Компаративний простір творчої спадщини

Т. Г. Шевченка

«Малярство – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство»

Леонардо да Вінчі Навесні 1839 року за успіхи з рисунка Тарас був нагороджений Радою Академії срібною медаллю другого ступеня. 1840 року за першу живописну спробу – картину «Хлопець-жебрак, який дає хліб собаці» Шевченко був нагороджений удруге срібною медаллю. На жаль, картина ця не збереглася. Але є картина «Циганка-ворожка», за яку митець одержав утретє срібну медаль. Це полотно хтось придбав. Подальша його доля невідома – зберігся лише акварельний малюнок під цією назвою. За півроку до смерті Т. Шевченка, 2 вересня 1860 року Рада Академії мистецтв присвоїла йому звання академіка гравюри (він уже не побачив диплома академіка).

Давно те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя – дяка,Гарненько вкраду п’ятака –

Бо я було трохи не голе.Таке убоге – та й куплюПаперу аркуш. І зроблюМаленьку книжечку.

ХрестамиІ візерунками з квіткамиКругом листочки обведу

Та й списую СковородуАбо “Три царіє со дари” .

Для Шевченка малювання стало потребою, вираженням його творчого

духу.

“А.О. Козачковському”

Дослідники спадщини Кобзаря підкреслюють, що поетичних

творів Шевченка до нас дійшло понад 240, а мистецьких –

олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків –

майже 1200. Сама ця кількість свідчить про його глибоку закоханість у малярство.

Живописна спадщина835 різних за жанром

картин,з яких понад 100 портретів.278 робіт, відомі з різних джерел,

не знайдено.

Щоб лани широкополі,І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,Як реве ревучий.

«Заповіт» 

Реве та стогне Дніпр широкий,Сердитий вітер завива,Додолу верби гне високі,Горами хвилю підійма.І блідний місяць на ту поруІз хмари де-де виглядав…

«Причинна»

Вітер в гаї не гуляє —Вночі спочиває,Прокинеться — тихесенькоВ осоки питає:«Хто се, хто се по сім боціЧеше косу? Хто се?..Хто се, хто се по тім боціРве на собі коси?..Хто се, хто се?» — тихесенькоСпитає-повіє,Та й задріма, поки небаКрай зачервоніє.

«Утоплена»

…Раз укриє тебе рясноЗеленим покровом —Аж сам собі дивуєтьсяНа свою діброву...… Возьме її та й огорнеВ ризу золотуюІ сповиє дорогоюБілою габою…«Ой діброво — темний гаю!»

…Аж по воді розіслалаЗеленії віти,А на вітах гойдаютьсяНехрещені діти...

«Зоре моя вечірняя»

Тече вода в синє море,Та не витікає,Шука козак свою долю,А долі немає.

«Думка»

У Києві

І досі сниться: під гороюМеж вербами та над водоюБіленька хаточка. СидитьНеначе й досі сивий дідКоло хатиночки і бавитьХорошеє та кучерявеСвоє маленькеє внуча.І досі сниться, вийшла з хатиВеселая, сміючись, мати,Цілує діда і дитя…

«І досі сниться»

…ДружинаПід деревами тимиСяде собі в холодочкуЗ дітками малими.А я буду груші рвати,Діткам подавати…

«Подражаніє»

Поставлю хату і кімнату,Садок – райочок насаджу.Посиджу я і походжуВ своїй маленькій благодаті……Присняться діточки мені,Веселая присниться мати…

«Л.»

.у. Біля убогої селянської хатини – молоде подружжя і дитина. Збоку – розбитий глечик. Біля ніг чоловіка – собака з насторожено піднятою мордою. Ніби вслухається в розповідь. За хатою сидить дід у киреї. Людські постаті зображено природно, без позування. Відчувається, що стосунки між подружжям доброзичливі й лагідні. Надворі погоже надвечір’я, і в самому повітрі ніби розлита благодать.Селянська родина.

1843р. Полотно, олія.

Найцікавішим живописним полотном

періоду подорожі Чернігівщиною 1843

року є жанрова картина «Селянська

родина» .

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!