Львів 2012Видавнича фірма “Афіша”

Мить поезії чудова

Автори збірки висловлюють слова щирої подя-ки усім тим, хто допоміг у її створенні.

© ТзОВ “ВФ “Афіша”, 2012

© Винницька О., Демчина О., Деркач В., Друль Н., Кузнєцова Л., Ломов Ю., Максимчук Т., Селезньова Т., 2012

Мить поезії чудова : поезія / Винницька О., Дем-

чина О., Деркач В., Друль Н., Кузнєцова Л., Ломов Ю., Максимчук Т., Селезньова Т. – Львів : Видавнича фірма «Афіша», 2012. – 48 с.

Колектив авторів: Винницька О., Демчина О., Деркач В., Друль Н., Кузнєцова Л., Ломов Ю., Максимчук Т., Селезньова Т.

ISBN 978-966-325-165-3

ISBN 978-966-325-165-3

УДК 82.161.2-1ББК 84(4УКР) М67

М67

У поетичному світі з'явилася ще одна збірка, яка унікальна за своїм характером і змістом. Унікальна тим, що написана не-зрячими авторами, які навколишній світ бачать своїм серцем, відчувають душею і сприймають єством.

Кожен автор збірки вклав у свою поезію тепло душі, кра-плини добра, любові і милосердя. Кожна поезія – це свого роду сповідь перед Богом і собою, це – бажання залишити по собі добрий слід на землі.

Дорогий читачу! Сподіваємось на твою глибоку прихильність до поезій збірки, на розуміння і небайдужість до поетичного витвору незрячих.

Неочевидна очевидність поезії

Очевидно, поезія не має меж. Вочевидь, нема таких реґіонів дійсности, куди вона не мала б доступу, які були би засадничо і за істотою своєю непроникні, недосяжні для поезії, непоетичні.

З іншого боку, очевидністю є теж і те, що поезія може виростати з будь-чого і проростати теж на будь-чому.

Очевидно, вочевидь, з очевидністю, самоочевидно: ме-тафорика, заснована на баченні, зорі, «світлі очей», як ка-жуть німці, на світлі дня, видимості сущого так беззастереж-но супроводжує з найдавніших давен, так опанувала наше уявлення про те, як відбувається і як виглядає розуміння, що ми навіть утратили відчуття того, що це власне метафорика.

Для більшості з нас очевидність спроможності зору і пов’язаної з нею спроможності – ба, навіть передумови! – сприйняття і розуміння є чимось таким, що вкрай рідко ви-ходить поза межі само-очевидності, дуже зрідка улягає ре-візії, перегляду (ще два свідоцтва генетичної спорідненості сприйняття і мислення із зором та візуальністю).

Ці рідкісні для більшості з нас трансцендування нашої самоочевидності відбуваються здебільшого тоді, коли зустрічаємося – змушені зустрітися – з людьми незрячи-ми. Для нас такі зустрічі стають важким випробуванням. І ми воліємо його уникати, аби не застановлятися надовше, чим є такий стан для тих, для кого він постійний. Ми воліємо втікати в нашу очевидність очевидності.

Після випробування такою зустріччю і такими думками, після даремної спроби втекти від них, з’являються певні застереження до метафорики візуального. Насувається питання: як постає поезія в умовах неочевидності? Поезія неочевидності?

Те, що така поезія існує, ми знаємо віддавна, від самого по-чатку західної традиції поезії: від Гомера. Те, що саме сліпий поет зміг стати уособленням поета поготів – це обставина, над якою варто замислитися. Незрячі поети супроводжують наше розуміння поезії і про поезію – а тим самим і про світ загалом – завжди. Лінія від Гомера до Борхеса довга, виразна і визначна.

Центральним у цій поезії є мотив пам’яті. Бо поезія не-зрячих не може спиратися на жодні нові візуальні враження. Єдиним і винятковим середовищем, єдиною стихією її при-пливу є зір внутрішній, серединне бачення, зазирання все-редину себе, а не визирання з-поза меж очниць назовні.

З пам’яттю майже неминуче пов’язана ностальгія. Туга за втраченим. У нашому випадку – туга за побаченим, ба більше: за баченим.

Найбільшим, однак, викликом для моєї спроможності уяви є поезія – і ширше: внутрішній світ – які постають на тлі ніколи-не-баченого, індивідуально споконвічної незрячості. Правдоподібно, поезія може виростати навіть звідти, навіть на таких ніколи не освітлених крає-видах (це останнє слово знову-таки несе в собі надто багато візуальної метафорики, щоби бути тут до кінця доречним). Як воно відбувається – на це в мене, ясна річ, відповіді немає. Навіть здогадки нема.

Є, натомість, одна дуже імлиста інтуїція: здається, диво-вижним чином саме в цьому місці зустрічаються феноме-ни незрячості з феноменами чистої поезії так званої «чистої поезії». Бо чим є поезія, як не нашою незмінною спробою вис-ловити небачене? Зробити його видимим, відчутним. Бо чим є «чиста поезія» (якщо така взагалі буває), як не спробою поети-зувати поза межами коли-небудь емпірично досвідчуваного.

Зрозуміло, що в мене більше питань, аніж відповідей. Зрозуміло також, що найвищий час переглянути цю очевид-ну неочевидність.

Юрко Прохасько

Зміст

Оксана Винницька ............................................................ 6«Ти соромишся бути зі мною...» ......................................... 7«День закінчився так, як завжди...» .................................... 8«На вулиці міста старого...» ................................................ 9«Так часто падають на скло самотні квіти...» ...................... 11

Оксана Демчина .............................................................. 12«Спішить до мене ластівка кохання...» .............................. 13Місто Лева .......................................................................... 15

Валентина Деркач ........................................................... 16Сповідь незрячого .............................................................. 17На фото – мама молода ..................................................... 18Мить поезії чудова ............................................................. 19Дитинства теплий спомин .................................................. 21

Наталя Друль ................................................................... 22Все спочатку ...................................................................... 24

Люба Кузнєцова .............................................................. 25Посвята Фортепіано .......................................................... 26Хотіла б дуже я зорею стати… ............................................. 27Хотіла б я злетіти в височінь ............................................. 29

Юрій Ломов ..................................................................... 30«А сирень за окном не желтеет...» ..................................... 31«На сыром асфальте распластался...» .............................. 33

Тетяна Максимчук .......................................................... 34«Щирим серцем Христа полюбила...» .............................. 36

Тетяна Селезньова .......................................................... 37Мудрецы ........................................................................... 38Прощанье с летом ............................................................. 39Я художником стану .......................................................... 43«Земля, устав от долгой зимней стужи...» ........................ 46

6

Оксана ВинницькаНародилася 22 жовтня 1979 року. Закінчила

Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І. Франка за спеціальністю викладач музики у загальноосвітніх школах.

Керівник центру психологічної підтримки Благодійного фонду «Карітас» (м. Дрогобич).

Автор трьох збірок поезій, автор та виконавець власних пісень, лауреат фестивалів. У 2011 виходить дебютний аудіо альбом «Це не просто».

7

*** Ти соромишся бути зі мноюНе з такою як всі не з такоюТа соромитись цього не требаБо життя тут розписане небомБо усе тут розміряне БогомТо ж у чому тут сором й від чого

Можна бачити сонце і зоріІ в багатстві купатись як в моріТа душа може бути сліпоюЧи хотів би ти бути з такою

В світі цім де брехня і прокльониНе таких тисячі є мільйониЯ від них відрізняюсь звичайноАле все це повір так банально

8

***День закінчився так, як завжди,Знов молитву шепочу я стиха,Боже мій, ти мене проведи,Проведи крізь всі біди і лиха.Я не сильна, я дуже слабка,Та сильніша я тільки з тобою,Хай же твоя могутня рукаБуде поряд повіки зі мною.Найсолодші слова молитов,До небес в твоє серце полинуть,Моя віра, надія й любовНе розтануть в душі, не загинуть.Моя віра – то скеля тверда,Мов вогонь, так надія іскриться,А любов – то джерельна вода,Щоби кожен її зміг напиться.

9

***На вулиці міста старого,Де світять нічні ліхтарі,Я в серця спиталася свого –Хто виграє з нас – це парі.

Він вірить, що холодом зможеВід себе мене віддалить,А я – що любов переможе,Любов все здолає, щоб жить.

Він вірить, що я все забуду,Розтопить мої почуття,А я в те, що поряд з ним буду,Любов – що вона на життя.

Хто виграє з нас, хто програє,Не знає ніхто, тільки Бог,І Він нас розсудить, Він знаєХто вартий із нас перемог.

Любов не породить ненависть,Ні краплі в ній зла не буде,Відсутні жорстокість, лукавість,Любов до любові веде.

12.09.2008 р.

11

***Так часто падають на скло самотні квіти,Якби ж воно змогло їх подихом зігріти,Але воно таке слизьке і холодом проймає,Здається ніби, що близьке, що є, але й немає.Ще віриться, що мить одна розтопить серце зимне,Та лиш одна бринить струна про почуття нестримне.Бринить і болем, і жалем, бринить тужливо,Та сум змивається дощем, оце так диво.Вже теплий, ніжний вітерець ласкає квіти,Він, мов справжнісінький митець, зумів зігріти.

07.2008 р.

12

Оксана ДемчинаНародилася у 1976 році. Інвалід I групи по зору з ди-

тинства, сліпоглухоніма.Навчалася у м. Загорську у спецшколі, закінчила шко-

лу №100 м. Львова.Має 2 збірки віршів, презентувалася у багатьох друко-

ваних виданнях.

13

***Спішить до мене ластівка коханняВ калинові дрімотні вечори.Любов зазнала вперше процвітання,Ти в серці зберігай її дари.Кохання – квітка чарівного раю,Я квітки кращої за цю не знаю.

Летить до мене сокіл швидкокрилийВ черешневі прегарні вечори.Серця свої для щастя ми відкрили,Нектар кохання з квітів ти збери.Любов – це чарівний струмочок з гаю,Його пісні чарівні зберігаю.

Дзвенить до мене жайворон із небаВ трояндові прекрасні вечори.Він каже: берегти кохання треба,Бо дане вона нам усім згори.Любов – це в небі золота зірниця,Це вірності та щастя таємниця.

Летить до мене соловейко доліУ макові червоні вечори.Шепоче вітер про кохання в полі,А ми – два едельвейси, дар гори.Любов – це наша пісня лебедина,Любов – це хліб, яким живе людина.

15

Місто ЛеваОсіннє сонце ніжно розцвітаєНад містом Лева в голубій імлі.Його легенда замкова вітає,Віншують храмів бані та шпилі.Прокинувсь Львів, до праці поспішає,Гуде, гукає, дзвонить і дзвенить.Милує око й серце потішаєЦей сплав модерну і старовини.Історія тут факти і легендиСплела в узори дивні, потайні.Її не вкрасти, ось погляньте: ген-деЗірка сторожа – леви кам'яні.Усякого тут побувало люду.Тут Федорович, наш першодрукарДля панства знатного і для простого людуУклав свого Апостола й Буквар.Тут гул гармат відлунювали мури,Франка лунали речі запальні...Не раз конав він, грізний і похмурийВ пожеж і бунтів ярому вогні.Та знов, як фенікс, воскресав із праху,І знову – вкотре! – розквітав і цвів...Ніколи Львів мій не піде на плаху,Бо Львів, недарма кажуть, то є Львів.

16

Валентина ДеркачНародилась на Сумщині у родині сільських вчителів.

У 1977 закінчила філологічний факультет Дрогобицького педінституту, у 1985 – історичний факультет Львівського держуніверситету ім. І. Франка.

Педагог за фахом, за покликанням – літератор. У твор-чому доробку кілька наукових праць і збірка пісень «На крилах надії». Лауреат літературних конкурсів, громад-ський діяч, депутат місцевої Ради Жовківського району.

17

Сповідь незрячогоНезрячий я, та бачу все душею,Світ неосяжний для моїх очей.Однак, пишаюся долею своєю,Що я творити можу для людей.Незрячий я, та тілом відчуваю

Оту чудову всю земну красу.За що несу цей хрест – не знаю,Однак, радію з того, що несу.Незрячий я. Єством своїм я бачу

І стає в мене на душі,І Богові я дякую за вдачу,Мабуть, судилось так прожить мені.Незрячий я, та серце своїм бачу

І відчуваю справи всі земні,І через біль свій інколи заплачу,Що не дано світ бачити мені.Незрячий я, та віри не втрачаю

І до нестями світ земний люблю.Я переконаний і твердо знаю,Що Богу й людям кривди не роблю.

18

На фото – мама молодаВкотре дивлюсь я на це фото,Воно в мене лише одно.В думках ловлю сумну я ноту:Як це усе давно було.

На ньому мама – гарна, пишна,Ще, видно, зовсім молода,Як навесні красуня-вишня,Яка цвіте, так вигляда.

Довга коса, у новій сукні,А поруч я мала стою –Дитинства це мого відлуння –Матусю, як я Вас люблю.

Ви вже не та, старенька стали,І аж не віриться мені,Що на цім фото Ви стояли...Та це ж не марево, о, ні!

Роки своє взяли, ми знаєм,Але для нас – Ви завжди та,Яку любили і кохаєм –Для нас Ви завжди дорога.

Тому я бережу це фото,Де мама зовсім молода.В думках ловлю сумну я ноту:Вона не буде вже така.

19

Мить поезії чудоваВ поезії знаходжу спокій,Вгамовую душевний біль,Такий пекучий, одинокий,Що переслідує, як тінь,

Мене навкруг через образуІ за неправди гіркоту.І легше на душі відразуСтає. Й долаю самоту,

Бо поринаю в світ блаженний,Де ніжне, щире тут усе,Приємним і благословеннимВід глибини душі несе.

Порив цей дивний, таємничий,Раптово мозок полонитьІ щось приємне, мальовничеНароджується тут за мить.

А потім – мить оця проходить,І знову – рій думок в душі,Які і ранять серце, й школять.Лише поезія мені

Важкий тягар з душі скидає,Крила для злету теж дає,В тяжкі хвилини не кидає, А заспокоює мене.

21

Дитинства теплий споминЯ пам'ятаю, будучи малою,У полі бігала по ранішній росі,Там розмовляла я сама з собою,Низько вклонялась неповторній цій красі.

Руками сонечку щиро махала,Йому всміхалась, я до нього йшла.А також квіти польові збиралаЙ додому так багато їх несла.

Після дощу з веселкою у небіЯ розмовляти, пам'ятаю, теж могла.Я кликала її чомусь до себе...Такою у дитинстві я була.

Дитинства мить уже не повернути,Спомин приємний від нього на душі.І пережите, інколи й забуте,Мабуть, ми відчуваємо усі.

В роках осінніх є про що згадати,Хоча назад немає вороття.Приємно бачить, як тебе внучатаНаслідують. І знов буде життя.

22

наталя ДрульНародилася у 1973 році. Закінчила Підгорецьку

спецшколу.Займається підприємницькою діяльністю, 10 років

працювала масажистом.Одружена, має двох дітей – 16 і 5 років.

24

Все спочаткуЯ починаю все спочатку.Лишився тільки біль на згадкуЗ отих часів, що вже минули,Бодай ніколи не вернулись.

Хай згине все лихе й погане,Від чого серце моє в'яне.Все, що лиш смуток набавляє,Нехай ніколи не вертає.

Не вірю більше я нікому,Лиш тільки Богові святому.Не знаю, як життя складеться,Хай тільки ворог не сміється.

Я всі невдачі подолаю,Чого не мала – пошукаю,Тебе не буду я клянути,Я просто хочу все забути.

25

люба кузнєцОВа Народилася 11 квітня 1988 року. У 2010 році закінчи-

ла державне музичне училище ім. С. Людкевича по класу скрипки.

Навчалася у школі мистецтв. У 13 років почала писати вірші, а також почала займатись бісером, освоївши пле-тіння прикрас, квіткових композицій та ткацтво бісером. Зараз на її рахунку сплетених 8 ікон, безліч писанок, сер-веток, силянок, букетів квітів, дерев, новорічних кульок, дзвіночків, тощо.

26

Посвята ФортепіаноФортепіано, король музичний, Я більш за все тебе люблю,З тобою можу розділити Тривогу, радість і журбу.

Моя єдина у тобі втіхаБез тебе важче я б жила, Але, напевне, жити довгоТак все ж таки я б не змогла.

Ти мій найкращий друг єдинийЗ тобою більш усіх дружу,Коли у мене є хвилина До тебе з радістю лечу.

На тобі можна все зіграти, Красиве, ніжне й чарівне,Народне, легке і класичне, І жартівливе, і сумне.

Ця музика у тобі вічна,Тому тебе назвали королем...Я дякую усім, які тебе створили,Бо що без тебе ми б усі робили?

11.10.2001 р.

27

Хотіла б дуже я зорею стати…Хотіла б дуже я зорею стати,Щоб серед інших зір із висоти сіятиЩоб так, як інші тії зорі,Дивитися на човен в синім морі.

Хотіла б ще я квіткою бути, Щоб чисту водицю корінням тягнути.І щоб улітку зустрічать джмеля,Який летить до мене іздаля.

Хотіла б бути я гірською річкоюІ милуватися весь час смерічкою,І дивитись на прекрасні полониниЙ на достиглі кетяги калини.

Хотіла б я пташкою бути,Щоб крилом над землею змахнути.Й високо-високо літатиІ Бога за все прославляти.

11.12.2002 р.

29

Хотіла б я злетіти в височіньХотіла б я злетіти в височінь,Туди, де є цілюща сила, Дивилася б тоді я в далечінь,Якби зміцнились мої крила.

Торкнулась я б хмаринок у блакиті,Які милують нас з небес,Побачила би квіти в стиглім житіІ море інших неземних чудес.

Всміхнулося би сонечко ласкавеПроміннячком яскравим іздаля:Наскільки в цьому світі все цікаве,Яка прекрасна матінка-земля...

І як Господь створив нас досконало,Ніхто не знає, як оце все так.Ось тільки людям знову всього мало,Їм все одно завжди чомусь не так.

А на життя не треба нарікати,І все приймати, як Господь дає.Потрібно в нім прекрасне відшукати Й віддати Богу все життя своє.

15.09.2009 р.

30

юрій лОмОВНародився у маленькому містечку на мальовничій

річці Ворона, у 1935 році.Батьки були військовими, і родині доводилася часто

переїжджати.Школу закінчив у Владикавказі і там же навчався у

Гірничо-металургійному університеті. Працював інже-нером-конструктором на авіаційному підприємстві в Уфі. 25 років мешкає у Львові, має трьох синів і доньку.

Великим захопленням життя Юрія Ломова є живопис і література. У 2010 році вийшла його перша збірка віршів «Ветер вечера».

31

***А сирень за окном не желтеет,Не меняет изменницей цвет,Как моя голова не седеет,Под напором накопленных лет.

Не марает и грязь непогоды,Только иней слегка на висках.Не мои, не мои это годы,И не время мое на часах.

Оно где-то в мансардах БогемииПотерялось в заботах Творца.Вот такие вне времени все мы,Кто огонь зажигает в сердцах.

33

***На сыром асфальте распласталсяЖелтою звездою лист платана,В сером гневе гомон раздавалсяИ срывался спелый плод каштана.

Всё закономерно, всё понятно,Уходило ласковое лето...А на сердце грустно и приятно,Как от песни, хорошо пропетой.

34

тетяна максимчукНародилася 23.06.1988 р. Закінчила Львівську спе-

ціальну загальноосвітню школу-інтернат №100, Львів-ську державну музичну школу №2 за фахом фортепіано і вокал.

Навчається на факультеті іноземних мов Львівського національного університету ім. І. Франка.

36

***Щирим серцем Христа полюбила,Для душі в нім притулок знайшла.Слово істини в ньому відкрилось,Я ж охоче його сприйняла.

Він простив наші грішні провини,За всіх нас на хресті постраждав.Він спасіння приніс для людини,Життя вічне усім дарував.

Як багато людей ще не знають,Що лиш в ньому спасіння живе.У гріхах, у неправді блукають,Не цікавить життя їх нове.

Тож іди до Ісуса, мій друже,Поки він тебе кличе, зове,Адже він тебе любить, ще й дуже, –Хай Ісус в твоїм серці живе!Тетяна Селезньова

37

тетяна селезньОВаНародилася 7 травня 1959 року в Росії у м. Хабаров-

ську. У 1969 р. сім'я переїхала до Одеси. У віці 16 років Тетяна повністю втратила зір. Закінчила одеську школу-інтернат для незрячих.

У 1975 році з відзнакою закінчила юридичний фа-культет Одеського державного університету ім. І. Мечни-кова. Живе і працює в Одесі, займається адвокатською практикою, є членом обласної колегії адвокатів.

Розлучена, має доньку.

38

МудрецыШли по дорогам с трех сторонВ старинный город мудрецы,Заслышав колокольный звон,Склонили головы отцы.

Стремясь в обитель тишины,Решили здесь прервать свой путьИ возле храмовой стеныРасположились отдохнуть.

И тут сказал один мудрец:«Я прожил долгие летаИ понял мудрость, наконец,Что мир спасет наш красота».

«Я убежден, – второй сказал, –Наш мир спасет не красота.Я в жизни истину познал,Спасет нас только доброта»,

«Я тоже прожил долгий век, –Их третий старец, удивив,Сказал. – Лишь добрый человекПо-настоящему красив».

39

Прощанье с летомСегодня я проснулась рано,Струился теплый свет в окошко,Я распахнула настежь рамуИ солнце брызнуло в ладошку.

Мне руку солнце мягко греет,Его лучи уже не жарки,Прохладою осенней веет,И виноград свисает с арки.

Иду осиротевшим садом,Срывает ветер листья с клёна,Шуршит дорожка листопадом,И каркает на дождь ворона.

Взмахнув прощальными крылами,На юг уносят лето птицы,И я печальными слезамиУвлажнила свои ресницы.

Кричу им в след: «Не улетайте,Веселое верните пенье,Мне лето яркое отдайтеНа день, на час, иль на мгновенье».

Оно меня горячим солнцемНе доласкало, не догрело,В час бледных звезд в моё оконцеРассветами не доалело.

40

Ушло из яблочного Спаса,Не позвонив колоколами,И утром, не наполнив вазуРомашками и васильками.

Я не дослушала прибоя,Шум пенных волн и вёсел плеска,Крик белой чайки над волноюИ трепет окуня на леске.

Не докупалась в тёплом море,Не доплыла до горизонта,Не довстречала в росах зори,Не дописала натюрморта.

Я не увидела цветенье,Лесных полян и южных степей,От облаков плывущих тени,Вдали рисунок горных цепей.

При лунном свете в летний вечерСонату мне не доиграли,И ждущих рук нежные плечи,Не доласкав, не дообняли.

И я ещё не долюбила,Не дождалась – кого люблю я,И самый сладкий не испилаС его губ тёплых поцелуя.

Ночами я не дострадала,Когда цветы в саду уснули,В рассветный час не домечтала,Так ночи коротки в июле.

41

Но в нашей жизни всё не вечно,Напрасно час замедлить просим,И лето тоже быстротечно,Спешит ему на смену осень.

Она глядит в сад желтым глазом,По лужам дождикам шагает,Тихонько в изгороди лазомИз сада лето убегает.

43

Я художником стануЯ художником стану,Нарисую картину,На мольберт холст поставлюИ начну с середины.Нарисую картину,И тебе подарю я,Как в пасхальной корзинеВсё, что в ней напишу я.

Но сначала в окошкоПосмотрю на погоду,И у ног моих кошкуПочешу ей в угоду,Прочитаю молитву,Ту, что сердце подскажет,Кисть возьму и палитру,И мазок первый ляжет…

Золотистым рассветомИ багряным закатомЖёлтый лист вслед за ветромПолетит листопадом,Если жёлтой вдруг краскиМне окажется мало,Станет холст зимней сказкой,Снеговым покрывалом.

В тёмном небе морозном,Посмотри – на востокеТихим вечером позднимСвет звезды одинокой,

44

И в рождественский вечерЗакружит шар на ёлке,Вспыхнут пламенем свечи,Засверкают иголки.

Вскоре снег потемнеетОт весенней капели,Солнце землю согреетИ подснежник в апреле.Наконец-то зелёнойСтала очередь краски,Зеленеют все склоныИ сады перед Пасхой.

В мае краски мне белойПригодится немало,Белоснежною пеной Вишня чтоб расцветала.Грозди белой сирениРастрепал влажный ветер,Ландыш вышел из тениАроматен и светел.

Я оранжевой кистьюБрызну солнечным светомНа траву и на листья,Вспыхнет маками лето.Цвет полей васильковыхЛето в косы вплетает,След волны бирюзовойНа песке быстро тает.

Необъятный небесныйРаспахнется над нами

45

Свод бескрайним, чудеснымГолубым океаном.Круг прочертит крыламиВ небе ласточка утром,И предстанет пред намиЭтот мир божьим чудом.

Всё, картина готова,Продолжать нет причины,На мольберт ляжет сноваХолст для новой картины.Ах, совсем позабыла,Нет дождинки в пейзаже,Этот мир не омыла Ливнем осени даже.

Высь разверзлась грозою,Дождь льет как из ведерца,На ромашке росоюЗаблестит скоро солнце.Пусть оно над тобоюСветит так же, как в раме,Я рисую с любовью,Вот и надпись: «От Тани»!

46

***Земля, устав от долгой зимней стужи,Ждёт тёплого весеннего дождя.Так мёрзнут кем-то брошенные душиИ жаждут чьей-нибудь души огня.

Начнётся дождь с паденья капли крупной,За ней вольются новые в поток.Стучит дождь, словно бьёт шаман по бубну,Земля пьёт жадно за глотком глоток.

А души гибнут в мире одиноком,Глоток добра спасёт их вместо зла.Прошу вас, люди, заклинаю Богом,Не пожалейте своего тепла.

Видання цієї збірки стало можливим завдяки проекту «Розвиток громадянського суспільства», який впро-ваджується Програмою розвитку ООН в Україні та фінансується Міністерством закордонних справ Данії протягом 2009-2012 рр.

***

Збірка підготовлена до друку Львівським облас-ним фондом соціального захисту і реабілітації сліпих, який у 2011 р. здобув перемогу на оголошеному ПРО-ОН і ІСАР «Єднання» конкурсі грантів з власним про-ектом «Доступна Львівщина очима незрячих».

Виконавці проекту висловлюють глибоку вдячність усім, хто своєю кропіткою працею або фінансовою під-тримкою долучився до публікації цієї збірки: художнику-оформлювачу Дарії Фесенко, упорядникам Беллі Гранкі-ній та Ользі Григоренко, директору видавництва «Афіша» Зиновію Романіву, Ротарі клубу «Львів – Леополіс». Авто-ри й упорядники збірки завдячують також Програмі роз-витку ООН в Україні та Міністерству закордонних справ Данії за розуміння та підтримку проекту.

Художнє оформлення:Акварелі Дарії ФесенкоГрафіка Павла Гранкіна

Комп’ютерне верстання Роксолани Тріщ

ТзОВ «Видавнича фірма «Афіша»,79005, м. Львів, просп. Т. Г. Шевченка, 16.

Тел./факс: (032) 297-14-27, 297-05-37.е-mail: afisha@utel.net.ua

www.afisha.lviv.ua

Свідоцтво про внесення до державного реєструсерія АА № 059177 від 14.08.2008 р.

Підписано до друку 29.02.2012 р. Формат 70х100 1/32.Папір офсетний. Гарнітура «FreeSetC». Друк офсетний. Умовн. друк. арк. 1,95.

Зам. № 29/02-12.

Мить поезії чудова

громадська організація інвалідів «Львівський обласний фонд соціального

захисту і реабілітації сліпих»79016, м. Львів, вул. Городоцька, 81

тел.-факс 0(32) 261 33 18e-mail: lofszrs@gmail.com

Винницька О., Демчина О., Деркач В. та ін.

Поезія