НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМ. Т.Г. ШЕВЧЕНКА

МОСКВІТІНА ДАР’Я АНАТОЛІЇВНА

УДК 821.111.0 : 82.12

АМЕРИКАНСЬКА ПАРАДИГМА РЕЦЕПЦІЇ ВІЛЬЯМА ШЕКСПІРА ЗА ЧАСІВ ПРОСВІТНИЦТВА І РОМАНТИЗМУ

10.01.04 – література зарубіжних країн

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ – 2014

Дисертацією є рукопис. Робота виконана на кафедрі англійської філології та зарубіжної літератури

Інституту іноземної філології Класичного приватного університету.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

ТОРКУТ Наталія Миколаївна, Інститут іноземної філології Класичного

приватного університету, завідувач кафедри англійської філології та

зарубіжної літератури. Офіційні опоненти: - доктор філологічних наук,

професор МИХЕД Тетяна Василівна,

Київський національний університет ім. Т. Шевченка, професор кафедри

зарубіжної літератури. - кандидат філологічних наук, доцент

БАНДРОВСЬКА Ольга Трохимівна, Львівський національний університет ім. І. Франка, доцент кафедри

світової літератури.

Захист відбудеться “__28___” травня 2014 р. о _9__ год. на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.178.01 в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (01001, м.Київ, вул. М.Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка (01001, м.Київ, вул. М.Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “___19__” квітня 2014 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Г.М. Нога

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

В інтелектуально-духовному просторі глобалізованого світу Вільям Шекспір

постає як своєрідна figura sacra, що не знає рівних за силою впливу на культурний розвиток цивілізації в цілому і на формування національних культур зокрема. В

літературному каноні багатьох країн ім’я Шекспіра стоїть поряд з іменами національних класиків. Художня свідомість багатьох з них зазнала його потужного

впливу, а мистецька майстерність відшліфовувалася з орієнтацією на його творчі здобутки. Для народів, які намагаються подолати наслідки тоталітарного синдрому чи перебувають у постколоніальному стані, долучення до художньої спадщини Великого

Барда зазвичай виявляється потужним культуротворчим і націєтворчим чинником, що допомагає позбавитися комплексу етнокультурної меншовартості та провінціалізму, а

також відчути значимість власної присутності на культурній мапі світу. Культура США є однією з тих, чиє становлення відбувалося в атмосфері

магнетизму Шекспірового слова. «Шекспір – творець людини в Америці» – так висловився про Великого Барда поет і філософ Р.В. Емерсон. Цю відверту

апропріаційну апологетику довів до найвищого рівня романіст Дж.Ф. Купер, назвавши Шекспіра «видатним американським письменником». Велика популярність

таких культурних практик, як шекспірівські театральні фестивалі, традиція щорічного проведення яких у США бере початок у 1935 р., наявність його творів у обов’язковій

частині шкільного куррикулуму, потужне наукове шекспірознавство, постійна актуалізація шекспірівського компоненту в творах американських письменників та в

артефактах масової культури – все це свідчить про постійну присутність англійського генія в гуманітарній аурі американської нації. Втім, роль Шекспіра у формуванні національної культурної традиції США все ще потребує літературознавчого

осмислення. Актуальність теми зумовлена помітним пожвавленням інтересу світового

літературознавства до теоретичного осягнення широкого кола проблем, пов’язаних з впливом В. Шекспіра на розвиток світової культури в цілому і національних

літератур зокрема. Останнім часом з’явилося чимало наукових праць, присвячених вивченню того потужного резонансу, який спричинила творчість Великого Барда в

літературах США (М. Брістол, Т. Михед, К. Стерджесс), Німеччини (В. Демченко, Р. Симінгтон, Т. Хитрова-Бранц), Франції (Дж. Пембел, Н. Торкут), Іспанії

(К. Кальво, А.-Л. Пуханте), Чехії (П. Драбек, М. Костіхова), Болгарії (Б. Соколова, О. Шурбанов), Румунії (Н. Чінпоеш), Польщі (К. Куявінська-Кортні, А. Романовська),

Словенії (Д. Поніж), Росії (М. Алексєєв, В. Луков, М. Захаров,), України (М. Гарбузюк, Д. Дроздовський, Л. Коломієць, О. Лучук, І. Макарик, Д. Наливайко, М. Новикова, Н. Торкут, Ю. Черняк). Поліаспектне історико-літературне дослідження

специфіки входження Шекспіра в інтелектуально-духовний континуум американської нації на ранніх етапах її формування дозволяє глибше зрозуміти рецептивний

потенціал Шекспірового генія та прояснити деякі особливості художнього мислення й філософсько-естетичні погляди представників тогочасної американської культури.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами.

2

Дисертація виконана на кафедрі англійської філології та зарубіжної літератури

Інституту іноземної філології Класичного приватного університету згідно з плановою науковою темою «Шекспір і його сучасники: поетологічний, аксіологічний і

рецептивний аспекти вивчення» (затверджена вченою радою Класичного приватного університету, номер державної реєстрації 0110U006236). Тема дисертаційного

дослідження затверджена на засіданні вченої ради Класичного приватного університету (протокол № 3 від 28 листопада 2007 року) та бюро наукової ради при

Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 2 від 8 квітня 2008 р.). Мета дослідження полягає у тому, щоб з’ясувати особливості структурування

та національну специфіку американської парадигми рецепції Вільяма Шекспіра, дослідивши провідні механізми її формування за часів Просвітництва і Романтизму.

Ця мета зумовила постановку таких завдань: - узагальнити досвід сучасної гуманітаристики щодо використання термінів

«парадигма» і «рецепція» та концептуалізувати ключове для дослідження поняття «парадигма рецепції літературного феномену»;

- висвітлити стан вивченості рецепції творчості В. Шекспіра в американському соціокультурному контексті;

- виокремити етапи формування американської парадигми рецепції В. Шекспіра та дослідити шляхи входження його спадщини до американського культурного

тезаурусу доби Романтизму; - виявити специфіку театральної репрезентації п’єс Шекспіра на теренах

північноамериканських колоній у XVIIІ ст. та у США в першій половині XIX ст.;

- окреслити філософські та естетичні виміри американської рецепції

В. Шекспіра; - проаналізувати шляхи й механізми інтеграції концепту «Вільям Шекспір» в

американський інтелектуально-духовний простір XIX ст.; - з’ясувати особливості впливу Великого Барда на формування американського

драматургічного канону XVIII–XIX ст.; - дослідити характер впливу Шекспіра на розвиток літературного процесу в

США часів Просвітництва і Романтизму. Об’єктом дослідження є американський шекспірівський дискурс XVIII–XIX ст.

Предметом безпосереднього аналізу обрано специфіку формування американської парадигми рецепції В. Шекспіра та її вплив на історико-літературний

процес в США за часів Просвітництва і Романтизму. Теоретико-методологічну базу дослідження складають фундаментальні праці

вітчизняних та зарубіжних вчених, в яких представлено класичний підхід до вивчення

літератури американського Просвітництва та Романтизму (С. Бенк, Р.Е. Брантлі, Т. Денисова, О. Звєрєв, І. Ільїн, Ю. Ковальов, Е. Корєнєва, Г. Левін, О. Ніколюкін,

Т. Морозова, С. Павличко, С. Пригодій, А. Старцев, Е. Стеценко). Використовуються також концептуальні положення щодо місця Шекспіра в американському

літературному каноні, обґрунтовані українською дослідницею Т.В. Михед. При розробці методики дослідження застосовуються окремі положення теорії дискурсу

3

(М. Фуко, Т. Хитрова-Бранц, Ю. Черняк), інструментарій рецептивної естетики

(В. Ізер, У. Еко, Г.Г. Яусс), а також аналітичні стратегії герменевтики і нового історизму (С. Ґрінблатт, Л. Монроз).

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній: - репрезентується великий масив історичних фактів і культурологічних

відомостей щодо американського шекспірівського дискурсу, які вперше вводяться в обіг вітчизняного літературознавства і сприяють створенню стереоскопічної візії

американської парадигми рецепції Вільяма Шекспіра за часів Просвітництва і Романтизму;

- вперше здійснено теоретичну концептуалізацію поняття «парадигма рецепції»,

а також розроблено літературознавчу стратегію дослідження цього феномену і апробовано її на матеріалі американської шекспіріани XVIII–XIX століть. Це

дозволило увиразнити вплив англійського драматурга на американську літературу і культуру цього періоду, виявити епістемологічне підґрунтя, на якому виникло

американське шекспірознавство, збагатити існуючі уявлення про загальну панораму розвитку американського культурного канону;

- вводяться до наукового обігу вітчизняного літературознавства художні тексти (зокрема, поетичні присвяти В. Шекспіру, написані Р.В. Емерсоном, Ч. Спрагом,

Дж. Калвертом, Г. Лонгфелло та ін.), які раніше не обиралися предметом аналізу. Практичне значення роботи полягає у можливості використання матеріалів

дисертації при підготовці спецкурсів, що присвячені рецепції В. Шекспіра в різних національних культурах, а також лекційних курсів і семінарів з історії американської

літератури. Теоретична значимість дослідження полягає у концептуалізації понять

«парадигма рецепції літературного феномену», систематизації досвіду вивчення

сприйняття творчості англійського драматурга в США та окресленні провідних етапів формування американської парадигми рецепції В. Шекспіра.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації було представлено на восьми міжнародних наукових конференціях: «Сучасна філологія в

контексті глобальних змін: зарубіжна література у світлі традиційних та новітніх методологій» (Запоріжжя, 2008), «Поетичний універсум «Сонетів» Вільяма Шекспіра:

рецепція, дослідницькі інтерпретації, переклади» (Запоріжжя, 2009), «(Інтер)національний Шекспір: вектори рецепції» (Київ, 2010), «Англійський

ренесансний Парнас: В. Шекспір та його сучасники» (Запоріжжя, 2011), на IV Міжнародному українському науковому конгресі дослідників зарубіжної літератури і

культури «Світова література на перехресті культур та цивілізацій» (Алушта, 2011), Міжнародному семінарі з проблем авторства В. Шекспіра (Миколаїв, 2011), V Міжнародній науковій конференції «Іноземна філологія у XXI столітті» (Запоріжжя,

2012), Міжнародній конференції «Шекспировские чтения 2012: Шекспир в национальных культурах» (Москва, 2012) та на дев’яти всеукраїнських наукових

заходах: «Дні науки в Класичному приватному університеті» (Запоріжжя, 2008, 2009, 2010, 2011, 2012, 2013), «Проблемы современного зарубежного литературоведения»

(Ялта, 2009), «XI Шрейдерівські читання. Актуальні проблеми вивчення та викладання зарубіжної літератури» (Дніпропетровськ, 2010, 2011).

4

Структура дисертації: Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків,

та списку використаних джерел, який налічує 349 позицій. Загальний обсяг дисертації становить 246 сторінок, із них 198 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтовано актуальність і наукову новизну обраної теми,

сформульовано мету і завдання дослідження, визначено провідні методи аналізу, окреслено об’єкт і предмет літературознавчого пошуку, а також наведено відомості про апробацію основних положень дисертації.

У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ «Теоретико-методологічні засади дослідження» представлено понятійно-термінологічний апарат роботи, систематизовано досвід

вивчення сприйняття творчості В. Шекспіра в США та окреслено провідні етапи формування американської парадигми рецепції англійського драматурга.

У підрозділі 1.1 («Парадигма рецепції літературного феномену: концептуалізація поняття») розглянуто cемантику і специфіку функціонування

термінів «парадигма» і «рецепція» в когнітивному просторі сучасної гуманітаристики, а також запропоновано літературознавчу дефініцію поняття

«парадигма рецепції». Терміном «парадигма рецепції» наразі активно послуговуються як вітчизняні

(Р. Бубняк, О. Шумська, А. Гурдуз, І. Зимомря та ін.), так і російські (В. Земсков, М. Бронич та ін.) літературознавці, втім вони здебільшого уникають спроб

теоретичної концептуалізації цього складного феномену. У цій дисертації під парадигмою рецепції розуміється певна епістемологічна

матриця сприйняття того чи іншого літературного феномену (художнього твору,

творчої спадщини письменника, особистості автора тощо), яка визначається шляхами (характером) його входження до тезаурусу як окремого реципієнта (парадигма

індивідуальної рецепції), так і цілої групи людей (парадигма колективної рецепції). На особливий інтерес заслуговує парадигма рецепції іншокультурного феномену,

адже її аналіз дозволяє виявити специфіку функціонування такого феномену в «чужому» середовищі та його вплив на розвиток інонаціональної літературної

традиції. Цікавою дослідницькою задачею постає вивчення парадигми рецепції

видатного автора, адже твори літературних геніїв формують своєрідне рецептивне поле, що включає ядерну структуру – художні тексти – та багатошаровий

контекстуальний простір, утворюваний різноплановою рецепцією як творчого доробку видатного майстра слова, так і його постаті. При цьому в соціокультурній сфері структурується так званий «авторський» дискурс. Сам же митець, що

спричинив потужний сплеск рецептивного потоку, постає як «засновник дискурсивності» (термін М. Фуко).

Літературний дискурс є континуальним процесом, що розгортається у часі і просторі та має дискретно-хвильову і системну природу, але ступінь його системності

детермінується саме парадигмою рецепції. Знайомство реципієнтів з художнім феноменом (текстом, творчою спадщиною, постаттю автора та ін.) спроможне

5

виступати стартовою точкою літературного дискурсу. Біля витоків дискурсу, таким

чином, стоїть рецепція, але тільки тоді, коли ця рецепція спричинює комунікативну ситуацію, уможливлюється формування і розгортання дискурсу. Набувши відчутної

потужності, дискурс починає впливати на характер самої рецепції, сприяючи її поглибленню й систематизації, що зрештою призводить до структурування в його

лоні певної парадигми рецепції. І ця парадигма протягом деякого періоду виступає детермінуючим чинником подальшого розвитку літературного дискурсу, задаючи

магістральні вектори його розгортання та надаючи йому певної аксіологічної забарвленості.

Під впливом нових соціокультурних обставин, власне літературних чинників

або наукових відкриттів, може відбуватися зміна парадигми рецепції. Передумови такої зміни визрівають в процесі розгортання дискурсу, а її наслідки неодмінно

позначаються на його характері. Отже, літературний дискурс і парадигма рецепції становлять діалектичну єдність.

Найяскравіше детермінуюча роль парадигми рецепції по відношенню до літературного дискурсу оприявнюється у національних модифікаціях останнього.

Національна парадигма рецепції постає як своєрідна спрямовуюча дискурсу, що визначає напрямок і темпи його розвитку, основні концепти і топоси.

З огляду на специфіку згаданих процесів, дослідження парадигми рецепції відкриває нові перспективи для розвитку рецептивних студій. Вивчаючи національні

парадигми рецепції певного автора-засновника дискурсивності, можна, по-перше, виявити ступінь впливу його особистості на конкретний іншокультурний простір, і,

по-друге, проаналізувати характер внеску даної парадигми рецепції до формування загального авторського дискурсу.

У підрозділі 1.2 («Американський шекспірівський дискурс у фокусі

літературознавчої аналітики») висвітлюється стан вивченості американської рецепції Вільяма Шекспіра у сучасному літературознавстві.

З початку ХХ століття специфіка рецепції англійського драматурга в іншокультурному середовищі залишається у фокусі наукової уваги. Завдяки плідним

зусиллям зарубіжних (Г. Блум, П. Давідхазі, Б. Енглер, Дж. Робертсон, Р. Сімінгтон, Р. Сойєр та ін.) та вітчизняних (Н. Висоцька, Д. Дроздовський, Н. Жлуктенко,

І. Лімборський, Т. Михед, М. Соколянський, Н. Торкут, Т. Хитрова-Бранц, Ю. Черняк та ін.) дослідників почала формуватися своєрідна теорія рецепції Шекспіра. До її

здобутків можна віднести закріплення В. Шекспіра у статусі «центру канону» (Г. Блум), запровадження терміну «шекспірівський дискурс» (Ю. Черняк), розробку

типології дискурсивних рівнів (Т. Хитрова-Бранц) тощо. Інтерес до вивчення сприйняття Шекспіра в США виник у ХІХ ст. в контексті

зацікавлення історією американського театру (В. Данлеп, 1835). На сьогодні існує

досить велика кількість праць, присвячених окремим складовим американського шекспірівського дискурсу – літературній (Н. Висоцька, В.Б. Ґейтс, Д. Ґрінхем,

А. Келдер, Н. Клауссон, Ю. Ковальов, Н. Мерфі, Т. Михед, Б.Р. Поллін, П. Роулінгс, П. Фіннерті, Р.К. Гаррісон та ін.), театральній (Л. Левін, М. Паттерсон,

Дж. Сейлхеймер, Б. Смирнов, П. Голланд, А. Горнблоу, Ч. Шаттук та ін.), кінематографічній (Р.Ф. Віллсон, Г.М. Колон Семенза, К. Роув, Е. Френч та ін.).

6

Крім того, у шекспірознавстві час від часу з’являються історико-літературні

дослідження, спрямовані на комплексний аналіз ролі Великого Барда у формуванні американської національної культурної традиції. Ці праці умовно можна поділити на

дві групи. До першої відносимо роботи фактографічно-описового характеру (Н. Вебб та Дж.Ф. Вебб, А.Т. Вон та В.М. Вон, Е.К. Данн, А. Кук, А. ван Ренслер Вестфал,

Р. Фальк та ін.), в яких головна увага приділяється загальнокультурним аспектам засвоєння творчого доробку та постаті Шекспіра в Америці.

До другої групи відносимо розвідки, метою яких є не репрезентація історичних фактів, а концептуальне осмислення окремих явищ, пов’язаних з американською рецепцією Шекспіра, чи формулювання теоретичних узагальнень щодо неї

(М. Брістол, Т. Михед, К. Стерджесс та ін.). Усі ці дослідження мають незаперечну цінність, фактографічно-описові праці

стали плідним підґрунтям для появи концептуальних розвідок. Тим не менш, багатовекторність шекспірівського впливу та недостатня вивченість окремих

сегментів американської парадигми рецепції англійського драматурга в Америці зумовлюють потребу створення цілісної картини генези і розвитку цього феномену.

Розпочати комплексне історико-літературне дослідження американської парадигми рецепції Великого Барда доцільно з першої стадії її формування, що

припадає на часи Просвітництва і Романтизму. На сьогодні вже накопичено значний досвід як у вивченні окремих аспектів сприйняття Шекспіра в Америці, так і у

створенні панорамних візій окремих сегментів рецептивної парадигми. Останнім часом дослідження американської рецепції Шекспіра поступово переорієнтовуються з

історико-фактографічного ракурсу на концептуально-теоретичний. Саме така тенденція і визначає дослідницький вектор цієї дисертації.

У підрозділі 1.3 («Вільям Шекспір в американському культурному ареалі

кінця XVII–XIX століть») окреслено специфіку входження спадщини англійського драматурга в інтелектуально-духовний простір північноамерикан-ських колоній,

виокремлено й охарактеризовано три етапи структурування американської парадигми рецепції Великого Барда часів Просвітництва і Романтизму.

Перший етап структурування американської парадигми рецепції В. Шекспіра (середина XVIII – початок XIX ст.) характеризується активізацією театральних

практик. У ці часи вистави Шекспірових п’єс на сценах професійних і аматорських театрів та мандрівних майданчиках стають органічною частиною американського

культурного життя. Щоправда, сам характер театральних репрезентацій цих творів, тексти яких незрідка змінювалися до невпізнанності, спричинив певну

амбівалентність публічного резонансу. З одного боку, ім’я англійського генія набуло нечуваної популярності. З іншого боку, створюване у масовій свідомості уявлення про його п’єси майже не відповідало тому враженню, яке здатні були створити

автентичні Шекспірові тексти. Інтерпретаційна вільність, яку американський театр демонстрував по відношенню до Шекспіра наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст.,

знайшла органічне продовження і в подальшій історії американського театру, і в новому мистецтві – кінематографі.

Другий етап (початок ХІХ ст. – 1860-ті рр.) – романтична рецепція постаті Великого Барда і зародження наукового шекспірознавства в США. На цей період

7

припадає пік інтересу до шекспірівського канону з боку представників

інтелектуально-духовної еліти. Прикметно, що, на відміну від попереднього етапу, коли шекспірівський дискурс структурувався здебільшого навколо театральних

практик, романтична рецепція базувалася головним чином на друкованих текстах. Американські романтики – Р.В. Емерсон, Е.А. По, Г.Д. Торо, Г. Мелвілл, Н. Готорн,

В. Вітмен – були поціновувачами не стільки драматургічного таланту Шекспіра, скільки його поетичного генія. Стрімке розгортання шекспірівського дискурсу в

американському культурному просторі тогочасся призвело до того, що англійський митець увійшов до культурного тезаурусу нації як «свій», як взірцевий поет-пророк, орієнтуючись на якого американські літератори зможуть піднятися до рівня

європейських і при цьому не втратити власного обличчя, не перетворитися на блідих копіювальників світових шедеврів.

Третій етап (1860-ті рр. – початок ХХ ст.) – остаточне затвердження Шекспіра в американському культурному каноні і входження його у простір масової свідомості.

В цей період Шекспір стає ключовим концептом практично для всіх сфер суспільного і культурного життя Америки: його твори входять до програм шкільної та вищої

освіти; однією з поширених культурних практик стає створення шекспірівських товариств та клубів; відчутно пожвавлюється видання творів Шекспіра та

колекціонування шекспірівських артефактів; завдяки театральним практикам відбувається популяризація його драматургії серед усіх верств населення.

ДРУГИЙ РОЗДІЛ «Американська модифікація концепту «Вільям Шекспір»: від відтворення текстів до пересотворення образу автора» присвячено

дослідженню специфіки формування колективних уявлень про постать і творчість англійського генія в американському соціумі в другій половині XVIII – першій половині ХІХ століття. Під концептом мається на увазі сукупність значень, смислів,

асоціацій, які виникають у свідомості реципієнта в процесі будь-яких (аудіо/візуальних, інтелектуальних, інтуїтивно-психологічних та ін.) контактів з

поняттям «Вільям Шекспір». Структурування американської модифікації цього літературного концепту

відбувалося в процесі накладання смислових полів, народжених у різних площинах, що перебували в стані перманентного діалогу. Ці площини (театральна, естетико-

філософська, соціально-побутова та власне літературна) разом утворювали загальний культурний простір, який був наділений певною національно детермінованою

самобутністю, що давалася взнаки у загальнофілософській картині світу пересічного американця. Перенесений у світоглядну систему координат американського соціуму,

образ Шекспіра – геніального англійського драматурга і поета – набував тих рис, які були суголосними ціннісним орієнтирам молодої нації. Кожна з вищезгаданих площин створювала окремий сегмент парадигми рецепції, який заслуговує на

самостійне детальне дослідження. У підрозділі 2.1 («Театральний сегмент американської парадигми рецепції

Шекспіра») увага фокусується на з’ясуванні характеру перших постановок Шекспіра та їхній ролі у формуванні уявлень пересічних американців про Великого Барда.

Репрезентація п’єс англійського драматурга на театральних підмостках Нового Світу стала першим кроком на шляху входження його творчості й постаті в

8

національний культурний канон. Сьогодні серед складових репродуктивного рівня

американського шекспірівського дискурсу найрепрезентативнішою і найбільш розвиненою є саме театральна. Щоб досягти такого масштабного впливу на

соціокультурну ситуацію театральній шекспіріані знадобилось чимало часу, адже вплив пуританської ідеології, що спостерігався в усіх сферах суспільного життя

Америки ХVII – першої половини ХVIIІ ст., гальмував розвиток розважальних мистецтв. Тамтешні пуритани імпортували негативне ставлення до театру з

метрополії, де свого часу (наприкінці XVI ст.) розпочалися справжні «антитеатральні баталії», які зрештою призвели до закриття театрів (1642 р.). Протест американських пуритан проти театральних розваг знайшов втілення не лише у друкованих трактатах,

але й у законодавчих актах. Формування театрального сегменту американської парадигми рецепції

Шекспіра стало можливим лише у другій половині XVIII ст. у відносно вільній атмосфері американського Півдня, де набували популярності вистави аматорських

труп. Професійні спектаклі, так само як і інші культурні практики тогочасся, Америка здебільшого отримувала з метрополії. Важливу роль у цьому процесі відігравала

«Компанія комедіантів», очолювана Л. Галламом, якого вважають засновником американського шекспірівського театру. Перша шекспірівська постановка «Компанії

комедіантів» на теренах Америки – «Венеціанський купець» – була продемонстрована глядачам у 1752 році у Вільямсбурзі, штат Віргінія.

Разом із модою на відвідування театру метрополія диктувала колонії і театральний репертуар, основу якого складали драми Шекспіра. Щоправда,

здебільшого глядачі дивилися вистави, поставлені не за автентичними текстами, а за їх переробками. Таке ставлення до Шекспіра значною мірою було продиктоване естетичними уявленнями та поетикальними приписами класицизму, згідно з якими

його тексти мали підлягати структурно-композиційному та лексико-семантичному «вдосконаленню». Іншою потужною тенденцією при репрезентації Шекспірових п’єс

було коригування їх сюжету з точки зору моральності. Крім того, на характер шекспірівських адаптацій свій відбиток накладав і ціннісно-ментальний контекст

епохи Просвітництва – деякі тексти піддавалися трансформації з орієнтацією на раціональне світосприйняття.

Під час американської революції та Війни за незалежність театральна рецепція Шекспіра зазнала стагнації, адже під впливом антибританських настроїв патріоти

проголосили театр найнебажанішим елементом метропольної культури. Друге народження американське сценічне мистецтво отримало вже у повоєнному

суспільстві. Тоді театр з напівзабороненого різновиду дозвілля перетворився на дуже популярну розвагу, персональні уподобання в якій ставали подекуди засобом не лише культурного, а й соціального маркування (Повстання у Астор-Плейс, 1849).

У ХІХ столітті усталена традиція постановок ерзац-шекспірівських вистав продовжила свій розвиток. У порівнянні з добою Просвітництва, за часів Роман-тизму

певним чином змінився сам характер трансформацій, що привносилися у шекспірівський текст. Зокрема, на американській сцені з’явилася тенденція до

травестування Шекспірових п’єс, яка протягом ХІХ століття набувала все більшої потужності. На відміну від Великої Британії, де в ті часи театральна рецепція

9

Великого Барда була забарвлена певною елітарністю, на теренах Америки

актуалізація його текстів у площині театру мала демократично-масовий характер. Об’єктами пародійних ре/деконструкцій ставали здебільшого трагедії та

романтичні драми. Зазвичай трансформація оригінального шекспірівського тексту відбувалась на жанровому рівні – трагедія перетворювалася на комедію. Іншою

перетворювальною стратегією було привнесення до тексту трагедій численних каламбурів та жартів на злобу дня.

Амбівалентне поєднання щирого захоплення Шекспіром та прагнення «перекроїти» його на власний смак дає підстави говорити про певну парадоксальність сприйняття Шекспірового драматичного доробку в США. Визнаючи законне право

Шекспіра на геніальність, американські актори і режисери, не вагаючись, використовували його творчий доробок для реалізації власних амбіцій. При цьому

специфічний народний гумор та залучення гостроактуальної тематики були покликані наблизити англійського ренесансного драматурга до сучасного їм

вітчизняного глядача. Підрозділ 2.2 («Філософські та естетичні виміри рецепції Шекспіра в

США») висвітлює особливості сприйняття постаті англійського генія тими діячами американської культури, чий вплив на інтелектуально-духовну атмосферу за часів

Просвітництва і Романтизму був найбільшим. Прикметною рисою, що визначає характер оприявнення Шекспірового слова у

позатеатральній реальності, постає загальне визнання американцями високого культурного статусу англійського драматурга. Саме тому цитування окремих реплік

його персонажів, рядків із його творів та усталених виразів-шекспіризмів, стає звичною риторичною стратегією у політичних промовах, епістолярії, повсякденному спілкуванні представників національної еліти (Дж. Адамс, Т. Джефферсон та ін.).

Слова Великого Барда використовуються американцями як авторитетний аргумент у найрізноманітніших дискусіях. При цьому непоодинокими є випадки смислових

неточностей, адже за умов відсутності доступних якісних текстів, масовий друк яких в США розпочався лише на зламі XVIII–ХІХ століть, цитування здійснювалося по

пам’яті або з опорою на театральні вистави, де часто зустрічалися перекручування та дописування. Тож не дивно, що прибічники полярних точок зору могли

використовувати одні й ті ж самі шекспірівські вислови чи ідеї. Як це не парадоксально, але навіть в умовах інтенсифікації антибританських

настроїв (1770–1790 рр.) Шекспір залишався культовою фігурою. Міцність позиції англійського генія на американському інтелектуально-духовному Олімпі

забезпечувалася декількома чинниками. Перший з них – ідеологічно маркована інтерпретація трагікомедії «Буря», що дозволяла вбачати у її авторі провісника майбутньої демократичної держави. Другим чинником виступає тенденція до

«приписування» Шекспірові тих ідей, що були суголосні світоглядним імперативам американської інтелектуальної еліти. Серед цих ідей провідне місце посідає

суголосність авторських симпатій демократичним цінностям молодої країни, яка будується на незвичних для Старого Світу засадах. Третім чинником, що зміцнював

авторитет англійського драматурга у пересічних американців, постає апологетика його геніальності. Теоретично обґрунтована у літературно-критичних есеях

10

засновника філософії трансценденталізму Р.В. Емерсона, ідея абсолютної

неперевершеності Шекспіра як богонатхненного генія, покликаного і спроможного сприяти моральному вдосконаленню людства, набула широкої популярності у колах

романтиків. Здійснене Р.В. Емерсоном осмислення природи Шекспірової геніальності призвело до того, що образ Великого Барда став сприйматися як символічне втілення

взірцевого Поета, який здатний пізнати істину і творчо переосмислити її, подавши у віртуозній і досконалій формі.

І хоча далеко не всі романтики підтримували ідею абсолютної бездоганності англійського генія (згадаймо, приміром, вітменівську критичну рецепцію його феодальних симпатій), у структурі американської модифікації концепту «Вільям

Шекспір» символічна складова поступово починала відігравати все помітнішу роль, внаслідок чого відбувалося пересотворення образу автора за романтичними лекалами.

Намір Емерсона «вичитати» риси поета у його текстах, що був певною мірою суголосний з біографічним методом Ш. Сент-Бева, сприяв формуванню суто

романтичного шекспірівського культу на теренах США у 1830–1850 рр. Одним із найочевидніших проявів цього культу постає використання такими

авторитетними письменниками як Дж.Ф. Купер, Н. Готорн, Г.Д. Торо, Г. Мелвілл імені Шекспіра у якості аксіологічно забарвленої метафори. Апропріація Великого

Барда здійснюється при цьому за логікою ідеологічного дискурсу: національна література отримує бездоганний взірець для наслідування. Щоправда, в лоні

американського романтизму зароджуються і тенденції, загальний пафос яких спрямований на десакралізацію англійського генія. Найяскравіше цей пафос

відчувається у В. Вітмена. Ключем до розуміння вітменівської рецепції Шекспіра, що формувалася під впливом тенденцій часу та загостреного суб’єктивізму, є особистість самого Вітмена. Американський класик розглядав кожен прояв шекспірівської та

навколошекспірівської креативної активності насамперед крізь призму власних поетичних, літературно-критичних та соціально-політичних уявлень. Такий підхід

дозволив Вітмену сформувати власну, до певної міри унікальну, авторську парадигму рецепції Шекспіра. Прагнення Вітмена-демократа задекларувати свою громадянську

позицію сусідило в цій парадигмі з інтуїцією і художнім смаком Вітмена-поета, надаючи самій рецепції дещо парадоксального і контроверсійного забарвлення.

Шекспір, перенесений у площину американського інтелектуально-духовного континууму, набував рис, суголосних духовним запитам тогочасного соціуму.

«Пересотворений» Шекспір, ключові характеристики якого формувалися у площині філософсько-естетичного дискурсу американського романтизму, помітно відрізнявся

від біографічного (емпіричного) автора. Ця нетотожність, яку гостро відчував В. Вітмен («Shakespeare Bacon Cipher»), не лише інспірувала появу конспірологічних теорій антистретфордіанського спрямування (Д. Бекон та її послідовники), але й

певною мірою стимулювала розвиток такої культурної практики, як паломництво до Стретфорда-на-Ейвоні.

Підрозділ 2.3, що має назву «Входження концепту «Вільям Шекспір» в американський культурний простір», присвячений розгляду рецепції Шекспіра у

площині популярної культури, яка є важливою складовою репродуктивного рівня американського шекспірівського дискурсу.

11

Однією з прикметних рис культурної ситуації в США першої половини ХІХ ст.

було поєднання антибританських настроїв з культом англосаксонізму та апологетичним ставленням до найвпливовішої постаті англійського літературного

Олімпу. Після полум’яних передреволюційних промов про нагальну необхідність не тільки політичної, але й мистецької дезінтеграції з метрополією, американці

зіткнулися з потребою культурної самоідентифікації. Пошуки власного історичного і культурного коріння спонукали еліту американського соціуму звернутися до

генетично близьких йому британських джерел. Упереджене ставлення до сучасної їм Британії змушувало їх шукати культурні паралелі та етноментальну спорідненість з англійцями в більш ранніх історичних епохах. Як реакція на недавню абсолютну

негацію всього британського в Америці постав культ англосаксонства, що допоміг американцям нівелювати конфлікт між тотальною критикою імперської Англії та

апологетикою англійця Шекспіра, що сприймався як «англосаксонський пророк, гомерівського, якщо не біблійного масштабу» (Ч. Міллс Ґейлі

1).

Сформований завдяки зусиллям інтелектуальної еліти своєрідний культ Вільяма Шекспіра як генія, покликаного долучати своїх реципієнтів до

божественного начала, потребував і матеріальної експлікації (об’єктів поклоніння чи навіть сакралізації), яку, звісна річ, не можливо було віднайти в Америці. Тож не

дивно, що в перші десятиліття ХІХ ст. на батьківщину Шекспіра, у місто Стретфорд-на-Ейвоні, потягнулись прочани-американці. Великі поціновувачі монументальної

символіки, вони воліли на власні очі побачити так звані «шекспірівські місця» і у такий спосіб доторкнутися до своєрідної літературної святині. До цієї культурної

практики долучилися навіть представники індіанських племен. Присутність постаті Великого Барда у системі ціннісних координат індіанців свідчить про глибину проникнення Шекспірового слова в американський культурний ґрунт тогочасся.

Масові паломництва до Стретфорда здійснювались американцями не тільки і не стільки з просвітницько-культурницькою метою, але також і заради віднайдення

власної національної ідентичності. Такий «літературний туризм» посутньо вплинув на характер загальнокультурної рецепції Шекспіра на теренах США: бажаючи

самовизначитися за допомогою літературних подорожей до генетичних джерел, американці, водночас, демонстрували й іронію, чи навіть певну зверхність по

відношенню до їхньої «старої батьківщини». Відвідини Стретфорда, що були для американських романтиків (В. Ірвінга, Н. Готорна, Г. Бічер-Стоу) обов’язковим

компонентом «європейської культурної програми», доволі часто призводили до своєрідної втрати ілюзій, оскільки нівелювали ідеалістичні уявлення про англійського

драматурга як трансцендентного генія. Вражаюча невідповідність створеного романтиками іміджу Шекспіра – «універсальної людини, здатної транслювати явища природи як абсолютну істину за допомогою універсалій мови-символів»

(Р.В. Емерсон) - тому біографічному автору, який вимальовувався зі стретфордського контексту, спричинювала своєрідну десакралізацію цього образу. Це, з одного боку,

стимулювало зародження антистретфордіанських настроїв2, а з іншого – породжувало

1 Mills Gayley Ch. Shakespeare and the Founders of Liberty in America / Ch. Mills Gayley. – N. Y.: Dabney Press, 2008. – 292 p.

2 На хвилі популярності паломництв до Стретфорду виникла одна з перших антишекспірівських теорій – гіпотеза Д. Бекон

про те, що справжнім автором шекспірівського канону є не син рукавичника, а один із найвидатніших мислителів Відродження Френсіс Бекон.

12

критичне ставлення до масового захоплення американців стретфордськими

подорожами. Рецепція Шекспіра так званою «елітарною культурою» (highbrow culture) США

у ХІХ столітті певною мірою нагадувала релігійний культ з усіма притаманними йому зовнішніми атрибутами: іконізацією, уславленням, паломництвами тощо. З 1770-х рр.

в американському мистецькому просторі сформувалися певні традиції шекспірівського живопису. Ці традиції оприявнюються у трьох провідних різновидах

мистецької рецепції Великого Барда в Америці: театральних портретах (Ч.В. Піл, Т. Саллі), живописних сценах із п’єс (Т. Саллі, Б. Вест) та портретах англійського генія (В. Пейдж, Т. Саллі).

Апропріація Шекспіра у площині «масової культури» (lowbrow culture) супроводжувалася симпліфікуюче-адаптативними тенденціями, що інспірувалися

прагненням зробити його слово не тільки доступним, але і зрозумілим для широкого загалу та придатним для участі у розв’язанні гостроактуальних проблем

американського соціуму. Результатом такої різнорівневої апропріації стало перетворення шекспірівських образів, ключових мотивів і реплік, що набували

статусу «крилатих виразів», на легко впізнавані топоси національної культури. Тогочасна драматургія підживлювалася із шекспірівського джерела, а літературні

твори були насичені алюзіями та ремінісценціями з його творів. ТРЕТІЙ РОЗДІЛ «Продуктивність Шекспірового слова в літературі США

часів Просвітництва і Романтизму: рецепція, апропріація, резонанс» складається із двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. («Шекспір і формування національної американської драми») висвітлюється і аналізується роль Великого Барда у зародженні драматургічної традиції на теренах США.

Сам феномен ранньої американської драми, яку, за традицією, прийнято сприймати як «творче фіаско», останнім часом все частіше привертає увагу

науковців, котрі намагаються по-новому осмислити роль і місце цих творів у становленні й подальшому розвитку національної драматургії (Р.К. Бенк, Р. Муді,

Г. Ренкін, Дж. Беріш, Л. Левін, Б. МакКонахі, К. Галттунен, А. Незеркот, Р.Б. Стейн та ін.).

Дослідники суголосні у визнанні того факту, що інтенсифікація творчих пошуків американських літераторів у другій половині XVIII століття була інспірована

популярністю театру як масової розваги в північноамериканських колоніях. Однак, характер впливу Шекспіра, чиї твори посідали пріоритетні позиції у театральному

репертуарі, на перших американських драматургів все ще залишається нез’ясованим. Втім, саме з цим впливом пов’язане відчутне збагачення жанрової палітри, сюжетного фонду і проблемно-тематичного спектру ранньої американської драми,

про що переконливо свідчать п’єси Т. Ґодфрі, Р. Тайлера, В. Данлепа та Дж.Н. Баркера.

Трагедія Т. Годфрі «Принц Парфянський» (1759) практично повністю сконструйована із запозичених у Шекспіра сюжетно-композиційних елементів,

найвища концентрація яких відчувається у фіналі. Її магістральна колізія, як, до речі, і назва, суголосні аналогічним у «Гамлеті». У розгортанні конфлікту важливу роль

13

відіграє привид, а завершується п’єса низкою смертей та сходженням на престол

людини, яка майже непричетна до розвитку подій. Крім того, Т. Ґодфрі наділяє практично кожного зі своїх персонажів яскравими рисами одразу декількох

шекспірівських героїв. Використовуючи таку стратегію конструювання художніх образів, американський драматург, з одного боку, піднімав статус власного твору за

рахунок численних перегуків з популярними шекспірівськими творами, а з іншого боку, така колажність унеможливлювала будь-які звинувачення у плагіаті: образи

були легко впізнаваними і водночас не сприймалися як запозичені, справляючи враження оригінальних.

У повоєнні роки кардинальним чином змінюються як ідейно-тематичний

спектр, так і естетика американської драматургії. Відповідно до ідеологічно-культурних настанов постреволюційного суспільства, такі автори, як Р. Тайлер,

В. Данлеп, Дж.Н. Баркер починають черпати натхнення й сюжети з недавньої вітчизняної історії та сучасності. Абсолютним еталоном, на який вони при цьому

орієнтуються, виступає В. Шекспір, однак його високий авторитет не заважає вступати з ним у своєрідний творчий діалог: у прологах до власних п’єс Р. Тайлер і

В. Данлеп називають себе «Бардами» і закликають інших американців приєднатися до процесу творення національної літератури. У цьому контексті Шекспір постає як

взірець, який надихає і спонукає до того, щоб стати з ним на прю. У комедії Р. Тайлера «Контраст» (1787) шекспірівська «присутність»

відчувається на різних рівнях поетики. Вплив Великого Барда оприявнюється і у численних запозиченнях із «Короля Ліра», «Ромео і Джульєтти» та «Дванадцятої

ночі». Так, одна з побічних сюжетних ліній нагадує історію суперництва Регани і Гонерільї за Едмунда, репліки протагоністів рясніють шекспірівськими алюзіями, а стратегії створення художніх образів несуть на собі очевидний відбиток

шекспірівської техніки. Жінки у комедії Тайлера – енергійні, дієві, дотепні, хоча ці «шекспірівські» якості драматург інтерпретує як негативні, а слуги, які є носіями

комічної стихії, нагадують класичний дует Тобі Белча та сера Ег’ючика. Після Р. Тайлера тенденція до конструювання власних драматичних творів з

огляду на шекспірівські моделі була підхоплена В. Данлепом. Саме його версія популярної в ті часи історії про британського майора Андре з-поміж інших варіантів

виявилася найбільш відомою і найбільш досконалою в художньому плані. Не в останню чергу цьому сприяло очевидне знайомство В. Данлепа з творчістю

англійського драматурга. І на рівні жанрової поетики, і за характером поводження з достеменно відомими фактами п’єса «Андре» (1798) нагадує історичні хроніки

Шекспіра, в яких історія виступає дзеркалом сучасності. Порівнюючи себе у пролозі до п’єси з Великим Бардом («A Native Bard, a native

scene displays…»), В. Данлеп у самому творі демонструє глибоку обізнаність у

текстах Шекспіра. Певні подібності на рівні художньої форми та сюжетно-композиційної організації (віршований розмір – п’ятистопний ямб, магістральна

колізія ґрунтується на кризі особистості та екзистенційному відчаї протагоніста) дають право стверджувати, що саме «Гамлет» слугував взірцем при створенні драми

«Андре».

14

Романтична драма «Індіанська принцеса, або Прекрасна дикунка» (1808)

Дж.Н. Баркера також демонструє прагнення автора наслідувати англійського генія, популярність якого на американській сцені в ті часи була безпрецедентною.

Запозичивши сюжет із мандрівних нотаток капітана Дж. Сміта «Загальна історія Віргінії, Нової Англії та островів Саммер» (1624), Дж.Н. Баркер створив

оригінальний драматичний твір, сповнений динамічних колізій і тонкого ліризму. Саме завдяки цій п’єсі історія кохання Покахонтас, дочки індіанського вождя, та

англійського моряка Рольфа набула величезної популярності, відлуння якої відчувається і в сучасному кінематографі.

В образі Капітана Сміта Дж.Н. Баркер поєднує риси відважного вояка та

мудреця, який викликає асоціації з шекспірівським Просперо. Експлікуючи популярну серед його співвітчизників ідею місіонерства та цивілізаційної ролі

колонізаторів у Новому Світі, драматург вдається до певного осучаснення широковідомої ідеологеми, що ґрунтується на тезі про всеперемагаючу силу кохання.

Подібно до веронських закоханих, Покахонтас і Рольф змушені кинути виклик суспільним стереотипам: індіанська принцеса та англійський моряк належать до

антагоністичних світів, однак завдяки мудрості Капітана Сміта їм вдається уникнути трагічної долі Ромео і Джульєтти. В основі оптимістичного фіналу п’єси – авторська

переконаність у благотворності компромісу та продуктивності й незворотності цивілізаційного поступу. Така трансформація шекспірівських елементів засвідчує

прагнення американського драматурга не лише наслідувати свого геніального попередника, але й кинути йому своєрідний творчий виклик, кардинально змінивши і

фінал, і жанрову тональність широковідомої трагедії , яка, безперечно, слугувала йому за взірець.

Використання інтертекстуальності, що генетично укорінена в творах Шекспіра,

виступало доволі продуктивною стратегією при створенні ранньої американської драми. В цей період у царині драматургії і театру була закладена характерна для

подальшого розвитку американської масової культури тенденція – експлуатація ключових образів і топосів європейської і світової культури для популяризації

власних ціннісних пріоритетів, ідеологем та націєтворчих концептів на кшталт цивілізаційної місії піонерів.

Підрозділ 3.2 («Шекспірівська складова в літературі американського Просвітництва та Романтизму») присвячений висвітленню і з’ясуванню характеру

впливу творчого доробку Великого Барда на розвиток національної літературної традиції в США другої половини XVIII – першої половини ХІХ ст.

Літературна рецепція Шекспіра детермінована самою іманентною специфікою розвитку американського літературного процесу часів Просвітництва і Романтизму. Амбівалентність у ставленні до інтелектуально-духовних надбань метрополії,

усвідомлена потреба набуття власної національно-культурної ідентичності, занепокоєність еліти морально-етичним станом суспільства, прагнення віднайти

продуктивні витоки та естетичні взірці для формування власної літератури – все це не лише визначало унікальну самобутність тогочасних американських літераторів і

діячів культури, а й посутньо впливало на формування літературного сегменту

15

національної парадигми рецепції Шекспіра. Це формування відбувалося одночасно на

трьох рівнях: аксіологічному, креативному та прагматично-формульному. Аксіологічний рівень відбиває пієтетне ставлення до англійського генія, що

фіксується у вигляді схвальних відгуків про Шекспіра та його творчість у епістолярії, щоденниках, публічних виступах, лекціях, промовах тощо. Показовими у цьому сенсі

є епістолярій та діаріуш американських просвітників, де англійський драматург проголошується видатним моралістом і навіть пророком. Апологетика Шекспіра,

висловлена Дж. Адамсом у щоденниках та листах, його спроба проаналізувати логіку вчинків шекспірівських персонажів, а також висока частотність цитування рядків Великого Барда в епістолярному та памфлетному доробку інших американських

просвітників стали першими ознаками сприйняття англійського генія як літературного і культурного авторитета, на чию думку варто посилатися для

підкріплення власних суджень. У першій половині ХІХ ст. захоплення Шекспіром інспірувало звернення

американських літераторів до жанру поетичної присвяти. Поети вдавалися до створення віршованих енкоміїв Великому Барду з різних міркувань: одні мали на меті

популяризувати ім’я видатного англійця та доактуалізуватися за рахунок ефектного і яскравого уславлення (Ч. Спраг, П. Маркоу, Дж. Калверт), інші ж використовували

жанр присвяти для вираження власних світоглядних концепцій (Р.В. Емерсон, А.Дж. Реквайєр).

Креативність рецепції Шекспіра відчутно проступає у поетиці літературних творів тогочасся, що дається взнаки і у композиційно-стильовій організації, і у

сюжетиці, і у образній системі творів. Початковий етап креативного сприйняття Шекспірових творів в американській літературі припадає ще на кінець XVIII століття, і його характер детермінований специфікою соціокультурної ситуації. В часи

напруженої політичної боротьби особливого значення набував славнозвісний монолог Гамлета. Один із анонімних авторів, приміром, використав його в якості

композиційно-стильового каркасу для політично заангажованого вірша “The Pausing American Loyalist”. Залучення асоціацій з Гамлетом було покликане створити

позитивний імідж лоялізму, репрезентувати цю позицію як єдину можливу в умовах «шаленства патріотів».

Окрему нішу аксіологічного рівня рецепції Шекспіра в американській літературі займають присвячені йому сонети (Дж. Калверт, Г. Лонгфелло

3). Такі

твори постають як свого роду міжрівневі утворення, адже вони актуалізують одночасно апологетичне ставлення до англійського поета та креативне використання

одного з найбільш продуктивних жанрів шекспірівського канону. У першій половині ХІХ століття шекспірівський компонент в американській

літературі набув ще більшої актуалізації як в площині композиції і форми, так і на

ідейно-смисловому рівні. Формальне наслідування Шекспіра оприявнювалось, перш за все, у царині поезії – шекспірівська модель сонету була панівною в американській

поезії першої половини ХІХ століття (Д. Гамфріз, В. Брайєнт, Дж. Ґрінліф Віттьєр, Дж. Вері, Ф. Ґоддард Такерман та ін.). Особливе місце шекспірівський сонет посідав у

3 Цікаво, що Г. Лонгфелло написав свій сонет-присвяту Шекспірові петрарківською строфою.

16

творчому доробку Е.А. По, який запозичив не лише його структуру, але й проблемно-

тематичний спектр (сонет “To Science”). Окрім формальних ознак, американські письменники першої половини ХІХ

століття запозичували з шекспірівського канону ще й певні сюжетні лінії, мотиви та образи. Зокрема, функціональний статус прологу в романі Н. Готорна «Червона

літера» (1850) практично той самий, що і в історії Пройда з комедії Шекспіра «Приборкання норовливої». У обох творах наявна рамочна конструкція, яка

формується за рахунок поєднання непов’язаних між собою сюжетів та утворює «історію в історії». Використання такої стратегії дозволяє Н. Готорну досягти максимальної об’єктивності та панорамності наративу. Письменник також досить

часто вдавався до запозичення і переосмислення шекспірівських мотивів. Так, у «Червоній літері» використовується мотив тілесного спокутування гріху, пов'язаний

із «Макбетом». У романі «Дім з сімома фасадами» (1851) переосмислюється мотив сімейної ворожнечі, що відсилає до «Ромео і Джульєтти», а у творі «Роман про

Блайтдел» (1852) трансформується мотив сестринського суперництва за кохання, що викликає асоціації з «Королем Ліром».

Американські романтики не лише експлуатували творчий доробок геніального англійця, але й вступали з ним у творчий діалог. Яскравим прикладом такого

діалогізму є вірш Г. Мелвілла «Плач Фальстафа з приводу того, що Принц Генрусик став Генріхом V». У цьому творі американський романтик подає власне бачення

трагічних переживань Фальстафа з приводу втрати прихильності друга. Для Г. Мелвілла цей образ був, вочевидь, дуже важливим, адже крізь його призму він

аналізував і власну старість. Прагматично-формульний рівень інтеграції Шекспіра в американський

літературний контекст формується внаслідок численних випадків експлуатації його

образів, мотивів, сюжетних колізій, композиційних структур з метою актуалізації злободенної тематики. Найбільшою мірою це стосується тих артефактів, що

розраховані на масового реципієнта. Використання елементів поетики і сюжетики, або лишень згадування імені Шекспіра у «десятицентових романах» (dime novels)

автоматично підвищувало статус цих опусів, формульних за своєю природою, і забезпечувало їм увагу потенційних читачів.

Дослідження багатовимірного впливу Шекспіра на літературу американського Романтизму підтверджує тезу Т. Михед про центральне положення титанічної фігури

В. Шекспіра в американському літературному каноні й переконливо демонструє, що такий високий статус англійського генія в іншокультурному контексті забезпечувався

багаторівневою апропріацією його художнього доробку та інтеграцією Шекспірового слова в інтелектуально-духовний континуум американського соціуму за часів Просвітництва і Романтизму.

У ВИСНОВКАХ представлено стислий виклад результатів дослідження. У науці про літературу термін «парадигма» інтерпретується, з одного боку, як

еталон розвитку культурно-літературного процесу, а з іншого – як модель формування того чи іншого літературного феномену. В контексті пожвавлення уваги

науковців до вивчення художнього феномену з огляду на його сприйняття певним реципієнтом, одним із ключових понять постає «рецепція», яке одночасно включає і

17

процес, і результат засвоєння мистецького продукту. Враховуючи те, що процес

іншокультурної рецепції певних літературних явищ відбувається незрідка за схожим сценарієм, доцільно вести мову про парадигму рецепції того чи іншого артефакту.

Під парадигмою рецепції розуміється модель сприймання, сприйняття і апропріації літературного феномену в інонаціональному культурному просторі.

Сучасна американістика вже накопичила плідний досвід вивчення рецепції Шекспіра в США, втім увага науковців концентрувалася здебільшого на виявленні

шекспірівського впливу на конкретні твори американських письменників. Цей історико-фактографічний вектор дослідження доповнюється сьогодні концептуально-теоретичним, що вимагає нових підходів. На часі постає з’ясування характеру і

наслідків шекспірівського впливу на формування неповторного обличчя американської національної літератури на ранніх етапах її становлення. Запроваджене

і теоретично обґрунтоване в дисертації поняття «парадигма рецепції літературного феномену» уможливило системне вивчення полівекторного впливу англійського генія

на різні сфери культурного розвою США – літературну, театральну, естетико-філософську.

Входження англійського генія в культурний тезаурус США зумовило активне розгортання національного шекспірівського дискурсу, яке зрештою (за часів

Романтизму) призвело до структурування парадигми рецепції. Причетним до цього процесу виявилося доволі широке коло людей: це і літератори та митці, і політики та

журналісти, і впливові бізнесмени та підприємливі комерсанти. Усі вони відігравали певну роль у тому комунікативному процесі, що інспірувався в американському

суспільстві постаттю і творчістю Шекспіра. З огляду на це серед учасників американського шекспірівського дискурсу правомірно виокремити декілька типів, поклавши в основу такої класифікації мотиваційно-функціональний принцип.

Перший тип формують ті, хто безпосереднім чином впливав на характер і напрямки розвитку шекспірівського дискурсу в американській культурі. Це театральні діячі

(Л. Галлам, Д. Дуглас та ін.) та літератори (Р.В. Емерсон, Г. Мелвілл, Н. Готорн, Ч. Спраг, Дж. Калверт, Е.А. По та ін.), інтелектуально-творчі пошуки яких включали

до власної орбіти постать англійського генія. З певною долею умовності цей тип учасників американського шекспірівського дискурсу можна назвати девелоперами.

Другий тип учасників процесу формують ті персоналії, завдяки яким було створено реальні онтологічні передумови для успішної популяризації Шекспірової спадщини

на теренах США. Найвідомішим з-поміж цих промоутерів дискурсу є Г.К. Фолджер – нафтовий магнат, колекціонер артефактів, пов’язаних з Шекспіром, засновник

Фолджерівської шекспірівської бібліотеки. До третьої групи відносимо реципієнтів дискурсивності та її продуктів. До цієї категорії належать читачі, театральні глядачі, учні шкіл та студенти університетів, широкі кола громадськості. Прикметно, що в

межах цього типу наявні дві до певної міри контрастні групи. Перша – це свідомі реципієнти (їх можна назвати користувачами дискурсу, адже вони активно

долучаються до процесу комунікації і водночас підживлюють його власними відгуками, суб’єктивними інтерпретаціями тощо). Друга група цього типу

представлена тими реципієнтами, що послуговуються «шекспірівським матеріалом» з позаестетичною метою. Як правило, ця категорія реципієнтів, навіть підключаючись

18

до розвитку дискурсу, не стільки збагачує його якимись новими ідеями, скільки

експлуатує сформовані в його лоні ментальні стереотипи і культурні коди задля досягнення прагматичних цілей.

Епістемологічною основою театральної рецепції драматургії Великого Барда поставало усвідомлення того факту, що його творчість може інтерпретуватися на

сцені як суголосна демократичним умонастроям і естетичним запитам молодої нації. Така апропріація не перетворювалася на десакралізацію: на заваді процесам надмірної

симпліфікації Шекспіра стало те, що, завдяки появі альтернативних шляхів рецепції шекспірівського канону, спадщина англійського драматурга не була монополізована театральними практиками.

Формування естетико-філософського сегменту американської парадигми рецепції Шекспіра відбувалося у вельми несприятливих умовах тотальної негації

всього британського, однак вона, як це не парадоксально, практично не позначилася на характері сприйняття Великого Барда як культової фігури. І цьому найбільшою

мірою сприяли такі чинники, як ідеологізована інтерпретація романтичної драми «Буря», в якій вбачався своєрідний гімн новому американському суспільству,

«приписування» англійському драматургові демократичних поглядів та апологетичне захоплення його генієм. Завдяки їм у свідомості американських романтиків відбулося

«пересотворення» Шекспіра – він став сприйматися як символ трансцендентної геніальності та богонатхнення.

Входження концепту «Вільям Шекспір» у загальнокультурний простір США було детерміновано трьома факторами: тотальним захопленням ідеєю

англосаксонства, культивуванням романтичної драми «Буря» у якості засадничого державотворчого тексту і літературними паломництвами до Стретфорду-на-Ейвоні. Слід також відзначити й певну різницю шляхів, якими тогочасний масовий і

елітарний реципієнти знайомилися з творчим доробком Шекспіра. Головним джерелом відомостей про його творчість для пересічних американців був театр, де

п’єси незрідка видозмінювалися задля розваги публіки та комерційного успіху. Освічені поціновувачі Шекспіра знайомилися з його творами переважно у вигляді

друкованого тексту. Літературознавчий аналіз п’єс Т. Ґодфрі, Р. Тайлера, В. Данлепа та

Дж.Н. Баркера дозволив виявити характер впливу Шекспіра на розвиток ранньої американської драматургії. Цей вплив оприявнюється на різних рівнях тексту:

сюжетно-образному, композиційному, формальному. Активно використовуючи шекспірівські алюзії та ремінісценції, американські драматурги прагнули не лише

додати своїм творам смислової вагомості та художньої цінності, але й актуалізувати власні ідеї за допомогою концепту «Вільям Шекспір».

Формування літературного сегменту американської парадигми рецепції

Шекспіра відбувалося одночасно на аксіологічному, креативному та формульно-прагматичному рівнях. Багатовимірність впливу В. Шекспіра на літературу США та

інтенсивна інтеграція шекспірівського компоненту в інтелектуально-духовний простір Америки уможливили закріплення високого статусу англійського генія як

центру американського літературного канону.

19

Основні положення відбиті в таких публікаціях автора:

1. Москвітіна Д.А. Специфіка рецепції американської шекспірівської думки в

науковому просторі радянського літературознавства / Д.А. Москвітіна // Держава та регіони: науково-виробничий журнал. Серія: Гуманітарні науки / ред. кол.: В.Д. Буряк

(гол. ред.) [та ін.]. – Запоріжжя. – 2006.– № 4. – С. 9-12. 2. Москвітіна Д.А. Перші кроки шекспірівського канону на американському

континенті / Д.А. Москвітіна // Держава та регіони: науково-виробничий журнал. Серія: Гуманітарні науки / ред. кол.: В.Д. Буряк (гол. ред.) [та ін.]. – Запоріжжя. – 2007.– № 3. – С. 7-11.

3. Москвітіна Д.А. Парадигма рецепції автора в іншокультурному середовищі / Д.А. Москвітіна // Держава та регіони: науково-виробничий журнал. Серія:

Гуманітарні науки / ред. кол.: В.Д. Буряк (гол. ред.) [та ін.]. – Запоріжжя. – 2009. – № 1-2. – С. 15-20.

4. Москвітіна Д.А. Особливості рецепції Шекспіра у творчості Волта Вітмена / Д.А. Москвітіна // Ренесансні студії / ред. кол.: Н.М. Торкут (гол. ред.) [та ін.]. –

Запоріжжя. – 2010. – Вип. 14-15. – С. 255-263. 5. Москвітіна Д.А. Шекспірівська драма в американському театрі XVIII століття:

особливості репрезентації / Д.А. Москвітіна // Науковий вісник Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Серія: Філологічні науки / ред. кол.:

М.В. Моклиця (гол. ред.) [та ін.]. – Луцьк, 2011. – Вип. 11 (222). – С. 79-86. 6. Москвітіна Д. Шекспірівське відлуння у ранній американській драматургії (на

матеріалі драми Томаса Годфрі «Принц Парфянський») / Д. Москвітіна // Ренесансні студії / ред. кол.: Н.М. Торкут (гол. ред.) [та ін.]. – Запоріжжя. – 2011. – Вип. 16-17. – С. 163-171.

Додаткові публікації:

7. Москвітіна Д.А. Драматургія Шекспіра як джерело творчого пошуку

американських театральних діячів XVIII – початку ХІХ століття / Д.А. Москвітіна // Дні науки: Зб. тез доповідей. В 3 т. / Гуманітарний університет «ЗІДМУ», 11-12

жовтня, 2007 р : Ред. кол. В.М. Огаренко та ін. – Запоріжжя : ГУ «ЗІДМУ», 2007. – Т. 2. – С. 26-28.

8. Москвітіна Д. Шекспірівська драма на класицистичній сцені: трансформація як інтерпретація / Д. Москвітіна // Наука і вища освіта: тези доповідей XVIII

Міжнародної наукової конференції студентів і молодих учених. М. Запоріжжя, 22-23 квітня, 2010 р.: у 4 т. – Запоріжжя: КПУ, 2010. – Т. 2. – С. 204.

9. Москвітіна Д. Україна на карті світової шекспіріани / Д. Москвітіна // Всесвіт /

ред. кол.: Ю. Микитенко (гол. ред.) [та ін.]. – Київ. – 2011. – №. 11. – С. 231-233. 10. Москвитина Д.А. Паломничество к Шекспиру: зарождение бардомании в

США / Д.А. Москвитина // Молодой ученый. – Казань. – 2013. – № 12. – С. 859-861.

АНОТАЦІЯ

20

Москвітіна Д.А. Американська парадигма рецепції В. Шекспіра за часів

Просвітництва і Романтизму. – Рукопис. Дисертація на здобуття кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04

– література зарубіжних країн. – Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. – Київ, 2014.

У дисертації концептуалізовано теоретичне поняття «парадигма рецепції літературного феномену», застосування якого в історико-літературному дослідженні

уможливило системне вивчення полівекторного впливу В. Шекспіра на різні сфери культурного розвою США – літературну, театральну, естетико-філософську. У роботі подано цілісну панорамну візію формування американської парадигми

рецепції В. Шекспіра у другій половині XVIII – першій половині ХІХ ст. та визначено специфіку сприйняття та апропріації творчості англійського драматурга на теренах

США. Головний акцент зроблено на тому, що саме рецепція В. Шекспіра значною мірою детермінувала розвиток національної американської культури. Зокрема,

наявність шекспірівського компоненту відчутно збагатила американську літературу Просвітництва і Романтизму та зумовила центральну позицію Великого Барда по

відношенню до американського літературного канону. Ключові слова: парадигма рецепції, шекспірівський дискурс, апропріація,

театральна практика, літературне паломництво, Просвітництво, Романтизм, літературна традиція, поетична присвята.

SUMMARY Moskvitina D.A. American paradigm of Shakespeare reception in times of

Enlightenment and Romanticism. – Manuscript.

Thesis for the Candidate of Philology Degree. Speciality 10.01.04 – Literature of Foreign Countries. – The Institute of Literature named after T.G. Shevchenko of the

National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2014. The author introduces the definition of theoretic notion “paradigm of reception of a

literary phenomenon”. Application of it in the historic-literary analysis enabled a systematic study of W. Shakespeare’s polivectorial influence on different spheres of cultural

development of the USA – literary, theatrical and aesthetic-philosophical. A complex panoramic view of the formation of American paradigm of Shakespeare

reception in the 2nd

half of the XVIII – 1st half of the XIX century is given in the thesis. The

specifics or reception and appropriation of Shakespeare’s creative work in America is

defined. Main accent is made on the fact that reception of Shakespeare determined in many aspects the development of national American culture. In particular, Shakespeare’s component remarkably enriched American literature of Enlightenment and Romanticism

and determined central position of the Bard in the American literary canon. Key words: paradigm of reception, Shakespeare discourse, reception, appropriation,

theatrical practice, literary pilgrimage, Enlightenment, Romanticism, literary tradition, poetic dedication.

АННОТАЦИЯ

21

Москвитина Д.А. Американская парадигма рецепции В. Шекспира в эпоху

Просвещения и Романтизма. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по

специальности 10.01.04 – литература зарубежных стран. – Институт литературы им. Т.Г. Шевченко НАН Украины. – Киев, 2014.

Парадигма рецепции литературного феномена трактуется в данной диссертации как эпистемологическая матрица восприятия того или иного литературного феномена

(художественного произведения, творческого наследия писателя, личности автора и т.д.), которая детерминирована спецификой его вхождения в тезаурус как отдельного реципиента, так и целой группы людей.

В современном литературоведении уже накоплен достаточно большой опыт описательного изучения рецепции В. Шекспира в США. Этот историко-

фактографический ракурс сегодня постепенно меняется на концептуально-теоретический, в рамках которого возникают новые исследовательские подходы.

Использование термина «парадигма рецепции литературного феномена» открывает перспективы системного изучения поливекторного влияния, которое В. Шекспир

оказал на разные сферы американской культуры – литературную, театральную, эстетико-философскую.

В диссертации реконструируется хронология формирования интереса американцев к творчеству В. Шекспира. Этот процесс можно условно поделить на

три этапа, каждый из которых имеет свою специфику. Вхождение английского гения в культурный тезаурус США обусловило активное развитие американского

шекспировского дискурса, которое впоследствии привело к структурированию парадигмы рецепции.

В диссертации определены характер и особенности театральной рецепции

Великого Барда в Америке. Во 2-й половине XVIII века ослабление пуританской идеологии способствовало активному развитию театра в североамериканских

колониях. Мода на посещение театральных зрелищ пришла из метрополии; оттуда же заимствовался репертуар, основу которого составляли пьесы Шекспира. Таким

образом американцы получили возможность максимально полно ознакомиться с шекспировскими сюжетами. Тем не менее, довольно часто текстовой основой

спектаклей служили не оригинальные пьесы английского драматурга, а их переделки, выполненные английскими драматургами-классицистами.

После Войны за независимость, когда театр из полузапрещенного развлечения стал популярной формой досуга, изменился и характер театральной рецепции

Шекспира в США. Ее эпистемологической основой стало осознание того факта, что драматургия Великого Барда может интерпретироваться на сцене в соответствии с демократическими умонастроениями и эстетическими запросами молодой нации.

Шекспировский театр выполнял в США функцию не только модного развлечения, но и социального идентификатора. Кроме того, пьесы Шекспира также подвергались

переделкам, которые теперь имели пародийный, бурлескный характер. В диссертации проанализирована специфика рецепции В. Шекспира в эстетико-

философском пространстве США и продемонстрировано, что . формирование эстетико-философского сегмента американской парадигмы рецепции Шекспира

22

происходило в неблагоприятных условиях тотального отрицания всего британского,

однако это парадоксальным образом не отразилось на характере восприятии Великого Барда как культовой фигуры. Этому способствовали такие факторы как

идеологизированная интерпретация шекспировской «Бури» в качестве апологетического пророчества «дивного нового мира», «приписывание» Шекспиру

демократических взглядов и всеобщее увлечение гением Великого Барда. Благодаря этим факторам в сознании американских романтиков произошло «перевоссоздание»

Шекспира – он стал восприниматься как символ трансцендентной гениальности и божественного вдохновения.

В работе определены факторы, которые детерминировали вхождение концепта

«Вильям Шекспир» в общекультурное пространство США. Это, в первую очередь, культ англосаксонства и литературные паломничества на родину Шекспира, в

Стретфорд-на-Эйвоне. Сделан акцент на различии путей, которыми массовые и элитарные реципиенты знакомились с творчеством Шекспира: для первых главным

источником сведений был театр, тогда как для вторых – печатный текст. Именно это различие и определило отличительные особенности рецепции английского гения на

разных полюсах культурной вертикали. Рецепция Великого Барда в плоскости элитарной культуры сопровождалась определенного рода практиками – иконизацией,

прославлениями, паломничествами, которые напоминали религиозный культ. Апроприация Шекспира в плоскости популярной культуры характеризовалась

адаптативно-симплифицирующими тенденциями. Такой разнообразный характер восприятия Великого Барда в Америке определил дальнейшее превращение

шекспировских образов и мотивов на легко узнаваемые топосы популярной культуры.

В диссертации на материале пьес Т. Годфри, Р. Тайлера, В. Данлепа,

Дж.Н. Баркера определен характер шекспировского влияния на раннюю американскую драматургию. Это влияние прослеживается на разных уровнях поэтики

текстов: сюжетно-образном, композиционном, формальном. Активно используя шекспировские аллюзии и реминисценции, американские драматурги 2-й половины

XVIII в. не только стремились придать своим произведениям особую смысловую значимость и художественную ценность, но и использовали концепт «Вильям

Шекспир» для актуализации собственных идей. Формирование литературного сегмента американской парадигмы рецепции

Шекспира происходило одновременно на трех уровнях – аксиологическом, креативном и формульно-прагматическом. Многогранность шекспировского влияния

на литературу США и интенсивная интеграция шекспировского компонента в интеллектуально-духовное пространство обусловили закрепление высокого статуса Великого Барда как центра американского литературного канона.

Ключевые слова: парадигма рецепции, шекспировский дискурс, апроприация, театральная практика, литературное паломничество, Просвещение, Романтизм,

литературная традиция, поэтическое посвящение.