ЦЕНТР НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЙ

ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЙ

«ВЕЛЕС»

ІІІ МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ

«НАУКА І СУЧАСНІСТЬ: ВИКЛИКИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ»

(м. Київ | 31 травня 2017 р.)

2 частина

м. Київ – 2017

© Центр наукових публікацій

УДК 082

ББК 94.3

Збірник центру наукових публікацій «Велес» за матеріалами міжнародної

науково-практичної конференції 2 частина: «Наука і сучасність: виклики

глобалізації», м. Київ: збірник статей (рівень стандарту, академічний

рівень). – К.: Центр наукових публікацій, 2017. – 112с.

Тираж – 300 экз.

УДК 082

ББК 94.3

Видавництво не несе відповідальності за матеріали опубліковані в

збірнику. Всі матеріали надані авторській редакції та виражають

персональну позицію учасника конференції.

Контактна інформація організаційного комітету конференції:

Центр наукових публікацій:

Электрона пошта: s-p@cnp.org.ua

Офіційний сайт: www.cnp.org.ua

3

ЗМІСТ

ГЕОГРАФІЧНІ НАУКИ

Хохлов В.М., Ель Хадрі Юссеф, Сліже М.О. МІЖРІЧНА МІНЛИВІСТЬ ШВИДКОСТІ ВІТРУ В МАРОККО ..................................................... 5

Шуйский Ю.Д., Выхованец Г.В. К ВОПРОСУ ОБ ОПРЕДЕЛЕНИИ ПРИМОРСКИХ ОЗЕР И ЗАЛИВОВ НА ПОБЕРЕЖЬЯХ

МИРОВОГО ОКЕАНА ....................................................................................................................... 11

КУЛЬТУРОЛОГІЯ

Sarsembay Sh., Ismagambetova Z.N., Karabaeva A.G. FILM FESTIVAL AS A PHENOMENON OF CULTURE ................................................................. 23

МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО

Гаджизаде Б.К. ТЕМЫ ПЕРЕСТРОЙКИ, ДЕМОКРАТИИ, ГЛАСНОСТИ И ПРОБЛЕМЫ КАРАБАХА В

ТВОРЧЕСТВЕ АДИЛЯ КУЛИЕВА ................................................................................................... 27

ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

Korieshkova S.P., Kovalchuk V.S., Bondarenko V.F., Hnidenko O.M. STUDYING THE TOPIC “DYNAMIC POSITIONING SYSTEM” AT THE LESSONS OF

ENGLISH FOR PROFESSIONAL PURPOSES .................................................................................. 33

Народовська О.М. ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ПРИСТРОЇВ ТА ПОРТАТИВНИХ ГАДЖЕТІВ ДЛЯ

ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ НАВЧАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ .................................................... 38

ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ

Шопіна М.О. АРТ-ТЕРАПІЯ ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ І КОРЕКЦІЇ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ ПЕДАГОГІВ

ДОШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ТА ШКОЛИ В СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ............ 41

ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ І СПОРТ

Пилипко О.О. ОСОБЛИВОСТІ ТЕХНІКО – ТАКТИЧНИХ ДІЙ СПОРТСМЕНІВ ВИСОКОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ

ПІД ЧАС ПРОПЛИВАННЯ ДИСТАНЦІЇ 100 МЕТРІВ СПОСОБОМ БАТЕРФЛЯЙ ................. 45

ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ

Баліцька В.В. СТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ У ФРАНЦУЗЬКІЙ ПОЕЗІЇ ..................................................................... 54

Громко Т.В. СЕМАНТИЧНІ ПРОЦЕСИ В НАРОДНИХ ГЕОГРАФІЧНИХ ТЕРМІНАХ НА ПОЗНАЧЕННЯ

РЕЛЬЄФУ (НА МАТЕРІАЛІ ГОВІРОК ЦЕНТРАЛЬНОЇ УКРАЇНИ) ........................................... 60

Добровольська О.М. ЯВИЩЕ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ ОЧИМА ФРАНЦУЗЬКИХ ПОСТСТРУКТУРАЛІСТІВ .. 68

4

Запорожець К.Ю. МОВНА ПОЛІТИКА КАНАДИ ........................................................................................................ 73

Лаухіна І.С., Котюжанська І.А. МЕТАФОРИЧНА МОДЕЛЬ КОНЦЕПТУ CURIOSITY ................................................................... 79

Нагорна М.О. ЗАПОЗИЧЕННЯ ЯК ПРОЦЕС ПОПОВНЕННЯ ЛЕКСИЧНОГО ФОНДУ СУЧАСНОЇ

ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ ...................................................................................................................... 83

Шовхалова Д.С.-С. ОБРАЗОВАНИЕ МНОЖЕСТВЕННОГО ЧИСЛА В НАХСКИХ ЯЗЫКАХ ................................. 89

ФІЛОСОФСЬКІ НАУКИ

Дехтяр В.М. ЛІБЕРАЛЬНА ПОЛІТИЧНА ФІЛОСОФІЯ ТА МАРКСИСТСЬКА ТРАДИЦІЯ: ЧИ

МОЖЛИВИЙ ЄДИНИЙ ДИСЦИПЛІНАРНИЙ ПРОЕКТ? ............................................................ 95

Тарасов А. О ШЕСТИ ВИДАХ СИЛОВЫХ ВЗАИМОДЕЙСТВИЙ ............................................................... 102

5

ГЕОГРАФІЧНІ НАУКИ

МІЖРІЧНА МІНЛИВІСТЬ ШВИДКОСТІ ВІТРУ В МАРОККО

Хохлов В.М.

д.геогр.н.

Ель Хадрі Юссеф

асп.

Сліже М.О.

асп.

Одеський державний екологічний університет

INTERANNUAL VARIABILITY OF WIND SPEED IN MOROCCO

Khohlov V.N.

Dr Sci (Geogr.)

El Hadri Youssef

PhD student

Slizhe M.O.

PhD student

Odessa State Environmental University

Анотація

В роботі проведено аналіз середньої швидкості вітру для 26 метеоста-

нцій Марокко за період 2005-2014 рр. Виділені райони з помірною швидкі-

стю вітру. Наведено результати порівняльного аналізу середньої швидкості

вітру за періоди 1980-1999 рр. та 2005-2014 рр., розрахованої за даними

спостережень на 14 метеорологічних станціях Марокко. За даними реана-

ліза NCEP/NCAR проведено порівняння швидкості і напряму вітру для пе-

ріодів 1961-1990 рр. и 1991-2015 рр., а також деталізація за 1991-2000 рр.

та 2005-2014 рр.

Abstract

This paper presents the results of an analysis of the average wind speed on

26 meteorological stations in Morocco for the period 2005-2014. As a result of

the analysis, was allocated regions with moderate wind speeds. The results of a

comparative analysis of the average wind speed for the periods 1980-1999 are

presented and 2005-2014, was сalculated from observational data at 14 meteoro-

logical stations in Morocco. The analysis of the wind speed and direction fields

for the periods 1961-1990 and 1991-2015, as well as the details for 1991-2000

and 2005-2014, constructed using reanalysis NCEP/NCAR data.

Ключові слова: швидкість вітру, режим вітру в Марокко, міжрічна

мінливість швидкості вітру.

Keywords: wind speed, wind conditions in Morocco, interannual variabil-

ity of wind speed.

6

Вступ

Актуальність дослідження сучасних особливостей вітрового режиму

Марокко визначається необхідністю врахування актуальних змін характе-

ристик вітру для розвитку вітроенергетики, добувної промисловості та

транспортної інфраструктури.

Марокканська енергетична система сильно залежить від зовнішніх

енергетичних ринків. Відповідно до інформації Міністерства енергетики, в

даний час в Марокко імпортується більш 93 % енергоносіїв. У 2009 році

уряд Марокко розробив Національну енергетичну стратегію, одним з пріо-

ритетних напрямків якої, є збільшення частки поновлюваних технологій в

енергетиці країни. Марокко багато на вітрові ресурси.

Вивченню вітру в Марокко присвячені роботи групи марокканських

вчених з Університету Мохаммеда V. В роботі [1] було проведено оцінку

вітрових характеристик і вітрового потенціалу Марокко для періоду 1978-

1998 рр., у [2] наведено результати розрахунку статистичних характерис-

тик вітру і пов'язаних параметрів розподілу Вейбула, розрахованих на ос-

нові даних метеоспостережень на ст. Лааюн і Дахла.

Для найбільш ефективного використання енергії, що виробляється ві-

троустановкою, необхідно накопичувати і перерозподіляти енергію в разі

розбіжності піків споживання електроенергії і часу найбільшої повторюва-

ності робочих швидкостей установки. З цією метою була побудована мо-

дель [3], за допомогою якої зроблено розрахунок погодинної послідовності

швидкості вітру на ст. Танжер.

Мета даного дослідження ‒ виявлення особливостей сучасного вітро-

вого режиму Марокко для оцінки вітроенергетичного потенціалу.

Вимогою до місця розгортання автономних вітроенергетичних уста-

новок (ВЕУ) та вітроенергетичних станцій відноситься наявність високого

вітроенергетичного потенціалу. У першому наближенні його можна харак-

теризувати рівнем середньої річної швидкості вітру 5 м/с на висоті 10 м

над підстильною поверхнею [4].

Відповідно до рекомендацій ГГО ім. А.І. Воєйкова [5], для отримання

стійких значень середньої швидкості вітру достатнім є 10-річний ряд спос-

тережень.

Фізико-географічна характеристика Марокко

Марокко знаходиться на північному сході Африки, на широті від 20°

до 35° пн.ш. Площа території складає 446 550 км². На півночі омивається

водами Середземного моря, на заході ‒ Атлантичного океану, довжина бе-

регової лінії становить 1835 км. Марокко відокремлюється від Європи Гіб-

ралтарською протокою. Східні кордони проходять всередині континенту.

Найвищою точкою країни є гора Тубкаль (4165 м), яка розташована у хре-

бті Високого Атласу, а найнижча ‒ Себха-Тах (55 м нижче рівня моря). Рі-

чки Мулуя і Себу ‒ головні річки країни. Берегова лінія Марокко, в основ-

ному, покрита піщаними пляжами, розділеними виходом скелястих порід.

Берег в районі Рифа стрімкий, з вузькою смугою пляжів.

7

Територію країни можна розділити на чотири фізико-географічні регі-

они: Ер-Риф (гірський район), розташований паралельно Середземномор-

ському узбережжі, його висота не перевищує 1500 м; Атлаські гори проля-

гають з південного заходу на північний схід і розділені на три основні хре-

бти: Антиатлас (2360 м), Високий Атлас, вершини якого перевищують

3700 м, і Середній Атлас, північна частина якого є плато, розташоване на

висоті близько 1800 м; регіон прибережних рівнин, що лежать на Атланти-

чному узбережжі; долини, розташовані на південь від Атлаських гір, що

переходять у пустелю.

Гірський хребет Атлас проходить через центр країни, утворюючи роз-

ділову лінію між двома основними кліматичними зонами, середземномор-

ським північним прибережним регіоном, а також південним, внутрішнім

районом, який лежить на краю гарячої пустелі Сахара.

Розташування між посушливими районами Західної Сахари і помір-

ними середземноморськими і атлантичними регіонами, дає велику різно-

манітність кліматичних умов, починаючи від помірно вологих і субгумід-

них кліматів на північних схилах Високого Атласу, вище гірським кліма-

том до напівзасушливих і посушливих кліматичних умов на південь від

Атласу. Типи ландшафту змінюються від рівнинних зон в північно-

західній частині до високогірних районів Атласу і Рифа [6].

Результати дослідження

За даними спостережень на 26 метеостанціях Марокко були розрахо-

вані середньорічні значення швидкості вітру для періоду 2005-2014 рр. У

дослідженні використовувалися дані щоденних восьмістрокових спосте-

режень на метеостанціях у вигляді інтерактивної бази даних розташованої

на сайті агентства NOAA SATELLITE AND INFORMATION SERVICE.

Розподіл середньої швидкості вітру по території Марокко (рис. 1) має

нерівномірний характер. Найбільші значення вона приймає в південній ча-

стині країни і на Атлантичному узбережжі. У центральних гірських райо-

нах середня швидкість вітру не перевищує 3 м/с. Максимальне значення

середньої за обраний період швидкості вітру фіксується на ст. Дахла

(7,7 м/с), а мінімальне ‒ на ст. Таза (1,5 м/с).

У дослідженому періоді максимальна величина середньорічної швид-

кості вітру фіксувалася у 2014 р. на ст. Дахла (9,0 м/с), мінімальна у 2012 р.

на ст. Таза (1,2 м/с).

Аналіз показав, що на більшості станцій у 2012-2014 рр. спостерігало-

ся зростання середньорічної швидкості вітру.

8

Рис. 1 – Середня швидкість вітру за період 2005-2014 рр.

На рис. 2 представлені середні швидкості вітру на станціях Марокко

для періодів 1980-1999 рр. та 2005-2014 рр. Аналіз продемонстрував, що

відбувалося як зростання, так і зменшення швидкості вітру, в основному

зміни мають незначний характер, але на деяких станціях вони досягають

20-44 % від величини.

Наприклад, на ст. Уарзазат середня швидкість вітру знизилася на

19 %, ст. Танжер ‒ на 20 %, ст. Мохаммедія ‒ на 24 %. На станціях Іфран і

Еррашідія відбулось її зростання на 38 і 44 %, відповідно.

Такі зміни можуть пояснюватися як забудовою станції, так і зміною

циркуляційних умов. Танжер і Мохаммедія ‒ це портові місця зі зростаю-

чою інфраструктурою.

9

Рис. 2 − Середні швидкості вітру над Марокко

за періоди 1980-1999 рр. та 2005-2014 рр.

Населені пункти Уарзазат і Еррашідія розташовані на відстані 250 км

один від одного, в долині що пролягає між хребтами Високого Атласу і

Антиатласу, на висоті близько 1200 м, та зміна в швидкості вітру, на цих

станціях, може бути викликано зміною напрямку переважаючих потоків

повітря при натіканні на гірські схили з різною орієнтацією. В цілому на

інших станціях Марокко зміни менш значні.

За допомогою даних реаналіза NCEP/NCAR [7], були побудовані

приземні поля швидкості і напрямку вітру, для періодів 1961-1990 рр. і

1991-2015 рр., а також деталізація за 1991-2000 рр. і 2005-2014 рр. Аналіз

показав, що в січні в 1991-2015 рр. в центральній і північній частині

Марокко, значення швидкості і напрямку вітру зберігаються. В крайній

південній частині Атлантичного узбережжя країни, в районі ст. Дахла,

відбулося збільшення швидкості вітру від 5,0-5,5 м/с в 1961-1990 рр. до

6,5-7,0 м/с в 1991-2015 рр., більш точно можна сказати, що зростання

швидкості вітру сталося в останнє десятиліття.

У квітні, основна зміна швидкості вітру відбувалася на Атлантичному

узбережжі, на південь від 30º пн.ш., де за останнє десятиліття, в порівнянні

з періодом 1991-2000 рр., спостерігалося зменшення швидкості вітру

приблизно на 1,0 м/с.

У липні, значення швидкості вітру з 1961-1990 рр. по 1991-2015 рр. не

зазнали значних змін, але в районі розташованому на кордоні з Алжиром,

за хребтом Високого Атласу, відбулася зміна напрямку вітру, з південно-

східного на південний. Зміни швидкості вітру, які сталися з 1991-2000 рр.

по 2005-2014 рр. торкнулися центральній частині атлантичного узбережжя

10

Марокко, а саме району між ст. Сафі та Агадір, де спостерігалося незначне

(на 1 м/с) збільшення швидкості вітру. В цей час, в районі ст. Дахла,

відбулося зниження швидкості вітру на таке ж саме значення.

У жовтні, з періоду 1961-1990 рр. по 1991-2015 рр., сталося незначне

зниження швидкості вітру на узбережжі Атлантичного океану, в районі на

південь від 32 ºпн.ш. На півночі Марокко, в гірському районі Ер-Риф

відбулася зміна напрямку вітру, з північно-східного на північний

напрямок.

Висновки

В останнє десятиріччя на станціях Марокко спостерігалося зростання

швидкості вітру, особливо в період 2011-2014 рр.

На більшості території країни переважає слабкий вітер, який вносить

основний вклад у формування вітрового режиму даної території. Але

існують райони, які володіють високим вітроенергетичним потенціалом, де

швидкість вітру обирає помірних значень. Це район Гібралтарської

протоки, південь території Марокко та південна частина Атлантичного

узбережжя (ст. Тан-Тан і Дахла).

Список літератури

1. Nfaoui H. Wind characteristics and wind energy potential in Morocco /

Nfaoui H., Buret J., Sayigh A.A.M. // Solar Energy. – 1998. – Vol.63 (No.1). –

pp. 51-60.

2. Nfaoui H. Wind energy and its economy in south of Morocco /

Nfaoui H., Essiarab E., Sayigh A.A.M. // Proceedings of the 8th World

Renewable Energy Congress. – 2004.

3. Nfaoui H. Stochastic simulation of hourly average wind speed

sequences in Tangiers (Morocco) / Nfaoui H., Buret J., Sayigh A.A.M. // Solar

Energy. – 1996. – Vol.56 (No.3). – pp. 301-314.

4. Рекомендации по определению климатических характеристик

ветроэнергетических ресурсов. – Л.: Гидрометеоиздат, 1989. – 80 с.

5. Методические указания «Проведение изыскательских работ по

оценке ветроэнергетических ресурсов обоснования схем размещения и

проектирования ветроэнергетических установок». РД 52.04.275-89. – М.:

Госкомгидромет, 1991. – 57 с.

6. Born К. Moroccan Climate in the Present and Future: Combined view

from Observational Data and Regional Climate Scenarios / K. Born,

M. Christoph, A.H. Fink, P. Knippertz, H. Paeth, P. Speth; In: F. Zereini,

H. Hötzl Eds., Climatic Changes and Water Resources in the Middle East and

North Africa: Part of the series Environmental Science and Engineering, 2008. –

pp. 29-45.

7. Электронная база данных [электронный ресурс] - Режим доступа:

http://www.esrl.noaa.gov/psd/cgi-bin/data/composites

11

К ВОПРОСУ ОБ ОПРЕДЕЛЕНИИ ПРИМОРСКИХ ОЗЕР И

ЗАЛИВОВ НА ПОБЕРЕЖЬЯХ МИРОВОГО ОКЕАНА

Шуйский Ю.Д.

профессор, доктор географических наук,

заведующий кафедрой физической географии

и природопользования,

Выхованец Г.В.

профессор, доктор географических наук,

Одесский национальный университет

имени И.И. Мечникова

ABOUT DEFINITIONS ОF COASTAL LAKES AND BAYS ALONG

THE WORLD OCEAN SHORES

Shuisky Yu.D.

Professor, DSciDegree,

Vykhovanets G.V.

Professor, DSciDegree

National Mechnikov's University of Odessa

Аннотация Для деления на типы прибрежных озер и заливов требуется примене-

ние генетического признака, который обозначает происхождение депрес-

сий и котловин. В первую очередь депрессии позволяют различать лагуны,

фьорды, риасы, лиманы, эстуарии и др. Они отличаются по своей есте-

ственной истории, по динамике вод, по процессам седиментации, по физи-

ко-химическим свойствам воды. Второстепенными являются внешние при-

знаки: площадь, контуры берегов, глубины, формы связи с морем. Для вы-

деления эстуария следует учитывать: а) предшествовавшее погружение

побережья; б) действие эффективных приливных явлений и в) особый тип

эстуарной циркуляции. Нарушение генетических принципов определения

указанных типов озер и бухт обычно происходит со стороны экологов, ко-

торые строят свои выводы на биолого-геохимических принципах.

Abstract For genetic types separation of coastal lakes and bays we need to apply ge-

netic indication, which designate a parentage of the lakes and bays. First of all,

depressions and hollows noted on distinguishing of lagoons, fjords, rias, limans,

estuaries and other. They are differencing by natural history, sedimentation,

lithological features, physical-chemical properties of the water. Secondary fea-

tures are outward signs, for instance squires, counters of shoreline, depths, dif-

ferent connection with a sea. The basical condition of estuarial development are:

a) preliminar land subsidence of the coast; b) action of effective tide events; c)

special type of estuarine circulation. Genetical principles of determination non-

12

correct for coastal lakes and bays from ecologists, who make the definitions ac-

cording to biological-geochemical foundations.

Ключевые слова: море, побережье, лагуна, фьорд, риас, лиман, эсту-

арий, определение.

Keywords: sea, coast, lagoon, fjord, rias, liman, estuary, definition.

Постановка проблемы. Одной из важных состояний современной

науки является развитие интеграционных процессов, четкое взаимопро-

никновение материалов, определений, научно-теоретических идей, мето-

дов исследования, технологий камеральных оценок и проч. Различия, часто

существенные, существовали всегда между различными научными школа-

ми и теоретическими взглядами в разных странах. Поэтому современные

интеграционные процессы часто характеризуются острыми дискуссиями,

столкновениями подходов, принципов, трактовкой материалов и др. Осо-

бенно часто они прослеживаются в естественных науках, наиболее слож-

ных, требующих точного, четкого и недвусмысленного понятийного аппа-

рата и определений. Понятийный аппарат является «хребтом» любой

науки, он формируется с наиболее жесткими требованиями, каждый тер-

мин и понятие не могут быть истолкованы двояко, а в географии они

обычно «выковываются» путем тщательных природно-экспедиционных

исследований (маршрутных и стационарно-экспериментальных). Наиболее

устоявшиеся термины и определения характерны для природной (физиче-

ской) географии, которая питается точной инструментальной информацией

о географической оболочке, ее сферах и природных системах различного

уровня организации.

Объектом исследования является часть географической оболочки

Земли, представленная контактной средой между Мировым океаном и Су-

шей (материками и островами) в виде побережья. Наиболее аквавной

Предметом исследования служит анализ строения морских побере-

жий и ревизия той их части, которая представлена приморскими бухтами и

озерами. Структура побережья изначально формируется эндогенными

процессами, а на их фоне современные процессы развития и трансформа-

ции происходят под влиянием в основном экзогенных процессов [2, 13].

Стык стихий Плутона и Нептуна на морских побережьях часто порождает

терминологическою путаницу у специалистов естественных наук. Обозна-

чилась четкая необходимость выполнить научную ревизию соответствую-

щих понятий и определений. В этой связи авторы основополагающих ис-

следований [1, 3, 5, 8] пришли к выводу, что накопление нового фактиче-

ского материала и осмісливание старого требует периодической ревизии

понятийного аппарата.

Поэтому целью данной статьи является анализ существующих опре-

делений приморских озер и бухт (лагуны, лиманы, риасы, фьорды, бóдде-

ны, калáнки и др.), которые появились в геоморфологической литературе в

13

30-х годах ХХ века. Разные авторы подходят к данному вопросу различно,

что заставляет обсудить их варианты. Еще и сегодня чаще всего не учиты-

вается разница между лиманами и лагунами, между лиманами и эстуария-

ми, между эстуариями и другими устьями и т.д. Этим нарушается порядок

вещей, создается путаница, не учитывается один из основных географиче-

ских принципов — генетический. Такая ситуация часто создает предпо-

сылки для некорректной организации территории и проектирования хозяй-

ственного использования береговой зоны моря. Также возможно и реально

намечается непонимание терминов географами из разных стран и предста-

вителями различных научных географических школ. Считаем немаловаж-

ным ряд неточностей, который содержится даже в справочной литературе,

даже в некоторых географических энциклопедиях.

Обсуждение материалов исследования. На различия приморских

озер и бухт обратили внимание в течение 30-х годов ХХ столетия, на пер-

вой стадии их изучения. Тогда американские ученые Д.У. Джонсон и Ф.П.

Шепард и советский ученый И.С. Щукин называли эти географические

объекты лагунами, независимо от происхождения. Большое разнообразие

лагун описано в работах В.П. Зенковича на примере западного побережья

Камчатки и северного побережьях Чукотского полуострова [3], Атлантиче-

ского и Мексиканского побережья Северной Америки [11], сахалинского

побережья Охотского моря [1] и др. В ХХ столетии большинство исследо-

вателей это разнообразие различало по генетическому признаку проис-

хождения озерных котловин. Часть авторов предлагала различать по свой-

ствам воды, по глубине, по площади, по составу донных отложений и

проч. Но наиболее надежным оказался генетический признак.

На необходимость анализа понятийного аппарата приморских озер и

бухт впервые указали О.К. Леонтьев и В.К. Леонтьев [4], хотя уже в 50-х

годах признаки лагун в разных физико-географических условиях описали

В.И. Буданов, А.С. Ионин, А.И. Дзенс-Литовский, М.В. Кленова, Д.И.

Склярук, М.Г. Валяжко, В.И. Николаев, Б.С. Шустов, Ф.П. Шепард, Д.У.

Джонсон, Х. Валентин, Э. Бёрд и др. Оба автора [4] систематизировали

описания, и затем указали на природные особенности лагун. Эти особен-

ности актуальны и сегодня: А) относительная отмелость лагунных побере-

жий и обилие наносов на подводном склоне моря; Б) повышенные скоро-

сти осадконакопления в лагунах — больше только в устьях рек; В) интен-

сивное массовое накопление отмерших и гниющих водорослей на берегах

и на дне лагун, особенно мелководных; Г) в береговых лагунах вообще

распространены ассоциации живых организмов, которые отличаются от

морских; Д) если в открытые лагуны впадают реки, то они становятся сре-

дой обмена пресными и солеными водами; Е) ассоциации живых организ-

мов в открытых лагунах отличаются от тех, которые встречаются и в за-

крытых лагунах, и в море.

14

Рис. 1. Типичное лагунное побережье на северо-западе Мексиканского

залива, США.

Вслед за названными авторами, В.П. Зенкович [3] показал ход появле-

ния и развития лагун на побережьях тектонического погружения на при-

мерах черноморского, каспийского, балтийского, чукотского, аляскинско-

го, мексиканского побережий. По мере погружения низменного побережья

на подводном склоне моря образуется бар, становясь все более мощным,

он выходит на дневную поверхность. Образуется пересыпь, которая отде-

ляет от моря (океана) акваторию лагуны (рис. 1).

Впоследствии в работах О.К. Леонтьева, Л.Г. Никифорова,

Х.Валентина, П.А. Каплина, П.Ф. Бровко и Г.И. Рычагова такое представ-

ление было подкреплено природными примерами того, как различно фор-

мируются ограждающие пересыпи на пути формирования лагун. Ограж-

дающими могут быть береговые бары, примкнувшие аккумулятивные

формы, формы свободные, замыкающие, окаймляющие, отчлененные

(прибрежные острова) [8, 15]. Всемирным сообществом геоморфологов,

береговедов и океанологов было принято предложение Ф.П. Шепарда и его

последователей о том, что к лагунным относятся все образования, связан-

ные с ростом органических рифов (кораллов): окаймляющих, барьерных,

атоллов, кольцевых-фаро (рис. 2).

15

Рис. 2. Звенья единого морфогенетического ряда эволюции атоллов в

условиях погружения и поднятия их основания [5]. Условия: Медленное

погружение: а — вулканический остров (Ниуа-Фоосу, архипелаг Тонга);

б — то же, с начальным развитием окаймляющего рифа (о. Тана, Новые

Гебриды); в — то же, с окаймляющим рифом по всему периметру и

началом формирования барьерного рифа (о. Манго, архипелаг Фиджи);

г — атолл с вулканическим ядром (о-в Уэа); д — типичный атолл к

кольцевым рифом и отдельными песчаными островками на нем

(о. Бикини); е — погружающийся атолл Пёрл-энд-Хермис (Гавайские

острова); ж — погруженный атолл (банка Робби). Поднятие:

з —поднимающийся атолл (о. Гарднер); и — то же, с замкнутой лагуной

(о. Суэйнс); к — поднятый атолл (о. Науру). Остальные обозначения:

1 — изогипсы; 2 — изобаты; 3 — песчаные острова;

4 — коралловые рифы; 5 — отметки высот;

6 — отметки глубин (из работы [11]).

Поэтому выделяются лагуны, связанные с процессами отчленения от-

дельных участков акватории водоема [12]. При этом отчленяется: а) поло-

гая тектоническая депрессия вогнутости складки; б) участок активного

тектонического опускания прибрежного участка морского дна; в) глубокая

ложбина между двумя крупными прибрежно-морскими валами в районах

аккумуляции наносов. Лагунами являются озера или бухты с дном доми-

нирующего тектонического происхождения и с дном огражденным корал-

ловыми постройками. Такие определения активно поддержаны О.К. Леон-

тьевым и др. [5] и Г.И. Рычаговым [10].

В современной литературе не вызывает сомнений определение поня-

тия «фьорд», от норв. «fjord» [7, 15]. В Скандинавии оно обозначает узкий

(≥ 2-5 км), глубокий (≥ 1000 м), длинный (часто ветвящийся) залив, далеко

вдающийся в сушу, с окружающими крутыми, высокими, скалистыми гор-

16

ными берегами и корытообразным поперечным профилем, выработанным

процессами экзарации при сползании материкового ледника в море [15].

Часто бывает заложенным по тектоническому разлому или по эрозионной

долине, что нередко казалось исследователям показателем тектонического

и эрозионного происхождения фьордового углубления. Однако, детальные

исследования, начиная от А. Пенка, Ф.Ф. Рихтгофена, Ф. Нансена, Дж.У.

Грегори, О. Хольтедаля, показали [3, 10], что доминирующая роль принад-

лежит гляциальному фактору, что отличает эти формы от всех остальных

на побережьях Мира. Фьорды свойственны побережьям, расположенным в

высоких широтах, подвергавшихся плейстоценовому оледенению (напри-

мер, в Скандинавии, в Гренландии, на Аляске, на юге Южного о-ва Новой

Зеландии или на юге Южной Америки). Поэтому фьорды располагаются

как в Северном (рис. 3), так и в Южном (рис. 4) полушариях Земли. При-

чем, в Северном полушарии фьорды более многочисленны и распростра-

нены на бóльшей площади, в общем крупнее, встречаются максимальные

по размерам, в соответствии с большей площадью покрытия и мощностью

ледника. Обычно фьорды соединены с морем напрямую, но встречаются

также и такие, которые отчленились пересыпями, например, на Корякском

и Чукотском побережьях.

Рис. 3. Типичные фьорды Северного

полушария, побережье Скандинавии.

Рис. 4. Типичные фьорды

Южного

полушария, юг Новой Зеландии.

«Риасы» образуются на гористых или возвышенных побережьях. Риа-

сы (испанск. rios — реки), — это заливы, образовавшиеся в результате ин-

грессии моря в низовья речных долин на гористых и возвышенных мор-

ских побережьях [15]. Характерны для берегов северо-западной Испании

(рис. 5), юго-западной Ирландии и др. Как утверждает О.К. Леонтьев и его

соавторы [5, с. 189], «В генетическом отношении поперечные и продоль-

17

ные долины горных стран представляют собой флювиальные формы, ос-

новные черты рельефа которых созданы реками. …именно это обстоятель-

ство определяет в первую очередь специфику данного типа расчленения

контура берега». Типичным оказывается впадение рек в риасы, причем, с

высокими скоростями течения и высокой концентрацией крупных облом-

ков породы в русле. В специальных береговедческих произведениях нет

единого определения таких заливов [3, 7], В них лишь перечисляются при-

знаки риасов: а) поперечные и продольные профили созданы процессами

эрозии; б) риасы присущи горным странам; в) они образуются как ингрес-

сионные заливы под влиянием трансгрессивного затопления низовьев реч-

ных долин; г) акватории извилисты, подобно фьордам; д) наклон дна в

сторону моря пологий, а при выходе боковые мысы (бывшие водоразделы)

подвержены абразии; е) практически всегда отсутствует порог на выходе к

морю. Поэтому при оценке строения, размеров, свойств и местоположения

риасов следует четко проверить наличие десятка характерных признаков и

их достоверность.

Лиман (от греч. λιμαήν — гавань, бухта), — вытянутый залив с изви-

листыми в плане, невысокими берегами [15]. Образуются при затоплении

морем устьевых участков равнинных рек или прибрежных понижений су-

ши (балки). Лиманы бывают открытыми в сторону моря (губы) и закрыты-

ми, отделенные от моря косой, пересыпью (рис. 6). Большинство лиманов

отличается большим содержанием солей. Характерны для побережья Чер-

ного и Азовского морей, как указано в «Географической Энциклопедии

Рис. 5.

Типичное риасовое побережье на северо-западе Пиренейского п-ова.

18

США. Том XXXV, 1982. – С. 516 – 518». Лиманы внешне могут быть по-

хожи на эстуарии. Но у подавляющего большинства лиманов акватории

полностью или в значительной мере отгорожены аккумулятивными фор-

мами [10, 12]. В отличие от риасов, вдоль продольной оси лиманов, начи-

ная от верховий, глубины постепенно растут до средней части длины, а за-

тем уменьшаются до выхода в море, где залегает пересыпь. Лиманы прак-

тически не подвержены влиянию приливов, но в них существенную роль

играют ветровые сгонно-нагонные явления (течения и колебания уровня) и

периодические наполнения и высыхания воды, а эстуарии немыслимы без

влияния приливных течений, колебаний уровня, особого процесса седи-

ментации и состава растений и животных. Лиманы в бóльшей мере пере-

хватывают речные наносы, по сравнению с эстуариями, и при этом задер-

живают морские наносы в виде осадочных толщ баров, кос, пересыпей. В

этой связи весьма достоверно различаются литофации лиманные, с одной

стороны, и эстуарные, с другой стороны. У лиманов и эстуариев принци-

пиально отличаются процессы динамики масс воды, а также изменения бе-

регов.

Подавляющее большинство лиманов тяготеет к равнинным побережь-

ям, которые обычно сложены рыхлыми и слабосцементированными оса-

дочными породами, частично — глинистого состава. И хотя определение

лимана утверждает, что лиманы характеризуются вытянутой извилистой

формой и являются узкими [15], но особенности геологического строения

обеспечивают относительно высокую интенсивность переработки лиман-

ных берегов. Поэтому установившийся эвстатической режим уровня Чер-

ного моря, а с ним — и лиманов, позволяет длительную переработку бере-

гов. Как результат, лиманы могут потерять малую ширину и извилистую

форму, а приобрести форму, близкую к округлой. Так произошло с лима-

нами Шаганы и Алибей (рис. 6). В других физико-географических услови-

ях лиманы в общих чертах сохраняют свою первоначальную форму ин-

грессионных заливов, как например лиманы Хаджибейский, Куяльницкий,

Тилигульский, Березанский (рис. 6). В связи с изложенным, лиманы суще-

ственно отличаются от лагун (прибрежных и коралловых), фьордов, риасов

и их разновидностей.

19

Эстуарии (от латинск. aestuarium — затопляемое устье реки), — во-

ронкообразный суживающийся к вершине залив, образовавшийся в ре-

зультате подтопления речной долины и преобразованный воздействием

волнового, речного и приливного факторов. Получило это название от

римских легионеров и вошло в трактаты античных философов и бродячих

мудрецов. Его физико-географические черты определяются влиянием при-

ливов с различными величинами (в интервалах ≤ 2 м, 2-4 м, ≥ 4 м), под

влиянием которых они образуются в течение действия всей трансгрессив-

ной фазы. Но эстуарии не образуются из лиманов, как утверждают [5], хо-

тя ряд внешних черт имеется (рис. 7). Начиная от Д. Кука, А. Гумбольдта,

Ф.П. Литке, Ч. Дарвина, О. Пешеля, Ф.Ф. Рихтгофена и до настоящего

времени, на всех этапах развития геоморфологии, береговедения и устье-

ведения, различные авторы не видели эстуарии вне влияния приливных

волн. Если приливы отсутствуют, то нет условий для образования и разви-

тия эстуариев [1, 3, 7, 8, 10, 15].

Рис. 6. Схема расположения характерных лиманов на северо-западном

побережье Черного моря. Лиманы: 1 — Сасык; 2 — Бол. Джентшей;

3 — Мал. Джентшей; 4 — Шаганы; 5 — Карачаус; 6 — Алибей;

7 — Хаджидер; 8 — Курудиол; 9 — Бурнас; 10 — Будакский;

11 — Днестровский; 12 — Сухой; 13 — Хаджибей; 14 — Куяльник.

20

Рис. 7. Ложе типичного эстуария реки Экс на юго-восточном побережье

Великобритании во время отлива: величины прилива составляют 4,0-4,5 м

на мареографе «Эксмут».

Считается [4, 5, 11], что для эстуариев характерны воронкообразные

расширения акватории их вершины. Но если присмотреться к величине

стока наносов, то такое расширение типично для осветленных вод и пони-

женной величины стока наносов (реки Мезень, Темза, Эльба). Если же ре-

ка является средней или крупной с повышенными величинами выносимых

наносов, то воронкообразное устье начинает заполняться аллювием, а

устье начинает принимать черты приливной дельты заполнения, как,

например, Хугли или Янцзы.

Выводы. 1) Природа побережий морей и океанов характеризуется

значительным разнообразием. Прежде всего для побережий типичными

являются различные виды первичного расчленения. На этом фоне различ-

ные районы побережий различно реагируют на трансгрессивное подтопле-

ние. Одним из результатов влияния трансгрессивного роста уровня являет-

ся формирование разных типов приморских бухт и заливов.

2) Физико-географический системный подход к оценке географиче-

ских объектов требует учета всех основных элементов системы. Поэтому

является несовершенным толкование и определение приморских бухт и

озер разной формы и содержания, например: а) фьордов исключительно с

позиций влияния тектонических процессов; б) риасов исключительно с по-

зиций влияния морских волн; в) эстуариев с позиций исключительно про-

цессов смешения пресных речных и соленых морских вод; и проч.

21

3) В каждом типе прибрежных озер и бухт динамика вод является

неповторимой. Эти отличия особенно убедительно подчеркивают важ-

ность закона географической локальности Шуйского для хозяйственного

планирования в каждом из типов данных водоемов. Такая особенность

присуща также и процессам смешивания пресных вод реки и соленых вод

моря, в каждом типе они протекают специфично.

4) В формировании всех приморских озер и бухт принимают участие

абсолютно все факторы и окружающие условия в очаге появления и разви-

тия. Поэтому та или иная совокупность этих озер и бухт различаются сво-

им происхождением (генезисом). Следовательно, универсальными отличи-

тельными являются генетические черты. В процессе природного обоснова-

ния при вовлечении озера или бухты в хозяйственное использование тре-

буется анализ и оценка всех генетических черт.

Список литературы

1. Бровко П.Ф. Развитие прибрежных лагун [Монография] / Петр

Федорович Бровко // – Изд-во ДВГУ, 1990. – 148 с.

2. Бровко П.Ф., Лымарев В.И. Основы береговедения. – Владиво-

сток: Изд-во ДВГУ, 1997. – 111 с.

3. Зенкович В.П. Основы учения о развитии морских берегов. –

Москва: Изд-во АН СССР, 1962. – 710 с.

4. Леонтьев О.К., Леонтьев В.К. К вопросу о генезисе и закономер-

ностях развития лагунных побережий // Труды Океанографической комис-

сии АН СССР. – 1957. – Том II. – С. 86 – 103.

5. Леонтьев О.К., Никифоров Л.Г., Сафьянов Г.А. Геоморфология

морских берегов. – Москва: Изд-во Московск. унив., 1975. – 336 с.

6. Михайлов В.Н., Рогов М.М., Чистяков А.А. Речные дельты: гид-

ролого-морфологические процессы. – Ленинград: Гидрометеоиздат, 1986.

– 280 с.

7. Морская геоморфология. Терминологический справочник. Бере-

говая зона: процессы, понятия, определения // Науч. ред. В.П. Зенковича и

Б.А. Попова. – Москва: Мысль, 1980. – 280 с.

8. Панов Д.Г. Общая геоморфология [Монография]. – Москва:

Высшая школа, 1966. – 427 с.

9. Попова О.М. Морфометрія та топонімія гідрологічних об′єктів

національного природного парку «Тузловські лимани» // Вісник Одеського

національного університету. Географічні та геологічні науки. – 2016. – Том

21. – Вип. 2 (29). – С. 64 – 85.

10. Рычагов Г.И. Общая геоморфология. – Москва: Наука, 2006. –

416 с.

11. Шепард Ф.П. Морская геология. – Москва: Недра, 1976. – 462 с.

12. Шуйський Ю.Д. Типи берегів Світового океану. – Одеса: Астро-

принт, 2000. – 480 с.

22

13. Шуйский Ю.Д. Состояние современной географии и ее структура

// Вісник Одеського нац. університету. Географічні та геологічні науки. –

2013. – Т. 18. – Вип. 2. – С. 7 – 21.

14. Шуйский Ю.Д. Научное понятие термина «эстуарий» на побере-

жьях морей и океанов // Архивариус. – 2017. – Часть 3. – С. 12 – 18.

15. Щукин И.С. Четырехъязычный Энциклопедический словарь тер-

минов по физической географии. – Москва: Советская энциклопедия, 1980.

– 703 с.

23

КУЛЬТУРОЛОГІЯ

FILM FESTIVAL AS A PHENOMENON OF CULTURE

Sarsembay Sh.

master student of al-Farabi KazNU,

Ismagambetova Z.N.

Professor of al-Farabi KazNU,

Karabaeva A.G.

Professor of al-Farabi KazNU

Аbstract In this article, the authors consider the essence of the film festival as a cul-

tural phenomenon; show the film festival as a phenomenon of festive culture.

The authors characterize the film festival not only as a phenomenon of creative

mastery, but also as a phenomenon of intercultural communication. The authors

consider the place and role of the film festival in the cultural activity of a person.

Keywords: festival, film festival, festive culture, intercultural communica-

tion.

In modern conditions festival occupies a special place in the life of any na-

tion. The festival is not only a phenomenon of festive culture, but also a way of

a person's artistic activity. The festival throughout the whole of human history

occupied a special place in the life of any person, being a form of self-

expression, form of creative ability of a person, special form of spiritual activity

of a person, in which he shows his cheerful mood and way of communicating

with other people.

It is known that the festival in the history of mankind has always acted as a

way of demonstrating professional artistic creativity. For example, S.I. Ozhegov

gives the following definition of the festival "Festival is a broad public, festive

meeting, accompanied by show of achievement of other types of arts" [1, p.

486].

Film festival is the phenomenon of the mid-twentieth century. For the first

time its appearance was associated with the display of artistic mastery of the

creative group. Like other forms of festive culture, the film festival is character-

ized by the solemnity of conducting and show of artwork of creative group. A

film festival is a form of celebration, during which achievements in the field of

film art are shown.

The film festival as a phenomenon of artistic life is distinguished by the

creation of a festive atmosphere. Characteristic for the holiday signs like free-

dom of creative expression, eventfulness, a form of cultural leisure [2] are pre-

sent in film festival also. The film festival as a special form of cultural leisure

characterizes by components such as democracy of methods and ways of organ-

24

izing mass action, alternativity of decision-making, pluralism in the discussion

of creative problems, live participation of the public.

Film festival as a form of festive culture not only creates an atmosphere of

entertainment, a rise in mood, original creativity, but it allows to feel and expe-

rience a high creative upsurge. Thus, film festival realizes the immanent func-

tions of the holiday.

Film festival plays the role of a mass holiday in contemporary world cul-

ture. By the end of the XX century, film festival gradually extended to the entire

civilized world. Along with the fact that film festival is held in the atmosphere

of the holiday, at the same time it is a creative platform. There is a review of

various genres. Such as experimental cinema, horror and science fiction films,

full-length, documentary, short, animated and archival films. For example, on

average over the past few years, about 280 full-length, documentary, short, ani-

mated and archival films from 60 countries of the world took part in every Lon-

don Film Festival [3].

During the organization of the screenings of films, each creative group tries

to show the most original, innovative productions, new directing achievements

and to try to astonish viewers by creative play of actors. During film festival the

latest trends in cinematography can be seen, fashion and prospects for the devel-

opment of film art in general can be assessed. Consequently, film festivals are

designed to demonstrate modern trends in the cinematography, choose the best

films of the year, evaluate the work of members of the film crews.

A characteristic feature of festivals is calendaring, periodicity, conducting

in a certain geographical and cultural space [4, p. 51]. The same characteristics

are also found in film festivals. So many film festivals are held both in large in-

door rooms and in the modern world format outdoors in the resort area, in the

natural architectural and historical interiors of castles and other places of inter-

est. We should also focus on such a feature of festivals as their level. Interna-

tional, national and regional film festivals can be singled out.

The most popular and famous international film festivals are Cannes, Vene-

tian, Berlin, London. A feature of international film festivals is the representa-

tion of creative groups from around the world. For example, Berlinale is orient-

ed to progressive geopolitical cinematography. The jury pays special attention

so that films from all over the world are represented in the festival program, in-

cluding films from the countries of the former "Eastern Bloc".

The Cannes Film Festival is one of the oldest (conceived in 1939, first held

in 1946) and the most prestigious in the world. At the Cannes Film Festival stars

of world cinema take part. This film festival is popular among film producers,

who are preparing for viewing their new projects and selling already ready. Here

for the first time it was possible to see the most up-to-date trends of European

cinema, to evaluate the fashion and prospects for the development of cinema art

in general. The Cannes Festival is seen by many as the middle ground between

popular cinema and high-motion film art.

25

Thus, film festivals perform such important functions as presentation of the

newest film productions, support of creative searches for masters and young cin-

ematographers, raising the authority of film art, its significance in the life of so-

ciety and, as a consequence, a real impact on the film process.

The next characteristic feature of the holiday is communication. A.I.

Mazaev defines the holiday as follows: "The holiday unites people with ties of

community, generates a sense of freedom and collectivity. At the feast, people

more than anywhere, feel specifically, sensually their material unity and com-

munity "[5, p. 21]. This feature of festive culture is typical for the film festival.

Film festival as one of the most universal forms of mass festive mood is in mod-

ern conditions a form of intercultural communication. Not only actors, filmmak-

ers, creative groups, but also officials take an active part in many film festivals.

At the same time, film festivals provide an opportunity not only to create and

display high-quality films, but also to solve global problems of human existence.

Thus, during the film festival, creative groups not only represent the spiritual

values of their national culture, but also different life scenarios of people of dif-

ferent national, social status.

Film festivals as a form of intercultural communication carry out a multi-

level communication, demonstration of films from different countries. It be-

comes a buffer in intercultural communication. As a result, an atmosphere is

created for understanding between representatives of different cultures, for their

communication on many issues of life: from social problems to the underlying

problems of the psychological, existential plan [See, 6, p. 203].

A peculiarity of this extraordinary cultural phenomenon is the creation of a

unique cultural reality, in which simultaneously there appears a way of reflect-

ing on the foundations of the cultural life of a person of a certain ethnos, and re-

vealing the deep inner world of the existential being of man. On the one hand, a

person appears as a sign of a certain group, through which we learn the culture

of another people. And, on the other hand, before us the sacred world of another

is revealed, in which he is naked, revealed as a fragile and very subtle essence

with a complex dramatic life. Film festival allows generating of culture, repre-

senting it as a complex hypertext, in which all humanity becomes a participant,

and not just a lone individual thrown into this world. J. Murdoch notes that it

turns "into a system, a hierarchy of communities, simultaneously, forming a uni-

ty and a multitude of communities. In this hypertext, in texts constituting it cul-

tures and subcultures of various national, confessional, social and other groups

of the population are presented that constitute a system based on the need to es-

tablish and maintain relationships "[6, p. 203].

At the film festival, participants can see films of different genres and coun-

tries. Due to watching films from different countries you can get acquainted

with the culture of another people, understand the style of their life. Film festi-

vals carry out a mission of regulating public relations at the world level. Film

festival solves a number of topical problems of the post-industrial era and post-

modern culture, the problem of alienation and, conversely, the problem of eras-

26

ing the boundaries of intercultural communication within the international

community. The film festival shows the cultural diversity of the human world,

the diversity and uniqueness of the display of human nature, the complexity and

drama of human existence, the tragedy of the situation of a lonely creature, the

depth of conflict between an individual and society, between power and man.

Thus, film festivals perform the function of intercultural communication. Film

festivals serve three important purposes. Firstly, they open independent directors

and actors for the public, allow to get acquainted with new ways of directing,

script work, the work of film crew. Film festivals make it possible to satisfy the

needs and interests of various social groups from the mass audience to connois-

seurs, film experts. A movie buff who has his own genre or stylistic preferences

always has the opportunity to find his "own" film festival, and, according to its

results, navigate in the films of the current year [7].

Secondly, film festivals allow for the first time to expose to the audience

and the jury achievements, to show also the pictures not participating in the

competitive program. This allows to present films to potential distributors, and

for independent filmmakers and unknown actors to gain popularity. Thirdly,

they also give filmmakers and the public of cities in which these cultural events

take place, an occasion to come together and discuss new films, new plots, and

possibilities of realizing a conceived project, to discuss problem aspects of hu-

man life [3].

Thus, film festivals perform such important functions as presentation of the

newest film productions, support of creative searches for masters and young cin-

ematographers, raising the authority of film art, its significance in the life of so-

ciety and, as a consequence, a real impact on the film process.

Reference

1. Ozhegov S., Shvedova N. Tolkovyiy slovar russkogo yazyika: 80000

slov i frazeologicheskih vyirazheniy. - M., 1995.

2. Ilin V.I. Povsednevnost i prazdnik. // Potreblenie kak diskurs. – SPb.: In-

tersotsis, 2008.

3. https://ru.wikipedia.org/wiki

4. Karpova G.G. Prazdnik v kontekste sotsialnyih izmeneniy: Avtoref.

dis…k. s. n. 22.00.06. – Saratov, 2001.

5. Mudrik A.V. Sotsialnaya pedagogika. - M.: Akademiya, 2002.

6. Merdok Dzh. P. Obschiy znamenatel kultur // Kulturologiya: Daydzhest.

-M., 2005. - №1. - S. 203.

7. Fredrih. S. Teoriya kino, ot Eizenshteina do Tarkovskogo. - M,. Is-

kusstvo, 1992.

27

МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО

ТЕМЫ ПЕРЕСТРОЙКИ, ДЕМОКРАТИИ, ГЛАСНОСТИ И

ПРОБЛЕМЫ КАРАБАХА В ТВОРЧЕСТВЕ АДИЛЯ КУЛИЕВА

Гаджизаде Б.К.

Заслуженный деятель искусств,

доктор философии по искусствоведению, профессор

Азербайджанский Государственный университет культуры и искусства

Азербайджан, Баку

PERESTROYKA, DEMOCRACY, GLASNOST AND THE KARABAKH

PROBLEM THEMES IN THE CARTOONS BY ADIL GULIYEV

Hajizadeh B.K.

Аннотация

В статье рассматриваются карикатуры Адиля Кулиева (Адиль Эль-

чин), отражающие в себе политические события, произошедшие в стране и

республике в конце 80-х годов XX века. Особо выделена сущность и важ-

ность карикатур, направленных на критику захватнической политики Ар-

мении и стран, поддерживающих её. Анализу подвергались многочислен-

ные произведения художника, напечатанные в сатирическом журнале

«Кирпи» на тему демократии, перестройки и проблемы Карабаха, создан-

ные в духе патриотизма.

Abstract

The article considers the cartoons by Adil Guliyev (Adil Elchin) which por-

tray the political events, occurred in the Soviet Union and on the territory of

Azerbaijan in the late 1980’s.The basics and importance of cartoon, aimed at

criticism of the aggressive policy of Armenia and the countries supporting it, are

spotlighted in this article. A lot of cartoons created by this artist in a spirit of

patriotism on democracy, perestroyka and the Karabakh problem themes, pub-

lished in the “Kirpi” satirical magazine were analyzed in this article.

Ключевые слова: политическая карикатура, демократия, агрессия,

оккупация, политические события, творчество, сатирический журнал, ху-

дожник.

Keywords: political cartoons, democracy, aggression, occupation, political

events, creativity, catirical magazine, artist.

Начиная с середины 80-х годов ХХ века сложные и противоречивые

процессы, происходящие внутри Советского Союза, а также ощутимая в

некотором смысле мягкость и обновление нашли свое отражение в области

сатирической графики, являющейся самой воинственной рукой изобрази-

28

тельного искусства, как и в других областях. Быстрое обновление в руко-

водстве СССР, смена власти и политика перестройки, гласности и демо-

кратии, проводимая новым «руководителем» в эти годы, вошли в нашу

жизнь со своими положительными и отрицательными сторонами и распро-

странились на все слои общества.

Следует сказать с сожалением, что некоторые силы, скрывающие свои

истинные лица за этими политическими процессами как политика демо-

кратии и гласности, точнее, Армения, поддерживаемая Москвой и ино-

странными покровителями, серьезно пытались нанести удар по суверени-

тету Азербайджана и повредить его территориальную целостность. Наши

коварные соседи, скрывающие свои намерения на протяжении многих ве-

ков, открыто приступили к реализации своих коварных планов, используя

сложную политическую ситуацию в стране и поддержку, которую они по-

лучали из-за рубежа.

Одним из художников-карикатуристов, который в своих работах

охватывал темы, являющиеся болезненными для нашего народа в эти

трудные годы, а также отметил свои законные претензии и опасения, пока-

зывая высокий профессионализм даже в самые трудные моменты, был

Адиль Кулиев (Адиль Эльчин).

Работы, разработанные А.Кулиевом- профессиональным художником-

карикатуристом известным своей подписью в Азербайджанской сатириче-

ской графике, отличаются с политическим значением, актуальностью и

оригинальностью выражения, в том числе, особенностью проникновения в

суть проблемы затрагиваемой им. Интересный подход художника к собы-

тиям, уникальное выражение идеи и уникальная интерпретация обеспечи-

вали того, чтобы эти карикатуры долго остались в памяти зрителей. В по-

литической карикатуре, которую представляет А.Кулиев, он понимает не

только видимую часть проблемы, но и ее темные моменты. Художник

разъясняет проблему меткими штрихами, выполняя эту работу довольно

тонким образом.

Работы, автором которых является известный мастер карикатур, отли-

чаются с точки зрения подхода к событиям и самобытного художника. В

карикатурах старшего художника сатирического журнала «Кирпи» («Еж»)

А. Кулиева основной целью была разоблачение оккупационных сил, вы-

полняющие свои грязные намерения и обеспечивающие свои собственные

политические интересы. «События в Нагорном Карабахе и вокруг него»

(1988), «Сказал, что не дам, не дам, разве разграбление?» (1989), «Препят-

ствие на пути демократии» (1989), «Болтает глупости …» (1989) и другие

карикатуры являются первыми произведениями автора в этом направле-

нии.

Карикатура «Не торопитесь, давайте создать диалог» А.Кулиева была

опубликована в журнале в 1990 году. Автору, который описал реальные

ситуации тех лет в очень простой и образной форме, удалось открыть ха-

рактерные черты азербайджанцев и армян в этой работе. В карикатуре бы-

29

ла описана сцена нападения вооруженного грабителя на дом простого

гражданина, отдыхающего в своей квартире. Художник описывал симво-

лический образ азербайджанцев, предлагающих мир и братство своим «не-

званым гостям» армянам, как люди, живущие в своем собственном доме в

мире и спокойствии. Он представил Армяне, которые признаны лестными

и бесстыдними людьми и привыкли в течение многих столетий нанести

удар в спину, как узурпаторы и вооруженные разбойники, входящие в

квартиру своего соседа, разбивая его окно.

Одежды, черты, действия обоих героев были разработаны в соответ-

ствии с конкретной и реальной ситуацией, а также их положением. Автор в

буквальном смысле слова смог отразить реальную политическую ситуа-

цию того времени в этой карикатуре. Следует отметить, что в стране была

действительно такая жалкая ситуация в те годы. Наши люди, которые за-

нимались мирной созидательной работой, сталкивались необоснованными

территориальными претензиями и притеснениями. Конечно, существует

достаточно веские факты и исторические документы о том, что на протя-

жении многих веков эта земля принадлежала народу Азербайджана, а Ар-

мяне пришли в эти регионы позже. Однако следует отметить с сожалени-

ем, что голос истинности Азербайджана не был услышан, его земли были

оккупированы в результате односторонних, безразличных, а иногда и

враждебных отношений некоторых стран, международных организаций и

Москвы, которая попала под влияние армянского лобби (2.304).

Азербайджанские власти, которые пытались скрыть широту агрессии

и тяжесть трагедии, были полностью неактивными. Решение так называе-

мых «лидеров», которые усердствовали перед Центром, о собираемости

даже охотничьих ружей, дробовиков от населения вызывало сожаление и,

конечно же, привело к недовольству народа. Поставить своего народа бес-

помощно и с пустыми руками перед врагами – вооруженными армянами

было совсем непонятно. Наши художники, которые издевались усердием

местных органов власти в своих работах, старались будить их сарказмом и

призвать их, чтобы защитить своих людей. В карикатуре «Усердие»

А.Кулиева, отражающем реальную жалкую ситуацию, как видно из ее

названия, было показано неуместное усердие Азербайджанских властей. В

этом произведении, опубликованном в журнале «Кирпи» в 1990 году и от-

личающем своей оригинальностью, автор описывал усердие наших отваж-

ных сотрудников полиции, которые не довольствовались сбором оружий

от населения.

В этой картине А.Кулива «правоохранительные органы», которые

изъяли оружия даже у статуй, были выбраны в качестве мишени критики

(Кар.1)

В карикатуре «Одного с пальцем, другого с оружием», опубликован-

ной в журнале «Кирпи» в 1989 году и посвященной именно таким двой-

ным стандартам и дуальному подходу, это горькая, но реальная ситуация

доведена до сведения читателей-аудитории во всей наготе.

30

В конце 80-х годов, в начале 90-х годов, Азербайджанская карикатура,

как другие сферы, также пережила переходный период. Должны отметить

с сожалением, что число наших карикатуристов-художников заметно сни-

зилось в эти годы, художественный уровень и качество сатирических ри-

сунок и карикатур, опубликованных в периодической печати, упали. По-

следствия политики под лозунгом гласности, перестройки и демократии,

рыночная экономика, отсутствие финансирования и т.п. проблемы не про-

шли мимо как прессы, так и сатирической графики, которая является

неотъемлемой частью изобразительного искусства. Не смотря на это, наши

художники создали многочисленные работы в эти годы по процессам пе-

рестройки в стране, Карабахскому конфликту, грязным политическим иг-

рам, происходящим вокруг него, социальным и экономическим пробле-

мам, вызванными перестройки. Произведения А.Кулиева как «Гласность»

(1989), «Весы» (1990), «Вперед по направлению к перестройке» (1990),

«Почему открыли стол здесь?» (1990) освещали проблемы переходного

периода, ясно показали недостатки в обществе.

В карикатуре, опубликованной в журнале в 1990 г. автор отмечал, что

политика гласности и перестройки в стране на самом деле, не добилась ни-

какого успеха, не отражала интересы простых людей, трудящихся, а

наоборот, возбудила в стране анархию и хаос. В картине была описана

группа людей, которая открыли стол и аппетитно кушали перед девизами

«Гласность» и «Демократия». Они ответили на вопрос сотрудников мили-

ции «Почему вы открыли стол здесь?» был следующим образом: «Пусть

увидят, что мы не едим хлеб своими ушами!». Здесь автор уместно исполь-

зовал известную народную пословицу и посредством этой группы людей

доводил до сведения, что политика, проводимая в стране, является лишь

лицемерной игрой. Художественное решение этого произведения, разрабо-

танного высоким профессионализмом, подчеркивание характерных черт,

поиск подходящих цвет и оттенков, в целом, увеличивает интерес к кари-

катуре. А с другой стороны, можно сказать, что художественное решение

идеи карикатуры и масштаб проблемы, поднятой им, дает этой карикатуре

монументализм (2.325) (кар.2).

Силы, которые завидуют развитию Азербайджана, имеющего богатые

ресурсы, и не хотят потерять возможность давления на него, были не мало

в те годы. Национальное движение в Азербайджане, идея суверенитета и

свободы народа, конечно, не могли считаться нормальным со стороны вла-

стей. Руководство СССР было готово задушить освободительное движение

народа, его мечты единства и независимости даже в колыбели. Конфликт

самопровозглашенного Нагорного Карабаха, выдвинутого Центром, без-

действие и равнодушие руководства республики, нерешенные проблемы

тысячи людей, которые были изгнаны из Армении и укрылись в Азербай-

джане, обострили ситуацию в столице и регионах. В рисунке А.Кулиева

«Сила народа эта сила наводнения», опубликованном в 1989 году в 22-ом

выпуске журнала, была описана борьба народа за свободу и ради целост-

31

ности территории.

Несмотря на все запреты и давления, народ, который превысил суще-

ствующие границы и созданные барьеры, поднялся на борьбу за свободу.

19 января 1990, Михаиль Горбачов, грубо нарушая 119-ое положение

Конституции СССР и 71-ое положение Конституции Азербайджанской

СССР, подписал указ об объявлении чрезвычайного положения в Баку с 20

января. 19 января ночью советские войска вошли в город и открыли огнь

по гражданским лицам, которые не знали о состоянии чрезвычайного по-

ложения. В результате незаконного размещения войск, в общем, в Баку и

регионах 147 человек были убиты, 744 человек получили ранения, а около

841 человек были незаконно арестованы (5).

«После оккупации Баку была страшная ненависть против Москвы и

Михаила Горбачева в сердцах азербайджанцев, связанных с родиной всей

душой. Азербайджан, который раньше являлся колонией Российской им-

перии, теперь восстанавливает свои суверенные и демократические права,

борется за свою свободу и независимость. Теперь от обычного продавца до

власти, все дети и взрослые понимают, что Москва направила войска в Ба-

ку и пролила невинной крови, чтобы заставить народ, который встал за

восстановление своих прав, замолчать» (3.62).

В январском выпуске сатирического журнала «Кирпи» были опубли-

кованы фотографии, а также разоблачающие статьи наших журналистов и

интеллигенций, отражающие кровавую трагедию той ночи, вместе с карика-

турами острого сюжета наших художников. Рисования А.Кулиева «Вы му-

ченики, а мы свидетели», «Враг рассмеялся в мое лицо и разрушил мой

дом» были посвящены памяти невинных жертв, а в произведениях «Будет

ли Народ ограблен, мне какое дело?!», «Не вижу, не слышу» он разоблачил

предательства главы республики, а также в картинах как «Перестройка …»

были отражены обман народа и воздействие военной интервенции под ло-

зунгом «Перестройки» и изображены горькие и страшные события тех лет

в деталях.

«Новая идеологическая парадигма должна была обеспечить единство

народа и государства в Азербайджане. Несмотря на все давление и угрозы,

Гейдар Алиев пришел к постоянному представительству Азербайджана в

Москве и заявил, что он вместе с народом (2.351).

5 февраля 1991 года в Сессии Верховного Совета СССР был принят

ряд исторических решений по просьбе демократических сил. Имя государ-

ства было изменено, таким образом, имя «Азербайджанская Советская Со-

циалистическая Республика» стало Азербайджанской Республикой. Флаг

Азербайджанской Демократической Республики был утвержден как наци-

ональный флаг (4).

В заключении следует отметить, что известный Азербайджанский ма-

стер карикатуры Адиль Кулиев освещал события, происходящие в стране и

республике, поднял жизненно важные вопросы для наших людей, а также

выявил и разоблачил отрицательные образы и оккупационные силы. Он

32

добился больших успехов в области графики изобразительного искусства

благодаря своей эффективной и производственной деятельности.

Рис.1. Рвение.

A.Кулиев (“Kirpi”, 1990).

Рис.2. Издалека видны плакаты

«Гласность», «Демократия».

- Что за пир здесь устроили?

- Пусть увидят что, ни чего не едим

исподтишка.

A.Кулиев (“Kirpi”, 1990).

Литература

1. Azərbaycan tarixi (История Азербайджана). IV c. Bakı: “Elm”

nəşriyyatı, 2000, 50 s.

2. Hacızadə B. Kirpinin rəssamları (Художники сатирического журнала

«Кирпи»)(1980-1991-ci illər) III cild. Bakı: “Səda” nəşriyyatı, 2017, 368 s.

3. Məhərrəmov V. “Qanlı gecə - qanlı tarix” (Кровавая ночь- кровавая

история). Bakı: “Səda” nəşriyyatı, 2011, 62 s.

4. Vüqar Orxan, www.azerbaycanli.org

5. “The Guardian” newspaper. 22 January 1990.

6. www.azercartoon.com

33

ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

STUDYING THE TOPIC “DYNAMIC POSITIONING SYSTEM” AT

THE LESSONS OF ENGLISH FOR PROFESSIONAL PURPOSES

Korieshkova S.P.

Kovalchuk V.S.

Bondarenko V.F.

Hnidenko O.M.

Kyiv State Maritime Academy

Abstract In this article some aspects of studying the topic “Dynamic Positioning

System” (DPS or DP) at the lessons of English for professional purposes (EPP)

are analysed. The article gives short information about the history of DP, a list

of activities executed by DP vessels. It shows basic forces and motions and prin-

ciples of DP systems. The authors suggest appropriate terms with their defini-

tions, as well as abbreviations which will help students in their future profession

and facilitate the understanding of the foreign scientific literature on the subject.

Keywords: maritime University, dynamic positioning system, English for

professional purposes, using of DP, motions, terms and definitions.

Problem statement. As we see, nowadays English has become the com-

mon language of international business. Since general dictionaries often don’t

contain specialized terms such as those used in medicine, law, computing, navi-

gation, marine engineering etc., you need special references that fits with your

specialization. Mastering English for professional purposes (EPP) opens many

doors to new career possibilities. For example, you can make a great impression

during a job interview with a global brand in your country, or you can get a bet-

ter-paid job abroad.

So, the purpose of learning English for professional purposes is to use it at

work. Naturally, each profession has its own professional vocabulary, which in-

cludes the terms and phrases that insiders use freely, yet which sound puzzling

to outsiders. In addition to it, a word might have different meanings or usages in

various specialties.

Speaking about marine professions, it should be mentioned that according

to resolutions of IMO, English is one of the working languages in multinational

crews. A big part of learning maritime English is to learn the maritime terms

that you’ll need to use and understand in your line of work. Therefore, you’ll

want to build your vocabulary with a focus on a specialized field of activity. In

particular, safety at sea and using DPS.

Training programs in EPP of Kyiv State Maritime Academy include the

study of the dynamic positioning system (DPS). Many graduates of the academy

34

sail under foreign flags and therefore they faced the need to obtain a certificate

for a ship equipped with a dynamic positioning system (DPS).

Aim. The aim of the article is to analyse some aspects of studying the topic

“Dynamic positioning system” at the lessons of English for professional purpos-

es.

Basic material statement. To begin with the study, let us have a look at

the history of the problem. Dynamic positioning is a rapidly maturing technolo-

gy, having been born of necessity as a result of the increasing demands of the

rapidly expanding oil and gas exploration industry in the 1960s and early 1970s.

The first vessel to fulfill the accepted definition of DP was the "Eureka", of

1961, designed and engineered by Howard Shatto. This vessel was fitted with an

analogue control system of very basic type, interfaced with a taut wire reference.

Equipped with steerable thrusters fore and aft in addition to her main propulsion,

this vessel was of about 450 tons displacement and length 130 feet. By the late

1970s, DP had become a well established technique. In 1980 the number of DP

capable vessels totaled about 65, while by 1985 the number had increased to

about 150. In 2002 it stands at over 1,000 and is still expanding [3].

It is interesting to note the diversity of vessel types and functions using DP,

and the way that, during the past twenty years, this has encompassed many func-

tions unrelated to the offshore oil and gas industries. A list of activities executed

by DP vessels would include the following [4]: coring; exploration drilling (core

sampling); production drilling; diver support; pipe lay (rigid and flexible pipe);

cable lay and repair; multi-role; accommodation or "floatel" services; hydro-

graphic survey; pre- or post-operational survey; wreck survey, salvage and re-

moval; dredging; rock dumping (pipeline protection); subsea installation; lifting

(topsides and subsea); well stimulation and workover; platform supply; shuttle

tanker off take; Floating production (with or without storage); heavy lift cargo

transport; passenger cruises; mine countermeasures; oceanographically research;

seabed mining.

DP is also used in:

• rocket launch platform positioning;

• repair/maintenance support to military vessels;

• ship-to-ship transfer;

• maneuvering conventional vessels.

Nowdays DP systems have become more sophisticated and complicated, as

well as more reliable. Computer technology has developed rapidly and some

vessels have been upgraded twice with new DP control systems. Position refer-

ence systems and other peripherals are also improving and redundancy is pro-

vided on all vessels designed to conduct higher-risk operations. DP can be de-

scribed as an integration of a number of shipboard systems to obtain the ability

of accurate maneuverability. DP can be defined as a system which automatically

controls a vessel’s position and heading exclusively by means of active thrust.

The above definition includes remaining at a fixed location, but also precision

maneuvering, tracking and other specialist positioning abilities [1].

35

A convenient way of visualizing the inter-relation of the various elements

of a DP system is to divide the system into six parts, as the figure 1 shows [3; 4;

5].

So, the prime function of a DP system is to allow a vessel to maintain posi-

tion and heading. A variety of further sub-functions may be available, such as

track-follow, or weathervane modes, but the control of position and heading is

fundamental.

Any vessel (or other object) has six freedoms of movement; three rotations

and three translations. In a vessel they can be illustrated as roll, pitch, yaw,

surge, sway and heave (see fig. 2) [3;4].

Dynamic positioning is concerned with the automatic control of surge,

sway and yaw. Surge and sway, of course, comprise the position of the vessel,

while yaw is defined by the vessel heading.

Fig.1. The elements of a DP system. Source: IMCA, 2003.

Both of these are controlled about desired or "set point" values input by the

operator, i.e. position set point, and heading set point. Position and heading must

be measured in order to obtain the error from the required value. Position is

measured by one or more of a range of position references, while heading in-

formation is provided from one or more gyrocompasses. The difference between

the set point and the feedback is the error or offset, and the DP system operates

to minimize these errors.

36

We would like to bring your attention to the fact that the basic knowledge

of vessel’s motions are given to our students in the 3-rd year of training at the

Navigation Department. And we should confirm that nowadays more complicat-

ed DP systems are installed on board of many vessels. These vessels are de-

signed to conduct higher-risk operations and require wide range of professional

skills and familiarization with the problem.

Fig. 2. The Six Freedoms of Vessel Movement. Source: IMCA, 2003.

Referring to the great amount of special information concerning DP system

we are forced to notify that sometimes the misunderstanding of terms and ab-

breviations take place. So it is necessary to clarify the exact definitions of gen-

eral terms adopted by IMO which make the students understand the information

properly. Some of the meanings are listed below [2]:

Bearing - The horizontal direction of one terrestrial point from another,

expressed as the angular distance from a reference direction, clockwise through

360º.

Course - The horizontal direction in which a vessel is steered or is intended

to be steered, expressed as angular distance from north, usually from 000º at

north, clockwise through 360º. Strictly, this term applies to direction through the

water, not the direction intended to be made good over the ground. Differs from

Heading.

Dead reckoning - The process of determining the position of a vessel at

any instant by applying to the last well-determined position the run that has

since been made, based on the recent history of speed and heading measure-

ments.

37

Destination - The immediate geographic point of interest to which a vessel

is navigating. It may be the next waypoint along a route of waypoints or the final

destination of a voyage.

Feedback - Signals returned from the process (vessel) and used as input

signals to the Vessel Model.

Heading - The horizontal direction in which a vessel actually points or

heads at any instant, expressed in angular units from a reference direction, nor-

mally true north, usually from 0005 at the reference direction clockwise through

360º. Differs from Course.

Kalman filter - The Kalman filter is a set of mathematical equations that

provides an efficient computational (recursive) solution of the least-squares

method. The filter is very powerful in several aspects; it supports estimations of

past, present and even future states, and it can also do so, even when the precise

nature of the modeled system is unknown.

Log - An instrument for measuring the speed or distance or both travelled

by a vessel.

Route - A planned course of travel, usually composed of more than one

navigation leg.

Surge - Vessel movement in the fore-and-aft direction.

Sway - Vessel movement in the transverse direction.

Thruster - In this document, this is used as a general term for any element

of the vessel’s propulsion system, such as an azimuth thruster, tunnel thruster,

main propulsion or rudder.

Track - The intended or desired horizontal direction of travel with respect

to the earth.

Yaw - Vessel rotation about the vertical axis (change of heading).

Transponder - In this document, this is the physical reference of a posi-

tion-reference system. For example: for an HPR system this means any deployed

transponder; for an Artemis system, the Fixed Antenna unit/beacon; for a Taut

Wire system, the depressor weight.

True bearing - Bearing relative to true north.

Here are some useful acronyms & abbreviations:

AORE - Atlantic Ocean Region East

AORW - Atlantic Ocean Region West

DP - Dynamic Positioning

DPO - DP Operator

EPIRB - Emergency Position Indicating Radio Beacon

ERP - Emergency Response Plan

IHO - International Hydrographic Office

IMCA - International Marine Contractors Association

LSA - Life Saving Appliance

PC - Personal Computer

PPE - Personal Protective Equipment

SMS - Safety Management System

38

UDU - Universal Display Unit

UMS - Unattended Machinery Space

Conclusions. In view of the foregoing we can summarize that the questions

of studying dynamic positioning systems are very important for the safety of life

and work of maritime professionals. Training program presupposes learning pro-

fessional English terms, phrases and abbreviations to understand the appropriate

references, regulations, scientific literature etc. on the subject. Obtaining such

knowledge will allow the future mariners to make a career, working on board

ships equipped with new DP control systems.

References

1. Hubert Faÿ. Dynamic Positioning Systems: Principles, Design and Ap-

plications. / Editions OPHRYS, 1990p. -— 189p.

2. Guidelines for Vessels with Dynamic Positioning Systems. / Interna-

tional Maritime Organization

3. Guidelines for the design and operation of dynamically positioned ves-

sels. / IMCA, April 2016. – 129 p.

4. Guidelines for the design and operation of dynamically positioned ves-

sels : Two-Vessel Operations / A supplement to IMCA M 103.

5. Kongsberg K-Pos DP (OS). Dynamic Positioning System. Operator

Manual. Release 7.0 301027/E/ - October 2007. – 362p.

ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ПРИСТРОЇВ ТА

ПОРТАТИВНИХ ГАДЖЕТІВ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ

НАВЧАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Народовська О.М.

Викладач, Національний технічний університет України

«КПІ ім. Ігоря Сікорського»

USAGE OF ELECTRONIC DEVICES AND PORTABLE GADGETS

IN WAY TO INCREASE THE QUALITY OF STUDENT'S ENGLISH

Narodovska O.

English Teacher, National Technical University of Ukraine

«Igor Sikorsky Polytechnic Institute»

Анотація

Використання новітніх технологій вийшло за рамки паперових підру-

чників, тепер цілком реально поєднувати навчання за паперовою книгою з

прослуховуванням аудіо та відео матеріалів он-лайн з будь якого доступ-

ного гаджета. Це полегшує доступ до інформації, розширює методику та

прийоми роботи, заохочує студентів до використання підручника та ви-

вчення нового.

39

Abstract Using the latest technology moved beyond paper books. Now it is quite

possible to combine studying paper books with listening to audio and watching video materials on-line accessible from any gadget. It facilitates access to infor-mation, expanding methods and techniques, encourages students to use text-books and learning new things.

Ключові слова: студенти, гаджети, QR код, підручники, лекції. Keywords: students, gadgets, QR code, textbook, lecture. Використання сучасних технологій та гаджетів набагато полегшило

життя людей. Завдяки ним ми маємо можливість спілкуватись з друзями та родичами, що знаходяться далеко від нас по всьому світу, можемо діли-тися своїми думками, враженнями, фотографіями, а також — можемо от-римувати освіту онлайн.

Новітні технології дають можливість покращити процес навчання у школах та університетах. Навчання стало набагато простішим. Вільний доступ до інформації, легкість комунікації між викладачами та учнями. Школярі та студенти можуть використовувати гаджети в якості органай-зерів, роблячи помітки та нагадування щодо навчання, вносити до календаря розклади уроків та домашні завдання.

В першу чергу гаджети та Інтренет надають доступ до великої кіль-кості корисної інформації. В минулі часи люди ходили в бібліотеки, де пошук потрібної інформації займав багато часу. Зараз усю необхідну інформацію можна отримати у будь-якому місці, у будь-яку хвилину.

Переваги використання електронних пристроїв неможливо недооціни-ти. Це саме тому все більш популярними стають підручники, які вже міс-тять на своїх сторінках голографічні QR коди, що відразу надають студен-там доступ до потрібної сторінки, що відображає відповідний до теми уро-ку лексико-граматичний матеріал, вправи або записи для прослуховування, відео для перегляду. Це є також значною економією часу на пошуки потрі-бного матеріалу та коштів:

не потрібно переписувати правила та вправи; не потрібно купувати багатотомні словники та енциклопедії різними

мовами — достатньо завантажити їх на смартфон; величезні списки для позакласного читання — дуже легко помістять-

ся на одну електоронну книжку; не потрібно більше конспектувати — усю марудну роботу зроблять

за нас наші гаджети. Навчальні заклади, що хочуть іти у ногу із часом та відповідати запи-

там сучасного гіперінформаційного світу, створюють платформи, де навчальний процес відбувається віртуально. Дистанційне навчання доз-воляє вчитися будь-де та будь-коли, роблячи таким чином якісну освіту доступною для більшого кола людей. Різні школи та університети обира-ють свої способи впроваджувати технології до навчального процесу.

40

Навчання із залученням різних інформаційних технологій потребує ще більших часозатрат і особливої уваги зі сторони вчителя. На сьогодні створено дуже багато різноманітних комп’ютерних програм, існує величе-зна кількість інформації, але необхідно обирати лише ту, яка найбільш то-чно буде відповідати цілям уроку і не просто зацікавить учнів, а ще й пог-либить їх знання. Відбір необхідного матеріалу – це справа дуже відпові-дальна і потребує компетентності та старань викладача, але використову-ючи такий вид роботи у класі, викладач точно не залишить студентів бай-дужими до свого предмету.

Все частіше і частіше викладачі всього світу влаштовують вебінари, і діляться своїм досвідом щодо доречності використання тих чи інших інно-ваційних засобів, технологій та інформаційних джерел. На мою думку, вчителю, який хоче крокувати в ногу з часом та зі своїми студентами необ-хідно брати участь у такого роду заходах, тому, що застосування комп’ютерів, мультимедійних дошок та інших гаджетів на уроках англій-ської мови значно підвищує якість і інтенсивність навчального процесу. Це дає змогу учням засвоїти більшу кількість матеріалу, ніж вони би засвоїли просто переглядаючи підручники.

Отже, переваги використання інформаційних технологій на заняттях англійської мови очевидні: вони зацікавлюють студентів, допомагають ро-зширити їх кругозір і поглибити знання, дають змогу повчитися і поспіл-куватися з носіями мови, показують учням для чого потрібно вивчати мову тощо. Не варто забувати про он-лайн тестування та вправи. Це є чудовою формою контролю, який відображає реальне оволодіння матеріалом ауди-торією та займає максимально короткий проміжок часу, що є високоефек-тивною складовою, так як дає більше часу на пояснення та практичні впра-ви.

Але, не варто забувати про те, що використання цих технологій пот-ребує особливої уваги і відповідальності вчителя для того, щоб профільт-рувати всю інформацію. Використання інформаційних технологій зробить уроки цікавими та наочними, виконання домашнього завдання легшим і веселішим, а викладача сучаснішим і обізнанішим.

Список використаної літератури:

1. Глазунова Т. В. Курс лекцій з методики викладання іноземних мов у загальноосвітній школі (для студенів 3 курсу заочної форми навчання) / Т.В. Глазунова. – Вінниця: ВДПУ ім. М.Коцюбинського, 2007. – 73 с.

2. Клачкова М. А. Використання мультимедійних технологій на уро-ках англійської мови / М.А. Клачкова. – Режим доступу: //http://fel2005.dp.ua/docs/blog/06/040.pdf/ 3. Мисечко О.В. Нові інформаційні технології в процесі навчання інозем-ної мови// Іноземні мови. – 2010. – №3. – С. 34-36.

4. Яковлєва Т.В. Використання інноваційних технологій при вивчанні англійської мови / Т.В. Яковлєва. – Режим доступу: //http://osvita.ua/school/lessons_summary/edu_technology/21519/

41

ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ

АРТ-ТЕРАПІЯ ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ І КОРЕКЦІЇ ЕМОЦІЙНОГО

СТАНУ ПЕДАГОГІВ ДОШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ТА ШКОЛИ В

СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

Шопіна М.О.

доцент кафедри методики та психології

дошкільної і початкової освіти

інституту післядипломної педагогічної освіти

Київського університету імені Бориса Грінченка.

ART THERAPY FOR DIAGNOSIS AND CORRECTION THE

EMOTIONAL STATE OF TEACHERS PRESCHOOLS AND SCHOOLS

IN THE SYSTEM OF POSTGRADUATE EDUCATION

Shopina M.A.

the associate Professor of the Department

of methodology and psychology of preschool

and primary education, Institute

of postgraduate pedagogical education

of Kyiv University named after Boris Grinchenko,

Kyiv city, Ukraine

Анотація У даній статті розглядається особливості викладання навчального ма-

теріалу з арт терапії на курсах підвищення кваліфікації для педагогів до-

шкільних закладів та школи. Розглянуто особливості ознайомлення педа-

гогів з методиками діагностування та корекції емоційного стану за техні-

кою “підсвідомого малювання”, методиками самодіагностики особистісно-

го емоційного стану та творчого потенціалу.

Abstract This article considers the features of teaching of educational material on art

therapy courses for teachers of preschool institutions and schools. The

peculiarities to familiarize teachers with the methods of diagnostics and

correction of emotional state with the technique of “unconscious drawing”,

methods self-diagnosis personal emotional states and creativity.

Ключові слова: вчитель; післядипломна освіта; навчальна програма;

творчі завдання; підвищення кваліфікації.

Keywords: teacher; graduate studies; training module; creative tasks;

teachking skills improvement.

42

У своїй діяльності людина постійно орієнтується на свідомий аналіз

обставин, який виходить з її підсвідомих імпульсів. Арттерапія – це ще

один механізм аналізу цих підсвідомих імпульсів. Завдяки арттерапії лю-

дина може пізнавати себе і навколишній світ. У художній творчості люди-

на втілює свої емоції, почуття, надії, страхи й сумніви. Відбувається це на

несвідомому рівні, і людина дізнається про себе багато нового.

Людина може відчувати внутрішній дискомфорт, причину якого вона

не розуміє, можливо це невпевненість в собі, або тиск оточуючих, природа

цих імпульсів схожа, але причини можуть бути різні. Людина, сприймаючи

ці підсвідомі імпульси, не завжди може їх правильно інтерпретувати і ви-

значити їх причину, так як свідомість перебуває в стані розгубленості, по-

замежного гальмування. Такими причинами можуть бути: порівняння себе

з оточуючими не в свою користь; неприємні асоціації з минулого досвіду;

відчуття зовнішнього тиску співрозмовника або групи; застарілі страхи,

такі як страх підвести колектив, не виправдати очікування оточуючих; від-

сутність можливості показати або проявити себе.

Актуальність курсів підвищення кваліфікації: упровадження концепції

Нової української школи та прийняття нового Закону про освіту надає нав-

чальним закладам більше можливостей для реалізації різноманітних форм і

методів навчання. Для успішної реалізації намічених планів реформ потрі-

бна активна участь учителів, їхнє творче переосмислення запропонованих

змін. Отже, курси підвищення кваліфікації спрямовані на організацію

співпраці вчителів у створенні нового навчального контенту і опрацювання

сучасних форм і методів його подання під час роботи у ЗНЗ.

Тому на курсах підвищення кваліфікації для педагогів та вихователів

дошкільних закладів та школи, було розроблено модуль “Арт-терапія для

діагностики і корекції емоційного стану та розвитку творчого потенціалу

дітей і дорослих”, під час якого слухачі ознайомляться з методиками діаг-

ностування та корекції емоційного стану за технікою “підсвідомого малю-

вання”, візьмуть участь у самодіагностиці. Отримають системну інформа-

цію про методики з розвитку творчого потенціалу та індивідуальних здіб-

ностей і талантів дітей і дорослих: незалежного й творчого мислення; ін-

дивідуальної креативності.

Методика підсвідомого малювання є одним з інструментів розшифро-

вування імпульсів несвідомого. Безумовно тільки спираючись на результа-

ти одного цього методу недостатньо для повного отримання всіх причин

внутрішнього дискомфорту людини, але запропонований метод є найбільш

показовим і наочно демонструє стан людини.

З іншого боку відомо, що відчуття людини залежать від його поведін-

ки. Наприклад, якщо людина приймає позу впевненого в собі, то вона і

отримує відчуття впевненості. Або ж людина постійно демонструє і імітує

компетенцію в певних питаннях, то в кінцевому рахунку вона переконує

себе в своїх можливостях і починає відчувати себе дійсно компетентною,

43

при цьому у неї знижується психологічний бар'єр, прикладом може стати

вивчення іноземної мови.

Це дуже важливий момент у розвитку компетентності, уявити собі ві-

дчуття психологічної готовності до виконання своїх професійних обов'яз-

ків, що базуються на системних знаннях і досвіді їх застосування.

Курсистам пропонується працювати за таким планом у три етапи:

1. Підсвідоме малювання під час сприйняття матеріалу. Тут важ-

ливо подивитися що саме буде зображено на малюнку. Людина може на-

магатися структурувати матеріал, це показує що вона зосереджена, уважна

та прислухається до того, що їй говорять. Можливі випадки коли малюнок

не пов'язаний із змістом того, що людина слухає.

Якщо підсвідомі зображення ілюструють зміст розмови, за характером

цих зображень можна судити про ставлення людини до окремих структур-

них елементів запропонованого матеріалу.

У разі відсутності будь-якої структури в підсвідомий малюнках пере-

дається тільки загальний підсвідомий стан людини.

2. Корекція. На даному етапі відбувається передача стану людини че-

рез малювання. Курсистам під час прослуховування матеріалу лекції, про-

понують намалювати конкретні об'єкти, які будуть стабілізувати їх емо-

ційний стан. Це можуть бути об'єкти спрямовані на подолання різних оз-

нак дискомфорту, зниження внутрішнього опору, а також на підвищення

зацікавленості в інформації. Фігури для малювання на даному етапі виби-

раються для кожного слухача індивідуально, виходячи з аналізу малюнків

на першому етапі вправи.

3. Зображення емоцій. На даному етапі учителям пропонуються на-

малювати наступні емоції: «щастя». «успіх», «розчарування», «внутрішня

свобода», «безтурботність». Наприкінці заняття відбувається аналіз і обго-

ворення отриманих результатів.

Тут має значення манера малюнку: якщо у зображені переважають

тонкі, незакінчені лінії, це знак того, що людина легко сприймає навколи-

шній світ. Грубі штрихи говорять про те, що малював – матеріаліст. Якщо

людина напружена, хвилюється, вона неодноразово обводить лінії фігур,

що намальовані. Переважання гострих кутів у малюнках – ознака рішучос-

ті і агресивності людини, і навпаки, плавні лінії, кола говорять про вміння

поступатися та йти на компроміси. Розмашисті малюнки говорять про сво-

боду думки, а скромні, компактні – про цілеспрямованість.

Варіант розміщення зображення на аркуші паперу психологічно пов'я-

заний з самооцінкою і самореалізацією, суб'єктивним сприйняттям інтег-

рації в навколишнє середовище. При розміщенні малюнка в центральній

частині аркуша можна судити про бажання і певному умінні знайти рівно-

вагу між своїми егоїстичними потребами і бажаннями інших, уміння зна-

ходити компроміси, відстоювати свої інтереси. Крім того, таке розташу-

вання малюнка є свідченням суб'єктивного відчуття безпеки. Якщо малю-

нок, розташований в центрі, займає практично весь аркуш паперу, то це

44

може свідчити о вираженому егоцентризмі, можливо, агресивності та за-

вищеній самооцінки. Так само можна говорити і про людину, що розміщує

свій малюнок у верхній частині аркуша. Таке розміщення зображення сві-

дчить про бажання домінувати, відповідати високому соціальному станда-

рту

З лівого боку розміщують малюнки ті, хто все хороше в житті зв'язує з

минулим. У таких людей домінує емоційна сфера. Малюнки в правій час-

тині аркуша здебільшого належать тим, у кого переважає вираз інтелекту-

альної сфери, устремління що спрямовані в майбутнє. Такі люди діяльні,

активні. У разі якщо малюнок розташований у верхньому правому куті ар-

куша, можна говорити про схильність автора до непокори, непередбачува-

ності, зайвої конфліктності.

Зображення, що розміщені у нижній частині аркуша, може свідчити

про те, що людина має знижену самооцінку, або постійно незадоволена со-

бою і своїм життям, відчуває себе залежною або пригніченою. У таких

особистостей нерідко бувають депресивні настрої, відчуття небезпеки, іно-

ді підвищений рівень тривожності.

Висновки. Малювання, таким чином, виступає як спосіб досягнення

своїх можливостей і навколишньої дійсності, моделювання взаємовідносин

і вираження емоцій. Арттерапія розвиває не тільки творчі можливості слу-

хачів, під час занять людина може відкрити в собі невідомі раніше таланти,

втілити свої емоції та дізнатись про себе багато нового.

Список літератури

1. Арт-тарапия – нові перспективи / Під ред.А.И.Копитина. –

М.:Когито-Центр,2006. –336с.

2. Альтшуллер Г.С. Творчество как целая наука. / Г.С. Альтшуллер . –

М: Сов. Радио, 1979, Кибернетика. – 105 с.

3. Николаенко Н.Н. Психология творчества : учебное пособие / Н. Н.

Николаенко . – Санкт-Петербург : Речь, 2005 . – 276 с.

4. Овчинникова Т. Н. Личность и мышление ребенка : диагностика и

коррекция / Т. Н. Овчинникова. – М. : Академический Проект, 2004. – 192

с.

5. Олах А. Творческий потенциал и личностные перемены // Общест-

венные науки за рубежом. Сер. Науковедение. – 1968. – № 4. – С. 69–73.

6. Ратанова Т.А. Психодиагностические методы изучения личности:

Учебное пособие. / Ред. и сост:. Т.А.Ратанова, Н.Ф.Шляхта – М., Флинта,

2000. – 264 с.

45

ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ І СПОРТ

ОСОБЛИВОСТІ ТЕХНІКО – ТАКТИЧНИХ ДІЙ СПОРТСМЕНІВ

ВИСОКОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ ПІД ЧАС ПРОПЛИВАННЯ ДИСТАНЦІЇ

100 МЕТРІВ СПОСОБОМ БАТЕРФЛЯЙ

Пилипко О.О.

Харківська державна академія фізичної культури,

м. Харків, Україна

FEATURES TECHNICAL AND TACTICAL ACTIONS OF

HIGHLY SKILLED ATHLETES DURING THE SWIMMING THE 100

METERS BUTTERFLY

Pilipko O.

Kharkiv state Academy of physical culture,

Kharkov, Ukraine

Анотація

У статті розглядаються питання, пов'язані з вивченням особливостей

техніко-тактичних дій спортсменів високої кваліфікації, які спеціалізують-

ся у плаванні способом батерфляй на дистанції 100 метрів. Охарактеризо-

вані зміни показників швидкості, темпу та «кроку» циклу гребкових рухів

під час подолання змагальної дистанції 100 метрів, виявлені ділянки, на

яких техніко-тактичні дії спортсменів найбільш варіативні, визначена сту-

пінь кореляційного взаємозв'язку між показниками техніко – тактичної

майстерності спортсменів високого класу і спортивним результатом на ди-

станції 100 метрів способом батерфляй.

Abstract

The article discusses issues related to the study of features technical and

tactical actions of highly skilled athletes, specializing in swimming butterfly at a

distance of 100 meters. Changes of rates of speed, tempo and "step" cycle of

hoe-type motions while overcoming competitive distance of 100 meters, the

areas on which technical and tactical actions of athletes of most varieties, the

degree of correlation of the relationship between indicators of technical and

tactical skills of high-class athletes and sports result in 100m butterfly.

Ключові слова: батерфляй, 100 метрів, висококваліфіковані спортс-

мени, техніко-тактичні дії, особливості, динаміка, взаємозв'язок.

Keywords: butterfly, 100 meters, highly skilled athletes, technical and

tactical actions, characteristics, dynamics, relationships.

Вступ. Сучасна концепція підготовки плавців високого класу ґрунту-

ється на вивченні широкого спектру різних напрямків, серед яких значна

роль відводиться аналізу змагальної діяльності [1, 3, 5, 9,10].

46

З кожним роком питання її індивідуалізації набувають все біль-

шої значущості.

Стрімке зростання спортивних результатів, загострення конкуре-

нції на світовій арені вимагають від фахівців пошуку шляхів вдоско-

налення тренувального процесу на підставі вивчення структури зма-

гальної діяльності.

Аналіз науково – методичної літератури дозволив дійти до ви-

сновку про те, що на сьогоднішній день в цьому напрямку проведено

багато досліджень, завдяки яким визначені показники, які впливають

на ефективність змагальної діяльності в сучасному плаванні, виявлена

ступінь взаємозв'язку між ними, охарактеризовані параметри техніко –

тактичної майстерності спортсменів – плавців, тощо [2, 4, 6, 7, 8].

В той же час залишається ще багато нюансів, які потребують по-

дальшого вивчення.

Так у способі плавання батерфляй недостатньо розглянуті особ-

ливості техніко – тактичних дій спортсменів різної кваліфікації, віку і

статі під час подолання ними дистанції різної довжини.

В свою чергу детальний розгляд цих напрямків дозволить більш

ефективно диференціювати процес підготовки кваліфікованих плав-

ців, що буде сприяти росту їх спортивної майстерності.

Мета дослідження: визначити особливості техніко – тактичних

дій спортсменів високої кваліфікації під час пропливання дистанції

100 метрів способом батерфляй.

Завдання дослідження :

1) Дослідити динаміку показників швидкості, темпу та «кроку»

циклу гребкових рухів у спортсменів високої кваліфікації під час по-

долання ними дистанції 100 метрів способом батерфляй;

2) Охарактеризувати варіативність техніко-тактичних дій спорт-

сменів високої кваліфікації на різних ділянках змагальної дистанції

100 метрів;

3) Визначити ступінь кореляційного взаємозв'язку між показни-

ками техніко – тактичної майстерності спортсменів високого класу і

спортивним результатом на дистанції 100 метрів способом батерфляй.

Методи та організація дослідження. Для вирішення поставле-

них задач були використані: аналіз та узагальнення літературних дже-

рел, відеоз’йомка, хронометрування, методи математичної обробки

інформації.

Збір експериментальних даних здійснювався на Чемпіонатах і

Кубках України по плаванню протягом 2016 - 2017 років.

Обстежувана група складалася з учасників фінальних запливів на

дистанції 100 метрів способом батерфляй.

Усі спортсмени мали рівень спортивної кваліфікації МСУ.

Результати дослідження та їх обговорення. Змагальна діяль-

ність спортсменів в процесі подолання ними дистанції 100 метрів спо-

47

собом батерфляй оцінювалася по показниках швидкості, темпу та «кроку»

циклу гребкових рухів, які фіксувалися на стартовому, фінішного, поворо-

тному відрізках, ділянках дистанційного плавання.

Аналіз отриманого цифрового матеріалу дозволив визначити особли-

вості техніко – тактичних дій спортсменів під час пропливання ними дис-

танції 100 метрів (рис. 1 – 3).

Рис.1. Динаміка показників швидкості під час пропливання спортсменами

дистанції 100 метрів способом батерфляй

Як видно з рисунка 1 плавці намагаються долати 100-метрову дистан-

цію із відносно стабільними показниками швидкості. Особливо це помітно

на ділянках дистанційного плавання (15 – 45 метрів і 65 – 95 метрів).

Найбільш швидкісним відрізком на дистанції 100 метрів є «старт –

винирювання» (3,01 м/с), який пропливається під водою після відштовху-

вання від стартової тумбочки.

Збільшення показників швидкості має місце також і на іншій «підвод-

ній» ділянці «вихід – 65 метрів» (2,1 м/с).

Істотне уповільнення швидкості просування спортсмени демонстру-

ють при підпливанні до поворотного щита (1,4 м/с) і на останніх фінішних

метрах (1,49 м/с).

Зміни темпу і «кроку» циклу гребкових рухів в процесі подолання

100-метрової дистанції прямо протилежні (рис. 2, 3). Збільшення значень

довжини гребка йде на фоні зниження частоти рухів.

48

Рис.2. Динаміка показників «кроку» циклу гребкових рухів під час

пропливання спортсменами дистанції 100 метрів способом батерфляй

Як видно з рисунка 2 показники «кроку» циклу гребкових рухів збі-

льшуються на протязі перших 25 метрів (з 1,38 до 2,25 м). Після подальшої

відносної стабілізації по мірі наближення до поворотного щита довжина

гребка у спортсменів значно скорочується, досягаючи значень 1,52 метра.

Другу половину змагальної дистанції плавці долають суттєво не змі-

нюючи показники потужності гребка.

Звертає на себе увагу той факт, що на останніх фінішних метрах

«крок» циклу гребкових рухів навіть зростає (до 1,98 м).

В свою чергу темп гребкових рухів після відчутного зниження на пе-

рших 25 метрах дистанції (так само як і після виконання повороту) зали-

шається практично незмінним (рис. 3).

Рис.3. Динаміка показників темпу гребкових рухів під час пропливання

спортсменами дистанції 100 метрів способом батерфляй

49

Незначне зростання частоти рухів, яке має місце на ділянках дистан-

ційного плавання «65 – 95 метрів» (з 52,4 до 56,59 циклу / хв), пов'язано із

бажанням спортсменів за рахунок темпу компенсувати зниження довжини

гребка, що відбувається на фоні зростаючого стомлення.

Останні п'ять метрів дистанції долаються на тлі уповільнення рухів,

що безперечно позначається на показниках швидкості пересування у воді.

Слід зазначити, що динаміка показників швидкості в процесі подо-

лання спортсменами перших 50-ти метрів змагальної дистанції способом

батерфляй більш схожа з динамікою темпу гребкових рухів. В свою чергу

коливання показників швидкості на протязі другої половини дистанції бі-

льше знаходяться під впливом змін такого параметра як «крок» циклу гре-

бкових рухів.

Аналіз отриманого цифрового матеріалу показав, що найбільша варіа-

тивність індивідуальних показників швидкості плавання у спортсменів, що

спеціалізуються на дистанції 100 метрів способом батерфляй, має місце на

перших 25 метрах і на ділянці після виконання повороту (рис.4).

Рис.4. Динаміка індивідуальних показників швидкості в процесі подолання

спортсменами дистанції 100 метрів способом батерфляй

Особливо істотні коливання помітні на ділянках «вихід на поверхню

води – 15 метрів» і «вихід на поверхню води – 65 метрів» (V дорівнює від-

повідно 77% і 45%).

Так само як і швидкість, показник темпу гребкових рухів у спортсме-

нів суттєво варіює на ділянках «вихід на поверхню води – 15 метрів» і «ви-

хід на поверхню води – 65 метрів» (V дорівнює відповідно 40% і 17,9%).

Крім того індивідуальні розбіжності простежуються і на відрізку під-

пливання до поворотного щита і на фінішних 5 метрах дистанції (значення

V складає 14,4% і 29,2% відповідно ) (рис. 5).

50

Рис.5. Динаміка індивідуальних показників темпу гребкових рухів в процесі

подолання спортсменами дистанції 100 метрів способом батерфляй

Такий показник техніко – тактичної майстерності як «крок» циклу

гребкових рухів суттєво пов'язаний із індивідуальними особливостями

спортсменів (рис.6).

Практично на всіх ділянках змагальної дистанції 100 метрів плавці

демонструють значні розбіжності в показниках довжини гребка, що пояс-

нюється особливостями техніки виконання гребкових рухів, які знаходять-

ся під впливом цілої низки параметрів, таких як антропометричні, фізіоме-

тричні та інші.

Рис.6. Динаміка індивідуальних показників «кроку» циклу гребкових рухів в

процесі подолання спортсменами дистанції 100 метрів способом

батерфляй

51

Визначивши ступінь впливу техніко-тактичних показників на резуль-

тат подолання спортсменами високого класу дистанції 100 метрів спосо-

бом батерфляй, ми отримали наступну картину (табл. 1 – 3).

Таблиця 1

Ступінь кореляційного взаємозв'язку між показниками швидкості

пропливання різних ділянок змагальної дистанції 100 метрів способом

батерфляй і кінцевим спортивним результатом

Як видно з таблиці 1 суттєвий вплив показників швидкості на кінце-

вий результат має місце на відрізках: «старт -винирювання» (R=0,51), « 50

м – винирювання» (R=0,48), «65-75м» (R=-0,58), «75-85м» (R=-0,63), «85-

95м» (R=0,96), «95-100м» (R=-0,54).

Значущі показники темпу зафіксовані на ділянках: «15 - 25 м»

(R=0,47), «35-45м» (R=0,71) і «45 - 50м» (R=0,78) (табл.2).

Таблиця 2

Ступінь кореляційного взаємозв'язку між показниками темпу гребко-

вих рухів при пропливанні різних ділянок змагальної дистанції 100

метрів способом батерфляй і кінцевим спортивним результатом

Швид-

кість

пропли-

вання

Ділянки змагальної дистанції

Ста

рт-

ви-

нир.

Ви-

нир.-

15м

15

-

25

м

25

-

35

м

35

-

45

м

45

-

50

м

50-

ви-

нир.

Ви-

нир.-

65м

65

-

75

м

75

-

85

м

85

-

95

м

95-

100

м

Значення

коєфіці-

енту ко-

реляції

0,51

-0,15

0,3

3

-

0,3

2

0,0

6

0,2

5

0,48

-0,24

-

0,5

8

-

0,6

3

0,9

6

-

0,5

4

Темп гре-

бкових ру-

хів

Ділянки змагальної дистанції

Ви-

нир.-

15м

15-

25

м

25-

35м

35-

45м

45-

50м

Винир.-

65м

65-

75м

75-

85м

85-

95м

95-

100м

Значення

коєфіціен-

ту кореля-

ції

-0,17

0,47

-

0,41

0,71

0,78

0,13

-

0,43

-

0,03

-

0,17

-0,42

52

Найбільш вагомі показники «кроку» циклу гребкових рухів мають мі-

сце на відрізках: «35 - 45 м» (R=-0,68), «45 - 50м» (R=-0,62), «винирювання

– 65 м» (R=-0,52) і «85 – 95 м» (R=0,72) (табл. 3).

Таблиця 3

Ступінь кореляційного взаємозв'язку між показниками «кроку» циклу

гребкових рухів при пропливанні різних ділянок змагальної дистанції

100 метрів способом батерфляй і кінцевим спортивним результатом

Проведений кореляційний аналіз дозволяє визначити найбільш вагомі

параметри, які впливають на результат пропливання дистанції 100 метрів

способом батерфляй, що в свою чергу надає можливість тренерові на підс-

таві отриманої інформації вдосконалювати тренувальний процес спортс-

менів даної спеціалізації.

Перспектива подальших досліджень в даному напрямку полягає у

визначенні особливостей техніко – тактичних дій спортсменів високої ква-

ліфікації під час пропливання ними дистанцій 50 і 200 метрів способом ба-

терфляй.

Висновки:

1. Довжина змагальної дистанції накладає відбиток на динаміку

показників техніко-тактичної майстерності спортсменів високої ква-

ліфікації, які спеціалізуються у плаванні способом батерфляй.

2. Динаміка показників швидкості в процесі подолання спортс-

менами перших 50-ти метрів змагальної дистанції способом батерф-

ляй більш схожа з динамікою темпу гребкових рухів. Коливання пока-

зників швидкості на протязі другої половини 100 – метрової дистанції

знаходяться під впливом змін такого параметра як «крок» циклу греб-

кових рухів.

3. Найбільша варіативність індивідуальних показників техніко –

тактичної майстерності спортсменів при пропливанні дистанції 100

метрів способом батерфляй має місце на перших 25 метрах і ділянці

після виконання повороту.

4. Значні розбіжності в показниках довжини гребка плавці де-

монструють на всіх ділянках змагальної дистанції 100 метрів.

«Крок»

циклу гре-

бкових ру-

хів

Ділянки змагальної дистанції

Ви-

нир.-

15м

15-

25

м

25-

35м

35-

45м

45-

50м

Винир.-

65м

65-

75м

75-

85м

85-

95м

95-

100м

Значення

коєфіціен-

ту кореля-

ції

-0,36

-

0,31

0,10

-

0,68

-

0,62

-0,52

0,10

-

0,20

0,72

0,18

53

5. Результат на дистанції 100 метрів способом батерфляй тісно коре-

лює з показниками швидкості на відрізках: «75 – 85 метрів» (R= -0,63), «85

-95 метрів» (R= 0,96), темпу на ділянках: «35 – 45 метрів» (R=0,71) і «45 -

50 метрів» (R=0,78), «кроку» циклу гребкових рухів на відрізках: «35 - 45

метрів» (R=-0,68), «45 – 50 метрів» (R=-0,62) і «85 – 95 метрів» (R=0,72).

Список використаної літератури

1. Абсалямов Т. М. Структура соревновательной деятельности плов-

цов-спринтеров как основа оптимизации тренировочного процесса/ Т. М.

Абсалямов, Е. В. Липский, В. М. Комоцкий // Проблемы моделирования

соревновательной деятельности. – М.: Госкомспорт СССР, 1985. – С. 17–

26.

2. Комоцкий В. М. Взаимосвязь структуры соревновательной дея-

тельности и подготовленности высококвалифицированных пловцов-

спринтеров: автореф. дис. … канд. пед. наук / В. М. Комоцкий. – Киев,

1986. – 24 с.

3. Красников A.A. Соревнования, соревновательная деятельность и

её структура /A.A. Красников // Теория и методика спорта (Избранные

проблемы теории спорта и построения спортивной тренировки). – М.:

ГЦОЛИФК, 1992. – Ч. II. - 106 с.

4. Мосунов Д.Ф. Взаимосвязь темпа, шага и скорости пловца /

Д.Ф. Мосунов. - СПб.: Спортинформпатент, 1994. – 19 с.

5. Парфенов В.А. Структура соревновательной деятельности пловца /

В.А. Парфенов, А.В. Парфенов, Л.В. Парфенова, В.А. Щербина // Основа

тренировочного процесса : [учеб.пособие.] – К., 1992. – 132 с.

6. Пилипко О. А. Особенности технико-тактических действий высо-

коквалифицированных спортсменок при проплывании соревновательных

дистанций 50, 100 и 200 метров способом кроль на спине / О.А.Пилипко //

Слобожанський науково-спортивний вісник: науково – теоретичний жур-

нал. – № 6(44). - Харків: ХДАФК, 2014. - С. 92– 96.

7. Пилипко О.А. Динамика технико – тактических показателей у вы-

сококвалифицированных спортсменок при проплывании дистанций раз-

личной длины способом баттерфляй / О.А.Пилипко // Основи побудови

тренувального процесу в циклічних видах спорту: збірник наукових праць

[Електронний ресурс]. - Харків: ХДАФК, 2017. – С. 59 – 64.

8. Плавание / [под ред. В.Н. Платонова]. – К. : Олимпийская литера-

тура, 2000. – 496 с.

9. Спортивное плавание: путь к успеху: в 2-х кн. / [под общ.ред. В. Н.

Платонова].– К. : Олимпийская литература, 2011.– Кн. 1 – 480 с.

10. Шкребтій Ю.М. Управління тренувальними і змагальним инаван-

таженнями спортсменів високого класу / Ю.М. Шкребтий. – К.: Олімпійсь-

ка література, 2005. – 258 с.

54

ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ

СТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ У ФРАНЦУЗЬКІЙ ПОЕЗІЇ

Баліцька В.В.

студентка 4 курсу 3 групи

факультет іноземних мов

STYLISTIC DEVICES IN FRENCH POETRY

Balitska V.V.

group 3

Foreign Languages Department

Анотація У даній статті розглянуто стилістичні засоби, їхні основні поняття, рі-

зновиди та засоби. Роботу обмежено аналізом основних стилістичних за-

собів, розглянуто їхню структуру та наведено приклади основних стиліс-

тичних засобів у французькій поезії.

Abstract

In this article was examine the stylistic devices, their basic concepts, types

and tools. The article was limited analysis of the main stylistic devices, exam-

ined their structure and examples of the major stylistic devices in French poetry.

Ключові слова: стилістичні засоби у французькій поезії, завдання

стилістичних засобів, види, епітет, метафора, порівняння, метонімія, гіпер-

бола, оксюморон, літота, евфемізм, іронія рима, архаїзми, І. Білодід, В. Гу-

мбольт, І. Бонфуа.

Keywords: stylistic devices in French poetry, objectives stylistic devices,

species, epithet, metaphor, simile, metonymy, hyperbole, oxymoron, litotes, eu-

phemism, irony, rhyme, archaisms, I. Bilodid, W. Humboldt, I. Bonnefoy.

У мовознавстві другої половини ХХ – початку ХХІ ст. спостерігається

зростання наукового інтересу до проблем стилістики. Збільшується кіль-

кість праць, присвячених вивченню не лише традиційного об’єкта

стилістики – мови художньої літератури, а й дослідженню загальних пи-

тань стильової диференціації мови, аналізу функціональних стилів. Це да-

ло підстави авторам певних академічних видань зробити висновок, що

стилістика в 70-ті роки ХХ ст. «стала одним із плідних напрямків мово-

знавства» [6, с. 1].

Виокремившись у самостійну галузь наукового вивчення мови у 50 –

60-ті роки ХХ ст., стилістика виявляє тісний зв’язок з історією літератур-

ної мови, культурою мови, семасіологією, історією національної культури,

а також із психологією, соціологією. У зв’язку з тим, що в ХХ ст. нагрома-

55

джено значний фактичний матеріал із практичного мовно-стилістичного

аналізу, виникає потреба теоретичного узагальнення - визначення основ-

них понять стилістики, методів стилістичних досліджень. Цього вимагає й

змінена картина бачення мови, визначення її як об’єкта дослідження не

лише стилістики, а й інших суспільних наук.

Термін «стилістика» походить від слова «стиль» (грец. stylos, лат.

stilus - спочатку назва палички для письма, згодом - певного способу пись-

ма). У теперішньому, найбільш звичному розумінні стиль мови ( мовний

стиль ) - це різновид, одна з форм літературної мови, манера мовного ви-

раження у різних сферах, умовах, формах (усній і писемній) спілкування

[3, с. 13]. В українській мові український науковець І. Білодід виокремив

такі стилі мови: розмовно-побутовий, офіційно-діловий, науковий, худож-

ній, публіцистичний, певною мірою - конфесійний і епістолярний [7, с. 33].

Предметом стилістики національної мови є й її стилістична система і

наука про неї. Ширше предмет лінгвостилістики охоплює:

- засвоєння теоретичних засад курсу, основних понять і категорій;

- вивчення стилістичних ознак ресурсів мови;

- використання стилістичних засобів для експресивного вираження

змісту мовлення;

- розкриття закономірностей функціонування української мови в рі-

зних сферах суспільного життя;

- характеристика стилів української літературної мови, визначення

їх системності;

- формування мовного чуття та естетичного смаку мовців;

- піднесення рівня культури мовного спілкування;

- закономірності існування і структурну організацію суспільно зу-

мовлених різновидів мови – функціональних стилів;

- мовні одиниці з погляду додаткового експресивно-стильового за-

барвлення;

- цілеспрямований вибір мовних засобів, що відповідає стильовим і

стилістичним нормам [7, с. 600].

Лінгвостилістика національної мови як лінгвістична наука і навчальна

дисципліна досліджує і вивчає рівень розвитку національної літературної

мови, історичні етапи формування стилістичних засобів (історія літератур-

ної мови — це історія її стилів), основні ознаки сучасного стану мови, фу-

нкціональні стилі мови — стильову і жанрово-стилістичну диференціацію

мовних одиниць, багатство і різноманітність виражальних засобів мови,

етику, естетику і культуру мовлення.

Розрізняють стилістику загальну (її теорія і практика однаково стосу-

ється всіх літературних мов) і часткову, тобто стилістику певної окремої

мови (української, російської тощо).

До головних проблем лінгвостилістики І. Білодід відносив:

- визначення мовного стилю як основного понят-

тя лінгвостилістики;

56

- закономірності функціонування мови у різних сферах

її суспільного життя та ситуаціях мовного спілкування;

- принципи і критерії класифікації та жанрової диференціації стилів;

- описові стилі мови;

- експресивні стилі мовлення;

- функціональні стилі та підстилі;

- співвідношення функціональних стилів і усної та писемної форм

мови;

- мовленнєва системність як формуюча ознака функціонального

стилю;

- мовні засоби вираження у функціональному стилі почуттєвих, во-

льових та інтелектуальних сфер особистості;

- проблема об'єктивного і суб'єктивного (індивідуального) в стилі;

- взаємодія стилів, підстилів і їх цілісність;

- співвідношення стилю (стилів) художньої літератури з іншими

функціональними стилями;

- поняття стилістичних значень і конотацій та стилістичні норми;

- історичний характер стилістичних норм;

- стильова і стилістична інтерпретація текстів;

- стильове текстотворення;

- співвідношення інтралінгвістичного й екстралінгвістичного у сти-

лістиці;

- співвідношення національного та інтернаціонального у стилістиці

національної мови;

- стилістика як репрезентація сучасного етапу історії української лі-

тературної мови [6, с. 24].

Стилістичні засоби усіх рівнів мови вивчаються в окремих розділах

(науках) стилістики: фоностилістиці, лексичній і граматичній стилістиках.

Проте є в стилістиці засоби, які мають міжрівневий характер.

Вчення про символ як категорію пізнання, мислення, мови і худож-

ньої творчості має глибокі корені і сягає ще античної філософії та ритори-

ки. Давні мудреці вважали, що думка зароджується і передається в образах

і символах. Звідси виникає потреба у фігурах як складних образах і в обра-

зах як містилищах кількох фігур: сонце - істинність, бо незалежне від нас,

даність; коло - вічність, тому що не має кінця, в ньому кінець переходить у

початок, це замкненість; зерно - сутність, думка, адже воно містить у собі

зародок, ідею життя. Посилена увага до образності та символіки помітна у

творчій спадщині українського філософа Григорія Сковороди - трактатах,

діалогах, притчах. В них він тлумачить глибокий і прекрасний світ антич-

ної і біблійної символіки [5, с. 16].

Лінгвофілософська природа символу хвилювала німецького науковця

В. Гумбольдта. Він вважав, ніби все, що людина бачить навколо, вона

сприймає тільки органами чуття, а «справжня сутність речей ніде не

відкривається їй безпосередньо; саме те, що сильніше за все запалює її лю-

57

бов, огорнуто непроникним покривалом; упродовж усього життя її діяль-

ність зводиться до прагнення проникнути

крізь цей покрив, її насолода - до передчуття істини в загадковому символі,

до надії на можливість безпосереднього споглядання в інших стадіях його

існування».

Існує плюралізм думок щодо відображення стилістичні прийоми зна-

ходять у поетичному тексті.

Стилістичні прийоми є засобом зв’язку речень у структурі складного

поетичного цілого. Організовуючи зв’язок мікро контексту з навколишнім

контекстом, стилістичні прийоми виконують текст утворюючу функцію,

сприяють підвищенню загальної експресивності поетичного тексту, органі-

зації його особливої ритмомелодики. У стилістиці існує таке поняття як

поетичні прийоми.

У французькій поетиці прийоми (стежки) - перетворення одиниць мо-

ви, які полягають в перенесенні традиційного найменування в іншу пред-

метну область [3, с. 9]. Найбільш часто образність і виразність досягається

шляхом стилістичного використання лексичних одиниць. Слова вжива-

ються в переносному значенні (у вигляді метафор, метонімій, синекдох або

епітетів), порівнює їх із значенням інших слів (шляхом порівнянь), проти-

ставляють один одного різні значення в межах одного і того ж слова або

значення слів - омонімів і т. д.

До поетичних прийомів відносять: епітети, порівняння, метафора, уо-

соблення, метонімія, літота, гіпербола, оксюморон, каламбур, та ін. Епітет

- один із тропів, образне визначення предмета (явища), виражене переваж-

но прикметником, але також прислівником, ім'ям іменником, числівником,

дієсловом. На відміну від звичайного логічного визначення, яке виділяє

даний предмет з багатьох («тихий дзвін»), епітет або виділяє в предметі

одна з його властивостей («гордий кінь»), або - як метафоричний епітет -

переносить на нього властивості іншого предмета («живий слід»).

Порівняння - образне словесне вираження, в якому зображуване яви-

ще уподібнюється іншому за яким-небудь загальним для них ознакою з

метою виявити в об'єкті порівняння нові, важливі властивості: Метафора -

вид тропа, заснований на перенесенні властивостей одного предмета на

інший, за принципом їх подібності в якому-небудь відношенні або за конт-

растом. В метафорі різні ознаки (те, чого уподібнюється предмет і власти-

вості самого предмета) представлені в новому єдності художнього образу

[2, c. 116].

Уособлення - особливий вид метафори, заснований на перенесення

людських рис (ширше - рис живої істоти) на неживі предмети і явища. Роз-

різняють наступні види уособлення:

1) уособлення як стилістична фігура, притаманна будь-якої виразної

промови: «серце каже», «річка грає»;

2) втілення в народній поезії та індивідуальної лірики як метафора,

близька за своєю роллю до психологічного паралелізму;

58

3) уособлення як символ, що виростає з системи приватних уособлень

і виражає авторську ідею [4, с. 85].

Метонімія - вид тропа, в основі якого лежить принцип суміжності.

Гіпербола - стилістична фігура або художній прийом, заснований на пе-

ребільшенні тих чи інших властивостей зображуваного предмета чи явища.

Літота - прийом, протилежний гіперболі: применшення ознаки пред-

мета («мужичок з нігтик», «хлопчик - мізинчик») [6, c. 27].

Іронія (в стилістиці) - виражає насмішку або лукавство іносказання,

коли слово чи висловлювання набувають у контексті мови значення, про-

тилежне буквальному змістом або заперечує його, ставить його під сумнів.

Іронія є паплюження і протиріччя під маскою схвалення і згоди.

Оксюморон - стисла і тому парадоксально звучить антитеза, зазвичай

у вигляді антонимичных іменника з прикметником або дієслова з прислів-

ником [1, c. 11].

Каламбур - гра слів, заснована на їх багатозначності (полісемії),

омонімії або звуковому подібності, з метою досягнення комічного ефекту

[9, c. 71]. Особливу роль у літературній мові, у його літературно-книжкової

різновиди (у письмовому типі мови), відіграють слова і фразеологічні спо-

лучення, відомі під назвою поетизмів.

Особлива лексика і фразеологія поетичних творів, яка, нібито, покли-

кана підтримувати особливий ореол поезії, має тенденцію до відриву від

загальновживаного словника національної мови.

На думку , поетизми являють собою неоднорідний шар слів сучасної

французької мови, що включає й архаїзми, які пожвавлюються поетами в

особливих стилістичних завданнях. До цих архаїчних поетизмів відносять-

ся також застарілі для сучасної французької мови форми і слова, одне зі

значень яких застаріло [2, с. 129].

Крім архаїзмів до поетизмів відносяться слова, які, завдяки частому

вживанню в поезії, не стали архаїзмами, тобто, не застаріли у своєму вжи-

ванні, а викристалізувалися як певна поетична термінологія. Іншими сло-

вами, їх можна розглядати як поетичні терміни.

Далі, до поетизмів ми віднимо і слова, які можна назвати рідко-

споживаними. Це звичайно слова запозичені в різні періоди з французької,

латинської та інших мов, як, наприклад, robe, garment, apparel, adieu,

joyaunce, pleasaunces, reverie, circumambient, matin, може і ін [8, с. 172].

До поетизмів також необхідно віднести й деякі неологізми, створені

класиками французької поезії, що залишилися в сфері їхнього індивідуаль-

ного вживання. Найчастіше це складні слова.

Поетизмами або поетичною фразеологією також називають слова і

звороти, які виникли в результаті перифрастического відображення реаль-

ної дійсності.

Сферою вживання поетизмов є не всяка поезія національного фран-

цузької мови, а поезія певних літературних течій, певних історичних етапів

розвитку літературної мови. Найбільше використання поетизмов ми спо-

59

стерігаємо в літературних течіях класицизму, романтизму і символізму.

Саме поети-класицисти розглядали поезію як «мистецтво для обраних», і

наявність у неї особливих слів, які підтримують цю поетичну традицію

класицизму, було нормою. В даний час поетизми використовуються в

стилістиці з метою створення сатиричного ефекту.

Сатирична функція поетизмів реалізується в тому випадку, коли пое-

тизм стоїть поряд зі словами, стилістична характеристика яких протистав-

лена поетизмів. В сучасній французькій мові, незважаючи на відсутність

спеціального поетичного стилю, зберігається шар лексики, який в силу

асоціацій з поетичними контекстами має у постійному значенні входять до

нього слів компонент, який можна назвати поетичною стилістичної коно-

тацією [10, c. 167]. Цей компонент стійкий, і словники позначають його

спеціальною позначкою poet, а лексикології називають такі слова поетиз-

мами. В їх число входять не тільки ті високі слова, які визнавалися ще кла-

сицистами, але і архаїчні і рідкісні слова, введені в поетичний побут ро-

мантиками.

Отже, так само в поезії існують фонетичні стилістичні прийоми, такі

як евфонія, алітерація, рима. Рима - це повторення (зазвичай через певні

інтервали) однакових або схожих один на одного звукових сполучень у

кінці слів. Виникнення рими в французькій мові пов’язане з розвитком

якісного віршування. Воно є результатом адаптації класичного віршування

до французької мови. А також перспективним є напрямок дослідження

стилістичних засобів у французькій поезії.

Список літератури

1. Белкина О.М. Функциональная вариативность порядка слов в про-

стом предложении современного французского языка. Авто-реф. дис. на

соиск. учен. степ. канд. филол. н. М., МГПИИЯ, 1986.- 19 с.

2. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка. Синтак-

сис. М., Высшая школа, 1986. - 220 с.

3. Єрмоленко С. Я. Методи стилістичних досліджень / С. Я. Єрмоле-

нко // Українська лінгвостилістика ХХ – початку ХХІ ст. : система понять і

бібліографічні джерела / за ред. д-ра філол. наук, проф. С. Я. Єрмоленко. –

К. : Грамота, 2007. – 17 с.

4. Ковалик І. І. Методика лінгвістичного аналізу тексту / І. І. Кова-

лик, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ. – К., 1984. –120 с.

5. Селіванова О. Лінгвометодологія – наукова парадигма – епістема /

Олена Селіванова // Науковий вісник Чернівецького національного універ-

ситету : зб. наук. праць / наук. ред. Б. І. Бунчук. – Чернівці : Чернівецький

національний університет.

6. Сучасна українська мова : Стилістика / за заг. ред. І. К. Білодіда. –

К. : Наук. думка, 1973. – 39 с.

7. Українська мова : Енциклопедія. – К. : Вид-во “Українська енцик-

лопедія ім. М. П. Бажана”, 2000. – 752 с.

60

8. France A. Les Dieux ont soif / A. France. – M. : Prosvéchtchénié, 1974.

– 190 p.

9. Nàray-Szabo M. Quelques remarques sur la définition du phrasème /

M. Nàray-Szabo // Revue d’Études Française, 2002, n. 7. – Р. 81.

10. Zola E. Contes et Nouvelles / E. Zola. – M. : Ed-s en Progrès, 1972. –

284 p.

СЕМАНТИЧНІ ПРОЦЕСИ В НАРОДНИХ ГЕОГРАФІЧНИХ

ТЕРМІНАХ НА ПОЗНАЧЕННЯ РЕЛЬЄФУ (НА МАТЕРІАЛІ

ГОВІРОК ЦЕНТРАЛЬНОЇ УКРАЇНИ)

Громко Т.В.

кандидат філологічних наук,

доцент кафедри української мови

Центральноукраїнського державного педагогічного

університету імені Володимира Винниченка

SEMANTIC PROCESSES IN FOLK GEOGRAPHICAL TERMS ON

DENOTATION OF RELIEF (ON THE MATERIAL OF DIALECTS OF

CENTRAL UKRAINE)

Hromko T.V.

candidate of philological sciences,

associate professor of the chair “Ukraine language”

of Central Ukrainian Pedagogical State University

named by Volodymyr Vynnychenko

Аннотація Народні географічні терміни становлять значний семантичний i стру-

ктурний інтерес. При спільності географічної семантики спостерігається

ряд семантико-словотвірних моделей, серед яких є як утворення, представ-

лені в інших слов’янських мовах, українських говорах, так і вузьколокаль-

ні діалектизми.

Abstract With the identity of the geographic semantics stems the series of

semantico-wordformation models is observed, among which are the formations

represented in other Slavonic languages and Ukrainian patoises as well as local

dialecticisms. The folk geographic terms have a great semantic and structure

interest.

Ключові слова: лексика, термінологія, народний географічний тер-

мін, апелятив, діалект, словник, ономастика

Keywords: vocabulary, terminology, folk geographical term, apelatіv,

dialect, dictionary, onomastics.

61

Установлення принципів і моделей культурної мотивації, що лежить в

основі номінації географічних реалій, є однією із актуальних і перспектив-

них проблем у сучасному мовознавстві. Дослідження української народної

географічної термінології було, є і залишатиметься актуальним, до того ж

у багатьох аспектах. По-перше, це поповнення діалектної бази на рівні цієї

тематичної групи, яке у своїй перспективі орієнтоване на укладання

“Словника народних географічних термінів України”, по-друге, народна

географічна термінологія – це апелятивний арсенал, традиційно досліджу-

ваний ономастами, і по-третє, природно, що діалектологічні студії у цій

галузі дають матеріал для подальших досліджень з етимології, лексики,

словотвору тощо. До того ж, ґрунтовне знання місцевої лексики, особливо

географічної, дає можливість визначити, як практично формувалася укра-

їнська мова у живому мовленні носіїв. Про актуальність дослідження свід-

чить значна наявність праць багатьох слов’янських дослідників

(Е.Григорян [3], Р.Малько [5], М.Тостой [7], І. Яшкін [10], Є.О.Черепанова

[8], Т.Марусенко [6] та ін.). Апелятивну лексику на позначення географіч-

них об’єктів представлено в українських регіональних словниках

Є. О. Черепанової «Народная географическая терминология Черниговско-

Сумского Полесья» (1984) [9], О. К. Данилюк «Словник народних геогра-

фічних термінів Волині» (1997, 2013) [4], Т. В. Громко, В. В. Лучика,

Т. І. Поляруш «Словник народних географічних термінів Кіровоградщини»

(1999) [2]. Тобто робота в цьому напрямку потребує подальшого системно-

го продовження.

Проведене нами дослідження народних географічних термінів (далі,

як і для географічна термінологія, – ГТ) Центральної України (на матеріа-

лі Кіровоградщини) [1] показало, що ця лексична група є досить чисель-

ною (1787 лексем та їх варіантів [2]) і важливою частиною загальнонарод-

ної мови. Діалектні й говіркові особливості зумовлюють значну варіатив-

ність ГТ за фонетичним та словотвірним оформленням, що спричиняється

до їх синонімічного використання, увиразнення місцевого мовлення тощо.

Становлення, розвиток і функціонування народної ГТ визначається

рядом позамовних і власне мовних факторів, які перебувають у тісному

взаємозв’язку. Особливості рельєфу, гідрографії та природних умов Кіро-

воградщини як частини лісостепу і степу, а також ведення господарства

знайшли своє відображення в семантиці досліджуваних ГТ. Загальна хара-

ктеристика географічних умов регіону показує типові властивості рівнин-

ного рельєфу, що, у свою чергу, знаходить відображення в семантичній

мотивації назв географічних об’єктів (далі ГО).

Зафіксовані в говірках Центральної України ГТ становлять в основ-

ному сформовану термінологічну мікросистему, яка репрезентує відповід-

ну сукупність понять і має складну внутрішню структуру. За реалемним та

семантичним принципом виділено й описано ЛСГ місцевих НГТ, які нази-

вають не лише форми та частини наземного рельєфу, особливості водного

ландшафту, а й географічні об’єкти, пов’язані з ними. З огляду на значення

62

лексичні одиниці утворюють певну систему, у межах якої виділяється 24

ЛСГ, об’єднаних на основі спільної узагальнюючої семантики (близько

270 сем) та протиставлених за рядом диференційних ознак (далі ДО). Спі-

льними для всіх ГТ виявляються такі основні ДО: ‘розмір ГО’, ‘форма’,

‘наявність/відсутність рослинності’, ‘функціональне призначення’. До до-

даткових віднесені ‘заболоченість/незаболоченість’, ‘місце розташування

відносно інших ГО’.

У «Тематичній групі назв на позначення рельєфу» виділяється 3 підг-

рупи, що позначають рельєф та його частини, ГО, пов’язані з рельєфом, і

шляхи сполучення (усього понад 800 лексем та їх варіантів). У межах лек-

сичних підгруп вичленовується 12 лексико-семантичних груп (далі ЛСГ),

які містять близько 120 сем, об’єднаних на основі спільної узагальнюючої

семантики та протиставлених за рядом ДО. Об’єднуючими для всіх ЛСГ

виявляються такі ДО: ‘розмір’, ‘форма’, ‘наявність/відсутність рослиннос-

ті’; відмінними – ‘заболоченість/незаболоченість’, ‘місце розташування ві-

дносно інших ГО’, ‘функціональне призначення’.

«Тематична група географічних назв на позначення рослинного пок-

риву» складається з трьох ЛСГ: «ліс», «луг», «поле», які виявляють значну

відмінність між собою. Так, у системі ЛСГ «ліс» функціонує понад 300

назв та їхніх варіантів, які виражають 52 семи, а в ЛСГ «луг» нараховуєть-

ся лише 85 лексем, що реалізуються у 7 семах. Щодо ДО, то для аналізова-

них ЛСГ вони не є спільними. Лише ознака ‘розміщення відносно іншого

ГО’ частково реалізована в кожній з них. Звертає на себе увагу ряд лексем

з семантикою ‘випалене місце’, представленою в усіх трьох ЛСГ (див. та-

кож далі сему ‘випалене місце на болоті’). Це семантично близькі, часто

метафоричні утворення з коренями -гор-/-гар-, -пал-.

«Тематична група назв на позначення водних об’єктів та їх частин»

складається з двох підгруп: 1) назви на позначення болота і 2) назви проті-

чних і непротічних вод та їх частин. З них значні чисельні переваги має

група назв на позначення водних об’єктів та їх частин – понад 430 лексем

та їх варіантів. Однак і ЛСГ «болото» представлена досить великою кількі-

стю ГТ (близько 60 одиниць). Приміром, сему ‘болото (в загальному зна-

ченні)’ репрезентують 68 лексем та їх варіантів.

Важливим джерелом формування ГТ та їх семантичної структури ви-

ступає переосмислення основ, у зв’язку з чим виявлено ряд способів пере-

несення значень, семантичних ланцюгів, а також повторюваність останніх,

що відносяться до різних ГТ, які, на перший погляд, логічно далекі один

від одного, однак семантично пов’язані (лелека, лотка, шарабан).

Одним з основних джерел поповнення народної ГТ є перехід назви

одного ГО на інший, так звані коливання значень у середині географічної

лексики. Проведений аналіз засвідчив, по-перше, перехід назв макрореалій

на ГТ, які позначають ГО незначного розміру (напр., водоспад ‘падіння во-

ди на місці невеликого прямовисного уступу річища’, пристань ‘місце во-

допою’, шахта ‘місце добування глини, піску’), по-друге, семантичні лан-

63

цюги і моделі семантичної мотивації цих утворень в основному підтвер-

джують закономірності розвитку ГТ, які виявлені й обґрунтовані в роботах

інших дослідників (напр., ‘яр’↔’ліс’ – байрак, ‘болото’↔’калюжа’ – баг-

но, болото), а також на місцевому ґрунті (‘ліс’↔’долина’ – діброва, ‘тиха

течія річки’↔’ділянка водойми’↔’мілина’↔’грядка городніх культур’ –

плесо).

Важливою для формування ГТ є нетермінологічна лексика і лексика

інших термінологічних систем. Перетворення останніх у назви на позна-

чення ГО відбувається переважно шляхом метафоризації або метонімізації,

внаслідок яких реалізується ряд продуктивних семантичних моделей, що в

багатьох випадках підтверджує відомі в мові чи в інших діалектах семан-

тичні закономірності (напр., ‘ліс за породою дерев’↔’дерево’ – береза, со-

сонка, ‘болото’↔’рослиність’ – мох, баговіння, ‘поле після збирання пев-

ної рослини’↔’рослина’ – картошка, пшінка), а в деяких випадках є но-

вими (‘частина тіла людини або тварини’↔’ознака рельєфу’ – лоб, ріг, зуб;

‘предмет побуту’↔’ГО’ – дзеркало, петля). Найбільш типовим і дуже про-

дуктивним є вживання назв посуду в якості назв рельєфу (бадя, котел, лій-

ка) і назв людського тіла на позначення гідрооб’єктів (головиця, горлови-

на). Серед менш продуктивних такі семантичні моделі ‘тварина,

птах’↔’ГО’ – баранці, гусак, журавель, ‘геометрична фігура’↔’ГО’ –

угол, круг; ‘частина будівлі’↔’ГО’ – вікно, стінка, ‘одяг і його деталі (кра-

вецькі назви)’↔’ГО’ – рукав, клапоть, штани.

Дослідження показало, що виявлені семантичні мотиваційні моделі

залежать від уявлень, які лежать в основі внутрішньої форми. Чіткої дифе-

ренціації мотивів не доводиться спостерігати ні в народних поглядах, ні у

принципах номінації ГО. У зв’язку з цим характерною особливістю народ-

них ГТ досліджуваного ареалу є розхитування чітких семантичних меж. Це

виявляється у переважному використанні назв, які позначають кілька ГО,

що, у свою чергу, є ознакою полісемії. Кількість полісемантичних ГТ та їх

форм сягає 1367 одиниць (близько 76,5 %). Відповідно моносемантичні

одиниці становлять 420 ГТ (близько 23,5 %). При цьому семантична струк-

тура ГТ характеризується надзвичайно широкою амплітудою значень: на-

бір сем коливається від 1 (горбуняк, затінь, теча) до 12 (балка, левада).

Виявлена особливість свідчить про неузуальний характер багатьох зафік-

сованих одиниць, які ще не набули ознак спеціальних термінів і з функціо-

нально-семантичного погляду становлять периферію власне географічної

термінології.

За сферою вживання і характером семантичної структури ГТ

об’єднуються у три групи: загальновживані (близько 130 одиниць, напр.,

низовина, колодязь, купа), діалектні (більша частина: лісняк, лиса гора, па-

совисько тощо) і специфічні для окремих говірок (незначна частина, напр.,

бар’як, прогайвина, рятак, шандори).

Співвідношення функціонуючих у досліджуваному ареалі загально-

вживаних, діалектних і специфічних для окремих говірок ГТ неоднакове. У

64

ряді випадків домінуючою стала літературна назва з певними модифікаці-

ями (напр., яр ‘яр’, яр, що висох’, ‘яр у лісі’, ‘яр, що поріс лісом’). Подеку-

ди немаркована ознака в літературній мові на діалектному рівні може ви-

ступати і як додаткова (напр., лісок ‘узлісся’, ‘клин лісу’, луг ‘луг’, ‘луг за-

ливний’, ‘низина, поросла травою’ та ін.). Переважають діалектні ГТ або

загальновживані лексеми зі специфічними для місцевого мовлення семами

(балка ‘підвищення’, копанка ‘поляна в лісі, просіка’, островок ‘мілина’,

‘межиріччя’). Значно менше слів має географічне значення, характерне

лише для окремих говірок (напр., белебень ‘рівнина’, кагат ‘штучно вири-

та яма’, солонець ‘водна поверхня серед болота’). Специфічними є оказіо-

нальні семи, антонімічні до значень тих же ГТ у літературній мові (напр.,

діл ‘довге підвищення’, берег ‘яр’). Відповідно до сфер функціонування й

семантичних зрушень ареальне поширення різних лексем і сем є неоднако-

вим, про що свідчать підготовлені за результатами дослідження картосхе-

ми.

Сучасний стан народної ГТ Центральної України – це наслідок, по-

перше, давніх контактів автохтонних прoто- чи східнослов’янських діалек-

тів й української мови з іншими мовами (переважно слов’янськими) і, по-

друге, взаємодії сучасних українських діалектів і говірок, а також пізніших

впливів слов’янських (переважно російської) мов на українську мову та її

діалекти. У зв’язку з цим більшість досліджуваних ГТ має спільнос-

лов’янське коріння і характеризується спорідненою семантикою та деяки-

ми засобами її вираження (насамперед основами і набором так званих «ге-

ографічних», або «локативних» афіксів).

Запозичені ГТ становлять незначну групу. Серед них виразно виділя-

ються і знаходять свої семантичні паралелі з автохтонними лексемами ро-

сіянізми (наводнєніє, питюшнік та ін.), болгаризми (гуре, змє, побряго),

молдаванізми (болване, постате). Окрім фонетико-морфологічних змін,

що сталися при адаптації таких слів, семантика запозичень, як правило,

трансформується в межах однієї ЛСГ (напр., болг. камак і укр. камінь ‘ок-

ремий камінь’).

Крім семантичних особливостей, народна ГТ Центральної України мі-

стить багато інших цікавих зв’язків і властивостей (фонетичних, словотві-

рних, морфологічних та ін.), вивчення яких доповнить уявлення про розви-

ток місцевого мовлення й засвоєння краю. Тому проведене дослідження є

лише одним з необхідних кроків на шляху до повнішого пізнання цілісної

картини формування лексико-граматичної системи українскої мови й умов

її функціонування.

Значна варіативність за фонетичним, морфологічним і словотвірним

оформленням спричиняє існування великих синонімічних рядів ГТ «Тема-

тичної групи назв на позначення рельєфу», що позначають одне й те ж по-

няття (напр., сему ‘підвищення’ передають 52 лексеми та їх варіанти, сему

‘дорога’ – 50 одиниць). Найчисельнішою у плані вираження є ЛСГ на поз-

начення низини та пов’язаних з нею ГО – яру, долини – і підвищення, зок-

65

рема його частин: напр., ‘схил гори, горба, підвищення’ – 52 лексеми, ‘ве-

ршина підвищення’ – 33. ГТ, що передають особливості рельєфу з різними

модифікаціями значень (семантично марковані), представлені меншою кі-

лькістю утворень: ‘дорога, вимощена каменем’ – 18, ‘рівнина біля річки’ –

4. Особливий інтерес серед лексем зі спільною семантикою становлять ГТ,

генетично не пов’язані між собою. У цьому плані помітно виділяються ле-

ксеми, що репрезентують семи ‘окремий камінь’, ‘печера’. Найтиповішими

для багатьох ЛСГ є численні групи похідних з прозорими твірними осно-

вами -діл-, -рівн-, -низ-, -яр-, -верх-, -вис-, -гор-, -горб-, -камін-, -піс-, які

семантично пересікаються.

«Тематична група географічних назв на позначення рослинного пок-

риву» включає ГТ, об’єднані за спільною семантикою. Вони становлять не

дуже чисельні синонімічні ряди (від 2 до 28 одиниць). Найбільша кількість

сем пов’язана з характеристикою лісу за породою дерев: ‘березовий ліс’,

‘сосновий ліс’, ‘зарослі горіху’ тощо. До найчисельніших за кількістю

форм вираження належать семи ‘прогалина в лісі, просіка’ (41 лексема та її

варіанти), ‘зарослі кущів’ (38), ‘необроблене поле’ (32), ‘поле’ (30),’купа

гілля, лісового сміття’ (28). Стосовно ГТ з останніми семами, спостеріга-

ється етимологічна їх неспорідненість.

Проведений аналіз «Тематичної групи назв на позначення водних

об’єктів та їх частин» виявив у її межах такі особливості: ДО, виявлені в

мікрополях «болото» і «води», різні. Це пояснюється специфікою описува-

них водних об’єктів. Так, у ЛСГ «болото» вичленовуються загальні ознаки

‘розмір’, ‘розміщення відносно інших ГО’ та окремі місця – ‘мокре місце

між двома узгір’ями’, ‘місце, де було болото’, ‘болотна яма’ тощо. Стосов-

но протічних і непротічних вод, окрім ‘ГО (в загальному значенні)’, основ-

на група сем характеризує частини цих водних об’єктів: ‘витік, початок рі-

чки’, ‘звивина у руслі річки’, ‘загата’ та ін. (всього 44 семи).

Аналіз орорельєфних термінів («Тематична група назв на позначення

рельєфу») нерідко свідчить про непропорційне співвідношення репрезен-

тантів семантичних опозицій: напр., ‘великий горб’ (4 лексеми):’невеликий

(невисокий) горб’ (10), ‘вершина підвищення, поросла травою’(1 лексе-

ма):’вершина підвищення, вільна від рослинності’ (6).

Більшість ЛСГ «Тематичної групи географічних назв на позначення

рослинного покриву» характеризується досить численними рядами спорід-

нених похідних: ЛСГ «ліс» – від ліс, ЛСГ «луг» – від луг, залив, затоп, па-

сти тощо. Для ЛСГ «поле» таке явище малохарактерине: пустище, пус-

тка, пуща. Семантичні опозиції в доліджуваних ЛСГ реалізуються досить

симетрично [2: 113]: напр., ‘оброблене поле’:’необроблене поле’, що від-

значено і в дослідженнях інших мовознавців. Зафіксовані також ГТ з оказі-

ональним значенням: гай ‘земельна ділянка, поросла бур’яном’, піч ‘випа-

лене місце в лісі’.

Синонімічні ряди ЛСГ «протічні води» і «стоячі води» «Тематична

група назв на позначення водних об’єктів та їх частин» визначаються від-

66

значаються як лексично найчисельніші: напр., ‘течія річки’ (41 лексема),

‘джерело’ (40), ‘калюжа’ (25), ‘мілина’ (37). При цьому звертає на себе

увагу неспорідненість переважної більшості з них (напр., ‘вир у річці’ –

водоверть, коловорот, кручало, бакай, омут, бурхлинка, шурша, ‘мілина’ –

міль, брід, жаб’ятник, цапляник, плесо, коса). Найбільш типовими для ба-

гатьох ЛСГ є численні деривати з твірними основами, функціонуючими в

літературній мові: -болот-, -баг-, -рік-, -став-, -кал-, -берег-,-глиб-, -міл-

та ін.

У межах тематичних груп помічено цілий ряд семантичних зрушень.

Напр., Серед ГТ «Тематичної групи назв на позначення рельєфу» фіксу-

ються вже досліджувані мовознавцями на базі ГТ інших регіонів семанти-

чні моделі: ‘верх’‘низ’ (балка, байрак) та специфічні для досліджуваних

говірок моделі: ‘рівнина’‘низина’ (діл, низ), ‘поле’‘рівнина’ (степ,

толока). Деякі ГТ в плані семантичних переходів виходять за межі аналі-

зованої тематичної групи: ‘яр’‘джерело’ (рівчак), ‘прірва’‘вир у річці’

(круча), ‘рівнина’‘низина’‘ліс’ (левада).

Проведений аналіз тельмо- і гідрографічних термінів («Тематична

група назв на позначення водних об’єктів та їх частин») показує ряд сема-

нтичних зрушень. Вони спостерігаються, по-перше, в середині тематичної

групи (напр., ‘річка, джерело’‘русло річки’‘течія річки’‘ділянка во-

дойми’‘криниця’ (вода); ‘тиха течія річки’‘ділянка водойми’‘водна

поверхня серед болота’‘мілина’ (плесо). Крім вище вказаних метоніміч-

них переходів виявлені назви на позначення ГО, утворені шляхом метафо-

ризації, зокрема семантичний перехід ‘частина тіла людини’‘ГО’ (голо-

виця, горловина), ‘птах’‘криниця’ (гусак, журавель, лелека), а також

утворені способом синекдохи (напр., камінь ‘кам’янистий берег’).

У межах тематичної групи назв на позначення рослинного покриву

помічено ряд семантичних зрушень: напр., модель взаємопереходу ‘ліс’

‘гора’, ‘ліс’‘луг’, що реалізується в ГТ, які передають назви лісу за роз-

ташуванням відносно інших ГО, зокрема, з ознаками ‘ліс розташований бі-

ля ГО’ і ‘ліс із переважанням певних ГО’. ГТ на позначення лугу також та-

кож репрезентують семантичні переходи ‘луг’‘інший ГО’ (берег, плавні,

толока), а лексеми зі значенням «поле» функціонують на межі власне

nomina loci та назв орорельєфу.

У системі ЛСГ «Тематичної групи назв на позначення рельєфу» реалі-

зуються загальновживані (низинка, кювет, могила), діалектні (вертьоба,

ровень, шпиль) і вузькодіалектні (річковина, фоса) ГТ. Щодо «Тематичної

групи географічних назв на позначення рослинного покриву», тут загаль-

новживані (ліс, поляна, бур’ян, чагар), діалектні (гамуз, заливняк, згарище)

і специфічні для окремих говірок (гуре, прогайвина, сміттяка). Відповідно

- «Тематична група назв на позначення водних об’єктів та їх частин» - бо-

лото, річка, дамба, глибина; діалектні ставище, ручайок, водостій, стара

річка і характерні для окремих говірок: кирнич, питюшнік, шандори, яз.

67

Специфічними особливостями внутрішньої семантики назв рельєфу є

такі: найбільшої деталізації зазнали найменування таких реалій, як луг, по-

рослий травою, поле, низина, залита водою, невелике підвищення, яр, по-

рослий лісом, яма. Вони вербалізують найбільш характерні для централь-

ноукраїнського рельєфу ознаки та об’єкти, які мають практичне значення.

Водночас особливо маркованими в говірках виявилися і об’єкти, неприда-

тні для використання у господарській діяльності, як-от: заболочена низина,

непридатна для сільськогосподарських робіт земля тощо. З гідрографічних

назв найбільш конкретизованими і деталізованими виявилися поворот річ-

ки, річкова мілина, берег. Це дає можливість говорити про центр у назвах

рельєфу та ландшафту і периферію.

Окрім загальновідомих лексем з кодифікованим значенням, у дослі-

джуваному ареалі функціонують деякі лексеми (низовина, трясовина, скала,

коса, земля, галявина, глушина, просіка тощо), здатні розширювати значен-

ня, спеціалізувати його. Це свідчить про активність семантичних змін у

складі загальновживаної та термінологічної лексики.

Отже, за характером семантичної структури досліджувані ГТ є досить

специфічними. Сфера функціонування, семантичні зрушення й особливос-

ті значення впливають на ареальне закріплення ГТ. Відповідно й ареальне

поширення різних лексем чи їхніх сем є нерівномірним. Проведений сема-

нтичний аналіз НГТ показав складність і неоднорідність мовного ландша-

фту центральноукраїнської діалектної зони і з очевидністю виявив доціль-

ність подальшого дослідження шляхів формування словникового складу

говірок Центральної України (західної частини подільських південно-

західного наріччя, а також степових, середньонаддніпрянських південно-

східного наріччя), додаючи його до вже зафіксованого, а також виявлення

осередків первинного виникнення лексичних одиниць цього малодослі-

дженого ареалу. Дослідження народної географічної лексики має важливе

значення для вирішення питань слов’янського глото- та етногенезу, оскі-

льки у її значеннях міститься багато стабільних, консервативних даних.

Список літератури

1. Громко Т. В. Семантичні особливості народної географічної термі-

нології Центральної України (на матеріалі Кіровоградщини) / Т. В. Громко.

– Кіровоград, 2000. – 175 с.

2. Громко Т. В. Словник народних географічних термінів Кіровогра-

дщини / Т.В.Громко, В.В.Лучик, Т.І.Поляруш. – Київ-Кіровоград, 1999. –

224 с.

3. Григорян Э. А. Словарь местных географических терминов болга-

рского и македонского языков / Э. А. Григорян. – Ереван, 1975. – 260 с.

4. Данилюк О. К. Словник народних географічних термінів Волині

/ О.К.Данилюк. – Вид. друге, доповн. і виправлене. – Луцьк : Вежа-Друк,

2013. – 148 с.

68

5. Малько Р. Н. Географическая терминология чешского и словацкого

языков (на общеславянском фоне) / Р. Н. Малько [ред. Р.В.Кравчук]. – Ми-

нск : Наука и техника, 1974. – 143 с.

6. Марусенко Т. А. Материалы к словарю украинских географичесикх

апелятивов (названия рельефов) / Т. А. Марусенко // Полесье (Лингвисти-

ка. Археология. Топонимика). – М.: Наука, 1968. – С. 206-255.

7. Толстой Н. И. Славянская географическая терминология: Семасио-

логические этюды / Н. И. Толстой. – М., 1969. – 260 с.

8. Черепанова Е. А. Географическая терминология Черниговско-

Сумского Полесья (Опыт семантической классификации) // Полесский эт-

нолингвистический сборник: Материалы и исследования /

Е. А. Черепанова. – М.: Наука, 1983. – С. 173-189.

9. Черепанова Е. А. Народная географическая терминология Черни-

говско-Сумского Полесья : Словарь / Е. А. Черепанова. – Сумы, 1984. –

274 с.

10. Яшкін І. Я. Беларускія географічныя назвы: Тапаграфія. Гідрало-

гия / І. Я. Яшкін. – Мінск : Навука і техніка, 1971. – 256 с.

ЯВИЩЕ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ ОЧИМА ФРАНЦУЗЬКИХ

ПОСТСТРУКТУРАЛІСТІВ

Добровольська О.М.

студентка 4 курсу 3 групи

факультету іноземних мов

THE PHENOMENON OF INTERTEXTUALITY IN THE VISION

OF THE FRENCH POSTSTRUCTURALISTS

Dobrovolska O.M.

a student of Group 43

of Foreign Languages Department

Анотація

Розглянуто генеалогічні модифікації теорії інтертекстуальності у

французькому поструктуралістському дискурсі. Особливу увагу зосере-

джено на тлумаченні інтертексту Р. Бартом, який разом із М. Фуко та Ж.

Деррідою репрезентує «широке» розуміння досліджуваного концепту, ро-

звиваючи таким чином вектор, намічений у працях Ю. Крістевої. Означе-

ний підхід визначаяється як домінантний для французького постструкту-

ралізму. Водночас проаналізовано і протилежну тенденцію, представлену у

працях Л. Женні та Ж. Жаннета.

Abstract

The genological modifications of the theory of intertextuality in French

poststrukturalist discourse are analyzed. Particular attention is focused on the

69

interpretation of intertext by R. Barthes, who along with M. Foucault and J. Der-

rida represents the «broad» understanding of the concept under investigation,

thus developing a vector outlined in the works by J. Kristeva. The approach de-

fined is considered dominant in the French post-structuralism. Besides, the op-

posite tendency presented in the works by L. Jenny and J. Jeannette is analyzed.

Ключові слова: теорія інтертекстуальності, французький постструк-

туралізм, Ю. Крістева, Р. Барт, М. Фуко, Ж. Дерріда, Л. Женні, Ж. Жаннет.

Keywords: theory of intertextuality, French poststructuralism, J. Kristeva,

R. Barthes, M. Foucault, J. Derrida, L. Jenny, G. Gennette.

Однією з найактуальніших теорій, яка все частіше перебуває в центрі

уваги вітчизняних і зарубіжних літературознавців, є теорія інтертекстуаль-

ності, апологетом якої вважається М. Бахтін [3, с.45], оскільки саме його

праця „Проблема змісту, матеріалу та форми у словесній художній творчо-

сті” надихнула відомого теоретика постструктуралізму Ю. Крістєву [5, с.

6] на створення та введення в науковий обіг терміну інтертекстуальність”.

Інтертекстуальність (фр. intertextualite — «міжтекстовість») — термін,

що вживається для позначення спектру міжтекстових відношень і посту-

лює, що будь-який текст завжди є складником широкого культурного текс-

ту; полягає у:

відтворенні в літературному творі конкретних літературних явищ

інших творів, більш ранніх, через цитування, алюзії, ремінісценції, паро-

діювання тощо,

явному наслідуванні чужих стильових властивостей і норм (окремих

письменників, літературних шкіл і напрямків) — тут мають місце всі різ-

новиди стилізації.

Інтертекстуальність — це явище співвідношення літератур-

них.творів.за допомогою..таких..засобів,як цитата, центон, ремінісценція,

алюзія, пародія, плагіат, стилізація, пастиш, переспів тощо.

Виникнення проблеми інтертекстуальності є закономірним результа-

том сучасного розвитку науки про мову, оскільки концепція інтертексту-

альності вийшла далеко за межі теоретичного осмислення сучасного куль-

турного процесу, який переживає інтеграцію класичної, неокласичної та

постмодерністської наукових парадигм. До ідеї інтертекстуальності звер-

талася більшість французьких постструктуралістів. Своє слово сказали Р.

Барт, М. Фуко, Ж. Дерріда, Ж. Жанетт, Л. Женні та ін.

Продуктивність тексту полягає в тому, що він функціонує як «генера-

тор смислів» (за висловом Ю. Лотмана), і в цьому генеруванні суттєву

функцію виконує постать реципієнта. Однак Р. Барт застерігав від того,

щоб «екстраполювати дедалі сильнішу персону читача на твір», пропону-

ючи «об’єднати читача й письмо в єдину знакову діяльність» [2, с. 494].

Виходячи з цього, подвійна інтертекстуальна природа тексту може бути

пояснена саме зближенням процесів писання і читання. Кожне прочитання

70

ніби переписує текст, підключаючи до нього щоразу нові інтертекстуальні

коди. Множинність і продуктивність тексту, за Р. Бартом, кардинально

відрізняє його від твору, який «є матеріальним фрагментом, що займає

певну частину книжкового простору (наприклад у книгозбірні)», натомість

текст «існує тільки в дискурсі», він «відчувається тільки у процесі праці,

виробництва» [2,с. 491–492].

Тож текст не може бути непорушним, «згідно з власним єством, він

має рухатись крізь щось – наприклад, крізь твір, крізь шеренги творів» [2,с.

492]. Подібний рух відбувається лише у процесі читання, яке завжди є

«одноразовою дією», що породжує «стереофонічність» тексту, оскільки

його прочитання «всуціль зіткане з цитат, посилань, відгомону» [2,с. 493].

Плюралістична множинність прочитань, за Р. Бартом, зумовлена не лише

щоразу іншою рецептуючою свідомістю, а й пов’язана також із «де-

монічністю самої текстури» [2, с. 493]. Тому він підкреслював, що читання

слід розуміти не як споживання, а як гру, причому подвійну: читач «грає у

Текст (як у гру), потім він ще й грається Текстом», що уподібнюється до

творчого виконання партитури [2, с.495]. Саме множинність рецептивних

актів уможливлює існування будь-якого тексту.

Закономірно, що в бартівській концепції тексту немає місця для по-

статі автора, яка б звела множинність тексту в єдине завершене семантичне

і структурне ціле, тобто перетворила його на твір. Як зауважують інтер-

претатори самого Р. Барта, «будь-який автор неодмінно зупиняє

комбінаторну гру Тексту, притлумлює його одвічне різноголосся» [9,с. 31].

Отож, зрозуміло, чому Р. Барт наголошував, що нове поняття – Текст – по-

стає внаслідок усвідомлення «відносності у взаємовідносинах того-хто-

пише (скриптора), читача і споглядача (критика)» [2,с. 491]. Протистав-

лення твору і тексту з погляду їх конотацій до автора набуває особливої

концептуальної ваги. Традиційне розуміння зв’язку між автором і твором

полягає в тому, що автор «вважається батьком і господарем свого твору,

отож, – нагадує Р. Барт, – літературознавство вчить нас поважати автограф

і відкрито засвідчені наміри автора, а суспільство юридично визнає зв’язок

автора зі своїм твором, це і є “авторське право”» [2,с. 494]. Кожен твір

«має свого автора», тобто «входить до процесу філіації». Текст, позбавле-

ний такої монолітної цілісності, як автор, здатний «розростатися завдяки

комбінуванню і системній організації елементів» [2,с. 494]. Варто підкрес-

лити, що усунення автора з тексту не має абсолютного характеру. Як пише

Р. Барт, «привид автора може, звісно, з’являтися у Тексті, в своєму тексті,

але вже тільки як гість, автор роману фіксується тільки як один із персо-

нажів, фігурою, що виткана на килимі посеред інших, він більше не отри-

мує тут ніяких батьківських прав чи переваг, а тільки свою роль у грі, він,

так би мовити, “автор на папері”» [2,с. 494]. Однак автор-персонаж усе од-

но не втрачає зв’язку з реальною особою автора.

Так, М. Фуко ще до Ю. Крістевої говорив про літературу як про

вмістилище всіх книг, що «перешіптуються між собою» [16, с. 53]. Хоча

71

вчений і визнавав за книгою статус певного «автономного» утворення, яке

визначається «внутрішньою конфігурацією і формою», проте вказував, що

вона «включена в систему відсилок до інших книг, інших текстів, інших

фраз: книга – це вузлик у сітці» [13,с. 66].

Інтерпретація інтертекстуальності Ж. Дерріди близька до бартівської

концепції. На думку цього вченого, «нічого не існує поза текстом» [14,с.

233]. Така абсолютна «тотальність» тексту передбачає пов’язаність окрем-

их текстів між собою, оскільки кожен із них являє собою «диференційну

сітку, тканину слідів, що безкінечно відсилає до інших тканин та інших

слідів» [15,с. 127].

Ж. Жанетт проголошував, що текст цікавить його тільки «своєю тек-

стуальною трансцендентністю, тобто тим, чим він явно або неявно

пов’язаний з іншими текстами» [7, с. 338]. Для означення такого зв’язку

вчений увів власний термін – «транстекстуальність», пропонуючи замінити

ним «широке поняття, що до цього позначалося словом “інтертекстуаль-

ність”» [7,с.18]. Транстекстуальність, за схемою Ж. Жанетта, складається з

п’яти типів відношень: інтертекстуальність, паратекстуальність, метатек-

стуальність, гіпертекстуальність і архітекстуальність. Ж. Жанетт визнавав,

що розуміє інтертекстуальність «дещо обмежено», і визначав її «через

відношення співприсутності, яка існує між двома чи декількома текстами;

говорячи ейдетично, інтертекстуальність найчастіше передбачає безпосе-

редню присутність одного тексту в іншому» [12,с. 54]. Сюди він зарахо-

вував цитату, плагіат і алюзію.

До паратекстуальності, зокрема, він відносив «заголовок, підзаголо-

вок, внутрішні заголовки, передмову, післямову, примітки, вступ тощо;

маргінальні, посторінкові, кінцеві зноски; епіграф; ілюстрації, рекламу, су-

перобкладинку» [10, с.37]. Метатекстуальність подавалася як «транстек-

стуальний зв’язок, що об’єднує коментар і текст, який він коментує» [7, с.

338]. До архітекстуальності «належить той зв’язок, через який текст

включається в різні типи дискурсу» [7, с. 338]. Сюди зараховуються жанри

і їх тематичні, формальні, модальні та ін. детермінанти. Нарешті, гіпертек-

стуальність означає відношення, що пов’язують текст В (гіпертекст) із

текстом А (гіпотекст) [12, с. 55].

Хоча вищеокреслена типологія Ж. Жанетта була покликана надати

самій інтертекстуальності операційних вимірів, вона не виконала цього за-

вдання, оскільки запропонувала надто вузьке розуміння інтертексту, часто

невиправдано обмежуючи його новими термінами. Наприклад, не зовсім

зрозумілим видається включення до різновидів інтертекстуальності

плагіату чи, навпаки, виключення з неї гіпертекстуальних відношень. Крім

того, французький учений сам не завжди був послідовним у використанні

запровадженої ним термінології. Так, паратекстуальність, окрім наведено-

го вище значення, використовувалася ним раніше для окреслення зв’язків,

що зводяться до наслідування і трансформації (наприклад, пародія і па-

72

стиш) [7, с. 339]. Виходячи з типології, запропонованої цим дослідником у

«Палімпсестах», подібні зв’язки належать радше до архітекстуальності.

Концепцію Ж. Жанетта закономірно критикують. Наприклад, В. Мос-

квін заперечує термінологічну дієвість поняття транстекстуальності, оскі-

льки воно, «по-перше, логічно небездоганне, по- друге, дає мало підстав

для прояснення суті феномену інтертекстуальності» [10,с. 38]. М. Ґловін-

ський називає типологію Ж. Жанетта «переобтяженою і некоректною».

Один з її елементів – паратекстуальність – він уважає нерівноправним і

пропонує вилучити його. Виходячи з «необґрунтованості розрізнення інте-

ртекстуальності та гіпертекстуальності» (на яку вказують також, напр., М.

Альфаро і знову ж таки В. Москвін [10,с. 38]), М. Ґловінський пропонує

об’єднати наведені поняття межами інтертекстуальності [6, с. 289–290].

«Удосконалена» таким чином класифікація Ж. Жанетта зводиться тут до

інтертекстуальності, метатекстуальності й архітекстуальності.

Попри виправдану критику очевидних недоліків, жанеттівська кон-

цепція транстекстуальності залишається важливою віхою в становленні

теорії інтертекстуальності. Запропонована ним типологія транстекстуаль-

них зв’язків не так звужує феномен інтертекстуальності, як вказує на його

багато- вимірність. Практика літературознавчого дискурсу засвідчує, що

спроба замінити поняття інтертекстуальності транстекстуальністю, вияви-

лася невдалою. Проте термінологічні нововведення Ж. Жанетта (гіпер-

текст, гіпотекст, паратекст, метатекст, архітекст), що відображають

різнорівневість міжтекстових зв’язків, можуть активно використовуватися

в межах теорії інтертекстуальності.

Висновки. Проаналізовані інтерпретації концепту інтертекстуальності

французькими постструктуралістами демонструють різновекторний моди-

фікаційний рух новітньої теорії, який відкриває найширші можливості для

її методологічного вжитку. Причому, принципово антитечні позиції теоре-

тичних положень дослідників провокують на сучасному етапі їх плідний

синтез, що засвідчує неабиякий потенціал цього поструктуралістського

концепту для подальшого розвитку.

Список літератури

1. Автономова Н. С. Деррида и граматология / Н. С. Автономова //

Деррида Ж. О грамматологии / Ж. Деррида . – М. : Ad Marginem, 2000. – С.

7–107.

2. Барт Р. Від твору до тексту / Р. Барт // Слово. Знак. Дискурс : [анто-

логія світової літературно-кри-тичної думки ХХ ст. / за ред. М. Зубриць-

кої]. – [2-ге вид., доп.]. – Львів : Літопис, 2001. – С. 491–496.

3. Барт Р. Ролан Барт о Ролане Барте / Р. Барт ; [пер. с фр.]. – М. : Ad

Marginem ; Сталкер, 2002. – 288 с.

4. Ґловінський М. Інтертекстуальність / М. Ґловінський // Теорія літе-

ратури в Польщі. Антологія текстів. Друга половина ХХ – початок ХХІ ст.

− К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. − С. 284−309.

73

5. Женетт Ж. Фигуры: работы по поэтике. В 2 т. / Ж. Женетт ; [пер. с

фр.]. – М. : Изд-во им. Сабашни-ковых, 1998.

6. Bouillaguet (Annick), Proust. Le jeu intertextuel, Paris, Éditions du

Titre, 1990.

7. Rabau (Sophie), L’Intertextualité, Paris, Flammarion, « GF-

Corpus/Lettres »,2001.

8. Samoyault (Tiphaine), L’Intertextualité. Mémoire de la littérature, Paris,

Nathan, « 128 », 2001.

МОВНА ПОЛІТИКА КАНАДИ

Запорожець К.Ю.

студентка Уманського державного педагогічного університету

імені Павла Тичини

LANGUAGE POLICY IN CANADA

Zaporozhets K.

student of Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University

Анотація

У статті йдеться про пріоритетні напрямки мовної політики Канади.

Подано загальну характеристику законодавчих актів, що підтверджують

офіційний білінгвізм у країні. Певну увагу звернено на політику мультику-

льтуралізму, з наголосом на захист французької мови у провінції Квебек.

Abstract

The article describes priority areas of language policy in Canada. It gives

general description of legislative acts confirming official bilingualism in the

country. Some attention is drawn to the policy of multiculturalism, with an em-

phasis on the protection of the French language in Quebec.

Ключові лова: мовна політика, білінгвізм, мультикультуралізм, мов-

на інтерференція.

Keywords: language policy, bilingualism, multiculturalism, language

interference.

Збереження мов та захист мовних прав є пріоритетним напрямком

державної політики будь-якої мультиетнічної країни, що стоїть на шляху

демократичного розвитку. В контексті процесів глобалізації мовна політи-

ка відіграє важливу роль у процесах державотворення та виступає гаран-

том збереження державної цілісності.

Безліч країн стикаючись з проблемою мовної багатоманітності, нама-

гаються запровадити політику, яка б сприяла усвідомленню єдності та за-

довольняла представників етносів, що складають народ країни. У вирішен-

74

ні цього питання Канада стала прикладом для багатьох поліетнічних дер-

жав.

Загострення мовних та культурних протиріч серед населення загрожує

стабільності та територіальній цілісності країни. Чи можна вирішити про-

блему співіснування етносів за рахунок демократичної мовної політики?

Це питання цікавить науковців, лінгвістів, державних діячів та безпосеред-

ньо громадян, котрі виступають за захист рівних прав тих чи інших куль-

турних груп, що зумовлює актуальність дослідження цієї теми.

Вагомий внесок у дослідження мовної ситуації в Канаді зробили такі

вітчизняні та зарубіжні вчені, як Н.Г. Чередник, О.В. Соболєва, Г.М. Виш-

невська, З.А. Усманова, А.А. Абизов, С.Ю. Данилов, С. Білоножко, Е.А.

Реферовська, О.М Онац, М. Конрік, Дж. Едвартс, А. Джадж, Л. Алмен, Ж.

Пуар’є, М. Рішар, та ін.

Мета статті – дослідити мовну політику Канади, спрямовану на забез-

печення та дотримання прав усіх верств та етнічних груп населення.

Особливість Канади полягає в тому, що історично в її межах співіс-

нують дві нації-засновниці. Саме тому мовна політика другої за розміром

країни у світі спрямована передусім на врівноваження балансу суспільних

функцій англійської та французької мов.

Під терміном «мовна політика» слід розуміти певну понятійну пара-

дигму, до складу якої входять багато компонентів об’єднаних проблемою

стану і розвитку мов, наприклад: мовне планування, мовна стандартизація,

мовне регулювання, статус мови, мовна ситуація. Щодо терміна «мовна

політика» слід зауважити, що більшість дослідників дотримуються визна-

чення, запропонованого російськими науковцями А.Д. Швейцером і Л.Б.

Нікольським: «Мовна політика – сукупність заходів, що вживаються дер-

жавою, партією, класом, громадським угрупованням для зміни або збере-

ження існуючого функціонального розподілу мов або мовних підсистем,

для введення нових або збереження вживаних лінгвістичних норм» [6, с.

117].

В умовах багатомовності мовна політика полягає у визначенні функ-

цій і сфер вживання співіснуючих мов. На території сучасної Канади скла-

лася особлива ситуація білінгвізму, що викликає пильну увагу вчених у

контексті мовної глобалізації. Англійська та французька мови визнані

державними, що обумовлено історичними, політичними і соціальними

причинами.

Боротьба англійців і французів за сфери впливу велася ще з XVIII сто-

ліття. Проте, у 1969, згідно із законом «Про офіційні мови» (Loi sur les

langues officielles), англійська та французька мови отримали рівноправний

статус в парламенті, у федеральному суді та державних установах. Ремі

Ле-же, професор кафедри політології університету Саймона Фрезера (Ка-

нада), зазначає, що його держава, як і раніше, залишається єдиною саме за-

вдяки компромісу, якого було досягнуто у мовному питанні. Ухвалення

75

цього закону дозволило ініціювати процес офіційного визначення Канади

як двомовної нації [4].

Водночас, поступово відбувався процес деталізації законодавчих ак-

тів. У 1977 р. після обговорення на засіданні Квебекської партії був

прийнятий ще один закон № 101, названий Хартією французької мови, що

стосувався трьох основних напрямків: мова та державне управління, мова

та економіка, мова та освіта. У преамбулі до цього закону було зазначено,

що французька мова є єдиною офіційною мовою Квебеку, а його громадя-

ни мають право використовувати її в усіх сферах суспільного життя.

У Канаді, наразі співіснують дві тенденції, що впливають на англо-

французький мовний тандем у країні: з одного боку, значний вплив англій-

ської мови як глобальної, мажоритарної і більш престижної в соціальному

плані, а з другого – прагнення франкомовного населення Канади (зокрема

Квебеку) до збереження національної ідентичності шляхом зміцнення по-

зицій французької мови [1].

О.С Кузьмук, кандидат історичних наук, старший науковий співробіт-

ник відділу соціокультурних та етнонаціональних досліджень Національ-

ного інституту стратегічних досліджень виділяє основні принципи, на яких

базується державна політика канадської ідентичності:

принципах мультикультуралізму;

офіційної двомовності;

культурній політиці, спрямованій на розвиток національних куль-

турних індустрій;

системі загальнодержавних і федеральних програм та заходів оріє-

нтованих на розвиток та актуалізацію спільної канадської культурної спа-

дщини, вітчизняних інформаційних продуктів;

молодіжні освітні програми з популяризації історії та культури

Канади [2].

Одним із етапів політики канадської ідентичності стала політика му-

льтикультуралізму. Її офіційно ініціював канадський уряд у жовтні 1971 р.

з метою залучення різних етнічних груп до суспільного життя.

Положення концепції мультикультуралізму законодавчо закріплені

Конституцією Канади (1982 р.), Законом «Про права людини в Канаді»

(1977 р.), Законом «Про канадську багатокультурність» (1988 р.), а також

низкою місцевих законів та міжнародних угод [2].

Нині в Канаді на урядовому рівні реалізується Програма розвитку

офіційних мов меншин (Development of Official-Language Communities

Program), яка має сприяти життєздатності франко- та англомовних меншин

Канади та заохочувати їх до участі у всіх сферах життя суспільства шля-

хом угод про співробітництво з організаціями меншин, територіальними,

муніципальними та федеральними органами. Програма, на думку українсь-

кої дослідниці Чередник Н, допомагатиме франко- та англомовним мен-

шинам отримати ширший доступ до якісного навчання, різних програм і

послуг рідною мовою [5].

76

Слід зауважити, що співвідношення англофонів та франкофонів у кра-

їні клинового листя досить не пропорційне. Французька мова в Канаді –

своєрідний «мовний острів» повністю оточений ареалом англійської мови.

Останній перепис жителів Канади показує, що велику частину канадського

населення складають англо-канадці (близько 40%). З 26 млн населення по-

над 6 млн осіб (23%) користуються французькою мовою як рідною. Пред-

ставники інших національних груп (серед яких корінні індійці і ескімоси)

складають близько 35%. Франко-канадці проживають головним чином у

східній частині Канади. У провінції Квебек єдиною офіційною мовою ви-

знається французька, тож франкофонів там 80% від загального населення

провінції. Юридично, мова Бодлера також визнається в провінціях Онта-

ріо, Манітоба, Нью-Брансвік [1].

На порозі ХХI століття квебекське суспільство зіткнулося з новими

проблемами. У 2000 році уряд, очолюваний Партією Квебекуа, створив

Комісію Генеральних Штатів, яка розглядала питання про стан і майбутнє

французької мови Квебеку (Comission des États généraux sur la situation et

l’avenir de la langue française au Québec). Через вірогідну загрозу зникнення

французької мови у провінції через збільшення етнічного різноманіття, а

також тенденцій глобалізації, комісія, очолювана Жеральдо Лароз, провела

серію консультацій. У зв’язку з цим було видано об'ємну доповідь про іс-

нуючий статус мови та необхідні заходи щодо її збереження. У ній зазна-

чається: «Квебек є плюралістичним суспільством, а французька мова –

офіційна і спільна мова для всіх. Це ключовий фактор у створенні соціаль-

ної згуртованості.» [8].

У 1991 році в офіційних документах Квебека з'явилося необхідне уто-

чнення щодо терміну «спільна мова» (langue commune), яку тепер слід ро-

зуміти як «мову публічного використання» (langue d’usage public). Введен-

ня цього терміна ознаменувало новий напрямок у розвитку мовної політи-

ки, оскільки з цього моменту законодавство провінції Квебек робить ак-

цент на громадянстві, а не на походженні. Ця позиція поклала основу для

створення нового етапу в мовному плануванні Квебека. Наприклад, у

«Стратегічному плані про мовну політику на 2005-2008 рр.» (Plan

stratégique en matière de politique linguistigue 2005-2008) підкреслювався

намір уряду «забезпечити сталість французької мови, посилити її суспіль-

ну користь, збільшити рівень володіння мовою жителями Квебеку та пок-

ращити його якість» [8].

Офіційний статус англійської та французької мов, незважаючи на

свою безперечну значимість, викликає у квебекців небезпідставні побою-

вання мовної асиміляції, оскільки білінгвізм в Канаді розподіляється нері-

вномірно: на 43% франкофонів, які володіють англійською мовою, дово-

диться лише 9% англофонів, що розмовляють французькою. Більш того,

умови глобалізації диктують необхідність повсюдного поширення англій-

ської мови як універсальної [1].

77

На сьогодні завдяки жорсткій мовній політиці по захисту французької

мови у провінції Квебек та заохочення імміграції з колишніх колоній

Франції, частка франкомовного населення стабілізувалася на рівні 22 від-

сотки (дані перепису 2006 року). Однак, враховуючи значний мовний та

культурний вплив решти провінцій Канади та такого могутнього сусіда, як

США, франкофони за межами Квебеку перебувають у зоні ризику посту-

пової, проте невідворотної асиміляції [5].

Канадці вважають, що американське домінування у місцевому куль-

турному просторі є викликом канадській ідентичності. Свій досвід регу-

лювання і підтримки культурних процесів Канада вимушена отримувати у

процесі протидії потужному американському впливові на усі сфери життя

канадців. Наприклад, у сучасному канадському кінопрокаті продукція

США складає 86 % річних касових зборів [2].

У сфері аудіо- та відео виробництва Канада проводить політику зао-

хочення і поширення культурної продукції «канадського змісту». Франко-

мовні радіостанції повинні забезпечити трансляцію не менше 65 % фран-

комовних музичних передач, які виходять в ефір щотижня та не менше

55 % франкомовних музичних передач, які виходять в ефір з 6.00 до 18.00 з

понеділка по п’ятницю [2].

Таким чином, особливість Канади полягає в тому, що вона є поєднан-

ням двох мовних політик: централізованої, що здійснюється федеральним

урядом, і регіональної, що здійснюється провінційним урядом, зокрема,

Квебеку. Державний апарат приймає політичні рішення та запроваджує

управлінські практики щодо задоволення мовних інтересів усіх груп насе-

лення.

В умовах білінгвізму мовна політика вимагає особливих демократич-

них підходів та виваженості у прийнятті рішень. Уряд Канади зосередився

на політиці мультикультуралізму, задля забезпечення і дотримання прав

населення, мова якого не є мовою етнічної більшості. Питання ефектив-

ності обраного мовно-політичного шляху в контексті глобалізації та

орієнтації на збереження канадської ідентичності викликає гострі дискусії

серед науковців та є перспективним для подальшої наукової розвідки.

Список літератури

1. Вишневская Г. М. Канадский языковой разлом: (англо-

французский билингвизм) : монография / Г. М. Вишневская, А. А. Абызов ;

М-во образования и науки Рос. Федерации, ИВГПУ. – Иваново : ИвГПУ,

2016. – 199 с.

2. Кузьмук О. Формування національної ідентичності засобами дер-

жавної культурної політики : досвід Канади / О. Кузьмук [Електронний ре-

сурс] – Режим доступу : URL :

http://old.niss.gov.ua/Monitor/May2009/10.htm. – Назва з екрану.

3. Міхняєва С. І. Мовна політика України і Канади: Порівняльний

аналіз / С. І. Міхняєва // Вісник Одеського національного університету.

78

Сер.: Соціологія і політичні науки. – 2014. – Т. 19, Вип.1. – С. 63-71. –

[Електронний ресурс] – Режим доступу : URL :

http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vonu_sip_2014_19_1_9

4. Соболєва О. В. Проблеми багатомовності у франкомовних країнах

/ О. В Соболева, Калініна-Шамрай В. Р. // Стиль і переклад : зб. наукових

праць. – Київ : ВПЦ «Київський університет», 2015. – С. 363-370

5. Чередник Н. Мовна політика як складова політики мультикульту-

ралізму в Канаді / Н. Чередник, Ю. Чередник // Державне управління та мі-

сцеве самоврядування : зб. наук. пр. / Дніпропетр. регіон. ін-т держ. упр.

Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – Д., 2009. – Вип. 2. – С.

1–7. [Електронний ресурс] – Режим доступу : URL :

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Dums/2009-02/Cherednik.pdf. – На-

зва з екрана.

6. Швейцер А. Д. Введение в социолингвистику (для институтов и

факультетов иностранных языков) : учебное пособие / А. Д Швейцер, Б. Н.

Никольский. – М. : Высшая школа, 1978. – 215 с.

7. Chilton, P. Language, Space and Mind: The Conceptual Geometry of

Linguistic Meaning / P. Chilton. – Cambridge : CUP, 2014. – 325 p.

8. Gouvernement du Québec: Au Québec, pour bâtir ensemble. Enoncé de

politique en matière d’immigration et d’intégration : Reprint of 1990 edition. –

Québec : Ministère des Communautés culturelles et de I’Immigration, 1991. –

232 p.

79

МЕТАФОРИЧНА МОДЕЛЬ КОНЦЕПТУ CURIOSITY

Лаухіна І.С.

доцент кафедри теорії та практики іноземних мов

УДПУ ім.П.Тичини,

Котюжанська І.А.

студентка І курсу факультету іноземних мов УДПУ ім.П.Тичини

METAPHORICAL MODEL OF CONCEPT CURIOSITY

Laukhina I.

assistant professor of theory and practice

of foreign languages department

Kotyuzhanska I.

first year student of foreign languages department

Анотація У статті розглянуто метафоричну парадигму образного складника

концепту CURIOSITY.

Abstract

The article deals with metaphorical paradigm of shaped component of con-

cept CURIOSITY.

Ключові слова: метафора, концепт, цікавість / допитливість, метафо-

рична парадигма, метафорична модель, концептуалізація.

Keywords: metaphor, concept, interest / curiosity, metaphorical paradigm

metaphorical model, conceptualization.

Постановка проблеми. У сучасній науці зростає інтерес дослідників

до вивчення когнітивних явищ. Так, мовний аспект процесу пізнання лю-

диною світу досліджує когнітивна лінгвістика, а одним із її базових понять

є концепт, у якому акумульовані ключові цінності будь-якої культури.

Актуальність вивчення концепту CURIOSITY полягає в тому, що це

дає змогу не тільки розглянути особливості англійської мовної картини

світу, але й змоделювати емоційний стан людини за допомогою матеріаль-

них явищ та об’єктів.

Аналіз останніх джерел і публікацій свідчить, що вербальні вира-

ження концептів розглядали науковці Н. Г. Єсипенко, В. Л. Іващенко, О.С.

Кубрякова, Р. В. Ленекер, Дж. Лакофф та інші.

Мета статті – розглянути образний складник концепту CURIOSITY на

прикладі його метафоричної моделі.

Виклад основного матеріалу. Метод когнітивного моделювання ви-

ступає одним із найбільш ефективних способів дослідження об’єктів, які

не можна безпосередньо спостерігати, наприклад, емоційних станів. Така

80

мовна модель може бути представлена як упорядкована послідовність мо-

вних елементів [2, с. 22].

Дж. Лакофф розробив систему концептуальних метафор, які можна

окреслити як метафоричну парадигму. На думку науковця, у результаті

метафоричної проекції з однієї сукупності понять (сфери-джерела) її еле-

менти можуть переходити до іншої ділянки (сфери-мішені), змінюючи її

структуру [8].

Матеріалізацію ментальної сутності концепту CURIOSITY можна

об’єднати в такі метафоричні моделі:

1. Фізіологічна метафорична модель.

Емоційний стан CURIOSITY в уявленні носіїв англійської мови часто

уподібнюється до відчуттів тіла, тобто «бажання знати» порівнюється з

потребою тіла в їжі й питті, а недостатній обсяг знань – із муками тіла. До

складу цієї метафоричної моделі входять метафори CURIOSITY IS

HUNGER, CURIOSITY IS THIRST, CURIOSITY IS MUSCLE, CURIOSITY

IS STIMULUS і CURIOSITY IS BREATH.

Метафорична модель CURIOSITY IS HUNGER виділяється за анало-

гією з потребами людини як біологічної істоти. Цікавість / допитливість

концептуалізується у свідомості індивіда як голод, який потрібно задово-

льнити: «Women are hungry for that kind of information Elizabeth» [9, с. 115].

Про наявність метафоричної моделі CURIOSITY IS THIRST свідчить образ

спраги, до якого уподібнюються цікавість і допитливість: «Curiosity is the

thirst of the soul; it inflames and torments us, and makes us taste everything

with joy, however otherwise insipid, by which it may be quenched» [7].

CURIOSITY IS MUSCLE метафорично концептуалізується як м’яз, оскіль-

ки зниження інтенсивності цікавості / допитливості асоціюється з послаб-

ленням м’яза, а підвищення – з його напруженням: «I wondered about the

things that keep us from practicing curiosity, from being curious: Habits. Con-

formity. Thinking we already know. Fear. In the end, people either continue to

be curious or they give up their curiosity. They let their curiosity muscle get

weak» [3].

У змісті концепту CURIOSITY знаходиться тілесна метафора із сома-

тизмами nose и mouth, наприклад: «That was the age of the league table. Of

picky parents nosing their way through The Times Educational Supplement,

summing up schools in letters and numbers and inspectos' reports» [10, с. 300].

2. Структурна метафорична модель.

Включає такі метафори: CURIOSITY IS A TOOL, CURIOSITY IS A

MECHANISM і CURIOSITY IS A GIFT.

Існування концептуальної метафоричної моделі CURIOSITY IS A

TOOL в англійській мовній свідомості підтверджує вживання лексичних

одиниць a tool, a key, a wick, to keep, to dissect і словосполучення to

strip down.

Метафоричну модель CURIOSITY IS A MECHANISM реалізують такі

лексичні засоби, як the curiosity hot button. До метафори CURIOSITY IS A

81

GIFT можна віднести уподібнення цікавості / допитливості до божествен-

ного подарунка всьому людству: «Never lose a holy curiosity» [6].

3. Онтологічні метафори «категоризують абстрактні поняття шляхом

окреслення меж у просторі» [1, с. 56]. Онтологічна модель концепту

CURIOSITY представлена такими метафорами: CURIOSITY IS A LIVING

CREATURE, CURIOSITY IS FIRE, CURIOSITY IS LIGHT і CURIOSITY IS

SILENCE.

У концептуальній метафорі CURIOSITY IS A LIVING CREATURE ці-

кавість / допитливість розуміється як істота, до неї входять описи поведін-

ки, яка має ознаки «активність» і «оживлення». Вона вербалізується таки-

ми лексичним засобами: to be devoured by curiosity, insatiable curiosity, to

instill curiosity in the mind, alert / alive curiosity: «Kramenin was devoured by

curiosity. «Will your business take long to state?» [4].

Концептуальна метафора CURIOSITY IS FIRE лексикалізується таки-

ми мовними засобами: to burn with curiosity, to pour fuel on the fire of curios-

ity. Висока інтенсивність бажання знати метафорично концептуалізується

через вогонь, полум’я: «Oh! Certainly», said Elizabeth, though burning with

curiosity; «we will ask you no questions» [3]. Бажання знати, як і світло,

створює найбільш сприятливі умови для життя: «The light of curiosity can

puncture the abyss of ignorance» [5].

Концептуальна сфера CURIOSITY IS SILENCE виділяється на основі

осмислення цікавості / допитливості як тиші. Мовчазна зацікавленість мо-

же викликати роздратування в людей, які не мають до неї відношення або

які не хочуть надавати інформацію: «When he bites into the butty he notices

Lily again. «What's up with you, lass?» She's staring at him. «Go find summat to

do», he says, suddenly irritated with her big eyes, her silence» [9, с. 225-226].

4. Орієнтаційна метафорична модель.

В англійській мовній свідомості підвищення зацікавленості асоцію-

ється із рухом угору, а необхідність її стримувати – з рухом униз. Інтерес

виступає стимулом до дії, але саму цю емоцію під час саморефлексії суспі-

льна думка вимагає стримувати, а надмірне чуже зацікавлення засуджує.

Ці спостереження дозволяють припустити існування в англійській мовній

свідомості концептуальних метафоричних моделей CURIOSITY IS FORCE

UP і CURIOSITY IS FORCE DOWN. Метафора CURIOSITY IS FORCE UP

реалізується такими лексичними засобами: carries one somewhere, to

strengthen, to give (information), a motivation, to pull on, to keep, at its highest,

to nose one's way through something.

Стримування інтересу, відмова від його прояву, зниження інтенсивно-

сті бажання знати входить до моделі CURIOSITY IS FORCE DOWN, лек-

сичними засобами репрезентації якої є такі дієслівні сполуки: can't help

one's curiosity, to restrain one's curiosity, to resist the impulse of curiosity, to be

beyond one's curiosity.

5. Метафорична модель «контейнер».

82

Метафорична модель «контейнер» концептуалізує значення як напов-

нення деяких контейнерів, якими є конкретні мовні одиниці [1, с. 56]. Стан

CURIOSITY уявляється як певна ємність, яка має глибину, отже, у неї мож-

на зануритися: «<...> and the nurse left the room in a sort of brisk well- trained

way. But I caught her handing me out a look of deep curiosity as she passed

through the door» [4].

Внутрішні психологічні відчуття при переживанні цікавості / допит-

ливості порівнюються з фізичним відчуттям тіла при наповненні його рі-

диною, на основі чого була виділена концептуальна метафора CURIOSITY

IS FLUID. Зацікавленість подібно до рідини має властивість «нуртувати»,

«кипіти»: «Elizabeth could almost swear that even when she was a month old

Charlene fairly bubbled with lively curiosity» [9, с. 573].

Отже, аналіз фактологічного матеріалу показав, що емоційний стан

цікавості / допитливості може концептуалізуватися через низку когнітив-

них метафоричних моделей, які відображають різні аспекти ментального

досвіду людини. Характер метафоричних образів виявляє ступінь значимо-

сті емоції цікавості / допитливості для англійської мовної свідомості.

Список використаних джерел

1. Краткий словарь когнитивных терминов / Кубрякова Е. С. [и др.]. –

М., 2001. – 200 с.

2. Лэнекер Р. В. Концептуальная семантика и символическая грамма-

тика // Вопросы когнитивной лингвистики. – 2006. – № 3. – С. 15-28.

3. Blake T. S. Curiosity Is Like a Muscle. – [Electronic resource]. – URL :

http://susantblake.com/curiosity-is-like-a-muscle/.

4. Christie P. The Secret Adversary. – [Electronic resource]. – URL :

http://www.0nline-literature.c0m/agatha_christie/secret_adversary/l/

5. Creating Metaphors and Similes. – [Electronic resource]. – URL :

http://superconsciousLblogspot.com/2008/01/creating-metaphors-and-

similes.html.

6. Einstein A. Brainyquote. – [Electronic resource]. – URL :

http://www.brainyquote.eom/quotes/quotes/a/alberteinsl48785.html#oFHqdG

w7e8Dtqcgg.

7. Johnson S. The Mind is a Metaphor. – [Electronic resource] – URL :

http://metaphors.lib.virginia.edU/metaphors/l 8558.

8. Lakoff G. Metaphors We Live by. – Chicago; London : The University

of Chicago Press, 2003. – 276 p.

9. Slyke H.V. The Heart Listens. – London : New English Library Ltd.,

1979. – 573p.

10. Smith Z. White Teeth. – London : Penguin Books, 2001. – 542 p.

83

ЗАПОЗИЧЕННЯ ЯК ПРОЦЕС ПОПОВНЕННЯ ЛЕКСИЧНОГО

ФОНДУ СУЧАСНОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ

Нагорна М.О.

студентка IV курсу Уманського державного педагогічного

університету імені Павла Тичини

BORROWINGS AS PROCESS OF REPLENISHMENT

OF LEXICAL STOCK IN MODERN FRENCH

Nahorna M.O.

IV year student of Foreign Languages Department

Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University

Анотація

Розвиток мови протікає невідривно від розвитку суспільства, так,

міжкультурні контакти, що в свою чергу пов'язані з контактами між-

мовними, сприяють взаємовпливу мови соціальної або етнічної групи з

мовами тих груп, з якими здійснюється міжкультурна комунікація. В ре-

зультаті такої комунікації рідна мова групи запозичує слова іншої, інозем-

ної, що є одним з основних і успішних способів збагачення мови як систе-

ми в цілому.

Abstract

Language development proceeds inseparable from social development, so

cross-cultural contacts, which in its turn is related to interlanguage contacts,

promote mutual influence of language of social or ethnic group with the lan-

guages of those groups which carry out cross-cultural communication. As a re-

sult of such communication native language borrows words of other, foreign

language, which is one of the major and successful ways to enrich the language

as a whole system.

Ключові слова. Адаптація, асиміляція, екзотична лексика, запозичен-

ня, мова-реципієнт, модифікація.

Keywords. Adaptation, assimilation, exotic lexis, borrowing, recipient lan-

guage, modification.

Мова, як засіб комунікації людей не може залишатися незмінним про-

тягом довгого часу. Модифікації, що відбуваються в мові, часто характери-

зуються змінами лексичного складу. Одним з найбільш актуальних і

успішних методів розширення словникового складу мови називають фе-

номен запозичення. В даний час не існує однозначного визначення запози-

чення. У Лінгвістичному енциклопедичному словнику (1990 р.) дано таке

визначення: «Запозичення – елемент чужої мови (слово, морфема, синтак-

84

сична конструкція і т.д.), перенесений з однієї мови в іншу в результаті

мовних контактів, а також сам процес переходу елементів однієї мови в

іншу» [6, с. 7].

Проблема виникнення запозичень та їх входження в лексичний фонд

французької мови цікавила вчених з давніх часів і продовжує залишатися

актуальною і в наш час. Питання лексичних запозичень завжди перебувало

в центрі уваги багатьох французьких лінгвістів, зокрема: Ж. Ані, Л. Деруа,

А. Доза, Ж. Марузо, А. Мартіне, А. Тібо, М. Ушон та ін. Їхні дослідження

розкривають специфіку взаємодії мов, причини появи запозичених слів у

мові-реципієнті, роль та місце цих запозичень у її лексичній системі.

Феномен запозичення характерний нині для всіх існуючих мов, серед

яких французька, як жива і така, що динамічно розвивається, не є винят-

ком. Згідно зі статистикою 2000 р., близько 13% (приблизно 4200 слів) є

словами іноземного походження в словниковому складі сучасної фран-

цузької мови. Більше 1000 слів мають англійське походження, 700 –

італійське, 550 – давньогерманська, 480 – давньогалло-романське, 215 –

арабське, 165 – німецьке, 160 – давньокельтского, 160 – іспанське, 153 –

нідерландське, 112 – перське, 100 – індіанське, 90 – східно-азійське, 56 –

афро-азіатське, 55 – слов'янське або балтійське і 145 – слова інших мов.

Виходячи з даної статистики, можна зробити висновок, що найбільший

вплив на лексику французької мови на сучасному етапі розвитку має

англійська мова.

Клод Ажеж називає різні причини виникнення феномена запозичення,

серед яких:

– поява нових реалій в суспільному житті, нових предметів, нових по-

нять («маркетинг» – «marketing», «паблісіті» – «publicity», «бренд» –

«brand»);

– поява нових слів, що позначають явища, які і раніше булип рисутні в

житті суспільства, але не мали відповідного позначення. Зазвичай їх

існування замовчувалося. Це слова типу «мафія», «рекет»;

– поява нового слова для позначення того, що колись називалося за

допомогою словосполучення («рейтинг» – «rating» – положення фірми,

політичногодіяча, передачі в списку собі подібних; «імідж» – «image» –

образ «себе», який створює тележурналіст ,політичний діяч, фотомодель і

ін.);

– зміна соціальної ролі предмета («офіс» – контора, службове

приміщення);

– вплив іноземної культури, диктування модою іноземних слів [2, с.

56].

У нашій науковій розвідці ми наголошуємо на наступних причинах

зовнішніх, немовних і внутрішніх, мовних факторів. Перші обумовлені

впливом історичних, соціально-політичних, економічних, культурних та

інших екстралінгвістичних чинників. Часто мова тут йде про запозичення

найменувань разом із запозиченням будь-яких предметів або понять. Та-

85

ким чином, в числі випадків запозичення виступає не стільки в якості ре-

зультату впливу на яку-небудь мову з боку іншої мови в сфері культурного

обміну, скільки у вигляді прояву певної лексичної динаміки, властивої

даній мові.

Варто відзначити, що запозичення поділяються за способом засвоєння

і за способом проникнення їх у мову. За способом засвоєння виділяють

усні і письмові запозичення.

Усні запозичення характерні для більш старих історичних епох – до

виникнення та поширення листування, а в новий час вони відзначаються

там, де мають місце масові побутові контакти між носіями різних мов без

систематичного використання письмових форм спілкування. При усному

запозиченні слово зазнає більших змін в своїй зовнішності, ніж при пись-

мовому та легко засвоюється. Якщо слово входить в мову народу при од-

ночасному запозиченні нового предмета, то значення цього запозичення не

зазнає змін [1, с. 78]. Запозичення другого роду пов'язані з більш

«кваліфікованим» освоєнням чужомовної культури, що йде через книгу,

газету, через свідоме вивчення відповідної мови.

По способу проникнення в мову запозичення можуть бути блезпосе-

редніми та опосередкованими.

Безпосередні запозичення – це іншомовні слова, що переходять з од-

нієї мови в іншу, в результаті взаємодії двох народів через усну або пись-

мову мову. Шляхи руху слова з мови в мову можуть бути прямими і не-

прямими [1, с. 83].

Опосередковані запозичення – запозичення, що проводяться через

будь-якої третю мову. Іноземна мова часто служить провідником для

більш далеких запозичень з інших мов так, наприклад, іспанська для

арабської мови [1, с. 85].

Варто зазначити типову класифікацію запозичень. Виділяють кілька

видів запозичень:

• денотативне запозичення – слова запозичують разом з поняттями,

явищами іноземної дійсності: «label» – наклейка, ярлик; «electrocution» –

смерть від електричного струму;

• конотативне запозичення – позначають поняття, які вже мають своє

французьке найменування: «weekend» – «findelasemaine», «barman» –

«garcon», «leader» – «chef»;

• подвійні запозичення. Англіцизми у французькій мові, що мають

споконвічно французьке походження, тобто запозичені з французької

англійською континентальною мовою в попередні історичні епохи, нази-

ваються подвійними запозиченнями. Так, «humour» – гумор, запозичене

англійською мовою в 17 столітті з французької (фр. «humeur» – схильність

до жарту) і отримало нове закінчення, повернувшись в мову-джерело, ста-

ло вимовлятися відповідно до сучасних французьких норм вимови;

• запозичення словотворчих елементів – це так звані «лжезапозичен-

ня», існування яких ускладнює розпізнавання справжніх. Наприклад, слово

86

«couponing» утворено від французького слова «coupon» за допомогою

англійської суфікса -ing;

• запозичення афіксів. Так, разом з англійськими запозиченими слова-

ми у французьку мову прийшов суфікс -ing, що означає дію, місце дії, який

став утворювати слова вже на французькому грунті, незалежно від

англійської мови, наприклад: «caravaning» від «caravane»: 1) караван; 2)

транспорт; 3) пасажирський автопричіп; 4) група людей, які подорожують.

Саме слово «caravaning» в такому значенні: 1) автотуризм; 2) кемпінг для

туристів з автофургонами.

• калькування. Так само, як запозичуються окремі англійські слова, так

само запозичуються і значення слів, з англійської мови до французької пе-

реносяться цілі вирази, фразеологічні сполучення, осмислення цих поєд-

нань. Наприклад, замість французького «tomberamoureux» – «закохатися» в

Канаді кажуть «tomberenamour» (від англ. «to fall in love»); «ouvrir la ligne»

(відангл. «to open the line») замість«décrocher» – «знятитрубку»; «demander

une question» (відангл. «to ask a question») –замість«poser une question» «за-

датипитання».

Вчених також цікавить не тільки звідки і чому прийшло запозичене

слово, але і як воно асимілювалося в мові, як підпорядкувалося його гра-

матичному устрою і фонетичним нормам, як змінило своє значення і які

зміни спричинила його поява в словниковому складі мови, що його прий-

няла. Зокрема, один з найвизначніших російських лінгвістів XIX століття

А. Потебня вважав, що, питати треба не що і від кого запозичене, а що до-

дано, що створено в результаті діяльності при запозиченні слова від іншого

народу. Але ця точка зору не набула поширення в свій час і не знайшла

відгуку. Такий підхід до питання про запозичення дозволяє виявити зако-

номірності, яким підкоряється розвиток словникового складу мови, пояс-

нити явища, що в ньому відбуваються і виявити їх причини, розкрити

зв'язки між історією окремих слів, історією мови та історією народу.

Встановлено, що освоєння запозиченої лексики йде в основному по

шляху асиміляції до норм мови, що запозичує. Слід розмежовувати понят-

тя «освоєння» і «асиміляція». Поняття «освоєння» є більш широким; про

асиміляцію можна говорити як про окремий вид освоєння. Асиміляція від

лат. assimilatio – злиття, уподібнення, засвоєння. У фонетиці – це взаємодія

суміжних звуків, при якому один з них змінюється під впливом іншого,

наближаючись до нього за своїми фонетичним характеристикам [5, с. 173].

Термін «асиміляція» розуміється в даному контексті як уподібнення нових

запозичених слів словоформам мови, що запозичує відповідно до її фоне-

тичних законів.

Традиційно виділяють чотири типи формальної асиміляції: фонетич-

ну, орфографічну, граматичну (морфологічну) і лексичну (семантичну)

асиміляцію запозичених слів. Між першим і другим типами існує тісний

зв'язок, тому можна говорити про фонографічні особливості освоєння.

Майже всі запозичення у французькій мові піддаються істотним змінам.

87

Нові слова не тільки адаптуються до норм приймаючої мови, а й розвива-

ються відповідно до її законів [5, с. 174].

Найчастіше французька мова прагне провести фонетичну «франциза-

цію». Подвійні голосні вимовляються як один звук: -ee- [i]: tweed, -oo- [u]:

boom, football. Буквосполучення -ea- зберігає своє звучання [i]: speaker,

leader, sweater. Буква «a», яка в англійській мові передається різними зву-

ками, у французькій мові найчастіше читається як [a], або носовий голос-

ний: sandwich- [sænwi-] (англ.), [sãdwi (t) s] (фр.).

Процес асиміляції різних слів у французькій мові виражається, перш

за все, в їх підпорядкуванні його граматичному строю. Запозичені слова з

самого початку їх існування в мові підводяться під активні граматичні ка-

тегорії, що вживаються за правилами граматики англійської мови. Ці слова

набувають всі форми словозміни, які властиві даній частині мови у фран-

цузькій мові, і утворюють ці форми за зразком споконвічно-англійських

слів.

Запозичення можна поділити на кілька груп заступенем асимільова-

ності:

• повністю асимільовані, тобто які відповідають усім морфологічним,

фонетичним і орфографічним нормам мови, що запозичує (assistant,

ante [asistɑ, ɑt], nom, Personne qui en assiste une autre pour la seconder.);

• слова частково асимільовані, тобто ті, що залишилися іноземними за

своїм походженням, написанням або граматичними формами і обмеженою

сферою застосування. Перш за все це терміни або книжкові слова: eye-liner

[ajlajnœʀ], free-jazz [fʀidʒɑz] і т.д.;

• серед запозичень є і неосвоєні мовою слова, які різко виділяються на

тлі лексики цієї мови. Більшість іспанських запозичень у французькій мові,

як правило, відносяться до екзотичної лексики, тому буде доречно навести

визначення екзотичної лексики. Екзотична лексика – це слова і вирази, за-

позичені з маловідомих мов, зазвичай неіндоєвропейських, і вживаються

для надання мові особливого колориту [3, с. 98].

Ще одним способом підпорядкування запозиченої лексики є процес

адаптації, що передбачає зміни в структурі слова на різних рівнях та

поділяється на такі види:

• фонетична адаптація – ґрунтується на переміщенні наголосу і ре-

дукції кінцевої голосної. Так, наприклад, слово «roast-beef» втрачає при за-

позиченні дифтонг [oa] і довгу [i]. А також групу [stb] – [rosbif].

• морфологічна адаптація – при запозиченні слово може змінювати не

тільки свій фонетичний вигляд, але і зазнавати деякі інші зміни. Правда,

іноді форма слова може змінюватися зовсім несвідомо за допомогою

підміни кінцевої букви або псевдосуфікса – змінюється сам корінь.

Англійські запозичення можуть послужити прикладом різних прийомів:

«pannequet» (від «pan-cake»), «bousin» (від «bousing»).

• семантична адаптація – зміна значення запозиченого слова. Напри-

клад, «сonglomerate» – «conlomérat»: об'єднання підприємств, що постав-

88

ляють продукцію одного і того ж фінансового угруповання

(Leconglomératdesproducteursdebijouterieconclutunnouveaucontrat) [4, с. 112].

Отже, еволюція мови – невід'ємна частина еволюції людства. Існуван-

ня політичних, економічних і культурних контактів між народами створює

таке середовище, в якому мова, як система, що динамічно розвивається, не

може існувати ізольовано, вона переймає деякі лексичні одиниці, згодом

піддаючи їх модифікаціям, властивим тій чи іншій системі мови. Такі

зміни маютьназву«асиміляція».

У статті зазначена типологія запозиченої лексики, представлена кла-

сифікація запозичень за рівнем асимільованості та подані види адаптацій.

Отже, феномен запозичення присутній в будь-якій мові того народу,

який взаємодіє з іншомовною культурою. Способи і види запозичень часто

мають схожу класифікацію і, входячи до складу тієї чи іншої мови, часто

піддаються асиміляції і адаптації. Перспективним є подальше вивчення

явища мовних запозичень як основного джерела поповнення лексичного

фонду французької мови.

Список використаних джерел

1. Bogaards P. On ne parle pas franglais: La langue française face à

l’anglais / P. Bogaards. – Bruxelles : Duculot, 2008. – 207 p.

2. Hagège C. Combat pour le français : Au nom de la diversité des

langueset des cultures. – Paris: Odile Jacob, 2006. – 249 p.

3. Mauffrey A. Grammairefrançaise / Mauffrey A., Cohen I., Lilti A.-M. –

Paris : Hachette. Classiques, 1985. – 318 p.

4. Mittérand Henri. Langue française. Grammaire / Mittérand H., Pagès-

Pindon J., Schmitt R. – Paris : Сollection F.Nathan, 1983. – 239 p.

5. Гак В. Г. Теория и практика перевода. Французский язык / В. Г.

Гак, Б. Б. Григорьев – M.: Интердиалект, 2003. – 454 с.

6. Вакулик І. І. Запозичення з класичних мов у науковій термінології

сучас-них європейських мов: автореферат / І.І. Вакулик – К.: КНУ ім. Та-

раса Шевченка, 2004. – 20 с.

89

ОБРАЗОВАНИЕ МНОЖЕСТВЕННОГО ЧИСЛА В НАХСКИХ

ЯЗЫКАХ

Шовхалова Д.С.-С.

Чеченский Государственный Университет,

Грозный, Россия

EDUCATION OF A MULTIPLE NUMBER IN NACHI LANGUAGES

Shovkhalova D.S.-S.

Chechen State University, Grozny, Russia

Аннотация

В статье описываются особенности номинаций и функционирование

лексико-тематической группы со значением множественного числа в нах-

ских языках. Также определяются внешние и внутриязыковые факторы

возникновения данной грамматической категории в нахских литературных

языках.

Abstract The article describes the features of nominations and the functioning of a

lexico-thematic group with the plural value in Nakh languages. The external and

intralinguistic factors of the occurrence of this grammatical category in the Nakh

literary languages are also determined.

Ключевые слова: грамматическая категория, множественное число,

внешние и внутриязыковые факторы, образование, функционирование.

Keywords: grammatical category, plural, external and intralinguistic

factors, education, functioning.

В нахских языках обнаруживаются следующие основные особенности

образования множественного числа:

Образование множественного числа от непроизводных и

ненаращенных основ (путем присоединения аффиксов им. п. мн. ч. (а)ш\\ -

ш, й.

Образование множественного числа от производных и наращенных

основ при помощи тех же аффиксов -(а)ш, и, й.

Образование мн. ч. посредством ар\\г1ар от имен существительных,

обозначающих семейное родство, собственные имена и фамилии. В

ингушских и чеченских языках г1ар означает «род», «ответвление рода».

Рассмотрим образование мн. ч. в чеченском языке:

от непроизводных, ненаращенных основ:

ш(хи~ш —«воды», нал- а-ш—«кабаны», чен-аш—«пески» (им. п. /ед.

ч. чан), к1а-ш—«пшеница»);

й(белха-ло-й — «рабочие», эли-й (им. п. ед. ч. эла) — «князья», хьеши-

90

й (им. п. ед. ч- хьаьиа)ч сеси-й — «головастики»):

г!ар (Ахьмад- г!ар — «Ахмадовы», Иванов-г1ар—«Ивановы»).

Как видно из этих примеров, образование мн. ч. от непроизводных и

ненаращенных именных основ нередко сопровождается действием законов

первичного и вторичного чередовании гласных именных основ (хьаша —

хьеши-й, чан—че- наш).

От наращенных именных основ:

а) наращение -(а)р-\\-р(а)~ (наб — «сон», наб-ар\\ш — «сны»; диг —

«топор» дог-ар-ш; нуост — «голень», наст~ар-ш; тум — «стержень по-

чатка (кукурузы)», там-ар-ш; г1уй — «засов», г1уо-р-а-ш; куож—

«вьючное седло», кож-ар-ш; т[ум-- «костный мозг», т1амарш);

б) наращение ~н-\\н(а)-к (гаъ—«круп лошади», гаъ-наш; х1уоъ —

«пуля», х1уоьъ-н-а-ш; кхаж—«жребий», кхаьж- н-а~ш; къам — «напжжа-

лынооть», къаьм-н-а-ш; аз — «голос», аьз-н-а-ш.; таж — «нолем, коро-

на», таьж-нм-ш; даг! — «карагач», даьг1-н-а-ш\ ваз — «дно сапетки»,

ваьз-н-а-ш; маъ — «ольха», маьъ-н-а-ш; пха — «жила», пхе-н-а-ш; т!а —

«передняя нога животного», т/е-я-а-ш; лаг—- «косточка», лег-н-а-ш; дуог

— «сердце», дег-н-а-ш); в) наращение м (ша\\шиед—«кнут», шод-м-а-ш; 1кач — «воротник», коч-м-а-ш, 1ад — «лук» (оружие), 1од-м-а-ш);

Г) наращение именной основы нутом удвоения корневого согласного

(1ин — «овраг, ущелье», /ая-я-а-ш; у (<ун)—«доска», ан-н-а-ш;

вир — «осел», вар-р-а-ш; к1ур — «дым», к1ар-р'а-*ш; бух — «дно»,

бах~х~ -а-ш; т1ус — «пробка», т1ус\\т1уз (в карт, игре), т1ас-с-а-ш;

зуд—«сука», зад-д-а-ш;букъ — «спина», бак-къ-аш; куп — «куб», кап-я-а-

ш).

Наличие двух а во мн. ч. в составе именных основ, образовавшихся от

у—«доска», хьу —- «лес» и им подобных, объясняется тем, что

исторически их формы в им. п. ед. ч. восходят к ун, хьун, к которым

присоединялось 'наращение а. В формах им. п. мн. ч. типа бах-х~а-ш, бакъ-

къ- а-ш, кап-п-а-ш наращением является сонант а, который подвергается

прогрессивной ассимиляции предшествующим согласным корня: бух—>

бах-х-а-ш -+ бах-х-а-ш (ср. в системе спряжения боху — «говорит» баъх~

н~а баьх-х-а— «говорил» и т. д.;

д) образование мн. ч. путем перехода конечного гласного именной

основы в уо: дакъа — «доля», дакъ-уо-ш;

е) образование множ. ч. путем перехода конечного гласного в уо и

наращение я: дие — «день», диенуош, ц1а — «дом», ц1иенуош; къа --

«грех», къи-н-уо-ш; са — «душа», си-н-уо-ш; раг1у — «сарай».. раг1-уо-ш;

ж) наращение рч (ча — «медведь», черчий; пхьу — «кобель», пхьаь- р-

чий; сту — «бык», сте-рч-ий; хьакха — «свинья», хьакха-рч-ий\ туо —

«овца одного года», тоь-рч-ий; къут/а — «подкидыш», къуот1-а-рч-и-й;

нуьйда — «пуговица», нуьй-да-рч-и-й, сиеда — «звезда», сиед-а- рч-и-й.

Заслуживают внимания образования мн. ч. и от следующих слов: йис

— «иней»; яса-р-ш; йиш — «голос», эша-р-ш; йуол — «сено», эла-ш.

91

Как видно из приведенных примеров, наращение именных основ при

образовании мн. ч. в односложных и двусложных 'словах часто

сопровождается первичным и вторичным чередованиями корневых

гласных.

Аналогичная картина предстает перед нами и в ингушском языке:

1. образование мн. ч. от ненаращенных основ ш (говр — «лошадь», им. п. мн. ч. говр-а~ш; чам — «вкус», чамаш

«вкусы»; лак—«горло», лак- а-ш; г1анд — «стул», г1анд-а~ш «стулья»;

нал — «кабан», нал-а-ш «кабаны»; к1а — «пшеница», к1аш «пшеницы»;

мос—«оленья шерсть», мосаш; бай — «целина», баь-ш);

й (къу — «вор», къу-й; къа— «носат», къаь-й; борз — «воли», бер-

зий\\борз(а)лой; къаьгамхуо—«трудящийся», къахьегамхуо-й; кхакха—

«овчина», кхаькхий; болхлуо — «рабочий», болхлуо-й);

ий (бакъ — «жеребенок», бекъ-ий; к1ант — «парень, мужчина»,

к1ант-и~й; къонах — «мужчина», къонах-и-й);

ар//г1ар (даьци — «сестра отца», даьц-а-ьр// даьциег1ар; наьци —

«сестра матери»; наъцаьр//наь-ци-ег1ар; Махь- мад — «Магомед», Махь-

мад-ар//Махьмадаг1ар — «.Машмеды //Магомедовы»).

Примеры являются иллюстрацией следующих фонетических

процессов при образовании мн. ч. в ингушском языке:

1. слова, подвергающиеся чередованию корневых гласных, в

чеченском сохраняют исходные корневые гласные (чеч. и инг. буолх —

«работа», чеч. белхлуо-й, инг. буолх-луо-й — «рабочие»;-чеч., инг. к1ант—

«мужчина, парень»; чеч. к1ентий, инг. к1ант-ий).

2. Вместе с тем есть слова, в которых происходит чередование

корневых гласных при образовании мн. ч., как и в чеченском (чеч., инг.

кхакха — «овчина», чеч., инг- кхекх-ий).

3.От именных основ, оканчивающихся на р, мн. ч. образуется

посредством -аил (а не -ш, как в чеченском):

хабар— «разговор», хабар-аш (чеч. хабар-ш) и т. д.;

от наращенных именных основ:

а) наращение ар\\-р (мукх — «перочинный нож», мн. ч. мукх-ар-аш;

наб — «сон», наб-ар-ш; диг — «топор», дог-ар-аш; тум—«кукурузная ко-

черыжка» (стержень початка), томаарш; т1ум—«костный мозг»,

т1омармил; г1ув — «засов», г1ов-р- аш);

б) наращение н (ков — «ворота, двор», ков-н-аил; га — «ветка», гаь-н-

аш; ц1ов — «сноп», ц1ов-н-аш; сердалуо — «свет», сердалуо-н-аш; арие—

«степь, равнина», арие-н-аш);

в) наращение –м//-ам (1ад — «лук (оружие)», 1ад-а-м-аш; илод —

«кнут», шод-ам-аил; г!аж—«палка», г1аж-ам-аш);

г) образование мн. ч. путем перехода конечного гласного в уо и нара-

щение н (ди — «день», диен-уо-ш; ц1а — «дом», ц1ие-н-уо-ш; къа —

«грех», къи-н-уо-ш);

д) наращение рч (чи — «медведь», ча-рч; уст — «бык», ше-рч; пхьу —

92

«кобель», пхьа-рч\ тоа — «овца одного-года», тоа-рч).

Имеет свои особенности образование в ингушском языке, как и в

чеченском, мн. ч. от имен существительных типа йиш — «мотив», ашарш;

йокъ — «зола», 1овкъараш\\овкъараш; йис — «иней», асараш; юв —

«шило», овраш,йиехк — «гребень», ахкарш; т1о — «каменья», т!ой;

кхиера — «камень», кхерт1ой\\т1ой и др.

В ингушском не происходит удвоения корневого согласного при

образовании мн. ч.: у — «доска», мн. ч. у-н-аш; хьу — «лес», хьуя-аш; вир

— «осел», вир-аш и т. д.

Сохраняя общие основные исходные черты нахских языков в

образовании множественного числа, немало своеобразного в оформлении

им. п. мн. ч. дает и бацбийский язык:

1. Редко употребляется -иш\\ш. Слова, к которым присоединяют этот

аффикс, в большинстве случаев являются общенахскими и имеют

наращенную основу (ц1е— «огонь, имя», ца-р-иш; шо — «год», ша-р-иш;

т1ея — «гребень (горы)», т1еиш; хакха—«свинья», кха-р-ш; хьу—«лес»,

хьу-н-иш; зг1ва — «море», зг1ва-иш.

2. Чаще всего в качестве форманта им. и. мн. ч. выступает а!|и (ас—

«теленок», мн. ч. ас-и; пст1уин — «жена», пст1е-и; кхакха — «овчина»,

кхакх-и; пхьаит — «легкое», пхьату-и; кхевб — «ущелье», кхевб-и; 1ув—

«пастух», 1у-й; хьаш — «гость», хьаш-и).

3. Наращение н при образовании адн. ч. широко представлено в

бацбийском (пхьарт!—«часть очищенной шерсти», пхьарт1-н-и; гага—

«яйцо», гаг-н-и\ хо — «посуда для теста», хо-н-щ хавар-т/а — «название

съедобной травы», хаварт1а-н-и, пхье — «село», пхье-вн-и, хьу — «лес»,

хьу-н-иш).

4. Часто употребляется аффикс ~би (кхер — «камень»; кхер-би: букъ

— «спина», букъ^би; вир—«осел», вир-би)-

5. Наращение -аир~\\-ар-\\~ер-\\-р встречается чаще, чем в чеченском

и ингушском (нит1т1 — «крапива», нат1т!аир; нот\къ — «гной»,

нат1къа- ир; йаиго — «сестра», йажа-р; вашо — «брат»; важа-р; газа —

«коза», газа-р; ц1иннус — «невестка», ц1иннас-ер; йокъ — «поясница»,

акъ-аир.

6. Наращение -рч\\лч также встречается чаще, чем в чеченском и

ингушском (пхьу—«кобель, собака», пхьа-рч; пст1у — «бык», пст1а-рч;

дохк1 — «облако», дихк1-аирч; пхьит1 — «лягушка», пхьит1а- ирч

(пхьит1-и)\ кхавкх — «голубь», кхакхерч; ас(а) — «вожжи», аса-ирч;

уистха — «овца», уистха-рч; кат1 - «ложка»,кат1-аирч).

Историческая характеристика данных бацбийского языка показывает:

1) наиболее употребительным аффиксом в нем является и\\й,

постепенно вытесняющий -иш\\ш; фонетическим вариантом и является а,

нередко употребляемый в словах, именная основа которых во мн. ч.

оканчивается на лабиализованный гласный (чаще всего в односложных

словах: 1ув — «пастух», 1у-й);

93

2) там, где в чеченском при образовании мн.ч. происходит

наращение именной основы путем удвоения корневого согласного, в

бацбийском появляется окончание -би, в ингушском же в таких случаях

именная основа обычно сохраняется без изменения (чеч., инг., бацб. вир —

«осел», мн. ч.: чеч. ва-р-р-ашу инг. вир-аш, бацб. вар-би; чеч., бацб. букъ—

«спина», чеч. бакъ-къ-аш, бацб.,букъ-би)

3. если при образовании мн. ч. происходит наращение именной

основы элементами аир-//ар||-ер||-р; -аирч\\-арч\\-рч}\аилч\\лч, то аффикс

им. п. мн. ч. в одних случаях .выпадает (см. выше йижа-р, важа-р, газа-р и

др.), а в других — происходит вставка конечного аффиксального и внутрь

предшествующего слова (см. выше нат1-къа-и-ру нат1т1а-и-р, дахк1а-и-

рч и др.). В результате наращения р- (<.ар\\аир),-рч-,лч (<аирч\\аилч) стали

выполнять функции аффиксов им. п. мн. ч.

Произведенный выше синхронный и исторический анализ

образования мн. ч. позволяет перейти к сравнительно-историческому

освещению рассмотренных фактов:

1. Наблюдаемое в чеченском и ингушском чередование корневых

гласных в именных основах— вторичное явление (см. выше им. п. ед. ч. в

чеч- хъашал бацб. хьаш — «гость»; им. п. мн. ч. в чеч. хьеший, бацб. хьаш-

и;

чеч., инг. букъ — «спина», бакъ-къ-аш; бацб. букъ-би).

Это подтверждается:

а) сохранением первичных корневых гласных в формах косвенных

падежей во всех нахских языках (им. п. мн. -ч. в чеч. к1ен- тий, дат. п. ед.

ч. в чеч. к1антанау инг. к1анта, бацб. к1антен;

б) отсутствием такого рода чередования в бацбийском (им.п. ед. ч. в

чеч., инг., бацб. кхакха — «овчина», им. п. мн. ч. чеч., инг. кхекхий, бацб.

кхакхи; им- п. ед. ч. в чеч., инг. (шуо), бацб. (шо) — «год»; чеч., инг.

шераш, бацб. шар-иш).

В чеченском при образовании мн. ч. чаще, чем в ингушском,

происходит чередование корневых гласных в сочетании с наращением

именной основы (им. п. ед. ч. в чеч., инг. на — «медведь», чеч. че-рч-ий,

инг. ча-рч (ц1а — «дом», ц1ие-н-уо-ш).

В бацбийском почти не наблюдается вторичное чередование

корневых гласных (хьу — «лес», хьу-н-иш; х1аш — «гость», хьаши).

Чередование корневого гласного в бацбийском в словах пст1уин—пст!еи,

пст1у — пст1арч, пхьу — пхьарч — первичного происх ож д ен и я.

3. В ингушском унификация именных основ во всех надежных

формах ед. ч. и мн. ч. способствовала их значительному единообразию

(инг. лай—«раб», род. п. ед. ч. лаь, последняя форма во всех падежах

выступает в качестве именной основы: ср. в чеч. лай, род. п. ед. ч. лен,

местн. п. ед. ч. ле и др.).

4. Наращение именных основ при образовании мн. ч. звуками н, (ар)

рч(арч), наблюдаемое во всех нахских, языках, восходит к общенахскому

94

языку-основе.

5. Характерное для чеченского языка удвоение корневого согласного

при образовании мн. ч. — .позднее явление, возникшее в самом чеченском

изыке (букъ—«спина», им. п. мн. ч. ба-къ-аш и т. д.).

6. Исходный вариант аффикса мн- ч. -ши, его фонетические варианты

аш\\ш после согласных в чеч. и инг. как результат обычного для чеч. и инг.

ослабления и.

7. Второй исходный вариант аффикса мн. ч. и, его фонетические

варианты ий\\й образовались под влиянием предшествовавших им гласных

(в чеч. и инг.). Генетически, вероятно, оба аффикса восходят к

местоимению и, изуш\\уьш\\иш (в чеч., инг.) -—«этот, эти, он, они».

Литература

1. Арсаханов И.Г. Место аккинского диалекта в системе чечено-

ингушского языка. Грозный, 1959.

2. Дешериев Ю.Д. Бацбийский язык, М. – Л.., 1953.

3. Мальсагов З.К. Ингушская грамматика.Владикавказ,1925.

4. Чокаев К.З. Словообразование имен существительных в чеченском

языке. Изв.ЧИНИИЯЛ, т.4, вып.2,Грозный,1962.

5. Яковлев Н.Ф. Морфология чеченского литературного языка. Гроз-

ный,1959.

95

ФІЛОСОФСЬКІ НАУКИ

ЛІБЕРАЛЬНА ПОЛІТИЧНА ФІЛОСОФІЯ ТА МАРКСИСТСЬКА

ТРАДИЦІЯ: ЧИ МОЖЛИВИЙ ЄДИНИЙ ДИСЦИПЛІНАРНИЙ

ПРОЕКТ?

Дехтяр В.М.

кандидат філософських наук,

асистент кафедри теоретичної та практичної філософії

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

LIBERAL POLITICAL PHILOSOPHY AND MARXIST

TRADITION: IS SINGLE DISCIPLINARY PROJECT POSSIBLE?

Dekhtiar V.M.

PhD, Assistant Department of Theoretical and Practical Philosophy

Taras Shevchenko National University of Kyiv

Анотація Предметом розгляду є ситуація паралельного переформатування

політичної філософії та марксистської традиції, що постала з 80-х років ХХ

ст. Аналізується можливість їхнього «постідеологічного» співіснування в

рамках єдиного дисциплінарного проекту. Порівнюючи марксистський та

політичнофілософський підходи до концептуалізації політичного, автор

зазначає, що існує перелік проблем, що вказують на практичну

несумісність двох традицій, яка, менше з тим, не применшує цінність кож-

ної з них.

Abstract The subject of consideration is the situation of the parallel reformatting of

the political philosophy and the Marxist tradition, which began in 80-ies of XX

century. This reformatting happened from different, if not opposite causes. That

raised the possibility of the question of their equivalence. The possibility of

"post-ideological" coexistence in the framework of a single disciplinary project

is examined. The ideological platform of political philosophy is being overcome

through the recognition of doctrinal pluralism. Thus liberalism is interpreted

very broadly as a type of political culture (Ch. Kukathas). Through the distinc-

tion between "strong" and "weak" versions of political philosophy the possibility

of the presence of the Marxist tradition in political philosophy is tested as a

"weak" version. The "strong" nature of the Marxist tradition is noted. Compar-

ing Marxist and poltically-philosophical approaches to the conceptualization of

the political, the author notes that there is a fundamental difference in under-

standing of the genesis of the political, the interpretation of the principles and

policy objectives. This is because the liberal democratic model policy was con-

sidered in the theory of Marx and the Marxist tradition as something that must

96

be overcome. Therefore, differences between them not only seem, but are in-

surmountable. This is illustrated by the binary oppositions autonomy / heteron-

omy, individualism / collectivism, the invisible hand / the hidden hand. Each of

them demonstrates the opposite approach. The declared list of problems which

indicate the practical incompatibility of the two traditions, however, does not de-

tract from the value of each of them.

Ключові слова: політична філософія, марксистська традиція, дисци-

плінарний проект, деонтологічний поворот, постідеологічна ситуація, лібе-

ралізм, консерватизм, автономія політичного, індивідуалізм

Keywords: political philosophy, the Marxist tradition, disciplinary project,

deontological turn, post-ideological situation, liberalism, conservatism, political

autonomy, individualism

Рідко коли філософська полеміка завершується такою приголомшли-

вою перемогою однією зі сторін, як це сталося з дискусією про природу

політичної теорії, яка, започаткована 1953 року знаменитою статтею Аль-

фреда Кобана [Cobban 1953] в американському часописі «Political Science

Quarterly», тривала кілька десятиліть і закінчилася реактуалізацією самого

предмета суперечки, що постав як деонтологічна (в інших версіях – норма-

тивна) політична теорія. «Деонтологічний поворот» не тільки засвідчив

релевантність філософського внеску в політичне пізнання, але й потребу

концептуалізувати нову історико-теоретичну ситуацію. Тож, якщо

А.Кобан (підтриманий в ході дебатів провідними представниками амери-

канської політичної науки П.Ласлетом, Д.Істоном, Р.Далем) закидав

політичній теорії те, що її представники писали свої тексти, «щоб за-

суджувати або підтримати існуючі інститути, виправдати політичну систе-

му або переконати своїх громадян змінити її», тому що «вони були

пов’язані з цілями політичного суспільства», то новопостала пізньомодер-

на політична філософія змогла зусиллями своїх чільних представників

набути необхідної критичної та теоретичної дистанції, щоби відбити за-

киди в анґажованості, яку на європейському континенті обов’язково б

назвали «ідеологічною».

Тож, з 80-х років ХХ ст. питання, чи може політична філософія кон-

струювати свій предмет відповідно до певних критеріїв, якщо не науко-

вості, то, принаймні, безсторонності, а - грубше кажучи - поза ідео-

логічними дороговказами, було зняте. Відтак, політична філософія, набу-

ваючи ознак академічної дисципліни, мусила дбати про свій «клімат» і пе-

рейнятися проблемою «історичної тяглості». І якщо щодо «джерел» особ-

ливих питань не виникало (Дж.Ролз, Т.Нейгел, М.Сендел, Р.Нозік, Дж.Раз,

Д.Гелд та ін. реґулярно зверталися до класиків новочасної політичної

філософії), то з менш віддаленими в часі авторами, концепціями і тра-

диціями усе було набагато складніше (це, зрештою, доводить, що дискусія

про «занепад» виникла не на порожньому місці).

97

Рівнобіжно з постанням сучасної політичної філософії зазнавав до-

шкульних ударів марксистський ідеологічний проект. Після кількох «по-

переджувальних дзвінків» (як-то: проголошення «кінця ідеології» у ті ж

50-ті роки Д.Белом, М.С.Ліпсетом та ін., «кінця історії» як завершення

епохи тоталітарних ідеологій Ф.Фукуями (нехай деякі з них потім відмов-

ляться від своєї тези)) постмодернізм вустами Ж.-Ф.Ліотара заявив про

остаточну втрату довіри до метанаративів – надідей, що наснажували і

структурували ідеологічний дискурс.

Разом з розпадом «соціалістичного табору», зникненням ідеологічних

політичних партій, тезу про настання «доби постідеології» всерйоз сприй-

няли і в марксистській традиції. І, за винятком відверто заполітизованих

марґіналів, спробували переописати себе в новій системі координат.

Власне, рефлексія над цією специфічною ситуацією – сучасна

політична філософія, що розбудовує свою традицію і постмарксизм, що

намагається вписатися в нову історичну ситуацію – і є предметом нашої

статті.

Чи може (чи повинна) модерна політична філософія інкорпорувати

марксистську традицію? Чи надається ідейна спадщина Маркса, теоретичні

розробки різних версій (нео-, пост-) марксизму до реконцептуалізації в

межах і за критеріями політичнофілософської дисциплінарності? Як слід

розуміти непросту попередню історію їхніх взаємин? Наскільки міцним і

плідним може бути їхній couplage – зчеплення?

Напозір може виглядати, що це питання вже розв’язано: варто лишень

поглянути в новітні підручники з політичної філософії. Авторитетний в ан-

гломовному світі підручник канадського філософа В.Кімліки, що витримав

декілька видань протягом десятиліть, має цілком пристойний за розмірами

розділ «Марксизм». Частина «Напрямки» підручника «Сучасна політична

філософія» українського філософа Дмитра Шевчука починається розділом

«Неомарксизм і постмарксизм». У підручнику з історії політичної філо-

софії Нового часу російського автора А.Маґуна є розділ «Карл Маркс як

політичний філософ». Ці та інші аналогічні видання залишають враження,

що проблеми «марксизм і політична філософія» не існує. Хоча, цілком

можливо, автори настановлялися зовсім іншими мотивами:

- впливовістю і тривалістю марксистської традиції, що, навіть, втра-

тивши політико-партійну репрезентацію і перетворившись усього лише на

теорію, «одну з…», продовжує залишатись помітним центром інтелекту-

альної уваги (приміром, в російській серії «Размышляя о марксизме» кіль-

кадесят видань сучасних авторів),

- бажанням зберегти «репрезентативність» і цим уникнути звинува-

чень в тенденційності,

- зрештою, міркування політичної коректності – толеранція до під-

ходів, що їх самі автори не поділяють, також може бути зглядним пояс-

ненням ситуації.

98

Звісно ж, можна навести й протилежні приклади, але нам йдеться не

про віднаходження статистичної переваги, а про уневажнення самого

арґументу – відсутності чи наявності репрезентованості марксистської тра-

диції в текстах, що фіксують рух дисциплінарної історії у сучасній

політичній філософії. Оскільки, на нашу думку, суть проблеми полягає у

принципово відмінному підході до концептуалізації політичного, яку

оприявнюють тексти політичної філософії (різного доктринального за-

барвлення) та марксистської традиції (тут дисперсія ідей, попри, здавалося

б, узаконену доктринальну гомогенність, ще більша). Власне, цей момент і

потребує належної експлікації. І ми вважаємо, що саме ця розбіжність

відігравала і відіграє ключову роль для розуміння суті і характеру дисци-

плінарної єдності політичної філософії, відрізняючи її від політичної дум-

ки загалом (як сукупності політичних ідей та вчень) [Штамен 2002].

У такій постановці питання, ми, безперечно, повинні враховувати, що

попри домінацію у політичній філософії Нового часу і сучасності (ранньо-

го і пізнього Модерну) ліберальних підходів, дисциплінарна єдність

політичної філософії не може бути зведена до доктрини лібералізму. Адже

саме така редукція і перетворює de facto політичну філософію лібералізму

в ідеологічний проект рівнорядний марксистському.

З огляду на полісемантичність поняття «лібералізм», що сьогодні мо-

же позначати неймовірне розмаїття зчаста протилежних речей, ми викори-

стовуватимемо його як термін, що радше, позначає «певний тип політичної

культури» [Кукатас 2011, 23-24], виводячи, таким чином, можливу дис-

кусію про його ідеологічність за дужки. Це також надаватиме змогу іґно-

рувати усі випадки реторичних розходжень в межах сучасної політичної

філософії (відтак, «комунітаристська критика лібералізму» [Зелцнік 2002,

Тейлор 1998] – це критика не «ззовні», а «зсередини».)

Найперше, нам слід ввести розрізнення «сильної» та «слабкої» версії

політичної філософії. Зрештою, таке диференціювання чинне і для будь-

якої філософської галузі чи гуманітарної науки. Особливо, в умовах сучас-

ної інтер- та трансдисциплінарності. Проте, нам йдеться про дещо інше:

зміщення (найчастіше – звуження) дисциплінарних границь та критеріїв

належності до дисципліни в різні історичні епохи призводило до того, що

на границях або за їхніми межами опинявся чималий корпус текстів, авто-

ри яких не надто суворо переймалися питанням відповідності дисци-

плінарним критеріям, або іґнорували факт зміщення їхніх границь. Для

філософії модерної доби такі «жести» стали майже ритуальними. Через що

до «слабкої» версії політичної філософії необхідно віднести доробок ав-

торів, що у вільній формі вдавалися до філософських рефлексій з приводу

політики і політичного, не надто переймаючись тим, наскільки їхній «хід

думок» відповідав «духові» чи «запитам» часу, не шукаючи симпатій чи

розуміння у філософському та політичному середовищі. Прикладом такої

невідповідності можуть слугувати, приміром, політичні рефлексії Ж. де

Местра [Бертье, 2012], котрі сполучали пекучу проблематизацію ХІХ

99

століття із середньовічним «дисциплінарним проектом». Особливістю

політичнотеоретичної спадщини К.Маркса було те, що вона не просто не

вписалася в «сильну» версію політичної філософії, щоби розчинитися у

«слабкій», а в тому, що вона лягла в підвалини іншого дисциплінарного

проекту. Тобто, була надто «сильною», щоби бути віднесеною до «слаб-

кої» версії.

Відтак, порівняння специфічності підходів до концептуалізації

політичного в політичній філософії та марксизмі мусить відбуватися як

зіставлення двох різних дисциплінарних проектів, а не лише як відмінних

традицій з відмінними ж спільнотами лояльних до цих традицій конте-

стантів.

Проблема ґенези та автономії політичного. Для давньогрецької антич-

ності політика є ефектом життя у спільноті вільних і рівних. А політичне –

це те, що вирізняє громадян полісу від решти. У середньовіччі політика –

це позацерковна діяльність на користь Pax Christiana. Фактично, за невели-

ким винятком (міська або буржуазна політика), вона є справою (і при-

вілеєм) представників другого стану (шляхти). Політична філософія

раннього Нового часу, відштовхуючись від ідей гуманізму та природного

права, засновує ліберальну філософську доктрину (тією мірою, якою нама-

гається долучити до поняття політичного всіх людей). Тобто, новочасна

політична філософія є політичним виразом гуманізму. І політичне в ній ґе-

нерується через специфічну поставу людей, що віднаходять рацію у житті

гуртом, визнаючи, що таке життя веде до обмеження природних прав і пе-

ретворення їх на права громадянські та політичні. Особливістю ранньоно-

вочасної ґенерації політичного є те, що вона відбувається через специ-

фічну і штучну процедуру «декомпозиції політичного» [Манан 2004, 276-

278]: уведення природного стану, де люди вже володіють моральною авто-

номією, проте, ще не існує політичного. Таким чином досягається (немож-

лива історично) логічна ситуація примату індивіда над державою (а, отже,

владою). Тому, індивідуалізм для ліберальної традиції є сутнісно значу-

щим чинником ініціації політичного. Це насильство логічного над істо-

ричним викличе у ХІХ столітті моральне занепокоєння іншого табору і

призведе до постання консерватистської традиції, що спочатку бунтувати-

ме проти індивідуалізму та інтеліґібельності політичної конструкції лібе-

ралізму, проте, з часом приборкається, настрашена викликами марксизму.

Маркс і марксизм не роблять принципової різниці в античних, се-

редньовічних та новочасних підходах, вбачаючи скрізь (в ортодоксальній

версії) боротьбу між класами, яка й виступає сутністю політики. Політичне

ж у марксизмі не матиме власного виразу, виступаючи лишень як прикрит-

тя більш глибинних економічних інтересів. Маркс і його послідовники

самі розглядали себе як принципові противники ліберально-демократичної

моделі політики, чиє послідовне конструювання з XVII ст. і становило ос-

новний зміст політичної філософії Нового часу. Якщо головним чинником

постання та рушієм розвитку ранньомодерної політичної філософії стала

100

секуляризація політичного з релігійного (політична теологія), то Марксова

теорія знову занурила політичне в гетерономію економічного, залишивши

йому можливість маніфестувати себе лишень як ідеологічне.

Отже, віднайдена в ранньому Новому часі автономія політичного, що

дозволяла пояснювати політику через політичне і, таким чином, створила

предмет політичної філософії (щоправда, самі політичні філософи, залежно

від орієнтації, воліли окреслювати свій предмет як Свободу, Право чи

Державу) була відкинута в марксизмі на користь економічного (К.Маркс)

чи культурного (А.Ґрамші, Франкфуртська школа) детермінізму. Тож, до-

волі дивним мусить бути в такому ракурсі погляд на марксизм як на такий,

що є політичною філософією, або має власну політичну філософію. В обох

випадках остання мусила би бути допоміжною дисципліною, що має своїм

предметом акциденції політичного.

Індивідуалізм/колективізм. Для політичної філософії лібералізму, а,

згодом (з де Токвіля починаючи), і для консерватизму методологічний

індивідуалізм є умовою можливості політичної філософії, оскільки

сутністю політичнофілософської рефлексії є пошук, розуміння та виправ-

дання найкращого з можливих (або - second best – найближчого до

найкращого) рішення для автономного політичного раціонального

індивіда. Рішення, що конституюватиме політичний порядок – політичний

режим та правила участі в політичному процесі. Залишаючи за ним право

занурюватися в політичний процес і як носія ірраціональності (пристрасть,

переконання, інтерес).

Класовий підхід у марксистській традиції, зрозуміло, перекреслює

можливість такої постановки питання. Для неї примат колективізму є до-

конечним, навіть за умови відмови від класової репрезентації політичного.

І цей момент радикальним чином зумовлює відмінність (нео-, пост-) марк-

систського політичного дискурсу: він не визнає за індивідом можливості

власного вибору. Цей вибір завжди є структурно зумовлений – зроблений

замість нього. Відтак, вирізнити марксистський дискурс можна за його ак-

центацією на дії безособових чи надособових сил. Тобто, політика – це

завжди щось, що несе на собі відбиток необхідності. Тоді як для політич-

ної філософії лібералізму та (додати жменю скептицизму щодо спромож-

ності людини контролювати політичні процеси) консерватизму необ-

хідністю є лише раціональність людини (ще дрібка стоїцизму від консер-

ватистів).

Покладання на самого себе і відповідальність за свій вибір як провідні

лейтмотиви політичної філософії сполучаються із сформульованою

А.Смітом ще наприкінці XVIII ст. метафорою «invisible hand» - невидимої

руки. І хоча у А.Сміта йшлося про «невидиму руку ринку», ця метафора в

сучасному лібералізмі має й суто політичнофілософське значення: ця рука

жодним чином не повинна бути «видимою»: не визнається право жодної

інстанції – держави, церкви, партії, брати на себе функцію упорядкування

життя. Як індивіда, так і спільноти. Тоді як марксистський дискурс (та й

101

лівий загалом) виходить з презумпції присутності «hidden hand» - прихова-

ної руки, що «втручається в ідеальний хід речей», незаслужено винагород-

жуючи одних і упосліджуючи інших. Зважаючи на розбіжність між став-

кою на самодостатність політики (політичного процесу) в політичній філо-

софії та покладанням усіх сподівань щодо подолання депривації на рево-

люцію в марксизмі, що увиразнювала розходження між першою і другим

протягом, щонайменше, століття (70-ті рр. ХІХ ст. – 70-ті рр. ХХ ст.),

можна без зайвого ризику припустити, що «hidden hand» стане на заваді

«політичній нормалізації» марксизму – відмові від революціонаризму і

прийняттю політичної процесуальності як єдиного способу контролю за

соціальними змінами.

Тож, на нашу думку, «методологічно ліва» марксистська традиція,

навіть з урахуванням відмови від революційної реторики, прийняття зас-

новків політичної філософії (тяглість між класичним лібералізмом і пізнь-

омодерним проектом – модерним лібералізмом є незаперечною) має надто

відмінний погляд на природу політики і політичного і не зможе стати ча-

стиною сучасної політичної філософії. Поставши як альтернативний

політичнорефлексійний проект, марксистська традиція приречена на пара-

лельне до політичної філософії існування. Навіть в модусі постпостмарк-

сизму. Вона може стати нормативною, проте, її нормативний погляд на

політику все одно відрізнятиметься. І – щонайважливіше – за півто-

растолітнє існування у марксистській критичній традиції була напрацьова-

на множина ідей та підходів, які не можуть бути долучені до будь-яких ін-

ших соціальних та політичних традицій (наук та філософій) і, менше з тим,

являють собою беззаперечну інтелектуальну і культурну цінність.

Література

1. Cobban A., “The Decline of Political Theory?”, Political Science

Quarterly 68 (1953): 321-337

2. Бертье Б., «Еще один парадокс Жозефа де Местра: Местр как

вдохновитель либералов», Актуальность Жозефа де Местра: Материалы

российско-французской конференции (М., РГГУ, 2012): 159-210

3. Зелцнік Ф., «Основи комунітаристського лібералізму», Лібералізм:

Антологія, (К.: Смолоскип, 2002)

4. Кукатас Ч., Либеральный архипелаг: Теория разнообразия и сво-

боды )М.: Мысль, 2011)

5. Манан П., Общедоступный курс политической философии (М.:

Московская школа политических исследований, 2004)

6. Тейлор Ч., «Непорозуміння: Дебати між лібералами та комуніта-

ристами», Сучасна політична філософія: Антологія, (К.: Основи, 1998)

7. Шмитт К., Понятие политического.. СПб.: Санкт-Петербургская

издательская фирма «Наука» РАН, 2016. С. 432-551

8. Штамен Т., «Маркс» (пер. А.Лоя), Класики політичної думки від

Платона до Макса Вебера (К.: Тандем, 2002): 394-420

102

О ШЕСТИ ВИДАХ СИЛОВЫХ ВЗАИМОДЕЙСТВИЙ

Тарасов А.

Киев, Украина, пенсионер

ABOUT SIX KINDS OF FORCE INTERATIONS

Tarasov A. Kiev, Ukraine, pensioner

Аннотация

В статье приведен анализ свойств известных на сегодня 4-х типов си-

ловых взаимодействий. Найден ряд аналогий и тенденций и на перечис-

ленных основаниях выдвинуто предположение, что для каждого масштаб-

ного уровня существует своя, характерная только для него пара сил, и свой

способ взаимодействия. Т.е. в дополнение к уже известным слабой и силь-

ной микроуровня, электромагнитной и гравитационной характерных для

макро, существует еще одна пара неизвестных пока сил мегауровня. Эти

силы мегауровня практически никак не проявляют себя на микро и макро-

уровнях, а потому до сей поры не обнаружены в лабораториях. Однако,

существующие объекты мегауровня – филаменты, войды и отчасти, галак-

тики, возможно, что образованы ими. Обнаруженные на микро и макро-

уровнях тенденции экстраполированы на мегауровень, что позволило сде-

лать ряд предположений, которые возможно проверить уже при нынешнем

уровне развития техники эксперимента и наблюдений.

Также предложены альтернативные и более простые объяснения при-

чин возникновения известных явлений – красного смещения в спектрах и

дополнительного потускнения дальних объектов, смещения перигелия ор-

биты Меркурия и некоторых других.

Abstract

In this article made the analysis of the properties of four types of force in-

teractions known today is carried out. There are number of analogies and trends

have been found, and on these grounds it has been suggested that for each scale

level there is a pair of forces that is unique to it, and its own mode of interaction.

Those in addition to the already known weak and strong micro level, electro-

magnetic and gravitational characteristic for macro, there is another pair of un-

known yet mega-level forces. These mega-level forces practically do not show

themselves at all at the micro and macro levels, and therefore have not been

found in the laboratories so far. However, existing mega-level objects – fila-

ments, voids and partly, galaxies, it is quite possible that they are formed by

them. The micro- and macro-level trends discovered were extrapolated to the

mega-level, which made it possible to make a number of assumptions that can

be verified already at the current level of development of experimental and ob-

servational techniques. The aalternative and simpler explanations for the causes

103

of the appearance of known phenomena – redshifts in spectra and additional fad-

ing of distant objects, displacement of the perihelion of the orbit of Mercury and

some others – are also proposed.

Ключевые слова: Филамент, силовые взаимодействия, гравитация.

Keywords: Filament, power interaction, gravity.

В природе наблюдаются три весьма различающихся масштабных

уровня – микро, макро и мега. Эти уровни выделены самой природой, а не

нашим волюнтаристским решением. Объекты каждого уровня имеют свои

качественно особые свойства и протекающие на этих уровнях процессы

также качественно отличны. Микроуровень – элементарные частицы, ядра

атомов и два вида взаимодействий. Самое первое взаимодействие, которое

проявляется начиная с самых малых масштабов – 10-18м, это слабое взаи-

модействие. Далее оно довольно быстро спадает и на масштабе 10-10м ста-

новится слабее всех остальных, ныне известных. На большем масштабе

этого уровня, Rн ~ 10-15м, определяющим становится сильное взаимодей-

ствие. Основные частицы – протон, электрон и нейтрино, по всей видимо-

сти, стабильны абсолютно и являются определяющими для объектов этого

уровня. Силовое взаимодействие на этом уровне передается либо массив-

ными частицами – бозонами, с массой больше самих испускающих частиц,

либо безмассовыми, но подверженными конфайменту – глюонами, что

определяет близкодействие и не высокую скорость распространения сило-

вого взаимодействия. Близкодействие и относительно не высокая скорость

распространения – это некий особый способ взаимодействия, вполне

оправданный на столь малых масштабах. Вначале, на самом малом мас-

штабе появляется сила, которая в результате оказывается слабой, а далее –

более сильная. На масштабах частиц и ядер атомов эти две силы целиком

определяют свойства объектов. На макроуровень эти силы не распростра-

няются, также как силы макроуровня не оказывают определяющего воз-

действия на объекты микроуровня. На характерном расстоянии 10-15м

ядерное притяжение превышает электромагнитное на два порядка, а грави-

тационное – в 1038 раз, однако уже на расстоянии 6×10-15м оно убывает в

200 раз, тогда как электромагнитное и гравитационное только в 6 раз. На

промежуточном масштабе между микро и макроуровнями появляются ста-

бильные атомы и молекулы и ведущую роль в их образовании осуществля-

ет электромагнитное взаимодействие.

Микро и макроуровни даны нам в опыте. Макроуровень, сверх того –

мир непосредственно органами чувств воспринимаемых объектов, а про-

явления его сил мы ощущаем, например, ударом тока и попаданием ябло-

ком. Кроме подверженных тлену живых существ, на этом уровне также

существуют достаточно стабильные объекты – звезды и планеты. Опять

же, первая сила макроуровня, обнаруживаемая на самом минимальном

масштабе этого уровня – электромагнитная, вначале значительно превали-

104

рует над второй – гравитацией, однако на основном масштабе макрообъек-

тов гравитация становится главной и именно она образует объекты и опре-

деляет их свойства. В связи со скачком масштаба более чем на 20 порядков

величины, способ, которым взаимодействуют объекты микроуровня, не

подходит для объектов макроуровня – значительно большее расстояние

взаимодействия требует большую скорость его распространения. Частицы,

переносчики взаимодействий, безмассовые, поэтому летят со средней ско-

ростью 300тыс км/с. В свою очередь, способ взаимодействия объектов

макроуровня, по понятным причинам, не подходит для объектов микро-

уровня. Безмассовые и столь быстро летящие частицы просто быстро по-

кинут зону реакции и никаким конфайнментом их не удержишь.

Мегауровень доступен только в наблюдениях и он мало освоен в тео-

рии. Однако, если Природа дважды проявила себя одинаково, то мы вправе

ожидать что и на третьем уровне она поступит так же. Если мы обнару-

женные аналогии продолжим экстраполировать на него, то можно ожи-

дать, что на мегауровне также должна существовать своя пара сил, кото-

рые образуют соответствующие объекты и структуры. Опять, в связи со

скачком масштаба на несколько порядков величины, способ взаимодей-

ствия объектов должен быть иным, расстояния на которые они распро-

страняются значительно больше, а значит и скорость распространения вза-

имодействий должна быть значительно выше. Должны существовать и до-

статочно стабильные объекты такого уровня, причем, вполне схожие друг

с другом по своим свойствам, сколь далеко бы они ни находились. Внача-

ле, на переходном масштабе к этому уровню должна проявить себя первая

– слабая сила, которая начнет формировать наименьшие объекты этого

уровня, а далее и вторая – сильная. На этом уровне мы обнаруживаем га-

лактики, два основных их вида – спиральные и эллиптические. Можно

ожидать, что уже в масштабе галактик начнет себя ощутимо проявлять

первая сила мегауровня, филаменты же и войды образованы будут исклю-

чительно парой сил этого уровня. Реально наблюдать действие первой си-

лы можно будет в качестве добавки к силе гравитации, усиливающей,

ослабляющей либо как-то искажающей ее действие. Похоже, что это явле-

ние уже обнаружено в виде отклонения скорости вращения звезд в наруж-

ных областях дисков спиральных галактик. (Рис.1) Это явление мегауровня

пытаются объяснить исключительно силами макроуровня. Принятое сей-

час объяснение этого явления заключается в том, что существует значи-

тельное количество темной материи внутри галактического гало, которая

своим тяготением раскручивает звезды на периферии диска. Темная мате-

рия, никак себя кроме гравитации более не проявляющая, на мой взгляд,

сомнительная идея, а объяснения, полученные на ее основе не убедитель-

ны.

105

Рис.1 График распределения скоростей вращения звезд спиральных

галактик.

Способ силового взаимодействия на микроуровне весьма сложный. Не

будем вдаваться в поиски ответа на вопрос почему, просто примем это как

должное. На макроуровне способ взаимодействия выглядит несколько по-

проще – частица-переносчик электромагнитного взаимодействия всего од-

на, как и предполагаемая, но всё еще гипотетическая – не обнаруженная

одна частица-переносчик взаимодействия гравитационного; да и мудреных

превращений на этом уровне не наблюдается. В электромагнитном взаи-

модействии существует как притяжение, так и отталкивание, в гравитаци-

онном пока наблюдается только лишь притяжение. По всей видимости,

способ силового взаимодействия на мегауровне еще проще. Собственно, от

объектов такого масштабного уровня и не ожидается каких-либо сложных

превращений, просто из-за их неповоротливости. Слабое взаимодействие

мегауровня зримо начинает проявлять себя, как мы уже определились, в

масштабах галактик – в дополнительном раскручивании внешних областей

диска спиралей и в дополнительном притяжении, удерживающим звезды

на своих орбитах. Назовем ее, условно, вращающей силой. Сильное взаи-

модействие мегауровня зримо начинает обнаруживаться в виде филамен-

тов – вытянутых нитей скоплений галактик. Условно назовем вторую силу

этого уровня вытягивающей. Галактики имеют собственное движение и

даже находясь в составе скоплений, движутся. Попытки описания резуль-

татов наблюдений движений на масштабах соответствующих сотням ки-

лопарсек и единицам мегапарсек оказались не удовлетворительными, даже

с добавкой темной материи. По всей видимости, движение галактик в ма-

лой степени обусловлено гравитационным взаимодействием, а определяет-

ся, в основном, силами мегауровня. Вращающая сила придает галактикам,

также как и звездам, некий вращательный момент. Но, в отсутствии вытя-

гивающей силы, скопления галактик уплощались и приобретали бы форму

плоского блина, наподобие диска спиральных галактик. Приблизительно,

как это получилось в упоминаемых далее звездных скоплениях NGC 6791

и NGC 6819. Второй силой галактики как раз и вытягиваются в филамен-

ты. В узлах филаментов собирается аномально много, по отношению ко

всему остальному пространству, галактик. Нити филаментов вытянуты в

почти идеально прямые линии и не разбросаны по объему как попало, а

106

замыкаются на узлы и тяготеют друг к другу, своими концами образуя по-

добие буквы «Х». Понятно, что гравитацией такую структуру не постро-

ишь. Явно должна поработать пара сил, одна филамент формирует – вытя-

гивает, а вторая закручивает его компоненты вдоль оси. Таким только пу-

тем возможно формирование столь экзотичной и устойчивой структуры.

Если силы макроуровня спадают на мегауровне, по аналогии с тем,

как это происходит с ядерными силами, то это будет обнаружено в виде

некоторых явлений. Электромагнетизм появляется первым, следовательно,

можно ожидать, что и спадать на мегарасстояниях также начнет первым.

При распространении на мегарасстояния кванты излучения будут есте-

ственным образом терять мощность, что реально может быть обнаружено в

постепенном увеличении длины волны излучения. Так и есть, во Вселенной

мы наблюдаем смещение фраунгоферовых линий в красную область в спектрах

излучения дальних объектов. К огромному сожалению, сейчас в науке утвер-

дилась гипотеза, в которой это наблюдение трактуется только как следствие

эффекта Доплера. Хотя корреляционная связь установлена только между крас-

ным смещением и расстоянием до источника излучения. Не рассматривается,

что могут существовать и другие эффекты, которые дают свой вклад в смеще-

ние. В общем случае мы имеем функцию красного смещения fZ как функцию

суммы всех возможных слагаемых A, B, C, D … N, где D – и есть та часть сме-

щения спектра, которая вызвана эффектом Доплера. [1, с.51] Может существо-

вать слагаемое, причем по своей величине – определяющее, которое как раз

описывает спадание электромагнитной силы на мегамасштабах. Паутина фи-

ламентов образует устойчивый рисунок и понятно, что никак эта структура

не расширяется, а вполне себе стабильна.

Кроме постепенного – континуального, можно предположить и наличие

спада дискретного, выраженного, например, в существовании явления по-

добного распаду элементарных частиц. Фотон, проявляя свою корпускуляр-

ную сущность, также может оказаться подвержен этому явлению, распадаясь

на другие частицы. Имея период полураспада в миллиарды или в десятки

миллиардов лет, проходя за это время расстояния в миллиарды парсек, часть

фотонов начнет спонтанно распадаться и исчезать из излучения. Этот спад

может быть наглядно выражен в дополнительном убывании видимой яркости

с расстоянием. Дальние объекты будут выглядеть аномально тусклыми. Соб-

ственно, что и было обнаружено как некий космологический эффект и по от-

сутствии здравых идей, объяснено влиянием некоей черной энергии и более

дальним размещением объектов.

По всей видимости, скорость передачи силового взаимодействия

непрерывно увеличивается в ряду – слабое, сильное ядерные, электромаг-

нитное, гравитационное, слабое, сильное мегауровня. (Речь идет о скоро-

сти передачи взаимодействий, а не скорости движения объектов!) Бóльшая

скорость распространения силовых взаимодействий мегауровня приведет к

тому, что вне связи с тем каким было начало Вселенной – сотворенной ли

космиургом либо взрывом, или это было начало очередного цикла, в лю-

107

бом случае первыми процессами были фрагментация вещества на прото-

филаментные сгустки и формирование войдов. Только после этого проис-

ходит фрагментация на протогалактические сгустки, их вращение и гене-

рация первого поколения звезд. Т.о. галактики, принадлежащие филамен-

там, окажутся старше войдовских и должны отличаться от них. Например,

быть массивнее, что, собственно и наблюдается. Кроме того, должен суще-

ствовать градиент их свойств в теле филамента – возраста, металличности,

запыленности, распространенности спиралей и эллиптических галактик.

Сверх того, если верна предлагаемая гипотеза, то галактики в составе

филаментов не только будут иметь градиент свойств от края к оси, но и по

окружности волокон будут иметь вращательный момент. С одного края он

создаст для наблюдателя дополнительное красное смещение, а с противо-

положного – фиолетовое. Кроме того, возможно предположить, что свет,

исходящий от далеких галактик, проходя сквозь войды или филаменты

может претерпевать некоторые изменения. Например, силы мегауровня

могут вращать угол поляризации света, проходящего через тело филамен-

та. Обнаружено довольно много взаимодействующих между собой объек-

тов с разными красными смещениями. Взаимодействие свидетельствует о

их равной удаленности, а различие величин смещений спектральных ли-

ний может быть вызвано прохождением лучей от них через потенциальные

поля сил мегауровня разной напряженности. Т.е. через тело филамента

непосредственно, или рядом с ним. Эти предсказания можно проверить

уже сейчас, на достигнутом техническом уровне инструментов наблюде-

ния.

Электромагнитная – первая сила макроуровня, была в теории объеди-

нена вначале с первой силой микроуровня – слабой. В последующем объ-

единено с ними было и сильное взаимодействие. Гравитация в теории не

квантуется и упорно сопротивляется объединению ее в общую теорию вза-

имодействий. Вероятно, гравитация более схожа по своей сущности с си-

лами мегауровня и в теории, будь такая построена, может быть скорее объ-

единена с ними. Все силы проявляются как разного рода притягивание и

удержание, что необходимо для формирования объектов. Слабое взаимо-

действие ответственно за процессы бета-распада атомных ядер и слабые

распады элементарных частиц. Можно сказать, что это сила притяжения,

которая удерживает частицы от распада. Суть сильного также в притяже-

нии – между нуклонами. Эта сила формирует ядра атомов. Мы можем

ожидать, что существующие на мегауровне силы также проявляют себя

только в виде различного рода притяжения. Электромагнитная – исключе-

ние и в существовании кроме притяжения еще и отталкивания она прояв-

ляет свою дуальность, о которой речь пойдет ниже. При этом, только гра-

витацией формируется сферический объект. Просто нам привычно наблю-

дать именно только такого рода притяжение, мы к нему привыкли. Но уже

про сферичность объектов микроуровня можно говорить с очень большой

натяжкой. Даже электронные орбиты в атоме, с оглядкой на Принцип не-

108

определенности Вернера фон Гейзенберга, не особо сферичны. Молекулы,

органические – особенно, и кристаллы не сферичны. Объекты мегауровня

– филаменты, вообще мало похожи на сферу.

Общим у гравитации с силами мегауровня может оказаться то, что ча-

стицы-переносчики отсутствуют, а взаимодействия осуществляются по-

средством потенциальных полей. Значит, существует два способа передачи

силовых взаимодействий, частицами-переносчиками и потенциальными

полями. Относительная сила взаимодействий, передающихся частицами,

несопоставимо больше, нежели передающихся полями. Между 3-я мас-

штабными уровнями, основными их масштабами, существует 2 промежу-

точных масштабных уровня. Первый, между микро и макроуровнями – это

переход между силами, передающимися частицами-переносчиками. Эти

силы между собой радикально не отличаются по мощности и вторая сила

микро здесь еще на 2 порядка превышает первую макро. На первом про-

межуточном масштабном уровне, для сохранения плавного, не разрывного

перехода, первая макросила проявляется в полную силу, далее она, за счет

своей дуальности, самокомпенсируется и уравнивается по силе со второй –

гравитацией. В противном случае, либо переходной уровень остался с од-

ной силой, либо основной макроуровень остался только с одной, а вторая

на ее фоне была бы не заметной и объекты макроуровня не были бы сфор-

мированы. Так компенсируется различие по относительной силе на 40 по-

рядков величины между двумя способами передачи взаимодействий. Экс-

траполируя аналогии, заключаем: второй промежуточный масштабный

уровень, существует между силами, передающимися другим способом –

потенциальными полями. Логично предположить, что эти силы также не

радикально различаются между собой по мощности. В первом приближе-

нии, на этом уровне вторая сила макроуровня – гравитация, больше первой

мега – вращающей, также на два порядка. На основных масштабах макро-

уровня вращающая еще на несколько порядков меньше гравитации и изме-

рить ее фоновое влияние на лабораторные макрообъекты будет невероятно

трудно. Но уже на расстояниях 25…50кпс вращающая сила становится до-

минирующей (Рис. 1). С этих размеров и начинается мегауровень – тот

масштаб, на котором объекты органами чувств, даже зрением, непосред-

ственно нами не воспринимаются. Промежуточный масштабный уровень –

планетная система нашего Солнца. Действительно, планеты, бóльшая их

часть, видна здоровым, не близоруким глазом, но выделить саму систему

планет, не самосветящихся объектов, на фоне звезд и других объектов

космоса одними органами чувств – сенсибельно, не возможно, необходи-

мы и интеллигибельные – умственные усилия. Что мы можем ожидать

здесь обнаружить? Вращающая сила также двукомпонентна как и элек-

тромагнетизм. Обе компоненты этой силы тождественно равны друг другу,

а иначе звезды во внешних частях диска спиралей не удерживались бы на

своих орбитах. Собственно, ничего удивительного в таком равенстве нет,

ведь и в электричестве отталкивание между двумя одноименными заряда-

109

ми равно притяжению между двумя разноименными, если заряды равны,

разумеется. Первые силы макро и мегауровней служат, судя по всему,

двум целям, кроме работы на основных масштабах своего уровня еще по-

степенному, без разрывов и скачков, переходу с уровня, на уровень. В

электромагнетизме, для компенсации огромной разницы в силе взаимодей-

ствий между двумя способами их передачи, в дополнение к притяжению

введено еще и отталкивание; первой силе мегауровня такое уравнивание не

требуется, а требуется компенсация центробежной силы, которую она со-

здает. Одной своей компонентой, вращательной, она ускоряет звезды в га-

лактике, второй, линейной, удерживает их на орбитах своей добавкой к си-

ле гравитации. Если точно так же она будет воздействовать и на характе-

ристики орбит планет, то планета будет двигаться несколько быстрее, как

будто ее масса несколько больше. Определить эту добавку не возможно,

т.к. масса планеты вычисляется исходя из ее скорости движения по орбите.

Но вращающая сила будет также и дополнительно смещать перигелий ор-

биты, продвигая его дополнительно вперед с каждым оборотом. Чем

меньше период вращения планеты, тем легче на его фоне будет измерить

эту добавку. В нашем случае это Меркурий и смещение его перигелия

очень хорошо известно. Попытки объяснения этого явления исключитель-

но гравитацией не увенчались успехом. Это не удалось ни Эйнштейну, ни

его последователям. Собственно, таким путем мы уже можем вычислить

величину вращающей силы на расстоянии орбиты Меркурия – 0,3 а.е. Ли-

нейная компонента этой силы, на внешних пределах Солнечной системы,

за орбитой Плутона – 50 а.е., вызывает дополнительное ускорение, направ-

ленное к центру масс, равное (8,74 ± 1,33) × 10−10м/с². По крайней мере,

именно такая сила неизвестной природы действует на «Пионер-10» и «Пи-

онер-11», вызывая постоянное ускорение аппаратов в сторону Солнца.

Объекты мегауровня должны быть образованы уже парой сил мегау-

ровня, без определяющего действия гравитации. А раз гравитация не само-

компенсируется на мегауровне, подобно электромагнетизму, на расстояни-

ях, превышающих переходной масштаб, то логично предположить, что на

основных масштабах мегауровня должна нарастать сила пары взаимодей-

ствий мегауровня. Причем, весьма ощутимо, для доминирования над силой

гравитации. По данным графика Рис.1 можно получить уже не только от-

дельные отметки, но и зависимость изменения величины вращающей силы

на переходном масштабе – на расстояниях 5-50кпс. Сила гравитации спа-

дает пропорционально r2, а раз скорость движения звезд остается постоян-

ной, то вращающая сила должна, компенсируя спад гравитации, нарастать

пропорционально r2. Далее, до 250кпс, величина ее, вероятно, остается по-

стоянной. Ее величину на этих расстояниях можно вычислить по наблюде-

нию за движением сателлитных галактик. Масса основной галактики, вы-

численная исходя из законов гравитации, по наблюдениям за движением ее

сателлитов, оказывается в несколько раз больше, чем масса, вычисленная

по наблюдениям за количеством и движением звезд самóй галактики. По

110

всей видимости, вращающая сила как раз и создает тот довесок в скорости

движения и притяжении сателлитов, который пытаются объяснить, вводя

добавку в виде очередной порции темной материи в массу основной галак-

тики. Характерно, что сателлиты вращаются в одной плоскости вокруг ма-

теринской галактики. По крайней мере, целая группа таких спутников бы-

ла обнаружена вокруг М 31. И это очень ожидаемо, ведь плоскость враще-

ния мегауровневой силы изменяться не должна – нет на то причин.

На расстояниях более размеров галактик – более 250кпс, вращающая

сила, судя по всему, начинает спадать. Спад, скорее всего, также пропор-

ционален r2, по крайней мере, силы макроуровня спадают именно так, со-

блюдая закон обратных квадратов Канта. Остаточное значение вращающей

силы на расстояниях 2…3Мпс можно будет вычислить, если будет обна-

ружен предсказанный регулярный довесок в смещении спектра галактик

по окружности филаментов. В результате можно получить график, подоб-

ный Рис.2. На своих “хвостах” кривая будет стремиться к нулю, а переход

от квадратичного нарастания к константности может иметь вид затухаю-

щего колебательного процесса. Возможно, такой же колебательный харак-

тер имеют и сами хвосты зависимости. Подтвердить такой вид перехода

мне пока нечем, считайте это прихотью автора.

Рис.2 График изменения вращающей силы с расстоянием.

Когда статья уже была готова к печати, появилась интересная новая

информация. Обнаружена соосность вращения звезд в двух старых звезд-

ных скоплениях: NGC 6791 и NGC 6819. [2] Такая сильная выравненность

осей противоречит ожиданиям и требует объяснения. Скорее всего, объяс-

нить это явление будут пытаться исключительно силами макроуровня, что

опять приведет к появлению в теории темной материи, какого-то нового ее

“оттенка”. Вряд ли кому придет в голову, что слабая сила мегауровня на

промежуточном масштабе, весьма ближе расположенному, кстати, уже к

мега, а не к макроуровню, может проявить себя в подобного рода согласо-

ванном закручивании звездных систем. Так же, как она проявляет себя и в

дисках спиралей, и во вращении сателлитов.

111

Разобраться с сильным взаимодействием мегауровня представляется

куда сложнее. Практически весь объем пространства этого уровня – пусто-

та. Макроуровень также характеризуется преобладанием пустоты. Что ка-

сается микроуровня, то тот масштаб, о котором мы можем достаточно уве-

ренно судить – также пустота. Размер атома около 10-10м, а практически

вся масса его сосредоточена в ядре, размер которого – 10-15м. С чем может

быть связана такая фундаментальность пустоты? Все 6 видов силовых вза-

имодействий характеризуются притяжением. Правда, притяжение каждой

из сил проявляется неким своим, вполне особым образом. Об истинной

форме элементарных частиц нам почти ничего не известно, и в первом

приближении мы считаем их сферичными. Хотя двуединство нейтрона,

как составной частицы, также и опыты по рассеянию на протоне, в кото-

рых была обнаружена его достаточно сложная структура, называемая сей-

час кварками, заставляют в сферичности объектов микромира усомниться.

Но, чтобы получить кроме частиц еще и какие-то устойчивые структуры,

прежде всего – атомы, необходимо уже на этом масштабном уровне что-то

противопоставить силам притяжения. Пустота, т.е. разведение объектов на

достаточные для уменьшения притягивающих сил расстояния – один из

основных способов противопоставления. Еще один путь построения атома

как устойчивой структуры – запреты. Принцип запрета Паули и квантова-

ние орбит электронов добавляют противодействие силам притяжения.

Кроме того, навряд ли электрон покоится на каком-то квантованном рас-

стоянии от ядра. Скорее всего, он находится в движении. Очень грубо это

движение можно представить как вращение, значит, появляется и центро-

бежная сила. Те же методы применены и на макроуровне – пустота и вра-

щение. Взаимодействия здесь уже не столь сильны, а объекты разведены

на большие расстояния, потому нужда в запретах отсутствует. А раз нет

запретов, то нет и квантования. Собственно, именно поэтому взаимодей-

ствия передаются полями, а не частицами. Поэтому никакие, самые рас-

прекрасные бозоны как и нарушения разнообразных симметрий – кираль-

ной, калибровочной SU(2), приближенной SU(3) и любой прочей не могут

служить причиной происхождения массы у частиц и тел. Причина проис-

хождения массы, как писали Мах и я, одна, а не добрый десяток, который

уже набирается у современных физиков. Сами объекты макроуровня за

счет гравитации тяготеют к сферичной форме. Наименьшие объекты мега-

уровня еще также сферичны и первая сила мегауровня к притяжению, по-

добному гравитационному (уж не эту ли добавку искал Клеро?), добавляет

еще и вращение и т.о. удерживает форму объектов, компенсируя свое же

притяжение. Всё логично. Но филаменты сферичны уже не могут оказать-

ся в принципе – либо пустота в теле филамента должна быть слишком ве-

лика, либо структурные компоненты должны вращаться со сверхсветовой

скоростью. Такого размера структура должна быть резко не сферичной.

Нить, пожалуй, самый несферичный объект. Притяжение вытягивающей

силы проявляет себя мало похожим на гравитацию образом. Ее действие

112

направлено вдоль оси и так образуется форма филаментов. Вращающая

сила вращает компоненты структуры филаментов вокруг оси и сохраняет

их форму. Только таким путем можно получить устойчивые структуры

еще и на мегауровне также.

Эта статья – пионерное философское исследование, нащупывание

возможного перспективного пути развития физики, а не расстановка окон-

чательных точек в ответах. Попытка понять фундаментальные процессы на

уровне качественных моделей, а не математических абстракций. Не удиви-

тельно, если останутся не выясненными некоторые вопросы. Философии

вообще свойственно задавать больше вопросов, нежели давать ответов.

Литература

1. Тарасов Алексей, 2015, Структура научных парадигм. – Том 2. Па-

радигмы космологии – Херсон: ФЛП Гринь Д.С. – 126с.

2. Corsaro Enrico et al. Spin alignment of stars in old open clusters.

//arXiv:1703.05588v2 [astro-ph.SR] 30 Mar 2017