Івано-Франківська Теологічна Академія

Факультет філософсько-богословський

ЄВХАРИСТІЙНІ БОГОСЛУЖІННЯ

ВЕЛИКОГО ПОСТУ

Магістерська робота

студента VII курсу

Івана Дутки

Науковий керівник:

о. д-р Василь Гоголь

Рецензент:

о. ліц. Віталій Дем’янець

Дата захисту – 11.04.2011

Оцінка – 10/10

Івано-Франківськ 2011 р. Б.

2

ЗМІСТ

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ........................................................................ 4

ВСТУП ......................................................................................................................... 5

РОЗДІЛ 1. ЛІТУРГІЯ СВЯТОГО ЙОАНА ЗОЛОТОУСТОГО .............................. 8

1.1. Дні служіння Літургії ................................................................................ 8

1.2. Літургія св. Йоана Золотоустого в суботи Чотиридесятниці ................ 9

1.3. Літургія св. Йоана на свято Благовіщення в часі Великого посту ...... 11

РОЗДІЛ 2. ЛІТУРГІЯ СВЯТОГО ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО ................................... 14

2.1. Дні служіння Літургії .............................................................................. 14

2.2. Літургія св. Василія Великого у неділі Великого посту ...................... 14

2.3. Літургія св. Василія у Страсний четвер і Велику суботу .................... 16

РОЗДІЛ 3. ЛІТУРГІЯ НАПЕРЕДОСВЯЧЕНИХ ДАРІВ ....................................... 23

3.1. Авторство Напередосвяченої Літургії ................................................... 23

3.2. Дні служіння Літургії .............................................................................. 23

3.3. Заготовлення та зберігання св. агнця ..................................................... 24

3.4. Приготування до відправи Напередосвяченої Літургії ........................ 26

3.5. Початок вечірні на Літургії Напередосвячених Дарів ......................... 28

3.6. Обряди, пов’язані з покладенням св. агнця на дискос ......................... 29

3.7. «Господи, взиваю я…» ............................................................................ 32

3.8. Вечірній вхід ............................................................................................. 35

3.9. Прокімени та читання паремій ............................................................... 38

3.10. «Нехай направиться…» ......................................................................... 40

3.11. Читання Апостола і Євангелія та єктенії перед «Нині сили

небесні…» .................................................................................................................. 43

3.12. Великий вхід на Літургії Напередосвячених Дарів ............................ 46

3.13. Приготування до причастя. «Напередосвячене святеє святим».

Причастя священнослужителів ................................................................................ 48

3.14. Причастя вірних. Завершення Напередосвяченої Літургії ................ 52

ВИСНОВКИ ............................................................................................................... 59

3

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ .......................................................... 61

ДОДАТКИ .................................................................................................................. 66

4

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

БГКЦ – Білоруська Греко-Католицька Церква

ІФТА – Івано-Франківська Теологічна Академія

РПЦ – Російська Православна Церква

УГКЦ – Українська Греко-Католицька Церква

УКУ – Український Католицький Університет

УПЦ КП – Українська Православна Церква Київського Патріархату

УПЦ МП – Українська Православна Церква Московського Патріархату

арк. – аркуш

див. – дивись

зв. – зворот

Йо. – Йоан (євангелист)

пор. – порівняй

поч. – початок

р. – рік

рис. – рисунок

с. – сторінка

С. – сторінки

св. – святий, -а (людина); -е, -і (речі)

свв. – святі (люди)

ст. – століття

ч. – частина

5

ВСТУП

«Служба Божа є водночас і нероздільно жертовним спомином,

у якому постійно здійснюється жертва Хреста,

і святим бенкетом Причастя Тіла і Крові Господа»

[3, ч. 1382].

Актуальність теми. Євхаристійному богослужінню присвячено чимало

досліджень та праць, написаних як давніми, так і сучасними авторами, однак ця

тема ніколи не втрачає своєї важливості та актуальності. Ймовірно, причиною

цього є сама Євхаристія, завдяки якій Церква постійно по-новому досвідчує

реальність тісного сопричастя з Богом всіх її членів, що таїнственно єднаються

між собою, творячи богочоловічий організм Христового Тіла. Такий

безперервний досвід церковної спільноти знаходить своє зовнішнє вираження в

обрядових формах, адже «lex orandi» є відображенням «lex credendi». Часто цю

сторону літургійного богослужіння недооцінюють, вважаючи її занадто

архаїчною, мовляв слід зосереджуватись на головному, а не на «обрядовщині».

Проте не потрібно забувати, що саме завдяки відправі Божественної Літургії

Євхаристія постійно живе в Церкві, а Церква в свою чергу повсякчасно живе

нею. Зрозуміло, що літургійний чин не є причиною Євхаристії, але радше

навпаки – її безпосереднім наслідком, однак якраз він дає можливість людині

якнайкраще принести благодарення Богові всіма своїми душевними і тілесними

здібностями. Оскільки часом максимальної концентрації психосоматичних сил

для християн є свята Чотиридесятниця, то особливої уваги заслуговує відправа

Євхаристії саме в цьому періоді церковного року. Тематику євхаристійних

богослужінь Великого посту на жаль опрацьовано недостатньо, особливо в

контексті сучасної літургійної практики, тому конче необхідним є заповнити

таку прогалину і пролити світло на деякі характерні особливості великопосної

Літургії.

Мета магістерської роботи. Дана праця досліджує практичний аспект

звершення Євхаристії в часі Чотиридесятниці, ретельно розглядаючи та

6

аналізуючи насамперед уставні вказівки та приписи богослужбових книг, що

стосуються Літургії періоду передпасхального посту. Робота також зачіпатиме

історичний та богословський виміри великопосної Євхаристії, однак лише в

загальних рисах, позаяк ці питання є надзвичайно об’ємними і потребують

окремих набагато ширших і ґрунтовніших розвідок.

Огляд літератури. Основний акцент при виборі матеріалу для написання

цієї роботи був спрямований передусім на різноманітні видання служебників

Літургій свв. Йоана Золотоустого, Василія Великого і Напередосвячених Дарів,

завдяки яким можна проаналізувати чинопослідування та особливості

звершення великопосної Євхаристії в київській літургійній традиції. До цієї

групи джерел належать повні служебники УГКЦ, БГКЦ, УПЦ КП і УПЦ МП,

серія служебників Літургії Напередосвячених Дарів та деякі скомпільовані

видання, як от «Великопостный Служебникъ» чи «Служебник на Страсний

тиждень».

Другим важливим джерелом для цієї роботи послужили богослужбові

книги, які містять змінні частини євхаристійних великопосних відправ. До них

належать Посна Тріодь, Молитвослов і Молитовний Псалтир. Сюди ж можна

віднести типікони та устави, що детально висвітлюють порядок правильного

поєднання вказівок служебників та текстів богослужбових книг. Передусім слід

назвати Типик І. Дольницького, який на даний час поряд із «Уставом

богослужінь» є обов’язковим у нашій Церкві. Також для кращого висвітлення

розмаїття великопосної богослужбової практики послужили інші уставні

видання, між якими варто виділити Типик Я. Досковського, Типик св. Сави

Освяченого та «Церковне Око».

Цінним матеріалом для даної роботи стали нечисленні розвідки та статті,

присвячені Божественній Літургії в часі Великого посту. Тут насамперед слід

згадати ґрунтовну працю Р. Турконяка, яка аналізує київську богослужбову

традицію служіння Літургії Напередосвячених Дарів. Багато літургістів та

знавців літургійних питань, що присвятили свої праці загальному розгляду

7

християнського богопочитання, подають теж чимало цікавих вказівок щодо

звершення Літургії в Чотиридесятницю. Між ними треба назвати імена К.

Нікольського, С. Булгакова, Л. Гуцуляка, Ю. Катрія, Ю. Федоріва, К. Суботіна,

О. Шмемана та інших.

Структура і основний зміст магістерської роботи. Структурно ця

праця складається зі списку скорочень, вступу, основної частини (три розділи,

які поділені на підрозділи), висновку, списку літератури і трьох додатків.

Кожен з трьох розділів основної частини детально аналізує Літургії нашої

богослужбової традиції з огляду на особливості їх звершення в часі

передпасхального посту. В першому розділі розглядається Літургія св. Йоана

Золотоустого в суботи Чотиридесятниці та на свято Благовіщення Пресвятої

Богородиці, якщо воно випадає в будні Великого посту. Другий розділ

присвячено Літургії св. Василія Великого, яка звершується в неділі посту,

Страсний четвер та Велику суботу. Літургії Напередосвячених Дарів, як

винятково великопосній відправі, відведено третій розділ. Додатки, що подані

наприкінці роботи, тематично пов’язані саме з останнім розділом. Ілюстрації,

які поміщені в додатку 3, дозволяють більш детально розглянути служіння

Літургії Напередосвячених Дарів у традиції Православних Церков для її

порівняння з відправою цієї Літургії в сучасній богослужбовій практиці УГКЦ.

Загальна кількість сторінок даної магістерської роботи сягає 82.

8

РОЗДІЛ 1. ЛІТУРГІЯ СВЯТОГО ЙОАНА ЗОЛОТОУСТОГО

1.1. Дні служіння Літургії

Згідно приписів церковного уставу, Літургія св. Йоана Золотоустого

служиться у всі дні року, окрім тих, в які бувають Літургії св. Василія Великого

чи Напередосвячених Дарів [59, с. 7]. У Великий піст Літургію Золотоустого

відправляється у всі суботи (окрім Великої) [31, с. 564] та на свято

Благовіщення [55, с. 54].

Понеділок, вівторок і четвер Великого посту і Страсна п’ятниця є так

званими алітургійними днями, тобто в них не служиться Літургію [47, с. 145;

54, с. 45]. Перший припис щодо алітургійних днів подає Лаодикійський

помісний собор у 49 правилі: «Не належить в Чотиридесятницю приносити

Святий Хліб, хіба тільки в суботу і в день воскресний» [2, с. 146]. Історично цю

практику в УГКЦ занедбано. Так, наприклад, Львівський собор 1891 р.

дозволяє служити Літургію св. Йоана Золотоустого у понеділок, вівторок і

четвер Великого посту, оскільки, як зазначає собор, це є звичаєм українців-

католиків з незапам’ятних часів, а у середи і п’ятниці та в перші три дні

Страсного тижня залишає можливість у разі потреби окрім Напередосвяченої

Літургії також служіння «читаної» Літургії Золотоустого, однак за особливим

дозволом Правлячого Архиєрея [6, с. 110]. Відлунням цієї постанови собору,

можливо, є припис актуального Служебника УГКЦ перед розділом «Спільні

Служби Святим»: «Вживати головно підчас Великого Посту, коли на

Божественній Літургії не береться Служби дня, але Святого» [17, с. 179].

Сучасне східне католицьке канонічне право говорить: «Божественна Літургія

може похвально правитись у всі дні, за винятком тих, які виключаються згідно

з приписами літургічних книг Церкви свого права, до якої священик

приписаний» [4, к. 704]. Також необхідно сказати, що Конгрегація у справах

Східних Церков висловила бажання відновлення алітургійних днів там, де вони

відносно недавно зникли, оскільки вони є визначним елементом у спадщині

всієї Церкви [1, ч. 63].

9

Істини ради треба додати, що практику алітургійних днів занедбали

багато парафій Православних Церков, служачи приватні, замовлені та

заупокійні Літургії протягом усього Великого посту, що критикує відомий

православний богослов О. Шмеман [30, с. 76].

1.2. Літургія св. Йоана Золотоустого в суботи Чотиридесятниці

В першу суботу Великого посту устав приписує долучати до служби

Посної Тріоді пам’ять св. великомученика Теодора Тирона, який у 326 р. явився

вночі константинопольському єпископові Євдоксію і перестеріг його перед

злобним наміром кесаря Юліана Відступника осквернити християнський піст.

Кесар дав наказ, щоб щоденно у перший тиждень посту всю поживу на ринках

Константинополя окроплювали кров’ю ідольських жертв. Св. Теодор заповів

християнам не купувати ніякої їжі на ринку, але приготувати варену пшеницю з

медом, що по-грецьки зветься коливо [37, с. 98]. На Літургії цього дня, згідно

Типика І. Дольницького, вся служба співається св. Теодору, а Апостол-

Євангеліє – дню і святому [57, с. 335]. Типик св. Сави та «Церковне Око»

приписують цієї суботи співати на Літургії зображальні з тропарями 3 і 6 пісні

утреннього канону святого, а в іншому згідні з І. Дольницьким [58; 48, арк. 963-

963 зв.].

2, 3 і 4 суботи Великого посту присвячені молитвам усім святим, а також

поминанню померлих [31, с. 569]. І. Дольницький радить в цей день вживати

риз червоного кольору. Тропарі, прокімени, алилуарії та причасні беруться всім

святим (як у суботи цілого року) і за упокій, Апостол-Євангеліє – дня і за

усопших [57, с. 340]. Типик св. Сави і «Церковне Око» погоджуються з уставом

Типика І. Дольницького, однак знову говорять про зображальні, подаючи

блаженну гласа на 6 [58, 48, арк. 970 зв.]. На Літургії під час мирної єктенії

додаються спеціальні прохання, а після єктенії усильного благання – особлива

єктенія за померлих [17, С. 24-25; там само, с. 40-41]. Після Літургії, згідно

галицької традиції, служиться парастас. Слід зауважити, що Посна Тріодь подає

10

наступний припис на заупокійні суботи: «Така ото служба за упокій буває в три

суботи святого і Великого посту, коли не є (в ці суботи – І.Д.) ні одне з трьох

свят: Предтечі (Віднайдення голови – І.Д.), Сорока мучеників (Севастійських –

І.Д.) чи Благовіщення» [24, арк. 184]. До цього К. Нікольський додає також

відміну заупокійної служби на храмове свято, якщо воно випаде в ці три суботи

[46, с. 590].

Особливе святкування звершується у п’яту суботу Чотиридесятниці, яка

називається Акафістовою. Церковна служба цього дня називається «Похвала

Пресвятій Богородиці» [53, с. 616]. На суботній утрені співається акафіст до

Божої Матері, що пригадує подячну молитву жителів Константинополя після

чудесного порятунку міста від нападу ворогів, яку вони цілу ніч заносили до

Богородиці, стоячи у влахернському храмі [37, С. 112-113]. На Літургія цього

дня відправляється служба Богородиці, однак перед святковими Апостолом та

Євангелієм читаються також Апостол і Євангеліє дня [57, с. 351]. Типик св.

Сави і «Церковне Око» приписують зображальні з тропарями 3 і 6 пісень

акафістового канону [58; 48, арк. 984 зв.].

Субота перед Квітною неділею носить назву Лазаревої, оскільки

присвячена спомину про воскресіння Лазаря [55, с. 257], яке виявило

божественну силу Христа, а також завірило спільне воскресіння всіх померлих

[47, с. 220]. Богослужіння цього дня носять врочистий характер: на утрені

співаються воскресні піснеспіви, а на Літургії замість трисвятого співається

«Ви, що в Христа хрестилися…», оскільки у Лазареву суботу колись хрестили

оглашенних [37, с. 120]. Апостольське і євангельське читання, прокімен,

алилуарії та причасний беруться тільки свята воскресіння Лазаря [57, с. 355].

Типик св. Сави і «Церковне Око» говорять про зображальні з тропарями 3 і 6

пісень канонів утрені [58; 48, арк. 988]. Подібний припис знаходиться також в

Типику Я. Досковського [59, с. 227]. Замість «Достойно» співається ірмос 9

пісні утреннього канону «Люди, чистую славно почитаймо…» [61, с. 211; 44, с.

107]. Служебник УГКЦ подає цієї суботи особливий відпуст на Літургії:

11

«Христос, істинний Бог наш, що прийшов у Витанію воскресити праведного

Лазаря спасіння нашого ради…» [17, с. 82]. Цікаво, що цей відпуст є тільки в

нашій літургійній традиції, оскільки його не містять служебники Православних

Церков.

1.3. Літургія св. Йоана на свято Благовіщення в часі Великого посту

Двунадесяте свято Благовіщення Пресвятої Богородиці (7 квітня) може

випасти в періоді від четверга 3 тижня Чотиридесятниці до середи Світлої

седмиці [47, с. 206]. На це свято завжди звершується повна Літургія – св. Йоана

Золотоустого чи св. Василія Великого (остання – у 3, 4 і 5 неділі Великого

посту, Великий четвер і Велику суботу – тоді, коли вона звичайно служиться)

[46, с. 558].

Коли Благовіщення випаде у понеділок, вівторок, середу, четвер і

п’ятницю Чотиридесятниці та у понеділок, вівторок, середу і п’ятницю

Страсного тижня, святкова Літургія св. Йоана Золотоустого служиться в

поєднанні з вечірнею [31, С. 128-129]. Про таке поєднання Типик І.

Дольницького каже: «На вечірні, що співається з Літургією буде вхід і, після

прокімена – читання; і тоді не буде ані цілої вечірні, ані цілої Літургії. Від

вечірні відпадає її остання частина, тобто від єктенії «Промовмо всі» до її

кінця; від Літургії, в свою чергу, відпадає її початкова частина, тобто від

початку до трисвятого. Таким чином вечірня зливається з Літургією ніби в один

чин богослужіння, а сполучною ланкою вечірні з Літургією на повній Літургії

буде мала єктенія з виголосом трисвятого, від якого починається Літургія» [57,

с. 38].

Перед вечірнею з Літургією св. Йоана Золотоустого священнослужителі

читають молитви, зодягаються та готують на жертовнику св. посуд, як звичайно

на повній Літургії. Проскомидія служиться або до початку вечірні, або на

«Господи, взиваю я…». Після виголосу «Благословенне царство…» хор співає

«Амінь» і одразу: «Прийдіте, поклонімся…». Далі читається 103 псалом з

12

«Алилуя» наприкінці, а за ним буває мирна єктенія [59, С. 65-66]. Після єктенії

катизма з Псалтиря не береться [57, с. 236], але одразу співається «Господи,

взиваю я…» зі стихирами.

На вечірні Благовіщення у будні дні Чотиридесятниці на «Господи,

взиваю я…» устав приписує 11 стихир: 5 Посної Тріоді, 3 свята і 3 архангела

Гавриїла, собор якого святкується наступного дня. Остання 11 стихира має свій

окремий приспів: «Ти твориш ангелами Своїми духи, і слугами Своїми

палаючий вогонь». «Слава, і нині» – Благовіщення [58; 57, с. 236; 48, арк. 552

зв.]. У Страсну седмицю в перші три дні співаються 10 стихир: 5 Тріоді і 5

свята, «Слава» – Тріоді, «І нині» – свята, а у Страсну п’ятницю – 6 стихир

Тріоді і 4 свята, «Слава» та «І нині» – як вище сказано [57, с. 248; там само, с.

251].

По закінченні стихир звершується вхід з Євангелієм. Після входу і

«Світло тихе» в будні Великого посту та Страсні понеділок, вівторок і середу

слідують два читання Тріоді (зі своїми прокіменами) і два читання свята [31, с.

128; там само, с. 248]. У Страсну п’ятницю буде 5 читань: 3 Тріоді (два перші –

зі своїми прокіменами) і 2 свята [57, с. 251]. Після читань диякон співає малу

єктенію, а священик виголос трисвятого: «Бо Ти святий єси, Боже наш…». Хор

співає трисвяте, і далі слідує Літургія св. Йоана Золотоустого звичайним чином

[59, с. 66]. На Літургії береться вся служба Благовіщення, яка поєднується зі

службою Тріоді лише у Страсний тиждень [57, с. 248; там само, с. 251]. Також

слід додати, що в Страсну п’ятницю після заамвонної молитви співаються

стихири на стиховні «Коли з дерева Ариматейський Йосиф…»,

священнослужителі переодягаються у траурне облачення і виносять для

почитання плащаницю [31, с. 611].

Якщо Благовіщення випаде у 3, 4 і 5 суботи Чотиридесятниці, то святкова

Літургія св. Йоана Золотоустого служиться без вечірні, як звичайно, і береться

вся служба свята [57, с. 238; там само, с. 242], а в Лазареву суботу поєднуються

служби Благовіщення і воскресіння Лазаря [там само, с. 244]. Типик св. Сави і

13

«Церковне Око» приписують у 3, 4 та 5 суботи посту співати на Літургії

зображальні з тропарями 3 і 6 пісень святкового канону, а в Лазареву суботу – з

тропарями 3 пісні канону Благовіщення і 6 пісні канону Лазаря [58; 48, арк. 554

зв.; там само, арк. 563 зв.].

На завершення Літургії актуальний Служебник УГКЦ подає такий

відпуст: «Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої Своєї Матері, якої

Благовіщення сьогодні торжественний празник світло звершуємо…» [17, с. 83].

Цікаво, що такий відпуст характерний тільки літургійній традиції УГКЦ,

оскільки в практиці Православних Церков на відпусті святкові події не

поминаються: «[Виголошувати відпуст] на свято Богородиці не належить так:

Христос, Істинний Бог наш, молитвами Пречистої Своєї Матері, чесного і

славного Різдва Її, або Успіння, або Введення та інших свят Її (…) Але коли

свято Богородиці, Її Різдва або Успіння тощо, належить відпуст виголошувати

так: Христос, Істинний Бог наш, молитвами Пречистої Своєї Матері і всіх

святих, помилує і спасе нас, бо Він Благий і Чоловіколюбний. (…) Не Різдво бо

Богородиці, не Введення або Успіння Її підносимо до Бога на молитву, але

Саму Пресвяту Богородицю» [21, С. 288-289; пор. 22, С. 168-169].

Також коротко варто згадати про колір богослужбових риз на

Благовіщення. Треба зауважити, що чіткого поділу кольорів облачення по

святах у нашій Церкві немає. «Загальний устав церковних богослужень»

говорить про світлі ризи у свята Господські, Богородичні, всенічних і

полієлейних святих [35, с. 68]. За приписом 4 тому «Настольной книги

священнослужителя», служіння в Богородичні свята слід звершувати в

блакитних або білих ризах [45, с. 149]. «Навчальні відомості» Служебника УПЦ

КП говорять про сині або білі ризи на свята Божої Матері [21, с. 472]. Сучасна

літургійна практика надає перевагу саме блакитному (або синьому) облаченню

при служінні на Благовіщення.

14

РОЗДІЛ 2. ЛІТУРГІЯ СВЯТОГО ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО

2.1. Дні служіння Літургії

Рубрика актуального Служебника УГКЦ подає такий припис щодо

Літургії св. Василія Великого: «Треба знати, що не завжди співаємо цю

Божественну Літургію, а тільки у визначений час, тобто: в неділі Великої

Чотиридесятниці, крім Квітної неділі, в св. Великий четвер і Велику суботу, в

навечір’я Різдва Христового і Богоявління, якщо навечір’я не припадають у

суботу або в неділю, і в день св. Василія» [17, с. 88]. Подібні приписи подають

також служебники БГКЦ [19, с. 176], УПЦ КП [21, С. 161-162] та УПЦ МП [22,

С. 176-177]. Типик Я. Досковського робить більш детальні уточнення щодо

служіння цієї Літургії: «Літургія св. Василія Великого співається без вечірні

(…) в 1-у, 2-у, 3-ю, 4-у і 5-у неділю святого Великого посту. (…) Також у

Великий четвер і в святу Велику суботу співається Літургія св. Василія разом з

вечірнею» [59, С. 7-8].

2.2. Літургія св. Василія Великого у неділі Великого посту

Перша неділя Чотиридесятниці носить назву Неділя православ’я (або

Торжество православ’я). Це святкування було встановлене у ХІ ст. на знак

остаточної перемоги Церкви над єресями, головно над іконоборством, та

утвердження в ній істинної віри [44, с. 541; 37, с. 93]. Типик І. Дольницького

приписує цього дня на Літургії з воскресної служби тільки тропар і один з

причасних, а «все інше – Православ’ю» [57, с. 337]. До цього Типик св. Сави і

«Церковне Око» додають зображальні з тропарями канонів недільного і Тріоді

[58; 48, арк. 965 зв.]. Слід зазначити, що анафора Літургії св. Василія Великого

у галицькій традиції має особливий протяжний наспів [61, С. 146-149], що

пов’язано з тривалістю молитов, які в цей час читаються. Замість «Достойно»

співається богородичний піснеспів «Тобою радується» [17, с. 131], що

міститься в Октоїху на воскресній утрені 8 гласу [42, с. 386]. Наприкінці

Літургії першої неділі посту, згідно традиції Православних Церков, у

15

катедральних соборах перед іконами Спасителя і Божої Матері звершується

особливий молебень – Чин православ’я – за укріплення християнської віри та

навернення єретиків і відступників [46, С. 586-589; 55, с. 253].

Згідно Типика І. Дольницького, в другу неділю Великого посту немає

якоїсь особливої пам’яті, а на Літургії береться служба воскресна та Посної

Тріоді [57, с. 341]. Натомість Православні Церкви цієї неділі відзначають

пам’ять св. Григорія Палами, архиєпископа Солунського (XIV ст.), що

проповідував вчення про благодатне світло, яке можна осягнути постом,

молитвою та іншими подвигами благочестя [31, с. 570]. На Літургії св. Василія

співається окрім воскресної та тріодної також служба св. Григорія [45, с. 538;

58]. Слід додати, що ім’я Солунського святителя свого часу було виключене з

наших календарів (ймовірно через його дискусію з Варлаамом Калабрійським,

який був представником західної схоластичної філософії), але Римська

Апостольська Столиця відновила пам’ять св. Григорія, коли Конгрегація у

справах Східних Церков видала у 1974 р Антологіон, що містить його службу в

другу неділю посту [16, С. 35-36].

Почитанню чесного і животворящого Хреста присвячена третя неділя

Чотиридесятниці, звана Хрестопоклонною. На утрені цього дня виноситься для

поклоніння Хрест, щоб підбадьорити і укріпити вірних на дорозі посту [47, с.

218]. Літургія св. Василія цього дня містить службу Хреста, а замість

трисвятого співається «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє

воскресіння Твоє славимо» [57, с. 343; 17, с. 224]. Типик св. Сави і «Церковне

Око» приписують на Літургії зображальні з тропарями канонів неділі і Хреста

[58; 48, арк. 975]. Після богослужіння звершується поклоніння чесному

Хрестові під спів згаданого тропаря «Хресту Твоєму…» [57, с. 343].

Четверта і п’ята неділі Великого посту мають подібний устав. Типик І.

Дольницького подає на недільних богослужіннях службу воскресну, Тріоді і

чергового святого, а на Літургії – тільки воскресну і Тріоді [там само, с. 341-

344]. Однак з цими неділями також пов’язані імена двох великих вчителів

16

благочестя: св. Йоана Ліствичника і св. Марії Єгипетської. Їхні служби

співаються в ці неділі (Ліствичника – в четверту, а Марії – в п’яту), щоб вірні

могли брати з них приклад несення свого хреста і щирого покаяння [55, С. 255-

256]. Саме тому на Літургіях св. Василія Великого у ці дві неділі Типик св.

Сави приписує до служб воскресної та тріодної додавати теж і служби цим

великим святим [58].

2.3. Літургія св. Василія у Страсний четвер і Велику суботу

Головною темою богослужінь Великого четверга є чотири важливі

євангельські події: Тайна вечеря, на якій Христос встановив таїнство

Євхаристії, умивання Господом ніг учням на знак глибокого смирення і любові

до них, молитва Спасителя в Гетсиманському саду та зрада Юди [44, с. 546;

пор. 47, с. 223]. Літургія св. Василія в цей день завжди звершується в поєднанні

з вечірнею. Вхідні молитви перед Літургією священнослужителі здійснюють

заздалегідь, перед часами [45, с. 558]. Облачення для богослужіння вдягається

повне, багряного кольору [20, с. 5; 45, с. 149]. Цікаво, що Посна Тріодь подає

зміну священних риз на «Господи, взиваю я…»: «Священик перемінює

священичу одежу, виходить і кадить» [24, арк. 431]. Проскомидія

відправляється або до початку вечірні [42, с. 550], або під час «Господи, взиваю

я…» [58; 48, арк. 1007; 57, с. 153].

На Літургії Страсного четверга за старовинною традицією

заготовляються св. дари для причастя хворих [51, с. 172; 34, с. 43]. «Навчальні

відомості» Служебника УПЦ КП подають щодо цього такі приписи: «Коли,

ієрею, маєш готувати Святі Тайни для надзвичайних потреб у Великий четвер

або в інший час, то вийми другого Агнця і зроби за чином, як у Великий піст

для літургії Ранішосвячених Дарів; напоюй Св. Агнця Животворчою Кров’ю

над святою чашею потрошку, з великою обережністю і дбайливістю, щоб не

перемочити його та необачно не впустити. Сушити ж напоєного Святого Агнця

на престолі належить так: спочатку розгорни антимінс і, вийнявши з кивота,

17

положи на дискос і покади наоколо, а потім, вчинивши належне поклоніння,

роздроби святим копієм на дрібні частинки з усяким благоговінням. По

роздробленні ж поклади плаский камінь або цеглу при краї антимінса з правого

від себе боку, а на камінь постав нове горнятко або чистий залізний або

мідяний глечик з гарячим вугіллям і, належно поклонившись, візьми святий

дискос з Божественними Тайнами, роздробленими з великою увагою, постав

його поверх горнятка й уважливо слідкуй, щоб Божественні Тайни потроху

сохли, помішуючи їх св. копієм, щоб не пригоріли. Коли ж добре нагріється св.

дискос, зніми його і постав на святім антимінсі або на покрівці, щоб, надто

нагрівшись, не спалив він Святих Таїн. Коли ж трохи остигне, знову поклади

його зверху горнятка або іншої посуди, призначеної для цього. Це роби багато

разів, поки не висохнуть. Сухі ж з усякою увагою вклади у святий кивот і,

покривши, постав на своє місце та, віддавши належне поклоніння, згорни знову

антимінс» [21, С. 453-454]. Подібний припис містить також Служебник УПЦ

МП [22, С. 450-451]. «Церковне Око» називає св. дари, приготовані для хворих

у Великий четвер, «річним агнцем» [48, арк. 1007]. За київською традицією, св.

агнець ховався у дарохранильницю на зберігання у Світлий вівторок, оскільки

він встигав до цього часу висохнути [34, С. 94-95]. Цікаво, що Типик І.

Дольницького також говорить про приготування другого агнця цього дня,

однак не для хворих, але для виставлення у Страсну п’ятницю на Божому гробі

[57, с. 364].

Перед Літургією під час читання часів у давнину звершувався Чин

обмивання св. трапези. В катедральних храмах його урочисто служив сам

архиєрей. Чин містив у собі кадження престолу, зняття індитії і катасарки,

поливання св. трапези гарячою водою з вином і єлеєм та зодягання нового

напрестольного облачення. У парафіяльних храмах обряди були простішими:

священик не роздягав престол, а лише обтирав його від пороху губкою з

теплою водою та помазував на кутах єлеєм. В часі цих священнодій читались

відповідні молитви і псалми. Вірогідно, що такий чин виник з давнього звичаю

18

прибирання церков перед Великоднем, коли чистились всі богослужбові

приналежності [31, С. 596-597].

Вечірня починається виголосом «Благословенне царство…», після якого,

за Типиком І. Дольницького, хор співає «Амінь», «Царю небесний», трисвяте,

«Отче наш», «Прийдіте, поклонімся…» та початковий псалом [57, с. 153].

Початок звичайний приписують також «Служебник на Страсний тиждень» [20,

с. 5], Молитвослов [42, с. 550], 4 том «Настольной книги священнослужителя»

[45, с. 558], Типик св. Сави [58], «Церковне Око» [48, арк. 1007] та літургіст С.

Булгаков [31, с. 597]. Натомість Посна Тріодь і «Великопостный Служебникъ»

вказують після початкового виголосу співати «Прийдіте, поклонімся…» і 103

псалом [24, арк. 431, 13, с. 290]. Під час співу псалма священик читає вечірні

(світильничі) молитви, а по його завершенні диякон на амвоні виголошує

мирну єктенію. На вечірні катизма не читається, але одразу хор співає

«Господи, взиваю я…» [57, с. 153]. Диякон після єктенії повертається до

святилища і кадить за уставом [20, с. 11].

На «Господи, взиваю я…» устав приписує співати 10 стихир дня [58; 48,

арк. 1007]. Оскільки Посна Тріодь містить їх лише п’ять, слід стихири

повторювати двічі [24, арк. 431-431 зв.; 20, с. 13]. Вечірній вхід звершується з

Євангелієм. По вході співається «Світло тихе», а після його закінчення

читаються три читання Тріоді (два перші випереджуються прокіменами) [13, С.

294-296; 57, с. 364; 45, с. 558]. Після третього читання диякон співає малу

єктенію, а священик, прочитавши молитву трисвятого, творить виголос: «Бо Ти

святий єси, Боже наш…». Хор співає «Святий Боже…», і далі слідує Літургія

св. Василія Великого звичайним порядком [20, С. 17-18; 13, с. 296-299; 31, с.

597]. Прокімен, Апостол, алилуя і Євангеліє беруться Великого четверга.

Цікаво, що Молитвослов та «Служебник на Страсний тиждень» цього дня

замість звичайного славослов’я «Слава Тобі, Господи, слава Тобі» приписують

перед Євангелієм співати: «Слава страстям Твоїм, Господи», а після: «Слава

довготерпінню Твоєму, Господи» [42, с. 555; 20, С. 19-20], про що не говорить

19

більше жоден служебник чи устав. Євангеліє на Літургії читається особливе,

складене з уривків від Матея, Йоана і Луки про Тайну вечерю, зраду Юди та

ув’язнення Христа [16, с. 52; пор. 41, с. 147]. Замість Херувимської пісні,

причасного стиха, під час причастя вірних і замість «Нехай сповняться уста

наші…» у Страсний четвер хор співає тропар «Вечері твоєї тайної…» [46, с.

603; 31, с. 597; 59, с. 235]. Задостойником у цей день служить ірмос 9 пісні

утреннього канону «Гостинністю Владичньою і безсмертною трапезою…» [17,

с. 131; 61, с. 161], хоча деякі устави приписують «Тобою радується» [42, с. 557;

20, с. 20]. Відпуст на Літургії св. Василія Великого читається особливий, зі

спомином подій дня. Актуальний Служебник УГКЦ і Молитвослов подають

такий варіант відпусту: «Христос, істинний Бог наш, що з надмірної любові

показав нам найкращий шлях смирення, коли умив учням ноги, і на тайній

Вечері дав нам їсти своє Тіло і пити свою правдиву Кров на спасіння наше…»

[17, с. 155; 42, с. 1253]. Натомість більшість служебників містять іншу форму

відпусту, згадуючи про умивання ніг та Господнє упокорення аж до хреста і

погребення [7, с. 275; 28, с. 226; 19, с. 178; 21, с. 291; 22, с. 377].

При архиєрейському служінні Літургії Страсного четверга після

заамвонної молитви звершується Чин вмивання ніг на спомин того, що

Спаситель на Тайній вечері обмив ноги Своїм учням. Обряд звершується

посеред храму, де приготовані сидіння для архиєрея і 12 священиків, які

представлятимуть Христа і апостолів. Під час читання дияконом уривку з

Євангелія від Йоана про вмивання ніг на Тайній вечері, архиєрей сам

роздягається зі священних риз, вливає води до умивальниці і вмиває ноги

священикам, витираючи їх рушником. Коли архиєрей дійде до того, що

представляє апостола Петра, між ними відбувається діалог, який відбувся між

Петром і Спасителем (Йо. 13, 6-10). Після вмивання архиєрей облачається в

ризи і читає з Євангелія від Йоана уривок про значення вмивання ніг. Обряд

завершується окропленням вірних свяченою водою. Далі слідує «Будь ім’я

Господнє…» і завершення Літургії [7, С. 266-275; 29, С. 82-92; 44, с. 546]. Треба

20

також додати, що такий чин у давнину звершувався окрім катедральних соборів

теж і в монастирях, де ігумен вмивав ноги монахам [48, арк. 1007 зв.-1011].

Особливістю богослужіння Великого четверга є освячення мира, яке

звершують на Літургії цього дня предстоятелі помісних Церков. Перед

читанням часів священнослужителі вносять 12 посудин з миром до святилища і

ставлять їх на жертовнику, а на великому вході переносять на престол. Після

освячення св. дарів предстоятель благословляє приготоване миро і читає

молитви, в яких просить Бога, щоб воно стало помазанням духовним,

скарбницею життя, освяченням душ і тіл та єлеєм радості. Після Літургії св.

миро переноситься в особливе сховище, звідки розсилається по всіх єпархіях

помісної Церкви [45, С. 502-503; 60, С. 134-136]. Цікаво зазначити, що з 1590 р.

єпархіальним єпископам Київської Церкви було дозволено освячувати миро

[16, С. 51-52]. Ймовірно саме про цей звичай говорить І. Дольницький у

Типику: «Цього дня в катедральних храмах відправляється тільки одна соборна

архиєрейська Літургія. (…) [Архиєрей] на Літургії, після «І нехай будуть

милості», освячує миро» [57, с. 364; пор. 41, с. 147].

Головну ідею великосуботніх відправ добре відображає тропар, який

читається на початку Літургій свв. Йоана Золотоустого і Василія Великого: «У

гробі плоттю, а в аді з душею як Бог, в раю ж із розбійником, і на престолі був

єси, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, неописаний» [17, с. 20; пор. 53,

с. 619]. Суботньою вечірнею, яка служиться в поєднанні з Літургією св.

Василія, закінчуються страсні відправи і починається святкування Великодня

[31, с. 617]. Устав цього богослужіння подібний до вечірні з Літургією

Великого четверга [42, с. 624], однак, як зазначає літургіст К. Нікольський, на

великосуботній Літургії диякон виголошує єктенії та читає Євангеліє перед

плащаницею, а малий і великий входи обходять навколо неї [46, с. 621]. Після

мирної єктенії катизма не читається, але хор одразу співає «Господи, взиваю

я…» зі стихирами на 8, причому воскресні стихири 1 гласу випереджують

стихири Тріоді [24, арк. 487-487 зв.]. Після вечірнього входу з Євангелієм

21

співається «Світло тихе», а по ньому одразу читаються 15 паремій зі Старого

Завіту, які містять пророцтва про Воскресіння Христове та про спасіння людей

через нього [55, с. 286]. У ранній Церкві під час цих читань відбувалося

хрещення: вірні слухали ці паремії у храмі, а єпископ у баптистерії хрестив

катехуменів [16, с. 64]. Останні стихи у 6 читанні (пісня Мойсея) співаються з

приспівом «Заспіваймо Господеві, бо Він славно прославився», а в 15 читанні

(пісня трьох отроків) – з приспівом «Господа славте і вихваляйте по всі віки»

[42, С. 626-629]. Після останньої паремії диякон співає єктенію, священик

виголошує: «Бо Ти святий єси, Боже наш…», а хор співає замість трисвятого:

«Ви, що в Христа хрестилися…», і далі по чину служба св. Василія Великого

[20, С. 181-182]. Після читання Апостола замість «Алилуя» співається Псалом

81 таким чином: читець виголошує 8 стих псалма: «Воскресни, Боже, судити

землю, бо Ти народами всіма володієш», а хор його співає на глас 7. Потім

читець виголошує інші стихи псалма (з 1 по 7), за кожним з яких повторюється

вказаний приспів. Наприкінці читець виголошує першу половину цього стиха:

«Воскресни, Боже, судити землю», а хор співає його закінчення: «бо Ти

народами всіма володієш» [31, С. 617-618]. Цікаво, що в ХІХ ст. у деяких

парафіях РПЦ замість стихів 81 псалма до «Воскресни, Боже, судити землю…»

приспівувались наступні: «Христос, нова Пасха, живозаколена жертва, Агнець

Божий, що взяв гріхи світу», «Спішили жінки сповістити апостолам: Будьте

сміливі і закличте, бо воскрес Господь», «Ангел сповіщав Благодатній: Радуйся,

Діво, радуйся; і знову кажу: Радуйся, бо твій Син воскрес на третій день із

гробу» [55, с. 287; 46, с. 621]. Під час співу псалма та читання стихів

священнослужителі переодягаються з темних ризи у світлі (білі), оскільки

Євангеліє цього дня сповіщає про Христове воскресіння. Також звичайно в цей

час змінюються посні облачення престолу та жертовника [57, с. 379; 45, с. 564;

20, с. 183; 47, с. 228]. Замість Херувимської пісні на великосуботній Літургії

хор співає пісннеспів «Нехай мовчить усяка плоть людська…», який взятий з

єрусалимської Літургії св. апостола Якова [42, с. 631; 61, С. 166-167; 63, с. 93], а

22

замість «Достойно» – ірмос 9 пісні канону «Не ридай наді мною, Мати…» [20,

с. 185; 31, с. 618]. Після заамвонної молитви, яку священик читає перед

плащаницею, або одразу по відпусті Літургії буває благословення хлібів і вина

для поживи вірних: священик обкаджує навколо столик з литійником і читає

молитву «Господи, Ісусе Христе, Боже наш…», як звичайно на всенічному,

однак називаючи тільки хліби і вино [57, с. 378; 59, с. 212; 45, с. 564]. Якщо на

пасхальній утрені відбуватиметься мирування, то благословляється також єлей

[42, с. 634; 16, с. 67]. На відпусті великосуботньої Літургії св. Василія Великого

згадується добровільне Господнє погребення та сходження до аду [17, с. 155].

23

РОЗДІЛ 3. ЛІТУРГІЯ НАПЕРЕДОСВЯЧЕНИХ ДАРІВ

3.1. Авторство Напередосвяченої Літургії

Питання хто є автором Літургії Напередосвячених Дарів доволі складне.

Традиційно ним вважають Римського папу св. Григорія І Великого (поч. VII

ст.), званого на Сході Григорієм Двоєсловом, котрий свого часу був

призначений постійним представником Римського Апостольського Престолу в

Константинополі [8]. Однак на основі історичних досліджень важко довести,

що він дійсно є автором Напередосвяченої Літургії, бо його ім’я з’являється в

богослужбових книгах лише з XVI століття. До того часу рукописи з

чинопослідуванням цієї Літургії або взагалі не згадували автора [14], або

називали авторами свв. апостолів Якова, брата Господнього, Петра і Марка чи

святителів Василія Великого, Йоана Золотоустого, Атанасія Великого, Епіфанія

Кіпрського або Германа Константинопольського [8]. Слов’янська традиція з

більшою чи меншою певністю приймає авторство св. Григорія Двоєслова [23, с.

8], однак слід зауважити, що, наприклад, артикули Берестейського з’єднання

говорять про Літургію «Епіфанія, яка буває у Великий піст з

напередосвяченими Дарами» [5, с. 54]. Можливо, закріплення імені св. Григорія

Великого за чином Напередосвяченої Літургії відбулося через те, що він був

великим літургістом і багато потрудився у справі впорядкування обрядів

Римської Церкви [14], а його Сакраментарій містить згадку про практиковане в

Римі у Велику п’ятницю (один раз на рік) освячення чаші через опускання в неї

напередосвяченого хліба [15]. Також можна припустити, що св. Григорій

будучи в Константинополі щонайбільше міг записати чи впорядкувати вже

існуючий чин Літургії Напередосвячених Дарів [25]. В цьому випадку можна

говорити про авторство лише в широкому значенні цього слова [23, с. 9].

3.2. Дні служіння Літургії

Літургію Напередосвячених Дарів устав приписує служити тільки у св.

Чотиридесятницю [57, с. 559], щоб уможливити причастя вірних у покаянні дні

24

Великого посту, який є «головний, найвищий, піст Господній», за словами св.

Симеона Солунського [40, с. 482; 39, с. 284]. Згідно «Руководства к изучению

богослужения» літургіста К. Нікольського, днями служіння Напередосвяченої

Літургії є:

1) кожна середа і п’ятниця Чотиридесятниці;

2) четвер 5 тижня посту, коли читається Великий канон;

3) понеділок, вівторок і середа Страсного тижня;

4) дні полієлейних свят (24 лютого – Перше і друге віднайдення голови

св. Йоана Хрестителя; 22 березня – Сорок мучеників Севастійських) і дні

храмових свят, якщо вони випадуть у 2, 3, 4, 5 і 6 седмицю Великого посту [47,

с. 145].

До цього Служебник УПЦ КП додає також понеділок, вівторок і четвер 2,

3, 4, 5 і 6 тижнів посту, коли за уставом належить служити Літургію

Напередосвячених Дарів [21, с. 238].

У середу і п’ятницю Сиропусного тижня не звершуються повні Літургії,

однак, за свідченням того ж Симеона Солунського, у ці дні

Константинопольський патріарх колись звершував Напередосвячену Літургію,

як про це говорить устав великої церкви – собору св. Софії [39, С. 284-285].

Слід додати, що згідно з давньою київською традицією Літургію

Напередосвячених Дарів можна служити увесь піст, окрім понеділка і вівторка

1 тижня Чотиридесятниці, субот і неділь посту та свята Благовіщення. Цю

традицію ще на початку ХХ ст. зберігали у Києво-Печерській Лаврі до її

першого закриття більшовиками в 1920 році; нині ця традиція втрачена [46, с

458; 15; 16, с. 26].

3.3. Заготовлення та зберігання св. агнця

Для причастя на Літургії Напередосвячених Дарів використовується

агнець, приготований і освячений на попередній Літургії свв. Василія Великого

чи Йоана Золотоустого. Агнці можна заготовлювати у Сиропусну неділю, 1, 2,

25

3, 4, 5 неділі посту, в Квітну неділю та у свято Благовіщення [46, с. 459; 23, с.

46] Чин приготування агнців сучасні служебники подають перед чином Літургії

Напередосвячених Дарів [10, С. 11-12; 26, с. 4; 21, С. 238-240; 22, С. 228-229].

Саме приготування, згідно римського «Уставу богослужінь», відбувається так:

«У святу і велику Чотиридесятницю на проскомидії Божественної Літургії в

неділю або в останній день перед Літургією Напередосвячених,

приготовляються, крім агнця, що має того дня бути освяченим, ще й інші агнці

для тих Літургій Напередосвячених, що мають відправлятися в наступні дні.

Викраявши, зарізавши й простромивши першого агнця, доконує священик ті

самі обряди й над іншими агнцями, проказуючи при кожному з них: «На

спомин», «Немов ягня», «Жертвується», «Один з воїнів» та кладе їх один біля

одного на дискос. Потім вливає до святої чаші вина і води, проказавши

приписане і, за звичаєм, закінчує проскомидію. Коли агнець має бути при

прикликанні Святого Духа благословенний, мовить: «І сотвори ото хліб цей» в

однині, а не в множині, бо Христос – тільки один. При піднесенні підносить

одночасно усіх освячених агнців; ламає тільки першого агнця, вкладає частину

до святої чаші і вливає теплоту тоді, коли приписано. Після цього бере інших

святих агнців і кладе їх до дароносиці в кивоті. Потім, за звичаєм, священик

проказує молитви, причащається і закінчує жертвоприношення за приписом»

[57, с. 559]. Дослідник Літургії Напередосвячених Дарів у нашій Церкві Р.

Турконяк згадує також про старовинний звичай напоєння агнців освяченим

вином: «Священик, взявши святу ложечку в праву руку, а святий агнець в ліву,

підносить його над чашу та, обернувши святим заколенням догори, зачерпує

ложечкою з чаші божественну Кров і насищує нею святий агнець та кладе його

до хлібохранильниці. Однаково робить з другим, третім та всіма іншими

святими агнцями, що їх має на дискосі. Святі ж агнці зберігаються на престолі у

хлібохранильниці до дня, в якім буде відправлена свята Літургія

Напередосвячених» [23, с. 48]. Про напоєння св. агнця зараз не згадується в

26

служебниках УГКЦ, однак воно присутнє в служебниках БГКЦ [19, С. 179-180],

УПЦ МП [22, с. 229] та УПЦ КП [21, с. 240].

Згідно давнього звичаю, агнці для Літургії Напередосвячених Дарів

можуть зберігатися не тільки у напрестольній дарохранильниці, але й на

жертовнику у спеціальному кивоті-хлібоносці [18, с. 16; 7, с. 148; 57, с. 561].

Традиція Православних Церков дозволяє зберігати агнці не тільки у

дарохранильниці (особливо тоді, коли розміри агнців не дозволяють цього), але

й у покритій покровцем чаші чи на покритому звіздицею та покровцем дискосі,

розташованими на престолі перед кивотом [31, С. 802-803; 12, с. 11; див. рис.

1].

3.4. Приготування до відправи Напередосвяченої Літургії

Літургія Напередосвячених Дарів починається вечірнею, перед якою

устав велить читати 3, 6, 9 часи та обідницю: «Для читання часів священик в

епітрахилі стає перед святими дверми і починає: «Благословенний Бог наш».

Читець: «Амінь», «Царю небесний» і все інше. По «Отче наш» священик,

промовивши виголос, входить у святилище південними дверми. Читаються

часи 3-й, 6-й, 9-й, а також обідниця» [57, с. 559; пор. 10, С. 12-13]. Треба

зауважити, що «святими дверима» називаються середні двері іконостасу,

натомість терміном «царські двері» у давнину означувався головний вхід з

притвору до храму [33, с. 89].

Вхідні молитви перед Літургією Напередосвячених Дарів священик з

дияконом читають після великих поклонів з молитвою св. Єфрема Сиріна на 9

часі [26, с. 4; 21, с. 241] під час читання молитви 9 часу «Владико Господи,

Ісусе Христе…» [12, с.11] або, коли молитву читає сам священик, на початку

обідниці під час співу «У царстві Твоїм…» [44, с. 296]. Вхідні молитви

читаються ті самі, що й перед Літургіями свв. Йоана Золотоустого і Василія

Великого, за винятком молитви «Господи, простягни Твою руку…» [51, с. 161;

13, с. 77], оскільки в ній священик просить у Господа укріпити його на

27

звершення безкровного священнодіяння, а на Літургії Напередосвячених Дарів

жертва не приноситься, бо вона вже була звершена при приготуванні агнця [31,

с. 921]. Цієї молитви також не згадують ані наш Архиєратикон [7, с. 146], ані

«Чиновник архиерейского священнослужения» РПЦ [28, с. 173]. Входячи до

святилища, священнослужителі читають стихи з псалма 5 «Увійду в дім

Твій…» [26, с. 6]. Ставши перед престолом, священик з дияконом творять три

поклони [60, с. 124; 62, с. 130] і цілують престол, напрестольні хрест та

Євангеліє [31, с. 921; 44, с. 296; 46, с. 461].

Слід зауважити, що про вхідні молитви перед Літургією

Напередосвячених Дарів деякі служебники і устави взагалі не згадують, кажучи

тільки, що священик у належний час [22, с. 229; 59, с. 68], тобто при кінці

обідниці, входить у святилище [57, с. 559; 9, с. 20].

Після вхідних молитов священик з дияконом вдягають повні посні ризи

[26, с. 6; 21, с. 242; 19, с. 180] багряного (червоного) кольору [27, с. 3; 36, с.

210], а у Страсний тиждень – фіолетового кольору [57, с. 357], хоча традиція

Православних Церков допускає служіння Напередосяченої Літургії навіть у

чорних ризах [див. рис. 2]. Священик і диякон зодягаються у священні ризи як

звичайно [там само, с. 559], тобто диякон приймає від священика

благословення і одягає ризи, цілуючи кожну з них. Також і священик,

зодягаючись, благословляє кожну одежу і цілує її [10, с. 13; 9, с. 20; 44, с. 297].

Однак при цьому ні священик, ні диякон не мовлять звичайних молитов, як на

Літургіях свв. Йоана Золотоустого і Василія Великого, а тільки: «Господеві

помолімся» [46, с. 461; 44, с. 297; 18, с. 5], або ж «Господеві помолімся.

Господи, помилуй» [12, с. 11]. Після цього священнослужителі умивають руки,

кажучи так само [21, с. 242; 26, с. 6].

На початку обідниці під час співу «У царстві Твоїм…» відсувається

катапетасма [12, с. 11; 13, с. 77]. Коли читець прокаже трисвяте по «Отче наш»,

«Господи, помилуй» (12 разів) і молитву «Пресвята Тройце…», відчиняються

святі двері. Священик виголошує: «Премудрість». Хор: «Чеснішу від

28

херувимів…». Священик: «Слава Тобі, Христе Боже…». Хор: «Слава, і нині»,

«Господи, помилуй» тричі, «Благослови». Священик чинить відпуст з

поминанням святого храму і святого дня. Після цього святі двері знову

зачиняються [57, С. 559-560; 10, С. 13-14].

Обрядів і молитов, які звичайно випереджують початок Літургій свв.

Йоана Золотоустого та Василія Великого, тобто кадження, молитов «Царю

небесний», «Слава в вишніх Богу…», «Господи, губи мої відкрий…» і діалогу

«Прийшов час служити…», на Літургії Напередосвячених Дарів немає [31, с.

921; 46, с. 461]. Після відпусту обідниці священнослужителі при зачинених

святих дверях поклоняються тричі перед престолом, мовлячи: «Боже,

милостивий будь мені, грішному», та цілують св. Євангеліє, св. трапезу і

напрестольний хрест [26, с. 7; пор. 10, с. 14; 18, С. 5-6]. Отримавши

благословення від священика, диякон виходить північними дверима на амвон,

тричі поклоняється, нічого не мовлячи, і виголошує: «Благослови, владико» [57,

с. 560, 44, с. 297].

3.5. Початок вечірні на Літургії Напередосвячених Дарів

Вечірня на Напередосвяченій Літургії у сучасній богослужбовій практиці

починається виголосом «Благословенне царство…», який є також початковим

для Літургій свв. Йоана Золотоустого і Василія Великого при служінні

звичайним чином [17, с. 22; там само, с. 88] чи у поєднанні з вечірнею [57, с.

153; 42, с. 550], хоча слід зауважити, що раніше Літургія Напередосвячених

Дарів починалася з «Благословен Бог наш…» [56, с. 820; див. додаток 1].

Виголошуючи «Благословенне царство…», священик підіймає горизонтально

св. Євангеліє та робить ним хрест над престолом (точніше над антимінсом) [26,

с. 7; 21, с. 243; 12, с. 12; 44, с. 297], підносячи його на схід, захід, північ і

південь [31, с. 892; див. рис. 3].

Хор співає «Амінь», і читець читає «Прийдіте, поклонімся…» тричі та

103 псалом, по закінченні якого «Слава, і нині», «Алилуя, алилуя, алилуя; слава

29

Тобі, Боже» тричі [57, с. 560; 10, с. 15]. На «Прийдіте, поклонімся…» та

«Алилуя» після псалмів устав приписує три малі поклони [57, с. 330; 9, С. 21-

29]. Цікаво зазначити, що Типик І. Дольницького після «Амінь» приписує

читати весь початок звичайний, а не тільки «Прийдіте, поклонімся...» [57, с.

331]. Дуже правдоподібно, що такий припис постав з причини того, що часто

перед Літургією Напередосвячених всупереч уставу взагалі не служили ні часів,

ні обідниці [23, с. 56]. Хоча можливо це є залишком давньої монастирської

традиції читати часи окремо, про що говорить «Церковне Око», тому й

Напередосвячена Літургія починається з початку звичайного [48, арк. 955 зв.].

Після початкового виголосу диякон вертається у святилище, а священик,

ставши перед святими дверми з непокритою головою, читає вечірні

(світильничі) молитви від четвертої до восьмої, бо три перші читатиме пізніше,

на єктеніях між антифонами катизми [10, с. 13; 26, с. 9; див. рис. 4]. Наприкінці

початкового псалма священик повертається у святилище і стає перед

престолом. Диякон на амвоні виголошує мирну єктенію, а після виголосу

поклоняється і входить у святилище [57, с. 560].

Після єктенії читається 18 катизма «До Господа взиваю в моїй скруті…»,

поділена на три «слави» або ж три антифони [10, с. 31; 46, с. 462]. Устав

читання катизм, розміщений наприкінці Молитовного Псалтиря, подає 18

катизму на вечірні кожної середи і п’ятниці Великого посту, окрім середи 5

тижня, коли приписано читати 7 катизму. Також 18 катизма читається на

вечірнях у Страсні понеділок, вівторок і середу [43, С. 389-390]. Після кожного

з трьох антифонів катизми диякон на амвоні виголошує малу єктенію, а

священик перед престолом тихо читає молитву (одну з трьох вечірніх) і творить

виголос [57, с. 560].

3.6. Обряди, пов’язані з покладенням св. агнця на дискос

Устав служіння Напередосвяченої Літургії розглядає кілька варіантів

покладення агнця на дискос та пов’язаних з цим обрядів. Якщо агнець

30

зберігається у напрестольній дарохранильниці, то його покладення на дискос

відбувається так: на початку стихослов’я катизми диякон приносить на св.

трапезу дискос, звізду і малий покровець. Священик цілує св. Євангеліє і

відкладає його праворуч, потім розгортає ілитон і кладе зліва на ньому дискос.

Після цього він поклоняється і виймає з кивоту чашу зі св. дарами, ставлячи її

посередині ілитону. З неї священик з побожністю добуває св. агнця та кладе

його на дискосі. Якщо агнець недостатньо великий, щоб причастилися всі

бажаючі, то додатково біля нього покладаються освячені частиці. Поставивши

чашу назад до кивоту, священик кладе дискос посередині ілитона і покриває

його звіздою та покровцем, попередньо покадивши їх. По цьому він кадить

навколо престолу, а диякон йде перед ним зі свічею. Вчинивши перед св.

трапезою доземний поклін, священик приймає на голову дискос зі св. агнцем і

переносить його повз горне місце до жертовника у супроводі диякона, який йде

перед ним зі свічею і кадить. На жертовнику священик ставить дискос на

розгорнутий ілитон, вливає до чаші вина і води, покриває покровцем чашу, а

воздухом чашу і дискос, попередньо покадивши обидва покровці. При цьому

нічого з чину проскомидії не кажеться, тільки під час покривання воздухом:

«Молитвами святих отців наших, Господи Ісусе Христе Боже наш, помилуй

нас». Зробивши доземний поклін, священик і диякон вертаються до престолу,

де священик згортає ілитон і кладе на нього св. Євангеліє [57, С. 560-561; пор.

10, С. 32-33].

Різновидом попереднього варіанту є покладення агнця, його кадження і

перенесення, поділене між трьома антифонами катизми. Під час читання

першої «слави» священик цілує Євангеліє і відкладає його праворуч, розгортає

ілитон і ставить на нього дискос. Потім виймає з кивоту напередосвячений

агнець і з побожністю кладе його на дискос [див. рис. 5]. Покадивши звізду і

покровець, священик мовчки покриває ними дискос зі св. агнцем та кладе перед

ним запалену свічу [див. рис. 6]. Під час читання другої «слави» священик

тричі кадить навколо престолу, а диякон йде перед ним зі свічею. Під час

31

читання третьої «слави» відбувається перенесення св. дарів із престолу на

жертовник. Священик робить перед св. трапезою доземний поклін, покладає

дискос собі на голову і повз горне місце переходить до жертовника. Диякон

випереджує його зі свічею та кадильницею [див. рис. 7]. На жертовнику

священик покладає дискос із агнцем, вливає до чаші вино і воду, кажучи при

цьому: «Господеві помолімся. Господи, помилуй». Покадивши покровець і

воздух, священик покриває покровцем чашу, а воздухом – чашу і дискос,

кажучи: «Молитвами святих отців наших…». По цьому він кадить жертовник,

ставить перед ним запалену свічу і поклоняється до землі. Відійшовши до

престолу, священик згортає ілитон і кладе на нього Євангеліє [26, с. 13-20; пор.

21, С. 249-253; див. рис. 8].

Якщо агнець зберігається в дарохранильниці на жертовнику, то його

покладають на дискос таким чином: на початку стихослов’я катизми

священнослужителі роблять перед жертовником малий поклін. Священик

відчиняє кивот і, поклонившись, тричі кадить св. дари. Потім виймає агнець і

кладе його з побожністю на дискос, вливає до чаші вина і води, покриває

звіздою і покровцем дискос, іншим покровцем – чашу, і обидва – воздухом,

попередньо обкадивши звізду і покровці. При цьому священик нічого не каже,

тільки: «Молитвами святих отців наших…». Зробивши доземний поклін,

священнослужителі вертаються до престолу [57, с. 561; пор. 10, С. 31-32].

Цікавим також є звичай покладення і перенесення агнця під час співу

«Господи, взиваю я…». Диякон по закінченні третьої малої єктенії входить до

святилища північними дверима і, взявши кадильницю з ладаном, просить

благословення кадила. Священик благословить кадило з молитвою «Кадило

Тобі приносимо…». Після цього священик бере напередосвячений агнець з

дарохранильниці, з побожністю кладе його на дискос і так відходить до

жертовника, а диякон іде перед ним з кадилом. Коли священик покладе дискос

з агнець на жертовнику, диякон мовчки вливає до чаші вино і воду. Священик,

покадивши звізду і покровці, покриває святощі, нічого не мовлячи. Виконавши

32

це, говорить: «Молитвами святих отців наших…». Відтак, покадивши за

звичаєм, відходить, а диякон, попросивши благословення у священика, кадить

жертовник, святилище і людей. Після цього, повернувшись до святилища,

знову кадить його і священика [48, арк. 956; 23, с. 65].

Слід так само згадати про звичай покладення св. хліба на дискос під час

співу «Нині сили небесні…» після великого входу. Цей варіант розвинувся в

Українській Католицькій Церкві під латинським впливом. Священик,

покадивши перед входом, виймав з кивоту дароносицю, кадив її і, маючи на

плечах «шаль», обходив з нею навколо престолу, виходив північними дверима

на солею, а царськими знову входив у святилище. Поставивши дароносицю на

престолі, священик знову кадив її, виймав лжицею св. агнця і частиці на дискос,

а до чаші вливав вина і води, нічого не мовлячи. По цьому священик ховав

дароносицю назад до кивоту, покривав св. дари і кадив їх [35 с. 53; 59, С. 73-74;

41, с. 93].

3.7. «Господи, взиваю я…»

Після третього антифону катизми та малої єктенії на вечірні відбувається

спів 140, 141, 129 та 116 псалмів зі стихирами. Ця частина вечірні звичайно

називається «Господи, взиваю я…», за початковими словами 140 псалма. Два

перші стихи цього псалма хор розспівує на глас першої стихири [57, с. 562; 10,

с. 39; 46, с. 463]. Молитвослов подає наступний спосіб їхнього виконання:

«Господи, взиваю я до Тебе, вислухай мене.* Вислухай мене, Господи.*

Господи, взиваю я до Тебе, вислухай мене.* Почуй голос моління мого,* коли

взиваю до Тебе.* Вислухай мене, Господи. // Нехай піднесеться молитва моя,*

мов кадило перед Тобою;* підношення рук моїх,* як жертва вечірня.* Вислухай

мене, Господи» [42, с. 20]. Служебник Патріарха Йосифа (Сліпого) уточнює, що

слова «Вислухай мене, Господи» є приспівом [10, с. 40]. Наступні стихи

псалмів аж до початку стихир не співаються, а читаються. Стихи псалма, які

передують стихирам, співаються на глас стихири.

33

Коли хор співає «Господи, взиваю я…», диякон кадить за уставом [там

само, с. 39]. Римський «Устав богослужінь» подає наступний порядок

кадження: «Диякон бере кадильницю і, після того, як священик поблагословить

кадило, кадить св. трапезу від чотирьох боків, потім – запрестольну ікону, ікони

святилища і священика. Після цього, вийшовши зі святилища північними

дверми, приходить перед св. двері, робить поклін, кадить ікони південної

частини іконостасу, починаючи від ікони Спасителя; відтак, зробивши знову

поклін перед св. дверми, кадить ікони північної частини, починаючи від ікони

Богородиці, потім – хори, правий і лівий; людей кадить з солеї, після чого

південними дверми вертається у святилище» [57, с. 502]. В уставі

Напередосвяченої Літургії до цього порядку додана заувага, що диякон кадить

св. дари тричі по три, тобто дев’ять разів [там само, с. 562]. Четвертий том

«Настольной книги священнослужителя» згадує, що завжди, коли на

жертовнику стоять приготовані дари, його слід кадити одразу після престолу

[45, с. 54].

«Навчальні відомості» Служебника УПЦ КП подають дещо відмінний

порядок кадження: «Спочатку кадиться престіл навкруги, далі – Горнє місце,

жертовник, ікони у вівтарі, а перед іконостасом – Царські врата, образ Тайної

Вечері, намісні ікони, правий бік іконостаса за іконою Христа Спасителя і лівий

за іконою Богородиці, після чого кадиться народ із солеї і знову у вівтарі перед

престолом» [21, с. 477].

Згідно Типика І. Дольницького, на «Господи, взиваю я…» співаються 10

стихир. У середу будуть стихири Тріоді на 6 і стихири Мінеї на 4, «Слава, і

нині» – богородичний з Мінеї, або, якщо святий має наславник, «Слава» –

святого, «І нині» – богородичний за гласом святого. У п’ятницю – стихира

самогласна Тріоді двічі, стихири мученичі з Октоїха біжучого гласу на 4 і

святого з Мінеї на 4, «Слава, і нині» – перший богородичний (догмат) гласу, що

віддається, або, якщо святий має наславник, «Слава» – святого, «І нині» –

догмат гласу [57, с. 331]. За цим уставом співаються стихири в усі середи і

34

п’ятниці, коли служиться Напередосвячена Літургія, за винятком окремих днів,

які мають деякі особливості.

На вечірні з Літургією Напередосвячених Дарів напередодні 2, 3 і 4 субот

посту на «Господи, взиваю я…» Типик подає «Славу» святого, або, якщо не

має, «Славу» з Октоїха – стихиру за померлих гласу, «І нині» – догмат [там

само, с. 338].

На вечірні з Напередосвяченою Літургією напередодні четверга Великого

канону, що співається п’ятого тижня посту, на «Господи, взиваю я…» Типик

подає 28 стихир, які співаються на 29, з повтором першої самогласної Тріоді,

одну стихиру на «Славу» і одну – на «І нині». Приспівами до перших 20 стихир

служать звичні стихи псалмів, починаючи однак від «Нехай грішники впадуть у

власні сіті…», до наступних двох стихир – приспіви стиховні вечірні «До Тебе

я підношу мої очі…» і «Помилуй нас, Господи, помилуй нас…», а до інших

сімох – «Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі» [там само, с. 345]. Згідно Посної

Тріоді, 24 стихири від «Нема куди мені втікати…» і до наславника є творінням

св. Андрея Критського, автора Великого канону. Ці стихири подаються за

послідовністю літер грецького алфавіту, якими вони починаються. На кожній

стихирі устав приписує великий поклін, або три малі поклони [24, арк. 290 зв.-

293; 57, с. 345; 9, С. 100-108].

Напередодні Акафістової суботи в часі Напередосвяченої Літургії на

«Господи, взиваю я…» співаються 10 стихир: самогласна Тріоді двічі, одна

стихира мученича і стихири Богородиці на 7, «Слава, і нині» – богородичний

Акафістової суботи [57, с. 349]. Служебник Івано-Франківської Теологічної

Академії подає 6 стихир: одну Тріоді, дві – Октоїха, три – Богородиці, «Слава, і

нині» – богородичний Акафістової суботи [26, С. 61-62].

На вечірні з Напередосвяченою Літургією перед Лазаревою суботою

Типик приписує 10 стихир на «Господи, взиваю я…», тобто самогласну Тріоді

двічі, одну мученичу і стихири святого Лазаря на 7. Стихири на «Слава» та «І

нині» – також Лазаревої суботи [57, с. 354]. Молитвослов подає всього 6

35

стихир: самогласну Тріоді і 5 стихир святого Лазаря, «Слава» та «І нині» –

Лазаревої суботи [42, С. 511-512].

У перші три дні Страсної седмиці на Літургії Напередосвячених Дарів на

«Господи, взиваю я…» будуть стихири Тріоді на 10, «Слава, і нині» – Тріоді

[57, с. 358]. Молитвослов подає у понеділок і вівторок лише дві стихири і одну

на «Слава, і нині». У середу – 6 стихир і одну на «Слава, і нині» [42, С. 536-537;

там само, с. 540-5414; там само, с. 545-546]. Служебник Івано-Франківської

Теологічної Академії подає у Великий понеділок 6 стихир: три із «Господи,

взиваю я…» і ще три – зі стиховні утрені вівторка. Там же – «Слава, і нині». У

Великий вівторок – також 6: дві з «Господи, взиваю я…», чотири – зі стиховні

утрені середи, «Слава, і нині» – знову з «Господи, взиваю я…» вівторка. У

Велику середу на «Господи, взиваю я…» – лише чотири стихири і ще одна на

«Слава, і нині» [26, С. 67-72].

3.8. Вечірній вхід

По закінченні псалмів, коли хор співає «Слава, і нині», відкриваються

святі двері і буває вхід [10, с. 45]. Священнослужителі стають перед св.

трапезою. Диякон приймає від священика благословення кадила, обходить

праворуч навколо престолу і виходить за свіченосцями північними дверима, а

священик йде за ним. Перед св. дверима священик стає посередині, а диякон

праворуч від нього і, тримаючи кадило лівою рукою, підносить праву з орарем,

тихо мовлячи: «Господеві помолімся», а священик тихо читає молитву входу.

По молитві диякон показує орарем у бік сходу і каже: «Благослови, владико,

святий вхід», а священик, благословляючи, мовить: «Благословен вхід святих

Твоїх…». Диякон стає посередині святих дверей і, роблячи кадилом знак

хреста, виголошує: «Премудрість, прості». По цьому священнослужителі

входять до святилища [57, с. 502; 21, С. 254-255; 45, с. 301; див. рис. 9].

У дні полієлейних і храмових свят та в перші три дні Страсного тижня

буває вхід з Євангелієм. На останній стихирі відкриваються св. двері.

36

Священнослужителі тричі вклоняються перед престолом. Священик дає

диякону Євангелію, і вони обидва обходять з правого боку св. трапезу.

Вийшовши північними дверима за свіченосцями, священнослужителі стають

перед святими дверима, священик – посередині, а диякон – праворуч, трохи

попереду. Схиливши голову, диякон тихо мовить: «Господеві помолімся», а

священик тихо проказує молитву входу. Після цього диякон, тримаючи

правицею орар і вказуючи на схід, просить про благословення входу, а

священик благословить у бік престолу, мовлячи: «Благословен вхід святих

Твоїх…». Тоді диякон подає священикові Євангеліє для цілування і стає

посередині перед ним. Підносячи святу книгу, диякон виголошує:

«Премудрість, прості». Потім священнослужителі входять у святилище, і св.

Євангеліє покладається на престол [57, С. 528-529; 21, С. 97-99].

Цікаво зауважити, що в сучасній традиції служіння Напередосвяченої

Літургії існують два варіанти молитви входу. Служебник Патріарха Йосифа

(Сліпого) містить оцю молитву: «Ввечері і вранці і опівдні хвалимо,

благословимо, благодаримо і молимось до Тебе, Владико всіх, чоловіколюбче

Господи; направ молитву нашу як кадило перед Тобою, і не дай нахилити

сердець наших до слів або помислів лукавих, але ізбав нас від усього, що

ловить душі наші, бо до Тебе, Господи, Господи, очі наші, і на Тебе ми

уповали, не посором нас, Боже наш. Бо Тобі належить усяка слава, честь і

поклонення, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.

Амінь» [10, С. 45-46]. Служебник Івано-Франківської Теологічної Академії

натомість подає таку молитву: «Добрий Чоловіколюбче Царю, що все

благословляєш! Молимось тобі наполегливо, серцем сокрушеним і духом

смиренним: Благослови наші входи і виходи, Христе, істинний Боже наш. Бо

прихід Твій і вознесіння, і пожиття з людьми завжди благословенне: нині і

повсякчас, і на віки вічні. Амінь» [26, с. 25].

Римський «Устав богослужінь» не уточнює, яку саме молитву читається

на вході Літургії Напередосвячених Дарів, кажучи загально, що «священик

37

проказує потиху молитву входу з її виголосом» [57, с. 562]. Перший варіант

молитви на вхід окрім Служебника Патріарха Йосифа подає також наш

Архиєратикон [7, С. 151-152], римський Служебник Напередосвяченої Літургії

[18, С. 23-24], Служебник БГКЦ [19, с. 206] та служебники УПЦ КП [21, С. 254-

255] і УПЦ МП [22, С. 243-244]. Другий варіант вхідної молитви, яка є

ідентичною з молитвою входу на вечірні [42, с. 22], містить виданий в Римі для

приватного вжитку Служебник Літургії Напередосвячених Дарів [11, с. 17],

перше видання Служебника Івано-Франківської Теологічної Академії [27, с. 27]

та вже згадане вище друге видання того ж Служебника.

Після виголосу «Премудрість, прості» хор співає піснеспів «Світло тихе»,

а диякон кадить так, як і на «Господи, взиваю я…» [26, с. 26]. «Навчальні

відомості» Служебника УПЦ КП подають дещо інший порядок кадження:

перед входом у святилищі кадиться тільки престіл, а тоді на амвоні – святі двері

й намісні ікони. Після входу знову кадиться тричі перед престолом [21, С. 477-

478]. Літургіст М. Скабаланович у «Толковому Типіконі» описує кадження на

вечірньому вході за таким чином: диякон обкаджує престол навколо і

відбувається вхід. На солеї він кадить священика та ікони, просить про

благословення входу і по цьому знову кадить священика та крилоси. Після

входу диякон кадить св. трапезу (ймовірно навколо) і горне місце, виходить

святими дверима і кадить людей, повертається до святилища і знову кадить

престол тільки спереду та священика [52, с. 552].

Слід згадати також про цікавий обряд у традиції Православних Церков,

який чинить священик під час входу. Коли диякон по виголосі вже увійшов у

святилище, священик на амвоні цілує ікону Спасителя, обертаючись на захід

благословляє свіченосця, цілує ікону Богородиці і аж тоді входить у святилище

[12, с. 13; 44, с. 301]. Подібну церемонію згадує Типик Я. Досковського, який

по вході приписує, щоб священик поклонився перед святими дверима і

поцілував їх [59, с. 15].

38

3.9. Прокімени та читання паремій

По завершенні вечірнього входу, згідно «Уставу богослужінь», священик

стає перед св. трапезою. Диякон після кадження і закінчення співу «Світло

тихе» підходить до святих дверей і, дивлячись до людей, виголошує: «Будьмо

уважні». Священик, обернувшись на захід, благословляє: «Мир всім». Знову

диякон: «Премудрість, будьмо уважні». Хор співає прокімен, а священик стоїть

лицем до людей зі схрещеними руками, чекаючи на завершення прокімена. На

читаннях священик йде до горного місця для сидіння [57, С. 502-503]. За іншою

традицією, священик після входу цілує престол і одразу йде до горного місця,

стаючи лицем до людей [44, с. 301; 12 , с. 13; пор. 26, с. 26].

Після дияконського виголосу хор співає перший прокімен Тріоді, по

закінченні якого читець читає перше читання (паремію) зі Старого Завіту [26, с.

27], яке протягом усієї Чотиридесятниці читається з книги Буття, а у Страсний

тиждень – з книги Виходу [9, с. 46]. Диякон на час читання зачиняє святі двері

[44, с. 302]. По завершенні першої паремії відчиняються св. двері, а хор співає

другий прокімен Тріоді [26, с. 27].

Відразу після другого прокімена диякон каже до священика: «Повеліте»,

а священик бере обіруч світильник із запаленою свічею та одночасно

кадильницю, стає перед св. трапезою дивлячись на схід і робить знак хреста,

виголошуючи: «Премудрість, прості». Після цього обертається на захід до

людей, знову робить знак хреста і піднесеним голосом каже: «Світло Христове

просвічує всіх» [57, с. 562; 10, С. 47-48; див. рис. 10]. «Навчальні відомості»

Служебника УПЦ КП подають дещо інший варіант цього обряду: священик

тримаючи кадило та свічник у навхрест складених руках, чинить перед

престолом знак хреста і виголошує: «Премудрість, прості». Потім він виходить

на амвон, так само тримаючи свічник і кадило, та благословляє ними народ,

виголошуючи: «Світло Христове…» [21, с. 480]. Богослов О. Шмеман у своїй

книзі про Великий піст говорить про те, що під час читання першої паремії

священик ставить запалену свічу на св. Євангеліє [30, с. 97]. Також слід

39

зауважити, що І. Дольницький приписує благословляти у бік сходу при словах

«Світло Христове», а на захід – кажучи «просвічує всіх» [57, с. 331]. Подібний

устав міститься теж і в «Церковному Оці» [48, арк. 956 зв.].

Щодо світильника, то більшість служебників і уставів говорять про одну

свічу [10, с. 47; 24, арк. 110; 22, с. 232; 19, с. 208], хоча «Навчальні відомості»

подають двосвічник [21, с. 480], а Типик І. Дольницького, «Загальний устав

церковних богослужень», Л. Лужницький та Р. Турконяк – трисвічник [57, с.

331; 35, с. 52; 41, с. 92; 23, с. 76]. Архиєрейське служіння Літургії

Напередосвячених Дарів також передбачає вживання трикирія, як вказує наш

Архиєратикон та «Чиновник архиерейского священнослужения» РПЦ [7, с. 153;

28, с. 180].

Сам обряд благословення світильником є дуже давнім. Спершу він був

чисто практичним, адже з настанням сутінків храм треба було освітити, тому зі

святилища виносився світильник, від якого запалювалися всі інші [31, С. 922-

923]. Згодом, коли час Великого посту був присвячений підготовці до

хрещення, оглашенних перед виходом з храму осіняли запаленою свічею, що

було образом благодатного світла Христового вчення, яке вони отримають в

хрещенні [55, с. 241; 47, с. 179; 60, с. 125]. Збереглися й світильники IV–V

століть із написом «Світло Христове просвічує всіх» [15].

Коли священик виголошує «Світло Христове…», всі присутні у храмі

чинять три великі поклони [57, С. 331-332; 9, с. 46; 60, с. 125]. Також побутує

традиція, що вірні під час благословення світильником стоять навколішки і

поклоняються до землі [26, с. 27; 21, с. 256; 44, с. 302].

Інколи на Літургії Напередосвячених Дарів приписано читати окрім двох

паремій дня (Посної Тріоді) також паремії свята (Мінеї). Служебник подає, що

якщо на другий день має бути якесь свято або полієлей, то читаються також

паремії свята або святого [10, с. 48]. Так буває на Напередосвяченій Літургії:

40

1) напередодні свят великих святих (Знайдення голови Предтечі і Сорока

мучеників Севастійських), коли свята випадуть у вівторок, середу, четвер,

п’ятницю і суботу 2, 3, 4 і 5 тижнів Великого посту;

2) напередодні храмових свят, якщо вони випадуть у вівторок, середу,

четвер і п’ятницю 2, 3, 4, 5 і 6 тижнів Чотиридесятниці;

3) напередодні свята Благовіщення, якщо навечір’я випаде у середу і

п’ятницю 3, 4, 5 і 6 тижнів великої Чотиридесятниці та у вівторок і середу

Страсного тижня [46, с. 466].

3.10. «Нехай направиться…»

Після закінчення паремій священик каже: «Мир тобі», а диякон:

«Премудрість» [10, с. 49]. Перший виголос звернений до читця, який читав

паремії [57, с. 562], а другий служить своєрідним вступом до наступного

піснеспіву, завершального у чині вечірні. Одразу після виголосу починається

спів вибраних стихів 140 псалма з приспівом: «Нехай направиться молитва моя,

як кадило перед Тобою, підношення рук моїх, жертва вечірня». Нотні книги

називають цей піснеспів великим прокіменом [пор. 46, с. 467].

Існує кілька традицій виконання «Нехай направиться…». Посна Тріодь

описує спів читця та двох хорів таким чином: «Читець: Нехай направиться

молитва моя: Тоді правий і лівий крилоси, і народ, що знаходиться з обох боків

по всій церкві, стоять на колінах і моляться. І після співу читця, перший лик

співає те саме: Нехай направиться молитва моя: І читець, і лик з іншого боку, і

присутній народ стоять на колінах, доки не заспівають (співці першого лику –

І.Д.). Також читець співає перший стих: Господи, візвав я до Тебе, вислухай

мене: І після того, як буде проспівано стих, співає другий лик: Нехай

направиться молитва моя: Тоді читець, і перший лик, і народ, що знаходиться з

того боку, припадають на коліна. Також читець співає другий стих: Положи,

Господи, охорону: І перший лик знову співає: Нехай направиться молитва моя:

І читець, і другий лик, і присутній народ знову приклоняють коліна. І знову

41

читець співає третій стих: Не наклони серця мого: І другий лик співає: Нехай

направиться молитва моя: І приклоняє коліна читець, і перший лик, і народ. І

знову читець співає: Нехай направиться молитва моя, як кадило перед Тобою: І

тоді обидва лики, і увесь народ, присутній в церкві, припадають на коліна, і

стоять (на колінах – І.Д.), доки читець співає, і вставши, доспівують на крилосі:

Підношення рук моїх, жертва вечірня. І після закінчення творимо три поклони»

[24, арк. 110 зв.-111].

Римський «Устав богослужінь» подає одразу два різновиди: спів читця і

хору та спів священика і хору: «Читець, що стає посередині між двома хорами,

або радше священик, що стоїть у святилищі перед св. трапезою і кадить, співає:

«Нехай піднесеться молитва моя». Після співу цього стиха читцем або

священиком, хор співає його ще раз. Потім знову читець або священик (…) стає

на південному боці св. трапези і там кадить, співає перший стих 140-го псалма:

«Господи, взиваю я», а хор повторює: «Нехай піднесеться». І знову читець або

священик (…) стає на сході від св. трапези, там кадить і співає другий стих

псалма: «Постав, Господи, моїм устам», а хор співає: «Нехай піднесеться».

Після цього читець або священик (…) стає на північному боці св. трапези, там

кадить і співає третій стих псалма: «Не дай схилитися», а хор співає: «Нехай

піднесеться». І ще раз читець або священик (…) знову стає перед престолом,

там кадить і співає: «Нехай піднесеться молитва моя, мов кадило перед Тобою»,

а хор закінчує: «підношення рук моїх, як жертва вечірня». Треба зауважити, що

під час співання читцем або священиком «Нехай піднесеться» або стиха,

священик кадить св. трапезу трьома вимахами на початку і на кінці кожного

стиха, який співає. В цей час хор і вірні моляться навколішках. Коли співає хор,

священик, віддавши прислузі кадильницю, і всі, що є в святилищі, моляться так

само навколішках. По закінченні всі вклоняються тричі» [57, С. 562-563].

Подібно описує спів «Нехай направиться…» Служебник Патріарха Йосифа

(Сліпого) [10, С. 49-51] і наш Архиєратикон [7, С. 154-155]. Служебник Івано-

Франківської Теологічної Академії та Служебник БГКЦ приписують співати

42

стихи священнослужителям, не згадуючи про читця [26, С. 28-29; 19, С. 208-

210].

Служебник УПЦ КП подає такий варіант виконання піснеспіву: «Ввесь

народ, окрім співців і священика, молиться на колінах. Співці стають серед

церкви, перед солеєю, а священик стоїть перед св. престолом і ввесь час кадить.

Співці: Нехай піднесеться молитва моя наче кадило перед Тобою, підношення

рук моїх – як жертва вечірняя. Люди (співають на 6-й глас): Нехай піднесеться

молитва моя наче кадило перед Тобою, підношення рук моїх – як жертва

вечірняя. Співці: Господи, взиваю до Тебе, почуй мене; зглянься на моління

моє, коли я благаю Тебе. Люди: Нехай піднесеться молитва моя: Співці:

Постав, Господи, охорону устам моїм і двері стримання устам моїм. Люди:

Нехай піднесеться молитва моя: Співці стають на коліна. Священик переходить

до жертовника, обкаджує Святощі, віддає кадило, вертається і стає перед

святим престолом на коліна. Співці: Не схили серця мого до слів лукавства,

щоб не виправдувавсь я у гріхах. Люди: Нехай піднесеться молитва моя: Співці:

Нехай піднесеться молитва моя наче кадило перед Тобою. Всі встають. Люди:

Підношення рук моїх – як жертва вечірняя. Священик виголошує молитву

святого Єфрема Сиріна» [21, С. 257-258].

Під час співу прокімена «Нехай направиться…» устав приписує кадження

престолу. Служебник Патріарха Йосифа та римський «Устав богослужінь»

подають кадження з чотирьох боків – західного, південного, східного і

північного – під час співу стихів, тричі на початку стиха і тричі наприкінці [10,

С. 49-51; 57, С. 562-563]. Служебник Теологічної Академії до цього додає, що

переходячи до північної сторони престолу, священик підходить до жертовника і

обкаджує св. дари [26, с. 28]. Традиція Православних Церков велить священику

стояти перед престолом та кадити увесь час, поки хор співає «Нехай

направиться…» і читець читає стихи, а на стиху «Не наклони серця мого…»

відійти до жертовника і покадити напередосвячені дари [13, С. 137-138; 21, С.

257-258]. Після цього священик віддає кадило дияконові, який продовжує

43

кадити перед жертовником до кінця співу, а сам йде й клякає перед престолом

[46, с. 468; 31, с. 923; див. рис. 11].

Слід зазначити, що святі двері протягом співу «Нехай направиться…»,

згідно Служебника Патріарха Йосифа (Сліпого) та «Уставу богослужінь»

залишаються зачиненими [10, с. 48; 57, с. 562]. З цим згоджуються також

літургісти К. Нікольський та С. Булгаков [46, с. 469; 31, с. 923]. Однак 1 том

«Настольной книги священнослужителя» велить дияконові відкривати св. двері

перед виголосом «Премудрість», кажучи, що це є загальною практикою [44, с.

303]. Про відкриття дверей говорять теж Служебник УПЦ КП [21, с. 257] та

Служебник ІФТА [26, с. 28]. Відкриття святих дверей припускає також

Служебник БГКЦ, коли по закінченні співу «Нехай направиться…» вказує

священнослужителям творити перед ними (зовні святилища) поклони з

молитвою св. Єфрема Сиріна [19, с. 210].

3.11. Читання Апостола і Євангелія та єктенії перед «Нині сили

небесні…»

Великими поклонами після «Нехай направиться…» закінчується вечірня,

а далі слідує властиво Літургія Напередосвячених Дарів. Вона починається або

з читання Апостола і Євангелія (чи лише Євангелія), або одразу з єктенії

усильного благання [55, С. 244-245].

Згідно Типіка І. Дольницького, Апостол і Євангеліє читаються у дні

полієлейних свят, а лише Євангеліє читається у перші три дні Страсної седмиці

[57, с. 333]. До цього К. Нікольський додає також Апостол-Євангеліє у дні

храмових свят [46, с. 470]. Цікавим звичаєм, який побутував у Росії при

поминанні померлих у Великий піст, є служіння в день похорону та сорокового

дня після смерті Літургії Напередосвячених Дарів з читанням рядових

заупокійних Апостола та Євангелія [51, с. 153; там само, с. 158].

Читання Апостола та Євангелія супроводжують ті ж молитви та

священнодії, що й на Літургіях свв. Йоана Золотоустого і Василія Великого [31,

44

с. 923]. Диякон мовить: «Будьмо уважні», священик: «Мир всім», знову диякон:

«Премудрість, будьмо уважні». Співається прокімен, а за ним читається

Апостол. По прочитанні хор співає «Алилуя» зі стихами, а диякон бере

благословення у священика і кадить по уставу. В той час священик перед св.

трапезою читає молитву «Засвіти в серцях наших…». По завершенні кадження

диякон просить у священика: «Благослови, владико, благовістителя…», а

священик знаменує його і дає книгу св. Євангелія, кажучи: «Бог, молитвами

святого, славного…». Диякон виходить для читання на амвон, а священик,

стоячи перед престолом і дивлячись на захід, виголошує: «Премудрість, прості,

вислухаймо святого Євангелія. Мир всім». Хор: «І духові твоєму». Диякон:

«Від (ім’я євангелиста) святого Євангелія читання». Хор: «Слава Тобі,

Господи…». Диякон читає Євангеліє, а по прочитанні віддає книгу у св. дверях

священикові. Хор: «Слава Тобі, Господи…» [17, С. 35-37; там само, с. 99-102].

У Страсний тиждень на Напередосвяченій Літургії всі три дні читається

Євангеліє від Матея [9, с. 49; 26, С. 69-72]. Типик Я. Досковського приписує

священикові читати молитву перед Євангелієм «Засвіти в серцях наших…» під

час співу «Нехай направиться…» [59, с. 72]. Згідно більшості уставів, одразу

після великих поклонів диякон приймає від священика св. книгу і виходить на

амвон, а священик виголошує: «Премудрість, прості…» та інше, як звичайно

[55, с. 246; 44, с. 304]. Цікаво вирізняється Типик І. Дольницького, який перед

«Премудрість, прості…» приписує виголос «І щоб удостоїтися нам…» [57, с.

333]. Після прочитання Євангелія священик приймає від диякона св. книгу і

покладає її вище антимінсу [46, с. 470].

Необхідно зазначити, що більшість сучасних служебників не подають в

чині Літургії Напередосвячених Дарів молитов та священнодій, пов’язаних з

читанням Апостола та Євангелія, відсилаючи служителів до відповідних місць

в чині Літургій свв. Йоана Золотоустого чи Василія Великого, однак

«Великопостный Служебникъ» УПЦ МП містить додані до тексту

Напередосвяченої Літургії необхідні вказівки та молитви на випадок свята

45

святого чи храму [13, С. 140-144], а Служебник Українського Католицького

Університету подає приписи для читання Євангелія у Страсний тиждень [9, с.

49].

Святі двері зачиняються (після читання Євангелія), а диякон, взявши

благословення у священика, виходить північними дверми на амвон і співає

єктенію усильного благання [57, с. 563], а священик тихо читає молитву

«Господи Боже наш…» [10, С. 52-53]. Галицька традиція служіння

Напередосвяченої Літургії цікава тим, що від цієї єктенії і аж до заамвонної

молитви священичі та дияконські виголоси і відповіді хору мають особливий

наспів: «[Священик] ставши перед престолом продовжує Службу від «Рцім всі»

на спеціяльну арію» [35, с. 53]. Варіанти цієї мелодії подають «Церковні

наспіви» [61, С. 141-145], «Гласопіснець» [32, С. 117-118] та Служебник УКУ

[9, С. 209-218].

Цікаво зазначити, що Служебник УПЦ КП дозволяє на цій єктенії

поминати імена за здоров’я і додавати прохання на всяку потребу [21, с. 259].

Після єктенії усильного благання, за свідченням літургістів К. Нікольського та

С. Булгакова, інколи додається заупокійна єктенія, окрім першого тижня посту

та Страсної седмиці [46, с. 471; 31, с. 924]. Про цей звичай не згадують наші

служебники, однак, як твердить Р. Турконяк, він не чужий для Східної Церкви і

міг існувати в раннім періоді християнства на Україні, оскільки давня практика

Грецької Церкви дозволяла на Літургії Напередосвячених Дарів поминати

померлих [23, с. 83].

Безпосередньо за єктенією усильного благання в чині Напередосвяченої

Літургії слідує єктенія за оглашенних, після виголосу якої священик розгортає

на престолі ілитон [10, С. 56-58]. Традиція Православних Церков говорить про

розкриття ілитону та трьох сторін антимінсу (який зберігається в ілитоні) на

сугубій єктенії під час прошення за церковну ієрархію [44, с. 304; 21, с. 259], а

четверта – верхня – сторона розкривається на єктенії оглашенних, під час

прошення «Відкрив їм євангеліє правди» [12, с. 15], або ж під час виголосу

46

«Щоб і вони з нами славили…»[44, с. 305]. Після повного розкриття антимінсу

священик бере губку, робить нею хрест над антимінсом і, поцілувавши,

відкладає на його правий верхній бік [46, с. 471].

Після єктенії за оглашенних від середи четвертого тижня Великого посту

до середи Страсного тижня на всіх Літургіях Напередосвячених Дарів, але не на

літургіях свв. Йоана Золотоустого і Василія Великого, додається єктенія за тих,

що готуються до просвічення, тобто хрещення [10, С. 59-62; 57, с. 563; 59, с.

72]. Ця єктенія, на думку Р. Турконяка, колись могла читатись на всіх Літургіях

вказаного періоду Великого посту [23, с. 84]. Одразу по закінченні обох

єктеній, коли оглашенні та ті, що до просвічення, покинули храм, слідують

короткі єктенії і таємні молитви вірних, в яких священик просить про очищення

від скверни та достойне прийняття Тіла і Крові Христових [10, С. 63-66].

Дияконським виголосом «Премудрість» увагу вірних спрямовується на

особливо важливий момент Літургії Напередосвячених Дарів, який невдовзі

настане, – перенесення освячених дарів з жертовника на св. трапезу [55, с. 246].

3.12. Великий вхід на Літургії Напередосвячених Дарів

Про обряд перенесення св. дарів у чині Напередосвяченої Літургії св.

Симеон Солунський каже: «Дари переносяться на трапезу, щоб ми, дивлячись

на них і поклоняючись їм, освятилися через споглядання на Христа Його

благодаттю» [39, с. 290]. Цей великий вхід відрізняється від аналогічного входу

на літургіях свв. Йоана Золотоустого і Василія Великого головно тим, що дари,

які переносяться на престол, є вже освяченими [пор. 55, с. 247]. З цієї причини

священик не промовляє молитву Херувимської пісні «Ніхто не достойний…» і

під час перенесення дарів не відбуваються поминання, як звичайно на великому

вході, оскільки все це вже відбулось на тій Літургії, на якій дари були освячені

[46, С. 474-475].

Згідно Служебника Патріарха Йосифа (Сліпого), великий вхід

відбувається таким чином: після виголосу «За даром Христа Твого…» хор

47

співає: «Амінь» і одразу пісню «Нині сили небесні…». Диякон входить у

святилище, відчиняє святі двері і кадить тричі спереду престол, жертовник і

священика. Потім служителі, стоячи разом, мовлять «Нині сили небесні…»

тричі, з поклонами, і відходять до жертовника. Там священик знімає зі св. дарів

воздух і кладе на рамено дияконові, а сам бере правицею на голову дискос зі св.

агнцем, а лівицею чашу з вином, несучи її при грудях, і виходить мовчки.

Перед ним йде також мовчки диякон, кадячи часто [див. рис. 13]. По вході до

святилища священик кладе св. дари на престолі, знімає з них малі покровці,

покриває воздухом і кадить. При всіх цих священнодіях він нічого не мовить

[10, С. 67-68]. Римський «Устав богослужінь» більш детально описує окремі дії

священнослужителів під час великого входу. Наприклад, диякон після

кадження стає праворуч священика, тримаючи кадильницю на перстеневому

пальці лівої руки. Під час проказування пісні «Нині сили небесні…»

священнослужителі підносять вгору руки [див. рис. 12]. Перед тим, як зняти

воздух зі св. дарів, які стоять на жертовнику, священик тричі кадить їх. Після

входу уточнено, що дискос покладається на престолі зліва, а чаша – справа.

Священик покриває дари воздухом, попередньо обкадивши його [57, С. 563-

564]. На архиєрейській Напередосвяченій Літургії єпископ передає дискос зі св.

дарами та чашу священикам, які їх виносять, сам йде до святих дверей та

приймає тільки дискос, поставляючи його на престолі, чашу на св. трапезу

поставляє той священик, який переносив [7, с. 162; 28, С. 187-188].

Більшість уставів та служебників приписують дияконові (чи священикові)

кадити на «Нині сили небесні…» відмовляючи 50 псалом, як буває на Літургіях

свв. Йоана Золотоустого і Василія Великого [59, с. 73; 31, 924; 26, с. 35; 21, с.

267; 22, с. 234]. Відносно цього кадження слід зауважити, що існують деякі

відмінності в різних уставах. Літургіст К. Нікольський, наприклад, приписує

кадити тричі спереду престол і жертовник [46, с. 474]. Подібну вказівку кадити

престол і жертовник містить також Служебник БГКЦ [19, с. 219]. Перший том

«Настольной книги священнослужителя» та служебники УПЦ МП говорять про

48

кадження престолу, жертовника і священика [44, с. 307; 22, с. 255; 13, с. 158]. У

«Загальному уставі церковних богослужень» міститься вказівка кадити «як

звичайно на Службі Божій перед великим входом» [35, с. 53], тобто св. трапезу

навколо, все святилище та іконостас, священика, хор і людей [17, с. 46]. З цим

згідний Служебник УПЦ КП, кажучи, що кадження буде таке, як при співі

Херувимської пісні на Літургії [21, с. 480]. Подібний устав, мабуть, має на увазі

«Літургіка» Л. Лужницького, коли говорить, що священик обкаджує престол,

іконостас і людей [41, с. 93]. Цікавий припис кадити тільки престол з чотирьох

сторін і людей в церкві знаходиться в Типику Я. Досковського [59, с. 73]. Про

таке кадження згадує також Р. Турконяк, як про звичайне для більшості

українських католицьких служебників [23, с. 87].

Про поведінку вірних в часі великого входу Посна Тріодь говорить:

«Коли переносяться божественні тайни, всі люди та співці падають ниць,

творячи богоналежне поклоніння Христу Богові, присутньому в тайнах, бо вони

є досконало напередосвяченими» [24, арк. 111]. Під час самого перенесення,

оскільки всі поклоняються до землі, пісня «Нині сили небесні…» після слів

«жертва тайна супроводиться в славі» переривається, і продовжується від слів

«з вірою і любов’ю приступім» вже тоді, коли напередосвячені дари будуть

внесені до святилища [44, С. 307-308; пор. 31, с. 924; 12, с. 16; 46, с. 475]. Після

закінчення співу всі творять три поклони з молитвою св. Єфрема Сиріна [26, С.

35-36]. Святі двері зачиняються [10, с. 68] і заслонюються катапетасмою до

половини, показуючи, що Літургія Напередосвячених Дарів є неповною

Літургією [51, с. 166; 46, с. 476; див. рис. 14].

3.13. Приготування до причастя. «Напередосвячене святеє святим».

Причастя священнослужителів

Оскільки на Напередосвяченій Літургії немає освячення дарів, то після

великого входу слідують молитви, які готують вірних до причастя [47, с. 182].

На амвоні диякон виголошує прохальну єктенію, а священик у святилищі читає

49

молитву по поставленні св. тайн, в якому висловлює віру в присутність Христа

у євхаристійних дарах та просить про очищення від скверни і про достойне їх

причастя [10, с. 68-73]. Вслід за виголосом «І сподоби нас, Владико…»

співається Господня молитва «Отче наш», а диякон перепоясується орарем

навхрест, як і на Літургіях свв. Йоана Золотоустого і Василія Великого [57, с.

564]. Цікавим звичаєм є вмивання рук священика після головоприклонної

молитви та виголосу «Благодаттю і щедротами…». Р. Турконяк згадує про

нього як характерне для українських католицьких служебників, пояснюючи, що

вмивання рук взяте з обряду Римської Церкви [23, С. 89-90]. Однак цей звичай

подає також Служебник УПЦ КП [21, с. 272] і навіть «Великопостный

Служебникъ» УПЦ МП, але не в цьому місці, а після великих поклонів по

великому вході [13, с. 160].

Коли священик прочитає молитву «Зглянься, Господи Ісусе Христе…»,

він перед престолом, а диякон на амвоні поклоняються тричі, мовлячи: «Боже,

милостивий будь мені, грішному». Священик не відкриває дари, але простягає

правицю під воздух і доторкається до святого хліба [див. рис. 15]. Диякон

виголошує: «Будьмо уважні», а священик: «Напередосвячене святеє святим».

По цьому він знімає з дарів воздух і звізду [10, С. 76-77; 57, С. 564-565].

Цікавою особливістю цього моменту Літургії Напередосвячених Дарів є те, що

священик тільки доторкається до св. агнця, але не возносить його, оскільки

возношення вже відбулось на тій Літургії, на якій він був освячений [46, С. 476-

477; 55, с. 248-249]. Однак Р. Турконяк у своєму дослідженні Напередосвяченої

Літургії зазначає, що більш давнім звичаєм є возношення святого агнця не

скидаючи воздух. Лише згодом цей первісний звичай був замінений новішим,

що велить лишати святі дари покритими і лише дотикатися напередосвяченого

хліба [23, с. 90].

Після виголосу «Напередосвячене…» катапетасма закриває другу

половину святих дверей [21, с. 273; 26, с. 40]. Хор співає «Єдин свят…» і

причасний «Спожийте і збагніте, що благий Господь» з потрійним «Алилуя», а

50

якщо читались Апостол і Євангеліє святого або храму, також і їх причасний.

Диякон входить південними дверми у святилище, стає праворуч священика і,

зробивши малий поклін, мовить: «Роздроби, владико, святий хліб». Священик

розламує агнець, кажучи: «Розроблюється і розділюється…», і розміщує його

частини на дискосі так, як це відбувається на Літургії св. Йоана Золотоустого.

Частицю з написом «ІС» священик вкладає до чаші, а диякон вливає теплоту,

однак при цьому вони нічого не мовлять [57, с. 565; 10, С. 77-78; див. рис. 16].

Далі відбувається причастя священнослужителів св. хлібом, як і на повній

Літургії [57, с. 565], тобто священик прикликає диякона і дає йому частицю св.

тайн, а диякон цілує його руку і відходить за престол, молячись молитву перед

причастям «Вірую, Господи…». Також священик бере частицю і молиться цю ж

молитву. По її закінченні обоє причащаються [17, С. 71-73; див. рис. 18], а

священик бере губку і витирає руку, тричі мовлячи: «Слава Тобі, Боже», цілує

губку і кладе її на місце [10, С. 82-83].

Цікаво, що згідно сучасних служебників УГКЦ священнослужителі

причащаються, називаючи св. хліб Тілом Господа нашого Ісуса Христа [пор. 18,

С. 50-51; 10, С. 79-80; 9, С. 64-65; 26, С. 40-41]. Натомість служебники

Православних Церков говорять про нього як про Тіло і Кров Господні [22, С.

236-237; 21, с. 274]. Подібно подає також Служебник БГКЦ [19, с. 227]. Це

пов’язано з тим, що Тіло Христове було напоєне Кров’ю Христовою на тій

Літургії, на якій було освячення дарів [47, с. 183], а служебники УГКЦ про цей

звичай зараз не згадують.

Слід також зауважити, що в давнину обряд причастя духовенства на

Напередосвяченій Літургії був ідентичний тому, що відбувається на повній

Літургії [23, с. 96], тобто після прийняття св. хліба священик причащався з чаші

сам і причащав диякона, називаючи те, що в чаші, Кров’ю Христовою [17, С.

73-74]. Це було можливим завдяки тому, що Східна Церква вірила в освячення

чаші через вкладення у вино частиці св. хліба [40, с. 331]. Ще св. Симеон

Солунський писав: «Те, що знаходиться в чаші на Напередосвяченій Літургії,

51

освячується не через призивання і печать Святого Духа, але через сполучення і

з’єднання з Животворящим Хлібом, який воістину є Тілом Христовим у

поєднанні з Кров’ю» [14]. Відносно цього питання Р. Турконяк каже: «Віра, що

часть Христового Тіла вкинена до чаші освячує вино, що в ній знаходиться,

панувала колись так на Сході як і на Заході (…) Між слов’янами цей звичай і

думка існували непорушеними до часу видання требника митрополита Петра

Могили, що (…) перший подав припис, щоб причащаючись з чаші не говорити

ніяких слів» [23, С. 96-97]. Порівнюючи сучасні традиції причастя з чаші, М.

Блаза твердить: «У візантійсько-грецькій традиції практикується посвячення

через змішування, і тому вино у чаші трактують як Господню Кров. У

візантійсько-російській традиції вино в чаші вважають лише

поблагословенним, і тому його споживають без промовлювання будь-яких слів,

а представники духовенства, які повинні спожити євхаристійні дари після св.

Причастя вірних, щоб не зламати євхаристійного посту, до того часу не п’ють

вина з чаші. У візантійсько-українській традиції духовенство вина з чаші

взагалі не споживає, що прямо вказує на те, що це вино не вважається

посвяченим. Натомість у візантійсько-румунській традиції вино в чаші не

трактують як посвячене, хоча трапляється, що це вино споживають усі

представники духовенства» [8].

На даний час служебники УГКЦ взагалі не згадують про пиття з чаші, але

про неї говорять Служебник БГКЦ [19, с. 229], Служебник УПЦ КП [21, с. 276]

та Служебник УПЦ МП. Останній описує цю священнодію так: «[Священик]

бере святий потир з покровцем обома руками і п’є з нього, не мовлячи нічого.

Також обтирає уста і святий потир покровцем, що в руках (тримає – І.Д.), і

кладе його на святу трапезу. (…) Диякон же тоді з чаші не п’є, але по

заамвонній молитві і після спожиття решти частиць святих тайн. А якщо ієрей

служить один, без диякона, то й він після причастя святих тайн не п’є з чаші,

але по завершенню Літургії і після спожиття святих тайн. Бо хоча й священним

є вино через вкладення частиці, але не пересуществленне у Кров божественну,

52

бо над ним не читалися тут слова священні, як це буває на Літургіях Василія

Великого і Йоана Золотоустого» [22, С. 237-238; див. рис. 19]. Після пиття з

чаші священик вживає антидор і теплоту [див. рис. 20].

3.14. Причастя вірних. Завершення Напередосвяченої Літургії

Після причастя священнослужителів Служебник Патріарха Йосифа

(Сліпого) приписує дияконові мовчки згорнути з дискоса св. хліб до чаші, тричі

поклонитися, відчинити святі двері, взяти чашу і виголосити: «Приступіте».

Хор у відповідь співає: «Благословлю Господа на всякий час. Алилуя», і

відбувається причастя вірних по чину Літургії св. Йоана Золотоустого [10, С.

82-83]. Натомість традиція Православних Церков подає дещо інший варіант цієї

частини Літургії Напередосвячених Дарів: священик роздроблює частиці «НІ» і

«КА» для причасників [див. рис. 17], мовчки вкладає їх у чашу, покриває її

покровцем і передає дияконові, який попередньо відкрив катапетасму і святі

двері. Диякон виходить зі св. дарами, виголошуючи: «Зі страхом Божим і вірою

приступіть». Хор співає: «Благословлю Господа на всякий час, хвала Його на

устах моїх». Після цього священик читає молитву «Вірую, Господи…» і

причащає вірних [44, с. 312; 12, с. 17; 21, С. 276-278; див. рис. 21]. На

Напередосвяченій Літургії священик не причащає немовлят, оскільки в чаші не

Кров Христова, але освячене вино, а частицю св. тайн мале дитя не зможе

прийняти [51, с. 167]. Після прийняття св. причастя вірні цілують край чаші,

приймають антидор і теплоту [21, с. 278]. Також і «Церковне Око» згадує про

«укроп» для причасників [48, арк. 958].

Згідно римського «Уставу богослужінь», під час причастя священик

мовить слова Літургії св. Йоана Золотоустого: «Чесного, пресвятого і

пречистого Тіла і Крові Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

причащається раб Божий на відпущення гріхів своїх і на життя вічне. Амінь»

[57, с. 565; 17, с. 74]. Подібну рубрику містить Служебник Івано-Франківської

Теологічної Академії [26, с. 41], служебники БГКЦ [19, с. 229] та УПЦ КП [21,

53

с. 278]. Натомість римський Служебник Напередосвяченої Літургії [18, с. 54] та

Служебник Патріарха Йосифа подають такі слова: «Чесного, і пресвятого, і

пречистого Тіла Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа причащається раб

Божий на відпущення гріхів своїх і на життя вічне. Амінь» [10, с. 83].

Старовинною традицією, пов’язаною з моментом причастя, є спів 33

псалма «Благословлю Господа на всякий час…». Про цей давній звичай зараз

свідчить причасний Напередосвяченої Літургії «Спожийте і збагніте, що благий

Господь», слова якого взяті зі згаданого псалма [15]. Цікаво, що перше видання

Служебника ІФТА віддзеркалює первісну старовинну традицію, приписуючи

хорові співати під час причастя вірних стихи 33 псалма з приспівом слів

причасного «Спожийте і збагніте» [27, С. 41-43].

По завершенню причастя священик відносить чашу на св. трапезу [26, с.

41], кадить святощі, віддає кадило дияконові і покладає дискос на його голову

[10, С. 83-84]. На дискосі лежать складені звізда і покровці, які диякон поклав

там після приготування чаші [46, с. 478]. Дискос переноситься так, як і на

Літургії св. Йоана Золотоустого [57, с. 565], тобто диякон не обходить престол

навколо, але дивлячись до святих дверей відходить до жертовника і там кладе

його [17, с. 75]. Священик поклоняється, бере чашу, обертається до людей, тихо

мовить: «Благословен Бог, що просвічує і освячує нас» і виголошує: «завжди,

нині і повсякчас, і на віки віків». Хор співає: «Амінь» і пісню «Благодаримо

Тебе, Христе Боже наш…» [10, С. 84-85]. Цей піснеспів після причастя згадує

також «Церковне Око» [48, арк. 958].

Традиція Православних Церков велить священику після причастя

благословляти присутніх зі словами: «Спаси, Боже, людей Твоїх…». Хор у

відповідь: «Хліб небесний і Чашу життя спожийте і збагніте, що благий

Господь» і «Алилуя» тричі. Покадивши св. дари і віддавши дияконові дискос,

священик з чашею мовить до людей тихо: «Благословен Бог наш» і голосно:

«Завжди, нині і повсякчас…». Хор після «Амінь» співає «Нехай сповняться

уста наші…», як і на Літургіях свв. Йоана Золотоустого і Василія Великого, а

54

священик відносить св. чашу на жертовник, де знову її кадить [44, с. 312; 12, с.

17; 21, С. 278-279]. Подібний устав подає також Служебник БГКЦ, однак

вказуючи при кадінні св. дарів на престолі промовляти тричі: «Вознесися на

небеса, Боже…» [19, С. 229-230], про що не згадує жодний інший служебник.

Далі слідують ті ж молитви і священнодії, що й на повній Літургії [55, с.

250], тобто диякон розв’язує орар і на амвоні виголошує подячну єктенію, а

священик на престолі складає ілитон і робить Євангелієм хрест над ним,

виголошуючи: «Бо Ти єси освячення наше…» [17, С. 76-77]. Під час єктенії

священик, згідно Служебника Патріарха Йосифа (Сліпого), промовляє подячну

молитву за причастя «Благодаримо Тебе, Спаса всіх Бога…» [10, с. 86]. Цікаво,

що цю молитву служебники Православних Церков приписують священикові

читати одразу після того, як він причаститься з чаші, прийме антидор і обмиє

руки та уста [22, с. 238; 13, с. 173; пор. 21, с. 276].

Особливістю Літургії Напередосвячених Дарів є спеціальна великопосна

заамвонна молитва, відмінна від звичайної «Господи, Ти благословляєш тих,

що Тебе благословляють…», яку читають на Літургіях свв. Йоана Золотоустого

і Василія Великого [55, с. 250; 47, с. 184]. Після звичного вступу до заамвонної

молитви, тобто виголосів «В мирі вийдім» – «В імені Господнім» та «Господеві

помолімся» – «Господи, помилуй» [26, с. 43], священик виходить за амвон і

просить Бога, щоб Він подав «подвигом добрим подвизатися, час посту

завершити, (…) голови невидимих зміїв сокрушити (…) і неосудно достигнути

поклонитися святому воскресінню» [46, с. 480; див. рис. 22]. Цікаво, що

Служебник УКУ на перші три дні Страсної седмиці подає три окремі заамвонні

молитви, тематично пов’язані з євангельськими читаннями цих днів. Ці

молитви може читати священик замість «Владико Вседержителю…» [9, с. 69;

там само, С. 203-206; див додаток 2]. Слід також зазначити, що Служебник

БГКЦ дозволяє читати заамвонну молитву не тільки перед святими дверима,

але й перед іконою Христа [19, с. 232].

55

Згідно галицької традиції, заамвонною молитвою закінчується особлива

мелодія Літургії Напередосвячених Дарів, тому наступні молитвослів’я

виконуються на звичайну мелодію: «По молитві заамв[онній] «Буди ім’я

Господнє» 3 р[ази] і псал[ом] 33 і Благословеніє Господне на звичайну арію»

[35, с. 53]. По завершенні заамвонної молитви хор співає «Амінь» і вже згадані

«Будь ім’я Господнє благословенне від нині і до віку» (тричі) та псалом 33 [10,

С. 88-92]. Треба зазначити, що на «Будь ім’я Господнє…» Типик І.

Дольницького приписує в середу три малі поклони, а в п’ятницю – три великі

[57, С. 330-331], а «Церковне Око» додає до них ще один поклін наприкінці

заамвонної молитви, коли священик каже «і поклонитися святому воскресінню»

[48, арк. 958]. Натомість Посна Тріодь, Типик св. Сави і Типик Я. Досковського

говорять про три метанії на «Будь ім’я Господнє…» [24, арк. 111; 58; 59, с. 74].

Цікаво, що літургіст К. Нікольський, Служебник Івано-Франківської

Теологічної Академії та Служебник УПЦ КП приписують робити три великі

поклони перед 33 псалмом тільки у Страсну середу [46, с. 480; 26, с. 46; 21, с.

282], а «Великопостный Служебникъ» УПЦ МП – того ж дня, однак після

виголосу «Благословення Господнє на вас…» [13, с. 180].

Поки читається заамвонна молитва, диякон стоїть перед іконою Христа,

тримаючи орар і схиливши голову, а по її завершенні входить північними

дверима до святилища і споживає св. дари [21, с. 281] після того, як священик

прокаже молитву на їх споживання [44, с. 313; 12, с. 18]. У православній

традиції священик благословляє диякона на споживання св. дарів покладаючи

свою руку на його голову під час читання цієї молитви [див. рис. 23]. Коли

співається 33 псалом, священик виходить і роздає антидор, а по роздачі

благословляє людей зі словами: «Благословення Господнє на вас, Того

благодаттю і чоловіколюбієм, завжди, нині і повсякчас, і на віки віків» [9, с. 69-

71]. Антидором називаються залишки просфори, з якої на проскомидії

виймався агнець [49, с. 16]. Літургіст С. Булгаков говорить, що при нестачі

агничної просфори замість антидору можна роздавати також рештки інших

56

проскомидійних просфор, хліби, благословенні на всенічному бдінню, і навіть

окроплені освяченою водою просфори, які не були на проскомидії [31, с. 926].

Оскільки на Літургії Напередосвячених Дарів немає проскомидії, то, ймовірно,

саме останні слід роздавати під час 33 псалма.

Закінчення Напередосвяченої Літургії згідно римського «Уставу

богослужінь» таке ж, як і Літургії св. Йоана Золотоустого [57, с. 565; пор. 7, с.

173], тобто священик виголошує: «Слава Тобі, Христе Боже…», а хор у

відповідь співає: «Слава, і нині», «Господи, помилуй» (тричі), «Благослови».

Священик виголошує відпуст [див. рис. 24]. Так приписує римський Служебник

Літургії Напередосвячених Дарів [18, С. 59-60], Служебник ІФТА [26, с. 46],

Служебник БГКЦ [19, С. 235-236] та служебники УПЦ МП [22, с. 266] і УПЦ

КП [21, С. 282-283]. Натомість Служебник Патріарха Йосифа (Сліпого) та

Служебник УКУ подають перед відпустом окрім «Слава Тобі, Христе Боже…»

і «Слава, і нині…» ще дияконський виголос «Премудрість» та величання

Богородиці «Чеснішу від херувимів…» [10, с. 93; 9, с. 71]. «Молитвослов»

називає цю послідовність «середнім відпустом» [42, с. 37]. Слід також додати,

що дослідник Напередосвяченої Літургії в Українській Церкві Р. Турконяк

вважає такий порядок молитов перед відпустом найбільш відповідним нашій

традиції [23, с. 261].

Служебник Патріарха Йосифа (Сліпого) подає два різновиди відпусту:

звичайний великопосний: «Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої

своєї Матері (і проче за днем і святого, ім’ярек, якого є храм, і якого є день), і

всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець» та відпуст у

Страсний тиждень: «Господь, що гряде на вольную страсть спасення нашого

ради, Христос істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих

славних і всехвальних апостолів, святих праведних богоотців Йоакима й Анни,

і всіх святих помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець» [10, С. 93-94].

Ідентичні відпусти знаходяться в Служебнику Українського Католицького

Університету [9, С. 71-72]. Римський Служебник Напередосвяченої Літургії

57

містить великопосний відпуст такий самий, як і вищенаведений, а про

особливий відпуст Страсної седмиці тільки згадує [18, С. 59-60]. «Устав

богослужінь» подає припис, що на відпусті Літургії Напередосвячених Дарів не

згадується автор і що в три перші дні Страсного тижня треба мовити відпуст

Квітної неділі на вечірні [57, с. 565], тобто: «Христос Господь, що йде на

добровільнi страждання спасіння нашого ради, істинний Бог наш, молитвами

пречистої своєї Матері, святих славних i всехвальних апостолів, преподобних i

богоносних отців наших, i всіх святих, помилує i спасе нас, як благий i

чоловіколюбець» [42, с. 1251]. Служебник Івано-Франківської Теологічної

Академії наводить відпусти великопосний та Страсного тижня подібні до

Служебника Патріарха Йосифа, але додає «святого отця нашого Григорія

Двоєслова, папи Римського» [26, с. 46]. Подібну згадку автора

Напередосвяченої Літургії містить Служебник БГКЦ [19, С. 236-237] та

молитовник «Прийдіте, поклонімся», хоча звичайно він подає богослужбові

тексти згідно перекладів Патріарха Йосифа (Сліпого) [50, с. 459]. Православні

служебники на відпусті також згадують св. Григорія Двоєслова [22, с. 266; 13,

с. 180; 21, с. 283]. У своєму дослідженні Літургії Напередосвячених Дарів Р.

Турконяк говорить про таке поминання імені святого папи як про нашу стару

традицію, засвідчену ще в рукописах і живу аж по сьогодні [23, с. 105].

Стосовно відпустових поминань літургісти К. Нікольський та С. Булгаков

зауважують, що після «Христос, істинний Бог наш» слідує поминання по дню

тижня, тобто, наприклад, у середу ввечері поминаються свв. апостоли та св.

Миколай, у п’ятницю – свв. апостоли, св. мученики і преподобні отці [22, С.

172-173; 21, с. 295]; потім слід поминати святого храму і святого, якого

святкується наступного дня, а в тім випадку, коли Напередосвячена Літургії

служиться на свято Віднайдення голови Предтечі чи Сорока севастійських

мучеників, на відпусті спершу поминаються св. Йоан чи свв. мученики, а потім

– святий наступного дня; потім поминається св. Григорій Двоєслов і всі святі. У

страсну седмицю до початку відпусту додаються слова «Господь, що гряде на

58

вольну страсть нашого ради спасіння» і далі звичайний відпуст [46, с. 480; 31, с.

927].

Після відпусту читаються подячні молитви після причастя і

священнослужителі роздягаються зі святих одеж [44, с. 314]. Згідно римського

«Уставу богослужінь» при цьому священик з диякон нічого не промовляють

[57, с. 565]. Натомість служебники Православних Церков подають молитви,

подібні до завершальних молитов Літургій свв. Йоана Золотоустого і Василія

Великого, тобто «Нині відпускаєш», трисвяте, «Пресвятая Тройце», «Отче

наш» та тропарі св. Григорію Двоєслову [22, С. 266-267; 13, С. 181-182; 21, С.

283-284]. Р. Турконяк подає різні варіанти кінцевої частини Літургії

Напередосвячених Дарів, кажучи про те, що могли читатись або тропарі св.

Григорія, або тропарі святого, на Літургії якого був приготований агнець –

Йоана Золотоустого чи Василія Великого; також додатково читались тропарі

святих дня. Після тропарів – «Господи, помилуй» (12 разів), «Слава, і нині»,

«Чеснішу від херувимів…» і відпуст [23, С. 106-107].

На завершення цього розділу доцільно також згадати про галицьку

традицію служити по завершенні Напередосвяченої Літургії парастас у пам’ять

про спочилих [38, с. 14]. Популярно такі поминання називаються

«сорокоустами» [37, с. 66; 64, С. 118-119]. Цікаво також, що Православні

Церкви мають звичай у п’ятницю першого тижня посту після Літургії

Напередосвячених Дарів служити над коливом (кутею) молебень до св.

великомученика Теодора Тирона, пам’ять якого святкується наступного дня,

тобто в першу суботу Чотиридесятниці [53, с. 615; 46, С. 584-585].

59

ВИСНОВКИ

Ретельно дослідивши основну проблематику, наприкінці даної

магістерської праці можна зробити деякі висновки щодо практики великопосної

Євхаристії. Передусім слід зазначити, що Божественна Літургія є

найурочистішою богослужбою Церкви та вершиною християнського

богопочитання. Обмеження її звершення в часі покаяння і скорботи – у

Чотиридесятниці – лише до субот, неділь і свята Благовіщення викликане

потребою більш реально відчути стан відлучення від Бога через гріх та тим

самим спонукає до особливого духовного подвигу. Однак, церковна спільнота

не залишається без особливої Божої допомоги, адже має змогу кожної середи і

п’ятниці Великого посту (а в київській традиції – щоденно) причащатися святих

тайн Тіла і Крові Христових на Літургії Напередосвячених Дарів.

Будучи майже увесь рік повсякденною євхаристійною богослужбою,

Літургія св. Йоана Золотоустого в часі Чотиридесятниці приурочена майже

виключно до суботніх днів, стаючи таким чином своєрідним підсумком

кожного тижня Великого посту. Спомини, пов’язані з посними суботами,

знаходять своє відображення у змінних частинах Золотоустової Літургії, не

впливаючи, однак, на основну структуру цього богослужіння та її

чинопослідування. Винятком є свято Благовіщення у будні дні

Чотиридесятниці, коли, згідно уставу, Літургія св. Йоана Золотоустого

поєднується з вечірнею. Завдяки цьому святковий день набуває деякого

посного характеру, оскільки вечірнє приношення Євхаристії випереджується

тривалим постом.

Літургія св. Василія Великого служиться протягом Великого посту сім

разів з десяти можливих у році. Причиною цього є особливо торжественний

характер євхаристійної молитви цієї Літургії, що якнайкраще підходить для

богослужіння у дні, пов’язані з пригадуванням спасительних подій Христового

промислу, якими є установлення Євхаристії (Страсний четвер), зішестя до аду

(Велика субота) та воскресіння (неділі посту). Особливий характер Василієвої

60

Літургії підкреслюють чини та обряди, які супроводжують її служіння у

Страсний тиждень (освячення мира, вмивання ніг, хрещення оглашенних

тощо). Вони носять глибоко символічний характер, служачи для розбудови

всієї церковної спільноти.

Не маючи змоги святкувати духовне торжество Євхаристії у покаянні

будні Чотиридесятниці, Церква подає вірним духовну підтримку на дорозі до

світлого Воскресіння Христового через Літургію Напередосвячених Дарів, яка

не містить приношення жертви, а лише великопосні моління і причастя дарами,

освяченими на повній Літургії та збереженими до часу її служіння. Головною

причиною і основним призначенням причастя у ці скорботні дні є пригадування

близькості Господа до тих, що готові відректися себе та нести свій хрест за

Ним. Саме в Напередосвяченій Літургії чи не найкраще відкривається таємниця

постійної присутності Христа з Його Церквою і в Його Церкві.

Підсумовуючи все вищесказане, треба зазначити, що євхаристійні

богослужіння Великого посту є надзвичайно цінним насліддям нашої

літургійної традиції. Власне через них приходить усвідомлення правдивого

змісту Чотиридесятниці як пасхального паломництва – пасхального не тільки

завдяки кінцевій меті, але й завдяки суті, адже людське буття поступово осягає

переміну, вмираючи для гріха і оживаючи для Бога. Не слід, отже, нехтувати

цією багатою літургійною спадщиною нашої богослужбової традиції, але радше

потрібно змагати до активної та свідомої участі у великопосній Євхаристії всієї

церковної спільноти, яка завдяки співдії Божої благодаті зможе «добрим

подвигом подвизатися, час посту завершити, віру неподільну зберегти, голови

невидимих зміїв сокрушити, і переможцями гріха явитись, і неосудно

достигнути поклонитися святому воскресінню» [10, С. 87-88].

61

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Документи Церкви

1. Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу канонів Східних

Церков. – Львів, Свічадо, 1998. – 104 с.

2. Каноны, или Книга правил, святых апостолов, святых соборов,

вселенских и поместных, и святых отцов. – Санкт-Петербург: Общество

святителя Василия Великого, 2000. – 432 с.

3. Катехизм Католицької Церкви. – Львів: Синод єпископів УГКЦ, 2002. –

772 с.

4. Кодекс канонів Східних Церков. – Львів: Видавництво оо. Василіян,

1995. – 471 с.

5. Основні Документи Берестейської унії. – Львів: Свічадо, 1996. – 92 с.

6. Чинности и рѣшеня руского провинціяльного собора въ Галичинѣ

ôтбувшого ся во Львовѣ въ роцѣ 1891. – Львôвъ: Типография Ставропигійского

Института, 1896. – 272 с.

Спеціальна література

7. Архиєратикон, або Святительський Служебник. – Торонто: Синод

єпископів УГКЦ, 1988. – 279 с.

8. Блаза М. Догматичне й практичне значення Літургії Передосвячених

Дарів // www.jezuici.pl/mblaza/articles.php?lng=ua&pg=42

9. Божественна Літургія Передосвячених Дарів. – Львів: Український

Католицький Університет – Трипіснець, 2009. – 239 с.

10. Божественна Літургія Передшеосвячених Дарів. – Рим, 1984. – 102 с.

11. Божественна Літургія раніш освячених Дарів. – Рим, 1982. – 84 с.

12. Великопостное богослужение / Сост. Казаков С. – Москва: Свято-

Троицкая Сергиева Лавра, 2003. – 20 с.

13. Великопостный служебникъ / Сост. Софийчук В. – Киев, 2010. – 480 с.

62

14. Из истории формирования чинопоследования Литургии

Преждеосвященных Даров // www.liturgica.ru/bibliot/lpd.html

15. Літургія Передосвячених Дарів // www.risu.org.ua/ua/index/spiritual_

culture/lithurgy/great_lent/peredosviach_liturgy

16. Лостен В. Пасхальне паломництво. Роздуми про Святий час Великого

посту. – Львів: Свічадо, 1999. – 80 с.

17. Священна і Божественна Літургія святого отця нашого Йоана

Золотоустого і святого отця нашого Василія Великого. – Львів: Місіонер, 2003.

– 249 с.

18. Священнаѧ и Божественнаѧ Служба Преждеѡсвѧщеннихъ. – Римъ:

Тѷпографіѧ Крѷптоферратскіѧ обители, 1941. – 60 с.

19. Службоўнік. – Менск, 2004. – 272 с.

20. Служебник на Страсний тиждень. – Львів: Львівська Духовна

Семінарія Святого Духа УГКЦ, 2006. – 220 с.

21. Служебник. – Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 1999. – 484 с.

22. Служебникъ. – Киев, 2008. – 464 с.

23. Торконяк Р. Літургія Передшеосвячених дарів в Українській Церкві. –

Львів, 2002. – 284 с.

24. Трїѡдь постнаѧ. – Москва: Московскаѧ Патрїархіѧ, 1974. – 520 арк.

25. Циб А. Передосвячене Святеє Святим // www.dds.edu.ua/articles/2/

slovo/2007/397-presanctified.html

26. Чин Божественної Літургії Напередосвячених Дарів. – Івано-

Франківськ: Івано-Франківська Теологічна Академія, 2004. – 110 с.

27. Чин Божественної Служби Напередосвячених Дарів. – Івано-

Франківськ: Івано-Франківська Теологічна Академія, 2001. – 120 с.

28. Чиновникъ архїерейскагѡ свѧщеннослуженїѧ. Т. 1. – Москва:

Московская Патриархия, 1982. – 252 с.

29. Чиновникъ архїерейскагѡ свѧщеннослуженїѧ. Т. 2. – Москва:

Московская Патриархия, 1983. – 175 с.

63

30. Шмеман О. Великий Піст. – Київ: Центр православної книги, 2005. –

192 с.

Загальна література

31. Булгаков С. Настольная книга для священно-церковно-служителей. –

Москва: Издательский отдел Московского Патриархата, 1993. – 1773 с.

32. Гласопіснець / Упор. Гудзь І., Ватащук Б. – Івано-Франківськ: Івано-

Франківський Теологічно-Катехитичний Духовний Інститут, 1998. – 190 с.

33. Головацький Р. Пояснення богослужень. – Львів: Місіонер, 2007. –

304 с.

34. Гуцуляк Л. Божественна літургія Йоана Золотоустого в Київській

митрополії після унії з Римом (період 1596-1839) / Пер. з англ. Маслюх А. –

Львів: Свічадо, 2003. – 432 с.

35. Загальний устав церковних богослужень. – Львів: Власна допомога,

1933. – 79 с.

36. Катрій Ю. Наша християнська традиція. – Львів: Місіонер, 2007. – 396 с.

37. Катрій Ю. Пізнай свій обряд. – Ню Йорк – Рим: Видавництво оо.

Василіян, 1982. – 493 с.

38. Ковч Е. Чому наші від нас утікають? – Львів: Свічадо, 2006. – 108 с.

39. Краснопевков В. Новая Скрижаль. – Почаев: Свято-Успенская

Почаевская Лавра, 2006. – 552 с.

40. Кунцлер М. Літургія Церкви / Пер. з нім. Матіяш С. – Львів: Свічадо,

2001. – 616 с.

41. Лужницький Л. Літургіка греко-католицької Церкви. – Львів:

Українське педагогічне товариство, 1922. – 231 с.

42. Молитвослов. – Рим – Торонто: Видавництво оо. Василіян, 1990. –

1373 с.

43. Молитовний Псалтир. – Львів: Свічадо, 2002. – 400 с.

44. Настольная книга священнослужителя. – Т. 1. – Москва, 1977. – 767 с.

64

45. Настольная книга священнослужителя. – Т. 4. – Москва, 1983. – 824 с.

46. Никольский К. Пособіе къ изученію устава богослуженія

Православной Церкви. – Санктъ-Петербургъ: Сѵнодальная Типографія, 1907. –

880 с.

47. Никольский К. Руководство к изучению богослужения Православной

Церкви. – Киев: Общество любителей православной литературы – Издательство

им. свт. Льва, папы Рымского, 2005. – 328 с.

48. Оуставъ, сирѣчь Церковное Око. – Москва, 7149 (1641). – 1181 арк.

49. Покровский Д. Словарь церковных терминов. – Шарон: Izograph

Studio, 2002. – 167 с.

50. Прийдіте поклонімся. Молитовник. – Львів: Свічадо, 2003. – 960 с.

51. Сборник решений недоуменных вопросов из пастырской практики. –

Киев: Общество любителей православной литературы – Издательство им. свт.

Льва, папы Рымского, 2008. – 368 с.

52. Скабалланович М. Толковый Типикон. – Москва: Сретенский

монастырь, 2004. – 816 с.

53. Слобідський С. Закон Божий. – Київ: Видавничий відділ УПЦ КП,

2003. – 655 с.

54. Словник церковно-обрядової термінології / Під. ред. Пуряєва Н. –

Львів: Свічадо, 2001. – 160 с.

55. Субботин К. Руководство к изучению устава богослужения

Православной Церкви. – Киев: Общество любителей православной литературы

– Издательство им. свт. Льва, папы Рымского, 2005. – 360 с.

56. Творенія преподобнаго отца нашего и исповѣдника Ѳеодора Студита

въ русскомъ переводѣ. – Т. 2. – Санктъ-Петербургъ: Санктъ-Петербургская

Духовная Академія, 1908. – 876 с.

57. Типик Української Католицької Церкви / Укл. Дольницький І. – Львів:

Місіонер, 2002. – 582 с.

65

58. Типикон, сиречь, изображение церковнаго последования во

Иерусалиме святыя лавры, преподобнаго и богоноснаго отца нашего Саввы //

www.theophany.ee/docs/Tipikon.pdf

59. Тѵпїкѡнъ, сирѣчь: Оуставъ церковнагѡ пѣнїѧ и особеннагѡ

правилочтенїѧ / Укл. Досковський І. – Перемышль: Книгопечатня соборной

русской Капитулы, 1852. – 278 с.

60. Федорів Ю. Пояснення церковних богослужень і святих тайн. – Львів:

Свічадо, 2004. – 160 с.

61. Церковні наспіви / Упор. Головко В. – Львів: Свічадо, 2007. – 248 с.

62. Черемський П. Основні поняття літургіки. – Львів: Місіонер, 1996. –

159 с.

63. Шульц Г. Візантійська літургія: Свідчення віри та значення символів /

Пер. з нім. Матіяш С. – Львів: Свічадо, 2002. – 240 с.

64. Як поводитися у храмі: Порадник богомольця / Упор. Шманько Т. –

Львів: Свічадо, 2006. – 128 с.

66

ДОДАТКИ

Додаток 1

Пояснення Божественної Літургії Напередосвячених Дарів

св. Теодора Студита

Вислухай, чадо, з увагою, як слід звершувати послідування (літургії)

напередосвячених Дарів. В інших службах священнодія звершується відкрито і

врочисто, а тут навпаки – приховано і печально. З цієї причини і все

послідування стає більш таїнственним.

Священик, зодягнувшись у священні одежі, промовивши трисвяте і

тропар дня, додавши до цього тричі «Боже, милостивий будь мені, грішному»,

читає молитву над кадилом, стає перед божественною трапезою і, кадячи

хрестовидно, не виголошує «Благословенне царство», – оскільки цей виголос

служить наче знаком перемоги і безперешкодної сміливості, – але (промовляє)

виголос – «Благословен Бог наш», – який є символом смирення і має ознаку

усердного моління. В той час, як братія виконує початковий псалом, священик

прочитує світильничі молитви. По закінченні одного й іншого він промовляє

єктенію зі звичайним виголосом. Після цього читець одразу починає 18-ту

катизму, а божественний тайнозвершитель, читаючи 30-й псалом, приготовляє

на жертовнику освячений раніше св. хліб. На кожній «славі» 18-ї катизми він

промовляє малу єктенію. Коли співець почне співати 140-й псалом, священик

кадить увесь вівтар і храм. В часі співу тропарів (тобто стихир) на «Славу»

звершується вхід, але без Євангелія, з одним тільки кадилом. На читанні

паремій братія сідає. По їх закінченні священик співає «Нехай направиться» з

його стихами, а братія в той час прихиляє коліна, як це звершується звичайно

на молитвах. Після входу зі святими Дарами одразу закриваються ворота.

Священик покриває Дари одним тільки верхнім покровцем, який звичайно

називається воздухом. У момент возношення він не знімає цього покрову, але,

возносячи хліб під ним, виголошує: «Напередосвячене святеє», а потім вже

знімає і воздух. Цією а також й іншими ознаками вказується на таїнственний

67

характер жертви, – вона завершується тепер, але освячена вже раніше, вона

з’єднана зі святою кров’ю, а тепер до цього додається ще й знамення хреста.

Опісля священик, прикликаючи братію до причастя, каже: «Зі страхом Божим,

вірою і любов’ю». Цей виголос містить в собі вказівку на божественний образ

животворящої Тройці: словом «страх» він називає божественну і світоначальну

славу Отця, «вірою» – єдинородного і співбезначального Сина і, нарешті,

«любов’ю» – благого і пресвятого Духа. Після причастя братії священик

виголошує: «Спаси, Боже, людей Твоїх». Накресливши знамення чесного

хреста, він взагалі не залишає божественних Дарів на святому престолі, але

одразу переносить їх на жертовник. По цьому священнослужитель читає

приписану молитву після причастя. Ось що, чадо, я маю повідомити тобі зі

свого власного знання даного предмету, рівно ж із того, що я дізнався від інших

людей, які досягнули найвищого знання в цьому ділі. Усі вказані дії

звершуються не лише тут, але й в інших службах, як, наприклад, виголос перед

причастям, поставлення Дарів на жертовнику, закриття воріт, окрім тільки того,

що там хліб возноситься відкрито, на початку (літургії) звершується

проскомидія і виголошується «Благословенне царство» Бога, якому слава на

віки. Амінь.

68

Додаток 2

Заамвонні молитви у перші три дні Страсної седмиці

згідно Служебника Українського Католицького Університету

Молитва заамвонна у Святий і великий понеділок

Царю віків і всього творіння видимого й невидимого Сотворителю,

Христе Боже наш, Ти з невимовного до нас співчуття добровільно зубожив

Себе, ставши, як ми, людиною, але без гріха; і від Отчого лона не відлучився,

але в непорушній твердині Свого Божества і Царства залишився, убогу природу

нашу прийнявши, за нас постраждати і вмерти прагнучи, щоб стражданнями і

смертю визволити рід наш, через власну неуважність осуджений; сам бо Ти

перебував неприступним для страждань божественною природою, якби не

зодягнувся добровільно у стражденну і смертну природу нашу.

Тим-то, страсть Свою явити забажавши, о Владико, і йдучи на неї, Ти

словом могутнім безплідну смоковницю сухою вчинив, сим вказавши на

погибель юдеїв від невір’я і гріха. Нас же, що відаємо Тебе і поклоняємось

владицтву Твоєму, сподоби, Господи, вірою чистою і непорочною, неосудними

ділами і доброчесними звершеннями розквітлою, Тобі плодоносити. Ти бо

пахощі страстей Твоїх вклав у члені наші, щоб прийняти нас як причасників

слави Воскресіння Твого.

Вознеси ж ріг християнський і від ярма рабського, що над нами тяжить,

визволь нас! Благослови народ Твій, що для поклоніння спасенному Хресту

Твоєму і животворящому Воскресінню тут зібрався, і вчини всіх нас Твого

Царства причасниками, заступництвом благословенної Твоєї Матері, нашої ж

Владичиці, і молитвами святих.

Бо Твоя є слава і вічне Царство із Безначальним Твоїм Отцем, і

Всесвятим, і Благим, і Животворящим Твоїм Духом, нині і повсякчас, і на віки

віків.

69

Молитва заамвонна у Святий і великий вівторок

Господи Ісусе Христе, Боже наш, Ти сподобив нас досягти отсього дня

страстей твоїх, якими Ти немічний рід нас, грішних, що колись став здобиччю

диявола, визволив від похмурого мороку гріха.

Сам і нині, Чоловіколюбче Господи, укріпи нас, щоб ми, у молитвах і в

надбанні чеснот чування звершуючи і плід приносячи, і заповіді Твої в пам’яті

зберігаючи, і сосуди душ наших, мов дзбанки, єлею повні, тримаючи, подібно

до розумних дів, що примножили для Тебе довірений їм талант і всякими

оздобами чеснот себе прикрасили, – ввійшли безборонно і неоспало у

несказанну насолоду весільного покою Царства Твого і почули велегласний

Твій і любий нам поклик: «Прийдіте, благословенні Отця мого, наслідуйте

уготоване вам Царство!» – його ж хай усі досягнемо благодаттю і

чоловіколюбієм Нетілінного і Безсмертного Твого Отця, із Всесвятим, і Благим,

і Животворящим Твоїм Духом, нині і повсякчас, і на віки віків.

Молитва заамвонна у Святу і велику середу

Хвалимо і благодарно превозносимо незглибиму безодню Твоєї благости;

поклоняємося, Христе, Твоєму невимовному низходженню у смиренні, бо,

Божеством неприступний і для Сил Небесних недоторканний, Ти не цурався і

довготерпеливо зносив доторкання скверних людських рук і цілування: спершу

грішної жони долонь благорозумний дотик і обіймання ніг Твоїх, а відтак – і

зрадника лукавих губ поцілунок.

Тож сподоби і нас, Серцевідче Христе, Боже наш, жагу грошолюбства від

себе відігнати, щоб разом з Юдою не впали ми у пропасть відчаю, але дай нам у

покаянні наслідувати христолюбиву волю і рішучість жони тієї, щоб, як і їй,

даровано нам відпущення прогрішень і з Тобою, Творцем нашим, близькість.

Учини також, щоб ми пристрасного і розкошолюбного життя зреклися, і

сподоби нас мертвість Твою повсякчас у тілі носити, щоб ми і слави Твоєї

причасниками та спільниками явилися, – силою Твого задля нас добровільного

70

розп’яття, і благоприємними моліннями Владичиці нашої Богородиці і всіх

святих.

Бо Тобі від нас належить поклоніння і безнастанне славослов’я, із

Безначальним Твоїм Отцем, і Всесвятим, і Благим, і Животворящим Твоїм

Духом, нині і повсякчас, і на віки віків.

71

Додаток 3

Літургія Напередосвячених Дарів у традиції Православних Церков

Рис. 1. Зберігання напередосвячених дарів на дискосі

Рис. 2. Одягання священнослужителів перед Літургією

72

Рис. 3. Початковий виголос «Благословенне царство…»

Рис. 4. Читання вечірніх (світильничих) молитов

73

Рис. 5. Покладення св. агнця на дискос

Рис. 6. Свіча перед св. дарами

74

Рис. 7. Перенесення св. агнця з престолу на жертовник

Рис. 8. Кадження приготованих св. дарів на жертовнику

75

Рис. 9. Малий вхід з кадилом

Рис. 10. Благословення світильником на «Світло Христове…»

76

Рис. 11. Колінопреклонення під час співу «Нехай направиться…»

Рис. 12. Читання піснеспіву «Нині сили небесні…»

77

Рис. 13. Перенесення св. дарів на великому вході

Рис. 14. Напівзакрита катапетасма після великого входу

78

Рис. 15. «Напередосвячене святеє святим»

Рис. 16. Благословення теплоти перед влиттям у чашу

79

Рис. 17. Роздроблення св. агнця для причастя

Рис. 18. Причастя священнослужителів св. хлібом

80

Рис. 19. Пиття священиком вина із чаші

Рис. 20. Вживання антидору і теплоти

81

Рис. 21. Причастя вірних на Літургії

Рис. 22. Читання заамвонної молитви

82

Рис. 23. Благословення диякона на споживання св. дарів

Рис. 24. Виголошення відпусту Літургії