-
 ðåöåïö³¿óêðà¿íñüêîãîòåàòðîçíàâñòâà
ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬЛЕСЯ КУРБАСА
Львів – Київ – Харків2012
із серії “мистецтво театру”
-
УДК 792.03ББК 85.33
Життя і творчість Леся Курбаса / [упоряд., наук. ред. Богдан
Козак]. – Львів ; Київ ; Харків : Літопис, 2012. – 656 с. + 104 с.
ілюст.
“Життя і творчість Леся Курбаса” – книжка про творчий і життєвий
шлях найвидатнішого українського режисера першої третини ХХ ст.
Леся Курбаса. У книжці свідомо поєднано рецепції українських
театрознавців старшого, середнього та молодого покоління для
всебічного висвітлення особливої філософії театру Леся Курбаса в
європейському просторі, творчу методу виховання актора й режисера в
українському просторі.
Книжка може слугувати посібником для вивчення історії
українського театру ХХ ст., зокрема його авангардних пошуків. Як
науково-популярне видання, вона за-цікавить велике коло
шанувальників театру, науковців, театрознавців, культурологів,
студентів вищих гуманітарних навчальних закладів.
Упорядник, науковий редактор:академік НАМ України, професор,
народний артист України Богдан КОЗАК Бібліографія та укладання
іменного покажчика: Любов ПУГАЧ, Володимир ТРУШ, Євангеліна
ЧИРУК
Літературний редактор: Любов ГОРБЕНКОКоректор: Катерина СТЕЦЮК
Дизайн та верстка, опрацювання світлин: Інна ШКЛЬОДАНабір і
комп’ютерне сканування текстів:Ірина ПАТРОН, Уляна РОЙ, Марія
РОМАНЮК
Кафедра театрознавства та акторської майстерності Кафедра
бібліотекознавства і бібліографії
факультету культури і мистецтв Львівського національного
університету імені Івана Франка
За сприяння Львівської обласної державної адміністрації та
Харківської обласної державної адміністрації
ISBN 978–966–8853–22–7© Літопис, 2012© ЛНУ імені Івана Франка,
2012
-
ЗМІСТ
Славетне ім’я, що єднає Україну. Михайло Костюк, Михайло Добкін
. . . . 7
Лесь Курбас визначив шлях (Передслово). Богдан Козак . . . . . .
. . . . . . . . . . 9
Трагедія Леся Курбаса (Замість передмови). Михайло Москаленко .
. . . . . . . . 11
Розділ I. ЛЕСЬ КУРБАС: ТРАЄКТОРІЯ ДОЛІ
Петро Медведик. Курбасові весняні вечори . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . 49
Юрій Бобошко. Прем’єр трупи Садовського . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . 88
Наталія Єрмакова. Про початок історії Молодого театру . . . . .
. . . . . . . . 95
Микола Лабінський. Прапрем’єра “Гайдамаків” . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . 114
Наталія Єрмакова. Кийдрамте . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . 125
Йона Шевченко. “Березіль” . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 140
Галина Ботунова. “Березіль” у центрі театрального диспуту 1929
року . . . 159
Юрій Бобошко. Знеславлена перемога . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . 171
Раїса Скалій. Лесь Курбас. Дорога на Соловки (Переклад з
російської Л. Горбенко) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . 181
Розділ II. ЛЕСЬ КУРБАС: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПРОСТІР
Майя Гарбузюк. Філософія театру Леся Курбаса: від Анрі Берґсона
до Альберта Айнштайна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . 199
Наталія Владимирова. Лесь Курбас і західноєвропейський
театральний процес межі ХІХ–ХХ століть . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . 207
-
Галина Миленька. Театр Леся Курбаса в контексті антропософського
вчення Рудольфа Штайнера . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . 214
Ростиcлав Пилипчук. Театральні реформатори: Станіслава Висоцька
і Лесь Курбас . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . 219
Богдан Козак. Театральна етика Леся Курбаса та Юліуша Остерви .
. . . . 230
Неллі Корнієнко. Курбас і світовий контекст. Курбас – Арто . . .
. . . . . . . 242
Розділ III. ЛЕСЬ КУРБАС: УКРАЇНСЬКИЙ ПРОСТІР
Микола Лабінський. Лесь Курбас – перекладач . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . 249
Аркадій Драк. Сценографи епохи Леся Курбаса . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . 257
Діана Лабінська. “Музичне” в театрі Леся Курбаса . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . 266
Лариса Брюховецька. Лесь Курбас і українське кіно . . . . . . .
. . . . . . . . . 277
Наталія Кузякіна. Олександр Довженко та Лесь Курбас . . . . . .
. . . . . . . . 290
Микола Сулима. Лесь Курбас і Михайль Семенко . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . 301
Ганна Веселовська. Перетворення як формула життя та мистецтво
виживання як дійство (Лесь Курбас і Марко Терещенко) . . . . . . .
. . . . . . . . 310
Надія Мірошниченко. Микола Куліш і Лесь Курбас у контексті
діалогічної моделі творчості . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . 318
Галина Ботунова. Перші харківські гастролі МОБу (1023–1924) . .
. . . . . 327
Ірина Мелешкіна. Лесь Курбас і єврейський театр . . . . . . . .
. . . . . . . . . . 343
Розділ IV. ЛЕСЬ КУРБАС: ПЕДАГОГІКА “БЕРЕЗОЛЯ”
Василь Василько. Народний артист УРСР О. С. Курбас (про
педагогіку) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 359
Ірина Волицька-Зубко. Курбасова дефініція творчості актора. . .
. . . . . . . . 373
Наталія Єрмакова. До історії педагогічної практики Леся Курбаса
у МОБі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . 390
Наталія Кузякіна. Виховати учня! (Переклад з російської Є. Старо
динової) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
397
Неллі Корнієнко. До проблеми синергії в театрі Леся Курбаса:
енергія як хвильовий процес . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . 409
-
Розділ V. ЛЕСЬ КУРБАС: ДОКУМЕНТИ Й МАТЕРІАЛИ
Богдан Козак. Церковний запис про хрещення Леся Курбаса . . . .
. . . . . . 417
Два листи до Івана Франка Л. Курбаса та Т. Водяного. – Вступна
замітка, підготування до друку та коментарі Ростислава Пилипчука .
. . . . . . . . . 422
Богдан Козак. Два семестри Леся Курбаса у Віденському
університеті (1907–1908 ) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 431
Роман Горак. Лесь Курбас у Львівському університеті (1908 –
1910) . . . . 445
Листи Леся Курбаса до Гната Хоткевича. – Вступна замітка,
підготування до друку та коментарі Ростислава Пилипчука . . . . . .
. . . . 463
Листи Леся Курбаса до Катерини Лучицької. – Вступна замітка,
підготування до друку та коментарі Ростислава Пилипчука . . . . . .
. . . . 475
Лист Кості Буревія до Леся Курбаса. – Вступна замітка та
підготування до друку Оксани Буревій . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . 486
Ганна Бегічева. Ще одна сторінка з життя Леся Курбаса. – Вступна
замітка, підготування до друку та коментарі Леся Танюка . . . . .
491
Чотири листи Леся Курбаса до драматурга Івана Дніпровського. –
Вступна замітка, підготування до друку та коментарі Наталії Цимбал
. . 521
Три документи щодо справи Леся Курбаса. – Вступна замітка,
підготування до друку Галини Дутчак . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . 529
Лесь Курбас: “… Я сприйняв це мовчки…” (Сценограма засідання
Народного комісаріату освіти УРСР від 5 жовтня 1933 р.) – Вступна
замітка, підготування до друку та коментарі Тетяни Кіктєвої,
Анатолія Стародуба . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . 536
Трагічна доля митця. Справа № 3168. – Вступна замітка,
підготування до друку і коментарі Миколи Лабінського та Миколи
Шудрі . . . . . . . . . 587
Курбас: нове у хроніці Голгофи. – Розмову з Павлом Монаковим
провів та підготував до друку і подав коментарі Валерій Гайдабура .
. . . . . . . . . . . 631
Розділ VI. ЛЕСЬ КУРБАС: ТВОРЧІСТЬ У СВІТЛИНАХ
Іменний покажчик . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 641
-
7
_____________________________________________________________
СЛАВЕТНЕ ІМ’Я, ЩО ЄДНАЄ УКРАЇНУ
Лесь Курбас належить до тих діячів української культури,
творчість яких єднає в нерозривну цілість два її крила – Захід і
Схід, Галичину і Велику Україну.
Він народився у Галичині. Тут робив перші кроки в театрі, тут
ввібрав у себе культуру цієї землі, самовіддано служив українському
театрові, співпра-цюючи, зокрема, з трупою товариства “Руської
Бесіди”. Цей театр не мав ні стаціонарного приміщення, ні належної
підтримки, вимушений був мандрува-ти від міста до міста, від
містечка до містечка і нести рідне слово до людей, прибитих і
пригнічених у рідному краї.
Глибоко осягнувши найкращі здобутки західноєвропейського
сценічного мистецтва, Курбас не зміг у Галичині на повну силу
проявити свій потужний акторський і режисерський талант. Його
завжди вабила до себе Велика Ук-раїна. Він прагнув туди, де творили
велети української сцени Марко Кропивни-цький, Микола Садовський,
Іван Карпенко-Карий, Петро Саксаганський, Марія Заньковецька. Вони
не раз приїздили з виставами до Галичини, несучи зі своїм
мистецтвом дух героїчної історії українського народу, велич його
культури, ши-рочінь його степів, могутній рев дніпровських порогів,
відгомін козацької воль-ності. Саме Лесь Курбас створив на
галицькій сцені образ гетьмана Дорошенка у виставі “Сонце руїни”,
котра подарувала Україні гімн надії “Ой у лузі червона калина…”, з
яким пішли у бій січові стрільці, виборюючи волю Галичині і Великій
Україні.
Лесь Курбас розумів потребу нового мистецтва, потребу розвитку
нових театральних форм. Він шукав однодумців – митців, які б
по-сучасному промо-вляли до свого глядача. І не дивно, що радо
відгукнувся на запрошення Миколи Садовського і попри надскладну
воєнну ситуацію 1916 року прибув у Київ, щоб саме там здійснювати
свої реформаторські ідеї.
На повну потужність його талант розгорнувся на Слобожанщині, що
завжди була чуйна до нових віянь і мала відвагу прийняти те, що не
завж-ди приймали інші. Досить згадати, що саме Харківський
університет був першим і єдиним у царській Росії, що не побоявся
всупереч волі Російської академії наук надати титул почесного
доктора російської словесності ве-ликому Іванові Франкові.
-
_____________________________________________________________8
Харків прийняв Леся Курбаса і дав змогу у створеному ним театрі
“Бе-резіль” реалізувати визначні творчі проекти.
Трагічно був обірваний тоталітарним режимом у 1933 році творчий
злет “Березоля” і його творця та керівника. Повернення із забуття
імені Леся Кур-баса відбувалося нелегко і складно. Нині,
відзначаючи 125-ліття видатного ак-тора, режисера, театрального
педагога, філософа театру, ми ще раз усвідом-люємо його неординарну
роль у розвитку українського і світового мистецтва.
Нехай видання книжки “Життя і творчість Леся Курбаса” стане
доказом спільного визнання його генія в Україні – від Галичини, де
народився і виріс, до Слобожанщини, де розквітнув його талант.
Голова Львівської обласної Голова Харківської обласноїдержавної
адміністрації державної адміністрації
Михайло КОСТЮК Михайло ДОБКІН
-
9
_____________________________________________________________
ЛЕСЬ КУРБАС ВИЗНАЧИВ ШЛЯХПередслово
Діла добрих оновляться,Діла злих загинуть.
(Т. Шевченко)
Шлях, який креслив Лесь Курбас для українського театру у 20–30-х
роках ХХ століття, виводив його з етнографічної заводі на широкі
неспокійні простори європейського і світового мистецтва. Щоб не
загубитись у цьому просторі, він створив нову акторську й
режисерську школу, пробудив у ній революційний дух творчого пошуку
для “тривання на високому” в обширах національної і євро-пейської
культури. Найвиразнішим прикладом такого творчого злету, який
потряс Україну, є поставлені ним Шевченкові “Гайдамаки”, сповнені
національним духом і духом Еллади.
Рік 2012 за збігом обставин є роком Леся Курбаса. 25 лютого
минуло 125 літ від дня його народження, а восени, 3 листопада,
минає 75 років від дня його трагічної загибелі. Кафедра
театрознавства та акторської майстерності Львівського
національного
університету імені Івана Франка вважала своїм науковим і
громадянським обов’язком відгукнутись на ці події. Виникла ідея
укласти книжку, присвяче-ну життю і творчості Майстра у рецепції
українських театрознавців. Тож треба було вибрати серед
опублікованих у багатьох часописах окремі наукові статті, розвідки,
документи, спогади театрознавців різних поколінь і різних наукових
шкіл. У процесі підготовки книжки додалися статті й матеріали, що
публікуються вперше. У такий спосіб, як нам здається, вдалося
всебічно відтворити життя і творчу боротьбу Леся Курбаса, таку
сонячну і водночас таку трагічну.
Його злети й падіння, конфлікти із самим собою і більшовицькою
владою, колишніми друзями й однодумцями утворили навколо нього
невидимий щіль-ний мур нерозуміння, класової жорстокості й
догматизму, і пробити цей мур, що оточував його з усіх боків, він
зумів лише в хвилину своєї трагічної смерті.
До праці над книжкою, якій ми дали назву “Життя і творчість Леся
Курбаса”, охоче долучилася науковці кафедри бібліотекознавства і
бібліографії, з якими ми плідно співпрацюємо ось уже понад 10
років.
На місце передмови поставлено статтю літературознавця й поета
Михай-ла Москаленка “Трагедія Леся Курбаса”. Вона одночасно
перекидає смисловий місток до першого розділу: “Лесь Курбас:
траєкторія долі”. Як ніхто інший, М. Москаленко зумів виявити і
пояснити ту взаємозалежність між політичними уподобаннями й
мистецькими пошуками великого Майстра, що на перших по-рах
гармонійно нуртували в його творчості. Трагедія Леся Курбаса
полягала в
-
____________________________________________________________ 1
0
тому, що він прогледів той момент, коли революційне служіння
високим ідеалам, за його ж термінологією, було “перетворено” за
допомогою галасливих пустих політичних гасел у всесоюзну непрохідну
пущу страшного Голодомору, судових процесів, розстрілів,
самогубств…
Книжка “Життя і творчість Леся Курбаса” складається з шести
розділів: Траєкторія долі; Європейський простір; Український
простір; Педагогіка “Березо-ля”; Документи і матеріали; Світлини
життя і творчості – і перед кожним з них стоїть ім’я: Лесь Курбас.
Деякі статті, матеріали і документи публікуються вперше.
“Життя і творчість Леся Курбаса” – віримо, посяде своє місце
поруч з виданнями: “Лесь Курбас. Спогади сучасників” (1969),
“Режисер Лесь Курбас” (1987), “Лесь Курбас. Березіль” (1988), “Лесь
Курбас. У театральній діяльності, в оцінках сучасників” (1989),
“Лесь Курбас: репетиція майбутнього” (1998), “Лесь Курбас.
Філософія театру” (2001).
“Життя і творчість Леся Курбаса” – сподіваємося, знайде свого
студента в українських вищих навчальних закладах, де є факультети і
кафедри театрознав-ства, акторського і режисерського мистецтва,
культурології, філософії мистецтва, стане настільною книгою для
розуміння й вивчення творчості великого Майстра.
“Життя і творчість Леся Курбаса” – подарувала радість пізнання,
незва-жаючи на копітку напружену роботу, тим, хто працював над
нею.
Від їхнього імені сердечно дякую науковцям Львова, Києва і
Харкова за те, що безкорисливо надали для публікації свої праці,
архівні матеріали й допомагали нам порадами.
Окремо хочемо подякувати:Ростиславу Пилипчукові – академікові
Національної академії мистецтв Ук-
раїни, професорові;Неллі Корнієнко – академікові Національної
академії мистецтв України,
докторові мистецтвознавства, директорові Національного центру
театрального мистецтва імені Леся Курбаса;
Наталії Єрмаковій – кандидатові мистецтвознавства, доцентові,
співробіт-никові Інституту проблем сучасного мистецтва Національної
академії мистецтв України;
Миколі Лабінському – співробітникові Інституту проблем сучасного
мис-тецтва Національної академії мистецтв України, багатолітньому
дослідникові творчості Леся Курбаса.
Рівно ж сердечно дякуємо за допомогу матеріалами
працівникам:Державного музею театрального, музичного та
кіно-мистецтва України; Українському музею у Нью-Йорку (США);
Центральному державному історичному архіву України у Львові;
Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.
Т. Риль-
ського НАН України;Відділу україніки Наукової бібліотеки НАН
України імені В. Стефаника.Висловлюємо окрему подяку за сприяння та
підтримку проекту п. І. Шурмі.
Богдан КОЗАК, лауреат Національної Премії ім. Т. Шевченка,
академік Національної Академії наук України, професор, народний
артист України
-
11
____________________________________________________________
ТРАГЕДІЯ ЛЕСЯ КУРБАСА1
На схилі свого життя, в 1965–1966 рр., Павло Тичина зробив
спробу напи-сати статтю-спогад про Леся Курбаса, з яким
познайомився взимку 1915 р. за лаштун ками Театру Миколи
Садовського: “Я знав Леся Курбаса, не раз зустрі-чався з ним,
розмовляв про різні, що нас обох цікавили, мистецькі та життєві
речі. Були у мене деякі записи спільних наших розмов, але все те
безслідно згинуло з навалою німе цьких фашистів”. Стаття Тичини
“Чорнобрович”, на превеликий жаль, лишилася незакінченою і має
характер окремих уривків, що їх, наскільки мені відомо, вже після
смерті поета систематизував Станіслав Тельнюк, уклавши в логічній і
часовій послі довності. Здається, досі лишилося непоміченим, що,
власне, цей начерк статті почи нається і закінчується віршо-ваними
рядками Тичини, присвяченими пам’яті Леся Курбаса2. Ці рядки мають
упорядковану систему римування, рими точні, малюнок строф при
ближчому ознайомленні виявляється чітким та виразним. Отже, наводжу
цей тичининсь-кий вірш повністю; припускаю, що його назва могла
збігатися з наве деною вище назвою статті-спогаду.
Із давнього життя десятиліть –ось і тепер, в ці дні(душа ж не
мовчить)так ясно чується в меніКурбаса любий, доброзичливий голос
–повний, як колос:долунює хода,завжди бадьора, владно-молода.Із
давнини часу, що вже назад не вертає, переді мною Леся Степановича
дорогий образ високо-чітко виступає, образ одного із творців
1 Друкується за: Москаленко М. Трагедія Леся Курбаса / Михайло
Москаленко // Фі-лософія театру / Лесь Курбас ; упоряд. Микола
Лабінський. – Київ : Основи, 2001. – С. 825–850. (Прим. ред.).
2 Тичина П. Чорнобрович / П. Тичина // Прапор. – 1970. – № 1. –
С. 77, 81.
-
____________________________________________________________ 1
2
нового українського театру, образ душевної людини. І весь час
немовби дивляться на мене очі, очі, в яких про оновлення драми
думок таїлися незміряні глибини...Із давнини десятиліть ось і
сьогодні чується мені чистий його любий голос, повний, як колос,
упевнена хода – владно-молода.Із давнини часу, що вже назад не
вертає, ясно переді мною дорогий його образ виступає,образ творця,
організатора й людини. А ще ж і очі, в яких таїлись творчих задумів
глибини...Він не належав до смуглявих, а проте ми звали його
Чорнобрович.Коли він свою новаторську путь починав – уже в розквіті
пісню співав наш тихий геній – Леонтович.
Процитований вірш, – або, можливо, шкіц, начерк вірша, –
інтонаційно нагадує поетичну тканину народних плачів-голосінь. Цей
текст хронологічно чи не останній у низці тичининських реквіємів,
таких як “Микола Леонтович говорить”, “Гнатові Михайличенку”,
“Пам’яті Оксани Петрусенко”, “Похо-рон друга”, “Пам’яті мого бра та
Євгена”, “Срібної ночі” (пам’яті академіка О. І. Білецького).
Свого часу Павло Тичина і Лесь Курбас були товаришами. Зокрема
О. Й. Дейч у своїх спогадах писав про це так: “їх об’єднувала одна
любов. Обидва починали в Теат рі Садовського, обидва гостро
відчували подих часу; обидва походили з сімей, бли зьких до стану
священиків. Завдяки цьому добре знали Біблію, трактуючи її в дусі
Сковороди”3.
Само собою зрозуміло, що і Павло Тичина, і Лесь Курбас були
новаторами, пер ший у поетичному, другий у театральному мистецтві.
Як митці, вони нале-
3 Дейч О. Людина, яка була театром / Олександр Дейч // Жовтень.
– 1982. – № 6. – С. 99.
-
жали двом революціям: першій – визвольній революції українського
народу, другій – більшо вицькій (якщо можна так назвати захоплення
Києва й переваж-ної частини україн ської території військами
червоної Росії, що були з чисто тактичних міркувань ледь
підфарбовані кольорами українського націонал-біль-шовизму; останнє
не заважало переможцям після захоплення влади знищувати в першу
чергу українську інтелігенцію – поки що не більшовицьку).
І Тичина, і Курбас як митці були народжені саме першою,
українською револю цією, а після її поразки були змушені коли
несвідомо, а коли й щиро за-темнювати справжні обставини власних
творчих народин, заперечувати очевид-ні факти зі своєї біографії, і
суспільної реальності 1917–1919 рр., вкладати свій мистецький дар у
називання білого чорним і навпаки. В цьому була їхня тра-гедія.
Обов’язок сьогодніш ніх дослідників – спробувати, нічого не
замовчуючи, об’єктивно розібратися в трагіч них обставинах нашої
культурної історії XX ст., неупереджено підійти до твор чості
майстрів, які були окрасою нашого вимуше-но нетривалого культурного
відрод ження, пов’язаного з національно-визволь-ною боротьбою
українців, і заповідалися стати великими митцями нашої доби. На
жаль, історія склалася так, як склалася, і не дала їм на це
шансу.
Сказане стосується, певна річ, не лише Курбаса, не лише Тичини,
а всієї культур ної епохи українського “розстріляного відродження”.
Але життєва і творча доля Ку рбаса якраз і перебуває в самісінькому
фокусі її проблематики.
* * *Курбас – новатор, видатний оновлювач українського
сценічного мис тецтва?
Безперечно. Борець проти застарілого “народницько-етно гра
фічного”, побуто-вого те атру, речник європеїзації нашого
театрального життя, революційний ре-форматор, який випередив своїх
сучасників у намаганні відповідно до вимог доби модернізувати
українську режисуру та сценічну практику, у залученні на нашу сцену
перекладно го репертуару? Без жодного сумніву.
Тут мені не обійтися без відповідного цитування, хай, може, й
занадто роз-логого. Втім, гадаю, воно тут необхідне.
“Революційний реформатор музики Ріхард Ваґнер умів дуже влучно
схаракте ризувати цю обопільну залежність соціального руху та
штуки: “Штука і соціальний рух, – каже він, – мають однакову мету,
та ні перша, ні другий не зможуть осягти її, коли не будуть іти до
неї спільно. Мета ця – красивий і мо-гутній чоловік. Хай же ре
волюція дає йому силу, а штука – красу...”
Українські драматурги (я не кажу про ремісників, варварів і
паразитів україн ської драматичної штуки) весь час плекали або
етнографізм, впадаючи на кожному кроці в шаржівку народних типів,
або, в ліпшому разі, малювали нам сіру, одноманіт ну, як небо
восени, прозу життя, вбійчу і притупляючу бу-денщину. Навіть револю
ційний вітер, що хуртовиною пронісся по нашій землі, не здвигнув їх
з тієї мертвої точки, на якій вони впродовж цілих десятиліть
13 _____________________ Ìèõàéëî Ìîñêàëåíêî. ÒÐÀÃÅÄ²ß ËÅÑß
ÊÓÐÁÀÑÀ
-
____________________________________________________________ 1
4
спочивали, не виніс їх з болотяних за тонів буденщини на широкі
простори роз-колисаного народного життя...
Об’єктивний процес у розвитку соціальних відносин на Вкраїні,
нові пот-реби со ціального життя мусять створити у нас і нову
соціальну драму. І ця драма малювати ме нам не мертві моменти
духовного становища, не деталі бу-денного життя, не розпач або
песимістичні резиґнації, не покірливість та нудні, остогидлі
стогнання знервованих людей, а радість життя, вічну боротьбу і
красу її, красу ненастанного руху, гармонізацію її і aus einem
Guss4 могутнього героя поступу людського – маси народні і,
звичайно, в першу чергу того, хто найбіль-ше бореться за цей
поступ, в чиїй боротьбі найбільше драматичних епізодів, бо все його
життя є одна цілковита драма, – світлих кольорів, чарів, і
найбільше елементів для натхнення письменницького – українського
робітника...
Застарілість п’єс українського репертуару відчувається вже
громадян ством нашим, і питання про оновлення його або навіть
цілковиту зміну його на новий починає – що далі – набирати все
ширшого інтересу... Власна творчість драма-тургів українських не
здобулась ще на те, щоб в артистичних малюнках подати нам змагання
наших на родних мас, героїчні моменти їх життя, артистичні про-би
розв’язання тих різноманіт них проблем, які являються тепер для них
про-блемами першорядної ваги і значення. Нехай тоді приходять із
своєю допомо-гою перекладчики і дадуть ці образи в змалю ванні
чужих письменників. Нехай тоді перекладні твори драматичні
скрашують убо гий репертуар українського театру і задовольняють
потребу нашої публіки в новій драмі.
...Найбільш відповідними для такої мети являються п’єси, де
моменти со-ціальної, політичної і національної боротьби пригнічених
класів громадянства стоять на пер шому плані. Лише тоді, коли такі
п’єси прибуватимуть до нашого театрального репер туару, можна
сподіватись, що це стане на користь нашому театру; вони допоможуть
реформувати його, створити нову живу течію в те-атральному
репертуарі, яка, злив шись згодом з рідним джерелом української
соціальної драми, заллє буйним потоком застарілий і в значній
частині наскрізь цвілий сьогочасний репертуар”.
Кому належать ці слова? Чи не Лесеві Курбасу? Ні, це уривки зі
статті Си-мона Васильовича Петлюри “Уваги про завдання українського
театру”, опублі-кованої як передмова до п’єси Є. Чирікова “Євреї” в
перекладі з російської Ле-оніда Пахаревського (Київ, 1907). Того
самого Петлюри, що його більшовицька пропаганда десятиліт тями
таврувала як найлютішого ворога трудового люду, Михайло Булгаков у
“Білій гвардії” висміював як “міф”, якого “більше не буде ніколи”;
того самого Петлюри, що його 25 травня 1926 р. застрелив на
паризь-кій вулиці агент ДПУ Самуїл Шварцбард, а ліва, “прогресивна”
громадськість західних демократій, вкупі з громадськіс тю правою,
“реакційною”, без жодних на те підстав оголосила запеклим
антисемітом і винуватцем єврейських погро-
4 З моноліту (нім.).
-
мів, тим самим виправдовуючи злочин підісланого вбивці. З цього
приводу не зайвим буде нагадати, що писав С. В. Петлюра про націо
нальну проблематику п’єси: “Страждання Нахмана з “Євреїв” Чирікова
викличуть глибокі спочуття у кожного, хто й не належить до тієї
нації, якій волею історичної долі судилось нести тяжкий хрест
утисків і насильств, бо всіх страдальців сучасного
капі-талістичного ладу золотою струною солідарності з’єднує одна
доля, одні надії й поривання”5.
Ідеї Леся Курбаса про оновлення українського театру, багато
разів вис-ловлені ним у 1910–1920-х рр. і втілювані ним у творчій
практиці, не раз пе-регукувалися з думками Петлюри – театрального
критика, автора низки теат-рознавчих і літера турознавчих статей.
Чи був ознайомлений з ними Курбас? Щодо цього немає жодного
сумніву. Так, наприклад, київське видання 1907 р. “Євреїв” Чирікова
(отже, й пе редмова Петлюри) було у Курбаса в руках, коли він
восени 1909 р. як режисер ста вив цю п’єсу на сцені львівського
аматорсько-го театру при товаристві “Сокіл” (сам Лесь Курбас грав
роль Нахмана, і гра його була вдалою: за свідченням очевидця, Хо ми
Водяного, “в кінці вистави єврейська частина публіки піднесла
Лесеві лавровий вінок”). Є й інші відо-мості про знайомство Курбаса
з театрознавчою есеїстикою Пет люри: досить порівняти, наприклад,
його виступ на врочистому відзначенні 40-річчя твор-чої діяльності
M. K. Заньковецької (15.12.1922 р.) з відомою статтею Петлюри 1907
р. “До ювілею M. K. Заньковецької”: перегук думок двох авторів
очевид-ний. Але справа, зрештою, не в ситуативній близькості
текстів і навіть не в прямих збігах. І Петлюра, і на вісім років
молодший від нього Курбас мали, по суті, єдину мету: всебіч не
оновлення і відродження України – відродження духовне, культурне,
політичне та економічне – після століть рабської неволі та
чужоземного імперського пануван ня. Інша річ, що з кінця 1910-х рр.
вони діяли в надто різних царинах: Петлюра – як чільний державний,
політичний і військо-вий керівник (навряд чи він часто мав змогу
згадувати свої театрознавчі статті 1907–1908 pp.), Курбас – як
видатний театральний діяч: театр, на думку Курба-са, як найвище з
мистецтв, був покликаний мо дернізувати й змінити на краще все
українське суспільство, вивести його з провін ційного колоніального
стану. В політичному сенсі їхні шляхи рішуче розійшлися після
військової поразки української визвольної боротьби. Петлюра
опинився в еміграції і продовжив там свою державно-політичну
діяльність. Курбас, навпаки, при йняв радянську владу і протягом
кільканадцяти років намагався творити новий український те-атр в
умовах більшовицького панування. На зміну дорадянському, на
ціонально-демократичному “Молодому театрові” прийшов з усіх
поглядів радян ський те-атр Леся Курбаса – у 1920 р. “Кийдрамте”, а
з весни 1922 р. – “Березіль”.
Петлюра загинув від кулі вбивці у 47-річному віці. Курбасові
йшов 47-й рік, коли він був заарештований; через неповні чотири
соловецькі роки,
5 Петлюра С. Статті / С. Петлюра. – Київ : Дніпро, 1993. – С.
53.
15 _____________________ Ìèõàéëî Ìîñêàëåíêî. ÒÐÀÃÅÄ²ß ËÅÑß
ÊÓÐÁÀÑÀ
-
____________________________________________________________ 1
6
3 листопада 1937 р., він був розстріляний в урочищі Сандормох,
за 16 км від Медвеж’єгорська (Карелія). Серед 1111 соловецьких
в’язнів, страчених там між 27 жовтня і 4 листопада 1937 р., –
Микола Зеров, Павло Филипович, Марко Во-роний, Валер’ян Поліщук,
Валер’ян Підмогильний, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, Михайло
Яловий, Олекса Слісаренко, Антін Крушельницький, Матвій Яворський,
Володимир Чехівський...
* * *Якщо не говорити про передісторію театральної праці Леся
Курбаса в ама-
торських драматичних гуртках Львова (1909–1910), у “Гуцульському
театрі” Гната Хоткевича (1912), на сцені львівського театру “Руська
бесіда” (1912–1914), театру “Тернопільські театральні вечори”
(1915–1916) і Театру Мико-ли Садовського (1916), початком створення
власне театру Леся Курбаса треба вважати організацію 16 травня 1916
р. в Києві театру-студії з числа студентів Музично-драматичної шко
ли імені М. Лисенка, визначення завдань і принци-пів майбутнього
“Молодого теат ру”. Повалення царизму в лютому 1917 р. і українська
національно-демократична революція, очолена Центральною Ра-дою, до
якої, зокрема, увійшли М. Грушевський, С. Петлюра, В. Винниченко,
С. Єфремов, створили умови для піднесення україн ської
культури.
12 березня 1917 р. Лесь Курбас виступив на перших вільних зборах
ук-раїнських театральних діячів Києва з пропозицією про скликання
всеукраїнської театральної наради. Курбаса було обрано секретарем
організаційного комітету та відповідальним секретарем редколегії
новоствореного часопису “Театральні вісті” (1 квітня цього ро ку
вийшов його перший номер). У часописі було надру-ковано низку
статей та пере кладів Курбаса 1917 р.6
Здається, найдокладніше цей період описав видатний режисер,
актор і театро знавець Василь Василько у своїх спогадах “Театру
віддане життя” (тут і далі цитую за машинописним примірником з
архіву М. Г. Лабінського, оскіль-ки в книжці, що ви йшла 1984 p.,
текст спогадів істотно скорочений): “24 квіт-ня при Центральній
Раді за снувався “Комітет національного театру”, головою якого було
обрано В. Винниченка. До складу його увійшли М. Грушевський, С. Чер
касенко, Л. Старицька-Черняхівська, О. Олесь, М. Вороний, Д.
Антоно-вич, І. Мар’яненко, Л. Курбас, В. Кричевський, М. Старицька.
Мета комітету – допомогти Центральній Раді утворити міністерство
культури, яке має організу-вати по всіх великих містах України
українські трупи, хори, музеї, майстерні, школи. Першим своїм
завданням комітет вважав організу вати “Національний театр” у
приміщенні Троїцького народного дому в Києві... 20 і 21 травня були
оголошені днями українського національного фонду. В ці дні скрізь
влаштову-вались мітинги, концерти, вистави, гроші від яких
надходили в розпоряд ження Центральної Ради на утворення
національного фонду. 20 травня в Оперовому
6 Переклади Л. Курбаса див. у виданні: Курбас Л. Березіль: із
творчої спадщини / Лесь Курбас ; [упоряд. та авт. прим. М. Г.
Лабінський]. – Київ : Дніпро, 1988. – С. 333–371.
-
театрі відбувся мітинг, а після нього – концерт за участю
багатьох видатних ак торів та хорів. У тому концерті була
поставлена жива картина “Прометей” у су проводі співу “Вічний
революціонер” Івана Франка. Я виконував роль Про-метея. 21 травня в
приміщенні Театру Миколи Садовського гурток театральної молоді, ке
рований Лесем Курбасом, показав на користь національного фонду
виставу “Базар” В. Винниченка... Це були перші публічні виступи
студії, яка, не маючи ще програмної вистави, не декларувала себе як
театр, а лише як “група молоді”. В майбутньому ця група прибере
назву “Молодий театр у Києві” (стор. 193–194 машинопису).
До сказаного В. Васильком варто додати, що до складу “Комітету
ук-раїнського національного театру” (така була його точна назва)
також входили М. Бурачек, О. Кошиць, Іван Стешенко7. Крім того,
студією молодих акторів були поставлені: 13 травня 1917 р. – “Зіля
Королевич” С. Васильченка, а 20 травня – серія живих картин
“Історичні ілюстрації”, однією з яких саме й був названий В.
Васильком “Прометей розкутий”. Прем’єра Винниченкового “Ба-зару”
відбулася трохи раніше від згаданої В. Васильком вистави 21 травня,
а саме 9 травня 1917 р. в Лук’янівському народному домі. Режисером
усіх трьох вистав студії був Лесь Курбас.
Свій перший сезон “Молодий театр” відкрив 24 вересня 1917 р. в
при-міщенні теат ру Берґоньє (нині – театр ім. Лесі Українки)
п’єсою В. Винни-ченка “Чорна Пантера і Білий Медвідь”; Лесь Курбас,
режисер вистави, також виступив у головній ролі худож ника Корнія.
Театр проіснував неповні два роки – з вересня 1917 р. до березня –
квітня 1919 p., коли він був націоналізо-ваний радянською владою.
Та й ці два роки якнайменше вдавалися до будь-якої мистецької, тим
більше театральної діяльності. 26 січня 1918 р. В. Василько записав
у своєму щоденнику: “З 15 по 26 січня (старого стилю) Київ пережив
надзвичайно жахливі часи. На Київ наступали більшовики. Справа
дійшла до обстрілу гарматами. Канонада тяглась 10 днів, жертв
налічувалось десятками сотень. Спочатку репетиції в “Молодому
театрі” провадились регулярно. Репе-тирували “Йолю” Жулавського в
режисурі Курбаса, “Розбійники” в режисурі А. Щепанського. Але коли
місто захопили більшовики, коли погасла електрика, репе тиції
припинились... Щоденні розстріли, терор навели страшенний страх між
насе ленням”8. “Робітнича газета” № 240 (за 16 березня 1918 р.)
повідомля-ла: “Молодий український театр після перерви знов
розпочинає свої вистави в колишньому театрі Берґоньє. З приходом до
Києва більшовицької влади театр змушений був перервати свої студії
на невідомий час. Зараз до “Молодого теат-ру” повертаються артисти,
кот рі яко вояки виступали з українським військом”. А газета
“Боротьба” № 19 (за 19 бе резня 1918 р.) писала: “Під час
більшовиць-
7 Див.: Лесь Курбас. Спогади сучасників / за ред. В. С.
Василька. – Київ : Мистецтво, 1969. – С. 330.
8 Цит. за: “Молодий театр”: Генеза. Завдання. Шляхи / [упоряд.,
авт. вступ. ст., прим. М. Г. Лабінський ; ред. Ю. П. Косенко]. –
Київ : Мистецтво, 1991. – С. 255.
17 _____________________ Ìèõàéëî Ìîñêàëåíêî. ÒÐÀÃÅÄ²ß ËÅÑß
ÊÓÐÁÀÑÀ
-
____________________________________________________________ 1
8
кої влади у Києві тяжко поранено в лице артистку “Молодого
театру” Антоніну Смереку (Баглій). Розстріляно
артиста-співробітника Олександра Глущенка, як українського
соціал-революціонера”.
Що ж навіть за таких вкрай несприятливих історичних обставин, в
умовах війни, змін влади, голоду, загальної дезорганізації
суспільного життя зумів по-казати гляда чам колектив “Молодого
театру” під проводом Леся Курбаса? По-даю хронологію
молодотеатрівських прем’єр (окремо зазначено, якщо прем’єра
відбувалася не в Києві).
“Чорна Пантера і Білий Медвідь” В. Винниченка. 24 вересня 1917
р. Ре-жисер Л. Курбас. Художник М. Бойчук.
“Молодість” М. Гальбе. 15 жовтня 1917 р. Перекладач і режисер Л.
Курбас.“Драматичні етюди” О. Олеся. 17 листопада 1917 р. Етюди
“Осінь”, “Та-
нець життя”, “При світлі ватри” поставив Л. Курбас; етюд “Тихого
вечора” – Г. Юра. Ху дожник А. Петрицький.
“Лікар Керженцев” (“Мисль”) Л. Андреєва. 8 грудня 1917 р.
Перекладач і режи сер Г. Юра. Художник А. Петрицький.
“Йоля” Є. Жулавського. 12 квітня 1918 р. Перекладач і режисер Л.
Курбас. Ху дожник М. Бойчук.
“У пущі” Лесі Українки. 19 серпня 1918 p., Одеса; 3 грудня 1918
p., Київ. Режисер Л. Курбас. Художник С. Гречаний.
“Горе брехунові” Ф. Ґрільпарцера. 21 серпня 1918 p., Одеса; 12
грудня 1918 p., Київ. Перекладач і режисер Л. Курбас. Художник А.
Петрицький.
“Доктор Штокман” (“Ворог народові”) Г. Ібсена. 24 серпня 1918
p., Оде-са. Пере клад М. Загірньої. Режисер С. Семдор.
“Едіп-цар” Софокла. 16 листопада 1918 р. Переклад Івана Франка.
Режи-сер Л. Курбас. Художник А. Петрицький.
“Кандіда” Б. Шоу. 19 листопада 1918 р. Перекладач і режисер Г.
Юра. Художник А. Петрицький.
“Затоплений дзвін” Ґ. Гауптмана. 31 грудня 1918 р. Переклад М.
Голубця. Режи сер Г. Юра. Художник А. Петрицький.
“Різдвяний вертеп”. 8 січня 1919 р. Режисер Л. Курбас. Художник
А. Петри-ць кий.
“Тартюф” Мольєра. Січень 1919 р. Переклад В. Самійленка. Режисер
В. Василь єв. Художник А. Петрицький.
“Гріх” В. Винниченка. 30 січня 1919 р. Режисер Г. Юра. Художник
С. Гре-чаний.
Поетичний вечір П. Тичини. (За книжкою “Соняшні кларнети”). 11
березня 1919 р. Режисер Л. Курбас.
Вечір пам’яті Т. Шевченка. (“Іван Гус”, “Великий льох” та ін.).
14 березня 1919 р. Режисер Л. Курбас. Художники А. Петрицький, С.
Гречаний.
Дитяча опера “Коза-дереза” М. Лисенка. 22.04.1919 р. Режисер Л.
Курбас. Худож ник А. Петрицький.
-
Навіть просте ознайомлення з репертуаром “Молодого театру” дає
уявлен-ня про співіснування в ньому різних сценічних стилів і
творів різних культурних епох євро пейського театру: антична
трагедія Долі Софокла (“Едіп-цар”) і Шекс-пір (підготовлена, але
так і не показана глядачам трагедія “Ромео і Джульєтта”),
символістський театр О. Олеся й імпресіонізм “Йолі” Є. Жулавського,
натураліс-тично забарвлений психо логізм “Чорної Пантери і Білого
Медведя” В. Винни-ченка і неоромантичні мотиви “У пущі” Лесі
Українки, близька до експресіоніз-му поетика Шевченкових “Великого
льоху” та “Івана Гуса” і по-креґівськи “знеосіблений” ляльковий
“Різдвяний вер теп”, глибоко закорінений, втім, у тра-диціях нашого
народного святочного дійства, української карнавальної культури в
цілому. Все це свідчить аж ніяк не про естетич ний еклектизм, а,
навпаки, про досить усвідомлене прагнення в межах порівняно ма лого
часового інтервалу “переграти” хоча б основні віхи і явища
європейської театральної історії. Звідси й небувалий вибух творчої
енергії молодого колективу, що ніби передчував свій близький
кінець, принаймні в цій своїй якості. Втім, як пе редчував? В
умовах постійної зміни влад і режимів у Києві, включно з “білим”
денікінським і “чер-воним” муравйовським терором, “Молодий театр” і
його працівники перебували в постійній “пограничній ситуації”, яка
більш ніж реально вимагала від актора не “читання”, а “повної
загибелі всерйоз” (Б. Пастернак).
Не слід забувати, що в рамках “Молодого театру” творчо працювали
як режисе ри також Г. Юра, С. Семдор і В. Васильєв – люди значною
мірою від-мінних від Курбасових мистецьких принципів, що не
перешкодило їм внести свою додаткову складову в колективну працю
“Молодого театру”, яку доречні-ше все-таки було б назвати ко
лективним подвигом. Назва одного з Курбасових текстів
молодотеатрівського періо ду (“На грані”) якнайкраще характеризує і
життєво-реальну, і творчу ситуацію театру. Якщо Ю. Бобошко слушно
наго-лошує, що Курбас у ролі Едіпа “приймав свій трагічний жереб,
не втрачаючи сили духу, бо робив це в ім’я народу своїх рідних
Фів”, і як режисер, при ць-ому вимагав від акторів синтезу, “злиття
воєдино музики слова, ритмізованої пластики і жесту”9, тим самим
стаючи на шлях театру умовно го, протистав-леного життєподібним
театральним формам, то й саме півторарічне діяльно-творче існування
“Молодого театру” можна розглядати під знаком всесиль ного і
нищівного історичного фатуму. Ю. Бобошко відзначив роль античного
хору, як довіреної особи, віддзеркалення думок і почуттів Едіпа, як
співрозмовни-ка, комента тора дії і дзеркала душі героя; цей засіб
режисер застосовував і у виставах наступ них років. Що ж, тут варто
нагадати слова Йосипа Бродського з його Нобелівської лекції про
відмінність між трагедією античною і трагедією XX століття: “В
сучасній трагедії гине не герой – гине хор”10. Можна уточнити:
гинуть і герой, і хор.
9 Бобошко Ю. М. Режисер Лесь Курбас / Ю. М. Бобошко. – Київ :
Мистецтво, 1987. – С. 43.
10 Бродский И. Форма времени : стихотворения, эссе, пьесы : в 2
т. / И. Бродский. – Минск : Эридан, 1992. – Т. 2. – С. 458.
19 _____________________ Ìèõàéëî Ìîñêàëåíêî. ÒÐÀÃÅÄ²ß ËÅÑß
ÊÓÐÁÀÑÀ
-
____________________________________________________________ 2
0
* * *Про “Молодий театр” написано чимало. Це – спогади,
щоденники, есе,
інтерв’ю та листи безпосередніх його творців (С. Бондарчук, В.
Василько, Г. Юра, П. Самійленко, І. Стешенко, С. Мануйлович, П.
Нятко, Л. Болобан, В. Чистякова та ін.), і статті сучасників (П.
Рулін, Д. Антонович, О. Дейч, Ю. Блохин, Ю. Смолич та ін.), і
розвідки трьох останніх десятиліть (Н. Кузякіна, Ю. Бобошко, М.
Лабінський, В. Гаккебуш, Н. Корнієнко, Н. Чечель та ін.). Од-нак
найдостовірнішим свідченням про це справді феноменальне явище в
історії нашого театру, безперечно, є все написане самим Курбасом у
1917–1919 рр. Приблизно півтора десятка його текстів цього періоду
дають досить широке уявлення і про політичні погляди, і про
характерні особливості мистецького са-мовираження Курбаса, і про
його творчі пошуки, і про впливи таких художніх напрямків, як
імпресіонізм, символізм, експресіонізм, футуризм тощо, і про
не-прості розв’язання проблем взаємодії режисера з актором,
“розумним Арлекі-ном”, і про очевидну неспівмірність Курбасових
пошуків самодостатньої теат-ральності, мистецької умовності з
намаганням частини колективу працювати у звичних формах
психологічного, реалістичного театру. Як приклад, наведу хоча б
лист Курбаса до групи товариства “Молодий театр”11, що, на жаль,
доховався лише в уривках. Лист датується лютим 1919 р.: “...Артист
мусить постійно роз-вивати свої средства, виховувати їх і
удосконалю вати, щоб наблизити той час, коли його індивідуальність
зможе вільно проявити себе без чужої помочі, коли він зуміє втілити
те, що почуває, наскільки можливо без реш ти, і поспорити з
ав-тором і з режисером, во ім’я своєї індивідуальності. І тоді
тільки спектакль може бути захоплюючим видовищем змагання
індивідуальностей, а не кар тиною без-вольної підлеглості режисера
авторові, актора режисерові... Але для того треба щось вміти, і
треба вміти щось бажати, себто розвинути талант.
І я вірив про себе. Одсунувши себе, як актора, на другий план
(хоч не зов сім зрікаючись), оддати себе цій великій справі. Не
задумуючись довго над своїм “досвідченням і підготовленістю”,
почати працювати над собою як над режисе-ром, спеціалі зувати себе
до певної міри і довести Незалежну студію, а з нею і весь “Молодий
те атр” до днів тріумфу і биткових зборів, котрі, я глибоко вірю,
мусять прийти. Я віддаю себе вашому розвиткові, як акторів, і
“Молодому те-атрові”, як театрові революційно му. Роблю це не так,
як отрицающий себе пла-чущий Лазар (не Шевченко), а з повним
захопленням віри в успіх задоволення себе і вас, і в обов’язок,
котрий я зараз обста винами примушений сповнити.
Принципи моєї роботи будуть такі:1. Скасування прем’єри: кожен
спектакль є прем’єра, після якого, чи ж на
слідую чій репетиції роблять поправки і поліпшення. Спектакль і
роль мусить жити для публіки і для актора, хоч би грано їх у
20-те.
11 Оригінал зберігається в архіві Інституту мистецтвознавства,
фольклористики та ет-нології ім. М. Т. Рильського НАН України, фонд
42, од. зб. 49. Перша публікація: Культура і життя. – 1986. – 7
груд. Ми друкуємо лист з певними текстологічними уточненнями.
-
2. Абсолютно ніяких компромісів з чим би то не було (реквізит,
декора-ція). Спектакль об’являється, коли вже все готово.
3. Обов’язкова Генеральна репетиція (а то 2 і 3) з реквізитом і
декораціями.4. Педагогічний бік в театрі мусить бути поставлено
якнайширше. Танці
чи плас тика мусять бути в театрі щодня. Фехтування хоч двічі на
тиждень. Сис-тематичні заняття за Волконським.
5. Кожен актор мусить по змозі постійно мати свіжу роботу.6.
Всяка акторська робота ведеться в інтимному, приятельському
поро-
зумінні з режисером. Цей останній мусить завжди бути
поінформований про бажання актора, могти давати йому ролі по схемі,
потрібній для його розвитку, бути в курсі творчого життя актора і
розвою його техніки і у всім йому допома-гати.
Щодо §1, то режисер мусить бути дзеркалом актора і в той спосіб
допо-магати розвиненню самокритики в ньому, пізнанню себе і творчих
своїх сил і засобів.
7. У виборі репертуару кермуюся не літературною вартістю, а
театраль-ною для наших часів.
...Але я вірю, що зможу винести цей великий тягар, який беру на
свої плечі, вірю тому, що знаю, що нам тільки бракує роботи; що як
робота буде дана, то ви одречетеся від міщанського проводження
життя у вічному і безперервному спочивкові, і всієї своєї роботи не
складете на режисера.
Я твердо переконаний, що коли нам не перешкодять нові
гарматно-полі-тичні об ставини, то ніяке правительство (з виїмком
хіба чорносотенного) не дасть нам заги нути.
До праці, захоплень, досягнень!Хай ніхто не кида театру в
скрутний час, бо це час найгірший.Жоден день хай не проходить без
того, щоб кожен з вас не зробив кроку
вперед.Хай це буде нашим гаслом.Цілую всіх у ваші збакирені
бунтарством голови.
Ваш і свій Лесь Курбас”.
Як бачимо, в цьому дивом уцілілому листі акцентуються передусім
за-вдання ак тора з погляду його фахового самовдосконалення,
окреслено рамки практичної підго товки спектаклю, названо критерії
вибору драматичного ре-пертуару, наголошено на бунтарському
характері творчої діяльності театру, на активізмі його працівників.
Інші Курбасові тексти молодотеатрівського періоду містять, зокрема,
розгорну тий виклад проблематики становлення нового теат-ру. Так, у
статті “Молодий театр (ґенеза, завдання, шляхи)” з’ясовано глибокі
причини виникнення новочасного за своєю суттю театрального
колективу, ви-світлено його “зворот прямо до Європи і прямо до
себе, без посередників і без авторитетних зразків”; необхідність
для модер ного українського театру рішу-
21 _____________________ Ìèõàéëî Ìîñêàëåíêî. ÒÐÀÃÅÄ²ß ËÅÑß
ÊÓÐÁÀÑÀ
-
____________________________________________________________ 2
2
че долати спадщину антиукраїнського режиму, а до цієї спадщини,
за словами Курбаса, належать “недодумана думка, недотягнений жест,
недонесений тон”, атмосфера епігонства і дилетантства, в якій
“жменька само стійних таланови-тих одиниць ламає своє життя,
поневолі теряє індивідуальність, і, зживаючись з традиціями,
старіється для всякого нового почину”. Курбас тут особ ливо
на-голошує на тому, що “революція відкрила нові перспективи і нові
обов’язки” (статтю датовано 23 вересня 1917, отже, жовтневого
перевороту ще не існувало в природі): “Ми не могли спокійно
займатися деталями напівготового вже “Царя Едіпа”, коли на вулиці
гриміло “Ще не вмерла”. І в цій же статті постулюється фундамен
тальний принцип творчої діяльності “Молодого театру”: “Мистецтво
твориться не для сторонньої мети, а мета в ньому, в причинах його
постання”. Пізніше, за часів, що на стали після “Молодого театру”,
театру вільних, тобто щойно визволених людей, все було зовсім
інакше.
Есеїстика Курбаса дає уявлення про розмаїття мистецьких впливів
на його худож ню свідомість. Так, зокрема, у статті “Нова німецька
драма” аналізуєть-ся доробок ні мецьких
драматургів-експресіоністів, хоч знайомство з їхньою творчістю зі
зрозумі лих причин відбувалося, сказати б, заочно – з літературних
джерел, а не з театральної практики (Ю. Бобошко). Проте й ці, по
суті, скупі відомості так чи інак ше позначилися на Курбасовій
режисерській практиці і молодотеатрівського пері оду, і пізнішого
часу.
Особливе значення для розуміння творчих засад Курбаса періоду
“Молодо-го теат ру” мав “Театральний лист”, адресований уявній
приятельці пані Ліллі. В ньому ви кладено міркування режисера про
тогочасний стан театру, а також про перспективи його розвитку: це –
своєрідна мініантологія думок тридця-тирічного Курбаса, думок
найчастіше дискусійних, інколи – парадоксальних, але завжди
сміливих і вільних, ще не скутих жодною догмою чи ідеологемою.
Курбас відзначає загальне неблагополуччя в “театральному царстві”,
посила-ючись при цьому на Елеонору Дузе, Ґ. Фукса, Ґ. Креґа,
Ансельма Фейєрбаха, Ю. Айхенвальда, М. Євреїнова. Загрозу театрові
сучасного світовідчування, на думку Курбаса, становить реалізм:
“Реалізм, навіть не доведений до кінця, ця найбільша протимистецька
поява наших днів, всевладно за панував у теат-рі і паралізує всякий
його творчий відрух... Не доведений до кінця реа лізм, позбавлений
всякої форми, жесту і слова, крайньо безстильний, всуміш із
реш-тками сценічних традицій давно забутих епох, плачливий
патетизм, як пафос, фальшиво невідчутний, всуміш із справжніми
фотографованими життьовими фор мами – оце ті шаблони, в яких
каменіє сучасне мистецтво...” Певна річ, під реалізмом Курбас
розуміє сценічно-побутову імітацію життєвої реальності, те-атральну
рутину й стійкі шаблони. Разом з тим у центрі уваги режисера –
наго-лошення специфіки театру, утвердження рівноправності і
самоцінності театру в колі інших мистецтв, – так, на його думку,
література не повинна диктувати театрові свої закони. Нові поко
ління, що відзначатимуться сильною волею й індивідуальністю,
мусять, вважав Кур бас, забезпечити потужне відродження
-
театрального мистецтва; цей новий, омріяний Курбасом актор не
шукатиме людських типів для зовнішньої імітації: “Він піде шу кати
себе”. Можливо, найістотніше в “Театральному листі” – це бажання
Курбаса побачити в майбут-ньому новітні форми театру, які
вимагатимуть нового репертуару, коли п’єси чи лібрето писатимуться
людьми театру, тими, хто сприймає і мислить світ крізь призму
театральних засобів: “Не п’єсу писати будуть, а заповнюватимуть
пус-тий простір сцени тим, що можна виявити тільки засобами сцени”.
Певна річ, ста новлять значний інтерес і всі інші Курбасові тексти
1917–1919 рр., причому не всі вони привертали до себе увагу
театрознавців і істориків театру. В цілому, ґрунтовне дослідження
всього написаного та сказаного Курбасом – протягом усього його
життя – віриться, справа близького майбутнього.
Наприкінці наведеного вище листа до групи товариства “Молодий
театр” читаємо по-своєму знаменну фразу Курбаса про те, що
перешкодити праці те-атру можуть “нові гарматно-політичні
обставини”. Саме та�
