Видатний український геологПавло Аполлонович Тутковський

(1858-1930рр.)

Один із засновників Української Академії Наук(1918р.)

Організатор і перший директор Інституту Геологічних наук

Національної Академії Наук України(1926-1930рр.)

ПАВЛО АПОЛЛОНОВИЧ ТУТКОВСЬКИЙ

Прізвище академіка Павла Аполлоновича Тутковського вписано золотими літерами в історію української та європейської геології. І не лише у зв’язку з його фундаментальним внеском у геологію, а й тому, що він був видатним громадським діячем, активним будівничим української науки.

Павло Тутковський народився 1 березня 1858 року в містечку Липовець Київської губернії (тепер Вінницька область). Його батько Аполлон Лукич був випускником юридичного факультету Київського університету і працював суддею на Волині й Київщині.

Павло навчався у Житомирській класичній гімназії, яку закінчує зі срібною медаллю і 1876 року вступає до Київського університету святого Володимира на природниче відділення фізико-математичного факультету, де в той час викладав видатний учений К.М. Феофілактов. Уже в перші роки навчання Павло демонструє неабиякі здібності та величезний потяг до наукової роботи, і на третьому курсі його нагороджують золотою медаллю імені професора Рахманінова. 1882 року Павло успішно закінчує університет, і сам К.М. Феофілактов рекомендує здібного випускника на кафедру геології і мінералогії з метою підготовки до отримання професорського звання.

Через рік він стає консерватором мінералогічного та геологічного музеїв Київського університету і працює на цій посаді одинадцять років. 1883 року Павло Аполлонович стає дійсним членом Київського товариства природознавців, за кошти якого здійснює польові роботи в межах Київського навчального округу, а також упорядковує каталоги бібліотеки товариства і на багато років стає хранителем цієї установи. 1888 року за авторства вченого вийшов навчальний посібник «Минералогия. Физиография минералов в синоптических таблицах». Асистент Тутковський також підготував до друку ілюстрований посібник «Кристаллофизика», у якому було викладено основи кристалооптики, наведено головні прилади та методи дослідження мінералів.

Принциповість та непоступливість ученого не лише в наукових, а й у світоглядногромадських питаннях спричиняли йому немало проблем. Як згадує він сам: «Року 1895, внаслідок прикрих відносин

з новими професорами геології, я примушений був залишити посаду консерватора в Університеті й перейшов на службу вчителя середніх шкіл у Києві, але я не покинув своїх наукових праць, потроху зібрав власну наукову бібліотеку та придбав собі петрографічний мікроскоп».

Протягом 1896-1904 років він викладає природознавство, географію та фізику в середніх школах Києва, а впродовж 1904-1913 років працює інспектором, пізніше й директором народних училищ Волинської губернії, мешкаючи у Луцьку, а з 1909 р. у Житомирі.

При цьому він не полишає головної справи свого життя, продовжує працювати на Поліссі, Волині, Київщині як геолог-польовик, пише нові наукові статті.

Почавши з кристалографії й мінералогії, Тутковський переходить до вивчення стратиграфії, регіональної геології, петрографії та четвертинної геології. 1899 р. він публікує монографію «К вопросу о способе образования лесса», у якій уперше в світовій науці розробляє льодовиково-еолову теорію походження цих самобутніх порід, на яких сформувалися родючі українські чорноземи. Ця праця принесла Тутковському світову славу.

Учений багато працював у галузі осадової петрографії, зокрема вперше дав детальну петрографічну характеристику крейдяним відкладам, детально вивчив пісковики та пірофілітові сланці Овруцького кряжу, мармурові породи Житомирщини, туфи та бурштин Рівненщини, каоліни Чернігівщини.

Учений зробив значний внесок у мікропалеонтологічний аналіз, опублікувавши понад два десятки робіт з питань мікрофауни, зокрема форамініфер.

Плідна наукова діяльність ученого отримала широке визнання, він стає членом низки наукових товариств:

член, почесний член Київського товариства дослідників природи (1883);

дійсний член Петербурзького мінералогічного товариства (1886);

член Сибірського мінералогічного товариства;

член Бельгійського товариства геології, гідрології і палеонтології (1888);

почесний член товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті (1889);

член-співробітник Геологічного комітету в Петербурзі (1900);

член (1900), почесний член (1909) Товариства дослідників Волині;

дійсний член Російського географічного товариства в Петербурзі (1910).

У 1909 р. Московське товариство любителів природознавства, антропології та етнографії нагородило Павла Аполлоновича золотою медаллю.

1911 року, за ініціативою відомих геологів, професорів Д.Н. Анучіна та А.П. Павлова, Павла Тутковського було допущено, зважаючи на поважність його наукових праць, одразу до захисту дисертації на ступінь доктора, поминаючи магістерську ступінь.

Докторську дисертацію на тему «Ископаемые пустыни северного полушария» Тутковський блискуче захистив при фізико-математичному факультеті Московського університету і став першим в Україні доктором географії.

Того ж таки року Казанський університет за сукупність праць вченого в царині мінералогії, палеонтології та загальної геології присудив Тутковському ступінь доктора мінералогії та геогнозії.

Після вісімнадцяти років геологічних робіт на Волині 1913 року вчений повертається до Київського університету, де його обирають на посаду приват-доцента. І уже наступного 1914 року П.А.Тутовський уперше в Україні засновує кафедру і кабінет географії і розгортає ґрунтовну педагогічну діяльність.

У 1917 році на базі цієї кафедри при Київському університеті розпочинає свою діяльність Географічний інститут.

Організаторські здібності обдарованого педагога і талановитого вченого особливо проявилися в роки становлення Української Народної Республіки. Разом з В.І. Вернадським, Д.І. Багалієм, М.І. Туган-Барановським Павло Аполлонович бере активну участь у роботі Комісії з підготовки та заснування Української Академії наук. 14 листопада 1918 року вийшов «Наказ Гетьмана всієї України про призначення дійсних членів УАН», який затвердив список 12 перших академіків, серед яких був і «заслужений ординарний професор Київського університету св.Володимира Павло Аполлонович Тутковський».

А вже 27 листопада 1918 року відбулося перше засідання дійсних членів УАН. Ця дата і є початком відліку діяльності найвищої наукової установи України. Саме вчені-природознавці відіграли вирішальну рольу заснуванні Української Академії наук. Першим президентом УАН був академік Володимир Вернадський, а Головою правління Академії – академік Тутковський. 1919 року, коли Вернадський виїхав з Києва до Криму, де очолив Таврійський університет, Тутковський фактично очолив, разом з неодмінним секретарем УАН Агатангелом Кримським, керівництво Академією.

У перший рік існування УАН Тутковський організував кафедру геології, геологічний кабінет, геологічний музей. 1924 року вчений стає головою науково-дослідної кафедри геології, а 1926 року реорганізує її в науково-дослідний геологічний інститут, правонаступником якого є сучасний Інститут геологічних наук Національної Академії наук України. Директором цієї установи, аж до самої смерті, був академік Тутковський.

1926 року здійснюється давня мрія вченого про створення в Києві Геологічного музею. Активну участь Тутковський брав і в організації бібліотеки Академії наук, Інституту наукової мови. Він був одним з ініціаторів й організаторів видання «Матеріалів до української природничої термінології та номенклатури».

В університеті, який було реорганізовано в Київський інститут народної освіти, Тутковський одним із перших почав викладати лекції українською мовою, зробивши надзвичайно багато для становлення української наукової термінології в галузі природничих наук.

До кінця своїх днів Павло Аполлонович був не лише дієвим геологом-науковцем, а й активним громадським діячем. Він академік Білоруської Академії наук, член Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету, депутат Київського міського та окружного виконкомів. З 1926 року - почесний член Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка у Львові.

Поза сумнівом, П.А.Тутковський був людиною неповторною і надзвичайно талановитою. Він вільно володів кількома мовами (англійською, французькою, німецькою, італійською), мав абсолютний музичний слух, любив грати на роялі.

Ймовірно, що хвороба та смерть врятували його від репресій. Павло Аполлонович помер 3 червня 1930 року. У потаємних списках спецорганів ученого класифікували як буржуазного націоналіста, а 1937 року розстріляли його сина Сергія – викладача історії в Київському університеті.

Могила академіка П.А.Тутковського знаходиться на Лук’янівському цвинтарі в Києві.

Павло Тутковський — загальновизнаний і авторитетний класик української та світової геології, в доробку якого налічується понад тисяча наукових праць, більшу частину яких присвячено Україні. Недарма Вернадський називав Тутковського найкращим знавцем неорганічної природи України.

П.А.Тутковський вперше:

започаткував основні напрями вивчення четвертинної геології і ґрунтознавства;

сформував гіпотезу великого плейстоценового зледеніння;

розробив і впровадив у практику геологічних досліджень мікропалеонтологічний метод;

розробив вчення про еволюційні зміни;

висунув гіпотезу походження пустель Північної кулі Землі;

розробив теорію еолового походження лесу;

склав генетичну класифікацію краєвидів України на основі їх геологічної еволюції;

висунув гіпотезу походження неолітичної культури;

створив проект артезіанського водопостачання м. Києва водою з юрських відкладів.

П.А.Тутковський є першовідкривачем покладів бурштину Волинського регіону, який нині має назву Прип’ятський бурштиноносний басейн.

Успадкувавши і прагнучи продовжити традиції української геологічної школи, наша компанія прийняла на себе славетне ім’я Павла Аполлоновича Тутковського.