У номері - WordPress.com › 2015 › 01 › ppd-2011-2.pdf · 2015-01-18 · Журнал виходить 2 рази на рік У номері: Ad fontes: П.Й.А. Фейєрбах

Журнал виходить 2 рази на рік

У номері:

Ad fontes: П.Й.А. Фейєрбах

Пам’яті Володимира Туманова

Загальні питання розвитку і взаємодії правових систем

Порівняльно$правові дослідження у теорії та історії держави і права

Порівняльно$правовий вимір міжнародного та європейського права

Порівняльне конституційне право і державознавство

Порівняльне адміністративне і фінансове право

Порівняльне цивільне і трудове право

Порівняльне кримінальне право

Наукові рецензії та огляди

Наукова хроніка

Укра

їнсь

ко�гр

ецьк

ий м

іжна

родн

ий н

ауко

вий

юри

дичн

ий ж

урна

л «П

орівн

яльн

о�пр

авов

і дос

лідж

ення

», 2

011,

№ 2

22

ЗАСНОВНИКИ І ВИДАВЦІ:

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України

01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4,

тел. +38�044�279�73�96

Маріупольський державний університет

87500, м. Маріуполь, пр�т Будівельників, 129а, кімн. 218

Українська асоціація порівняльного правознавства

01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4,

тел. +38�044�279�73�96

громадяни Грецької Республіки Каракостас Іоанніс Константінос і Калаврос Константінос Франгіскос

Україногрецький міжнародний науковий юридичний журнал

«Порівняльноправові дослідження»

включено до переліку фахових видань у галузі юридичних та політичних наук,

в яких можуть публікуватися результати дисертаційних досліджень

(Постанова Президії ВАК України від 18.01.2007 № 205/1 //

Бюлетень ВАК України. — 2007. — № 2.

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації

Серія КВ № 9986 від 23 червня 2005 року

Рекомендовано до друку: Вченою Радою Інституту держави і права

імені В. М. Корецького НАН України Вченою Радою Маріупольського державного

університету

МІЖНАРОДНА НАУКОВА РЕДАКЦІЙНА РАДА:

Автономов О.С. — д.ю.н., професор, завідувач сектора порівняльногоправознавства Інституту держави і права РАН; Банакас Е. — професор,директор Інституту порівняльного права Університету Східної Англії;Батлер В.Е. — д.ю.н., академік Міжнародної академії порівняльного права,професор Пенсільванського університету; Бойко Ю.П. — д.політ.н., д.м.н.,к.ю.н., к.е.н., професор Дипломатичної академії МЗС РФ; Варга Ч. — д.ю.н.,професор, директор Інституту філософії права Католицькогоуніверситету Угорщини; Гриб В.В. — к.ю.н., віце4президент, головавиконкому Російського союзу юристів, голова Правління видавничої групи«Юрист»; Дроссос Я. — професор юридичного факультету Афінськогонаціонального університету; Екзархопуло О.О. — д.ю.н., професорюридичного факультету Санкт4Петербурзького державного універ4ситету; Кламаріс Н. — професор юридичного факультету Афінськогонаціонального університету, заступник директора Інституту проце4суальних досліджень, радник Прем’єр4міністра Греції; Калаврос К. —професор, декан юридичного факультету Фракійського університетуімені Демокріта; Капустін А.Я. — д.ю.н., професор, декан юридичногофакультету Російського університету дружби народів, віце4президентАсоціації юридичних вищих навчальних закладів; Каракостас І. —професор, проректор Афінського національного університету іменіКаподістрії; Марченко М.М. — д.ю.н., професор, завідувач кафедри теоріїдержави і права Московського державного університету імені М.В. Ло4моносова, президент Асоціації юридичних вищих навчальних закладів;Осакве К. — д.ю.н., академік Міжнародної академії порівняльного права,професор Оксфордського та Стенфордського університетів; Паксінос Д. —президент Афінського адвокатського союзу; Попондопуло В.Ф. — д.ю.н.,професор, завідувач кафедри комерційного права юридичногофакультету Санкт4Петербурзького державного університету; Салома7тін О.Ю. — д.ю.н., д.і.н., професор, директор Науково4освітнього центрупорівняльної правової політики Пензенського державного університету;Солдатос П. — професор юридичного факультету Ліонського універ4ситету; Старілов Ю.М. — д.ю.н., професор, завідувач кафедри адміністра4тивного, муніципального та фінансового права Воронізького державногоуніверситету; Тихомиров Ю.О. — д.ю.н., професор, заслужений діяч наукиРосійської Федерації, член4кореспондент Міжнародної академії порів4няльного права, перший заступник директора Інституту законодавства тапорівняльного правознавства при уряді Російської Федерації;Флогаітіс С. — професор, директор Європейської організації публічногоправа; Хаджиконстантінос К. — професор, президент юридичного фа4культету Салонікського університету імені Арістотеля.

33

Українсько�грецький міжнародний науковий юридичний журнал «П

орівняльно�правові дослідження», 2011, № 2

Укра

їнсь

ко�гр

ецьк

ий м

іжна

родн

ий н

ауко

вий

юри

дичн

ий ж

урна

л «П

орівн

яльн

о�пр

авов

і дос

лідж

ення

», 2

011,

№ 2

44

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

Шемшученко Ю.С. — головний редактор, д.ю.н., професор, академік НАНУкраїни, іноземний член РАН, член4кореспондент Міжнародної академіїпорівняльного права;Баймуратов М.О. — заступник головного редактора, д.ю.н., професор,академік УАН;Балабанов К.В. — д.політ.н., професор;Бисага Ю.М. — д.ю.н., професор;Бойко Ю.П. — д.політ.н., д.м.н., к.ю.н., к.е.н., професор;Бортник О.О. — голова Міжнародного комітету по боротьбі з організо4ваною злочинністю, корупцією та тероризмом;Буроменський М.В. — д.ю.н., професор, член4кореспондент НАПрНУкраїниВолошин Ю.О. — відповідальний редактор, д.ю.н., доцент;Горбатенко В.П. — д.політ.н., професор;Денисов В.Н. — д.ю.н., професор, член4кореспондент НАПрН України;Копиленко О.Л. — д.ю.н., професор, академік НАПрН України, член4кореспондент НАН України;Костенко О.М. — д.ю.н., професор, академік НАПрН України;Костицький М.В. — д.ю.н., професор, академік НАПрН УкраїниКресін О.В. — відповідальний редактор, к.ю.н., член4кореспондентМіжнародної академії порівняльного права;Кресіна І.О. — заступник головного редактора, д.політ.н., професор, член4кореспондент НАПрН України, академік УАПН;Луць Л.А. — д.ю.н., професор;Мартиненко П.Ф. — к.ю.н., професор;Мироненко О.М. — д.ф.н., професор, член4кореспондент НАПрН України;Муравйов В.І. — д.ю.н., професор;Оніщенко Н.М. — д.ю.н., професор, член4кореспондент НАПрН України;Скакун О.Ф. — д.ю.н., професор, академік НАПрН України; Тихомиров О.Д. — д.ю.н., професор;Шевченко Я.М. — д.ю.н., професор, академік НАПрН України;Шкляр Л.Є. — д.політ.н., професор.

55



ЗМІСТ

Ad fontes

Фейєрбах П.Й.А. Погляд на німецьке правознавство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .10

Кресін О.В. Пауль Йоганн Анзельм фон Фейєрбах і питання про генезу порівняльного правознавства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .22

Шаблій О.А. Твір П.Й.А. фон Феєрбаха «Погляд на німецькеправознавство» в українській інтерпретації (аспекти філософсько7юридичного перекладу) . . . . . . . . . . . . .29

Пам’яті Володимира Туманова

Саидов А.Х. Учитель! Пред именем твоим… Штрихи к биографиипатриарха российской компаративистики В.А. Туманова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .32

Ковлер А.И. В.А. Туманов и сравнительное правоведение . . . . . . . . . . . . . . . .39

Козюбра М.І. Спогади про Володимира Туманова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .41

Рабінович П.М. Метр правознавчої науки (пам’яти професора В.О. Туманова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .44

Загальні питання розвитку і взаємодії правових систем

Волошин Ю.О. Модельна правотворчість та гармонізація у комплексі засобів зближення правових систем в умовах міждержавної інтеграції: порівняльно7правовий аспект . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .46

Сапарова А.О. Підхід правових трансплантантів: поняття і значення для сучасного порівняльногоправознавства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .55

Захарова М.В. Система французского права: структурный анализ . . . . . . . .61

Порівняльно�правові дослідження у теорії та історії держави і права

Серёгин А.В. Компаративистский анализ республиканских форм правления . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .67

ЗЗмміісстт

Венедіктова І.В. Шляхи узгодження розвитку приватних і публічних інтересів та їх трансформація в праві . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .77

Дячук Л.В. Заборони шлюбу у римському та візантійському праві:порівняльний аналіз . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .83

Шаблій О.А. Тлумачення й адекватність в юридичному перекладі (на прикладі перекладу німецькою мовою Проекту закону 1932 р. «Про суди в адміністративних справах») . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .89

Порівняльно�правовий вимір міжнародного та європейського права

Шпакович O.М. Роль судових органів у діяльності міжнародних організацій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .104

Кононенко В.П. Порівняльна характеристика правової природи рішеньЄвропейського суду з прав людини та Суду ЄС . . . . . . . . . . . .109

Гріненко О.О. Органи зовнішніх зносин Європейського Союзу та їх функціонування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .115

Бабін Б.В. Програмні правові акти як регулятори взаємодії між Україною та міжнародними організаціями . . . . . . . . . . .126

Порівняльне конституційне право і державознавство

Бойко Ю.П. Роль російського федералізму у формуванні громадянського суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .134

Хома Н.М. Модернізація німецької моделі соціальної держави . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .141

Дудченко О.С. Колегії органів виконавчої влади України та Російської Федерації: порівняльно7правове дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .148

Голяк Л.В. Принципи організації та діяльності спеціалізованихомбудсманів: досвід зарубіжних країн . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .154

Укра

їнсь

ко�гр

ецьк

ий м

іжна

родн

ий н

ауко

вий

юри

дичн

ий ж

урна

л «П

орівн

яльн

о�пр

авов

і дос

лідж

ення

», 2

011,

№ 2

66


77



Кравченко О.О. Захист прав людини органами конституційного контролю в сучасній правові державі: досвід порівняльного аналізу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .161

Бедь В.В. Механізм реалізації конституційного права на свободу совісті: окремі аспекти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .168

Видолоб Д.В., Видолоб Ю.Л. Адвокатське самоврядування: порівняльний аналіз та критерії оцінки стану законодавчого регулювання в Україні та деяких країнах СНД . . . . . . . . . . . .174

Порівняльне адміністративне і фінансове право

Романчук И.С. Методологические проблемы компаративистского анализа властных отношений . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .186

Кагановська Т.Є. Порівняльний аналіз зарубіжного досвіду кадровогозабезпечення державного управління . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .190

Невлев В.В. Правовая репрезентация западных и российских истоков кредитной кооперации . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .195

Музика�Стефанчук О.А. Бюджетна діяльність органів публічної влади: поєднання норм вітчизняного та міжнародного права . . . .202

Білик І.А. Застосування еколого7цивільних санкцій як форма декриміналізації відповідальності за екологічні правопорушення у Великобританії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .208

Порівняльне цивільне і трудове право

Фурса С.Я., Гуть Н.Ю. Загальноправові аспекти порядку посвідчення нотаріусами України довіреностей для вчинення правочинів за кордоном . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .215

Турлуковський Я.В. Деякі проблеми партнерського товариства в польському праві . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .222

Тимченко Г.П. Наукові підходи до процесуальної відповідальності:порівняльно7правові аспекти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .228


Укра

їнсь

ко�гр

ецьк

ий м

іжна

родн

ий н

ауко

вий

юри

дичн

ий ж

урна

л «П

орівн

яльн

о�пр

авов

і дос

лідж

ення

», 2

011,

№ 2

88

Алахвердиев В. Субъекты доказывания по гражданскому процессуальному законодательству Украины,Азербайджанской Республики и Российской Федерации . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .233

Цесарський Ф.А. Трудовий договір як синтез умов, що встановлюють істотні аспекти правовідносин у сфері трудової діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .240

Порівняльне кримінальне право

Лихова С.Я. Європейські стандарти у сфері захисту прав та законних інтересів (аналіз основних принципів кримінально7правової політики) . . . . . . . . . . . . . . .246

Волинський О.В. Фундаментальні принципи європейської кримінально7правової політики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .259

Гасанов Р. Борьба с торговлей людьми в Совете Европы и законодательство Азербайджанской Республики . . . . . . .266

Цірат Г.В. Захист цивільної авіації від актів незаконного втручання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .273

Яцишин М.М. Порівняльний фактор часу і простору в історико7правовому дослідженні еволюції покарання (кари) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .277

Глушкова Д.Г. Докази і доказування за законодавством провінції Квебек . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .286

Рагулин А.В. Регламентация профессиональных прав адвоката7защитника и обеспечение их реализации по законодательству государств Восточной Европы . . . . . .292

Юзікова Н.С. Ставлення суспільства східних країн до злочинноїповедінки неповнолітніх . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .300

Наукові рецензії та огляди

Нагорняк М.М. Нове порівняльно7політологічне дослідження системи регіонального управління . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .305

Збірник наукових праць «Порівняльне правознавство: досвід і проблеми викладання» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .306Новий успіх української та російської компаративістики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .308Науковий збірник «Компаративістика – 2010» . . . . . . . . . . . .309

Кресин А.В. Сравнительное правоведение в образах права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .311

Наукова хронікаЮвілей Юрія Олександровича Тихомирова . . . . . . . . . . . . . . . .320Ювілей Чаби Варги . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .324Пам’яті Поля7Андре Крепе . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .326ІІІ Міжнародна наукова конференція «Компаративістські читання» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .330VI Міжнародна школа7практикум молодих вчених7юристів «Держава у світі, що змінюється» . . . . . . . .333

ОголошенняМеждународная заочная учебно7методическая и научная конференция «Компаративистика72011» . . . . . .337

Видання української асоціації порівняльного правознавства (2006–2011 рр.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .338

99



Укра

їнсь

ко�гр

ецьк

ий м

іжна

родн

ий н

ауко

вий

юри

дичн

ий ж

урна

л «П

орівн

яльн

о�пр

авов

і дос

лідж

ення

», 2

011,

№ 2

1100

AAAAdddd ffffoooonnnntttteeeessss

ППаауулльь ЙЙооггаанннн ААннззееллььмм ффоонн ФФееййєєррббаахх

ППоогглляядд ннаа ннііммееццььккее ппррааввооззннааввссттввоо**11

Теорія і практика права якнайтісніше пов’язані й споріднені. Вониспіввідносяться так, як співвідносяться загальне з особливим, як прави4ло — зі своїм застосуванням, як засіб — зі своєю метою. Проте в усіх на4родів і за всіх часів юридична практика прагнула протиставити себе пра4вознавству, унезалежнити себе від останнього або навіть примусити йогобеззаперечно підпорядковуватися собі. Те, чим вона всюди користуваласяабо намагалася реалізувати, є виключним правом на тлумачення та розви4ток законодавства. Вона сама для себе є принципом і правилом; поряд іззаконом її власні рішення є її ж нормами; а звичай та традиція — її те4орією. Було б неправильно і несправедливо стверджувати, що це явищеспричинене лише тією всевладністю, якою наділені судді чи інші високо4посадові юристи. Ця проблема має вагомішу причину, яка навіть можестати правовою підставою для такого домінування. Принаймні, не можнане зважати на те, що у сфері права стабільна практика його застосуван4ня — це значно краще, ніж нестабільна, якою б блискучою не була прицьому його теорія. Правозастосування вимагає одноманітності форми істабільності, тоді як наука, як і думка, не є статичною, а навпаки — мінли4вою. Суддя повинен приймати рішення, спираючись на свій офіційнозакріплений авторитет. А наукова думка стає авторитетною лише тоді, ко4ли переконує своєю обґрунтованою аргументацією і завдяки цьому надаєнауковцеві свободу заявляти про свої погляди як про істинні. Філософ укріслі судді за своєю суттю не кращий, ніж філософ на троні. Відтак —там, де диспути про природу права сягають якнайглибше, як правило, як4найгірше забезпечується справедливість. Юриспруденція Давнього Римуза часів його розквіту переважно полягала у практиці й судочинстві. А ко4ли сформувалася власне наука про право, ця держава вже занепала, і всудах зникла справедливість. У Англії правознавства як такого немає,існує лише наука про законодавство, яка дає знання про закони і судову

* Переклад статті здійснено кандидатом філологічних наук, докторантом Інституту філологіїКиївського національного університету ім. Тараса Шевченка Оленою Анатоліївною Шаблій за науко$вої редакції та з примітками кандидата юридичних наук, доцента, члена$кореспондента Міжнародноїакадемії порівняльного права Олексія Веніаміновича Кресіна. Ми використали друге видання цієїпраці: von Feuerbach A. Blick auf die deutsche Rechtswissenschaft // Kleine Schriften vermischten Inhalts. —Nurnberg: Berlag von Theodor Otto, 1833.

AAdd ffoonntteess

1111



практику. А у Франції юриспруденцією вважається не стільки науковатеорія права, скільки утворена завдяки суддівським рішенням системареального застосування законів.

Однак таке повне й необмежене панування практики над наукою можетривати лише тоді, коли закони прості. А коли законодавча база має вели4кий обсяг і складається з різноманітних джерел права, що не «вливають4ся» в одну річку, а «течуть» одне поряд з іншим, та ще й заплутуютьсясамі в собі, а ще коли до них додаються джерела іноземного походження,до того ж запозичені у давно зниклого народу, то таке законодавствоздебільшого можна зрозуміти лише завдяки знанню історії. У такому ви4падку його спершу необхідно спростити, науково викласти й сформуватиаби потім на його основі можна було б втручатись у реальне життя. Саметак відбулося у Німеччині, інакше і бути не могло. Така потреба практикиу допомозі з боку науки була задоволена швидко і легко. ЇЇ перші вчителішвидко стали останніми, а колись задекларовані висновки — аксіомами.Спершу вони поширювалися завдяки авторитету, згодом — як історичненадбання — через традиції, й стали тим підґрунтям, на основі якого роз4вивається система юридичної практики, яка, зрештою, руйнує правило,яке слід застосовувати — тобто сам закон. Таким чином на основі самоїпрактики і виникла так звана практична юриспруденція, яка, аби зали4шатися зручною і практичною, схиляється до звичного й взагалі або жзначною мірою відмовляється від послуг науки.

Однак те, що виникає у лоні науки, згодом таки знову веде до неї. Якщосвого часу правознавці своїми переконаннями зуміли вплинути на практи4ку, то ці переконання мусили витримати перевірку дійсністю. До того ж, уНімеччині авторитет практики ніколи не мав такого тривкого законодав4чого закріплення, як, наприклад, в Англії. Окрім того, у колись тери4торіально роздробленій Німеччині судові вироки рідко збігалися за фор4мою, часто містили в собі протиріччя, а ще радше були взірцем самовпев4неної пихатості, аніж справедливості. В умовах «болота» такого занепаду,успадкованих хибних уявлень та правил, які сліпо орієнтувалися лише напрезумпцію добросовісності, римське право, повне глибини й сили, поста4вало в усій своїй величі як шедевр мудрості й роздумів багатьох століть,як одночасно закон і взірець для кожного наступного покоління. В освіче4ного народу воно мало відродити наукову думку, розбудити дух науковихпошуків та досліджень, який, поширюючись в усіх напрямах і перебуваю4чи у постійному розвитку, настільки суттєво віддалявся від практики,наскільки сама вона, обтяжена власною складністю, колись віддалиласявід власного ж джерела, й через свою бездумність опинилася під загрозоюзакостеніння. Так, на противагу практиці й незалежно від неї сформува4лася правова теорія, що прагнула досягти наукової істини, не беручи доуваги суспільних потреб, й через це одночасно заклала непримиренні су4перечності між практикою і теорією, між традицією і наукою.

AAdd ffoonntteess

Укра

їнсь

ко�гр

ецьк

ий м

іжна

родн

ий н

ауко

вий

юри

дичн

ий ж

урна

л «П

орівн

яльн

о�пр

авов

і дос

лідж

ення

», 2

011,

№ 2

1122

І коли остання намагалася висувати свої претензії щодо першої, то тапочинала ще більше опиратися такому впливу. І навіть якщо доводилосявизнавати правоту теорії, то це ще зовсім не означало, що таке визнаннясприяло її наближенню до практики, оскільки далеким від практики вва4жалося те, що ще не знайшло практичного застосування. Саме через це уНімеччині виникло таке дивне розрізнення між дійсним і чинним, між пра�вильним (але не практикабельним) та хибним (однак досі практикова�ним) позитивним правом. І хоча з теорії до системи практичної юриспру4денції час від часу просочувалося щось нове, й друга, особливо останнім ча4сом, стала значно гнучкішою, усе ж загалом обидві системи як у своїх заса4дах, так і у своїх вченнях ще залишалися дуже далекими одна від одної.

Замкнутість практики по відношенню до теорії де в чому негативновідображалася й на самій теорії. Оскільки їй відмовляли у можливостіпрактичного застосування, то й вона сама почала зневажати практичністьяк таку. Оскільки найбільш теоретизовані розвідки були позбавлені впли4ву на реальне життя, то й сама наука швидко наразилася на небезпекувтратити останні крихти доцільності своїх пошуків. Відштовхнута непово4роткою практикою, вона постійно зациклювалася на самій собі й почалаодноосібно панувати в окремому світі, який собі створила. І коли теоретик(викладач права, який власне і мав юридичну освіту) з висоти своїх знаньзвертав погляд на звичайного практика, застерігав його від практичностіяк від вірної ознаки ненаукового підходу й вимірював значимість своїхдосліджень за ступенем віддаленості від реального життя, то практикуможна було вибачити те, що він реагував на таку пихатість зневажливоюбайдужістю й вважав працю і діяльність такого теоретика або ледарюван4ням, або марними потугами педанта, який шукає у пустелі якихось плодівабо намагається з живого зробити мертве, щоб потім ще спокійніше милу4ватися ним в усіх його застиглих рисах. Усе це передусім стосувалося істо4рико4філософського напряму юриспруденції, представники якого черезсвій тісний зв’язок з античною класикою полюбляли називати себе «еле4гантними правознавцями». Немає такої галузі законодавства, яка б заслу4говувала на подібне ставлення меншою мірою, ніж римське право. Старо4винний закон можна осягнути лише звертаючись до минулого. І навітьлітера з нього, пошкоджена рукою варвара або знищена часом, повиннабути гідним предметом досліджень. У випадку з римським правом такірозвідки велися уздовж розкішних шляхів античності, де квітнули дивадавньогрецького і римського духу. Тож, стає зрозумілим, що ті, хто ступивна цей шлях, були зачаровані й приворожені такою красою, відтак — невизнавали нічого іншого, ніж тільки її. Можна зрозуміти й те, чому вонизрештою забули й про саму мету, заради якої пішли цією дорогою, чомузамість того, щоб просуватися далі, так швидко зависнули у повітрі й, зре4штою, те, що було розпочато заради високої мети, звелося до виснажли4вих ігор розуму.

AAdd ffoonntteess

1133



Власне, більшість «елегантних правознавців» сьогодення поділяла такуідею закритості, яку частково спровокувала сама ж наука минулого, і вякій вона як звичайна граматика чи критика працювала лише на досяг4нення однобоких цілей, замість того щоб переслідувати первісну мету —плекати ту високу ідею, яку сформулював Вольф2. Попри чималий пози4тив, який ця школа привнесла в науку, не можна замовчувати те, що її ха4рактерною рисою став певний педантизм — дух дріб’язковості та несмаку.Занадто часто вона видавала засіб за єдину й останню мету, накопичува4ла цілі скарби й залишала їх без використання, або ж піднімала цілі плас4ти й залишала на місці знайдені перлини, звеличувала букву, але вбиваладух, зносила докупи каміння й без упину шліфувала їх, не задумуючись,що з цього мало б вийти. Читаючи деякі праці цієї школи, мимоволі уяв4ляєш якогось кочівника, який на руїнах Пальміри оминає витонченийбудівельний матеріал і з повною байдужістю ліпить свою убогу хатинку іззалишків шедеврів, а дивлячись на стрункі колони, що прагнуть сягнутинеба, уявляє собі лише нагромадження окремих будівельних блоків.

При спробі закріпитися на ґрунті юриспруденції (власне, вперше заВольфа) філософія спершу поводилася доволі скромно — лише якпомічниця юриста і як слуга законів. Те, що мало непевне втілення удосвіді, вона хотіла обґрунтувати непорушністю вічної істини. Те, що вонавважала лише історичним надбанням, вона як висока наука, користую4чись математичною логікою, відкидала назад. Вона хотіла лише певності,ясності, чіткості пізнання — й уже все це було перебільшенням. Однакуже дуже швидко стало зрозуміло, що виконання обіцяного мало дуже по4гані наслідки. Те, що вона демонструвала, було нічим іншим, як неміцнимплетивом понять, яке ані проливало світло на нові істини, ані закріплюва4ло старі. На неї не звертали увагу. Та й хто, маючи здоровий глузд, не за4хотів би зберегти суто історичне надбання у своєму первісному вигляді, вусій повноті його живої сили і незалежності, аніж сприймати те саме черезчужі руки, які передають його у спотворено4обмеженому вигляді — ску4вавши все у рамках недоречних філософсько4математичних форм таускладнених граматичних конструкцій. Так філософія зникла з юриспру4денції на тривалий час. Проте згодом вона знову повернулася, але в іншо4му образі та з іще більшими претензіями, бо була «підбадьорена» і підви4щена у своєму статусі завдяки кантівській революції. Філософія, як тількивона заходить на територію позитивної науки, не може бути творцем, алише учителем. Там вона прив’язана до вже існуючої матерії. Вона можеформувати її, наповнювати ідеями й духовно оживляти. Однак у неї такі жможливості, як у скульптора, який не створює мармур, або ж як у душі,яка не може зруйнувати власне тіло. Тобто вона не може ані надто звели4чити певну матерію, ані забрати у неї щось, що було їй первісно притаман4не. Однак про своє покликання філософія надто швидко забула. Вона за4хотіла бути не компаньйонкою, а повелителькою правознавства, не просто

AAdd ffoonntteess

Укра

їнсь

ко�гр

ецьк

ий м

іжна

родн

ий н

ауко

вий

юри

дичн

ий ж

урна

л «П

орівн

яльн

о�пр

авов

і дос

лідж

ення

», 2

011,

№ 2

1144

навчати, а панувати, не тільки аналізувати і коментувати закони, але й ви4давати їх, а те, що вже існувало і діяло, — знищувати, керуючись лишеповноваженнями, які нібито надавав їй безсмертний «практичний розум».Позитивне право валялося в її ногах немов жалюгідна матерія і щоразуколи не вписувалося в її рамки, було зневажене. Запитання на кшталт«що це таке?» для неї якщо і мало сенс, то дуже незначний, адже «немаєтого, чого не має бути! Немає жодного іншого закону як тільки в мені йзавдяки мені». Це було золотим правилом філософії, яке вона або ж чіткопроголошувала, або ж якого мовчки дотримувалася. Тому й небезпідстав4но проти такої пихатості повстали як практики, так і теоретики, відтак —з виправданою ненавистю озброїлися проти неї. Спираючись на ідею па4нування «практичного розуму», ця філософська юриспруденція проголо4шувала його анархію й, водночас, вдаючи з себе безсмертну науку, погро4жувала забуттям будь4якому «ненауковому» пориванню, натомість її су4проводжували нехтування історією, байдужість до академічних знань тапустопорожня поверховість. Ці риси нерідко характеризували як її учи4телів, так і її учнів. Коли те, що є найбільш достойним пізнання і єдиноправильним, походить лише від тебе самого, то чи матимеш ти бажаннязайматися його важкими пошуками десь зовні? Подібно як колись в Ан4тичності мантія філософа не завжди належала мудрій людині, так само і внаші часи нерідко дилетанти вбираються у ветху мантію філософа абиприкрити свою нікчемну голизну й мати можливість безкарно зневажатискарби академічних знань.

Розквіт повноцінної й всеосяжної юриспруденції можливий лише тоді,коли до її сфери увійдуть як філософія, так і археологія з історією. Саметак, у посиленій співпраці, кожна з них зробить свій внесок для досягнен4ня спільної мети. Проте у німецькому правознавстві вони не порозумілисяі кожна з цих наук здебільшого йшла своїм шляхом, вороже зневажаючиіншу, переслідуючи протилежні цілі й вважаючи себе самодостатньою іздатною самостійно досягати того, чого в усій його повноті можливо досяг4ти лише спільними зусиллями. Так, власне, і сталося — одразу видно, щоза всієї різноманітності нашої юридичної літератури їй усе ж таки прита4манна якась однобокість і при всій її ґрунтовності — певна обмеженість.Деякою мірою вона віддзеркалює характер держави, до якої належить, —характер роздрібненої й розколотої імперії.

З іншого боку, навіть коли німцям справедливо докоряють у тому, щовони шанують більше чуже, ніж своє, то у випадку з німецькими право4знавцями можна констатувати абсолютно протилежне. Усе, на що поши4рювалися їхні наукові пошуки, було або рідним, або вже адаптованим донього. Якщо вони й виходили за рамки всього чинного, то це відбувалосялише у формі екскурсу в історію — аби довідатися, як прокладалися шля4хи становлення певних сучасних явищ.

AAdd ffoonntteess

1155



Не беручи до уваги деякі поодинокі, частково давно забуті розвідки такзваних германістів (котрі, власне, також задовольнялися лише тим, щовикликало інтерес винятково через його старожитність), наші правознавціне вважали за необхідне докладати зусиль, аби зацікавитися іншими на4родами, уважніше дослідити їхні звичаї і закони заради того, щоб потімзбагатити усе своє новим матеріалом, чи хоча б заради того, аби погляну4ти на нього під іншим кутом зору, до того ж гострішим поглядом і в новомусвітлі. З4поміж усього, що написав Гайнеціус, твір «Historia juris Gallici»3

читали найменше. Французьке звичаєве право здебільшого мало гер4манські корені, й через це як у розбіжностях, так і в подібному могло бстати багатим джерелом для дослідника вітчизняного німецького права,однак до останнього часу воно залишалося для німців або невідомим, абонепотрібним.

Навіщо анатомам їхня порівняльна анатомія? І для чого правознавцямїхня порівняльна юриспруденція4? Найбагатшим джерелом для будь4яких відкриттів у кожній емпіричній науці є порівняння і поєднання. Ли4ше завдяки різноманітним протиставленням протиставлене стає абсолют4но зрозумілим. І тільки завдяки виявленню подібного і несхожого, а такожїхніх причин, можна вичерпно обґрунтувати якість та сутність будь4якоїречі. Так само як на основі порівняння мов формується філософія мови(тобто власне мовознавство), так і на основі порівняння законів та право4вих звичаїв як найбільш споріднених, так і найбільш культурно віддале4них націй усіх часів і держав вибудовується універсальна юриспру4денція — наука про закони, без зайвих додатків, яка тільки одна й зможепривнести справжнє, повноцінне життя в кожну зі спеціальних галузейюриспруденції. Не можна говорити про дух окремого законодавства, якщознайомий лише з ним одним і тільки з історією його розвитку. Те, що нази4вають духом, є просто ще одним словом, адже коли для тебе лише загаль4на балаканина, яку ще називають філософією — це єдиний ключ дотаємниці, то такий дух є виключно оманливим привидом, який з набли4женням денного світла розчиняється у повітрі. Йоганн фон Мюллер ствер4джував, що без вивчення усіх часів і всього світу достовірно не написатинавіть історії роду Ґойзау. «Таке вивчення — писав він5, — розширює по4няття і проливає світло на всі особливості будь4якої справи». Нещодавно яусвідомив, що після того, як прочитав Абу4ль4Фіда (Abu l4Fida)6, став ди4витися на Швейцарію зовсім іншими очима. Тож, так само можна стверд4жувати, що не вивчивши законів усіх часів і народів в усій їхній повноті,не можна зрозуміти і передати дух статуту найменшого містечка, а також,що той, хто прочитав різні закони, Авесту чи Коран, буде розглядати своєзаконодавство та Кодекс Наполеона7 зовсім по4іншому, ніж раніше. Те,чим для літописця певної держави є універсальна історія народів, тим дляправознавця повинні бути опис та історія усіх правових систем. І для цьо4го уже назбиралися цілі гори неоціненних скарбів, за які повинна взятися

AAdd ffoonntteess

Укра

їнсь

ко�гр

ецьк

ий м

іжна

родн

ий н

ауко

вий

юри

дичн

ий ж

урна

л «П

орівн

яльн

о�пр

авов

і дос

лідж

ення

», 2

011,

№ 2

1166

рука освіченої людини, щоб їх впорядкувати й належно оформити, та ро4зум філософа, який би спромігся вивести з поодинокого загальне й звестивсе до великого і змістовного єдиного цілого. Монтеск’є був першим, длякого таке завдання стало справою життя, і хто зважився на його вирішен4ня, але після нього за таке досі ніхто не брався. Він, так би мовити, підвівнас до сходинок цього храму і завдяки своєму мудрому баченню показавчимало того, що знаходиться всередині, проте власне всередину нас і досініхто не зміг завести8.

Жодна з європейських націй не змогла б напнути цей Геркулесів лукнастільки міцно, як німецька, яка у царині знань з мужністю розпочала йгідно довела до кінця вже багато великих справ. Однак у природі німець4кої юриспруденції й німецького характеру криється причина, чому ми досі(принаймні ті, хто вважають себе правознавцями) навіть не допускалидумки про те аби розпочати таку роботу. Наше німецьке законодавствоуже саме по собі настільки об’ємне, різноманітне у своїх окремих галузяхта багате на невичерпні джерела, що навіть найпрацьовитіший з нас незнайшов би для вивчення зарубіжного досвіду ані часу, ані сил. Виняткомбули лише ті, хто намагався прикрасити поле вітчизняної [юридичної]літератури чужими квітами, при цьому значною мірою занедбуючи куль4тури вітчизняних плодів, без яких у щоденному побуті не обійтися. Харак4тер німецького вченого визначає його ґрунтовність, вона ж загалом харак4терна і для нашої юридичної літератури. Німець доти не вважатиме, щощось знає, доки не розбереться у найменших деталях певної речі й не ста4не її майстром. Але ж жодні знання не просуваються вглиб більше, ніжвшир, а німець любить обмежуватися лише заданим обсягом і побоюєтьсярозширення горизонтів свого дослідження аби не нашкодити його ґрун4товності. Той, хто хоче охопити більше, не повинен соромитися своїх неве4ликих похибок. А той, хто намагається побачити ціле, не може обґрунтову4вати кожну деталь, а змушений хіба4що побіжно торкнутися неї, дещозалишити невисвітленим, а дещо просто взяти на віру. Однак це саме те,чому опирається німецький спосіб мислення. Через це і в деяких інших га4лузях німецької [наукової] літератури спостерігається або певна обме4женість, або ж боязкий пуризм. І навіть серед нашого благородного цехупанує думка, що для досягнення ідеалу в творчості німцям бракує лишепевної усім зрозумілої поверховості.

Якщо в інших народів політика виконує роль філософії законодавства,то у німецьких юристів роль філософії права виконує так зване природнеправо. Саме йому ми завдячуємо тим, чим не може похвалитися жоднаінша нація, а саме — точним визначенням різниці між мораллю і правом.Йдеться про розрізнення, яке має вирішальне значення для будь4якоїправової системи і без якого її розвиток може піти хибними й небезпечни4ми шляхами. Окрім того, вона запропонувала нам чітке бачення природипевних метафізично4правових понять, які, зрештою, й утворюють основу

AAdd ffoonntteess

1177



будь4якої системи права, і без яких навіть політикам годі впоратися зісвоїми завданнями. При цьому понятійні системи цього природного права,як правило, були сконструйовані вельми однобоко й тому виявилися не4вдалими у застосуванні. Переважно йшлося про чистий формалізм,обґрунтування якого було спекулятивним, а наслідки його застосуванняне відповідали потребам життя. Такими ж хибними були й інші уявлення,зокрема: переконання, згідно з яким практичний розум, окрім ідеї спра4ведливості, охоплює ще й цілу систему правових законів; думка про те, щонібито система права, необхідність якої є загальновизнаною, існує неза4лежно від того, що говорить практика правозастосування; існування сис4теми, яка надає можливі й дійсні права без закріплення їх у позитивномуправі та які існують навіть поза державою, ґрунтуючись на так званомузаконі природи; ідея про чітку протилежність між правом та політикою іпро філософію права, яка має обґрунтовувати і представляти право позаполітикою. Як і багато інших великих помилок, вони руйнували саму ідеюфілософії права у її підвалинах, через що зведений на ній конструкт не мігбути нічим іншим, як тільки порожнім будиночком у стилі фахверк, якийне надихав на творчість і був вкрай неміцним і тісним, щоб у ньому жити.Подібні вчення виходили з того, що існує формула певної форми, якупотім, називаючи це застосуванням, розкладали на похідні формули пев4ної форми, які, зрештою, спрямовували до чистого розуму. Щоб прихова4ти свою первісну недолугість, до цього додавали ще й деякі запозичені зюридичної практики поняття, з яких за допомогою формулювань зі спо4лучниками оскільки і таким чином виводили не більше того, що в них бу4ло закладено з самого початку. Таке слабке й позбавлене соків дерево ужодному разі не могло давати корисних для життя плодів. І навіть для по4зитивного правознавця воно могло слугувати лише як знаряддя для того,щоб з ще більшою майстерністю розмежовувати певні поняття і розвива4ти їх потім з ще більшим красномовством. Однак наші природні права неможуть нам запропонувати того, що не просто чіткіше окреслює певнізнання, але й справді розширює їхній обсяг, що збагачує інтелект новимизасобами і цілями, того, що вивільняє його для істинно філософського мис4лення про право. Адже ця доктрина витіснила з права те, без чого його небуло б і без чого не можна уявити повноцінної філософії права, а саме —політику. Вона відмежувалася від практичного досвіду і зачинила себе усумних коридорах високих узагальнень. Між тим, філософія права — цепросто наука про правила, які повинні стримувати законодавця і керува4ти ним. Однак те, що стримує і спрямовує законодавця, є мудрістю, амудрість — ніщо інше, як прояв його розуму на службі справедливості.Єдине, що можна вивести з чистого розуму, — це необхідність існуванняпоміж людьми певного законодавчо врегульованого, правового співісну4вання. Але як усе це функціонує? І як досягти такого стану? На ці запитан4ня чистий розум навіть не намагається дати відповідь, цим опікується про4

AAdd ffoonntteess

Укра

їнсь

ко�гр

ецьк

ий м

іжна

родн

ий н

ауко

вий

юри

дичн

ий ж

урна

л «П

орівн

яльн

о�пр

авов

і дос

лідж

ення

», 2

011,

№ 2

1188

сто глузд. Чиста форма права, як би її не розуміли, завжди негативна.З неї не може утворитися нічого позитивного, а відтак — вона позбавленабудь4якого змісту і слугує критерієм для визначення того, наскільки чинніта майбутні закони прийнятні з правової точки зору. Однак вона не є тимелементом, з якого міг би розвинутися зміст будь4якого законодавства.Чиста форма права окреслює поле, в рамках якого може рухатися законо4давець, вона розмічує ґрунт, на якому він за допомогою відповідних інсти4туцій та законів повинен посадити і виростити плоди. Однак звичайниймежовий камінь — це ані будівля, ані сім’я, ані плід тієї землі, яку він со4бою позначив. Принципи, які виводяться тільки завдяки чистій грі розуму,мають певну цінність, однак самостійно вони не можуть збагатити. Міжідеями чистого розуму й речами дійсності пролягає величезне провалля,міцний міст через яке можна збудувати лише завдяки роздумам, досвідуй спостереженню. Ідеї — це світле безсмертне сузір’я, яке вказує дорогу,якою треба рухатися. Однак без корабля і штурвалу та без знання моря,його глибин і мілин ти ніколи не зрушиш з місця, не кажучи вже про те,щоб досягнути певної цілі. У цьому контексті я знову ж таки повертаюсядо необхідності вивчення конституцій, законів та інституцій, до форму4вання універсальної юриспруденції — як найбагатшого джерела дляістинної, всеосяжної й життєвої практичної філософії законів, такого пра4вознавства, яким його уявляв Монтеск’є (після нього навряд чи хтось мігосягнути це). Однак що з Монтеск’є? У той час, коли дехто з наших філо4софів і правознавців вважав його загрузлим в емпіризмі ліліпутом, повер4хову і надто об’ємну працю ритора Філанджиєрі9 зараховували ледь не доканонічних книг і звеличили як найбільший шедевр! З протореного шляхунасамперед зійшов Гуґо10, який зважився на спробу розглядати філософіюправа в іншому, аніж тільки метафізичному, розумінні. Правда, його пра4ця — це дійсно лише спроба, яка, до того ж, спираючись на протилежні за4сади, також однобоко представляє поставлене завдання, адже він опускаєусе лише до рівня суспільної користі.

Власне, це типова риса людського розуму, коли на правильний шляхвиходять лише після того, як випробувано обидві хибні протилежності.І коли раніше викладачі теорії держави і права, які підтримували ме4тафізичну доктрину, конструювали свою систему лише на основі права ідоговору, то тепер фон Галлер11 намагався нас переконати в тому, що тіль4ки публічна влада створює публічне право. Як би там не було, його працязаслуговувала на увагу, повагу і вдячність. Ми ж у Німеччині зреагувалина неї або байдуже знизуючи плечима, або принижуюче посміхаючись.

Істинно, що різноманітні науки таки справляють вплив на дух часу, алечас впливає на науку набагато відчутніше. Як правило, саме він визначаєїї поступ, спрямування та мету. Вважаю, що й більшу частину явищ зісвіту філософії та юриспруденції можна пояснити, звертаючись до ситу4ації та духу, які панують у зовнішньому політичному світі. Німеччина, ра4

AAdd ffoonntteess

1199



зом із більшою частиною Європи, ліниво спочивала у безпечній тіні своїхконституцій, законів та звичаїв, які через власну старожитність носилипечатку святості. Успадковані надбання оберігали, ними користувалися іяк тільки могли послуговувалися навіть тоді, коли вони почали втрачатисвою міць і практичну цінність. Недоліки завжди бачать набагато швидше,ніж усвідомлюють потребу у їх виправленні, особливо якщо при цьомуйдеться про оновлення, яке не подобається інертній звичці. Ще не з’яви4лися ті урагани, які б, повністю зруйнувавши вже давно приреченубудівлю, могли б довести її хиткість. Хоча здалеку вже чулося їх набли4ження, на цю загрозу не зважали або її навіть не усвідомлювали. Тож дер4жави та їхні правителі продовжували свій неспішний рух під руку з тим,що занепадало, а їхній погляд був спрямований лише на наявне, й вони незадумувалися, наскільки довго воно залишатиметься у їхньому розпоряд4женні. Слово «реформа» звучало для них як «революція», а будь4якузміну вони вважали небезпечним новим віянням. Тому майже всюди зако4нодавча діяльність перебувала у глибокому сні. А справу заповнення про4галин, що виникали, й виправлення недоліків, якщо це було можливо, по4кладали на судочинство та науку. Навіть коли законотворчість час від ча4су прокидалася, вона воліла радше збирати все докупи і впорядковуватийого, аніж самостійно творити і поліпшувати. Чи не є таким Прусськийцивільний кодекс12? Майже з усіма попередніми недоліками законодавст4ва він лише умостився у нову, зручнішу форму. Аби зберегти старожитнітрадиції, його навіть намагалися ввести в дію не як загальнообов’язковийнаціональний закон, а лише як рамковий, що поступається у своїй силі пе4ред особливими статутами та провінційними законами. Тож і наука, не ка4жучи вже про філософію законодавства, від реального життя навряд чиотримувала якихось відчутних імпульсів. А саме життя не потребувало її,тому було абсолютно закономірним те, що наука, не бажаючи ставати зви4чайним слугою банального і усвідомлюючи своє вище призначення, самавіддалилася від життя і на основі чистих спекуляцій збудувала свій влас4ний світ. Відтак — там, де починають думати поза рамками світу, швидкоприпиняють думати заради нього; там, де діють, не думаючи (хоча незаба4ром і починають задумуватися), втрачають можливість діяти; а там, депросто думають, аби думати, там можна швидко дійти до того, що вже недумаєш, а просто мрієш.

Однак такі мрії зараз не на часі. Почалася нова велика епоха. Все старележить у руїнах. Могильники занепаду знищені й на зміну повільних іспокійних днів прийшов час дій. Там, де багато зруйновано, треба багатозбудувати, а там, де зародилася нова сила, там розворушиться навіть ду4же інертна стара. Конституцію! Системність! Законодавство! — ось гасланашого часу, які оволодівають головами усіх, одних — лякаючи, іншим —даючи радісні сподівання. Дух новітнього часу — це неспокійний, руйную4чий, діючий і творчий дух, це дух сили і дії, який настійливо вимагає, щоб

AAdd ffoonntteess

Укра

їнсь

ко�гр

ецьк

ий м

іжна

родн

ий н

ауко

вий

юри

дичн

ий ж

урна

л «П

орівн

яльн

о�пр

авов

і дос

лідж

ення

», 2

011,

№ 2

2200

усі спільно (чи то думкою, чи то дією) брали участь у цих процесах. У такуепоху й наука, особливо ж її практичні галузі, повинні набирати новоїформи і проторювати нові напрями. І якщо вони досі свідомо відмовляли4ся співпрацювати з практикою, то тепер вона їх непереборно притягува4тиме, примушуючи працювати у ній і заради неї, й таким чином, збагаченіновим практичним баченням, вони прокинуться для нового, свіжого жит4тя. У цьому контексті єдиною небезпекою, від якої самі ж галузі наукиздатні захиститися, може стати те, що вони, забувши про своє високе при4значення й оглушені загальною метушнею чи засліплені мерехтіннямзмін, загрузнуть у найзагальнішому. Тоді їхнє нове життя буде лише по4чатком нової, іще більш затяжної смерті.

Для юриспруденції й особливо для правознавства вже сформувався но4вий світ. Зникли деякі перепони, що затуляли вільнішу перспективу. Вженемає і того, що перешкоджало ефективніше діяти. Ми вже застереженівід певних помилок, які нам колись нав’язували минулі епохи. Гротескнабудівля німецького права, колись погано сконструйована з нерівноціннихскладових, частково вже зруйнована. Те, що вже посипалося, або прире4чене на швидке руйнування (феодалізм, німецькі імперські закони, ка4нонічне право, яке було інтегральною частиною світського13 приватногоправа), було схожим на дзвіниці, що височать понад вічним пантеоном. Во4ни були тільки зайвою надбудовою над величним античним храмом і лишезабирали у нього світло та спотворювали його високу симетрію. На проти4вагу цьому щораз більше поширює свій потужний вплив Наполеонівськийкодекс — один з найкращих законодавчих монументів під французькимім’ям, плід великої революції, яка частково ґрунтувалася на політичних іправових ідеях, спільна праця освічених й, одночасно, досвідчених мужіввисоко розвинутого народу. Він і сам значною мірою спирається на римсь4ке право, але водночас його збагатили досвідом пізніших часів і адаптува4ли до традицій та відносин, які панують у сучасному європейському світі.Тож, з одного боку, він безпосередньо продовжує традиції римського пра4ва, з іншого — відповідає потребам сучасності й, завдяки цьому, єнадійною об’єднуючою ланкою між одним та іншим. І якщо досі нашанімецька юриспруденція, подібно до японської літератури, значною міроюзалишалася закритою для всього іноземного, то тепер, завдяки Наполе4онівському кодексу, який вважається спільним кодексом найшанованішоїчастини Європи, а незабаром, можливо, й усієї цивілізованої Європи, вонаоб’єднає настільки багато народів, що одночасно у царині юридичногосвіту відкриється можливість для створення загальної спільноти ідей тадіянь, загального взаємного обміну досвідом, відкриттями та думками.Порівняно з будь4якими іншими відомими системами права, для нас напо4леонівське законодавство — найкраща школа політики і мистецтва зако4нотворення. Римське право лише завдяки юриспруденції стало саме та4ким, яким захоплюються усі мислячі люди. Його перевага полягає в

AAdd ffoonntteess

2211



аналітичності (розвитку та застосуванні) правових норм та правов�

Documents

У номері - WordPress.com › 2015 › 01 › ppd-2011-2.pdf · 2015-01-18 · Журнал виходить 2 рази на рік У номері: Ad fontes: П.Й.А. Фейєрбах