Kaleidoskop 2015 1

І півріччя

Інформаційно-бібліографічні матеріали

Київ 2014

КАЛЕЙДОСКОП

ЗНАМЕННИХ ДАТ

НА 2015 РІК

Міністерство культури УкраїниДЗ «Державна бібліотека України для юнацтва»

ББК 63.3(4Укр)я2К 17

Укладачі: С. Настенко, Ю. КрутьРедактори: С. Чачко, В. Кучерява, Н. ЛінкевичВідповідальний за випуск Г. Саприкін

© Укладачі: С. Настенко, Ю. Круть, 2014© ДЗ «Державна бібліотека України для юнацтва», 2014

Видання інформує про ювілеї видатних людей України та світу, що будуть відзначатись у січні-червні 2015 р. Подаються біографії деяких ювілярів і відповідні списки літератури.

Видання, позначені «*», знаходяться у фонді ДЗ «Державна бібліотека України для юнацтва».

Інформаційно-бібліографічні матеріали стануть у пригоді працівникам бібліотек, навчальних закладів, інформаційних уста-нов та широкому загалу читачів.

Калейдоскоп знаменних дат на 2015 рік: І півріччя : інформ.-бібліогр. матеріали / уклад. : С. Настенко, Ю. Круть ; ред. : С. Чачко, В. Кучерява, Н. Лінкевич ; ДЗ «Держ. б-ка України для юнацтва». – К., 2014. – 67с.

3

ООН оголосило:▪ 2011–2020 – Десятиріччям дій із забезпечення безпеки

дорожнього руху;▪ 2011–2020 – Десятиріччям біорізноманітності;▪ 2013–2022 – Міжнародним десятиріччям зближення

культур;▪ 2014–2023 – Десятиріччям стійкої енергетики для всіх.ЮНЕСКО оголосила 2015 р. Роком Казимира Малевича.▪ Всесвітньою столицею книги у 2015 р. стане місто

Інчхона (Південна Корея).▪ Указом Президента України від 19 жовтня 2012 р.

№604/2012 «Про заходи у зв’язку з відзначенням 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр.» 2015 р. проголошено Роком ветеранів Великої Вітчизняної війни.

▪ 2015 р. оголошено Роком Європи в Україні;▪ 2015 р. стане Роком України в Білорусі;▪ У 2015 р. відзначаються на державному рівні:- 150-річчя від дня народження митрополита Української

Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького;- 80-річчя від дня народження видатного поета Василя

Симоненка;- 2015 р. на Тернопільщині буде Роком видатного худож-

ника Якова Гніздовського.

Калейдоскоп знаменних дат на 2015 рік : І півріччя

4

1▪ 120 років від дня народження Миколи Миколайовича

Тарновського (1895 – 1984), українського письменника

2▪ 95 років від дня народження Айзека Азімова (1920 –

1992), американського письменника-фантаста

3▪ 120 років від дня народження Бориса Миколайовича

Лятошинського (1895 – 1968), українського композитора, дири-гента, педагога

5▪ 135 років від дня народження Василя Миколайовича

Верховинця (1880 – 1938), українського композитора, диригента, хореографа

▪ 200 років від дня народження Степана Даниловича Карпенка (літературний псевдонім – «Паливода») (1815 – 1886), українського письменника, актора, співака, композитора

8▪ 80 років від дня народження Василя Андрійовича

Симоненка (1935 – 1963), українського поета

9▪ 125 років від дня народження Карела Чапека (1890 – 1938),

чеського письменника

Січень


5

11▪ 140 років від дня народження Рейнгольда Морицевича

Глієра (1875 – 1956), російського та українського композитора, диригента, педагога

12▪ 135 років від дня народження Василя Васильовича

Безкоровайного (1880 – 1966), українського композитора, дири-гента, піаніста

13▪ 115 років від дня народження Олександра Івановича

Ковіньки (1900 – 1985), українського письменника-гумориста

15▪ 110 років від дня народження Григорія Борисовича

Берковича (1905 – 1976), українського живописця і графіка▪ 135 років від дня народження Павла Семеновича

Ходченка (1880 – 1967), українського письменника▪ 220 років від дня народження Олександра Сергійовича

Грибоєдова (1795 – 1829), російського письменника

16▪ 110 років від дня народження Анатолія Дмитровича

Коваленка (1905 – 1973), українського вченого в галузі механіки

17▪ 110 років від дня народження Євгена Васильовича

Бондаренка (1905 – 1977), українського актора▪ 415 років від дня народження Педро Кальдерона де ла

Барки (1600 – 1681), іспанського поета та драматурга


6

18▪ 180 років від дня народження Цезаря Антоновича Кюї

(1835 – 1918), російського композитора і музичного критика

19▪ 150 років від дня народження Валентина Олександровича

Сєрова (1865 – 1911), російського живописця

20▪ 150 років від дня народження Михайла Івановича Туган-

Барановського (1865 – 1919), російського і українського економіста, історика

21▪ 110 років від дня народження Ванди Львівни Василевської

(1905 – 1964), польської і української письменниці▪ 110 років від дня народження Крістіана Діора

(1905 – 1957), французького модельєра▪ 170 років від дня народження Олени Антонівни Косач

(1845 – 1927), української письменниці і громадської діячки

22▪ День Соборності України▪ 125 років від дня народження Григорія Самуїловича

Ландсберга (1890 – 1857), українського фізика▪ 240 років від дня народження Андре Марі Ампера

(1775 – 1836), французького фізика, математика

25▪ Тетянин день (День студента)▪ 85 років від дня народження Віктора Петровича Цимбаліста

(1930 – 1998), українського актора


7

27▪ 225 років від дня народження Петра Петровича

Гулака-Артемовського (1790 – 1865), українського поета і культурно-освітнього діяча

▪ 240 років від дня народження Фрідріха Вільгельма Йозефа Шеллінга (1775 – 1854), німецького філософа

28▪ 95 років з дня відкриття Національного академічного

драматичного театру ім. І. Франка▪ 110 років від дня народження Петра Йосиповича

Колесника (1905 – 1987), українського письменника і літера-турознавця

29▪ День пам’яті героїв Крут▪ 155 років від дня народження Антона Павловича Чехова

(1860 – 1904), російського письменника

30▪ 85 років від дня народження Всеволода Зіновійовича

Нестайка (1930 – 2014), українського письменника, класика ди-тячої літератури

▪ 115 років від дня народження Ісаака Осиповича Дунаєвського (1900 – 1955), російського та українського ком-позитора

31▪ 110 років від дня народження Джона Генрі О’Хари (1905 –

1970), американського письменника▪ 300 років від дня народження Клода Адріана Гельвеція

(1715 – 1771), французького просвітителя


8

Борис Миколайович Лятошинський – український композитор, диригент і педагог, вважається одним з основоположників модерного напрямку в українській музиці. Ім’я Бориса Лятошинського зв’язане з визна-чними творчими досягненнями українського музичного мистецтва.

Майбутній композитор народився 3 січня 1895 р. у Житомирі в сім’ї інтелігентів. З ранніх років Борис виявив велику музичну обдарованість, вчився грати на скрипці і в 14 років написав кілька музичних творів, серед яких – мазурка і вальс для фортепіано, фор-тепіанний квартет. Перші твори молодого композитора з успіхом виконувалися в Житомирі. Закінчивши житомирську гімназію, у 1913 р. він переїхав до Києва, та вступив на юридичний факультет Київського університету. Одночасно готувався до вступу в тільки-но відкриту консерваторію, приватно навчаючись музиці у професора Київської консерваторії Р. Глієра.

У 1918 р. Борис Миколайович закінчив юридичний факуль-тет Київського університету, у 1919 р. – Київську консерваторію у класі композиції Р. Глієра, творчі зв’язки з яким він постійно підтримував, і з часом вони переросли у щиру дружбу.

З 1920 р. композитор викладає музично-теоретичні дис-ципліни на виконавських факультетах Київської консерваторії, а з 1922 р. – веде клас композиції. Першими його випускниками (1925 р.) були згодом відомі музичні діячі – музикознавець І. Ф. Белза і композитор Г. П. Таранов.

20-ті рр. стали для Лятошинського періодом творчої зрілості, формування індивідуального стилю. У першій половині десяти-річчя він глибоко цікавився новою музикою, стежачи за здобут-ками як російських композиторів (С. Прокоф’єв, І. Стравінський,

Основоположник модерного напрямку в українській музиціДо 120-річчя від дня народження Б. М. Лятошинського (1895 – 1968)


9

М. Мясковський), так і західних (А. Шенберг, А. Берг, Б. Барток, А. Онеггер та ін.). У той період митець звертався переважно до камерних жанрів. Він написав струнний квартет № 2, тріо для фортепіано, скрипки і віолончелі, дві сонати для фортепіано, цикл фортепіанних п’єс «Відображення» і низку романсів на вірші Г. Гейне, К. Бальмонта, П. Шеллі, І. Буніна, М. Метерлінка та ін. Музичні теми деяких ранніх творів композитор пізніше викорис-тав у великих симфонічних полотнах (наприклад, музична тема з «Відображень» з’явиться у симфонії № 3).

Друга половина 20-х років була не менш інтенсивною у його творчості. Композитор написав струнний квартет № 3, сонату для скрипки й фортепіано, баладу для фортепіано. Тоді ж він звернувся до великих форм (Увертюра на чотири українські народні теми, опера «Золотий обруч» за повістю І. Франка «Захар Беркут»). У 30-ті роки композитор створив сюїту з власної музики до кіно-фільмів (1931 – 1932 рр.) та симфонію № 2 (1936 р.).

У цей час музикант писав також романси на вірші О. Пушкіна, І. Франка, Л. Первомайського, зробив десять обробок українських народних пісень для голосу з фортепіано, створив дві кантати («Урочиста кантата» і «Заповіт») і оперу «Щорс».

Поряд з написанням власних творів Лятошинський редагу-вав і оркестрував оперу «Енеїда» М. Лисенка, оркестрував балет «Комедіанти» і оперу «Шах Сенем» Глієра, а у 1937 р. блискуче оркеструє оперу «Тарас Бульба» Лисенка.

Творчу працю Лятошинський весь час поєднував з педаго-гічною і музично-громадською роботою. Продовжувалась його викладацька діяльність у Київській консерваторії. У 1935 – 1938 рр. композитор викладав паралельно у двох консерваторіях – Київській і Московській.

У 1939 р. митця обирають головою правління Спілки ком-позиторів України. Цю посаду він обіймав до початку війни. У квітні 1941 р. в Київській філармонії відбувся великий авторський концерт Лятошинського, який пройшов з шаленим успіхом. Автор


10

сам продиригував свою симфонію № 2, танці з опери «Золотий обруч» і сюїту з опери «Щорс» для хору й оркестру.

Під час війни композиторська праця Бориса Миколайовича була дуже плідною. За три роки він написав «Український квін-тет», струнний квартет № 4, сюїту на українські народні теми для струнного квартету, сюїту для квартету дерев’яних духових інструментів, тріо № 2, сюїту і прелюдії для фортепіано, романси на вірші М. Рильського і В. Сосюри, обробив більше вісімдесяти українських народних пісень. За «Український квінтет» Лятошин-ському було присуджено Державну премію.

Кінець 40-х – 50-ті рр. стали наступним плідним етапом у мистецькій діяльності Лятошинського. У цей період він написав ряд хорових і оркестрових творів, романсів, музику до кінофільмів. Серед найзначніших творів – симфонія № 3, симфонічна балада «Гражина», «Поема возз’єднання», поема «На берегах Вісли», Кон-церт для фортепіано з оркестром. Вагомим вкладом у вітчизняну хорову творчість повоєнних років стали хори Б. Лятошинського на вірші Т. Шевченка і О. Пушкіна. Серед останніх творів Б. Ля-тошинського були симфонії № 4 і № 5, «Слов’янська сюїта» та «Лірична поема».

З 1944 р. і до самої смерті (1968 р.) Борис Миколайович жив у Києві по вул. Леніна (тепер вул. Б. Хмельницького) № 68, де йому встановлено меморіальну дошку. Помер видатний композитор 15 квітня 1968 р. у віці 74 років, похований на Байковому цвинтарі в Києві.

Кумеда Т. Постать Б. М. Лятошинського в історії української музичної культури / Т. Кумеда // Наукові записки. Педагогічні та історичні науки : зб. наук. пр. / М-во освіти і науки України ; Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – К., 2003. – Вип. 54. – С. 251 – 259.


11

Лятошинський Б. М. Епістолярна спадщина. У 2 т. Т. 1. Борис Лятошинський – Рейнгольд Глієр. Листи (1914 – 1956) / Борис Миколайович Лятошинський ; упоряд. і авт. вступ. ст. М. Копиця. – К., 2002. – 768 с.

*Лятошинский Б. Н. (1895 – 1968) // История украинской музыки / ред. А. Я. Шреер-Ткаченко. – М. : Музыка, 1981. – С. 243 – 274.

*Лятошинский Борис Николаевич (1895 – 1968) // Музыкальная энциклопедия / гл. ред. Ю. В. Келдыш. – М. : Сов. энцикл., 1976. – Т. 3. – С. 372 – 373.

*Лятошинский Борис Николаевич (1895 – 1968), украин-ский советский композитор // 70 знаменитых композиторов: судьба и творчество / А. А. Ладвинская. – Донецк : БАО, 2006. – С. 372 – 377.

Новакович М. О. Про деякі особливості музичної мови Бориса Лятошинського як осердя його стилю / М. О. Новакович // Вісн. Держ. акад. кер. кадрів культури і мистецтв. – 2007. – № 4. – С. 86 – 91.

Савчук І. «Український квінтет» Б. Лятошинського. До пи-тання про формотворчу цілісність / Ігор Савчук // Науковий вісник національної музичної академії України імені П. І. Чайковського : зб. ст. / М-во України у справах сім’ї, молоді та спорту ; М-во культу-ри і туризму України. – Львів : Олір, 2008. – Вип. 74 : Естетика і практика мистецької освіти. – С. 214 – 227.


12

Антон Павлович Чехов – видатний російський письменник і драматург. Великий художник слова, він підняв на недосяжну висоту жанр оповідання-новели і оновив драматургічне мистецтво. Антон Чехов став класиком не тільки російської, а й світової літератури і драматургії. Його п’єси відомі у всьому світі навіть більше, ніж літературні твори. Постановки «Вишневого саду» вже більше 100 років користуються популярністю в театрах усього світу.

Народився Антон Павлович Чехов 29 січня 1860 р. у м. Та-ганрозі. Навчався в міській гімназії Таганрога (зараз вона названа ім’ям письменника). Завдяки цій гімназії Чехову вдалося отримати досить непогану освіту та виробити стійку відразу до будь-якої фальші і лицемірства. Саме під час навчання в нього проявилися літературні задатки. Тут він написав свій перший вірш, який було розміщено в рукописному журналі, і тут-таки, від вчителя Федора Покровського, отримав псевдонім Чехонте, яким згодом буде під-писувати свої знамениті твори.

У 1876 р. батько Чехова збанкрутував і переїхав до Москви разом із сім’єю. Антон залишився у Таганрозі закінчувати навчан-ня. Щоб утримувати себе та сплачувати за навчання, доводилося працювати репетитором. То був один із вирішальних періодів його життя, коли формувався характер, коли під тиском буденних не-гараздів і образ, під впливом щоденних вражень виникав власний погляд на життя. Тоді ж його перші літературні спроби з’явилися в гімназійному журналі «Досуг».

Після закінчення гімназії в 1879 р. Антон Чехов став студен-том-медиком Московського університету. Він старанно навчається

Великий художник словаДо 155-річчя від дня народження А. П. Чехова (1860 – 1904)

Знати Чехова і не любити його неможливо...М. Рильський


13

й одночасно працює, щоб допомагати сім’ї. У цей період Чехов почав активно писати фейлетони, оповідання, гуморески, публі-куючи їх в ряді журналів Москви і Санкт-Петербурга («Стрекоза», «Осколки», «Будильник»). Після закінчення університету (1884 р.) Антон Чехов займався лікарською практикою у Підмосков’ї.

Популярність прийшла до нього після перших великих книг. У збірках «Строкаті оповідання» (1886 р.), «У сутінках» (1887 р.) було зібрано краще з ранньої творчості письменника. Молодий автор стає модним і дуже популярним. Талановитий, з приємною зовнішністю, він приваблював людей шляхетністю, моральною красою, делікатністю й надзвичайною скромністю. Романтична чеховська мрія про вільну й горду людину майбутнього, у якій усе має бути прекрасне – «й обличчя, й одяг, й душа, й думки», знайшла втілення у самому письменникові.

Написанням повістей «Степ» (1888 р.), «Нудна історія» (1889 р.) і похмурої драми «Іванов» починається зрілий період чеховської творчості. У зазначених творах звучать серйозні й сумні теми, виникають питання про щастя, свободу, пізнання істини, сенс життя. Ці думки штовхнули Антона Чехова на важку й небезпечну мандрівку на острів Сахалін – місце царської каторги й заслання. Видана після цієї подорожі книга «Острів Сахалін», єдиний зразок документальної прози Чехова, показувала нелюдські умови життя засуджених. Вона викликала такий значний громадський резонанс, що Сенат призначив ревізію каторги. Але поїздка підірвала й до того не міцне здоров’я письменника. Втім, своєрідною винагоро-дою за Сахалін стала для нього подорож до Європи, яка справила на письменника незабутнє враження, надала нових сил і натхнення.

Повернувшись до Росії, Антон Павлович продовжує напо-легливо працювати. Спочатку на дачі в Богімово, а потім, після придбання маєтку в селі Меліхово, для нього починається меліхов-ський період життя та творчості. Упродовж нього було створено повісті «Три роки», «Моє життя», «Мужики», «Палата № 6», п’єси «Чайка», «Дядя Ваня» та ін.


14

У Меліхові Чехов брав участь у земських справах, лікував населення, дуже багато зробив, щоб запобігти холері. З великим ентузіазмом займався він однією з найулюбленіших своїх справ – озе-лененням, посадивши близько тисячі вишневих дерев та засіявши деревами порожні лісові ділянки.

Останні роки життя А. Чехов провів у Ялті, куди він переїхав у 1898 р. за рекомендацією лікарів, щоб змінити клімат. Незважаючи на важку хворобу, він не припиняє активного життя: займається громадською роботою, організовує збирання коштів на протитубер-кульозний пансіонат, надає грошову допомогу хворим на сухоти. Ялтинський період життя письменника був дуже продуктивним. Тут були написані «Дама з собачкою», «У яру», «Архієрей», «Три сестри» і «Вишневий сад».

Упродовж творчого життя Антон Павлович написав безліч оповідань, декілька повістей. Але особливе місце в його доробку посідає драматургія. Слава Чехова-драматурга розпочинається з п’єси «Чайка» – про долю митця і служіння мистецтву. Всесвітнє визнання також отримали його п’єси «Дядя Ваня», «Три сестри», «Вишневий сад». Остання п’єса – справжній шедевр. У ній від-чувається подих реального життя, страждання, надії, сміх і сльози.

Помер Антон Павлович Чехов 2 липня 1904 р., перебуваючи на німецькому курорті Баденвейлер у Шварцвальді. Йому було лише 44 роки...

*Чехов А. П. Вишневый сад : повести и рассказы, пьесы / А. П. Чехов. – Харьков : Фолио, 2011. – 558 с. – (Школьная библи-отека украинской и зарубежной литературы).

Чехов А. П. Дама с собачкой : рассказы, повести, пьесы /А. П. Че-хов ; [сост. тома, вступ. ст. и коммент. А. Д. Степанова]. – Харьков ; Белгород : Книж. Клуб «Клуб Семейного Досуга», 2012. – 413 с. – (Великие шедевры мировой классики).


15

*Чехов А. П. Дом с мезонином : рассказы и повести / А. П. Чехов. – М. : Профиздат, 2005. – 416 с. – (Литературные шедевры).

*Чехов А. П. Избранное. Рассказы и пьеса / А. П. Чехов. – М. : АСТ, 2003. – 526 с. – (Всемирная детская библиотека).

Чехов А. П. Избранные произведения / А. П. Чехов ; [предисл. О. Н. Николенко]. – К. : Шанс, 2013. – 175 с. – (Шкільна бібліотека).

Чехов А. П. Три сестры : пьесы, рассказы / А. П. Чехов ; [послесл. и коммент. Л. А. Скубачевской]. – Харьков : Фолио, 2013. – 359 с. – (Школьная библиотека украинской и зарубежной литературы).

Чехов А. П. Чайка : повести, рассказы, пьеса / А. П. Чехов. – Харьков : Книж. Клуб «Клуб семейного досуга», 2013. – 190 с. – (Клас-сика в кармане).

Евсеев Д. М. Неизвестные псевдонимы А. П. Чехова / Д. М. Евсеев. – М. : Гелиос АРВ, 2008. – 144 с.

Єненко Ю. О. Дума про Чехова : повість / Ю. О. Єненко. – Луганськ : Світлиця, 1996. – 123 с.

Кузичева А. П. Ваш Чехов: Мелиховская хроника. (1895 – 1898) / А. П. Кузичева. – М. : Согласие, 2000. – 386 с.

*Чехов М. П. Вокруг Чехова: встречи и впечатления / М. П. Чехов. – М. : Худ. лит., 1981. – 335с.

Чуковский К. И. О Чехове: человек и мастер / К. И. Чуков-ский. – 3-е изд. – М. : Рус. путь, 2007. – 206 с.


16

1▪ 85 років від дня народження Миколи Петровича Бідняка

(1930 – 2000), українського живописця▪ 120 років від дня народження Андрія Петровича Ковалівського

(1895 – 1969), українського історика та етнографа▪ 120 років від дня народження Джона Форда (1895 – 1973),

американського кінорежисера

2▪ 130 років від дня народження Михайла Васильовича

Фрунзе (1885 – 1925), радянського військового і державного діяча▪ 140 років від дня народження Фріца Крейслера

(1875 – 1962), австрійского скрипаля і композитора▪ 170 років від дня народження Івана Павловича Пулюя

(1845 – 1918), українського фізика й електротехніка

4▪ 135 років від дня народження Климента Васильовича

Квітки (1880 – 1953), українського фольклориста-музикознавця

6▪ 75 років від дня народження Олега Орача (1940 – 2006),

українського поета, дитячого письменника

7▪ 130 років від дня народження Гаррі Сінклера Льюїса

(1885 – 1951), американського письменника

Лютий


17

8▪ 85 років від дня народження Діани Гнатівни Петриненко

(1930), української співачки

9▪ 100 років від дня народження Бориса Федоровича Андрєєва

(1915 – 1982), російського кіноактора

10▪ 125 років від дня народження Бориса Леонідовича

Пастернака (1890 – 1960), російського письменника, лауреата Нобелівської премії (1958)

14▪ 85 років від дня народження Георгія В’ячеславовича

Якутовича (1930 – 2000), українського графіка

18▪ 160 років від дня народження Левка Платоновича

Симиренка (1855 – 1920), українського вченого, помолога і плодовода▪ 235 років від дня народження Олексія Гавриловича

Венеціанова (1780 – 1847), російського живописця і графіка

19▪ 70 років від дня народження Юрія Михайловича Антонова

(1945), російського естрадного співака і композитора

20▪ 110 років від дня народження Уласа Олексійовича

Самчука (1905 – 1978), українського письменника


18

21▪ Міжнародний день рідної мови▪ 90 років від дня народження Ігора Наумовича Шамо

(1925 – 1982), українського композитора▪ 100 років від дня народження Євгена Михайловича

Ліфшиця (1915 – 1985), українського фізика-теоретика

23▪ 330 років від дня народження Георга Фрідріха Генделя

(1685 – 1759), німецького композитора й органіста

24▪ 150 років від дня народження Івана Левковича Липи

(1865 – 1923), українського письменника і громадського діяча

25

▪ 110 років від дня народження Павла Павловича Вірського (1905 – 1975), українського танцівника і хореографа

▪ 165 років від дня народження Володимира Григоровича Барвінського (1850 – 1883), українського письменника, публіциста, видавця

27▪ 140 років від дня народження Володимира Петровича

Філатова (1875 – 1956), російського та українського офтальмолога і хірурга


19

Сьогодні на наших щедрих зимових базарах серед розмаїття екзотичних і ві-тчизняних фруктів у покупців користу-ються досить великим попитом яблука сорту Ренет Симиренка. Плоди – зеленувато-золотистого кольору зі специфічним смаком, збирають їх пізньої осені, а дозрівають вони в січні-лютому. І якраз у лютому, 18-го дня 1855 року, народився той, хто розмножив цей сорт і розповсюдив його у багатьох країнах, хто став засновником промислового садівництва в Україні, розробивши наукові основи розведення, закладки та вирощування плодово-ягідних культур. Цією історичною постаттю є Лев Платонович Симиренко – представник славної української династії. Династія Симиренків сяяла на небосхилі української історії цілим сузір’ям зірок першої величини. Коріння її пронизує всі часові історичні пласти нашої держави, починаючи з козацтва, чумакування і кріпацтва до за-початкування промисловості і промислового садівництва. Садів-ництво червоною, вірніше, зеленою ниткою проходить крізь усі покоління Симиренків.

Народився Лев Симиренко на хуторі Мліїв, що неподалік міста Городище на Черкащині (тоді Черкаського повіту Київської губернії). Батько, Платон Федорович, вихованець Паризької по-літехніки, не тільки вивчав у Франції цукровиробництво і маши-нобудування, а й опанував досвід французьких фахівців садово-паркової культури та новітні досягнення садівничої науки. Мати, Тетяна Іванівна Овчиннікова, високоосвічена жінка, не лише прекрасна вихователька, а й друг і порадник своїх дітей, користу-валася в них великим авторитетом. Платон Симиренко залишився в історії України завдяки знайомству з Тарасом Шевченком, якому він позичив 1100 карбованців (на той час дуже великі гроші) на

Лев українського садівництваДо 160-річчя від дня народження Л. П. Симиренка (1855 – 1920)


20

видання «Кобзаря». На титульній сторінці книги було позначено «Коштом Платона Симиренка». Це був безцензурний, останній за життя поета «Кобзар», виданий 1860 р.

У 1873 р. Левко Платонович закінчив Одеську гімназію, отри-мавши золоту медаль. Деякий час навчався у Київському університеті, потім продовжив навчання на природничому факультеті Новоросій-ського університету, який закінчив у 1879 р. У 1879 – 1887 рр. за участь у русі народників був ув’язнений у Лук’янівській тюрмі, після чого відбував заслання у Східному Сибіру. Одружився Левко у в’язничній церкві з відомою польською революціонеркою Альдоною Гружев-ською, яка була причетна до замаху на царя Миколу II. У вільний від каторжної праці час займався улюбленою справою – садівництвом. В оранжереях сибірського промисловця Кузнєцова він вирощував овочеві, декоративні, цитрусові культури та виноград. Виплекав низькорослі повзучі дерева, які витримують низькі температури. За його ініціативою закладено міський парк у м. Красноярську.

Нарешті, у 1887 р. Лев Симиренко з дружиною повертається на рідну українську землю. Вчений, якому заборонено жити у великих містах, стає не тільки продовжувачем родинних здобутків у галузі садівництва, а й підіймає цю галузь на найвищий світовий рівень. Лев Платонович створює помологічний розсадник, організовує колекційний сад (за теперішньою термінологією – генетичний банк садівництва), у якому було зібрано понад 3 тис. сортів ві-тчизняного і зарубіжного походження, зокрема 900 сортів яблунь, понад 800 – груш, 350 – вишень і черешень, 165 – аґрусу, а також великий асортимент абрикос, персиків, горіхів, сотні форм і різ-новидів декоративних дерев і кущів, включаючи хвойні породи і троянди. Широко відомий сорт яблук Ренет Симиренка, названий на честь батька Лева Симиренка, було створено в місті Млієво та розповсюджено в багатьох країнах світу.

Лев Платонович всебічно вивчав зібрані ним сорти, поліпшу-вав селекційним способом якість місцевих сортів, акліматизував зарубіжні та виводив нові (наприклад, сорт яблуні Ренет Платон


21

Симиренка, 1901 р.), вказував, для яких районів рекомендовані сорти є перспективними. При своєму розсаднику організував школу садоводів і виховав низку висококваліфікованих фахівців, у т. ч. свого сина Володимира Симиренка.

Перші результати вивчення помологічної колекції свого роз-садника він узагальнив у «Генеральном каталоге» («Иллюстриро-ванное описание маточных коллекций рассадника», 1901 р.), у 1912 р. видав капітальний твір «Крымское промышленное плодоводство». Ця наукова праця стала знаковою подією не лише у вітчизняному, але й у світовому плодівництві.

Найвизначнішу наукову працю – «Помологія» – Симиренко видати не встиг. Вона вийшла лише у 1961 – 1963 рр. у Києві у 3-х томах (друге видання – 1974 р.). Праці вченого про районування плодово-ягідного асортименту, агротехніку посадки і вирощування не втратили своєї актуальності і сьогодні.

Лев Платонович підтримував наукові контакти майже з усіма науковими закладами, розсадниками та плодовими фірмами світу. За видатні успіхи в науковому сортознавстві вченого було нагоро-джено Великою золотою медаллю Французького помологічного товариства. Він брав участь у багатьох міжнародних виставках садівництва і за свої експонати багаторазово отримував найви-щі нагороди. За плідну наукову і громадську діяльність у 1894 р. Левка Платоновича обрано членом-кореспондентом Бельгійського товариства садівництва, у 1895 р. – членом Французького націо-нального помологічного товариства.

Успіх у селекційних справах та самовіддана праця призвели до непорозуміння у сімейному житті Симиренків. Дружина Лева Платоновича – Альдона Емілівна, подарувавши йому доньку Тетяну та двох синів – Платона й Володимира, не витримує хутірського життя з порпанням у саду і квітниках. Вона оселяється спочатку у місті Черкаси, а потім у Києві, де займається громадською діяль-ністю. Діти в період навчання живуть з нею, а на канікули їдуть до батька в Мліїв…Перше кохання Симиренка, Олена Олександрівна


22

Уварова, ніби спокутуючи свою провину за те, що не поїхала за коханим до Сибіру, стає другом і помічником Лева Платоновича в його наукових і господарських справах.

У ці роки особливо розквітає талант ученого. Його очі, як видно на фото тих часів, випромінюють щастя. Та щастя і нещастя в житті крокують, на жаль, поряд. Олена Олександрівна, весела і жвава, розумна і кмітлива, у 1906 р. тяжко захворіла… Перед смертю заповіла своїй подрузі Софії Хорішман, берегти Лева Платоновича і доглядати за ним. Так 26-літня мліївська вчителька з Харкова стає спочатку другом, а потім і дружиною 50-літнього вченого. Софія народила Леву Платоновичу трьох дітей: Лева, Миколу й Софію… Та настають важкі часи війни і революції, відлуння яких докотилися і до тихого Млієва. У дні революційних подій Лев Симиренко як істинний революціонер передає свій розсадник і колекційний сад, збережений від крадіжок і порубок на дрова, у державну власність. Йому видається мандат, датований 17 квітня 1919 р., що засвідчує: Лев Платонович є завідувачем садового господарства.

За радянської влади маєток Левка Симиренка націоналізо-вано, і в 1921 р. на його терені створено першу в країні Мліївську садово-городню дослідну станцію. У 1958 р. їй присвоєно ім’я Левка Симиренка.

Трагічно склалался доля родини Симиренків – радянською владою її було знищено по чоловічій лінії. Левко Симиренко вбитий чекістами у власному домі на очах у дружини й трьох малолітніх дітей. У 1938 р. було розстріляно сина Левка – професора Володимира Симиренка, який очолював Всесоюзний науково-дослідний інститут південних плодових і ягідних культур у Китаєві під Києвом (нині – Український науково-дослідний інститут садівництва). Упродовж 1930 – 1940 рр. було знищено й величезний симиренківський архів, а наукові праці батька й сина вилучили з бібліотек. Тому в книгозбірнях України та інших країнах колишнього Союзу залишилися тільки поодинокі при-мірники наукових праць Левка й Володимира Симиренків. Рукопис тритомної «Помології» зберегли син і донька Льва Платоновича.


23

Минули десятиліття. Пройшли роки тоталітаризму, голодо-мору і страшенної війни. Та на сотнях тисяч гектарів української землі квітують сади. Існує музей родини Симиренків, але вічним пам’ятником династії залишаються саме ці квітучі сади, у яких зростають яблуні одного з кращих сортів – Ренет Симиренка.

Симиренко Л. П. Крымское промышленное плодоводство / Л. П. Симиренко ; ред. П. В. Вольвач. – Симферополь : Таврия, 2008. – 608 с.

*Симиренко Л. П. Помология : в 3 т. / Л. П. Симиренко. – 2-е. изд. – К. : Урожай, 1972.

Т. 1 : Яблоня. – 434 с.Т. 2 : Груша. – 502 с.Т. 3 : Косточковые породы. – 423 с.

*Вольвач П. В. Лев Платонович Симиренко / П. В. Вольвач, В. К. Заец. – М. : Колос, 1984. – 176 с.

*Вольвач П. В. Л. П. Симиренко – фундатор україн-ського промислового садівництва: садівничий України : в 3 ч. / П. В. Вольвач. – Сімферополь : Таврія, 2002– .

Ч. 1. – 2002. – 312 с.Ч. 2. – 2003. – 288 с.Ч. 3. – 2004. – 304 с.

Ефимова Н. В. Симиренко Лев Платонович, выдающийся помолог и селекционер / Н. В. Ефимова // Агроном. вестн. – 2014. – №3 (март). – С. 2.

*Павлов А. В. Лев Платонович Симиренко / А. В. Павлов, Д. Ф. Чухло. – К. : Наук. думка, 1980. – 178 с.


24

Рассел Д. Симиренко Лев Платонович / Джесси Рассел, Рональд Кон. – [Б.м.] : VSD, 2013. – 201 с.

*Семена Н. Розстріляний сад: Чи буде відроджено в Україні наукову спадщину видатних українських учених-садоводів Левка та Володимира Симиренків? / Н. Семена. – День. – 2013. – 9 січ. – С. 5.

Про те, як в Україні вшановують пам’ять видатних учених-садоводів, «День» розмовляє з відомим симиренкознавцем, автором багатьох книг про життя та працю Левка та Володимира Симиренків, заслуженим діячем науки і техніки, академіком Петром Вольвачем.

*Шаров І. Ф. Симиренко Лев Платонович // Вчені України: сто видатних імен / І. Ф. Шаров. – К. : АртЕк, 2006. – С. 358 – 363.

Павло Павлович Вірський – відомий український хореограф та балетмейстер, засновник і керівник одного з найславетнішого у світі танцю-вальних колективів, народний артист СРСР, лауреат Державної премії СРСР та Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, по-становник понад 200 сценічно-фольклорних танців і композицій. Його ім’я назавжди увійшло до величної історії українського танцювального мистецтва. Вірський створив новий жанр – жанр сценічної хореографії. Він перший поєднав класичний танець з народним танцем. Саме завдяки йому почали виникати професійні танцювальні колективи.

Народився Павло Вірський 25 лютого 1905 р. в м. Одесі. Його батьки були дворянського роду, тому мріяли про гідну освіту для сина. Спочатку Павло навчається у престижній Рішельєвській

Патріарх українського танцюДо 110-річчя від дня народження П. П. Вірського (1905 – 1975)


25

гімназії, а потім планувалося продовжити освіту в Німеччині. Та Жовтнева революція порушила всі плани.

Юним 18-річним хлопцем, у 1923 р., Вірський вступає до Одеського музично-драматичного училища на хореографічне від-ділення (керівник В. Пресняков). Навчання пробудило в молодому танцівникові інтерес до вивчення хореографічного фольклору, утвердило у ньому віру в безмежні можливості хореографії. За-кінчивши в 1927 р. навчання в Одесі, він потім рік стажувався в Московському театральному технікумі у знаменитого Асафа Месерера (до речі – рідного дядька Майї Плісецької). Працювати Вірський поїхав додому – в Одеський оперний театр. Там, напри-кінці 1928 р., вони разом з Миколою Болотовим очолюють балетну трупу оперного театру. Учні тих самих педагогів, Вірський і Болотов органічно доповнювали один одного: якщо Болотов схилявся до режисури й оригінальних пантомімічних мізансцен, то Вірський мислив яскравими танцювальними образами, легко створював цікаві танці, мав тонке відчуття сучасних пластичних інтонацій і мріяв поєднати класичний танець з народним. Кожен танцівник чи танцівниця у такій композиції мали свою роль, свій образ, для розкриття котрого актор повинен був змобілізовувати усі найкращі грані власної творчості.

Таку концепцію Павло Вірський проніс крізь усе життя, на-тхненно (а інакше не міг) працюючи балетмейстером Київської опери, ансамблів Київського і Ордена Червоної Зірки ансамблю пісні і танцю Московського військових округів, а найбільше – коли став керівником створеного власноруч майже 75 літ тому ансамблю танцю України, що і понині носить його ім’я, у якому розвиваються його естетично-мистецькі традиції.

За два десятиліття (1955 – 1975 рр.), протягом яких Пав-ло Вірський був незмінним художнім керівником самобутнього колективу, підкорив ансамбль своєю надзвичайно високою май-стерністю, артистизмом, глибокою народністю, темпераментом, мальовничістю костюмів найвишуканішу світову публіку. Йому


26

влаштовували бурхливі овації Париж і Мадрид, Монако і Пекін, Москва і Стокгольм.

Незважаючи на воістину всесвітню славу і величезний авторитет, до останніх днів життя П. Вірський змушений був співставляти свої творчі плани з точкою зору «культурних керів-ників». Важко було переносити і постійну присутність у колективі, особливо під час закордонних гастролей, сторонніх спостерігачів, що доносили у відповідні інстанції про кожну закордонну зустріч, про кожне слово...

Павло Вірський помер 5 липня 1975 р., сповнений творчих сил і планів. І лише через два роки ансамбль, який ледь не з мо-менту створення називали «ансамблем Вірського», одержав право офіційно носити ім’я свого творця.

Бондарчук П. М. Вірський Павло Павлович // Енциклопедія історії України. Том 1. А – В / [редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін.] ; Нац. акад. наук України ; Ін-т історії України. – К. : Наук. думка, 2003. – С. 575.

*Павло Вірський [життєвий і творчий шлях] / [упоряд. : Ю. В. Вернигор, Є. І. Досенко]. – Вінниця : Нова кн., 2012. – 318 с. : фотоіл.

Павло Вірський (1905 – 1975) хореограф, реформатор сце-нічного танцю [Електронний текст]. – Режим доступу : http://ebk.net.ua/Book/biographies/vidomi_ukraintsi/part4/virsky.htm. – Загол. з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 06.10.2014.

Станішевський Ю. О. Павло Павлович Вірський / Ю. О. Станішевський. – К., 1962. – 46 с.

Шевченківські лауреати. 1962 – 2001 : енциклопед. довід. / авт.-упоряд. М. Лабінський. – К. : Криниця, 2001. – С. 78 – 79.


27

3▪ Всесвітній день письменника

4▪ 145 років від дня народження Євгена Оскаровича Патона

(1870 – 1953), українського вченого, фахівця з мостобудування та електрозварювання

▪ 150 років від дня народження Едуарда Юрійовича Вільде (1865 – 1933), естонського письменника

5▪ 135 років від дня народження Сергія Натановича

Бернштейна (1880 – 1968), вітчизняного математика

6▪ 540 років від дня народження Мікеланджело Буонаротті

(1475 – 1564), італійського скульптора, живописця, архітектора і поета

7▪ 55 років від дня народження Світлани Олегівни Талан

(1960), української письменниці

13▪ 55 років від дня народження Юрія Ігоровича Андруховича

(1960), українського поета, прозаїка, перекладача

19▪ 120 років від дня народження Максима Тадейовича

Рильського (1895 – 1964), українського поета та громадського діяча

Березень


28

▪ 85 років від дня народження Ліни Василівни Костенко (1930), української поетеси

20▪ 100 років від дня народження Святослава Теофіловича

Ріхтера (1915 – 1997), російського піаніста

21▪ Міжнародний день ліквідації расової дискримінації ▪ Всесвітній день поезії▪ 120 років від дня народження Леоніда Йосиповича

Утьосова (справжнє – Лазар Йосипович Вайсбейн) (1895 – 1982), радянського артиста естради

22▪ Всесвітній день водних ресурсів▪ 120 років від дня народження Івана Ле (1895 – 1978),

українського письменника

24▪ Всесвітній день боротьби проти туберкульозу▪ 115 років від дня народження Івана Семеновича

Козловського (1900 – 1993), українського і російського співака▪ 130 років від дня народження Марії Іванівни Закревської

(1885 – 1950), української співачки

27▪ Міжнародний день театру▪ 170 років від дня народження Вільгельма Конрада

Рентгена (1845 – 1923), німецького фізика, лауреата Нобелівської премії з фізики (1901)


29

28▪ 90 років від дня народження Дмитра Михайловича Гнатюка

(1925), українського співака▪ 90 років від дня народження Інокентія Михайловича

Смоктуновського (1925 – 1994), російського актора

31▪ 330 років від дня народження Йоганна Себастьяна Баха

(1685 – 1750), німецького композитора й органіста (за юліанським календарем – 21 березня)

Мікеланджело ді Франческо ді Нері ді Мініато дель Сера і Лодовіко ді Леонардо ді Буонарроті Сімоні (відомий як Мікеланджело) – італійський скульптор, художник, архітектор, поет, інженер. Його твори вва-жалися найвищими досягненнями мистецтва епохи Відродження ще за життя самого майстра. «Творець створив Італію за ескізами Мікеланджело», говорив Марк Твен. Серед найвідоміших його скульптурних робіт – «Давид», «Вакх», «П’єта» («Оплакування Христа»), «Мойсей». Учень флорентійської школи-майстерні при дворі Лоренцо Медичі в 17 років створює рельєф «Битва кентаврів». У 29 років з-під різця вже відомого майстра вийшов образ бійця за свободу – велична 5-метрова статуя Давида, яку було встановлено на головній площі Флоренції. Перший офіційний біограф Міке-ланджело писав, що «Давид» «перевищив славу всіх сучасних і античних статуй, грецьких і римських, будь-коли зроблених». У 1508 р. римський папа Юлій ІІ доручає Мікеланджело розписати стелю Сікстинської капели у Ватикані, розміри якої перевищували

Мікеланджело Буонарроті – «…більше ніж смертний, він – божественний ангел»До 540-річчя від дня народження Мікеланджело Буонарроті (1475 – 1564)


30

600 м2. Праця тривала майже чотири роки і була справжнім тита-нічним подвигом. Про ці наймонументальніші фрески митця Гете сказав, що, «не побачивши Сікстинську капелу, важко собі наочно уявити те, що може зробити одна людина».

У 1534 р. римський папа Павло призначив Мікеланджело головним художником і архітектором Ватикану. Серед архітек-турних досягнень митця – завершення будівництва найбільшого у світі собору Святого Петра у Римі. Мікеланджело переробив по-чатковий план собору, за його проектом було зведено прекрасний купол, рівного якому немає донині.

Поетичний талант Мікеланджело на повну силу розкрився протягом останніх трьох десятиліть життя. Збірку «Вірші» було опубліковано в 1623 р., вже після його смерті. Українською мовою його твори перекладали Микола Бажан, Іван Драч, Дмитро Павличко, Павло Грабовський та ін. У новітній українській літературі про нього писали вірші Ліна Костенко «Чекаю дня, коли собі скажу…», Юрій Косач «Мікеланджело Буонарроті», Павло Мовчан «Мікеланджело», Микола Бажан «Перед статуями Мікеланджело», Борис Олійник «Мікеланджело» (диптих), Іван Драч «Мікеланджело в час облоги Флоренції» (до 500-річчя з дня народження) та ін. Мікеланджело згадується у поезії Миколи Вінграновського «Осяяння».

Мікеланджело прожив майже 89 років і був першим пред-ставником західноєвропейського мистецтва, чия біографія була надрукована ще за його життя. Своїм мистецтвом, стверджуючи свободу і людську красу, він довів щиру любов до людей. На честь нього названо астероїд, площу у Флоренції, океанський лайнер, комп’ютерний вірус, кратер на Меркурії, психологічний феномен.

*Микеланджело Б. Лирика / Микеланджело Буонарроти ; пер. с ит. ; послесл., сост. А. Махова. – Ленинград : Дет. лит., 1987. – 174 с.


31

Микеланджело Б. Стихотворения. Письма / Микеланджело Буонарроти ; пер. с ит. – СПб. : Азбука, 1999. – 249 с. – (Азбука – Классика).

Микеланджело Б. Я помыслить в вечность устремлений… : стихотворения / Микеланджело Буонарроти – 3 изд., испр. – М. : Летопись-М, 2000. – 381 с. – (Мир поэзии).

*Алтаев А. Л. Впереди веков: Леонардо да Винчи. Рафаэль. Микеланджело : повести / А. Л. Алтаев. – М. : Дет. лит., 1959. – С. 321 – 492.

*Арган Д. К. История итальянского искусства: Античность. Средние века. Возрождение. Барокко. Искусство XVIII – XX веков / Джулио Карло Арган ; пер. с ит. – М. : Радуга, 2000. – С. 345 – 356.

Італійський мистецтвознавець Джуліо Карло Арган про май-стрів епохи Відродження, зокрема про творчість Мікеланджело.

Боровков Д. Неистовый гений: Микеланджело Буонарроти / Д. Боровков // Ист. журн. – 2012. – № 11 (95).– С. 52 – 85.

Великие художники. Т. 33. Микеланджело : альбом живо-писи [Изоматериал] / [авт. текста С. Королева] – К. : Комсомол. правда – Украина, 2011. – 48 с.

*Дубинянская Я. Микеланджело Буонарроти: Мастер и оди-ночество / Я. Дубинянская // Личности. – 2009. – № 2. – С. 82 –105.

Жаборюк А. А. Художній світ доби Відродження (ідеї, образи, стиль) : посібник / А. А. Жаборюк ; Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. – Одеса : Астропринт, 2010. – 192 c.


32

*Задонцева І. С. Мікеланджело / І. С. Задонцева // Країна знань. – 2005. – № 2. – С. 49.

*Кантор М. Ярость / Максим Кантор // Story. – 2013. – № 7. – С. 86 – 103.

Про трагічне світосприйняття Мікеланджело Буонарроті.

*Кристофанелли Р. Дневник Микеланджело Неистового / Роландо Кристофанелли. – М. : Прогресс, 1980. – 379 с.

Белетризована біографія Мікеланджело.

*Кузьмин В. В. (Батиевский В. М.) Хроника эпохи Ренес-санса / В. В. Кузьмин // Во власти времени [Леонардо да Винчи, Питер Пауль Рубенс, Харменс ван Рейн Рембрант, Буонарроти Ми-келанджело]. – Днепропетровск : Пограничник, 2008. – С. 98 – 135.

Криза ренесансної гуманістичної ідеї в творчості великого майстра Відродження – Мікеланджело.

*Кустодиева Т. К. Итальянское искусство эпохи Возрожде-ния XIII – XVI века / Т. К. Кустодиева. – Ленинград : Искусство, 1985. – С. 147 –151.

Нарис-путівник зібрання творів італійського мистецтва в Ермітажі, до числа яких належать творіння Мікеланджело.

*Лесик-Бондарук О. О. Високе Відродження в Італії / О. О. Лесик-Бондарук // Методичні рекомендації до курсу «Історія образотворчого мистецтва», розділ «Італійське Відродження». – Луцьк : Вежа, 2005. – С. 46 – 58.

Гуманістичні ідеали у творчості Мікеланджело.

Лобода О. «І житиму, гартований вогнем, я вічно...»: [Міке-ланджело] / О. Лобода // Зарубіж. літ. – 2002. – № 35. – С. 7 – 10.


33

*Микеланджело / текст Джованны Николетти. – М. : Белый город, 2000. – 65 с. – (Мастера живописи).

Мікеланджело (1475 – 1564): до 500-річчя з дня народження : збірник / уклад. М. П. Бажан. – К. : Мистецтво, 1975. – 395 с.

Роллан Р. Жизнь Микеланджело / Ромен Роллан. – М. : Эксмо, 2006. – 640 с.

*Ротенберг Е. И. Микеланджело Буонарроти [Альбом] / Евсей Иосифович Ротенберг. – М. : Изобразительное искусство, 1976. – 175 с.

Скляренко В. М. Микеланджело / Валентина Марковна Скляренко // 100 знаменитых художников: XIV – XVIII вв. / В. М. Скляренко [и др.]. – Харьков : Фолио, 2004. – С. 294 – 303.

*Скульптор, художник, архітектор, поет і інженер: Міке-ланджело Буонаротті // Шк. світ. – 2008. – № 44. – С. 17 – 20.

*Стоун И. Муки и радости : роман / Ирвинг Стоун ; пер. с англ. Н. Банникова. – М. : Правда, 1991. – 768 с.

*Титан: Микеланджело : драм. композиция / авт.-сост. Г. Кушнеровская. – М. : Мол. гвардия, 1973. – Вып. 31. – 271 с.

Титаны Возрождения. Искусство и литература Возрожде-ния: Леонардо да Винчи, Микеланджело Буонарроти, Рафаэль Санти, Пьер де Ронсар, Вильям Шекспир // Культура Средневе-ковья и Возрождения : хрестоматия. – Харьков, 1998. – С. 315 – 335.


34

Хойзингер Л. Микеланджело: очерк творчества / Л. Хойзингер ; пер. с нем. М. И. Свидерская. – М. : Слово / Slovo, 1998. – 80 с. – (Великие мастера итальянского искусства).

*Шрамкова Г. И. Искусство Возрождения: Италия. Нидерланды. Германия. Франция / Г. И. Шрамкова. – М. : Изобразительное ис-кусство, 1977. – С. 30 – 34. ил. С. 109 – 140.

Юрій Андрухович – український поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Лауреат багатьох європейських премій. Народився 13 березня 1960 р. в м. Івано-Франківськ. Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. О. М. Горького в Москві. Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії Івано-Франківського часопису «Перевал», був співредак-тором часопису «Четвер», віце-президентом АУП. Кілька років вів рубрику «Парк культури» у загальнонаціональній щоденній газеті «День», відомий як редактор і упорядник Хрестоматійного додатку «Малої української енциклопедії актуальної літератури».

У творчому доробку Юрія Андруховича – поезія та проза. Його поетичним дебютом була збірка «Небо і площі», видана в 1985 р.; тоді ж разом із В. Небораком та О. Ірванцем він заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу (скорочення від «бурлеск – балаган – буфонада»). Друга поетична збірка Андруховича «Середмістя» має швидше не «бубабуїстський», а «елегійно-класицистичний» характер. Третю збірку «Екзотичні птахи і рослини» можна вважа-ти «балаганно-ярмарковою». Поєднання патетики з іронією, нахил до стилізаторства й заміна «ліричного героя» щоразу новою «мас-

«Ми є тому, що нас не може бути...»До 55-річчя з дня народження Юрія Андруховича (1960)


35

кою» – характерна особливість усіх періодів його творчості. Романи «Рекреації», «Московіада» та «Перверзія» можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм?) кожного з них є поет-богема, що опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень «фізики в метафізику» і навпаки. Усі романи – жанрово-стилістична суміш (сповідь, «чорний реалізм», трилер, ґотика, сатира).

Есеїстика Андруховича виникає внаслідок подорожей до інших країн і поступово складається в майбутню «книгу спостережень» над особливостями європейського культурно-історичного ландшафту.

Твори Андруховича перекладено й видано в Польщі, Німеч-чині, Канаді, Угорщині, Фінляндії окремими книжками, в США, Швеції, Росії‚ Австрії – окремими публікаціями.

За мотивами оповідань Юрія Андруховича режисер Андрій Дончик зняв кінофільм «Кисневий голод». Вистава «Нелегал Орфейський» за романом «Перверзія» збирає аншлаги у Молодому театрі у Києві.

Поезія Андруховича посідає чільне місце у творчості відомих українських рок-гуртів «Плач Єремії», «Мертвий півень», «Sіґал Sпожив Sпілка», «Знову за старе», тощо.

Андрухович є автором перекладів з англійської (п’ятого україн-ського перекладу шекспірівського «Гамлета» а також книжки пере-кладів американських поетів-бітників), польської (Т. Конвіцький), німецької (Р. М. Рільке, Ф. Ролер, Ф. фон Герцмановскі-Орландо) та російської (Б. Пастернак, О. Мандельштам, А. Кім).

«Глянцева» критика називає Андруховича «священною ко-ровою нової української словесності», а західна визначає його як одного із найяскравіших представників постмодернізму, порівню-ючи за значимістю у світовій літературній ієрархії з Умберто Еко.

*Андрухович Ю. Бібліотека / Юрій Андрухович // В іншому світлі = In a different light : антол. укр. літ. в англомов. пер. / упо-ряд. О. Лучук. – Львів : Сріб. слово, 2008. – С. 166 – 167. – Укр. та англ. мовами.


36

*Андрухович Ю. Дванадцять обручів : роман / Ю. Андрухо-вич. – 4-е вид. – К. : Критика, 2006. – 275 с. – (Критичні тексти).

*Андрухович Ю. Європа на краю світу / Ю. Андрухович //

Критика. – 2013. – № 3 – 4. – С. 2 – 4.

*Андрухович Ю. Лексикон інтимних міст : [Довіл. посіб. з геопоетики та космополітики] / Ю. Андрухович. – Кам’янець-Поділ. : Рута, 2012. – 424 с.

*Андрухович Ю. Московіада : роман жахів / Ю. Андрухович. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2000. – 140 с.

*Андрухович Ю. Перверзія : роман / Ю. Андрухович. – Львів : Класика, 2000. – 290 с. – (Сучасна проза).

*Андрухович Ю. Поезія. Проза та есеїстика // Бу-Ба-Бу (Андрухович Ю., Ірванець О., Неборак В.) : вибрані твори / [авт. проект, упоряд., бібліогр. відом. та прим. В. Габора]. – Львів : Піраміда, 2007. – С. 64 – 210. – (Українські Літературні Групи).

*Андрухович Ю. Як ми вбили Пятраса ; Зима і сни вартового / Ю. Андрухович // Українська мала проза XX ст. : антол. / упоряд. В. Агеєва – К. : Факт, 2007. – С. 1369 – 1386.

*Андрухович Ю. Як ми вбили Пятраса. П’ять оповідань про кисневий голод / Ю. Андрухович // Трициліндровий двигун любові: Ю. Андрухович, Л. Дереш, С. Жадан. – Харків : Фоліо, 2009. – С. 5 – 50. – (Графіті).

*Андрухович Ю. Shevchenko is OK / Ю. Андрухович // Ме-тодичні діалоги. – 2013. – № 3. – С. 4 – 12.


37

*Андрухович Ю. І. Рекреації : романи / Ю. І. Андрухович ; Міжнар. Фонд «Відродження». – К. : Час, 1997. – 287 с. – (Укра-їнська модерна література).

*Андрухович Ю. І. Таємниця : замість роману / Ю. І. Ан-друхович. – Харків : Фоліо, 2008. – 478 с. – (Література).

Андрухович Юрий Игоревич: украинский поэт, прозаик, культуролог. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.liter.net/=/Andrukhovich/biogr.htm. – Загол. з екрана. – Мова : рос. – Перевірено : 15.09.2014.

Андрухович Юрій. Творчість. Біографія. Критика [Елек-тронний ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу : http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=258&type=tvorch. – Загол. з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 09.09.2014.

*Хомича Н. Еней на межі ХХ – ХХІ століть: Іван Котлярев-ський та Юрій Андрухович / Н. Хомича // Актуальні проблеми сучасної філології. – Рівне, 2010. – С. 93 – 106. – (Літературоз-навство ; вип. 19).


38

1▪ День сміху▪ 80 років від дня народження Вадима Дмитровича

Крищенка (1935), українського поета

2▪ 210 років від дня народження Ганса Крістіана Андерсена

(1805 – 1875), датського письменника▪ 175 років від дня народження Еміля Золя (1840 – 1902),

французького письменника

7▪ Всесвітній день здоров’я

12▪ 175 років від дня народження Миколи Івановича Петрова

(1840 – 1921), українського літературознавця, історика, етнографа, археолога, педагога

14▪ 70 років від дня народження Сергія Сергійовича Дяченка

(1945), українського письменника-фантаста

18▪ День пам’яток історії та культури▪ 115 років від дня народження Валентини Миколаївни

Чистякової (1900 – 1984), української актриси

Квітень


39

21▪ Міжнародний день Землі▪ 280 років від дня народження Івана Петровича Кулібіна

(1735 – 1818), російського механіка-самоука

23▪ Всесвітній день книги і авторського права▪ 95 років від дня народження Григорія Михайловича

Тютюнника (1920 – 1961), українського письменника

24▪ 95 років від дня народження Дмитра Григоровича Білоуса

(1920 – 2004), українського письменника, перекладача

26▪ День Чорнобильської трагедії (29-ті роковини)▪ 125 років від дня народження Миколи Костянтиновича

Зерова (1890 – 1937), українського літературознавця, поета, пере-кладача

28▪ 150 років від дня народження Миколи Івановича Івасюка

(1865 – 1937), українського художника

29▪ 140 років від дня народження Рафаеля Сабатіні (1875 –

1950), англійського письменника


40

Іван Петрович Кулібін народився 21 квітня 1735 р. в слободі Поднов’є Нижегородського повіту в сім’ї торговця борошном. У юнацькому віці Кулібін опановував слюсарну, токарну та годинникову справи. Вироби молодого механіка (мікроскоп, електрична машина, теле-скоп, підзорна труба, кишеньковий годинник) справили велике враження на Катерину II, і в травні 1767 р. талановитий майстер був запрошений імператрицею до Санкт-Петербурга. Протягом понад 30 років Кулібін завідував механічною майстернею Петербурзької академії наук, керував виробництвом верстатів, астрономічних та навігаційних приладів, інструментів. Російський механік-винахід-ник відомий також як творець прожектора, семафорного телеграфу, аркових мостів.

І. П. Кулібін збудував «самокатку», яка мала своєрідну коробку передач, махове колесо, механічні гальма, роликові підшипники. Унікальною була конструкція гвинтового пасажирського ліфта (підйомних і спускних крісел) для Зимового Палацу. Видатний механік розробив також конструкцію «механічних ніг» (протезів). Однак годинники залишалися найбільшою пристрастю «головного механікуса». Він створював проекти різноманітних годинникових механізмів: від «годинників у персні» до баштових гігантів. Ки-шенькові годинники Кулібіна, крім часу, показували місяці, дні тижня, пори року, фази Місяця.

Геодезичні, гідродинамічні та акустичні прилади, готовальні, астролябії, електричні банки, телескопи, підзорні труби, мікроскопи, сонячні та інші годинники, барометри, термометри, ватерпаси, точні терези – такий далеко не повний перелік зробленого в майстернях під керівництвом Кулібіна.

Іван Петрович Кулібін – «головний російський механікус»До 280-річчя з дня народження (1735 – 1818)


41

У 1801 р. І. П. Кулібін закінчив службу в Академії наук і по-вернувся в Нижній Новгород, де займався переважно проектами машинних суден.

У 1813 р. пожежа позбавила І. П. Кулібіна майже всього майна. Останні роки життя винахідник прожив у бідності. Помер Кулібін у Нижньому Новгороді 30 липня (11 серпня) 1818 р.

Геніальний винахідник, конструктор і вчений не тільки ви-кликав захоплення сучасників, а й залишив нащадкам дивовижні прилади та оригінальні наукові припущення, не цілком ще оцінені. Як сказав великий математик Ейлер Івану Кулібіну: «Тепер Вам залишається побудувати нам сходи на небо». На його честь названо астероїд «5809 Кулібін».

«Кулібін» – так досі називають талановитих майстрів-самоуків, що досягли великих успіхів у своєму ремеслі, а також, із більшою чи меншою часткою іронії, любителів щось самостійно переро-бляти або покращувати в машинах і механізмах. Іван Кулібін став прототипом годинникаря-самоучки Кулігіна – героя п’єси «Гроза» Олександра Островського.

Внесок Івана Петровича Кулібіна в російську і світову науку настільки значний, що він по праву вважається символом вина-хідництва.

Алексеев В. Н. «Жесткие» меры директора С.-Петербургской Академии наук княгини Е. Р. Дашковой / В. Н. Алексеев // История науки и техники. – 2010. – № 12. – С. 15 – 23.

У статті розповідається про «жорстке» управління Академією наук її директором, княгинею Є. Р. Дашковою, в 1783 – 1784 рр., зокрема про її конфлікти з механіком І. П. Кулібіним.

Алексеева З. 5 выдающихся изобретений Ивана Кулибина [Електронний ресурс] / Злата Алексеева ; прислала Нелли Шес-топалова. – Електрон. текст. – Режим доступу : http://smartnews.ru/articles/9688.html. – Загол. з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 06.10.2014.


42

*Арист Л. М. Жизнь изобретений / Л. М. Арист. – К. : Тех-ніка, 1983. – С. 99.

Про винахід «самокатки» І. П. Кулібіним.

Гордеева Е. Иван Кулибин – изобретатель и любимец императрицы [Електронний ресурс] / Елена Гордеева. – Електрон. текст. – Режим доступу : http://topwar.ru/13662-ivan-kulibin-izobretatel-lyubimec-imperatricy-zakonchil-zhizn-v-bednosti.html. – Загол. з екрану. – Мова : рос. – Переві-рено : 06.10.2014.

*Иван Петрович Кулибин // Самые знаменитые изобретатели России / авт.-сост. С. В. Истомин. – М. : Вече, 2000. – С. 50 – 67.

*История инженерной деятельности : учеб. пособие / С. В. Подлесный [и др.]. – Краматорск, 2010. – С. 73.

Винахід семафорного телеграфу І. П. Кулібіним.

*Костюченко А. Иван Кулибин: имя нарицательное / А. Кос-тюченко // Личности. – 2013. – № 5. – С. 65 – 85.

*Кулибин Иван Петрович // Кто есть кто в мире / гл. ред. Г. П. Шалаева. – М. : Слово ; ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2004. – С. 766 – 767.

Лейкин А. Л. Портрет механика Кулибина : ист. повесть / А. Л. Лейкин. – М. : Дет. лит., 1986. – 188 с.

*Малевинский Ю. Н. «Дороже всякого золота»: Кулибин : ист. повествование / Ю. Н. Малевинский. – М. : Мол. гвардия, 1980. – 174 с. – (Пионер – значит первый).

*Пипуныров В. Н. Иван Петрович Кулибин (1735 – 1818) / В. Н. Пипуныров, Н. М. Раскин. – Ленинград : Наука, 1986. – 301 с.


43

Сапожников Л. У позолоченій клітці / Леонід Сапожников // Силуети винахідників.– К. : Веселка, 1987. – С. 19 – 22.

Розповідь про І. П. Кулібіна для читачів середнього шкіль-ного віку.

Яновская, Ж. Кулибин / Жозефина Яновская. – Ленинград : Дет. лит., 1985. – 108 с.

Творча постать Миколи Зерова бага-тогранна: проникливий історик літератури, блискучий лектор-оратор, відважний кри-тик-полеміст, майстер сонету, незрівняний перекладач античної поезії. Разом із Максимом Рильським, Михай-лом Драй-Хмарою, Павлом Филиповичем та Освальдом Бурґардтом він належав до неформального літературного об’єднання, яке в історію української літератури ввійшло як неокласики.

«Я народився в м. Зінькові, на Полтавщині, 14 (26 по-новому) квітня 1890 р. Батько – учитель, потім – завідуючий городською школою, нарешті – у 1905 р. – інспектор народних шкіл; мати – з дрібного землевласницького роду Яреськів – з-під Диканьки, роду козацького, але доказующого дворянство...Учився спочатку в го-родській школі, під батьковою ферулою, досить суворою – в одній групі з Павлом Губенком (котрий тоді ще не був Остапом Вишнею)».

Зеров три роки навчався в Охтирській гімназії. Потім – 13-річ-ним – сам поїхав до Києва і влаштувався у Першу київську гімназію (яку у свій час закінчили історик Василь Базилевич, письменники Михайло Булгаков, Сергій Пилипенко, Костянтин Паустовський).

Закінчивши гімназію, він вступив на історико-філологічний факультет університету святого Володимира. По закінченню

«Закоханий у вроду слів…»До 125-річчя від дня народження М. К. Зерова (1890 – 1937)


44

університету 1 серпня 1914 р. його було призначено викладачем історії Златопільської чоловічої, а з жовтня 1916 р. – ще й жіночої гімназії, у яких він працював до весни 1917 р. Він – активний пе-дагогічний діяч, у квітні 1917 р., у якості секретаря, бере участь в учительському з’їзді, який проходив у Києві. І вже з вересня цього ж року він – викладач латини та секретар педагогічної ради Другої української державної гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства в Києві. Протягом 1918 – 1920-х рр. паралельно викладає україноз-навство в Архітектурному інституті, працює редактором бібліогра-фічного журналу «Книгарь». У цей час Микола Зеров увійшов до елітарного гуртка діячів української культури, «стовпами» якого були Г. Нарбут, П. Зайцев, В. Модзалевський. З голодного Києва його запрошують на роботу в Баришівську соціально-економічну школу. Тут, не пориваючи творчих зв’язків з Києвом, він працює близько трьох років. Це були плідні роки творчості. У Баришівці М. Зеров зробив багато перекладів, написав низку сонетів та са-тир-пародій, кілька невеликих оповідань.

З 1 жовтня 1923 р. Микола Зеров – професор української літератури Київського Інституту народної освіти (так звався тоді Київський університет). Тоді ж розпочинає читати свої блискучі лекції, які часто зривають бурхливі оплески (про лекції Зерова серед студентів ходили легенди). Одночасно викладав українську літературу в Київському кооперативному технікумі та торгово-промисловій школі, читав у залізнично-експлуатаційному техні-кумі, був професором Київського інституту лінгвістичної освіти, зокрема керував кафедрою теорії й історії перекладу.

Як історик літератури М. Зеров мав свої уподобання й захоплення. Не одну статтю, не одне дослідження присвятив творчості Лесі Українки, Анатолія Свидницького, залишив нариси про Ю. Федьковича, Я. Щоголева, П. Куліша, М. Черемшину, М. Старицького тощо. 1923 р. голосно заявили про себе «неокласики». Саме тоді вони з’їхалися до Києва й об’єднались у рамках АСПИСу (Асоціація письменників). У грудні 1923 р. відбулася перша зустріч Зерова з


45

Миколою Хвильовим, коли той приїхав до Києва у складі харківської письменницької делегації «Гарту». Неокласики розгорнули бурхливу літературну діяльність. Вони влаштовують літературні вечори, на яких намагаються згуртувати мистецькі сили, аби спрямувати їх у річище конструктивної праці.

Прекрасний оратор-полеміст, М. Зеров був суспільно активним. Він умів і любив виступати перед студентами, слухачами курсів тощо, вести публічні дискусії і робив це віртуозно, логічно й ґрунтовно аргументуючи, чим викликав захоплення присутніх. Не раз йому зауважувала дружина Софія Федорівна: «Оплески пробачають лише артистам, а ти не артист, – тобі їх не пробачать!» І не пробачили.

Заарештували Миколу Зерова наприкінці 1935 р. в Москві, куди він поїхав, не маючи надії на будь-яку працю в Києві.

До 5 червня 1936 р. маршрутом через Кем потрапив Зеров до Соловецького табору. Там зустрінуть його Василь Мисик, Ми-рослав Ірчан, Олександр Слісаренко, Григорій Епік, Лесь Курбас, Павло Флоренський. Прибирав видатний вчений та блискучий поет-перекладач господарчі служби, потім перевели його до табір-ної бібліотеки за бібліографа. У вільний час перекладав «Енеїду» Вергілія.

Довго рідні не знали, коли відійшов у вічність їх син та чоло-вік. Після запиту К. Зерова, батька М. Зерова, у відповідні органи, надійшла відповідь про смерть Миколи Костьовича у лікарні 1937 р. Дружині вже по війні надіслали іншу дату – 13 жовтня 1941 р. Але дослідники з’ясували, що розстріляли М. К. Зерова, як і ще1116 осіб, у листопаді 1937 – до 20-річчя перемоги «великого жовтня»!

Зеров М. Антологія римської поезії / М. Зеров. – К. : Час, 1990. – 64 с.

Зеров М. Українське письменство / М. Зеров ; упоряд. М. Сулима ; післямова М. Москаленка. – К. : Основи, 2002. – 1301 с.


46

*Зеров М. Українське письменство ХІХ ст. Від Куліша до Винниченка. Статті: нариси з новітнього українського письмен-ства / М. Зеров. – Дрогобич : Відродження, 2007. – 568 с. – (Cogito: навчальна класика).

*Зеров М. Catalepton / М. Зеров. – Полтава : Сімон, 2013. – 100 с. – (Поезія).

*Зеров М. К. Вибране : поезії, пер., диплом. робота / М. К. Зеров. – К. : Укр. письменник, 2011. – 712 с.

Базилевський В. Микола Зеров (1890 – 1937). Метеоричний слід / Володимир Базилевський // Українознавство. – 2012. – № 1. – С. 230 – 234.

Геращенко М. Бібліографічний портрет Миколи Зерова / М. Геращенко, Л. Добровольська // Вісн. Кн. палати. – 2011. – № 6. – С. 36 – 37.

Зеров К. Повернення із забуття. Микола Зеров (14.IV.1890 – 03.ХІ.1937) / К. Зеров. – К. : АВЕРС, 2008. – 66 с.

Наш сучасник Микола Зеров / упоряд. : М. Зерова, Р. Коро-годський, М. Коцюбинська ; вступ. ст. М. Коцюбинської. – Луцьк : Терем, 2006. – 368 с.

Панченко В. Микола Зеров: формування української ідентичності / Володимир Панченко // Мандрівець. – 2013. – № 2. – С. 50 – 57.

Родинне вогнище Зерових / ред. рада : В. Шевчук та ін. ; вступ. ст. Є. Сверстюка ; худ. оформ. В. Крутіліної. – К. : Гелікон, 2004. – 432 с.


47

1▪ 50 років від дня народження Симони Вілар (насправді –

Наталія Гавриленко) (1965), української письменниці▪ 70 років від дня народження Василя Івановича Зінкевича

(1945), українського естрадного співака

7▪ 175 років від дня народження Петра Ілліча Чайковського

(1840 – 1893), російського композитора

9▪ День Перемоги▪ 95 років від дня народження Річарда Джорджа Адамса

(1920), англійського письменника

10▪ День матері в Україні▪ 50 років від дня народження Олексія Михайловича

Волкова (1965), українського письменника детективного жанру

15▪ Міжнародний день сім’ї▪ 90 років від дня народження Людмили Іванівни

Касаткіної (1925 – 2012), російської актриси▪ 170 років від дня народження Іллі Ілліча Мечникова

(1845 – 1916), російського й українського біолога, одного з осно-воположників ембріології, порівняльної патології, імунології і мікробіології

Травень


48

16▪ День науки в Україні▪ День Європи в Україні▪ 110 років від дня народження Генрі Фонда (1905 – 1982),

американського актора▪ 120 років від дня народження Теодосія Степановича

Осьмачки (1895 – 1962), українського письменника, перекладача

17▪ 90 років від дня народження Сергія Костянтиновича

Сміяна (1925), українського режисера

18▪ Міжнародний день музеїв▪ 95 років від дня народження Івана Павла ІІ (1920 – 2005),

Папи Римського

20▪ 90 років від дня народження Олексія Андрійовича

Туполєва (1925 – 2001), російського авіаконструктора

21▪ 80 років від дня народження Олександра Ігоревича

Муратова (1935), українського кінорежисера

22▪ 70 років від дня народження Юрія Євгенійовича

Рибчинського (1945), українського поета-пісняра▪ 175 років в ід дн я н ароджен н я М арка Луки ча

Кропивницького (1840 – 1910), українського драматурга, актора, режисера, театрального діяча


49

24▪ День слов’янської писемності і культури▪ 110 років від дня народження Михайла Олександровича

Шолохова (1905 – 1984), російського письменника

25▪ 110 років від дня народження Олександра Євдокимовича

Корнійчука (1905 – 1972), українського письменника-драматурга

31▪ 150 років від дня народження Марії Михайлівни Старицької

(1865 – 1930), української актриси, режисера театру

Дзвенить крізь століття українська пісня, відлунюючись у серцях прийдешніх поколінь. Їй, українській пісні, присвятив усе своє життя народний артист України, лауреат Шевченківської пре-мії, естрадний виконавець Василь Іванович Зінкевич.

Василь Зінкевич – це ціла епоха в історії української пісні. Разом із ним прийшли до нас, слухачів, і на все життя глибоко за-пали в душу пісні «Мамина світлиця», «Шлях до Тараса», «Музика», «День новий над Україною» та багато інших пісенних шедеврів. У цих піснях доля України, історія нашого народу.

Народився Василь Іванович Зінкевич на Поділлі, у селі Вась-ківці Ізяславського району, 1 травня 1945 р. Тут, серед чарівної

Золотий голос УкраїниДо 70-річчя народного артиста України Василя Зінкевича (1945)

Своїми сьогоднішніми успіхамия завдячую Володі Івасюку, бо він

чесно вірив у мене, в мої можливості.В. Зінкевич


50

природи, на живописному березі голубої Горині пройшло його дитинство. Малий Василько ріс веселим та допитливим. Гарно малював і дуже любив рукоділля. Але найбільше любив співати. Батько хлопчика – Іван Харитонович гарно співав, був регентом церковного хору. Як згадувала згодом мати Василя – Ганна Про-копівна, хист та любов до співу передалися хлопчику, мабуть, від батька. Ще малим він зробив собі вдома невеличку сцену і виспі-вував на ній. Навчаючись у школі, брав участь у художній само-діяльності, вчився грати на балалайці. Згодом, закінчивши школу, Василь вступив до Вижницького училища прикладного мистецтва. Звідти і почалося його сходження до вершин великого мистецтва. У 1968 – 1973 рр. він був художнім керівником народного самодіяльного ансамблю «Смерічка» у м. Вижниця Чернівецької області. До речі, Василь став першим чоловіком-солістом у цьому жіночому ансамблі (через рік в ансамблі почав співати і юний Назарій Яремчук).

Незабаром пісня «Червона рута» Володимира Івасюка у виконанні ансамблю стала найкращою піснею в країні. У фіналі «Пісні – 72» звучав «Водограй», а через рік самодіяльну «Смерічку» запросили у Чернівецьку філармонію. У 1973 – 1975 рр. Василь Зінкевич був солістом вокально-інструментального ансамблю «Смерічка» Чернівецької філармонії.

У 1975 р. Василь Іванович переїжджає на Волинь і стає со-лістом ансамблю «Світязь» Волинської обласної філармонії, а з 1980 р. – його художнім керівником. Пісні «Ти – моя весна», «Тільки раз цвіте любов», «Світ без тебе» дуже швидко роблять Зінкевича популярним співаком в Україні, а «Світязь» переживає свої найкращі часи.

20 жовтня 1978 р. Василю Зінкевичу присвоєно звання за-служеного артиста, а 3 січня 1986 р. – народного артиста України. У цей час співак вніс у скарбницю української естради багато і понині популярних пісень: «Ясні зорі», «Зову тебе», «Забудь пе-чаль», «Сонце в небі», «Скрипка грає», «Тече вода», «Музика», «Ніби вчора», «Через літа».


51

У 1994 р. Зінкевичу присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка, а у 1997 р. фонд Міжнародної премії імені українського академіка Миколи Касьяна нагородив його ор-деном «Миколи Чудотворця», яким нагороджуються найпочесніші особистості за вагомий особистий внесок у примноження добра на Землі. У цьому ж році Василь Зінкевич стає лауреатом почесного звання «Людина року» у номінації «Митець року» на Волині.

За результатами конкурсу, проведеного газетою «Голос Украї-ни» серед читачів у жовтні 2001 р., Василь Зінкевич став «Золотим голосом України» та отримав особливу відзнаку «Золоте перо».

Василь Зінкевич удостоєний усіх найвищих відзнак для мит-ця, можливих у нас, в Україні. Та головне – він має ІМ’Я, здобуте благородно і правдиво, істинну любов народу.

24 травня 2002 р. у Києві перед Міжнародним центром куль-тури та мистецтв відкрилася «Алея зірок», на якій одним із перших було відзначено народного артиста України Василя Зінкевича.

Творча зірка Василя Зінкевича яскраво і самобутньо горить і сьогодні. Кожен його виступ, кожен концерт – це зустріч з україн-ською піснею, що залишає глибокий слід у людських серцях. Адже пісні, які співає Василь Зінкевич – про долю України, про матір, про рідну землю, про кохану, пісні, у яких переплелись радість, і печаль, світлі, задушевні, високі і ніжні почуття. А рідні Поділля та Волинь стали для золотого голосу України Василя Зінкевича тим невичерпним джерелом, яке наповнює його снагою, творчістю, самобутнім талантом.

*Зінкевич Василь Іванович // Мистецтво України : біо-граф. довід. / упоряд. А. В. Кудрицький. – К. : Укр. енциклопедія, 1997. – С. 263.

*Зінкевич Василь Іванович // Митці України : енциклопед. довід. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза. – К. : Укр. енци-клопедія, 1992. – С. 266–267.


52

*Зінкевич Василь Іванович (1.05.1945) // Українська музична енциклопедія : в 3 т. / наук. ред. І. Сікорська ; Ін-т мистецтвоз-навства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України. – К. : Бізнесполіграф, 2008. – Т. 2. – С. 151.

*Зінкевич Василь Іванович // Шевченківські лауреати 1962 – 2012 : енциклопед. довід. / авт.-упоряд. М. Г. Лабінський ; вступ. слово Б. І. Олійника. – 3-вид., змін., і допов. – К. : Криниця, 2012. – С. 246.

Ювілейний травень Василя Зінкевича // Поділ. кур’єр. – 2010. – 29 квіт. – С. 8.

Народився Тодось Степанович Осьмачка 16 (4 за юліанським календа-рем) травня 1895 р. в селі Куцівці тодішнього Черкаського повіту Київської губернії (нині – Смілянський район Черкаської області).

Після закінчення місцевої школи навчався в Черкаській учитель-ській семінарії. Юність і молодість Тодося припала на роки першої світової війни та революції. На початку двадцятих років він проживає у Києві, навчається в Інституті народної освіти. Поет пише вірші, активно включається в тогочасне літературне життя. Він друкується в літературних журналах «Життя і революція», «Червоний шлях» та інших, входить до найрадикальніших літературних організацій. Це передовсім «Ланка», до якої належить Григорій Косинка, Валеріан Підмогильний, Євген Плужник, Борис Антоненко-Давидович.

На початку 20-х рр. півднем і центром України прокотився перший «радянський» великий голод. Тодось Осьмачка та його однодумці зрозуміли, що більшовицька влада починає етноцид

Майстер пера Тодось ОсьмачкаДо 120-річчя від дня народження (1895 – 1962)


53

України знищенням у першу чергу селянства як основи нації. Тривога ця знайшла відбиття в першій друкованій збірці поезій «Круча» (1922 р.). У 1925 р. вийшла друга книжка його віршів «Скіфські вогні». У творчому плані він тяжів тоді в основному до символізму. Одночасно його творча індивідуальність відзна-чається дуже чіткою самобутністю та неповторністю. Він входить в українську поезію як значна постать.

Напередодні харківського судового процесу в справі Спілки визволення України (СВУ) Тодось Осьмачка видав третю збірку віршів – «Клекіт».

Процес над міфічною СВУ став лише сигналом для жорсто-ких масових репресій щодо української інтелигенції та свідомого українського селянства і робітництва. Т. Осьмачка був у числі перших арештованих. Щоб зберегти своє життя у тюрмі, симулю-вав божевілля – про це докладно оповідається в романі «Ротонда душогубців», де він відтворює себе в образі Івана Бруса. З в’язниці його переводять до Кирилівської божевільні. Випускають, відтак знову заарештовують. Один раз він навіть опинився в москов-ській Бутирці. Після чергових припадків його знову випускали з ув’язнення. Зрештою він став переховуватися у різних місцях: в скиртах соломи, копицях, по глухих хуторах і селах, де його мало знали, часом і в рідному селі. Весь цей час він перебував на неле-гальному становищі, поки не почалася німецька окупація України.

У 1942 р., після дванадцятирічних поневірянь у рідних околи-цях, він прибуває до Львова з незакінченим віршованим романом «Поет» у потертій течці. Тут автор включається в досить жваве тоді літературне життя духовної столиці України.

У Львові Тодось Осьмачка видав четверту збірку віршів «Су-часникам» (1943 р.), яка ознаменувала якісно новий етап у його творчості. Львів’яни ставилися до нього прихильно. За книжку йому була присуджена літературна премія в сумі 1500 золотих.

Коли під кінець 1944 р. письменник змушений був емігрувати на Захід, його мандри набули більш широкого, трансконтенинтального


54

розмаху. Спочатку він поселився в Німеччині, разом з У. Самчуком брав участь у розбудові нової, емігрантської, літературної органі-зації Мистецький український рух: у таборах переміщених осіб високо, наспівно, на манір кобзарів, читав свої вірші. Завершив і видрукував книжку «Поет» (1947 р.) у чудовому оформленні ху-дожника М. Дмитренка. У 1953 р. побачила світ поетична збірка «Китиці часу». В еміграції талант Т. Осьмачки з новою силою розкрився в його трьох епічних прозових творах: «Старший боярин» (1946 р.), «План до двору» (1951 р.), «Ротонда душугуб-ців» (1956 р.). Поетична праця життя була підсумована у великій книжці «Із-під світу» (1954 р.).

З Німеччини Осьмачка переїхав до США, жив деякий час у Канаді, але манія переслідування (йому скрізь ввижалися агенти КДБ) часто обривала його творчі плани і людські контакти. Пере-їхав до Франції, потім блукав Югославією, знову повернувся до Німеччини. На одній із вулиць Мюнхена влітку 1961 р. впав від нервового паралічу. Друзі перевезли його літаком до психіатрич-ної лікарні недалеко від Нью-Йорка. Він творив і на лікарняному ліжку: писав книжку віршів та афоризмів «Людина між свідомістю і природою». 7 вересня 1962 р. Т. Осьмачки не стало.

*Осьмачка Т. Поезії. Повісті : Старший боярин ; Ротонда душогубців / Тодось Осьмачка. – К. : Наук. думка, 2002. – 424 с. – (Бібліотека школяра).

*Осьмачка Т. Ротонда душогубців : оповідання / Т. Осьмачка ; післямова М. Ф. Слабошпицького. – К. : Укр. письменник, 2008. – 287 с.

*Осьмачка Т. Хто : поезії для ст. шк. віку / Тодось Осьмачка ; упоряд. Л. Р. Світайло ; передм. М. Г. Жулинського. – К. : Веселка, 1995. – 206 с. – (Шкільна бібліотека).


55

Дончик В. Тодось Осьмачка: смальта в мозаїці / В. Дончик // Доля української літератури – доля України: монологи й поліло-ги / В. Дончик. – Київ : Грамота, 2011. – С. 62 – 71. – (Бібліотека Шевченківського комітету).

Поляруш О. Є. Крізь час і простір. До глибин художнього слова / О. Є. Поляруш ; Кіровоград. держ. пед. ун-т. – Кіровоград, 2010. – 224 с.

Проаналізовано твори П. Тичини, Т. Осьмачки, М. Куліша, М. Хвильового.

*Слабошпицький М. Тодось Осьмачка: літературний про-філь. Никифор Дровняк із Криниці : роман-колапс (фрагменти) / М. Слабошпицький. – К. : Рада, 1995. – 142 с.

Слабошпицький М. Утікач: Тодось Осьмачка / М. Слабо-шпицький // 25 поетів української діаспори / Михайло Слабо-шпицький. – К. : Ярославів вал, 2006. – С. 366 – 403.

Слабошпицький М. Ф. Поет із пекла (Тодось Осьмачка) : роман-біогр. / Михайло Федотович Слабошпицький. – [3-тє вид.]. – К. : Ярославів вал, 2003. – 368 с.


56

1▪ Міжнародний день захисту дітей

2▪ 175 років з дня народження Томаса Гарді (1840 – 1926),

англійського письменника

5▪ Всесвітній день охорони навколишнього середовища ▪ 120 років від дня народження Михайла Омельяновича

Ялового (1895 – 1937), українського письменника

6▪ 140 років від дня народження Томаса Манна (1875 – 1955),

німецького письменника

8▪ 160 років від дня народження Наталії Іванівни Кобрин-

ської (1855 – 1920), української письменниці і громадської діячки▪ 205 років від дня народження Роберта Шумана

(1810 – 1856), німецького композитора та диригента

10▪ 85 років від дня народження Леоніда Сергійовича

Татаренка (1930 – 1999), українського поета-пісняра

14▪ 165 років від дня народження Івана Васильовича

Лучицького (1845 – 1918), українського історика

Червень


57

21▪ 80 років від дня народження Франсуази Саган

(1935 – 2004), французької письменниці▪ 110 років від дня народження Жан-Поля Сартра

(1905 – 1980), французького філософа, письменника, публіциста, співзасновника екзистенціоналізму

▪ 210 років від дня народження Миколи Васильовича Закревського (1805 – 1871), українського історика, фольклориста, етнографа, письменника

26▪ Міжнародний день боротьби зі зловживанням наркоти-

ками і їхнім незаконним обігом

28▪ День Конституції України▪ День молоді

29▪ 115 років від дня народження Антуана де Сент-Екзюпері

(1900 – 1944), французького письменника

Томас Манн народився 6 червня 1875 р. в місті Любеку, де його родина займа-ла помітне становище. У сім’ї було п’ятеро дітей – три сини та дві дочки. Взимку вони жили в родовому маєтку в місті, а на літні місяці переїзжали в невелике містечко Травемюнде, яке знаходилося на березі Балтійського моря. Пізніше Манн опише перші роки свого життя на сторінках роману «Будденброки».

Німецький письменник-гуманістДо 140-річчя від дня народження Томаса Манна (1875 – 1955)


58

Він навчився читати у п’ять років, разом зі своїм старшим братом Генріхом. Перед гімназією майбутній письменник також багато займався музикою. У сім років Томаса віддали у відому в місті прогімназію доктора Гусеніуса, а потім в одну з кращих в Германії гімназій «Катариніум». Хлопчик вчився добре, але на-вчання його практично не цікавило. Уже в четвертому класі гімназії Манн почав писати вірші, а трохи згодом разом з братом Генріхом випускати рукописний журнал.

Батько розраховував, що після закінчення гімназії сини про-довжать його торгівельні справи. Але в 1891 р. він раптово помер, і конкуренти, скориставшись цим, за декілька місяців довели його фірму до банкрутства. Щоб діти змогли отримати освіту, мати про-дала будинок в Любеку та переїхала до своїх батьків у Мюнхен. Томасу довелося на декілька місяців затриматися в місті, щоб за-кінчити гімназію.

Отримавши атестат, він приїзжає до матері в Мюнхен і за протекцією дядька починає працювати співробітником в страховій компанії. Одночасно Манн вступає до Мюнхенського політехніч-ного інституту, а через певний час стає студентом університету. Але технічні науки не приваблюють юнака, усі його інтереси зо-середжені на літературі та мистецтві.

Манн слухає лекції з давньої німецької літератури, багато читає, пробує творити. Незабаром він починає співпрацювати з журналом «Симпліцисімус». Час від часу в журналі з’являються новели Манна, а в 1898 р. він випускає свою першу збірку – «Ма-ленький пан Фридеман», який здобув прихильні відгуки у критиці. Тоді письменник вперше задумується про професійну кар’єру літератора.

Кінцевий вибір свого життєвого шляху письменник робить під час мандрівки з братом по Італії. Тоді він починає працювати над повістю про сім’ю Будденброків. Але постійно задум розши-рювався, і невдовзі Манн зрозумів, що повинен писати великий роман.


59

У 1901 р. цей роман виходить друком. Після публікації ім’я Т. Манна стає відомим не тільки в Німеччині, але й за її межами.

Слава допомогла йому влаштувати своє особисте життя. Вже багато років він був закоханий у доньку своїх мюнхенських знайомих Катерину Принсхейм. Проте її батько, відомий німець-кий математик, і чути не хотів про їх шлюб, тому що на той час у письменника не було ні імені, ні статку, і ходили чутки про його гомосексуальні захоплення. Тільки після виходу «Будденброків» Принсхейм дав згоду на шлюб.

Манн прожив зі своєю дружиною більше п’ятидесяти років. У цьому шлюбі народилося шестеро дітей – три сини та три доньки.

Згодом Томас разом з сім’єю переїжджає в приміське селище Бад-Тельц, де можна було спокійно працювати. Там він прожив близько десяти років та повернувся до Мюнхена тільки на початку Першої світової війни. Але при першій нагоді письменник знов залишив місто та перебрався в куплений ним дім в містечку Бо-генгаузен на березі гірського озера Ізар. Саме там були написані його головні твори – роман «Чарівна гора» (1924), декілька десятків новел, перша частина трилогії «Йосиф та його брати». Успіх роману «Чарівна гора» був грандіозним. Протягом чотирьох років після першої публікації тільки в Німеччині вийшло сто видань. Крім того, він був перекладений практично на всі європейські мови.

Особливо пам’ятним в житті письменника був 1929 р., коли за рішенням Нобелівського комітету він отримав премію з літератури. Після цього творець з головою поринув в роботу над трилогією «Йосиф та його брати».

Коли йшла робота над першою книгою романа про Йосифа, над Німеччиною нависли сутінки фашизму. Манн одним з перших зрозумів його небезпеку та написав про це в повісті «Маріо та чарівник». Після виходу першого роману «Йосиф та його брати» автор зрозумів, що повинен продовжувати роботу. У 1930 р. він здійснює мандрівку країнами Ближнього Сходу, переймаючись духом та атмосферою біблійних часів.


60

З 1933 р. Манн напружено працює над тетралогією про Йо-сифа і за десять років випускає чотири романи: «Минуле Іакова» (1933), «Юний Йосиф» (1934), «Йосиф у Єгипті» (1936), «Йосиф-годувальник» (1943).

Манн рішуче виступав проти фашистської ідеології, і як тільки нацисти прийшли до влади, письменник разом з сім’єю залишив Батьківщину та переїхав до Швейцарії. Там він випускає роман «Лота в Веймарі» (1939). Коли німецька преса стала публікувати тетралогію Манна про Йосифа, письменника позбавили німецького громадянства, а також усіх вчених ступенів, які було присуджено німецькими університетами. У відповідь автор опублікував статтю «Переписка з Бонном».

У пошуках можливостей спокійної роботи Томас приймає запрошення Принстонського університету та в 1938 р. переїзжає з сім’єю в США. Він оселяється в Каліфорнії і ділить свій час між літературною роботою та читанням лекцій в американських університетах.

У 1943 р. письменник завершує останній роман тетралогії і починає роботу над новою книгою – романом «Доктор Фаустус». Збираючи матеріал для книги, він багато працює в бібліотеках.

Батьківщину Т. Манн знову відвідує тільки в 1949 р., після створення ФРН. Він виступає на ювілеї І. В. Гете, але ще вагається щодо постійного проживання. Лише через рік, коли в житті Манна відбуваються тяжкі втрати (помирають його син Клаус, через де-кілька місяців молодший брат Віктор), життя в Америці починає гнітити Томаса. Він повертається в Європу, але вже у Швейцарії його настигає нова страшна звістка про смерть старшого брата Генріха.

Разом з жінкою Манн поселяється в Цюріху. Він пише спогади, багато займається суспільною діяльністю, читає лекції. Але сили Томаса Манна постійно згасали, і в серпні 1955 р. він помирає уві сні.


61

Манн Т. Доктор Фаустус: Життя німецького композитора Адріана Леверкюна в розповіді його приятеля : роман / Т. Манн ; пер. з нім. Євгена Поповича ; передм. та прим. Д. С. Наливайка. – Харків : Фоліо, 2011. – 574 с. – (Німецька література).

Манн Т. Зачарована гора : роман : у 2 т. / Томас Манн ; пер. з нім. Роман Осадчук. – К. : Юніверс, 2009. – (Лауреати Нобелів-ської премії).

Т. 1. – 2009. – 420 с.Т. 2. – 2009. – 486 с.

Манн Т. Путь на Волшебную гору : [мемуары, публицисти-ка] / Т. Манн ; предисл., сост., коммент. С. К. Апт. – М. : Вагриус, 2008. – 459 с. – (Мой 20 век).

*Кокотова А. Ученик жизни / А. Кокотова // Человек без границ. – 2008. – № 11. – С. 32 – 37.

Про німецького письменника Томаса Манна.

*Манн Томас (1875 – 1955) // Кто есть кто в мире / гл. ред. Г. П. Шалаева. – М. : ОЛМА-ПРЕСС, 2004. – С. 897 – 898.

Томас Манн // Сто великих нобелевских лауреатов : сборник / Сергей Анатольевич Мусский. – М. : Вече, 2003. – С. 44 – 48. – (100 великих).

*Томас Манн (1875 – 1955) // 100 знаменитых писателей / Е. К. Васильева, Ю. С. Пернатьев. – Харьков : Фолио, 2003. – С. 238 – 242.

Томас Манн. Маріо і чарівник / Манн Томас // Шк. б-ка. – 2008. – № 4. – С. 132 – 151.


62

«...Я живу в польоті...»: у цих словах із «Планети людей» відбита суть творчості Антуана де Сент-Екзюпері.

Природжений льотчик, який інтуїтивно знаходить вихід із найризикованіших ситуацій, він був поетом польоту в безмежності неба й у сфері духовності. Літературна праця так тісно поєдналася з біографією Сент-Екзюпері, що важко провести межу між осо-бистістю автора й персонажами його творів.

Народився Антуан Марі Жан-Батіст Роже де Сент-Екзюпері в Ліоні 29 червня 1900 р. в старовинній графській сім’ї магнатів і воїнів. Світ його дитячих захоплень був надзвичайно різноманітним: він писав вірші, малював, грав на скрипці й виявляв інтерес до техніки. У 17 років Антуан вирішує стати морським офіцером – романтика моря цілком відповідає його прагненню до благородного лицарства. Юнак складає іспити до Вищого військово-морського училища, але «провалюється» на улюбленій дисципліні – літературі. Замість твору про патріотичні почуття солдата – учасника війни, він написав: «Я не був на війні і не хочу говорити з чуток». Ці слова були першим, хоч ще й неусвідомленим вираженням того принципу, який згодом ліг в основу творчого методу Екзюпері: писати можна тільки про те, що добре знаєш, що сам пережив, передумав.

Антуан стає студентом Академії мистецтв, вивчає архітектуру. Проте, у 1921 р. Сент-Екзюпері залишає навчання й записується до-бровольцем у Страсбурзький авіаційний полк, вчиться пілотувати цивільні й військові літаки. Молодший лейтенант незабаром потрапив в аварію, отримав важку травму й змушений був залишити службу. Надзвичайно тяжкими для Сент-Екзюпері були роки розлуки з льотною професією. Всупереч обставинам він повернувся в небо – працював у цивільній авіації на поштово-повітряній лініях. Він жив у польоті...

«...Я живу в польоті...»До 115-річчя з дня народження Антуана де Сент-Екзюпері (1900 – 1944)


63

Все наступне життя Сент-Екзюпері відображене в його книжках. У 1929 р. він закінчує свій перший роман «Південний поштовий». Це його прощання з юністю й головний підсумок пережитого – несумісність затишно-споглядального й діяльного способів життя.

Гостре почуття обов’язку й особистий ризик створюють драматичний вузол його другої повісті – «Нічний політ».

На відміну від перших творів письменника, у романі «Пла-нета людей», якому було присуджено «Велику премію роману» Французької академії, немає ні сюжету, ні вигаданих героїв. Автор розповідає про себе, про події, учасником яких він був, про людей, з якими доводилось зустрічатися, і ці люди в романі виступають під своїми іменами.

З початком Другої світової війни Сент-Екзюпері, всупереч рішенню медичної комісії, яка визнала його непридатним до вій-ськової служби, опиняється на фронті. Він – офіцер розвідувальної авіагрупи, яку згодом прославить у «Військовому льотчику».

У розпалі Другої світової війни, коли вирішувалася доля світу, голос письменника в казці «Маленький принц» прозвучав як за-клик до людей зрозуміти своє місце на планеті, у Всесвіті й стати більш людяними. «Маленький принц» – зворушлива, сповнена тонкого ліризму казка, яку полюбили і дорослі, і діти. – останній закінчений твір Екзюпері.

Підсумком усього його життєвого досвіду мала стати книга «Цитадель». Мало хто зрозумів її, тому що ця книга – це Він. У цій книзі – таємниця п’ятисот мільйонів джерел, знайдених ним на безкраїх просторах нашої Планети, і кожен з них може втамувати спрагу. Ця незакінчена книга для тих, «…хто схожий на вікно, розчинене на море, у кому не заснув ще Моцарт...».

31 липня 1944 р. автор «Маленького принца» не повернувся з бойового польоту. Майор де Сент-Екзюпері пропав безвісти, проте письменник Сент-Екзюпері пішов у безсмертя.


64

*Сент-Екзюпері А. де. Маленький принц : [з акварелями автора] / А. де Сент-Екзюпері. – Харків : Кн. клуб, 2006. – 93 с.

*Сент-Екзюпері А. де. Маленький принц / А. де Сент-Екзюпері. – Харків : Фоліо, 2004. – 349 с. – (Бібліотека пригод).

*Сент-Екзюпері А. де. Планета людей / А. де Сент-Екзюпері. – К. : Молодь, 1984. – 232 с. – (Бібліотека художніх творів для молоді «Джерело»).

Сент-Екзюпері А. де. Твори. В 4 т. Т. 1. Записники / А. де Сент-Екзюпері ; передм. Наталі де Вальєр ; вступ П’єра Шевр’є ; пер. з фр. П. Таращук. – К. : Вид-во Жупанського, 2009. – 254 с.

«Записники» Антуана де Сент-Екзюпері – це запрошення краще пізнати період історії, відзначений багатьма важливими подіями. Вони розкривають інтелектуальну скарбницю людини, що захоплювалася літературною мовою і свободою.

*Сент-Екзюпері А. де. Твори. В 4 т. Т. 2. Цитадель / А. де Сент-Екзюпері ; підгот. М. Кенель ; пер. з фр. П. Таращук. – К. : Вид-во Жупанського, 2010. – 272 с.

Роман «Цитадель» – вираз філософії опанування світу ро-зумом, спроба осягнути безкінечне й вічне, бо світ – нездоланна цитадель, що потребує для свого сприйняття інструменту, набагато тоншого за розум і гострішого від усякої зброї. Роман – роздуми спостережливого знавця людської душі у величному безмірі люд-ського життя і любові.

*Сент-Экзюпери А. де. Избранное / А. де Сент-Экзюпери. – Кишинев : Лумина, 1976. – 223с.

Сент-Экзюпери А. де. Маленький принц. Планета людей / Антуан де Сент-Экзюпери. – Донецк : Кабдин, 2011. – 175 с.


65

Сент-Экзюпери А. де. Манон, танцовщица : новелла / А. де Сент-Экзюпери ; пер. с фр., вступ. М. Ю. Кожевникова // Иностр. лит. – 2009. – № 1. – С. 132 – 148.

Сент-Экзюпери А. де. Сочинения / Антуан де Сент-Экзюпери ; пер. с фр. [Сост. : Э. Б. Кузьмина, В. С. Боровинский ]. – М. : Кн. палата, 2000. – 991 с.

*Афанасьев А. Ю. Антуан де Сент-Экзюпери /А. Ю. Афанасьев // Великие писатели / А. Ю. Афанасьев. – М. : АСТ, 2002. – С. 364 – 374. – (Великие и знаменитые).

*Басария Э. Ф. От короля солнца к маленькому принцу / Э. Ф. Басария // Країна знань. – 2007. – № 8. – С. 43 – 47.

*Григорьев А. Неизвестный Экзюпери на страницах «Эха» / А. Григорьев // Эхо планеты. – 2007. – № 25. – С. 32 – 34.

Грошев А. Экзюпери: последний полет [Электронный ресурс] / Андрей Грошев. – Электрон. текст. – Режим доступа : http://www.manwb.ru/articles/persons/great_europ/ekzuperi_last_flight/. – Загл. с экрана. – Язык рус. – Проверено : 01.08.2014.

*Калюжная Л. Антуан де Сент-Экзюпери / Любовь Калюжная // 100 великих писателей / Л. Калюжная, Г. Иванов. – М. : Вече, 2002. – С. 554 – 561.

Політ крізь століття: До 115-річчя з дня народження Антуан де Сент-Экзюпери [Електронний ресурс] / уклад. А. Фролова ; За-карпат. обл. б-ка для дітей та юнацтва. – Електрон. текст. – Режим доступу : http://zodub.uz.ua/vydav/ekzjuperi.html. – Загол. з екрану. – Мова укр. – Перевірено : 31.07.2014.


66

ЗМІСТ

Січень 4

Основоположник модерного напрямку в українській музиціДо 120-річчя від дня народження Б. М. Лятошинського (Ю. Круть) 8

Великий художник словаДо 155-річчя від дня народження А. П. Чехова (С. Настенко) 12

Лютий 16

Лев українського садівництваДо 160-річчя від дня народження Левка Платоновича Симиренка (В. Вовк) 19

Патріарх українського танцюДо 110-річчя від дня народження П. П. Вірського (С. Настенко) 24

Березень 27

Мікеланджело Буонарроті – «...більше ніж смертний, він божественний ангел»До 540-річчя від дня народження (Г. Буркацька) 29

«Ми є тому, що нас не може бути...»До 55-річчя від дня народження Юрія Андруховича (Г. Буркацька) 34


67

Квітень 38

Іван Петрович Кулібін – «головний російський механікус»До 280-річчя з дня народження (Г. Буркацька) 40

«Закоханий у вроду слів...»До 125-річчя від дня народження М. К. Зерова (О. Круківська) 43

Травень 49

Золотий голос УкраїниДо 70-річчя народного артиста України Василя Зінкевича (В. Вовк) 52

Майстер пера Тодось ОсьмачкаДо 120-річчя від дня народження (О. Островий) 54

Червень 56

Німецький письменник-гуманістДо 140-річчя від дня народження Томаса Манна (Ю. Круть) 57 «...Я живу в польоті...»До 115-річчя від дня народження Антуана де Сент-Екзюпері (Г. Буркацька) 62

Калейдоскоп знаменних датна 2015 рік

Підписано до друку 10. 11. 2014. Зам. № 205. 67 стор. Тираж 60 пр.ДЗ «Державна бібліотека України для юнацтва»

Просп. Перемоги, 60, м. Київ, 03057http://www.4uth.gov.ua

Комп’ютерна верстка І. Є. Болесевич

І півріччя

Укладачі: Світлана Миколаївна Настенко, Юлія Вікторівна Круть

Виробничо-практичне видання

Інформаційно-бібліографічні матеріали

Education

Kaleidoskop 2015 1