К*Ж

загальнодержавна газета 7

всеукраїнський тижневик 13–19 лютого 2015 р.щоп’ятниці

Меридіани

стор. 20–21

Координати

стор. 23

Паралелі

стор. 4

Про Великий Герб Української Держави

всеукраїнський тижневик К*Ж2№ 7, 13–19 лютого 2015 р.К*Ж

новини

Відбулося засідання Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, при-свячене проведенню третього конкурсного

туру серед висунутих літературно-мистецьких творів на здобуття премії 2015 року.

Обговорили літературно-мистецькі твори і шляхом таємного голосування ухвалили кандидатури на при-судження Національної премії. Відповідні пропози-ції внесли на розгляд Президентові України.

Перелік претендентів, котрі стали лауреатами На-ціональної премії 2015 року, за рішенням Шевчен-ківського комітету оприлюднять на сайті Комітету після підписання Президентом України відповідно-го указу. Водночас у засобах масової інформації вже з’явилися імена відзначених.

У номінації «Література» – це Юрій Буряк за книгу по-езій «Не мертве море» (представлено Всеукраїнським товариством «Просвіта» імені Тараса Шевченка).

У номінації «Літературознавство і мистецтвознав-ство» – Костянтин Москалець за книжку есе «Спо-лохи». У номінації «Образотворче мистецтво» – Ми-кола Компанець за мистецький цикл «Земля моїх батьків» та ілюстрації до творів М. Гоголя. У номі-

нації «Театральне мистецтво» нагороду здобув Пе-тро Панчук – актор Національного театру імені Івана Франка за втілення образу Тараса Шевченка на ві-тчизняній театральній сцені.

Цього року премію в номінаціях «Публіцистика і журналістика», «Музичне мистецтво» і «Концертно-виконавське мистецтво» вирішили не вручати.

У Будинку Уряду віце-прем’єр-мі ністр – міністр культури України В’ячеслав Кириленко зустрівся з Над-звичайним і Повноважним Послом Федеративної Республіки Німеччина в Україні Крістофом Вайлем.

Ішлося про роботу Змішаної українсь ко-ні мецької комісії з питань повернення та реституції втрачених і незаконно переміщених під час та внаслідок Другої світової війни цін-ностей культури, відновлення робо-ти Міжурядової українсько-німецької комісії у справах депортованих німців. Переможців XVI Всеукраїнсько-

го рейтингу «Книжка року – 2014» нагородили в театрі-майстерні «Сузір’я» (Київ). Одним із почесних гостей став перший заступник міні-стра культури України Ігор Ліховий.

Обирали найкращих у номінаці-ях «Обрії», «Красне письменство», «Дитяче свято», «Хрестоматія», «Со-фія», «Минувшина» та «Візитівка».

Гран-прі здобув Станіслав Кульчиць-кий за наукове дослідження «Черво-ний виклик. Історія комунізму в Укра-їні від його народження до загибелі».

Проблеми національних твор-чих спілок обговорили на нараді під головуванням заступника мі-ністра культури України Ростис-лава Карандєєва.

На сьогодні найбільш гостро по-стали питання, які стосуються оренди приміщень, орендної пла-ти за земельні ділянки, комуналь-них платежів та інші.

Для їхнього розв’язання на нараду були запрошені пред-ставники Департаменту кому-нальної власності міста Києва, Департаменту культури Київської міської державної адміністрації, а також спеціалісти Національно-го Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

За результатами важливої роз-мови було визначено першо-чергові завдання для творчих об’єднань, Фонду держмайна, Ки-ївської міської державної адміні-страції, а також Міністерства куль-тури України.

Відбулася зустріч віце-прем’єр-міністра – міністра культури Укра-їни В’ячеслава Кириленка з делега-цією Світового конгресу українців на чолі з його президентом Євге-ном Чолієм. Президент повідомив про нещодавнє відкриття Пред-ставництва конгресу в Україні.

В. Кириленко доручив перевіри-ти поточний стан виконання Ме-морандуму про співпрацю між Світовим конгресом українців та Кабінетом Міністрів України, поси-лити координацію дій із конгресом на рівні Уряду.

Міжвідомчі консультації відбу-лися у Вільнюсі за участю заступни-ка міністра культури Литви Рома-са Яроцкіса та заступника міністра культури України з питань європей-ської інтеграції Андрія Вітренка.

Обговорено пролонгацію чинної Угоди про культурну співпрацю між країнами на 2016–2018 роки, запозичення литовського досвіду реформування культури. Домови-лися: українські фахівці відвідають Литву, щоб дослідити європейську практику охорони культурної спад-щини.

Робоча зустріч керівників депар-таментів та окремих структурних підрозділів Міністерства зі спів-робітниками Українського центру культурних досліджень відбулася в Міністерстві культури за участі за-ступника міністра Ростислава Ка-рандєєва.

Директор центру Олександр Бу-ценко окреслив діяльність закладу у 2014 році та пріоритети на 2015 рік. Це розробка, запровадження й мо-ніторинг інноваційних стратегій ре-гіонального і місцевого культурного розвитку.

Національна оперета України запрошує 14 лютого о 19:00 на свят-кову шоу-програму до Дня Святого Валентина «Музика сердець».

Звучатимуть мелодії з мюзиклу «Нотр-Дам де Парі», композиції з фільмів «Ромео і Джульєтта», «Гла-діатор», пісні з репертуару «The Beatles», «Boney M.», Е. Піаф, Л. Фа-біан А. Бочеллі… Заплановані вікто-рини, розіграші, подарунки, сюрп-ризи.

У підсумковому етапі Всеукра-їнського огляду-конкурсу клубних закладів у сільській місцевості взя-ли участь 23 клубні заклади з 19 ре-гіонів України.

За підсумками засідання журі ви-рішено присудити:

перемогу – І місце огляду-конкурсу – Палацу культури села Комсомольське Зміївського району Харківської області;

ІІ місце – Будинку культури села Черепашинці Калинівського райо-ну Вінницької області та Будинку культури села Панчеве Новомирго-родського району Кіровоградської області;

ІІІ місце – Будинку культу-ри села Дмитрівка Києво-Свято-шинського району Київської області, Будинку культури та від-починку селища Авангард Овідо-пільського району Одеської об-ласті та Будинку культури селища Степанівка Сумського району Сумської області.

Перше засідання робочої групи з питань реформування театральної справи відбулося під головуванням художнього керівника Національ-ного академічного драматичного театру імені І. Франка, голови робо-чої групи Станіслава Мойсеєва.

Заступник міністра культури України і заступник голови робочої групи Ростислав Карандєєв наго-лосив, що мета її діяльності – бути модератором між Міністерством

Нараду з ректорами вищих мис-тецьких навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації провів віце-прем’єр-міністр – міністр культури України В’ячеслав Кириленко. Пору-шено питання доручення представ-ників Мінкультури до участі в робо-чих групах при Міністерстві освіти та науки, які напрацьовуватимуть су-часні стандарти викладання гумані-тарних дисциплін у вишах на основі нового закону про вищу освіту.

Йшлося про діяльність Луганської державної академії культури і мис-тецтв та Донецької державної му-зичної академії імені С. Прокоф’єва, результати переведення їхніх сту-дентів і співробітників до інших закладів освіти, що перебувають у сфері управління Мінкультури.

«Луганській і Донецькій акаде-міям буде надаватися всебічна до-помога», – підкреслив В. Кири-ленко.

культури України та театральною спільнотою.

Члени робочої групи обговорили діяльність театральної галузі: шля-хи введення контрактної системи; працевлаштування творчої моло-ді та забезпечення театрів України професійними кадрами; фінансу-вання театрів та оплату праці твор-чих працівників тощо.

Наступне засідання робочої групи заплановано на 19 лютого.

редактор Світлана СОКОЛОВА

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 3К*Ж

Результативний діалогСвітлана СОКОЛОВА

На прямій телефонній лінії Кабінету Міністрів України та брифінгу для ЗМІ віце-прем’єр-міністр – міністр культури України В’ячеслав Кириленко відповів на запитання громадян та журналістів.

Подія відбулася у клубі Кабміну. На брифін-гу урядовець сказав: «Ми хочемо провес-

ти великий 20-годинний ма-рафон читання творів Тараса Шевченка, який буде транслю-ватися в прямому ефірі. Та-кого тривалого читання тво-рів Шевченка ще не було ані в Україні, ані у світі».

Більше того, В. Кириленко наголосив: дню народження співця українського народу намагатимуться надати мо-білізаційного звучання, бо «вір ші Шевченка, як жодні інші, підходять для того, щоб піднімати наш дух». До чи-тання запросять громадських і культурних діячів, представ-ників дипломатичних кіл, бійців АТО. Прозвучать рядки з видань «Кобзаря», які укра-

їнські військові брали з собою в зону окупації.

Марафон триватиме на кана-лі «Культура» Національного радіо з включеннями на Пер-шому національному телека-налі та радіокомпанії.

У зв’язку з наближенням річ-ниці протистояння на Майда-ні 18–20 лютого В. Кириленко нагадав: незабаром у Києві має постати Меморіал пам’яті і му-зей Революції гідності. І висло-

вив припущення, що найбільш придатне місце для цього – Жовтневий палац, але необхід-но узгодити це з власниками. Журналісти запитали: «Чому не Український дім?» Виявля-ється, багатьом не підходить архітектура. А от Жовтневий палац, колишня катівня НКВС, – вдале місце для привернення уваги до жертв тоталітаризму.

Цікавилися ставленням В. Кири ленка до розмов про

необхідність скасування Шев-ченківської премії. Відповідь: вона має бути. Максимум, на що можна піти у непрості часи, – вручати її не щороку.

Поговорити з урядовцем про проблеми виплат доплат, ви-рішення долі працівників Лу-ганських вишів, участь у Вене-ційському бієнале тощо хотіли працівники бібліотек, клубів, працівники галузі кіно, проф-спілкові ватажки та багато ін-ших.

Для кожного знайшлася від-повідь: «Потрібно поновити Одеську кіностудію. Наявний приватний інвестор, але валу кіновиробництва не відбуло-ся»; «бібліотечну систему вар-то зберегти», «якщо державні гроші йдуть невідомо куди, то будемо порушувати кадрові питання», «було б добре, якби проведення бієнале підтрима-ли приватні меценати».

– Чи можна в Національно-му музеї історії України від-дати залу для історії культури національних меншин?

– Гадаю, що це питання мож-на вирішити за умови згоди музейного колективу та екс-пертів.

Діалог з громадськістю вий-шов результативним.

наголосредактор

Леся САМІЙЛЕНКО

Віце-прем’єр-міністр – міністр культури України В’ячеслав КириленКо

До захисту УкраїниВсеукраїнська рада Церков і релігійних організацій закликала віруючих захищати Україну.10 лютого 2015 року в Будин-

ку митрополита на території Національного заповідника «Софія Київська» відбулося чергове засідання Всеукраїн-ської ради Церков і релігійних організацій України під голо-вуванням Предстоятеля Укра-їнської православної церкви Київського патріархату, Па-тріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.

Міністерство культури Укра-їни представляв директор Департаменту у справах ре-лігій та національностей Ан-дрій Юраш, котрий доповів про стан та актуальні питання державно-конфесійних відно-син в Україні.

Під час засідання багато чле-нів Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій нега-тивно оцінили ухвалене Верхо-

вною Радою рішення про лікві-дацію Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі. Було виріше-но обговорювати цю проблему в майбутньому, зокрема у рамках круглого столу, призначеного на 16 лютого 2015 року.

Нагадаємо, 10 лютого Верхов-на Рада ухвалила проект Зако-

ну про внесення змін до Закону України «Про захист суспіль-ної моралі» (щодо державного нагляду). Цим Законом лікві-довано Національну експерт-ну комісію України з питань за-хисту суспільної моралі.

Як зазначила автор законо-проекту, перший заступник керівника комітету з питань

свободи слова та інформацій-ної політики Ольга Червако-ва, Нацкомісія з питань за-хисту суспільної моралі була «одіозною структурою, яка запам’яталася лише скандаль-ними рішеннями». Зокрема, звернення голови комісії Ва-силя Костицького до міліції після розгону студентів Євро-майдану 30 листопада не міс-тило жодного засудження дій силовиків.

Також Всеукраїнська рада Церков і релігійних органі-зацій нагадала громадянам України про обов’язок допо-моги у захисті Батьківщини.

«Заради спільної перемо-ги один нехай йде до війська, інший нехай посильно пра-цює, допомагаючи армії як капелан, волонтер, у шпита-лях, нехай допомагає родинам військовослужбовців, постра-ждалим мирним мешканцям Донбасу та вимушеним пере-селенцям», – йдеться у звер-ненні.

Під час засідання Всеукраїнської ради

Пісні неоГолошеної Війни

Українські музиканти запишуть альбом з патріо­тичними піснями для армії. Запис відбудеться в рамках проекту «Музика гідності».

Свою участь уже підтвердили такі виконавці, як «Nesprosta», «Телері», «Kozak System», Сергій Кузін, «Нумер 482», «Onuka», «ТНМК», «OT VINTA», «The Maneken».

Поява такого альбому не є чимось сенсаційним, адже війна на сході України не могла не знайти ві­дображення в сучасній українській музиці. Події останнього часу створили потужний культурний шар нової пісні, нового осмислення війни.

І якщо на початку антитерористичної операції на Донеччині та Луганщині пісні УПА спліталися в око­пах зі «Смуглянкою», то чим далі, тим потужніше твориться нова та спільна музика. Як і з’являється усвідомлення спільних героїв.

Нині за запитом «Пісні АТО» на сайті youtube.com уже можна прослухати понад 230 музичних творів, присвячених останнім подіям. Їхні автори – як ві­домі українські виконавці, так і новачки, яким не байдуже майбутнє рідної країни.

АнтиУкрАїнськА ПроПАГАнДА

Російські мілітарні фільми та серіали, випуще­ні після 1991 року, підлягають повній забороні, як і весь російський теле­ і кінопродукт, створений від початку російської агресії проти України, тобто з 2014 року. Таку позицію висловив віце­прем’єр­міністр – міністр культури України В’ячеслав Кири­ленко. За його словами, відповідні норми містяться в ухваленому Верховною Радою законі «Про внесен­ня змін до деяких законів України щодо захисту ін­формаційного телерадіопростору України».

«Я був одним з ініціаторів заборони російських мілітарних серіалів на українському телебачен­ні, і вважаю ї ї цілком правильною», – підкреслив В’ячеслав Кириленко.

За словами урядовця, ця заборона спирається на фактичні зміни в політиці українських телеканалів і на підтримку з боку громадської думки: опиту­вання свідчить про обурення людей героїзацією російських силових структур у часи війни на сході України.

Віце­прем’єр­міністр наголосив, що кінцева мета його ініціатив – створення сприятливих умов для розвитку власного українського теле­ й кіновироб­ництва.

Кадр із кліпу «Музика воїнів»

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 4

інформаційний простірредактор

Євген БУКЕТ

Вікторія Аронова, редактор порталу «Медіаняня»:

Інтернет – це скарбниця світової інформації. Якщо я хочу дізнатися новини, то нічого більш опе-ративного та інформативного, ніж Інтернет, нара-зі не існує. Колись таким було телебачення, але, ви-знаю, зараз його майже не дивлюся, крім деяких найвагоміших проектів. Та якщо й починаю диви-тися якусь телепрограму, то частіше за все продо-вжую стежити за нею, знову ж таки, за допомогою Інтернету. Навіть якщо мене цікавить думка яко-гось поважного оглядача, яку надруковано в газе-ті чи журналі, я знайду інтернет-версію видання і прочитаю її там.

Газету востаннє тримала в руках, коли ще працю-вала в газеті, а це було років чотири тому. Журнали періодично переглядаю «по діагоналі».

У тому, що ми називаємо культурою, за родом ді-яльності мене найбільше цікавить така її складова, як шоу-бізнес. Тому й сайти переважно відвідую шоу-бізнесові. Це spletnik.ru, starslife.ru, super.ru, 7days.ru, starhit.ru, jetsetter.ua, tochka.net. Так, більшість із них – російські, але, правду кажучи, у нас відповідних за

якістю і наповненням сайтів поки що не так багато. Тому радо вітаю підготовку вашого порталу cultUA.

Маю надію, що ви активно включитесь в інформа-ційну війну, яка ведеться проти української культури та історії, і поширюватимете істинні відомості про не-однозначне, однак героїчне, минуле нашої держави.

Національне газетно-журнальне видавництво продовжує, розпочате у № 5, обговорення актуальності власного медіа-порталу cultUA.Останні приготування до презентації нового інтернет-ресурсу, його тестові випробування супроводжують консультації експертів та роздуми відомих діячів культури.

Ольга Стельмашевська, директор PR-компанії «Дель Арте»:

Для мене дуже важливо завжди бути в курсі подій, тому без Інтер-нету не уявляю свого життя. Про новини культури дізнаюся з пор-талів Cultprostir, Music-Review Ukraine, zn.ua, belcanto.ru та із со-ціальних мереж. Також читаю інтернет-версії газет і журналів, що спеціалізуються на культурних новинах. Це переважно російські видання і телеканал «Mezzo».

Ірина Зільберман, продюсер і режисер театраль-ної компанії «Доміно Арт»:

Як більшість сучасних людей, усі новини дізнаюся з Інтернету. На-віть телевізор дивлюся рідко, бо не маю на це часу. Паперову пресу та-кож купую дуже рідко, і переваж-но ту, в якій друкують рецензії на мої спектаклі та проекти. Це газети «Дзеркало тижня», «День» та жур-нал «Український театр».

Інтернет-портали сьогодні на-багато мобільніші, активніші й інформативніші, ніж друкована продукція. До того ж, там можна завжди знайти відгуки читачів, по-сперечатися з авторами та залиши-ти свою думку, що теж дуже цікаво, бо є зворотний зв’язок між читача-ми та виданням. Найактивніше я заходжу на портали ukr.net, bigmir.net, Радіо Свобода. Також мені по-добаються російський belcanto.ru та український телеканал «Куль-тура».

Римма Зюбіна, провідна актриса Молодого театру:

Всі новини шукаю хаотично, просто гуляючи Інтернетом. Для мене це найзручніший спосіб чи-тати цікаві статті. Можу виділити хіба що сайт artmisto.net і телека-нал «Mezzo».

Зраділа появі порталу cultUA, бо нам дуже потрібен саме інтернет-носій найсучаснішої інформації про українську культуру. Адже й за кордоном тепер зможуть чита-ти правдиву інформацію про на-ших митців.

Ольга Сумська, народна артистка України:

Новини культури наша родина традиційно дізнавалася з газети «Культура і життя». Мама її пе-редплачувала кілька десятиліть. А нині ми все більше послуговуємося соціальними мережами. Я навіть стала дещо залежною. На телефо-ні маю вихід на Фейсбук та Твіттер, тож одразу дізнаюся всі новини та підтримую зв’язок із колегами та друзями. Також частенько заходжу на сайт zn.ua, Сultprostir, ukr.net. Але сумую за друкованою пресою.

Ольга Грицик, телеведуча новин каналу «Україна»:

Про культурні новини я дізнаю-ся з тематичних розділів на zn.ua, lb.ua, багато також із Фейсбука та від інтегрованих у культурне життя друзів. Тому для мене найважливі-шою «пресою» є Інтернет. Це най-швидший і найдоступніший носій інформації. У пошуках потрібних відомостей я заходжу на сайти га-зет і журналів, користуюся пошуко-вою системою. Це набагато прості-ше, ніж шукати новини у паперовій пресі.

Тарас Постніков, заслужений артист України:

Без інтернету життя не уявляю. Там знаходжу чимало необхідної інформації, новини театрального життя, ноти для нових пісень. За-вдяки соцмережам спілкуюся з ви-конавцями народної української лірики. Також чудово розумію, що можливості медіа-сайтів набагато більші, тому вони й завойовують світ. Це преса майбутнього.

Наталія Мусієнко, культуролог:

Найґрунтовнішу інформацію про культурні та інші події отри-мую з соціальних мереж, адже всі виставки, презентації книг та фільмів анонсуються зокрема че-рез Фейсбук. Це дієвий спосіб за-лучити аудиторію через анонси подій та персональні запрошен-ня.

Постійно слідкую за новинами культури на сайтах «Української правди», «Телекритики», журна-лів «Український тиждень» і га-зети «День». Подобається подача культурних новин на Євроньюз.

Із нетерпінням чекаю, коли сайт cultUA і Фейсбук-сторінка газети «Культура і життя» стануть акуму-лятором культурних новин Укра-їни та світу, а також аналітики та історії в цій важливій галузі.

Впевнена, що динамічний сайт культурних подій необхідний країні.

Соломія Вітвіцька, телеведуча каналу «1+1»:

Про культуру найчастіше дізна-юся з перших вуст безпосеред-ньо від артистів, із блогів різних культурних діячів, а також із Фей-сбука. Часто мене запрошують на різні мистецькі заходи: виста-ви, концерти, музичні фестивалі, кінопрем’єри тощо. Із задоволен-ням підтримую друзів і знайомих – українських артистів, бо нині їм

Дмитро Ступка, актор Національного теа-тру імені Івана Франка:

Для мене найшвидший шлях до новин – це Інтернет. Найчастіше заходжу на Cultprostir, zn.ua. Також чудовий банк новин – Фейсбук. Там я спілкуюся не лише з українськими колегами, а й акторами та режисе-рами з-за кордону. Про театральні новини дізнаюсь на порталах kino-teatr.ua та teatral-online.ru

Але якщо потрібно прочитати ве-ликий твір – роман, п’єсу, історич-ну літературу, то я надаю перевагу друкованим книжкам. На гаджетах такі тексти не сприймаю. Відчут-тя реального паперу та запах дру-ку ніщо не замінить. Також я ще не втратив звичку читати газети й журнали. У нашій родині читання – це найголовніше, тож перейняв цю звичку від бабусі з дідусем та від батька.

найбільше потрібна наша увага і любов!

Нині Інтернет – це найзручніше та найоперативніше джерело ін-формації. Ним найчастіше і корис-туюся. Проте в газетах і журналах буває цікавішою аналітика. На до-звіллі залюбки розглядаю україн-ські та європейські глянці.

Новини також черпаю з відомих сайтів viva.ua, gazeta.ua, nv.ua та ін-ших.

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 5

Питання дотримання прав національних меншин у Криму перебуває на особливому контролі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Валерії Лутковської.

Під час зустрічей із представниками між-народних організацій Валерія Лутковська

звертала особливу увагу на те, що на території незаконно оку-пованої Автономної Республі-ки Крим утискаються права не лише кримськотатарського на-роду, але й українців.

Коментуючи порушення пра-ва на свободу слова на півост-рові, Валерія Лутковська за-значила: «Сьогодні в Криму фактично не залишилося укра-їномовних друкованих ЗМІ, офіційних версій регіональних та комунальних ЗМІ україн-ською мовою. На кримському телебаченні залишили єдину українську програму з чоти-рьох, що існували раніше. Від-бувається блокування украї-номовних Інтернет-сайтів для мешканців Криму. Закрива-ються українські школи в Щол-

кіно та Керчі. Українськими в Криму залишаються лише 4 школи, але їхнє україномовне майбутнє сумнівне. Продовжу-ється тиск на Українську гімна-зію міста Сімферополя, де було суттєво скорочено викладання українською мовою».

Представники українських ЗМІ, журналісти яких продо-вжують працювати в Криму, обговорювали питання мас-штабних і системних порушень прав на свободу слова під час прес-конференції в інформа-ційному агентстві УНІАН.

За інформацією правозахис-ників, у Криму з інформацій-ного простору витісняють не лише пресу, а й майже всі те-лекомпанії та радіоканали, що існували до цього часу.

«25 лютого 2015 року Рос-комнадзор має намір провес-ти конкурс із розподілу частот, які давно використовуються кримськими радіостанціями. Для участі в конкурсі необхідно надати свідоцтво про реєстра-цію засобу масової інформації (радіоканалу), а також універ-сальну ліцензію на радіомов-

лення. Рівноправна участь кримсь ких радіомовців у кон-курсі неможлива – ще не всі зареєстровані як ЗМІ. Більше того, універсальної ліцензії ніх-то з радіомовців Криму не має», – йдеться в останньому огляді Кримської польової місії з прав людини.

Заступник голови Кримської польової місії Ольга Скрип-ник на прес-конференції в «УНІАН» заявила, що для об-меження свободи слова в Кри-му місцева влада використо-вує як фізичний тиск, так і різні способи кримінального переслідування.

«Для фізичного тиску, на-самперед для перешкоджан-ня журналістській діяльності, системно використовується так звана кримська самообо-рона. Її представники неодно-разово здійснювали напади на журналістів, псували про-фесійну техніку, незаконно затримували журналістів, по-грожували їм фізичною роз-правою. Крім того, серйоз-ною загрозою для ЗМІ є також повна безкарність за вчинені щодо журналістів злочини», – заявила Ольга Скрипник.

сімфероПоль

На початку лютого відзначила свій ювілей по­пулярна FM­радіостанція «Мейдан­ФМ» – перша і єдина у світі радіостанція, що мовить кримсько­татарською мовою. Головним своїм завданням колектив «Мейдан­ФМ» бачить розвиток і попу­ляризацію кримськотатарської мови і культури.

З нагоди десятиріччя радіостанції кілька тисяч мешканців Криму звернулися до окупаційної вла­ди з вимогою розширити зону покриття «Мейдан­ФМ» на всю територію Криму.

киїВУ торговому центрі «Глобус» розпочала роботу

фотовиставка «12 історій, які вам варто знати». Її учасниками стали 12 вимушених переселенців та їхні сім’ї з Криму і сходу України. Проект був ор­ганізований громадською ініціативою «КримSOS» та виданням «Українська правда» за підтримки Управління Верховного комісара ООН у справах бі­женців та Канадського фонду підтримки місцевих ініціатив.

Герої виставки – звичайні люди, змушені поки­нути рідний дім і отримати статус «внутрішньо пе­реміщеної особи».

Учасники фотопроекту розповіли про те, чим вони жили до того моменту, як їм довелося по­кинути малу батьківщину; що вони пережили і як, попри все, не здаються, а рухаються далі. Це чоло­віки і жінки, діти і студенти – об’єднує їх віра в те, що колись усе закінчиться і вони зможуть повер­нутися додому.

тУреччинАКримськотатарські організації Туреччини назва­

ли «другою окупацією» анексію Криму Росією. Від­повідне рішення ухвалили 42 організації, передає прес­служба Міністерства закордонних справ Ту­реччини.

«Крим є історичною та єдиною Батьківщиною кримських татар. Друга окупація Криму Росій­ською Федерацією, здійснена 27 лютого 2014 року, є незаконною і ніколи не буде визнана. Російська Федерація повинна негайно припинити творити це беззаконня», – йдеться в заяві.

Організації мають намір захищати права крим­ських татар і територіальну цілісність України в умовах незаконної окупації, здійсненої Росією, зо­крема й на міжнародній арені.

«Наші організації будуть вживати всі законні зу­силля у напрямі доведення і захисту позиції і спра­ведливої справи кримських татар в Організації Об’єднаних Націй, органах Європейського Союзу, Міжнародного суду в Гаазі, Європейського суду з прав людини і на всіх інших платформах», – під­креслюється в заяві.

інформаційний простір

У студії радіо «Мейдан-ФМ»

Учасники прес-конференції

Валерія ЛУТКОВСьКА: «У Криму не залишилося

україномовних ЗМІ»

інтернет-виданняСитуація з виданням паперової версії газети «Кримська світлиця» набула критичного стану.Окупаційна влада Криму

створила нестерпні умови для діяльності колективу газети. Редакція працює практично підпільно, адже з орендова-ного приміщення її виселено, працівники виконують свої професійні обов’язки за міс-цем власного проживання.

Крім того, з 1 січня 2015 року окупаційна влада вима-гає юридичної перереєстрації усіх засобів масової інформа-ції, що діють на півострові. За цих обставин газета «Кримська світлиця» фактично набула нелегального статусу з відпо-відними можливими наслідка-ми для працівників редакції.

Гострою залишається про-блема розповсюдження газети

на Кримському півострові. Ме-режа «Кримсоюздруку» відмо-вилася поширювати видання у кіосках. «Кримську світлицю» також не внесли до кримсько-го каталогу для передплати. Утім, до кінця 2014 року части-ну тиражу газети Національне газетно-журнальне видавни-цтво неофіційно залізницею доставляло на територію пів-острова. Наразі залізничне сполучення з окупованим Кри-мом перерване.

За даними Державного під-приємства «Преса», перед-плата газети «Кримська світ-лиця» в Україні складає понад 200 примірників.

У PDF-форматі всі номери га-зети регулярно розміщуються на сайті http://svitlytsia.crimea.ua. За оцінками адміністрато-ра сайту Миколи Владзімір-ського, кількість відвідувань онлайн-версії сягає 1200 що-дня. Задля безпеки названого Інтернет-ресурсу Видавництво

зареєструвало додаткове до-менне ім’я та забезпечує пара-лельний хостинг.

Враховуючи вищезазначене, а також з огляду на скорочення державного фінансування і за-боргованість перед друкарнею, ухвалено рішення про тимча-сове переведення із 6 лютого 2015 року газети «Кримська світлиця» в електронний фор-мат (онлайн-варіант).

Питання про закриття ви-дання не розглядається, всі дев’ять співробітників редак-ції регулярно отримують зар-платню. Спільно з ДП «Преса» розглядаються варіанти вико-нання зобов’язань перед пе-редплатниками.

роман рАТУШниЙ,Генеральний директор

національного газетно-журнального видавництва

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 6

Світлана СОКОЛОВА

Концерт для захисників Вітчизни засвідчив відданість її синів Україні.

Артисти різних жан-рів відіграли два кон-церти у військовому навчальному центрі

«Десна» на Чернігівщині. Зала на 430 місць на обох була за-повнена вщент. Виступаючих емоційно вітали мобілізовані зенітчики, танкісти, військо-ві автомобілісти. Вів концерт його організатор у рамках руху «Зброя культури», режисер Сергій Архипчук.

Ось як це відбувалося. Бард Володимир Гонський згадує в пісні повстанських ватаж-ків 1920-х: «Та з розверзе-них могил воскресають повні сил, йдуть до нас на бій зі злом герої-воїни, – і додає: – Муси-мо боротися й за них». Драй-ву додає гурт «Горлиця-Арт», який вражає звучанням цим-балів у Наталії Павловської під акомпанемент електрогітари й фортепіано в композиції «Пе-реможний штурм». «Фоль-клорні розбишаки», гурт «Ро-жаниця» піснями на кшталт «Ой там на горі» будять споми-ни про домівку. Побідкавшись: «Чого ж ти, козаче, до мене не йдеш», – дівоцтво влаштовує із солдатами танці.

Журналіст Дмитро Тузов на-водить приклад патріотизму місцевих людей у зоні АТО, які врятували українських пора-нених добровольців, відсвят-кували з ними День Незалеж-ності, допомогли їм перетнути лінію фронту.

Артист Національного ака-демічного драматичного те-атру імені І. Франка Тарас Жирко читає рядки прологу до поеми «Мойсей» І. Фран-ка про український народ: «Та прийде час, і ти…/ Покотиш Чорним морем гомін волі/ І глянеш, як хазяїн домовитий,/ По своїй хаті і по своїм полі, –і

запевняє слухачів: – Настав час дивитись, як хазяїн».

Овації лунають після вико-нання Світланою Мирводою «Пісні водія АТО» (О. Балабко – Л. Нечипорук). Вона співала її хлопцям під Дебальцевим, у Маріупольському аеропорту. Добре сприймають виконання «Чорнобривців» Тіаною Роз, власних поезій про кохання й патріотичних Тетяною Шеп-тицькою та Лесею Горовою, інші виступи.

Філософ Сергій Дацюк по-яснює, «за що воюємо, чого прагнуть українці і росіяни». А Олесій Доній, голова Координа-

ційної ради, організатора мис-тецьких заходів для захисників Вітчизни, розповідає про мит-ців: «Тут немає випадкових лю-дей. Так, з Володею Гонським і Дмитром Тузовим ми боролися за незалежність ще в студент-ському колі у 1989–1990-ті».

Повсякчас із зали лунають вигуки «Слава Україні!» «Гар-ний концерт, патріотичний, – каже мобілізований В’ячеслав. – Дякуємо за моральну під-тримку! Чудові пісні, особливо авторські. Хотілося б побачи-ти ще Оксану Білозір, Олек-сандра Пономарьова та групу “Океан Ельзи”».

Тріумф патріотизму

Подарунок «Воїнам світла»8 лютого в Макарові, що на Київщині, презентували книгу «Воїнам Світла» – колективний подарунковий збірник поезій, присвячений військовим діям на сході України.У ньому вміщено твори ста

авторів, яких організатор пре-зентації та один із авторів, го-лова Київської обласної орга-нізації Конгресу літераторів України Ігор Годенков, на-звав поетичною сотнею Укра-їни. Цікаво, що збірка «Вої-нам Світла» побачила світ у закарпатському видавництві «Серце патріота».

Вона не продається, а роз-повсюджується як благодій-на допомога серед бійців АТО. Майже містичну історію її ство-рення розповів присутнім на

презентації видавець, упоряд-ник Степан Жук.

Зі сцени Макарівського цен-тру творчості дітей та юнацтва імені Данила Туптала звуча-ли вірші у виконанні авторів збірки Володимира Масло-ва (Мукачеве), Тетяни Череп-

Пероганич, Тетяни Власо-вої, Олександра Кобилякова (Київ), Ігоря Годенкова (Ма-карів). З пісенним вітанням до залу звернулися барди Юрій Старчевод, Володимир Хо-менко й Оксана Піковська. А «Пливе кача по Тисині» у ви-

конанні Тетяни Власової (гурт «АССА») підняла весь зал, аби пом’янути хвилиною мовчання загиблих українських героїв.

Також чимало поезій зі збір-ника виконали вихованці Макарівського ліцею та теа-трального гуртка Бишівської загальноосвітньої школи. А вихованці та викладачі Цен-тру творчості дітей та юнацтва провели в рамках презентації благодійний ярмарок.

Сприяла проведенню заходу волонтер із Макарова Оксана Герасименко. Вона бачила ві-йну на власні очі, була в по-лоні. Проте говорила не про себе, а про тих, хто сьогодні на війні, і тих, хто поруч із нею щодня робить усе можливе, аби підтримати українських воїнів.

Євген БУКеТ

киїВ

За ініціативою батьківського колективу та дирекції Київського палацу дітей та юнацтва була організова­на концертна програма для військовослужбовців, що служили в зоні АТО, медичних працівників, волонте­рів та членів їхніх родин. Деякі військові прибули на захід зі шпиталю, де лікуються після поранень.

У концертній програмі взяли участь народні ху­дожні колективи «Фламінго», «Квіти України», «Зо­лоті струни», шоу­гурт «Сонях». По завершенні виступів керівники палацу запросили на сцену вій­ськових, серед яких були представники батальйону оперативного призначення імені генерала Сергія Кульчицького, і вручили їм синьо­жовті прапори.

Також педагоги, батьки та вихованці палацу про­вели доброчинну акцію під гаслом «З вірою в сер­ці», зібравши для військових 13459 гривень. На ці кошти було придбано маскувальну сітку, 200 бала­клав, 500 термопакетів, 600 протигрипозних чаїв та медикаменти.

ДонбАс

Наприкінці лютого – на початку березня у Слов’янську, Краматорську та Сєверодонецьку відбу­деться мандрівний літературно­музичний фестиваль «Українська весна». Відкриється він вранці 27 лютого у стінах Донбаського державного педагогічного універ­ситету в Слов’янську, а вже увечері переміститься до Краматорська – в мистецький простір «Вільна хата».

28 лютого і 1 березня фестиваль відбудеться в Сєверодонецьку (Міський палац культури).

Серед учасників заходу – Сергій Жадан, Андрій Курков, Олександр Ірванець, Мар’яна Садовська, Дмитро Лазуткін, Світлана Поваляєва, Анна Малі­гон, Олена Рибка, Ігор Зарудко, Ірина Цілик, а та­кож гурти «Kozak System» (Київ) і «Жадан та Соба­ки» (Харків). Вхід на всі заходи буде вільний.

За словами однієї з організаторів акції Окса­ни Коробчук (виконавчий директор мистецького об’єднання «Остання барикада»), коли вони їздили разом із Жаданом та молодими поетами в грудні минулого року, то збиралися повні зали глядачів. Люди на Луганщині та Донеччині спраглі до укра­їнської культури.

Своєю діяльністю митці сприяють єдності нації, налаштовують гуманітарні зв’язки. Цього разу під­готовлений більш потужний мистецький десант. Разом із відомими вітчизняними письменниками до турне приєднається відома українська співачка Мар’яна Садовська, котра мешкає в Німеччині.

акцент: ато

Степан ЖУК, оксана ГерАСиМенКо та бійці АТо з Макарова під час презентації

Виступає леся ГороВА. Фотознімок Юрія ШКоДи

Під час концертної програми

Сергій Жадан повідомив про старт фестивалю

редактор Євген БУКЕТ

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 7

сторінка андрія куркова Коли з людиною та її країною нічого особливого не відбувається, життя такій людині здається нескінченним і стабільним.

Власне, цей стан, коли час вимірюється мо-ментами кар’єрного зростання, купівлею

нового будинку або машини, сімейними святами, весілля-ми й розлученнями, і назива-ється стабільністю. Людині, яка живе в «гарячій точці» або просто поблизу діючого вулка-на, час ніколи не здасться не-

скінченним. Цінність кожного прожитого дня, кожної прожи-тої години виявляється неймо-вірно більшою від тижня, про-житого в стані стабільності.

Коли живеш поруч із вулка-ном, реальним або метафорич-ним, день сам наповнюється такою кількістю подій, що й згадати їх усі виявляється спра-вою фізично неможливою. Ці події обов’язково потрапляють інколи двома-трьома рядками, іноді однією-двома сторінками в шкільні підручники історії, але в таких ситуаціях від подій залишаються тільки дати та імена дійових осіб.

Я нині набагато краще розу-мію, чому в шкільні роки волів читати не підручники історії, а щоденники письменників і політичних діячів, котрі опи-нялися в центрі історичних подій. Досі пам’ятаю щоден-ник великого російського по-ета Олександра Блока за 1917–1918 роки, пам’ятаю щоденник Франца Кафки, і особливо – не-давно прочитану повну версію щоденника великого україн-ського кінорежисера Олексан-дра Довженка, в якому він, про всяк випадок, регулярно хвалить Сталіна та лає євреїв і українців, щоб, якщо його за-арештують і в КДБ прочитають щоденник, він міг послатися на нього як доказ своєї лояльності радянській системі.

Я пишу щоденники понад 30 років. Кілька разів до мене звер-талися мої українські видавці з проханням опублікувати хоча б уривки із щоденників, але тоді я так і не зміг змусити себе ви-

брати з них те, чим був би гото-вий поділитися з читачами. І ось, уже не вперше опинившись у центрі «історичного виру», я знову став свідком драматич-них подій, що почалися в Укра-їні в листопаді 2013 року і досі продовжуються. Я не знаю, чим вони закінчаться, не знаю, що чекає мене і мою сім’ю в най-ближчому майбутньому. Я тіль-ки сподіваюся на краще.

Я не їду. Не ховаюся від ре-альності. Я в ній живу кожен день. Ми всі вп’ятьох – я, моя дружина Елізабет, наші діти Габріела, Тео і Антон – продо-вжуємо жити в тій же квартирі

у центрі Києва, за п’ятсот ме-трів від Майдану, у квартирі на четвертому поверсі, з балкона якої ми бачили дим від палаю-чих барикад, чули вибухи гра-нат і постріли; у квартирі, з якої ми регулярно виходили і на роботу, і на Майдан, і в інших справах. Весь цей час життя тривало, воно жодного разу не зупинялося. І це життя я май-же щодня записував, щоб нині спробувати розповісти про нього вам докладно, в деталях. Життя під час революції, життя в очікуванні війни, війни, яка і зараз, коли я пишу ці рядки, здається дуже близькою, наба-гато ближчою, ніж здавалася навіть тиждень тому.

21 листоПАДА 2013Сьогодні вночі, на само-

му початку доби, десь о пів на першу, на Севастополь упав метеорит. Чому він упав

саме на Севастополь? Напев-но, проста випадковість. Але все-таки вибрати для свого падіння найбільш російське місто України, в мальовни-чих бухтах якого базується Чорноморський військовий флот Росії?!

Я, напевно, і не звернув би уваги на цей метеорит, якби сьогодні не з’явилася заява прем’єр-міністра Миколи Аза-рова про призупинення підго-товки до підписання угоди про асоціацію з Європейським Со-юзом.

У моїй трилогії «Географія одиночного пострілу» опи-

саний секретний завод із ви-робництва штучних метеори-тів, захований в Уральських горах. Там же, біля заводу, в романі розташований випро-бувальний майданчик для за-пуску цих метеоритів. Мрія радянського військового ко-мандування – розбомбити США штучними метеоритами, видаючи їх за справжні.

Ось я і подумав: а чи не штуч-ний це був метеорит, за допо-могою якого Росія дала знати «найбільш російському місту України» про те, що перего-вори Януковича і Путіна про припинення європейської ін-теграції України успішно (для Путіна) завершені. Євроінте-грація відміняється. Ми знову будемо любити Росію.

Європа, здається, в шоці. Я теж. Це треба було півроку Януковичу оголошувати, що «ми йдемо в Європу», треба

було йому у вересні збирати свою парламентську фрак-цію в київському штабі Партії регіонів, традиційно розта-шованому в кінотеатрі «Зо-ряний», де він вимагав від усіх і кожного строєм, у ногу,

йти з ним до Європи, а тим, хто цього не хоче, пропону-вав вийти з фракції і партії?! Куди тепер поженуть «стро-єм» слухняну президенту Партію регіонів?!

Реакція народу на заяву Аза-рова не змусила себе довго че-кати. До вечора народ почав збиратися на майдані Неза-лежності. До головної новини про припинення підготовки до підписання угоди про асоці-ацію з Євросоюзом, додалася ще одна. Міністерство закор-донних справ України радісно повідомило, що тепер україн-цям їхати на єгипетські курор-ти не небезпечно.

Тобто всі, хто хотів у Європу, летіть до Єгипту, і нехай там вас «грохнуть» випадково або спеціально місцеві ісламські або інші «революціонери». Паскудно на душі. Мені якраз у Вільнюс летіти, говорити про європейське майбутнє Украї-ни і про життя після підписан-ня цього договору.

25 листоПАДА 2013Вільнюс. 01:40. Дощ. Таксист сказав, що, за

прогнозами, до третьої ранку має випасти сніг. Європейські дипломати запитували після півночі: «То що робити з ва-шою Україною?» Я відповідаю: «З моєю? Беріть собі. Разом зі мною і рештою жителів».

В України вже були нові господарі. Головне – щоб нові правила були зрозумілі й легкі до виконання. Це те, чого хочуть усі. І щоб кожне з них укладалося в один рядок,

ніщо не зАбУто –Все чорним По біломУ...

До річниці трагічних подій, що тривали на голов­ній площі країни з 18 до 20 лютого 2014 року, ви­давництво «Фоліо» випустило книгу всесвітньо ві­домого українського письменника Андрія Куркова «Щоденник Майдану».

Презентувати ї ї буде автор 18 лютого в магази­ні «Буква» на вулиці Хрещатик, 20­22 (підземний перехід метро) о 19:00 та 20 лютого у книгарні «ДОВЖЕНКО книги.кава.кіно» на вулиці Бульварно­Кудрявській, 43а (Воровського) о 19:00.

Андрій Курков – письменник, журналіст, за сце­наріями якого знято понад 20 фільмів, автор понад двох десятків творів, перекладених 34­ма мова­ми. За свої праці нагороджений орденом Почес­ного легіону Франції. Активно стежить за політич­ним життям нашої держави, зокрема брав участь у конгресі «Україна – Росія: діалог», що відбувся 24–25 квітня 2014 року в Києві. Є найвідомішим на Заході письменником з України, чиї книжки потра­пили в топ­десятку європейських бестселерів.

Нова книга письменника не має нічого спільного з детективом або бойовиком – це документ, пред­ставлений у вигляді особистого щоденника, який описує життя в Києві і в країні під час Євромайдану, під час окупації Криму і після цих подій. «Щоденник Майдану» був опублікований у багатьох країнах ан­глійською, німецькою, французькою, японською та іншими мовами, але тільки українське видання до­повнене написаними для норвезької газети «Дагог­Тід» репортажами про події, що відбувалися в Укра­їні до початку листопада 2014 року.

На презентації книги Ви разом з автором зможе­те згадати, як усе було, й отримати відповіді на свої запитання від очевидця.

Єлизавета КУТоВАPr-менеджер видавництва «Фоліо»

Фрагменти із щойно виданого в Україні «Щоденника Майдану»

11 лютого 2014

Ілюстрація до книжки «Щоденник Майдану»

Із обкладинки книжки Андрія КУрКоВА

Андрій КУрКОВ

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 8

сторінка андрія куркова в одне просте речення. Як, наприклад, заповіді: не вбий, не вкради та інші. Тоді хтось сплесне в долоні і скаже: «Ой, як усе просто! Як легко жити цивілізовано!» І про всяк ви-падок перепитає: «А чи буде дільничний міліціонер теж жити за цими правилами?»

Якщо правила приймуть усі, то й бідному дільничному до-ведеться. Якщо правила не при-ймуть, то в нього залишиться «право» брати для своїх дітей із кіосків дрібних підприємців морозиво без оплати. І тоді діти дрібних підприємців будуть рости, ненавидіти дітей «дріб-ного», точніше дріб’язкового дільничного.

Добраніч всім дільничним, підприємцям і просто учасни-кам життя!

Учора, в неділю, відбулася наймасовіша на сьогодні ма-ніфестація на майдані. Хід прихильників євро інтеграції почався опівдні від пам’ят-ника Тарасу Шевченку і за-кінчився на Європейській площі. Міліція нарахувала 20 тисяч мітингувальників, у Ро-сії в новинах повідомили про «кілька тисяч», а опозиція за-явила, що на Майдані проти уряду і президента зібралося понад 100 тисяч. Промовці на мітингу закликали до імпіч-менту президента і до зміни уряду.

Після двох годин висту-пів хтось із промовців запро-понував перейти від слів до справ і відправитися пікету-вати Кабінет Міністрів. По до-розі протестуючі розділилися

на три групи. Найчисленні-ша вирушила до будівлі Кабі-нету Міністрів, а дві інші – до Парламенту й Адміністрації Президента. Біля Кабміну од-разу почався бій з «тітушка-ми», які разом із «Беркутом» оточили будівлю Кабміну для оборони.

У ніч на неділю студенти вста-новили десять наметів у цен-трі Львова. Над наметами під-няли прапори Європейського Союзу. У Черкасах міліція не дала встановити намети. На багатьох центральних площах українських міст чергує мілі-ція. Один з опозиційних полі-тиків закликав протестуючих не розходитися до 29 листопа-да – до закінчення роботи Віль-нюського саміту Євросоюзу.

Через протести непомітно проминув День пам’яті жертв Голодомору. Несподівано зга-дав про Голодомор губерна-тор Донецька Шишацький. У своєму короткому виступі він визнав, що голод був штучно організований, адже у цей же час на територіях України, що входили в 1932–1933 роках до складу Румунії та Польщі, го-лоду не було. Цікаво, чи по-карає його тепер рідна Партія регіонів, яка заперечує про-вину Сталіна і Комуністич-ної партії СРСР за голод, який зменшив населення України на 3–5 мільйонів людей?!

Переклад українською людмили ШеВЧенКо.

Фотознімки Андрія КУрКоВА

«тітУшки»ПриміткА АВторА

«Тітушки» – це слово стало одним з останніх «придбань» сучасної української мови. У слова «тітушки» навіть є власний день народження – 18 травня 2013 року. Саме в цей день за гроші партії Януковича – Партії регіонів – до Києва приїхала група спортсменів з містечка Біла Церква, щоб за 250 гривень на день провокувати бійки з учасни­ками демократичних мітингів.

Серед тих, хто першим відзначився в бійках, був Вадим Тітушко, який напав на журналістів і збив з ніг журналістку Ольгу Снісарчук. Цей на­пад було записано іншими журналістами на відео й використано як доказ у суді. За перешкоджання журналістській діяльності та за хуліганство Ва­дим Тітушко був затриманий, але потім відпуще­ний під заставу в сумі 22 940 гривень (2100 євро). Заставу за нього заплатили представники Партії регіонів, які також забезпечили обвинуваченого адвокатом.

Для того, щоб ускладнити судовий процес, Партія регіонів повідомила, що в Тітушка також є посвід­чення журналіста. Однак дуже швидко виявилося, що воно підроблене. Крім того з’ясувалося, що Ва­дим Тітушко вже притягувався до кримінальної відповідальності за крадіжку чужого майна і був засуджений до 2 років умовно. Цього разу він був засуджений разом з трьома своїми одноклубни­ками з рукопашної боротьби та отримав 3 роки умовно, а також мав заплатити компенсацію по­страждалим журналістам.

Слово «тітушки» з’явилося майже одразу, як тільки стало відоме прізвище Вадима. Він спробу­вав заборонити вживати це слово через суд, але нічого не вийшло.

Зараз «тітушками» називають спортсменів та будь­яких хлопців і чоловіків, яких за гроші на­ймають представники влади або навіть міліції для залякування, провокування бійок, фізичного на­сильства проти противників режиму. Також послу­гами «тітушок» користуються нечесні бізнесмени і рейдери при фізичному захопленні офісів, фірм та магазинів. Спортсмени цього ж клубу «Бодо» з Білої Церкви використовувалися для захоплення спортивного комплексу «АТЕК» у західній частині Києва.

Під час Євромайдану «тітушками» командували офіцери міліції та Служби безпеки України.

Ілюстрація до книжки «Щоденник Майдану»

«Тітушки» під час Євромайдану

17 квітня 2014

Ілюстрація до книжки «Щоденник Майдану»

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 9

книгозбірня сПілкА ПисьменникіВ

У Національній спілці письменників України від­булася презентація нової збірки поезій Лілії Золо­тоноші «Лише з тобою».

«Високоградусна температура слів поезії Лілії Зо­лотоноші», – так написав у передмові до книжки Іван Драч. Такий вогонь спалить будь­яку чоловічу душу, на яку він спрямований. Та, проте, який цей обранець щасливий від того, що йому адресовані ці нестерпні слова, запалені душею поетеси. І, мабуть, це рідкісне щастя людських взаємин, якщо вже вони виплавлені цим зашкалюючим градусом слів кохання!

Лілія Золотоноша – незмінний співець кохання. Її душа в поезії. Тож і до нової збірки увійшли вірші, в яких її душа підходить впритул до незримої межі роз­криття таємниці кохання. Це магічна влада закоханої долі, висловлена пристрасними жіночими вустами.

теАтрАльнА кАВ’ярня

У київській театральній кав’ярні «На Станіслав­ського» відбулася презентація книги Жоржа Пере­ка «W, або Спогад дитинства».

Видання побачило світ за підтримки видавничих програм Французького інституту в Україні та за сприяння Міністерства культури України.

Уперше українською мовою перекладено текст «W, або Спогад дитинства» Жоржа Перека, фран­цузького письменника і кінорежисера, одного з найбільших новаторів французької прози другої половини XX століття.

На презентації говорили про те, де проходить межа між пам’яттю і літературою, чому варто сьогодні прочитати історію «W, або Спогад дитин­ства», а також про те, чому Перека не переклада­ли українською, як здійснювати ці переклади і як ознайомлювати з ними читача.

Жорж Перек, якого у Франції порівнюють із та­кими великими класиками, як Рабле, Флобер та Пруст, в Україні, на жаль, відомий лише вузькому колу читачів. Тож видавництво «Пульсари» у співп­раці з Посольством Франції в Україні та Міністер­ством культури України вирішило познайомити українського читача з цим непересічним, «нетипо­вим» письменником.

людмила ЧеЧелЬ

Поетеса лілія ЗолоТоноША під час презентації книжки «лише з тобою»

редактор Любов ЯКиМчУК

Поетеса лілія ЗолоТоноША під час презентації книжки «лише з тобою»

Любов ЯКиМчУК

Ще на початку вересня Юрій Андрухович запевняв, що під час війни йому вдається писати лише колонки.

Вже 10 лютого в київ-ській книгарні «Є» він презентує книгу з цими колонками.

Сам автор називає тексти з книги «Тут похований Фан-томас» − ТСН-ками, бо вони раніше були опубліковані на сайті Телевізійної служби но-вин (ТСН), а модератор вечо-ра Микола Рябчук наполягає, що це все таки есеї, якщо не за обсягом, то за структурою: «Добрий есей, як добрий вірш, закручується і в кінці має ви-стрілити».

Тексти, що ввійшли до книж-ки, − вибрані (із 212 колонок автор вибрав 73) та були на-писані з 2010 по 2014 роки. «Влітку 2014-го стає цікаво, чому у грудні 2010-го мені спа-дає на думку образ із росій-ськими танками», − говорить автор. Це тексти з точними де-талями і всі вони датовані.

У книгарні яблуку ніде впасти − люди сидять і стоять, їх стає

все більше. Андрухович читає ТСН-ку «Секс і символи» про львівський «нічний клуб для чоловіків» «Распутін».

«Але природа «Распутіна» загалом зрозуміла, − виразно промовляє він. − Бо хіба мос-ковські туристи їдуть до Льво-ва за культурними й інтелек-туальними розвагами? Це ж для них усе – всі ці «путіни» й «распутіни», все це сало й ки-

тайські вишиванки… Вся ту-ристична індустрія працює на задоволення їхніх потреб».

Після читання Микола Ряб-чук резюмує: «Я зрозумів, чому ти не можеш увійти в ту (тобто російську. − Ред.) лі-тературу». І Андрухович де-тально пояснює, чому «роман із Росією» у нього не склався. Окрім того, що елемент селек-ції присутній навіть у куль-

турі спілкування росіян (під час навчання в Москві його називали виключно західно-українським письменником, і ніколи просто українським), був ще один дуже промовис-тий випадок із видавництвом «НЛО».

На початку 2000-х воно ви-дало «Московіаду» і «Пер-вервзію» Андруховича, а жур-нальна публікація «Рекреацій» взагалі виграла якусь премію. Тоді шефиня видавництва звернулася до українського письменника з радикальною, як він каже, пропозицією, пе-редати їм ексклюзивні світові права.

Він звісно не погодився, бо це було образою. Через рік після того в нього склалися стосун-ки з німецьким видавництвом і він почав жартувати, що від-мовився від Митного союзу на користь Європейського.

На запитання читачів щодо назви книги «Тут похова-ний Фантомас», Андрухо-вич зазначає: «Нам потрібно пам’ятати про Фантомаса. Це те, що нас лякає і хоче пере-могти страхом, але ми сміє-мося і можемо його поховати. А те, що він тут закопаний, не робить нас щасливими».

Там похований Фантомас?

Поезія з фронтуПерший фронтовий поет незалежної України − так називають Бориса Гуменюка.Днями у столичному Будин-

ку вчителя він презентував свою книгу «Вірші з війни».

Під свист ворожих куль, три-маючи лінію оборони на Дон-басі, Борис Гуменюк, заступ-ник командира добровольчого батальйону ОУН, «творить лі-тературу». На запитання «Де місце поета під час війни?» митець відповідає: «На перед-ньому фланзі боротьби».

Пан Борис розповідає, що досить довгий час нічого не писав, і опинившись на лінії вогню безжальної війни, ви-никла душевна потреба висло-витися поетично.

Спочатку він на своїй сто-рінці у Facebook постив пові-домлення про воєнні події на фронті, свої політичні мірку-вання, а згодом «пішли» і вір-ші. Поезії почали перепощу-вати сотні людей і Гуменюк

зрозумів, що потрібно зібрати це все у збірку.

На думку літературних кри-тиків, його твори «правдиві і без зайвого пафосу».

Саме за збірку «Вірші з вій-ни» її автор отримав літера-турну премію імені В. Свідзін-ського від Ліги українських меценатів.

«Гуменюк пише по свіжих слідах, виліплюючи скульпту-ру воєнних рефлексів із землі, яка всотала в себе кров убитих, але не знищених, полеглих, але не зламаних воїнів − і цим ця книга цінна», − сказав поет, редактор Павло Щириця.

Військовий побратим пана Бориса Ігор Мазур вважає, що кожен боєць повинен мати «захалявну» книжечку з вір-шами Гуменюка. Адже саме така література вселяє віру у перемогу. Така література − місточок між мирним життям і життям на війні.

Аліна оноПАБорис ГУМенЮК

Юрій АнДрУХоВиЧ та Микола рЯБЧУК. Фотознімок Юрія ШКоДи

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 10

україна і світредактор

Аліна ОНОПА

Концерт, присвячений пам’яті Квітки Цісик, заплановано на її день народження, 4 квіт-ня. І вперше він відбудеться в Одесі. На сце-

ні місцевого оперного театру виступатимуть Джама-ла, Віталій Козловський, Павло Табаков, Міла Нітіч, лауреатка гран-прі Першого міжнародного фестива-лю українського романсу Оксана Муха та інші. До цієї когорти приєднається ще одна українка канадського походження, випускниця Віденської консерваторії Stefania (Калгарі).

Провести вечір пам’яті в Одесі запропонував за-сновник концертів Алекс Гутмахер, уродженець цьо-го міста, а нині громадянин Америки. Починаючи з 2007 року, він провів уже 7 концертів-реквіємів на честь американської співачки: в «Українському домі» в Києві такий захід було проведено у 2008-му. Пізніше концерти на честь Квітки відбувалися у Львові, Івано-Франківську, Южному.

Головним режисером цьогорічного одеського дій-ства буде режисер Василь Вовкун, ведучою – Соломія Вітвіцька. До Південної Пальміри привезуть особис-ті речі, передані родиною Квітки львівському музею Соломії Крушельницької.

За словами Гутмахера,частина коштів від концерту (100–150 тисяч грн) буде передана для профілакти-ки та лікування від раку молочної залози жінок Оде-щини.

Ще один концерт на честь Квітки Цісик планується і в столичній філармонії – 11 квітня.

У Лондоні 21 лютого українська громада влаштовує концерт пам’яті Героїв Небесної сотні, зібрані ко-шти від якого підуть на потреби української армії.

У концерті братимуть участь спі-вачка Марія Бурмака, викладач Королівської консерваторії в Шот-ландії Аліна Бжежінська, директор Українського інституту в Стокголь-мі Наталя Пасічник, концертмей-стер групи альтів Королівського теа-тру Ковент-Гарден Андрій Війтович, джазова вокаліста Нікі Кінг та інші. У Польщі відбудеться показ кар-

тин українського художника Івана Марчука. Виставка «Генотип Сво-боди» триватиме з 18 лютого у вар-шавській галереї «Kordegarda» в рамках заходів, присвячених вша-нуванню річниці подій на Майдані.

Виставку організувало Товари-ство приятелів України під керів-ництвом Вероніки Марчук.

Іван Марчук, за версією британ-ської газети «The Daily Telegraph», входить до списку «100 найвизнач-ніших геніїв сучасності».

Український колектив «Za pas-ka» вирушає на гастролі до Євросо-юзу в рамках промо-туру альбому «Контур».

За словами учасників гурту, світ чує про українців у контексті війни. З іноземцями потрібно говорити і пояснювати їм, що у нас діється. Адже, наприклад, у багатьох чехів викривлене уявлення про те, що в Україні відбувається насправді.

«Потрібно доносити правдиву інформацію про події в нашій кра-їні до західних слов’ян, – говорять артисти. – Над цим ми працюємо в антрактах та під час шоу. Наре-шті наші численні клубні концер-ти створюють прецедент, коли українська сучасна музика в Єв-росоюзі має попит не лише серед вітчизняних мігрантів, а й серед тубільців».

Під час туру «Zapaska» дасть по-над 30 концертів у містах Поль-щі, Словаччини, Румунії, Чехії та Німеч чини.

Українська співачка Анастасія Приходько розпочинає благодій-ний тур містами Америки, кошти від якого будуть спрямовані на підтримку постраждалих внаслі-док бойових дій у зоні АТО.

Анастасію на гастролі запро-сила українська діаспора. При-ходько зазначила, що її репертуар буде здебільшого україномовний: власні пісні, народні та знані хіти «Одна калина» (Софії Ротару), «Край, мій рідний край» (Мико-ли Мозгового), «Червона рута» та інші

У Варшаві нагородили перемож-ців українсько-польського журна-лістського конкурсу. Особливістю цьогорічного заходу стала україн-ська тема.

Дві перші премії здобули Кате-рина Каплюк із матеріалом «Сі-мейні цінності Едуарда Ставиць-кого» та Сергій Андрушко за «Два дні на Банковій». Володимир Тор-біч за матеріал «Війна за полісь-кий бурштин» посів третє місце. У номінації «Найкраще фото» на-городили фоторепортера Якуба Шимчука.

У Нью-Йорку в Metropolitan Opera знову виступатимуть спі-вачка Анна Нетребко та диригент Валерій Гергієв. Активісти у США вкотре організували пікет, про-тестуючи проти виступів артистів, які активно продовжують підтри-мувати агресивну політику Путіна стосовно України.

Під час попередніх виступів му-зикантів протестувальники ак-тивно висловлювали свою пози-цію щодо того, що такі артисти так само поділяють провину за війну в Україні.

У Лос-Анджелесі відбулася 57-ма церемонія вручення най-престижнішої музичної нагороди американської Академії звукоза-пису – «Grammy». Кантрі-співак Eric Church як фон для пісні «Give Me Back My Hometown» («Повер-ніть моє рідне місто») використав відеокадри зі світових революцій. Під час трансляції цього відео по-казали кадри і з подій українського Майдану.

Польща минулого року видала українцям 833 тисячі віз.

Про це 10 лютого на прес-конференції в Києві повідомив Надзвичайний і Повноважний По-сол Республіки Польща в Україні Генрик Літвін.

Посол підкреслив, що це на 100 тисяч віз більше, аніж у 2013 році.

За його словами, зростання відбу-лося навіть на фоні вимушеного за-криття двох генеральних консульств Польщі – у Севастополі та Донецьку.

На сьогодні в Україні працює 6 польських консульських установ.

Лідером у видачі віз є консуль-ство Польщі у Львові (310 тисяч віз), на другому місці – консуль-ство в Луцьку (200 тисяч віз), а за-микає трійку лідерів консульство в Києві (108 тисяч віз).

Дипломат наголосив, що у 2015 році очікується зростання кількос-ті виданих українцям віз.

З 556 тисяч єдиних віз 368 тисяч були багаторазовими.

В Афінах (Греція) триває Між-народна благодійна мистецька ак-ція «Живі традиції України».

Захід організував доброчинний фонд «Києво-Печерська лавра» в рамках програм «Культурно-духовне відродження та мораліза-ція суспільства» і «Посилення між-народних культурних зв’язків та розвиток культурного розмаїття».

На акції демонструють два яскравих елементи культурної

Російські американці США, які підтримують Україну, об’єдналися у спільноту «Russian Americans in Support of Ukraine» у соціальній ме-режі «Фейсбук».

Громада підтримує боротьбу україн-ського народу за життя, свободу і ви-ступає проти Путіна та його режиму.

Судячи із публікацій на сторінці, спільнота організовує мітинги на підтримку України. Наступну акцію анонсовано на 1 березня – день, коли

в Москві та інших містах Росії відбу-дуться демонстрації з вимогою звіль-нити політичних в’язнів. Серед них – льотчицю Надію Савченко та інших українських бранців режиму, котрі утримуються в Росії незаконно.

Одна з найголовніших вимог мітингу – негайне завершення кремлівської агресії в Україні. Де-монстрація також відбудеться під стінами російського консульства у Нью-Йорку.

спадщини України – традиції пе-триківського розпису та косівську традицію мальованого гончар-ства.

У рамках заходу відбудуться майстер-класи від митців петри-ківського розпису та гончарів Ко-сівщини, демонстрація виробів і виставка «Колір традицій».

Насамперед доброчинна мис-тецька акція покликана приверну-ти увагу до України.

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 11

Про Великий герб України Віктор фон ЕрЦЕН-ГЛЕрОН

Може здатися, що питання про великий герб країни зараз, коли вона фактично перебуває у військовому стані, не зовсім актуальне, але все ж із цим не можна погодитися.

Тема великого герба України вже актив-но обговорювалася на високому рівні п’ять

років тому, коли ніхто ще не «стояв біля наших воріт», але так це нічим і не закінчилося. Наша країна вже підписала асоціацію з Європою, і ми, як споконвічно європейська краї-на, прагнемо зрештою вступи-ти в ЄС. Ми найдавніша країна Європи, і, на відміну від дея-ких країн-учасниць Європей-ського Співтовариства, які ра-ніше не були європейськими і виникли на європейському континенті в кінці I тисячоліт-тя н. е., можемо і повинні мати не тільки малий, але й вели-кий герб. Такий герб – це іс-торія нашої країни, її культура і духовне сприйняття навко-лишнього світу, це те, що зараз і завжди актуально, це портрет і опора нації, і в такий ниніш-ній непростий момент для на-шої батьківщини розгляд і ще краще прийняття великого герба буде значним явищем для українського народу.

У двох номерах нашої газе-ти («Культура i життя», 37, 38 за 2009 рік) було надруко-вано статтю про великий герб України під назвою «Великий герб держави». Дуже ціка-во було ознайомитися з пев-ним екскурсом у давню істо-рію України, на підставі якого шановані історики-науковці вивели теорію свого бачення великого герба. Крім того, в № 37 подана ілюстрація про-екту герба, представленого трьома депутатами (депутат-ками) з коментарями до ньо-го. Можна сказати, що на цей момент є два варіанти вели-кого герба. Про перший ми щойно згадали, а другим є проект, представлений Каб-міном, у розробці якого брали участь автори названої статті. Можна, звичайно, погоджу-ватися або не погоджуватися з висловлюванням шановного голови Українського гераль-дичного товариства та члена

Міжнародної академії гераль-дики Андрія Гречили, але не зрозуміло, чому він стверджує нижче сказане про великий герб, де, зокрема, говорить, що такий герб Україні не по-трібен, і аргументує: «Такий герб використовувався у ве-ликих імперіях, наприклад у Росії та Австро-Угорщині, які збільшувалися, приєднуючи сусідні території, і відобра-жали це у Великому гербі». Це, безумовно, не так, бо ціла низка держав, зокрема Данія, Норвегія, Нідерланди, Мона-ко та ін., мають великий герб, і їх ніяк не назвеш імперіями.

Водночас абсолютно спра-ведлива його критика, як і де-яких інших фахівців, проекту великого герба України трьох депутатів від Партії регіонів, Нашої України – Народної са-мооборони і Блоку Литвина. Справді, малий герб – тризуб у жодному разі не повинен доповнюватися або змінюва-тися за допомогою будь-яких інших символів. Ну, а до слів А. Гречили: «На Великому гербі неодмінно повинен бути Малий герб – тризуб, на яко-му немає ніякого хреста. Ко-лоски різних злаків навіть не знаю, як прокоментувати. Це

навіть не герб, а просто кар-тинка», – нічого додати. В од-ному зі своїх інтерв’ю О. Біло-зір висловила думку про те, що «непогано б проект вели-кого герба України обговори-ти в трудових колективах», а це нагадує нам найкращі часи нашого недавнього минуло-го. Достатньо тільки цих слів, щоб зрозуміти, що такі «про-ектанти» зважилися взятися за те, про що не мають ані най-меншого уявлення, чи хоча б загальних щодо того, хто і як вибирав і складав герб нації, держави. Є речі, які, за наяв-ності будь-якої демократії, не виставляють на референдум або всенародне обговорення. І хоча наступне не стосується нашої теми, але наведемо тут такий приклад. Статистика всіляких опитувань населен-ня країн ЄС у недавньому ми-нулому показує, що якби ідея створення ЄС була б поставле-на на всенародний референ-дум цих країн, то вона так би й залишилася ідеєю. Те ж саме стосується і грошової одини-ці «євро». Не менш складне й тонке питання про великий герб держави. Не сумнівай-теся, при всенародному обго-воренні з’явилися б і рушни-

ки, і вінки зі стрічками і таке інше. Але якщо держава ви-рішила, що хоче прийняти і мати великий герб, то він по-винен бути витриманим від-повідно до існуючих правил, вироблених геральдичною наукою протягом багатьох століть. І скажемо, не зовсім правильно гадають автори статті «Великий герб держа-ви», коли пишуть: «Певна система державних символів, що склалася у світовій прак-тиці, не виробила жорстких канонів, які б суворо та все-бічно регламентували заса-ди творення державного гер-ба. Останній, так би мовити, є “національним продуктом” – віддзеркаленням специфіки геральдичних традицій, що примхливо фокусують індиві-дуальні риси історичного роз-витку тієї чи іншої країни». «Жорсткі канони» в гераль-диці існують, і називати герб держави «національним про-дуктом» не зовсім коректно. Тим більше він не несе в собі того, як пишуть згадані авто-ри: «історичного розвитку тієї чи іншої країни».

У всякому разі, дуже склад-но розглянути ці «національ-ні продукти» та «історичний розвиток» у ліліях французь-кого герба або в трьох коронах шведського герба. Посилан-ня на те, що, мовляв, герб Іта-лії містить у собі зображення шестерні, смішні. Щоправда, схожих прикладів вистачає і в сучасних гербах багатьох дер-жав, коли «небо» і «землю» міняють місцями і роблять все згідно з «художнім смаком». І якщо африканські країни су-цільно порушують канони ге-ральдики, і тут вони не оди-нокі, це не означає, що і ми повинні прагнути цього. Але повертаючись до «історичного розвитку тієї чи іншої країни», про що пишуть наші автори і далі в статті, скажемо коротко, що в гербах держав ви не поба-чите «складного історичного шляху розвитку державності», як-то мушкетерів або тих же шотландських стрільців.

Козацька епоха – унікальне явище не тільки в нашій істо-рії, а й в історії людства, коли професійні військові не про-сто виконували свій обов’язок, зобов’язання, а й цілком ду-шею і тілом служили сво-їй вітчизні і вірі. Але давайте замислимося, яким було при-значення і сенс герба.

Віктор фон ерЦен-ГлеронАвтор цієї статті – корінний киянин у п’яти поко­

ліннях. Звідси, мабуть, і цікавість до історії України або ж до всього того, що стосується давньої куль­тури нашої Батьківщини. Ця стаття – лише початок до задуманої книги про витоки самої суті – сутнос­ті України, ї ї давньої культури, історії мови та без­перервного існування нації впродовж останніх 2,5 тисяч років.

Перекладаючи й видаючи книги з міфології, тео­логії й алхімії, наш автор, за його словами, постій­но повертається до виношуваної ним ідеї – на­писання згаданої книги про маловідому, навіть у наукових колах, історію України, оскільки міфоло­гія й історія народів Європи тісно пов’язана і пере­гукується з нашою історією.

Інтерес автора також розповсюджується й на українську абетку. Він бере активну участь у про­екті, що якраз і становить основу самобутності й духовного буття української культури і духу.

нова країна

Про останню спробу затвердження Великого герба України «Культура і життя» писала 18 вересня 2009

Проект Великого герба України Віктора фон ерЦен-ГлеронА 2015. ПУБлІКУЄТЬСЯ ВПерШе

редактор руслан ОНОПрІЄНКО

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 12

Адже головний сенс та ідея герба в своїй основі поєдну-вали в собі духовні, душевні якості, а також устремління і мету, як у фамільному, так і в державних гербах. З найдав-ніших часів люди, держави вибирали собі такий символ (малий герб) чи то у вигляді певної тварини, чи то птаха, також міфічної тварини, і він був для них непорушний. Ви-брані тварина, птах і т. ін. ви-ражали духовний принцип, ну і частково певну рису характе-ру народу, держави, яка його обрала. Але тут необхідно ще також процитувати наших ав-торів. «Великий герб не тільки графічне втілення історії дер-жавницької традиції, а й вод-ночас художній, графічний твір, який примітний інши-ми, інтернаціонально визна-ними символами країни. Зде-більшого, серед них широкий спектр зображень флори чи фауни, у деяких випадках мо-тивів національного орнамен-ту. “Без калини немає Украї-ни”, – віщує народна мудрість. Поетичним образом, що най-краще підходить на цю роль у гербі країни, є саме кетяги ка-лини у сполуці з пшеничним колоссям, яке слугує ознакою щедрості та багатства україн-ської землі, добробуту, миро-любного характеру її народу. Звернемо увагу, що за резуль-татами досліджень творчого спадку Великого Кобзаря Та-раса Шевченка – з-поміж назв рослин, які згадуються у його творах, найчастіше трапляєть-ся саме калина.

У багатьох випадках, що за-свідчує світова практика, герби країн прикрашає стрічка націо-нальних барв. Зазвичай вона додатково підкреслює природ-ний зв’язок між кольоровою гамою герба та національни-ми барвами. Традиційно стріч-ка розміщується у підніжжі щита». Фраза «здебільшого, серед них…», закінчується сло-вами «у деяких випадках мо-тивів національного орнамен-ту». І далі: «“Без калини немає України”, – віщує народна муд-рість». А чому не помістити в герб рушники, адже без сум-ніву і з усією відповідальністю можна сказати, що це наші на-ціональні унікальні твори мис-тецтва, з найглибшою символі-кою, де ми можемо побачити візерунки часів трипільської культури. Але наші автори, га-даємо, не без підстав на те, ро-зуміли, що для герба, на жаль, вони не підходять, і не тільки з міркувань, відповідних суворій науці геральдиці. Тож давайте «гідно» закінчимо компози-

цію – зобразимо кетяг калини з колосками пшениці. А щоб це мало пристойний вигляд, аргу-ментовано згадаємо, що Тарас Григорович Шевченко бага-торазово її згадував. Знову по-вернемося до сказаного А. Гре-чилою «Колоски різних злаків навіть не знаю, як прокоменту-вати». Так, справді, немає слів. Тут ще необхідно сказати про те, що коли наші автори на під-тримку свого проекту великого герба вдаряються в історичний екскурс, вони знову цитують наших знаменитих попере-дників, як-от М. Грушевського, Г. Нарбута, В. Модзалевського та інших. Поза всяким сумні-

вом, авторитет цих людей, пер-шого президента України і ви-датного історика великий, але й тут необхідна виваженість і тверезе судження. І великі люди суб’єктивні і допускають помилки, і знаючи чудово іс-торію своєї вітчизни, наш пер-ший президент, повторюючи помилки гетьманів, допустив колосальний промах, не всту-паючи в справжню єдність з ін-шими видатними особистостя-ми України того часу, і до чого це призвело УНР, ми можемо тільки з болем згадувати.

І хоча сказане не стосуєть-ся нашої теми, але воно лише констатує той факт, що час-то й особистісне тяжіє над об’єктивністю. І вже до нашої теми, коментуючи герби зна-вця геральдики М. Битин-ського, в цілому дуже добре виконані, знову бачимо не-

простимий промах. Мало того, що тут присутні злощасні «ко-лоски», так це ще й цілий ві-нок (земля), що містить у собі архангела і лева (небо). Цей же вінок і в наших депутатів. Але, по-людськи, можна зро-зуміти Майстра – революційні ідеї та символи полонили і та-кого знавця, бо інакше такий ляпсус важко пояснити.

Повертаючись до статті на-ших авторів, знову читаємо: «У багатьох випадках, що за-свідчує світова практика, гер-би країн прикрашає стрічка національних барв». Неправ-да, бо існувало, існує залізне правило – вона повинна бути

одного кольору. Але тут ми зупинимося і не будемо далі в деталях розбирати всю статтю, коли вже досить сказаного, а ми хочемо запропонувати свій варіант проекту великого гер-ба України.

Напевно, можна нескінчен-но сперечатися й міркувати про те, хто правий, хто в чому помиляється, й у кожного є своя думка, але зараз не про це. Вражаюче, але сама історія України «підказує» нам пев-ний варіант, проект великого герба. Починаючи з головного, з малого герба, необхідно від-разу зазначити, що ми, Украї-на, володіємо найстародавні-шим гербом на планеті з усіх, що взагалі існували й існують будь-коли. Дивно й те, що в такому зображенні наш три-зуб зустрічається тільки в нас протягом декількох тисячо-

літь. Внутрішнє «наповнен-ня» його всеосяжне, адже він пов’язаний із так званим «со-лярним» культом і водою. Що-правда, більшості людей він ві-домий, як символ Посейдона (Нептуна) води, і менш відо-мий, як символ Шиви («бла-гий», «що приносить щастя»), однією з іпостасей індійського Тримурти (Шива, Брахма, Ві-шну) – тріади, триєдності. Він (Шива) – творець, і цей же сим-вол має Агні – бог вогню.

Тож тризуб несе в собі вог-няні і водні якості, іншими словами, саме життя або його основу. Німецький дослід-ник Udo Becher у своїй книзі Lexikon der Symbole (1992), у статті про сокола (орла), пише наступне: «Сонячний, чолові-чий, небесний символ, через його силу, красу і високий по-літ був божественним симво-лом, священним птахом бога Сонця Ра, яке ототожнюється з богом Гором (Ор)». І далі він пише, що стилізоване зобра-ження цього сокола знаходи-мо в гербі України 1918 року й на монетах князя Олега.

«У кожного з трьох братів був тризубий скіпетр – знак його володарювання, який служив також і для того, щоб показати, що кожна стихія, як ми її бачимо, складена з трьох. Вони були справді бра-тами, бо вийшли з одного по-чатку, діти неба і землі, тобто одухотвореної першоматерії, з якої і було все створено» – Дом Антуан-Жозеф Пернеті. «Міфи Стародавнього Єгипту і Стародавньої Греції», 1758 рік. Київ 2006 р. Як бачимо, тут чітко говориться про єдиний початок цього символу – про Триєдність. І якби ми разом із Платоном (у «Тимеї» і «Кри-тії») заглибилися в історію Ат-лантиди, то ще раз перекона-лися б у неймовірній древності нашого малого герба. Але тут ми не будемо заглиблюватися в цю тему, щоб не зануритися в безодню інформації про наш великий символ.

Отже, він основний і знахо-диться в центрі щита, а ото-чують його чотири інших герби-символи. Говорячи про Київську Русь, необхідно від-значити такий важливий мо-мент, як те, що залишилася нам у спадок лише невелика частина належної їй терито-рії, де ми зараз і живемо, і на-зиваємо цю землю – Україна. Дивно, але факт, що терито-рія сучасної України-Русі, можна сказати, повністю вписується в землі Чернігів-ського, Київського, Галицько-Волинського князівств та Бу-

p.S.1. Чотири представлених символи – це не чо­

тири «зарозумілих» перед рештою землі Украї­ни. Вони, як чотири Євангелісти, не стоять вище за інших учнів Христа, але уособлюють собою все Братство Учнів Спасителя.

Так і ці чотири герби символічно несуть у собі всю сукупність і сутність­сокровенність України­Руси. І бик або зодіакальний знак Те­лець (символ апостола Луки, Лев – Марк, Во­долій – Матвій і Орел – Іоанн) – невипадково улюблений символ Руси­України ще задовго до християнства, бо цей знак майже повністю «по­криває» землю України (ще Водолій), і не випад­

Штандарти Української Держави. Проект Миколи БиТинСЬКоГо. листівка початку ХХ століття

Проект Великого герба Української народної республіки

Велика державна печатка Української народної республіки

нова країна

національний герб України. Середина XVIII століття

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 13

нова країнаковини, які в своїх гербах є символами чотирьох єванге-лістів. Вражаюче, що ми, як християнська держава, так би мовити, самою долею або ви-щим промислом, наділені та-кою знаменною символікою.

Отже, почнемо з герба Вели-кого Київського князівства. На синьому полі щита зображе-ний ангел або архангел Миха-їл. Ангел є символом апосто-ла Матвія, в той же час багато древніх авторів, пояснюючи зміст імені Михайло (Міха-ель) – «хто, як Бог», вказува-ли, не без певних підстав на те, що він та Ісус Христос є од-нією Особою, бо тільки Хрис-тос, як Син Божий, може бути «як Бог». Тепер про колір гер-ба. Як точно підмітив ще в XIX столітті відомий знавець і фа-хівець із геральдики Лакієр, існуючі в геральдиці кольори були запозичені з алхімії. Ко-жен метал відповідав певній планеті і кольором. Не полі-нуємося тут їх перерахувати: синій – Юпітер, олово; жов-тий – Сонце, золото; червоний – Марс, залізо; зелений – Ве-нера, мідь; чорний – Сатурн, свинець; пурпур – Меркурій, ртуть і білий – Місяць, срібло. Так стає зрозуміло, що в гер-бах колір мав дуже глибокі зміст і значення. У гербі Київ-ського князівства синій колір ще раз повертає нас до Юпіте-ра, який згадується вище.

Найважливішим символом у Юпітера був орел (той же со-кіл), і тут ми переходимо до цього монаршого птаха, зо-бражуваного на гербі Чернігів-ського князівства. Цей же птах носив так звані «перуни» – блискавки для Юпітера, які за-вжди зображувалися як «три-променева блискавка» – той же скіпетр, а в нашому випадку (гербі) символ християнства – хрест. Орел – символ апостола Іоанна. Тепер кілька слів про герб Галицько-Волинського князівства – лева, який є сим-волом апостола Марка. Це сим-вол Сонця, світла і металу золо-та. Лев на синьому тлі чудово ілюструє наш двоколірний державний прапор. Символ лева настільки поширений в геральдиці, і про нього стільки сказано і написано, що повто-рюватися тут буде зайвим.

І, нарешті, Буковина – бик (ті-лець), як і лев, і орел, дуже по-ширений символ у геральди-ці. Цей символ апостола Луки абсолютно особливим чином близький до символіки Украї-ни. Як знак зодіаку, він один із покровителів України (не ви-падково в трипільській культу-рі навіть храми своїм виглядом

нагадують його). Ним править Венера – любов, радість, тепло почуттів людських, характер-них для нашого народу. Черво-не тло – життєва енергія і тут же Місяць, як білий колір (лі-лія) і троянда, червоний. Два кольори, дві квітки Діви Марії та Христа, наш шлях над твари-ною (голова бика) до доскона-лої людини, який символізуєть-ся шестикінечною зіркою. Бик, другий важливий символ Юпі-тера і Шиви, символічно вказує на єдність усіх чотирьох гербів, як одне ціле, як і чотири Єванге-лісти – один Новий Завіт.

Всі ці символи, герби, пере-бувають під покровом Діви Ма-рії, нашої покровительки і за-хисниці, на ньому ми бачимо її символ – білу лілію, у тако-му вигляді звану в геральдиці «арабською лілією», де неваж-ко помітити схожість із нашим тризубом. Все це вінчає князів-ська корона, про яку скажемо окремо. Тут варто згадати сло-ва одного з авторів-депутатів великого герба України: «Та-кож мене бентежить коро-на – адже Україна ніколи не

була монархічною державою». Якщо Київська Русь-Україна не була монархічною державою, то шановна пані явно чогось не розуміє, або «щось із пам’яттю її стало», або пам’ятає лише недавнє минуле в складі «со-юзу непорушних республік вільних». Між іншим, судячи з усього, вона рідкісна особа, яку «бентежить» і корона, ві-нець Божої Матері. До речі, ми помістили тут саме княжу ко-рону, як прийнято зображува-ти її в геральдиці, а не луб’яну корону з російських казок, як бачимо у проекті, представле-ному в статті, яку ми тут обго-ворювали.

На короні зображено 25 коштовностей, каменів, які якраз символізують кількість суб’єктів, що становлять ад-міністративний поділ сучас-ної України. Остання з цих коштовностей – держава – найдавніший символ Землі, де хрест, віра підносить нас духом, і він же – наша опо-ра і любов (символ Венери, хрест знизу кулі). Ці коштов-ності «решта областей Украї-

ни», про що журилася згадана пані, критикуючи проект Каб-міну, в якому «забули решту областей».

І на завершення одна ма-ленька історія: коли одного разу автор цієї статті розгля-дав у свого доброго знайомо-го науковця-геолога багатю-щу колекцію каменів – агатів, одну з найкращих у світі, її власник звернув мою увагу на той вражаючий факт, що приблизно зі 180 родовищ цього каменю, існуючих на території колишнього СРСР, тільки кримські та західно-українські агати однаково-го малюнка і кольору. «Сама природа, – сказав він, – гово-рить про те, що це єдина зем-ля, країна Україна». Також і цей великий герб, за нашим задумом, представляє всю Україну, всю її історію: мину-ле з часів Трипільської куль-тури, Київської Русі-України – тризуб, і герби з їхнім хрис-тиянським змістом, символа-ми сьогодення і майбутнього.

Ілюстрації з «КіЖ», № 37–38, 2009

Проект Миколи БиТинСЬКоГо Великого герба України. листівка початку ХХ століття

ково історично це виражено певними зв’язками України зі Швецією, як і їхньою колірною симво­лікою. Але це вже інша тема.

2. (Один тільки герб або точніше Велике Київське князівство включає в себе як сучасний Крим, так і південний схід України, Донбас, Луганськ і т. ін.)

3. P.S. Можна, а може й потрібно, у великому гербі поставити козака, точніше двох, або замість другого – княжого дружинника тощо, але не жіно­чу фігуру. Такі постаті називалися щитотримачами (Schildhalter). У цьому випадку вони якраз і пред­ставлять історичну Гетьманщину – найважливі­ший символ і епоху в історії нашої країни.

Проект Миколи БиТинСЬКоГо Великого герба України. листівка початку ХХ століття

Проект Миколи БиТинСЬКоГо. листівка початку ХХ століття

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 14

У кінотеАтрАх із 12 лютоГоСтиль – синонім усіх трьох прем’єр цього тиж­

ня. Вишукані англійські денді в образі виважених спец агентів боротимуться зі злом у «Kingsman». Не менш напруженою буде боротьба героїв стріч­ки «50 відтінків сірого». Щоправда, протистояти­муть вони не терористам, а власним флюїдам. Ну, а тим, хто прагне чогось спокійнішого, буде до сма­ку французька мелодрама «Жінка на подвір’ї».

Kingsman: Таємна службаЗавдяки своєму інтелекту Гері з успіхом від­

служив у морській піхоті. Незважаючи на те, що йому пропонували успішну кар’єру у розвідці, він спрямував своє життя у злочинне русло. Піс­ля чергової мокренької справи Гері мав усі шан­си потрапити до в’язниці. Проте за нього взявся один спецагент, котрий вирішив виховати в ньо­му свого послідовника.

Жінка на подвір’їСорокарічний Антуан вирішив зав’язати з

кар’єрою музиканта. Відклавши інструмент, він влаштувався консьєржем. Дуже скоро Антуан на­стільки заглиблюється у свою професію, що почи­нає пропускати через себе всі успіхи та негаразди жителів будинку. А згодом він починає налагоджу­вати стосунки з Матильдою, котра виділяється се­ред решти мешканців.

П’ятдесят відтінків сірогоПеред власним випускним Анастейша пого­

джується допомогти своїй подрузі і замість неї взяти інтерв’ю у красеня­багатія на ім’я Крістіан Грей. Ініціатива провалюється.

Та згодом за випадкових обставин вона знову з ним зустрічається. Їхня ненав’язлива розмова дуже скоро перетворюється на відверту бесіду. Вони уклали контракт, згідно з яким Анастейші доведеться виконувати найпотаємніші бажання Крістіана.

Антон ФІЛАТОВ

Найкращий вітчизняний документаліст Сергій Буковський нині працює над масштабною стрічкою про «Океан Ельзи».

Восени її можна буде побачити в кіноте-атрах. Картина від-криє зворотній бік

легендарного гурту і пока-же його еволюцію від нікому невідомої львівської коман-ди молодиків-музикантів до флагманів національної рок-музики.

– З чого почалася робота над фільмом?

– Узятися за цю стрічку мені запропонували на по-чатку літа. Ми знімали до-волі регламентоване життя гурту: репетиції, саундчеки, інтерв’ю з музикантами. Нам було цікаво зрозуміти, яким чином любовна лірика транс-формується в патріотичну. Окрім цієї картини, компанія «Film.ua» готує також масш-табний фільм-концерт – ви-ступ «Океану» на київському концерті на честь двадцяти-річчя групи.

– Ви знімаєте фільм про історію гурту?

– Ми поставили собі за мету зробити чуттєве кіно, яке пе-

редавало би відчуття від «Оке-ану Ельзи». Ми намагалися вловити те, що витає у повітрі під час репетицій, і те, як вони спілкуються один з одним. За цим дуже цікаво спостерігати.

– Чи легко музиканти відповідали на запитання про розпад попереднього складу «Океану»?

– Ми не будемо драмати-зувати розпад старого скла-ду, але такий епізод у фільмі буде. Подібні переформуван-ня природні для будь-якого

творчого колективу. Усі твор-чі особистості у якийсь мо-мент розуміють, що можуть існувати окремо.

– Скільки міст Ви об’ї ха-ли під час зйомок?

– Ми побували на концер-тах «Океану» в Дніпропетров-ську, Харкові, Києві та Оде-сі. Окремо, без групи, їздили у Слов’янськ і Краматорськ, а також провели два дні ра-зом зі Славою Вакарчуком у Львові. У рідних стінах він розкрився і був більш при-

родним. У цілому ж він досить складний і закритий.

– Чи будуть у фільмі ко-мічні епізоди?

– Буде епізод, у якому ми беремо інтерв’ю у плюшево-го ведмедя Йована, який є та-лісманом соло-гітариста Вла-да. Ця іграшка присутня під час усіх концертів «Океану».

– Під час Євромайдану ба-гато документалістів філь-му вали події у центрі сто-лиці. А Ви щось знімали?

– Безумовно, я був на Май-дані, але нічого не знімав. Коли я прийшов туди, у мене було відчуття, що тут потріб-но або кидати коктейлі Моло-това, або взагалі нічого не ро-бити і йти геть.

Якби я почав знімати, то відчув би себе туристом. Я не міг дивитися, як мерзнуть і страждають люди. Зовсім не-прийнятним для мене було фіксувати це для якихось власних цілей.

– Як Ви оцінюєте кіно-освіту в Україні?

– Вона виглядає убого і дуже пригнічує. Хоча є в нас і дуже хороші педагоги. Але ці три-п’ять осіб погоди не зроблять. Наприклад, кіношкола Ан-джея Вайди у Варшаві або в Лодзі – це ніби сучасна кіно-студія. Нічого подібного у нас немає.

За лаштунками «Океану Ельзи»

кіно

Треш в українській кіноіндустрії – немов ерекція у паралізованого чолов’яги.Це не оранжерея з сортовими квітами,

що пройшли селекцію кіношних вишів. Це каналізація ілюзій. Це тераріум одно-думців. Це тусовка криптосамураїв, ко-жен із яких пізнав просвітління аматор-ського кіно. Настільки ж безкорисливого, скільки й самопального. Один із найпо-тужніших таких фільмів з’явився мину-лого тижня. Це «Дорога на Захід» Дмитра Захаревича.

Фільм переносить глядача у 90-ті, коли на дорогах процвітав рекет. Герої стріч-ки підробляють тим, що вибивають гро-ші з проїжджих автівок. Та через те, що гімном їхнього життя є не «Володимир-ський централ», довго вони цим займа-тися не можуть. Совість, наче тая муль-ка, не полишає їх у спокої. Через це головний герой переживає напружені моральні мутації.

На перший погляд, ця стрічка лише од-нією хромосомою відрізняється від ба-нальної студентської халтури.

Закрити вихолощених естетів на її перегляді – все одно що запхати їх у gazenwagen. Та дати волю своєму крити-канству після перегляду «Дороги на За-хід» настільки ж несправедливо, як суди-ти болотне регбі за правилами шахів.

І справа не в кредитах, безсонних ночах і роках роботи, через які пройшов режисер. А в сміттє-естетиці та брудо-символіці, які в цій картині виведені на високий худож-ній рівень.

І поки офіційні кіношники знімають красивий світ, припудрюючи його ко-льорокорекціями та комп’ютерною гра-фікою, треш, немов той рентген, «зи-рить» у суть, наче на дно пустої пляшки. А крізь неї світ завжди здається правди-вішим…

Веніамін КІнЧУК

через треші до зірок

редактор Антон ФІЛАТОВ

Афіша фільму

робочі моменти на знімальному майданчику

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 15

на каву з людмилою чечель

– так називалася виставка, яка відбулася наприкінці минулого року в рамках програми Шев-ченківських днів у Культурно-інформаційному центрі при Посольстві України у Франції.

Про цю подію за кавою роз-повіла мені Ніна Саєнко, заслу-жений діяч мистецтв України.

– На запрошення Посольства України у Франції та за сприян-ня Міністерства культури Укра-їни ми з моєю донькою Лесею Майданець-Саєнко, митцем, кандидатом мистецтвознав-ства, поїхали до Парижа.

На виставці експонувалися наші з Лесею гобелени, батик,

репродукції творів Олексан-дра Саєнка, якими проілю-стрована книга «Шевченкіана Олександра Саєнка».

«Експозиція килимів в Укра-їнському культурному центрі в Парижі стала відкриттям для багатьох шанувальників українського декоративного мистецтва. Це – школа висо-кої художньої майстерності, таїна миті у витонченій фор-мі композицій, у різнобарв-ній, ніжній палітрі кольорів, ритмів, закарбованих у часі й просторі. Напрочуд поетично й вишукано», – підкреслила Вероніка Гопко-Переверзєва,

театрознавець, дипломант університету Сорбонна.

Змістовною була зустріч, ор-ганізована Українським лі-тературним клубом (голова – Оксана Мізерак) та Україн-ською бібліотекою імені Симо-на Петлюри (директор – про-фесор Ярослава Йосипишин).

В Українській школі мистецтв Парижа, яку очолює Олена Міс-таль, відбувся відкритий урок «Шевченкіана Олександра Са-єнка».

Діти відкрили для себе мис-тецький світ визнаного у світі українського митця Олександра Саєнка.

кАВоВі ДереВА

– вічнозелені. Виростають до 5 метрів у висоту, проте для полегшення збору врожаю їх обрізають до висоти 2,5 метри.

Потрібно 4–5 років, щоб дерево стало добре пло­доносити.

Квіти кавових дерев живуть недовго, мають жасминово­апельсиновий аромат і дають зерна розміром із журавлину.

У яПоніївважають, що користь організму приносить не тільки вживання кави всередину, але і ванни з кави, секрет приготування яких майстри зберіга­ють у таємниці. Відомо лише, що кавову масу, на­литу у ванну, нагрівають до 65 градусів і лежати в ній потрібно не менше двадцяти хвилин.

Ефект – підвищується життєвий тонус і зникає втома.

Ці процедури настільки популярні в Японії, що іс­нує мережа кавових саун, у яких є не тільки ванни, але й басейни з кавою.

У Японії кав’ярні називаються kissaten.

ПершУ чАшкУ кАВина території України випили у Хотині.

На зовнішньому боці стіни Хотинської форте­ці є незвичне зображення. Місцеві називають його чайником. За однією з версій, це глечик для води, символ пам’яті трагічно загиблій ді­вчині, яка носила в такій посудині воду захис­никам фортеці.

Але екскурсоводи стверджують, що глечик цей – саме кавовий. Підтвердження тому – ще один історичний факт. У XV столітті Хотинська фортеця належала молдавському королю Штефану ІІ, а сул­тан Магомет ІІ постійно намагався оволодіти його землями і примусити населення сплачувати дани­ну. У 1476 році 200­тисячне військо султана зроби­ло спробу жорстоко захопити фортецю, але безре­зультатно.

За деякими свідченнями, після відступу військ у залишеному ними турецькому обозі, під сті­нами міста, знайшли мішок із дивними зеле­ними зернами. Ця версія дуже схожа на історію Юрія Кульчицького у Відні, але кінцівка в тій істо­рії була дещо інша. Зерна спершу давали їсти то коням, то коровам. Ті «крутили носом». А потім хтось додумався підсмажити зерна і приготува­ти такий самий напій, який за окупації турками готували яничари. І ось тоді й було випито першу на території нашої Батьківщини чашку кави. Так почалася історія кави в Україні.

Першу кав’ярню відкрили в Оксфорді (Англія) в 1650 році. Юрій Кульчицький відкрив свою «Голубу пляшку» у Відні 1683­го.

А в нашому Хотині пили каву вже у 1472 році – за 200 років до приходу кави на Захід.

ніна САЄнКо з людмилою ЧеЧелЬ

ромАн мАГоЦькийлюбить натуральну каву з молоком. За кавою він знаходить час для спілкування. Роботи Романа мені пощастило побачити в Будапешті.– Після школи я опанував фах будівельника, – розповідає хлопець. – Навіть трохи попрацював на будівництвах. А потім вирішив стати офіціантом. Робота сподобалася, але заклад раптом закрили…Саме тоді мама розповіла про вишивання бісером, сподіваючись, що цим зацікавиться моя сестричка Христина.Та сталося не зовсім так. Роман швидко опанував ази вишивання. За кілька днів у домі з’явилася вишита бісером ікона «Святе сімейство».

Детальніше читайте на стор. 16

«ПоДих з УкрАїни»

пише Руслан Горовий, заслу-жений журналіст України, го-ловний режисер «Магнолія-ТВ», автор і керівник відомого проекту «Служба розшуку ді-тей», письменник, поет і ре-жисер короткометражних фільмів.

Народився Руслан у містеч-ку Конотоп, що на Сумщині. Після закінчення школи всту-пив до Конотопського елек-тромеханічного технікуму. Та після розвалу Союзу перспек-тив для розвитку в українській глибинці не було, а матері-альне становище на початку дев’яностих було вкрай сутуж-ним.

Тож, кинувши на третьо-му курсі навчання, Руслан по-дався в мандри Європою, які потім частково описав в опо-віданні «Дев’яноста хвиля мі-грації».

Після повернення з-за кор-дону зайнявся журналісти-кою, працював у телекомпа-нії «КСТ» (Конотоп), в газеті

«Восточный проект» (Крама-торськ), в телерадіокомпанії «Альтернатива» (Київ). З 1998 року працює в телекомпанії «Магнолія-ТВ».

У доробку Руслана Горового видані три книжки: «Ген во-їна», «Гагарін і Барселона», «Buenos dias, chica». У його ви-конанні звучать пісні «Кава», «Зранку», «Дощ».

– Усе, що відбулося в Україні за останній рік, у декого за все життя не відбувається, – роз-повідає Руслан Горовий. – Ми пережили стільки, що важко порівнювати якісь речі.

Наприклад, загибель десант-ників у Іл-76 у небі над Луган-ськом і Небесна сотня – хіба можна порівнювати, що з цьо-го більше на нас вплинуло? Це змінило мене як людину, як письменника, як патріота, який має намір усе життя про-жити в Україні.

Про Руслана Горового – в наступних номерах нашої га-зети.руслан ГороВиЙ

кАзки нА ніч мАйже щоДня

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 16

народна творчістьредактор

Людмила чЕчЕЛЬ

Людмила чЕчЕЛЬ

Знайомтеся – 25-річний Роман Магоцький з Комарного на Львівщині.

За чотири роки вишив бісером 60 робіт. То-рік на День Незалеж-ності Роман у столиці

презентував найбільшу карту України з бісеру. Велетенську (2,3х2,6 метра) вишиту мапу занесли до Книги рекордів України. Зараз Роман Магоць-кий чекає на відповідь коміте-ту Книги рекордів Гіннеса.

– Аби ще років два-три тому мені хтось сказав, що я буду вишивати бісером, я б розсмі-явся, – розповідає сам Роман – Але ж не святі горшки ліплять!

Класти перші бісеринки було дуже важко, та я спостерігав як це вправно виходить у досвід-ченої вишивальниці Наталі Качала-Голик. Спочатку руки тремтіли, бісеринки втікали від мене. Я ж раніше навіть нитками не пробував виши-вати. Умів лише пришити ґу-дзика чи зашити якусь річ. Та й удома ніхто цим не займав-ся. Колись, щоправда, бабуся трохи вишивала, згодом мама. Але бісером – ніколи. Пані На-таля терпляче показувала, як правильно класти бісер. І… пішли перші рядочки.

З Романом Магоцьким я по-знайомилася в Центрі україн-ської культури й документації в Будапешті. Саме там відкри-валася його перша виставка вишитих ікон.

– Це перша персональна ви-ставка 24-річного художника з міста Комарного, що на Львів-щині в Україні, – представила гостям художника господиня вечора, голова Державного ор-гану самоврядування україн-ців в Угорщині Ярослава Хор-тяні. – Цікаво й цінно те, що картини вишиті бісером!

Роботи виконані так май-стерно, що люди спершу не ві-рять, що ці дива творить такий молодий автор.

– Я страшенно хвилювався, коли мою роботу «Мадонна Голодомору-33» передавали до рук спікера угорського пар-ламенту Ласло Кьовера. Ви-шивав її більше двох місяців

за графічним твором-іконою Марусі Юрків-Яроцької (Ав-стралія). На неї пішло 84 тися-чі (!!!) бісеринок!

Угорці були у захваті від тво-рів молодого майстра.

…Першу роботу Романові до-велося продати: потрібні були гроші на лікування. Роман не завжди скаржиться на своє здоров’я, свої печалі не вино-сить на люди.

– Людей потрібно дивувати й радувати, – говорить виши-вальник. – Людина, яка ку-пила першу роботу, порадила мені й надалі займатися цим ремеслом. За кілька місяців я вже віз п’ять творів до Мор-шина. Саме там ними заціка-вилася заслужений праців-ник культури України Романа Кобальчинська (на жаль, уже покійна). Вона одразу ж за-пропонувала експонувати мої картини в столиці.

На виставці в Києві захопле-ні відвідувачі допитувалися, як побачити авторку неперевер-шених робіт. Коли до них вий-шов молодий хлопець, були приємно здивовані. Техніка його творів – ідеальна. «Набив-ши руку», вишивальник витра-чає на роботу від трьох тижнів до трьох місяців, залежно від величини й складності роботи. Схеми вишивок розробляє сам.

– Насправді трохи боявся, як зустріне мене Київ, – зізнаєть-ся Роман. – Та потім вкотре пе-реконався, що займаюся саме своєю справою.

У монастирі святого Васи-лія в Києві Роман Магоцький експонував понад тридцять ікон. Далі, завдяки Інтернету, вишивальник познайомив-ся з народними майстрами не лише України, а й усього світу. Тепер його частенько запро-шують на виставки.

Цікавлюся в Романа, чи є в нього якісь таємниці в роботі. Він щиро усміхається й зізна-ється, що найбільший секрет – робити все з любов’ю. Але є деякі дрібнички. Наприклад, перед початком вишивання майстер обов’язково пере бі-сер. Так-так, саме пере, аби пе-ревірити, чи не втрачає він ко-льору.

Вишивати Роман любить на атласі. З цією тканиною хоч і важче працювати, але на неї найкраще лягає бісер. Без ви-шивання вже не може про-жити й дня. Вишиває по кіль-ка годин, а може й до півночі засидітися. Надихають самі роботи. Отак одну закінчує, а друга вже на черзі. Пере-вагу віддає чеському бісеру. Кольори підбирає сам. На-приклад, найбільше відтінків

пішло на «Тайну вечерю» – 64 кольори!

– Найважче підбирати й роз-раховувати бісер, – зізнається Роман. – Але це заспокоює й зосереджує.

Роман Магоцький із задово-ленням проводить майстер-класи. Радіє, коли в його учнів усе до ладу. А щоб їх за-цікавити, показує свої карти-ни, розповідає, як починав сам.

Над вишиванням бісером карти України Роман працю-вав рівно рік. На роботу пішло 20 кілограмів бісеру! Працю-вав щодня по 12 годин. Ескіз на полотні зробила художни-ця Юля Федів із міста Новий Розділ. Окрім областей, на картині є також бандура й українське село. Майстер ре-тельно підбирав кольори для кожної області. Наприклад, Івано-Франківська область, де багато лісів та гір, – зелена, Одеська, що біля моря, – синя. Допомагали йому меценати й усі охочі. Наприклад, від тих, хто бажав, щоб у його область поклали саме його бісеринку, Роман охоче приймав спон-сорську допомогу на бісер.

– Дехто дивувався й навіть відмовляв мене від задуму, – розповідає автор. Але я вирі-шив не відступати.

Патріотична тематика в ро-ботах митця почалася з со-рочки, яку вишив для себе: манжети, комірець та груди розшиті синьо-жовтими бісер-ними ромбами з невеликими тризубами всередині.

Роботи Романа Магоцько-го сонячні, наповнені теплом. Вони несуть добро, як і сам майстер.

Роман МАГОЦьКиЙ: «Людей потрібно дивувати

й радувати»

роман МАГоЦЬКиЙ з мамою Іриною біля вишитої карти України у Києві

Україна. роман МАГоЦЬКиЙ. Бісер

Віра олеШ та руслана ФеДАК, прихильниці творчості романа МАГоЦЬКоГо з автором

Воскресіння Христове. роман МАГоЦЬКиЙ. Бісер

Богородиця з голубами. роман МАГоЦЬКиЙ. Бісер

надія МУЗиЧУК, журналістка часопису «Громада» з Будапешта на виставці робіт разом з автором

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 17

у місті лева нА лесі УкрАїнки14 лютого у Львівському театрі імені Марії Зань­

ковецької – святкова академія з нагоди творчого ювілею народних артистів України Таїсії Литвинен­ко та Федора Стригуна. Театру заньківчан актор­ське подружжя віддало 50 років творчого життя.

Таїсія Литвиненко зіграла майже сотню ролей у театрі та десятки в кіно. Найвідоміші з них у стріч­ках «Назар Стодоля», «За двома зайцями», «Мак­сим Перепелиця», «Вавилон ХХ». Окрім того, Таїсія Йосипівна працює режисером і педагогом.

За плечима у Федора Стригуна – сотні акторських робіт у театрі та кіно, зокрема в стрічках «Пропала грамота», «Владика Андрей», «Запорожець за Ду­наєм» та «Поводир».

На творчому вечорі глядачі матимуть нагоду по­спілкуватися з корифеями і переглянути фрагмен­ти з фільмів та вистав, де головні ролі виконували Таїсія Литвиненко та Федір Стригун.

нА стефАникА13 лютого в залах основної експозиції мистец­

тва ХІХ–ХХ століть Львівської національної галереї мистецтв відбудеться відкриття проекту «Інтегра­ції». Як повідомили організатори, це перша спроба закладу оживити сталу класичну експозицію нови­ми засобами виразності (відеоарт, аудіоарт, інста­ляція, новий підхід до скульптури та живопису) у стилі контемпорі арт: «Опрацювавши подібний новітній досвід світового рівня музеїв і результа­тивність таких проектів для загальної освіченості громадян, ми вирішили впровадити такий “конте­порі” захід у нашу галерею».

У 22 залах галереї буде розміщено 18 проектів 14­х учасників – молодих митців, студентів Львів­ської національної академії мистецтв. Захід при­свячується бійцям АТО.

нА чАйкоВськоГо

У переддень Святого Валентина Львівська об­ласна філармонія готує особливу програму: у жи­вому виконанні Академічного симфонічного орке­стру під диригуванням Сергія Хоровця звучатиме музика із легендарних голлівудських кінострічок – від «Титаніка» й «Піратів Карибського моря» до «Гаррі Поттера», «Гладіатора» і «Місії нездійснен­ної», і це далеко невичерпний перелік.

Ідея виконання голлівудської музики у Львів­ській філармонії не нова. Уперше такий концерт Академічний симфонічний оркестр виконав на­прикінці 2010 року, і це був один із найуспішніших розважальних проектів.

Концерт «Музика Голлівуда» повністю сконцен­трований довкола американської фабрики кі­ноіндустрії. Її кінофільми стали легендарними візитними картками поколінь, запам’яталися не­перевершеною грою акторів, режисерським по­глядом, неочікуваними поворотами сюжету, і осо­бливо – музикою.

редакторНадія ПАСТЕрНАК

Фрагмент афіші

Поєднання сліз і гордостіНадія ПАСТЕрНАК

У кінопалаці імені Коперника презентували документальний фільм «Добровольці Божої чоти» про оборонців Донецького аеропорту.

Півтори години пробі-гають, як одна мить. Ніхто не звертає ува-ги на те, що в залі

тиснява, що всі місця зайняті, багато людей сидять просто на підлозі або стоять. Львів’яни, зрештою, вже звикли: якщо у мистецькому житті міста якась знакова подія – глядачів не вміщає жодна зала. Презента-ція фільму «Добровольці Бо-жої чоти» про Добровольчий український корпус, яка від-булася в неділю,– теж знакова подія.

Двоє молодих режисерів Лео-нід Кантер та Іван Ясній упро-довж кількох місяців знімали на камери події, які відбували-ся в Донецькому аеропорту, в Пісках і в навколишніх населе-них пунктах, не раз під потуж-ними обстрілами. Це героїзм сьогоднішніх митців. Завдяки їм назавжди задокументовано

те, що відбувалося в ці героїчні і трагічні дні.

Загалом було відзнято понад сорок годин робочого матеріа-лу, а фільм – півторагодинний. Автори зізналися, що було дуже важко змонтувати цю стрічку, шкода різати кадри, але завдя-ки цьому фільмові оборонці До-нецького аеропорту назавжди залишаться в нашій пам’яті жи-вими. Хлопці на фронті казали: «Тут усе відбувається на “Дай, Боже!” Так і цей фільм знімали – на “Дай, Боже!”»

На презентацію фільму до Львова приїхали безпосеред-ні учасники цих подій, його реальні персонажі: Чуб, Боге-ма, Данді, Бабай Іванич. Вої-ни жартують, кажуть, що був величезний кастинг, численні репетиції, макіяж…

Від цих людей віє якимось особливим спокоєм і теплом. Вони вже нічого не бояться і кажуть, що нам теж не потріб-но боятися міліції, чиновників, ворога. А коли їх запитували, чи достатньо їм зброї, добро-

вольці українського корпу-су відповідали: «Яка різниця, скільки зброї? Воює не зброя, а серце людини. Ворог боїться сильних людей».

Автори фільму перед тим від-зняли ще одну документальну стрічку – «Війна за свій раху-нок». Її можна переглянути в Інтернеті. Натомість «Добро-вольці Божої чоти» спочатку будуть у прокаті, помандрують містами й містечками Украї-ни, автори картини спробують поборотися за призові місця на міжнародних кінофестива-лях, зокрема й на Каннському, і лише тоді стрічка з’явиться в мережі.

Львів’яни, які першими пе-реглянули фільм, кажуть, що він піднімає дух. «Враження про картину чудове. Завдяки їй люди можуть на власні очі побачити, що там насправ-ді відбувалося», – розповідає львів’янин Сергій. «Комента-рі зайві. У мене дитина воює», – так коротко відреагував ін-ший львів’янин. Мер Львова Андрій Садовий, який прий-шов подивитися цю стрічку зі своїми синами, теж був лако-нічний: «Це поєднання сліз і гордості».

Кадр із фільму «Добровольці Божої чоти»

Пейзажі і храми Євгена безніскаУ книгарні імені Маркіяна Шашкевича відкрилася виставка картин народного художника України, лауреата Шевченківської премії Євгена Безніска.Чому в книгарні? Бо там пе-

редбачена окрема зала для таких камерних виставок, як оця. Книгарню на вулиці Ли-чаківській рік тому відкрив львівський видавець Михай-ло Ватуляк, і, за його задумом, там мають відбуватися й деякі мистецькі події.

Цього разу відомий україн-ський художник Євген Безніс-ко представив свої пейзажі. На багатьох із них – храми, кар-патські мотиви, ліс, природа – усе те, що надихає всіх ху-дожників. Але Євген Іванович має свій почерк, свою манеру. Увагу привертає густа насиче-ність барв, притягальна сила мазків, якась нестримна енер-гетика картин.

Художник дуже багатогран-ний. Майже сорок років він пра-

цював над офортами та лінори-тами за мотивами творів Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стефаника. За ілюстрації до по-еми «Мойсей» він здобув пре-мію імені Тараса Шевченка.

Євген Безніско є автором пам’ятника Юрію Дрогобичу

в рідному місті науковця, мо-заїк на меморіальному цвин-тарі січових стрільців на горі Маківці та в меморіальній каплиці жертвам НКВС у Зо-лочівському замку. Худож-ник багато працював у Чор-нобильській зоні, де створив

45 пастелей «Чорнобильська Голгофа».

У 2012 році Євгенові Безніску виповнилося 75 років, і до цієї дати у Національній галереї мистецтв він представляв ви-ставку із 300 полотен. Усі вони були створені впродовж 2010–2012 років. Це демонструє ди-вовижну працьовитість ху-дожника.

Цього року під час відкрит-тя експозиції, багато знаних львів’ян, митців, представни-ків культури, лауреатів Шев-ченківської премії зазнача-ли, що в художника і зараз є великий творчий потенціал. А народний артист України Федір Стригун зауважив, що відкриття виставки у книгар-ні нагадує йому художників-передвижників, які колись брали свої картини й ішли в народ. Це теж своєрідний по-хід митця «в маси»: високе мистецтво ще трішки набли-зилося до простого люду.

надія ПАСТернАК

Євген БеЗнІСКо на відкритті виставки. Фото Йосипа МАрУХнЯКА

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 18

музикаГоловний редактор журналу «Музика»

Ольга ГОЛиНСЬКА

льВіВ«4+4» – таким математичним виразом позначе­

но концерт, що відбудеться у Львівській обласній філармонії 19 лютого: у виконанні оркестру «Вір­туози Львова» постануть одразу два всесвітньо ві­домі цикли «Чотири пори року» – італійця Антоніо Вівальді та аргентинця Астора П’яццолли («Чотири пори року у Буенос­Айресі»). Але Вівальді занурює у сповнене афектів та гранично контрастних емо­цій бароко, а П’яццолла – у не менш емоційний і захопливий світ танго.

киїВХто чув програму із рок­хітів у виконанні рок­

оркестру Національного академічного оркестру народних інструментів лише у любительських за­писах на Youtube, має шанс виправити це упущен­ня: НАОНІ­Оrchestra виступатиме 13 лютого у Бу­динку офіцерів.

До Дня закоханих у Колонному залі Національ­ної філармонії України 13 лютого Національний академічний духовий оркестр України заграє по­пулярні мелодії з оперет Імре Кальмана, Франца Легара, Йоганна Штрауса та Франца фон Зуппе. Со­лісти – Тамара Ходакова (сопрано, яку можна по­чути і в Київському національному академічному театрі оперети) та Анатолій Юрченко (баритон).

А на сам День закоханих, 14 лютого сферич­ний кінотеатр ATMASFERA360 із купольним екраном, що у Київському планетарії, запрошує на концерт «Джаз під зорями». На тлі зоряного шоу виступатиме український гурт «JT Fresh», котрий любить експериментувати із джазовими стандартами, світовими хітами та авторськими композиціями.

Там само, але вже майже за тиждень, програму «Кіномузика під зорями» покажуть київські джа­зові музиканти – піаніст і композитор Олексій Бо­голюбов і трубач Денніс Аду. Героєм вечора стане Чарлі Чаплін. Історії життя актора і режисера, най­відоміші сцени з його кінофільмів, а також музи­ка самого Чарлі Чапліна до деяких із його стрічок, композиції Олексія Боголюбова, створені спеці­ально для цього проекту, – усе це обіцяє бути 20 лютого, у ATMASFERA360.

19 лютого у київському клубі «Closer» висту­пить фантастичний норвезький джазовий тру­бач Нільс Петер Мольвер (Nils Petter Molvaer). Це буде його сольний виступ в обрамленні електрон­них звучань. І хоча його «фірмовий» стриманий, атмосферно­безмежний звук найкраще сприйма­ється на великій відкритій території, клубний кон­церт обіцяє незабутні враження.

Ольга ГОЛиНСЬКА

У Національній філармонії України вже далеко не вперше прозвучав Реквієм Джузеппе Верді. Цього разу – на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка.

Один із найвидатніших класич них світових музичних шедеврів, написаний ком по зи-

тором для солістів, хору та ор-кестру в пам’ять про видатного італійського письмен ника-ро-мантика Алессандро Мандзоні й уперше виконаний у день річ-ниці його смерті 22 травня 1874 року в церкві Святого Марка у Мілані, ось уже понад 240 ро-ків приваблює слухачів і вико-навців.

Це розгорнуте вокально-симфонічне полотно, створе-не за канонами заупокійної меси, вражає щирістю, від-критістю, трагічною підне-сеністю почуттів, представ-лених яскраво, реалістично, крупним мазком, як то прита-манно оперному жанру. Тож Реквієм Верді містить ознаки духовної і водночас світської музики, зокрема тому є доволі серйозним пробним каменем для інтерпретаторів.

Провідні київські колекти-ви – Заслужений академіч-ний симфонічний оркестр Національної радіокомпа-нії України (художній керів-ник і головний диригент – заслужений діяч мистецтв України Володимир Шей-ко, Національна заслужена академічна капела України «Думка» (художній керівник і головний диригент – Герой України, народний артист України, лауреат Національ-ної премії імені Тараса Шев-ченка Євген Савчук) укотре підтвердили свій надзвичай-но високий виконавський рі-вень (достатньо зауважити, що ряд артистів капели співа-

ли надскладний твір без пар-титури – напам’ять).

Вдалим був і добір соліс-тів: лауреати міжнародних конкурсів Світлана Годлев-ська (сопрано), Алла Позняк (мецо-сопрано), народний ар-тист України Андрій Романен-ко (тенор) і народний артист України, лауреат Національ-ної премії імені Тараса Шев-ченка Сергій Магера (бас). Щоправда, хотілося б поради-ти Андрію Романенкові поде-коли менше форсувати звук.

Керманич усього масштаб-ного дійства, – адже, говоря-чи професійною мовою, такі твори не просто виконують, а ставлять, – відомий не лише в

Україні, а й світі диригент Во-лодимир Шейко, який от уже десять років очолює симфо-нічний оркестр і є директором творчого об’єднання «Музика» Нацрадіо, з честю упорався зі своїм непростим і вельми від-повідальним завданням. Чітко продумана, логічно вибудува-на, точно дотримана музична драматургія, вивірені смисло-ві акценти, виразна інтонацій-на палітра, могутнє, широке симфонічне дихання, а часом пристрасність, навіть експре-сивність у манері прочитання музичного тексту (наприклад, надзвичайно стрімке «Dies irae» змусило хвилюватися не одне серце в залі) вирізняли ін-терпретацію Маестро.

Концертно-виконавське мис-тецтво Володимира Шейка, а саме за цим напрямком Держ-комітет телебачення і радіо-мовлення висунув митця на здобуття національної премії, не залишило байдужим публі-ку. І в цьому він виявився гід-ним спадкоємцем своїх славет-них учителів – двох велетнів української музичної культури диригента Стефана Турчака і хормейстера Льва Венедикто-ва, котрі у спільній творчості так само зверталися до Реквіє-му Верді й, до слова, свого часу обидва були удостоєні звання Шевченківського лауреата.

Оптимізм після Реквієму

Let’s Dance«Kуіv Piano Duo» виступив із програмою танцювальної музики за півтора століття.Дует, на жаль, не часто ра-

дує виступами шанувальників: Дмитро Таванець є солістом ан-самблю «Київська камерата», Олександра Зайцева викладає у Національній музичній ака-демії. А після того, як через не-просту нинішню ситуацію у країні призупинено ініційова-ний та не раз блискуче прове-дений ними фестиваль камер-ної музики «Chamber Music Sessions», цей чудовий форте-піанний тандем (а за сумісни-цтвом – і подружжя) украй рід-ко з’являється на публіці.

Тому затишна зала Цен-трального державного архіву-музею літератури і мисте-цтва України, де в рамках літературно-музичного про-екту «Мистецькі зустрічі в

архіві-музеї» пройшов їхній концерт, виявилася затісною для всіх охочих.

Цікаво не лише слухати Зай-цеву і Таванця, а й спостері-гати за ними. Здивування від несподіваних гармонічних зворотів у Роберта Шумана та розчинення у його повторах-

навіюваннях, непідробне за-хоплення красою у «Норвезь-ких танцях» Едварда Ґріґа та «Слов’янських танцях» Анто-ніна Дворжака, широта дихан-ня і ритмічна гострота балет-ної музики Сергія Прокоф’єва, насторожена зосередженість у «Прадавніх гірських танцях

Верховини» Євгена Станко-вича, кураж у каскадах вір-туозних пасажів Концерт-ної фантазії на теми вальсів «Блакитний Дунай» Йоганна Штрауса – Грега Андерсона, – усі ці емоції відображалися і в звукових картинах, і на облич-чях виконавців.

Назву програми спровокував один із номерів, що прозву-чав у концерті, – «Танець вог-ню» сучасного данського ком-позитора Джона Франдсена із сюїти «Let’s Dance», створеної спеціально для «Kуіv Piano Duo». Але, як на мене, завдя-ки майстерності, тону довірли-вого, дружнього спілкування та харизматичності Олексан-дри Зайцевої і Дмитра Таван-ця, меседж концерту «Let’s dance» й одночасно – «Let’s play piano». Разом!

Юлія ПАлЬЦеВиЧ

олександра ЗАЙЦеВА, Дмитро ТАВАнеЦЬ та їхня юна учениця виконують «Трік-трак-польку» Йоганна ШТрАУСА. Фото олександра ЗУБКА

За диригентським пультом Володимир ШеЙКо. Фото Юрія ПриЯЦелЮКА

Гурт «JT Fresh»

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 19

театр

Надія СОКОЛЕНКО

У лютому ювілей святкує театральна компанія «Яра мистецька група», заснована американською режисеркою українського походження Вірляною Ткач.

Відзначати 25-ліття «Яра» почала ще в січні – з відкриття ви-ставки «Ярі – 25. Ози-

раючись назад / Рухаючись уперед», паралельно із цим беручи участь у протестах під Метрополітен Оперою проти гастролей Валерія Гергієва.

Перша вистава «Яри» «Світло зі Сходу» відбулася 1990 року в Нью-Йорку в день народження видатного українського режисе-ра Леся Курбаса – 25 лютого. Ро-ком пізніше, саме під час путчу, нову версію цієї вистави під на-звою «У світлі», створену за що-денниками Курбаса та його ак-торів з 1920-х років, поезією та мріями молодих американських митців, показували в Україні спільно з українськими актора-ми – у Львові, Києві, Харкові.

Тоді до «Яри» долучили-ся Олег Стефан, Андрій Воді-чев, Володимир Кучинський, Мар’яна Садовська, Сергій Проскурня, Олексій Богдано-вич та інші. Це був перший до-свід українсько-американської копродукції. У Києві до цієї групи приєдналася також і

американський режисер Елен Стюарт, знаменита засновни-ця оф-оф-брод вейсь кого екс-пери мен таль ного театру «La MaMa», саме відтоді «Яра мис-тецька група» стала компанією-резидентом цього театру.

На святкування свого чверть-сторічного ювілею «Яра мис-тець ка група» влаштувала ретро спектив ну виставку в Україн сь кому музеї у Нью-Йорку, яка триватиме до 1 бе-резня. Наприкінці січня в рам-ках цієї експозиції відбувся святковий концерт «Яра у 25 років».

За цей час «Ярою» створено більше 30 вистав, зокрема за творами видатних українських поетів Олега Лишеги та Сергія Жадана, «Лісовою піснею» Лесі Українки, українськими народ-ними піснями й традиційни-ми ритуалами, киргизькими і

бурятськими міфами та епоса-ми. Окрім театральних вистав, було організовано безліч му-зичних і літературних вечорів, майстер-класів, фотовиставок, лекцій. Зусиллями учасників «Яри» видано 6 книг, остання з яких на сьогодні – «Still the River Flows: Winter Solstice and

Christmas Rituals in a Carpathian Village».

З «Ярою мистецькою групою» співпрацювали гурт «Гоголь Борделло», українська співачка Ніна Матвієнко, американсько-японський режисер і сценограф Ватоку Уено, американська пе-рекладачка української поезії Ванда Фиппс, українська спі-вачка і актриса Мар’яна Садов-ська, бандурист Юліян Китас-тий, український композитор електронної музики Алла За-гайкевич та інші.

Протягом останнього року думки і творчість «Яри» що-найбільше пов’язані саме з Україною – окрім безпосеред-ньо вистав про сучасні мрії і давню історію Донбасу (напри-клад, «Глибинні мрії», створені спільно з фондом культурних ініціатив «ІЗОЛЯЦІЯ»), учас-ники групи беруть участь у пі-кетах та акціях протесту на під-тримку України у Нью-Йорку.

Рухаючись уперед тбілісіМіжнародний театральний фестиваль у Тбілісі,

який уже більше 5 років проходить у столиці Грузії на початку осені (у 2015 – з 25 вересня до 3 жовтня), оголосив про прийом заявок від охочих узяти участь у фестивальній програмі «New» (прийом триває до 15 березня). Ця частина фестивалю фокусується на тих мистецьких творах, які розширюють рамки, пропонують нові ідеї. Торік саме в рамках цієї про­грами на Тбіліському фестивалі було представлено «Квітку Будяк» Національного театру імені І. Франка.

Більше інформації щодо участі у фестивалі – на сайті tbilisiinternational.com

ГАмбУрГ

8 лютого вистава Національного театру імені Івана Франка «Щоденники Майдану» Наталі Во­рожбит у режисурі Андрія Мая взяла участь у фес­тивалі «Lessingtage» у Німеччині. Фестиваль, який закривала саме українська вистава Національного театру, був присвячений темі миру.

«Останній день “Лессінга – 2015” ми присвячуємо подіям в Україні» – зазначили організатори. Також 8 лютого в рамках цього фестивалю німецький режи­сер Георг Жено, який перед цим більше місяця був в Україні і їздив у зону АТО, розповідав про побачене і представляв сайт «HANDS & HEARTS FOR UKRAINE», створений для зв’язку й активізації волонтерів у Єв­ропі та світі, які прагнуть допомогти Україні.

киїВ5 лютого в Міністерстві культури України від­

булося перше засідання робочої групи з питань реформування театральної справи, створеної на­казом Мінкульту № 25 від 26 січня 2015 року. За­сідання відбулося під головуванням художнього керівника Національного академічного драматич­ного театру імені І. Франка, голови робочої групи Станіслава Мойсеєва.

За інформацією прес­служби Міністерства куль­тури України, заступник міністра культури Укра­їни і заступник голови робочої групи Ростислав Карандєєв наголосив, що мета ї ї діяльності – бути модератором між Міністерством культури та теа­тральною спільнотою. Наступне засідання робочої групи, до якої ввійшли представники українських театрів у Києві та в регіонах, а також театральні критики, заплановано на 19 лютого.

оГолошенняТВЗК «Київський академічний театр ляльок» ого­

лошує конкурс на заміщення вакантної посади «Керівник музичної частини».

Вимоги до учасників конкурсу − вища спеціаль­на освіта, вільне володіння українською мовою.

Конкурс відбудеться 16 березня 2015 р. о 10.00 в приміщенні ТВЗК «Київський академічний театр ляльок», м .Київ , вул. М. Грушевського, № 1­а.Теле­фони для довідок (044) 278 05 66, (044) 599 32 34.

Заявки для участі в конкурсі приймаються до 13 березня 2015 р. до 11.00.

японська елегія на українській сценіУ небагатому на сценічні майданчики Львові свято. У Першому українському

театрі для дітей та юнацтва відкрито камерну сцену. Її діяльність розпочато режи-серським дебютом актриси Олени Крилової – прем’єрою вистави «Крила ангела» за оповіданням «Елегія» Ясуна-рі Кавабати.

Постановочна група ви-стави, а це, окрім режисера-дебю тант ки, і художник-керамік Юрій Токарський, майстрині з розпису Віоліна Даренська і Олена Зотова та хореограф Нінель Збєря, на маленькій сцені спробува-ли створити окремий клап-тик справді японського світу – ікебана, сад каменів, пісок,

столик-чабань, посуд із чор-ної кераміки, використання традицій театру кабукі, еле-менти ушу, фантастично роз-

писані костюми акторів і ве-личезне віяло із зображенням сакури, від помахів якого ви-никало відчуття, що огляд-

ною залою гуляє якийсь япон-ський бог вітру.

Візуальним та композицій-ним центром вистави ста-ла чайна церемонія, у якій беруть участь троє – Тацуе (Леся Шкап’як), Актор (Дми-тро Бартков) та Майстер це-ремонії (Тетяна Алексєєнко).

На жаль, за зовнішнім анту-ражем та атмосферою «япон-ськості», дотриманням чай-них і костюмних законів і канонів, не прочитувалося смислового підґрунтя, не було, правду кажучи, зрозуміло, на-віщо це все. «Крила ангела» стали радше даниною екзо-тичній привабливості япон-ської культури.

Марія КоШелІнСЬКА-МАрТинЮК

Концерт «Яри» у нью-йоркському театрі «La MaMa»

Георг Жено розповідає про події в Україні у м. Гамбург

Головний редактор журналу «Український театр»

Надія СОКОЛЕНКО

Сцена з вистави «Крила ангела». Фотознімок оксани ТриГУБ

Учасники протесту під Метрополітен-оперою

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 20

Людмила ОЛТАрЖЕВСЬКА

Якщо спробувати поглянути на День Святого Валентина з позиції директорів столичних театрів, то варто визнати, що вони дуже сподіваються на те, що романтиків нині значно більше, ніж прагматиків.

14 лютого Націо на-ль на опера Украї-ни запрошує на «Ромео і Джульєт-

ту», в афіші Національного те-атру імені Лесі Українки цьо-го дня – «Джульєтта і Ромео», спектаклі за цією ж п’єсою Вільяма Шекспіра покаже Ки-ївський муніципальний акаде-мічний театр опери і балету для дітей та юнацтва а також Театр юного глядача на Липках…

До Дня Святого Валентина ми пропонуємо вам невелич-кі історії про тих, хто знайшов своє кохання завдяки театру. Про стосунки розкручених гол-лівудських пар, завдяки та-блоїдам, ми знаємо достатньо. Щоправда, знаємо так, як це підносять нам головні редакто-ри цих ЗМІ: кількість шлюбів, дітей, зрад, розлучень, кількість мільйонів, які несправедливо осіли на рахунку жадібної дру-жини, хоча мали б залишитися чоловікові… Наші ж розповіді для більшості читачів «Культу-ри і життя», сподіваємося, ста-нуть справжнім одкровенням.

Творчі сім’ї – особливі. Адже родинний човен, який постійно прагне розбитися об побут, у них апріорі не такий міцний, як у ін-ших: підвищена амбіційність,

без якої в театрі неможливо, осо-бливості робочого режиму… Але, незважаючи на все це, наші ге-рої вже багато років разом. Вони розповідають історії знайомства, шукають плюси й мінуси в си-туації, коли і чоловік, і дружина мають творчі професії – плюсів у цьому, на їхню думку, значно більше, – розмірковують про те, чи побажали б вони творчої долі своїм дітям…

ПочУття нА сЦені і В життіНапередодні весілля Лесі Са-

маєвої та Андрія Самініна у Те-атрі драми і комедії на Лівому березі випускали прем’єру ви-стави «Нехай одразу двох не любить…» з майбутніми моло-дятами у головних ролях. Там

вони мали зіграти ті ж почуття, які відчували одне до одного в житті. На прем’єрі стало відо-мо, що Лесі й Андрієві прита-манні риси, які просто необ-хідні для щасливого сімейного життя: уміння чути одне одно-го, розуміти, поступатися… Ан-дрій зараз чесно зізнається, що «промахав» тоді свою роль – так переймався тим, щоб Лесі було комфортно.

«Ми можемо навіть посвари-тися на репетиції, – говорить Леся. – Але нас рятує те, що ми розділяємо: дім – це дім, сім’я – це сім’я, а робота – це робо-та. На щастя, так склалося, що свої “виробничі” проблеми, ситуацію, яка виникла на сце-ні, ми у свій дім не несемо. Але вдома, звичайно ж, обговорю-ємо професійні питання».

У цього акторського подруж-жя було чимало спільних ви-став: «Анна Кареніна», «Сірано де Бержерак», «Дон Жуан, або Уроки спокушання»… Досвід співпраці режисера та актора Самінін і Самаєва також мають. Вистава «Граємо Чонкіна»: Ан-дрій – постановник, Леся – ви-конавиця головної ролі. «Скажу відверто: я вдруге закохався у свою дружину, – згадує той час Андрій Самінін, – як людину, як актрису, яка працює на сцені… Хоча були тоді, звісно, й непри-ємні моменти. Я просто зави-щував вимоги до Лесі, бо саме від неї, більше ніж від когось іншого, очікував дисципліни й організованості».

кожнА АктрисА мріЄ Про сВоГо режисерА…Художній керівник На-

ціонального театру імені І. Франка Станіслав Мойсе-єв та актриса Римма Зюбі-на познайомилися в театрі. Тоді юна акторка прийшла на прослуховування. «Яки-хось романтичних спогадів про знайомство на кшталт “Я подивилася в його очі, і мене пронизала блискавка” не залишилося, – розповідає Римма Зюбіна. – На відкрит-ті нового приміщення Закар-патського театру мені сказа-ли однокурсниці: “Який же красень цей новий головний режисер!” Поки я повернула-ся – Мойсеєв уже пішов. Тож спершу побачила лише його спину, а вже потім ми позна-йомилися».

Чоловік-режисер і дружина-актриса… Класика жанру. «Знаєте, якби у мене було кілька чоловіків, то я могла би порівнювати “плюси” й “мі-нуси”, – хитро примружуєть-ся Римма. – Але він, на щас-тя, у мене єдиний». До речі, незважаючи на те, що актри-са й режисер на виставі зазви-чай перебувають по різні боки сцени, Мойсеєв та Зюбіна мають спільний акторський досвід. «Це було нереаль-но давно, – згадує Станіслав Мойсеєв. – Театр “Браво”, ви-става “Трохи кохання в цьому шаленому світі” за Франсу-азою Саган». «У ній чоловік співав під гітару, – продовжує Римма. – А коли він співає… За це можна все віддати».

Удома подружжя, як і будь-які інші чоловік і дружина, розповідають одне одному, як минув день. А оскільки слу-жать вони в різних театрах, то й розказані новини, звісно ж, так чи інакше торкаються творчості. За словами Станіс-лава, у їхньому домі не при-пиняються спроби накласти табу на розмови про театр: «Очевидно, ближче до пен-сії ми досягнемо цієї мети». Римма ж узагалі прихильни-ця того, що «проблеми театру в масштабах Всесвіту – це не проблеми, а так, суєта…»

Мойсеєв та Зюбіна вихову-ють сина Данила. І, як і кожні батьки, бажають йому щасли-вого майбутнього. Якщо він знайде своє щастя в акторстві – тато й мама заперечувати не будуть.

театр оДнокУрсники«Ми із Ксенією Ромашенко познайомилися на

першому курсі, – розповідає режисер Стас Жир­ков, – навчалися в одній групі. Я грав у виставах своєї майбутньої дружини. Найбільше мені подо­балося “Одруження”, де у мене була роль Кочка­рьова. До речі, був дуже вередливим актором, не знаю, як Ксенія мене терпіла…

Зустрічатися почали між третім і четвертим кур­сом, а жити разом – з першого. Як друзі. Доходило до смішного, всі говорили: “Та одружуйтеся вже!” От ми й одружилися. І вже більше десяти років разом. За цей час я твердо затямив собі, що треба вміти посту­патися, тому нам вдається знаходити спільну мову.

Від театру вдома намагаємося абстрагуватися. Але бувають питання, які потрібно вирішити не­гайно. Оскільки ми люди відповідальні, то дово­диться іноді впускати творчі проблеми додому.

Своїй дитині я не бажав би ні акторської, ні режи­серської долі. Нещодавно чомусь замислився над тим, що коли б знову довелося обирати професію, то, напевне, став би лікарем. Але потім згадав, що боюся крові… Тож добре, що сталося саме так, як сталося».

«ВіД ЦіЄї Професії не Вбережеш»Анна Грінчак та Ві­

талій Овчаров одно­часно вступили до Уні­верситету театру, кіно і телебачення імені І.  Карпенка­Карого на курс Юрія Мажуги.

«Якщо в інших роди­нах відсутність когось із подружжя вдома вночі – це привід для скандалу, то для нас це нормально, – переко­нують Анна та Віталій. – Значить, хтось із нас двох на репетиції або на зйомках. Якщо хо­лодильник порожній

або сорочки не прасовані – це також нормаль­но. Значить, у дружини скоро прем’єра. В актор­ській сім’ї це не вважається якоюсь катастрофою, це певні нюанси, на які ми взагалі не звертаємо особливої уваги. А ось коли одному треба бігти на репетиції, а інший може дозволити собі поспати зайву годинку… Тому, хто біжить, дуже образ­ливо».

Є кілька вистав, у яких Анна й Віталій грають разом. Але спільні сцени – тільки у спектаклі «Шлюбне свідо­цтво» театру «Актор», де вони грають закохану пару.

Майбутнє своїх нащадків Анна і Віталій комен­тують так: «Від професії актора вберегтися не­можливо. Якщо ти хочеш грати на сцені – тебе вже нічого не зупинить. Умовляти наших дітей стати акторами ми точно не плануємо. Але якщо вони оберуть саме цю професію – опиратися не будемо. Це їхній вибір».

Мельпомена святкує

римма ЗЮБІнА та Станіслав МоЙСеЄВ. Фотознімок Сергія УКрАїнЦЯ

леся САМАЄВА і Андрій САМІнІн із дочкою Марією.Фотознімок олесі МорГУнеЦЬ-ІСАЄнКо

Стас ЖирКоВ і Ксенія роМАШенКо.Фотознімок з родинного архіву

Анна Грінчак та Віталій овчаров

Головний редактор журналу «Театрально-

концертний Київ» Людмила ОЛТАрЖЕВСЬКА

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 21

особлиВий стАн ДУші«Перше враження про мою дружину, актри­

су Олену Гончарову, було доволі несподіваним, більшою мірою інтригуючим, – говорить режи­сер Максим Михайліченко. – В Олени є така осо­бливість: як тільки заходить на територію театру – постійно щось наспівує. Іде коридором чи за­ходить в гримерку – співає. Це привернуло ува­гу, бо й мені це властиво. Музика часто звучить у мене всередині. Будь­яка подія або ж реакція на навколишній світ озиваються внутрішньою ме­лодією. Часом наспівував і в невідповідному се­редовищі, тому на мене здивовано поглядали. А поява дівчини, яка теж співає, мене заворожила.

Олена наспівувала різні мелодії: народні, дитячі, хіп­хоп… Закінчилася вистава – виходить і радіс­но співає. Їй було байдуже, як це сприймається.

Інша ї ї особливість – дитяча безпосередність. З­поміж усіх, хто сидить у репетиційній залі, вона вирізняється неймовірною зацікавленіс­тю. Коли за кулісами спостерігає за грою колег,

особливо на дитячій виставі, як тільки настає смішний момент, Олена захоплено сміється. Я ж розумію, що бачить вона спектакль чи не в тридцяте.

Внутрішнє світло, оптимізм цієї незбагненної, юної особи хіба могли не полонити мене?..

Звісно, до неї горнуться люди, у нас багато друзів. Іноді ловлю себе на думці, що надто багато часу відводимо іншим, і замало – одне одному.

Якщо розповідати про нас як про сценічну пару – то наразі рідко трапляється грати разом. Останнім часом наше партнерство набуло іншої форми – я в глядацькій залі як режисер, вона – актриса на сцені. Віддзеркалюємо дії і думки одне одного. Це також основа хорошого творчо­го тандему.

Часом нас запитують, чи не набридає нам бути разом на роботі і вдома. Мене це дивує – хіба мож­на серйозно займатися професією і мати дружину, якій це байдуже? Творча праця – це не виконання якихось функцій. Це особливий стан душі, всереди­ні якої відбуваються незбагненні процеси.

Задум створення ролі чи вистави сповна захоп­лює тебе, тож якщо б у цей час поряд була люди­на далека від театру, я відчував би себе спустоше­ним, одиноким. Допоки не втілиться той чи інший задум на сцені, ні про що інше думати я не здатен. Нам усе зрозуміло, тому й комфортно у творчому та сімейному житті».

театрчВерть століття рАзом У театрі «Колесо» актори

Галина Зражевська та Олег Лепенець працюють понад чверть століття. Майже стіль-ки ж триває і їхнє подружнє життя.

«Наше знайомство не було забарвлене ніякими містични-ми або романтичними обста-винами, – згадує пані Галина. – Я вже працювала в “Колесі”, а Олег прийшов на прослухову-вання. Тоді він показував сцену з вистави “За двома зайцями” та уривок із “Тихого Дону”».

Олег і досі пам’ятає, що піс-ля прослуховувань майбутня дружина зайшла в гример-ку і сказала, що він їй дуже сподобався. «Зізнаюся, Галя вразила мене своїми вели-чезними зеленими очима та відкритістю, – говорить ак-тор. – А потім художній ке-рівник театру Ірина Кліщев-ська запропонувала готувати самостійні роботи. Пропус-тити такої нагоди я не міг. Це було на початку року. Ми зробили невеличку сцену “Два пуделі” Семена Злотні-кова. Згодом ця робота пере-росла у виставу “Триптих для двох”. Прем’єру ми зіграли у липні 1988 року. А на початку 1989-го побралися».

Андріївський узвіз, на яко-му розташований театр «Ко-лесо», подружжя вважає сим-волічним місцем. Вони навіть одного зі своїх синів назвали Андрієм.

Окрім уже згаданого «Трип-тиху для двох», Галина та Олег разом виходять на сцену та-кож у виставах «Генерали у спідницях» за п’єсою Жана Ануя, «Місяць на селі» за Іва-ном Тургенєвим, «Шантрапа» (п’єса Панаса Саксаганського) та інших. «Для Галини це не-прості вистави, – визнає Олег Лепенець, – бо хвилюється за нас обох. Вона взагалі змогла зберегти тремтливість емоцій-ну та професійну.

Намагаємося допомагати одне одному в професії. Ми зо-всім різні в підході до роботи. Галина зажди мусить все роз-класти по полицях, провести всі логічні лінії тощо. Я ж на-впаки, частіше буваю імпуль-сивним, емоційним. Ми дослу-хаємося одне до одного».

Подружжя має двох дорос-лих синів. Успішних у зовсім інших, не творчих професіях. Як складеться майбутнє ма-ленької онуки – покаже час. Але Олег із Галиною не запе-речуватимуть, якщо це май-бутнє буде пов’язане з теа-тром.

ПоДАрУВАВ мені менеСекретами щасливої твор-

чої сім’ї діляться актриса і ху-дожній керівник Класичного художнього альтернативного театру Катаріна Сінчилло та актор і головний режисер цьо-го ж театру Віктор Кошель.

– Яким був день Вашого знайомства?

Віктор: Я брав участь у бла-годійному телевізійному про-екті «Перший Всеукраїнський телеконкурс “Тридцять соняч-них поезій”», у якому багато акторів київських театрів чи-тали вірші. Автором і ведучою програми була Катаріна Сін-чилло. Я побачив її сумні, як у оленяти Бембі з мультфільму, очі і мені здалося, що я знав її колись дуже-дуже давно. Можливо, в іншому житті.

– Чоловік-актор і дру жи-на-актри са… Очевидно,

тут є як свої плюси, так і мі-нуси…

Віктор: У мене і перша дру-жина, і друга – актриси, тому я не знаю, як може бути інакше і чи зміг би я взагалі ужитися зі звичайною жінкою.

Катаріна: За іронією долі у мене теж перший чоловік був актором, і я вважала, що біль-ше такого у своєму житті точно не допущу. Поїхала за кордон, пішла з театру на телебачен-ня і зовсім не так уявляла собі щасливу сім’ю.

Звикла отримувати від за-лицяльників розкішні по-дарунки, але Віктор зробив найдорожчий – він подару-вав мені мене справжню, по-вернув до театру, де допо-міг здійснити всі дитячі мрії. Тому поки що для мене це один великий плюс. Охоплює жах від думки, що якби не зу-стріла Віктора, то всього цьо-

го могло б і не статися в моє-му житті.

– У яких спектаклях ви разом виходите на сцену? Вам комфортніше, коли партнер у виставі – чоло-вік (дружина), чи інший колега?

Віктор: У виставах «Чай-ка» Антона Чехова, «Собака на сіні» Лопе де Вега, «Йоганна, жінка Хусова» Лесі Українки, «Морг № 5» Неди Нежданої.

Катя – дивовижна актри-са, божа іскра її таланту від-бивається на всіх, хто з нею працює. Вона дуже чуйний партнер, одна з найулюблені-ших на сцені, але іноді може так подивитися... Коли рап-том під час вистави бачу, що в очах Йоганни прокидаєть-ся художній керівник Катарі-на Сінчилло, працювати стає дуже важко.

Катаріна: Вітя – складний партнер на репетиціях. Він не любить численні прогони, до-говірні репетиції, вони його стомлюють. Але за те, що він видає потім на спектаклях, я можу пробачити йому все.

– Удома вдається абстра-гуватися від творчих про-блем?

Віктор: Якщо мене запита-ти: «Ви часто ходите в театр?», то я можу відповісти, що живу в ньому. Ранок починається з репетицій, вдень і ввечері – знову репетиції або вистави, а в перервах і пізно ввечері – їхнє обговорення.

Катаріна: Так, це правда, я просто не хочу від них абстра-гуватися. Живу ними і радію, що зі мною і вдень, і вночі по-ряд той, з ким можна їх обго-ворити.

Галина ЗрАЖеВСЬКА і олег леПенеЦЬ у виставі«Триптих для двох» (1988 рік). Фотознімок наданий театром

Катаріна СІнЧилло і Віктор КоШелЬ у виставі «Йоганна, жінка Хусова». Фотознімок наданий театром КХАТ

олена ГонЧАроВА і Максим МиХАЙлІЧенКо.Фотознімок з родинного архіву

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 22

столична афішаредактор

Алла ЯКоВенКо

нАЦіонАльний кУльтУрно-мистеЦький тА мУзейний комПлекс «мистеЦький АрсенАл»www.artarsenal.in.uaКиїв, вул. Лаврська, 12, тел. (044) 288­51­22Міжмузейний арт­проект «Вікна»(до 1 березня)Ця виставка – нагода зазирнути у простір традиційної культури і народного мистецтва, які зазнають у наш час незворотних трансформацій. Уперше експонуються 100 унікальних українських етностроїв кінця ХІХ – початку ХХ ст. із провідних музейних колекцій.Час роботи: з 11.00 до 20.00, пн. – вихідний

АРТ-ЦЕНТРИpinchuk Art centrewww.pinchukartcentre.orgКиїв, вул. Велика Васильківська/Басейна 1/3­2, блок А, Бессарабський квартал, тел. (044) 590­08­58Виставка 21 номінанта міжнародної премії Future Generation Art Prize 2014 Групова виставка художників­патронів Премії Future Generation Art Prize: Андреаса Ґурскі, Джеффа Кунса, Такаші Муракамі і Деміена Хьорста (до 4 квітня)Час роботи: з 12.00 до 21.00, пн. – вихідний.Вхід вільний.Арт-Центр я. ГретерАwww.greter­art.comКиїв, вул. Вадима Гетьмана, 6 (ТЦ «Більшовик» Блок А, 4–6 поверх),тел. (044) 200­07­60Валерія Тарасенко «Своя територія». Живопис (до 12 квітня)Час роботи: щодня з 11.00 до 21.00.щербенко Арт-Центрwww.shcherbenkoartcentre.comКиїв, вул. Михайлівська, 22б, тел. (044) 279­53­53Груповий проект «Ресентимент»: Катерина Єрмолаєва, Ларіон Лозовий, Даниїл Галкін, Анатолій Твердий, Аліна Максименко, Богдан Томашевськийта інші (до 28 лютого)Досліджується ситуація. коли людина опиняється в умовах агресіїЧас роботи: з 11.00 до 20.00, нд., пн. – вихідні.

МУЗЕЇнАЦіонАльний зАПоВіДник «софія киїВськА»www.nzsk.org.uaКиїв, вул. Володимирська, 24, тел. (044) 278­26­20Будинок митрополитаВиставка «Хрест та шабля. Київський митрополит Петро Могила (1597–1647)» (до 23 березня)Час роботи: з 10.00 до 18.00, ср. – з 10.00 до 17.00.нАЦіонАльний хУДожній мУзей УкрАїниwww.namu.kiev.uaКиїв, вул. М. Грушевського, 6, тел. (044) 278­13­57Українсько­німецький художній дослідницький проект «Герої. Спроба інвентаризації» (до 29 березня)Проект­реставрація «Спецфонд»(до 29 березня) Твори спеціального фонду, 1937–1939Час роботи: ср., чт., нд. – з 10.00 до 18.00, пт. – з 12.00 до 19.00, сб. – з 11.00 до 18.00, пн., вт. – вихідні.нАЦіонАльний мУзей мистеЦтВ імені боГДАнА і ВАрВАри хАненкіВwww.khanenkomuseum.kiev.uaКиїв, вул. Терещенківська, 15­17, тел. (044) 235­32­90«Шекспірівська галерея та інші шедеври видавництва Джона Бойделла, Англія, XVIII століття» (до 1 березня)

Час роботи: з 10.30 до 17.30, пн., вт. – вихідні.нАЦіонАльний мУзей УкрАїнськоГо нАроДноГо ДекорАтиВноГо мистеЦтВАwww.mundm.kiev.uaКиїв, вул. Лаврська, 9, корп. 29, тел. (044) 280­13­23«Дивосвіт решетилівського килимарства» (до 11 березня)Виставка творів видатних художників українського килимового ткацтва, заслужених майстрів народної творчості України Надії Бабенко та Леоніда Товстухи.Час роботи: з 10.00 до 18.00, вт. – вихідний.мУзей сУчАсноГо мистеЦтВА УкрАїниwww.modern­museum.org.uaКиїв, вул. Фрунзе, 41, тел. (044) 454­47­40Олексій Орябинський, Валерія Спиридонова «Сімейні цінності – родинні зв’язки». Живопис (до 8 березня)

Картина Олексія Орябинського

Валентин Реунов «У стилі Рококо…». Живопис (до 8 березня)Час роботи: з 11.00 до 19.00, пн. – вихідний.мУзей книГи і ДрУкАрстВА УкрАїниwww.vuam.org.uaКиїв, вул. Лаврська, 5, корп. 9, тел. (044) 280­79­76«Україно! Ти моя розпука вікова…» (до 20 лютого)Виставка, присвячена 80­им роковинам від дня народження Василя СимоненкаВиставка скульптурного проекту Максима Рачковського «Собор архангелів»(до 28 лютого)Час роботи: з 10.00 до 17.00, вт. – вихідний.мУзей теАтрАльноГо, мУзичноГо тА кіномистеЦтВА УкрАїниwww.tmf­museum.kiev.uaКиїв, вул. Лаврська, 9, корп. 26, тел. (044) 280­18­34«І мертвим, і живим, і ненарожденним…» (до 15 березня)Виставка до 200­річчя від дня народження Тараса ШевченкаЧас роботи: з 10.00 до 17.00, вт. – вихідний.мУзей історії киЄВАwww.kyivhistorymuseum.orgКиїв, вул. Б. Хмельницького, 7, тел. (044) 520­28­22«1914. Київ. Мир/війна» (до 1 квітня)Виставка до 100­річчя початку Першої світової війни.Час роботи: з 10.00 до 19.00, пн. – до 16.00.

ГАЛЕРЕЇГАлерея «мистеЦькА збіркА»www.artzbirka.comКиїв, вул. Терещенківська, 13 (вхід в арку), тел.: (044) 234­14­27«Insired by Black Square»(20 лютого – 15 березня)Проект, присвячений сторіччю картини «Чорний квадрат» К. МалевичаЧас роботи: щодня з 10.00 до 18.00ГАлерея «ню Арт»www.nuart.com.uaКиїв, вул. М. Грушевського, 28/2, тел. (044) 531­95­56«Олекса Новаківський і школа». Живопис (до 5 березня)

Час роботи: з 11.00 до 19.00, сб. – з 12,00 до 17.00, нд., пн. – вихідні.ГАлерея «ПАрсУнА»www.parsuna.uaКиїв, вул. Хорива, 43, тел. (044) 425­24­15Виставка «Атракціон»: Олег Педан. Ляльки. Ігор Котков. Живопис(до 28 лютого)Час роботи: з 10.00 до 18.00, сб. – з 11.00 до 17.00, нд. – вихідний.ГАлерея «триПтих Арт»www.triptych­art.comКиїв, вул. Десятинна, 13, тел. (044) 279­09­49Акім Левич. Живопис (із 18 лютого)Час роботи: з 11.00 до 19.00, нд., пн. – до 18.00.ГАлерея «Цех»www.tsekh.com.uaКиїв, вул. Фрунзе, 69, тел. (044) 591­13­69Євген Петров «Пірс». Акварель, скульптура (до 30 березня)Час роботи: з 14.00 до 20.00, нд., пн. – вихідні.

ТЕАТРИнАЦіонАльнА оПерА УкрАїни імені тАрАсА шеВченкАwww.opera.com.uaВул. Володимирська, 50, тел. 279­11­69 (каса)17 – А. Адан «Жізель»18 – Дж. Россіні «Севільський цирульник»19 – А. Хачатурян «Спартак»20 – Дж. Верді «Бал­маскарад»21 – А. Адан «Корсар»

Корсар. Фото Олександра Путрова

22 – М. Лисенко «Наталка Полтавка»Вартість квитків: 20–300 грн.нАЦіонАльний АкАДемічний ДрАмАтичний теАтр імені іВАнА фрАнкАwww.ft.org.uaПл. Івана Франка, 3, тел. 279­59­21 (каса)17 – «Едіт Піаф. Життя в кредит»18 – О. Фредро «Дами і гусари»19 – А. Чехов «Чайка»20 – «Така її доля…» (за Т. Шевченком)21 – Г. Горін «Кін IV»22 – Н. Ворожбит «Квітка Будяк»Вистави для дітей22 (12.00) – «Попелюшка»Камерна сцена імені Сергія Данченка18 – Morituri te salutant (за В. Стефаником)19, 20, 21 – Н. Ворожбит «Щоденники майдану» прем’єраВартість квитків: 20–250 грн.нАЦіонАльний АкАДемічний теАтр імені лесі УкрАїнкиwww.rusdram.com.uaВул. Б. Хмельницького, 5, тел. 234­42­23 (каса)16, 21 – Е. де Філіппо, Даріо Фо «Ризик» (Коханці і злодії) прем’єра17 – Б. Нушич «Д­р» 18 – М. Камолетті «Сімейна вечеря»19 – Ж. Б. Мольєр «Уявно хворий» 20 – «Всюди один…»21 (12.00) – Д. Псафас «Потрібен брехун!» прем’єра22 (12.00) – Р. Куні «№13» (Шалена ніч, або Одруження Пігдена)22 – А. Менчелл «Бабине літо»Нова сцена16 (20.00) – Е. Мазія «Ігри на задньому дворі»18 (20.00) – Н. Лабют «Жирна свиня»19 (20.00) – А. Ніколаї «Жінка і чиновник»21 (18.00) – А. Ніколаї «Прощальне танго»22 (13.00) – Л. Берфус «Янголятко, або Сексуальні нерози наших батьків»22 (18.00) – В. Мухарьямов «Останнє кохання»

Сцена «Під дахом»17 – Л. Зорін «Варшавська мелодія» прем’єра20 – «Шлюби укладаються на небесах…» (за Л. Толстим)21 – «Edith Piaf: життя в рожевому світлі»22 – Ігор Бауершима «Над прірвою в…» (Norway.Today) прем’єраПочаток вистав о 20.00Вартість квитків: 20–210 грн.киїВський АкАДемічний теАтр ДрАми і комеДії нА ліВомУ березі ДніПрАwww.drama­comedy.kiev.uaПросп. Броварський, 25, тел. 517­89­80 (каса)Основна сцена17 – М. Фрейн «Глядачі на виставу не допускаються!»18 – І. Шоу «Так скінчилося літо»19 – Ф. Достоєвський «Опіскін. Фома!»20 – М. Камолетті «Ідеальна пара»21 – Х. Левін «Кохання з прицілом!?»22 – І. Губач «Корсиканка»Вартість квитків: 40–120 грн.Мала сцена17 – Й. Бар­Йосеф «Море…Ніч… Свічки…»18 – П. Нотт «Дві дамочки у бік півночі»19 – А. Крим «Дзвінок з минулого»21 – А. Яблонська «Сімейні сцени»22 (15.00) – А. Чехов «Три сестри»Вартість квитків: 60–100 грн.киїВський нАЦіонАльний АкАДемічний теАтр оПеретиwww.operetta.com.ua Вул. Велика Васильківська, 53/3, тел. 287­26­3017 – І. Кальман «Фіалка Монмартру»

Фіалка Монмартру. Фото Анатолія Федорціва

18 – І. Кальман «Містер Ікс»19 – «Кармен­сюїта» (на музику Ж. Бізе)20, 21 – К. Гольдоні «Труффальдіно із Бергамо» прем’єра22 – В. Ільїн, В. Лукашов «За двома зайцями»Вартість квитків: 20–150 грн.АкАДемічний молоДий теАтрwww.molody.kiev.uaВул. Прорізна, 17, тел. 278­73­92 (каса)19, 20 – І. Карпенко­Карий «Зачарований» прем’єра21 – О. Заградник «Соло для годинника з боєм» прем’єра22 – Л. Хохлов «Янгольська комедія»Камерна сцена17 – О. Савченко «Бери, люби. тікай!»18 – О. Островський «Право на любов»19 – А. Дуус «Гра в Бога»20 – А. Платонов «Щастя»21 – К. Малініна «Неймовірна історія кохання»22 – С. Беккет «Чекаючи на Ґодо»Мікросцена17 – А. Уеда «Розпуста змії»18 – Н. Симчич «В чом чюдо, тьотя?!» 19 – Жара (за І. Буніним) прем’єраВартість квитків: 40–120 грн.киїВський мУніЦиПАльний АкАДемічний теАтр оПери і бАлетУ Для Дітей тА юнАЦтВАwww.musictheatre.kiev.uaВул. Межигірська, 2, тел. 425­31­1617 – Київ Модерн­Балет: «Квартет­а­тет»(на музику А. Мааса). «Довгий Різдвяний обід» (на музику А. Вівальді)19 – В. А. Моцарт «Реквієм»20 – Київ Модерн­Балет: П. Чайковський «Лебедине озеро. Сучасна версія»21 (12.00) – Л. Деліб «Лялька. Нова історія Коппелії» прем’єра22 (12.00) – М. Римський­Корсаков«Ніч перед Різдвом»Вартість квитків: 20–200 грн.

АкАДемічний теАтр юноГо ГляДАчА нА лиПкАхwww.tuz.kiev.uaВул. Липська, 15/17, тел. 253­62­19Велика сцена17 (12.00) – У. Хуб «О восьмій на ковчезі» прем’єра 18 (16.00) – Т. Вайдлер «Наше містечко» прем’єра20 (18.00), 21 (12.00) – Е. Портер «Поліанна»21 – А. Чехов «Вишневий сад»

Вишневий сад. Фото надане театром

22 (18.00) – М. Булгаков «Мольєріана»22 (11.00) – С. Маршак «Кицин дім»Мала сцена17 (16.00) – М. Гоголь «Шинель»20 – О. Галін «Сирена та Вікторія»21 (11.00) – О. Несміян «Ти особливий»22 (12.00) – С. Бєлов, С. Куваєв «Не хочу бути собакою»Вартість квитків: 35–70 грн.киїВський АкАДемічний теАтр ляльокwww.akadempuppet.kiev.uaВул. М. Грушевського, 1а, тел. 278­58­0821 (11.00) – Г. Владичина «Слоненя»21 (13.00) – Є. Шварц «Попелюшка»21 (15.00) – Ю. Сікало (за Ш. Перро) «Кіт у чоботях»21 (17.00) – Є. Шварц «Червона Шапочка»22 (11.00) – Г. Усач, С. Єфремов «Троє поросят»22 (13.00) – С. Брижань «Пан Коцький»22 (15.00) – Б. Заходер, В. Климовський «Дюймовочка»22 (17.00) – Є. Огородній (за Д. Баррі)«Пітер Пен»Вистави для дорослих 20 – В. Маслов (за Д. Боккаччо) «Декамерон»Вартість квитків: 50 грн.киїВський мУніЦиПАльний АкАДемічний теАтр ляльокwww.puppet­theater.kiev.uaВул. Миропільська,1, тел. 513­15­0018 (11.00) – Г. Усач «Білосніжка»21 (11.00, 13.00) – М. Бартенєв «Рахую до п’яти»22 (11.00, 13.00) – С. Прокоф’єва «Пригоди тигренятка»Вистави для дорослих20 – Т. Шевченко «І мертвим, і живим,і ненародженим…»Вартість квитків: 40 грн.АкАДемічний теАтр «колесо»www.teatr­koleso.kiev.uaАндрiївський узвiз, 8, тел. 425­04­2217 – «У Києві на Подолі, або «Гдє ві сохнітє бєльйо?»18 – П. Саксаганський «Шантрапа»20, 21 – П. Кальдерон «Дама­примара»22 (15.00) – «Любити, палати і бути таким,як раніше…» (за П. Беранже)22 – Н. Мазур, В. Кіно «Чудо Піаф»Камінна зала19 – Р. Шиммельпфенніґ «Під тиском 1–3»Вартість квитків: 50–150 грн.АкАДемічний ДрАмАтичний теАтр нА ПоДоліwww.theatreonpodol.comАндріївський узвіз, 20б, тел. 425­54­89Театральна вітальня17 – Фантазія­шансон «Люксембурзький сад»18 – О. Арбузов «Старомодна комедія»19 – «Що я бачив уві сні» (за Л. Толстим) прем’єра20 – А. Крим «Льовушка»21 – О. Петров «Ніч для двох»22 – Р. Тома «Пастка для одинака» Вартість квитків: 50–70 грн.У приміщенні Малої зали Палацу мистецтв «Україна»17 – А. Крим «Звідки беруться діти?»18, 19 – О. Островський «Ліс» прем’єра

20 – О. Коломієць «Фараони»21 – М. Горький «На дні»22 – М. Камолетті «La bonne Anna, або Як зберегти сім’ю»Вартість квитків: 70–90 грн.ноВий теАтр нА ПечерськУwww.newtheatre.kiev.uaВул. Немировича­Данченка, 5, тел. 285­65­5019 – В. Пелевін «П’ять оповідань Пелевіна»20 – Ф. Достоєвський «Пристрасті за ідіотом»21 (18.00) – Е.­Е. Шмітт «Розпусник»22 (18.00) – К. Гольдоні «Арлекін – слуга двох панів»У приміщенні Центру театрального мистецтва імені Леся КурбасаВул. Володимирська, 23в17 – Ш. де Лакло «Небезпечні зв’язки»Вартість квитків: 70–100 грн.киїВський теАтр «Актор»www.teatr­aktor.kiev.uaВул. Велика Житомирська, 40, тел. 362­50­5018 – М. Жванецький «Одеські дачі» 22 (17.00) – О. Гельман «Лавка»Вартість квитків: 60–80 грн.киїВськА АкАДемічнА мАйстерня теАтрАльноГо мистеЦтВА «сУзір’я»www.suzirja.org.uaВул. Ярославів Вал, 14б, тел. 272­41­8817 – Е.­Е. Шмітт «Оскар –Богу»18 – О. Олесь «Все про кохання»21 – Б. Окуджава «У Барабанному провулку»22 – К. Абе «Жінка у пісках»Вистави для дітей22 (12.00) – А. Хайт «День народження кота Леопольда» прем’єраВартість квитків: 50–150 грн.МікросценаВул. Ярославів Вал, 1618 – Ю. Максименко «Бог явився мені в образі Жовтого зайця»20 – Ж. Ануй «Жайворонок»21, 22 – Х. Левін «Холостяки і холостячки»Початок вистав на Мікросцені о 19.30Вартість квитків: 50 грн.У приміщенні театру19 – Т. Іващенко «Таїна буття» (вистава Першого академічного українського театру для дітей та юнацтва (Львів)

коНЦЕРТНі ЗАЛИнАЦіонАльний бУДинок орГАнної тА кАмерної мУзикиwww.organhall.kiev.uaВул. Велика Васильківська, 77, тел. 528­31­8616 – Камерний ансамбль «Київ»,М. Сидоренко (орган), Т. Рой (флейта)17 – З. а. В. Балаховська (орган)нАЦіонАльнА філАрмонія УкрАїниwww.filarmonia.com.uaВолодимирський узвіз, 2, тел. 278­16­97 (каса)17 – Р. Лопатинський (ф­но)18 – Квартет баяністів ім. М. Різоля19 – Композитор О. Саратський (ф­но), квартет «Пріма»20 – Академічний симфонічний оркестр НФУ, К. Мороз (скрипка), А. Полуденний (віолончель)21 – Національний камерний ансамбль «Київські солісти», Ч. Цімбаліста (маримба) Ізраїль22 – З. а. Ю. Шутко (флейта), з. а. Ю. Кот (ф­но)нАЦіонАльний ПАлАЦ мистеЦтВ «УкрАїнА»www.palace­ukraine.comВул. Велика Васильківська, 103, тел. 247­24­76, 247­23­0316, 17 – Великий ГетсбіМала зала16 – М. Коляда «Без вини винна» прем’єра

ЦИРкнАЦіонАльний Цирк УкрАїниwww.circus.kiev.uaПл. Перемоги, 2, тел. 486­39­27 (каса)Нова програма «Цирк нашого дитинства»Вартість квитків: 50–180 грн

ПриміткаУ репертуарі можливі зміни.

Початок вистав о 19.00, якщо не зазначено інший час

із 16 До 22 лютоГо 2015 рокУ

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 23

Наталка ІВАНчЕНКО

Виставка «Вікна» – експеримент сучасного показу етнографічних експонатів.

Цей новий проект, від-критий 5 лютого у «Мистецькому Арсе-налі», викликав жва-

ве обговорення як серед шану-вальників етносу, так і серед хранителів старовини.

Ідея виставки зародилася в кінці минулого року – у лис-топаді співробітники «Арсена-лу» звернулися до провідних музеїв щодо організації спіль-ної етнографічної виставки. Відгукнулися три музеї: На-ціо нальний музей народної архітектури та побуту України, Національний центр народної культури «Музей Івана Гон-чара» та Національний музей українського народного деко-ративного мистецтва. Під час робочих переговорів домови-лися передати на експонуван-ня строї різних етнографічних регіонів країни.

Над виставкою довго дума-ли, і нарешті в кінці грудня була відпрацьована остаточна її концепція, яку назвали «Ві-кна»: серед велетенських фо-тографій вікон українських хат розташовуються автентич-ні народні строї з усіх куточків країни.

Ідею запропонував директор «Музею І. Гончара» Петро Гон-чар – колекціонер, етнограф, художник-монументаліст, який упродовж багатьох років мандрував країною у пошуках артефактів народної культури. Під час подорожей він збирав стародавні речі, фотографу-вав садиби та народний побут і фіксував найменші деталі української архітектури.

Його пристрасть – вікна – своєрідні очі сільських хат. На його думку, це сакральний елемент житла, який стоїть на межі світів, крізь призму яко-

го ми бачимо світ минулого і майбутнього, світ реальності та казки. Петро Гончар запро-понував зазирнути у світ тра-диційної культури саме через вікно.

«Ми живемо в межовий час, коли етнографія переходить в інші форми і зникає. Світ трансформується. Настають безповоротні зміни в культурі та побуті. Розробляючи кон-цепцію виставки, я хотів по-казати зв’язок між людиною, світом та особистістю», – ска-зав Петро Гончар під час пре-зентації арт-проекту.

Для колекціонерів, модельє-рів і вишивальниць така ви-ставка – своєрідний подару-нок. На ній можна не тільки вивчити, але й відчути всю не-зрівняну красу національного одягу. Експозиція перебуває у відкритому доступі. Коли захо-диш у залу, відчуваєш, що ніби назустріч іде юрба людей у святковій одежі. Мабуть, впер-ше в музейній практиці посе-ред галереї поставлені 100 уні-кальних речей кінця ХІХ–ХХ століть без звичайної музейної охорони: спеціальної огорожі, вітрин та сигналізації.

Очі сільських хат ексПонАти нА Дотик

Відвідувачі в захваті, а працівники музеїв хви­люються: на виставці зібрані найкращі експонати, яких вже не існує у світі.

Такі речі зазвичай перебувають у фондосховищах і передаються до виставок під особливою охороною. Досвідчені музейники стурбовані таким експонуван­ням – зібрання, яке вони десятиліттями формували у важких етнографічних експедиціях та дбайливо зберігали, зараз представлене у відкритому доступі!

На їхню думку, відкрите експонування не забезпе­чує повноцінного збереження музейних предметів і не відповідає статті 1 Закону України «Про музеї та музейну справу», де зазначено, що «охорона музе­їв – система правових, організаційних та фінансово­економічних заходів, що забезпечують недоторкан­ність музейного приміщення і музейного зібрання».

Невелика кількість охоронців не дає стовідсот­кового збереження раритетних речей. Я робила

зауваження відвідувачам, коли вони торкалися тканини на виставці, – вони були впевнені, що це музейні копії.

Виставка «Вікна» – експеримент сучасного пока­зу етнографічних експонатів. І, як і кожний сучас­ний проект, він має своїх шанувальників та опо­нентів – про нього говорять і будуть говорити.

На мою думку, на виставці ще не вистачає друко­ваної продукції. Достойним і логічним продовжен­ням цього проекту має бути повноцінне видання каталогу виставки з якісними світлинами і деталь­ним описом експонатів. Так прийнято у світі.

Сподіваюся, що «Мистецький Арсенал» підтри­має цю ідею і надрукує каталог українських народ­них строїв!

наталка ІВАнЧенКо, фотознімки авторки

з-за вікон вийшли люди…Адріана В’ЯЛЕЦь,директор Національного

музею українського народ-ного декоративного мисте-цтва:

– Виставка – це неповтор-ний експеримент. Ми вітаємо Петра Гончара, який знайшов незвичайну форму презента-ції етнографічних експонатів. Представлені вікна – це наче іконостас, де можна прочита-ти долі людей. Здається, що з-за вікон вийшли люди, які зберігають нашу культуру.

Оксана ГОРДІЄЦь,науковий співробітник На-

ціонального музею народ-ної архітектури та побуту України:

– Цей проект дарує нам від-чуття єдності між поколін-нями. Манекени у народних строях – неначе українські

жінки, які вийшли до нас че-рез вікна з минулого і зустрі-

чають наших воїнів – захисни-ків рідної землі.

Ольга МЕЛьНиК,куратор арт-проекту:– Ми не розділяємо вікна і

строї, не заглядаємо крізь вік-на у минуле. Ми хотіли, аби відвідувач відчув себе частин-кою того минулого. А щодо відкритого експонування – ми не музей, де забороняють впритул підходити до експо-натів.

Відвідувачі називають ви-ставку «однією з найвизначні-ших подій сьогодення»:

– Ідея надзвичайно важли-ва, значима, вчасна. Якимось незбагненим чином цей вели-чезний простір зміг увібрати й передати особливу атмосфе-ру, дух, ідею, настрій, почуття найщирішої любові до рідно-го дому, до нашої історії, до краси української жінки, до України.

Петро ГонЧАр. Фотознімок Богдана ПоШиВАЙлА

Марина ПороШенКо на відкритті арт-проекту «Вікна»

Фрагмент експозиції «Вікна»

народні однострої в експозиції виставки. Фотознімок наталки ІВАнЧенКо

арт-проектредактор

Світлана СОКОЛОВА

Відвідувачі виставки

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 7, 13–19 лютого 2015 р. 24№ 7, 13–19 лютого 2015 р.

Газета «Культура і життя»

№ 7 (4630), 13–19 лютого 2015 р.

Виходить із 7 жовтня 1923 року Свідоцтво про реєстрацію КВ № 1026 від 26.10.94 р.

ЗасновникиМіністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети

Головний редакторАнатолій СЄриКоВ

Адреса редакції 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65 nvu.kultura@gmail.com

Видавецьнаціональне газетно-журнальне видав ництвоГенеральний директорроман рАТУШниЙВидавнича радаАндрій КУрКоВ (голова), Євген БУКеТ, Сергій ВАСилЬЄВ, олег ВерГелІС, Вадим ДороШенКо, Віктор фон ерЦен-Глерон, наталка ІВАнЧенКо, ростислав КАрАнДЄЄВ, Ігор лІХоВиЙ, наталія лиГАЧоВА, наталія МУСІЄнКо, лариса нІКІФоренКо, руслан оноПрІЄнКо, Юрій ПероГАниЧ, роман рАТУШниЙ, Віталій САТАренКо, Анатолій СЄриКоВ, олег СВІрКо, Артем СТелЬМАШоВАдреса видавництва 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65

Дизайн та версткаСергій ЗАДВорниЙВіддруковано в ТоВ «МеГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14 Тел.: (044) 581–68–15 e-mail: office@mega-poligraf.kiev.uaрозповсюдження і рекламаТел.: +38 (044) 498–23–64; +38 (098) 335–99–94Редакція не публікує колективні листи та звернення Публікуючи проблемні матеріали, редакція, окрім спеціально обумовлених випадків, подає лише авторський погляд.Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів «Культури і життя» – тільки з письмового дозволу редакції.© «Культура і життя», 2015

ПЕрЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ ТриВАЄ

Передплатна ціна на 2015 р.:півріччя – 89,19 грн; 3 місяців – 45,42 грн

У передплатній ціні враховано вартість доставки до вашої поштової скриньки і вартість оформлення абонемента.

Передплатний індекс60969

Наклад 5 000

Цінадоговірна

післямова

Анастасія ГАСАН

Мова − душа народу. Питання двомовності, на сьогодні є ще невизначеним і для когось дуже болючим.

Такий порядок денний склався в Україні вна-слідок багатовікової колонізаторської по-

літики Росії стосовно нашої держави. Важко не погодитись із тим, що відсутність усіх кра-пок над «і» відіграла неабияку роль у війні, яка зараз відбува-ється на нашій землі.

Це питання загострилось од-разу після отримання Украї-ною незалежності, як і майже одразу почало використову-ватись у політичних цілях. У результаті маніпуляцій по-літиків мова стала фактором відчуження, поділення на «своїх» і «чужих», на тих, хто розмовляє так як ти, і тих, хто розмовляє інакше.

Кожна політична партія, що опинялась при владі або в опозиції, відстоювала інтер-еси тих чи інших. І головне не те, хто і яку мову підтриму-вав, а те, що у своїй боротьбі з опонентами політики вико-ристовували таке питання, що роз’єднувало населення, а не те, що його об’єднувало.

Мовою грали у пінг-понг. Якщо б спочатку обрали правильний шлях вирішен-ня цього питання, проблему двомовності за майже чверть століття можна було вирі-шити. Але час безповорот-но втрачений, а ситуація не лише не поліпшилась, а на-віть загострилась.

Продовжуються супереч-ки з приводу «Єдина країна. Единая страна». Дехто каже, що «единая страна» роз’єднує

країну, хтось навпаки. Деякі вважають, що потрібно «по-чути Донбас», інші, що мов-ний лібералізм становить за-грозу українській.

Але чи є сьогодні питан-ня мови по-справжньому на-гальним?

Чи насправді мешканцям сходу не байдуже, якою мо-вою Президент України Пе-тро Порошенко звертається до родин загиблих зі словами співчуття?

Чи дійсно, батькам, чиї діти воюють у найгарячіших точ-ках, важливо, щоб товариш, який прикриває спину його сина, розмовляв саме україн-ською, або саме російською?

Чи справді волонтери з Лу-ганщини не розуміють волон-терів із Львівщини?

У східних областях існує ба-гато сіл, де переважна біль-шість, або навіть все населен-ня розмовляє українською. Але слід зауважити, що серед

цих людей є ті, хто справді вважає, що Путін їх захищає, ті, хто українською мовою по-вторює чергову фразу серед-ньостатистичного росіянина − «Украины никогда не было». В той самий час, для тих, хто любить Україну, вона є як «єдиною», так і «единой».

Після засідання Басманного суду в Москві Надія Савчен-ко звернулась до розсудли-вих росіян російською мовою: «Я очень редко раньше обща-лась именно с русскими людь-ми. Я получаю от вас пись-ма, я понимаю, что вы умеете мыслить».

Від цього вона не стала укра-їнкою менше, ніж була. Як і ті, хто з акцентом пітерсько-го інтелігента кричав «Слава Украине!», залишились росі-янами.

Навіть під час війни для ко-гось питання двомовності є принциповим. І якщо воно може претендувати на оста-точне слово, то проблема ця все одно ще довгий час зали-шатиметься невирішеною.

І мабуть не слід категорично підходити до її рішення, а на-впаки − слід поступово, згла-джуючи кути каменю споти-кання, викликати бажання у російськомовних переходити на українську.

А зараз слід пам’ятати, що незважаючи на те, що в укра-їнців є і мова і «язык», душа в них одна.

Одна душа, дві мови… історія ПитАнняСьогоднішня проблема двомовності зумовлена

трагічною історією, що спіткала українську націю ще понад триста років тому.

«Лінгвоцит української мови почався з 1690 р. за­бороною «киевских новых книг» Петра Могили, Си­меона Полоцького, Кирила Ставровецького, Іонакія Галятовського, Лазаря Барановича, Антонія Ради­виловського та інших діячів української культури і закінчився власне тільки з проголошенням неза­лежної Української держави в 1991 році», − пише українська дослідниця Любов Мацько.

За її словами, в історії відомі шістнадцять цар­ських наказів про заборону української мови, книг, театральних вистав, українських шкіл та всього культурно­духовного життя в цілому. Також історія

зберегла чотири постанови польського сейму про закриття українських шкіл, обмеження української мови і культури на Західній Україні. А ще слід згада­ти інтенсивну русифікацію українського населення за часів існування Радянського Союзу. Офіційно про­голошена в СРСР двомовність, тобто у республіках – національна мова і загальносоюзна – російська, насправді зводилась до одномовності – витиснення російською національних мов. Отримання Україною незалежності ситуацію дещо змінило.

Українська повернулась із вигнання. Але через це у вигнання мала б відправитися російська. «Кміт­ливі» люди зрозуміли тенденцію і взяли ситуацію на озброєння. Мову знову почали використовувати як важіль впливу. Події навколо ухвалення зако­ну Ківалова − Колесніченка яскраво демонструють легкість, з якою можна поляризувати суспільство, чіпляючи великий айсберг. Довгі століття пригно­блення української мови і культури виявилися ні­чим у порівнянні з 20 роками «знущань» над росій­ськомовним населенням. Як у 2012 році намагалися використати російську мову для завоювання елек­торату, так і майже 100 років тому більшовики з метою зміцнення влади в Україні запровадили по­літику українізації й пішли на тимчасові поступки у вигляді запровадження української мови у деяких сферах життя.

редактор Анастасія ГАСАН

надія САВЧенКо, 10 лютого 2015. Фотознімок «новой газеты»

Мітинг на підтримку України. Москва