10-річчю відновлення

Пласту в Україні присвячую.

Автор

Івано-Франківськ - 1999

Видання "Пласт: нарис витоків, історії, сьогодення" не пре-

тендує на роль глибокого і самостійного історичного чи істори-

ко-педагогічного дослідження. Воно радше є спробою цільної систе-

матизації того, що міститься в найрізноманітніших виданнях, час-

то не доступних для пересічного читача, і покликане служити ши-

рокій популяризації знань про Пласт.

Огляд процесу заснування скавтінгу та його принципові заса-

ди, витоки Пласту із цих засад, динаміка розвитку його внут-

рішньої структури і форм зовнішнього вираження, їх особливості в

різних регіонах України та в еміграції, роль Пласту і пластунів в

історичних подіях, зокрема в національно-визвольних змаганнях,

процес його відновлення в Україні та сучасний стан організаційної

структури і виховної системи є змістом видання.

Запропонована автором література до окремих розділів дасть

змогу читачам при потребі самостійно поглибити свої знання. Її

перелік, знову ж таки, далеко не є виключним, а лише таким, яким

користувався сам автор.

Видання рекомендується для внутрішньопластових вишколів та

широкого кола читачів.

Зміст

Розділ I. На зорі скавтінгу ............................3

Розділ II. "Розвідництво для хлопців" - перша книга для

скавтів .....................................7

Розділ III. Поширення скавтського руху в світовому

масштабі ...................................11

Розділ IV. Початки скавтського руху на Україні - Пласт .12

Розділ V. Пласт у Визвольних Змаганнях 1911-1921 рр. . 16

Розділ VI. Пласт в Галичині під польською займанщиною ..20

Розділ VII. Пласт на тихоплинній Волині ................30

Розділ VIII. Заборона Пласту на Волині та в Галичині і

його існування в умовах підпілля .........32

Розділ IХ. Пласт на зеленій Буковині ...................34

Розділ Х. Українське скавтування на "Срібній Землі"

Закарпаття ...................................36

Розділ ХI. Пласт у міжвоєнній еміграції ................45

Розділ ХII. Пласт і пластуни в часі Другої Світової Війни

та національно-визвольних змагань ..........47

Розділ ХIII. На чужині - збережена нитка пластової ідеї 52

Розділ ХIV. Відновлення Пласту в Україні і процес його

розвитку ...................................56

Розділ ХV. Сучасний стан організаційної структури та

виховної системи Пласту в Україні ...........66

Література .............................................70

Розділ I. На зорі скавтінгу

Одного чудового літнього дня 1907 року на англійському ос-

трові Бравнс, що в графстві Дорсет, сталася цілком рядова і неп-

римітна, здавалось би, подія. Проте вже у зовсім недалекому часі

виявилось, що вона започаткувала явище, яке глибоко вплинуло на

розвиток людської спільноти.

Саме в цей день і на цьому далекому від люського допитливо-

го ока клаптику землі метушилася невелика, але вкрай різношер-

стна і дивна для споглядання юрба юнаків. Без великого напружен-

ня уяви вгадувалося, що до цього екзотичного, як на існуючі

суспільні мірки, товариства входили маленькі жебраки, ремісничі

учні, діти міщан і, що найдивніше, нащадки лордів. Виконуючи

чітки команди стрункого і з військовою виправкою чоловіка, вони

розставляли велике шатро. А потім поділилися на чотири загони,

кожен з яких отримав різну відзнаку кольоровою стрічкою і день за

днем в напруженому темпі вправляються в руханці, теренових іграх,

роблять походи в глибину лісу, будують плоти і здійснюють водні

мандрівки...

Що звело цих таких різних дітей до спільного гурту? Яку роль

поміж ними виконує цей немолодий вже військовик? Що за забаву во-

ни проводять в цьому безлюдному місці? Чому...?

Аби припинити цю довгу вервечку запитань, я відразу ж

відповім - так починав свою діяльність перший в світовій історії

скавтський табір. Так, так! Не дивуйтеся. Саме так було започат-

ковано скавтінг - рух молоді, що, без перебільшення, охопив весь

світ. Оті 22 юнаки з різних суспільних прошарків - це перші скав-

ти. А ставним і вже немолодим військовиком був перший в історії

скавтінгу скавтмайстер і його засновник, генерал британської

армії лорд Бейден-Пауел, пізніше широко знаний поміж скавтів

всього світу як Бі-Пі.

Отож засновником скавтінгу став англієць лорд Бейден-Пауел.

Саме реалізація його ідеї вже ось майже на сотню років заполони-

ла романтикою пригод і розвідництва ("скавт" в перекладі з ан-

глійської - "розвідник", "шукач пригод") серця мільйонів юнаків,

дітей та й дорослих прихильників скавтування. Адже з маленького

острівця Бравнс скавтський рух охопив на сьогоднішній день весь

світ і до нього входять більше 25 млн. скавтів з майже 170 націо-

нальних скавтських організацій. Саме завдяки існуванню скавтизму

десятки найбільших держав світу виховали в його рядах майбутніх

президентів, генералів, сенаторів та інших поважних людей

супільства. То хто ж він такий, генерал лорд Роберт Бейден-Пауел,

в голові якого зародилася така геніальна ідея?

Народився Роберт Стефесон Сміт Бейден-Пауел 22 лютого 1857

року в священничій родині. Його батьком був священник і професор

Оксфордського університету Джордж Бейден-Пауел, а його мати -

дочка британського адмірала В. Т. Сміта. Її тато і дід Роберта

Джозеф Брюер Сміт виїхав колоністом до Америки, одник вирішив по-

вернутися до Англії і зазнав корабельної катастрофи. Отож в жи-

лах Роберта текла кров священника і нащадка колоніста - відважно-

го шукача пригод. До того ж, ім`я Роберт Стефенсон - це ім`я йо-

го хресного тата, що був сином Джорджа Стефенсона - винахідника

залізниці. А кажуть, що хресні також передають своїм похресникам

риси характеру.

Вже раннє дитинство не сприяло тому, аби Роберт ріс надто

розніженим. Коли йому було лишень три роки, помер тато, залишив-

ши на руках у матері гурт маленьких дітей. Він сам був восьмим з

десяти дітей, найменшому з яких виповнилось всього три місяці.

Однак всіх їх мама намагалася виховати життєво зарадними, фізич-

но витривалими і самостійними. Довготривалі подорожі власним па-

русним човном разом з чотирма іншими своїми братами водами мор-

ського узбережжя в будь-яку пору року і будь-яку погоду, полюван-

ня в лісі та захоплюючий процес вистежування птахів і тварин ра-

но загартовували тіло і характер, прививали любов до природи,

пізнання основ виживання в ній. Роберт мав широку гаму захоплень:

грав на піаніно, скрипці, мав акторські здібності, організовував

першопрохідницькі експедиції в навколишні ліси. В школі особливо

вирізнявся знанням природничих дисциплін та в спорті.

Пізніше все це знадобилося при вступі на військову службу та

й на самій службі. На відбірковому іспиті серед кількасот інших

кандидатів він зайняв друге місце і зразу ж був призначений до

гусарського полку, поминувши стажування в офіцерській школі. Під

час службі в Індії Роберт спеціалізувався по військовій розвідці

і запроваджував в ній свої оригінальні методи. Прийшлось йому та-

кож побувати в Афганістані, на Балканах, на Мальті, в Південній

Африці і, звичайно ж, брати участь в колоніальних війнах, які

Англія, як велика колоніальна держава, вела майже постійно. На-

буті в дитячі роки вміння удосконалювалися під час цих воєн, по-

лювань в джунглях Індії та Африки, проживання серед лісовиків Ка-

нади. В Індії Роберт Бейден-Пауел здобув бажаний для всіх відваж-

них мисливців трофей за полювання на дикого кабана (звіра, якого

називали "той, що відважується пити воду з одної калабані з тиг-

ром") тільки за допомогою незначної зброї - малого списа.

Тубільці Африки за його відвагу і розвідницькі вмілості прозвали

Роберта "імпіза", тобто "вовк, що ніколи не спить". Спритність,

загартованість, витривалість, знання місцевих природних умов доз-

воляли не тільки виживати, але й успішно просуватися по службі.

Важливим періодом життя як для Бейден-Пауела в застосуванні

його розвідницьких методів, так і для заснування майбутнього

скавтінгу стала англо-бурська війна в Південній Африці, що трива-

ла з 1899 по 1902 роки. В ній Роберт Бейден-Пауел вже брав участь

у чині полковника. Саме в екстремальних для англійського війська

умовах оборони стратегічно важливого містечка Мейфінга, яке

тубільці називали "вуздечкою Африки", полковник Роберт Бей-

ден-Пауел зрозумів, яку роль для держави має відповідне вихован-

ня молоді.

217 днів під його командою це місто втримували англійські

війська. Прекрасно озброєні і вишколені, вони, однак, невпинно

танули в своїй силі. Йому завдавали втрат примітивно озброєні

місцеві тубільці. Особливо їхня молодь вражала загартованістю,

витривалістю та вмінням використовувати сприятливо для себе при-

родні умови. Врешті до вишколювання юного поповнення вдалися і

англійці. І незабаром вихованці набраного кадетського гуртка

хлопчаків також почали показувати чудеса героїзму і винахідли-

вості, особливо в розвідницьких справах.

Оборона Мейфінга принесла Бейден-Пауелові високі почесті. В

чині генерал-майора він повернувся в 1901 році до Англії. Однак в

недалекому вже часі бойовий генерал вирішив більше не продовжува-

ти військової кар`єри, а залишок свого життя присвятити вихован-

ню молодого покоління. До того ж не просто вихованню, а вироблен-

ню такої його системи, щоб воно не було обтяжливим для вихованця,

а органічно втягувало б юнака в захоплюючий світ гри і романтики

на лоні природи. "Я так радувався тим різнородним життям, що сам

собі подумав - а чому хлопці вдома не могли б його попробувати? Я

знав, що кожний хлопець, в жилах якого тече гаряча кров, є жад-

ним на пригоди та життя на вільному повітрі", - писав він сам

пізніше.

"Королева морів" Велика Британія відчула симптоми поступово-

го занепаду своєї могутності. Лорд Бейден-Пауел зрозумів його

причини і побачив шлях порятунку своєї Батьківщини. Вона потребу-

вала нового покоління патріотів - не розніжених аристократів, а

загартованих духовно і фізично в постійній боротьбі та змаганнях

вірних синів вітчизни. Оскільки в буденному житті не завжди ста-

вало місця боротьбі і змаганням, то їх слід створювати штучно,

запровадивши своєрідну гру, в якій би вони були. Таким чином жит-

тя молодої людини повинно перетворитися в суцільну "Велику гру".

Бажання держави і її великого патріота зіткнулися. Дещо пізніше,

в 1910 році, саме король Великої Британії Едвард VII, порадив

Байден-Пауелові покинути військову службу, вважаючи, що поширен-

ням своєї виховної методи він більше прислужиться вітчизні.

Отож Бейден-Пауел бачив ціль і знав, яким шляхом її можна

осягнути. Священнича родина привила йому глибокі християнські

цінності і він знав, що цільну духовну особистість формує віра в

Бога. Житя в природі, її знання і випробування на життєвому шля-

ху надали йому фізичного гарту і витривалості. Батьківщина забез-

печила йому блискучу кар`єру та почесті, дозволивши реалізувати

все те, що сам в собі він наполегливо виховував. Тому його досвід

підказував, що Бог, Батьківщина, Життя в Природі, Самовиховання,

Допомога Іншим повинні стати основними складовими елементами за-

думаної "Великої гри". Той факт, що його книжка для вояків про

основи розвідництва мала величезний успіх і в хлоп`ячих школах

Британії, де її використовували як читанку, додавав впевненості,

що він стоїть на правильному шляху.

Чи Бейден-Пауел був єдиним, хто до цього часу виробив такі

погляди на виховання підростаючого покоління? Очевидно, що ні. Не

тільки власний досвід, але й кращі набутки європейських педа-

гогів він використав для реалізації своїх ідей.

Особливе місце серед них належить і сучаснику Бейдена-Пауе-

ла Ернесту Сетону Томпсону, що народився в 1860 році. Таланови-

тий письменник та педагог в одній особі, він написав такі захоп-

лююючі книги, як "Дикі звірята, котрі я пізнав", "Філософія жит-

тя серед природи", "Індіани пустелі". Саме в них він розвинув

свої думки щодо пізнання природи і виховання серед неї. Недарма

його називали "апостолом природи".

Ці думки Сетон Томпсон випробував і на практиці, проживаючи

в Канаді, куди його родина переїхала з Англії. Він створював

"індіанські організації", влітку проживав з своїми вихованцями

серед природи, вивчав з ними поведінку птахів і тварин. Сетон

Томпсон був переконаний, що природа може позитивно виховувати лю-

дину, позбавляти її поганих рис характеру і сприяти переосмислен-

ню сенсу життя. Таким чином, саме він організував властиво пер-

ший скавтський гурток ще в 1902 році, який носив назву "Товарис-

тво березової кори". Врешті, Сетон Томпсон в 1906 році заснував

"Лісову школу Америки", а коли почав поширюватися заснований Бей-

ден-Пауелом скавтський рух, став шеф-скавтом Америки.

Іншим сучасником і співвітчизником Бейден-Пауела був Вільям

Сміт, який організовував в Англії т. зв. Бригади Хлопчаків (Вoys

Brigades). Байден-Пауел зустрічався з ним та спостерігав за

діяльністю Бригад. Він не погоджувався з мілітарним характером

підготовки і вважав, що їй на зміну має прийти "невимушена,

погідна і радісна атмосфера" співжиття в цих утвореннях. Погод-

жуючись з цим, власне Сміт і запропонував Бейден-Пауелу опрацюва-

ти відповідний проект.

Розділ II. "Розвідництво для хлопців" - перша книга для скавтів

Ось так Бейден-Пауел прийшов до першого скавтського табору

на острові Бравнс і ось так розпочав він свою "Велику гру" та

заснував організацію скавтів. Але ж ця гра, як і будь-яка інша,

потребувала правил. Тому паралельно з початком практичної

реалізації своїх намірів він пише та видає в 1908 році книгу

"Розвіднитво для хлопців" (Skouting for boys"). Саме вона і

містить основи скавтування, себто правила тої "Великої гри". Кон-

цепцією Бейден-Пауела зацікавився відомий видавець Артур Пірсон,

який і посприяв у виданні книги. Вона мала шалений успіх. Вже в

перший рік її видання було розпродано 200 тис примірників. Щоб

відповідати на незліченні запитання, Бейден-Пауел змушений

був відкрити спеціальне бюро.

Бейден-Пауел в своїй книзі перш за все подає ті риси і нави-

ки, набути яких повинен прагнути кожен, хто хоче стати скавтом.

До них належать:

1) життя серед природи;

2) лісівництво;

3) лицарськість;

4) рятування життя;

5) витривалість;

6) любов до своєї батьківщини.

Вступаючи до організації скавтів, кожен з хлопців перш за

все мав скласти пробу учасника. Вона не була надто складною, од-

нак показувала, що той, хто її склав, вже таки щось вартує за

своїми особистими якостями. В подальшому вся участь у "Великій

грі" розвідництва була побудована на подоланні все вищого ступе-

ню проб шляхом постійного самовдосконалення - на ступінь скав-

та-розвідника, а потім на ступінь скавта-скоба.

Лише після проби учасника проводилося іменування скавтом.

При цьому іменований складав Присягу такого змісту:

На свою честь присягаю, що робитиму все, що в моїх силах,

щоб:

1. Виконати свій обов`язок супроти Бога і Короля.

2. Повсякчасно помагати іншим.

3. Слухати Скавтського Закону.

Сам факт складання Присяги діяв мобілізуюче і настроював, що хоч

скавтування - це гра, але аж ніяк не легка та жартівлива.

Очевидним є те, що ця Присяга вказувала на той юнацький

ідеал, який повинен би плекатися в організації скавтів. В її пер-

шому пункті Бог уособлював християнські чесноти гуманності, а Ко-

роль - рідну Батьківщину. Отож найперше саме цим символам прися-

гав віддавати всі свої здібності та себе вдосконалювати кожен

скавт.

Другий пункт присяги вказував на те, що скавти свято бере-

жуть шляхетні традиції європейського лицарства. Адже серед-

ньовічні лицарі готові були в будь-який час прийти на допомогу

тому, хто зазнав несправедливості і для них власна честь, честь

Вітчизни і свого віровизнання були дорожчими за будь-що.

Недарма і Скавтський Закон дуже нагадує Лицарський Кодекс.

Цей Закон складав зміст третього пункту Присяги і звучав так:

1. Честі скавта треба довіряти.

2. Скавт вірний королеві, своїй батьківщині, своїм скав-

тським провідникам, своїм батькам, своїм службовцям і своїм

підлеглим.

3. Обов`язок скавта - бути корисним і помагати іншим.

4. Скавт - приятель усіх і брат кожного іншого скавта без

різниці його класової приналежності.

5. Скавт лицарський.

6. Скат - притель тварин.

7. Скавт слухняний без застереження наказам своїх батьків,

гурткового чи скавтмайстра.

8. Скавт посміхається серед всіх труднощів і не нарікає на

них.

9. Скавт ощадний.

10. Скавт чистий у думці, слові і ділі.

В подальшому, коли скавтинг набув світового поширення, всі

скавтські організації безумовно дотримувалися того, що ці пункти

Скавтського Закону повинні бути присутніми в Національному Скав-

тському Законі. Вони могли доповнюватися, конкретизуватися тощо,

але не відкидатися.

Цілком логічно, що як і середньовічні лицарі, скавти мали

своїм опікуном святого Юрія. Як і лицарі, вона вживали також

подібний клич - "Будь готовий!".

Як і будь-яка організація, організація скавтів мала свої

символи та атрибути.

Для скавтів відзнакою служила біла трилиста лілія, що вказу-

вала на три пункти Скавтської Присяги. Окрім того, маючи стилізо-

вану форму стріли, вона вказувала на правильну дорогу, все вгору

- до нових висот самовдосконалення і до нових звершень. Ця лілія

стала основою відзнаки всіх скавтів світу і будь-яке відображен-

ня їх національних символів можливе тільки в поєднанні з нею.

Окрім самої лілії, під нею також знаходиться зображення скрученої

стяжки з гаслом "Будь-готов". ЇЇ кінці загнуті так, немов кутики

уст скавта, що будь-яку справу виконує радо і з усміхом. Під

стяжкою розміщено мотузок з вузликом, що нагадує про обов`язок

скавта щоденно зробити добрий вчинок. Скавт діставав право носити

відзначку тільки після здачі проби учасника.

Мали скавти і свою розроблену форму однострою. Її первісний

варіант також запропонував Бейден-Пауел, виходячи з свого

вояцького досвіду. Однострій був зручний, практичний і захищав

від всякої негоди. З невеликими змінами він прийнявся серед всіх

скавтів світу. Неодмінним атрибутом до нього була також скав-

тська палиця. Як і весь однострій, вона мала неоціненне практич-

не значення - в подоланні перешкод, вимірюванні відстані, будови

переправи, ношів тощо.

Оскільки кожен скавт мав однострій, то це зобов`язувало йо-

го і до відповідного поводження, що мало характер військового.

При зустрічі він вітався піднесенням трьох пальців правої руки до

свого капелюха, що теж нагадувало про три пункти Скавтської При-

сяги. Відмінно вітаються скавти і при потиску руки - вони стис-

кають один одному ліву долоню.

Ще більшої романтики військовика та здисциплінованості кож-

ного скавта надавала організаційна структура. Вона була побудова-

на на гуртковій системі. Кожен гурток хлопців обирав з-поміж се-

бе лідера - гурткового. В ньому скавти відчували

відповідальність не тільки за себе особисто, але й за спільну

гурткову справу. Гурток сприяв тому, що життєві перешкоди долали-

ся з більшим успіхом. Він діяв на основах самоуправління і роль

скавтмайстра, як старшого приятеля, зводилась до того, аби цю

діяльність спрямовувати своїми порадами. Гурток мав свою власну

назву, як правило, за іменем місцевих звірят чи птахів, прапо-

рець з його зображенням та гурткове гасло.

Гуртки в свою чергу об`єднувалися в більші організаційні

одиниці - курені. Органом, що покликаний ним управляти, була Ра-

да Гурткових, до якої входив скавмайстер і гурткові. В багатьох

випадках скавмайстер буває на сходинах Ради Гурткових, але не

приймає участі в голосуванні. Цим самим підкреслюється той факт,

що скавти самі управляють своїми справами, а в нього поради про-

сять лиш при необхідності.

В своїй книзі "Розвідництво для хлопців" Бейден-Пауел подав

основи набуття всіх тих знань і навиків, якими повинен володіти

скавт. До них належать:

1. Мандрівництво, а саме:

- життя серед природи;

- морський і повітряний скавтінг;

- надання сигналів та наказів на далекі відстані.

2. Таборове життя, а саме:

- піонерство, іншими словами - вміння першопрохідництва;

- таборування;

- таборове куховарство.

3. Стеження, а саме:

- спостерігання "слідів", тобто помічання різних подробиць;

- вистежування по слідах;

- читання "знаків", тобто роблення висновків за поміченим.

4. Лісівництво, а саме:

- підкрадання;

- тварини, тобто найширші знання про них;

- рослини, тобто найширші знання про них;

5. Витривалість скавта, а саме:

- як стати дужим;

- звички, що дають здоров`я;

- як запобігати захворюванню.

6. Шляхетність лицарів, а саме:

- лицарськість супроти інших;

- самодисципліна;

- самовдосконалення.

7. Рятування життя, а саме:

- приготованість до нещасливих випадків;

- як поводитись при нещасливих випадках;

- допомога іншим.

8. Громадянські обов`язки, а саме:

- державна приналежність;

- обов`язки скавта-громадянина;

- "приятель всього світу".

Фактично поданий перелік становить оглядовий зміст книги

Бейден-Пауела і хоч наскільки він є тезисним, але дає достатнє

уялення про те, який ідеал вихованця скавтінгу та шляхи його до-

сягнення бачив перед собою Бі-Пі, започатковуючи "Велику гру".

Володіючи хистом художника, він особисто проілюстрував книгу

200-ми малюнками.

Якщо коротко підсумувати, то скавтська система виховання

має за мету сприяти всебічному розвиткові молоді, формувати з неї

відповідальних громадян своєї національної спільноти та членів

місцевої і міжнародної спільноти. Вона базується на таких трьох

обширних принципах: "Обов`язок перед Богом", "Обов`язок перед

іншими", "Обов`язок перед собою". Методика цієї системи включає в

себе такі складові елементи:

- Присяга і Закон, як моральний кодекс, в якому об`єднанні

базові принципи скавтінгу;

- діяльність на відкритому просторі, співжиття з природою,

частинкою якої є і сам скавт;

- служіння іншим через плекання гуманістичних ідей, почуття

власної відповідальності за інших, намагання зрозуміти інших,

участь в житті людської спільноти;

- самовиховна праця в малих групах (пізніше їх назвуть пат-

рулями), через які набирається перший життєвий досвід;

- навчання в розрізі поступових і стимулюючих програм роз-

витку через діяльність в грі та реальній ситуації, де є мож-

ливість порівняти свої можливості з можливостями інших;

- самовиховання і самодисципліна.

Значно пізніше, в 1977 році, 26 Всевітня Скавтська Конфе-

ренція в Монреалі після довголітнього вивчення на всесвітньому

рівні укладе офіційне формулювання "Фундаментальних Основ Світо-

вого Скавтського Руху".

Розділ III. Поширення скавтського руху в світовому масштабі

Заледве книга "Розвідництво для хлопців" з`явилася в книгар-

нях, як почали масово по всій Англії та за її межами засновувати-

ся скавтські гуртки і курені. І сильніші, і слабші країни відчу-

ли в скавтингу потребу. Одні прагнули зберегти свої позиції в

світі, інші - здобути їх собі. Але в обох випадках для цього слід

було виховати нове покоління громадян-патріотів, а скавтинг пока-

зував шлях до цього. В скорому часі книгу було перевидано на 35

мов світу. Сам Бейден-Пауел закликав скавтів у всьому світі: "Ду-

майте передовсім про те, як можна допомогти своєму краєві, щоб

він здобув належне місце в змаганнях народів світу".

В 1912 році Бейден-Пауел вирішив здійнити кругосвітню подо-

рож, щоб зустрітися зі скавтами різних країн світу. Це дало поча-

ток переходу скавтингу з етапу заснування окремих національних

організацій до етапу поєднання його в світове братерство. На не-

щастя Перша Світова Війна перервала на деякий час цей процес.

Та все ж після її завершення в 1920 році скавти всього світу

таки зібралися в Лондоні на свій перший збір - Джемборі. На ньо-

му весела ватага різномовних скавтів проголосила Бі-Пі Начальним

Скавтом Світу. І хоча пізніше заслуги Бейден-Пауела король Англії

Юрій V відзначив титулом лорда, однак для всіх скавтів він назав-

жди лишився, як Бі-Пі. До речі, він прийняв титул лорда Бей-

ден-Пауела оф Гілвела від назви закладеного ним міжнародного виш-

кільного центру.

За цим Джемборі в 1924 році настала черга вже другого, який

відбувався в Данії, потім третього - 1929 року в Англії, четвер-

того - 1933 року в Угорщині, п`ятого - 1937 року в Голландії...

Врешті Джемборі перетворилися на регулярну форму світового скав-

тського спілкування. Наприкінці 20-х років у всьому світі скавтів

вже нараховувалось понад 2 млн. членів і членкинь. Адже Бей-

ден-Пауел заснував в 1909 році також рух скавток, а його дружина

стала провідницею скавток у всьому світі. Тому, окрім Джемборі, в

1929 році виник і такий орган для координації руху, як Міжнарод-

не Скавтське Бюро з осідком в Лондоні. Самозрозуміло, що очолив

його також Бейден-Пауел.

А завершуючи свою стежку життя в 1941 році і маючи 83-літній

вік, Байден-Пауел знав, що його дітище вже не зітре ніякий вітер

людської історії. До цього часу він ще написав ряд посібників для

скавтування: "Підручник для вовченят" (1916 р.), "Мої пригоди на

службі розвідника" (1916 р.), "Підручник для скавтмайстрів" (1920

р.), "Що скавти вміють робити" (1921 р.), "Мандрівка за успіхом"

(1922 р.). А всього йому належить авторство 32 книг. Окрім того,

про нього також говорять, як про знаменитого вояка, письменника,

митця-маляра, актора, прекрасного організатора. Він також був

добрим графіком і живописцем, цікавився різьбою та аматорськими

фільмами, був почесним докторо шести університетів, отримав 28

закордонних та 19 скавтських нагород і відзнак. Чим не наочний

приклад різностороннього самовиховання для скавтів! У своєму пе-

редсмертному листі він написав, звертаючись до скавтів всього

світу: " Дійсний спосіб,... як досягти щастя - це роздавати щас-

тя іншим. Намайгайтеся залишити цей світ трохи кращим, ніж ви йо-

го знайшли...". Не виникає сумніву в тому, що сам Бейден-Пауел,

помираючи, залишив цей світ кращим!

Розділ IV. Початки скавтського руху на Україні - Пласт

Перший активний сплеск до поширення скавтського руху в

світовом масштабі припадає на 1911-1912 роки. Чому саме на ці ро-

ки? Очевидно, з декількох причин. До таких належить і той факт,

що після видання книги Бейден-Пауел "Розвідництво для хлопців" в

1908 році потрібен був деякий час для широкого ознайомлення в

світі з її змістом. Однак не менш важливою була і та причина, що

світ готувався до великої війни. Кожна з країн, яка знала, що

війна торкнеться і її, потребувала для захисту своїх інтересів

загартованих фізично і духовно громадян-патріотів. Скавтизм да-

вав для цього якнайкращі можливості. Тому на цьому першому, пе-

редвоєнному, етапі поширення він набирав дещо мілітарного забар-

влення.

Серед інших країн світу не винятком була і Україна. Після

появи скавтського руху відомості про нього появляються в обох її

частинах, розділених поміж Російською та Австро-Угорською

імперією. Разом з відомостями виникають і спроби заснувати влас-

ну скавтську організацію. Перші скавтські осередки виникають на

Східній Україні - в Бахмацькому повіті на Катеринославщині

(1909 рік), а в наступні роки також в Харкові, Луганську, Ізюмі,

Слов`янську. За винятком хіба бахмацького оередку, їх з величез-

ною долею умовності можна було назвати українськими національни-

ми тільки з огляду на склад учасників цих скавтських дружин. В

своїй діяльності керувалися вони книгою "Юньій разведчик",

російським варіантом бейден-пауелівського "Розвідництва для

хлопців", і мали проросійський мілітарний характер.

З об`єктивних обставин перші середки українського скавтингу

пустили глибоке коріння в врешті прижилися в Галичині - визнано-

му "П`ємонті" національного відродження. Подих передвоєнного ча-

су також поклав на них свій відбиток мілітаризованості. І це за-

кономірно, адже основною проблемою для української суспільності

було об`єднання нації та створення власної міцної держави.

Перший скавтський гурток у Львові восени 1911 року заснував

студент Львівської Політехніки Іван Чмола. До нього входили учні

Академічної гімназії, студенти Львівського Університету, Тор-

гівельної школи, Головної державної семінарії, Жіночої Семінарії

Українського Педагогічного Товариства та Семінарії Сестер Ва-

силіянок. Характерно, що від перших сходин сам організатор гур-

тка заявив: "Наш скавтінг не має бути забавкою, а з нього має

зродитися наше рідне українське військо". І Іван Чмола дотримав

своєї настанови - програма діяльності гуртка включала стріляння з

кріса та бравнінга, сигналізування, стеження, військові вправи з

маршами тощо. Володіючи англійською мовою, Чмола робив переклади

з праці Бейден-Пауела і тому, попри мілітарний характер, його

гурток таки дотримувався основоположних засад скавтингу. Першим

підсумком його діяльності став двотижневий вишкільний табір на

Говерлі влітку 1912 року. До слова сказати, це був перший ук-

раїнький скавтський табір. Сучасники дещо пізніше називали гур-

ток Івана Чморли "першим тайним військовим гуртком "Пласт".

Організатором другого скавтського осередку у Львові став

Петро Франко - син славетного класика української літератури.

Вчителюючи, він дещо пізніше за Івана Чмолу, в грудні 1911 року,

створив таємний скавтський гурток при Академічній гімназії, до

якого ввійшли учні її старших класів. Згодом він створив ще один

такий гурток при Жіночій Семінарії Українського Педагогічного То-

вариства. В своїй праці він також опирався на англійський підруч-

ник Бейден-Пауела, а також на переклад польського автора Мелков-

ського. Його гуртки переросли в достатньо широку організацію, яка

нараховувала біля 120 членів і проіснувала до початку Першої

Світової Війни. На відміну від гуртка Івана Чмоли, основою прог-

рами діяльності своїх гуртків Петро Франко поставив фізичний

вишкіл. Саме в гартуванні тіла він бачив основне покликання скав-

тингу. Видається, що саме Петрові Франку належить ідея назвати

українських скавтів пластунами за аналогією з назвою роз-

відників-пластунів у війську українських козаків.

При тій же Академічній гімназії у Львові заснував ще один

скавтський осередок, але вже цілком легальний, її викладач Олек-

сандр Тисовський. Його не задовільняла існуюча рутинна система

виховання і в своїх пошуках кращої він зипинився на скавтській.

Володіючи англійською мовою, він мав змогу перекладати працю Бей-

ден-Пауела "Розвідництво для хлопців", популяризувати її в пуб-

ліцистичних статтях та в практичних виховних цілях намагався син-

тезувати її ідеї з українськими особливостями. На прохання Олек-

сандра Тисовського дирекція гімназії дозволила заснувати скав-

тський гурток при ній.

На відміну від Чмоли і Франка, які в заняттях з своїми гур-

тками головну увагу засередили саме на змістовну частину

відповідно військового та фізичного вишколу і недостатньо її

вділяли на інші, з їхньої точки зору, формалістичні моменти,

Олександр Тисовський дотримувався "букви" бейден-пауелівської

ідеї і 12 квітня 1912 року прийняв пробу учасника та Присягу

Скавта у 40 активних членів свого гуртка. Цей день в історії

Українського Пласту прийнято вважати днем його народження. Оче-

видно, що його найбільшою заслугою стало збагачення українського

скавтського руху методичною основою. Започатковані Тисовським

скавтські гуртки з уваги на методику їх ведення пізніше назвуть

"класично скавтськими".

Виникнувши у Львові, пластові осередки досить швидко поши-

рюються по всій Галичині. До початку Першої Світової Війни вони

вже існували майже в усіх більших її містах. Однак їх постання не

носило організованого характеру, отож годі було сподіватися і од-

нозгідності в їх діяльності. Цьому процесові слід було надати

ціспрямованого і систематизованого характеру.

Завдяки зусиллям Петра Франка пластові осередки Львова нала-

годжують контакти з такими ж провінційними осередками. За його ж

ініціативою 6 квітня 1913 року у Львові відбувається З`їзд плас-

тових впорядників. Він вніс певну одностайність у розвиток плас-

тового руху, якого вимагала теорія скавтінгу Бейден-Пауела. На

З`їзді були прийняті запропоновані Олександром Тисовським Статут

Пласту та вимоги до трьох пластових проб, а також запропонований

Петром Франком проект пластового однострою, близький до ан-

глійського зразка. З`їзд також сформував перший зародок цен-

тральної пластової влади - Інформативний Пластовий Комітет, голо-

вою якого було обрано Олександра Тисовського, а його заступником

Петра Франка.

Після З`їзду пластових впорядників процес утворення та

діяльності пластових осередків значною мірою унормувався. Фунда-

ментально для цього також послужила книга Олександра Тисовського

"Пласт", яка вийшла в 1913 році, та видані в той же час посібни-

ки Петра Франка "Пластовий однострій", "Пластові гри та забави",

"Пластові відзнаки". Власне саме вони сприяли поєднанню основних

скавтських засад Бейден-Пауела і українських особливостей та вит-

воренню на цьому грунті української національної скавтської ор-

ганізації. Слід зауважити, що для українського скавтського руху

"Пласт" Олександра Тисовського був тим же, що для британського і

загалом світового "Розвідництво для хлопців" Бейден-Пауела.

В недалекому часі стало зрозумілим, що постанови З`їзду

пластових впорядників носять перехідний характер і час вимагає

створення повноцінної центральної пластової влади. З цією метою

12 лютого 1914 року у Львові відбувається II Пластовий з`їзд, на

якому в якості такого органу створено Осередню Пластову Управу. В

сучасній термінології "Осередня" читається як "Центральна".

Осередня Пластова Управа провела переєрестрацію пластових

осередків, почала розподіл всього терену Галичини на 11 пласто-

вих округ та формування відповідних Окружних Управ, налагодила

видавництво власних друкованих органів, які переважно редагував

Петро Франко, більш докладно систематизувала пластовий однострій

та відзнаки, почала підготовку до державної реєстрації Статуту

Пласту. За своїм змістом і зовнішніми формами Пласт почав набира-

ти яскраво виражених ознак європейського скавтингу. Однак

більшість цих починань лишила незавершеними війна.

Окрім Львова численні і сильні пластові осередки устійнили-

ся в Стрию, Самборі, Станиславові, Перемишлі тощо. Загалом поза

межами Львова Пласт був міцно пов`язаний з сокільсько-січовим ру-

хом і в його програмі діяльності поряд з пластовим вишколом на

перше місце ставився і вишкіл військовий. Тому провінційний Пласт

часто називають "стрілецьким Пластом".

Під впливом Галичини напередодні Першої Світової Війни Пласт

починає вкорінюватись також і в недалекій від неї Буковині.

Ініціатором його створення тут стає українське студентство Чер-

нівецького Університету. Навесні 1914 року було засновано "Буко-

винський II полк Українського Пласту ім. Івана Богуна". Активни-

ми темпами зростало його членство і напередодні війни воно вже

нараховувало біля 800 членів.

Апогеєм передвоєнного розросту Пласту стала участь його

відділів у величавому Сокільсько-Січовому здвизі 28 червня 1914

року у Львові з нагоди 100-річчя з дня народження Тараса Шевчен-

ка. В загальній колоні пластовий відділ, яким безпосередньо керу-

вав Петро Франко, справив ефектне враження на українську гро-

мадськість та зарубіжних гостей. Здавалося б доля йому готує пер-

спективу високого злету та широкого організаційного розвою. Однак

через місяць розпочалася Перша Світова Війна, яка вмить перекрес-

лила всі ці веселкові надії.

Розділ V. Пласт і пластуни у Визвольних Змаганнях 1914-1921 рр.

Влітку 1914 року вибухнула Перша Світова Війна. Передбачаю-

чи її ще в ході Балканської війни 1912 року політичний провід ук-

раїнців Галичини прийняв рішення, що на випадок війни між

Австрією і Росією український нарід виступить проти Російської

імперії, як свого найжорстокішого визискувача. Передбачуваний час

настав і вихованці Пласту також поспішили виконати свій обов`я-

зок супроти того, аби в цій війни відвоювати кращу долю Україні.

Адже задля цього вони себе і готували.

Від самого початку зорганізування Лєгіону Українських Січо-

вих Стрільців пластуни прийняли найактивнішу участь у цьому про-

цесі. Так організатор першого пластового гуртка Іван Чмола вже 30

липня 1941 року ввійшов в склад організаційного Комітету, а ста-

ниславівський пластун Дмитро Вітовський - до Української Боєвої

Управи, яку для управління організацією власного війська створи-

ла Головна Українська Рада.

Кола ж Боєва Управа спільно з Головною Українською Радою ви-

дали зазив до українського народу зголошуватися в Українські

Січові Стрільці, то серед найперших добровольців виявилися чи не

всі пластуни. На поборових військових комісіях вони відразу ж ви-

казували перевагу серед інших новобранців своєю дисципліно-

ваністю та початковим військовим вишколом. А першим з відділів

УСС, що постав з львівських добровольців була саме сотня одного з

засновників Пласту Івана Чмоли. Коли ж сформувалися вже й інші

сотні, то з них було утворено два курені і першим з них, що нара-

ховував 848 стрільців, командував знову ж таки пластун - Дмитро

Вітовський.

Коли ж австрійське командування замість обіцяних 100 стар-

шин відпустило до Лєгіону УСС тільки 16 та кількох підстаршин, то

в ньому виникла проблема з організацією вишколу. У великій нагоді

тут став пластовий вишкіл багатьох стрільців. А в ряді випадків

саме пластуни і стали тими старшинами Українських Січових

Стрільців, яких так бракувало в Лєгіоні. Найвідоміші з них це:

Дмитро Вітовський, Іван Чмола, Петро Франко, Роман Сушко, Федір

Черник, Осип Яримович, С. Яремкевич, Василь Кучабський, Олена

Степанівна, Софія Галечко, Ганна Дмитерко та інші.

В військових діях проти російських військ пластуни відбули в

складі УСС бої на Бескидах, горі Маківці, під Семиківцями, на

горі Лисоні тощо. В будь-яких труднощах вони трималися якнайкра-

щим чином, були незамінними розвідниками. Нераз вони втішалися

перемогою над своїм одвічним ворогом, яка притлумлювала декілька-

сотлітній біль за Полтавську поразку, але й густо клали свої мо-

лоді голови за неї, або ж попадали в полон. В тому, що російські

війська так і не змогли перейти Карпати та змушені були відкочу-

ватися з них, була і їхня заслуга.

Коли в 1915 році російські війська залишили Львів, Пласт у

ньому починає відновлювати знову свою діяльність. При Ака-

демічній гімназії самочинно виникають чотири пластові гуртки. Во-

ни заправляють всім громадським життям гімназії. Невдовзі з

Відня, куди він виїхав з початком війни, повертається Олександр

Тисовський. Оскільки інші визначні діячі Пласту, як от Петро

Франко та Іван Чмола, беруть участь в бойових діях, то він бере

на свої плечі ношу по активізації діяльності Пласту в умовах

війни. Як вислід цього, в жовтні 1917 року створено керівний ор-

ган Пласту - Головна Пластова Рада. Очолив її Олександр Тисов-

ський.

Поступово пластові осередки відновлюються і при інших нав-

чальних закладах Львова. Так при гімназії Сестер Василіянок вини-

кає II пластовий полк імені Марти Борецької, а при українській

Жіночій Семінарії - III полк імені княгині Ярославни. Активність

пластунів у громадському житті виходить поза межі навчальних зак-

ладів. Вони беруть активну участь в зустрічі митропилита Андрея

Шептицького, який повернувся з російської неволі та в похоронах

Івана Франка.

В той же час їхні старші друзі-пластуни в стрілецьких однос-

троях переходять Збруч ступають на землю омріяної Великої

України. В часі української революції це бойове військо водночас

перетворюється і в носія культурно-просвітницької праці. Січові

Стрільці засновують українські школи, просвітницькі товариства,

стрілецькі і пластові осередки.

Не дивина отож, що в Наддніпрянській Україні активно ство-

рюються скавтські осередки, подібні за своїм змістом до Пласту.

"Перший Білоцерківський курінь українських юнаків-скавтів" ство-

рив колишній скавт-інструктор з Галичини Євген Слабченко. Він же

написав посібник "Український скавт", який користувався широким

попитом. Достатньо широко розвинула свою мережу своєрідна скав-

тська українська організація "Молода Січ" в Кам`янець-Подільсько-

му. В цьому місті, що на якийсь час стало столицею УНР, було

навіть створено Головну Пластову Раду. Виникали українські

скавтські організації також в Києві, Катеринославі, Каневі,

Вінниці, Житомирі, Ізмаїлі, Умані, Жмеринці. Галичани часто в

цьому процесі надавали організаційну допомогу, на втіху тутешнім

скавтам передавали їм посібники Тисовського, іншу пластову літе-

ратуру українською мовою. Однак більшовицька окупація не дала

змоги повноцінно розвинутись цим паросткам українського скав-

тінгу на Наддніпрянщині.

Активну участь взяли пластуни, що велінням воєнної долі опи-

нилися в російському полоні, у здійсненні української революції

на Великій Україні. Зокрема, історія цієї революції знає, що

найбільш боєздатною українською військовою частиною був Корпус

Січових Стрільців, який був створений вихідцями з Галичини та

складався з галичан і яким командував Євген Коновалець. В рево-

люційному морі анархії і отаманії він чітко вирізнявся своєю дис-

ципліною та військовим вишколом. А таким його створили спільно з

Коновальцем бойові побратими - старшини Лєгіону Українських Січо-

вих Стрільців. Першими серед них ми знову бачимо пластунів Івана

Чмолу - команданта II сотні, Василя Кучабського - команданта за-

пасного куреня, Романа Сушка - команданта I сотні та Федора Чер-

ника - команданта двох сотень скорострілів. Всі вони поряд з

Євгеном Коновальцем та його заступником Андрієм Мельником входи-

ли до складу Стрілецької Ради.

Не менш важливу роль видіграли пластуни і в становленні

Західно-Української Народної Республіки. Зокрема, військову ак-

цію листопадового зриву готував і нею керував Дмитро Вітовський.

На противагу нерішучості політичним чинникам з Національної Ради,

Дмитро Вітовський, який очолював Військовий Комітет, взяв ініціа-

тиву в свої руки. Силами всього 1400 українських стрільців та 60

старшин він за день до прибуття польської місії, яка мала переб-

рати владу від австрійського намісника, опанував столицю Галичи-

ни - Львів. В доленосну ніч 1 листопада 1918 року розвідницьку

службу у Львові активно здійнювали близько 80 пластунів. На сум-

лінне виконання обов`язку їх особисто наставляв Олександр Тисов-

ський. Пластунок в помочі українським воякам організувала Олена

Степанівна.

За львівським сценарієм перебрання влади українцями здійсню-

валося і в провінції. За браком українських вояків скрізь актив-

ну участь у цьому процесі приймали пластуни: в Станиславові, Тер-

нополі, Перемишлі, Стрию, Коломиї, Теребовлі тощо. В Стрию, зок-

рема, серед основних сил були 33 пластуни місцевого пластового

куреня. Пізніше вони стали основою для сформованої окремої Плас-

тунської сотні. Вона охороняла штаб, пошту, телеграф, здійснюва-

ла розвідку.

Коли Українська Національна Рада звернулася з відозвою до

народу "Під зброю", а державний секретар військових справ Дмитро

Вітовський оголосив про формування Галицької Армії, як і у випад-

ку з Лєгіоном УСС пластуни масово почали зголошуватися до її

рядів. Багато з них було зараховано до старшинський шкіл і вони

таким чином з успіхом заповнювали кадрові військові прогалини. А

пластун Петро Франко, який чотарем воював в сотні УСС Романа Суш-

ка, був нагороджений медаллю за хоробрість та закінчив летунські

школи в Вінернойштадті та Райлові біля Сараєва, зумів організува-

ти Летунський відділ УГА, що розміщувався в Красному біля Львова.

Спочатку він складався з 20 літаків, а на початок 1919 року Ле-

тунський полк вже нараховував 80 бойових машин. Аж тепер він мав

змогу сісти за штурвал літака і зробити біля 50 бойових вильотів,

бо до того австрійське командування не воліло довіряти бойову ма-

шину галичанинові. Вже під час бойових дій на Великій Україні Си-

мон Петлюра надав Петрові Франку чин полковника.

Загалом історики підраховують, що тоді біля 600 пластунів,

учнів 6-8 класів гімназій, взяли кріса в свої ще незміцнілі ди-

тячі руки і більшість з них віддали свої юні життя в боротьбі з

польським завойовником. Однак вони свідомо йшли на такий подвиг,

бо до цього готувалися в часі пластового вишколу.

Розділ VI. Пласт в Галичині під польською займанщиною

Попри напружені зусилля перші Визвольні Змагання в 20

сторіччі завершилися поразкою для української нації. Вона таки не

спромоглася зберегти жодного з державних утворень, які виникали в

процесі їх ведення. Становище навіть погіршилось тим, що ук-

раїнські землі, колись розшматовані поміж двох імперій, тепер бу-

ли поділені між чотирьох держав: Велика Україна і далі перебува-

ла під Російською окупацією (тільки вже не білою, а червоною),

Галичина і Волинь - під відродженою Польською державою, Закарпат-

тя приєдналося до Чехословаччини, а Буковина стала занедбаною ру-

мунською провінцією. Зрозуміло, що це також стало і на перешкоді

подальшого розвитку одноцілого українського скавтського руху, а в

підбільшовицькій Україні його взагалі унеможливило.

Як і в час зародження Пласту, так і тепер об`єктивно кращі

суспільні умови для його відродження існували в Галичині. Тра-

диція невпокорення і організованого національного захисту дала

змогу йому тут і надалі активно розвиватися, незважаючи на шале-

ний спротив польської влади. Навіть у роки війни ряд пластових

осередків зуміли відновити свою діяльність після відступу

російських військ з Галичини і легально діяли при гімназіях та

інших навчальних закладах. Але з її окупацією новим займанцем,

Польщею, така можливість знову припинилася. Край ніби опинився в

стані облоги. Пластове життя на деякий час знову йде в підпілля.

Лиш подекуди з мовчазної згоди дирекції гімназій він від 1920 ро-

ку починає діяти напівлегально.

Від самого початку повоєнного відродження Пласту і до його

остаточної заборони польською владою в 1930 році ведеться пос-

тійна боротьба за його існування. Щоби юридично устійнити своє

становище, провідники Пласту намагаються добитися чіткого визна-

чення його статусу. Намагання зареєструвати власний статут чи на

всепольському державному рівні, а чи на рівні окремих воєводств

послідовно і під різними причинами відкидаються польськими уря-

довцями. Існування Пласту при навчальних закладах також є нетрив-

ким, оскільки Львівська шкільна кураторія та галицькі воєводства

час від часу таке існування забороняють, а за приналежність

гімназистів до Пласту позбавляють права продовжувати навчання.

Єдиним прийнятним, хоч і не остаточно надійним, для Пласту

залишається той вихід, аби його відділи існували при УКТОДОМ -

Українському Крайовому Товаристві Охорони Дітей та Опіки над Мо-

лоддю. Його статут був зареєстрований ще в час існування

Автрійської держави, 28 червня 1918 року, і без змін перезатвер-

джувався на початку 20-х років польською владою на місцях у

воєводствах. Формально він давав підстави для існування пласто-

вих відділів при цьому товаристві, оскільки його головна мета

визначалась, як "охорона та опіка над дітьми і молоддю ук-

раїнської національності" та йому дозволялося в своєму складі ма-

ти різні секції і відділи. Але жодного слова в ньому не було ска-

зано про існування при УКТОДОМ конкретно Пласту. І тому, хоч та-

ка дискусійна правова ніша і використовувалася Пластом, але це

завжди було причиною для його заборони. Але до остаточного її

здійснення інше правне становище для Пласту так і не було вироб-

лене.

Отож перші кроки до легального відновлення Пласту в Галичині

здійнювалися у вкрай несприятливих умовах. І хоч вже в 1920 році

було відновлено Верховну Пластову Раду, як окрему секцію УКТОДОМ,

і її очолив Олександр Тисовський, але коли постало питання про

те, аби він став ще й командантом Пласту, він, як державний

польський службовець, не захотів ризикувати своїм становищем. На-

томість цю посаду зайняв його брат, Степан Тисовський, який з ве-

личезною енергією приступив до відбудови структур Пласту.

В короткому часі відновили свою діяльність такі визначні

пластові частини, як I Пластовий Полк ім. гетьмана Петра Сагай-

дачного при Львівський Академічній Гімназії, II Пластовий Полк

ім. Марти Борецької при Гімназії Сестер Василіянок, V Пластовий

Полк ім. княгині Слуцької при Перемишльському дівочому інституті

тощо. За період 1920-1923 рр. створюється також ряд нових пласто-

вих частин по всій Галичині: в Станиславові, Стрию, Рогатині, Ко-

ломиї, Золочеві, Косові, Коломиї тощо. До праці в Пласті повер-

таються його колишні засновники та вихованці, які пройшли крізь

воєнну завірюху Визвольних Змагань в складі Українських Січових

Стрільців та Галицької Армії. Надзвичайну роль в методичному на-

лагодженні пластової праці видіграла така подія, як вихід в 1921

році в світ чергового посібника Олександра Тисовського "Життя в

Пласті". Ще й до сьогодні в Українському Пласті він використо-

вується як основний. В той же рік почав виходити друкований ор-

ган Пласту журнал "Молоде життя". В скорому часі він переріс свій

вузько пластовий рівень і аж до своєї заборони в 1930 році був

загальновизнаним серед української громадськості часописом.

Організаційна структура Пласту та його виховна методика ба-

зуються на вже виробленому в довоєнний період досвіді. Найнижчою

структурною ланкою для Пласту служить гурток. Гуртком порядкує

обраний гуртковий та провід. Його сходини відбуваються строго ре-

гулярно один-два рази в тиждень. Програма занять гуртка ба-

зується на вимогах трьох пластових проб. Через занятя в ньому та

шляхом самовиховання кожен пластун готується до іспиту, здає йо-

го, осягає таким чином все вищої проби, а разом з нею і пластово-

го ступеня.

Спочатку пластун-прихильник здає першу пластову про-

бу і складає Пластову Присягу. Лише після цього та ще підписання

"Слова честі" він стає пластуном-учасником. Зміст Пластової При-

сяги є надзвичайно близьким до змісту класичної Скавтської Прися-

ги.

Присягаюсь своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі щоб:

1. Бути вірним Богові й Україні,

2. Помагати іншим,

3. Жити за пластовим законом та

слухатись пластового проводу.

Неодмінним атрибутом складання Пластової Присяги є також ви-

голошення Пластового Обіту.

В пожежах всесвітніх, у лунах кривавих,

Під громом гармат, у важкій боротьбі,

На лицарську честь і на предківську славу

Вітчизні обіти складю такі:

Плекатиму силу і тіла, і духа

Щоб нарід мій вольним, могутнім зростав,

Щоб в думах журливих невольнича туга

Замовкла, а гордо щоб спів наш лунав.

Красу я і щастя по всій Україні

Ширитиму, власний забуду свій труд,

Щоб чола розхмарив і випрямив спини,

Щоб зір зняв до неба відроджений люд.

Я працю й невдачі, всі злидні й недолю

Прийму як завдання великої гри,

З життям поборюся, як з трудами у полі,

Мину обережно зрадливі яри.

А летом крил скоба під хмари полину

І бистро розгляну всю землю мою,

Промірю тернисті шляхи України,

До щастя Вітчизну мою поведу.

Слова Цього Пластового Обіту в час Першої Світової Війни

склав Олександр Тисовський, на що вказує його перша строфа. А

кожна наступна відповідає літерам пластового гасла СКОБ -

"Сильно", "Красно", "Обережно", "Бистро".

Одночасно за поєднанням початкових літер гасла воно співпа-

дає і з назвою гірського орла-скоба - символу пластунів. Зус-

трічаючись, пластуни вітають один одного саме цим гаслом та по-

дають, як це прийнято серед скавтів, ліву руку.

Після складання другого пластового іспиту пластун відповідно

отримує ступінь пластуна-розвідника, а третього - пластуна-скоба.

Вимоги до іспитів на пластову пробу детально розробив в своєму

посібнику "Життя в Пласті" Олександр Тисовський. Цілорічна прог-

рама занять до здачі іспиту органічно завершується відбуттям

пластового табору, де всі набуті вмілості є змога апробувати на

практиці. Романтика таборування, а особливо таборування на знаме-

нитому Соколі, є цілорічною мрією кожного пластуна.

Окрім вказаних пластових ступенів існували також почесні ти-

тулування на "Гетьманського пластуна-скоба" та "Почесного пласту-

на". А додатковим елементом до іспитів існує також система т. зв.

"почесних" іспитів вмілостей. Вони служили для того, аби стимулю-

вати кожного пластуна мати якусь "практичну вартісність в житті"

від пластування: слюсарство, токарництво, городництво, переплет-

ництво, різноманітні хоббі тощо. До часу заборони Пласту число

таких спецільних іспитів зросло до ста. Здача 12 іспитів вмілос-

тей поряд зі здачею іспиту третьої пластової проби давали право

на іменування "Гетьманським пластуном-скобом", а іменований плас-

тун вписувався до "Золотої книги". Слід зауважити, що до кінця

20-х років існувало всього 9 "Гетьманських пластунів-скобів".

Пластові проби і загалом вся програма пластової жит-

тєдіяльності спрямовані на формування всесторонньо розвиненої

особистості. Прикмети її характеру подані за загальноскавтським

зразком в Пластовому Законі. Він містить такі 14 пунктів:

1. Пластун словний.

2. Пластун сумлінний.

3. Пластун точний.

4. Пластун ощадний.

5. Пластун справедливий.

6. Пластун ввічливий.

7. Пластун братерський і доброзичливий.

8. Пластун зрівноважений.

9. Пластун корисний.

10. Пластун слухняний пластовій старшині.

11. Пластун пильний.

12. Пластун дбає за своє здоров`я.

13. Пластун любить красу і дбає за неї.

14. Пластун завжди доброї гадки.

По внутрішньопластовій структурі пластові гуртки

об`єднуються в більші пластові частини - сотні та полки (пізніше

- курені). В них також порядкує обраний пластунами провід і окрім

нього - досвідчений старший пластун, зв`язковий.

У своєму посібнику Олександр Тисовський запропонував також і

форму пластового однострою. За розпорядженням ВПК в 1921 році всі

пластові частини зобов`язано дотримуватися саме цієї форми.

Пізніше до неї вносилися корективи. Але назагал вона відповідала

загальноприйнятому скавтському однострою: захисного кольору со-

рочка, штанці чи спідничка, темного кольору гетри і черевики, ка-

вового кольору пластовий капелюх, хустинка кольору куреня, до

якого належав пластун, та поверх неї на оливково-зеленому плете-

ному шнурі свисток і компас.

Важливою частиною однострою були поміщені на ньому відзнаки,

які вказували на приналежність до Пласту (пластова лілейка) та до

окремої пластової частини і гуртка, досягнення пластуна та займа-

не ним діловодство. Пластун, окрім них міг мати також нагороди.

Найвища з них - "Свастика Заслуги Українського Пластового Уладу",

а також "Свастика вдячності" та "Золотий Хрест".

Окремо слід зазначити про Пластовий Герб - лілейку. В ньому

знайшло відображення органічне пов`язання класичного скавтінгу з

його українськими особливостями - трилиста скавтська лілія мис-

тецьки переплелася з українським гербом - Тризубом. Спосіб тако-

го переплетення запропонував один з перших пластових приятелів

Мирон Федусевич - учитель середніх шкіл у Львові. А його задум

втілив на практиці маляр Роберт Лісовський.

Відповідно до скавтських приписів кожен гурток мав свій гур-

тковий прапорець, а більша пластова частина (полк, а пізніше

курінь) - свій прапор з відповідною загальнопластовою символікою

та символікою частини. Посвячення прапора пластової частини було

надзвичайно святковою подією для неї.

До пластових символів входить також загальноприйнятий серед

скавтів - патроном Пласту є св. Юрій.

Серед інших зовнішніх символів Пласт послуговувався також

своїм гімном.

Цвіт України і краса,

Скобів орлиний ми рід,

Любимо сонце, рух, життя,

Любимо волю і світ.

Пласт - наша гордість і мрія,

Любій Отчизні - наш труд,

Буйний в нім порив, надія,

В Пласті росте новий люд.

Браття, пора нам станути в ряд,

Стяг пластовий підійняти,

Славу Вкраїні придбать!

Сонце по небі колує,

Знають і хмари свій шлях,

Вітер невпинно мандрує

По України полях.

Ми ж сонця ясного діти,

Вольного вітру брати,

Мали б в безділлі змарніти,

Цілі життя не знайти?!

Браття, пора нам станути в ряд,

Стяг пластовий підійняти,

Славу Вкраїні придбать!

Першу частину його тексту також написав Олександр Тисовський, а

друга - це перероблений дещо вірш Івана Франка "В дорогу". Як і

пізніше до Гімну Закарпатських Пластунів, музику до нього склав

львівський композитор Ярослав Ярославенко.

Процес відновлення Пласту відбувається якраз в час найгос-

тріших польських репресій. Особливо сильними вони були по відно-

шенню до всього українського суспільства в 1922 році за ігно-

рацію ним перших сеймових виборів. Пластові відділи насильно

ліквідовуються, їх майно конфісковується, а пластові провідники

заарештовуються. Польські владні чинники Пласт інакше, як ор-

ганізація "мілітарна", "підривна", "терористична", "шпигунська",

"протидержавна" тощо і не потрактовують. Найгостріших репресій

зазнають пластуни Львова, Станиславова, Сокаля, Коломиї, Стрия.

Аж в 1926 році Львівська шкільна кураторія визнала, що УКТОДОМ

мав право провадити Пластом тільки в шкільних межах, де він пови-

нен перебувати під пильним адміністраційним контролем.

В таких умовах для визначення подальших шляхів жит-

тєдіяльності Пласту збирається у Львові 6 квітня 1924 року його I

Верховний пластовий з`їзд. Серед ініціаторів його проведення ак-

тивну роль видігравав відомий в майбутньому провідник Пласту Се-

верин Левицький ("Сірий Лев"). 22 відпоручники пластових частин

визначили основні напрями реформування Пласту. З`їзд обрав вищі

керівні органи - Верховну Пластову Раду на чолі з Олександром Ти-

совським та Верховну Пластову Команду на чолі з Северином Ле-

вицьким, який отримав титул Верховного Отамана Пласту.

Саме Северину Левицькому та очолюваній ним Верховній Плас-

товій Команді із-за бездіяльності ВПР довелося впроваджувати виз-

начене з`їздом реформування структури та напрямів діяльності

Пласту. Хоча в складі ВПК і доводилося часто проводити зміни шля-

хом докооптації її членів на місце арештованих польською

поліцією, але її чітка структура діяла безвідмовно. Секретаріат

та організаційна, виховна, преси та пропаганди, економічна рефе-

рентури ВПК зуміли налагодити централізоване керівництво пласто-

вими відділами та їх ефективний захист від польських пересліду-

вань.

Сама структура пластових частин також зазнала змін. Від

травня 1924 року Верховна Пластова Команда прийняла рішення зро-

бити її більш гнучкою. Замість полків головним організаційним

осередком мав стати курінь, до якого входило біля 50 членів, що

входили до складу 3-7 гуртків. Кожен курінь обирав собі гідного

до наслідування патрона (як правило з числа видатних осіб ук-

раїнської історії), реєструвався в ВПК та отримував від нього

свій порядковий номер. Діяльність куреня спрямовувала його коман-

да, що складалася з зв`язкового, курінного, пластового судді, пи-

саря та скарбника. При потребі обиралися також домівкар, бібліо-

текар та референти з окремих ділянок праці. Одначе до остаточної

заборони Пласту таке реформування до кінця так і не було заверше-

но. В гострому протистоянні української суспільності польській

владі деяким пластовим частинам більше імпонувало називати себе

полками.

Для впорядкування територіального управління Пластом Верхов-

на Пластова Команда ввела той поділ на округи, який так і не бу-

ло довершено в передвоєнний період. Однак, якщо тоді весь край

планувалося розбити на 11 округів, то тепер лише на шість: Погра-

ничний (з центром у Перемишлі), Осередній (Львів), Верховинський

(Стрий, згодом Дрогобич), Дністровий (Станиславів), Гуцульський

(Коломия) та Подільський (Бережани, згодом Тернопіль). Пізніше

додатково Осередню округу поділено на Львів-місто та Львів-окру-

гу. Відповідно до Верховної Пластової Команди виконавчою владою в

кожній окрузі визначалися Окружні Пластові Команди.

Оскільки формальна відповідальність за діяльність Пласту з

боку органів влади покладалася на старше громадянство, то в ньо-

му введені інститути зв`язкового та опікуна. Їхня діяльність рег-

ламентувалася спеціальними правильниками. Зв`язковим міг бути

пластун зрілого віку, що склав третю пластову пробу. Він здійсню-

вав керівництво пластовими відділами (куренями) і тримав звязок з

вищою пластовою владою та відповідав перед нею. Опікуном була, як

правило, особа з позапластового середовища українського громадян-

ства, яка дбала про захист пластових відділів перед польською

владою, надавала йому всіляку допомогу і підтримку та здійснюва-

ла зв`язок відділу Пласту з іншими громадськими інституціями.

До війни та в перші післявоєнні роки Пласт був організацією,

що охоплювала виключно шкільну молодь. Однак потреба збереження

решту неохопленої молоді від польських впливів привела до того,

що в Пласті почали культивуватися окремі робітничі, ремісничі

частини та частини Село-Пласту. Значного поширення Село-Пласт на-

був на Станиславівщині, ремісничі частини виникали, як правило

при відповідних професійних товариствах, а робітничі - в промис-

лових центрах. Для розвитку пластового руху в робітничо-ремісни-

чих середовищах велике значення мала книга його ініціатора Васи-

ля Кархута "Друга й третя проба пластуна".

В Українському Пластовому Уладі Галичини в 20-х роках виро-

билася також та вікова структура Пласту, яка визначає його лице і

дотепер і яка, в якійсь мірі, навіть вплинула на структуру ряду

інших національних скавтських організацій.

Спочатку своє логічне завершення знайшов процес пошуку форм

поєднання інтересів Пласту і тих його вихованців, які вийшли за

межі юнацького віку. Завершивши навчання в середній школі, вони,

однак, не хотіли поривати з організацією, що дарувала їм світ ро-

мантики та власного самоствердження. Вони і надалі хотіли б бути

не тільки корисними їй, сприяти їй, аде й бути приналежними до

неї. Це стосувалося не тільки випускників гімназій, але й тих

членів Пласту, що з його рядів вирушили в воєнну завірюху здобу-

вати кращу долю Україні, а власна доля була прихильними до них,

бо дарувала життя.

Отож спочатку під час мандрівки в Карпати пластунів "неплас-

тового" віку був ними створений легендарний в майбутньому курінь

"Лісових Чортів". Невдовзі для назви таких пластунів став побуту-

вати термін "почесні". Львівські "почесні" пластуни в 1923 році

провели перші свої сходини і вирішили заснувати Український Улад

Почесних Пластунів. Його створення відбулося на з`їзді 24 квітня

1923 року. Новий улад дістав назву Український Улад Старших Плас-

тунів. Членом Уладу міг стати пластун (або непластун за рекомен-

дацією двох пластунів віком старше 18 років), який склав "прире-

чення" виконувати відповідні обов`язки. Для керівництва Уладом

створювалася окрема управа. Його члени мали право носити пласто-

вий однострій. Отож на відміну від англійських "олд-скатів" чи

"ровер-скавтів", українські пластуни не просто сприяли вихованню

підростаючого скавтського покоління, але й самі належали до

"Пласту".

В результаті довгорічних дискусій Улад виробив внутрішню

структуру та визначив цілі свого існування. Його члени об`єднува-

лися в гуртки та курені і ставили перед собою завдання стати ос-

новною провідною силою Пласту як у виробленні його ідеології, так

і в провадженні практичного пластування. І, до слова сказати,

Улад такою силою став. Недаремно його називали "альфою і омегою

Пласту". Отож роль зв`язкових, інструкторів та опікунів в Пласті

почали переважно виконувати старші пластуни.

Старшопластунські ряди динамічно зростали і до часу заборо-

ни Пласту вже було створено понад 30 окремих старшопластунських

відділів. Найвідоміші з них: вже названий курінь "Лісові Чорти",

"Чорноморці", "Орден Залізної Остроги", "Червона Калина". Істори-

ки підраховують, що загалом до заборони Пласту в його рядах нара-

ховувалось серед більше як 6 тис. пластунів і 435 старших плас-

тунів.

Органічно зі створенням Уладу Старших Пластунів назріла пот-

реба і створення всередині Пласту Уладу, який би об`єднував і

найменшеньких нащадків українських родин. Адже саме в процесі

своєї виховної праці старші пластуни виявили ту виховну прогали-

ну, що ними ніхто організовано не займається. Але ж з виховання

цих найменшеньких будується міцний фундамент українства загалом і

Пласту зокрема.

Активне обговорення цього питання припало також на 1923 рік.

Так в Пласті появився ще один Улад - Новаків. Він об`єднував в

своїх рядах "вовченят" і "лисичок", які також гуртувалися в гур-

тки та зв`язки. Їхню працю спрямовували пластуни-юнаки, які прой-

шли відповідний вишкіл. Головною метою цього Уладу була підготов-

ка дітей, які не досягли 14-річного віку, до вступу в Пласт. Вся

робота велася за програмою "Сім проб". Керувала Уладом Новаків

"Наказна Управа", призначена Верховною Пластовою Командою. Оста-

точного оформлення Улад Новаків набув на своєму I З`їзді в люто-

му 1928 року, коли його чисельність досягнула 400 членів. До цьо-

го часу для виховної праці була вже й напрацьована методична база.

З оформленням цих Уладів цілком логічним поставало питання

про формальне означення того "основного" Уладу, який існував від

самого створення Пласту. Отож в 1927 році Верховна Пластова Ко-

манда з "юнацьких" (на відміну від "старшопластунських" і "но-

вацьких") пластових відділів створила Улад Пластунів-Юнаків. Зро-

зуміло, що цей Улад складав основну масу членів Пласту і до часу

заборони Пласту мав у своєму складі 93 зареєстровані та 20 підго-

товчих (в стані підготовки до реєстрації) куренів.

Завершенням системи вікових Уладів Пласту стало створення в

1930 році Уладу Пластунів Сеніорів. До нього входили пластуни

після досягнення ними 25-річного віку та інші громадяни за

відповідними рекомендаціями. В січні 1930 року у Львові виник

єдиний в Галичині сеніорський курінь ім. Степана Тисовського,

який очолив один з засновників Пласту Іван Чмола. До його складу

входили 40 членів. У липні цього ж року вони провели свій єдиний

табір в Підлютому. Серед його учасників були Северин Левцький,

Іван Чмола і, що цікаво, навіть сімдесятирічний корабельний лікар

з Рогатина п. Вербенець, які ні в руханці, ні в будь-чому іншому

не поступався ативністю іншим.

Матеріальні основи існування Пласту були неможливі без пос-

тійної підтримки і допомоги з боку українського громадянства. Чи

не найперше місце серед багатьох громадських інституцій, які

сприяли Пластові, належить Українській Греко-Католицькій Церкві

і, особливо, її митрополитові Андрею Шептицькому. Саме з його

благословення і на дарованій ним землі постав табір Сокіл, що

став "Меккою" для всіх українських пласутнів. Небайдужі до спра-

ви сприяння Пластові активісти громадського життя в березні 1930

року об`єдналися в "Товариство приятелів пластової молоді", як

окремої секції УКТОДОМ. Таким чином в структурі Пласту виникла ще

одна важлива ланка - "Пласт-Прият".

Від самого початку свого заснування діяльність Пласту базу-

валася на принципах скавтингу, розроблених його основником Бей-

ден-Пауелом. Тому зрозуміло, що Пласт вважав себе органічною час-

тиною світового скавтського братерства. Послідовно в 1923, 1924

та 1929 роках його провід подавав прохання про прийняття до

Всесвітньої Організації Скавтського Руху. Однак так же послідов-

но це прохання відхилялося з тих мотивів, що українська нація не

є державною.

Цікавою сторінкою пластової історії є участь старших плас-

тунів в чинній підпільній боротьбі з польською окупаційною вла-

дою. Її безнастанні переслідування всіх українських національних

інституцій загалом та Пласту зокрема робили велику "ведмежу пос-

лугу" польській державі. Це тільки активізувало процеси анти-

польського спротиву, сприяло витворенню в українському

суспільстві стану щоденного протиборства. Особливо ж молодь за-

хоплювалась чином революційної боротьби. Бойова діяльність

Української Військової Організації давала тому приклад, а пос-

тійний контроль з боку шкільної адміністрації над діяльністю

пластових відділів підштовхував до його наслідування. Не дивно

отож, що романтика підпілля та конспірації панували і в плас-

товій організації.

Більше того, велика кількість старших пластунів паралельно

належала до членства УВО та творила інші молодіжні націо-

налістичні організації. Такі старші пластуни і в майбутньому ви-

датні діячі ОУН, як Богдан Кравців, Степан Охримович, Іван Габру-

севич стояли біля джерел утворення Групи Української Держав-

ницької Молоді у Львові. А Степан Бандера, Роман Шухевич, Зенон

Коссак, Ярослав Карпинець, Володимир Янів та інші творили

Організацію Вищих Кляс Українських Гімназій. Пізніше, в 1925 році

ці дві організації об`єдналися в Спілку Української Націо-

налістичної Молоді. Вона ж, у свою чергу, була одним з ініціа-

торів скликання Конгресу Українських Націоналістів та створення

Організація Українських Націоналістів, а сама ОУН в Краю розбудо-

вувала свою мережу переважно на основі мережі СУНМ. Її перша Кра-

йова Екзекутива на Західно-Українських Землях складалася майже

виключно з членів проводу СУНМ, а серед перших її Провідників бу-

ли Богдан Кравців та Степан Охримович.

Після утворення ОУН в 1928 році серед старших пластунів

сформувалася дуже впливова група, яка виступала за перехід стар-

шого пластунства до рядів ОУН. Виразником її інтересів виступав

Степан Охримович. Однак їй опонувала значна частина пластового

проводу на чолі з Олександром Тисовським. І тим не менше, старші

пластуни приймали активну участь в діяльності ОУН, в її бойових

акціях. Коли ж за таку діяльність вони поставали перед польським

судом, то намагалися всіляко вигороджувати Пласт і доказувати йо-

го непричетність до революційної роботи. А заборона Пласту в 1930

році тільки сприяла зміцненню ОУН пластовими кадрами.

Під впливом Галичини в більшій чи меншій мірі, але Пласт

знаходить свій розвиток і в інших українських теренах, що перебу-

вали поза межами більшовицької окупації: на Волині, Буковині та

Закарпатті. Верховна Пластова Команда зі Львова намагалася трима-

ти тісний контакт з цими краями, надавати методичну допомогу

пластовою літературою, забезпечувати кадрами, здійснювати цен-

тралізоване управління, або ж координацію дій.

Розділ VII. Пласт на тихоплинній Волині

Волинь також перебувала під польською окупацією. Поміж нею

та Галичиною польська влада намагалася втримувати штучний "Со-

кальський кордон", ізолювавши таким чином від "ворохобного" впли-

ву останньої. А оскільки до цього часу Волинь перебувала під

Російською імперією, то в ній збереглися і відповідні впливи.

Отож так об`єктивно склалося, що на Волині сильні позиції мали

угодовські сили, що прагнули до співпраці з окупаційною польською

владою та прокомуністичні елементи, що орієнтувалися в інший бік

- на радянський режим. Тому в такій тихій і байдужій до націо-

нального життя окраїні саме виникнення Пласту було вкрай небуден-

ним явищем.

Своєрідністю волинського Пласту було те, що правовим прик-

риттям для своєї легальної діяльності він обрав існування при то-

варистві "Просвіта". Її статут передбачав таку можливість існу-

вання Пласту на правах секції. Першу вдалу спробу організації

Пласту при "Просвіті" вчинив в 1922 році її провідник в Острозі

Олександр Дмитриченко. В цей же час Я. Вербівський створив сек-

цію Пласту також при Здолбунівський "Просвіті". Після цього плас-

тові відділи виникають і в багатьох інших містах краю: Ковелі,

Володимирі-Волинському, Луцьку, Радивилові, Олександрії, Рівному,

Клевані тощо. Від самого початку платовий вишкіл набрав переваж-

ного фізичного спрямування. Часто і секції Пласту при товарис-

твах "Просвіти" існували, як спортивні секції.

Найвищого рівня розвитку Пласт набув на Рівненщині.

Рівненське повітове товариство "Просвіта" в 1924 році для провад-

ження ним призначає спеціального референта Семена Семенюка, а в

1925 - при ній створюється і Повітова Пластова Команда. Семенюк

доклав активних зусилль до розвитку пластової організації на всій

Волині і тому заслужено вважається найвизначнішим пластовим

провідником краю.

Верховна Пластова Команда у Львові в цей час надає допомогу

в розвитку пластової структури і для цього посилає сюди Богдана

Кравціва та Степана Охримовича. Однак відразу ж по прибутті їх

арештовує польська поліція. Та це не стало завадою в тому, аби в

подальшому ВПК призначила спеціальним референтом по Волині В.

Остаповича, а потім Володимира Яніва. Окрім того вона намагалася

регулярно призначати зв`язкових для волинських пластових куренів,

надавала їм порядкові номери, надсилала пластову літературу. До

існуючого в Галичині поділу пластової організації на округи, ВПК

два окремі округи виділила і на Волині - Рівненський та Луцький.

Однак, незважаючи на всі ці зусилля, Пласт на Волині не на-

був такого розвитку, як в Галичині, а його структура до часу за-

борони так і залишилася незавершеною. Пластові відділи в основно-

му належали до Уладу Пластунів-Юнаків. Намагання організувати

осередки інших пластових Уладів залишилися на рівні спроби, що в

Улади так і не переросли. Та й в кількісному відношенні чи-

сельність Пласту до часу його заборони на Волині виявилась неви-

сокою - в межах 500 членів.

Як і в Галичині, польська влада піддавала Пласт таким же

гострим переслідуванням, йому чіплялись ті ж ярлики, так же

піддавалися арешту пластові провідники, а його відділи ліквідову-

вались. Знаменно, що в унісон польській поліції врай негативно до

Пласту ставилася і прокомуністична Селянсько-Робітнича Партія.

Розділ VIII. Заборона Пласту на Волині та в Галичині

і його існування в умовах підпілля

Зрозумілим ставало, що польська влада шукає тільки зручної

нагоди для того, аби заборонити Пласт на офіційному рівні. Такою

нагодою на Волині стало проведення загальнопластової зустрічі в

Олександрії 18-19 серпня 1927 року, що набула характеру пластово-

го з`їзду. Польська поліція потрактувала цю подію, як військовий

антидержавний вишкіл і тому на основі цих доносів спочатку

рівненський повітовий староста 18 грудня цього ж року наказав

ліквідувати в тижневий термін всі пластові гуртки, а потім вже і

волинський воєвода 21 лютого 1928 року розпорядився в тритижне-

вий термін ліквідувати Пласт загалом на Волині.

Трохи довше довелося чекати відповідної нагоди в Галичині.

Однак і вона виникла в наскрізь наелектризованому політичним про-

тистоянням суспільстві. 13 липня 1930 року під Бібркою бойовика-

ми ОУН був здійснений напад на поштову карету з метою здобуття

польських державних грошей для потреб діяльності Організації. При

переслідувані було вбито одного з учасників нападу, що був зодяг-

нутий в пластовий однострій. Ним виявився випускник Станис-

лавівської гімназії, Гетьманський пластун-скоб Гриць Пісецький. В

польській пресі, немов за командою, відразу розпочалася шалена

кампанія антипластового змісту.

У її висліді 23 вересня 1930 року Львівське староство вида-

ло розпорядження Головному Відділу УКТОДОМ приступити до негайної

ліквідації Пласту, мотивуючи тим, що його статут не передбачає

можливості для існування при ньому Пласту. Під загрозою заборони

самого УКТОДОМ на ліквідацію відводилося всього два тижні. Неза-

баром аналогічні розпорядження та відповідні накази поліції трьо-

ма галицьками воєводствами були розіслані по всіх повітах.

Львівська кураторія також отримала наказ припинити діяльність

Пласту при навчальних закладах.

Обшуки пластових домівок, побої, нищення пластового майна,

арешти, а за ними і іспіровані судові процеси супроводжували про-

цес ліквідації. Вдалий момент використовувався з надзвичайним

поспіхом. Для Пласту навіть не було надано можливості для са-

моліквідації. Ось так він і припинив своє легальне існування під

польською займанщиною.

Однак, незважаючи на тиск, шельмування та судові пересліду-

вання, плластовий провід не розгубився в таких умовах і відразу ж

зробив такі кроки, які б дозволилиі подальше, хай навіть і неле-

гальне, існування Пласту. Верховна Пластова Команда видала

таємний наказ про те, що не припиняє своєї діяльності і зобов`я-

зала не розпускати пластових осередків. Для легальної оборони ко-

лишніх пластунів перед адміністративною владою та збереження

пластового майна вона створила Ліквідаційну комісію, яка фактич-

но складалася з членів останньої вибраної ВПК. Для здійснення

контактів з пластовими осередками в складі Ліквідаційної комісії

до липня 1934 року діяв Виконавчий Відділ, а потім було створено

Пластовий центр на чолі Северином Левицьким.

Для забезпечення існування пластової структури в нових умо-

вах Виконавчий Відділ та Пластовий Центр здійснили ряд принципо-

во важливих заходів. Зокрема, відразу ж після заборони Пласту в

Галичині було засновано пластове видавництво "Вогні", що видава-

ло і однойменний журнал. Це був значний крок вперед навіть

порівняно з часом легального існування, коли Пласт на власне ви-

давництво так і не спромігся. А журнал "Вогні" аж до 1939 року

став ідеологічним осердям нелегального Пласту. В недовгому часі

відновила своє існування також кооператива з однойменною назвою

"Пласт", що слугувала для нього головною фінансово-господарською

базою. Незважаючи на часті та регулярні перевірки і закриття

польською поліцією, вона успішно виконувала своє завдання.

Зрозуміло, що в умовах підпільного існування пластова ор-

ганізація не могла так ефективно виконувати свої завдання, як

раніше. Однак, тим не менше, вона їх виконувала досить успішно.

Виконавчий Відділ та Пластовий Центр координують діяльність плас-

тових осередків, призначають для них зв`зкових. Продовжують свою

діяльність курені старших пластунів "Лісові Чорти", "Чорноморці",

Орден Залізної Остроги", "Загін Червоної Калини". В нелегальних

юнацьких відділах і надалі реалізовувалась програма підготовки до

пластових проб, здавалися іспити, проводилося таборування.

Причому саме таборування стало найефективнішою із форм плас-

тового вишколу. Адже проведення табору в лісових чи гірських умо-

вах польській поліції було важче проконтролювати, ніж пластові

сходини в населеному пункті. Для цілеспрямованого керівництва

цією ділянкою роботи при УКТОДОМ було створено окрему "Комісію

виховних осель і мандрівних таборів". Правильник для неї також

склав Олександр Тисовський. Активно відновлюються старі та бу-

дуються нові табірні помешкання, знову кипить бурхливе пластове

життя на Соколі.

Невдовзі після заборони Пласту для його нелегального прово-

ду стало зрозумілим те, що таємна структура може складатися пере-

важно зі старшого пластунства та сеньйорату, а новацтво та юнац-

тво не повинно піддаватися небезпеці. Тому з цією метою воно бу-

ло спрямоване для участі в легальних українських громадських

інституціях, в які повинен вноситися дух пластової ідеології.

Деякі такі інституції створювалися для цього спеціально під іншою

назвою. Так, зокрема, в 1936 рці при Товаристві "Рідна школа" бу-

ло створено т.зв. "Доріст". Правильники та інструктивні матеріа-

ли для нього розробив Олександр Тисовський. "Доростом" керувала

спеціально створена при "Рідній школі" комісія, яка складалася

майже суціль із старших пластунів та сеньйорів. Для цієї ор-

ганізації спеціально видавався часопис "Шлях молоді". Правда вже

в 1937 році "Доріст" заборонила польська влада.

Після заборони не припиняє своєї діяльності і пластова ор-

ганізація на Волині. Для налагодження її розгалуженої коспіратив-

ної структури ще до часу власної заборони активно сприяють гали-

чани. Вже наприкінці 1928 року в Луцьку створюється підпільний

Пластовий Центр. Він намагається не тільки зберегти старі осеред-

ки, а й заснувати нові. Для тісніших зв`язків Волинської пласто-

вої організації зі Львовом Верховна Пластова Команда, а пізніше

її нелегальні наступники призначають від себе зв`язкових. І на-

далі найактивнішою на Волині є Рівненська пластова організація,

якою керує Степан Семенюк.

Як в Галичині, так і на Волині після заборони легального

існування значно активнішими стають тенденції переходу старшого

пластунства до ОУН. Воно активно включається в чинну підпільну

боротьбу і видіграє в ній далеко не останню роль. В польських су-

дових процесах імена пластових вихованців Василя Біласа, Степана

Бандери, Ярослава Карпинця, Катрусі Зарицької гучно лунають для

всієї української суспільності і миттєво стають легендою та прик-

ладом до наслідування.

Розділ IХ. Пласт на зеленій Буковині

Лиха доля у міжвоєнний час немов вділила Буковині ті перед-

воєнні чужинецькі напасті, що мало тоді Закарпаття. Різниця була

хіба лиш в тому, що не мадяр, а румун був у якості чужоземного і

брутального наїзника, який змагав до суцільної денаціоналізації

корінних українців. Зрозуміло, що в таких суспільно-політичних

умовах і Пласт на Буковині не мав належного простору для розвит-

ку. Отож, коли на весні 1921 року гімназисти Чернівецької

гімназії здійснили спробу відновити Пласт, то влада не дала на це

дозволу.

Лишень під кінець 20-х років національні утиски проти ук-

раїнців дещо послабились. Але на цей час вже й українські гро-

мадські інституції стали також надзвичайно слабкими. Тому в 1928

році ініціативу на себе взяли високоорганізовані чернівецькі сту-

денти. Зустрівшись з галицькими пластунами над Черемошем, вони

отримали від них конкретні поради та необхідну пластову літерату-

ру, а пізніше і пластові однострої. Для популяризації ідеї

в місцевій пресі було поміщено ряд статей про скавтинг. В ре-

зультаті цих дій у 1929 році при козацькому товаристві "Чорномо-

ре" виник студентський пластовий гурток чисельністю 15 членів.

Він підтримував тісні контакти з Верховною Пластовою Командою у

Львові. Саме її представник Кульчицький в 1930 році заприсягнув

перших двох пластунів з цього гуртка. В цьому ж році буковинські

пластуни відбули спільне з галичанами таборування на Писаному Ка-

мені в Карпатах.

З 1931 року Пласт поволі починає поширюватися на серед-

ньошкільну молодь. В цьому році під проводом Б. Сірецького при

Чернівецькій гімназії створено пластовий курінь з 30 членів. Не-

забаром при ньому виник і гурток новаків. Але через брак кадрів

подальшого розширення ця тенденція не набула.

Деякий поступ у своєму зростанні отримав студентський Пласт.

В 1931 році вже сформувався курінь з чотирьох гуртків під назвою

"Довбуш" (пізніше "Верховинці"). Гімназистів до куреня приймали

неохоче, бо студенти не хотіли за них відповідати. Невдовзі з йо-

го складу вийшли дівчата-пластунки і створили власний курінь

"Ясні зорі". Водночас утворився і курінь старших пластунів ім.

Івана Мазепи, який і став репрезентантом пластової ідеї в краї.

Таким чином на Буковині появилися зародки трьох основних

вікових Уладів Пласту - Новаків, Юнаків та Старших Пластунів.

Однак подальшого розвитку вони так і не набули, як не набув його

і загалом Пласт в Буковині. Ті декілька створених осередків в

напівлегальному стані проіснували до 1934 року, після чого їх

охопила внутрішня криза. Брак кадрів, роз`їзд пластунів, які

покінчили студії в Чернівцях, зумовили їх занепад.

Намагання створити окрему пластову секцію при спортивному

товаристві "Довбуш" та легалізувати Пласт не дали успішних ре-

зультатів. Тому, щоб не дискредитувати ідею українського пласту-

вання вцілілі пластуни в жовтні 1934 року прийняли рішення про

самоліквідацію. Опісля, в 1937 році, знову була спроба втретє

відновити Пласт на Буковині, однак і вона не мала позитивних

наслідків.

Причиною такого стану справ з Пластом на Буковині став за-

гальний занепад українського національного життя в краї.

Розділ Х. Українське скавтування на "Срібній Землі" Закарпаття

Як і на Волині, в Закарпатті до Першої Світової Війни не

існувало українських скавтських відділів. Ступінь його

мадяризації мало чим поступався ступеню русифікації на Волині.

Однак по війні ситуація радикально змінилася. Закарпаття ввійшло

до складу Чехословацької державі на основі Сен-Жерменського 1919

року, а згодом Тріянонсього договорів, добровільно та на умовах

отримати від неї автономію "Підкарпатської Русі". Загалом же з

поблизьких держав-сусідів саме в Чехословаччині українці знаходи-

ли найбільше розуміння в своїх національних прагненнях і змаган-

нях. Таке розуміння в значній мірі проектувалося і на справу ук-

раїнського Пласту на Закарпатті.

Як і на інших українських теренах, пластовий рух на Закар-

патті формувався під значним впливом та з допомогою Галичини.

Власне сюди його ідею занесли емігранти з Галичини Андрій Дідик,

Остап Вахнянин, Леонід Бачинський (з Великої України), Корнило та

Богдан Заклинські. Закарпатський пластовий провід з часом налад-

нав чітки контакти з Верховною Пластовою Командою Львова, узгод-

жував з нею напрями організаційного та ідеологічного розвитку і

навіть надсилав їй свої звіти. Здіснювалися достатньо регулярні

контакти між самими пластунами в гірських прикордонних таборах.

Однак в значній мірі закарпатський український скатський рух

(назва "Пласт" прижилася аж після 1927 року) мав свої

особливості, що відповідали місцевим умовам.

Перший осередок українських скавтів при Берегівській

гімназії заснував 1 жовтня 1921 року проф. Андрій Дідик. Він на-

раховував на початках 6 членів, однак за короткий час, до січня

1922 року, вже зріс кількісно до 34 членів. Лишень майже через

рік, 15 вересня 1922 року, наступний український скавтський осе-

редок було засновано в Хусті Володимиром Комаринським. До нього

на початку ввійшло 18 учнів "горожанської" школи, а вже після

кількох сходин ще 18 дівчаток тієї ж школи та 20 учнів і 7 уче-

ниць Хустської гімназії. Хоча, майже відразу ж директор гімназії,

москвофіл Василь Сулинчак, заборонив їм належати українського

скавтського відділу, а коли пізніше така заборона була знята - то

всіляко перешкоджав.

Ще майже через півроку, 7 лютого 1923 року, проф. Остап Вах-

нянин заснував аж 6 хлоп`ячих та один дівочий гуртки ( Леви,

Рисі, Соколи, Орли, Медведі, Вовки і Ластівки) при Ужгородській

гімназії. Цього ж року скавтські гуртки були засновані при Торго-

вельній Академії та Учительській семінарії і всі вони об`єднали-

ся в Пластовий Полк ім. князя Теодора Корятовича. В цьому ж році

появляється перший пластовий посібник Остапа Вахнянина "Пласт" та

інша його цінна праця "Пласт - історія і пластове виховання".

Наступного року, але вже після його смерті, появиться також ще

один його посібник - "Пластовим шляхом за красою життя". Він

знайде широке визнання в пластовому середовищі не тільки Закар-

паття і у виховному процесі стане поряд з посібниками Олексан-

дра Тисовського.

Отож від самого початку заснування український скавтський

рух на Закарпатті розвивався достатньо бурхливо. Це зумовлюва-

лось не протидією, а навіть і підтримкою чеської влади. Адже За-

карпаття до складу Чехословацької держави ввійшло добровільно.

Окрім Берегова, Хуста та Ужгорода українські скавтські відділи

засновано також в Ясіні, Сваляві, Виноградові, Великому Бичкові,

Перечині, Мукачеві, Рахові. В 1928 році перший пластовий відділ

із 70 членів засновано також і в Пряшеві (сьогодні Словаччина),

що на умовах вище згаданого Сен-Жерменського договору мала також

входити до автономії "Підкарпатської Русі", при "горожанській"

школі та Учительській Семінарії. До 1928 року на Закарпатті вже

нараховувалсь 37 пластових відділів, які охоплювали 768 членів.

Умовно цей часовий період, від 1921 по 1928 роки, можна виокреми-

ти, як перший і найактивніший в розвитку Пласту на Закарпатті.

Окрім українських скавтів, тут також існують національні

скавтські відділи жидівські ("Кадіма-Гашомер" - близько 400

членів), чеські ( "Юнак" - понад 100 членів) та мадярські ("Чер-

кейс" - більше 60 членів). Всі вони входили до так званого Жупно-

го Союзу Скавтів Підкарпатської Русі і представник кожної з них

іменувався Референтом. Головою Жупної Управи завжди був чех, що

займав якусь значну посаду в державній адміністрації на Закар-

патті (з чеського боку - "на Підкарпатті"). Дійсним же головою,

командантом віх національних скавтських груп, і зв`язковим з Го-

ловною Управою Скавтів Чехословаччини був Жупний Звітодавець. Від

1923 по 1928 рік цю посаду займав українець. Ним був Андрій

Алиськевич, виходець з Галичини. Після 1928 року його знову

замінив чех.

Від цього часу український Пласт на Закарпатті почав зазна-

вати утисків. Поясненням цьому є зріст української національної

свідомості в краї. І до цього часу чехи намагалися затирати

будь-які національні відмінності, вимагаючи проведення спільних

таборів, видання спільного часопису "Пластун-Юнак-Черкейс" тощо.

Тепер же Жупна Управа почала поборювати будь-які національні

прояви Пласту: поліція переслуховує пластових провідників, виси-

лає їх за межі держави, робить обшуки, конфіскує пластові речі,

бібліотеки тощо. З 1926 року занепадає тримовний скавтський дру-

кований орган "Пластун-Юнак-Черкейс", який залежав від державної

підтримки.

Провадити Пластом стає небезпечно, поступово починає відчу-

ватися брак фахових сил. В той же час в 1929 році москвофіли на

Закарпатті створюють свій "Русскій Скавт". Він отримує щедрі дер-

жавні субсидії, переманює до себе пластунів і через свій друкова-

ний орган "Підкарпатські гласи" відкрито закликає до ліквідації

Пласту. Займаючи чільні позиції в середніх навчальних закладах,

москвофіли переслідують пластунів. Пласт переживає стан кризи.

Його посилює і той факт, що в 1924 році трагічно і безглуз-

до загинув його видатний провідник і теоретичний натхненник Остап

Вахнянин. Іншого видатного пластового діяча, невтомного організа-

тора пластового руху, Леоніда Бачинського чеська влада висилає в

1929 році за межі держави. З цим закарпатський Пласт втратив най-

більших його натхненників та чинних діячів. Ще в 1924 році проф.

Леонід Бачинський заснував пластову видавництво "Ватра", яке ре-

гулярно і з року в рік видавало пластові посібники та методичні

матеріали. Він сам також уклав посібники "Порадник пластуна" (до

першої пластової проби), "Вовченята і лисички", "Основи Пласту"

та ряд інших методичних матеріалів. Слід зауважити, що ана-

логічне видавництво "Вогні" по видавництву пластової літературі в

Галичині постало, як про це згадувалося вище, значно пізніше. З

його від`їздом перестало діяти і видавництво. Окрім Леоніда Ба-

чинського, з Закарпаття також висилаються такі організатори та

приятелі Пласту, як Богдан Заклинський, Василь Пачовський,

Марійка Підгірянка. А Спиридон Черкасенко, маючи паспорт Нансена,

змушений виїхати до Праги.

В такій ситуації провідники Закарпатського Пласту вирішили

створити власну незалежну управу - Краєву Пластову Старшину. Її

очолює аж до 1934 року Андрій Алиськевич, а потім передає проф.

Володимиру Бірчаку. Крім голови до КПС також входили Краєвивй

Звітодавець (так перейменовано посаду Референта від національної

організації до Жупної Управи Скавтів Підкарпатської Русі), його

заступник, скарбник та референти по напрямах: організаційному,

культурному, пресовому, іспитовому, спортовому, таборовому.

Краєва Пластова Старшина переводить організаційну реформу

Пласту, подібну до тої, що й аналогічна 1924-1925 років в Гали-

чині: змінено структуру пластових відділів, введено інститут

зв`язкових, весь край поділено на округи - Ужгородський, Му-

качівський, Берегівський, Виноградівський, Хустський, Тячівський,

Рахівський. Відповідно в кожній окрузі Пластом провадила Окружна

Пластова Старшина. Пластові відділи почали поширюватися на східну

частину Закарпаття. Відновлюється видання тепер вже суто ук-

раїнського часопису "Пластун".

В 1933 році з посади Начальника Жупного Союзу Скавтів

Підкарпатської Русі зрікся чех і його місце заступив Звітодавець

Українського Пласту Юліан Ревай. Таким чином, закарпатський Пласт

з честю переборов внутрішню кризу після першого етапу свого роз-

витку. Він гостро виступив з засудженням заборони Пласту в Гали-

чині і навіть в 1934 році відмовився посилати своїх представ-

ників на загальноскавтський з`їзд до Варшави, аби не їхати "в

гості до ката свого народу".

Однак здолавши першу кризу, закарпатський Пласт відразу ж

ввійшов в не менш важкий стан другої. З огляду на тотальний нас-

туп підохоченого державною владою москвофільства дотеперішні

пластові провідники змушені стати до політичної роботи в краї.

Держава повністю відмовляє в матеріальній підтримці Пласту, забо-

роняє поширення між молоддю журналу "Пластун". В 1931 році всьо-

го у віці 40 років помер основоположник закарпатського Пласту

проф. Андрій Дідик - "Соколине Око". Знову відчувається брак фа-

хових сил, відчувається відтік української молоді до "Русского

скавта".

Та, напруживши останні зусилля, закарпатський Пласт і з цієї

кризи вийшов також зміцнілим та ідейно зконсолідованим. Знову

відновлюється видання літографічним способом (щоб оминути держав-

ну цензуру) пластового часопису "Пластун". Тепер він вже вихо-

дить аж до часу свого занепаду в 1935 році на літературній ук-

раїнський мові і має соборницько-націоналістичне спрямування. У

1937 році обрано новий склад Краєвої Пластової Старшини. Він

проіснував аж до часу постання держави Карпатська Україна, в умо-

вах якої вже було обрано Головну Команду Українського Пластового

Уладу Карпатської України. Пластові ряди знову почали активно по-

повнюватися.

Відмітною рисою закарпатського Пласту є ширше, аніж в Гали-

чині, поширення структур Село-Пласту. Традиційно розпочавшись на

початку 20-х років в середовищі середніх закладів освіти, ук-

раїнський скавтський рух під їх кінець знайшов сприятливий грунт

в зденаціоналізованому і спраглому на просвітні послуги ук-

раїнському селі. Перший курінь ім. князя Теодора Корятовича із

селянських хлопців зорганізував в 1929 році в Великих Лучках вчи-

тель Дмитро Остапчук. Він був достатньо чисельним і складався з

120 членів. Того ж року учні Торговельної Академії Мукачева зас-

нували також гурток Село-Пласту в недалекому від міста Підгороді.

Вони й надалі активно займалися цією справою по інших селах.

А вже в 1931-1932 роках великий прорив у цій справі зробив

Юрій Шерегій-Грім, який заснував кілька сільських куренів Пласту

на Хустщині та Рахівщині. За браком фахівців йому активно до по-

мочі стали вчителі народних шкіл, випускники Учительської

Семінарії Ужгорода. В своєму чергу відрадно було спостерігати, як

і пластуни трудилися на просвітянській ниві - вчили селян чита-

ти і писати, організовували національні свята, випускали для них

часописи тощо. На Ужгородщині на цій ниві активно працював Іван

Курлюк з Дравець.

Систематичності в організації відділів Село-Пласту в 1937

році надав тодішній Краєвий Звітодавець Степан Пап-Пугач, який

наказом зобов`язував кожного пластуна, що був студентом Учи-

тельської Семінарії чи старших класів гімназії, зорганізувати в

своєму чи сусідньому селі курінь селянської молоді і самому ста-

ти його курінним. В цій справі між курінними встановилося навіть

своєрідне змагання.

Про наслідування зразків організації Пласту в Галичині

свідчить і розбудова його вікової структури уладів. Хоч і значно

пізніше, ніж в ній, але і в закарпатській пластовій організації

виникає Улад Старшого Пластунства. Початок йому дало заснування

20 жовтня 1926 року в Празі куреня старших пластунів ім. Остапа

Вахнянина. Майже всі його учасники були вихованцями покійного

Вахнянина. Отож закінчивши середню школу, вони відчули брак стар-

шопластунської організації і вирішили цю прогалину заповнити,

взявши за основу своєї діяльності організацію і ведення інструк-

торських таборів. Перший такий табір курінь організував і провів

1929 року в Лугах біля Сваляви. Він вніс великий вклад в розви-

ток закарпатського Пласту, став його легендою. Однак після

закінчення студій цей курінь сам собою розпався.

Вже значно пізніше, 2 лютого 1929 року, в Ужгороді було зас-

новано новий старшопластунський курінь - ім. Івана Франка. До

нього входило 16 пластунів і по закінчення студій він також роз-

пався. Специфічне спрямування мав третій курінь, заснований 4 лю-

того 1934 року в Хусті під назвою "Нова Сцена". Фактично це був

пластовий хор з драматичною секцією, яка пізніше переросла в са-

мостійну групу театральних аматорів і замінила на Закарпатті

ліквідований Народний Театр.

І власне в 1936 році в Хусті з ініціативи Степана Пап-Пуга-

ча постав старшопластунський курінь "Самітні Рисі", який, поряд

"славних Вахнянинців", залишив помітний організаційний слід в за-

карпатському Пласті. Курінь поставив собі за мету вирішити ряд

актуальних пластових проблем: згуртувати старших пластунів,

відновити видання пластового часопису, постаратися за видання

пластових підручників, налагодити роботу інструкторських таборів,

ширити Пласт між селянську і ремісничу молодь. Виконання цих зав-

дань йому надавалося якнайкраще, бо перш, ніж дорости до старшоп-

ластунського куреня, його члени в далекому 1927 році починали

своє пластування ще з гуртка "вовченят"-новаків "Рисі".

Отож саме курінь "Самітні Рисі" у 1938 році зробив перші

кроки до офіційного зорганізування Уладу Старших Пластунів. Однак

відомі політичні події осінню цього року на Закарпатті покликали

їх до активного політичного життя і задум лишився нездійсненним.

Курінь зорганізував в 1938 році першу українську самостійну

"Лісову Школу" для вишколу пластових провідників. До цього часу

Головна Управа Скавтів у Празі відмовляла українцям у цьому з

причини відсутності потрібної кількості скавтмайстрів, навмисно

стримуючи підготовку до цього ступеня кандлидатів-українців. І

на той час дійсно в Закарпатті був тільки один офіційний скавмай-

стер - Леонід Бачинський. Тому українські пластові інструктори

змушені були вишколюватися тільки у чеських і словацьких "Лісо-

вих Школах". А саме після їх успішного проходження надавався ти-

тул скавтмайстра. Організована ж врешті Головною Управою Скавтів

перша "Лісова Школа" біля Солочина на Закарпатті, але не тільки

для українців, а й для всіх національностей краю, закінчилася

невдачею. Тому "Самітні Рисі" вирішили самостійно вирішити цю

проблему і її вирішили, успішно провівши в тому ж Солочині влас-

ну "Лісову школу" та вишколивши в ній 60 пластунів. Очивидно, і

їхня заслуга є в тому, що на 1939 рік закарпатський Пласт в своїх

рядах вже мав 10 скавтмайтрів та 80 пластунів-скобів.

В 1938 році курінь відновив вихід пластового часопису під

назвою "Молоде життя", видав посібники "Ведення гуртка", "Пласто-

вий впоряд і руханка". Завдяки його старанням значно розвинулась

структура Село-Пласту (адже згадуваний вище Пап-Пугач був і

курінним цього куреня), поряд з своїм існуванням заклав ще три

старшопластнські курені в Королеві, Буштині, Хусті.

Старшопластунський курінь "Самітні Рисі" сприяв також зарод-

женню Новацького Уладу. Ще в 1927 році проф. Леонід Бачинський

заснував при народній школі в Ужгороді перший відділ плас-

тунів-новаків, "вовченят" і "лисичок", який нараховував 60

членів. Наступного року невеличкі відділи появилися також в на-

родних школах Хуста, Бичкова, Севлюша, Мукачева. А вже в 1938 са-

ме "Самітні Рисі" зорганізували і провели перший табір но-

ваків-вовченят.

Ще в 1929 році були також вчинені намагання організувати

Пласт-Прият. Леонід Бачинський звернувся з відозвою "Приятелям

Пласту", аби організувати підтримку широкого громадянства. Але

відозва так і залишилася відозвою. Лишень у 1937 році Степан

Пап-Пугач зумів організувати нечисленну групу Пласт-Прияту. Хоча,

як і Улади Старших Пластунів та Пластунів Новаків (намагання ор-

ганізувати Улад Сеніорів були взагалі відсутні) цей інститут так

і не набув повноцінного розвитку.

Хоча ідеологія та зовнішня символіка закарпатського Пласту

базувалася на вже давніше опрацьованих здобутках Пласту галицько-

го, але умови Закрпаття зумовили і її своєрідності. Так од-

нострій закарпатських пластунів був пристосований до зразків

чського скавтінгу. Як вже згадувалося вище, сама назва Пласт при-

жилася аж після 1937 року.

Найбільш оригінальних змін зазнав гімн. Точніше навіть ска-

зати, що закарпатські пластуни отримали свій власний гімн. Спо-

чатку, до 1923 року, вони, як і галицькі, виконували гімн "Цвіт

України і краса". Однак він не зовсім відповідав обставинам За-

карпаття. Адже воно за рівнем національної свідомості значно

відставало, його відродження відбувалося поступовим, еволюційним

шляхом. Тому на початках навіть слова "Україна", "українець",

"український" звучали не зовсім звично, а чеська влада через та-

ку термінологію вбачала намагання українських пластунів до сепа-

ратизму. Тому на замовлення провідників закарпатського Пласту

відомий наддніпрянський поет-емігрант Спиридон Черкасенко напи-

сав їм новий гімн "Гей, пластуни! Гей юнаки!".

Гей, пластуни! Гей юнаки!

Ми діти сонця і весни,

Ми діти матері природи,

До нас шумить зелений бір,

В ліси ж, поля, до вільних гір,

На ясні зорі, тихі води!

Гей, пластуни! Гей, юнаки!

Життя не жарти, не казки,

А праця, бурі і негоди,

Гартуймо ж наш юнацький дух,

Юнацьке гасло - воля й рух,

Ніщо нам лихо і пригоди!

Гей, пластуни! Гей, юнаки!

Народу рідного сини,

Сини краси, сини природи,

Не зломим ми своїх присяг,

Веде нас гордо вільний стяг,

До щастя, слави і свободи!

На їх же прохання львівський композитор Ярослав Ярославенко до

слів написав музику. І таким чином цей гімн відобразив чинну со-

борність українських земель - написав його наддніпрянець, на му-

зику поклав галичанин, а співали закарпатці. І до сьогодні ук-

раїнські пластуни поряд з гімном "Цвіт України і краса" вико-

нують також Гімн Закарпатських Пластунів.

Оригінального поетичного звучання для закарпатських плас-

тунів набула і Пластова Присяга.

З відродженням світу, у великій добі,

Складаю присягу, народе, Тобі:

Плекатиму силу ума свого й тіла,

Як гордість народна позве нас до діла,

Щоб я до чину для всіх був готов.

Злелію красу непорочну душею,

Як зорі заблиснуть у нас над землею,

Щоб я не впав, а стояв у рядах.

І бистро огляну з вершин усі дороги,

Як мій люд стане на розпуттю тривоги,

Щоб я вказав йому соняшний шлях.

На славу народу і всіх поколінь,

Так допоможи мені, Боже, амінь.

Її текст склав для них поет др. Василь Пачовський, який деякий

час після війни професорував у Берегові.

В той же час є відомості, що закарпатські пластуни викорис-

товували також і інший текст Присяги, написаний Спиридоном Черка-

сенком.

Присягаю на стяг пластовий

У пориві святого чуття,

Що Вкраїні віддам кожен день трудовий

В вірній службі до скону життя.

Присягаю на совість і честь

Вірність Пласту законам на все,

Бо Закон пластовий запорукою єсть,

Що народ волі стяг піднесе.

Присягаю на братню любов

З Пластом в долі і недолі іти

І віддати усе, і здоров`я, і кров,

Як на поміч покличуть брати.

Виконували її на мотив "Не пора, не пора..." Івана Франка.

Власним шляхом закарпатські пластуни підійшли і до інтерпре-

тації Скавтського Закону. Спочатку вони перейняли його з чеських

підручників і він мав 14 пунктів. Відтак у 1926 році проф. Леонід

Бачинський звів його до 10 пунктів на взірець Десять Заповідей

Божих. А вже в 1938 році Краєвий Звітодавець Степан Пап-Пугач пе-

реоформив його в новій редакції. В ній Пластовий Закон звучить

так:

1. Пластун вірний син своєї Батьківщини і гідний син свого

народу.

2. Пластун характерний, словний, точний і чесний.

3. Пластун лицарський.

4. Пластун карний.

5. Пластун приятель усіх людей доброї волі і брат ук-

раїнських пластунів.

6. Пластун працьовитий, радо всім допомогає і старається

щодня зробити добре діло.

7. Пластун любить і шанує природу, є приятелем звірят і рос-

лин.

8. Пластун завжди доброї гадки.

9. Пластун ощадний і господарний.

10. Пластун чистий у думках, мові, учинках і на тілі, бере-

же свого здоров`я, не п`є алкоголю і не курить.

Цей текст є незначним редагуванням тексту Леоніда Бачинсько-

го. Зовсім новим у ньому є тільки п. 5, а п. 10 деталізований не-

допущенням пити алгкоголь і курити. Слід зауважити, що перший,

"чеський", варіант був вкрай лаконічним і, подібно до "галицько-

го", кожен його пункт складався тільки з двох слів, а лишень

12-14 - з 5-6 слів.

Від найпростіших вимог і до загострено складних перейшли

поступову трансформації і проби закарпатських пластунів. Для то-

го, щоб пластуни набували через систему пластових проб хорошого

практичного і теоретичного рівня пластування подбав Леонід Бачин-

ський -"Прижмурене Око". Було їх на всьому протязі три: на сту-

пені Учасника, Розвідника та Скоба. А після успішного відбуття

інструкторської "Лісової школи" надавася титул Скавтмайстра.

На відміну від галицького Пласту, делегації або ж представ-

ники закарпатського брали також участь в міжнародних скавтських

заходах: в Ціломоравському з`їзді чеських скавтів 1928 року, в

Всесвітньому Джемборі в Англії 1929 року (Леонід Бачинський,

Кость Подільський та Богдан Алиськевич-Канюк), в Слов`янському

Джемборі в Празі 1931 року, в Всесвітньому Джемборі в Мадярщині

1933 року, в румунському Джемборі в Брашов-Поляні 1936 року та в

Всесвітньому Джемборі в Голландії 1937 року.

До кінця 30-х років Пласт на Закарпатті охопив своєю широ-

кою мережею його міста і села від Ужгорода і до Ясіня та до 1939

року вже складав десь біля 3 тис. членів, які гуртувалися в 84

куренях. Основи українського скавтування він перебрав від га-

лицького Пласту, внісши елементи своєї неповторності. Однак на

відміну від галицького Пласту, він мав змогу розвиватися в знач-

но сприятливіших умовах. Зате й спрямованість його була більш

"пацифістського" характеру. Закарпатський Пласт намагався скавту-

вати "мирно" і "правильно", тяжіючи до класичної сетон-том-

псонівської методики співжиття з природою. В елементах зовнішньої

символіки це проглядає дуже рельєфно. Зрештою на це вказує і ве-

ликий перелік перевиданих пластовим видавництвом творів Сето-

на-Томпсона. Також на відміну від Пласту Галичини і Волині, він

не впав жертвою адміністративної заборони, а дочекався постання

власної держави Карпатської України і розділив її трагічну долю,

з честю виконавши обов`язок, до чого і плекав своїх вихованців.

З загарбанням земель Карпатськї України мадярами, Пласт на

Закарпатті припинив своє існування.

Розділ ХI. Пласт у міжвоєнній еміграції

Нещасливий вислід Визвольних Змагань 1914-1921 років зумо-

вив і те, що широка еміграційна хвиля українців принесла з собою

в різні країни чужини і зародки українського скавтського руху.

Поряд з іншими громадськими інституціями українців він був покли-

каний зберегти їх національну ідентичність в чужому культурному

середовищі.

Перші українські скавтські осередки появилися вже в таборах

українських військовополених або ж інтернованих вояків. Для

світового скавтінгу це є унікальним явищем, однак українці в

табірних умовах повторять його знову і після Другої Світової

Війни. А наразі у польському таборі Щипйорно полоненими ук-

раїнськими вояками було створено "Школу українських пластунів".

Вона мала власну домівку, "Пластову Січ", проводила теотеричні і,

особливо, практичні вишколи, які вчили виживати в існуючих нелег-

ких умовах. Подібні осередки українського Пласту виникали також і

в інших таборах - Ланцуті, Тарнові тощо.

З бігом часу українські скавтські осередки виникають в

різних країнах Європи та Америки - скрізь, де є поважні скупчен-

ня української громади. Ідею їх створення заносять як вихідці з

Галичини, так і з Наддніпрянської України. Так завдяки визначним

зачинателям українського скавтського руху в Наддніпрянській

Україні Євгену Слабченку та Осипові Яремченкові започатковуються

українські скавтські осередки у Франції. Донька Симона Петлюри

Наталія в 1925 році створює в Парижі перший пластовий гурток. В

1928 році Морський пластовий гурток виникає в Ліоні. Важливу роль

в цій справі видіграв також Союз емігрантських організацій

Франції, а зокрема його Пластова Референтура. Два пластові осе-

редки виникають також в Німеччині - в 1923 році гурток "Хортиця"

в Берліні та в 1925 році старшопластунський гурток в Данцігу. На

терені корінної Польщі існує єдиний пластовий осередок в Кракові.

Українські скавтські осередки на початку 20-х років появляються і

на Американському контитенті.

Однак найкращі умови Пласт на еміграції, як зрештою і інші

українські громадські інституції, мав у Чехословаччині. Перші

"Українські скавтські дружини" були засновані наддніпрянцями в

Празі (1921 рік) та Подєбрадах (1923 рік). Спочатку вони свою

діяльність базували на засадах чеського скавтінгу та українській

козацькій традиції. Так невдовзі виник "Загін українських стар-

ших січових пластунів". В 1923 році в Празі також на англійський

взірець засновано "Третій клуб олд-скавтів". Серед його заснов-

ників бачимо знову активних творців українського скавтінгу на

Наддніпрянщині Євгена Слабченка та Юрія Гончаренка. Переломними

роками стають 1923-1924. Саме в ці роки окрім старшого членства в

пластових осередках гуртуються також новаки і юнаки - виникають

їх осередки в Подєбрадах та Ржевницях. В 1925 році в Празі вини-

кає прообраз керівного пластового центру - Українська Пластова

Команда. Вона видає свій друкований орган "Вісті Української

Пластової Команди". Пласт в Чехословаччині знаходить сприяння від

національної скавтської організації "Юнак" і автономно входить до

її складу.

Таким чином в 20-х роках українськ скавтські осередки вини-

кають нецентралізовано в різних країнах світу. Раніше чи пізніше

в них приживається назва "Пласт". Ними намагається опікуватися та

ідеологічно і організаційно спрямовувати Верховна Пластова Коман-

да. В якійсь мірі їй це вдається. Однак після заборони

Українського Пласту в підпольській займанщині актуально постає

питання виникнення єдиного координаційного центру для Пласту в

еміграції. Зважаючи на більшу концентрацію пластових осередків та

загалом українського громадського життя в Чехословаччині такий

осередок виникає саме там. Безпосереднім каталізатором для цього

стало погіршення відносин з чехословацькою скавтською ор-

ганізацією "Юнак", зумовлене відповідним впливом на неї

польських "Гарцежів".

Отож 7 червня 1931 році в Празі створено на I з`їзді Союз

Українських Пластунів Емігрантів. Лише за третім поданням чеська

влада зареєструвала його статут. СУПЕ намагався впорядкувати

ідеологічний та організаційний розвиток окремих осередків Пласту

на еміграції і зобов`язав їх вести свою працю тільки на основі

посібників Олекандра Тисовського "Життя в Пласті", Остапа Вахня-

нина "Пластовим шляхом за красою життя", усіма виданнями Леоніда

Бачинського тощо. У відповідності до класичного англійського

скавтінгу було внесено зміни до Пластового Закону та Пластової

Присяги. Зокрема Пластова Присяга звучала таким чином:

Присягаю на свою честь, що:

1. Любитиму свою Батьківщину, свій нарід і в кожному часі їм

буду служити;

2. Душею і тілом буду завжди готовий допомагати ближньому;

3. Буду поводитися згідно з Пластовим Законом.

Після постання СУПЕ пластовий рух в Чехословаччині та інших

державах набув нового імпульсу. Часто саме українські емігранти,

які виїхали з Чехословаччини, засновували осередки в інших

країнах: в Бельгії, Австрії, за океаном тощо.

Слід зауважити, що майже в усіх країнах своєї еміграції, а

собливо у Франції, Німеччині, США, пластові осередки знаходили

підтримку і розуміння місцевих національних скавтських ор-

ганізацій: в проведенні власних національних заходів, вишколі

провідників, таборуванні. Зрозуміло, що незважаючи на це, Пласт

на еміграції не міг мати таких умов розвитку, як на власній

землі. Однак до часу окупації більшості європейських країн Німеч-

чиною він тут існував і продовжував живу нитку традиції та

історії українського скавтського руху. А після захоплення нею і

Чехословаччини СУПЕ припинив свою діяльність.

Розділ ХII. Пласт і пластуни в часі Другої Світової Війни

та національно-визвольних змагань

Історична доля розпорядилась так, що саме на Закарпатті і

саме закарпатські пластуни першими вступили до нової збройної

оборони інтересів своєї землі і свого народу. Осінню 1938 року

тут постала а складі Чехословаччини автономна держава Карпатська

Україна. На її чолі став прем`єр о. Августин Волошин, а одним з

двох його заступників - чільний провідник пластового руху на За-

карпатті Юліян Ревай. Однак в скорому часі, зайнявши Австрію,

Німеччина заміряється і на Чехословаччину, а її союзниця Мадярщи-

на - на закарпатську землю. В результаті Віденський арбітраж

вділяє їй великий шмат Закарпаття. Карпатська Україна змушена пе-

ренести свою столицю з Ужгорода до Хуста. В Хусті формується На-

родня Оборона, що потім стає основою для Карпатської Січі. На по-

чатках пластовий курінь "Самітніх Рисів" творить її штаб, а інші

два старшопластунські курені вступають до її складу і стають пер-

шими відділами.

Першим в боротьбі з мадярськими та польськими терористами,

що розбишакували на терені Карпатської України, поліг старший

пластун-скоб куреня "Самітні Рисі" Іван Кость. Також першими в

тих березневих днях 1939 року, коли мадярські війська перейшли

кордони Карпатської України, виступили пластуни, насильно здобув-

ши собі зброю від чеських військових відділів, що отримали наказ

відступати перед мадярами. Вже потім їм на допомогу прийшли січо-

вики. Спочатку це був відділ із 20-ти старших пластунів під ко-

мандаю кошового Михайла Козичаря, а потім ще 50 пластунів під

проводом Якова Голоти. Почергово вони боронять Виноградово, Коро-

лево, берег Тиси, аж поки не опиняються на Красному Полі - остан-

ньому рубежі перед Хустом. Біля двадцяти з них там і поклали свої

голови.

Подивугідний приклад подав старший пластун Іван Попович. По-

лонивши його з групою друзів та привівши для розстрілу на урвис-

тий берег Тиси, мадярський офіцер, розв`язавши руки, наказав йо-

му власноруч кинути в річку свого раненого провідника Козичаря. А

по відмові почав його бити. Тоді кремезний Іван Попович згріб в

свої руки самого офіцера і кинувся з ним разом в річку. Там його

і втопив, хоч і самого його мадяри застрілили з берега.

Безперечно, що в обороні Карпатської України брало участь і

немало галицьких пластунів. Перебуваючи вже в складі членства

ОУН, вони, як і шеф штабу Карпатської Січі Михайло Колодзінський

та його заступник Роман Шухевич, прибули сюди на наказ Крайової

Екзекутиви ОУН і стали в обороні цієї окраїни українських земель.

Слід зауважити, що якщо командантантом Карпатської Січі був урод-

женець Закарпаття Дмитро Климпуш, то її штаб творився на основі

прибулих з Галичини кадрів ОУН, в більшості своїй вихованців

Пласту. Так шефом штабу був підполковник і пластун Михайло Колод-

зінський-"Гузар", а його помічниками - також вихованці галицько-

го Пласту Роман Шухевич-"Щука" та Зенон Коссак-"Тарнавський". До

складу штабу також входили пластуни Осип Карачевський-"Свобода"

та Євген Врецьона-"Волянський". Саме тут, на Закарпатті, бойовий

референт Крайової Екзекутиви ОУН на Західно-Українських Землях

Роман Шухевич здобуде перший досвід не підпільної, а відкритої

збройної боротьби з ворогом, який йому надзвичайно знадобиться

тоді, коли він очолюватиме героїчну Українську Повстанську Армію

в протистоянні з німецьким та більшовицьким загарбницькими режи-

мами.

Відколи Німеччина окупувала Польщу і почала підтовку до

війни з СРСР, Організація Українських Націоналістів під проводом

Степана Бандери, в недалекому минулому члена старшопластунського

куреня "Червона Калина", на смужці українських земель, що опини-

лися під німецькою окупацією, також веде активну військову підго-

товку свого членства до майбутньої війни. Цим питанням знову ж

таки найчільніше займається військовий референт Проводу ОУН(р) і

вчорашній пластун Роман Шухевич. Він же очолив один з ба-

тальйонів сформованих Дружин Українських Націоналістів.

З початком німецько-радянської війни на схід України вируши-

ли заздалегідь підготовлені Похідні Групи ОУН. Одну з трьох та-

ких Груп, а саме Північну, очолив також вихованець станис-

лавівського Пласту Микола Климишин. Відразу ж після початку війни

зусиллями ОУН(р) у Львові проголошено акт відновлення Української

Держави, сформовано уряд під керівництвом Ярослава Стецька. До

нього входять і вихованці Пласту. Зокрема, Лев Ребет є другим

заступником голови Українського Державного Правління, Роман Шухе-

вич та Олександер Гасин - заступники міністра оборони Всеволода

Петріва, Микола Лебедь - міністр державної безпеки, Ярослав Ста-

рух - державнй секретар міністра інформації і пропаганди, Іван

Климів-"Легенда"- міністр політичної координації тощо.

З відновленням власної держави активізуються намагання плас-

тунів відновити повноцінне функціонування Пласту. Один по одному

виникають пластові відділи, налагоджують проведення занять за ви-

могами проб і навіть організовують проведення таборів. В 1942

підпільний Пластовий Центр покликав до життя при Українському

Центральному Комітеті у Львові засновану на пластових принципах

організацію "Виховна Спільнота Української Молоді" під керівниц-

твом К. Паліїв та Р. Олесницького. В діяльність цієї організації

включилося багато пластунів. Подекуди до неї вступали цілі збере-

жені в підпіллі пластові курені, як от "Ті, що греблю рвуть".

Можна стверджувати, що Виховні Спільноти поширили свою мережу на

всю Галичину. Їх провід творили референт ВСУМ та підреференти

Племені Новаків і Новачок, Племені Юнаків і Юначок та Племені Пе-

редових.

Того ж року в Криниці під керівництвом Кикилії Паліїв-"Цьо-

пи" відбувся табірний вишкіл майбутніх організаторів ВСУМу. Він

проходив за всіма правилами та зовнішніми атрибутами пластових

таборів. Інструкторами в таборі виступали старші пластуни та зап-

рошені спеціалісти. І цей табір не був єдиним. Відомо, принаймні,

що ще один вишкільний табір також відбувався в 1944 році в Роз-

луччі, від 1941 по 1944 роки табори для юначок переводив курінь

"Ті,що греблю рвуть".

Виховні Спільноти існували при школах легально, з відома ди-

рекції і в якійсь мірі навіть були підконтрольній їй та надавали

допомогу в проведенні організаційних заходів. ВСУМ проіснували до

1944 року, тобто до часу приходу на західноукраїнські землі "дру-

гих совітів". Перед їх небезпекою ряд членства виїхало разом з

батьками на схід, а інші поповнили ряди УПА та Дивизії "Галичина".

За влучним висловом учасниці тих подій Лесі Храпливої-"Щур",

"ВСУМ - це була сконцентрована туга за Пластом". Провідники цієї

організації намагалися передати весь романтизм власного "клясич-

ного пластування" та свій ентузіазм. Адже хоч ВСУМ будувалася на

пластових принципах, однак ні назви його не перейняла, ні не ма-

ла одностроїв, відзнак, прапорів - всього того, що додавало блис-

ку романтиці пластування. Навіть Гімн та Присяга звучали інакше.

Вірлине в нас око і готура слух,

Летіти здіймаються крила,

До згідного такту рівняєм наш рух,

Ростуть в нас характер і сила...

Ось так звучали слова гімну ВСУМу. І хоч вони були інакші,

аніж в пластового, але внутрішня сутність підказує їхню

спорідненість. Про це ж свідчить і Присяга Всумівців:

На кров, що пролилась з жертовника волі,

На муки скатованих наших братів,

На смомин і жаху, й надій, і недолі

Клянусь перед сяйвом прийдешніх віків:

Ні віри, ні роду ніколи не кину,

Вкраїнського племені гордий я внук.

За діло святе мені жить чи загинуть,

Стягу товариства не випущу з рук...

Ну як при перших словах цієї Присяги, писаної в роки Другої

Світової Війни, не згадати такі ж перші слова Пластового Обіту,

також писані Тисовським в роки Світової Війни, але ще Першої:

В пожежах всесвітніх, у лунах кривавих,

Під громом гармат, у важкій боротьбі...

Німецьке командування вороже поставилося до відновлення

Української Держави і тому наступним етапом дій ОУН(р) було роз-

гортання масової боротьби проти німецьких окупаційних військ.

Проводиться активний вишкіл старшинських кадрів у підпільних та-

борах. Цікав, що один з них, який базувався в лісах між великими

селами Гуцульщини Микуличин та Космач, називався "Чорні Чор-

ти" - надзвичайно співзвучно з назвою відомого старшопластунсько-

го куреня "Лісові Чорти". А ось одна з сташинських шкіл на

Поліссі - то таки носила назву "Лісові Чорти".

Врешті формується Українська Повстанська Армія. У недовгому

часі, з 1943 року, її Головним Командиром стає Роман Шухевич, а

шефом Штабу Дмитро Грицай-"Перебийніс", член старшопластунського

куреня "Чорноморці". Спочатку вона організаційно поділяється на

УПА-Північ та УПА-Південь. Командиром УПА-Південь є вихованець

празького Пласту Омелян Грабець. Коли в західному регіоні України

постала потреба сформувати відділи Української Народної Самообо-

рони, то керівником УНС Крпатського краю (Станіславська, Дрого-

бицька та згодом і Чернівецька бласті) став член старшопластун-

ського куреня "Червона Калина" Олекса Гасин-"Лицар", а команди-

ром УНС Львівського Краю (Львівська і Тернопільська області) -

член Пласту у Сокалі та Перемишлі Василь Сидор-"Шелест". Пізніше

обидва ці Краї переформуються в УПА-Захід під єдиною командою ос-

таннього. А Олекса Гасин після загибелі Дмитра Грицая посяде

місце шефа Штабу УПА. В свою чергу і після загибелі Романа Шухе-

вича пост Головного Командира УПА також посяду вихованець Пласту

Василь Кук.

До чільних провідників обох відламів ОУН та активних учас-

ників національно-визвольної боротьби належали також пластуни

Олег Кандиба, Микола Арсенич (керівник СБ), Зіновій Тершаковець,

Катруся Зарицька (керівник жіночої сітки ОУН та основниця

Українська Червого Хреста) тощо. Чого лишень значить також згад-

ка про колишнього пластуна, а потім легендарного командира УПА

Степана Стебельського-"Хріна", неперевершеного тактика підпільної

збройної боротьби. Однак цей перелік є лишень прикладним, аби

стало зрозумілим, що вихованці Пласту, не просто взяли участь в

нових Визвольних Змаганнях під червоно-чорним прапором рево-

люційної боротьби, а властиво стояли у витоках її організації.

Щодо кольорів революційного стягу, то деякі сучасні пластуни

схильні допускати, що вони запозичені з курінних кольорів або ж

"Червоної Калини", тобто старшопластунського куреня, до якого на-

лежали і Степан Бандера, і ряд його друзів по боротьбі, або ж

куреня "Лісових Чортів".

У підсумку сміливо можна стверджувати, що тисячі вихованців

Пласту на різних старшинських, підстаршинських щаблях, в рядово-

му строю, або ж глибокому підпіллі взяли в цих Визвольних Змаган-

нях участь і виконали свій святий обов`язок супроти "Бога і

України". Їхній загартований дух, військовий вишкіл, роз-

відницький хист, широкі знання, залізна дисципліна та самовладан-

ня дозволили це успішно здійснити.

Розділ ХIII. На чужині - збережена нитка пластової ідеї

Знову нещасливо для українського народу звершилися і Другі в

ХХ столітті Визвольні Змагання. Майже всі його землі опинилися

під окупацією найжорстокішого декількасотлітнього поневолювача -

Російської імперії, що виступала від початку ХХ століття під чер-

воною маскарадою радянської держави. Невеликі смужки цієї землі

опинилися поза її осягом, але в межах сателітних їй держав. Від

цього постраху сотні тисяч українців ринули за кордони своєї

землі. А ще ж в роки війни велика їх кількість була вивезена

іншим поневолювачем, фашистською Німеччиною, на роботи до свого

Третього Райху, або була запроторена в концентраційні табори.

Отож після капітуляції Німеччини у Другій Світовій Війні вся ця

маса українців опинилася на чужині. Когось радянські спецслужби

змогли депортувати назад додому, а хтось зумів уникнути цієї

участі. І таким чином понад 200 тисяч українців опинилися в

Німеччині по так званих таборах ДіПі (так скорочено називали ста-

тус "переміщених осіб").

Українцям вже не було первиною творити своє організоване

життя в таких умовах. Тому дуже скоро в таборах ДіПі запровадже-

но власне самоврядування, засновано школи, бібліотеки, громадські

товариства. Ініціатори, учасники пластового руху на Рідних Зем-

лях, відновлюють в таборових умовах осередки Пласту. Невдовзі чи

не в кожному таборі вже було засновано пластову станицю. Перебу-

вання в таборах не було короткочасним, а тривало до кінця 40-х

років. Тому для централізованого управління пластовими осередка-

ми постає потреба створення відповідного керівного органу. Так

спочатку в жовтні 1945 року відновлюється Союз Українських Плас-

тунів Емігрантів (пізніше, в 1947 році, перейменовано на Союз

Українських Пластунів) та обирається Тимчасова Команда, а вже у

квітні 1946 року на Пластовому з`їзді в Карлсфельді обирається

Головна Пластова Старшина. Пласт на ньому вирішено називати

"Пласт - організація української молоді". Він об`єднує 4 крайові

організації з трьох західних зон окупації Німеччини та з

Австрії. Як і більшість з українських громадських і політичних

структур, вона має свій осідок в Мюнхені.

Від цього часу організаційне життя та виховна програма окре-

мих пластових осередків централізовано унормовуються, започатко-

вуються пластові видання, ведеться пластове таборування. Віднов-

лено видання пластових журналів "На сліді", "Молоде життя",

"Пластове життя". В 1947 році в Міттенвальді з нагоди 35-ліття

Пласту проведено Ювілейне свято весни. Після празького святкуван-

ня 25-ліття Пласту це було першим урочисто відзначеним ювілеєм.

За час свого масового побуту в таборах Німеччини, Пласт

зумів також нав`язати контакти з міжнародним скавтінгом. Це ста-

ло можливим тому, що Міжнародне Скавтське Бюро не могло зігнору-

вати великої маси скавтської молоді, яка перебувала в таборах

ДіПі. В його складі створено "Відділ скавтів - переміщених

осіб". Тому, в ньому, як і представництва інших екзильних

скавтів, зареєструвався також Пласт. Українські пластуни мали

змогу в серпні 1947 року взяти участь в Шостому світому Джемборі,

яке відбувалося в Муасоні біля Парижа.

Ряд європейських та заокеанських країн виявили готовність

прийняти в себе "переміщених осіб" з таборів ДіПі. Тому з 1948

року починається їх масовий виїзд з економічно виснаженої після

війни Німеччини. Виїзджають в місця нових поселень і українці.

Звісно, що вони везуть з собою також і набутий досвід організації

громадського життя і, зокрема, Пласту. Однак слід було цен-

тралізовано і настановчо подбати, аби зародки Пласту не тільки

відродилися в місцях нових поселень українців, але й не втратили

ідеологічного та організаційного зв`язку з цілістю Пласту. З цією

метою в березні 1948 року в Ашаффенбурзі було зібрано Перший

Пластовий Конгрес. Він якнайкраще виконав свою роль та спорядив

від`їзджаючих пластунів "ідейним вирядом" та господарськими нас-

тановами про те, як розбудовувати Пласт в нових умовах. На ньому

також обрано Головну Пластову Раду на чолі з Северином Левицьким.

Вже в часі масового виїзду, в червні 1949 році, в Цуффенгав-

зені Пласт також проводить свій останній еміграційний з`їзд в

Європі.

Проведення перед масовим від`їздом українців з Європи в нові

місця свого поселення настановчого Пластового Конгресу дало пози-

тивний результат. В скорому часі пластові організації окрім

Німеччини та Австрії виникають в тих місцях - в Англії, Франції,

Італії, Бельгії, США, Канаді, Бразилії, Аргентині, Австралії і

навіть в Тунісі. У більшості з них він зберігся і надалі та роз-

рісся до рівня крайових організацій. Всі ці крайові організації

однаково повели свою організаційну розбудову, постаралися про

придбання пластових домівок та осель. Поодинокі станиці в них

підпорядковувалися Крайовій Пластовій Старшині. Юнацькі та но-

вацькі гуртки намагалися "правильно", тобто раз на тиждень, вес-

ти свої вишкільні заняття, а в час канікул - пластові табори.

Пластприят дбав про їх матеріально-фінансову підтримку. Щодва ро-

ки крайові організації проводили крайові пластові з`їзди, де

підсумовували свої здобутки та обирали новий склад Старшини.

Після закінчення етапу "великого переселення", коли життя в

нових місцях поселення хоч трохи устійнилося, на початку 1954 ро-

ку крайовими пластовими організаціями створено новий пластовий

керівний центр в світовому засягу. Ним стала Конференція

Українських Пластових Організацій для молоді. Її покликано до

життя на V Пластовому З`їзді в Ніягара Фалс (Канада). Члена-

ми-засновниками КУПО стали правно оформлені в країнах свого

посідання крайові пластові організації Австралії, Аргентини, Ве-

ликої Британії, Сполучених Штатів Америки, Канади і Німеччини.

Керівними органами КУПО визначено Головну Пластову Булаву (вико-

навчий орган) та Головну Пластову Раду (перевірний і судовий ор-

ган). Саме вони і повинні давати напрямні для однозгідного ор-

ганізаційного розвитку всього Пласту і втримання його ідейних

підстав та виховних методів.

Власне з їх ініціативи удосконалюється методичне забезпечен-

ня для ведення виховного процесу в Пласті. Для підготовки кадрів

створюється Пластова Кадра Виховників з Орлиним Кругом для но-

вацьких виховників та Скобиним Кругом для юнацьких. Для них ГПБ

видає спеціальні журнали: "Вогонь Орлиної Ради" та "В дорогу з

юнацтвом". Окрім них з бігом часу також появляються видання для

різних уладів: "Готуйсь" для новацтва в 1953 році, "Юнак" для

юнацтва в 1963 році та "Пластовий шлях" для старшого пластунства

і сеніорату в 1950 році. На терені США та Канади організовано ре-

гулярне проведення інструкторських вишколів "Лісова Школа", "Зо-

лота Булава", "Школа Булавних", "Рада Орлиного Вогню". Пізніше, в

1950 році, групою пластунів сеніорів було укладено "Посібник

зв`язкового", що поряд з "Життям в Пласті" Олександра Тисовсько-

го, має важливе значення для пластових виховників в практичній

роботі. Воно ж, до речі, присвячене пам`яті Олександра Тисовсько-

го - "Дрота", який помер незадовго до цього - в 1968 році. А ще

раніше, в 1962 році помер також інший видатний організатор плас-

тового руху, перший Начальний Пластун Северин Левицький - "Сірий

Лев".

Формою святкового поєднання в одному гурті українських плас-

тунів з різних країн світу стало проведення регулярних Ювілейних

Міжкрайових Пластових Зустрічей. Спочатку вони деякими крайовими

організаціями проводилися, як крайові, однак скоро переросли в

форму Міжкрайових. Перша з них відбулася в 1957 році на відзна-

чення 45-ліття Пласту в Пластовій Оселі "Пластова Січ" в Канаді.

Спочатку вони проходять в Канаді та США, а потім також в

Австралії та Німеччині. Вони були достатньо чисельними, адже на

1969 рік загальна кількість українських пластунів у світі досяг-

ла майже 7.5 тис. членів.

Пласт намагається і надалі підтримувати можливі контакти з

Міжнародним Скавтським Бюро. Після французького Джемборі 1947 ро-

ку його делегації брали участь також в англійському Джемборі 1957

року в Саттен Колдфілді, філіппінському 1959 року в Манілі та

грецькому 1963 року в Маратоні тощо.

Однак всі ці організаційні та виховно-методичні досягнення

давалися нелегко. В скорому часі після утвердження крайових плас-

тових організаціях та окремих станиць в країнах масового замеш-

кання українців почали відчуватися кризові процеси. Давалося

взнаки існування в чужому культурному середовищі і видірваність

від рідної землі. Упадок кількості членства, його якісні характе-

ристики, брак виховників, проблеми з вживанням української мови

тощо супроводжували цей процес. Це зумовило пластовий провід зно-

ву звернутися до такої форми вироблення ідеологічних напрямних,

як проведення Пластового Конгресу. Саме з цих причин в 1965 році

було скликано Другий Пластовий Конгрес. Його сесії тривали до

1970 року. Він напрацював ряд рекомендацій. Однак це не вивело

організацію з кризи, бо з різних причин вони не були втілені.

Стан погіршувався і ставало зрозумілим, що за 10-20 років

Пласту може загрожувати взагалі припинення існування в еміграції.

Відсоткове відношення повнолітнього та неповнолітнього членства в

Пласті ставало загрозливим - 51% до 49%. Ставало зрозумілим, що в

Пласті в "велику гру" бавляться старші віком люди, в той час, як

його ряди не поповнюють власне ті, для кого ця "велика гра" приз-

начена - діти. Це виявилось наслідком того, що в еміграції закон-

сервувалася та уладова структура, яка тільки почала вироблятися в

Галичині в кінці 30-х років і яка не мала змоги логічно доверши-

тись та практично апробуватися часом. Отож вона законсервувалась

в незавершеному стані. Про це, зокрема, свідчило і те, що старші

пластуни послуговувалися тими ж "правилами гри", що й юнаки. Але

ж завдання їх в Пласті були далеко не однаковими! Та й назва

"Пласт - організація української молоді" з однієї сторони не

відбивав того стану, що в його складі окрім молоді був ще й знач-

ний відсоток старших людей, а з другої - не відображав її скав-

тської природи.

І, як видається, насправді Пласт в еміграції більше декларував

своє існуваання на скавтських принципах, аніж змістовно таких

дотримувався.

В такому стані в 1984 році знову скликано вже Третій Пласто-

вий Конгрес. На протязі 10 років скликалися три його сесії, де

гостро обговорювалися актуальні проблеми. В якості таких були до

обговорення винесені ідеї "Планувати на далеку мету: Пласт в 2000

році" та концепція "Вічної Діаспори". Питання почало поставати

таким чином, що для збереження існування Пласту слід виробити

якусь принципово нову концепцію його подальшого розвитку. Остан-

ня сесія Конгресу завершила свою роботу одночасно з Одинадцятими

Зборами КУПО в 1991 році. Одначе саме в цей час політична си-

туація в світі радикально змінилася і обговорювані зміни в життя

так і не впроваджувалися, бо стало можливим відновлення Пласту на

Рідних Землях та в ряді інших країнах підрадянського режиму - в

Польщі, Чехословаччині, Латвії, деяких інших.

Існуючи в чужому еміграційному середовищі, Пласт мав перед

собою ціль виконати два основні завдання: зберегти нащадків ук-

раїнських родин від асиміляції та зберегти живу нитку своєї ідео-

логії і традиції для потреби власного відновлення в Незалежній

Українській Державі. Напружуючи останні зусилля, він зумів це

завдання виконати, хоча і з відчутними втратами для своєї повно-

вартісності. Притосовуючись до умов чужого середовища та бувши

відірваним від Рідних Земель, він об`єктивно не міг в своєму роз-

витку піти в ногу з часом, в ногу з розвитком світового скавтин-

гу. До того ж, в еміграційному Пласті принцип "збереження ук-

раїнської молоді для України" підмінив принцип її "елітарності".

Якщо так, то на зміну елітарності прийшла пересічність. Все це, а

також, законсервованість організаційних та устроєвих засад Плас-

ту на рівні 20-30-х років викликали великі труднощі у визначенні

його перспектив при відновленні знову в Україні в роках 90-х.

Розділ ХIV. Відновлення Пласту в Україні і процес його розвитку

Як тільки з початком розвалу радянської iмперiї настала пер-

ша змога повернення на Рідні Землі, Пласт відновив свою

діяльність на Україні, як одна з перших, тоді званих "новітніми",

громадських організацій. Імперія билася в передсмертних кон-

вульсіях і час від часу ще доста сильними ударами хвицькала його.

Однак він вижив завдяки підтримці масових політичних рухів та ук-

раїнської громадськості.

Заходи щодо відновлення діяльності Пласту в Україні предмет-

но розпочалися на самому початку 1989 року у Львові. До березня

місяця цього року перший пластовий осередок вже нараховував 56

осіб і на його базі було засновано курінь юнацтва ім. Романа Шу-

хевича. У селі Царківна на Івано-Франківщині проведено перший

пробний пластовий табір. Його очолював Р. Чекальський. До літа

цього року чисельність Пласту вже зростає до 120 членів. Біля ху-

тора Паланки (біля села Велика Горожанка Городоцького району на

Львівщини) в липні місяці проводиться другий пластовий табір.

Зрозуміло, що для всюдисущих радянських спецорганів така ак-

тивізація по відновленню "бандерівського" Пласту не залишилася

непоміченою. По відношенню до цих перших пластових паростків во-

ни за традицією необмеженої вседозволеності діють грубо і

примітивно. На пластовий табір біля хутора Паланки здійснюється

напад з побиттям деяких його учасників, ряд пластунів піддаються

арешту, в слухняну пресу виплеснулась доза брутальної фальші.

На захист Пласту піднімається ряд громадських організацій та

авторитетних діячів культури і науки. З ініціативи Народного Ру-

ху України за перебудову сформовано ініціативну групу по віднов-

ленню Пласту. Раду його опікунів в жовтні 1989 року очолив авто-

ритетний науковець академік Ігор Юхновський, а його заступником

став Олесь Криськів. Робляться кроки виведення Пласту з

підпільної форми існування та його легалізації. В результаті, 18

грудня 1989 року в приміщенні Західноукраїнського наукового цен-

тру офіційно проголошується відновлення Пласту в Україні. Для

завершення процесу його організаційної розбудови обрано тимчасо-

ву Крайову Пластову Раду на чолі з Олесем Криськовим. Незабарам,

в січні 1990 року, Львівська міська Рада затверджує статут

Львівської міської організації Пласту. Створюються курені Плас-

тприяту та Пластового Сеніорату.

18-19 травня 1990 року в Брюховичах відбуваються Всеук-

раїнські Установчі Збори Пласту. На них присутній також представ-

ник діаспорного Пласту пл. сен. Володимир Базарко. Від цього ча-

су ГПБ спочатку відслідковує процеси відновлення Пласту в

Україні, а згодом починає надавати і конкретну підтримку. На

з`їзді обрано Крайову Пластову Раду на чолі з Олегом Гринівим та

Крайову Платову Старшину на чолі з Богданом Генегою, ухвалено

статут "спортивно-просвітницької організації "Пласт". Установчі

Збори звернулися до Головної Пластової Булави з проханням прийня-

ти засновану організації в КУПО. Створюється Координаційна Підго-

товча Рада по скликанню Установчого З`їзду. У травні ж в Карпа-

тах відбувається перший пробний вишкільний табір пластових

провідників, а в липні такий же табір під назвою "Відродження"

відбувається згідно всіх встановлених пластових приписів. Його

комендантом був Богдан Генега, а бунчужним Богдан Гасюк. Прово-

дяться заприсяження перших пластунів з України за кордоном та в

самій Україні.

Не зовсім вдало закінчилася перша спроба скликання Всеук-

раїнського Установчого З`їзду Пласту. Він відбувався 19-21 жов-

тня 1990 року в Моршині. На ньому схвалено проект Статуту, склад

тимчасових КПР та КПС. Відбуті засідання визнано лише першим ета-

пом Першого З`їзду. Пласт правно оформляється на території

Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей. Існує

вже 23 гуртки юнаків та 5 гуртків юначок, зареєстровано три їх

перші курені у Львові.

Ось так завершується перший, організаційний, етап відновлен-

ня Пласту на Україні. В значній мірі він відбувається на роман-

тичному піднесенні, але дещо хаотично і наосліп. Бракує пластової

літератури, а з нею чіткого бачення організаційної структури та

ідеологічної бази Пласту. Це логічно призводить і до браку одноз-

гідності в думках серед активістів відновлення Пласту. На почат-

ках він твориться не стільки по змісту на класичних скавтських

принципах, скільки по формі. За зміст слугує ідея підготувати

юнацтво до того, щоб стати в обороні перших паростків відроджен-

ня вільної України. За віднайденою в архівах пластовою літерату-

рою пластові частини часто творяться за зразком навіть не кінця,

початку 20-х років - полки, сотні, чети. В існуючих умовах

політичної невизначеності така назва пластових частин багатьом

навіть імпонувала.

В подальшому пластовий провід за кордоном почав поступово

проникатися розумінням проблем становлення Пласту в Україні. Сю-

ди активно надходить методична допомога пластовою літературою та

кадрами для проведення правильних вишколів. Отож вже в лютому

1991 року в Славську голова ГПБ пл. сен. Орест Гаврилюк стає ко-

мендантом Ради Орлиного Вогню - вишколу впорядників Уладу Пласто-

вого Новацтва. Тут же у квітні цього року Петро Содоль проводить

вишкіл і впорядників УПЮ. Наслідком цих вишколів стало те, що вже

влітку по Україні проведено ряд юнацьких та новацьких таборів.

Поволі формується вже добре усталена в еміграційному Пласті сту-

руктура вікових уладів. З відбуттям Першого з`їзду Уладу Старших

Пластунів вона рухається до свого завершення.

Методичне сприяння Головної Пластової Ради та Головної Плас-

тової Булави знайшло свій відбиток і на загальноорганізаційному

процесі. 12-13 квітня 1991 року в Івано-Франківську відбувається

вже повноцінний Перший Крайовий Пластовий З`їзд. На з`їзді є при-

сутніми впливові представники: Олександр Бондар (Москва) від

Світового Скавтського Бюро та Голова Головної Пластової Ради пл.

сен. Любомир Романків і Головний Булавний УПЮ пл. сен. Петро Со-

доль. Підсумком роботи з`їзду стало затвердження Статуту

Української Скавтської Організації "Пласт" та обрання її керівних

органів: Крайової Пластової Ради на чолі з Богданом Генегою та

Крайової Пластової Старшини на чолі з Олегом Покальчуком.

Чітікіша ідеологічна визначеність проглядається навіть в назві

організації.

Розріст структур Пласту набирає все відчутніших розмірів. На

кінець 1991 року в Україні нараховується вже близько 1800 плас-

тунів. Чисельні осередки діють в Львівській, Івано-Франківській,

Тернопільській, Рівненській та Волинській областях. Започатко-

вуються вони також в Закарпатті та на Буковині. На сході України

існують поки що поодинокі прихильники Пласту. Пласт починає вида-

вати свій перший друкований орган - газету "Цвіт України". В та-

кому статусі вона видавалася до лютого 1995 року.

Поволі Пласт уконституйовується в структурі українського

суспільства. Він активно пропагує себе і одночасно до нього при-

ходить все чіткіше усвідомлення належності до властиво скавтингу.

Однак це не означає, що це приводить до внутрішнього самозаспо-

коєння. Провідні кола Пласту нуртують в дискусіях. Ще не минув

рік після Першого З`їзду в Івано-Франківську, а вже найвпливовіші

станиці подають до Крайової Пластової Ради пропозиції про потре-

бу скликання позачергового з`їзду. В днях 4-5 квітня 1992 року

в Тернополі відбувається Другий Крайовий Пластовий З`їзд. На ньо-

му розробляється остаточний варіант Статуту Пласту для його

реєстрації. В результаті гострих дискусій настають зміни в складі

керівних органів. Крайову Пластову Раду очолює Олег Покальчук, а

Крайову Пластову Старшину - Олесь Криськів. Серед ряду важливих

резолюцій, з`їз приймає також рішення "Про відзначення 80-річчя

"Пласту" в Україні".

Делегація Пласту бере також участь у Всевітньому Форумі

Українців, який відбувається в днях 14-24 серпня 1992 року в

Києві і виголошує єдине від молоді привітання на адресу Форуму.

Цього ж, 1992 року, в листопаді місяці у Львові відбу-

вається З`їзд Уладу Пластунів Сеніорів, який остаточно завершив

формування структури пластових уладів в Україні. А буквально в

останіх днях року Міністерство Юстиції України реєструє Статут

Української Скавтської Організації Пласт. Процес легітимізації

відновленого в Україні Пласту завершено.

В 1993 році Пласт організаційно і методологічно скріплює ос-

нови свого існування. Якщо на першому етапі його становлення го-

ловну роль в цьому сенсі грало проведення вишколів для ак-

тивістів відновлення Пласту, то з часом в його рядах вже вихо-

вується значна когорта юнацтва, яка сама вже потребує вишколів

вищого ступеня. Тому в цьому році в Україні проводиться ряд

відповідних Міжкрайових Вишкільних Таборів для нього: "Золота Бу-

лава" для юнаків і юначок окремо, "Лісова Школа", вишколи Булав-

них та Бунчужних.

Значним кроком вперед в устійненні свого суспільного поло-

ження Пласту стало заключення 19 квітня 1993 року Угоди про

співпрацю між Крайовою Пластовою Старшиною та Міністерством ос-

віти України. Він, таким чином, виходить на обрії всенаціонально-

го і державного життя.

6-9 серпня 1993 року вперше на Україні з нагоди 80-річчя

Пласту проводиться Ювілейна Міжкрайова Пластова Зустріч. Власне

вона є другим етапом ЮМПЗ - перший пройшов роком раніше в США. У

цьому величавому святкуванні взяло участь більше 700 пластунів з

України, США, Канади, Австралії, Аргентини, Бразилії, Великобри-

танії, Німмеччини та Польщі і весь склад ГПБ на чолі з пл. сен.

Любимиром Романківим. З цієї нагоди також відновлено видання в

Україні часопису пластової думки "Пластовий шлях".

Цього ж року, 19-21 листопада у Львові відбувся Третій Кра-

йовий Пластовий З`їзд. На ньому черговий і не останній раз внесе-

но зміни до Статуту. Цей факт відобразив стан тих шукань по-

дальшого поступу, які почали назрівати все сильніше після перших

етапів відновлення Пласту в Україні, розбудови його структур та

легітимізації на всеукраїнському рівні. За більшістю ор-

ганізаційних та ідеологічних компонентів Пласт вже досягнув того

ж рівня, що й еміграційний і тому опинився в тому становищі, яке

і слід було прогнозувати. Досягнувши того ж рівня, що й Пласт на

еміграції, він постав перед тією ж проблемою, яка визначається

тривіальним "А що ж далі?", які подальші перспективи розвитку.

Така непевність спричиняла послаблення імунітету. Отож не дивно,

що в його внутрішньому організмі постала "фронда" - від Пласту

відсепарувалася Левандівська станиця, офіційно зареєструвавшись,

як Українська Національно-Патріотична Організація "Пластун".

З`їзд засудив такий сепаратизм. Він також обрав новий склад

керівних органів: Крайову Пластову Раду очолив Олесь Криськів, а

Крайову Пластову Старшину - Віталій Окуневський.

До кінця 1993 року членство Пласту вже складало 2800 осіб.

Отож не дивно, що вже наступного, 1994 року, проводиться декілька

десятків таборів та вишколів різного рівня. На Україні активно

розбудовуються курені УПС-УСП "Лісові Чорти", "Вовкулаки", "Сіро-

манці", Бурлаки", "Орден Хрестоносців", Перші стежі",

"Чорноморці", Карпатські вовки", "Спартанки", "Войнарівці",

"Орликівці" тощо. Після закінчення формування структури вікових

уладів Пласту черга приходить на предметне розширення структур

Пластприяту. На протязі 1994 року його осередки охопили близько 1

тис. активістів.

8-10 жовтня 1994 року, якраз через сорок років після її

створення, в Нью-Йорку відбулися Дванадцяті Збори КУПО. Вперше

поряд з представництвами шістьох крайових організацій-засновниць

участь в них взяли також післанці новостворених крайових ор-

ганізацій з України, Польщі та Словаччини. Членство Пласту в

світовому засягу на той час становило 6609 членів і з них 3000

членів належало до крайової організації в Україні. В ролі спос-

терігачів перебували крайові пластові організації Литви, Латвії

та Бразилії. Як очікувалося, Збори мали б прийняти якусь нову

концепцію розвитку Пласту. Адже і сама КУПО була створена в огля-

ду на потреби еміграційного існування. А як бути тепер, коли

існує пластова організація у власній незалежній державі? Тим па-

че, що вона готується стати членом ВОСР і, будучи незалежною

національною організацією, не може підпорядкуватись такій над-

структурі, як КУПО. Одначе очікуваного не відбулося. Вирішено, що

принципові питання статутового характеру слід залишити на розв`я-

зок Четвертого Пластового Конгресу. Збори прийняли 43 резолюції і

серед них - розширення акції допомоги Пласту в Україні.

Єдине - радувала активність, на відміну від попередніх

Зборів, при кандидуванні в керівні органи. Збори КУПО обрали но-

вий склад Головної Пластової Булави на чолі з пл. сен. Юрієм Слю-

сарчуком та Головної Пластової Ради на чолі з пл. сен. О. Гаври-

люком, а також постановили наступні Збори КУПО провести в Україні.

24-26 грудня 1995 року у Львові проведено Четвертий крайо-

вий Пластовий З`їзд. В ньому брали участь вже 170 представників

від 45 станиць та малих пластових груп України, що в загальній

кількості нараховують 3500 членів. Гостями на з`їзді також були

представники інших скавтських організацій України: асоціація

Дніпровських скавтів СКІФ, Запорізька скавтська організація "Хор-

тиця", Південноукраїнська регіональна скавтська організація ім.

Костя Гордієнка "Чиста криниця" з міста Херсона, Федерація

скавтів Криму, а також гості від Асоціації білоруських скавтів.

З`їзд знову вніс зміни до своїх керівних органів. Головою КПР

став Олесь Рокіцький, а Головою КПС - Віталій Стебницький.

В процесі свого розвитку Пласт вилонює з досвіду мімжвоєнно-

го існування в Галичині та існування на еміграції все нові кру-

пинки досвіду і намагається ними закрити ті організаційні та

ідеологічні прогалини, що все частіше і актуальніше виникають.

Зокрема такою прогалиною постає відсутність прив`язання структу-

ри Пласту до існуючого адміністративного поділу України. Це ут-

руднює стосунки місцевих осередків Пласту з органами влади, особ-

ливо в питанні надання ними матеріального сприяння. Адже між ба-

зовими осередками, станицями і малими пластовими групами, та Кра-

йовою Пластовою Старшиною відсутні інші статутно передбачені лан-

ки. Навіть в умовах підпольської займанщини роль таких мали вико-

нували пластові округи та їхні керівні органи. Тому перший крок у

цьому напрямі був зроблений Крайовою Пластовою Старшиною. Своїми

розпорядженнями в 1995 та в 1996 роках вона призначає обласних

уповноважених. Однак крок цей не був до кінця послідовним, бо їх

статус передбачав чисто координаційно-організаційні фукції і, бу-

дучи статутно непередбаченим, не міг мати значення для офіційних

стосунків місцевих осередків Пласту з українською владою.

Спромігся також Пласт продублювати хороший приклад традиції

міжвоєнного Пласту в проведенні загальнопластових зустрічей. Ще

на Другому Крайовому Пластовому З`їзді в Тернополі представники

закарпатського Пласту виступили з пропозицією організувати широ-

ке відзначення 75-річчя Пласту на Закарпатті. Саме з цєї нагоди і

було організоване 15-25 серпня 1996 року біля с. Невицьке, що за

8 км від Ужгорода, Перше Всеукраїнське Джемборі. Його відміна від

інших загальнопластових зустрічей міжвоєнного часу полягала в

міжнародному складі учасників. На ньому були присутні представни-

ки крайових пластових організацій Польщі, Словаччини, Німеччини,

США та Канади. Окрім українських пластунів, в Джемборі взяли та-

кож участь і гості - представники інших скавтських організацій

України: "Хортиця" з Запоріжжя, СКІФ з Дніпропетровська, "Дракон"

з Києва та скаути Молдови, Швеції, Данії, Франції, Австрії. Джем-

борі мало надзвичайно святковий і масовий характер. Адже на той

час Пласт в Україні охопив 126 населених пунктів в 22 областях та

Криму і нараховував понад 5000 членів.

В цьому ж році на горі Соколі біля Підлютого проведено ще

одне масове пластове святкове торжество - Ювілейний пластовий

збір з нагоди 85-ліття Пласту. Понад 640 учасників з усієї

України заполонили схили гори. Вона стали свідками архиєрейської

Служби Божої за участю Гетьманського пластуна-скоба Преосвящен-

ного Любомира Гузара та присяги Начального Пластуна пл. сен. Лю-

бомира Романківа. Саме на Соколі дійшов свого фінішу процес ви-

борів пластунами світу свого третього по черзі після Северина Ле-

вицького та Юрія Старосольського, Начального Пластуна. Ці вибори

було заряджено ще на початку 1995 року і лише 6 травня 1997 року,

в день св. Юрія, Головна Пластова Рада оприлюднила їх остаточний

результат, а "пластова Мекка", гора Сокіл, став свідком його зап-

рисяження.

Черговим етапом розвитку Пласту в Україні був його П`ятий

Крайовий Пластовий З`їзд. Він відбувався 27-30 листопада 1997 ро-

ку в Брюховичах біля Львова і планувався виключно, як З`їзд Ста-

тутовий, що мав остаточно відобразити в новій редакції свого Ста-

туту реалії, які посідає та перспективи, до яких прагне. Однак

Пласт ще не вийшов зі стану пошуків цих перспектив, отож і з`їзд

видався нелегким. Він прийняв нову редакції Статуту, однак без

надто великих принципових змін. До переліку керівних органів про-

понувалося добавити також спеціальний контрольний орган - Крайо-

ву Раду Честі. Однак ця пропозиція не знайшла підтримки деле-

гатів з`їзду.

Натомість в Статуті легімітовано існування пластових округ,

але, на думку автора, не зовсім вдало. Поєднавши в одну округу по

декілька областей, Статут утруднює реєстрацію Пласту на обласно-

му рівні. Не передбачено також їх реєстрацію і на рівні районно-

му. Тому проблема офіційних контактів з органами влади на цих

рівнях і надалі є актуальною. Відповідно до нововведень Статуту

Крайова Пластова Старшина всю Україну поділила умовно на 11 плас-

тових округ: Західну, Карпатську, Подільську, Північну, Київську,

Північно-Східну, Центральну, Східну, Дніпровську, Південну та

Кримську. Від 1 лютого 1998 року у Львові почав Діяти Ресурсний

Центр Пласту, який покликаний різнобічно сприяти створенню регіо-

нальних структур Пласту.

Менш, як за 10 років після часу свого відновлення на Україні

Пласт повністю зумів також відновити всі набутки свого існування

в міжвоєнний період, а також ті зміни, що були впроваджені, поп-

ри консервацію стану кінця 20-х років, Пластом в еміграції. І

після цього Пласт в Україні також досягнув рівня безвиході, пе-

ред якою опинився свого часу і Пласт еміграції. Зазвичай, у та-

ких випадках на еміграції він збирав ідеологічні Пластові Конгре-

си. Окрім Першого, вони, по великому рахунку, так і не змогли да-

ти відповіді на запитання, які перед Пластом ставило життя.

Рішення про скликання чергового, Четвертого, Пластового Кон-

гресу Головна Пластова Булава оприлюднила 22 лютого 1996 року.

Вирішено, що його перша сесія відбудеться під час Тринадцятих

Зборів КУПО. Організаційна відмінність Четвертого Конгресу поля-

гала в тому, що якщо на попередніх трьох їх організатори запрошу-

вали виголосити доповіді по проблемних питаннях заслужених плас-

тунів чи фахівців, а після їх переслухання присутні делегати ви-

носили свої підсумки і приймали рішення, то підготовка Четверто-

го Конгресу розпочалася з обговорення актуальних пластових проб-

лем в низових осередках Пласту. На завершення такого етапу підго-

товки до Конгресу кожна крайова організація переводила свої

"мініконгреси" і таким чином визначалися теми для розгляду на йо-

го сесіях. В ході підготовчого періоду визначено, що головним

завданням Конгресу є підготувати Пласт до умов існування в ХХI

столітті, а одною із найактуальніших постала тема погодження пот-

реб Пласту на Україні і в діаспорі.

Отож 11-13 жовтня 1997 року в Іст Ганновері (США) відбулися

Тринадцяті Збори КУПО, а в їх рамках і перша сесія Четвертого

Пластового Конгресу. На час проведення Зборів КУПО координувала

діяльність дев`яти крайових пластових організацій: України,

Австралії, Аргентини, Великої Британії, США, Канади, Німеччини,

Польщі і Словаччини. Всі разом вони об`єднували 9122 членів Плас-

ту і з них Україна - 4414, причому в крайових організаціях

Австралії, США та Великої Британії кількість членства продовжува-

ла хоч і незначно, але зменшуватися (як, зрештою, і в новоутво-

реній крайовій організації Польщі).

Серед інших резолюцій Збори визнали за доцільне покликати

Статутову Комісію у складі Крайових Пластових Старшин для розгля-

ду питання про потреби змін в Статуті. Вперше на Зборах КУПО Го-

ловою ГПБ обрано жінку. Нею стала пл. сен. Галина Дармограй. А

Головою ГПР знову обрано пл. сен. Ореста Гаврилюка.

А сесія Четвертого Конгресу для обговорення обрала такі дві

теми: "Пласт у світі: одність і єність чи плюралізм" ( в ро-

зумінні "одність" - однаковість, "єдність" - спільна мета, "плю-

ралізм" - різні шляхи) та "Ідейні основи Пласту - сучасна інтер-

претація". Вже у вступному слові на відкритті Конгресу Голова йо-

го Підготовчої Комісії пл. сен. Лариса Залеська-Онишкевич засте-

регла від небезпеки вчинити на Конгресі "кінець історії КУПО".

Сесія заслухала двох доповідачів по кожному з питань: відповідно

Юрія Савицького (США) і В`ячеслава Стебницького (Україна) по

першому та Андрія Гарматія (Україна) і Маркіяна Гаврилюка (США)

по другому, а також коментаторів до кожного з питань.

Сесія Конгресу прийняла резолюції по цих питаннях. Їх суть

зводиться до того, що ідейні засади Пласту витримують перевірку

часу і далі залишаються основою пластування; ідеали і мета Плас-

ту є незмінними і основою єдности пластових організацій; пластові

організації об`єднуються і надалі в КУПО; з уваги на відмінні об-

ставини в краях вони можуть вибирати і відмінні шляхи в пряму-

ванні до мети, ставлячи про це до відома ГПБ; в Пласті є обов`яз-

ковим вживання української мови. Одночасно сесія Четвертго Кон-

гресу в своїх рекомендаціях визначила доцільність створення при

ГПБ комісії для дослідження потреби введення змін та підвищення

вікової планки для складання Пластової Присяги.

Однак переведення Конгресових дискусій щодо подальших шляхів

розвитку Пласту в ХХI столітті на цьому не завершилося. Адже

відбулася тільки перша сесія Четвертого Конгресу.

Укрему увагу слід вділити розгляду питання про вступ Пласту

до Всесвітньої Організації Скавтського Руху. В цьому аспекті слід

відмітити, що контакт представників ВОСР з Пластом здійснювався

регулярно, починаючи від Першого Крайового Пластового З`їзду в

Івано-Франківську. ВІд 1992 року починаючи, Пласт відновив скла-

дені в минулому прохання Українського Пластового Уладу про прий-

няття його до складу ВОСР. Він є частим гостем на заходах інших

національних скавтських організацій та рівно ж часто запрошує їх

і на свої, тобто веде активне спілкування в середовищі світового

скавтингу.

В квітні 1993 році з відвідинами в Україні побував Гене-

ральний Секретар ВОСР Жак Морельйон. Він зустрічався з Президен-

том України Леонідом Кучмою, Міністром Спорту і Молоді Валерієм

Борзовим та Головою парламентського Комітету Справ Молоді

Анатолієм Матвієнком, представниками різних скавтських ор-

ганізацій України, в т. ч. і Пласту. Жак Морельйон отримав від

Президента України запевнення в підтримці Пласту і в баченні йо-

го перспективи, як єдиної скавтської організації України. Між ни-

ми було домовлено про відкриття представництва ВОСР в Криму, а

потім і в Києві. Таке представництво в Криму було вікрито, але

воно діяло під керівництвом Олександра Бондаря, керівника інфор-

маційного центру ВОСР в Москві. Всі його видання та інформації

поширювалися виключно російською мовою і жодної згадки в них про

Пласт не містилося. Отож є підстави судити про його тенденційну

проросійську і явно не сприятливу для українського Пласту політи-

ку. Це є прояв великоросійської iмперської політики і грубо супе-

речить одному з фундаментальних принципів скавтування - принципу

його позаполітичності.

Тим не менше, в 1995 році Пласт отримав запрошення взяти

участь в черговому Світовому Скавтському Джемборі. Отож його

29 членів у складі делегації українських скавтів, до якої також

входили представники СКІФу (7 членів) та Асоціації скавтів Криму

(11 членів), взяли участь в цьому Джемборі, яке відбувалося 1-11

серпня 1995 року в Нідерландах. Всього ж у Джемборі брало участь

25 тис. скавтів, що репрезентували 168 країн світу. Головна Плас-

това Булава підготувала для ознайомчих цілей гарно ілюстроване

видання "Український Пласт" англійською мовою, що містило інфор-

мацію про історію, традиції Пласту, методику його виховної робо-

ти і його 5-тисячний наклад розійшовся дуже швидко. Табір ук-

раїнських пластунів відвідав Генеральний Секретар ВОСР Жак Мо-

рельйон. Він висловив сподівання бачити на наступному Джемборі в

Чилі делегацію українських пластунів повноправним членом ВОСР.

Надаючи Пласту методичні сприяння через отримання скавтської

літератури та різноматнітні вишколи, Світове Скаутське Бюро, тим

не менше, гальмує вирішення питання про його прийняття до ВОСР.

В той же час невдовзі до неї були прийняті скавтські організації

таких держав, як Хорватії, Румунії, Таджикистану, Вірменії, Мол-

дови тощо. Для оправдання Міжнародне Скавтське Бюро заявляло, що

Пласт до такого вступу ще не готовий, оскільки не став загально-

національною скавтською організацією. Вихід - йому слід поєднати-

ся з іншими скавтськими організаціями України в єдину націо-

нальну організацію.

Виходячи з цього, Пласт, як найчисельніша скавтська ор-

ганізація України, ініціював процес створення Національної Скав-

тської Організації "Пласт". Поряд з ним відповідну декларацію

підписали також Асоціація Дніпровських Скавтів СКІФ, Кри-

ворізький скавтський клуб "Беркут", Донецька дитячо-юнацька ор-

ганізація "Екоскаут", Південноукраїнська регіональна скавтська

організація ім. Костя Гордієнка "Чиста Криниця", Запорізька скав-

тська організація "Хортиця". Процес створення Національної Скав-

ської Організації "Пласт" триває вже від 1995 року. В свій черго-

вий етап він вступив в 1997 році, коли 12 червня цього року Пласт

УСО, Асоціація скавтів України, Асоціація гайдів України,

Асоціація Дніпровських Скавтів СКІФ, та Українське дитячо-ю-

нацьке товариство "Січ" підписали нову Декларацію про створення

Координаційної Ради скавтських організацій України.

Отож, виконуючи вимоги ВОСР, Пласт-УСО послідовно робить

кроки щодо об`єднання різних скавтських організацій України в

єдину Національну Скавтську Організацію на базі Пласту. На-

томість, за підтримкою генерального представника ВОСР на терені

СНД Олександря Бондаря, прихильника створення в Україні федерації

скавтів різних національних груп, керівник молодіжної організації

"Січ" Борис Скрепцов ініціював створення в Красноперекопську

(Крим) Скавтів України і вже проект її статуту розсилає не тільки

по інших скавтських організаціях України, а й по пластових осе-

редках. Обіцянки Жака Морельйона вирішити питання вступу Пласту в

ВОСР на протязі 2-4 років не здійснилися. Зате заходами Олексан-

дра Бондаря робляться спроби апробувати на Україні черговий після

Польщі варіант створення і прийняття до ВОСР масового "комсо-

мольського скавтингу".

З 25 грудня до 6 січня 1999 року відбувалося чергове Джем-

борі в Чілі. На Зустріч з`їхалися понад 3 тис. дітей та молоді з

майже 160 країн світу. Попри всі колізії взаємовідносин Пласту і

Світового Скавтського Бюро делегація українських пластунів також

взяла участь в його проведенні. Однак висловлені на попередній

Зустрічі в Нідерландах багатообіцяючі "сподівання" Жака Морельйо-

на про те, що на черговій Зустрічі в Чилі Пласт виступатиме, як

делегація повноправного члена ВОСР, так і залишилися сподіваннями.

Розділ ХV. Сучасний стан організаційної структури

та виховної системи Пласту в Україні

Отож, в переддень десятиліття свого відновлення на Україні

Пласт нараховує вже біля 8 тис членства та розширив свої структу-

ри на всі області України і Крим. Число його осередків наблизи-

лось до цифри 100. Його сьогоднішня організаційна структура та

виховна система стали підсумком всієї більш як 85-літньої історії

розвитку на Рідних Землях та в еміграції.

Статут Пласту - Української Скавтської Організації (саме та-

кою є офіційна назва відповідно до останньої, прийнятої на V

З`їзді, редакції Статуту) визначає себе, як "добровільну всеук-

раїнську громадську організацію дітей та молоді, створену для

сприяння всебічному, патріотичному вихованню та самовихованню на

засадах християнської моралі". Пласт ставить перед собою мету -

"виховання доброго громадянина, провідника суспільства на ідей-

них засадах Пласту, з`ясованих у Трьох Головних Обов`язках, Плас-

товій Присязі та Пластовому Законі". Вони ж залишилися незмінни-

ми від часу його заборони на Рідних Землях польською владою.

Все членство Пласту поділяється на чотири вікові Улади: Улад

Пластунів Новаків та Пластунок Новачок (6-11 проків), Улад Плас-

тунів Юнаків та Пластунок Юначок (12-17 років), Улад Старших

Пластунів та Пластунок (18-30 років) та Улад Пластового Сеніора-

ту (після 30 років). Окрім того, приятелі Пласту, що досягли віку

18 років, об`єднуються в осередки Пластприяту. А особам, які

здійснюють вагомий внесок в розвиток Пласту, надається титул По-

чесного пластуна. Таким чином, в Пласті розрізняють членів зви-

чайних (Улади Новаків/Новачок та Юнаків/Юначок), дійсних (Улади

Сташого Пластунства та Сеніорату), приятелів та почесних членів.

Голосувати на пластових зібраннях та бути обраними до керівних

органів Пласту мають право тільки дійсні члени.

Відповідно до скавтських принципів, пластуни-новаки та плас-

туни-юнаки свою діяльність здійснюють в малих групах чисельністю

8-10 осіб. В скавтінгу такі групи переважно мають назву

"патруль". В Пласті групи юнаків називають гуртками. Кожен гур-

ток обирає собі провід в особі лідера - гурткового та інших діло-

водів: заступника гурткового, писаря, скарбника, господаря тощо.

Діяльність гуртків спрямовують старші пластуни - впорядники.

Два-чотири юнацькі гуртки об`єнуються в більші одиниці - курені,

а новацькі гуртки - в зв`язки. Діяльністю куреня також провадить

самоуправний орган - рада гурткових. У складі ради обираються

курінний, суддя, писар. Діяльність куреня спрямовує старший плас-

тун - зв`язковий куреня. Новаки свою діяльність провадять у роях,

що об`єднуються в гніздах.

Діяльність пластових осередків здійснюється на основі одина-

кової затвердженої програми. Завершенням річної діяльності є

відбуття пластового табору. Щороку Пласт проводить біля 70 та-

борів різних профілів: водні, летунські, мистецькі, лещетарські,

спортивні, мандрівні тощо. Табір, як правило, має чисельність

30-50 осіб. Окрім таборів щороку проводяться різноманітні плас-

тові зустрічі з чисельністю по 200-300 учасників.

Структурними підрозділами Пласту є малі пластові групи, ста-

ниці та пластові округи. Правами юридичної особи користуються

тільки станиці та пластові округи. Керівними органами Пласту є

Крайовий Пластовий З`їзд, що скликається один раз на два роки,

Крайова Пластова Рада ("контрольно-ревізійний орган") та Крайова

Пластова Старшина ("воконавчий орган"). Відповідно до вікових

Уладів, в своєму складі вона має, окрім Голови КПС, його заступ-

ника та інших діловодів, комендантів Уладу Пластунів Новаків та

Уладу Пластунів Юнаків та Булавних Уладу Старших Пластунів і

Пластового Сеніорату. Відповідно до цього складу Окружний Пласто-

вий З`їзд формує склад окружного Проводу, а провід станиці скла-

дається з таких органів: Загальний Збір, Станична Рада та Станич-

на Старшина. Станиця формується при наявності в її складу не мен-

ше 7 дійсних пластунів. У місцевостях, де немає можливості ство-

рити пластову станицю, КПС затверджує Уповноваженого, який ство-

рює малу пластову групу.

Пластова виховна методика формувалася протягом всієї історії

існування Пласту і тому вона за час 85-літньої апробації має доб-

ре відшліфований характер і легка до застосування. Ця методика

також базується на принципах скавтингу та поєднує в собі

оригінальні українські особливості. Вона основується на таких ос-

новних положеннях:

- добровільність - тільки вона може зобов`язати пластуна до

праці над самим собою, до намагання стати кращим;

- самовиховання - пластун мусить мати сам переконання в то-

му, що йому потрібне осягнення вщих цілей, а виховник видіграє

тільки спрямовуючу роль;

- гурткова система праці, як мала автономна ватага юнаків, в

якій є природний лідер і кожен відповідає за інтереси гуртка,

маючи в ньому свої обов`язки;

- індивідуальний підхід - спрямовуюча функція виховника вра-

ховує особливості характеру кожного юнака (тому і гуртки не є ду-

же чисельні);

- якісний відбір через селекцію - система пластових проб,

відзначень, пересторог спонукують юнака до наполегливої праці над

собою і відсівають з рядів Пласту тих, кому його вимоги не на-

даються під силу (до третьої проби та старшого пластунства дохо-

дять добре вишколені юнаки);

- підтримка ініціативи пластуна;

- постійний поступ в самовиховному процесі через систему

пластових проб;

- спрямовуючий виховний вплив через позитивний приклад, а не

шляхом заборон;

- підтримка природного ідеалістичного наставлення юнацтва до

шляхетності, лицарськості, високих прикладів героїзму, почуття

честі та погорди до фальші і несправедливості;

- прищеплення духу змагальництва та виховання через гру;

- життя в природі;

- романтизм і символізм процесу перебування в організації;

- прищеплення дисципліни і самодисципліни;

- прищеплення оптимімзму, життєвої зарадності та постійної

готовності до випробувань.

До випробуваних на практиці та ефективних по результатив-

ності використання виховних засобів в Пласті належать: праця в

гуртку чи рою (щотижневі сходини, гутірки на них, ігри та змаган-

ня), збірки куреня чи гнізда, прогульки (декількагодинні), ман-

дрівки (1-3 дні), теренові змаги, таборування, пластові проби,

ношення однострою з відзнаками, відзначеннями тощо.

Маючи за своїми плечима складну історію, що багата не тільки

надбаннями, але й труднощами, Пласт зумів попри всі негаразди на

своєму шляху дочекатися відновлення в незалежній Українській Дер-

жаві. Процес його сьогоднішнього становлення також далеко не

простий та однозначний. Його супроводжують пошук свого місця в

стуруктурі українського суспільства та шляхів подальшого розвит-

ку. Однак проблеми внутрішнього характеру пісилюються і негатив-

ним зовнішнім впливом. В супільстві є сили, яким є невигідне

існування Пласту, що має могутній потенціал патріотичного вихо-

вання добрих його громадян та провідників. На противагу йому

створюються інші скавтські об`єднання проросійського спрямування,

штучно гальмується вирішення питання про прийняття Пласту в Всес-

вітню Організацію Скавтського Руху, а в останній час він також

переживає етап грубих бандитських нападів на свої офіси, прово-

кацій тощо. Однак це тільки в черговий раз засвідчує наявність в

нього існуючої вже сили та потенціалу на майбутннє. Слабкими бо

не цікавляться! А нам, пластунам, залишається шляхи свого розвит-

ку віднайти і свій потенціал розкрити. "Пластун завжди доброї

гадки".

СКОБ!

Література

Розділ I. На зорі скавтінгу

1. Бейден-Пауел оф Гілвел. Скавтінг для хлопців. - Мюнхен, Плас-

тове видавництво "Молоде життя". - 1950.

2. Skauting swiatowy. Maly informator/ Oprac. Leon Marszalek. -

Warszawa: naklad Gebether i Ska, 1991 (в перекладі ст. пл.

Ірини Шумади).

3. Савчук Борис. Український Пласт 1911-1939. - Івано-Франківськ,

"Лілея-НВ". - 1996.

4. Андрухів Ігор. Західноукраїнські молодіжні товариства "Сокіл",

Січ", "Пласт", "Луг". - Івано-Франківськ. - 1992.

Розділ II. "Розвідництво для хлопців" -

перша книга для скавтів

1. Бейден-Пауел оф Гілвел. Скавтінг для хлопців. - Мюнхен, Плас-

тове видавництво "Молоде життя". - 1950.

2. Летенко Сергій. Методи виховання в скавтських організаціях //

Пластовий шлях. - 1998. - Ч. 2.

3. Фундаментальні основи світового скавтського руху // Пластовий

шлях. - 1993. - Ч. 4.

Розділ III. Поширення скавтського руху в світовому масштабі

1. Бейден-Пауел оф Гілвел. Скавтінг для хлопців. - Мюнхен, Плас-

тове видавництво "Молоде життя". - 1950.

2. Skauting swiatowy. Maly informator/ Oprac. Leon Marszalek. -

Warszawa: naklad Gebether i Ska, 1991 (в перекладі ст. пл.

Ірини Шумади).

3. Фундаментальні основи світового скавтського руху // Пластовий

шлях. - 1993. - Ч. 4.

4. Савчук Борис. Український Пласт 1911-1939. - Івано-Франківськ,

"Лілея-НВ". - 1996.

5. Бачинський Леонід. З поїздки на Jamboree // Пластовий шлях. -

1995. - Ч. 2.

Розділ IV. Початки скавтського руху на Україні - Пласт

1. Франко Петро. Пластуни // Пластовий шлях. - 1994. - Ч. 4.

2. Тисовський Олександр. Життя в Пласті. Посібник для українсько-

го пластового юнацтва. - Нью-Йорк - Торонто. - 1969.

3. Тисовський Олександр. Підвалини Пласту // Пластовий шлях. -

1994. - Ч. 1.

4. Савчук Борис. Український Пласт 1911-1939. - Івано-Франківськ,

"Лілея-НВ". - 1996.

5. Пласт // Енциклопедія Українознавства. Т. 6. - Львів. - 1996.

6. Підручна книжечка пластуна і пластунки. - Ню Йорк, видання Го-

ловної Пластової Булави. - 1990.

7. Якубовський Іван. Наша гордість - Пласт // Пластовий шлях. -

1995. - Ч. 3.

8. Чемеринський Андрій. Співосновник Пласту Іван Чмола // Пласто-

вий шлях. - 1996. - Ч. 1.

Розділ V. Пласт і пластуни у Визвольних Змаганнях

1914-1921 рр.

1. Содоль Петро. Пластуни у визвольних змаганнях // Пластовий

шлях. - 1993. - Ч. 1.

2. Савчук Борис. Український Пласт 1911-1939. - Івано-Франківськ,

"Лілея-НВ". - 1996.

3. Литвин М. Р., Науменко К. Є. Історія ЗУНР. - Львів, видавнича

фірма "ОЛІР". - 1995.

4. Українські Січові Стрільці (репринтне відтворення з видання:

Львів, 1935). - Львів, "Слово". - 1991.

5. Шанковський Лев. Українська армія в боротьбі за державність. -

Мюнхен, видавництво "Дніпрова хвиля". - 1958

6. Ханас Зеновія. Закон, за яким творилась нація // Пластовий

шлях. - 1998. - Ч. 1.

7. Володимир Окаринський. Вплив Українського Пласту на ОУН //

Пластовий шлях. - 1997. - Ч. 4.

8. Костюк Богдан. Минуле і сучасне української авіації // Пласто-

вий шлях. - 1997. - Ч. 1.

Розділ VI. Пласт в Галичині під польською займанщиною

1. Савчук Борис. Український Пласт 1911-1939. - Івано-Франківськ,

"Лілея-НВ". - 1996.

2. Пласт // Енциклопедія Українознавства. Т. 6. - Львів. - 1996.

3. Горбовий Михайло. Пласт у Косові на Гуцульщині. Торонто -

Дітройт - Клівленд. - 1972.

4. Андрухів Ігор. Західноукраїнські молодіжні товариства "Сокіл",

Січ", "Пласт", "Луг". - Івано-Франківськ. - 1992.

5. Тисовський Олександр. Життя в Пласті. Посібник для ук-

раїнського пластового юнацтва. - Нью-Йорк - Торонто. - 1969.

6. Ласка Василь. Табір Старших Пластунів у Підлютому 1930 року //

Пластовий шлях. - 1997. - Ч. 3.

7. Тройлєр Вільгельм. Подорож Союзу Німецьких Скавтів на Україну

(Східна Галичина) // Пластовий шлях. - 1996. - Ч. 2.

8. Луцький Ярослав. З історії туристично-краєзнавчої роботи в

Пласті. - Івано-Франківськ, "Лілея-НВ". - 1998.

Розділ VII. Пласт на тихоплинній Волині

1. Савчук Борис. Український Пласт 1911-1939. - Івано-Франківськ,

"Лілея-НВ". - 1996.

2. Пласт // Енциклопедія Українознавства. Т. 6. - Львів. - 1996.

3. Луцький Ярослав. З історії туристично-краєзнавчої роботи в

Пласті. - Івано-Франківськ, "Лілея-НВ". - 1998.

Розділ VIII. Заборона Пласту на Волині та в Галичині

та його існування в умовах підпілля

1. Савчук Борис. Український Пласт 1911-1939. - Івано-Франківськ,

"Лілея-НВ". - 1996.

2. Пласт // Енциклопедія Українознавства. Т. 6. - Львів. - 1996.

3. Луцький Ярослав. З історії туристично-краєзнавчої роботи в

Пласті. - Івано-Франківськ, "Лілея-НВ". - 1998.

Розділ IХ. Пласт на зеленій Буковині

1. Савчук Борис. Український Пласт 1911-1939. - Івано-Франківськ,

"Лілея-НВ". - 1996.

2. Пласт // Енциклопедія Українознавства. Т. 6. - Львів. - 1996.

3. Луцький Ярослав. З історії туристично-краєзнавчої роботи в

Пласті. - Івано-Франківськ, "Лілея-НВ". - 1998.

Розділ Х. Українське скавтування на

"Срібній Землі" Закарпаття

1. Пап-Пугач Степан. Пластовий альманах з нагоди п`ятдесятиріччя

Українського Пласту на Закарпатті. - Рим, видання ЮГ. - 1976.

2. Савчук Борис. Український Пласт 1911-1939. - Івано-Франківськ,

"Лілея-НВ". - 1996.

3. Пласт // Енциклопедія Українознавства. Т. 6. - Львів. - 1996.

4. Коць-Григорчук Лідія. Погляд у минуле // Пластовий шлях. -

1996. - Ч. 1.

5. Бажанський Михайло. Значна роля Українського Пласту у відрод-

женні Карпатської України // Пластовий шлях. - 1993. - Ч. 4.

6. Довгович Левко. З історії Пласту на Пряшівщині (Словаччина) //

Пластовий шлях. - 1996. - Ч. 2.

7. Сітницький Богдан. "До скону життя"// Пластовий шлях. - 1995.

- Ч. 4.

8. Бачинський Леонід. З поїздки на Jamboree // Пластовий шлях. -

1995. - Ч. 2.

Розділ ХI. Пласт у міжвоєнній еміграції

1. Савчук Борис. Український Пласт 1911-1939. - Івано-Франківськ,

"Лілея-НВ". - 1996.

2. Пласт // Енциклопедія Українознавства. Т. 6. - Львів. - 1996.

3. Андрухів Ігор. Західноукраїнські молодіжні товариства "Сокіл",

Січ", "Пласт", "Луг". - Івано-Франківськ. - 1992.

6. Пап-Пугач Степан. Пластовий альманах з нагоди п`ятдесятиріччя

Українського Пласту на Закарпатті. - Рим, видання ЮГ. - 1976.

5. Підручна книжечка пластуна і пластунки. - Ню Йорк, видання Го-

ловної Пластової Булави. - 1990.

Розділ ХII. Пласт і пластуни в часі Другої Світової Війни

та національно-визвольних змагань

1. Содоль Петро. Пластуни у визвольних змаганнях // Пластовий

шлях. - 1993. - Ч. 1.

2. Володимир Окаринський. Вплив Українського Пласту на ОУН //

Пластовий шлях. - 1997. - Ч. 4.

4. Шанковський Лев. Історія українського війська. Українська Пов-

станська Армія. - Київ, "Панорама". - 1991.

3. Пап-Пугач Степан. Пластовий альманах з нагоди п`ятдесятиріччя

Українського Пласту на Закарпатті. - Рим, видання ЮГ. - 1976.

4. Бедрій Анатолій. ОУН і УПА. - Ню-Йорк-Лондон-Мюнхен-Торонто. -

1983.

5. Храплива-Щур Леся. Одинока засуджена за ВСУМ // Пластовий

шлях. - 1996. - Ч. 1.

6. Коць-Григорчук Лідія. Погляд у минуле // Пластовий шлях. -

1996. - Ч. 1.

7. Содоль Петро. Гетьманський пластун-скоб Роман Шухевич // Плас-

товий шлях. - 1993. - Ч. 1.

9. Соханівський Володимир. У п`ятдесятиліття відходу у засвіти

Олега Кандиби-Ольжича. // Пластовий шлях. - 1994. - Ч. 1.

10. Бажанський Михайло. Значна роля Українського Пласту у відрод-

женні Карпатської України // Пластовий шлях. - 1993. - Ч. 4.

11. Кузьмович Марта. Ті, що греблю рвуть // Пластовий шлях. -

1997. - Ч. 1.

12. Пластунка - член УПА: Марія Лабунька з Ровенчуків // Пласто-

вий шлях. - 1997. - Ч. 1.

13. Ханас Зеновія. Закон, за яким творилась нація // Пластовий

шлях. - 1998. - Ч. 1.

14. Гладкий Яро. Гандзя чічка невеличка - але фасон має // Плас-

товий шлях. - 1998. - Ч. 1.

15. Зарицька Ольга. Пластуни в ОУН // Пластовий шлях. - 1997. -

Ч. 3.

16. Богдан Кравців: поет і пластун // Пластовий шлях. - 1993. -

Ч. 2.

17. Костюк Богдан. Минуле і сучасне української авіації // Плас-

товий шлях. - 1997. - Ч. 1.

Розділ ХIV. На чужині - збережена нитка пластової ідеї

1. Пласт // Енциклопедія Українознавства. Т. 6. - Львів. - 1996.

2. Тисовський Олександр. Життя в Пласті. Посібник для українсько-

го пластового юнацтва. - Нью-Йорк - Торонто. - 1969.

3. Посібник зв`язкового. Торонто - Нью-Йорк. - 1970.

4. Франів Іван. Батькам про Пласт. - Видання ГПБ. - 1986.

5. Підручна книжечка пластуна і пластунки. - Ню Йорк, видання Го-

ловної Пластової Булави. - 1990.

6. Купчинський Юрій. Джемборі 1947 // Пластовий шлях. - 1995. -

Ч. 2.

7. Марченко Олесь. Ще трохи про Світове Джемборі 1947 року //

Пластовий шлях. - 1996. - Ч. 1.

8. Онишкевич Любомир. Думки про пластові Конгреси // Пластовий

шлях. - 1993. - Ч. 1.

9. Ювілейні Міжкрайові Пластові Зустрічі // Пластовий шлях. -

1993. - Ч. 1.

10. Самотулка Теодосій. Бездоріжжя діяспорного Пласту // Пласто-

вий шлях. - 1996. - Ч. 1, ч. 2; 1997. - Ч. 1, ч. 2; 1998. -

Ч. 1, ч. 2.

13. Гаврилюк Орест. Причинки до історії КУПО // Пластовий шлях. -

1997. - Ч. 3.

Розділ ХIV. Відновлення Пласту в Україні

і процес його розвитку

1. Стецько Володимир. Історія "Пласт"-УСО (1989-1996) (на правах

рукопису). - Ямниця. - 1997.

2. Ювілейні Міжкрайові Пластові Зустрічі // Пластовий шлях. -

1993. - Ч. 1.

3. Пластуни на Всесвітньому Форумі Українців в Києві // Пласто-

вий шлях. - 1993. - Ч. 1.

4. Бурбеза Григорій. У дзеркалі "офіційних" скавтських видань:

Україну і Пласт не видно // Пластовий шлях. - 1993. - Ч. 3.

5. Міндюк Юрій. "Це школа, Школа Лісова" // Пластовий шлях. -

1993. - Ч. 4.

6. Гаврих Ярослав. Пласт і Світова Організація Скавтського Руху

// Пластовий шлях. - 1993. - Ч. 4.

7. Крижанівський Юліан. Кудою блукаємо // Пластовий шлях. - 1994.

- Ч. 1

8. Звіт Голови Головної Пластової Булави за час

14.10.1991-31.5.1994 // Пластовий шлях. - 1994. - Ч. 2.

9. Онишкевич Любомир. Дванадцяті Збори Конференції Українських

Пластових Організацій (КУПО) // Пластовий шлях. - 1994. - Ч. 3.

10. Романків Любомир. Офіційна делегація України вперше взяла

участь у Світовому Скавтському Джемборі // Пластовий шлях. -

1995. - Ч. 3.

11. Гасюк Богдан. Майбутнє Пласту // Пластовий шлях. - 1997. -

Ч. 2.

12. Генега Богдан. Лісова Школа: п`ять років в Україні // Пласто-

вий шлях. - 1997. - Ч. 3.

13. Гарматій Андрій. Пластові округи // Пластовий шлях. - 1998. -

Ч. 1.

14. Березовський Ігор. Ресурсний Центр Пласту // Пластовий шлях.

- 1998. - Ч. 1.

15. Четвертий Пластовий Конгрес // Пластовий шлях. - 1997.

- Ч. 4.

16. Гарматій Андрій. ХIII Збори КУПО // Пластовий шлях. -

1997. - Ч. 4.

17. Резолюції і рекомендації ХIII Зборів КУПО // Пластовий шлях.

- 1998. - Ч. 1.

18. Барановський Роман. Чому Пласт досі не є членом Міжнародного

Скавтського бюра? // Пластовий шлях. - 1998. - Ч. 2.

Розділ ХV. Сучасний стан організаційної структури

та виховної системи Пласту в Україні

1. Тисовський Олександе. Життя в Пласті. Посібник для ук-

раїнського пластового юнацтва. - Нью-Йорк - Торонто. - 1969.

2. Посібник зв`язкового. Торонто - Нью-Йорк. - 1970.

3. Старосольський Юрій. Велика гра. - Дітройт, пластове видав-

ництво "Молоде життя". - 1979.

4. Франів Іван. Батькам про Пласт. - Видання ГПБ. - 1986.

5. Підручна книжечка пластуна і пластунки. - Ню Йорк, видання Го-

ловної Пластової Булави. - 1990.

6. Статут Пласт-УСО.

7. Гарматій Андрій. Сучасний стан Пласту в Україні // Пластовий

шлях. - 1998. - Ч. 2.

8. Кульчицький Євген. Підстави пластового виховання // Пластовий

шлях. - 1997. - Ч. 2, ч. 3.