ВиконалаВиконаластудентка 121 групистудентка 121 групи

Селіванова АннаСеліванова Анна

Презентація сімейства Орхідних

ЦЕ НАЙБІЛЬШЕ СЕРЕД ОДНОДОЛЬНИХ СІМЕЙСТВО, ЩО НАЛІЧУЄ БЛИЗЬКО 800 РОДІВ І 35000 ВИДІВ. ПРИРОДА ЩЕДРО ОБДАРУВАЛА ЦЕ СІМЕЙСТВО НАДЗВИЧАЙНОЮ КРАСОЮ І РІЗНОМАНІТНІСТЮ КВІТОК, ЩО ВРАЖАЮТЬ ЛЮДЕЙ З ЯКНАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ І ДО НАШИХ ДНІВ. ПОЕТИ ПРИСВЯЧУВАЛИ ОРХІДЕЯМ ВІРШІ, ХУДОЖНИКИ ЗОБРАЖАЛИ ЇХ НА СВОЇХ ПОЛОТНАХ, БОТАНІКИ ДАВАЛИ ЇМ ІМЕНА БОГИНЬ І КРАСУНЬ. ОРХІДНІ - КОСМОПОЛІТИ. ВОНИ ПОШИРЕНІ МАЙЖЕ У ВСІХ ПРИДАТНИХ ДЛЯ ПРОЖИВАННЯ РОСЛИН ОБЛАСТЯХ ЗЕМЛІ. АЛЕ БІЛЬШІСТЬ ЇХ ЗОСЕРЕДЖЕНА В ТРОПІЧНИХ ШИРОТАХ. ТУТ, В ОБЛАСТЯХ З КОРОТКИМ СУХИМ СЕЗОНОМ І ВИСОКИМ РІВНЕМ ОПАДІВ ВОНИ ЗНАХОДЯТЬ НАЙБІЛЬШ СПРИЯТЛИВІ УМОВИ ДЛЯ СВОГО ЗРОСТАННЯ. СВОЄРІДНІСТЬ ФЛОРИ ОРХІДНИХ НА РІЗНИХ КОНТИНЕНТАХ – ХАРАКТЕРНА ОЗНАКА ЇХ ПОШИРЕННЯ. В ПОМІРНОМУ ПОЯСІ ФЛОРА ОРХІДНИХ НАБАГАТО БІДНІШЕ, НІЖ В ТРОПІЧНИХ ШИРОТАХ. НА ПОМІРНІ ШИРОТИ ПІВНІЧНОЇ ПІВКУЛІ ПРИПАДАЄ ТІЛЬКИ 75 РОДІВ (10% ВІД ЗАГАЛЬНОЇ КІЛЬКОСТІ) І 900 ВИДІВ (4,5%). ЩЕ МЕНШЕ - 40 РОДІВ І 500 ВИДІВ - ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ В ПІВДЕННОМУ ПОМІРНОМУ ПОЯСІ.

СІМЕЙСТВО ОРХІДНІ - СІМЕЙСТВО ОРХІДНІ - ORCHIDACEAEORCHIDACEAE

Ростуть орхідні всюди: від схилів найвищих гір до лісових просторів рівнин, від боліт і водоймищ до сухих степів і пустинних оазисів. Велика різноманітність їх видів спостерігається у вологих гірських лісах. В помірних широтах орхідні - багаторічні наземні трави з підземними кореневищами або бульбами, звичайно скромними і непомітними квітками. Деколи вони не відразу помітні на лісових узліссях і полянах, в чагарниках, листяних і хвойних лісах, а іноді різко виділяються яскравими свічками суцвіть серед зелені рівнинних і гірських лугів і боліт. Деякі з видів орхідних помірного і тропічного поясу належать до загальних родів і схожі між собою по зовнішності. Але більшість тропічних видів мало схожа на своїх скромних побратимів з помірної зони перш за все тому, що значна частина їх - епіфіти. По способу життя орхідні класифікуються на наступні групи: автотрофні (зелені, фотосинтезуючі) і мікотрофні (безхлорофільні, паразитні, сапрофітні).

Стебла наземних і особливо епіфітних орхідей найчастіше характеризуються симподіальним ростом (мал. ліворуч). Рослина є системою багаторічних паростків, плагіотропні (горизонтальні) частини яких утворюють кореневище, покрите зазвичай лусковидним листям, а ортотропні (вертикальні) частини з нормальним і лусковидним листям підносяться над субстратом. Верхні з лусковидного листя кореневищ несуть бруньки відновлення, що зростаються в новий пагін, коли ріст головного пагона припиняється в результаті формування верхівкового суцвіття або відмирання верхівкової бруньки. Набагато рідше зустрічається у орхідних моноподіальний ріст (мал. праворуч). Деякі види з повільним моноподіальним ростом мають коротке стебло із зближеним листям. У інших же при необмеженому рості головної осі, характерному для моноподії, стебло може вирости дуже довгим. Такі рослини нездатні зберігати вертикальне положення і переходять до повзучого способу життя. Стебла цих рослин зростають вгору на значну висоту, розвиваючи велике число повітряного коріння, що укріплює рослини на опорі за допомогою кореневих волосків, які вони утворюють при зіткненні з субстратом. У такий спосіб рослини - епіфіти добираються до вершин дерев і виносять на світло свої квітки.

Вид епіфітних орхідей, до яких належить значна частина тропічних видів, дуже різноманітний: від крихітних, ледве помітних на гілках дерев рослин з непоказними квітками, до пишних крупнолистих і крупноквіткових представників зі звисаючими суцвіттями завдовжки декілька метрів. Мимо одних з них мандрівник проходить байдуже або не відмітивши, інші примушують його зупинитися в подиві. Більшість епіфітних орхідей можуть рости на різних деревах, а крім того, ще і на скелях, але у деяких існує строга прихильність до одного вигляду. Всі епіфіти розвивають повітряні корені, одягнені товстим шаром гігроскопічної тканини з мертвих кліток, заповнених повітрям і здатних вбирати не тільки дощову воду, але і уранішню росу і просто вологу з атмосфери, подібно до промокального паперу. Іноді частина повітряного коріння утворює подібність бороди, що звисає з дерев, або густі сплетення, схожі на кубла, в яких збирається гумус. Могутніші і товщі з них у повзучих орхідей можуть досягати землі і функціонувати як нормальне коріння. Для перенесення несприятливого періоду епіфіти скидають листя частково або повністю і, крім того, запасають воду в соковитому листі і стеблах.

Але головними водозапасаючими органами слугують у них потовщені верхівкові частини відрізків стебла, які часто мають форму цибулин і називаються псевдобульбами (рідше надземними або повітряними бульбами, туберидіями і ін.). На псевдобульбу перетворюється одне або декілька міжвузлів, а іноді потовщена вся ортотропна частина пагону. По величині псевдобульби варіюють від невеликих, з шпилькову головку до кулястих, з голову дитини. Формою вони можуть бути веретеноподібними, округлими, подовженими, плоскими, як коржики, або циліндровими. Складаються вони з м'яких слизовмісних тканин, а зовні покриті товстостінною епідермою, що зменшує випаровування. У порожнині розташовуються продихи, через які здійснюється газообмін з атмосферою, і псевдобульба може функціонувати як фотосинтезуючий орган. Псевдобульби і приховані в субстраті бульбоподібні потовщення стебел розвивають і багато наземних орхідних, що ростуть в мусонному кліматі з посушливим періодом, і навіть деякі орхідні помірної зони. У ряду інших видів помірної зони і субтропіків – у зозулинця (Orchis) (мал. ліворуч), любки (Platanthera) (мал. праворуч) і інших запасаючу функцію виконують аналогічні утворення кореневої природи - підземні кореневі бульби. У любок під землею знаходяться 2 бульби. Один в'янучий, м'який, живильні речовини якого використовуються надземним пагоном цього року і який до кінця сезону темніє і відмирає. Другий - молодий і твердий, з паренхімою, заповненою вуглеводами. Він занурюється в ґрунт за допомогою столону і з нього виростає пагін наступного року. У багатьох інших орхідей запасаючими органами можуть також служити кореневища, листя і потовщене різним чином коріння.

Більшість наземних і епіфітних орхідей є автотрофними рослинами із зеленим листям, в якому здійснюється фотосинтез. У деяких епіфітних орхідей фотосинтезують також і зелені стебла, квітки і нерідко повітряні корені. У багатьох орхідних з сукулентним листям продихи відкриті тільки вночі, коли вологість повітря вища і через відкриті продихи не відбувається великої втрати води. Вуглекислий газ з насиченої їм атмосфери поступає в тканині рослини і запасається там у вигляді молочної кислоти. Вдень він звільняється і використовується у фотосинтезі, що відбувається при закритих продихах. Але серед епіфітних і наземних орхідей існує чимала кількість видів, що повністю втратили здібність до фотосинтезу і що стали мікотрофними. Симбіоз з ендофітними грибами властивий всім орхідним на ранній стадії розвитку, але тільки деякі з них повністю залежать від грибів протягом всього свого життя. Орхідеї, що втратили зелене листя, поселяються на гниючих органічних залишках, які вони, проте, не в змозі засвоїти самі і з яких витягують необхідні для них сполуки за допомогою грибів. Гіфи грибів проникають в живі клітини коріння і кореневищ і частково перетравлюються рослиною, яка засвоює вуглеводи, що містяться в них. Більшість сапрофітних (або, точніше, мікотрофних) орхідей - не дуже крупні рослини, з тонкими і досить крихкими стеблами. Але деякі бувають завдовжки 1 м і більш. Мікотрофні орхідеї в наших широтах також не рідкість. Орхідеї не проявляють строгої специфічності по відношенню до грибів, Один і той же гриб може заражати декілька їх видів. Але гриби неоднаково вірулентні по відношенню до різних видів орхідних. Більшість грибів, що вражають їх, відноситься до недосконалих грибів, головним чином, до роду різоктонія (Rhizoctonia).

На ранніх стадіях розвитку всі орхідні є облігатно - мікотрофними. Їх незвичайно дрібне насіння з недиференційованим зародком не містить ніяких харчових запасів, необхідних зародку для зростання, і нездібні проростати без додаткового джерела живлення. Сім'я починає розбухати і збільшуватися в розмірі, як тільки воно потрапляє на відповідний субстрат. Цьому сприяє легкість проникнення води через рихлу насінну оболонку. Виникає зародкова бульба з кореневими волосками на зверненій до субстрату поверхні. На цьому розвиток зупиняється, оскільки асиміляційній діяльності зародка недостатньо для його подальшої диференціації. Нитки гриба проникають в зародок з боку суспензора, і забезпечують зародок, що росте, органічним живленням. Іноді гриб стає паразитом і вбиває зародок, але в більшості випадків між ними встановлюється фізіологічна рівновага і починається диференціація зародкової бульби з формуванням з верхньої сторони конуса наростання пагона і заставлянням першого адвентивного кореня. З розвитком листя, адвентивного коріння і пазушних пагонів, завершується формування проростка, а до розвитку дорослої квітучої рослини проходять роки, іноді більше 10 років. Гриб упроваджується в периферичну зону зародка або кореня і кореневищ (у дорослих орхідей), але не проникає за межі цієї зони. Припускають, що вільні від гриба зони росту зародка і клітини кореневих бульб виділяють якісь речовини з виборчою фунгіцидною дією, що не дозволяють ниткам гриба проникати всередину. У внутрішні ділянки кори кореневища і коріння вони не проходять завдяки наявності шарів крупних крупно-ядерних, схожих на фагоцити, кліток, що переварюють грибні нитки. В результаті переварювання гриб втрачає свою структуру, в клітках залишається тільки безформна грибна маса, а органічні речовини, що звільняються, використовуються рослиною. Не виключається можливість і прямого обміну речовинами між двома симбіонтами через непорушені мембрани гриба. Сімейство орхідних має багато своєрідних рис, що відрізняють його від інших сімейств квіткових рослин, як в будові репродуктивних, так і вегетативних органів. Як вже мовилося, корені орхідних додаткові, покриті губчастою тканиною, яка утворюється в результаті багатократних клітинних ділень епідермісу, паралельних поверхні. Завдяки наявності повітря в клітинах, цей захисний покрив (веламін) має білий або сірий колір. У веламіні іноді поселяються синьо-зелені водорості, ймовірно, азотофіксуючі. У коренях розвинена механічна тканина, вони важко піддаються розриву і утримуються на опорі, навіть якщо веламін зруйнований.

Листя орхідних прості, тонкі, або м'ясисті, піхвові, або стеблообгортні, чергові, дворядні, а іноді і супротивні, часто з вираженим зчленуванням пластинки і піхви листа. Вони дуже різні за формою і величиною: від крупних округлих, що досить рідко зустрічаються, глибоколопасних або довгих ремневидних і навіть циліндричних до дуже маленьких лусковидних, ледве помітних в лупу. В більшості своїй листя зелене, але зустрічаються і орхідеї з рябим листям (мал. внизу). Листя розташовується або на верхівці псевдобульби поодинці або по декількох, або відходять від бічних вузлів стебла. На пагоні звичайно зустрічається два типи листя: лусковидні і нормальні. Іноді листя зближені на короткому стеблі або навіть утворюють прикореневу розетку. Тонке листя рослина звичайно скидає на посушливий сезон, товсті і шкірясті існують по декілька років.

Суцвіття орхідних розвиваються або після формування листя і псевдобульб, або випереджають їх, або з'являються одночасно з ними. Розташовуються вони на верхівковому на пагоні або формуються в пазухах листя головного пагона, причому більшість вищих орхідних мають бічні суцвіття. У моноподіальних орхідних суцвіття завжди бічні. Основний тип суцвіття, характерний для орхідних, - кисть, з квітками в пазухах приквітків, з квітконіжками, часто непомітно перехідними в зав'язь. Кисть зазнає різних змін. В результаті сильного вкорочення її осі виникає помилкова парасолька. При укороченні цвітоносів без укорочення осі виникають колосовидні суцвіття зозулинців, гніздовки та ін.

В ОСНОВІ БУДОВИ КВІТКИ ОРХІДНИХ ЛЕЖИТЬ 3-ЧЛЕННИЙ ЛІЛЕЙНИЙ ТИП, ЩО ЗАЗНАВ РЕДУКЦІЮ ЧИСЛА ЧАСТИН І ЗНАЧНІ ЗМІНИ В ЇХ СТРУКТУРІ. КВІТКИ МАЮТЬ 3 ЧАШОЛИСТКИ, ЧАСТО ПЕЛЮСТКОВИДНІ, ЗВИЧАЙНО СХОЖІ МІЖ СОБОЮ, АЛЕ ІНОДІ 2 ЛАТЕРАЛЬНИХ АБО 1 ДОРСАЛЬНИЙ ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ ВІД ІНШИХ ФОРМОЮ; ЗРІДКА 2 АБО ВСІ 3 ЧАШОЛИСТКИ ЗРОСТАЮТЬСЯ МІЖ СОБОЮ. З 3 ПЕЛЮСТОК У ПЕРЕВАЖНОЇ БІЛЬШОСТІ ОРХІДНИХ СЕРЕДНІЙ СИЛЬНО ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ІНШИХ, МАЄ СПЕЦИФІЧНУ ФУНКЦІЮ В ЗАПИЛЕННІ І НАЗИВАЄТЬСЯ ГУБОЮ (ЛАБЕЛЛУМ). ГУБА, ЯКА ЗВИЧАЙНО БІЛЬШЕ ЗА ІНШИХ ЧЛЕНІВ ОЦВІТИНИ, МОЖЕ БУТИ ЦІЛІСНОЮ, ЛОПАТЕВОЮ, БАХРОМЧАТОЮ, РОЗІТНУТОЮ НА БЕЗЛІЧ ТОНКИХ НИТОК, РОЗДІЛЕНОЮ НА 3 ЩО РОЗРІЗНЯЮТЬСЯ ЗА ФОРМОЮ ЧАСТИНИ (ЕПІХІЛІЙ, МЕЗОХІЛІЙ, ГІПОХІЛІЙ). ПОВЕРХНЯ ЇЇ МОЖЕ БУТИ ГЛАДКОЮ АБО З РІЗНОМАНІТНИМИ ВИРОСТАМИ, ПАПІЛАМИ, БОРОДАВКАМИ, ГРЕБЕНЯМИ. КРІМ ТОГО, ГУБА НЕРІДКО НЕСЕ НЕКТАРНИК У ВИГЛЯДІ ШПОРЦЯ АБО ПОДОВЖНЬОЇ БОРОЗЕНКИ, ЯМКИ. БУДОВА ГУБИ ТАК СВОЄРІДНА, ЩО ДЕЯКІ УЧЕНІ ПРИПИСУЮТЬ ЇЙ СКЛАДНЕ ПОХОДЖЕННЯ В РЕЗУЛЬТАТІ ЗРОЩЕННЯ РІЗНИХ ЕЛЕМЕНТІВ КВІТКИ. .З 6 ДВОХКРУГОВИХ ТИЧИНОК, ХАРАКТЕРНИХ ДЛЯ ЛІЛЕЙНИХ, У НЕБАГАТЬОХ ПРИМІТИВНИХ ОРХІДНИХ ЩЕ ЗБЕРІГАЮТЬСЯ 3, З НИХ 1 ТИЧИНКА ЗОВНІШНЬОГО КРУГА І 2 ТИЧИНКИ ВНУТРІШНЬОГО КРУГА, АБО ТІЛЬКИ 2 ФЕРТИЛЬНІ ТИЧИНКИ ВНУТРІШНЬОГО КРУГА, У ВСІЄЇ Ж РЕШТИ ОРХІДНИХ ФУНКЦІОНУЄ ТІЛЬКИ 1 ТИЧИНКА ЗОВНІШНЬОГО КРУГА. У ОДНОТИЧИНКОВИХ ОРХІДЕЙ ЄДИНА ТИЧИНКА ОБ'ЄДНАНА ІЗ СТОВПЧИКОМ І РИЛЬЦЕМ В ЄДИНУ СТРУКТУРУ, ЗВАНУ КОЛОНКОЮ АБО ГІНОСТЕМІЄМ. У ПРИМІТИВНІШИХ ОРХІДНИХ ТИЧИНКИ І СТОВПЧИКИ ЗРОСТАЮТЬСЯ ЩЕ НЕ ПОВНІСТЮ І МАЮТЬ ВИРАЗНО ВИРАЖЕНІ ВІЛЬНІ ДІЛЯНКИ ВГОРІ.

КОЛОНКА - ХАРАКТЕРНІША ДІАГНОСТИЧНА ОЗНАКА ОРХІДНИХ. ІНШОЮ НАЙВАЖЛИВІШОЮ ОЗНАКОЮ Є БУДОВА ЇХ ПИЛКУ. У ПЕРЕВАЖНОЇ БІЛЬШОСТІ ОДНОТИЧИНКОВИХ ОРХІДЕЙ ТЕТРАДИ ПИЛКОВИХ ЗЕРЕН ОБ'ЄДНАНІ В БІЛЬШ МЕНШ ЩІЛЬНІ МАСИ - ПІВЛІНІЇ, ЯКІ БУВАЮТЬ БОРОШНИСТОЇ, ВОСКОВОЇ АБО АБСОЛЮТНО ТВЕРДОЇ РОГОВОЇ КОНСИСТЕНЦІЇ. ЧИСЛО ПІВЛІНІЙ ВАРІЮЄ ВІД 2 ДО 4, 6, 8 І Є СИСТЕМАТИЧНОЮ ОЗНАКОЮ. КОЖЕН ПІВЛІНІЙ МІСТИТЬ СОТНІ ТИСЯЧ ПИЛКОВИХ ЗЕРЕН. ЗАВ'ЯЗЬ ОРХІДНИХ НИЖНЯ І У ОДНОТИЧИНКОВИХ 1-ГНІЗДОВА З ПАРІЄНТАЛЬНОЮ ПЛАЦЕНТАЦІЄЮ, У БІЛЬШОСТІ ІНШИХ - 3-ГНІЗДОВА З КУТОВОЮ ПЛАЦЕНТАЦІЄЮ. ОСОБЛИВІСТЮ ЗАВ'ЯЗІ ОРХІДНИХ Є ЇЇ СКРУЧУВАННЯ (РЕСУПІНАЦІЯ) В ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ. В РЕЗУЛЬТАТІ ДО КІНЦЯ БУТОНІЗАЦІЇ КВІТКА РОЗГОРТАЄТЬСЯ НА 180° ТАК, ЩО ГУБА, В БУТОНІ ЗВЕРНЕНА ДО ОСІ СУЦВІТТЯ, ВИЯВЛЯЄТЬСЯ РОЗТАШОВАНОЮ ВНИЗУ І ЗОВНІ В ЗРУЧНОМУ ДЛЯ КОМАХ ПОЛОЖЕННІ. РОЗВОРОТ КВІТКИ ГУБОЮ ВНИЗ МОЖЕ ЗДІЙСНЮВАТИСЯ ТАКОЖ В РЕЗУЛЬТАТІ СКРУЧУВАННЯ КВІТКОНОСУ АБО ЙОГО ПОНИКНЕННЮ. НЕ ВСІМ ОРХІДНИМ ПОТРІБНА РЕСУПІНАЦІЯ: У ТИХ З НИХ, ЩО МАЮТЬ ДОВГІ, ТАКІ, ЩО ЗВІШУЮТЬСЯ ВНИЗ ЦВІТОНОСИ АБО ЩО ЗВИСАЮТЬ ВНИЗ СУЦВІТТЯ, ГУБА СПОЧАТКУ ЗНАХОДИТЬСЯ В ПОТРІБНОМУ ПОЛОЖЕННІ. АЛЕ ЯКЩО ПРИВ'ЯЗАТИ СУЦВІТТЯ ВІССЮ ВГОРУ, КВІТКИ ПРОТЯГОМ 24 ГОДИН ПОВЕРТАЮТЬСЯ ВНИЗ ГУБОЮ. ПРОТЕ У ЧИМАЛОГО ЧИСЛА ВИДІВ ГУБА ПРОТЯГОМ ВСЬОГО ЧАСУ ЦВІТІННЯ ОБЕРНЕНА ВГОРУ, РЕСУПІНАЦІЯ НЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ, І ЦЕ ПОВ'ЯЗАНО ІЗ СВОЄРІДНИМИ СПОСОБАМИ ЇХ ЗАПИЛЕННЯ. ТРАПЛЯЄТЬСЯ ТАКОЖ, ЩО ГУБА ЗАЙМАЄ ВЕРХНЄ ПОЛОЖЕННЯ В РЕЗУЛЬТАТІ ПЕРЕКРУЧЕННЯ ЗАВ'ЯЗІ НА 360°. У ДЕЯКИХ ОРХІДНИХ ПРОЦЕС СКРУЧУВАННЯ ЗАХОПЛЮЄ І КОЛОНКУ. У МІРУ ДОЗРІВАННЯ ПЛОДУ ЗАВ'ЯЗЬ ПОСТУПОВО РОЗКРУЧУЄТЬСЯ У ЗВОРОТНИЙ БІК.

Плоди орхідних - коробочки, різноманітні за величиною: від довгої м'ясистої стручковидної до маленьких сухих у більшості інших родів. У більшості випадків коробочки розкриваються трьома або шістьма подовжніми щілинами, стулки при цьому залишаються сполученими вгорі або розходяться. У деяких видів коробочки розкриваються тільки двома або навіть однією щілиною, а іноді насіння звільняється при згниванні коробочки. Для дозрівання насіння необхідно від 2 до 18 місяців. Незвичайно дрібне і численне насіння з недиференційованим зародком - ще одна характерна особливість орхідних. У більшості родів вони забезпечені сітчастою рихлою заповненою повітрям оболонкою, але у представників роду ваніль і близьких родів оболонка щільна, жорстка, прилегла до зародка. Немов якнайтонший пил, насіння орхідних несеться вітром на великі відстані. Більшість їх гине, оскільки необхідна для проростання зустріч з грибом-симбіонтом відбувається не дуже часто. Тільки у деяких видів, що мають диференційований зародок, проростання може відбуватися і без участі гриба.

Не всі знають, що орхідеї цінуються не тільки за свої дивовижні по красі квіти. Є такі види орхідей, які цінні своїм листям. Це так звані "дорогоцінні" орхідеї. До цієї групи відносять декілька споріднених видів, такі, як анектохілус (Anoectochilus), досинія (Dossinia), лудизія (Ludisia), макодес (Macodes) і ін.

В природних умовах ці орхідеї ростуть в лісах на землі, серед трави, іноді на покритих мохом скелях і каменях, стовбурах дерев, в місцях, куди майже не потрапляє сонячне світло. Зустрічаються вони в Південно-східній Азії, Новій Гвінеї, Австралії, Північній і Південній Америці. Проте, зустрівши ці орхідеї в природних умовах, важко повірити у те, що це ті самі рослини, які так цінуються квітникарями-колекціонерами. А "дорогоцінними" вони називаються тому, що листя їх дуже красиве. Вони достатньо щільні, з матовою або бархатистою поверхнею, від темно-зеленого до темно-коричневого і майже чорного кольору. Але дійсною прикрасою цього листя є виблискуючі прожилки, що створюють на поверхні листа красиві узори. Це нагадує бархатисті подушечки з лежачими на них коштовностями в ювелірній лавці. Поверхню цього листя порівнюють з китайським шовком, і з малахітом, і з мармуром. Потрібно відзначити, що квіти "дорогоцінних" орхідей дрібні і непоказні. Забарвлені в білий або зеленуватий колір, багато має приємний запах. Зібрані квітки в малоквіткові суцвіття висотою 10 – 30 см.

Перші згадки про орхідні знайдені в працях китайських авторів, вже в V - VI ст. до н.е. Конфуцій називав цимбідіум “царем запашних кольорів".

В той час в Китаї вирощувалися в основному наземні види орхідей. Зображення орхідних часто зустрічалися в розписі фарфору і вишивках по шовку. Відомі посилання старогрецьких учених V ст., що згадували раніші джерела, тобто і в Європі орхідеї викликали величезний інтерес у людей. Популярні нині черевички навіть потрапили в грецьку легенду.

Колись богиня любові і краси Афродіта і її коханий Адоніс під час полювання сховалися в затишному місці і вдалися до любовних утіх. Мимо проходив простий смертний і не помітив богів, зате помітив кинутий на землі золотий черевичок богині. Як тільки він протягнув руку, щоб його підняти, тієї ж миті перетворився в квітку, що нагадує туфельку. Ця квітка росте в лісовій зоні Європи і Азії дотепер і називається венериним черевичком (Cypripedium calceolus).

Лише на початку XVIII ст., у неприступні ліси Центральної і Південної Америки стали споряджати експедиції, до складу яких увійшли ботаніки, в результаті в Європі почався справжній "орхідейний бум". Одна псевдобульба або корінець орхідеї коштували цілу купу грошей. Неконтрольоване полювання на орхідей призвело до того, що багато видів просто зникли. Упродовж сотень років після бурхливого захоплення цими рослинами, квітникарі і ботаніки на власних помилках вчилися вирощувати і культивувати їх в теплицях і оранжереях. Довгий час вважалося, що орхідеї взагалі не мають насіння, а в насінних коробочках міститься тільки пил, що орхідеї є паразитами і культивувати їх неможливо. Проте в результаті дуже копітких досліджень з'ясувалося, що кожна коробочка містить від декількох тисяч до декількох мільйонів насіння, а проростають вони лише в симбіозі з грибами, які забезпечують їх всіма корисними речовинами. Саме ці відкриття вплинули на розвиток гібридизації і виведення нових сортів.