"Відновне правосуддя в Україні" №3(7) '2007

Засновник: Український Центр Порозуміння 01133, м. Київ,Печерський узвіз 8, к. 7

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованогозасобу масової інформаціїСерія КВ № 10427від 21 вересня 2005 р.

Відповідальність за достовір-ність інформації несуть автори публікацій та рекламодавці

Передрук статей тільки з письмового дозволу редакції

Головний редактор:Владислава Каневська

Підписно до друку 15.11.2007Зам. 0608-1 Наклад 1300 прим.

Дизайн, верстка та друк СПД-ФО Захаренко В.О.Тел.: (044) 331-50-49

Відновне правосуддя в Україні

№ 3(7)’2007Засноване у 2005 роціВидається щоквартально

Редакційна рада:Пилипчук П. П. – Голова ради, заступник Голови Верховного Суду України

Ємельянова І. І. – заступник Міністра юстиції України

Войтюк І. А. – ректор Академії суддів України

Оніщук М. В. – Голова Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права

Калашник Н. Г. – заступник Голови Державного Департаменту України з питань виконання покарань

Лобач В. П. – заступник начальника Головного управління – начальник управління організації підтримання державного обвинувачення, Генеральна прокуратура України

Мачужак Я. В. – суддя Конституційного Суду України

Міщенко С. М. – суддя Верховного Суду України

Коваль Р. Г. – Президент Українського Центру Порозуміння

Гірник А. М. – керівник Центру соціальної психології та управління конфліктами Національного університету «Києво-Могилянська академія», професор

Ільковець Л. Б. – завідувач кафедри нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство Академії прокуратури України

2 ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Редакційна колегія:

Каневська В. Д. – віце-президент Українського Центру Порозуміння, головний редактор

Землянська В. В. – член правління Європейського Форуму з відновного правосуддя, кандидат юридичних наук

Фесенко І. М.– заступник начальника Департаменту законодавства про правосуддя, правоохоронної діяльності та антикорупційної політики Міністерства юстиції України

Лавровська І. Б. – старший консультант управління узагальнення судової практики та аналізу судової статистики Верховного Суду України

Прокопенко Н. М. – директор проектів Українського Центру Порозуміння

Горова А. О. – керівник департаменту інституційного розвитку та досліджень Українського Центру Порозуміння

Бік О. Я. – Президент Фонду «Простір без конфлікту», кафедра соціальної роботи національного університету «Львівська політехніка»

Овчарова Г. Б. – керівник проектів НДО «Молодь за демократію», м. Харків

Микитин Ю. І. – НДО «Віра в майбутнє», м. Івано-Франківськ

Ягунов Д. В. – доцент кафедри європейської інтеграції Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України

Капустянська Н. Г. – відповідальний секретар редакційної колегії

№ 3, листопад, 2007 3

ДО ЧИТАЧА

Від редакційної ради та редакційної колегії ........................................................................................................................ 5

АКТУАЛЬНА ТЕМА

В. Землянська Відновне правосуддя та медіація у кримінальних справах ............................................................................................ 6

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

Рекомендація № R (87) 18 Комітету Міністрів державам-членам щодо спрощення кримінального правосуддя ....................................................................................................................................................... 11

Рекомендація № R (2003) 21 Комітету Міністрів державам-членам «Про співпрацю в сфері попередження злочинності» ..................................................................................................................................... 17

ПОБУДОВА ПРАКТИКИ

Створення в Україні Центрів відновного правосуддя в громадах: узагальнення досвіду ................................. 24

ДОСВІД РЕГІОНІВ

Н. Пилипів Опис випадку з Дрогобича ....................................................................................................................................................... 29

ДОСЛІДЖЕННЯ

В. Сегедін Новітні підходи вимагають нових знань ............................................................................................................................. 31

О. Бугера Телевізійна продукція з елементами насильства та агресії: проблема впливу на протиправну поведінку неповнолітніх ........................................................................................................... 36

ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ

Закон про карне судочинство у справах неповнолітніх правопорушників (ЗКССНП) Канади: стислий виклад та історія питання .............................................................................................. 40

ЗМІСТ


ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

Досвід Канади щодо політики альтернативних заходів: робота відділу громадських послуг ........................ 53

Р. Мієнковска Деякі думки щодо медіації у Литві ...................................................................................................................................... 64

Дусіка Вуячіч-Річер, Ясна Гранчіч Відновне правосуддя та ініціативи щодо проведення медіації між жертвами та правопорушниками у Сербії та Чорногорії ................................................................................... 67

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

Іво Аертсен, Роберт Маккей, Криста Пелікан, Джоліен Віллемсенс, Мартін РайтРеконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі (розділи 2, 3, 4) ................... 70

№ 3, листопад, 2007 5

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ!

Наше чергове число бюлетеню «Відновне правосуддя в Україні» продовжує знайомити читачів із темою відновного правосуддя і практики його застосування, адже це відповідає сучасним тен-денціям реформування кримінальної юстиції та політиці залучення представників громади до

проблеми подолання та попередження злочинності.У рубриці «Законодавчі засади медіації та програм відновного правосуддя» ви знайдете

Рекомендації Ради Європи державам-членам щодо можливих заходів по спрощенню кримінального правосуддя. Попри важливість спрощення процедур та дискреційне судове переслідування, важли-вим елементом цього процесу є саме налагодження співпраці між різними структурами (державни-ми та недержавними) у кожній окремій громаді та у державі в цілому. Ключовими словами у цих рекомендаціях (їх додатково виділено у тексті) є «право ініціативи та участі», «сторони співпраці», «громадська безпека» та «попередження злочинності».

Упроваджуючи не один десяток років відновне правосуддя, канадські фахівці аналізують власну політику запровадження альтернативних заходів та роботу відділу громадських послуг. Власне, одним з наслідків такої політики стало прийняття на державному рівні окремого закону, що опіку-вався б долею неповнолітніх правопорушників та визначав особливості процедур у кримінальному судочинстві. Недарма саме канадська система ювенальної юстиції стала прикладом для наслідуван-ня у кількох країнах Європи: Швейцарії, Литві, Латвії та ін. Зрештою, й Україна наразі теж ретельно вивчає цей досвід, щоб запозичити найкращі та найефективніші підходи і процедури. І, можливо, досвід Сербії та Чорногорії щодо впровадження програм примирення між потерпілими та правопо-рушниками стане нам теж у нагоді.

Ніякі інновації неможливо запровадити без апробації, тому ми у кожному числі намагаємося представити й український досвід у сфері відновного правосуддя. У цьому числі, окрім опису кон-кретної ситуації, ще й невеликий анонс Посібника по створенню Центрів відновного правосуддя у громадах, що цілком базується на практиці кількох громадських організацій по створенню подібних центрів у своїх містах. Повну версію посібника очікуйте навесні 2008 року.

Ґрунтовний підхід до справи, як завжди, демонструють науковці – пропонуємо у цьому числі два дослідження. Щоб правильно визначити акценти у курсі з відновного правосуддя для прокурорів, було проведено вивчення щодо поточної ситуації: обізнаності працівників прокуратури із особли-востями примирних процедур, актуальність теми, перспективи використання у галузі. Інша болюча тема для дослідження – поширеність насильства у дитячому середовищі: чи є зв’язок між програ-мою телепередач та проявами агресивної та протиправної поведінки?

У рубриці «Книжкова полиця» пропонуємо вам продовження книги «Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі». Розділ другий присвячено особливостям впро-вадження медіації і відновного правосуддя та необхідній для цього підтримці. Зокрема, подається аналіз вже відомої нашим читачам Рекомендації R(99) 19 про медіацію у кримінальних справах, узагальнення основних організаційних моделей, важливість місцевих громадських ініціатив. Розділ третій розповідає з чого ж власне починаються місцеві ініціативи, а у четвертому – розглядається питання хто ж і яким чином має бути залучений до діяльності програм відновного правосуддя. Окрема увага – ролі засобів масової інформації у формуванні громадської думки щодо програм примирення між потерпілими і правопорушниками.

Сподіваємось, матеріали цього числа допоможуть вам краще зорієнтуватися в особливостях про-грам відновного правосуддя та надихнуть на подальші практичні кроки!

Редакційна рада та редакційна колегія бюлетеня «Відновне правосуддя в Україні»


Питання злочину та покарання викликали серйозні дискусії в су спільстві ще задовго до того, як

Ф. М. Достоєвський написав свій відо-мий твір. Як кримінальне правосуд-дя може сприяти не лише належному покаранню правопорушника, а також і його покаянню? Що слід зробити, аби компенсувати шкоду, заподіяну жерт-ві? Як може громада сприяти реабілі-тації правопорушника? Чи може гро-мада віді грати активну роль у процесі відновлення належного фізичного та емоційного стану жертви? Ці питання і нині не втратили актуальності, зок-рема, коли йдеться про сферу віднов-ного правосуддя нової моделі реагу-вання на суспільно небезпечне діяння, спрямованої на збалансування потреб потерпілого, правопорушника1 та гро-мади2.

Починаючи з 80-х років XX ст., для багатьох країн відновне правосуддя стало істотною складовою системи кримінального правосуддя. Практика відновного правосуддя поширена як у Європі, так і далеко за її межами, зокре-ма, в Австралії, Новій Зеландії, Канаді, Південній Африці та Сполучених Штатах. Впровадження відновного правосуддя є пріоритетним компонен-том світової політики, спрямованої на

забезпечення модернізації криміналь-ного правосуддя, і воно знайшло своє відображення у законодавстві багатьох країн як новий та сучасний підхід до системи кримінального судочинства3.

Результати останніх теоретичних та практичних досліджень4 свідчать про те, що впровадження програм віднов-ного правосуддя допомагатиме кримі-нальному судочинству краще справля-тися з виконанням своїх завдань у тих сферах, що стосуються задоволення потреб жертви, підвищення відпові-дальності правопорушника за його/її дії, зменшення рецидивізму та страху перед злочинами у громаді. Злочин набуває свого власного обличчя лише тоді, коли правопорушники дізнають-ся про наслідки їхніх злочинних дій у житті конкретної людини, а жертва отримує можливість висловити свої думки ї почуття саме тому, хто їх має почути, а також отримати відповіді на ті запитання, на які може відповісти лише той, хто скоїв злочин5. Це сприяє покращенню фізичного та емоційного стану жертви, а також зменшує страх ревіктимізації (повторно стати жерт-вою). Крім того, потужний позитивний

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ ТА МЕДІАЦІЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

АКТ

УАЛ

ЬНА

ТЕМ

А

Віра ЗЕМЛЯНСЬКА член правління Європейського форуму з відновного правосуддя та медіації між потерпілими і правопорушниками, к.ю.н., LLM

1 Для спрощення сприйняття в статті використо-вується частіше узагальнене слово правопоруш-ник, а не злочинець, оскільки мова йде не лише про українське кримінальне право та процес.

2 Aertsen I., Mackay R., Pelican C., Willemsens J. and Wright M. Rebuilding Community Connections – Mediation and Restorative Justice in Europe. Strasbourg: Council of Europe Publishing, 2004. – P. 9.


4 Umbreit M. S. Mediation of Criminal Conflict: An Assessment of Programmes in Four Canadian Provinces. St Paul: The Centre for Restorative Justice and Mediation, 1995; Latimer, Dowden and Muisse, D. The Effectiveness of Restorative Justice Practices: A MetaAnalysis. Ottawa: Research and Statistics Division of Department of Justice of Canada, 2001; Wright M. Restorative Justice: For Whose Benefit?, in The European Forum for VictimOffender Mediation and Restorative Justice (ed). VictimOffender Mediation in Europe: Making Justice Work.Leuven: Leuven University Press, 2001.

5 Price M. Personilizing Crime: Mediation Produces Restorative Justice for Victims and Offenders, 2001, http://www.commonground.org.ua

№ 3, листопад, 2007 7

вплив програм відновного правосуддя полягає в тому, що вони стимулюють правопорушни-ків взяти на себе реальну відповідальність за вчинені діяння, та відшкодувати хоча б певну частину, заподіяної ними шкоди. Зазвичай ото-чення правопорушника також мобілізується, щоб його/її підтримати, і таким чином запобігти скоєнню повторного злочину у майбутньому.

Враховуючи мету та принципи відновно-го правосуддя, Рада Європи (членом якої є і Україна) у 1999 р. прийняла Рекомендацію «Про медіацію у кримінальних справах», щоб сприя-ти країнам-учасницям у питаннях становлення або подальшого розвитку практики медіації6. Європейський Союз зробив подальший крок, і в 2001 р. прийняв Основоположне рішення «Про становище жертв злочинів у кримінально-му судочинстві», у відповідності до якого до 22 березня 2006 р.7 кожна держава – учасниця ЄС повинна була у своєму законодавстві закріпити можливість проведення медіації (одна з форм відновного правосуддя) у випадках вчинення злочинів. У липні 2002 р. Економічна та соціаль-на Рада ООН прийняла Резолюцію «Про основ-ні принципи використання відновного право-суддя у кримінальних справах», яка закликала держави – учасниці ООН розробити стратегії та політику спрямовану на впровадження віднов-ного правосуддя8.

В Україні відновне правосуддя успішно роз-вивається з 2003 р., відтоді, коли благодійна організація «Український Центр Порозуміння» за підтримки Верховного Суду та Міністерства юстиції України розпочала перший пілотний проект у м. Києві. На даний час програми від-новного правосуддя реалізуються у 9 облас-тях України і при цьому застосовуються різні механізми передачі справ на медіацію – їх пере-дають судді, прокурори, служби у справах дітей тощо. Завдяки позитивним результатам оцінки пілотного проекту, а також запровадженню пра-вових реформ, як складової процесу євроінтег-рації, Міністерство юстиції України розроби-ло законопроекти, спрямовані на закріплення програм відновного правосуддя у законодавстві України. Однак і без законодавчих змін програ-ми відновного правосуддя реалізуються на прак-тиці в межах існуючого законодавства.

Цінності, які несуть в собі ідеї відновного правосуддя, а також їх позитивний вплив на учасників кримінальної ситуації, не залишають байдужими працівників судових та правоохо-ронних органів щодо застосування цієї інновації у своїй практиці.

На даний час понад 80 країн у всьому світі використовують принаймні одну із форм від-новного правосуддя у боротьбі зі злочинністю; фактичне їх число ймовірно наближається до 1009. У багатьох із цих країн впровадження відновного правосуддя відбувається ще на екс-периментальній основі, та лише на рівні окре-мих територій чи судів, утім, спостерігається підвищення ролі деяких стратегій відновного правосуддя у боротьбі зі злочинністю у націо-нальному масштабі.

Упродовж останніх двох десятиріч відбувався істотний розвиток самого визначення відновно-го правосуддя, у якому були відображені конк-ретні погляди практиків та теоретиків, а також відбувся зсув наголосу з самої процедури на результат. Загалом виникає питання: «Відновне правосуддя це практика чи філософія»? Як уже зазначалося вище відновне правосуддя – це радше концепція, а не спеціальний прийом чи метод розв’язання конфліктів, і саме в цьому і полягає причина відсутності повної одностай-ності щодо того, які складові слід включати у його визначення.

Одне з найперших і широко визнаних визна-чень відновне правосуддя було запропоновано Тоні Маршаллом, де наголошується на тому, що «відновне правосуддя – це процес, відповідно до якого всі сторони учасники конкретного пра-вопорушення зустрічаються для колективного вирішення питання, що робити з наслідками правопорушення та їх впливом на майбутнє10. Однак у такому визначенні взято до уваги лише процедурні характеристики, і не згадано про від-новної складової. Як зазначає Джон Брейтвейт таке визначення «….не пояснює, що саме та кого слід відновлювати, а також не визначає основні цінності відновного правосуддя, які полягають у тому, щоб зцілити, а не завдати болю, у тому щоб надати морального уроку, у тому, щоб залу-чати громаду, а також у тому, щоб і спонукати саму громаду до проведення діалогу на основі поваги, у тому, щоб навчити усвідомлювати цін-ність прощення, відповідальності, вибачення та виправлення»11, наголошуючи при цьому, що

Відновне правосуддя та медіація у кримінальних справах

6 Розвиток медіації в Україні. Польсько-українська співпраця: Зб. статей / Наук. ред. І. А. Войтюк. – К.: «Артбюро», 2004. – С. 189.

7 Там само. – С. 194.8 Див.: http://www.commonground.org.ua9 Van Ness D. An Overview of Restorative Justice Around the World.

Report presented at the 11th United Nations Congress on Crime Prevention and Criminal Justice, Bangkok, 1825. – April, 2005. – P. 2.

10 Marshall T. Criminal Mediation in Great Britain 19801996 // 4 (4) European Journal on Criminal Policy and Research. 1996. – P. 37.

11 Braithwaite J. Restorative Justice and Responsive Regulation (Studies in Crime and Public Policy. Oxford: Oxford University Press Inc, 2002. – P. 11.



відновне правосуддя передбачає відновлення належного фізичного та емоційного стану жерт-ви, правопорушника та громади12.

У визначенні відновного правосуддя Орга-нізації Об’єднаних Націй, прийнятої у 2002 р., знайдено баланс між двома критеріями віднов-ного правосуддя – його процедурою та резуль-татом. У ньому зазначається, що «Програма відновного правосуддя визначається, як будь-яка програма, в межах якої використовуються відновні процеси та мають на меті досягнен-ня відновного результату»13. Прийняте ООН визначення містить терміни «відновний процес та відновний результат». «Відновний процес» означає будь-який процес, у межах якого жертва та правопорушник, і за необхідності, інші особи, члени громади, на яких вплинув злочин, разом беруть активну участь у вирішенні питань, що виникли у результаті його скоєння. «Відновний результат» означає угоду, досягнуту в резуль-таті відновного процесу, зокрема, це може бути «репарація, реституція, виконання громадсь-ких робіт, спрямованих на задоволення потреб окремої особи або групи осіб, та визначення обов’язків сторін, а також реінтеграція жертви та правопорушника»14.

На нашу думку, в основу принципів віднов-ного правосуддя покладено такі п’ять ключових положень:�� пріоритетність надання підтримки та забез-

печення зцілення жертви/потерпілого. У програмах відновного правосуддя цей при-нцип забезпечується шляхом особливої уваги почуттям потерпілої сторони, особливостям процесу, що запобігають вторинній віктиміза-ції жертви та ін.;

�� правопорушники несуть відповідальність за їхні дії, але ж не в розумінні покарання, а в розумінні усвідомлення наслідків власної поведінки та активних дій з боку правопоруш-ника, спрямованих на виправлення завданої шкоди;

�� активна участь у розв’язанні ситуації всіх осіб, на яких вплинула подія злочину. Це означає, що правопорушник та особи, які потерпіли та зазнали прямого впливу від зло-чинних дій правопорушника, за їхнього бажан-ня, повинні отримати можливість безпосеред-ньої участі у реагуванні на такі злочинні дії: оцінити наслідки та вплив злочину на їх власне життя, визначити найбільш дієві шляхи вип-равлення цих наслідків та запобігання пов-торення такого у майбутньому та нарешті

виконання (або підтримка у виконанні) досяг-нутих домовленостей;

�� громада сприяє реінтеграції жертви та пра-вопорушника – це один з найбільш важливих принципів відновного правосуддя, що сприяє ефективному попередженню вчинення пов-торних злочинів (особливо у ситуації соціаль-ного сирітства неповнолітніх правопорушни-ків)! У таких випадках координатор програми намагається залучити представників грома-ди, що є небайдужі до життя дитини, та спроможних надати йому підтримку тим чи іншим шляхом;

�� запобігання повторного вчинення злочину у майбутньому. Будь-яка програма відновного правосуддя має своїм завданням не лише реагу-вання на злочин, а й розуміння існуючих причин того, що трапилось. Тому, ведучий програми (медіатор) обов’язково повинен сприяти свої-ми запитаннями обговоренню цього питання у процесі та визначення можливих шляхів усу-нення факторів (у житті правопорушника), що сприяли вчиненню злочинних дій.

�� добровільність участі у відновному процесі всіх зацікавлених сторін. Будь-який процес відновного правосуддя буде ефективним лише тоді, коли сторони беруть у ньому участь через власне рішення доцільності такого під-ходу. Навіть коли суд, або прокурор, або слід-чий приймає рішення про спрямування справи на програму відновного правосуддя, коорди-натор або ведучий програми повинен переко-натися у добровільної згоді всіх приймати у ній участь. У разі відсутності подібної згоди з боку правопорушника або потерпілої сторо-ни15 (або у разі невизнання правопорушником своєї відповідальності за скоєне) ведучий пови-нен припинити програму та поінформувати про це орган системи правосуддя, що прийняв рішення про ініціювання програми відновного правосуддя.Отже, основу відновного правосуддя стано-

вить усвідомлення того, що злочин несе шкоду потерпілим, а також осмислення необхідності несення правопорушником відповідальності за те, що було ним або нею скоєне. Таким чином, відновне правосуддя передбачає активне залу-12 Там само.13 Див.: http://www.commonground.org.ua14 Там само.15 Існують деякі програми відновного правосуддя (наприклад, у

Канаді), де у разі відмови потерпілої сторони все одно програма може відбутися за участю т. зв. «сурогатної жертви». Як прави-ло, це представник/представниця громади, що зазнали схожої шкоди у минулому, та за власним бажанням сприяють іншим правопорушникам (у програмах відновного правосуддя) зро-зуміти можливі наслідки їхньої поведінки для жертв їх власних злочинних дій.

№ 3, листопад, 2007 9

чення жертв, правопорушників та інших осіб, що зазнали впливу злочинних дій, а також гро-мади до процесу правосуддя. Зрештою, віднов-ний процес спрямований не на покарання, а на залагодження стосунків, відновлення належного порядку в громадах та реінтеграцію правопо-рушників у суспільство з метою запобігання скоєння правопорушень у майбутньому.

Медіація між потерпілими та правопорушниками

Суть медіації (від англ. мediation – посеред-ництво) полягає в організації зустрічей потер-пілого і правопорушника по справах, які пере-даються із правоохоронних та судових органів у разі, якщо злочинець визнав факт вчинен-ня ним злочину. Вона є спробою досягнення добровільного порозуміння (примирення) між потерпілим і правопорушником з метою від-шкодування завданої матеріальної та моральної шкоди за допомогою неупередженої, підготов-леної для розв’язання конфлікту особи – медіа-тора. Медіатори не судді і не арбітри. Вони не мають права нав’язувати сторонам своє бачен-ня проблеми чи варіант рішення. Головна мета медіаторів – допомогти сторонам дійти поро-зуміння. Вони ставлять запитання, допомагають сторонам висловитись та почути один одного, обговорити наслідки того, що сталося в атмос-фері поваги та безпеки, керують процесом так, щоб сприяти досягненню згоди щодо найкращих шляхів виправлення завданої шкоди, а укладена угода була б реальною для виконання.

Найважливішою перевагою цього способу розв’язання конфліктів є те, що обидві сторо-ни мають можливість висловити не тільки свої очікування, а й почуття і відчуття. Тут нічого не засуджується і не нав’язується згори. Кожне прийняте рішення вимагає згоди обох сторін. Господарями медіаційного процесу є відповідно самі сторони. Медіатор сприяє їм, щоб сторони були дійсно задоволені, тобто, щоб відшкоду-вання постраждалому було для нього достатнім і водночас було реальним для винуватого. Він піклується про те, щоб сторони були процедурно задоволені, тобто, щоб процедура проведення медіаційного процесу була для них прийнятною – щоб сторони були переконані у незаангажо-ваності, нейтральності медіатора і довірчому характері розмов. Крім цього, медіатор дбає, щоб сторони були психологічно задоволені – щоб вони були переконані, що вони самі вирішують свою подальшу долю, а після медіації почува-ються значно краще, ніж перед нею.

Такі зустрічі можуть стати визначною подією в житті обох сторін. Потерпілий має право ста-вити всі хвилюючі питання, він може висловити свої почуття та дати зрозуміти правопорушни-ку, що він пережив унаслідок злочину, і як це змінило його життя. Крім цього, потерпілий має можливість зрозуміти: що значить злочин для того, хто його вчинив. Оскільки потерпі-лий зустрічається безпосередньо з винною осо-бою, його пануючі стереотипи переглядаються, а страх зменшується. У потерпілого з’являється можливість не тільки одержати компенсацію, а й безпосередньо взяти участь у рішенні щодо її характеру. Таким чином, програма медіації створює умови для виявлення почуттів, обміну інформацією та відшкодування збитків, поверта-ючи при цьому потерпілим від злочину, почуття впевненості і відчуття контролю над ситуацією. Водночас правопорушники мають можливість побачити в жертвах реальних людей. Вони дізнаються про наслідки свого злочину «з пер-ших вуст», що призводить до нового погляду на попередні стереотипи і спроби самовиправдання. Таким чином, правопорушникам надається шанс конкретними діями поновити справедливість, а також, якщо будуть до цього готові, висловити розкаяння і просити вибачення16.

Загалом медіацію не можна назвати легкою справою. Багатьом правопорушникам важко бачити реальні наслідки їхнього діяння. Тим не менш, медіація становить для них сприятливу нагоду взяти на себе справжню відповідальність за свої дії шляхом укладення (за допомогою медіації) угоди з потерпілим, щоб у реально мож-ливий спосіб відшкодувати, завдані збитки17. Марті Прайс вказує на те, що відшкодування шкоди може бути як грошовим, так і символіч-ним. Останнє може означати виконання певних робіт для потерпілого, виконання громадських робіт, або інші види діяльності чи вчинки, які дозволяють відновити справедливість між жерт-вою та правопорушником18. Також під час медіа-ції досить часто приймаються рішення щодо попередження повторного скоєння злочину у майбутньому, наприклад, шляхом надання пра-вопорушникові лікування від наркотичної або алкогольної залежності.

Існують кілька видів медіації: пряма медіа-ція, яка означає безпосередню зустріч сторін, та непряма (або «човникова медіація»), коли медіа-

Відновне правосуддя та медіація у кримінальних справах

16 Зер Х. Восстановительное правосудие: новый взгляд на пре-ступление и наказание. – М.: Центр «Судебно-правовая рефор-ма», 1998. – С. 188.

17 Price M. Personilizing Crime: Mediation Produces Restorative Justice for Victims and Offenders, 2001, http://www.commonground.org.ua

18 Там само.



тори передають інформацію від однієї сторони до іншої. Останній варіант може сприяти укла-денню угоди, але навряд чи допоможе отримати почуття співпереживання, яке, власне, становить дуже цінну характеристику медіації19. Медіація між потерпілими та правопорушниками – це найпоширеніша форма відновного правосуддя у Європі. Інколи її називають «Програмою при-мирення між потерпілими та правопорушника-ми». Втім, між цими поняттями існує різниця. Медіація між потерпілими та правопорушника-ми в основному спрямована на досягнення при-мирення шляхом діалогу, підкреслюючи віднов-лення належного емоційного та фізичного стану жертви, відповідальність правопорушника та відшкодування шкоди. Програми примирення між потерпілими та правопорушниками також проводяться шляхом медіації, однак, як про це пише МкКолд, вони в основному, спрямовані на зцілення «ран» та відновлення належних взає-мин між людьми20.

Взаємодія медіаторів та працівників органів прокуратури на досудовому етапі має надзви-чайно важливе значення для розвитку цього

інноваційного підходу в Україні загалом. Саме прокурор є ключовою фігурою на досудовому етапі кримінального судочинства і саме він здій-снює нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство. Слід зазначи-ти, що медіація не є альтернативою процедурі кримінального переслідування особи, а лише допоміжним засобом у кримінальному процесі.


20 Fellegi B. ‘Explaining Impact of Restorative Justice: the ‘4Way Interaction’ of Morality, Neutralisation, Shame and Bonds’. Thesis submitted for the degree of M. Phil in Criminology, University of Cambridge, Institute of Criminology. 2004. – P. 13.

№ 3, листопад, 2007 11

ЗАКОН

ОД

АВЧІ ЗАС

АДИ

МЕД

ІАЦІЇ

ТА ПРО

ГРАМ ВІД

НО

ВНО

ГО П

РАВОС

УДД

Я

Комитет министров, в соответствии с условиями статьи 15b) Устава Совета Европы,

напоминая, что цель Совета Европы заключается в достижении более про-чного единства его членов;

учитывая, что совместные действия по ускорению и упрощению уголовно-го правосудия должны соответствую-щим образом учитывать требования, изложенные, в частности, в статьях 5 и 6 Европейской конвенции о защите прав человека;

принимая во внимание увеличение количества уголовных дел, передавае-мых на рассмотрение судов, и особенно дел, влекущих мягкие наказания, про-блемы, вызываемые продолжительны-ми сроками уголовного разбиратель-ства;

учитывая, что промедление в борь-бе с преступлениями умаляет автори-тет уголовного права и влияет на над-лежащее отправление правосудия;

учитывая, что задержки в отправ-лении уголовного правосудия можно устранить не только благодаря выделе-нию конкретных ресурсов и способам их использования, но и также более четкому установлению приоритетов в проведении уголовной политики, с точки зрения как формы, так и сущес-тва, путем:— применения принципа дискрецион-

ного судебного преследования;— использования следующих мер,

когда речь идет о наказании за малозначимые и массовые преступ-ления:

— так называемых суммарных про-цедур,

— внесудебного урегулирования орга-нами, компетентными в уголовных делах, и другими правоприменяю-щими органами, в качестве возмож-ной замены уголовному преследо-ванию,

— так называемых упрощенных про-цедур;

— упрощения обычных судебных про-цедур;принимая во внимание выво-

ды совещания министров юстиции Европейских стран, состоявшегося в Монтрё 10 сентября 1981 года,

рекомендует правительствам госу-дарств-членов, с учетом собственных конституционных принципов или пра-вовых традиций, принять все необхо-димые меры для применения изложен-ных ниже принципов:

I. Дискреционное судебное преследование

а) Принцип дискреционного судеб-ного преследования

1. Следует внедрить принцип диск-реционного судебного преследования или расширить его применение, когда это позволяет историческое развитие и конституция государств-членов; в про-тивном случае для этой цели следует разработать соответствующие меры.

2. Полномочия отказаться от судеб-ного преследования и прекратить его по дискреционным причинам должны быть закреплены в законе.

3. Решение об отказе от уголовного преследования в соответствии с этим принципом принимается только тогда, когда судебные власти имеют доста-точные свидетельства вины.

РЕКОМЕНДАЦИЯ № R (87) 18 КОМИТЕТА МИНИСТРОВ ГОСУДАРСТВАМ-ЧЛЕНАМ ОТНОСИТЕЛЬНО УПРОЩЕНИЯ УГОЛОВНОГО ПРАВОСУДИЯ

Принята Комитетом министров 17 сентября 1987 года



4. Этот принцип должен применяться на определенной общей основе, такой, как обще-ственные интересы.

5. Компетентный орган при осуществлении этих полномочий должен руководствоваться, исходя из своего внутреннего права, в частности, принципом равенства всех граждан перед зако-ном и индивидуальным подходом в уголовном правосудии, и особенно:— тяжестью, характером, обстоятельствами и

последствиями преступления;— личностью обвиняемого;— возможным приговором суда;— воздействием приговора на обвиняемого; и— состоянием потерпевшего.

6. Отказ от судебного преследования или его прекращение могут быть безусловными и ограничиваться предупреждением или внуше-нием или иметь место при соблюдении подоз-реваемым определенных условий, таких, как примерное поведение, выплата денежных сумм, компенсация потерпевшему или прохождение испытательного срока.

7. Когда рассматривается вопрос об услов-ном отказе от судебного преследования или его условном прекращении, должно быть получе-но согласие подозреваемого. При отсутствии такого согласия судебный орган должен в обя-зательном порядке возбудить уголовное дело против подозреваемого, если только этот орган, по различным причинам, не вынесет решение отказаться от обвинения.

Отказ опротестовать решение о принятой мере или выполнение необходимого условия по смыслу пункта 6 могут рассматриваться как согласие.

Следует установить правила, обеспечиваю-щие, чтобы такое согласие давалось свободно, со знанием фактов, и не подлежало никаким ограничениям.

8. В целом отказ от судебного преследования или его прекращение может быть временным до истечения сроков, установленных законом для преследования, или окончательным.

9. В случае условного прекращения прекра-щение преследования может быть окончатель-ным, если соответствующее лицо выполнило свои обязательства.

Это решение должно квалифицироваться как осуждение и приниматься по обычным прави-лам, касающимся, в частности, включения в криминологическое досье, только тогда, когда подозреваемый признает свою вину.

10. Когда это возможно, решение об отказе от судебного преследования или его прекращении должно доводиться до сведения потерпевшего.

11. Потерпевший должен иметь возможность добиваться возмещения причиненного ему вреда со стороны правонарушителя в гражданском или уголовном суде.

12. В уведомлении подозреваемого нет необ-ходимости, если решение принимается в виде простого постановления о невозбуждении уго-ловного дела.

б) Меры, преследующие ту же цель, что и дискреционное судебное преследование

Государства, которые в силу своего истори-ческого развития и своей конституции применя-ют принцип обвинения публичного характера, должны внедрить или расширить использование мер, которые, хотя и отличаются от дискрецион-ного судебного преследования, тем не менее пре-следуют аналогичную цель, и прежде всего:

i) количество дел, в которых возбуждение судебного преследования оговаривается опре-деленными условиями, должно быть увеличено, в частности, когда общественные интересы не являются доминирующим фактором, а основа-нием для судебного преследования может быть просьба или согласие потерпевшего;

ii) закон должен предоставлять судьям право условно приостанавливать судебное преследова-ние или прекращать его в случаях и в соответс-твии с процедурами, аналогичными тем, кото-рые применяются судебными органами в рамках системы дискреционного преследования.

II. Суммарные процедуры, внесудебное урегулирование

и упрощенные процедурыa) Исключение из категории уголовных пре-

ступлений правонарушений, не носящих по своей сути опасного характера, и применение к ним суммарных процедур

1. Страны с правовыми системами, в которых проводятся различия между административ-ными правонарушениями и уголовными пре-ступлениями, должны принять меры с целью исключить из категории уголовных преступле-ний правонарушения, особенно массовые право-нарушения, затрагивающие дорожное движение, налоговое и таможенное законодательства, при условии, что они по своей сути не носят опасно-го характера.

2. При рассмотрении правонарушений, в которых фактический элемент преобладает над

№ 3, листопад, 2007 13

моральным (умысел совершить правонаруше-ние), все государства должны прежде всего при-менять суммарные процедуры или письменное судопроизводство, не прибегая к услугам судьи.

3. При этом не должны применяться меры физического принуждения, особенно заключе-ние под стражу.

4. Назначаемые таким образом меры наказа-ния должны носить прежде всего материальный характер, а их определяемый законом размер должен обычно фиксироваться или устанавли-ваться в виде единовременной выплаты. Мера наказания, влекущая за собой ограничение или лишение прав, за исключением меры в виде лишения свободы, может назначаться в случаях, предусмотренных законом.

5. Такие материальные санкции могли бы исполняться на месте чиновником, зарегистри-ровавшим правонарушение, или впоследствии доводиться до сведения подозреваемого ком-петентным административным или судебным органом, а с учетом большого количества подоб-ных правонарушений для исполнения санкций могли бы применяться методы автоматизиро-ванной обработки данных.

6. Подобная процедура, которую следует трак-товать как предложение, должна применяться при условии явно выраженного или молчали-вого согласия, причем оплата штрафа или иное исполнение санкции равносильно соглашению. В случае молчаливого согласия при уведомле-нии должны недвусмысленно гарантироваться все права уведомляемого лица.

7. Согласие с таким предложением или его соблюдение должно исключать любое судебное преследование за совершение одних и тех же правонарушений (ne bis in idem).

8. Такая процедура не должна нарушать права подозреваемого на передачу его дела для рас-смотрения в судебном органе.

б) Внесудебное урегулирование1. В зависимости от своих конституционных

положений государства-члены должны пере-сматривать свое законодательство, касающееся внесудебного урегулирования, для того, чтобы орган, компетентный в уголовных вопросах, и другие правоприменяющие органы могли на этой стадии обеспечивать возможность внесу-дебного урегулирования споров, особенно при малозначимых правонарушениях, исходя из сле-дующих принципов:

2. Законом должны предусматриваться усло-вия, которые соответствующие органы могут поставить перед подозреваемым, а именно:

i) выплата денежной суммы государству или государственной или благотворительной орга-низации;

ii) возмещение причиненного в результате уголовного правонарушения вреда и восстанов-ление прав потерпевшего;

iii) предоставление потерпевшему соответс-твующей компенсации либо до урегулирования, либо в качестве его составной части.

3. Компетенция соответствующих органов относительно внесения такого предложения и категории правонарушений должны определять-ся законом. Соответствующий орган должен иметь право, в интересах подозреваемого, пере-сматривать свое предложение, если он будет уведомлен о возможных возражениях подозре-ваемого.

4. Соответствующие органы должны опре-делить обстоятельства, при которых они имеют право на внесудебное урегулирование, разрабо-тать руководящие принципы и составить табли-цы тарифов за внесудебное урегулирование для того, чтобы обеспечить максимальное соблю-дение принципа равенства перед законом. Для этого целесообразно опубликовать в каком-либо печатном издании указанные обстоятельства, руководящие принципы и таблицы тарифов.

5. Подозреваемый правонарушитель, который не хочет принимать предложение о внесудебном урегулировании, всегда должен иметь полную свободу пренебречь данным предложением или отказаться от него.

6. Согласие подозреваемого правонарушите-ля на внесудебное урегулирование и соблюдение им соответствующих условий делает оконча-тельным отказ от права на судебное преследо-вание.

7. Органы должны публиковать ежегодные доклады об осуществлении ими своих полно-мочий в области внесудебного урегулирования споров, не раскрывая при этом личности подоз-реваемых правонарушителей.

в) Упрощенные процедуры во второстепен-ных случаях, признанных таковыми с учетом обстоятельств дела

1. В случае правонарушений, которые при-знаны второстепенными ввиду обстоятельств дела, когда относящиеся к делу факты представ-ляются установленными и нет сомнений в том, что обвиняемый является лицом, совершившим

Рекомендация № R (87) 18 Комитета Министров государствам-членам



правонарушение, можно прибегать к упрощен-ным процедурам, т. е. к письменному произ-водству, осуществляемому судебным органом, который, минуя этап слушания дела, принимает решения, равнозначные приговорам, например, выносит постановление об административном наказании.

2. Постановление об административном нака-зании должно содержать положения, обеспечи-вающие надлежащее уведомление обвиняемого о последствиях его согласия с этим постановле-нием. Оно должно ясно и со всей определеннос-тью доводиться до его сведения, причем обви-няемому должно предоставляться достаточно времени, чтобы проконсультироваться с адвока-том, если он того пожелает.

3. Санкции, предусматриваемые процедурой вынесения постановления об административном наказании, должны ограничиваться денежным штрафом и лишением прав и должны исключать тюремное заключение.

4. Согласие обвиняемого на такую процедуру может быть ясно выраженным или молчаливым и, как таковое, должно означать, что постанов-ление равносильно приговору, вынесенному в обычном порядке со всеми вытекающими отсю-да юридическими последствиями (применение принципа ne bis in idem, возможность принуди-тельных санкций, внесение соответствующих записей в уголовное досье).

5. Несогласие обвиняемого с постановлением об административном наказании, не требующее мотивировки, должно в силу самого факта несо-гласия делать постановление недействительным и означать необходимость применения обычной процедуры, при этом не запрещается примене-ние принципа reformatio in peius.

6. Помимо процедуры вынесения постановле-ния об административном наказании есть и дру-гая возможность избежать слушания дела. Она возникает тогда, когда правонарушитель просит о применении альтернативной меры наказания, при этом государственный обвинитель не дол-жен иметь возражений против такой процедуры, а судья должен признать удовлетворение такой просьбы целесообразным.

III. Упрощение обычных судебных процедур

a) Судебное расследование до и в ходе слу-шания дела

1. Расследование, проводимое судебным органом до передачи дела в суд, когда такое расследование имеет место, служит своего рода

гарантией для подзащитного, но не является общепринятой или обязательной практикой.

2. Такое предварительное судебное рассле-дование должно проводиться тогда, когда оно представляется целесообразным для заверше-ния дела и последующего установления винов-ности или невиновности подозреваемых.

3. Целесообразность предварительного следс-твия определяется судебным органом с должным учетом расследования, проведенного полицией, серьезности и сложности дела и того обстоя-тельства, оспаривает ли установленные факты обвиняемый.

4. Предварительное расследование должно проводиться в таком порядке, чтобы исключить все излишние формальности и, в частности, избежать официального заслушивания показа-ний свидетелей в случаях, когда обвиняемый не оспаривает факты.

5. Если соответствующий судебный орган не считает целесообразным проведение предвари-тельного расследования, то дело должно быть передано непосредственно в суд.

6. В правовых системах, предусматривающих судебное расследование, возможность непрове-дения такого расследования должна подкреп-ляться соответствующими гарантиями на трех этапах:— на этапе полицейского расследования судеб-

ный орган должен руководить действиями полиции и контролировать их, а права подоз-реваемого должны учитываться в более пол-ной мере;

— на этапе возвращения подозреваемых под стражу по завершении полицейского рассле-дования и до того, как они предстанут перед судом, все действия подобного рода во всех случаях должны контролироваться одним или несколькими независимыми судьями;

— на этапе слушания дела в суде судьи долж-ны иметь возможность проводить во время слушания окончательные расследования для подтверждения обоснованности предъявлен-ных обвинений и в случае необходимости поручать независимому судебному органу доследование.7. Когда это допускается конституционно-

правовой традицией, должна применяться про-цедура «признания вины», согласно которой подозреваемый правонарушитель должен в начале процесса выступить в суде с публич-ным заявлением о том, признает ли он обвине-ния против себя, или аналогичные процедуры. В таких случаях суд должен иметь возможность

№ 3, листопад, 2007 15

полностью или частично отказываться от следс-твия и непосредственно рассматривать личные качества правонарушителя, приговор и, когда это уместно, решать вопрос о компенсации.

8. i) Процедура «признания вины» должна осуществляться в суде на открытом слушании;

ii) правонарушитель должен признать обви-нение против него;

iii) до вынесения приговора правонарушите-лю согласно процедуре «признания вины» судья должен иметь возможность выслушать обе сто-роны в деле;

9. В случаях, когда расследование в ходе слушания дела продолжается, оно, назависимо от желания обвиняемого признать свою вину, должно ограничиваться теми действиями, кото-рые абсолютно необходимы для установления фактов с учетом действий, уже произведенных до суда. В частности, по мере возможности следует избегать заслушивания свидетелей, которые уже дали свои показания в судебном органе.

б) Процедура слушания в суде1. Законодательство каждого государства-

члена должно поощрять объединение уголов-ного судопроизводства против одного и того же обвиняемого, независимо от факта совершения преступления во избежание вынесения несколь-ких решений различными судами.

2. Процедура слушания должна предусмат-ривать возможность отмены всех излишних формальностей. В частности, необходимо пре-дусмотреть, что объявление разбирательства недействительным по процедурным основа ниям возможно только при строго определенных обстоятельствах, когда процедурные требования могут причинить реальный ущерб интересам защиты или обвинения.

3. Государства-члены должны рассмотреть вопрос о предоставлении своим судам возмож-ности, по крайней мере в случае нетяжких пре-ступлений и с учетом возможной меры наказа-ния, слушать дела и выносить по ним решения в отсутствие обвиняемого, при условии, что он должным образом информирован о дате слуша-ния и о своем праве иметь адвоката или иное лицо, представляющее его интересы.

в) Отчеты о судебном разбирательстве и упрощенная процедура вынесения судебных решений

1. Решения суда должны приниматься в пре-делах строго ограниченных сроков, если подза-

щитный возвращен под стражу для рассмотре-ния конкретного дела.

2. Если все выступления в ходе разбиратель-ства записываются на магнитную ленту или если они не дают никаких новых фактов в дополне-ние к тем, что уже зафиксированы в деле, прото-колы дела должны ограничиваться минимумом и состоять только из кратких отчетов.

3. Если это разрешается конституцией и если решение суда касается второстепенных дел или если стороны согласны с этим, суд следует осво-бодить от требования выносить письменное решение, и он должен лишь зафиксировать свое постановление в материалах дела.

4. В остальных случаях, когда необходимо письменное решение, такое решение должно содержать только ту информацию, на которой настаивают стороны, а также информацию, предназначенную для апелляционного суда и иностранных властей, которым, возможно, при-дется приводить решение в исполнение, а имен-но: основания дела, определение вины и, если необходимо, меры наказания и компенсации пострадавшим сторонам. Что касается процеду-ры расследования фактов и заявлений сторон, то в приговоре должны просто упоминаться страницы дела, письменные заключения, пред-ставленные сторонами, письменное резюме или материалы процесса, записанные на магнитную ленту.

5. Если существуют правила зачитывания приговоров in extenso на публичных слушаниях, то эти правила должны быть гибкими, например они должны разрешать судебному присутствию, а если суд заслушивается коллегией судей, то одному из последних, даже в отсутствие непред-седательствующих судей, оглашать только ту часть решения, которая касается определения вины, меры наказания и компенсации.

6. Уведомления о письменных решениях и судебных повестках должны вручаться простым и быстрым способом, в том числе по почте; при необходимости этот порядок должен предусмат-ривать требование о том, чтобы в начале разби-рательства обвиняемый указал свой официаль-ный адрес, на который ему могли бы высылаться все сообщения и уведомления до завершения процесса.

г) Состав и специализация судов1. Как правило, состав суда, насколько это

позволяют конституционно-правовые традиции государств-членов, должен определяться с над-лежащим учетом тяжести, характера, юридико-

Рекомендация № R (87) 18 Комитета Министров государствам-членам



технических деталей и сложности вменяемого в вину правонарушения.

2. Когда в слушании участвует коллегия про-фессиональных судей, количество судей должно быть сведено к минимуму, а если сложность дела позволяет, то в слушании должен участвовать один судья.

3. Если речь идет о суде присяжных, то такой суд должен проводиться только в случае тяж-ких преступлений определенного типа. Процесс должен быть организован таким образом, чтобы облегчить задачу присяжных, а в начале их сове-щания судья обязан предельно ясно объяснить им вопросы, требующие решения, и закон, каса-ющийся рассматриваемого дела.

4. Когда присяжными заседателями или кол-легией адвокатов или же заседателями-непро-фессионалами вместе с профессиональными судьями определяется степень вины, решение должно приниматься простым или квалифи-цированным большинством без каких бы то ни было требований в отношении единогласия.

5. К делам, связанным с экономическими преступлениями, при которых получение дока-зательств является технически весьма сложной задачей, должны привлекаться должностные лица и судьи, имеющие соответствующую под-готовку, знания и опыт.

6. Если это допускается конституцией, то при необходимости такие дела должны рассмат-риваться теми прокурорскими, следственными, а, возможно, и судебными органами, которые специально учреждены или организованы для решения трудных вопросов, вызванных внут-ренней природой и сложностью этих дел.

7. Прокурорские, следственные и судебные органы, нуждающиеся в помощи экспертов, должны пользоваться помощью специалистов в таких областях, как психология, медицина, пси-хиатрия, бухгалтерский учет, экономика, финан-сы и судебная медицина в достаточном объеме для того, чтобы противостоять растущей техни-ческой изощренности преступлений и обеспечи-вать сбор доказательств.

№ 3, листопад, 2007 17

Комитет Министров в соответствии с поло-жениями статьи 15b Устава Совета Европы,

считая, что целью Совета Европы является усиление единства среди его членов в целях защиты и продвижения идеалов и принципов, являющихся их общим наследием;

признавая, что при использовании исключи-тельно традиционных форм уголовной юсти-ции и правоприменительных мер недостаточно эффективно снижаются уровень и влияние сов-ременных связанных с преступлениями проблем и продолжают появляться новые виды преступ-лений по всей Европе;

считая, что подобная ситуация с преступнос-тью и растущая озабоченность по поводу свя-занных с преступлениями проблем способству-ют усилению чувства небезопасности у многих Европейцев, которое в исключительных случаях может быть связано с потерей доверия к влас-тям, праву и правоприменительным органам и которое может вызвать нетерпимость, нигилизм и ксенофобию;

считая также, что исследования доказали, что наряду с традиционными подходами потен-циально эффективным и рентабельным являет-ся развитие и реализация стратегии предупреж-дения преступлений, в которой участвовали бы местные органы и общественность;

напоминая о Заключительной декларации Второго саммита глав государств и прави-тельств Совета Европы, принятой в Страсбурге 10 и 11 октября 1997 г., в соответствии с которой «Совету Европы оказана полная поддержка в целях увеличения доли его участия в установ-лении единства, стабильности и безопасности в Европе»;

учитывая Рекомендацию № R (83) 7 об учас-тии общественности в политике предупрежде-ния преступлений, Рекомендацию № R (87) 19 об организации предупреждения преступлений, Рекомендацию № R (96) 8 о политике преду-преждения преступлений в Европе в переход-ный период, Рекомендацию № R (2000) 20 о значении раннего психосоциального вмешатель-ства для предупреждения формирования лич-ности преступника;

учитывая Рекомендацию CLRAE 36 (1997) о преступности и небезопасности в городах Европы, а также Рекомендацию CLRAE 80 (2000) о преступности и небезопасности в горо-дах Европы: роль местных органов;

учитывая Рекомендацию Парламентской ассамблеи 1531 (2001) о безопасности и преду-преждении преступлений в городах: установле-ние Европейского наблюдения;

напоминая о Венской декларации о преступ-ности и правосудии Десятого конгресса ООН по предупреждению преступлений и обращению с преступниками (апрель 2000 года);

учитывая результаты работы Европейского форума по безопасности в городах и, в частнос-ти, Неапольский манифест о безопасности и демократии (декабрь 2000 года);

напоминая о выводах Совета Европы на встре-че в Тампере по поводу создания зоны свободы, безопасности и правосудия (1999 год), а также об организации Европейской сети предупрежде-ния преступлений (2001 год);

учитывая Руководящие принципы преду-преждения преступлений ООН (2002 года) и центральную роль признанных ими партнерств;

учитывая опыт, накопленный во все боль-шем числе стран, развивавших и применявших в течение последнего десятилетия мало- или широкомасштабные программы и проекты пре-дупреждения преступлений;

РЕКОМЕНДАЦИЯ № REC (2003) 21 КОМИТЕТА МИНИСТРОВ СОВЕТА ЕВРОПЫ ГОСУДАРСТВАМ-ЧЛЕНАМ«О СОТРУДНИЧЕСТВЕ В ОБЛАСТИ ПРЕДУПРЕЖДЕНИЯ ПРЕСТУПЛЕНИЙ»

(24 сентября 2003 года)(неофициальный перевод)

Перевод на русский язык Берестнева Ю.Ю. (источник – www.rada.gov.ua)



веря, что эффективный превентивный подход к снижению уровня преступности и причиняе-мого преступлениями вреда должен включать установление сотрудничества между основными субъектами на всех уровнях – национальном, региональном и местном, – чтобы в кратко-, средне- и долгосрочном периоде пытаться спра-виться с причинами и благоприятными услови-ями развития преступности, чтобы снизить риск для потенциальных потерпевших и, соответс-твенно, способствовать высокому уровню жизни путем повышения общественной безопасности,

рекомендует правительствам государств-членов:

1. признать, что ответственность за предуп-реждение преступлений должна быть разделена в обществе и что сотрудничество является прак-тическим средством разделения данной ответ-ственности и объединения различных ресурсов;

2. обеспечить, чтобы законодательство допус-кало, но не препятствовало сотрудничеству, и принять во внимание предложенное новое зако-нодательство и правила, чтобы оказать влияние на сотрудничество в области предупреждения преступлений;

3. улучшить информирование политиков, руководителей, исполнительных органов, част-ных юридических лиц, общественности и средств массовой информации о разнообразии причин и последствий совершения преступлений; о деятельности по предупреждению преступле-ний, основанной на разделении ответственности и интересов среди разных людей и учреждений; и о сотрудничестве как о средстве объединения ответственности для реализации или поддержки данных действий;

4. учитывая разделение полномочий и ответ-ственности в обществе, обеспечить, чтобы меры по сотрудничеству соответствующим образом подкреплялись консультациями, участием граж-дан, ответственностью перед населением и про-фессиональной подотчетностью, выступающими как система сдержек и противовесов для предо-твращения злоупотреблений; и чтобы обмен информацией между различными сотруднича-ющими сторонами соответствовал принципам защиты прав человека, включая защиту личных сведений;

5. определить сферы государственной поли-тики и практики, которые обычно подходят для сотрудничества в области предупреждения преступлений, и учреждения, отвечающие за данные сферы (например, система правоприме-нения и уголовной юстиции, социальное обеспе-

чение, занятость, здравоохранение, образование, культура и градостроительство);

6. в частности, изучить масштаб и определить конституционные и практические пределы при-влечения к сотрудничеству в области предуп-реждения преступлений официальной системы правосудия (уголовного и другого);

7. определить масштаб и пределы привлече-ния к сотрудничеству в области предупрежде-ния преступлений на местном и национальном уровне частного сектора, будь то «зонтичные» организации или индивидуальные компании;

8. чтобы избежать вигилантизма и социаль-ного нигилизма, определить границу между тем, что соответствует, и тем, что не соответствует коллективным инициативам со стороны граж-дан, являющимся формой «социального конт-роля»;

9. принять меры для установления и развития сотрудничества на разных уровнях (международ-ном, национальном, региональном и местном), обеспечить, чтобы они были хорошо расплани-рованы, соответствовали Конституции и уровню современных требований, способствовали более эффективному и приемлемому сотрудничеству в области предупреждения преступлений;

10. признать, в частности, необходимость привлечения к деятельности по предупрежде-нию преступлений местных органов и местных сообществ в соответствующей Конституции форме, предоставив им в данной сфере право инициативы и участия; (виділення наше. – Ред.)

11. поддерживать выделение ресурсов, достаточных для установления и поддержания сотрудничества, а также для повышения его эффективности и рациональности; развивать соответствующие финансовые структуры и пра-вила для объединения ресурсов с эффективной системой сдержек и противовесов;

12. прогнозировать последствия, которые могут повлечь новые технологии и социальные и экономические изменения для развития пре-ступности, и в то же время признавать позитив-ное и негативное влияние, которое они могут оказать на деятельность по предупреждению преступлений и сотрудничество в данной сфере, и принимать соответствующие меры;

13. признать, что видение, философия поня-тия сотрудничества и риторика по данному воп-росу должны сопровождаться практическими мероприятиями, если необходимо достигнуть практических результатов в области предупреж-дения преступлений;

№ 3, листопад, 2007 19

14. поощрять мотивацию, обучение и под-готовку персонала, мобилизацию и наделение полномочиями социальной ответственности частных и государственных учреждений, добро-вольцев и обычных гражданских участников;

15. собирать и предоставлять надежные и обоснованные знания и сведения и упростить процесс обмена практическим опытом и знания-ми между участниками деятельности по предуп-реждению преступлений, соблюдая профессио-нальную тайну и принцип защиты информации;

16. способствовать проведению научных исследований и оценке осуществления, резуль-татов и законности сотрудничества в области предупреждения преступлений;

17. поощрять развитие систематичной и точ-ной научной базы по вопросам сотрудничества; распространять и применять данные знания на национальном и международном уровне; подде-рживать основанный на доказательствах, инно-вационный, эволюционный и направленный на улучшения подход, который можно приспосо-бить к изменениям характера связанных с пре-ступлениями проблем, социальных условий и законодательства;

Считает, что для целей настоящей Рекомендации должны применяться следующие определения: – «сотрудничество» – способ повысить

эффективность достижения общей цели путем принятия общей ответственности и объединения ресурсов различными агента-ми, будь то государственные или частные агенты, коллективные или индивидуальные. Сотрудничающие стороны стремятся к сов-местным действиям без потери их профес-сиональных качеств, без неприемлемого или незаконного злоупотребления полно-мочиями или интересами, без устранения их подотчетности;

– «предупреждение преступлений» означа-ет вмешательство в причины преступных деяний и соответствующих проблем в целях уменьшения риска их совершения, а также их оценку и серьезность их потенциальных последствий;

– «общественная безопасность» означает состояние, при котором люди, в группах или отдельно, в достаточной степени избав-лены от ряда реальных и воспринимаемых рисков, связанных с совершением преступ-лений и проступков; в достаточной степени могут самостоятельно справиться с данны-ми рисками, если они все-таки присутству-

ют; или, если они не могут самостоятельно справиться с ними, в достаточной степени защищены от последствий данных рисков, чтобы вести нормальную культурную, соци-альную и экономическую жизнь, применять свои умения, быть здоровыми и получать соответствующие услуги;

– «сотрудничающие стороны» – такие лица, коллективные либо индивидуальные, кото-рые могут совместно вмешиваться, прямо или косвенно, в причины преступных деяний и соответствующих проблем либо лица, которые могут облегчить такое вмешатель-ство; (виділення наше. – Ред.)и призывает правительства государств-членов

применять следующие директивы при исполне-нии вышеперечисленных рекомендаций:

Руководящие принципы I. Создание благоприятных условий для

сотрудничества 1. На национальном уровне правительства

должны принять меры и скоординировать свои инициативы для развития и проведения в жизнь политики и стратегии предупреждения преступ-лений и общественной безопасности (например, создавая национальные советы по предупреж-дению преступлений, принимая национальные программы по предупреждению преступлений, и т. д.).

2. Правительства должны также упростить осуществление подобной координации полити-ческими органами на региональном и местном уровнях.

3. Необходимо агитировать за установление и поддержание сотрудничества как за важный способ достижения данной координации путем объединения материальных ресурсов и четкого определения ответственности.

4. Соответственно, должна быть признана необходимость политической поддержки пар-тнерств, что должно получить отражение в попытках создать и сохранить политические, правовые и/или структурные условия для бес-препятственной деятельности партнерств.

5. Координация политических усилий и ини-циатив, а также стратегическое планирование являются требованием, которое не ограничи-вается моментом начала сотрудничества; она должна проводиться на постоянной основе, чтобы была возможность выработать решение появляющихся проблем, а в некоторых случаях даже предсказанных проблем.

Рекомендация № REC (2003) 21 Комитета Министров Совета Европы государствам-членам



6. Должна быть признана необходимость сбалансировать институциональные, правовые и финансовые изменения с устойчивостью и среднесрочной стабильностью, которые требу-ются для сотрудничества при его осуществле-нии, чтобы утвердиться и быть эффективным; это особенно важно в случаях, когда задачи сотрудничества по своему характеру являются долгосрочными.

7. Необходимо общее признание того, что меры по сотрудничеству должны сопровождать-ся нововведениями, напряжением творческих сил, некоторой долей риска, а правовая система должна предусматривать больше позволений, чем жестких предписаний, чтобы способство-вать адаптации к местным обстоятельствам и изменяющимся условиям и прогрессу.

8. Установлению сотрудничества на прак-тическом уровне могут способствовать такие средства, как развитие модельных процессу-альных кодексов, протоколы соглашений или договоров об исполнении особых инициатив и в соответствующих случаях назначение оплачива-емых координаторов.

9. Необходимо расширять сети учреждений и увеличивать число лиц, заинтересованных в предупреждении преступлений, так как это может оказаться полезным для партнерств.

10. Условия, способствующие успешному сотрудничеству, предполагают тесные связи между сотрудничающими сторонами и распоря-дительными органами. До сих пор лучшая прак-тика направлена на создание правовой и/или структурной системы (например, советы по пре-дупреждению преступлений, договоры о сотруд-ничестве и совместной деятельности, создание объединенных рабочих групп и т. д.).

11. Власти на соответствующих уровнях (обычно национальном или региональном) должны разрабатывать эффективные схемы материального обеспечения, включая: финан-сирование деятельности; образование органов по проведению экспертизы или информацион-ных центров удачной практики, учреждений подготовки персонала; составление программ подготовки и оценку проектов, деятельности по сотрудничеству и сотрудничающих сторон.

12. Важно учитывать разнообразие значений слова «общество» и способов его связи с пре-ступлениями и их предупреждением.

13. Чтобы поддерживать жизнеспособность и эффективность сотрудничества необходимо следить за будущими международными и наци-ональными изменениями, которые могут повли-

ять на сотрудничество в целом и на индивиду-альные сотрудничающие стороны.

II. Установление сотрудничества 14. Необходимо принимать во внимание

период существования партнерства от создания до возможного прекращения им своей деятель-ности.

15. Сотрудничающие стороны могут объеди-няться различными способами и на разных ста-диях периода определения и решения связанных с преступлениями проблем.

16. При установлении сотрудничества необ-ходимо четко определить характер связанной с преступлением или беспорядками проблемы, которую надо решить, и выяснить, существуют ли и могут ли быть улучшены подходящие мето-ды предупреждения; а после этого рассмотреть: – может ли какое-либо существующее учреж-

дение или партнерство (проведя необходи-мую корректировку) взять на себя ответс-твенность за решение проблемы;

– необходимо ли создание нового учреждения; и

– необходимо ли создание нового партнерства. 17. Распространение партнерств, выпол-

няющих одинаковые функции, может быть не экономным и даже вредоносным. Если обнару-жится совпадение функций разных партнерств, необходимо принять конструктивные меры для решения данной проблемы.

18. Критерии отбора круга потенциальных сотрудничающих сторон должны соотноситься с целями партнерства и включать: – их компетенцию и другие ресурсы, включая

в соответствующих случаях способности к руководству;

– их доступ к информации; – территорию, охватываемую ими (то есть,

охватывают ли они необходимые вид и пло-щадь территории);

– их приемлемость/легитимность для исполне-ния данной роли, включая некоторую незави-симость;

– их готовность к сотрудничеству на основании соответствующего равновесия экономичес-ких или организационных полномочий и ква-лификации сотрудничающих сторон;

– соответствующее равновесие между незави-симостью и заинтересованностью, как в поли-тическом мире, так и в частном секторе;

– близость целей сотрудничества и существую-щей у них ответственности;

№ 3, листопад, 2007 21

– наличие у них достаточной корпоративной, профессиональной и личной мотивации взять на себя ответственность;

– их возможности приспосабливаться к новым способам исследования работы как на началь-ном этапе существования партнерства, так и в дальнейшем. 19. Партнерства также должны рассматри-

вать возможность ограниченного участия или участия ad hoc других лиц и организаций, кото-рые могут оказать поддержку их деятельности, например, спонсировать отдельные мероприя-тия или поделиться своим опытом и дать совет.

20. Необходимо признать, что для эффектив-ного сотрудничества требуется доверие сотруд-ничающих сторон друг к другу, или рост их дове-рия, а для этого необходимо время и специальные усилия (это одна из причин того, что политика неоднократного установления краткосрочного сотрудничества может быть менее эффективной, хотя и более гибкой, чем политика однократного установления долгосрочного сотрудничества). Компромисс в данной ситуации может быть найден, если наряду с установлением долго-срочного сотрудничества заключать дополни-тельные гибкие краткосрочные соглашения о сотрудничестве.

21. Необходимо признать, что на местном, региональном и национальном уровнях воз-можно принимать ряд альтернативных мер по сотрудничеству; различные меры применяются в зависимости от характера связанных с пре-ступлениями проблем и в соответствии с раз-личными обстоятельствами. Какая-либо одна мера или один стандарт не годятся для всех ситуаций.

22. Организационная основа сотрудничества должна быть определена следующим образом (однако, в цели данного списка не входит уста-новление строгой последовательности, пункты в нем не расположены в порядке значимости): – первоначальный анализ связанных с пре-

ступлениями проблем должен проводиться насколько возможно тщательно;

– основываясь на результатах данного анали-за, необходимо рассмотреть как возможность принятия немедленных мер, так и возмож-ность разработки стратегии решения конк-ретной проблемы;

– необходимо договориться об общих целях уменьшения числа связанных с преступлени-ями проблем и определить соответствующий критерий, свидетельствующий об успеш-ности выполнения поставленных целей (это

необходимо для контроля за эффективнос-тью сотрудничества и для оценки результатов сотрудничества);

– в соответствующих обстоятельствах необ-ходимо уделить некоторое внимание всем видам превентивного вмешательства, которы-ми могут воспользоваться сотрудничающие стороны; но в остальных случаях сотрудни-чающие стороны могут принимать решения о подходящих предупредительных мерах толь-ко, если они уже применяются;

– вопрос финансирования текущих расходов (как накладных расходов, например, на арен-ду недвижимости, так и расходов на осу-ществление деятельности по предупрежде-нию преступлений) должен быть тщательно изучен, так как опыт показывает, что сотруд-ничающие стороны могут потратить слишком много времени на поиски источников финан-сирования;

– необходимо рассмотреть вопрос финансиро-вания независимой оценки;

– необходимо рассмотреть вопрос о периоде, на который создается партнерство – короткий, средний или долгий срок;

– первоначально поставленные цели могут быть легко или быстро достижимыми, чтобы проде-монстрировать эффективность и успешность деятельности, а также вдохновить сотрудни-чающие стороны, дать им мотивацию и при-влечь со стороны спонсоров;

– необходимо установить распорядок работы, включая процедуру обмена информацией и знаниями в рамках сотрудничества и вне его, а также процедуру принятия решений и разрешения возможных конфликтов между сотрудничающими сторонами. Однако, как правило, должна быть принята соответству-ющая позиция по вопросу о том, должны ли сотрудничающие стороны пытаться заранее определить внутренние проблемы и подго-товить соответствующие процедуры или они просто должны стремиться к разрешению проблем по мере их возникновения;

– индивидуальная компетенция каждой сотруд-ничающей стороны должна быть четко опре-делена и ограничена (необходимо избегать должностной путаницы), должна быть дана оценка потребностей в первоначальной под-готовке;

– должны быть составлены/приняты этические стандарты;

– должна быть определена общая терминоло-гия;




– должны быть обсуждены взаимные ожидания сотрудничающих сторон;

– необходимо добиться от сотрудничающих организаций признания своих обязательств;

– необходимо договориться о справедливом и надлежащем распределении расходов (финан-сирование, численность и стаж работников, использование недвижимого имущества и т. д.), и в соответствующих случаях необхо-димо предусмотреть процедуру разрешения любых споров, которые могут возникнуть;

– необходимо определить структуру партнер-ства, в том числе рассмотреть достоинства двухуровневой организации с разделением на рабочую группу и группу планирования, назначить оплачиваемых координаторов, оценить общее соотношение между числен-ностью оплачиваемых и добровольных чле-нов, а также между учреждениями-членами, финансируемыми из разных источников;

– число сотрудничающих сторон должно соот-ветствовать масштабу поставленных перед ними целей и практическим соображениям сотрудничества (слишком большое число сотрудничающих сторон может быть нераци-ональным без специальных договоренностей по вопросу упрощения сотрудничества);

– необходимо развивать основные правила вза-имодействия со средствами массовой инфор-мации, разработать и применить стратегию рекламы партнерства в средствах массовой информации.

III. Осуществление и поддержание сотруд-ничества

23. Необходимо предпринять усилия для сохранения всех благоприятных условий, созданных в соответствии с вышеупомянутым разделом «Установление сотрудничества», и таким образом контролировать их.

24. Необходимо принять хорошую практи-ку управления для пересмотра, корректировки целей, методов, плана деятельности и т. д., а также для контроля за ними.

25. Необходимо принять меры для обеспече-ния минимальной (или оптимальной) текучести кадров в партнерстве, чтобы максимально уве-личить эффективность (сохраняя общий фонд знаний) и поддерживать доверие.

26. Необходимо осуществлять подготовку работников партнерства, чтобы обеспечить пре-емственность на должностях и облегчить адап-тацию к дальнейшим изменениям в деятельнос-ти и организации партнерства.

27. Постоянно растет необходимость соблю-дать и поощрять как политическую, так и про-фессиональную составляющие мер по сотрудни-честву в области предупреждения преступлений, одновременно пытаясь четко разграничить их, например, путем принятия этических норм и правил.

28. Необходимо общее соглашение о принци-пах определения приоритетов при установлении сотрудничества, а также административные и демократические механизмы их реализации.

29. Правильный обмен информацией между членами разных партнерств должен быть упро-щен посредством составления протоколов, соответствующих принципу защиты информа-ции, законодательству о неприкосновенности личности и правах человека и, в частности, должностным обязанностям индивидуальных сотрудничающих сторон, особенно обязанности соблюдать профессиональную тайну.

30. Необходимо осуществлять постоянный контроль за непредвиденными расходами, воз-никающими при проведении мер по сотрудни-честву, особенно при изменении обстановки. Необходимо развивать механизмы проведения пересмотра вопросов о расходах и принятия решений на основании установленных фактов после консультации со всеми организаторами партнерства, то есть сотрудничающими сторо-нами и другими лицами, имеющих отношение к деятельности по сотрудничеству.

IV. Связи с другими партнерствами и с остальной частью общества

31. Для получения поддержки со стороны коллег и для передачи новых перспектив и идей другим организациям-членам и соответствую-щим профессиональным группам необходимо активно осуществлять связи между партнерс-твами и их организациями-членами.

32. Сотрудничающие стороны должны рабо-тать со средствами массовой информации и общественностью, чтобы обеспечить постоянное одобрение сотрудничества и деятельности по сотрудничеству, для этого они могут, в частнос-ти, предоставлять отчеты о ходе исполнения конкретных мер, о результатах данных мер и о результатах внешней оценки.

33. Сотрудничающие стороны должны рас-смотреть возможность использования как традиционных, так и новых средств массовой информации для коммуникации между сотруд-ничающими сторонами, с организаторами парт-нерства и с общественностью.

№ 3, листопад, 2007 23

34. Национальные организации должны выступить инициаторами принятия четких стандартов обеспечения качественного содер-жания информации на своих интернет-сайтах, в особенности, при предоставлении достоверной информации о деятельности партнерств.

35. Следует информировать административ-ные и политические органы о деятельности пар-тнерства, чтобы те могли оказывать последним постоянную поддержку.

36. Каждое партнерство должно осуществлять горизонтальные связи с другими партнерствами для обмена информацией и идеями.

V. Прекращение сотрудничества 37. Сотрудничество может быть прекращено

по нескольким причинам, например: – достижение целей, для которых оно устанав-

ливалось; – криминогенная ситуация и связанные с пре-

ступлениями проблемы изменились настоль-ко, что существующие партнерства не могут принять какие-либо меры для решения про-блем;

– рентабельность и эффективность партнерс-тва находятся на очень низком уровне и не могут быть улучшены. 38. Во время или до прекращения сотрудни-

чества необходимо решить вопросы, связанные с его прекращением, в том числе: – принятие или передача оставшихся правовых

и моральных обязательств и обязанностей, которые могут быть переданы клиентам и работникам партнерства;

– прекращение или передача права собствен-ности на другое имущество, включая матери-альные ресурсы и информацию;

– сохранение и/или передача знаний и опыта; – обращение к средствам массовой информа-

ции.

VI. Методология и оценка 39. Необходимо поддерживать и финансиро-

вать на национальном и международном уровнях постоянные научные исследования по вопросам сотрудничества и проектов сотрудничества.

40. Рекомендуется создать национальные и международные сети предупреждения преступ-лений и поощрять их взаимодействие с парт-нерствами, чтобы расширить связи и улучшить обмен информацией, подготавливать и инструк-тировать работников партнерств, способство-вать исследованиям.

41. Сотрудничающие стороны должны разви-вать технику оценки влияния преступлений и риска совершения преступлений, предсказания появления новых связанных с преступлениями проблем и возможностей по их предупрежде-нию, а также выявления тенденций наиболее общего характера.

42. Необходимо развивать соответствующую методологию и концептуальную систему, чтобы дать оценку партнерству и его эффективности и, в частности, чтобы различать эффективность самого партнерства и эффективность специаль-ных проектов, проводимых другими организа-циями, которые поддерживает или инициирует партнерство.

43. Необходимо улучшать методы оценки доходной и расходной статей проектов и пар-тнерств, а также принять стандартные спосо-бы обеспечения сравнительной оценки разных видов деятельности.

44. Необходимо установить баланс между внутренней оценкой и внутренним админист-ративным контролем за деятельностью партнер-ства и независимой внешней оценкой.

45. Любая оценка должна соответствовать цели: поэтому для каждого конкретного случая должны быть установлены соответствующий уровень опыта, расходы, усилия и сроки.

46. Расходы и усилия на дачу оценки долж-ны определяться риском, и суммой, действий в соответствии с неверным заключением. Но, при финансировании деятельности по оценке необходимо рассматривать вопрос о повышении стандарта оценки выше немедленных местных требований, если результаты оценки могут спо-собствовать приобретению новых общих прак-тических знаний.

47. Различные знания, полученные в резуль-тате проведения оценки, должны быть собраны, оценены на соответствие критерию научности, систематизированы и добавлены в программы обучения и подготовки членов партнерств и в рабочее руководство.

Такие знания должны быть доступными на некоммерческой или на безвозмездной осно-ве. Если руководство партнерством или специ-альные схемы предупреждения преступлений реализуются на договорной или коммерческой основе, то могут быть предусмотрены условия, по которым такая информация остается доступ-ной и предоставляется самим сторонам по дого-вору.



ПО

БУДО

ВА П

РАКТ

ИКИ

Вступ або чому варто читати посібник «Розвиток центрів

відновного правосуддя у громадах»

Один успішний юрист розповів історію, яка, на перший погляд, ніяк не стосується того, про що йдеться у заголовку. Але це тільки на перший погляд. Юридична фірма, у якій пра-цював пан С., отримала велике замов-лення від японського виробника авто-мобілів на аналіз та рекомендації для відкриття філії знаменитого концерну на новому привабливому ринку. Для прийняття остаточного рішення про найкраще місце розташування під-приємства юридична фірма доручила своєму співробітникові проаналізувати багато різноманітних економічних фак-торів, інфраструктуру та інші умови ринку. Приймати виконану роботу при-їхав представник японської компанії. Уважно вислухав звіт юриста, подя-кував та поставив лише одне питання, яке, на його думку, було вирішальним для прийняття остаточного рішення: який рівень правопорушень у кожній з оцінених громад? Неочікуване запи-тання здивувало пана С.: як це може стосуватися рівня процвітання нового бізнесу? Проте японець легко пояс-нив суть питання: фірма зацікавлена в працелюбних та постійних робітниках. Найкращими робітниками вважаються люди сімейні, які мають довгостроко-ву перспективу та не хвилюються за своє майбутнє. Безпека сім’ї, мир та порозуміння є для них найважливіши-ми цінностями. Рівень правопорушень, на думку представників фірми-замов-ника, якнайкраще відображає добро-бут громади та міцність її соціальних зв’язків.

Усе, що Ви знайдете у посібникові «Розвиток центрів відновного право-суддя у громадах», хоч і може здатися

на перший погляд новим та незвичай-ним, але вже давно й детально опи-сане на перших сторінках передових журналів зі сфери бізнесу та корпора-тивного управління. Зараз навряд чи знайдеться хоч один менеджер великої успішної компанії, який не знав би про важливість згуртованого колекти-ву, корпоративних цінностей та си стем співробітницького вирішення та попе-редження конфліктів на основі цих цінностей. У середньостатистичній компанії менеджер середньої ланки витрачає близько 35% свого часу на вирішення конфліктів між співробіт-никами. Якщо цей час вдається скоро-тити хоча б на третину, продуктивність та ефективність роботи всієї компанії суттєво зростає! Услід за приватним бізнесом, який негайно підхоплює будь-які нововведення та знання, які можна перетворити на прибуток, до принципів відновного підходу почали придивлятися й прогресивні праців-ники зі сфери муніципального управ-ління. Виявляється, мир та добробут в су спільстві можуть мати цілком кон-кретне економічне значення і кожна копійка, вкладена у формування колек-тивних цінностей громади, згодом обертається серйозною економією.

На сторінках посібника подано детальний опис того, яким має бути Центр відновного правосуддя громади – громадське утворення, що візьме на себе вирішення завдань з профілак-тики злочинності у будь-якій громаді та турботу про її моральне здоров’я та добробут. Модель Центру створена та описана спеціалістами мережі органі-зацій, які займаються впроваджен-ням відновного правосуддя в Україні та створювали такі центри в рамках проекту TACIS Європейської комісії «Розвиток в Україні мережі Центрів

СТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ ЦЕНТРІВ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ В ГРОМАДАХ: УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОСВІДУ1

1 Із посібника «Розвиток центрів відновно-го правосуддя у громадах», Український Центр Порозуміння, 2008.

№ 3, листопад, 2007 25

відновного правосуддя у громадах» з метою ство-рення найкращої системи соціальної реабілітації неповнолітніх правопорушників. Щиро споді-ваємося, що досвід впровадження цієї моделі в 12 регіонах України, відображений у цьому посібникові, стане прикладом для наслідування представниками інших українських громад.

Що таке відновне правосуддя та причини його виникнення

На сьогодні більшість країн світу турбує про-блема зростання рівня злочинності та питан-ня пошуку ефективних шляхів її розв’язання. Традиційно реакцією держави на злочин є покарання особи, яка його вчинила. При цьому суть покарання полягає в умисному заподіянні людині болю та особистих страждань як відпла-ти за насильницькі дії. Але дослідження і прак-тика показали, що правові системи, сповідую-чи каральний підхід, не можуть повною мірою забезпечити захист суспільства від злочинності. Стрімкий ріст правопорушень, особливо під-літкових та молодіжних, показує безглуздість боротьби зі злочинністю шляхом застосування лише жорстоких покарань. Величезна кількість досліджень впливу покарань на людей, які вчи-нили злочин, (причому в проведеному нещодав-но міжнародному дослідженні було розглянуто 23 тис. випадків покарань) показало, що немає ніяких ознак, які б свідчили про те, що пока-рання допомагає людям змінитися на краще. Найбільш поширений вид покарання – позбав-лення волі – не виправляє осіб, які вчинили злочин, не зменшує насильство в суспільстві і не відновлює в ньому порядок та злагоду. Навпаки, природною реакцією на жорстокість (хоч і вип-равдану загальносуспільними інтересами) стає ще більша жорстокість та агресія, що призводить тільки до зростання рівня злочинності. З іншого боку, ув’язнення стає тягарем для держави та її бюджету, оскільки перебування значної кіль-кості засуджених у місцях позбавлення волі вимагає великого фінансування, призводить до економічних та моральних втрат. При цьому саме тільки збільшення тюремного населення створює загрозу внутрішній безпеці держави, громадянському суспільству, правам людини та демократії.

Оскільки каральні способи подолання зло-чинності не дають бажаних наслідків, виникла необхідність шукати інші способи реагування на злочин. Одним із таких альтернатив стало відновне правосуддя – новий підхід до вирішення кримінальних конфліктів, спрямований на від-

новлення справедливості та усунення збитків, заподіяних злочином.

Ще однією причиною виникнення нових підходів до правосуддя стало те, що чинна у світі правова система повністю зосередилася на стороні, яка вчинила правопорушення, при цьому, майже зовсім ігноруючи потреби потер-пілої сторони. Жертви кримінального конфлік-ту потребують відновлення почуття безпеки та довіри до людей; бажають не тільки компен-сації матеріальних збитків, а й хочуть почути відповіді на різноманітні запитання, які їх тур-бують. Проте більшість потреб жертви не задо-вольняються чинною системою правосуддя, а практика ведення кримінального процесу не дає цій людині можливості отримати «зцілення».

Офіційне правосуддя стверджує, що злочин здійснюється не проти жертви, а проти держави, отже, його метою стало встановлення провини. Під час слідства і суду мова йде про покарання і норми закону, а не про людину, яка за певними обставинами, з певним наміром і зі своєю пев-ною історією вчинила конкретну протиправну дію. При цьому правопорушник чи правопоруш-ниця отримує тільки покарання, а не можливість усвідомити скоєне і розкаятися.

Між тим відновне правосуддя знімає всі ці протиріччя: на відміну від традиційної системи кримінального судочинства потерпілою сторо-ною визнається не держава, а конкретна особа – людина, яка була ображена, над якою вчине-но насильство і якій необхідно відшкодувати заподіяні збитки. При цьому метою стає не пока-рання, а відновлення, тобто зцілення, примирення обох сторін конфлікту, усунення шкоди і, таким чином, досягнення злагоди в суспільстві. Отже, відновне правосуддя трансформує боротьбу між людьми в спільну діяльність задля залагодження їхнього конфлікту несуперницьким способом, зміцнює традиції миротворчості й співпережи-вання, сприяє вихованню суспільства й закріп-ленню в ньому гуманних цінностей.

Програми відновного правосуддяІснує декілька моделей відновного правосуд-

дя. Найпоширенішою є програма примирення (або посередництво, медіація) між потерпілою стороною та стороною, яка вчинила правопо-рушення. Згідно з Додатком до Рекомендації R (99) 19 «Про медіацію в кримінальних справах» від 15 вересня 1999 р., прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи, посередництво розгля-дається як «процес, у якому обидві сторони кримінального конфлікту мають змогу за влас-

Створення в Україні Центрів відновного правосуддя в громадах: узагальнення досвіду



ною добровільною згодою залагоджувати пробле-ми, що виникли внаслідок вчиненого злочину, вико-ристовуючи при цьому нейтральність третьої сторони чи посередника».

Спеціально підготовлені медіатори (посе-редники) організовують зустрічі обох сторін кримінального конфлікту для обговорення в неформальній атмосфері того, що трапилося, та для вироблення угоди про відшкодування. При цьому медіатор виступає як нейтральна особа, яка не представляє інтересів жодної сторони, а тільки організовує зустріч та допомагає обом сторонам конфлікту досягти порозуміння. Під час зустрічі потерпіла сторона може дістати від-повіді на свої запитання, висловити свої почуття, дати вихід емоціям – таким чином поновлюючи відчуття безпеки та контролю над своїм життям. У свою чергу правопорушник чи правопоруш-ниця вислуховує жертву, надає свої пояснення до вчиненого та вибачається.

Якщо сторони дійдуть згоди про примирення, вони складають контракт у письмовій формі про усунення збитків. Цей контракт дає можливість суду прийняти виважене рішення.

Обидві сторони добровільно беруть участь у медіації, разом розробляють взаємно прийнят-ний план щодо усунення заподіяної злочином шкоди, несуть повну відповідальність за резуль-тат процедури.

Процес медіації базується на принципах від-новного правосуддя, визначених Резолюцією Економічної та соціальної Ради ООН «Про основні принципи програм відновного право-суддя у кримінальних справах» від 24 липня 2002 р. та Рекомендаціями Ради Європи № R (99) 19 щодо принципів організації медіації у кримінальних справах.

Найголовнішими серед них є:1) активне залучення сторін до власного вирі-

шення питань кримінальної ситуації;2) увага щодо потреб потерпілої сторони та

її активна участь у визначенні наслідків злочину;

3) безпосередня участь сторін у виправленні наслідків скоєного та попередження пов-торення злочинної поведінки в майбут-ньому;

4) залучення ресурсів громади до процесу відновлення стану жертви та ресоціаліза-ції2 особи, яка вчинила правопорушення.

Крім медіації, існують інші програми віднов-ного правосуддя, серед яких можна виділити сімейні конференції та кола правосуддя.

Найчастіше сімейні конференції використо-вуються тоді, коли в кримінальному конфлікті задіяні неповнолітні. На відміну від медіації, організація сімейних конференцій передбачає залучення до групового обговорення і членів родини, і представників правоохоронних та соціальних служб. Головна мета цієї форми відновного правосуддя полягає в тому, щоб: 1) скласти план компенсування заподіяної моральної та матеріальної шкоди; 2) прийня-ти рішення стосовно того, у який спосіб буде відбуватися корекція поведінки неповнолітньої особи, яка вчинила правопорушення (громад-ські роботи, участь у реабілітаційних програмах тощо).

Кола правосуддя для вирішення конфліктних ситуацій використовують ще ширше групове обговорення, коли до двох сторін кримінального конфлікту залучаються їхні рідні, друзі та інші члени громади. Під час проведення кіл право-суддя справедливість забезпечується шляхом надання всім присутнім рівних можливостей для обговорення та прийняття рішення.

Переваги відновного правосуддяУ результаті застосування відновного пра-

восуддя всі тільки виграють: і обидві сторони конфлікту, і держава в особі судових та інших залучених до справи органів, і громадськість загалом.

Тоні Маршалл визначив відновне правосуддя як процес, завдяки якому всі особи, причетні до злочину, спільно вирішують, як можна виправи-ти наслідки цього злочину і що треба робити для запобігання його повторення в майбутньому.

Тобто відновне правосуддя надає можливість обом сторонам кримінального конфлікту брати в ньому активну участь, маючи всі повноваження щодо пошуку, формування та прийняття рішення для виходу з конфліктної ситуації. Таким чином, враховуються інтереси обох сторін, а також мак-симально захищаються їхні права. Результатом процедури примирення стає відновлення доб-рих стосунків між людьми та підвищення ролі громадськості в подальшій роботі з особами, які вчинили правопорушення.

Нерозголошення інформації в процесі засто-сування процедури медіації зберігає її конфі-денційність та запобігає розповсюдженню. Крім того, процес примирення дає можливість членам громади, що вчинили злочини, розкаятися та залагодити завдану шкоду, таким чином отриму-2 Під ресоціалізацією мається на увазі надання особі соціальної

допомоги, направленої на становлення такої життєвої позиції, яка відповідає соціальним нормам.

№ 3, листопад, 2007 27

ючи шанс повернутися до своєї громади і розпо-чати нове життя без тавра «злочинця». Завдяки цьому застосування практик відновного пра-восуддя впливає на рецидивну злочинність: як показують проведені міжнародні дослідження, після участі у відновних процесах правопоруш-ники чи правопорушниці менш схильні чинити повторні злочини.

Будучи самостійним явищем у правовій прак-тиці, відновне правосуддя не скасовує тради-ційного карального правосуддя. Його потрібно розглядати як новий напрямок розвитку кримі-нального судочинства, що не суперечить дійсній системі, а допомагає традиційному правосуддю, вносить позитивні аспекти в справу контролю злочинності. На сьогоднішньому етапі відновне правосуддя також частково звільняє правоохо-ронні й судові органи від перевантаженості дріб-ними справами й дає можливість зосередитися на серйозніших справах.

Таким чином заощаджується час професіо-налів карної юстиції та розвантажується робо-та судів. Проведені дослідження показали, що коли обидві сторони погодились на зустріч, майже у 90% випадків примирення відбуваєть-ся, та угоди про усунення збитків виконуються у 80%–90% випадків. Отже, відновне правосуддя забезпечує якнайшвидше усунення моральних й матеріальних збитків, заподіяних кримінальним конфліктом.

Впровадження програм відновного правосуддя у світі та в Україні

Відновне правосуддя застосовується у біль-шості цивілізованих країн вже понад 25 років. Цей процес успішно розвивається на тере-нах Європи, США, Австралії, Нової Зеландії. Серед європейських держав воно законодав-чо закріплене в Австрії, Німеччині, Бельгії, Великій Британії, Норвегії, Фінляндії, Польщі та Чехії. Здійснені перші кроки у Данії, Швеції, Нідерландах, Ірландії, Люксембурзі, Іспанії та Італії. Останнім часом активізувався рух за впровадження програм примирення (медіації) у Східній Європі. У Польщі і Чехії після про-ведення експерименту програми примирення (медіації) не тільки отримали визнання, а й закріплені на законодавчому рівні. У Росії про-грами примирення діють протягом декількох років.

Протягом останніх десятиліть було прийнято низку міжнародних нормативно-правових доку-ментів, котрі так чи інакше пов’язані з застосу-ванням медіації в кримінальних справах. Так,

Рамкове рішення Ради Європейського Союзу «Про положення жертв у кримінальному судо-чинстві», прийняте 15 березня 2001 р., наголошує на необхідності розширення сфери застосування медіації в кримінальних справах і зобов’язує всі держави Європейського Союзу поширювати посередництво в кримінальних справах та забез-печувати прийняття до розгляду будь-які угоди між жертвою та правопорушником, досягнуті в процесі посередництва; а Резолюція Ради з соціальних та економічних питань ООН від 24 липня 2002 р. рекомендує усім державам розроб-ляти та впроваджувати програми примирення у національне кримінальне судочинство. На сьо-годні в більшості країн Європи медіація, як інс-трумент відновного підходу, знайшла своє місце у практиці роботи з кримінальними ситуаціями та має законодавчу підтримку.

Україна перебуває на етапі формування вітчизняної моделі відновного правосуд-дя. Реалізацію програм примирення уперше в Україні з 2003 р. розпочав Український Центр Порозуміння (УЦП) в Києві та АР Крим, а потім до руху за відновне правосуддя при-єдналися інші громадські організації в різних регіонах України: Агентство регіонального розвитку «Гармонія» в Красногвардійському районі Криму, ГО «Віра в майбутнє» в Івано-Франківську, Луганська обласна група медіа-ції, Львівський благодійний фонд «Простір без конфлікту», Одеська обласна група медіації, ХГЦ«Молодь за демократію» в Харкові, Філія Всеукраїнської фундації «Захист прав дітей» у м. Біла Церква на Київщині, Сумська обласна громадська організація «Сумська ініціатива», ГО «Ініціатива» у м. Жмеринка Вінницької області та «Молодіжний клуб Дрогобиччини» (м. Дро-гобич Львівської області). На початковому етапі програми відновного правосуддя в Україні ста-вили перед собою завдання формування довіри з боку системи правосуддя, встановлення парт-нерських стосунків та розробки механізмів взає-модії. Однією з перших державних інституцій, що підтримала розвиток відновного правосуддя, став Верховний Суд України. За наслідками вивчення позитивного досвіду роботи впровад-ження програм відновного правосуддя Пленум Верховного Суду України протягом 2004 р. видав дві постанови: № 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини непов-нолітніх» та № 2 від 15 травня 2006 р. «Про практику розгляду судами справ про застосу-вання примусових заходів виховного характе-

Створення в Україні Центрів відновного правосуддя в громадах: узагальнення досвіду



ру», що містять рекомендацію суддям сприяти застосуванню програм примирення у справах щодо неповнолітніх. Постанова Пленуму № 13 від 2 липня 2004 р. «Про практику застосуван-ня судами законодавства» рекомендує застосу-вання інституту примирення для забезпечення прав потерпілих у кримінальному судочинстві. Всі постанови рекомендують якомога ширше застосування інституту примирення та всіляку підтримку тих громадських організацій, які пра-цюють у цьому напрямі.

Успішне впровадження програм примирення до української судової системи є спільним здо-бутком Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Міністерства України у спра-вах сім’ї, молоді та спорту, Академії суддів України, Генеральної та Київської прокуратур, Національної академії прокуратури України, Державного департаменту України з питань виконання покарань і багатьох інших інститу-цій та є переконливим прикладом можливої ефективної співпраці державних і недержавних організацій.

При Міністерстві юстиції України у 2005 р. створено Міжвідомчу робочу групу з питань впровадження програм відновного правосуд-дя до системи кримінальної юстиції України, яка розробила проект Концепції законодавчого врегулювання застосування програм відновного правосуддя (медіації) в кримінальному судо-чинстві України і продовжує роботу над про-ектом закону про медіацію, зокрема й у кримі-нальних справах.

Таким чином, планується формальне закріп-лення існування програм і практик відновного

правосуддя в Кримінальному та Кримінальному-процесуальному кодексах України.

Отже, нині Україна перебуває на етапі зако-нодавчого врегулювання та поступового інсти-туціонального запровадження відновного пра-восуддя, що спонукає до подальших ініціатив у цьому напрямі.

Наступним кроком до формування українсь-кої моделі відновного правосуддя стало створен-ня спеціальних Центрів відновного правосуддя в громаді. Це є інноваційний у світовій практиці крок, але він спирається і на народні українські традиції громадського життя, і на міжнародний досвід пошуків подолання насильства. Ці пошу-ки привели до чіткого розуміння, що громада має більший вплив на поведінку людини, ніж держава та її інститути. Так, автори одного з най-кращих і найґрунтовніших зарубіжних оглядів програм профілактики насильства (Sherman et al., «Preventing crime») відмітили величезне зна-чення громади у цій сфері: «Громада є цент-ральним елементом запобігання насильницьким діям, сценою, на якій виступають інші органі-зації. Сім’я, школа, ринок праці, торгові заклади, поліція і система виправних установ повинні мати справу з наслідками функціонування гро-мади. Більша частина успіхів або провалів цих організацій пов’язана з особливостями громади, в яких вони працюють. Спроможність нашої держави протидіяти серйозним насильницьким злочинам може значною мірою залежати від нашої здатності допомогти змінити життя гро-мади...».

№ 3, листопад, 2007 29

ДО

СВІД

РЕГІОН

ІВ

Під час проведення ремонту п. Во-лодимир встановив у своїй кварти-рі нові броньовані вхідні двері.

Відкриваючись, вони закривали прохід у господарські приміщення, які нале-жали його сусідці п. Валентині, жінці похилого віку.

П. Валентина почала жалітися на те, що двері створюють їй значні незручності, оскільки закривають про-хід до приміщення, яким вона часто користується. Вона також скаржилась на те, що вони дуже гучно зачиня-ються, і боялася, що її цими важкими дверима може вдарити. Її це настільки турбувало, що вона почала відчувати необґрунтований страх; її сон значно погіршився, адже вона прокидалася від найменшого шуму. П. Валентина пос-каржилася п. Володимиру, однак той сприйняв це зовсім несерйозно, вважа-ючи звинувачення безпідставними.

Однак жінка наполягала на своєму. Уже за кілька днів у них різко погірши-лися стосунки: завжди привітні одне до одного, вони перестали розмовляти, а згодом і вітатись. Відносини також погіршилися й між їхніми сім’ями.

У сім’ї п. Валентини запанувала напружена атмосфера, оскільки вона вимагала від родичів негайного вирі-шення цього конфлікту. Ось як описує цю ситуацію онука п. Валентини:

Старші люди взагалі більш чут-ливі до впливу зовнішніх факторів. Одразу після встановлення цих две-рей бабуся стала дуже дратівли-

ва. У нашій сім’ї атмосфера стала вкрай напруженою; крім того, різко погіршувались наші стосунки з сусі-дом.Через кілька днів п. Валентина

по трапила в лікарню з інфарктом. Вона та її родина були переконані в тому, що одним із факторів, який спри-чинив хворобу, був саме цей конфлікт. Тому, налаштувавшись на те, що ситуа-цію можна вирішити лише в судовому порядку, жінка подала заяву до суду, як тільки повернулася додому. На під-ставі заяви було порушено цивільно-процесуальну справу.

Обом сторонам конфлікту ситу-ація була дуже неприємною. Для п. Валентини та її сім’ї це означало значні витрати та клопіт із судовими формальностями. Для п. Володимира ситуація була дуже несподіваною. Ось як він її описує:

Я навіть не сподівався, що звичайне побутове непорозуміння може пере-творитися на судову справу. Звісно, це право людини, яке я поважаю, але все ж це було для мене великим ударом. Отож, сторони конфлікту розпо-

чали підготовку до судового проце-су. Шукаючи адвоката, п. Володимир випадково дізнався про новий спосіб вирішення конфліктів – медіацію. Він зацікавився цією пропозицією та звернувся до медіатора Мар’яни Свідовської (яка, власне, й порекомен-дувала йому цей процес) з проханням отримати додаткову інформацію про можливість примирення. Ось що роз-повідає п. Володимир:

Я досить довго зважував цю мож-ливість. Адже я нічого не чув про медіацію раніше. Мене здивувало, що з її допомогою конфлікт можна вирі-

ОПИС ВИПАДКУ З ДРОГОБИЧА 1

Н. ПИЛИПІВ

1 Імена учасників конфлікту змінено з метою збере-ження конфіденційності.

Наведена нижче конфліктна ситуація виникла між сусідами.

ДОСВІД РЕГІОНІВ


шити без судді та адвокатів. Я дуже не хотів доводити справу до судового засідання, адже це могло б негативно позначитися на моїй репутації, тому й погодився взяти участь у процесі примирення. Отримавши згоду п. Володимира на медіа-

цію, медіатор (ведучий процедури примирення) детальніше ознайомила його з принципами й правилами проведення цієї процедури.

Того ж дня п. Володимир розповів онуці п. Валентини про можливість примирення. Незважаючи на те, що спершу жінка досить негативно відреагувала на цю пропозицію, все ж вона погодилася прийти на попередню зустріч із медіатором.

Уже після попередніх зустрічей із медіа-тором стосунки сусідів трохи покращились. П. Володимир розповідає:

Якось, повертаючись з роботи, я побачив п. Валентину. Вона привіталася першою. Мені було дуже приємно. І я зрозумів, що щось змі-нилося. Того ж вечора мені зателефонувала медіатор Мар’яна та повідомила, що п. Ва-лентина погодилася брати участь у процесі примирення.Нарешті, було призначено зручні для обох

сторін час та місце для медіації. У ній взяли участь Валентина, її онука, п. Володимир та два медіатори – Мар’яна Свідовська та Наталія Микитяк. Під час процесу сторони розповіли про своє бачення ситуації та про те, як вона вплинула на їхнє життя. Далі вони почали шукати шляхи вирішення цього конфлікту. За допомогою медіа-тора їм вдалося досягти компромісу й укласти угоду, за якою п. Володимир зобов’язався вста-новити двері так, щоб вони не закривали прохід, і вибачитися перед п. Валентиною.

Обидві сторони були дуже задоволені резуль-татами, адже їм вдалося не лише усунути завда-ну шкоду, а й відновити хороші стосунки, зіп-совані конфліктною ситуацією. Нижче описано їхні враження від медіації.

П. Валентина:Найбільш позитивним було те, що наш сусід вибачився під час медіації, адже там були й сторонні люди. Для мене це було доказом поваги, а ви знаєте, наскільки вона важлива для старших людей. Саме це остаточно пере-конало мене забрати заяву із суду.

Під час медіації я зрозуміла, що хороші людські стосунки є просто необхідними, особливо тоді, коли ви й далі житимете поруч.

Її онука додає: Під час медіації ми всі відчували спокій. Була дуже доброзичлива атмосфера. Ми зрозуміли, що до нас ставляться з повагою. Медіатор не займала нічию позицію й ми почувалися рів-ними. Всі ми могли висловитися… Я знаю, що в суді все було б зовсім по-іншому. Адже там ніхто не зважає на почуття, стосунки чи людські переживання. Я переконана, що, якби справа вирішувалась в суді, то яким би не був вирок, все ж би залишилося незадоволення. І жити в такій напруженій атмосфері було б дуже важко, чи навіть нестерпно.

Ось як описує свої враження п. Володимир:Медіація – це дуже гарний спосіб вирішувати конфлікти. Адже вона допомагає знайти суть конфлікту, зрозуміти його причини. Укласти угоду в процесі медіації не означає поступи-тися своїми позиціями, чи здатися, це означає порозумітися та відновити стосунки. Я міг вільно та щиро говорити з іншою стороною, так ніколи не можна було б поговорити з суд-дею чи адвокатом.Одного разу, я вже брав участь у судовому засіданні й можу сказати, що вирок зовсім не відповідав моїм очікуванням. А в процесі медіа-ції ви самі відповідаєте за те, що буде написа-но в угоді. Тепер я рекомендуватиму медіацію всім своїм знайомим, як ефективний спосіб вирішення навіть дуже складних ситуацій. Отже, можна сказати, що учасники були

дуже задоволені результатами медіації. Обидві сторони стверджують, що не помітили жодних недоліків у медіації. З цього приводу вони гово-рять: «Навіть якщо ми не зможемо досягти згоди під час медіації, то це допоможе нам подивитися на ситуацію з іншого боку. Немає жодного ризи-ку: ні матеріального, ні морального».

Насамкінець варто зазначити, що ця розмова зі сторонами відбувалася через кілька місяців після проведення медіації, і за цей час в них не виникало інших конфліктів, сторони виконали зобов’язання, зроблені під час медіації, і між ними продовжують існувати добрі стосунки.

№ 3, листопад, 2007 31

ДО

СЛ

ІДЖ

ЕНН

Я

У рамках українсько-швейцарсько-го проекту «Підтримка рефор-ми си стеми кримінальної юсти-

ції України: впровадження прийомів медіації у діяльність органів прокура-тури», що здійснюється Українським Центром Порозуміння, Генеральною прокуратурою України і Національною академією прокуратури України за під-тримки Швейцарського бюро співробіт-ництва в Україні, в Інституті підвищен-ня кваліфікації кадрів Національної академії прокуратури України здійс-нено вивчення рівня обізнаності про-курорів, а також слідчих прокурату-ри і Міністерства внутрішніх справ України щодо основних засад віднов-ного правосуддя, та їх ставлення до запровадження відновних процедур у вітчизняний кримінальний процес.

Перед дослідженням, зокрема, було поставлено завдання виявити відно-шення респондентів до нині чинної системи кримінального процесу під кутом зору забезпечення захищено сті прав й законних інтересів потерпілого, досягнення мети виправлення і повер-нення у суспільство правопорушника. З цією метою було опитано 171 слуха-ча Інституту підвищення кваліфікації кадрів щодо їх обізнаності та ставлен-ня до проблем, пов’язаних з упровад-женням елементів відновного право-

суддя у кри мінальний процес України. Відповіді надали 36 помічників місь-ких і районних прокурорів, 32 заступ-ники міських і районних прокурорів, 39 прокурорів управлінь і відділів про-куратур обласного рівня. Слідчі місь-ких і районних прокуратур заповнили 39 анкет, а слідчі обласних апаратів Міністерства внутрішніх справ України (далі – МВС) – 25. Насамперед, що виявилося у результаті опитування, так це відсутність принципової різни-ці у баченні поставлених питань між прокурорами і слідчими прокуратури, а також між позицією слідчих проку-ратури і слідчих МВС майже з усіх поставлених питань.

Готуючи питання, ми виходили з того, що прокуратура, як орган, який здійснює правоохоронні функції, і, зок-рема, нагляд за додержанням закону, за своєю сутністю, не може не бути кон-сервативною. Відповідно і прокуро-ри, за особливістю покладених на них обов’язків, насторожено сприймають будь-які відступи від установлених законом норм. Особливо це стосується такої сфери, як кримінальне судочинс-тво, де найбільш уразливими є права і свободи людини. Однак зауважимо, що такий здоровий консерватизм при-таманний не лише українським проку-рорам. Як ми пересвідчилися під час навчальної поїздки до Швейцарії, що відбулася у травні 2007 р., ця риса при-таманна і прокурорам різних кантонів, незалежно від різниці між криміналь-ними процедурами, що діють у цих кантонах.

Крім того, розробляючи питання, ми брали до уваги ті обставини, що нині норми чинних Кримінального кодек-су України (далі – КК України) та Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України) нада-ють певні можливості для врахування відшкодування шкоди, заподіяної зло-чином, як обставин, що пом’якшують

НОВІТНІ ПІДХОДИ ВИМАГАЮТЬ НОВИХ ЗНАНЬ

Віталій СЕГЕДІН старший викладач Інституту підвищення кваліфікації кадрів Національної академії прокуратури України



відповідальність, а у деяких випадках прими-рення між правопорушником і жертвою право-порушення є підставою для звільнення правопо-рушника від кримінальної відповідальності або від покарання. Зокрема, це дієве каяття особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, активне сприяння розкриттю злочину і повне відшкодування заподіяної шкоди (ст. 45 КК України); примирення з потерпілим та відшко-дування або усунення заподіяної шкоди особою, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості (ст. 46 КК України); щире каяття і подальша без-доганна поведінка неповнолітнього, які свідчать про те, що він не потребує застосування пока-рання (ст. 105 КК України). Крім того, згідно зі ст. 66 КК України, щире каяття і добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди мають враховуватися судом, як обставини, що пом’якшують покарання.

Тому закономірними виявилися відповіді 76% прокурорів і слідчих, які вважають, що чинне кримінальне законодавство надає можливості для досягнення примирення між потерпілим і правопорушником. Крім того, 69% прокурорів і 45% слідчих повідомили, що їм особисто відомі випадки закриття кримінальних справ у зв’язку з примиренням винного з потерпілим. Дві трети-ни опитаних слухачів Академії (66%) вважають, що законодавчо слід розширити коло діянь, які становлять т. зв. злочини приватного обвину-вачення, за якими кримінальна справа пору-шується лише за наявності заяви потерпілого і припиняється за примиренням сторін, що перед-бачені ч. 1 ст. 27 КПК України (на сьогодні таких складів злочинів лише чотири). Серед опитаних 60% висловилися також за розширення кола зло-чинних діянь, при вчиненні яких має надаватися можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України (у зв’язку з примиренням винного з потерпі-лим). Більше половини респондентів вислови-лися за визнання підставою для звільнення від кримінальної відповідальності досягнення при-мирення між правопорушником і юридичною особою (яка за чинним законодавством України не розглядається як потерпіла сторона, а може виступати у кримінальному процесі лише у ролі цивільного позивача).

Таким чином, можна констатувати, що, на думку більшості опитаних респондентів, чинне кримінальне законодавство передбачає мож-ливість врахування примирення і відшкодуван-ня шкоди, як обставин, що пом’якшують відпові-

дальність за вчинені правопорушення, однак коло таких діянь можна і слід розширювати.

У статтях 6, 71, 8, 27, 282 КПК України також йдеться про порядок закриття кримінальних справ у зв’язку з дійовим каяттям, з примирен-ням обвинуваченого, підсудного з потерпілим. Проте нині чинний кримінально-процесуаль-ний закон України не дає жодних важелів, які б сприяли такому примиренню і відновленню суспільних відносин, порушених унаслідок скоє-ного злочину. До мінантою кримінального проце-су продовжує залишатись покарання злочинця, що не розв’язує соціального конфлікту, пород-женого вчиненим злочином. Між тим, відомі правники України та інших країн пропонують кардинально змінити пріоритети у боротьбі зі злочинністю. Йдеться про поступовий перехід від каральної парадигми до парадигми віднов-лення суспільних стосунків (відновне право-суддя – «restorative justice», дослівний переклад може звучати як «засіб для зміцнення справед-ливості»). Прибічники відновного правосуддя не відкидають необхідність застосування, за певних умов, каральних засобів впливу на правопоруш-ника. Однак вони вбачають слабкість цих заходів, незалежно від міри їх жорсткості. Як дуже слуш-но зазначив британський дослідник Мартін Райт, суворе покарання наче говорить правопорушни-ку: «більше не роби цього», але не дає йому аль-тернативи, за таких умов пом’якшення покарання може сприйматися як сигнал: «зроби таке ж саме ще раз». При цьому таке негативне сприйняття покарання поглиблюється станом пенітенціар-них установ, що повною мірою можна віднести і на рахунок українських виправних установ.

За таких умов на перше місце висуваються інші, більш мотиваційні методи впливу на поведінку правопорушника. Сутність нового підходу, згід-но з Рекомендаціями Комітет Міністрів Ради Європи від 15 вересня 1999 року № R (99) 19, полягає в тому, щоб при повній повазі до влади закону і захисту прав людини, розширюючи мож-ливості традиційного кримінального процесу, надати офіційному правосуддю більш відновного характеру за рахунок використання посередниц-тва (медіації) з метою примирення потерпілих і правопорушників, як способу вирішення конф-ліктів, викликаних злочином, максимально спри-яючи, з одного боку, усуненню завданої потерпі-лому емоційної, матеріальної та фізичної шкоди і, з другого, соціальній інтеграції правопорушника, свідомому сприйняттю ним відповідальності за скоєне. Ці рекомендації очікують на своє втілен-ня і у законодавство України.

№ 3, листопад, 2007 33

За традиційним поглядом представників органів кримінального переслідування і право-суддя вважається, що, призначаючи покарання правопорушнику, держава тим самим відновлює права потерпілого. Між тим, навіть при задово-ленні заявлених потерпілим вимог матеріаль-ного характеру, поза межами суду, як прави-ло, залишаються засоби і терміни виконання цієї частини вироку. Крім того, у будь-якому випадку поза увагою органів дізнання, слідчих, прокурорів і суддів залишається вплив зло-чину на емоційну сферу, самопочуття потер-пілого (породжене злочином почуття образи, гніву, відчуття незахищеності, які залишають-ся і після винесення обвинувального вироку). За великим рахунком, традиційний криміналь-ний процес, і не тільки в Україні, використовує заяву потерпілого для порушення кримінально-го прова дження, що дало привід відомому нор-везькому кримінологу Нільсу Крісті порівняти роль потерпілого у кримінальному судочинстві з роллю спускового гачка.

Відомо, наприклад, що з 1 січня 2004 р. набрав чинності новий Цивільний кодекс України (далі – ЦК України), яким, у повній відповідності до європейської Конвенції з відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів від 24.11.1983 (ETS N 116), держава взяла на себе зобов’язання відшкодовувати майнову шкоду, завдану майну фізичної особи внаслідок зло-чину, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (ст. 1177 ЦК України) а також відшкодовувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю внаслідок злочину (ст. 1207 ЦК України). Указом Президента України від 28 грудня 2004 р. схвалено Концепцію забезпечен-ня законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, відповідно до якої має бути прий-нятий спеціальний закон, що встановить умови і порядок відшкодування державною шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок каліцтв, іншо-го ушкодженням здоров’я, а близьким роди-чам потерпілих – право на компенсацію шкоди, заподіяної його смертю внаслідок злочину у тих випадках, коли не встановлено особу, яка скоїла злочин, або якщо вона переховується чи є непла-тоспроможною. Наявністю такого закону обумо-влено і застосування зазначених норм ЦК.

Однак до цього часу такий закон відсутній, і тому суди відмовляють у задоволенні позовів потерпілих від злочинів осіб до держави про відшкодування матеріальної шкоди у справах, де кримінальне провадження на довгий час зупи-

няється у зв’язку з тим, що не встановлено осіб, що вчинили злочин (див., наприклад, рішення Печерського районного суду міста Києва від 22.02.2005 р. у справі № 20868 за позовом Р. до Державного казначейства України про від-шкодування матеріальної шкоди). Проблема неспроможності держави належним чином захис-тити права і законні інтереси особи потерпілої від злочину не є виключно українською. Це виклика-ло необхідність прийняття Комітетом Міністрів держав-членів Ради Європи Рекомендацій від 28.06.1985 № R (85) 11 щодо встановлення у кримінальному законодавстві, як альтернатив-ної або додаткової санкції, відшкодування потер-пілому шкоди, заподіяної злочином.

Враховуючи зазначені обставини, перед слухачами було поставлене питання щодо їх бачення статусу осіб, що потерпіли від злочинів у вітчизняному кримінальному судочинстві. З відповідей вбачається, що майже дві третини опитаних прокурорів і слідчих (62%) вважають що права потерпілих від злочинів осіб належним чином не захищені, а три чверті (71%) вважають, що необхідно законодавчо забезпечити більший захист прав потерпілих. Отже, бачення проку-рорів і слідчих повністю відповідає дійсному стану справ.

На питання, які стосуються рівня ефектив-ності кримінально-правових заходів відносно правопорушників, майже всі опитані працівники зійшлися на тому, що існуюча система криміналь-ного судочинства не найкращим чином сприяє виправленню правопорушників (93% респонден-тів) і що її потрібно змінювати з метою кращого виправлення і ресоціалізації правопорушників (85%). Таким чином, опитані прокурори і слідчі визнають, що чинне кримінальне і криміналь-но-процесуальне законодавство не забезпечує належним чином інтереси як особи, що вчинила злочин, так і жертви злочину і суспільства у цілому, а тому потребує вдосконалення.

Справді, весь кримі нальний процес в Україні, як і у більшості інших країн, побудований таким чином, що держава бере на себе місію розшука-ти, пред’явити обвинувачення і засудити пра-вопорушника, а останньому відводиться роль сторони, яка захищається від обвинувачення, від держави і, зрештою, від потерпілого. Як наслі-док, іноді засуджений правопорушник вважає себе жертвою правосуддя. Натомість, процедури відновного правосуддя спрямовані саме на те, щоб спонукати правопорушника самого усвідо-мити негативні наслідки скоєного ним злочину і добровільно вжити заходів до їх усунення.

Новітні підходи вимагають нових знань



Що стосується запровадження процедур від-новного правосуддя і, такої його невід’ємної складової, як медіація у кримінальних справах, то досвід Швейцарії, Польщі та й інших країн свідчить, що ці процедури започатковувалися і, так би мовити, огранювалися спочатку як пілот-ні проекти в межах існуючого законодавства і лише після їх апробації знаходили закріплення у нових законах. Як переконливо довів відомий американський історик філософії Берроуз Данем у книзі «Герої і єретики», будь-які суспільно значущі ідеї зароджуються як єресь, з часом утвер джуються як ортодоксія і потім, перетво-рюючись на догму, вмирають. Якщо можна засто-сувати таке порівняння, то зауважимо: відновне правосуддя в Україні перебуває на стадії єресі (у значенні відступу від панівних чи загальноп-рийнятих поглядів, правил, положень та ін.). З цього, за бажанням, можна зробити висновок, що попереду його очікує нелегкий але перспек-тивний шлях становлення і утвердження.

З ініціативи благодійної організації Українського Центру Порозуміння з 2004 р. спо-чатку в одному з районів міста Києва, а тепер уже у декількох регіонах України окремі кримінальні справи, переважно щодо правопорушень, вчине-них неповнолітніми, але не тільки, передаються на медіацію (переважно із судів). Не можна ска-зати, що це явище носить масовий характер. Але у різних районах у межах можливостей, які надає чинне кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство України, поки що окремі судді (районних судів в Автономній республіці Крим, Івано-Франківській, Київській, Харківській областях) напрацьовують практику передачі матеріалів на медіацію і врахування її результатів при винесенні рішень у кримінальних справах. У даний час ця практика вивчається і результа-ти будуть оприлюднені. Але вже нині можна сказати, що цей досвід є безумовно позитивним. Наприклад, одна із суддів Дергачівського район-ного суду Харківської області, співпрацюючи з громадською організацією, що здійснює медіа-цію, у своїх судових рішеннях враховувала доб-ровільне відшкодування шкоди і угоди, досягнуті під час процедури примирення між підсудними і потерпілими, застосовуючи у таких криміналь-них справах надані ст. 7 КПК України можли-вості щодо закриття справи зі звільненням від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України (внаслідок зміни обстановки), ст. 104 КК України (звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням), ст. 105 КК України (звільнення від покарання із

застосуванням примусових заходів виховного характеру).

Завдяки таким ентузіастам, що сприйняли ідеологію відновного правосуддя не тільки як теорію, а й як дороговказ до дії, починаємо вірити у те, що воно має добрі перспективи і на теренах України.

На наш погляд, матеріали про вчинки, що містять ознаки кримінальних діянь, можуть передаватись на медіацію не лише із судів, а й зі стадії досудового провадження. І тут не обійтись без розуміння корисності цієї процедури проку-рорами, які здійснюють нагляд за додержанням законів під час досудового провадження. Однак, на цьому шляху недоречні як зайве зволікання, так і надмірний поспіх. Маємо рахуватися з певною інерційністю мислення, що притаманна служителям Феміди і, зокрема, прокурорам.

Як засвідчили результати опитування, обізнаність прокурорів щодо сутності поширю-ваних у світі ідей і методів відновного правосуд-дя є дуже низькою. Кожний третій респондент (32,7%) на питання, чи вважає він прийнятними ці ідеї і методи для вітчизняного криміналь-ного процесу, відповів, що взагалі не знає про що йдеться, а ще 31% або заперечують їх при-йнятність, або не визначились з цього питання. Можна також вважати, що саме недоста тньою обізнаністю із сутності посередництва і від-новлювальних підходів до розв’язання кримі-нальних конфліктів пояснюється неприйняття більшістю слухачів (46% заперечили і 12% не визначилися) можливості залучення, в умовах чинного кримінально-процесуального законо-давства, незалежних фахівців-посередників з метою досягнення взаєморозуміння, відшкоду-вання шкоди і примирення між потерпілим і правопорушником до винесення вироку судом.

У той самий час, кожен другий опитаний з про-курорів і слідчих (49,1%) вважає, що для широко-го залучення незалежних фахівців для здійснення посередництва у кримінальних справах необхідно законодавчо регламентувати межі й умови діяль-ності таких фахівців (21% вважають, що така регламентація не потрібна, а решта 29% не визна-чилися з цього питання). Майже дві третини опи-таних висловилися за закріплення у криміналь-но-процесуальному законодавстві певних вимог щодо документального оформлення результатів проведених примирних процедур (60,8%). Не визначилися з цього питання 27% опитаних і лише 12% таку необхідність заперечували.

Щодо стадії кримінального процесу, з якої можливо запровадження посередництва, одна-

№ 3, листопад, 2007 35

кова кількість висловилася на користь попе-редньої перевірки матеріалів (26,9%) і досу-дового слідства (28,7%). Лише 7,6% вважають, що таку процедуру може запровадити лише суд. Решта 36,7% не визначили власної позиції з цього питання. Стосовно необхідності виді-лення додаткового часу для проведення при-мирних процедур позитивно висловились 38,3% прокурорів і 54,7% слідчих. Тобто переважна більшість прокурорів і майже половина слідчих не вбачають у запровадженні посередництва небезпеки зволікань у досудовому провадженні у кримінальних справах.

Знаковими є відповіді на питання щодо ролі прокурора при запровадженні примирних про-цедур у кримінальний процес. Майже половина прокурорів і слідчих (відповідно, 48,6% і 48,4%) вважають, що матеріали кримінальної справи мають передаватися на посередництво за погод-женням із прокурором. Вважають, що прокурор сам має передавати матеріали, відповідно, 7,5 і 7,8%. У той же час, майже кожен третій слідчий (31,3%) висловився за те, щоб прокурор взагалі не втручався у цю процедуру. Серед прокурорів таку позицію зайняли лише 14% опитаних.

Цікавими виявилися результати аналізу у відповідях респондентів залежно від тривалості їхнього професійного досвіду. Більш критичну позицію щодо існуючого законодавства зайняли слухачі з найдовшим стажем роботи, а зі стажем понад 10 років висловились за необхідність кра-щого законодавчого захисту інтересів потерпіло-го 82%, тоді, як серед починаючих працівників, таку позицію підтримали 68%. Таке ж співвід-ношення виявилося у відповідях щодо можли-вості досягнення примирення між потерпілим і правопорушником у межах чинного криміналь-ного процесу. Ця тенденція спостерігається і у відповідях щодо необхідності внесення змін до існуючого законодавства з метою розширення можливостей для досягнення примирення та його врахування при визначенні подальшого руху кримінальної справи.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що більшість прокурорів і слідчих як органів прокуратури, так і органів внутрішніх справ впевнені у необхідності і своєчасності внесення змін до кримінального і кримінально-процесуального законодавства України задля підвищення ефективності запобігання злочинам та охороні прав й законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у криміналь-ному судочинстві. Навіть не будучи достатньо обізнаними з цілями і методами відновного пра-

восуддя, і результатами, яких ці методи дозво-ляють досягнути у тих правових системах, де вони вже запроваджені законодавчо, українські прокурори і слідчі не є супротивниками досяг-нення примирення між правопорушниками і потерпілими для захисту прав і законних інтере-сів жертв злочинів.

Водночас опитування показало своєчасність і нагальну необхідність поширення інформації щодо теоретичного обґрунтування та практич-них результатів запровадження у кримінальний процес засобів відновного правосуддя і його діє-вого інструменту – незалежного посередництва (медіації) між потерпілим і правопорушником з метою виявлення і залагодження соціальних і міжособистісних конфліктів, що породжують злочин і, у свою чергу, породжуються ним.

Тому своєчасним є включення Генеральної прокуратури України і Національної академії прокуратури України до втілення у життя про-екту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіа-ції у діяльність органів прокуратури». У рамках цього проекту утворена робоча група з науково-педагогічних працівників Національної академії і відповідальних працівників Генеральної про-куратури. За сприянням Швейцарського бюро співробітництва в Україні відбувається ознайом-лення зазначених осіб з процесом законодавчого та практичного втілення ідей відновного право-суддя в інших країнах. Зокрема, у Національній академії прокуратури України вивчається наяв-ний вітчизняний досвід використання медіації у кримінальних справах. А Генеральна прокура-тура України за участю Національної академії прокуратури України розробили та надали зауваження до проектів Законів України «Про медіацію (посередництво) в кримінальних спра-вах», «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо процедури медіації (посередництва)», розроблених Міністерством юстиції України. За участю Українського Центру Порозуміння розроблено спеціальний навчальний курс для слухачів «Становлення відновного правосуддя у світі і в Україні», навчання за яким розпочалося з вересня поточного року.

Таким чином, як бачимо, органи прокурату-ри України включилися у непросту але почес-ну роботу щодо розробки і впровадження у вітчизняне кримінальне судочинство підходів відновного правосуддя і чим більше ентузіастів залучиться до цього, тим швидше вона принесе бажані результати.

Новітні підходи вимагають нових знань


Загальновідомо, що інтересам суспільства відповідає обмеження в поширенні засоба-ми масової інформації (далі – ЗМІ) серед

населення чи навіть повна відсутність творів, у яких вихваляється, видається за норму поведін-ки застосування грубої фізичної сили, розправа над потерпілим, катування і навіть заподіяння смерті, хоч така телепродукція нині широко представлена на телеекранах [1, с. 27]. При цьому поряд з позитивним значенням ЗМІ для розвитку молодої людини, їхній вплив на су спільну свідомість, зокрема на неповноліт-ніх, стає дедалі небезпечним. Інформація сучас-них засобів медіа, що перевантажена ідеями конкуренції, насильства, конструюює психіку молоді, навіює моделі агресивної поведінки та відчуття небезпечного життя. Батьки занепо-коєні сильним потягом дітей до телебачення, відеофільмів та ігор, що відволікають їх від нав-чальних занять, різноманітних видів діяльності, корисних для особистісного розвитку молоді, вияву їхніх здібностей [2]. Крім того, телевізій-на продукція з елементами насильства та агресії є фактором впливу на протиправну поведінку неповнолітніх.

Метою нашого дослідження є вивчення нега-тивного впливу телевізійної продукції на проти-правну поведінку неповнолітніх та розробка від-повідних рекомендацій щодо її попередження.

Проблему впливу ЗМІ, в тому числі теле-бачення, на свідомість взагалі та протиправну поведінку неповнолітніх вивчали такі зарубіж-ні та вітчизняні вчені, як: В. С. Батиргареєва, Р. Берон, О. В. Волянська, В. В. Голіна, Б. М. Головкін, В. Г. Гончаренко, О. В. Гордякова,

І. М. Даньшин, А. І. Долгова, О. Ю. Дроздов, С. Н. Еніклопов, Д. Майерс, О. Р. Михайленко, М. М. Назаров, В. В. Пушкар, Д. Річардсон, М. О. Семчик, Д. Н. Срібняк, К. А. Тарасов, А. П. Тузов, І. К. Туркевич, В. І. Шакун та ін.

У сучасних умовах, коли телебачення стало наймасовішим і найвпливовішим, спостеріга-ються дві тенденції у його розвитку. З одного боку, телебачення можна сприймати як прак-тику сучасного мистецтва з медійно активною стратегією швидкого реагування, з другого – як засіб впливу і психологічного тиску на глядача. Друковані ЗМІ в суспільстві за якийсь обмеже-ний проміжок часу швидко здобувають імідж якісної (елітарної і т. п.) та неякісної (масової) преси, а тому кожен споживач має право вибору купувати чи і йому цей продукт. Телебачення ж існує трохи більше півстоліття як масовий засіб комунікації, але нині будь-який із сучасних ЗМІ навряд чи може з ним порівнятися щодо впливу на масову аудиторію [3].

Як свідчать результати проведених нами досліджень, телевізійна продукція з елементами насильства та агресії на протиправну поведінку неповнолітніх, то перенасичений продукцією такого виду. Більше половини (57%) фільмів, що демонструються у прайм-тайм центральни-ми вітчизняними телеканалами, містять сцени з елементами агресії та насильства. Такі твори деформують психіку людей, особливо молоді. Нерідко їхній зміст полягає у демонстрації актів насильства і жорстокості – сцени та епізоди з проявами садизму, тортур, катування, смаку-вання страждань жертви, безжальності тощо [4, с. 702].

Необхідно зазначити, що у нашій країні вплив телебачення поєднується з несприят-ливим психологічним фоном, певним психіч-ним напруженням, пов’язаним із затяжною соціально-економічною та політичною кризою. Встановлено, що пересічний глядач має змогу споглядати жорстокі сцени на телеекрані кожні шість хвилин. При цьому найбільш вразливою аудиторією щодо негативного впливу на свідо-мість є неповнолітні, оскільки саме у цей період змінюється фізіологія дитини, її світобачення,

ТЕЛЕВІЗІЙНА ПРОДУКЦІЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ НАСИЛЬСТВА ТА АГРЕСІЇ: ПРОБЛЕМА ВПЛИВУ НА ПРОТИПРАВНУ ПОВЕДІНКУ НЕПОВНОЛІТНІХ

О. БУГЕРА кандидат юридичних наук, доцент кафе-дри права Київського національного лінгвіс-тичного університету

№ 3, листопад, 2007 37

світовідчуття, інтереси, духовні цінності, ідеали, відносини з суспільством, стосунки з рідними та друзями. Виникає психічна нестабільність, під час якої формується своєрідна порожнеча в різних сферах розвитку підлітка. Ці прогалини підліток часто заповнює їх переглядом фільмів та копіюванням поведінки, вчинків екранного кумира [5].

Наявність значного відсотка агресивної теле-продукції створює для неповнолітнього умови безальтернативності у виборі інформації та нав’язує хибні стереотипи поведінки (у тому числі протиправної). Повсякденне спостеріган-ня сцен насильства та агресії стирає межу у сві-домості неповнолітніх між загальнолюдськими цінностями і патологічними проявами, перево-дить їх до розряду норми.

Чи справді існує причинно-наслідковий зв’язок між віртуальним і реальним насиль-ством? Власне, в цьому і полягає суть проблеми. Позитивна відповідь на це питання передбачає, що надмір віртуального насильства ніби перели-вається – через механізми психологічного спри-йняття – у реальність. Причому такий прояв агресії здебільшого трактується як негативний. Розглядають чотири основних механізми, через які це здійснюється: збудження, імітація, роз-гальмування та втрата чутливості. Збудження займає перше місце серед цих механізмів і дик-тується особливостями фізіології та психології людини, яка переглядає насильницькі сцени. Імітація передбачає, що глядачі переймають, що бачать по телевізору модель поведінки, і самі іноді намагаються її відтворювати. Особливо це стосується дітей, що ототожнюють себе з персонажами фільмів і намагаються наслідува-ти їх. Крайнім і, ймовірно, найгіршим проявом імітації або моделювання поведінки телепер-сонажів вважаються жорстокі «злочини-копії» – зґвалтування і навіть вбивства. Механізм роз-гальмування пояснюється припущенням, що у міру звикання телеглядачів до сцен насильства і жорстокості, особливо насильства, виправдано-го ситуацією або санкціонованого суспіль ством, послаблюється стримуюча дія соціальних сан-кцій, спрямованих проти вчинення правопору-шень. Дослідження показали, що глядачі справді поводяться агресивніше після перегляду філь-мів, де насильство представлене як санкціоно-ване, особливо якщо вони відчували гнів ще до початку перегляду. Згідно з механізмом втра-ти чутливості за регулярного перегляду сцен насильства, вже не так гостро реагують на жорс-токість на екрані та з більшою готовністю спри-

ймають насильство в реальному житті. Ще один механізм – катарсис – заперечує причинно-наслідковий зв’язок між віртуальним і реальним насильством і, по суті, стверджує протилежне: чим більше віртуального насильства, тим менше його в реальному житті. Механізм катарсису, можливо, дозволяє глядачам давати безпечний вихід своїм агресивним імпульсам за допомогою перегляду або представлення сцен насильства і жорстокості.

Базуючись на результатах близько 1000 до сліджень упродовж останніх 40 років, Американська академія педіатрії опубліку-вала чотири найважливіші висновки: 1) діти, які переглядають багато насильницьких сцен, сприймають насильство як легітимний спосіб розв’язання конфліктів; 2) такий перегляд робить їх беззахиснішими перед насильством у реальному житті; 3) чи більше переглядає дити-на таких сцен, то більше ймовірності, що вона сама колись стане жертвою насильства; 4) якщо підліток віддає перевагу таким передачам, збіль-шується вірогідність того, що він сам у доросло-му віці буде агресивною людиною і навіть може здійснити злочин [5].

Розглянемо законодавчу базу, яка регламен-тує питання трансляції продукції з елементами насильства та агресії. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», не допускається використання телерадіооргані-зацій для необґрунтованого показу насиль ства; трансляції програм або їх відеосюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків, якщо вони мають змогу їх дивитися. Захист суспіль-ної моралі та забезпечення прав неповнолітніх і юнацтва регламентується ст. 62 згаданого Закону, в якій зазначено, що при створенні, підготовці та розповсюдженні телерадіопрограм та пере-дач телерадіоорганізації і провайдери програм-ної послуги зобов’язані дотримуватися вимог законодавства України щодо захисту су спільної моралі. Телерадіоорганізаціям забороняється розповсюджувати, а також анонсувати програми та передачі, які можуть зашкодити фізичному, інтелектуальному і духовному розвитку непов-нолітніх та юнацтва, а лише протягом ефірного часу в добовому відрізку з 23.00 до 6.00 та на каналах з обмеженим доступом. Такі програми або передачі повинні мати спеціальне поперед-ження і відповідно позначатися в розкладі про-грам телерадіоорганізацій і безпосередньо перед їх трансляцією. Контроль та нагляд за дотри-манням законодавства телерадіоорганізаціями

Телевізійна продукція з елементами насильства та агресії...



і провайдерами програмної послуги здійснює Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, у тому числі щодо законодавс-тва про захист суспільної моралі [6].

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про захист суспільної моралі» [7], виробництво та обіг у будь-якій формі продукції еротичного характеру та продукції, що містить елементи насильства і жорстокості, дозволяються виключно за умови дотримання обмежень, установлених законо-давством. Згідно зі ст. 46 Закону України «Про інформацію», інформація не може бути вико-ристана для закликів до повалення конституцій-ного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жор-стокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини [8].

На наш погляд, законодавча база щодо обме-ження трансляції, так званої агресивної про-дукції, потребує удосконалення. Так, зокрема, у Законі України «Про суспільну мораль» від-сутнє визначення поняття продукції, що містить елементи насильства та жорстокості, на відміну від визначення таких понять, як: продукція пор-нографічного та сексуального характеру. Отже, на нашу думку, доцільно внести доповнення до ст. 1 вказаного Закону в такій редакції: «про-дукція з елементами насильства і жорстокості – будь-які матеріальні об’єкти предмети, друкова-на, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, змістом яких є демонстра-ція насильства і жорстокості та їх пропаганда». Пропонується також навести в ст. 1 визначення терміна культу насильства й жорстокості у такій редакції: «терміну культу насильства й жорс-токості – пропаганда поведінки застосування грубої фізичної сили як норми».

Крім того, доцільно внести зміни до ст. 6 Закону України «Про телебачення і радіомо-влення» в такій редакції: «не допускається використання телерадіоорганізацій для показу продукції, що містить елементи насильства та жорстокості; трансляції програм або їх відео-сюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків, якщо вони мають змогу їх дивитися».

Для зменшення негативного впливу ЗМІ на протиправну поведінку неповнолітніх важ-ливим є не лише удосконалення законодав-чої бази, але й відповідна участь батьків. Адже небезпека з боку ЗМІ полягає саме в тому, що вони «перехоплюють» у батьків виховний

вплив на дітей, послаблюють результативність їхніх педагогічних дій, оскільки стають вагомим джерелом значущої та привабливої для молоді інформації. Унаслідок цієї конкуренції деякі батьки послаблюють свій контроль над поведін-кою дітей, застосовують авторитарні дії, мето-ди примусового впливу, що вимагають від них беззаперечного підкорення. Така стереотипна, одноосібна поведінка батьків без урахування дій, потреб, бажань дітей спонукає їх до біль-шого відчуження, вияву незадоволення, агресії, гніву тощо, а також посилює їхній потяг до теле- й відеофільмів, комп’ютерних ігор тощо. Отже, піддатливість неповнолітніх негативним впливам ЗМІ значною мірою зумовлена особ-ливостями сімейного виховання. Такі чинники, як незадоволення багатьох потреб дітей, поява у них агресії, тривожності, фрустрації, відсут-ність самоконтролю поведінки, що розвивається відповідно до умов виховного середовища в сім’ї, роблять неповнолітніх сприйнятливими до будь-якої медіа-інформації без вибору. Разом з тим їх захоплення медіа-інформацією, що роз-виває пізнавальні інтереси, здібності, моральні цінності, допоможе нейтралізувати їхню увагу й надмірний потяг до сюжетів насильства на теле-екрані чи в інших ЗМІ.

Існує багато телепрограм, радіопередач, медіа-текстів, що вміщують пізнавальну інфор-мацію, розкривають моделі моральної поведін-ки. Оволодіння такою інформацією має велике виховне значення для формування особистості молодої людини. Отримання науково обґрунто-ваних знань про різні сфери життя сприяє роз-витку світогляду неповнолітніх, задоволенню їхніх пізнавальних потреб і водночас відволікає їхню увагу від інформації, що приваблива лише за формою, але не має пізнавального значення. У цьому контексті батьки повинні виявити власну ініціативу щодо вибору програм, текстів для спільного ознайомлення разом з дітьми. Залучати їх до оволодіння інформацією, цінною для розумового й морального розвитку, доціль-но непримусово й ненав’язливо, інакше бать-ківські директивні настанови і вказівки можуть викликати в учнів зворотну реакцію. Приклад батьків, їхнє захоплення деякими програмами чи фільмами, міркування в присутності дітей, обговорення з ними ідей, сюжетів, науково і соціально значущих, може мати вплив на учнів, викликати їх інтерес до наукової інформації, цінностей культури. Формування у дітей імуні-тету до моделей агресії, що зображуються в ЗМІ, нейтралізує їх негативний вплив на особистість.

№ 3, листопад, 2007 39

Беззаперечною істиною є те, що найкра-щий засіб уберегти дитину від насильства на телеекранах – це вилучення сцен жорстокості, вбивства, знущання з сюжетів фільмів, телепе-редач, комп’ютерних ігор. Але через соціаль-но-економічні причини зробити такі кроки неможливо. Тому батькам залишається «вак-цинувати» своїх дітей від впливу насильства, що зображується в медіа-продукції, форму-вати у них упереджене ставлення до агресії. Як засвідчують експериментальні досліджен-ня, ефективним способом педагогічного впливу у зазначеному напрямі є періодичні розповіді, міркування батьків про те, що телебачення зоб-ражує дійсність нереалістично і значною мірою надумано, що агресія не повсюдна і не така дієва, як висвітлюється в засобах медіа. Важливо також стверджувати, що агресивна поведінка шкідлива для оточення, зазвичай є виявом без-порадності та безсилля людини щось змінити в реальному житті. Однак, щоб ці словесні впливи не спричинювали появу в учнів бар’єра до вис-ловлювання дорослих, батькам доцільно уни-кати озлоблення й наказових форм, міркувати безпосередньо, іноді «між іншим», виявляти власну думку або здивування щодо надуманості сюжетів на телеекранах. Бажано також ціка-витися думкою дітей, пропонувати їм робити власні висновки, висловлювати свої критичні судження щодо побаченого.

Якщо неповнолітні виявляють надмірну прив’язаність до фільмів, телепрограм зі сцена-ми насильства, батькам доцільно разом з дітьми переглядати цю медіа-продукцію й скеровувати їхню увагу, переживання на головні ідеї змісту, позитивні моральні вчинки, соціальні цінності, що розкриваються на екрані. У багатьох випад-ках діти захоплюються деякими телематеріа-лами, фільмами, телепрограмами, що вміщу-ють приклади агресивної поведінки, насильства. Відволікти їх від цього батьки можуть лише забороною, що не буде ефективною у виховному сенсі. У такому разі батькам слід до переглядати улюблені передачі дітей або цікавитися їхніми сюжетами. Головне – організувати обговорення з неповнолітніми фільмів, почути їхню думку, виявити причини і мотиви їхнього захоплення. У таких ситуаціях педагогічний вплив батьків ефективний, якщо вони аналізують сюжет, зоб-ражені події, поведінку героїв, спираючись на наукові, моральні критерії. Приміром моральна оцінка батьками людських вчинків допоможе неповнолітнім зрозуміти, що хороші мотиви не завжди спонукають особистість до вибору пра-

вильних засобів, дій та отримання позитивних результатів. Окрім цього вони набувають умінь вироблення власних оцінних суджень, аналізу поведінки інших людей, визначення її наслідків для громадськості. Спільні з дітьми обговорен-ня медіа-продукції привчають їх до морального міркування, усвідомлення того, що в кожній телепрограмі чи людській поведінці присутній моральний аспект, що завжди визначає їхню зна-чущість для інших людей. Такі аналізи важливі також у тому сенсі, що вони спонукають учнів до критичної оцінки медіа-інформації замість необдуманого захоплення нею, оцінки власного ставлення до ЗМІ [2].

Підсумовуючи викладене, вважаємо, що для вирішення проблеми негативного впливу теле-візійної продукції з елементами насильства та агресії на протиправну поведінку неповнолітніх у сучасних умовах недостатньо лише удоско-налення законодавчої бази (що також є важли-вим), й необхідна також активна участь батьків та педагогів. При відсутності суспільного теле-бачення з високим рівнем освітньо-культурних програм основний тягар нейтралізації негатив-ного впливу такого виду інформаційної продук-ції в котрий раз лягає на сім’ю та школу. Разом з тим держава також не може лишатись осторонь цього процесу. Розробка реального механізму створення суспільного телебачення, яке б проду-кувало якісний інформаційний продукт, повин-но стати пріоритетом.

Література1. Цимбалюк Є. Телепрограма, від якої стає страш-

но // Вісник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. – 2004. – С. 27-28.

2. Равчина Т., Герцюк Д. Педагогічні поради бать-кам // http:// www.mediaeco.franco.lviv.ua

3. Бідзіля Ю. Масова комунікація і проблема насил-ля над масовою свідомістю // http://www.mediaeco.franko.lviv.ua.

4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України 3-тє вид., перероб., та допов. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2003. – 1050 с.

5. Потятиник Б. Екранна агресія: знати, щоб вбе-регтися // http://www. мediaeco.franko.lviv.ua.

6. Закон України «Про телебачення і радіомов-лення» // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 43.

7. Закон України «Про захист суспільної моралі» // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 14. – Ст. 192.

8. Закон України «Про інформацію» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.

Телевізійна продукція з елементами насильства та агресії...


ЮВЕ

НАЛ

ЬНА

ЮСТ

ИЦ

ІЯВступ

4 лютого 2002 р. Палата общин ухва-лила Законопроект С-7, Закон про карне судочинство у справах неповнолітніх порушників (далі – ЗКССНП). Новий закон замінює Закон про неповноліт-ніх правопорушників (далі – ЗНП), він набув чинності з 1 квітня 2003 р. після закінчення періоду підготовки для його запровадження. Підґрунтям для ЗКССНП стали дієві сторони ЗНП, а слабкі сторони цього закону знач-ною мірою були виправлені. ЗКССНП встановлює законодавчі рамки для досягнення системою судочинства сто-совно молоді більшої справедливості та ефективності.

Введенню законопроекту передував значний період часу, протягом якого проводився огляд існуючого стану справ та консультації, більшість з одер-жаних результатів наведена у таких звітах:– Аналіз Закону про неповнолітніх

правопорушників та системи судо-чинства стосовно неповнолітніх у Канаді, звіт спеціальної федераль-ної – провінційної – територіальної комісії з питань судочинства сто-совно неповнолітніх (1996)

– Відновлення судочинства стосов-но неповнолітніх, звіт Постійного комітету з питань судочинства та прав людини Палати общин (1997)

– Стратегічні питання відновлення судочинства стосовно неповноліт-ніх, Міністерство юстиції, Канада (1998)У березні 1999 р. був представлений

Законопроект С-68 – перша редакція ЗКССНП. У червні в роботі парламен-ту відбулась перерва, через це законо-проект був представлений лише у жов-тні 1999 р. під назвою Законопроект

С-3. Відбулось друге читання законо-проекту, а також слухання законопро-екту у Постійному комітеті з питань судочинства та прав людини. Перед третім читанням, а саме 27 листопа-да 2000 р., були проведені вибори у федеральні органи і тому розгляд зако-нопроекту був відкладений. Нарешті, законопроект С-7 був представлений у лютому 2001 р., до нього було включе-но понад 160 поправок у відповідь на пропозиції та думки, одержані стосов-но законопроекту С-3.

Мета цього документа – надати пояснення щодо причин розробки ЗКССНП та ознайомити зі стислим змістом основних положень та їхнім логічним обґрунтуванням. Оскільки головна увага зосереджена на змінах, стислий огляд тих положень ЗНП, які залишились у ЗКССНП без будь-яких змін, не наводиться.

Потреба у новому законодавстві про

судочинство стосовно молодіУ Канаді проходили широкі дебати

щодо Закону про неповнолітніх пра-вопорушників та системи судочинства стосовно неповнолітніх. Деякі мірку-вання ґрунтувались на неправильному розумінні та тлумаченні злочину, скоє-ного неповнолітнім, законодав ства та на необґрунтованих очікуваннях пев-них результатів від застосування зако-нодавства.

Інколи можна було почути, що нове законодавство не потрібне, що ЗНП є дієвим законом і якщо виникають якісь проблеми, вони є результатом його неправильного застосування. У такій позиції зовсім не береться до уваги те, що 17-річний досвід дозво-ляє зробити висновок про відсутність

ЗАКОН ПРО КАРНЕ СУДОЧИНСТВО У СПРАВАХ НЕПОВНОЛІТНІХ ПРАВОПОРУШНИКІВ (ЗКССНП) КАНАДИ:СТИСЛИЙ ВИКЛАД ТА ІСТОРІЯ ПИТАННЯ

№ 3, листопад, 2007 41

у ЗНП чітких та ясних законодавчих вказівок щодо його належного застосування у різних сферах. Відсутність чіткої законодавчої орієн-тації є важливим чинником, хоча і не єдиним, який відіграв певну роль у виникненні деяких проблем, пов’язаних із системою судочинства стосовно неповнолітніх.

До значних проблем у системі судочинства стосовно неповнолітніх належать такі:– У системі відсутня чітка, ясна та послідовна

філософія судочинства стосовно неповноліт-ніх.

– Зловживання ув’язненням – у західному світі, включаючи Сполучені Штати, саме Канада має найвищий показник ув’язнення непов-нолітніх.

– Судові розгляди відбуваються навіть за незначними справами, які краще можна було б розглядати поза судами.

– Винесені судами рішення характеризувались невідповідністю та несправедливістю у ступе-ні міри покарання неповнолітніх.

– ЗНП не забезпечує дієву реінтеграцію моло-дої людини у суспільство після її звільнення з місць ув’язнення чи утримання.

– Процес переходу до системи, що застосо-вується до дорослих людей, виявився неспра-ведливим, складним та занадто тривалим.

– У системі відсутнє чітке та ясне розмежуван-ня між серйозними, тяжкими злочинами та менш значними злочинами.

– У системі відсутнє достатнє розуміння про-блем та інтересів потерпілих осіб.У ЗКССНП увага привертається до цих про-

блем. Проте існують певні обмеження стосовно того, що може буде здійснене виключно шляхом проведення змін у законодавстві. Ось чому нове законодавство має розглядатись тільки як части-на ширшого урядового підходу до проблеми зло-чинності неповнолітніх та реформи канадської системи судочинства стосовно неповнолітніх. До основних, не пов’язаних із законодавством чинників, у зазначеному ширшому підході нале-жать: суттєве підвищення фінансування про-вінцій та територій з боку федерального уряду, докладання зусиль щодо запобігання злочинів, дієві програми, інноваційні підходи, дослідни-цька робота, партнерські стосунки освітянської галузі з іншими секторами громадського життя (такими, як: виховання, охорона дитинства та психічне здоров’я), підвищення рівня життя корінного населення та належне запровадження методів вирішення цих проблем у провінціях та на територіях країни.

Вступна частина та Декларація принципів

Однією з проблем, пов’язаних із застосу-ванням ЗНП, була відсутність у ньому ясності стосовно основних принципів законодавства. Декларація принципів є первинним джере-лом вказівок щодо прийняття рішень за цим Законом. У ній містяться розширені твердження та тлумачення, що стосуються різних питань, включаючи важливість відповідальності непов-нолітніх за свої дії, захист інтересів суспільс-тва, специфічні потреби неповнолітніх та їхні права. Проте ці принципи не надають реаль-них вказівок щодо прийняття рішень за цим Законом, скільки у них відсутня логічність та послідовність, вони суперечать одне одному, а пріоритетність одних принципів порівняно з іншими не визначена. У тих питаннях, за якими простежується суперечність принципів, відсут-ні вказівки стосовно того, які саме принципи мають бути пріоритетними.

У Законі про карне судочинство у справах неповнолітніх правопорушників містяться як вступна частина, так і декларація принципів з метою пояснення принципів та цілей системи судочинства стосовно неповнолітніх.

Вступна частина, хоча і не підлягає примусо-вому виконанню, проте містить важливі поло-ження, сформульовані парламентом, про засади, на яких ґрунтується законодавство. Ці положен-ня можуть бути використані як допомога у тлу-маченні законодавства та включають таке:– Суспільство несе відповідальність за уважне

ставлення до проблем розвитку та потреб неповнолітніх.

– Суспільні осередки та сім’ї мають співпра-цювати з іншими зацікавленими особами та організаціями з метою запобігання молодіж-ній злочинності шляхом уважного розгляду важливих проблем та потреб неповнолітніх, а також надання їм порад та підтримки.

– Суспільству мають бути доступні точні відо-мості про молодіжну злочинність, систему судочинства стосовно неповнолітніх та ефек-тивні міри, що застосовуються нею.

– Молоді люди мають права та свободи, включа-ючи ті, що визначені у Конвенції Організації Об’єднаних Націй про права дитини.

– Система судочинства стосовно неповнолітніх має враховувати інтереси потерпілих осіб та забезпечувати відповідальність молодих людей за свої дії, використовуючи для цього цілеспрямовану діяльність, реабілітацію

Закон про карне судочинство у справах неповнолітніх правопорушників (ЗКССНП)...



та реінтеграцію неповнолітніх у суспільне життя.

– Система судочинства стосовно неповнолітніх має зберегти найважливіші фактори свого впливу при скоєнні найбільш тяжких зло-чинів, проте має бути зменшене звернення до цієї системи у разі скоєння нетяжких зло-чинів та застосування ув’язнення як загаль-ноприйнятної міри покарання. У Декларації принципів визначені політичні

рамки для тлумачення законодавства. На від-міну від ЗНП, новий ЗКССНП містить вказів-ки щодо пріоритетності основних принципів. Наприклад, у новому законодавстві чітко пояс-нюється, що характер реагування системи на злочин має враховувати потреби неповноліт-ніх та індивідуальні обставини. Проте потре-би неповнолітніх або проблеми їх соціального забезпечення не повинні призводити до застосу-вання більш тривалих чи жорстких мір покаран-ня ніж ті, що є справедливими та відповідають тяжкості скоєного злочину.

У Декларації визначається, що:– Цілі системи судочинства стосовно непов-

нолітніх полягають у запобіганні злочину; у реабілітації та інтеграції неповнолітніх у життя суспільства; у забезпеченні чітких та обґрунтованих дій після злочину. Саме таким чином система може вплинути на сталий захист суспільства.

– У системі судочинства стосовно непов-нолітніх має бути врахований той факт, що у молодих людей не вистачає зрілості, яка є у дорослих. Система судочинства стосов-но неповнолітніх відрізняється від системи судочинства, що застосовується до дорос-лих людей, за багатьма критеріями, серед них: узгодженість міри відповідальності зі зниженим рівнем зрілості молодих людей; збільшення ступеня процедурного захисту; особлива увага приділяється реабілітації та реінтеграції у суспільне життя; визнається важливість своєчасного втручання з метою запобігання злочину.

– Неповнолітні мають утримуватись у межах відповідальності шляхом застосування до них таких мір покарання, що є справедливими та відповідають тяжкості скоєного злочину.

– У межах справедливої та пропорційної від-повідальності міри покарання мають бути спрямовані на зміцнення поваги до суспіль-них цінностей, мають сприяти виправленню та відшкодуванню завданої шкоди та збитків, бути зрозумілими молодій людині, ставитись

із повагою до статевих, етнічних, культурних та лінгвістичних особливостей неповноліт-ніх та відповідати потребам молодих людей корінних національностей та молодих людей із особливими вимогами.

– Судові процеси над неповнолітніми вима-гають особливих гарантій захисту їх прав; привітності, співчуття та поваги до постраж-далих; можливості одержання інформації постраждалими особами та їхньої участі у розгляді справи, а також можливості одержан-ня інформації батьками та сприяння їхньої участі у виправленні неправильної поведінки молодих людей, яка призводить до порушень правил суспільного життя.Крім Вступної частини та Декларації при-

нципів, у ЗКССНП містяться також інші більш специфічні принципи, які дозволяють зосере-дити увагу при прийнятті рішень на судових процесах у справах неповнолітніх на ключових моментах: позасудові міри покарання, винесен-ня вироку неповнолітньому, позбавлення волі та нагляд. Обговорення цих додаткових принципів наведене нижче.

Позасудові міри покаранняДосвід Канади та інших країн показав, що міри

покарання, накладені позасудовими процесами, можуть призвести до ефективної реакції у разі скоєння неповнолітніми незначних злочинів. Одна з основних цілей Закону про карне судо-чинство у справах неповнолітніх правопорушни-ків полягає у підвищенні ефективної та своєчас-ної позасудової реакції суспільства на незначні злочини, скоєні неповнолітніми. Такі позасудові міри покарання забезпечують досягнення ціле-спрямованих дій, таких, як вимога до непов-нолітнього виправити або відшкодувати втрати чи збитки потерпілого. Вони також дозволяють здійснити своєчасний вплив на неповнолітніх та надати можливість для широкого загалу відігра-вати значну роль у справі реагування суспільства на злочини, скоєні неповнолітніми. Зростання ступеня застосування позасудових мір покаран-ня не лише покращує реагування суспільства на незначні злочини, скоєні неповнолітніми, але також дозволяє судам зосередитись на більш складних та серйозних справах.

Багато справ можна ефективно розглянути й поза судами. Більшість справ, що розгляда-ються у судах у справах молоді, не є справами про насильство. Понад сорок відсотків справ у суді у справах неповнолітніх належать до чо ти-рьох категорій нетяжких злочинів: крадіжка на

№ 3, листопад, 2007 43

суму менш ніж 5 000 доларів США (наприклад, крадіжка у магазині); володіння вкраденим майном; неявка до адміністративних органів та невиконання правил поведінки (наприклад, порушення умов умовного визволення на пору-ки). (Див.: Таблицю 1).

Практика судочинства у справах неповноліт-ніх значно відрізняється у різних провінціях країни. Наприклад, у провінції Квебек у суди передаються справи 20 неповнолітніх з кожної 1 000 неповнолітнього населення (або приблиз-но одна справа на кожні 50 неповнолітніх), а у провінції Онтаріо у суди передаються справи 45 неповнолітніх з кожної 1 000 неповноліт-нього населення (або приблизно одна справа на кожних 22 неповнолітніх). При цьому не складається такого враження, що у провінціях, де передається до суду досить значна кількість справ, тяжкість злочинів є більшою, ніж в інших провінціях.

Виявляється також, що міри покарання, при-значені позасудовими процесами, були успіш-ними у термінах їхнього виконання неповноліт-німи. Майже всі неповнолітні, які брали участь у програмі застосування альтернативних мір покарання згідно з Законом про неповнолітніх правопорушників, успішно виконували вимоги мір покарання, що були їм призначені.

Судді судів у справах неповнолітніх у кожно-му регіоні країни вважають, що значна кількість справ, що надходять до судів, може успішно розглядатись поза судами у справах неповноліт-

ніх. За результатами нещодавно проведеного опитування у судах у справах неповнолітніх 54% суддів вважають, що половина або навіть більше справ, що передаються до суду, може бути роз-глянута належним чином і поза судами у спра-вах неповнолітніх. Навіть у провінції Квебек, де відзначається найнижча кількість справ, переда-них до суду, 27% суддів зазначили, що половина або навіть більше справ, які вони слухали, могли бути результативно розглянуті й поза судами у справах неповнолітніх.

Закон про неповнолітніх правопорушників доз-воляє застосовувати альтернативні міри пока-рання. Проте у ньому міститься недостатньо вказівок щодо належного застосування альтер-нативних мір покарання, видів альтернативних мір покарання та їхніх цілей.

Сімнадцять років досвіду, набутого протягом дії ЗНП, свідчить про те, що значно ефектив-ніше можна було б застосовувати позасудовий вплив на молодих людей і що існує потреба у значніших та більш підготовлених законодавчих вказівках щодо цього питання.

У Законі про карне судочинство у справах неповнолітніх правопорушників міститься багато положень, спрямованих на підвищення обґрун-тованого та доцільного використання позасу-дових мір покарання за менш тяжкі злочини, включаючи такі положення:– позасудові міри покарання мають застосову-

ватись в усіх справах, де вони можуть бути доцільними та ефективними для утримання

Таблиця 1. Більшість справ (за основним рішенням) у судах у справах неповнолітніх

(Канада, 1998–1999 рр.)

Загалом справ ВідсотокКрадіжка на суму до 5 000 доларів США 15 801 15%Володіння вкраденою власністю 5 208 5%Неявка до адміністративних органів 11 597 11%Невиконання правил поведінки 13 072 12%Загалом за наведеним вище: 45 678 43%Інші крадіжки 4 975 5%Ушкодження /збитки 5 336 5%Зломи та проникнення 12 251 11%Загроза фізичного насильства над неповнолітніми

10 545 10%

Загалом: за вісьмома наведеними злочинами 78 785 74%Усього справ: 106 665 100%

Джерело інформації: Статистика у Канаді (2000 р.), Статистика судів у справах неповнолітніх 1989–1999 рр., Оттава: Центр статис-тики судових справ у Канаді. (*)

* Таблиці та цифрові дані у цьому документі взяті з матеріалів про історію питання у ЗКССНП, звіт підготовлений Джейн Б. Спротт, Ґельфський університет, для Міністерства юстиції Канади.




молодої людини у межах відповідальності за скоєні нею дії.

– позасудові міри покарання вважаються доцільними для утримання молодої людини у межах відповідальності при скоєнні нею нетяжкого злочину вперше.

– позасудові міри покарання можуть засто-совуватись й тоді, якщо до молодої людини раніше вже застосовувались позасудові міри покарання або вона була визнана винною у скоєнні злочину. У Законі про карне судочинство у справах

неповнолітніх правопорушників також встанов-лені ясні й чіткі орієнтири з метою пояснення застосування позасудових мір покарання, вклю-чаючи: відшкодування шкоди чи збитків, нане-сених потерпілій особі та суспільству, надання можливості потерпілим брати участь у прийнят-ті рішення; гарантування того, що міри покаран-ня є відповідними до тяжкості скоєного злочи-ну; а також підтримка участі сімей, потерпілих осіб та інших членів суспільства у застосуванні позасудових мір покарання.

За ЗКССНП від поліцейських вимагаєть-ся розглянути та проаналізувати застосування позасудових мір покарання до винесення обви-нувачення молодій людині. Поліція та обвину-вачі цим законом уповноважені використовува-ти різні види позасудових мір покарання:– Відмова від застосування подальших дій.– Попередження – це неофіційні попередження

з боку поліцейських.– Попередження поліції – це більш офіційні

попередження з боку поліції. За ЗКССНП провінціям дозволяється розробляти програ-ми попереджень поліції. На основі досвіду, що існує у деяких юрисдикціях, очікуєть-ся, що попередження поліції оформлюються як листи від поліції до молодої людини та її батьків або таким попередженням може розпочинатись процедура, за якою молода людина та її батьки мають з’явитись до полі-цейської дільниці для розмови зі старшим поліцейським офіцером.

– Попередження підвищеної вибагливості подіб-ні до попереджень поліції, проте такі попе-редження надаються обвинувачем після звер-нення до нього поліції. В одній провінції, де такі попередження зазвичай застосовуються, вони надаються у формі листа, адресованого молодій людині та її батькам.

– Направлення – це направлення поліцейськи-ми молодих людей для участі у громадських програмах або агенціях, що може допомог-

ти їм утриматись від скоєння злочину. При наданні направлення враховується широкий діапазон громадських ресурсів, включаючи програми відпочинку та консультативні аген-ції.

– Позасудові санкції, найбільш офіційний вид позасудових мір покарання, це є те саме, що нині відоме як альтернативні міри покарання за ЗНП. На відміну від інших видів позасу-дових мір покарання вони можуть застосо-вуватись тільки у тому разі, коли на моло-ду людину накладається відповідальність за скоєний злочин. Генеральний прокурор провінції має визначити, чи існує достатньо фактів для ведення судового переслідування за злочин. Санкції можуть бути частиною програми позасудових санкцій, призначених Генеральних прокурором. Молода людина погоджується з санкцією, що накладається на неї. Якщо молода людина не дотримується умов та вимог за такими санкціями, справа може бути передана для розгляду до судо-вих установ. За ЗКССНП позасудові санкції можуть застосовуватись тільки тоді, коли до молодої людини не можуть бути застосовані відповідним чином попередження, поперед-ження поліції або направлення.

ЗасіданняЗ метою сприяння у винесенні рішень за

справами неповнолітніх, до яких застосовуєть-ся система судочинства стосовно неповнолітніх правопорушників, у багатьох районах Канади широко застосовується практика проведення засідань. Взагалі, термін «засідання» застосо-вується до різних видів процесів, на яких сто-рона, що по страждала, або зацікавлена сторона разом складають плани, у яких з’ясовуються обставини злочинів та аналізуються потреби неповнолітніх, які їх скоїли і до яких застосо-вується система судочинства стосовно непов-нолітніх.

У ЗНП посилання на «засідання» відсутні. «Засідання» зазвичай відбуваються неофіційно. Вони можуть мати форму сімейних зборів, зборів комітетів судочинства стосовно неповнолітніх, присяжних у справах громадської відповідаль-ності, осіб, які виносять вироки, ними можуть бути також міжвідомчі засідання у справах. Такі засідання надають можливості досягнення більш широких перспектив у справі, прийняття більш креативних рішень, кращої координації роботи служб, більш активної участі потерпілих осіб та

№ 3, листопад, 2007 45

інших членів суспільства у роботі системи судо-чинства стосовно неповнолітніх.

За ЗКССНП дозволяється та вважається доцільним проведення засідань з метою спри-яння прийняттю рішень у системі судочин ства стосовно неповнолітніх. За законодавством, що пропонується, засідання визначається як збори, у яких бере участь група людей, які зібрались разом з метою надання порад поліцейському офі-церу, судді, мировому судді, обвинувачу, дирек-тору провінції або службовцю з питань про-блем неповнолітніх, і від яких за цим Законом вимагається прийняття рішення. У ході засідань можуть надаватись такі поради, як, наприклад: – відповідні позасудові міри покарання; – умови звільнення від досудового затриман-

ня;– відповідні вироки; та– плани реінтеграції молодих осіб до суспільно-

го життя після звільнення з ув’язнення.У засіданні, залежно від ситуації, можуть

брати участь різні люди. Ними можуть бути, нап-риклад, батьки молодої особи, потерпілі особи, інші люди, які є знайомими молодої людини, та її сусіди, громадські агенції або фахівці-експерти, висновки яких необхідні для прийняття рішен-ня. Засідання може мати характер механізму відновлення, дія якого зосереджена на розробці пропозицій щодо відшкодування втрат та збит-ків, заподіяних потерпілому від злочину, скоєно-го молодою особою. Засідання також може бути конференцією фахівців у справі, на якій фахівці обговорюють питання про те, як можна було б краще задовольнити потреби молодої людини і які служби громадської системи можна залучи-ти до надання їй допомоги.

Попереднє ув’язненняБільшість положень ЗНП стосовно поперед-

нього ув’язнення залишається такими самими і у ЗКССНП, включаючи застосування положень Карного кодексу. Проте у відповідь на таку точку зору, що за ЗНП попереднє ув’язнення застосо-вується занадто широко, до ЗКССНП внесені такі зміни:– Попереднє ув’язнення не має застосовуватись

як міра захисту дітей, психічного здоров’я або інших соціально спрямованих заходів.

– Якщо молодій особі при винесенні вироку не може бути винесений вирок про ув’язнення, суддя має припустити, що попереднє ув’язнення молодої людини не є необхідним для захисту суспільства або для його безпеки.

– Якщо молода людина буде все ж затримана, від судді вимагається надати запит стосовно того, чи є така доросла людина, яка може бути відповідальною та бажатиме взяти таку молоду людину під опіку, що було б альтерна-тивою попередньому ув’язненню.

Винесення вироку неповнолітнім1. Мета та принципи винесення вирокуОдин з висновків щодо Закону про непов-

нолітніх правопорушників полягав у тому, що цей закон не надає ясних та чітких вказівок суддям стосовно винесення вироку. У ньому не наведені конкретні цілі винесення вироку. Його принципи є загальними, вони не сумісні один з одним і для них не визначена пріоритетність. У результаті цього бракує чіткої та ясної зако-нодавчої інструкції для суддів та інших осіб, які працюють у системі судочинства стосовно неповнолітніх.

Із цим висновком пов’язаний інший, за яким досвід використання ЗНП свідчить про надмір-но високий рівень застосування ув’язнення як вироку, зокрема, за нетяжкі злочини, не пов’язані з насильством, стосовно неповнолітніх, які впер-ше скоїли нетяжкий злочин:– Відсоток ув’язнень неповнолітніх у Канаді

вищий ніж в інших західних країнах, включа-ючи Сполучені Штати Америки.

– Відсоток ув’язнень неповнолітніх у Канаді вищий за аналогічний відсоток для дорос-лих.

– Відсоток ув’язнень неповнолітніх суттєво коливається у різних провінціях.

– За вісім із дев’яти найпоширеніших злочинів, розглянутих у судах, що спеціалізуються на розгляді справ, пов’язаних зі злочинністю неповнолітніх, молоді люди засуджувались до більш тривалих термінів ув’язнення ніж за аналогічні злочини засуджувались дорос-лі; крім того, молоді люди проводять більше часу в ув’язненні ніж дорослі за аналогічними вироками внаслідок існування положень про умовне звільнення дорослих.

– Близько 80% вироків, пов’язаних з ув’язненням, були винесені за скоєння зло-чинів, не пов’язаних з насильством.

– Близько половини справ, за якими виноси-лись вироки, пов’язані з ув’язненням, нале-жать до чотирьох категорій менш серйозних злочинів: крадіжки на суму, що не перевищує 5 000 доларів США (наприклад, крадіжки у магазинах); володіння викраденим майном; неявка до суду та недотримання умови судо-




вої постанови (наприклад, недотримання умов визволення на поруки). (Див.: Таблицю 2).

– Близько половини молодих людей, найбільш серйозним злочином яких було недотримання умови судової постанови (наприклад, недотри-мання умов визволення на поруки), були засуджені до ув’язнення. (Див.: Таблицю 3).

– Багато неповнолітніх правопорушників, які вперше скоїли злочин і були визнані винними у скоєнні дрібної крадіжки, були засуджені до ув’язнення. Наприклад, 8% таких злочинців у провінції Онтаріо та понад 7% у провінції

Квебек були засуджені до ув’язнення. (Див.: Таблицю 4).У Законі про карне судочинство у справах

неповнолітніх правопорушників наведена конк-ретна мета та визначено низку принципів, що призначені для застосування суддями при вине-сенні ними справедливого та адекватного вироку неповнолітній особі. Згідно з ЗКССНП метою винесення вироку неповнолітній особі є утри-мання її у межах відповідальності шляхом засто-сування юридичних санкцій, які забезпечувати-

Таблиця 2. Більшість справ, у яких було винесено вирок, пов’язаний із ув’язненням

(Канада, 1998–1999 рр.)

Загалом справ ВідсотокКрадіжка на суму до 5 000 доларів США 2 289 9%Володіння вкраденою власністю 1 522 6%Неявка до адміністративних органів 2 822 9%Невиконання правил поведінки 4 979 11%Загалом за наведеним вище: 11 612 46%Інші крадіжки 1 168 5%Ушкодження /збитки 788 3%Зломи та проникнення 3 415 14%Загроза фізичного насильства над неповнолітніми 1 691 7%Загалом: за вісьмома наведеними злочинами 18 674 74%Усього справ: 25 169 100%

Таблиця 3. Адміністрування судових вироків: відсоток вироків, пов’язаних із ув’язненням

(Канада, 1998–1999 рр.)

ВідсотокНевиконання правил поведінки (наприклад, порушення умов визволення на поруки)

10 547 4 979 47%

Неявка до адміністративних органів 6 946 2 822 41%

Таблиця 4. Наявність судимостей у минулому (1996–1997 рр.).

Співвідношення ув’язнень за незначні крадіжки

Ньюфаунденд та Лабрадор 3,6% 12,5% 42,9% 65,2%Новий Брунсвік 3,8% 13,5% 48,1% 63,6%Квебек 7,2% 16,0% 26,5% 50,0%Онтаріо 8,1% 26,2% 51,6% 64,1%Манітоба 6,8% 7,8% 23,1% 52,6%Саскачеван 8,9% 13,8% 9,8% 50,0%Альберта 3,5% 9,0% 19,8% 38,7%Британська Колумбія 3,6% 13,4% 24,7% 47,5%

Джерело інформації: Статистика у Канаді (2000 р.), Статистика судів у справах неповнолітніх 1989–1999 рр., Оттава: Центр статис-тики судових справ у Канаді.

№ 3, листопад, 2007 47

муть суттєві наслідки для них й сприятимуть їхній реабілітації та реінтеграції у суспільство.

У конкретних принципах стосовно винесення вироків наголошується на тому, що вирок має:– бути не більш суворим за той, що був винесе-

ний дорослій людині за аналогічний злочин; – бути схожим з іншими вироками у справах

неповнолітніх при розгляді подібних справ;– відповідати тяжкості злочину та мірі відпові-

дальності неповнолітньої особи;– бути у межах відповідності,

а. бути найменш альтернативою з обме-ження дій неповнолітньої особи;

b. бути таким варіантом вироку, який з найбільшою ймовірністю призведе до реабілі-тації та реінтеграції неповнолітньої особи у суспільне життя; та

с. сприятиме розвитку у молодої людини почуття відповідальності та неминучості роз-плати за шкоду чи збитки, заподіяні внаслі-док скоєння нею злочину.Ув’язнення зазвичай застосовується до зло-

чинців-насильників та до тих, хто повторно скоїв тяжкі злочини. Молода людина не може бути засуджена до ув’язнення, якщо тільки:– вона не скоїла насильницький злочин;– вона не порушила умови вироку, який не

передбачав ув’язнення;– вона не скоїла тяжкий підсудний злочин і не

має на своєму рахунку таких злочинів; або– у виняткових випадках вона не скоїла під-

судний злочин, обтяжуючими обставинами якого є такі, що не дають підстави для вине-сення іншого, окрім ув’язнення, вироку, який би відповідав цілі та принципам політики винесення вироків. Якщо рішення судді ґрун-тується на цьому положенні, він має навести причини того, чому цей випадок, на його думку, є винятковим.Перед винесенням вироку, пов’язаного з

ув’язненням, суд має також розглянути усі мож-ливі альтернативи ув’язненню і має визначити, що не існує розумної альтернативи, згідно з якою можна б було утримувати молоду людину у межах відповідальності і яка б відповідала цілі та принципам винесення вироків, розглянутим вище. Це, наприклад, означає, що хоча непов-нолітня особа не дотримувалась умов поперед-нього вироку, не пов’язаного з ув’язненням, такій неповнолітній особі може бути знову винесений вирок, не пов’язаний з ув’язненням, якщо суд визнає, що такий вирок буде адекватним для утримання неповнолітньої особи у рамках від-повідальності.

Хоча суд має розглядати альтернативи ув’язненню стосовно усіх правопорушників, він має приділяти особливу увагу обставинам зло-чинів, скоєних правопорушниками – представ-никами корінного населення.

2. Варіанти вирокуЗагалом ЗКССНП зберігає ті варіанти пока-

рання, які можуть бути призначені судом згідно з ЗНП. Проте ЗКССНП містить значні пок-ращання тих аспектів, що стосуються судових наказів про позбавлення волі, варіантів пока-рання без позбавлення волі та покарань за тяжкі насильницькі злочини. Згідно з ЗНП, накази про позбавлення волі не передбачають періоду нагляду суспільства за неповнолітньою особою після звільнення з ув’язнення. Це було знач-ним недоліком ЗНП, оскільки не забезпечувало відповідного нагляду за молодою людиною та її підтримки у перехідний період повернення від ув’язнення до суспільства. ЗКССНП замі-нює звичайний судовий наказ про позбавлення волі наказом про позбавлення волі та нагляд. Цей новий вирок вимагає, щоб після періоду ув’язнення йшов період нагляду та підтримки у суспільстві.

Доповнення ЗКССНП новими формами вироку забезпечує суддів у справах неповноліт-ніх злочинців збільшеними можливостями при розгляді усього спектру злочинів, вчинених неповнолітніми. До нових форм вироку відно-сяться: – Догана. Під доганою, власне, мається на

увазі одержання від судді суворого повчан-ня або попередження у випадках незначних порушень правопорядку, коли те, що молода людина зазнає арешту, змушена пройти про-цедуру судового процесу та одержує догану, видається достатнім для притягнення її до відповідальності за вчинення злочину.

– Наказ про суворий нагляд та підтримку. Цей варіант вироку передбачає більш суво-рий нагляд, аніж судовий наказ про проба-цію, та більшу підтримку, спрямовану на те, щоб допомогти неповнолітній особі змінити характер своєї поведінки. Він застосовний до набагато меншої кількості випадків, ніж пробація, і особливо підходить для багать-ох неповнолітніх злочинців, які підлягали по збавленню волі згідно з ЗНП.

– Наказ про присутність. Цей наказ вимагає від молодої людини присутності для про-ходження програми покарання у визначені суддею часи та на визначених суддею умо-




вах. Він може бути сформульований таким чином, щоб враховувати конкретні обставини молодої людини. Наприклад, він може бути спрямований на конкретний час, коли непов-нолітня особа залишається без нагляду і може порушити закон.

– Наказ про відстрочене ув’язнення та нагляд. Цей варіант вироку дозволяє неповнолітній особі, яка інакше була б покарана позбавлен-ням волі, за певних умов відбувати покарання без ізолювання від суспільства. У разі пору-

шення цих умов неповнолітня особа буде ув’язнена. Такий вирок не дозволяється суду у випадках тяжких насильницьких злочинів.

– Наказ про суворе ув’язнення з метою переви-ховання та нагляд. Цей наказ є спеціальним вироком для неповнолітніх злочинців, які скоїли тяжкий насильницький злочин. Суд має право видати такий наказ, якщо:

a. неповнолітня особа визнана винною у вчиненні вбивства, спробі вбивства, у ненав-мисному вбивстві людини або у сексуально-

Таблиця 5.Типи справ, які були передані до суду для повнолітніх

(Канада: період з 1996–1997 по 1998–1999 рр.)

1998–1999 1997–1998 1996–1997Загальна кількість

справ

Передані справи

Загальна кількість

справ



справ


Насильство 22,284 54 23,711 41 21,737 52Майно 45,336 27 49,602 19 51,687 27Інші КС/ЗНЗ 34,290 9 33,021 13 31,399 11Наркотики 4,755 1 4,549 6 5,242 2Загальна кількість справ 106,665 91 110,883 79 110,065 92

Таблиця 6.Відмінність між провінціями за кількістю випадків застосування прав

на передачу справи (з 1996–1997 по 1998–1999 рр.)

1998–1999 1997–1998 1996–1997Загальна кількість

справ, ви-несених на

суд


переданих справ



суд





суд



Канада 106,665 91 110,883 79 110,065 92Ньюфаундленд та Лабрадор

2,142 1 2,197 1 2,863 0

Острів принца Едуарда

324 0 376 0 458 0

Нова Шотландія 3,158 0 3,472 2 3,549 0Нью-Брансуік 1,999 0 2,303 0 2,382 0Квебек 11,297 23 10,881 23 11,427 26Онтаріо 40,697 6 44,185 9 46,409 12Манітоба 8,477 29 7,615 23 6,816 32Саскатчеван 8,127 1 9,115 1 8,540 0Альберта 17,510 20 16,579 14 15,863 10Британська Колумбія

11,764 11 13,059 5 10,642 11

Юкон 438 0 506 0 508 0Північно-західні території

732 0 595 1 618 1

Джерело: Статистика Канади (з 1997 по 2000 рр.). Статистика суду у справах неповнолітніх злочинців. Оттава: Канадський центр судової статистики.

№ 3, листопад, 2007 49

му нападі за обтяжувальних обставин, або у разі вчинення повторного тяжкого насильни-цького злочину;

b. неповнолітня особа має психічне чи фізіологічне захворювання або нервовий роз-лад;

c. був розроблений індивідуалізований план некарального впливу на неповнолітню особу; та

d. існує відповідна програма і неповноліт-ня особа відповідає її умовам. Департамент юстиції Канади виділив спе-

ціальні кошти для провінцій і територій, з тим щоб забезпечити можливість цього варіанту покарання по всій країні.

Вироки про покарання для повнолітніх

Майже сто років поспіль, і за дії Закону про правопорушення неповнолітніх, і за дії Закону про неповнолітніх правопорушників, закон доз-воляв за певних обставин передавати справи неповнолітніх осіб віком від 14 років і старше до суду для повнолітніх. Якщо неповнолітня особа була визнана винною судом для повнолітніх, суд може винести вирок як для повнолітніх. Закон про карне судочинство у справах неповноліт-ніх правопорушників не зменшує віку, у якому молода людина може одержати вирок як для повнолітніх.

Згідно з ЗНП, якщо особа віком 16 або 17 років звинувачується у вчиненні вбивства, спро-бі вбивства, у ненавмисному вбивстві люди-ни або у сексуальному нападі за обтяжуваль-них обставин, припускається, що справа такої неповнолітньої особи буде передана до суду для повнолітніх. Це припущення не означає автоматичного винесення вироку про покарання для повнолітніх. Воно означає, що неповнолітня особа має впевнити суд у тому, що її справу слід залишити у суді для неповнолітніх злочинців.

Досвід застосування ЗНП показав, що:– порівняно невелика кількість справ непов-

нолітніх осіб передається до суду для пов-нолітніх.

– Великий відсоток справ, переданих до суду для повнолітніх, стосуються ненасильниць-ких злочинів. Наприклад, за останні три роки, приблизно, 40% усіх переданих справ склада-ли справи про ненасильницькі злочини (Див.: Таблицю 5).

– Різні провінції значно відрізняються між собою за кількістю справ, переданих до суду для повнолітніх. Наприклад, у 1998–1999 рр.,

Манітоба посіла перше місце в країні за кіль-кістю переданих справ, яких було 29. На другому місці – Квебек, у якому здійснили передачу 23 справ, що в чотири рази більше за кількість справ, переданих в Онтаріо (6 переданих справ) та більше як вдвічі переви-щує кількість переданих справ у Британській Колумбії (Див.: Таблицю 6).

– Слухання переданої справи може бути склад-ним і проходити зі значними затримками. Багато людей вважає це несправедливим, оскільки все це відбувається ще до того, як суд визначить, чи винна неповнолітня особа у вчиненні злочину, чи ні.ЗКССНП містить декілька важливих змін,

що стосуються винесення вироків про покаран-ня для повнолітніх:– Процес передачі справи до суду для повноліт-

ніх ліквідується. Замість того, суд у справах неповнолітніх злочинців визнає, чи винна неповнолітня особа у вчиненні злочину, чи ні, а потім, за певних обставин, суд у справах неповнолітніх злочинців може винести вирок для повнолітніх.

– Повторне вчинення тяжкого насильницького злочину додається до переліку злочинів, які створюють презумпцію вироку для повноліт-ніх.

– Вік, після настання якого можна підпадати під презумпцію вироку для повнолітніх, зни-жений до 14 років. Проте провінції мають право встановлювати його рівним 15 або 16 рокам. Це означає, що у разі, коли провінція вирішить встановити межу 16 років, це не становитиме жодних змін порівняно з ЗНП.

– Якщо Корона повідомить суд у справах непов-нолітніх злочинців, що не домагатиметься вироку для повнолітніх, за осудний злочин, суд не матиме права винести вирок для пов-нолітніх.

– Критерій необхідності у винесенні вироку про покарання для повнолітніх, вимагає від суду визначення, чи буде покарання для неповнолітніх, достатньо довгим для притяг-нення до відповідальності молодої людини. Необхідно, щоб відповідальність неповноліт-ніх людей узгоджувалася з їхньою більшою залежністю та меншим ступенем зрілості. Якщо тривалість покарання для неповноліт-ніх правопорушників, видається достатньою для притягнення неповнолітнього до відпові-дальності, суд має призначити покарання для неповнолітніх злочинців.




– Молоду людину віком до 18 років, який вино-ситься вирок для повнолітніх, слід утриму-вати у виправному закладі для неповноліт-ніх правопорушників, за винятком випадків, коли це не на користь такій неповнолітній особі або може загрожувати безпеці інших людей.

Ув’язнення та реінтеграція Як вже зазначалося вище, значним недоліком

ЗНП є те, що цей закон не забезпечує ефектив-ної реінтеграції молодої людини до суспільства після звільнення з місця ув’язнення. Згідно з ЗНП, неповнолітня особа може бути звільнена з місця ув’язнення без жодного необхідного нагляду та підтримки, спрямованих на спри-яння реінтеграції молодої людини до суспіль-ства. Новий закон спирається на віру у те, що неповнолітня особа здатна на перевиховання та успішну реінтеграцію до суспільства. У центрі уваги кожного вироку з позбавленням волі має бути реінтеграція та заходи, спрямовані на те, щоб допомогти неповнолітній особі уникнути повторного вчинення злочину.

1. Ув’язнення та перебуванням у суспільстві під наглядом

Згідно з ЗКССНП, за кожним періодом ув’язнення має слідувати, як складова покаран-ня, період перебування у суспільстві під нагля-дом. Це стосується наказів про ув’язнення та нагляд, наказів про суворе ув’язнення з метою перевиховання та нагляд і вироків за вбивство, вчинене неповнолітнім злочинцем.

Коли суддя виносить один з таких вироків з позбавленням волі, він повинен чітко визначити на відкритому засіданні ту частину вироку, яка відбувається в ізоляції від суспільства і ту части-ну вироку, яка відбувається у суспільстві.

ЗКССНП містить перелік обов’язкових умов, застосовних до усіх неповнолітніх, які перебува-ють у суспільстві під наглядом. Можуть також визначатися додаткові умови, спрямовані на підтримку молодої людини, які враховують її потреби а також регулюють ступінь ризику.

У разі порушення неповнолітньою особою умов покарання під час перебування у суспіль-стві під наглядом, проводиться перегляд справи, який може призвести до зміни умов перебу-вання під наглядом або до повернення молодої людини до місць ув’язнення. Якщо директор провінції винесе наказ про повернення молодої особи до місць ув’язнення, суд повинен про-вести перегляд справи. Якщо суд впевниться у

тому, що неповнолітня особа порушила умови покарання, то у разі серйозного порушення суд може винести наказ про відбування в ув’язненні залишку терміну знаходження під наглядом у суспільстві. Якщо порушення несерйозне, суд може змінити або визначити нові умови перебу-вання під наглядом.

Також допускається, щоб неповнолітня особа не відбувала жодної частини терміну покарання у суспільстві звільненою від ув’язнення. Перед початком тієї частини покарання, яку злочинець відбуває у суспільстві, суд може наказати зали-шити молоду людину під вартою, якщо впев-ниться у тому, що є ґрунтовні підстави вважати, що неповнолітня особа ще до закінчення термі-ну покарання вчинить злочин, який може бути причиною смерті або серйозного каліцтва.

2. Плани реінтеграції до суспільства та тимчасові звільнення з метою реінтеграції

ЗКССНП вимагає, щоб під час перебування неповнолітньої особи в ув’язненні працівник у справах неповнолітніх працював з молодою людиною над складенням плану реінтеграції у суспільство. План реінтеграції визначає най-більш ефективні програми відбування пока-рання неповнолітньою особою, які дозволяють максимально збільшити шанси на її успішну реінтеграцію до суспільства. Коли молода люди-на відбуватиме частину покарання у суспільстві під наглядом, працівник у справах неповнолітніх буде наглядати за нею та надавати їй підтримку і допомогу у зв’язку з умовами і реалізацією плану реінтеграції.

Згідно з ЗКССНП, неповнолітній особі може бути дозволена реінтеграційна відпустка з місця ув’язнення з метою перевиховання такої непов-нолітньої особи та її підготовки до остаточної реінтеграції у суспільство. Такі відпустки можуть також використовуватися у зв’язку з медичними потребами або за сімейними обставинами чи з міркувань гуманності. Дозволяються відпустки тривалістю тридцять днів, хоча директор про-вінції може подовжувати їх після переоцінки справи.

3. Адміністративне визначення ступеня режимності ув’язнення

Згідно з ЗНП, суддя під час винесення виро-ку вирішує, де молода людина відбуватиме ув’язнення – у режимній установі чи в уста-нові відкритого типу. Також у більшості випад-ків суддя вирішує питання переведення в’язня на рівень більш обмежених або більш вільних

№ 3, листопад, 2007 51

умов ув’язнення протягом терміну відбування покарання. Одне з завдань ЗКССНП полягає у тому, щоб спростити цю процедуру та забез-печити службовців виправних закладів свобо-дою дій, необхідною для ефективного, чесного та відповідального керування тією частиною системи, за яку вони відповідають. ЗКССНП дозволяє службовцям виправних закладів для неповнолітніх злочинців визначати, чи потрібно утримувати ув’язнену молоду людину в умо-вах більш режимного рівня, чи її можна пере-вести в умови полегшеного типу – як під час ув’язнювання неповнолітньої особи, так і у будь-яких випадках її наступних переведень з одного закладу до іншого.

ЗКССНП визначає критерії, якими мають керуватися службовці виправних закладів, при-ймаючи такі рішення. Ці критерії враховують те, що молоду людину слід утримувати в умовах максимально полегшеного режиму ув’язнення, беручи до уваги максимально можливу відповід-ність програми покарання потребам молодої людини, а також зважаючи на міркування безпе-ки. Неповнолітні особи мають право на незалеж-ний перегляд будь-якого рішення, за яким вони переводяться в умови з підсиленим режимом або до більш режимної установи.

ЗКССНП також надає провінціям і тери-торіям можливість вибору варіанту збереження існуючої системи, коли такі рішення прийма-ються переважно суддями, а не службовцями виправних закладів.

4. Утримання окремо від повнолітніх право-порушників

У ЗКССНП зберігається загальне прави-ло, за яким неповнолітню особу, що відбуває покарання з позбавленням волі за вироком для неповнолітніх правопорушників, слід утриму-вати роздільно та відокремлено від повнолітніх. ЗКССНП також створює презумпцію того, що молоду особу, яка відбуває покарання у закладі для неповнолітніх правопорушників, після досягнення нею двадцяти років необхідно пере-вести з закладу для неповнолітніх до закладу для повнолітніх для відбування залишку термі-ну ув’язнення. Це забезпечуватиме додатковий захист молодих людей, які відбувають покарання у системі для неповнолітніх правопорушників. Коли молода особа, яка відбуває покарання для неповнолітніх, досягає повноліття, суддя може дозволити директору провінції помістити її до виправного закладу для повнолітніх, якщо суд визнає це найкращим в інтересах даної молодої

особи або в інтересах громадськості. Якщо моло-ду особу поміщають до закладу для повнолітніх, до неї стають застосовними права повнолітніх на умовне звільнення. При цьому зберігають свою чинність вимоги конфіденційності, пов’язані з покаранням неповнолітніх.

ЗКССНП містить також нові положення сто-совно місця ув’язнення неповнолітньої особи, яка відбуває покарання для повнолітніх. Якщо суддя не визначить, що викладене нижче буде не найкращим для відповідної молодої людини або становитиме загрозу для безпеки інших людей, то: – молода особа, якій не має вісімнадцяти років

на момент винесення вироку, буде направлена до тюремного закладу для неповнолітніх;

– молода особа, якій на момент винесення вироку виповнилося вісімнадцять років, буде направлена до тюремного закладу для пов-нолітніх.

ПублікаціяНаріжним каменем правосуддя у справах

неповнолітніх у Канаді є те, що у загальному випадку особистість неповнолітньої особи під-лягає захисту від розголошення. Причина цього полягає у тому, що публікація імені молодої людини може мати для неї негативний вплив і стримувати та гальмувати зусилля, спрямовані на перевиховання молодої людини та врешті-решт поставити під загрозу безпеку суспільства. Проте існують певні винятки.

Згідно з ЗНП, один виняток полягає у тому, що публікація інформації про особистість молодої людини дозволяється, якщо справу передають на розгляд суду для повнолітніх. У результаті цього положення дані про особистість молодої людини можуть бути опубліковані раніше, ніж суд визначить, чи винна ця людина у вчиненні злочину. Багато хто вважає, що це несправедли-во стосовно молодої людини.

Згідно з ЗКССНП, інформація, що розголо-шує особистість молодої людини, не може бути опублікованою доти, доки суд не визнає цю молоду людину винною у злочині і не винесе вирок для повнолітніх. ЗКССНП також доз-воляє публікацію інформації, що розголошує особистість, якщо за осудний злочин виноситься вирок для неповнолітніх. Проте у цьому випад-ку існують обмеження: – Суд може вирішити, що публікація небажана,

враховуючи важливість перевиховання моло-дої людини та громадські інтереси.




– Публікація може бути не дозволена, якщо прокурор повідомив суд про те, що не буде домагатися винесення вироку про покарання для повнолітніх за осудний злочин.

ПотерпіліДехто критикує систему правосуддя у спра-

вах неповнолітніх за недостатнє визнання інте-ресів та потреб потерпілих злочину. ЗКССНП, безумовно, визнає інтереси і потреби жертв та визначає роль потерпілих на різних стадіях про-цесу судочинства у справах неповнолітніх. Цей закон містить такі ключові положення: – Норми ЗКССНП спеціально визнають інте-

реси потерпілих. Потерпілим надається інформація про хід судового процесу та мож-ливість брати участь і бути заслуханим у судових засіданнях. З ними належить пово-дитися ввічливо, зі співчуттям та з повагою до їхньої гідності та правам на недоторкан-ність приватного життя.

– Потерпілим надається право доступу до матеріалів засідань суду у справах непов-нолітніх.

– Підтримується участь потерпілих у заходах громадськості, спрямованих на притягнення до відповідальності за злочин.

– Якщо до неповнолітньої особи застосовуєть-ся позасудова правова санкція, жертва злочи-ну має право на одержання інформації про те, як розглядалась справа про правопорушення.

ВисновкиЗакон про карне судочинство у справах непов-

нолітніх правопорушників містить нову законо-давчу основу для канадської системи правосуд-дя у справах неповнолітніх. Він спирається на

сильні сторони Закону про неповнолітніх право-порушників і враховує його недоліки. ЗКССНП задає необхідний законодавчий напрям, що сприяє досягненню більш справедливої та більш ефективної системи правосуддя у справах непов-нолітніх. ЗКССНП переслідує такі основні цілі:– чіткі та послідовні принципи для поліпшення

процесу прийняття рішень у системі право-суддя у справах неповнолітніх;

– більш відповідне використання судів завдяки ефективному позасудовому рішенню менш серйозних справ;

– справедливість при винесенні вироку;– зниження високого рівня ув’язнення непов-

нолітніх осіб; – ефективна реінтеграція молодих людей до

суспільства; – чітке розмежування між тяжкими насиль-

ницькими злочинами та менш серйозними злочинами. Ці цілі не можуть бути досягнуті виключно

законодавчими засобами. Як вже зазначалося вище, Закон про карне судочинство у справах неповнолітніх правопорушників – це важлива частина, але лише частина широкої політики уряду Канади з питань злочинності неповноліт-ніх та поліпшення системи правосуддя у справах неповнолітніх. Поєднання нового законодавчого акта та важливих не законодавчих елементів, таких, як: збільшення федеральних субсидій на програми, запобігання злочинності, державна та професійна освіта, партнерство між секторами та належного застосування закону провінціями та територіями, може допомогти досягненню цілей і, таким чином, створенню більше справед-ливої та більш ефективної системи правосуддя у справах неповнолітніх.

№ 3, листопад, 2007 53

ЗАРУБІЖН

ИЙ

ДОСВІД

ПреамбулаПротягом останніх кількох років

багато відомств та організацій, що пра-цюють в сфері юстиції розробили про-грами альтернативних заходів як спосіб вирішення конфліктів. У результаті і федеральний, і провінційний уряди розробили політику та вказівки щодо використання альтернативних заходів та розробки програм альтернативних заходів. Ця стаття визначає концепцію альтернативних заходів та надає огляд законодавства та політики, які керу-ють використанням альтернативних заходів у Саскачевані.

ОглядВступ коротко описує типи альтер-

нативних заходів, які широко викорис-товуються в Саскачевані.

Розділ 2 дає визначення положень Кримінального кодексу та Акта про неповнолітніх правопорушників, які уповноважують провінції розробляти програми альтернативних заходів.

Розділ 3 описує Укази Міністра та відповідну політику, яка уповноважує впровадження програм альтернатив-них заходів. �� Указ Міністра та політика Програ-

ми пе ренаправлення Міністерства юс ти ції Саскачевану (1996 р.), виз-начає альтернативні методи для дорослих

�� Указ Міністра та політика Програ-ми пе ре направлення неповнолітніх пра во порушників соціальної служ-би Саскачевану (1997 р.)

�� Альтернативні заходи в управлінні сектору навколишнього середовища та ресурсів (переглянуто 9 берез-ня 1999 р.) – служать інструкцією для працівників природоохоронної служби

�� Указ Міністра та федеральна про-грама, якими користуються як інс-трукцією прокурори федерального рівня.

Роль Відділу громадських послугВідділ громадських послуг від-

повідає за підтримку громадських виховних програм, шляхом надання допомоги в їх розробці та формуванні громадських засад роботи. Завдання відділу: «Ми співпрацюємо та допома-гаємо громаді у розвитку її спромож-ності вести виховну роботу, яка б від-повідала культурним особливостям громади, та яка б спонукала громаду формулювати свою реакцію-відповідь на злочинну поведінку, заохочувала б до роботи сім’ю, відповідала потребам жертв, притягала б правопорушників до відповідальності та сприяла б пози-тивним змінам».

У цьому плані Відділ громадських послуг пропонує допомогу та постій-ну підтримку громадській виховній роботі та програмам альтернативних заходів. Відділ надає такі послуги, як поради, консультації з іншими аген-ціями та організаціями, допомогу у розробці політики та дослідницькій роботі, рекомендації до яких ще органі-зацій чи міністерств можна звернутись з конкретним запитанням.

Програми, які підтримуються Від-ділом, можуть отримувати фі нан су ван-ня та іншу підтримку від Міністерства юстиції Канади та Сас ка чеванської соціальної служби. Ці орга нізації віді-грають важливу роль у впровадженні програм альтернативних заходів.

ВступПоняття «Альтернативні захо-

ди» означає програми, в рамках яких дорослі та неповнолітні правопоруш-ники несуть відповідальність за свою поведінку шляхом участі у громадських програмах. Такі програми є спробою збалансувати потреби жертв, обвину-вачуваних, та громади, при одночас-ному захисті суспільства. Програми дають можливість обвинувачуваному

ДОСВІД КАНАДИ ЩОДО ПОЛІТИКИ АЛЬТЕРНАТИВНИХ ЗАХОДІВ: РОБОТА ВІДДІЛУ ГРОМАДСЬКИХ ПОСЛУГ



взяти на себе відповідальність за свої вчинки та відшкодувати завдану шкоду.

Альтернативні заходи – це спосіб бороть-би з злочинністю спільно з існуючою систе-мою кримінальної відповідальності. Ці програ-ми концентруються на протиправних вчинках обвинувачуваних, при збереженні їх гідності та вимоги від них нести відповідальність за свою поведінку. Мета – спроба виправити становище через вирішення проблеми шляхом акцентуван-ня уваги на прощенні та порозумінні, надання допомоги жертві, громаді та обвинувачуваному у відновленні відносин. Цілі:�� підвищення відповідальності правопорушни-

ків за злочинні дії�� заохочення жертв до участі у процесі�� захист суспільства шляхом утримання зви-

нувачених від подальшої кримінальної поведінки

�� збільшення участі громади у вирішенні конф-ліктів

�� залучення громади до боротьби із злочин-ністю

�� захист інтересів суспільстваІснує багато типів альтернативних заходів.

Серед них найбільш поширені наступні:�� посередництво між жертвою та порушни-

ком, при якому жертви та обвинувачувані зустрічаються з кваліфікованим посередни-ком, який допомагає у вирішенні конфлікту. Посередництво може включати сурогатних жертв, якщо справжні жертви не можуть чи не бажають брати участь.

�� Посередницький цикл: жертва, порушник та члени громади зустрічаються з метою вироб-лення угоди, яка задовольняє жертву, потреби обвинувачуваного, та дає можливість членам громади відіграти роль у наданні допомоги обом сторонам.

�� «перенаправлення»: порушники направля-ються на консультації, навчання, лікуван-ня від залежності чи до інших програм, які можуть допомогти їм вирішити особисті про-блеми.Кілька факторів впливають на розробку аль-

тернативних заходів серед яких:�� відновлення справедливості�� бажання аборигенних націй мати судову

си стему, яка б враховувала їхні унікальні потреби

�� усвідомлення того, що громада може деколи забезпечувати більш ефективну форму від-повідальності, ніж централізована система кримінальної відповідальності.Альтернативні методи для молоді існують

в Канаді з 1983 р., у Саскачевані – з 1985 р.

Програми і для дорослих, і для неповнолітніх, в основному, впроваджуються громадськими організаціями.

У 1995 р. Кабінет Міністрів схвалив страте-гію відновної відповідальності для Саскачевану. Стратегія має наступні цілі:�� покращення безпеки та захисту суспільства�� залишення формальної системи судової від-

повідальності для найбільш серйозних справ�� розробка альтернативних методів для менш

серйозних злочинів�� зміцнення громади, шляхом залучення жертв,

порушників, членів уряду та громади до вироблення збалансованого підходу боротьби з порушницькою поведінкою

�� підвищення громадської довіри та сприй няття громадою системи кримінальної відповідаль-ності, як такої, що є справедливою.Кабінет також ухвалив стратегію роботи від-

новної ювенальної судової відповідальності. Цілі стратегії:�� покращення розуміння громадськістю харак-

теру злочинів, що скоюються неповнолітніми�� зменшення кількості неповнолітніх у фор-

мальній системі судової відповідальності�� визнання критичної ролі аборигенних націй у

роботі�� ефективніше використання судового процесу

у справах, в яких фігурують неповнолітні порушники.Цілі відновної стратегії та відновної ювеналь-

ної стратегії відповідають Стратегії Саскачевану щодо судової відповідальності аборигенних націй (1995 р.), ціллю якої є залучення абори-генних громад до розробки ініціатив, які вра-ховують культурні відмінності, відповідають потребам громади, ефективні у впровадженні та концентруються на наданні можливості громаді зробити свій внесок. Ці цілі може бути досяг-нуто шляхом концентрації роботи на попе-редженні та зменшенні правопорушень, пок-ращенні міжрасових відносин, налагодження взаємозв’язків між різними ділянками судової системи.

Розділ 2. ЗаконодавствоУ вересні 1996 р. до Кримінального кодек-

су було внесено ряд поправок. Білль С-41 уповноважував використання альтернативно-го способу відбуття покарання – у громаді та підкреслював, що тюремне ув’язнення повинно використовуватись як останній захід. Використання альтернативних заходів упов-новажується секцією 717 (1) Кримінального кодексу, яка говорить:

№ 3, листопад, 2007 55

717. (1) Альтернативні методи можуть вико-ристовуватись у роботі з особою, яка звинува-чується у вчиненні правопорушення, лише у випадку, якщо не ставиться під загрозу безпека суспільства, та у випадку виконання наступних умов:

(а) заходи є частиною програми альтерна-тивних заходів, на які є уповноваження від Генерального прокурора чи його уповноваже-ного, чи на які є уповноваження від особи чи осіб, призначених Лейтенант-губернатором у раді провінції.

(б) особа, яка визначає, чи потрібно засто-совувати такі заходи, вважає, що вони будуть відповідними до потреб порушника, суспільства та жертви

(в) обвинувачувана особа повністю проін-формована про альтернативні заходи, повністю та добровільно на них погоджується

(г) особа, до надання згоди на участь в альтер-нативних заходах, була повідомлена про право бути представленою адвокатом

(д) особа визнає відповідальність за свій вчи-нок чи бездіяльність, які є правопорушенням, у якому вона звинувачується

(е) існує, на думку Генерального прокурора чи його агента, достатньо доказів для звинува-чення

(є) звинувачення ніяким чином не перешкод-жається законом

(2) Альтернативні методи не повинні вико-ристовуватись до особи, яка

(а) заперечує участь у скоєнні злочину(б) бажає, щоб справу вирішував судАналогічні положення щодо неповнолітніх

правопорушників містяться у секції 4 Акта про неповнолітніх правопорушників:

4(1) Альтернативні методи, а не судовий процес, можуть використовуватись у роботі з неповнолітньою особою, яка звинувачується у вчиненні правопорушення, відповідно до цього Акта лише у випадку коли:


(б) особа, яка визначає, чи потрібно застосо-вувати такі заходи, вважає, що вони будуть від-повідними до потреб неповнолітнього порушни-ка, суспільства та жертви


(г) неповнолітня особа, до надання згоди на участь в альтернативних заходах, була повідом-лена про право бути представленою адвокатом, та мала відповідну можливість порадитись з адвокатом

(д) неповнолітня особа визнає відповідаль-ність за свій вчинок чи бездіяльність, які є пра-вопорушенням, у якому вона звинувачується


(є) звинувачення ніяким чином не перешкод-жається законом

І секція 717 (2) Кримінального кодексу, і сек-ція 4(2) Акта про неповнолітніх правопорушни-ків містять положення про те, що альтернативні заходи не можуть застосовуватись до особи, яка заперечує скоєння злочину чи бажає, щоб спра-ва розглядалась у суді.

Хоча Кримінальний кодекс та Акт про непов-нолітніх правопорушників дають законодавчу базу для альтернативних програм, провінції повинні нести відповідальність за розробку та впровадження таких програм. У Саскачевані Міністерство соціальної служби відповідає за програми для неповнолітніх правопорушників, а Міністерство юстиції відповідає за програми для дорослих. Обидва Міністерства забезпечили програми міністерськими розпорядженнями та положеннями політики. Інформація про політи-ку надається нижче.

Розділ 3. Інструкції щодо політики перенаправлення

Ця частина включає Укази Міністра та доку-менти щодо положень політики, які надають повноваження використовувати альтернативні заходи в Саскачевані. Серед документів Політика програми перенаправлення (Міністерство юсти-ції Саскачевану) (1996 р.), Політика програ-ми перенаправлення (Міністерство соціаль-ної служби Саскачевану) (1997 р.), Політика Альтернативних заходів (Міністерство навко-лишнього середовища та ресурсів) (переглянуто 9 березня 1999 р.).

Політика програми перенаправлення (Міністерство юстиції Саскачевану) (1996 р.) стосується програм альтернативних заходів для дорослих, при тому, що Федеральна політика перенаправлення (1997 р.) служить інструкцією для федеральних прокурорів. «Альтернативні заходи в управлінні сектору навколишнього середовища та ресурсів» (переглянуто 9 березня 1999 р.) – служить інструкцією для працівників природоохоронної служби.

Досвід Канади щодо політики альтернативних заходів: робота відділу громадських послуг



Указ міністраСекція 717 (1) Кримінального кодексу Канади

говорить:717. (1) Альтернативні методи можуть вико-

ристовуватись у роботі з особою, яка звинува-чується у вчиненні правопорушення, лише у випадку, якщо не ставиться під загрозу безпека суспільства, та у випадку виконання наступних умов:

(а) заходи є частиною програми альтерна-тивних заходів, на які є уповноваження від Генерального прокурора чи його уповноваже-ного, чи на які є уповноваження від особи чи осіб, призначених Лейтенант-губернатором у раді провінції






(є) звинувачення ніяким чином не перешкод-жається законом.

Я, Джон Т. Нілсон, Міністр юстиції та Генеральний прокурор провінції Саскачеван, відповідно до секції 717 Кримінального кодек-су Канади, цим документом надаю повноважен-ня використовувати програми альтернативних заходів для дорослих, у випадку відповід-ності до критеріїв, перелік яких надається у Додатку А.

Цим Указом я уповноважую заступника Міністра юстиції та заступника Генерального прокурора провінції Саскачеван, діяти від мого імені, з метою внесення змін до критеріїв програми, визначених у Додатку А, визначен-ня класів справ, чи конкретних справ, визна-чення стандартів альтернативних програм для дорослих, які повинні відповідати опису про-грами, як наведено вище, затверджувати кон-кретні програми альтернативних заходів для дорослих.

Датовано у місті Реджайна, Саскачеван 30 вересня 1996 р.

Міністр юстиції та Генеральний Прокурор

Положення політики перенаправлення Міністерства юстиції Саскачевану (1996 р.)

1. ЦільПрограми перенаправлення є альтернативою

традиційному судовому процесу для повноліт-ніх, яким пред’явлено обвинувачення.

Програми надають порушникам можливість примирення з жертвою та громадою в рамках структуризованої програми, за якою здійснюєть-ся громадський контроль, та яка відображає культурні особливості.

2. Повноваження2.1. Міністерство юстиції Саскачевану

ви значає робочі стандарти програм відповідно до Секції 717 Кримінального кодексу.

2.2. Направлення надаються до того, як буде пред’явлене звинувачення, після розгляду державним прокурором.

3. Критерії підпадання:Участь жертви заохочується, проте не є

обов’язковою при визначенні, чи справа підпа-дає під критерії програми, окрім випадків посе-редництва. Участь жертви добровільна.

Порушник:�� повнолітній�� існує достатньо доказів для висунення звину-

вачення�� звинувачення не перешкоджається законом�� визнання відповідальності за свою поведінку�� до порушника застосовувалась програми

перенаправлення не більше ніж двічі за остан-ні три роки

�� немає випадку анулювання участі у програмі протягом останніх шести місяців

�� відсутність значної кількості подібних зло-чинів чи недавніх звинувачень.3.2. Порушники, які не підпадають під про-

грами:�� якщо порушник застосовував чи погрожував

зброєю�� виявив жорстокість до особи (дорослої чи

дитини), та коли держава обирає звинувачен-ня як відповідь

�� які вчинили насильство сексуального харак-теру стосовно дитини

�� які надавали неправдиві свідчення під прися-гою

�� які водили автомобіль після дискваліфікації�� кримінальні порушення правил керування

автомобілем, при яких фактором було алко-гольне сп’яніння

�� порушення Кримінального кодексу феде-рального рівня*

�� які вчинили насильство в сім’ї.

№ 3, листопад, 2007 57

4. Критерії виключення:4.1. Порушник відмовляється брати участь у

програмі4.2. Порушник підпадає під критерій виклю-

чення4.3. Направляючий орган (поліція, державна

установа) вважають, що порушник чи порушен-ня не відповідають програмі

4.4. Агенція, яка займається впровадженням програми, вважає, що порушник чи порушення не відповідають програмі

5. Варіанти(Там, де програма є в наявності та є доступ-

ною у відповідний термін)�� відшкодування/компенсація готівкою чи у

натуральному вигляді�� надання послуг жертві особисто�� громадська робота�� посередництво (див. Додаток щодо політики)�� внесок до благодійної організації�� направлення до спеціалізованої програми

(отримання життєвих навиків, попередження злочинності)

�� направлення на консультації/лікування (від алкогольної/наркотичної залежності, психіат-ричне лікування, до соціальної служби)

�� культурні заходи аборигенних націй�� інші прийнятні заходи�� комбінація заходів, наведених вище.

Крім відповідності до критеріїв перена-правлення, програми посередництва повинні демонструвати таке:

1. ЦільПосередництво – особливий тип перенаправ-

лення. Жертви та порушники отримують мож-ливість зустрітись та примиритись і визначи-тись з відшкодуванням.

Програми повинні охоплювати жертви та порушників шляхом процесу посередництва та примирення.

2. ПовноваженняПосередники повинні мати і теоретичну,

і практичну підготовку у питаннях посеред-ництва в сфері кримінальної відповідальності, відповідно до інструкцій, прийнятих службою посередництва.

3. Участь жертвиУчасть жертви обов’язкова для застосування

програми.Участь жертви виключно добровільна. Від-

мова жертви виключає застосування програми.Особлива увага приділяється справам, серед

обставин яких є довгострокові взаємозв’язки між жертвою та порушником, оскільки у таких випадках є вища вірогідність позитивного

результату та зменшення кількості майбутніх порушень.

4. Критерії підпаданняТакі самі, як для програм перенаправлення5. Критерії виключення: такі самі, як для

програм перенаправлення. Крім цього:�� жертва чи порушник відмовляється брати

участь�� посередник вважає, що посередництво не під-

ходить для справи.

Указ міністраСекція 4 Акта Канади про неповнолітніх пра-

вопорушників:4 (1) Альтернативні методи можуть викорис-

товуватись у роботі з неповнолітньою особою, яка звинувачується у вчиненні правопорушен-ня, замість судового процесу відповідно до поло-жень цього Акта лише у випадку, якщо:



(в) обвинувачувана неповнолітня особа пов-ністю проінформована про альтернативні заходи, повністю та добровільно на них погоджується

(г) неповнолітня особа, до надання згоди на участь в альтернативних заходах, була повідом-лена про право бути представленою адвокатом

(д) неповнолітня особа визнає відповідаль-ність за свій вчинок чи бездіяльність, які є пра-вопорушенням, у якому вона звинувачується


(є) звинувачення ніяким чином не перешко-джається законом

Я, Джон Т. Нілсон, Міністр юстиції та Генеральний прокурор провінції Саскачеван, відповідно до секції 4 Акта Канади про непов-нолітніх правопорушників, цим документом надаю повноваження використовувати програ-ми альтернативних заходів для випадків, які підпадають під критерії програми, перелік яких надається у додатку А.

Цим Указом я уповноважую Заступника Міністра юстиції та Заступника Генерального прокурора провінції Саскачеван, діяти від мого

* У цьому випадку програми визначаються федеральним Міністерством юстиції.




імені, з метою внесення змін до критеріїв про-грами, визначених у Додатку А, визначення класів справ, чи конкретних справ, визначення стандартів альтернативних програм для непов-нолітніх, які повинні відповідати опису про-грами, як наведено вище, затверджувати кон-кретні програми альтернативних заходів для неповнолітніх.

Датовано у місті Реджайна, Саскачеван 24 лютого 1997 р.

Міністр юстиції та Генеральний прокурор

Положення політики перенаправлення для неповнолітніх правопорушників, розроблена міністерством соціальної служби Саскачевану (1997 р.)

1. ЦільПрограми перенаправлення є альтернативою

традиційному судовому процесу для неповноліт-ніх, яким пред’явлено обвинувачення.

Програми надають порушникам можливість примирення з жертвою та громадою в рамках структуризованої програми, за якою здійснюєть-ся громадський контроль, та яка відображає культурні особливості.

2. Повноваження1.1. Міністерство юстиції Саскачевану

затверджує заходи альтернативних програм1.2. Міністерство соціальної служби

Саскачевану забезпечує робочі та контролюючі стандарти для затверджених програм

1.3. Направлення надаються до того, як буде пред’явлене звинувачення, після розгляду державним прокурором.

3. Критерії підпадання:Участь жертви заохочується, проте не є

обов’язковою при визначенні, чи справа підпадає під критерії програми, окрім випадків посеред-ництва. Участь жертви добровільна. У випадку згоди жертви, за певних обставин може вико-ристовуватись інша особа, що уособлюватиме жертву.

3.1. Порушник:�� неповнолітній, як визначається Актом про

неповнолітніх правопорушників�� існує достатньо доказів для висунення звину-

вачення�� звинувачення не перешкоджається законом�� неповнолітня особа передається до програ-

ми прокурором після розгляду справи та ви знання, що передача не забороняється законом чи політикою

�� визнання неповнолітнім відповідальності за свою поведінку

�� неповнолітній вирішує взяти участь в програ-мі, йому було повідомлено про право на адво-

ката, чи неповнолітній уже консультувався з адвокатом3.2. Порушники, які не підпадають під про-

грами:�� якщо порушник застосовував чи погрожував

зброєю�� виявив жорстокість до особи (дорослої чи

дитини), та коли держава обирає звинува-чення як відповідь, включає такі злочини, як вбивство, замах на життя, чи злочини стате-вого характеру

�� які вчинили насильство сексуального харак-теру стосовно дитини

�� які надавали неправдиві свідчення під прися-гою

�� які водили автомобіль після дискваліфікації�� кримінальні порушення правил керування

автомобілем, при яких фактором було алко-гольне сп’яніння

�� порушення Кримінального кодексу феде-рального рівня*

�� які вчинили насильство в сім’ї.4. Критерії виключення:4.1. Порушник відмовляється брати участь у

програмі4.2. Порушення чи порушник підпадає під

критерій виключення в результаті невиконан-ня у минулому аналогічних програм, чи проти порушника висуваються серйозні звинувачення, які ставлять під сумнів ефективність застосу-вання альтернативних програм

4.3. Направляючий орган (поліція, державна установа) вважають, що порушник чи порушен-ня не відповідають програмі

4.4. Агенція, яка займається впровадженням програми, вважає, що порушник чи порушення не відповідають програмі

4. 5. В районі не існує програми альтернатив-них заходів

5. Варіанти(Там, де програма є в наявності та є доступ-

ною у відповідний термін)�� відшкодування/компенсація готівкою чи у

натуральному вигляді�� надання послуг жертві особисто�� громадська робота�� посередництво (див. Додаток щодо політики)�� сімейні конференції, громадські конференції

на тему відповідальності (див. Додаток про політику)

�� направлення до спеціалізованої програми (отримання життєвих навиків, попередження злочинності)

* У цьому випадку програми визначаються федеральним Міністерством юстиції.

№ 3, листопад, 2007 59

�� направлення на консультації/лікування (від алкогольної/наркотичної залежності, психіат-ричне лікування, до соціальної служби)

�� культурні заходи аборигенних націй�� інші прийнятні заходи�� комбінація заходів, наведених вище.

Варіанти програми можуть, при відповідному затвердженні, впроваджуватись низкою служб, серед яких – громадські добровільні організації, які працюють в рамках комітетів громадської відповідальності, громадськими та приватними організаціями.

У рамках політики перенаправлення для неповнолітніх правопорушників, крім відповід-ності до критеріїв перенаправлення, програми посередництва повинні демонструвати таке:

1. ЦільПосередництво – особливий тип перенаправ-

лення. Жертви та порушники отримують мож-ливість зустрітись, примиритись і визначитись з відшкодуванням.

Програми повинні охоплювати жертви та порушників шляхом процесу посередництва та примирення. У певних випадках, з дозволу жер-тви, може призначатись особа, що уособлювати-ме жертву, для процесу посередництва.

2. ПовноваженняПосередники повинні мати і теоретичну, і

практичну підготовку у питаннях посередниц-тва в сфері кримінальної відповідальності, від-повідно до інструкцій, прийнятих Міністерством соціальної служби Саскачевану.


програми.Участь жертви виключно добровільна.

Відмова жертви від участі та від призначення іншої особи, для уособлення, виключає застосу-вання програми посередництва.

Особлива увага приділяється справам, серед обставин яких є довгострокові взаємозв’язки між жертвою та порушником, оскільки у таких випадках є вища вірогідність позитивного результату та зменшення кількості майбутніх порушень.

4. Критерії підпаданняТакі самі, як для програм перенаправлення

для неповнолітніх правопорушників (1997 р.)5. Критерії виключення: такі самі, як для програм перенаправлення.

Крім цього:�� порушник відмовляється брати участь�� жертва відмовляється брати участь та не при-

значає уособлювача�� посередник вважає, що посередництво не під-

ходить для справи.

У рамках політики перенаправлення для неповнолітніх правопорушників (1997 р.), сімейні групові конференції, також відомі під назвою громадські конференції на тему від-повідальності повинні демонструвати таке:

1. ЦільСімейні групові конференції (СГК), також

відомі під назвою громадські конференції на тему відповідальності (ГКВ) – особливий тип перенаправлення. Жертви, порушники, їх сім’ї та інші зацікавлені особи, такі, як далекі роди-чі та члени громади, зацікавлені в результатах, чи інтереси яких зачепив злочин, отримують можливість зустрітись і розглянути справу та її емоційні й інші наслідки.

Програма залучає учасників до процесу при-мирення, вироблення консенсусу, прийняття рішень. Вони концентруються на засудженні кримінальних вчинків загалом, а не на особі правопорушника, сприяють реінтеграції право-порушника у громадське життя, при підтримці проінформованої громади.

2. ПовноваженняКоординатори конференцій повинні мати і

теоретичну, і практичну підготовку у питаннях посередництва в сфері кримінальної відпові-дальності, відповідно до інструкцій, прийнятих Міністерством соціальної служби Саскачевану.


програми. Участь жертви виключно добровільна. Жертва може бути присутня особисто, при-

вести з собою групу підтримки, чи при згоді може бути представлена іншою особою, що уособлюватиме жертву.

Особлива увага приділяється справам, серед обставин яких є довгострокові взаємозв’язки між жертвою та порушником, оскільки у таких випадках є вища вірогідність позитивного результату та зменшення кількості майбутніх порушень.

4. Критерії підпаданняЯк визначено у політиці перенаправлення

для неповнолітніх правопорушників (1997 р.)5. Критерії виключення: такі самі, як для програм перенаправлення.

Крім цього:�� порушник відмовляється брати участь�� жертва відмовляється брати участь та не при-

значає уособлювача�� конференції не підходять для справи.

Політика альтернативних заходів міністерс-тва навколишнього середовища та ресурсо-користування Саскачевану (переглянуто 9 березня 1999 р.)




І. Повноваження�� Акт Канади про неповнолітніх правопоруш-

ників, Розділ 4�� Кримінальний кодекс Канади, Розділ 717�� Наказ Міністра юстиції від 30 вересня

1996 р.�� Акт федерального Міністра юстиції, серпень,

1997 р.ІІ. ЦільЗабезпечити альтернативу традиційним судо-

вим процесам для порушників проти яких вису-нули звинувачування працівники природоохо-ронної служби.

ІІІ. Загальне використанняПредставник Генерального прокурора

(державний прокурор) зобов’язаний визначи-ти доцільність використання альтернативних заходів. До уваги береться вік, характеристика порушника, історія та потенціал його переви-ховання. Працівник природоохоронної служби може рекомендувати використання альтерна-тивних заходів. Такі заходи дають можливість порушникам ефективно відшкодувати жертві та/чи громаді в рамках структуризованої про-грами, підзвітної громадськості.

Програма альтернативних заходів не ство-рена для використання у кожному випадку та для кожного порушення. Це визнання того, що завдяки характеру та обставинам порушення та порушника, громадські інтереси будуть краще задоволені, якщо проблема буде розв’язана поза рамками традиційного кримінального процесу. Ціль програм альтернативних заходів – прий-няття відповідальності порушником за свої дії, без проходження через формальний судовий процес. Таким чином, невід’ємною частиною програми є визнання відповідальності поруш-ником.

IV. Процедура1. Розслідування порушення проводиться у

відповідності з процедурою розслідування. При можливості потрібно отримати письмове пояс-нення від звинувачуваного. Не повідомляйте звинувачуваного про те, що ви розглядаєте мож-ливість застосування альтернативних заходів, оскільки це може зашкодити прийнятності пояс-нення.

2. Після завершення розслідування, якщо існує достатньо підстав для звинувачування, визначіться з критеріями підпадання, щоб вста-новити, чи порушник відповідає критеріям підпадання під застосування альтернативних методів. Програма, в основному, націлена на порушників, які не мали значних порушень при-родоохоронного законодавства у минулому.

2.1. Порушник

�� визнає відповідальність за вчинки�� не має значних порушень природоохоронного

законодавства у минулому�� не має історії невиконання умов альтернатив-

ної програми протягом останніх 6 місяців.2.2. ПорушенняНаявність будь-якої з нижченаведених обста-

вин виключає використання програми альтерна-тивних заходів:�� всі види порушення положень про полюван-

ня, якщо у справі фігурує алкоголь як фак-тор

�� якщо вчинки були вчинені в результаті обду-маного плану (наприклад, порушення чини-лося як частина постійно працюючого неле-гального підприємства)

�� порушення стосується убивання, переробки, ловлі, травмування чи контрабанди диких видів тварин, які знаходяться під загрозою зникнення.

�� якщо жертва (при наявності відповідної) не погоджується на альтернативні методи.Крім факторів, наведених вище, справа

повинна відповідати критеріям підпадання, ви значених політикою програм перенаправлення Міністерства юстиції Саскачевану чи, у випадку порушень федерального законодавства, які від-мінні від тих, що визначаються Кримінальним кодексом, визначених Федеральною інструк-цією про альтернативні заходи.

3. Проконсультуйтесь з державним проку-рором. Справи направляються до програми аль-тернативних заходів до висунення звинувачення чи після, після розгляду справи державним про-курором. Якщо справа передається до висунення звинувачення, до уваги береться строк давності, у деяких випадках прокурор може вимагати, щоб інформація подавалася під присягою. Повинні розглядатись наступні існуючі заходи:�� відшкодування/компенсація в грошовому чи

натуральному вигляді�� особиста робота/послуги на користь жертви�� громадська робота (пов’язана з природоохо-

ронною сферою)�� внесок до благодійної організації (наприклад

до відповідних природоохоронних благодій-них фондів)

�� передача справи до спеціалізованої програми�� культурні заходи аборигенних націй�� посередництво�� інші відповідні угоди�� комбінація вищенаведених заходів.

4. Проведіть допит звинувачуваного, та пові-домте його, що прокурор розглядає можливість застосування альтернативних заходів. Поясніть як працює програма, опишіть існуючі заходи.

№ 3, листопад, 2007 61

5. Згода звинувачуваного брати участь в програмі повинна бути повністю добровільною. Повідомте звинувачуваного про право на адво-ката, до того, як ви запропонуєте погодитись на альтернативні заходи.

6. Якщо звинувачуваний погоджуєть-ся на участь, заповніть форму (ЕВ10-01) «Обвинувачення та погодження про застосуван-ня альтернативних заходів». Передайте форму до прокурора для розгляду та затвердження.

7. Після отримання підписаної та затвер-дженої форми від прокурора справа пере-дається до програми альтернативних заходів. Відповідний регіональний координатор визна-чає, який захід вживатиметься. Процес може включати комітет громадської відповідальності, службу посередництва (Міністерство юстиції Саскачевану), альтернативного організатора заходів чи форму (ЕВ10-01) «Обвинувачення та погодження про застосування альтернативних заходів» Міністерства навколишнього середо-вища та ресурсокористування. *Примітка: якщо звинувачується особа аборигенного походжен-ня, координатор повинен проконсультуватись з відповідним комітетом з питань відповідаль-ності Ради племені. (Див. Додаток)

8. Після вживання альтернативних заходів, справа передається до слідчого природоохо-ронної служби. Використовуючи форму ЕВ10-03, він повідомляє прокурора про результати. Копія передається до центру з виконання пока-рань.

9. Якщо альтернативні заходи були безре-зультатними, залежно від рекомендації, нада-ної прокурором, справа може бути передана до судової системи.

ДодатокПроцедури – альтернативні заходи, що вжи-

ваються до осіб аборигенного походження1. Працівники природоохоронної служби

повинні вести розслідування всіх порушень від-повідно до процедури розслідування.

2. Справи, які розглядаються на рахунок передачі до програми альтернативних заходів, повинні бути направлені до координатора про-грами альтернативних заходів у природоохорон-ній сфері.

3. Координатор повинен проконсультуватись з комітетом з питань відповідальності Ради пле-мені, з метою визначення чи громада підтримує передачу справи до програми альтернативних заходів. Якщо так, тоді після отримання пись-мового затвердження від державного прокурора, справа передається до програми альтернативних заходів Ради Племені.

Якщо комітет з питань відповідальності Ради племені не вважає, що справу доцільно переда-вати до програми альтернативних заходів, спра-ва буде передана до судової системи.

4. Після вживання альтернативних заходів, документи передаються до слідчого природо-охоронної служби для підготовки звітів для про-курора та центру по виконанню покарань.

5. Якщо альтернативні заходи були безре-зультатними, залежно від рекомендації, наданої прокурором, справа може бути передана до судо-вої системи.

Указ генерального прокурораСекція 717 (1) Кримінального кодексу Канади

говорить:717. (1) Альтернативні методи можуть вико-

ристовуватись у роботі з особою, яка звинува-чується у вчиненні правопорушення, лише у випадку, якщо не ставиться під загрозу безпека суспільства, та у випадку виконання наступних умов:







(є) звинувачення ніяким чином не перешко-джається законом

Я, Анн Маклілан, Міністр юстиції та Генеральний прокурор Канади, відповідно до секції 717 Кримінального кодексу Канади, цим документом надаю повноваження використо-вувати програми альтернативних заходів для дорослих, у випадку відповідності до критеріїв, перелік яких надається у Додатку А.

Цим Указом я уповноважую Заступника Міністра юстиції та Заступника Генерального прокурора Канади, діяти від мого імені, з метою




внесення змін до політики та забезпечувати ефективне виконання політики.

Датовано у місті Оттава, Онтаріо 22 серпня 1997 р.

Міністр юстиції та Генеральний прокурор

Федеральна інструкція про впровадження політики перенаправлення (1997 р.)

1. ВступАльтернативні заходи (чи перенаправлення)

є досудовою процедурою, яка використовується на розсуд державного прокурора, з метою утри-мання від передачі порушника до судової систе-ми. Замість судової системи, прокурор передає порушника до особи чи організації з наміром вирішення проблеми поза межами судової системи. У відповідних справах, альтернатив-ні методи можуть принести кращі результати порушнику, жертві та суспільству, ніж у випадку застосування формального кримінального про-цесу. Фактично фундаментальним принципом альтернативних заходів є положення про те, що кримінальний процес повинен використовува-тись у випадку, якщо менш жорсткі методи не принесли бажаного результату чи є невідповід-ними до ситуації. Це дозволяє судам концентру-вати увагу на серйозних злочинах.

Ціль програм альтернативних заходів – спри-яння визнанню порушником своєї відповідаль-ності за порушення без звертання до суду. Участь в альтернативній програмі добровільна, поруш-ник не може примушуватись брати в ній участь. Якщо порушник виконує умови угоди про аль-тернативні заходи, прокурор відмовляється від переслідування порушника за порушення.

Програма може застосовуватись до та після висунення звинувачення. Політика застосу-вання програми після висунення звинувачення розроблена, окрім для провінцій, де застосо-вується попередній розгляд до моменту вису-нення звинувачення. Політика стосується і пов-нолітніх, і неповнолітніх правопорушників.

2. Викладення Політики2.1. Загальні принципиПрограма альтернативних заходів не ство-

рена для використання у кожному випадку та для кожного порушення. Це визнання того, що завдяки характеру та обставинам порушення та порушника, громадські інтереси будуть краще задоволені, якщо проблема буде розв’язана поза рамками традиційного кримінального проце-су. В загальному, вона найбільш придатна для неповнолітніх правопорушників, та тих, хто в минулому демонстрував законослухняну поведінку, та вчинив незначні порушення.

2.2. Умови застосування Програми альтерна-тивних заходів

При прийнятті рішення про передачу справи до Програми альтернативних заходів, прокурор повинен переконатись, що виконані наступні умови:�� справа відповідає критеріям інструкції

«Прийняття рішення про переслідування» (стаття 717 (1) (f) i (g) Кримінального кодек-су та стаття 4 (1) (f) Акта про неповнолітніх правопорушників.)

�� порушника повідомили про право на адвока-та та про те, що він/вона не зобов’язані брати участь в програмі альтернативних заходів (стаття 717 (1) (с) i (d) Кримінального кодек-су та стаття 4 (1) (c) i (d) Акта про непов-нолітніх правопорушників.)

�� порушник бажає нести відповідальність за свої вчинки (стаття 717 (1) (e) Кримінального кодексу та стаття 4 (1) (e) Акта про непов-нолітніх правопорушників.)

�� програма, описана в статті 717 (а) Кри-мінального кодексу та стаття 4 (1) (а) Акта про неповнолітніх правопорушників), існує та підходить для конкретного порушника.

�� проведена при необхідності відповідна кон-сультація з жертвами, слідчими органами та іншими зацікавленими сторонами; застосу-вання програми є в інтересах суспільства, порушника та жертви (стаття 717 (1) (b) Кримінального кодексу та стаття 4 (1) (b) Акта про неповнолітніх правопорушників).3. ПорушникПолітика направлена на всіх порушників,

які не чинили кримінальних правопорушень у минулому, та існує низька вірогідність того, що вони їх чинитимуть у майбутньому. Прокурор повинен розглянути наступне для визначення чи підпадає порушник під критерії застосування програми:�� чи у минулому особа порушувала криміналь-

не законодавство (включає минулі засуджен-ня, відбування покарання чи участь в альтер-нативних програмах), якщо так, коли це було, та яка була природа правопорушення.

�� чи порушник жалкує про вчинене (чи поруш-ник погодився на відшкодування жертві чи жертвам)

�� чи порушник становить небезпеку для гро-мадськості

�� чи може жертві чи суспільству бути завдано шкоди фактично чи потенційно. 3.1. Природа правопорушенняЯк зазначається вище, політика стосується

«незначних правопорушень». «Незначні» пра-вопорушення включають порушення, які є фак-

№ 3, листопад, 2007 63

тично менш серйозними, чи які є потенційно серйозними, але вони були вчинені у менш серйозний спосіб. При визначенні серйозності враховуються наступні фактори:�� чи порушення є таким, по якому повинен

бути складений акт про звинувачення�� чи є визначена мінімальна міра покарання�� чи порушення, як правило, тягне покарання

на строк, більший ніж три місяці�� чи в загальному має місце потенційна чи фак-

тична шкода для жертви чи суспільства.Крім цього, прокурор повинен перевірити,

чи порушення є предметом інших політик, які впливатимуть на рішення про застосування альтернативних заходів (наприклад, у випад-ку насильства у подружньому житті, питань законів аборигенних націй, випадків управлін-ня транспортними засобами у стані сп’яніння, питань вогнепальної зброї).

3.2. Обставини правопорушенняНаявність будь-якої з наступних обставин

виключає застосування альтернативних заходів:�� злочин був вчинений з застосуванням чи

з погрозою застосування насильства, яке б могло привести у завданні шкоди, яка є лише короткостроковою та дрібною по природі

�� застосовувалась чи була погроза застосуван-ня зброї

�� злочин носив сексуальний характер�� злочин значно вплинув на жертву (у фізично-

му плані, психологічному чи фінансовому)�� мало місце детальне планування (наприклад,

порушення було частиною інших криміналь-них дій)

�� особа розповсюджувала чи мала алкоголь чи наркотики з метою розповсюдження біля школи, чи біля громадських місць, в яких часто бувають особи, віком до 18 років

�� особа розповсюджувала алкоголь чи наркоти-ки з метою розповсюдження серед осіб, віком до 18 років

�� особа використовувала особу до 18 років у вчиненні злочинів, пов’язаних з наркотиками

�� мотивом для злочину, пов’язаному з наркоти-ками, було отримання прибутку.4. Успішне виконання програми альтерна-

тивних заходів Якщо порушник успішно виконав програму

альтернативних заходів, звинувачення знімаєть-ся чи відстрочується та не поновлюється. Якщо кримінальне звинувачення уже було знято чи відстрочене до залучення до програми альтер-нативних заходів, звинувачення не буде понов-люватись. Якщо звинувачення не висувалось до залучення до програми альтернативних заходів, прокурор не буде його висувати.

5. Невиконання програми альтернативних заходів

Якщо порушник не виконує програми, почи-нається чи поновлюється кримінальний процес. Проте перш ніж це зробити, прокурор пови-нен вияснити, чому програма не виконується, та ви значити чи в світлі цих фактів доціль-но починати чи поновлювати кримінальний процес. Рішення про початок чи поновлення по требує затвердження Головою прокуратури чи Регіональним директором.

6. Неповнолітні правопорушники Застосовуються окремі фактори у випадках

роботи з неповнолітніми правопорушниками, шляхом застосування загальних положень полі-тики, викладених у секції 3 Акта про неповноліт-ніх правопорушників. Такі справи конкретно стосуються альтернативних заходів, визначених у секції 4 Акта. Державний прокурор повинен враховувати такі фактори, коли приймає рішен-ня про застосування програми альтернативних заходів.

Додаток АПрограми альтернативних заходівПрийнятні для виконання положень секції

717 (1) (а) Кримінального кодексу та секції 4 (1) (а) Акта про неповнолітніх правопорушників наступні альтернативні заходи:�� будь-яка програма, затверджена Генеральним

прокурором провінції�� будь-яка програма, затверджена територіаль-

ним урядом�� передача до громадського комітету з питань

відповідальності чи до комітету з питань від-повідальності аборигенних націй

�� громадська робота�� компенсація в грошовому вигляді чи у виг-

ляді надання послуг�� передача до спеціалізованої програми (напр.

надбання життєвих навиків, лікування від алкоголізму чи наркотичної залежності)

�� інші відповідні альтернативні заходиХоча всі існуючі програми прийнятні, конк-

ретне рішення, яка програма буде застосовува-тись до порушника, приймається прокурором.



Вступ У багатьох країнах ідея відновного право-

суддя була породжена громадськістю, а потім уже підхоплена та відповідно оформлена у пра-вовій системі (наприклад, у Сполучених Штатах Америки). У Литві концепція відновного право-суддя виникла як одна з альтернатив судовому процесу, спочатку в рамках законодавства, а тоді вже як ідея, яку можна запропонувати суспіль-ству. Одним із найефективніших засобів упро-вадження ідеї відновного правосуддя є медіація (посередництво).

Про медіацію у Литві знають небагато. Вона не перебуває у списку видів економічної діяль-ності, що ліцензуються державою і є доступними для необмеженого провадження підприємцями, приватними особами та громадськими органі-заціями. Не існує закону, який обмежував би її використання; однак стверджувати, що медіація має значну підтримку у литовській правовій системі, – було б перебільшенням.

Сучасна ситуація з медіацією у цивільних справах у Литві

Починаючи з 2003 р., для вирішення конф-ліктів у соціальних групах т. зв. колективних трудових конфліктів використовували різно-манітні засоби, серед яких була й медіація – як альтернатива узгоджувальній процедурі та тре-тейському суду. Однак медіацію у таких супере-чках застосовують дуже рідко.

Що стосується застосування медіації у при-ватних справах, то, можна відзначити значний прогрес у впровадженні ідей, що сприяють роз-витку цього процесу в Литві в основному за допомогою конференцій та семінарів; разом з тим задля забезпечення ширшого доступу до інформації про медіацію у цій країні потрібно докладати ще значні зусилля. Як уже зазна-чалося, більше було зроблено у сфері запрова-дження медіації до литовської правової сис-теми. Міністр юстиції Литовської Республіки своїм указом № 1R-138 призначив робочу групу, яка розглядатиме найзначніші проблеми впрова-дження у практику положень Цивільного кодек-

су Литовської Республіки. Група підготувала проект положень щодо застосування медіації у приватних справах. Цей проект пропонує над-звичайну можливість створення відповідних умов для розвитку медіації в Литві. Невдовзі проект розглядатиме Литовський Уряд.

Проект базується на «м’якій»/помірній ідео-логії правового регулювання, що означає: він не надає детального опису всього процесу, а лише встановлює найважливіші стандарти медіації, що веде до кращої якості, більшої ефективності та ширшого її застосування. У проекті наведено визначення медіації, її процедури, принципи, коло застосування, обґрунтування в межах пра-вового поля та її взаємозв’язок із судовим про-цесом, третейським судом тощо. Проект також встановлює стандарти дій медіатора у процесі медіації та визначає його етику.

На сьогодні, відповідно до положень литовсь-кого цивільного права, конфлікт можна виріши-ти шляхом укладання угоди. Така можливість має надзвичайне значення у контексті однієї з найважливіших цілей цивільного процесу, а саме відновлення миру між сторонами конфлікту1.

Стаття 42 Цивільно-процесуального кодексу Литовської Республіки надає право сторонам конфлікту укласти угоду2. Стаття 228 цього Кодексу зобов’язує суд вдатися до спроби укла-дання такої угоди щоразу, коли сторони конфлік-ту наближаються до ймовірного примирення або ж коли положення чітко встановлюють, що таке примирення є бажаним (найкращим за даних обставин) способом вирішення конфлікту3.

Здається, що якщо конфлікт було вирішено в результаті застосування процедури медіації, а потім визнано судом, то проти цього не повинно бути ніяких заперечень. Проте недостатність знань про медіацію серед литовських правників призводить до нечастого використання вищеза-значеної можливості.

Емпіричне дослідження щодо медіації у Литві

У Литві у сфері медіації та відновного пра-восуддя не здійснювалося значних емпіричних досліджень; водночас серед молодих соціаль-

ДЕЯКІ ДУМКИ ЩОДО МЕДІАЦІЇ У ЛИТВІ

Рената МІЄНКОВСЬКА Варшавський університет /університет Вільнюса

1 Цивільно-процесуальний кодекс Литовської Республіки (ст. 2) Lietuvos Respublikos teisingumo ministerija Teisin�s informacijos centras, Pirmas leidimas 2002 04 24. – С. 19.

2 Там само. – С. 35.3 Там само. – С. 117.

№ 3, листопад, 2007 65

них та правових дослідників можна спостерігати деякі видимі тенденції щоразу більшого звертан-ня до цих тем, коли здійснюють аналіз литовсь-кої правової, соціальної та навіть політичної систем. Прикладом цього є дослідження Ренати Мієнковської наприкінці 2005 р., що надає огляд знань суддів та студентів-правників щодо медіа-ції та ідеї відновного правосуддя, а також висвіт-лює їхнє ставлення до них. Передумовою прове-дення такого дослідження стало переконання в тому, що ситуація з медіацією та ідеєю відновно-го правосуддя в Литві залежить не лише від від-повідних соціальних та правових положень, але

також відображає ставлення литовських правни-ків, зокрема суддів до цієї концепції.

У дослідженні взяли участь 46 литовських суддів та 39 литовських студентів-правників (віком 21-22 роки). Учасники дослідження нада-вали свої відповіді на деякі запитання шля-хом обрання відповідного варіанта на питання з декількома варіантами відповіді, а також від-повідаючи на відкриті запитання у довільній формі.

Деякі найважливіші результати дослідження наведені нижче:

Деякі думки щодо медіації у Литві

1. Литовські судді більш «гуманістично-орієнтовані» (орієнтовані на задоволен-ня потреб учасників конфлікту), аніж «юридично-орієнтовані» (орієнтовані на процедурну справедливість).

2. Переважна більшість опитаних правників вважає, що в результаті цивільного процесу обидві сторони конфлікту можуть бути задоволеними, і лише незначна частка вважає, що в такому процесі є «переможці» та «переможені».



3. Існує також невідповідність між задекларованими та реальними знання-ми про медіацію серед литовських суддів та студентів-правників (шкала, що ви значає задекларовані знання: 1 – дуже незначні знання, 2 – незначні знання, 3 – задовільні знання, 4 – добрі знання, 5 – дуже добрі знання; реальні знання визначались на основі наданих відповідей на деякі запитання опитувальника).

4. Литовські судді та студенти-правники вказують на перевагу соціально-психо-логічних аспектів медіації (задоволення потреб сторін, їхня більша відповідаль-ність за угоду тощо) над інституційними аспектами (менша завантаженість для суддів, коротша процедура тощо).

№ 3, листопад, 2007 67

Глобальні зусилля Дитячого фонду Організа-ції Об’єднаних Націй (далі – ЮНІСЕФ) (UNICEF) у сфері ювенального правосуд-

дя (правосуддя у справах неповнолітніх) спря-мовані на зменшення ув’язнення неповноліт-ніх правопорушників та розвиток політики й практик, що заохочують використання методів, альтернативних позбавленню волі. У співпраці з державними та недержавними партнерами, ЮНІСЕФ у Сербії та Чорногорії розвиває прак-тику реабілітації у громаді як безпечніший та ефективніший підхід до реінтеграції дитини у суспільство, на противагу широко поширеному каральному підходу. З цих причин ЮНІСЕФ переконливо пропагує підходи відновного пра-восуддя, відхилення від існуючої практики та пошук альтернатив винесенню вироку щодо поз-бавлення волі правопорушника.

ЮНІСЕФ у Сербії та Чорногорії підтри-мував дії уряду в реформуванні системи юве-нального правосуддя, починаючи з 2001 р., що сприяло ініціюванню у 2003 р. запровадження проекту реформування системи ювенального правосуддя «Шанс дітей змінитися» (Children’s Chance for Change). Проект було розроблено у співпраці з Сербським та Чорногорським уря-дами, ЮНІСЕФ та Шведською агенцією між-народного розвитку СІДА (SIDA). Загальна мета проекту – сприяння розвитку всебічної та мультидисциплінарної реформи системи юве-нального правосуддя у Сербії та Чорногорії, що спрямована на покращення захисту прав дітей, які перебувають у групі ризику та в конфлікті з законом.

У межах проекту «Шанс дітей змінитися», ЮНІСЕФ надав лобістську підтримку розроб-ленню та прийняттю нового закону щодо про-вадження ювенального правосуддя, що набув

чинності у 2006 р. Закон надає правову основу для застосування підходів відновного правосуд-дя та медіації між жертвою та правопорушником як засобу утримання дітей віком 14-18 років (14 років – вік настання кримінальної відпові-дальності у Сербії) від потрапляння у правову систему.

Разом із підтриманням розробки закону щодо провадження ювенального правосуддя, проект «Шанс дітей змінитися» запропонував, уперше в Сербії та Чорногорії, відновне правосуддя та медіацію між жертвою й правопорушником для застосування з дітьми, які перебувають у конф-лікті з законом та в групах ризику, використову-ючи стратегію, що поєднувала такі складові:– Зусилля з лобіювання та адвокації (пред-

ставлення інтересів), спрямовані на осіб, що приймають рішення, експертів у галузі юве-нального правосуддя, представників місце-вих громад та університетів;

– Систематичне зміцнення потенціалу всіх заці-кавлених сторін, залучених до прова дження ювенального правосуддя;

– Ініціювання декількох пілотних (експери-ментальних) проектів на стратегічно обраних для цього майданчиках. Ця стратегія засвідчила, що на той час, коли

закон про ювенальне правосуддя був схвале-ний у 2006 р. та забезпечив правову основу для утримання дітей від потрапляння у правову систему, пілотовані моделі, пристосовані до міс-цевих умов, були вже розроблені та готові до поширення.

Стратегія та діїСпираючись на результати всебічного загаль-

нонаціонального оцінювання стану сербської системи ювенального правосуддя, здійсненого у 2001 р., ЮНІСЕФ рекомендував упровадити пілотний проект «Програма утримання дітей-правопорушників від потрапляння у правову систему» (Diversion Scheme Project) та провів дискусійні круглі столи, де всім зацікавленим сторонам представив концепцію відновного пра-восуддя та можливі моделі утримання непов-нолітніх правопорушників від потрапляння у

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ ТА ІНІЦІАТИВИ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ МЕДІАЦІЇ МІЖ ЖЕРТВАМИ ТА ПРАВОПОРУШНИКАМИ У СЕРБІЇ ТА ЧОРНОГОРІЇ

Дусіка ВУЯЧІЧ-РІЧЕР (Dusica Vujacic-Richer/Vuja�i�-Ri�er)представник проекту з ювенального правосуддя, ЮНІСЕФ, БелградЯсна ГРАНЧІЧ (Jasna Hrncic/Hrn�i�)експерт з питань ювенального правосуддя, ЮНІСЕФ, Белград



правову систему. Пілотний проект здійснювався у місті Ніс (Niš), другому за величиною місті Сербії. 39 учасників із різних секторів (судді, прокурори, правоохоронні органи, соціальні пра-цівники, освітяни, у тому числі й самі діти) пого-дились розробити модель медіації між жертвою та правопорушником, яка представляла най-кращий варіант із врахуванням місцевих особ-ливостей; вони пройшли навчання у видатного британського експерта – пані Меріан Лібмен (Marian Liebmann), щодо основ медіації між жертвою та правопорушником (5 днів), а також щодо застосування такої медіації у культурально розмаїтому середовищі (5 днів). У межах про-екту «Програма утримання дітей-правопоруш-ників від потрапляння у правову систему» було підписано Меморандум порозуміння – його підписали ЮНІСЕФ, Рада міста Ніс, Центр соціальної роботи міста Ніс та чотири сербські міністерства (юстиції, освіти, соціального захис-ту та внутрішніх справ) із зазначенням відповід-них ролей кожної зі сторін у забезпеченні утри-мання дітей-правопорушників від потрапляння до правової системи.

Учасники проекту «Програма утримання дітей-правопорушників від потрапляння у пра-вову систему» сформували робочі групи, кожна з яких мала конкретну ціль задля подальшого розроблення важливих аспектів проекту (активі-зація громади, правосуддя у справах неповноліт-ніх, моніторинг та оцінка тощо).

Застосування мультидисциплінарного та залучаючого підходів до розробки вищезазначе-ної програми, що супроводжувалось постійною консультаційною підтримкою з боку ЮНІСЕФ, надало можливість усім зацікавленим сторо-нам відповідно адаптувати проект, розвинути почуття приналежності до його реалізації ще з самого початку, покращити робочі стосунки та забезпечити краще розуміння своїх ролей у зміні ситуації щодо дітей у власних громадах.

Виходячи з досвіду впровадження проекту «Програма утримання дітей-правопорушників від потрапляння у правову систему», та постій-ного зміцнення потенціалу всіх зацікавлених осіб, дотичних до провадження ювенального правосуддя, що його забезпечили представники ЮНІСЕФ, у країні збільшився попит на поши-рення практики вирішення конфліктів засобами медіації між жертвою та правопорушником.

РезультатиСьогодні у рамках ініціатив ЮНІСЕФ щодо

поширення концепції відновного правосуддя та

практики здійснення медіації між жертвою та правопорушником здійснюється таке:a) Повністю діючий Центр медіації у місті Ніс,

Сербія.b) Повністю діюча Служба медіації у Випра вно-

му закладі для неповнолітніх у місті Крушевац (Kruševac), Сербія, розроблена як альтернати-ва виправній системі у відповідному закладі та де пропонують медіацію між жертвою та правопорушником як ефективний метод вирі-шення конфліктів серед неповнолітніх.

c) Мережа центрів медіації, що забезпечує застосування медіації між жертвою та право-порушником у громадах 14 муніципалітетів Сербії.

d) Запровадження послуг медіації між жертвою та правопорушником у Белградському Центрі соціальної роботи (у 2006 р.).

e) Відкриття Служби медіації у місті Бієло-Полє (Bijelo Polje), Чорногорія (у 2006 р.).

f) Внесення розгляду поняття «медіація між жертвою та правопорушником» у нав-чальну програму факультету політичних наук у Белградському університеті, Сербія (з 2005 р.).

g) Заснування Сербської асоціації медіаторів (у 2006 р.).

h) Налагодження багаторівневої мережі контак-тів між ініціативами Сербії та Чорногорії щодо запровадження концепції відновного право-суддя та провідними європейськими експер-тами й організаціями, що займаються питан-нями відновного правосуддя (з 2004 р.).

i) Перегляд законодавства як у Сербії, так і в Чорногорії, що забезпечив правову осно-ву для розвитку відновного правосуддя та медіації між жертвою і правопорушником (Закон «Про медіацію», 2005 р., Закон «Про ювенальне правосуддя», 2006 р.).

j) Підтримка Міністерства юстиції Сербії в заснуван ні Національного/Респуб лі-канського центру медіації, що практикує застосування медіації між жертвою та право-порушником як один із п’яти можливих видів медіації.

k) Розгорнутий посібник з питань відновного правосуддя та медіації між жертвою і пра-вопорушником (що взяв за основу навчаль-ні матеріали, розроблені у рамках проекту «Шанс дітей змінитися»), рекомендований Міністерством юстиції як офіційний навчаль-ний посібник з питань такої медіації.

l) Понад 200 медіаторів, об’єднаних у міцну мережу контактів по всій країні, 50 з яких

№ 3, листопад, 2007 69

навчені як тренери з практики медіації між жертвою та правопорушником.Досі будучи достатньо далекими від момен-

ту набуття членства в ЄС, уряди Сербії та Чорногорії, налагодивши співпрацю з ЮНІСЕФ та СІДА з метою реформування системи юве-нального правосуддя, продемонстрували свою переконливу прихильність до: – реформування існуючого законодавства та

положень, – сприяння необхідному переходу від караль-

ного до відновного правосуддя,– підтримання запровадження концепції від-

новного правосуддя та застосування медіації між жертвою та правопорушником,

– удосконалення стандартів практики, що застосовуються у роботі з дітьми з груп ризи-ку та з дітьми, які перебувають у конфлікті з законом.

Можливі труднощі та подальші кроки Послідовне застосування нового законодавс-тва про ювенальне правосуддя та систематичні зусилля щодо запровадження основних практик, розроблених у рамках проекту «Шанс дітей змі-

нитися», складають міцну основу для подальшо-го розвитку у Сербії та Чорногорії таких систем правосуддя для неповнолітніх, що базуються на захисті прав дітей. Водночас, для забезпе-чення переважного застосування відновного правосуддя над каральним ще потрібні значні зу силля. Наразі низка питань лишається від-критою, як-от такі: як забезпечити інтеграцію програми утримання дітей у систему соціаль-ного захисту Сербії та Чорногорії на постійній основі, акредитація та ліцензування, безпере-рвне навчання, систематична супервізія, моніто-ринг та механізм контролю якості тощо. На ці та інші питання увага скеровувалась систематич-но; видання вищезгаданого посібника з питань відновного правосуддя та медіації між жертвою і правопорушником, спільно з Міністерством юстиції/Республіканським центром медіації та ЮНІСЕФ, викликає оптимізм щодо подальшо-го запровадження й поширення успішно пропі-лотованих моделей відновного правосуддя, на чолі та за поточної підтримки ЮНІСЕФ.

Відновне правосуддя та ініціативи щодо проведення медіації між жертвами та правопорушниками...


Глава 2Поощрение и

внедрение медиации и восстановительного

правосудияа. Рекомендация Комитета

Министров № R(99) 19Рекомендация Комитета Министров Совета Европы № R(99) 19 по меди-ации в уголовных делах устанавли-вает важные рекомендации в отно-шении продвижения и внедрения медиации. Данная Рекомендация составлена Комитетом экспертов по медиации в уголовных делах и принята в сентябре 1999 года (см. в приложе-нии Рекомендацию и Пояснительную записку). Рекомендация ставит своей целью консолидирование существую-щих усилий и содействие государствам-членам ЕС в создании или развитии механизмов медиации. Рекомендация

адресована правительствам всех стран-членов, и, в частности, учитывая, что рекомендация была подготовлена в рамках работы Европейского коми-тета по уголовным делам (ЕКУД), министрам юстиции стран Европы. В центре внимания Рекомендации – право и его институты. Рекомендация состоят из шести основных разделов: «Определения», «Общие принципы», «Правовая основа», «Роль органов уго-ловной юстиции в отношении меди-ации», «Организация медиации», а также «Дальнейшее развитие системы медиации».

Основное положение Рекомендации гласит:

«Комитет Министров, в соот-ветствии с положениями статьи 15б Устава Совета Европы... рекоменду-ет правительствам государств-членов Совета при развитии системы меди-ации в уголовных делах учесть при-нципы, отмеченные в приложении к Рекомендации...».

Принципы1 начинаются с опреде-ления медиации между потерпевшим и правонарушителем (цитата в первом разделе):

1 Принципы находятся в приложении к Реко-мендации, которое считается основной частью документа.

КНИ

ЖКО

ВА П

ОЛИ

ЦЯ РЕКОНСТРУКЦИЯ СВЯЗЕЙ

В СООБЩЕСТВЕ – МЕДИАЦИЯ И ВОССТАНОВИТЕЛЬНОЕ ПРАВОСУДИЕ В ЕВРОПЕ*

Иво Эртсен, Роберт Маккей, Криста Пеликан, Джолиен Виллемсенс, Мартин Райт

* Продолжение. Начало см.: № 2¬2007. Публикация подготовлена Европейским Форумом по восстановительному правосудию (г. Лёвен, Бельгия)

в рамках комплексного проекта “Ответы на насилие в повседневной жизни в демократическом обществе” (2002–2004 гг.)

Название английского издания: Rebuilding community connections – mediation and restorative justice in Europe ISBN 92-871-5450-3© Council of Europe on text in English and French.Мнения, высказанные в данной публикации принадлежат авторам и не обязательно совпадают с мнением Совета Европы.Все права защищены. Воспроизведение, хранение в информационно-поисковой системе или передача любой части настоящего издания в любой форме или любым способом – путем применения электронных (CD-Rom, Интернет и т.д.), механических, фотокопировальных, записывающих или иных средств – без предварительного разрешения Издательского отдела Управления информации и исследований Совета Европы не допускается. Публикация на русском языке осуществлена Бюро по демократическим институ-там и правам человека (БДИПЧ ОБСЕ) с согласия Совета Европы. Перевод руководства публикуется по договоренности с Советом Европы и ответственность за перевод несет только переводчик. Перевод – к. ю. н. Д. Нурумова. Редакция – Р. Коваль, В. Каневская, М. Синюшко.

№ 3, листопад, 2007 71

«...любой процесс, где жертва и правонару-шитель получают возможность, при их добро-вольном согласии, активно участвовать в разре-шении вопросов, связанных с преступлением с помощью нейтральной третьей стороны (меди-атора)».

Это определение базируется на двух основных понятиях: участие [participation] и восстановле-ние [restoration]. Из этих понятий возникают общие принципы, представленные в документе. Они включают: автономность служб медиации в системе уголовной юстиции, добровольность, конфиденциальность и беспристрастность: общедоступность услуг медиации, ее доступ-ность на любой стадии уголовного процесса.

Автономность служб медиацииАктивное участие заинтересованных сторон

требует определенной автономии процедуры медиации. Чтобы это стало возможным, меди-ация должна подчиняться своей собственной логике и создавать свою собственную внутрен-нюю структуру, как описано выше (см. раздел 1д). Логика медиации отличается от логики уго-ловного процесса. Уголовный процесс призван оценить абстрактную вину, определить уголовное деяние согласно уголовному кодексу и нало-жить наказание или реабилитационные меры. С другой стороны, медиация требует обстановки, располагающей к открытому и произвольному общению, выражению эмоций и активному поис-ку творческих и практических решений, отвечаю-щих реальным нуждам жертвы и предполагаемой способности правонарушителя к «заглаживанию вины».

Вид автономности, предусмотренный Рекомендацией, может быть охарактеризован как «условная автономность» в рамках системы уголовного правосудия. Этот статус предусмат-ривает запас времени и свободу действия, необ-ходимого для установления открытого общения, что позволяет медиации развернуться, и в тоже время не выводить процедуру за рамки системы уголовного права. Таким способом государство имеет возможность контролировать реакцию на конфликт (преступление), попавший в поле зрения прокурора, или уже находящийся на рассмотрении у судьи, и вместе с тем не приме-нять до какого-то времени средства контроля. Потерпевший и правонарушитель, в этом слу-чае, получают возможность активно действо-вать и сохранять свою автономию в системе уголовного правосудия. В этот период процес-

сом управляет логика медиации и ее внутренние правила. После того, как были выслушаны все стороны и получено соглашение, дело снова подчиняется юридической логике, с тем, чтобы прокурор или судья могли употребить свои дис-креционные полномочия: снять все обвинения, преследовать в уголовном порядке или вынести приговор.

Добровольность, конфиденциальность и бес-пристрастность

Принцип добровольности происходит от идеи участия, специфического для медиа-ции. Активное участие возможно только в том случае, когда удается избежать принуждения. Добровольность является элементом любого вида медиации. Однако были выражены сомнения по поводу отсутствия полной или «реальной» добровольности в отношении предполагаемого правонарушителя (см. главу 1). Не оказывает ли предстоящий уголовный процесс существенного давления на решение правонарушителя «доб-ровольно» согласиться на участие в процессе медиации?»2 Этот вопрос широко обсуждался Комитетом экспертов по медиации в уголовных делах и тесно связан с требованиями надлежа-щей правовой процедуры, которая предусмат-ривает процессуальные гарантии (см. раздел 2б ниже). Данные правовые гарантии защищают стороны от неправомерного давления.

Во-первых, с самого начала не допускает-ся оказание какого-либо давления при приня-тии решения об участии в медиации. Параграф 11 принципов Рекомендации четко говорит об этом: «Ни потерпевшего, ни правонарушителя нельзя побуждать к участию в медиации какими бы то ни было недобросовестными способами».

В пояснительной записке к Рекомендации дается расширенное толкование вопроса про-цессуальных прав и гарантий, на основе статьи 6 Европейской Конвенции по правам человека, в частности, права на справедливое судебное разбирательство, а также в связи с решением Европейского суда по правам человека по «делу Девеер» [Deweer case]3. В решении рассматрива-ется вопрос отказа от «права на доступ к суду» и условия, при которых такой отказ совместим с процессуальными правами и гарантиями, име-ющимися у лица в уголовном процессе, другими 2 Давление оказывается и при коммерческой и гражданской

медиации, в том числе и возможностью судебного разбира-тельства, которая заставляет людей соглашаться на участие в медиации.

3 European Court of Human Rights, Judgment of 27 February 1980, Series A, No 35.

Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі



словами, действительно ли решение об отказе от такого права в надлежащих обстоятельствах. Ответственность по данному вопросу лежит на органах уголовного правосудия:

«Давление на стороны органами уголовного правосудия с целью получения их согласия на участие в медиации не допускается. Кроме того, органы уголовного правосудия должны обес-печить, чтобы ни одна из сторон не побуждала другую сторону с применением угроз и т. п. к участию в медиации».

По отношению к предполагаемому правона-рушителю это означает, что последствия отказа от процесса медиации (по выбору лица, совер-шившего правонарушение или потерпевшего от преступления) не должны быть более тяжелыми, чем те, которые вытекают из процесса медиации, в случае если бы медиация имела место.

Во-вторых, во время медиации не допускает-ся оказание давления на предполагаемого право-нарушителя с целью заставить его предложить слишком большую репарацию, также как и на потерпевшего – согласиться принять слишком малую репарацию. Одним из основных усло-вий гарантии недопущения подобных явлений, может стать присутствие представителей сто-рон, особенно при проведении конференций. Следующим условием является предоставление адвоката, который имел бы возможность кон-сультировать правонарушителя, но, не пред-ставляя его интересы, как это делается в Новой Зеландии в системе правосудия по делам несо-вершеннолетних. Потерпевшая сторона долж-на иметь возможность прибегнуть к правовой помощи (в том числе и на бесплатной осно-ве, если потерпевший не в состоянии оплатить гонорары юриста), чего, к сожалению, пока еще не существует.

В отношении внутреннего порядка медиации, особое внимание в рекомендациях уделялось двум элементам: конфиденциальности и беспри-страстности.

1. Конфиденциальность, или правило о недопущении разглашения информации, полученной сторонами на встречах, является неотъемлемой частью процесса медиации. В Рекомендации говорится, что это общий при-нцип: «Обсуждения в процессе медиации носят конфиденциальный характер и не могут быть использованы впоследствии за исключением, если на это получено согласие сторон». Тем не менее, не так просто было достигнуть согла-шения о включении в данный принцип исклю-

чения. Параграф 30 гласит, что, несмотря, на провозглашенный принцип конфиденциаль-ности, получение в ходе встречи информации о возможном совершении в будущем тяжко-го преступления является причиной или даже обязательством передать такую информацию соответствующим заинтересованным лицам или органам (часто, но не только органам уго-ловного правосудия).

Еще более противоречивым является вопрос (в части медиации в рамках системы уголовного правосудия) о том, какая информация должна предоставляться органам уголовного правосу-дия о том, что становится известным в ходе медиации. Согласованная формулировка подра-зумевает защиту принципа конфиденциальнос-ти, предусматривая, что органы уголовной юсти-ции извещаются только о процессуальных шагах и о результатах медиации. «Доклад медиатора не должен раскрывать содержание процесса меди-ации, также как не должен давать оценку пове-дению сторон в ходе медиации», – говорится во втором предложении параграфа 32.

Не менее важным элементом медиации явля-ется беспристрастность. Этот элемент входит в определение медиации и является одним из требований, предусмотренным параграфом 26: «Медиация должна проводиться беспристрас-тным образом…» Вместе с тем, медиация в уго-ловных делах связана с определенными труд-ностями. Необходимо установить и осудить деяние в качестве проступка [wrongdoing]. Но в то же время сила медиации зависит от способ-ности медиаторов создать атмосферу внимания к тому, что говорит каждая сторона и к тому, чтобы каждая из сторон получила «призна-ние» [recognition], т. е. позиция каждой стороны должна быть понята и принята.

Медиация в уголовных делах должна таким образом поглотить все напряжение и найти баланс между необходимостью установления и осуждения (уголовного) деяния без каких либо сомнений, с одной стороны, а с другой стороны, «протянуть руку» предполагаемому правона-рушителю с тем, чтобы помочь восстановить социальные связи, которые оказались утрачены. В пояснительной записке говорится: «Оставаясь беспристрастным, медиатор не должен забывать о том, что совершено противозаконное деяние, преступление, ответственным за которое явля-ется правонарушитель».

№ 3, листопад, 2007 73

«Общедоступность» и «доступность на любой стадии уголовного процесса»

Принцип доступности является одним из общих принципов и руководящим указанием для государств-членов. После окончания экс-периментального этапа, медиация должна стать услугой, доступной повсеместно и на любой стадии уголовного процесса. Необходимо пом-нить, что рекомендации Совета Европы не носят обязательный характер. В правовой сфере зада-ча рекомендации – дать направление и юриди-ческие аргументы тем, кто готов и намерен их использовать. Такая работа требует инициативы отдельных лиц, групп, движений или учрежде-ний с тем, чтобы в различных государствах-чле-нах внедрить в практику намерение и руководя-щие принципы, содержащиеся в Рекомендации. Ценность и сила таких рекомендаций базируют-ся на репутации Совета Европы и способности отдельных лиц и групп использовать ее в про-движении идеи восстановительного правосудия. Вместе с тем, для того, чтобы рекомендация была действенна, она должна быть внедрена в правовую политику и законодательство.

Другими словами, Рекомендация содержит четкие указания, учитывающие большинство основных вопросов, возникающих в ходе созда-ния и продвижения служб медиации. Вместе с тем, она оставляет возможность применения множества других решений и практических мероприятий, которые могут оказаться полез-ными при выполнении упомянутых требований и принципов.

Реализация рекомендацийЧерез два года после вступления в силу дан-

ной Рекомендации, Европейский комитет по проблемам преступности выступил с инициа-тивой о проведении дополнительной работы с целью оценить степень и характер реализации Рекомендации в различных государствах-чле-нах, а также с целью установления воздействия оказываемого Рекомендацией.

В основу доклада, в большинстве своем, легли анкеты, разосланные бывшим членам Комитета экспертов по медиации в уголовных делах и другим экспертам, которые привлека-лись к работе Европейского форума медиации между потерпевшим и правонарушителем и восстановительному правосудию. Большинство экспертов также принимали участие в семина-ре, проведенном в рамках второй конференции Европейского форума, которая состоялась в 2002

году в Остенде [Ostend]. В ходе дополнительной работы были получены следующие данные.

В целом, рекомендация оказала существенное влияние на состояние дел в государствах-чле-нах. Существует множество способов, которыми могут воспользоваться сторонники восстанови-тельного правосудия для того, чтобы иницииро-вать действия, опираясь на Рекомендацию.

Среди участников и сторонников медиации имеются люди, тесно связанные с правительс-твом и/или представители юридической про-фессии, специализирующиеся на вопросах уго-ловного права, например, прокуроры. Такого рода влияние широко распространено в Бельгии, на Кипре, в Финляндии, Италии, Словении и в некоторой степени в Польше. В этих странах важную роль сыграли именно участие конк-ретных людей и их убежденность в деле про-движения медиации. Эти люди в определенной степени связаны либо с определенным минис-терством (как в случае с Финляндией), либо с одной из профессиональных групп системы уголовного правосудия (как в случае с Кипром или Словенией).

В Чешской Республике и Польше вопрос о необходимости пересмотра государственной уголовной политики впервые подняли непра-вительственные организации (НПО). Опять же Рекомендация зарекомендовала себя как дейс-твенный инструмент убеждения в своей точке зрения. Хотя новая парадигма была представ-лена в Рекомендации как прагматичная и реа-листичная, пример данных стран обнаружил ряд трудностей при понимании и принятии Рекомендации органами уголовного правосудия и их представителями.

В другой группе стран, таких, как Албания, Болгария и Российская Федерация, медиа-ция между потерпевшим и правонарушителем продвигалась исключительно усилиями НПО, опиравшимися на Рекомендацию. Содержание Рекомендации оказало некоторое влияние на выбор методов организации программ медиа-ции между потерпевшим и правонарушителем, а также на практическую реализацию данных программ и обучение.

Данные программы, тем не менее, остаются обособленными от самой уголовной политики.

Другого рода влияние Рекомендации наблюдалось в Австрии, Франции, Германии, Великобритании, в странах северной Европы, в Испании, значительно позже в Ирландии и в Португалии. Если вообще можно было разли-




чить какое-то влияние, то оно было выражено только в «общем духе» Рекомендации, который переплетался с особенностями национального развития в области восстановительного пра-восудия в последние десять лет в Австрии и Норвегии, с усилением влияния в последние три-четыре года в Бельгии, Франции, Испании, Швеции и Нидерландах.

Рекомендация оказала заметное влияние на заключительный проект «Основных принципов Организации Объединенных Наций примене-ния программ восстановительного правосудия в уголовных делах». Это стало возможным бла-годаря сотрудничеству между специалистами Комитета экспертов по медиации в уголовных делах и группы неправительственных организа-ций, которая занималась разработкой основных принципов Организации Объединенных Наций по применению программ восстановительного правосудия в уголовных делах.

Необходимо также упомянуть Европейский форум по вопросам медиации между потерпев-шим и правонарушителем и восстановительному правосудию, который представляет собой сеть, созданную с целью содействия международному обмену информацией и разработки эффектив-ной политики, методов и законов в области вос-становительного правосудия. Совершенно ясно, что для этой сети международный/ Европейский документ будет являться основным инструмен-том достижения поставленных целей и задач.

б. Необходимость правового регулирования и гарантий

Рекомендация № R (99)19 устанавливает необ-ходимость сохранения достижений позитивного уголовного права, а именно защиты лица, подоз-реваемого или обвиняемого в нарушении закона от неправомерных ограничений его или ее прав и свобод представителями государственной власти. Хайк Юнг, научный эксперт Комитета экспертов по медиации в уголовных делах, заме-тил по этому поводу:

«Медиация призвана придать новое качество праву, а не забрать то, что было достигнуто циви-лизацией в области права. Ссылка на элемен-тарные наднациональные категории надлежа-щей правовой процедуры не должна втягивать медиацию в замысловатую сеть юридического формализма. Но медиация должна руководс-твоваться требованиями соблюдения основных прав человека, таких, как те, что закреплены Европейской конвенцией по правам человека».

Зачем нужна правовая основа?В соответствии с Рекомендацией «Зако но-

дательство должно способствовать медиации в уголовных делах» (п. 6). В следующих двух пун-ктах (пп. 7 и 8) дается описание непосредствен-но правовой основы. При этом в пояснительной записке говорится:

«…во избежание чрезмерного регулирования медиации, и учитывая существование разнооб-разных подходов к ней в государствах-членах, Рекомендация не предлагает государствам обя-зательно прописывать программы медиации на законодательном уровне. Однако, законодатель-ство, в качестве минимального условия, долж-но предусматривать возможность проведения медиации, а также способствовать ее использо-ванию.

…Медиация – менее формальная процедура по сравнению с уголовным процессом. Она обя-зана быть таковой, чтобы обеспечить полный и индивидуальный подход к урегулированию конфликта. Невозможно, да и не нужно, чтобы малейшие детали находили отражение в законо-дательстве».

Медиация между потерпевшим и правонару-шителем и другие методы восстановительного правосудия часто характеризуются неформаль-ным характером порядка их осуществления и организации. Большинство программ, по край-ней мере, на начальном этапе развития, создают-ся неофициально и имеют инициативный харак-тер. Повышенный интерес к восстановительному правосудию можно объяснить эволюцией в сто-рону менее формальных методов разрешения конфликтов в обществе и поиска новых методов, промежуточных структур между гражданами и государственными властями. Система уголов-ного правосудия со своей стороны обеспечивает все больше и больше возможностей для перего-воров и различных форм участия.

Но когда программы восстановительного пра-восудия реализуются в отдельно взятой стране, возникает необходимость их регулирования. Не всегда такое регулирование облекается в форму официального закона. Организация медиации также регулируется указами, положениями министерств и, зачастую, стандартами практики самих медиаторов и их организаций. Более того, официальное регулирование процесса медиации не подпадает под исключительную компетен-цию уголовного права. Программы медиации могут также регулироваться административны-ми органами и местными органами власти.

№ 3, листопад, 2007 75

Но поскольку медиация связана с уголовны-ми преступлениями, нельзя забывать о его при-надлежности к уголовному праву и уголовному правосудию. Поэтому такой тип медиации – в широком смысле – часть уголовной процедуры. Таким образом, медиация между потерпевшим и правонарушителем и другие программы восста-новительного правосудия должны признавать-ся (и курироваться) официальными органами. Правовая защита и гарантии должны быть пре-доставлены до процесса медиации, в ходе про-цесса медиации и по его окончании.

Существует не менее трех причин, почему программы восстановительного правосудия нуждаются в правовой основе. Первая причи-на носит исключительно правовой характер. Восстановительное правосудие нуждается в пра-вовой основе, исходя из принципа законности, который считается центральным в уголовном праве большинства западноЕвропейских стран. В том случае, если медиация будет признана и определена законом, у прокуроров и других специалистов появятся законные основания ее применять. Особенно правовая база необходима в тех странах, где органы прокуратуры работают не по принципу «целесообразности».

Вторая причина необходимости законода-тельного закрепления медиации связана с пер-вой, но более прагматична и заключается в том, что принятие соответствующего законодатель-ства может способствовать более широкому и частому применению медиации. Кроме того, законодательное закрепление даст возможность правительствам финансировать и субсидировать программы (программы могут осуществляться НПО). Такое развитие будет означать, что про-граммы медиации больше не будут зависеть от воли прокуроров и судей. В случае узаконива-ния медиации, ее использование станет более регулярным на последующих стадиях уголовно-го судопроизводства. Закон даже может обязать судебную власть давать мотивированное заклю-чение в случаях, когда то лицо, которое прини-мает решение, отказывается от применения этих положений (Groenhuijsen, 2000). Если посмот-реть на проблему законодательного закрепления с точки зрения непосредственных участников – потерпевших и правонарушителей – закон даст им право или, по меньшей мере, равный доступ к медиации.

Третья причина необходимости принятия соответствующих законов состоит в необходи-мости правовой защиты. Закон о медиации уста-

новит порядок судебного контроля и оценки процесса и результатов медиации в свете опре-деленных правовых принципов, среди которых такие принципы, как равенство, соразмерность и запрет дважды привлекать к уголовной ответс-твенности за одно и то же преступление (non bis in idem). Закон будет обеспечивать пред-сказуемость и определенность, процессуальные гарантии и процессуальные права, такие, как презумпция невиновности, право на юридичес-кую помощь, право на обжалование и информи-рованное согласие на медиацию.

Говоря о необходимости законодательного урегулирования, нельзя не упомянуть Рамочное решение Совета Европейского Союза от 15 марта 2001 года о месте жертв преступлений в уголовном судопроизводстве. В этом акте меди-ация в уголовных делах определена как «поиск, до или во время уголовного судопроизводства, взаимоприемлемого решения между жертвой и правонарушителем при посредничестве компе-тентного лица» (статья 1).

Статья 10 предусматривает, что каждая стра-на-участница Европейского Союза:

должна стараться содействовать медиации в уголовных делах для правонарушений, которые она сочтет подходящими для такого рода меры, [и] должна гарантировать, что любое согла-шение между жертвой и правонарушителем, достигнутое в ходе такой медиации в уголовных делах, может быть принято во внимание.

Согласно статье 17 эти задачи должны быть реализованы посредством введения в действие законов, правил и административных положе-ний до 22 марта 2006 года.

Правовые гарантииПравовые гарантии и правовая защита затра-

гивают, как говорилось выше, уважение к общим правовым принципам, обеспечение определен-ных процессуальных гарантий и защиту (дру-гих) индивидуальных прав. Судебные органы должны играть центральную роль в установле-нии и контроле за соблюдением правовых гаран-тий. Но перед юристами стоят не менее важные задачи. Медиаторы должны признавать и быть знакомыми с этими необходимыми правовыми гарантиями и должны способствовать их реали-зации через организацию надлежащей практики медиации в тесном сотрудничестве с юристами и соответствующими судебными органами.

Элементарные гарантии добровольности участия в медиации уже рассматривались в пре-




дыдущем разделе. Добровольность подразуме-вает, среди прочего, информированное согласие, право отказаться от участия в медиации без всякого давления, а также право на судебное разбирательство.

В отношении вопроса о «признании вины». В соответствии с принципом презумпции неви-новности (ст. 6.2. Европейской конвенции по правам человека) судебные власти не должны принимать признание вины до тех пор, пока не будет проведено надлежащее судебное разбира-тельство. Как этот принцип согласовать с меди-ацией, которая предполагает признание обстоя-тельств дела, но при этом медиация проводится на стадии предварительных слушаний, до уста-новления вины? Медиация не имеет смысла, если игнорируются основные обстоятельства дела. Поэтому для передачи дела на медиа-цию, должно действовать условие, при котором предполагаемый правонарушитель признает некоторую степень своей ответственности за совершенное деяние. Согласно параграфу 14 Рекомендации:

«Основные обстоятельства дела обычно долж-ны признаваться обеими сторонами в качестве основы для медиации. Участие в медиации не должно использоваться как доказательство при-знания вины в последующем судебном разбира-тельстве».

Поэтому от обвиняемого не требуется при-знания вины в ее юридическом определении. Кроме того, факт участия в процедуре медиации не должен использоваться против обвиняемого, в случае возвращения дела после процедуры медиации в суд. Это ясно показывает, что медиа-ция и восстановительное правосудие исходят не из правовой концепции вины, а из более широ-кого, нравственного понятия. Необходимо более гибкое и открытое определение, которое позво-ляет избежать признания уголовной ответствен-ности. Здесь необходимо упомянуть Закон об уголовной ответственности несовершеннолет-них Австрии, который гласит, что лицо, совер-шившее преступное деяние, «должно отвечать за свое деяние». В этой связи интересно, что одна из норм австрийского права предусматривает, что деяние перестает быть уголовным в случае, если в последующем лицо, совершившее пре-ступление, реализует восстановительные меры (Groenhuijsen, 2000).

Проведение медиации требует введения дополнительных правовых гарантий. Право на юридическую помощь, на перевод [на род-

ной язык], для несовершеннолетних – право на родительскую помощь, прямо упомянуты в Рекомендации (п. 8). Эти права должны предо-ставляться во время медиации. Это означает, что стороны имеют официальное право в ходе медиации прибегать к помощи переводчика в случае возникновения проблемы понимания, а несовершеннолетние также – к помощи родите-лей или другого представителя.

Вместе с тем совершенно неясно, оказывают ли положительное влияние на процесс медиации консультации сторон у адвокатов. Стандарты хорошей практики в медиации рекомендуют давать сторонам право на юридическую помощь до встречи и после нее. Но присутствие адвоката на самой встрече в целом рассматривается как нежелательное, за исключением случаев, когда адвокат присутствует в качестве наблюдателя. Опыт показывает, что вмешательство адвоката в процесс медиации может препятствовать уста-новлению диалога между сторонами.

В период до начала процедуры медиации или после нее система уголовного правосудия долж-на предоставлять другие правовые гарантии. Когда дело передается для разрешения путем медиации, устанавливается разумный срок. После завершения процедуры медиации вступа-ет в действие принцип запрета уголовного пре-следования за одно и тоже преступление (ne bis in idem). Параграф 17 Рекомендации гласит:

«Решения о прекращении уголовного пресле-дования, основанные на соглашениях, достиг-нутых в ходе медиации, должны обладать такой же юридической силой, как и судебные решения или приговоры и должны исключать возмож-ность уголовного преследования в отношении тех же самых фактов».

Это означает, что отказ от обвинений и их снятие в результате достигнутого на встрече соглашения должно признаваться официально и иметь обязательную силу, а не оставаться неофи-циальной практикой прокуратуры или другого органа. В случае если соглашение между сторо-нами в ходе встречи подписано не было или его условия не выполняются, дело перенаправля-ется обратно органам уголовного правосудия, которые принимают решение в отношении о том, как поступить с этим делом «без каких-либо задержек» (п. 18 Рекомендации).

Виды законодательстваНа сегодняшний день растущее число

Европейских стран закрепило в законодатель-

№ 3, листопад, 2007 77

ном порядке медиацию между потерпевшим и правонарушителем. В некоторых случаях такие правовые рамки могут также применяться для конференций. Прежде чем представить общую картину, необходимо отметить, что в законе не всегда употребляется слово «медиация». В некоторых странах закон ссылается на медиа-цию лишь косвенно, когда, например, речь идет о возможности реституции, примирения или «принятия ответственности» по отношению к пострадавшему. В том же случае, когда в законе содержится прямое указание на медиацию, пра-вовые нормы, как правило, имеют общий харак-тер. Это также подразумевает то, что правовые гарантии встречаются (если встречается вообще) не в официальном законе, а в дополнительных правилах, либо определяются юриспруденцией. Кроме того, в официальном законе чаще всего отсутствует информация о положении и органи-зации служб медиации или о статусе медиатора. В целом можно выделить три прототипа право-вого регулирования медиации в Европе.

Первый прототип: медиация предусматри-вается в нормативных актах по делам несо-вершеннолетних. Это справедливо в отноше-нии Каталонии (Испания), Англии и Уэльса, Финляндии, Германии, Ирландии и Польши. В этом случае медиация инициируется проку-рором или судьей, либо полицией или службой пробации (в Англии и Уэльсе) и является мерой дивергенции4.

Второй прототип – медиация в отношении взрослых правонарушителей – может регу-лироваться нормами уголовно-процессуаль-ного кодекса (Австрия, Бельгия, Финляндия, Франция, Германия, Польша, Словения) и/или нормами уголовного кодекса (Финляндия, Германия, Польша). В Австрии и Франции уго-ловно-процессуальный кодекс также предус-матривает медиацию для несовершеннолетних (reparation во Франции). Наиболее распростра-ненной системой является медиация, иници-ируемая прокурором, который в соответствии со своими дискреционными полномочиями может принять решение о направлении дела на медиацию и проследить за соответствую-щим исполнением принятого решения после окончания процесса медиации. Чаще всего это форма условного освобождения. В Швейцарии возможность медиации после вынесения приго-вора, то есть во время тюремного заключения, 4 Мера исправительного воздействия на правонарушителя (как

правило, несовершеннолетнего), выведение его из системы уголовной юстиции.

предусматривается уголовным кодексом и под-держивается федеральным законом об оказании помощи жертве преступления.

Третий прототип – медиация может регу-лироваться отдельным «законом о медиации», который подробно определяет организацию и процесс медиации. Такой закон существует в Норвегии с 1991 года (Акт о муниципальных комиссиях по медиации [the Municipal Mediation Boards Act], который применяется как к несо-вершеннолетним, так и к совершеннолетним, и распространяется на уголовные и гражданские дела). Сравнительно недавно (2002 г.) закон о медиации приняла Швеция. Этот закон также должен исполняться во взаимодействии с муни-ципальными службами. К этой же категории можно отнести Чешский закон о пробации и медиации [Probation and mediation Act] (2001 г.), который устанавливает правовую основу деятельности службы пробации и медиации по всей стране.

Необходимо найти баланс между введением в силу законодательства, которое предусматрива-ет медиацию, а не предписывает ее, устанавливая более гибкие рамки для тех, кто предоставляет услуги по медиации, и позволяет таким службам заниматься дальнейшим развитием медиации с одной стороны, и обязательным законода-тельством, которое налагает на должностных лиц обязанность действовать, с другой сторо-ны. Законодательство по медиации не должно быть слишком детальным. А то, каким образом должна осуществляться медиация, необходимо закрепить в официальных инструкциях, так как в них намного легче будет внести поправки по мере накопления опыта, нежели в официальный закон. Очень важно, чтобы разработчики зако-нов и правовых норм консультировались с прак-тиками и исследователями, хорошо разбираю-щимися в восстановительном правосудии, либо с национальными или международными органи-зациями. Это позволит избежать установления требований, которые затруднят практическую реализацию восстановительного правосудия.

в. Организационные моделиКак было рассмотрено выше, структура про-грамм восстановительного правосудия, пред-ставленная в виде местных служб, зачастую не регулируется законом. Способ их организации зависит от вида практики восстановительного правосудия, будь то медиация между потерпев-шим и правонарушителем, конференция или




круги правосудия. Каждый вид включает в себя участие других лиц и предполагает особую орга-низационную основу. Значение также имеет тот факт, состоит ли целевая группа из несовершен-нолетних или совершеннолетних правонаруши-телей.

В первом случае, программа зачастую (но не всегда) является частью специальных служб по опеке несовершеннолетних, судебной помощи или социального обеспечения. Кроме того, ста-дия уголовного судопроизводства, на которой осуществляется медиация или конференция, является основным моментом в ее организации. Как описано в главе 1, медиация в отношении мелких нарушений может проводиться за рам-ками системы уголовной юстиции, например, по месту проживания или в школах. Медиация может быть также представлена в виде модели программы замены уголовной ответственности мерами дивергенции на уровне полиции, проку-рора или судьи. Это наиболее распространенная модель в Европе. Наконец, медиация может действовать в качестве дополнения к уголовно-му судопроизводству: параллельно с уголовным преследованием, после вынесения приговора, или даже в тюрьме.

Возникает ряд серьезных рисков, если привя-зывать организацию медиации исключительно к системе уголовной юстиции, вне зависимости от того на какой стадии судопроизводства, может иметь место медиация. Первый риск – это тен-денция использовать правовые категории при-менительно к практике медиации. Такой при-мер можно наблюдать относительно критериев отбора и процедур: часто правовые категории, основанные на видах преступлений, являются наиболее важной ссылкой для принятия дела к рассмотрению, тогда как восстановительная практика должна в основном базироваться на нуждах потерпевших, правонарушителей и мес-тного сообщества. Второй риск связан с первым и касается чрезмерного акцента на положение правонарушителя. Положение правонарушите-ля до сих пор находится в центре внимания сис-темы правосудия, и эта практика может перейти в программы восстановительного правосудия. Обе этих тенденции могут изначально негатив-но повлиять на становление программ восстано-вительного правосудия.

В следующем разделе настоящего руководс-тва рассматривается вопрос о связях программ восстановительного правосудия с обществен-ностью, роль НПО в данном процессе, а также

анализируются другие способы вовлечения местного сообщества. Задача данного раздела состоит в представлении общей картины орга-низации программ медиации в странах Европы. Организационно, службы медиации могут нахо-диться в определенном диапазоне служб, более «привязанных» к системе органов уголовного правосудия, или к сообществу. Положение про-грамм на этом промежутке может многое сказать об их организационной основе (и зачастую об их принципах работы).

На одном конце такого континуума находят-ся такие службы медиации, как служба меди-ации по уголовным делам в Бельгии, которая полностью подчинена правовым структурам, в данном случае прокуратуре. В некоторых частях Англии и Ирландии восстановительная прак-тика ведется в рамках полицейских служб. Во Франции большинство программ «делегируют-ся» службам медиации или медиаторам.

Кроме того, службы медиации, действующие под руководством служб пробации или тесно связанные с ними, обладают определенной сте-пенью автономии, в зависимости от того, в какой связи находятся службы пробации и суды в этой стране. В Австрии, например, службы пробации имеют полунезависимый статус, тогда как в других странах они гораздо больше зависят от судов или Министерства юстиции. Проведение медиации может финансироваться или быть частью пенитенциарной системы, которая опять сближает ее с системой уголовного правосудия. Последняя не играет большой роли там, где медиация организована местными администра-тивными общественными службами, как, напри-мер, в Норвегии и/или в Финляндии, где меди-ацией занимаются муниципальные социальные службы. На другом конце континуума службы медиации, организованные НПО, безусловно, совместно с судами. Именно НПО выступило с инициативами в Бельгии, Англии, Франции, Германии, Ирландии, Италии и Польше.

По мере продвижения к краю континуума, где медиация находится в руках сообщества, в «игру» вступают добровольцы. Судебным органам, похоже, намного сложнее (но возмож-но) возложить полномочия на внешние добро-вольческие службы, которые, на первый взгляд, не так сильно контролируются (см. раздел 4). Одним из недостатков организации службы на базе сообщества является менее определенное влияние, оказываемое медиацией на процесс

№ 3, листопад, 2007 79

принятия решения в уголовном судопроизводс-тве.

В связи с этим важно различие, установлен-ное в Великобритании (Marshall, 1996). С одной стороны существуют службы медиации, действу-ющие по модели «социальная работа», а с другой стороны – по модели «независимая медиация».

Медиация, находящаяся в ведении орга-нов пробации, относится к первой категории и чаще всего ориентирована на правонарушителя. В этом случае медиация считается формой соци-альной работы, и в основном проявляется при попытке повлиять на поведение правонаруши-теля путем ознакомления его или ее с тем, как сказались последствия преступления на жертве. В этой модели, медиация ограничивается дела-ми, касающимися замены уголовной ответствен-ности мерами дивергенции или делами по кото-рым уже вынесен приговор. Профессионалы в этом случае играют доминирующую роль, и чаще всего использует директивный стиль меди-ации.

В независимой модели медиация ориенти-рована в равной степени на потерпевшего от преступления и на преступника. Оно помогает обеим сторонам найти общий интерес, на основе которого, они могут найти решение. Этот про-цесс практически не ограничен видами преступ-ления или стадиями уголовного процесса. Здесь больше свободы для привлечения добровольцев, а медиатор действует в большей степени как фасилитатор, нежели как третья сторона.

В Германии некоторые медиаторы работают напрямую на судебные власти. Это не только делает их менее гибкими в практической органи-зации службы, но и сама медиация обычно про-исходит в здании суда, что чаще всего считается менее благоприятным, так как в таких случаях потерпевшим кажется, что оказываемые услуги ориентированы в большей степени на правона-рушителей. При организации такого процесса медиации важно соблюдение нейтральности и беспристрастности.

Разнообразие способов организации и положений медиации между потерпевшими и правонарушителями в Европейских странах не должно обязательно рассматриваться как проблема, если при этом соблюдаются элемен-тарные принципы надлежащей практики вос-становительного правосудия. Причина такого разнообразия лежит в различии исторических, юридических, социальных, культурных и поли-тических аспектах Европейских стран. При этом

не стоит недооценивать возможное влияние осо-бых событий в обществе или политике, которые, например, в определенный момент привлекают внимание к положению жертвы или к необхо-димости совершенствования применения всех видов общественных санкций. Такое разнооб-разие проявляется в том, что в таких странах, как Австрия, Германия, Чешская Республика и Англия и Уэльс, в развитии медиации взяли лидерство службы пробации. В других стра-нах, таких, как Франция и Бельгия, больше обращается внимание на положение жертвы, хотя службы поддержки жертв преступлений в этих странах первоначально имели некоторые опасения по поводу медиации между потер-певшим и правонарушителем. Скандинавские страны пошли своим путем и разработали более автономную организационную модель, где, как уже было отмечено, медиация поддерживается местными муниципальными властями, которые в этих странах отвечают за социальную работу. В Каталонии медиация находится в ведении Департамента юстиции, тогда как в Польше формальные ограничения не позволяет лицам, профессионально задействованным в системе уголовного правосудия, выступать в качестве медиаторов.

Наконец, в федеральных государствах зачас-тую существуют разделение компетенций, что важно для того, как организованы службы меди-ации в этих странах. Федеральные службы отве-чают за принятие стандартов и прочих общих инструкций, тогда как на уровне регионов или земель [Lander] (в Австрии и Германии) реша-ются вопросы финансирования и практической организации таких служб. В одних странах такая ситуация, похоже, препятствует гармоничному развитию служб медиации. В других странах такое распределение функций рассматривается больше как уникальная возможность для осве-домленности разных секторов общества об их роли в правосудии.

г. Медиация и сообществоСистема уголовного правосудия отчасти осно-вывается на той идее, что потерпевшим будет обременительно самим наказывать преступни-ков, а также на пессимистичном представлении о том, что если правосудие отдать в руки сооб-щества, оно приобретет черты мстительности и жестокости. Восстановительное правосудие исходит из более позитивного представления о том, что жертвы в большей степени заинтересо-




ваны в репарации, нежели в отмщении, и что в обществе много граждан доброй воли, которые желают помочь возместить нанесенный пре-ступлением ущерб. Ранее мы уже упоминали о Нилсе Кристи из Норвегии, когда он предложил свою знаменитую идею о том, что профессиона-лы «украли» у людей их конфликты (Кристи, 1977 г.). В течение многих лет организации и отдельные лица работали на реинтеграцию пра-вонарушителей в общество и только совсем недавно стали оказывать помощь и жертвам преступлений. Частично это удовлетворяет цель восстановления. Особенно это нужно тем жер-твам преступления, когда лицо, совершившие это преступление, неизвестно, а также правона-рушителям в том случае, если жертвы преступ-ления не хотят принимать участие в процессе медиации. Отмечено, что даже после обращения к медиации очень часто требуется дальнейшая помощь. Об этом будет сказано ниже.

Вовлечение сообщества в процесс медиа-ции может рассматриваться в двух плоскостях: участие организаций и участие отдельных лиц. Восстановительное правосудие может осущест-вляться независимыми организациями (НПО, организациями добровольцев, freir Truger, associations sans but lucratif), которыми может руководить совет из местных граждан и в состав которого часто входят несколько специалистов. Целью таких организаций является оказание услуг по медиации: это согласовывается и не противоречит целям системы уголовного пра-восудия, что может случиться, если медиация будет реализовываться полицией или служба-ми пробации. Местные НПО могут принадле-жать к общенациональной ассоциации, кото-рая может предоставлять обучение и систему аккредитации, что обеспечит высокий стандарт деятельности. Было отмечено, что если службы медиации относятся к органам уголовного пра-восудия, то они как бы становятся их частью и они получают гораздо меньшее количество дел. Возможно, это происходит потому, что сотруд-ники таких органов, у которых есть другие основные обязанности, рассматривают отбор и перенаправление соответствующих дел на меди-ацию, как второстепенную задачу. (Weitekamp, 2001). Высказывались также опасения, что если НПО будут действовать самостоятельно, они могут быть вытеснены системой уголовного пра-восудия (Dignan and Marsh, 2001). Безусловно, НПО должны быть уверены в наличии доста-

точного финансирования и тесных связей с сис-темой.

Как государственные органы, так и НПО могут привлекать добровольцев на позицию медиаторов, но вероятность привлечения добро-вольцев НПО гораздо больше (см. раздел 4а).

Потерпевшие, правонарушители и их семьи также являются членами сообщества: в случае проведения семейной конференции знания и способности большой семьи [extended family] особенно помогают найти решение, подходя-щее именно для конкретного правонарушите-ля. Родственники (дядя, бабушка или дедушка) могут, например, повлиять на позицию право-нарушителя. Кроме того, они могут пригласить его или ее провести какое-то время в их доме. В лучшем случае, эта ситуация может оказать поддержку правонарушителю, либо принести такие результаты наблюдения за ним, какие не способны сделать ни основная семья [nuclear family] (очень часто с одним родителем), ни социальный работник.

Вместе с тем участие сообщества не может ограничиваться только процессом медиации. Помощь нужна потерпевшим, которые испыты-вают стресс при участии в процессе медиации, а также тому меньшинству из них, которым участие в подобных встречах причиняет боль (Strang, 2002). Правонарушители, которые хотят возместить причиненный ущерб, должны иметь соответствующие возможности. Необходимо изыскать возможности для предоставления работы в сообществе в качестве возмещения вреда, возможно при помощи социальных служб или НПО. Многие правонарушители нуждают-ся в элементарных потребностях, связанных с реинтеграцией: работодателях, которые могли бы предоставить работу, подходящем жилье и т. д. Обучение грамоте, социальным, профес-сиональным и родительским навыкам, лечение от наркозависимости и т.п. может проводиться НПО и сообществом, в лице избранного местно-го органа власти. Также существует программы, рассчитанные на удовлетворение особых нужд: например программа наставничества, в которой специально обученный влиятельный человек выступает в роли наставника слабой личности, нуждающейся в образце для подражания, или программа кругов поддержки [circles of support], в которой несколько обученных добровольцев работают с лицами, совершившими преступле-ния, связанные с сексуальным насилием, обычно после их освобождения из тюрьмы. Последняя

№ 3, листопад, 2007 81

программа была введена в Англии по принципу канадской модели. При любой оценке восста-новительного правосудия, особенно в отноше-нии возможного рецидива, должна оцениваться адекватность услуг служб поддержки, а также сами процессы медиации и конференций.

Именно сообщество должно играть главную роль в снижении уровня преступности. В пер-вую очередь оно должно выделять достаточные средства для устранения обстоятельств, которые вполне могут привести к совершению преступ-ления: примером этого могла бы послужить программа «Надежный старт» [Sure Start] в Великобритании, которая предлагает помощь неопытным родителям детей в возрасте до пяти лет.

Процесс медиации и обсуждений во время конференций могут также внести свой вклад. Дружеская, неформальная атмосфера, в кото-рой проходит процесс медиации, может побу-дить правонарушителей описать обстоятельства совершения преступления. Медиаторы могут собрать такую информацию, которая свидетель-ствует, например, о высоком уровне безработи-цы, несоответствующем школьном или профес-сионально-техническом образовании, расовой дискриминации, недостатке мест отдыха и раз-влечений и т. д., и передавать ее тем, кто отве-чает за разработку стратегий снижения уровня преступности.

Восстановительное правосудие заключается далеко не только в процессе медиации, который может длиться час или два; оно является частью единой согласованной «схемы», в которой жела-ние преступника «сделать добро» должно быть полностью поддержано желанием сообщества предоставить такие возможности.

д. Обучение и образованиеОбучение медиаторов«Медиация между людьми, которых разде-

лило преступление, является для любого, кото-рому оно поручено, одной из наиболее деликат-ных задач, для выполнения которой требуются определенные навыки» (Marshall, 1999). Тем не менее, как показало исследование, проведенное при содействии Европейского форума по меди-ации между потерпевшими и правонарушителя-ми и восстановительному правосудию, качество и продолжительность обучения в Европе очень разные. В настоящее время в Европе нет согла-сованных минимальных норм для обучения

медиаторов процессу медиации между жертвой и правонарушителем.

Для осуществления медиации между потер-певшим и правонарушителем требуются не только технические навыки. Медиаторы долж-ны также обладать широким спектром личных качеств, которые должны быть критериями при их отборе службами медиации. Они должны:

�� иметь хорошие навыки общения, в частности умение слушать;

�� уметь разрешать проблемы и вести перегово-ры;

�� быть приверженными принципу равных воз-можностей;

�� уметь проявлять чувство емпатии, сопережи-вания [empathy] к разным людям;

�� хорошо знать и понимать местную культуру и жизнь сообщества;

�� принимать, признавать и справляться со сво-ими предвзятыми мнениями и предубежде-ниями;

�� сохранять нейтральную позицию и быть объ-ективным;

�� справляться с сильными и неприятными эмо-циями других людей;

�� обладать терпением;�� уметь контролировать процесс, предоставив

сторонам право управлять ситуацией;�� быть гибкими;�� уметь взаимодействовать конструктивно;�� быть заинтересованы в продолжении обуче-

ния и развития навыков медиации;�� уметь работать под надзором.

В Рекомендации № R (99)19 (параграф 23) дополнительно говорится о том, что медиаторы должны продемонстрировать здравое суждение, что обычно свидетельствует о высокой степени зрелости. Данные качества широко распростра-нены среди населения и ни в коей мере не зави-сят от уровня образованности. Это означает, что медиаторы могут и должны отбираться из раз-личных слоев населения, как это предлагается в параграфе 22 Рекомендации.

Процесс подготовки ведущих должен состо-ять из двух взаимосвязанных частей: знания и развитие понимания и навыков.

Что касается знаний и понимания, то обуча-ющиеся должны быть очень хорошо знакомы с восстановительным правосудием и медиацией. Медиация требует хорошего знания системы уголовного правосудия, юридических прав учас-тников и служб, связанных с системой уго-ловного правосудия. Очень часто у участников




медиации возникают вопросы об уголовной про-цедуре и о том, каким образом медиация может повлиять на нее. Если медиаторы не могут отве-тить на эти вопросы, то они должны быть готовы назвать участникам соответствующие службы, которые могут ответить на данные вопросы. Обычно при изучении возможности проведения процедуры медиации медиатор разъясняет юри-дические права.

Для более успешной работы с потерпевшими и их ситуациями основная подготовка меди-аторов должна включать подробное изучение виктимологии. Они должны знать, как жерт-вы пережили преступление, различные стадии, через которые им пришлось пройти для того, чтобы справиться с последствиями преступле-ния, а также права потерпевших. Более того, медиаторы должны уметь определить признаки, которые указывают на то, что жертва преступле-ния не может справиться с последствиями пре-ступления сама, и должны знать, в какие службы должны обратиться такие потерпевшие за помо-щью. Понятно, что даже предложение принять участие в медиации, не говоря уже о самой встрече с преступником, жертве дается трудно. В данной ситуации существует риск повтор-ной виктимизации. Именно поэтому необходи-мо доскональное знание того, каким образом жертвы пытаются справиться с последствиями преступления. В этой части обучения, было бы хорошо сотрудничать со службами по оказанию помощи потерпевшим. Сотрудники таких служб наиболее компетентно смогут рассказать о раз-личных аспектах виктимизации.

Вместе с тем, для того, чтобы медиатору развить в себе чувство сопереживания (эмпа-тии) [empathy] к правонарушителю, не менее важно детально изучить «мир правонарушите-лей». Одним из основных принципов восстано-вительного правосудия заключается в том, что осуждается само преступление, а не лицо, совер-шившее это преступление: правонарушитель не «плохой» человек, просто он совершил непра-вомерные действия. Этот фактор имеет важное значение при реинтеграции правонарушителя. Многие из них вышли из непривилегированной среды, и от этого зависит, что правонарушите-ли могут на самом деле сделать с точки зрения предоставления репарации жертве. Медиаторы должны знать службы в сообществе, куда пра-вонарушители могут обратиться за помощью, например, чтобы получить консультацию по

вопросам, связанным с финансовым долгом, лечения от наркозависимости и т. п.

Кроме знаний, будущие медиаторы долж-ны обучиться множеству других навыков. Они должны уметь:

�� убедить стороны принимать участие в медиа-ции без оказания на них давления;

�� сохранять беспристрастность;�� работать с «трудными» людьми;�� справляться с открытой или скрытой враж-

дебностью;�� разрешать конфликты и регулировать всплеск

эмоций, в частности гнев;�� определять препятствия для осуществления

медиации;�� почувствовать проявление собственного пре-

дубеждения.

Здесь невозможно перечислить все навыки, необходимые для медиации. Однако очень важно знать, что примирение двух конфликтующих сторон является нелегкой задачей. Если одна из сторон пытается доминировать на встрече, то медиатор должен уметь восстановить равнове-сие между сторонами. Медиаторы обязаны над-лежащим образом вмешиваться в процесс, когда одна сторона, пытаясь достичь договоренности, выдвигает нереальные требования. Медиатор должен остановить встречу, как только станет понятно, что участие во встрече причиняет дру-гой стороне боль.

В ходе обучения работа медиатора должна постоянно оцениваться для того, чтобы любые сомнения по поводу их пригодности для работы в качестве медиаторов могли быть приняты во внимание.

Обучение должно быть интерактивным, пос-троенным на активной модели обучения и осно-вываться на опыте, оно должно проходить в разнообразных формах, что обеспечивается раз-личными стилями обучения через использова-ние видео материалов, письменных материалов, кратких презентаций, дискуссий, историй дел, упражнений, практических занятий по выработ-ке навыков, а также моделированию навыков и процессов. Существует общее мнение, что для эффективного обучения медиаторов необходи-мы ролевые игры, и что большое количество времени должно уделяться отработке навыков в небольших группах. В некоторых случаях, обучающиеся также должны пройти практику, во время которой они будут работать вместе с опытными медиаторами.

№ 3, листопад, 2007 83

Объем обучения медиаторов зависит от слож-ности дел, с которыми им надо будет работать. Проведение медиации с участием лиц, совер-шивших тяжкие преступления, а также преступ-ления против личности с применением насилия, требует дополнительных знаний и навыков, в отличие от проведения медиации в случае пре-ступлений легкой тяжести, которые не повлекли значительных последствий. Продолжительность обучения в Европе в настоящее время варьиру-ется. Опытный тренер высказал мнение, что необходимо 120 часов обучения, чтобы вклю-чить все важные элементы, такие, как виктимо-логия, проведение консультаций среди коллег, обучение в группах и работа над собственной реакцией на конфликты во время обучения. В Англии же общественные посредники, скорее всего, будут обучаться в течение 35 часов, плюс участие в ролевых играх, после чего медиаторы отправятся на свою первую медиацию в сопро-вождении опытного медиатора.

Вместе с этим, в пояснительной записке к Рекомендации № R (99) 19 говорится: «...обуче-ние [медиаторов] должно продолжаться в ходе всей их работы». Действительно, непрерывное обучение должно строиться на основе вопро-сов, возникающих в процессе работы, повыше-ния квалификации (например, через изучение различных дел) и потребностях медиаторов. Службы медиации должны в обязательном порядке проводить обучение своих сотрудников внутри организации. Также должна быть введена необходимость подтверждения аккредитации.

В настоящее время обучение предлагают сами службы медиации, министерства юстиции или общеобразовательные организации в сотрудни-честве со службами медиации. Рекомендуется, чтобы национальная организация осуществляла надзор за всеми инициативами в отношении обучения для обеспечения высоких стандартов обучения.

Качество медиации в Европе должно быть одинаковым, и все усилия должны быть направ-лены на разработку согласованной основной концепции в отношении обучения медиаторов.

Обучение партнеров и населенияДля установления нормального сотруд-

ничества с органами уголовного правосудия, партнеры, по меньшей мере, должны хорошо знать, что из себя представляет медиация и восстановительное правосудие. Это особенно необходимо для лиц, которые уполномочены

принимать решения по делу, администраторов, прокуроров, судей и для любого, кто прини-мает важные решения в отношении отдельных дел и распределения ресурсов. Судьи должны знать медиацию и восстановительное правосу-дие особенно хорошо для того, чтобы выполнять свою роль гарантов соблюдения прав участ-ников. Например, если суду передается дело после медиации или конференции, то судьи должны уметь задавать правильные вопросы, чтобы убедиться, что медиация или переговоры принесли максимально возможные результаты восстановления. Судьи должны быть уверены, что на встречу были приглашены соответствую-щие люди и что участники удовлетворены про-цессом медиации и достигнутым соглашением. Как будет видно далее (раздел 3-с) у специалис-тов по уголовному праву существует некоторое предубеждение в отношении восстановительно-го правосудия. Для формирования нормальных рабочих отношений очень важно изменить это ошибочное представление.

Введение в курс восстановительного право-судия должно быть включено в учебную про-грамму юридических школ, а более углублен-ный курс по восстановительному правосудию должен войти в программу переподготовки тех специалистов, работа которых связана с уголов-ным судопроизводством (см. также раздел 3-с).

Наконец, широкая общественность тоже должна знать о восстановительном правосудии. Этот вопрос будет рассмотрен в разделе 4-г.

Глава 3 Создание программ медиации

и восстановительного правосудия Процесс создания службы медиации в каждой стране различный, но, в общем, состоит из трех основных элементов: формирования группы специалистов (организационного комитета), разработки программы, принятие необходимых решений и их выполнение. Последнее включает определение законодательных оснований для медиации, в частности, в уголовном судопроиз-водстве, получения доступа к источнику денеж-ных средств и объяснения идеи специалистам и общественности (см. пункт 4(г)). В данной главе освещается процесс создания службы медиации в том регионе (а, возможно, и в стране), в кото-рой он ранее не существовал. На более поздней стадии будет необходимо рассмотреть вопрос внедрения восстановительного правосудия по




всей стране, что, возможно, потребует внесения изменений в законодательство. Рекомендация №R(99)19 Комитета Министров Совета Европы предусматривает полезный перечень вопросов по теме.

а. Начало работы над программойНеобходимо принять во внимание различные стартовые условия в разных странах. Выбранная стратегия будет зависеть от существующих государственных структур и их отношении к неправительственному сектору, что подразуме-вает относительные сильные стороны и гибкость государственных ведомств, с одной стороны, и неправительственных организаций (НПО), с другой – и какая взаимосвязь существует между ними. Независимо от того, какая именно страте-гия будет избрана, для ее разработки необходи-мо объединить людей, а также позднее с ее помо-щью обеспечить развитие и внедрение программ восстановительного правосудия.

Объединение людей – организационный коми-тет и его состав

Обычно инициативу проявляют отдельные люди, представляющие НПО или государствен-ную либо муниципальную структуру. Они будут продвигать вопрос о восстановительном под-ходе к реагированию на преступление и его последствия. В любом случае, нужны хотя бы несколько представителей системы уголовно-го правосудия, которые готовы перенаправлять дела в службу медиации или обеспечить исполь-зование восстановительных процедур в преде-лах их ответственности и компетенции. Если такие лица обладают хорошей профессиональ-ной репутацией, то это будет преимуществом, так как их мнение будет иметь достаточный вес среди специалистов и в сообществе.

Они должны оценить не только преимущес-тва восстановительного правосудия для жертв и правонарушителей, но также последствия для своей работы; насколько это возможно должны быть разработаны подходы, которые будут вести к снижению объема их работы, нежели к его уве-личению.

С самого начала необходимо участие и вклад в процесс со стороны служб поддержки потер-певших (при наличии таких организаций в реги-оне или сообществе) в виде их знаний и опыта. Если коротко, то лицам, инициирующим созда-ние программы восстановительного правосудия, необходимо связаться с любого рода органи-

зациями, заинтересованными в рассмотрении уголовных/правовых дел и выработке подходов к работе с последними. Важно, чтобы те, кто работает с последствиями уголовных правона-рушений, были осведомлены о действиях по внедрению инициативы и не чувствовали себя отстраненными от процесса. Кроме того, общие усилия сами по себе являются сильнейшей дви-жущей силой.

Другой важнейшей составляющей является активизация сообщества и продвижение идеи его участия в профилактике правонарушений. Как было указано выше, степень и способ участия местных сообществ зависит от общей социаль-но-политической структуры общества. В любом случае задачей организационного комитета является налаживание контакта с организация-ми, действующими в местном сообществе, и про-буждение в них интереса, равно как и получение их активной поддержки. Последняя может пред-ставлять собой включение лиц, не являющихся специалистами в области восстановительного правосудия, в комитет по управлению службой медиации, но она также может означать и при-влечение членов или сотрудников организаций в качестве медиаторов, осуществляющих такую деятельность на добровольной основе или за определенную плату за проведение каждой сес-сии. Привлечение добровольцев будет зависеть от местных условий. В районах с низкими дохо-дами населения, где у многих рабочий день длится дольше обычного или в тех районах, где часто работают больше, чем на одной работе, у людей нет времени (а, возможно, и укоренив-шейся традиции) становится добровольцами. Это может означать необходимость оплачивать услуги медиаторов, как это происходит в некото-рых районах Англии и в Польше, где дела могут быть переданы на рассмотрение «заслуживаю-щим доверие лицам или организациям» (пункт 1 статьи 320 Кодекса об уголовном процессе). Другим примером может служить Словения, в которой по примеру Норвегии медиацией между потерпевшим и правонарушителем занимаются медиаторы, получающие гонорар за рассмотре-ние каждого дела.

Невозможно переоценить роль квалифи-цированных медиаторов в успешном осущест-влении восстановительного правосудия. Для проведения набора медиаторов, их обучения и поддержки, а также контроля над их действиями необходима эффективная организация, а также наличие достаточных бюджетных ассигнований

№ 3, листопад, 2007 85

(см. пункты 2д/3б). Необходимо также органи-зовать вводные семинары для судей, прокуроров и других участников уголовного судопроизводс-тва с тем, чтобы слушатели могли лучше понять процесс медиации, даже если им не придется принимать в нем участие. На уровне государства необходимо учредить или определить из уже действующих организацию, которая бы отсле-живала содержание программ обучения и прове-ряла компетентность преподавателей.

Будет также полезно привлечь к активизации уже существующей инициативы профессиона-лов и преподавателей из других стран, которые могут поделиться информацией из первых рук об опыте, полученном другими. Данной стратегии придерживается Европейский форум по меди-ации между потерпевшим и правонарушителем и восстановительному правосудию, равно как и большинство стран Центральной и Восточной Европы, включая Польшу, Словению, Чехию, Венгрию и Российскую Федерацию. Важно то, что данные контакты включают участие спе-циалистов системы уголовного правосудия, в частности, прокуроров, судей и полицейских. Зачастую члены одной и той же профессии способны намного лучше «убедить своих кол-лег» в ходе объяснения новой практики, чем преподаватели и члены другой, хоть и смежной, профессии.

Однако мы знаем о том, что в области пра-воведения и юридических профессий языковой барьер преодолевается намного сложнее и что для этого придется приложить немало усилий. Электронный словарь юридических терминов «Julex» (http://www.ju-lex.com) является пер-вым шагом в этом направлении.

Стратегия разработки и построения про-граммы

Организационному комитету также придется принять решение о том, на какой стадии (или стадиях) уголовного судопроизводства дело может быть перенаправлено медиаторам. Как описано в главе 1, чем раньше дело будет пере-дано им, тем больше времени будет сэкономлено системой уголовного судопроизводства. С дру-гой стороны, существуют строгие ограничения возможности перенаправления дел на разных стадиях производства, в зависимости от при-нципов работы соответствующей системы уго-ловного правосудия. Перенаправление дел поли-ц ией сложнее организовать там, где у последней практически не определены границы свободы

действий. В общем, при создании модели восста-новительного правосудия было бы ошибочным думать о том, что имеется свободный выбор из множества возможных вариантов. Выбор всегда ограничен. Тем не менее, было бы желательно получить как можно более полное представле-ние о существующих моделях, включая их пре-имущества и недостатки (см. пункт 2в).

Программы по восстановительному правосу-дию могут быть определены правовой системой страны и включены в эту систему с учетом соци-ологических факторов и имеющихся ресурсов. На начальной стадии организационная группа должна разработать программу, которая бы фун-кционировала в рамках существующего зако-нодательства, в которое можно будет внести предлагаемые изменения после того, как будет создана служба медиации.

До начала создания службы медиации необ-ходимо разрешить ряд основных вопросов. Некоторые из этих вопросов касаются встраи-вания данной процедуры в систему уголовного правосудия. Все зависит от законодательства и других факторов работы в стране и потребует проведения переговоров, а возможно, и допол-нительного информирования общественности об этом процессе (см. пункт 4г). Будет ли меди-ация считаться альтернативной мерой реагиро-вания на преступление либо частью приговора, либо применяться после его вынесения, или же медиация будет рассматриваться как комбина-ция вышеописанных вариантов? Другие воп-росы касаются выбора модели медиации: будет ли выбрана модель медиации между жертвой и правонарушителем или семейная конференция или конференция сообщества, с привлечением одного или двух медиаторов, на основе «сцена-рия» (медиаторам будет представлен для работы готовый текст) или без него и т. д.

Медиация между жертвой и правонаруши-телем все еще является наиболее известной и самой доступной моделью восстановительного правосудия, особенно в странах Центральной и Восточной Европы. Однако следует обратить серьезное внимание на семейные конференции и конференции сообществ. Хотя эти конференции еще не нашли широкого применения в Европе, они проводятся все чаще, и подходящие модели конференций можно разрабатывать и внедрять.

Еще не были получены достаточные и под-твержденные исследованиями доказательства преимуществ медиации «один на один» по срав-нению с проведением конференций или кругами




правосудия. Усилия, которые необходимо при-ложить для организации семейных конферен-ций или конференций с участием сообще ства, таковы, что с точки зрения стратегии такие формы работы лучше всего использовать лишь для серьезных правонарушений. В виду рас-ходов, необходимых на проведение конферен-ций, применение такой программы восстанови-тельного правосудия является неоправданным и малоподходящим в случае малозначитель-ных правонарушений. Кроме того, имеющиеся свидетельства указывают на то, что из всех правонарушителей, принявших участие в кон-ференциях, к повторному нарушению закона менее склонны те из них, кто ранее совершил серьезное правонарушение (Sherman and Strang, 1997). Что касается кругов примирения, то их проведение вряд ли возможно внутри инквизи-торской си стемы правосудия, без осуществле-ния фундаментальных изменений.

УчастиеВажно приложить все усилия к тому, чтобы

потерпевший принимал всевозможное учас-тие в ходе любого процесса в рамках восста-новительного правосудия. В случае проведе-ния конференций это подразумевает участие потерпевшего (потерпевшей), тех, кто его или ее поддерживает, а не только лиц, которые отно-сятся к родственникам правонарушителя и/или его друзьям. Существует тенденция уделять больше внимания правонарушителю и вопросу его реабилитации и обращать гораздо мень-ше внимания предоставлению потерпевшему и правонарушителю эффективной возможности самим разрешить конфликт. Необходимо обра-тить внимание на метод и время установления связи с потерпевшими; в идеале этим должны заниматься подготовленные медиаторы или же (при их отсутствии) – те, кто прошел обучение в области восстановительного правосудия.

Что касается участия, в случаях, когда потер-певший не является физическим лицом или же он не готов лично встретиться с правонаруши-телем, присутствие представителей сообщест-ва неоценимо: их целью является, достоверно описать то, что пережил потерпевший, и его чувства, избежав при этом поучений и морали-зирования.

Также необходимо решить, какие виды дел будут передаваться на рассмотрение. Как уже говорилось, большинство служб медиации стре-мятся к тому, чтобы работать, насколько это воз-

можно, с относительно серьезными правонару-шениями, и исключают при этом рассмотрение менее серьезных дел, если только потерпевший не очень сильно пострадал.

Подготовка пилотных проектов является, в общем, наилучшим вариантом для создания хорошо функционирующей и хорошо финанси-руемой службы по восстановительному правосу-дию. Опыт доказывает, что при введении новых и необычных способов разрешения проблемы – в данном случае последствий правонаруше-ния – ничто не является более убедительным, чем реально существующая практика. Пилотные проекты, являющиеся частью системы уголов-ного правосудия, сталкиваются с меньшим количеством проблем в системах англосаксон-ского права, где на каждом этапе [рассмотрения уголовного дела] имеется достаточно возмож-ностей для осуществления принципа дискре-ционного правосудия (возможности закрытия уголовного дела на ранних стадиях, когда это уместно). Но в уголовном праве стран континен-тальной системы, в которых господствует при-нцип законности (т. е. обязательности уголов-ного преследования), задействуются способы и средства (обычно предусматриваемые статьями существующего законодательства), позволяю-щие приостановить уголовное преследование при определенных условиях. Например, в соот-ветствии с предыдущей редакцией австрийского Закона об осуществлении правосудия в отно-шении несовершеннолетних («JGG»), статья 12 предоставляла государственному прокурору (за исключением более серьезных правонарушений) право отказаться от обвинения в случае, если вероятность совершения правонарушителем новых проступком была мала. В данном случае выплата потерпевшему прямой материальной или иной компенсации считалась подтверж-дением прогноза о положительном поведении правонарушителя в будущем.

Но необходимо также отметить, что авс-трийский пилотный проект привел к серьез-ным дебатам о том, насколько соответствует сам факт функционирования пилотных проектов в системе правосудия принципу равноправия перед законом. При наличии конкретной моде-ли, отдельный путь определенных дел/право-нарушений, рассматриваемых в системе уголов-ного правосудия, подразумевает – по крайней мере, в ходе пилотных проектов – региональное неравенство в пределах юрисдикции страны. Может ли быть оправданным такое наруше-

№ 3, листопад, 2007 87

ние равноправия перед законом? Ответы были, в основном, утвердительные, с обоснованием того, что временные пилотные проекты служат цели изменения формы реагирования уголовно-го права на более адекватные и более эффектив-ные (соответствующие комментарии по данно-му вопросу имеются только на немецком языке: Bogensberger, 1994; Schuler-Springorum, 1991).

Другой возможностью для внедрения про-грамм медиации потерпевших и правонаруши-телей, которой воспользовались прокуроры в Италии, стало положение об «оценке личности» или досудебном отчете, подготавливаемом до вынесения приговора, который применяется в системе уголовного преследования к несовер-шеннолетним правонарушителям. Данная про-цедура была расширена таким образом, чтобы позволить прокурорам перенаправлять дела медиаторам. Во Франции эта процедура предус-мотрена статьей 41 Гражданско-процессуально-го кодекса (Jullion, 2000, стр. 235). Поиск норм права, которые могут быть использованы для перенаправления дел внутри системы конти-нентального права, не следует путать с работой отдельного юриста, который «истолковывает закон в чью-либо пользу» для удовлетворения интересов клиентов. Мы рекомендуем прило-жить совместные усилия для поиска стратегий, согласующихся с существующим законодатель-ством, в качестве временной договоренности по перенаправлению дел.

Суммируя вышесказанное, полученный опыт и его оценка доказывают, что необходимо найти соответствующее и подходящее «место» внут-ри существующей системы уголовного право-судия, а также соответствующие нормы права для встраивания пилотных проектов в законода-тельство до внесения в него изменений.

На примере многих стран (Австрии, Бельгии, Испании (Каталонии), Швеции, Финляндии) пилотные проекты проложили путь к расшире-нию таких практик на национальном уровне и принятию нового законодательства. Временные договоренности были заменены или дополнены специальным законодательством по одному из видов медиации (раздел 2б).

По мере возможности пилотные проек-ты должны сопровождаться исследованиями. Мы настоятельно рекомендуем использовать сопутствующие исследования путем комбини-рования оценочных исследований (evaluative research) и исследований в действии (action research). Модель исследования в действии

несколько отличается от оценочного, она дока-зала чрезвычайную полезность взаимодействия исследователей с практиками. Участие в таком исследовании побуждает практиков к размыш-лениям и проведению самооценки, а также пре-доставляет им теоретические и методологичес-кие инструменты для рефлексии и самоанализа. Существенной частью данного исследования является научная оценка: ее результаты пред-ставляют собой отправную точку для разработки услуг и их улучшения. Кроме того, исследования и научно подтвержденные доказательства могут быть использованы для обоснования доводов в пользу содействия продвижению и расширению практики восстановительного правосудия, отра-ботанной в ходе пилотного проекта.

Организация постоянно действующей про-граммы восстановительного правосудия

По окончании пилотного проекта, а также после завершения подготовки отчета о его рабо-те и его изучения, следующим шагом будет аргументирование необходимости продолжения и расширения данного проекта. О работе по про-екту и его результатах необходимо проинформи-ровать общественность, специалистов, а также тех, кто занимается разработкой политики. Сам по себе пилотный проект представляет собой процесс, направленный на решение задачи вов-лечения или, как минимум, информирования всех, кто имеет непосредственное отношение к сфере работы с уголовными правонарушениями (специалистов и организации).

Расширение круга заинтересованных групп и участников вносит вклад в увеличение воз-можностей применения практики восстанови-тельного правосудия. На данном этапе вновь возникает вопрос о финансировании, на этот раз о его продолжении.

б. Получение финансированияФинансирование программ восстановительного правосудия может рассматриваться как с точки зрения НПО или органа в системе уголовного правосудия, обращающихся за финансирова-нием, так и с точки зрения административного должностного лица, принимающего решение по вопросу его предоставления.

Тем, кто ищет средства для осуществления программ восстановительного правосудия, необ-ходимо ответить на те же основные вопросы, которые встают перед всеми, кто заинтересован в получении финансирования для новых идей или проектов:




�� Каковы цели получения финансирования?�� Где можно получить необходимые средства?�� Каким образом проект соответствует целям и

задачам финансирующей организации?�� Как мы можем убедить финансирующую

организацию вкладывать средства в восста-новительное правосудие?

�� Какие договоренности установлены с теми, кто предоставляет средства?

Финансирующие организации должны будут, в свою очередь, оценить максимальную эффек-тивность использования средств.

Для чего необходимо финансирование?Как изложено в последнем разделе, финан-

сирование может быть необходимо, как для первоначального пилотного проекта, так и для долгосрочной деятельности в области восстано-вительного правосудия. Однако, – это идеальные варианты развития ситуации. На практике в игру вступают другие непредвиденные обстоятельс-тва. Пилотные проекты могут потребовать про-дления сроков их проведения вследствие того, что их оценка была неполной. Финансирующие организации могут предоставлять гранты или предлагать заключить контракты о сотрудни-честве лишь на ограниченный срок. Некоторым организациям, которые предоставляют средства, может потребоваться участие других финанси-рующих организаций и это может сыграть поло-жительную роль, так как предоставит программе определенную независимость от политики при-оритетов единой субсидирующей организации.

Финансирование может потребоваться наци-ональной НПО, оказывающей поддержку и содействие восстановительному правосудию или непосредственно для оказания услуг по восстановительному правосудию. В любом слу-чае, проект должен иметь четкую цель, зада-чи и функции, а также четкое представление о том, как предполагаемая деятельность будет соответствовать существующему юридическому и политическому контексту той юрисдикции, в рамках которой он будет функционировать. Можно надеяться, что позднее данный контекст сам по себе станет более восстановительным.

Бюджеты должны быть реалистичными и предусматривать достаточную инфраструкту-ру (аренду подходящего офисного помещения, оборудование, меблировку, системы отопления, системы связи и т. д.), а также соответствующий уровень кадрового обеспечения и развития пер-сонала (уровень оплаты, обучения, литературу

и специализированные журналы, членство в соответствующих организациях, командировки и питание), а также обязательства по различным видам страхования (страхование здоровья, стра-хование в командировках и т. п.). Наконец, сле-дует провести различия между предоставлением средств на развитие услуг и финансированием административных расходов.

Стоит задать потенциальным финансирую-щим организациям вопрос о предоставляемой ими гибкости в перемещении средств между бюджетными статьями. Это важно, так как иног-да (в частности, на первоначальной стадии про-екта) фактические издержки могут значительно отклоняться от прогнозированных. Причиной этому могут послужить различные вещи, в час-тности, задержки в работе проекта вследствие недостаточного количества перенаправляемых дел или трудности с наймом сотрудников.

Где можно получить необходимые средства?В зависимости от истории развития или

политики различных государств (или регионов), финансирование может быть предоставлено для новых инициатив либо для поддержания новой практики. Государственное финансирование может быть также доступно на национальном, региональном или местном уровнях или даже на международном, например, через Европейскую комиссию. Финансирование также может быть получено от государственных доноров (цент-ральных, региональных или местных органов исполнительной власти, органов самоуправле-ния), а также из частных источников, таких, как благотворительные фонды или организации и коммерческие компании или даже от частных лиц (доноров). Частные источники часто опре-деляют сферы, в которые они будут вкладывать средства на местном, национальном или между-народном уровне.

Важно провести эффективное исследование в отношении потенциальных доноров, например, для выявления основных лиц, которые при-нимают решение, и тех, кто «стоит на страже» финансовых инвестиций, и при возможности установить личные контакты между потенци-альными донорами и сотрудниками проекта.

Большие благотворительные фонды часто имеют информационные бюллетени или веб-сайты с описанием поддерживаемых ими про-ектов, включая форму заявления и даты прове-дения заседаний [правления для распределения финансовой помощи]. Иногда сотрудник госу-

№ 3, листопад, 2007 89

дарственного органа или благотворительного фонда может дать консультацию в отношении того, как представить программу наилучшим образом, что позволит сэкономить время и заполнить надлежащим образом аппликацион-ную форму.

Некоторые финансирующие организации выступают партнерами по оказанию услуг. Это могут быть центральные или местные орга-ны власти или органы самоуправления, кото-рые будут нести ответственность (сами или в сотрудничестве с другими органами, такими, как прокуратура или суд) за перенаправление дел, а также за предоставление финансирования. Другие финансирующие организации (доноры) обычно не участвуют в операционной деятель-ности проекта. Однако если одной из задач про-екта является более широкое распространение идей восстановительного правосудия, участие донора в качестве партнера в его реализации все же возможно – как это было сделано в про-шлом в Великобритании, когда финансирующей организацией выступил один из национальных благотворительных фондов.

Каким образом проект соответствует целям финансирующей организации

Важно иметь четкое представление о наме-рениях, ожиданиях и политике потенциаль-ных финансирующих организаций. Иногда на финансирующие организации можно повлиять с тем, чтобы они приняли полностью новые цели, но шансы убедить их поддержать проектное предложение будут намного выше, если пред-ставить его, как инновационный способ дости-жения цели доноров, который уже соответствует политике и стратегии этих организаций.

Государственные организации должны будут работать в соответствии с существующими поли-тическими приоритетами, которые могут вклю-чать вопросы снижения уровня правонарушений, страха перед преступностью, неэффективности и дисфункциональности существующих систем уголовного правосудия и исполнения наказа-ний. Для государственных источников финан-сирования аргументом может выступить то, что средства восстановительного правосудия могут способствовать получению других полезных (в политическом смысле) результатов, таких, как улучшение работы школ, развитие местных сообществ и примирение.

В случае обращения за финансированием к частным источникам, при обосновании идей

проекта есть возможность представить более идеалистичные элементы программ восстанови-тельного правосудия, такие, как миротворческий потенциал и исцеление сторон, принимающих участие в процедуре медиации.

Необходимо признать, что в какой-то мере мы «продаем» восстановительное правосудие на рынке, где различные его аспекты рассматри-ваются в качестве желанных благ. И мы долж-ны продемонстрировать, что восстановительное правосудие лучше карательной модели работы с правонарушителем или модели его реабилита-ции. Модель восстановительного правосудия не просто заменяет другие модели, она предостав-ляет обществу дополнительную ценность. Грубо говоря, финансирующие организации получают больше, чем инвестируют. В случае же предо-ставления финансирования государством нало-гоплательщики также получают выгоду.

Однако это не означает «продажу» восстано-вительного правосудия в виде простого товара с целью получения финансирования и последую-щей адаптацией принципов восстановительного правосудия к требованиям «покупателя». Лишь очень незначительные уступки могут быть допус-тимы для выполнения условий финансирующих организаций (доноров). Основная модель вос-становительного правосудия должна остаться нетронутой, иначе она утратит восстановитель-ный смысл. Это означает, в том числе и «отказ от совместного бизнеса» в случае подрыва поку-пателем общественного восприятия «бренда» путем неправильной эксплуатации продукта, например, представление восстановительного правосудия как еще одного вида наказания – т. е. карательного ответа на правонарушение.

Каковы требования финансирующих органи-заций к инвестициям в восстановительное пра-восудие?

Финансирующие организации должны быть уверены в надежности проекта. Вначале коман-да по разработке и выполнению проекта долж-на доказать потенциальным донорам, что она может потратить средства надлежащим образом, и убедить их, что восстановительное правосу-дие является привлекательной и осуществимой целью. Необходимо развить интуитивную при-влекательность восстановительного правосудия. Однако для потенциальных финансирующих организаций также требуется представить вес-кие причины для подкрепления первоначальной привлекательности данной концепции.




Этого можно добиться в ходе любой про-граммы, продемонстрировав успех восстанови-тельного правосудия путем проведения соот-ветствующих исследований. Помимо этого, возможны также и некоторые дебаты между соискателями финансирования и финансирую-щими организациями или организациями-доно-рами. Грантодатели вряд ли будут впечатлены преувеличенными и необоснованными обеща-ниями/ожиданиями от восстановительного пра-восудия, скорее они захотят получить гарантии того, что принципы и практика восстановитель-ного правосудия смогут эффективно преодолеть потенциальные трудности, связанные с их внед-рением в конкретной правовой системе. Они также хотят быть уверены в том, что это помо-жет выполнить их собственные цели и задачи в соответствии с существующими приоритетами наилучшим образом.

Помимо всего остального, мы должны попы-таться привлечь общественное мнение для ока-зания воздействия на политическую культуру и средства массовой информации, чтобы про-демонстрировать пользу восстановительного правосудия (см. раздел 4г). Сторонники вос-становительного правосудия должны разрабо-тать эффективные стратегии коммуникации, нацеленные на различные аудитории. Обратная связь, полученная в ходе общения с респон-дентами (опросы, фокус-группы и т. п.) может оказать большое влияние на восприимчивость финансирующих организаций.

После того, как потенциальные финансиру-ющие организации (доноры) будут убеждены в полезности модели восстановительного пра-восудия, следующим шагом необходимо будет доказать выполнимость конкретного предложе-ния и наличие поддержки будущих партнеров по проекту. В случае если поиск финансирова-ния осуществляется для продолжения проект-ной деятельности, важно продемонстрировать, что результаты пилотного проекта были достиг-нуты, а возможно и превзошли ожидания. Это еще одна причина, почему исследования так важны. В любом случае необходимо четко опи-сать деятельность в рамках проекта, ожидаемые результаты и каким образом будет проведена его оценка.

Другой задачей, которую часто упускают из виду, является необходимость убедить доноров, в том, что они смогут уверенно и эффективно работать с организацией, которая будет реали-

зовывать проект. Как это осуществить на прак-тике?

В данном случае наиболее важным факто-ром может быть демонстрация компетентности организации в сфере управления проектами. Она должна иметь хорошую структуру и надеж-ное руководство, равно как и соответствовать высшим стандартам управления неправительс-твенными организациями или государственны-ми службами, а также иметь четкое представле-ние о миссии и целях своей работы.

Эта организация должна быть учрежде-на либо в форме предусмотренной законом ассоциации организаций, либо в форме НПО. В последнем случае это означит наличие соот-ветствующего закону устава неправительствен-ной организации или некоммерческой компании с ограниченной ответственностью (или дру-гой соответствующий документ в соответствии с требованиями конкретной юрисдикции для ограничения ответственности членов правле-ния). Может возникнуть необходимость учреж-дения организации в форме некоммерческой неправительственной организации или благо-творительного фонда с тем, чтобы она могла получать благотворительные пожертвования от доноров.

Члены правления должны быть полностью осведомлены о своей правовой ответственности, в особенности о своих обязанностях в качест-ве попечителей общественных или благотвори-тельных фондов, о законах в отношении банк-ротства, и о том, в каких пределах они защищены от ответственности за небрежное распоряжение финансовыми средствами фондов. Необходимо убедиться в наличии соответствующей поли-тики страхования обязательств, которые могут возникнуть, особенно тех, что предусмотрены по закону.

Грантодатели захотят убедиться в эффектив-ности структур управления организации: вклю-чая:

– финансовый контроль;– здравоохранение и безопасность;– развитие и контроль качества;– аудит и оценка работы;– управление персоналом;– соблюдение принципов прав человека на

работе;– обучение сотрудников и их развитие;– оперативное управление деятельностью

сотрудников.

№ 3, листопад, 2007 91

Небольшие организации могут получить полезные рекомендации в соответствующих общественных консультационных центрах или у специалистов, симпатизирующих восстанови-тельному правосудию.

Также важно, чтобы правление обладало необходимыми навыками управления для фик-сирования своих решений и информирования членов организации о них, а также для контроля внутренней политики и управления финансо-выми средствами. Наем казначея может быть проблематичным. Возможно, необходимо будет привлечь кого-либо, обладающего опытом в финансовых вопросах, а также с опыт привле-чения финансирования (фандрайзинга); выпол-нение этих двух функций может потребовать участия специалистов различной квалифика-ции. Если организация зарегистрирована как некоммерческая, члены правления не имеют права на получения оплаты за свои услуги.

Что нужно согласовывать с финансирующей организацией?

Все участники процесса заинтересованы в том, чтобы ожидания финансирующей органи-зации были четкими. Необходимо подготовить документы с конкретным описанием, в частнос-ти, сущности и содержания оказываемых услуг, критериев передачи дел, ожидаемых результатов (включая предполагаемый объем работы и ожи-даемое влияние на пользователей услуг), а также методы мониторинга и контроля, последующего сопровождения дел5 и их оценки.

Процесс контроля расходования грантов в течение периода финансирования должен быть взаимно согласован. Это ведет к укреплению доверия между партнерами. Финансирующая организация или донор пожелают быть инфор-мированными о любом отклонении от перво-начального плана работы, что может привести к необходимости в повторных обсуждениях по данному вопросу. Большая часть финансиру-ющих организаций не станет изымать предо-ставленные ими средства в течение периода предоставления финансирования и пожелает сделать все возможное для успешного заверше-ния проекта.

Хотя сторонники движения за восстанови-тельное правосудие в идеале желают получить непрерывное или долговременное финанси-рование, реальность такова, что большинство 5 Например, отслеживание того, было ли выполнено соглашение,

достигнутое на медиации (Прим. ред.)

благотворительных фондов будут склоняться к предоставлению финансирования для краткос-рочных пилотных проектов. Иногда правитель-ства предлагают заключить соглашения или контракты о предоставлении услуг [по медиа-ции] на ограниченный срок. Однако, необходи-мо, чтобы и правительство и доноры отдавали себе отчет в том, что постоянные усилия органи-зации, направленные на возобновление финан-сирования, влияют на стабильность ее работы и работы ее персонала.

Данные соображения в целом убеждают в необходимости принятия менеджерами про-грамм восстановительного правосудия страте-гического подхода к поиску и использованию финансирования, который должен включать в себя эффективные средства коммуникации, принятие стабильных принципов работы, наем и привлечение профессионалов высокого класса в качестве медиаторов, менеджеров и членов правления.

в. Налаживание сотрудничестваВажность сотрудничестваСоздание службы медиации и обеспечение

ее стабильной работы в наиболее оптимальном режиме перенаправления дел требует тесного сотрудничества с существующими органами уголовного правосудия. Все сказанное о созда-нии услуг по восстановительному правосудию также относится и к продолжению деятель-ности по их оказанию. Очень сложно выбрать какой-то один надежный план по установлению успешного сотрудничества: исходя из опыта работы тех стран, где оказываются услуги по медиации, можно лишь сказать (и повторить), что именно сотрудничество является вопросом первоочередной важности в развитии программ медиации.

Условия сотрудничестваНеобходимым условием долгосрочного

сотрудничества является четкое признание фун-кций системы уголовного правосудия и ее пред-ставителей, а также надлежащее встраивание процесса восстановительного правосудия в эту систему. Другими словами, хорошее партнерс-тво основывается на правильном понимании, как собственных задач, так и задач партнерской организации.




Стратегии достижения взаимопониманияМы настоятельно рекомендуем определить

план проведения регулярных встреч предста-вителей органов и организаций, которые пере-направляют дела, и специалистов, которые ока-зывают услуги по медиации, как это, например, происходит в крупнейшей в Австрии службе медиации между потерпевшими и правонару-шителями. В Англии, к примеру, представители службы медиации могут входить в комитеты специалистов, работающих с судебной систе-мой, которые состоят из группы судей, про-куроров, адвокатов, офицеров службы проба-ции и полиции, сотрудников служб поддержки потерпевших, и других специалистов, которые проводят регулярные встречи в здании суда и обсуждают местные проблемы администрирова-ния программ.

Изучение медиации также должно стать час-тью начального и продолжающегося образова-ния каждого из вышеуказанных специалистов. Идеи и представления специалистов [правовой системы] о восстановительном правосудии в этой связи иногда не имеют ничего общего с реальностью. Либо они рассматривают медиа-цию в качестве реабилитационной процедуры, которая служит правонарушителю уроком, либо в качестве своеобразной прелюдии к пожима-нию рук и заключению простого (возможно даже формального) соглашения, без реального рассмотрения вопросов нарушения правонару-шителем закона и общественной морали. Для плодотворного сотрудничества необходимо скорректировать вышеописанные неправильные представления. Для специалистов, работающих в системе уголовного правосудия, необходимо провести вводный курс, который даст четкое представление о сущности медиации. Наиболее эффективным способом его проведения являют-ся ролевые игры, в ходе которых можно показать четкое разделение между двумя целями, кото-рые преследует восстановительное правосудие и уголовное правосудие.

Для улучшения понимания государствен-ными обвинителями/прокурорами и судьями сущности и процедур восстановительного пра-восудия, важно, чтобы у них была возможность наблюдать процесс медиации. В Австрии, в час-тности в Вене, государственные обвинители (включая зарубежных) получили приглашение понаблюдать за процессом медиации (при усло-вии согласия сторон процесса). Интервью с экспертами показали, что те государственные

обвинители, которые обладают наиболее глу-бокими знаниями о процедуре медиации, ее возможностях и ограничениях, перенаправляют на медиацию именно те дела, которые и должны быть переданы.

Продолжение сотрудничестваСеминары позволяют встретиться специа-

листам по восстановительному правосудию и работниками системы уголовного правосудия. Они также делают упор на конкретных темах, имеющих отношение к работе этих специалис-тов, что также способствует углублению взаимо-понимания и развитию сотрудничества.

Необходимо также заручиться гарантией продолжения сотрудничества с представителя-ми неправительственных организаций, работа-ющих в сфере, близкой к восстановительному правосудию, в частности, со службами по ока-занию поддержки потерпевшим и с другими организациями в сообществе. Даже если задача кажется нелегкой, она того стоит. Из опыта мы знаем, что в противном случае может возник-нуть непонимание, и создастся плохое впечат-ление, что может серьезно повредить работе программ восстановительного правосудия.

Наиболее важным способом улучшения понимания медиации являются упомянутые выше регулярные встречи представителей сис-темы уголовного правосудия и практикующих специалистов, работающих в сфере восстано-вительного правосудия, а также членов других организаций.

В некоторых странах проведение регулярных встреч представителей всех органов и организа-ций, вовлеченных в сферу работы с правонару-шителями и потерпевшими, проходит в рамках постоянно действующих местных организацион-ных комитетов [steering committees]. Например, в Бельгии функционирование организационно-го комитета по восстановительному правосудию осуществляется на уровне судебного округа. Такой комитет может работать сразу по несколь-ким программам медиации на различных ста-диях процесса уголовного судопроизводства. Общие цели, роли и обязанности каждой парт-нерской организации отражены в протоколе о сотрудничестве.

Сотрудничество и независимостьНам еще раз хотелось бы подчеркнуть важ-

ную роль независимости процедур восстано-вительного правосудия в отношениях с систе-

№ 3, листопад, 2007 93

мой уголовного правосудия. Мы настоятельно рекомендуем приложить усилия к тому, чтобы медиация заняла так называемую «полу-внут-реннюю» позицию, а именно, была связана с системой уголовного судопроизводства и в то же время оставалась, в определенной степени, автономной, что позволило бы раскрыться духу восстановления. В отношении программ вос-становительного правосудия как формы дивер-генции (выведения правонарушителя из сис-темы уголовного судопроизводства), эта связь может быть названа «условной автономией» (см. Пункт 2а). Каково же значение данной концепции?

Услуги по восстановительному правосудию могут быть независимы от системы уголовного судопроизводства в соответствии с определен-ными условиями или определенный проме-жуток времени, что гарантирует соблюдение требований надлежащей процедуры [медиа-ции]. Свобода действий в части перенаправ-ления дел, а также свобода принятия решения в отношении прекращения или продолжения процесса судопроизводства остается в ком-петенции должностных лиц системы уголов-ного правосудия. Процедура восстановитель-ного правосудия включается в принимаемые ими решения. Как только дело будет переда-но, запускается процедура восстановительного правосудия, которая не требует вмешательства государственного обвинителя (или судьи) и которая отделена от уголовного судопроиз-водства. Только после завершения этой в пол-ной мере альтернативной процедуры (а она должна быть действительно альтернативной, а не просто более неформальной или вспо-могательной уголовной процедурой), система уголовного судопроизводства вновь выходит на передний план и выполняет свои дискреци-онные полномочия.

В случае серьезных правонарушений проце-дура медиации не заменяет судопроизводство, а идет «параллельно» с ним, как показано на примере национальной бельгийской Программы медиации для возмещения ущерба [Mediation for Redress Programme], координируемой НПО «Suggnome» (Фландрия) и «Mediante» (Валлония) (см. пункт 1г). Первоочередной задачей уголовного судопроизводства являет-ся определение виновности или невиновности подозреваемого, а затем, когда вина уже дока-зана, – наложение санкций. Это соответству-ет правилам надлежащей правовой процедуры,

целью которой является защита правонаруши-теля от неправомерного осуждения, незаконного вмешательства государства и наложения чрез-мерных санкций. Эти санкции имеют смешан-ные цели: наказание, удержание от совершения определенных действий методом устрашения, реабилитацию и т.п. Восстановительное право-судие применяется лишь в тех случаях, когда обвиняемый не отрицает свою причастность к совершению правонарушения, и его первая функция отличается тем, что нацелена на загла-живание причиненного вреда. Это чрезвычайно важно: необходимо, чтобы услуги по восстано-вительному правосудию оставались независи-мыми, что подразумевает создание определен-ных форм (механизмов) совместной работы, их обсуждение и опробование в действии, чтобы гарантировать максимально возможную автоно-мию, но в то же время эффективное и действен-ное сотрудничество.

Глава 4Восстановительное правосудие

и его участникиа. Волонтеры и профессионалы

Вовлечение представителей сообщества в про-цесс медиации или конференции может усилить восстановительное воздействие на стороны кон-фликта. Использовать волонтеров в качестве медиаторов могут как государственные органы, так и НПО, но чаще к этому прибегают пос-ледние. Волонтеров можно привлекать из всех групп и слоев общества с тем, чтобы выбор отражал состав местного населения. Однако необходимо целенаправленно прилагать усилия к тому, чтобы привлекать волонтеров из как можно большего числа меньшинств. Они обла-дают пониманием местных условий, а также благодаря участию в процессе приобретают определенные знания, что увеличивает в целом понимание преступности и ее причин со сторо-ны общества. Было выяснено, что при условии адекватной подготовки, поддержки и суперви-зии, такие волонтеры могут осуществлять функ-ции медиаторов очень компетентным образом, и их работа соответствует наивысшим стандартам практики.

Хотя четких свидетельств этому не сущес-твует, выдвигалось предположение о том, что потерпевшие и правонарушители с большей благодарностью принимают вклад людей, кото-рые жертвуют своим временем во благо обще-ства. Многие волонтеры имеют работу и могут




осуществлять медиацию только по вечерам или по выходным, что также может оказаться более удобным для потерпевших. Так как их услуги не оплачиваются, или им платят меньше, чем про-фессионалам, то более целесообразно использо-вать двух медиаторов по одному делу, что также может положительно сказаться на качестве про-цесса. Они могут поддерживать и оценивать работу друг друга. Координаторам необходимо будет приложить усилия к тому, чтобы обес-печить ответственное отношение волонтеров к выполнению своих обязанностей, например, обеспечить, чтобы те всегда отвечали на звонки, а также, чтобы принимали участие в необходи-мом обучении в ходе работы.

Некоторые организации, оказывающие услу-ги медиации, привлекают также медиаторов из местных сообществ, но платят им за каждый визит или за каждую медиацию иногда номи-нальный гонорар, а иногда и полную ставку. Такая политика может привлечь большее коли-чество лиц, которые могут стать профессиональ-ными медиаторами. В случае низкого дохода людям часто приходится работать на дополни-тельную ставку или на второй работе, что озна-чает, что они не могут выделить время, если оно не будет оплачено. Для некоторых дополнитель-ный доход может оказаться более сильным сти-мулом, чем только стремление принести пользу обществу.

Эту группу можно назвать «оплачиваемыми непрофессиональными медиаторами» [paid lay mediators]. Волонтеров и оплачиваемых непро-фессиональных медиаторов вместе можно отнес-ти к «общественным медиаторам» [community mediators].

От медиаторов, работающих профессиональ-но и занимающиеся только этим, можно ожи-дать, что они должны пройти более глубокую подготовку, которая должна занимать скорее месяцы, чем дни, и включать в себя некоторые академические дисциплины, такие, например, как, элементы права, криминологии, психоло-гии и социологии. Здесь есть очевидные пре-имущества, но это может означать ограничение количества социальных групп, из которых могут привлекаться медиаторы. Необходимы четкие правила, чтобы обеспечить проведение медиа-ции в удобное для участников время, которое может быть и вне обычных часов рабочего дня. Так как эти медиаторы получают оплату как профессионалы, то их количество будет ограни-чено, что тем самым ограничит количество дел,

которые они могут рассмотреть. Они могут быть сотрудниками НПО, органа правосудия, напри-мер, полиции или службы пробации, и в этом случае, важно, чтобы они были привержены принципам восстановительного правосудия и не были напрямую подчинены тем, кто работает в традиционной системе. В Австрии, например, медиаторы входят в состав службы пробации, но осуществляют исключительно функции медиа-ции.

Как для волонтеров, так и для профессиона-лов жизненно важным является обучение, как это видно из раздела 2д, и основной ролью про-фессионалов становится обеспечить обучение. Координация (управление) службой медиации – это также работа для профессионалов, в под-готовку которых, кроме понимания услуг меди-ации, необходимо включить некоторые навыки административной работы.

И, наконец, в некоторых странах медиация проводится сотрудниками существующих струк-тур: полицией, службами пробации, помощни-ками судей [Gerichtshelfer] в Германии, подраз-делениями по работе с несовершеннолетними правонарушителями [Youth Offender Teams] в Англии и Уэльсе, и т. д. Здесь есть две опас-ности: во-первых, больший приоритет могут получить ценности самой структуры, как опи-сано выше; во-вторых, объем рутинной работы может просто не позволить сотрудникам выде-лять достаточно времени для обучения навыкам проведения медиации либо не позволит обеспе-чить условия, при которых все подходящие дела будут перенаправляться для медиации ответс-твенными за это органами (например, прокура-турой), а также рассматривать те, которые уже были переданы.

Однако одним преимуществом такой систе-мы может стать фактор снижения затрат: когда штатные единицы уже есть, то в случае если вместо своих обязанностей они начнут прово-дить медиации, дополнительные затраты будут достаточно низкими. Тем не менее, финансиро-вание должно быть выделено на их подготовку, поддержку и супервизию со стороны квали-фицированных медиаторов. Если это является единственным способом внедрения восстанови-тельного правосудия, то проведение медиаций должно быть включено в оценку общих резуль-татов работы сотрудника, и должны быть при-няты меры к максимально быстрому внедрению полноценной системы медиации в духе восста-новительного правосудия.

№ 3, листопад, 2007 95

Наилучшим решением будет сочетание рабо-ты профессионалов и либо волонтеров, либо оплачиваемых непрофессиональных медиато-ров. Достаточно простые дела могут рассмат-риваться двумя общественными медиаторами, а более сложные совместно профессионалом и общественным медиатором или только про-фессионалами. В некоторых случаях, те, кто начинает работать медиатором на обществен-ных началах, могут принять решение сделать это своей профессией и пройти подготовку для специалистов.

Полезно, когда на местах есть организации, ответственные за координирование работы меди-аторов, включая их привлечение к работе, обуче-ние, поддержку и супервизию. Местные службы медиации в идеале должны входить в независи-мую национальную ассоциацию (или органи-зовать такую ассоциацию, если ее нет), которая будет совместно с практиками, устанавливать стандарты работы медиаторов, координировать обучение, поддерживать систему аккредитации организаций, тренеров и медиаторов, а также оказывать поддержку организациям, предостав-ляющим услуги в сообществах.

б. Вопросы, связанные с участием потерпевших

С активизацией движения в защиту прав потер-певших в последние тридцать лет, росло и пони-мание того, что традиционная система уголов-ного правосудия не обеспечивает потерпевшей стороне специального статуса, как это показано в Главе 1. Потерпевшему перестают уделять внимание после того, как было заявлено о право-нарушении или начинают относиться к нему как к еще одному свидетелю в процессе осуждения или оправдания обвиняемого. Сторонники вос-становительного правосудия стремятся сделать так, чтобы не происходило повторной виктими-зации жертвы.

В восстановительной системе внимание в первую очередь должно уделяться тем потерпев-шим, в делах которых правонарушители еще не установлены – а таких большинство. Многие из них испытали скорее неудобство, чем травмиру-ющие переживания, но для тех, кому был нане-сен серьезный вред, должны быть предостав-лены услуги по поддержке потерпевших. Для жертв насилия необходимо предусматривать оплату медицинских услуг в странах, где нет общего для всех медицинского обслуживания, а там, где это возможно – предоставлять допол-

нительную компенсацию за боль и страдание, а также покрывать расходы, не обеспеченные системой социального обеспечения. В ситуации, когда правонарушитель известен, от него можно потребовать компенсации, но лишь немногие правонарушители способные внести больше, чем символическую сумму.

Там, где правонарушитель известен, и при-знает свое участие в совершении правонару-шения, возможно проведение полноценного восстановительного процесса. Опять же очень важно, чтобы жертва имела возможность принимать в нем прямое участие. Некоторые службы медиации отдавали приоритет реаби-литации правонарушителя – тенденция, кото-рая постоянно поддерживается политическими требованиями снизить показатели по рецидив-ной преступности. Тем самым у потерпевшего может возникнуть впечатление, что служба «использует» их, действуя в интересах право-нарушителя, а не в их интересах. Важно под-держивать тесное взаимодействие со службами по оказанию поддержки потерпевшим (осо-бенно в случае с жертвами в наиболее уязви-мом положении, например, в делах, связанных с домашним насилием). Одним из способов может стать приглашение представителя орга-низации, оказывающей поддержку потерпев-шим, принять участие в работе комитета по управлению службой медиации (наблюдатель-ного совета).

С точки зрения жертвы может возникнуть несколько проблем. Выдвигалось предполо-жение о том, что потерпевшему, может быть, тяжело принимать решение о своем участии или неучастии: он «может испытывать чувство вины, если решит не участвовать, и в то же время мысль об участии может вызывать у него сильное беспокойство»6. Однако нет доказа-тельств того, что такие чувства являются рас-пространенными. Давление на потерпевшего с тем, чтобы он принял участие в процессе, может быть незаметным или едва различимым: «Если ты откажешься, то плохим будешь ты» (Umbreit, Coates and Vos, 2001). Потерпевший может ощущать себя недостаточно подготовлен-ным для встречи, или у него могут возникнуть нереалистичные ожидания по поводу его роли и степени участия в процессе. С некоторыми из них вообще не связываются. Это происходит или из-за плохого функционирования системы, или же в некоторых случаях законодательство 6 Reeves and Mulley (2000), цитата из Strang (2002:206).




не обеспечивает адекватного участия потерпев-шего в процессе принятия решений. Поступали сообщения о том, что с потерпевшими вообще не связывались, иногда потому, что социальные работники не привыкли работать с потерпевши-ми, иногда из-за опасений в отношении защиты информации. Право потерпевшей стороны на конфиденциальность следует уважать, но это не должно лишать ее возможности принимать участие в процессе, который, по мнению многих, является полезным.

Может ли возникнуть ситуация, когда потер-певший будет чувствовать себя в меньшинс-тве или испытывать страх из-за присутствия правонарушителя и его родственников в ходе медиации (в особенности, в ходе конференции)? Такая возможность есть, хотя опять же нет дан-ных, что это происходит часто. Медиаторы могут устранить такую возможность путем отбора и подготовки участников конференции, а также устанавливая основные правила и обеспечивая их выполнение. Новая Зеландия опять предла-гает нам такую гарантию: там жертву «может сопровождать любое разумное количество лиц (как членов семьи, так и других), которые при-сутствуют на конференции с целью оказания поддержки жертве».

И, наконец, необходимо ли привлекать адвокатов для представления интересов потер-певшего в ходе медиации? Как уже отмеча-лось, любой участник юридического процес-са имеет право на «юридическую помощь по своему выбору» (Европейская конвенция о правах человека, Статья 6.3(с)), предоставляе-мую бесплатно, если он не может ее оплатить. Представление интересов юристом-професси-оналом, однако, будет вступать в противоре-чие с самой концепцией восстановительного правосудия, где каждый из участников говорит за себя и демонстрирует намерение прийти к соглашению или результату, при котором каж-дая сторона остается в выигрыше, а не к тради-ционному для адвокатов результату, где одна сторона обязательно проигрывает. По этой причине обычно предполагается, что адвока-ты не должны принимать участие в медиации. Рекомендуется, чтобы стороны имели доступ к консультации адвокатов, хорошо понимаю-щих принципы восстановительного правосу-дия (что требует специальной подготовки), до и/или после медиации.

в. Вопросы, связанные с участием правонарушителей

Опасения по поводу гарантий прав правонару-шителей, в принципе, не могут быть отделены от подобных вопросов, связанных с правами жертвы. Так как процедуры восстановительного правосудия – это процессы из области челове-ческих взаимоотношений, мы всегда имеем дело с двумя половинками процесса. Такая ориента-ция на двусторонний подход составляет одно из важнейших отличий между процедурами вос-становительного правосудия и традиционным уголовным процессом, который явно сосредото-чен на правонарушителе.

С другой стороны, уголовный процесс часто заканчивается вынесением наказания правона-рушителю, и потому в нем есть установленные гарантии его защиты от несправедливого при-говора или наказания, а также гарантии его личных прав и свобод. Медиация между потер-певшим и правонарушителем и проведение кон-ференций между ними в свою очередь являются неформальными процедурами, основанными на согласии, ведущими не к наказанию, а к репа-рации, и потому в таких процедурах очень мало подобных гарантий. Эти гарантии действуют – лишь на заднем плане – только в той степени, в которой медиация как мера, выводящая субъек-та из орбиты уголовного преследования, связана с этой системой, и к этим гарантиям обращаются тогда, когда процесс медиации приостанавлива-ется одной из сторон.

Отличие есть тогда, когда служба восста-новительного правосудия не является частью системы уголовного правосудия, но выступает в качестве организации, осуществляющей незави-симую общественную медиацию, рассматривая любые виды конфликтов, о которых поступает информация. Здесь потребностям и уязвимости обеих сторон следует уделять внимание с самого начала.

В рамках медиации между потерпевшим и правонарушителем или на конференции может применяться принцип пропорциональности для защиты правонарушителя от непомерных (несо-размерных) обязательств или требований, кото-рые могут предъявляться к нему для исправления и компенсации ущерба, причиненного потерпев-шему. Предполагается, что этот принцип должен применяться только в одном направлении – то есть для ограничения обязательств по репара-ции, которая может представляться чрезмерной, но не увеличивать требования, если создается

№ 3, листопад, 2007 97

впечатление, что обе стороны довольны их объ-емом. В задачи медиатора входит следить за соблюдением этого принципа для обеих сторон, действуя на основании принципов уважения, признания и беспристрастности, которыми сле-дует руководствоваться при проведении проце-дуры медиации (как указано в разделе 1е).

В целом, создается впечатление, что это срабатывает, но хорошие намерения медиато-ров не являются полной гарантией должно-го соблюдения правил в каждом из случаев. Правонарушитель, особенно несовершеннолет-ний и не вполне способный постоять за себя, который чувствует, что к нему не было проявле-но уважение, или его запугивали в ходе процес-са, или он согласился на несоразмерную репара-цию, может не осмелиться впоследствии подать жалобу. То есть, вполне возможно, что в таком случае медиатор мог не обеспечить наивысшие стандарты проведения процедуры. Необходима система, позволяющая наилучшим образом пре-дотвратить такую несправедливость и исправить ситуацию, если подобное произойдет.

Первым шагом к предотвращению таких ситуаций является обучение медиаторов. Они должны знать о таких вопросах, и о том, как их можно избежать. Если медиация проводится двумя медиаторами, то, там, где это использует-ся, это позволяет медиаторам давать советы друг другу и оценивать каждую из встреч по ее завер-шении. Суды могут задавать вопросы, чтобы удостовериться, что процесс был восстанови-тельным насколько это возможно. Участники – как потерпевшие, так и правонарушители – должны быть подготовлены к процессу и про-информированы о том, что им следует ожидать, и что они могут сделать, если почувствуют, что их ожидания не оправдались.

Вопросы, возникающие в отношении оказа-ния потерпевшим поддержки адвокатами (см. раздел 4б), справедливы и в отношении адво-катской помощи правонарушителям. В Новой Зеландии адвокаты, работающие с несовершен-нолетними, работают при судах и ими же и оплачиваются, они консультируют несовершен-нолетних, но не представляют их интересы, а в более серьезных случаях план их работы должен согласовываться с судьей (Akester, 2000). Есть мнение, что присутствие лиц, оказывающих под-держку, само по себе обеспечивает защиту прав. В Новом Южном Уэльсе в Австралии есть также специальная телефонная линия бесплатных

юридических консультаций для детей (Roche, 2003:88-93).

К правонарушителям, которые не выполня-ют до конца свои обязательства по репарации, также необходимо применять восстановитель-ные процедуры. Им должна быть предоставлена возможность объяснить, почему они этого не сделали (например, могли измениться обсто-ятельства, или службы могли не предоставить им поддержки и помощи, в которых они нуж-дались), а также возможность выполнить эти обязательства или принять на себя новые, уста-новленные в ходе обсуждения. Если они опять не выполнят их, то дело следует вернуть на рас-смотрение в суд.

В центре процедуры медиации находится не потерпевший и не правонарушитель, а то, что произошло и что происходит между сторонами. Но ведь именно нарушение прав жертвы в пер-вую очередь становится толчком к вовлечению органов уголовного преследования. Поэтому концентрация на правонарушителе заложена в «систему» и политику органов и служб, перена-правляющих дела на медиацию. В значительной степени такой подход заложен и в восприятие служб восстановительного правосудия. Поэтому одной из основных задач последних, особенно на ранних этапах, может стать «смена объекти-ва» (Zehr, 1995) с тем, чтобы интересы потер-певших тоже попали в фокус и были приняты во внимание.

В том, что касается недостатка правовых гарантий в процедуре медиации, некоторые авторы призывают к введению специальной процедуры обжалования. Она позволит тем, кто считает, что с ними обошлись несправедли-во, подать жалобу и получить возможность ее рассмотрения неформально или независимыми медиаторами. Если это не привело к желаемому результату, то одним из вариантов поддержки может быть также возможность прибегнуть к расследованию ситуации. Степень необходи-мости подобных процедур и то, насколько они осуществимы, во многом зависит от националь-ных систем права.

г. Общественное мнение и роль средств массовой информации

Кроме мотивации и мобилизации заинтересо-ванных органов, которые могут оказать под-держку (см. раздел 3а), особую важность при организации работы служб восстановительного




правосудия имеет получение и сохранение под-держки со стороны общественности.

Отношение общественности и общественное мнение

Высказывались серьезные опасения, что про-екты внедрения медиации столкнуться с недо-верием и даже противодействием со стороны общественности. Такое восприятие основано на том мнении, что общество склонно требовать жестких мер, что само по себе является упроще-нием. Частично эти опасения поддерживаются статьями в популярных печатных изданиях, для которых представляющиеся им снисходитель-ными приговоры – это всегда броские заго-ловки. Эти мнения, однако, поддерживаются предположениями, на которых базируются неко-торые научные исследования. Люди, отвечаю-щие на вопросники, в которых им задают воп-росы вроде «Насколько строгим должно быть наказание?» или «Должен ли правонарушитель, вина которого была доказана, понести наказание или необходима его реабилитация», выбирают ответ только по шкале «более или менее суровое наказание». Например, в недавно выпущенной книге об отношении к наказанию, о восста-новительном правосудии упоминается лишь мимоходом (Roberts and Hough, 2002). Один из международных опросов о преступности, охва-тивший 58 стран, представил в качестве вари-антов ответа по поводу возможных альтернатив наказания для несовершеннолетнего взломщика только «штраф, лишение свободы, обществен-ные работы, условное наказание или другое наказание» (Mayhew and van Kesterne, 2002). Все эти варианты предусматривают применение наказания, хотя (как указывают авторы) обще-ственные работы можно рассматривать с разных сторон: как возмещение, реабилитацию или как «тяжелый труд». В большинстве Европейских стран общественность высказалась в пользу общественных работ в противовес тюремному заключению (с заметным исключением двух англо-говорящих государств – Великобритании и Мальты).

Но на разные вопросы поступают разные ответы. В некоторых опросах речь шла только о репарации, другие включают вопрос о возмож-ности элемента диалога между потерпевшим и правонарушителем, который является отли-чительной чертой системы восстановительного правосудия. Некоторые исследователи опреде-лили различие между ответами потерпевших и

теми, кто таковыми не являются: потерпевшие не требуют более серьезных карательных санкций по сравнению с остальными, а заинтересованы в какой-либо форме возмещения и восстановле-ния. В 1982 году в результате опроса жертв ограб-ления выяснилось, что они в большинстве своем хотели, чтобы правонарушитель возместил свой «долг» каким-либо полезным способом, через возмещение убытков и общественно-полезную работу, а, кроме того, много раз прозвучало, что «тюрьма никого ни к чему хорошему не при-водит». В ходе проводившегося в том же году опроса 85% из почти 1000 респондентов сочли, что общественные работы вместо тюремного срока – это хорошая идея, а 66% высказались в пользу того, чтобы правонарушители выплачи-вали компенсации потерпевшим. В 1984 году, еще до того как медиация между потерпевшим и правонарушителем стала широко известной концепцией, в ходе проведения национально-го опроса о преступности в Великобритании [British Crime Survey] потерпевшим был задан вопрос: согласились ли бы они на встречу с пра-вонарушителем для того, чтобы обсудить «как правонарушитель мог бы возместить ущерб в связи с содеянным». 49% опрошенных заявили о своем согласии, еще 20% сказали, что готовы были бы обсудить идею возмещения, но без лич-ной встречи: таким образом, в целом 69% выска-зали заинтересованность в заглаживании вреда, им причиненном. Респондентам, участвовавшим в том же опросе, но уже в 1998 году, был задан другой вопрос: 41% заявили о своем согласии на «встречу с правонарушителем в присутствии третьей стороны,…чтобы спросить у преступни-ка, зачем он это сделал, и сказать ему о своих чувствах» (Wright, 1989; Maguire and Corbett, 1987; Mattinson and Mirrlees-Black, 2000).

В Германии опросы общественного мнения выявили, что большинство людей хотели бы, чтобы в случае менее серьезных преступлений была применена репарация; для ее осуществле-ния многие заявили о своем предпочтении неза-висимых процедур – вне системы уголовного правосудия. Потерпевшие не обнаружили боль-шей склонности к карательному подходу, чем остальные респонденты. Участники исследова-ний отдавали предпочтение тому, чтобы рассмат-ривать медиацию между потерпевшим и право-нарушителем в большей мере как альтернативу уголовному процессу, а не как один из вариантов судебного приговора. Респонденты выражали согласие с возможностью применения менее

№ 3, листопад, 2007 99

сурового наказания для правонарушителя при условии, что последний возместит нанесенный вред. Результаты одного из исследований пока-зали, что, за исключением наиболее тяжких пре-ступлений, общественность в целом была мень-ше настроена в пользу карательных санкций, чем представители системы уголовной юстиции (Dolling and Henninger, 1998, 360ff). В проведен-ном в Гамбурге опросе среди жертв преступле-ний Сессар (Sessar, 1992) получил достаточно интересные результаты, продемонстрировавшие, что потерпевшие в большинстве своем предпо-читают Wiedergutmachung (возмещение), а не Strafe (наказание). Примечательно, что наибо-лее ориентированными на наказание оказались представители системы уголовного правосудия, в особенности прокуроры. Последующие иссле-дования выявили похожие тенденции (Kilchling and Kaiser, 1996) (см. также раздел 1ж).

Не только результаты исследований, но и практический опыт медиации подтверждают удивительную готовность потерпевших прини-мать участие в восстановительных процедурах и заявлять об отказе от уголовного преследования после медиации, в которой стороны пришли к соглашению, результатом которого стало воз-мещение нанесенного вреда. Для многих таких участников медиация представляется обычным и «нормальным» способом справиться с пос-ледствиями преступления. Интересно, что как исследования, так и «жизненные» примеры ука-зывают на существование тенденции, которая противоречит обычным ожиданиям, – они пока-зывают, что «восстановительное» отношение (в том, что касается небольших и менее тяжких преступлений) тем сильнее, чем ближе человек столкнулся с виктимным опытом и конкретным предложением по репарации, объяснениями и серьезными извинениями со стороны правона-рушителя. Кроме того, было обнаружено (см. раздел 1ж), что среди принимавших участие в осуществленной должным образом процедуре медиации между потерпевшим и правонаруши-телем и в ходе конференций практически во всех случаях очень высок процент тех, кто был удов-летворен исходом дела. Поэтому можно ожи-дать, что популярность медиации будет расти по мере того, как больше людей будут принимать в ней участие, и она будет становиться более известной.

Тем самым юристы и представители офици-альной системы правосудия могут быть увере-ны, что восстановительное правосудие вполне

может быть представлено общественности не в качестве меры наказания или снисхождения, но как целесообразное и разумное средство, осно-ванное на здравом смысле.

Роль средств массовой информацииСлужбам медиации следует приложить уси-

лия к разработке и осуществлению стратегии информирования о своей деятельности. Мы бы рекомендовали специалистам, ответственным за управление такими службами и разработку политики их деятельности, установить хорошие доверительные отношения с несколькими жур-налистами (из печатных и электронных СМИ), которым можно регулярно предоставлять кон-кретную информацию о службах медиации и их работе и, что более важно, о делах, рассмот-ренных медиаторами (при условии соблюдения конфиденциальности либо по согласию обеих сторон). Недостаточно просто выпустить пресс-релиз и этим ограничиться. В этом отноше-нии необходимо обеспечить постоянный поток информации.

Как и в случае с другими видами информа-ции, важным каналом не только ее распростра-нения, но и влияния на общественное мнение, являются школы. В работе с последними, опять же необходима тщательная подготовка и настой-чивость, позволяющие обеспечить устойчивое восприятие восстановительного правосудия.

Аргументы, которые доказали свою силуЛучшим аргументом в поддержку восстано-

вительного правосудия является не теорети-ческие умозаключения, а примеры успешного разрешения конфликтов в делах, причем жела-тельно в таких, где правонарушение было отно-сительно серьезным, и где потерпевший или правонарушитель, или оба в результате процесса изменили свое отношение.

Следующим наиболее сильным аргумен-том является воздействие на потерпевших. Сторонники восстановительного правосудия подчеркивают, что оно начинается с попытки исправить причиненный жертве вред. Как уже говорилось, многие потерпевшие приветству-ют возможность увидеть преступника, выразить свой гнев и задать вопросы. В отличие от судов, атмосфера в центрах медиации менее офици-альна: внимание сфокусировано на обеспече-нии потребностей потерпевшего. Это позволяет жертве задавать вопросы, ответить на которые зачастую может только правонарушитель.




Хотя для многих потерпевших все это явля-ется более важным, чем репарация, медиация позволяет тем, для кого возмещение ущерба является основной потребностью, обеспечить ее осуществление более быстрым путем. А право-нарушители, которые заявили о своем согласии возместить ущерб, выполняют взятые на себя обязательства зачастую намного чаще и быстрее после участия в медиации, чем в судебном засе-дании. Ввиду общего пренебрежения мнением и потребностями жертвы невозможно переоце-нить необходимость проявления внимания к интересам потерпевшей стороны.

По сравнению с участием в судебном засе-дании возможности медиации позволяют большему количеству потерпевших преодо-леть негативные переживания, которые явля-ются последствием преступления. Результаты нескольких исследований указывают на то, что участие в процедуре восстановительного пра-восудия снижает у потерпевших уровень страха перед правонарушителем и вероятностью стать вновь объектом преступления с его стороны.

Некоторые аргументы касаются правонару-шителя, например, ответ на вопрос «Согласны ли вы, что разумно требовать от преступника, чтобы он возместил ущерб, причиненный его действиями?». Люди с аналитическим складом ума также соглашаются, что негативные пос-

ледствия тюремного заключения перевешивают эффект реабилитационных программ, (которые охватывают лишь небольшое количество заклю-ченных), за исключением лишения свободы тех, кто представляет значительную угрозу обще-ству. Популярна также идея о том, что «право-нарушители должны быть в ответе за тот вред, который они причинили». Однако это не долж-но представляться как форма ретрибутивного [основанного на возмездии] наказания. Личная встреча с потерпевшим может иметь намного более зримый эффект для правонарушителя и может содействовать принятию последним ответственности за свое будущее.

Медиация в большинстве случаев организу-ется быстрее, чем судебное заседание. Если она проходит перед началом суда, то она является средством экономии времени, высвобождая его для серьезных дел, и тем самым сокращает рас-ходы на функционирование судебной системы.

Еще одним аспектом, которому до сих пор не уделялось достаточно внимания, является снижение уровня преступности. Атмосфера принятия часто способствует тому, что право-нарушители рассказывают о том, что побудило его совершить преступление. Когда сообщес-тво получает такую информацию, оно может использовать ее в своей стратегии снижения уровня преступности.

Documents

"Відновне правосуддя в Україні" №3(7) '2007