СЛОВО ДО ЧИТАЧА 1

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІУ СВІТОВІЙ НАУЦІ

СТИСЛИЙ ДОВІДНИК

Ю. БездробнийВ. Козирський

В. Шендеровський

2 СЛОВО ДО ЧИТАЧА

СЛОВО ДО ЧИТАЧА 3

Ю. БездробнийВ. Козирський

В. Шендеровський

Київ2012

ВИДАТНІУКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІУ СВІТОВІЙ НАУЦІ

СТИСЛИЙ ДОВІДНИК

Національна академія наук УкраїниНаціональний центр «Мала академія наук України»

4 СЛОВО ДО ЧИТАЧА

Бездробний Ю., Козирський В., Шендеровський В. Видатніукраїнські вчені у світовій науці : Стислий довідник. –К. : ТОВ "Праймдрук", 2012. – 107 с.

Б39

ISBN 978-966-2735-06-2

Б

У довіднику вміщено 66 нарисів про українських учених природни-чої та гуманітарної науки. Подано основні відомості про життя вчених,їхню наукову та освітянську діяльність. Найширші відомості подано протих, чиї імена замовчували за радянських часів і яких було знищено самеза їхній патріотизм. Не обійдено увагою й тих, хто плідно працював позаУкраїною.

Видання розраховане на учнів, студентів та широкий загал читачів.

СЛОВО ДО ЧИТАЧА 5

СЛОВО ДО ЧИТАЧА

Земля Українська є батьківщина багатьох визначних ученихі культурних діячів, що зробили неоціненний внесок до розвоюсвітової науки й культури. Та багатосотрічна бездержавність,століття гноблення й плюндрування зайдами й штучна селек-ція призвели до парадоксу – сучасні українці, й поміж них осо-би освічені й відзначені поважними реґаліями, практично незнають ані видатних діячів української науки й культури, аніїхнього внеску до світової культурної скарбниці.

Чужі народи воліли мати у своєму національному пантеонізнаменитих українців, заперечуючи при цьому їхній українськийродовід. Ми далеко не останні в освіченій Європі. Деякі наро-ди взагалі б дякували Богові за те, що вони іще живі, поруч зтакими сусідами. Не дарма ж російський народ стільки сторічвідмовляв собі в усьому, покладав усі сили, щоб позбавити наснезалежності, держави, волі...

Майже двох декад поновленої Української держави, мабуть,ще замало, аби зрозуміти, чи справдилися сподівання борців засамостійну Україну, чи маємо ми, нарешті, в своїй хаті своюправду, і силу, і волю...

Слава Господеві, Держава має номінальну самостійнуатрибутику: певну територію, хоча й далекі від етнічних кордо-ни, національні герб і прапор, обрізаний варіант національногогімну, що його частина можновладців навіть виконує вголос.Україну визнає світова спільнота.

Той прикрий історичний факт, що майже двадцять років но-мінальної незалежности обернулися на животіння народу нанашій не своїй землі з нашою не своєю владою, багато що по-яснює, проте власне ситуації не виправдовує. Якщо вже народвиборов ту віками вимріяну незалежність, то й порядкувати мавби по-своєму...

В останні роки стараннями окремих дослідників і подвижни-ків поступово почали зникати білі плями в нашій культурі і на-

6 СЛОВО ДО ЧИТАЧА

уці. Повертаються незаслужено забуті й штучно вилучені іменавчених і творців української культури. Але вже так повелося, щопро українських письменників, діячів культури ми знаємо наба-гато більше, ніж про вчених-природодослідників і винахідників.

За деякими підрахунками більше кількох сотень українцівнаприкінці ХІХ та у першій половині ХХ століття працювализа кордоном і користувалися неабияким авторитетом у науко-вому світі. Серед них було чимало таких, чиїми відкриттямигордиться весь світ...

Чимало українських вчених, зокрема природодослідників,було безпідставно репресовано в лихі роки сталінських без-законь...

Пропонований увазі небайдужого зацікавленого читача до-відник подає стислі відомості про 66-х українських вчених, щозробили вагомий внесок до світової науки. Українських вчених-патріотів, багатьох з яких було суворо заборонено навіть згадува-ти. Найширші відомості подано про тих, чиї імена замовчуваноза радянських часів і яких було знищено за їхній патріотизм.Не обійдено увагою й тих, хто плідно працював поза Україною.

Наш святий обов’язок знати свою історію, знати своїхсвіточів науки і культури. Інакше наше самоусвідомлення якнації буде неможливим, без чого буде неможливою її самоорга-нізація. Слід пам’ятати нам нині і таке: сьогодні Україна праг-не ввійти у світове співтовариство, і тому слід якомога ефек-тивніше демонструвати не лише самобутню культуру (пісню,танок), але й досягнення в різноманітних галузях науки і техні-ки, фундаментальних дослідженнях, розповідати світові просвіточів української науки в царині природознавства, котрі спри-чинилися до вагомих здобутків земної цивілізації. «Треба, щобпро Україну стало відомо в світі якнайбільше і якнайшвидше», –сказав після відвідин Києва свого часу колишній держсекретарСША Генрі Кіссінджер. Не можна нічого заперечити, але і намсамим найперше треба знати про своє історичне минуле...

Докладніші відомості про більшість уміщених тут постатейзацікавлений читач може дістати з тритомовика Василя Шен-деровського «Нехай не гасне світ науки».

Автори будуть вдячні читачам за відгуки та зауваження, до-повнення й уточнення до поданих у досліднику матеріалів.

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 7

Балінський Борис Іванович (1905–1997),м. Київ

Видатний ембріолог, ентомо-лог і електронний мікроскопіст.Йому присвятив меморіальну до-повідь на XV Світовім конґресі зелектронної мікроскопії один із їїзасновників, лауреат Нобелівсь-кої премії проф. Кембриджськогоуніверситету Аарон Клуґ. Наро-дився в сім’ї викладачів. Батьковикладав історію, мати – біоло-гію. Вони прищеплювали двомсвоїм дітям любов до поезії,

історії, музики – зокрема до українських народних пісень.Канікули діти перебували в діда по мамі, що мешкав у с. Се-веринці на Київщині, священика, якого після приходу ра-дянської влади замордували енкаведисти. Дід подарував Борікнигу про колекціонування метеликів. Це, а також вплив ма-тері, визначило його майбутню професію. 1923 р. вступає доКиївського університету, де студіює зоологію під керівницт-вом відомого проф. І. І. Шмальгаузена. 1925 р. публікує своюпершу наукову статтю, а 1932 р. виходить його першамонографія українською «Про розвиток ембріона з яйця».Наступного року він професор ембріології в університеті йзаступник директора Інституту зоології ВУАН, свого вчителяакад. І. І. Шмальгаузена. 1928 р. одружується з КатериноюСингаївською, народжується син (1934). На Україну сунехмара репресій. Дружину засуджують на 18 міс. таборів за«антисовєтську діяльність», й це – матір 2-річної дитини.Самого звільняють з праці. Згодом йому вдалося влаштува-тися до новоствореного (1921) у Києві Медичного інституту.З початком війни інститут евакуюють до Харкова, куди пере-їхав і він разом з дружиною, звільненою в березні 1939 р.

8 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

1943 р. через пережите в таборах помирає дружина. За пев-ний час з матір’ю й 9-річним сином переїздить до Познані,де працює в Інституті рибництва. До кінця війни довелосядекілька разів змінювати місце замешкання. Врешті-рештдістав посаду професора гістології в Міжнароднім вільнімуніверситеті, заснованим УНРРА (міжнародна організація со-юзницьких держав, створена у Вашинґтоні для допомоги по-страждалим у війні, діяла 1943–1947) в Мюнхені. 1949 р. йогозапрошено на посаду викладача кафедри зоології Йоганнес-бурзького університету в Південно-Африканській Республіці.Тут він за 5 років очолює кафедру зоології. 1956 р. їде в науко-ве відрядження до Йєльського університету в США, де знайо-миться з провідними вченими в галузі біології й починаєспівпрацю з ними. Зокрема з лауреатами Нобелівської преміїД. Е. Паладе й Р. Р. Портером. Завдяки їм почав упроваджува-ти електронно-мікроскопічні методи в ембріології. Його пра-ця про розвиток земноводних (1984) стала найцитованішою вцій галузі в світі. Його підручник «Вступ до ембріології» (1960)видавано 7 разів англійською, двічі – італійською та японською,а також іспанською. Написав понад 130 наукових праць,з них – 22 українською. З 1966 р. президент Електронно-мікро-скопічного й Ентомологічного товариств Південної Африки.Передбачав велику роль молекулярної біології в з’ясуванні клю-чових механізмів ембріоґенези людини й тварин. Відкрив іописав кілька видів комах, останні роки присвятив генетич-ним дослідженням метеликів.

Бец Володимир Олексійович (1834–1894), с. Татарівщина, Чернігівщина

Засновник учення про цитоархітектоніку головного мозку.Доктор мед. наук (1864), неодмінний член Імператорськоготовариства любителів природознавства Росії, чл.-кор. Паризь-кого товариства антропологів, уповноважений член Ляйп-цизького етнографічного музею. Вчився в Ніжинськійгімназії, у 2-й Київській, після закінчення якої (1853) всту-пає на медичний факультет Київського університету. Його за-

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 9

хоплює анатомія, й він багато пра-цює в анатомічнім театрі універ-ситету. Відвідує лекції на іншихфакультетах – вивчає математику,латинську й грецьку мови. На часзакінчення університету з відзна-кою (1860) опублікував дві науковіпраці – «Про помилки хімічногодіагнозу» й «Декілька слів про ти-фозний процес і лікування тифуалкоголем». По закінченні універ-ситету його залишають на кафедріанатомії на посаді помічника прозектора – лікаря-патолого-анатома. 1861 р. виїздить до лабораторій Брюке й Людвіґа уВідні, Бунзена в Гайдельберґу, слухає лекції Коллікера уВюрцбурґу. По завершенні відрядження захищає докторськудисертацію й починає дослідження анатомії центральної не-рвової системи. Його обирають прозектором кафедри анато-мії медичного факультету, 1868 р. – екстраординарнимпрофесором цієї кафедри. Розроблений ним метод отриман-ня зліпків кори мозку дав змогу отримати докладну топогра-фію її звивин. Він також сконструював апарат для отриманнязрізів мозку різної товщини. Його препарати викликали захоп-лення вчених. Частина з них, зокрема гіпсові зліпки мозку,зберігається в анатомічному музеї Національного медичногоуніверситету в Києві. Результати досліджень будови півкульголовного мозку відображено в низці його робіт, серед якихосновна «Анатомія поверхні мозку» (1883). Досліджуючи то-тальні серійні зрізи мозку, він відкрив у шарі передньої цен-тральної звивини кори мозку великі пірамідні клітини (1884),що здобуло йому світову славу. Результати його дослідженьутворення кісток подано в монографії «Морфологія остеоґе-нези» (1887). Він створив унікальну колекцію антропологіч-них препаратів, рівної якій немає в світі. Їй присвячено працю«Анатомічний театр університету Святого Володимира, 1840–1884 роки» (1884).

10 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Богомолець Олександер Олександрович (1881–1946), м. Київ

Видатний патофізіолог. Закін-чив Новоросійський (Одеський)університет (1908). Доктор мед.наук (1909, С.-Петербурґ). Ака-демік ВУАН (1929), АН БРСР(1939), АН (1932) і АМН (1944)СРСР, Президент АН України(1930–1946). Зав. кафедри пато-фізіології 2-го Московського мед-інституту (1925–1928). ДиректорІнституту гематології й перели-вання крові (Москва, 1928–1931).

Працював у галузях фізіології й патології веґетативної нерво-вої системи, кровообігу, імунології, ендокринології й обмінуречовин. Розробив учення про роль сполучної тканини в іму-нітеті, про реактивність, про конституції й діатези, теоріюдовголіття. Зі своїми учнями довів дію антитоксичної циторе-тикулярної сироватки (АЦС) на сполучну тканину супротирозвитку хвороб. АЦС широко застосовували під час війнияк прискорювач загоєння ран. Створив 1931 р. Інститутекспериментальної біології і патології та Інститут клінічноїфізіології й керував ними до 1946 р. Їх об’єднали 1953 р. (нині –Інститут фізіології НАНУ його імени). З його ініціативи булостворено Інститут онкології, Інститут ендокринології й обмі-ну речовин АН України й Інститут геронтології АМН СРСР(на базі створеного ним 1941 р. диспансеру боротьби з перед-часним старінням).

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 11

Боргардт Олександер Олександрович (1919–2002),ст. Синельникове, Дніпропетровщина

Видатний вчений. Фізик,есеїст, графік, перекладач, куль-туролог. Доктор фіз.-мат. наук(1967). Державний стипендіат Ук-раїни (2001). Народився в родинідоктора сільськогосподарськихнаук проф., акад. ВАСГНІЛ О. І.Боргардта. Його дід, швейцарецьЙоган Боргардт, брав участь увизвольній війні північнокавказь-ких народів з Росією на боці Ша-міля, попав у полон й лишився вімперії. О. О. Боргардт закінчив

фіз.-мат. факультет Дніпропетровського університету (1945).Працював у Донецькім фізико-технічнім інституті АН Ук-раїни й на кафедрі теоретичної фізики фізфаку Донецькогонаціонального університету. Займався теоріями розчинів елек-тролітів, ґравітації, елементарих частинок, квантовою теорієюполя, електрокінетичними явищами, космічними променями.Від 1970 р. завідував створеною ним кафедрою біофізикифізфаку ДНУ. Тема його докторської дисертації – «Алгебричніметоди в теорії частинок цілого спіна». Професором обра-ний 1966 р. Крім безпосереднього фаху – теоретичної фізи-ки – активно цікавився літературою й історією, вільно во-лодів кількома європейськими мовами. Особливо плідно пра-цював у галузі есеїстики й культурології. Його книги – «БичБожий» (1993), «Російська зона» (1996), «Дві культури»(1999), «Аналітична історія України» у трьох частинах (2001)викликали помітний резонанс і жваве читацьке зацікавлен-ня. Залишилося чимало невиданих праць: переклади з Ф. Гар-сія Лорки, гостроактуальне дослідження «Мовне питання вУкраїні (трохи правди проти моря брехні)», численні статті йрозвідки. У своїх історичних творах писав про широко відомі

12 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

в Європі, але невідомі в СРСР і Російській імперії історичніфакти. Зокрема, що Київ 345–912 рр. був столицею Гунсько-го каганату. За п’ятого кагана Аттіли (434–453), що народив-ся в Києві, каганат простягався від Уралу до Альп і становивзагрозу існуванню Римської імперії. Ольгів каган (Олег) бувостанній каган, який передав владу Інґвару (Ігорю) як вели-кому князю, після чого Київ став столицею не каганату, аВеликого князівства. Християнство (аріянство) було великоюмірою поширено в Україні раніше, ніж у Римській імперії, аВолодимир Великий перехрестив Русь на канонічне візан-тійське християнство й зробив його державною реліґією.

Вернадський Володимир Іванович (1863–1945), м. С.-Петербурґ

Видатний різнобічний учений.Засновник багатьох наукових на-прямів і установ. Лауреат Сталін-ської премії (1943). Закінчивфізмат С.-Петербурзького універ-ситету (1885). Акад. С.-Петер-бурзької (1912), Української(співзасновник і Президент 1918–1921), СРСР (1924), Чехословаць-кої (1926) та Паризької (1928) ака-демій наук. Проф. Московськогоуніверситету (1898–1911), дирек-

тор геолого-мінералогічного музею С.-Петербурзької АН(1914). Голова й організатор Комісій з вивчення природнихпродуктивних сил Росії (1915), з якої виросла низка інсти-тутів, і з виучування продуктивних сил України (1919) у складіУАН. Директор Державного Радієвого інституту (1922–1939).Засновник і керівник Біогеохімічної лабораторії (1929–1945)(тепер Інститут геохімії й аналітичної хімії його імени). Одинз організаторів Комісії з вивчення вічної мерзлоти (нині Інсти-тут). Глибоке вивчення фізичних і біологічних процесів при-

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 13

вело вченого до розробки нових напрямів науки (геохімія,біогеохімія, радіоекологія, генетична мінералогія й ін.) і далозмогу сформувати поняття про біосферу (геологічні процесиза участю організмів). А дослідження з філософії й науко-знавства дозволили створити теорію еволюції природного се-редовища й суспільства – теорію ноосфери (оболонки Землі,перебудованої колективним розумом людства). Ці праці ста-ли одними з головних підвалин науки про довкілля. Йогоучні – академіки А. Є. Ферсман, В. Г. Хлопін, О. П. Виногра-дов та ін. – заснували нові наукові напрями, керували вели-кими дослідницькими колективами.

Верхратський Іван Григорович (1846–1919), с. Більче-Золоте, Тернопілля

Видатний український мово-знавець, лексикограф, словникар,природознавець-ентомолог. Наро-дився в сім’ї священика. Післясмерти батька, коли Іванкові було2 роки, мати з 4-ма дітьми пере-їздить до Львова, де він закінчуєпочаткову школу й Львівську по-чаткову гімназію, захоплюєтьсяприродознавством: збирає колекціїкомах, робить гербарії. Передчас-на смерть матері ускладнила й без

того нелегке життя юнака. І він все-таки після закінченнягімназії вступає на філософський факультет Львівського уні-верситету, де вивчає природознавство, мовознавство й етно-графію, починає серйозні наукові студії. І вже 1864 р. вихо-дить друком перша частина однієї з його найвідоміших праць«Початки до уложення номенклатури й термінології приро-дописної, народної». Це був перший крок у творенні україн-ської наукової мови й термінології в галузі природознавства.В цій книжці вміщено кілька тисяч народних назв рослин,

14 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

звірів, птахів, комах, створено наукову номенклатуру безхре-бетних тварин. Хоча він був здібний студент, дістати стипен-дію для продовження навчання за кордоном йому не вдалося,й він дістає посаду вчителя Дрогобицької реальної гімназії,де викладає українську мову й природознавство. Вже тоді вінздобув славу доброго педагога, вченого й громадського діяча.Він навчав І. Я. Франка, який писав, що цей вчитель сприяввиробленню в нього літературного смаку. 1871 р. переходитьдо Львова вчителем реальної школи, потім – гімназії ім. Фран-ца-Йосифа – найстарішої української гімназії на українськихземлях. Крім педагогічної діяльности займається науковою йперекладацькою працею. Літні канікули – в наукових подо-рожах (Відень, Будапешт, Париж, Венеція). 1878 р. провадивмовні дослідження на Київщині, Житомирщині, Одещині,Херсонщині. Все це спрямовувалося на поліпшення стано-вища української мови в науці й освіті. Багато уваги приділявсловникарській діяльності. Публікує обсягову працю «Новізнадоби номенклатури і термінології природописної, народ-ної» (1908) й Тлумачний словник з мінералогічної терміно-логії (1909). Багато уваги приділяв складанню українськихпідручників і перекладу українською чужомовних. Напра-цювання І. Верхратського було використано комісіями приІнституті української наукової мови УАН 1920 р. Цей інсти-тут успішно працював у 1923–1928 рр. і видав низку термі-нологічних словників, та був зліквідований як «націоналістич-но-шкідливий». 8 його працівників було заарештовано, а йогодоробок знехтувано.

Вовк Федір Кіндратович (1847–1918),с. Крячківці, Полтавщина

Видатний археолог, етнограф, антрополог. Автор близько500 наукових праць. Зробив посутній внесок у дослідженняукраїнського етносу. 1865 р. вступив до Одеського (Новоро-сійського) університету, згодом перевівся до Київського наприродниче відділення фізичного факультету. Ще студентом

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 15

займається науковою працею йполітичною діяльністю – один іззасновників і активний діячПівденно-Західного відділу Ро-сійського географічного товари-ства й член Старої громади,співпрацює з В. Б. Антоновичем,М. П. Драгомановим, М. І. Зібе-ром, П. П. Чубинським та ін. Береучасть в археологічних розкопкахна Київщині й Волині, друкуєнизку наукових праць з етно-графії. Переслідування за діяльність щодо захисту національ-них прав українців змушують 1879 р. виїхати за кордон. Тамвін продовжує громадську діяльність. Зокрема, в женевській«Громаді» друкує статтю про роздуми Т. Г. Шевченка над гро-мадським життям. 1887 р. осідає в Парижі. Займається в Ан-тропологічній школі Сорбонни. Публікує результати власнихдосліджень, серед яких найзначнішою працею є «Шлюбнийритуал і обряди в Україні» (1896). Його докторську дисерта-цію «Скелетні видозміни стопи в приматів і в людських рас»(1900) відзначено премією Ґодара від Російської АН, вели-кою золотою медаллю Брока від Паризького антропологіч-ного товариства і вченим ступенем доктора природничих науку Сорбонні 1905 р. У 1901–1905 рр. викладав слов’янську йпорівняльну етнографію, антропологію й археологію вРосійській Вищій школі суспільних наук у Парижі. У 1904–1906 рр. організовує й здійснює етнографічні експедиції в Га-личині, Буковині, Угорщині. Від 1905 р. доцент антропологіїПетербурзького університету. Росія не визнавала вчені ступе-ні, здобуті за кордоном. І лише 1917 р. йому присвоєно ступіньдоктора наук у Росії за роботу «Антропологічні й етнографічніособливості українського народу». У жовтні 1918 р. запро-шений на посаду зав. кафедри географії й етнографії Київ-ського університету. Обійняти посаду завадила смерть.

16 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Вороний Георгій (Юрій) Феодосійович (1868–1908), с. Журавка, Полтавщина

Видатний математик світово-го рівня. Маґістер (1894), докторнаук (1897), чл.-кор. РосійськоїАН (1907). Великими здібностя-ми до математики вирізнявся вжев Бердянській і Прилуцькій гім-назіях (закінчив 1885). Зокрема,розв’язав задачу проф. Єрмаковарозкладу многочлена на множни-ки, ґрунтовану на властивостяхкоренів квадратного рівняння йопубліковану в «Журналі елемен-тарної математики». Розв’язок цієї задачі було опублікованов цім же журналі (перша публікація вченого). По закінченнігімназії вступає на математичне відділення С.-Петербурзь-кого університету. 1894 р. – професор Варшавського універ-ситету на кафедрі чистої математики. Обидві його дисертаціївідзначено премією ім. акад. Віктора Буняковського. Г. В. Во-роний узагальнив на кубічну ділянку алгоритм неперервнихдробів. Це узагальнення марно шукали найвидатніші мате-матики з часів Ейлера протягом ХІХ ст. 1904 р. виступає здоповідями на Міжнароднім конґресі математиків у Гайдель-берґу, читає курси аналітичної й нарисної геометрії, теоріїймовірностей, теорії чисел. Його роботи через 70 років далипоштовх розвиткові комп’ютерної геометрії. За революції1905–1907 рр. Варшавський університет переводять до Ново-черкаська, де створюють Донський політехнічний інститут.Здоров’я вченого різко погіршується. Лікарі забороняють пра-цювати. Він вертається до Журавки, та хвороба загостриласяй призвела до мученицької смерти.

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 17

Гамалія Микола Федорович (1859–1949),м. Одеса

Видатний мікробіолог і епіде-міолог. Закінчив Новоросійський(нині Одеський) університет(1880) і Військову медичну ака-демію в С.-Петербурзі (1883).Доктор мед. наук (1892). Почес-ний член АН СРСР (1940), акад.АМН СРСР (1945). Був відрядже-ний лікарями Одеси на конкурс-ній основі до Парижа в лаборато-рію Луї Пастера, де вивчав сказ(1885). По поверненні до Одесиза сприяння Л. Пастера заснував другу в світі бактеріологіч-ну станцію, де провадили перші в Росії щеплення людей (1500осіб) проти сказу. 1887 р. виступає на спецкомісії в Англії назахист методики Л. Пастера від реакційних науковців. Завдякийому через 5 років цілком підтверджено надійність методи-ки Л. Пастера. 1899–1908 рр. – директор заснованого ним Бак-теріологічного інституту в Одесі. 1912–1928 рр. – директорПетербурзького (Петроградського) віспощепного інституту,автор методики противіспової вакцинації, згодом упрова-дженої в цілім СРСР. 1930–1938 рр. – науковий керівник Цен-трального інституту епідеміології й мікробіології. Від 1938 р.проф. кафедри мікробіології 2-го Московського медінститу-ту. Від 1939 р. – завідувач лабораторії Інституту епідеміологіїй мікробіології АМН СРСР. Встановив існування холерногопташиного вібріону (1898), обґрунтував значення дезінфекціїдля ліквідації висипного й поворотного тифу й холери, зни-щення щурів для профілактики чуми й знищення комах дляпрофілактики тифу. Вивчав профілактику сказу, холери, віспий ін. інфекційних недуг. Автор понад 300 наукових праць,виданих 6-ма томами у 1954–1956 рр.

18 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Глєба Юрій Юрійович (р. н. – 1949),с. Шаланки, Закарпаття

Провідний учений світовогорівня у клітинній біології, гене-тиці, фізіології й біотехнологіїрослин. Закінчив Київськийуніверситет ім. Т. Г. Шевченка1971 р.; канд. біол. наук (Інсти-тут ботаніки АН України, 1975);доктор біол. наук (Ленінград-ський університет, 1980). Понад30 років наукової й керівної ро-боти, 200 наукових статей і книг,близько 30 патентів. Академік

НАН України (1988), лауреат Державної премії СРСР (1984)і УРСР (1989). Член Всесвітньої академії науки й мистецтв(Рим), Європейської академії (Лондон), Німецької академіїЛеопольдина (Галле), Литовської (Вільнюс) і Баварської(Мюнхен) академій наук. Відзначений численними міжна-родними й національними нагородами й преміями, зокремапреміями Кербера (Гамбурґ), Олександра фон Гумбольдта(Бонн) тощо. 1989 р. заснував Інститут клітинної біології йгенетичної інженерії НАН України й відтоді його незміннийдиректор. Від 1992 р. працював у компанії American Cyanamid(Принстон, Нью-Джерсі) керівником групи, від 1997 р. – ди-ректором Департаменту інженерії культурних рослин. 1999 р.заснував Icon Genetics AG (Мюнхен, Німеччина), компанію збіотехнології рослин, і працює її першим головним виконав-чим директором. Засновник компанії Phytomedics (США).Активно працював на керівних посадах і в багатьох міжна-родних фондах: Програмі ЮНЕСКО з біотехнології рослин(Париж), Міжнароднім фонді Сороса (Нью-Йорк – Москва),фонді «Відродження» (Київ) тощо.

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 19

Голобуцький Володимир Олексійович (1903–1993), с. Великий Бір, Чернігівщина

Видатний дослідник історіїукраїнського козацтва й українсь-кої економіки. Кандидат іст. наук(1937), доктор іст. наук (1948),проф. (1949), лауреат Державноїпремії УРСР 1980 р. З родини свя-щеника й громадського діяча.Мати шляхетського роду. Навчав-ся після сільської школи в Новго-род-Сіверськім духовнім учи-лищі. Усе це стає на заваді май-бутньому вченому-історику.

1921 р. завершує середню освіту на дворічних курсах для до-рослих і працює в хаті-читальні с. Безуглівка біля Ніжина.Читає лекції селянам з землеустрою, літератури, історії. Інте-рес до героїчної історії українського народу почав формува-тися зі шкільних років під впливом творів М. Гоголя, Т. Шев-ченка, П. Куліша, М. Кропивницького. 1925 р., діставши фаль-шиву довідку про походження з сільської бідноти, що давалоправо на вищу освіту, переїздить на Кавказ, де працює в хаті-читальні адиґейського аулу й постійно займається самоосві-тою. 1926 р. вступає на природничий відділ Кубанського педа-гогічного інституту, та потяг до історичної науки змушує йогоперевестися на історико-економічне відділення Північно-Кав-казького університету (Ростов-на-Дону). 1934 р. вступає доаспірантури кафедри історії СРСР Ленінградського педагогіч-ного інституту, де його керівником був видатний вчений-істо-рик Б. Д. Греков. Після захисту дисертації їде на Кубань ви-вчати архів Чорноморського козацького війська. Знайдені тамматеріали лягли в основу його докторської дисертації «Чорно-морське козацтво». Друга світова війна застала його доцен-том Педагогічного інституту в Ленінграді, куди він повер-нувся з Краснодара. Навесні 1942 р. його, напівживого від

20 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

голоду й недуг, евакуювали з блокадного Ленінграда до Та-тарстану. 1943 р. його призначають зав. кафедри історії СРСРКазанського університету. 1947 р. здійснилася його мрія по-вернутися на батьківщину – він завідує кафедрою в Чернівець-кім університеті. Того ж року його запросили до Інститутуісторії АН України, він досліджує архів запорозького козацт-ва. 1949 р. переїздить до Києва за направленням до Київськогоуніверситету. Але історичний факультет не прийняв його.Працюючи в Інституті історії, якийсь час викладав у Київ-ському педагогічному інституті, але й звідти звільнили. Не-прийнятні для влади були його дослідження. 1952 р., колипочали готувати відзначення 300-річчя «возз’єднання» Ук-раїни з Росією, пише листа Сталіну про некоректність термі-на «возз’єднання». На партійній «розбірці» О. Корнійчуквимагав його жорстокого покарання. По смерті Сталіна справуприпинили. Та підозра в нелояльності до режиму відбиласяна подальшій його праці. Його не обирають чл.-кором АНУРСР 1958 р. Найінтенсивніші його дослідження історії ук-раїнського козацтва були під час «хрущовської відлиги» 1958–1961 рр. Та з Інституту історії звільняють. У 1961–1973 рр.змушений займатися історією економіки України, завідуючикафедрою в Київському інституті народного господарства.Лишив величезну наукову спадщину – монографії «Визволь-на війна українського народу під керівництвом Хмельниць-кого», «Дипломатична історія визвольної війни українськогонароду 1648–1654 років», тритомовик «Запорізьке козацтво»,«Запорозька Січ в останні часи свого існування», «Чорно-морське козацтво», підручник з історії економіки України,понад 150 брошур і статей.

Горбачевський Іван Якович (1854–1942),с. Зарубинці, Тернопілля

Видатний учений у галузі експериментальної медицини,фізіологічної хімії, біохімії. Доктор медицини (1877), Голованайвищої Ради здоров’я Австро-Угорщини (1906), член Ко-ролівського чеського товариства наук (1896), акад. Чеської

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 21

академії наук та уміння (1912),акад. ВУАН (1925), почесний членНаукового товариства ім. Шев-ченка (1937). Потяг до науки (пе-редовсім медичної) виявив ужепід час навчання в Тернопільськійгімназії, після закінчення якої(1873) вступив на медичний фа-культет Віденського університе-ту. Під час навчання провадивдослідження в хімічнім і фізіоло-гічнім інститутах і в лабораторії

проф. Брікке, де написав свою першу наукову працю «Провестибулярні нерви» й декілька фундаментальних праць з ви-вчення сечової кислоти. По закінченні університету поринуву наукові дослідження й винайшов нову методику синтезусечової кислоти. І цим увійшов до числа найвидатнішиххіміків світу. 1883 р. запрошений завідувати кафедрою фарма-кології Празького німецького університету. Там довів непри-датність води Влтави до вживання людиною, чим запобіг епі-демії черевного тифу. Розробив лабораторні дослідження кровидля судової медицини, методи визначення пуринових основ ібілків. Видав 4-томовий підручник з лікарської хімії чеськоюй підручник «Неорганічна хімія» українською. Працював надстворенням української хімічної термінології. Неодноразовообирався деканом медичного факультету, у 1902–1903 рр. –ректором Празького університету. 1917 р. запрошений на по-саду міністра народного здоров’я Австро-Угорщини, що пер-ша в світі створила таке міністерство. 1921 р. повертається доПраги, обіймає кафедри хімії в Українськім вільнім універси-теті, Українськім високім педінституті ім. М. Драгоманова йУкраїнській господарській академії в Подєбрадах. З часу на-вчання в гімназії до кінця життя поза межами України він бувщирий і свідомий патріот своєї нації, брав участь у роботі ук-раїнських громадських організацій, 1925 р. активно прилучивсядо створення «Музею визвольної боротьби України» у Празі.

22 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Грабовський Борис Павлович (1901–1966),м. Тобольськ, Росія

Видатний фізик, використавпопередні світові досягнення впересиланні рухомих зображеньдля створення практичної систе-ми (теперішній телецентр). Синвидатного українського поета-ре-волюціонера, засланого царськимурядом до Іркутської губернії,далі до Якутії й Тобольська. За-служений винахідник Узбекиста-ну. Президент Міжнародної асо-ціації преси з радіотехніки й елек-

тротехніки. Е. Айсбері в науково-технічнім журналі«Televisiоn» (№ 157, 1965) писав: «Фактично стовідсоткователевізійна система, що використовує рурки з катодними про-менями, була запропонована ще 1925 р. ... Б. П. Грабовським,В. І. Поповим, М. Г. Піскуновим... На жаль, чудовий винахідне було оцінено в роки, коли домінувала механічна системателебачення». 1963 р. Держкомітет з радіоелектронікипідтвердив його пріоритет «на одержання рухомого зобра-ження за допомогою “апарата для електронної телескопії”»й видав патент. Згодом спеціалізована міжнародна комісія зініціативи ЮНЕСКО підтвердила цей факт. Похований у сто-лиці Кирґизії Бішкеку. 1977 р. в Ташкенті засновано Музейелектронного телебачення ім. Бориса Грабовського. Є музеїйого імени в Тюменськім індустріальнім інституті й у с. Пуш-карнім (нині Грабовське) Краснопільського району Сумщини.

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 23

Гришко Микола Миколайович (1901–1964),м. Полтава

Видатний ботанік, плідно за-ймався генетикою, селекцією,інтродукцією й акліматизацієюрослин. Доктор с.-г. наук (1936),акад. АН УРСР (1939). Батькопоходив з козацької старшини, йусі чоловіки роду були військові.Тому й майбутній ботанік почавосвіту в кадетськім корпусі,який закінчив 1917 р. Потімгімназія, по закінченні якої всту-пає 1918 р. до Харківськогосільськогосподарського інституту, та через брак коштів не-вдовзі залишає його. 1923 р. відновлює навчання вже вПолтавськім сільськогосподарськім інституті, який закінчує1925 р.

У 1925–1929 рр. викладає генетику, селекцію, насінницт-во й дослідницьку справу в Майнівськім сільськогосподар-ськім технікумі на Чернігівщині, публікує свої перші науковіпраці. Перший описав культурну флору північного лісосте-пу України. На досліднім полі вивчає багато сортів озимини,картоплі, вівса. Від 1931 р. очолює відділ генетики й селекціїВсесоюзного НДІ конопель у Глухові. Глибоко вивчає гене-тику й селекцію конопель, виводить сорти, що значнозбільшують кількість волокна й дають змогу застосувати ме-ханізоване збирання. За це нагороджують орденом Леніна йприсуджують вчений ступінь доктора. Він очолює також ка-федру генетики й селекції в КУ ім. Т. Г. Шевченка й видаєпідручники – українськомовний «Курс загальної генетики»(1933) й російськомовний (з проф. Л. М. Делоне) «Курс гене-тики» (1938). 1939–1946 рр. – директор Інституту ботанікиАН УРСР. Ще одною великою справою видатного вченого єстворення Ботанічного саду АН – великої наукової установи

24 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

не лише з великою колекцією рослин з усього світу, але й збазою для глибоких наукових досліджень. Тут М. Гришкуістотно допоміг М. Хрущов: виділив землю, допомагав у бу-дівництві, брав у закордонні відрядження, звідки він міг при-возити рідкісні рослини й насіння. Сад було відкрито у травні1964 р. На жаль, М. Гришко не дожив до того лише кількамісяців. Автор понад 150 наукових праць. Підготував 40 кан-дидатів і докторів наук. Серед друзів ученого багато україн-ських письменників і вчених-біологів – М. Рильський,М. Бажан, А. Малишко, В. Сосюра, О. Гончар, О. В. Палладін,О. В. Фомін, І. І. Шмальгаузен.

Гродзінський Андрій Михайлович (1926–1988),м. Біла Церква, Київщина

Видатний вчений, зробив ваго-мий внесок у світову ботаніку.Доктор біол. наук (1965), чл.-кор.(1973), академік (1979) АН УРСР.Нагороджений срібною медаллюУніверситету ім. Я. Пуркині(ЧССР) й премією ім. М. Г. Хо-лодного (1977). На військовійслужбі зарахований (1948) на за-очне відділення Московськоїсільськогосподарської академіїім. К. А. Тимірязєва, закінчив пер-

ший курс. По демобілізації 1950 р. переводиться на агрономіч-ний факультет Білоцерківського сільськогосподарськогоінституту. По його закінченні (1954) працює дільничним агро-номом Козелецької лукомеліоративної станції. 1958 р. по за-кінченні аспірантури Інституту фізіології рослин і агрохіміїАН УРСР захищає кандидатську дисертацію. Від 1957 р. пра-цює в Інституті ботаніки АН України, захоплюється пробле-мою хімічної взаємодії між рослинами й їхніми сукупностя-ми (алелопатією), якій присвятив докторську дисертацію й

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 25

2 монографії (1965 і 1973). Організатор всесоюзних симпозі-умів з алелопатії. 2-й, 3-й і 4-й були в Києві. На міжнароднімсимпозіумі з алелопатії 1994 р. було створено Міжнароднуалелопатичну асоціацію, засновано міжнародний Journal ofAllelopathy й 3 іменні премії на честь видатних учених-алело-патів, між них премія його імени. Істотний внесок зробив і вінші галузі ботаніки – інтродукцію й акліматизацію, зеленебудівництво, космічну ботаніку й ін. 1965 р. його призначе-но заступником директора Інституту ботаніки АН України,невдовзі – директором Центрального ботанічного саду АНУкраїни, який став визначною науковою установою завдякинауковим та організаторським талантам директора. Підготу-вав понад 30 кандидатів і 4 доктори наук.

Ґерета Ігор Петрович (1938–2002),с. Скоморохи, Тернопілля

Видатний історик, джерело-знавець, археолог, краєзнавець.Автор сенсаційного відкриття ка-м’яної гробниці культури куляс-тих амфор (ІІІ тисячоліття до Р. Х.).Батько був священик, поет і ком-позитор. Серед родичів були ви-датні діячі української культурий борці за волю України – членуряду ЗУНР і генерал УПА. Післясередньої школи вступає на істо-ричний факультет Чернівецькогоуніверситету, після закінчення якого (1962) розпочинає роботув Тернопільськім краєзнавчім музеї. Бере участь в археологіч-них експедиціях, 1964 р. здійснює перші самостійні розкопки.Під час дослідження території Тернопільської области відкривпонад сто археологічних пам’яток різних часів. Зокрема, похо-вання епохи бронзи й поморської культури (ІІ ст. до Р. Х.),другий за величиною в Україні могильник черняхівської

26 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

культури (286 поховань), 21 поховання давньоруського часуй черняхівське поселення. Свої результати подає на багатьохвсесоюзних і міжнародних конференціях (Київ, Львів, Одеса,Дніпропетровськ, Вінниця, Ужгород, Кам’янець-Подільський,Луцьк, Москва, Люблін, Масломенч та ін.). Співавтор трьохмонографій про археологічні пам’ятки Прикарпаття й Волині,автор кількох книжок з різноманітних аспектів археології йпонад ста статей в енциклопедіях, збірниках і журналах Ук-раїни, Канади, Росії, Сербії. Упродовж багатьох років керу-вав археологічною практикою студентів-істориків низки пе-дагогічних університетів. Залишилася незавершена моногра-фія «Мистецтво черняхівських племен». За невтомну діяль-ність у справі збереження історико-культурної спадщиниУкраїни дістав премію ім. Вікентія Хвойки (2002) й звання«Заслужений діяч мистецтв України». Активний громадськийдіяч. Один з організаторів музеїв Соломії Крушельницької вс. Білій і Володимира Гнатюка у Велесневі. Влітку 1965 р.звинувачений у «буржуазнім націоналізмі» й наступного рокузасуджений до 5 років умовно. Співзасновник першої в Тер-нополі опозиційної організації «Тернове поле» й Товаристваукраїнської мови (1988), Товариства «Меморіал» (1989).1991 р. заснував художню премію ім. Михайла Бойчука йІнститут національного відродження України в Тернополі. На-ступного року організував кафедру української культури вТернопільській вищій духовній семінарії ім. Й. Сліпого, дечитав курс археології. 1999 р. організував стипендію ім. Ми-коли Литвина для студентів-бандуристів з Тернопілля.

Ґольдман Олександер Генрихович (1884–1971),Варшава

Видатний вчений-фізик, організатор і керівник розвиткуфізичної науки в Україні й засновник першого науковогофізичного журналу в ній – «Фізичні записки» (1927). Док-тор наук (1908), акад. ВУАН (1929). Після закінчення з золо-тою медаллю Олександрівської гімназії в Києві вступає доКиївського університету, спеціалізується з фізики під прово-

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 27

дом проф. Й. Косоногова – авто-ра методу міряння електропро-никности рідин для сантиметро-вих хвиль, відкривача явища оп-тичного резонансу (рівнобіжно зРобертом Вудом). Згодом спеціа-лізується з фізики в Ляйпцизькімуніверситеті під проводом проф.Вільгельма Освальда – члена Пе-тербурзької АН від 1896 р., лау-реата Нобелівської премії 1909 р.В цім університеті він захистивдокторську дисертацію «Фотоелектричні дослідження еле-ментів з розчинами фарб». З початком Першої світової війнипереїздить до Петербурґа, де працює в Головній палаті мір іваг, викладає в Політехнічнім інституті. 1918 р. вертаєтьсядо Києва й уперше в Україні починає дослідження напівпро-відників, керуючи новоствореною фізичною дослідною ла-бораторією. В той час у Києві створювали Українську АН.14 листопада оголошено про її відкриття з 3 відділами, середяких був і фізико-математичний. Ще 1918 р. Й. Косоногов(акад. ВУАН від 1922 р.) розробив проект структури фізич-ного інституту. 1927 р. було подано прохання до Київськоїгубпрофосвіти про створення Київського державного фізич-ного дослідного інституту. Та раптова смерть академіка за-гальмувала справу. Долею фізичної науки в Україні став опіку-ватися його учень проф. О. Ґольдман. Передусім береться заготування кадрів, організовує семінари й практикумипідвищеного типу. Засновує перший в Україні фізичний жур-нал. Його колеґи й учні беруть участь у з’їздах Російської йУкраїнської асоціяцій фізиків. 1929 р. засновано Науково-до-слідний інститут фізики Наркомату освіти. 1932 р. його переда-но ВУАН і 1936 р. перейменовано на Інститут фізики АНУРСР. Організатор і перший директор інституту – О. Ґольд-ман, акад. АН УРСР (1929). Він починає дослідження напів-провідників, створює чутливі фотоелементи (на замовлення

28 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Наркомату оборони). У 1931–1933 рр. під його проводом ви-конано цикл теплофізичних робіт на замовлення низки про-ектних організацій і створено теплофізичну лабораторію. Тапочинається «боротьба з українським націоналізмом». Допарторганізації АН, де було на обліку 130 комуністів, наді-йшло наклепницьких доносів на 111 осіб. За два роки зі скла-ду АН було вилучено 15 академіків і чл.-корів, багатьох за-арештовано. На початку 1938 р. О. Ґольдмана було заарешто-вано й заслано до Казахстану. 20 років був позбавленийможливости займатися наукою. До рідного Інституту фізикивертається 1959 р. 76-річним очолює новий відділ електро-люмінесценції. Відділ скоро стає провідним у СРСР у дослі-дженні електролюмінесценції. Його керівник, автор близько150 наукових праць, збирав матеріали для «Історії фізики вУкраїні», до останніх днів працював ув інституті.

Данилевський Василь Якович (1852–1939),м. Харків

Видатний електро- й патофізіо-лог, ендокринолог, гістолог, фун-датор порівняльної паразитологіїв Україні. Виявив у корі головногомозку структуру, що реґулюєдіяльність серця. Доктор мед. наук(1877), акад. ВУАН (1926), заслу-жений діяч науки України(1926 р.). Нагороджений преміямиім. Мотьйона Паризької АН (1889),ім. К. Бера Петербурзької АН(1894), ім. А. Хойнацького Вар-

шавського університету (1900), ім. Юшенова Військової ме-дичної академії, медаллю на честь Марії Кінґслі Інститутутропічної медицини (м. Ліверпуль; 1907). З родини ремісни-ка. Середню освіту почав здобувати у 2-й Харківській гімназії;закінчив з золотою медаллю 2-у Казанську гімназію 1868 р.

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 29

З наступного року – студент медичного факультету Казансь-кого університету. У вересні 1870 р. переводиться на медич-ний факультет Харківського університету, захоплюється фізіо-логією. 1871 р. пише першу наукову роботу про розклад азо-тистих речовин під час м’язової активности, за яку факуль-тет нагороджує його золотою медаллю. 1874 р. з відзнакоюзакінчує медичний факультет і стає ординатором факульта-тивної хірургічної клініки проф. В. Ф. Грубе. У 1878–1879,1887 і 1893 рр. стажувався від кафедри фізіології в науковихустановах Австро-Угорщини, Німеччини й Франції. Ще доповернення з-за кордону обирається доцентом з правами про-фесора кафедри фізіології й завідувачем лабораторії (яку тре-ба було створити) в Харківськім ветеринарнім інституті. Від1880 р. починає викладати в цім інституті не лише фізіоло-гію й гістологію, а й ветеринарні дисципліни. Тут почав ви-вчати й відкрив та описав велику кількість паразитів кровирізноманітних тварин (риб, земноводних, плазунів, птахів,ссавців) і шляхи їхнього поширення й надходження досвійських тварин з кормами. Разом з А. П. Шапошниковимвиявив в околицях Харкова й описав родину одноклітиннихджґутикових – трипаносом у коропа 1901 р. Пізніше (1904) їївиявили у Франції Лаверан і Меніл і назвали TrypanasomaDanilewsky. Високі його вимоги до викладання в цім інсти-туті викликали невдоволення колективу, й він 1901 р. покинувйого. Від 1884 р. працював також завідувачем кафедри фізіо-логії медичного факультету Харківського універсіитету, суміс-ництво заважало науковій і викладацькій праці. Організатор(1910), перший директор (до 1912) і зав. кафедри фізіологіїХарківського жіночого медичного інституту. 1920 р. внаслі-док злиття цього інституту з медичним факультетом універ-ситету постав Харківський медичний інститут. Мав понад 200наукових праць. Заснував 1919 р. в Харкові вперше на тере-нах колишньої Російської імперії й майбутнього СРСР Інсти-тут ендокринології під назвою «Органотерапевтичний інсти-тут» – спочатку як відділ Санітарно-біологічного інститутуХарківського медичного товариства, а від 1927 р. – Український

30 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

органотерапевтичний інститут МОЗ України (нині Інститутендокринної патології ім. В. Я. Данилевського АМН Украї-ни). Його перший директор, від 1931 р. – директор з науковоїроботи. В цім інституті вперше в СРСР було здійснено ліку-вання інсуліном хворих на цукровий діабет.

Данилевський Олександер Якович (1838–1923),м. Харків

Видатний біохімік. Засновниквітчизняної біохімії (фізіологіч-ної хімії). Доктор мед. наук(1863), професор (1903), чл.-кор.Петербурзької АН (1898). Закін-чив 1-у Харківську гімназію(1856) і медичний факультет Хар-ківського університету (1860).Рідний брат В. Я. Данилевського.По закінченні університету про-йшов клінічну практику в Берліній Відні. Від 1863 р. працював у

Казанському університеті екстраординарним професоромкафедри медичної хімії й фізики медичного факультету, ство-рює з колеґами лабораторію фізіологічної хімії (1866). 1871 р.разом з ін. професорами звільнився, протестуючи проти пе-реслідувань проґресивного вченого-анатома П. Лесґафта.Працював за кордоном у біохімічних і фізіологічних лабо-раторіях Р. Вірхова, Е. Дюбуа-Реймона, Брюкке й ін.; зав. ка-федри біохімії медичного факультету Харківського універ-ситету (1885) й кафедри фізіологічної хімії Військово-медич-ної академії в Петербурґу (від 1892). Провадив дослідженняв галузі хімії й обміну білків різних органів, ферментології,біохімії травлення. Вперше власною методикою вибірковоїадсорбції розділив ферменти підшлункової залози – амілазуй трипсин; здійснив ферментний синтез білків із пептонів;довів колоїдну природу ферментів, наявність у тканинах анти-

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 31

ферментів (антипепсину й антитрипсину), які перешкоджа-ють самоперетравленню стінок шлунка й кишковика; класи-фікував білки мозку. Розробив методику виділення з м’язівбілка міозину. Запропонував поділ білкових фракцій на ґло-булінову, стромінову й нуклеїнову; гіпотезу будови білків –теорію елементарних рядів.

Демчук Петро Іванович (1900–1937),м. Городенка, Івано-Франківщина

Дослідник марксистської фі-лософії. Народився в бідній се-лянській родині. Мати рано заги-нула. Виховала тітка. Пізніше впожежі загинув і батько. 6-тироків пішов у ріднім містечку дошколи з польською мовою викла-дання. Після її закінчення здібно-го хлопця влаштували до україн-ської гімназії, де, завдяки Анто-нові Крушельницькому, навчавсябезкоштовно, мешкав і харчував-ся в бурсі. Крім рідної, вивчавпольську, німецьку, греку, латину й факультативно французь-ку. Багато читав, гімназія мала добру бібліотеку. З початкомПершої світової війни складає екстерном іспити за 6–8 класигімназії й 1915 р. добровільно записується до Українськоголеґіону січових стрільців у складі Австрійської армії. Від 1917 р.бере участь у бойових діях, кілька разів попадає в польськийполон, тікає. На фронті переймається ідеями більшовизму,веде аґітацію серед вояків. 1919 р. екстерном складає іспитина атестат зрілости. Невдовзі опиняється у Празі, знайомить-ся з представниками КП Західної України й КП(б)У. За участьв антипольськім повстанні висланий до Австрії, стає одним зорганізаторів української секції при ЦК компартії Австрії.У 1920-х рр., коли вже навчався у Віденськім університеті,аґітував у Коломиї проти польських кандидатів, за що поби-

32 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

ли й заарештували. Втікає з-під арешту й опиняється у Відні.Друкується в журналі «Наш стяг» – органі галицької комуні-стичної молоді за кордоном. 1922 р. їде до Галичини, ство-рює комсомольські й комуністичні осередки на Покутті. По-трапляє до в’язниці, вертається до Відня, 1924 р. закінчуєВіденський університет і цілковито віддається боротьбі про-ти окупації Галичини панською Польщею. 1925 р. разом згрупою еміґрантів прибуває до столиці Радянської УкраїниХаркова й вступає до аспірантури Інституту марксизму-лені-нізму. По закінченні аспірантури – зав. кафедри філософії Все-української асоціації марксистсько-ленінських науково-до-слідчих інститутів і зав. кафедри діалектичного й теоретично-го марксизму Харківського інституту радянського будівництвай права. Один із найперспективніших і найталановитішихфілософів Радянської України. Ось лише деякі наукові праці,що друкувалися в усіх тогочасних журналах з філософії: «Дофілософії сучасної соціял-демократії», «Неогеґеліянство якзброя фашизму», «Проблеми випадковости», «Шевченко тайого вчителі філософії», «Філософська мудрість сучасноїбуржуазії», «Зібер і “Анти-Дюрінґ” Енгельса», «Марксизм іприродознавство», «В боротьбі проти меншовикуючого іде-алізму» й багато інших. Самі заголовки свідчать, що П. Дем-чук, глибокий і вимогливий до себе вчений, щиро вірив унепогрішність та істинність марксистсько-ленінської філо-софії. Головні його здобутки відображено в монографії «Роз-клад сучасної буржуазної філософії» й підручнику «Діялек-тичний матеріялізм». Від 1932 р. проф. і чл.-кор АН УРСР.Настав 1933 р. – найтрагічніший для української нації. Ни-щили все українське. Нищили й тих українців, хто відданослужив режимові. 1933 р. П. Демчука виключають з партії йзаарештовують. У катівні він зізнається у тому, чого ніколине міг і не хотів робити. Засуджують на 5 років ув’язнення вСоловецькім концтаборі. «Своїх» 5 років він там не пробув,розстріляний 3 листопада 1937 р. разом з сотнями таких самоневинних жертв «на честь» 20-річчя Жовтневого заколоту. По-вна реабілітація невинно засудженого відбулася 1961 р.

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 33

Джус Володимир Іванович (1895–1964),с. Чернихівці, Тернопілля

Видатний винахідник, у книж-ці Р. Л. Берна «Творчий америка-нець» названий «українськимГенрі Фордом». Народився в за-можній селянській родині. З ди-тинства захоплювався майстру-ванням. Після початкової школиз дозволу батьків став учнем сто-ляра. Захоплювався всім, що сто-сувалося техніки – навіть сам ставвиготовляти рушниці. Як почала-ся потужна еміґрація українців

Галичини до Америки, виїздить 1913 р., всупереч батькові,до Канади, далі – до США. Починається тяжке життя. Пра-цює по 12 годин денно. Водночас ґрунтовно вивчає англій-ську мову, механіку на вечірніх курсах ремісничої школи,відбуває курси креслярства, електро- й автомеханіки. Це даєйому можливість дістати краще оплачувану працю у м. Орендж(штат Нью-Джерсі). 1917 р. одружується зі шкільною подру-гою Євою Скалецькою, переїздять до Нью-Йорка, народжу-ється син Теодор. Але дружина захворіла на сухоти легенів,Володимира травмовано в гаражі, й, перевозячи його до лі-карні, автомобіль перекинувся. Невдовзі дружина померла.1927 р. одружився з Анною Різник, яка сама мала двох дітей.Жила родина довгий час дуже сутужно. Але попри всеВ. Джус створює геніальні винаходи. 1922 р. запатентувавспосіб спрощення праці на токарнім верстаті. Новий етап йоговинахідницької діяльности припав на працю на Американ-ській фабриці літаків і моторів у Фірмінґдейлі (штат Нью-Йорк). Винайшов новий закріплювач капотів авіаційних мото-рів, відмінний від попередніх міцністю, надійністю й просто-тою. Маючи патент, В. Джус мріяв випускати його на своїмпідприємстві, яке створив 1933 р., наполегливо працюючи й

34 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

заощаджуючи кожний долар. Попит на закріплювачі постій-но зростав, бо попередні закріплювачі викликали вібраціюкапотів, що призводило до аварій. 1937 р. фабрика переїздитьу нове приміщення, а в Англії відкрито представництво з про-дажу закріплювачів з річним оборотом 100 тис. доларів. Другасвітова війна збільшила попит на них, і 1943 р. фабрика пра-цювала цілодобово, мала понад 500 робітників і випускала15 мільйонів закріплювачів на місяць. По закінченні війниВ. Джус розробляє нові види закріплювачів для автомобіле-й суднобудування, залізничного транспорту, медицини. Ук-раїнський патріот, 1948 р. засновує й фінансує Українськийінститут Америки з метою збереження для наступних по-колінь української культури, фінансової допомоги молодимукраїнцям для здобуття високої освіти, допомоги українськимеміґрантам влаштуватися на новій батьківщині.

Добжанський Теодосій Григорович (1900–1975),м. Немирів, Вінниччина

Видатний генетик світовогорівня. Досліджував генетичніаспекти еволюційного процесу.Проф. (1936), президент 6 і член10 наукових товариств, член ба-гатьох академій, зокрема Націо-нальної АН США і Лондонсько-го королівського товариства, по-чесний доктор 21 університету.Нагороджений Кімберівськоюпремією за видатні досягнення вгалузі генетики (1958) і Націо-нальною медаллю за наукові досягнення – вищою науковоюнагородою США (1964). Після закінчення київської гімназіївступає на фізичний факультет Київського університету(1917), прослухавши до того курс зоології проф. С. Кушаке-вича. 1918 р. до Києва приїздить В. Вернадський, до роботи

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 35

у створеній ним біогеохімічній лабораторії проф. зоології ре-комендує Теодосія. Наступні роки були тяжкі: 1918 р. поми-рає батько, за 2 роки – мати, зникають безвісти родичі. Самхворіє на тиф і рятується від мобілізації до Червоної й Білоїармій. Від 1921 р. працює асистентом кафедри зоології сіль-ськогосподарського факультету Київського політехнічногоінституту. 1922 р., ознайомившися з працями Г. Морґана –творця хромосомної теорії спадковости й лауреата Нобелів-ської премії 1933 р., здійснює перші дослідження з генетики.Його запрошують асистентом на кафедру генетики й експе-риментальної зоології Петроградського університету, вінзнайомиться й обговорює генетичні проблеми з провіднимигенетиками – М. І. Вавиловим, Г. Д. Карпетченком, С. С. Чет-вериковим, І. І. Шмальгаузеном. Він геніально осягнув зна-чення мутацій генів в еволюційнім процесі. 1927 р. зав. кафед-ри Ю. О. Філіпченко відряджає його з дружиною стажувати-ся до США, 1929 р. на запрошення Г. Морґана стає асистен-том курсу генетики в Каліфорнійському технологічномуінституті. 1937 р. родина Добжанських дістає громадянствоСША. Повертатися на батьківщину в ті часи було небезпеч-но – лисенківщина йшла на знищення вчених, які не сприй-мали псевдонауки. 1940–1962 рр. – він проф. зоології Колум-бійського університету, 1962–1970 рр. – проф. Рокфеллерів-ського університету, від 1971 р. – ад’юнкт-проф. Каліфорній-ського університету. Зробив значний внесок до теорії еволю-ції. Його «Генетика й походження видів» витримала 3 видан-ня (1935, 1941, 1951); у 1970 р. побачило світ дещо перероб-лене четверте видання: «Генетика еволюційного процесу».Результати досліджень географічного впливу на спадковузміну виду викладено в книзі «Генетика природних популя-цій». Показав роль механізмів, що перешкоджають схрещу-ванню особин різних видів, пояснив генетичний поліморфізмпопуляцій. Досліджував також еволюцію людини: «Еволю-ція, генетика й людина» (1955), «Біологічний базис людськоїсвободи» (1956), «Еволюціонуюче людство: еволюція видулюдини» (1962), «Спадковість і природа людини» (1964).

36 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Желехівський Євген Єронімович (1844–1885),с. Хишевичі, Львівщина

Видатний мовознавець, за-сновник фонетичного принципувнормування українського право-пису. Родина (батько й вітчимбули священики) була багатодіт-на й не могла похвалитися стат-ками, та намагалася дати дітямосвіту. Євген закінчив гімназію вБережанах на Тернопіллі (1866)й вступив на філософський фа-культет Львівського університету.По його закінченні (1869) працю-вав помічником учителя в перемишлянській гімназії, викладавлатину, історію, українську мову. 1871 р. успішно склавучительські іспити в Краківському університеті й дістав по-саду вчителя української й класичних мов у станіславівськійгімназії, де працював до кінця життя. Ще в бережанськійгімназії утворив громаду, що поставила собі метою життятрудитися над розвитком українсько-руської мови. Тоді жвиникла ідея складання словників. Виписували слова та їхнізначення з творів українських письменників. Згодом саме віняк філолог узяв на себе цю роботу. Завжди був у вирі україн-ського громадського життя. Юнаком вступає до партії наро-довців, бере участь у створенні осередків товариства «Про-світа». Від 1873 р. працює над створенням українсько-німець-кого словника, використовуючи розроблений ним українськийфонетичний правопис («желехівку»). З 1882 р. виходять окре-мі випуски «Малорусько-німецького словаря», та за життяавтора вийшов лише перший том. Працю над другим томомзавершив його колега С. Недільський – лексикограф і класич-ний філолог. Науковим наставником і натхненником вченогобув відомий славіст Франьо Міклошич. Високо цінували його

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 37

працю хорватський славіст Вратислав Яґіч, український вче-ний-поліглот А. Кримський, російський історик літератури йфольклорист О. Пипін, польський мовознавець І. Гануш. Йогословника використовували не лише в німецькомовнім світі.З його допомогою англійською В. Яґіч переклав 9 українськихказок, Бейн – «Козацькі й народні казки», а бельгійськийнауковець і педагог Ежен Енс – французькою «Катерину»Т. Г. Шевченка. В основу «желехівки» покладено «кулішів-ку» з певними вдосконаленнями: вилучено літеру «ять» і твер-дий знак у кінці слів і після префіксів. Усунено декілька літердля позначення звуків «і» й «и». «Желехівка» мала 34 літери.Сучасна українська абетка – 33 (вилучено літеру «ё»). Міні-стерство освіти й віросповідань Австро-Угорщини ввело вшколах новий правопис («желехівку»), що значно посприя-ло поширенню освіти серед народу.

Заболотний Данило Кирилович (1866–1929),с. Чоботарка, Поділля

Всесвітньовідомий мікробіологі епідеміолог. Закінчив екстерном1891 р. природничий факультетНоворосійського (нині – Одеського)університету. Того ж року вступивна 3-й курс медичного факультетуКиївського університету, який за-кінчив 1894 р. Доктор мед. наук(1908), акад. ВУАН (1922), Прези-дент ВУАН (1928–1929), акад. АНСРСР (1926). Під час навчання за-ймається пошуком протихолерної

сироватки. Одну з них, що, за даними дослідів на тваринах,могла бути ефективна, випробовує на собі разом з товари-шем. Після медичного факультету працює на Поділлі, борючи-ся з епідеміями холери й дифтерії, створює бактеріологічнулабораторію. 1885 р. керує заразним відділом і лабораторією

38 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Київського окружного військового шпиталю й працює асис-тентом кафедри загальної патології медичного факультетуКиївського університету. 1897 р. – експедиція до Індії длявивчення епідемії чуми й до Аравії для вивчення можливихшляхів перенесення чуми. 1898 р. – робота в Пастерівськімінституті на запрошення І. Мечникова, поїздка до Китаю йМонґолії для дослідження тамтешніх вогнищ чуми, створен-ня першої в Росії (С.-Петербурґ) самостійної кафедри медич-ної мікробіології. 1899 р. – поїздки до Персії, Аравії й Месо-потамії, відрядження на спалах чуми в Шотландії, Портуґалії,Марокко, Саратовській губернії, на Чорноморськім узбережжіКавказу. 1911 р. – експедиція до Маньчжурії й Китаю для вив-чення епідемій легеневої чуми, під час якої встановив пере-носника хвороби й виділив чисту культуру чумової бактерії.Далі – нові відрядження до Астраханської губернії й Турк-менії. 1919 р. його обрано першим ректором Одеської медич-ної академії. Тут наступного року організовує комісію з ви-вчення висипного тифу, засновує першу в країні кафедру епі-деміології, перший у світі Будинок санітарної освіти. 1924–1928 рр. – нач. кафедри мікробіології з епідеміологією й кур-су дезінфекції Військово-медичної академії в Ленінграді. Най-видатніші його наукові праці – «Основи загальної мікробіо-логії» (1907), «Загальна бактеріологія» (1908), «Чума наПівденнім Сході СРСР» (1926), «Основи епідеміології»(1927), «Курс мікробіології» (1929). Родинне життя було не-щасливе. 1906 р. помер синочок Петрик, 1918 р. – дружина.Він усиновив 13 дітей (від 1920 р.). Український патріот. Хочби де був, мав з собою «Кобзаря» Т. Г. Шевченка, складавукраїнські вірші, написав щоденник українською мовою, зни-щений 1937 р. НКВС «...как содержащий буржуазно-нацио-налистические взгляды...».

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 39

Зеров Дмитро Костьович (1895–1971),м. Зіньків, Полтавщина

Видатний ботанік, засновникукраїнської палінологічної шко-ли. Напрями досліджень – систе-матика рослин, флористика йфілогенія спорових рослин, бота-нічна географія, палеоботаніка,історія рослинництва. Ріднийбрат репресованого видатногоукраїнського літературознавця,письменника, поета, критика,перекладача Миколи Зерова(1890–1937). Доктор наук (1937),академік АН УРСР (1948), заслужений діяч науки УРСР(1965), лауреат Державних премій УРСР (1969, 1983). Закін-чив Київський інститут народної освіти (1922), викладав унім до 1931 р. З того ж року завідує послідовно трьома відділа-ми Інституту ботаніки АН УРСР. 1946–1963 рр. – директорінституту. 1933–1957 рр. – зав. кафедри нижчих рослин КУ.Автор багатьох статей і монографій, з яких найважливіша –«Визначник грибів України» у 5-ти томах і 7-ми книгах.

Кавецький Ростислав Євгенович (1899–1978),м. Самара, Росія

Визначний учений в галузі експериментальної фізіологіїй онкології. Закінчив медичний факультет Самарського уні-верситету (1925). Доктор біол. наук за монографію «Рольактивної мезенхіми в диспозиції організму до злоякіснихновоутворень» (1937). Чл.-кор. (1945), акад. (1951) АН УРСР.Лауреат Державних премій УРСР 1972 й 1982 р. (посмертно).Після медичного факультету – аспірант кафедри О. О. Бого-мольця в 2-му Московському медичному інституті. Післяобрання 1930 р. О. О. Богомольця Президентом АН УРСР істворення Інституту експериментальної біології й патології

40 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Р. Є. Кавецький переїздить доКиєва й очолює (1931–1941) в цімінституті відділ експерименталь-ної онкології. Спільно з керівни-ком довів позитивний вплив ан-титоксичної циторетикулярноїсироватки (АЦС) на сполучнутканину з метою протидії низціхвороб, зокрема – онкологічних.З 1942 р. – доброволець-фронто-вик. Відповідав за низку евако-пунктів Південно-Західного йСталінградського фронтів. Для прискорення лікування ран іпереломів застосовував АЦС. Нагороджений медаллю «Заоборону Сталінграда» (1943). 1944 р. відкликаний для робо-ти в своїм інституті, а по смерті О. О. Богомольця (1946) очо-лює його. 1960 р. створює й очолює нову в світовій науці уста-нову – НДІ експериментальної й клінічної онкології, якоюкерував до 1978 р. (нині Інститут експериментальної пато-логії, онкології й радіобіології його імени).

Каразин Василь Назарович (1773–1842),с. Кручик, Харківщина

Український учений, громад-ський діяч, просвітник. Заснов-ник (1805) Харківського імпера-торського університету (ниніХарківський національний уні-верситет ім. В. Н. Каразина). Пра-цював у метеорології, агрономії,конструював сільськогосподар-ські машини й механізми. Разомз братом Іваном, першим ботані-ком України, створив у КраснімКуті на Харківщині дендропарк,

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 41

до якого вони завозили рослини з цілого світу, 50 з яких дотого в Україні не росли. Прижившися в дендропарку, вонипоширилися цілою Україною. Серед них клен, акація, пла-тан, софора. Найстаріший дендропарк України, пам’ятка са-дово-паркового мистецтва XVIII ст., працює досі. Колекціяналічує близько 300 видів рідкісних дерев.

Кістяківський Юрій Богданович (1900–1982),м. Київ

Фізик і хімік світового імени,президент АН США (1961–1964),радник президента США Д. Ай-зенгавера у справах науки й тех-нологій (від 1957). Рід Кістяків-ських багато дав українській ісвітовій науці. Батько – відомийюрист, автор терміна «правовадержава» й концепції «прав лю-дини й громадянина», що на 43роки випередила формулювання«Декларації прав і основних сво-

бод» ООН. Дід Олександер (теж юрист) вважав, на відмінувід М. Драгоманова, непотрібним створення соціалістично-го радикального українофільства й думав про українофіль-ство як національну свідомість, що єднатиме всі суспільніструктури й класи українців. Ю. Кістяківський навчався вДругій київській гімназії й уже тоді вечорами провадив екс-перименти з хімії в одного з професорів. Революції 1917 р.він не сприйняв і воював у Білій армії. Після захопленнябільшовиками Криму тікає до Туреччини. За рік поневіряньопиняється в Берліні, де проф. Макс Боденштайн (студент-ський товариш його дядька Володимира) бере його в дослід-ницьку групу в університеті. За 3,5 роки навчання в Бер-лінськім університеті захищає докторат про фотохімічнийрозпад моноокису хлору. За порадою М. Боденштайна пере-

42 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

їздить до США, де стрімко сходить у науці: доцент (1930),професор (1933), повний професор (1938) Гарвардського уні-верситету, де працював до пенсії (1971). Член АмериканськогоКомітету національної оборони (1940–1944), дійсний членНаціональної АН США, керівник відділу вибухових речовинатомної лабораторії в Лос-Аламосі (1944–1945). Під час Дру-гої світової війни залучений до таємного Мангеттенськогопроекту (керував відділом з понад 600 дослідниками), в рам-ках якого було створено ядерні бомби. В АН США його при-значають головою Спеціального комітету зносин з урядом(1961), який 1963 р. стає Комітетом науки й державної полі-тики на чолі з Ю. Кістяківським. Завдання – надання основ-ної інформації й планування підтримки науки на далеку пер-спективу. Америка, його друга батьківщина, не давала забу-ти рідну Україну. Разом з Джоном Бардином (двічі лауреатомНобелівської премії) морально й матеріально підтримав спо-рудження у Вашинґтоні пам’ятника Тарасові Шевченку. Мріявідвідати Україну не покидала його. І ця мрія мала здійсни-тися. Він був у складі офіційної делеґації, що мала супрово-джувати президента Айзенгавера в офіційнім візиті до СРСР,планованім на 10 червня 1960 р. Мали відвідати Київ. Братавченого доктора біол. наук Олександра Богдановича Кістяків-ського переселили з комуналки в окрему трикімнатну квар-тиру. Та після того, як 1 травня американський літак-розвід-ник було збито поблизу Свердловська, Хрущов гостро відмо-вив президенту США в офіційнім візиті. Внесок ученого усвітову науку надзвичайно великий. Понад 150 науковихпраць з різних галузей фізико-хімії, переважно з кінетикиреакцій у газовій фазі, структури поліатомових молекул, тер-мохімії органічних сполук, досліджень детонаційних хвиль.Більшість його праць з лабораторії в Лос-Аламосі, напевно,й досі секретні. Спостерігаючи накопичення ядерної зброї всвіті, він переосмислює свою діяльність. Розриває зобов’я-зання перед Комітетом оборони (1968) й присвячує всю своюенергію і час запобіганню всесвітній ядерній катастрофі.

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 43

Коломійченко Олексій Сидорович (1898–1974),м. Шпола, Черкащина

Видатний отоларинголог. За-сновник школи отоларингологів,яку вивів на передові позиціїсвітової науки. Зробив значнийвнесок у розробку нових методикдіагностики й лікування ЛОР-хвороб, внутрішньочерепнихускладнень, консервативної тера-пії основних хвороб вуха, горлай носа, лікування травматичнихушкоджень, професійної пато-логії вуха, діагностики й лікуван-

ня глухуватости. З його ініціативи в отоларингології почализастосовувати протеолітичні ферменти, ультразвук, лазери,написано праці про використання в отоларингології кіберне-тичних методик. Закінчив медичний факультет Київськогоінституту народної освіти (1924). Доктор мед. наук (1944).Заслужений діяч науки УРСР (1955). Чл.-кор. АН УРСР(1967). Лауреат Ленінської премії (1964). Головний отоларин-голог МОЗ УРСР (1953–1972). У 1944–1966 рр. завідувачкафедри отоларингології Київського інституту вдосконален-ня лікарів. 1960 р. створив Інститут отоларингології (що но-сить його ім’я і належить до АМН України) й очолював його14 років. Автор понад 200 наукових праць. Підготував 22 док-тори й 38 кандидатів наук.

Комісаренко Василь Павлович (1907–1993),с. Черняхів, Київщина

Визначний ендокринолог. Закінчив Київську фельдшер-ську школу (1926) й Харківський медичний інститут (1932).Після аспірантури й захисту канд. дисертації (1935) в Ук-раїнськім органотерапевтичнім інституті в Харкові (нині

44 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Інститут ендокринної патологіїім. В. Я. Данилевського) працю-вав у ньому. 1937–1939 рр. – ди-ректор інституту. 1939–1965 рр. –зав. відділу ендокринології Інсти-туту експериментальної біологіїй патології (нині Інститут фізіо-логії) АН УРСР. Доктор мед. наук(1941), акад. АН УРСР (1951) йАМН України (1993). Лауреатпремії ім. О. О. Богомольця (1961)за дослідження лікувальних

властивостей винайденого ним препарату «спленін», Держ.премії УРСР (1976) за винайдення й впровадження хлодита-ну; золотої медалі ім. С. І. Вавилова. Заслужений діяч науки(1960). 1940–1945 рр. – заст. наркома охорони здоров’я Украї-ни, під час війни – уповноважений Військради Південно-За-хідного фронту з медичних питань. Зав. кафедри патофізіо-логії Київського медичного інституту (1950–1954 рр.). 1965 р.заснував Інститут ендокринології й обміну речовин, яким ке-рував до 1986 р. Автор 300 наукових праць, з яких 10 моно-графій. Підготував 45 кандидатів і 25 докторів наук. Україн-ський патріот. Багато його друзів – українські письменники,артисти й співаки – часто виступали на святкових вечорах укерованім ним інституті. Влаштовував на працю осіб, по-збавлених її за «буржуазно-націоналістичні погляди», що булонепросто.

Костюк Платон Григорович (1924–2010),м. Київ

Видатний дослідник світового рівня в галузях нейрофізіо-логії, молекулярної біології й клітинної фізики. Створив шко-лу дослідників цих напрямів. Уперше в світі впровадив ме-тодику внутрішньоклітинного діалізу соми нервової клітиний застосував її для вивчення мембранних і молекулярних про-

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 45

цесів у ній. З’ясував стан гомео-стазу йонів кальцію в нервовихклітинах і його порушень за пев-них хвороб (мозкова патологія,гіпоксія, цукровий діабет, феніл-кетонурія). Закінчив біологічнийфакультет Київського університе-ту ім. Т. Г. Шевченка (1946) йКиївський медичний інститутім. О. О. Богомольця (1949). Док-тор біол. наук (1957). Акад. АНУРСР (1969), АН СРСР (1974),

Європейської академії (1989), Німецької академії природо-знавства «Леопольдина» (1966), АН Чехо-Словаччини (1990),Угорської АН (1990). Заслужений діяч науки й техніки Ук-раїни (2004). Лауреат Державних премій УРСР і України(1976, 1992, 2000) й Державної премії СРСР в галузі науки йтехніки (1983) й іменних премій І. П. Павлова АН СРСР(1960), І. М. Сеченова АН СРСР (1977), О. О. БогомольцяАН УРСР (1987), Луїджі Ґальвані (США, 1992). Автор 650наукових статей, 12 монографій, 4 підручників. Підготувавпонад 100 кандидатів і докторів наук. Багато десятиріч віввелику педагогічну роботу. Постійний учасник і організаторміжнародних наукових форумів. Головний редактор журна-лу «Доповіді НАНУ» й міжнародного журналу «Нейрофізіо-логія», член редакції «Фізіологічного журналу», член редак-ційних рад журналів «Експериментальна й клітинна фізикай біохімія» й «Український неврологічний журнал». Керів-ник заснованого ним відділу загальної фізіології нервової си-стеми (1958) Інституту фізіології НАНУ, директор цьогоінституту (1966), засновник і зав. навчальної базової кафед-ри молекулярної фізіології і мембранної біофізики (1982)Київського відділення Московського фізико-технічного інсти-туту, яка працює в Інституті фізіології НАНУ. Разом з лауре-атом Нобелівської премії Ервіном Неґером (Німеччина) очо-лював міжнародну кафедру ЮНЕСКО, створену 2000 р. на

46 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

базі ІФ НАНУ. Засновник і директор Міжнародного центрумолекулярної фізіології НАНУ (від 1992). Академік-секре-тар Відділення фізіології АН СРСР (1975–1988), член Пре-зидії АН СРСР (1975–1990), віце-президент НАНУ (1993–1999), член Президії НАНУ (1999–2004). Від 2005 р. – рад-ник Президента НАНУ.

Котермак Юрій Михайлович (1450–1494),м. Дрогобич, Галичина

Перший доктор медицини вУкраїні. Після навчання уЛьвівській кафедральній школівступив до Краківського універ-ситету, який успішно закінчив1472 р. маґістром мистецтв.Вступає до Болонського універ-ситету, здобуває ступінь докторафілософії. 1481 р. його обираютьректором університету, за 8 міся-ців складає іспит на ступінь док-тора медицини. Декілька роківподорожує науковими й навчальними закладами Європи. Зачас навчання зібрав велику й дуже цінну бібліотеку, в якійбули книги Ібн Сіни, Гіппократа, Птолемея, Аристотеля, Ци-церона, Вергілія, Овідія й ін. З 1484 р. до кінця життя – про-фесор Краківського університету. На посаді декана медично-го факультету викладає студентам медицину й філософію.Найцінніша його робота – перша друкована книга (латинсь-кою мовою), видана українцем за кордоном, – «Прогностич-на оцінка поточного 1483 року майстра Ю. Дрогобича з Руси,доктора мистецтва й медицини Болонського університету».Також зробив прогностик – оцінку стану небесних світил про-тягом березня–грудня 1478 р. й написав трактат, присвяченийсонячному затемненню 29 липня 1478 р. Розрахував також часмісячних затемнень 15.07.1478 р. й 8.01. і 4.07.1479 р.

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 47

Кримський Агатангел Юхимович (1871–1942),м. Володимир-Волинський, Волинь

Видатний вчений-поліглот(володів 56-ма мовами), сходо-знавець, перекладач з багатьохмов іранської й тюркської груп,письменник, історик українськоїмови й літератури, дослідникфольклору. 1882 р. по закінченні4-х класів гімназії переходить (наконкурсній основі) до колеґіїП. Ґалаґана, куди потраплялинайліпші гімназисти. Далі на-вчається в Лазаревськім інститутісхідних мов у Москві, на історико-філологічнім факультетіМосковського університету, який успішно закінчує 1896 р.1896–1898 рр. – навчальне відрядження до Сирії й Лівану.Від 1898 р. – доцент, 1900–1918 рр. – професор арабської філо-логії й історії Сходу в Лазаревському інституті. Після ухвали1918 р. гетьмана П. Скоропадського про створення Україн-ської АН до комісії щодо її організації ввели проф. Лазарев-ського інституту східних мов Кримського, якого по створенніВУАН було обрано її неодмінним секретарем. Сходознавствопочало стрімко розвиватися в Україні з 1920 р. саме завдяки йому.1931–1933 рр. було зліквідовано всі установи, що мали будь-який стосунок до нього, працівників ув’язнено чи заслано.А. Кримського не заарештували, та він стає «опальним ака-деміком». Лиш 1939 р., після «визволення» Західної Украї-ни, його посилають до Львова й дозволяють мати аспірантівзі сходознавства. Між них відомий тюрколог-ісламіст Оме-лян Пріцак – майбутній проф. Гарвардського університету,акад. АН України (1990), директор створеного в Києві акаде-мічного Інституту сходознавства (1991). Він назвавА. Ю. Кримського «найкращим кримським подарунком Ук-

48 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

раїні», бо пращур останнього, татарський мулла, що прий-няв християнство, оселився на Волині 1698 р. В січні 1941 р.акад. А. Кримському влаштовують гучне відзначення 70-літтяй нагороджують орденом Трудового червоного прапора. Таза півроку заарештовують. На початку 1942 р. він гине влікарні розташованої в Казахстані в’язниці. Його надзвичайнапрацездатність вражала сучасників: написав понад 500 ста-тей з історії мов, літератури, етнографії народів Близького йСереднього Сходу. Ось невеликий перелік його фундамен-тальних праць: «Історія мусульманства» (1904–1912), «Істо-рія арабів і арабської літератури світської й духовної» (1911–1912), «Історія Персії та її письменства» (1923), «Хафіз і йогопісні» (1923), «Перський театр» (1925), «Історія Туреччиний її письменства» (4 томи), «Нариси з історії українськоїмови» (у співавторстві з О. Шахматовим; 1922). 1930 р. ви-дав огляд кримськотатарської літератури, за розвитком якоїстежив від 1889 р. Був знайомий з багатьма кримськотатар-ськими письменниками, більшість яких було репресовано у1934–1937 рр. Талановитий письменник, писав прозові й по-етичні твори під псевдонімом А. Хванько. Свою українськістьвін усвідомив ще під час навчання в колеґії Ґалаґана. Читавбагато українських творів. Спілкувався й листувався з Б. Грін-ченком, М. Драгомановим, І. Франком та ін.

Кришталь Олег Олександрович (р. н. – 1945),м. Київ

Знаний нейрофізіолог. 1968 р. закінчив фізичний факуль-тет КУ ім. Т. Г. Шевченка. Кандидат біологічних наук (1971).Від 1970 р. працює в Інституті фізіології ім. О. О. БогомольцяАН УРСР молодшим, згодом старшим науковцем. Від 1982 р. –зав. відділу фізико-хімічної біології клітинних мембран.З 2003 р. – заст. директора інституту. Доктор біологічних наук(1987), акад. НАНУ (1997), лауреат Державних премій СРСР(1983) і України (2003). Основний напрям наукової діяльности –

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 49

вивчення механізмів йонної про-никности локалізованих на мем-брані сенсорних нервових клітин.Має понад 300 публікацій. Спів-автор відкриття «Явище вибірко-вої провідности мембрани соминервових клітин». Відкрив 2 з 3-хосновних типів рецепторів болю.Підготував 20 кандидатів і док-торів наук. Професорував ув уні-верситетах Кюсю, Гарвардськім,Мадридськім, Пенсильванськім.Член редакційних рад журналів «Нейрофізіологія», «EuropeanJournal of Neuroscience», «Neuroscience», «PhysiologicalReviews», «Autonomic Neuroscience», «Purinergic Signalling».Очолює національний комітет України з нейронаук. Чл.-кор.АН РРФСР (1985), член Європейської академії (1990).

Кубійович Володимир Михайлович (1900–1985),м. Новий Санч, Лемківщина, нині Польща

Видатний український антро-погеограф, демограф, картограф,редактор і організатор видання вдіаспорі «Енциклопедія україно-знавства» українською й англій-ською мовами, що є унікальнимзібранням довідкового матеріалу.Він говорив: «Починаючи відДідро, енциклопедії стали най-ліпшим банком історичної пам’я-ти народів, мостом між живими,мертвими і ще не народженими

їхніми поколіннями». Після закінчення місцевої гімназії 1918 р.вивчає історію й географію в Яґеллонськім (Краків, Польща)

50 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

університеті, який закінчує 1923 р. 1927 р. захищає дисерта-цію про демографію Радянської України, 1928 р. стає доцен-том цього університету (наймолодшим у Польщі). Видає кни-гу «Географія України й суміжних країн», укладає «Атлас Ук-раїни», пише наукові праці, в яких з позицій українськогопатріота захищає інтереси народу. Девізом його життя було:«Україна понад усе». Наслідком цього стало рішення Міносві-ти Польщі позбавити його права викладати в Яґеллонськомууніверситеті. Цим унеможливили подальшу наукову роботувидатного вченого. Перед Другою світовою війною гонінняна українців Польщі дійшли апогею. За німецької окупаціївін намагався всіляко полегшити життя українців. 1939 р. очо-лює Українське національне об’єднання в Кракові (згодом Ук-раїнський Центральний Комітет). Писав до німецького гене-рал-губернатора України про тяжкий стан українців. Згодомці листи були між документів звинувачення на Нюрнберзькімпроцесі 1945–1946 рр. По війні ініціює з колеґами відновуНаукового товариства ім. Т. Шевченка в Мюнхені (1947), стаєГоловою Центральної оселі НТШ в Європі. Від 1948 р. почи-нає працю над «Енциклопедією українознавства», що сталаповажним науковим виданням. У пресі УРСР, де доти не буловидано жодної української енциклопедії, поява перших їїтомів викликала шалену реакцію «боротьби з українськимбуржуазним націоналізмом». Та це спонукало видати «Ук-раїнську радянську енциклопедію» в 17-ти томах (1959–1965).Згодом було здійснено друге видання в 12-ти томах. Ці видан-ня булио «ідеологічно витримані». Перший том «Енцикло-педії українознавства» англійською мовою вийшов 1984 р.Наступні чотири томи редагував Данило Струк. 1995 р. вий-шов одинадцятий том ЕУ–2 – словникової частини.

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 51

Куліш Пантелеймон Олександрович (1819–1897),м-ко Вороніж, Чернігівщина (нині Сумщина)

Видатний український культу-ролог, мовознавець, фольклорист,етнограф, перекладач, критик, ре-дактор і видавець, поет і прозаїк.Один з найактивніших будителівнаціональної самосвідомости ук-раїнців, суперечливий мислитель,поборник мови й культуриукраїнського народу, справедли-вих міжнаціональних стосунків,гармонійної взаємодії цивілізаціїй природи. Розробив український

правопис (наближений до фонетичного) – «кулішівку», ужи-ваний за царату в часи зняття заборони на друк українськихкнижок (1905–1917). Є. Є. Желехівський створив фонетич-ний український правопис на основі «кулішівки» з певнимивдосконаленнями: вилучив літеру «ять» і твердий знак в кінціслів і після префіксів. Після закінчення Новгород-Сіверськоїгімназії П. Куліш вступив 1839 р. до Київського університе-ту, але не закінчив його. Від початку 1840-х рр. вчителював,подорожував Україною, захоплюючись фольклором і етно-графією. Від 1845 р. жив і вчителював у Петербурзі. 1847 р.відряджений Петербурзькою АН у західнослов’янський крайдля вивчення мов, історії, культури й мистецтва. Відряджен-ня не відбулося через арешт того ж року за належність (недо-ведену) до Кирило-Методіївського братства. Вислано до Тулиіз забороною друкуватися. Від 1856 р., діставши дозвіл дру-куватися, пише й видає прозові («Чорна рада. Хроніка 1663року», 1857) й поетичні (збірки «Досвітки, думки й поеми»,1862, «Хуторна поезія», 1882; поеми «Магомет і Халдуза»,1883, «Байда, князь Вишневецький», 1884 й ін.) твори. Бага-то перекладає Шекспіра, Байрона, Ґете, Шиллера, Гайне(збірка «Позичена кобза», 1897). Видає фольклорно-етногра-

52 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

фічні матеріали (2-томові «Записки о Южной Руси», 1856–1857) й історичні праці (3-томова «История воссоединенияРуси», 1874–1877; історичні оповідання «Хмельниччина» й«Виговщина»). З проф. І. Пулюєм уперше переклав україн-ською мовою Біблію. Новий Завіт друкували частинами про-тягом кількох років. Повний переклад Куліша, Пулюя і Не-чуя-Левицького Старого й Нового Завіту вперше вийшов дру-ком у Відні 1903 р. вже по смерті П. Куліша. Пізніші виданняцього перекладу було здійснено 1906, 1909, 1912 рр. у Відні,1920 р. в Берліні, 1944 і 1947 рр. у Нью-Йорку й Лондоні,2000 р. в Україні. Багато зробив для відродження українськоїжурналістики – видавав і редагував альманах «Хата», жур-нал «Основа». За словами І. Я. Франка, П. Куліш був «голов-ний двигач» українофільського руху в Галичині в 1860-х і дополовини 1870-х рр. Його ідеологія еволюціонувала від при-хильника революційної демократії до адепта монархізму йвіри в «доброго царя», особливо після реформ 1861 р.

Липський Володимир Іполитович (1863–1937),с. Самостріли, Волинь

Видатний і широко відомий усвітовій ботанічній науці систе-матик, флорист і ботанік-географ,знавець гербарної справи й блис-кучий організатор ботанічнихсадів. 1881 р. закінчив колеґіюПавла Ґалаґана, до якої брали наконкурсній основі гімназистівмолодших класів. Ботанічні до-слідження починає під час на-вчання на природничому відділіфізико-математичного факульте-ту Київського університету, по за-

кінченні якого працює там на кафедрі ботаніки. Друкує нау-кові роботи, видає першу монографію. 1893 р. запрошений

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 53

до Санкт-Петербузького ботанічного саду його директором,де працював 23 роки, ставши головним ботаніком саду, заві-дувачем відділу живих рослин. Публікує 60 наукових праць,досліджує рослинність у всіх частинах світу, крім Австралії.У цьому йому допомагало знання багатьох мов, не лише євро-пейських. Результат – монографії «Гербарий Имп. С.-Петер-бургского ботанического сада» (1898 й 1908), «Материалыдля флоры Средней Азии», «Флора Средней Азии, т. е. рус-ского Туркестана и ханства Бухары и Хивы», «Флора Кавка-за». Написав також більшу частину тритомової праці «С.-Пе-тербургский ботанический сад за 200 лет его существования».1897 р. Російське географічне товариство присудило йомупремію Пржевальського за дослідження природи Гісарсько-го кряжу, 1917 р. – премію ім. Ахматова Російської АН. На-весні 1917 р. отримує експедиційне відрядження на ПівденьУкраїни й залишається тут. 1918 р. бере активну участь ворганізації Української АН. 1919 р. – академік, 1920 р. – членуправи, 1921 р. – віце-президент, з 1922 р. – Президент ВУАН.1928 р. – чл.-кор. АН СРСР. Того ж року відмовляється відпосади Президента ВУАН та очолює в Одесі Ботанічний садуніверситету. Подорожі континентами дали йому змогувідкрити й описати 4 нові роди й 220 нових видів рослин,частину яких названо його іменем. Державний ботанічнийсад АН України створено за планом Володимира Липського,про потребу його він говорив ще 1919 р.

Люлька Архип Михайлович (1908–1984),с. Саварка, Київщина

Винахідник турбореактивного авіаційного двигуна,революційного в авіації. З багатодітної селянської родини.Після семирічки вступає до профтехшколи в Білій Церкві.По її закінченні подає документи до Київської політехніки,не проходить за конкурсом. За рік напруженої самопідготов-ки 1927 р. стає студентом механічного факультету цього інсти-

54 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

туту. По його закінченні – аспі-рант Харківського НДІ промисло-вої енергетики. Не закінчившиаспірантури, йде інженером-до-слідником на Харківський тур-бінний завод, згодом – на кафед-ру авіаційних двигунів Харків-ського авіаінституту. Вважає, щовік поршневих авіадвигунів добігкінця. Міркуючи про альтернати-ву, дійшов геніальної думки ви-користати для поступального

руху реактивну тягу від стисненого й нагрітого газу (ТРД –турбореактивний двигун). Його підтримує зав. кафедри аеро-динаміки ХАІ акад. Г. Проскура. Вчена рада ХАІ рекомендуєобговорити матеріали проекту з експертами в Москві. На13-й день домагань нарком авіапромисловости призначивзустріч на 2-у годину ночі. Почувши, що ТРД може датишвидкість 900 км/год і більше, нарком скликає нараду про-відних фахівців, призначає А. М. Люльку керівником проек-ту й переводить з Харкова до Ленінграда. З початком війнийого зі спеціалістами евакуюють на Урал. Працював на Че-лябінськім тракторнім заводі, вдосконалюючи повітрогони втанках. За рік, коли на фронті з’явилися німецькі реактивнівинищувачі «Мессершмітти», Наркомат озброєнь почав як-найшвидшу реалізацію створення ТРД. У лютому 1947 р. дви-гун ТД–1 пройшов державні випробування й показав перева-гу над німецькими. Творців нагородили орденами. Згодом КБЛюльки створює ТД–2 й ТД–3. А в 1950-х рр. з’являютьсядвигуни АЛ–7 і АЛ–7Ф. Уперше двигун було названо ім’ямтворця. На початку 1950-х рр. турбокомпресорний стартерЛюльки визнано найнадійнішим і найкомпактнішим у світі.Автори дістали патент уперше в СРСР. На літаках з двигуна-ми Люльки встановлено понад 10 світових рекордів. Вели-кий конструктор не забував свій край, часто бував у рідномуселі, спілкувався рідною мовою.

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 55

Максимович-Амбодик Нестор Максимович(1744–1812), с. Веприк, Полтавщина

Видатний акушер-гінеколог.Перший професор з акушерствав Росії (1782). Доктор медицини(1775), почесний член Медичноїколеґії Росії (1793). Закінчив Киє-во-Могилянську академію (1768).Вступив до Петербурзької медич-ної школи морського шпиталю,1772 р. відряджений до медично-го факультету Страсбурзькогоуніверситету на стипендію з фон-ду княгині К. Д. Голіциної, при-

значену на вивчення акушерства, бо Росія вишів для того немала. Княгиня хворіла з дитинства, була нездатна народитидитину й заповіла, щоб на відсотки з 20 тис. руб. посилалидо згаданого університету кожні 6 років трьох лікарів з Росії.Наступного року після захисту докторської дисертації (1776)Н. Максимович-Амбодик знайомився з медициною Німеччи-ни – слухав лекції, відвідував клініки. Після повернення доПетербурґа – молодший лікар адміралтейського й суходоль-ного шпиталів. Починає викладати акушерство в лікарськихшколах при шпиталях. 1777 р. відряджений за кордон дляпоглиблення знань з акушерства. По поверненні – викладачшколи при Кронштадтському адміралтейському шпиталі. Від1782 р. – професор «повивального искусства» С.-Петербур-зької акушерської школи. Розробив наукові принципи й техні-ку накладання акушерських щипців, впровадив до акушер-ської практики низку хірургічних інструментів, методикипальцевого обстеження й розкриття шийки матки, тампоні-зацію шийки матки. Вперше запропонував масаж матки накулаку, ввів наочний метод викладання акушерства на роз-робленій ним моделі (фантомі) жінки. Запропонував конст-рукції пологового й гінекологічного крісел. Глибоко вивчав

56 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

також цілющі властивості рослин. Написав перший російсь-комовний акушерський посібник з атласом, який був найліп-шим до середини ХІХ ст. – «Искусcтво повивания, или наукао бабичьем деле» (1784–1786). Написав і видав також праціпро лікарські рослини «Энциклопедия питания и врачевания»(1784), «Врачебное веществословие, или описание целитель-ных растений...» (1783–1789), «Первоначальные основанияботаники, руководствующие к познанию растений» (1795).Також уклав і видав словники медико-хірургічний (латинськай російська мови, 1780); анатомо-фізіологічний (латинська,французька й російська мови, 1783); новий ботанічний слов-ник (латинська, німецька, російська мови, 1795–1804, другевидання 1808). Друге прізвище (амбодик – з латини – скажидвічі) він узяв собі через збіг прізвища й по батькові.

Московець Семен Микитович (1900–1971),с. Санжарівка (тепер – Полтавка) на Гуляйпіллі

Видатний вірусолог, докторбіол. наук (1949), чл.-кор. АНУРСР (1967). Результати праці ви-кладено у понад 100 статтях ітрьох монографіях. 1929 р. закі-нчив Київський інститут народ-ної освіти (КУ ім. Т. Г. Шевчен-ка) і вступив до аспірантуриІнституту ботаніки АН УРСР. Позахисті кандидатської дисертації1932 р. – доцент Київської вищоїсільськогосподарської комуні-стичної школи. 1934 р. змушений покинути Україну; почавдосліджувати хвороби бавовника в Азербайджанськім НДІбавовництва, вперше розробив ефективні засоби боротьби звірусним ураженням бавовника вілтом (в’яненням). Саме тодідослідження в галузі вірусології рослин стали сенсом йогожиття. 1952 р. Семен Микитович вертається в Україну до Ук-

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 57

раїнського НДІ зрошувального рільництва в Херсоні, продов-жує дослідження вірусів бавовника й інших сільськогоспо-дарських рослин на посадах зав. відділу захисту рослин і за-ступника директора інституту з наукової роботи. 1960 р. йогояк найкваліфікованішого фітопатолога рослин в Українізапросили до Києва на посаду зав. створеного ним відділу(потім сектора) вірусів рослин Інституту мікробіологіїім. Д. К. Заболотного АН УРСР. 1961 р. він заступник дирек-тора інституту, з 1962 р. директор. За його директорства інсти-тут став провідним у світі й СРСР центром дослідженнявірусів рослин і дістав назву Інститут мікробіології й вірусо-логії. С. М. Московця обрали віце-президентом Всесоюзно-го мікробіологічного т-ва, Президентом Українського мікро-біологічного т-ва, заступником голови Вірусної комісіїВАСГНІЛ. Організував у Києві Всесоюзні наради з вірусниххвороб рослин, читав курси лекцій у КУ й Українськійсільськогосподарській академії.

Неприцький-Грановський Олександер Анастасійович(1887–1976), с. Великі Бережці, Кременеччина

Видатний комахознавець (ен-томолог), чиї дослідження вели-кою мірою сприяли захистусільськогосподарських культурвід комах-шкідників. Крім сіль-ськогосподарської ентомологіїзаймався загальним, медичним іветеринарним її підрозділами.Йому завдячує розвитком бджіль-ництво США, де він провадивнаукові дослідження. Багато силі часу віддавав громадській діяль-

ності – участі в українськім визвольнім русі. Писав вірші. Позакінченні церковнопарафіяльної школи в ріднім селі (1901)навчається в середній сільськогосподарській школі в

58 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Білокриниці. В ті роки формується його національна само-свідомість. Він знайомиться з М. Міхновським і Лесею Ук-раїнкою. З’являється його перший вірш у київськім часописі«Рідний край». Після отримання атестату зрілости їде до Киє-ва (1908), студіює економіку, історію, літературу, мистецтво.Його захоплює культурне життя Києва – він близько знайо-миться з українськими діячами – М. Лисенком, О. Пчілкою,О. Олесем, Б. Грінченком, І. Фещенком-Чопівським, М. Ша-повалом. Через активну працю в журналі «Українська хата»й участь у боротьбі за визволення України потрапляє під пиль-ний нагляд жандармів. Почалися арешти української інтелі-ґенції. Побоюючись арешту й заслання до Сибіру, нелеґаль-но переходить кордон, узявши «Кобзаря», повне зібрання «Ук-раїнської хати», кілька своїх поетичних збірок, вишиванку й2 вишиті рушники. 26 березня 1923 р. ступає на Американ-ський континент. Гадав, що їде до США на якийсь час пере-бути лихоліття, та залишився назавше. Долав неймовірні труд-нощі, працюючи під час канікул, щоб мати гроші на харч,одяг, науку, книжки. Закінчив коледж, працював вчителембіології й урешті-решт присвятив себе науці. Долає щаблінаукових вершин і стає доктором філософії з біології (1925).1930 р. його запрошують на посаду професора ентомології йекономічної зоології до найбільшого в США Міннесотсько-го університету. Інтенсивно й глибоко займаючись наукою,О. Грановський багато сил віддавав громадській праці, бо всежиття щиро вболівав за долю України. Він голова Централь-ної управи Організації державного відродження України(1930), делеґат американських українців до Сан-Францискона установчу конференцію ООН, двічі делеґат до ЮНЕСКО,член Політичної Ради Українського Конґресового КомітетуАмерики. Вчений помер у день свого народження у віці 89років. Він був високо пошанований керівництвом США, фер-мерами й народом. Любов до українського народу не сталаперепоною його науковій і громадській діяльності. Іншоготалановитого українського комахознавця О. Янату, що працю-вав у СРСР, було знищено лише за любов до свого народу.

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 59

Плющ Василь Левкович (1903–1976),м. Варшава

Видатний український фтизі-атр, історіограф української ме-дицини, один із засновників і пер-ший вчений секретар Українсько-го наукового товариства фтизі-атрів, доктор мед. наук (1941),проф. вишів Києва, Львова йБратислави. Батько родом з Бор-зенщини на Чернігівщині. В ро-дині панував патріотизм. Навча-ючися в гімназії у Чернігові, якузакінчив 1919 р., вже належав дочернігівського осередку Спілки визволення України. 1921 р.вступає до Київського медичного інституту. Студентом оби-рає науку, працюючи асистентом проф. В. Радзимовської.Гроші для себе й родини заробляє нічним сторожуванням.По закінченні інституту працює керівником протитуберку-льозного диспансеру в Рівнім на Одещині, продовжує науко-ву працю, виступає на наукових конференціях (1929–1931).Повертається до Києва, працює в Центральнім НДІ туберку-льозу та в Інституті вдосконалення лікарів. Його вчителі –провідні вчені-лікарі акад. В. В. Радзимовська, М. Д. Страже-ско, Ф. Г. Яновський, проф. А. М. Зюков (учень Ф. Г. Янов-ського). У 1930-х рр. опублікував близько 20 наукових праць,написав розділ до підручника «Туберкулёзные санатории икурорты СССР», монографію «Штучний пневмоторакс притуберкульозі легенів». Це була перша фундаментальна працяв цій галузі медицини. Наступна монографія «Клініка гема-тогенно-дисемінованої туберкульози», що стала вагомим до-сягненням української фтизіатрії, вийшла 1939 р. Він деле-ґат і член президії Всеукраїнського з’їзду лікарів-фтизіатрів,засновник і відповідальний секретар Всеукраїнського това-риства лікарів-фтизіатрів, інспектор відділу науки Народно-

60 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

го комісаріату охорони здоров’я УРСР, декан Народного уні-верситету здоров’я. Розробляє плани відкриття у ЛьвовіНДІ проблем туберкульозу. Коли почалася війна й фронт на-близився до Києва, він відмовився від евакуації, не бажаючикидати інститут, очолюючи його, щоб уберегти від пограбу-вання й закриття. Це коштувало неабияких зусиль, як і відновадіяльности Всеукраїнської спілки лікарів. З наближенням виз-волення Києва від окупації він зрозумів, що залишатися вКиєві – приректи себе на загибель. Переїздить до Львова, зарік на Лемківщину, тоді до Братислави, професорує на ме-дичнім факультеті університету. Далі нові мандри: Берлін,Зінґер, Ганновер, Мюнхен. Не полишає лікарської й науковоїпраці. Виступає з науковими доповідями, пише монографію«Основні форми легеневого туберкульозу. Патогенез, пато-логічна анатомія. Клінічні картини» й велику працю «Захво-рювання й смертність від туберкульозу в Україні за роки 1941–1943», публікує науково-популярні розвідки. 1946 р. з коле-ґами бере активну участь в організації Медичного відділуУВАН у Мюнхені. Від 1962 р. – незмінний член редколеґії«Лікарського вісника УЛТПА». На еміґрації вчений зайнявсяісторією розвитку медицини на українських землях, що булоцілком неможливо за комуністичної влади. Він друкує низкустатей про українських вчених-медиків ХVІІІ ст., про розви-ток медицини за гетьмана І. Мазепи, за часів Шевченка, проукраїнців – творців медицини в Росії. 1970 р. УВАН видалайого велику працю «Нариси з історї української медичної на-уки й освіти. Від початків української державности до ХІХстоліття. Книга 1». Друга книга «Нариси з історії українськоїмедичної науки й освіти (дев’ятнадцяте й двадцяте століття)»вийшла в Мюнхені вже по його смерті 1983 р. В. Плющу на-лежать також 3 розділи в першому (1975, Мюнхен) і одинрозділ у другому томі (1988, Чикаго) «Матеріялів до історіїукраїнської медицини», які видала українська діаспора. Зали-шилися неопубліковані його монографія, де подано всебічнийаналіз розвитку й стану охорони здоров’я в УРСР, і підруч-

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 61

ник «Історія української медицини» (500 с.). Він не належавдо жодної партії, та був щирий патріот, про що свідчать йогопублікації: 1954 р. – «З ідеологією чи без неї. До питання проспроби ревізії ідеології українського націоналізму», 1969 р. –«Лікарі – політичні й громадські діячі українського націо-нального руху». Помер у Мюнхені. Похований у США на ук-раїнському православному цвинтарі у Бавнд-Бруку.

Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна (1884–1973), м. Харків

Видатний український історикі археолог. Доктор іст. наук (1940),дійсний член Українського істо-ричного товариства, УАН, НТШ(1965–1973) і Міжнародної АН уПарижі (1953–1973). З родиниофіцера, що був військовим дія-чем часів Української революції.Закінчила Києво-Фундуклеївськужіночу гімназію (1900), КиївськіВищі жіночі курси (1911), істори-ко-філологічний факультет КУ(1913). Працювала асистентом кафедри російської історії йметодики Київських ВЖК (1912–1915), КУ (від 1913). Післяскладання маґістерських іспитів (1915) – приват-доцент КУ.Брала активну участь у діяльності Київського товариства па-м’яток старовини й мистецтв (від 1911), Київського історично-го товариства Нестора-літописця (від 1912), Таврійської вче-ної архівної комісії (від 1916). У 1918–1924 рр. – викладач івчений секретар Київського археологічного інституту. У 1918–1920 рр. завідує музеєм старожитностей КУ. 1925–1927 рр. –архівний реєстратор і помічник ученого архівіста Централь-ного архіву давніх актів. Працівник ВУАН (від 1924), членПостійної комісії для складання біографічного словникадіячів України (від 1929), член Археологічної комісії (від

62 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

1930), працівник рукописного відділу Всенародної бібліоте-ки України (від 1934). 1929–1934 рр. – вчений секретар Комісіїдля вивчення соціально-економічної історії України ХVІІІ–ХІХ ст. 1938–1941 рр. – старший науковець сектору історіїфеодалізму Інституту історії АН УРСР. Докторську дисерта-цію «Очерки по истории заселения южной Украины в сере-дине ХVIII века (1734–1775)» захистила в Москві. З того жроку професор КУ. Під час німецької окупації залишилася вКиєві. Очолила Архівний інститут і Київський центральнийархів давніх актів (відповідно від жовтня і грудня 1941). Спів-засновник Музею-архіву перехідної доби м. Києва (1942).1943 р. виїхала до Львова, тоді до Німеччини. Професор УВУв Празі (1944–1945) й Мюнхені (1945–1973), водночас – вУкраїнській богословській академії в Мюнхені (1946–1947).1945–1972 рр. – декан філософського факультету УВУ. По-мерла в Німеччині, похована в м. Новий Ульм.

Поляков Ілля Михайлович (1905–1976),м. Харків

Визначний український гене-тик. Доктор біол. наук (1943), чл.-кор. АН УРСР (1948). Автор пер-шого в СРСР підручника з еволю-ційної теорії (1941), підручників«Курс дарвінізму», декількохкурсів «загальної біології»; одинз авторів і редакторів «Историибиологии». Народився в родиніслужбовця. По закінченні Харків-ського робітничого політехнікумувступив (1921) на біологічний фа-культет Інституту народної освіти, посталого з Харківськогоуніверситету, на основі якого після Жовтневого заколоту ство-рили ще низку наукових установ. Після навчання працював уКомуністичнім університеті від викладача до зав. кафедри

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 63

загальної біології. Потім очолював сектор генетики й дарвініз-му Харківської філії Зоолого-біологічного інституту. З 1933 р.філія у складі Харківського університету. Від 1936 р. він зав.кафедри генетики й дарвінізму біологічного факультету. Тогож року ініціює видання першого перекладу українською праціЧ. Дарвіна «Походження видів». Автор понад 50 науковихпраць, серед них «Сучасна еволюційна теорія» й «Курс дар-вінізму», по яких захистив докторську дисертацію в еваку-ації в Томську, де завідував кафедрою зоології хребетних вуніверситеті. По поверненні до Харкова з перемогою лисен-ківщини знятий з посади зав. кафедри генетики й зав. відділударвінізму НДІ біології Харківського університету за звинува-ченням, що його кафедра, як і генетичні підрозділи Москов-ського й Ленінградського університетів і Тимірязєвської акаде-мії були осідком класичної генетики (мовою лисенківців – «вей-сманізму-морґанізму»). У 1947–1956 рр. працював в Інститутігенетики й селекції АН УРСР. 1963–1974 рр. – директор Інсти-туту рослинництва, селекції й генетики ім. В. Я. Юр’єва УААН.

Пулюй Іван Павлович (1845–1918),с. Гримайлів, Тернопілля

Видатний фізик, електротех-нік, енергобудівник, математик,астроном, а також теолог, педагогі громадський діяч. Відкрив ка-тодні Х-промені, що мали йоні-зівні властивості, й пояснив їхнюприроду. 1881 р. отримав на сві-товій електротехнічній виставці вПарижі срібну медаль за винахіделектронної вакуумної рурки(рурки Пулюя), яка продукувалаХ-промені. Одну зі своїх рурок

подарував К. Рентґену. Останній 1896 р. заявив про новийвид променів, нібито ним відкритих, хоча на той час І. Пулюй

64 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

досліджував їх вже понад півтора десятка років, не поспі-шаючи з публікаціями. Промені стали називати «Рент-ґеновими». Сучасники відзначали, що Пулюєві знімки булиякісніші, ніж Рентґенові.

По закінченні Тернопільської гімназії за порадою батька(священика греко-католицької церкви) вступає на теологіч-ний факультет Віденського університету й рівнобіжно слу-хає лекції з фізики й математики. По закінченні з відзнакою1869 р. цього факультету не приймає священицького сану йвписується на зимовий семестр філософського факультету нафізико-математичну кафедру. Потяг до дослідження приро-ди переміг. Це породжує велику драму його життя: батькилистовно зрікаються його. Страждаючи від розриву з батька-ми, пише «Молитовника» українською мовою. Та це не зміни-ло батьківського рішення. Того ж року до нього як до знавцябагатьох мов зголошується П. Куліш з ідеєю перекладу укра-їнською «Святого письма Нового Завіту». Цей найліпший зівсіх слов’янських перекладів уперше видано у Відні 1881 р.А повний переклад П. Куліша, І. Пулюя і І. Нечуя-Левицько-го Старого й Нового Завіту вийшов друком у Відні 1903 р.

По закінченні 1873 р. університету працює у фізичній ла-бораторії Віденського університету, асистентом кафедри фізи-ки, математики й механіки Військово-морської академії уФіюме (нині Рієка). Від 1875 р. студіює на філософськім фа-культеті Страсбурзького університету, де 1877 р. здобуваєвчений ступінь доктора філософії зі спеціалізації «фізика».Там знайомиться з Н. Теслею й К. Рентґеном. Всупереч мож-ливості швидкої наукової кар’єри в Страсбурзі повертаєтьсядо Відня, працює приват-доцентом фізико-математичної ка-федри університету. Водночас (через фінансову скруту) пра-цює в будапештській фірмі «Ґанц» (до 1889), керуючи ви-робництвом електричних ламп розжарювання й налагоджен-ням виробництва дугових ламп. Ці лампи були високої якос-ти й мали великий попит. 1884 р. Пулюя призначають орди-нарним професором експериментальної й технічної фізики

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 65

до Німецького технічного університету в Празі, де він потімбув і ректор, і декан хімічно-технічного факультету. Саме тутвін демонструє існування й властивості Х-променів. Крімтого, він перший систематично дослідив холодне світло (нинізветься неоновим), створив телефонні станції й апарати, за-хищені від сильних електричних струмів. 1881 р. патентуєпереносну охоронну лампу, яку тривалий час уживали в шах-тах. Велика його заслуга – створення вперше в Європі елект-ричних станцій на зміннім струмі (в Празі) й низки електро-станцій на сталому струмі в Австро-Угорщині. Його теоре-тичні дослідження залежности коефіцієнту внутрішньоготертя газових сумішей від температури, молекулярної ваги йпарційних тисків дістали пізніше цілковите підтвердження йпрактичне застосування. Будучи поза Україною, брав актив-ну участь в українському патріотичному русі. Зголошувавсядо керівництва Росії з протестом проти заборони українськоїмови. За рік після початку Першої світової війни написав двіроботи німецькою мовою, де проаналізував стан українсько-го народу й потребу створення власної держави. Завдяки енци-клопедичним знанням мав великий авторитет серед учених,промисловців і громадських діячів. Був радником імперато-ра Австро-Угорщини.

Пучківський Олександер Митрофанович (1881–1937),с. Красне, Чернігівщина

Видатний лікар-оториноларинголог, засновник вітчизня-ної оториноларингології. З родини військовика, мати помер-ла під час пологів, і його виховували тітка й дядько, які при-щепили йому любов до рідного народу й мови. По закінченнігімназії в м. Орлі, де мешкав батько, вступає до Військово-медичної академії Петербурґа, де вперше створили кафедруотоларингології, де він виконав першу свою наукову працю.По закінченні з відзнакою академії (1905) працює в Москов-ському генеральному військовому шпиталі, шпиталях Харбі-на й Смоленська. 1911–1913 рр. – ад’юнкт Військово-медич-

66 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

ної академії, поринає в науку,пише низку праць з різних питаньотоларингології, що мають важ-ливе значення й досі. Захищаєдисертацію «Исторический очеркпищевого довольствия русскойармии», того ж року (1913) вида-ну окремою книжкою. На почат-ку 1917 р. опиняється в Одесі,стає професором медицини, ство-рює першу в Україні клінікуотоларингології. Підтримує на-ціональне відродження й віднову української державности.Знайомиться із січовими стрільцями й українськими гро-мадськими діячами, зокрема, з лікарем Ю. Липою й письмен-ником В. Боровиком. 1920 р. його обирають деканом медич-ного факультету Новоросійського (Одеського) університетуй затверджують професором Одеської медичної академії. Натой час мав 35 праць, одну з яких 1918 р. надрукував украї-нською мовою в журналі «Українські медичні вісті». Йогозапрошують до Київської медичної академії, яку 1921 р. пе-ретворили на Київський медичний інститут. Тут уперше курсотоларингології став обов’язковим предметом навчання. З ве-ликими труднощами організовує вперше в Києві самостійнуклініку отоларингології, що стала експериментальною базоюдосліджень. Напрями діяльности багатобічні: пластичніоперації на вухах і носі, розробка методики хірургічноголікування ураження слухових кісточок і гіпертрофії носовихпазух, приділяє багато уваги тяжкій патології верхніх дихаль-них шляхів – склеромі. Голова Всеукраїнського й член Міжна-родного комітетів зі склероми. Організує в клініці склером-ний і фоніатричний відділи, на базі яких згодом створенофілію Українського інституту хвороб вуха, горла, носа.О. Пучківського визнають провідним вченим не лише в Украї-ні й СРСР, а й за кордоном. Упродовж 1926–1927 рр. він кілька

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 67

разів відвідує клініки Берліна, Гайдельберґа, Бреслау, Франк-фурта-на-Майні, друкує докладні звіти в «Українських ме-дичних вістях». Видає першу українську монографію просклерому (1926), перший український підручник «Хворобивуха, носа й горлянки», у співавторстві – монографію «Скле-рома горішніх дихальних шляхів. Клініка, патологічна ана-томія, бактеріологія й серологія» (1930), новий підручник длястудентів і лікарів «Хвороби органу слуху й верхніх дишнихшляхів у дітей і підлітків». 1933 р. виходить його праця «Пла-стичне відновлення носа» в Японії німецькою та японськоюмовами, 1936 р. виходить велика історико-медична праця«Основні дати розвитку отолярингології в колишній Росії тав СРСР». Його запрошують з проблемною доповіддю «Війнай склерома» на ІІ Міжнародний конґрес отоларингологів уМадриді. Та жоден запрошений із СРСР туди не потрапив.Доповідь О. Пучківського надрукували в матеріалах конґресу.Серед його друзів були видатні поети Михайло Драй-Хмара,Микола Зеров, Павло Филипович. Усіх їх було репресовано,власне, за геніальність і щиру любов до України. Не уникцієї долі й О. Пучківський. 12 листопада 1937 р. його заареш-тували, засудили до розстрілу й виконали вирок 14 грудня1937 р. Ім’я видатного й широко відомого світовій науці вче-ного було вилучено з історії «радянської медицини», з бібліо-тек вилучено його книги. Так боровся комуністичний режимз українською елітою.

Радзимовська Валентина Василівна (1886–1953),м. Лубни, Полтавщина

Видатний український вчений-медик, фізіолог, біохімік.Закінчила Лубенську гімназію (1902) й медичний факультетКиївського університету (1913). Доктор наук (1924). Мати –відома українська письменниця Любов Яновська. Вступила1904 р. на медичний факультет Петербурзького університе-ту. Відразу увійшла в громадське й політичне життя україн-ського земляцтва. За активну участь у діяльності українськоїгромади й у політичних демонстраціях виключена 1905 р. з

68 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

університету. Щоб продовжитинавчання, вертається до Києва.Одружується з І. Радзимовським,згодом відомим педагогом, істо-риком класичної літератури. ДімРадзимовських був осередком на-ціонального життя. З революцій-ним рухом вони пов’язували на-дії на здобуття державностиУкраїною. По закінченні універ-ситету В. Радзимовська – асис-тент кафедри фізіологічної хімії,

від 1915 р. – старший асистент, від 1918 – приват-доцент.1917 р. працює в однім з відділів Центральної Ради, згодом –в Міністерстві здоров’я. Провадить наукові дослідження, ви-вчає фізичний стан 6000 дітей у різних місцевостях України,викладає фізіологію в Педагогічному інституті, а після захи-сту докторської дисертації – завідує кафедрами фізіології йбіохімії в Інституті народної освіти й Педагогічному інсти-туті. На ту складну пору реорганізації вишів припадає най-плідніший період її наукової діяльности. Вона очолює відділифізіології в Туберкульознім інституті, Інституті ортопедії йтравматології, Інституті психіатрії й невропатології, Інсти-туті клінічної фізіології АН. Сформувала «Школу фізіологіві біохіміків Радзимовської», надрукувала понад 30 праць ук-раїнською, німецькою, російською й французькою мовами.1928 р. від’їздить у довготривале відрядження до Німеччинив лабораторії Фішера й Шаде. Перший пропонує їй залиши-тися в його лабораторії, вона відмовляє – в Києві родина, учні,перспектива розбудови наукових установ. 1928 р. Президен-том УАН обирають одного з фундаторів епідеміології акаде-міка Д. Заболотного. Він запрошує В. Радзимовську доспівпраці в установах УАН. Вона його найближча дорадницяй однодумець. Та наступного року Заболотний помирає.У серпні 1929 р. її заарештовують за сфабрикованою ДПУсправою «Спілки визволення України», звинувачуючи у шпи-

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 69

гунстві й намірах встановити контакти з українською еміґра-цією під час відряджень. Незважаючи на перебування у в’яз-ниці понад рік, не визнала себе винною. Наступного року їїзвільнили, але залишили під наглядом ДПУ як «політичнонеблагонадійну». Мала намір виїхати з України, та академікШтерн, який до того запрошував її до своєї лабораторії вМоскві, після арешту їй відмовив. Не маючи змоги виїхати зУкраїни, В. Радзимовська завдяки своєму авторитету й пра-цьовитості домоглася відновлення майже на всіх посадах.1939 р. її запрошують до Мелітопольського педагогічногоінституту читати курс фізіології й очолювати кафедру. Її кан-дидатуру висувають на обрання чл.-кор. АН УРСР, та акад.О. В. Палладін відхиляє цю пропозицію й викреслює її темуз програми Міжнародного конґресу фізіологів. Після почат-ку війни певний час перебуває в Мелітополі, переїздить доХаркова, згодом працює керівником патофізіологічного від-ділу Інституту туберкульозу в Києві. З наближенням фронту,усвідомлюючи своє майбутнє за радянської влади, полишаєрідне місто й відбуває до Львова, завідує клінічною лабора-торією на кафедрі внутрішньої медицини Львівського медич-ного інституту. 1944 р. їде до Братислави, працює хірургом водному зі шпиталів. Від початку 1945 р. знов мандрівки, покине опинилася в Мюнхені. Тут поринає в громадську й культур-ну діяльність української еміґрації. Того ж року її обрано про-фесором і керівником кафедри фізіології Міжнародного вільно-го університету УНРРА, професором і керівником кафедрифізіології ветеринарного факультету Українського технічно-господарського інституту, що по війні перебрався з Подє-брадів (Чехо-Словаччина) до Реґенсбурґа (Баварія). 1948 р. –продекан, 1949 р. – декан ветеринарного факультету. Ведеплідну наукову роботу, написала двотомовий підручник «Фі-зіологія людини й свійських тварин». Бере участь у створен-ні медичної секції Української Вільної Академії Наук, виник-лої 1945 р. в Авґсбурзі як спадкоємиця ВУАН 1920-х і початку1930-х рр. Її обирають дійсним членом УВАН і НТШ. 1950 р.багато членів УВАН, між них В. Радзимовська, виїхали до США.

70 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Симиренко Володимир Левкович (1891–1938),с. Мліїв, Черкащина

Визначний помолог і селек-ціонер плодових культур. Про-довжив справу свого батька Лев-ка Платоновича Симиренка, за-сновника промислового садів-ництва й помології. Перший ди-ректор дослідної садово-город-ньої станції, створеної на базі са-дового розплідника батька. Підйого проводом були створені йпрацювали наукові відділи пло-дівництва, овочівництва, агро-

хімії й технічної переробки плодів. У 1920–1930 рр. очоло-вав Мліївську дослідну станцію садівництва, працював у Все-союзнім досліднім інституті південного плодового і ягідногогосподарства (Китаїв, Київська обл.). Автор «Всеукраїнськоїпомологічної книги». Фундатор низки середніх і вищих на-вчальних закладів і НДІ садівництва. Автор численних науко-вих і науково-популярних праць, редагував садівничі видан-ня. Автор підручників «Плодовий розплідник» (1929), «Пло-дові асортименти України» (1930), «Часткове сортознавствоплодових рослин». Усебічно вивчені й рекомендовані ним ібатьком сорти плодових культур поширилися Україною йсвітом. Його погляди на селекцію у плодівництві розбігали-ся з канонізованими в СРСР поглядами Мічурина. Влада,«високо оцінивши» заслуги визначного вченого, заарештову-вала його 1933 й 1937 рр. і ув’язнила 1938 р. Реабілітованийпосмертно.

Симиренко Левко Платонович (1855–1920),с. Мліїв, Черкащина

Видатний помолог, садівничий і сортознавець плодовихкультур. З родини знаних промисловців, громадських діячів

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 71

і меценатів. Дід Федір Степано-вич, колишній кріпак, – провід-ний організатор виробництвацукру в Росії. Л. П. Симиренкозакінчив Новоросійський уні-верситет в Одесі (1879) і був за-сланий на 7 років до Сибіру заучасть у народницькім русі. Вивівнові сорти яблук, які почали куль-тивувати й за межами України.Найвідоміший з них – названийна честь батька ренет Симирен-

ка, на якім і зараз ґрунтовано економіку садівництва в бага-тьох країнах. Упродовж кількох десятиріч разом із сином пра-цював у Мліївській, Кримській, Мелітопольській досліднихустановах, а також у Росії, на Кавказі й у Молдові. НаприкінціХІХ ст. поблизу с. Млієва в родинній садибі зібрав найбіль-шу в Європі колекцію плодових, ягідних, горіхоплідних і де-коративних рослин. Упродовж трьох десятиліть плодівництвой сортознавство плодових культур у цілім світі розвивалосяпід його безпосереднім впливом. Він підготував ґрунт длястворення в Україні перших НД установ і кафедр плодівниц-тва й сільськогосподарських вишів. Разом із сином Володи-миром створив усесвітньо відомі українські садівничі шко-ли. Єдиний вітчизняний учений, обраний до чужоземних (зо-крема французького) помологічних товариств, вшанованийміжнародними нагородами й золотими медалями. Значнийвнесок у світову помологію становлять його праці «Гене-ральний каталог», «Кримське промислове садівництво» й«Помологія», найбільший здобуток – бурхливий розвитокпромислового садівництва в Україні. Вбитий 1920 р. невідо-мою особою за кілька місяців після встановлення радянськоївлади.

72 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Скороходько Антін Каленикович (1883–1954),м. Канів, Черкащина

Видатний зоогігієніст і фахі-вець з епізоотології (законо-мірності виникнення, перебігу йлікування інфекційних хворобсільгосптварин) України й Росії,засновник експериментальної ве-теринарії. Доктор ветеринарнихнаук, професор (1924). Батько(хлібороб, рільник) віддає його дошколи рільництва й садівництвав Умані, звідки його виключаютьза участь у проукраїнських захо-

дах. Закінчує Маріїнське рільниче училище в Саратові й всту-пає до Харківського ветеринарного інституту (1904), одногоз найпрестижніших. Навчався з Олександром Кандибою (ге-ніальним українським поетом О. Олесем) і Василем Королів-Старим (видатний вчений-ветеринар, український письмен-ник). Двічі виключали з інституту за участь у революційнихподіях 1905 р., та все одно він з відзнакою закінчує навчання(1909). Працює на Приладозьких каналах Петербурзькогоземства, повертається в Україну на Херсонщину, а потім –Київщину, працює земським ветеринарним лікарем. Друкуєу фахових виданнях 15 статей. Під час Першої світової війнивін військовий ветеринарний лікар кавалерії Південно-Захід-ного фронту, а по війні лікар-епізоотолог і пізніше – зав. ве-теринарного відділу Київського губернського земства. Від1918 р. він з колеґами займається організацією ветеринарно-го вишу, й 1920 р. постає ветеринарний факультет сільсько-господарського відділення Київської політехніки а за рік –Київський ветеринарно-зоотехнічний інститут. А. Скороходь-ко – декан ветеринарного факультету (1920–1924), ректорінституту (1924–1927), зав. кафедри зоогігієни (1922–1929).Зробив значний внесок в українську наукову ветеринарно-

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 73

зоотехнічну термінологію, очолюючи 10 років відповідну сек-цію Інституту української наукової мови ВУАН. Його підруч-ник «Гігієна тварин» 1930 р. є віха в розвитку зоогігієни вСРСР, бо привів до обов’язковости навчального курсу гігієнитварин у всіх ветеринарних і зоотехнічних вишах. 1928 р.організовує на Київській обласній НД станції тваринництва(Терезине під Білою Церквою) експериментальний науковийвідділ зоогігієни. Та починається україножерська вакханалія.Його звинувачують у належності до вигаданої Спілки визво-лення України, заарештовують і напередодні 1930 р. відправ-ляють до Архангельська. Там створювали комбінати для ви-добутку корисних копалин Півночі силами ув’язнених,кількість яких стрімко зростала. Для забезпечення «робси-ли» й наглядачів створювали тваринницькі радгоспи на тисячіголів у лісових хащах. Щоб уникнути можливих епізоотій уцих радгоспах, залучили відомого вченого А. Скороходька напосаду зав. відділу зоогігієни Північного крайового НД ве-теринарного інституту в Архангельську. З 1932 по 1944 ріквін очолює кафедру в Вологодському сільськогосподарсько-му інституті й за сумісництвом працює у Всесоюзнім інсти-туті експериментальної ветеринарії. 1944 р. дозволили повер-нутися в Україну, й від 1947 р. він очолює кафедру зоогігієниКиївського ветеринарного інституту. 1950 р. виходить остан-ній, найґрунтовніший його підручник «Гигиена сельськохо-зяйственных животных».

Смакула Олександер Теодорович (1900–1983),с. Доброводи, Тернопілля

Широко відомий у світі видатний оптик, кристалограф,хімік. Народився в селянській родині. Під час навчання в Тер-нопільській гімназії вирізнявся здібностями й патріотизмом.Член підпільної «Студентської української громади», поши-рює твори українських письменників і поетів, організовуєвистави п’єс українських драматургів. 1918 р. – вояк Україн-ської Галицької Армії. Після закінчення гімназії (1922) за по-

74 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

радою свого вчителя відомого ук-раїнського математика МиронаЗарицького вступає до універси-тету Ґеорґа Авґуста в Ґеттінґені.Тоді там працювалі видатні вченіВернер Гайзенберґ, Макс Борн,Роберт Поль та ін. 1927 р. скла-дає докторський іспит і захищаєдисертацію. Пояснив забарвлен-ня кристалів після радіаційногоопромінення й вивів кількісну за-лежність, «формулу Смакули»,

що пов’язує концентрацію дефектів у кристалі, довжину хвилійонізівного променювання й забарвлення кристалів внаслі-док опромінення. Праця вийшла 1930 р. («Zeitschrift furPhysik»). Явище плідно використовували у виробництві біжу-терії. А що О. Смакулу тягло на рідну землю, він відгукнувсяна запрошення колишнього вчителя й земляка відомого літера-турознавця А. Музички приїхати до Одеси працювати в уні-верситеті (1928). Невдовзі вчений збагнув оману пропаґандищодо перспектив розвитку науки в тоталітарному суспіль-стві й, скориставшися умовною телеграмою про відкликаннядо проф. Р. Поля, повертається до Німеччини. Працює в Інсти-туті медичних досліджень кайзера Вільгельма, керує оптич-ною лабораторією. Досліджуючи стероїди, вітаміни, органічнікристали, стає фундатором квантової органічної хімії. Опи-сав трансформацію кристалічного вуглеводню збудженнямиелектронів, що називають тепер «інверсією Смакули». Від1934 р. він директор дослідної лабораторії всесвітньовідомоїфірми Карла Цайса в Єні. Створює оптичні кристали – фтори-стий літій і натрій, оригінальні мастила, придатні для вико-ристання за високих і низьких температур. Винаходить уні-кальну сполуку – бромйодид талію, що уможливило приладинічного бачення. Найбільший подарунок людству він зробив1935 р. впровадженням «просвітлення оптики» – нанесенням

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 75

на лінзу тонкого шару плівки (завтовшки 1/4 довжини хвилісвітла, що падає). Після того геть усю оптику – від окулярівдо мікроскопів і телескопів – виробляють лише просвітле-ною. Під час війни працює в цій же фірмі разом з РіхардомКуном, Нобелівським лауреатом 1938 р., над проблемою про-тивідбивчих шарів. Наприкінці війни окупаційна влада СШАвивозить його, як і багатьох інших видатних вчених, з Німеч-чини до США, де його змушують досліджувати матеріалидля інфрачервоної техніки на потреби військово-промисло-вого комплексу у військовім форті-лабораторії у штатіВірджінія. 1951 р. його запрошують на посаду професораМассачусетського інституту технологій, 1964 р. стає дирек-тором лабораторії монокристалів у цім інституті, де тоді пра-цювали науковці світової слави, творці нових напрямів у на-уці Норберт Вінер, Клод Шеннон, Джон Слейтер, ДжеральдВіснер, Ноа Хомський. Поруч них Олександер Смакула. Йогобагаторічна праця з вивчення фізики монокристалів, оформле-на як монографія «Монокристали: вирощування, виготовлен-ня й застосуванння» обсягом понад 500 с., вийшла 1962 р. увидавництві Шпринґера в Берліні. За цей період ученийопублікував понад 80 праць, в яких проаналізував традиційній нові методи вирощування кристалів, розробив методирекристалізації, очищення кремнію для застосувань унапівпровідникових транзисторах, інтеґральних схемах,дослідив вплив йонізівного променювання на кристали. По-чесний голова Товариства українських інженерів Америки,дійсний член НТШ й ін. наукових товариств, член Нью-Йорк-ської АН. Бере участь у міжнародних конференціях. І лишераз йому вдалося побувати в Україні завдяки участі у конфе-ренції 1971 р., що відбувалася в СРСР, у Вірменії, і куди йогозапросив Президент АН СРСР М. Келдиш. Протягом 3 днівконференції він побував і в Доброводах, і в Києві.

76 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Стубелевич Стефан Зенонович (1762–1814),м. Володимир на Волині

Видатний вчений-фізик, вина-хідник методики лікуванняелектрострумом. Професор фізи-ки Віленського університету, по-чесний член низки академій, зок-рема Французької й Ґеттінґен-ської. Середню освіту доволі ви-сокого рівня здобув у рідномумісті у василіянській колеґії,1787 р. вступив до Віленськогоуніверситету, захопився фізикоюй почав наукові дослідження.

1791 р. здобуває ступінь доктора філософії, одружується йзалишається жити у Вільні, викладаючи фізику в універси-тетській гімназії. Згодом обіймає посаду віце-професора фізи-ки в рідному університеті й вивчає вплив електроструму наживі організми, включаючи власний. Закладає основиелектротерапії. Результати залишилися в рукописі 1801 р. йопубліковані лише 1819 р. професором медицини ЯкубомШимкевичем, з яким він провадив досліди. 1802 р. виїжджаєдо наукових установ Австрії, Італії, Німеччини, Франції.В Парижі слухає лекції видатного вченого, математика, фізи-ка, астронома С. Лапласа. Замовляє найдосконалішеобладнання для фізичного кабінету, збирає новітню науковулітературу. По поверненні продовжує експерименти з елект-ротерапії, читає лекції для студентів і викладачів.

Сушківський (Самойлович) Данило Самойлович(1742–1805), с. Янівці (тепер Іванівка), Чернігівщина

Видатний епідеміолог. Автор ефективних методів обме-ження епідемій чуми, що неодноразово успішно використо-вував. Себе називав Самойловичем на честь батька. Доктор

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 77

медицини (1780), член 12 закор-донних академій і наукових това-риств. Вступив до Києво-Моги-лянської академії (1756), навчаю-чися в якій був зарахований дошпитальної медичної школи. По-мітивши його хист до медицини,викладачі послали його до Ме-дично-хірургічної школи приПетербурзькім Адміралтейськімшпиталі, яку він успішно закін-чив 1765 р. й почав працювати го-

ловним лікарем Жіночої венерологічної лікарні в Петербурзій полковим лікарем Копорського полку. З епідемією чумивперше стикається в Молдові під час російсько-турецькоївійни 1768–1774 рр. Аналізуючи умови поширення хвороби,доходить гадки, що хвороба передається контактно чи за-брудненими хворим речами. Спостерігаючи епідемію чуми вКиєві й Москві (1771), вперше у світовій практиці розробивтверді правила розподілу хворих за медичними ознаками, точ-но визначив тривалість інкубаційного періоду чуми й доско-нало описав її клінічний перебіг. Вивчаючи ефективність про-тичумних обкурювань, встановив, що коли головні складни-ки обкурювальних порошків були сірка й селітра, в обкуре-них будинках чуми вдруге не було. Від 1776 р. Д. Сушків-ський продовжує навчання за кордоном в Лейденськім уні-верситеті, після 1780 р. – на медичних факультетах в Парижій Страсбурзі. За сприяння французького лікаря Г. Леклеркавидає кілька праць, між них книгу «Дослідження про чуму,яка 1771 р. спустошила Російську імперію, особливо столич-не місто Москву, й про те, які було знайдено ліки, щоб її по-бороти, й засоби від неї себе вберегти» (1783). Її перевидалив Парижі й у німецькім перекладі в Ляйпциґу. По поверненнів Україну майже рік не має роботи. Й лише епідемія на півдніУкраїни спонукала владу звернутися до найліпшого фахівця.

78 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

1784 р. він головний лікар Катеринославського намісництвай Таврії. Завдяки йому епідемія пішла на спад. Генерал-гу-бернатор Г. Потьомкін писав про те Катерині ІІ, наголошую-чи, що в боротьбі з епідемією Д. Сушківський зробив важ-ливі відкриття. Завдяки йому створили надійний бар’єр. Свійдосвід узагальнив у виданій 1803 р. книзі, описавши методи-ку знезараження від чуми корабля без його спалення, як церобили раніше. За 30 років служби він брав участь у ліквідації9-ти епідемій чуми, написав низку наукових праць, серед яких4-томова монографія. Нагороджений орденом Святого Воло-димира й Великою золотою медаллю від проґресивного мо-нарха імператора Австро-Угорщини Йосифа ІІ.

Тимошенко Степан Прокопович (1878–1972),с. Шпотівка, Чернігівщина

Визнаний у світі авторитет угалузі опору матеріалів. За йогопідручниками, що стали класич-ними, навчалися інженери бага-тьох поколінь безлічі країн. На-родився в родині землеміра зкріпаків. Навчався в реальномуучилищі в Ромнах – місті з неаби-якою українською аурою. По за-кінченні училища (1896) талано-витий хлопець вступає одразу додвох петербурзьких вишів –

Інституту цивільних інженерів та Інституту інженерів шляхів,одного з найліпших інститутів імперії. Перевагу віддав ос-танньому. Успішно вчиться попри велике навантаження. Післязакінчення інституту (1900) й відбуття року обов’язковоїслужби в сапернім батальйоні в Петербурзі працює лаборан-том механічної лабораторії Інституту інженерів шляхів. 1903 р.переходить до щойно організованої механічної лабораторіїПетербурзького політехнічного інституту, провадить заняття

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 79

з опору матеріалів і теоретичної механіки. Наступного рокуїде до Берліна, Мюнхена, провідних лабораторій високих тех-нічних шкіл. 1905 р., після закриття інституту, де він працю-вав, виїздить працювати до Ґеттінґенського університету вНімеччині, працює в Людвіґа Прандтля – одного з фундаторівекспериментальної аеродинаміки, визначного теоретикапружности й пластичности. Отримані результати, схваленісамим Прандтлем, дали можливість очолити в 28-річнім віцікафедру опору матеріалів у Київському політехнічному інсти-туті, де він веде наукову й викладацьку роботу. Його лекціїзбирали величезні аудиторії. 1911 р. вийшла остаточна ре-дакція його підручника з опору матеріалів, перекладеногобагатьма іноземними мовами. Внаслідок викликаних реакцій-ними заходами Столипіна студентських заворушень С. Ти-мошенка й ще двох професорів, чиї підписи стояли під вимо-гами студентів, було звільнено в лютому 1911 р. По довгихпоневіряннях він влаштувався консультантом з питань міцно-сти на суднобудівному заводі. Водночас протягом п’яти роківведе дослідження, викладає в шляховому і електротехнічно-му інститутах в Петербурзі, пише двотомову працю з оригі-нального курсу теорії пружности. Наприкінці 1917 р. він їдедо родини в Київ і більше до Петрограда не вертається. Загетьмана П. Скоропадського прилучається до створенняУкраїнської АН. Опікується створенням відділу механіки длятеоретичних і експериментальних робіт, очолює створенийним Інститут механіки (нині у складі НАНУ). Восени стаєакадеміком УАН. Київ захопили денікінці, зірвали напис«Українська Академія Наук». С. Тимошенко виїздить до Юго-славії, викладає в Загребськім політехнічнім інституті. Від1922 р. – працівник американської фірми. Його авторитет стаєглобальним. Того ж року вже працює в компанії «Вестингавз»,читає лекції інженерам з теорії пружности. Від 1927 р. – про-фесор Мічиґанського, від 1936 – Каліфорнійського універси-тету в Стенфорді.

80 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Туган-Барановський Михайло Іванович (1865–1919),с. Солоне, Харківщина

Економіст світового рівня з на-уковою спадщиною, що складаєблизько 140 великих праць. Йогороботи з теорії періодичних криз,перекладені німецькою й фран-цузькою, здобули йому ім’я світо-вої слави. Відома його дуалі-стична теорія вартости, ґрунтова-на на критиці трудових теорійД. Рікардо й К. Маркса й теорійграничної корисности австрій-ської економічної школи. Нале-жить до найвидатніших теоретиків кооперативного руху уСхідній Європі. Зі шляхетської родини. Батько з татарськихпереселенців до Литви. Навчався в Першій київській і Другійхарківській гімназіях. 1884 р. студент природничо-матема-тичного, згодом – правничо-економічного факультету Харків-ського університету. «Через політичну неблагонадійність»(звинувачений в «українофільстві», чого не приховував)звільнений з числа студентів з забороною вступу до будь-якогоіншого вишу. Університет закінчив екстерном. Вже 1890 р. вжурналі «Юридический вестник» публікує першу науковупрацю «Вчення про граничну корисність господарських благяк причину їхньої цінности». Захоплюється теорією Маркса.Публікує книги про життя, наукову й суспільну діяльністьєвропейських інтелектуалів ХІХ століття: «Прудон, йогожиття й діяльність» і «Мілль, його життя й навчально-літе-ратурна діяльність». 1892 р. їде доповнювати свої студії доАнглії. Тут його марксистські погляди відбились у праці«Промислові кризи в сучасній Англії, їхні причини й впливна народне життя», захищеній у Московському університетіяк маґістерська дисертація. По поверненні до Росії читає кур-си економіки у вишах Москви й Петербурґа. Вивчає розви-

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 81

ток капіталізму в Росії. Спростовує утопічні концепції народ-ників, які фетишизували общинні відносини. Написану1898 р. працю «Російська фабрика в минулім і сучаснім. Істо-рико-економічне дослідження» захистив як докторську ди-сертацію в Московському університеті. Глибоко вивчившитеорію Маркса, доходить висновку, що праця не є субстанціяцінности, а теорія додаткової вартости неправильна й поз-бавлена змісту, бо Маркс дійшов висновку про падіння відсот-ка прибутку через логічні помилки. За «відхід від марксиз-му» його засудив Ленін. Від 1906 р. викладає й займаєтьсянаукою. Праця «Соціальні основи кооперації» (1916) ввелайого до кола класиків-теоретиків кооперативного руху. Росій-ська академія наук присудила йому за підручник «Основиполітичної економії» велику премію ім. адм. Самуїла Ґрейґа.Перед Першою світовою війною він з М. Грушевським, інши-ми українськими вченими працює над енциклопедичним до-відником «Український нарід в його минулім і сьогоденні».Вийшло 2 томи (1914–1916), 3-й, зредагований М. Туган-Ба-рановським і присвячений народному господарству, так і невийшов. Із серпня 1917 р. очолює Державний секретаріатфінансів – підрозділ Виконавчого органу УНР (Генеральногосекретаріату). Публікує декларацію «Економічна політика»,в якій приділив увагу кооперативним справам, створеннювласної валюти, усамостійненню кооперативного руху. На-прикінці 1917 р. через незгоду з лівим ухилом ЦентральноїРади покинув посаду. Читає лекції в Київськім університеті,редагує журнал «Київська кооперація», публікує праці «Прокооперативний ідеал» (1918) і «Кооперація, її природа й мета»(1919). Обраний керівником організації українських коопера-торів. У листопаді 1918 р. працює з В. Вернадським, М. Ва-силенком і А. Кримським над створенням Української АН.Один із перших дійсних членів-засновників УАН, очолює їїсоціально-економічний відділ, створює 2 інститути, 3 комісії,перший директор Інституту кон’юнктури. Створений нимСтатут розбудови економічної науки в системі академії – ви-

82 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

датне явище у світовій науці. Помер М. Туган-Барановський,їдучи на Версальську мирну конференцію у складі диплома-тичної місії УНР, в Одесі, де й похований.

Тутковський Павло Аполлонович (1858–1930),с. Липівці, Вінниччина

Видатний геолог, географ,мінералог, палеонтолог. Почес-ний член Київського товаристваприродознавців (1883), дійснийчлен Петербурзького мінералогі-чного товариства (1886), членБельгійського товариства геологіїй палеонтології (1888), почеснийчлен Товариства любителів при-родознавства, антропології й ет-нографії при Московському уні-верситеті (1889). Доктор наук

(1911), акад. (1918) і один із засновників Української АН. Ко-зацького роду. Батько був суддею на Волині й Київщині. Закін-чив Житомирську гімназію зі срібною медаллю (1877). Позакінченні природничого відділення фізико-математичногофакультету Київського університету (1882) працює в нім рікна кафедрі геології й мінералогії, потім 11 років консервато-ром мінералогічного й геологічного кабінету. У 1884–1902 рр.провадить геологічні дослідження практично всіх губернійУкраїни. Шукає нових шляхів у палеонтології. Вперше в Росіїдрукує близько 20 оригінальних робіт з викопної мікрофау-ни. Рівночасно досліджує підземні води України, що вмож-ливило забезпечити артезіанською водою Київ і сприяло роз-в’язанню проблеми епідемій тифу й холери. Відкриваєартезіанські води й карстові явища на Волині й у Білорусі.1911 р. захищає в Московському університеті як докторськудисертацію свою працю «Викопні порожнини Північноїпівкулі» й дістає від Казанського університету вчений ступінь

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 83

доктора мінералогії й геології «гоноріс кауза» за комплексробіт з геології, мінералогії й палеонтології. У вересні 1913 р.стає приват-доцентом Київського університету, навесні на-ступного року – ординарним професором кафедри географіїй етнографії. Фундатор четвертинної геології, що посталавнаслідок аналізу наявних знань і величезного добутого нимфактичного матеріалу. Його теорія еолового походження лесуне лише втрішила питання щодо лесу, а й передбачила новіфакти, що стали відомі згодом. П. Тутковський активно пра-цює в заснованому 1907 р. М. Грушевським Українському на-уковому товаристві, від 1918 р. – в Комісії з розробки проек-ту УАН. Його призначають головою Сільськогосподарськогокомітету України (1919), головою Наукової дослідчої кафед-ри геології ВУАН (1924, від 1926 – НДІ геології ВУАН). Тогож року створено Геологічний музей у Києві. Бере активнуучасть в організації бібліотеки ВУАН, Інституту науковоїмови. Один з ініціаторів і організаторів видання «Матеріалівдо української природничої термінології й номенклатури».1923 р. видає свій «Словник геологічної термінології». Йогопатріотична діяльність викликала невдоволення влади.70-річчя було відзначено лише завдяки енергійним зусиллямакад. М. Грушевського, й то майже за рік. Восени 1929 р.Павло Аполлонович переніс тяжку операцію та 3 червня1930 р. помер. Його науковий спадок складають понад 1000праць.

Ушинський Костянтин Дмитрович (1823–1871),м. Тула, Росія

Визначний український педагог з шереґу першоряднихпедагогів світу. Старший син українського дрібномаєтковогошляхтича, який після звільнення через хворобу з військовоїслужби у званні підполковника був службовцем у різнихмістах, включаючи Тулу, де й народився Костянтин. Потімродина переїздить до Полтави, далі – до Новгорода-Сівер-ського, де народилися ще 2 синів. Садиба Ушинських – за

84 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

містом на високому березі Десни –радувала дитячі душі гарнимикраєвидами, про що він багато пи-сав у спогадах. Мати Любов Сте-панівна (з українського шляхет-ського роду Капністів) сама вихо-вувала й навчала сина. Рано по-мерла, йому було 12. Подальшевиховання, як він писав пізніше,«...у бідній повітовій гімназії ма-ленького містечка Малоросії Нов-города-Сіверського було в на-вчальному стосунку не нижче, а навіть вище того, яке в тойчас здобували в багатьох інших гімназіях». Чудово знав ілюбив українську мову й наголошував її значення для вихо-вання: «...у кожного народу своя особлива національна сис-тема виховання, своя особлива мета й особливі засоби досяг-нення цієї мети...» 1840 р. вступає на юридичний факультетМосковського університету. 1844 р. Рада університету при-суджує йому ступінь кандидата юриспруденції. Від 1846 р.професорує в Ярославському Демидовському юридичномуліцеї. Лекції захоплюють слухачів. Посилення реакції зму-шує його покинути ліцей. Наступна робота дрібним служ-бовцем і журналістом «Современника» не була його покли-канням. Від 1855 р. він викладач, а далі інспектор у Гатчин-ськім сирітськім інституті. Й тут він знаходить своє – актив-ну участь у розв’язанні найважливіших суспільних проблемвиховання й навчання. З’являються перші педагогічні праці«Про користь педагогічної літератури», «Три елементи шко-ли». 1861 р. видає книгу для читання в родині й школі «Ди-тячий світ». Він фундатор нової народної школи. Підручникдля початкової школи «Рідне слово» витримав 150 видань.Однією з основ народности вважав мову – найліпший вираз-ник духовної культури народу: «Відберіть у народу все – івін усе зможе повернути; але відберіть мову – і він ніколи

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 85

більше не створить її...» Свої ідеї виховання й навчання вінвтілює в Смольнім інституті, докладно обґрунтовує своїмипрацями, перебуваючи на лікуванні у Швайцарії. Там пишекапітальну працю «Педагогічна антропологія». 1868 р. видаєперший том класичного твору «Людина як предмет вихован-ня», наступного року – другий том. К. Ушинський вважав:«Виховання, якщо воно бажає щастя людині, має виховуватиїї не для щастя, а готувати для праці життя». Повернувшисядо С.-Петербурґа, докладає всіх зусиль для написання остан-нього, третього, тому своєї праці. Та здоров’я різко погір-шується. Їде лікуватися до Криму навесні 1868 р., доїхав лишедо Києва й літо перебув у хуторі Богданка своєї дружини НадіїСеменівни. Після зими в Петербурзі в лютому 1870 р. їде ліку-ватися до Італії, та дістався лише Відня, захворів і повернув-ся до Криму. З вересня цього ж року – в Богданці, де йогозастала страшна звістка про трагічну загибель старшого сина.Після цієї трагедії придбав будиночок у Києві, здійснив дав-ню мрію оселитися цілою родиною (мали двох дочок і двохсинів) на Батьківщині. Та хвороба проґресувала. У жовтні1870 р. разом із синами поїхав до Криму, в дорозі захворів назапалення легенів і зупинився в Одесі. До нього приїздятьдружина й дочки. Він попрощався з рідними й 3 січня 1871 р.тихо помер. Тіло перевезли до Києва й поховали у Видубиць-кому монастирі. Так рано пішов з життя великий педагог, учи-тель педагогів не лише російських, українських, а й болгар-ських, вірменських, грузинських, татарських, фінських...

Харпак Георгій Мотелевич (1924–2010),м. Дубровиця, Рівненщина

Видатний фахівець з ядерної фізики. 1992 р. відзначенийНобелівською премією з фізики «за винахід і вдосконаленнядетекторів частинок – багатодротикової пропорційної каме-ри (БПК)». Із заможної родини. Батько займався виробницт-вом і торгівлею. Але настають тяжкі часи, й 1932 р. (Георгіюбуло 8) сім’я еміґрує з окупованої Польщею Рівненщини до

86 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Франції. В Парижі вступає доліцею Святої Луїзи (1938). Та по-чинається Друга світова, й вінприлучається до Руху опорунімецьким окупантам (1943).1944 р. арештовано й ув’язнено вДахау, де пробув рік, але вижив.По війні вступає до високої гірни-чої школи, яку закінчує 1947 р.Далі навчання в Колеж де Франс,лекції Фредеріка Жоліо-Кюрі йпраця в його лабораторії. 1955 р.здобув вчений ступінь доктора філософії з фізики. Від 1959 р.працює в Європейськім центрі ядерних досліджень у Женеві,очолює групу нових методик ядерних досліджень. Центр,створений за підтримки ЮНЕСКО 1954 р., є наукова уста-нова 12 держав (Австрії, Бельгії, Великої Британії, Італії,Німеччини й ін.) для теоретичних і експериментальних робітз фізики елементарних частинок, оснащена найдосконаліши-ми прискорювачами елементарних частинок. Поява потуж-них прискорювачів потребувала істотного вдосконаленняметодів реєстрації частинок і аналізу результатів для швид-кого й ефективного визначення фізичних залежностей. Цьо-го й досяг Г. Харпак 1968 р. створенням БПК, яку надалівдосконалював. Вона є сито з паралельних дротинок, які неторкаються одна одної. Що густіше сито, то більше шансівзареєструвати частинку. На паралельний ряд анодних дроти-нок подають потенціал, згори й знизу розташовано катодніплощини, й усю конструкцію вміщено в інертний газ. «Род-зинка» винаходу є те, що кожна дротинка – це незалежнийпропорційний детектор. 1992 р. розмір удосконаленої БПКскладав 5×5м2 і містив 105 дротинок.

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 87

Холодний Микола Григорович (1882–1953),м. Тамбов, Росія

Засновник вітчизняної школифізіології рослин. Закінчив Київ-ський університет (1906). Ака-демік ВУАН (1929), заслуженийдіяч науки України (1944). По за-кінченні університету працював унім до 1941 р. Від 1919 р. працю-вав також на Дніпровській біо-логічній станції в с. Гористе, від1922 р. – на науково-досліднійкафедрі ботаніки, яку 1931 р. пе-ретворили на Інститут ботаніки

АН України, де завідував відділом до 1949 р. 1971 р. інститутназвано його ім’ям. Автор понад 200 наукових праць, середяких 4 монографії. За робоче місце мав не лише лаборато-рію, а й цілу природу. Збагатив життєдайними ідеями багатогалузей загальної біології. Глибоко вивчивши закони росту йрозвитку рослин, сформулював разом з голландським фітофі-зіологом Вентом фітогормональну теорію тропізмів Холод-ного–Вента, що в 1930-х рр. стала загальновизнаною. Збага-тив мікробіологію дослідженнями залізобактерій і ґрунтовихбактерій – показав, що леткі сполуки від рослин в атмосферіпоглинають мікроорганізми ґрунту, чим довів зв’язок атмо-сфери з біосферою. Сформулював оригінальні ідеї про добіо-логічну еволюцію органічних сполук. Активно співпрацю-вав з академіком В. І. Вернадським, досліджуючи біосферу.Самовіддано боровся з лисенківщиною, що по серпневій сесіїВАСГНІЛ 1948 р. набула статусу «державної ідеології» в біо-логії. 1949 р. писав до відділу науки ЦК КП(б)У про шкід-ливість припинення запланованих робіт з виробництва синте-тичних фітогормонів, які стимулюють ріст і розвиток рос-лин. Лист лишили поза увагою, роботи було зупинено, й тогож року Микола Григорович подав заяву про звільнення.

88 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Храпливий Зенон Васильович (1904–1983),с. Лисівці, Тернопілля

Видатний учений в галузі те-оретичної фізики. Дійсний членНТШ (1934), член наукової радиНТШ. Дійсний член Американ-ського фізичного товариства йАмериканського НТШ. ЧленНью-Йоркської АН. Займався не-лінійною електродинамікою йрелятивістською квантовою меха-нікою. 1923 р. заочно закінчивТернопільську гімназію. 1929 р.складає у Львівськім університеті

іспит на вчителя математики й фізики. Працює вчителем при-ватної гімназії, потім у чоловічій гімназії в Перемишлі. 1936 р.вертається до Львова на посаду вчителя фізики ПершоїАкадемічної української гімназії. Рівночасно бере участь вроботі наукового семінару Інституту теоретичної фізики приЛьвівськім університеті. Науковий рівень семінару був до-сить високий, адже його учасники були фізики-теоретикиВ. Рубінович (знаний у Польщі й за її межами), С. Шеньов-ський (зав. кафедри теоретичної фізики – 1930–1936 рр.),С. Лорія й ін. Дістає важливі результати з нелінійної електро-динаміки, з теорії спектрів водню й гелію, встановлює, щорівняння Лоренца руху електрона, які слід було додавати дорівнянь Максвелла, випливають з рівнянь нелінійної електро-динаміки. Бачачи брак українських підручників у школі, ви-дає перший український гімназійний підручник «Нарис фізи-ки» з українсько-польським словничком фізичної терміно-логії. 1939 р., з приходом Червоної армії, Львівський універ-ситет українізують, присвоюють ім’я Івана Франка. До праців університеті запрошують визначних українських вчених івикладачів. З. Храпливого запрошують очолити кафедру те-оретичної фізики й призначають проректором з навчальної

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 89

роботи. Разом з тим на викладацьку роботу запрошують бага-то викладачів зі Сходу на чолі з ректором. Почалися впрова-дження радянського навчального процесу й боротьба з україн-ським патріотизмом. Діяльність НТШ припинено, багаточленів НТШ репресовано й розстріляно. 1941 р. до Львовавходять німці. Він влаштовується редактором в одному зішкільних видавництв. Перед поверненням радянської влади,пам’ятаючи її першу з’яву, емігрує до Відня, потім до Мюнхе-на, працює професором фізики Міжнародного вільного уні-верситету УНРРА, професором Українського технічно-гос-подарського інституту. 1948 р. його запрошують професоромфізики до університету Сент-Луїсу (США). Тут віддаєтьсянауковим дослідженням у ділянці релятивістської квантовоїмеханіки, публікує низку робіт у престижнім журналі«Phisical Review». Похований на українськім цвинтарі-пан-теоні в Бавнд-Бруку (США).

Черняхівський Олександер Григорович (1869–1939),с. Мазепинці, Київщина

Видатний український лікар-гістолог, доктор мед. наук, профе-сор, літератор. Закінчив медич-ний факультет Київського універ-ситету (1893). Від 1918 р. профе-сор Київського університету.Організатор і керівник медичноїсекції Українського наукового то-вариства в Києві. Від 1921 р.,після злиття УНТ з УАН – керів-ник медичної секції і член Пре-зидії ВУАН. Перший голова Все-української спілки лікарів, дійсний член НТШ у Львові, одиніз авторів «Російсько-українського словника» (1920), актив-ний творець української медичної термінології. Наукові праціз медицини друкував у збірниках природничо-лікарської

90 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

секції НТШ, збірниках КУ, наукових журналах Києва й Мос-кви. Очолював кафедру гістології й ембріології Київськогомедичного інституту (1919–1929) й працював в Інституті па-тологоанатомії. Автор популярних брошур для народу. Пере-кладав українською художні й науково-суспільні твори Г. -Гайне «Подорож на Ґарц», Ф. Енгельса «Людвіг Фоєрбах»(під псевдонімом Будовий), Ф. Шиллера «Розбійники»,підручник з ембріології й ін. 1926 р. виїздить до Берліна длянаукової праці. Вертається в Україну 1929 р., коли ДПУ роз-кручує інспіровану для фізичного знищення українських пат-ріотів «справу СВУ». О. Черняхівський брав активну участьв українськім культурологічнім русі з дореволюційних часів.Зокрема, був членом гуртка «Плеяда», створеного Л. Україн-кою, М. Обачним (Косачем), М. Старицьким, М. Лисенком,П. Косачем. Консультував літературного неофіта МихайлоСтарицький. О. Черняхівський знайомиться з його донькоюЛюдмилою, з якою побрався. Заарештовують обох – чолові-ка наприкінці 1929 р., дружину – на початку наступного. Забезглуздими звинуваченнями засуджено до 5 років ув’язнен-ня. Може, через похилий вік подружжя цей термін заміненона умовний і заслано до м. Сталіно (нині – Донецьк), де вонибули до 1935 р. 1938 р. новий страшний удар – НКВС хапаєєдину доньку Вероніку. Інженер-економіст, вільно володіланімецькою, французькою, англійською, іспанською мовами,перекладала закордонних класиків. Батько брав її референт-кою в закордонне відрядження. Там вона одружилася з чужин-цем, що в СРСР вважали трохи не державною зрадою. Її зви-нуватили в «контрреволюційній і шпигунській діяльності» йрозстріляли.

Шумлянський Олександер Михайлович (1748–1795),с. Малі Будищі, Полтавщина

Видатний гістолог-нефролог, фундатор російської гістоло-гії. Доктор мед. наук (1782). Почесний член Медичної колеґіїРосії (1794). Батько – бунчуковий товариш Полтавського пол-

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 91

ку. Після закінчення курсів словесних наук, філософії й бо-гослів’я в Києво-Могилянській академії вирішив вчитися налікаря. Щоб заробити кошти на навчання (дістати державнустипендію було проблематично), від 1772 р. працює перекла-дачем в архіві Державної колеґії іноземних мов у Москві.Вступає 1773 р. до медичної школи С.-Петербурзького адмі-ралтейського шпиталю, по закінченні якої (1776) працюєпідлікарем у цім шпиталі. 1777 р. йому надали стипендію зфонду княгині К. Д. Голіциної для навчання акушерської спра-ви на медичному факультеті Страсбурзького університету.Відплисти з Кронштадта через негоду вдалося лише 1778 р.До того займався анатомією в Кронштадтській шпитальнійшколі під проводом проф. М. М. Тереховського, випускникатого ж університету. В дисертації «Про будову нирок», захи-щеній у Страсбурзькім університеті, вперше дослідив і опи-сав мікроскопічну будову нирки – звивисті канальці, судин-ний клубочок і капсулу навколо нього. Дисертацію видалиокремим трактатом 1788 р. Через 60 років цю капсулу опи-сав англійський дослідник В. Бовмен, який мав значно дос-коналішу мікроскопічну техніку, через що зміг докладнішеописати структуру капсули. Тепер вона має назву капсулаШумлянського-Бовмена. 1783 р. вивчав медицину, зокремаакушерство, в Парижі, Відні, Касселі (Німеччина). По повер-ненні до Петербурґа (березень 1784) довгий час не мав робо-ти через засилля німців у часи Катерини ІІ. 1785–1786 рр.відряджений (з М. М. Тереховським) до Європи знайомитисьз роботою медичних вишів. Анонімно видає (1787) книгу«Мнение одного истиннолюбца о поправлении наиполез-нейшей для людей науки», в якій викладає напрями поліп-шення лікарської праці й готування лікарів у Росії. Лише 1793 р.О. Шумлянський обіймає посаду зав. кафедри патології йтерапії Московської шпитальної школи. У 1793–1795 рр. пра-цює на довгоочікуваній посаді проф. акушерства в Мос-ковській акушерській школі.

92 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Юринець Володимир Олександрович (1891–1937),с. Олесько, Львівщина

Видатний український філо-соф. Досліджував історію марк-систсько-ленінської філософії,філософію соціології й естетики.Аналізував (критично) сучаснубуржуазну філософію. Докторфілософії, академік ВУАН (1929).Після закінчення львівськоїгімназії вступає до Львівськогоуніверситету, 1910 р. змушенийперевестися до Віденського післявиступів з вимогою викладання

українською мовою у Львівськім університеті. Далі навчавсяв Берлінському і Празькому університетах. Вивчав мате-матику, знав 10 чужих мов. На початку Першої світової війнийого мобілізують до австрійського війська. Потрапляє до ро-сійського полону, більшовицька агітація й ненависть допольських окупантів приводять його до Червоної армії. Реда-гує газети, стає політруком і членом КП(б)У (1920). З військомопиняється на Тернопіллі, працює в Галицькому ревкомі(створений 15 липня 1920 р. в Харкові за директивами Моск-ви «уряд» Галицької Соціалістичної Радянської Республікирозпущено після підписання Ризького миру з Польщею 1921 р.).По тому його направляють у Московський інститут червоноїпрофесури, який закінчує, надрукувавши під час навчаннянаукову працю про німецького філософа Гуссерля. Його за-прошують викладати філософію в Комуністичному універ-ситеті народів Сходу. Професор у Першім Московськім уні-верситеті й Інституті народного господарства. Переїздить дотодішньої столиці УРСР Харкова, керує кафедрою соціологіїв Українському інституті марксизму та філософсько-соціо-логічними дослідженнями. Поринає у вир українізації, дослі-джує соціологію мистецтв, бере активну участь у літератур-

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 93

них дискусіях 1925–1928 рр. Друкує критичні статті протиМиколи Хвильового. Його книга «Павло Тичина. Спроба кри-тичної аналізи» належить до найліпших робіт з глибинно-філософським розумінням поезії П. Тичини. Відкидає Шев-ченка й Франка за їхнє «проповідництво» й має Тичину заспівця національної революції. Вбачає аналогію між П. Тичи-ною й П. Кулішем, проти чого виступила партійна критика, йкнигу вилучили з обігу. Разом з тим він співредактор жур-налів «Більшовик України», «Прапор марксизму», член літе-ратурної організації «Західна Україна», виступає зі статтямив газетах і журналах «Под знаменем марксизма», «Червонийшлях», «Критика», «Літературний ярмарок», «Гарт», «Молод-няк». Його обирають дійсним членом ВУАН. 1920-ті роки за-кінчуються, починається вакханалія критиканства й пошуків«ворогів народу». Й у вир цієї вакханалії потрапляє В. Юри-нець. Його звинувачують у філософському ревізіонізмі, ухи-лах в кантіанство, геґельянство й, звичайно, в «буржуазномунаціоналізмі» й навіть у плагіаті. 1932 р. ДПУ починає спра-ву УВО для знищення інтеліґенції Західної України, до якоїналежав і В. Юринець. А постанова ЦК КП(б)У, підготованаПостишевим, ухвалила: «Потвердити виключення з лав осе-редка Інституту червоної професури філософа Юринця якприхильника буржуазної філософії, філософського обґрун-тування яворщини, лжевченого, плагіатора. Поставити питан-ня перед відповідними органами про виключення Юринця зіскладу академіків ВУАН». З ученим було покінчено. Та вінбув ще на волі, коли 1933–1937 рр. українську філософськушколу було погромлено, філософів репресовано, Інститутфілософії зліквідовано. Вченого заарештовано 22 липня1937 р. й засуджено до розстрілу (невідомо яким судом)1 листопада того ж року. Розстріляно через 3 дні. Його тлінніостанки лежать у Биківнянськім лісі.

94 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Яворський Матвій Іванович (1884–1937),с. Корчин, Львівщина

Видатний український істо-рик. Доктор правничих наук(1912), доктор історичних наук(1928). 1929 р. здобув вченийступінь доктора історії культурибез захисту дисертації. Дійснийчлен ВУАН і член її Президії(1929). Навчався у Львівськійгімназії. Вивчав право у Львів-ськім і Віденськім університетах.Закінчив юридичний факультет1909 р. Вільно володів 9-ма мо-

вами, мав глибокі знання з історії. Цікавився явищами соці-ально-економічного життя й історією правових систем вУкраїні. Займається науковою працею, знайомиться з визнач-ними діячами науки й культури І. Франком, М. Драгомано-вим, М. Грушевським, М. Павликом. На початку Першої світо-вої війни його мобілізують до австрійського війська, був стар-шиною. До Києва потрапляє з військом 1918 р. Служить приштабі. Потім в Українській Галицькій армії сотником. На по-чатку польсько-радянської війни у травні 1920 р. частина бри-гад УГА перейшла на бік червоних. У них був і М. Явор-ський. Навіть очолив школу червоних старшин. У той часбагато представників української інтеліґенції повірили біль-шовицькій агітації: П. Тичина, В. Сосюра, О. Довженко,П. Панч, О. Вишня, М. Грушевський, В. Винниченко. Міжних М. Яворський. 1920 р. вступає до КП(б)У, бере участь ворганізації Всеукраїнського інституту марксизму-ленінізму.По короткім перебуванні в Москві й Казані прибуває до Хар-кова, викладає історію в Інституті народної освіти. Якийсьчас завідує Управою Укрнауки, очолює Товариство істориків-марксистів. Від 1925 р. дійсний член Київської марксистсько-ленінської кафедри при ВУАН, член Колеґії комісаріату на-

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 95

родної освіти. Перший в Україні запроваджує більшовицькіполітичні дисципліни до наукових закладів. Один із першихзапровадив курс лекцій «Ленін і національне питання». По-при активну політичну діяльність плідно працює на ниві нау-ки. Видає брошуру «Історія клясової боротьби на Україні»(1920), серію праць, відомих насамперед як популярні підруч-ники, – «Нариси історії України» у двох томах, «Коротка істо-рія України» (1927), «Історія України в стислім нарисі» (тривидання, 1928–1929). Пише праці про революційні рухи вУкраїні: «История революционного движения на Украине»(1922), «Революція на Україні в її головних етапах» (1923),«Нариси з історії революційної боротьби на Україні» у двохтомах, «Україна в епоху капіталізму» (1924–1925) у трьох то-мах... А також статті у спеціалізованих збірниках і журна-лах. Коли впав у неласку влади М. Грушевський, М. Явор-ський очолює відділ історії ВУАН. Поділяючи марксистськіпогляди, він вважав, що за історичними долями, менталіте-том, культурою й характером революційних подій Українавідрізняється від Росії. З початком репресій проти українцівйого звинувачують у націоналізмі, виключають з партії (1930).Він подає заяву про звільнення від обов’язків члена ПрезидіїВУАН і секретаря Першого Відділення академії. Його працівилучають з бібліотек, позбавляють звання академіка, 1931 р.заарештовують і засилають на Соловки. В заяві до керівництваНКВС (1935) він засуджує сталінське «правосуддя» й пише,що не збирається «перековуватися» й обожнювати «геніяль-ного... вождя всіх народів». Розстріляний 3 листопада 1937 р.на відзначення 20-х роковин Жовтневого заколоту в Мед-веж’єгорську й закопаний у Сандормоху.

Яната Олександер Алоїзович (1888–1938),м. Миколаїв

Видатний український ботанік. Займався флористикою, за-хистом рослин і українською науковою ботанічною терміно-логією. Ще під час навчання (від 1906) на агрономічнім відділіКиївського політехнічного інституту здійснює експедиції з

96 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

обстеження рослинного світуКиївської губернії. Його зацікави-ли народні назви рослин України,привертає увагу до цієї роботиУкраїнського наукового товари-ства в Києві для створення украї-нської ботанічної термінології.1910 р. одружується з НаталеюОсадчою, чия родина мала патрі-отичні погляди народно-про-світницького й соціал-демокра-тичного спрямування. Це вплину-

ло на світогляд вченого. Він доводив, що російська номенк-латура рослин є чужа й незрозуміла українським селянам,що мають свої назви, вироблені народом упродовж віків. Са-мостійну роботу почав у Криму, організував наукове обсте-ження флори, обстоює потребу видання в Криму літературиукраїнською й кримськотатарською мовами. Звинувачення в«українськім сепаратизмі» змушують 1913 р. переїхати доХаркова. Під час Першої світової війни секретар Революцій-ного українського комітету Західного фронту, бере участь увиданні робітничої газети українських есдеків «Слово». ДляВсеросійського з’їзду «з питань влаштування розумних роз-ваг для населення» 1915 р. підготував реферат «Потрібні пе-редумови для популяризації в нас природознавства й агроно-мії», де доводив, що різке зниження освітнього рівня україн-ського народу зумовлено антиукраїнською політикою Росій-ської імперії. 1917 р. повертається до Києва, зосереджуєтьсяна науковій і навчально-освітній роботі, керує кафедрамиботаніки в університеті (тоді Вищий інститут народної осві-ти ім. М. Драгоманова) й у Політехнічному інституті. З часустворення ВУАН стає її працівником, очолює Українське бо-танічне товариство, засновує «Український ботанічний жур-нал», очолює відділ боротьби з бур’янами в Українськомуінституті прикладної ботаніки, керує розвитком сільсько-

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 97

господарської науки як учений секретар Сільськогосподар-ського комітету при Наркомземі України, редагує журнал«Вісник сільськогосподарської науки», організовує науковудіяльність заповідника «Асканія-Нова», очолює ботанічнусекцію природничого відділу Інституту української науковоїмови ВУАН. У передмові до проекту «Словника ботанічноїноменклятури» (1928) підкреслено, що праці О. Янати най-придатніші до складання цього словника. Та запрацюваласталінська репресивна машина, яка перемелювала й праці ук-раїнських вчених, і їх самих. Не врятував ученого й переїзддо Харкова, до Сільськогосподарського інституту, де вінорганізував і очолив Інститут прикладної ботаніки й Інсти-тут рослинництва. 1933 р. його арештували. Не простилийому й організації Першого всесоюзного з’їзду з охорониприроди 1933 р., бо він суперечив сталінським планам інду-стріалізації й колективізації. Відданого пропагандиста охо-рони природи оголошено її шкідником. Його засудили на 5років і заслали до «Соловецкого опытного производства». Тамдосліджував ґрунти й шкідників. Ні з ким не розмовляв. Після«вечері» лягав спати, вночі підіймався, витягав свої матеріа-ли й працював над ними. Семен Підгайний писав: «Три місяція спав поруч з професором і за цей час не чув від нього трислова. ...і так він жив, живлячись “баландою” й мріючи провідкриття способів боротьби з шкідниками рослин...» Передзакінченням терміну НКВС СРСР подовжив О. Янаті заслан-ня ще на 5 років. Людей з високою національною свідомістюв СРСР вже ніколи на волю не відпускали. Його вивезли наДалекий Схід, у табір бухти Нагаєва, де 8 червня 1938 р. вінпомер. Сьогодні його наукові праці про рослинність Півден-ної України й Криму, про ботанічну районізацію України, зділянки насіннєзнавства й ґрунтознавства, про українську бо-танічну термінологію не відомі навіть науковцям. Лише не-велика частина його праць вийшла друком. Зокрема його ви-значник «Флора України» вийшов після його арешту й не підйого прізвищем, а як перший том «Флори УРСР».

98 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Яновський Феофіл Гаврилович (1860–1928),с. Минківці, Хмельниччина

Видатний всесвітньо визнанийбактеріолог. Один з найосвічені-ших лікарів кінця XIX – початкуXX ст. Один із фундаторів в Ук-раїні пульмонології, мікробіології,нефрології, фтизіатрії, клінічнихінфектології й фармакології. Док-тор медичних наук (1890), акаде-мік ВУАН (1925) – перший ака-демік-клініцист. З родини служ-бовця. З 5 років читав. У юнаць-кому віці досконало опанувавнімецьку, французьку й англійську

мови. Київську гімназію закінчив з золотою медаллю 1878 р.й відразу вступив на медичний факультет Київського універ-ситету, який закінчив 1884 р. За 2 місяці обраний позаштат-ним ординатором кафедри шпитальної терапії медичногофакультету. В першій науковій праці «Спостереження за дієюкаїрину під час деяких інфекційних хвороб» 1884 р. показавжарознижувальну дію препарату. Раніше було відомо 2 такіпрепарати – хінін і саліцилова кислота. 1886 р. стажувався закордоном у Луї Пастера, Роберта Коха й Жермена Фе. По по-верненні організовує першу в Києві й одну з найліпших україні бактеріологічну лабораторію. Тема його докторськоїдисертації: «До біології тифозних бацил». 1890 р. публікуєроботи «Бактеріальне дослідження дніпрової води в Києві»,«Бактеріальне дослідження снігу», «Діагностична цінністьдослідження крови на наявність тифозних бацил», а такожорганізовує першу в Україні станцію туберкулінізації. Від1890 р. зав. інфекційного й терапевтичного відділень Олек-сандрівської лікарні. 1891 р. видає першу в Україні науково-популярну брошуру «Про сухоти. Загальнозрозуміле читан-ня для народу». 1891–1893 рр. на медичному факультеті

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 99

читає курс «Клінічна мікроскопія й бактеріологія», лекції«Значення бактеріології в діагностиці й терапії внутрішніххвороб», видає книгу «Про туберкульоз». Від 1894 р. працюєв Товаристві для боротьби з заразними хворобами, від1896 р. – в Товаристві боротьби з туберкульозом і лепрою,читає курс лекцій у Київському бактеріологічному інституті.1919 р. організовує Сімферопольський медичний інститут,завідує кафедрами терапії й нефрології, постійно консультуєхворих у висипнотифозній лікарні. У Криму 1920 р. починаєроботу над загальновідомим підручником з проблем туберку-льозу. Дуже тяжкий був для Ф. Яновського й родини 1925 р.Стан здоров’я хворої на сухоти молодшої доньки Асі, що ліку-валася тоді у Франції, різко погіршився. Батьки збиралися донеї поїхати. Та до того конче треба було прооперувати вент-ральну грижу в її матері – Ганни Вікторівни. Операція малатяжкий перебіг – майже без анестезії. За 3 дні після операціїнадійшла звістка про смерть Асі. За 12 днів померла й ГаннаВікторівна. Смерть Ф. Яновського 1928 р. врятувала його відкари репресивних органів СРСР за любов до України. Алестарший син Віктор, професор юриспруденції, заарештова-ний 1937 р., загинув у ҐУЛаґу. Молодшому Михайлові – архі-варіусу й бібліографу – вдалося виїхати за кордон. Він заги-нув 1940 р. в Мексиці.

100 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

ВЖИТІ СКОРОЧЕННЯАМН Академія медичних наукАН Академія наукВАСГНІЛ Всесоюзна академія сільськогосподарських наук

ім. ЛенінаВЖК Вищі жіночі курсиВУАМЛІН Всеукраїнська асоціація марксо-ленінських інститутівВУАН Всеукраїнська академія наукДПУ Державне політичне управлінняЗУНР Західноукраїнська народна республікаІЧП Інститут червоної професуриКДБ Комітет державної безпекиКУ Київський університетКП(б)У Комуністична партія (більшовиків) УкраїниМОЗ Міністерство охорони здоров’яНАНУ Національна академія наук УкраїниНД Науково-дослідний(а)НДІ Науково-дослідний інститутНКВС Народний комісаріат внутрішніх справНТШ Наукове товариство ім. ШевченкаООН Організація Об’єднаних НаційСВУ Спілка визволення УкраїниУААН Українська академія аграрних наукУВАН Українська вільна академія наукУВО Українська визвольна організаціяУНР Українська народна республікаУНРРА UNRRA – Адміністрація Об’єднаних націй для

допомоги й відбудови (United Nation Relief and Reha-bilitation Administration – 1943–1947 рр.)

УНТ Українське наукове товариство (в Києві)УЛТПА Українське лікарське товариство Північної АмерикиУПА Українська повстанська арміяХАІ Харківський авіаційний інститутЦК Центральний комітетЮНЕСКО UNESCO – Організація ОН з питань освіти, науки й

культури (United Nations Educational, Scientific andCultural Organisation)

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 101

ОСНОВНІ ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА

Безусько А. Г. Дмитро Костянтинович Зеров – засновник ук-раїнської палінологічної школи з вивченнявідкладів квартеру (до 110-річчя з дня наро-дження // Вісник Львівського університету:Серія географічна. – Львів, 2006. – Вип. 33. –С. 11–18.

Боргардт О. О. Аналітична історія України (від початку її існу-вання). – Донецьк: Норд-Прес, 2008. – 474 с.

Верба І. Життя і творчість Н. Д. Полонської-Василенко(1884–1973). – Ніжин: Аспект-Поліграф, 2008.– 324 с.

Гамалія М. Ф. Николай Федорович Гамалея // Мат-лы к биб-лиографии ученых СССР: Серия биологиче-ских наук. – Москва–Ленинград: Изд-во АНСССР, 1947.

Гумилевский Л. Вернадский (Серия «Жизнь замечательныхлюдей»). – 3-е изд. – М., 1988. – 255 с.

Інтернет Українська інтернет-енциклопедія.Інтернет ВікіпедіяКавецкая- О моём отце Р. Е. Кавецком и близких емуМазепа Н. Р. людях. – К.: ДИА, 2008. – 126 с.Калиман П. А., Становление и развитие биохимии в импера-Чернышенко А. А. торском Харьковском университете // Укр. біо-

хім. журнал. – 2000. – Т. 72. – № 1. – С. 126–140.Коваленко О. Г. Світогляд та коло наукових інтересів С. М.

Московця // Пульсар. – 2000. – № 5–6. –С. 68–72.

Кононенко М. П., Українські вчені – натуралісти, математики,Сазоненко Г. С. лікарі, педагоги. – К.: Український центр ду-

ховної культури, 2001. – 312 с.

102 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Кубійович В. Енциклопедія українознавства: У 10 т. – Па-(гол. редактор) риж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954–1989.Кунах В. А. Розвиток генетики в Національній академії

наук України (до 90-річчя від часу заснуван-ня Української академії наук). – К.: Академ-періодика, 2009. – 102 с.

Маринжа Л. Основатель отечественного акушерства Не-стор Максимович (Амбодик) // Здоров’я Ук-раїни. – 2007. – № 18. – С.76–77.

Редакція «Вісника 60-річчя академіка НАН України Ю. Ю. ГлєбиНАНУ» // Вісник НАН України. – 2009. – № 6. –

С. 66–67.Сарбей В. Г. Гамалія Микола Федорович // Енциклопедія

історії України. – Т. 2. – К.: Наукова думка,2004. – С. 47.

Соболь С. Л. Основоположник отечественной гистологииА. М. Шумлянский (1748–1795) (Научное на-следство). – М.: Изд-во АН СССР, 1951. –Т. 2. – С. 401–496.

Трахтенберг І. «ОКЕАН» академіка Платона Костюка // Віс-ник НАН України. – 2008. – № 8. – С. 66–68.

Тронько М. Д. В. П. Комісаренко. Життєвий і творчий шлях(гол. редактор) (до 100-річчя з дня народження). – К.: Аві-

цена, 2007. – 144 с.Шендеровський В. А. Нехай не гасне світ науки: Книга перша / За

ред. Е. Бабчук. – К.: Рада, 2003. – 416 с.Шендеровський В. А. Нехай не гасне світ науки. Книга друга / За

ред. Е. Бабчук. – К.: Рада, 2006. – 328 с.Яновський В. М. Збірник пам’яті академіка Теофіла Гаврило-

вича Яновського. – К.: Вид-во ВУАН, 1930. –С. 18, 19, 32, 34.

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 103

ЗМІСТ

СЛОВО ДО ЧИТАЧА ........................................................................ 5

Балінський Борис Іванович(1905–1997) ................................................................................... 7

Бец Володимир Олексійович (1834–1894) ................................................................................... 8

Богомолець Олександер Олександрович (1881–1946) ................................................................................. 10

Боргардт Олександер Олександрович (1919–2002) .................................................................................. 11

Вернадський Володимир Іванович (1863–1945) ................................................................................. 12

Верхратський Іван Григорович (1846–1919) ................................................................................. 13

Вовк Федір Кіндратович (1847–1918) ................................................................................. 14

Вороний Георгій (Юрій) Феодосійович (1868–1908) ................................................................................. 16

Гамалія Микола Федорович(1859–1949) ................................................................................. 17

Глєба Юрій Юрійович(р. н. –1949) ................................................................................ 18

Голобуцький Володимир Олексійович (1903–1993) ................................................................................. 19

Горбачевський Іван Якович(1854–1942) ................................................................................. 20

Грабовський Борис Павлович(1901–1966) ................................................................................. 22

Гришко Микола Миколайович(1901–1964) ................................................................................. 23

Гродзінський Андрій Михайлович(1926–1988) ................................................................................. 24

Ґерета Ігор Петрович(1938–2002) ................................................................................. 25

104 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Ґольдман Олександер Генрихович(1884–1971) ................................................................................. 26

Данилевський Василь Якович(1852–1939) ................................................................................. 28

Данилевський Олександер Якович(1838–1923) ................................................................................. 30

Демчук Петро Іванович(1900–1937) ................................................................................. 31

Джус Володимир Іванович(1895–1964) ................................................................................. 33

Добжанський Теодосій Григорович(1900–1975) ................................................................................. 34

Желехівський Євген Єронімович(1844–1885) ................................................................................. 36

Заболотний Данило Кирилович(1866–1929) ................................................................................. 37

Зеров Дмитро Костьович(1895–1971) ................................................................................. 39

Кавецький Ростислав Євгенович(1899–1978) ................................................................................. 39

Каразин Василь Назарович (1773–1842) ................................................................................. 40

Кістяківський Юрій Богданович(1900–1982) ................................................................................. 41

Коломійченко Олексій Сидорович(1898–1974) ................................................................................. 43

Комісаренко Василь Павлович(1907–1993) ................................................................................. 43

Костюк Платон Григорович(1924–2010) ................................................................................. 44

Котермак Юрій Михайлович(1450–1494) ................................................................................. 46

Кримський Агатангел Юхимович (1871–1942) ................................................................................. 47

Кришталь Олег Олександрович(р. н. – 1945) ............................................................................... 48

Кубійович Володимир Михайлович(1900–1985) ................................................................................. 49

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 105

Куліш Пантелеймон Олександрович(1819–1897) ................................................................................. 51

Липський Володимир Іполитович(1863–1937) ................................................................................. 52

Люлька Архип Михайлович(1908–1984) ................................................................................. 53

Максимович-Амбодик Нестор Максимович(1744–1812) ................................................................................. 55

Московець Семен Микитович(1900–1971) ................................................................................. 56

Неприцький-Грановський Олександер Анастасійович(1887–1976) ................................................................................. 57

Плющ Василь Левкович(1903–1976) ................................................................................. 59

Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна (1884–1973) ................................................................................. 61

Поляков Ілля Михайлович(1905–1976) ................................................................................. 62

Пулюй Іван Павлович(1845–1918) ................................................................................. 63

Пучківський Олександер Митрофанович(1881–1937) ................................................................................. 65

Радзимовська Валентина Василівна(1886–1953) ................................................................................. 67

Симиренко Володимир Левкович(1891–1938) ................................................................................. 70

Симиренко Левко Платонович(1855–1920) ................................................................................. 70

Скороходько Антін Каленикович(1883–1954) ................................................................................. 72

Смакула Олександер Теодорович(1900–1983) ................................................................................. 73

Стубелевич Стефан Зенонович(1762–1814) ................................................................................. 76

Сушківський (Самойлович) Данило Самойлович(1742–1805) ................................................................................. 76

Тимошенко Степан Прокопович(1878–1972) ................................................................................. 78

106 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ

Туган-Барановський Михайло Іванович(1865–1919) ................................................................................. 80

Тутковський Павло Аполлонович(1858–1930) ................................................................................. 82

Ушинський Костянтин Дмитрович(1823–1871) ................................................................................. 83

Харпак Георгій Мотелевич(1924–2010) ................................................................................. 85

Холодний Микола Григорович(1882–1953) ................................................................................. 87

Храпливий Зенон Васильович(1904–1983) ................................................................................. 88

Черняхівський Олександер Григорович(1869–1939) ................................................................................. 89

Шумлянський Олександер Михайлович(1748–1795) ................................................................................. 90

Юринець Володимир Олександрович(1891–1937) ................................................................................. 92

Яворський Матвій Іванович(1884–1937) ................................................................................. 94

Яната Олександер Алоїзович(1888–1938) ................................................................................. 95

Яновський Феофіл Гаврилович(1860–1928) ................................................................................. 98

ВЖИТІ СКОРОЧЕННЯ ................................................................. 100

ОСНОВНІ ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА ......................................... 101

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ У СВІТОВІЙ НАУЦІ 107

Підписано до друку 21.05.2012. Формат 84×1081/32.Папір офсетний. Друк цифровий.

Тираж 500 прим.

Бездробний Ю., Козирський В., Шендеровський В.

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІУ СВІТОВІЙ НАУЦІ

Науково-довідкове видання

Формат 84х108/16. Друк цифровий.

Папір офсетний 80 г/м2. Наклад 500 прим.

Видавництво: ТОВ «Праймдрук» 01023, м. Київ, вул. Еспланадна, 20, офіс 213

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єктів видавничої справи серія ДК № 4222 від 07.12.2011 р.

108 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ