Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

Історія Росії ( XIX – поч. XX ст. ) Методичний посібник.

«Рута» 2006 Чернівці

УДК –

ББК –

І –

Друкується за ухвалою редакційно-видавничої ради

Чернівецького національного університету імені Юрія

Федьковича

Укладачі: кандидат історичних наук, доцент Яценюк Петро

Іванович, асистент Пінцак Вадим Іванович.

Відповідальний за випуск доктор історичних наук, професор

Сич Олександр Іванович

Анотація

Даний посібник складений з урахуванням навчального плану.

На практичну роботу винесені теми найбільш складні, які

вимагають докладнішого вивчення. Подаються плани

семінарських занять, методичні рекомендації і методики вивчення

окремих тем, пропонуються досі мало відомі джерела і література,

які можна використати під час підготовки, як до семінарських

занять, так і до написання курсових та дипломних робіт.

Методичні рекомендації призначені для студентів історичних

спеціальностей і складені з урахуванням вимог вищої школи.

С «Рута», 2006

Вступ

2

В історії Росії період з XIX – до поч. XX ст. займає особливе місце,

оскільки у цей час відбувалися процеси, які докорінно змінили становище

країни. Саме тому «Історія Росії» цього періоду є одним із базових курсів

професійної підготовки студентів історичних спеціальностей і важливим

предметом гуманітарного циклу.

Мета запропонованого посібника – надати допомогу студентам II курсу

спеціальностей «історія» та «етнологія» під час самостійного вивчення

ключових проблем історії Росії XIX – поч. XX ст.

Підготовку до кожної теми необхідно розпочинати з докладного

ознайомлення із запропонованими джерелами, які дають змогу самостійно

аналізувати події, давати їм неупереджені оцінки і тлумачення, об’єктивно

сприймати їх трактування у працях істориків сучасності.

Готуючись до семінарських занять з тієї чи іншої теми, слід вказати на

зв’язок винесених на семінар питань з попереднім матеріалом, на значення

теми та її місце у загальному курсі історії Росії.

Часто виступ студента являє собою читання заздалегідь написаного

тексту. Як засвідчила практика, доцільніше викладати тему своїми словами,

для чого необхідно скласти план виступу або короткі тези. Такий виступ, якщо

він буде добре підготовлений, значно пожвавить заняття.

Слід підкреслити і те, що кожен студент повинен брати активну участь у

роботі семінару, доповнювати, а при наявності помилок, виправляти

виступаючих. Окрім того, необхідно вчитися виступати змістовно,

аргументовано, слідкувати за логікою викладу матеріалу, вчитися мислити, а

не вдаватись до механічного запам’ятовування тих чи інших фактів, положень.

Чимале значення має також вміння робити загальні висновки по темі.

Студенти повинні звертати увагу на підсумки, які робить викладач

наприкінці семінару. Адже в них він оцінює, рівень засвоєння матеріалу,

вказує на позитивні моменти і відзначає недоліки. Це дає їм можливість

уникнути зазначених недоліків на наступних заняттях.

3

Тематика семінарських занять визначається робочою програмою,

викладена за проблемно – хронологічним принципом і охоплює рамки

лекційного курсу з історії Росії XIX – поч. XX ст.

Кожна запропонована тема містить докладні плани практичних занять,

список джерел, основної та додаткової літератури та методичні рекомендації,

які повинні допомогти студентам у процесі самостійної роботи над вивченням

курсу історії Росії XIX – поч. XX ст.

Теми № 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,16 запропоновані кандидатом

історичних наук, доцентом Яценюком П.І., теми № 14,15,17,18 асистентом

Пінцаком В.І.

Посібник написаний з урахуванням сучасних наукових вимог вищої

школи, нових історичних підходів і реалій у світі.

Тема 1. Р0СІЙСЬКА ІМПЕРІЯ НА РУБЕЖІ ХУШ - XIX ст.

План.

4

1.Територія і населення Росії.

2.Соціальна структура суспільства, побут і матеріальне становище

соціальних груп.

3.Економічне становище.

4.Політичний устрій.

Література

Хрестоматія з історії СРСР. - К. ,1951.-Т.П.

Федоров В.А. Сборник документов по истории СССР для семинарских и

практических занятий /период капитализма/. Первая половина XIX

века.- М.,1974.

Абрамова К.Л. Политика самодержавия в отношении частновладельческих

крестьян в 1796-1801 гг. / / Вестн. Моск. ун-та. Сер.8, История.-

1989.- № 4.

Века А.В. История России с древнейших времен до наших дней.- Минск,

2004.

Водарский Я.Е. Население России за 400 лет (XVI – начало XX вв.). - М.,1973.

Ермолов В.А. Русская промышленность в первой половине XIX века //

Преподавание истории в школе -1993.-№ 2.

История Отечества: люди, идеи, решения. Очерки истории России IX-

начала XX в.-М . ,1991.

История СССР с древнейших времен до наших дней: В 12 т.- М.,1967.

Наше Отечество: опыт политической истории.- М.,1991.

Ковальченко И.Д. География населения России в XVII-началеXXвека //

Историческая география СССР. - М.,1973.

Кабузан В.М. Русские в мире. Динамика численности и расселения (1719-

1989). Формирование этнических и политических границ русского

народа.- СПб., 1996.

5

Миронов Б.Н. Русский город во второй половине ХУШ - первой половине

XIX века: Типологический анализ // История СССР.- 1988.- №5.

Предтеченский А.З. Очерки общественно-политической истории России в

первой четверти XIX в.- М.- Л.,1957.

Сафонов М.М. Проблема реформ в правительственной политике России на

рубеже ХУШ и XIX вв.- Л.,1988.

Эйдельман Н.Я. Грань веков.Политическая борьба в России. Конец ХУШ -

начало XIX столетия.- Спб.: Санкт-Петербургский комитет Союза

литераторов РСФСР, ЭТС "Экслибрис", 1992.

Юрченков В.А. Мордовский этнос в системе Российской империи XVIII-

XXв. // Отечественная история.- 2004.-№5.

Приступаючи до вивчення історії Росії XIX – початку XX ст.

студенти повинні скласти уявлення про стан Російської держави

на рубежі XVIII-XIX ст. Саме цьому присвячена перша тема

«Російська імперія на рубежі XVIII – XIX ст.»

У відповіді на перше питання необхідно показати збільшення

території Російської імперії, проаналізувати основні тенденції

демографічних процесів (динаміка чисельності, розміщення,

щільність, співвідношення сільського і міського населення),

особливості етнічного та конфесійного складу. Необхідно засвоїти

те, якою була структура суспільства, з’ясувати відмінності між

різними соціальними групами, рівень їхнього матеріального

статку тощо. Працюючи у цьому напрямку, потрібно з’ясувати

економічне становище та стан народного господарства в цілому.

При розгляді четвертого питання слід охарактеризувати

політичну систему країни: інститут монарха та функціонування

різних гілок влади, традиційні та відносно нові політичні течії, їх

6

політичну спрямованість.

Варто простежити взаємозв’язок соціально-економічного ладу

та політичної системи країни, на основі чого отримати загальну

картину про стан Російської імперії в кін. XVIII - на поч. XIX ст. і

розкрити кризу феодально - кріпосницької системи.

Тема 2. ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА ОЛЕКСАНДРА I В 1801- 1812 роках

План.

1.Двірцевий переворот 11 /12/ березня 1801р. та прихід до влади

Олександра I. "Негласний комітет".

2.Внутрішні перетворення у 1801-1812 рр.

3.М.М.Сперанський та його проекти реформ.

Література

Российское законодательство Х-ХХ веков. В 9 -т-х Законода тельство

первой половины XIX века. - М.,1988 -Т.6.

Сперанский М.М. Проекты. Записки. - Л.,1961.

Хрестоматія з історії СРСР.- К . ,1951.-Т.II.

Федоров В.А. Сборник документов по истории СССР для семинарских и

практических занятий /период капитализма/. Первая половина XIX

века.- М . ,1974.

Агеева О.Г.,Пушкарев Н.А. Частная жизнь русской женщины:невеста,

жена, любовница (X- нач.XIX в.) // Вопросы истории, 2000.- №10.

7

Бокова В.М. Переворот II марта 1801 г. и русское общество // Вестн.

Моск. ун-та. Сер.8, История.-1987.- №4.

Глинский Б.Б. Конституционные веяния в начале XIX века //

Исторический вестник. -1905.- ноябрь.

Ерошкин Н.П. Крепостническое самодержавие и его политические

институты: Первая половина XIX века. - М.,1981.

Зайончковский П.А. Правительственный аппарат самодержавной

России в XIX в.- М.,1978.

Зубов А. Размышления над причинами революции в России.

Царствование Александра Благословенного // Новый мир.-2005.-

№8.

Кирющенко Н.З.Сафонов МЛ. Россия на пути реформ // Преподавание

истории в школе - 1990.-№4.

Мироненко С.З. Самодержавие и реформы. Политическая борьба в

России в начале XIX в.- М.,1989.

Миронов Б.Н. Новое видение истории России XVIII-первой половины

XIXв.// Вопросы истории.-2001.- №11-12.

Пигалев В. Убийство Павла I // Страницы минувшего. Сборник:

Очерки.-М.,1991.

Предтеченский А.Е. Очерки общественно-политической истории

России в первой четверти XIX в.- М.-Л.,1957.

Пресняков А.Е. Российские самодержцы.- М.,1990.

Сафонов М.Н. Проблема реформ в правительственной политике

России на рубеже ХУШ и XIX в.-Л.,1988.

Самойлова С.Б. "Кабы" и "Костуи".К характеристике настроений

петербургского общества начала XIX века // Вестн. Моск. ун-та.

Сер.8, История.-1991.-№ 5.

Сергеевич В. Реформа университетского преподавания: Начало XIX

8

века // Вестн. Европы.-1908.-№ 4.

Сироткин В."Властитель слабый и лукавый", или почему не пошла

перестройка у Александра I // Наука и жизнь.-1990.-№ 6.

Сорокин Ю.А. Заговор и цареубийство 11марта 1801года.// Вопросы

истории.-2006.-№4

Томсинов В.А. Светило российской бюрократии:Исторический

портрет М.М.Сперанского- М.,1991.

Федоров В.А. Александр I // Вопр. истории.-1990.- №I.

Чибиряев С.А. Великий русский реформатор: Жизнь, деятельность,

политические взгляды М.М.Сперанского.- М.,1989.

Чулков Г.И. Императоры: Психологические портреты.- М., 1991.

Эйдельман Н.Я. "Революция сверху" в России.- М.,1989.

Дана тема розпочинається з вивчення двірцевого перевороту

11/12 березня 1801 року і обставин приходу до влади Олександра I

та утворення «Негласного комітету». Це важливо для розуміння

подальшої політичної діяльності Олександра I, ліберальні зусилля

якого були щирим намаганням прискорити розвиток країни

шляхом реформ у віповідності з вимогами часу. Розглядаючи

питання внутрішньої політики у 1801-1812 рр. потрібно

зосередити увагу на реформах у системі державного управління

(реформа Сенату, утворення міністерств), політиці уряду у

селянському питанні, царині освіти, преси; розкрити зміст

фінансової реформи.

Особливо варто проаналізувати діяльність М.Сперанського

та його «плани державних перетворень» або «Вступ до уложення

державних законів». Узагальнюючи та осмислюючи зазначену

9

проблематику, варто дійти висновку щодо причин краху

реформаторської політики уряду Олександра I. Досягти цієї мети

дозволяє системний і глибокий аналіз даних подій на основі знань

з попередньої теми.

Тема 3. ВІТЧИЗНЯНА В1ЙНА. ЗАК0РД0ННІ ПОХОДИ РОСІЙСЬКОЇ АРМІЇ.

/1812-1815рр./

План.

1.Міжнародні відносини напередодні війни /1807-1812 рр./

2.Перебіг військових дій 1812 р. Бородинській бій

та розгром армії Наполеона в Росії.

3. Віденський конгрес та його ухвали.

4.Історичне значення Вітчизняної війни 1812 року.

Література

Бородино.1812-1962. Документы, письма, воспоминания.- М.,1962.

Глинка Ф.Н. Записки русского офицера.- М.,1991.

Записки А.П.Ермолова.- М.,1991.

Кутузов М.И. Сборник документов.- М.,1950-1955.- Т.1-5.

Кузнецов И . В . , Захарова Л.Ф.Практикум по истории СССР. XIX век.-

М . ,1970.

Федоров В.А. Сборник документов по истории СССР для семинарских

и практических занятий /период капитализма/. Первая полови на

10

XIX века.- М.,1974.

Хрестоматія з історії СРСР.- К . ,1951.- Т.II.

Абалихин Б.С, Дунаевский В.А. 1812 год на перекрестках мнений советских

историков, 1917-1987. - М . ,1990.

Бабкин В.И. Народное ополчение в Отечественной войне 1812года.-

М.,1962.

Балязин В.Н. Михаил Кутузов.- М.,1991.

Балязин В.Н. Фельдмаршал Михаил Богданович Барклай де Толи. Жизнь

и полководческая деятельность.- М.,199О.

Бескровный Л.Г. Отечественная война 1812г.- М.,1962.

Бескровный Л.Г. Бородинское сражение // История СССР.- 1962.-№6.

Богданов Л.П. Русская армия в 1812 году.- М . ,1979.

Безгин А.Поход во Францию 1814 г. // Русская старина.-1908.- Март.

Дружинин Н.М. Историческое значение Отечественной войны 1812года //

Вопросы истории. -1962.-№12.

Дружинин Н.М. Освободительная война 1813г. и русское общество //

Избранные труды.- М.,1988.

Жилин П.А. Гибель наполеоновской армии в России.- М.,1974.

Жилин П.А. Отечественная война 1812 года. - М.,1988.

Зак Л.А. Монархи против народов: Дипломатическая борьба на

развалинах наполеоновской империи.- М.,1966.

История дипломатии: В 5 т.- М.: Политиздат, 1959.- Т.1.

Из истории участия русских войск в освобождении Германии от

наполеоновского ига // Новая и новейшая история.-1963.-№5.

Керсновский А.А. История русской армии в 4 т.: Т.1.- М.,1992.

Киняпина Н.С Внешняя политика России первой половины XIX века.-

М.,1963.

Кузнецова Г.А. Александр I и Наполеон в Тильзите // Новая и новейшая

история.-1991.-№6.

Кочетков А. Лейпцигское сражение 1813г. // Военно-исторический

11

журнал.-1963.-№10.

Коленкур А. Поход Наполеона в Россию. - Смоленск, 1991.

Марков Л.В. Россия и Священный союз // Новая и новейшая история.-

1989.-№I.

Нарочницкий А.Л. Народы и правительства в войне 1813года за

освобождение Германии // Вопросы истории.-1964.-№3.

Об историографии войны 1812г. // Преподавание истории в школе.-1992.-

№5.

Пономарев М.В. Несостоявшийся "русский брак" Наполеона Бонапарта //

Новая и новейшая история.-1993.-№3.

Павленко Н. Гибель великой армии // Военно-исторический журнал.-1962

- № 11.

Ростунов И. Бородинское сражение 1812 года // Военно-исторический

журнал -1982.-№8.

Сироткин В.Г. Наполеоновская "война перьев" против России // Новая и

новейшая история.-1981.- №I.

Сироткин В.Г. Дуэль двух дипломатий: Россия и Франция в 1801-1812гг.

- М.,1966.

Соколов А.Р.Материальная помощь населения России армии в 1812г. //

Вопросы истории. -1998. -№9.

Тарле Е-В. Нашествие Наполеона на Россию. 1812год.- М.,1992.

Тарле Е.В. Бородино / Соч.: В 12 т.- М.,1962.- Т.12.

Тотфалушин В.П. М.Б.Барклай де Толи в Отечественной войне 1812 года.

- Саратов, 1991.

Троицкий Н.А. Отечественная война 1812 г. История темы.-Саратов,

1991.

Троицкий Н.А. 1812 Великий год России. - М.,1988.

12

Розпочинаючи вивчення даної теми, студенти повинні

прослідкувати розвиток міжнародних відносин напередодні 1812

року у контексті російсько - французьких дипломатії. Переходячи

безпосередньо до висвітлення подій Вітчизняної війни, необхідно

розкрити причини, характер війни, визначити співвідношення сил

та плани сторін. Вивчаючи перебіг військових дій, особливу увагу

необхідно звернути на військове мистецтво російських

полководців: М.І.Кутузова, М.Б.Барклая де Толлі, П.І.Багратіона,

О.П.Єрмолова, М.М.Раєвського, героїзм російських воїнів та

патріотизм, який охопив усі верстви російського суспільства.

Зверніть увагу на народний характер війни. Підресліть також

непохитність позиції Олександра I щодо пропозиції Наполеона

укласти мирну угоду.

Розкриваючи питання участі російської армії у складі

антинаполеонівської коаліції, слід наголосити на планах

царського уряду, простежити хід військових дій, з’ясувати роль

російських військ у звільненні західноєвропейських країн від

гніту Наполеона, розкрити зміст мирної угоди союзних держав з

Францією від 30 травня 1814 року.

Важливе місце при висвітленні теми повинна знайти робота

Віденського конгресу, аналіз протиріч, які існували у таборі

переможців та змісту заключного акта конгресу.

Ведучи мову про історичне значення Вітчизняної війни 1812

року та закордонних походів російської армії, студенти повинні

усвідомити їх каталізуючу роль у формуванні національної

свідомості, еволюції суспільно-політичної думки.

Тема 4. РУХ ДЕКАБРИСТІВ

13

План.

1.Передумови та причини виникнення декабристського руху. Формування

ідеології декабристів.

2.Історія створення та діяльность перших таємних організацій: "Союзу

порятунку" та "Союзу благоденства".

3.Виникнення Південного і Північного товариств та «Товариства

об'єднаних слов'ян».

4.Питания про державний устрій та аграрне питання за "Руською

Правдою" П.Пестеля та "Конституцією" М.Муравйова.

5.Повстання 14 грудня 1825 року. Слідство та суд над декабристами.

6.Причини поразки та історичне значения руху декабристів.

Література

Декабристы.Избранные сочинения. - М.,1987.- Т.1-2.

Декабристы в воспоминаниях современников. - М.,1988.

Мемуары декабристов: Северное общество.- М.,1981.

Мемуары декабристов: Южное общество. - М.,1982.

Материалы по истории СССР для семинарских и практических занятий.

Освободительное движение и общественная мысль в России XIX в.-

М.,1991.

Хрестоматія з історії СРСР.- К.,1951 -Т.II.

Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до 1861 года.- М. ,1987.

Андреєва Т.В. Русское общество и 14 декабря 1825г. // Отечественная

история.- 1993.- №2.

Дружинин Н.М. Декабрист Никита Муравьев // Избр.тр. в 4 т.- М.,1985. -Т.1.

Закревский М.Ф. Формування суспільно - політичних поглядів декабристів //

Укр.істор.журн.-1975.-№10.

Лаверычев В.Я., Пирумова Н.М. Некоторые проблемы истории

14

освободительного движения в России XIX века. // История СССР.-

1986.-№2.

Ланда С.С. Дух революционных преобразований...Из истории формирования

идеологии и политической организации декабристов, 1815 - 1825.-

М.,1975.

Медведская Л.А. Павел Иванович Пестель. - М., 1967.

Межова К.Г. Об источниках формирования вольнолюбивых идей

декабристов // История СССР. -1989. -№5.

Мироненко С.В. 14декабря 1825г.Восстания могло не быть. // Отечественная

история, 2002. -№3.

Наше Отечество: опыт политической истории.-М.,1991.-Т.1.

Нечкина М.В. Декабристы. -М.,1983.

Орлик 0.В. Декабристы и европейское освободительное движение. -М.,1975.

Принцева Г.А., Бостарева Л.И. Декабристы в Петербурге. -Л.,1975.

Рябкина Н.А. К современному прочтению декабризма: Проблемы и

тенденции // История СССР. -1988. -№3.

Семенов А.В. Временное революционное правительство з планах

декабристов. -М., 1982.

Сафонов М. «Американский след» в деле декабристов // Аргументы и

факты.-1994. -31августа.

Филин М.О декабристах и декабризме // Москва.-1993.-№6.

Федоров В.А. «Своей судьбой гордимся мы…» Следствие и суд над

декабристами. - М.,1988.

Федоров В.А. Декабристы и их время. - М.,1992.

Экштут С.А. Движение декабристов: моральный аспект политического

действия // Вестн. Моск. ун-та. Сер.7, Философия. -1989. -№5.

15

При вивченні даної теми необхідно виокремити ряд факторів,

внутрішніх і зовнішніх, які сприяли формуванню світогляду

декабристів і появі перших таємних організацій. Розглядаючи

конкретний матеріал, пов'язаний з історією створення «Союзу

порятунку» та «Союзу благоденства» студенти повинні звернути

увагу на їх організаційну структуру, програмні засади та

практичну діяльність. Варто назвати засновників і активних членів

цих організацій. У цьому плані необхідно висвітлювати створення

та діяльність Південного і Північного товариств, звернувши

особливу увагу на «Руську правду» П.Пестеля та «Конституцію»

М.Муравйова. Слід дати оцінку цим програмним документам,

з'ясувати їх життєздатність, визначити який із них був більш

реалістичним.

При розгляді останніх питань головну увагу необхідно

зосередити на плані та перебігу повстання 14 грудня 1825 р. у

Петербурзі. Детального аналізу вимагає програмний документ

революційного перевороту: «Маніфест до російського народу».

Необхідно зупинитися на роботі Верховної слідчої комісії та

підсумках слідства, які підвів Верховний карний суд.

Даючи оцінку руху декабристів, потрібно показати його

сильні та слабкі сторони. Свого часу у висвітлення руху

декабристів було привнесено багато ідеологічних нашарувань.

Цього потрібно максимально уникнути. Слід підкреслити, що цей

рух не був монолітним, і від нього бере початок як власне

революційна традиція російського визвольного руху, так і

ліберально-поміркована. Причому революційна перспектива

перетворення країни не завжди виступає як єдино правильна і

можлива.

16

Тема 5. СУСПІЛЬНИЙ РУХ У РОСІЇ У ДРУГІЙ ЧВЕРТІ XIX ст.

План.

1.Загальна характеристика розвитку суспільної думки.

2.Основні ідейні напрями суспільного руху:

а)Консервативний напрямок;

б)Російський лібералізм;

в)Революційно-демократична ідеологія. В.Г.Бєлінський, О.І.Герцен.

Петрашевці.

Література

Бердяев Н.А. Алексей Степанович Хомяков. -Томск,1996.

Воспоминания Б.Н.Чечерина. // Русское общество 40-50-хгг.XIX века.-

М.,1991. -Ч.II.

Герцен О.І. Минуле і думи. - К.,1957.

Кириченко О.А. Документы личных фондов об исторических взглядах

славянофилов // Сов.арх.-1989.-№I.

Материалы по истории СССР для семинарских и практических занятий.

Освободительное движение и общественная мысль в России XIX в.-

М.,1991.

Чаадаев П.Я. Полное собрание сочинений и избранные письма.-М.,-1991.-

Т.1-2.

Записки А.И.Кошелева // Русское общество 40-50-х гг.XIX века. -

М.,1991.-Ч.1.

Дудзинская Е.А. Славянофилы в общественной борьбе. -М.,1983.

Дьяков В.А. Освободительное движение в России, 1825-1861.-М.,1979.

17

Егоров Б.Ф. Петрашевцы.-Л.,1988.

Кудрявцев Л. Слава і неслава Д.Голіцина // Урядовий кур’єр. -2005.-5липня.

Кюстин А. Николаевская Россия.- М.,1990.

Козьмин Б.П. Из истории революционной мысли в России. -М . ,1961.

Каграманов Ю. О почвенности и всемирности: / Об истоках

"западничества" и "славянофильства"/ // Знамя.-1990.-№5.

Левандовский А.А. Время Грановского. - М., 1990.

Левандовский А.А. Т.Н.Грановский в русском общественном движении.-

М.,1991.

Назаров М. Западники и почвенники, или Рассечение двуглавого орла //

Наш современник. -1990. -№9.

Насонкина Л.И. Московский университет после восстания декабристов.-

М.,1972.

Наше Отечество: опыт политической истории. -М.,1991.

Нечаева В.С Белинский: жизнь и творчество.1836-1841. -М. ,1961.

Нечаева В.С Белинский: жизнь и творчество.1842-1848. -М. ,1967.

Оржеховский И.В. Самодержавие против революционной России: /1826-

1860/ - М . ,1982.

Тарасов Б.Ф.Чаадаев. -М.,1990.

Цимбаев Н.И. Славянофильство: Из истории русской общественно-

политической мысли XIX века. - М . ,1986.

Эйдельман Н.Я. Герцен против самодержавия. -М.,1973.

Розгляд теми доречно розпочати із загальної характеристики

розвитку суспільної думки у другій чверті XIX ст. і причин

наростання суспільного руху. Виступ декабристів та їх поразка

призвели до розгрому кращих сил передової Росії. Посилилася

18

поліцейсько-репресивна політика уряду, але вона не призвела до

спаду суспільного руху. В часи миколаївського режиму

розбіжності між урядом і суспільством посилилося. Ця

конфронтація призвела до озлоблення з обох сторін, а менталітет

інтелігенції доповнився вимогою боротьби з державною машиною.

Після теоретичного відступу, потрібно перейти до розгляду

трьох напрямків суспільного руху: консервативного, ліберального

і революційно-демократичного (радикального). Висвітлюючи

перший напрямок треба наголосити, що консерватизм у Росії

спирався на теорії, які доводили непорушність самодержавства і

кріпосного права. Підтвердженням цього і була «теорія офіційної

народності», проголошена міністром народної освіти графом

С.С.Уваровим, в основу якої покладена «тріада: православ'я,

самодержавство і народність». Студенти повинні детально

розібратися у сутності цих трьох принципів. Важливо назвати

проповідників теорії «офіційної народності» та її критиків.

Ліберальний напрямок у суспільному русі складали

слов'янофіли і західники. Необхідно проаналізувати ідейні засади

цих течій, показати роль та місце в їх ідеологічному

обгрунтуванні О.С.Хомякова, братів І.В. та П.В. Киреєвських,

Ю.Ф.Самаріна, братів К.С. та І.С.Аксакових, Т.М.Грановського,

Б.М.Чичеріна, В.П.Боткіна, С.М.Соловйова І.С.Тургєнєва та ін.

Важливо простежити полеміку між західниками і слов'янофілами

та розкрити причини розколу та розпаду гуртків.

Розгляд наступного питання необхідно розпочати з історії

створення та діяльності гуртків 20-30 -х рр. XIX ст. братів

Критських, «Літературного товариства 11-го номера»,

студентського гуртка Герцена - Огарьова, «Сунгурівського

товариства» тощо.

Важливо підкреслити, що після спаду суспільного руху у

19

другій половині 30-х рр. у радикальному напрямку спостерігається

новий підйом, пов’язаний з діяльністю В.Г.Бєлінського,

О.І.Герцена. Варто розкрити життєвий шлях і громадсько-

політичну діяльність цих видатних особистостей російської

історії, звернувши особливу увагу на герценівську теорію

«російського соціалізму». У контексті розгляду даного питання,

необхідно з’ясувати роль і місце соціалістичного напрямку у

російському революційному русі.

Тема 6. РОСІЯ В РОКИ КРИМСЬКОЇ ВІЙНИ 1853-1856 рр.

План.

1.Росія і Європа напередодні війни.

2.Загальні риси та особливості перебігу військових дій.

3.Паризький мир 1856 р.

4.Поразка Росії у Кримській війні та її суспільні наслідки.

Література.

Данченко С.И. История внешней политики России.Вторая половина XIX

века // Отечественная история. - 1998.-№4.

Бесужев И.В. Крымская война 1853-1856 гг.- М.,1956.

Виноградов Б.И. Николай I в "крымской ловушке" // Новая и новейшая

история. -1992.- №4.

20

Горев В.Л. Война 1853-1856 гг. и оборона Севастополя.- М.,1955.

Гоков О.А. Офицеры российского Генштаба в русско-турецкой войне

1877-1878гг.// Вопросы истории. - 2006.- №10.

Дружинин Н.М. Восточная война /1853-1856/. Синопский бой. Спорные

вопросы Крымской войны // Избр.тр.- М.,1988.

Єремеєв І. Витоки Кримської війни 1853-1856рр. // Військо України.-

2005.- №11-12.

Зверев Б. Синопская победа. - Симферополь.,1954.

Наше Отечество:опыт политической истории.- М.,1991.

Орлов А.А. Англо-русский «крымский» дипломатический конфликт 1856-

1868гг. // Новая и новейшая история.- 2002.-№3.

Пресняков А.Е. Российские самодержцы.- М.,1990.

Пономарев В.Н. Крымская война и русско-американские отношения.-

М.,1993.

Российская дипломатия в портретах.- М.,1992.

Тарле Е.В. Город русской славы. Севастополь в 1854-1855 гг.- М.,1954.

Тарле Е.В. Крымская война.- М.- Л.,1950.- Т.II.

Тарле Е.В. Нахимов.- К.,1955.

Шапарнева А.И. Крымская война в освещении западников // Вопросы

истории.- 2005.-№9.

Щедрин Г.И. Петропавловский бой. - М.,1975.

Висвітлення даної теми варто розпочати з аналізу

геополітичної ситуації у Європі напередодні війни та місця і ролі

у ній Росії, яка намагалася розгромити Османську імперію,

захопити чорноморські протоки і посилити свій вплив на

21

Близькому Сході. Під цим кутом зору необхідно з'ясувати позицію

Англії та Франції, маючи на увазі, що характер війни з обох сторін

був загарбницький.

Перебіг військових дій бажано висвітлювати у такій

хронологічній послідовності: листопад 1853 р. – квітень 1854 р. -

російсько – турецька кампанія; квітень 1854 р. - лютий 1856 р. -

інтернаціоналізація війни після вступу Англії та Франції.

Доцільно проаналізувати важливі події цих двох етапів, а саме:

Сінопську битву, Дунайську кампанію, дії англо-французької

ескадри на Балтиці, Білому морі, Далекому Сході. Особлива увага

повинна бути зосереджена на героїчній обороні Севастополя,

мужності та героїзмі його захисників, військовому мистецтві

російських адміралів В.О.Корнілова, П.С.Нахімова, В.І.Істоміна,

С.О.Хрульова, військового інженера Е.І.Тотлебена.

Поразка Росії у Кримській війні 1853 - 1856 рр. була

оформлена статтями Паризької угоди. Торкаючись останнього

питання, потрібно виявити об'єктивні та суб'єктивні причини

поразки, розкрити її суспільні наслідки, активізацію громадського

руху, появу різноманітних записок тощо. Саме настрій

громадськості 50 - 60 -х років XIX ст., від радикалів до

консерваторів - прагматиків, спрямований на необхідність змін

створював підгрунтя для реформаторської діяльності уряду

Олександра II.

ТЕМА 7. РОСІЙСЬКА КУЛЬТУРА ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX ст.

План.

1.Освіта і наука.

22

2.Література.

3.Музика і театр.

4.Архітектура, живопис і скульптура.

Література.

Баевский В.С. История русской поэзии (1730 - 1980). - Смоленск, 1994. - Ч.II.

Данилов С.С. Русский драматический театр XIX в. - Л.,1957. -Т.1.

История русского и советского искусства. - М.,1979.

Кондаков И.В. Введение в историю русской культуры. - М.,1997.- Гл.7.

Краснобаев Б.И. Русская культура второй половины XVIII –XIXв.- М.,1983.

Мировое значение русской литературы XIX в. - М.,1987.

Организация науки в России в первой половине XIX в. - М.,1990.

Памятники архитектуры XVIII –первой половины XIX в. - М.,1979.

Познанский В.В. Очерк формирования русской национальной культуры. Первая

половина XIX в. - М.,1975.

Яковкина Н.И. Очерки русской культуры первой половины XIX в. - М.,1989.

Розпочати розгляд теми потрібно з аналізу загальних

тенденцій і особливостей розвитку російської культури першої

половини XIX ст., підкресливши при цьому, що якщо в

економічному і суспільно-політичному розвитку Росія відставала

від передових європейських країн, то у культурних досягненнях

вона не тільки йшла врівень з ними, але й часто випереджала їх,

що й дозволило назвати цей період «золотою добою» російської

культури.

Розглядаючи перше питання теми, студенти повинні розкрити

політику урядів Олександра I та Миколи I у царині освіти.

23

Охарактеризувати систему освіти, яка включала у себе

парафіальні школи, повітові та губернські училища, гімназії,

низку вищих навчальних закладів та ліцеїв. Поряд з цим,

необхідно звернути увагу і на наявність приватних шкіл, духовних

навчальних закладів, військової освіти. Ведучи мову про вищу,

школу необхідно зупинитися на університетських статутах 1804

р., 1835р., простежити відкриття нових університетів та

розширення мережі професійно - технічних навчальних закладів.

Цікавим доповненням при розгляді даного питання міг би

слугувати фактичний матеріал про стан матеріально - технічної

бази закладів освіти, організацію навчального процесу,

викладацькі кадри, умови життя та побуту учнів та студентів.

Що ж до розвитку російської науки, то дане питання потрібно

висвітлювати у плані наукових досягнень у галузі математики

(М.І.Лобачевський, П.Л.Чебишев, М.В.Остроградький), фізики

(Е.Х.Ленц, В.В.Петров, Б.С.Якобі), хімії (М.М.Зінін,

О.М.Бутлеров, М.М.Бекетов); біології й медицини (К.Ф.Рульє,

М.І.Пирогов). Особлива увага повинна бути відведена стану та

розвитку історичної науки. Важливо прослідкувати життєвий і

творчий шлях таких всесвітньовідомих учених - істориків, як

Т.М. Грановського, С.М. Соловйова, М.М.Карамзіна,

М.І.Костомарова тощо.

Аналіз літературного життя доцільно розпочати з тези, що

саме розквіт літератури дозволяє позначити першу половину XIX

ст. як «золотою добою»

Російської культури. Потім слід перейти до розгляду

літературних напрямків: сентименталізму, представниками якого

були Г.Р.Державін та М.М.Карамзін, «салонного» та

громадянського романтизму поетів - декабристів К.Ф.Релєєва,

В.Ф.Раєвського. Висвітлюючи третій напрямок важливо

24

проаналізувати творчість О.С.Пушкіна, М.Ю.Лермонтова,

М.О.Некрасова, І.С.Тургенєва та ін.

Відповідь на третє питання повинна охоплювати аналіз

творчості основоположника російської музики, українця за

походженням М.І.Глінки, зосередивши увагу на його романсах,

симфонічних творах, операх («Руслан і Людмила», «Іван

Сусанін»), які й у наші дні вельми популярні.

Розвиток музики тісно пов’язаний з театральним мистецтвом.

Російський театр був представлений кріпосними театрами, які

належали російським аристократичним родинам, державними

театрами (Олександрівський і Маріїнський у Петербурзі, Великий

і Малий у Москві та ін.) а також приватними театрами. Потрібно

зосередити увагу на репертуарі, зупинитися на акторській

майстерності таких талановитих акторів, як К.С.Семенової,

М.С.Щєпкіна та ін.

Особливий інтерес повинна викликати історія образотворчого

мистецтва і архітектури. Саме протягом першої половини XIX ст.

були створені шедеври російського живопису та архітектурних

споруд. Необхідно мати на увазі, що у російському живописі

інтенсивно розвивалися побутовий, історичний, пейзажний жанри,

а також жанр портрету. Значний внесок у розвиток російського

портрету зробили В.А.Тропінін та О.А.Кіпренський. У галузі

побутового жанру працювали О.Г.Венеціанов та П.А.Федотов.

Пейзаж був представлений творчістю Ф.Щедріна. Важливо

докладно зупинитися на історичній тематиці у творчості

російських художників: К.П.Брюлова та О.А.Іванова.

Розглядаючи розвиток скульптури, необхідно розкрити

творчість І.П.Мартоса, О.І.Орковського, Ф.П.Толстого, І.П.Віталі,

Ф.Ф.Щедріна.

Історію російської архітектури потрібно висвітлювати крізь

25

призму архітектурних стилів: класицизму та романтизму. Важливо

детально зупинитися на творчих здобутках видатних зодчих. Так,

з ім’ям А.М.Вороніхіна пов’язане будівництво Казанського собору

у Петербурзі. Найкращим твором А.Д.Захарова стала споруда

Головного адміралтейства. За проектами К.І.Россі були збудовані

Олександрівський театр і Михайлівський палац, а також будинки

Сенату і Синоду. До плеяди відомих архітекторів належить

віднести забудовників Москви: О.І.Бове (Великий і Малий театр),

Д.І. Цілярді (Московський університет), К.А.Тона (Оружейна

палата) тощо.

Підводячи підсумок, важливо наголосити на тому внеску, який

зробила російська культура першої половини XIX ст. до світової

скарбниці.

Тема 8. СКАСУВАННЯ КРІПОСНОГО ПРАВА В РОСІЇ.

План.

1.Селянство напередодні скасування кріпосного права.

2.Підготовка та прийняття реформи.

3.Економічне, соціальне і правове становище селян за «Положениями 19

26

лютого 1861 р.»:

а)загальна характеристика "Маніфесту" і "Полюжень";

б)селянські наділи, повинності, викуп і викупна операція;

в)правове становище селян і селянське управління.

4.Оцінка реформи 19 лютого 1861 р. та її історичне значения.

Література.

Вдовин В.А. Сборник документов по истории СССР для семинарских и

практических занятий /Период капитализма/. Вторая половина XIX

в. - М.,1975.

Крестьянская реформа в России 1861г.: Сб.законодательных актов.-

М.,1954.

Крестьянское движение в России в 1857 – 1861 гг.: Сб.документов.-

М.,1963.

Общественное движение и отмена крепостного права в 60 -х годах XIX

века в России: Документы и материалы. - М.,1939.

Отмена крепостного права: Доклады министра внутренних дел о

проведении крестьянской реформы 1861- 1862 гг. - М. -Л.,1950.

Российское законодательство Х - ХХ веков. В девяти томах. Т.7.

Документы крестьянской реформы. - М.,1989.

Федоров В.А. Падение крепостного права в России: Документы и

материалы - М.,1966.- Вып.1,2,3.

Хрестоматия по истории СССР. 1861-1917.- М.,1990.

Великие реформы в России.1858 - 1874. - М.,1992.

Дружинин Н.М. Русская деревня на переломе. 1861-1880. - М.,1978.

Зайончковский П.А. Отмена крепостного права в России. - М. ,1968.

Захарова Л.Г. Самодержавие и отмена крепостного права в России 1856-

27

1861.- М.,1984.

Захарова Л.Г. Крестьянская община в реформе 1861г. // Вестн. Моск. ун-

та, Сер.8, История.-1986 -№5.

Захарова М.Г. Александр II и место России в мире // Новая и новейшая

история.-2005.-№4.

История Отечества: люди, идеи, решения. Очерки истории России IX-

начала XX в.- М.,1991.

Кабытов П.С Русское крестьянство: этапы духовного освобождения.-

М.,1988.

Кащенко С.Г. Реформа 19 февраля 1861 года в Санкт - Петербургской

губернии. -Л.,1990.

Краснова В.Б. Положение 19 февраля 1861г. и образование крестьянского

самоуправления // Вест. Моск. ун-та. Сер.8, История. - 1989.- №I.

Литвак Б.Г. Крестьянское дивжение в России в 1775-1904 гг.: История и

методика изучения источников. - М.,1989.

Литвак Б.Г. Переворот 1861года в России: почему не реализовалась

реформаторская альтернатива.- М.,1991.

Лященко Л.М. Царь-освободитель.- М.,1994.

Наше Отечество:опыт политической истории.- М.,1991.

Попов Г. Как на Руси отменяли крепостное право // Знание-сила.-1987.-

№3.

Попов Г. Отмена крепостного права в России // Истоки.- М.,1989.- Вып.1.

Чернуха В.Г. Внутренняя политика царизма с середины 50-х до начала 80-

х гг. XIX в.- Л.,1978.

Чернуха В.Г. Крестьянский вопрос в правительственной политике

России /60-70-е годы XIX в./ - Л.,1972.

28

При вивченні цієї теми студенти повинні з’ясувати соціально -

економічні і політичні причини, що спонукали царський уряд

провести реформу. Особливо треба мати на увазі процеси

поглиблення кризи кріпосного ладу напередодні реформи.

Потрібно також засвоїти основні етапи підготовки і прийняття

урядом реформи. Зосередивши увагу на складі та роботі Таємного

комітету, змісті рескриптів В.І.Назимову та П.М.Ігнатьєву,

створенні губернських комітетів, необхідно розкрити зміст

проектів реформи, обговорення їх у редакційних комісіях,

Головному комітеті та Державній Раді. «Положення 19 лютого»

доречно розглядати у такій послідовності: питання про особисту

свободу селян і право розпоряджатися своїм майном; питання про

земельні наділи, повинності, викуп і викупна операція; питання

про організацію селянського управління. Важливо з'ясувати, як

визначалася норма земельного наділу, сутність системи

«градацій», «капіталізованого оброку», викупної операції. Далі

потрібно стисло проаналізувати особливості проведення реформи

у національних окраїнах Російської імперії та реформи у

державному та удільному селі.

Підсумовуючи набуті знання, треба дати оцінку реформи.

Необхідно відзначити її половинчастість і незавершеність, через

що вона мала чітко виражений буржуазно - поміщицький характер.

Підкреслюючи її історичне значення, варто звернути увагу на те,

що реформа викликала потужний селянський опір і разом з цим не

розв'язала основного питання російської історії у цей час.

Проведення реформи також спричинило ланцюгову реакцію -

необхідність проведення реформ і в інших царинах суспільного

життя.

29

Тема 9. БУРЖУАЗНІ РЕФОРМИ 60-70 -х Р0КІВ XIX ст.

План.

1. Причини проведення реформ 60-70 -х рр. XIX ст.

2. Реформи органів місцевого самоврядування.

3. Реформи в галузі освіти, цензури і фінансів.

4. Судова реформа.

5. Перетворення в армії.

1. Підсумки урядової політики 60-70 -х рр. XIX ст. Значення

буржуазних реформ.

Література.

Валуев П.А. Дневник П.А.Валуева, министра внутренних дел. - М.,1961.-

Т.1-2.

Милютин Д.А. Дневник Д.А.Милютина.- М.,1947-1950. -Т.1-4.

Политическая история Отечества /1861-1920 гг./ Хрестоматия.- М.,1991.

Российское законодательство Х -ХХ веков.в девяти томах. Т.8. Судебная

реформа.- М.,1991.

Хрестоматия по истории СССР.1861-1917.- М.,1990.

Абрамов В.Ф. Российское земство. Экономика, финансы, культура.-

М.,1996.

Бескровный Я.Г. Русская армия и флот в XIX в.- М.,1973.

Буржуазные реформы в России второй половины XIX века: Межвуз.

сб.науч.тр.- Воронеж, 1988.

30

Великие реформы в России. 1858-1874.- М.,1992.

Великие государственные деятели России.- М.,1996.

Виленский Б.В.Судебная реформа и контрреформа в России.- Саратов,

1969.

Гармиза В.В. Подготовка земской реформы 1864 г.- М.,1967.

Зайончковский П.А. Военные реформы 1860 -1870-х годов в России.-

М.,1992.

Захарова Л.Г. Самодержавие, бюрократия и реформы 60-х годов XIX в.в

России // Вопросы истории.- 1989.-№10.

Захарова Л.Г. Великие реформы 1860-1870 -хх рр. // Отечественная

история.- 2005.-№4.

История Отечества:люди, идеи, решения. Очерки истории России IX -

начала XXв.- М.,1991.

Коротких М.Г. Самодержавие и судебная реформа 1864 г. в России.-

Воронеж,1989.

Коротких М.Г. Судебная реформа 1864 г. в России // Вопросы истории.-

1987.- №12.

Левандовский А. Самоуправление в контексте самовластья // Знание-

сила.-1992.-№2.

Лежнева И.Б. Самодержавие и местное самоуправление в России //

Общественно - политические институты и движения:проблемы

теории и истории.-Л.,1991.

Литвак Б.Г. Переворот 1861года в России:почему не реализовалась

реформаторская альтернатива.- М.,1991.

Нардова В.А. Городское самоуправление в России в 60 -х начале 90 -х

гг.XIXв.Правительственная политика.- Л.,1984.

Наше Отечество: опыт политической истории.- М.,1991.

Чернуха В.Г. Внутренняя политика царизма с середины 50 -х до начала

80-х гг. XIX в.-Л.,1978.

31

Чернуха В.Г. Правительственная политика в отношении печати, 60-70-е

гг. XIX в.-Л.,1989.

Шевырев А.П. Русский флот после Крымской войны:Либеральная

бюрократия и морские реформы. -М.,1990.

Эйдельман Н.Я. "Революция сверху" в России. -М.,1989.

Эймонтова Р.Г. Русские университеты на путях реформы. Шестидесятые

годы XIX века. -М.,1993.

Приступаючи до вивчення даної теми, потрібно підкреслити її

безпосередній зв'язок зі скасуванням кріпосного права: подібне

структурне зрушення не могло залишити без зміни інші ланки суспільно-

політичного устрою держави. Треба мати на увазі, що із серії реформ

проведених урядом Олександра II найбільш важливими були: земська,

міська, судова, військова та реформи у царині освіти, цензури та фінансів.

Необхідно детально зупинитися на підготовці земської реформи, а

саме: на роботі комісії під головуванням М.О.Мілютіна, поглядах

П.О.Валуєва, М.А. Корфа, розгляді проекту земської реформи у

Державній Раді. Далі, на основі аналізу «Положення про губернські та

повітові земські установи», визначити структуру земських установ, їх

права і обов’язки, розкрити практичну діяльність земств та дати їй

оцінку. Аналогічний підхід повинен бути здійснений при висвітленні

питання міської реформи.

Слід зазначити, що найбільш буржуазною за змістом була судова

реформа. Для підготовки проекту реформи була створена спеціальна

комісія у складі відомих юристів: С.І.Зарудного, Д.О.Ровінського,

32

К.П.Побєдоносцева. Судові статути підписані Олександром II 20

листопада 1864 року запроваджували гласність та змагальність судового

процесу, виборність судів, незалежність суду від адміністрації.

Запроваджувалися інститут судових слідчих, суд присяжних, нотаріат.

Важливо з’ясувати структуру судових установ та коло справ, які

підлягали розгляду суду різних інстанцій.

При вивченні військових реформ треба мати на увазі, що необхідність

у їх проведенні була викликана поразкою Росії у Кримській війні.

Практично військові реформи розпочалися із часу призначення

військовим міністром Д.О.Мілютіна. Потрібно розкрити його програму

військових перетворень, яка у кінцевому результаті звелась до воєнно-

окружної реформи, реорганізації військового міністерства, впровадження

загального військового обов’язку, переозброєння армії та реформи

військової освіти.

Зміни у царині освіти доцільно висвітлювати у площині міністерської

діяльності О.Головніна, аналізу «Положення про початкові народні

училища», «Статуту гімназій і прогімназій», «Університетського

статуту», стану та розвитку жіночої освіти. Потім варто зупинитися на

урядовому курсі міністра народної освіти Д.Толстого.

Політику уряду у галузі преси потрібно розкривати на основі аналізу

роботи комісії з підготовки нового цензурного статуту та «Тимчасових

правил про друкування».

Ведучи мову про значення реформ важливо наголосити, що ці

перетворення сприяли соціально - економічному, політичному та

культурному розвитку Росії. Однак вони носили непослідовний і

незавершений характер.

33

Тема 10. Р0СІЯ ТА БАЛКАНСЬКІ НАРОДИ В 70-х РОКАХ XIXст.

План.

1.Політика західних держав і царської Росії на Балканах.

2.Російсько - турецька війна 1877-1878 рр.

3.Боротьба європейської та російськрої дипломатії навколо балканського

питання.

4.Сан - Стефанська мирна угода і Берлінський конгрес.

Література

Анучкин Д.Г. Берлинский конгрес 1877 г.(Дневник, веденый на месте

Д.Г.Анучкиным).- СПб.,1912.

Верещагин В.В. На войне. Воспоминания о русско-турецкой войне 1877г.-

М.,1902.

Игнатьев Н.П. Сан -Стефано. Записки И.П.Игнатьева.- П.г.,1918.

Россия и национально-освободительная война на Балканах. 1875 - 1878:

Сб.документов. -М.,1978.

Сборник договоров России с другими государствами. 1856-1917.-

М.,1952.

Освободительная борьба народов Боснии и Герцеговины и Россия /1865-

1875/: Документы. - М.,1988.

Балканские исследования. Вып.13. Босния, Герцеговина и Россия в

1830-1875 гг.: Народы и дипломатия: Материалы "круглого стола"

советских и югославских историков /Москва, апрель 1990г./.-

М.,1991.

Буганов А.В. Отношение крестьянства к русско - турецкой войне 1877-

1878 годов: По материалам последней четверти XIX в. // История

СССР.-1987.-№5.

34

Виноградов В.И. Русско-турецкая война 1877 - 1878 гг. и освобождение

Болгарии. -М.,1978.

Гросул В..Я. Революционная Россия и Балканы /1874 - 1883/. -М.,1980.

Данченко С.И. Русско-сербские общественные связи /70-80-е годы XIX

в./ -М.,1989.

Дьяков В.А. Славянский вопрос в пореформенной России /1861-1895

гг./ // Вопросы истории. -1985.-№I.

Золотарев В.А. Противоборство империй (война 1877- 1878 гг.-апофеоз

восточного кризиса).- М.,1991.

История внешней политики России.Вторая половина XIX века. - М.,1997.

Киняпина Н.С. Внешняя политика России второй половины XIX в.-

М.,1974.

Никитин С.А. Славянские комитеты в России в 1858 -1876годах.- М.,1960.

Писарев Ю.А. Россия и Берлинский конгресс 1878г. // Славянский

сборник -Саратов, 1990.- Вып.4.

Русско-турецкая война 1877-1878 гг. -М.,1977.

Улунян А.А. Болгарский народ и русско-турецкая война 1877-1878 гг.-

М.,1971.

Улунян А.А. Апрельское восстание 1876года в Болгарии и Россия.-

М.,1978.

Хевролина В.М. Сан-Стефано: венец и завершение дипломатический

карьеры Н.П.Игнатьева // Российская дипломатия в портретах. -

М.,1992.

Хевролина В.М. Российская дипломатия и балканский вопрос //

Отечественная история.- 2005.-№1.

35

Спочатку треба добре з'ясувати причини, які штовхали російський

царат до активних зовніньополітичних акцій у різних регіонах, зокрема й

на Балканах.

Потрібно з'ясувати суть «Балканської кризи», розкрити політику

Росії, Англії, Німеччини та Австро - Угорщини щодо країн Балканського

півострова. Доцільно зупинитися на дипломатичній діяльності міністра

закордонних справ О.М.Горчакова. Разом з цим треба пам'ятати, що

балканське питання сприймалося у країні як внутрішньополітична

проблема. Потрібно простежити ставлення різних верств російського

суспільства до боротьби слов'янських народів проти турецького іга. У

цьому плані необхідно зосередити увагу на створенні та діяльності

слов'янських комітетів, участі російських добровольців у визвольній

боротьбі балканських народів.

Військові дії на Балканському і Кавказькому фронтах слід

висвітлювати упродовж двох періодів війни: першого – квітень - грудень

1877 р.; другого – кінець грудня 1877 р. - лютий 1878 р. Розкриваючи хід

та наслідки важливіших битв, важливо зупинитися на військовому

мистецтві російських полководців М.І.Драгомирова, І.В.Гурко,

М.Г.Столєтова, М.Д.Скобєлєва, Ф.Ф.Радецького, М.Т.Лоріс-Мелікова та

ін.

Після розгляду воєнної кампанії, потрібно перейти до викладу

переговорного процесу. Важливо проаналізувати Адріанопольську угоду

про перемир'я, зміст Сан-Стефанської мирної угоди та ухвали

Берлінського конгресу. Необхідно з'ясувати, наскільки були відмінні

умови мирної угоди укладеної у м.Сан-Стефано та Берлінського трактату.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що незважаючи на те, що

російсько - турецька війна і не привела до розв'язання Балканського

питання, все ж вона відіграла суттєву роль у справі позбавлення частини

південного слов'янства від турецького панування. Водночас під час

військової кампанії російська армія зазнала великих втрат. Війна

36

серйозно підірвала фінансовий баланс країни, спричинила погіршення

матеріального становища народних мас.

Тема 11. СУСПІЛЬНИЙ РУХ 70 -х Р0КІВ XIX ст.

План.

1. Теоретичні засади та основні напрямки народництва. М.Бакунін,

П.Лавров, П.Ткачов.

2. Народницькі організації та їх діяльність.

3. Земський ліберальний рух.

4. Селянський і робітничий рух.

Література.

Аптекман О.В. Общество «Земля и воля» 70 -х годов по личным

воспоминаниям.- П.г.,1924.

Бакунин М.А. Собрание сочинений и писем.- М.,1934 - 1935. -Т.1-4.

Бакунин М.А. Философия. Социология. Политика. - М.,1989.

Кропоткин П.А. Записки революционера.- М.,1988.

Лавров П.Л. Исторические письма. Избранные произведения. В 2-х т.-

М..1965.-Т.2.

Ткачев П.Н. Сочинения. В. 2-х т.- М.,1975-1976.-Т.1-2.

Степняк - Кравчинский С.М.Подпольная Россия. - М.,1960.

Морозов Н.О. Повести моей жизни. - М.,1965.-Т.1-2.

Фигнер В.Н. Запечатленный труд. Воспоминания.- М.,1964.-Т.1-2.

37

Рабочее движение в России в XIX веке. Сб. документов.-М.,1953.-Т.3.

Революционное народничество 70-х гг.: Сб.документов и материалов.-

М.,1964.- 1965.-Т.1-2.

Политическая история Отечества. 1861-1920 гг. Хрестоматия. -М. ,1991.

Антонов В.Ф. Революционное народничество.- М.: Просвещение, 1965.

Галактионов А.А.,Никандоров П.Ф.Идеологи русского народничества. -

Л . ,1966.

Итенберг Б.С. Движение революционного народничества.- М. ,1965.

Итенберг Б.С. П.Л.Лавров в русском революционной движении.- М.,1988.

Итенберг Б.С. Южнороссийский союз рабочих.- М.,1974.

История России в портретах.В 2-х т-х. - Смоленск, 1996.-Т.1.

Корольчук Э.А.Северный союз русских рабочих и рабочее движение 70-х

годов XIXв. в Петербурге.- М.,1971.

Калініченко В.В.,Шабельник Г.П. Витоки світогляду та політичної

свідомості революційних народників в Україні у 70-х рр. XIX ст.

(соціально-психологічний аспект). // Український Історичний

Журнал. -2006.-№2.

Левин Ш.М. Общественное движение в России в 60 - 70-е годы XIX века.-

М.,1958.

Леонтович В.В. История либерализма в России.1762-1914 гг.- М.,1995.

Либерализм в России.- М.,1996.

Пирумова Н.М. Земское либеральное движение -М.,1992.

Пирумова Н.М. Социальная доктрина М.А.Бакунина.-М.,1990.

Седов М.Г. Героический период революционного народничества. -М.,1966.

Троицкий Н.А. Безумство храбрых.Русские революционеры и карательная

политика царизма.1866-1882.- М.,1978.

38

Розпочати розгляд теми потрібно із загальної характеристики

суспільного руху наприкінці 60-70 -х рр. XIX ст. у рамках якого чільне

місце займало (революційне, російське) народництво. Важливо з’ясувати

витоки цього руху, сутність народницької ідеології про особливий

самобутній шлях переходу до соціалізму, визнання капіталізму у Росії як

упадку, регресу.

У революційному «дійовому» народництві виявились три течії-

бунтарська, змовницька, пропагандистська, пов’язані з іменами

М.Бакуніна, П.Лаврова та П.Ткачова. Коротко прослідкуйте їх життєвий

шлях, детально зупиніться на змісті їх доктрини.

Далі доцільно перейти до характеристики гуртків народницького

спрямування та оцінки «ходіння у народ» - унікального явища не тільки

російської, а й всесвітньої історії.

Наступний період історії народництва пов’язаний зі створенням

таємних організацій та переходом до терору. Студенти повинні

проаналізувати організаційну структуру, програмні засади та практичну

діяльність організації «Земля і воля», розкрити розходження між

прихильниками і противниками терору, внаслідок чого «Земля і воля»

розпалася на дві організації- «Народну волю», «Чорний переділ».

Важливо зосередити увагу на складі «Народної волі», її структурі,

програмних положеннях і терорі, основним напрямком якого стало

полювання на царя.

«Чорний переділ» не став такою резонансною організацією, як

«Народна воля». Його програма практично повторювала програмні

положення «Землі і волі». В організаційному плані він будувався за

принципом «федерації гуртків». Еволюція поглядів членів «Чорного

переділу» призвела до повного розпаду організації. На початку 1882 року

«Чорний переділ» практично припинив своє існування.

Підводячи підсумок, необхідно дати оцінку народницькому рухові,

вказати, що з ліквідацією «Народної волі» і саморозпуском «Чорного

39

переділу» завершився період революційного «дійового» народництва,

однак як ідейний напрямок суспільної думки народництво залишилось.

Висвітлювати питання земського ліберального руху рекомендуємо на

основі новітніх публікацій з історії російського лібералізму. (див. список

рекомендованих джерел і літератури). Там є цікавий фактичний матеріал

про ідеологів російського лібералізму, зібрання земців, їхні вимоги, які у

вірнопідданській формі викладались у вигляді «адрес», «записок»,

«петицій» російському монарху. Важливо проаналізувати та дати оцінку

цим документам.

Що ж до питання селянського та робітничого руху, то необхідно мати

на увазі, що радянська історіографія явно перебільшувала їх масштаби та

значення. Тим не менше, доцільно коротко зупинитися на тих виступах

селян і робітників, які були найбільш вагомими і викликали широкий

суспільний резонанс. Загалом ці виступи були стихійними та

неорганізованими і зводилися виключно до економічних вимог.

Об’єктивного підходу вимагає і висвітлення, створення та діяльність

перших робітничих організацій: «Південноросійського союзу робітників»

(Одеса, 1875.), «Північного союзу російських робітників» (Петербург,

1878 -1880.). Слід проаналізувати програмні документи цих організацій,

їхню життєздатність. В цілому ці союзи охоплювали лише вузьке коло

робітників, яке не зуміло очолити боротьбу пролетаріату і надати їй

політичного характеру.

Тема 12. ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОГО

САМОДЕРЖАВСТВА У 80 -Х - НА ПОЧ. 90-Х РОКІВ XIX ст.

40

План.

1. Суспільно-політична криза на зламі 70-х - 80-х років.

«Диктатура серця» М.Т.Лоріс-Мелікова.

2. Убивство Олександра II. Історична оцінка діяльності

Олександра II.

3. Олександр III. Внутрішня політика уряду. Контрреформи.

4. Підсумки внутрішньої політики самодержавства 80-х-початку 90-х

років XIX ст.

Література.

Вдовин В.А. Сборник документов по истории СССР для семинарских и

практических занятий /Период капитализма/. Вторая половина XIX

века. - М.,1975.

Дневник государственного секретаря А.А.Половцева. В 2-х т.- М.,1996.

1 марта 1881г. Казнь императора Александра II. Документы и материалы.-

Л.,1991.

Александр II. Документы и материалы.- Л.,1991.

Победоносцев К.П. Письма Победоносцева к Александру III.- М.,1925-1926.-

Т.1-2.

Победоносцев К.П. Сочинения.- Спб.,1995.

Феоктистов Е.М. Воспоминания. За кулисами политики и литературы. 1848-

1896.-Л.,1929.

Зайончковский П.А. Кризис самодержавия на рубеже 1870-1880гг.- М. ,1964.

Захарова Я.Г. Александр II // Вопросы истории.-1992.-№6-7.

Оржеховский И.В. Самодержавие против революционной России /1826-1880/.-

И. ,1982.

I марта 1881 года: Казнь императора Александра II.- Л . ,1991.

41

Геллер М. Первое марта // Смена.-1991.-№3.

Полунов А.Ю Политическая индивидуальность К.П.Победоносцева // Вестн.

Моск. ун-та. Сер.8, История.-1991.-№2.

Рутыч Н. Судьбоносное заседание /8 марта 1881г . / //Смена.-1991.-№3.

Руднев М.А. Русский консерватизм II пол.XIX - нач.XXв.// Вісник

Дніпропетровського ун-ту: історія та археологія. -Д.,2002.- Вип.№1.

Чернуха В.Г. Александр III // Вопросы истории.-1992.-№11-12.

Филиппова Т.А. Британские историки о России на рубеже 70-80-х годов

XIX века: Поиски альтернатив // История СССР.-1990.-№3.

Великие государственные деятели России. - М.,1996.

Щетинина Г.И. Университетский вопрос 70-х - 80-х гг. XIX века и

Университетский устав 1884 г.- М.,1992.

Розгляд теми найліпше розпочати з аналізу причин та суті суспільно-

політичної кризи на зламі 70 -х – 80 -х рр. XIX ст. Намагаючись вийти з

кризи, уряд вдається до політики маневрування, виразником якої був

М.Т.Лоріс – Меліков. Тому потрібно зупинитися на його діяльності,

оцінити висунуту ним програму. Зауважимо, що на перешкоді до

здійснення цієї програми стало вбивство народовольцями Олександра II.

Зі вступом на престол Олександра III внутрішня політика

самодержавства набуває реакційного характеру. Першим актом, який

засвідчував про зміну урядового курсу, був Маніфест «Про непорушність

самодержавства» від 29 квітня 1881 року, написаний К.П.

Победоносцевим за участі М.М.Каткова. Важливо розкрити історичний

портрет Олександра III, дати характеристику його оточенню, яке значно

42

впливало на внутрішньополітичний курс держави. Слід мати на увазі, що

поворот до реакції відбувається не одразу. Це був перехідний період,

пов’язаний з міністерською діяльністю М.П.Ігнатьєва. Розкриваючи його

політику, потрібно зупинитися на деяких поступках селянству, земствам,

циркулярі «Про недоторканість прав дворянства та міського стану»,

«Положенні про заходи до збереження державної безпеки і громадського

спокою», а також на його проекті скликання Земського собору.

Із призначенням міністром внутрішніх справ Д.А.Толстого, уряд

відкрито переходить до реакції. Тому необхідно розкрити політику уряду

у царині цензури і освіти, аграрно-селянському питанні, дати оцінку

національній політиці царату.

Далі слід зупинитися на внутрішньополітичному курсі міністра

внутрішніх справ І.М.Дурново. Зокрема, охарактеризувати «Положення

про земських дільничих начальників», наголошуючи на тому, що це був

один із найбільш реакційних заходів уряду Олександра III.

Питання земської і міської контрреформ потрібно розкривати на

основі аналізу нового «Положення про губернські і повітові земські

установи» від 12 червня 1890 р. та нового «Міського положення» від 11

червня 1892року. Що ж до спроби провести судову контрреформу, то тут

доцільно зупинитися на заходах уряду, які обмежували гласність у

судочинстві, а також роль присяжних засідателів. При цьому треба

зазначити, що супротив з боку російської громадськості не дозволив

уряду провести судову контрреформу.

Загальні висновки по темі повинні полягати у наступному: внутрішня

політика царату у 80-х - на початку 90 -х рр. XIX ст. носила суперечливий

характер. Загальний напрямок виражався у реакційному курсі.

Самодержавству вдалося здійснити реакційні заходи у царині освіти і

цензури, провести контрреформи у галузі місцевого самоврядування. Тим

не менше Олександрові III не вдалося остаточно знищити земства і міське

самоврядування. Не вдалося провести і судову контрреформу. Загалом

43

реакція не змогла повернути навпаки реформаційний процес, який набув

незворотного характеру.

Тема 13. Р0СІЙСЬКА ІМПЕРІЯ НАПРИКІНЦІ ХIХ – НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

План.

1. Соціальна структура суспільства. Матеріальне становище соціальних

груп.

2. Стан розвитку економіки. Економічна програма С.Ю.Вітте.

3. Суспільно-політичний рух.

Література.

Витте С.Ю. Избранные воспоминания. - М.,1990.

Обнинский В.П. Последний самодержец. Очерк жизни и царствования

императора России Николая II. - М.,1992.

Материалы по истории СССР для семинарских и практических занятий.:

Освободительное движение и общественная мысль в России XIX в-

М.,1991.

Политическая история Отечества. 1861-1920гг. Хрестоматия.-М .,1991.

Ананьич Б.В. Россия и международный капитал /1897-1914/.-Л. ,1970.

Ананьич Б.В., Ганелин Р.Ш. Сергей Юльевич Витте // Вопросы истории.-

1990.-№8.

Анфимов А.Л. Крупное помещичье хозяйство Европейской России /кон.XIX-

44

нач. XXв./- М.,1959.

Анфимов А.М. Крестьянское хозяйство Европейской России /1881-1904/-

М.,1980.

Ананьич Б., Чернуха В. Партия контрреформ /третье поколение русских

реформаторов/1890-1900 года/ // Родина. -1992.-№2.

Аліев Д. Національне питання у Росії кін.XIX – поч.XX ст. // Вісник Київ.

ун-ту.Історія.- К.,2002.- Вип.50.

Боханов А.Н. Торговые дома в России в конце XIX-начале XXвека:

Численность,структура, состав владельцев // История СССР.-1990.-№4.

Бовыкин В.И. Формирование финансового капитала в России конец XIX-

1908г.- М. ,1984.

Варшавчик М.Я. Особливості политичного розвитку Росії наприкінці

XIXст.// Укр.іст. журн.-1991.-№7.

Греков Б.И., Шацилло К.Ф., Шелохаев З.В. Эволюция политической

структуры России в конце XIX-начале XXвека /1895-1913/ //История

СССР.-1988.-№5.

Дякин В.С. Деньги для сельского хозяйства:Выбор пути экономического

развития России,1892-1914гг. // История СССР.-1991.-№3.

Корелин А. Первый российский премьер: /0 С.Ю.Витте/ // Наука и жизнь.-

1992.-№5-6.

Корелин А.П. С.Ю.Витте и бюджетно-финансовая реформа в России конца

XIX –началаXXвв. // Отечественная история.-1999.-№3.

Кирьянов Ю.И. Жизненный уровень рабочих России /кон.XIX - нач.XX в./.-

М. ,1979.

Кирьянов Ю.И. Рабочие в России на рубеже XIX –XX веков // Отечественная

история.-1997.-№4.

Наумова Г.Р. Мелкая промышленность и развитие капитализма в России на

рубеже Х1Х-ХХ веков // Преподавание истории в школе -1990.-№6.

Павлов Д.Б. Городские средние слои России начала XXв.: облик,

ориентация, особенности // Вопр. истории КПСС.- 1991.-№3.

45

Семенкова Т.Г. На рубеже веков /реформа Витте/: Из истории финансов //

Финансы СССР.-1990.-№3.

Степанский А. Россия вступает в XX век // Знание-сила.-1989.-№2.

Хромов П.А. Очерки экономики России периода монополистического

капитализма. -М. ,1960.

Чупров В.И. Социально-политическая жизнь северной деревни 1895-

февр.1917.- М.,1991.

Дана тема у багатьох відношеннях базова, оскільки студенти повинні

зробити короткий підсумок пореформеного розвитку Російської держави і

вказати на той багаж, з яким вона вступила у нове XX ст.

На межі двох століть Росія була подібна на великий корабель, який

мандрував не за волею команди, а у відповідності із випадковими і

непередбачуваними течіями. Державна машина часто працювала

неефективно. Уже наприкінці XIX ст. відчутно проявлялися ознаки кризи

влади. Ось у такий складний для країни період і вступив на престол

Микола II. Далі слід перейти до характеристики історичного портрета

останнього російського самодержця.

Питання соціальної структури суспільства варто розкривати на основі

матеріалів першого загальноросійського перепису 1897 р., який дає

важливі відомості про чисельність населення країни, розподіл його по

регіонах, національний та релігійний склад. Важливо прослідкувати за

змінами, які відбулися у соціальній структурі населення, а також

особливостями формування робітничого класу, буржуазії, інтелігенції.

Переходячи до розгляду наступного питання, наголосіть, що однією із

головних тенденцій економічного розвитку Росії кінця XIX –XX ст. був

46

неухильний розвиток капіталізму та її поступове втягнення у світову

імперіалістичну систему.

Спершу потрібно зупинитися на заходах уряду, спрямованих на

прискорення індустріалізації країни, проведення якої було пов’язане з

іменем С.Ю.Вітте. Потім доцільно проаналізувати розвиток

промисловості, сільського господарства, торгівлі, з’ясувати суть

концентрації виробництва, монополізації, показати роль банків в

економіці, дати оцінку ролі та місця іноземного капіталу в економічному

житті країни. Підсумовуючи розгляд питання доцільно підкреслити, що у

царині економіки було вжито ряд заходів, які сприяли індустріальному

розвитку держави. Росія з відсталої аграрної країни перетворилась в

аграрно - індустріальну.

Характеризуючи політичний процес, слід мати на увазі, що його

особливість полягала в існуванні абсолютної монархії. Для цього з’ясуйте

систему державних інститутів, зокрема розкрийте структуру, функції та

діяльність Державної Ради, кабінету міністрів, власне його імператорської

величності канцелярії, урядового сенату та святійшого синоду. Далі

рекомендуємо зупинитися на аналізі адміністративного устрою Росії та

організації місцевого управління. Висвітлюючи останнє питання теми

важливо зазначити, що соціальні протиріччя і нездатність уряду вирішити

важливі політичні проблеми привели до глибокої суспільно - політичної

кризи, яка проявилась у пожвавленні суспільно-політичного руху. Слід

прослідкувати форми, характер та спрямованість страйкової боротьби

робітничого класу, проаналізувати виступи селянства.

На межі XIX –XX ст. виникають соціал-демократичні і неонародницькі

рухи. У цьому плані варто зупинитися на розповсюдженні у Росії

марксизму.

З сер.90-х рр. пожвавлюється і ліберально-опозиційний рух, провідну

роль в якому відігравала земська інтелігенція. Так, у 1899 р. у Москві був

створений напівлегальний гурток «Беседа». У 1903-1904 рр. оформились

47

дві організації ліберально-опозиційного спрямування – «Союз земців-

конституціоналістів» та «Союз визволення», які у травні 1905 р.

об’єднались у «Союз союзів».

Підсумовуючи розгляд питання необхідно дійти до висновку, що

розвиток суспільного руху всіх відтінків засвідчував про наявність у Росії

революційної ситуації. На арені політичної боротьби чітко визначилися

три табори: монархічний, соціал-демократичний та ліберально -

буржуазний, боротьба яких визначила зміст, характер та особливості

першої російської революції.

ТЕМА 14. РЕВОЛЮЦІЯ 1905-1907 років

План.

4. Причини, початок, характер та рушійні сили революції.

5. Основні політичні партії та їх програми.

6. Причини поразки та історичне значення першої російської революції.

Література

Меньшевики. Документы и материалы. 1903 – февраль 1917 г. –

М.,1996.

Кувшинов В.А. Программа партии кадетов // Вопр. истории КПСС.-

1991.-№8.

Политическая история Отечества 1861-1920гг. Хрестоматия. -

М.,1991.

48

Первый штурм самодержавия / воспоминания современников

революции 1905-1907гг./.-М.,1989.

Програмные документы политических партий дооктябрьского

периода: Уч. пособие,-М.,1991.

Протоколы ЦК кадетской партии периода первой российской

революции // Вопр.истории.-1990.-№2.

Революция 1905-1907 гг.: Документы и материалы. -М., 1955 - 1975.

ЦК "Союза 17 октября" в 1905-1907годах: Документы и материалы

// История СССР.-1991.-№2,3,6.

Росийские либералы, кадеты и октябристы. Документы,

воспоминания, публикации.- М.,1996.

Балашова Н.А. Российский либерализм начала XX века:

Банкротство идей "Московского еженедельника".- М.,1981.

Волхонский М.А. Национальный вопрос во внутренней политике

правительства в годы первой русской революции //

Отечественная история. - 2005.- №5.

Гармиза В.Е. Рост политического сознания русского крестьянства в

первой революции 1905-1907годов. Всероссийский

крестьянский союз: Несколько полемических заметок //

История СССР.- 1986.-№6.

Галай Ш. Конституционалисты -демократы и их критики // Вопр.

истории.-1991.-№12.

Дмитриев С.Н. Союз союзов в годы первой российской революции //

История СССР.-1990.-№I.

Еайрау Д. Янус в лаптях: крестьяне в русской революции, 1905-

1917гг. // Вопр. истории.-1992.-№I.

Исханов С.М. Первая российская революция и мусульманское

движение // Отечественная история.-2005.- №5.

Кабытов П.С. Русское крестьянство в начале XX в.- Куйбышев,1990.

Колесниченко Д.А. Трудовики в период первой российской

49

революции.-М.,1985.

Леваков Е.В. Програмные принципы партии социалистов-

революционеров // Вопр. истории КПСС.- 1991.-№6.

Нарский И.В. Кадеты на Урале /1905-1907/. - Свердловск,1991.

Непролетарские партии в трех революциях: Сб. статей. - М.,1989.

Никольская Т. Что такое "черные сотни"? // Нева.- 1991.-№2.

Павлов Д.Б. Эсеры-максималисты в первой российской революции.-

М.,1989.

Политические партии России в первой революции 1905-1907 гг.: Сб.

статей. -М.,1987.

Сенчакова Л.Т. Крестьянское движение в революции 1905-1907 гг.-

М.,1989.

Степынин В.А. Крестьянство Черноземного центра в революции

1905-1907гг.-Воронеж,1991.

Степанов С. Черная сотня // Родина.-1992.-№2.

Туманова А.С. Первая русская революция и провозглашение

свободы союзов и собраний // Отечественная история.-2005.-

№5.

Дана тема безпосередньо пов'язана з минулою, оскільки складний і

конфліктний характер соціально-економічного і політичного розвитку

країни в кін. XIX - на поч. XX ст. зумовив виникнення революційної

кризи. Вона проявилася передусім у розгортанні потужного страйкового

руху, в якому переважала відносно нова, але найбільш чисельна і

революційно налаштована категорія суспільства, як промисловий

пролетаріат. Зазначимо, що страйковий рух містив не тільки економічні,

але й політичні вимоги.

50

Початком революції стали події 9 червня 1905 року (Кривава неділя).

Тут варто з’ясувати мету демонстрації, причини її розстрілу та реакцію

громадськості на поведінку влади.

Враховуючи те, що революція мала на меті буржуазно-демократичні

перетворення, мусимо визнати її буржуазно-демократичний характер.

З’ясовуючи головне питання революції, зауважимо, що селянство

складало 4/5 населення країни. Важливим є й національне питання,

оскільки більшу частину населення складали неросійські народи.

Особливістю є поєднання аграрного і національного питань, оскільки

селянство складало й переважну частину неросійського населення країни.

Характеризуючи етапи революції слід пам’ятати, що вони мали

стрибкоподібний характер та загалом розвивались, так би мовити, «по

висхідній і низхідній лініях». Особливо варто проаналізувати період із

жовтня по грудень 1905 року, як такий, що був кульмінацією революції.

Мова повинна йти про те, що Маніфестом від 17 жовтня 1905 р. вводилася

виборна законодавча Державна Дума, яка означала початок конституційної

монархії в Росії.

Переходячи до другого питання, варто пам’ятати, що ще на початку XX

ст. у Росії розпочався процес оформлення політичних рухів і течій у

партії. Зокрема, зверніть увагу на появу марксистських об’єднань, на

основі яких почали утворюватися соціал-демократичні партії. До таких

об’єднань належить віднести: гуртки «Звільнення праці» Г.Плеханова,

«Петербурзьку групу партій російських соціал-демократів» Д.Благоєва,

«Союз боротьби за звільнення робітничого класу» В.Леніна тощо. На

основі цих гуртків відбувається формування соціал-демократичних партій

по всій країні, зокрема Російської соціал-демократичної робітничої партії

(РСДРП).

Потрібно звернути увагу й на появу неонародницьких гуртків,

внаслідок об’єднання яких у 1902 р. утворюється революційно-

демократична партія «соціалістів-революціонерів» (есерів) на чолі з

51

В.Черновим. Виникають і ліберально-опозиційні групи («Союз союзів»,

1905), які стануть основою «Партії російських конституційних-

демократів»(кадетів). Ці та інші політичні сили брали безпосередню

участь у революції.

У радянській історіографії загальноприйнятим був поділ партій на

чотири категорії: буржуазні, дрібнобуржуазні, поміщицько-монархічні та

пролетарські. Така класифікація будувалася на позиціях класового

підходу. Як альтернативу можна розглядати класифікацію, розділивши

політичні сили на кілька категорій у залежності від політичної мети,

засобів і методів досягнення цілей:

ліві: соціал-демократична(меншовики і більшовики).

неонародницькі (есери, трудовики).

ліберальні (кадети).

консервативні (октябристи).

монархічні («Союз русского народа», «Русский народний союз им.

Михаила архангела» тощо.).

анархічні (біля 20 груп, які поділяли ідеї П.Кропоткіна, М.Бакуніна).

Варто проаналізувати їх політичні програми та методи діяльності під

час революції. З’ясувати, якою вони бачили відповідь на основні питання

російської історії початку XX ст.

Насамкінець, слід сказати, що події 1905-1907 рр. викликали докорінні

зміни державного ладу, економічних і соціальних відносин. Країна

перейшла на новий щабель власної історії як конституційна монархія із

законодавчою Думою. Революція змінила соціальну психологію і

світосприйняття народу. Було підірвано авторитет влади, зокрема й самого

царя. Суспільство стало більш сприйнятним до агітації ворогів

самодержавства.

52

Тема 15. ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ РОСІІ У 1907-

1914 роках.

План.

1. Третьочервнева політична система. III Державна дума.

2.Державна дьяльність П.А.Столипіна та її оцінка.

3.Розпад третьочервневої системи. IV Державна Дума.

Література.

Калинычев Ф.И. Государственная дума в России: Сб. документов и

материалов. –М.,1957.

Политическая история Отечества. 1861-1920 гг. Хрестоматия. - М.,1991.

Столыпин П.А. Нам нужна Великая Россия…:Полн.собр. речей в Гос.

думе и Гос. совете. 1906-1911гг. - М.,1991.

Столыпин. Жизнь и смерть; Сб. публицистики. - Саратов,1991.

Сидельников С.М. Аграрная реформа Столыпина: Сб. документов и

материалов. -М.,1973.

Аврех А.Я. Царизм и тротьеиюньская система.- М . ,1966.

Аврех А.Я. П.А.Столыпин и судьбы реформ в России. - М., 1991.

Анфимов А.М. Тень Столыпина над Россией // История СССР.-1991.-

№4.

Аврех А.Я. Распад третьеиюнской системы.- М.,1985.

Аронсон Г .Я. Русский либерализм и революция // Свободная мысль.-

1992.- №7.

Вест Д.Л. Буржуазия и общественность в предреволюционной России //

53

История СССР.-1992.-№1.

Вольский А.А. Экономическо-финансовая политика России /1909г./

//Эконом, науки. -1991.- №11.

Горак Г. Не такий чорт страшний: Г.Распутін // Політика і культура.-

2004.-№20.

Герасименко Г. Аграрная реформа Столыпина: замыслы и результаты //

Нар. депутат.-1992-№12.

Глаголев А.И. "Второе раскрепощение" русского крестьянина:

Социально - правовые предпосылки реформы П.А.Столыпина //

Вестн. АН СССР.- 1991.- №9.

Дякин В. Четвертая Государственная Дума // Нар. депутат.- 1990.- №18.

Зырянов П.Н. Как работала Государственная дума // Полит.

образование.-1989.-№15.

Зырянов П.Н. Столыпин и судьбы русской деревни // Общественные

науки и современность.-1991.-№4.

Казарезов В.В. П.А.Столыпин: история и современность.-

Новосибирск,1991.

Ковальченко И.Д. Столыпинская аграрная реформа: Мифы и

реальность // История СССР.-1991.-№2.

Мазузато Кимитака. Столыпинская реформа и российская

агротехническая революция // Отечественная история.-1992 -№6.

Мейси Д. Земельная реформа и политические перемены: феномен

Столыпина // Вопр. истории.-1993.-№4.

П.А.Столыпин и его аграрная реформа // Вопр.экономики -1990.-№10.

Рыбас С.Ю., Тараканова Л.В. Реформатор. «жизнь и смерть Петра

Столыпина».-М. ,1991.

Соловьев Ю.Б. Князь В.П.Мещерский и его роль во внутренней

политике в предвоенные годы // Проблемы социально-

экономической истории России: Сб. статей.- Спб.,1991.

54

Степун Ф. Россия накануне 1914года // Вопр. философии. -1992.- №9.

Тарновский К.Н. Кустарная промышленность и царизм /1907-1914гг./

//Вопр. истории.-1986.-№7.

Туманов П. Некоторое влияние земельных реформ на

производительность российского сельского хозяйства в 1905-

1913гг. // Экономика и математические методы.-1991.-Т.27.-Вып.6.

Федоров В.А. П.А.Столыпин /1862-1911/ //Вестн. Моск. ун-та. Сер.8,

История.-1992.-№3.

Флоринский М.В. Кабинет П.А.Столыпина и проблема единства

государственного управления в 1906-1911гг. // Вестн. С.-Петерб.

Ун-та. Сер.2. История, языкозн., литературовед.-1993.-Вып.2.

Шелохаев В.В.Идеология и политическая организация российской

либеральной буржуазии,1907-1914 гг. - М.,1991.

При розгляді теми слід пам’ятати, що становлення третьочервневої

монархії безпосередньо пов'язане з поразкою першої російської революції.

3 червня 1907 р. були оприлюднені царський маніфест про розпуск Думи і

новий закон, який змінював порядок виборів у Думу, перетворюючи її на

знаряддя політики самодержавства. Цю подію можна оцінювати як акт

державного перевороту, який означав наступ реакції, внаслідок якої і було

встановлено «третьочервневу» політичну систему.

Для політичного курсу «третьочервневої» монархії характерне

поєднання реакційних (мова йде про методи терору, у зв'язку з цим треба

пояснити поняття «столипінський галстук») та реформістських засобів

управління. Виразником такого курсу став П.Столипін, постать якого й по-

нині привертає до себе увагу істориків. Даючи оцінку його державній

діяльності, слід проаналізувати програму соціальних, економічних і

55

політичних реформ. Особливо варто наголосити, що сам П.Столипін

ставив реалізацію цієї програми у залежність від аграрної реформи. Тому

потрібно звернути увагу на її основний принцип (заміна общинного

селянського землекористування – індивідуальним), методи її реалізації

(політика землеустрою, переселення). Основний зміст реформи був

оприлюднений в указі «Про доповнення деяких положень діючого закону»

від 9 листопада 1906 р. Слушно також проаналізувати «Положення про

землеустрій» від 29 травня 1911 р. Ретельний аналіз цих документів дає

можливість оцінити політику П.Столипіна. По суті це була спроба

врятування монархії та імперії шляхом модернізації суспільних відносин.

Але аграрні перетворення логічно вимагали й розширення громадянських

прав селян, що автоматино вело до скасування станового принципу у

Російській імперії. Саме тому реформаторська діяльність П.Столипіна

зустріла опір при дворі, у Державній Раді і Державній Думі. У зв’язку з

цим варто пояснити, за яких обставин відбулося вбивство непотрібного

політика.

Убивство П.Столипіна і разом з цим розпад третьочервневої монархії

збіглося із завершенням періоду контрреволюції і початком нового

революційного під’йому. У таких умовах восени 1912 р. тривали вибори

до IV Державної Думи, яка відрізнялася від попередньої не стільки за

партійним складом, скільки за зайнятою депутатами позицією посилення

опозиційності до уряду, внаслідок чого ліберальна більшість у IV Думі

складалася частіше, ніж у попередній III Думі.

Підводячи підсумки, слід наголосити, що попри всі нові підходи до

розуміння історичних подій напередодні I світової війни, точка зору про

політику «аграрного бонапартизму» видається слушною. Варто звернути

увагу на те, що відбувалося, з одного боку, економічне піднесення,

завдяки урядовим заходам у галузі економіки, зокрема, розширення

свободи підприємництва тощо, а з іншого – відставання необхідних

політичних реформувань у відповідності з внутрішніми потребами

56

суспільства і держави. Саме затягування останніх сприяло пожвавленню

революційного руху напередодні першої світової війни. Отже,

третьочервнева монархія так і не розв’язала проблеми буржуазно-

демократичного перетворення країни.

Тема 16. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА РОСІЇ У 1907-1914 роках.

План.

1. Англо-російська угода 1907р.і утворення Троїстої угоди.

2. Боснійська криза і позиція Росії.

3. Росія і Балканські війни.

4. Русько-японські відносини.

Література.

Апушкин В. Славяно-греко-турецкая война 1912г. // Вестн. Европы.- 1913.-

Кн.2.

Бестужев И.В. Борьба в России по вопросам внешней политики. 1906 -1910-

М . ,1961.

Григорцевич С.С Дальневосточная политика империалистических держав в

1906-1917гг. -Томск, 1965.

Георгиев А.В. Царизм и российская дипломатия накануне первой мировой

войны //Вопр. истории.-1988.-№3.

Емец З.А. А.П.Извольский и перестройка внешней политики России

/соглашения 1907г . / // Российская дипломатия в портретах.- М.,1992.

Звавич А.К. Русско-английское согласие в период балканской войны и дело

57

Лимана фон Сандерса // Уч. зап. / Моск. обл. пед. ин-т. Труды каф. ист.

СССР.-1961.-Т.105.-Вып.6.

Маринов В.А. Россия и Япония перед первой мировой войной /1905-1914годы/

.Очерки истории отношений.- М.,1974.

Остальцева А.Ф. Англо-русское соглашение 1907 года: Влияние русско-

японской войны и революции 1905-1907гг. на внешнюю политику

царизма и перегрупировку европейских держав.- Саратов, 1977.

Писарев Ю.А. Балканский союз 1912-1913гг. и Россия // Сов. славяноведение.-

1985.- №3.

Россия, СССР и международные конфликты первой половины XX века: Сб.

науч. тр.- М., 1989.

Степанов А.И. Место России в мире накануне первой мировой войны // Вопр.

истории.- 1993.- №2.

Урибес В. Правящие круги России и Балканский кризис 1911г. // Исторические

записки -1980.-Т.105.

Розгляд теми потрібно розпочати з короткого екскурсу в історію

міжнародних відносин та зовнішньої політики Росії у 80 – 90 -х рр. XIX

ст., що дозволить з’ясувати підгрунтя зміни зовнішньо - політичного курсу

Росії 1907- 1914рр. У цьому плані важливо зупинитися на утворенні у 1882

р. Троїстого союзу. Зазначити, що не зважаючи на відновлення Союзу

трьох імператорів і на продовження його до 1887 р., наявність

двостороннього договору між Росією і Німеччиною 1887 р., відносини

Росії з Австро-угорщиною та Німеччиною загострюються, що змушувало

Росію йти на зближення з Францією. Результатом такого зближення стала

воєнна конвенція, укладена між обома державами у 1882 році.

Доцільно підкреслити, що з питання пріоритетів зовнішньополітичного

58

курсу у правлячих колах Росії точилася боротьба між двома

угрупованнями – пронімецьким і проанглійським. У кінцевому результаті

був узятий курс на зближення з Англією. У 1904 р. укладена угода між

Францією і Англією(«сердечна угода»-«Антанта-кордіаль»).

Далі слід зосередити увагу на тих обставинах, які сприяли зближенню

Англії та Росії, на переговорному процесі який завершився підписанням у

серпні 1907 р. трьох конвенцій. На основі опублікованих документів

розкрийте зміст цієї англо-російської угоди, у результаті якої Росія

приєдналася до Антанти.

Отже, Європа розкололася на два антагоністичні блоки - Троїстий Союз

(Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) та Антанту (Франція, Росія,

Англія).

Друге і третє питання теми взаємопов’язані і стосуються подій на

Балканах. Балканське питання стає центральним у зовнішній політиці Росії

1908-1914 рр. Студенти повинні з’ясувати причини та суть «Боснійської

кризи» 1908-1909 рр. У цьому плані варто повернутися до ухвали

Берлінського конгресу 1878 р. відносно Боснії і Герцеговини. Потім слід

розкрити зміст переговорів міністра закордонних справ О.П.Ізвольського з

австрійським міністром, графом Еренталем, показати спроби російського

уряду скликати для обговорення питання анексії Австро-Угорщиною

Боснії та Герцеговини міжнародну конференцію європейських держав,

учасниць Берлінського конгресу. Офіційне оголошення Австро-

Угорщиною анексії Боснії і Герцеговини 29 вересня 1908 р. викликало

супротив Росії, Сербії і Туреччини. Однак, з часом, факт анексії був

визнаний Туреччиною (отримала 2,5 млн. франків компенсації),

Німеччиною і Сербією. У березні 1809 р. під ультимативним тиском

Німеччини анексію Балканських провінцій визнала й Росія. Боснійська

криза стала для російського царату «дипломатичною Цусімою».

Переходячи до розгляду наступного питання, слід зазначити, що

Боснійська криза сприяла посиленню національно-визвольної боротьби

59

слов’янських народів на Балканському півострові, прискорила утворення

союзу балканських держав («Балканська Антанта»), який остаточно

склався за підтримки Росії у березні-жовтні 1912р. Приймаючи

Балканський союз «під своє крило», Петербург прагнув використати його

проти Німеччини, Австро-Угорщини, а також Туреччини, водночас

намагався не допустити передчасного виступу «Балканської Антанти»

проти Туреччини. Потім доцільно перейти до розгляду причин першої

антитурецької війни, другої Балканської війни, коротко зупинитися на ході

військових дій, проаналізувати умови Лондонської та Бухарестської

мирних угод.

Важливе місце повинно бути відведено ставленню різних верств

російського суспільства, політичних партій, правлячих кіл Росії до

Балканських воєн. Підводячи підсумок розгляду питання, зазначте, що

Росія щодо воєн на Балканах посідала стриману і виважену позицію,

уникаючи прямої участі в них. Така позиція випливала з чіткого розуміння

російським урядом того, що втручання у війну неминуче викликало б

європейський конфлікт до якого Росія була неготовою.

Політика Росії у балканському питанні об’єктивно сприяла визволенню

Балканського слов’янства від османського панування та зміцненню їх

національної державності.

Одним із важливих напрямків зовнішньої політики Росії у 1907-1914 рр.

залишався Далекосхідний, важливе місце у якому відводилось взаєминам з

Японією. При цьому варто зазначити, що на перших порах після

Портсмута у далекосхідній політиці визначилися два напрямки. Перший

зводився до подальшого врегулювання російсько - японських відносин аж

до укладання з Японією союзної угоди на захист російських сфер впливу

від посягань Англії та США. Інший, навпаки, – до союзу з Англією та

США з метою розгрому Японії і розподілу її сфер впливу між

переможцями. Завдяки поступливості російського уряду у питанні

розмежування сфер впливу у Маньчжурії а також наполегливій позиції

60

міністра закордонних справ О.П.Ізвольського Росія стала на шлях

врегулювання «добросусідських» відносин з Японією. Необхідно детально

проаналізувати зміст угод укладених між Росією та Японією, зокрема:

торгівельної та риболовної конвенцій від 28 липня 1907 р.;

загальнополітичної від 30 липня 1907 р.; російсько-японської конвенції від

1912 р.

Загалом далекосхідна політика Росії була спрямована на закріплення

позицій на Далекому Сході й утвердження як Тихоокеанської держави,

хоча не всі її зовнішньополітичні акції були виваженими і послідовними.

Підсумовуючи розгляд теми, необхідно зазначити, що зовнішня

політика Росії у 1907-1914 рр. носила складний і суперечливий характер.

На її динаміку впливала як внутрішньополітична ситуація, так і зміни, які

тривали на міжнародній арені.

ТЕМА 17. ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917 р.

План.

1.Причини, передумови, рушійні сили, характер та початок

Лютневої революції.

2.Встановлення Двовладдя та утворення Тимчасового уряду.

3.Відречення Миколи II від престолу і проголошення республіки

4.Історичне значения Лютневої революції

Література.

Из дневников последнего русского царя // Вопр. истории.- 1988.-№8.

61

Керенский А. Россия на историческом повороте: Мемуары.- М.,1993.

Отречение Николая II: Воспоминания очевидцев, документы.- М. ,1990.

Политическая история Отечества. 1861-1920 гг. Хрестоматия.-

М.,1991.

Последние дни императорской власти: По неизданным документам.-

Минск,1991.

Родзянко М. Крушение империи. - М.,1992.

Страна гибнет сегодня: Воспоминания о февральской революции 1917

года.- М . ,1991.

Сборник документов по истории СССР для семинарских и практических

занятий. Период империализма. - М.,1977.

Ананьич Б.В., Ганелин Р.Ш. Николай II // Вопр. истории. -1993.-№2.

Бурджалов З.Н. Вторая русская революция. Восстание в Петрограде. -

М . ,1967.

Волобуев П. Февральская революция: ее противоречия, альтернативы и

историческое место // Наука и жизнь.-1992.-№10.

Герасименко Г.А. Земства в Февральской буржуазно-демократической

революции // История СССР.-1987.-№4.

Голиков А.Г. Феномен Керенского // Отечественная история.-1992.-№5.

Злобин Н.В., Ионичев Н.П. Всесоюзная конференция по проблеме

"История февральской революции: в поисках новых подходов"

/Москва, март 1990/ // Вестн. Моск. ун-та. Сер.8, История.-1991.-

№I.

Катков Г. М. Февральськая революция. - М.,1997.

Пушкарева И.М. Февральская буржуазно-демократнческая революция

1917 г. в России.-М.,1982.

Рутыч Н. О причинах Февральской революции // Литературная Россия.-

1991.-I марта /№9/.

Русская православная церковь и февральская революция 1917 г.:

политический архив // Вопросы истории.-2004.-№4.

62

Силаева 0. Февраль: революция, от которой отреклись // Нар. депутат.-

1992.-№3.

Старцев з.К. Керенский: шарм и личность // Диалог.-1990.-№16.

Уортман Р. Николай II и образ самодержавия // История СССР.-1991.-

№2.

Ферро М. Николай II. - М.,1991.

Флоринский М.Ф. Кризис государственного управления в России в годы

первой мировой войны /Совет Министров в 1914-1917гг./ -Л.,1988.

Черменский Е.Д. Вторая российская революция, февраль 1917. - М.,1986.

Яковлев А. Февраль, не устоявший перед Октябрем: / Об уроках

февральской революции 1917г./ // Новое время. -1992.- №15.

Приступаючи до вивчення теми, потрібно вказати на її прямий зв’язок з

революцією 1905-1907 рр. Лютнева революція 1917 р. у Росії була

викликана тими ж причинами, носила той же характер, вирішувала ті ж

завдання і мала той же розклад ворогуючих сторін. Однак вона тривала

уже в інших умовах. I світова війна викликала гостру соціальну напругу у

країні, незадоволення політикою царату не тільки лівих і опозиційних, але

й значної частини правих сил, що значно похитнуло авторитет і могутність

самодержавства. Суттєвою відмінністю була й позиція армії. На відміну

від першої революції, армія у 1917 р. піддавалася революційній агітації і

не була вже соціальною опорою самодержавства.

Безпосереднім приводом до революційних подій стало повстання у

Петрограді. Однак, треба мати на увазі, що жодна політична партія не

проявила себе організатором і керівником революції. Самі революційні

події були не організовані, розпочалися стихійно і раптово для всіх партій

і самого уряду.

63

Досліджуючи питання встановлення Двовладдя, варто розглянути які

саме сили підтримували Петроградську Раду і Тимчасовий комітет

Держвної Думи. Необхідно пояснити, чому більш дієвою революційною

владою стали відроджені протягом революції Ради. Зазначимо, що ідея

утворення Рад робітничих депутатів за зразком 1905 р. не належала

більшовикам і була підтримана більшістю революційних сил. У зв’язку з

цим варто пам’ятати, що найбільш впливовими лівими партіями у

Петроградській Раді на цей час були меншовики та есери. До 1 березня

1917 р. Петроградська Рада і Думський Комітет діяли незалежно одне від

одного і тільки з появою Тимчасового уряду можна констатувати

узгодженість дій. Слід проаналізувати відмінність у позиціях Ради і

Тимчасового уряду щодо розв’язання аграрного і військового питань і

таким чином прийти до висновку щодо причин політичного банкрутства

Тимчасового уряду.

Висвітлюючи перебіг революції, необхідно дати оцінку діяльності

останнього російського царя -Миколи II, непоступливість і політична

обмеженість якого сприяли затягуванню вирішення нагальних соціальних і

політичних питань, що й призвело у кінцевому підсумку до зникнення

самодержавства. Варто при цьому пояснити позицію Думи (зокрема суть

візитів А.Гучкова і В.Шульгіна до Миколи II) і командувачів фронтів:

великого князя Миколи Миколайовича, генералів В.Сахарова,

А.Брусилова, А.Еверта; адміралів А.Непеніна і А.Колчака щодо

відречення монарха і проголошення республіки.

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що Лютнева революція зруйнувала

старі державні структури, але не створила нової і авторитетної влади.

Російські ліберально - демократичні партії в умовах розпаду традиційної

монархічної державності виявилися нездатними до плідної державної

роботи. Імперія не знайшла у собі сил, здатних на її буржуазно –

демократичну трансформацію.

64

ТЕМА 18. КУЛЬТУРА РОСII ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX - ПОЧАТКУ XX ст.

План.

1.Умови розвитку російської культури.Стан освіти.

2.Розвиток науки і техніки.

3.Осмислення історії та місця Росії у літературі та мистецтві.

Література.

Возвращенная публицистика. Сборник: В 2-х кн. к.1. /1900-1917/. -

М . ,1991.

Розанов В.В. Сочинения.- М .,1990.

Бесов А.Г. Социокультурные нормы российской государственности

XIX в.// Вопросы истории.- 2005.-№6.

Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма.- М.,1990.

Бердяев Н.А. Судьба России.- М. ,1990.

Бунин И.А. Окаянные дни.- М.,1990.

Вехи: Интеллигенция в России: Сб. статей /1909-1910/.- М.,1991.

Из глубины: Сб. статей о русской революции.- М.,1990.

Ильин И.А. Почему сокрушился в России монархический строй? //

Социологические исследования.- 1992.-№4.

К постижению "русского строя души": М.Горький и А.Белый о России //

Звезда.-1991.- №7.

Картина мира. Образ России. Судьба человека // Русская

художественная культура второй половины XIX в.- М.,1991.

Лосский Н.О. История русской философии.- М.,1991.

65

Милюков П. Н. Из истории русской интеллигенции: Сб. статей и

этюдов.-Спб.,1902.

Молева Н.М., Белютин Э.М. Русская художественная школа второй

половины XIX- начала XX века.- М.,1967.

Милюков П.Н. Очерки по истории русской культуры в 3-х т.- М.,1994.

Очерки истории русской культуры второй половины XIX в. -М.,1976.

Розанов В.В. Сумерки просвещения.- М.,1990.

Сарабьянов Д.В. Русская живопись конца 1900-х-начала 1910-х годов.

Очерки.-М.,1971.

Стернин Г.Ю. Русская художественная культура второй половины

XIX-начала XX века.- М.,1984.

Стернин Г.Ю.Художественная жизнь России середины XIX века.-

М.,1991.

Эйдинова И.И. Русское искусство второй половины XIX века.-

М.,1963.

Аналізуючи попередній матеріал, розкрийте умови розвитку російської

культури другої половини XIX - початку XX ст. Слід наголосити на тому,

що скасування кріпосного права і зростання небаченими досі темпами

виробничих сил, формування буржуазного суспільства – все це

безпосередньо вплинуло на формування культури II пол. XIX – поч. XX ст.

Висвітлюючи стан освіти, слід зазначити, що порівняно з I пол. XIX ст.

розвиток освіти у другій половині значно прискорився. Зокрема, в кін. 50-

х рр. у країні було 14 вищих навчальних закладів, а на кінець століття вже

– 63. Особливістю - є те, що у Росії з’являється, окрім традиційних для неї

галузей, царина технічної освіти, оскільки розвиток виробничих сил

вимагав кадрів з вищою технічною освітою. Було відкрито Вище технічне

66

училище у Москві (1868р.), політехнічні інститути у Ризі, Києві, Варшаві,

технологічні інститути у Харкові і Томську тощо.

Взагалі, слід наголосити, що II пол. XIX ст. була початком нової епохи

у розвитку природничих наук. Всесвітньоісторичного значення набули

відкриття І.Сеченова, І.Мечникова, К.Тімірязєва. Високу оцінку у світовій

науці отримали праці вчених – хіміків Д.Мєндєлєєва, А.Бутлєрова,

Н.Зіміна. Потужного розвитку набула фізико – технічна галузь, яка

пов’язана з іменами А.Столєтова, А.Попова, К.Ціолковського та ін. Отже,

варто наголосити на тому внеску російської науки до скарбниці світової,

який вона зробила для людства.

Підходячи до розгляду третього питання, слід мати на увазі, що

зламний характер цього періоду найбільше відобразився у творах діячів

культури. Розкрийте пошук відповіді представниками історико-

філософської думки, літератури та мистецтва на ті питання, які у свій час

особливо гостро були поставлені у «Першому філософському листі

П.Чаадаєва».

Зазначимо, що панівним напрямком у російській літературі та

мистецтві протягом цієї доби був критичний реалізм. Показ пережитків

кріпосництва у житті і свідомості, крайнощів нового буржуазного

суспільства були провідною лінією творчості таких письменників, як:

Л.Толстой, Ф.Достоєвський, І.Тургєнєв, А.Чєхов та ін.

Пібиваючи підсумки, слід пам’ятати, що на особливості розвитку

російської культури впливали великі соціальні та військові потрясіння, які

мали місце з кін. XIX ст. по 1917р. Саме вони й визначили характер і зміст

ідейних та естетичних напрямків. Другою особливістю був прискорений

процес інтеграції російської культури у загальносвітову, внаслідок чого

вона стала її органічною частиною.

Таким чином, дане заняття, через розкриття мистецької і громадської

думки II пол. XIX - початку XX ст. і конкретне засвоєння цивілізаційних

досягнень цього часу, одночасно повинно дати студентам можливість

67

синтезувати свої знання стосовно історичного розвитку Росії II пол. XIX -

поч. XX ст.

68

69