"Відновне правосуддя в Україні" №3(11) '2008

Проект Концепції впровадження відновного правосуддя в систему

кримінальної юстиції України

Застосування медіації у кримінальних справах – інструкції Європейської комісії

з питань ефективного правосуддя

Права дітей у рамках здійснення правосуддя щодо неповнолітніх –

рекомендації Комітету ООН

Досвід Швейцарії в боротьбі зі злочинністю серед неповнолітніх

Практичні аспекти впровадження відновного правосуддя в Україні

3/2008

Швейцарське Бюро співробітництва в Україні, що представляє Швейцарську агенцію з розвитку та співробітництва, вітає читачів щоквартального бюлетеня «Відновне правосуддя», який висвітлює інноваційні підходи в роботі інституцій системи кримінальної юстиції. Цей бюлетень видається як частина проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України» та поширює інфор-мацію й практику щодо медіації на етапі досудового слідства в кримінальному процесі.

В Україні Швейцарія підтримує демократичний розвиток суспільства, забезпечення рівного доступу громадян до процесів прийняття рішень, соціальної справедливості, верховенства права. Ціла низка проектів, профінансованих Швейцарською агенцією з розвитку та співробіт-ництва, допомагає Україні в розвитку життєздатних моделей та практик у кримінальній юстиції та в системі судочинства.

Проект «Підтримка реформи юстиції в Україні», що реалізується в співпраці з Центром суд-дівських студій, працює з суддівськими організаціями та з Радою суддів України над питаннями суддівської незалежності і розвитку суддівського самоврядування.

У проекті «Стратегії міліції з попередження підліткової злочинності», який виконується Українським Центром Порозуміння, пропонується серія заходів з розбудови регіональних моде-лей профілактики злочинності серед дітей та підлітків, до чого залучаються не тільки відповідні підрозділи міліції, а й ресурси місцевих громад.

Три проекти «Біла Церква – центр компетентності з питань реформування пенітенціарної системи в Україні», «Підтримка реформування системи попереднього ув’язнення» та «Жінки і матері з дітьми в ув’язненні» спрямовані на розробку та впровадження в систему виконання покарань України проєвропейських підходів та стандартів щодо утримання ув’язнених та повод-ження з ними, а також процедур взяття під варту з метою зменшення кількості ув’язнених у слідчих ізоляторах. Партнерами проектів є Державний департамент України з питань виконання покарань та його підрозділи, суди різних рівнів, Генеральна прокуратура, МВС, Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерство праці та соціальної політики України, а також неуря-дові організації, Центр суддівських студій та Інформаційно-консультативний жіночий центр.

Всіх, кого зацікавили наші проекти, ми запрошуємо відвідати веб-сторінки, де можна знайти більш детальний опис та контактну інформацію:

www.swisscooperation.org.ua Бюро співробітництва Швейцарії

www.commonground.org.ua Український Центр Порозуміння

www.rj.org.ua Сайт з відновного правосуддя (створений Українським Центром порозуміння)

www.judges.org.ua Центр суддівських студій

www.uajudges.org Всеукраїнська незалежна суддівська асоціація

www.magnus.kiev.ua/~ces/ Білоцерківське училище професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби

www.empedu.org.ua (див. розділ проекти)

Інформаційно-консультативний жіночий центр

Swiss Cooperation Of� ce Ukraine

Засновник: Український Центр Порозуміння 01133, м. Київ,Печерський узвіз 8, к. 7

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованогозасобу масової інформаціїСерія КВ № 10427від 21 вересня 2005 р.

Відповідальність за достовір-ність інформації несуть автори публікацій та рекламодавці

Передрук статей тільки з письмового дозволу редакції

Головний редактор:Владислава Каневська

Підписно до друку 25.12.2008Зам. 000000 Наклад 1300 прим.

Дизайн, верстка та друк СПД-ФО Захаренко В.О.Тел.: (044) 331-50-49

Відновне правосуддя в Україні

№ 3(11)’2008Засноване у 2005 роціВидається щоквартально

Редакційна рада:

Оніщук М. В. – Міністр юстиції України

Пилипчук П. П. – Голова ради, заступник Голови Верховного Суду України

Ємельянова І. І. – заступник Міністра юстиції України

Войтюк І. А. – ректор Академії суддів України

Калашник Н. Г. – заступник Голови Державного Департаменту України з питань виконання покарань

Лобач В. П. – начальник управління організації підтримання державного обвинувачення, Генеральна прокуратура України

Мачужак Я. В. – суддя Конституційного Суду України

Міщенко С. М. – суддя Верховного Суду України

Коваль Р. Г. – Президент Українського Центру Порозуміння

Гірник А. М. – керівник Центру соціальної психології та управління конфліктами Національного університету «Києво-Могилянська академія», професор

Ільковець Л. Б. – завідувач кафедри нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство Інституту підвищення кваліфікації кадрів Національної академії прокуратури України

2 ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Редакційна колегія:

Каневська В. Д. – віце-президент Українського Центру Порозуміння, головний редактор

Землянська В. В. – член правління Європейського Форуму з відновного правосуддя, кандидат юридичних наук, науковий редактор

Фесенко І. М.– заступник начальника Департаменту законодавства про правосуддя, правоохоронної діяльності та антикорупційної політики Міністерства юстиції України

Лавровська І. Б. – старший консультант управління узагальнення судової практики та аналізу судової статистики Верховного Суду України

Прокопенко Н. М. – директор проектів Українського Центру Порозуміння

Горова А. О. – керівник департаменту інституційного розвитку та досліджень Українського Центру Порозуміння

Бік О. Я. – Президент Фонду «Простір без конфлікту», викладач кафедри соціології та соціальної роботи Національного університету «Львівська політехніка»

Овчарова Г. Б. – директор проектів НДО «Молодь за демократію», м. Харків

Микитин Ю. І. – директор департаменту програм відновного правосуддя РГО «Інституту права і демократичного розвитку Прикарпаття» м. Івано-Франківськ; заступник директора Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника

Ягунов Д. В. – доцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Одеської юридичної академії, к. н. держ. упр.

Філь С. С. – координатор проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації»

Капустянська Н. Г. – відповідальний секретар редакційної колегії

№ 3, грудень, 2008 3

ДО ЧИТАЧА .................................................................................................................................................................5

ОГЛЯД НОВИН .........................................................................................................................................................6

АКТУАЛЬНА ТЕМА

Матеріали круглого столу «Упровадження відновного правосуддя в Україні: практичні аспекти» .................................................................................................................................................. 17

Р. КовальВідновне правосуддя в Україні: досягнення та перспективи ................................................................... 17

В. ЛобачПрактичні аспекти впровадження відновного правосуддя в правову систему України ................ 20

Концепція впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України (проект)........................................................................................................... 23

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

Інструкції щодо кращого застосування чинної рекомендації щодо медіації у кримінальних справах. Матеріали Європейської комісії з питань ефективного правосуддя .....32

Права дітей у рамках здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх. Рекомендації Комітету ООН з прав дитини .................................................................................................. 37

П. ХряпінськийОрганізаційні та правові питання впровадження відновного правосуддя в Україні ....................... 57

ДОСВІД РЕГІОНІВ

І. Богомол, І. Таран Досвід використання програм відновного правосуддя на Пирятинщині ............................................ 64

Розпорядження Голови Пирятинської районної ради «Про утворення Координаційної ради зі впровадження відновного правосуддя в Пирятинському районі» .................................................... 67

ЗМІСТ


ЗРУЧНИЙ ДОКУМЕНТ

Угода про співпрацю між громадською організацією та прокуратурою щодо організації та впровадження програми відновного правосуддя .................................................................................... 69

Повідомлення щодо можливості участі у зустрічі з усунення завданої злочином шкоди ............ 71

НАВЧАННЯ ОСНОВАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

Олена Савчук, Світлана ФільРозробка навчального курсу для медіаторів .................................................................................................. 72

Альона Горова, Наталія ПилипівОцінка інноваційного курсу з відновного правосуддя для слухачів Національної академії прокуратури України ............................................................................................................................. 74

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

Досвід Швейцарії в боротьбі зі злочинністю серед неповнолітніх

Крістоф ХугНові норми кримінального та кримінально-процесуального права у справах неповнолітніх у Швейцарії ................................................................................................................................................................ 79

Рольф ШтукерПревентивні заходи поліції міста Цюріха в боротьбі зі злочинністю серед неповнолітніх .......... 84

Рольф Штукер, Гайнц ШтуцерРобота поліції з неповнолітніми: рекомендації та практичні поради щодо складання рапортів ....................................................................................................................................... 85

ДОСЛІДЖЕННЯ

Дмитро ЯгуновПробація в ХХІ столітті: перевинахід, модернізація або знищення ...................................................... 89

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

Посібник ООН «Програми відновного правосуддя» (закінчення: 6-7 розділи) .............................. 92

№ 3, грудень, 2008 5

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ!

Послідовне втілення проекту «Підтримка реформи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації» та розвиток інших ініціатив у сфері відновного правосуддя в Україні та світі є чудовою мотивацією для появи чергового числа нашого бюлетеня. Отже, до вашої уваги не

тільки новини, що відбулися у царині відновного правосуддя, а й матеріали, що, сподіваємось, спо-нукають вас до дій.

«Актуальна тема» цього числа представить матеріали круглого столу «Упровадження відновного правосуддя в Україні: практичні аспекти», на якому було розглянуто, зокрема, й проект Концепції впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України.

Світові тенденції впровадження ідей відновного правосуддя цього разу представлені у рубриках «Законодавчі засади…», «Закордонний досвід» та «Дослідження». Інструкції Європейської комісії з питань ефективного правосуддя узагальнюють досвід країн-членів Ради Європи, до яких належить і Україна, і надають рекомендації щодо подальших кроків для ефективнішого застосування медіації у кримінальних справах. «Зауваження загального порядку» Комітету ООН з прав дитини про здій-снення правосуддя стосовно неповнолітніх також мають на меті підтримати держави-члени у цій діяльності, зокрема надати «більш ґрунтовні орієнтири і рекомендації щодо необхідних зусиль».

Швейцарія – одна з високорозвинених європейських країн і має власні «рецепти» боротьби з дитя-чою злочинністю: законодавчі, процесуальні, соціальні та економічні. У цьому випуску – матеріали про норми кримінального та кримінально-процесуального права, якими керується прокуратура у справах неповнолітніх, а також про превентивні заходи та щоденні турботи швейцарської «дитячої» поліції. Питанням світових перспектив розвитку сфери пробації у ХХІ столітті присвячено матеріал у рубриці «Дослідження».

Із українським досвідом впровадження відновного правосуддя можна познайомитися у рубриках «Досвід регіонів», «Навчання основам відновного правосуддя» та «Зручний документ».

Звертаємо вашу увагу на те, що в цьому номері ми завершуємо публікацію посібника ООН «Програми відновного правосуддя» (початок у №№1 та 2). Останні розділи присвячені функці-онуванню та управлінню організацією, що впроваджує програми відновного правосуддя, а також моніторингу та оцінці впливу цих програм. У додатках містяться Основні принципи ООН щодо впровадження програм відновного правосуддя у кримінальних справах та інформація про розбіжності та неузгодженості щодо суттєвих характеристик цих програм, які виникли у процесі практики.

Електронні версії бюлетенів можна знайти на веб-сторінках в Інтернеті:• «Відновне правосуддя» – www.rj.org.ua (розділ «Періодичні видання») та• «Практика вирішення конфліктів» – www.commonground.org.ua (у розділі «Ресурси»).

Запрошуємо також познайомитися з новим веб-сайтом – «Співпраця міліції та громади задля безпеки», його адреса в мережі Інтернет: www.bezpekagromad.org.ua. Даний ресурс присвячений питанням побудови безпечних та згуртованих громад і має на меті сприяти впровадженню сучасних стратегій профілактики злочинності серед дітей та молоді, а також розвивати активність громади у справі налагодження безпеки і правопорядку в суспільстві.

Редакційна рада та редакційна колегія бюлетеня «Відновне правосуддя в Україні»


7 жовтня 2008 р. у м. Києві відбулося черго-ве засідання Спостережної ради проекту «Підтримка реформи системи криміналь-

ної юстиції України: впровадження прийомів медіації», що реалізується спільно Генеральною прокуратурою України, Національною академі-єю прокуратури України та БО «Український Центр Порозуміння» за фінансової під-тримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва.

Це проект розпочався у 2006 р., а його ниніш-ній, другий етап триває з березня 2008 р. по лютий 2009 р. Мета проекту – забезпечення підґрунтя для всебічного впровадження процедур та меха-нізмів медіації на етапі досудового розгляду кри-мінальних справ у рамках системи кримінальної юстиції України.

Цілі проекту на даному етапі:1) Розширити можливості основних цільових

груп проекту – прокурорів та неурядових органі-зацій, що займаються питаннями медіації, – для впровадження у своїй роботі медіації у кримі-нальних справах, зокрема:

розширення діяльності щодо підвищення • обізнаності, проведення тренінгів та роз-ширення практики застосування медіації серед прокурорів в Україні; розробка навчальної програми для медіато-• рів, що базується на процедурах та засадах взаємодії між прокурорами та медіатора-ми, відповідно до напрацювань першої фази проекту;

2) Провести практичну апробацію механіз-мів направлення справ (з системи кримінальної юстиції для проходження медіації), відповідно до напрацювань першої фази проекту.

3) Підтримувати Міністерство юстиції України (Департамент законодавства про правосуддя, пра-воохоронної діяльності та антикорупційної полі-тики) щодо розробки та обговорення Національної програми впровадження відновного правосуддя (зокрема, медіації у кримінальних справах) до системи кримінальної юстиції.

Учасники засідання – представники Генеральної прокуратури України, Національної академії прокуратури України, Школи соціаль-ної роботи Національного університету «Києво-

ОГЛЯД НОВИН

Засідання Спостережної ради проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації»

7 жовтня 2008 р.

Огляд новин

№ 3, грудень, 2008 7

Могилянська академія», донора проекту – Швейцарської агенції розвитку і співробітництва та БО «Український Центр Порозуміння». У засі-данні також узяли участь деякі регіональні партне-ри проекту – представники Пирятинської район-ної ради та ГО «Жіночі ініціативи» (Полтавська обл.) та регіонального осередку Всеукраїнської фундації «Захист прав дітей» у Київській обл. (м. Біла Церква).

У ході засідання Спостережної ради було висвітлено й обговорено такі питання:

Хід реалізації проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впро-вадження прийомів медіації» за період липень – вересень 2008 р., зокрема, в пілотних регіонах проекту, якими є:

Агентство регіонального розвитку • «Гармонія» (смт Красногвардійське, АР Крим)«Молодіжний клуб Дрогобиччини» • (м. Дрогобич, Львівська обл.) «Молодь за демократію» (м. Харків) • «Луганська обласна група медіації» • (м. Луганськ) Пирятинська районна громадська орга-• нізація «Жіночі ініціативи» (м. Пирятин, Полтавська обл.) Регіональний осередок Всеукраїнської фун-• дації «Захист прав дітей» у Київській обл. (м. Біла Церква)

Основним занепокоєнням майже всіх пілот-них проектів регіонів, а також і представників Генеральної прокуратури та Національної ака-демії прокуратури України, лишаються складнощі у процесі налагодження співпраці з представника-ми місцевих прокуратур. І хоча лист Генерального прокурора України «Щодо використання проце-дур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному пере-слідуванню» було підписано ще 1 серпня 2008 р., на місцях рекомендації, визначені цим листом, переважно не виконуються. Водночас, деякі про-куратури (нижчого рівня за обласні), ще досі офі-ційно не отримали цього листа.

Проте, як зазначив один із представників Національної академії прокуратури України, є надія на те, що цей лист обов’язково надійде до всіх нижчих інстанцій, оскільки в додатковому наказі від Генпрокуратури містилася вимога до керівників структурних підрозділів щодо роз-робки необхідних змін до галузевих наказів та статистичної звітності; а це, в свою чергу, озна-чає, що коли з’явиться відповідний статистичний показник по справах, сторони яких пройшли про-

цедуру примирення, прокуратури мають змінити своє ставлення до таких процедур на більш пози-тивне й прийнятне.

Представлено і проект програми навчаль-ного курсу для медіаторів, що, імовірно, буде запроваджено при Школі соціальної роботи ім. В. І. Пол тавця Національного університету «Києво-Могилянська академія».

До цієї роботи залучені представники Школи соціальної роботи Києво-Могилянської академії, а також експерти з питань відновного правосуд-дя; відбуватимуться також консультації з пред-ставниками Національної академії прокуратури України, оскільки вони мають досвід у розробці й викладанні навчальних курсів з питань віднов-ного правосуддя.

Представлено й обговорено план розробки проекту Концепції впровадження відновного правосуддя в Україні, а на його основі – проекту Національної програми впровадження відновного правосуддя.

До діяльності в рамках цього напрямку робо-ти залучені представники Міністерства юстиції України, Національної академії прокуратури України та Українського Центру Порозуміння. Концепція впровадження відновного правосуддя в Україні має стати офіційно визнаною підставою й, фактично, державною гарантією того, що від-новне правосуддя, поруч із чинною системою кри-мінального правосуддя, і надалі розвиватиметься в державі, але вже перейде він суто громадської ініціативи (подекуди – за всебічної підтримки місцевої влади) до загальнодержавного обов’язку, підкріпленого розумінням та підтримкою влади на всіх рівнях.

Таким чином, учасники засідання Спостережної ради проекту «Підтримка реформи системи кримі-нальної юстиції України: впровадження прийомів медіації» мали змогу обговорити поточні питан-ня й складнощі в реалізації проекту на поточний момент часу, а також визначити можливі шляхи їх вирішення й потенційні ресурси.

РЕЗУЛЬТАТИ ЗАСІДАННЯ(витяги)

Обговорено й узгоджено дати: 2 грудня 2008 р. – наступне засідання

Спостережної Ради проекту (на якому обгово-рити напрацьований проект Концепції впрова-дження відновного правосуддя в Україні).

9 грудня 2008 р. – проведення круглого столу для широкого обговорення проекту Концепції впровадження відновного правосуддя в Україні.



Необхідні тактичні кроки: Кому Що зробити Термін виконання

Українському Центру Порозуміння

Зібрати матеріали з моніторингу ситуації щодо виконання місцевими прокуратурами рекомендацій, визначених у листі Генпрокурора «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та роз-ширення альтернативи кримінальному переслідуванню» від 1 серпня 2008 р.

Середина листопада 2008 р.

Представникам Ген-прокуратури

Після отриманого моніторингу з регіонів щодо стану налагодження співп-раці між прокуратурами та громадськими організаціями, що впроваджу-ють програми відновного правосуддя, – підготувати аналітичний матері-ал у «Вісник прокуратури» з урахуванням отриманих результатів.

До кінця листопада 2008 р.

Робочій групі з роз-робки навчального курсу для медіаторів

Продовжувати розробку навчального курсу для медіаторів – на-вчальної програми, а також 2-х матеріалів: методичного посібника для викладачів та робочого зошита для студентів, із залученням представ-ників Національної академії прокуратури України та консультуванням з їхнього боку. Подати напрацьовані матеріали Українському Центру Порозуміння.Орієнтуватись на викладання в подальшому цього курсу в «Києво-Могилянській академії».

Відповідно до узго-дженого й затвер-дженого графіку – в другій половині лис-топада 2008 р.

Члени Спостережної ради рекомендували

Робочій групі з розробки проекту Концепції впрова-дження відновного правосуддя в Україні

Активізувати процес розробки проекту Концепції впровадження від-новного правосуддя в Україні. Чітко дотримуватися встановленого часо-вого графіку роботи. Подати готовий текст проекту Концепції впрова-дження відновного правосуддя до наступного засідання Спостережної Ради проекту.

До 24.11.2008 р., тобто за тиждень до засідання (при-значеного на 02.12.2008 р.)

Протягом 19–23 жовтня 2008 р. швейцарські спеціалісти з питань профілактики підліт-кової злочинності побували в Києві з метою

обміну досвідом і навчання представників укра-їнської міліції.

Іноземні фахівці – експерт з питань захисту прав дітей, у минулому головний прокурор у

справах неповнолітніх м. Цюріха Крістоф Хуґ та керівник служби поліції у справах неповноліт-ніх міста Цюріха Рольф Штукер – провели серію навчальних семінарів для українських фахівців щодо впровадження стратегії профілактики правопорушень серед підлітків, яка базується на проактивному та відновному підходах і нині діє в

Швейцарії. У рамках навчаль-ної програми іноземні фахівці провели три одноденні тре-нінги для викладачів і слуха-чів Київського національно-го університету внутрішніх справ, а також працівників кримінальної міліції у справах дітей Київської області.

Швейцарські експерти відвідали Україну на запро-шення Українського Центру Порозуміння в рамках захо-дів, передбачених проектом «Стратегії міліції щодо про-філактики підліткової зло-чинності в Україні».

Швейцарські експерти провели для представників української міліції навчальні семінари щодо впровадження стратегій профілактики підліткової

злочинності

19–23 жовтня 2008 р.


№ 3, грудень, 2008 9

У Міністерстві внутрішніх справ України 20 жов-тня 2008 р. відбулася прес-конференція, що присвячена стратегії діяльності органів вну-

трішніх справ у попередженні підліткової злочин-ності. У прес-конференції взяли участь заступник начальника Департаменту кримінальної міліції у справах дітей МВС України О. Лазаренко, дирек-тор проектів Українського Центру Порозуміння Н. Прокопенко, а також швейцарські спеціалісти – керівник відділу кримінальної поліції міста Цюріх Рольф Штукер та суддя одного із швейцарських ювенальних судів Крістоф Хуг.

Під час прес-конференції було обговорено низку питань, пов’язаних із проектами, які нині впроваджує кримінальна міліція у справах дітей (КМСД) з метою подолання негативних явищ у підлітковому середовищі. Так, однією з інно-вацій у роботі міліції з підлітками є відкриття у районних відділах міліції т. зв. «зелених кімнат», пристосованих для дітей віком до 14 років, де пси-хологи разом із працівниками підрозділів КМСД будуть проводити превентивну роботу з підлітка-ми. Департамент кримінальної міліції у справах дітей МВС також проводить заходи з метою орга-нізації дитячого дозвілля, які покликані забрати підлітків з вулиці, дати їм можливість для фізич-ного та особистісного розвитку. Ще однією ціка-вою ініціативою кримінальної міліції у справах дітей стало створення іграшкового образу міліці-онера – тигреняти в міліцейській формі, яке при-крашатиме друковані матеріали з інформацією правового характеру для підлітків.

На прес-конференції також було презентовано трирівневу модель профілактики підліткової зло-

чинності, засновану на відновному підході, яка впро-ваджується в рамках проекту «Стратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності в Україні» за підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва в чотирьох пілотних регіонах – Дарницькому районі м. Києва, Вінниці, Вінницькій області та Івано-Франківську. Трирівнева модель профілактики, розроблена фахівцями проекту, пропонує систему профілактичної роботи з трьома категоріями підлітків – учнями шкіл, підлітками з девіантною та деліквентною поведінкою – на рівні конкретного регіону із залученням правоохоронних органів, соціальних служб і громади.

Про досвід Швейцарії у здійсненні профі-лактичної роботи з підлітками учасникам прес-конференції розповіли представники швейцар-ської поліції – Рольф Штукер та Крістоф Хуг, які перебували в Україні з метою проведення навчальних семінарів для представників україн-ських правоохоронних органів.

На прес-конференції також були наведені статистичні дані щодо рівня підліткової зло-чинності в Україні. Так, у 2008 р. зафіксовано зниження дитячої злочинності майже на 14%, кількість тяжких та особливо тяжких злочинів, скоєних неповнолітніми, зменшилася на 17,7%. Зменшення показників підліткової злочинності представники МВС України пов’язують із впро-вадженням передових методів профілактичної роботи з підлітками.

Детальніше про засади роботи швейцарської поліції з підлітками та заходи щодо профілактики правопорушень у підлітковому середовищі читай-те в рубриці «Закордонний досвід» (стор. 79).

24 жовтня 2008 р. у м. Харкові з ініціативи БО «Український Центр Порозуміння» для прокурорів прокуратури Харківської,

Луганської, Полтавської областей, у рамках про-екту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіа-ції», що реалізується спільно з Генеральною про-куратурою України, Національною академією прокуратури України за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробіт-

ництва, було проведено черговий інформаційно-навчальний семінар «Запровадження відновного правосуддя на досудовому етапі розгляду кримі-нальних справ». Семінар відкрив А. М. Гончаренко, перший заступник прокурора Харківської облас-ті, який привітав учасників семінару – помічників та заступників прокурорів районів м. Харкова, м. Луганська, а також Харківської, Луганської та Полтавської обласних прокуратур, Пирятинської районної прокуратури Полтавської обл.

Прес-конференція в МВС України, присвячена стратегії діяльності органів внутрішніх справ у попередженні підліткової злочинності

Продовження інформаційної роботи з питань відновного правосуддя з представниками органів прокуратури в Харкові та Львові

20 жовтня 2008 р.

24, 30 жовтня 2008 р.



Досвід упровадження програм примирення (медіації) на регіональному рівні був запропонова-ний до розгляду представниками Центрів віднов-ного правосуддя у громаді в м. Харкові – медіато-ром Харківського громадського центру «Молодь за демократію» Г. Овчаровою та керівником проекту «Надання безоплатної правової допомоги у кри-мінальних справах» О. Тимоховим, а також пред-ставником «Луганської обласної групи медіації», медіатором Г. Тищенко. Запропоновано до обгово-рення питання налагодження механізму співпраці громадських організацій, що впроваджують про-грами медіації, з місцевими прокуратурами.

Тижнем пізніше, 30 жовтня 2008 р., аналогіч-ний інформаційно-навчальний семінар відбувся у м. Львові, у прокуратурі Львівської обл. Його відкрив заступник прокурора Львівської області Д. І. Лубчук, який привітав учасників семінару – представників районних прокуратур м. Львова, прокуратури Львівської обл. та Дрогобицької між-районної прокуратури, вказавши на актуальність упровадження нових методів роботи щодо реагу-вання суспільства на порушення законів держави.

Перед учасниками обох семінарів виступив представник Національної академії прокуратури України – старший викладач кафедри нагляду за

додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, В. Б. Сегедін, який ознайо-мив присутніх з листом Генерального прокуро-ра України О. Медведька «Щодо використання процедур примирення у кримінальному прова-дженні та розширення альтернативи криміналь-ному переслідуванню» від 1 серпня 2008 р., та поділився власним досвідом вивчення й викла-дання проблематики відновного правосуддя, висвітлив власне переконання щодо доцільності застосування процедури медіації (примирення у кримінальній справі) навіть у найскладніших випадках.

Огляд практичної діяльності медіаторів здійснили представники благодійного фонду «Простір без конфлікту» (м. Львів) – медіатор О. Бік та громадської організації «Молодіжний клуб Дрогобиччини» (м. Дрогобич Львівської обл.) – медіатор М. Николаїшин.

Учасники обох інформаційно-навчальних семі-нарів отримали матеріали з питань відновного правосуддя та його запровадження у кримінальне судочинство, про застосування медіації в кримі-нальних справах у діяльності органів прокурату-ри, бюлетені «Відновне правосуддя в Україні».

Український Центр Порозуміння видав бро-шуру «Регіональна модель профілактики підліткової злочинності: досвід упроваджен-

ня», яка описує принципи і практику побудови комплексної інноваційної моделі профілактики злочинності серед неповнолітніх. Представлена у книзі модель профілактики розроблена фахівця-ми проекту «Стратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності в Україні».

Дана модель є трирівневою (описує три рівні профілактики) і ґрунтується на принципах від-новного підходу (відповідальність за свої вчинки, самоповага, повага до інших, толерантність тощо).

Важливою особливістю даної моделі є те, що вона передбачає впровадження системи профілактики на рівні конкретного регіону та координування з цією метою роботи правоохоронних структур, місцевої влади, державних соціальних служб і громади.

Видання адресовано, перш за все, потенцій-ним учасникам регіональної моделі профілактики підліткової злочинності – представникам право-охоронних органів, державних та муніципаль-них соціальних служб, громадських організацій, закладів освіти, а також читачам, які цікавлять-ся практикою побудови безпечних і згуртованих громад.

Побачило світ видання «Регіональна модель профілактики підліткової злочинності: досвід упровадження»

Конференція «Модель профілактики підліткової злочинності в контексті реформування системи кримінальної юстиції»

Листопад 2008 р.

25–26 листопада 2008 р.

Протягом 25–26 листопада 2008 р. у Києві про-ходила конференція «Модель профілактики підліткової злочинності в контексті реформу-

вання системи кримінальної юстиції». Захід було

організовано Українським Центром Порозуміння спільно з партнерами за проектом «Стратегії мілі-ції щодо профілактики підліткової злочинності в Україні».


№ 3, грудень, 2008 11

Участь у конференції взяли представники орга-нів державної влади, право-охоронних органів, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, органів осві-ти та науки, органів і служб у справах сім’ї, дітей та молоді, а також громадських і благо-дійних організацій України.

Конференція проводила-ся з метою представлення та аналізу регіональної трирів-невої моделі профілактики підліткової злочинності у контексті становлення юве-нальної юстиції та реформу-вання судочинства в Україні. Трирівнева регіональна модель профілакти-ки злочинності неповнолітніх описує систему взаємопов’язаних заходів на рівнях первинної, вторинної та третинної профілактики, для реалі-зації якої активно залучаються ресурси громади, міліції та школи. Модель базується на принципах відновного та проактивного підходів.

На конференції, крім самої моделі профілак-тики підліткової злочинності, було презентовано досвід її реалізації в пілотних регіонах проекту «Стратегії міліції щодо профілактики злочинно-сті неповнолітніх в Україні», а також проведено огляд тенденцій і пропонованих змін щодо рефор-мування кримінального судочинства та станов-лення ювенальної юстиції, обговорено та проана-

лізовано можливості впровадження трирівневої моделі профілактики підліткової злочинності в контексті реформування кримінальної юстиції.

Учасники конференції прийняли резолюцію, в якій схвалили досвід впровадження в пілот-них регіонах проекту інноваційної трирівневої моделі профілактики підліткової злочинності, заснованої на відновному та проактивному під-ходах, і рекомендували продовжити її апробацію, а також постановили внести низку пропозицій до Національної програми розвитку ювенальної юстиції в Україні з метою застосування досвіду впровадження регіональної моделі профілак-тики підліткової злочинності в рамках проекту «Стратегії міліції щодо профілактики злочинно-сті неповнолітніх в Україні».

2 грудня 2008 р. у м. Києві відбулося чергове засі-дання Спостережної ради проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції

України: впровадження прийомів медіації», що реалізується спільно Генеральною прокуратурою України, Національною академією прокуратури України та БО «Український Центр Порозуміння» за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва.

Учасники засідання – представники Генеральної прокуратури України, Національної академії прокуратури України, БО «Український Центр Порозуміння» та донор проекту – Швейцарська агенція розвитку і співробітництва. У засіданні також узяли участь деякі регіональні партнери проекту: представники Луганської обласної групи

медіації та громадської організації «Агентство регіонального розвитку «Гармонія» (АР Крим).

Протягом засідання Спостережної ради було висвітлено й обговорено такі питання:

Хід реалізації проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впрова-дження прийомів медіації» за період жовтень – листопад 2008 р., зокрема в пілотних регіонах проекту, якими є:

Агентство регіонального розвитку • «Гармонія» (смт. Красногвардійське, АР Крим)«Молодіжний клуб Дрогобиччини» • (м. Дрогобич, Львівська обл.) «Молодь за демократію» (м. Харків) •

Засідання Спостережної ради проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації»

2 грудня 2008 р.



«Луганська обласна група медіації» • (м. Луганськ) Пирятинська районна громадська орга-• нізація «Жіночі ініціативи» (м. Пирятин, Полтавська обл.) Регіональний осередок Всеукраїнської фун-• дації «Захист прав дітей» у Київській обл. (м. Біла Церква)

Основним занепокоєнням майже всіх пілот-них проектів регіонів, а також представників Генеральної прокуратури та Національної акаде-мії прокуратури України, лишаються складнощі в процесі налагодження співпраці з представниками місцевих прокуратур, зокрема в укладанні відпо-відних угод про співпрацю з громадськими орга-нізаціями. І хоча лист Генерального прокурора України О. Медведька «Щодо використання про-цедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному пере-слідуванню», що прямо рекомендує органам про-куратури активно співпрацювати з представника-ми громадських організацій, які впроваджують програми відновного правосуддя, зокрема медіа-цію у кримінальних справах, було підписано ще 1 серпня 2008 р., на місцях рекомендації, визначені цим листом, переважно не виконуються. Водночас деякі прокуратури нижчого за обласний рівня ще досі офіційно не отримали цього листа.

Проте є і певний прогрес у налагодженні вищезгаданої співпраці. Так, наприкінці листо-пада 2008 р. було укладено першу офіційну угоду про співпрацю між прокуратурою Пирятинського району Полтавської області та Пирятинською районною громадською організацією «Жіночі ініціативи», у якій зокрема визначено механізм співпраці та організація програм примирення (медіації) між потерпілим та правопорушником,

права та обов’язки координатора програм меді-ації та функціональні можливості прокурора щодо участі в цьому процесі, юридичні наслідки укладення угоди між потерпілим та правопоруш-ником, а також наслідки долучення інших доку-ментів до кримінальної справи.

Отже, очевидно, існує потреба у глибшому та більш адресному інформуванні представників орга-нів прокуратури про можливості співпраці з гро-мадськими організаціями щодо впровадження про-грам медіації в кримінальних справах у регіонах, де такі організації вже активно працюють. Водночас є потреба у формуванні запиту до представників органів прокуратури, що працюють у пілотних областях проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації», щодо стану виконання листа Генерального прокурора України «Щодо викорис-тання процедур примирення у кримінальному про-вадженні та розширення альтернативи криміналь-ному переслідуванню» від 1 серпня 2008 р.

Представлено й обговорено проект Концепції впровадження відновного правосуддя в Україні, а на його основі – план розробки проекту Національної програми впровадження відновного правосуддя.

До діяльності в рамках цього напрямку робо-ти залучені представники Міністерства юстиції України, Національної академії прокуратури України та Українського Центру Порозуміння.

Окреслено хід розробки проекту Концепції впровадження відновного правосуддя в Україні, напрацьованої Робочою групою проекту. Перша робоча версія проекту Концепції вже була представлена на конференції «Модель профі-лактики підліткової злочинності в контексті реформування системи кримінальної юстиції»

25–26 листопада 2008 р., яку проводив Український Центр Порозуміння спіль-но з Міністерством юстиції України.

Наступний крок – на осно-ві проекту Концепції впрова-дження відновного правосуд-дя в кримінальне судочинство України доопрацювати про-ект Державної програми впровадження відновного правосуддя в систему кри-мінальної юстиції України та обговорити обидва доку-менти під час засідання круг-лого столу «Упровадження


№ 3, грудень, 2008 13

відновного правосуддя в Україні: практичні аспек-ти» 9 грудня 2008 р. Таке обговорення проведене з учасниками круглого столу – представниками органів прокуратури, інших державних структур – Верховної Ради України, Міністерства юстиції України, Міністерства освіти й науки України, Державного департаменту України з питань вико-нання покарань, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, а також представниками громад-ських та міжнародних організацій, навчальних, наукових та інших закладів.

Державна програма впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції Україні має стати офіційно визнаною підставою й, фактич-но, державною гарантією того, що відновне право-суддя, поряд із чинною системою кримінального правосуддя, і надалі розвиватиметься в державі, але вже перейде від суто громадської ініціативи (подекуди – за всебічної підтримки місцевої влади) до загальнодержавного обов’язку, підкріпленого розумінням та підтримкою влади на всіх рівнях.

Таким чином, учасники засідання Спостережної ради проекту «Підтримка реформи системи кри-мінальної юстиції України: впровадження при-йомів медіації» мали змогу обговорити поточні питання й складнощі в реалізації проекту на

даний момент, а також визначити можливі шляхи їх вирішення й потенційні ресурси.

РЕЗУЛЬТАТИ ЗАСІДАННЯ (витяги)

Обговорено й узгоджено дати:9 грудня 2008 р. – проведення круглого столу

для широкого обговорення проекту Концепції впровадження відновного правосуддя в Україні та проекту Державної програми впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України.

15–16 грудня 2008 р. – проведення занять (тренінгу) з теми «Запровадження ВП у діяль-ність органів прокуратури» на базі курсів підви-щення кваліфікації для слухачів Національної академії прокуратури України.

До кінця січня 2009 р. – завершення розроб-ки програми навчального курсу для медіаторів та розробки посібника для викладачів і посібника для студентів, публікація цих матеріалів.

Початок лютого 2009 р. – наступне засідання Спостережної Ради проекту.

18–19 лютого 2009 р. – проведення заключної конференції за результатами ІІ фази проекту.

друга половина лютого 2009 р. – проведення прес-конференції за результатами реалізації ІІ фази проекту.

Необхідні тактичні кроки:

Кому Що зробитиТермін

виконанняУкраїнському Центру По-розуміння

Підготувати й передати представнику Генпрокуратури України зразок угоди про співпрацю між органом прокуратури та громадською орга-нізацією, що впроваджує програми відновного правосуддя. Сприяти в розробці проекту спільного листа-звернення Верховного Суду України та Генеральної прокуратури України до регіонів із запитом про стан виконання листа Генпрокурора «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню» від 1 серпня 2008 р.

Середина січня 2009 р.

Представникам Генпро-куратури України,Верховного Суду України

Розробити спільний лист із роз’ясненням можливого механізму співп-раці прокурорів з медіаторами та поданням зразка угоди про співп-рацю, направити цей лист у пілотні регіони проекту.Також розмістити ці матеріали в одному з номерів «Вісника прокура-тури».

Перша половина лютого 2009 р.

Робочій групі з розробки проекту Концепції впро-вадження відновного правосуддя в Україні

Доопрацювати проекти Концепції впровадження відновного право-суддя в Україні та Державної програми впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України.

Перша половина січня 2009 р.

Робочій групі з розробки навчального курсу для медіаторів

Завершити розробку навчального курсу для медіаторів – навчальної програми, а також методичного посібника для викладачів та робочого зо-шита для студентів.

До кінця грудня 2008 р.

Члени Спостережної ради рекомендували

Усім виконавцям і парт-нерам проекту

Урахувати важливість і необхідність, а також докласти зусиль до роз-робки й проведення активної інформаційної кампанії з питань віднов-ного правосуддя, диференційованої за цільовими групами та ключовими інформаційними повідомленнями.

Завдання на майбутнє – піс-ля завершення ІІ фази проекту (наприкінці лю-того 2009 р.)



Протягом 7–14 грудня 2008 р. група фахівців, залучених до вирішення проблеми підлітко-вої злочинності у пілотних регіонах проекту

«Стратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності», перебувала з навчальною поїздкою у Швейцарії. Учасники поїздки отримали мож-ливість ближче познайомитися із системою про-філактики підліткової злочинності країни, яка має найнижчий в Європі рівень правопорушень серед дітей.

До складу групи фахівців, яка відвідала Швейцарію, увійшли представники органів місце-вого самоврядування, відділів внутрішніх справ, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та моло-

ді з Вінниці, Жмеринки, Івано-Франківська та Дарницького району Києва, а також регіональні координатори зі впровадження моделі профі-лактики підліткової злочинності у Жмеринці та Дарницькому районі м. Києва.

Українські фахівці побували у трьох канто-нах Швейцарії – Женеві, Фрібургу та Цюріху, де відвідали понад 20 організацій, що займають-ся профілактикою правопорушень серед дітей. Зокрема, учасники поїздки ознайомились з робо-тою Женевської вищої школи соціальної робо-ти, поліції, навчального центру підготовки полі-цейських, ювенальних судів Женеви та Цюріха, прокуратури у справах дітей міста Цюріха, соці-

альних служб, освітніх закладів та організацій, що надають різно-манітні послуги для дітей та гро-мад тощо. Важливою подією для учасників поїздки стала зустріч з президентом та міністром освіти Женевського кантону Шарлем Берем.

Найбільше враження на учас-ників поїздки, за їхніми відгуками, справили такі особливості роботи швейцарських колег, як орієнтація будь-якого фахівця чи організації на ціннісний підхід у своїй діяль-ності, децентралізація прийняття рішень щодо дітей та широка під-тримка ініціатив «знизу», наяв-ність розгалуженої мережі соці-альних послуг для дітей тощо.

9 грудня 2008 р. у Києві, в рамках реалізації проекту «Підтримка реформи системи кримі-нальної юстиції України: впровадження при-

йомів медіації», Український Центр Порозуміння спільно з Генеральною прокуратурою України та Національною академією прокуратури України провів круглий стіл на тему «Упровадження від-новного правосуддя в Україні: практичні аспек-ти». На круглому столі представлено та обгово-рено проект Державної програми впровадження

відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України, розроблений на основі Концепції впровадження відновного правосуддя в кримі-нальне судочинство України, а також визначено подальші кроки щодо її затвердження на держав-ному рівні.

У засіданні круглого столу взяли участь близько 30 учасників – представники органів прокуратури, представники державних структур – Верховної Ради України, Міністерства юсти-

Українські фахівці, залучені до впровадження моделі профілактики підліткової злочинності, побували з навчальною поїздкою у Швейцарії

Український Центр Порозуміння провів круглий стіл на тему «Упровадження відновного правосуддя в Україні: практичні аспекти»

7–14 грудня 2008 р.

9 грудня 2008 р.


№ 3, грудень, 2008 15

ції України, Державного департа-менту України з питань виконання покарань, Міністерства внутріш-ніх справ України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, представники громадських організацій, навчальних, наукових та інших закладів.

Проекти Концепції та Державної програми впровадження відновно-го правосуддя в систему криміналь-ної юстиції України, що покликані на законодавчому рівні закріпити напрями подальшого розвитку практики відновного правосуддя в нашій країні, були розроблені групою експертів у рамках проек-ту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації» й попередньо представлені (проект Концепції) на конференції «Модель профілактики підліткової злочинності в контексті реформування системи кримінальної

юстиції» 25–26 листопада 2008 року, що її про-водив Український Центр Порозуміння спільно з Міністерством юстиції України.

Більше інформації дивіться у розділі «Актуальна тема» (стор. 17).

15–16 грудня 2008 р. у Національній а к а д е м і ї п р о к у р а т у р и України, в рамках проведен-

ня курсів підвищення кваліфікації для помічни-ків районних прокурорів з усієї України, відбувся тренінг «Впровадження медіації у кримінальних справах у роботу органів прокуратури на досудо-вій стадії розгляду кримінальних справ». Окрім помічників районних прокурорів з усієї України, до тренінгу були залучені також представники органів прокуратури пілотних (експерименталь-них) регіонів проекту «Підтримка реформи систе-ми кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації», що його реалізує Український Центр Порозуміння спільно з Генеральною про-куратурою України, Національною академією прокуратури України, Школою соціальної роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія», за підтримки Міністерства юстиції України та за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва.

Викладачі кафедри нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слід-ство, разом із представниками Українського Центру Порозуміння, провели тематичні заняття

для слухачів, що охоплювали такі теми з віднов-ного правосуддя:

співвідношення відновного правосуддя і кри-• мінального судочинства, становлення відновного правосуддя в Україні • (лекційні заняття); круглі столи з таких тем: •

Медіація між потерпілим та правопорушни-• ком як основа відновного правосуддя в кри-мінальних справах. Роль медіатора у здій-сненні програм відновного правосуддя; Механізм застосування медіації у кримі-• нальних справах. Роль органів прокура-тури та інших учасників кримінального судочинства; Переваги інституціоналізації відновного • правосуддя і ризики, пов’язані з нею.

Водночас, з метою ефективного набуття нових знань та реалізації їх на практиці в межах тренінгу було проведено тематичну ділову гру «Механізм застосування медіації у кримінальних справах. Роль органів прокуратури та інших учасників кримінального судочинства», в рамках якої слу-хачі курсів мали змогу самостійно програти ситу-ації (рольові ігри) проведення медіації для сторін кримінальної справи на практиці, відіграючи, від-

Навчання помічників прокурорів основам відновного правосуддя

15–16 грудня 2008 р.



повідно, ролі медіатора, якоїсь зі сторін конфлікту або ж представників сторін підтримки. Ця ділова гра викликала найбільше вражень і коментарів у слухачів курсів, а її спільне жваве обговорення після її завершення свідчило про зацікавленість учасників тренінгу в цій темі та розуміння всіх складнощів проведення «справжньої» медіації в реальному житті.

Використання процедур медіації в криміналь-них справах є можливим у межах чинного законо-давства: це не лише статті Кримінального кодексу

України, що визначають можливість примирен-ня сторін та врахування наслідків примирення у суді, але, зокрема, і прийня-тий у серпні 2008 р. лист Генерального прокурора України О. Медведька № 09/1-233вих-08-236окв «Щодо використання процедур примирення у кримінальному про-вадженні та розширення альтернативи криміналь-ному переслідуванню» (від 1 серпня 2008 р.), що прямо рекомендує пред-ставникам органів про-куратури співпрацювати з представниками гро-мадських організацій, що впроваджують програми відновного правосуддя, у напрямку застосування

медіації у кримінальних справах.Як уже зазначалось, в тренінгу взяли участь

також представники органів прокуратури пілот-них регіонів проекту «Підтримка реформи систе-ми кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації», а саме: Красногвардійського району АР Крим, м. Білої Церкви Київської облас-ті, м. Луганська, м. Дрогобича Львівської області, м. Пирятина Полтавської області, м. Харкова, а також із м. Львова.

З метою інституціоналізації практики медіації та вироблення системного підходу до її впро-вадження на теренах України в рамках проекту

«Підтримка реформи системи кримінальної юсти-ції України: впровадження прийомів медіації», що його реалізує Український Центр Порозуміння спільно з Генеральною прокуратурою України, Національною академією прокуратури України, Школою соціальної роботи Національного уні-верситету «Києво-Могилянська академія», за підтримки Міністерства юстиції України та за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва, створено робочу групу з розробки навчального курсу для медіа-торів, що працювала протягом травня – грудня 2008 року.

Робоча група проекту розробила навчальний курс «Програми відновного правосуддя в грома-ді». Робоча група з розробки курсу, членами якої були представники Школи соціальної роботи та кафедри конфліктології та психології НаУКМА, а також Українського Центру Порозуміння, реа-лізовуючи завдання щодо розробки навчальної програми курсу та двох посібників (для виклада-чів та слухачів), не лише систематизувала мето-дичні доробки спеціалістів центру, а й розширила підходи до медіації із залученням можливостей соціальної роботи.

Детальніше про навчальний курс «Програми відновного правосуддя в громаді» читайте в рубриці «Навчання основам відновного правосуд-дя» (стор. 69).

Розроблено навчальний курс для медіаторів

Грудень 2008 р.

№ 3, грудень, 2008 17

АКТУА

ЛЬН

А ТЕМ

АЗахід проведено в рамках реалізації проекту «Підтримка реформи системи

кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації». Організатори: Український Центр Порозуміння спільно з Генеральною про-

куратурою України та Національною академією прокуратури України.На круглому столі було представлено та обговорено проект Державної програми

впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України, розроблений на основі Концепції впровадження відновного правосуддя в кримі-нальне судочинство України. Також учасники обговорили законодавчі та практичні аспекти упровадження відновного правосуддя, рекомендації щодо удосконалення проекту Концепції впровадження відновного правосуддя в Україні та визначили можливі подальші кроки щодо законодавчого затвердження.

Модератори: Роман Коваль, президент Українського Центру Порозуміння,• Віктор Лобач, заступник начальника Головного управління, начальник управ-• ління організації підтримання державного обвинувачення Генеральної про-куратури України.

Пропонуємо вашій увазі ключові виступи та матеріали круглого столу.

МАТЕРІАЛИ КРУГЛОГО СТОЛУ «УПРОВАДЖЕННЯ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ: ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ»

9 грудня 2008 рокум. Київ, Великий конференц-зал Національної академії наук України

Час: 10.00 – 14.00

Рух з упровадження відновного пра-восуддя у світі існує вже понад 25 років. Проте для України ця прак-

тика відносно нова, тому будь-яка пре-зентація про неї традиційно почина-ється з питання «А чому саме відновне правосуддя?». На жаль, це питання досі актуальне і для людей, які на юри-

дичному рівні вирішують конфлікти, у першу чергу кримінальні. І, на жаль, є ще багато людей, для яких відповідь на питання «Навіщо нам відновне право-суддя?» не є очевидною, і про це треба говорити практично на кожному заході, який ставить перед собою завдання – впровадження відновного правосуддя.

Відмінності відновного правосуддя від традиційного

Перша, головна відмінність від-новного правосуддя від правосуддя офіційного – роль потерпілої сторони. Це перший елемент кризи офіційного правосуддя. Постраждала внаслідок кримінального злочину особа в офіцій-ному правосудді не має великої ролі і лишається переважно незадоволеною тим результатом, який їй пропонує судова система. У програмах відновно-го правосуддя постраждала особа має

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ: ДОСЯГНЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Роман КОВАЛЬ,президент Українського Центру Порозуміння



можливість отримати набагато більше. По-перше, вона може формулювати умови відшкодування як матеріальних збитків, так і завданої моральної шкоди самостійно і таким чином, щоб її це задо-вольнило. У програмах відновного правосуддя потерпілі особи мають змогу почути щире каят-тя і вибачення безпосередньо від правопорушни-ка, що часто є основною причиною відмови від грошового відшкодування моральної шкоди. Як правило, таке вибачення є більш ширшим, ніж промовлене у залі суду. Крім того, що б не гово-рив обвинувачений або правопорушник під час судового процесу, це завжди сприймається як намагання уникнути покарання.

По-друге, покарання неспроможне досягти тих цілей, заради яких воно застосовується, а саме перевиховання або інші особистісні зміни, які мають відбутися з правопорушником внаслідок процесу відновлення справедливості. Відновне правосуддя своєю метою ставить виправлення правопорушника, виховання в ньому відпові-дальності за свої дії. Більше того, воно вчить, що насилля не є єдиним шляхом вирішення проблем і задоволення власних потреб.

Третя перевага відновного правосуддя – це зна-чна, а головне – інша роль громади, суспільства і, як наслідок цього, профілактичний вплив і дієва підтримка у виправленні та реінтеграції право-порушника. На сьогодні багато відомих криміно-логів говорять про те, що офіційна система право-суддя і правоохоронні органи не мають важелів впливу, дієвих інструментів для профілактики правопорушень чи важелів допомоги при ресоціа-лізації та реінтеграції дітей або осіб, які потрапи-ли у конфлікт із законом. Головним інструментом правового виховання або виховання правослух-няної особистості є моральні цінності, закладені суспільством ще на етапі розвитку людини, фор-мування її як особистості. Найближче соціальне оточення – родичі, друзі, які закладають в людині розуміння поганого і хорошого, так само можуть вплинути на її виправлення, якщо вона оступи-лась, зробила якусь помилку і все ж таки поруши-ла закон. Джон Брейтуейт, австралійський соціо-лог і антрополог писав, що прокурор або суддя, які соромлять правопорушника, говорячи про те, як погано він вчинив, фактично марнують час. Перед поліцейським дитині не соромно, перед прокурором, на жаль, теж. Але соромно їм перед власними батьками, перед бабусею, дідусем, перед тими, хто їм першими сказав, як треба вчиняти, як правильно поводитися. Тому до програм від-новного правосуддя ми намагаємося залучити тих

людей, які мають вплив на правопорушника, чия думка для нього є значимою, кого він поважає.

Сучасний стан, досягнення та завдання актуального моменту

в УкраїніЗараз ми вже маємо змогу спостерігати пози-

тивні наслідки впровадження відновних програм у конкретних громадах України. У першу чергу це відродження суспільного миру і системи ціннос-тей, яка, на жаль, була втрачена з появою системи офіційного правосуддя. На питання «Що таке від-повідальність?» 90% громадян відповідає, що це є покарання, адекватне вчиненому злочину. Це правове розуміння відповідальності. Але, на жаль, люди дуже рідко згадують про те, що насправ-ді є відповідальністю в розумінні загальнолюд-ських цінностей. Розуміння відповідальності як виправлення наслідків скоєного, на жаль, звучить все рідше і рідше. Коли в нас з’явилася офіційна система правосуддя, люди втратили право влас-ності на конфлікт. Тобто було втрачено процес, механізм, завдяки якому громада збиралася, щоб обговорити, що сталося і як це вплинуло на всіх присутніх, що треба зробити для виправлення наслідків конфлікту або злочину і як зробити так, щоб це не повторювалося в майбутньому. Рух за відновне правосуддя повернув цю мож-ливість для відновлення права власності грома-дян на конфлікт. Під цим правом розуміємо мож-ливість шляхом обговорення повернути власне почуття того, що є суспільною нормою поведінки, що є цінністю, якої ми хочемо дотримуватися (а це переважно повага власної гідності, довіра та відповідальність).

Проект концепції державної програми впро-вадження відновного правосуддя у першу чергу стосується правової основи. Головним завданням є відображення і збереження принципів, на яких базується відновне правосуддя. На цьому етапі існує загроза, адже чим жорсткіше ми намагає-мося закріпити форми, організаційні засади існу-вання відновного правосуддя, тим більше ми ста-вимо під загрозу його подальший розвиток, тому що один з найважливіших принципів відновного правосуддя, – це його гнучкість і можливість від-повідати потребам громади, потребам конфлікту і, врешті-решт, потребам тих людей, які звертаються до програм відновного правосуддя. Вирішальну роль грають критерії відбору справ для відновних процедур. Як показує міжнародний досвід (про це йдеться у посібнику «Реконструкция связей в сообществе», який ми видали торік), багато поми-лок виникає, коли ці критерії підлаштовують під

№ 3, грудень, 2008 19

критерії правової системи. Система офіційного правосуддя та система відновного правосуддя застосовують різні принципи стосовно кримі-нальних ситуацій. Для відновного правосуддя головним критерієм є визнання обома сторо-нами фактів того, що було зроблено внаслідок кримінальної ситуації, а не, скажімо, категорія справи, визначена за Кримінальним кодексом. Звичайно мають бути окреслені роль системи та організаторів програм відновного правосуддя (наприклад, недержавних організацій – НДО), юридичні наслідки цієї процедури, організаційні моделі та ін.

Під час обговорення проекту закону про меді-ацію в кримінальних справах Міністерство юсти-ції розширило завдання цього закону, додавши медіацію в цивільних, господарських, а зараз вже йде мова про застосування медіації і в адміністра-тивних справах. Не зважаючи на те, що проект викликав багато критики, головним досягненням його є чітке визначення основної риси програм відновного правосуддя: вони мають проводитись об’єднаннями медіаторів, об’єднаннями громадян. Фактично – це НДО. Звісно, значно легше було б дати завдання – впровадження програм віднов-ного правосуддя уже якійсь існуючій структурі, наприклад, створити при прокуратурі спеціальні відділи, як це відбулося в Бельгії чи у Німеччині. Або використати досвід канадців: вони навчи-ли програмам відновного правосуддя всіх своїх поліцейських, щоб ті їх самі проводили у грома-дах! Проте дослідження показало, що набагато ефективнішою є безпосередня участь громади. І проводять ці програми насправді волонтери або професіонали, які виходять саме з тієї громади, де і відбувся кримінальний злочин. Поліцейський же, яким би професіоналом не був, все одно сприймає відновне правосуддя як представник системи. У той же час роль громади не обмеж-ується лише проведенням відновної програми: громада залучена і на етапі підготовки до програм відновного правосуддя, і під час з’ясування при-чин, що сприяли скоєнню злочину, а також під-тримує правопорушника та потерпілого (сприяє їхній реінтеграції) після проведення медіації, кола примирення або сімейно-групової наради.

Національна програма впровадження віднов-ного правосуддя безумовно має охоплювати і питання освіти та професійної підготовки меді-аторів та представників системи кримінального судочинства. Як медіатори, так і партнери (фак-тично представники правової системи), якщо вони передають справи на медіацію або на програми відновного правосуддя, повинні мати певні зна-

ння, щодо принципів, цілей, завдань цих програм, та вміння, щодо процедурних та комунікативних навичок, вміння оцінити справу (чи придатна вона для застосування відновного підходу).

Варто зупинитись ще на одному важливо-му питанні – яким чином програми відновного правосуддя мають стати доступними для кожної людини в Україні, питання переважно пов’язане з фінансуванням програм ВП в майбутньому. На сьогодні впровадження відновного правосуддя відбувається за рахунок коштів ЄС, європейської спільноти. Державне фінансування розвитку цієї програми відбувалося на рівні коштів місцевих бюджетів, приміщень, які надавалися для про-ведення деяких заходів та діяльності центрів відновного правосуддя в громадах, а також влас-них внесків працівників Мін’юсту, які готували проект закону, і багатьох інших інституцій, які долучалися до цієї роботи. Фактично першими, хто зрозумів переваги відновного правосуддя, є громади на місцях, мерії і місцеві органи влади, тому що вони насправді бачать позитивні зміни в суспільстві внаслідок проведення програм від-новного правосуддя. Однією з перших громад, які відчули на собі результати відновних про-грам, стала громада міста Красногвардійське в Автономній Республіці Крим. Голова районно-го суду м. Красногвардійське розповіла про те, як змінюються люди після програм відновного правосуддя: до зали суду вони повертаються з відновленими стосунками, якщо не друзями, то принаймні людьми, які примирилися між собою, пробачили одне одному. Непоодинокі також випадки, коли, вимагаючи жорсткого покарання для правопорушника, потерпіла сторона після процедури медіації просила закрити кримінальну справу. Отже, на нашу думку, саме місцеві органи влади можуть стати найбільш зацікавленими в розвитку програм відновного правосуддя і пови-нні отримати дієві інструменти їхнього фінансу-вання з місцевих бюджетів.

Крім того, важливим компонентом впрова-дження відновного правосуддя має бути інфор-мування населення про його можливості.

Як на початковому етапі впровадження про-грам відновного правосуддя, так і надалі необ-хідне створення колегіального органу, на який покладатиметься багато завдань. Скажімо, проект закону пропонує створення ради медіаторів. Але рада медіаторів – це орган, який має бути створе-ний самими медіаторами з метою самоорганіза-ції, самоконтролю і т. д. Перевага компетентного колегіального органу полягає в тому, що він здій-снюватиме контроль за цією практикою комплек-

Відновне правосуддя в Україні: досягнення та перспективи



сно: і правовою системою, і громадськістю, і про-фесіоналами, які її впроваджують, адже контроль, моніторинг або оцінка мають бути незалежними, зовнішніми. Моніторинг і вивчення практики є обов’язковими, оскільки процес впровадження постійно ставитиме нові завдання, проблеми, які ми не можемо передбачити в законі або врахувати в Національній програмі. Моніторинг необхід-ний, щоб відслідковувати, яких результатів ми досягаємо, чи не робимо якихось помилок, чи не перекривлюємо принципів і цінностей, які лежать в основі практики відновного правосуддя.

Не менш важливим є проведення досліджень, які стосуються громадської думки. Упровадження будь-якої практики починається з вироблення стандартів і рекомендацій. У нас [в Українському Центрі Порозуміння] є вже багато прикладів і описаних стандартів практики відновного пра-восуддя, виробленні в рамках різних проектів, але вони відомі лише тим практикам, які цим фактич-но займаються. Знову ж таки їх треба прийняти колегіальним органом.

Завжди актуальним буде і завдання лобію-вання та роз’яснення, що таке відновне право-суддя. Приклад Польщі це наочно демонструє. Так, було прийнято поправки до Кримінально-Процесуального кодексу (ст. 23-а), де описано, що таке медіація і які справи можуть бути передані на медіацію. Кількість справ, переданих на від-новні процедури наступного року після припи-нення постійного інформування судів, прокура-тури і т. д. за словами Яніни Валюк, колишнього президента Польського центру медіації, зменши-лась майже вдвічі. Проблема була в тому, що всі зусилля були скеровані на зміну законодавства для створення правової основи впровадження відновного підходу. Правова основа – це лише невеличка допомога в переконанні представників системи правосуддя в тому, що це потрібно. Тому що завдання зміни ставлення до цієї практики буде актуальним завжди. Принаймні до тих пір, поки не підросте покоління дітей, вихованих на цінностях відновного підходу.

Упровадження відновного правосуддя в Україні розпочиналось з відповідної органі-заційної роботи та тривалої інформаційної

підготовки фахівців – ознайомлення органів державної влади, НДО та громадськості з осно-вними принципами та цінностями відновного підходу та можливостями його впровадження в Україні. Ці ідеї знаходили відгук і підтримку на різних рівнях. Так, зокрема Пленум Верховного Суду України прийняв постанови: від 16 квітня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами

України законодавства у справах про злочини неповнолітніх», від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів», від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгля-ду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру». Цими постановами Верховний Суд України фактично прямо реко-мендує судам залучати для проведення процедур медіації громадські організації, які спеціалізують-ся на наданні таких послуг.

З одного боку, суди (у першу чергу – судді-новатори) отримали можливість усіляко сприяти застосуванню медіації, але, з другого боку, вони не були зобов’язані надавати громадським організа-ціям (в особі медіатора) інформацію про справи, придатні для медіації, за власною ініціативою, що не сприяло поширенню практики медіації. Стаття 46 ККУ передбачає примирення сторін, проте воно має дуже вузькі наслідки: відшкодування матеріальної шкоди та закриття справи за при-миренням. Цього замало. Відновне правосуддя

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ВПРОВАДЖЕННЯ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ В ПРАВОВУ СИСТЕМУ УКРАЇНИ

Віктор ЛОБАЧ,начальник управління організації підтри-мання державного обвинувачення Генеральної прокура-тури України

№ 3, грудень, 2008 21

діє набагато ефективніше у сфері профілактики злочинності, порівняно із чинним карним зако-нодавством, оскільки відновний підхід не тіль-ки звертається до інтересів потерпілого, а й дає можливість правопорушнику виправити завдану шкоду, повернутись до громади. Це дуже важли-вий фактор профілактики злочинності.

За сприяння Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва, спільно з органами прокура-тури Український Центр Порозуміння реалізує проект з упровадження відновного правосуддя в діяльність прокуратури. Проте участь у цій діяль-ності повинні брати не тільки суди і прокурату-ра, а й інші правоохоронні органи, пенітенціарні установи, адвокатура, громадські організації та волонтерський рух, а стосовно неповнолітніх – служби у справах дітей, соціальні служби для сім’ї, дітей та молоді. І у цьому напрямку теж іде активна робота. У кінці листопада минулого року було представлено трирівневу модель профілак-тики злочинності неповнолітніх, в основі якої лежить координація діяльності різних організацій і відомств, зокрема міліції, НДО, представників громади, з метою реабілітації та ресоціалізації неповнолітніх правопорушників та запобігання скоєння ними злочинів у майбутньому.

Подібні моделі успішно працюють в Нідерландах, де на місцях є координаційні цен-три, в яких кожний представник відомства чи організації має своє робоче місце і де вони спільно обговорюють і вирішують долю кожної дитини за результатами попередньо зібраної інформації про неї та її оточення.

У нас же, як правило, інформацію про дитину збирає в основному слідчий, завантажений багать-ма справами і обмежений в часі, то і втручання в долю дитини нерідко обмежується призначенням їй покарання. Координація діяльності таких слід-чих відбувається на рівні разових заходів загаль-ноорганізаційного характеру, що не впливає на конкретні справи.

Це в аспекті ювенальної юстиції, а здійснен-ня відновного правосуддя у справах про злочини дорослих певною мірою координується на вищо-му рівні і швидше спонтанно, за ініціативами гро-мадських організацій, ніж у певному визначеному порядку.

Зрозуміло, що для досягнення практичних – відновних результатів потрібне двостороннє співробітництво на первинному рівні: між орга-нізаціями медіаторів, з одного боку, та судом і прокуратурою – з другого.

На таке співробітництво орієнтують суди згадані постанови Пленуму Верховного Суду

України, а прокурорів – лист Генерального про-курора України № 09/1-233вих-08-236окв від 01.08.2008 «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню». У додатку до цього листа про-курорам рекомендовано налагодити співпрацю з громадськими організаціями, які здійснюють посередництво на стадії досудового провадження у кримінальних справах, а в прокуратурах – виві-сити доступну для населення інформацію про їхні контактні дані та характер діяльності. А також за власною ініціативою інформувати громадські організації, які здійснюють посередництво, про можливість його проведення у конкретних кри-мінальних справах за наявності для цього підстав і надавати необхідну інформацію з дотриманням таємниці досудового слідства та іншої охороню-ваної законом таємниці.

Цей лист опубліковано у Віснику прокурату-ри (№ 7), потім працівниками нашого Головного управління опубліковано два матеріали: у № 9 – згадано його положення в аспекті ювенальної юстиції, а в № 10 їх детально охарактеризовано. Для втілення в життя рекомендацій з цього листа необхідно проводити інформаційну кампанію для прокурорів. Так, уже проведено семінари в Криму, Києві, Львові, Харкові з представниками окремих прокуратур, також плануємо провести тренінг у Національній академії прокуратури для помічни-ків прокурорів районного рівня.

Але, на жаль, цього мало. Поінформованість органів прокуратури з цих питань недостатня. На останніх засіданнях Спостережної ради нашого проекту довелося почути, що прокурори на місцях (а це 6 модельних регіонів) не поспішають із прак-тичною реалізацією рекомендацій Генерального прокурора України. Це свідчить про їхній кон-серватизм і, вочевидь, побоювання, оскільки від-новні процедури в законодавстві України чітко не прописані. Моніторинг впровадження ідей ВП і співпраці прокуратури з організаціями, які про-водять процедури примирення, лише підтвердив такі оцінки.

Тільки у 2 регіонах (м. Пирятин Полтавської обл. та м. Біла Церква Київської обл.) підписано угоди про спів працю, але все перебуває ще на ста-дії організаційних заходів. Якщо в Білій Церкві йде інформація про справи, де можлива медіація, то від слідчих, але не від прокурора. І з судом там налагоджене співробітництво.

Минулого місяця на семінарі в Полтавській області я мав розмову із прокурором Пирятинського району, який завірив, що вже змі-

Практичні аспекти впровадження відновного правосуддя в правову систему України



нює ситуацію на краще. Справді, процес зрушив з місця.

У 3 регіонах (Красногвардійський район АР Крим, м. Дрогобич Івано-Франківської області, м. Луганськ) існує налагоджена співпраця між медіаторськими організаціями та прокуратурою, навіть за відсутності угод. У Криму це зустрічі з відбору справ (проте результати сумнівні); у Дрогобичі направляють сторони до громад-ської організації для проходження медіації; у Луганську відбувається співпраця із суддями на стадії передачі інформації про «медіабельні» справи (справи, придатні для проведення медіа-ції), а прокурори в ній участі не беруть, проте й не перешкоджають.

У Харкові співпраця з прокурорами досі від-сутня, є враження, що прокуратура перевіряє справи, де відбулася медіація. Якщо це з ціка-вості, щоб зрозуміти результати таких процедур, то нічого поганого немає. У всякому разі, заступ-ник прокурора області заперечив такі установки і запевнив, що вони готові до співпраці і він осо-бисто поспілкується з представником громадської організації про існуючі проблеми.

Незважаючи на всі ці здобутки, все одно в усіх вищезгаданих регіонах з боку органів прокурату-ри та судів відчутно консерватизм і неготовність до практичної співпраці.

Тому можна сказати, що інформаційної роботи мало, треба стимулювати працівників на місцях більш предметно і адресно використовувати адмі-ністративні методи.

Було поставлено завдання підготувати зміни до галузевих наказів Генерального прокурора України щодо діяльності у кримінальному судо-чинстві, де закріпити відновні підходи.

Скажімо, в проекті наказу «Про організацію участі прокурорів у кримінальному судочинстві та підтримання державного обвинувачення у кри-мінальних справах» окремий пункт зобов’язує державних обвинувачів:

«за наявності підстав для закриття справи від-повідно до ст. 46 КК України у зв’язку з прими-ренням винного з потерпілим, у разі виявлення такого бажання сторонами під час її судового роз-гляду заявляти клопотання про оголошення пере-рви у судовому засіданні для надання можливості підсудному та потерпілому самостійно чи через відновну процедуру укласти відповідну угоду.

У випадках укладення такої угоди на ста-дії досудового слідства чи судового розгляду в обов’язковому порядку перевіряти у судовому засіданні добровільність укладення такої угоди та повноту реалізації, відповідність вчиненому зло-чину, усвідомлення сторонами угоди її наслідків.

Ураховувати угоди про примирення між під-судним і потерпілим, відшкодування заподіяної злочином матеріальної чи моральної шкоди при наданні суду пропозиції про закриття справи чи про відповідну міру покарання».

Відповідні зміни в наказах і статистичній звіт-ності мають бути прийняті щодо досудової стадії провадження у кримінальних справах.

Недавно ми обговорювали із суддею Верховного Суду України Т. В. Шевченко можливість направ-лення спільного листа керівництва Верховного Суду України і Генеральної прокуратури України на місця – і суддям, і прокурорам, в якому виклас-ти основні засади співпраці – про необхідність формалізації стосунків, порядок і межі надання інформації про справи, про результати медіації. Потрібно поширити зразки угод про співпрацю.

Але для відновного правосуддя процеду-ри примирення – це лише один із засобів. Тут потрібна ширша співпраця, і такі резерви є в рам-ках ювенальної юстиції – та ж сама трирівнева модель. Тут більша база для практичної діяльнос-ті. Паралельно треба розвивати мережу центрів медіації та відновного правосуддя.

№ 3, грудень, 2008 23

1. Загальні положенняРозробка Концепції впровадження відновного

правосуддя викликана необхідністю визначення шляхів і засобів вдосконалення кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого законодавства відповідно до Концепції реформування кримінальної юсти-ції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008.

Суто каральні методи кримінальної юстиції не виправдовують сподівань на зниження рівня зло-чинності, не досягають мети реабілітації та реін-теграції злочинців, а лише призводять до значно-го збільшення чисельності засуджених у місцях позбавлення волі, їх переповнення і збільшення витрат на утримання пенітенціарних установ. Чинна система кримінальної юстиції не забезпе-чує належним чином і потреб осіб, які потерпають від злочинів.

Зважаючи на значні недоліки, що виявляються в процесі здійснення традиційного кримінального судочинства, прийнято низку міжнародних доку-ментів, які наголошують на необхідності засто-сування «неофіційних механізмів врегулюван-ня спорів, включаючи посередництво, арбітраж і суди звичаєвого права чи місцеву практику» (п. 7 Додатку до Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 29.11.1985). Також на Десятому Конгресі ООН, присвяченому запобіганню злочинності і пово-дженню з правопорушниками, який проходив у Відні 10–17 квітня 2000 р., наголошувалось на тому, що неофіційні і напівофіційні форми вирі-шення спорів між потерпілим і правопорушни-ком відображають сучасні тенденції скорочення функцій держави у цьому процесі.

Сучасне реформування соціально-політичної системи України вимагає нових підходів до вирі-шення юридичної відповідальності за злочини та інші суспільно небезпечні діяння. При цьому мають бути враховані вимоги Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основополож-них свобод, а також низка міжнародних реко-мендацій, напрацьованих Комітетом Міністрів Ради Європи, і позитивний досвід багатьох країн

світу, де вже протягом 25 років розвивається новий підхід реагування на правопорушення, що полягає у запровадженні відновного підходу до правосуддя.

Відновне правосуддя – це форма правосуд-дя, основною метою якої є створення умов для примирення потерпілих і правопорушників та усунення шкоди, заподіяної злочином або кри-мінальним (підсудним) проступком. Цей підхід базується на принципах усунення завданої потер-пілому емоційної, матеріальної та фізичної шкоди і прийнятті правопорушником відповідальності за скоєне, що особливо актуально для неповно-літніх та осіб, які вперше вчинили злочин невели-кої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості.

Ефективність відновного правосуддя сьо-годні вже визнали понад 80 країн, серед яких такі європейські держави, як Австрія, Бельгія, Велика Британія, Німеччина, Норвегія, Польща, Фінляндія, Франція та Чехія. В Україні практи-ка реалізації відновного правосуддя як цілісного комплексу заходів з боку різних органів та служб почала розвиватися з 2003 року у вигляді експе-риментальних моделей, які нині охоплюють 8 регіонів, поступово накопичуючи досвід.

Одним із найбільш відомих інструментів від-новного правосуддя є програма примирення потерпілих та правопорушників у кримінальних справах, а саме застосування медіації. У кримі-нальному судочинстві медіація між потерпілим та правопорушником – це процедура, завдяки якій потерпілий та обвинувачений (підсудний) за обопільною згодою та за допомогою медіатора, що виступає як посередник, можуть досягти згоди щодо відшкодування завданої шкоди та примири-тися. Тобто медіація у кримінальному судочинстві – це позапроцесуальне посередництво з метою примирення потерпілого та правопорушника.

На необхідності розширення сфери застосуван-ня процедур відновного правосуддя у криміналь-них справах було наголошено у ст. 10 Рамкового рішення Ради Європейського Союзу «Про стано-вище жертв у кримінальному судочинстві» (15 березня 2001 р.), яка, зокрема зобов’язує всі дер-жави Європейського Союзу поширювати посе-редництво у кримінальних справах та забезпечу-

КОНЦЕПЦІЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ В СИСТЕМУ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

ПРОЕКТ



вати прийняття до розгляду будь-яких угод між жертвою та правопорушником, досягнутих у про-цесі посередництва. Також у програмі «Україна-НАТО» передбачено як внутрішній захід України необхідність розвитку альтернативних способів вирішення конфліктів і медіації зокрема.

Серед документів Ради Європи, котрі так чи інакше стосуються застосування процедур від-новного правосуддя у кримінальних справах, можна виділити такі:

Європейська конвенція про здійснення прав • дітей від 25.01.1996, яка у статті 13 вимагає від сторін сприяти здійсненню посередництва чи іншим способам розв’язання спорів;Рекомендація № R (85) 11 щодо статусу жерт-• ви у межах системи кримінального права про-понує державам-членам Ради Європи вивчити всі можливі плюси медіації та примирення;Рекомендація № R (87) 18 щодо спрощен-• ня структури системи кримінальної юстиції (правосуддя) пропонує державам-членам Ради Європи переглянути своє законодавство з метою узаконення способів позасудового вре-гулювання конфліктів;Рекомендація № R (87) 20 щодо реакції гро-• мадськості на підліткову злочинність закликає держави переглянути законодавство і внести необхідні зміни щодо розвитку медіації;Рекомендація № R (87) 21 щодо зменшен-• ня ступеня віктимізації і надання допомоги постраждалим пропонує державам-членам Ради Європи реалізовувати експерименти у сфері медіації, залучаючи до участі в них потерпілих та правопорушників;Рекомендація № R (92) 16 щодо європейських • стандартів застосування громадських санкцій та заходів, у якій мова йде про ті заходи, які виступають альтернативою позбавлення волі і сприяють реінтеграції правопорушника в суспільство (система медіації саме передбачає подібний результат);Рекомендація № R (92) 17 щодо винесення • вироків підкреслює, що засудження людини повинно супроводжуватись сучасними, більш гуманними способами, спрямованими на змен-шення кількості тюремних ув’язнень;Рекомендація № R (95) 12 щодо структури • управління системою кримінального право-суддя відзначає той факт, що застосування заходів із запобігання рецидиву, перегляду змістовного наповнення терміна «покаран-ня», застосування медіації і спрощення роз-гляду справ знімають певні труднощі в роботі системи кримінального правосуддя, зокрема

йдеться про розвантаження та фінансування судових органів.Рекомендація № R (99) 19 щодо принципів • організації медіації у кримінальних справах.На 26 Конференції Європейських міністрів

юстиції в Ґельсінкі (7–8 квітня 2005 р.) у доповіді-звіті «Про соціальну місію системи криміналь-ного судочинства» також наголошувалося, що відновне правосуддя є реакцією на злочин, яка базується на повазі до кожної особи і на рівності усіх людей, допомагає будувати взаєморозуміння і сприяє створенню суспільної гармонії завдяки зціленню душевних ран жертв злочину, злочинців, членів суспільства і спільнот. Одним з основних відкриттів відновного правосуддя є розуміння того, що процес є більш важливим, ніж безпосе-редній результат. Дотриманню зобов’язань може сприяти те, що усі сторони мають можливість брати участь у прийнятті рішень і разом нести відповідальність за забезпечення успіху спільної справи.

Таким чином, програми відновного правосуд-дя (зокрема медіація) є одним із способів профі-лактики злочинності. Медіація не лише приско-рює процедуру кримінального судочинства, а й дозволяє більш повно враховувати права людини, є найкращим і найбільш гнучким варіантом вихо-ду з конфлікту, що виникнув. Вона часто реалізує те, що є неможливим у звичних, типових судових процедурах.

2. Мета та завдання КонцепціїМетою Концепції є визначення критеріїв та

механізмів відновного правосуддя, а також шля-хів і способів його запровадження у кримінальне судочинство України.

Завданням Концепції є окреслення ключових правових проблем, які перешкоджають впро-вадженню процедур відновного правосуддя у вітчизняну практику і потребують наукового обґрунтування, законодавчого врегулювання, організаційного та фінансового забезпечення.

3. Ключові проблеми законодавчого регулювання та практики

застосування відновних процедурАналіз кримінального законодавства України

свідчить, що воно не містить принципових пере-шкод до впровадження принципів відновного правосуддя (далі – ВП). Більше того, окремі норми чинного Кримінального і Кримінально-

№ 3, грудень, 2008 25

процесуального, Кримінально-виконавчого кодексів фактично можуть сприяти цьому вже сьогодні.

Зокрема у розділі ІХ Загальної частини КК України передбачено обов’язок суду звільнити від кримінальної відповідальності особу у зв’язку з примиренням з потерпілим на умовах, вказа-них у статті 46 КК України. Крім безпосередньої підстави звільнення від кримінальної відпові-дальності, якою є примирення, обов’язковими умовами застосування такого звільнення є неве-лика тяжкість злочину (або середня тяжкість для необережного злочину), вчинення його вперше, а також відшкодування завданих збитків або усу-нення заподіяної шкоди. Означена кримінально-правова норма є досить дієвою, хоча й не позбав-лена окремих недоліків.

Необґрунтованим є обмеження її застосуван-ня лише у випадках вчинення злочину вперше. Відсутня можливість звільнення від кримінальної відповідальності у випадку коли сторони кримі-нального конфлікту примирилися без реально-го відшкодування збитків, але із погодженням порядку майбутнього їх відшкодування чи усу-нення заподіяної шкоди. Законодавство не перед-бачає можливості примирення із юридичною осо-бою, якій завдано шкоди.

Деякі з принципів ВП знайшли своє відобра-ження в інших кримінально-правових нормах, закріплених в розділі ІХ Загальної частини КК України. Зокрема, стаття 45 КК України перед-бачає обов’язок суду звільнити від криміналь-ної відповідальності особу, яка після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла роз-криттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Таке звільнення застосовується лише до особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості. Стаття 47 КК України дозволяє суду звільняти від кримі-нальної відповідальності із передачею на поруки особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася. Відповідно до статті 48 КК України особу, яка вперше вчи-нила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відпові-дальності, якщо буде визнано, що на момент роз-слідування або розгляду справи в суді ця особа перестала бути суспільно небезпечною. Означені кримінально-правові норми не позбавлені недолі-ків, аналогічних притаманним нормі, закріпленій у статті 46 КК України.

Положеннями частини першої статті 66 КК України визначається, що щире каяття або актив-

не сприяння розкриттю злочину, добровільне від-шкодування завданого збитку або усунення запо-діяної шкоди є обставинами, що пом’якшують відповідальність. Примирення з потерпілим не віднесено до переліку пом’якшувальних обставин, що безумовно є недоліком цієї норми.

Відповідно до частини другої статті 66 КК України, призначаючи покарання, суд може визнати такими, що його пом’якшують, й інші обставини, не закріплені у названій статті. Разом з тим, визнання пом’якшувальною тієї чи іншої непередбаченої частиною 1 статті 66 КК України обставини, у тому числі й примирення з потерпі-лим, є правом, а не обов’язком суду, що не сприяє запровадженню відновних процедур через при-значення більш м’якого покарання.

Крім того, відсутність примирення з потерпі-лим у переліку пом’якшувальних обставин знижує ефективність застосування статті 69 КК України. Цією кримінально-правовою нормою передбачено можливість призначення більш м’якого покаран-ня, ніж передбачено законом, за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Відсутність же примирення із потерпілим у цьому переліку дає судам можливість ігнорування цієї обставини, що перешкоджає поширенню віднов-них процедур.

Певною мірою сприяє реалізації принципів від-новного правосуддя і закріплена у статті 69-1 КК України норма, що передбачає обмеження макси-мального строку або розміру найбільш суворого виду покарання за наявності певних обставин, що пом’якшують покарання. Позитивним є те, що до підстав застосування цієї норми віднесено наяв-ність таких обставин, як прихід із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. У той же час, при-мирення з потерпілим, на жаль, не віднесене до підстав застосування цієї кримінально-правової норми.

За певних умов, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудже-ного без відбування покарання, він може прийня-ти рішення про звільнення винної особи від від-бування покарання з випробуванням з іспитовим строком від одного до трьох років (ст. 75 КК). Крім того, стаття 81 КК України передбачає мож-ливість умовно-дострокового звільнення від від-бування покарання, а ст. 82 КК України – заміну не відбутої частини покарання більш м’яким. Ці кримінально-правові норми хоча безпосередньо і

Проект Концепції впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України



не спрямовані на застосування відновних проце-дур, але можуть застосовуватись і для здійснення відновного правосуддя в тому числі.

Особливо актуальним є застосування віднов-них процедур до неповнолітніх, що вчинили сус-пільно небезпечні діяння. Певні можливості для цього надає стаття 97 КК України, що дозволяє суду звільняти неповнолітнього, який вперше вчи-нив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, якщо його виправлен-ня можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього при-мусові заходи виховного характеру. Крім того, у разі засудження неповнолітнього до арешту або позбавлення волі суд також може звільнити його від відбування цього покарання з випробу-ванням з іспитовим строком від одного до двох років (стаття 104 КК). Статтею 105 КК України передбачено можливість звільнення від кримі-нального покарання із застосуванням примусо-вих заходів виховного характеру у разі вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. Статтею 107 КК України передбачено можливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання осіб, що вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років. Таким чином, з огляду на те, що діюче кримінальне законодавство дозво-ляє застосовувати до неповнолітніх лише окремі фрагменти відновних процедур, воно потребує подальшого розвитку та вдосконалення.

Згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством України, вся досудова процедура з моменту встановлення факту злочину здійсню-ється під наглядом прокурора, який має досить широкі повноваження щодо забезпечення вико-нання законів органами дізнання і досудового слідства. Прокурор також має вирішувати питан-ня щодо обґрунтованості пред’явленого обви-нувачення і подальшого руху справи до суду з обвинувальним висновком або з постановою про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення від кримі-нальної відповідальності (Глава 21 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК)). Прокурор здійснює нагляд за дотриманням законів при виконанні кримінальних покарань. У судовому засіданні прокурор уповноважений не тільки підтримувати державне обвинувачення, а й викладати міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання підсудно-го (ст. 264 КПК). Також на прокурора покладено

нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань (ст. 22 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК)).

Таким чином, прокурор також не може зали-шатися осторонь проблем, пов’язаних з упрова-дженням відновних процедур у кримінальний процес. У зв’язку з цим, виходячи з кола покла-дених на прокуратуру функцій і завдань у сфері кримінального судочинства, необхідно передба-чити можливість участі прокурора у вирішенні питань щодо застосування відновних процедур у кримінальному процесі. Зокрема потребує законодавчого закріплення обов’язок прокурора давати оцінку прийнятності направлення на про-цедури відновного правосуддя матеріалів справи органами дізнання і досудового слідства, право прокурора самому направляти матеріали на про-цедури відновного правосуддя, а також обов’язок давати оцінку прийнятності досягнутої в резуль-таті медіації угоди між сторонами з точки зору їх добровільності, законності і сумірності шкоді, заподіяній злочином.

Чинний КПК визначає певні умови, за яких примирення між правопорушником і потерпілим є підставою для відмови у порушенні криміналь-ної справи або для її закриття, а також процесу-альний порядок закриття кримінальних справ або звільнення особи від покарання у зв’язку з дієвим каяттям і примиренням обвинуваченого (підсудного) з потерпілим.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 6 КПК кримінальну справу не може бути пору-шено, а порушена кримінальна справа підлягає закриттю за примиренням обвинуваченого, під-судного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого (їх перелік міститься у статті 27 цього Кодексу). Винятки з цього правила закріплені частинами 2, 4, 5 статті 27 КПК. Із зазначених причин не можуть бути закриті лише справи про зґвалтування; справи, які мають особливе громадське значення; у разі вступу у справу прокурора у зв’язку із захистом державних або громадських інтересів чи прав громадян.

Порядок направлення прокурором або слід-чим за згодою прокурора справи до суду для звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінальних справ судом у зв’язку з дієвим каяттям і примиренням обвинувачено-го, підсудного з потерпілим визначено статтями 7, 71, 72, 8, 9, 10 КПК, а стаття 12 КПК містить зобов’язання з’ясовувати думку потерпілого щодо закриття кримінальної справи, ставити його до відома про таке рішення (при цьому він вправі

№ 3, грудень, 2008 27

оскаржити в апеляційному порядку рішення про закриття справи). У разі відмови прокурора від обвинувачення потерпілий вправі вимагати про-довження розгляду справи, і у цьому випадку він сам підтримує обвинувачення (ст. 267 КПК). Такі можливості, закладені у чинному кримінально-му і кримінально-процесуальному законодавстві України, створюють сприятливі передумови для реалізації принципів ВП, для того, щоб примирен-ня, у разі його досягнення, мало конкретні право-ві наслідки. Адже вдале застосування процедур ВП у будь-якому разі може бути корисним як для потерпілого, так і для обвинуваченого (підсудно-го, засудженого), у тому числі у справах про зло-чини середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі, а також у випадках, коли винний не в змозі встиг-нути відшкодувати завдані збитки або усунути заподіяну шкоду до винесення вироку судом.

Що стосується стадії безпосереднього розгля-ду кримінальної справи судом, слід відзначити, що застосування процедури відновного право-суддя, зокрема медіації, для суду є вагомою пере-вагою. Можливість застосування альтернативних покаранню методів вирішення конфліктів, що виникли в результаті вчинення правопорушення (злочину), частково звільняє суддів від наванта-ження у справах невеликої тяжкості і дає можли-вість зосередитися на більш серйозних справах; звільняє суддів від роботи з емоціями сторін і дає можливість сконцентруватися на розгляді справи; прискорює процес розгляду справи у суді та еко-номить час суддів. Якщо сторони під час медіації уклали угоду примирення між потерпілим і пра-вопорушником, цей документ, так само як і без-посереднє опитування сторін, надає можливість судді краще оцінити особистість правопорушни-ка, щирість його каяття та можливість звільнення підсудного від кримінальної відповідальності.

Але допускаючи можливість примирення винної особи з потерпілим і певною мірою зао-хочуючи відшкодування заподіяної злочином шкоди, чинний кримінальний процес не надає жодних важелів і процедур, які б полегшували сторонам досягнення цих цілей. У ньому відсутні норми про медіацію чи посередництво. Фактично це і є одним з основних факторів, які стримують поширення цих інститутів в Україні.

Допомогти обвинуваченим і потерпілим подо-лати стіну відчуження, що виникає між ними у зв’язку зі злочином, знайти і відповідним чином закріпити взаємно прийнятне рішення з врегу-лювання міжособистісного конфлікту поклика-ний медіатор, який має відповідну спеціальну підготовку і дії якого мають відповідним чином

контролюватися. У разі позитивного закінчення роботи медіатора, досягнуті між сторонами кон-флікту домовленості фіксуються у письмовому договорі (угоді). Однак можливості впроваджен-ня процедур ВП у кримінальний процес суттєво обмежуються неврегульованістю взаємовідносин між органами дізнання, досудового слідства, суда-ми й органами, які відають виконанням вироків суду у кримінальних справах, з одного боку, та інституціями й особами, що впроваджують про-грами відновного правосуддя і мають забезпечу-вати досягнення взаєморозуміння і залагодження суспільних конфліктів, пов’язаних зі злочинами, з другого боку.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (99) 19 від 15.09.1999 р. з медіа-ції у кримінальних справах, а також з Інструкцією з кращого застосування чинної рекомендації щодо медіації у кримінальних справах від 07.12.2007 р., напрацьованою Європейською Комісією з питань ефективного правосуддя (далі – Інструкція ЄКЕП), суди, прокуратури, інші органи кримі-нального правосуддя відіграють важливу роль у розвитку медіації. Вони мають бути здатними надавати інформацію, організовувати інформа-ційні заходи з питань процедур відновного право-суддя та, де це доречно, пропонувати потерпілим та правопорушникам брати участь у таких проце-дурах (медіації), направляти кримінальні справи на медіацію. Країни-учасниці Ради Європи заохо-чуються налагоджувати та вдосконалювати спів-працю між органами кримінального правосуддя та програмами відновного правосуддя з метою здійснення більш ефективної роботи з потерпіли-ми та правопорушниками (п. 11 Інструкції). Саме за органами правосуддя має залишатися право вирішувати питання про направлення справ на процедури відновного правосуддя, а також оці-нювати результати зазначеної процедури. Так само і сторони, перш ніж дати згоду на участь у процедурах відновного правосуддя, повинні бути повністю поінформовані щодо своїх прав, приро-ди процесу медіації й можливих наслідків і ризи-ків, пов’язаних з прийнятим рішенням.

Однак за чинним вітчизняним законодав-ством слідчий, прокурор, суддя законодавчо не наділені повноваженнями ініціювати процедури відновного правосуддя, а відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи зако-нодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Тобто на сьогодні звернення до процедур відновного пра-восуддя у кримінальних справах може відбувати-




ся лише за волевиявленням та ініціативою самих сторін або за ініціативи медіаторів. Дії правоохо-ронних органів та суду, у разі направлення матері-алів справи для проведення процедур відновного правосуддя, можуть розглядатися як самоправні і такі, що виходять за межі їхніх повноважень.

Таке положення не відповідає сучасним світо-вим і зокрема європейським тенденціям.

Як свідчить аналіз практики впровадження і розвитку правових інструментів відновного пра-восуддя у країнах-учасницях Ради Європи, незва-жаючи на значні відмінності між правовими сис-темами держав, у яких розвивається медіація між потерпілим і правопорушником у кримінальних справах, існують загальні перешкоди, що стриму-ють поступ відновних процедур. Ці перешкоди наявні і в Україні, а саме:

Недостатня обізнаність з програмами від-1. новного правосуддя, як громадянського суспільства, так і працівників органів кри-мінальної юстиції. Недостатня доступність медіації між потер-2. пілим та правопорушником внаслідок від-сутності належної правової регламентації діяльності медіаторів, малої чисельності та географічно обмеженої наявності таких фахівців.Неврегульованість повноважень інституцій 3. кримінального правосуддя скеровувати сто-рони на процедури відновного правосуддя і враховувати їх позитивні результати.Відсутність правової регламентації статусу, 4. повноважень медіаторів, вимог до їх фахо-вої підготовки, контролю за діяльністю та відповідальності.Неврегульованість питань, що стосуються 5. джерел фінансування підготовки, організа-ції і забезпечення відповідного контролю за діяльністю медіаторів у кримінальних справах.Надання переважної уваги положенню 6. правопорушника, тоді як відновне пра-восуддя має більше орієнтувати на ком-пенсацію шкоди, заподіяної злочином.

4. Шляхи розв’язання проблемиПроблема розширення сфери дії та активіза-

ції запровадження відновних процедур в Україні повинна вирішуватись комплексно шляхом послі-довної еволюції стереотипів у правозастосовній практиці, зменшення каральної за рахунок збіль-шення відновної складової кримінального судо-

чинства, реформування законодавчої бази з метою вдосконалення існуючих відновних механізмів.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (99) 19 від 15.09.1999 р. з медіа-ції у кримінальних справах, а також з Інструкцією з кращого застосування чинної рекомендації щодо медіації у кримінальних справах від 07.12.2007 р., напрацьованою Європейською Комісією з питань ефективного правосуддя (далі – Інструкція ЄКЕП), суди, прокуратури, інші органи кримі-нального правосуддя відіграють важливу роль у розвитку медіації. Вони мають бути здатними надавати інформацію, організовувати інформа-ційні заходи з питань процедур відновного право-суддя та, де це доречно, пропонувати потерпілим та правопорушникам брати участь у таких проце-дурах (медіації), направляти кримінальні справи на медіацію. Країни-учасниці Ради Європи заохо-чуються налагоджувати та вдосконалювати спів-працю між органами кримінального правосуддя та програмами відновного правосуддя з метою здійснення більш ефективної роботи з потерпіли-ми та правопорушниками (п. 11 Інструкції). Саме за органами правосуддя має залишатися право вирішувати питання про направлення справ на процедури відновного правосуддя, а також оці-нювати результати зазначеної процедури. Так само і сторони, перш ніж дати згоду на участь у процедурах відновного правосуддя, повинні бути повністю поінформовані щодо своїх прав, приро-ди процесу медіації й можливих наслідків і ризи-ків, пов’язаних з прийнятим рішенням.

Викладене обумовлює необхідність поступо-

вого розвитку відновного правосуддя в Україні, основними етапами якого повинні бути:

Наукове забезпечення впровадження від-1. новного правосуддя у кримінальний процес України, що має включати в себе вивчення, оцінку чинного вітчизняного законодавства, проектів законодавчих актів, що розробля-ються, наявного вітчизняного і закордон-ного досвіду, з точки зору їх відповідності принципам відновного правосуддя, нормам міжнародного права, рекомендаціям Ради Європи.Законодавче забезпечення впровадження 2. відновного правосуддя, що має складати-ся з підготовки і широкого обговорення внесення необхідних змін у кримінальне, кримінально-процесуальне, кримінально-виконавче законодавство, проектів нових законів і підзаконних нормативних актів (відомчих і органів місцевого самовряду-

№ 3, грудень, 2008 29

вання), що мають регламентувати умови створення і функціонування інституту меді-ації у кримінальних справах.Здійснення відповідних організаційних 3. заходів з упровадження відновного право-суддя у кримінальну юстицію, що мають включати створення міжвідомчої координа-ційної ради з цих питань, створення і запро-вадження відповідних програм з підготовки фахівців-медіаторів, поширення обізнаності працівників органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, судів через мережу навчальних закладів, що готують відповід-них фахівців, навчальні курси, семінари, стажування тощо.Активізація широкої інформаційно-4. освітньої роботи з інформування населення про питання впровадження відновних про-цедур у кримінальне судочинство за допо-могою телебачення, радіо, друкованих засо-бів масової інформації, мережі Інтернету, публікації монографій, наукових і популяр-них статей.Широке залучення зацікавлених вітчизня-5. них громадських і міжнародних організацій до участі у вирішенні проблем впроваджен-ня відновних процедур у кримінальну юсти-цію України.

Такий поетапний розвиток ВП дозволить більш широко застосовувати механізми віднов-ного правосуддя. Відновні процедури активно застосовуватимуться як під час притягнення особи до кримінальної відповідальності, так і під час винесення вироку, призначення покарання та його відбування. Можливість участі у процеду-рах відновного правосуддя забезпечуватиметься для осіб, що вчинили різні за ступенем тяжкості злочини.

Всі ці питання мають бути законодавчо врегу-льовані, для чого необхідно:

Ввести до кримінально-процесуального зако-• нодавства норми, які мають зобов’язати органи дізнання, досудового слідства, прокуратуру і суди інформувати населення про принципи і можливості участі в процедурах відновного правосуддя у випадках вчинення злочину, з метою виправлення конфлікту між сторонами і відшкодування заподіяної шкоди.Законодавчо наділити органи досудового слід-• ства, прокурорів та суд правом, у тих кримі-нальних справах, де це буде визнано за доціль-не, ініціювати направлення необхідного обсягу

інформації у кримінальній справі для прове-дення процедур відновного правосуддя.Окремо зазначити неприпустимість розці-• нювання участі обвинуваченого, підсудного, засудженого в процедурах відновного право-суддя як свідчення вини, а відмову від участі в таких процедурах – як обставину, що обтяжує покарання.Визначити у КПК обставини, за наявності яких • для органів досудового слідства, прокуратури і суду виключається можливість направлення кримінальної справи на медіацію. При цьому слід уникнути визначення обмежень за вида-ми злочинів, оскільки ефективність програм відновного правосуддя в справах навіть вели-кої тяжкості не завжди залежить від впливу наслідків процедур відновного правосуддя на вирок суду. У той же час обмеження мають сто-суватися справ, у яких не визначено потерпі-лого або правопорушник не визнає свою вину у скоєнні злочину.У КПК визначити порядок і форму спілку-• вання слідчого, прокурора, суду з медіаторами або відповідною організацією щодо передачі інформації для проведення процедур віднов-ного правосуддя, обсяг цієї інформації, термі-ни, що відводяться на такі процедури, форму і зміст кінцевих документів (звіт, договір) за результатами медіації, а також визначити вплив терміну проведення процедур віднов-ного правосуддя на перебіг процесуальних строків досудового слідства і судового роз-гляду кримінальної справи.Окремою нормою гарантувати конфіден-• ційність процедур відновного правосуддя. Визначити межі відомостей, одержуваних медіатором під час здійснення своїх професій-них обов'язків, з яких він може бути допитаний як свідок. Внести зміни до відповідних статей КК і КПК • щодо можливості для слідчих, прокурорів, суду враховувати позитивні результати процедур відновного правосуддя (примирення обвину-ваченого з потерпілим і відшкодування шкоди, заподіяної злочином) при складанні обвину-вального висновку, постанови про направлен-ня кримінальної справи до суду для звільнення від кримінальної відповідальності, вирішенні питань щодо закриття справи зі звільненням від кримінальної відповідальності, звільнення від відбування покарання, призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, звільнення від відбування покарання з випро-буванням і при визначенні кола обов’язків, які




покладає суд на особу, звільнену від відбуван-ня покарання з випробуванням.Окремо мають бути виписані умови направ-• лення на процедури відновного правосуддя матеріалів у кримінальних справах, де потер-пілими, обвинуваченими, підсудними або засу-дженими є неповнолітні особи. При цьому, згідно з рекомендаціями Європейської Комісії з питань ефективного правосуддя (ЄКЕП) від 07.12.2007 р., мають бути врегульовані осо-бливості застосування відновних процедур до неповнолітніх з урахуванням віку, рівня пси-хічної зрілості дитини та наслідків можливого залучення неповнолітнього до процедур від-новного правосуддя; роль батьків, зокрема в тих ситуаціях, коли батьки можуть виступати проти участі неповнолітнього в таких про-цедурах; залучення соціальних працівників, психологів та/чи законних опікунів до цих процедур, у якому бере участь неповнолітній. З цією метою мають бути встановлені підви-щені вимоги до медіаторів, що працюють з неповнолітніми, обов’язковість залучення до процедури відновного правосуддя батьків або опікунів неповнолітнього. Законодавством має також бути чітко передбачено особливості укладання угоди про примирення за участю неповнолітнього (з 14 до 18 років – за згодою батьків/усиновителів/опікунів; до 14 років – укладення угоди батьками/усиновителями/ опікунами).Законодавчо мають бути гарантовані дієві • можливості і обов’язок здійснення прокурор-ського нагляду і судового контролю за додер-жанням прав і законних інтересів підозрювано-го, обвинуваченого, підсудного, засудженого і потерпілого у зв’язку із застосуванням віднов-них процедур на всіх стадіях кримінального судочинства.Внести відповідні доповнення до Кримінально-• виконавчого кодексу України щодо покладення на адміністрацію органів і установ виконання покарань обов’язку сприяти проведенню про-цедур відновного правосуддя з метою прими-рення засудженого і потерпілого. Внести до відповідних норм КК примирення з потерпі-лим і повне відшкодування заподіяної мате-ріальної і моральної шкоди, як однієї з умов умовно-дострокового звільнення від відбу-вання покарання та заміни невідбутої частини покарання більш м’яким.Визначити цивільно-правовий статус догово-• ру про примирення, укладеного за сприянням

медіатора між правопорушником і потерпілим, та відповідальність за його невиконання.Запровадження процедур відновного пра-

восуддя потребує також ґрунтовної розробки і законодавчого закріплення відповідних позапро-цесуальних процедур. Зокрема законодавчого врегулювання потребують такі засадничі питання діяльності медіаторів:

статус і джерела фінансування підготовки і • діяльності існуючих організацій, що втілюють у життя процедури відновного правосуддя у кримінальних справах. Можливе створення зазначених організацій за статусом як громад-ських, так і комунальних чи загальнодержав-них. Однак в усякому разі вони повинні бути відокремлені і незалежні від органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду і уста-нов виконання покарань: кваліфікаційні вимоги щодо фахової підго-• товки медіаторів, забезпечення відповідного навчання, встановлення відповідних критеріїв щодо дозволу акредитації медіаторів та органі-зацій, що надають послуги з процедур віднов-ного правосуддя або навчають медіаторів;добровільність участі сторін у процедурах від-• новного правосуддя; тобто медіація у кримі-нальних справах повинна мати місце тільки тоді, коли всі сторони обізнані щодо сутнос-ті, можливих переваг і ризиків, пов’язаних з проведенням такої процедури, добровільно дійшли згоди з цього приводу. Сторони також можуть відмовитися від своєї згоди на будь-якому етапі проведення процедури відновного правосуддя;конфіденційність усіх переговорів між меді-• атором та сторонами; тобто будь-які обгово-рення під час зустрічі мають конфіденційний характер та не можуть використовуватися в майбутньому, за винятком випадків, коли існує наявна згода сторін або, можливо, коли така інформація свідчить про серйозну загро-зу вчинення суспільно небезпечного діяння. Медіатор також не може бути допитаний з метою розголошення інформації, отриманої ним в процесі проведення процедур віднов-ного правосуддя;визначення максимальних термінів проведен-• ня процедур відновного правосуддя; визначення форми подачі звіту про проведен-• ня процедур відновного правосуддя та форми угоди між потерпілим і особою, що вчинила правопорушення;

№ 3, грудень, 2008 31

визначення умов та обсягу інформації у спра-• ві, яку мають отримувати медіатори, та інших важливих процесуальних питань; доступність процедур відновного правосуд-• дя для сторін; послуги медіатора мають бути безоплатними для сторін і фінансуватися за рахунок державного або місцевого бюджету, або безпосередньо громадою, яка з допомогою неурядових організацій залучає ресурси благо-дійних фондів; допустимість здійснення процедур відновного • правосуддя на будь-якій стадії розслідування у кримінальній справі, під час провадження справи в суді та після винесення вироку;незалежність та автономія процедур відновного • правосуддя в рамках кримінальної юстиції.Тому є необхідність у розробці окремого зако-

ну про застосування програм відновного право-суддя (медіації) у кримінальних справах. Таким законом мають бути визначені поняття програми відновного правосуддя (медіації), статус медіа-торів, вимоги до них та процедура їх обрання (віковий критерій, професійні навички тощо), гарантії їхньої діяльності, права та обов’язки, під-стави відповідальності, порядок оплати праці та соціальні гарантії, орган/професійне об’єднання, який видаватиме дозвіл на право здійснення про-цедур відновного правосуддя у кримінальних справах та здійснюватиме контроль за діяльністю медіаторів.

Виконання зазначених заходів вимагає узго-дженої роботи всіх причетних органів державного управління, правоохоронних органів, судів, орга-нів місцевого самоврядування, громад і зацікав-лених громадських організацій, а також відповід-ного фінансування на державному і місцевому рівні, що окупиться заощадженням коштів, які витрачаються на зайвий розгляд справ про зло-чини невеликої тяжкості і необережні злочини

середньої тяжкості та необґрунтоване утримання великої кількості осіб у слідчих ізоляторах, ареш-тних домах, кримінально-виконавчих і спеціаль-них виховних установах.

5. Очікувані результатиВпровадження процедур відновного правосуд-

дя дозволить:максимально використовувати можливос-• ті вирішення кримінальних конфліктів шляхом активного залучення сторін цього конфлікту, сприятиме зняттю соціальної напруги;забезпечувати якнайшвидше відшкодуван-• ня моральної і матеріальної шкоди, завданої злочином (кримінальним проступком);частково звільнити правоохоронні і судові • органи від перевантаження справами про злочини, що не являють собою великої сус-пільної небезпеки;сформувати свідоме громадське суспільство, • небайдуже до особистостей як правопоруш-ника, так і потерпілого, більш залучене до кримінального процесу, сприяти вихованню суспільства і вкоріненню в ньому гуманіс-тичних цінностей;зменшити навантаження на систему карно-• го судочинства через впровадження таких методів, як компенсація шкоди, виведення певних справ із системи кримінального пра-восуддя, і таким чином заощадити кошти державного бюджету.

Відновне правосуддя має на меті спонукати людей до взаємоповаги та вирішення конфліктів, у разі їх виникнення, на відновних засадах – це дві найважливіші складові розбудови справедливого та гуманного суспільства.



ЗАКО

НО

ДАВ

ЧІ З

АСАД

И М

ЕДІА

ЦІЇ

ТА

ПРО

ГРАМ

ВІД

НО

ВНО

ГО П

РАВО

СУД

ДЯ

Вступ1. На Третьому Саміті Ради Європи

(Варшава, травень 2005) керівники країн-членів прийняли рішення досягти «повного застосування стандартів Ради Європи» та «сприяти впровадженню й подальшому розвитку правових інстру-ментів Організації та механізмів право-вої співпраці». Вони також вирішили «допомогти країнам-членам чинити правосуддя справедливо й оперативно, а також розробляти альтернативні спо-соби вирішення конфліктів».

2. У світлі цих рішень ЄКЕП, одні-єю з цілей якої у її Статуті зазначено «сприяння кращому застосуванню між-народних правових інструментів Ради Європи щодо ефективності й спра-ведливості правосуддя», включила до своїх пріоритетів новий вид діяльності, спрямований на сприяння ефективному застосуванню інструментів та стандар-тів Ради Європи стосовно альтернатив-ного вирішення конфліктів.

3. Відтак, Робоча група з медіації (ЄКЕП-ГТ-МЕД)1 була заснована з метою оцінки впливу на країн-членів відповідних рекомендацій Комітету міністрів, а саме:

– Рекомендації Rec(98)1 щодо про-ведення медіації у сімейних справах,

– Рекомендації Rec(2002)10 щодо проведення медіації у цивільних справах,

1 Робоча група з медіації (ЄКЕП-ГТ-МЕД) має такий склад: місіс Ніна БЕТЕТТО (Ms Nina BETETTO) (Словенія), місіс Івана БОРЗОВА (Ms Ivana BORZOVÁ) (Чеська Республіка), міс-тер Пітер ЕШВАЙЛЕР (Mr Peter ESCHWEILER) (Німеччина), місіс Маріа да Консейгао ОЛІВЕЙРА (Ms Maria da Conceição OLIVEIRA) (Португалія), містер Рімантас СІМАІТІС (Mr Rimantas SIMAITIS) – Президент – (Литва), міс-тер Джеремі ТАГГ (Mr Jeremy TAGG) (Велика Британія), місіс Анна ВЕРГЕНС (Ms Anna WERGENS) (Швеція).

– Рекомендації Rec(99)19 щодо проведення медіації у кримінальних справах,

– Рекомендації Rec(2001)9 щодо аль-тернатив судовому процесу між ад мі н-і стративними органами та фізичними особами, та задля рекомендацій щодо за сто-сування особливих заходів для сприяння їх ефективному запровадженню, відтак, покращуючи реалізацію принципів меді-ації, що містяться в цих рекомендаціях.

4 . Цей документ стосується Рекомендації Rec(99)19 щодо проведен-ня медіації у кримінальних справах. Три інші Рекомендації, що стосуються про-ведення медіації у сімейних справах, у цивільних справах та альтернатив судо-вому процесу між адміністративними органами та фізичними особами, вима-гають спеціального підходу та аналізу-ються в окремих документах.

5. На першому засіданні Робочої групи (Страсбург, 8–10 березня 2006 р.) було розроблено опитувальник з метою визначення рівня обізнаності країн-членів про вищезгадані Рекомендації та розвиток медіації в їхніх країнах від-повідно до принципів, що вони містять. Опитувальник було надіслано до 16-ти репрезентативних країн.

6. Від країн-членів та від практиків було отримано 52 відповіді, на осно-ві чого підготовлено підсумковий звіт експертом-науковцем містером Жулієном Люійер (Julien LHUILLIER), (Франція). Проте інформація щодо проведення медіацій у кримінальних справах була обмеженою. З моменту прийняття Рекомендації набули свого розвитку концепція та сфера застосу-вання медіації в кримінальних спра-вах, виникло ширше поняття «від-новного правосуддя», у т. ч. «медіація

ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ З ПИТАНЬ ЕФЕКТИВНОГО ПРАВОСУДДЯ (ЄКЕП)

ІНСТРУКЦІЇ ЩОДО КРАЩОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЧИННОЇ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МЕДІАЦІЇУ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

ЄКЕП(2007)13 Страсбург, 7 грудня 2007 р.

№ 3, грудень, 2008 33

між потерпілим та правопорушником»2. Відтак пропонується продовжити подальшу роботу з удосконалення цієї Рекомендації. Перед тим, як це розпочати, було б доцільно здійснити більш повне оцінювання впливу відновного правосуддя в країнах-членах, що базуватиметься на актуаль-них і релевантних даних.

7. Як можна передбачити, існують значні від-мінності між тим, як саме у країнах-членах розви-нулась медіація між потерпілим та правопоруш-ником, зокрема, з огляду на такі перешкоди:

недостатня обізнаність щодо програм від-• новного правосуддя та медіації,недостатня доступність медіації між потер-• пілим та правопорушником до та після засудження,повноваження скеровувати сторони на меді-• ацію, що належать лише єдиної інституції кримінального правосуддя,порівняно висока вартість медіації,• відсутність спеціалізованого навчан-• ня та розбіжності між кваліфікаціями медіаторів.

8. У світлі цих перешкод та з огляду на той факт, що процеси відновного правосуддя можуть слугувати як альтернатива традиційному право-суддю, а також як інструмент управління конфлік-тами, проте водночас, ураховуючи його потенціал для усунення завданої шкоди та зменшення рівня повторного вчинення правопорушень, Робоча група склала такі інструкції рекомендаційного характеру – з метою сприяння країнам-членам у реалізації Рекомендації щодо проведення медіа-цій у кримінальних справах.

1. Доступність 9. З метою надання рівних можливостей досту-

пу до послуг медіації необхідно вживати заходів із розвитку та запровадження дієвих програм медіа-ції на якомога ширшій географічній території, на всіх етапах процесу кримінального правосуддя, у т. ч. виконання покарання.

1.1. Підтримка проектів із медіації з боку країн-членів

10. Країни-члени повинні визнавати та розвивати як наявні, так і нові дієві програми медіації шляхом надання фінансової та інших форм підтримки. У разі набуття успішного досвіду впровадження програм

2 Див.: також Основні принципи ООН з реалізації програм відновного правосуддя у кримінальних справах (UN Basic principles on the use of Restorative justice Programmes in Criminal Matters) ECOSOC Res 2000/14 та Res 2002/12.

медіації країни-члени заохочуються розширювати доступність таких програм шляхом інформування, навчання та відповідного спостереження.

1.2. Роль судів, прокуратур та інших органів кримінального правосуддя

11. Суди, прокуратури та інші органи кримі-нального правосуддя відіграють важливу роль у розвитку медіації. Вони повинні бути здатними надати інформацію, організовувати інформаційні заходи з питань медіації та, де доречно, пропону-вати потерпілим та/чи правопорушникам взяти участь у медіації та/чи направити справу на меді-ацію. Країни-члени заохочуються налагоджувати та/чи вдосконалювати співпрацю між органами кримінального правосуддя та програмами медіа-ції з метою здійснення більш ефективної роботи з потерпілими та правопорушниками.

1.3. Роль громадського сектору та недержав-них організацій

12. Країни-члени заохочуються визнавати громадський сектор, організації, що надають під-тримку потерпілим, та інші організації, залучені до системи кримінального правосуддя, оскільки вони відіграють важливу роль у розвитку програм від-новного правосуддя та медіації. Де доречно, такі організації можуть запрошувати потерпілих та/чи правопорушників до участі в процедурі медіації. Вони можуть, наприклад, займатися проведенням медіацій, пропонувати різні форми відновного пра-восуддя, а також надавати підтримку сторонам.

1.4. Роль адвокатури13. Кодекс поведінки представників адвока-

тури повинен містити зобов’язання або рекомен-дацію адвокатам вживати необхідних кроків для поширення відповідної інформації та, де доречно, пропонувати сторонам брати участь у медіації між потерпілим та правопорушником, а також захи-щати доцільність направлення справ на медіацію з боку компетентних органів.

1.5. Якість програм медіації14. Для судів, прокуратур та інших органів

кримінального правосуддя – під час направ-лення сторін на медіацію, для адвокатури – під час надання порад своїм клієнтам, а також для забезпечення довіри до процедури медіації з боку широкої громадськості, – суттєвим чинником є гарантія якості медіації.

15. Важливо, щоб країни-члени здійснювали постійний моніторинг програм та поточних пілот-

Інструкції щодо кращого застосування чинної рекомендації щодо медіації...



них проектів з медіації, а також сприяли прове-денню зовнішнього й незалежного оцінювання. З метою забезпечення можливості порівняння результатів різних програм медіації повинні бути розроблені деякі загальновизнані критерії, що відображають як якісний, так і кількісний аспекти цього питання. Законодавці та/чи органи кримі-нального правосуддя країн-членів заохочуються до визначення можливих наслідків застосування медіації та угод про результати зустрічі з усунен-ня завданої шкоди у кримінальному процесі.

16. З огляду на дисбаланс влади між потерпі-лим та правопорушником, що виникає в резуль-таті правопорушення, країни-члени повинні усвідомлювати, що потреби потерпілої сторони вимагають особливої уваги перед, під час та після проведення процедури медіації. З цієї причини країнам-членам рекомендується здійснювати подальші дослідження та розробки у цій сфері.

1.6. Конфіденційність17. Вимога щодо дотримання конфіденційності

повинна бути обов’язковою для медіатора на всіх етапах процедури медіації та після її завершен-ня. У виняткових випадках, коли така вимога не є обов’язковою3, ці винятки повинні бути чітко регламентовані законодавством.

18. Країни-члени повинні забезпечувати зако-нодавчі гарантії конфіденційності процедури меді-ації. Порушення конфіденційності з боку медіатора повинне розглядатися як серйозне дисциплінарне порушення та мати відповідні санкції.

1.7. Кваліфікація медіатора19. Країни-члени та/чи зацікавлені у сфері

розвитку медіації інституції повинні забезпечу-вати наявність відповідних навчальних програм для медіаторів і, беручи до уваги розбіжності між навчальними програмами, встановлювати загаль-ні стандарти такого навчання.

20. Щонайменше такі аспекти мають бути вра-ховані в процесі навчання медіації:

принципи та цілі медіації,• ставлення та етика медіатора,• етапи процесу медіації,• базові знання системи кримінального • правосуддя,зв’язок між кримінальним правосуддям та • медіацією,визначення, структура та курс медіації,• законодавчі рамки для здійснення медіації,•

3 Див., зокрема, Рекомендацію Rec(99)19 щодо проведення медіації в кримінальних справах, абз. 30.

навички та техніки комунікації й роботи з • потерпілими, правопорушниками та інши-ми особами, залученими в процес медіації, у т. ч. базові знання щодо поведінки й реакцій потерпілих та правопорушників,навички й техніки медіації,• належний обсяг рольових ігор та інших • практичних вправ,спеціальні навички проведення медіа-• ції у випадках тяжких правопорушень та правопорушень, у скоєнні яких задіяні неповнолітні,різноманітні методи відновного правосуддя,• оцінювання тренерських знань та • компетентності.

21. Таке навчання повинне супроводжуватись супервізією, наставництвом і постійним профе-сійним зростанням.

22. Країни-члени повинні визнавати важли-вість встановлення загальних критеріїв щодо дозволу акредитації медіаторів та/чи організацій, що надають послуги з медіації та/або навчають медіаторів. Через зростання рівня мобільності в межах Європи потрібно вживати заходів щодо встановлення загальних міжнародних критеріїв акредитації, як, наприклад, європейський серти-фікат медіатора тощо.

23. Оскільки деякі країни-члени натрапляють на проблеми з якістю навчання медіаторів, наці-ональним навчальним закладам рекомендується налагоджувати зв’язки та/або запроваджувати постійно діючі навчальні програми для медіато-рів, а також для тренерів з медіації (наприклад, Європейський навчальний центр). Це може здій-снюватись за сприяння Ради Європи у співпраці з Європейським Союзом.

1.8. Участь неповнолітніх у процесі медіації та їх захист

24. Країни-члени повинні визнавати важ-ливість підтримки та захисту неповнолітніх у процесі їхньої участі у процесі медіації шляхом встановлення відповідних заходів безпеки та про-цесуальних гарантій.

25. Країни-члени повинні працювати разом з метою здійснення аналізу, оцінювання та визна-чення ефективних практик – для вироблення спе-ціальних інструкцій щодо участі неповнолітніх у медіації в кримінальних справах. Це може здій-снюватись за сприяння Ради Європи у співпраці з Європейським Союзом.

26. Такі спеціальні інструкції повинні охоплювати:

№ 3, грудень, 2008 35

а. урахування віку чи психічної зрілості дити-ни та наслідки можливого залучення неповно-літнього до процесу медіації;

б. роль батьків, зокрема в тих ситуаціях, коли батьки можуть виступати проти участі неповно-літнього в процесі медіації;

в. залучення соціальних працівників, психоло-гів та/чи законних опікунів до процесу медіації, в якому бере участь неповнолітній.

1.9. Кодекси поведінки27. Країни-члени повинні вживати заходи для

забезпечення узгодженості у концепціях, обсягах та гарантіях головних принципів медіації, таких, як конфіденційність та інших, у своїх країнах шля-хом законодавчого забезпечення та/чи шляхом розробки кодексів поведінки для медіаторів.

28. Ураховуючи те, що Європейський кодекс поведінки медіатора у цивільних та комерційних процесах медіації набуває загального визнання з боку різних зацікавлених у цій сфері сторін по всій Європі, рекомендується розробити спеціальний Кодекс поведінки, котрий братиме до уваги особли-вості здійснення медіації у кримінальних справах.

1.10. Порушення кодексів поведінки 29. У випадку порушення медіаторами кодексу

поведінки країни-члени та зацікавлені в медіації особи повинні мати належну систему процедур оскарження й дисциплінарних заходів.

1.11. Міжнародна медіація30. Рішення про пом’якшення покарання або

звільнення від нього, що базуються на результа-тах угоди про усунення завданої шкоди, повинні мати такий самий статус, як вироки суду чи інші судові рішення, у разі, якщо вони приймаються представниками офіційної системи правосуддя, тобто представниками прокуратури чи суду. Таке рішення попередить звинувачення на підставі таких самих фактів в іншій країні, що є членом ЄС (ne bis in idem).

2. Доступність 2. 1. Права потерпілих та правопорушників

31. З метою залучення потерпілих та право-порушників до участі в процесі медіації країни-члени повинні вживати всі необхідні заходи для забезпечення захисту їхніх прав та їхньої повної обізнаності з власними правами. Медіація вимагає вільної та поінформованої згоди як потерпілого, так і правопорушника, і, відтак, ніколи не повинна

використовуватись у тих випадках, коли є ризик того, що проведення медіації може погіршити становище однієї зі сторін конфлікту. Належна увага має приділятися не лише потенційним пере-вагам, але також і потенційним ризикам медіації для обох сторін і зокрема потерпілого4.

32. Таким чином, особливі зусилля пови-нні скеровуватись на забезпечення прозорості, повноти й вчасності інформації про медіацію між потерпілим та правопорушником. Така інформа-ція повинна містити:

– власне процес медіації;– права та обов’язки сторін; – юридичні наслідки медіації.33. Сторони медіації повинні, зокрема, бути

повністю поінформовані про можливі наслідки про-цесу медіації у рамках процедури прийняття судо-вого рішення по справі, у т. ч. призупинення кри-мінального процесу, відкладення чи пом’якшення покарання, що накладається на пі дозрюваного пра-вопорушника. Також у тих випадках, коли потер-пілі є особливо вразливими, вони повинні отри-мувати інформацію про можливість проведення медіації без безпосереднього особистого контакту з підозрюваним правопорушником.

2.2. Вартість процесу медіації для сторін34. З метою забезпечення доступності медіації

країни-члени повинні гарантувати пряму фінан-сову підтримку послуг з медіації через юридич-ну допомогу та/чи інші засоби. Особливо у тих країнах, де правопорушник повинен самостійно частково фінансувати свою участь у медіації, країни-члени мають забезпечувати пропорцій-ність його/її витрат на медіації до його/її доходу. Платні послуги медіації, які не підтримуються юридичною допомогою, можуть створювати пере-шкоди для проведення медіації.

2.3. Продовження процесуальних строків35. З метою забезпечення доступності медіа-

ції її застосуванню не має перешкоджати ризик завершення процесуальних строків. Для виправ-лення цієї проблеми країни-члени заохочуються до забезпечення належного регулювання продо-вження процесуальних строків.

3. Обізнаність36. Із відповідей в опитувальниках постає

розуміння того, що недостатня обізнаність про

4 Див.: Рекомендацію Rec(2006)8 щодо допомоги потерпілим від правопорушень, ст. 13.

Інструкції щодо кращого застосування чинної рекомендації щодо медіації...



відновне правосуддя серед суддів, прокурорів та інших органів кримінального правосуддя, організацій, що надають підтримку потерпілим, фахівців-юристів, потерпілих та правопорушни-ків і широкої громадськості – є однією з головних перешкод для розвитку медіації.

37. З метою доступності Рекомендації щодо про-ведення медіації у кримінальних справах для осіб, відповідальних за прийняття рішень, науковців, зацікавлених у розвитку медіації осіб та медіато-рів, суттєвим є наявність перекладу та поширення відповідної інформації мовами усіх країн-членів.

38. ЄКЕП рекомендовано створити на своє-му веб-сайті спеціальну сторінку з питань меді-ації. Вона може містити перекладений текст Рекомендації, її пояснювальну записку та інші відповідні тексти Ради Європи з питань медіації, оцінки впливу Рекомендації щодо проведення медіації у кримінальних справах у різних країнах. Ця спеціальна сторінка може також містити інфор-мацію щодо моніторингу та оцінки програм меді-ації і впровадження медіації в пілотних проектах, список організацій, що надають послуги з медіації у країнах-членах, корисні веб-посилання тощо.

3.1. Обізнаність широкої громадськості39. Країни-члени, НДО та інші зацікавлені в

розвитку медіації особи повинні вживати відповід-ні заходи для підвищення рівня обізнаності щодо переваг медіації серед широкої громадськості.

40. Такі заходи можуть передбачати:статті/інформаційні повідомлення в ЗМІ,• поширення інформації щодо медіації через • буклети/брошури, Інтернет, плакати,телефонну лінію з питань медіації,• інформаційні та консультаційні центри,• цільові програми інформування, такі, як • «тижні медіації»,семінари та конференції,• відкриті дні з медіації у судах та в організаціях, • що надають послуги з медіації.41. Країни-члени, університети, інші науко-

ві установи й зацікавлені особи повинні під-тримувати та заохочувати проведення науко-вих досліджень у сфері медіації та відновного правосуддя.

42. Медіація та інші форми відновного право-суддя повинні бути включені в програми націо-нальної освіти у школах.

3.2. Обізнаність потерпілих та правопорушників

43. Представники судів, прокуратур, правоохо-ронних органів, органів кримінального правосуддя,

адвокатури та інших юридичних установ, соціаль-ні працівники, організації, що надають підтримку потерпілим, а також інші організації, залучені у від-новне правосуддя, повинні надавати вчасну інформа-цію й консультації з питань медіації для потерпілих та правопорушників, наголошуючи на потенційних перевагах та ризиках для кожної зі сторін.

3.3. Обізнаність правоохоронних органів44. Оскільки правоохоронні органи здійсню-

ють втручання на ранніх етапах справи і, відтак, є першими, хто контактує з потерпілими та право-порушниками, їхнє навчання повинно передбача-ти досягнення розуміння відновного правосуддя. Особлива увага повинна бути приділена питанню направлення справи на медіацію. Це може досяга-тись шляхом проведення навчання, яке включатиме інформацію про правопорушників та потерпілих, а також шляхом поширення буклетів/брошур.

3.4. Обізнаність суддів та прокурорів45. Зростаюча кількість країн-членів прийняла

законодавчі заходи, що дозволяють суддям та про-курорам, на рівних підставах, запрошувати потер-пілих та/чи правопорушників для участі в медіа-ції та/чи направлення справи на медіацію. З цієї причини ці два органи мають бути повністю поін-формовані про процедуру медіації та бути свідомі щодо її переваг та можливих ризиків. Це може досягатися через інформаційні заходи, а також базові й постійно діючі навчальні програми.

46. Важливо заохочувати як інституційні, так і особисті контакти між медіаторами та суддями/прокурорами. Це може бути досягнуто, зокрема, шляхом проведення конференцій та семінарів.

3.5. Обізнаність адвокатів47. Відновне правосуддя та медіація мають

бути включені до навчального плану як базових, так і постійно діючих навчальних програм для адвокатів.

48. Асоціації адвокатів повинні мати перелік організацій, що впроваджують програми медіації, та поширювати їх серед адвокатів.

49. Країни-члени та асоціації адвокатів пови-нні вживати заходи для створення схем оплати праці адвокатів, які не відраджуватимуть їх від поради клієнтам щодо участі у медіації задля вирішення конфліктів.

3.6. Обізнаність соціальних працівників50. Країни-члени заохочуються до вживання

заходів з метою підвищення рівня обізнаності соціальних працівників про відновне правосуд-дя та медіацію.

№ 3, грудень, 2008 37

ПРАВА ДЕТЕЙ В РАМКАХ ОТПРАВЛЕНИЯ ПРАВОСУДИЯ В ОТНОШЕНИИ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ*

Від редакціїНаводячи аргументи на користь якнайшвидшого впровадження відновного правосуддя, ми часто апелюємо до важливості створення можливостей взяти участь у програмах відновного пра-восуддя для дітей, що скоїли злочини. Словосполучення «ювенальна юстиція» вже входить до словника експертів у галузі кримінального права, а вона, зокрема, включає і здійснення пра-восуддя щодо неповнолітніх. Реформування системи кримінального судочинства, звичайно, справа не одного дня і навіть не одного року, але певні ініціативи на державному рівні дають надію на швидкі кроки у напрямку гуманізації здійснення правосуддя саме щодо неповнолітніх. Рекомендації Комітету ООН з прав дитини щодо захисту прав дітей у конфлікті з законом, які ми пропонуємо вашій увазі, покликані допомогти впровадити в Україні відповідні положення Конвенції з прав дитини.

I. ВВЕДЕНИЕ1. В своих докладах, представляемых Комитету

по правам ребенка (далее – Комитет), государства-участники нередко уделяют довольно много внимания правам детей, предположительно нарушивших уголовное законодательство, обви-няемых или признанных виновными в его нару-шении, которые упоминаются также как «дети, находящиеся в конфликте с законом». Согласно руководящим принципам Комитета, касающим-ся подготовки периодических докладов, главным объектом в рамках информации, представляемой государствами-участниками, является осущест-вление статей 37 и 40 Конвенции о правах ребен-ка (далее – КПР). Комитет с удовлетворением отмечает многочисленные усилия, направленные на создание системы отправления правосудия по делам несовершеннолетних в соответствии с КПР. Вместе с тем очевидно и то, что многим государствам-участникам предстоит проделать еще немало работы для обеспечения полного соблюдения КПР, например в отношении про-цессуальных прав, разработки и реализации мер обращения с детьми, находящимися в конфликте с законом, без процедуры судебного разбиратель-ства, а также использования лишения свободы лишь в качестве крайней меры.

2. Комитет в равной мере озабочен отсут-ствием информации о мерах, принимаемых

государствами-участниками для предотвраще-ния вступления детей в конфликт с законом. Это может быть результатом отсутствия комплексной политики в сфере правосудия по делам несовер-шеннолетних. Это может также объяснять, поче-му многие государства-участники представляют лишь весьма ограниченные статистические дан-ные об обращении с детьми, находящимися в кон-фликте с законом.

3. Причиной подготовки настоящего замеча-ния общего порядка является опыт рассмотрения деятельности государств-участников в сфере пра-восудия по делам несовершеннолетних, и в нем Комитет хотел бы дать государствам-участникам более обстоятельные ориентировки и рекоменда-ции в отношении их усилий по созданию систе-мы отправления правосудия по делам несовер-шеннолетних в соответствии с КПР. Эта система отправления правосудия по делам несовершен-нолетних, которая должна поощрять, среди про-чего, применение альтернативных мер, таких, как выведение несовершеннолетнего правона-рушителя из системы уголовного правосудия и использование исправительной системы, будет давать государствам-участникам возможности эффективно реагировать на проблему детей, находящихся в конфликте с законом, это будет способствовать не только наилучшему обеспече-нию интересов этих детей, но и удовлетворению краткосрочных и долгосрочных интересов обще-ства в целом.

КОМИТЕТ ПО ПРАВАМ РЕБЕНКАСорок четвертая сессия

Женева, 15 января – 2 февраля 2007 года

CRC/C/GC/10

25 апреля 2007

ЗАМЕЧАНИЕ ОБЩЕГО ПОРЯДКА № 10 (2007)

* Официальный перевод с английского.



II. ЦЕЛИ НАСТОЯЩЕГО ЗАМЕЧАНИЯ ОБЩЕГО ПОРЯДКА

4. Прежде всего Комитет хотел бы подчеркнуть, что КПР требует от государств-участников раз-работать и осуществлять комплексную политику в области правосудия по делам несовершеннолет-них. Этот комплексный подход не должен огра-ничиваться осуществлением конкретных поло-жений, содержащихся в статьях 37 и 40 КПР; он должен учитывать и общие принципы, закреплен-ные в статьях 2, 3, 6 и 12, а также во всех других соответствующих статьях КПР, таких, как статьи 4 и 39. Поэтому цели настоящего замечания обще-го порядка состоят в следующем:

– поощрять государства-участники к разра-ботке и осуществлению комплексной политики в области правосудия по делам несовершенно-летних в интересах предупреждения преступно-сти среди несовершеннолетних и решения этой проблемы на основе КПР и в соответствии с ее положениями, а также к использованию соот-ветствующей консультативной помощи и под-держки со стороны Межучрежденческой группы по вопросам правосудия в отношении несовер-шеннолетних, в состав которой входят пред-ставители Управления Верховного комиссара Организации Объединенных Наций по правам человека (УВКПЧ), Детского фонда Организации Объединенных Наций (ЮНИСЕФ), Управления Организации Объединенных Наций по наркотикам и преступности (ЮНОДК) и неправительственных организаций (НПО) и которая была создана в соот-ветствии с резолюцией 1997/30 ЭКОСОС;

– дать государствам-участникам ориентировки и рекомендации в отношении содержания этой комплексной политики в области правосудия по делам несовершеннолетних, уделяя при этом особое внимание предупреждению преступности среди несовершеннолетних, внедрению альтер-нативных мер, позволяющих решать проблему преступности среди несовершеннолетних без использования судебного разбирательства, а также толкованию и осуществлению всех других поло-жений, содержащихся в статьях 37 и 40 КПР;

– стимулировать интеграцию в национальную комплексную политику в области правосудия по делам несовершеннолетних других междуна-родных стандартов, и в частности Минимальных стандартных правил Организации Объединенных Наций, касающихся отправления правосудия в отношении несовершеннолетних («Пекинские правила»), Правил Организации Объединенных Наций, касающихся защиты несовершеннолет-них, лишенных свободы («Гаванские прави-ла») и Руководящих принципов Организации

Объединенных Наций для предупреждения преступности среди несовершеннолетних («Эр-Риядские руководящие принципы»).

III. СИСТЕМА ОТПРАВЛЕНИЯ ПРАВОСУДИЯ ПО ДЕЛАМ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ:

РУКОВОДЯЩИЕ ПРИНЦИПЫ КОМПЛЕКСНОЙ ПОЛИТИКИ

5. Прежде чем приступить к более подробно-му анализу требований КПР, Комитет вначале хотел бы упомянуть о руководящих принципах комплексной политики в области отправле-ния правосудия по делам несовершеннолетних. В системе отправления правосудия по делам несо-вершеннолетних государства-участники должны систематизированно применять общие принци-пы, содержащиеся в статьях 2, 3, 6 и 12 КПР, а также основополагающие принципы отправления правосудия по делам несовершеннолетних, закре-пленные в статьях 37 и 40.

Недискриминация (статья 2)6. Государства-участники должны принимать

все необходимые меры для обеспечения равно-го обращения со всеми детьми, находящимися в конфликте с законом. Особое внимание должно уделяться фактическим проявлениям дискрими-нации и неравенства, которые могут быть резуль-татом отсутствия последовательной политики и затрагивать уязвимые группы детей, такие, как бездомные дети, дети, принадлежащие к расо-вым, этническим, религиозным или языковым меньшинствам, дети из числа представителей коренных народов, девочки, дети-инвалиды и дети, неоднократно находившиеся в конфликте с законом (рецидивисты). В этом контексте важное значение имеет подготовка всех специалистов, работающих в системе отправления правосудия по делам несовершеннолетних (см. пункт 97), а также принятие правил, нормативных положе-ний или протоколов, укрепляющих механизмы равного обращения с детьми-правонарушителями и предусматривающих возмещение вреда, предо-ставление средств правовой защиты и выплату компенсации.

7. Многие дети, находящиеся в конфликте с законом, являются также жертвами дискри-минации, например когда они пытаются полу-чить доступ к образованию или найти работу. Необходимо принять меры для предотвращения такой дискриминации, в частности посредством оказания детям из числа бывших правонарушите-лей надлежащей поддержки и помощи в их усили-ях по реинтеграции в общество, и для проведения общественных кампаний, в ходе которых особое

№ 3, грудень, 2008 39

Права дітей у рамках відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх...

внимание должно уделяться их праву выполнять полезную роль в обществе (статья 40, пункт 1).

8. Довольно часто уголовные кодексы содер-жат положения, устанавливающие уголовную ответственность за поведенческие проблемы детей, такие, как бродяжничество, уклонение от посещения школы, побег из дома и другие акты, которые нередко являются результатом психо-логических или социально-экономических про-блем. Особую озабоченность вызывает тот факт, что жертвами этой криминализации нередко оказываются девочки и бездомные дети. Эти акты, известные также как статусные правона-рушения, не считаются правонарушениями, если их совершают совершеннолетние лица. Комитет рекомендует государствам-участникам отменить положения о статусных правонарушениях, с тем чтобы обеспечить равное обращение для детей и совершеннолетних лиц в рамках закона. В этом контексте Комитет ссылается также на статью 56 Эр-Риядских руководящих принципов, которая гласит: «В целях предотвращения дальнейшего подрыва репутации, виктимизации и кримина-лизации молодых людей следует принять законо-дательство, предусматривающее, что действия, не рассматриваемые в качестве правонарушения и не влекущие за собой наказания в случае их совер-шения взрослыми, не должны рассматриваться в качестве правонарушения и не должны влечь за собой наказания в случае совершения их моло-дыми лицами».

9. Кроме того, работу над поведенческими про-блемами, такими, как бродяжничество, уклонение от посещения школы или побеги из дома, следует строить на основе мер по защите детей, включая оказание эффективной поддержки родителям и/или другим лицам, занимающимся вопроса-ми попечения, и мер, нацеленных на устранение первопричин этого поведения.

Наилучшее обеспечение интересов ребенка (статья 3)

10. Во всех решениях, принимаемых в контек-сте отправления правосудия по делам несовершен-нолетних, главным соображением должно быть наилучшее обеспечение интересов ребенка. Дети отличаются от взрослых по своему физическому и психологическому развитию и по своим эмоцио-нальным и образовательным потребностям. Такие различия составляют основу для признания мень-шей вины за детьми, находящимися в конфликте с законом. Эти и другие различия служат причина-ми для создания отдельной системы правосудия по делам несовершеннолетних и требуют иного обращения с детьми. Наилучшее обеспечение интересов ребенка означает, например, что тради-ционные цели уголовного правосудия, такие, как

пресечение/наказание, должны уступать место реабилитации и исправительным целям правосу-дия в отношении детей-правонарушителей. Этого можно добиться с учетом соображений эффектив-ной общественной безопасности.

Право на жизнь, выживание и развитие (ста-тья 6)

11. Это неотъемлемое право каждого ребенка должно служить для государств-участников ори-ентиром и вдохновляющим фактором в деле раз-работки эффективных национальных стратегий и программ по предупреждению преступности среди несовершеннолетних, поскольку само собой разумеется, что преступность оказывает крайне негативное воздействие на развитие ребенка. Кроме того, это основополагающее право должно находить воплощение в такой политике решения проблемы преступности среди несовершеннолет-них, которая предполагает поддержку развития ребенка. Смертная казнь и пожизненное тюрем-ное заключение, не предусматривающие возмож-ности условного освобождения, конкретно запре-щены статьей 37 а) КПР (см. пункты 75–77 ниже). Лишение свободы имеет крайне негативные последствия для гармоничного развития ребен-ка и серьезно препятствует его реинтеграции в общество. В этом контексте статья 37 b) конкрет-но предусматривает, что лишение свободы, вклю-чая арест, задержание и тюремное заключение, должны использоваться лишь в качестве край-ней меры и в течение как можно более короткого соответствующего периода времени в интересах полного соблюдения и обеспечения права ребенка на развитие (см. пункты 78–88 ниже)1.

Право быть заслушанным (статья 12)12. Право ребенка свободно выражать свои

взгляды по всем вопросам, затрагивающим ребен-ка, должно полностью соблюдаться и осущест-вляться на всех этапах процесса отправления правосудия по делам несовершеннолетних (см. пункты 43–45 ниже). Комитет отмечает, что мне-ния детей, оказывающихся в системе правосудия по делам несовершеннолетних, становятся все более мощным фактором, диктующим необходи-мость усовершенствований и проведения рефор-мы, а также реализации их прав. Достоинство (статья 40, пункт 1)

13. КПР предусматривает ряд основополагаю-щих принципов обращения с детьми, находящи-мися в конфликте с законом:

1 Следует учитывать, что права ребенка, лишенного свободы, которые признаются в КПР, применяются в отношении детей, находящихся в конфликте с законом, а также детей, помещен-ных в соответствующие учреждения для целей ухода, защи-ты или лечения, включая психиатрические, воспитательные и наркологические учреждения, учреждения, занимающиеся вопросами защиты детей, или учреждения иммиграционной системы.



– Обращение, которое способствует развитию у ребенка чувства достоинства и значимости. Этот принцип отражает основополагающее право чело-века, закрепленное в статье 1 Всеобщей деклара-ции прав человека (ВДПЧ), которая предусма-тривает, что все люди рождаются свободными и равными в своем достоинстве и правах. Это неотъемлемое право на достоинство и значимость, которое конкретно упомянуто в преамбуле КПР, должно соблюдаться и защищаться на всем протя-жении процесса обращения с ребенком с первого контакта с правоохранительными органами и на всех этапах любых мер обращения с ребенком.

– Обращение, которое укрепляет в ребенке уважение к правам человека и свободам других. Этот принцип соответствует соображению, сфор-мулированному в преамбуле и предусматриваю-щему, что ребенок должен быть воспитан в духе идеалов, провозглашенных в Уставе Организации Объединенных Наций. Это также означает, что в системе правосудия по делам несовершенно-летних обращение с детьми и их образование должно быть направлено на воспитание уваже-ния к правам и свободам человека (пункт 1 b) статьи 29 КПР и замечание общего порядка № 1 о целях образования). Совершенно очевидно, что этот принцип правосудия по делам несовер-шеннолетних требует полного соблюдения и осу-ществления гарантий справедливого судебного разбирательства, закрепленных в пункте 2 статьи 40 (см. пункты 40–67 ниже). Если основные пред-ставители системы правосудия по делам несовер-шеннолетних, такие, как сотрудники полиции, прокуроры, судьи и сотрудники службы проба-ции, не соблюдают в полной мере и не защища-ют эти гарантии, как можно ожидать того, что, сталкиваясь с такими негативными примерами, ребенок будет уважать права человека и основные свободы других?

– Обращение, при котором учитывается воз-раст ребенка и желательность содействия его реинтеграции и выполнению им полезной роли в обществе. Этот принцип должен применяться, соблюдаться и уважаться на всем протяжении процесса обращения с ребенком с первого кон-такта с правоохранительными органами и на всех этапах осуществления любых мер обращения с ребенком. Он требует, чтобы все специалисты, работающие в системе отправления правосудия по делам несовершеннолетних, должны быть осведомлены об интересах развития ребенка, о динамичном и постоянном характере процесса роста детей, о том, что именно является наиболее подходящим для их благополучия, и о серьезных последствиях насилия в отношении детей.

– Уважение достоинства ребенка требует запре-щения и предупреждения всех форм насилия при обращении с детьми, находящимися в конфлик-те с законом. Доклады, полученные Комитетом, показывают, что насилие имеет место на всех эта-пах процесса отправления правосудия по делам несовершеннолетних, начиная с первого контакта с полицией, в период досудебного содержания под стражей и в ходе пребывания в специализи-рованном учреждении или других учреждениях для детей, приговоренных к лишению свободы. Комитет настоятельно призывает государства-участники принять эффективные меры для пре-дотвращения такого насилия и гарантировать, чтобы виновные привлекались к ответственно-сти, а также обеспечить эффективное выполне-ние рекомендаций, сформулированных в докладе об исследовании Организации Объединенных Наций по вопросу о насилии в отношении детей, который был представлен Генеральной Ассамблее в октябре 2006 года (А/61/299).

14. Комитет признает, что сохранение обще-ственной безопасности – это законная цель системы правосудия. Вместе с тем он считает, что наилучшей основой для достижения этой цели является полное соблюдение и осуществле-ние руководящих и наиважнейших принципов отправления правосудия по делам несовершен-нолетних, которые закреплены в КПР.

IV. ПРАВОСУДИЕ ПО ДЕЛАМ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ:

РУКОВОДЯЩИЕ ПРИНЦИПЫ КОМПЛЕКСНОЙ ПОЛИТИКИ

15. Комплексная политика для системы пра-восудия по делам несовершеннолетних должна затрагивать следующие основные элементы: пре-дупреждение преступности среди несовершенно-летних; меры реагирования без использования судебного разбирательства и меры реагирования в контексте судебного разбирательства; минималь-ный возраст уголовной ответственности и верх-ние возрастные пределы для целей правосудия по делам несовершеннолетних; гарантии справедли-вого судебного разбирательства; а также лишение свободы, включая досудебное содержание под стражей и тюремное заключение после суда.

А. Предупреждение преступности среди несовершеннолетних

16. Одна из наиболее важных целей осу-ществления КПР – это содействие полному и гармоничному развитию личности, талантов и умственных и физических способностей ребенка (преамбула и статьи 6 и 29). Ребенок должен быть

№ 3, грудень, 2008 41

подготовлен к самостоятельной и ответственной жизни в свободном обществе (преамбула и статья 29), в котором он/она может выполнять полезную роль с уважением к правам человека и основным свободам (статьи 29 и 40). В этом контексте роди-тели несут ответственность за то, чтобы давать ребенку надлежащие советы и рекомендации в отношении осуществления его прав, закреплен-ных в Конвенции, с учетом развития его способ-ностей. В свете этих и других положений КПР, если ребенок растет в условиях, которые могут создавать повышенный или серьезный риск его вовлечения в преступную деятельность, это явно не отвечает принципу наилучшего обеспечения его интересов. Следует принимать различные меры для обеспечения полного и равного осущест-вления прав на достаточный жизненный уровень (статья 27), на наивысший достижимый уровень физического и психического здоровья (статья 24), на образование (статьи 28 и 29), на защиту от всех форм физического или психологическо-го насилия, оскорбления или злоупотребления (статья 19) и от экономической или социальной эксплуатации (статьи 32 и 34), а также на другие соответствующие услуги по уходу за детьми или их защите.

17. Как указано выше, политика в области отправления правосудия по делам несовершен-нолетних, не предусматривающая комплекса мер, нацеленных на предупреждение преступности среди несовершеннолетних, страдает серьезными недостатками. Государствам-участникам следует полностью интегрировать в свою комплексную национальную политику в области правосудия по делам несовершеннолетних Руководящие принципы Организации Объединенных Наций для предупреждения преступности среди несо-вершеннолетних (Эр-Риядские руководящие принципы), принятые Генеральной Ассамблеей в ее резолюции 45/112 от 14 декабря 1990 года.

18. Комитет полностью поддерживает Эр-Риядские руководящие принципы и соглаша-ется с тем, что особое внимание следует уделять стратегиям предупреждения, способствующим успешной социальной адаптации и интеграции всех детей, в частности в рамках семьи, общины, групп сверстников, школы, профессиональной подготовки и трудовой деятельности, а также в рамках добровольных организаций. Это означает, среди прочего, что программы предупреждения следует ориентировать на оказание поддержки особо уязвимым семьям, вовлечение школ в про-цесс формирования основных ценностей (вклю-чая информирование о правах и обязанностях детей и родителей по закону) и распространение

особой заботы и внимания на молодых людей, находящихся в группе риска. В этом контексте особое внимание следует также уделять детям, бросающим школу или по иным причинам не завершающим свое образование. Рекомендуется использовать поддержку со стороны групп сверстников и активное участие родителей. Государствам-участникам следует также разра-батывать услуги и программы общинного уров-ня, которые отвечали бы особым потребностям, проблемам, озабоченностям и интересам детей, особенно детей, неоднократно вступавшим в кон-фликт с законом, и которые предусматривали бы надлежащую консультативную помощь и содей-ствие в виде рекомендаций для их семей.

19. В статьях 18 и 27 КПР подтверждено важ-ное значение ответственности родителей за воспи-тание своих детей, но в то же время КПР требует от государств-участников оказывать необходи-мую помощь родителям (или других лицам, осу-ществляющим опеку над детьми) в выполнении их родительских обязанностей. Меры по оказа-нию помощи должны быть нацелены не только на предотвращение негативных ситуаций, но и – причем даже в большей мере – на содействие более полной реализации социального потенциа-ла родителей. Имеется обширная информация о программах предупреждения, осуществляемых на уровне дома и семьи, таких, как обучение родите-лей, программы усиления взаимодействия между родителями и ребенком и программы домашних посещений, которые могут начинаться с раннего возраста ребенка. Кроме того, воспитание детей с раннего возраста обнаруживает корреляцию с более низким уровнем насилия и преступности в будущем. На общинном уровне достигнуты позитивные результаты в осуществлении таких программ, как «Опека силами общины» (ОСО), в основе которой лежит стратегия, нацеленная на предупреждение риска.

20. Государствам-участникам следует всемер-но поощрять и поддерживать участие детей – в соответствии со статьей 12 КПР – и родителей, лидеров общин и других ключевых субъектов (например, представителей НПО, сотрудни-ков служб пробации и работников социальной сферы) в разработке и осуществлении программ предупреждения. Качество такого участия имеет ключевое значение для успеха этих программ.

21. Комитет рекомендует государствам-участникам обращаться за поддержкой и кон-сультативной помощью в их усилиях по разра-ботке эффективных программ предупреждения к Межучрежденческой группе по вопросам право-судия в отношении несовершеннолетних.




В. Меры реагирования/выведение несовер-шеннолетних правонарушителей из системы уголовного правосудия (см. также раздел Е ниже)

22. Применительно к детям, предположи-тельно нарушившим уголовное законодатель-ство, обвиняемым или признанным виновными в его нарушении, государственные власти могут использовать два вида мер реагирования: меры без возбуждения судебного разбирательства и меры в контексте судебного разбирательства. Комитет напоминает государствам-участникам, что они должны тщательно следить за тем, чтобы при этом обеспечивались полное соблюдение и защита прав человека и правовых гарантий.

23. Дети, находящиеся в конфликте с законом, в том числе дети-рецидивисты, имеют право на такое обращение, при котором учитывается жела-тельность содействия их реинтеграции и выпол-нению ими полезной роли в обществе (пункт 1 статьи 40 КПР). Арест, задержание или тюремное заключение ребенка может использоваться лишь в качестве крайней меры (статья 37, пункт b)). В связи с этим необходимо – в рамках комплекс-ной политики в области правосудия по делам несовершеннолетних – разработать и внедрить широкий спектр мер для обеспечения того, чтобы характер обращения с детьми соответствовал интересам их благосостояния, а также их положе-нию и характеру преступления. Эти меры должны включать уход, опеку и надзор, консультативные услуги, назначение испытательного срока, воспи-тание, программы обучения и профессиональной подготовки и другие формы ухода, заменяющие уход в учреждениях (статья 40, пункт 4).

Меры реагирования без использования судебного разбирательства

24. Согласно пункту 3 статьи 40 КПР государства-участники должны стремиться содействовать, в случае необходимости и жела-тельности, принятию мер по обращению с деть-ми, которые, как считается, нарушили уголовное законодательство, обвиняются или признаются виновными в его нарушении, без использования судебного разбирательства. Учитывая тот факт, что большинство детей-правонарушителей совер-шают лишь одно правонарушение, комплекс мер, включающий выведение из системы уголовного правосудия/правосудия по делам несовершен-нолетних и передачу в ведение альтернативных (социальных) служб (т. е. замена уголовной ответственности альтернативными видами воз-действия), должен быть прочно утвердившейся

практикой, которая может и должна применяться в большинстве случаев.

25. По мнению Комитета, обязанность государств-участников содействовать принятию мер по обращению с детьми, находящимися в конфликте с законом, без использования судеб-ного разбирательства распространяется, хотя, естественно, и не в исключительном порядке, на детей, совершивших незначительные правонару-шения, такие, как кражи в магазинах или иные имущественные преступления с ограниченным ущербом, и детей, совершивших правонаруше-ния впервые. Во многих государствах-участниках статистика показывает, что значительная часть – а зачастую и большинство – правонарушений, совершенных детьми, относится к этим категори-ям. Обработка всех таких дел без использования уголовно-правовых процедур в суде соответству-ет принципам, изложенным в пункте 1 статьи 40 КПР. Помимо того что этот подход позволяет избежать позорного клейма на репутации, он дает хорошие результаты для детей и отвечает интересам общественной безопасности, а также зарекомендовал себя как более затратоэффектив-ный подход.

26. Государствам-участникам следует прини-мать меры по обращению с детьми, находящимися в конфликте с законом, без использования судеб-ного разбирательства в качестве неотъемлемой части своей системы правосудия по делам несо-вершеннолетних и обеспечивать при этом пол-ное соблюдение и защиту прав человека детей и правовые гарантии (статья 40, пункт 3 b)).

27. Право определения конкретного характера и содержания мер по обращению с детьми, нахо-дящимися в конфликте с законом, без использо-вания судебного разбирательства, а также приня-тия необходимых законодательных и других мер для их реализации оставлено за государствами-участниками. Тем не менее из информации, пред-ставленной в докладах государств-участников, явствует, что разработаны различные программы, подлежащие реализации на уровне общин, такие, как программы общинных услуг, надзора и реко-мендаций, осуществляемые, например, работника-ми социальной сферы или сотрудниками службы пробации, семейные совещания и другие формы исправительного правосудия, включая реститу-цию и компенсацию для жертв. Этим опытом следует воспользоваться и другим государствам-участникам. Что касается полного соблюдения прав человека и правовых гарантий, то Комитет напоминает о соответствующих положениях ста-тьи 40 КПР и подчеркивает следующее:

№ 3, грудень, 2008 43

– выведение несовершеннолетнего правона-рушителя из системы уголовного правосудия (т. е. меры по обращению с детьми, которые, как считается, нарушили уголовное законодатель-ство, обвиняются или признаются виновными в его нарушении, без использования судебного разбирательства) следует использовать лишь в тех случаях, когда имеются неоспоримые дока-зательства того, что ребенок совершил предпо-лагаемое преступление, что он на свободной и добровольной основе признает ответственность, что для получения этого признания не исполь-зовалось запугивание или давление и, наконец, что в ходе любых последующих процессуальных действий это признание не будет использоваться против него;

– ребенок должен на свободной и доброволь-ной основе дать письменное согласие на выве-дение из системы уголовного правосудия, и это согласие должно быть основано на надлежащей и конкретной информации о характере, содер-жании и продолжительности применения меры, а также о последствиях отказа от сотрудниче-ства, осуществления и завершения этой меры. В целях усиления участия родителей государства-участники могут также предусмотреть требование о получении согласия родителей, особенно когда ребенок не достиг 16-летнего возраста;

– закон должен содержать конкретные поло-жения, указывающие, в каких случаях возможно выведение правонарушителя из системы уголов-ного правосудия, а полномочия полиции, про-куратуры и/или других учреждений выносить решения по этому вопросу должны быть регла-ментированы и подлежать надзору, особенно в целях защиты ребенка от дискриминации;

– ребенку должна быть предоставлена воз-можность обратиться за юридической или другой соответствующей помощью в отношении умест-ности и желательности меры по выведению из системы уголовного правосудия, предложенной компетентными органами, и в отношении воз-можности пересмотра этой меры;

– завершение срока применения такой меры должно приводить к полному и окончательному закрытию дела. Конфиденциальные материалы о применении данной меры могут сохраняться для административных целей и целей проведения обзора, однако они не должны рассматриваться в качестве «уголовного дела», и ребенок, к кото-рому ранее применялось такое воздействие, не должен восприниматься как имеющий судимость. Если этот факт каким-либо образом регистри-руется, то доступ к этой информации должен предоставляться на исключительной основе и в

течение ограниченного периода времени, напри-мер максимум один год, компетентным органам, уполномоченным заниматься детьми, находящи-мися в конфликте с законом.

Меры реагирования в контексте судебного разбирательства

28. Когда компетентный орган (как правило, прокуратура) возбуждает судебное разбиратель-ство, должны применяться принципы объектив-ного и справедливого судебного разбирательства (см. раздел D ниже). В то же время система право-судия по делам несовершеннолетних должна обе-спечивать широкие возможности для применения к детям, находящимся в конфликте с законом, социальных и/или воспитательных мер, а также строгого ограничения использования лишения свободы, и особенно досудебного содержания под стражей, в качестве крайней меры. На этапе выне-сения решения по делу лишение свободы должно использоваться лишь в качестве крайней меры и в течение как можно более короткого соответ-ствующего периода времени (статья 37 b)). Это значит, что государства-участники должны иметь службу пробации с хорошо подготовленным пер-соналом, с тем чтобы обеспечить максимальное и эффективное использование таких мер, как приказы об осуществлении контроля и надзора, пробация, надзор на уровне общины или центры ежедневного учета, а также возможность скорей-шего освобождения из-под стражи.

29. Комитет напоминает государствам-участникам, что, согласно пункту 1 статьи 40 КПР, интересы реинтеграции требуют того, чтобы не предпринимались никакие действия, такие, как осуждение, социальная изоляция или распростра-нение негативной информации о ребенке, кото-рые могут воспрепятствовать полному участию ребенка в жизни его общины. Для того чтобы обращение с ребенком, находящимся в конфликте с законом, отвечало требованиям реинтеграции, все меры должны быть нацелены на оказание под-держки в усилиях, направленных на то, чтобы ребенок стал полноценным и полезным членом общества, в котором он живет.

С. Возраст и дети, находящиеся в конфликте с законом. Минимальный возраст уголовной ответственности

30. Доклады, представленные государствами-участниками, свидетельствуют о том, что мини-мальный возраст наступления уголовной ответ-ственности в разных странах неодинаков. Он варьируется от весьма низкого уровня в 7–8 лет до надлежащего уровня в 14–16 лет. Целый ряд государств-участников используют два мини-




мальных возраста уголовной ответственности. Дети, находящиеся в конфликте с законом, кото-рые на момент совершения преступления достиг-ли нижнего возрастного предела, но не достиг-ли верхнего минимального возраста, считаются подлежащими уголовной ответственности лишь в том случае, если они являются достаточно зре-лыми в этом отношении. Оценка уровня такой зрелости выносится судом/судьей, причем уча-стия эксперта-психолога зачастую не требуется, и на практике это приводит к тому, что в случае совершения серьезных преступлений применяет-ся нижний возрастной предел. Эта система двух минимальных возрастных пределов нередко не только вызывает путаницу, но и оставляет мно-гие вопросы на усмотрение суда/судьи, а также может приводить к дискриминационной прак-тике. В свете этого широкого разброса уровней минимального возраста наступления уголовной ответственности Комитет считает необходимым дать государствам-участникам четкие ориентиры и рекомендации в отношении минимального воз-растного предела уголовной ответственности.

31. Пункт 3 статьи 40 КПР требует от государств-участников стремиться содейство-вать, среди прочего, установлению минималь-ного возраста, ниже которого дети считаются не способными нарушить уголовное законодатель-ство, но сам такой минимальный возраст в нем не указан. Комитет понимает это положение как обязывающее государства- участники установить минимальный возраст наступления уголовной ответственности (МВУО). Этот минимальный возраст означает следующее:

– дети, совершившие преступление в возрас-те ниже этого минимума, не могут привлекаться к ответственности в рамках уголовно-правовой процедуры. Нарушить уголовное законодатель-ство могут даже дети (самого) младшего возраста, но если они совершают преступление, не достиг-нув МВУО, то однозначно считается, что им не может быть предъявлено официальное обвинение и они не могут быть привлечены к ответствен-ности в рамках уголовно-правовой процедуры. Применительно к этим детям могут быть приняты специальные меры защиты, если это необходимо для наилучшего обеспечения их интересов;

– детям, которые на момент совершения пре-ступления (или нарушения уголовного зако-нодательства) достигли МВУО, но которым не исполнилось 18 лет (см. также пункты 35–38 ниже), может быть предъявлено официальное обвинение и против них могут быть возбужде-ны уголовно-правовые процедуры. Вместе с тем эти процедуры, включая их конечный результат,

должны полностью соответствовать принципам и положениям КПР, рассматриваемым в настоящем замечании общего порядка.

32. В правиле 4 Пекинских правил рекоменду-ется не устанавливать МВУО на слишком низком возрастном уровне, учитывая аспекты эмоцио-нальной, духовной и интеллектуальной зрелости. В соответствии с этим правилом Комитет реко-мендует государствам-участникам не устанавли-вать слишком низкий уровень МВУО и повысить существующий низкий МВУО до международ-но приемлемого уровня. Из этих рекомендаций следует, что минимальный возраст наступле-ния уголовной ответственности, лежащий ниже 12-летнего предела, рассматривается Комитетом как не являющийся международно приемлемым. Государствам-участникам рекомендуется повы-сить свой более низкий МВУО до 12 лет в качестве абсолютного минимума и продолжать повышать его до более высокого возрастного предела.

33. В то же время Комитет настоятельно при-зывает государства-участники не снижать свой МВУО до 12 лет. Более высокий МВУО, напри-мер 14 или 16 лет, способствует обеспечению того, чтобы в системе правосудия по делам несовер-шеннолетних обращение с детьми, находящимися в конфликте с законом, строилось без использо-вания судебного разбирательства при условии полного соблюдения прав человека и правовых гарантий в соответствии с пунктом 3 b) статьи 40 КПР. В этом контексте государствам-участникам в своих докладах следует подробно информиро-вать Комитет о характере обращения с детьми, не достигшими МВУО, если признано, что они нару-шили уголовное законодательство, считается, что они нарушили уголовное законодательство, или если они обвиняются в его нарушении, а также о том, какие правовые гарантии установлены для обеспечения того, чтобы обращение с ними было таким же объективным и справедливым, как и обращение с детьми, достигшими МВУО.

34. Комитет хотел бы выразить озабоченность по поводу практики допущения исключений из МВУО, которая позволяет использовать более низкий минимальный возраст наступления уго-ловной ответственности в тех случаях, когда ребенок, например, обвиняется в совершении серьезного преступления или когда он считается достаточно зрелым для привлечения к уголовной ответственности. Комитет настоятельно реко-мендует государствам-участникам установить МВУО, не допускающий использования более низкого возраста в исключительном порядке.

35. Если доказательств возраста не имеется и невозможно установить, достиг ребенок МВУО

№ 3, грудень, 2008 45

или нет, он не должен привлекаться к уголов-ной ответственности (см. также пункт 39 ниже). Верхний возрастной предел для системы право-судия по делам несовершеннолетних

36. Комитет хотел бы также привлечь внима-ние государств-участников к вопросу о верхнем возрастном пределе для применения норм право-судия по делам несовершеннолетних. Эти специ-альные нормы – как специальные процессуальные нормы, так и правила выведения правонаруши-теля из системы уголовного правосудия и специ-альные меры – должны применяться начиная с установленного в стране МВУО ко всем детям, которые на момент предполагаемого совершения преступления (или акта, подлежащего наказа-нию согласно уголовному законодательству) не достигли 18-летнего возраста.

37. Комитет хотел бы напомнить государствам-участникам о том, что они признали право каж-дого ребенка, который, как считается, нарушил уголовное законодательство, обвиняется или при-знается виновным в его нарушении, на обраще-ние, соответствующее положениям статьи 40 КПР. Это значит, что любое лицо, которое на момент предполагаемого совершения преступления не достигло 18-летнего возраста, должно подлежать обращению в соответствии с нормами правосудия по делам несовершеннолетних.

38. В связи с этим Комитет рекомендует тем государствам-участникам, которые ограничива-ют применение своих норм правосудия по делам несовершеннолетних детьми, не достигшими 16-летнего (или меньшего) возраста или кото-рые позволяют в порядке исключения обращаться с 16 или 17-летними детьми как со взрослыми преступниками, изменить свои законы в целях достижения недискриминационного или полно-го применения своих норм правосудия по делам несовершеннолетних ко всем лицам, не достиг-шим 18-летнего возраста. Комитет с удовлет-ворением отмечает, что некоторые государства-участники предусматривают применение норм и правил правосудия по делам несовершеннолетних к лицам в возрасте 18 лет и старше – обычно до 21 года – либо в качестве общего правила, либо в порядке исключения.

39. Наконец, Комитет хотел бы подчеркнуть тот факт, что для полного осуществления ста-тьи 7 КПР важно требовать, в частности, того, чтобы каждый ребенок регистрировался сразу же после рождения, с тем чтобы так или иначе уста-новить возрастные пределы, причем это касается всех государств-участников. Ребенок, не имею-щий доказанной даты рождения, оказывается крайне уязвимым перед лицом всевозможных

злоупотреблений и несправедливости в вопро-сах семейных отношений, работы, образования и трудоустройства, особенно в рамках систе-мы правосудия по делам несовершеннолетних. Каждому ребенку должно бесплатно выдаваться свидетельство о рождении всякий раз, когда ему нужно доказать свой возраст. Если доказательств возраста не имеется, то ребенок имеет право на надежное медицинское или социальное рассле-дование, позволяющее установить его возраст, а в спорных ситуациях или в случае отсутствия исчерпывающих доказательств ребенок должен иметь право на решение вызывающего сомнение вопроса в его пользу.

D. Гарантии справедливого судебного разбирательства

40. Пункт 2 статьи 40 КПР содержит важный перечень прав и гарантий, которые призваны обеспечить для ребенка, который, как считается, нарушил уголовное законодательство или обви-няется в его нарушении, справедливое обраще-ние и судебное разбирательство. Большинство этих гарантий закреплено также в статье 14 Международного пакта о гражданских и поли-тических правах (МПГПП), проанализированной и прокомментированной Комитетом по правам человека в его замечании общего порядка № 13 (1984) (Отправление правосудия), которое в настоящее время находится в стадии пересмотра. Однако задача обеспечения этих гарантий для детей имеет особые аспекты, которые будут осве-щены в настоящем разделе. Прежде чем сделать это, Комитет хотел бы подчеркнуть, что ключе-вым условием для надлежащего и эффективного осуществления этих прав или гарантий являются профессиональные качества лиц, работающих в системе отправления правосудия по делам несо-вершеннолетних. Подготовка специалистов, например сотрудников полиции, прокуроров, юридических и иных представителей ребенка, судей, сотрудников службы пробации, работ-ников социальной сферы и других лиц, имеет важнейшее значение и должна осуществляться на систематизированной и непрерывной основе. Эти специалисты должны быть хорошо информи-рованы об особенностях физического, психоло-гического, психического и социального развития ребенка, и особенно подростка, а также об особых потребностях наиболее уязвимых детей, таких, как дети-инвалиды, перемещенные дети, беспри-зорные дети, дети-беженцы и дети-просители убе-жища, а также дети, принадлежащие к расовым, этническим, религиозным, языковым или другим меньшинствам (см. пункты 6–9 выше). Учитывая




то, что в системе правосудия по делам несовер-шеннолетних легко можно упустить из виду дево-чек, поскольку они составляют весьма немного-численную группу, особое внимание необходимо уделять их конкретным потребностям, например связанным с теми злоупотреблениями, которым они подвергались ранее, а также особым потреб-ностям в плане здравоохранения. Специалисты и сотрудники соответствующих учреждений долж-ны при всех обстоятельствах действовать таким образом, чтобы способствовать развитию у ребен-ка чувства достоинства и значимости, укреплять в нем уважение к правам человека и основным свободам других и содействовать его реинтегра-ции и выполнению им полезной роли в обществе (статья 40, пункт 1). Все гарантии, закрепленные в пункте 2 статьи 40, которые будут освещены ниже, представляют собой минимальные стандар-ты, а это значит, что государства-участники могут и должны стараться установить и соблюдать более высокие стандарты, например, в вопросах право-вой помощи и участия ребенка и его родителей в судебном разбирательстве.

Неретроактивность правосудия по делам несовершеннолетних (статья 40, пункт 2 а))

41. Пункт 2 а) статьи 40 КПР предусматри-вает, что принцип, согласно которому никто не может быть признан виновным в совершении какого-либо уголовного преступления вследствие какого-либо действия или упущения, которое, согласно действовавшему в момент его соверше-ния внутригосударственному законодательству или международному праву, не являлось уголов-ным преступлением, применяется и к детям (см. также статью 15 МПГПП). Это означает, что ни один ребенок не может быть обвинен или осуж-ден по уголовному законодательству за действие или упущение, которые на момент их совершения не были запрещены национальным или между-народным правом. В свете того что в последнее время многие государства-участники усилили и/или расширили положения уголовного законода-тельства в целях пресечения терроризма и борь-бы с ним, Комитет рекомендует государствам-участникам обеспечить, чтобы эти изменения не приводили к ретроактивному или непредна-меренному наказанию детей. Комитет хотел бы также напомнить государствам-участникам, что закрепленный в 15 МПГПП принцип, согласно которому не может назначаться более тяжкое наказание, чем то, которое подлежало примене-нию в момент совершения уголовного преступле-ния, в свете статьи 41 КПР применяется и к детям в государствах – участниках МПГПП. Ни один ребенок не должен подвергаться более тяжкому

наказанию, чем то, которое подлежало примене-нию в момент нарушения им уголовного зако-нодательства. Но если после совершения этого деяния в законодательство было внесено измене-ние, предусматривающее более легкое наказание, ребенок должен пользоваться этим изменением.

Презумпция невиновности (статья 40, пункт 2 b) i))

42. Презумпция невиновности имеет осново-полагающее значение для защиты прав человека детей, находящихся в конфликте с законом. Это означает, что бремя доказывания вины ребен-ка лежит на обвинении. Ребенок, который, как считается, нарушил уголовное законодательство или обвиняется в его нарушении, имеет право на решение вопросов, вызывающих сомнение, в его пользу и признается виновным по предъявлен-ным ему обвинениям лишь в том случае, если обо-снованность этих обвинений была доказана при отсутствии разумных оснований для сомнения. Ребенок имеет право на соответствующее обра-щение в соответствии с этой презумпцией, и все государственные органы или другие участвующие структуры обязаны воздерживаться от предопре-деления исхода судебного процесса. Государствам-участникам следует представлять информацию о развитии ребенка в целях обеспечения того, чтобы этот принцип презумпции невиновности соблюдался на практике. Из-за недостаточного понимания процедур, незрелости, страха или в силу иных причин ребенок может вести себя подо-зрительно, но власти не должны считать ребенка виновным без доказательства его вины при отсут-ствии разумных оснований для сомнения.

Право быть заслушанным (статья 12)43. Пункт 2 статьи 12 КПР требует того, чтобы

ребенку представлялась возможность быть заслу-шанным в ходе любого судебного или админи-стративного разбирательства, затрагивающего ребенка, либо непосредственно, либо через пред-ставителя или соответствующий орган в поряд-ке, предусмотренном процессуальными нормами национального законодательства.

44. Совершенно очевидно, что для ребен-ка, который, как считается, нарушил уголовное законодательство, обвиняется или признается виновным в его нарушении, право быть заслу-шанным имеет фундаментальное значение для справедливого судебного разбирательства. В рав-ной мере очевидно и то, что ребенок имеет право быть заслушанным непосредственно, а не только через своего представителя или соответствующий орган, если это отвечает принципу наилучшего обеспечения его интересов. Это право должно полностью соблюдаться на всех стадиях разби-

№ 3, грудень, 2008 47

рательства, начиная с досудебного этапа, когда ребенок имеет право хранить молчание, равно как и право быть заслушанным сотрудниками полиции, прокурором и судьей, ведущим судеб-ное следствие. Вместе с тем оно применяется и на этапах рассмотрения дела в суде и исполне-ния назначенных мер наказания. Иными словами, ребенку должна быть предоставлена возможность свободно выражать свои взгляды, и этим взгля-дам следует уделять должное внимание в соот-ветствии с возрастом и зрелостью ребенка (статья 12, пункт 1) на всем протяжении разбирательства в системе правосудия по делам несовершеннолет-них. Это означает, что, для того чтобы ребенок мог эффективно участвовать в разбирательстве, он должен быть проинформирован не только о сути обвинений (см. пункты 47–48 ниже), но и о процедуре отправления правосудия по делам несовершеннолетних как таковой и о возможных мерах.

45. Ребенку должна быть предоставлена воз-можность выражать свои взгляды в отноше-нии (альтернативных) мер, которые могут быть назначены, и должное внимание следует уделять тем конкретным пожеланиям или предпочтени-ям, которые он может иметь в этом отношении. Утверждение о наличии уголовной ответствен-ности ребенка предполагает, что он должен быть правомочным и способным эффективно участво-вать в принятии решений относительно наиболее подходящей реакции на заявления о том, что он нарушил уголовное законодательство (см. пункт 46 ниже). Нет никаких сомнений в том, что ответ-ственность за принятие решений лежит на судьях, участвующих в разбирательстве. Но обращение с ребенком как с пассивным объектом означает непризнание его прав и не способствует эффек-тивному реагированию на его поведение. Это относится и к исполнению назначенной меры или мер наказания. Исследования показывают, что активное участие ребенка в ее/их исполнении в большинстве случаев способствует достижению позитивного результата.

Право на эффективное участие в разбира-тельстве (статья 40, пункт 2 b) iv))

46. Для справедливого судебного разбира-тельства требуется, чтобы ребенок, который, как считается, нарушил уголовное законодательство или обвиняется в его нарушении, был в состоя-нии эффективно участвовать в судебном разби-рательстве, а следовательно, он должен понимать суть обвинений и возможные последствия и меры наказания, с тем чтобы он мог ориентировать сво-его законного представителя, заявлять отвод сви-детелям, излагать последовательность событий

и принимать надлежащие решения в отношении доказательств, свидетельских показаний и меры или мер наказания, которые будут назначены. Статья 14 Пекинских правил предусматривает, что судебное разбирательство должно осущест-вляться в атмосфере понимания, с тем чтобы несовершеннолетний мог участвовать в нем и свободно излагать свою точку зрения. Принцип учета возраста и зрелости ребенка может также потребовать изменения процедур и практики организации и ведения судебных заседаний.

Незамедлительное и непосредственное информирование об обвинении/обвинениях (статья 40, пункт 2 b) ii))

47. Каждый ребенок, который, как считается, нарушил уголовное законодательство или обви-няется в его нарушении, имеет право на неза-медлительное и непосредственное информиро-вание об обвинениях, выдвинутых против него. Незамедлительное и непосредственное информи-рование означает информирование в кратчайший возможный срок, т. е. когда прокурор или судья первоначально предпринимает процедурные дей-ствия против ребенка. Однако, когда компетент-ные органы решают заниматься делом без исполь-зования судебного разбирательства, ребенок также должен информироваться об обвинении/обвинениях, которые могут оправдывать такой подход. Это составляет часть закрепленного в пункте 3 b) статьи 40 КПР требования относи-тельно полного соблюдения правовых гарантий. Ребенок должен информироваться на языке, который он понимает. Это может требовать пред-ставления информации на иностранном языке, а также «перевода» официальной юридической терминологии, нередко используемой в уголов-ных обвинениях/обвинениях по делам несовер-шеннолетних, на язык, понятный ребенку.

48. Недостаточно предоставить в распоряже-ние ребенка официальный документ: нередко может оказаться необходимым устное разъясне-ние. Компетентные органы не должны оставлять эту задачу родителям, законным опекунам или лицам, оказывающим ребенку правовую или дру-гую помощь. Компетентные органы (например, полиция, прокурор, судья) должны удостоверить-ся в том, что ребенок понимает каждое обвинение, выдвинутое против него. Комитет считает, что представление этой информации родителям или законным опекунам не должно быть альтернати-вой сообщению этой информации ребенку. Было бы наиболее целесообразно, если бы как ребенок, так и родители и законные опекуны получали эту информацию таким образом, чтобы они могли




понимать обвинение/обвинения и возможные последствия.

Правовая и другая необходимая помощь (статья 40, пункт 2 b) ii))

49. Ребенку должна гарантироваться правовая и другая необходимая помощь при подготовке и осуществлении его защиты. КПР конкретно требует того, чтобы ребенку предоставлялась помощь, которая отнюдь не всегда может быть правовой, но она должна быть надлежащей. Вопрос о порядке предоставления этой помощи оставлен на усмотрение государств-участников, но она должна быть бесплатной. Комитет реко-мендует государствам-участникам принять все возможные меры для организации надлежащей квалифицированной правовой помощи, например силами экспертов-юристов или иных специали-стов в вопросах права. Возможна и другая над-лежащая помощь (например, силами работников социальной сферы), но такие лица должны рас-полагать достаточными знаниями и понимани-ем различных юридических аспектов процедур отправления правосудия по делам несовершенно-летних и должны иметь подготовку для работы с детьми, находящимися в конфликте с законом.

50. Как это предусмотрено в пункте 3 b) ста-тьи 14 МПГПП, ребенок и его помощник должны иметь достаточное время и возможности для под-готовки своей защиты. Контакты между ребенком и его помощником – либо в письменной, либо в устной форме – должны осуществляться в условиях, при которых полностью соблюдается конфиденциальность таких контактов в соответ-ствии с гарантией, закрепленной в пункте 2 b) vii) статьи 40 КПР, и право ребенка на защиту от вмешательства в его личную жизнь и посягатель-ства на тайну корреспонденции (статья 16 КПР). Ряд государств-участников выдвинули оговорки в отношении этой гарантии (статья 40, пункт 2 b) ii), КПР), очевидно, полагая, что она требует предоставления исключительно правовой помо-щи, т. е. помощи адвоката. Это не так, и такие оговорки могут и должны быть сняты.

Безотлагательное принятие решений при уча-стии родителей (статья 40, пункт 2 b) iii))

51. На международном уровне существует кон-сенсус в отношении того, что для детей, находя-щихся в конфликте с законом, период времени между совершением преступления и оконча-тельным ответом на это деяние должен быть как можно более коротким. Чем продолжительнее этот период, тем больше вероятность того, что мера реагирования утратит свое позитивное воспитательное воздействие, и тем больший урон будет нанесен репутации ребенка. В этом

контексте Комитет ссылается также на пункт d) статьи 37 КПР, согласно которому ребенок, лишенный свободы, имеет право на незамедли-тельное принятие решения в отношении своего заявления, в котором он оспаривает законность лишения его свободы. Термин «prompt» («неза-медлительное») является даже более сильным – причем вполне обоснованно, учитывая серьез-ность лишения свободы, – чем термин «without delay» («безотлагательное») (статья 40, пункт 2) b) iii), КПР), который является более сильным, чем термин «without undue delay» («без неоправ-данной задержки»), использованный в пункте 3 c) статьи 14 МПГПП.

52. Комитет рекомендует государствам-участникам установить и соблюдать временные рамки для периода между совершением престу-пления и завершением полицейского расследо-вания, вынесением решения прокурором (или другим компетентным органом) о предъявлении обвинений ребенку и окончательным рассмотре-нием и вынесением решения судом или другим компетентным судебным органом. Эти временные рамки должны быть намного более узкими, чем те, которые установлены для взрослых. В то же время безотлагательное принятие решений долж-но быть результатом процесса, в рамках которого полностью соблюдаются права человека ребенка и правовые гарантии. В этом процессе безотлага-тельного принятия решений должна предостав-ляться правовая или другая необходимая помощь. Она не должна ограничиваться рассмотрением дела в суде или другом судебном органе, а должна также распространяться и на все другие этапы процесса начиная с опроса (допроса) ребенка сотрудниками полиции.

53. В ходе разбирательства должны также присутствовать родители или законные опеку-ны, поскольку они могут оказать общую психо-логическую и эмоциональную помощь ребенку. Присутствие родителей не означает, что родите-ли могут действовать в защиту ребенка или уча-ствовать в процессе принятия решений. Вместе с тем по просьбе ребенка или лица, оказывающего ему правовую или другую необходимую помощь, или в силу того, что это не отвечает наилучшему обеспечению интересов ребенка (статья 3 КПР), судья или компетентный орган может ограничить или исключить присутствие родителей в ходе разбирательства.

54. Комитет рекомендует государствам-участникам конкретно предусмотреть в законе максимально возможное участие родителей или законных опекунов в разбирательствах, возбуж-денных против ребенка. Это участие должно в

№ 3, грудень, 2008 49

целом способствовать обеспечению эффективно-сти реагирования на нарушение уголовного зако-нодательства ребенком. Для содействия участию родителей родители должны информироваться о задержании их ребенка в кратчайшие возможные сроки.

55. В то же время Комитет выражает сожале-ние по поводу отмечающейся в некоторых стра-нах тенденции к введению практики наказания родителей за преступления, совершенные их детьми. Гражданская ответственность за ущерб, причиненный деянием ребенка, в некоторых ограниченных случаях может быть уместной, особенно когда речь идет о детях более младшего возраста (например, до 16 лет). Но привлечение к уголовной ответственности родителей детей, находящихся в конфликте с законом, скорее всего вряд ли будет способствовать тому, что они ста-нут активными партнерами в деле социальной реинтеграции их ребенка.

Свобода от принуждения к даче показаний против самого себя (статья 40, пункт 2) b) iv))

56. Согласно пункту 3 g) статьи 14 МПГПП КПР ребенок не должен принуждаться к даче свидетельских показаний или признанию вины. Это в первую очередь – и само собой разумеется – означает, что применение пыток и жестокого, бесчеловечного или унижающего достоинство обращения для получения признания является грубым нарушением прав ребенка (статья 37 а) КПР) и является совершенно неприемлемым.

Любое такое заявление или признание не может использоваться в качестве доказатель-ства (статья 15 Конвенции против пыток и дру-гих жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания).

57. Существует множество других, менее насильственных способов сподвигнуть или подве-сти ребенка к признанию или даче показаний про-тив самого себя. Термин «принуждение» следует толковать в широком смысле и не ограничивать физической силой или явными нарушениями прав человека. Возраст ребенка, его уровень раз-вития, продолжительность допроса, непонимание происходящего со стороны ребенка, страх перед неизвестными последствиями или предполагае-мой возможностью тюремного заключения – все это может подвести его к даче ложного признания. Вероятность этого может еще больше возрасти, если ребенку говорят, например: «Ты сможешь идти домой, как только скажешь нам правду», или обещают смягчение наказания или освобождение из-под стражи.

58. Допрашиваемый ребенок должен иметь доступ к законному или иному соответствую-

щему представителю и быть в состоянии доби-ваться присутствия своего родителя или роди-телей в ходе допроса. Должен быть установлен независимый надзор над методами производства допроса в целях обеспечения того, чтобы пока-зания давались в добровольном порядке, а не по принуждению, учитывая всю совокупность обсто-ятельств, и были надежными. При рассмотрении вопроса о добровольном характере и надежности показаний или признания ребенка суд или дру-гой судебный орган должен учитывать возраст ребенка, продолжительность его содержания под стражей и допроса и присутствие адвоката или иного защитника, родителя/родителей или неза-висимых представителей ребенка. Сотрудники полиции и других следственных органов должны иметь надлежащую подготовку, с тем чтобы избе-гать использования приемов и методов допроса, которые приводят к получению принудительных или ненадежных признаний и показаний.

Присутствие свидетелей и изучение их пока-заний (статья 40 пункт 2 b) iv)) 59. Гарантия, закрепленная в пункте 2 b) iv)) статьи 40 КПР, подчеркивает необходимость соблюдения прин-ципа равенства сторон (т. е. равенство или паритет защиты и обвинения) при отправле-нии правосудия по делам несовершеннолетних. Использование термина «изучение… либо само-стоятельно, либо при помощи других лиц» обу-словлено фактом наличия различий в правовых системах, особенно между обвинительными и следственными судебными процессами. В рам-ках последних ответчику нередко разрешается изучать свидетельские показания, хотя он редко использует это право, оставляя рассмотрение свидетельских показаний адвокату, или, когда речь идет о детях, – другому соответствующему органу. Вместе с тем по-прежнему важно, чтобы адвокат или другой представитель информировал ребенка о возможности изучения свидетельских показаний и выражения по ним своих взглядов, которым следует уделять должное внимание в соответствии с возрастом и зрелостью ребенка (статья 12).

Право на обжалование (статья 40, пункт 2 b) v))

60. Ребенок имеет право обжаловать решение, которым он был признан виновным по обвине-нию или обвинениям, выдвинутым против него, а также меры, которые были назначены вслед-ствие этого решения о признании его виновным. Решение по этой апелляции должен выносить вышестоящий компетентный, независимый и бес-пристрастный орган власти или судебный орган, т. е. орган, который отвечает тем же стандартам и




требованиям, что и орган, занимавшийся рассмо-трением дела в первой инстанции. Эта гарантия аналогична гарантии, закрепленной в пункте 5 статьи 14 МПГПП. Право на обжалование не ограничивается одними лишь наиболее серьез-ными преступлениями.

61. По всей видимости, именно по этой при-чине целый ряд государств-участников сделали оговорки в отношении этого положения, с тем чтобы ограничить это право ребенка на обжало-вание решения более серьезными преступлени-ями и/или приговорами, предусматривающими тюремное заключение. Комитет напоминает госу-дарствам – участникам МПГПП, что аналогич-ные положения содержатся в пункте 5 статьи 14 Пакта. В свете статьи 41 КПР это означает, что данная статья должна предоставлять право на обжалование каждому ребенку, в отношении которого вынесено судебное решение. Комитет рекомендует государствам-участникам снять свои оговорки в отношении положения, содержащего-ся в пункте 2 b) v) статьи 40.

Бесплатная помощь переводчика (статья 40, пункт 2 b) vi))

62. Если ребенок не может понимать языка, используемого в системе правосудия по делам несовершеннолетних, или говорить на нем, то он имеет право на получение бесплатной помощи переводчика. Эту помощь нельзя ограничивать лишь судебным разбирательством, она должна предоставляться на всех этапах процесса отправ-ления правосудия по делам несовершеннолет-них. Важно также, чтобы переводчик имел соот-ветствующую подготовку для работы с детьми, поскольку характер использования и понимания родного языка у детей может быть иным, чем у взрослых. Отсутствие соответствующих знаний и/или опыта может воспрепятствовать полному уяснению ребенком заданных вопросов и приве-сти к нарушению права на справедливое судеб-ное разбирательство и на эффективное участие. Условие, начинающееся с «если», – «если ребенок не понимает используемого языка или не гово-рит на нем» – означает, что ребенку, например иностранного или этнического происхождения, который, помимо своего родного языка, пони-мает официальный язык и говорит на нем, не требуется предоставлять бесплатную помощь переводчика.

63. Комитет хотел бы также привлечь внима-ние государств-участников к детям, страдающим расстройствами речи или имеющим другие недо-статки. В соответствии с духом пункта 2 b) vi) статьи 40 и с учетом особых мер защиты, пред-усмотренных для детей-инвалидов в статье 23, Комитет рекомендует государствам-участникам

обеспечить, чтобы детям, страдающим расстрой-ствами речи или имеющим другие недостатки, предоставлялась надлежащая и эффективная помощь хорошо подготовленных специалистов, например на языке знаков, если они оказываются в системе правосудия по делам несовершенно-летних (в этом отношении см. также замечание общего порядка № 9 (Права детей-инвалидов) Комитета по правам ребенка).

Полное уважение личной жизни (статья 16 и статья 40, пункт 2 b) vii))

64. Право ребенка на полное уважение его личной жизни на всех стадиях разбирательства отражает право на защиту личной жизни, закре-пленное в статье 16 КПР. Формулировка «на всех стадиях разбирательства» охватывает период с первоначального контакта с правоохранительны-ми органами (например, с просьбы дать информа-цию и установления личности) до окончательного решения компетентного органа или прекраще-ния надзора, попечения или лишения свободы. В данном контексте цель состоит в том, чтобы избежать ущерба, который может быть нанесен вследствие излишней огласки или создания нега-тивного образа. Не должна публиковаться ника-кая информация, которая может привести к уста-новлению личности ребенка-правонарушителя, поскольку это может привести к подрыву репу-тации и оказать влияние на его способность получить доступ к образованию, работе, жилью или оставаться в безопасности. Это означает, что государственным властям следует всячески воз-держиваться от публикации пресс-релизов по поводу преступлений, предположительно совер-шенных детьми, и ограничивать их исключитель-ными случаями. Они должны принимать меры для обеспечения того, чтобы при помощи этих пресс-релизов невозможно было установить лич-ность детей. К журналистам, нарушающим право ребенка, находящегося в конфликте с законом, на личную жизнь, следует применять дисци-плинарные, а при необходимости (например, в случае неоднократных нарушений) – и уголовно-правовые санкции.

65. В интересах защиты личной жизни ребенка в большинстве государств-участников существу-ет правило, – иногда допускающее возможность исключений, – согласно которому судебные или иные слушания по делу ребенка, обвиняемого в нарушении уголовного законодательства, долж-ны быть закрытыми. Это правило допускает при-сутствие экспертов или других специалистов при наличии специального разрешения суда. Открытые слушания в системе правосудия по делам несовершеннолетних должны быть воз-можны лишь в четко определенных случаях и

№ 3, грудень, 2008 51

при наличии письменного решения суда. Ребенок должен иметь возможность обжаловать такое решение.

66. Комитет рекомендует всем государствам-участникам ввести правило, согласно которому судебные или иные слушания по делу ребенка, находящегося в конфликте с законом, должны носить закрытый характер. Исключения из этого правила должны быть строго ограничены и четко оговорены в законе. Решение/приговор должны оглашаться на открытом заседании суда таким образом, чтобы не раскрывать личность ребен-ка. Право на личную жизнь (статья 16) требует того, чтобы все специалисты, участвующие в исполнении мер, назначенных судом или дру-гим компетентным органом, во всех своих внеш-них контактах сохраняли в тайне всю инфор-мацию, которая может привести к раскрытию личности ребенка. Кроме того, право на личную жизнь означает также, что материалы дел детей-правонарушителей должны носить строго конфи-денциальный характер и не передаваться третьим лицам, за исключением лиц, непосредственно участвующих в расследовании и рассмотрении дела, а также в вынесении решения по нему. Во избежание подрыва репутации и/или форми-рования предубеждений материалы дел детей-правонарушителей не должны использоваться при разборе дел взрослых правонарушителей в последующих случаях, связанных с тем же право-нарушителем (см. Пекинские правила, правила 21.1 и 21.2) или для усиления будущих пригово-ров по таким делам.

67. Комитет рекомендует также государствам-участникам ввести правила, допускающие авто-матическое исключение из материалов уголовных дел имени ребенка – правонарушителя до дости-жения им 18-летнего возраста или, в случае неко-торых ограниченных серьезных преступлений, когда такое исключение возможно по просьбе ребенка, если это необходимо при определен-ных условиях (например, несовершение пре-ступления в течение двух лет после последнего осуждения).

Е. Меры (см. также главу IV, раздел В, выше)Досудебные альтернативы68. Решение о возбуждении официальной

уголовно-правовой процедуры не означает, что эта процедура непременно должна завершить-ся вынесением судом официального приговора в отношении ребенка. В соответствии с замеча-ниями, сформулированными выше в разделе В, Комитет хотел бы подчеркнуть, что компетент-ным органам (в большинстве государств – орга-нам прокуратуры) следует постоянно изучать

возможности использования альтернатив судеб-ному осуждению. Иными словами, следует и далее предпринимать усилия для достижения надлежащего завершения дела, предлагая меры, аналогичные упомянутым в разделе В. Характер и продолжительность применения этих мер, пред-ложенных обвинением, могут быть более серьез-ными, и в этом случае необходима правовая или другая соответствующая помощь. Выполнение такой меры следует преподносить ребенку как способ приостановления официальной процеду-ры уголовного судопроизводства/ судопроизвод-ства по делам несовершеннолетних, которая будет прекращена, если ее осуществление будет иметь удовлетворительные результаты.

69. В процессе предложения альтернатив судеб-ному осуждению на уровне прокурора следует полностью соблюдать права человека ребенка и правовые гарантии. В этом контексте Комитет ссылается на рекомендации, изложенные в пун-кте 27 выше, которые в равной мере справедливы и в данном случае.

Решения суда/судьи по делам несо вер-шеннолетних

70. После объективного и справедливого судеб-ного разбирательства в полном соответствии со статьей 40 КПР (см. главу IV, раздел D, выше) выносятся решения в отношении мер, которые следует применить к ребенку, признанному вино-вным в совершении предполагаемого преступле-ния или преступлений. Законы должны предо-ставлять суду/судье или другому компетентному, независимому, беспристрастному органу власти или судебному органу широкий спектр возмож-ных альтернатив помещению в специализирован-ные учреждения и лишению свободы, неполный перечень которых приведен в пункте 4 статьи 40 КПР, с тем чтобы лишение свободы использова-лось лишь в качестве крайней меры и в течение как можно более короткого периода времени (ста-тья 37 b) КПР).

71. Комитет хотел бы подчеркнуть, что реак-ция на преступление должна быть соразмерна не только обстоятельствам и степени тяжести пре-ступления, но и возрасту, меньшей виновности, положению и потребностям ребенка, а также различным, и особенно долгосрочным, потреб-ностям общества. Чисто карательный подход не соответствует руководящим принципам правосу-дия по делам несовершеннолетних, изложенным в пункте 1 статьи 40 КПР (см. пункты 5–14 выше). Комитет вновь отмечает, что телесные наказания в качестве одной из мер наказания являются нарушением этих принципов, а также статьи 37, которая запрещает все формы жестокого, бесче-ловечного и унижающего достоинство обраще-




ния или наказания (см. также замечание общего порядка № 8 (2006) Комитета (Право ребенка на защиту от телесных наказаний и других жестоких или унижающих достоинство видов наказания)). В случаях, когда речь идет о серьезных престу-плениях, совершенных детьми, могут быть рас-смотрены меры, соразмерные положению лица, совершившего преступление, и степени тяжести преступления, в том числе с учетом необходимо-сти обеспечения общественной безопасности и применения наказаний. Применительно к детям такие соображения всегда должны отступать перед необходимостью обеспечения благососто-яния и наилучших интересов ребенка, а также содействия его реинтеграции.

72. Комитет отмечает, что если решение о назначении наказания связано с возрастом ребен-ка, а доказательства возраста ребенка носят про-тиворечивый, недостаточный или неопределен-ный характер, то ребенок должен иметь право на применение принципа решения вопроса, вызы-вающего сомнение, в пользу ответной стороны (см. также пункты 35 и 39 выше).

73. Что касается альтернатив лишению свобо-ды/помещению в специализированные учреж-дения, то имеющийся опыт в плане использо-вания и применения таких мер является весьма обширным. Государствам-участникам следует пользоваться этим опытом, а также развивать и внедрять эти альтернативы, адаптируя их к своей собственной культуре и традициям. Само собой разумеется, что меры, равносильные принуди-тельному труду или пыткам либо бесчеловечному и унижающему достоинство обращению должны быть строго запрещены, а виновные в примене-нии такой незаконной практики привлечены к ответственности.

74. После этих общих замечаний Комитет хотел бы привлечь внимание к мерам, запре-щенным согласно статье 37 а) КПР, и к лишению свободы.

Запрещение смертной казни75. В статье 37 а) КПР подтверждается меж-

дународно признанная норма (см., например, пункт 5 статьи 6 МПГПП), согласно которой за преступление, совершенное лицом, которому на этот момент не исполнилось 18 лет, не может быть назначена смертная казнь. Хотя текст этого положения вполне ясен, некоторые государства-участники полагают, что эта норма запрещает лишь казнить лиц в возрасте до 18 лет. Однако четко выраженным и решающим критерием этой нормы является возраст на момент совершения преступления. Это означает, что смертная казнь не может быть назначена за преступление, совер-шенное лицом в возрасте до 18 лет, каков бы ни

был его возраст на момент судебного рассмо-трения, вынесения приговора или исполнения наказания.

76. Комитет рекомендует тем немногочислен-ным государствам-участникам, которые еще не сделали этого, отменить смертную казнь за все преступления, совершенные лицами моложе 18 лет, и ввести мораторий на исполнение всех смертных приговоров в отношении таких лиц до тех пор, пока не будут полностью введены в дей-ствие необходимые законодательные меры, отме-няющие смертную казнь применительно к детям. Смертный приговор следует заменить мерой, полностью соответствующей КПР. Неприменение пожизненного тюремного заключения, не допу-скающего условного освобождения

77. Ни одного ребенка, не достигшего 18-лет-него возраста на момент совершения преступле-ния, не следует приговаривать к пожизненному заключению без возможности безусловного или условного освобождения. Для всех приговоров, вынесенных в отношении детей, возможность освобождения должна быть реальной, и она должна всегда учитываться. В этом контексте Комитет ссылается на статью 25 КПР, в которой предусмотрено право на периодическую оценку для всех детей, помещенных на попечение с целью ухода, защиты или лечения. Комитет напомина-ет тем государствам-участникам, которые при-говаривают детей к пожизненному тюремному заключению без возможности безусловного или условного освобождения, что эта мера наказания должна полностью соответствовать целям право-судия по делам несовершеннолетних, закреплен-ным в пункте 1 статьи 40 КПР, и содействовать их реализации. Это означает, в частности, что ребенку, приговоренному к такому заключению, должны быть обеспечены обучение, обращение и уход, нацеленные на его освобождение, реинтегра-цию и выполнение полезной роли в обществе. Это требует также регулярной оценки развития ребен-ка и достигнутого им прогресса в целях вынесе-ния решения о возможности его освобождения. Учитывая вероятность того, что пожизненное тюремное заключение детей серьезно затруднит – или даже сделает невозможным – достижение целей правосудия по делам несовершеннолет-них, несмотря на возможность освобождения, Комитет настоятельно рекомендует государствам-участникам отменить все формы пожизненного тюремного заключения за преступления, совер-шенные лицами в возрасте до 18 лет.

F. Лишение свободы, включая досудебное содержание под стражей и тюремное заклю-чение после суда

№ 3, грудень, 2008 53

78. Статья 37 КПР содержит руководящие принципы, касающиеся лишения свободы, про-цессуальных прав каждого ребенка, лишенного свободы, и положения, касающиеся обращения с детьми, лишенными свободы, и условий их содержания.

Основные принципы79. Руководящие принципы применения лише-

ния свободы состоят в следующем: а) арест, задер-жание или тюремное заключение ребенка должны осуществляться согласно закону и использовать-ся лишь в качестве крайней меры и в течение как можно более короткого соответствующего перио-да времени и b) ни один ребенок не должен быть лишен свободы незаконным или произвольным образом.

80. Комитет с озабоченностью отмечает, что во многих странах дети находятся под стражей в ожидании суда в течение месяцев или даже лет, что грубо нарушает статью 37 b) КПР. Должен существовать эффективный набор альтернатив (см. главу IV, раздел В, выше), позволяющий государствам-участникам выполнить свое обя-зательство по статье 37 b) КПР относительно использования лишения свободы лишь в качестве крайней меры. Использование этих альтернатив должно быть строго упорядочено, с тем чтобы сократить также масштабы использования досу-дебного содержания под стражей и не расширять контингент детей, подвергаемых санкциям. Кроме того, государствам-участникам следует принять надлежащие законодательные и другие меры для сокращения количества лиц, содержащихся под стражей в ожидании суда. Использование досу-дебного содержания под стражей в качестве нака-зания является нарушением принципа презумп-ции невиновности. В законе следует четко указать условия, которые требуются для определения того, следует ли заключать ребенка под стражу или оставлять его под стражей до суда, особен-но для обеспечения его присутствия на суде, и представляет ли он непосредственную опасность для себя или других лиц. Продолжительность досудебного содержания под стражей следует ограничить законом, и она должна регулярно пересматриваться.

81. Комитет рекомендует государствам-участникам обеспечить возможность освобож-дения ребенка из-под стражи до суда в кратчай-ший возможный срок и, если это необходимо, при определенных условиях. Решения в отношении досудебного содержания под стражей, включая его продолжительность, должны приниматься компетентным, независимым и беспристрастным органом власти или судебным органом, и ребенку

должна предоставляться правовая и другая соот-ветствующая помощь.

Процедурные права (статья 37, пункт d))82. Каждый лишенный свободы ребенок имеет

право на незамедлительный доступ к правовой и другой соответствующей помощи, а также право оспаривать законность лишения его свободы перед судом или другим компетентным, независимым и беспристрастным органом и право на безотла-гательное принятие ими решения в отношении любого такого процессуального действия.

83. Каждый арестованный и лишенный свобо-ды ребенок должен быть в течение 24 часов достав-лен в компетентный орган для рассмотрения законности (продолжения) этого лишения сво-боды. Комитет рекомендует также государствам-участникам принять строгие законодательные положения, обеспечивающие пересмотр закон-ности содержания под стражей до суда на регу-лярной основе, желательно с периодичностью в две недели. Если условное освобождение ребенка, например в порядке применения альтернативных мер, невозможно, то не позднее чем через 30 дней после заключения под стражу до суда ребенку должно быть официально предъявлено обвине-ние в совершении предполагаемых преступлений и он должен предстать перед судом или другим компетентным, независимым и беспристрастным органом власти или судебным органом. Памятуя о практике частых перерывов в судебных заседани-ях, Комитет настоятельно призывает государства-участники ввести в действие законодательные положения, необходимые для обеспечения того, чтобы суд/судья по делам несовершеннолетних или другой компетентный орган выносил оконча-тельное решение по обвинениям не позднее чем через шесть месяцев после их предъявления.

84. Право оспаривать законность лишения свободы включает не только право на обжало-вание, но и право на доступ к суду или другому компетентному, независимому и беспристраст-ному органу власти или судебному органу, если в основе лишения свободы лежит администра-тивное решение (например, полиции, прокуро-ра и другого компетентного органа). Право на незамедлительное принятие решения означает, что решение должно быть вынесено как можно скорее, например в течение или не позднее двух недель после подачи апелляции.

Обращение и условия содержания (статья 37, пункт с))

85. Каждый лишенный свободы ребенок дол-жен быть отделен от взрослых. Ребенок, лишен-ный свободы, не должен помещаться в тюрьму для взрослых или другое учреждение для взрослых. Имеется немало свидетельств того, что помещение




детей в тюрьмы или исправительные учреждения для взрослых ставит под угрозу их элементарную безопасность и их будущую способность оставать-ся за рамками преступного мира и реинтегриро-ваться в общество. Допустимое исключение из принципа отделения детей от взрослых, которое оговорено в пункте с) статьи 37 КПР, – «если только не считается, что в наилучших интересах ребенка этого делать не следует», – надлежит тол-ковать в узком смысле: «в наилучших интересах ребенка» не означает «для удобства государств-участников». Государствам-участникам следу-ет создать отдельные учреждения для детей, лишенных свободы, в которых имелись бы свои сотрудники, обслуживающий персонал, стратегии и практическая методология детского профиля.

86. Это правило не означает, что ребенок, поме-щенный в учреждение для детей, должен быть пере-веден в учреждение для взрослых как только ему исполняется 18 лет. Дальнейшее его пребывание в учреждении для детей должно быть возможным, если это соответствует наилучшему обеспечению его интересов и не противоречит наилучшему обе-спечению интересов детей более младшего возрас-та, находящихся в данном учреждении.

87. Каждый лишенный свободы ребенок имеет право поддерживать связь со своей семьей путем переписки и свиданий. Для облегчения возмож-ности посещений ребенка следует помещать в учреждение, находящееся как можно ближе к месту проживания его семьи. Особые обстоятель-ства, которые могут ограничить эту связь, следует четко оговорить в законе, и их нельзя оставлять на усмотрение компетентных органов.

88. Комитет обращает внимание государств-участников на Правила Организации Объединенных Наций, касающиеся защиты несовершеннолетних, лишенных свободы, кото-рые были приняты Генеральной Ассамблеей в ее резолюции 45/113 от 14 декабря 1990 года. Комитет настоятельно призывает государства-участники обеспечить полное соблюдение этих правил, учитывая при этом также, насколько это возможно, Минимальные стандартные правила обращения с заключенными (см. также прави-ло 9 Пекинских правил). В этой связи Комитет рекомендует государствам-участникам интегри-ровать эти правила в свои национальные законы и подзаконные акты и распространить их тек-сты на национальном или региональном языке среди всех специалистов, НПО и добровольцев, участвующих в процедурах отправления право-судия по делам несовершеннолетних.

89. Комитет хотел бы подчеркнуть, что во всех случаях лишения свободы нужно соблюдать, в

частности, следующие принципы и правила: – для детей следует создавать такие физические условия и условия размещения, которые соответ-ствовали бы реабилитационным целям помеще-ния в специализированное учреждение, причем надлежащее внимание должно быть уделено их потребности в уединении, эмоциональным сти-мулам, возможностям общения со сверстниками и участию в занятиях спортом, физкультурой, в творческой деятельности и проведении досуга;

– каждый ребенок в возрасте обязательного школьного обучения имеет право на получение образования, соответствующего его потребностям и способностям и имеющего целью подготовить его к возвращению в общество; кроме того, каж-дый ребенок в соответствующих случаях должен получать профессиональную подготовку по спе-циальностям, которые могут пригодиться для будущего трудоустройства;

– каждый ребенок имеет право быть осмо-тренным врачом сразу же после поступления в учреждение для содержания под стражей/испра-вительное учреждение и должен получать над-лежащее медицинское обслуживание на всем протяжении своего пребывания в учреждении, которое должно предоставляться, если это воз-можно, учреждениями и службами здравоохра-нения, имеющимися в общине;

– персонал учреждения должен поощрять и облегчать частые контакты ребенка с внешним миром, включая общение с семьей, друзьями и другими лицами или представителями имеющих надежную репутацию организаций, и возмож-ность для посещения дома и встречи с семьей;

– средства сдерживания или применения силы могут использоваться лишь в тех случаях, когда ребенок создает непосредственную угрозу при-чинения ущерба самому себе или другим лицам и только когда исчерпаны все другие меры контро-ля. Применение сдерживания или силы, включая физические, механические и медицинские сред-ства сдерживания, следует осуществлять под пристальным и непосредственным контролем врача и/или психолога. Они ни в коем случае не должны использоваться в качестве средства нака-зания. Персонал учреждения должен получать соответствующую подготовку по ознакомлению с применимыми нормами, а сотрудники персонала, применяющие сдерживание или силу в наруше-ние установленных правил и норм, должны под-вергаться соответствующему наказанию;

– любая дисциплинарная мера должна соот-ветствовать задачам сохранения неотъемлемого достоинства несовершеннолетних и основным целям содержания в исправительном учреж-

№ 3, грудень, 2008 55

дении; дисциплинарные меры, составляющие нарушение статьи 37 КПР, включая телесные наказания, помещение в карцер, строгое или оди-ночное заключение или любое другое наказание, которое может нанести ущерб физическому или психическому здоровью или благосостоянию соответствующего ребенка, должны быть строго запрещены;

– каждый ребенок должен иметь право обра-щаться с просьбой или жалобой, содержание которой не может быть изменено цензурой, к центральной администрации, в судебный орган или другой соответствующий независимый орган и быть незамедлительно информированным об их решении; дети должны знать об этих механизмах и иметь беспрепятственный доступ к ним;

– независимые и квалифицированные инспек-торы должны наделяться правом проведения инспекций на регулярной основе и незаплани-рованных инспекций по собственной инициативе; они должны уделять особое внимание проведе-нию бесед наедине с детьми, содержащимися в учреждениях.

V. ОРГАНИЗАЦИЯ СИСТЕМЫ ПРАВОСУДИЯ ПО ДЕЛАМ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ

90. Для обеспечения полного осуществления принципов и прав, рассмотренных в предшеству-ющих пунктах, необходимо создать эффектив-ную организационную структуру для отправле-ния правосудия по делам несовершеннолетних и всеобъемлющую систему правосудия по делам несовершеннолетних. Как указано в пункте 3 статьи 40 КПР, государствам-участникам следует стремиться содействовать установлению законов, процедур, органов и учреждений, имеющих непо-средственное отношение к детям, находящимся в конфликте с уголовным законодательством.

91. Требования в отношении содержания основных положений этих законов и проце-дур изложены в настоящем замечании общего порядка. Содержание дополнительных и других положений оставлено на усмотрение государств-участников. Это же относится и к форме этих законов и процедур. Они могут быть изложены в отдельных главах общего уголовного и про-цессуального кодекса или сведены воедино в отдельном акте или законе о правосудии по делам несовершеннолетних.

92. Всеобъемлющая система правосудия по делам несовершеннолетних требует также соз-дания специализированных подразделений в полиции, судебной системе, прокуратуре, равно

как и назначения специальных защитников или других представителей, которые оказывали бы правовую или другую соответствующую помощь ребенку.

93. Комитет рекомендует государствам-участникам учредить суды по делам несовершен-нолетних либо в виде отдельных структур, либо в рамках существующих региональных/окружных судов. В случаях, когда незамедлительное реше-ние этой задачи оказывается невозможным в силу практических причин, государствам-участникам следует обеспечить назначение специальных судей или магистратов для рассмотрения дел, относящихся к системе правосудия по делам несовершеннолетних.

94. Кроме того, следует создать специали-зированные службы, например службы про-бации, консультативных услуг или надзора, а также специализированные учреждения, вклю-чая, например, дневные центры ухода и, если это необходимо, учреждения для размещения детей-правонарушителей и ухода за ними по месту жительства. В этой системе правосудия по делам несовершеннолетних следует постоянно поощрять эффективную координацию деятель-ности всех этих специализированных подразде-лений, служб и учреждений.

95. Из докладов многих государств-участников явствует, что неправительственные организации могут играть и играют важную роль не только в предупреждении преступности среди несовершен-нолетних как таковой, но и в отправлении правосу-дия по делам несовершеннолетних. В связи с этим Комитет рекомендует государствам-участникам добиваться более активного участия этих орга-низаций в разработке и осуществлении своей комплексной политики в области правосудия по делам несовершеннолетних и предоставлять им необходимые ресурсы для такого участия.

VI. ПОВЫШЕНИЕ ОСВЕДОМЛЕННОСТИ И ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ

ПОДГОТОВКА96. Дети, совершившие преступления, нередко

становятся объектом негативной огласки в сред-ствах массовой информации, что способствует формированию дискриминационных и негативных стереотипов в отношении этих детей, а зачастую и детей в целом. Это негативное изображение или криминализация детей-правонарушителей неред-ко основывается на неверном толковании и/или понимании причин преступности среди несовер-шеннолетних и регулярно порождает призывы к




применению более жесткого подхода (например, «нулевая» терпимость, принцип исключения после третьего нарушения, обязательное испол-нение приговоров, разбирательство дел в судах для взрослых и другие меры, носящие в основном карательный характер). Для создания позитивной атмосферы в целях лучшего понимания первопри-чин преступности среди несовершеннолетних и применения правозащитного подхода к реше-нию этой социальной проблемы государствам-участникам следует проводить, поощрять и/или поддерживать воспитательные и другие кампании по повышению осведомленности о необходимости и обязанности заниматься детьми, которые, как предполагается, нарушили уголовное законода-тельство, в соответствии с духом и буквой КПР. В этом контексте государствам-участникам сле-дует добиваться активного и позитивного участия парламентариев, НПО и средств массовой инфор-мации, а также поддерживать их усилия, нацелен-ные на правильное понимание правозащитного подхода к проблемам детей, находившимся или находящимся в конфликте с уголовным законода-тельством. Очень важно, чтобы в этих усилиях по повышению осведомленности участвовали и дети, особенно те из них, которые имели контакт с систе-мой правосудия по делам несовершеннолетних.

97. Для обеспечения качества отправления правосудия по делам несовершеннолетних край-не важно, чтобы все специалисты, участвующие в работе, в частности из правоохранительных и судебных органов, получали надлежащую под-готовку, в ходе которой они знакомились бы с содержанием и смыслом положений КПР в целом, в особенности тех из них, которые имеют непосредственное отношение к их повседневной работе. Эта подготовка должна быть организова-на на систематической и постоянной основе и не должна ограничиваться передачей информации о соответствующих национальных и междуна-родных юридических положениях. Она должна включать информацию, касающуюся, в частности, социальных и других причин преступности среди несовершеннолетних, психологических и других аспектов развития детей, с уделением особого внимания девочкам и детям, принадлежащим к меньшинствам или коренным народам, культуре и тенденциям среди молодежи, динамике группо-вой деятельности и мерам, применимым к детям, находящимся в конфликте с уголовным законо-дательством, и в частности мерам, не предпола-гающим использования судебных разбирательств (см. главу IV, раздел В, выше).

VII. СБОР ДАННЫХ, ОЦЕНКА И ИССЛЕДОВАНИЯ

98. Комитет выражает глубокую озабоченность по поводу отсутствия даже самых элементарных и дезагрегированных данных, касающихся, в част-ности, количества и характера преступлений, совершенных детьми, масштабов применения и средней продолжительности досудебного содер-жания под стражей, количества детей, к которым применяются меры, не предполагающие исполь-зования судебных разбирательств (выведение детей-правонарушителей из системы уголовно-го правосудия), количества осужденных детей и характера примененных к ним мер наказания. Комитет настоятельно призывает государства-участники на систематической основе собирать дезагрегированные данные, касающиеся отправ-ления правосудия по делам несовершеннолетних и необходимые для разработки, осуществления и оценки стратегий и программ, нацеленных на предупреждение преступности среди несовер-шеннолетних и обеспечение эффективных мер реагирования в полном соответствии с принци-пами и положениями КПР.

99. Комитет рекомендует государствам-участникам проводить желательно с помощью независимых академических учреждений регу-лярные оценки своей практики в области право-судия по делам несовершеннолетних, и в част-ности оценки эффективности принимаемых мер, в том числе мер в отношении дискриминации, реинтеграции и рецидивов. Исследования, посвя-щенные, например, неравенствам при отправле-нии правосудия по делам несовершеннолетних, которые могут быть равносильны дискримина-ции, и новым тенденциям в сфере отправления правосудия в отношении несовершеннолетних, таким, как эффективные программы выведе-ния правонарушителей из системы уголовного правосудия или новые формы преступной дея-тельности среди несовершеннолетних, позволят выявить важнейшие аспекты, в которых имеют-ся достижения или сохраняются озабоченности. Важно, чтобы в проведении этих оценок и иссле-дований участвовали дети, особенно те, которые имели контакты с теми или иными структурами системы правосудия по делам несовершеннолет-них. Следует обеспечить полное соблюдение и защиту анонимности участия этих детей и кон-фиденциальность их сотрудничества. В этой связи Комитет обращает внимание государств-участников на существующие международные руководящие принципы, касающиеся участия детей в проведении исследований.

№ 3, грудень, 2008 57

В Україні поступово завойовує «право на існу-вання» відновне правосуддя. В основі ідеї відновного правосуддя лежить уявлення про

те, що злочин, який посягає на конкретну особу (осіб), не повинен розглядатися державою як діяння, що має виключно публічний характер, а тому передбачає негайного публічно-владного втручання. За образним висловом Н. Крісті, тра-диційна форма кримінального переслідування здійснила «викрадення конфлікту» у тому сенсі, що злочин як конфлікт між злочинцем і потерпі-лим вилучається державою із громадської общи-ни, внаслідок чого потерпілий опиняється якби поза процедурою вирішення конфлікту, коли його переживання, бажання і інтереси не мають вирішального значення [1, 125]. Відновне пра-восуддя має широку підтримку, визнання і нор-мативне закріплення на міжнародно-правовому рівні: в рамках Європейського Комітету з про-блем злочинності Ради Європи був створений Комітет експертів із організації посередництва у кримінальних справах, який склав загальновідо-мі Рекомендації №R (99) «Про посередництво у кримінальних справах» [2], прийняті Кабінетом Міністрів держав-учасників Ради Європи 15 вересня 1999 р. У 8 грудня 2000 р. офіційно засно-ваний Європейський форум програм посередни-цтва між жертвою і правопорушником і відновній юстиції – перша у Європі міжнародна організація, яка об’єднала теоретиків і практиків, державні і громадські організації в цьому напрямку. 24 липня 2002 р. Економічна і соціальна Рада ООН при-йняла Загальну Декларацію «Загальні принципи використання програм відновного правосуддя у

кримінальних справах» [3]. Первісно відновне правосуддя виникло у національному просто-рі країн Європи (Австрії, Бельгії, Нідерландах, Великій Британії, Норвегії Німеччині та ін.), Америці (США, Канада), Австралії та Новій Зеландії в 70–80 роках XX ст. як соціологічно-правова течія, яка мала на меті впровадження у кримінальному і кримінально-процесуальному законодавстві програм соціального примирення між жертвою (потерпілим) від злочину і особою, яка вчинила злочин (злочинцем) [4, 15-18].

Організаційним, правовим, психологічним та іншим аспектам впровадження відновного право-суддя присвятили свої праці: Н. М. Ахтирська, В. Д. Бринцев, І. А. Войтюк, Л. В. Головко, Т. А. Де нисова, Л. М. Карнозова, Р. Г. Коваль, Л. К. Леонтюк, В. Т. Маляренко, Я. В. Мачужак, С. М. Міщенко, В. М. Трубніков, Д. В. Філін, М. Г. Флямер, Л. А. Шевцова, Т. В. Шевченко та ін.

В Україні програми відновного правосуддя починають впроваджуватися з 1994 р. – на рівні громадських організацій, а з 2003 р. – Українським Центром Порозуміння. Центром та його регіо-нальними відділеннями (групами) розпочато спів-робітництво із судами, прокуратурами та іншими державними органами, зокрема, у 2004–2006 рр. активно проводяться експерименти у судах м. Києва, Харкова, Донецька, Івано-Франківська, Автономній Республіці Крим. На місцевому рівні діє ціла низка регіональних груп медіації. У 2005–2006 рр. у десяти регіонах України Центром Порозуміння, за їх даними, проведено 41 програ-му відновного правосуддя, з них – 39 медіації у кримінальних справах. Загалом же відомо лише про 100 програм відновного правосуддя в Україні [5]. Зрозуміло, що це «краплина в океані» кри-мінальних справ, розглянутих судами загальної юрисдикції за цей період. Ґрунтовною з цього приводу є думка Т. В. Шевченко, що в 2005 р. за злочини невеликої тяжкості було засуджено 24 тис. 696 осіб, за злочини середньої тяжкості – 70 тис. 49 осіб, а за тяжкі й особливо тяжкі зло-чини – 82 тис. 188 осіб. Тобто зі 176 тис. 934 лише щодо 24 тис. 696 осіб можна було б застосувати

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ПРАВОВІ ПИТАННЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

П. ХРЯПІНСЬКИЙ,кандидат юридичних наук, доцент, про-фесор Запорізького національного універ-ситету



процедури відновного правосуддя, наслідком яких могло б бути звільнення від кримінальної відповідальності [6, 40].

Впровадження відновного правосуддя у вітчизняну практику вирішення кримінально-правових конфліктів наштовхується на об’єктивні і суб’єктивні труднощі, має досить незначну регі-ональну і кількісну поширеність, утім, позаяк, перспективи щодо розвитку в нього добрі, а тому зосередимось на деяких організаційних і правових питаннях впровадження відновного правосуддя та вірогідних шляхах їх вирішення. Незважаючи на відсутність спеціального законодавчого регу-лювання, можна стверджувати про появу вітчиз-няного досвіду застосування програм відновно-го правосуддя в основному у вигляді «медіації». Медіація (від лат. mediation – посередництво) є однією з широко розповсюджених альтернатив кримінальному переслідуванню, сприяє його спрощенню та пришвидшенню поряд з поперед-женням, трансакцією, угодою про визнання вини, пробацією та іншими [7, 220-230]. Йдеться про більш широку орієнтацію усіх ланок державних органів, які беруть участь у кримінальному судо-чинстві, на те, щоб спонукати правопорушника самому усвідомити негативні наслідки вчиненого ним злочину і за власною ініціативою прийня-ти відповідальність за них на себе, стимулювати добровільне відшкодування шкоди, заподіяної злочином. При цьому мається на увазі досягнення не тільки відшкодування шкоди, заподіяної особі, що потерпіла від правопорушення, а й пошук най-більш ефективного шляху до виправлення право-порушника та повернення його до нормального суспільного співжиття і, таким чином, посилення впливу кримінального процесу на запобігання рецидивній злочинності [8, 34].

На відміну від традиційної системи кримі-нального судочинства, – слушно зауважують В. Т. Маляренко і І. А. Войтюк, – відновлювальне правосуддя ставить перед собою завдання уми-ротворення потерпілого та правопорушника, гро-мадськості та держави. Воно зосереджує увагу на правах усіх суб’єктів на віднайдені рівноваги між ними, сприяє відновленню попереднього стану в суспільстві, що мав до вчинення злочину [9, 42]. Системні елементи відновного правосуддя у формі медіації полягають у: 1) зміщенні акцентів з правових до громадських заходів впливу на особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяж-кості; 2) переході від системи координат «держава – злочинець» до вісі «потерпілий – злочинець»; 3) добровільному зверненні сторони (сторін) до незалежного посередника – медіатора; 4) конфі-

денційності досягнутої угоди між потерпілим і винним за посередництва медіатора; 5) компен-суванні потерпілому, у визначений угодою спо-сіб, завданої матеріальної і моральної шкоди; 6) громадському залагодженні у такий спосіб кримінально-правового конфлікту. Очевидною є визначальна постать громадської особи меді-атора. На наш погляд, саме його, так би мовити, «процесуальна фігура» заміщує уповноважений державою орган правосуддя. Л. В. Головко визна-чає вимоги щодо медіатора або служби медіації, за відсутності яких, на його думку, медіація пере-творюється в «сурогат», це особа: а) компетентна, тобто яка володіє спеціальною підготовкою не так у галузі права, як у сфері психології, конфлікто-логії, віктимології та ін.; б) спеціально підібрана і допущена до такої діяльності; в) незалежна як від сторін конфлікту (нейтральна щодо його учас-ників), так і від органів державної кримінальної юстиції [10].

Загальнодоступність медіації викликає великі сумніви щодо її практичної реалізації у невели-ких містах і районах більшості областей України. Численність суддівського корпусу у таких судах, зазвичай не перевищує трьох професійних суддів, малочисленими є районні прокуратури і адвокат-ські об’єднання. Хто буде на відповідно високому «правовому, психологічному, конфліктологічно-му, віктимологічному та інших рівнях» здійсню-вати громадські функції медіатора? – остається питанням без відповіді. Якщо говорити, скажімо, про нідерландську модель медіації, то роль сво-єрідного посередника там виконувати будь-які громадські організації чи приватні особи, що тісно співпрацюють із системою кримінальної юсти-ції. Справи їм передаються органами поліції чи судами. Завдання ведучого програми медіації допомогти потерпілому і злочинцю висловити «свою правду» про подію злочину, його причи-ни і наслідки, привести їх до примирливої угоди, як соціальний результат людського спілкування, а не висновок кримінальної юстиції [11, 43-44]. Принагідно зазначимо, що кожна нідерландська програма медіації не є безкоштовною і медіатору сплачується чимала авторська винагорода кошта-ми відповідних програм.

В українських реаліях сьогодення програми медіації, як бачимо, успішно впроваджують-ся лише у великих містах країни. Це вказує на недотримання державою Україна вищезазначе-них Рекомендацій щодо загальної доступності, рівності будь-якого потерпілого чи злочинця, а також прокурора чи судді, які вважають за необ-хідне скористатися процедурою примирення сто-

№ 3, грудень, 2008 59

рін. Особи, які стали учасниками кримінального конфлікту, повинні мати рівні можливості, пере-бувати у рівних умовах і мати рівне ставлення до них закону. Вважаємо неетичними і малопродук-тивними існування «зразково-показових» служб медіації при столичній прокуратурі чи суді. Не складно запровадити таку медіацію, складно реалізувати цей проект на теренах усієї держави Україна. З огляду на викладене критично відне-семось до «урочистих» повідомлень Українського Центру Порозуміння про здобутки одного із меді-аторів Дарницького суду м. Києва [12].

Як свідчить вітчизняна практика відновного правосуддя здійснити повного відходу від дер-жавних правоохоронних органів (досудового слідства, прокуратури) та органів правосуддя програми медіації не спромоглися. За будь-яких умов вони не заміщують собою звичайне караль-не правосуддя, проте виконують, з його згоди, функції примирення між потерпілим і злочинцем, відшкодування завданої шкоди і надають дого-вір про примирення прокурору або судді. Такий характер взаємовідносин звичайного правосуддя із відновним складається об’єктивно і на нього впливаєте те, що кримінальні справи порушують-ся згідно з чинним кримінально-процесуальним законом визначеним колом службових осіб й вони несуть згідно з ст. 4 КПК правову відповідаль-ність за їх розкриття [13, 71]; чинне криміналь-не і кримінально-процесуальне законодавство закріплює за потерпілим від злочину комплекс прав, реалізація яких забезпечується, як правило, відповідними процесуальними діями і рішення-ми слідчого, прокурора, судді, колегії суддів (ст. ст. 44, 45, 46 КК; ст. ст. 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 12, 19, 28, 29, 49, 50 КПК); кримінальне судочинство, від-повідальність і покарання, торкаються найбільш суттєвих охоронюваних прав і свобод як особи потерпілого, так і особи, яка вчинила злочин, тому їх забезпечення потребує чіткого визначення в законі, як нормативному акті вищої юридичної сили [14, 113-114]; особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримі-нальному покаранню, доки її вину не буде дове-дено в законному порядку і не встановлено обви-нувальним вироком суду (ч. 1 ст. 62 Конституції України) і, насамкінець, правосуддя здійснюється виключно судами і делегування, а також привлас-нення функцій правосуддя іншими органами чи службовими особами не допускається (ч. 1 ст. 124 Конституції України).

Великою проблемою, поруч з відсутністю спеціального законодавчого акта про відновне правосуддя, на сьогодні є невизначеність проце-

суального статусу, прав і обов’язків громадської служби медіації у кримінальному процесі. Глава 3 КПК (ст. ст. 43–53-1) не згадує представників громадських організацій, якими є регіональні відділення служби медіації, у якості учасників кримінального процесу. Не зайвим є й розумін-ня того, що відсутність нормативного визна-чення процесуальних повноважень медіаторів та їх служб не сприяє ефективному вирішенню ними, прийнятих на себе зобов’язань щодо при-мирення потерпілого з винним та відшкодування заподіяної потерпілому шкоди. На наш погляд, серед існуючих учасників кримінального проце-су складно знайти, незалежну від обвинувачен-ня і захисту, процесуальну фігуру яка б могла відповідати високим вимогам, що позначені у Рекомендаціях від 15 вересня 1999 р. Скажімо, найбільш близькими до виконання зазначених функцій могли б бути представники потерпіло-го, цивільного позивача і цивільного відповідача, яким відповідно до ч. 1 ст. 52 КПК, можуть бути адвокати, близькі родичі, законні представники, а також інші особи, за постановою особи, яка проводить дізнання, слідчого, судді або ухвалою суду. Проте вони користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють, а відтак є заінтересованими особами. Не складно передбачити насторогу і недовіру з боку особи, яка вчинила злочин, до пропозицій примирення таких представників. Визначення процесуального статусу медіатора, безумовно, є складною і само-стійною кримінально-процесуальною проблемою, яка заслуговує окремого дослідження. Принагідно відзначимо, що важливість соціального завдання, що стоїть перед медіатором – примирити потер-пілого з винним, в повному обсязі відшкодувати завдану злочином матеріальну і моральну шкоду, залагодити інші соціальні і психологічні наслідки вчиненого злочину, безумовно, заслуговують на самостійне кримінально-процесуальне положення серед інших учасників кримінального процесу.

Оптимізму у вирішенні даного питання надає досить потужна група підтримки відновного пра-восуддя – Верховний Суд України, Міністерство юстиції, Міністерство у справах сім’ї, моло-ді та спорту, Генеральна прокуратура України, Державний департамент з питань виконання покарань, Національна Академія прокуратури і Академія суддів та інші впливові державні інсти-туції. Верховний Суд України останнім часом при-йняв декілька постанов, що орієнтують суди на активну співпрацю з громадськими організаціями у справі примирення сторін. Так, у п. 21 поста-нови Пленуму Верховного Суду України «Про

Організаційні та правові питання впровадження відновного правосуддя в Україні



судову практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповно-літніх» від 16 квітня 2004 р. № 5 роз’яснюється, що суди повинні активніше залучати громад-ськість до вирішення питань, які виникають сто-совно неповнолітніх та при виконанні вироків чи інших судових рішень щодо них. Рекомендувати судам всіляко підтримувати діяльність тих гро-мадських організацій, які ставлять за мету до судового розгляду справи досягнути примирен-ня між неповнолітнім, котрий вчинив злочин, і потерпілим, – надавати таким організаціям від-повідну інформацію, інформувати підсудних та інших законних представників про наявність у районі (місті) таких організацій, надавати мож-ливість потерпілому і обвинуваченому звертатися до цих організацій для вирішення конфлікту та досягнення примирення. Досягнення за допо-могою таких громадських організацій прими-рення між потерпілим і обвинуваченим (підсуд-ним), відшкодування потерпілому матеріальної і моральної шкоди можуть бути підставами для закриття справи або врахування як обставини, що пом’якшують покарання [15]. У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодав-ства, яким забезпечені права потерпілих від зло-чинів» від 2 липня 2004 р. № 13 вказується, що суди зобов’язані забезпечувати належний розгляд заяв громадян про злочини, справи про які пору-шуються не інакше як за скаргою потерпілого і не допускати фактів необґрунтованої відмови у порушенні цих справ. Водночас необхідно суворо додержуватися вимог ч. 1 ст. 27 КПК про те, що кримінальні справи про перелічені в ній злочини можуть бути порушені тільки за наявності скар-ги потерпілого або його законного представни-ка. У скарзі мають бути чітко викладені підстави для порушення справи, зокрема обставини, час, місце, мотиви, наслідки вчинення злочину, його кримінально-правова кваліфікація та відповідні докази; дані про особу, яка підозрюється в його вчиненні; прохання про притягнення її до кримі-нальної відповідальності тощо. Рекомендувати судам якомога ширше використовувати у спра-вах зазначеної категорії інститут примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним (яке може мати місце як на стадії попереднього роз-гляду справи суддею, так і в судовому засіданні, але до закінчення судового слідства) і підтриму-вати діяльність тих громадських організацій, які ставлять за мету досягнення такого примирення до судового розгляду справи, повідомляти осіб, що вчинили злочини, про наявність у районі

(місті) таких організацій, надавати останнім від-повідну інформацію. За клопотанням зацікавле-них учасників судочинства (особи, що вчинила злочин, потерпілого, їх представників) суд може оголосити перерву в судовому розгляді справи і надати їм можливість звернутися до зазначених посередників для вирішення конфлікту і досяг-нення примирення [16].

Майже всі труднощі, що виникають у впро-вадженні відновного правосуддя в українських реаліях пов’язані з організаційними питання ста-новлення останнього як невід’ємного елементу загального правосуддя по кримінальних справах та законодавчого визначення процесуального статусу, прав і обов’язків служби медіації або окремих медіаторів у чинному кримінально-процесуальному законі.

Великий комплекс нормативних положень кримінального закону тісно перекликається із завданнями і функціями відновного правосуд-дя, тому може слугувати його нормативним під-ґрунтям. Правильно відзначає С. М. Міщенко, що фундамент такого підґрунтя утворюють, насампе-ред, норми про звільнення від кримінальної від-повідальності осіб, які вперше вчинили злочини невеликої або середньої тяжкості, у разі дієвого каяття, відшкодування заподіяної шкоди, прими-рення з потерпілим (ст. ст. 44, 45, 46, 47, 48 КК) [17, 17]. Крім того, ч. 1 ст. 27 КПК передбачає можливість закриття кримінальних справ при-ватного обвинувачення внаслідок примирення потерпілого з обвинуваченим, у разі вчинення злочинів, передбачених ст. 125, ч. 1 ст. 126, 356 КК. Зазначені нормативні приписи торкаються чітко визначеної групи злочинів або конкретних злочинів, але, вочевидь, примирення потерпілого з винним, відшкодування заподіяної матеріальної і моральної шкоди, визнання вини мають гаран-тувати особі не тільки пом’якшення покарання, згідно з ст. 66 КК, а й бути підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуван-ням, згідно з ст. 75 КК, чи визначати фіксоване пом’якшення покарання, яке не може перевищу-вати двох третин максимального терміну або роз-міру максимального покарання, передбаченого у статті Особливій частині КК (ч. 1 ст. 69-1 КК).

Правова відновлювальна функція норм кри-мінального законодавства повною мірою корес-пондується із соціальними завданнями та ціля-ми програм відновного правосуддя. Президент Українського Центру Порозуміння Р. Г. Коваль таким чином окреслює завдання програм від-новного правосуддя: «Діяльність таких програм передбачає спільну зустріч жертви, правопоруш-

№ 3, грудень, 2008 61

ника і представників громади, що були «зачепле-ні» будь-яким чином кримінальною ситуацією. Під час такої зустрічі учасники обговорюють ситуацію, яка склалася, що призвело до неї, нанесену шкоду (причому не так матеріальну, як моральну) та необхідні дії з боку правопорушника задля відшкодування завданої шкоди. Зустрічі із залагодження шкоди (медіація між потерпілим та правопорушником, сімейна конференція, форум громадського правосуддя або інший процес, що використовується у програмі відновного право-суддя), як правило, проходять у присутності та під контролем нейтрального незалежного веду-чого (якого іноді ще називають медіатором або фасилітатором). Результат такої зустрічі – це угода про відшкодування (залагодження) пра-вопорушником заподіяної шкоди, а також часто примирення потерпілого і правопорушника. Примирення, як правило, стає можливим тоді, коли правопорушник демонструє переконливе каяття, приймає на себе відповідальність щодо виправлення наслідків своєї протиправної пове-дінки та вибачається перед жертвою на зустрічі, або після виконання угоди, можливо й прощен-ня з боку жертви. Участь громади, а саме сім’ї та найближчого оточення, є важливим компонентом програм відновного правосуддя, оскільки дозво-ляє надати підтримку учасникам кримінальної ситуації під час зустрічі, а потім під час виконання правопорушником досягнутої угоди» [18, 19].

Найбільшою цінністю відновного правосуддя є те, що мирова угода, примирення між потер-пілим і правопорушником, у більшості випад-ків, призводить до остаточного залагодження кримінально-правового конфлікту – потерпілий задовольняється відшкодуванням завданих збит-ків і, як правило, вибаченням з боку винної особи; правопорушник – звільняється від кримінальної відповідальності або від покарання, а проваджен-ня по кримінальній справі закривається; суспіль-ство і держава – знаходять від цього соціальне умиротворення, спокій, жорстокість покарання не провокує нової «жорстокості засудженого», визволяються організаційні і матеріальні ресур-си, які можна спрямувати на протидію тяжким та особливо тяжким злочинам, організованій зло-чинності, податковим і службовим зловживанням тощо.

Звільнення від кримінальної відповідальності при примиренні, згідно із ст. 46 КК, характеризу-ється двома підставами: а) примиренням з потер-пілим та б) відшкодуванням завданих збитків або усуненням заподіяної шкоди. З цього можна зробити висновок, що примирення з потерпілим

не вимагає повного відшкодування завданих збитків. У той же час не можна погодитися з В. М. Тертишником у тому, що фактичною під-ставою закриття справи слід вважати саме факт примирення сторін [19, 42]. У пункті 4 поста-нови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику застосування судами України законодавства про звільнення від кримінальної відповідальності» від 23 грудня 2005 р. № 12 зазначається, що примирення винної особи з потерпілим (потерпілими) належить розуміти як акт прощення її ним (ними) в результаті вільного волевиявлення, що виключає будь-який неправо-мірний вплив, незалежно від того, яка сторона була ініціатором, та з яких мотивів. Звільнення винної особи від кримінальної відповідальності та закриття справи у зв’язку з примиренням із потерпілим можливе тільки в разі відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди [20].

У деяких випадках програми відновного пра-восуддя не завершуються процедурою примирен-ня потерпілого з винним. Йдеться про звільнення від відбування покарання, коли кримінальний закон передбачає випробування у вигляді іспи-тового строку (ст. ст. 75, 79, 104 КК). У цих випад-ках тільки після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, остаточ-но звільняється судом від кримінальної відпові-дальності (ч. 1 ст. 78 КК). Іспитовий строк, який для дорослих призначається від одного року до трьох років (ч. 3 ст. 75 КК), для неповнолітніх від одного року до двох років (ч. 3 ст. 104 КК), є часом проведення з умовно засудженим відновлю-вальних програм пробації. Пробація як наступна форма відновного правосуддя передбачає комп-лекс соціально-виховної роботи із засудженим, яка має на меті його виправлення без відбування покарання. Програми пробації насамперед пови-нні спрямовуватись на виконання покладених на засудженого обов’язків та відповідну організа-ційну, виховну, психологічну та іншу роботу по виключенню чинення ним нового злочину Так, наприклад, на засудженого можуть бути покла-дені обов’язки: 1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого; 2) не виїжджа-ти за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; 3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання; 4) періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи; 5) про-йти курс лікування від алкоголізму, наркоманії




або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб (ч. 1 ст. 76 КК). Контроль за виконанням зазначених обов’язків здійснюється органами виконання покарань за місцем прожи-вання засудженого, а також громадськими органі-заціями, зокрема, спостережними комісіями, які створюються при виконавчих комітетах місцевих рад відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 429 від 1 квітня 2004 р., якою затвер-джені Положення про спостережні комісії та Положення про піклувальні ради при спеціаль-них виховних установах. Виправлення засудже-них є наріжним каменем застосування будь-якого покарання. Виправлення може розглядатися як зміна внутрішнього світу, мотивацій, ціннісних установок особистості засудженого, в результаті чого він позбавляється негативних рис, звичок, вад, що створюють у нього готовність до само-керованої законослухняної поведінки (ч. 1 ст. 6 КВК). Законослухняна поведінка, яка реалізу-ється у позитивних, соціально-корисних вчинках і заперечує злочин як засіб вирішення соціальних конфліктів, свідчить про виправлення засудже-ного. Процес формування соціально-корисної мотивації досить складний і тривалий, протягом якого здійснюється комплекс заходів організа-ційного, культурного, психологічного, виховного тощо. Доцільним і корисним є залучення до нього громадських організацій – спостережних комісій, благодійних і правозахисних організацій, служб у справах неповнолітніх і батьківських комітетів. Служби пробації повинні зайняти чільне місце серед громадських організацій. Сучасні соціаль-ні дослідження визнають високу ефективність впливу на виправлення засуджених громадських і релігійних установ. Так, 73% опитаних працівни-ків установ виконання покарань вважають ефек-тивним залучення до цього процесу громадських організацій. Найбільш активними в даній сфері виявилися представники релігійних (99,3 %) та благодійних організацій (24,4%) [21, 236].

Одним із пріоритетних напрямків програм від-новного правосуддя є соціально-реабілітаційна робота з виправлення засуджених. Кримінальне покарання уявляється основною формою реалі-зації кримінальної відповідальності. Якщо тор-кнутися покарання у вигляді позбавлення волі на певний термін (ст. 63 КК), то статистичні дані свідчать про те, що воно стабільно призна-чається не менш ніж одній третині від загально-го числа засуджених судами України. За роки незалежності в Україні засуджено понад 3 млн наших співгромадян, понад 1 млн потрапили до в’язниць. Станом на 1 січня 2007 р. у місцях

позбавлення волі утримувалось 160,7 тис. осіб, у 2006 р. – 170,9 тис. осіб, у 2005 р. – 192 тис. осіб [22, 70]. Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК, покарання має на меті не лише кару, а й цілі утилітарного характеру: виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. І якщо мета кари досягається шляхом обмеження прав і свобод засудженого, то досягнення виправлення засудженого залишаєть-ся складною та практично не вирішуваною про-блемою [23, 32-33]. Засудженого не виправляє відбування покарання у вигляді позбавлення волі і ця теза знаходить розуміння у криміналістів, які досліджують кримінальне покарання та практи-ку його застосування. Програма пробації у цих випадках щонайменше повинна включати вивчен-ня: а) особи засудженого; б) обставини вчинення злочину, причини і умови, що привели до його вчинення; в) ставлення особи до злочину та його наслідків, відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди; г) сприйняття обви-нувального вироку, згідно до якого від відбуває покарання; ґ) весь період відбування покарання; д) прояви негативної і позитивної пенітенціарної поведінки, зосереджуючись на заохоченні і сти-мулюванні останньої.

ЛітератураКристи Н.1. Пределы наказания / Под ред. А. М. Яковлева. Пер. с англ. В. М. Когана. Вступ. ст. А. М. Яковлєва и В. М. Когана. – М.: Прогресс, 1985. – 176 с.Рекомендации Кабинета Министров Совета 2. Европы № R (99) 19 от 15 сентября 1999 г. // Информационный портал Института государства и права России // http://www.igpan.ruДекларация Основных принципов использова-3. ния программ восстановительного правосудия в уголовных делах // Вестник восстановительной юстиции. – 2001. – Вып. 3. – С. 111-115.Зер Г.4. Восстановительное правосудие: новый взгляд на преступление и наказание: Пер. с анг. / Общ. ред. Л. М. Карнозовой. Коммент.: Л. М. Карнозовой и С. П. Пашина. Заключ. стат. Р. Р. Максудова и М. Г. Флямера. – М.: МОО Центр «Судебно-правовая реформа», 1998. – 354 с.Конференція «Роль центрів відновного правосуддя 5. у системі ювенальної юстиції» // Інформаційний сервер Українського Центру Порозуміння – http://www.commonground.org.ua/Шевченко Т. В. 6. Про деякі питання створення юве-нальної юстиції та впровадження відновного право-суддя в Україні (кримінально-правовий аспект) // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – 9(73). – С. 36-40.

№ 3, грудень, 2008 63

Головко Л. В.7. Альтернативы уголовному пресле-дованию в современном праве. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 544 с.Сегедін В.8. Проблемні питання впровадження віднов-ного правосуддя у кримінальний процес // Вісник прокуратури. – 2007. – № 12(78). – С. 34-42.Маляренко В. Т., Войтюк І. А.9. Відновлювальне пра-восуддя: можливості запровадження в Україні // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 8(34). – С. 34-63. Головко Л10. . Кто будет медиатором? Интернет-конференция 29.11.2004 г. «Альтернативы уголов-ному преследованию» // http://www.zakon.kz Карнозова Л., Максудов Р. , Флямер М11. . Восстановительное правосудие: идеи и перспективы для России // Российская юстиция. – 2000. – № 11. – С. 43-44. Миколюк О.12. Альтернатива колонії // День. – 2007. – 21 квіт. Филин Д. В.13. Сущность и порядок принятия реше-ния об освобождении лица от уголовной ответ-ственности // Государство и право. – 2002. – № 12. – С. 70-77. Сташис В. В., Бажанов М. І.14. Шляхи оновлення кримінального законодавства України // Вісник Академії правових наук України. – 1993. – Вип. 1. – С. 112-121. Про судову практику застосування судами України 15. законодавства у справах про злочини неповноліт-ніх: постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 16 квітня 2004 р. // Інформаційний сервер Верховного Суду України http://www.scourt.gov.ua Про практику застосування судами законодавства, 16. яким забезпечені права потерпілих від злочинів:

постанова Пленуму Верховного Суду України № 13 від 2 липня 2004 р. // Інформаційний сер-вер Верховного Суду України http://www.scourt.gov.ua/ Мищенко С. Н.17. Перспективы и возможности суда в восстановительном правосудии Украины // Відновне правосуддя в Україні. – 2005. – № 3. – С. 15-18. Коваль Р. Г.18. Програми відновного правосуддя як інструмент роботи служби апробації // Відновне правосуддя в Україні. – 2005. – № 3. – С. 19-21.Тертишник В.19. Компроміс у кримінальному про-цесі: запровадження інститутів дійового каяття та мирової угоди // Вісник прокуратури. – 2002. – № 4(16). – С. 39-47. Про судову практику застосування судами України 20. законодавства про звільнення від кримінальної відповідальності: постанова Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 р. // Інформаційний сервер Верховного Суду України http://www.scourt.gov.ua/ Палій М.21. Релігійна профілактика як засіб бороть-би зі злочинами, пов’язаними з незаконним обігом наркотичних речовин // Проблеми правознав-ства та правоохоронної діяльності. – 2006. – № 1. – С. 230-237. Михайленко О., Бородовська Н22. . Соціологічні дослідження щодо засуджених до позбавлення волі // Вісник прокуратури. – 2007. – № 5(71). – С. 70-75. Маляренко В. Т.23. Про соціальну зумовленість і спра-ведливість покарання // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 3(31). – С. 32-44.



ДО

СВІД

РЕГ

ІОН

ІВ

Перспективи застосування процедур відновного правосуддя в Україні

Указом Президента України № 311/2008 від 08.04.2008 затверджено Концепцію реформування кримінальної юстиції України. Концепція серед напря-мів реформування системи криміналь-ної юстиції визначає гуманізацію кри-мінального законодавства, а поряд з тим – посилення захисту прав та інте ресів потерпілих, гарантоване відшкодуван-ня завданої злочином шкоди. У зв’язку з цим одним із завдань реформування кримінального процесу має стати роз-ширення сфери застосування процедур відновного і примирного правосуддя, відповідно до яких суд прийматиме рішення щодо угоди про примирення обвинуваченого з потерпілим.

Термін «відновне правосуддя» у Концепції визначено як форму право-суддя, основною метою якого є створен-ня умов для примирення потерпілих і правопорушників та усунення наслід-ків, спричинених злочином або кримі-нальним (підсудним) проступком.

Чинне кримінальне законодавство України передбачає для потерпілого можливість вимагати відшкодування завданої злочином шкоди, а також пев-

ним чином стимулює правопорушника до відшкодування заподіяної шкоди і примирення з потерпілим. Відповідно до ст. 45 КК України, особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості чи необережний злочин середньої тяжко-сті, звільняється від кримінальної від-повідальності, якщо вона згодом щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завда-ні нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Статтею 46 КК України передбачено таку ж можливість для особи, яка впер-ше вчинила злочини вказаних категорій, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Зазначені акти відповідають сучас-ним правовим тенденціям переходу від реагування на вчинення злочину виключно примусовими та каральни-ми методами до застосування альтерна-тивних або додаткових шляхів впливу на кримінальну ситуацію: відновних процедур або процедур примирення (медіації), які проводяться за допомо-гою посередника (медіатора).

Медіація потерпілих та правопоруш-ників базується на таких принципах:

Визнання важливості почуттів та • потреб потерпілого, що проявляється

ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ НА ПИРЯТИНЩИНІ

І. БОГОМОЛ, прокурор Пирятинського району

І. ТАРАН, заступник голови Пирятинської громадської організації «Жіночі ініціативи»

№ 3, грудень, 2008 65

в наданні потерпілому можливості розповісти про свої потреби та переживання, бути почу-тим, отримати розуміння і підтримку.Прийняття правопорушником відповідальнос-• ті за спричинену злочином шкоду, що перед-бачає визнання провини та готовності до від-шкодування нанесених збитків.Активне залучення сторін – надання сторонам • повноважень щодо пошуку та прийняття вза-ємоприйнятного для них рішення.Нейтральність медіатора – ведучий програм • примирення повинен працювати однаково і для потерпілого, і для правопорушника.Конфіденційність – усі учасники процедури • беруть на себе зобов’язання не поширювати будь-яку інформацію, що стала їм відома під час медіації, без згоди іншої сторони; єдиний документ, який може бути використано під час розгляду кримінальної справи в суді – угода про примирення сторін.Добровільність – медіація може відбутися • лише за умови добровільної згоди сторін на участь у ній.Процедури відновного правосуддя закріпле-

но протягом останніх десятиріч у криміналь-ному процесі багатьох країн Європи, Південної Америки, а також США, Канади та ін. Основними цілями при цьому є, з одного боку, відшкодування шкоди, заподіяної злочином, з другого боку – спо-нукання особи, яка вчинила правопорушення, за власною ініціативою піти на розмову з потерпілим віч-на-віч, поза межами слідчого кабінету і залу судового засідання, за посередництва спеціально підготовленої уповноваженої сторонньої особи – медіатора, спільно виробити взаємоприйнятні засоби залагодження конфлікту. Наслідком такої процедури є укладена між обвинуваченим (під-судним) і потерпілим письмова угода, яка може тягнути за собою певні юридичні наслідки.

Особливо доцільним є застосування посеред-ництва з метою примирення (як засобу виправ-лення порушених суспільних відносин) у спра-вах про злочини і суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми. Наслідком застосування відновних процедур може бути не тільки звіль-нення від кримінальної відповідальності, а й пом’якшення покарання.

На сьогодні, з урахуванням міжнародних зобов’язань України як члена Ради Європи, Міністерством юстиції України, за активної учас-ті Генеральної прокуратури України, розроблено законопроекти, спрямовані на регламентацію від-новних процедур і використання їх наслідків у кримінальному та інших провадженнях.

Досвід впровадження програм відновного правосуддя

в Пирятинському районі Полтавської області

Поряд із розробкою законодавчого закріплен-ня відновного правосуддя в Україні здійснюється практичне застосування медіації у кримінальних справах. Із метою зміни існуючого становища в межах чинного законодавства, згідно з розпо-рядженням Генерального прокурора України № 4 від 17 січня 2007 р., Генеральна прокурату-ра України, Національна академія прокуратури України та Благодійна організація «Український Центр Порозуміння» за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробіт-ництва виконують пілотний проект «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації у діяльність органів прокуратури». У цьому проекті беруть участь:

Агентство регіонального розвитку «Гармонія» • (смт Красногвардійське, АР Крим);« М о л о д і ж н и й к л у б Д р о г о б и ч ч и н и » • (м. Дрогобич, Львівська обл.); «Молодь за демократію» (м. Харків); • «Луганська обласна група медіації» • (м. Луганськ); Регіональний осередок Всеукраїнської фун-• дації «Захист прав дітей» (м. Біла Церква, Київська обл.);Пирятинська районна громадська організація • «Жіночі ініціативи» (м. Пирятин, Полтавська обл.). У Пирятинському районі, що на Полтавщині,

реалізація проекту відбувається доволі продук-тивно. У рамках проекту Пирятинська громад-ська організація «Жіночі ініціативи» організовує зустрічі (медіації) між потерпілими та правопо-рушниками з метою обговорення того, що сталося, та прийняття рішення стосовно того, яким чином можна усунути завдану злочином шкоду. Під час зустрічі потерпіла сторона може дістати відповідь на свої запитання, висловити свої почуття, дати вихід емоціям, таким чином поновлюючи відчут-тя безпеки та контролю над своїм життям. У свою чергу правопорушник вислуховує потерпілого, надає свої пояснення до вчиненого та вибачаєть-ся. Якщо сторони дійдуть згоди про примирення, вони складають угоду в письмовій формі про від-шкодування збитків. Цей контракт дає можли-вість суду прийняти виважене рішення

Досвід використання програм відновного правосуддя на Пирятинщині



Підписання угоди про співпрацю між громад-ською організацією «Жіночі ініціативи» та про-куратурою Пирятинського району створило мож-ливості для реалізації проекту в повному обсязі. У цьому велика заслуга працівників прокурату-ри Пирятинського району, які одними з перших підтримали впровадження прийомів медіації не тільки на обласному, а й на державному рівні, цим самим надаючи можливість людям мирним шляхом вирішувати конфлікт, допомогти тим, хто оступився вперше і вчинив злочин невеликої тяж-кості, переосмислити скоєне та, відшкодувавши моральні та матеріальні збитки, повернутися до нормального життя. Іноді достатньо щиро роз-каятися, попросити вибачення у потерпілих, від-шкодувати збитки, щоб не потрапити за грати. Це особливо важливо для неповнолітніх, молодих людей, які тільки починають жити. Допомогти їм стати на шлях виправлення – це і є одним з осно-вних завдань, яке ставлять перед собою медіатори громадської організації «Жіночі ініціативи».

За час реалізації проекту медіаторами Пирятинської громадської організації «Жіночі ініціативи» надано близько 10 інформаційно-консультаційних послуг, завдяки яким майбут-ні учасники медіації (мешканці м. Пирятина та Пирятинського району, а також м. Лубен Полтавської області) мали можливість ознайо-митись із програмою та прийняти рішення про участь в цій процедурі примирення.

Проведено 3 медіації (дві з яких – за ст.125 КК України, одна – за ст.185 ч.1 КК України). За результатами зустрічі учасники підписали угоду, у якій вказали, яким чином можуть бути відшко-довані моральні та матеріальні збитки. Письмова угода, підписана під час медіації, має певні юри-дичні наслідки і може, за необхідності, бути вико-ристана в суді. Важливим є той факт, що право-порушник сам приймає рішення стосовно того, як можна відшкодувати моральні та матеріальні збитки, і бере на себе повну відповідальність за його виконання. Так, наприклад, в одній із справ правопорушник не мав можливості сплатити кошти за нанесення збитків потерпілому і запро-понував допомогу по господарству. Потерпіла сторона прийняла такий вид відшкодування, і таким чином сварка перейшла у мирову угоду. Інколи дуже важливо вислухати обидві сторони конфлікту і спробувати спільно знайти вихід, щоб задовольнити потреби як потерпілого, так і пра-вопорушника. Слід також зазначити, що медіато-рами проводиться перевірка та аналіз виконання угоди, підписаної сторонами кон флікту. Це дає

змогу пересвідчитись у тому, що угода виконана в повному обсязі.

Також хотілося б зазначити, що в Пирятинському районі продовжується розвиток та впровадження програм відновного правосуд-дя в рамках проекту «Розвиток в Україні мере-жі Центрів відновного правосуддя в громадах». Реалізація цього проекту розпочалася навесні 2008 р. і вже дала певні результати. Так, в період з червня по грудень 2008 р. Пирятинською район-ною громадською організацією «Жіночі ініціа-тиви» підписано угоди щодо реалізації проекту в районі, а саме:

1) 1 червня 2008 р. – з Українським Центром Порозуміння, у рамках пілотного проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів меді-ації в діяльності прокуратури»;

2) 5 вересня підписано угоду між районною радою та відділом освіти щодо реалізації проекту «Розвиток в Україні мережі Центрів відновного правосуддя в громадах»;

3) 1 жовтня підписано угоду про співпра-цю щодо реалізації соціальних програм між ГО «Жіночі ініціативи» та центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

4) 26 листопада 2008 р. підписана угода про співпрацю між Пирятинською громадською орга-нізацією «Жіночі ініціативи» та прокуратурою Пирятинського району щодо організації та впро-вадження програм відновного правосуддя.

Упровадження відновних практик на Пирятинщині розпочалося зі створення шкіль-них служб порозуміння. Поштовхом до поширен-ня цієї програми стало проведення 22–25 липня 2008 р. в селі Нові Мартиновичі Пирятинського району тренінгу «Базові навички медіатора шкіль-ної служби розв’язання конфліктів». У результаті в 9 школах міста та району було створено шкільні служби розв’язання конфліктів, у яких команда підготовлених старшокласників-посередників (медіаторів) допомагають своїм ровесникам розв’язувати конфлікти мирним шляхом, а також працюють над формуванням безпечної атмосфери в навчальному закладі.

Шкільні медіатори з Пирятинського району беруть активну участь у різноманітних заходах. Так, у конкурсі письмових робіт «Конфлікт і я», що проходив у рамках польсько-українсько-російського проекту «Програма медіації одноліт-ків як спосіб побудови громадянського суспіль-ства серед підлітків», учні Пирятинського ліцею посіли призові місця.

№ 3, грудень, 2008 67

6–7 грудня 2008 р. пройшла Перша міжна-родна конференція з питань розвитку шкільної медіації «Моя безпечна школа» для координаторів шкільних служб порозуміння та кращих учнів-медіаторів, залучених до роботи в даних службах. Конференція відбувалася в рамках Міжнародного проекту «Розв’язання конфліктів без насилля та популяризація відновних практик серед підліт-ків». Даний захід проходив у місті Жмеринка Вінницької області. Мета конференції – презен-тація результатів розвитку шкільних служб поро-зуміння у регіонах України та обмін досвідом між учнями-волонтерами шкільних служб порозумін-ня і педагогами, які координують їхню діяльність. На конференції також були презентовані майстер-класи з проведення медіацій та кіл примирення і обговорення питань розвитку шкільної медіації.

У конференції взяли участь школярі з Вінниці, Жмеринки, Хмільника, Козятина та с. Войнашівка Барського району Вінницької обл., Пирятина Полтавської обл., Києва, Білої Церкви, Івано-Франківська, Одеси, АР Крим (Червоногвардійська, Старого Криму, Сімферополя), а також представники Росії та Польщі. Під час конференції відбулося підведен-ня підсумків конкурсу творчих робіт на тему «Я і медіація», де шкільна служба розв’язання конфлік-тів Пирятинського ліцею «Шанс РК» посіла 3-є

місце в номінації «Презентація служб», а шкіль-на служба розв’язання конфліктів Пирятинської спеціалізованої школи № 4 «Примирення» у номінації «Оригінальний жанр» здобула почесне 1-ше місце. Також у рамках конференції прохо-дило змагання на тему «Конфлікти вирішуємо разом», в якому учасники мали змогу презен-тувати свою команду (конкурс «Презентація»), показати приклад вирішення конфлікту мирним шляхом (конкурс «Медіація») та представити гімн медіаторів (музичний конкурс). Участь у змаган-ні взяли 16 команд-представників різних регіо-нів України. Команда пирятинських медіаторів – Світлана Петриченко, Наталія Левченко, Віталіна Дорошенко, Дмитро Міхєєв, Олександр Гудзь та ВіталійГорбачов – здобула почесне 2-ге місце.

Реалізація програм відновного правосуддя не була б такою дієвою без підтримки голови Пирятинської районної ради О. П. Рябоконя, який є ініціатором впровадження в районі про-грам відновного правосуддя як у шкільному серед-овищі, так і в діяльності правоохоронних органів. Співпраця між представниками місцевого само-врядування, громадською організацією, прокура-турою Пирятинського району, РВ ГУМВС, а також службами та відділами райдержадміністрації спри-ятиме зміцненню громади, порозумінню і прими-ренню людей, які живуть на Пирятинщині.

Про утворення Координаційної ради зі впровадження відновного правосуддя в Пирятинському районі

На виконання вимог Указу Президента України № 311/2008 від 08.04.2008 року «Про затверджен-ня Концепції реформування кримінальної юстиції України», апробації та впровадження відновного правосуддя у Пирятинському районі та запровадження нових методів розв’язання конфліктів у громаді,

Утворити Координаційну раду зі впровадження відновного правосуддя в Пирятинському районі та затвердити її склад. (Додаток № 1).

Затвердити Положення про Координаційну раду зі впровадження відновного правосуддя в Пирятинському районі. (Додаток № 2).

Голова районної ради О. Рябоконь

ПИРЯТИНСЬКА РАЙОННА РАДА ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІР О З П О Р Я Д Ж Е Н Н Я

ГОЛОВИ РАЙОННОЇ РАДИвід 16 січня 2009 року №

Досвід використання програм відновного правосуддя на Пирятинщині



Рябоконь Олексій Петрович – голова районної ради, голова Координаційної ради;

Богатир Олеся Миколаївна – завідувач юридич-ним сектором виконавчого апарату, районної ради; секретар Координаційної ради.

Члени ради:Лелюх Володимир Миколайович – начальник від-

ділу освіти Пирятинської РДА;Зайченко Майя Василівна – психолог-методист

Центру практичної психології та соціальної роботи;Нечипоренко Олексій Олександрович – начальник

Пирятинського РВ ГУМВС України в Полтавській області (за згодою);

Богомол Іван Олександрович – прокурор Пирятинського району (за згодою);

Алещенко Ніна Петрівна – пом. прокурора Пирятинського району (за згодою);

Щегельська Наталія Миколаївна – директор районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

Безбородов Андрій Сергійович – ст. о/у КМСН Пирятинського РВ ГУМВС України в Полтавській області (за згодою);

Видріна Лариса Василівна – голова районної гро-мадської організації «Жіночі ініціативи»;

Таран Ірина Олексіївна – член районної громад-ської організації «Жіночі ініціативи»;

Бойко Максим Вікторович – юрист.

Заступник голови районної ради Г. Вельбой

Додаток № 1до Розпорядження голови районної ради № _____ від 16.01.2009 року

СКЛАДКоординаційної ради зі впровадження відновного правосуддя

в Пирятинському районі.

Додаток № 2до Розпорядження голови районної ради № _____ від 16.01.2009 рокуПроект

ПОЛОЖЕННЯпро Координаційну раду зі впровадження відновного правосуддя

в Пирятинському районі

1). Загальні положення1.1. Координаційна рада з впровадження відновного

правосуддя в Пирятинському районі (далі – КР) ство-рюється районною радою на виконання вимог Указу Президента України № 311/2008 від 08.04.2008 року «Про затвердження Концепції реформування кримі-нальної юстиції України», з метою апробації та впро-вадження відновного правосуддя в Пирятинському районі та запровадження нових методів розв’язання конфліктів у громаді.

1.2.У своїй діяльності КР керується чинним зако-нодавством України, постановами, розпорядженнями Кабінету Міністрів України, цим Положенням, іншими нормативними документами.

1.3. Очолює КР голова районної ради, який при-значається відповідним рішенням.

2). Основні завдання Координаційної ради2.1. Координація діяльності щодо реформуван-

ня системи кримінальної юстиції через застосуван-ня процедур відновного та примирного правосуд-дя в громаді, долучення до цього органів місцевого самоврядування.

2.2. Співробітництво у сфері розробки, апробації та впровадження у школах району програм відновного правосуддя, створення та ефективне функціонування шкільних служб розв’язання конфліктів.

2.3. Дослідження проблеми підліткової злочин-ності шляхом проведення моніторингу ситуації зло-

чинності серед неповнолітніх, визначення шляхів їх поліпшення.

2.4. Сприяння забезпеченню громади послугами безоплатної первинної правової допомоги.

2.5. Сприяння соціальній рекламі, інформаційній діяльності, спрямованих на реалізацію заходів з впро-вадження відновного правосуддя і профілактики під-літкової злочинності в громаді.

3). Організаційні засади діяльності Координаційної ради

3.1. Робота КР здійснюється на громадських заса-дах. До роботи на громадських засадах залучаються фахівці, які сприяють якісному виконанню завдань КР.

3.2. У своїй діяльності КР керується принципом колегіальності.

3.3. Засідання КР проводяться за рішенням голови КР, але не рідше, ніж раз на квартал.

3.4. Припинення діяльності КР відбувається за рішенням районної ради.

3.5. КР має право обговорювати питання та при-ймати рішення за наявності більшості членів КР.

3.6. Рішення вважаються прийнятими, якщо за нього проголосували більшість членів КР, присутніх на засіданні.

Заступник голови районної ради Г. Вельбой

№ 3, грудень, 2008 69

ЗРУЧНИ

Й ДО

КУМЕН

ТУГОДА

ПРО СПІВПРАЦЮ

між громадською організацією «______________________» і прокуратурою _________________________щодо організації та впровадження програми відновного правосуддя «Застосування медіації в кримінальних справах у ді-

яльності органів прокуратури»м._____________ Дата___________

1. Підготовка умов для співпраці Громадська організація «_______________» (далі – ГО «_____________»)

взаємодіє з прокуратурою ___________________________ на підставі цієї уго-ди про співпрацю. Вона визначає механізм спільної діяльності, юридичні межі та форму договору примирення.

2. Механізм співпраці та організація програм примирення між потерпілим та правопорушником

Прокурор __________________ на підставі угоди про співпрацю надає представнику ГО «__________________» – координатору програм примирен-ня між потерпілим та правопорушником (далі – координатор) можливість роз-містити детальну інформацію щодо діяльності ГО «____________________» та механізму примирення між потерпілим та правопорушником у приміщенні зазначеної прокуратури поруч з інформацією про розпорядок роботи органів прокуратури.

Слідчий або прокурор в разі звернення координатора в конкретній кримі-нальній справі зобов’язаний надати координаторові інформацію щодо сторін (прізвище, ім’я, по батькові, адреси та телефони), суть обвинувачення та факт того, чи визнав правопорушник свою участь у вчиненому злочині. Прокурор або слідчий передає інформацію координатору лише за повної згоди сторін і тільки після винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого та його допиту.

Відповідно до ст. 121 КПК України, слідчий або прокурор попереджають ко-ординатора щодо конфіденційності наданої інформації і відповідальності за роз-голошення даних досудового слідства.

Координатор зобов’язаний не розголошувати інформацію у справі, одержану від слідчого або прокурора, і використовувати її винятково для досягнення при-мирення.

3. Юридичні межі примирення та його наслідки. Механізм діяльності коор-динатора ГО «_______________________»

Необхідним критерієм для можливості вирішення справи шляхом примирен-ня є наявність потерпілого – фізичної особи, правопорушника (обвинуваченого) та визнання правопорушником (обвинуваченим) факту вчинення злочину.

Оскільки закон (Кримінально-процесуальний кодекс України) передбачає правові наслідки дійового каяття, відшкодування шкоди потерпілому, прими-рення як обставину, що пом’якшує покарання, а в разі вчинення нетяжкого зло-чину – як підставу для закриття справи судом, ініціатива до примирення має виходити від правопорушника.

Правопорушник (обвинувачений) особисто звертається до ГО «_________________» з проханням про надання допомоги у примиренні з по-

ЗРУЧНИЙ ДОКУМЕНТ


терпілим. Підставою для початку роботи координатора може бути письмове звернення правопоруш-ника (обвинуваченого) до ГО «_______________________», якщо він перебуває під вартою.

Після одержання інформації від прокурора або слідчого, координатор передає її ведучому про-грами примирення потерпілого та правопорушника і забезпечує своєчасне проведення програми до початку судового розгляду.

Ведучий зв’язується і зустрічається окремо з потерпілим, правопорушником та іншими зацікав-леними у справі особами. Необхідними умовами для проведення зустрічі є:

наявність потерпілого та правопорушника; • визнання правопорушником факту своєї участі у злочині; • добровільність участі сторін; • конфіденційність.•

Коли ведучий визначить, що по даній справі можливе проведення програми примирення, він під час попередньої зустрічі зі сторонами пояснює їм мету програми, її процедуру та юридичні наслідки. Лише після попередньої зустрічі зі сторонами ведучий організовує їх спільну зустріч – процедуру примирення (медіації).

У процедурі примирення може брати участь будь-яка особа, присутність якої буде доцільна. На-приклад, особа, яка є авторитетом для правопорушника і яка може позитивно вплинути на його по-ведінку – батьки, друзі, сусіди, тренер і т. д. Представники служби по роботі з молоддю або соціаль-ної служби для молоді також можуть бути присутніми на спільній зустрічі у випадку необхідності.

Результатом спільної зустрічі потерпілого та правопорушника є згода, до якої вони дійшли. Ця згода оформлюється у вигляді договору примирення, типову форму якого узгоджено спільно з пред-ставниками прокуратури.

4. Долучення документів. Наслідки долучення документів до справиУ випадку клопотання однією зі сторін про долучення договору примирення і документів, які під-

тверджують його виконання, до матеріалів справи, слідчий може прийняти рішення про можливість їх долучення до матеріалів справи.

Прокурор або слідчий може використати результати примирення для винесення постанови про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення підсудного від кримінальної відповідальності на підставі п. п. 1, 2, 3, 4 ст. 7-1 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України (закриття кримінальної справи у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 Кримінального кодексу (КК), з примиренням підсудного з потерпілим (ст. 46 КК), із застосуванням до неповноліт-нього примусових заходів виховного характеру в порядку, передбаченому ст. 447 КПК, з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації (ст. 47 КК).

Керівник громадської організації « _______________________________ »

П.І.Б. _____________________________

Підпис ____________________________

Прокурор __________________________________

П.І.Б. _____________________________

Підпис ____________________________

№ 3, грудень, 2008 71

ПОВІДОМЛЕННЯЩОДО МОЖЛИВОСТІ УЧАСТІ У ЗУСТРІЧІ

З УСУНЕННЯ ЗАВДАНОЇ ЗЛОЧИНОМ ШКОДИ(проект)

Шановний(а)____________________________________________________________

Повідомляємо Вам про те, що прокуратурою _______________________ (назва прокурату-ри) за підтримки Генеральної прокуратури України та на підставі листа Генерального прокурора України № 09/1-233вих-08-236окв «Щодо використання процедур примирення у кримінально-му провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню» від 01.08.2008 р., спільно з ___________________________ (назва громадської організації), впроваджується про-грама медіації (примирення) учасників кримінальної ситуації. Згідно із зазначеним листом, __________________________ (назва громадської організації) отримує інформацію про кримінальні справи, за матеріалами яких застосування медіації є доцільним.

Дана програма проводиться __________________________ (назва громадської організації) за кошти благодійних фондів і є безкоштовною для учасників кримінальної ситуації.

Медіація в кримінальних справах – зустріч потерпілого та правопорушника, яку організовує медіатор Центру (ведучий програми) та яка дає змогу сторонам кримінальної ситуації досягти згоди щодо виправлення наслідків злочину й відшкодування спричиненої шкоди.

Участь у медіації дає можливість задовольнити свої інтереси, отримати відшкодування моральних та матеріальних збитків, сприяти усвідомленню обома сторонами конфлікту наслідків скоєного, а також бути залученим до процесу прийняття рішення по справі, вирішити ситуацію на досудовому етапі.

Такі зустрічі базуються на принципах добровільності, конфіденційності, нейтральності медіатора, визнання потреб потерпілої сторони, відповідальності сторін, активного залучення потерпілого та правопорушника до вирішення питань, пов’язаних із усуненням завданої шкоди.

Результати медіації, за згодою сторін, можуть бути закріплені письмово, долучені до матеріалів справи та, в подальшому, слугувати основою для прийняття відповідного рішення суддею по даній справі.

Додаткову інформацію про медіацію в кримінальних справах, а також консультацію щодо Вашої ситуації Ви можете отримати під час зустрічі з медіаторами ___________________________ (назва громадської організації).

Ви також можете домовитись про зустріч для отримання інформації чи консультації за кон-тактними телефонами організації: _____________________ (контакти), контактна особа – ______________________ (ПІБ особи).

Адреса організації: ___________________________.

Дата __________________ Підпис _________________________ ___________________________ ___________________________ ___________________________ (посада, ПІБ)


НА

ВЧА

НН

Я О

СН

ОВА

М

ВІД

НО

ВНО

ГО П

РАВО

СУД

ДЯ

У рамках проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впроваджен-

ня прийомів медіації», який реалі-зує Український Центр Порозуміння спільно з Генеральною прокуратурою України, Національною академією про-куратури України, Школою соціальної роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія» (далі – НаУКМА), за підтримки Міністерства юстиції України та за фінансової під-тримки Швейцарської агенції з розви-тку та співробітництва, створено Робочу групу з розробки навчального курсу для медіаторів, що працювала протягом травня – грудня 2008 року.

З метою інституціоналізації практи-ки медіації та вироблення системного підходу до її впровадження на теренах України Робоча група проекту розро-била навчальний курс «Програми від-новного правосуддя в громаді» (далі – навчальний курс для медіаторів). Робоча група з розробки курсу, членами якої були представники Школи соціальної роботи та кафедри конфліктології, педа-гогіки та психології НаУКМА, а також Українського Центру Порозуміння, реалізовуючи завдання щодо розроб-ки навчальної програми курсу та двох посібників (для викладачів та слухачів), не лише систематизувала методичні доробки спеціалістів центру, а й розши-рила підходи до медіації із залученням можливостей соціальної роботи.

Діяльність робочої групи відбувала-ся у два етапи. Перший етап – розроб-ка та підготовка програми навчального курсу для медіаторів (травень – вере-сень 2008 р.) – мав на меті визначити цілі та завдання курсу, обґрунтувати

його необхідність та визначити умови проведення (тривалість, способи оці-нювання). Ключовим завданням на даному етапі було змістовне наповне-ння програми курсу, що відзначалося у структурних темах програми. Другий етап (вересень – грудень 2008 р.) перед-бачав розробку навчальних посібників для викладачів та слухачів відповідно до змісту навчальної програми. Робочою групою була розроблена та затверджена форма та структура навчальних посіб-ників, а також вимоги до навчальних матеріалів.

Актуальність і потреба в створенні такого навчального курсу є більш ніж очевидна, оскільки наразі тренінги для медіаторів проводяться на нерегулярній основі й залежать від конкретного про-екту, в рамках якого передбачене фінан-сування таких заходів, або ж людських ресурсів, зокрема тренерського складу. Тож, перш за все, цей навчальний курс – це узагальнення й систематизація досві-ду Українського Центру Порозуміння та всіх напрацювань, що є у пілотних регіонах, областях. Окрім того, впрова-дження цієї навчальної програми дасть можливість слухачам оволодіти нови-ми методами роботи, з’ясувати роль та можливості соціальних працівників, зрозуміти зміст соціальної роботи, що, в свою чергу, сприятиме розширенню сфери діяльності, залученню нових ресурсів, налагодженню партнерських стосунків між органами правосуддя й соціальними службами та служитиме ствердженню принципів соціальної справедливості в житті громади.

Загалом навчальний курс «Програми відновного правосуддя в громаді» має на меті:

Надати можливість його слухачам • отримати знання про програми відновного правосуддя (медіацію,

РОЗРОБКА НАВЧАЛЬНОГО КУРСУДЛЯ МЕДІАТОРІВ*

Олена САВЧУКдоцент, к.психол.наук, Школа соціальної роботи НаУКМА

Світлана ФІЛЬкоординатор проекту «Підтримка рефор-ми системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації»

№ 3, грудень, 2008 73

кола правосуддя, сімейні групові наради), історію їх розвитку. Отримати знання про принципи та організа-• ційні засади програм відновного правосуддя та можливості їх використання в сучасній правовій системі.Дати можливість слухачам сформувати та • розвинути навички проведення медіації в кримінальних справах та застосування її в практичній роботі.Ознайомити з можливостями та особли-• востями застосування різних підходів та моделей відновного правосуддя.Допомогти слухачам зрозуміти можливості • соціальної роботи – як для організації про-цесу медіації, так і для забезпечення продо-вження роботи з учасниками медіації після формального закінчення її процесу.

Курс розрахований на осіб, що мають освіту рівня бакалавра, спеціаліста чи магістра, про-фесійні інтереси яких пов’язані з діяльністю в програмах відновного правосуддя. Тривалість курсу складає 160 навчальних годин, що відбу-ватиметься протягом 4 модулів. Структура курсу побудована таким чином, що слухачі курсу, окрім теоретичного вивчення, матимуть змогу самі про-водити медіації – спочатку під спостереженням супервізора (після 2-го модуля), а потім само-стійно (після 3-го модуля). Це дасть можливість забезпечити процес інтеграції теоретичних знань у практику, а також реалізувати базові принципи навчання дорослих.

Програма курсу включає 11 тем, що стосу-ються теоретичних знань та підходів до розвитку програм відновного правосуддя та запровадження медіації в практику діяльності, розуміння ролі та діяльності соціальних працівників, можливостей залучення їх для роботи з учасниками криміналь-ної ситуації, набуття навичок організації та про-ведення медіації, розуміння етичних проблем, що виникають у процесі проведення медіації. Теми курсу є такими:

Девіантна поведінка та злочинність – 2 • год.

Конфлікти та підходи до їх вирішення – 8 • год.Відновне правосуддя та базові поняття • медіації – 8 год.Система правосуддя та медіація – 6 год.• Цінності та етичні проблеми в процесі меді-• ації – 6 год.Соціальна робота та її можливості для роз-• витку програм відновного правосуддя в громаді – 14 год.Організаційне забезпечення процесу меді-• ації: зовнішні та внутрішні аспекти – 20 год.Соціальне замовлення як метод впрова-• дження програм відновного правосуддя в громаді – 20 год.Процедура медіації та навички, необхідні • для її проведення – 40 год.Модель кіл відновного правосуддя – 6 • год.Сімейні групові наради та організація їх • проведення – 6 год.

Зазначені теми представлені в навчальних посібниках, редакційна робота над яким завершу-ється найближчим часом. Наявність таких мето-дичних матеріалів дасть змогу підвищити про-фесійний рівень медіаторів-початківців, не лише на базі НаУКМА як одного з партнерів проекту, а й в інших освітніх закладах, представників, яких зацікавить проблема відновного правосуддя.

Перспективами впровадження цього курсу для медіаторів на базі Школи соціальної роботи НаУКМА слід розглядати включення у навчаль-ний план 2009–2010 рр. такої вибіркової дисци-пліни для студентів бакалаврату, як «Медіація в соціальній роботі», а також, за умови наявності необхідних ресурсів, продовження роботи для проходження акредитації цього курсу як офі-ційного курсу підвищення кваліфікації з метою запровадження його для слухачів-практиків – представників громадських організацій, залуче-них до розвитку відновних підходів в Україні.

Розробка навчального курсу для медіаторів


Інноваційний курс з відновного правосуддя для слухачів Національної академії прокура-тури України розробили викладачі Академії

спільно зі спеціалістами Благодійної організа-ції «Український Центр Порозуміння». З метою оцінки курсу було використано метод опитування шляхом анкетування.

Було розроблено три опитувальники (два для слухачів та один для викладачів). Для оцін-ки змістовної частини серед слухачів курсу було проведено претест та посттест, спрямовані на виявлення рівня обізнаності щодо відновного правосуддя, особливостей його застосування, від-повідно до та після курсу. Для оцінки організа-ційних аспектів було проведено анкетування для слухачів та викладачів курсу. Результати оцінки представлено у нижченаведеному звіті.

ПРЕТЕСТКількість осіб, які взяли участь в оцінюван-

ні – 54. Із них: 18 жінок, 35 чоловіків (1 – не вказано).

22 респонденти займають посаду стар-шого помічника прокурора, 32 – помічника прокурора.

Серед учасників опитування є представники більшості регіонів України.

25 учасників опитування ствердно відповіли на запитання «Чи знайомі Ви зі змістом поняття «відновне правосуддя»?». Відповідно для 29 рес-пондентів поняття «відновне правосуддя» було новим (Діаграма 1). Втім, із 25 учасників вісім не змогли назвати жодної характерної особли-вості ВП1. Серед особливостей, запропонованих учасниками анкетування, найбільш поширеними

1 ВП – відновне правосуддя (тут і далі).

відповідями є «наявність третьої сторони» та «примирення сторін», які справді, є характерни-ми рисами відновних програм. Кілька опитаних зазначили про «відшкодування шкоди завданої злочином». Однак лише троє учасників зазначи-ли таку характеристику, як «добровільність учас-ті». Натомість були запропоновані такі відповіді, як «обов’язково досягнута згода» та «наявність письмової угоди», «можливість уникнути кримі-нального покарання», що не відноситься до ознак відновних програм.

Діаграма 1.

Ні – 2954%

Так – 2546%

Чи знайомі Ви із змістом поняття“Відновне правосуддя”

і – 294%

Так –46%

Також із 25 учасників, обізнаних із поняттям «відновне правосуддя», лише троє віднесли до програм відновного правосуддя «медіацію у кри-мінальних справах» та «кола громадського право-суддя»; ще троє респондентів, окрім медіації, від-несли до відновних програм «третейські суди», які не вважаються відновною моделлю; відповід-но 19 респондентів до відновних програм відне-сли лише «медіацію».

Отже, проаналізувавши відповіді на запитання, які стосуються базових понять відновного право-суддя можна зробити висновок, що до початку курсу рівень знань був поверхневим, адже не зважаючи на те, що 25 учасникам поняття «від-новного правосуддя» було відоме, все ж виникали труднощі із визначенням характерних особливос-тей відновних програм, їх видів.

ОЦІНКА ІННОВАЦІЙНОГО КУРСУ З ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ ДЛЯ СЛУХАЧІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

Альона ГОРОВАкерівник департаменту інституційного розвитку та досліджень Українського Центру Порозуміння

Наталія ПИЛИПІВдослідник департаменту інституційного розвитку та досліджень Українського Центру Порозуміння

№ 3, грудень, 2008 75

На запитання «У чому, на Вашу думку, може полягати роль органів прокуратури у процесі реа-лізації програм ВП?» відповіді респондентів роз-поділилися таким чином:

Проведенняпрограм ВП

Ініціюванняпроведенняпрограм ВП

Участьв програмах ВП

Контрольза проведенням

програм ВП0 5 10 15 20

1

9

13

19

Як видно з вищенаведеної діаграми, більшість респондентів вважають, що основна функція про-куратури в програмах відновного правосуддя – це «контроль»; у той час як мало хто вказав «ініцію-вання проведення програм».

Із 25 респондентів двадцять троє вважають за потрібне впроваджувати ВП в Україні. Їхні думки щодо етапу, на якому слід впроваджувати відновні програми, суттєво розходяться. Так, 5 респонден-тів дали відповідь «на всіх етапах судового слід-ства»; 9 вважають, що ВП повинні застосовувати-ся на етапі «досудового слідства»; 6 респондентів дали відповідь «після винесення обвинувачення»; 3 респондентів вважають доцільним проводити відновні програми на етапі «судового розгляду».

Як показали відповіді, до початку курсу 28-и особам не було знайомим поняття «медіація між потерпілими і правопорушниками», відповідно 26- и особам це поняття було відоме (Діаграма 2).

Учасники опитування визначили основні характеристики медіації наступним чином:

ВідповідьК-ть

відпові-дей

ВідповідьК-ть

відпові-дей

прийняття відпо-відальності пра-вопорушником і усунення завданої злочином шкоди

26 з’ясування обставин злочину

2

потреби потер-пілого – у центрі уваги процедури медіації

12 встановлен-ня фактів, що мають від-ношення до кримінальної ситуації

1

Діаграма 2.

Ні – 2852%

Так – 2648%

Чи знайомі Ви із змістом поняття «медіація між потерпілими та правопорушниками»

і – 282%

Так –48%

Як видно з вищенаведених даних, усі учасники

опитування, яким було відоме поняття «медіа-ції» до початку курсу, вважають, що основним її принципом є «прийняття відповідальності право-порушником»; лише 12 вважають, що особливіс-тю медіації є приділення значної уваги потребам потерпілого. Цікаво зазначити, що, незважаючи на можливість дати власний варіант відповіді, ніхто з респондентів не запропонував такої важливої ознаки, як залучення соціального оточення.

На питання «Чи може представник органів прокуратури виступати в ролі медіатора?» біль-шість респондентів (20) дали негативну відповідь, пояснюючи це в основному не принципами меді-ації, а роллю прокурора в процесі судочинства: «це суперечить ролі прокурора в кримінальному процесі», «прокурор повинен виконувати функцію обвинувачення», «функції прокурора чітко визна-чені законодавством і не передбачають посеред-ництва». Лише кілька респондентів обґрунтову-ють неможливість прокурора виступати в ролі посередника через «потребу медіатора бути ней-тральним, а прокурор є зацікавленою стороною». В анкету також було включено три питання на визначення ставлення учасників опитування до таких конструктів, як «відповідальність», «від-новлення справедливості» та «роль потерпілої сторони».

Проаналізувавши відповіді респондентів на питання «відновлення/встановлення спра-ведливості – це…», можна виділити такі групи тверджень:

«відновлення порушених прав та потреб • потерпілих» (14 осіб дали таку відповідь);«основне завдання правоохоронної системи, • мета прокурора, постанова рішення у справі судом» (13 осіб); «покарання за скоєний злочин»• (11 осіб);«торжество закону, забезпечення та реа-• лізація конституційних прав громадян» (9 осіб);

Оцінка інноваційного курсу з відновного правосуддя ...



«правопорушник несе відповідальність, усві-• домлює скоєне» (6 осіб). «відшкодування збитків, завданих злочином» • (5 осіб);«примирення потерпілого з правопорушни-• ком» (4 осіб);«відновлення балансу між потерпілим та • правопорушника, який існував до злочину» (2 особи)«медіація»• (2 особи).

Із вищенаведеного можна зробити висновок, що більшість учасників опитування до початку курсу розуміли важливість відновлення пору-шених прав та потреб потерпілих. У той же час відповіді респондентів свідчать про недостатню обізнаність з основними принципами та ціннос-тями відновного правосуддя. Зокрема, переконан-ня, що відновлення справедливості – це завдан-ня правової системи, – суперечить відновному принципу залучення сторін до вирішення кон-флікту. Спостерігається тенденція до покарання правопорушника, а не на прийняття ним відпо-відальності. Також такі відповіді, як «торжество закону» вказують на те, що злочин сприймається як порушення норми держави, а не шкода, завда-на конкретній людині (що є базовою концепцією відновного правосуддя).

Надзвичайно цікавим є те, що, незважаючи на обізнаність із поняттям «відновне правосуддя», більшість респондентів вважають, що відпові-дальність особи полягає у «відбутті покарання відповідно до чинного законодавства» (38 осіб); при цьому лише 14 осіб вказали, що відповідаль-ність – це «усвідомлення скоєного та наслідків своїх дій, уникнення таких дій в майбутньому» та «відшкодування завданих збитків» (при тому, що більшість зазначали, що потреби потерпілого є вкрай важливими). Шість осіб вважають, що відповідальність передбачає «виправлення та перевиховання особи», що мінімізує ініціативу та діяльність самого правопорушника, адже такі зміни, на думку респондентів, повинні досягатися зовнішнім втручанням. Двоє осіб зазначили такий референт відповідальності, як «каяття»; тільки один респондент визначив «примирення з потер-пілим» складовою відповідальності. Лише один респондент зазначив, що відповідальність «не обов’язково повинна передбачати покарання».

Насамкінець, учасникам було запропоновано визначити «роль потерпілої особи у процесі від-новлення справедливості». Можна виділити три групи відповідей, які трапляються найчастіше. Найбільша кількість респондентів (24) вважає, що в процесі відновлення справедливості потер-

піла особа повинна «відновити порушені права та інтереси»; 14 учасників опитування вважають, що основною роллю потерпілого є «допомога у вста-новленні особи, яка вчинила злочин, винною, спри-яння органам дізнання у встановленні обставин злочину»; 13 респондентів зазначили, що потер-піла сторона повинна «отримати відшкодуван-ня». Також респонденти висловили такі думки з приводу ролі потерпілої особи: «потерпіла сто-рона потрібна для того, щоб насправді відбулося примирення між сторонами» (4 респонденти); «залучається до визначення покарання для право-порушника» (3 респонденти); «виступає ініціато-ром відновлення справедливості» (2 респонденти); є «активним учасником розгляду справи» (2 рес-понденти); «є інструментом процесу відновлення справедливості» (1 респондент).

Отже, претестове дослідження показало, що майже половина слухачів перед початком курсу була знайома із поняттям «відновне правосуддя» та «медіація». Втім, знання були поверхневими, спостерігалось недостатнє розуміння ідеологіч-них засад, цінностей та принципів відновного правосуддя, що особливо проявляється у визна-ченні таких конструктів, як «відповідальність», «відновлення справедливості». Варто зазначити, що потерпіла особа сприймалась як пасивний учасник процесу, спостерігалась тенденція до розуміння потерпілої сторони як «інструменту» встановлення вини правопорушника.

ПОСТТЕСТКількість осіб, які взяли участь в оцінюванні

– 56. Із них: 18 жінок, 38 чоловіків. 23 респондентів займають посаду старшого

помічника прокурора, 33 – помічника прокуро-ра. Серед учасників опитування є представники більшості регіонів України.

На запитання «Чи знайомі Ви зі змістом поняття «відновне правосуддя?», всі 56 респон-дентів дали ствердну відповідь (для порівняння: до курсу лише 25 відповіли ствердно – Діаграма 3).

При цьому 39 (із 56) респондентів визначили характерні особливості відновного правосуддя, що відрізняють його від офіційного (до початку курсу лише 17 робили спробу визначити харак-терні риси програм ВП). Варто зазначити, що після завершення курсу учасники визначили як процедурні, так і ціннісно-ідеологічні особливості відновних програм. Зокрема було названо такі особливості відновного правосуддя: «інше розу-

№ 3, грудень, 2008 77

міння понять «правопорушник», «жертва» та «злочин»; «добровільність»; «конфіденційність»; «нейтральність посередника»; «забезпечує усу-нення моральних і матеріальних збитків»; «при-мирення сторін»; «важливість почуттів потерпі-лого»; «сприяє усвідомленню скоєного», тощо.

Діаграма 3. Чи знайомі Ви із змістом поняття

«Відновне правосуддя»

Після курсу56

До курсу25

у6

До к25

Аналізуючи відповіді учасників посттесту, можна зробити висновок, що прослуханий курс сприяв кращому розумінню програм відновного правосуддя. Зокрема, 56 респондентів віднесли до програм ВП медіацію, 19 респондентів, окрім медіації, зазначили й «коло відновного правосуд-дя», 1 респондент також згадав про сімейні кон-ференції. Для порівняння, на початку курсу лише 19 визначало медіацію як програму ВП та тільки 3 – коло [примирення].

Отже, можна говорити про значне підвищення рівня обізнаності щодо відновного правосуддя у слухачів курсу.

Результати посттесту показують також зміну у розумінні ролі прокурора в програмах ВП. Зокрема, на думку слухачів, роль прокурора поля-гає в «ініціюванні проведення програм ВП» (32 відповіді) та «контролі за проведенням програм ВП» (22 відповіді). Цікаво зазначити, що завдя-ки прослуханому курсу, суттєво знизилась кіль-кість осіб, які вважають основною контролюючу роль прокурора, натомість значно підвищилась кількість респондентів, які відносять до основної функції прокурора ініціювання проведення від-новних програм.

Результати посттесту показують, що значно зросла кількість осіб, які вважають за потрібне впроваджувати ВП в Україні (45 осіб у порівнянні із 23 на претесті – Діаграма 4). Цікаво, що після прослуховування курсу більшість учасників вва-жають доцільним проведення програм відновного правосуддя на етапі досудового слідства.

Діаграма 4. Чи вважаєте ви за потрібне впроваджувати

Відновне правосуддя в Україні


До курсу23

у5

До к23

Після завершення курсу слухачі також сфор-мували уявлення про можливості сприяння впро-вадженню ВП в Україні та перешкоди на цьому шляху. Більшість учасників вважає, що основна перешкода впровадженню відновного правосуд-дя в Україні полягає у «відсутності належного законодавства». Ще однією перешкодою було визнано «низьку поінформованість громадськос-ті» (27 відповідей). Інші перешкоди учасники вважають несуттєвими. Відповідно, для сприяння впровадження відновного правосуддя в Україні учасники опитування пропонують: «зміни в зако-нодавстві» (35 відповідей); «налагодження співп-раці між організаціями, що проводять програми ВП, та органами прокуратури» (27 відповідей); «інформування та навчання працівників органів прокуратури щодо програм ВП» (25 відповідей).

Отже, курс допоміг учасникам краще зрозумі-ти загальні поняття відновного правосуддя, необ-хідність його впровадження, основні перешкоди та шляхи їх подолання.

Як показали відповіді, курс дозволив суттє-во підвищити обізнаність слухачів із поняттям «медіація між потерпілими і правопорушника-ми»: до початку курсу лише 26 осіб були озна-йомлені з цим поняттям, натомість вкінці курсу – 55 учасників (Діаграма 5).

Діаграма 5.


До курсу26

у5

До к26

Чи знайомі Ви із змістом поняття «медіація між потерпілими та правопорушниками»

Оцінка інноваційного курсу з відновного правосуддя ...



Після завершення курсу учасники визначи-ли основні характеристики медіації наступним чином: «прийняття відповідальності правопо-рушником і усунення завданої злочином шкоди» (42 відповіді); «потреби потерпілого – у центрі уваги процедури медіації» (37 відповідей). Як до початку, так і після курсу учасники називали основною характеристикою медіації прийняття відповідальності. Однак варто відзначити, що після проходження курсу суттєво збільшилася кількість відповідей, які стосувались важливості потреб потерпілого. Це свідчить про поглиблення розуміння ролі та місця потерпілого у відновних програмах.

Як і на претесті на питання «Чи може пред-ставник органів прокуратури виступати в ролі медіатора?» більшість респондентів (51) дали негативну відповідь. Однак цікаво відзначити, що на відміну від претесту, після завершення курсу респонденти переважно обґрунтовували свої негативні відповіді через «неможливість про-курора дотриматися принципу нейтральності в ході медіації» (на претесті обґрунтовували роллю прокурора, визначеною в законодавстві).

Як і на претесті, в анкету також було включе-но три питання на визначення ставлення учас-ників опитування до таких конструктів, як «від-повідальність», «відновлення справедливості» та «роль потерпілої сторони». Загалом можна сказати, що особливих змін у ставленні респон-дентів до цих конструктів не було. Однак спосте-рігається тенденція до зменшення кількості від-повідей про необхідність «законного покарання» правопорушника.

Отож, порівнюючи результати претесту та посттесту, можна з упевненістю сказати, що курс сприяв підвищенню рівня знань слухачів з базових понять відновного правосуддя, його ідеологічного підґрунтя та цінностей, основних програм, осо-бливо медіації. Однак курс мав незначний вплив на ставлення учасників до конструктів «відпові-дальність», «справедливість», «роль потерпілого». Дана теза підтверджується і викладачами курсу, які відзначили труднощі у зміні «стереотипних установок» слухачів.

Оцінка організаційного аспектуЗначна частина оцінювання курсу була спря-

мована на оцінку організаційного аспекту прове-дення курсу. Для цього було розроблено ще одну анкету, яку заповнили 65 його слухачів. Зокрема, для більшості учасників інформація під час тре-нінгу була подана «дуже зрозуміло і доступно», для деяких «частково зрозуміло і доступно». При аналізі анкет було встановлено кореляцію між зрозумілістю інформації та переконанням щодо необхідності впровадження ВП в Україні. Переважно респонденти, для яких інформація була «частково зрозумілою» вважають, що «на сьогодні немає потреби впроваджувати ВП в Україні». Отож після завершення курсу 35 учас-ників «повністю переконані у необхідності впро-ваджувати ВП в Україні», 7 учасників «частково впевнені» та 14 вважають, що «на сьогодніу цьому немає потреби», при цьому не аргументуючи своєї відповіді.

Серед форм роботи, які сприяли розумінню інформації, респонденти зазначили такі: круглі столи, ділові ігри та лекції. Не було визначено форм роботи, які не сприяють розумінню. Варто додати, що такі відповіді учасників повністю спів-падають із думкою тренерів щодо форм організа-ції роботи.

Для вдосконалення курсу і викладачі, і слухачі запропонували збільшити кількість годин на про-ведення інтерактивних методів роботи (зокрема, круглий стіл та ділова гра), виділяючи при цьому додатковий час на обговорення.

Один із викладачів курсу запропонував вико-ристовувати більше навчальних фільмів, тому що, на його думку, вони [фільми] є «ефективними методами подачі інформації, які можуть також впливати на ставлення».

Можна підсумувати, що проведене оцінюван-ня, підтвердило результативність курсу, особливо щодо підвищення рівня обізнаності про відновне правосуддя, базові поняття, принципи, програми. Курс сприяв поглибленню розуміння ролі про-курора у програмах відновного правосуддя, осо-бливостей впровадження відновного правосуддя в Україні.

№ 3, грудень, 2008 79

ЗАКОРДО

ННИЙ ДОСВІД

ДОСВІД ШВЕЙЦАРІІ В БОРОТЬБІ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХУ 2007 р. у Швейцарії був прийнятий окремий Федеральний закон про криміналь-ну відповідальність неповнолітніх осіб, який визначає норми кримінального та кримінально-процесуального права у справах неповнолітніх. Пропонуємо Вашій увазі коментарі д. ю. н. Крістофа Хуґа, який до травня 2007 р. виконував функції головного прокурора у справах неповнолітніх Прокуратури м.Цюріха, стосовно значення запропонованих у законі нововведень: збільшення віку, з якого настає кримінальна відповідальність (тепер він становить 10 років); правових норм мінімального регулювання процедури слідства; збільшення переліку запобіжних заходів захисту й покарань, а також диференціації виконання; впровадження медіації, дуалізму й 4-річного позбавлення волі; норм щодо захисту.

На початку 2007 р. разом з пере-глянутою Загальною частиною Кримінального кодексу (далі –

ЗЧКК) Швейцарії набрали чинності нові норми кримінального права у спра-вах неповнолітніх. Які ж істотні новації з’явилися у ньому? Передусім слід ска-зати, що принципові засади криміналь-ного права у справах неповнолітніх не змінилися. Тут збереглася ідея про те, що головну небезпеку становить зло-чинець, а не скоєне ним діяння, пере-лік соціально-превентивних санкцій, а також першочергова підпорядкованість виховному принципу права.

Нові норми кримінального права у справах неповнолітніх викладені у само-стійному федеральному законі – Законі про кримінальну відповідальність непо-внолітніх (далі – ЗКВН). Проте, як це видно з самої назви закону, йдеться знову ж таки про кримінально-правове регулювання, а не про опікування мало-літніми та неповнолітніми особами.

Принципи та сфера дії Закону про кримінальну

відповідальність неповнолітніх

(статті 1-4 ЗКВН)Згідно зі ст. 1 ЗКВН, даний закон, з

одного боку, регулює санкції, що можуть застосовуватися до осіб, які у віці до 18 років скоїли карне діяння, а з другого – містить принципи провадження у кримінальних справах неповнолітніх. У статті 1 ЗКВН наведено, зокрема, ті норми Кримінального кодексу (далі – КК), які застосовуються як логічне доповнення до ЗКВН (дотримуються основні принципи ЗКВН, причому вік та рівень розвитку неповнолітньої особи враховується на її користь).

НОВІ НОРМИ КРИМІНАЛЬНОГО ТА КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА У СПРАВАХ НЕПОВНОЛІТНІХ У ШВЕЙЦАРІЇ

Крістоф ХУГ,доктор юридичних наук, (до травня 2007 р. головний прокурор у справах неповнолітніх Цюріха).



Стаття 2 ЗКВН вводить нову, гідну уваги мак-симу спеціальної превенції. Захист і виховання неповнолітньої особи прямо визначаються осно-вними принципами, якими слід керуватися під час застосування цього закону. Крім того, стаття вказує на те, що особливу увагу необхідно приді-ляти умовам життя неповнолітньої особи, стосун-кам у її родині, а також розвитку її особистості.

Стаття 3 ЗКВН стосується вікових обмежень сфери дії закону. У той час, коли верхня вікова межа не змінилася і становить повних 18 років, вік, із якого настає кримінальна відповідальність, зріс із 7 років до 10 повних років. У ЗКВН зник наявний у чинному праві розподіл на дітей і під-літків, у термінологічному полі закону вживаєть-ся лише поняття «підлітки»�.

По-новому розглядає ЗКВН у ст. 3 застосуван-ня норм чинного кримінального права до право-порушників із межовим віком й встановлює, що як і раніше покарання визначається за КК (норми кримінального права для дорослих осіб), а запо-біжний захід – залежно від індивідуальних потреб або за КК або за ЗКВН. По-новому, однак, регу-люється процедура провадження: якщо її було розпочато до того, як стало відомо про карне діян-ня, вчинене після 18 років, процедура розгляду продовжується як провадження у кримінальних справах неповнолітніх; в іншому випадку засто-совуються норми проведення кримінального про-вадження щодо дорослих. Ця, на перший погляд, проста норма може викликати на практиці певні проблеми, наприклад, чи мають карні органи для неповнолітніх фахову компетенцію для застосо-вування норм кримінального права для дорослих і навпаки?

Згідно з ст. 4 ЗКВН, компетентний орган, який у ході справи встановить, що діяння вчинено дитиною віком до 10 років, зобов’язаний повідо-мити про це законних представників дитини, а також, якщо є ознаки того, що дитина потребує особливої допомоги, органи опіки або відповідну службу опікування малолітніми та неповнолітні-ми особами.

Федеральні правові норми мінімального регулювання процедури

слідстваСтатті 5–9 ЗКВН містять виключно процесу-

альні положення. Якщо у діючих нормах кримі-нального права для неповнолітніх процесуальні

1 Німецьке поняття «Jugendliche», що вживається у швейцарських законах, може перекладатися українською мовою як «підлітки», так і «неповнолітні особи» (прим. перекладача).

положення зведені до абсолютного мінімуму – по одній статті по провадженню щодо дітей та щодо неповнолітніх, то ЗКВН містить досить багато норм, що регулюють основні стадії проваджен-ня. Далі йдеться про мінімальні процесуальні завдання федерації для забезпечення єдиного і правильного застосування кантонами норм мате-ріального федерального права. Ці положення охо-плюють передусім вказівки для здійснення дій, направлених на втілення в життя викладеної у ст. 2 максими спеціальної превенції.

До 31 березня 2003 р. законодавча влада у сфері процесуального права перебувала у сфері компе-тенції кантонів (ст. 123 Конституції Швейцарії), внаслідок цього виникли найрізноманітніші орга-нізації й процесуальні норми. І хоча з 1 квітня 2003 р. компетенція федерації також поширюєть-ся на встановлення норм як матеріального кримі-нального права, так і кримінально-процесуального права (ст. 123 Конституції Швейцарії), лише у 2011 р. Швейцарія матиме єдиний кримінально-процесуальний кодекс для неповнолітніх.

Призначення захисних заходів з превентивною метою

За новим законом відповідно до статей 12–15 ЗКВН у ході слідства з профілактичною метою можуть бути призначені запобіжні заходи (нова назва для заходів). Таким чином, уже на стадії слідства можна гарантувати захист і виховання неповнолітньої особи шляхом застосування необ-хідних амбулаторних або стаціонарних опера-тивних заходів. Наразі можливість призначення запобіжних заходів передбачена у кримінально-процесуальних кодексах (далі –КПК) лише дея-ких кантонів та, як правило, обмежена опосеред-кованим примусовим поміщенням у відповідний заклад.

Амбулаторні запобіжні заходи нагляду й супро-воду особи (під такою новою назвою включені до ЗКВН) призначаються повнолітній особі лише за її згодою (статті 12 і 13 ЗКВН).

У разі, якщо компетентний орган призначає профілактичне поміщення в установу відкритого чи закритого режиму для лікування психічних розладів особи, виникає питання, чи потрібна в такому випадку попередня медична або психоло-гічна експертиза, як цього вимагає ст. 15 ЗКВН від судового органу. На парламентських консуль-таціях це заперечили, оскільки профілактичне поміщення є оперативним, невідкладним, захо-дом, а отже, не можна зволікати з його призна-ченням через проведення експертизи.

№ 3, грудень, 2008 81

Попереднє ув’язнення (ст. 6 ЗКВН)Норми ЗКВН чітко встановлюють, що попе-

реднє ув’язнення може призначатися лише як ultima ratio (крайній захід) і його тривалість має бути якомога меншою. Крім того, неповнолітніх осіб слід помістити у спеціальну установу або у спеціальний відділ в’язниці, окремо від дорос-лих ув’язнених та належним чином наглядати за ними.

ЗКВН не містить жодних положень про суддю, що здійснює перевірку законності утримання особи під вартою, а також про процедуру такої перевірки, хоча ст. 31 Конституції Швейцарії й ст. 5 Європейської конвенції з прав людини зобов’язують до цього. Але поки не існує феде-рального КПК для неповнолітніх, приймати відповідні положення про виконання конститу-ційних і європейсько-правових норм лишається справою кантонів.

Припинення провадження (ст. 7 ЗКВН)

Діючі норми кримінального права для непо-внолітніх, за винятком ст. 372 КК, не містять положень про припинення провадження у ході слідства. Виключною компетенцією кантонів лишається внесення таких норм у їхні процесу-альні кодекси. За новим законом на федеральному рівні розрізняють підстави для припинення про-вадження за їхнім характером: обов’язкові (коли запобіжні заходи не потрібні або орган цивільного права вже призначив належні заходи та згідно зі ст. 21 ЗКВН існують підстави для звільнення від покарання) й факультативні (у разі, коли в іншій державі, в якій постійно проживає неповноліт-ня особа, порушено справу щодо вчиненого цією особою діяння, або ця держава готова розпочати провадження у справі). Відповідні положення кантонів про припинення провадження й надалі не втрачають чинності.

Припинення провадження з метою проведення медіації (ст. 8 ЗКВН)

Ця стаття вперше вводить поняття медіації у кримінальне право Швейцарії (функція кримі-нального права для неповнолітніх як зачинателя). Компетентний орган отримує повноваження за певних підстав тимчасово зупинити кримінальне розслідування й доручити відповідній визнаній організації чи особі проведення процедури меді-ації. Основні підстави: з’ясування обставин зло-

чину, а також згода усіх учасників та їхніх закон-них представників на проведення медіації; якщо мова йде не про важкий злочин, який карається обов’язковим позбавленням волі.

Якщо у ході медіації вдалося досягти домовле-ності між потерпілим та неповнолітньою особою, тоді провадження у справі остаточно припиняєть-ся. Відповідні положення про введення інституту медіації повинні приймати кантони. Наразі діють різні пілотні проекти.

Пізніше ініціювати проведення процедури медіації також може ще й судовий орган (ст. 21 ЗКВН).

Встановлення стану особи, спостереження та експертиза

(ст. 9 ЗКВН)У новому ЗКВН виписані більш детально, а

ніж у чинному законодавстві (статті 83 і 90 КК), положення про те, що компетентний орган, якщо це необхідно для призначення захисного заходу або покарання, повинен з’ясувати стан, в якому перебуває неповнолітня особа, при потребі у рам-ках амбулаторного або стаціонарного спостере-ження. Призначення медичної або психологічної експертизи необхідне у разі, якщо існують сер-йозні підстави сумніватися у фізичному чи пси-хічному стані здоров’я неповнолітньої особи, або коли доцільним є поміщення особи в установу відкритого чи закритого режиму для лікування її психічного стану.

Запобіжні заходи, направлені на захист неповнолітньої особи, та покарання (статті 10 – 35 ЗКВН)

1. Впровадження дуалізмуНовий ЗКВН розмежовує захисні/запобіжні

заходи (нове поняття для заходів) й покарання. Істотним нововведенням стало впровадження т. зв. дуалістичної системи замін, яка давно вико-ристовується в нормах кримінального права для дорослих. Відповідно в майбутньому, у разі при-значення запобіжних заходів, як правило, потріб-но також винести й основне покарання (ст. 11 ЗКВН), хіба що неповнолітня особа не чини-ла винного діяння або ж існують підстави для звільнення від покарання згідно зі ст. 21 ЗКВН. На сьогодні ще діє моністичний принцип, який виключає одночасне призначення запобіжних заходів й покарання.

Нові норми кримінального та кримінально-процесуального права у справах неповнолітніх у Швейцарії



2. Запобіжні заходи (статті 12 – 20 ЗКВН)Запобіжні заходи додатково пристосовані

до заходів ЦК із захисту дитини й доповнені інститутом нагляду. Звичні профілактичні захо-ди тепер називаються по-новому – особистий супровід, амбулаторне лікування і просто помі-щення (замість колишнього поняття поміщення у відповідну сім’ю, доправлення до притулку, лікарняного інтернату або виправного закладу). Оновлені правові норми, що регулюють вико-нання покарання. Нагляд і особистий супровід можна призначати повнолітній особі лише за її згодою (статті 12 і 13 ЗКВН). Мінімальний строк перебування у певному закладі в один рік скасо-вано. За новим законом усі заходи припиняють-ся з досягненням особою 22-річного віку (ст. 19 ЗКВН). Знята раніше існуюча можливість при-мусового перебування у певному закладі до 25 років (ст. 91 КК). У новому варіанті виділяють відкриті й закриті заклади примусового перебу-вання. Призначити поміщення особи в закритий заклад можна лише у разі, якщо це необхідно для її індивідуального захисту або з метою ліку-вання її психічного розладу в особи, або якщо існує серйозна загроза для неї (ст. 15 ЗКВН); щоразу потрібно проводити попереднє медичне або психіатричне обстеження. Умовного звіль-нення від стаціонарного заходу більше не існує. Забезпечити виконання необхідного подальшого супроводу особи після звільнення можна лише шляхом призначення іншого запобіжного заходу (нагляду або індивідуального супроводу). Нові норми встановлюють також можливість зняття запобіжного заходу у зв’язку з його марністю й недоцільністю (ст. 19 ЗКНВ).

3. Співпраця органів цивільного права й кримінального права для неповнолітніх

Стаття 20 ЗКВН уточнює існуючу норму ст. 317 ЦК про співпрацю різних органів з метою надання допомоги неповнолітнім. За новим зако-ном карний орган у справах неповнолітніх може клопотати в органах цивільного права про при-значення, зміну або скасування запобіжного захо-ду, що не знаходиться у його компетенції. Крім того, він може вносити пропозиції для вибору опікуна або вимагати заміни законного представ-ника. Карний орган у справах неповнолітніх має право передати призначення запобіжних заходів органу цивільного права, якщо для цього існують важливі підстави, наведені, наприклад, у ЗКВН. У свою чергу орган цивільного права може вима-гати у карного органу у справах неповнолітніх призначення, зміну або скасування запобіжних

заходів у разі, якщо цей орган в інтересах єди-ної процедури не призначав сам таких заходів. Органи кримінального права для неповнолітніх і органи цивільного права повинні повідомляти один одному про свої рішення.

4. Покарання (статті 21 – 35 ЗКВН)Новий ЗКВН містить такі вже відомі види

покарань, як догана, особиста праця (нині – вироб-нича праця), грошовий штраф та позбавлення волі (раніше – ув’язнення), проте у цьому законі диференційовано форми покарань і можливості їхнього застосування. Нарешті ми остаточно роз-прощалися зі шкільним арештом (ст. 87 КК).

Поняття догани (ст. 22 ЗКВН) як найменш суворого виду покарання містить три оновлен-ня: воно чітко визначається як офіційний осуд вчинку, передбачає сприятливий прогноз зако-нослухняної поведінки і може поєднуватися з встановленням випробного строку від 6 місяців до 2 років та судовим приписом. У разі невико-нання умовного засудження у виді догани судо-вий орган може встановити інше покарання.

Щодо особистої праці (ст. 23) ЗКВН містить нові норми, що регулюють процедуру виконання покарання, насамперед, щодо змісту, місця вико-нання, тривалості виконання робіт та наслідків у разі невиконання. Згідно зі ст. 35 ЗКВН, покаран-ня у вигляді особистої праці також може призна-чатися умовно, якщо є підстави вважати, що це утримає неповнолітню особу від вчинення карних діянь в майбутньому.

Для правопорушників і злочинців віком понад 15 років ЗКВН зберігає також і штрафи (ст. 24), однак вводить обмеження суми до 2000 швей-царських франків. Також містяться нові норми, що регулюють процедуру виконання покарання, насамперед, стосовно строків виплати, надан-ня відстрочки та оплати частинами, заміни на особисту працю, зменшення розміру у разі об’єктивного погіршення фінансового становища та щодо наслідків у разі невиплати штрафу (замі-на позбавленням волі). Так як і раніше виплату штрафу можна відкласти, якщо є підстави вважа-ти, що це утримає неповнолітню особу від вчинен-ня карних діянь в майбутньому (ст. 35 ЗКВН).

Неповнолітні особи віком від 15 років, які скоїли злочин або делікт, – а не так як сьогодні лише незначне правопорушення, – можуть отри-мати покарання у виді позбавлення волі стро-ком до одного року (ст. 25 ЗКВН). Надзвичайно важливою новацією є положення про те, що до неповнолітньої особи віком від 16 років засто-совується покарання у виді позбавлення волі до

№ 3, грудень, 2008 83

4 років, якщо вона скоїла злочин, за який перед-бачається позбавлення волі не менше 3 років, або якщо вона нанесла важке тілесне пошкодження, вчинила кваліфікований грабіж або незаконне обмеження волі іншої особи, наприклад, викра-дення (ст. 25 ЗКВН). Виконання покарання у виді позбавлення волі розглядається загалом у восьми статтях ЗКВН (можливість заміни позбавлення волі строком до 3 місяців на виконання певних робіт, надання денного виконання позбавлення волі або часткового ув’язнення, вимоги до місць позбавлення волі, які потрібно напрацювати кан-тонам протягом 10 років). На відміну від запобіж-них заходів захисту, у випадку позбавлення волі строком не менше одного місяця можливе умовне звільнення вже після відбування половини стро-ку покарання. Згідно з ст. 35 ЗКВН, виконання покарання у випадку позбавлення волі строком не більше 30 місяців може бути частково або повніс-тю відкладене, якщо умовне покарання не потріб-не, аби утримати неповнолітню особу від вчинен-ня карних діянь у майбутньому. За новим ЗКВН особисте виконання робіт й позбавлення волі можуть поєднуватися з грошовими штрафами.

Стаття 21 ЗКВН розглядає звільнення від покарання і витісняє положення статей 87–89 чинного КК. Виділені обов’язкові, детально виписані в законі, підстави для звільнення від покарання (наприклад, незначна вина й незна-чні наслідки діяння; відшкодування заподіяної шкоди; у разі, якщо неповнолітня особа глибоко вражена наслідками свого вчинку; вже відбулося покарання без застосування норм кримінального права; якщо з моменту вчинення діяння пройшло відносно багато часу; тощо). Також покарання не накладається, якщо в іншій державі, в якій постій-но проживає неповнолітня особа, порушено спра-ву щодо вчиненого цією особою діяння, або ця держава готова розпочати провадження у справі. Судовий орган може тимчасово припинити про-вадження у справі з метою проведення процедури медіації, якщо виконані передумови, що викладе-ні у ст. 8 ЗКВН.

5. Збігання запобіжних заходів і позбавлення волі

Оскільки в новому ЗКВН діє дуалістична система, то норми ст. 32 ЗКВН регулюють саме послідовність виконання запобіжних заходів та обов’язкового позбавлення волі. При цьому діють

такі основні принципи: примусове поміщення у відповідний заклад завжди передує позбавленню волі. Якщо поміщення особи у відповідний заклад відміняється, оскільки виконало свою функцію, в такому разі покарання у вигляді позбавлення волі не виконується. Якщо ж запобіжний захід помі-щення відміняється з інших причин, потрібно розглянути й винести рішення щодо виконання покарання у вигляді позбавлення волі, причому строк примусового перебування у призначеному закладі враховується до строку позбавлення волі. Виконання покарання у вигляді позбавлення волі може також бути відмінено на користь нагляду, індивідуального супроводу неповнолітньої особи або амбулаторного лікування.

6. Строки давностіУ той час, коли чинне законодавство перед-

бачає для покарання у вигляді ув’язнення строк його виконання у 3 роки (ст. 95 КК), а в решті випадків відсилає до норм Загальної частини КК, новий ЗКВН регулює в статтях 36 і 37 давність кримінального переслідування й виконання пока-рання. Строки давності кримінального пересліду-вання становлять щонайбільше 5 років, а строки давності виконання покарання – щонайбільше 4 роки. Строк виконання будь-якого покарання закінчується з досягненням засудженої неповно-літньої особи 25-річного віку.

7. ЗахистНа завершення слід також згадати нову осо-

бливу статтю в ЗКВН про факультативний і обов’язковий захист. Так, у ст. 40 ЗКВН зазначе-но, що неповнолітня особа або її законний пред-ставник у будь-який час слідства або процедури винесення вироку може попросити собі захисни-ка. Якщо вони це не зробили, згідно зі ст. 40 ЗКВН обов’язково призначається офіційний захисник, якщо цього вимагає тяжкість злочину, або непо-внолітня особа чи її законні представники явно не в змозі захищати себе, або неповнолітню особу взято під арешт на понад 24 години, або коли при-значено запобіжне поміщення у належний заклад. І, насамкінець, ст. 40 також передбачає, що можна зобов’язати неповнолітню особу або її батьків сплатити витрати, пов’язанні з призначенням їм обов’язкового захисника, у повній сумі або част-ково, якщо вони мають відповіді кошти.

Нові норми кримінального та кримінально-процесуального права у справах неповнолітніх у Швейцарії


Служба поліції у справах неповнолітніх міста Цюріха

та її компетенціїПочинаючи з 1959 р., при міській поліції

Цюріха діє спеціалізована служба, яка створю-валася, виходячи з розуміння того, що для бороть-би зі злочинністю серед неповнолітніх повинні використовуватися не лише репресивні способи, а й превентивні заходи.

Служба міської поліції Цюріха у справах непо-внолітніх, діяльність якої обмежується територією громади міста (близько 360 тис. мешканців), від-повідає за проведення слідчих дій щодо підлітків віком до 18 років, які вчинили злочин, щоправда, лише у трудомістких справах, особливо у випад-ках серійних або групових злочинів. Простими правопорушеннями, як правило, займаються зви-чайні органи поліції.

Крім того, до компетенції служби поліції у справах неповнолітніх належить робота з непо-внолітніми та обробка відповідних рапортів. Усі донесення, де підозрюваними чи обвинуваченими у скоєнні злочину фігурують неповнолітні особи, потрапляють до компетентних органів саме через службу у справах неповнолітніх. Служба отримує інформацію про т. зв. «гарячі точки» злочинності, імена підлітків, які постійно вчинюють злочини чи правопорушення, а також про поведінку і тен-денції угрупувань.

До функцій служби поліції у справах неповно-літніх також належить розшук дітей, які втекли або зникли. Працівники служби встановлюють та відвідують місця зборів підлітків – т. зв. «гаря-чі точки»: залізничний вокзал, парки, шкільні подвір’я, кінцеві зупинки громадського транспор-ту тощо. Представники поліції проводять бесіди з підлітками, які вже мали проблеми із законом, цікавляться, де, коли й з ким вони проводять час – це допомагає у розкритті злочинів. Також пра-цівники служби поліції у справах неповнолітніх відвідують громадські місця й квартири, де зазви-чай збираються підлітки, встановлюють контакти

з громадськими організаціями, які працюють із неповнолітніми.

Якщо з повідомлень інших підрозділів поліції стає відомо про загрозу інтересам дитини, служба у справах неповнолітніх відразу надсилає т. зв. «повідомлення про загрозу» з належною інфор-мацією до відповідних соціальних установ.

Превентивна діяльність служби поліції у справах неповнолітніх

Крім репресивної роботи, служба поліції у справах неповнолітніх здійснює превентивну діяльність. Так, принаймні тричі на тиждень з 18.00 вечора до 2.00 ранку на вулицях міста пра-цюють патрулі, одягнені в цивільне. Якщо штат-ні ресурси дозволяють, патруль працює на виїзді впродовж дня.

Важливою складовою превентивних заходів поліції є робота з громадськістю. Поліція Цюріха інтенсивно співпрацює з різними установами, зокрема зі школами. У кожному з семи шкіль-них округів міста представники служби у спра-вах неповнолітніх беруть участь у т. зв. «круглих столах». До «круглого столу» входять близько 20 осіб, які займаються шкільними та позашкіль-ними проблемами неповнолітніх у межах свого округу – це представники управління шкільної освіти, соціальної служби, прокуратури у спра-вах неповнолітніх, служби поліції у справах неповнолітніх, громадської організації по роботі з неповнолітніми тощо. На регулярних засідан-нях «круглого столу» обговорюються тенденції та проблеми відповідного шкільного округу.

Окрім «круглого столу», постійно працює т. зв. «центральна група» з 5 осіб, до якої входить по одному представнику від прокуратури у справах неповнолітніх, служби поліції у справах неповно-літніх, школи, громадської організації по роботі з неповнолітніми та соціальної служби. На засідан-нях «центральної групи» відкрито обговорюють-ся проблемні для відповідного шкільного округу підлітки. Група координує, хто у кожному кон-

ПРЕВЕНТИВНІ ЗАХОДИ ПОЛІЦІЇ МІСТА ЦЮРІХА В БОРОТЬБІ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ*

*Матеріал підготовлено на основі виступу Рольфа Штукера, керів-ника служби поліції у справах неповнолітніх м. Цюріх, під час прес-конференції в МВС України 20 жовтня 2008 р.

№ 3, грудень, 2008 85

Превентивні заходи поліції міста Цюріха в боротьбі зі злочинністю серед неповнолітніх

кретному випадку бере на себе управління спра-вою, тобто хто буде її вести. Таким чином можна запобігти тому, що різні установи опікуються однією дитиною, не знаючи нічого одна про одну. «Центральна група» в шкільному окрузі висту-пає одночасно командою швидкого реагування у кризових ситуаціях. У випадку надзвичайної ситуації у шкільному окрузі (наприклад, само-губство школяра або тяжкий випадок насильства) терміново збирається ця група й вирішує, як діяти в даній ситуації.

У боротьбі зі злочинністю серед неповноліт-ніх також важливу роль відіграють сучасні засоби інформації (стільникові телефони, чати). У цьому контексті проводиться роз’яснювальна робота

поліції у школах серед підлітків віком від 12 років щодо небезпеки, яку можуть нести ці електронні засоби інформації.

Зважаючи на масштабність та актуальність проблеми підліткової злочинності для Швейцарії, за успішним прикладом роботи міської поліції Цюріха у різних кантонах країни в останні роки було створено спеціалізовані служби у справах неповнолітніх, головним завданням яких є про-ведення превентивної діяльності. Поліцейські, які мають бажання працювати з неповнолітніми, здатні зрозуміти їхні проблеми і при цьому відсто-юють чітку позицію у випадку скоєння злочину, роблять важливий внесок у справу запобігання поширенню злочинності серед неповнолітніх.

Основний принцип роботиПоводься с неповнолітніми так, як ти хотів би,

щоб поліція поводилися з твоєю дитиною.

Сфера дії Закону про кримінальну відповідальність неповнолітніх

(ЗКВН)Дія цього закону розповсюджується на осіб

віком від 10 до 18 років, які вчинили карне діян-ня. Більше не існує розподілу на дітей і підлітків, мова у ЗКВН йде лише про підлітків. Проте й надалі збережено важливе значення досягнення особою 15-річного віку.

Вік, починаючи з якого настає кримінальна відповідальність

Починаючи з 1 січня 2007 р. (дата введення нового Закону про кримінальну відповідаль-ність неповнолітніх) кримінальна відповідаль-ність може наставати з 10-річного віку (раніше з 7-річного віку).

Арешт особи поліцією1. Підлітки до 15 роківЯк і раніше, за новим Законом про кримі-

нальну відповідальність неповнолітніх не можна ув’язнити особу віком до 15 років або призначити їй покарання у вигляді позбавлення волі. У разі, якщо поліція заарештувала особу віком до 15 років у зв’язку зі скоєнням злочину або право-порушення та за наявності підстав для її арешту, слід негайно зв’язатися з черговим прокурором у справах неповнолітніх (через оперативний центр поліції кантону Цюріх), а у рапорті про арешт обов’язково зафіксувати його усну згоду, інакше тюремна служба поліції кантону не при-йме затриману неповнолітню особу. Від підлітка особисто не потрібно жодної письмової згоди на його арешт. Затриманому підлітку повідомляють в усній формі про те, що його буде доставлено у відповідну службу, як правило, у службу у спра-вах неповнолітніх.

2. Підлітки від 15 роківЗгідно зі кримінально-процесуальним кодек-

сом у разі затримання неповнолітньої особи слід негайно поінформувати про це прокурора у справах неповнолітніх. Однак практика показа-ла, що з цим можна зачекати, доки не буде вста-новлено подробиць скоєння злочину, включно з

РОБОТА ПОЛІЦІЇ З НЕПОВНОЛІТНІМИ: РЕКОМЕНДАЦІЇ ТА ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО СКЛАДАННЯ РАПОРТІВ

Поліція міста ЦюріхаСлужба поліції у справах неповнолітніхКерівництво служби у справах неповнолітніх Рольф ШТУКЕР / Гайнц ШТУДЕР



даними про затриманого. Відповідна експертна група передає прокурору у справах неповноліт-ніх інформацію щодо підлітка, доставленого до служби поліції у справах неповнолітніх.

Від підлітка особисто не потрібно жодної пись-мової згоди на його арешт. Про доставку до відпо-відної служби, як правило, до служби у справах неповнолітніх, затриманому підлітку повідомля-ють в усній формі.

Арешт неповнолітніх на підставі оголошення розшуку

1. Втеча з місця примусового утриманняНеповнолітні, котрі всупереч розпоряджен-

ню суду чи адміністративного органу про їхнє направлення до відповідної установи втекли з місця примусового направлення (місця роботи, виправно-трудової установи, притулку, лікарні тощо), оголошуються в електронному покажчи-ку осіб, що розшукуються, такими, що втекли. Втеча є юридичною підставою для арешту, тому не потрібно інформувати прокурора у справах неповнолітніх про арешт особи, навіть якщо їй не виповнилося 15 років. Згідно з процедурою оголошення розшуку, слід зв’язатися з місцем примусового направлення неповнолітньої особи для проведення консультацій та повідомити про арешт підлітка, що втік, та про його повернення (без даних про строки). Це фіксується у рапорті про арешт. За аналогією з дорослими, оформлю-ється коротка згода неповнолітньої особи на її арешт, де особі повідомляється про підставу для її арешту та про її повернення до місця приму-сового направлення. Заарештований через HDB (розпорядчий відділ) потрапляє до координацій-ного відділу із затримання поліції кантону Цюріх, який організовує повернення (транспортування) неповнолітньої особи, що втекла.

2. Зниклі безвісти/ті, що втекли з дому, та від-кликання заяви про розшук

Таких неповнолітніх осіб не можна вважати заарештованими, а отже, не можна транспорту-вати у спеціальних автофургонах і при необхід-ності розмістити в ізоляційній кімнаті. Негайно слід повідомити законних представників про зна-йдення неповнолітніх осіб. Усі свідчення неповно-літніх, будь ласка, фіксуйте в акті відкликання заяви про розшук. Письмові допити оцінюють-ся службою у справах неповнолітніх. Крім того, такий допит показує неповнолітній особі, який обсяг роботи в державних установах, передусім у поліції, викликала її поведінка. У разі, якщо

рапорт про сповіщення ще не закритий, необхід-но надіслати електронною поштою службовцю, який приймав заяву, такі дані:

місце, де знайшли неповнолітню особу • (необов’язково повинно збігатися з місцем зникнення чи втечі); час, коли знайшли неповнолітню особу; • свідчення розшукуваної особи (письмові • чи усні); хто і коли відкликав заяву про розшук.•

У рапорті про опрацювання заяви потрібно від-крити друге поле «стосовно» з вказівкою місця й часу, коли знайшли розшукувану особу. Дані слід зафіксувати у відповідному блоці. У блоці «Слідчо-розшукова робота», по-перше, необхід-но вказати, що оголошення розшуку відклика-но, по-друге, фіксуються усі пошукові роботи й обставини знайдення особи. Місцем збору всіх рапортів стосовно неповнолітніх осіб, що зникли або втекли, в тому числі з місця примусового при-значення, є служба у справах неповнолітніх.

Інформування батьків1. БатькиНезалежно від віку неповнолітньої особи (під-

літки та особи віком до 10 років), потрібно яко-мога швидше поінформувати її законних пред-ставників про:

– затримання їхнього сина чи їхньої дочки;– порушення кримінальної справи (навіть

без доправлення до відповідної спеціальної служби).

Зауваження законних представників («нарешті ви його спіймали» або «вам що немає чим зайняти-ся?») слід фіксувати в документації. Якщо поліція припускає можливість існування опікуна (місце у притулку або вигляд як у безпритульного, будь-ласка, запитайте в батьків, чи призначений їхній дитині опікун, дізнайтеся адресу, і зробіть належ-ну примітку в рапорті).

У протоколі арешту та/або у протоколі вияв-лення обставин справи слід записати, в який спосіб (наприклад, по телефону), коли і з яким законним представником неповнолітньої особи вдалося зв’язатися.

2. ОпікунЯкщо неповнолітній особі призначений опікун,

то він виконує функцію законного представни-ка і, відповідно, його потрібно поінформувати за аналогією з вищевикладеним пунктом про бать-ків. Інформування біологічних батьків у такому

№ 3, грудень, 2008 87

випадку є зайвим, оскільки це може виявитися непродуктивним.

3. СпівопікунОскільки співопікун не є законним представни-

ком (батьківські права зберігаються за батьками неповнолітньої особи), інформувати його забо-роняється. У такому випадку слід інформувати батьків.

Допит неповнолітньої особи поліцією

1. Виклик неповнолітньої особиУ разі, якщо неповнолітню особу викликають

у письмовій формі, ми рекомендуємо надсила-ти повістку її батькам. У повістці обов’язково вказується причина допиту, а також у якій ролі викликають цю особу. Якщо неповнолітня особа не з’являється, добре мати копію повістки у матеріалах справи, аби потім мати можливість отримати розпорядження про привід цієї особи на допит.

2. Відсутність третіх осіб під час допиту непо-внолітньої особи

Під час допиту неповнолітньої особи, під-озрюваної або обвинуваченої у скоєнні злочину, за аналогією з проведенням допитів повнолітніх законні представники не присутні (це не стосу-ється допиту жертв). Неповнолітня особа пови-нна спочатку самостійно прочитати протокол допиту, підтвердити його або відмовитися від нього. Після допиту з метою інформування бать-ків протокол допиту по суті справи їхньої дитини можна показати їм для ознайомлення, в разі, якщо один з батьків чекав на дитину. У такому випад-ку законний представник повинен розписатися в протоколі допиту про те, що він ознайомився з його змістом.

Це ж стосується й допиту з метою встановлен-ню особи (тут теж не слід забувати попереджу-вати особу про її права зберігати мовчання, не давати свідчення проти себе тощо1).

3. Проведення допитів за участі адвокатівУ деяких випадках на допит в якості обвинува-

ченого особу супроводжує адвокат. Кримінально-процесуальний кодекс цього не допускає. У при-сутності адвоката можуть здійснюватися лише розпорядження делегування й у разі, якщо кри-мінальне провадження у справі відкрито. Слід

1 Так зване попередження Міранди.

звернути увагу адвоката на це. Тому може статися так, що обвинувачений не даватиме жодних свід-чень. Далі матеріали справи передаються через службу у справах неповнолітніх до прокурату-ри у справах неповнолітніх. Потрібно постійно бути на зв’язку з керівником служби у справах неповнолітніх. Дозвіл на супровід адвоката під час допиту в поліції позбавляє змісту наші повно-важення й права.

4. Допит для встановлення особиВідсутність інформації про особуВідповідно до Закону про кримінальну від-

повідальність неповнолітніх, прокурор виносить рішення про застосування санкцій, спираючись на особистість злочинця. Тому щоб отримати уявлен-ня про особу, яка вперше скоїла злочин, прокурор у справах неповнолітніх змушений звертатися до допиту поліції неповнолітнього по встановлен-ню його особи. У разі, якщо неповнолітня особа обвинувачується у скоєнні злочину чи правопо-рушенні й щодо її особи немає інформації у банку даних інформаційної системи поліції POLIS, слід невідкладно провести допит по встановленню особи. Допит по встановленню особи – це окре-ма службова операція, й тому після її завершення потребує закриття. Слід закрити протокол цього допиту, оформити його додатком й прикріпити до протоколу виявлення обставин справи.

Якщо вже існує інформація про особуЯкщо вже існує протокол допиту зі встанов-

лення особи, тоді немає потреби проводити ще один такий допит. Проте й для слідчого судді буде корисним, якщо він зможе дізнатися з матеріа-лів допиту поліції, що на початку або наприкінці допиту по суті справи ще раз після проведення допиту зі встановлення особи порушника зупи-нялися на інформації про особу затриманого та його особистих стосунках. Вказати на попередні свідчення особи можна, наприклад, таким чином: «останній раз …. (дата) тебе допитували для вста-новлення твоєї особи і твоїх відносин з іншими. Що змінилося з того часу у твоїх стосунках зі школою / навчальним закладом / з батьками чи стосовно твоїх доходів?»

Наведення даних про законних представників у поліцейських рапортах

Разом з інформацією про особу неповноліт-нього (байдуже, чи то обвинуваченого, потерпі-лого, співучасника або інформатора) слід завжди фіксувати дані про його законного представника.

Превентивні заходи поліції міста Цюріха в боротьбі зі злочинністю серед неповнолітніх



Особливо доцільно вказати контактний телефон законного представника.

Підпис неповнолітніми особами заяви про порушення кримінальної справи

Згідно з ч. 3 ст. 30 нової Загальної частини Кримінального кодексу, неповнолітня особа, якщо вона здатна оцінювати характер й наслідки своїх дій, має право подавати заяву з метою порушення кримінальної справи. Вважається, що особа, стар-ша 12 років, здатна оцінювати характер й наслідки своїх дій, а підтвердити таку здатність потрібно у випадку, коли малолітня дитина спілкується від-повідно до свого віку й чітко видно розуміння з її боку різних взаємозв’язків. Таким чином, згода батьків більше не потрібна.

Складання рапортів у випадку вживання наркотиків

Хоча вживання наркотиків є правопорушен-ням, у випадку з неповнолітніми особами про це слід доповісти прокуратурі у справах неповноліт-ніх. Згідно з інструкціями, діють такі правила:

вживання легких наркотиків особами віком • до 15 років: письмова форма допиту, при потребі протокол допиту; вживання легких наркотиків особами, стар-• шими 15 років: формуляр порушення зако-ну про наркотичні речовини; вживання важких наркотиків: у випадку з • неповнолітніми – письмовий допит.

Також за необхідності щоразу прово-диться допит із метою встановлення особи правопорушника.

ПрізвиськаВсе більшого значення набувають імена, що

дають неповнолітні особи один одному. Тому для співробітника, який веде справу, надзвичай-но важливо, щоб у графі «прізвиська» якомога раніше з’явилися дані про вже відомі та згодом встановлені імена, якими називають цю особу при звертанні. Можна вказувати декілька імен, а в разі незрозумілого написання прізвиська декілька варіантів подібного за звучанням імені.

Дії поліції для захисту дитини та її інтересівЯкщо у ході оперативних дій поліції встанов-

лено, що існує загроза інтересам дитини, необхід-но відразу скласти доповідну про це (загальний рапорт) та для подальшої обробки надіслати її в службу у справах неповнолітніх або службу захисту дітей. Обидві служби передають ці рапор-ти до компетентних органів/інституцій. Наведемо

випадки, коли ми, наприклад, просимо скласти доповідну, яку ще називають «повідомленням про загрозу»:

діти та підлітки у стані сп’яніння з направ-• ленням їх до лікарні (де дістали алкоголь, хто його їм передав і т. д.); повторна втеча з дому через родинну супе-• речку, хоча під час примирення в кори-дорі квартири виявиться взуття дитини або у ході оперативних дій поліції раптом з’явиться сама дитина; якщо школярів початкових класів спіймали • в місті в недоречний час (вночі або на сві-танку), оскільки вони поводилися нахаб-но і непристойно. З метою захисту дитини слід разом з нею знайти місце її проживання й обговорити ситуацію з батьками. Якщо з такого спілкування стануть відомі про-блеми родини (батьки безсилі, безпорадні або незацікавлені), потрібно теж скласти звіт разом з розпорядчий відділом RW-ER служби поліції у справах неповнолітніх або RW-ER служби захисту дітей.

Активний злочинецьДеякі неповнолітні особи у складі криміналь-

них груп або у сфері вуличної злочинності від-повідальні за досить значну кількість злочинних діянь. У 2006 р. проектна група під керівництвом прокурора у справах неповнолітніх розробила програму для т. зв. активних злочинців. Активним злочинцем називають неповнолітню особу, яка протягом 6 місяців скоїла 5 злочинів або право-порушень, із них один злочин із застосуванням насильства. Мета програми полягає у тому, щоб за допомогою доцільних заходів (наприклад, попе-редній арешт із метою забезпечення перевірки заходів, установлених нормами кримінального та кримінально-процесуального права у справах неповнолітніх) не допустити вчинення нових протиправних дій. У базі даних поліції POLIS виявити активного злочинця можна завдяки приміткам у графі з інформацією про особу (за даними прокуратури у справах неповнолітніх є активним злочинцем). У разі вчинення злочину або правопорушення слід негайно доправити неповнолітню особу до служби у справах непо-внолітніх, у разі звичайної перевірки особи або незначного правопорушення потрібно відразу сповістити про це електронною поштою службу у справах неповнолітніх.

№ 3, грудень, 2008 89

ДО

СЛ

ІДЖ

ЕНН

Я

Пробація сьогодні посіла важливе місце в системі кримінальної юсти-ції майже усіх країн світу. Служби

пробації функціонують в усіх розви-нутих країнах, а також створюються у країнах, що встали на шлях демократич-них перетворень. За взірець, зазвичай, беруться зразки служб пробації країн Західної Європи (переважно Великої Британії) і США. Але, звичайно, «демо-кратичні перетворення» ніяк не можна використовувати для пояснення такого стрімкого поширення концепції пробації в світі через те, що пробація як концеп-ція та організаційна структура вже не є «зарубіжним досвідом», як вона, до речі, визначена у Концепції реформування кримінальної юстиції [1]. Принципи діяльності служби пробації як органі-заційної структури та відповідні методи роботи з клієнтами пробації вже закрі-плені у деяких оонівських документах, які на даному етапі можна розглядати якщо не як стандарт, але, принаймні як узагальнення світового досвіду з питань пробаційної діяльності [2].

Отже, система кримінальної юстиції будь-якої сучасної держави не уявля-ється без такого важливого елемента, як

служба пробації. Причому йдеться не про будь-яку публічну агенцію, діяль-ність якої пов’язана з виконанням аль-тернативних покарань та соціальною роботою з правопорушниками, а про службу пробації з саме такою офіцій-ною назвою і певним «стандартним» переліком функцій.

Але, з іншого боку, сутність концеп-ції пробації нині набула зовсім іншого значення, аніж те, що покладалося в її основу із самого початку. Тенденції та факти, які характеризують сучасну про-баційну практику в західних країнах, надають підстави стверджувати про зна-чний вплив глобалізаційних процесів на сутність цієї концепції, а тому – і про зміну пріоритетів у діяльності служб пробації.

У попередніх статтях ми висвітлю-вали ці проблеми, які характеризують служби пробації сучасних західних країн (наприклад, перехід від державно-го управління до менеджменту, привати-зація, дедалі більший взаємозв’язок між ідеологією покарання та економікою) [3; 4]. Зарубіжні вчені також вказують на загрозу депрофесіоналізації службовців сучасних служб пробації, що традиційно пов’язується із глобальною кризою реа-білітаційного ідеалу та перенесенням уваги пенологів – як теоретиків, так і практиків – з «реабілітаційного впливу» на «забезпечення безпеки суспільства» та «управління ризиками скоєння реци-дивних злочинів».

До речі, за деяким винятком, феномен пенальної кризи так і не знайшов свого відображення у вітчизняній науці. Саме тому, всі законодавчі акти в Україні, що стосуються соціальної роботи зі злочин-цями, є, на нашу думку, яскравий при-кладом спроби формально-юридичного регулювання складних суспільних відно-син завдяки відсутності концептуально-ідеологічного обґрунтування.

ПРОБАЦІЯ У ХХІ СТОЛІТТІ: ПЕРЕВИНАХІД, МОДЕРНІЗАЦІЯ АБО ЗНИЩЕННЯ

Дмитро ЯГУНОВдоцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Одеської національної юридичної акаде-мії, кандидат наук з державного управ-ління, доцент, MSSc in Criminal Justice (the Queen’s University of Belfast)

ДОСЛІДЖЕННЯ


Повертаючись до основного питання цієї статі, варто наголосити, що депрофесіоналізація про-баційної діяльності, централізація управління, а головне – колапс реабілітаційного ідеалу – все це надає підстави ставити питання про майбутнє пробації: перевинахід, модернізація або знищення. Безумовно, не хотілося б останню категорію попе-реднього речення використовувати для зображен-ня перспектив пробації у глобальному контексті, але, на жаль, на користь такої альтернативи можна висловити деякі аргументи.

Свого часу видатний британський кримінолог Л. Радзинович визначив пробацію як «найбільш вагомий внесок Британії у пенологічну теорію та практику, що пустив корені у ХХ столітті». Проте сьогодення, здається, примушує переформулюва-ти цей вислів у відповідність до реалій століття ХХІ-го через кардинальну зміну сутності концеп-ції пробації. Сучасне західне суспільство фактич-но перестало хвилюватися питаннями перетво-рення злочинців на законослухняних громадян. На порядку денному стоїть дещо інше питання: як саме пробація може виконати завдання щодо захисту суспільства від рецидивної злочинності? І якщо суспільство надає злочинцю шанс не бути за гратами, скільки коштуватиме цей шанс для платників податків?

Сучасні західні уявлення про пробацію є наслідком зростання в’язничного населення у глобальних масштабах та обмеження фінансових ресурсів на тлі колапсу реабілітаційного ідеалу. Переповнення в’язниць стало однією з голо-вних проблем сучасних пенітенціарних систем, але, незважаючи на декларації урядів багатьох сучасних держав щодо необхідності зниження в’язничної популяції, зростання обсягів діяльності в’язничних ТНК та приватизація служб пробації у багатьох країнах свідчить про протилежне став-лення до цієї проблеми. Варто додати, що служби пробації в умовах глобалізованого суспільства, яке нерідко соціологи розглядають як суспільство тотального контролю, перетворюються на філіа-ли «фабрик ізоляції», не зважаючи на намаган-ня зберегти її соціальне «обличчя». Традиційно досягнення мети щодо убезпечення суспільства покладалося на в’язниці, але сучасний пенальний ландшафт наочно демонструє ситуацію, коли на службу пробації покладається майже аналогічне завдання.

Сучасні тенденції законодавчого забезпечення пробаційної діяльності у багатьох західних краї-нах свідчать про збільшення умов, обов’язків та зобов’язань, що покладаються на клієнтів про-бації. Більшість з цих обмежень мають переваж-

но дисциплінарно-пунітивне спрямування, але ніяк не соціальне. У деяких країнах судді взагалі не обмежені кількістю цих умов та зобов’язань; головне, щоб судове рішення не порушувало прав людини, передбачених міжнародними стандар-тами з прав людини. Передусім, це стосується часових та просторових обмежень для пробаці-онерів, що, знов-таки, надає можливість прово-дити аналогію між в’язницею волі та пробації. Прикладом цього є поширення використання електронного моніторингу, який є лише засобом контролю та позбавлений будь-якого реабіліта-ційного спрямування.

Можна додати більше. В умовах пенальної кризи можна спостерігати тенденцію до розши-рення застосування пробації до осіб, які вчинили тяжкі злочини. Відповідно, умови пробаційних ордерів для цієї категорії осіб стають дедалі суво-рими. За цих умов пробація дедалі менше буде нагадувати методи соціальної роботи зі злочинця-ми, поступаючись місцем пробації як виду «виму-шеного» альтернативного покарання.

Одна з тенденцій глобального розвитку концеп-ції пробації пов’язана зі збільшенням в’язничного населення (т. зв. «класичне» пояснення причин пенальної кризи). Проте, враховуючи обсяги при-ватизації різних елементів системи кримінальної юстиції (особливо пенітенціарної системи), можна припустити, що зацікавлені актори не будуть у захваті від зменшення кількості ув’язнених та клі-єнтів пробації через потенційну втрату частини свої надприбутків.

Можна нагадати, що у багатьох західних краї-нах функції служб пробації виконують приватні актори, незалежно від того, чи переслідують вони мету отримання прибутку (неурядові благодійні організації або фірми). Транснаціональні в’язничні корпорації поширили свій вплив і на роботу зі злочинцями в умовах вільного суспільства.

Так, у Данії Prison and Probation Service вико-ристовує послуги приватних акторів у різних сферах.

Намагання британського уряду створити «кон-курентну атмосферу» та «змішані ринкові відно-сини» у площині пробаційної діяльності привело до створення в Англії та Уельсі т. зв. Національної служби з питань управління злочинцями (National Offender Management Service, NOMS), що нада-ло підстави противникам відповідного законо-проекту говорити, що «службу пробації продано на аукціоні» та проводити масштабну компанію під гаслом «врятуйте пробації від законопроекту [про NOMS]». Фактично у Національної служ-би пробації було відібране її монопольне право

№ 3, грудень, 2008 91

на надання соціальних послуг клієнтам проба-ції та здійснення контрольних заходів щодо них. Замість цього служби пробації стали лише одним з багатьох можливих провайдерів (постачальни-ків) цих послуг з числа як неприбуткових орга-нізацій, так і приватних корпорацій [5].

Приватизації служб пробації у США розпоча-лася ще у 70-х роках. Сьогодні у кожному п’ятому штаті США служби пробації були піддані при-ватизації у тих чи інших формах.

Тенденції, пов’язані з приватизацією не тіль-ки в’язниць, а й служб пробації, примушують ще раз згадати про деякі наукові концепції, що відо-бражають сутність сучасного тотального суспіль-ства з максимальним поширенням контрольних механізмів (наприклад, «Net-Widening»), а також замислитися про реальні (!) функції сучасної сис-теми кримінальної юстиції.

Отже, глобалізаційні зміни не лишають осто-ронь пробацію і як концепцію, і як вид діяльнос-ті, і як метод роботи зі злочинцями. Ідеологічно-концептуальне «зневоднення» пробаційної діяльності в таких умовах продовжуватиметься, що не може не викликати інтерес, а точніше – занепокоєння у осіб, які працюють у цій сфері. Ці тенденції мають братися до уваги і вітчизня-ними науковцями та практичними працівниками системи органів кримінальної юстиції з метою уникнення зайвого формалізму при розробці від-повідних законопроектів.

Саме у цьому, на нашу думку, і полягають осно-вні засади аналізу концепції пробації у глобаль-ній перспективі. Власні роздуми щодо впливу глобалізаційних процесів на концепцію пробації ми вже представляли у попередніх публікаці-ях, зустрічаючи кожного разу певні труднощі у формулюванні висновків з питань подальшого

розвитку ідеї пробації у сучасних країнах світу. Щодо ж нашої держави, то можна впевнено сказати, що Україні не варто: 1) ігнорувати сві-товий досвід концептуального обґрунтування пробаційної діяльності; 2) одразу ж «хапатися» за формальні аспекти пробаційної діяльності з метою створення національної моделі пробації; 3) розглядати застарілі радянські механізми вико-нання нев’язничних покарань як аналог механіз-мів роботи із засудженими у процесі виконання нев’язничних покарань.

Література1. Концепція реформування кримінальної юстиції.

Затверджена Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008 // Офіційни веб-сайт Верховної Ради України. Джерело доступу – http://zakon1.rada.gov.ua

2. Handbook on Probation Services. Guidelines for Probation Practitioners and Managers. Prepared by Jon F. Klaus. – United Nations Interregional Crime and Justice Research Institute – Commonwealth Secretariat. Publication No. 60. – Rome / London, March 1998.

3. Ягунов Д. Пробація: трансформація концепту-альних засад та перспективи створення національної моделі в Україні // Актуальні проблеми європейської інтеграції. Зб. наукових праць з питань європейської інтеграції та права. – Вип. 3 / За ред. В. Кривцової та Д. Ягунова. – Одеса, «Фенікс», 2008.

4. Ягунов Д. Альтеративні санкції в сучасному пенальному ландшафті: тенденції, проблеми та пер-спективи // Актуальні проблеми політики. – Одеса, 2007. – Вип. 30.

5. Ягунов Д. В. Трансформація системи альтератив-них покарань в Англії та Уельсі: можливість запози-чення зарубіжного досвіду для України // Відновне правосуддя в Україні. – 2007. – № 2(6).

Пробація у ХХІ столітті: перевинахід, модернізація або знищення


КНИ

ЖКО

ВА П

ОЛИ

ЦЯ ПРОГРАМИ ВІДНОВНОГО

ПРАВОСУДДЯ*

(Закінчення. Початок у №№1,2’2008)

ПОСІБНИК**

* Handbook on Restorative Justice Programmes.

** Цей Посібник видано у Нью-Йорку у 2006 р. Управлінням ООН з наркотиків та злочинності (Відень) у Серії посібників з кримінального правосуддя. ISBN 10: 92-1-133754-2; ISBN 13: 978-92-1-133754-9.Посібник підготували для Управління ООН з наркотиків та злочинності (УНЗ ООН) Айвон Дандуранд (Yvon Dandurand), декан дослідницького факультету Університету-коледжу Фрейзер Валлей, Канада; старший співробітник Центру реформування кримінального законодавства та політики кримінального правосуддя, та Курт Т. Гріфітс (Curt T. Griffiths), професор Школи кримінології Університету ім. Саймона Фрейзера, Канада. Посібник переглянуто на засіданні експертної групи в УНЗ ООН у Відні 30-31 січня 2006 р. УНЗ ООН висловлює щиру подяку за значний внесок експертам, які брали участь у цьому засіданні: Айво Аерцен (Ivo Aertsen), Хазем Алі (Hazem Aly), Еліас Карранза (Elias Carranza), Борбала Фелледжі (Borbala Fellegi), Кіттіпонг Кіттаярак (Kittipong Kittayarak), Пол МакКолд (Paul McCold), Чайно Обіагву (Chino Obiagwu), Кріста Пелікан (Christa Pelikan), Енн Скелтон (Ann Skelton), Адам Стейплтон (Adam Stapleton), Павел Стерн (Pavel Stern), Деніел Ван Несс (Daniel Van Ness) та Мартін Райт (Martin Wright). УНЗ ООН також висловлює вдячність Канадському Урядові за сприяння та підтримку у розробленні цього посібника. На завершення варто зазначити, що Міжнародний центр реформування кримінального законодавства та політики кримінального правосуддя був провідним партнером у підтримці зусиль УНЗ ООН у сфері впровадження ідей відновного правосуддя. Переклад здійснено Українським Центром Порозуміння у 2008 р. за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва.Перекладач – Світлана Філь, магістр соціальної роботи, координатор проекту «Підтримка реформи систе-ми кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації в діяльність органів прокуратури».

6. Управління програмою6.1. Створення середовища для успішного управління програмою

Нещодавній огляд1 програм віднов-ного правосуддя у декількох країнах із загальним правом та цивільним правом визначив, що можна виокремити деякі характерні риси середовищ, у яких про-грами відновного правосуддя можуть мати успіх. Сприятливе для відновних процесів середовище має такі риси:

Потужний та тривалий стимул до ��реформування;Спільна ідеологія серед тих осіб/��груп/сторін, що намагаються впро-вадити зміни;Відкритість до нового та політична ��воля представників влади протягом декількох змін влади у державі;Увага до практичного рівня форму-��вання та реалізації обраних видів втручання;Об’єднані та тривалі зусилля з ��боку всіх дотичних організацій/структур;

1 Miers, 2001. – С. 80.

Починаючи з самого початку запро-��вадження змін — використання й довіра до валідних досліджень у цій сфері;Надійне фінансове планування й ��підтримка;Залучення усіх зацікавлених сторін ��до процесу розробки та впроваджен-ня програм;Здійснення супервізії з боку відпо-��відальної координуючої організації/ структури.Більшість програм, особливо тих, що

мають наслідком прийняття рішень у сфері кримінального правосуддя, виму-шені здійснювати управління у рамках тих процедур, запобіжних заходів та цінностей, що з самого початку були орієнтовані на специфіку системи кри-мінального правосуддя2. Це означає, що необхідно докладати значних зусиль до обмірковування таких питань, як: від-повідність справ відновному процесу, забезпечення відповідності направлень чи конфіденційності, добровільної

2 Shapland, et al., 2004. – С. 55.

№ 3, грудень, 2008 93

участі, а також зміст поняття «інформована згода» у спектрі різноманітних ситуацій.

6.2. Використання повноважень правоохорон-них органів, прокуратури та судів

Чимало добре спроектованих програм від-новного правосуддя не реалізуються повністю та лишаються осторонь процесу через те, що вони не змогли забезпечити достатню кількість направлень до них з боку системи правосуддя. Насправді, саме це є причиною повної відмови чи ґрунтовного реструктурування деяких про-грам. Питання забезпечення достатньої кількості направлень є «Ахіллесовою п’ятою майже всіх програм відновного правосуддя»3. Це часто тра-пляється з тієї причини, що прихильники впро-вадження конкретної програми не взяли до уваги ключову роль дискреційної влади різних елемен-тів системи кримінального правосуддя.

У багатьох країнах головним джерелом направ-лень до програм відновного правосуддя є проку-рори. Проте рівень дискреційних повноважень, що ними володіють прокурори стосовно прийняття рішень про звинувачення, є відмінним у різних правових системах і значно залежить від того, чи при прийнятті цих рішень прокурори мають керуватися принципом законності (обов’язкове звинувачення), що створює зобов’язання проку-рора винести звинувачення та значно обмежує його повноваження, чи принципом можливості/перспективності, що сприяє розширенню дискре-ційних повноважень у ході прийняття відповідних рішень. Принцип законності не завжди унеможлив-лює направлення деяких справ, проте, за відсутнос-ті законодавства, він часом ускладнює направлення справ до програм відновного правосуддя до того, як справа дійшла до розгляду у суді.

У Таїланді запровадження практик відновного правосуддя до системи ювенального правосуддя стало можливим відповідно до положень Акта про ювенальні процедури, що дозволяє прокурорам відмовитися від винесення звинувачення, якщо це рекомендує керівник ювенального навчального центру. Однак ці положення ніколи не застосо-вувались до того часу, відколи Департамент юве-нального нагляду та захисту запровадив альтерна-тивну програму, засновану на відновному процесі. Таким чином, сімейні конференції та конференції у громаді були тоді застосовані вперше4.

Часто програми беруть за основу помилкове припущення, що «якщо ми створимо її, вони при-йдуть». Однак, зазвичай програми мають успіх

3 Shapland, et al., 2004. – С. 49.4 Kittayarak, 2005.

лише тоді, коли належну увагу було приділено визначенню й формуванню потужних та чіт-ких механізмів і процедур направлення, а також досягненню прозорих домовленостей між право-охоронцями та представниками системи кримі-нального правосуддя стосовно того, як і коли вони зможуть використовувати свої повноваження для направлення справ до відновних процесів. У ході розробки нової програми потрібно дуже серйозно поставитись до та розглянути занепокоєння пред-ставників держави щодо законності їхніх дій, адже саме ці особи зрештою будуть відповідальними за прийняття рішень щодо направлень, а також слід приділити увагу тому, як це сприймають потерпілі та громада. В ідеалі, саме ці представники держа-ви мають бути залучені до розробки програми та критеріїв і процедур направлення справ, аби вони мали змогу відчути власну ініціативу й відпові-дальність за програму та її подальший успіх.

Очевидно, що запровадження обов’язкового направлення чиновниками індивідів до програми, на участь у якій ті мають дати згоду, породжує деякі практичні труднощі. У деяких країнах було виріше-но заохочувати й збільшувати кількість направлень шляхом надання обов’язкового характеру тому, щоб певні чиновники на певних етапах кримінального процесу розглядали можливість направлення пев-ної справи до відновної програми. Це може бути корисним, проте не може на задовільному рівні замінити необхідність визначення чітких інструк-цій, процедур та критеріїв для направлень.

Іншим способом заохочення направлень у дов-готривалій перспективі є забезпечення наявності вчасного зворотного зв’язку й комунікації з осо-бою чи організацією/ структурою, відповідаль-ною за направлення до програми. Ці комунікації мають охоплювати інформацію про результати направлених справ, причини відсутності успіху у конкретних випадках, характер досягнутих домов-леностей, свідчення з боку потерпілих (і не лише позитивні) і чи було дотримано умов угоди.

Нарешті, члени організацій/структур, що здій-снюють направлення, можуть інколи бути запро-шеними взяти участь у відновному процесі або його частині. Їм також можливо періодично нада-вати статистичні дані, аналітичні звіти та резуль-тати оцінки програми, що підвищить рівень їхньої підтримки програми та сприятиме збільшенню направлень випадків до неї. Коротко кажучи, керівники чи організації/ структури, відповідаль-ні за програму, мають ретельно удосконалювати її відносини з представниками правоохоронних органів та системи кримінального правосуддя, від яких залежать відповідні направлення до неї.

Програми відновного правосуддя



Критерії відповідності Визначення того, чи справа є придатною для

розгляду у процесі відновного правосуддя, вима-гає оцінки можливих ризиків для залучених сто-рін. Така оцінка охоплює фактори, що не харак-терні для традиційної системи кримінального правосуддя. Можливі питання можуть передба-чати таке:

Чи є програма придатною для молоді та/або ��дорослих?Наскільки серйозним було правопорушення?��Чи були обтяжуючі обставини у ході скоєння ��правопорушення?Яким є (якщо взагалі є) кримінальне минуле ��правопорушника?Чи схильний правопорушник до участі в проце-��сі? (Чи є ймовірність його згоди на участь?)Який у правопорушника психічний та емоцій-��ний стан і які його розумові здібності?Чи протягом останнього часу були якісь погро-��зи/загрози (чи інші форми залякування)?Чи є правопорушник частиною кримінальної ��організації?Чи є якісь відносини між правопорушником та ��потерпілим, і якщо так — то які саме?Потерпілий є фізичною чи юридичною ��особою?Чи є у правопорушення інші потерпілі, і якщо ��так — чи всі вони погоджуються брати участь у процесі?Потерпілий є дорослою особою чи дитиною?��Чи схильний потерпілий до участі у процесі? ��Чи висловлює він/вона свою згоду?Яким є психічний стан та розумові здібності ��потерпілого?Чи існує прямий ризик ревіктимізації ��потерпілого?Чи були визначені особи, що можуть надати ��підтримку правопорушнику чи потерпілому й можуть взяти участь у процесі?Потерпілий або правопорушник колись раніше ��мали досвід участі у відновному процесі, і якщо так — які були результати того процесу?Чи правопорушник визнає свою провину за ��скоєне (або ж хоча б не заперечує її)?Ч и ф а к т и п р а в о п о р у ш е н н я є д о с і ��неузгодженими?Чи існує якась документація, що підтверджує ��втрати чи збитки потерпілого (потерпілих)?

6.3. Забезпечення відповідних направлень до програми

Відновні програми відрізняються за тим кри-терієм, хто саме відповідальний за відбір справ.

Направлення до програм відновного правосуддя можуть здійснюватися з боку правоохоронців, прокурорів, представників виправних закладів, недержавних організацій та інших джерел у гро-маді. У багатьох судових практиках інструкції щодо направлення справ до відновних програм викладені у законодавстві, тоді як у інших — про-цес направлення визначений у правилах чи уго-дах. Форма, в якій потерпілому та правопорушни-ку робиться пропозиція взяти участь у програмі відновного правосуддя, дуже важлива, незалежно від того, хто саме проговорює цю пропозицію, — правоохоронці, правоохоронці, які обізнані про програму, адвокат, представник служби підтрим-ки потерпілих чи поважний член громади.

Оскільки успіх будь-якої програми віднов-ного правосуддя значною мірою залежить від отримання відповідних направлень, процес направлення має бути удосконалений шляхом проведення постійних консультацій та інформа-ційних кампаній з метою заохочення представ-ників системи правосуддя направляти доречні випадки до відновної програми, а також через самостійний пошук справ шляхом дослідження даних організацій/структур.

Основні принципи (абзаци 7 та 9) визнача-ють три значні критерії для розробки процесу направлення в межах системи кримінального правосуддя:

Достатність доказів:�� Направлення має здій-снюватися лише за умови наявності достат-ньої кількості доказів для звинувачення правопорушника;Згода:�� Направлення має здійснюватися лише за наявності добровільної згоди на це з боку потерпілого та правопорушника. Водночас, у ситуації первинного направлення згода обох сторін могла поки що бути не визначена і тоді забезпечення цієї згоди стає першою необхід-ною умовою, котру треба виконати перед будь-яким просуванням справи вперед.Дисбаланс влади/нерівність можливостей ��та культуральні відмінності: Нерівності, що призводять до дисбалансу влади, а також куль-туральні відмінності між сторонами мають бути враховані у рішенні про направлення справи до відновного процесу. У випадках, коли направ-лення здійснюється не зважаючи на потенцій-ний дисбаланс влади, цей факт має бути пред-ставлений до уваги фасилітаторів програми та має бути врахований у проведенні відновного процесу. Критерії, процедури та форми направ-лень мають бути розроблені таким чином, щоб сприяти особам, відповідальним за рішення про

№ 3, грудень, 2008 95

направлення, у цілеспрямованому дослідженні цього фактора. У деяких випадках забезпечен-ня належної уваги до цього, а також до того, щоб направлення до процесу у громаді не наражало потерпілого чи правопорушника на ризик ревіктимізації чи залякування, — може бути покладено на організацію/структуру, що здійснює направлення.Неякісні механізми направлення та неякісні

обсяги направлення часто-густо спричиняють неякісне виконання чи неуспіх програм відновно-го правосуддя. Як було зазначено вище, існують різні шляхи того, як керівники програм можуть сприяти ефективним направленням з боку грома-ди та з боку різних рівнів системи кримінального правосуддя.

Специфічні міжвідомчі протоколи можуть бути запроваджені, бажано, завчасно до початку про-грами або під час процесу розроблення програми. Ці протоколи можуть управляти процесом відбо-ру справ для направлення та визначати критерії придатності. Вони також окреслюватимуть про-цедури, що їх необхідно дотримуватися у різнома-нітних обставинах (наприклад, коли неможливо отримати згоду від однієї із сторін, коли немож-ливо досягти домовленостей/угоди, коли одна із сторін вирішує вийти з процесу або коли право-порушник не дотримується умов угоди, досягну-тої в ході процесу). Водночас, саме потерпілі від правопорушень інколи можуть де-факто визна-чати відсутність застосування відновних проце-сів, оскільки можуть відмовлятися брати участь в обговореннях з певними правопорушниками.

Досвід засвідчує, що особливо важливо роз-робляти спеціальні протоколи зі спільного вико-ристання даних із організаціями, що працюють у сфері кримінального правосуддя, щоб сприя-ти визначенню потенційних справ та учасників. Часто проблеми виникають через те, що дані про потерпілого та правопорушника не розголошу-ються (особливо у тих випадках, коли це діти та молодь). Це може перешкоджати успіху програми, частоті направлень та якості міжвідомчої співпра-ці5. У ході розроблення програми та обговорення міжвідомчих протоколів ці питання мають бути визначені якомога виразніше6.

У різних судових практиках можуть існува-ти значні відмінності у критеріях відбору, що застосовуються для одних і тих самих відновних процесів. Наприклад, критерії відповідності та

5 Див., наприклад, оцінку діяльності пілотних проектів з юве-нального правосуддя у Великій Британії; Dignan, 2000.

6 Див. типову угоду та вивчення випадків, запропоновані у консультаційному документі Міністерства внутрішніх справ Великої Британії: Home Office (2003). – С. 71-73.

прийняття до програм медіації між потерпілим та правопорушником можуть варіюватися, почина-ючи від таких, в яких суди чи департаменти, куди поступають підсудні, направляють лише право-порушників, що скоїли злочини вперше, і завер-шуючи тими програмами, де потерпілі від право-порушення самі можуть подати прямий запит на медіацію до персоналу програми. Важливо роз-робити процедуру для оцінювання доречності/придатності та ризиків у кожному конкретному випадку, що розглядається з метою направлення до відновного процесу.

Багато які з судових практик також вимагають добровільної участі правопорушника у програмах відновного правосуддя. І, незважаючи на те, що загалом правопорушники повинні брати на себе відповідальність за свої дії, це зазвичай не прирів-нюється до визнання провини, як у судовому кри-мінальному процесі. У деяких випадках, напри-клад, під час проведення сімейних конференцій, на момент здійснення направлення до програми для правопорушника може бути достатньо «не запере-чувати відповідальність». З іншого боку, програ-ми, що пропонують втручання на етапах винесен-ня вироку чи відбування покарання (наприклад, «кола правосуддя»), зазвичай доступні лише для тих правопорушників, яких визнали винними або які самі визнали свою провину. Більше того, як було зазначено вище, Основні принципи (абзац 8) визначають, що, сама собою, участь правопоруш-ника у відновному процесі не має використовува-тись як свідчення визнання провини у подальших процесуальних діях.

6.4. Роль НДО та громадянського суспільстваНедержавні організації (далі – НДО) віді-

грають потужну роль у розвитку та реалізації програм відновного правосуддя по всьому світу. Їхня ефективність у створенні відновних форумів значною мірою виникає з їхнього більшого, ніж зазвичай у представників правосуддя, наближен-ня до громади. Так само НДО у деяких випадках можуть мати вищий рівень довіри до себе, ніж представники правоохоронних органів, державні прокурори та судді, а діяльність НДО може роз-глядатися з більшою увагою. У багатьох країнах НДО також не заплямовані покровительством та корупцією, і це забезпечує подальшу легальність їхнім програмним ініціативам. Така легальність є дуже важливою для відновних програм, багато з яких покладаються на залучення членів грома-ди та, зокрема, переконання з боку потерпілих від правопорушень, що їхні справи розглядати-




муться чесно й відкрито, з низькою ймовірністю ревіктимізації.

НДО можуть також мати партнерські відносини з державними структурами, проте у такому випад-ку вони мають бути дуже свідомими стосовно того, щоб цілісність програм не наражалася на ризики і щоб інші питання, наприклад, політичні, не чини-ли небажаного впливу на відновні процеси.

6.5. Результати програмиОсновні принципи визначають «відновний

результат» як «угоду, досягнуту в результаті від-новного процесу». Відновні результати охоплю-ють такі рішення та програми, як відшкодування, реституцію/відновлення першопочаткового поло-ження і роботи на користь громаді, що спрямова-не на задоволення індивідуальних та колективних потреб і зобов’язань сторін, а також досягнення реінтеграції потерпілого та правопорушника.

Додатково до діалогу як такого, важливою ціллю процесів відновного правосуддя є пошуки згоди. Коли тільки можна, важливо, щоб угоди були вироблені на основі консенсусу і щоб усі відповідні зацікавлені сторони, наприклад, потер-пілий від правопорушення, правопорушник і, де доречно, громада, докладали зусиль до розробки угоди та затверджували її. Крім того, угода має відповідати конкретним потребам потерпілого, правопорушника та громади.

Є значні відмінності між видами, масштабами та елементами угод, що розробляються у ході від-новних процесів. Угода може передбачати кон-кретні поведінкові приписи, а може і не передба-чати їх. Що важливо — так це те, щоб був швидкий доступ до потрібних ресурсів, програм та санкцій, передбачених у справі. Це, у свою чергу, вимагає наявності необхідних протоколів з метою забезпе-чення потерпілим та правопорушникам доступу до програм і послуг.

Основні принципи (абзац 15) пояснюють, що «результати угод, які виникають у програмах від-новного правосуддя, повинні, де доречно, прохо-дити судову супервізію або бути включеними у судові рішення чи вироки». Коли це відбувається, результат угоди повинен мати такий самий статус, як будь-яке інше судове рішення чи вирок. Це, очевидно, більш реалістично в одних випадках, ніж в інших, залежно від структури програми та її відносин із системою кримінального правосуддя. Перевагою включення угоди до судового рішення чи вироку є те, що суди чи правоохоронні органі-зації/ структури можуть тоді отримати легальне

зобов’язання здійснювати моніторинг дотримання угоди та проводити відповідне втручання, якщо і коли правопорушник не дотримуватиметься визначених і затверджених у плані вимог.

Відновний процес може мати успіх і без укла-дання угоди. Потерпілий, скажімо, може бути задоволений наявною можливістю висловити правопорушнику свої переживання та розповісти про вплив на нього/неї правопорушення, а також почути визнання відповідальності з боку правопо-рушника. Абзац 16 Основних принципів рекомен-дує: «у випадку, коли жодна угода між сторонами не досягнута, справа має бути направлена назад до встановленого процесу кримінального право-суддя і рішення про подальші дії має бути при-йняте без жодних затримок». Також додається, що нездатність досягти згоди як така не може бути використана проти правопорушника у подальших кримінально-процесуальних діях.

6.6. Моніторинг дотримання вимог угоди

Важливо, щоб були наявні механізми здійснен-ня моніторингу умов будь-якої угоди, досягнутої у ході відновного процесу. Залежно від конкрет-ної застосовуваної відновної стратегії, може бути розроблений широкий перелік компенсаційних зобов’язань, вимоги до проходження лікування та (у місцевих громадах) традиційне зцілення і ритуали розвитку громади. Основні принципи (абзац 7) визначають, що «угоди мають укла-датися на добровільній основі та містити лише розумні й адекватні зобов’язання».

Кожна відновна програма повинна визначати, як вона здійснюватиме моніторинг дотримання вимог угоди, досягнутої у ході відновного процесу, з боку правопорушника та інших сторін. Є кілька методів встановлення таких механізмів. Механізм моніторингу не обов’язково має бути розробле-ний у межах самої програми. Таке завдання може бути надане іншій організації/структурі, такій, як правоохоронні органи чи служба пробації, або ж організації, що працюють з правопорушниками з метою допомогти їм реалізувати план реабілітації (наприклад, організації, що займаються лікуван-ням залежних осіб, консультаційні організації чи фінансова установа). У багатьох країнах із низь-ким рівнем життя надія покладається на вплив соцієтальної саморегуляції — і члени громади, за згодою сторін, самостійно здійснюють моніторинг дотримання умов угоди.

№ 3, грудень, 2008 97

У випадку «кіл правосуддя», приміром, угоди є предметом для розгляду судді, який вимага-тиме регулярних звітів від комітету правосуддя (відповідального за управління процесом) та груп підтримки. Судді можуть посилювати про-цес правозастосування наприкінці проведення кола шляхом призначення або підтвердження призначених раніше зобов’язань з моніторингу громаді, а також можуть притримати остаточне рішення щодо ув’язнення чи інших санкцій, очі-куючи виконання правопорушником та іншими сторонами зобов’язань, що розглядатиметься на подальшому слуханні.

Абзац 17 Основних принципів встановлює, що «недотримання угоди, досягнутої у ході відновно-го процесу, має спричиняти направлення справи назад до відновної програми або, де цього вима-гає національне законодавство, до встановлено-го процесу кримінального правосуддя, і рішення про подальші дії має бути прийняте без жодних затримок». Недотримання вимог угоди, що не є судовим рішенням чи вироком, не має використо-вуватися як аргумент для більш жорстокого виро-ку у подальших кримінально-процесуальних діях. З правопорушником можна провести розмову/інтерв’ю, аби визначити, що саме трапилось і чи не було недотримання угоди спричинене нена-лежними діями організацій підтримки.

Наприклад, в Австрії, у випадку, коли правопо-рушник не робить фінансових сплат, погоджених у ході медіації між потерпілим та правопорушником як частина угоди, соціальний працівник/медіатор, відповідальний за випадок, зв’язується з правопо-рушником і запитує про причини таких несплат. Загалом для цієї ситуації можна знайти рішення. Проте, якщо від правопорушника немає відповідей, всупереч повторюваним запитам та письмовим нагадуванням, справу повертають назад до про-куратури на продовження розгляду. Медіатор пові-домляє потерпілому про можливість вимагання відшкодування або у ході кримінальної процедури, або шляхом започаткування цивільного процесу.

6.7. Підтримка програми іншими організаціями

Тією мірою, якою програма відновного пра-восуддя напряму намагається створити безпеч-ну громаду, пропонуючи підтримку й допомогу потерпілим чи сприяючи правопорушнику у його реабілітації і соціальній реінтеграції, програма потребуватиме залучення інших організацій/послуг підтримки та ресурсів громади. Коли такі

організації/послуги існують, це може бути просто справою налагодження правильного партнерства чи розробки відповідних міжвідомчих угод та про-токолів про взаємообмін послугами. У багатьох інших ситуаціях та громадах, де такі організації/послуги не існують або ж не є доступними для правопорушників чи потерпілих, суттєвим кро-ком може стати їхній розвиток у тандемі з про-грамою відновного правосуддя.

6.8. Стосунки в межах громади та стосунки зі ЗМІ

Надання громаді інформації про прогрес та управління програмою відновного правосуддя є зазвичай передумовою її успіху. Громада може все ще відчувати деякі побоювання щодо впливу та законності програми — і це необхідно врахо-вувати в усіх масових комунікаціях. Урахування занепокоєнь, що їх поступово висловлюють члени громади, а також запрошення їх, коли це можливо, до участі й залучення у програмі матиме вели-ке значення у створенні потужної основи для її підтримки. Підтримка лінії комунікації шляхом проведення регулярних консультацій та надання інформації також допоможе зберегти позитивне ставлення громадськості до програми.

Водночас, у більшості випадків спілкування з громадою відбувається за допомогою засобів масової комунікації. Неможливо переоцінити важливість роботи зі ЗМІ з метою пояснення громаді основних аспектів відновної програми та підтримки належного рівня її поінформова-ності про нові досягнення. Негативні та «панічні» історії можуть призвести до появи поганої преси, що може призвести до негативного громадського сприйняття, що, в свою чергу, може призвести до поступового припинення направлень до програми з боку інших організацій/структур.

Ефективні програми мають потужні комуніка-ційні плани, що ґрунтуються на чесності й про-зорості, навіть якщо остання може бути деколи обмежена потребою захисту конфіденційності учасників програми. Потрібно уникати перебіль-шених публічних тверджень, непотрібної чи необ-ґрунтованої критики інших організацій/структур або інших елементів системи правосуддя, так само як і надмірних заяв про переваги та успіхи про-грам, — натомість же подавати адекватні презен-тації фактів та чесні людські історії, до яких у громади може виникнути довіра. Можна також активувати лідерів різних думок у громаді та представників інших організацій, що працюють у сфері правосуддя, з метою того, щоб вони публіч-но висловлювали свою підтримку програми.




Нарешті, кожна програма повинна мати кому-нікаційний план на випадок виникнення непе-редбачуваних обставин, готовий до розгортання у тому випадку, коли одна із її справ іде в непра-вильному напрямі або один із залучених право-порушників якимсь чином привертає негативну увагу до програми. Насправді, кожна програма має приймати за істину, що, раніше чи пізніше, трапиться хоча б один випадок, який буде дуже проблематичним чи для потерпілого, чи для гро-мади. Неналежна підготовка до таких випадків розтлумачує причини припинення діяльності багатьох перспективних нових програм.

7. Моніторинг та оцінка програми

Основні принципи (абзац 22) заохочують держав-членів, об’єднуючи, за можливості, зусил-ля з громадянським суспільством, до підтримки досліджень і оцінки програм відновного право-суддя для того, щоб «оцінити міру, якою вони приводять до відновних результатів, та слугують доповненням чи альтернативою процесам кри-мінального правосуддя, а також мають позитив-ні наслідки для всіх сторін». Крім того, Основні принципи також визнають, що з часом відновні процеси можуть змінюватися, тому «результати досліджень та оцінки мають скеровувати подаль-ший розвиток політики і програм».

7.1. Потреба у проведенні моніторингу та оцін-ки програми

Незважаючи на всесвітнє поширення програм відновного правосуддя протягом декількох остан-ніх десятиліть, оцінювальні дослідження цих про-грам здійснюються лише протягом останніх років. З цієї причини важко виміряти ефективність вже розвинутих відновних підходів. Також це заважає дослідженню умов, що підтримують чи обмеж-ують ефективність програм. Це стало перешко-дою для розробки чогось більшого, ніж попере-дній перелік «кращих практик», заснованих на досвіді, що створений для управління розвитком та реалізацією нових програм.

Для забезпечення можливості систематичної оцінки, дані, необхідні для здійснення оцінки, мають визначатися і збиратися систематично і постійно, починаючи з раннього етапу розробки програми, навіть до початку її реалізації. Мають бути встановлені стандарти виконання і цілі про-

грами, а також механізми її моніторингу, яких необхідно дотримуватися7.

Частиною процесу моніторингу має бути як статистична/ кількісна, так і якісна інфор-мація. Зібрана статистична інформація може охоплювати:

Кількість і види випадків, направлених до від-��новної програми (включаючи характер скоєно-го правопорушення);Джерело направлення до програми;��Час, необхідний для підготовки до розгляду ��справи;Час, необхідний для проведення відновного ��процесу;Характер та зміст угоди;��Відсоток успішно дотриманих угод, досягнутих ��у ході відновного процесу;Відсоток та види рецидивізму серед право-��порушників, які брали участь у відновних процесах;Кількість волонтерів і волонтерського часу, ��присвяченого впровадженню відновних процесів;Інформація щодо витрат;��Характеристики (такі, як вік, стать, національ-��ність) потерпілих від правопорушень, правопо-рушників та членів громади, які беруть участь у відновних процесах;Сприйняття/відчуття учасників та рівень ��їхньої задоволеності своєю участю у процесі. Якісні дані також можуть бути зібрані шляхом

спостереження за відновним процесом та через інтерв’ю зі сторонами та іншими учасниками від-новного процесу.

7.2. Труднощі в процесі оцінки програм відновного правосуддя

У спробах оцінити ефективність процесів від-новного правосуддя постає низка труднощів. Вони охоплюють, проте, певно, не обмежуються таким:

Складнощі у забезпеченні відповідного конт-��ролю над потерпілими від правопорушень та правопорушниками, які брали участь у заходах традиційної системи кримінального правосуддя.Нескінченна кількість відновних програм та ��різноманіття цілей і завдань цих програм.Значна мінливість характеру та кількості опра-��цьованих справ у межах відновних програм.

7 Див. практичний посібник Галевея «Оцінка програм відновного правосуддя у громаді» (Galaway’s practical guide on «Evaluating Restorative Community Justice Programs»), 1998.

№ 3, грудень, 2008 99

Брак адекватного контролю і співставнос-��ті критеріїв для направлення, компетенція і навчання фасилітаторів, законодавчі і політич-ні рамки, в яких діють програми відновного правосуддя, а також різноманітність вимірю-вальних систем, що оцінюють результати.Різноманіття індикаторів, що їх застосовують ��для вимірювання успіху програми.Коливання в часових періодах, у яких здійсню-��ється оцінка рецидивів серед правопорушни-ків, що беруть участь у програмах відновного правосуддя.Використання при оцінці програм специфіч-��них одиниць вимірювання для оцінки «рівня задоволеності» правопорушників, міри «стра-ху» серед потерпілих від правопорушень та очікувань правопорушників та потерпілих від відновного процесу. Наприклад, є безліч інди-каторів для вимірювання рівня задоволеності потерпілого, зокрема, задоволеності: (а) спо-собом, у який відбувався розгляд справи; (b) результатами справи; (с) фасилітатором; (d) справедливістю процесу; (e) взаємодіями з правопорушником.Спосіб, у який здійснюється оцінка досвіду ��потерпілого та правопорушника у відновно-му процесі.Урахування різноманіття середовищ, в яких ��відбувається відновний процес: тобто міська/сільська місцевість; громада з високим рівнем соціального напруження/громада з високим рівнем соціальної інтеграції.Урахування різнорідного навчання, що його ��отримали фасилітатори та інші фахівці програми.Урахування відмінностей у законодавчих та ��політичних базах, у рамках яких упроваджу-ються відновні процеси.Визначення кількісних показників процесів, ��що є надзвичайно суб’єктивними, особистіс-ними та інтерактивними.Розробка заходів для оцінювання міри, якою ��відновні процеси покращують спроможність громад, сімей та системи.Розробка заходів для оцінювання насна-��ження потерпілого, розкаяння й реабілітації правопорушника.Операціоналізація/визначення понять, таких, ��як «спроможність громади», «спроможність сім’ї», «спроможність системи», «наснаження потерпілого» та «залучення громади».Розробка заходів для оцінювання фінансової ��ефективності ініціатив відновного правосуддя,

зокрема в порівнянні до традиційної системи кримінального правосуддя.Водночас, більшість оцінок, здійснених до

цього часу, були сфокусовані на досвіді потер-пілих та правопорушників. Менше уваги приді-лялося поглядам політиків та керівного складу правоохоронних органів і системи кримінально-го правосуддя. Їхні рішення, дії чи бездіяльність можуть суттєво впливати на розробку, реалізацію та кінцевий успіх процесів відновного правосуд-дя. Аналогічно, дуже мало уваги приділялося, якщо взагалі приділялося, вивченню ролі фаси-літаторів у досягненні успіху відновних практик, у тому числі значення навчання, особистісних рис фасилітаторів і їхніх «стилів», їхнього досвіду у продукуванні позитивних результатів. Досвід участі у відновному процесі, що його здобувають потерпілі та правопорушники, окрім відображен-ня конкретного випадку як такого, може також виконувати функцію законодавчого і політичного контексту, в рамках якого відбувається взаємодія, а також надавати досвід фасилітаторам процесу.

Існує безліч можливих засобів для вимірю-вання результатів програми, у тому числі більш якісні індикатори, такі, як рівень задоволеності потерпілих, правопорушників та інших учасни-ків, включаючи членів громади, а також більш кількісні індикатори, такі, як рівень і серйозність рецидивізму та рівень страху правопорушень у громаді. До того ж, щоб відповідати стандартам оцінки, було б важливо порівняти досвід та став-лення групи правопорушників та потерпілих, які брали участь у відновному процесі, з досвідом та ставленням контрольної групи правопорушників та потерпілих, які брали участь у традиційному кримінальному процесі.

7.3. Вимірювання впливу програм на рівень рецидивізму

Ключова риса більшості підходів відновного правосуддя полягає у їх прагненні розглядати правопорушення чи конфлікт у рамках холіс-тичного підходу, а також у визначенні й ураху-ванні його глибинних причин. Окреслення рамок для проведення оцінювання, що вимірюватиме ефективність будь-якого з відновних втручань у вирішенні глибинних проблем, — досить складна робота, що вимагає всебічної роботи з досліджен-ня свого впливу. Такий вид впливу менше під-дається статистичному аналізу та вимагає такої структури дослідження, що орієнтуватиметься на збір інформації від залучених до відновного втручання сторін.




Незважаючи на очевидні докази різноманітних позитивних впливів програм відновного правосуд-дя, дослідники, практики та особи, відповідальні за прийняття рішень, досі бажають знати, чи можуть втручання за підходом відновного правосуддя зменшити рівень злочинності, і якщо можуть — то як і коли. Картина, що вимальовується з усе більшої кількості описаних у літературі емпірич-них досліджень стосовно відновного правосуддя та рівня рецидивізму, досі не є цілком зрозумілою.

Щоб довести дієвість відновного правосуддя, адвокати можуть вказувати на рівень задоволення потерпілих та правопорушників, до яких у ході відновного процесу демонстрували чесне й від-крите ставлення. Але питання про те, як ініціативи відновного правосуддя впливають на майбутній рівень злочинності, досі продовжує перебувати в центрі обговорень ефективності програм. Існують вражаючі відмінності у тому, як визначають та вимірюють рецидивізм у різних дослідженнях. Імовірно, ці відмінності впливають на розмаїття отримуваних результатів8.

Нещодавній аналіз оцінки програм відновного правосуддя засвідчив, що, в середньому, втручання за підходом відновного правосуддя пов’язують з порівняно маленьким, але значимим зменшенням рівня рецидивізму. Виглядає так, що втручання є більш ефективним для правопорушників із низьким потенціалом рецидивізму; аналіз засвідчив, що втру-чання за підходом відновного правосуддя не при-вело до зменшення рівня рецидивізму серед право-порушників з вищим потенціалом рецидивізму9.

Дослідження рівня рецидивізму після про-ведення відновного обговорення/конференції засвідчують, що найточніше рецидивізм перед-бачають деякі характеристики правопорушників, такі, як: вік правопорушника, вік, у якому було скоєно перше правопорушення, стать і попере-дній досвід потерпілого від правопорушення. Чоловіки більш схильні до вчинення рецидивів, ніж жінки; коли молоді правопорушники розпо-чинають скоєння злочинів у ранньому віці, ризик рецидивізму також зростає10. Набагато складніше виміряти вплив процесу відновного правосуддя на основі критеріїв, що не пов’язані із правопо-рушником, таких, як міра, якою існуючі і діючі програми можуть наснажувати громаду та її чле-нів. Це якісні індикатори, що вимагають глибоко-го і всебічного вивчення.

Деякі нещодавно здійснені оцінювання від-новних обговорень/конференцій в Австралії та

8 Hayes, 2005.9 Bonta et al., 2006.10 Hayes and Daly, 2004. – С. 20.

Новій Зеландії зосереджують увагу на поведінко-вих результатах конференцій для молодих право-порушників. Окрім зосередження уваги на впливі конференцій у порівнянні з судом чи іншими аль-тернативними судовими програмами, деякі з цих досліджень (замість того, щоб порівнювати вплив двох або більше втручань на подальшу кримінальну поведінку) фокусуються на різноманітних резуль-татах процесу для правопорушника та на харак-теристиках конференцій, що впливають на ризик виникнення рецидивів і на те, як різноманітні втру-чання пов’язані з рівнем рецидивізму11. Ці дослі-дження свідчать, що окрім уже визначених ознак, пов’язаних із рецидивізмом (таких, як вік, стать і попередній досвід потерпілого від правопорушен-ня), у ході проведення конференцій виникають ще й інші аспекти, що асоціюються зі зменшенням рецидивізму: коли молоді правопорушники щиро розкаюються і коли угоди (чи результати), досяг-нуті у процесі, побудовані на істинному консен-сусі, існує імовірність зменшення рецидивізму12. Спостерігається зменшення рецидивізму і тоді, коли молоді правопорушники проходять через вражаючі/ незабутні процеси (конференції), які не стигматизують та не принижують їх, де вони залучені до прийняття рішень і виконують умови угоди, або шкодують про свою злочинну поведінку, а також коли вони вибачаються перед потерпілими і відчувають, що спокутували свою провину13.

7.4. Результати оцінки та підтвердження діє-вості найкращих практик

Незважаючи на те, що дотепер було здійснено відносно мало систематичних оцінок програм від-новного правосуддя, їх результати свідчать про те, що відновні процеси мають більший потенціал, ніж відокремлений традиційний процес право-суддя, щодо ефективного вирішення конфлікту, забезпечення відповідальності правопорушни-ків та врахування потреб потерпілих. Навіть за відсутності достатньої кількості оцінювальних досліджень, здається, існує згода щодо того, що програми відновного правосуддя відіграють не гіршу роль, ніж будь-який інший метод, з огля-ду на те, щоб задовольнити потреби потерпілих та правопорушників, а також враховуючи рівень повторного засудження14.

Нижче подано деякі загальні дані, отримані в результаті здійснених на сьогодні оцінок:

11 Див.: Hayes and Daly, 2004, Hayes and Daly, 2003; Maxwell and Morris, 2001.

12 Hayes and Daly, 2003; 2004.13 Maxwell and Morris, 2001.14 Miers, 2001, с. 85; див. також McCold, 2003.

№ 3, грудень, 2008 101

Відновне правосуддя має позитивний вплив на ��зменшення частоти та тяжкості рецидивів.Існує високий рівень прихильності до прак-��тики відшкодування збитків правопорушни-ком з боку потерпілих від правопорушень та громади.Чимало потерпілих від правопорушень хоті-��ли б мати можливість зустрітися зі своїми кривдниками.Чимало потерпілих та правопорушників узяли ��б участь у відновному процесі, якби їм надали таку можливість.Існують деякі докази того, що процеси від-��новного правосуддя можуть зменшити пост-травматичні стреси у потерпілих.У деяких судових практиках відновні підхо-��ди зменшили витрати і скоротили час судових процесуальних дій, а також покращили якість надання послуг.Водночас, немає впевненості у тому, що від-��новні процеси справді можуть покращувати спроможність громад та сімей щодо відновлен-ня шкоди від скоєного правопорушення.

Загальні висновкиСтупінь участі потерпілих та правопорушників ��у процесах відновного правосуддя варіюється залежно від видів правопорушень, від різно-манітних рис правопорушників та потерпілих, а також від характеру стосунків між потерпі-лими та правопорушниками.Коли потерпілі та правопорушники беруть ��участь у відновних процесах, рівень досягнен-ня угоди та дотримання правопорушниками її умов дуже високий.Виявилося, що немає строгих обмежень щодо ��видів випадків, які можуть бути направлені до відновних процесів.Є свідчення щодо успішного вирішення кон-��фліктів шляхом проведення медіації між потер-пілим та правопорушником і конференцій — як для майнових, так і насильницьких злочинів, для дорослих і молодих правопорушників, а також для правопорушників та потерпілих, що перебувають у певних відносинах, і тих, які не знайомі між собою.Ґрунтуючись на попередніх даних, можна при-��пустити, що медіація між потерпілим та право-порушником може успішно використовувати-ся у випадках тяжких злочинів.Як потерпілі від правопорушень, так і самі пра-��вопорушники оцінюють відновні процеси як більш справедливі й задовільні, ніж традиційні процеси кримінального правосуддя.

Деякі дослідження свідчать, що рівень задово-��леності відновними процесами серед потерпі-лих та правопорушників сягає 95 відсотків.Відновні процеси можуть зменшувати витра-��ти на судові процеси і приводити до зростан-ня ефективності реагування суспільства на правопорушення.Ефективність процесів відновного правосуддя ��зростає, коли організації/структури і програми працюють разом над досягненням спільної мети.

Правоохоронні органи/поліціяПредставники правоохоронних органів/полі-��ції можуть проводити відновні зустрічі/ кон-ференції, що вимагають прийняття на себе відповідальності з боку правопорушника, а також розглядаються як справедливі з боку потерпілих, правопорушників та інших залу-чених учасників.Відновне правосуддя може бути об’єднуючим ��компонентом загальної стратегії з охорони громади та засобом покращення відносин між правоохоронцями та громадою.

Потерпілі від правопорушеньУ деяких судових практиках програми від-��новного правосуддя мали складнощі у нала-годженні контактів з потерпілими та забезпе-ченні їм можливості взяти участь у відновному процесі.Відновне правосуддя позитивно впливає ��на відчуття завершеності справи у потер-пілих від правопорушень і на їхнє відчуття благополуччя.За свідченнями потерпілих, вони відчували ��менше страху після зустрічі з правопорушни-ками у рамках проведення медіації між ними, ніж за тих обставин, коли вони не мали мож-ливості це зробити.Відновні процеси забезпечують потерпілим ��можливість висловитися, можливість отрима-ти відшкодування, можливість для потерпілих отримати вибачення від правопорушників та додаткову інформацію про саме правопору-шення, причини обрання особи потерпілим і вчинення злочину, а також інші деталі, які часто не доступні у ході традиційного процесу кримінального правосуддя.

ПравопорушникиЗа попередніми даними оцінювальних дослі-��джень, відновні процеси можуть інколи змен-шити як частоту, так і тяжкість рецидивів.




Існують деякі свідчення того, що рівень реци-��дивізму серед правопорушників, які вчинили правопорушення проти людини, нижчий, ніж серед тих, хто вчинив майнові злочини.Правопорушники, які брали участь у віднов-��ному процесі, демонструють вищий рівень дотримання вимог угоди.У низці європейських судових практик є свід-��чення того, що відновні процеси можуть значно і позитивно впливати на самооцінку правопо-рушників, на їхнє прийняття відповідальності за свої вчинки та їхні наслідки.

Поправки Оцінки свідчать, що є високий рівень задово-��леності серед потерпілих від правопорушень, які мали змогу взяти участь у відновних зустрі-чах з правопорушниками, фасилітованими представниками служби пробації (Сполучене Королівство).Є деякі свідчення (Сполучене Королівство і ��Сполучені Штати), на основі яких можна при-пустити, що відновні процеси можуть сприя-ти розвитку більш безпечного середовища у виправних закладах.

ГромадаПроцеси відновного правосуддя здатні збіль-��шити рівень залучення громади і сприяти участі членів громади у виробленні стратегії подолання та вирішення проблем злочинності й порушень соціального порядку.Якісно навчені, волонтери у громаді можуть ��настільки ж ефективно здійснювати фасиліта-цію відновних процесів, як і фахівці системи кримінального правосуддя.

Підсумок

Метою цього посібника було надання читачеві, у зрозумілій та стислій формі, огляду ключових питань, що стосуються розробки та реалізації програм відновного правосуддя. Основою для обговорення послужили розроблені ООН Основні принципи застосування програм відновного пра-восуддя у кримінальних справах. Ці принципи ґрунтуються на підході, у межах якого програми відновного правосуддя найбільш відповідно й ефективно розробляються у рамках існуючої сис-теми кримінального правосуддя. Водночас, визна-ється і те, що програми відновного правосуддя можуть також розвивати традиційні системи й процеси правосуддя у громаді. Провідною темою

цього посібника є те, що принципи та практики відновного правосуддя можуть бути пристосовані до конкретних вимог судових практик і громад у кожному індивідуальному випадку.

Окремі розділи посібника розглядають питан-ня різновидів програм відновного правосуддя, потреби у забезпеченні законодавчих та регуля-торних інструкцій для відновних практик, клю-чових учасників у відновних програмах, різно-манітних рівнів управління програмами, а також потреби у забезпеченні належного моніторингу та оцінки програм.

Для висвітлення динаміки практик відновного правосуддя у книзі використано приклади з різ-них судових практик та громад у всьому світі. Ці приклади можуть бути використані лише як ілю-стративні та такі, що вказують на шляхи застосу-вання системами правосуддя і громадами принци-пів відновного правосуддя з метою забезпечення потреб потерпілих, правопорушників та громади в цілому. Можливості застосування принципів відновного правосуддя на практиці обмежуються лише уявленнями й креативністю представників системи кримінального правосуддя, організацій громадянського суспільства та громади.

Досвід зацікавлених груп у всьому світі поля-гає в тому, що програми відновного правосуддя мають потужний потенціал для того, щоб більш ефективно враховувати та компенсувати шкоду, заподіяну внаслідок правопорушення. У той самий час, програми відновного правосуддя можуть надати потерпілим можливість висловлюватися про свої почуття та побажання, правопорушникам — можливість визнавати відповідальність за свою поведінку та отримувати необхідну підтримку для задоволення своїх особливих потреб, а громадам — можливість застосовувати більш ефективні стратегії не лише для подолання злочинності, а й для розвитку й посилення їхньої спроможності щодо попередження та розв’язання конфліктів.

Відновне правосуддя не є таким підходом, у якому «все всім підходить». Як такий, цей підхід продовжує розвиватися та набувати нових форм, оскільки посадовці та громади застосовують принципи відновного правосуддя у такий спо-сіб, що найбільш ефективно відповідає потребам потерпілих, правопорушників та членів громади. Запорукою успіху відновного підходу є те, що він зміг дати життя безлічі різновидів програм і про-цесів. Висловлюємо щиру надію на те, що матері-али цього посібника сприятимуть представникам держави та громадам у їхньому розгляді та реалі-зації програм відновного правосуддя.

№ 3, грудень, 2008 103

Додаток ІІ

Основні принципи ООН щодо впровадження програм

відновного правосуддя у кримінальних справах

ПреамбулаКонстатуючи те, що у всьому світі відбу-

лось значне поширення ініціатив відновного правосуддя,

Визнаючи, що ці ініціативи часто розбудову-ються на традиційних та місцевих/звичаєвих формах правосуддя, які вбачають у правопору-шеннях глибинну шкоду для людей,

Наголошуючи, що відновне правосуддя є кон-цепцією подолання злочинності, і ця концепція розгортається і характеризується повагою до гідності та рівності кожної особи, сприяє налаго-дженню взаєморозуміння та розбудові соціальної гармонії шляхом зцілення/відновлення потерпі-лих, правопорушників та громад,

Акцентуючи, що цей підхід надає змогу усім особам, залученим до скоєного правопорушення, відкрито поділитися своїми почуттями та досві-дом, а також має ціллю врахування й задоволення потреб учасників,

Усвідомлюючи, що цей підхід забезпечує мож-ливість потерпілим отримати відшкодування, почуватися безпечніше та досягти відчуття завер-шеності справи; дає змогу правопорушникам усві-домити причини та наслідки їхньої поведінки та свідомо взяти на себе відповідальність за них; а також сприяє громадам у розумінні глибинних причин правопорушення та розвитку благополуч-чя громад і попередження злочинності,

Зауважуючи, що відновне правосуддя поро-джує спектр заходів, гнучких у їхній адаптації до встановлених систем кримінального правосуддя і які доповнюють ці системи, враховуючи правові, соціальні та культуральні обставини,

Визнаючи, що застосування відновного пра-восуддя не порушує права держав-членів здій-снювати судовий процес над підозрюваними правопорушниками,

І. Використання термінів 1. Програма відновного правосуддя — будь-

яка програма, що застосовує відновні процеси та намагається досягти відновних результатів.

2. Відновний процес — будь-який процес, в якому потерпілий та правопорушник і, де дореч-но, будь-які інші особи чи члени громади, на

яких скоєне правопорушення мало вплив, разом беруть активну участь у вирішенні справи, зазви-чай із допомогою фасилітатора. Відновні процеси можуть охоплювати медіацію, примирення, обго-ворення/конференції та «кола правосуддя».

3. Відновний результат — угода, досягнута в ході відновного процесу. Відновні результати передбачають реалізацію заходів, що охоплюють компенсації/відшкодування, реституцію/віднов-лення первинних прав та роботи на користь гро-маді, що має на меті задоволення індивідуальних та колективних потреб та відповідальності сторін, а також досягнення реінтеграції потерпілого та правопорушника.

4. Сторони — потерпілий, правопорушник та будь-яка інша особи чи члени громади, на яких скоєне правопорушення мало вплив і які можуть бути залучені до відновного процесу.

5. Фасилітатор — особа, чия роль полягає у здійсненні фасилітації, на основі принципів спра-ведливості та неупередження, участі сторін у від-новному процесі.

ІІ. Використання програм відновного правосуддя

6. Програми відновного правосуддя можуть бути застосовані на будь-якому етапі процесу кримінального правосуддя, відповідно до націо-нального законодавства.

7. Відновні процеси повинні застосовуватися лише за тих умов, коли є достатньо доказів для звинувачення правопорушника і коли є добро-вільна згода з боку як потерпілого, так і правопо-рушника. Потерпілий та правопорушник повинні мати можливість відмовитися від цієї згоди на будь-якому етапі процесу. Домовленості, що їх досягають у ході відновного процесу, мають бути визначені добровільно й містити лише обґрунто-вані й адекватні (пропорційні) зобов’язання.

8. Потерпілий та правопорушник зазвичай мають дійти згоди щодо участі у відновному про-цесі на основі головних фактів справи. Участь правопорушника у відновному процесі не має використовуватись як свідчення визнання про-вини у подальших процесуальних діях.

9. У прийнятті рішення про направлення спра-ви до відновного процесу, а також у ході його проведення, необхідно враховувати таке питан-ня, як нерівність сторін, що призводить до дис-балансу влади/нерівності можливостей, а також слід брати до уваги культуральні відмінності між сторонами.




10. У прийнятті рішення про направлення справи до відновного процесу, а також у ході його проведення, слід забезпечувати безпеку сторін.

11. У випадку, коли проведення відновних процесів недоречне чи неможливе, справа має бути направлена до представників системи кри-мінального правосуддя і рішення про подальші дії має бути прийняте без жодних затримок. При цьому, представники системи кримінального пра-восуддя повинні намагатися заохочувати право-порушника взяти на себе відповідальність перед потерпілим та постраждалою громадою, а також сприяти реінтеграції потерпілого та правопоруш-ника у громаду.

ІІІ. Управління програмами відновного правосуддя

12. Держави-члени мають розглядати питання вироблення інструкцій та стандартів, за потре-би — у співпраці з законодавчими структурами, що керуватимуть запровадженням програм від-новного правосуддя. Такі інструкції і стандарти мають спиратися на основні принципи, визна-чені в цьому документі, та враховувати, з-поміж інших, такі:

(а) Обставини направлення справ до програм відновного правосуддя;

(b) Розгляд справ відповідно до принципів від-новного процесу;

(c) Кваліфікацію, навчання та оцінку діяль-ності фасилітаторів;

(d) Управління програмами відновного правосуддя;

(e) Стандарти компетенції та правила керуван-ня програмами відновного правосуддя.

13. У програмах відновного правосуддя і, зокре-ма, у відновних процесах мають бути дотримані основоположні процедурні гарантії, що забезпе-чують справедливість стосовно правопорушника та потерпілого:

(а) Відповідно до національного законодав-ства, потерпілий та правопорушник повинні мати право консультуватися з адвокатом щодо відновного процесу та, за потреби, перекладу та/або тлумачення. Неповнолітні особи повинні, окрім іншого, мати право на допомогу батьків чи опікунів;

(b) Перед тим, як погодитись на участь у від-новних процесах, сторони повинні бути повністю поінформованими про свої права, характер про-цесу та можливі наслідки їхнього рішення;

(c) Ані потерпілий, ані правопорушник не повинні бути примусово залучені або примушені

нечесними засобами до участі у відновних про-цесах чи прийнятті їх результатів.

14. Обговорення у відновних процесах, що від-буваються не публічно, мають бути конфіденцій-ними та не можуть розголошуватися у подальшо-му, за винятком тих випадків, коли сторони на це погодились або ж коли цього вимагає національне законодавство.

15. Результати угод, що виникають у програмах відновного правосуддя, повинні, де доречно, про-ходити судову супервізію або бути включеними у судові рішення чи вироки. Коли це відбувається, результати угоди повинні мати такий самий ста-тус, як будь-яке інше судове рішення чи вирок, а також попереджувати можливість повторного звинувачення щодо одних і тих самих фактів.

16. У випадку, коли жодна угода між сторонами не досягнута, справа має бути направлена назад до встановленого процесу кримінального право-суддя і рішення про подальші дії має бути при-йняте без жодних затримок. Нездатність досягти згоди як така не може бути використана проти правопорушника у подальших кримінально-процесуальних діях.

17. Недотримання угоди, досягнутої у ході відновного процесу, має спричиняти направ-лення справи назад до відновної програми або, де цього вимагає національне законодавство, до встановленого процесу кримінального право-суддя, і рішення про подальші дії має бути при-йняте без жодних затримок. Недотримання умов угоди, укладеної в результаті процесу відновного правосуддя (проте не судового рішення чи виро-ку), не повинне використовуватися як аргумент для збільшення міри покарання у подальших кримінально-процесуальних діях.

18. Фасилітатори повинні виконувати свої функції неупереджено, з належною повагою до гідності сторін. Шляхом цього фасилітатори мають забезпечувати взаємоповагу між сторона-ми та сприяти їхньому спільному пошуку адек-ватного рішення.

19. Фасилітатори повинні мати добре розу-міння місцевих культур і громад та, де доцільно, проходити первинне навчання перед тим, як роз-почати практичну діяльність фасилітатора.

ІV. Продовження розвитку програм відновно-го правосуддя

20. Держави-члени повинні розглянути фор-мулювання національної стратегії й політики, спрямованих на розвиток відновного правосуд-дя та формування культурального середовища, сприятливого для застосування відновного пра-

№ 3, грудень, 2008 105

восуддя у роботі правоохоронних органів, суд-дів та соціальних інституцій, а також місцевих громад.

21. Між структурами системи кримінального правосуддя та керівниками програм відновного правосуддя мають відбуватися регулярні кон-сультації з метою розробки спільного розуміння та покращення ефективності відновних проце-сів та результатів, розширення міри застосування відновних програм, а також дослідження шляхів упровадження відновних підходів до існуючих практик кримінального правосуддя.

22. Держави-члени, об’єднуючи, за можливос-ті, зусилля з громадянським суспільством, мають надавати підтримку проведенню досліджень і оцінки програм відновного правосуддя для того, щоб оцінити міру, якою вони приводять до віднов-них результатів та слугують доповненням чи аль-тернативою процесам кримінального правосуддя, а також мають позитивні наслідки для всіх сторін. Крім того, з часом процеси відновного правосуддя можуть змінюватися. Результати досліджень та оцінки мають скеровувати подальший розвиток політики і програм.

V. Заключні положення 23. Жодне положення цих основних принци-

пів не повинне порушувати права правопоруш-ника чи потерпілого, закріплені у національно-му законодавстві чи відповідному міжнародному законодавстві.

Додаток ІІІРозбіжності й неузгодженості щодо

суттєвих характеристик програм відновного правосуддя

Відновне правосуддя — це концепція, що роз-вивається. Розуміння людьми її сутності з часом змінюється, що, імовірно, триватиме й надалі, у процесі дослідження потенціалу й ризиків від-новного правосуддя, а також його застосування у нових середовищах. Ця концепція виглядає про-стою для розуміння, але їй складно дати точне визначення. У цьому розумінні, вона подібна до таких знайомих термінів, як «демократія» чи навіть «правосуддя».

Незважаючи на те, що деякі експерти роблять акцент на різниці між основними принципами відновного правосуддя і принципами традицій-ної системи кримінального правосуддя, інші стверджують, що ці два підходи доповнюють

один одного і є сумісними, об’єднуючи елементи покарання, реабілітації, а також більш своєрідні елементи кожної з систем.

З часом виникло декілька різних концепцій, або ідей, щодо того, що ж таке відновне правосуд-дя. Усі погоджуються з тим, що правопорушення спричиняють шкоду та створюють потреби і що правосуддя повинне працювати для того, щоб відшкодовувати збитки і задовольняти потреби. Люди також погоджуються, що ця шкода і потре-би знаходять своє вираження в різних формах: матеріальній, емоційній, соціальній, фізичній, сфері стосунків та інших сферах. Однак вони відрізняються за своїм акцентом. Корисно бути обізнаним щодо цих відмінностей, аби не бути поставленим у глухий кут конфліктними і часом суперечливими ідеями.

Одну з таких концепцій було визначено як кон-цепцію зустрічі15. Вона фокусується на унікальній характеристиці відновного правосуддя, що поля-гає у тому, що сторони конфлікту зустрічаються разом, щоб обговорити правопорушення, його наслідки і що потрібно зробити для покращення ситуації. Це те, як визначають відновні процеси розроблені ООН Основні принципи застосуван-ня програм відновного правосуддя у кримінальних справах, а також цей посібник. Особи, які працю-ють у рамках цієї концепції, можуть припуска-ти, що відновні процеси використовуватимуться навіть тоді, коли не було скоєно правопорушення, а, скажімо, коли конфлікт виникає між сусідами або сім’я потребує вирішення своєї проблеми.

Другу концепцію було названо компенса-ційною/відшкодувальною. Вона фокусується на потребі виправлення шкоди, заподіяної право-порушенням. Особи, які працюють у рамках цієї концепції, погоджуються, що найкраще це можна зробити у ході відновного процесу, але вони праг-нуть знаходити інші способи компенсувати шкоду, навіть якщо відновний процес не застосовується (наприклад, якщо правопорушник не знайдений або потерпілий не хоче брати участь у процесі).

Третя концепція отримала назву трансформа-ційної. Це найширший підхід з усіх: він не лише охоплює відновні процеси та кроки до компен-сування шкоди, але також зосереджує увагу на структурній та індивідуальній несправедливості. Він упроваджує вищезазначене шляхом визна-чення та намагання вирішити глибинні причини правопорушення (бідність, незайнятість тощо). Водночас, це також вимагає від індивідуумів вті-

15 Цю концепцію взято із Johnson, G. and D. Van Ness (2006). Визначення відновного правосуддя — у Johnson, G. and Van Ness, D. (Eds.) Посібник з відновного правосуддя (The Handbook on Restorative Justice). Cullompton: Willan Publishing.




лення принципів відновного правосуддя у їхніх стосунках з оточенням та їхнім середовищем. Це може породжувати деякі внутрішні духовні трансформації, навіть якщо це вимагає зовнішніх суспільних змін.

Кожна з цих концепцій погоджується з необхід-ністю і значенням відновних процесів, але кожна також має свої риси, які інші концепції можуть не сприймати як відновні. Прикладом цього може бути реституція чи роботи на користь громади за наказом суду із використанням при цьому від-новних процесів задля вирішення конфліктів між сусідами, наданням підтримки й допомоги потерпілим, а також роботи задля соціальної справедливості.

Існують ще й інші питання для обговорення у сфері відновного правосуддя:

1. Чи є у відновному правосудді місце пока-ранню? Дехто стверджує, що ні, адже завдання відновного правосуддя полягає у тому, щоб ком-пенсувати шкоду, а не в тому, щоб спричинити її більше. Інші, погоджуючись з цією точкою зору, вважають, що відновні процеси та їхні наслідки мають риси покарання, такі, як публічне засу-дження поведінки людини, яка порушує суспільні норми і має платити за скоєне.

2. Чи ґрунтується діяльність організацій, які надають підтримку потерпілому та забезпечують реінтеграцію правопорушнику, на принципах від-новного правосуддя? Якщо вони не використову-ють відновних процесів, прихильники концепції зустрічі сказали б, що, враховуючи усю цінність і важливість таких послуг, це не є відновне пра-восуддя. Ті ж, хто працює в рамках двох інших концепцій, ймовірніше, сказали б, що це дійсно заходи відновного правосуддя.

3. Що трапиться, якщо потерпілий чи пра-вопорушник не захочуть або не зможуть взяти участь у відновному процесі? Є кілька способів, у межах яких сторони можуть брати участь у про-цесі. Найочевидніший — робити це особисто, але в деяких випадках сторони беруть участь опосеред-ковано, наприклад, надсилаючи свого представни-ка чи передаючи свої погляди у письмовій формі чи в інший спосіб. Але у випадку, якщо вони не зацікавлені чи не можуть взяти участь навіть у такий непрямий спосіб, прихильники концепції зустрічі зробили б висновок, що належний від-новний процес здійснити неможливо. Ті ж, хто працює в рамках двох інших концепцій, дослі-джували б потенціал застосування інших, від-шкодувальних заходів, про які йшлося у розді лі 2, та шукали б можливості запросити потерпілих на зустріч із правопорушниками, що не мають до

них відношення (не зі своїми «власними» крив-дниками) для обговорення загальних питань зло-чинності й правосуддя.

4. Чи може відновне правосуддя існувати у несправедливому світі? Деякі люди протягом дов-гого періоду часу є жертвами системної неспра-ведливості; чи справедливо покладати на них від-повідальність за індивідуальні неправомірні дії, які вони самі можуть вчинити, без застосування належних заходів для боротьби з причинами гли-бинної несправедливості? Особи, які працюють у рамках трансформаційної концепції, сказали б, що ні, і що системній несправедливості потрібно протистояти так само, як і індивідуальній. Ті ж, хто працює в рамках двох інших концепцій, хоч і переймаються системною несправедливістю, не погодилися б з тим, що відновне правосуддя зму-шує до цього.

Останнє застереження щодо літератури і тер-мінології відновного правосуддя — це те, що так само, як термін «відновне правосуддя» має дещо різні значення, існує багато тлумачень назв про-грам, таких, як «медіація між потерпілим та пра-вопорушником», «обговорення/конференції» і «кола». Наприклад, поняття «медіація між потер-пілим та правопорушником» використовують для опису зустрічей між потерпілим та правопоруш-ником за сприяння фасилітатора, але цим тер-міном також звикли називати т. зв. «човникову дипломатію», в якій сторони не зустрічаються, а фасилітатор ходить до кожної зі сторін окремо, аби досягти між ними згоди. Причини цих від-мінностей часто мають відношення до історії кон-кретної програми, але незалежно від того, як саме вони виникли, завжди краще поставити декілька питань про програму, щоб дізнатися якомога кон-кретніше, як саме вона працює.

Чимало було вже написано і сказано щодо цих та інших неузгодженостей, але може прийти час, коли буде корисно чи важливо зрозуміти їх більш повно. У цьому випадку, ресурси, зазначені у Додатку І, стануть чудовим початком цього.

№ 3, грудень, 2008 107

Посилання та бібліографічні ресурси Bonta, J., Jesseman, R., Rugge, T., and R. Cormier (2006). «Restorative Justice and Recidivism: Promises Made, Promises Kept?», in Sullivan, D. and L. Tifft (Eds.), Handbook of Restorative Justice: A Global Perspective. London: Taylor and Routledge.

Dignan, J. (2000). Youth Justice Pilots Evaluation—Interim Report on Reparative Work and Youth Offending Teams. London: Home Office.

Galaway, B. (1998). Evaluating Restorative Community Justice Programs. Denver: The Colorado Forum on Community and Restorative Justice.

Hayes, H. (2005). Assessing Reoffending in Restorative Justice Conferences», The Australian Journal of Criminology, 38, (1), pp. 77-101.

Hayes, H. and K. Daly (2003). «Youth Justice Conferencing and Reoffending», Justice Quarterly, 20, (4), pp. 725-764

Hayes, H. and K. Daly (2004). «Conferencing and Re-offending in Queensland», The Australian and New Zealand Journal of Criminology, Vol. 37, No.2, pp. 167-191.

Home Office (2003). Restorative Justice: The Government’s Strategy. A consulta tion document on the Government’s strategy on restorative justice, London: Home Office, July 22, 2003.

Johnson, G. and D. Van Ness (2006). The Meaning of Restorative Justice, in Johnson, G and Van Ness, D. (Eds). The Handbook on Restorative Justice. Cullompton: Willan Publishing.

Kittayarak, K. (2005). Restorative Justice in Thailand. Paper presented at the Workshop on Enhancing criminal Justice Reform, Including Restorative Justice, Eleventh United Nations Congress on Crime Prevention and Criminal Justice, Bangkok, Thailand, 18-25 April 2005.

Maxwell, G., and A. Morris (2001).»Family Group Conferences and Reoffending», in A. Morris & G.Maxwell (Eds.), Restorative Justice for Juveniles: Conferencing, Mediation and Circles. Oxford: Hart Publishing.

McCold, P. (2003). «A survey of Assessment Research on Mediation and Conferencing», in L. Walgrave (ed.) Repositioning Restorative Justice, Devon (U.K.): Willan Publishing. pp. 67-120.

Miers, D. (2001). An International Review of Restorative Justice. Crime Reduction Research Series Paper 10. London (U.K.): Home Office.

Shapland, J., Atkinson, A., Colledge, E., Dignan, J., Howes, M., Johnstone, J., Pennant, R., Robinson, G. and A. Sorsby (2004). Implementing Restorative Justice Schemes (Crime Reduction Programme)—A Report on the First Year. Home Office Online Report 32/04. London: Home Office.

Корисні веб-ресурсиМіністерство внутрішніх справ Великої Британії / UK Home Office http://www.homeoffice.gov.uk/crime-victims/victims/restorative-justice/?version=1

Центр досліджень правопорушень та примирення / Centre for the Study of Violence and Reconciliation http://www.wits.ac.za/csvr/

Міжнародне товариство ув’язнених / Prison Fellowship International Відновне правосуддя / Restorative Justice Англійською: http://www.restorativejustice.org/ Іспанською: http://www.justiciarestaurativa.org/ Французькою: http://www.justicereparatrice.org/

Національна школа з підготовки та удосконалення працівників суду / Ecole Nationale de la Magistrature http://www.enm.justice.fr/centre_de_ressources/actes_ses-sions/justice_perspec-tives/reparatrice_restaurative/reparatrice_restaurative.htm

Центр відновного правосуддя / The Centre for Restorative Justice Університет ім. Саймона Фрейзера / Simon Fraser University http://www.sfu.ca/crj/index.html

Європейський форум з питань відновного правосуддя / European Forum for Restorative Justice http://www.euforumrj.org

Консорціум відновного правосуддя / Restorative Justice Consortium http://www.restorativejustice.org.uk/

Відновне правосуддя / Restorative Justice Відновлення наслідків правопорушення / Healing the Effects of Crime

http://www.restorativejustice.com/

Австралійський інститут кримінології / Australian Insti-tute of Criminology http://www.aic.gov.au/rjustice/

Міністерство юстиції США / US Department of Justice Онлайновий записник з питань відновного правосуддя / Restorative Justice On-Line Notebook http://www.ojp.usdoj.gov/nij/rest-just/

Міжнародний інститут відновних практик / Interna-tional Institute for Restorative Practices www.restorativepractices.org www.realjustice.org

Виправні заклади Канади / Correctional Service Canada http://www.csc-scc.gc.ca/text/portals/rj/index_e.shtml http://www.csc-scc.gc.ca/text/portals/rj/index_f.shtml

Веллінгтонський Університет / University of WellingtonЦентр досліджень правопорушень та правосуддя / Crime and Justice Research Centre http://www.vuw.ac.nz/cjrc/

Австралійський національний університет / Australia National University Центр відновного правосуддя / Centre for Restorative Justice http://www.crj.anu.edu.au/

Департамент виправних послуг Нового Південного Уельсу (Австралія) / The New South Wales Department of Corrective Services Підрозділ з питань відновного правосуддя / Restor-ative Justice Unit (Australia) http://www.dcs.nsw.gov.au/offender_management/restor-ative_justice/

Уряд Нової Зеландії, Міністерство юстиції / New Zealand Government, Ministry of Justice Відновне правосуддя / Restorative Justice. http://justice.govt.nz/restorative-justice/index.html



ВІДВІДАЙТЕ НОВИЙ ТЕМАТИЧНИЙ САЙТ!

www.bezpekagromad.org.ua

Сайт «СПІВПРАЦЯ МІЛІЦІЇ ТА ГРОМАДИ ЗАДЛЯ БЕЗПЕКИ» присвячений питанням побудо-ви безпечних і згуртованих громад. Завдання сайту – сприяти впровадженню сучасних стра-тегій профілактики злочинності серед дітей та молоді, а також розвивати активність громади у справі налагодження безпеки і правопорядку в суспільстві.

Наш сайт є спробою акумулювати інформацію про практику впровадження в Україні інновацій-ної трирівневої моделі профілактики підліткової злочинності*, заснованої на відновному підході. Дана модель передбачає впровадження комплексної системи профілактики на рівні конкретного регіону та координування з цією метою роботи правоохоронних структур, місцевої влади, державних соціальних служб і громади.

Сподіваємося, сайт стане корисним ресурсом для всіх учасників трирівневої моделі профілак-тики підліткової злочинності – представників школи, інших закладів освіти, правоохоронних органів, державних та муніципальних соціальних служб, громадських організацій, а також усіх, хто цікавиться прогресивними підходами до побудови безпечних громад і профілактики зло-чинності.

Наш сайт створений у рамках проекту «Стратегії міліції щодо профілактики підліткової зло-чинності в Україні», який виконує консорціум організацій: Благодійна організація «Україн-ський Центр Порозуміння», Київський національний університет внутрішніх справ та Громадська організація «Інститут проблем наркоманій та наркозлочинності» за фінан-сової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва.

Ми запрошуємо усіх, кому небайдужа доля своєї родини, громади села чи міста, і, нарешті, доля цілої країни, стати активним учасником процесу створення безпечних громад і безпечної України!

ЧОМУ ПРОФІЛАКТИКА ПІДЛІТКОВОЇ ЗЛОЧИННОСТІ Є АКТУАЛЬНОЮ

Нині зростання рівня злочинності є однією з болючих проблем нашого суспільства. Зараз уже нікого не дивує наявність охорони не тільки в комерційній організації чи державній установі, а й у під’їзді житлового будинку чи у школі. Проте насправді це цілком виправдані заходи безпеки у відповідь на сучасний стан злочинності в країні.

Як це не парадоксально звучить, подекуди вже не школярів потрібно захищати від злочинців, - вони самі дедалі частіше стають правопорушниками. Справді, частка правопорушень, вчине-них підлітками, нині становить 10% від загальної кількості злочинів, знижується вік неповноліт-ніх правопорушників, зростає кількість тяжких злочинів серед цієї вікової категорії тощо.

Ситуація з підлітковою злочинністю в Україні вимагає впровадження дієвої системи профілак-тики правопорушень серед неповнолітніх, яка б використовувала сучасні, іноваційні, дійсно ефективні методи профілактики та передбачала координування зусиль і ресурсів як правоохо-ронних органів держави, так і громадськості. Спробою створити подібну систему в нашій країні є впровадження трирівневої моделі профілактики підліткової злочинності в чотирьох пілотних регіонах, яке відбувається в рамках проекту «Стратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності в Україні».

* див.публікацію у №2(10)2008.

ОРГАНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ,ЩО ВПРОВАДЖУЮТЬ ПРОГРАМИ ВІДНОВНОГО

ПРАВОСУДДЯ:(станом на червень 2008 р.)

Регіон ОрганізаціяКонтактна

особаТелефон,e-mail

м. Київ«Український Центр Порозуміння»

Мар’яна Синюшко

(044) 537 10 07(044) 280 39 18 (ф.)[email protected]

м. Сімферополь,АР Крим

«Український Центр Порозуміння»

Ірина Камілова

(050) 917 74 [email protected]

м. Біла Церква,Київська обл.

Регіональний осередок Всеукраїнської фундації «Захист прав дітей» у Київській обл.

Інна Луценко

(095) [email protected]

м. Дрогобич,Львівська обл.

«Молодіжний клуб Дрогобиччини»

Марічка Николаїшин

(050) 661 16 [email protected] [email protected]

м. Жмеринка,Вінницька обл.

«Ініціатива»СвятославНіколайчук


м. Івано-Франківськ

Регіональна громадська організація «Інститут права і демократичного розвитку Прикарпаття»

Юрій Микитин


смт Красно-гвардійське,АР Крим

Агентство регіонального розвитку «Гармонія»

Галина Садичко

(06556) 2 08 94(050) 932 68 [email protected]

м. Луганськ«Луганська обласна група медіації»

Галина Тищенко

(0642) 717 [email protected]

м. ЛьвівБлагодійний фонд «Простір без конфлікту»

Олеся Бік

(050) 936 84 50(032) 233 43 [email protected]

м. Одеса«Одеська обласна група медіації»

Інна Терещенко


м. СумиСумська обласна громадська організація «Сумська ініціатива»

Олександр Калмиков

(0542) 791 330 (050) 307 10 [email protected]

м. Харків «Молодь за демократію»Галина Овчарова


м. Пирятин,Полтавська обл.

Пирятинська районна громадська організація «Жіночі ініціативи»

Ірина Таран

(050) 269 88 65 [email protected]

Кей Праніс, Баррі Стюарт, Марк Уедж. Кола примирення. Від злочину до повернення у громаду / Пер. з англ. – К.: Видавець Захаренко В.А., 2008 – 267 с.

Ця книга – про поєднання стародав-ньої мудрості та сучасного досвіду проведення Кіл примирення у гро-мадах для розв’язання кримінальних ситуацій. Для всіх небайдужих до відродження сталих, безпечних, відповідальних громад із міцними зв’язками між усіма громадянами.

Дізнайтеся більше про відновне правосуддя та медіацію з наших видань:

Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі. (Відповіді демократичного суспільства на насильство у повсякден-ному житті) (російською мовою) / Пер. з англ. – К.: Видавець Захаренко В.А., 2008 – 183 с.

Посібник, підготовлений Європейським форумом з відновного правосуддя та медіації між потерпілими й правопоруш-никами на замовлення Ради Європи, опи-сує основні риси відновного правосуддя, подає дослідження різних моделей, що

вже впроваджені в Європі, пропонує підходи до створення таких програм, визначає можливі проблеми та способи їхнього подолання.

Замовте власний примірник у БО “Український Центр Порозуміння”: Тел.: 044 537 10 07. E-mail: [email protected]

Віра Землянська. Відновне правосуддя в кримінальному процесі України / Посібник для студентів та викладачів вищих юридичних навчальних закладів – К.: Видавець Захаренко В.А., 2008 – 198 с.

У виданні зібрано інформацію про понят-тя, форми та особливості відновного правосуддя, український та європейський досвід впровадження. Юристам буде цікаво прочитати про співвідношення відновного правосуддя і кримінального судочинства, про елементи відновного

правосуддя у правовій спадщині України, про чинне міжнародне та українське законодавство у цій сфері.

Розвиток Центрів відновного пра-восуддя в громадах / Український Центр Порозуміння, 2008 – 88 с.

На сторінках посібника узагальне-но український досвід створення Центрів відновного правосуддя – громадських утворень для вирішення завдань з профілактики злочинності у громаді. Окрім загальної моделі ЦВПГ, його структури та завдань, необхідних базових ресурсів та мож-ливостей для залучення місцевого

фінансування, подано зразки документів для ЦВПГ, механізми співпраці з різними органами та, звичайно, історії успіху.

Мартін Райт. Відновне право-суддя – шлях до справедливості. Сим по зіум (російською мо вою) / Пер. з англ. – К.: Видавець Захаренко В.А., 2007. – 304 с.

Британський дослідник Мартін Райт висвітлює непрості аспекти злочину та покарання, вклавши їх у вуста різних фахівців, що аргументують свою точку зору: судді, політика, психолога, інспек-тора служби пробації, філософа,

працівника служби підтримки жертв злочину, медіатора. На сторінках книги точаться дискусії щодо ролі держави у боротьбі зі злочинністю, способів реагування на окреме правопорушення та про шляхи реформування системи кримі-нального судочинства.

Роберт Буш, Джозеф Фолджер. «Що може медіація. Трансформативний підхід до конфлікту» (російською мовою) / Пер. з англ. – К.: Видавець Захаренко В.А., 2007 – 261 с.

Нові привабливі сторони медіації відкриваються читачеві завдяки сформулюваному авторами тран-сформативному підходу до вирішення конфлікту. Їхні глибокі дослідження природи конфлікту, його ролі у житті

людей, взаємо зв’язок з людською природою й суспільством призвело до розвитку цілого напрямку в теорії і практиці сучасної медіації.

Издание Совета ЕвропыCouncil of Europe Publishing

Ответы на насилие в повседневной жизни в демократическом обществе

Реконструкция связей в сообществе –

медиация и восстановительное

правосудие в Европе

Documents

"Відновне правосуддя в Україні" №3(11) '2008