ðàéîí

Шановна Надіє Іванівно,Ви перебуваєте на обліку вуправлінні Пенсійного фон4ду України в Солонянсько4му районі і отримуєте пен4сію за віком у розмірі 1238,65 грн., у тому числі підви4щення як учасник війни94,90 грн.

Постановою КабінетуМіністрів України від

13.03.2013 №151 передба4чено, що з 1 травня 2013року інвалідам війни IIі III груп з числа учас4ників бойових дій у пері4од Великої Вітчизняноївійни 1941—1945 років таучасникам бойових дій уперіод Великої Вітчизня4ної війни 1941—1945років, яким виповнилося

85 років і більше, що4місячна державна адреснадопомога до пенсії випла4чується в розмірі, вста4новленому для інвалідіввійни І групи.

Оскільки Ви не є учасни�ком бойових дій чи інвалі�дом війни, дія вищезазначе�ної постанови на Вас не по�ширюється.

Êîëè ìîæíà îôîðìèòè ñóáñèä³þ ÿê âèíÿòîêКілька років отримували субсидію на житло. А зараз чомусь мені її не оформили.

Ðóäîëüô ÌÓÕ²Í. Äí³ïðîïåòðîâñüê

Шановний РудольфеОлександровичу, за інформа4цією управління праці тасоціального захисту населен4ня Красногвардійської ра4йонної у м. Дніпропетров4ську ради (далі — районнеуправління) субсидію отри4мувала Мухіна Лідія Михай4лівна, Ваша жінка, яка по4мерла 28.06.2011.

21 листопада 2011 рокудо районного управління іззаявою на призначення суб4сидії зверталася Ваша дочкаСтецюк Ірина Рудольфівна.У призначенні субсидії буловідмовлено, оскільки по ко�мунальних підприємствахбули неупорядковані особовірахунки та відсутня довідкапро доходи заявниці. Сте4цюк І. Р. повідомлено про

право звернутися до комісіїз питань призначення суб4сидії при виконкомі Красно4гвардійської районної у м.Дніпропетровську ради іззаявою про призначеннясубсидії як виняток, на щовона відмовилася, посилаю4чись на наявність іншихпроблем.

Районне управління та4кож поінформувало, що со4ціальний інспектор 9 грудня2013 року Вас відвідав замісцем проживання. Під часспілкування з’ясовано, щоВи проживаєте разом з доч4кою, яка, з Ваших слів та зіслів сусідів, працює допізна,та онуком, 1987 року на4родження, інвалідом з ди4тинства III групи.

Стецюк І. Р. запрошено

до районного управліннядля з’ясування обставин, щовиникли в родині. Отже, заданими КП «Міські кому�нальні платежі» особовірахунки залишилися беззмін, неупорядкованими.

Враховуючи вищевикла�дене, можливість призна�чення Вашій сім’ї житловоїсубсидії на загальних підста�вах відсутня.

Станом на 17 грудня 2013року Стецюк Ірина Рудоль4фівна до районного управ4ління не зверталась.

За додатковою інформа�цією рекомендуємо Вам звер�татися до районного управ�ління за тел.: (056) 373�68�62,(056) 378�10�58 або до депар�таменту (конт. тел.: (056)713�66�18, (056) 713�65�60).

РО

З’Я

СН

ЮЮ

ТЬ

ФА

ХІВ

ЦІ

ПФ

У

Шановний ОлександреАнатолійовичу, ст. 24 Зако4ну України «Про загально4обов’язкове державне пен4сійне страхування» вста4новлено, що за кожний по4вний рік стажу роботи напідземних роботах, на робо4

ßê âðàõîâóºòüñÿ «ãàðÿ÷èé» ñòàæ?Мій загальний трудовий стаж 35 років. З них 6 років 7 місяців — за Списком №1.

Яка величина стажу буде прийнята при розрахунку коефіцієнта стажу?Îëåêñàíäð ÏÎÐÎÕÍÅÍÊÎ. Ìàðãàíåöü

тах з особливо шкідливимиі особливо важкими умова4ми праці за Списком №1 дострахового стажу додатко4во зараховується по одномуроку.

Таким чином, за наяв�ності страхового стажу 35

років, у тому числі на робо�тах за Списком №1 — 6років 7 місяців, при розра�хунку пенсії зараховується41 рік страхового стажу (35років загального стажу + 6повних років стажу роботиза Списком №1).

Шановна Ларисо Мико4лаївно! Відповідно до ст. 24Закону України «Про за�гальнообов’язкове держав�не пенсійне страхування»,за даними, що містяться всистемі персоніфікованогообліку, враховується стра�ховий стаж за періоди робо�ти після 01.01.2004, а за пе�

ріоди до 01.01.2004 — напідставі документів та в по�рядку, визначеному законо�давством, що діяло до на�брання чинності цим Зако�ном.

Періоди роботи до01.01.2004 зараховуютьсядо страхового стажу напідставі записів у трудовій

книжці, довідок та іншихдокументів згідно з Поряд4ком підтвердження наявно4го трудового стажу для при4значення пенсій за відсут4ності трудової книжки абовідповідних записів у ній,затвердженого постановоюКабінету Міністрів Українивід 12.08.1993 №637.

ßêùî ïðàöþâàëè çà ñóì³ñíèöòâîìПри оформленні пенсії вимагають довідку з організації, де я працювала за суміс%

ництвом. Для чого? Адже всі відомості про роботу після 2000 року є в базі персоні%фікованого обліку Пенсійного фонду?

Ëàðèñà ÊÀÐÁÈØÅÂÀ. Äí³ïðîïåòðîâñüê

Àäì³í³ñòðàö³ÿ óïðàâë³ííÿ ñîö³àëüíîãî çàõèñòó íàñåëåííÿÏàâëîãðàäñüêî¿ ðàéäåðæàäì³í³ñòðàö³¿

(Закінчення в наступному номері)

«ЗОР

І» В

ІДП

ОВІД

АЮТЬ

Шановний Іване Борисо4вичу, колодязь, як і стічнаяма, знаходиться на зе4мельній ділянці за єдиноюадресою. В даний час вико4

пана яма на землеволодінніваших сусідів не функціо4нує. З господарями досяг�нуто домовленості, що вониперенесуть стічну яму на

місце, яке Ви вказували,тобто на три метри нижче.

Ãðèãîð³é ÌÈÃÓÐ,ãîëîâà Ìàãäàëèí³âñüêî¿

ðàéîííî¿ ðàäè

7ЗОРЯточка на карті www.zorya.org.ua14 лютого 2014 ð.

Микола ЧАБАН с. Василівка-на-Дніпðі Синельниківського ðайону

«Хтось на горищі сховався і балакає...»

— Сільбуд. тепер і слова тако-го немає, — згадував покійний вже місцевий житель Федір Юхимович Мартинов. — Панський сарай, при-стосований під клуб, ото й був сіль-буд. Щоправда, світились у ньому і лампочки. Електрику давав водяний млин, що належав приватнику ко-вельману. Люди все йшли і йшли побачити на власні очі, що воно за чудасія — оте радіо. нас, школярів, приводили до радіо цілим класом. Як на екскурсію. на чорний диск гучномовця селяни дивилися по-різному. одні з захопленням, другі з недовірою.

«то самий обман, — говорили деякі жінки. — напевне, хтось на горищі сховався і балакає або гра-мофона крутить. а може, то витівки нечистої сили...»

Про перше кіно згадував старий комбайнер Яків Євдокимович Дми-трієв:

— тоді мені доводилося замість батька їздити в Синельникове за кі-нокартиною. Зараз 35 кілометрів до райцентру не відстань, а тоді добре як за день впораєшся, а то ще в дорозі заночуєш, коней попасеш.

...народу на перший сеанс зібра-лось повно, ніде яблуку було впасти. картина була якась воєнна. Грома-дянську війну показували. а кіно-механіком у нас був Федір радченко. наш, василівський.

нижче по Дніпру, в районі кіч-каса в Запоріжжі вже будували нову потужну гідроелектростанцію Дні-прельстан. Піднятий рівень Дніпра спричинить затоплення однієї з ниж-ніх вулиць Василівки.

«За воду теж доведеться платити»

...До 1917 року було створено два десятки проектів оволодіння Дні-пром, використання його бурхливої енергії задля електроенергії. та всі ці проекти осіли в надрах царських канцелярій, наштовхуючись на не-переборні перешкоди. і однією з головних перешкод була приватна власність. Берегами вздовж Дніпра володіли крупні поміщики, які мали великі зв’язки при дворі. Приміром, землями у Василівці володіли графи Стенбоки-Фермори (нащадки Си-нельникових).

У зводі законів російської імперії була стаття про відчуження земель для будівництва залізниць. але ні-чого не мовилося про право держави

Василівка-на-Дніпрі,

Тарас Шевченко заповідав поховати себе біля Ненаситця?

З архіВУ ГаЗЕти «ЗорЯ»С и н е л ь н и к о в е. Недавно Василівська сільðада і сільбуд пðи допомозі РВК

(ðайонний виконавчий комітет) встановили в своєму селі кіноапаðат. Заðаз василівці пðидбали ðадіопðиймач з гучномовцем. У найближчі дні ðадіопðиймач буде встановлено.

«Звезда», 8 травня 1927 р.

користуватися земельними ділянка-ми для проведення водних шляхів, чим не проминули скористатися яс-новельможні і не дуже вельможні власники.

Якось інженер Білокінь з’явився у графа Георгія Васильовича Стен-бока-Фермора (до речі, в цьому році минає 150 років від дня його наро-дження). Він мав намір провести з графом переговори щодо можливості відчуження його з дружиною земель під гідростанцію. Граф виніс йому з покоїв дарчу грамоту катерини іі. У грамоті було сказано, що їхнім предкам дарується у вічне, спадкове володіння «земля, вода і повітря» відмежованої території.

— тобто як? — не зрозумів спер-шу Білокінь.

— За воду доведеться теж пла-тити.

— За Дніпро?— авжеж. Ви ж бачите, в грамоті

государині абсолютно ясно сказано: «земля, вода і повітря». Якщо мініс-терство винайде і захоче поставити на нашій території якісь заводи, які використовують повітря, я вимагати-му винагороду і за повітря. Старі по-міщики праві, коли кажуть: «Проти мого маєтку й небо моє».

ні царський, ні тимчасовий уряд не могли реалізувати проекти шлю-зування Дніпра. Зі скасуванням при-ватної власності на землю більшови-ки дістали змогу вирішити питання про Дніпровське будівництво.

Як приборкували ПорогиУ 1920-х на будівництво електро-

станції в Запоріжжя з Василівки вирушили тимофій Миргородський, Максим калиниченко, Петро тихо-нов, брати іван та Данило Михай-лови. розповідали про силу-силен-ну людей, які з’їхалися будувати Дніпрельстан. хлібороби і рибалки ставали теслярами, такелажниками, бетонярами. олександр Євдокимов навчився варити сталь. і став на-стільки визнаним у своєму вмінні, що в Москві на виставці перед війною був його портрет.

а в 1920-і лежав ще через усю широчінь Дніпра грізний ненаси-тець, Дід-поріг, ревучий. об ньо-го з клекотом і піною розбивалася темна вода. археолог олександр терещенко, який вперше побачив це диво природи 1852 року, писав, що галас і гуркіт ненаситецького порогу видався йому величнішим за рейнський водоспад.

Якось жителі Василівки і сусід-ньої Мар’ївки дізналися, що з Си-нельникового до них їде всеукра-їнський староста Григорій Петров-ський. народу зібралося чимало. коли ось і машини. Петровський

звернувся до сільчан з промовою. Говорив про те, що у селян єдиний шлях — йти в колгоспи. і про Дні-прельстан згадав. «ось гудуть проти вас пороги. Вже недовго їм перепиня-ти річку. Затихнуть вони, і навколо розіллється електричне сяйво...»

Захотілося і Петровському під-няти адреналін. кращі василівські лоцмани, нащадки запорозьких ко-заків, спорядили два дуби і повезли «всеукраїнського старосту» та його партійних супутників бурхливим Дніпром до штучного фарватеру, прокладеного через ненаситець. Пе-тровський виявив бажання ще раз подивитися на грізну стихію, яку мали невдовзі приборкати. Потім іменем Петровського назвали одну з вулиць села.

Зорганізований згодом у Василів-ці перший колгосп незвично назвали «Затихлі пороги». а навколишні на-селені пункти в степовому роздоллі, заселені переселенцями з затоплених місць, зберегли для нащадків назви «ненаситець», «Дніпрельстан», «За-порожець».

Серед степу широкого на Вкраїні милій

— час від часу спалахують дис-кусії про те, чи правильно викона-на остання воля тараса Шевченка, — говорить вчитель-краєзнавець з Василівки Людмила Ленда. — Ви-черпну відповідь на це запитання дає Віктор Фурсенко у статті «Де тарас Шевченко заповідав себе поховати?» («Шевченкіана Придніпров’я», Дні-пропетровськ, 2008).

автор версії досить переконливо доводить: місцем свого останнього пристанища тарас захотів бачити одну зі степових могил поблизу най-грізнішого з порогів ненаситця. Цю

ж думку поділяє президент Всеукра-їнського благодійного культурно-наукового фонду тараса Шевченка, прапраонука тараса Григоровича по сестрі катерині Людмила красицька з києва.

ризикнімо дещо уточнити. До-стеменно відомо: за два роки до написання «Заповіту» Шевченко, здійснюючи в 1843 році свою запові-тну мрію відвідати «орлине гніздо» козацтва острів хортицю, був біля порога ненаситця. Доктор історич-них наук Юрій Мицик стверджує, що тарасів шлях пролягав правим бере-гом Дніпра. і якщо кобзар говорить про кручі, які було б видно, то можна припустити: місцем поховання він обрав саме лівий берег, оскільки в річках зазвичай лівий берег пологий, а правий — високий, крутий.

Дмитро Яворницький у нарисі про Дніпрові пороги писав: «Лі-вий берег Дніпра проти ненаситця низький, зовсім непоказний. Правий високий, скелястий». і хоча далі Дмитро іванович пише про чудову картину, яка відкривається на поріг зі скелі Манастирки (правий берег), але ж скеля — не могила. До того

ж вона зараз під водою. Звичайно, після будівництва Дніпрогесу обриси берегів змінились, ми ж говоримо про ті, якими їх бачив Шевченко.

Підемо далі. Лівий берег. ось вона — могила серед степу широкого, колишнього «дикого поля» — висо-ченний курган поблизу Василівки-на-Дніпрі, можливо, й скіфський. З нього відкривається велична пано-рама Дніпра. от уже дійсно, звідки видно і Дніпро, і кручі, і широкополі лани, а ревучий не лише видно, а й чути було на багато кілометрів на-вкруг.

Звичайно, останнє слово за на-уковцями, переконана Людмила Ленда.

…З Людмилою іванівною ми піднялися на курган, який тут ще називають Графською могилою. Па-норама — перехоплює подих. Звідти перед нами відкрився пейзаж, який найкраще лягав на Шевченківські рядки. Мабуть, варто таки в рік 200-річчя кобзаря означити це міс-це якимось пам’ятним знаком. або принаймні текстом «Заповіту», який тут сприймається якось особливо зворушливо.

До тЕМиЗа кукурудзу давали не тільки ордени

Це було того ðоку, коли в Кðаїні Рад шиðоко святкувалося 40-ðіччя Радянської влади. До Василівки пðиїхали кіношники знімати сюжет пðо кукуðудзу — «коðолеву полів». Вони попðо-сили голову колгоспу ім. 18-го паðтз’їзду Івана Ілліча Павленка пðо таке. Для більшої пеðеконливості викопали яму й умовили голову спуститися в ту яму, підняти ðуку, щоб показати яка в нього височезна кукуðудза! Так і зðобили. Коли пðо це довідався Микита Хðущов, то ðозлютився і зняв його з ðоботи. Стільки клопоту було після того.

де ревів Ревучий

Мальовничі околиці села Меморіал односельцям, які загинули під час Великої Вітчизняної війниСередня школа у Василівці-на-Дніпрі

Тут колись ревів Ненаситець

8 ЗОРЯ тема номераwww.zorya.org.ua14 лютого 2014 ð.

Палящий ветер Афганистана

В 1991 году в днепðо-петðовском издательстве «Січ» увидел свет сбоðник «Палящий ветеð Афгани-стана: книга о воинах-ин-теðнационалистах Днепðо-петðовшины, погибших в афганской войне».

В сложных, поðой эк-стðемальных ситуациях, они пðоявили себя людьми с большой буквы. Докумен-том жизнелюбия и чело-вечности пðедстают пеðед читателями их письма.

— Идея издать этот сбоðник ðодилась в из-дательстве «Січ», — ðас-сказывает составитель из-дания Геоðгий Семенович Буðейко, котоðый тогда возглавлял газету «Зоðя» и областную оðганизацию Союза жуðналистов Укðа-ины. В книгу вошло более двухсот очеðков о наших земляках. Когда книга вышла, состоялась тðо-гательная пðезентация ее в театðе имени Гоðького, куда пðишли ðодственники погибших. Они благодаðи-ли автоðов и издателей за то, что в книге поименно названы наши погибшие земляки.

Николай ГНАТКО

Ольга ГРЕЧИШКИНА Фото из архива Евгения ХАСЕНКО

Я бы многое отдал, чтобы вернуться туда…

только спустя 30 лет Виктор Хоменко — известный военный кор-респондент и кинодокументалист — впервые попал в афганистан, что-бы снять честный фильм о стране, наполнившей содержанием такие абстрактные раньше для мальчишек понятия, как «интернациональный долг», «воинское братство», «горя-чая точка»…

В музее воинской славы, создан-ном в Днепропетровской СШ №97, хранится фотография Вячеслава Бугары — мальчика, выросшего на амуре. он получил звание лей-тенанта, когда в наш лексикон только-только входило слово «аф-ган», но его мама, мария Ивановна Бугара, не связывала с ним судьбу единственного ребенка. Лейтенант Вячеслав Бугара с той войны не вер-нулся…

мама анатолия москаленко, возглавляющего в Ленинском рай-оне Днепропетровска общество вои-нов-интернационалистов и ставшего инициатором создания в СШ №97 музея воинской славы, дождалась сына с войны. Как и мама евгения Хасенко, по возвращении домой создавшего в родном городе Синель-никово афганскую организацию. ни анатолий Викторович, ни евгений михайлович уже не смогли жить вне боевого братства.

— Я не представляю своей жизни, если бы в ней не было аф-ганистана, — сказал мне евгений Хасенко. И это несмотря на то, что тяжелое ранение и контузия, полу-ченные им на той войне, сделали его инвалидом. — И я бы многое отдал, чтобы вернуться туда.

наверное, они, так и не отпу-щенные афганистаном, все еще уходят, уходят, уходят оттуда, пусть война и закончилась 25 лет назад. Впрочем, завершилась ли? «Закончилась ли война?» — именно так и назвал одну из своих публика-ций прошлых лет в местной прессе евгений михайлович, с чувством глубокого неудовлетворения воспри-нимавший отношение к афганцам родного государства, отразившееся во фразе: «мы вас туда не посыла-ли…», и неспособность многих во-инов-интернационалистов ужиться с мирным обществом. И хотя осоз-навшее все-таки свою ответствен-ность перед афганцами государство законодательно закрепило за ними ряд льгот и привилегий, большин-ство оказалось декларативными.

— Сравнивая отношение к участникам боевых действий дру-гих государств, например, СШа, к солдатам, воевавшим во Вьетнаме, испытываешь глубокую обиду за себя и державу. Было время, когда я получал всего 200 гривен пенсии. Плюс небольшая доплата за орден, — с горечью сказал мне евгений михайлович.

Тяжело раненный спас полковое знамя

между тем орден Красного Зна-мени, которого евгений Хасенко

ЦИфры И фаКтыБолее 15 тысяч советских солдат и офицеðов погибли в

Афганистане. Для десятков тысяч семей в Укðаине, тысяч жителей Пðиднепðовья события этой войны стали частью биогðафии.

Более 11 тысяч наших земляков пðошли чеðез ту войну, более 2500 из котоðых — жители Днепðопетðовска. 218 чело-век погибли в Афганистане, 811 — стали инвалидами. Четвеðо уðоженцев Днепðопетðовской области до сих поð числятся пðопавшими без вести. Многие наши земляки за совеðшение ðатных подвигов на той войне нагðаждены боевыми оðденами и медалями.К

25-

Ле

тИ

ю В

ыВ

оД

а С

оВ

ет

СК

ИХ

Во

йС

К И

З а

фга

нИ

Ст

ан

а

Афган стучится в их сердцаИ убеждает, что все было не зря

«Вы, шуðави, — воины… Не то что амеðиканцы…» — слышал не ðаз в Афганистане кðивоðожанин Виктоð Хоменко, снимавший в пðошлом году документальный фильм об Афганистане. «Пðаво на возвðащение» — так назвал этот фильм наш земляк, в начале 80-х служивший сðочную службу в ВДВ и написавший ðапоðт об отпðавке его в Афганистан. Тогда ðапоðт не был удовлетвоðен.

В т

ем

убыл удостоен в афганистане, до-рогого стоит. если бы не мужество и героизм младшего сержанта Ха-сенко, 177-й Двинский мотострел-ковый полк, входивший в состав 108-й невельской дивизии, был бы расформирован: наш земляк спас полковое знамя. Когда банда ахмад-Шаха масуда среди ночи 8 июня 1985 года накрыла полк, дис-лоцированный в начале Панджшер-ского ущелья, массированным ог-нем, готовясь пойти в наступление, евгений Хасенко был разводящим караула. он отправил бойца вместе с полковым знаменем в караулку. Попавшим туда реактивным сна-рядом убило всех солдат, а евгений Хасенко оказался тяжело ранен.

Вот как написала о подвиге на-шего земляка дивизионная газета: «…Знамя… Как же знамя? — эта мысль пронзила сознание оглушен-ного взрывом комсомольца. Весь окровавленный, евгений бросился туда, где должна была находиться полковая святыня. Из-под обломков обвалившейся стены выглядывало начинавшее тлеть древко знамени. он вытащил и спрятал на своей гру-ди кумачовый стяг, а потом начал отражать натиск врага, пока не по-доспела помощь. а когда обстрел прекратился, заступил на пост №1, вернув на место обагренное кровью наших ребят знамя…»

евгений михайлович рассказы-вал, что когда пришли его сменить, он стоял в луже собственной крови. Потом был Баграмский медсанбат, где из него выковыривали оскол-ки — те, которые были видны не-вооруженным глазом. рентгена в медсанбате не было, поэтому неко-торые осколки так и остались в теле. но это для него было пустяком по сравнению со спасенным знаменем.

Афганский синдромСимволом нашей памяти явля-

ется мемориал погибшим афганцам в Днепропетровске на набережной Ленина.

— он был воздвигнут к го-довщине вывода наших войск из афганистана, — делился со мной воспоминаниями анатолий мо-скаленко. — на его открытие при-шло огромное количество людей. Почти все афганцы, мамы живых и погибших. Приехала из Кривого

рога и моя мама. на открытие был приглашен и Борис громов, коман-дующий 40-й армией, вышедший последним из афганистана. генерал от имени всех офицеров, воевавших в афганистане, попросил проще-ния у всех мам за то, что «мы не вернули вам ни одного здорового ребенка…» Я тогда подумал: «ну ладно я, служивший в батальоне охраны Кабульского аэропорта и раненый там же осколками нашего взорванного «духами» вертолета. но ведь многие вернулись, не полу-чив ни царапины…» Позже пришло понимание генеральской правоты. «афганский синдром» — вот как называлось заболевание, которое имел в виду Борис громов. отвы-кать от войны оказалось непросто. По возвращении домой я, например, несколько недель ощущал себя ино-планетянином. некоторые ребята начали пить, употреблять нарко-тики…

афган, напротив, «исправил» анатолия москаленко, не очень примерного и послушного до ар-мии мальчика. тяжело раненный под Кабулом, он долго лежал в го-спитале, а потом вместе с земляком геннадием новокшеновым был на-правлен в Днепропетровский воен-ный госпиталь.

— нас хотели комиссовать — дескать, отвоевались. но мы воспро-тивились: как это — прийти домой, не дослужив положенных двух лет? И нас оставили. Правда, в афган уже не отправили. Дослуживали в туркВо, но уже на территории Со-юза… — рассказывал мне анатолий москаленко.

Их труды не напрасны… Служба в армии показала ему,

что Восток, оказывается, не так уж и далек от Запада, и что мир еще тес-нее, чем о нем говорят. так, встре-ченный анатолием москаленко в афгане геннадий новокшенов, ставший другом и кумом, окончил 97-ю школу — ту, где впоследствии разместился штаб районной органи-зации воинов-интернационалистов и создан музей воинской славы.

у истоков создания районного совета воинов-интернационалистов стоял Василий Заторжинский, сей-час работающий в городском совете. Именно с подачи Василия Василье-

вича СШ №97 стала носить имя ге-нерал-лейтенанта Петра Ивановича Шкидченко — участника Великой отечественной и афганской войн, командующего 6-й гвардейской танковой армией, героя россии, че-ловека-легенды. он, служивший в афганистане руководителем группы управления боевыми действиями при министерстве обороны Дра, сгорел заживо в вертолете 19 января 1982 года. Василий Васильевич же служил у Петра Ивановича Шкид-ченко адъютантом.

В нынешнем году исполняется 15 лет, как школа носит имя гене-рал-лейтенанта Петра Шкидченко. Как рассказывали мне и бывший директор Вячеслав александрович Иванов, и нынешний, Владимир Ва-сильевич гречин, именно личность выдающегося сына своей страны помогает ребятам понять, что такое патриотизм, честь, служение роди-не. В позапрошлом году, к 30-летию гибели Петра Ивановича Шкидчен-ко, в школу впервые приехал сын легендарного генерала — генерал Владимир Петрович Шкидченко.

— мы готовились к этому знаме-нательному визиту, который должен был пройти по заранее написанному сценарию, — вспоминал Вячеслав александрович Иванов. — генерал сразу же поломал наши планы. он захотел пообщаться один на один с ребятами, заходил в классы. Судя по всему, ему хотелось узнать, не формализм ли это — имя его отца на стене школы, что знают ребята о Петре Ивановиче Шкидченко и что вообще думают об армии и службе в ней. И, судя по всему, остался дово-лен беседами с ребятами…

15 февраля, когда воинское братство да и вся общественность отмечают 25-летие окончания аф-ганской войны, является еще одним замечательным поводом вложить зернышко патриотизма в серд-ца молодых. тем более что в этот день в СШ №97 будет установлен памятный знак Петру Ивановичу Шкидченко. отныне огромная ка-менная глыба, словно осколок горы афганистана, с вмонтированной в нее мемориальной доской Петру Ивановичу Шкидченко будет напо-минать о героизме наших солдат и офицеров и о войне, с которой мы все еще уходим, уходим, уходим…

Орден Красного Знамени, которого Евгений ХАСЕНКО был удостоен в Афганистане, дорогого стоит

«Зоря» №11 (21543) 14 лютого 2014 року/п’ятниця

Ïåðøèé íîìåð âèéøîâ 21 ÷åðâíÿ 2003 ðîêó.

Із одного металу ллють медаль за бій, медаль за труд!

Кривий Ріг вшановує своїх визволителівНа 70-і роковини визволення Кривого Рогу від німецько-фашистських загарбників у місті проводяться заходи пам’яті та вшанування героїв минулого. Так, 24 січня, у приміщенні СШ №108 відбувся захід «Передача естафети славних справ ветеранів», що стартував з Тернівського району міста. Як відомо, саме в цьому районі в далекому 1944-му пройшли найжорстокіші протистояння радянських воїнів з багаточисельною армією загарбників.

Естафета пройшла вже Тернівським і Саксаганським районами міста і завітала до Довгинцівського. Наступним продовжить естафету пам’яті Дзержинський район.

Традиційно, наймолодші учні школи у воєнній формі вишику-валися для вітання ветеранів, які на власні очі бачили живу історію минулої війни. Один із семикласників, який назвався Владиславом Ткачуком, у касці і вбранні солдата, з несправж-ньою, але все-таки гвинтівкою, розповів, що розуміє, що таке війна. Сказав, що бачив фільми, а найголовніше — його прадід також був на війні. Тому для його родини війна — не просто слово.

Сиві ветерани пройшли крізь живий коридор малечі, що зу-стріла їх оплесками. Символічно. Між ними вже декілька поко-лінь, що знають і пам’ятають минуле.

В актовій залі шкільного при-міщення зібралися представники

виконкому районної у місті ради, депутати, голова міської ради ветеранів, голови ради ветеранів Довгинцівського та Дзержин-ського районів, ветерани-аф-ганці, освітянські працівники, учні закладу, творчі колективи дітей та дорослих, а також самі ветерани — найбажаніші гості на цьому заході.

Лунала музика сурових во-єнних років у запису і живому виконанні. З минулого до при-сутніх говорив відомий в усьому світі голос Юрія Левітана. Голос непереможної країни, що вела боротьбу за свою честь і тери-торію. Саме цей голос колись піднімав бойовий дух бійців. На моніторі — воєнна хроніка. У залі — захоплена тиша. Стар-шокласники разом з учителя-ми приготували театралізоване дійство, використавши поезію воєнних часів. До глядачів, в об-разі опалених війною солдатів, зверталися підлітки, народже-ні під мирним небом. Дорослі в

залі крадькома витирали сльози.Ведучі свята в воєнній формі

тих часів, звертаючись до присут-ніх, нагадали сумну статистику воєнних років. Зокрема, в боях за Кривий Ріг загинуло понад 30 тисяч солдат і офіцерів. На Довгинцівській землі навічно залишилися 338 бійців та офі-церів. Пам’ять про воїнів-визво-лителів та підпільників у районі увіковічнено п’ятьма братськими могилами, над якими горить ві-чний вогонь людської пам’яті.

Сцена жила минулим. До-рослі і діти говорили про війну, яку не бачили, але біль і пам’ять про яку успадкували генетично. Лунали мелодії, що колись на-дихали воїнів жити і перемага-

ти. Попурі з пісень під акордеон підхопили усі — від дорослих до наймолодших дітей.

— Ветерани заслужили на це свято. Усім тим, хто зараз з нами, — сказала голова Довгинцівської ради ветеранів Галина Олійник, — нехай Бог дає міцне здоров’я, щоб вони ще надовго залишалися серед нас. Вони справжні воїни, як на війні, так і в житті.

«Як життя?» — питання до ветерана з великою кількістю орденів та медалей на грудях. «А що, погано виглядаю?» — всміхається сивочолий герой. «Ні, виглядаєте гарно, навіть дуже», — відповідь від душі. І це правда. Літня людина, а вогонь в очах юнацький, запальний. У

89-літнього Миколи Григоровича Даниленка, з його слів, ще все життя попереду. А сумніви — то для скептиків.

22 лютого 1944 року війська-ми 37-ї армії (82-й стрілецький корпус (генерал-майор Кузнє-цов Павло Григорович), 10-а окрема винищувально-проти-вотанкова артилерійська бри-гада (підполковник Антонов Федір Андрійович) і 46-ї армії (6-й гвардійський стрілецький корпус (генерал-майор Котов Григорій Петрович), 34-й стрі-лецький корпус (генерал-майор Кособуцький Іван Степанович), 28-й окремий гвардійський тан-ковий полк (майор Пшенігнер Наум Менделійович), 398-й гвардійський самохідно-арти-лерійський полк (підполковник Мясніков Ілля Архипович), 115-а гарматно-артилерійська бригада (підполковник Поляков Михай-ло Іванович) — о 16.00 Кривий Ріг був повністю визволений від фашистських загарбників.

За відвагу в боях 26 частинам були присвоєні почесні наймену-вання «Нікопольські» і «Криво-різькі», 14 солдатам присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а столиця колишнього СРСР са-лютувала на честь воїнів-визво-лителів Кривого Рогу двадцятьма артилерійськими залпами з 224 знарядь.

Леся МАРИНЕНКО

ДО 70-РІччЯ ВиЗВОЛЕННЯ ДНІПРОПЕТРОВСьКОї ОБЛАСТІ ВІД НІМЕцьКО-ФАшиСТСьКих ЗАГАРБНиКІВ

Дмитрий Глинка сбил лично 50 немецких самолетов

ЗВ

АН

иЮ

ГЕ

РО

й С

ОВ

ЕТ

СК

ОГО

СО

ЮЗ

А —

80

ЛЕ

Т!

Дмитрий Борисович Глинка

В этом году исполняется ровно 80 лет со дня учреждения звания Герой Советского Союза — высшей степени отличия СССР. Оно было учреждено 16 апреля 1934 года Постановлением ЦИК СССР и присваивалось за совершение подвига или выдающиеся заслуги во время боевых действий, а также, в виде исключения, в мирное время. В статуте награды предусмотрено присвоение звания Герой Советского Союза и второй раз. В дополнение ко второй медали «Золотая Звезда» в честь дважды Героя Советского Союза устанавливали бронзовый бюст на его родине.

Сегодня в этой рубрике будет рассказ о нашем земляке — дваж-ды Герое Советского Союза Дми-трии Борисовиче Глинке. Родился он 10 декабря 1917 года в шахтер-ской семье в селе Александров Дар, ныне поселок Рахмановка города Кривой Рог Днепропетров-ской области.

В Красной Армии с 1937 года. В 1939 году окончил военно-авиационную школу. Служил в строевых частях ВВС, летал на истребителе и-16. Участник Ве-ликой Отечественной войны с ян-варя 1942 года. Прошел войну

в составе 45-го истребительного авиационного полка, ставшего в 1943 году 100-м гвардейским истребительным авиационным полком: летчик, командир звена, адъютант эскадрильи, помощник командира полка по воздушно-стрелковой службе. Участвовал в боевых действиях на Керчен-ском полуострове, при обороне Кавказа, в воздушном сраже-нии на Кубани весной 1943 года, Миусской и Мелитопольской наступательных операций, воз-душных сражениях на ближних подступах к Румынии весной 1944 года, Львовско-Сандомирской, Висло-Одерской, Берлинской на-ступательных операций. Летал в войну на истребителях Як-1 и Р-39 «Аэрокобра».

К апрелю 1943 года совершил 146 боевых вылетов, провел 41 воздушный бой, сбил лично 15 вражеских самолетов. За образ-цовое выполнение боевых заданий и проявленные при этом отвагу и геройство Указом Президиума Вер-ховного Совета СССР от 21 апреля 1943 года старшему лейтенанту Глинке Дмитрию Борисовичу было присвоено звания Героя Советского Союза с вручением ордена Ленина и медали «Золотая Звезда».

К августу 1943 года на боевом счету помощника командира по воздушно-стрелковой службе 100-го гвардейского истребительного авиационного полка 9-й гвар-дейской истребительной авиа-ционной дивизии 4-й воздушной армии 3-го Украинского фронта

Бюст дважды Героя Советского Союза

Д. Б. Глинки в Кривом Роге

гвардии капитана Дмитрия Глин-ки значились 62 воздушных боя и 29 лично сбитых им самолетов врага. За новые боевые подвиги указом Президиума Верховного Совета СССР от 24 августа 1943 года капитану Дмитрию Бори-совичу Глинке вновь было при-своено звание Героя Советского Союза с вручением второй медали «Золотая Звезда».

Всего за годы войны Дмитрий Борисович Глинка выполнил свы-ше 300 боевых вылетов, провел более 100 воздушных боев, сбил лично 50 самолетов противника (шестой советский ас-истребитель по числу личных побед). Сам был сбит дважды. Несколько раз по-

лучал ранения и тяжелые трав-мы, но всякий раз возвращался в строй, не окончив лечения.

Кстати, летчиком-истребите-лем был и его старший брат Борис, с которым они служили в одном полку. Борис Борисович Глинка также стал Героем Советского Со-юза, сбив 31 самолет.

После войны Д. Б. Глинка ко-мандовал истребительным авиаци-онным полком. В 1951 году окон-чил Военно-воздушную академию. Служил заместителем командира 119-й истребительной авиацион-ной дивизии в Одесском военном округе. В 1960 году вышел в за-пас в звании полковника. Кроме звания дважды Героя Советского Союза, Дмитрий Борисович Глин-ка был награжден орденом Лени-на (24.04.1943), пятью орденами Красного Знамени (9.09.1942, 3.11.1942, 22.04.1943, 3.11.1944, 1955), орденами Отечественной во-йны I степени (29.12.1943), Алек-сандра Невского (13.05.1945), двумя орденами Красной Звезды (1955, 1956), многими медалями.

Затем жил в Москве, работал в «Аэрофлоте». Умер 1 марта 1979 года. Похоронен в Москве на Кун-цевском кладбище.

Бронзовый бюст Героя уста-новлен в городе Кривой Рог.

Днепропетровский областной совет ветеранов

10 ЗОРЯ ветеран придніпров’яwww.zorya.org.ua14 лютого 2014 ð.

Его руками создавался ракетный щит СССР

Тот сентябðьский день 1969 года Анатолий Антипович Алешин помнит до сих поð. В этот день ему было пðисвоено звание Геðоя Социалистического Тðуда. Золотую Звезду, оðден Ленина и гðамоту Веðховного Совета СССР ему в Кðемле вðучал пðедседатель Пðезидиума Веðховного Совета СССР Николай Виктоðович Подгоðный.

Этой награды он был удостоен за выдаю-щиеся заслуги в выполнении специального задания правительства Советского Союза. от волнения во время награждения он не услышал свою фамилию. друзья подтол-кнули, дескать, иди, тебя вызывают. едва помнит, как благодарил подгорного, как возвращался на место.

его путь к звезде Героя был непрост. он прошел его от слесаря до заместителя управляющего специальным трестом по производству. по совету армейского друга Григория Михайловича Костоглота начал работать монтажником технологического оборудования ракетных комплексов. Здесь он овладел передовыми методами электро-сварки нержавеющих и высокопрочных сталей.

вскоре его в числе одиннадцати человек отправили в срочном порядке в Москву, а оттуда в составе 57 человек в Севастополь. в течение недели им не разрешалось вы-ходить за расположение воинской части. Затем ночью их погрузили на теплоход «адмирал нахимов», всего — около трех тысяч человек, и только уже в море им объявили, что идут на Кубу. в пути на-ходились три недели, и шли без остановок до самой Гаваны.

из Гаваны отправились в какой-то лесной район, в воинскую часть, где надо было смонтировать столы пусковых пло-щадок ракет, проложить магистральные трубопроводы и установить остальное обо-рудование.

приходилось переносить тропический климат, обилие пресмыкающихся, пауков, в том числе и каракуртов. Здесь, вдали от родины, вспоминался родительский дом Брянской области. Мама Мария Констан-тиновна, вырастившая пятерых детей, отец антип иванович, прошедший войну до

Берлина и воевавший потом с японией. вспоминалось, как, отступая, немцы со-жгли деревню. и их семья, как и все осталь-ные жители, ютилась в землянке до самого возвращения отца с фронта. Как возили лес для строительства новой избы на коровах, поскольку лошадей угнали немцы.

Школу анатолий закончил уже по-сле войны. потом была служба в армии, учеба в Сельхозакадемии, которую при-шлось оставить, поняв, что это — не его призвание. позже он окончил Саратовский политехнический институт по специаль-ности инженер-строитель.

Затем на Кубе пришлось демонтиро-вать ракетные установки, поскольку по договоренности правительств СССр и СШа американцы демонтировали свои установ-ки в турции. там ракеты были в основном нацелены на военные и промышленные объекты Украины.

после Кубы был ракетный полигон Капустин яр. Когда произошла крупная авария на Байконуре, анатолий алешин вместе с другими специалистами был от-командирован туда на восстановление «второй» площадки.

позже пришлось работать бригадиром

слесарей-монтажников и прорабом на объ-ектах 43-й ракетной армии. Были посто-янные командировки длительностью по несколько месяцев на объекты оборонного назначения в николаевской, Кировской, ивано-Франковской областях, в Крыму, в Комсомольске-на-амуре, несколько раз бывал на Байконуре. Строили объекты обо-ронного назначения для работы на глубине до 20 метров, с защитой от ядерного взрыва.

в 2001 году их трест был ликвидиро-ван. память об их работе сохранилась в виде музея ракетных войск стратегиче-ского назначения в виде пусковой шахты и командного пункта одной из частей 43-й армии в городе первомайске николаевской области.

Каждый раз, отмечая 23 февраля день защитника отечества в кругу друзей, ана-толий антипович вспоминает, как шли они на Кубу, как справлялись с тропической жарой и лютым холодом зимней степи Казахстана, их любимую песню «а для тебя, родная, есть почта полевая». Сколько писем на такие полевые почты отправила ему жена валентина викторовна, стоиче-ски переносившая все его командировки.

теперь, находясь уже на заслуженном отдыхе, они могут вдоволь наговориться, вспоминая свою молодость, прошедшую в частых разлуках, отдохнуть на своей даче с дочерьми и внуками.

Светлана ПЕЛЫХ

Ювіляр воював, лікував і навчавАвтоðу пощастило, що багато ðоків тому, майже випадково, познайомився з геðоєм моєї ðозповіді Віктоðом Тðофімовим. У чеðвні 1941 ðоку він закінчив десять класів у СШ №20 міста Дніпðодзеðжинська. Випускники навіть не встигли сфотогðафуватися на згадку і зустðіти схід сонця, як до них дійшла жахлива звістка пðо віðоломний напад німецько-фашистських загаðбників.

віктору не вистачало декілька місяців, щоб потрапити на фронт, але він умовив працівників міськ-військкомату і його направили в Житомирське піхотне училище на прискорене навчання. по його закінченні він одержав звання лейтенанта і посаду заступника начальника штабу 287-го стрі-лецького полку 25-ї Чапаєвської дивізії приморської армії, якою командував генерал петров. отримавши поранення у Севас-топольській битві, лікувався в п’ятигорському шпиталі. піс-ля одужання його направили на північнокавказький фронт 107-ї окремої стрілецької бригади

помічником начальника стрілецького батальйону. У вересні 1942 року нака-зом командуючого 46-ї ар-мії був створений окремий розвідзагін на чолі з тро-фімовим. У жовтні він був вдруге тяжко поранений. після виписки з госпіталю Самарканда його напра-вили в 236-у бригаду, де одержав чергове особливе

завдання і в складі цієї бригади брав участь у визволенні туап-се. опісля пройшов навчання на офіцерських курсах і його знову направили на фронт, де воював у 236-й стрілецькій дивізії 46-ї армії помічником начальника штабу 814-го стрілецького полку.

потім трофімов з боями визво-ляв дніпропетровщину, країни Західної Європи, а під Будапе-штом при форсуванні дунаю було третє тяжке поранення, лікувався в шпиталі міста тімішоара (руму-нія). день перемоги віктор іва-нович зустрів у столиці австрії відні. потім у числі 16 молодих офіцерів був направлений в роз-

порядження коменданта міста відня для виконання рішення постанови державного комітету оборони по забезпеченню насе-лення столиці австрії продоволь-чими товарами, щоб ліквідувати голод, за що отримав подяку від командування. Згодом був пере-ведений в розпорядження відділу кадрів 3-го Українського фронту в місті Констанці (румунія). дея-кий час служив у відділі кадрів, а потім був призначений заступ-ником начальника оперативного відділу південної групи військ керівництва військовими комен-датурами.

У 1946 році трофімов демо-білізувався, а в 1951 році закін-чив дніпропетровський медич-ний інститут. познайомився з симпатичною дівчиною інною, на другому курсі одружився і прожив з нею у мирі і злагоді 54 роки. на жаль, вона пішла з жит-тя, але трофімов буде згадувати її до останнього подиху. після закінчення медичного інституту працював головним лікарем на одному з рудників Кемеровської

області. потім у Білоруському ін-ституті пройшов курси удоскона-лення лікарів і був призначений головним лікарем пологового від-ділення Жахань (північна група військ).

У 1963 році був переведений в радянський Союз на посаду начальника медичної частини військового шпиталю, а потім начальника цього медичного за-кладу, де за плідну і бездоганну працю одержав почесну грамоту МоЗ Башкирської аССр. У 1975 році трофімов був звільнений у відставку в званні полковника. Через деякий час він 12 років ви-кладав у дніпродзержинському медичному училищі. З 1983 року і понині є членом рад міської і Баглійської районної організацій ветеранів-однополчан, а також 236-ї дніпропетровської Червоно-прапорної ордена Суворова 2-го ступеня стрілецької дивізії 46-ї армії, якою командував генерал василь Глаголєв і іменем якого названа одна з вулиць у дніпро-дзержинську.

віктор іванович трофімов має фронтові нагороди: 2 ор-дени вітчизняної війни, Бог-дана Хмельницького, медалі: «За оборону Севастополя», «За оборону Кавказу», «За визволен-ня Бєлграда» і велику кількість ювілейних. а за багаторічну, плідну, бездоганну працю і зна-чний особистий внесок у роз-виток ветеранського руху та

патріотичне виховання молоді має три відзнаки «За заслуги перед містом», подяки, грамоти, цінні подарунки від міської і Баглійської рад ветеранів.

нещодавно мій герой відсвят-кував 90-літній ювілей. приві-тати ювіляра прийшли депутат верховної ради України Кос-тянтин Губенко, голова обласної ради Станіслав Шевченко, голова міської ради ветеранів Людмила тесьолкіна, голова Баглійської райради павло Галагаза, Герої Соцпраці і почесні громадяни міста тамара Заріченко, Сергій Гладкий, іван Чернецький та олександр Михайлов, директори ЗоСШ №20 валентина розумна і медичного училища тетяна тим-ченко, всеукраїнська організація інвалідів і багато інших. Щиро вітали ювіляра дочка Євгенія, син олександр, п’ятеро онуків, родичі, колеги.

редакція газети «ветеран придніпров’я» і автор приєдну-ються до всіх щирих і доброзич-ливих поздоровлень і побажань та дарують ювіляру декілька вір-шованих рядків:Нехай доля намітить

ще років багато,Відпустить здоров’я, щастя

і добра.Нехай радістю повниться

рідна хата,Й багато в ній буде щирості

й тепла.Анатолій ЛИТВИНОВ

Дніпðодзеðжинськ

він

За

Хи

Ща

в Б

ат

ьК

івЩ

ин

УЛ

иЧ

но

Ст

ь

Герой Социалистического Труда Анатолий Алешин

Николай Викторович Подгорный вручает Золотую Звезду Анатолию Антиповичу Алешину

11ЗОРЯветеран придніпров’я www.zorya.org.ua14 лютого 2014 ð.

в эти дни, выживи на войне александр Матросов, ему ис­полнилось бы 90 лет. поэтому мы решили напомнить о наиболее важных вехах короткой, но очень яркой биографии нашего земляка.

родился александр Матвеевич Матросов 5 февраля 1924 года в екатеринославе (ныне днепро­петровск). рано лишившись ро­дителей, с 5 лет воспитывался в ивановском режимном детском доме (Майнский район Ульянов­ской области). в 1939 году был направлен на вагоноремонтный завод в городе Куйбышеве (ныне Самара), но вскоре оттуда сбежал. приговором народного суда 3­го участка Фрунзенского района го­рода Саратова от 8 октября 1940 года александр Матросов был осужден по статье 192 УК рСФСр к двум годам лишения свободы за нарушение паспортного режима (Судебная коллегия по уголовным делам верховного Суда рСФСр 5 мая 1967 года этот приговор от­менила). отбывал срок в Уфим­

на

ша

иС

то

ри

я

Жизнь за други своя…Каждому из нас со школьной скамьи известно о подвиге нашего земляка Александðа Матðосова, закðывшего своим телом амбðазуðу фашистского дзота, что дало возможность батальону пðодолжить атаку и овладеть селом Плетень Псковской области. В свое вðемя его подвиг повтоðили несколько сотен советских солдат и офицеðов. Со вðеменем, особенно последние лет 20—25, об этом событии и личности самого Александðа Матвеевича стаðаются не слишком часто вспоминать. И все же…

5 февраля нашему земляку Александру МАтросову исполнилось бы 90 лет!

ской детской трудовой колонии. С началом великой отечественной войны неоднократно обращался с письменными просьбами отпра­вить его на фронт...

в Красную армию призван Кировским райвоенкоматом города Уфы Башкирской аССр в сентябре 1942 года и направлен в Краснохолмское пехотное училище (октябрь 1942 года), но вскоре большую часть курсан­тов отправили на Калининский фронт.

Существуют еще две версии о происхождении нашего героя.

по одной из них настоящее имя Матросова — шакирьян Юнусович Мухамедьяров, а ро­дился он в деревне Кунакбаево тамьян­Катайского кантона (ныне — Учалинского района) Башкирии. Согласно этой версии фамилию Матросов он взял в быт­ность свою беспризорником (когда убежал из дома после нового бра­ка отца) и записался под ней при определении его в детский дом.

также существует версия, что александр Матросов родился в селе высокий Колок Ставрополь­ского уезда Самарской губернии (в настоящее время территория но­вомалыклинского района Улья­новской области). Мать Саши, оставшись с тремя детьми без мужа, отдала его в детский дом, чтобы спасти от голода.

и все же согласно сохранив­шимся документам александр Матросов — один человек, ша­кирьян Мухамедьяров — другой. а насчет третьей версии, то она должна оставаться на совести тех, кто ее открыл или сочинил. единственное, что связывает все три версии — детский дом в Ульяновской области и призыв на фронт из Уфы.

в действующей армии алек­сандр Матросов находился с ноя­бря 1942 года. Служил в составе 2­го отдельного стрелкового ба­тальона 91­й отдельной Сибирской добровольческой бригады имени и. в. Сталина (позже 254­й гвар­

дейский стрелковый полк 56­й гвардейской стрелковой дивизии, Калининский фронт). некоторое время бригада находилась в ре­зерве. Затем ее перебросили под псков в район Большого Ломова­того Бора. прямо с марша бригада вступила в бой.

27 февраля 1943 года 2­й ба­тальон получил задачу атаковать опорный пункт в районе дерев­ни плетень, западнее деревни Чернушки, Локнянского района псковской области. Как толь­ко наши солдаты прошли лес и вышли на опушку, они попали под сильный пулеметный огонь противника — три вражеских пу­лемета в дзотах (деревянно­земля­ных огневых точках) прикрывали подступы к деревне. один пуле­мет подавила штурмовая группа автоматчиков и бронебойщиков. второй дзот уничтожила другая группа бронебойщиков. но пуле­мет из третьего дзота продолжал обстреливать всю лощину перед деревней. попытки заставить его замолчать не увенчались успехом. тогда в сторону дзота поползли рядовой петр огурцов и рядовой александр Матросов. на подсту­пах к дзоту огурцов был тяжело ранен, и Матросов принял реше­ние завершить операцию в оди­ночку. он подобрался к амбразуре с фланга и бросил две гранаты. пулемет замолчал. но как только бойцы поднялись в атаку, из дзота вновь был открыт огонь. тогда Ма­тросов поднялся, рывком бросил­ся к дзоту и своим телом закрыл амбразуру. Ценой своей жизни он содействовал выполнению боевой задачи подразделения.

Был похоронен в деревне Чер­нушки Локнянского района. а в 1948 году прах а. М. Матросова был перезахоронен в городе вели­кие Луки псковской области на левом берегу реки Ловать на пере­сечении улицы розы Люксембург и набережной имени александра Матросова.

Через несколько дней имя александра Матросова стало известно всей стране. подвиг Матросова был использован на­ходившемся случайно при части

журналистом для патриотической статьи. при этом дату смерти Ге­роя перенесли на 23 февраля, при­урочив подвиг ко дню рождения Красной армии. несмотря на то, что александр Матросов был не первым, кто совершил подобный акт самопожертвования, именно его имя было использовано для прославления героизма советских солдат. впоследствии свыше трех­сот человек совершили подобный героический поступок, но это уже широко не освещалось. подвиг александра Матросова стал сим­волом мужества и воинской до­блести, бесстрашия и любви к родине.

Указом президиума верхов­ного Совета СССр от 19 июня 1943 года за образцовое выполнение боевых заданий командования на фронте борьбы с немецко­фа­шистскими захватчиками и про­явленные при этом мужество и героизм красноармейцу Матро­сову александру Матвеевичу по­смертно присвоено звание Героя Советского Союза.

8 сентября 1943 года прика­зом верховного Главнокоманду­ющего и. в. Сталина имя а. М. Матросова было присвоено 254­му гвардейскому стрелковому пол­ку, а сам он навечно зачислен в списки 1­й роты этой части. Это был первый приказ нКо СССр в годы великой отечественной вой­ны о зачислении павшего героя навечно в списки воинской части.

в парке победы столицы Башкирии городе Уфе сооружен величественный монумент, по­священный бессмертному под­вигу александра Матросова, у подножия которого горит вечный огонь. памятники герою установ­лены также в днепропетровске, великих Луках, Ульяновске, Красноярске, Санкт­петербурге и других городах. имя алексан­дра Матросова носит детский ки­нотеатр в Уфе и улица, открыт мемориальный музей а. М. Ма­тросова в Уфимском юридическом институте Мвд рФ. его имя при­своено музеям комсомольской славы городов днепропетровска и великие Луки, улицам, школам, теплоходам, колхозам и совхозам.

в постсоветское время стали появляться так называемые «аль­тернативные» версии подвига александра Матросова. дескать, он его не так совершал и совер­шил вообще случайно. оставим и это на совести таких «иссле­дователей», для которых факт возможности самопиара важнее исторической правды и личности того, за счет кого такая саморе­клама делается. просто помянем нашего отважного земляка, чей подвиг спас десятки жизней со­ветских бойцов и стал одним из синонимов самопожертвования «за други своя», как говорили наши предки.

Подготовил Алексей ЛОГИНОВ

Рядовой Калининского фронта Александр Матвеевич

МАтРОсОВ

так принято было изображать в советских учебниках истории подвиг Матросова

Памятник Александру Матросову в Днепропетровске возле музея его имени

12 ЗОРЯ ветеран придніпров’яwww.zorya.org.ua14 лютого 2014 ð.

ве

те

ра

нс

ка

я ж

из

нь

Встреча через долгие годы

О днепðопетðовских подпольщиках АНД ðайона, казалось бы, написано было много. Гоðожане знают эту истоðию из книг, газет, истоðических кинофильмов, личных встðеч с участниками геðоического подполья. В жизни нашей семьи есть доðогой нам человек — Нина Клюквина, самая молодая подпольщица АНД ðайона во вðемя Великой Отечественной войны и, к сожалению, единственная, дожившая до наших дней.

антонину петровну Черныш-клюквину в свое время свела судьба с нашей бабушкой анной семе-новной онискевич (Борисовой). их разделяли всего пятьдесят номеров, оставленных освенцимом на всю жизнь. №65197 — у нины клюквиной, а №65147 — у анны Борисовой. но судьба им улыбнулась. они, пройдя ад — анна через Берген-Бельзен, а нина через равенсбрюк, — после освобождения вернулись домой. их дружба была крепкой и настоящей.

2002 год был большим ударом для антонины петров-ны — умерла ее самая близкая подруга. с тех пор вся наша семья всячески поддерживает антонину петровну. и вот в очередной раз мы отправились к ней в гости.

но оказалось, что в этот день к ней пришли не только мы. к антонине петровне спешила на встречу еще одна гостья, которая разыскала ее благодаря га-зете «зоря» и ветеранской организации анд района. Много лет назад раиса ивановна кошляк (курис) — в прошлом школьный учитель украинского языка и литературы села Широкое солонянского района — познакомилась со знаменитыми подпольщиками и все последующие годы хранила память о той встрече, мечтая вновь увидеться с дорогими людьми.

раиса ивановна — дитя войны. ей было в 1941 году всего 8 лет, но в памяти сохранились эпизоды того тяжелого времени: стрельба, взрывы, немцы, холод, голод... но настал тот час, когда советская армия пошла в наступление. немцы отступали, вернее, бежали. жители днепропетровщины с ра-достью встречали своих освободителей. в школах начались занятия, и юная рая, успешно окончив школу, поехала в днепропетровск учиться дальше. она хотела быть учителем и стала им.

в 1965 году ей попала в руки книга владимира дубовика «смерть побеждают сообща». книга про-извела на нее большое впечатление. раиса ивановна мечтала разыскать хоть кого-нибудь из выживших подпольщиков. в 1979 году вышла вторая книга владимира дубовика «присяге верны». к этому времени у раисы ивановны уже были мысли о соз-

дании школьного музея. Это было начало восьмиде-сятых годов, когда, разыскивая подпольщиков анд района в днепропетровске, она бродила по улицам, расспрашивала людей, которые хоть что-то знают об этих героических людях. и ей повезло. сначала раиса ивановна нашла сестер дуктовых, затем и самого автора книги, а позже к ней в школу, где проводились читательские конференции, приезжали и другие бывшие подпольщики. среди них была и антонина петровна клюквина.

Много воды утекло с тех пор. выросло не одно поколение учеников раисы ивановны, из героев-подпольщиков в живых осталась одна нина клюк-вина. раиса ивановна тридцать лет жила мечтой о том, чтобы еще хоть раз встретиться с кем-то из кумиров своей юности. и вот наконец-то эта встреча состоялась. а как они радовались новой встрече, обнимались, целовались, дарили друг другу подарки!

раиса ивановна с особой любовью говорит о мо-лодой подпольщице нине, которая в свои 16—17 лет быстро освоила работу на стеклографе, и сам ваня иванов, руководитель группы, убедившись, что листовки у нины клюквиной получаются хорошо, доверил ей «печатный станок». нина не только пе-чатала листовки, но и разносила их в самые разные места оккупированного днепропетровска и не только. пешком, по степи ходила она в подгородное, синель-никово. «Было ли вам страшно?» — спрашиваю я. антонина петровна ответила сразу: «да, было! но кто-то это должен был делать».

Эльвира ОНИСКЕВИЧ,волонтер, читатель библиотеки-филиала №10

Фото автора

«Губернатор» Сокола

Доðогая ðедакция! Обðаща-емся к вам от большой гðуппы участников Великой Отечествен-ной войны, ветеðанов и пðосто пожилых людей жилмассива Со-кол. Мы хотим ðассказать вам о замечательном человеке и поблагодаðить его за все, что он для нас сделал и пðодолжает делать абсолютно бескоðыстно.

речь идет об алексее ивановиче Шаталове. он — отставной офицер, пол-ковник. если бы была такая должность — губернатор сокола, он бы достойно занял это место.

одиночество — гнетущее состояние. а ведь боль-шинство пожилых людей одиноки. социальные службы зачастую не на высоте. зато алексей иванович Шаталов готов протянуть руку помощи днем и ночью. трудно сказать, скольким людям благодаря его стараниям была оказана материальная помощь на уровне депутатов раз-личных рангов. справедливости ради нужно отметить, что и сам алексей иванович не совсем здоров: перенес несколько операций. Может, поэтому он и знает, как это важно, чтобы рядом в трудную минуту оказался надежный человек. на свое здоровье он мало обращает внимания, поскольку личные проблемы могут подо-ждать, а вот другим нужно помочь.

а о проблемах стариков он знает не понаслышке. ему благодарны те, кому он в трудную минуту подста-вил свое плечо.

У валентины ивановны Швец трагически умер един-ственный сын, а мужа она похоронила несколько лет назад. незамедлительно оказал помощь. сотрудница военного лицея валентина ивановна Юрьева попала в больницу. не оставил в беде. пенсионерке Марии иосифовне вагиной сделали срочную операцию. затем было сложное восстановление — участнице великой отечественной войны 78 лет. алексей иванович звонил чуть ли не каждый день — подчас доброе слово полезнее самого дорогостоящего лекарства...

У жительницы сокола нины Лукьяновны косенко, пока она была в больнице, обокрали квартиру. Что де-лать? помог и тут.

он также обеспокоен и другими заботами. так, алек-сей иванович добился замены на металлопластиковые окна в подъездах некоторых домов. в нашем районе многие деревья требуют замены. их сухие ветки угро-жают жизни и здоровью граждан. алексей иванович решает с городским головой и этот вопрос.

на таких чутких, понимающих, жертвующих своим временем и вниманием людях, которых, слава Богу, немало, свет и держится!

Тамара ЯВОРСКАЯ и еще 15 жителей жилого массива Сокол в Днепропетровске

Подпольщик, разведчик, танкист

С этим мужественным и благоðодным человеком мне довелось встðетиться в Днепðопетðовском областном госпитале инвалидов войны, где Алексей Иванович Ткач лечит свои стаðые ðаны, полученные во вðемя Великой Отечественной войны.

родился он в 1923 году в пере-щепино в семье железнодорож-ника. после окончания школы пошел по стопам отца — поступил в Харьковский железнодорожный техникум. но все планы перечер-кнула начавшаяся война. враг наступал на Харьков, и алексею было предложено остаться в городе на подпольной работе.

после выполнения одного из за-даний — подрыва Холодногорского моста — алексея и его напарника схватили гестаповцы. пришлось пройти через пытки. Чудом алек-сею удалось сбежать и добраться до родного перещепино. но и оттуда надо было срочно уходить, так как немцы уже искали его у родителей.

со временем алексей иванович добрался до партизан и участвовал в их операциях вплоть до осво-бождения днепропетровщины от врага.

осенью 1943 г о д а а л е к с е я ткача призыва-ют в армию и направляют на кур-сы водителей танков в Чугуев. по-сле этих курсов алексей иванович попадает в 46-ю армию 3-го Укра-инского фронта. в одном из боев его танк был подбит, и алексей с тяжелыми ранениями попадает в госпиталь. затем снова на фронт, участие в ясско-кишиневской операции, и снова ранение.

после выписки из госпиталя алексей иванович воевал уже командиром пулеметного взвода в 106-й стрелковой дивизии, ос-вобождая румынию и венгрию. в это время приходилось ему не-однократно ходить за «языками». однажды даже со своими бойцами он захватил венгерского офицера с документами такой важности, что для ознакомления с ними

приезжал сам маршал жуков.в боях за Будапешт был тя-

жело ранен в третий раз и победу встречал в госпитале.

Боевой путь алексея ивано-вича ткача отмечен орденами отечественной войны и красной звезды, многими боевыми меда-лями.

Уже после войны алексей иванович закончил все же же-лезнодорожный техникум и за-тем до самой пенсии работал на приднепровской железной дороге.

и сегодня наш боевой ветеран по-прежнему в строю. он встреча-ется со школьниками и рассказы-вает им правду о тех, кто отстоял нашу родину от врага.

Владимир МАРГОВЦЕВ, ветеран Советской Армии

на

М п

иШ

Ут

Алексей Иванович ШАТАлОВ

Раиса Ивановна Кошляк (Курис) и Антонина Петровна Черныш (Клюквина)

он

и с

ра

жа

Ли

сь

за

ро

ди

нУ

вн

иМ

ан

ие

: ко

нк

Ур

с!

Уважаемые читатели «Ветерана Приднепровья!»

продолжается прием творческих работ на областные литературные конкурсы «розповім про подвиг» и «на кращу художньо-документальну публікацію про діяльність ветеранів та ветеранськихї організацій» імені письменника Михайла сеЛезньова».

выражаем благодарность ученикам и учителям средних школ, которые продолжают присылать нам сочинения о подвигах своих родных и близких в годы великой отече-ственной войны, а также литераторам, ученым и журнали-стам, которые уже прислали свои работы на рассмотрение жюри конкурса.

напоминаем, что последний срок подачи работ на кон-курсы — 31 марта 2014 года.

торжественная церемония награждения победителей состоится в середине мая 2014 года. о более точной дате награждения будет сообщено дополнительно.

работы принимаются по адресам:На литературный конкурс «Розповім про подвиг» (для

алексея Логинова) —газета «зоря», ул. журналистов, 7, днепропетровск,

49051Электронная почта — zorya@ezorya.dp.ua или a_

loginov@i.ua.контактные телефоны: (056) 744-33-57, (056) 373-92-

94, (0562) 38-83-23.На литературный конкурс имени Михаила Селезневаобластной совет организации ветеранов Украины —пр. карла Маркса, 93, ком. 233, днепропетровск, 49000Электронная почта — i.seleznjova@duep.edu или utkair@

yandex.ruконтактные телефоны: (056) 373-92-94, (0560 744-33-57.Условия конкурсов размещены на сайте газеты «зоря»

— www.zorya.org.ua в разделе «конкурсы».желаем творческих успехов! ждем ваших работ!

Пресс-группа совета Днепропетровской областной организации ветеранов Украины

Продолжается прием работ на литературные конкурсы

ювілей 13ЗОРЯwww.zorya.org.ua

14 лютого 2014 р.

Вельмишановна Тетяно Іллівно!Прийміть щирі вітання з ювілеєм!Уклінно завдячуємо Вам за багато-

річну сумлінну працю і бажаємо ще на багато років міцного здоров’я, жіночої чарівності, невтомності й успіхів у всіх добрих справах і родинного благополуччя.

Нехай щирість наших почуттів, ша-новна Тетяно Іллівно, зігріває Ваше добре серце, дає сили, а любов ближніх прино-сить радість.

Нехай Ваш невичерпний потенціал та ентузіазм завжди мають достатнє поле діяльності, а віра у власні сили і міцне здоров’я стануть для Вас досягненням для нових звершень і висот!

Г. М. СМИРНА,голова Дніпропетровської обласної

профспілкової організації працівників АПК

Шановна Тетяно Іллівно!Прийміть наші щирі вітання з ювілеєм!

Нехай своїм крилом і далі Вас огортає прихильна доля в колі дружної родини, ві-рних друзів і однодумців. Бажаємо, щоб не летіли дні, як птахи, а текли неспішно, наповнені любов’ю, здоров’ям, добром і щастям.

Нехай душа ніколи не старіє,На білій скатертині будуть хліб і сіль,Своїм теплом Вас завжди сонце гріє,Слова подяки линуть звідусіль.В житті нехай все буде, що потрібно,Без чого не складається життя,Любов, здоров’я, щастя, дружбаІ вічно молода душа.

З великою повагоюзорянці й читачі «Зорі»

Тетяна ПОЛЄЙКО:

Моє серце відкрите людям

працювала на багатьох посадах — першим заступником началь-ника облуправління сільського господарства, секретарем (керу-ючим справами) облвиконкому, заступником голови облдержад-міністрації, секретарем облра-ди, заступником управляючого філією банку.

Хоч би де Тетяна іллівна пра-цювала, скрізь її згадують добрим словом. Багатьом вона допомогла й підтримала не лише як началь-ник впливової структури, а й як депутат обласної ради кількох скликань. Мешканці Царичан-ського району, де багато років працювала на відповідальніших засадах — начальником КРУ, заступником начальника РАПО, парторгом, секретарем, а згодом головою райвиконкому, головою райради — нині як депутат об-ласної ради від Петриківсько-го району допомагає виборцям під час проведення газифікації, ремонту доріг, шкіл та в інших невідкладних справах. До неї й досі постійно звертаються, як до землячки, по допомогу, за порадою. Життя Т. Полєйко — взірець того, як треба ставитися до людей, щодня творити добро, служити людям і допомагати всім, хто потребує підтримки і уваги. Одна річ — розмірковува-ти про доброчесність, гуманність, милосердя, співчуття й зовсім інша — проявляти їх щодня, не випліскуючи на оточуючих свою втому, роздратованість, не зрива-ючись на крик.

Тетяна Полєйко бере найак-тивнішу участь у громадському міжнародному жіночому русі, з делегаціями активісток побувала в багатьох країнах, цікавилась проблемами жіноцтва і шляхами їх вирішення.

З 2010 року Тетяна іллівна обіймає дуже відповідальну поса-ду, очоливши Головне управлін-ня Держкомзему (зараз — Держ-земагентства) Дніпропетровської області.

Земля — наше основне націо-нальне багатство, яке перебуває під особливою охороною держави. Тому на землевпорядній службі лежить велика відповідальність й велика робота з інвентариза-ції земель, розмежу вання земель державної та ко мунальної влас-ності тощо. Завдяки співпраці територіальних органів Держзем- агентства з органами місцевого самоврядування та органами ви-конавчої влади реалізовується законодавче поле повноцінного сучасного ринку земель, що в кінцевому підсумку підвищить інвестиційну привабливість, підніме земельні відносини Дні-пропетровщини на якісно новий рівень. Успіх будь-якої організа-ції визначає значним чином осо-бистість, яка очолює колектив. Якщо людина знайшла себе і свою справу, котрій без оглядки віддає життя, то й суспільство, держава відчувають користь такої служби. Досвід, знання, принциповість, любов до рідної землі — ці риси Тетяни Полєйко надихають і її

підлеглих до сумлінної праці, професійного зростання, осво-єння всіх тонкощів управління земельними ресурсами. всі, кому довелося звертатися до Тетяни іллівни чи то у справах бізнесу, чи за службовими обов’язками, а це фермери, працівники про-ектних, геодезичних організацій, приватні землевласники, — ви-соко оцінюють її кваліфікацію та людську чуйність. Ті ж, кому вона допомогла як депутат, як громадська діячка, й взагалі від-чувають глибоку шану і вдячність до цієї привітної й сильної жін-ки. Її праця і служіння людям високо відзначені суспільством і державою: Тетяна Полєйко на-городжена пам’ятною медаллю Дніпропетровської облдержад-міністрації «За вагомий внесок у розвиток Дніпропетровської області», ювілейною медаллю «Двадцять років незалежності України», Грамотою Держзем-агентства України, Подякою Прем’єр-міністра України, на-грудним знаком «Знак Пошани» Держземагентства України, ор-деном за розвиток від обласної ради народних депутатів та об-ласної державної адміністрації, грамотами верховної Ради, Кабі-нету Міністрів України, подякою Головдержслужби України.

Кожний день приносить натхнення

Тетяна іллівна завжди знахо-дить час приділити увагу родині — син віталій, невістка Оксана,

онуки Данило, Кирило та ілля — найдорожчі для неї люди. Та не менш дорожчими для неї є її сестри, брати, племінники, адже доля поклала на Тетяну іллівну відповідальність за всю велику дружну родину. Хлібосольна, гос-тинна господиня — вона любить пригощати гостей смачненьким. У родинному колі, у дружній компанії розквітає її співочий талант. Одна з нових улюблених пісень — «виноградная косточ-ка» Б. Окуджави. Певно, тому, що щирі, правильні ці вірші ціл-ком відповідають її душевному настрою і світогляду. Адже і двері її дому, як і серце, відкриті для друзів, для любові, для світу.

важко навіть збагнути, як тендітній жінці, вправному ке-рівнику, депутату обласної ради вдається все поєднувати, йти в ногу з часом, бути завжди напого-тові до нових випробувань. Та, як наголошує Тетяна іллівна, нести нелегку ношу керівника на своїх плечах допомагають їй фізичні вправи, які є, на її думку, най-кращим рецептом від безсоння і нервування та дозволяють бути в тонусі, виглядати привабливою, радіти життю.

— Мені немає чого сороми-тися в своєму житті, а щасливі хвилини пам’ять бережно збері-гає. Єдине, чого жаль, це — швид-коплинності часу, — говорить Тетяна Полєйко.

Досвід, знання, принциповість, любов до рідної землі — ці риси Тетяни Полєйко надихають і її підлеглих до сумлінної праці

Відповідальність і людяність — запорука служіння суспільству

Кожному Тетяна Полєйко надасть слушну пораду. Тут же зателефонує підлеглим і дасть доручення з’ясувати питання. А коли час запитань-відповідей вичерпано з лишком (на пряму лінію з керівником Держзема-гентства в області мешканці Дні-пропетровщини телефонують, ледь з’являється на шпальтах га-зети анонс, і триває вона зазвичай значно довше, ніж запланована година) Тетяна іллівна завжди десяток хвилин поспілкується ще й з працівниками редакції, поговорить «за життя».

Є люди, поруч з якими ра-дісно і легко, тепло й сонячно, які інших в орбіту своєї доброти втягують, змінюючи світ навко-ло на краще. Таке буває, коли щиро любиш людей, відчуваєш інтерес до життя. Тетяна Полєй-ко саме з таких, з ким хочеться спілкуватися й дружити. лише хрещеників у неї понад 30!

Народилась вона в с. люшнево Барановичського району Брест-ської області. Батько Тетяни, ілля Микитович Гордич, приїхав до Білорусії з України після війни відновлювати господарство респу-бліки в складі армії добровольців-«тридцятитисячників». Очолив колгосп, познайомився з головою сільради вірою Михайлівною. Закохався. Одружилися. Одне за одним народилися діти — п’ять дівчат, троє хлопців. Жили бідно, але дружно, одне за одного горою стояли. Батьки навчили самостій-ності, умінню приймати рішен-ня та відповідати за їх наслідки, працелюбності, сумлінності. У 15 років Тетяна вже працювала обліковцем у радгоспі. Тоді ж вступила до сільгосптехнікуму на відділення агрономії. Родина тим часом переїхала на батьківщину іллі Микитовича — у Царичан-ський район Дніпропетровщини. До цього краю прикипіла серцем і Тетяна, саме Царичанщина стала їй найріднішим куточком землі.

Дівчина й тут швидко пори-нула в роботу, в громадську ді-яльність: була головним бухгал-тером колгоспу, двадцятирічною стала депутатом селищної ради. Закінчила економічний факуль-тет Дніпропетровського сільгос-пінституту, згодом захистила кандидатську дисертацію, кан-дидат економічних наук. Її профе-сіоналізм відзначений почесним званням «Заслужений економіст України». Здобувши вищу освіту,

Доля подарувала Тетяні Полєйко надзвичайно насичене життя, в якому вона реалізувалася як жінка — любляча мама і бабуся, берегиня дому і як успішний керівник, висококласний професіонал, відповідальний державний службовець та висококваліфікований, досвідчений управлінець, громадський діяч. Втім, недаремно кажуть, що саме характер людини визначає певною мірою її долю. Саме людяність та відповідальність служать запорукою того, що Тетяні Іллівні вдається гармонійно поєднувати роботу і сім’ю, йти в ногу з часом і бути завжди напоготові до нових випробувань та досягнень, жити серед людей і для людей. Саме з Тетяною Іллівною Полєйко, начальником Головного управління Держземагентства у Дніпропетровській області, редакція «Зорі» організовує прямі лінії найчастіше — земельні питання надзвичайно актуальні. І не тільки тому. Досить послухати, як вона спілкується з людьми. Для кожного, хто зателефонував, знайде теплі слова підтримки, адже нерідко людині щира увага важливіша навіть за вирішення проблемного питання. Вона ламає всі класичні стереотипи про чиновників: відкрита, душевна, компетентна й рішуча. А ті добрі слова справді йдуть від душі…

14 ЗОРЯ ветеран придніпров’яwww.zorya.org.ua14 лютого 2014 ð.

Операция «Воздушный мост»(окончание. начало в номере за 31 января)

Как это былопереброска началась в 6.10

утра, на сутки раньше наме-ченного срока. первым должен был десантироваться комбат разведбата подполковник н. н. Мауренко и 52 его разведчика. в момент закрытия рампы первого самолета ан-12, внутрь фюзеля-жа смотреть было страшно — он оказался под завязку забит оружием и боеприпасами. риск при этом был огромный: само-лет садился в Кандагаре на свой страх и риск — без связи, без диспетчеров, без информации о погоде.

основной задачей первого отряда десанта был внезапный захват аэродрома и обеспечение приема последующих самолетов. и он свою задачу выполнил от-лично. Сходу были захвачены выгодные огневые позиции и созданы опорные пункты обо-роны по периметру аэродрома.

С небольшим разрывом во времени сели еще два борта. на втором самолете были десанти-рованы солдаты и офицеры под общим руководством и коман-дованием офицера оперативного отдела штаба армии подполков-ника а. и. Чесакова. третьим бортом были доставлены семнад-цать радистов с радиостанцией р-140.

особая ответственность за первую высадку десанта лежала на экипажах военно-транспорт-ных самолетов. только пилот, пожалуй, может полностью по-нять, что это такое — ночной полет на тяжелом, нагруженном до предела самолете, посадка без огней, без прожекторов на ис-кромсанную реактивными сна-рядами — «эрэсами» — канда-гарскую полосу.

я был свидетелем того, как, подавив волнение, подполков-ник виктор Царалов, инструкти-

ровал свои экипажи: «Садимся, не выключая движков. на раз-грузку пехоте минуты. Следить за мной, взлетаете следом».

прогноз опытного летчика оправдался. не успели мы вы-прыгнуть из самолетов и стянуть основную часть грузов, как два душманских «эрэса» шлепну-лись с правого борта, невдале-ке от нас. в тот первый день по аэродрому было выпущено 47 «духовских» ракет.

в ответ артиллерия «зеле-ных» (так мы называли бойцов афганской армии), выпустила 88 снарядов и в течение ночи вела обстрел и подсветку местности в районе аэродрома.

Юго-западнее Кандагара со-ветской авиацией был нанесен бомбовый штурмовой удар по Короту, где сосредоточилось мно-го мятежников. потерь с нашей стороны не было. но это было только начало...

на следующий день в резуль-тате массированного обстрела по-лосы аэродрома и оборонитель-ных позиций наших воинов был поврежден санитарный самолет ан-26, в результате чего он взле-теть уже больше так и не смог.

в этот же день нашей ави-ацией из туркменского города Мары было совершено 28 вы-летов, из Шинданда — четыре, в результате чего перевезено и разгружено 326 тонн грузов, в том числе 241 тонна боеприпасов для артиллерии. Кроме того, в целях усиления разведбата пере-брошено шесть бронетранспорте-ров, два миномета, три «Утеса», три автоматических станковых гранатомета аГС-17, шесть пу-леметов и 14 огнеметов.

третьи сутки начались с ин-тенсивного обстрела из миноме-тов и «эрэсов» всего аэродрома. в непосредственной близости от разведчиков и опергруппы упало 28 снарядов. в результате был поврежден еще один военно-транспортный самолет, который находился под разгрузкой. За сутки 37 бортами переброшено 313 тонн грузов. наша артилле-рия совместно с правительствен-ной выпустила по противнику 220 снарядов.

23 января летчики смогли перебросить, а мы разгрузить только 17 бортов (173,5 тонны). на полосу упал 31 «эрэс». при посадке очередного борта ан-12 с боеприпасами он был обстрелян сосредоточенным огнем и полу-чил существенные повреждения. Героический экипаж посадил подбитый самолет на аэродром. но удар о землю был такой силы,

что самолет развалился и заго-релся. Летчики чудом остались живы.

по данным радиоперехва-та стало известно, что в район аэродрома движутся две авто-колонны из восьми грузовиков с моджахедами и различным вооружением. ночью диверси-онная группа «духов» проник-ла на территорию аэродрома. в завязавшейся перестрелке получили ранения наши сол-даты-разведчики младший сер-жант а. Ю. аристанов, сержант в. р. Чечелюк, ефрейтор С. п. Богуцкий, рядовой С. н. Бабенко.

24 января противнику вооб-ще удалось сорвать воздушные перевозки: по двум садящимся ан-12 с боеприпасами был про-изведен мощный огневой налет «эрэсами», из минометов, пу-леметов и стрелкового оружия. Самолеты вынуждены были круто набрать высоту и уйти на аэродромы базирования.

а около 12.00 нас всех под-бросило вверх взрывной волной. оказалось, что «духи», пользу-ясь усталостью афганских часо-вых, спрятавшихся от раскален-ного солнца в укрытия, сняли сарбосов (солдат афганской ар-мии), проникли на завезенный из Союза склад боеприпасов и уничтожили его взрывом.

К счастью, все наши военно-служащие отделались легкими ушибами и временной потерей слуха. Больше всех пострадал старший сержант Халмурат Саидмуратов, который полу-чил закрытый перелом таза и тяжелую контузию. Это был опытный разведчик, узбек по национальности. К осени 1988 года закончилась у Халмурата срочная служба, но он, кавалер медали «За отвагу», написал рапорт с просьбой не увольнять его в запас до вывода батальона на территорию СССр, то есть до 15 февраля 1989 года.

и таких сознательных ребят «пятого периода службы» в ча-стях оставалось много, они по-нимали, что прибывшие вместо них молодые необстрелянные солдаты просто не успеют впи-саться в боевой строй.

Наш уход из Кандагаравсе последующие дни про-

тивник на нашем фронте подтя-гивал свежие силы к аэродрому. Шиндандский авиационный ис-требительно-бомбардировочный полк стал активнее прикрывать посадку на аэродром советских транспортников ан-12. Благо-даря принятым жестким мерам безопасности и прикрытия в дневное время на аэродром сел

самолет, доставивший техни-ческую группу для демонтажа разбитых и поврежденных само-летов, а также запчасти к артил-лерийским системам.

а противник наглел на гла-зах. применив «стингеры», моджахеды поразили наш Су-25 (пилот — старший лейтенант Б. в. Гордиенко). Штурмовик так и не вышел из пике на выяв-ленную им пусковую установку и взорвался при столкновении с землей. на удалении 110 км от Шинданда не дотянул до аэро-дрома и упал в горы МиГ-27, ко-торый работал в зоне Кандагара. Летчик сумел катапультировать-ся и был спасен поисково-спаса-тельным отрядом.

Стемнело. во время посадки нескольких самолетов вновь со-средоточенным огнем был по-врежден один борт. Самолет про-скочил полосу, сломал переднюю стойку шасси и застрял в арыке.

в эти часы и минуты много до-брых слов мы мысленно сказали нашим летчикам, совершавшим те полеты. Среди них не было су-перменов без страха и упрека. даже зная о поддержке боевой авиации, лететь в зону сплошного огня было очень страшно.

тем временем потери авиа-ции начали раздражать совет-ское командование армии, окру-га, министра обороны СССр, а моджахеды, подтянув тяжелое оружие, стреляли по аэродрому, как в тире.

в последние дни января по приказу командарма дальняя бомбардировочная авиация из Союза сбросила несколько трех-тонных бомб на позиции «духов» в районе домана. после этого активность противника на не-которое время спала.

несмотря на описанные труд-ности, задачи, поставленные ко-мандованием 40-й армии по про-ведению операции «воздушный мост», выполнялись успешно. на 1 февраля общий завоз грузов составил 2600 тонн.

появилась нервозность и в на-ших отношениях с «зелеными». Чем меньше времени оставалось до вывода советских войск, тем сложнее мы понимали друг друга. афганцы знали, что это послед-ние активные действия «шура-ви», и скоро они останутся один на один с душманами. а тут еще и полеты авиации прекратились по метеоусловиям.

вечером 3 февраля мы полу-чили приказ командарма Гро-мова о немедленной эвакуации всего десанта. Это было полной неожиданностью. и буквально тут же с неприветливого, затя-нутого тучами афганского неба

на аэродром «свалились» шесть ан-12. «духи», расслабленные непогодой, сначала опешили, а затем открыли по садящимся самолетам очень плотный огонь.

представьте себе картину: по полосе катит самолет, раскрыв рампу, а к нему со всех сторон бе-гут, закрывая лицо руками от пе-ска и мелких камней, наши сол-даты и офицеры. падают, под-нимаются и, матерясь, на ходу заскакивают в самолет. Фонтаны разрывов справа и слева, треск очередей и мелькание трассе-ров. а все это покрывает грохот работающих двигателей. Само-леты закрывают рампы и один за другим резко уходят вверх в черноту ночи, а на аэродроме осталось только брошенное во-оружение и техника. «Шурави» в Кандагаре не осталось ни души. К пяти утра 4 февраля вся авиа-группа с батальоном разведчиков и офицерами оперативной груп-пы благополучно приземлилась на шиндандском аэродроме. до окончательного вывода войск оставалось десять суток...

но, вспоминая ту операцию, следует отметить, что в экстре-мальной обстановке на аэродро-ме Кандагара высокий органи-заторский талант, мужество и железную волю проявил прежде всего командир разведбата. во время операции были потери техники, но главное — его раз-ведчики убитыми не потеряли ни одного (!) человека. Это ли не показатель воинского таланта и мастерства руководителя!

после возвращения по при-казу командарма Громова все участники операции «воздуш-ный мост» были представлены к правительственным наградам. так, командир разведыватель-ного батальона подполковник николай Мауренко был пред-ставлен к ордену Боевого Крас-ного Знамени. однако через пят-надцать лет после тех событий, просматривая журнал боевого содружества, я прочитал статью о комбате Мауренко. в ней писа-лось о его неустроенной послево-енной судьбе. о том, что боевая награда за кандагарскую опе-рацию обошла своего главного героя. а на таких комбатах, как он, держалась вся Советская ар-мия. в связи с этим всплывают в памяти пронзительно верные стихи поэта С. Балева:

Может, в том офицерская честь —Груз войны выносить на плечах,Не скулить и в герои не лезть,И молчать…

Олег КРИВОПАЛОВ,почетный десантник Украины,

член президиума облсовета ветеранов

К 2

5-Л

ет

иЮ

вы

во

да

Со

ве

тС

Ки

Х в

ой

СК

иЗ

аФ

Ган

иС

та

на

Штурмовики Су-25 выходят на цельВыход на охрану кандагарского аэродрома

Комбат Николай Мауренко во времена операции «Воздушный мост»

Подполковник Николай Николаевич Мауренко

в наши дни

15ÇÎÐßВЕТЕРАН ПРИДНІПРОВ’Я www.zorya.org.ua14 ëþòîãî 2014 ð.

СО

ЦІА

ЛЬ

НИ

Й З

АХ

ИС

Т В

ЕТ

ЕР

АН

ІВ

Вночі все думи важкі не дають спокою, снунемає ніякого, то до самісінького ранку нака-чається по ліжку, що боки болять, а відпочи-нок все не йде. Спасибі невістці — дала їй таб-леток від безсоння, так з ними хоч на півночіможна забутися.

Тому Ніні Вікторівні, яка обслуговує Ксе-нію Миколаївну, доводиться не тільки їй їстиварити, а й подавати, прати, перестелятипостіль щодня. А потім, як і всім іншим своїмпідопічним, поратися в дворі, скуплятися,платити «комуналку», оформляти субсидію іще багато всього робити. Жінці до сліз шкодастареньких жінок, яким потрібна її допомога.Адже в кожної за плечима — якась драма, укогось — ціле життя, всипане часто не троян-дами, а шипами.

Сьогоднішня її найстарша підопічна — родомз Комісарівки П’ятихатського району. Їх убатьків було п’ятеро, батько Ксенії помер, колиїй виповнилось шість років, а найменша сестрич-ка Надійка ще лежала в колисці. Жили дужебідно. Тож як дівчинка трохи підросла, мати по-чала її віддавати в найми глядіти дітей, пізніше— корів пасти. Вчитися в школі не було коли, ботреба родині допомагати. Тому один клас — усяїї освіта. Через те все життя Ксенії Миколаївнипройшло за роботою в колгоспі — телят пасла,доїла корів. Не встигла в люди вийти — помер-ла мати. Довелось самотужки ставити на ногименших брата із сестрою.

Війна увірвалась у їхнє життя страшним сло-вом «окупація». Тричі Ксенію ледве не відвезлив німецьке рабство, але добрі люди та доля якосьперешкодили в цьому окупантам. Війна війною,та трапилось Ксенії кохання. Як показало жит-тя, було воно велике і чисте, мов сльоза. Зі своїмхазяїном (земля йому пухом!) жінка прожила вмирі та злагоді 58 років. Вже 13 років пройшло,як пішов він на зустріч, з якої ще ніхто не вер-тав, але не буває і дня, щоб добрим словом чи ти-хою печаллю подумки не згадала свого гарногочоловіка ця згорьована жінка.

За роботою важкою пройшло її життя. Поло-ла ланку, працювала в степу, а потім у забійно-му цеху птахорадгоспу. Звідти і на заслуженийвідпочинок пішла. Пенсія, наче й немала, такліки ж дорогі такі, що рятуйте, та ще хочетьсябабусі якогось папірця на гостинець внукам таправнукам дати, як завітають до неї. То чи ж ви-стачить тієї пенсії на все?! Її вірні двоє котів зав-жди під боком, та щодня тривожить, що ноги неслухаються. Вона вже давно ходила на костурах,а проте і город полола, і по хаті ж якось порала-ся. Тепер же, після тої операції, і зовсім не ста-

Ó ñîö³àëüíîãî ïðàö³âíèêà ͳíè Ðîçòîïîðè ðîáî÷èé äåíü ïî÷èíàºòüñÿ çîáñëóãîâóâàííÿ 94-ë³òíüî¿ Êñåí³¿ Ìèêîëà¿âíè Ëóê’ÿíþê. Ñòàðåíüêà æ³íêàï³âðîêó òîìó ïåðåíåñëà ñêëàäíó îïåðàö³þ, à çîâñ³ì íåäàâíî ïîõîâàëà ñâîãîºäèíîãî ñèíà.

Áóòè ïîì³÷íèöåþîäèíîêèì ñòàðåíüêèì

Ñîö³àëüíèé ïðàö³âíèê Ï’ÿòèõàòñüêîãîòåðèòîð³àëüíîãî öåíòðó ͳíà ÐÎÇÒÎÏÎÐÀ

òà ¿¿ ï³äîï³÷íà Êñåí³ÿ ËÓÊ’ßÍÞÊ

ли гнутися коліна. Каже, що якби не Ніна, то незнає, як би й жила зараз. Розуміють вони однаодну вже мало не з півслова.

Прямо скажемо, що робота соціального пра-цівника, або як в народі кажуть, з милосердя, некожному до снаги. І хоч через брак роботи заспеціальністю немало жінок проходить самечерез неї, та тільки одиниці в ній залишаються.Адже ця професія передбачає не стільки фізич-не, скільки велике моральне навантаження, зяким мало хто може справитися.

А Ніна Розтопора — якраз з тих, хто може.Хоча ніколи й подумати не могла, що буде до-помагати одиноким стареньким. Народженійчетвертою у російській сім’ї в Оренбурзькійобласті, Бог дав їй талант художника. Але таксклалися обставини, що навіть провчившись нанього три курси в самій Москві, вона кинулаінститут і поїхала аж на Сахалін, куди завер-бувалась її старша сестра Любов. Незвичноїкраси край зачарував юну душу, а після по-вернення додому Ніна вирішує піти на курсисекретарів-машиністок.

Сьогодні від неї самої, здається, вже далекоті роки юності, коли вона жила в гуртожитку,працювала в прокуратурі, згодом — у міліції,коли її пальці вистукували на звичайній дру-карській машинці справжні мелодії її тодіш-нього буття. Але все це було, і нині жінка сприй-має той час, як безцінний досвід, без якого небуло б її нинішньої.

У 1981-му доля приводить Ніну до Дніпропет-ровська, куди вона приїжджає разом зі своєю се-строю Любою. Вони працюють тут у книжковійдрукарні на вул. Горького. Меншу сестру берутьна фотомонтаж. Вона клеїть спеціальну плівку,таким чином допомагаючи кільком районнимгазетам вийти у світ.

Може, й досі Ніна працювала б у друкарні, тадоля подарувала їй зустріч, яка перевернула всеїї життя. Разом з чоловіком вона поїде з облас-ного центру за 100 кілометрів у звичайне сели-ще, де живе і нині. Народження сина Сергійка,відсутність роботи — так складалось її життя нановому місці. Коли її синок ще не був школярем,їхня сім’я залишилась без батька і чоловіка. Тойпомер молодим, і жінці довелось самій підніматиСергійка. Тепер він — першокурсник-про-граміст, великий мамин помічник, її гордість інадія.

Вісім років тому Ніні Вікторівні запропону-вали обслуговувати стареньких. Вона погодиласьне роздумуючи. З того моменту її життя нероз-ривно пов’язане з долями її восьми підопічних.Колись їх було 12, а практично кожного року поодному вони відходять в інший світ, а з ними —і частина душі Ніни Розтопори.

Ця жінка опікується тими, хто ще не так дав-но не міг одважитися пустити до своєї домівкичужу людину в особі соціального працівника,хвилювався, чи буде порядок з оплатою пла-тежів, покупками та оформленням субсидії. Аледобросовісна робота і чуйність Ніни Вікторівнипереконали їх в тому, що вони зробили правиль-ний вибір, доручивши саме їй допомагати їммайже в усьому.

Кілька років тому нашій героїні запропону-вали цю ж роботу, але в себе в селищі, де звільни-лось місце. Тільки про це дізнались її підопічніз Осикуватого, тут же в один голос попросили:«Ніно, не кидай нас. Як ми будемо з кимосьіншим, а не з тобою?» Вона подумала: звичайно,вдома було би простіше, але чи комфортніше,коли знатиме, що сама залишила тих, кому ро-ками віддавала свою душу? І залишилась.

...Тиждень у клопотах так швидко перебігає,і знову настають вихідні. А це значить, що домами в село приїде її любимий студент, з якимбудь-яка домашня робота виконується вдвічішвидше.

— Хочу тільки одного, щоб мій синок вивчив-ся і знайшов престижну роботу, — зізнаєтьсяжінка. — А своїм бабусенькам буду і далі,скільки можу, старатися полегшити їхнюстарість. Вони ж на це заслуговують всім своїмжиттям.

Îëåíà ×ÅÐÍßÂÑÜÊÀ,âëàñêîð «Çîð³»

Ï’ÿòèõàòñüêèé ðàéîíÔîòî àâòîðà

— За 15 років ми оздорови-ли 7572 ветерани, — ділитьсязаступник головного лікаряТетяна Хакімова. — Щорокукурс відновлювального ліку-вання у нас проходять 500учасників тих буремних подій.3 лютого 2012 року ми такожобслуговуємо, крім криворіж-ців, ще й ветеранів п’яти при-леглих сільських районів об-ласті. Тут вони отримують курсмедикаментозного та фізіотера-певтичного лікування, тут миїх душею зігріваємо.

Для ветеранів війни у спе-ціалізованому відділенні ство-рені найкращі умови лікуван-ня та комфортного перебуван-ня. Тритижневий курс ліку-вальної терапії, масажу,фізіопроцедур суттєво покра-щують здоров’я цих людей іподовжують їх життя.

На ювілей відділення дойого пацієнтів-ветеранів за-свідчити їм свою шану та пова-гу і вручити подарунки завіта-ли голова облдержадмініст-

Ï’ÿòíàäöÿòü ðîê³â ó ì³ñüê³é ë³êàðí³ ¹5 ÊðèâîãîÐîãó ïðàöþº ñïåö³àë³çîâàíå â³ää³ëåííÿ, â ÿêîìóîòðèìóþòü íåîáõ³äíèé êóðñ ë³êóâàííÿ âèêëþ÷íîâåòåðàíè Âåëèêî¿ Â³ò÷èçíÿíî¿ â³éíè òà ó÷àñíèêè³íòåðíàö³îíàëüíèõ â³éñüêîâèõ êîíôë³êò³â.

Òóò ë³êóþòü³ äóøåþ ç³ãð³âàþòü

рації Дмитро Колєсніков таміський голова Юрій Вілкул. Звітальним словом до найшано-ваніших людей Дніпропетров-щини і Кривого Рогу звернув-ся губернатор. Він розповів ве-теранам, що робиться в облас-ті, аби зберегти для прийдеш-ніх поколінь пам’ять про їхподвиг і героїзм.

— Для нас дуже важливо,щоб наші діти, внуки, правну-ки знали і пам’ятали, хто заво-ював для нас свободу, неза-лежність, соборність нашоїдержави. Це ви, наші ветера-ни. І щоразу, зустрічаючись звами, буду говорити вам вели-ке спасибі за це.

Дмитро Колєсніков пода-рував пацієнтам відділенняхолодильник і разом зміським головою ЮріємВілкулом вручив ветеранамцінні подарунки.

Àíàòîë³é ÁÀÉÄÓÆÈÉ,âëàñêîð «3îð³»

Êðèâèé гãÔîòî Áîðèñà ÄÓÁ²Í²ÍÀ

Àôãàíñüêèìè ñòåæêàìè

Îëåêñ³é ²âàíîâè÷ ÐÅØÅÒÍßÊ

Сучасні підлітки, особливохлопці, просто обожнюють бо-йовики та фільми про війну.Вони уявляють себе на місці хо-робрих і мужніх героїв, які лег-ко перемагають усіх ворогів.Але сьогодні мені хочеться роз-повісти про те, що такі героїживуть поруч з нами, ми зуст-річаємо їх на вулицях міста, угромадському транспорті, адехто з них, можливо, є наши-ми сусідами.

Олексій Решетняк був18-річним студентом другогокурсу, коли йому надійшла по-вістка з військкомату. Хлопецьотримав направлення до мор-флоту, де мав проходити три-річну службу. Олексія ж при-ваблювала романтика десант-них військ, тому помінявся на-правленням з іншим хлопцем.Роблячи цей вчинок, Олексійнавіть і не міг подумати, щоопиниться у справжньомупеклі. Далі — навчальний кор-пус в Узбекистані і 345-й по-вітрянодесантний полк у аф-ганській провінції Баграм...

Будучи ще зовсім дитиною,хлопець уже брав участь у ве-ликомасштабних військовихопераціях, серед яких і славно-звісна операція «Магістраль»,описана Федором Бондарчукому фільмі «9 рота».

Сьогодні Олексій Іванович єшанованою людиною, очолюєміську громадську організацію«Ніхто, крім нас», яка у Си-

нельниковому існує вже чотирироки. До неї входять воїни-аф-ганці, ветерани інших локаль-них воєн — усього 37 чоловіків.

У діяльності «Ніхто, крімнас» два основних напрями: до-помога воїнам-інтернаціоналіс-там і патріотичне вихованнямолодого покоління. За періодіснування організацією під ке-рівництвом Олексія Решетнякавиконаний дуже великий обсягроботи. Це і зустрічі зі школя-рами та молоддю, і екскурсії довоїнських частин, і проведеннярізноманітних спортивних зма-гань та акцій.

У Синельниковому фасадитрьох шкіл, де навчалися воїни,загиблі в афганській війні, при-крашають меморіальні дошки.У селі Зайцевому відкрили па-м’ятний знак воїнам-інтерна-ціоналістам.

˳ë³ÿ ÑÎËÎÄÎÂÍÈÊ

Äìèòðî Êîëºñí³êîâ òà Þð³é ³ëêóë ïîäàðóâàëè ë³êàðí³õîëîäèëüíèê

16 ÇÎÐßwww.zorya.org.ua14 ëþòîãî 2014 ð. ПОЕТИЧНА СТОРІНКА

×èñòà êðèíèöÿ×èñòà êðèíèöÿ×èñòà êðèíèöÿ×èñòà êðèíèöÿ×èñòà êðèíèöÿ×èñòà êðèíèöÿ×èñòà êðèíèöÿ×èñòà êðèíèöÿ×èñòà êðèíèöÿ×èñòà êðèíèöÿ

Êíÿæ³ áàéðàêèÊíÿæ³ áàéðàêèÊíÿæ³ áàéðàêèÊíÿæ³ áàéðàêèÊíÿæ³ áàéðàêèДе цвіли терники, як сніги,Зготувались полки до атаки.Захиталися Княжі байракиВід живої людської ваги.Підійнявся Хмельницький в сідлі —Загриміли з висот батареї.І кіннотники хана ГіреяЗагострили об вітер шаблі.Клекіт бою стікав у яри.Червоніли потоптані трави,Майоріли, неначе заграви,Запорізьких полків прапори....Пам’ять нам залишивши дзвінку,Відкотилася слава крилата.Закарбована в камені датаПід калиною на рушнику.За разочками білими хатПлинуть запахи степу полинні.Береже історичну долинуБатарея козацьких гармат.Відчинивши природи вікно,Сонце лезом розрізало хмари...З українцями кримські татариП’ють у Княжих байраках вино.

Îëåêñàíäð ÒÀÐÀÍÅÍÊÎ

Ìàòåð³Ìàòåð³Ìàòåð³Ìàòåð³Ìàòåð³Між турботами днів, поміж снами,В сивім присмерку вечорівВсе ти мариш, матусю, нами,Все чекаєш на трьох синів.Що тут вдієш? З0під рідних шатів —Зрозумій їх отут й прости —Вилітають із гнізд пташатаВідкривати нові світи.Дужим крилам — у простір треба,Юних вабить високий лет...Ось і я приїздю до тебе —Невідомий сільський поет...Я розвію твої печалі,І тривога твій дім мине...Тільки ж знов у неспокій даліНа світанку гукнуть мене.Знову я у незнане лину...А у серці слова, як ртуть:«Ти злітай хоч під зорі, сину,Краю ж отчого — не забудь!»Не забуду... В житті шаленімСерцем звідане — відцвіло...Та дорожче й святіш для менеКраю отчого — не було!

Þð³é ÂÀÑÈËÅÍÊÎ

Ìåëî䳿 çèìèÌåëî䳿 çèìèÌåëî䳿 çèìèÌåëî䳿 çèìèÌåëî䳿 çèìèДві верби — як арфи під вікном.Ніч. Зима торкає пружні струни,Грає снігом білим, як піском,І дзвенять оркестром сніжні дюни.Десь пішов і сон мій у світиСлухать тих мелодій незвичайних.Вийди ж бо йому назустріч тиІ послухай тих музик печальних.

dzíà¿äà ÃÐÓØÊÎ-ÊÎ˲ÍÜÊÎ

* * *Наче з місяця сиплеться пух —вітер білі сколихує віти.І не знаю, що пада до рук —чи сніжини, чи місячне світло.І навколо така тишовінь,мов любов не зронила і слова.Тільки сяйво всміхнеться з0під війта й у хмари пірне загадково.А між нами — така далина,але місяць, кохана, між нами.І я чую: люблю долина,і, як птах, воно в темряві тане.І за ним я лечу і лечу,цьому лету — кінця ані краю,доки крила в Дніпрі омочу,щоб Тебе більше смуток не краяв.Щоб Тобі вдалині0вдалинівітер білі сколихував віти,і до рук осипав, як мені,чи сніжини, чи місячне світло.

Îëåêñàíäð ÇÀÂÃÎÐÎÄͲÉ

Íàø³ ìð³¿Íàø³ ìð³¿Íàø³ ìð³¿Íàø³ ìð³¿Íàø³ ìð³¿Ні, наших мрій не рознесеБуран. Не зітруть хмари злі.Ми любимо красиве все,Усе хороше на Землі.Хороші в тебе почуття.Хороші мрії маєш ти:Красу людей, красу життяНа полотно перенести.Ти розумієш мій поривІ знаєш, чим горить душа:Всі, скільки є на світі див,Перенести в рядки вірша.Ми зараз дуже молоді,Та мрії наші не секрет.В шуканнях і в любім трудіХудожник ти, а я — поет.Та ким життя не зробить нас,Не згаснуть юності серця.Горіти буде повсякчасВ труді живий вогонь творця.

Äîðà ÊÀËÈÍÎÂÀ

ÎäíîðèìíèéÎäíîðèìíèéÎäíîðèìíèéÎäíîðèìíèéÎäíîðèìíèéñîíåòñîíåòñîíåòñîíåòñîíåò

* * *Серед зими візьму відпустку.Так хочеться крізь низку днівПобачить материну хусткуНа тлі розгойданих снігів.Метелиця! В ритмічність містаТак не вкладається вона,Її раптовість — наче звістка,Що всі бар’єри протина.І все частіш крізь дим прогірклий,Крізь давучкий машинний хрип,Вчувається ночами хвірткиЗадумливо0печальний скрип.Де горобини пружна гілкаСтрумує, як нічна вода,Й розмита фарба на причілкуПрощальний усміх нагада...

²âàí ÄÀÍÈËÞÊ

Ñí³ãîâàÑí³ãîâàÑí³ãîâàÑí³ãîâàÑí³ãîâàêàðóñåëüêàðóñåëüêàðóñåëüêàðóñåëüêàðóñåëü

Ñïîãàä ïðî âàëüñÑïîãàä ïðî âàëüñÑïîãàä ïðî âàëüñÑïîãàä ïðî âàëüñÑïîãàä ïðî âàëüñБувають в житті незабутні щасливі хвилини,Вертаєшся подумки знову і знову до них...Мелодія вальсу у далеч незвідану лине,Вбираючи в себе піднесений гомін і сміх.Святкова ялинка в шкільному спортивному залі,І я підсвідомо чекаю сьогодні чудес.І ось підійшла ти до мене і просто сказала:«Давай потанцюєм...», а я стрепенувся увесь.І ми закружляли, несміливо, потім натхненно,І вишита блузка була тобі так до лиця!Довірливим станом ти ніжно тулилась до мене,Здавалось, що вальсу ніколи не буде кінця.Та вечір скінчився, і музики стихло відлуння,І світло погасло, а ніч засвітила зірки.Ми довго стояли, самотні, щасливі і юні,І я не хотів відпускати твоєї руки.

²âàí ÊÓËÈÊ

Від давніх літ трипільської епохиДо наших днів, крізь сивину віків,Старовину вивчаємо потрохуЗ кремінних стріл, кісток і черепків.В орнаменті і посуд, і вбрання.Ми думали: то забавки дитячі.О, ні, там закодовані знання!Їх розгадати розуму нам стачить?На жаль, не стачить нам наснаги, ні.Бо розум наш націлений на інше.Жадаєм перемоги ми в борні,Щоб від природи взяти якнайбільше.А пращури з природою до ладуВ степах причорноморських віковихЖили. Ростили хліб, пасли худобу...Що, зверхній мій сучаснику, притих?Одним0єдиним днем живеш. Сьогодні.Сьогодні добре. — Завтра?Завтра хоч потоп!І мчиться божевільний світ в безодню.Отак трипільські коні мчалися в галоп.І нерозпізнані лишаються знанняНа писанках, що залишив трипільський рід.Тому й мчимося, нерозумні, навмання.А чи збагне хоч хтось трипільський заповіт?

ªâãåí ÁÅÇÓÑ

ÍåðîçãàäàíèéÍåðîçãàäàíèéÍåðîçãàäàíèéÍåðîçãàäàíèéÍåðîçãàäàíèéïðèâ³òïðèâ³òïðèâ³òïðèâ³òïðèâ³ò

òðèï³ëüö³âòðèï³ëüö³âòðèï³ëüö³âòðèï³ëüö³âòðèï³ëüö³â

Співайте дітям колисковіНа рідній українській мові,Тоді ніяка вража силаНас не поборе, не осилить.— Мій синочку0колосочку,Ясне зернятко святе,Виростай на радість мамі,Будь здоровий і щасливий —Бог талан пошле тобі.Мама так мені співала.Щастя й долю закликала.Ніжно, чисто, колисковоБринить у серці її слово.Життя з любові набирає —І мова наша воскресає!

Êèðèëî ÃÐÈÍÜÊÎ

Ñï³âàéòå ä³òÿìÑï³âàéòå ä³òÿìÑï³âàéòå ä³òÿìÑï³âàéòå ä³òÿìÑï³âàéòå ä³òÿìêîëèñêîâ³êîëèñêîâ³êîëèñêîâ³êîëèñêîâ³êîëèñêîâ³

Твій силует малюю на вікні,і скло приємно холодить мені,ми — вдвох з тобою, тільки ми, одні;чи скло, чи очі тільки в пелені.За склом, у небі, хмари вдалині,неначе хтось купав їх у вапні,твій обрис милий, лінії твірнівдягають вправно в сукні вибільні.Міняють колір хмари мандрівні,та що тобі ті мітки вказівні:чи в синьому, чи в білому вбранніпросохле скло сховає в таїні.Коли сумую сам в самотині,дихну на скло — і ти на площині.

Ìèêîëà ÖÈÁÅÍÊÎ

Як випаде у грудні перший снігНа землю ту, що родить хліб і квіти,Хлопчиськом вийду вранці за порігПредивній казці білій порадіти.Затію гру з морозним вітерцем,Заплутаюсь в мереживі сніжинок,То прихилюся лагідним лицем.До кетяга червоної калини.Біжать садки, немов олені, вниз,Туди, де річки срібло потемніле,До ніг прудких ладнає ковзалиІ мчить у світ дитинство вічно миле.О радості мінлива карусель!Нас хуртовини люті не лякають,Бо завжди в серці маками палаютьЛюдське тепло і затишок осель.

²âàí ÄÅÌ×ÅÍÊÎ

Òîïîë³Òîïîë³Òîïîë³Òîïîë³Òîïîë³Понад дорогою тополі,В зелених сорочках рядок,Їхні музики — птахи в полі.Тополям хочеться в танок.Гуля між ними вітер теплий,Тоненькі стани обійма,Й веселка зранку в свої відраВ степах десь воду набира.Умиються тополі в поліІ слухатимуть шум степів.А із калини, що в долині,Їм соловей пошле свій спів.

Ôåä³ð ÊËÈÌÅÍÊÎ

17ЗОРЯветеран придніпров’я www.zorya.org.ua14 лютого 2014 ð.

Телефон «Ветерана Придніпров’я» (0562) 38-83-23. E-mail: zorya@ezorya.dp.ua.

Газета удостоєна Диплому та Гран-прі(бронзової статуетки Афродіти) Всеукраїнського фестивалю журналістики «Людина і зброя» (2005 р.) та срібної медалі

Всеукраїнського огляду-конкурсу «Дякують ветерани» за благодійну діяльність з нагоди

60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Редактор випуску Олексій ЛОГІНОВ.

КалендаРь исторических событий

(15—27 февðаля)15 февраля 1906 г. родился Муса

джалиль, татарский и советский поэт, Герой Советского Союза. в 1942 году попал в плен. находясь в тюрьме, продолжал писать стихи, которые вошли в цикл «Моабит-ские тетради» (они были вынесены на свободу его сокамерниками и в 1957 году удостоены Ленинской премии). Муса джалиль был казнен 25 августа 1944 года в Берлине.

16 февраля 1893 г. родился Миха-ил тухачевский, советский во-еначальник, маршал Советского Союза. принимал деятельное участие в проведении военной реформы 1924-25 годов. С 1934 года — заместитель наркома обо-роны. в 1937 году тухачевский был арестован и 11 июня расстрелян, в 1957 году посмертно реабилитирован.

17 февраля 1867 г. в одессе, в семье потомственного морского офице-ра родился петр Шмидт, русский морской офицер, революционер, один из руководителей Севасто-польского восстания 1905 года. однако мятеж был подавлен. петра петровича Шмидта расстреляли 19 марта 1906 года.

17 февраля 1924 г. родился Геворг вартанян, советский и армянский разведчик, Герой Советского Союза. в 1943 году его разведывательная группа сорвала покушение на ли-деров «большой тройки» в тегера-не. на счету Геворга андреевича — сотни раскрытых шпионов. по признанию авторитетных специалистов, вартанян входит в число ста великих разведчиков мира.

18 февраля 1895 г. в селе Фурманка одесской области в крестьянской семье родился Семен тимошенко, советский военный деятель, мар-шал Советского Союза. во время великой отечественной войны тимошенко принимал участие в разработке и проведении крупных операций.

20 февраля 1975 г. учрежден день войск противовоздушной обороны. великая отечественная война стала высшей школой для войск пво. в отечественную войну советские пво сбили более 7500 самолетов, уничтожили более тысячи танков, полторы тысячи орудий.

23 февраля 1958 г. в Москве на по-клонной горе заложен памятник победы. Ко дню 50-летия победы в 1995 году на поклонной горе был открыт мемориальный комплекс победы. в 2003 году открыта ча-совня, воздвигнутая в память об испанских добровольцах, которые погибли в великой отечественной войне.

25 февраля 1956 г. на закрытом за-седании XX съезда Коммунистиче-ской партии н. Хрущев выступил с обвинениями против Сталина. до-клад был секретным. опубликован он был только в 1989 году. доклад привлек огромное внимание во всем мире; появились его переводы на различные языки, в том числе распро-странявшиеся в некоммунистических кругах.

27 февраля 1887 г. родился петр несте-ров, военный летчик, основополож-ник высшего пилотажа. разработал проект самолета без вертикального оперения, конструкцию двигателя с воздушным охлаждением, зани-мался строительством одноместного скоростного самолета, разрабатывал вопросы взаимо-действия авиации с наземными войсками и ведения воздушного боя, освоил ночные полеты. в 1913 году нестеров впервые в мире сам выполнил «мертвую пет-лю», впоследствии названную петлей нестерова. погиб 8 сентября 1914 года около города Жолква (Украина) в воздушном бою, впервые в практике боевой авиации применив воздушный таран и сбив самолёт противника. похоронен в Киеве как национальный герой.

Подготовила Мария ГОРБаЧеВа

александр ПеРеПелИЦа, майор в отставке, ветеран железнодорожных войск

армейские пути-дороги офицера-железнодорожника привели меня в Монголию в середине 70-х. там в то время 17-я отдельная железнодо-рожная бригада вела интенсивное строительство объектов транспорта.

Годы нелегкой, но интересной службы оставили незабываемые впечатления о стране, шагнувшей, в прямом смысле, из феодализма в со-циализм. а еще — о ее трудолюбивом, искреннем в чувствах и щедром на настоящую дружбу народе. Горжусь причастностью к сооружению двух важнейших для экономики Монголии железнодорожных веток Салхит — Эрдэнэт и Багахангай — Баганур.

история распорядилась так, что развитие и становление железнодо-рожного транспорта Монголии, как и всего ее народного хозяйства, нераз-рывно связано с Советским Союзом. для аграрной страны, на просторах которой первый гудок паровоза про-звучал лишь в конце 30-х годов XX века, наша помощь была колоссаль-ной. правда, существует вопрос: ка-кими средствами и силами она предо-ставлялась на начальном этапе? но об этом несколько позже.

планы строительства железной дороги в Монголии возникли еще в 1915 году. однако первая узкоко-лейка длиной 43 км была построена только в 1938 году силами советских специалистов. она соединила столицу Улан-Батор с буроугольной шахтой. накануне боевых действий в районе Халхин-Гола сооружена вторая по счету железная дорога — от советской границы к городу Баянтумэн (ныне Чойбалсан).

по окончании великой отече-ственной войны в истории железных дорог Монголии начался новый этап. развернулось строительство ветки на-ушки — Улан-Батор протяженностью 400 км. в 1952 году приступили к

па

Мя

тн

ые

да

ты

Сп

ра

Ши

ва

Ли

— о

тв

еЧ

ае

М

Через горы, степи и пустыню

Приходилось слышать, что многие железнодорожные ветки в Монголии по-строены при помощи бывшего СССР. Так ли это?

алексей ХОлОд, Днепðопетðовск

созданию прямого железнодорожного сообщения между СССр и Китаем.

теперь уместно приоткрыть тайную страницу истории, которую долгое время предпочитали не пре-давать огласке. речь о зловещем стро-ительном управлении СУ-505 Мвд СССр, контингентом которого были более 60 тысяч заключенных двух исправительно-трудовых лагерей (итЛ). именно их силами началось в те годы строительство железной дороги наушки—Улан-Батор и дру-гих объектов на территории Мнр, велись ремонтные работы в здании советского посольства. СУ-505 также осуществляло подготовку к возведе-нию участка Улан-Батор — монголо-китайская граница. тяжелые условия содержания и труда заключенных усугублялись резко континентальным климатом с суровой зимой и сухим жарким летом. высокой среди них была смертность. Это тоже правда, хотя и горькая.

Мне пришлось общаться с быв-шим узником одного из итЛ СУ-505 Харлампием Юнашем, жителем села петриково васильковского района, ныне уже покойным. Судьба бывшего фронтовика, рабочего паровозного депо Чаплино круто изменилась в 1949 году, когда его осудили за хи-щение «социалистической собствен-ности» — нескольких килограммов каустической соды. в числе тысяч заключенных отправили в далекую Монголию на строительство железной дороги. по словам Харлампия ива-новича, это был сущий ад, выжить в котором удалось немногим заключен-ным: каторжная, непосильная работа, нехватка еды, особенно воды... Зимой стояли трескучие морозы, ледяные ветры сбивали с ног. Большую часть года свирепствовали песчаные бури. Летом нещадно палило солнце, и от его горячих лучей негде было укрыть-ся. от верной смерти его спасла спе-циальность кузнеца — трудился на ремонтной базе.

вскоре к строительству транс-монгольской магистрали были при-влечены и железнодорожные войска численностью 16,5 тысячи офицеров и солдат. Сформированный 9-й кор-пус возглавили опытные руководи-тели, прошедшие большую школу в годы войны. Это генерал-майор технических войск Леонид Шавров, полковники алексей Крюков и яков Майоров. именно они сумели убедить руководство СССр в нецелесообраз-ности пребывания в Монголии за-ключенных. Главный и весомый ар-гумент — присутствие заключенных в Мнр ложится большим бременем на экономику СССр и наносит престижу страны значительный моральный ущерб. Как ни странно, но к военным железнодорожникам прислушались, и вскоре из Монголии были эвакуи-рованы все заключенные.

так в истории железнодорожных войск появилась очередная веха. во-енные железнодорожники разрабо-тали миллионы кубометров грунта, построили 507 искусственных соору-жений, уложили 713 км главного и 100 км станционного пути, возве-ли десятки вокзалов. в канун 1956 года трансмонгольская магистраль вступила в строй. по труду и честь — около 700 участников строитель-ства стали кавалерами советских и монгольских наград...

но и личный состав корпуса понес потери. Сегодня уже невозможно на-звать количество офицеров и солдат, погибших от несчастных случаев, умерших от болезней во время стро-ительства дороги. несколько отдель-ных могил советских военных же-лезнодорожников находится на юге Монголии в районе города Сайншанд.

Сооружением трансмонголь-ской магистрали помощь советских железнодорожных войск братской Монголии не ограничилась. С 1971 по 1989 год на территории страны дислоцировалась 17-я отдельная же-лезнодорожная бригада. Менее чем за два десятилетия ее личный состав построил упомянутые мною ветки Салхит — Эрдэнэт и Багахангай — Баганур, а также линии Сайншанд — дзун-Баян, айраг — Борондур, автодорожный мост через реку Селен-га, другие важные объекты. общая протяженность этих железнодорож-ных линий составила 526 км главного пути и 150 км подъездных путей. Заслуги бригады отмечены орденом Боевого Красного Знамени Мнр.

после прощания с Монголией и перевода к новому месту службы прошло более трех десятилетий. но и сегодня в памяти свежи события того незабываемого и неповторимого времени. о них напоминают почет-ная грамота министра транспорта Монгольской народной республики, коллекции почтовых марок и знач-ков, многочисленные фотографии.

Железнодорожный вокзал стации Улан-Батор, построенный советскими специалистами

Военные железнодорожники и члены их семей с монгольскими друзьями возле мемориального комплекса Зайсан в Улан-Баторе (1976 год)

18 ЗОРЯwww.zorya.org.ua14 лютого 2014 р. персона

Інформує податкова ІнспекцІя

Олексій Зотиков: Створюючи «Серце України», ми намагалися донести глибинну правду про війну

П’ятисерійний документальний серіал «Серце України» про визволення від нацистських загарбників Дніпропетровщини — це подарунок до 70-річчя визволення області всім, хто звільняв цей край від фашистської окупації, та тим, хто живе тут нині. Цей цикл, продюсером якого став Олександр Вілкул, складається з п’яти фільмів — це п’ять основних наступальних операцій визволення Дніпропетровської області від німецько-фашистських загарбників. Прем’єра першої серії «Павлоградська увертюра» відбулася 26 жовтня 2013 року. У день 70-річчя визволення Нікополя від фашистів, 8 лютого 2014 року, Віце-прем’єр-міністр Олександр Вілкул на урочистостях з цієї нагоди презентував землякам четверту серію «Нікопольський потоп».

У фільмі живі реальні історії та долі людей

— ми створили документальний серіал «серце україни», що представляє історичну правду про звільнення дніпропетровщини. нікопольсько-криворізька операція була однією з найважливіших, і про це говорять герої «нікопольського потопу» . у цьому фільмі немає нічого придуманого. це живі реальні історії та долі людей. я хочу подяку-вати дорогим ветеранам за розказану правду про події тих років. нам важливо зберегти цю пам’ять для майбутніх поколінь. сьогод-нішня історія грунтується на подвигу тих, кого ми побачимо в унікальних кадрах цього фільму, — сказав олександр вілкул під час презентації фільму «нікопольський потоп» з документального циклу «серце україни».

про особливості створення кінокартини розповів у інтерв’ю напередодні прем’єри четвертої, «нікопольської» серії проекту режисер і сценарист фільмів, відомий укра-їнський кінодокументаліст олексій Зотиков.

Наслідки тієї війни ми відчуваємо і нині

— «Серце України» — ця назва кіно-проекту звучить як виклик. Що ви хотіли сказати цією назвою?

— достатньо подивитися на карту украї-ни, і одразу визначимося, який регіон держа-ви є її «серцевиною» (аж ніяк не принижуючи статус та роль інших). дніпропетровщина — це більшість низових козацьких січей, стратегічні природні ресурси, це інтелекту-альний потенціал держави. Що ж до воєнних років та визволення, то наслідки тієї пори ми відчуваємо і нині. наслідки як негативні — сотні тисяч вбитих, мільйони трагічних

людських доль та зруйнована промисловість та інфраструктура, так і, на диво, позитивні, бо вони визначили найвищу планку громад-ської єдності, якої нам так часто не вистачає. тоді більшості народу було зрозуміло, навіщо жити і за що вмирати! Був ворог, була спільна мета, був, зрештою, запас мужності, якого так бракує в часи сьогодення.

— У лютому ви презентуєте четверту та п’яту серії «Серця України» — «Нікополь-ський потоп» та «Криворізьке торжество». У чому своєрідність кожної?

— спочатку може здатися дивним, чому наша прем’єрна кіноепопея розтяглася від 25 жовтня минулого року і до лютого 2014 року. але ми йдемо за логікою ювілейних дат визволення дніпропетровщини. «пав-лоградська увертюра», «Берег лівий — берег правий» — про реалії дніпропетровської на-ступальної операції, «п’ятихатський смерч» — про «велике стояння» між п’ятихатками та кривим рогом. останні дві серії про ні-копольсько-криворізьку операцію.

остаточну форму серій та проекту ми визначили, орієнтуючись на творчість олександра довженка. Геніальний режисер власноруч монтував документальну кіно-трилогію про визволення україни.

створюючи «серце україни», ми нама-галися донести глибинну правду про війну. Хотіли розповісти про велику ціну, яку заплатили дніпропетровщина та україна за перемогу.

Кожна серія має власний колорит— Що покладено в основу «нікополь-

ської серії» проекту?— кожна серія проекту має власний

колорит. нікопольщину — матір козаць-

ких січей — до наших часів заселяють мужні та сильні люди. коли ми говоримо про спробу передати повну правду війни про звільнення нікопольщини, то цю правду доводиться відбивати на опти-мальній для такого формату кількості змістових рівнів. перший рівень — рівень очевидця, який в 1943-44 роках був ди-тиною або молодою людиною. очевидці були різні — селяночки з капулівки чи покровського, які рятувалися від гвал-тівників-окупантів у степових скирдах. старі козацькі родини, які їх годували, як й у 17-му столітті. Жителі німецьких землеробських колоній, які стали жертва-ми політичної спокуси зі столиці третього рейху. трохи ширше є рівень сприйняття подій воїнами-визволителями, які вже пройшли війну і знали, чим пахне що-денна «окопна правда». вже далі — рівень боротьби «бійців ідеологічного фронту» з брехунами відомства Геббельса (слід пам’ятати, що нікопольські степи були частиною території, на якій нацистський інститут «аненербе» шукав докази одві-чного панування тут «германоарійської раси»). І, нарешті, рівень поінформова-ності та діяльності командуючих арміями, фронтами та найвищого командування. Гітлер запекло боровся за тутешні мар-ганцеві руди, без яких біснуватий фюрер визнавав свою справу програною. адже йшлося про його останню надію на ви-користання «зброї помсти», що її мали донести до міст країн-союзників ракети вернера фон Брауна. тільки скомпонував-

ши усі ці щаблі «нікопольської правди» останньої війни, можна було дати гляда-чеві оцінити правдивий масштаб справи, що згуртувала на цій землі наш народ.

У нашому спільному доробку вже двадцять один документальний фільм

— Стосунки режисера і продюсера в кіно — це завжди привід для певної інтриги, а досить часто і конфліктів. Як ви протягом такого тривалого часу співробітництва ви-рішуєте режисерські колізії з Олександром Вілкулом?

— а немає жодних колізій. І дай Боже, аби так і надалі було. повна взаємна довіра і повага до роботи кожного з учасників про-цесу. на моїй пам’яті, олександр Юрійо-вич єдиний раз висловив легке здивування, наскільки сильно авторська точка зору на події відрізняється від його власної. Хоча в цілому наші погляди співпадають. але і тоді, й потому авторові нічого виправляти не довелося. наш продюсер олександр вілкул сформулював спільний виробничий принцип — «ми працюємо для українців, для народної душі, зберігаємо правдиву історію нашого народу».

— Як ви, професійний історик, стали на режисерський шлях?

— За першою освітою я етнограф. З легкої руки мого наукового керівника валерія тішкова ця наука з середини 1980-х років почала зватися «етнологі-єю». етнографи-етнологи повинні були «знати їхній профільний народ краще, аніж він себе знає сам». водночас я пра-цював у державному історичному архіві україни в якості наукового співробітни-ка, описуючи гетьманські та січові фон-ди 18-го століття. українські історичні студії виявилися актуальними в царині «найбільш важливого з мистецтв», яким я особисто вважаю документальне кіно. За чверть століття ми з колегами, власне, і створили документальне кіно незалежної україни, починаючи від 114-серійного кінопідручника «невідома україна» і закінчуючи серіалами з історії Зелено-го клину та реалій державного кордону україни («намисто для єдиної»). тому коли влітку 2010 року до нашої творчої групи звернувся олександр вілкул з про-позицією створювати разом «краєзнавчу кінотеку», ми сприйняли це як подарунок долі. відтоді у нашому спільному доробку вже двадцять один документальний фільм.

Олександра ЛіпатОва

Ставка податку на прибуток підприємств

дпІ у кіровському районі м. дніпро петровська повідомляє, що з 01 січня 2014 року основна став-ка податку на прибуток підприємств становить 18%. така ставка діятиме з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року включно.

виявлено кримінальне правопорушення, скоєне співробітником ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області

Гу міндоходів у дніпропетровській області повідомляє, що у вересні 2013 року працівниками увБ зібрано матеріали у відношенні співробітника міндоходів, який, використовуючи недостовірні документи, шляхом обману заволодів майном комерційного банку в особливо великих розмі-рах, а саме кредитними коштами на суму понад 300 000 грн.

у грудні 2013 року за даним фактом прокура-турою дніпропетровської області відносно даного співробітника розпочато кримінальне проваджен-ня за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 кк україни «Шахрайство».

в якості профілактичних заходів щодо недо-пущення корупційних дій працівниками структур-них підрозділів Гу міндоходів області нагадуємо,

що цілодобово діє ефективний сервіс «пульс», тел. 044-284-000-7, за яким можна повідомити про неправомірні дії або бездіяльність працівників міністерства доходів і зборів україни, а також про корупційні дії з їхнього боку, проблеми, які виникають під час здійснення митного контролю, скоєні співробітниками територіальних органів міндоходів.

платники збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності поповнюють місцевий бюджет

За словами начальника управління оподат-кування та контролю об’єктів і операцій олени володіної, за минулий рік до місцевого бюдже-ту від платників збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності надійшло 1,7 млн. грн.

порядок та строки сплати збору за прова-дження деяких видів підприємницької діяль-ності визначено ст. 267 розділу XII податкового кодексу україни.

слід зазначити, що розмір ставки збору з 1 січня 2014 року зміниться у зв’язку зі зміною розміру мінімальної заробітної плати на відпо-відний бюджетний період.

Наталія ГОРЯНа, завідувач сектора

У січні кількість виданих електронних ключів від Міндоходів зросла більш ніж у 5 разів

протягом січня 2014 року кількість виданих акредитованим центром сер-тифікації ключів, який діє при міндо-ходів, цифрових підписів зросла більш ніж у 5 разів порівняно з відповідним періодом минулого року. користувачам безкоштовно видано 430,7 тис. посилених сертифікатів відкритих ключів. слайд 1.

втричі зросла і кількість клієнтів центру. якщо у січні минулого року його послугами скористалася 51 тис. плат-ників, то цього року їх кількість вже сягнула 158,6 тис. осіб. слайд 2.

як свідчить статистика міндоходів, найактивнішими користувачами зали-шаються підприємці — фізичні особи та громадяни — майже 121,9 тис. осіб. За перший місяць року їм видано 265 тис. електронних ключів.

Юридичних осіб нараховувалося зна-чно менше — 36,7 тис., які отримали 165,7 тис. ключів. слайд 3.

нагадаємо, що з 1 січня поточного року акредитований центр сертифіка-

ції ключів перейшов на використання двох посилених сертифікатів відкритого ключа. За словами фахівців міндоходів, такий формат криптографічних повідо-млень унеможливить підробку ключів та посилить захист інформації від сто-ронніх осіб.

для зручності користувачів всі сер-тифікати, які були отримані до 1 січня 2014 року, також є дійсними протягом 2 років з моменту їх отримання.

у зв’язку з нововведеннями ацск Ідд міндоходів розроблено нові форми реєстраційних документів, які можна за-вантажити з офіційного інформаційного ресурсу ацск Ідд міндоходів http://acskidd.gov.ua.

отримати безкоштовний електронний підпис можна у відділеннях акредитова-ного центру сертифікації ключів, яких на сьогодні діє 104 пункти. слайд 4.

прес-служба Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській

області

ОсОбливий випадОк 19ЗОРЯwww.zorya.org.ua

14 лютого 2014 р.

Ніколи не здавайся,так вважає Артем Колінько з Жовтих Вод

Цього не може бути! Чому це сталось саме з їхнім сином? Як жити далі? Запитання та буря тяжких емоцій, наче камінь з гори, звалились на Надію Федорівну. В один день її реальність перейшла в інший вимір.

Поворот долівін народився в сім’ї успішних людей.

Щасливі батьки раділи первістку. влас-не про те, яка доля випаде їхній дитині, Надія та Олександр колінько з Жовтих вод тоді не могли навіть здогадуватися. люблячих тата і маму розчулював кожен порух синочка артема, кожна його по-смішка.

Розвивався хлопчик, як і його ровес-ники. правда, може, був більш посидю-чим та ретельним, коли складав малюнок півня в мозаїці або по-дитячому рахував гроші. Тому й легко навчався в класі, що працював за експериментальною програ-мою: чотири класи початкової школи тут проходили за два роки. Так само легко, наче граючись, потім він навчатиметься в місцевому ліцеї, по закінченні якого оволодіватиме знаннями в Іп «стратегія».

в його юному житті настане пері-од, який розділить існування на «до» і «після». поки ж він, працелюбний від природи, шукає собі заняття до душі. подружитись із спортом у нього не ви-ходить, тому артем сповна віддається авіамоделюванню. З властивим йому пе-дантизмом він годинами, днями, міся-цями створює планери і мріє присвятити цьому все життя.

підлітковий вік принесе хлопцеві над-то швидке збільшення в рості на цілих 15 сантиметрів. він, який і так ніколи не був схожим на матусиного годованця, набув якоїсь хворобливої худорлявості. вправний досі на уроках фізкультури, юнак враз відчує невідому досі для себе слабкість, а його енергійна швидка хода зміниться кардинально. артем стане по-мічати, як стягуються його сухожилля, як тягне в спині.

— Ти можеш нагнутися і дістати ру-ками до підлоги? — якось вранці запитав він матір.

— Звичайно, можу, — запевнила вона.— а я — ні, — стиха мовив артем.— Що ти видумуєш? — здивувалась

Надія Федорівна. а тоді уважно глянула на стурбоване синове обличчя і зрозуміла: він не жартує.

Болючі пошукипохід до лікаря закінчився обстежен-

ням у стаціонарі та направленням до об-ласного центру, де визначать, що його печінка в нормі, і садять хворого на дієту. Та навіть після цього аналізи залишають-ся такими ж, як і були.

Мати в’ється біля сина, кидається від одних лікарів до інших. син змінюється. в його очах поселяється якась невисловлена туга і безвихідь, в тілі поступово зникає колишня сила.

Завідуючий неврологічним відділен-

ням ставить діагноз: прогресуюча м’язова дистрофія. Надія Федорівна з цим діагно-зом поспішить до педіатра, котра скаже, що таке захворювання — генетично зу-мовлене, тож краще, аби родина знайшла можливість показати артема столичним фахівцям. 13-го січня 99-го року в київ-ській клініці матері та дитини розпочи-нається грунтовне обстеження, яке й під-твердить діагноз, поставлений у Жовтих водах. Того ж року хлопець закінчить школу і вступить до місцевого інституту.

в інституті артем колінько вчиться на денній формі, хоча йому й важко ходити. Щоб видовжити ахіллове сухожилля, на обох ногах йому роблять спеціальну операцію. він місяць не встає з ліжка, а потім ще певний час ходить в тутерах — спеціальних чобітках, що фіксують стопу. З часом він розробляє стопу і отримує від соцзахисту «Таврію», якою сам їздить до інституту.

Допомагає й саксофон— Моє життя змінювалось поступо-

во, — розповідає артем. — Це ж не була травма, просто мій стан ставав дещо ін-шим, ніж досі. важкувато ходити, але я й зараз трохи ходжу сам. У 2008 році мені дали путівку в санаторій у саки, де завжди дуже багато людей на візках. На фоні багатьох з них у мене все нормально. Там мені добряче промили мізки стосовно того, щоб я не соромився сідати на візок.

він переконаний: якщо щось іде не так, як планувалось, не слід опускати руки, а просто тимчасово відступити. саме ця мудрість і допомагає артемові досягати своєї мети. Якщо він ставить перед собою ціль, то старається йти до кінця. Так, уже по закінченні інституту він самотужки оволодів фахом програміста і нині вдало працює в цьому напрямку, а два місяці тому він, давній любитель музики, знай-шов собі справу до душі — став учитися грі на саксофоні. причому прагне робити все по-максимуму. для цього оволодіває нотною грамотою, займається з викла-дачем, грає на власному саксофоні, який придбав через Інтернет зовсім недавно. І якщо попервах його дихання під час гри на інструменті вистачало всього на п’ять секунд, то за короткий час він цей результат збільшив у чотири рази.

Звичайно, для абсолютно здорової лю-дини це не показник, а от для людини з особливими потребами він ще й який! Окрім цього, артем у грі на саксофоні розвиває моторику пальців. взагалі ж йому близьке таке висловлювання: «Не важливо, де ти знаходишся, а важливо, чого ти прагнеш». Здається, воно якнай-краще характеризує його — того, хто за-хоплюється успіхами великих людей,

але прагне бути схожим на самого себе. в інших юнак цінує вміння дотримувати слова, щирість, відкритість та порядність. а особисто він переконаний: сенс буття — у русі і розвиткові. Тому й не приймає нічого сталого. по-перше, це нудно, а по-друге, не має сенсу.

— пам’ятаєте, як у булгакова в «со-бачому серці»? — посміхається артем. — Розруха починається не з унітазів, а в головах. Тому і для мене важливо, щоб був порядок у голові, тоді він буде в усьому іншому. І нехай ніхто не оцінить те, що я роблю, але для мене кожна моя справа дуже важлива.

Його справаартем колінько дуже любить спілку-

ватися з друзями, яких у нього немало. У теплу пору року разом з такими ж, як сам, «візочниками» вибирається в парк, де ра-зом обдумують, як зробити їхнє дозвілля активним. для цього вони планують взяти в оренду приміщення в Жовтих водах і проводити там змагання для інвалідів-спинальників з паралімпійського виду спорту, яке носить назву «бочча». Юнак переконаний, що завдяки цьому чимало молодих людей з особливими потребами в місті перестануть почуватися зачиненими в малому і тісному світі чотирьох стін і хоч трохи повірять у себе.

кілька років тому артем колінько почав свою співпрацю з комітетом доступ-ності при міській раді, виклав в Інтернеті власноруч створену карту доступності жовтоводських будівель для людей на візках, на якій вказано всі пандуси і кноп-ки виклику. Можливо, трохи краще, ніж інші, він розуміє, що люди з особливими потребами повинні об’єднатися і допо-могти собі самі. Через це розгорнув ді-яльність по створенню в Жовтих водах осередку всеукраїнської організації інва-лідів-спинальників, активно займається такою роботою, яка вимагає чимало часу та енергії. Та хлопець іде на це заради інших — таких, як сам. йому завжди стає в нагоді його легка вдача, оптимізм і особливе почуття гумору, якими бог наділив його сповна.

Мрії наші! Як же без них жити? От і артем мріє про подорож до києва по-тягом, яку він колись здійснить само-тужки, без сторонньої допомоги. адже це йому по силі. але для цього треба подолати чимало існуючих на сьогодні перешкод: це і відсутність під’їзду для візка до залізничної платформи на станції п’ятихатки, де зупиняється столичний поїзд, і замовлення спеціального вагону, в якому передбачено купе для «візочни-ка», і ще чимало всього, чого ще тільки передбачається подолати, перш ніж стане можливою така поїздка.

сидіти в чотирьох стінах, як це робить чимало інших людей з особливими по-требами, для артема колінька неприй-нятно. він уже побував і в ближньому, і в далекому зарубіжжі, але зупинятися на цьому не збирається.

— ви знаєте, це не ми тримаємо його, а він нас, — зізнається Надія Федорівна. І стільки в її словах почуття! в них — гордість за сина, захоплення його силою духу, віра в нього і велика материнська любов, яка допомагає її сину долати всі труднощі долі і ніколи не здаватися.

Олена ЧеРНЯвська,власкор «Зорі»

Жовті ВодиФото з архіву артема колінькаартем уже побував і в ближньому, і в далекому зарубіжжі, але зупинятися не збирається

ОФІЦІйНОПро отримання посилених сертифікатів електронних ключів

Головне управління Міндоходів у дніпро-петровській області запрошує юридичних і фізичних осіб отримати посилені сертифікати електронних ключів Міністерства доходів і зборів України в п’яти Центрах сертифікації електрон-них ключів області: у містах дніпропетровськ, кривий Ріг, Нікополь та павлоград.

посилені сертифікати електронних ключів оформляються цілком безкоштовно і дають мож-ливість подавати до органів Міндоходів звітність у електронному вигляді зі свого робочого місця, офісу чи дому.

для отримання сертифіката посиленого елек-тронного ключа Міністерства доходів і зборів України необхідно подати:

юридичним особам — заповнену та підпи-сану Реєстраційну картку; оригінал статуту (положення про установу, філію); документи, що підтверджують повноваження керівника заяв-ника; документи, що підтверджують належність підписувача до юридичної особи — заявника; копії паспортів заявника та підписувачів; копію облікової картки платника податків (довідки про присвоєння ідентифікаційного коду дРФО керівника та головного бухгалтера);

фізичним особам та фізичним особам-під-приємцям — заповнену та підписану Реєстра-ційну картку, копію паспорта заявника, копію облікової картки платника податків (довідки про присвоєння ідентифікаційного коду дРФО).

більш докладно з порядком отримання сер-тифіката посиленого електронного ключа мож-на ознайомитись на веб-сайті акредитованого центру сертифікації ключів Інформаційно-до-відкового департаменту Міністерства доходів і зборів України acskidd.gov.ua.

Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська

УваГа!

Діє гаряча лінія прокуратури

прокуратура Жовтневого району м. дні-пропетровська повідомляє про запровад-ження телефону гарячої лінії за номером (0562) 46-04-61, по якому всі громадяни можуть повідомити про факти незаконного втручання у підприємницьку діяльність з боку службових осіб органів влади і контро-лю, правоохоронних органів Жовтневого району м. дніпропетровська, які стали їм відомі.

Телефон гарячої лінії працює кожного робочого дня з 9 до 18 години.

Бесплатное получение юридического образования с последующим трудоустрой-ством в силовой структуре, с льготной вы-слугой лет. Национальная академия им. Ярослава Мудрого (г. Харьков); Киевская национальная юридическая академия вну-тренних дел; Черниговский юридический колледж. Специальность — юрист-правовед. Приглашаем юношей до 24 лет, имеющих полное среднее образование.

Отдел кадров: 770-60-12; моб. 063-24-30-635,067-303-61-88.

ЗаЯВа ПрО НаМіриЗгідно з Законом України «Про охорону атмос-

ферного повітря» та постанови КМУ від 13.03.2002 р. №302, ПраТ «ЛУНаПаК» має намір отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин для одного виробничого проммайданчика, який розташова-ний за адресою: 49083, Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, амур-Нижньодніпровський р-н., вул. Собінова, 1.

Основним видом діяльності Приватного акціонерного Товариства «ЛУНаПаК» є: надан-ня в оренду вантажних автомобілів; надання в оренду інших машин, устаткування та товарів; неспеціалізована оптова торгівля; надання в оренду в експлуатацію власного чи орендованого нерухо-мого майна. Для опалення та забезпечення гарячою водою орендованих або власних приміщень на підприємстві існує котельне обладнання.

Під час роботи виробничого майданчика розрахункові потенційні обсяги викидів, визначені в складі обґрунтовуючих матеріалів для отримання дозволу, складають: оксиди азоту (у перерахунку на діоксид азоту), оксид вуглецю, вуглецю діоксид, азоту (1) оксид [N2O], ртуть, метан, речовини у вигляді суспендованих твердих частинок (зола), залізо та його сполуки (у перерахунку на залізо), манган та його сполуки (у перерахунку на діоксид мангану), во-день фтористий, фреон, валовий викид яких складає 162,015 т/рік, з яких парникові гази 158,432 т/рік. Житлові забудови розташовані за межами СЗЗ.

Максимальні приземні концентрації забруд-нюючих речовин в атмосферу не перевищують гігієнічних нормативів.

Керівництво ПраТ «ЛУНаПаК» зобов’язується дотримуватися природоохоронного законодавства при експлуатації джерел викидів шкідливих речовин.

З питань та побажань щодо намірів ПраТ «ЛУНаПаК» отримати дозвіл на викиди можна звертатися до відділу екології Дніпропетровської міської ради: м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 75, т. 744-25-00.

20 ЗОРЯwww.zorya.org.ua14 лютого 2014 р. життєві історії

вона розповідала свою істо-рію і дивилася крізь мене. На-пружена і серйозна. Говорила, наче біля дошки у класі. важко було зрозуміти її настрій. Гово-рила охоче, але часто зупиня-лася, щоб ще щось пригадати. і знову серйозна. Занадто. і на-решті я все зрозуміла! вона була там! У її минулому! У минулому, що оживає лише в її спогадах.

А напередодні відбулася ще одна розмова. З 42-річною красунею — донькою моєї спів-розмовниці. вона розповіла, що мама дуже любила тата. і що це було справжнє почут-тя. Донька бачила, що, попри будь-які життєві негаразди, мама створювала затишок в сім’ї і була дуже уважною дру-жиною. Завжди.

Я роздивляюся чорно-біле фото, з якого на мене дивиться гарна пара. він і вона. вален-тин і валентина. і знову спо-стерігаю за співрозмовницею. вона перелічує події і раптом зупиняється. Потім, ледве ви-мовляючи кожне слово, гово-рить про смерть. одну-єдину розлучницю, що відібрала в неї кохану людину. і я бачу її сльози…

А починалося все, як у кіно. Це був 1954 рік. сором’язливих першокласників розсаджували за партами, і двоє опинилися за однією. він і вона. валя і валентин. він штовхав її під руку, коли вона ненавмисно пе-ретинала обмеження за партою, а вона категорично відмовляла у списуванні уроків. Штовхав аж до сьомого класу, поки, хви-люючись, не підсунув їй запис-ку, в якій дрібними літерами написав: «Я тебе люблю».

А чорно-біле фото зроблене було в 1965 році. одинадцяти-класники валентин і валенти-на позували перед фотографом, впевнено тримаючись один за одного. то вже було справжнє юнацьке і неповторне кохання. Протягом 11 років!

До армії валентин збирав-ся неохоче. Ні, він не відмов-лявся виконувати військовий обов’язок. він не міг залишити свою красуню валентину. від-чайдушно і пристрасно покли-кав валю за себе. Запропонував своє велике серце. Боявся по-вернутися і побачити кохану з іншим. А у юної валі вже давно було зайняте серце ним одним. Найкращим чоловіком її життя.

відгуляли весілля. він знав — вона тепер його і назавжди. Зареєстрували шлюб 14 люто-го. Це зараз вже говорять про свято валентина, а тоді це була просто дата. Дата одруження валентина і валентини. в обох батьки івани. і прізвище було тепер одне на двох — Назіма.

Згодом, декілька місяців потому, валентин йде служи-ти до армії і потрапляє у вол-гоград. Але довго не нудьгує за молодою дружиною. Аж за 11 карбованців і 50 копійок винаймає квартиру поблизу своєї військової частини і пе-ревозить дружину до себе. Два роки подружжя служить ра-зом. валентин — як годиться, а валентина — коханому чоло-вікові. По закінченні служби повертаються «вояки» додому. До Кривого рогу.

іх подальше життя якийсь чудернацький збіг обставин. На самісінький день народжен-ня чоловіка валентина у 1972 році дарує йому донечку. їм обом було по 25.

Прожили разом майже 40 років. виховали двох дітей. Було усе. Як у будь-кого. Але було справжнє кохання. те, що латало життєві дірки і тримало подружжя вкупі. те, що на-дихало і відновлювало сили. Кохання, що було яскравим світильником їхньої долі.

розповідає валентина іва-нівна: «Був 1991 рік. Ми з чо-ловіком відпочивали у Місхо-рі. одного вечора, а саме — 14

лютого, вирушили на танці до місцевого Палацу культури. Десь наприкінці вечора веду-чий звернувся до присутніх із запитанням. Його цікавило, чи є в залі люди на ім’я вален-тин або валентина. Ми трохи вагалися. А потім мій чоловік підійшов до ведучого і показав паспорти. так би йому навряд чи повірили. А свідчення з до-кументів вразили усіх присут-ніх. Нам довго аплодували і подарували великий святковий пиріг. Усіх здивували наші од-накові імена, по батькові, рік народження. і дата одруження — 14 лютого. ось такий збіг».

роки йшли. Але… не ви-стачило чотирьох місяців до 40-річного ювілею подруж-нього життя валентина і ва-лентини. в один з жовтневих похмурих днів 2005 року пере-стало битися серце господаря родини. все, що планували, про що мріяли, — забрав із со-бою. Назавжди.

А валентина іванівна кро-кує життям далі. сама. Пере-жила, змирилася, переплака-ла. жінка гарна, тому і зали-цяльники відразу з’явилися. Але не змогла зрадити одне-єдине кохання. Залишилася вірною чоловікові її життя. її валентину. Доглядає онуків, піклується про дорослих дітей. так вирішила. і це її право. їі вибір. її доля.

По смерті чоловіка була об-рана головою ради ветеранів Криворізького будівельно-монтажного експлуатаційного управління №2 і організувала ансамбль ветеранів-залізнич-ників з однойменною назвою — «Залізничник». тому, що душа невтомна і немає часу себе жаліти. треба жити далі. Йти далі.

і дарувати світло свого сер-ця тим, хто його потребує.

і розповідати онукам істо-рію свого великого кохання.

Леся МаРиненкО

У них однакові не лише імена, а й по батькові, вони народилися в один рік, а одружилися 14 лютого

вітАєМо Шановну Ольгу Іванівну СавІнОву

вітають з днем народження колишні випускники Орлівщинської середньої школи.

Бажаємо щастя, здоров’я, довголіття, натхнення.

СЧиТаТЬ неДеЙСТВиТеЛЬнЫМ свидетельство о праве соб-ственности на квартиру. № реестра 20 Кр-2001 от 25.01.2001г. на имя гр-на (гр-ки) Лепша Валентина Ан-дреевна, Лепша Наталья Вла-диславовна, Панченко Татьяна Владиславовна.

Дніпропетровська обласна рада оголошує конкурс на право укла-дення договору оренди майна на нежитлове приміщення загальною площею 253,2 кв. м, цільове використання — під розміщення їдальні, яка не буде здійснювати продаж товарів підакцизної групи. Приміщення розташо-ване на першому поверсі гуртожитку №2 Дніпропетровського педагогічного коледжу Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Кірова, будинок 83.

Умовами конкурсу є: — мінімальний розмір орендної плати становить 3280,83 грн. (без

урахування ПДВ та індексу інфляції);— ефективне використання об’єкта оренди за цільовим призначенням;— дотримання вимог експлуатації об’єкта;— оплата вартості експертної оцінки об’єкта оренди.Кінцевий термін прийняття заяв 28.02.2014 року до 13.00 год.Проведення конкурсу відбудеться 03.03.2014 року об 11.00 за адре-

сою: м. Дніпропетровськ, пр. Кірова, 2, кабінет № 420.Довідки по телефону (056) 742-83-81

КриВОрізьКе ОбЛАсНе мУзУчиЛище оголошує конкурс на здачу в оренду приміщення під ксерокс 5,5 кв.м за адресою: 50099, м. Кривий ріг, вул.Грабовського,12, т.(0564) 90-02-02. Конкурс відбудеться 03.03.2014 р. о 14.00. Прийом заяв завершується 03.03.2014 року о 14.00 за адресою: 50099, м. Кривий ріг, вул. Грабовського,12.

АдміністрАція КЗ «ПетриКівсьКАїцрЛ» дОр» повідомляє про проведення конкурсу на право оренди нежитлового майна.

Приміщення площею 20 кв. м знаходиться в окремій одноповерховій будівлі Кз «Петриківська ЦрЛ» ДОр» за адресою: 51800, Дніпропетровська обл., сел. Петриківка, вул. Леніна, 56.

заяви приймаються до 25.02.2014 р. до 11.00. Кінцевий термін при-йняття заяв 24.02.2104 р. (включно) до 10.00.

Для участі у конкурсі претендентами подаються такі документи: за-ява на участь у конкурсі, в якій вказуються пропозиції щодо експлуатації об’єкта оренди, зобов’язання щодо виконання умов конкурсу, установчі документи.

Документи приймаються за адресою: сел. Петриківка, вул. Леніна, 56, тел. (05634) 2-25-39, приймальня головного лікаря.

кОМунаЛЬниЙ ЗакЛаД «ДніпРОпеТРОВСЬка МіСЬка кЛініЧна ЛіКАрня № 2» дніПрОПетрОвсьКОї ОбЛаСнОї рАди»

оголошує конкурс на передачу в оренду нежитлового приміщення загальною площею 14,8 кв. м, яке розташоване на 1 поверсі 4-по-верхової будівлі Кз «Дніпропетровська мКЛ № 2» ДОр» за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Калініна, 53 (розміщення благодійної організації).

Термін подачі пропозицій до 15.00 год. 05.03.2014 р.Конкурс відбудеться 07.03.2014 р. об 11.00 в кабінеті заступника

головного лікаря, 2-й поверх головного корпусу.Довідки за тел. 760-58-45

ТОВ «Акваторія» спеціалізується на наданні спортивно-оздоровчих послуг та заявляє про намір отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від багатофункціональної будівлі спортивно-оздоровчого комплексу, розта-шованого за адресою: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. братів Трофімових, 111м.

Валовий орієнтований викид забруднюючих речовин від котельного устатку-вання підприємства складає 452 т/рік, в тому числі парникових газів – 450,5 т/рік, що не перевищує порогові значення потенційних викидів, за якими здійснюється державний облік у галузі охорони атмосферного повітря.

з заявами та пропозиціями щодо отримання дозволу звертатися протягом 30 календарних днів від дня опублікування в газеті до міськвиконкому, який зна-ходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Карла маркса, 75, тел.744-25-00.

Ліквідатор ТОВ «Верхньодніпровський сирзавод» (код ЄДрПОУ 31716783, 51600, Дніпропетровська обл., м. Вехньодніпровськ, вул. Титова, буд. 198) сідоркін А.м., що діє на підставі Постанови Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 38/5005/4634/2012 від 21.06.2012р., керуючись ст.49 закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оголошує конкурс з відбору організатора аукціону з продажу майна банкруту. бажаючі взяти участь в конкурсі мають надати наступні документи: заяву про виконання функцій організатора аукціону із зазначенням відомостей про кандидатуру організатора аукціону (повне найменування, ідентифікаційний код, місцезнаходження юридичної особи, організаційно-правова форма, номер телефону та інші засоби зв’язку, а також прізвище, ім’я, по батькові та реєстраційний номер облікової картки платника податків особи, яка уповноважена представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами і має право вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори); засвідчені в установленому порядку копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також витягів з установчих документів, відповідно до яких заявник має право проводити аукціони; довідку, підписану керівником юридичної особи, що підтверджує технічні можливості заявника для забез-печення продажу майна шляхом проведення аукціону; довідку, підписану керівником юридичної особи, що містить перелік проведених заявником аукціонів, для підтвердження його досвіду у цій сфері не менше трьох років; пропозиції щодо суми винагороди за проведення аукціону. Визначення переможця конкурсу відбудеться 21.02.2014 р. Конкурсні пропозиції приймаються до 20.02.14 р. включно за адресою: 51600, Дніпропетровська обл., м.Верхньодніпровськ, вул. Титова, 198. Довідки за телефоном: (067) 639-52-94.

реклама в «Зоре» — это ваша реклама!Тел.: (0562) 38-83-73

Сайт газети «Зоря» www.zorya.org.ua

21ÇÎÐßЛЮБЛЮ ГОТУВАТИ www.zorya.org.ua14 ëþòîãî 2014 ð.

ПАЛЬЧИКИ ОБЛИЖЕШЬ!

Ñàëàò «Âëþáëåííûå ñåðäöà»Для морковного «сердца»:

морковь — 0,6 кг, толченые грец�кие орехи — 150 г, изюм — 100 г,зеленое яблоко — 1 шт., сахар,лимон — 1 шт. Для свекольного«сердца»: свекла — 600 г, черно�слив без косточек — 150 г, чеснок— 3 зубчика, толченые грецкиеорехи — 50 г, соль, майонез.

Морковь натереть на крупнойтерке, добавить тертое яблоко,толченые орехи и предваритель0но размоченный изюм, заправитьсахаром и лимонным соком. Не0много натертой моркови оставитьдля оформления верха салата.Свекольное сердце готовим так.Отварную свеклу натереть накрупной терке, добавить в нееочень мелко нарезанный черно0слив, пропущенный через прессчеснок, толченые орехи, посо0лить и заправить майонезом.Немного тертой свеклы оставитьдля украшения. Выложить сала0тики на блюдо в форме двух сер0дец, с помощью яичного белка,яблока и отварной моркови укра0сить блюдо.

Ñàëàò äëÿ âëþáëåííûõМорковь — 200 г, копченый

или консервированный лосось —200 г, майонез — 200 г, репчатыйлук — 150 г, яйца — 5 шт., мари�нованные огурцы — 3 шт.

Мелко нарезать лук, обжа0рить до золотистого оттенка.Яйца сварить, нарезать кубика0ми. Слить жидкость с консерви0рованного лосося, размять еговилкой, если копченый — наре0зать мелкими кубиками. Накрупной терке натереть морковьи обжарить ее до размягчения,посолив и поперчив. Кубикаминарезать огурцы. Слить с лука иморкови масло. Выложить салатв виде сердца слоями: лосось,лук, майонез, огурцы, майонез,яйца, майонез, морковь. Передподачей салат убрать на 1—2 часана холод.

Ñàëàò «Öâåòî÷íîå ñåðäöå»Крабовое мясо — 200 г, варе�

ная колбаса — 200 г, консервиро�ванные грибы — 150 г, вареныйкартофель — 10 шт., сладкийперец — 2 шт., красный лук —1 гол., майонез, черные и зеленыеоливки — для оформления, зе�лень, помидор — 1 шт., тертыйтвердый сыр.

Нарезать кубиками карто0фель, колбасу, крабовое мясо иперец, нашинковать лук, измель0чить грибы. Выложить салат наблюдо в форме сердца слоями:картофель, крабовое мясо, май0

Êàæäûé ïðàçäíèê — ýòî ëèøíèé ïîâîä ïîäàðèòüáëèçêîìó ÷åëîâåêó óëûáêó è ñêàçàòü, êàê ìíîãî îíçíà÷èò â âàøåé æèçíè. Îäíèì èç òàêèõïðàçäíèêîâ ÿâëÿåòñÿ Äåíü âñåõ âëþáëåííûõ,êîòîðûé âåñü ìèð îòìå÷àåò 14 ôåâðàëÿ. ýòîò äåíü âëþáëåííûå äàðÿò äðóã äðóãóïîäàðêè, îáìåíèâàþòñÿ îòêðûòêàìè ñ ëþáîâíûìèè æèçíåðàäîñòíûìè ïîæåëàíèÿìè. À åùåíàêðûâàþò ñòîë äëÿ ðîìàíòè÷åñêîãî óæèíà. Èäàæå åñëè âû âìåñòå óæå ìíîãî ëåò, â ýòîò âå÷åðâñ¸ íà÷íåòñÿ ïî-íîâîìó. Èçûñêàííàÿ ñåðâèðîâêà,êðàñèâîå ïëàòüå è ë¸ãêèé àðîìàò ëþáèìîãîïàðôþìà, ïîâñþäó ñâå÷è, â áîêàëàõ èñêðèòñÿâèíî, à íà òàðåëêàõ... ×òî æå ïðèãîòîâèòü íà óæèíêî Äíþ âñåõ âëþáëåííûõ? Ñìîòðèòå, âûáèðàéòå.

Ïóñòü ñåãîäíÿ Âàëåíòèíâ âàøåì äîìå ïðàâèò!Ïóñòü ñåãîäíÿ Âàëåíòèíâ âàøåì äîìå ïðàâèò!Ïóñòü ñåãîäíÿ Âàëåíòèíâ âàøåì äîìå ïðàâèò!Ïóñòü ñåãîäíÿ Âàëåíòèíâ âàøåì äîìå ïðàâèò!Ïóñòü ñåãîäíÿ Âàëåíòèíâ âàøåì äîìå ïðàâèò!Ïóñòü ñåãîäíÿ Âàëåíòèíâ âàøåì äîìå ïðàâèò!Ïóñòü ñåãîäíÿ Âàëåíòèíâ âàøåì äîìå ïðàâèò!Ïóñòü ñåãîäíÿ Âàëåíòèíâ âàøåì äîìå ïðàâèò!Ïóñòü ñåãîäíÿ Âàëåíòèíâ âàøåì äîìå ïðàâèò!Ïóñòü ñåãîäíÿ Âàëåíòèíâ âàøåì äîìå ïðàâèò!

онез, лук, грибы, колбаса, май0онез, картофель, крабовое мясо,перец, майонез. Верх салата посы0пать тертым сыром, из помидорасделать цветок в центре, оставшу0юся его часть нарезать кубикамии посыпать по периметру сердца,украсить цветок петрушкой, сде0лать из оливок, нарезав их колеч0ками, пчел, выложить рядом сцветком. Перед подачей убрать нахолод.

Òîðò-ñàëàò «Ðîìàíòèêà»Докторская колбаса — 300 г,

майонез — 300 г, кипяченая вода— 130 г, желатин — 14 г, яйца —4 шт., картофель — 3 шт., мор�ковь — 2 шт., свежие огурцы —2 шт., зелень сельдерея, тонкиепластики колбасы, черный моло�тый перец, соль.

Отварить яйца, морковь икартофель, охладить. Растворитьжелатин в воде, соединить с май0онезом. Натереть на крупной тер0ке все ингредиенты отдельно (от0жав сок с огурцов), добавить май0онез. Выложить продукты слоя0ми в разъемную форму в такомпорядке: картофель, морковь,колбаса, яйца, огурцы. Остав0шийся майонез вылить поверх,убрать в холодильник до засты0вания. Выложить торт на боль0шое плоское блюдо. Скрутитьрозы из колбасной нарезки, за0крепив их зубочистками, офор0мить поверхность торта. Сделатьлисточки из зелени.

Ýêëåðû ñ ãðèáàìèГрибы свежие — 1 кг, лук —

1 шт., сметана — 3 ст. л., маслорастительное — 30 г, мука —150 г, вода — 1 ст., масло сливоч�ное — 100 г, сахар — 1 ст. л., яйцо— 4 шт., соль — 1 ч. л.

Лук порезать, обжарить нарастительном масле. Грибы отва0рить, мелко порезать, добавить клуку. Хорошо обжарить, посо0лить, поперчить, добавить смета0ну, перемешать. Остудить. Далеесделать заварное тесто. Муку про0сеять. Масло, соль, сахар и водусоединить в кастрюльке и довес0ти до кипения, снять с огня. Вве0сти муку, энергично вымешивая,охладить 2—3 минуты. Ввести поодному яйца. Ложкой или шпри0цем выложить на противень ша0рики на расстоянии 2—3 см другот друга. Выпекать в разогретойдуховке 25 минут при 180°С. Ду0ховку не открывать! Готовые эк0леры надрезать сбоку и начинитьостывшими грибами. Можнокаждый эклер смазать немногомайонезом и посыпать сверху на0тертым сыром.

Ðóëåòèêè èç òåëÿòèíûТелячья вырезка — 600 г, сыр

фета — 200 г, чеснок — 2 зубчи�ка, маслины — 30 г, петрушка,помидоры — 3 шт., вино белое —1 ст., соль, черный перец, оливко�вое масло.

Вилкой размять сыр (без рас0сола). Добавить нарезанную зе0лень петрушки. Выдавить черезпресс чеснок. Туда же добавитьнемного мелко нарубленных мас0лин, перемешать. Начинка гото0ва. Телячью вырезку нарезатьпластинками, каждую из кото0рых отбить с обеих сторон макси0мально тонко. Выложить на крайотбитого кусочка начинку. Акку0ратно свернуть рулетики и закре0пить зубочистками. В сковородеразогреть небольшое количествомасла, выложить рулетики и об0жарить до легкой корочки. Затемаккуратно вытащить зубочисткии перевернуть рулетики. Обжа0рить со всех сторон. Помидорыопустить в кипяток на 1 минутуи очистить от кожуры, нарезатьнебольшими кусочками и доба0вить в сковороду. Влить вино.Приправить солью и перцем, сде0лать огонь умеренным и тушитьприблизительно 20—25 минут.

Êóðèíûå áåäðà ïî-òàéñêèКуриные бёдра — 4 шт., лимон

— 1 шт., кинза — 1 пучок, чеснок— 2 зубчика, растительное мас�ло — 3 ст. л., соль — 2 ч. л., чёрныйперец горошком — 0,5 ч. л.

Из лимона выжать сок, доба0вить зелень кинзы, очищенныйчеснок, соль, растительное маслои чёрный перец. Перемолоть всёблендером до однородной конси0стенции. В куриных бёдрах сде0лать несколько глубоких надре0зов. Натереть их получившимся

маринадом со всех сторон, стара0ясь, чтобы он проник в надрезы.Оставить бёдра примерно на часпри комнатной температуре, что0бы промариновались. Затем уло0жить их в форму для запеканияи поставить в разогретую до 200°Сдуховку на 35—45 минут.

Êóðî÷êà ïîä øóáêîéКуриное филе — 500 г, мор�

ковь — 1 шт., сыр — 100—150 г,майонез (сметана) — 2—3 ст. л.,горчица — 1 ст. л., соль, перецчерный молотый, специи, лимон�ный сок — несколько капель.

Куриное филе нарезать кусоч0ками (2 см). Посолить, попер0чить. Приготовить маринад: май0онез, горчицу, лимонный сок испеции перемешать до однородно0сти. Соединить курицу с марина0дом и оставить на 1—1,5 ч. Мор0ковь и сыр натереть на крупнойтёрке. В огнеупорную форму, за0стеленную пекарской бумагой,слоями выложить: маринован0ную курицу, морковь, сыр. По0ставить запекаться в духовку на25—30 минут при 180—200°С.

Êàðòîôåëüíûé ðóëåò«Îò âñåé äóøè»

Мука пшеничная — 1 ст., кар�тофель (средний) — 3 шт., яйца(1 — в тесто, 1 — для смазки) —2 шт., филе куриное — 550 г, шам�пиньоны — 450 г, сыр сливочный— 190 г, лук — 1 гол., чеснок —1 зуб., соль, масло растительное.

Шампиньоны обжарить с мел0ко нарезанным луком и натертымна мелкой терке чесноком. Кури0ное филе отварить, порезать мел0кими кусочками. Соединить гри0бы, курицу и сливочный сыр.Картофель отварить и натереть накрупной терке. Добавить просе0

янную муку, соль и яйцо. Выме0сить тесто. Тонко раскатать напергаменте,на него выложить на0чинку и свернуть рулет, влажны0ми руками подворачивая краявнутрь. Поместить рулет в форму,застеленную пергаментом и сма0занную маслом. Взбить яйцо исмазать рулет. Выпекать в разо0гретой до 180°С духовке 40 минут.

Ðûáà ñ ëèìîíîì è ìèíäàëåìМука — 1/2 ст., соль — 1 ч. л.,

молотый перец — 1/2 ч. л., филебелой рыбы — 2 шт., сливочноемасло — 2 ст. л., оливковое мас�ло — 2 ст. л., миндаль — 2 ст. л.,петрушка — 1 1/2 ст. л., лимон— 1 шт. (сок и цедра).

Смешать муку, соль и перец внеглубокой миске. Обвалять рыб0ное филе в мучной смеси. Стрях0нуть излишки муки. Растопитьсливочное масло с оливковым насреднем огне. Когда масло начнетпениться, добавить филе. Жа0рить до золотисто0коричневогоцвета от 2 до 3 минут с каждойстороны. Выложить филе на блю0до. Добавить миндаль, зеленьпетрушки, цедру лимона и 2 сто0ловые ложки лимонного сока всковороду. Вылить на филе и по0давать с дольками лимона.

Ïå÷åíüå «Âàëåíòèíêè»Мед — 6 ст. л., сахар — 6 ст. л.,

сливочное масло — 200 г, сода —0,5 ч. л., мука — 3—3,5 ст., кори�ца — 1 ч. л., имбирь — 1 ч. л., кар�дамон — 0,5 ч. л.

В кастрюлю с толстым дномвыложить мед и сахар. Добавитькорицу, имбирь, кардамон. По0ставить кастрюлю на огонь. По0стоянно помешивая, довести докипения. Снять с огня. В горячуюсмесь добавить кусочками сли0вочное масло. Размешать до ра0створения последнего. На столвысыпать горкой 3 стакана про0сеянной муки, добавить 0,5 ч. л.соды. В центр горки вылить слег0ка остывшую сладкую смесь. За0месить тесто. Раскатать слегкатеплое тесто, чтобы слой был тол0щиной около 1 см. С помощьюформочек вырезать сердечки.Выложить печенье на противень,накрытый пергаментом. Выста0вить на холод на 20 минут. Выпе0кать печенье в предварительноразогретой до 180°С духовке в те0чение 10 минут. Остывшее пече0нье можно покрыть разноцвет0ной сахарной глазурью и конди0терскими присыпками.

Сахар — 2 ч. л., тертая цедра половины лимона, варенье —4 ст. л., сахар ванильный — 1 ч. л., сдобное печенье — 150 г, тер�тый мускатный орех — щепотка, яйца (желток) — 2 шт., молоко— 300 мл. Для меренги: соль, пудра сахарная — 2 ст. л., яичные белки — 2 шт., сахар — 2 ст. л.

Печенье мелко раскрошить. Смешать крошки, мускатный орех и лимонную цедру. Взбитьжелтки с ванильным и обычным сахаром до бледно0желтого цвета. Молоко вскипятить, снять согня, аккуратно влить в него, постоянно помешивая, яичную смесь. Добавить полученную смесьв крошки, взбить венчиком. Разогреть духовку до 160°С. Силиконовую форму сбрызнуть водойи аккуратно перелить в нее готовую смесь. Поместить в духовку и запекать 20—25 мин. Вынутьиз духовки и дать остыть 15 мин. Приготовить меренгу. Взбить белки с солью до густой пены. Про0должая взбивать, добавить сахар и сахарную пудру. Переложить смесь в кулинарный мешок снасадкой и выложить часть получившейся массы в форму. По краям формы сделать из оставшейсямассы ажурное «сердечко». Запекать торт 1,5 ч. в разогретой до 90°С духовке. Наполнить сердечковареньем, посыпать сахаром. Не вынимая из формы, оставить на 8—10 часов при комнатной тем0пературе. Затем торт переложить на блюдо.

Ïîäãîòîâèëà Ìàðèÿ ÃÎÐÁÀ×ÅÂÀ

Торт для любимойТорт для любимойТорт для любимойТорт для любимойТорт для любимойТорт для любимойТорт для любимойТорт для любимойТорт для любимойТорт для любимой

22 ЗОРЯ особистеwww.zorya.org.ua14 лютого 2014 ð.

Рубрику веде Олена ДЕСЯТЕРИК

Де ти, моя доле?

Щоб нàäðóêóâàòèñÿ нà нàøié ñòоð³нöi (âèõоäèòü ó êоæноìó ÷èñë³ ãàçåòè), пèø³òü òàê, ÿê ó쳺òå. Àëå нå ñêóï³òüñÿ: ÷èì äоêëàäн³øå бóäå ðоçêàçàнà âàøà ³ñòоð³ÿ, âàøà ïðàâäà, òèì б³ëüøå ìàòèìåòå øàнñ³â нà óñï³õ.

Íàïèñàнå нàä³øë³òü нà àäðåñó: Îëåнi ÄÅÑßÒÅÐÈÊ, «Çоðÿ», âóë. Æóðнàëiñòiâ, 7, Äнiïðоïåòðоâñüê, 49051.І ñâ³é лèсò-âiäãóê нà òó ÷è ³нøó ïóбë³êàö³ю (ç óêàçàннÿì äàòè) òàê ñàìо øëåòå ìåнi, à ÿ ïåðåøëю ò³é ëюäèн³, ç

ÿêою õо÷åòå ïоçнàéоìèòèñÿ. Äëÿ öüоãо нå çàбóäüòå ïоêëàñòè êонâåðò ç ìàðêою. Інäèâ³äóàлüноãо лèсòóâàннÿ з äопèсóâàчàìè нå âåäó.

Àäðåñè ³ ïðiçâèùà нå ðоçãоëоøóю, нå âèñèëàю i ïðоøó äо ðåäàêö³ї нå ïðèїçäèòè.Ùèðо âàøà Î. Ä.

Зробити це дуже про­сто. На кожній пошті у Каталозі пе ріодичних видань Дні пропе тро в­ської області ви знайде­те «Зорю»область» на стор. 15.

«Зорю»город» можна знайти на стор. 13—14 у тому ж Каталозі.

Для пенсіонерів та вете ранів — пільгова ціна на передплату у тому ж Каталозі.

Увага! Кожен пе­редплатник один раз на півроку може безплат­но подати оголошення про купівлю або про­даж, привітати близьку людину чи висловити співчуття.

Як передплатити «Зорю»

Якщо вам важко самим дістатися до поштового відділення, щоб передплатити «Зорю», телефонуйте до редакції (0562) 388373, і листоноша прийде до вас сам.

вартість передплати на газети «Зоря»­область» та «Зоря»­город» на 2014 рікIндекс «Зоря»-область» Iндекс «Зоря»-город» Періодичність 1 міс. 3 міс. 6 міс. 12 міс.

Ц³нè ïоäàн³ бåç óðàõóâàннÿ âàðòоñò³ ïðèéìàннÿ ïåðåäïëàòè

89656Äля пенсіонеðіâ пільгоâà

89658Äля пенсіонеðіâ пільгоâà середа 3,60 гðн. 10,80 гðн. 21,60 гðн. 43,20 гðн.

35380Äля індèâідуàльнèх пеðедплàтнèкіâ

91324Äля індèâідуàльнèх пеðедплàтнèкіâ середа 4,55 гðн. 13,65 гðн. 27,30 гðн. 54,60 гðн.

89657Äля пенсіонеðіâ пільгоâà

89659Äля пенсіонеðіâ пільгоâà

середа, п’ятниця 9,50 гðн. 28,50 гðн. 57,00 гðн. 114,00 гðн.

61141Äля індèâідуàльнèх пеðедплàтнèкіâ

89661Äля індèâідуàльнèх пеðедплàтнèкіâ

середа, п’ятниця 11,25 гðн. 33,75 гðн. 67,50 гðн. 135,00 гðн.

08785 Äля підпðèємстâ тà оðгàнізàцій

89660 Äля підпðèємстâ тà оðгàнізàцій

середа, п’ятниця 13,20 гðн. 39,60 гðн. 79,20 гðн. 158,40 гðн.

Вартість приймання передплати 0,9 грн. 2,10 грн. 2,55 грн. 3,90 грн.

Добрих друзів «Зорі» — працівників Дніпропетровського обласного відділення УДППЗ «Укрпошта»

віт

ає

мо

!

* * *Юрій М. з Дніпропетровська. мені 66, ріст 164, вага 70,

знак скорпіона, розлучений. синові 34, дочці 30, живуть окремо.

Надіюся, що і до мене ще доля всміхнеться, переїде до мене жінка, яка стане господинею в моєму домі, та й будемо разом дбати, аби в ньому стало затишно і тепло. Я тут, у невеликій хатинці, 10 років, а до того п’ять років винаймав квартиру. Посадив маленький садок: яблуні, груші, абрикоса, вишня тощо. в хаті газ, вода.

Чесно кажучи, переписую цей лист четвертий раз...* * *

геннадій г. з Дніпродзержинська. сам я з Дніпра, там усі родичі, але купив хату з землею і квартиру тут, у центрі Дніпродзержинська, роз’їхався з матір’ю. 50 років, 177, вага 70, шатен, очі карі, спортивної статури (кажуть, поді-бний до Кіану Рівза, «матриця»), дітей нема, нежонатий, не дуже й квапився, служив як миротворець: Південний Кавказ, азербайджан, 1990 р., маю державну нагороду — хрест «Захисник вітчизни», пільги.

є бізнес, є і робота, добре оплачувана, я офіцер.Чоловік, на мою думку, має бути старший років на

8—9, тож буду радий, як напише мені трохи молодша. мій кум на сонячному старший від дружини на 12 років, два сини, мій хрещеник — командир взводу в училищі в севастополі.

* * *в’ячеслав в. з Дніпропетровська. мені 42-й рік, не-

жонатий, шкідливих звичок нема, працюю, освіта вища. Хочеться мати добрі стосунки з самотньою жінкою.

* * *Про Олександра М. синові 35, середньої статури, чор-

нявий, працює. Дуже несміливий, та й знайомитися в нас нема з ким. Живемо в селі, близенько до лівого берега Дніпродзержинська, маємо господарство. а я мрію про невісточку-дочку, що прийде в хату...

Ніна Я.* * *

Микола Н. з Дніпропетровська. Після того як розстався з дівчиною, довго страждав. Нікого не підпускав до серця. але час, кажуть, гоїть, тепер мене гризе самотність і думка, що жити сам не можу. і що треба боротися з цим, а я ніколи так не знайомився. тому прошу вас, олено, помогти позна-йомитися, щоб зробити її щасливою, а вона мене. мені 30, ріст 165, вага 65.

* * *галина Ф. з Дніпропетровська. Працювала 43 роки у

тресті «Коксохімтепломонтаж». вісім років як овдовіла, були діти, двоє, та їх так само вже нема. Заміж другий раз не виходила, це не так просто.

мені 75, ріст 170, вага 74. Звичайна жінка. висока та одинока, як у полі тополя. У трикімнатній «чешці» я одна. сумно до нестями.

буду рада, як обізветься до мене одинак-ровесник.* * *

галина Т. із Солонянського району. У квітні буде 70. може, сама собі зроблю подарунок, познайомлюся з добрим чоловіком. три дочки, четверо внуків. і два правнуки, вони моє життя, мені весело з ними, не дають сумувати.

всі окремо, часто провідують, а нема в них часу, щоб помогти на обійсті. Що можу, сама роблю, а що не можу, наймаю людей. Ще при здоров’ї, пораюся на городі, це моя любима робота. Якби поряд був чоловік, який може зробити легкий ремонт, ввечері поговорити про все, а там і до душі дійде. Я люблю доглядати за чоловіком, щоб був

чистий, охайний і неголодний. будувати не треба нічого, просто підбить де що зірветься.

та й з моїми дітьми він не скучатиме.моя сестра жила громадянським шлюбом 25 років.

і коли вона вмерла, то діти його нікуди не одпустили, доглядали за ним і поховали. Я думаю, що мої діти не скривдять ту людину, яку я запрошу до себе жити. Як він з міста, то його квартира буде нам для відпочинку. Зможемо і в селі, в нас тут дачники і нормально живуть, дихають свіжим повітрям.

Нині, як тепла днина, товчуся у дворі. Помагаю подругам кому що купити, так що не скучно. Зупинка і магазин рядом.

* * *Євгенія С. з Дніпропетровська. мені 69, чорнява, укра-

їнка, ріст 162, вага 80. Здоров’я по-різному, все від настрою. а хотіла б спілкуватися з таким же одинаком-другом. може, домовимося з тим чоловіком, що відгукнеться, хай буде тепло і сонячно на душі та в оселі.

* * *Наталя О. 65 років, 165, вага 74, вдова, освіта вища,

мешкаю одна у передмісті Дніпра, забезпечена. Хочу зна-йти добропорядного одинака до 73, без, ясна річ, недобрих звичок.

* * *Людмила а. вдова військового, мені 58, в селі, де меш-

каю, дім, земля, тому потрібен хазяїн, а мені для життя — друг. в нашому віці, думаю, порозуміємося, якщо цей чоловік любить землю і згоден на переїзд.

* * *Людмила Б. мешкала у Кривому Розі, а як овдовіла,

то продала двокімнатку і переїхала з сином сюди, тут мої мама, тітка, старша сестра. У своїй хаті в містірайцентрі одна, син одружений у Дніпрі, працює на заводі. ви-вчилася у Кривому Розі на кухаря, нині працюю не по спеціальності, тут нема нормальних кафешок, щоб добре платили.

очі голубі, русява, не товста і не худа, середня. Люблю рибалку, природу, а як познайомлюся і чоловік запропонує піти на виставу, приміром, у Дніпрі, то я залюбки, бо сто літ не була в театрі.

Поганих звичок не маю, бо ніякої користі з них не буває, тільки сварки, стараюсь дотримуватися здорових правил. варю, печу, навіть невістку навчила пекти піцу, пиріжки добрі.

сподіваюся, що мені в мої 50 поталанить на хорошу людину.

* * *вікторія Н. з Дніпропетровська. Ріст 175, вага 78, розлу-

чена, дочці 12. Живемо з мамою у квартирі на пр. Гагаріна. За фахом я дефектолог, але працюю тепер оформлювачем у дизайнерській студії.

миРоНова олега анатолійовича, депутата обласної ради,

ДеГтЯРеНКа сергія михайловича, депутата обласної ради, директора ПсП «Криворізька тес ват «Дніпроенерго»,

ФеДоРеНКа віталія Павловича, вільногір-ського міського голову,

ЩИРО вІТаЄМО З ДНЕМ НаРОДЖЕННЯ!бажаємо енергії, успішної діяльності, здій-

снення усіх накреслень для розвитку Дніпропе-тровщини і добробуту її населення.

З повагою зорянці

Начальників поштових відділень:ЖовКЛУ віру василівну (п/в 33, Кривий Ріг),остРоУШКо Ніну Федорівну (п/в 46, Кри-

вий Ріг),КРавЧУК валентину іванівну (п/в 812,

с. володимирівка апостолівського району),маРХасіНУ Надію вадимівну (п/в 403,

марганець),КаНаЛоШ Юлію володимирівну (п/в 173,

с. саксагань П’ятихатського району),семеНЮК Людмилу Федорівну (п/в 921,

Дніпродзержинськ),КоШаРНУ ольгу олексіївну (п/в 950, с. Но-

вопавлівка межівського району)ЩИРО вІТаЄМО

З ДНЕМ НаРОДЖЕННЯ!Нехай у сім’ях панує добробут і

злагода, бажаємо здоров’я, успіхів, здійснення омріяного.

З повагою зорянці

НОвИКОва Людмила55 лет

Дорогая юбилярша!мы не можем подыскать таких

слов, чтобы они могли выразить все чувства к вам!

мы желаем вам в полной мере отличного здо-ровья, никогда не унывать, счастья и добра, по-меньше горя и печали, побольше светлых дней и поменьше хмурых. Но в день прекрасный вашего юбилея все пожелания будут хороши, ведь они звучат только от чистого сердца, от души. Желаем вам долгих лет жизни!

С уважением родные и близкие

23ÇÎÐßwww.zorya.org.ua

14 ëþòîãî 2014 ð.ДАРИНЧИНА ВІТАЛЬНЯ

³êîíöå â ïðèðîäó

Ãîâîðÿòü ä³òè

Ïðî÷èòàé áðàòèêó é ñåñòðè÷ö³

Ö³êàâèíêà â³ä Äàðèíêè

Ïîâ÷àëüíèé â³ðøèê

Âèïóñê 10 (481)Âèïóñê 10 (481)Âèïóñê 10 (481)Âèïóñê 10 (481)Âèïóñê 10 (481)Âèïóñê 10 (481)Âèïóñê 10 (481)Âèïóñê 10 (481)Âèïóñê 10 (481)Âèïóñê 10 (481)

А у мене новина:В мене тайна є одна!А яка у мене тайна —Я нікому не скажу.От лиш Галочці, звичайно,—Я із Галею дружу.Тільки я скажу потому:— Не кажи, гляди, нікому,А розкажеш хоч комусь,Я з тобою роздружусь.Раптом ранком біля ганкуЗустрічаю я Тетянку.Щось не терпиться мені:Чи сказати їй, чи ні?

Òàéíà

Я скажу лиш наодинці:— Не кажи про це Маринці,Бо Маринка наша все,Як сорока, рознесе.Бачу Катю — теж подружка.Чи шепнути їй на вушко?Чи сказати хоч слівце,Щоб ніхто не знав про це?Тільки що то? Вір не вір,Знає тайну цілий двір.Як це сталось? Чисте диво!Отака я нещаслива!

Ìàð³ÿ ÏÐÈÃÀÐÀ

14 лютого ми відзначає=мо День святого Валентина(Валентинів день, День за=коханих) — це світське свя=то. В Україні його відзнача=ють не так давно. А от вінших країнах світу тради=ція святкувати Валентинівдень дуже давня.

Так, наприклад, в Англіїта Шотландії в старовину цесвято супроводжувалося та=ким звичаєм. Молоді людиклали до урни відповіднуїхньому числу кількістьквитків, з позначеними наних іменами молодихдівчат; потім кожен виймаводин такий квиток. Дівчи=на, ім’я котрої діставалосьтаким чином молодій лю=дині, ставала на наступнийрік його «Валентиною», авін — її «Валентином». Цепередбачало на цілий ріквідносини між молодимилюдьми, подібні до тих, що,за описом середньовічнихроманів, були між лицаремта його «дамою серця»(скрізь супроводжував її,складав їй сонети, грав налютні тощо).

Дуже=дуже давно, коли на=родилась перша дитина, зібра=лись усі звірі, птахи та риби істали радитись: а хто ж прине=се її батькам.

Першим вийшов цар звірівЛев, і сказав:

— Оскільки я є царем надусіма звірами, прошу дору=чити цю справу мені. Я сампринесу людям їхнього пер=вістка.

Усі погодились, але ви=никла проблема, по=трібно було далі перенес=ти дитину через Море=Океан. Лев не міг впоратись сам. Тоді з водивипірнула Риба=Кит і мовила:

— Я перенесу людське дитя на своїйспині, хай Лев тільки донесе його до Моря=Океану.

— Добре, — сказали звірі. — Але за Мо=рем=Океаном є великий непрохідний Ліс=Праліс, потрібно якось перенести немовляі через нього.

Тут наперед вийшов чорний Орел.— Я перенесу через Ліс=Праліс.Звірі погодились, та старий Вовк за=

перечив:— Ти, Орле, — сказав він, — незапереч=

но, сильний і сміливий птах, літаєш вищеусіх, але Ліс=Праліс дуже великий. Чи ви=стачить тобі сил донести дитину, подолав=ши таку відстань?

Орел задумався. Так, він найсильніший,літає найвище, його усі бояться, та віддальбула дійсно великою.

— Гаразд, — погодився Орел. — Дійсно,це для мене може стати перешкодою. Томузамість мене полетить Лелека. Він долаєдуже великі відстані, він подужає.

Наперед вийшов білий=білий Лелека.

Ëåãåíäà ïðî ëåëåêóПоклонився усім присутнім та подякував зачесть і довіру.

— А для того, щоб тебе ніхто не посмівзачіпати чи ображати по дорозі, — мовивдалі Орел, — я дам тобі свою відзнаку.

І провів своїм чорним криломпо крилу Лелеки.Кінчики крил біло=го Лелеки почорні=

ли — тепер усі знали,що то ознака Орла, іне варто зачіпати цюптицю.

На тому й по=рішили. Так якчас був уже пізній,

вирішили відправи=ти усіх в дорогу наступного ранку.

А зранку випав сніг — прийшла Зима.Звірі знову зібрались і зажурились. Як

бути тепер? Зима, сніг та мороз можуть за=шкодити.

Думали, думали і вирішили, що необ=хідно сповити дитину в білі пелюшки. Самебілий колір захистить, зігріє та сховає не=мовля від зимової негоди. Та і Лелека такожбілий — зима його не помітить.

Так і зробили звірі. Спочатку Лев принісдитину до Моря=Океану, потім Риба=Китнесла її на своїй спині, а далі Лелека перенісчерез Ліс=Праліс. Немовля було закутане вбілі пелюшки і Зима не помітила ні її, нібілого Лелеку. А чорні відзнаки на крилахптиці відлякували недоброзичливців.

З того часу і повелось, що дітей нам при=носить Лелека, бо люди його бачать ос=таннім. Насправді ж до цієї справи причетній інші звірі, як от Лев чи Риба=Кит. І навітьколи настає Зима, вона не може завадити.Тому що білий колір ховає усіх від її негод.А Лелека прилітає і взимку, просто його невидно...

Італійці у Деньсвятого Валентинавважають своїмобов’язком дарува=ти коханим соло=дощі. В Італії цейдень так і називають— «солодкий».

У романтичній Даніїлюди посилають один од=ному засушені білі квіти.

Спокійні поляки цьогодня відвідують Познань.Там, за повір’ям, лежатьмощі святого Валентина, анад головним престолом ви=сить його чудодійна ікона.Поляки вірять, що проща донеї допомагає в любовнихсправах. Серйозні німці вва=жають Валентина покрови=телем психічно хворих, при=крашають в цей день всілікарні червоними стрічка=ми, а в каплицях проводятьспеціальне богослужіння.

В Америці на початкуминулого століття почалипосилати марципани своїмнареченим. Марципанмістив цукор, який кошту=вав тоді дуже дорого. Аме=риканці налагодили на кон=

ßê Äåíü ñâÿòîãî Âàëåíòèíàâ³äçíà÷àþòü ó ð³çíèõ êðà¿íàõ

Почнемо з найбільшихмам. Слониха очей не зводитьзі свого дитяти. І як тільки по=бачить, що воно стомилося,підтримує його хоботом. Час=то слоненя йде, тримаючисьхоботом за мамин хвіст.

Турботлива мама і в бегемо=та — доглядає маля до року: нелише годує молоком, а й вчитьплавати. А подорожує бегемо=тик у мами на спині — щобкрокодили не напали.

Про те, що кенгуру носитьсвоє маля в сумці, ви добрезнаєте. І навіть вже самостійнекенгурятко під час тривалогопереходу застрибує туди. Аколи маму=кенгуру переслідуєворог, вона викидає дитя з сум=

Òâàðèíè— äáàéëèâ³ìàìè é òàòè?

Ðîçôàðáóé

ϳäãîòóâàëà Äàðèíà ÂÅÑÅËÅÍÊÎВикористано методичну літературу і матеріали ЗМІ

тиненті виробництво кара=мелі й викарбовували на цу=керочках відповідні до свя=та слова. Пізніше почали ви=робляти спеціальні цукеркиз викарбуваними вітальни=ми словами, а потім ще йвкладали у картонні коро=бочки у формі серця, якімали шалений успіх.

У Японії почали святку=вати День святого Валенти=на у 30=ті роки. Одним ізнайпоширеніших пода=рунків є шоколад. До речі,там це свято злегка нагадуєвосьме березня для чо=ловіків, оскільки японськічоловіки отримують більшеподарунків, ніж жінки.

ки в зарості, але потім неодмі=нно повертається і знаходитьйого.

Коли з’являється дитинча ушимпанзе, вона відразу пока=зує його всім родичам. Це щобі вони його захищали. Аж доп’яти років шимпанзеня три=мається біля мами — вонавчить його всьому, що вмієсама.

Батьки=лебеді у разі небез=пеки ховають пташенят у заро=стях, а самі летять в інший бік— відвертають від них увагу.

Їжачиха замотує їжаченяту листя й траву — наче в пе=люшки. Місяць годує їх моло=ком, а коли підростуть —вчить добувати їжу, рятувати=ся від ворога.

Під час спеки лелека розп=рямляє крила — затінює леле=ченят від сонця і збризкує їх во=дою.

Дбайливі батьки у дятликів— їжу приносять їм 300 разівна день! А татко=соловей навітьперестає співати, коли разом ізмамою=солов’їхою вигодовуєсолов’ят.

Учителька радить учням запам’я=тати вислів «Краще давати, ніж отри=мувати».

Хтось із учнів вигукує:

— Мій тато завжди цього дотримується!— Твій тато хороша, добра людина. А

чим він займається?— Мій тато — боксер!

Суб’єктивний погляд

24 ЗОРЯ на дозвілліwww.zorya.org.ua14 лютого 2014 ð.

засновник — дніпропетровська обласна радавидавець — комунальне підприємство дніпропетровської обласної ради «Редакція газети «зоря»

видається з 17 (4) квiтня 1917 року. свцтво про реєстрацiю ДП №1811—549 ПР вiд 8.11.2011 р.,

ДП № 1179 від 08.10.2004 р.

ВласкоРи: кривий Ріг (24) 90 38 16; Павлоград (232) 6 05 08; синельникове (263) 4 09 17; софіївка (250) 2 80 84; П’ятихатки (251) 3 06 78.

Приймальня: (0562) 27 16 52; 27 80 27 (ф.)

Відділ (0562) 35 14 26 (ф.); 38 83 53; реклами: 38 83 28; 33 78 04.

Вiддiл передплати: (0562) 38 83 73.

вiд повiдальнiсть за змiст реклами несе рекла­модавець. Редакцiя не завжди подiляє позицiю авторiв публiкацiй. При передруку посилання на «зорю» обов’яз­кове.

друк ПП «сТПРес», 50025, м. кривий Ріг, вул. окружна, 12.

обсяг 1,86 д. ар. офсетний друк. Зам. №138.

НаШа аДРЕса: газета «Зоря», вул. Журналiс тiв, 7, Днi про петровськ, 49051. еmail: zorya@ezorya.dp.ua; ria@ezorya.dp.ua

www.zorya.org.ua

Тираж номера 32780.

цiна договiрна.

Голова наглядової ради сергій ЧЕРНЯВсЬкиЙ.Головний редактор ксенія ЗаЙЦЕВа.Т. кузьменко, відповідальний редактор,

м. несТеРук, заступник,

о. дРиГа, редактор з роботи зі спецкорами.

Ревнива дружина ви­читує чоловіка:

— варто тобі побачи­ти симпатичну жінку, як ти одразу ж забуваєш, що одружений.

— навпаки, — захи­щається той. — саме тоді я про це й згадую.

* * *в молодій сім’ї супе­

речка. Жінка кричить:— забудь свої егоїс­

тичні звички — моя жін­ка, моя квартира, моя зарплата... з тих пір, як ти став моїм чоловіком, є лише «наше». до речі, що ти шукаєш в моїй шафі?

— нашу бритву, — відповів чоловік.

* * *Через місяць після

весілля:— Так, це правда, що

я обіцяв тобі золоті гори, коли ми одружимося. але про пральну машину й мови не було!

* * *— оксано, хто твій

Грицько за східним го­роскопом?

— Як тверезий, то ві­вця, а коли нап’ється, то баран.

* * *Батьки молодої та мо­

лодого обмінюються свої­ми враженнями.

— То як наші молодя­та — одне одному до пари?

— авжеж, наша дочка така нещасна!

— а наш хлопець — такий нещасний!

— То, виходить, до пари.

* * *— Я познайомилася з

дуже багатим чоловіком. у нього були гроші, а в мене — досвід.

— а тепер?— Тепер у нього до­

свід, а в мене — гроші...* * *

син говорить батькові:— наталка відмовила­

ся вийти за мене заміж. це вже третя дівчина...

— дивися, синку, тобі не завжди буде так щас­тити.

* * *сидять дід та баба біля

хати і пригадують своє минуле.

— Пам’ятаєш, яке у нас було весілля? — каже дід.

— Пам’ятаю, — зітхає баба.

— Пам’ятаєш, як гар­но музики грали?

— Таки гарно. Як не пам’ятати.

— а пам’ятаєш, як я тебе з омельком застав?

— Та хіба усе запам’­ятаєш, — знизує плечима баба.

* * *— Я про тебе піклу­

валася! коли тобі погано було, я тобі суп приготу­вала!

— а ти нічого не пере­плутала? це спочатку ти мені суп приготувала, а потім мені погано було!

* * *— Послухай, ти вже

доросла, самостійна лю­дина. Тобі 25 років. за тебе вже давно все пови­нна твоя дівчина вирішу­вати, а не мама!

анекдОти

Бувальщина

Як тітка Марта кінець світу пережила

обманювати не стану, бо не знаю, правда це чи ні, а тільки потрапив дня­ми в одне село, а там розказують, що кінця світу колись уже ждали. одразу ніби після війни. в ті роки жила у цьо­му селі тітка марта — дуже розумна й балакуча, перебалакати її ніхто не міг.

два сини було у марти, був і чоловік. добрий хазяїн, ковалем працював у кузні, яку сам і збудував. Єдиний недолік: Харитон, як звали мартиного чоловіка, любив битися. Тільки щось не так — пускав у хід кулаки. а вони у нього були здорові й важкі, наче пудові гирі. свою марту був побив так, що вона навіть оглухла.

і от в один із перших повоєнних років пішли чутки, наче такого­то дня «не минувати кінця світу». Радіо тоді в селі ще не було, не те що телебачення. Газети сюди також майже не доходили. і звідки взялася ця новина про кінець світу, ніхто до пуття не знав, однак глуха марта її почула і першою за­ходилася розносити від хати до хати. налякала все село.

але повірити тітці марті довело­ся, коли дізналися, що вона наказала своєму чоловіку змайструвати для неї труну. Ти, сказала Харитону, як хо­чеш, а я спочивати вічним сном, де кінець світу застане, не буду. ляжу тільки в домовину! Харитон, аби мар­та відчепилася, і збив труну. але від людських очей сховав її на горищі.

Прийшов день, який ніби мав стати останнім для всіх. а воно день як день — зранку зійшло сонце, біля сільмагу зібралася черга, бо ситець обіцяли при­везти, Харитон подався у кузню, а обох синів марта послала в посадку за дровами. сама ж, як потім у селі дізналися, знесла з горища домовину і

в хату «заперла». виставила її на трьох стільцях. Переодяглася у все святко­ве, залізла в труну. вмостилася у ній якомога зручніше, склала руки і… за­снула. Перед обідом вернулися сини з дровами до хати, а там домовина і мати у ній. Перелякалися хлопці, бігом на­зад і уже в дворі підняли крик: «ой, наша мама вмерли!» Почули сусіди, миттю збіглися. когось послали по Харитона в кузню, а жінки пішли ди­витися, що з їхньою сусідкою сталося. Переступили поріг і заголосили: «Що ти, марто, наробила? на кого синочків покинула?!» Тут баба й прокинулася. кліпнула очима, схопилася. мовчала якусь мить, а тоді й питає: «Так це ми вже у другому світі чи ще вдома?» обвела поглядом власне помешкання і розчаровано махнула рукою: «Бачу, що дома я! а ви чого тут?»

Харитон після цього, розповідають, хильнувши самогону чи «казьонки», часто бідкався: «начудила так на­чудила, бісова личина! це ж житиме тепер довго, до ста літ, мене точно переживе!» до ста тітка марта не до­тягла, але свого чоловіка справді пере­жила. і встигла в один день відразу обох своїх синів поженити — одним весіллям, на якому трапилося уже диво. веселою, радісною була марта, а під кінець як завиє, як затужить — річкою з її очей сльози полилися. «Що з тобою, марто? — загукали й за­шикали на неї люди. — не на каторгу ж віддаєш хлопців, а жениш — якого греця розревілася?»

— а до мене слух вернувся! — засміялася марта. — знову чую оце зараз усіх вас! Чую все, що ви тут ка­жете!

Микола неЧиПОРенкО

Виховательзатяг батько до музею сина­здоровила.— Ти люби мистецтво, — каже,— бо в мистецтві сила.он поглянь — стоїть венера. То така скульптура.Подивись, яка у неї мощная фігура.Тож читай усякі книги і рішай задачі.вийдеш в люди — будеш гроші молотить добрячі.і судьба у тебе буде не така, як в тата.Будеш ти не кисле пиво пити з автомата,а коньяк у ресторані і вино «мадера»Та ще й з дамою такою, як оця венера.

Птахолюбисіли дамочки на лавці в скверику міському.Гладить голову блондинка синові малому.— Перестань ти годувати голубів, синочку.Повернися, я поправлю трусики й сорочку.не підскакуй, стій на місці. не крутися, Грицю!ну, їй­право, аж трясеться, як побачить птицю.Їй підтакує брюнетка: —ай, про що тут мова!Так ніхто не любить птицю, як синок мій вова.Тільки зайдемо, буває, з ним до магазину,Як побачить курку вова — вже й ковтає слину.

Павло ГлаЗОвий

СМіхОклаСика

ПОСМіхниСь

СтРижеМОСЯ За МіСЯцеМ

Мал

юно

к О

лекс

андð

а КО

СТЕ

НКА

З уЧнівСьких твОРівØ напевно, князі голодували, бо запровадили

багато штрафів.Ø у школах середньовіччя спочатку навчалися

тільки хлопці, потім приходили дівчата, і вони всі разом вивчали музику і все інше.Ø коли плити збиваються одна об одну, виникає

землетрус.Ø Шлюб був створений, щоб жінка слухалася

чоловіка і виховувала дітей.

Прогноз з 14 по 21

лютого14 лютого —

зміна зачіски може призвести до помилкових вчинків і хвороби.

15 лютого — краще залишити волосся в спокої, інакше будете погано виглядати.

16 лютого — стрижка при­зведе до матеріальних втрат.

17 лютого — стрижка во­лосся сприяє знайомству з гарною людиною.

18 лютого — якщо хочете, щоб вистачало на хліб з мас­

лом, — краще не стригтися.19 лютого — не рекоменду­

ється звертатися до перукаря, можливе нездужання.

20 лютого — не рекоменду­ється звертатися до перукаря, можливе нездужання.

21 лютого — стрижка до­дасть грошей у вашу скарб­ничку.

уСМішки видатних людейЯ вами захоплююся

альберт ейнштейн любив фільми Чарлі Чапліна і ставив­ся до його героїв на екрані з ве­ликою симпатією. одного разу він написав у листі до Чапліна: «ваш фільм «золота лихоманка» зрозумілий усім на світі, ви нео­дмінно станете великою людиною. ейнштейн».на це Чаплін відповів так: «Я вами захоплююся ще більше. вашої теорії відносності ніхто у світі не розуміє, а ви все ж стали великою людиною. Чаплін».

Пусті подарунки не завадять дружбі

монтеск’є сперечався про якийсь факт з членом парламенту, людиною надзвичайно самолюбною і впертою.

Після кількох заперечень роз­

битий вщент член парламенту ви­гукнув:

— Якщо справа відбувалася не так, як я розповідаю, то даю вам мою голову!..

— Я приймаю її, — відповів монтеск’є, — пусті подарунки не завадять дружбі.

Інстинкт тварин безпомилковий

на лекції видатного палеонтоло­га володимира онуфрійовича кова­левського якийсь студент із пустощів заспівав півнем. всі засміялися. за­сміявся і ковалевський. Потім він дістав свого годинника і промовив: — він дуже відстає. на годиннику зараз сім годин вечора, а повинно бути три години ночі. можете повірити моєму слову: інстинкт тварин безпомилковий.

З книги веселої мудрості