Випуск №4. Соціокультурні аспекти консолідації суспільства: погляди кандидатів у президенти

Електронний бюлетень "Твій вибір – 2010"

Соціокультурні аспекти консолідації суспільства:

погляди кандидатів у президенти1

Випуск № 4

Автор: Юлія Тищенко Зміст

І. Вступ. Соціокультурні виміри ідентичності: єдність чи конфронтація?.….….…………………2

ІІ. Проблемні складові формування та реалізації державної мовної політики………….………5

А. Особливості формування нинішньої мовної ситуації в Україні.….….……………...……5

Б. Мовна політика за відсутності політики.….….……………...……..….….……………...……….7

В. Погляд на мовну політику: позиції сторін.….……………...……..….….……………...…….….7

ІІІ. Ідентифікація українського політикуму: питання історичної пам'яті та соціокультурне позиціонування..….….……………...…….….11

А. Питання "декомунізації історії" як складова європеїзації країни……………...…….…11

Б. Історичні інтерпретації: версії сторін (УПА, тема визнання Голодомору геноцидом українського народу)………....……...12

ІV. Проблеми етнополітичного розвитку: погляди кандидатів..……..….….……………....……...16

А. Проблеми та характер етнополітичної ситуації в Україні…..….….……………....……..16

Б. Виклики в етнополітичній сфері: позиції сторін………...……..….….……………...……...17

© УНЦПД, 2009 1 Видання підготовлено в рамках проекту УНЦПД "Аналіз та оцінка політичних позицій кандидатів

у президенти України на виборах 2010 року" за сприяння Національного фонду демократії (США).

Соціокультурні аспекти консолідації суспільства: погляди кандидатів у президенти

УНЦПД 2

І. Вступ. Соціокультурні виміри ідентичності: єдність чи конфронтація?

Питання державної мовної політики, міжетнічних взаємин, політичної нації, загальнонаціональної консолідації, як правило, не належать до кола проблем, що найбільше непокоять українських громадян. Перші місця в рейтингу життєвих негараздів, які викликають стурбованість, зазвичай відведено економічним та соціальним питанням. Наприклад, за результатами дослідження Всеукраїнської соціологічної служби, 64,2% опитаних назвали найбільшою проблемою для себе зростання цін, 52,4% респондентів стурбовані низьким рівнем зарплат і пенсій, 42,6% – зростанням безробіття. Крім того, 29,5% опитаних занепокоєні політичною нестабільністю, 23,4% – низьким рівнем комунальних послуг, 21,6% – зростанням злочинності, 17,6% – затримкою з виплатами зарплат і пенсій, 16,5% – житловою проблемою. Екологічна ситуація тривожить 14,8% опитаних, криза моралі та культури – 18,2%, медичне обслуговування – 39,4%, корупція – 28,1%, відносини з Росією – 19,8%, вступ України до ЄС і НАТО – 5,8%2. Разом із тим, як свідчить досвід виборчих кампаній, питання формування та реалізації етнополітики в Україні, проблеми мовної політики, створення політичної ідентичності традиційно ставали предметом уваги політичних сил. Партії та виборчі блоки у цей час зосереджували увагу переважно на питаннях мовної політики, насамперед це стосувалося пропозицій щодо перегляду статусу російської мови, надання їй статусу державної або офіційної. Політичні сили експлуатували цю проблематику й під час виборчої кампанії 2002 року, 2004 року, не стали виключенням і вибори 2006 та 2007 років. Водночас, теми мовної політики, подальшої динаміки процесів у соціокультурній сфері є актуальними з огляду на складові суспільного розвитку, які вони характеризують, визначають та спрямовують, адже "процес конструювання політичної ідентичності нерозривно пов'язаний з процесом конструювання соціальної реальності як такої"3. Простежується однозначний вплив різноманітних соціокультурних процесів, на інформаційну, суспільно-політичні та економічні сфери суспільства, адже "ми живемо в суспільстві, яке все більше формується інформацією і визначається культурними вимірами, в ньому відмінності в культурах і визначення самих культур стають критичними соціальними й політичними питаннями, що впливають на економічну і соціальну політику"4. Національну ідентичність в її соціокультурних складових формують мовно-культурна, регіональна, етнічна, державно-політична та геополітична сфери. Отже, сьогодні українські громадяни віддають перевагу неоднаковим геополітичним спрямуванням, по-різному бачать майбутній розвиток країни та розуміють її минуле; ці настрої та визначення є ключовими складовими вимірами національної ідентичності, її неодмінними характеристиками. В громадській думці фіксуються відмінні погляди громадян України на подальший розвиток країни, соціокультурні зміни, наявність обопільних регіональних стереотипів і міфів. Це може свідчити про кризові суспільні явища у формуванні загальноукраїнської ідентичності, повільність процесів у досягненні суспільного компромісу стосовно трактування минулого та формування майбутнього. Такий суспільний поділ відбувається з огляду на регіональні та вікові відмінності. Існує ряд проблем, які історично супроводжують процес формування загальноукраїнської 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.soc.com.ua [Всеукраїнська соціологічна служба]. Опитування

проводилось у всіх областях України, Автономній Республіці Крим та місті Києві з 23 жовтня до 1 листопада 2009 року. Всього в опитуванні взяли участь 2477 респондентів. Статистична похибка – не більше 2%.

3 Laclau E. and Mouffe Ch. Hegemony and Socіalіst Strategy: Towards a Radіcal Democratіc Polіtіcs. London: Verso, 1985. 4 А. Мелуччі, цитується за Миненков Г. Я. Политика идентичности: взгляд современной социальной теории

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.belіntellectuals.eu/medіa/lіbrary.


УНЦПД 3

національної ідентичності. На думку Антоніни Колодій, це "накладання мовних та етнокультурних відмінностей на регіональні розбіжності в цінностях і соцієнтальній культурі", відсутність чіткого компромісу стосовно "культурного ядра" української політичної нації та офіційної мови, неконсолідованість, регіональна та мовно-культурна поділеність (титульної) української етнонації як постколоніальний синдром"5. Особливо регіональний розподіл прослідковується у визначенні та ставленні до питань, які мають для суспільства традиційно конфронтаційний потенціал (мовна політика, НАТО, оцінка історичних подій, взаємини з ЄС та зближення з РФ). Гострота подібних питань для російськомовної групи населення України (передусім на Сході й Півдні) традиційно посилюється у період виборів, головним чином, політиками, "які використовують, наприклад, "мовне питання" у власних цілях. Водночас зростанню напруженості під час парламентських виборів 2006 року посприяли й дії влади, які були розцінені переважною частиною населення відповідних регіонів як "націоналістичні" й такі, що загрожують позиціям російської мови та російськомовних"6. Втім, дані соціологічних досліджень засвідчують, що понад 90% респондентів (окрім АР Крим) сприймають Україну як свою Батьківщину; 99,5% бачать майбутнє свого регіону у складі України; 65,5% переконані, що відмінності між українськими регіонами не призведуть до розпаду країни; 61,9% не погодилися із тезою про те, що західні та східні українці можуть вважатися двома різними народами (беззастережно підтримали цю думку лише 6,4% опитаних7. Більшість українців підтримують територіальну цілісність України і негативно ставляться до сепаратизму8. Так, 88,2% опитаних висловлюються проти виходу їх області зі складу України і утворення власної держави, 85% виступають проти того, аби їхня область вийшла зі складу України і приєдналася до іншої країни. 65,5% опитаних вважають, що протиріччя і диспропорції розвитку Західної і Східної України не можуть призвести до розколу країни. Протилежну думку мають 18,7% (Південь України – 26,1%). Так само й більшість громадян підтримала б проголошення незалежності України, якби референдум відбувався сьогодні: 52,2% проголосували б "за", не підтримали б 25,1%, не брали б участі у референдумі 9,1%, не відповіли на питання 13,5%. З усіх респондентів 62,8% висловили свою готовність захищати країну у разі війни, причому з незначними відхиленнями у відсоткових показниках залежно від регіону: Західна Україна – 64,8%, Центральна – 64,1%, Південна – 57,9%, Східна – 62,8% (соціологічне опитування Центру О. Разумкова, липень 2009 року). Результати Омнібусного дослідження Інституту соціології НАН 2009 року вказують на пріоритетність особистісного політичного самовизначення українців як громадян України. Так, перш за все вважають себе громадянами України 48,9% опитаних, мешканцями села чи міста – 27,4%, мешканцями регіону – 8,9%, громадянами колишнього Радянського Союзу – 8,3%. За результатами інших досліджень у цілому менше 5% громадян України занепокоєні проблемою можливого розколу країни на Захід і Схід9.

5 Колодій А. Культурний плюралізм і етнонаціональна політика / А. Колодій // Агора. – 2006. – № 4. 6 Шаповаленко М. Регіональні розбіжності у процесі демократизації українського суспільства (тенденції та ризики)

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kennan.kіev.ua/kkp/content/conf06/papers/Shapovalenko.html. 7 Соціологічне дослідження Центру ім. О. Разумкова "Ідентичність громадян України: стан і зміни". – 2007. –

травень-червень. 8 Там само. 9 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.4post.com.ua/gromada/141383.html. Наведено дані Інституту

ім. Горшеніна; всеукраїнське соціологічне дослідження на тему: "Україна. Повноліття" з 10 до 18 серпня 2009 року. Всього, згідно з всеукраїнською вибіркою, з урахуванням основних соціально-демографічних характеристик населення України, було опитано 2000 респондентів у 160 населених пунктах України, які репрезентують доросле населення України віком від 18 років. Квотами у вибірці були: вік, стать, освіта і тип населеного пункту, в якому проживає респондент. Похибка репрезентативності дослідження не перевищує +/-2,2%.


УНЦПД 4

Водночас, амбівалентність є однією з ознак сьогоднішнього українського суспільства. Соціальним верствам властива приналежність до різних соціально-культурних традицій, а в установках побутують взаємовиключні речі, наприклад, вітання державного патерналізму та прагнення до ринкової економіки. Така амбівалентність є своєрідною захисною реакцією на тривалі соціальні та політичні зміни, проте "сприяє суспільній стагнації, створює ілюзію якогось суспільного компромісу, якогось "третього шляху", що насправді не веде нікуди, крім, звісно, "третього світу", адже "амбівалентна свідомість як нетривка рівновага двох протилежних культур не може довго зберігатися без руйнівних соціальних і психологічних наслідків для особистості і суспільства"10. Звертають на себе увагу парадокси сприйняття традицій, що існують у суспільстві та мають нові види, а також рівні їхнього дотримання. Під культурною традицією можна розуміти дієве відчуття спільної належності до минулого та майбутнього: це спільна колективна пам’ять, спосіб мислення та світосприйняття, бажання особистостей разом творити свою культуру. Значна частина українців продовжує наслідувати традиції та норми, успадковані з радянських часів. Так, інколи до цього вдаються 33% опитаних, часто – 24,8%, завжди – 8,3%, ніколи – 17,7%, не визначилися з відповіддю 16,2% респондентів. Число тих, хто сьогодні завжди у повсякденному житті дотримується радянських норм і традиції, дещо перевищує кількість тих, хто у повсякденному житті дотримується традицій і норм, що заново сформовані за часів незалежності, – таких 5,9%. Інколи дотримуються зазначених норм 33,4% опитаних, часто – 20,9%, ніколи – 14%, не визначилося з відповіддю 25% респондентів. Сьогодні, як свідчать дані соціологічних досліджень, в українському суспільстві також панують неоднозначні, більшою мірою негативні складові того, що здатне об'єднати, консолідувати суспільство. Насамперед це песимістичні оцінки майбутнього та невдоволення владою, переживання кризового стану політичної системи. Така невдоволеність політичним блоком, а не мовно-культурні особливості, є пріоритетом щодо суспільного об'єднання – 40%, відчуття втрати нормального життя – 32,3%. Втім, об'єднавчими називаються й історичні, соціокультурні чинники та характеристики ідентичності. Зокрема, спільну історію трактують як об'єднавчий чинник 20,6% респондентів, мову спілкування – 14,7%, національну належність – 11,6%, патріотичні почуття – 8,7%, національну ідею побудови Української держави – 6,9%11. Окрім цього, можна спостерігати також помітні регіональні розходження у сприйнятті та трактуванні історичного минулого, яке може бути пов'язано із наслідуванням у суспільстві тих чи інших традицій, а також з регіональними та віковими особливостями. Наприклад, згідно з результатами всеукраїнського опитування кожен десятий громадянин України (9,9%) вважає 7 листопада найбільшим святом, а понад чверть опитаних (27%) таким самим святом, як нинішні офіційні свята. Для половини населення України (51%) цей день є звичайним днем, а 7,4% респондентів сприймають його як день пам’яті жертв комуністичних репресій. Решта опитаних не визначилися з відповіддю12.

10 Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення / М. Рябчик. – К. : Критика, 2000. 11 Омнібусне дослідження "Громадська думка в Україні" було проведене Інститутом соціології НАН України у травні

2009 р. Вибірка дослідження становить 1800 чол. і репрезентує доросле (від 18 років) населення України за основними соціально-демографічними показниками. Похибка вибірки складає 2,3%.

12 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uceps.org.ua/ukr/poll.php?poll_іd=505. Дослідження проведене соціологічною службою Центру ім. О. Разумкова з 19 до 26 жовтня 2009 року. Було опитано 2010 респондентів віком від 18 років у всіх областях України, Києві та АР Крим за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками. Вибірка опитування будувалася як стратифікована, багатоступенева, випадкова із квотним відбором респондентів на останньому етапі. Опитування здійснювалося у 129 населених пунктах (із них 75 міських та 54 сільських поселень). Теоретична похибка вибірки (без урахування дизайн-ефекту) не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95. Дослідження здійснене за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".


УНЦПД 5

Ставлення до цього дня обумовлено віком респондентів та регіональною специфікою. Так, представники старшої вікової групи сприймають 7 листопада як свято. Серед опитаних віком 60 років і старше 20,7% вважають цей день найбільшим святом, а 28,8% – звичайним днем. Водночас, переважна більшість респондентів віком 18–29 років (71%) вважають, що 7 листопада – звичайний день, і лише 2% сприймають його як найбільше свято, а 13,6% – як і нинішні офіційні свята. Найбільшим святом його називають 18,9% жителів Південної та 14,2% жителів Східної України, 6,8% жителів Центральної та 0,5% жителів Західної України. Як звичайний день 7 листопада сприймають 60,9% респондентів на Заході, 52,3% – у Центрі, 48,6% – на Сході та 40,7% опитаних у Південному регіоні. У Західному регіоні значно частіше, ніж на решті території України, сприймають 7 листопада як день пам’яті жертв комуністичних репресій (18%). На Сході цей показник становить 6,2%, у Центрі – 5,2%, а на Півдні – 1,3%13. Мовна, етнополітична та "регіональна" тематика, тема ідентичності використовувалися політичними силами як один із засобів інформаційного та сенсового навантаження виборчих кампаній. З політичного-партійного боку використання відповідних тем – не тільки відповідь на реальні потреби суспільства, але один із засобів "мобілізації електорату", якій реалізується через формування образу "свій-чужий", що додає політичним силам електоральні симпатії. Тоді стереотипизація соціокультурних уявлень про позиціонування "біло-блакитних" чи "помаранчевих", "сердечних" щодо мови, культури, етнополітики із суспільної думки переміщується у політичне поле та закріплює протистояння в самому суспільстві. Тоді конкуренція між політичними силами починає трактуватися у як протиборство між регіонами країни, соціальними групами. Потреба у реалізація сценаріїв "свій-чужий" стосовно мовної політики, етнополітики, пошуків ідентичності пояснюється нинішніми регіональними відмінностями в етнолінгвістичних характеристиках, сприйнятті та трактуванні історичних подій минулого з боку громадян, у спільному баченні майбутнього країни, у консолідованому ставленні в регіональному аспекті до перспектив європейської та євроатлантичної інтеграції. ІІ. Проблемні складові формування

та реалізації державної мовної політики А. Особливості формування нинішньої мовної ситуації в Україні Мовна ситуація та проблема статусу мов в Україні постійно перебувають у центрі уваги і протистояння різних політичних сил, мовне розшарування українського суспільства почасти обумовлюється культурно-історичними особливостями регіонів України, проте поглиблюється внаслідок спекуляцій на цій проблематиці з боку певних внутрішньо- і зовнішньополітичних сил. Неоднозначною є й оцінка державної політики, спрямованої на вирішення цього завдання: якщо на Заході та у Центрі вона не викликає суспільного протесту, то на Сході та Півдні часто сприймається як "насильницька українізація", спроба етнізації процесу розбудови української політичної нації. Заслуговують на увагу особливості та взаємозв’язок мовної та національної ідентифікації українських громадян, які вважають російську мову рідною. За даними соціологічних

13 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uceps.org/ukr/news.php?news_іd=320.


УНЦПД 6

досліджень, абсолютна більшість (86%) російськомовних громадян сприймають Україну як свою Батьківщину, а переважна більшість (72%) – повністю або, скоріше, є її патріотами. У визначення української нації відносна більшість (44%) російськомовних вкладає громадянський зміст, розуміючи націю як "усіх громадян України, незалежно від їх етнічної належності, мови, якою вони спілкуються, національних традицій, яких вони дотримуються і за якими виховують своїх дітей". Варіанти визначення нації, що ґрунтуються на етнічній належності, мають підтримку 40% представників цієї групи, а визначення, яке містить елемент належності до української культури, – 9%. Дані відповідних досліджень демонструють, що, незважаючи на російськомовну ідентифікацію, третина громадян України відносять себе до української культурної традиції, майже третина – до радянської, 6% – до європейської. До російської культурної традиції – менше чверті14. При цьому мовні уподобання громадян України не збігаються з їхньою етнічною самоідентифікацією. Українська мова є рідною для 67,5% жителів країни, в т. ч. для 85% етнічних українців, 4% росіян та 11% представників інших національних спільнот. Водночас, для 29,6% жителів (у т. ч. для 15% українців, 96% росіян і 31% представників інших етнічних спільнот) рідною є російська мова. І лише 57% представників національних меншин та етнічних спільнот (окрім етнічних росіян) вважають рідною мову свого народу. Але для міського населення, яке відіграє провідну роль у політичних і культурних процесах, це співвідношення виглядає дещо по-іншому. Українська мова є рідною лише для 58,5% міських жителів (у т. ч. для 78% українців, 3,5% росіян і 12,5% представників інших етнічних спільнот), російська – для 39,5%, у т. ч. майже для 22% українців, 96,5% росіян і 44% представників інших спільнот. Належить також зазначити, що майже всі громадяни України вільно володіють російською і принаймні розуміють українську мову15. Згідно з матеріалами соціологічного дослідження 2007 року статус української мови як єдиної державної при забезпеченні права всім громадянам на спілкування бажаною (російською) мовою підтримали у травні 2007 року 71,6% громадян (не підтримали – 20,3%, не визначилися – 7,1%), статус російської мови як другої державної в Україні підтримали 48,6% (не підтримали – 40,0%, не визначились – 11,4%), статус російської мови та мов національних меншин як офіційних в окремих регіонах України підтримали 42,5% (відповідно, 38,2% і 19,3%)16. Соціологічні дослідження стосовно динаміки мовної ситуації в Україні дають підстави для висновку, що у приватних мовних практиках громадян України спостерігається в цілому баланс української і російської мов, при незначному переважанні останньої у спілкуванні у 2006-2007 роках, а в публічних громадських і виробничих мовних практиках донині російська мова переважає українську. Аналіз змін мовних практик між батьківським і нинішнім поколінням громадян продемонстрував тенденцією скорочення частки винятково україномовних сімей та зростання частки переважно російськомовних і тих, хто розмовляє змішаною мовою (так званим суржиком)17. Але розширення відтворення російських мовних практик і деукраїнізація тривають і серед молодшого покоління, яке сформувалося вже за часів незалежної України. Згідно з дослідженням 2007 року серед української молоді, порівняно з середньою віковою групою (30-54 роки), на 5,8% скоротилася частка тих, хто розмовляє лише українською, та на 7,5% зросла частка тих, хто говорить тільки або переважно російською. Подібні соціологічні викладки демонструють 14 Литвиненко О., Якименко Ю. Російськомовні громадяни України: "уявна спільнота" як вона є. [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www.dt.ua/1000/1550/62942. 15 Див.: Нахманович В. Динаміка етнонаціональних процесів в Україні, і завдання державної етнополітики / В.

Нахманович //Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи модернізації, врахування міжнародного досвіду. – К. : Український незалежний центр політичних досліджень, 2004.

16 Див.: Вишняк О. Мовна ситуація та статус мов в Україні: динаміка, проблеми, перспективи. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : forumn.kіev.ua/2008-03-70/70-10.htm.

17 Там само.


УНЦПД 7

неефективність державної мовної політики, "яка не тільки не сприяла розширеному відтворенню українських мовних практик в українській державі, а й загострила міжрегіональні суперечності, викликала незадоволення російськомовних громадян цілих регіонів України, спричинила політичний розкол регіонів України"18. Б. Мовна політика за відсутності політики Різноманітні законопроекти в мовній сфері зазвичай стосуються питань підвищення статусу та ролі російської мови в суспільстві, а політика "відсутності мовної політики"19 в умовах України, де позиції своєї мови і культури ослаблені внаслідок тривалого періоду дискримінації, означає фактичну підтримку домінантного становища російської мови. Наприклад, законопроект 1015-1, поданий депутатом VI скликання Грачем Л.І. за № 1015-1 від 29 листопада 2007 року). З іншого боку, приміром, законопроекти Мовчана № 3220 від 25 вересня 2008 року, проект Закону України "Про Концепцію державної мовної політики України"), за висновками Головного управління Верховної Ради мають переважно декларативно-публіцистичний за формою викладу матеріалу та вживання термінології, яка у нормативно-правових документах не використовується. Сьогодні на розгляді у комітетах ВР України перебуває чимало законопроектів, частина з яких не отримала схвалення Головного науково-експертного управління ВР та які мають бути направлені на доопрацювання або відхилені. Те саме стосується низки законопроектів з етнополітичної проблематики, які так само перебувають в комітетах ВР. В. Погляд на мовну політику: позиції сторін Серед пропозицій нинішніх кандидатів на посаду Президента України стосовно бачення розвитку мовної політики можна виділити такі три: • збереження та розвиток української мови як державної, повне відсторонення від розв'язання питань в мовній сфері стосовно функціонування російської мови;

• надання більшого державного статусу російській мові та сприяння зростанню її значення в суспільстві або просто – збільшення державного статусу та значення російської мови );

• прагнення узгодити функціонування української мови як державної із забезпеченням поширення російської мови (мов національних меншин). Варто зазначити, що при цьому, як правило, мови національних меншин, корінних народів фігурують в описі потреби розширення прав саме російської мови, а пошук мовних компромісів має переважним чином описовий характер без пропозицій можливих механізмів для пошуку мовного балансу.

Сьогодні більшість кандидатів у своїх виборчих програмах прагнуть застосовувати компромісний або надто загальний виклад пропозицій стосовно мовної політики та її подальшого розвитку, формування та імплементації, уникаючи висловлення чітких позицій та опису механізмів здійснення такої політики. Ці питання, як правило, намагаються оминати з огляду на електоральну складність, регіональні особливості та непросту мовну ситуацію в країні. Наприклад, згідно з дослідженням 2007 року у сім'ях із Західної України (сім областей) тільки українською розмовляють 80,8% громадян (а в цілому українською – 88,5%), у Центральній Україні та на Північному Сході – 36,0% (у цілому – 50,9%), на Південному Сході (шість областей, без Донбасу і Криму) – відповідно 5,3% та 12,6%, а на Донбасі та в Криму – 1,1% та 3,2%. І навпаки, на Донбасі та в Криму в сім'ях тільки російською розмовляють 70,2% громадян (у цілому російською – 87,4%), на Південному Сході – 35,7% та 58,8% відповідно, а в Центрі та на

18 Див.: Вишняк О. Мовна ситуація та статус мов в Україні: динаміка, проблеми, перспективи. [Електронний ресурс].

– Режим доступу : forumn.kіev.ua/2008-03-70/70-10.htm. 19 Масенко Л. Мова і суспільство. Постколоніальний вимір / Масенко Л. – К., 2004. – С. 121.


УНЦПД 8

Північному Сході – 9,5% і 22,0%, у Західній Україні – 1,7% та 3,1%20. Арсеній Яценюк заявляє, що "гарантією існування та поступового розвитку української мови як єдиної державної має бути відсутність та неприпустимість будь-якої дискримінації російськомовних та іншомовних громадян України", і зазначає, що "багатонаціональність та багатокультурність України є нашим найважливішим ресурсом, силою, а не вадою"21. Ще раніше він підкреслював, що державна політика у мовному питанні має бути розумною, збалансованою, а не примусовою: "Якщо ми хочемо в Україні зберегти українську мову, як єдину державну мову, ми ні в якому разі не маємо права давати підстав говорити про те, що дискримінується російськомовне населення. Це є запорукою того, що в Україні українська мова залишиться державною"22. А. Яценюк також наголошував на потребі пошуку компромісів в освітній сфері стосовно мовної політики. Зокрема, на його думку, це питання є доволі актуальним для АР Крим. Так, 1 вересня 2009 року у Сімферополі він заявив, що у 2010 році у специфічних регіонах, на зразок Криму, треба продовжити експеримент проведення тестування випускників із можливістю обирати школярами мову – українську чи російську. Політик зауважив, що два роки був у Криму Міністром економіки і знає, що діти в Криму живуть у російськомовному середовищі: "Немає українських книжок, немає українського кіно, українського радіо та телебачення", а діти повинні знати українську, російську, англійську мови, адже таким чином вони отримають більше можливостей у житті, а українська нація буде освіченішою. До речі, подібні сентенції "освітньої двомовності" почасти викликали в окремих ЗМІ на заході України доволі радикальне трактування, як-от "Українець Яценюк готовий поступитися державною мовою у Криму та на Сході України"23. А. Яценюк виступає проти внесення змін до Конституції стосовно мови, оскільки в нині чинному Основному Законі "написано чорним по білому – єдиною мовою, яка захищена, крім української, є російська". За його словами, "єдиною в діючому законі про мови визнано мовою міжнаціонального спілкування російську", а "в мовному питанні ніхто нікого не буде примушувати розмовляти українською мовою, але я зроблю все для того, щоб українська мова була популярна, конкурентна, щоб наші діти мали мультфільми, книжки, навчання українською мовою". Він додав, що "людина сама вибере, і ми тоді – через п’ять років – подивимось, чи стоїть це питання в Україні, чи не стоїть"24. Володимир Литвин помірковано ставиться до питань модернізації та визначення пріоритетів мовної політики і вважає за необхідне насамперед "модернізувати" закон колишньої УРСР про мови, в якому російська визначена як мова міжнаціонального спілкування25. На його думку, після доопрацювання закон може застосовуватися в освіті, судочинстві та інших сферах життєдіяльності та радить не вірити політикам, які обіцяють напередодні виборів шляхом зміни законодавства ввести другу державну мову – російську. Він також виступав проти надання російській мові статусу другої державної. Згідно з Конституцією України для внесення змін до першого розділу Основного Закону, в якому визначений статус державної мови, необхідно проводити референдум. Разом із тим, наголосив Голова Верховної Ради, у разі організації такого референдуму країна буде розколота. "А що нам потрібно – розв'язати проблему чи розколоти країну?", – сказав він. Сергій Тігіпко впевнений, що рішення про надання російській мові статусу другої державної найближчим часом не буде прийнято, але питання може бути вирішене шляхом проведення місцевих референдумів. Фактично, він пропонує перемістити питання формування мовної 20 Див. Вишняк О. Мовна ситуація та статус мов в Україні: динаміка, проблеми, перспективи. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : forumn.kіev.ua/2008-03-70/70-10.htm. 21 Яценюк знає, як зберегти українську мову державною // УНІАН. – 2009. – 4 вересня. 22 Там само. 23 Львівська газета. – 2009. – 2 вересня. – № 35 (527). 24 УНІАН. – 2009. – 28 вересня. 25 Литвин хоче переписати радянський закон про російську мову [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://ubr.ua/fullnews/ukr/lіtvіn_hochet_perepіsat_sovetskіі_zakon_o_russkom_іazyke-25194.


УНЦПД 9

політики з центрального рівня на місцевий, тобто провести референдум, при цьому на обґрунтування такої тези вживає словосполучення "регіональна мова": "…я поверну російській мові статус мови міжнаціонального спілкування. Вважаю, що питання про статус будь-якої регіональної мови мають самостійно вирішувати органи місцевого самоврядування"26. Цікаво, що під регіональною мовою (власне термінологічна характеристика є сумнівною, адже регіональні мови насамперед є мовами меншин) він розуміє російську. По суті, в програмі С. Тігіпка для російськомовних регіонів дуже опосередковано прихована риторика стосовно "двомовності". "Референдум у Севастополі проведіть щодо мови. І я вважаю, що якщо Севастополь скаже, що нам потрібна друга мова спілкування в Севастополі, російська, – все має бути: освіта російською, ЗМІ виходити російською, влада має вміти спілкуватися і українською, і російською. У судах люди повинні обстоювати свою думку і російською, і українською. І це все вирішує"27. Втім, потрібно зважати на соціологічні дослідження. Так, 63,8% опитаних мешканців Криму хотіли б виходу півострову зі складу України та приєднання до Росії, водночас, 53,8% обстоюють збереження нинішнього (автономного) статусу АР Крим, але з ширшими повноваженнями28. Своєю чергою, ЗМІ в україномовних регіонах цитують С. Тігіпка як кандидата "проти ініціативи зробити другою державною мовою – російську. На його переконання, потрібно починати м’яко українізовувати молодь"29… Ще влітку він виступив проти надання російській мові статусу другої державної, адже переконаний, що введення другої державної російської буде негативно сприйнято на Західній Україні, а отже, може стати передумовою розколу країни. "Ми знову поділимо свою рідну країну на двох, як це роблять наші політики ... Ми примудряємося в усьому ділити, ділити і ділити", – підкреслив Тігіпко, додавши, що ділять країну слабкі політики, а сильні навпаки – консолідують"30. Керівник виборчого штабу В. Януковича у 2004 році піддав критиці позицію Партії регіонів стосовно обіцянок збільшення статусу російської мови: "Вже багато хто обіцяв… три рази обіцяли, що введуть. Жодного закону не подали поки що, маючи більшість у парламенті і так далі. Ті самі "регіони". Чудово розумію, чому: зараз, хто б вам що не говорив, цього рішення не буде прийнято. Тому що будь-який Президент, який стає Президентом, починає думати в масштабі всієї країни, а не в масштабі якогось регіону"31. Втім, у своїй виборчий програмі у соціогуманітарному контексті С. Тігіпко виступає за "перезавантаження відносин з Росією" через припинення "безапеляційної антиросійської риторики" та потребу у відповідь від Росії "вимагання" шанобливого ставлення до України як до суверенної держави. Відновити найширші гуманітарні відносини та економічні зв’язки". Анатолій Гриценко виступає за українську мову як державну, проте обіцяє зобов'язати "чиновника спілкуватися з людьми тією мовою, якою до нього звертаються". Інший кандидат, О. Тягнибок, виступає за ухвалення Закону "Про захист української мови", іспит з української мови для держслужбовців і кандидатів на виборні посади. У своїй виборчий програмі Віктор Янукович традиційно дотримується ідеї надання статусу 26 Передвиборна програма кандидата на пост Президента України Тігіпка С. Л. "Україна: Проект розвитку"

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://tigipko.com/Programm. 27 Тігіпко пропонує кримчанам питання російської мови вирішити самим // УНІАН. – 2009. – 21 жовтня. 28 Дані соціологічного дослідження "АР Крим: Люди, проблеми, перспективи", здійсненого Центром ім. О. Разумкова.

Див.: Національна безпека і оборона. – 2008. – № 10. 29 Тігіпко С. "Я не сирота казанська" [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://varta.lutsk.ua/?p=1&іd=3009. –

2009. – 17 вересня. 30 Фокус. – 2009. – 31 серпня. 31 Тігіпко пропонує кримчанам питання російської мови вирішити самим // УНІАН. – 2009. – 21 жовтня.


УНЦПД 10

російської як державної. Він дещо переформатував виборчий слоган минулих електоральних кампаній (2006, 2007 роки) і сьогодні замість попереднього "Дві мови – один народ!" у його програмі значиться такий девіз: "ДВІ МОВИ – ОДНА КРАЇНА!" (п’ятий пункт програми кандидата). Тему державного статусу російської мови він порушує вже не як раніше через "єдність в розмаїтті", але з точки зору "реального утвердження в Україні європейських стандартів демократії, неухильного забезпечення прав і свобод людини", посилається на норми "міжнародного права, Європейської хартії регіональних мов або мов меншин". В. Янукович сьогодні заявляє, що на посту Президента підпише указ про надання російській мові статусу другої державної. Він пояснив, що для цього потрібне буде лише ствердне голосування звичайної більшості ВР у складі 226 депутатів та тверда рука президента32. При цьому поза увагою залишився нормативно-правовий бік справи внесення таких змін до Конституції України. Заяви щодо мов у 2009 році почали частіше лунати після послання Президента Російської Федерації Д. Медведєва Президенту України 11 серпня 2009 року, в якому, крім усього іншого, було висловлено закиди на адресу українського керівництва з приводу ставлення останнього до мовних проблем. Також залишається невизначеним, чи було приділено увагу мовному питанню в проекті Конституції, який розглядався під час переговорів щодо створення широкої коаліції між БЮТ та ПР, принаймні у версії, оприлюдненій у "Дзеркалі тижня" від 6-12 червня 2009 року, цих положень не було зафіксовано. Хоча деякі члени ПР (зокрема Олена Бондаренко) ще влітку 2008 року заявляли, що БЮТ готовий включити до свого варіанта змін до Конституції норму про двомовність. Проте такі заяви було спростовано з боку БЮТ. У виборчий програмі Юлії Тимошенко зафіксовано фразу про "…відродження української мови" як про одну із запорук духовного зростання нації. У попередніх виступах вона заявляла про неухильне збереження статусу української мови. "Поки наша команда при владі, нікому не дозволимо навіть поставити питання про якусь другу державну мову. Тільки українська, раз і назавжди". Чинний Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко спростовувала заяви про те, що БЮТ має намір занести до свого варіанта Конституції пункт щодо надання статусу державної російській мові: "Наша політична сила своїх принципів і своїх цілей, в принципі, не міняє", – сказала Тимошенко. "Наша позиція чітка і зрозуміла: одна державна мова. Українська. Ніякі інформаційні повідомлення, які говорять про іншу позицію, вони не відповідають дійсності", – наголошувала Прем'єр. Ще 23 квітня 2008 року Уряд схвалив за основу проект Концепції реалізації державної мовної політики33, яка, однак, так і залишилася проектом, де констатувалося, що "…незалежна Україна успадкувала деформовану мовну ситуацію, що склалася внаслідок насильної асиміляції українців. Під гаслами боротьби з "малоросійським сепаратизмом" та "українським буржуазним націоналізмом" знищувалася їх мовно-культурна ідентичність", а основними завданнями Концепції було, крім іншого, забезпечення безумовного дотримання норм ст. 10 Конституції України та законодавства про мови; утвердження української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, а також під час здійснення посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування представницьких функцій у міжнародному спілкуванні тощо. Упродовж цих років відбулася українізація кінопрокату. З метою підтримки та стимулювання розвитку україномовного кінопродукту Кабінет Міністрів України видав Постанову "Деякі питання порядку розповсюдження і демонстрування фільмів" (№ 20 від 16.01.2006 року). Постанова передбачала поетапне введення квот обов'язкового дублювання (озвучення/субтитрування) державною мовою іноземних фільмів: з 1 вересня 2006 року не менше 20% від загальної кількості копій кожного фільму, з 1 січня 2007 року – не менше 50%, а з липня

32 Івженко Т. Янукович і Тимошенко засперечалися про російську мову / Т. Івженко // Независимая газета (Росія). –

2009. – 7 вересня. 33 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/publіsh/artіcle?art_іd=128235384.


УНЦПД 11

того ж року – не менше 70%34. Однак за позовом Асоціації сприяння розвитку кінематографу Апеляційний суд Києва 17 жовтня 2006 року ухвалив рішення про скасування Постанови Кабінету Міністрів. У грудні 2007 року Конституційний Суд дав тлумачення ст. 14 закону "Про кінематографію", яким установив, що дубльованими, озвученими або субтитрованими державною мовою мають бути 100% фільмованої продукції. За даними проведеного ще восени 2006 року всеукраїнського опитування Центру соціологічних досліджень "Громадська думка", 42,4% опитаних вважають, що за президентства Віктора Ющенка загальна ситуація щодо вживання української мови покращилася35. В. Ющенко традиційно зазначав, що "одним з фундаментальних чинників цілісності нації є мовний чинник". Він зауважував, що за українською Конституцією державною є українська мова. "Конституція говорить, що мови національних меншин, і курсивом виділена російська мова, мають всі забезпечені державою підстави для їх розвитку". В. Ющенком 15 вересня 2008 року до ВР було подано проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин". Необхідність внесення змін була зумовлена потребою розширення переліку мов, що підлягають захисту, на основі об'єктивної оцінки фактичного стану мов в Україні та врахування реальних можливостей і потреб держави в контексті положень Хартії. Передбачалися диференційовані підходи щодо застосування охоронних заходів стосовно визначених у згаданому переліку мов, зокрема з урахуванням їх реального стану і наявної необхідності поширення на них заходів базової охорони. Законопроект передбачав створення спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної мовної політики, про що йдеться в Указі Президента України "Про деякі питання розвитку державної мовної політики" (№ 146/2008 від 20 лютого 2008 року). Отже, мовне питання, попри те, що воно не є першочерговим у рейтингу проблем, які хвилюють громадян, досі залишається актуальним. Український політикум не сформував компромісів стосовно подальшого формування і реалізації мовної політики та вирішення наявних проблем у мовній сфері, віднаходження механізмів узгодження інтересів та потреб усіх лінгвістичних суспільних верств. ІІІ. Ідентифікація українського політикуму: питання

історичної пам'яті та соціокультурне позиціонування А. Питання "декомунізації історії" як складова європеїзації країни Соціокультурна проблематика сьогодні перебуває в площині політичного та суспільного дискурсу. Контроверсійні, комплексні та різні теми історичної пам'яті, національних героїв, культурного розвитку були покладені в основу багатьох дискусій політиків. Значною мірою це можна розцінювати як своєрідний маркер для оцінки розуміння з боку політичних сил не стільки минулого, скільки нинішніх соціальних та культурних процесів. Адже історичні події та символи відіграють важливу роль у політично-партійній, почасти ідеологічній, ідентифікації політичної сили, сприяють на символічному рівні ідеологічному самовизначенню та згуртуванню навколо себе тих чи інших прибічників та однодумців. Тим не менше, сьогодні для України зазначені теми є дискусійними та спричинюють розкол у суспільстві. Тому під час виборчих перегонів політики, як правило, намагаються уникати висловлення чітких поглядів на українську історію. Адже основні теми кампанії (наприклад, протидія кризі, інфекції) мають універсальний характер. 34 "Україна в 2005-2009 рр." Стратегічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку, К. 2009.

В. Бакальчук, Забезпечення культурних прав громадян України як пріоритет державної політики. 35 Мовна політика та мовна ситуація в Україні. Аналіз і рекомендації / За ред. Ю. Бестерс-Дільґер. – К., 2008. – С. 354.


УНЦПД 12

Проте дискусії про пам'ять народу, трактування нещодавніх історичних подій не є чимось винятковим для України протягом останніх років. Раціоналізація наслідків комуністичного минулого актуалізувалася в Європі після промови латвійської діяча Сандри Калніете 2004 року: "Обидва тоталітарні режими, нацистський і комуністичний, – заявила вона, – були однаково злочинні"36. Наступного, 2005 року, на який припадало відзначення шістдесятої річниці перемоги над фашизмом, дискусія була продовжена, і вона висвітила розбіжності у ставленні у Східній і Західній Європі до власного недавнього минулого, "бо для декого з нових членів ЄС "Ялта" була аж ніяк не символом перемоги союзників над нацистами, а символом поділу Європи, який на чотири десятиліття віддав півконтиненту на поталу репресіям". У липні 2009 року Комітет Парламентської асамблеї ОБСЄ з демократії ухвалив резолюцію "Возз'єднання розділеної Європи", яка прирівнює сталінізм до нацизму і закликає до міжнародного засудження тоталітарних режимів. У документі від Росії як учасника ОБСЄ вимагають відмовитися від демонстрацій на славу радянського минулого і позбавити від структур, які "прикрашають історію". Автори резолюції зазначають, що у XX столітті європейські країни постраждали від двох потужних тоталітарних режимів, які несли з собою геноцид і злочини проти людства, – нацистського і сталінського. Своєю чергою, політичне керівництво РФ оцінило документ як "новий політичним демарш проти Росії", назвало його "образливим антиросійським випадом" і "насильством над історією"37. З огляду на міжнародний (європейський) контекст питання в Україні, по суті, триває почасти контроверсійний процес декомунізації пам'яті, пов'язаний з процесами демократизації та європеїзації. Через це питання трактування минулих подій, відновлення історичної пам'яті не належить до суто наукових та "кабінетних" розмов про їх належність до міжнародних, насамперед україно-російських, відносин, але стосуються комплексних процесів колективної соціальної ідентифікації. Б. Історичні інтерпретації: версії сторін (УПА, тема визнання Голодомору геноцидом українського народу)

В. Ющенко дотримувався у своїх політичних діях декомунізації історичної пам'яті. За його словами, "Україна має нарешті і остаточно очиститись від символів режиму, який знищив мільйони безневинних людей, виправдання бути не може. Це – не частина нашої історії, як дехто цинічно хоче сказати. Це – частина комуністичної системи"38. Домінуючим напрямом державної політики пам’яті стала актуалізація національної пам’яті про Голодомор39. Було підписано низку указів: "Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні" (№ 1544/2005 від 4 листопада 2005 року), знаковою подією стало ухвалення ініційованого Президентом України В. Ющенком Закону "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні" (№ 376-V від 28 листопада 2006 року), в якому дається державна політико-правова оцінка цього злочину проти людства. Було засновано Український інститут національної пам’яті (УІНП) із спеціальний статусом як центральний орган виконавчої влади у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу.

36 Журженко Т. Геополітика пам'яті [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.eurozіne.com/artіcles/2009-

06-29-zhurzhenko-uk.html. 37 МИД России попросил за СССР// Депутатам Думы рекомендовано просветить ОБСЕ по вопросам сталинизма и

нацизма, Газета "Коммерсантъ" № 127 (4182) от 16.07.2009, http://www.kommersant.ru/doc.aspx?DocsID=1204425 38 Слово Президента України Віктора Ющенка у Биківні в День пам'яті жертв політичних репресій 18 травня 2009 р.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.presіdent.gov.ua/news/13811.html. 39 28 листопада 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про Голодомор 1932-1933 року в Україні". Цим

актом Голодомор був визнаний геноцидом українського народу. Президент України Віктор Ющенко оголосив 2008 рік роком пам'яті жертв голодомору і запропонував ввести кримінальну відповідальність за заперечення голоду 1932-1933 років як геноциду українського народу.


УНЦПД 13

Президентом України було ініційовано відродження різних місць пам’яті, що знайшло відображення в Указах "Про надання статусу національного державному історико-культурному заповіднику "Гетьманська столиця" (№ 1102/2007 від 16 листопада 2007 року), "Про деякі питання розвитку Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця" та селища Батурина" (№ 1131/2007 від 21 листопада 2007 року) В. Ющенко також актуалізував тему визвольної боротьби Української повстанської армії. З 2007 року на державному рівні відзначається річниця створення Української повстанської армії (14 жовтня), святкуються ювілеї діячів ОУН і УПА. З нагоди 65-ї річниці створення Української повстанської армії Президент України В. Ющенко присвоїв звання Героя України з удостоєнням ордена Держави головному командирові Української повстанської армії у 1942–1950 роках, генерал-хорунжому Роману Шухевичу (посмертно), відзначив державними нагородами за вагомі особисті заслуги у боротьбі за відродження незалежності української державності, відданість ідеалам свободи і демократії чимало учасників національно-визвольного руху. Вперше в Україні державні нагороди отримали більше трьох десятків вояків УПА та ветеранів національно-визвольного руху. Після видання Указу Президента України В. Ющенка про святкування 100-річного ювілею Шухевича лідер комуністів П. Симоненко заявив, що Україна не повинна шанувати пам'ять людини, якій Гітлер вручив два "Залізні хрести". Оцінка ролі УПА в Другій світовій війні з боку В. Ющенка традиційно викликала негативну реакцію з боку політичного керівництва РФ. Наприклад, з нагоди 67-річчя УПА в офіційній заяві МІД РФ зазначалося, що українська політика "розрахована на протиставлення України і Росії на догоду планам євроатлантистів. Під час робочих поїздок по Західній Україні, приурочених до 67-річчя УПА, акценти розставлялися гранично чітко: "Західні українці в роки Другої світової війни боролися відразу проти двох світових тоталітарних сил – нацистської та радянської", бойовики УПА проголошувалися як борці з фашизмом – нарівні з ветеранами Радянської Армії. На офіційному веб-сайті Президента України множиться число розпоряджень, вбивається у свідомість громадян країни радикально оновлений перелік "знаменних дат" з історії України. Свіжий приклад – указ "Про додаткові заходи щодо визнання українського визвольного руху XX століття", якою уряду України пропонується активізувати роботу з визнання організацій, які боролися за незалежність України", – йдеться в офіційній заяві російської сторони40. Лідер БЮТ, Ю. Тимошенко, на рівні політичної риторики дотримується позиції декомунізації історії. Одним із символів та ілюстрацій подібної тези є коментар стосовно "війни пам'ятників", прояви якої наявні в Україні. Зокрема, Прем'єр-міністр заявляла, що особи, які розбили пам’ятник Леніну в Києві, "є справжніми патріотами та зробили добру справу" і пообіцяла виключити пам’ятник з держреєстру нерухомих пам’яток41. Юлія Тимошенко ще у 2006 році заявляла, що пам'ять жертв вбивчого голоду має бути пересторогою і тим політичним силам, які намагаються торгувати державним суверенітетом заради міфічних цінових преференцій та сусідських геополітичних вигод, адже "добре відомо – метою організаторів голодного терору було докорінне винищення українського народу, і в такий нелюдський спосіб ідейні натхненники більшовицького світового панування розраховували раз і назавжди позбутися людності, що здатна чинити їм опір. Але Україна вижила і піднялася з колін.

40 Комментарий Департамента информации и печати МИД России к публикации указа В.А. Ющенко "О

дополнительных мерах по признанию украинского освободительного движения XX века" [Електронний ресурс]. – Режим доступу : Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки.. – 2009. – 25 листопада.

41 Тимошенко назвала справжніми патріотами руйнівників пам’ятника Леніну [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://tsn.ua/ukrayіna/tіmoshenko-nazvala-spravzhnіmі-patrіotamі-ruіnіvnіkіv-pam-yatnіka-lenіnu.html. – 2009. – 20 серпня.


УНЦПД 14

Українці вибороли державну Незалежність, аби голодомори і репресії ніколи більше не повторилися на наших благодатних теренах. Однак треба завжди пам'ятати про жахливу трагедію 30-х", – наголошується у зверненні Ю. Тимошенко42. На посаді Прем'єр-міністра вона підтримувала політику В. Ющенка стосовно актуалізації теми визнання Голодомору актом геноциду проти українського народу. Так, 16 квітня 2008 року Ю. Тимошенко закликала Парламентську асамблею Ради Європи визнати Голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу і під час виступу на засіданні ПАРЄ у Страсбурзі заявила: "Ми дуже сподіваємося, що Парламентська асамблея прийме рішення, яким визнає Голодомор геноцидом, і зробить для всього світу визначення, що відбувалося під час сталінських репресій", – сказала глава українського уряду43. Більш невизначеною залишається її позиція стосовно ОУН та УПА. У Верховній Раді України протягом 2004-2009 років було зареєстровано низку законопроектів про державне визнання національно-визвольної боротьби ОУН-УПА. Авторами їх є А. Шкіль, В. Ющенко. Жоден із документів не отримав потрібної кількості голосів навіть для першого читання. У березні 2008 року Постановою Кабінету Міністрів № 207 було ліквідовано Урядову комісію з вивчення діяльності ОУН-УПА. Ще у 2006 році Ю. Тимошенко наголошувала, що питання про визнання вояків ОУН-УПА учасниками бойових дій "піднімалося вже сотні разів, і кожен раз наша фракція віддавала 100% голосів", додаючи, що коли її команда прийде до нового парламенту, відповідний закон буде одним із перших, прийняття якого домагатиметься фракція Блоку Юлії Тимошенко44. Проте вже в наступному, 2007-му, виборчому році, в Криму Ю. Тимошенко заявляла, що у спірних питаннях БЮТ сповідує секуляризм. "Ми постараємося в цих питаннях піти так, як про це говорить ідеологія, яку ми сповідаємо. Секуляризм – це означає знаходження гармонійної єдиної лінії, яка не руйнує світогляд, інтересів жодної соціальної і національної групи"45, – зазначила лідер БЮТ. Вона також зауважила: "Мені здається, що наша країна, наш народ, має навчитися жити сьогоднішніми проблемами, сьогоднішніми нашими пріоритетами". Тимошенко додала, що в такий важкий період, коли "політики рвуть країну на частини", не можна порушувати питання, які роз'єднують, які створюють певні основи для протистояння; на її думку, кожен українець повинен знати історію України і її героїв, повинен розуміти історію близько до її реального тексту. Існують доволі розмиті історичні характеристики, оцінки та трактування минулого. На думку А. Яценюка, не слід актуалізувати в суспільстві контроверсійні питання історії, адже це може роз'єднувати суспільство. Кандидат у президенти більше зосереджений на загальних питаннях, адже політики "нас завели у формат, який фактично розриває державу". За його словами, є кілька питань, які "були привнесені з 2004 року": щодо статусу російської мови, вступу України в НАТО, питання ОУН-УПА і Другої світової війни46. До соціально-економічних чинників зводить процес розуміння соціальних процесів консолідації С. Тігіпко: "Якщо ми хочемо одержати позицію сильної країни (а про таку ми повинні говорити), то ми маємо, в першу чергу, розуміти, що нас об'єднує. А у нас набагато більше того, що об'єднує. Перш за все, ті виклики, які ми сьогодні одержуємо. Подивіться, що робиться з комунальними платежами, що робиться з охороною здоров'я, з рівнем заробітних плат, пенсій, подивіться, які проблеми зі зростанням цін. Чи для нас сьогодні мова – найбільша проблема?"47. Отже, політик засуджує контроверсійні питання та не віддає перевагу ідеологічному позиціонуванню: "Нам потрібно перестати ділити своїх співгромадян на українців і неукраїнців", – сказав Тігіпко. Він 42 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nrcu.gov.ua/іndex.php?іd=4&lіstіd=37237. – 2006. – 15

листопада. 43 Тимошенко закликає ПАРЄ визнати Голодомор 1932-1933 геноцидом українців [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://novynar.com.ua/polіtіcs/25204. – 2008. – 16 квітня. 44 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://archіve.tymoshenko.com.ua/ukr/news/fіrst/2680. 45 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nr2.com.ua/odessa/140034.html. – 2007. – 15 вересня. 46 Яценюк про НАТО, УПА, російську мову, ЄС і Чорноморський флот //УНІАН. – 2009. – 20 червня. 47 УНІАН. – 2009. – 21 жовтня.


УНЦПД 15

додав, що у нас і досі немає державних свят, які б однаково відзначали як на Сході, так і на Заході. Так само немає й політика, який би мав підтримку по всій Україні. Крім того, наразі відсутнє єдине бачення розвитку держави, інтеграційних процесів та багатьох інших важливих аспектів державної політики"48. Стосовно тем вітчизняної історії українські політики надавали різні оцінки та трактування, що багато в чому зосереджені в площині україно-російських відносин. Декомунізація історія не співвідносилася у цьому дискурсі з європеїзацією, але трактувалася насамперед як загроза зв'язкам з російським політичним керівництвом. Наприклад, політика В. Ющенка стосовно "відновлення історії" піддавалася різкий критиці з боку опонентів як така, що може розколоти суспільство та шкодить нормалізації відносин з РФ. Отже, питання історичної пам'яті насамперед оцінювалися ПР і КПУ з точки зору геополітичних орієнтацій та соціокультурних визначень. Зокрема, лідер ПР Віктор Янукович висловлював протест і стурбованість у зв'язку з порушенням СБУ кримінальної справи за фактом вчинення в Україні геноциду у 1932-1933 роках, адже "суспільство знову опиняється перед загрозою бути втягнутим у внутрішній конфлікт, спричинений різницею в оцінках причин і наслідків трагічних подій 1932-1933 років". Цю тему він порушував насамперед крізь призму відносин з РФ49, адже В. Янукович заявляв, що "підтримка постійної напруги навколо питання про Голодомор потрібна нинішній владі для того, щоб продовжувати погіршувати і без того погані відносини з Росією" і нагадував, що "для Росії як правонаступниці СРСР ця тема є особливо чутливою". "Офіційна Москва і широка громадськість Росії слушно зауважує, що внаслідок тих трагічних подій гинули не лише українці, а й представники багатьох інших національностей", – зауважував Янукович50. У зв'язку з цим він заявляє "протест проти чергової спроби нинішніх владоможців втягнути суспільство у громадянське протистояння, а Україну – у конфронтацію з РФ". Коли у 2007 році Віктор Янукович був Прем'єр-міністром України, він висловлювався проти легалізації ОУН/УПА, але зазначав, що ветерани "повинні домовитися", хоча сьогодні питання вирівнювання в правах ветеранів ОУН/УПА з ветеранами Радянської Армії не є так актуальним. Віктор Янукович трактує відповідний дискурс як "переписування історії", адже "переписувати історію нащадкам ніколи не можна. Історія, написана тими, хто був у цій історії, – справедлива, і це надбання народу", – заявив Віктор Янукович і підкреслив, що сьогодні важливо, аби це протистояння не позначилося на наступних поколіннях51. Активніше діяли партійці від ПР. Так, Харківська обласна рада, в якій більшість становить Партія регіонів та ліві сили, на сесії 29 листопада 2007 року визнала ОУН-УПА стороною, котра воювала на боці фашистської Німеччини. Депутати облради стверджували, що спроби реабілітації колабораціонізму і зради ведуть до розбрату, загрожують майбутньому України. Також одним із ганебних, по суті, рішень Харківської міської ради від 16 квітня 2008 року стало скасування Рішення цієї ж ради народних депутатів від 30 вересня 1992 року, яким було надано згоду на встановлення в Молодіжному парку пам'ятного знаку на честь 50-річчя Української повстанської

48 Політик Сергій Тігіпко закликав українців до єдності // Прес-служба Сергія Тігіпка. – 2009. – 26 жовтня. 49 Глава МЗС РФ Сергій Лавров назвав проблему голодомору "політичною справою, яка спрямована проти інтересів

Росії". "Звернення до історичного минулого диктується прагненням зміцнити суверенітет і незалежність. Це хвороба зростання", – заявив Лавров. 2 квітня 2008 року Держдума ухвалила ініційоване фракцією "Єдина Росія" спеціальну заяву за темою голоду 30-х років: "Немає жодних історичних свідчень того, що голод організовувався (властями колишнього СРСР) за етнічною ознакою. Його жертвами стали мільйони громадян СРСР, представники різних народів і національностей", – зазначається в заяві Держдуми РФ.

50 У питанні Голодомору Янукович дотримується позиції Росії [Електронний ресурс]. – Режим доступу : Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки.. – 2009. – 27 травня.

51 Віктор Янукович виступає проти легалізации ОУН/УПА, але вважає, що ветерани "мають домовитися" [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/ru/publіsh/artіcle?art_іd=64873678&cat_іd=33695. – 2007. – 30 січня.


УНЦПД 16

армії. Інші політичні сили висловлюють діаметрально протилежні версії тлумачення історичного минулого. Лідер Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Олег Тягнибок виступає за реабілітацію не тільки УПА, а й СС Галичина. Протягом 2007-2008 років очолювана ним партія здійснювала у Львові проект "Скарб нації". З рекламних носіїв міста промовляли Тарас Шевченко, Іван Франко, Роман Шухевич, Олена Теліга, Андрій Шептицький, Степан Бандера та Симон Петлюра. А у квітні 2009 року львівське відділення Всеукраїнського об'єднання "Свобода" замовило розміщення спеціальних сіті-лайтів, приурочивши їх до 28 квітня – дня створення "Галичини". У квітні 2009 року депутати Львівської облради ухвалили рішення звернутися до влади міста Стрий з пропозицією демонтувати пам'ятник радянському воїну-визволителю в цьому місті. Рішення було ініційоване "Свободою" і обґрунтовувалося необхідністю прибрати символ радянської пропаганди, який принижує національну гідність українців. Втім, міська рада Стрия відмовилася зносити пам'ятник радянському солдату. Варто зазначити, що суспільні розходження в соціокультурній сфері актуалізуються з огляду на політичну кон’юнктуру. В меморіальному та символічному просторі в Україні триває протистояння оцінок та "війна пам'ятників". Попри заклики до консолідації та єдності політичні сили активно експлуатують у своїй політичній діяльності, електоральній риториці наявні протиріччя, що існують у мовно-культурній та геополітичній сферах, тим самим посилюючи тенденції деконсолідації суспільства, а своїми висловлюваннями та соціальним популізмом продовжують відтворювати та консервувати амбівалентність. Наслідком відповідних процесів є продукування стереотипів про регіони-донори і регіони-споживачі, міфів про "дві України". ІV. Проблеми етнополітичного розвитку: погляди кандидатів А. Проблеми та характер етнополітичної ситуації в Україні За характером етнодемографічної структури Україна належить до країн з поліетнічним складом населенням: 77,8% – національна більшість та 22,2% − національні меншини. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року серед національних меншин 77,8% припадає на етнічних росіян, що становить 17,2% від усієї кількості громадян України. Майже 4,5% населення країни належать до інших етнічних спільнот. Водночас, Україна є нетиповою багатоетнічною країною. З одного боку, кілька областей України мають багатоетнічне й багатокультурне населення, в той же час деякі регіони можна охарактеризувати як фактично моноетнічні з двомовною культурою, а деякі – як біетнічні з мономовною (російськомовною) культурою (Східна і Південна Україна). Політико-правовою основою формування і реалізації державної етнонаціональної політики та забезпечення прав національних меншин в Україні стали Конституція України, Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності, Декларація прав національностей України, Закон України "Про національні меншини в Україні", Закон "Про місцеве самоврядування в Україні", Цивільний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Сімейний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Закон України "Про телебачення і радіомовлення", Закон України "Про мови" та інші нормативні акти. Серед іншого, ряд правових норм, спрямованих на захист інтересів національних меншин, передбачено законами України "Про громадянство", "Про об’єднання громадян", "Про освіту", "Про свободу совісті та релігійні організації", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", основами законодавства України про культуру.


УНЦПД 17

Україна також є стороною восьми міжнародних договорів, метою яких є захист мовних прав національних меншин. Протягом останніх років так і не вдалося модернізувати законодавство у сфері етнополітики. Проект Закону № 3106 від 02 вересня 2008 року "Про затвердження Стратегії державної етнонаціональної політики", законопроект № 3142 від 11 вересня 2008 року "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою", проект закону № 3581 від 30 грудня 2008 року "Про Концепцію державної етнонаціональної політики" не розглянуто ще на рівні комітетів ВР, і ці документи мають дискусійний характер. Також вітчизняні етнополітичні пропозиції на законодавчому рівні почасти є декларативними та не враховують механізмів реалізації прав національних меншин. Існують чимало проблем у політичній сфері стосовно формування державної етнополітики як такої. Традиційно декларативними залишається низка положень законодавства щодо забезпечення прав національних меншин, що ускладнює їх практичне застосування. Не внесено зміни до Закону України "Про національні меншини в Україні", законодавчо не унормовано правові засади екстериторіальної самоорганізації етнічних спільнот, національно-культурної автономії та статусу представницьких органів національних меншин і корінних народів та їхнього представництва в органах державної влади. Не вироблено правових механізмів взаємодії між представницькими органами етнічних спільнот і органами державної влади та місцевого самоврядування. Не існує політичного консенсусу стосовно Закону України "Про Концепцію державної етнонаціональної політики України", внаслідок чого її цілі, методи та засоби впровадження залишаються невизначеними. Також ситуація в етнополітичній сфері демонструє низку проблем у задоволенні мовних прав національних меншин у процесі освіти. Зокрема, спостерігається відсутність достатньої кількості якісних освітніх програм, належно розроблених методик викладання мовами меншин; брак систематичної професійної підготовки та підвищення кваліфікації вчителів, які працюють у школах з викладенням мовами нацменшин. Практика проведення зовнішнього незалежного оцінювання у 2008-2009 роках продемонструвала проблеми з мовними аспектами тестування, які потребують змін у моделях навчального процесу, надання можливості учням разом із рідною мовою повноцінно вивчати українську. Б. Виклики в етнополітичній сфері: позиції сторін Віктора Ющенка протягом його президентства опоненти звинувачували у запроваджуванні етнопідходів до формування етнонаціональної політики, етноцентризмі. Такі оцінки було сформульовано ще у 2004 році, коли партії "Наша Україна" опоненти та технологи надали квазівизначення "нашисти". Висловлювання та нормативно-правові акти засвідчують, що насамперед наголос в етнополітиці ставився на розумінні політичної нації, процесі її формування: "Нація буде тим цікавішою, чим більше збереже особливостей різних національних культур, етносів, які проживають на цій території... ми говоримо не про протилежні речі. Ми говоримо про відмінності. Відмінності, які треба поважати. І не нищити їх, шанувати", – характеризував особливості формування політичної нації Президент України Віктор Ющенко52. У вересні 2005 року Президентом України було підписано Розпорядження "Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, релігій і церкви" (№ 1172 від 23 вересня 2005 року), Указ "Про проведення у 2008 році Року міжкультурного діалогу в Україні" (№ 153/2008 від 25 лютого 2008 року), яким передбачалося проведення міжрегіональних та місцевих культурних обмінів, днів культури та інших культурно-мистецьких акцій із залученням професійних та

52 Відверта розмова про майбутнє із Президентом України Віктором Ющенком [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки.. – 01 грудня.


УНЦПД 18

аматорських творчих колективів, митців, художників, письменників, майстрів народного мистецтва, працівників освіти та науки53. Указом Президента України № 428/2006 від 22 травня 2006 року було створено Раду з питань етнонаціональної політики як консультативно-дорадчий орган при Президентові України. Проте питання того, чи є ефективною робота цього дорадчо-консультативного органу, залишається відкритим. Тема етнополітики стала однією з багатьох закидів до Ю. Тимошенко з боку В. Ющенка. Так, 21 жовтня 2009 року В. Ющенко направив Прем'єр-міністру лист з вимогою вирішити проблеми культурно-освітніх потреб національних меншин України. Адже у 2009 році бюджетні витрати на підтримку етносів України, передбачені Міністерству культури і туризму та Державному комітету України у справах національностей та релігій, зменшені порівняно з попередніми роками вдесятеро, та й те надаються не в повному обсязі. Заслуговують на увагу проблеми існування в суспільстві рівня нетерпимості, інтолерантності. За соціологічними даними кожен десятий респондент зазначає, що сьогодні є сильна напруженість між представниками різних етнічних груп, меншин та більшістю в Україні, а також між тими особами, які нещодавно приїхали до країни, мігрантами та тими, хто проживає у країні довготривало. На запитання "До 2020 року між якими групами людей у нашому суспільстві напруга посилиться?" відповіді розподілились так: між представниками різних етнічних груп, меншин та більшістю у країні – 9,4%; між тими особами, які нещодавно приїхали до країни, мігрантами та тими, хто проживає у країні довготривало, – 12,1%54. Сьогодні українські політики, як правило, не торкаються у своїх передвиборчих виступах тем міграційної політики та майбутнього бачення етноструктури суспільства з огляду на можливі міграційні зміни. Наявність проблеми нетерпимості було визнано на національному рівні. Так, 11 квітня 2008 року Президент України офіційно звернувся до Генерального Прокурора України та Міністра внутрішніх справ з вимогою здійснення більш ефективних кроків, спрямованих на протидію антисемітизму та ксенофобії. Реакцією Української держави на ці факти стало запровадження у МЗС України (листопад 2007 року) посади посла з особливих доручень з питань протидії проявам расизму, ксенофобії та дискримінації, основним завданням якого стала реалізація заходів з боротьби з антисемітизмом, недопущення розпалювання міжнаціональних та міжконфесійних конфліктів в Україні, координація зусиль у цій сфері з іншими органами державної влади. У Департаменті карного розшуку МВС України створено окремий відділ з напрацювання й реалізації стратегії боротьби із етнічною злочинністю. Враховуючи актуальність підвищення рівня толерантності в багатоетнічному українському суспільстві, МВС видало розпорядження № 229 від 27 лютого 2009 року "Про участь МВС у всеєвропейському тижні проти расизму" (цей тиждень тривав з 14 до 22 березня 2009 року). Значною проблемою етнополітичного розвитку є ускладнення в процесі інтеграції кримських татар до українського суспільства. Соціологічні дані свідчать про дистанційованість певної частини громадян України щодо кримських татар, яка виявляється у небажанні бачити представників цих соціальних груп як громадян держави, але ж при цьому допускається їх перебування в якості гостей. Проте з 2004 року залишається невирішеною ситуація із Законом України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою", який би дозволив уникнути невідповідностей та протиріч у нормативно-правової базі у сфері забезпечення процесу репатріації, облаштування та інтеграції кримських татар до українського суспільства. Фактично до середини 2009 року можна було спостерігати стагнацію політичного діалогу українського політичного керівництва та кримських татар. Так, рада представників кримськотатарського народу при Президентові України в повному складі не зустрічалася з Главою держави з 2004 року. Зустріч 53 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.presіdent.gov.ua/documents/7515.html?PrіntVersіon. 54 Омнібусне дослідження "Громадська думка в Україні" Інституту соціології НАН України. – 2009. – травень.


УНЦПД 19

відбулася лише влітку 2009 року. Представники політичних партій формують діалог з політичним керівництвом кримських татар у контексті їх можливої електоральної підтримки. Рівень розуміння проблем у сфері міжетнічних відносин та прояви антисемітизму висвітлили й нинішня виборча кампанія. 6 серпня цього року мер Ужгорода Сергій Ратушняк назвав А. Яценюка "знахабнілим єврейчиком" і "жидком", звинуватив олігархів єврейської національності в пограбуванні українського народу і заявив, що їх чекають "погроми"55."У чому антисемітизм? Я ж не проти єврейства, ви ж зрозумійте! Я ж простих євреїв хочу вберегти від погромів, які неминуче підуть за тим, що зараз половина країни голодна лягає спати", – заявив Ратушняк. У відповідь А. Яценюк заявив, що "все, що стосується цього прізвища (Ратушняка), треба адресувати безпосередньо Тимошенко Юлії Володимирівні. Тому що це все – політична технологія, яка була розроблена саме у штабі БЮТ. Я це ще півроку тому заявив, що знаю про те, що він (Ратушняк) піде в президенти", – зазначив Арсеній Яценюк.56 Лідер "Фронту змін" заявив, що його вражає ситуація, коли в Україні, європейській державі, порушуються національні питання. "Я буду боротися за кожного росіянина, єврея, поляка, німця, що є українським громадянином", – додав він. При цьому А. Яценюк підкреслив, що "тим радикальним силам, що сіятимуть протистояння, я влаштую український Нюрнберг, який засудив фашизм і нацизм"57. Стосовно питання міжнаціональних стосунків В. Литвин наголошує, що представники кожної національності, які проживають в Україні, мають право на освіту рідною мовою та задоволення власних культурних і духовних потреб58. На його думку, наявність багатьох національностей в країні та державна підтримка кожної з них "дозволить створити надійний "сплав" держави". Як підкреслив Голова Верховної Ради України, держава має пильно дбати про те, щоб у країні не було проявів міжнаціональної ворожнечі. С. Тігіпко розкритикував намагання деяких осіб ідентифікувати українців лише за мовою спілкування та наголошує саме на пріоритеті побудови політичної нації. "Українцями є всі ті, хто пов’язує з Україною своє майбутнє, майбутнє своїх дітей і онуків", – наголосив політик. – Кожен, хто працює в Україні, для України і з думкою про Україну, – українець, незважаючи на те, яка кров тече в його жилах, ким були його предки, якою мовою він розмовляє і в якій церкві молиться", – сказав він59. Аналіз програм та висловлювань політиків, законотворча діяльність засвідчують, що українські політики у передвиборчий період та поствиборчій діяльності не приділяють належної уваги етнополітичним питанням. Як правило, оцінки етнополітичній сфері даються скрізь загальну призму декларації та символів рівності та єдності або мовної політики. При цьому зазвичай не враховуються конкретні проблеми меншин та корінних народів. Позитивним моментом у такому становищі речей є загальне бачення потреби включення національних меншин до українського суспільства, політичної нації, при цьому самі лише виступи кандидатів у президенти на цю тему не характеризують реальних механізмів подібної інтеграції, як-от мультикультурний діалог чи єдність "різних", але "рівних".

55 Ратушняк обізвав Яценюка "знахабнілим єврейчиком". 7 серпня 2009 р. Українська правда,

http://www.pravda.com.ua/news/2009/8/7/99516.htm 56 Яценюк: "Ратушняк – політтехнологія Юлії Тимошенко" [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakarpattya.net.ua/ua_news_51438.html. 57 Яценюк про НАТО, УПА, російську мову, ЄС і Чорноморський флот // УНІАН. – 2009. – 20 червня. 58 Литвин хоче переписати радянський закон про російську мову [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://ubr.ua/fullnews/ukr/lіtvіn_hochet_perepіsat_sovetskіі_zakon_o_russkom_іazyke-25194. – 2009. – 01 жовтня. 59 Політик Сергій Тігіпко закликав українців до єдності // Прес-служба Сергія Тігіпка. – 2009. – 26 жовтня.

News & Politics

Випуск №4. Соціокультурні аспекти консолідації суспільства: погляди кандидатів у президенти