Крізь час і простір:Від покоління до покоління….

Село Кам’янка має своє історичне минуле, сучасне і сподіваємося світле майбутнє. У філософських словниках є словосполучення – час і простір. Матінкою природою у ньому спресовано незбагненну

суть і мудрість вічного буття, що за Христовими заповідями – найвища вершина земних цінностей і моралі. У тім дамо простір своїй уяві і фантазії. Так у маленькому Всесвіті є маленька цяточка – Україна , а в її південному куточку на берегах річки Барабой простягнулася Кам’янка – в далекому минулому німецька колонія під назвою Мангейм, заснована у 1808році – Земля людей різних національностей , несхожих між собою, про те поєднаних українською щирістю, добротою та працелюбністю, які шанують предків, дбайливо оберігають минувшину і трепетно – зазирають в день завтрашній.

Кам'янка - село , центр сільської ради. Розташоване за 25 км від районного центру та за 32 км від обласного центру. Найближча залізничнастанція Вигода - 14км. Площа населеного пункту складає - 245 га

Сьогодні село Кам'янку складають 8 вулиць, 440 дворів і 48 квартир. Населення станом на 01.01.2011року -1500 осіб чотирнадцяти національностей.

У житті села небагато пам'ятних дат, але дата заснування його єнайважливішою оскільки з того часу почався відлік історичного розвитку населеного пункту Мангейм (Кам'янка) в Одеському повіті Херсонської губернії.

Архівні документи й історія заснування Мангейму свідчать про наступне: Ще в середині 1803 року ряд сімей з Німеччини звернулися до імператора Росії Олександра І з проханням дозволити їм переселитися на землі Південно-Східного Причорномор'я. Імператор таке прохання задовольнив, і переселення сімей-емігрантів до Одеського повіту почалося по двох напрямках — по Барабойській балці вздовж річки Барабой та по Кучурганській балці.

Перші поселенці з'явилися у 1804 році в Овідіопольскому районі. У1806 році виникло село й у нашому районі — Фріденталь (Мирне).

А наш Мангейм народився у 1808 році. В тому ж році виникли селаСтрасбург (Кучургани), Зельц (Лиманське). Баден та інші в

Роздільнянському районі. В 1817 році засновані села Йогененталь (Михайлівка), Карлсталь (Широка Балка).

Мангейм заснували 60 сімей, з них - 26 прибули з Бадена, 16 зЕльзас, і з Рейніфанца, 10 із Пруської Польщі.

Переселенці добиралися довго і важко ... Спочатку по Дунаю до Відня. Звідти через Австрію і Польщу дісталися до Одеси, а далі — до місця поселення. Незайманого степу тут було вдосталь. Так, для заснування Мангейму було відведено 3785 десятин землі.

У зв'язку з переселенням емігрантам надавалися пільги: звільнення від податків на 60 років, виділення земельних наділів у 60—65 десятин, а також грошова допомога. Пізніше, у зв'язку з розширенням населених пунктів земельні наділи були зменшені до 30 десятин, а період звільнення від податків скоротився до 10 років.

У 1817 році пільги були скасовані, а в 1818 році у зв’язку зі скаргами жителів уже існуючих населених пунктів, Росія взяла під особливий контроль переселення. Від тепер допускалися переселення не всіх підряд, а тільки землеробів, скотарів, виноградарів, садівників і майстрових . Крій того кожен переселенець повинен був мати майно і грошові кошти не менше 300 гульденів.

Якщо цього не було, переселення не дозволялося. Та не дивлячись на обмеження, кількість бажаючих поселитися на родючих причорноморських землях збільшувалася, тому в 1820 році переселення було припинено. Однак утворення нових поселень тривало. В 1860 році утворилися села Вигода, Полійово, Секретарівка (Яханталь) та інші.

В тому ж 1820 році була утворена Мангеймська волость. Село зростало по кількості дворів і населення. Так, якщо у 1834 році нараховувалося 299 жителів села, то в 1850 році — вже 891 чоловік, а в 1853 — 928 чоловік.

У 1883 році в поселенні Мангейм жили 175 сімей. Повний земельнийнаділ складав 50 десятин. Були сім'ї, які мали більше або менше землі, абули такі, що й зовсім не мали наділів, а тільки присадибні ділянки. Поля Мангейму тягнулися вздовж залізниці від Карпове до Єреміївки.

Сто років тому, в 1899 році в селі Мангейм нараховувалося 208 дворів,жили 1776 чоловік. На території села були: волосна управа, земська поштова станція, ринок, католицька церква, дві шкоди, у яких навчалися 217 учнів. У селі також були 6 лавок, 2 винних погреба, постоялий двір і всім відомий в окрузі паровий млин, до якого возили молоти зерно селяни здалеку.

А найпримітнішою і найкращою будовою в селі вважалася кірха. З'явилася вона тут не пізніше 10 років після заснування Мангейму, на місці, де спочатку існував молитовний будинок. У 1890 році кірху розширили: зверху добудували дзвіницю. Мала кірха шість вівтарів. У 1935 році кірху закрили, зняли хрест, знищили орган, вівтарі спалили. До 1941 року приміщення використовувалося як зерносховище. У війну румуни відновили роботу кірхи, а після війни вона знову була закрита.

На 1915 рік населення Мангейму складало вже 2076 чоловік. Післяоб'єднання у 1922 році України, Білорусії, Кавказу, середньої Азії й Росії вСоюз радянських республік вводиться новий адміністративний поділ. У 1923 році утворено Мангеймський район з центром у Мангеймі . До цього району входили Секретарівська, Вигодянська, Василівська (Ексаровська) та Мангеймська волості. У свою чергу Мангеймську волость складали крім самого Мангейма ще й хутори Кагарлик, Рудневе, Гидирим і Божий дар.

Літо у Мангеймській волості завжди було сухим і жарким. Тому тут спорудили льодовник. Лід на санях доставляли з дамби. У волості було три дамби, розташовані одна за другою. У тридцяті роки вони утримували багато води, що спричиняло підтопленню багатьох садиб. Питну ж воду брали з місцевих криниць.

В 1925 році в результаті укруплення районів ліквідуєтьсяМангеймський район, який приєднується до Зельцького (Лиманського) району. Через рік Мангейм знову стає районним центром, уже новоствореного Фрідріх-Енгельського району. До нього увійшли

чотири сільради: Мангеймська, Вигодянська, Отрадівська і Уваровська. А вже в 1937 році частина сільрад Фрідріх-Енгельського району, в тім числі й Мангеймська, приєднуються до Біляївського району.

З 1943 року Мангейм відноситься до Василівської сільради.Окрема розповідь про події в роки війни . Після окупації у 1941 році

Біляївського району румунськими окупантами німецькомовне населення за визначенням Німеччини було звільнене від підлеглості румунської адміністрації. Німцям надається можливість утворювати одноосібні господарства, їм повертаються в користування земельні наділи. Спільно з молдаванами та українцями вони утворюють комуни.

При відступу окупантів навесні 1944 року фашистська Німеччина розпорядилася депортувати німецькомовне населення спочатку в Польщу, потім у Німеччину. З вересня цього ж 1944 року їм надано німецьке громадянство. Через три місяці чоловіків з депортованих сімей беруть у німецьку армію і посилають на східний фронт воювати проти Радянської Армії. Багато з них там загинули, а ті, хто потрапив у полон, після фільтрації органами КДБ були позбавлені волі настроки від 5 до 10 років з відбуванням покарання у північних областях Росії.

Після 1945 року сім'ї військовополонених були повернуті з Німеччини до Радянського Союзу. Але у свої рідні місця вони не потрапили, бо були насильно поселені у Челябінській та Свердловській областях без права виїзду за межі населених пунктів. У 1953 році після смерті Сталіна було знято спецпоселення, і українським німцям дозволено спершу пересування в межах області, а потім і повернення у рідні місця, але без права на вимогу спадщини.

В боях за визволення села Кам’янка загинуло 74 воїни Радянської Армії , які покояться в братній могилі , на їх честь встановлено меморіал Загиблим воїнам. Свій спочинок на кам’янській землі знайшли:

1 ст.л-нт Рыбаков И.Ф. 2 лейтенант Ладеев Н.М. 3 лейтенант Сизов Н.Г.4 лейтенант Санов А.Л 5 лейтенант Трусов П.П.6 мл.лейтенант Калинин И.П.7 старшина Козарь И.И.8 ст.сержант Черномырдин Т.Ф.9 ст.сержант Храпиянов П.П.10 сержант Козуб И.Г.11 мл.сержант Воронков М.Н.12 ком.отдел. Тиморевский А.И.13 ефрейтор Ненаглядов А.Н.14 хирург-сестра Малуха Е.Г. 15гв.козак Карташев В.В.16 рядовой Плешев В.Ф. 17 рядовой Трохименко И.Г.18 рядовой Вернигора Д.А.19 рядовой Лапа П.Т. 20 рядовой Якушев И.Н. 21 рядовой Байбак Я.Т.22 рядовой Смоляков И.И.23 рядовой Кустов Н.Т.24 рядовой Козлов Л.Т.25 военврач 3 ранга Завийборода А.Х.26 рядовой Морозов Е.И. 27 рядовой Стукан Е.А. 28 рядовой. Петрушин Т.Ш. 29 рядовой Шкуратова Р.П. .30 рядовой Спасибенко И И .31 рядовой Тимошевский А.Ф. .32 рядовой Бондаренко П.А.33 рядовой Лунин А И .34 рядовой Романюк Г.С.35 рядовой Батов И.П. 36 рядовой Мостовой П.А.. 37 рядовой Модсеенко Н.И38 рядовой Власов Н . К39 рядовой Бойко Н.М.

40 рядовой Газиров .41 рядовой Ефремов П. 42 рядовой Куклин Т.Д. 43 рядовой Козлов М.К. 44 рядовой Парахнов С.А. 45 рядовой Ярчук А.А. 46 рядовой Суворов В.И. 47 Словин48 Бундуков Н.З.49 красноарм. Иванов Н.Р.50 красноарм. Кошевой Л.В.51 красноарм. Суворов Ф.И. 52 красноарм. Окаев Л. 53 красноарм. Чистяк Я.Д. 54 красноарм. Зиновьев П.М.55 красноарм. Течин С.И.56 красноарм. Ефимов В.Г.57 мл.л -нт Тарковский К.П. 58 мл. л –нт Владеев Н.М.59 сержант Петраков В.Н. 60 рядовой Шкуратова Р.П. .61 мл.с-нт Саитов К .62 мл.хир сестра Ройтбрут Е. И .63 рядовой Куклин П.Д. 64 рядовой Глиета Н.С. 65 рядовой Кравченко. Я Е66 рядовой Пискун П А 67 рядовой Скринников Т.К. 68 рядовой Соляников М.Д.69 рядовой Сносин70 рядовой Тетервачук Т.П. 71 рядовой Яценко К Т 72 рядовой Алексеенко П.Е 73 рядовой Шаповалов И.С. 74 рядовой Бражкин В Ф.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни потрібно було відбудовувати та піднімати країну з руїн. Не залишилися осторонь і колишні фронтовики . В період повоєнної розрухи Кам’янку відбудовували та повертали до нормального життя фронтовики: Богданов Микола Леонтійович, Барабанчук Дмитро Микитович, Власенко Остап Архипович, Гребенюк Іван Зіновійович, Горлевий Іван Якович, Горлевий Гавриїл Якович, Горковенко Герасим Дмитрович, Гордієнко Іларіон Кондратович, Гусаченко Трохим Данилович, Гоменюк Федір Іванович, Гутенко Василь Сергійович, Іванов Анатолій Митрофанович , Коваленко Федір Федорович, Каталійчук Федір Никифорович, Комаров Василь Костянтинович, Карпенко Гавриїл Іонович, Ковальчук Михайло Мефодійович, Ковальчук Олександр Мефодійович, Колісниченко Василь Григорович, Комаров Олексій Михайлович,Костін Анатолій Борисович, Кабаєвський Зігмунд Йосипович, Лімонов Ілля Кузьмич, Ляшенко Олександр Никанорович, Меєрович Семен Хаймович , Михайлов Микола Афанасійович, Нагайцев Олексій.Петрович, Назаренко Георгій Гордійович, Нудько Володимир Миколайович, Несміянов Володимир Павлович, Олефір Іван Трохимович, Причіпій Андрій Васильович , Палійчук Яків Карпович, Павленко Павло Миколайович, Пархоменко Леонід Васильович, Пятківський Артем Савович, Пономаренко Антон Каленикович, Савченко Іван Іванович, Тоня Семен Терентійович,Тараненко Іван Андрійович, Хамлак Іларіон Кіндратійович, Цибулько Іван Петрович. Цікавою є історія сільськогосподарських підприємств Кам’янки , так в 1930 році на території Мангейму були створені два колгоспи:

ім. Вільгельма Піка та ім. Петровського, які у 1937 році об'єднані у колгосп ім.Сталіна.

В 1944 році Одеськими заводами ім. Січневого повстання, Жовтневої революції та іншими були утворені на території Мангейму підсобні господарства. Через деякий час ці господарства були ліквідовані, а натомість організоване Одесько-курортне управління та Управління Одеського артучилища.

На початку 50-х років Мангейм було переіменовако в Кам'янку. Дещо пізніше організовано радгосп «Жовтневої революції», який згодом 1959 році переіменований в радгосп «Кам’янський», очолюваний Масловим М.І., а з 1960 по 1962роки

Полуніним В.І.. З 1962 по 1965роки

директором радгоспу став Дутченко Віталій Іванович.

Радгосп «Кам’янський» на той час був одним з кращих

господарств району , спеціалізувався на вирощуванні зернових, овочевих культур і продукції їх переробки, а також м’ясомолочного виробництва.

З 1965 по 1979рік радгосп очолює Бездетко Жан Дмитрович. В 60-ті та 70-ті роки село активно розбудовується ,

побудовані нові вулиці - Виноградна, Кишинівська, Київська, Набережна, збудовано новий дитячий садок, будівлю школи, гуртожитки.

Особливої уваги заслуговують трударі радгоспу, такі як :

Костянко Адам Архипович, комбайнер з 1966року , в період жнив намолочував до 1000 тонн зерна , в 1973 році був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапору, комбайнери Лісікевич Михайло Степанович (помер в 2009році) за жнива намолочував до 1000тонн зерна, неодноразово ставав переможцем соціалістичного змагання , нагороджувався Почесними грамотами та цінними подарунками.

Підлубний Володимир Іванович з 1976року працював комбайнером, за жнива намолот становив до 700 тонн зерна, нагороджувався Почесними грамотами, Подяками, цінними подарунками , неодноразово був переможцем соціалістичного змагання, за довголітню плідну працю був відзначений медаллю Ветерана праці, загальний трудовий стаж 43 роки, знаходиться на заслуженому відпочинку. Потомственний тракторист Стукалов Григорій Миколайович, в

період жнив перевозив до 500 тонн соломи, нагороджувався Почесними грамотами, заносився на дошку Пошани. Подвязенко Володимир Андрійович ,

працював в радгоспі з 1965року - 32 роки трактористом, був неодноразово нагороджений Грамотами, цінними подарунками, за робочу зміну вивозив

з поля до 40 тонн овочів . В 1992році за доблесний труд отримав цінний подарунок автомобіль «Таврія». Бригадир- полевод Мельник Емма Петрівна, прийшла в радгосп молодою дівчиною в 1956 році і пропрацювала на різних посадах до 2000року, була відзначена за високоякісну організацію праці орденом «Знак Почёта» в 1966році, а в 1972 році медаллю «За трудовое отличие». За високопродуктивну організацію праці на молочнотоварній фермі завідуючу молочнотоварної ферми Величко Тетяну Іванівну в 1974

році було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапору. Нелегким був труд доярок, які незважаючи на літню спеку чи зимову стужу , або проливний дощ , щодня піднімалися вдосвіта і розпочинали свій важкий трудовий день - о 5-й годині ранку, але попри все їм вдавалося досягти високих надоїв, такі доярки, як - Чемерега (після одруження Суходольська)Світлана Петрівна (1956р.н.) працювала дояркою з 1972 по 1982роки. Прийшла на ферму молодою дівчиною

. В 1976 році на фуражну корову надоїла 5075кг молока, середньодобовий надій становив понад 10 кг на корову, її результат так нікому не вдалося не те, що перевершити але й досягти. В цьому ж році Світлана Петрівна у віці 20-ти років була нагороджена орденом Трудового Червоного прапору; за високі досягнення в праці в 1978році була делегатом ХУІІІ з’їзду ВЛКСМ, а на честь 30-ти річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні в столиці Радянського союзу Москві сфотографована у Прапора Перемоги. З 1973 по 1980 роки ставала переможцем Соціалістичного змагання, була ударником дев’ятої п’ятирічки.

Остапович Валентина Костянтинівна пропрацювала дояркою двадцять п’ять років з 1967 по 1992роки. В групі у Валентини Костянтинівни було до тридцяти корів. Надій на фуражну корову становив до 3500кг. молока. Нагороджена орденом «За трудову доблесть», була переможцем соціалістичного змагання.

В 1979 році господарство очолив Михайлик Микола Іванович і пропрацював до 1984року. Цей період ознаменувався покращенням умов виробництва радгоспу. Вперше в районі було встановлено холодильне обладнання , що надало можливість доправляти до споживачів більш якісне молоко та краще зберігати його. На молочнотоварних фермах було збудовано систему асфальтованих та бетонних доріг, збудовано новий кормоцех. Господарство при плані зернових 2,5 тис. тонн здавало державі 3,5 тис.тонн, а за жнива збирали 5 тис. тонн зерна. Збирали до 8тис.тон овочів при плані 6,5 тис. тонн. В 1980році радгосп отримав Перехідний Червоний Прапор за кращі надої малока на фуражну корову. Одним з найкращих агрономів не тільки радгоспу, але і району був Гольке Герберт Емілійович, який незважаючи на складні погодні умови знаходив вихід з важкої ситуації і знав як зберегти посіви і врожай, його порадами не нехтували агрономи та керівники сусідніх господарств. Такі бригадири-полеводи, як Бубнов Геннадій Сергійович, Левицька Ольга Семенівна досягли хороших результатів неодноразово ставали переможцями соціалістичного змагання, а робоча польової бригади Подвязенко Поліна за робочу зміну збирала

до 800кг. овочів А одним з найкращих зоотехніків господарства був Шестаков Олександр Григорович, який розробив технологію відгодівлі м’ясного та молочного тваринництва, завдяки чому покращилися надої молока та приріст худоби. Одною з ліпших телятниць радгоспу була Кузьмина Любов Микитівна , яка зуміла дати на 1 голову молодняка 1 кг. приросту, такого результату в роботі не досягла ні одна телятниця.

З 1984 по 1990 роки радгосп «Кам’янський» очолює Тоня Володимир Семенович, уродженець села Кам’янка,випускник Кам’янської школи, кандидат сільськогосподарських наук. Одною з кращих доярок стає Курілова Тамара Василівна, яка працювала дояркою з 1984 по 1996роки, надій на фуражну корову становив до 4000кг

молока, а середньодобовий надій на фуражну корову – 12 кг. молока.

Особливої уваги заслуговують працівники будівництва , такі як: - Главацька Діна Сидорівна, яка з 1980року по 1994 рік працювала в будівельній бригаді, нагороджена Почесними грамотами, Подяками, Левицький Петро Мартьянович, Швець Володимир Федорович, Спіян Степан Степанович, які теж свою трудову діяльність провели в цій бригаді і неодноразово були відзначені різними відзнаками. З 1990 по 1998роки господарство знову очолив Михайлик Микола Іванович. Це були не

найкращі часи для нашої країни і господарства. Та не зважаючи на складності , час становлення Незалежної України, у так званий «перехідний» період і період реформ господарство продовжувало плідно працювати. У 1995році радгосп «Кам’янський» реорганізовано та

перетворено в КСП «Кам’янський». З 1998року по теперішній час господарство очолює Ніцевич Олег Миколайович. В 2000році КСП «Кам’янський» реорганізовано та перетворено в приватне підприємство агрофірму «Єдність». ППА «Єдність» спеціалізується в основному на вирощуванні зернових культур. Виробнича діяльність господарства ведеться на базі орендних відносин. Обробіток орендованої землі проводиться власною технікою, ведеться робота по

підвищенню родючості грунтів та врожайності сільськогосподарських культур, вносяться мінеральні добрива, проводиться обробіток насіння і посівів матеріалами захисту рослин, посіви проводяться новими високоврожайними сортами. Врожайність зернових становить близько 33 ц/га , а валовий збір зерна понад 4000т. Не менш цікавою є історія органу місцевого самоврядування Кам’янської сільської ради.

Як буле вже згадано з 1943 року Кам’янка ( колишній Мангейм) відноситься до Василівської сільради, до 1950 року центром сільської

ради було село Василівка.

З 1950 по 1975 роки Василівська сільська рада знаходилась в селі Кам’янка . До складу сільської ради входили села : Василівка, Кам’янка, Секретарівка,

Кагарлик, Михайлівка, Червона Гірка.В 1976 році Василівська сільська рада переведена в село

Василівка і головою сільської ради обрано Неплія Дмитра Митрофановича.

З 21.08.1979року рішенням Одеської обласної ради була утворена Кам’янська сільська рада з центром в селі Кам’янка , до якої підпорядковані села Секретарівка, Михайлівна, Червона Гірка, головою сільської ради обраний Церковнюк Микола Веніамінович.

У 1981році головою Кам’янської сільської ради обраний Михайлюк Андрій Матвійович.

З 1990 по 2003 роки головою сільської ради обраний Жаріт Федір Степанович.

У 2003році головою сільської ради обрана Лук’яненко Валентина Володимирівна.

У 2006році головою Кам’янської сільської ради обраний Жаріт Федір Степанович, який головує по теперішній 2011рік.

До років незалежності соціальна сфера в селі фінансувалася і утримувалась за рахунок місцевих сільськогосподарських підприємств. Останні роки з 2006року до сьогодення

сільська рада працювала послідовно і конструктивно, в межах Конституції України, дотримуючись вимог чинного законодавства, враховуючи інтереси виборців. Протягом непростого періоду , як в економічному так і в політичному плані було розроблено та прийнято цілий ряд ефективних рішень, що сприяли сталому розвитку села . Покращено благоустрій села , асфальтовано комунальні дороги в селі Кам’янка вулиці Миру, Іванова,

освітлено центральні вулиці в селі Кам’янка – Тираспольська і Леніна, а в селі Червона Гірка вулиця Леніна. Профінансовано і виконано великий об’єм робіт по підготовці і газифікації сіл Червона Гірка і Кам’янка. Завдяки встановленню нових башт Рожновського і проведення капітального ремонту окремих частин водопроводів покращено водозабезпечення сіл ради .

ШКОЛАВід Мангейму зараз зосталося лиш верхнє село, а середнє з

його гарним постоялим двором повністю розпалося. Школа

сьогодні стоїть на місці колишнього сільського старостату. А на місці, де зараз Будинок культури, була будова Мангеймської волості.

У далекому повоєнному 1948році у розореному війною Ман- геймі ( теперішній Кам’янці) було відкрито п’ятий клас неповної загальноосвітньої школи. Країна переживала труднощі відновлюваного періоду. До школи прийшли діти воєнного періоду . Їх прийняли у свої турботливі руки група вчителів – ентузіастів : Ляховецький В.Й., Гонтар Г.М. , Пахомова М.Є. Статус середньої , школа отримала в Кам’янці в 1953році. Велику роль у її відкритті зіграла батьківська громадськість.

Спочатку школа містилась у чотирьох будівлях. ЇЇ відвідували діти з одинадцяти населених пунктів округи: Василівки, Кагарлика, Червоної Гірки, Секретарівки, Миколаївки, Михайлівни, Щербанки і трьох хуторів. При школі було відкрито інтернат , бо тут навчалися діти з

віддалених сіл – Дальника і Вигоди. Характерною особливістю учнів тих років було їх велике прагнення до знань, любов до книги. Свідченням тому є і те , що в будь-яку погоду діти обов’язково йшли до школи. Про підвезення їх тоді і мови не було.

Силами вчителів і учнів було забудовано чотири класні кімнати, спортивний зал і обладнано спортивні майданчики. Велику допомогу у будівництві школи і зміцненні матеріально-технічної бази її надавав радгосп «Кам’янський» , очолюваний спочатку М.І.Масловим, а потім тривалий час Ж.Д.Бездетком.

Так, у 1967році було зведено шкільне приміщення на вісім класних кімнат і будівлю інтернату, а в 1972році збудовано центральне приміщення сучасної школи на шістнадцять класних кімнат зі спортивним залом. Відкриття нової школи , вручення символічного ключа від неї стало незабутньою подією в історії села про яку люблять погомоніти і зараз.

Школа сильна своїми вчителями і добрими традиціями. Урочисто, святково, у квітах зустрічає своїх вихованців школа у день знань, останнього дзвоника, в День Перемоги , у Вечір випускників. Багато уваги приділялося тоді і зараз туристично-краєзнавчій роботі . З 1959року регулярно проводяться екскурсії по колишньому Радянському Союзу і Україні. Подорожували по південному Криму і об’їхали дванадцять областей України.

В 1983році в школі було створено групу «Пошук», яка зібрала відомості про воїнів - односельчан, визволителів села у роки Великої Вітчизняної війни і створили шкільний музей Бойової Слави, який відкрили в 1984 році і він діє всі ці роки донині.

Починаючи з першого випуску з 1955року Кам’янську школу закінчило 1398 випускників. Багато з них стали гідними видатними людьми , чудовими трударями, кандидатами наук, доцентами,

керівниками високого рангу. Серед них Гонтар О.Д. – доцент одеського технологічного інституту імені М.В.Ломоносова, Ганна Перкова – кандидат медичних наук, викладач Одеського медичного університету, Федір Лисенко – кандидат сільськогосподарських наук, працівник Міністерства сільського господарства Російської Федерації, Володимир Тоня – кандидат сільськогосподарських наук, фермер , Валерій Федоренко – директор Київського заводу «Радіо- вимірювач», Володимир Артеменко, директор Косовського цукрового заводу, Олег Вацько – директор маслозаводу , Василь Дегтяренко – головний інженер військового заводу, Василь Пєшковський – працює в Міністерстві сільського господарства України.

Предметом особливої гордості школи є вихований нею загін вчителів. Кожен десятий випускник пов’язав своє життя зі школою. Добрим словом згадують учні вчителів-ветеранів , які кожен у свій час внесли свою лепту в історії школи, у душі своїх учнів. Це

Ляховецький В.Й., перший директор школи, Бушева Н.О., директор школи з 1968 по 2002роки, Ліберзон М.І. – завуч школи, Гонтар А.М. , Тихонов І.С. , Тихонова Л.Г., Ємельяненко Є.О., Ємельяненко З.С. , Богданова Т.М., Зезик Д.П., Баранова В.Г., Дяченко К.П., Струніна

Є.Ю. , Слободян Ф.А., Пахомова Ф.О., Ногайцев О.П., Ногайцева Н.Р., Котигора М.П., Рубежанська В.Ю., Ярова В.М., Мазаєва Н.В., Мікрут М.І., Міщенко Л.Ю., Рибачук Г.Д..

З 2003року директор школи Жаріт С. А. Вчителі Кам’янської школи Горбатюк Л.І. , Горбатюк В.П., Гордієнко О.П., Пахомова Л.В. , Папушой Г.О., Хамлак Л.В., та інші педагоги продовжили гарні традиції ветеранів педагогічної праці.

Цілий загін наших випускників закінчили школу з відзнакою .

Сподіваємося вони гідно продовжать традиції Кам’янської школи і стануть її гордістю.

За останні роки значно зміцнена матеріально-технічна база школи . Проведено капітальний ремонт будівлі початкової школи та будівлі шкільної їдальні і бібліотеки, в яких встановлено нове обладнання, відремонтовано спортивний зал, придбано комп’ютерний клас , а головне шкільний автобус для підвозу учнів з села Червона Гірка. .

Дитсадок малятам,Як рідненький дім Хлопчикам, дівчаткам

Добре жити в нім. Дитячий садок, який тепер має власну назву; Кам'янський ДНЗ ясла-садок «Вербичка» почав своє існування ще в 1947році, а розміщувався в старій хаті, в якій раніше жила заможна німецька сім'я, де одна

кімната вважалась і груповим приміщенням і спальнею, а інша була пристосована для кухні та пральні.

Яслі - сад був підпорядкований Одеському дитячому будинку, який працював цілодобово . Першою завідуючою яслі - садка була Полуніна Є.М. Післявоєнні роки були дуже важкими , але утримання яслі-садка було безкоштовним ,за рахунок дитячого будинку. Діти були одягнені всі однаково від нижньої до верхньої білизни . Хоч і часи були важкі, але харчування було хороше і різноманітне . Їжу дітям готували з овочів і фруктів, які вирощувались на підсобних ділянках райспоживспілки. Більшість дітей , які відвідували ясла-сад були сиротами або напівсиротами, батьки яких загинули під час Великої Вітчизняної війни.

В1956році відбулися зміни в ясла-садку. Його керівником стала Запечельнюк Марфа Іванівна.

В1960році ясла-сад був підпорядкований районному відділу охорони здоров'я. Дітей приймали з двохмісячного віку, функціонували дві групи одна ясельна, одна різновікова. Методичної літератури, посібників майже не було, тому необхідне виготовлялось власноруч. В 1964р. на посаду завідуючої призначають Петрачкову Анастасію Самойлівну, яка пропрацювала дев’ять років. 31 березня 1966року , як свідчать архівні дані , дошкільний навчальний заклад переходить від районного лікарняно-поліклінічного відділеннядо районного відділу Народної Освіти. З кожним днем бажаючих відвідувати дитячий садок ставало все більше і більше. Необхідний був новий садок, просторіший. Органи місцевої влади виділили місце на вулиці Леніна 77 в селі Кам’янка під забудову нового дитячого садка.

Ще в 1964році був виготовлений проект на будівництво сучасного дитячого садка.

В 1973році на посаду завідуючої призначають Валькову Віру Олексіївну, яка пропрацювала в яслі -садку дев'ять років В 1974р радо відкрив двері для малечі новий дитячий

садок.. Це типова двоповерхова споруда з усіма необхідними приміщеннями; груповими,роздягальнями, туалетними кімнатами, значною

кількістю умивальників, новими меблями, адміністративним кабінетом, харчоблоком та пральнею. Всі працівники на чолі з завідуючою займались

благоустроєм садочка. Насаджувалось багато дерев. Вони просто буяють різноманіттям; каштани, ялинки, ліани, софора, верби, які на сьогоднішній день вищі за двоповерховий корпус. На деревах в'ють собі гніздечка різні птахи. Щовесни прилітають солов'ї, завжди із задоволенням всі слухають їх спів. Вся територія уповала в зелені; дерева, кущі, квіти. Ігрові майданчики укомплектовані були металевим обладнанням ; машинами , гімнастичними драбинами, гойдалками, каруселями, пісочницями , дерев’яними парасольками. Для кожної групи була виділена ділянка , на якій

велася робота з дітьми по вирощуванню овочів для збагачення знань про роботу в природі. Дитсадок був розрахований на сто двадцять дітей – чотири групи . Від групи раннього віку до підготовчої до школи. На той час в яслі-садку склався надзвичайно працьовитий відданий цій нелегкій справі колектив. Протягом багатьох років вони гідно та сумлінно трудилися на дошкільній ниві. У навчально-виховному процесі велика увага

приділялась фізичному розвитку дошкільників, розвитку здібностей дітей, через сюжетно-рольові ігри та трудове виховання. Вихователі демонстрували змістовні заняття. Діти

йшли до школи повністю підготовленими. Вони вміли все – писати , читати, складати задачі, рахувати , співати, декламувати вірші, танцювати. Діти були фізично витривалі. Активні учасники на свята, трудолюбиві, чемні, виховані. З 1982 по 1984роки завідуючою яслі-саду

працювала Жаріт Світлана Андріївна. За період своєї роботи завідуюча прикладає багато зусиль для поліпшення матеріальної бази та введення нових технологій у виховній роботі.

З 1984 по 2006роки працювала завідуючою яслі-саду Іванова Катерина Григорівна, яка приклала багато зусиль для збереження технічної бази садочка в скрутні часи для економіки нашої країни. В період розквіту садка педагогічний колектив складала група педагогів ентузіастів, за покликанням душі , знавців своєї справи – Данильчак В.І, Михальова Я.О., Горльова В.А. , Баєрбах Є.А.

Та на жаль в складні часи не тільки для садка, а й країни йшли на заслужений відпочинок за вислугою років багато вихователів, кількість груп скорочується.

В 1997року була одна різновікова група. Яслі-сад було переіменовано в дитсадок.

З 2006року по теперішній час дошкільний заклад очолює Єпур Любов Петрівна.

З 2007року для дитячого садка розпочався новий період розквіту. Завдяки старанням органів місцевої влади на чолі з головою Жаріт Федором Степановичем в 2007році були виділені кошти з місцевого бюджету на ремонт групового приміщення .

З 01 червня 2007року у День захисту дітей було відкрито ясельну групу. Дошкільний заклад був перейменований та отримав свою повну назву – Кам’янський ДНЗ яслі-сад «Вербичка».

В 2008 році було відремонтовано ще два групових приміщення , зроблений фасад будинку, збудовано нову автономну котельну. Одночасно покращується матеріально-технічна база дитячого садка: вставлено нові вікна, броньовані двері, закуплено нове сучасне обладнання.

Столи, стільчики та ігрові приладдя, які прослужили майже тридцять років замінили на нові , сучасні.

В цьому ж році було відкрито третю садову групу. З 01 січня 2009року відкрито четверту садову групу.

Дитячий садок запрацював на повну проектну

потужність. В 2011році на території садка побудовані нові ігрові

майданчики, мальовничий фонтан, казкові фігури з каменю. «Вербичка» стала справжньою «перлиною» села.

Педагогічний колектив яслі-саду поповнюється молодими спеціалістами – Томашук В.І., Ворник Л.А., Колесник С.О., Данюк А.Д., Мелентьєва Ю.А., Аветісян О.В., Губанова О.В.

Тепер педагогами працюють колишні вихованці улюбленого садочка. Як і тридцять років тому садок буяє різноманіттям квітів, дерев, кущів, всім вихованцям тепло, ситно, затишно і весело.

КЛУБ Центром культурного життя Кам’янців був і є Будинок культури. В довоєнні сорокові роки сільський клуб знаходився в старому німецькому будинку. При клубі діяв духовий оркестр. В 1954році було збудовано літній клуб, на літньому майданчику демонстрували кінофільми. В 1956році приміщення тодішнього клубу було реконструйовано. З 1958року завідуючою клубу стає Челимова Ельза ( на жаль по батькові не відомо), під керівництвом якої запрацював театральний гурток. Було поставлено п’єси «Назар Стодола», «Наталка-Полтавка», «Любов Ані Березіної» та інші, активними учасниками цього гуртка стали працівники різних сфер виробництва в селі Кам’янка.

З 1963року клуб було обладнано кінопроектором , що надало можливість більш якісно проводити демонстрацію кінофільмів. Тривалий час кіномеханіком працював Карпенко А.М. з 1965 по 2003роки. В 1973 році було організовано вокальний інструментальний ансамбль з числа сільської молоді. В 1979 році в сільський клуб отримав статус Будинку культури. З 1979 по 1987роки та з 1998 по теперішній час Будинок культури очолює Карпенко Людмила Василівна. З 1987 по 1998роки клуб очолював Бабійчук Василь Степанович.

В 1986 році засновано дитячий танцювальний колектив «Камушки» під керівництвом хореографа Мішечкина Ю.Ф.. В дитячому колективі сорок дітей Кам’янської школи. «Камушки» приймають участь у всіх святкових заходах на території сільської ради, виїжджають на районні огляди художньої самодіяльності. В 1988 році було засновано хоровий колектив з числа працівників різних професій та галузей – вчителів, вихователів дитячого садка, працівників сільської ради, радгоспу «Кам’янський» та інших. Художній керівник хорового колективу Мосейчук О.У. Хоровий колектив неодноразово приймав участь в районних оглядах художньої самодіяльності та

обласному фестивалі пісні і нагороджувався Почесними грамотами і пам’ятними подарунками .

Достойними продовжувачами танцювального колективу «Камушки» стали танцювальні колективи «Непосиди» та «Посмішка», діти колишніх наймолодших учасників художньої самодіяльності.

АМБУЛАТОРІЯ Однією з кращих споруд села є амбулаторія загальної практики сімейної медицини, але так було не завжди. Перша згадка про медичну сільську установу є в 1952році, це був фельдшерсько - акушерський пункт. Сельчанам надавалася перша медична допомога лікарів - стоматолога, терапевта та при потребі інших спеціалістів, які приїжджали з Біляївської центральної районної лікарні. Тривалий час в Кам’янському ФАПі працювала сім’я Мудряків. З 1981 по 2006роки Мудряк Микола Степанович працював фельдшером, а Галина Іванівна акушеркою та дитячою патронажною медсестрою, понад двадцять років вони надавали першу медичну допомогу, в будь яку пору року чи доби йшли до хворих на виклик.

В березні 2008року відбулася знаменна подія в житті села – проведено пуск природного газу на ГРП в с.Кам’янка. Нарешті «блакитне паливо» прийшло в село і вселило надію на покращення добробуту людей та відкрито нову Амбулаторію загальної практики сімейної медицини, яку очолила молодий лікар , випускниця Одеської медичної академії Чорна Зоя Сергіївна. В цей святковий день розділити радість сельчан прибули голова Одеської обласної ради Скорик Микола Леонідович, заступник голови Одеської обласної адміністрації Белюк Сергій Олександрович, начальник управління охорони здоров’я Одеської облдержадміністрації Лапай В.С. , голова Біляївської районної ради Семенов О.Ф. , голова Біляївської РДА Андріяшенко М.А. , на відкриття медичного закладу прибули завідуючі ФАПів та головні лікарі амбулаторій району. Амбулаторія облаштована новим медичним обладнанням – сучасним стоматологічним кабінетом, кабінетом для фізпроцедур, лабораторією та іншим приладдям, укомплектовано автомобілем швидкої допомоги та усім необхідним для роботи. Сьогодні в амбулаторії працюють колишні випускниці Кам’янської школи Олійник А.В., Нікітенко В.М., Кубракова О.М., Мещерякова Т.Л., Данильчак О.В., Михайлюк О.А. Ми спробували перегорнути деякі сторінки історії Кам’янки, лише окремими штрихами передати їхню мальовничість і красу, згадати тих, хто в різні часи робив щасливим прийдешній день.

Завершаючи розповідь про історію села Кам’янка , його минуле та сьогодення , чи можуть увібрати ці сторінки десятки, якщо не сотні людських доль? Звичайно ж – ні , щиро вибачаємося перед тими, кого не згадали у цій

розповіді, утім про кожного трудівника пам’ятає село.

ПЕСНЯ О КАМЕНКЕ

Через года , через века ,К тебе привязан сердцем яМоё село, моё творенье.От поколенья к поколенью.

Люблю я цвет твоих садов, Что разрослись от края к краю Люблю я ширь твоих лугов, Прекрасней места я не знаю.

Усталый путник в Каменке найдёт Приют, покой и пониманьеЗайдя однажды, вновь придётВ село добра и созиданья.

Здесь люди с доброю душой Разделят вместе смех и слёзы. Село моё – ты мир большой Достойный и стихов и прозы

Е.Чеславлева.

Непомітно спливає літо в осінь, осінь - у зиму, роки за обрії течуть, як річкова вода .

До тебе лину серцем і душею – моє рідне село.

Село Червона Гірка засновано у 1926 році переселенцями з села Градениці Біляївського району Одеської області. Першими переселенцями були сім’ї Байдан Харитона, Богомолова Івана, Богомолова Захара, Богомолової Домни, Браніш Афанасія. Тож спробуємо заглибитись в історію села і пересвідчитись, яка вона багата й водночас складна. У пошуках щастя та кращого життя переселенці з Придністровського села Градениці вирушили у подорож, на підводах вони везли свої пожитки, худобу та нехитрий селянський скарб. Всі вони були працьовиті і привітні люди такі ж і їхні діти. Ділилися між собою хлібом-сіллю, горем і радістю, і відчували на собі нелегку долю. Як свідчать спогади, переселенці швидко почали будувати житла, а в 1929 році вже був створений колгосп «Червона Гірка», перший голова колгоспу Браніш Афанасій. В роки війни Червона Гірка була окупована румунсько-фашистськими військами. Нелегкими для жителів села були роки окупації. Жінок та дітей примушували до трудової повинності. Дехто зі старожилів досі пам’ятають румунську нагайку. В серпні 1944 року в ході Яссько-Кишинівської операції Червона Гірка була звільнена від румунських загарбників Радянськими військами. В ході боїв за визволення села загинули воїни Червоної Армії, на честь яких в селі встановлено меморіал загиблим воїнам і воїнам-односельчанам , які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни :

1. Байдан П.Х2. Банташ І.С.3. Банташ А.С.4. Бельчик М.Л.5. Богомолов А.І.6. Богомолов І.І.7. Богомолов З.І.8. Буцикін Т.Т.

9. Верещак Г.С.10. Іванов І.М.11. Іванов А.М.12. Калінін Г.І.13. Калугін І.П.14. Колісніченко Д.П.15. Комаров П.Н.16. Кузьмин А.С.

17. Кузьмин С.А.18. Літвін К.П.19. Остропальченко І.Є.20. Остропальченко Ф.Є.21. Соколов І.Ф.

22. Сошин В.Н.23. Шевцов П.В.24. Лоскарьов Н.А.25. Натюрухін В.В.26. Сучков І.В.

Війна принесла багато втрат , не вистачало продуктів харчування, одягу , взуття, в нелегких умовах червоногірці відбудовували рідне село і піднімали свій колгосп. В 1949році колгосп «Червона гірка» очолив Неплій Дмитро Митрофанович . До 70-тих років очолювали колгосп «Червона Гірка» Сердюк П.В., Шеварднадзе К.В., Шутко П.В.. З 1975 по 1977роки колгосп очолив Паламарчук Д.І.. З 1977 по 1988роки керівником господарства був Баранецький Л.М.. Господарство спеціалізується на відгодівлі та вирощуванні великої рогатої худоби та вирощуванні зернових і кормових культур. За перше місце в 1977 році серед колгоспів та радгоспів по виробництву і продажу державі продуктів тваринництва колгосп нагороджено Перехідним Червоним Прапором. В 70-ті та 80-ті роки село розширюється, збудовано нову вулицю – Садову. Колгосп «Червона Гірка» славиться своїми трударями-

орденоносцями, такими як : Байдан Олександр Васильович, (помер 2016р) фронтовик, нагороджений бойовими орденами та медалями, після Вітчизняної війни працював все життя в колгоспі - зоотехніком, бригадиром на тваринництві, полеводстві, нагороджений орденом Трудового Червоного

прапору, ветеран праці, перебуває на заслуженому відпочинку;

Цимбалюк Василь Трохимович, заслужений працівник тваринництва, за високі досягнення в праці нагороджений орденом Трудового Червоного Прапору, Орденом Леніна , орденом «Знак пошани», медаллю «За доблесну працю»; Юзишин Михайло Павлович, працював трактористом,

нагороджений орденом Трудового Червоного Прапору, медаллю «За трудову доблесть», Верещак Василь Дем’янович, працював трактористом, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапору, медаллю «За трудову доблесть», Пахомов Іван Семенович, тракторист, нагороджений орденом Леніна і орденом Трудового Червоного Прапору. Богомолов Іван Захарович, тваринник

нагороджений орденом Слави ІІ-го ступеню. Богомолов Григорій Олександрович , тваринник, нагороджений орденом Знак пошани; Бельчик Володимир Леонтійович, тракторист, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапору, Слободян Іван Максимович, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапору Нелегким був труд хліборобів та доярок. За високі досягнення в роботі, професіоналізм, добросовісність неодноразово нагороджувались пам’ятними подарунками, Почесними грамотами, відзначувались на Дошці Пошани : Комбайнери - Пахомов Леонід Петрович, Колцун Іван Іванович. Доярки – Банташ Віра Пилипівна, Пахомова Ганна Іванівна, Шкорба Ганна Леонтіївна, Цимбалюк Ганна Трохимівна , телятниця Цимбалюк Марія Захарівна.

З 1988року по теперішній час господарство очолює Десятник Анатолій Васильович. В 2000 році на виконання Указу Президента України

«Про реструктуризацію сільськогосподарських підприємств колгосп «Червона Гірка» реорганізовано і перетворено в СГ ТОВ «Червона Гірка». На сьогоднішній день господарство спеціалізується на вирощуванні зернових і технічних культур. Врожайність зернових в середньому становить до 30-ти ц/га , а валовий збір 900тонн. В 2007році відбулася одна з головних подій в житті червоногірців – проведено пуск природного газу. «Блакитний вогник» прийшов в село і подарував надію в краще майбутнє.

Кажуть, людина – продукт свого часу і несе в собі всі його ознаки – святі і світлі, грішні і трагічні, але завжди повчальні. Ми без особливих прикрас намагалися осмислити і висвітлити в історичній хронології біографію Кам’янки та Червоної Гірки спогадами ветеранів , трудівників, і живих, і тих хто за межею вічності. Многая літ усім і кожному! А тим, хто упоравшись із земними турботами , відійшов у потойбічний світ – вічна пам’ять. Використана література:

1. Історія міст і сіл України. Одеська область., Київ-1969року, головна редакція Української Радянської енциклопедії АН УРСР.

2. Матеріали державного архіву Одеської області.3. Історія Біляївського району